Масальські - Генеограф

Загальні відомості про рід

Історіографічна традиція виводить князів Масальських з чернігівських Рюриковичів, а безпосередньо — від наймолодшої гілки князів Карачевських — сина Михайла Всеволодовича Чернігівського кн. Мстислава Карачевського[1] Князі Мосальські були молодшим відгалуженням роду князів Карачівських[2], які в свою чергу були однією з галузей чернігівських Ольговичів[3]. Генеалогічна традиція першим князем на Мосальську називає Юрія Святославича[4], який жив у 2‑й пол. XIV ст. і був сином карачівського князя Святослава Титовича і доньки великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича – Феодори[5]. Сини князя Юрія Святославича – Володимир, Василь та Семен стали родоначальниками трьох ліній князів Мосальських, які згодом розпалися на цілий ряд галузей[6], розселених як у Литовсько-Руській державі, так і у Великому князівстві Московському. Остання обставина була зумовлена прикордонним положенням Мосальського князівства, що впливало на неоднорідність політичної орієнтації в рамках одного роду та зумовлювало перебування його представників по обидва боки литовсько-московського кордону.

У вересні 1492 р. Масальськ було захоплено московськими військами Івана III, але за мирною угодою його було повернуто литовській стороні [7]. Остаточно Масальськ переходить до Московської держави у 1500 р. Цікаво, що більшість з представників роду Масальських лишилося вірними великому князю литовському. Лише молодші сини кн. Івана Семеновича Масальського (третя гілка) — Дмитро та Семен перейшли на службу до Івана III і у 1512–1513 рр. їхні імена з’являються у московських розрядах [8].

Після окупації Москвою Сіверської землі та Верхівських князівств наприкінці XV – на початку XVІ ст. більша частина Мосальських переселилася у внутрішні райони Великого князівства Литовського – на Волинь, в Гродненський, Вовковиський та Браславський повіт[9]. Представники роду мешкали також у Росії (князі Кольцови-Масальські, князі Литвинови-Масальські, князі Клубкови-Масальські) і Білорусі (князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка, князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка, князі Масальські на Друї — Браславська гілка, князі Масальські — Волковийська гілка).

Историческая география

Геральдика і сфрагистика

Герботворення князів Мосальских у Великому князівству Литовському буде предметом нашого розгляду, оскільки про геральдичну традицію тих галузей князів Мосальських (Литвинови-Мосальські, Кольцови-Мосальські, Клубкови-Мосальські), що перейшли на московську службу наразі нічого невідомо, принаймні до кінця XVIII ст.[10]. Найдавнішою, відомою нам на сьогодні, геральдичною пам’яткою князів Мосальських є зображення на печатці представника браславської галузі роду[11] – князя Петра Тимофійовича Мосальського, сина Тимофія Володимировича князя Мосальського (1487 – 1494), яку було прикладено до документу від 10 червня 1536 р. В її полі зображено ренесансовий щит, на якому вміщено родовий знак у вигляді літери М під хрестом[12]. Ця пам’ятка є доволі пізньою, але характер зображеного на ній знаку дозволяю зробити вірогідне припущення про його походження від родового знаку Ольговичів, в основі якого лежало зображення двозуба з хрестом або подвійним розгалуженням. Аналогічний сюжет присутній також на печатках інших нащадків князів Карачівських – князів Пузин та Огинських. На те що, навіть незважаючи на еміграцію, князі Мосальські зберігали стару геральдичну традицію, пов’язану з землями колишнього Великого князівства Чернігівського, вказує також зображення на печатці князя Андрія Петровича Мосальського. Її поле містить в собі німецький щит, на якому зображено половину двоголового орла, над щитом розташовано шолом, навколо щита намет [13]. Пізніша геральдична традиція вказує на двоголового (або чорного одноголового[14]) орла, як старовинний герб Великого князівства Чернігівського [15]. Втім, достеменні відомості про земельний герб Чернігівщини походять допіру з 1‑ї пол. XVII ст.[16]. Зображення на печатці князя Андрія Мосальського дозволяє відсунути цю межу принаймні до середини XVI ст., а також виразно підтвердити вірогідність геральдичної традиції, що пов’язувала двоголового орла з Великим князівством Чернігівським. До нащадків тієї лінії князів Мосальських, що походила від Володимира Юрійовича, належав, крім вище названих князів, також представник вовковиської галузі роду [17] – Богдан Михайлович, правнук Олехна Володимировича князя Мосальського (1486 – 1494). Князь Богдан 1603 р. користувався печаткою, на якій було зображено ренесансовий щит зі знаком у вигляді літери М під хрестом, над щитом розміщено шолом з наметом під шоломовою короною, в нашоломнику три павичевих пера[18].

Ще більш репрезентативними є наші відомості про печатки представників лінія роду князів Мосальських, що походила від Василя Юрійовича. До першої городенської галузі князів Мосальських на Олексичах [19] належав князь Іван, син Федора Михайловича князя Мосальського (1494). На його печатці від 1569 – 1577 р.р. було вміщено родовий знак у звичному вигляді[20]. Дещо іншу конструкцію має герб на печатці його сина – князя Федора Івановича від 1589 – 1593 р.р. В її полі родовий знак розташовано над трьома врубами, очевидно, родовий герб незнаної з імені матері князя [21]. Щит оточено позащитовими елементами повного герба – шоломом, нашоломником у вигляді трьох страусових пер та намету[22].

Інший внук Федора Михайловича князя Мосальського – Юрій Михайлович Мосальський також користувався видозміною родового герба, який дещо відрізнявся від первісної форми. На його печатці від 1589 р. в німецькому щиті зображено знак у вигляді літери М над стрілою вістрям додолу[23]. Остання можливо є частиною родового герба матері князя Юрія – княжни Марини Івановни Крошинської [24]. В такому разі маємо перед собою зразок поєднання частини батьківського герба (літера М) з частиною герба матері (вістря стріли) в новий геральдичний витвір.

Додамо лишень, що Каспер Нєсєцькии знайшов аналогію гербу Масальських з гербом князів Путят [25].

Печатар	Опис печатки	Джерела та публікації
Мосальський Андрій Петрович, 1569 р.	В полі печатки ренесансовий щит, на якому половина двоголового орла вліво; над щитом шолом, навколо щита намет; згори літери: • A • D • M •; кругла, розмір 17 мм.	Дж.: ЦДІАК, ф. 44, оп. 1, спр. 1, арк. 146. 1569 р. Публ.: Однороженко О. Мосальський Юрій Михайлович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-andrij-petrovych/
Мосальський Андрій Ярошевич, 1618 р.	В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом; над щитом шолом, навколо щита намет; згори літери: AM; восьмикутна, розмір 19х17 мм.	Дж.: ЦДІАК, ф. 221, оп. 1, спр. 44, арк. 19v. 1618 р. Публ.: Однороженко О. Мосальський Юрій Михайлович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-andrij-yaroshevych/
Мосальський Богдан Михайлович, 1603 р.	В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику три павичевих пера, навколо щита намет; згори літери: BM; овальна, розмір 20х17 мм.	Дж.: ANK, AS, Teka XХІV, Plik 111, st. 782. 1603 р. Публ.: Однороженко О. Мосальський Юрій Михайлович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-bogdan-myhajlovych/
Мосальський Іван Федорович, 1.7.1569–1577:	В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом; згори літери: ІM; овальна, розмір 17х15 мм.	Дж.: AGAD, Perg. 636 а; Perg. 5627. 1.7.1569. Публ.: Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 351, n. 149 а, poz. 55; S. 354, n. 149 b, poz. 65. 1.7.1569; Piekosiński F. Heraldika polska wieków średnich. – S. 309, il. 549. 1577 р.; Однороженко О. Мосальський Юрій Михайлович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-ivan-fedorovych/
Мосальський Матіаш Іванович: 1618 р.	В полі печатки півкруглий бароковий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом; восьмикутна, розмір 16х12 мм.	Дж.: ЦДІАК, ф. 221, оп. 1, спр. 69, арк. 2. 1618 р. Публ.: Однороженко О. Мосальський Матіаш Іванович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-matiash-ivanovych/
Мосальський Петро Тимофійович: 10.6.1536 р.	В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом; згори літери: SPM; овальна, розмір 17х15 мм.	Дж.: ANK, AS, Teka III, Plik 44. 10.6.1536. Публ.: Однороженко О. Мосальський Юрій Михайлович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-petro-tymofijovych/
Мосальський Федір Іванович, 20.12.1589–21.8.1593:	В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом, здолу три вруби; над щитом шолом, в нашоломнику три страусових пера, навколо щита намет; згори літери: FM; восьмикутна, розмір 15х13 мм.	Дж.: ANK, AS, Teka XVII a, Plik 79; Teka ХХ, Plik 41. 20.12.1589–21.8.1593. Публ.: Однороженко О. Мосальський Федір Іванович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-fedir-ivanovych/
Мосальський Юрій Михайлович: 20.12.1589.	В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді літери М над стрілою вістрям додолу; згори літери: I : M; овальна, розмір 15х13 мм.	Дж.: ANK, AS, Teka XVII a, Plik 79. 20.12.1589. Публ.: Однороженко О. Мосальський Юрій Михайлович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-yurij-myhajlovych/
Мосальський Ярош Васильович: печатка від кінця XVI ст.	В полі печатки півкруглий щит, на якому знак у вигляді літери М під хрестом; над щитом князівська корона, в нашоломнику страусове перо, навколо щита намет; згори літери: ІM; восьмикутна, розмір 14х12 мм.	Дж.:ІР НБУВ, ф. 2, спр. 8052. Публ.: Однороженко О. Мосальський Ярош Васильович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-yarosh-vasylovych/
Мосальський Ярош Васильович: печатка від 22.7.1595–23.7.1595	В полі печатки чотиридільний півкруглий бароковий щит, на якому: в першій частині – знак у вигляді літери М під хрестом, в другій частині – знак у вигляді літери П під хрестом і з вістрями стріл на кінцях (герб матері, Анни, доньки Івана Івановича Богдана), в третій частині – рицар на коні, в правиці тримає меч (герб роду князів Корецьких – бабки за батьківською лінією, княжни Ганни Іванівни Корецької), в четвертій частині – рицар, в правиці тримає меч; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику рицар, в правиці тримає меч, навколо щита намет; згори літери: ІM; овальна, розмір 21х17 мм.	Дж.: ANK, AS, Teka XХI, Plik 64; Plik 65; Plik 66. 22.7.1595–23.7.1595. Публ.: Однороженко О. Мосальський Ярош Васильович [Електроний ресурс] // sigillum.com.ua. URL: https://sigillum.com.ua/stamp/mosalskyj-yarosh-vasylovych/

Герб Масальських, утвержденный в Российской империи

Описание герба (блазон): Щит четверочастный. В первой и четвертой золотых частях, черный коронованный орел, с червленым языком, держащий в когтях левой ноги длинный золотой крест, наклонённый к правому углу щита, когти орла золотые – что герб Черниговский. Во второй и третьей червленых частях золотая литера М с таковым же крестом и под нею три укороченных пояса, верхний длиннее среднего, а средний длиннее нижнего, что древний польский герб рода Мосальских. Щит увенчан двумя древле Русскими коронованными шлемами. Нашлемники: первого шлема черный коронованный орел, с червленым языком, держащий в когтях левой ноги, золотой длинный крест, наклоненный вправо; второго – пять страусовых перьев, среднее и крайние червленые, второе и третье золотые. Намет обоих шлемов черный с золотом. Герб украшен багряной подбитою горностаем мантиею с золотыми кистями и бахромою и увенчан княжескою короною. Утверждаю. В Гатчине 28 Октября 1892 года.

Генеалогія

❋ Рюрик, князь Новгородский

⇨ Игорь Рюрикович, великий князь Киевский +945
⇨ Святослав I Игоревич, великий Киевский 942–972
⇨ Владимир I, великий князь Киевский +1015
⇨ Ярослав I Мудрый, великий князь Киевский 978‑1054
⇨ Святослав II, великий князь Киевский 1027–1076
⇨ Олег Гориславич, князь Черниговский +1115
⇨ Всеволод II, великий князь Киевский +1146
⇨ Святослав III, великий князь Киевский +1194
⇨ Мстислав Святославич, князь Черниговский
⇨ ...... Мстиславич, князь Козельский
⇨ Михаил ....., князь Черниговский
Мстислав Михайлович Карачевский
Тит ......Козельский
Святослав Титович Карачевский

Покоління XVІ

1. КН. ЮРИЙ СВЯТОСЛАВИЧ МАСАЛЬСКИЙ.

князь Мосальский.

Генеалогічна традиція князів Мосальських першим князем на Мосальську називає Юрія Святославича, який жив у другій половині XIV ст. і був сином карачівського князя Святослава Титовича і доньки великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича Феодори [26]. По Бархатной книге он оставилъ трех сыновей: кн. Владимира, Василия и Семена. Существование князя Юрия почерпается исключительно из разных родословцев.

Покоління XVІI

2/1. КН. ВАСИЛИЙ ЮРЬЕВИЧ, князь Мосальский

Сын Юрия Святославича Мосальского [27]. В Списке А князья Василий и Семен Юрьевичи поставлены внуками кн. Юрию Святославичу: Василий, будто бы, имелъ отцом кн. Михаила Юрьевича, а Семен — кн. Ивана Юрьевича.

Zdaje się, że żoną Wasila była Hanna, która jako wdowa trzymała Poskoń i Hrebino, a trzecim najstarszym synem Wasila kniaź Semen, o którym więcej nie słychać.Ten czy inny kniaź Wasil Jurjewicz zapisuje 1470 r . daninę z sioł Sowa i Repinicze na cerkiew soborną Bogarodzicy w Smoleńsku [28].

3/1. КН. ВЛАДИМИР ЮРЬЕВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Юрия Святославича Мосальского [29]. Его потомство осталось жить в Литве. Жалован вотчинами в Великом княжестве Литовском, в царствование короля Казимира (1440–1492). В Бархатной книг, списке А и Лобановском Родословце показан средним сыном кн. Юрия Святославича и во всех — с припискою, что потомство его осталось жить в Литве.

Першим, хто згадується із цього роду, є кн. Володимир Юрійович (Володко) Масальський — він був одним із трьох синів кн. Юрія (брати: Василь і Семен). Кн. Володко фігурує у книзі Литовської метрики, в якій записано надання нерухомого майна королями Казимиром і Александром Ягеллончиками. Згідно з документом, князь отримав «пусту» волость Недоходів [30] та село Ощитеськ (ділянку його дядька Михайла [31]. Кінцева приписка може свідчити, що в кн. Юрія був брат Михайло.

В завещании Ивана Грозного упоминается треть Мосальска «Володимерская Всеславля», находившаяся подпрямым управлением московского правительства. Эта треть, очевидно, ранее принадлежала князю Владимиру Юрьевичу Мосальскому, потомки которого в полном составе служили в Великом княжестве Литовском. Остальные части Мосальска, видимо, принадлежали представителям местной династии [32].

4/1. КН. СЕМЁН ЮРЬЕВИЧ КЛУБОК

князь Мосальский, сын Юрия Святославича Мосальского [33]. Известен только по родословцам. В Списке А князья Василий и Семен Юрьевичи поставлены внуками кн. Юрию Святославичу: Василий, будто бы, имелъ отцом кн. Михаила Юрьевича, а Семен—кн. Ивана Юрьевича.

Кн. Долгоруков называет почему-то кн. Семена Юрьевича— «Клубком» и говорит, что он был родоначальником князей Клубковых — Мосальских, что совершенно непонятно, так как по древним Родословным только правнук кн. Семена Юрьевича — князь Иван Дмитревич Мосальский имел прозвище «Клубок» и был родоначальником небольшой ветви, носившей фамилию — князей Клубковых-Мосальских [34].

Покоління XVIII

5/2. КН. СЕМЕН ВАСИЛЬЕВИЧ (1495)

wdową będzie kniahinia Michałowa Wasilewicza Tatianna, która w 1495 r . zeznała, że świekrowej jej kniahini Wasilowej Hannie, synowie jej kniaziowie Semen, Michał i Fedor Wasilewicze podarowali Poskoń i Hrebino, ona zaś umierając, majątki te zapisała synowi swemu Michałowi, jej mężowi , który schodząc z tego świata dobra te przekazał jej wyłącznie z od daleniem dzieci i na tej zasadzie uzyskała potwierdzenie posiadania tych dóbr [35].

6/2. КН. МИХАИЛ ВАСИЛЬЕВИЧ (1492, † 1495)

сын Василия Юрьевича [36]. В Списке А он назван Семеновичем.

W chwili popisu kniaziów i bojar Smoleńskich w końcu XV — go wieku , dwóch z nich bawiło przy ojcu, trzej inni byli na służbie [37]. Czy nie jego wdową będzie kniahinia Michałowa Wasilewicza Tatianna, która w 1495 r . zeznała, że świekrowej jej kniahini Wasilowej Hannie, synowie jej kniaziowie Semen, Michał i Fedor Wasilewicze podarowali Poskoń i Hrebino, ona zaś umierając, majątki te zapisała synowi swemu Michałowi, jej mężowi , który schodząc z tego świata dobra te przekazał jej wyłącznie z od daleniem dzieci i na tej zasadzie uzyskała potwierdzenie posiadania tych dóbr [35]. Siostra żony kniazia Michała, bezpotomna wdowa po Iwaszku Hrihorowiczu bojnrynie Czernihowskim VC q, adoptowała syna siostry swej kniazia Piotra Michałowicza Masalskiego i zapi sała mu Słobodkę, Szerepow, Zarudie i siolo na Białowiczi , których posiadanie król wy mienionemu kniaziowi potwierdza 1495 r . [38]

∞, Татьяна ..... ..... .

7/2. КН. ФЁДОР ВАСИЛЬЕВИЧ

сын Василия Юрьевича [39]. Wymieniony w sporządzonym w końcu XV — go wieku spisie kniaziów i bojar Smoleńskich, wraz z czterema synami, z których dwaj znajdowali się przy nim a dwaj na służbie [40]. Kniaź Fedor Mosalski otrzymał w 1490 r . 6 kop groszy jurgeltu [41]. Wdową będzie kniahinia Michałowa Wasilewicza Tatianna, która w 1495 r . zeznała, że świekrowej jej kniahini Wasilowej Hannie, synowie jej kniaziowie Semen, Michał i Fedor Wasilewicze podarowali Poskoń i Hrebino, ona zaś umierając, majątki te zapisała synowi swemu Michałowi, jej mężowi , który schodząc z tego świata dobra te przekazał jej wyłącznie z od daleniem dzieci i na tej zasadzie uzyskała potwierdzenie posiadania tych dóbr [35].

8/3. КН. ТИМОФЕЙ ВЛАДИМИРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ...., 1487, † 1497/1498)

сын Владимира Юрьевича [42], окольничий смоленский и наместник дубровенский. Как он, так и все его потомство ни в Бархатной книге, ни в других русских родословцах не значатся. Posłował do Moskwy w Październiku 1487 i w Marcu 1488 r , jako okolniczy Smoleński , namiestnik Dubrowieński [43], a w Lipcu 1489 r. jako okolniczy Smoleński i namiestnik Dorohobużski [44].

Около 1484 г. произошло нападение московских людей («Ивана Таваркова тати») на отчину князя Тимофея Владимировича Мосальского (Недоходов и др.) [45], захват коней («полтретьятцатеро»), одежды и прочего имущества на 20 московских рублей, убийство 2 человек [46]. Это событие, по словам самого князя Тимофея — посла Казимира, находившегося в Москве и лично произносившего посольские речи с жалобами на действия московской стороны, произошло «третьего лета», т.е. за три года до начала октября 1487 г., когда прибыло посольство. 8 окт. «бил челом» и уехал из Москвы, закончив посольство [47]. В духовной грамоте Ивана III 1504 г. упомянута «на Шане слобода, что Товарков садил, по Угру ж» [48]. Ко времени составления завещания Иваном IV Грозным (1572) слободка превратилась в опаковскую (города Опакова) волость Товарков (Таварков) [49]. Несомненно, появление слободки на левой стороне Угры при впадении р. Шани, как раз недалеко от Недоходова связано с деятельностью «татей» Ивана Товаркова. Возможно, захват и освоение левобережья Угры был начат московской стороной еще до начала войны 1486–1494 гг. Приращивалась, очевидно, территория Медынского уезда. 1488, марта 18, вторично приехал в Москву во главе посольства от короля Казимира с теми-же претензиями. [50]. 1499, июля 23 — тоже (третье его посольство).

В 1492 г. Мосальск был разорен и сожжен ими. Один из представителей местного княжеского рода Тимофей Владимирович Масальский оставил после этого родные края и перешел на непосредственную службу к великому князю литовскому. Александр с пониманием отнесся к затруднительному положению князя. Kniaz Tymo fiej Władimirowicz Masalski okolniczy Smoleński otrzymuje 1493 r. przywilej na majątek Radoszczyn i ludzi Nowosieleckich w Smoleńszczyźnie, nadanych mu przez króla Kazimierza , po śmierci pisarza Mikity [51]. По некоторым сведениям, в 1496 г. он пожаловал Тимофею замок Друю вместе с его волостью [52].

Кн. Тимофій входив до оточення великого князя й короля, виступаючи свідком судових рішень королівських намісників. Так, у справі смоленських бояр Федька Рогова з Іваном Свиридоновим щодо села Відбляни він скріпив своєю печаткою вирок смоленського намісника пана Юрія Глібовича. 1495, имел судебное дело об имении Большово с кн. Семеном Ивановичем Володимеровичем-Кобринским [53].

Prawdopodobnie umarł 1497—1498, albowiem już w 1499 r. synowie jego dzielą się Drują [54] i w tymże roku w Marcu kniahinia Tymofiejewa ma sprawę o ziemię, którą kniaź Tymofiej otrzymał po pisarzu Mikicie [55]. Niewiadomo na jakiej zasadzie rodowód kuiaziów Masalskich każe kniaziowi Tymofiejowi ginąć w bitwie nad Wiedroszą 1499 r. Тимофій Володимирович, — був одружений із представницею впливового панського роду ВКЛ Ганною (Духною) Семенівною Сапежанкою. Wymieniona małżonka kniazia Iymofieja była to Anna Semenówna 8a pieżanka siostra Bohdana i Iwana Sapiehów , co się okazuje z tego , że do czynienia działu w Druji król posłał kniaziom Masalskim brata ich cioteczno rodzonego Pawła Iwanowicza Sapiehę marszałka hospodarskiego , starostę Brasławskiego [56]. Представители этих двух родов уже давно были связаны между собой — хотя бы тем, что вотчина Сопег Опаков находилась совсем недалеко от Мосальска. 1506 г. [марта 22] в Вильно был выдан жалованный подтвердительный лист кор. польск. и вел. кн. лит. Александра кнг. Анне (Духне) Масальской и ее сыновьям кн. Петру, Юрию и Ивану Масальским на имения Друю, Залесье и Чуриловичи в Полоцком пов., вечным правом. Лист Александра дошел до нас в поздней копии XVIII в. Этим можно объяснить утраты текста, а также определенные несоответствия в датировке и месте издания документа. Дата его издания обозначена как «воскресенье „Летаре“», т. е. первый день четвертой недели Великого поста. В 1506 г. воскресенье «Летаре» приходилось на 22 марта. Вместе с тем известно, что 24 марта 1506 г. Александр находился в Берестье, а до Вильни он добрался лишь к началу апреля [57]. По всей видимости, эту ошибку следует отнести на счет многократного переписывания документа. Ошибочно указан также индикт — 10‑й вместо правильного 9‑го. Наконец, в тексте употребляются термины, нетипичные для латинских документов канцелярии ВКЛ начала XVI в., такие как provintia, senatores, krolewszczyzna. Тем не менее подлинность грамоты не вызывает сомнений.

Анна Духна после смерти мужа продолжала выставлять в войско значительные контингенты и несла большие траты на военные нужды. По всей видимости, у нее были хорошие связи при дворе. Это и не удивительно, поскольку родными братьями Анны были очень близкие ко двору Богдан и Иван Семёновичи Сопеги. Подтвердительный акт Александра закрепил Друю и близлежащие селения Залесье и Чуриловичи за Анной и ее сыновьями «навсегда и навеки». Судя по всему, жалованная грамота Александра 1496 г. Тимофею Масальскому была выдана на других условиях — возможно, пожизненно, или вообще без указания срока владения.

Друя была довольно значительным замком на северо-западных рубежах Великого княжества Литовского. Как «Новый замок руси» она упоминается в хронике Германа Вартберга еще в 1374 и 1377 гг. [58]. Друя была основана еще полоцкими князьями и, скорее всего, тогда же, в XIV веке [59]. В 1515 г. друйский замок был сожжен русскими войсками [60].

W 1512 r. król w liście do Jurja Hlebowicza wojewody Smoleńskiego, nadaje kniaziowi Piotrowi Masalskiemu, jego matce i braciom pięć ziem w Smoleńszczyźnie [61]. Prawdopodobnie umarła przed 1523 r ., w którym kniaź Piotr, Jurij i Iwan Tymofiejewicze Masalscy na dział majątku Starą i Nową Drują otrzymuje potwierdzenie [62].

∞, ДУХНА (АННА) СЕМЕНОВНА САПЕГА (* ...., 1499, † 1512/1523)

9/3. КН. ОЛЕХНО ВЛАДИМИРОВИЧ (1486,1500)

второй сын Владимира Юрьевича Святославича по росписи князя Миколая Федоровича [63]. Według innych mylnie nazwany synem Tymofieja [64]. Отримав 12 кіп грошів литовських [65]. W bitwie nad Wiedrosza 1500 r. dostał się do niewoli Moskiewskiej [66], po powrocie z której otrzymał od króla Zygmunta dobra Ołtupowskie pod Wołkowyskiem i Ruskie sioło w Mereckiem [67]. Pozostawił synów: Bohusza, a prawdopodobnie także Dymitra i Andrzeja.

10/4. КН. АНДРЕЙ СЕМЕНОВИЧ (1485, † 1490/1494)

сын Семена Юрьевича [68].

Імена братів – Івана та Андрія, — зустрічаються в данині Александра Ягеллончика від 21 липня 1490 р. Так, кн. Івану Семеновичу видано постав новогонського сукна зі смоленського мита й жереба в пана Михайла, а його брату кн. Андрію Семеновичу — лише жереб. Чимала сума дісталася (6 кіп грошів зі скарбниці і 8 — зі смоленського мита) і кн. Федору [69], сину Івана Семеновича. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich [70].

Все свое имение он хотел передать племяннику своему кн. Федору Ивановичу М. У судовій справі від 19 квітня 1494 p. його племянник кн. Федір Іванович позивався зі своїми братами — Дмитром і Семеном. Приводом позову послужили родові маєтності їхнього дядька кн. Андрія Семеновича Масальського, після смерті якого розгорнулася боротьба братів за право отримати найвигіднішу частку дядьківщини. Справа для братів ускладнювалася тим, що ще залишалася дружина їхнього дядька. Проте перехід маєтків кн. Андрія Семеновича до рук племінників був лише справою часу, адже їхній дядько був бездітним. Тому Александр Ягеллончик, розібравшись по суті справи, постановив, що після смерті дружини кн. А. Масальського всі родові володіння розподіляться рівними частинами між його племінниками [71].

∞, .... .... ..... .

б/д

11/4. КН. ИВАН СЕМЕНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1490, † 1490/1494)

сын Семена Юрьевича [72].

21 липня 1490 р. кн. Івану Семеновичу видано постав новогонського сукна зі смоленського мита й жереба в пана Михайла, а його брату кн. Андрію Семеновичу — лише жереб. Чимала сума дісталася (6 кіп грошів зі скарбниці і 8 — зі смоленського мита) і кн. Федору, сину Івана Семеновича [69]. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich [70].

Покоління XIX

Московська перша гілка

13/ КН. ВАСИЛИЙ ЛИТВИН МИХАЙЛОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (1492, 1521)

син кн. Михайла Васильовича, родоначальник князей Литвиновых-Мосальских. Другий син кн. Василя Юрійовича — Михайло Васильович — зі своєю дружиною Тетяною (прізвище не встановлене) мав б синів, троє з яких емігрували до Москви: Семен, Василь та Григорій. Усі маєтності, якими володіли князі, після цього відійшли до великокнязівського фонду й були надані іншим підданим. Кн. Василь фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р серед п’яти синів кн. Михайла Васильовича Масальського [73], але вони не згадані на ім’я.

Старший син кн. Михайла Васильовича — Василь, мав володіння як у Смоленському, так і у Василішському та Рошському повітах. Формування та розширення володінь князя проходило в основному за рахунок великокнязівських надань початку XVI ст. 1500.04.24. Пожалование князю Василию Михайловичу Масальському имения в Пацинськой волости смоленского повета, которое держал Иван Протасьев, умерший без наследников и оставивший лишь жену, живущую в этом имении; со всем принадлежащим, вечно, ему, жене и потомкам, с правом полного распоряжения, но лишь по смерти вдовы Протасьева, которую должен в этом имении держать князь Масальський в чести и не обижать и не трогать из имения при ее жизни [74]. Кн. Василий Михайлович Мосальский в апреле 1500 г. (как раз в то время, когда родовое гнездо Мосальских, г. Мосальск, окончательно было захвачено Москвой) получил имения Желтоносович, Колыханово, Жуково и Настачанцев в Пацынской волости в Смоленском повете. Так, у 1508 р. кн. В. Масальський отримав підтверджувальний лист Сигізмунда І Старого на 6 служб на Дубровенському шляху в Смоленському повіті вічним правом [75]. Наступного року великий князь підтвердив своє попереднє пожалування на 2 служби людей і 2 пустих землі на Дубровенському шляху вічним правом [76]. Все это ему было дано в вознаграждение за «отчину, отошедшую в.кн. Московскому», причем свидетельствуется его «сильная, верная и и никого не смешанная служба». Кн. В. Масальському, як смоленському землевласникові, у 1510 р. було видано 12 кіп грошів зі скарбу в Пйотркові [77]. У Василішському повіті князь, вочевидь, отримав надання Сигізмунда І Старого пізніше, ніж у Смоленському повіті. Свідченням цього є підтверджувальний лист великого князя від 16 липня 1521 р. на 30 служб людей і 2 землі «пустовских» у Василішському повіті [78]. Про володіння ж кн. В. Масальського у Рошському повіті відомо з підтверджувального листа (1558 р.) Сигізмунда II Августа Богданові Стецковичу на маєтки в Рошському повіті Любовицької волості: 4 служби людей, пустовщину Мільковщизну і в селі Зорчинському, а також 5 служб людей у Росасенській волості «вечностью» [79]. У цьому документі вказано, що кн. В. Масальський «держал» 5 служб людей у повіті Рошському Росасенської волості, а після того, як його було оголошено зрадником, ці землі Сигізмунд II Август надав Богданові Стецковичу [80].

Емігрувавши до Московського князівства, князь був позбавлений усіх маєтностей на території ВКЛ — великий князь пожалував їх на «хлебокормление» московським боярам, які перейшли до нього на службу. Роздача володінь кн. В. Масальського відбулася у травні — липні 1534 р. Зокрема, 18 травня Сигізмунд І Старий звернувся з листом до василішського й марківського державці пана Яна Миколайовича Радивиловича про надання на «хлебокормление» боярському сину Федору Селеву двох чоловіків і три землі «пустовских» у Василішках. У пожалуванні було записано, що вказані люди й землі відійшли до великокнязівського фонду після зради й утечі до Москви князя Масальського [81]. Із подібним листом від 20 травня великий князь звернувся до пана Я. Радивиловича про надання боярському синові Іванові Козиновичу одного чоловіка і двох пустих земель у Василішках [82]. Ще одному московському бояринові на «хлебокормление», Артему Василевичу, великий князь також надав одного чоловіка й дві «пустих» землі у Василішках [83]. У липні 1534 р. Сигізмунд І Старий остаточно роздав усі василішські володіння кн. В. Масальського «боярам московського князя». У книги метрики спеціально було внесено перелік московських бояр, яким великий князь пожалував володіння у Василішках і Жолудку, що їх перед цим «відбив» і тримав Василь Михайлович [84].

14/.КН. СЕМЁН СТАРЫЙ МИХАЙЛОВИЧ (1492)

син кн. Михайла Васильовича. Другий син кн. Василя Юрійовича — Михайло Васильович — зі своєю дружиною Тетяною (прізвище не встановлене) мав б синів, троє з яких емігрували до Москви: Семен, Василь та Григорій. Усі маєтності, якими володіли князі, після цього відійшли до великокнязівського фонду й були надані іншим підданим. Кн. Семен фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р. серед п’яти синів кн. Михайла Васильовича Масальського [85], але вони не згадані на ім’я.

Кн. С. Масальський до еміграції в Московське князівство отримав привілей великого князя (1508 р.) на 6 служб у Смоленському повіті вічним правом [86], а в 1509 г. подтвердительную на это грамоту. У книгах Литовської метрики поки що не віднайдено документи про подальшу долю його володінь у ВКЛ. Служил польскому королю Сигизмунду I, но его сыновья князья Василий Кольцо, Андрей, Роман и Петр Семеновичи в первой половине XVI в. перешли в русское подданство и потомство их осталось в нем навсегда.

15/ КН. ПЁТР МИХАЙЛОВИЧ (1492, † 1496)

син кн. Михайла Васильовича. Кн. Петро фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р.
серед п’яти синів кн. Михайла Васильовича Масальського [87], але вони не згадані на ім’я. Петро вислужил маєтность у Чернігівському повіті. Кн. Петро Масальський у 1495 р. отримав підтверджувальний лист Александра Ягеллончика на маєтки Слобідку, Шерепів, Заруду, а також сільце на Баловісі вічним правом у Чернігівському повіті [88], доставшиеся ему после усыновившей его тетки, вдовы черниговского боярина Ивана Григорьевича. Згодом, у 1496 p., великий князь литовський надав виморочену власність кн. П. Масальського господарському дворянину Андрію Дрожчі [89]. Через кілька тижнів А. Дрожча отримав від господаря й підтверджувальний лист на вказані маєтності [90].

Умер холостым.

16/.КН. ФЁДОР МИХАЙЛОВИЧ (* ...., 1492, †1523)

Син кн. Михайла Васильовича. Засновник городенської гілки князів Масальських, унаслідок данини Жигимонта І у Городенському повіті Троцького (Тракайського) воєводства. Кн. Федір фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р. серед п’яти синів кн. Михайла Васильовича Масальського [87], але вони не згадані на ім’я.

1500, в сражении при Ведроши, взят в плен в Москву, из которого возвратился на родину в 1509. Кн. Федір пробув у московському полоні дев’ять років (1500–1509). «Бил нам чолом князь Федор Михайлович Масалский о том, што ж он с паном Григорем Станиславовичом Остиковича и з ыншими паны в руках нѣприятельских дѣвят лѣт на Москвѣ седѣл, а отчина его (тобто, Масальськ. — В.Л) вся отошла въ сторону московского (так у тексті. — В.Л), и нѣ мел чим ся поживити и с чого нам послужил» [91]). Однако, в грамоте говорится о кн. Федоре Мосальском — без отчества. В 1509, окт. 3 (13 индикт.) т. г., в вознаграждение за 9‑ти летний московский плен и за утрату отчин, отошедших к Москве, королем Сигизмундом I пожалован даниною. Сигизмунд наказує городенському старості Станіславу Петровичу надати кн. Ф. Масальському 50 служб людей села Олексичі Жерославської волості у Городенському повіті Трокського (Тракайського) воєводства[92]. У грудні 1509 р. він у Мельниках (Підляшшя) мав отримати 20 бочок жита, як великокняжу відправу за службу [93].

Його сина кн. Івана Масальського — як городенського (зараз — Гродно (білор. Гродна, Республіка Білорусь) повітника бачимо в 1539 р. на городенському замковому суді, за скаргою індурського урядника віленського воєводи (запис від 28.XI.1539 р.) [94]. Урядник оскаржив викіс сіножатей селянами кн. Івана, який особисто на суді доводив своє право на ці сіножаті. Із його судової промови випливає, що ці сіножаті були в користуванні майбутніх підданих князів Масальських ще до великокнязівської данини його батькові, тобто до 1509 р., який за свого життя тримав ці сіножаті «во впокою»: «...бралъ сѣно мое на властныхъ сеножатяхъ моихъ, которыхъ еще до данины господарское, поки тое имѣнье отцу моему не дано, тые люди мои у спокойливом поживанью были и отецъ мой небожчик во впокою ихъ держалъ, а по немъ отчимъ мой, небожчикъ, панъ конюший, кгды тое именье мое въ опеке мялъ, кгды тые сеножати отъ полтретьядцати лѣтъ спокойне держалъ и я вже по пану конюшомъ небожчику четвертый годъ держу.». Далі кн. Іван зазначає, що після смерті його батька, кн. Федора, маєток 12,5 років був в опіці його вітчима і двірського конюшого. Вітчимом і опікуном кн. Івана Масальського, очевидно, був Василь Богданович Чиж, надвірний конюший (1524 — 20.XII.1537), гаєнський державця ( бл. 11.III.1538) [95]. За словами кн. Івана, він тримав неназваний в судовому акті маєток (імовірно, Олексичи) вже чотири роки на момент суду. Отже, можна приблизно вирахувати, що його повноліття, коли він міг посісти спадок, наступило в 1535 — 1536 рр., відтак датою народження можна умовно вважати 1519 р. — отже, на момент одруження кн. Іван Масальський мав приблизно 20 років. Тоді, як його батько, кн. Федір Михайлович Масальський, помер приблизно 1523 р.

Більше інформації є про другого онука кн. Василя Юрійовича — Федора Івановича, який осів у Городенському повіті. Його володіння формувалися шляхом надань Сигізмунда І Старого. Так, у 1511 р. кн. Ф. Масальський отримав підтверджувальний лист великого князя на 50 служб людей у селі Олексієвичі Жорославської волості72. Наступного року підтвердження на тих же людей і землі князь отримав від городенського старости пана Станіслава Петровича73. Проте у 1514 р. великий князь надав кн. Ф. Масальському вже не підтверджувальний лист, а лист-пожалування на 50 служб людей згаданого села. У цьому листі подано детальний реєстр служб74.

∞, Анастасия Язловецкая. После смерти Федора вышла замуж за конюшего Литовского Василия Богдановича Чижа [96].

17/ КН. БОРИС МИХАЙЛОВИЧ

Син кн. Михайла Васильовича. Кн. Борис фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р. серед п’яти синів кн. Михайла Васильовича Масальського [97], але вони не згадані на ім’я. Борис вислужил маєтності у Смоленському повіті. Згідно з документом від 15 жовтня 1508 p., вислужив у Сигізмунда І Старого двір Дуровичі у Смоленському повіті, данную ему в вознаграждение за потерю отчин, отошедших к Москве. У привілеї великого князя вказувалося, що двір надавався Б. Масальському вічним правом [98].

18/ ГРИГОРИЙ МИХАЙЛОВИЧ

Син кн. Михайла Васильовича. Другий син кн. Василя Юрійовича — Михайло Васильович — зі своєю дружиною Тетяною (прізвище не встановлене) мав 6 синів, троє з яких емігрували до Москви: Семен, Василь та Григорій. Усі маєтності, якими володіли князі, після цього відійшли до великокнязівського фонду й були надані іншим підданим. Зокрема, у 1534 р. Сигізмунд І Старий надав на «хлебокормление» боярському сину Івану Поросукову чотирьох чоловік і чотири землі «пустовских» під Василішками, яким раніше володів кн. Г. Масальський [99].

19/ КН. ИВАН ФЕДОРОВИЧ (1493)

Кн. Іван фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р серед чотирьох синів кн. Федора Васильовича Масальського [73], але вони не згадані на ім’я. Двоє з них знаходяться при батькові, а двоє — на службі. Іван та Василь Федоровичі Масальські фігурують у підтверджувальному листі Александра Ягеллончика від 30 грудня 1493 р. смоленському боярину Васку Мирославину на села Площове й Мартинове у Смоленському повіті, в якому записано, що великий князь ще раніше надав вказані села кн. Івану й Василю Масальським [100]. Очевидно, що ці села князі отримали відразу після приходу до влади Александра Ягеллончика в 1492 р. і володіли ними на певних умовах (вірогідно, що «до волі й ласки господаря») не більше, ніж півтора — два роки. Василь Федорович у документах більше не згадується, на відміну від свого брата Івана, котрий у 1508 р. вислужив уже в Сигізмунда І Старого землі в Смоленському повіті. Великий князь надав привілей Івану Федоровичу на «люди Бедричі» й три служби на Дубровенському шляху вічним правом [101]): «... Александръ король, даль ему у Смоленскомъ повете в Дубровенскомъ пути люди Бедричи, который ж люди деръжалъ князь Дмитрей Путогинский, што к Москве побегь, а в другомъ месте дал его милость ему тамъ же, в Дубровинскомъ пути три службы, ..., напротивъку отьчины его (тобто, Масальська. — В.П.) которая отошла в сторону великого князя московского.»

В Бархатной книге его и брата его кн. Ивана — нет [102], але вони не згадані на ім’я. Двоє з них знаходяться при батькові, а двоє — на службі. Іван та Василь Федоровичі Масальські. Вони фігурують у підтверджувальному листі Александра Ягеллончика від 30 грудня 1493 р. смоленському боярину Васку Мирославину на села Площове й Мартинове у Смоленському повіті, в якому записано, що великий князь ще раніше надав вказані села кн. Івану й Василю Масальським [100]. Очевидно, що ці села князі отримали відразу після приходу до влади Александра Ягеллончика в 1492 р. і володіли ними на певних умовах (вірогідно, що «до волі й ласки господаря») не більше, ніж півтора — два роки. Василь Федорович у документах більше не згадується.

В Бархатной книге его и брата его кн. Ивана — нет [103]. Бранденбург предполагает, что он былъ также в плену в Москве после Ведрошской битвы [104].

21/.КН. ..... ФЕДОРОВИЧ (1493)

Незнаний на ім’я фігурує у військовому переписі смоленських князів і бояр перед 1492 р серед чотирьох синів кн. Федора Васильовича Масальського [73], але вони не згадані на ім’я. Двоє з них знаходяться при батькові, а двоє — на службі.

22/ КН. ..... ФЕДОРОВИЧ (1493)

1‑а гілка. Князі Масальські на Друї — Браславська гілка

23/ КН. ПЕТР ТИМОФЕЕВИЧ ДУХНИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* , †

сын Тимофея Владимировича и Анны-Духны Семеновны Сапеги, державец Стоклишский, Сомилишский и Любошанский.

Він двічі одружувався з представницями князівських родів — першою дружиною була кн. N (ім’я невідоме) Матвіївна Микитичівна, а другою — кн. Олена Андріївна Сангушківна [105].

1506, с матерью и братьями получил подтвердительную грамоту на имение Друи. Będzie to kniaź Piotr Masalski w popisie 1506 r. zapisany na 6 koni [106]. Наступна документальна згадка про князя датується 23 жовтня 1509 p., коли йому у Львові було видано 12 кіп грошів за службу великому князеві [107]. У 1512 р. кн. Петро Масальський фігурує в реєстрі всіх господарських бояр Сигізмунда І Старого, де також указано, що він зі своєї частини Порозовської вислуги виставляв до війська ВКЛ 6 коней [108]. 1512, введен во владение имениями: Бронниково, Ршаново, Коптево, Мочулово и Онцыпятово Смолен. у., находящихся возле его имения Злобина [109]. Згодом, у 1514 p., Петро Тимофійович здійснив наїзд на маєток господарського боярина Андрія Чижевича, під час якого заподіяв різні шкоди й «гвалти» підданим дружини А. Чижевича в Конаях, та ще й пограбував Эти люди были изъ полученныхъ имъ в приданое отъ Матвѣя Микитинича Струнскіе и Стоятицкіе [110]. Господарський боярин звернувся зі скаргою до великокнязівського суду, результатом розгляду якої стало винесення вироку Сигізмундом І Старим — великий князь зобов’язував кн. Масальського відшкодувати збитки підданим дружини А. Чижевича й наказував князеві не чинити в майбутньому шкоди своєму підданому [111].

Будучи вже стоклішським намісником Петро Тимофійович у 1518 р. отримав привілей великого князя на тримання заставним правом Стоклішського двору в сумі 1000 і 60 кіп грошів [112]. Із пізнішого документа можемо встановити термін застави. Так, через рік Сигізмунд І Старий своїм привілеєм від 12 серпня 1519 р. дозволив панові Григорію Григорійовичу Остику викупити двір Стоклішки за ту ж суму, в якій заставив указаний двір кн. Масальському [113]. У цьому документі також записано, що великий князь спершу заставив Стоклішський двір господарському дворянинові Петрові Тимофійовичу Масальському [114]. Тому термін перебування господарського двору на умовах застави в руках князя становив 1 рік. Згадка про тримання Стоклішського двору Петром Тимофійовичем міститься також у привілеї великого князя від 11 травня 1520 р. Цього разу великокнязівський двір переходив у заставне володіння панові Якубу Кунцевичу [115]. Як і в попередньому своєму привілеї, Сигізмунд І Старий акцентував увагу на тому, що спершу Стоклішський двір було передано князеві Масальському [116]. 1523, дѣлился имѣніями съ матерью и братьями — кн. Юріемъ и Иваномъ [117]. 1524, dworzanin królewski, покупает имение Ищолно od Zenowicza za 700 kop groszy [118].

Петро Масальський отримував за свою службу певну плату із господарського скарбу. Зокрема, у 1521 р. йому було призначено отримати від великокнязівського підскарбія 15 кіп грошів «у Судурмана» та адамашок на шату [119], а в 1532 р. за князем, згідно з квитаціями, значився адамашок на шату [120]. Окрім грошових виплат, князь отримував у володіння також і волості. Так, у 1527 р. великий князь своїм привілеєм надав Петрові Тимофійовичу у тримання Любошанську волость після смерті пана Юрія Немировича [121]. Князь мав достатній капітал, щоб розширювати свої володіння не лише шляхом великокнязівських надань та вислуг, а й купуючи певні маєтності. Саме через купівлю П. Масальський став власником маєтку Іщолне, придбаного за 700 кіп грошів у пана Миколи Юрійовича Зіновійовича [122]. На цю купівлю Сигізмунд І Старий надав господарському дворянину підтверджувальний лист від 18 листопада 1524 р. [123] Траплялися в кар’єрі П. Масальського й судові процеси. Про одну судову тяганину за участі князя міститься інформація в наказі великого князя до віденського воєводи пана Ольбрахта Гаштовта. Воєвода мав на місці здійснити вирок у справі кн. П. Масальського з кн. Матвієм Микитиничем щодо маєтку Струга [124]. 1523 — делился имениями с матерью и братьями — Иваном и Юрием.

Nie doczekawszy jednak śmierci Niernirowicza, został dzierżawcą Somiliszskim; w sprawie między kniaziami Masalskini o Czuryłowicze i inne krzywdy występuje 1533 r. kn. Piotr Tymofiejewicz Masalski dzierżawca Soiniliszski [125]. Wkrótce jednak ustąpił z tej dzierżawy, na której w 1538 r. spotykainy Jana Janowicza Zaberezińskiego [126]), i już bez żadnego tytułu urzędu kwitował 1536 r . kn . Fedora Sanguszkowicza. Tego, czy innego kniazia Masalskiego, król w 1546 r. uwalnia od służby ziemskiej z tem, że nim synowie podrosną, sługi na wojnę posyłać będzie [127]. W takim razie umarłby kniaź Piotr około 1548 r. , a przed 1551 r. w którym w liczbie szlachty województw Połockiego i Witebskiego występują tylko kniaziowie Iwan i Andrzej Piotrowicze Masalscy [128].

Miał dwie żony. Pierwszą była N. N., córka kniazia Matwieja Mikitynicza; już w 1518 r. kniaź Piotr Tymofiiejewicz Masalski ma sprawę z Czyżewiczem o krzywdy wyrzadzone z majątku Strunna, który wziął za żoni, córką kniazia Matwieja Mikitynicza [129]. Po bezpotomnej śmierci żony, która mu Strunny zapisała, ma sprawę o nią w 1524 r. z teściem swym kniaziem Matwiejem Mikityniczem [130]. Druga kniażna Olena Andrejewna Sanguszkówna. Oboje, kniaź Piotr Tymufiejewicz Masalski i żona jego kniażna Olena Andrejewna kwitują w 1536 r. kniazia Fedora Sanguszkę, że oprócz posagu 200 kop groszy, które otrzymali od ojca kniazia Andrzeja Aleksandrowicza Sanguszkowicza, kniaź Fedor wypłacił im jeszcze 100 kop groszy [131].

Owdowiawszy, Olena wyszła powtórnie za Stanisława Skopa. W 1555 r. pani Stanislawowa Skopowa Olena Sanguszkówna ma sprawę, w której stawał syn jej kniaź Masalski [132]. Niezawodnie owdowiaw szy po drugim mężu , powróciła do nazwiska pierwszego . W 1561 r. kniahinia Piotrowa Tymofiejew ( icza ) Masalska Olena Andrejewna Sanguszkówna z synami kniaziami Iwanem i Andrzejem Piotrowiczami Masalskimi oraz kniahinia Jurjewa Tymofiejewicza Masalska Hanna Sokolińska z córkami Wasilisą i Maryną i kniaź Iwan Tymofiejewicz Masalski z synami, kniaziami Matwiejem, Hrihorym i Wasilem, otrzyınują potwierdzenie przywileju króla Aleksandra na bezinytny przewóz towarów przez Dźwing [133]. Z drugiej więc żony pozostawił kniaź Piotr synów Iwana i Andrzeja Piotrowiczów Masalskich, którzy 1551 r . w Witebsku podpisali postanowienie szlachty województw Witebskiego i Połockiego względem ludzi pochodnych [134].

† до1561 [135].

∞, 1°, кнж. …… Матвеевна Микитична Путятина († до 1524). Получила в приданое Стругу и Стоятычи. Умерла до 1524 [136].

∞, 2°, кнж. Елена Андреевна Сангушко-Каширская [137].

24/ КН. ЮРИЙ ТИМОФЕЕВИЧ ДУХНИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ...., 1505, † 1557/1561)

сын Тимофея Владимировича и Анны-Духны Семеновны Сапеги.

1505, с матерью и братьями получил подтвердительную грамоту на имение Друи [138]. W 1512 r. król w liście do Jurja Hlebowicza wojewody Smoleńskiego, nadaje kniaziowi Piotrowi Masalskiemu, jego matce i braciom pięć zien w Smoleńszczyźnie [61]. 1523, после смерти матери kniaź Piotr, Jurij i Iwan Tymofiejewicze Masalscy na dział majątku Starą i Nową Drują otrzymuje potwierdzenie [62]. 1524, королевский дворянин, otrzymuje w 1524 r. potwierdzenie na kupno trzeciej części ziemi Szembela we włości Opeskiej, powiecie Brasławskim [139], oraz na kupno ziemi Sobutiewszczyzny u mieszczan Połockich [140], a w roku 1528 nabywa od Pawła Sapiehy pustosze w Brasławskieim [141]. 1524, получил от короля привилей на беспошлинное плавание своих судов по рр. Дисне и Саре [142]. 1528, обязан был в случае войны выставлять трех всадников [143]. Ożeniony z kniażna Hanną Iwanówną Sokolińską [144], bierze udział w sprawach wszystkich kniaziów Sokolińskich: 1530 r. z kniaziem Podbereskim [145], a 1541 r. o dział Sokolni [146]. В 1533 имел судебное дело с Сапегой. У 1546 р. з ним позивався кн. Тимофій Соколинський у справі про «неслушне» введення у володіння підданими Кривинського маєтку [147]. Сигізмунд II Август у своєму вироку наказав вирішити справу між князями віденському воєводі [148]. 1546, купил имение в Полоц. у. [142]. W tymże roku otrzymuje potwierdzenie na kupno ziemi [149]. Kniaź Jurij Tymofrejewicz Masalski włada 1552 r. w województwie Połockiem, wspólnie z braćmi, Drują i siołami Popizow, Klin, Hubryłowicz , oraz po żonie majątkami Horodec, który ojciec jej kniaź Iwan Sokoliński wysłużył, a także Nesinem i Rrywinem [150].

1557, записал жене своей Ганне Соколинской, постригшейся в монахини, 1/3 część majątków ojczystych, wysłużonych lub odziedziczonych po kniaziach Michale i Iwanie Sokolińskich [151]. Zaraz potem umarł; już w 1561 r. kniahinia Jurjewa Tymofiejewicza Masalska, Hanna Sokolińska z córkami swemi Wasilisą į Maryną i innymi potomkami kniazia Tymofieja Sokolińskiego, otrzymuje potwierdzenie przywileju na bezmytny przewóz towarów przez Dźwiną [152].

Кн. Ганна Іванівні Соколинськой у 1563 р. було надано в Полоцькій землі 12 служб, 24 дими та грунту («вздовжъ на две мили, а попереки на две версты») «до волі й ласки господарської» [153]. Kniahinia Anna została następnie czernicą (mniszką) w monasterze w Kijowie; w 1567 r. król pisał do wojewody Kijowskiego, aby kniahini Jurjowej Masalskiej nie bronił zostania ihumenią w monasterze św. Michała w Kijowie [154]. На схилі своїх літ Ганна Іванівна «спустила» певні володіння в Мозирській волості шляхетському подружжю Каспору Стужинському та Добрухні Владичанці. Так, у привілеї від 4 квітня 1572 р. Сигізмунда II Августа підтверджено «спущене» на село Горбовичі кн. Юрієвої Масальської Ганни Іванівни Соколинської вказаному подружжю, де також відзначалося, що княгиня, не маючи можливості боронити надане великим князем село «до волі й ласки», і прийнявши чернечий постриг, «спустила» його в «держання» Стужинським без його згоди [155].

∞, кнж. Анна Ивановна Друцкая-Соколинская († 1567/1572), дочь кн. Ивана Семеновича. Приняла монашество и была игуменьей Черничного мон. в Киеве.

25/ КН. ИВАН ТИМОФЕЕВИЧ ДУХНИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ..., 1505, †1528/1564)

сын третий Тимофея Владимировича и Анны-Духны Семеновны Сапеги.
Występuje 1505–1523 obok matki i braci. 1505, с матерью и братьями получил подтвердительную грамоту на имение Друи [138]. 1523, делился имениями с матерью и братьями — Петром и Иваном [156]. 1528, имел судебное дело с братом кн. Петром Тимофеевич [157]. 1528, обязан был в случае войны выставлять двоих коней [158]. W 1552 r. władał w Połockiem trzecią częścią zamku Druji [159]. W 1561 r. wspólnie z synami Matwieje, Hrihorym i Wasilem bierze udział w sprawie potomków kniazia Tymoſieja Masalskiego o bezmytny przewóz przez Dźwinę. Oprócz wymienionych trzech synów [63], miał córkę Bohdanę [160].

1‑а гілка. Князі Масальські — Волковийська гілка

26/ КН. БОГУШ АЛЕКСАНДРОВИЧ (* ...., 1509, 1542, † ....)

Наместник виленский. В 1506–1513 гг. находился в числе королевских дворян (придворных), про него написано <Князь Богуш на пяти конях, а имение выслугу имеет в Порозов>; а в 1528 г. упоминается в реестре землевладельцев Великого княжества Литовского, обязанных нести военную службу, должен ставить 5 коней.

До нащадків кн. Василя Юрійовича Масальського належить Богуш Олександрович. Проте поки що дослідниками не встановлено, ким був його дід. Лише в одному документі подано повністю його ім’я і по батькові, із чого стає відомо ім’я його батька — Олександр. Ця документальна згадка належить до 1533 р., коли кн. Богуш Масальський був присутній на судовому засіданні, під час якого господарський чашник пан Миколай Андрошевич виніс вирок у справі попа Вересковського з полоцьким воєводичем паном Миколаєм Глібовичем про побиття першого та його дружини [161]. До цього ж часу князь фігурував у документах лише під ім’ям. Найбільш рання документальна згадка про кн. Б. Масальського відноситься до 1509 р., коли князеві була надана відправа маршалком і секретарем паном Іваном Сапегою в 20 кіп грошів із завельських вин у Богухвала [162]. Наступного року він двічі отримував відправу у Кракові: спершу в березні — 10 кіп грошів зі скарбу митних грошей[163], а у вересні — 12 кіп грошей [164]. У 1512 р. Богуш Олександрович згадується як власник вислуги в Порозові, з якої виставляв до війська ВКЛ 5 коней. Вірогідно, що він володів указаною вислугою вже кілька років, тому що документ констатував факт тримання тих чи інших володінь у ВКЛ усіма дворянами Сигізмунда І Старого [165]. У 1516 р. кн. Б. Масальський став власником маєтностей у Троцькому повіті. Це засвідчує «увяжчий лист» від 29 квітня, яким мерецький державця Юрій Глібович уводив князя у володіння 43 чоловіками й 8 пустими землями в Мерецькій волості [166]. Через чотири роки князь отримав і підтверджувальний лист Сигізмунда І Старого на вказаних людей і землі в Троцькому повіті [167]. Князя Б. Масальського не оминули земельні конфлікти. Зокрема, у 1533 р. великий князь призначив «рок» у справі Масальського з підляським воєводою Сапегою про землю Войкінішку [168]. 1534 — жалуется на боярина Оксаково за разбой и грабеж в его имении Олтупов Волковыс. повета. На жаль, документи про перебіг і завершення конфлікту не збереглися. Беззаперечним фактом є те, що Богуш Олександрович входив до корпорації людей «поштивих, віри гідних і добрих» Віленського воєводства. Місцева знать і шляхта зверталися до князя, щоб він представляв їхні інтереси під час судових справ чи укладанні приватно-правових документів. Наприклад, він брав участь у судовому засіданні під час винесення вироку господарським маршалком Матеєм Войтеховичем Яновичем у справі боярина кн. Юрія Семеновича Слуцького Лецка Єсмановича з мінським міщанином Яцком про борг у 100 кіп грошів [169]. Кн. Богуш Олександрович Масальський був також присутній на судовому засіданні (1533 p.), під час якого вже згадуваний господарський маршалок М. Войтехович Янович виніс вирок у справі Каспора Кунцевича з Войтехом Юрійовичем Сологубовичем про «неданье» справи в деяких маєтках після смерті дружини першого [170]. Коли в 1542 р. Юрій Кондратович робив запис і покладав листи до книг метрики через свого брата Лукаша Кіндратовича на борги різним шляхтичам, то князь на прохання останнього засвідчив даний запис своєю печаткою [171]. 1541 января 12, по грамоте кор. Сигизмунда даны ему пустоши: Римгодовщина, Родевщина, Нарвойтышки, Татаришки, Москулишки, Юхнишки и Омбрусишки Троцкого пов. и 43 крепостных человека в дер. Конюхах-Ильковских, Мерецкой волости. 1541 — пожалованы ему имения Олтуповичи и Русская Весь близ Мереча над Неманом [172].

∞, Авдотья ….. …… .

Друга московська гілка

27/ КН. ФЁДОР ИВАНОВИЧ

За свою верную службу получил в 1485 г. от короля Польши Казимира в подарок иноходца.

Найменше інформації в опрацьованих нами книгах Литовської метрики міститься про нащадків кн. Семена Юрійовича Масальського. Відомо, що він мав двох синів — Івана та Андрія, — імена яких зустрічаються в данині Александра Ягеллончика від 21 липня 1490 р. Так, кн. Івану Семеновичу видано постав новогонського сукна зі смоленського мита й жереба в пана Михайла, а його брату кн. Андрію Семеновичу — лише жереб. Чимала сума дісталася (6 кіп грошів зі скарбниці і 8 — зі смоленського мита) і кн. Федору101, сину Івана Семеновича. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich [70].

Окрім Федора, кн. Іван Семенович мав ще двох синів — Дмитра та Семена. Усі троє фігурують у судовій справі від 19 квітня 1494 p., коли кн. Федір Іванович позивався зі своїми братами — Дмитром і Семеном. Приводом позову послужили родові маєтності їхнього дядька кн. Андрія Семеновича Масальського, після смерті якого розгорнулася боротьба братів за право отримати найвигіднішу частку дядьківщини. Справа для братів ускладнювалася тим, що ще залишалася дружина їхнього дядька. Проте перехід маєтків кн. Андрія Семеновича до рук племінників був лише справою часу, адже їхній дядько був бездітним. Тому Александр Ягеллончик, розібравшись по суті справи, постановив, що після смерті дружини кн. А. Масальського всі родові володіння розподіляться рівними частинами між його племінниками [71].

28/ КН. ДМИТРИЙ ИВАНОВИЧ (1494, 1513)

Окрім Федора, кн. Іван Семенович мав ще двох синів — Дмитра та Семена. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich [70].

Князі Дмитро й Семен Івановичі емігрували до Московського князівства. Можливо, що вони зробили це одночасно зі своїми двоюрідними братами — князями Григорієм, Василем та Семеном Михайловичами Масальськими. Очевидно й те, що саме вони фігурували у грамотах про перемир’я короля Александра Ягеллончика з московським князем Іваном Васильовичем (1503 р.) [173] та Сигізмунда І Старого з Васілієм Івановичем (1508 р.) [174]. У документах указувалося, що князі Масальські є підданими московського князя, цілісність володінь яких зобов’язувалися не порушувати ані Александр Ягеллончик, ані Сигізмунд І Старий.

На службе москов. в. кн. 1512 , дек., один из воевод большого полка, шедшего из Можайска к Смоленску [175]. 1513, пятым воеводой большого п. в Смоленском походе [176]

29/ КН. СЕМЁН ИВАНОВИЧ

В начале XVI в. он вместе с братом перешел в русское подданство и потомство его осталось в России. Окрім Федора, кн. Іван Семенович мав ще двох синів — Дмитра та Семена. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich [70].

Усі троє фігурують у судовій справі від 19 квітня 1494 p., коли кн. Федір Іванович позивався зі своїми братами — Дмитром і Семеном. Приводом позову послужили родові маєтності їхнього дядька кн. Андрія Семеновича Масальського, після смерті якого розгорнулася боротьба братів за право отримати найвигіднішу частку дядьківщини. Справа для братів ускладнювалася тим, що ще залишалася дружина їхнього дядька. Проте перехід маєтків кн. Андрія Семеновича до рук племінників був лише справою часу, адже їхній дядько був бездітним. Тому Александр Ягеллончик, розібравшись по суті справи, постановив, що після смерті дружини кн. А. Масальського всі родові володіння розподіляться рівними частинами між його племінниками [71]. Князі Дмитро й Семен Івановичі емігрували до Московського князівства. Можливо, що вони зробили це одночасно зі своїми двоюрідними братами — князями Григорієм, Василем та Семеном Михайловичами Масальськими. Очевидно й те, що саме вони фігур ували у грамотах про перемир’я короля Александра Ягеллончика з московським князем Іваном Васильовичем (1503 р.) [173] та Сигізмунда І Старого з Васілієм Івановичем (1508 р.) [174]. У документах указувалося, що князі Масальські є підданими московського князя, цілісність володінь яких зобов’язувалися не порушувати ані Александр Ягеллончик, ані Сигізмунд І Старий.

1512, дек., одним из воевод большого полка, шедшего из Можайска под Смоленск [177]. 1513, одним из воевод большого п. в Смоленском походе [178].

Покоління XX

Перша московська гілка

30/ КН. ВАСИЛИЙ СЕМЕНОВИЧ КОЛЬЦО

дворянин московский с 1550, казначей 1573. Родоначальник князей Кольцовых-Мосальских. В 1535 году во время войны между Литовским и Московским княжествами 1534–1537 гг. («Стародубская война») перешел вместе с братьями Андреем, Романом и Петром Семеновичами на службу В.кн. Московскому.

Тысячник 3‑й статьи из Мосальских князей. В Дворовой тетради из Мосальских князей (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). 1554 — был в числе поезжан на свадьбе казанского царя Симеона. В Полоцком походе 1562/63 г. спал в стане государя (Книга Полоцкого похода 1563 г. (Исследование и текст) / Подг. текст К. В. Петров. СПб., 2004. С. 47). 20 марта 1562 г. с другими детьми боярскими поручился по князе И. Д. Бельском в 10 тыс. руб. (Антонов А.В. Поручные записи 1527–1571 годов // Русский дипломатарий. Вып. 10. М., 2004. С. 17). Весной 1565 г. воевода в Рязском городе (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 215; Разрядная книга 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 178). 2‑й воевода в Туле (1568), пристав у крымских и турецких послов (1570,1572). В 1571/1572 г. князь Василий Мосальский был обвинен перед Романом Олферьевым (Татищев Ю.В. Местнический справочник XVII века. Вильно, 1910. С. 32–33). В 1573 был «у раздачи крымским полоненикам детям боярским ... денежного жалования казначеем», 2‑й воевода в Ругодиве (1574–1575).

Послух в купчей Ивана Большого Васильевича Шереметева, в 1558/1559 г. купившего у князя Василия Ивановича Токмакова его отчину в Большом Городском стане Коломенского уезда деревню Подберезную на реке Коломенке за 200 руб. (Архив СПб ИИРАН. Ф. 29. Оп. 1. Д. 8. № 1189. Л. 1405).

31/ КН. АНДРЕЙ СЕМЕНОВИЧ СТАРОГО

Тысячник 3‑й статьи из Мосальских князей. В Дворовой тетради из Мосальских князей [179]. В 1544 г. был головой в войсках правой руки. Был воеводою на Солове и на Плове в 1556 и 1564 г. 20 марта 1562 г. с другими детьми боярскими поручился князе И. Д. Бельском в 10 тыс. руб. [180]. В 1563 г. – сентябре 1565 г. воевода на Плове и Солове. Дворянин 1‑й статьи на Земском соборе 25 июня–2 июля 1566 г.; из числа Мосальских, участвовавших в соборе 1566 г., один только Андрей Семенович значится в дворянах 1‑й статьи, а его племянники — Федор Осипович, Федор и Михаил Александровичи, Лев Иванович Клобуков, Владимир и Дмитрий Иванович Горбатовы в дворянах 2‑й статьи. В 1570 г., 1572 г. второй воевода в Кореле [181].

32/ КН. РОМАН СЕМЕНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

В 1544 г. был первым головой сторожевого полка. 1551 — записан в 3‑ю статью Московского списка.

33/ КН. ПЁТР СЕМЕНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

1549 г. был вторым головой полков левой руки. Потомство от князей Василия, Андрея, Романа и Петра Семеновича не показано. 1551 — записан в 3‑ю статью Московского списка.

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

34/ КН. ИВАН ФЕДОРОВИЧ МУНЧА МАСАЛЬСКИЙ (* бл.1519, )

син, за Юзефом Вольфом, кн. Федора Михайловича Масальського [182], господарський дворянин, городенський підстароста.

Pozwany 1539 r o zagarnięcie lak majątku kaszte lana Wileńskiego Żorosławki [183]. У документах волинського походження фіксується із прізвиськом Мунча. Прізвисько Мунча він отримав саме на Волині, аби відрізнятися від іншого Івана Масальського (Корецького), який доводився йому троюрідним братом. Князь І. Ф. Масальський став кременецьким повітником близько 1539 р., одружившись із Богданою — донькою Богдана Львовича Боговитиновича, представника найбагатшого на Волині на другу третину XVI ст. панського роду (близько 1032 димів) [184]. Можливо, після шлюбу й отримав кн. І. Ф. Масальський своє прізвисько Мунча, але з чим воно пов’язане, сказати важко. Іван Федорович — представник городенської гілки князів Масальських, яка була заснована його батьком, кн. Федором Михайловичем, унаслідок данини Жигимонта І у Городенському повіті Троцького (Тракайського) воєводства.

Кн. Івана Масальського — як городенського (зараз — Гродно (білор. Гродна, Республіка Білорусь) повітника бачимо в 1539 р. на городенському замковому суді, за скаргою індурського урядника віленського воєводи (запис від 28.XI.1539 р.) [94]. Урядник оскаржив викіс сіножатей селянами кн. Івана, який особисто на суді доводив своє право на ці сіножаті. Із його судової промови випливає, що ці сіножаті були в користуванні майбутніх підданих князів Масальських ще до великокнязівської данини його батькові, тобто до 1509 р., який за свого життя тримав ці сіножаті «во впокою»: «...бралъ сѣно мое на властныхъ сеножатяхъ моихъ, которыхъ еще до данины господарское, поки тое имѣнье отцу моему не дано, тые люди мои у спокойливом поживанью были и отецъ мой небожчик во впокою ихъ держалъ, а по немъ отчимъ мой, небожчикъ, панъ конюший, кгды тое именье мое въ опеке мялъ, кгды тые сеножати отъ полтретьядцати лѣтъ спокойне держалъ и я вже по пану конюшомъ небожчику четвертый годъ держу.». Далі кн. Іван зазначає, що після смерті його батька, кн. Федора, маєток 12,5 років був в опіці його вітчима і двірського конюшого. Вітчимом і опікуном кн. Івана Масальського, очевидно, був Василь Богданович Чиж, надвірний конюший (1524 — 20.XII.1537), гаєнський державця ( бл. 11.III.1538) [95]. За словами кн. Івана, він тримав неназваний в судовому акті маєток (імовірно, Олексичи) вже чотири роки на момент суду. Отже, можна приблизно вирахувати, що його повноліття, коли він міг посісти спадок, наступило в 1535 — 1536 рр., відтак датою народження можна умовно вважати 1519 р. — отже, на момент одруження кн. Іван Масальський мав приблизно 20 років. Тоді, як його батько, кн. Федір Михайлович Масальський, помер приблизно 1523 р.

Породичання із впливовим родом Боговитиновичів принесло кн. Івану Масальському частину маєтків Шумської волості у Кременецькому повіті, розподілену між трьома дітьми давно померлого тестя, що детально дослідив В. Собчук, який уперше використав документальні матеріали з архіву Масальських LVIA за мікрофільмами ЦДІАК України, але тільки з першої справи [185]. Зятю князівського роду дісталась частина обширного Шумського маєтку з центром в с. Онишківці, розташованому в басейні притоки Горині річки Вілії [186]. У 1545 р. кн. Іван Федорович Масальський Мунча, згідно з ревізією Кременецького замку, мав оправляти замкові городні з маєтку Онишківці та з інших сіл (Турово, Сураж і Валево) [187]. По сусідству з отчиною дружини в 1543 р. князь придбав у кременецького старости Станіслава Фальчевського маєток Ісерни — частину спадщини збіднілого роду Ісернських [188]. Як пише В. Собчук, Ісернські (Дахно, Левко й Федір Устяновичі) в 1571 р. вели з кн. І.Ф. Масальським безуспішну справу з повернення своєї отчини, наданої ще за Казимира [189], що підтверджує також документ із фонду Масальських — випис із кременецьких гродських книг від 14 травня 1571 р. зі свідченням кременецького возного, який 13 травня брав участь у проведенні приятельського суду за позовом братів Устяновичів-Ісернських на кн. Івана Федоровича Масальського у справі володіння маєтком Ісерни [190].

На думку В. Собчука, кн. І. Ф. Масальський у Кременецькій повіт не перебрався, а залишився жити у Городенському повіті [191]. Документи з фонду Масальських LVIA загалом підтверджують цю думку. Лише у двох із них він фіксується присутнім у Кременецькому повіті — на суді кременецького старости Щасного Герцика у судовій суперечці із Грицьком Сенютою про належність суразького підданого (N 13: 1548.V.20) [192] та при поданні скарги до кременецьких замкових книг на Б. М. Джусу (N 11: 1558.VI.08) [193]. З іншого боку, триб життя привілейованого землевласника призводив до постійних роз’їздів, тому не можна взагалі казати про єдине постійне місцеперебування. Хоча можна припустити, що у Кременецькому повіті він бував частіше до 1550‑х рр., якщо його діти дійсно народжувалися і зростали на Волині. Іншим показником частотності перебування князя на Волині може служити зміна його урядників, яких, за логікою речей, він мав призначати особисто на місці. Ситуацію з перебуванням князя на Волині могли б прояснити кременецькі замкові (після 1566 р. ‑гродські) книги, уцілілі рештки яких зберігаються в ЦДІАК України (Ф. 21), але той невеликий відсоток записів, що зберігся, до того ж, у пошкодженому вигляді, не дозволяє робити серйозні висновки. Із комплексу волинських документів із фонду Масальських LVIA ми маємо дванадцять виписів, по суті копій, із книг судово-адміністративних установ Кременецького повіту за 1543 — 1581 рр. — шість виписів із кременецьких замкових, п’ять виписів із кременецьких гродських та один випис із кременецьких земських книг. Лише текст одного з них вдалося розшукати у збережених рештках цих книг у формі судового запису. Під датою 11 червня 1543 р. міститься скарга ісернського урядника кн. І. Ф. Масальського Гришка Лепуна на Михайла Джусу, який, за відсутності князя, «наїхав» на Тетерівську землю, пограбував приготовану деревину, випалив борті та загородив дорогу [194].

Рубежем, коли кн. Мунча безповоротно перебирається у Городенський повіт, можна вважати смерть його дружини Богдани Боговитинівни, яка за спостереженнями В. Собчука припала на першу половину 1550‑х рр.[195] Можна ще нижче відсунути цю дату, позаяк у скарзі 1552 р. на сусідський наїзд кн. Іван Масальський називає маєтки належними дітям, не згадуючи ані себе, ані дружину. Це вказує на те, що їхньої матері уже не було в живих, відтак материзна (спадок по матері) ототожнювалася з дітьми: «...наехавши моцно кгвалтомь на влостную землю Тетеровскую, именя детеи его на имя Лва, а Федора, а Богдана, Ганны а Марины» [196]. Тут ми і дізнаємося, що у кн. І. Ф. Масальського і Богдани Боговитинівни було п’ятеро дітей.

Jako opiekun dzieci Czyża (przyrodnich rodzeństwa), ma kniaź Iwan Fedorowicz Masalski 1554 r. sprawę z Rafalem Bohuszewiczem o Listwi nowicze i Subacz [144]. W latach 1555—1558 procesuje się z bratem Michałem [197]. Synowie kniazia Fedora Michałowicza kniaziowie Michai i Iwan Masalscy, występując razem procesują się 1558 r. o wycięcie lasu i różne krzywdy w Danilczycach [198]; obaj wzıniankowani w spisie szlachty Grodzieńskiej, mającej prawo wchodu do puszcz 1559 r. [199].

Не тільки розташування отчинного маєтку кн. І. Ф. Масальського (осілість), але й перспективи адміністративної кар’єри на повітових урядах концентрували його увагу в цьому регіоні. У Городенському повіті він мав бути більше «своїм», ніж у далекій Волині, де, очевидно, кар’єрних перспектив у нього не було. Його кар’єра починалась цілком традиційно для князя зі збіднілого роду — на послугах найнижчого двірського рангу — дворянина господарського, яким він фіксується у 1545 і 1552 рр. [200] Наступною адміністративною сходинкою можна вважати уряд підстарости. Не раніше 1563 р., коли уряд городенського старости посів Григорій Олександрович Ходкевич, кн. Мунча міг стати його підстаростою, що вказує на певну клієнтарну залежність Масальського від надвірного гетьмана (з 1561 р.) і віленського каштеляна (з 1564 р.). Одна з найраніших згадок на уряді городенського підстарости — 18.VII. 1564 р. [201] У 1565 р. у листі до нього Г. О. Ходкевича він фіксується на двох урядах одразу — городенського підстарости та городенського земського судді («Urodzonemu kniaziu brathu у przyaczieliowi nam (Г. О. Ходкевичу — В. П.) zyczliwemu kniaziu Iwanu Masalskiemu, ziemskiemu grodzien[skiemu] sedziemu у podstaroscziemu naszemu thamecznemu sz ma bydz» [202]). Детальніше прояснити перебування кн. І.Ф. Масальського на повітових урядах могли би дослідження вцілілих решток городенських замкових (після 1566 р. — гродських) та земських книг, у записах яких, очевидно, найбільшою мірою могла би відобразитися його адміністративна та соціально-економічна активність. Особливо це стосується періоду, починаючи з 1565 р., коли князь Мунча стає городенським земським суддею [203] відповідно до судової реформи 1564 — 1566 рр., за якою у Великому князівстві Литовському запроваджувалися органи земського самоврядування — земські суди.

У 1567 р. за військовим переписом він з’являється серед «князів і княжат» Великого князівства Литовського, записаний дванадцятим із титулом городенського земського судді [204]. 1567.10.08. Князь Иван Федорович Масальский судья земский городенский, з имений своих Олексич, и з двух дворцов Свислочских, и у Снарского у повете Городенском, а з волинских именей — з Оношкович, а з Ходак, а з Ысерны в повете Кременицком коней одиннадцать, а з ыменья панны Федоры Чижовны — з Мошевич и з дворца Кургановского з опеки своей в повете Новогородском кони два, а от зятя своего Андрея Дыбовского, дворанина короля его милости, з ымения жоны его а дочки своее з волынских — з Валева, з Брыкова и з Баймак кони два. Того всего ставил коней пятнадцать збройно панцр., при. Он же ставил драбов осм з ручницами. Князь І. Ф. Масальський, як депутат до Люблінського сейму від Городенського повіту, із титулом городенського земського судді поставив свій підпис у Любліні під унійним актом ВКЛ і Корони Польської від 1.VII.1569 р. [205] Присяга дітей кн. Івана Масальського Мунчи не засвідчена. Кн. Богдан Масальський, який мав присягати на вірність польському королеві на луцькому гродському уряді, на нашу думку, не є сином кн. Мунчи [206]. Не встановлено і точну дату його смерті, а, відтак, і час перебування на уряді земського судді (уряд надавався у пожиттєве володіння) [207]. Рік смерті точно не встановлено. Кн. І. Ф. Масальський, ймовірно, помер, перед 1578 р.

Точніше дату не вдалося встановити, позаяк городенські земські книги за 1570-ті рр. не збереглися — аж до 1578 р., коли на уряді земського судді фігурує інша особа (інформація уточнена Дарюсом Вілімасом (Darius Vilimas). [208]. Францішек Пєкосіньські посилається на якийсь документ від 1577 р. з печаткою кн. Івана Федоровича з архіву Масальських, який знаходився у графів Пшездєцкіх у Варшаві і про який нам нічого не відомо. [209]. На жаль, не відомий і тестамент князя, який, на нашу думку, мав бути складений бл. 1577 р. і внесений до городенських земських або гродських книг.

Сплата податків із волинських маєтків у 1569 — 1570 рр. відбувалась іще від імені кн. Мунчи. Із маєтків Онишківці, Суража, Турова, Ходаки, Серник сплачував його урядник Флоріян Лупенський (з 6‑ти путних бояр, 74‑х димів, 2‑х городників по 4 гроша, 28-ми городників по 2 гроша, з 9‑ти млинових кіл, із двох корчем і двох горілчаних котлів) [210].

Волинські маєтки у володінні кн. Івана Масальського перебували до складання дільчого акту, згідно з яким волинські і підляські маєтки (материзна) були поділені між його дітьми. Розподіл материзни не вимагав складання тестаменту з боку батька, тому куплений кн. Іваном Масальським маєток Ісерни не потрапив під цей розподіл і в акті не фігурує, лише пізніше, у 1575 і 1583 рр., ми бачимо його у власності його сина Федора (див. нижче). Символічно, що акт укладався не на Волині, а в отчинному маєтку Масальських, в Олексичах, за присутності кн. Івана Масальського («... будучи мы вси сполне а ωчевисте в дому его млсти кнзя Йвана Федоровича Масалского, суди земьского городенского, пна ωтца ншого, певное постановене и роздел вечный учинили есмо в тыхь именяхъ материстыхь, то ест в замочку Ходацкомъ и в селахь к нему прислухаючихъ и теж во именю подляшскомъ, в Непляхъ и Сомовичахь. И всякне пожитки и доходы именеи нших списавши и пошацовавши межи собою, на узнане и ку ведомости его млсти, кнзю ωтцю нашому (кн. І.Ф. Масальському — В. П.), донесли и дали есмо...» [211]). Акт було складено 6 червня 1571 р. за підписом кн. Івана Федоровича Масальського та королівського секретаря Лукаша Гурницького і того ж дня внесено до городенських гродських книг [212]. Пізніше, через чотири місяці, 9 жовтня того ж року, дільчий акт у формі випису з городенських гродських книг було внесено до кременецьких земських книг [213].

Складання дільчого акту, очевидно, було пов’язане з одруженням двох дочок кн. І. Ф. Масальського — старшої Ганни і меншої Марини — та необхідністю виділення посагу. Наймолодший Богдан відмовився від своєї частки спадщини у зв’язку з хворобою («А што ся дотычет брата нашого молодшого Богдана то [нрзб.......] до тых именей нших менованых, таковое ж право своє прирожоное мел, яко и мы, теды ωт того права своего вырекся и ωного ωтступил вечными часы для недостатку здоровя своего. А мы вси, верхумененые вчасники, повинни будемо и ωбовезалися есмо ему давати певный юркгельть пнзей на виховане его, яко то на ωсобливому листе ншомъ, ему сот нас на то даномь, ест ωписано» [214]). Федір посів половину Ходацького замку з селом, містечко з селом Зіньки і село Тетерівку. У 1583 р. він сплачував з с. Ходаки (10 димів, 2 городникі, 3 млинові кола), із с. Зіньків (9 димів, 6 городників) і з частини с. Ісерни (4 дими) [215]. Старший брат Лев за дільчим актом 1571 р. перебрав на себе підляську частину маєтків («во именю подляшскомъ, в Неплях и Сомовичахь» [216]). До Ганни з чоловіком Каспором Клодинським перейшли Валево, Бриків, Баймаки й сільце Попівці. Марина, заміжня за великокнязівським секретарем Андрієм Івановичем, набула села Турівку (Турово), Сураж, Онишківці і половину замочку в Ходаках. У 1580 — 1590‑х рр. нащадками князя Мунчи майже вся спадщина була продана київському воєводі кн. В. — К. К. Острозькому. Княжна Ганна Масальська з чоловіком свою частку продали сусіду-землевласнику, кременецькому гродському писарю Григорію Дедеркалу [217].

Miał dwie żony, pierwsza Богдана Богдановна Боговитинова była matką synów Lwa i Fedora. Druga Helena Matwiejewna w 1556 r. kniahinia Olena Matwiejewna Masalska, żona kniazia Iwana Fedorowicza, sprzedaje majątek Szebdiejewszczyznę żydom Grodzieńskim [218]. Taż kniahinia Helena Masalska zrzeka się w 1584 r. zapisów nieboszczy ka męża swego kniazia Iwana Masalskiego na rzecz pasierbów swych kniaziów Lwa i Fedora Masalskich [219]. Kniaź Iwan Fedorowicz Masalski pozostawił oprócz wyżej wy mnienionych synów Lwa i Fedora kilka córek.

∞, 1°, 1539, Феодосия-Богдана Богдановна Боговитиновна, донька Богдана Львовича Боговитиновича.

∞, 2°, Елена Федоровна Сапега, дочь дочь судьи земского Троксого Федора Сапеги и кнж. Ульяны Лукомской.

43/20. 16.7. КН. МИХАИЛ ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Михайловича Масальского [220].

1554, вызывался в суд по жалобе священников Ильинской церкви в Олекшицах и вел тяжбу с братом своим кн. Ив. Федор. М. [221]. Владелец с. Пониклицы, принадлежавшего к им. Олекшицы [222]. 1556, купил у Кудричей землю Городенского повета над рекою Ушивицею, но платить за нее отказался [223]. Synowie kniazia Fedora Michałowicza kniaziowie Michai i Iwan Masalscy, występując razem procesują się 1558 r. o wycięcie lasu i różne krzywdy w Danilczycach [198]; obaj wzıniankowani w spisie szlachty Grodzieńskiej, mającej prawo wchodu do puszcz 1559 r. [199]. 1567.10.07, «Князь Михайло Масалскии выслал сына своего князя Юръя и ставил почту з ымений своих — з Данилчыч в повете Гроденском, а з Корсакович в повете Менском, а з Буйнич в повете Оршанском ставил коней шесть збройно — панцри, при., тар., др. Он же ставил пры том почте драбей три з руч».

∞, кн. Мария Ивановна Крошинская [224].Mal synów Aleksandra, Iwana, Fedora, Jurja i Michała, oraz córkę Hannę

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

44/21. хх.8. АФАНАСИЙ БОРИСОВИЧ

znany tylko przez syna swego Hrihorego , który się pisał „ Afanasiewicz», prawdopodobnie był synem kniazia Borisa Michałowicza Mosalskiego.

Князі Масальські—Корецькі

46/23. хх.10. ИВАН ВАСИЛЬЕВИЧ КОРЕЦКИЙ МАСАЛЬСКИЙ (* ..., 1528, 1552)

Найраніше на Волині осів кн. Іван Васильович Масальський. Шляхом одруження з княжною Ганною Корецькою він став володарем частини Кореччини, з якої за переписом литовсько-руського війська 1528 р. він, як князь Масальський-Корецький, виставляв 8 вершників [225]. 1532 , ему, с женой Ганной Ивановной, ур. Корецкой, разрѣшено сдѣлать обмѣнъ и иъ части им. Корцы, — изъ-за несогласій съ кн. Богушемъ Корецкимъ; имѣются данныя, что они вымѣняли себѣ им. Тapгoвицы [226]. Tenże kniaź Iwan Masalski pozwany w 1534 r. przez kniaziów Sanguszkę i Koreckiego o szkody [227], występuje 1536 r. w sprawie kniazia Zasławskiego z kniaziami Czetwertyńskimi [228], a w latach 1545–1552 władał w powiecie Łuckim Torhowicą i Tereszowem [229]. Pozostawił kilku synów, do których, oprócz Wasila, który wyraźnie nazwany „Iwanowiczem «, należel prawdopodobnie Bohdan Masalscy.

Кн. Ганна Іванівна Корецька фігурує в листі Сигізмунда II Августа від 18 квітня 1567 р. Великий князь у своєму листі наказував київському воєводі кн. Костянтину Костянтиновичу Острозькому не забороняти кн. Івановій Масальській бути ігуменею в монастирі св. Михайла, що в Києві.

∞, кж. Анна Ивановна Корецкая (* ...., 1567, † ....).

Князі Масальські на Друї — Браславська гілка

29/14. 9.5. КН. ИВАН ПЕТРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Петра Духнича Тимофеевича Масальского. Судья земской гродненский.

Совладелец имения Друя. 1551, участвует в числе полоцкого и витебского дворянства в составлении <Устава о людях похожих>, о водворении вольных людей на своих землях. 1554, вызывался в суд за захват чужого имущества. 1556 и 1561 — получает подтвердительную грамоту на беспошлинное плавание его судов по рр. Двине и Дисне [230]. Przy wzięciu Połocka 1563 r. dostał się do niewoli Moskiewskiej, wskutek czego brat jego Andrzej Masalski zeznał 1564 r. , że wraz z bratem, który przy zdobyciu Połocka dostał się do niewoli, utracił różne listy i przywileje [231].

30/14. 10.5. КН. АНДРЕЙ ПЕТРОВИЧ

господарськоий дворянин й королівський ротмістр, сын кн. Петра Духнича Тимофеевича Масальского, совладѣлецъ им. Друи.

Występujący 1551–1561 obok matki i brata. 1551, участвует в числе полоцкого и витебского дворянства в составлении <Устава о людях похожих>, о водворении вольных людей на своих землях. 1556, получает подтвердительную грамоту на беспошлинное плавание его судов по рр. Двине и Дисне. Kniaz Andrzej Piotrowicz Masalski otrzymuje 1561 r. przywilej na jarmarki w Tuczynie [232]. Według popisu wojskowego 1565 r. kn. Andrzej Masalski obowiązany stawić 7 koni [233].

1565, ротмистр конной роты. Неодноразово королівському ротмістрові видавалися кошти з господарського скарбу на потреби ввіреної йому роти. Приміром, у листах Сигізмунда II Августа за 1567 p., адресованих королівським ротмістрам із призначенням видати гроші для їхніх рот, указано, що ротмістру кн. Андрію Масальському видано лист, згідно з яким пани Горностаї повинні видати 600 кіп грошів на потребу роти князя (150 вершників) [234]. Того ж року в Бакштах було складено реєстр листів, наданих Сигізмундом II Августом королівським ротмістрам для отримання грошей із поборового податку за 1568 р. для потреб їхніх рот. Один такий лист отримав і кн. А. Масальський. У документі вказано, що його направлено з листом до «бирчих» Ошменського повіту, згідно з яким вони повинні видати на роту князя 600 кіп грошів литовських [235]. Таким чином, можна встановити річну плату роти князя, яка становила 600 кіп грошів. 1566, жалуется о нападении на него неким Селютою-Ляховецким и о нанесении им при нападении ран. Kniaz Andrzej Piotrowicz Masalski uzyskuje 1569 r. przywilej na targi i jarmarki w dobrach Sniedzyń w pow. Łuckim [236]). W tymże roku kn. Andrzej Masalski z Tuczyna podpisał akt wcielenia Wołynia do Korony [237].

Jeszcze w 1570 r. Andrzej Masalski wymieniony jako właściciel dóbr Butina, Suska, Nosaczewic, Protrasowic, Oliskowic, Smiedzina i Bohdaczewa w powiecie Luckim [238], a w Sierpniu tegoż roku spisywano inwentarz dóbr, które kniaź Andrzej Piotrowicz Masalski i żona jego kniaźna Hanna Bohdanowna Putiatina zastawili za 2000 kop groszy, kniaziowi Władysławowi Andrejewiczowi Zbarażskiemu staroście Botockiemu, a mianowicie: Botina, Suska, Bohdaczewa i t. d. [239].

Już w 1559 r. żonaty z kniażną Hanną Bohdanówną Putiatycza, wdową po Bohdanie Siemaszko. Володіння Андрія Петровича суттєво збільшилися після його одруження з кн. Ганною Богданівною Путятянкою, з удовою Богдана Семашка, яка принесла в дім чоловіка записані їй як вінова частка волинські володіння – замок Тучин із волостю та інші маєтки [240]. Шлюб відбувся наприкінці 1550‑х років. 30 червня 1570 р. датується запис у господарські книги дарчої угоди кн. Андрієвої Масальської Ганни Путятича чоловікові кн. Андрію Петровичу Масальському на свої маєтності на Волині: замок Тучин, містечко Тучинське із селом Тучином, «фільварок на Черничині з присілками Коростятином, Мощоним, і з усіма Вольками на Воронові і Пустомитах, а під Степанем село Космачів» [241]. Очевидно, що сам акт дарування вказаних маєтностей відбувся значно раніше, ніж було зроблено запис у господарські книги. Про це свідчить той факт, що волинські володіння були підтверджені Сигізмундом II Августом кн. Андрію Масальському ще в 1567 р. [242] Беззаперечним фактом статечного господарювання князя у волинських маєтностях, подарованих дружиною, уже в 1567 р. є лист Сигізмунда II Августа від 10 вересня 1567 р. до Кременецького старости кн. Миколи Андрійовича Збаразького з наказом призначити «рок» у справі про наїзд господарського дворянина кн. Андрія Петровича Масальського на володіння господарських зем’ян Кременецького повіту Михайла та Кшиштофа Богуфаловичів Лабунських [243]. Як бачимо, князь вирішив розширити новоотримані маєтності в поширений тоді способ — наїздом. Певні проблеми у порушенні спокійного володіння волинськими маєтностями спричинила скарга родичів дружини. На жаль, поки що нам не відомі деталі справи про вказані володіння. Віднайдено лише документ із наказом Сигізмунда II Августа від 30 червня 1570 р. зробити запис у господарські книги оповідання господарського маршалка, берестейського войського пана Олександра Вагановського і його дружини Ганни Семашківни, а також володимирського підкоморія пана Олександра Семашка про те, що вони мають «природжене» право на маєтності кн. Андрієвої Масальської Ганни Богданівни Путятянки, котрі вона подарувала своєму чоловікові — князеві Андрієві Петровичу Масальському [244].

Umarł 1571 r., poczem testament kn. Andrzeja Masalskiego oblatowano 10 Października 1571 r. w aktach Łuckich [245]. Wdowa po nim testamentem z d. 20 Czerwca 1576 r. zapisała Tuczyn w równych częściach dzieciom: Aleksandrowi Siemaszce, Hannie z Siemaszków Konstantowej Malińskiej i kniażnie Marynie Masalskiej [246]. Niezawodnie umarła w tymże roku, albowiem w następnyin Tuczynein z siołami w powiecie Łuckim włada już pan Aleksander Siemaszko [247].

∞, кнж. Ганна Богдановна Путята († 1587), 1° муж Семашко. Получила в приданое имение Тучин на реке Горыни [248]. Перший заповіт княгині Ганни Масальської датований 20.06.1576 р. [249], але 8.02.1584 р. вона клопоталася ще в Луцькому ґродському уряді за свою родичку [250]. Кн. Ганна Богданівна Путятанка Андрійова Масальська 13 лютого 1587 р. заповіла поховати її Луцькому монастирю Успення Пресвятої Богородиці і відписала чернечій спільноті 3 копи литовських грошів [251].

31/15. 11.6. КН. ИВАН ЮРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1588)

сын Юрия Тимофеевича Духнича Масальского [252]. 1558, на него напал некто Котел и забил его до смерти [253].

32/15. хх.6. КЖ. ВАСИЛИСА ЮРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Юрия Тимофеевича Духнича Масальского [254]. Wprzód żona Mikołaja Jermolicza, z którym miała syna Jana i córkę Aleksandrę za Janem Ordą [255], wyszła powtórnie za kniazia A brahama Fedorowicza Druckiego — Horskiego, zmarłego przed 1570 r ., pozostawiając syna Jurja i córkę Dorotę. Jako kniahinia Abramowa Horska, Wasilissa Masalska zastawiła u kniazia Bohdana Sokolińskiego majątek Orewę, który syn jej kniaź Jurij Horski ustąpił w 1600 r. kn. Fedorowi Horskiemu [256]. Po trzecie zaślubiła Jana Wołosieckiego. W 1595 r. Wasilissa Jurjewna Masalska Janowa Wołosiecka zastawia za 300 kop Czuryłowicze Łukaszowi Mirskiemu [257]. Zachowały się dwa listy, którymi pani Janowa Wołosiecka Wasilissa Masalska zaprasza synowę swą kniahinię Horską na ślub córki swej Aleksandry i donosi synowi swemu kniaziowi Jurju Druckiemu — Horskiemu o sprawach osobistych [258]. W 1604 r Janowa Wołosiecka sprzedaje Czuryłowicze córce swej Janowej Dziewoczkowej [259]. Zaś w 1611 r. Jan Dziewoczka i kniażna Dorota Horska małżonkowie, sprzedają, odziedziczone po matce jej kniahini Wasilisie Masalskiej, Druję, Hrudzinowo i Czuryłowicze za 5000 kop groszy Lwu Sapieże [260].

∞, 1°, Mikołaj Jermolicz.

∞, 2°, кн. Авраам Федорович Друцкий-Горский [261].

∞, 3°, Ян Волосецкий [262].

33/15. хх.6 КН. МАРИНА ЮРЬЕВНА (* ..., 1558, † ....)

дочь Юрия Тимофеевича Духнича Масальского [254]. Jako wdowa po Pawle Pawłowiczu Naruszewicza, wyszła powtórnie za Mateusza Janowicza Kuchmistrzowicza (Narbuta) komornika J. K. M. , który jej w 1558 r. zapisuje 600 kop na Dziśnie i Niemenczynie [263].

∞, 1°, Павел Павлович Нарушевич [83].

∞, 2°, Матвей Иванович Кухмистрович Нарбут, королевский коморник [83].

34/16. 12.7. КН. МАТВЕЙ ИВАНОВИЧ (1564)

сын Ивана Тимофеевича Духнича Масальского [264]. Совладелец имения Друи.

В 1563 г., во время взятия Полоцка русскими войсками, был взят в плен, где и умер. 1564, бывши в плену, писал двоюродному брату Андрею Петровичу М., чтобы тот засвидетельствовал королю об утрате разных документов [265]. 1567.10.22, Повет Браславля Литовского, Хоружий браславский Григорей Мерский ... з опеки именья князя Матфея Масалского з Друи, кони 3. ... Он же с части князя Матфея Масалского з местечка з Друи повинен был ставити драбов 4, але не ставил. ...Кнегиня Ивановая Масалская из Залеся в повете Браславском конь 1, пнцр., пр., тар., др., она ж ставила з местечка з Друи драби 2 з рогати.

35/16. 13.7. КН. ГРИГОРИЙ ИВАНОВИЧ (1593,1597)

сын Ивана Тимофеевича Духнича Масальского [264]. 1593, писарь земский, затем земский судья Браславского повета. 1597, на сейме приносит жалобу на оклеветание его стольником Ярмоличем [266].

∞, кнж. Елена Михайловна Полубинская, дочь судьи слонимского кн. Михаила Полубинского [267].

???∞, КАТЕРИНА ФЕДОРОВНА КОПТЕВА

36/16.14.7. КН. ВАСИЛИЙ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана Тимофеевича Духнича Масальского [264].

В актах Великого княжества Литовского свидетельствуются его военные заслуги, во время войн короля Стефана Батория с Россией. 1590, стольник Браславский. 1594 г. был земским подсудком Браславского повета. В 1617 г. был подкоморием браславским. Совладелец имения Друи [268].

∞, Софья Осиповна Чапля. 1565.07.24. (Повет Троцкий). Хоругов Берестейская. Княжна Василевая Масалская Зофия Чаплинская 2 кони. — в зброи один, а други в каф., с тар., с древы. — Стб. 301;

∞, ФЕДОРА ДМИТРИЕВНА ПУТЯТЯНКА, браславская земянка, дочка Дмитрия Ядкавича Путяты.

37/16. хх.7. КЖ. АНАСТАСИЯ ИВАНОВНА

дочь Ивана Тимофеевича Духнича Масальского.

∞, Тихна ..... [269].

1‑а гілка. Князі Масальські — Волковийська гілка

56/28. 15.8. КН. ПЕТР БОГУШЕВИЧ ВЕРИГА (?-1561)

сын Богуша Александровича [270], господарський дворянин.

В 1534–1535 гг. попадает в плен в Россию; отпущен взамен на князя Сицкого, захваченного литовцами при взятии Стародуба [271]. В 1559 г. был лидским старостой [272].

Господарський дворянин Петро Богушевич — також був бажаною персоною при укладанні важливих приватно-правових актів. Так, у 1559 р. він засвідчив лист Єзофа Матвійовича Казновського своєю печаткою, з яким той звертався до Сигізмунда II Августа з проханням підтвердити дарчий запис на маєтки Своячичі й Островчичі та рухоме майно, що мало перейти йому «на вечность» після смерті дружини Ганни Матвіївни Пятковича [273]. Совладелец имения Олтуповичи Волковыского повета. Вместе с женой купил у Сапеги имение Войкилишки [274].

† 1561, мая 4, безд. [275].

∞, Анастасия Ивановна ..... [276]. 1563, после смерти мужа, сделала вооруженный набег на имение Сапеги, за что вызывалась в суд [277].

57/28. 16.8. КН. МИХАИЛ БОГУШЕВИЧ (?-3.10.1572)

сын Богуша Александровича [278].

Владѣлецъ им. Олтупово. Михайло Богушевич своєю печаткою засвідчив записний лист (1555 р.) господарського дворянина Михайла Макаровича маршалку й господарському писарю пану Остафію Богдановичу Воловичу [279]. 1562, жаловался на брата кн. Петра за насильственный грабеж его сеножати. 1566, февр. 16, дана ему королевская подтвердительная грамота на владѣніе имѣніемъ въ Меречской волости, пожалованнымъ его отцу [280]. Брати кн. Михайло й Петро Масальські ретельно опікувалися своїми маєтностями, свідченням чого може бути звернення до великого князя з проханням підтвердити їхні володіння. Зокрема, у 1566 р. на одне із таких звернень Сигізмунд II Август надав їм підтверджувальний лист на 44 конюхи і тяглого чоловіка «ілговських» Мерецької волості, а також на пусті землі вічним правом [281]. 1572 , авг. 4 , духовнымъ завѣщаніемъ передает Олтупово и Подмеречь своимъ тремъ сыновьямъ, кн. Богдану, Фридриху и Янушу. [282].

∞, Томила — Авдотья Волович, дочь Михаила Воловича [283].

58/28. 17.8. КН. ПЕТРО БОГУШЕВИЧ (1547,1566)

сын Богуша Александровича [283].

1547, ведет дело в суде своей сестры кн. Ганны с Опраньей Жабою об имении Жижморы [284]. 1562, ведет тяжбу с вдовой брата Петра Вериги. 1562, вызывался в суд братом Михаилом за грабеж его сеножати [285]. 1566, получает подтвердительную грамоту королем на пожалованное его отцу имение Подмеречь [286].

Брати кн. Михайло й Петро Масальські ретельно опікувалися своїми маєтностями, свідченням чого може бути звернення до великого князя з проханням підтвердити їхні володіння. Зокрема, у 1566 р. на одне із таких звернень Сигізмунд II Август надав їм підтверджувальний лист на 44 конюхи і тяглого чоловіка «ілговських» Мерецької волості, а також на пусті землі вічним правом [281]. Окрім легітимного способу утримання чи розширення родових володінь, кн. Петро Богушевич свідомо йшов на порушення права, захопивши 2 служби людей у Руському маєтку зем’янина Себастьяна Преборовського і його дружини Настасії Богданівни. Постраждале подружжя звернулося з позовом до великокнязівського суду й 14 червня 1568 р. великий князь своїм вироком призначив «рок» князеві Масальському [287]. Як далі розвивалася судова справа, на жаль, невідомо.

59/28. 18.8. КН. ТИМОФЕЙ БОГУШЕВИЧ (?-1570)

сын Богуша Александровича [288].

В 1570 г. находился в плену в России и казнен по приказанию царя Иоанна IV Грозного [289].

60/28. хх.8. КЖ. ГАННА БОГУШЕВНА

сын Богуша Александровича.

1547, вдова, вела процесс с бабкой детей своего мужа от первого брака из-за имения Жижморы и проиграла [290].

∞, Потап Григорьевич Третьяк.

Друга московська гілка

9/5. КН. АЛЕКСАНДР ДМИТРИЕВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Тысячник 3‑й статьи из Мосальских князей. В Дворовой тетради из Мосальских князей [291]. В сентябре 1557 г. воевода, годовавший в Болхове [292].

7/5. КН. ИВАН ЗУБАТЫЙ ДМИТРИЕВИЧ

В 1563 г. был воеводой на Плове и Солове. В 1573 г. был в числе поезжан на свадьбе дочери князя Владимира Андреевича (двоюродного брата царя Иоанна IV Грозного).

б/д

8/5. КН. ИОСИФ ДМИТРИЕВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Тысячник 3‑й статьи, в ДТ из князей Мосальских. По Боярской книге 1556/1557 г. за ним были вотчины в Мосальске «1104 четверти, поместье на 85 четвертей» (РД. Вып. 10, с. 98). Князь же Иосиф Дмитриев сын Мосальского «наехал был на Соль на Малую на велик день 63 (14 апреля 1555 г., — Н. Н.), и с семеня дни 64 (1 сентября 1555 г., — Н. Н) Соль Малая в откупу».

В 1558 г. был воеводой в Шацке. Князь И. Д. Мосальский в Боярской книге в ст. 20‑й, оклад 12 руб. Вотчины за ним в Мосальске 1104 четверти, поместье на 85 четвертей. В Дворовой тетради записан среди князей Мосальских вместе с братьями Александром и Иваном Меньшим, все трое значатся и в Тысячной книге среди детей боярских III статьи (ДТ, л. 94; ТК, л. 126). 1557 — годовалый воевода в Шацке. 1563 апрель 20 — поручился 200 р. по боярам поручителям за кн. Ал. Ив. Воротынском. В 1563 г. князь И. Д. Мосальский был писцом в Нижнем Новгороде.

Тысячник 3‑й статьи из Мосальских князей. В Дворовой тетради из Мосальских князей (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 64, 124). По Боярской книге 1556/57 г. был волостелем в волости Соль Малая Костромского уезда с 14 апреля 1555 г. до 1 сентября 1555 г. Записан в 20 статью. Оклад 12 руб. Вотчины за ним в Мосальске 1104 четверти, поместье на 85 четвертей. Присутствовал на Серпуховском смотре войск в июне 1556 г. (Русский дипломатарий. Вып. 10. М., 2004. С. 98). В 1557/58 воевода, годовавший в Шацком городе (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 166–167; Татищев Ю.В. Местнический справочник XVII века. Вильно, 1910. С. 32). В Полоцком походе 1562/63 г. спал в стане государя (Книга Полоцкого похода 1563 г. (Исследование и текст) / Подг. текст К. В. Петров. СПб., 2004. С. 47). С другими детьми боярскими 20 апреля 1563 г. поручился по князе А. И. Воротынском в 15 тыс. руб. (Антонов А.В. Поручные записи 1527–1571 годов // Русский дипломатарий. Вып. 10. М., 2004. С. 24). Писец в Нижегородском уезде в сентябре 1563 г., в 1564/1565 г. (Архив СПб ИИРАН. Ф. 29. Оп. 1. Д. 8. № 1260. Л. 1589; Веселовский С.Б. Сошное письмо. Исследование по истории кадастра и посошного обложения Московского государства. Т. 2. М., 1916. С. 611; Антонов А.В, Маштафаров А.В. Вотчинные архивы нижегородских духовных корпораций конца XIV–начала XVII века // Русский дипломатарий. Вып. 7. М., 2001. № 68, 69; Акты феодального землевладения и хозяйства. Акты Московского Симонова монастыря (1506–1613 гг.). М., 1983. № 154).

10/5. КН. ИВАН КЛОБУК ДМИТРИЕВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Тысячник 3‑й статьи из Мосальских князей. В Дворовой тетради из Мосальских князей с пометой «умре» (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 64, 124). В сентябре 1557 г. воевода, годовавший в Болхове (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 165). Родоначальник князей Клубковых-Мосальских.

12/6. КН. ВАСИЛИЙ УС СЕМЕНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

1550 октября 3, «Усатаго», зачислен в состав Московского дворянства по 3‑ей статье. В Дворовой тетради из Мосальских князей (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). 1562 марта 20 — подписался на поручной записи в 100 р. по боярам-поручителям по кн. Ив. Дм. Бельскому. Весной 1565 г. наместник в Рязском городе (Разрядная книга 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 178). В 1573 г. был в числе поезжан на свадьбе дочери князя Владимира Андреевича. В том же году показан воеводой в Рукодив, в 1574 г. — в Остроге.

б/д

11/6. КН. ФЁДОР ЧЕРНЫЙ ЖЕБЕРДЕНСКИЙ СЕМЕНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

сын Семена Ивановича Мосальского [293].1565–66, воевода в Рыльске [294].

б/д

15/6. КН. ИВАН ГОРБАТЫЙ СЕМЕНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

14/6. МИХАИЛ ШУЛЕП СЕМЕНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

б/д

Покоління XXI

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

18.15. КН. ЛЕВ ИВАНОВИЧ (?-до 1602)

Сын Ивана Мунчи Федоровича Масальского.

1568, wspomniany w testamencie ojca [295]. 6 червня 1571 р. п’ятеро дітей Ивана Мунчи і Богдани Боговитиновни з’їхалися в Городні в батьківському домі й поділили материну спадщину, волинська частина якої складалася з невеличкого замку, містечка та десяти сіл: Марині, що була дружиною згаданого вище Андрія Івановича, перепали села Турівка, Сураж та Онишківці й половина замочку в Ходаках; Ганна, заміжня за шляхтичем Каспером Клодинським, отримала села Валево, Бриків, Баймаки й сільце Попівці; Федір узяв другу половину Ходацького замку, містечко Зеньки та села Зеньки, Ходаки й Тетерівку; Леву дісталися володіння на Підляшші, а Богдан через хворобу відмовився від належного йому на користь братів і сестер [296].

1575 мая 3, dzieli się z bratem Fedorem wszystkiemi dobrami [297], a 1579 r . Olekszycami [298]. Kniaź Lew Masalski procesuje się w 1580 r. z Gnoińskimi o wyrugowanie go z majątku Mokrany [299]. Obaj bracia kniaziowie Lew i Fedor Vasalscy mają 1584 r . spra wę z Aleksandrem Chodkiewiczem [300]. 1584, член Виленского православнаго братства [301]. 1589—90, сборщик податей (скарбник, поборца) в Гродненском повте [302]. 1582, апр. 25, произвел нападение и учинил страшный разбой в церковном им. Трышин Берестейского повета [303]. 1588, купил у брата Фед. Ив. им. Волочковское , Волковыского повета [304]. Был владельцем имений: Олекшицы, Свислочь и Hепель [305].

Władał Swisłoczą.

† до 1602 [306].

∞, Богдана Котович. 1606, вдова, за сопротивлению взыскания долга присуждена к изгнанию [307].

67/42. 17.15. КН. ФЕДОР ИВАНОВИЧ (?-1617)

Сын Ивана Мунчи Федоровича.

Wspomniany 1568 r . w testamencie ojca. Ożeniwszy się z kniaźną Łukomską zapisuje jej w 1571 r. 10,900 kop groszy na Chodakowie i Olekszycach [308]).

Волинські маєтки у володінні кн. Івана Масальського перебували до складання дільчого акту, згідно з яким волинські і підляські маєтки (материзна) були поділені між його дітьми. 6 червня 1571 р. п’ятеро дітей Ивана Мунчи і Богдани Боговитиновни з’їхалися в Городні в батьківському домі й поділили материну спадщину, волинська частина якої складалася з невеличкого замку, містечка та десяти сіл: Марині, що була дружиною згаданого вище Андрія Івановича, перепали села Турівка, Сураж та Онишківці й половина замочку в Ходаках; Ганна, заміжня за шляхтичем Каспером Клодинським, отримала села
Валево, Бриків, Баймаки й сільце Попівці; Федір узяв другу половину Ходацького замку, містечко Зеньки та села Зеньки, Ходаки й Тетерівку; Леву дісталися володіння на Підляшші, а Богдан через хворобу відмовився від належного йому на користь братів і сестер [296]. Розподіл материзни не вимагав складання тестаменту з боку батька, тому куплений кн. Іваном Масальським маєток Ісерни не потрапив під цей розподіл і в акті не фігурує, лише пізніше, у 1575 і 1583 рр., ми бачимо його у власності його сина Федора (див. нижче). Символічно, що акт укладався не на Волині, а в отчинному маєтку Масальських, в Олексичах, за присутності кн. Івана Масальського («... будучи мы вси сполне а ωчевисте в дому его млсти кнзя Йвана Федоровича Масалского, суди земьского городенского, пна ωтца ншого, певное постановене и роздел вечный учинили есмо в тыхь именяхъ материстыхь, то ест в замочку Ходацкомъ и в селахь к нему прислухаючихъ и теж во именю подляшскомъ, в Непляхъ и Сомовичахь. И всякне пожитки и доходы именеи нших списавши и пошацовавши межи собою, на узнане и ку ведомости его млсти, кнзю ωтцю нашому (кн. І.Ф. Масальському — В. П.), донесли и дали есмо...» [211]). Акт було складено 6 червня 1571 р. за підписом кн. Івана Федоровича Масальського та королівського секретаря Лукаша Гурницького і того ж дня внесено до городенських гродських книг [212]. Пізніше, через чотири місяці, 9 жовтня того ж року, дільчий акт у формі випису з городенських гродських книг було внесено до кременецьких земських книг [213].

Отримав уряд господарського маршалка («маршалок короля его милости») за привілеєм Стефана Баторія від 28.VI.1582 р. [309] Із початку 1570‑х рр. ми бачимо Федора Івановича на кременецьких маєтках. Так, у 1570 р. він виступив умоцованим (уповноваженим) від імені свого батька у судовій справі за позовом братів Ісернських, які судилися з Масальськими за Ісерни («сын его млсти князя Йвана Масалского, княз Федор Масалский, яко вмоцованый отца своего, не ѡступуючи ѡ право, взяли то (справу володіння маєтком Ісерни — В. П.) межи собою на вгоду и на встановене приятелское» [310]). 13 грудня 1570 р. кн. Федір заніс до кременецьких гродських книг скаргу на новгородчицьких підданих Михайла Павловича, які поблизу Новгородчичів напали на його боярина Стецька, пограбувавши у нього коня та гроші, коли той їхав до Острога [311]. У 1571 р. у ті ж урядові книги кн. Федір уніс запис про втечу підданого з усім господарством із маєтку його батька Ісерни [312], а також скаргу про поранення та пограбування його підданих селянами пана Радогоського [313]. У тому ж 1571 р. кн. Федір виступив кредитором Івана Войнича Боговитина, позичивши йому досить значну суму в 60 кіп грошей [314], що може свідчити про стабільний майновий статус молодого Масальського. 17 лютого 1572 р. кн. Ф. І. Масальський був у маєтку кн. Костянтина Вишневецького, у с. Гулівці Кременецького повіту, на судовій справі патримоніального суду кн. К. Вишневецького про крадіжку підданими останнього бджолиних вуликів у зінківського боярина кн. Федора Стецька Нелепковича [315]. Пізніше уже сам кн. Федір бере участь у зустрічних наїздах на сусідів-землевласників, причому у компанії зі своїм швагром, королівським писарем і новогородським (новогрудський; зараз — Новогрудок (білор. Навагрудак, Наваградак, Республіка Білорусь) підкоморієм Андрієм Івановичем, як, скажімо, 22 квітня 1573 р. у наїзді на маєток свого родича Степана Боговитина Шумського Боложовку [316]).

1574 июня 8, маршал Гродненский, делает запись основанному им Наревскому Вознесенскому православному монастырю [317]. 2 січня 1575 р. кн. Федір заставив свій маєток Тетерівку і половину села Ісерни Богдану Патрикію Радогоському під позику у 250 кіп грошей до сплати боргу [318]. 1580, сборщик податей и пошлин в Гроднен.у. [319]. У 1578 — 1581 рр. володіння кн. Федора Масальського, містечко Зіньки та маєток Ходаки, у зв’язку з татарськими спустошеннями Волині були звільнені від податків на чотири роки, з 1578 по 1581 рр., що, очевидно, не сприяло перебуванню князя на Волині. У зв’язку з несплатою податків у 1581 р. на князя було оформлено судовий позов кременецького гродського суду від імені королівського поборці Волинського воєводства Михайла Линевського, який доводив, що термін звільнення минув [320]. Прикметно, що на суді від 27 серпня 1581 р. кн. Федора представляв його урядник Богдан Хрицевич, що може свідчити про відсутність князя на Волині у цей час. Це й не дивно, адже всього через рік він від Стефана Баторія отримає титул господарського маршалка. 1585 января 14, королевский маршалок и владелец им. Олекшицы — купленное у брата кн. Льва Ивановича имение Зубриковщину продал священнику Олекшицкой церкви. В этой купчей он называет дядю еще своего кн. Мих. Фед. М. [321]. Małżonka jego Bohdana kniahinia Fedorowa Iwanowicza Masalska wspomniana 1581 r. w testamencie matki swej Andrzejowej Łukomskiej Nastazyi Słuszczanki [322]. Kniaz Fedor Iwanowicz Masalski mianowany 28 Czerwca 1582 r. marszałkiem królewskim (Grodzieńskim) [323]. Tenże kniaź Fedor Iwanowicz Masalski, wydaje 16 Listopada 1584 r . żonie swej Bohdanie Andrejewnie Łukomskiej zapis na summę 1,000 kop na Olekszycach [324]. W następnyin roku kniaź Fedor Iwanowicz Masalski marszałek J. K. M., włókę ziemi Olekszyckiej kupionej u kniazia Lwa Iwanowicza Masalskiego brata rodzone go, graniczącej z gruntami stryja kniazia Michała Fedorowicza Masalskiego, sprzedaje du chownemu cerkwi Olekszyckiej [325].

На з’їзді станів Великого князівства Литовського у Вільно, у листопаді 1587 р., на якому литвини обирали претендента на польський престол, кн. Федір Масальський першим від Троцького (Тракайського) воєводства підписав лист литовських урядників і шляхти на підтримку кандидатури Максимиліана Габсбурга [326]. Водночас він значиться серед литовських послів, які були обрані на генеральному віленському з’їзді на елекційний сейм [327]. Невдовзі він, серед вісімнадцяти послів від шляхти (крім сенаторів), брав участь у посольстві литвинів до Кракова для передачі прохань усіх станів ВКЛ Жигимонту Вазі напередодні обрання його польським королем у грудні 1587 р. [328] 1595 ноябрь –1603 сентябрь, маршал королевский Городенского повета [329]. Публічна діяльність кн. Федора Масальського також була зосереджена у Городенському повіті, де він, як господарський маршалок, головував на повітових сеймиках, іменуючись маршалком городенським (наприклад, сеймик від 4.X.1603 р.) [330] або у 1613 р., коли від сейму його було призначено комісаром для перевірки меж [331].

W 1588 r . podpisany na dokumencie królewskim potwierdzającym przywileje m . Wilna [332]. 1588, имение Волочковское Волковыского повета продал брату кн. Льву Ив. М. [333]. W 1589 r. otrzymuje przywilej na 19 włók ziemi w powiecie Słonimskim [334]. W latach 1593 — 1594 nabywa od kniazidw Jurja i Mi i chału Masalskich grunta przyległe do Olekszyc . W 1604 r . kniaź Fedor Masalski mar. szałek J. K. M. uskutecznił ostatecznie, z córkami kniazia Romana Sanguszki i ich mężami: Leszczyńskim i kniaziem Zasławskim, rozpoczęty w 1600 r. dział majątku Берестовица w powiecie Grodzieńskim w ten sposób, że otrzymał połowę tego majątku, gdy druga połowa przypadła wymienionym mężom Sanguszkówien [335].

W 1609 r. kniaź Fedor Masalski świadek przy testamencie Dymitra Skumina marszałka J. K. M. , który go nazywa szwagrem [336]. Kniaź Fedor Masalski marszałek królewski wyznaczony z sejmu 1613 r. do koinisyi granicznej [337]. W 1615 1. kniaź Fedor Masalski marszałek J. K. M., Świadek przy dziale Jana-Dominika i Fryderyka Sapiehów, którzy go nazywają wujem [338].

Dnia 10 Listopada 1615 r. podzielił majątki swe między synów Hrihorego i Andrzeja, przekazując ostatniemu Olekszyce [339], zaś 27 Stycznia 1617 r. kniaź Fedor Iwanowicz Masalski marszałek J. K. M. spisał testament; chce być pochowanyın w cerkwi Olekszyckiej, gdzie leży ciało pierwszej jego małżonki, potwierdza poprzedni rozdział dóbr awych nabytych: Olekszyc, Staregodworu, Wiejsiej i Brzostowicy, oraz puszczy Narewka, między synów Hrihorego i Andrzeja z obowiązkiem zapłacenia wnuczce po zmarłym synie Aleksandrze, urodzonej z kniaźny Ewy Kurcewizówny Bułyżanki, kniażnie Hálsace Masalskiej summy 10,000 zł. Córkom swoim kniaźnie Zofii Jakubowej Skinderowej i kniaźnie Marynie Jundzitowej, którym poprzednio dał po 600 kop groszy, obecnie leguje wszystkie srebra, a nadto jeszcze po 600 kop groszy na nowo nabytym majątku Czernew w powiecie Brzeskim, który zapisuje synom . Testament ten kniuzia Fedora Masalskiego marszałka Grodzieńskiego (sic), podany został do akt 6 Stycznia 1618 r. przez Zofię z kniaziów Masalskich Jakóbowę Skinderowę, która zeznała jedno cześnie, że kniaź Fedor umarł 19 Grudnia 1617 r . [340]. Z powyższego testamentu okazuje się, że kninź Fedor miał dwie żony, jedna występująca 1571 — 1584 kniaźna Bohdan Andrejewna Łukomska, druga niewiadomego imienia i pochodzenia [341], w chwili śmierci męża, który w testamencie o niej nie wspomina, również nie żyjąca. Z nich po zostawił trzech synów i dwie córki.

У 1616 р. за матеріального сприяння кн. Ф. Масальського було випущене 5‑е видання «Учительного Євангелія» у перекладі Мелетія Смотрицького. Цей факт випливає з передмови до видання ченців монастиря Святого Духа Віленського церковного братства, яке, імовірно, саме таким чином зміг підтримати кн. Федір [342]. 1617 январь 17, написал духовное завещание, в котором все имущество свое разделяет между сыновьями — кн. Григорьем и Андреем и дочерьми — кнж. Софьей и Мариной, а также внукою — кнж. Гальшкою, дочерью своего сына Александра и приказывает похоронить его в православной церкви в Олекшицах [343].

∞, кнж. Богдана Андреевна Лукомская, дочь кн. Андрея Андреевича и кнг. Натальи Григорьевны Лукомских [344].

∞, ...... ..... Сангушковна (?)

КН. ИВАН-БОГДАН ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ, ИН
. ИЛЛАРИОН

архимандрит Супральський.

6 червня 1571 р. п’ятеро дітей Ивана Мунчи і Богдани Боговитиновни з’їхалися в Городні в батьківському домі й поділили материну спадщину, волинська частина якої складалася з невеличкого замку, містечка та десяти сіл: Марині, що була дружиною згаданого вище Андрія Івановича, перепали села Турівка, Сураж та Онишківці й половина замочку в Ходаках; Ганна, заміжня за шляхтичем Каспером Клодинським, отримала села Валево, Бриків, Баймаки й сільце Попівці; Федір узяв другу половину Ходацького замку, містечко Зеньки та села Зеньки, Ходаки й Тетерівку; Леву дісталися володіння на Підляшші, а Богдан через хворобу відмовився від належного йому на користь братів і сестер [296].

хх.15. КЖ. АННА ИВАНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ивана Мунчи Федоровича Масальского. 6 червня 1571 р. п’ятеро дітей Ивана Мунчи і Богдани Боговитиновни з’їхалися в Городні в батьківському домі й поділили материну спадщину, волинська частина якої складалася з невеличкого замку, містечка та десяти сіл: Марині, що була дружиною згаданого вище Андрія Івановича, перепали села Турівка, Сураж та Онишківці й половина замочку в Ходаках; Ганна, заміжня за шляхтичем Каспером Клодинським, отримала села Валево, Бриків, Баймаки й сільце Попівці; Федір узяв другу половину Ходацького замку, містечко Зеньки та села Зеньки, Ходаки й Тетерівку; Леву дісталися володіння на Підляшші, а Богдан через хворобу відмовився від належного йому на користь братів і сестер [296].
wyraźnie nazwana córką sędziego ziemskiego Grodzieńskiego [345], poślubiła Sebastyana Dybowskiego starostę Knyszyńskiego, z którym miała córkę wydaną za Dymitra Chaleckiego, miecznika Litewskiego [346]. 1569, Hanna z kniaziów Masalskich Dybowska, występuje w 1569 r. niezawodnie jako wdowa i унаследовала от него 19 волок земли Калбосине Городенского повета [347]. Córka jej Regina Dybowska wychodząc za mąż za Dymitra Chaleckiego miecznika Litewskiego, zeznaje 1575 r., że po śmierci ojca swego Andrzeja Dybowskiego zostawała w opiece u matki swej kniaźny Heleny Masalskiej i ojczyma Kacpra Kłodzińskiego starosty Błońskiego i Wołkinickiego wraz z majątkami, które stanowiły Dybówka i Sokolniki w powiecie Łęczyckim w koronie, Kolbasino w powiecie Grodzieńskim na Litwie i macierzysty Walewo na Litwie, obecnie majątki te darowywa matce i ojczymowi, kontentując się wypłaconym posagiem 3,000 kop groszy; światłkami tego zapisu byli: Hrihory Masalski sędzia ziemski (?) Grodzieński i Mikołaj Sapieha dworzanin hospodarski, kniaź Fedor Masalski poborca Grodzieński i kniaź Lew Masalski [348]. W 1582 r. Kłodzińscy i pani Chalecka kwitują Dymitra Chaleckiego z zadosyćuczynie nia za winno i przywianek [349]. Ганна, за якою найдовше в родині протрималася спадщина Богдани з Боговитинів, 8 липня 1594 р. спільно з другим чоловіком продала свою материзну кременецькому ґродському писарю Григорію Дедеркалу [350]. Jeszcze w 1611 r. Anna z kniaziów Masalskich Kacprowa Klodzińska kasztelanowa Wyszogrodzka ceduje dzierżawę i leśnictwo Lejpuńskie wnukowi swemu Krzysztofowi Chaleckiemu [351].

∞, 1°, Андрей-Себастиан Дыбовский.

∞, 2°, 1570, Каспар Клодинский, староста олькеницкий, войський сухачевський і королівський дворянин 1571 р. [352].

КЖ. МАРИНА ИВАНОВНА МУНЧИНА МАСАЛЬСКАЯ

Марина, заміжня за великокнязівським секретарем Андрієм Івановичем.

На частині Шумського маєтку, осередком якої було село Онишківці,
поселився зять князя Масальського господарський дяк Андрій Іванович, відомий із патронімом Харитонович і топоантропонімом Обринський, з другої половини 1560‑х років королівський секретар і новгородський підкоморій. У 1562–1563 рр. Андрій Іванович фігурує в джерелах як королівський дяк
[353], у жовтні 1567 р. – як господарський секретар і новгородський підкоморій [354]. 15. 08. 1562 p. повідомив, що з дозволу тестя живе зараз в Оношківському маєтку [355]. Він простежується тут від 1562–1563 рр. – часу дорученого йому проведення в Кременецькому старостві волочної поміри. 15. 01. 1563 р. виступає як «помірчий волок кременецьких» [356]. Акт поміри в старостві підписав писар скарбу Ян Ізонковський [357], але в джерелах часто трапляються посилання на те, що проводив її Андрій Іванович.

6 червня 1571 р. п’ятеро дітей Ивана Мунчи і Богдани Боговитиновни з’їхалися в Городні в батьківському домі й поділили материну спадщину, волинська частина якої складалася з невеличкого замку, містечка та десяти сіл: Марині, що була дружиною згаданого вище Андрія Івановича, перепали села Турівка, Сураж та Онишківці й половина замочку в Ходаках; Ганна, заміжня за шляхтичем Каспером Клодинським, отримала села
Валево, Бриків, Баймаки й сільце Попівці; Федір узяв другу половину Ходацького замку, містечко Зеньки та села Зеньки, Ходаки й Тетерівку; Леву дісталися володіння на Підляшші, а Богдан через хворобу відмовився від належного йому на користь братів і сестер [296].

8 жовтня того самого року Марина записала свою материзну чоловікові [358], а 6 квітня 1580 р. подружжя уклало в селі Сураж, що стало, очевидно центром його частини, угоду про продаж усього князю Василю-Костянтину Острозькому [359]. Село Ісерна, як видно з листа Андрія Івановича та його дружини, було продане князем Мунчею синові Федору та зятю, а далі теж потрапило до Острозького [83].

∞, Андрій Іванович [Харитонович, Хоружич, Обринський], секретар великокнязівської канцелярії та новогородський (новогрудський) підкоморій.

19.16. КН. МИХАИЛ МИХАЙЛОВИЧ

сын Михаила Федоровича Масальского [360]. 1609, упоминается в дух. завещании Дмитрия Скумина-Тышкевича [361]. 1613 — имел распрю с братом Федором и его женою; был владельцем имения Пониклицы [362] 1620, упоминается в дух. завещании сестры своей кн. Ганны Михайловны [363].

Będzie to kniaź Michał Masalski , występujący 1593 – 1594 r. obok brata Jurja i wzmiankowany 1609 r. w testamencie Dymitra Skunina marszałka królewskiego, który go nazywa „szwagrem“ [364] Tenże kniaź Michał Masalski i matłonka jego Hanna Bykowska, występują 1611 r. jako własciciele dworu Howskiego w powiecie Słonimskim [365]. Kniaź Michał Michałowicz Masalski procesuje się 1613 r. z bratem kniaziem Fedorem i jego żoną, a w 1620 r. bierze spadek po siostrze Hannie Michałównie Masalskiej Dymitrowej Skuminowej marszałkowej J. K. M. Zdaje się , że tenże Michał Cypryan Masalski umarł 1622 roku [366].

∞, 1°, Halszka Matwiejewna Kłoczkówna, wdowa po Janie Owsianym jako żona którego występuje jeszcze 1586 r. [367], którą mylnie czynią żoną kniazia Fedora Michałowicza Masalskiego [368]

∞, 2°, Hanna Bykowska (1611).

20.16. КН. ФЁДОР МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Федоровича Масальского [369]. Dzieli się 1567 r. dobrami z braćmi (stryjecznymi ?) [368]. 1613, za żonę miał Hannę Kolendziankę; w 1613 r. kniaź Fedor Michałowicz Masalski z żoną Hanną Kolendzianką oskarżony przez brata swego kniazia Michała o krzywdy wyrządzone poddanym sioła Ponikwicy [370]. 1620, упоминается в дух. завещании сестры своей кн. Ганны Михайловны [371].

Umarł przed 1620 r., как указано в завещании его сестры Анны [372].

∞, Ганна Коледзянка [362].

21.16. КН. АЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Федоровича Масальского [373]. Dziedzic Łosowic [368], będzie to kn. Aleksander Masalski, który przy wzięciu Połocka dostał się 1563 do niewoli Moskiewskiej, w której znajdował się 1564 [374]; po powrocie do kraju Aleksander Masalski marszałek trybunalski 1585 r.[375].1589, упоминается в продажном акте двоюр. братьев — кн. Фед. и Льва Ивановичей Мосальских [376].

22.16. КН. ЮРИЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Федоровича Масальского [373].

będzie to kniaź Jurij Masalski, który w 1574 r. zeznaje o długach nieboszczyka brata swego kniazia Jana Masalskiego. Z sejmu 1580 r. wyznaczony poborcą Wiłkoinierskim i Słonimskinn [377]). Kniaź Jurij Masalski i żona jego Hanna Krywcówna, otrzymują 1584 r. «warunek » na część włości Upitskiej [378]. W latach 1593 i 1594 kniaziowie Jerzy i Michał Masalscy puste grunta, hłota, bagna i puszcze do Olekszyc przylegle, sprzedali kniaziowi Fedorowi Masalskiemu marszałkowi J. K. M. [379]. Kniaź Jurij Masalski trzymał Sterniszki i Naliszki w Wiłkomierskim do żywota, umarł bezpotomnie, a wdowa po nim Anna Olechnówna Krywcówna, wyszła powtórnie za kniazia Marcina Gedrojca starostę Wiłkomirskiego; o tem wszystkiem wzmianka w wydanym 2 Października 1607 przywileju Mikołajowi Madaleńskiemu dworzaninowi królewskiemu na Sterniszki i Naliszki [380]. 1620, упоминается в дух. завещании сестры своей кн. Ганны Михайловны [381].

∞, Anna Olechnówna Krywcówna

КН. ИВАН МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ († 19.06.1572)

komornik J. K. M. , wysłuży wszy u króla majątek Pigajny we włości Ejragolskiej na Żmudzi, takowy zastawił za 400 kop groszy Bohdanowi Pawłowiczowi Sapieże i umarł przed 1574 r. , jak o tem wymieniony Sapieha w zapisie tego roku wydanym wspomina [382]. W tymże roku kniaź Jurij Masalski, zeznaje o długach brała swego nieboszczyka kniazia Jana Masalskiego [383]. Do tego Jana Masalskiego niezawodnie odnosisię wzmianka, że kniaź Masalski, w wielkiej u króla znajdujący się łasce, umarł 19 Czerwca 1572 r. [384].

хх.16. КЖ. ГАННА МИХАЙЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* ...., 1597, † 7/20.III.1620)

дочь Михаила Федоровича Масальского [373].1597, октябрь, она с мужем обвинялась в самовольном кошении сена и увозе его от соседей [385]. 1599, январь, снова она и ее муж упоминаются по поводу незаконных насилий над соседями и как владельцы сел Королевищевич и Пацевич [386].

Owdowiała 1609 r. [364]. Hanna Michałówna Masalska Dymiirowa Skuminowa marszałkowa J. K. M., spisuje 7 Marca 1620 r. testament, któryin zobowiązuje brata swego kniazia Michała do sprawienia pogrzebu (prawdopodobnie wystawienia grobowców) jej i zmarłym braciom kniaziom Jurju i Fedoru Masalskim, zapisując temuż bratu cały swój majątek, a mianowicie 800 kop groszy na Hatowie i Koroliszczewiczach w Mińskiem i ruchomości; zaraz po tem umarła, albowiem powyższy testament przedstawiono do akt 20 Marca 1620 r., już po jej śmierci [372].

∞, Дмитрий Скумин-Тышкевич († 1609), королевский маршалок [387].

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

КН. ГРИГОРИЙ АФАНАСЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Подкоморий Гродненский, член Военого
Совета при Короле. Дзяржаўны і гаспадарчы дзеяч ВКЛ. З роду князёў Масальскіх. Каралеўскі дваранін, гарадзенскі падсудак земскі ў 1574—77, суддзя земскі ў 1578—89, падкаморы ў 1589—97. Выбіраўся паслом ад Гарадзенскага пав. на соймы 1576, 1590.

Ад вял. князя літоўскага і караля польскага Жыгімонта ІІ Аўгуста ў 1563 атрымаў ва ўласнасць маёнтак Урдомін у Мерацкай пушчы, у 1567 — у трыманне Абельскую воласць у Вількамірскім пав., у 1569 — Пярстунскую і Бяржніцкую воласці (пацверджана ў 1577, 1582, 1586, 1589), права лоўлі рыб у Пярстунскай і Пераломскай пушчах. Кіраваў Неманойскім лясніцтвам, якое ў 1576 атрымаў у дзяржаву (пацверджана ў 1579, 1589). Адыграў значную ролю ў гаспадарчым развіцці лясістага Аўгустоўска-Сувалкаўскага паазер’я, засноўваў вёскі, млыны, прадпрыемствы па вырабе лясных тавараў, праводзіў валочную памеру. Валодаў таксама маёнткамі Кірсна і Рачкі ў Гарадзенскім пав., Дабучын у Берасцейскім пав., Сапежышкі і Дзевягола ў Ковенскім пав. (купіў у 1584 у Андрэя Сапегі), мястэчкам Дзедзіголдышкі (у 1584—86), трымаў у заставе сапегаўскі маёнтак Вяйсеі ў Гарадзенскім пав.

1563 roku otrzymuje przywilej na 10 włók w powiecie Mereckim [388]. У 1563 як падстараста кабрынскі і блудзенскі ўдзельнічаў у валочнай памеры Кобрыншчыны. В 1567 р. в документах Литовської метрики вперше фіксується господарський дворянин кн. Григорій Атанізевич Масальський. За документом він отримав у заставу від великого князя двір, місто й усю Обельську волость терміном на 3 роки в сумі 3000 й 200 кіп грошів [389]. Як і у випадку з кн. Богушом Олександровичем Масальським, лише раз у документі згадується його ім’я й по батькові — відтак важко встановити його найближчих предків чи родичів. Можливо, що форма по батькові «Атанізевич» — це перекручене писарем «Афанасієвич». Якщо так, то можна припустити, що Григорій був онуком Бориса Михайловича й сином Афанасія Масальського.

Zonaty z córką pani Makarewiczowej, procesuje się z tą ostatnią w 1569 r. o Iszczołnę [390]. Під 1569 р. кн. Г. Масальський виступає вже перштунським і бержницьким державцею. Цього року Сигізмунд II Август своїм листом пожалував князеві «держави» Перштунь і Бержники [391]. У день надання пожалування (8 травня) великий князь направив ще одного листа. Він адресувався господарському служебнику Рафалу Заневському з наказом подати «держави» Перштунь і Бержники великокнязівському дворянинові кн. Григорію Масальському. У листі також повідомлялося й усій перштунській шляхті, боярам і підданим про призначення нового державці. За наказом великого князя, місцева шляхта й піддані зобов’язувалися виконувати послушенства й розпорядження новопризначеного урядника [392]. Третій лист щодо справи про призначення кн. Г. Масальського перштунським і бержницьким державцею був направлений Сигізмундом II Августом удові попереднього державці Перштуня й Бержників Іванової Макаровича. У листі великий князь наказував їй поступитися «державами» покійного чоловіка [393]. За кілька днів новий державця розпочав виконувати свої обов’язки. За наказом великого князя від 15 травня 1569 р. кн. Г. Масальський направив із Перштуня й Бережників 60 підвод до Мереча. Такий же наказ отримав і городенський староста пан Григорій Олександрович Ходкевич. У Меречі підводи завантажувалися вівсом і вже з провіантом доставлялися для потреб господарських коней до Книшина [394].

Як свідчать документи, у господарській скарбниці дуже часто бракувало готівки. Тому великий князь практикував здавати в оренду чи заставу землі, маєтності, держави та староства, поповнюючи таким чином державний скарб. Так, 27 вересня 1569 р. кн. Григорій Масальський отримав в оренду від Сигізмунда II Августа городенське й пжеломське «неводництво» терміном на 1 рік у сумі — 250 кіп грошів [395]. Згодом великий князь звернувся до городенського старости, найвищого гетьмана пана Г. Ходкевича, щоб той виконав певні розпорядження господаря щодо рибалок городенського й пжеломського «неводництва», орендованого перштунським і бержницьким державцею [396]. У жовтні 1569 р. Сигізмунд II Август заставив кн. Г. Масальському ще й Оникштенську «державу» терміном на 1 рік у сумі 1000 і 800 кіп грошів [397]. У даній заставній угоді князь виступав і як обельський державця. У червні 1570 р. великий князь із Варшави надсилає листи до державців і старост із наказом поставляти провіант для державних потреб. Один такий лист Сигізмунд II Август направив до городенського старости Г. Ходкевича, щоб той надав 220 підвод вівса з Лабна, Одельська, Кузьниці, Котри, Шкідля і Мітовщизни. У кінці документа приписано, що такий же лист направлявся до перштунського й бержницького державці Григорія Масальського, яким господар зобов’язував князя надіслати 70 підвод вівса з Перштуня й Бержників [398]. Як великокнязівський державця кн. Г. Масальський виконував низку доручень господарського й урядового характеру. Зокрема, за наказом Сигізмунда II Августа князь проконтролював виплату чиншу Станіслава Ждановського з його двох волок грунту по 2 копи і 20 грошів [399]. Будучи вже кобринським старостою, кн. Г. Масальський згідно з підтверджувальним листом великого князя вводив Полонію Петрову у володіння двома волоками в селі Жуховичах [400].

Mianowany 1574 r. podsędkiem Grodzienskim [401], w 1576 r. podsedek Grodzieński, dziertawca Perstuński Hrihory Masalski, otrzymuje przywilej na leśnictwo Niemonoickie [402] i w tym że roku HÍrihory Afanasiewicz Masalski bierze w zastaw w summie 3,200 kop groszy dwór, miasto i włość Obelską [403]. W następnym roku podsędek Grodzieński, dzierżawca Perstuński i Obelski Grihory Afanasiewicz Masalski, otrzymuje przywilej na dwór Perstuny [404]. Prawdopodobnie w 1578 r. został sędzią ziemskim Grodzieńskim; już z tym tytułem występując otrzymuje 1579 r . potwierdzenie na lesnictwo Niemonoickie [405], a 1582 r. widymus przywileju na Perstuny [406].

W 1584 r. Hrihory Afanasiewicz Masalski sędzia ziemski Grodzieński, dzierżawca Persiuński, nabywa od Andrzeja Sapiehy Sapieżyszki i Dewiagołę na Niemnie за 15.000 коп грошей [407]. W roku 1586 otrzymuje potwierdzenie na aren de Perstun [408] i przywilej na wyrób towarów leśnych [409]. Ponowne potwierdzenie na leśnictwo Niemonoickie i dzierżawę Perstuńską uzyskuje 1589 r . [410]. W Lutym tegoż roku mianowany podkomorzym Grodzieńskim [411]. W następnym roku Frihury Masalski podkomorzy Grodzieński z sejmu naznaczony deputatern do rady wojennej [412]. W 1592 r. zapisał wraz z żoną na kościół Rudomiński wioski, karczme i 4 włóki ziemi oraz dziesięcinę [413].

Umarł około 1595 r., poczem w połowie 1596 r. Łukasz Masalski otrzymuje przywilej na Perstuny [414], a w 1597 r. Jan Naruszewicz łowczy, na leśnictwo Niemonoickie po śmierci Masalskiego wakujące [415].

Получил за первой женой им. Урдомины в Стобинской волости [416]. Drugą żoną jego była Maryna Raczków na córka Stanisława, dziedziczka dóbr Raczki, która jako wdowa fundowała 1599 r . kościół parafialny w Raczkach [417]. Получил за второй женой, Марианной Рачко, им. Рачки и от имени этого имения вся происходящая от Григ. Аф. ветвь получила прозвание Mасальских-Рачек [418]. Z niej pozostawił synów Aleksandra, Łukasza i córki Annę i Krystynę [419].

∞, 1°, N. Макаревичовна, вдова Лысого.

∞, 2°, Маріанна Рачко.

Князі Масальські—Корецькі

КН. ВАСИЛІЙ ИВАНОВИЧ КОРЕЦЬКИЙ-МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана Васильевича Корецького-Масальского [420]. Żonaty z Anną córką Iwaná Iwanowicza Bohdan (?) władał Targowicą i pozostawił syna Jarosza ( Hieronima ) [421]). Prawdopodobnie ten sam kniaź Wasil Masalski procesował się 1555 r. z Wahanowskimi o opiekę [422].

∞, Анна Ивановна Богдана, д. Ив. Ив. Богдана.

КН. БОГДАН ИВАНОВИЧ КОРЕЦЬКИЙ-МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана Васильевича Корецького-Масальского [420].

Prawdopodobnie syn kniazia Iwana Wasilewicza, będzie to kniaź Bohdan Masalski obowiązany według popisu wojskowego 1565 r. stawić 1 konin [423] i kniaź Bohusz Masalski żonaty z siostrą kniaziów Fedora i Wasila Iwanowiczów Czetwertyńskich, wspólnie z którymi dzieli się w 1568 r. dobrami Siedliszcze , Tołoczkowce it. d. [424]. Kniaz Bohdan Masalski w 1569 r. na zamku Łuckim składał na wcielenie 9 Wołynia do korony, przysięgę królowi i koronie Polskim [425]. W następnym roku wspomniany jako władający w powiecie Łuckim częścią majętności Wołynickiej [426]. Tenże kniaź Bohdan Masalski włada w 1583 r . w powiecie majątkami Wolnicz i częścią Targowicy [427]. W 1585 r . kniaź Bohdan Masalski procesował się z kniaziem Joachimem Koreckim wojewodzicem Wołyńskim o połowę Targowicy i sioł Boreska, Rudlewa, Babolo, Michaczowka it. d. i uzyskał dekret zachowujący go przy possesyi tych dóbr [428]. W 1590 r. kniaź Bohdan Masalski i żona jego Nastazya Koszczanka zawierają układ z Bohowitynem w sprawie o pewną summę [429]. Syn Bohdana kniaź Jurij w 1593 r. zawarł z kniaziem Ostrogskim układ w sprawie dotyczącej poddanych z Rudlewa [430]. W 1595 r. kniaz Bohdan Masalski otrzymuje opiekę nad wnukiem swym kniaziem Matyaszem Masalskim, synem niegdy kniazia Iwana Bohdanowicza Masalskiego [431]). Jeszcze w 1597 r. kniaź Bohdan Masalski procesował się z Chrynickim o 100 zł. [429]. Z przytoczonych szczegółów okazuje się, że kniaź Bohdan Masalski miał dwie żony, kniaźnę Czetwertynską i Nastazyą Koszczankę. I z nich dwóch synów, Iwana zmarłego przed ojcem, pozostawiając syna Matyasza i Jurja.

∞, кж. ..... ..... Четвертенська.

∞, 2°, Настасия Кощанка.

КЖ. ОЗДЕФИНА ИВАНОВНА КОРЕЦКАЯ-МАСАЛЬСКАЯ

донька кн. Івана Васильовича Масальського, дружина Дмитра Козинського (6 червня 1561 р.) Похована по заповiту в Дорогобузький монастир Успення Пресвятої Богородиці [432].

∞, Дмитро Козинський.

Князі Масальські на Друї — Браславська гілка

61/30. 19.10. КН. ЮРИЙ АНДРЕЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Андрея Петровича Масальского [433].

1558 февраля 10 — упоминается в продажной записи Юр. Сем. Жабы [434]. 1567.09.23, список войска ВКЛ, повет Вилкомирский, «Князь Юръи Андреевич Масальский з имений своих — с Теркович, з Налишок, з Повирентя в повете Вилкомирском ставил коней 9 збройно, пцр., шишаки, тар., древ. Он же ставил драбов 4 з ручни., у прилбиц». 1580, был сборщиком (скарбником) податей Вилькомирского повета [435]. 1584, владел по заставной праву части Утянской волости [436].

∞, 1°, Ганна Олеховна Кривцова. Получила в приданое с. Стеркишки Вилькомирского повета [437].

∞, 2°, Гальшка Клочко. В 1‑м браке за Иваном Овсяным [438].

62/30. хх.10. КН. МАРИЯ АНДРЕЕВНА

дочь Андрея Петровича Масальского.

Дело о замужестве княжны Марии Масальской. 1571 года, июня 27, княгиня Ганна Масальская обязывается в условленный срок выдать дочь свою княжну Марию Андреевну в замужество за п. Константина Еловича-Малинского. День свадьбы отсрочен более нежели на год после сговора.
1571 года, июля 12, дарственная запись княгини Ганны Масальской нареченному зятю своему Константину Еловичу-Малинскому на все движимое и недвижимое свое состояние, в том числе и на вено, записанное ей умершим мужем ее, князем Андреем Петровичем Масальским, а равно и на те имения, которые перешли бы ей в руки в случае смерти дочери — невесты п. Еловича-Малинского. 1571 года, июля 26, Константин Елович-Малинский обязывается в назначенный срок взять за себя в замужество княжну Марию Масальскую и вместе с тем, в знак признательности к будущей теще за то, что она, еще до свадьбы, записала в дар все свое состояние, предоставляет княгине Ганне Масальской право пожизненного пользования некоторыми из подаренных ею имений, с известными, впрочем, ограничениями. 1573 года, февраля 21, жалоба Константина Еловича-Малинского о том, что в его отсутствие п. Александр Семашко (сводный брат княжны Марии Масальской), силою овладев Тучинским замком, похитил жену жалобщика и держит ее у себя в суровом заключении. Перечень пограбленного при том имущества, приданного княжны Масальской. 1573 года, сентября 3, Константин Елович-Малинский и его жена княжна Масальская жалуются, что Семашко, содержа последнюю в тяжком заключении и угрожая насильственно выдать ее замуж за своего «машталера», вынудил от них уступочную запись на третью часть родовых имений княжны Масальской и принудил их к вторичному совершению брака. 1576 года, июля 19, Княжна Масальская уничтожает выданную на ее имя Константином Еловичем-Малинским дарственную запись на 800 коп грошей лит., так как запись эта была вынуждена от него паном Семашко, помимо ее воли и желания, и удержана последним у себя.

Wspomniana niezamężną w testamencie maki 1576 r., wyszła następnie za Jerzego Bokija [63].

∞, Константин Елович-Малинский.

∞, Юрий Бокей (1582) [439]

63/30. хх.10. КН. ГАЛЬШКА АНДРЕЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Петровича Масальского.Была увезена из родительского дома Недзведским [438].

Князі Масальські — Волковийська гілка

22.16. КН. БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1577, июля 1, заключает условие с братьями, родными— кн. Фридрихом и Янушем Мих. и двоюродным — кн. Федором Петровичем, в том, чтобы все их имения, в том числе и те, которыя достались им после бездетно умершаго дяди их кн. Петра Богушевича М., именно — Олтуповщизну, Волковыск. у. и Подмеречь, Лидскаго у., — никогда не отчуждать в посторонние роды. 1599, янв. 16, подписался под инвентарем имения Деречина, принадлежавшаго кн. Константину Вишневецкому. [440]. 1606, ноября. 23, разделился с братьями [441]. В 1602.05.07 г. подсудок; 1609, подсудок Волковыский. [442]. 1625, дек. 29, Грамотою короля Сигизмунда III, назнач. судьею того ‑же Волковыск. суда земскаго [443].

23.16. КН. ФРИДЕРИК МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1577, июля 1, заключает условие с братьями, родными— кн. Богданом и Янушем Мих. и двоюродным — кн. Федором Петровичем, в том, чтобы все их имения, в том числе и те, которыя достались им после бездетно умершаго дяди их кн. Петра Богушевича М., именно — Олтуповщизну, Волковыск. у. и Подмеречь, Лидского у., — никогда не отчуждать в посторонние роды. Был совладельцем имений — Олтупово и Подмеречь, и владельцем сел— Кокошки и Шепетовичи, Слонимскаго повета. 1599, депутат повета слонимскаго. [444]. 1599, окт. 23, Королевской грамотой назначен судьей Трокскаго земскаго суда [445]. 1606, ноября 23, делился с братьями [446]. 1595, янв. 17, упомин., как подписавшийся под инвентарем имения Лихтян, в земле Жомойтской, составленным при продаже именния Войтехом Радиминским [447]. 1609, ноября. 9, судья земской Трокский [448].

∞, 1°, Ганна Радзиминская [449].

∞, 2°, Елена Петровна Нарбут [83].

24.16. КН. ЯНУШ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-ок.1644)

Совладелец имений Олтупово и Подмеречь [450]. 1572, судья Волковыск. городск. суда [451] 1577, июля 1, заключает с братьями договор о неотчуждаемости из их рода имений (см. бр. кн. Богдана Мих.) [452]. 1605, ноября 23, делился с братьями [453]. 1643, окт. 13. написал духовное завещание, из которого видно, что он изменил православию и перешел в католичество, ибо завещает похоронить себя по римск.-катол. обряду, и что у него были сыновья — кн. Стефан и Мартин-Казимир и дочь — кж. Анна [454].

Ум. ок. 1644.

хх.16. КН. РАИНА МИХАЙЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ

∞, 1589, Хибицкий [455].

25.17. КН. ЯНУШ ПЕТРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Петра Богушевича [456]. 1580, пользуясь отсутствием некоего Гивейны, сделал нападение на усадьбу его, Минского повета: «жену его венчальную со всею маетностию взявшы, до имения своего Олтуповского выпроводил» [457]. 1584, авг. 20, запродал кн. Богдану Мих. М. часть Олтуповщизны, доставшуюся ему после дяди его кн. Петра Богуш. Вериги — М.

26.17. КН. ФЁДОР ПЕТРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Петра Богушевича [458]. 1577, июля 1, заключил со своими двоюродными братьями договор, в том, чтобы имения кн. Мосальских не отчуждались в чужие роды, и чтобы поэтому дочери и сестры, при выходе в замужество, получали приданое деньгами [459].

Друга московська гілка

17.9. КН. ДАНИИЛ АЛЕКСАНДРОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

сын Александра Дмитриевича [460].

18.9. КН. СЕМЁН АЛЕКСАНДРОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

сын Александра Дмитриевича [460].

1563, апр. 20, подписался поручителем по боярам-поручителямъ по кн. Александру Ив. Воротынскому [461].

19/9. КН. ФЁДОР АЛЕКСАНДРОВИЧ ГЛАДЫШ МОСАЛЬСКИЙ

сын Александра Дмитриевича [460]. Мосальский князь в 1588/89 гг. [462].

В 1566 г. принимал участие в земском соборе, собранном царем Иоанном IV Грозным по вопросу о продолжении войны с Польшей и отказе послам последней в перемирии. Дворянин 2‑й статьи на Земском соборе 25 июня–2 июля 1566 г. [463]. 1571, подписался поручителем по боярам-поручителям по кн. Ив. Фед. Мстиславском. 1572, вторым воеводой передового п. во Ржев [464]. В 1577 г. был головой передового полка в походе под Колывань. Земский дворянин, в апреле 1577 г. отправлен в Кашин Новгорода собирать на государеву службу детей боярских [465]. В 1580 г.—воевода передового полка. В 1581 г. — голова в правой руке войск в литовском походе, в 1583 г.—воевода в Смоленске. В 1584 г.— воевода в Орле и передовом полку в крымском походе. 1588 , сходный воевода въ Мценске [466]. в 1590—1591 гг.— в Почепе, в 1592 г. — в Ряжске. В 1593 г. — воевода в сторожевом полку, в 1594 г. — в Ельце, в 1597 г. — в Воронеже.

В 1607 г. убит в бою с войсками царя Василия Шуйского, сражаясь на стороне Лжедмитрия II. Карамзин так писал о нем: «пал, оказав храбрость, достойную лучшей цели».

20/9. КН. МИХАИЛ РУБЕЦ АЛЕКСАНДРОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (?-до 1612)

В 1566 г. принимал участие в земском соборе, собранном царем Иоанном IV Грозным по вопросу о продолжении войны с Польшей и отказе послам последней в перемирии [467]. 1571, подписался на поручной записи по боярам-поручителям по кн. Ив. Фед. Мстиславском [468].

∞, Мария Ивановна Черемесинова, дочь Ивана Семеновича Черемисинова. 1611, нояб. 29, вдова кн. Мария, с. Химское, Моск. у. — дала вкладом в Троице-Серг. мон., с тем, чтобы ее похоронили в нем подле дочери ея — кнж. Анны. [469]. 1628, за ней была часть пустоши, что было с. Сергеевское, Мосальск. у. [470]. 29 ноября 1611 г. княгиня Марья, дочь Ивана Семеновича Черемисинова, жена князя Михаила Александровича Мосальского, дала Троице-Сергиеву монастырю село Хинское с пустошами Жаворонково, Красная, Вертячая, Горино, Беклемишево, Аврамово в Горетове стане Московского уезда [471]. 1628 , за ней была часть пустоши, что было с. Сергиевское,
Мосальск. у. [470].

16/8. КН. ФЁДОР ОСИПОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

1565, воевода в Рыльске [472]. В 1566 г. принимал активное участие в земском соборе, собранном царем Иоанном IV Грозным по вопросу о продолжении войны с Польшей и отказе послам последней в перемирии и подписался в ряду дворян 2‑й статьи [473]. 1571, подписался на поручной записи по боярам-поручителям по кн. Ив. Фед. Мстиславском, в 230 руб. [474]. В 1578—1579 гг. был головой в смоленском и лифляндском походах. В 1580—1581 гг. был одним из воевод в Новгороде и Юрьеве-Ливонском [475]. 1582/1583, воевода в Галиче, апр. 14,
получил приказание идти по Волге, в плавных воеводах сторожевого п., в сходе с кн. Ив. Мих. Воротынским в Казанский пох. 1583, строил г. Козьмодемьянск [476]. 1584, вторым воеводой передового п. на берегу, на Кашире, потом в Калуге и, наконец, в Белеве . 1585, фев., воевода в Шацке [477]. 1588, второй воевода передового полка в астраханском походе [478]. 1593, сходный воевода в сторожевом полку [83]. 1598, воевода в Воронеже [83].

КН. ДАНИЛО ИВАНОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

В Дворовой тетради из Мосальских князей [479]. Весной 1576 г. голова в полку правой руки в Мышеге [480]. 1571, подписался вместе с бр. кн. Владимиром Ивановичем Щеней—M. в 350 руб. на поручной записи по боярам — поручителям по кн. Ив. Федор. Мстиславском [481]. 1575, по вестям прихода Крымского царя, был в рати на берегу сотенным головой в полку правой руки, у Бориса Вас. Шеина [482]. 1576 , в Украинном розряде — головой въ полку Бор. Вас. Шеина [483]. Князь Данила Мосальский в июле 1580 г. сборщик людей в Коломне [484]. Московский дворянин в 1585 г. [485].

КН. ЛЕВ ИВАНОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ (1566)

В Дворовой тетради из Мосальских князей с пометой «новик 67-го» (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 124). В июле 1566 г. на Земском соборе дворянин 2 статьи (Собрание государственных грамот и договоров. Ч. 1. М., 1813. С. 551).

КН. ВЛАДИМИР ИВАНОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ, ПР. ШАНЯ [486], ЩЕНЯ [487]

Окольничий и Воевода.

1571, подписался вместе с бр. кн. Данилом Ив. в 350 руб. на поручной записи по боярам-поручителям по кн. Ив. Федор. Мстиславском [488]. 1577, послан в Деревскую пятину, для сбора в Лифляндию детей Боярских [489]. 1581, воевода в Ржеве. 1589, воевода передового полка. [83]. 1590, воевода у большого знамени в Шведском пох.; воевода в Царицыне [83]. 1591, воевода на Черни, идет в сход с другими полками [490]. 1592, воевода на Воронеже [491]. 1593—4, воевода в Шацке, где разбил подступавших к городу татар [83]. 1598, в числе дворян Московских, подписался на грамоте об избрании Царем Бориса Годунова за себя и за племянника своего кн. Ив. Дан. Клубк.-Мос. [492]. 1600, воевода в Монастырском городке [493]. 1605, июня, в правление Лжедимитрия I, состоял в Государственном Совете в числе вторых чинов, как Окольничий [494]. 1606, пожалован в Окольничие [495]. 16 дек., по челобитью боярина и дворецкого кн. Вас. Мих. Рубца-Мосальского с братьею и племянниками, — чтобы за ними утвердили прежнюю их отчину — замок Mосальск, — Король Сигизмунд дает им подтвердительную на то грамоту [496]. 1614, окольничий воевода в Кашине [497]. 1616, воевода в Суздале, противупоставлен Лисовскому [498]. 1619, февраля 19, по челобитной за пометою думного дьяка ..... Васильева князю Васплью княж Володимерову сыну Мосалскому отца его князю Владимеру на постриганье 30 рублевъ дано. Взялъ Фед. Лодыгин [499]

Два Владимира Ивановича Клобуков и Горбатов оба показаны воеводами в Воронеже в 1592 г., между тем как действительно там был воеводой Владимир Клобуков, переведенный в следующем году в Шацк.

21/15. КН. ВЛАДИМИР ИВАНОВИЧ ГОРБАТОВ МОСАЛЬСКИЙ

В 1566 г. принимал участие в земском соборе, собранном царем Иоанном IV Грозным по вопросу о продолжении войны с Польшей и отказе послам последней в перемирии [500]. Подписался на поручной записи по боярам-поручителям по кн. Ив. Фед. Мстиславском [468]. 1585, схожий воевода, с Орла ко кн. Андр. Трубецкому. [501].

«Убит от крымских людей».

∞, 1°, ..... ..... ..... .

∞, 2°, Авдотья ..... ...... (1596, 1606). Еще одну треть Сколкова Григорий Федоров Второй в 1596 году отказал своей племяннице Авдотье, жене князя Владимира Ивановича Мосальского.

б/д

22.15. КН. ДМИТРИЙ ИВАНОВИЧ ГОРБАТОГО МОСАЛЬСКИЙ

В 1566 г. принимал участие в земском совете, собранном царем Иоанном IV Грозным по вопросу о продолжении войны с Польшей и отказе послам последней в перемирии [502].

«Убит крымцами».

б/д

23.15. КН. ВАСИЛИЙ ИВАНОВИЧ ГОРБАТОВ МОСАЛЬСКИЙ

стольник с 1613 г. В 1597—1598 гг. — первый воевода в Ельце.

Покоління XXII

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

23.17. КН. АЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ...., 1584, †1614)

сын Федора Ивановича Масальского, marszałkowicz Grodzieński [503].

1584, входил в состав посольства, ездившего в Москву во главе с Львом Сапегой [504]. Według panegiryku pogrzebowego, jako dworzanin J. K. M. towarzyszył Lwu Sapieże w poselstwie do Moskwy (1600 r .), zkąd powróciwszy zawarł związki małżeńskie, a w 1613 r. z sejmiku Grodzieńskiego deputat na trybunał Litewski, gdzie był obrany marszałkiem [505]. В 1606 г. был в составе посольства от Сигизмунда к Лжедмитрию I в ответ на посольство Волконского (от царя Василия Шуйского). 1608, в Москву прибыл от Сигизмунда посланники Витовский и ки. Друцкий — Соколинский с новою вверющею грамотою Олесницкому и Госевскому, вследствие чего 28 января 1608 г. последние были приняты в торжественной аудиенции царем Василием и с ними возобновились переговоры. На этой аудиенции съ послами был и «дворянин королевский» кн. Александр Мосальский. Послы и Мосальский были пожалованы к царской руке и поднесли царю поминки: Олесницкий — золотую икону, запану с алмазами и жемчугом, золоченые часы, рукомойникъ и лахань серебряные и золотую цепь; Госевский — 2 кубка серебряных м бурого жеребца, а Мосальский — кубок двойчатый серебряный золоченый и серого турецкого коня. После долгих переговоров, 28 июня 1608 г. с послами заключено было перемирие на 3,5 года, после чего они уехали из Москвы. В 1613 г. депутат (судья) Главного Литовского трибунала [506].

Umarł przed ojcem 1614 r., pochowany 13 Listopada t. r. w Grodnie u 00. Bernardynów. Католич. вероиспов. Z testamentu jego ojca 1617 r. przekonywamy się, że miał za żonę kniażnę Ewę Kurcewiczówne Bułyżankę i z niej córkę kniażne Halszkę. Wdowa po nim ponowiła zwiazki małżeńskie z Mikołajem Abramowiczem (wojewodzicem Smoleńskim, później wojewodą Trockim), który w 1624 r . kwitował ojczy ma swej małżonki Charlęskiego [507]. O córce ich wymienionej kniażnie Halszce więcej nie słychać .

∞, Ева Курцевичевна Булыга [508]. Мужем, кн. Ал. Фед., записано на нее на им. Олекшицах — 15.000 злотых. Овдовев, вышла за воеводу Трокскаго Николая Абрамовича [509].

24.17. КН. АНДРЕЙ ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1651)

сын Федора Ивановича Масальского. i prawdopodobnie jego pierwszej żony Bohdany Łukomskiej, wojewoda brzeski litewski [510].

Występuje 1615–1617 obok ojca i brata [511]. 1618, янв. 5, королевской грамотой назначен маршалом Гродненским вместо отца [512]. podpisany jako świadek 1623 r. [511], został 26 Marca 1627 r. kasztelanem Brzeskim [513]. W 1632 r. posłował na sejm elekcyjny [514]. 1627, марта 26,— каштеляном Брестским [515]. 1628, в числе прочих, подписывает инструкцию послам на Сейме. [516]. 1629, июнь, каштелян Берестейский и маршалок повета Городенскаго, владелец села Житиня (Лихосилья) Берестейского повета [517]. 1632, uczestniczył w sejmie elekcyjnym i był świadkiem składania przysięgi na prawa Rzeczypospolitej przez nowo obranego króla Władysława IV.[518].

W 1635 r. Andrzej kasztelan Brzeski i Hrihory podkomorzy Grodzieński Fedorowicze kniaziowie Masalscy usku tecznili między sobą dział dóbr ojcowskich, skutkien którego Andrzejowi przypadły: Wiejsieje, Olekszyce i Czernie [519].
1643, март., назнач. воеводой Минским [520]. Brał udział w posiedzeniu senatu w Wilnie w lutym i w marcu 1644 poświęconym omówieniu przygotowań do spodziewanej wojny ze Szwecją. 1645, июня 13, воеводой Брестским [521]. W następnym roku podzielił dobra między dwóch synów z różnych małżeństw, Stanisława z Weiherowny wojewodzianki Chełminskiej i Kazimierza z Tyszkiewiczówny wojewodzianki Kijowskiej zrodzonych [522]. W czasie obrad sejmu w maju 1647 król Władysław IV wysyłał go z senatu do izby poselskiej w celu przedstawienia posłom stanowiska królewskiego w sprawie wytoczonej przez bpa wileńskiego Abrahama Wojnę Januszowi Radziwiłłowi o obalenie i profanację krzyży, a następnie w sprawie komisji do rokowań ze Szwecją i z Moskwą. 1648, участвует в избрании короля Яна-Казимира [523].

1621, с бр. кн. Григ. Фед. тягаются со вдовой бр. кн. Алек. Фед. [524]. 1635, владелец Олекшиц, Вейеи и Черни [525].

M. posiadał po ojcu dobra Olekszyce, Wiejsieje, połowę dóbr Brzostowica i jeziora koło Sejn w pow. grodzieńskim oraz dobra Czernie i Bolków (Bulkowo) w woj. brzeskim lit. W r. 1628 sprzedał swą część jezior koło Sejn za 100 tys. sztuk cegły; zapewne wówczas budował zamek w Wiejsiejach. 1633, получает привилегию на имения въ Стародубск. повете — дд. Земякино, Батыкино и др. [526]. W r. 1647 założył miasto Massalany (Masalony) w pow. grodzieńskim.

Zmarł w r. 1651 lub z początkiem 1652 r. (przed 29 I).

Poślubił Elżbietę Wejherównę, wojewodziankę chełmińską, i przez małżeństwo to spowinowacił się z Sapiehami. Pozostawił z pierwszej żony Elżbiety Wejherówny syna Stanisława (zob.) i córkę Izabellę, żonę kolejno Łukasza Wojny, chorążego wołkowyskiego, Władysława Krzanowskiego i Krzysztofa Wołodkowicza, woj. nowogródzkiego. Ok. r. 1630 poślubił Krystynę Tyszkiewiczównę, wojewodziankę kijowską, z którą miał syna Kazimierza i córki: Annę, zakonnicę, brygidkę w Brześciu, i Marcybellę, za Maciejem Józefem Wojną, starostą gorzdowskim.

† 1651 [527]. Православнаго вероисповедания [528].

∞, 1°, Елизавета Эрнестовна Вейгер, д. воеводы Холмскаго Эрнста Вейгера и жены его Анны, ур. Мортенской [529].

∞, 2°, Христина Евстафьевна, ур. Тишкевич, д. воеводы брестскаго Евст. Тышкевича и жены его Софьи, ур. кнж. Вишневецкой [530].

Kojałowicz W. W., Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany Compendium, Wyd. F. Piekosiński, „Herold Pol.” 1897 s. 206; Niesiecki; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., s. 241–2; tenże, Senatorowie, s. 10, 26, 100; – Czapliński W., Senat za Władysława IV, Studia historyczne ku czci S. Kutrzeby, Kr. 1938 I 94; tenże, Władysław IV wobec wojny 30-letniej, Kr. 1937; Wiśniewski J., Dzieje osadnictwa w powiecie sejneńskim od XV do XIX wieku, w: Materiały do dziejów ziemi sejneńskiej, Białystok 1963 s. 54, 89; – Opis dokumentov Vilenskogo Centralnogo Archiva, Vyp. X s. 175; Pietkiewicz J. ks., Sen słodki na pogrzeb Krystyny Wojnianki Kuncewiczowej, [b. m.] 1685; Radziwiłł A. S., Memoriale rerum gestarum in Polonia 1632–1656, Wr. 1972 III 128, 314, 317, 321; Vol. leg., III 367 fol. 773, IV 113 fol. 247; – AGAD: Arch. Radziwiłłów dz. V, teka 195 nr 9327 i 9330, Metryka kor., 176 k. 115; B. Czart.: rkp. 1352 (Kojałowicz W., Nomenclator) s. 274; – Życiorys Fiedora Iwanowicza Massalskiego, oprac. przez Tadeusza Wasilewskiego, w materiałach Red. PSB.

25. КН. ГРИГОРИЙ ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1641).

сын Федора Ивановича Масальского [531]. 1605, получил от отца 26 влок земли в лесничестве Немоноитском [532]. Występuje obok ojca i brata 1615–1617 (см. выше.)). W 1620 r . Chodkiewicz otrzymuje konsens na cesyę dzierżawy Скирштуманской Hrihoremu Masalskiemu [533]. Grzegorz Masalski starosta Skerstymoński , kandydat na podkomorstwo Grodzieńskie 1624 r. [534], otrzymał 10 Czerwca 1626 r. (kniaź Hrihory etc.) nominacyę na ten urząd [535]. 1632, депутат на главную варшавскую конвакацию [536]. W następnym roku uczynił z bratem Andrzejem nowy dział majątków ojcowskich. В 1634 г. посол от брестского воеводства на конвакацию в Вильно [537]. Masalski, podkomorzý Grodzieński (mylnie nazwnny Aleksandrem), posłował na sejm 1638 r.[538]

† 1641 [539]. Православного вероисповедания [540].

Zoną jego była Krystyna Wirowska, zmarła 1653 r. z niej synowie Kazimierz — Zbigniew i Władysław [368]. Na Masalskiej podkomorzynie Grodzieńskiej i synu jej Kazimierzu Masalskim uzyskuje 1646 r. Letaw kontumacyę [541]. Czy nie ten Kazimierz Masalski podpisał z powiatem Kowieńskim elekcyę 1648 r. [542]
Tamże . 14 ) 15 ) 16

∞, Христина Вировская [543]. 1646, вдова, владела имениями — Бростовицы, Массамяны и Новый Дворъ въ Олекшицах [83]. † 1653 [438].

КЖ. СОФЬЯ ФЕДОРОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Федора Ивановича Масальского. Oblatowała 1618 r. testament ojca.
1620, судилась с Михаловским за учиненный последним разбой [544].

∞, Якуб Скиндер (1617) [545].

КЖ. МАРИНА ФЕДОРОВНА МАСАЛЬСКАЯ

w chwili śmierci ojca 1617 r. żona Jundziła, wyszła następnie powtórnie za Andrzeja Oziębłowskiego ciwuna Szadowskiego, starostę Skerstymońskiego [546].

∞, 1°, 1617, ..... ..... Юндзил [547].

∞, 2°, Андрей Озембловский, тиун шадовский [438].

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

КН. АЛЕКСАНДР ГРИГОРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (ум. 1643)

Сын подкомория гродненского Григория Афанасьевича Мосальского (ум. 1595) и Марии Рачки. Государственный деятель Великого княжества Литовского, маршалок ковенский (с 1617 года), староста ясвонский (с 1625 года), каштелян дерптский (1627—1631) и смоленский (1631—1638), воевода минский (1638—1643). Представитель линии на Рачках и Сапежишках русско-литовского княжеского рода Масальских. Рюрикович в XXII колене. С 1617 года— маршалок ковенский, в 1627 году получил должность каштеляна дерптского, в 1631 году был назначен каштеляном смоленским, а в 1638 году стал воеводой минским.

Aleksander Masalski z ciwun a Retowskiego mianowany 1 Grudnia 1617 r. marszałkiem Kowieńskim [548]. W 1620 r. Aleksander Masalski marszałek Kowieński, ciwun Retowski z żoną Apolonią z Jasińskich aktykują dekret rewizorów w sprawie ich z bojarami Retowskimi [549]. W następnyin roku posłował na sejm [550]. W 1623 r. Aleksander Masalski marszałek Kowieński i malżonka jego Apolonia Jasińska biorą , od Jana Stanisława Sapiehy marszałka w . Lit. i żony jego Anny Chodkiewiczówny, w zastaw, dobra Kretynge, w summie 35,375 zł . [551]. W 1625 r . tenże Jan-Stanisław Sapieha marszałek wielki Litewski ceduje Masalskiemu starostwo Jaswońskie, na które Masalski ma sobie wyrobić konsens królewski [552].

W 1627 r . mianowany kasztelanem Derptskim [553], w następnym roku wyznaczony z sejmu komisarzem do wojska Inflantskiego [554] i w tymże roku otrzymuje konsens na cessyę dzierżawy Jaswońskiej synowi Stanisławowi [555]. W 1629 Aleksander Mosalski na Sapieżyszkach kasztetan Derptski , ciwun Retowski, starosta Jaswoński, otrzymuje przywilej na myto mostowe w Retowie [556] i wspólnie z żoną Apolonią Jasińską konsens na ustąpienie mi przez Wiesiołowskiego laki nad Niemnem [557]. W tym samym roku znajdował się na sejmie w Warszawie [558]. Oboje małżonkowie otrzyınuja 1650 r. przywilej na wójtostwo Jadańskie [559]. Mianowany 25 Lutego 1631 r. kasztalanem Smolenskin [560], jako taki znajdował się na sejmie tegoż roku [561]. W tymże roku otrzymuje przywilej na wsie Skarble i Szylang na Zmudzi [562].Aleksander Mosalski kasztelan Smoleński i żona jego Apolonia Jasińska ustepuja w 1630 r. Franciszkanam Kowieńskim łąkę Ubesza na lat 20 [563]. Znów spotykamy go na sejmach 1632, 1633 i 1634 r. [564]. W 1635 r. otrzymuje przywilej na juryzdykę Kowieńską [565]; w tymże roku Aleksander Mosalski kasztelan Smoleński , starosta Kowieński i Jaswoński wspólnie z żoną Apolonių Jasińskų , otrzymu ją konsens na ceseye Giecewiczowi wsi Szkrable i Szvlany ciwunstwie Ketowskiem [566], a on sam podobny konsens na cessyą wsi Kuniany dzierżawy Jaswońskiej Smogorzewskiemu [567]. Mianowany wojewodą Minskim w Listopadzie 1638 r . [568]. 1639, основалъ костелъ въ Вевезенахъ Россіенского у . [569]. Был коммисаром для разграничения порта в Кенигсберге.

Umarł w post 1643 r. , pogrzeb jego odbył się w Grodnie 19 Maja t. r. , jak opiewa panegiryk decykowany polloniey Jasińskiej Mosalskiej, wojewoulzinej Mińskiej, starościnej Kowieńskiej , ciwunowej Retowskiej, dzierżawczyni Jaswońskiej [570]. Wymieniona Apolonia Jasińska, była córką Mikołaja Jasińskiego pisarza w. ks. Lit. i Sapieżanki [571], przeżyła męża tylko o kilka miesięcy; już 19 Września 1643 r . król po zejściu Apolonii Jasińskiej Masalskiej wojewodzinej Mińskiej, konferuje ciwuóstwo Retowskie, Mikołajowi Kiszce podskarbiemu [572]. Urodziła mężowi synów: Aleksandra, Stanisława, oraz córkę Zofi — Wiktorya.

Вотчинникъ имѣній Сапѣжишки и Семенча [438].

∞, Аполониия Миколаевна Ясинская, дочь писаря великого литовского Николая Ясинского и Марины Павловны Сапеги. Дети: Станислав Масальский (ум. 1630), державец ясвонский, Александр Масальский, умер в детстве, София Виктория Масальская, монахиня.

ЛУКА-ФЕЛИЦАН ГРИГОРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

drugi syn Hrihorego Afanasiewicza [573], otrzymuje 1596 roku przywilej na dzierżawę Perstuńska [574]. Zona jego była Katarzyna Konstancya Skorulskà, marszałkówna Kowieńska [575]. W 1629 r. Felicyan-Łukasz Mosalski starosta Perstuński, otrzymuje konsens na ustąpienie 10 włók zwanych Ostrożyno [576]. Umarł przed bratem [577]. Władał Urodominą, Dowspudą i Raczkami, i pozostawił synów: Stanisława Kazimierza i Jerzego — Mikołaja [368].

∞, Katarzyna Konstancya Skorulská, marszałkówna Kowieńska.

КЖ. АННА ГРИГОРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ (1608)

Anna żona Piotra Tryzny starosty Bobrujskiego, wojewody Parnawskiego, pozostawiła jedyną córkę Petronellę Tryzniankę, wydaną za Samuela Paca chorążego wiel kiego Litewskiego [578]. W 1608 r. Piotr Tryzná starosta Bobrujski, wyrabia dla żony swej Anny Masalskiej przywilej na dobra [579].

∞, Петр Тризна ( † 1633), воевода Парнавский [580].

КЖ. КРИСТИНА ГРИГОРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

żona 1° Lwa Kurcza, wojewodzica Derptskiego, zmarłego bezpoto mnie [581], wspólnie z którym otrzymuje 1602 r. przywilej na Tonwidy na Żmudzi [582]; 2° Jana Zenowicza kasztelanica Smoleńskiego, z którym miała syna Stanisława i córkę Zofię Stankiewiczową [583]; nareszcie 3° Andrzeja Młockiego starosty Chełmickiego, z którym miała córką Annę, żonę Hieronima — Kryszpina Kirszensztejna ciwuna Pojurskiego [584].

∞, 1°, Лев Мартинович Курч, воеводич дерптский [585].

∞, 2°, Иван Зенович, каштелянич смоленский.

∞, 3°, Андрей Млоцкий, староста хельмицкий, полковник.

Князі Масальські—Корецькі

КН. ЯРОШ ВАСИЛЬЕВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Василия Ивановича Корецького-Масальского [586]. 1595, имѣлъ судебное дѣло wspólnie z siostrą swą Anną, żoną Eliаsza Telatyckiego съ кн. Корецкимъ объ им. Тapговицы [587]. W 1613 r. Krzysztof, Andrzej, Stefan, Zofia i Aleksandra dzieci niegdy kniazia Jarosza Wasilewicza Koreckiego, sprzedali części swe w Targowicy (nadanej Koreckim wraz z Rudlewem 1511 r.) kniaziowi Joachimowi Koreckiemu [588]. O wymienionych potomkach kniazia Jarosza więcej nie słychać.

† до 1613 [83]

КЖ. АННА ВАСИЛЬЕВНА КОРЕЦЬКА-МАСАЛЬСКАЯ

дочь кн. Василия Ивановича Корецького-Масальского1595 , имѣла судебное дѣло съ кн. Корецкимъ объ им. Тарговицы [589].

∞, Илья Телятицкий [83].

КН. ИВАН БОГДАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Богдана Ивановича, zmarł przed ojcem, pozostawiając syna Matyasza.

КН. ЮРИЙ БОГДАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Богдана Ивановича, kniaź Jurij w 1593 r. zawarł z kniaziem Ostrogskim układ w sprawie dotyczącej poddanych z Rudlewa [590].

Князі Масальські на Друї — Браславська гілка

КЖ. БОГДАНА—АННА ЮРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Юрия Андреевича [591].

Występująca 1615 r. jako wdowa po Mikołaju Sapieże kuchmistrzu Litewskim, której synowie nazywają kniazia Fedora Masalskiego marszałka Grodzieńskiego , wujem [592].

Вольф считает, что Богдана была второй дочерью князя Ивана Федоровича Масальского.

∞, Николай Михайлович Сапега (†1611), Староста Острынский [593]. Владелец им. Черлоны, в котором и погреб. вмест с женой.

Князі Масальські — Волковийська гілка

28.22. КН. ЮРИЙ БОГДАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Богдана Михайловича. Изъ опредѣленія Минскаго дворянская собранія видно, что онъ — одинъ изъ трехъ сыновей кн. Богдана Мих. М. [594] 1624 , мая 29 , отецъ его выдѣлилъ ему 1/3 им. Олтуповщизны [83]. 1638 , март. 21, онъ и братья его — кн. Андр. и Фед. Богд.— имѣли тяжебное дѣло съ Тризною, объ убійствѣ одного изъ Олтуповскихъ обывателей [595].

29.22. КН. АНДРЕЙ БОГДАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Богдана Михайловича. Изъ опредѣленія Минскаго дворянская собранія видно, что онъ — одинъ изъ сыновей кн. Богдана Мих. М. [596]. 1624, в актѣ передачи части им. отца старшему сыну кн. Юрію Богд., упоминается, какъ малолѣтній [83]. 1638, март. 21, съ родн. братьями — кн. Юріемъ и Фед. Богд.— имѣлъ тяжебное дѣло съ Тризною, по поводу убійства Олтуповскаго обывателя [597].

30.22. КН. ФЕДОР БОГДАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

31.24. КН. СТЕФАН ЯНУШЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1617, полковникъ, взятъ въ плѣнъ кн. Василіемъ Борятинскимъ подъ Булавицкимъ острогомъ [598]. 1633, стоялъ съ Литовскими ратными людьми въ с. Красномъ, подъ Смоленскомъ, и былъ разбить русскимъ отрядомъ, причемъ его знаменщикъ былъ взятъ въ плѣнъ [599]. 1643, упом. кн. Янушемъ Мих. М , какъ одинъ изъ его сыновей [600]. 1647, сент. 28, дѣлился
им. Олтуповщизной съ бр. кн. Мартиномъ-Казиміромъ Януш. [601].

32.24. КН. МАРТИН-КАЗИМИР ЯНУШЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Януша Михайловича [602]. 1663, судья земскій Волковыскій [603]. 1643, упом. въ духовн. завѣщ. отца, какъ сонаслѣдникъ им. Олтупова [604]. 1647, сент. 28, раздѣлилъ им. Олтуповщизну , съ родн. братомъ кн. Стефаномъ [605].

∞, Сузанна Жардецкая [606].

КЖ. АННА ЯНУШЕВНА
МАСАЛЬСКАЯ

∞, 1643, ..... ..... Волович [607].

27.21. КН. КАЗИМИР ЯН

Друга московська гілка

25.19. КН. ВАСИЛИЙ ФЕДОРОВИЧ АЛЕКСАНДРОВ МОСАЛЬСКИЙ († 1607)

окольничий и воевода, единств. сын кн. Ф. А. Клубкова- Мосальского-Гладыша [608].

1577, в боярском списке этого года написан в Московских дворянах. Над именем его пометка: «изменил» [609]. 1604, в Троицком пох. царя Бориса Годунова был окольничим [610] 1606 , мая 8, был в числе поезжан на свадьбе Лжедимитрия I; на этой свадьбе участв. также и кн. Вас . Фед. Литвинов-Мосальский [611]. 1606, с кн. Ив. Мосальским изменил царю Василию Шуйскому и пристал к Болотникову [612].

В нач. 1607 находился среди сторонников «царевича» Петра (Илейки Муромца) и, согласно разрядам, командовал одним из отрядов повстанцев, направленных «вором Петрушкой». В осаждённой войсками Шуйского Калуге был голод, и князь В.Ф. Мосальский получил приказ любой ценой доставить осажденным обоз с продовольствием. Это обстоятельство оказалось фатальным. По словам «Бельского летописца», казаки потерпели поражение, когда «пошли обозом мимо их (войск И.Н. Романова – авт.), хотячи проитить в Калугу к вору к Ивашку Болотникову и запасы многие к нему привести». Казаки могли бы пробиться к осажденной крепости стремительным броском, но громоздкий обоз связал их по рукам и ногам. В ходе боя Мосальский пытался использовать привычную для запорожцев тактику. Из повозок и саней казаки составляли подвижной табор: «Оградишася санми, бе бо зима настоящи, и связаша кони и сани друг за друга, дабы нихто от них не избег, мняще себя проити во град, и токо сплетошася вси». Царские ратники «напустились» на табор и «обоз их разорвали». Казаки сопротивлялись с большим мужеством: воеводы «бились с ними день да ночь». Под конец оставшиеся в живых «зажгоша многия полки зелья и сами ту изгореша», а по другим сведениям, «под собою бочки з зельем зажгоша и злою смертью помроша». Отряд понёс большие потери. Его командующий В.Ф. Мосальский был ранен и попал в плен. Его увезли в Москву, где он умер. Весь обоз и артиллерия повстанцев достались победителям. Битва на Вырке, в которой боярин И.Н. Романов был воеводой большого полка, произошла в конце февраля – начале марта 1607 г.

26/20. КН. ВАСИЛИЙ МИХАЙЛОВИЧ АЛЕКСАНДРОВ МОСАЛЬСКИЙ, ПР. РУБЕЦ (?-1612).

московский воевода и боярин, деятель Смутного времени из княжеского рода Мосальских. Сын князя Михаила Ивановича Рубца-Мосальского и внук Ивана Дмитриевича Клубка-Мосальского, родоначальники линии Клубковых-Мосальских. Упоминается в источниках с зимы 1589/90 г., когда, будучи стряпчим с платьем, участвовал в «немецком» походе «святоцаря» Федора к Нарве (Ргодиву) [2, с. 110]. Современниками Василия
Михайловича Рубца, кстати, являлись пять князей Мосальских, носивших то же имя – Василий Васильевич и Василий Федорович Литвиновы, Василий Федорович Александров, Василий Владимирович Клубков (Шанин), Василий Иванович Горбатого [3, с. 134 – 135], и их нередко путали друг с другом. Вслед за некоторыми летописцами ряд историков называет Василия Михайловича не Рубцом, а Кольцовым.)

10 января 1591 г. князь являлся рындой на приеме при московском дворе литовских послов, а семь лет спустя был определен головой в Чернигов, воеводой которого стал знатный Ф.И. Шереметев. Их же в феврале 1601 г. назначили в Тобольск, незадолго до того превратившийся в разрядный центр: Рубец Мосальский оказался в подчинении у сибирского «наместника» (вместе с другим письменным головой Г.Ф. Образцовым) [4, с. 71, 137, 186; 5, с. 239; 6, с. 114, и др.].

Сразу по прибытии в «начальнейший град» Сибири новые воеводы в соответствии с наказом отправили князя Василия и С.Т. Пушкина (посланного в Тобольск в том же чине) в бассейн Таза [5, с. 244, 250, 258], дабы сменить князя М.М. Шаховского и Д.П. Хрипунова-Дубенского, выступивших туда во главе примерно сотни служилых людей с целью заложить острог, или же на поиски этого отряда (не исключалось, что он был разгромлен «иноземцами»). Подобно некоторым летописцам, многие исследователи считают «начальных людей» Мангазейского острога в 1601–1603 гг. воеводами. В наказе, врученном в Тобольске Рубцу Мосальскому и Пушкину, они значатся (что не было редкостью) без обозначения чинов [7, с. 387–396]. Видимо, как и в сибирском «первоимянитом граде», Василий Михайлов и Савлук Третьяков (Сергеев) подобно князю М.М. Шаховскому, тоже направленному в «Мангазею и Енисею» из Тобольска, являлись письменными головами.

В нескольких редакциях Сибирского летописного свода говорится о «посылке» в новую экспедицию на реку Таз сотни служилых людей. Согласно наказу В. Рубцу Мосальскому и С. Пушкину, столько – по 50 тоболяков и бере-зовцев, причем с атаманами, – должен был насчитывать мангазейский гарнизон (из них 40 передавалось в ведение Мосальского, 40 переходило под начало Пушкина). К «Мангазейскому морю» в 1601 г. выступили 200 служилых – 100 из Тобольска, 70 – из Березова, 30 – из Сургута, но не только стрельцов, как писал М.И. Белов, но также «литвы» и казаков [7, с. 304, 387–390, 395; 8, с. 191, 260, 316].

С точки зрения В.И. Ульяновского, Рубец
Мосальский очутился на «сибирской украйне» России в опале, пострадав одновременно с Романовыми. Л.Е. Морозова тоже думала, что в Мангазее князь Василий находился на положении ссыльного [9, с. 75; 10, с. 379; 11, с. 51]. Такой взгляд должен считаться заблуждением, нет каких-либо оснований и для допущения, будто в самом начале XVII в. один из администраторов русской крепости на Тазе оказался в немилости по делу «Никитичей». В представлении М.И. Белова то «Мангазейский город» «срубил» осенью 1600 г. М.М. Шаховской, то первый «государев» острог на севере Енисейского края «поставили» Рубец Мосальский с Савлуком Пушкиным [12, с. 284]. Заметим, что крепость, которую им предстояло основать либо принять у Шаховского и Хрипунова, в наказе постоянно называется острогом. Вслед за В.А. Александровым следует полагать, что служилые люди, двинувшиеся в 1601 г. к устью Таза, достроили городок, сооруженный ратниками Шаховского и Хрипунова (но в среднем течении этой реки, на ее восточном берегу), возможно, занявшими какое-то укрепленное поселение русских промышленников [13, с. 11, 16–18, 28, 34]. Считать, что Рубец Мосальский заложил, причем в 1607 г., Туруханское зимовье [14, с. 24, ср. с. 200], нет каких-либо оснований.

Вскоре после возвращения из Сибири, в
7111 г., т.е. не позднее августа 1603 г., Василий Михайлов сын, что допустимо рассматривать как повышение, сделался воеводой Путивля (помощником князя, считающегося родоначальником Рубцовых Мосальских, стал дьяк Б. Иванов). В начале осени 1604 г., быть может, накануне вторжения в южнорусские уезды самозванца, выдававшего себя за царевича Дмитрия, в Путивле появился окольничий М.М. Кривой Салтыков – уже в качестве старшего воеводы [4, с. 206, 219; 15, с. 2, 70, 115, 131, 192, 211, и др.]. Когда в этот город посланцы Лжедмитрия (овладевшего Черниговом и осадившего Новгород-Северский) доставили грамоты «истинного государя», то, согласно «разрядам», «путимцы ему (самозванцу. –Я.С.) добили челом и крест целовали, и воевод к нему и нарядпривезли под Новгородок». Как читаем в Пискаревском летописце (далее – ПЛ), «Путимль ему («расстриге». – Я.С.) здали и воеводу Михаила Салтыкова привезли». По свидетельству автора Летописной книги о Смуте, Салтыков и Рубец Мосальский, оставшиеся верными царю Борису, были схвачены жителями крепости и выданы «воровскому царевичу». Создатель же Нового летописца (далее – НЛ) утверждал, что Мосальский, находясь в Путивле, решил сдаться Лжедмитрию, и «Гришка нача… князь Василья жаловать: тако ж никому таково времяни не было, что ему» [16, с. 62]. Думается, этой версии, которую вслед за Н.М. Карамзиным (называвшим Рубца Мосальского воином «не без достоинства», но гражданином «без чести и правил» [17, с. 90]) разделяли многие ученые [18, с. 349; 19, с. 449; 20, с. 524; 21, с. 471, и др.], все же есть основания подобно, например, Н.И. Костомарову и Р.Г. Скрынникову [22, с. 107; 23, с. 88] предпочесть показания большинства источников, причем более ранних, об аресте обоих путивльских воевод мятежными горожанами в ноябре 1604 г. [4, с. 220; 15, с. 2; 24, с. 206; 25, с. 370].

Оказавшись в «воровском» стане, князь Василий, очевидно, в расчете на придворную карьеру, которую едва ли мог сделать в царствование Бориса Федоровича (вспомним, что в Путивле с появлением М.М. Салтыкова Рубец Мосальский стал младшим воеводой), превратился, хотя, возможно, и не сразу, в рьяного приверженца самозванца и удостоился звания ближнего боярина. В мае 1605 г. в свите «царя Димитрия Ивановича» Мосальский участвовал в походе из Путивля к Кромам и Туле, а затем вместе со знатным князем В.В. Голицыным и получившим накануне чин печатника дьяком Б.И. Сутуповым был послан в столицу, дабы низложить патриарха Иова и расправиться с вдовой и сыном «Большого» Годунова [4, с. 226– 228; 15, с. 5, 6, 30, 73, 203; 16, с. 65, 66; 23, с. 116, 117, 139, 153, и др.]. По словам Ивана Тимофеева, царевну Ксению Лжедмитрий «в некоем угождаемаго ему и приближна нововельможи (очевидно, Рубца Мосальского. – Я.С.) дому без тоя воли… во мнишеская облек». Впрочем, не приходится утверждать (как поступила В.И. Охотникова), будто князю Василию самозванец вверил управление Москвой до своего вступления в «царствующий град». По поручению «расстриги» Рубец Мосальский привез туда и вдову Ивана Грозного инокиню Марфу – якобы мать нового государя [24, с. 207; 25, с. 376, 583; 26, с. 85, 481].

В течение его короткого царствования «путивльский боярин» являлся большим дворецким (в апреле – мае 1606 г.), разбирал местнический спор князей Ю.Д. Хворостинина и Б.М. Лыкова, встречал в Смоленске сандомирского воеводу Юрия Мнишека, его дочь Марину, вскоре ставшую московской царицей, и польско-литовских послов, на свадьбе самозванца «сидел» «за кушеньем». Тогда же Василий Михайлович добивался передачи ему родового города Мосальска с уездом и сделал вклад в дорогобужский Болдинский монастырь. (Мнение Т. Бохуна, что в то время захудалый князь возглавлял и Новгородский дворец (четверть) [27, с. 297], как выяснено Д.В. Лисейцевым, неверно [28, с. 182; 29, с. 41, 234].) По данным В.Н. Татищева, с П.Ф. Басмановым и В.М. Рубцом Мосальским самозванец обсуждал замысел истребления бояр в ходе военного смотра у села Коломенского. Приблизительно в то же самое время, 12 мая 1606 г., князь был участником приема у царицы Марии [5, с. 154 – 155; 15, с. 7, 41, 78, 81, 116, 135, 137, 183, 184; 16, с. 68; 18, с. 353; 24, с. 243, и др.].

В отличие от Басманова, также прослывшего «поборником» и «угодником» «законопреступного царя», Рубцу Мосальскому, однако, удалось уцелеть в день восстания против самозванца (17 мая), даже сохранить боярское звание, быть может, потому, что князь пристал к заговорщикам, главой которых являлся В.И. Шуйский [9, с. 75–76]. Утверждать вслед за Л.Е. Морозовой, что с воцарением старшего из Шуйских его сторонником сделался и Василий Михайлович [30, с. 81], не приходится. Новый самодержец пожаловал столичный двор фаворита «расстриги» купцам Мыльниковым – участникам убийства московского «цесаря», и едва ли не сразу отправил одного «из первых клятвопреступников Борисова времени» [31, с. 5] на воеводство в Корелу, где, по мнению И.О. Тюменцева, опальный боярин находился до 1 сентября 1608 г.

Вернувшись в Москву, вскоре князь Василий «отъехал» в Тушино, где занял видное положение, хотя не сумел вернуть себе чин дворецкого Лжедмитрий II пожаловал своему новому боярину Мосальск, поместья в Козельском и Мещовском уездах [20, с. 444; 32, с. 280, 544, и др.]. Как утверждал Иван Тимофеев, среди тушинцев, которые подступили в середине ноября 1608 г. к стенам Спасо-Хутынского монастыря близ Новгорода, и «два куртеса (боярина. – Я.С.) чином бяху… делы же оба – яко с василиском аспида», оставив вверенное им царем
«градоначальство» в Орешке и Кореле. Следом, говоря о «московском разорении», автор знаменитого «Временника» замечал, что «вожди… и наставницы быша толику злу предипомянутая гады два, василиск и аспида; еще же сказуют превзошед сих некий и явися злобою козмик некто от мельчайших» [26, с. 141, 142, ср. с. 72, 104]. Исследователи разошлись в трактовке этих иносказаний. Указание на недавнего воеводу Корелы позволяет думать, что Тимофеев имел в виду Рубца Мосальского. Дьяку, служившему тогда в Новгороде, вероятно, изменила память либо он писал понаслышке, ибо к середине осени 1608 г. приближенный первого самозванца, очевидно, находился в Тушине. Согласно НЛ, Мнишков, направлявшихся после заключения русско-польского мира на родину, «перенял» возле Белой князь Василий Мосальский и «поворотил» в стан «Вора», где Марина вновь стала царицей, хотя (как она надеялась, временно) и не московской [16, с. 81; 24, с. 216]. Считать, что подразумевается Рубец Мосальский [20, с. 498], однако, не приходится. (Сомнения на этот счет высказывал еще Н.М. Карамзин [31, примеч. 217].) В Бельском летописце прямо сообщается, что на отряд князя В.Т. Долгорукого, сопровождавший Марину Мнишек и ее отца, напали тушинцы во главе с князем В.Ф. Литвиновым Мосальским (имевшим прозвище Гнусин) [24, с. 248; ср. 15, с. 253; 18, с. 370]. Кроме того, известно, что это случилось(в селе Верховье Бельского уезда) 16 августа 1608 г. [33, с. 732], а приспешник «расстриги» тогда, по всей видимости, еще оставался в Кореле.

В начале 1610 г., т.е. вслед за бегством «Вора» в Калугу, князь Василий вместе с другими видными тушинцами возглавлял посольство в ставку Сигизмунда III под Смоленск, дабы пригласить на московский престол королевича Владислава. И.О. Тюменцев включает Рубца Мосальского в число участников «низведения» Шуйского «от царских полат» 17 июля того же года. Но в то время, насколько известно, недавний тушинский боярин находился в смоленском лагере короля Речи Посполитой. Уже как сторонник его кандидатуры на царство (хотя формально его занимал Владислав), князь Василий вернулся в Москву и стал одним из первых советников А.К. Госевского [Платонов С.Ф. Смутное время. СПб.: Лань, 2001. 479 с. , с. 439; 32, с. 488, 501, 539, 544, и др.]. Имеются данные о том, что с 3 ноября 1610 г. до 1 января 1611 г. Рубец Мосальский, щедро награжденный Сигизмундом [31, с. 158, примеч. 486, и др.], вновь был большим дворецким. Одновременно, с 27 октября 1610 г., Василий Михайлович наряду, в частности, с боярином князем И.С. Куракиным, крутицким митрополитом Пафнутием, гостем И. Юрьевым «сидел» в приказе сыскных дел – комиссии, созданной ради поисков казны, предположительно скрытой царем Василием Ивановичем незадолго до низложения [29, с. 41, 201; 34, с. 51]. Вновь выехавший, теперь уже отимени Боярской думы, под Смоленск, по допущению Т. Бохуна, на обратном пути (вероятно, в начале марта 1611 г., до 9 числа этого месяца) близ Вязьмы «при невыясненных обстоятельствах», князь был убит партизанами или казаками [27, с. 289, 290, 294, 297; 34, с. 51]. (В НЛ читаем, что «враги богаотметники» М. Салтыков (он был «всему злу настоятель») и В. Мосальский [ср. 25, с. 30, 36, 38] убеждали патриарха Гермогена признать кандидатуру королевича Владислава, и вскоре Мосальский, князь Ф. Мещерский, М. Молчанов, Г. Кологривов, В. Юрьев «помроша злою скорою смертью… у иного язык вытянулся до самых грудей, у иного челюсти распадошась, яко и внутренняя вся видети, а иные жива згниша» [16, с. 101]. Как надо полагать, точные обстоятельства кончины Василия Михайловича официальному «списателю» 1620‑х гг. не были известны.

Итак, за последние шесть лет жизни, будучи боярином (вначале и в Тушине – «воровским»), князь, ранее выполнявший лишь функции «градодержателя» в Чернигове, Мангазее и Путивле, успел побывать и фаворитом Лжедмитрия I, и участником заговора против него, и (вернувшись из «почетной ссылки» на воеводство в Корелу) приближенным осаждавшего Москву «царика», и сторонником королевича Владислава, и, наконец, «верником» Сигизмунда III. У современников, к примеру автора НЛ, стало быть, имелись основания для того, чтобы причислить Рубца Мосальского к «злодеям изменникам», виновным в наступлении и разрастании «смятения… во всей Русской земле». Князем, раз за разом предававшим своих государей – подлинных и мнимых, скорее всего двигало желание попасть в правящий круг, а со временем этот выскочка (как писал С.Ф. Платонов) стремился упрочить свое положение при дворе, хотя бы «Тушинского вора» или польского принца, затем его отца, намеревавшихся сделаться московскими самодержцами.
Список литературы
1. Платонов С.Ф. Смутное время. СПб.: Лань, 2001. 479 с.
2. Боярские списки последней четверти XVI – начала XVII в. и роспись русского войска 1604 г. М.: б.и.,1979. Ч. 1. 341 с.
3. Боярские списки последней четверти XVI – начала XVII в. и роспись русского войска 1604 г. М.: б.и., 1979. Ч. 2. 185 с.
4. Разрядная книга 1550–1636 гг. М.: б.и., 1976. Т. 2. Вып. 1. 242 с.
5. Корецкий В.И. История русского летописания второй половины XVI – начала XVII в. М.: Наука, 1986. 271 с. 6. Разрядная книга 1475–1605 гг. М.: б.и., 1994. Т. 4. Ч. 1. 140 с.
7. Миллер Г.Ф. История Сибири. 2‑е изд., доп. М.: Восточная литература РАН, 1999. Т. 1. 630 с.
8. Полное собрание русских летописей. М.:
Наука, 1987. Т. 36. 382 с.
9. Ульяновский В.И. Российские самозванцы: Лжедмитрий I. Киев: Наукова думка, 1993. 296 с.
10. Морозова Л.Е. Два царя: Федор и Борис. М.: Русское слово, 2001. 415 с.
11. Морозова Л.Е. Россия на пути из Смуты: Избрание на царство Михаила Федоровича. М.: Наука, 2005. 467 с.
12. Белов М.И. Пинежский летописец о разведочном походе поморов в Мангазею // Рукописное наследие древней Руси: По материалам Пушкинского дома. Л.: Наука, 1972. С. 279–285.
13. Александров В.А. Русское население Сибири XVII – начала XVIII в. (Енисейский край). М.: Наука, 1964. 303 с.
14. Резун Д.Я., Васильевский Р.С. Летопись сибирских городов. Новосибирск: Новосибирское книжное издательство, 1989. 304 с.
15. Белокуров С.А. Разрядные записи за Смутное время (7113–7121 гг.). М.: Университетская типография, 1907. XXVIII + 312 с.
16. Полное собрание русских летописей. М.: Наука, 1965. Т. 14. Первая половина. I + 154 с.
17. Карамзин Н.М. История Государства Российского. М.: Книга, 1989. Кн. 3. Т. 11. 184 + 84 с.
18. Буссов К. Московская хроника: 1584–1613. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1961. 400 с.
19. Смута в Московском государстве: Россия начала XVII столетия в записках современников. М.: Современник, 1989. 462 с.
20. Хроники Смутного времени. М.: Высшая школа, 1998. 587 с.
21. Зорин А.В., Стародубцев Г.Ю., Шпилев А.Г., Щеглова О.А. Очерки истории Курского края с древнейших времен до XVII в. Курск: График, 2008. 622 с.
22. Костомаров Н.И. Смутное время Московского государства в начале XVII столетия. М.: Чарли, 1994. 799 с.
23. Скрынников Р.Г. Самозванцы в России в начале XVII столетия: Григорий Отрепьев. 2‑е изд., испр. и доп. Новосибирск: Наука, Сибирское отделение, 1990. 237 с.
24. Полное собрание русских летописей. М.: Наука, 1978. Т. 34. 304 с.
25. Памятники литературы Древней Руси: Конец XVI – начало XVII века. М.: Художественная литература, 1987. 616 с.
26. Временник Ивана Тимофеева. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1951. 512 с.
27. Бохун Т. Пацификация и пожар Москвы 29 марта – 5 апреля 1611 г. // Мининские чтения: Сб. науч. тр. по истории Смутного времени в России начала XVII в.: В память 400-летия Нижегородского подвига. Нижний Новгород: Кварц, 2012. С. 280–303.
28. Лисейцев Д.В. Приказ Новгородского дворца // Прошлое Новгорода и Новгородской земли: Материалы научных конференций 2006–2007 годов. Новгород Великий: Изд-во Новгородского государственного университета им. Ярослава Мудрого, 2007. С. 178–185.

В 1601 году служил в Тобольске у Фёдора Шереметева. в 1601 г., как считают многие исследователи, князь В. М. Рубец-Мосальский с С. Т. Пушкиным достроили Мангазейский острог, который незадолго до этого стали сооружать М. М. Шаховской и Д. П. Хрипунов-Дубенский. Вскоре по соседству был возведён и «Тазовский город», сделавшийся центром «златокипящей» «государевой вотчины» на северо-восточной окраине Московского царства.В 1604 году, находясь в должности второго воеводы в Путивле, сдал город Лжедмитрию I. В благодарность последний пожаловал ему боярский титул и сделал одним из наиболее приближённых лиц. Падение мощной крепости поразило современников. Некоторые из них подозревали, что Путивль был сдан вследствие измены воевод. Управляли Путивлем трое присланных из Москвы воевод — М.М. Салтыков, князь В.М. Мосальский и дьяк Б.И. Сутупов. Шведский резидент Петр Петрей записал сведения о том, что Борис Годунов поручил Мосальскому доставить в Путивль казну, а тот якобы отвез деньги в лагерь самозванца. Другой иностранный мемуарист — Исаак Масса — утверждал, что к Лжедмитрию бежал дьяк Сутупов, посланный с деньгами в Путивль. Записи Разрядного приказа позволяют уточнить картину. В Разряде, составленном не позднее лета 1604 (7112) г., против имени Б. Сутупова помечено: «Богдан послан з государевым денежным жалованьем в северские города». Итак, дьяк Сутупов прибыл в Путивль за несколько месяцев до вторжения самозванца и, следовательно, не мог по пути из Москвы заехать в его лагерь. Судя по Разрядам, В.М. Мосальский и Б.И. Сутупов прибыли к месту назначения раньше главного воеводы М.М. Салтыкова. Как значится в книгах Разрядного приказа, «в Путивль послал государь окольничево Михаила Михайловича Салтыкова, а там готовы князь Василей княж Михаилов сын Мосальской да дьяк Богдан Иванов».

Авторы русских сказаний давали разноречивые оценки поведению путивльских воевод. По словам автора «Нового летописца», «в Путивле окаянной князь Василей Рубец Масальской да дьяк Богдан Сутупов здумаша так же (как черниговцы. —Р.С.)... послаша с повинною». В «Сказании о Гришке Отрепьеве» можно прочесть, что Мосальский примкнул к изменникам «черным людям» вместе с Сутуповым. Автор «Повести 1626 г.», напротив, считал, что Мосальский, как и Салтыков, противился мятежу и убеждал народ, что «Дмитрий» — это Гришка Отрепьев. Вместе с Василием Голицыным был послан в Москву для того, чтобы подготовить её к принятию самозванца и ликвидировать Годуновых. При прямом участии Мосальского-Рубца были зверски убиты вдовствующая царица и её сын Фёдор, а царевну Ксению Годунову Мосальский-Рубец заключил в своём доме до прибытия Лжедмитрия. Ездил к инокине Марфе (Марии Нагой), чтобы уговорить её признать в самозванце своего сына. Позже выполнял в Смоленске миссию по встрече Ежи и Марины Мнишек и сопровождения их в Москву, где впоследствии играл заметную роль на свадьбе и пиршествах. В 1606 году после свержения Лжедмитрия I и воцарения боярина Василия Ивановича Шуйского Василий Михайлович Мосальский-Рубец был послан в приграничную крепость Корелу. В 1608 году вернулся в Москву и сразу же присоединился в Тушино к Лжедмитрию II, а после его бегства в Калугу явился под Смоленск к польскому королю Сигизмунду с челобитием о воцарении на московском троне Владислава, а затем и самого короля Сигизмунда. После занятия Москвы поляками был награждён землями и восстановлен в звании дворецкого, стал одним из ближайших советников московского коменданта Александра Гонсевского. Король Речи Посполитой Сигизмунд III Ваза в знак признательности передал ему подтвердительную грамоту на право владения замком Мосальск. Умер в феврале 1611 года.
В. М. Рубец-Мосальский в первые два года царствования Шуйского воеводствовал в Кореле. Отозванный в Москву, приближенный Лжедмитрия I вскоре очутился в Тушине. Он стал одним из вождей «воровской» думы, хотя не смог вернуть себе чин дворецкого, который получил от «расстриги». После бегства Лжедмитрия II в Калугу захудалый князь сделался приверженцем польско-литовского короля и отправился на переговоры с ним к Смоленску.2 Едва ли можно утверждать, что вслед за воцарением Шуйского Рубец-Мосальский превратился в его сторонника,3 а посылая Василия Михайловича в Корелу, новый государь сводил с ним личные счёты.4 После исследований Р. Г. Скрынникова нельзя быть уверенным и в том, что прежний мангазейский воевода сдал первому самозванцу Путивль.5
В 1604 г. направлен в Путивль осадным воеводой, но изменил царю Борису Годунову, перешел на сторону Самозванца и сдал ему город. В 1605 г. 10 июня участвует в убийстве царя Федора Борисовича Годунова и его матери и увозит к себе в дом царевну Ксению. Состоял в Государственном совете Лжедмитрия I со званием «великого дворецкого». В 1605 г. отправлен послом к Сигизмунду и имел следующий титул: «Сиятельный Боярин и Верховный Государства Московского Маршал, Дворецкий Великий, Губернатор Северской земли и Наместник Нижнего Новгорода». В 1606 г. встречал на границе Марину Мнишек. По восшествии на престол царя Василия Шуйского сослан воеводой в Кенесгольм. В 1608 г. возвратился в Москву и сразу же переехал в Тушинский лагерь. В 1610 г. отправился с посольством к Сигизмунду III просить на царство его сына королевича Владислава, а затем и самого короля Сигизмунда. В знак признательности король Сигизмунд III дал ему подтвердительную грамоту на право владения замком Мосальск 20
В д еле местпичеств Пушкпна съ Плещеевымъ, въ которомъ Плещеевъ ссылался па то, что князь Васплій Рубецъ-Мосальскіи «больше» Пушкпиа двумя м стаыи, а князь Владішпръ Кольцовъ Мосальскііі «въ роду своемъ» больше кн. В. Рубца восемыо м стами. По отзыву посла князя Волконскаго , посланнаго въ Польшу отъ царя Баснлія Шуйскаго,—«киязь Васплій Мосадьскій (Рубецъ) до того вора до растригн былъ рядовой человек въ дворянехъ, а какъ пришелъ къ Путимлю воръ растрига, а тотъ кн. Василій въ те поры былъ въ Путивле въ головахъ и тотъ воръ далъ боярство». (М. гл. Арх. М. И. Д., Подьск. стат. сп. 26).

КЖ. АННА МИХАЙЛОВНА МОСАЛЬСКАЯ

† 1611, нояб. 19.

∞, Яков Васильевич Зюзин.

24.17. КН. ИВАН ДАНИЛОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ, ПР. ХРОМОЙ

сын Данилы Ивановича Дмитриевича Клобукова Мосальского [613].

1577, в боярском списке этого года написан в Московских дворянах. Над именем его пометка: «изменил» [609]. 1598, в числе дворян Московских подписался на грамоте об избрании Царем Бориса Годунова [614]. 1606, мая, в чине свадьбы Лжедимитрия I с Мариною Мнишек, был в числе поезжан [611]. 1606, вместе с кн. Василием Мосальским изменил Царю Вас. Шуйскому и пристал к Болотникову [612]. 1607, предводительствуя шайками мятежников, был под Серебряными Прудами разбит царским войском и взят в плен [615]. 1610, дек. 5, по челобитью боярина и дворецкого кн. Вас. Мих. Рубца-Мосальскаго с братьею и племянниками, — чтобы за ними утвердили прежнюю их отчину — замок Мосальск, — король Сигизмунд дает подтвердительную на то грамоту [616]. 1615— 1618 и 1619—1620, воевода в Серпухове [617]. 1626, мрт. 5 и июля 28, обедал у Государя [618]. 1627, дворянин Московский [619].

† 1627 [618].

Владения: В писцовых книгах 1623–1624 года село Архангельское-Тюриково значится в поместье «за князем Андреем Даниловым Сицким, по государевой грамоте 7098 (1590) г., за женою боярина князя Семена Куракина вдовою княгинею Еленою со стольником князем Григорьем Куракиным, за князьями Иваном Даниловым и Васильем Володимировым Мосальскими, за князем Андреем Федоровым Литвиновым, за Дмитрием Федоровым Скуратовым, за Иваном Михневым и Алексеем Никитиным Годуновым…». Общее владение стольких господ было разорено до крайности – церковь Михаила Архангела уничтожена, а в самом селе осталось всего «5 дворов помещиковых, в которых жили дворовые и деловые люди». Это – последствия Смуты.

Кн. Ив. Данилович Клубков в 1577 и в 1616 г. в дворянах; денежный оклад его в 1616 г. — 50 рублей. (Ак. Моск. Гос. I, стр. 41 и 144).

∞, Мария ..... ..... . 1628, в Мосальских Писцовых книгах, письма и меры Василья Толбузина, за княгиней Марьей, вдовой кн. Ив. Данил. Мосальского-Клубкова, в Окологородном стану пустошь, что была дер. Чубаровка, на р. Ресе, с пп., 177 четв. [83]. 1628, за нею же, Mосальск. у., в Окологородном стану, по даче 1628 г., пп. Чубаровка, Куриловка, Прудищи и Овсянникова 106 3/8 четв. [620].

б/д

КН. ИВАН ЛЬВОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Льва Ивановича Дмитриевича Клобукова Мосальскаго [621].

1577, в боярском списке этого года написан в Московских дворянах. Над именем его пометка: «изменил» [609]. 1598, в числе дворян Московских подписался на грамоте об избрании Царем Бориса Годунова [622]. 1607, июль, сторонрик Самозванца, в Ряжске принес повинную и был прощен [623]. 1610, дек. 5, по челобитью боярина и дворецкoго кн. Вас. Мих. Рубца — Мосальского с братьею и племянниками, — чтобы за ними утвердили прежнюю их отчину — замок Мосальск, — король Сигизмунд дает им подтвердительную на то грамоту [496]. 1615 — 18, воевода в Серпухове. 1616 , мрт., указано ему быть в Украинном розряде, идти из Серпухова на сход с кн. Ф. Ф. Куракиным, — оберегать от нашествия татар. 1617, указано ему быть в сходе с кн. Ив. Хованским [624]. 1619—21, воевода на Кашире [625]. 1623 — 25 , воевода нa Курмыше, указано ему ехать к Москве [626]. 1626, упоминается в «списке лиц, бывших в праздник Светлого Христова Воскресенья в комнате у государя» в передней избе, здесь Иван Львович и Петр Владимирович значатся в числе «дворян в комнате», а Василий Владимирович — «в передней избе». 1627, июля 12 и авг. 16, 1628, июля 12, обедал у Государя [627]. 1631 и 1633, воевода в Галиче [628].

1619, по ввозной грамоте этого года за ним было поместье — д. Столбово, на рч. Вздериножке; это поместье перешло потом к кн. Ив. и Фед. Михайловичам Кольц.-Мос. [629]. 1628, дана ему вотчина Мосальск. у., 1/2 с. Богоявленского, пп. Сапрыскино, Кухтинская, Чер. ..... и Максимово, 200 четв. [630]. 1628, названное имение в с. Богоявленском было у него в совладении с племянником его кн. Семеном [631]. 1655, поместья его — Вологодск. у. дд. Почаловская, Соколово, Дьячково, Кузнецовская, Захаровская, Кожинская, Труфановская, с пп., отданы кн. Мих. Андр. Кольцову-Мосальскому [632]. В первой трети XVII в. вотчинником Окологородного стана Мосальского уезда был князь Иван Львов сын Клубков Мосальский (РГАДА. Ф. 1209. Оп. 1. Кн. 252. Л. VI, 79).

КН. ВАСИЛИЙ ЛЬВОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Льва Ивановича Дмитриевича Клобукова Мосальскаго [621].

КН. ПЕТР ВЛАДИМИРОВИЧ КЛУБКОВ МАСАЛЬСКИЙ

Московский дворянин, сын Владимира Ивановича Дмитриевича Клобукова Мосальского [633].

1610, упом. по случаю захвата им сц. Зименки у кн. Гундорова [634]. 1616—17, стольникъ и воевода на Кошире, приказано ему идти в сход с кн. Фед. Куракиным, на случай вторжения ногайских и крымских людей [635]. 1618—10, воевода в Романове [636]. 1623—25, стольник и воевода в Козьмодемьянске [637]. 1625, воевода в Перми [638]. 1625, сент. 21, в Троицком пох. за окольничего [639]. 1626—27, сопровождал Государя в его поездках в Троице-Сергиеву Лавру за Окольничего и неоднократно обедал за Государевым столом. Здесь Иван Львович и Петр Владимирович значатся в числе «дворян в комнате», а Василий Владимирович — «в передней избе». Об Петре сделана помета, что умер. Так как список составлен в 1633 — 34 г., то он умер не поздне этого года. (Такая же помета о смерти сделана и о Василии Владимировиче) [640]. 10.08.1627–17.11.1627, воевода в Соль-Камская. 1627—9, послан воеводой в Пермь, в Чердынь. 1629, возвратился въ Москву [641]. 1631, февраль, воевода в Калуге [642].

Умер в 1634 г.

1613, поместья за ним новые дачи в Кашине из черных волостей 250 четв. [643]. 1631, поместный оклад ему 900 четвертей [644]. 1627, за ним была третья часть вотчины Моск. у., в с. Сколкове и поселке Мызином, 5З 1/3 четв. («за князем Петром Владимировым Мосальским, жеребей села Сколкова, а владеет князь тем жеребьем, по духовной мачихи своей княгини Авдотьи Володимировы жены Мосальского 116 (1608) году, а в духовной написано: благословил ее, княгиню Авдотью, тою вотчиною дядя ее Второй Федоров») [645]. 1627—28, владел с. Гришино- Любучан, Моск. у., что прежде было за кн. Романом Троекуровым [646]. 1628, дана ему вотчина Моск. у., в д. Щиповке, пп. Голиковской, Стряповой, Степановской, Гридковой и Губаровке, 202 четв. [647]. За ним была старая отца его вотчина Mосальск. у., д. Большая-Другая-Стрянова, перешедшая от него к кн. Сем. Вас. Клубк.-Мос., а затем — к кн. Мих. Андр. Кольцову-Мосальскому [648].

б/д

хх. КН. ВАСИЛИЙ ВЛАДИМИРОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ († 1626/1634)

Стольник, сын Владимира Ивановича Дмитриевича Клобукова Мосальского [649].

1611, стольник [650].

1615, за ним, с кн. Иваном Дан. Мосальским, в с. Тюрикове, пп. Мячкине, Барановой, Подберезниках и Кононове, 125 четв. [651]. 1616, в боярском списке этого года записан в стольниках. Поместный его оклад до Московского разорения 400 четв. [652]. В приход литовского короля в 126 и во 127 г. был в Москве в осаде и за эту осадную службу пожалован из своих поместий в вотчину [653]. 1619, февраля 19, по челобитной за пометою думного дьяка ..... Васильева князю Василью княж Володимерову сыну Мосалскому отца его князю Владимеру на постриганье 30 рублевъ дано. Взял Фед. Лодыгин [499]. 1626, упоминается в «списке лиц, бывших в праздник Светлого Христова Воскресенья в комнате у государя» в передней избе, здесь Иван Львович и Петр Владимирович значатся в числе «дворян в комнате», а Василий Владимирович — «в передней избе». Об нем же помета, что умер. Так как список составлен в 1633 — 34 г., то он умер не поздне этого года. (Такая же помета о смерти сделана и о Петре Владимировиче).

∞, Анна [654]. По Мосальским писцовым книгам за ней мужа ее умершего вотчина, д. Другая-Большая-Стрянова, 95 четв., перешедшая затем к кн. Семену Вас. Клубк.-Мос., а от последнего — к кн. Мих. Андр. Кольцову — Мосальскому [83]. 1628, за ней в Мосальск. у., въ пп. Голиковской, Стряновой, Степановской, Гридковой и Чубаровке, 83 1/2 четв. [83]. За ней, с дочерью кж. Анной, было поместье в
Ростовск. у., в Песьем стану [83].

27/23. КН. ДМИТРИЙ ВАСИЛЬЕВИЧ ГОРБАТОВ МОСАЛЬСКИЙ

1577, записаны в «Списке бояр, окольничих и дворян, которые служат из выбора» московские дворяне: кн. Дмитрий княж Васильев сын Горбатово-Мосальской, кн. Иван княж Данилов сын Клубков-Мосальский, кн. Иван княж Лвов сын Клубков — Мосальский, кн. Василий княж Федоров сын Олександров Мосалской. Двое первых зачеркнуты с пометою «изменил», а к двум последним только прибавлена помета: «изменил».

1606–1607, воевода в Рославле. Историк Н.Е. Бранденбург цитировал (с. 199) обширное письмо князя Дмитрия Васильевича Мосальского, в 1606–1607 годах воеводы в пограничном городе Рославле (ныне Смоленской области). Письмо Д.В. Мосальского адресовано через границу — некоему Пацу, главе польской власти города Мстиславля (ныне в Белоруссии). Мосальский просит у поляков тысячу ратников — «государям вашим прирождённым» ... «Димитрию Ивановичу» и «Петру Фёдоровичу всея Руси» (то есть обоих самозванцев испекли в Польше?). Из письма Мосальского видно, что оба самозванца собирались править «на Москве» одновременно, дав своим сторонникам «великое жалованье», которого у поляков Мстиславля «на разуме нет». Пац, правивший Мстиславлем, — представитель известной литовской фамилии. Позднее, в 1608 году, в Костроме, изменник князь Д.В. Мосальский, признававший Лжедмитрия II, был убит восставшими русскими. В 1606—1607 гг.—сторонник Самозванца, поставленный им воеводой в Костроме, был убит жителями.

б/д

Покоління XXIII

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

КЖ. ГАЛЬШКА АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Александра Федоровича Масальского. 1617, упом. в духовн. завещ. деда своего — кн. Фед. Ив. М. (Акт., изд. Ком. для разб. древн. акт. въ Вильнѣ, І, 41—7 — Бранд. ІІ, 69 и III, прилож. 45.)). 1621, упом. по поводу процесса своей матери [655].

∞, Лука Война, хорунжий Волковыский, ста роста пинский [438].

26.24. КН. СТАНИСЛАВ АНДРЕЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ...., †1671)

сын Андрея Федоровича Масальского, podkomorzy grodzieński, pułkownik wojska W. Ks. Lit. i poseł sejmowy. Był starszym synem Andrzeja (zob.) i jego pierwszej żony Elżbiety Wejherówny.

Odziedziczył z dóbr ojcowskich Wiejsieje i Olekszyce w pow. grodzieńskim oraz Bolków (Bulkowo) w woj. brzeskim litewskim. 1636, владелец имений — Вейсей и Чорние [656]. Występuje 1646–1653 obok ojca i brata [144]. 1649, продал им. Вейсейки-Сапежинские Гродненского повета [657]. Stanisław Masalski wojewodzic Brześciański «za niedopuszczenie odprawy w majątku Gołut w Grodzieńekiem, przysądzonej Pawłowi Sapieże wojewodzie Witebskiemu sumy, skazany 1650 r. na banicyę [658].

W czasie wyprawy kniazia Semena Andrejewicza Urusowa na Brześć Litewski, gdy armia Urusowa po bitwie pod Wierzchowiczami (27 XI 1655) wycofywała się w kierunku Grodna, M. walczył w szeregach pospolitego ruszenia szlachty grodzieńskiej, a następnie wziął udział w rokowaniach prowadzonych przez przywódców szlachty grodzieńskiej z kniaziem Urusowem i wymieniał z nim dary. Rokowania zakończyły się przejściem M‑ego na stronę rosyjską i objęciem przez niego w imieniu cara dowództwa nad chorągwią powiatową szlachty grodzieńskiej. W zimie 1656 na polecenie władz carskich blokował od północy Tykocin, zajęty przez oddziały radziwiłłowskie i garnizon szwedzki, broniąc Szwedom dostępu do pow. grodzieńskiego. Bronił go także przed oddziałami wojska litewskiego, pozostającymi pod rozkazami regimentarza Pawła Sapiehy. Dowodząc ochotnikami M. najeżdżał ziemie pozostające pod władzą króla Jana Kazimierza, na co Polacy wielokrotnie się skarżyli u władz rosyjskich.

Станислав Мосальский, по занятии Бреста русскими войсками в 1656 г., принес присягу на верность царю, что он поддерживал отношения с русским правительством, набирал ратных людей и пользовался таким доверием, что ему поручалось не только оборонять Гродненский повет против шведов и прусаков, но даже склонять литовскую шляхту на сторону царя, а против замышляющих отъезд в Польшу «промышлять» — ловить их и доставлять к царю. Таково было положение Мосальского в июне 1656 г., а из факта пожалования ему различных имений в 1657 г. видно, что он продолжал еще служить царю).

Wiosną 1657 udał się jako poseł szlachty grodzieńskiej do Moskwy, uzyskał 10 (20) kwietnia t. r. wraz z Mikołajem Ciechanowieckim audiencję u cara Aleksego Michajłowicza, ofiarował mu złotą buławę hetmańską wysadzaną turkusami i szablę w złotej oprawie ozdobionej rubinami i ałmazami, a w zamian otrzymał od cara bogate dary. Od cara uzyskał także potwierdzenie praw szlachty grodzieńskiej w postaci «žalovannoj gramoty» wydanej 4 (14) maja t. r., a dla siebie otrzymał w nadanie dobra ekonomii grodzieńskiej łącznie z dzierżawą serejską. Zarząd ich przejął z rąk Tomasza Gibla, administratora ekonomii z ramienia Pawła Sapiehy. W dobrach ekonomii Nowym Dworze udzielił 23 IX 1657 schronienia Janowi Antoniemu Chrapowickiemu, chorążemu smoleńskiemu, znanemu pamiętnikarzowi, i gościł go tam do czerwca 1658. W maju 1658 odmówił Bogusławowi Radziwiłłowi usunięcia z Serej katolickiego księdza Steckiewicza zajmującego zbór kalwiński, powołując się na nadane sobie carską hramotą uprawnienia.

Z władzami carskimi w Moskwie utrzymywał M. stały kontakt, zawiadamiając je o wydarzeniach w Polsce. W początkach października 1657 powiadomił carskiego wojewodę grodzieńskiego Bogdana Apriłowa o wynikach swej podróży do «brata» hetmana Pawła Sapiehy i przestrzegł go o zamiarach szlachty grodzieńskiej poddania się królowi Janowi Kazimierzowi. Wojewoda Bogdan Apriłow oskarżał z kolei M‑ego o sprzyjanie Sapieże, niewydawanie zboża oddziałom rosyjskim i wspieranie króla Jana Kazimierza pieniędzmi zebranymi z dochodów ekonomii grodzieńskiej.

W r. 1658 M. przygotowywał starannie przejście na stronę króla Jana Kazimierza.
Dn. 12 IV t. r. przebywał w czasie komisji wojskowej W. Ks. Lit. w Brześciu Litewskim. Первым актом покаяния его была отправка им осеныо 1658 г. королю собранных с экономии гродненской денежных сборов, о которой доносил Шереметеву гродненский воевода Б. Апрелев. Что побудило его вернуться в подданство королю — неизвестно. Но возможно между прочим предполагать здесь влияние гетьмана Павла Сапеги, которого Апрелев называет братом Ст. Мосальского: известно, что в ответ на предложение царского посланца, призывавшего его под высокую руку вел. государя, Сапега отвечал, что он своего пана короля, своей веры, своего сапежинскаго дома и права не может покинуть. Сапега ходатайствовал и об амнистии князя Станислава. Dzięki wstawiennictwu Aleksandra Hilarego Połubińskiego, pisarza polnego W. Ks. Lit., otrzymał od króla Jana Kazimierza 14 VIII 1658 list wybaczający mu zdradę,. На основании краткого известия Метрики Литовской об амнистии королем кн. Станислава в 1658 г., автор сообщает, что «с вступлением московских войск в литовские пределы, он принял сторону победоносного неприятеля и успел даже выпросить себе гродненскую экономию, т. е. самый город Гродно с окружными имениями». К этому автор присоединил некоторыя сведения о двуличном поведении кн. Станислава в 1658 г. и об его амнистии.

Na przełomie 1658 i 1659 r. przystąpił do oblegania Grodna. Na koszty oblężenia otrzymał asygnaty hetmańskie na sumę 27 000 fl. Grodno kapitulowało w marcu 1659, a w trzy miesiące później w czerwcu t. r. M. został na sejmiku w Grodnie wysunięty na urząd podkomorzego pow. grodzieńskiego. Otrzymał go wkrótce potem od króla Jana Kazimierza. Dn. 4 VI 1661, jako poseł grodzieński na sejm, zasiadał w komisji powołanej do przyjęcia sprawozdania skarbowego. Został nadto deputatem na Trybunał Skarbowy W. Ks. Lit. zwołany na dzień 10 X 1661 do Wilna. Był posłem także na sejm w r. 1662, został na nim wyznaczony na członka komisji dla rozpatrzenia sporów granicznych między obywatelami grodzieńskimi a zarządem ekonomii grodzieńskiej. Dowodził 500 zaciągniętymi przez siebie dragonami. W r. 1667 był deputatem na Trybunał Główny W. Ks. Lit.

M. ufundował kaplicę (do dziś istniejącą) z kryptą grobową przy kościele Dominikanów w Sejnach i zapisał 19 VI 1666 na jej konserwację 500 zł. W krypcie zostali pochowani jego rodzice, a następnie on sam. 1669, гродненские бернардины подали на него иск, за произведенное им в их монастыре кровопролитие [659].

Dn. 29 VII 1669 spisał testament, w którym przekazał dobra ojczyste Olekszyce, Wiejsieje i Bulkowo jedynemu synowi Michałowi, a żonie Izabeli z Naruszewiczów, kasztelance żmudzkiej, zapisał jej dobra posagowe [660]. Listem z d. 3 Maja 1670 r. król zawiadamiał go, że Marcybella Masalska we frauencymerze królowej będąca, idzie za Wojnę starosty Gorzdowskiego [661]. † 1670 , нояб. 10 ; погреб. в Гродненскомъ доминиканском костеле [662].

Wdowa po nim Izabella Naruszewiczówna Masalska kasztelanka Żmudzka z córkami i zięciami: Kazimierzem — Wladyslawem Bieleckim wojskim Parnawskim i małżonką jego Elżbietą Masalską, Michalem Narbutem i małżonką jego Izabella Masaiską, pozwani 1683 r. przez Michała — Kazimierza Paca o to, iż Masalska z córkami, «po śmierci matłonki Paca a córki swej», zabrała szkatułkę z prawami, obligami, złotem, srebrem, którą Pac nieboszczce małżonce swej był zwierzył; nadto „gdy Pac z nieboszczką małżonka swą żyjąc przez lat 10″, ona, Masalska, najmniejszej odmiany we wszystkich, na majętność Rosi, danych zapisach nie uczynila, ani o nie się nie upominała, a teraz, pomimo to iz Pac wszelkim swym zapisom zadosyć uczynił, sumę zł. 7500 gotówką wypłacił, ona, Masalska, tę majętność Roś, w województwie Trockiem, odebrać mu usiłuje. O to wszystko Pac już 13 Marca 1682 r. wniósł protestacyç i zapozwał Masalskich, którzy mimo że pozew doręczono im w dziedzicznym ich majątku Władysławowie, w województwie Trockiem, do sprawy nie stanęli. Król więc wydaje wyrok zaoczny, skazujący Masalskich na zwrot szkatułki i zapłacenie szkód i nakładów Pacowi i jego małżonce Teresie Balickiej Pacowej, a jednocześnie utwierdza Paców w dożywotniem władaniu majętnością Ros i wydaje dekret skazujacy na banicyę Izabelle Naruszewiczówne Masalską i wyżej wymienionych jej zięciów i córki , jeśli wyroku dobrowolnie nie spełnią [663].

Pozostawił, poza wymienionym już synem Michałem, chorążym grodzieńskim (zm. 1677), córki: nie znaną z imienia żonę Michała Kazimierza Paca, starosty wasilkowskiego, Elżbietę, żonę kolejno Bonifacego Paca, oboźnego lit., Kazimierza Władysława Bieleckiego, wojskiego parnawskiego, i Stefana Kazimierza Stankiewicza, ciwuna berżańskiego, oraz Izabelę, za Michałem Narbutem.

∞, Марцибелла Александровна Нарушевич, д. каштеляна жмудского Ал. Нарушевича [664].

Джерело: Niesiecki; Żychliński, IV 177; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., s. 241–3; – Kłapkowski W., Konwent dominikanów w Sejnach, „Ateneum Wil.” T. 13: 1938 cz. 2 s. 83; Sapiehowie, materiały historyczno-genealogiczne i majątkowe. Pet. 1891 II 81; Wolff J., Pacowie…, Pet. 1885 s. 121, 178, 190, 233; – Akty Moskovskogo Gosudarstva, S. Pet. 1894 s. 500, 514–5; Akty Vil. Archeogr. Komm., I 198–200, 493–4, 508, 541; Belokurov S. A., Dnevalnyja zapiski prikaza tajnych del 7165–7183, Moskva 1908 s. 10–12, Čtenija Imperatorskogo Obščestva Istorii i Drevnosti Rossijskich pri Moskovskom Universitete, I; Diariusz wojewody witebskiego Jana Antoniego… Chrapowickiego, Wyd. J. Rusiecki, W. 1845 s. 90, 223; Medeksza S. F., Księga pamiętnicza…, Kr. 1875 s. 52, 105, 127, 146, 154, 167, 252, Script. Rer Pol., III; Odlanicki-Poczobut J. W., Pamiętnik (1640–1684), W. 1877 s. 60, 108; Pamjatniki diplomatičeskich snošenij s’Rimskoju Impereju (s 1632 po 1660 god), S. Pet. 1854 col. 726–36, Pamjatniki diplomatičeskich snošenij Drevnej Rossii s’deržavami inostrancev; Russko-belorusskije svjazi. Sbornik dokumentov (1570–1667 gg.), Mińsk 1963 nr 362 s. 382–3; Sapunov A., Vitebskaja Starina, Vitebsk 1885 s. 107; Vol. leg., IV s. 371 fol. 790 s. 424 fol. 902, s. 426 fol. 905; Zapiski otdelenija russkoj i slavjanskoj archeologii Imp. Archeologičeskogo Obščestva, S. Pet. 1861 s. 672, 681; – AGAD: Arch. Radziwiłłów, dz. V t. 196 nr 9342 (3 listy oryginalne); B. Czart.: rkp. 1352 (Kojałowicz W., Nomenclator) s. 274; B. Jag.: rkp. 4438 (Chrapowicki J. A., Diariusz, lata 1656–64).

27.24. КН. СИГИЗМУНД АНДРЕЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Андрея Федоровича Масальского от 1‑го его брака. Вотчинник им. Кожисть близ Вильны. Умер в молодых годах [665].

∞, Афросинья Горбовская—Заранек. После смерти мужа постриглась в мон. св. Клариссы и въ 1677 была в нем настоятельницей. 1663, упомин. по поводу убийства королевского стрельца, как жена Сигизмунда Мосальского [666].

28.24. КН. КАЗИМИР-ЕВСТАФИЙ АНДРЕЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1654)

сын кн. Андр. Фед. M. от 2‑го его брака [667], wojewodzic Brześciański, полковник, королевский стражник Литовский [668].

Ma sobie wydzielone dobra przez ojca 1646 r. [669]. 1648, участвует в избрании короля Яна-Казимира [670] Сформировал за свой счет отряд, во главе которого и был в пох. под Берестечком [671]. Wspólnie z matką procesował się 1652 r . z przyrodnim bratem Stanisławem o ekspulsię z Olekszyc. Obaj bracia Stanisław i Kazimierz kniaziowie Masalscy wy dali sobie 1653 r. zapis ugodliwy i kwitacyjay [672].

1655, участвует в войне с Россией, где и убит [673]. Podobno miał żonę Katarzynę Wybranowską , która po owdowieniu wyszła 2° za Mikołaja Potockiego generała Podolskiego [674], ale z nią bezpotomny.

∞, Екатерина Выбрановская [675].

КЖ. ИЗАБЕЛЛА АНДРЕЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Федоровича Масальского, wojewodzianka Brzeska, urodzona z Weiherówny.

∞, Лукаш Война, хоружий волковысский [676].

КЖ. АННА АНДРЕЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Федоровича Масальского urodzona z Tyszkiewiczówny. 1675, монахиня, настоятельница мон. Св . Бригитты в Бресте-Литовском [677].

КЖ. МАРЦИБЕЛЛА-ТЕРЕЗИЯ АНДРЕЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Федоровича Масальского.

niezawodnie córka Andrzeja i Tyszkiewiczówny [678], znajdując się we frauncymerze królowej jako stara panna, poślubiła w 1670 r. Woynę starostę Gorżdow skiego [679]. W następnym roku Marcybella z kniaziów Masalskich Woynina i maż jej , starostowie Gorżdowscy, kwitują Michała kniazia Masalskiego z wypłacenia posagu [680]). Małżonek jej Maciej — Józef Woyna został następnie marszałkiem Pińskim; oboje, Woyna marszałek Pinski i żona jego Masalska otrzymują 1685 r. konsens na oddanie w arendę starostwa Gorżdowskiego [681].

∞, 1, Матвей-Йозеф Война, староста горждовский [438].

∞, 2. Доминик Казановский, староста Луковский;

∞, 3, .... Володкович.

29.25. КН. КАЗИМИР-СБИГНЕВ ГРИГОРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1653)

сын Григория Федоровича Масальского [682]. 1646—7, вместе с матерью и братом кн. Владиславом подвергается баниции [683]. Владелец имений — Олекшицы, Брестовицы и Федковцы [684]. 1650, с братом кн. Владиславом получает за военные службы льготы своим имениям [685]. 1652, снова подвергается баниции [686].

† 1653 [687].

30.25. КН. ВЛАДИСЛАВ ГРИГОРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Григория Федоровича Масальского
[682]. 1665, подкоморий Гродненский [688]. 1646, 1647 и 1652, вместе с братом кн. Казимиром подвергается баниции [689]. 1677, упом. в духовн. завещ. кн. Михаила Станиславича M., как его дядя [690].

31.25. КН. АЛЕКСАНДР СИГИЗМУНД ГРИГОРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Григория Федоровича Масальского [687]. 1653, совладелец с братом кн. Владиславом им. Новый Двор, Гродненск. повета [691].

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

АЛЕКСАНДР АЛЕКСАНДРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Александра Григорьевича Масальского. Zmarł w Krakowie na naukach [692].

СТАНИСЛАВ АЛЕКСАНДРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Староста Ясвоинский. 1628, ojciec ceduje dzierżawę Jaswońską. † 1630 , в Вене от морового поветрия [693].

∞, Магдалина Гумовская, д. чашника Завхосского [83].

СОФЬЯ-ВИКТОРІЯ АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ

Вступила под именемъ Клары в Бернардинский монастырь, gdzie w 1643 r. była zakonnicą [694]. В этот монастырь она пожертвовала им. Сапежишки [695].

ЮРИЙ-НИКОЛАЙ ЛУКИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Староста Августовский [438]. Совладѣлецъ имѣній Рачки и Довспуды; впослѣдствіи онъ съ братомъ Станиславом продалъ эти имѣнія Подканцлеру Литовскому Стефану Пацу [83]. Авторъ книги «Житіе мученика Іоасафата» [696].

Żonaty również z Chrebtowiczówną podsędkówną ziemską Grodzieńską [673], był starostą Augustowskim, z jakim tytułem podpisał 1674 r. „Jerzy-Mikołaj Masalski starosta Augustowski» z ziemią Bielską, elekcyę króla Jana III [697].

∞, Иоанна Петровна Хребтович, д. подсудка земского Гродненского [698].

СТАНИСЛАВ ЛУКИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Совладелец имений Рачки и Довспуды, которые он, с братом Юрием продал подканцлеру Литовскому Стефану Пацу [438]. Zdaje się że umarł bezpotomny.

∞, Софья Петровна Хребтович, д. подсудка земскаго Гродненского [83].

Князі Масальські—Корецькі

КН. КРИШТОФ ЯРОШЕВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Яроша Васильевича Корецького-Масльского. 1613 , съ братьями и сестрами, продалъ свою часть им. Тарговицы кн. Іоахиму Корецкому [699]. W 1613 r. Krzysztof, Andrzej, Stefan, Zofia i Aleksandra dzieci niegdy kniazia Jarosza Wasilewicza Koreckiego, sprzedali części swe w Targowicy (nadanej Koreckim wraz z Rudlewem 1511 r.) kniaziowi Joachimowi Koreckiemu [588]. O wymienionych potomkach kniazia Jarosza więcej nie słychać.

КН. АНДРЕЙ ЯРОШЕВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Яроша Васильевича Корецького-Масльского. То же, что у предыдущего.

КН. СТЕФАН ЯРОШЕВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Яроша Васильевича Корецького-Масльского. То же, что у бр. Христофора.

КЖ. СОФЬЯ ЯРОШЕВНА КОРЕЦЬКАЯ–МАСАЛЬСКАЯ

дочь кн. Яроша Васильевича Корецького-Масльского. То же, что у бр. Христофора.

КЖ. АЛЕКСАНДРА ЯРОШЕВНА КОРЕЦЬКАЯ–МАСАЛЬСКАЯ

дочь кн. Яроша Васильевича Корецького-Масальского. То же, что у бр. Христофора.

КН. МАТЕУШ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын князя Ивана Богдановича.

КН. КИРИК ЮРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын князя Юрия Богдановича.

W 1601 r. procesuje się z Hulewiczem o Rudlewo [429]. Tenże kniaź Kiryk Masalski procesuje się w 1613 r. z kniaziem Januszem Ostrogskim o poddanych [700] i wspólnie z małżonką Anna Hladowicką, oskarżony w 1618 r. o to że. W 1616 r. z majątku swego Swisłocz w powiecie Grodzieńskim uczynili napad na majątek Zorosła wkę Sebastyana Swiackiego i poczynili tam szkody i grabieże [701]. Kiryk Masalski znajdował się 1632 r. na sejmiku Wołyńskim [702]. Kniaź Kiryk Masalski procesuje się w 1635 r. z kniaziem Władysławem-Dominikiem Zasławskim o zbiegłych chłopów [703]. Z poborców Wołyńskich, Kiryka Masalskiego i Stefana Chrynickiego sejm 1653 r. zniósł kondemnatę z warunkiem, aby na przyszłym trybunale skarbowym zdali obrachunek [704]

Князі Масальські — Волковийська гілка

33.30. КН. СТЕФАН ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Богдановича [705]. 1697, дек. 14, далъ запись сыну своему кн. Казиміру на часть им. Олпутово [706]. 1698 , июля 30 , имѣлъ тяжбу съ женой сына кн. Казиміра, но поводу того же имѣнія [83]. 1700, апр. 2, упом. въ числѣ сыновей кн. Ѳедора Богд. М. [707].

∞, Аполлония Челховская.

34.30. КН. СТАНИСЛАВ ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Богдановича [708]. 1700, апр. 2, въ записи родн. брата кн. Карла упом. въ числѣ сыновей кн. Ѳедора Богдановича М. [709].

35.30. КН. ТЕОФИЛ ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Богдановича [710]. Тоже, что у предыдущего.

36.30. КН. ФЕЛИЦИАН ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Богдановича [710]. Тоже, что у предыдущего.

37.30. КН. КАРЛ ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Богдановича [710]. 1700, апр. 2, даетъ 1‑й ж. своей — Еверковичъ — запись, въ которой перечисляете всѣхъ своихъ братьевъ [711].

38.32. КН. ЯН КАЗИМИР МАРТИНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мартина-Казимира Янушевича [712].

1674, Подстолій Венденский, подписался подъ «pacta conventa», при избраніи королемъ Яна III [713]. 1680, стольник волковысский и войт вержболовский [714]. 1682, сборщикъ податей (скарбникъ) въ Трокскомъ воеводствѣ [715]. 1682, судья гродский Волковысский [716]. 1682, грамотою короля Яна III разрѣшено благородному Ивану Мосальскому, Волковысскому градскому судьѣ передать войтовство Вержболовское сыну своему Владиславу [83].

1686, купилъ им. Меньженинъ, въ Мельницкой землѣ [717]. 1698, янв. 3, въ раздѣльной записи, перечисляетъ своихъ женъ и указываетъ родившихся отъ нихъ сыновей: отъ Іоанны Рейтанъ — кн. Владиславъ-Афанасій и Рафаилъ, отъ Софіи Бенклеевской — кн. Францъ, отъ Екат. Керсновской — кн. Мартинъ, Іосифъ, Михаилъ, Антонъ и Венедиктъ [718].

∞, 1°, Иоанна Рейтан /Joanna Rejtan/;

∞, 2°, София Бенкевская /Zofia Bęklewska/;

∞, 3°, Катерина Криштофовна Керсновская /Katarzyna Kiersnowska/. Получила в приданое им. Hач [719].

39.32. КН. ДОМИНИК МАРТИНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мартина-Казимира Янушевича [720]. 1689, скарбникъ волковысскій [721]. 1663, янв. 15, дарственной записью, отецъ назначаетъ ему часть своихъ имѣній, называя его несовершеннолѣтнимъ [722].1697, іюля 5, даетъ доверенность брату своему кн. Ивану-Казиміру на принятіе наслѣдства [723].

40.32. КН. ФРАНЦ МАРТИНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мартина-Казимира Янушевича [724]. 1663, янв. 15, дарственной записью, отецъ назначаетъ ему часть своихъ имѣній, называя его малолѣтнимъ [725]. 1671, апр. 24, получилъ отъ матери часть ее имѣній [726].

41.32. КН. КОНСТАНТИН МАРТИНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мартина-Казимира Янушевича [727]. Тоже, что у предыдущего.

42.32. КН. АЛЕКСАНДР МАРТИНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мартина-Казимира Янушевича [727]. 1663, янв. 15, несовершеннолѣтній. Тоже, что у предыдущего.

43.32. КН. ДИОНИСИЙ МАРТИНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мартина-Казимира Янушевича [728]. Тоже, что у предыдущего.

КЖ. ХРИСТИНА МАРТИНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

1663—дѣвица [729].

КЖ. СУСАННА МАРТИНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

1663—дѣвица [83].

Друга московська гілка

28. КН. СЕМЁН ВАСИЛЬЕВИЧ АЛЕКСАНДРОВ МОСАЛЬСКИЙ

1628, за ним была старая отца его родовая вотчина — Мосальск. у. с. Лунево, на р. Болоновке, с деревнями и пуст., всего 1010 четв.; въ томъ числе пустошь, что было с. Сергиевское, другая половина которой была в вотчине за бабкой его, вдовой кн. Марьей князь Михайловской женой Мосальскаго [730]. После его смерти, имения его — Владим. у., в дд. Перхурове, Почердах, Черной, Симонцовой и проч., всего 206 1/4 четв. — даны дяде его, окольничему кн. Андрею Фед. Литвинову-Мосальскому [731].

В семье князей Мосальских имеется еще кн. Семен Васильевич Клубков-Мосальский, одного и того же колена, и как последний часто упоминается без прозвища, то в этом случае трудно определить, к которому из них относится то или другое известие.

28. КН. СЕМЁН ВАСИЛЬЕВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Василия Львовича Ивановича Клобукова Мосальского [732]. Участник событий Смутного времени.

1610, дек. 5, по челобитью боярина и дворецкого кн. Вас. Мих. Рубца-Мосальского с братьею и племянниками, чтобы за ними утвердили прежнюю их отчину — замок Moсальск, — король Сигизмунд дает им подтвердительную на то грамоту [496]. В 1613 г. имел оклад денежного жалования 20 руб. 1625, при приеме Кизылбашскаго посла, стольник, «в кривой стол есть ставил» [733]. 1633, июнь, стольник и воевода в Костроме [734]. 1633, дек., собирает в Костроме дворян и детей боярских, разошедшихся из под Смоленска [735]. В январе 1634 г. ему сделал выговор от имени царя за то, что он «сбором замотчалъ и идет на службу мешкотно и нашим делом не радеет» [736]. 1636 — февраль 1639, воевода на Ельце; с ним отправлено 2198 воинских людей [737].

1640 — январь 1644, воевода в Томске [738]. Москва поспешила сменить кн. Ивана Ромодановского с товарищи. Преемникам их (кн. Семену Клубкову-Масальскому, Ивану Кубыльскому и дьяку Димитрию Жеребилову) поручено произвести «сыск» по делу о бунте. Чтобы не мешать производству розыска, прежние воеводы были отпущены в Москву, а «воеводские шишиморы» («советники») разосланы по разным сибирским городам. Несмотря на все эти меры, кн. Масальский смело повел розыск в интересах прежних воевод и постарался обелить их елико возможно... К сожалению, и этот пристрастный розыск сохранился в отрывках и конца не имеет. Решение московскаго правительства неизвестно, но следует допустить, судя по аналогичным случаям, что Москва не решилась подвергать наказанию такую массу ослушников, т. е. предала дело воле Божией. В 1644 г. томский воевода стольник кн. С. В. Клубков-Мосальский обвинялся в том, что посылал до сбора ясака «в новые земли цы» свои товары (красные кожи, сукна) на сумму 700 руб. для приобретения «лутчих соболей», провозил «неявленное» вино [....]. Был воеводой в Томске до 1645 г., а с этого года до 1648 в Туле в полку воеводы кн. Черкасского, в Мценске и в Ливнах.

1646, производил перепись дворов и людей г. Шуи [739]. 1648, янв. 26, былъ чашником Государя за столом, на свадьбе его с Марией Ил. Милославской [740]. 1651, апр. 3 и мая 14, сопровождал Государыню в с. Хорошево и к Троице [741]. 1653, назначен воеводой в Тулу [742]. 1654 — 55, в Литовском походе был «головой у огней» в Государевом полку [743]. Упоминается в 1658 г. на служб в Туле [744].

1628, за ним старая родовая вотчина Мосалск. у. 1/2 с. Богоявленского; другая половина за его родн. дядей кн. Ив. Львовичем Клубк.-Мос. [631]. 1628, дана ему вотчина Мосальск. у. д. Линовки, Максимково и Чернеева [745]. 1629—30, за ним Костр. у. д. Понофилина, Вишенки, Подолец, Сушкова и Собакино [746]. 1647, купил у Тим. Бутурлина Моск. у. п. Мартемьянцево [747]. 1654, дана ему 1/2 вотчин вдовы Анны, жены кн. Вас. Владим. Клубк.-Мос., и кн. Петра
Владим. Клубк.-Мос. 1661, нояб. 20, вотчины эти отданы кн. Андр. Федор. Литвинову и кн. Мих. Андр. Кольцову—Мосальским [631]. 1662, поместья его Вологодск. у., дд. Ивановская, Матвеевская, Хухорево, Михайловская, Сурияновская и Костр. у., дд. Захаровская, Труфановская и др., отданы кн. Мих. Андр. Кольц.- Мос. [748]. 1662, вотчина его Коломенск. у., сц. Воронцово с дд. и пп., 163 четв., отказана кн. Андр. Фед. Литвинову и кн. Мих. Андр. Кольцову—Мосальским [749].

† 1661 [747]. Имел только женское потомство, и с его смертью угасла третья ветвь князей Мосальских.

∞, Авдотья Владимировна Матюнина [750]. 1647, получила в приданое от матери Варвары Матюниной — Костр. у. дд. Екимцево и Медведково с пп. 1656, имение это (названа здесь вдовой (?) отдано племяннику ее кн. Ив. Фед. Волконскому. 1629/30, дано в приданое ему вотчину Костром. у. Дуплехова ст. 1/2 с. Кривцово; за стольником князем Семёном за княжь Васильевым сыном Клубкова — Мосальского в вотчине по даной вдовы Варвары Савинской жены Матюнина, что ему дала в приданое за внукою своею за девицею Авдотиею Володимеровою дочерью Матюнина полсела Кривцова, а другая половина того села за вдовою за Анною Володимировскою женою Матюнина с дочерью с девкою Марьею в вотчине ж, старинная вотчина по описи с книг письма и меры князя Фёдора Кривоборского (1596 и 1597г.), а в селе церковь во имя Сергия Чудотворца деревянна клецки на вотченников на вопчей земле, а в церкви образы и свечи и книги и ризы и колокола и всякое церковное строение вотченниково. А ныне половина села с деревнями и пустошами вотчина вдовы Анны Матюниной с дочерью по государевой грамоте за приписью дьяка Бажена Степанова, да за стольником князем Фёдором Васильевичем Волконским. 1633, вдова Анна Матюшкина вотчину свою отдала в приданое дочери своей Марье при выходе замуж за князя Фёдора Васильевича Волконского. 1646, в вотчине князя Семёна Васильевича Клубкова — Мосальского и князя Фёдора Васильевича Волконского, а в селе у церкви Успения Пресвятой Богородицы поп Иван Семёнов и дьячок Гаврилко Осипов. 1680, вотчина Фёдора Волконского по смерти справлена за сыном его князем Иваном, в том же году и другая половина села перешла во владения его же князя Ивана Волконского от дяди его стольника князя Семёна Клубкова — Мосальского.

КН. ФЕДОР ИВАНОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Ивана Львовича Ивановича Клобукова Мосальскаго [751].

1627—29, стольник патриарший. 1636—40, стольник [752]. 1635, при Приеме литовского посла, «перед Государя есть ставил». [753]. 1638, имел двор в Москве, на Покровке, у Николы Чудотворца [754]. 1639, янв. 24 и фев. 15, дневал и ночевал при гробе царев. Ивана Михайловича [755]. 1639, апр. 12, тоже, при гробе царев. Василья Михайловича [756].

б/д

КЖ. АННА ВАСИЛЬЕВНА КЛУБКОВА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Василия Владимировича Клубкова Мосальского. До 1629, за ней с матерью было поместье Ростовск. у., в Песьем стану [757].

Покоління XXIV

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

32.26. КН. МИХАИЛ СТАНИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1677)

сын Станислава Андреевича Масальского и Изабеллы Нарушевичовны [758], odziedziczył po ojcu Olekszyce, Wiejsieje i Bulkow.

1671, полученный с сестрой кж. Гальшкой от матери имения — Товиан и Лан — уступил зятю своему Бонифацию-Феофилу Пацу за 120.000 злотых [759], i w tymże roku od ciotki Marcybelli z Masalskich Woyninej otrzymał pokwitowanie z wypłacenia jej sumy posagowej. Был вотчинником им. Швабишки [760]. W tymże roku już chorzy Grodzienski zaręczył się 12 Sierpnia 1671 r. z Ogińską pisarzównų polną Litewską [761]; slub musiał nastapic wkrótce potem. 1671, хорунжий Гродненский, заведывал поветовым ополчением [762]. 1673, упом. по делу восстановления православного богослужения в Бальской церкви [763].

1677, июня 30, написал духовн. завещание, którym żonie swej Maryannie Ogińskiej wojewodziance Polockiej, potwierdza zapis 100,000 złotych na Wiejsiejach i pozostawia ją przy posesyi Olekszyc i Bulkowa do dojścia do i lat syna Jana и дочь кж. Иоанну [764]. Umarł w tymże 1677 r.; wdowa po nim Maryannа — Anna Ogińska Michałowa Masalska chorążyna Grodzieńska występuje samodzielnie w Marcu 1678 r. [765].

Następnie dwukrotnie ponawiała związki małżeńskie; w 1680 r. jest powtórnie żoną Kazimierza Chaleckiego starosty Mozyrskiego [766], a w 1699 r Konstantego Woyny-Jasienickiego podkomorzego Brasławskiego, który w tym roku wyrabia dla żony swej Maryanny Ogińskiej communicatio juris na ciwunstwo Tedziagolskie [767]. W 1708 r. Maryanna Ogińska Woynina podkomorzyna Brasławska jeździła do Prus, gdzie jej syn umarł i pokwitowała tamże z pozostałych po nim rzeczy. Jeszcze w 1717 r. Maryanna Ogińska wdowa po Konstantym Woynie podkomorzym Brasławskim, otrzymuje konsens na cesyą ciwunstwa Tędziagolskiego Michałowi Masalskiemu starościcowi Grodzieńskiemu [768]. Z Masalskim imała dwóch synów, wymienionego Jana i Samuela zmarłego dzieekiem [769].

∞, 1671, Марианна-Анна, ур. кж. Огинская, д. польного гетмана кн. Ивана Самуиловича Огинского и жены его Иоанны, ур. Нарушевич [770]. Была во 2‑м браке за старостою Мозырским Казимиром Халецким, и в 3‑м — за подкоморием бреславским Константином Ясенецким—Войною [83].

КЖ. ..... СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Андреевича Масальского, była pierwszą żoną Michala — Kazimierza Paca starosty Wasilkowskiego i zinarła bezpotomnie przed 1682 r .[771].

∞, Михаил-Казимир Пац, каштелян Полоцкий.

КЖ. ГАЛЬШКА СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Андреевича Масальского. 1685, после смерти своего первого мужа, на основании заставного права владела староством Потоцким. Ей принадлежала половина имений Тавиан и Лан [772].

Podkomorzanka Grodzieńska, wydaną została w Styczniu 1669 roku w Bulkowie za Bonifacego — Teofila Paca ciwuna Trockiego [773] (następnie strażnik Lit., obożny Lit.). Halszka Stanisławówna z Masalskich Pacowa otrzymała w 1671 r. od ojca swego Stanisława Masalskiego podkomorzego Grodzieńskiego, jako posag, w summeb50,000 złp. w zastaw, dobra Bulkow, z folwarkami Piotrowicze i Strychaniec; cały ten fundusz zapisuje w rok po swym ślubie małżonkowi swemu Bonifacemu Pacowi, oddalając brata swego Michała. Nadto Halszka Masalska przyniosła mężowi swemu połowę Towian i Łan, które razem z bratem swym Michałem wzięła w sukcesyi po Piotrze Nonharcie, pradziadzie swym a dziadku Izabelli z Naruszewiczów Masalskiej [774]; swoją połowę tych majątków w 1671 r. Michał Masalski odstępuje szwagrowi swemu Bonifacemu Pacowi [775]. Owdowiawszy w 1678 r. [776], Bonifacowa Pacowa Halszka Masalska oboźnina wdowa, ma w Marcu 1679 r. sprawę z Bujwidem, który na nią wyrabia kontumacyą [777]. Wkrótce pu owdowieniu ponowiła związki małżeńskie; w 1683 r., w sprawie matki swej Izabelli Naruszewiczówny Masalskiej z Michałem — Kazimierzem Pacem starostą Wasilkowskim, Elżbieta Masalska występuje już jako żona Kazimierz a — Władysława Bieleckiego, wojskiego Parnawskiego. Trzecim jej mężem był Stefan — Kazimierz Stankiewicz ciwun Berżański [63]. Elzbieta Masalskich Stankiewiczowa, w przód żona Kazimierza Bieleckiego wojskiego Pińskiego, a przedtein Parnawskiego, otrzymuje w 1701 r. konsens na ustąpienie czynszowych wsi Strembopole i Tarbubicz w Trockiem , synowi swemu Antoniemu Bieleckiemu służącemu w wojsku Lit. [778].

∞, 1°, 1669, Бонифаций-Феофил Пац († 1678), великий обозный Литовский [83].

∞, 2, Казимир Владиславович Белецкий, войсковой Парнавский [83].

M. 3, Стефан-Казимир Станкевич (Развелась), тиун Бержанский [83].

КЖ. СОФЬЯ СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Андреевича Масальского [779].

∞, ..... ..... Поцей [780].

КЖ. АННА СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Андреевича Масальского [781].

М., ..... Боранский [780].

КЖ. ИЗАБЕЛЛА СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Андреевича Масальского [782], w 1683 r. żona Michała Narbuta [783]. Jan (?) Narbut wojskowicz Lidzki i żona jego i Izabella Masalska występują 1701 r. [784]

∞, Михаил Нарбут [83].

33.26. ЯН КОСТАНТИН СТАНИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ († 1676)

сын Станислава Андреевича Масальского. 1676, во время его поездки в Вильну, под Солечниками на него напали дворяне Суходольские и убили [785].

† 1676.

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

ПЕТР ЮРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Юрия-Миколаевича Масальского, staroscic Augustowski, który z województwem Trockiem 1697 r. podpisał elekcyç Augusta II [697]. Tenże Piotr Mosalski brał udział w bitwie pod Olkienikami [786], a 1702 r. otrzymuje konsens na ustąpienie 18 włók Gunkliszki i Zagaryszki, dla Karłowicza [787]. W 1710 r . Piotr Masalski łowczy Trocki otrzymuje konsens na ustąpienie Žabie, dzierżawy Zagaryezki vel Trumpole w Trockiem [788].

ИВАН ЮРЬЕВИЧ-МИКОЛАЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1720 , нояб. 12 , подчашій Вислицкій [789]. Судья Сандомірскій [790]. 1696 , получилъ закладную отъ Боровыхскихъ на им. Борыхово. 1700, уступилъ закладную на им. Любовичи-Конты и владѣлъ им. Костры-Подсѣнтковенты. 1714, апр. 10, купилъ им. Городищи въ Кіевскомъ воеводствѣ [791].

† до 1729, нояб. 10 [792].

∞, Констанція Яшевская [793].

Князі Масальські — Волковийська гілка

44.33. КН. ДОМИНИК СТЕФАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1697–1730)

сын Стефана Федоровича [781]. 1711, окт. 8, имѣлъ судебное дѣло съ Яскульдами [794].

∞, ..... ..... Эверкович [795], дочь жены родн. дяди ее мужа — кн. Карла Федоровича M.,— отъ 1‑го ее брака [83].

45.33. КН. МАРТИН СТЕФАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Стефана Федоровича [796]. 1711, окт. 8, имѣлъ судебное дѣло съ Яскульдами [797]. 1730 , апр. 23 , продал свою часть Олтуповщизны Францу и Бенедикту Казимировичам Масальским [798]. 1697 — 1730, упом. в актах как совладелец Олтуповщизны [799].

46.33. КН. ФЕДОР СТЕФАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Стефана Федоровича [796]. 1697—1730, упом. въ актахъ, какъ совладѣлецъ Олтуповщизны [799]. 1730, апр. 23, продалъ свою часть Олтуповщизны Францу и Бенедикту Казиміровичамъ Мосальскимъ [798].

47.33. КН. МИХАИЛ СТЕФАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Стефана Федоровича [796]. Тоже, что у Мартина Стефановича.

48.33. КН. КАЗИМИР СТЕФАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Стефана Федоровича [779].1697, дек. 14, по записи отца, получилъ часть Олтуповщизны [800]. 1711, oкт. 8, упом. въ судебномъ дѣлѣ съ Оскульдами [797]. 1697—1730, упом. въ актахъ, какъ совладѣлецъ Олтуповщизны ()Бранд. II, 87 и III, прилож. 56.))

49.38. КН. ВЛАДИСЛАВ АФАНАСИЙ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-до 1760)

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [801]. 1698, янв. 3, по духовному завѣщанію отца — князя Ивана-Казиміра, сына князя Мартина-Казиміра M., — он, князь Владиславъ-Афанасій M., получилъ имѣнія Менженинъ, въ Мельницкой землѣ [802]. 1716, передаетъ войтовство Вержболовское брату своем у Плациду-Францу М . Возможно, что известие относится не къ нему, а къ какому-то другому Владиславу Масальскому [803]. 1751, онъ, кн. Владиславъ-Афанасій, сынъ кн. Ивана-Казиміра M., вмѣстѣ съ сыновьями своими кн. Яковомъ и Данииломъ — продалъ родному брату своему кн. Антонію Ив. Мосальскому им. Менженинъ [804]. 1760, янв. 7, дарить сыновьямъ своимъ — кн. Якову и Даниилу — 4000 злотыхъ [805].

Взятый въ плѣнъ, переходитъ въ русское подданство, принимаетъ православіе и служитъ капитаномъ морской службы [806].

Н. Е. Бранденбург вьчисле сведений о кн. Владиславе-Афанасии Ивановиче (Казимировиче) дает первым из них такое: «В 1682 г. он (Владислав-Афанасий) получает передачей от отца

войтовство вержболовское», и этим сообщениемъ вносит массу недоразумений и сомнений в правильности его выводов родопроисхождения этой ветви князей Мосальских. Онъ ссылается на королевскую грамоту-привилегию, но в Грамоте короля Польского Іоанна III, на разрешение благородному Ивану Мосальскому, Волковыскому гродскому суде, передать войтовство Вержболовское сыну своему Владиславу, — ни он, ни сын его не названы князьями, а только — «благородными» , тогда как во всех других документах их величают непременно князьями и притом оба они всегда обозначаются двуименно; первый — «Иванъ-Казимир, второй — «Владиславъ-Афанасий». Поэтому надо думать, что существовал еще какой-то благородный Иван Мосальский с сыном Владиславом, к которым и относится эта грамота, а вовсе не к рассматриваемым кк. Ивану-Казимиру и сыну его кн. Владиславу Афанасию — князьям Мосальским. Наконец, если действительноьсын рассматриваемого кн. Ивана-Казимира — кн. Владислав-Афанасий сделан был в 1682 г. войтом, то он, конечно, был тогда уже взрослым, хотя бы лет 18-ти, а как в 1760 г. он же совершает запись, то, следовательно, в этом году ему было уже 96 лет от роду (!), а когда родился у него сын Даниил (в 1744 г.), то ему было ровно 80 лет!
Принимая во виимание, что Владислав-Афанасий — князь Мосальский, будучи приурочен к благородному Владиславу, обнаруживает столь подозрительное долголетие и, помимо других несообразностей, будучи якобы впоследствии взят в плен русскими, принимает, православие и служит капитаном морской службы — проделывая все это в возрасте самой глубокой старости, — ясно, что мнимая тождественность Ивана и Владислава — благородных Мосальских с Иваном-Казимиром и Владиславом-Афанасем — князьями Мосальскими, — более чем подозрительна.

Бранденбург, ссылаясь на заверения (sic) кн. Теофила Христофоровича М. двоюродного внука кн. Владислава-Афанасия M., — показывает, что последний был взят в плен, принял русское подданство, переходя в православие —назвался Афанасием и далее был капитаном морской службы [807]. Надо заметит, что, по приведенным Бранденбургом, данным, кн. Владислав еще в 1698 г. назывался уже Афанасием и потому трудно согласиться с мнением, что он получил это имя при принятии православия, что якобы имело место в конце его жизни. Затем из продажной записи 1751 г. и из дарственной 1760-го видно, что он был тогда еще в Польше, а как в 1682 г. он был уже войтом, то, следовательно, выходит, что его взяли в плен в возрасте по крайней мере около 100 лет (!). Спрашивается: когда же он крестился и когда успел сделаться капитаном морской службы?
Если же мы откинем от кн. Владислава-Афанасия его Вержболовское войтовство и некоторые указания о нем его родственника Теофила Мосальского, то в указанном Бранденбургом родопроисхождении в этой ветви почти не будет никаких нѳдоразумений. В самом деле: кн. Владислав-Афанасий первый раз упоминается в раздельном акте 1698 года, когда ему можеть быть было около 18 лет, а тогда он следов., родился около 1680, и как в приводимых Бранденбургом источниках указываются две даты рождения у его сына: 1739 и 1744 года, то отдавая преимущество первой,— выйдет, что сын Даниил родился при возрасте отца в 59 лет, а при награждении сыновей деньгами в 1760 году онъ имел 80 лет от роду. Таким образом остается не выясненным: переуступка им в 1716 году Вержболовского войтовства брату Плациду и причина потери княжеского достоинства при переход в Русское подданство.

50.38. КН. РАФАИЛ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [808]. В 1764 г. был волковыским земским судьей, старостой плоцким и чашником оршанским.

1698 , янв. 3, по духовн. завѣщанію отца, ему назнач. им. Олтуповщизна ; здѣсь же указ., что онъ родился отъ Іоанны Рейтанъ [809]. 1729, судья земскій Волковысскій, окт. 6 получаетъ по раздѣльному акту съ братьями кн. Францемъ, Мартиномъ, Іосифомъ, Михаиломъ, Антоніемъ и Венедиктомъ — им. Олтуповщизну Волковысск . у. [810]. 1736, получаетъ староство Волковысское [811]. 1764, купилъ у брата кн. Михаила его часть им. Нач [812]. Он, его дети и внуки утеряли княжеский титул возвращенный лишь его правнукам в 1862 г.

∞, Христина Оссолинская [813].

51.38. КН. ПЛАЦИД-ФРАНТИШЕК ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [814], староста войшвильский.

1698, янв. 3, по завѣщанію отца ему предназначено им. Пржедзельскъ, въ Брестскомъ воеводствѣ; здѣсь же указ., что онъ родился отъ Софьи Бенклеевской [815]. 1722 , войтъ Вержболовскій [816]. 1729, староста Воишвильскій. [Бранд. II, 89, и III, прилож. 61—разд. зап.)). 1729 , окт. 6, получаетъ по раздѣлу съ братьями им. Пржедзельскъ [817]. 1730, апр. 23, съ брат. кн. Венедиктомъ покупает у кн. Мартина, Михаила и Федора Стефановичей М. части Олтуповщизны [798].

52.38. КН. МАРТИН ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [814]. 1698, янв. 3, завѣщаніемъ отца ему предназначена часть им. Начь, въ Новогрудскомъ воеводствѣ: здѣсь онъ назв. родившимся отъ Екат. Керсновской [818]. 1729, чашникъ Мециславскій, получаете по раздѣлу съ братьями часть им. Начь [819].

53.38. КН. БОГУСЛАВ-ЮЗЕФ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [820].
1718, товарищъ въ хоругви гусарской [821]. 1720, войт Вержболовскій [822]. 1724, подстолій Браславскій [823]. 1730, стольникъ Браславскій [824]. 1731, апр. стольникъ Браславскій, староста Янисскій [825].

1698, янв. 3, духовн. завѣщаніемъ отца ему предназначена часть им. Начь и указывается, что он родился отъ Екат. Керсновской [826]. 1729 , по раздѣлу съ братьями получилъ часть им. Начь [810]. 1717 — 1752, получилъ привилегіи на державы: въ Оршанскомъ повѣтѣ; на землю Янишки – въ Браславскомъ пов.; на Войшвилы и Карклутяны – въ Ковенскомъ пов.; на Межкулье — въ Трокскомъ воеводстве; тамъ же — на Бурнишки и Аукстокальне; на державу Китурвлаки — Ковенскаго пов., на им. Аксамитовщину— въ Гродненск. пов., и на державу Віелонишки — въ Трокскомъ воеводствѣ [827].

∞, Анна Стречен [828].

54.38. КН. МИХАИЛ-ДОНАТ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ († 1766)

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [829]. В 1749 г. был старостой волковысским.

1698, янв. 3, по духовн. завѣщ. отца долженъ получить часть им. Начь; родился отъ Екат. Керсновской [830]. 1729, по раздѣльному акту съ братьями, получает эту свою часть [831]. 1748 , июля 10, судья волковысскій [832]. 1749 , подстароста волковысскій [833]. 1751, нояб. подстароста судебный Волковысскій [834]. 1765, авг. 26, написалъ въ Бѣльскѣ духовн. завѣщаніе, которымъ всѣ денежные капиталы, полученные имъ отъ продажи им. Начь , отдал сыновьям — кн. Юрію, Феликсу и Ивану, а движимое имущество — женѣ, ур. Галимской [835].

† 1766, великим постом [836].

∞, Катерина Галимская.

55.38. КН. АНТОНИЙ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1762)

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [829]. 1698, янв. 3, по духовн. завѣщанію отца ему предназначена часть им. Начь, которую въ 1729, по раздѣлу съ братьями, онъ и получилъ. Онъ — сынъ Екат. Керсновской [837]. 1751, купилъ у брата Владислава им. Менженин [838]. 1761 уступает им. Менженин и Начь сыновьямъ своимъ — кн. Криштофу и Станиславу [839].

∞ ?? Kondratowicz

56.38. КН. БЕНЕДИКТ ИААНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ивана-Казимира Мартиновича Масальского [829]. 1698, янв. 3, но духовн. завѣщанію отца, онъ — сынъ Екат. Керсновской — долженъ получить часть им. Начь , что по раздѣлу съ братьями, въ 1729, и получает [837]. 1730, апр. 23, съ братомъ кн. Францемъ покупает часть им. Олтуповщизи ы у кн. Мартина, Михаила и Федора Стефановичей Мосальскихъ [840]. 1737, іюля 27, купилъ послѣднюю часть Олтуповщизны у кн. Іосифа Доминиковича М.

КЖ. СОФЬЯ ИВАНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

∞, 1786, Бенедикт Троцкий [841].

Друга московська гілка

28. КН. СЕМЁН ВАСИЛЬЕВИЧ АЛЕКСАНДРОВ МОСАЛЬСКИЙ

28. КН. СЕМЁН ВАСИЛЬЕВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Василия Львовича Ивановича Клобукова Мосальского [732]. Участник событий Смутного времени.

† 1661 [747]. Имел только женское потомство, и с его смертью угасла третья ветвь князей Мосальских.

КН. ФЕДОР ИВАНОВИЧ КЛУБКОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Ивана Львовича Ивановича Клобукова Мосальскаго [751].

б/д

КЖ. АННА ВАСИЛЬЕВНА КЛУБКОВА МОСАЛЬСКАЯ

Покоління XXV

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

34.32. КН. ЯН МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (?-1706)

сын Михаила Станиславовича chorążego Grodzieńskiego i Maryanny Ogińskiej [842].

Występuje 1695 r. jako chorążyc Grodzieński [843]. 1697, был послан от Гродненск. у. и участвовал в избрании короля Августа II [844]. 1699, назнач. маршалком Гродненск. повета [845]. 1700, войт Гродненский [83]. 1696, мая 2, Jan kniaź Masalski zapisuje żonie swej Wolowiczównie 150,000 zł., połowę ruchomości i dożywotnie meszkanie na Olekszycach, Narewce i Bulkowie, которые потом должны были перейти к сыну его кн. Михаилу [846]. W następnym roku Jan Masalski chorążyc Grodzieński (mylnie chorąży) posłował z Grodzieńskiego na sejm elekcyjny i podpisał z powiatem Grodzieńskim elekcye Augusta II [847]. 1700, упом. в числе лиц, подписавшихся под актом о наследственности престола польского в потомстве короля Августа II [848]. 18 Lutego 1699 r . mianowany marszałkiem Grodzieńskim [849], otrzymuje 1700 r. przywilej na wójtostwo Grodzieńskie [850]. Zrzekł się marszałkostwa 1704 r. i w tym roku za cesye Jana — Franciszka Kotowicza został starostą Grodzieńskim [851].

† 1706, в Пруссии, [438]. Podczas wojny Szwedzkiej oboje małżonkowie Masalscy starostowie Grodzieńscy wyjechali do Prus, gdzie zmarli w pierwszej połowie 1706 r. в им. Русская Весь. Rejestr rzeczy, zeszłych Jana Masalskiego starosty Grodzieńskiego i samej jejmości spisano 16 Maja 1706 r. w królestwie Pruskiem w powiecie Ryńskiin, w Ruskiej wsi (sic), z odbioru których tamże pok witowała ( matka starosty Maryanna Ogińska Woynina podkomorzyna Brasławska [852]. Tegoż roku 10 Czerwca 1706 na starostwo Grodzieńskie po zejściu Jana Masalskiego otrzymal przywilej Hribory Kotowicz chorąży Grodzieński [853]. Z wyżej wymienionej małżonki Wołowiczówny, którą była Joanna Wołowiczówna podkomorzanka Słonimska, urodzona z Masalskiej [854], pozostawił Jan Masalski syna i córkę.

∞, Иоанна Михайловна Волович, (†1706, в Пруссии) [438], д. подкомория Слонимского Мих. Волович и жены его Софии Масальской [855].

35.32. КН. САМУИЛ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Станиславовича. Умер в молодости, холостым [856].

КЖ. ИОАННА МИХАЙЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ

сын Михаила Станиславовича. 1677, духовным завещанием отец завещал ей 20.000 злотых [857].

∞, 1700, Станислав Корабский [858].

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

АНТОН ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1729, нояб. 12, введень во владѣніе отцовскимъ имѣніемъ [792].

† до 1782, дек. 21 [859].

∞, Марианна Белая [860].

Князі Масальські — Волковийська гілка

57.44. КН. МИХАИЛ ДОМИНИКОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ († ...., 1737, 1740, † ....)

сын Доминика Стефановича Масальского [861]. 1737—40, упом. въ нѣкот. актахъ.

58.44. КН. ЮЗЕФ ДОМИНИКОВИЧ МАСАЛЬСКИй (* ...., 1768)

сын Доминика Стефановича Масальского [861], ротмистр Слонимский [862], 1767, полковник литовских войск.

1737, іюля 27, онъ съ матерью продали кн. Венедикту Ив. M. послѣднюю часть Олтуповщизны [863]. 1740 , апр. 23, продалъ им. Грускъ Садовскому [83]. 1768, дек. 14, написалъ духовн. завѣщаніе, въ которомъ поручает сыну своему — кн. Фоме Іосифовичу — выкупить им. Олтуповщизну [864].

∞, Магдалена Свищевская /Magdalena Swirszczewska/.

59.49. КН. ЯКОВ АФАНАСЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*1737, 1796, † ....)

сын Владислава-Афанасия Ивановича Масальского [865]. Подпоручик русской службы, княжеского титула не употреблял.

1795, дарить племяннику своему Федору Даниловичу М. 2000 польскихъ злотыхъ; — здѣсь онъ называешь себя сыномъ Владислава-Афанасія M., но ни къ себѣ, ни къ отцу своему, ни къ племяннику — княжеского титула не примѣняетъ [866]. 1796, показанъ дворяниномъ Кобринскаго п., 59-ти лѣтъ [867].

60.49. КН. ДАНИИЛ АФАНАСЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*6/18.XII.1739, †13/25.XI.1832)

сын Владислава-Афанасия Ивановича Масальского [868]. Княжеского титула не употреблял. Видный судостроитель.

Род. 1739 [869]. 1760, поступилъ въ Морской кад. корпусъ въ СПБ. 1761—2 , былъ въ камнаніи подъ Кольбергомъ. 1763, переведен в корабельные ученики. 1773, апр. 30, произведен въ корабельные подмастерья — прапорщикомъ. В 1775–1777 гг. работал на заготовке леса для кораблестроения в Олонецкой губернии. В 1777–1779 гг. был мастером в Кронштадте. В 1779–1883 гг. был в Англии для усовершенствования знаний. В 1783 г., по возвращении, успешно произвел опыт по обшивке металлом подводной части корпуса судна. В 1783 г. произведен в капитаны. В 1783–1789 гг. построил в Петербурге 100-пушечный корабль «Князь Владимир», бомбардирский корабль «Победитель» и много мелких судов. В 1785 г. произведен в корабельные мастера и получил ранг премьер-майора. 1790 июня 19, в ранг подполковника. В 1792 г., за личные заслуги, пожалован званием потомственного дворянина, в 1794 г. становится кавалером ордена св. Владимира 4‑й степени. 1796 , янв. 1, пожалованъ въ полковники. 1798, окт. 16, уволенъ отъ службы, съ награжденіемъ ранга. 1805, окт. 15, поступилъ въ члены
Коммерц-Коллегіи. 1811, дѣйств. ст. совѣтникъ. [870].

† 1832 , нояб. 13 [871].

∞, 9.11.1774, Мария Филипповна Пожарская (* 9.03.1754, † 29.11.1827), дочь премьер-майора Филиппа Іоакимовича Пожарского [872].

КЖ. БЕНЕДИКТА ФРАНЦЕВНА МАСАЛЬСКАЯ (* ...., 1786, † .....)

дочь Плацида-Франца Ивановича Масальского. 1786 , упом. въ дѣлѣ Архива Герольдіи [873].

∞, 1°, Станислав Керсновский [83].

∞, 2°, Доминик Керсновский [83].

61.54. КН. ТОМАШ БОГУСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Богуслава-Иосифа Ивановича Масальского [874].

КН. ЮРИЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила-Доната Ивановича Масальского [872]. 1764, упом. [875]. 1781, майор литовских войскъ, произведен в подполковники [876]. Произведен в полковники [877]

62.54. КН. ИВАН МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила-Доната Ивановича Масальского [878]. Майор войск литовских войск.

1749 , июня 7, хорунжий Каменецкого драгунского п. 1755 , дек. 3, поручик 3 Литовск. пехотн. п. 1762, сент. 18, капитан того же п. 1778, мрт. 1, вышел в отставку майором [879]. 1774, купил у Млечко им. Анусин в Мельницкой земле. 1780, продал его Бобровницкому [874].

∞, 18 февраля 1765, Анна Пахневская /Anna Pachniewska [880].

63.54. КН. ФЕЛИКС МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила-Доната Ивановича Масальского [874]. 1772, подхорунжий Каменецк. драг. п. 1783, хорунжій 3‑го пех. п., производится в поручики. 1789 — в штабс-капитаны. Майор в отставке [881].

64.55. КН. КРИШТОФ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1751, 1786, † ....)

сын Антония Ивановича Масальского [882]. 1786, судья волковысский [883]. 1779, с братом кн. Станиславом Ант. продали им. Менженин Воронецкому [884].

∞, Констанция Погоржельская /Konstancja Pogorzelska.

65.55. КН. СТАНИСЛАВ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ...., 1761, † 1761/1786)

сын Антония Ивановича Масальского [882]. 1761, получил от отца им. Менженин и Начь [885]. 1779, с бр. кн. Криштофом Ант. продали им. Менженин Воронецкому [83].

† до 1786 [886].

∞, Людвика Керсновская / Ludwika Kiersnowska.

Друга московська гілка

КЖ. УЛЬЯНА СЕМЕНОВНА АЛЕКСАНДРОВА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Семена Васильевича Александрова Мосальского. Ее вотчина Ярославского у., в с. Шуморове и дд. Слободе и Лариной, отдана Никите Андреевичу Вельяминову [887].

КЖ. ..... СЕМЕНОВНА АЛЕКСАНДРОВНА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Семена Васильевича Александрова Мосальского.

∞, кн. Василий Гагарин [888].

Покоління XXVI

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

6. КН. МИХАИЛ ИОСИФ ЯНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ..., † 1768)

сын Яна Михайловича [889], великий гетман Литовский .

Jako Michał Masalski otrzymuje 1717 r. ciwunostwo Tędziagolskie za cesyą babki, a następnie starostwo Radoszkowskie. 1721, получил державу Руваниче [890]. 1724, староста Емонский Оршанскаго повета, Березницкій Гродненск. пов., Родошковский Минского воеводства [83]. 1726, окт. 12, назначен Великим Писарем Литовским, в качестве которого вошел в число депутатов для переговоров с русским правительством [891]. 1727, староста гродненский [892]. 1733, маршал палаты депутатов на конвокационном сеймн в Варшаве [893]. 1737, июля 8, воевода Мстиславский [894]. 1738, староста Чечерский Режицкого повета, Радунский Лидского пов. [895]. 1741, маршал Литовского Трибунала [896]. 1742, каштелян Трокский [897]. 1744, окт. 5, назначен каштеляном Виленским и польным гетманом Вел. Кн. Литовского [898]. W 1748 roku Michał Masalski kasztelan Wileński, hetman polny Litewski i malżonka jego Franciszka z Ogińskich, wyrabiają sobie konsensa na cesye synom dzierżaw i starostw: Grodzieńskiego (Józefowi), Radoszkowskiego i Berznickiego (16 Listopada ) [899], Rawanicz i Drechezy (30 Grudnia) [900]. 1751, староста Пропойский в Режицком повете [901]. 1752, староста Тельшевский в Жмуди [902]. 1757, войт Волковыйский [83]. 1762 , окт. 8, назначен Великим Гетманом Литовским [903].

∞, 1721, Франциска Миколаевна Огинская (ум. 1750), дочь каштеляна трокского, князя Николая Франтишека Огинского (ум. 1715) и Катажины Копец, от брака с которой имел четырех сыновей и одну дочь [904]. Zoną aktem z d. 4 Sierpnia 1724 r. zapisała mężowi swemu Michałowi kniazioni Masalskiemu starościcowi Grodzieńskiemu wszystkie dobra i ruchomości, a mianowicie zrzekła się zapisanych sobie przez niego 100,000 złp. i darowała mu, otrzymane od brata Antoniego Ogińskiego starosty Radoszkowskiego części Indury, Świsłoczy i Hrayna [905]. W kilka dni później (24 Sierpnia 1724 r.) brat jej Antoni Ogiński starosta Radoszkowski, zapisem donacyjnym ustąpił jej i jej mężowi majętności Wiejsiejki z folwarkami, Strunnę ż folwarkami, Mohylno, Kolpin, Rawanicze, Chełmice, Dukorę, Dryczyn [906]. Umarła w 1750 r.; egzekwie za jej duszę odbyły się w Grodnie 10 Czerwca 1750 r. [907] Urodziła mężowi czterech synów: Kazimierza, Józefa, Jana i Ignacego i trzy córki: Katarzynę, Teresę i Maryannę [908]. Z nich Teresa i i Maryanua zmarły dziećmi.

КЖ. ДОМИНИКА ЯНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

сын Яна Михайловича, starosty Grodzieńskiego, i Wołowiczówny podkomorzanki Słonimskiej, wydaną została w 1720 r. za Aleksandra Hlebickiego-Józefowicza starostę Bidzkiego [909]. Mąż jej następnie starosta Orszański, imanowany 1740 r. kasztelanem Mińskim, umarł 1742 r. [910], poczem Dominika wyszła powtórnie za Jana Kmicica starostę Sidoroczyńskiego [911], który umarł we Wrześniu 1754 r. [912].

∞, 1°, 1720, Александр Глебицкий-Юзефович, каштелян Минский, староста Бицкий [913].

∞, 2°, Ян Кмита, староста Сидорочинский [914].

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

ИВАН-АНТОН АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1753 , заключилъ съ братьями сдѣлку относительно имѣній Вербли, Бѣлой и М. [ Д . А., 28 об.]. 1782 , дек. 21, продалъ свою часть им. Городищи [915].

† 1787 , oкт. [916].

∞, 1768, нояб. 20, Терезия Соболевская [917].

ИГНАТИЙ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Владѣлъ частью им. Городищи [918]. 1753, заключилъ съ братомъ Иваномъ сдѣлку по имѣніямъ Вербли, Бѣлой и М... [919].

МАРТИН АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

То же, что у предыдущего.

СИГИЗМУНД АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

То же, что у № 11.

Князі Масальські — Волковийська гілка

66.58. КН. ФОМА ИОСИФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (ум. после 1791)

сын Иосифа Доминиковича Масальского [920]. Полковник литовских войск (1766).

1765, oкт. 5, ротмистр передовой стражи [921]. 1776 , июля 20 из ротмистров передовой стражи произведен в полковники [922]. 1767, янв. 5, получил королевское соизволение на владение уступленными ему великим Гетманом Литовскимъ кн. Мих. Іос. Масальским д.д.— Мажули, Манзюны и Шаудзинишки в Ошмянском у. [923]. 1775, нояб. 8 , уволен из военной службы в отставку [924]. 1791, дал доверенность сыну кн. Онуфрию искать свой долг сл. кн. Игнатия Мих. Масальского [925].

∞, Франциска Охотницкая / Franciszka Ochotnicka [926].

67. 60. КН. ЕВСТАФИЙ (ЕВГРАФ) ДАНИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 10.12. 1789, † 18.06.1826)

сын Даниила Афанасьевича [927]. Капитан-лейтенант. Княжеского титула не употреблял.

Род. 1789, дек. 10 [928]. 1796, дворянин Кобринского у. [929]. 1800, поступил в Морской корпусъ кадетом. 1809, переведен в гардемарины. Плавал от Кронштадта до Юнгферзунда. 1810, на корвете Шарлота плавал от Кронштадта до города Вазы. 1811, мрт. 3,
произведен в мичманы. 1812 и 1813 на корабле «Мироносец» плавал у берегов Англии. 1816, мрт. 30, произведен в лейтенанты. 1819, февр. 3, уволен от службы чином каиитан-лейтонанта [930].

† 1826, июня 18 [931].

68.60. КН. ФЕДОР ДАНИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1779–1829)

сын Данилы Афанасьевича Масальского [932].

Род. 1779, фев. 10, в с. Васильеве Шуйского у. [933]. 1793, фев. 1, поступил въ морской кадет, корпус. 1795, мая 9, произведен в гардемарины [934]. 1796—7, плавал на кораблях — «Св. Пантелеймон», «Не тронь меня» и на фрегат «Эммануил» [935]. 1797, мая 1 , мичман [936]. 1798, был командирован в Архангельск и плавал на корабле «Азия»; затем ходил по Северному океану и Немецкому морю. 1799, на фрегате «Нарва» возвратился в Россию [937]. 1801, сент. 15, переведен в гражданскую службу. 1816, полициймейстер Двинского судоходства. 1820, фев. 1, коллежский сов.; затем служил по министерствам Коммерции и П. С. и был кавалером св. Владиміра 4‑ой ст. и Іоанна Іерусалимского [938].

† 1829, апр. 21, погреб. на Смоленск. кладб. в СПБ [939].

∞, Елена Ивановна Богаевская [940].

69.60. КН. ФИЛИПП ДАНИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1782-?)

сын Данилы Афанасьевича Масальского [941].

Род. 1782 [942]. 1796, кобринский дворянин [943]. 1821, тит. сов. [944].

∞, Екатерина Александровна Протасова [945].

хх.60. КЖ. ЕКАТЕРИНА ДАНИЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Данилы Афанасьевича Масальского [946].

∞, ..... ..... Осипов, подполковник.

70.62. КН. АДАМ-ЯН ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1766-?)

сын Ивана Михайловича Масальского [947].

Род. 1766; крещен апр. 4. т. г. [948]. 1802—9, депутат Кобринского двор. собр. 1811, избран судьею земского суда. 1814, председатель земского суда и первый межевой судья. 1815, председатель межевого апелляционного суда и состоял регентом кобринского земского суда [949].

Помещик Кобринск. у. деревень Чернеевичи и Хмелищи [950].

∞, Варвара Николаевна.Непокойчицкая /Barbara Niepokojczycka, д. кобринского земского судьи [951].

71.64. КН. АНТОНИЙ КРИШТОФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1751)

сын Криштофа Антоновича [952]. Род. 1751 [707]. 1805 , майор польских войск [83].

72.64. КН. МИХАИЛ БОНИФАЦИЙ НОРБЕРТ КРИШТОФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1759, †1805/1836)

сын Криштофа Антоновича [953]. Род. 1759 , июня 5 [954]. 1805, хорунжий польских войск. 1827, в отставке [955].

† до 1836 [956].

∞, 1°, Елена Куликовская / Helena Kulikowska [83].

∞, 2°, Анна Краевская / Anna Krajewska [83].

73.64. КН. ИГНАТИЙ КРИШТОФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*1763, 1830, † ....)

сын Криштофа Антоновича [957]. Род. 1763 [83]. 1805, хорунжий польских войск [955]. 1830, поручик тех ж войск [958].

74.64. КН. ТЕОФИЛ-ЯКУБ КРИШТОФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1768-?)

сын Криштофа Антоновича [959]. Полковник войск польских. Род. 1768, июля 25 [960]. 1805, поручик польских войск, подал явку в Слуцкий земский суд, в котором объясняет свои родовые отношения к детям кн. Владислава-Афанасия M., упоминает деда и братьев последнего и указывает своих братьев [961].

∞, Франциска Забeлло / Franciszka Zabielo [958].

75.64. КН. ДОМИНИК-ВАЛЕРИАН КРИШТОФОВИч МАСАЛЬСКИЙ (1770-?)

сын Криштофа Антоновича [958]. Род . 1770, мая 1 [962]. 1805 , хорунжий польских войск [963].

∞, Марциана Козловская / Marcjanna Kozlowska [964].

76.64. КН. БОГУСЛАВ КРИШТОФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Криштофа Антоновича [958]. 1786, упом. в одном судебном деле [965].

КЖ. ГОНОРАТА КРИШТОФОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Криштофа Антоновича [958]. 1786 , упом. в одном судебном деле [966].

77.65. КН. ИОАХИМ СТАНИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (ум. ок. 1805)

сын Станислава Антоновича [958]. Ротмистр волковысский. 1786, председатель новогрудского земского суда [967].

∞, Катерина Жабович / Katarzyna Zabowicz [968]. По смерти мужа вышла за Скарбника Минскаго Михаила Шмигельскаго [83].

РОБЕРТ СТАНИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Станислава Антоновича [969]. 1779, упом. при продаже отцом имения [970]. 1786, упом. в судебном деле [971].

КЖ. БРИГИТТА СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Антоновича [972]. 1786, упом. в судебном деле [83].

КЖ. ВАРВАРА СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Антоновича [972]. 1786, упом. в судебном деле [83].

КЖ. МАРЦИАННА СТАНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Станислава Антоновича [972]. 1786, упом. в судебном деле [83].

Покоління XXVII

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

39.36. КН. КАЗИМИР АДРИАН МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (†1777)

сын старший Михаила-Иосифа Яновича Масальского и Франциски с Огинских [973], najprzód starosta Wołkowyski, подчаший вел. княж. Литовского.

1744, полковник драгунск. п. и староста Волковыский [974]. 1750, сент. 30, назнач. обозным Вел. Княж. Литовского [975]. 1751, нояб., обозный Вел. Кн. Литовского, староста Волковыский [976]. 1751, командир — полковник коронного конного полка [83]. 1752, окт. 23, назнач. подчашим Вел. Княж. Литовского и был на сейме в Гродно маршалом палаты депутатов [977]. Rezygnował z tego urzędu w 1756 r. [978] 1756, упом. как неправоспособный, вследствие постигшей его душевной болезни [979]. Был старостой Пропойским.и Радожковским и войтом Прозоровским [438].

Rodzice zaręczając go z Krystyną Sapieżanką wojewodzianką Mścisławską, córką Teodory z Soltanów Sapieżynej, zawarli z tą ostatnią intercyzę 28 Marca 1745 r. , którą w sumie zł. 250,000 darowali Kazimierzowi całe hrabstwo Myskie [980]. Ślub nastąpił w Kwietniu tegoż roku i już 23 — go Kwietnia t. r. Kazimierz Masalski zapisał żonie z powyższych 250,000 złp. , 150,000 wie cznością i 100,000 dożywocie [981]. Krystyna z Sapiehów Masalska starościna Wolkowyska, występując 1746 r. obok matki, teścia i męża, układa się o dobra spadkowe Sapieżyńskie [982]. Prawdopodobnie z powodu przyznanej wówczas jego niepoczytalności, ojciec jego i bracia szeregiem dokumentów w 1756 r. sporządzonych, regulują stosunki majątkowe z jego żoną [983]. Nie piastował żadnych więcej godności , „zostawał w chorobie i niemocy rządzenia się» [144]; żonę z którą nie miał potomstwa, stracił 20 Października 1772 r. [984] i żył jeszcze w 1777 r. [985]

† 1777, в им. Ляховичи [986].

∞, 1745, апр. 20, Христина-Роза Юрьевна, ур. Cапегa, д. воеводы Мстиславскрго Юрия Казимировича Сапеги и жены его Федоры Солтан [987]. † 1772 .

38.36. КН. ИОСИФ-АДРИАН МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1726–1765)

podskarbi nadworny lit. Był synem Michała Józefa (zob.) i Franciszki z Ogińskich, kasztelanki trockiej, bratem Jana (zob.) i Ignacego (zob.).

Na arenie politycznej pojawił się w r. 1744, gdy jako pierwszy poseł grodzieński zabiegał usilnie, lecz bezskutecznie, o laskę sejmową. Był już wówczas (od 5 III 1745) tytułowany starostą grodzieńskim, choć królewską zgodę na cesję tego starostwa ojciec jego dostał dopiero w r. 1748. T. r. został M., jako deputat grodzieński, marszałkiem Trybunału Lit. 1748, подполковникъартиллеріи Литовской [438]. 1749, назначается командиром пятигорской хоругви [988]. W r. 1750 znów z Grodna posłował na sejm do Warszawy. Na sejmie grodzieńskim 1752 r. zdobył wreszcie upragnioną laskę jako kandydat «familii», popierany wielostronnymi zabiegami ojca. Żegnał zerwany wtedy sejm pełną rozpaczy mową, że zmarnowano kolejną okazję naprawy państwa, że sejm, przeznaczony do ratowania ojczyzny, gubi ją, marnując krótki czas, jaki to państwo dzielił od klęski. Był podpułkownikiem petyhorskim. 1753 г. генерал-майор кавалерии. Dn. 23 VII 1754 otrzymał M. urząd podskarbiego nadwornego lit., a rychło potem stopień generała-majora. Ponieważ na sejmie 1754 r. nie doszło do obioru marszałka, M. przewodził izbie jako marszałek starej laski. Znów żegnał zerwany sejm po daremnym wyczekiwaniu na powrót zrywacza do izby, a w mowie pożegnalnej rzucił gorzkie słowa, iż walna rada w urąganie się obraca. Jako marszałek starej laski powinien był M. otwierać sejm 1756 r.; zgromadzenie nie rozpoczęło jednak obrad, gdyż August III był w Saksonii, a M., zapewne poseł żmudzki na sejm 1756, przekazał laskę dopiero na sejmie w r. 1758 jako poseł grodzieński. Posłował raz jeszcze w r. 1760 ze Żmudzi. W t. r., wciągnięty wraz z całą rodziną w sprawę brata Jana, negocjował w imieniu swego rodu z dworem warunki ugody. 1763, генерал-лейтенант литовских войск.

W r. n. otrzymał M., dzięki m. in. protekcji hetmana M. K. Radziwiłła, u którego ojciec M‑ego wypraszał listami wstawiennictwo u dworu, Order Orła Białego (3 VIII 1761). Po przyznane odznaczenie M. jednak do króla się nie zgłosił, być może, demonstrując w ten sposób niezadowolenie rodziny, że brata Jana to wyróżnienie ominęło. M., będąc z urzędu członkiem Komisji Skarbowej Lit., w r. 1765 nie uczestniczył w jej pracach, zapewne wskutek choroby. Jako starosta grodzieński sprawował M. – wraz z ojcem – w imieniu Massalskich i Czartoryskich polityczną pieczę nad powiatem grodzieńskim. Uchodził za zdolnego polityka. Prócz starostwa grodzieńskiego miał także berżnickie, łozdziejskie (z cesji Sulistrowskich w r. 1756), propojskie i wiślickie. W latach czterdziestych i pięćdziesiątych wciągnięty został w skomplikowany proces sukcesorów po Bełchackiej (nazwisko rodowe teściowej M‑ego).

Ożenił się 2 Marca 1745 r. z Antonina Radziwiłłówną krajczanka Litewską [989], poczem rodzice ich Radziwił krajczy Litewski i Michał Masalski kasztelan Wileński, zawarli między sobą zapis intercyzyjny 5 Marca 1745 r . [990] Te goż dnia Józef kniaź Masalski starosta sądowy Grodzieński wydał zapis reformacyjny małzonce swej Antoninie księżniczce Radziwittównie [430].

Spisał testament 31 Maja 1765 r. [991] i umarł w Warszawie 6 — go Czerwca 1765 r. [992]. Zona jego księżniczka Antonina Radziwiłłówna, córka księcia Marcina Radziwiłła krajczego wielkiego Litewskiego i Aleksandry Bełchackiej , urozona w Czarnawczycach 18 Sierpnia 1730 r . [993], zmarła w Grudniu 1764 r. [994] Urodziła mężowi córki: Maryanną urodzoną 28 Września 1755 r. [995], zmarłą dzieckiem, Helenę i syna Ksawerego.

∞, 2 III 1745, Антонина Радзивилл (1730—1764), дочери кравчего великого литовского Мартина Николая Радзивилла (1705—1782) и Александры Бельхацкой (1712—1736). Miał prócz córki i syna, zmarłych w dzieciństwie, syna Ksawerego (ur. 9 IX 1762, zm. 15 XI 1787), szefa regimentu pieszego własnego imienia, ostatniego przedstawiciela linii hetmańskiej Massalskich, i córkę Helenę Apolonię, księżnę de Ligne (zob.), 2. v. Potocką.

Дж.: Estreicher, XII 7, XXXI 200–1, XXXIII 418; Nowy Korbut (Oświecenie), V 305; Dworzaczek, Genealogia; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., 246; tenże, Senatorowie; Semkowicz W., Przewodnik po zbiorze rękopisów wilanowskich, W. 1961 (podaje: Arch. Publ. Potockich: rkp. 333); – Konopczyński W., Chronologia sejmów polskich, Arch. Kom. Hist., Kr. 1948, S. 2 t. IV nr 3 s. 165; tenże, Polska w dobie wojny siedmioletniej, Kr. 1909-11 I–II; tenże, Sejm grodzieński 1752 roku, w: tenże, Mrok i świt, W. 1911; Kościałkowski S., Antoni Tyzenhauz, Londyn 1970–1 I–II; Łoza S., Historia Orderu Orła Białego, W. 1922 s. 28; Morawski T., Dzieje narodu polskiego, P. 1877 IV 302; Rabowicz F., Stanisław Trembecki, Wr. 1965; Skibiński M., Europa a Polska w dobie wojny o sukcesję austriacką, Kr. 1912–13 I, II; – Akty Wil. Archeogr. Kom. VII; Diariusze sejmowe z wieku XVIII, W. 1937 III; Kossakowski J., Pamiętniki…, 1738–1788, W. 1891 s. 51–2; Matuszewicz M., Pamiętniki, W. 1876 II; – AGAD: AR, IV, kop., ks. 7, 5 III, 5 IV, 10 IX 1748 r., ks. 13, 26 VIII 1754 r., ks. 16, 30 VI 1759 r., ks. 18, 9 IX 1761 r., AR, V, teka 195 nr 9335.

41.36. КН. ЯН МИКОЛАЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1728, † 27.1.1763)

сын третий Міхала Юзэфа, гетмана вялікага, і Францішкі з Агінскіх [996]. Меў братоў Юзэфа Адрыяна, Ігнація Якуба і Казімера Адрыяна. Podczaszy lit. Był trzecim z kolei synem Michała Józefa (zob.) i Franciszki z Ogińskich, kasztelanki trockiej, bratem Józefa Adriana (zob.) i Ignacego (zob.). Генерал-лейтенант литовских войск, полковник литовской артиллерии (1748), подчаший великий литовский (1756), староста волковыский, радошковский, рованицкий, пропойский, радомский и мстибовский, кавалер Ордена Белого Орла (1762)ь[997].

Належаў да групоўкі Чартарыйскіх , супраціўнікаў караля і вялікага князя Аўгуста Саса. Na widownię publiczną wystąpił na sejmie 1744 r., będąc starostą wołkowyskim i drugim posłem wołkowyskim. Na sejmie 1746 r., posłując z Grodna, wybrany został do komisji litewskiej w sprawie aukcji skarbu. Prócz wołkowyskiego posiadał już wówczas star. radoszkowskie. W r. 1748 awansował w hierarchii wojskowej, został (20 XII) pułkownikiem artylerii lit [998]. 1748, получил им. Лугеле Гродненск. повѣта [999]. Na sejm 1750 r. posłował z Wołkowyska (powiat ten, jako starosta grodowy wołkowyski, miał z ramienia Czartoryskich i rodziny w swojej pieczy). 1750, староста Родошковский, полковник Артиллерии Вел. Кн . Литовского [1000]. 20 XII 1756 атрымаў po rezygnacji brata Kazimierza урад падчашыя [1001]

U schyłku r. 1759 stał się M. bohaterem głośnej rozgrywki między Massalskimi a dworem, a ściślej – między «familią» a dworem. Jako płk artyl. lit., doświadczony w wojnach pod wodzami saskimi Maurycym i Löwendahlem żołnierz, upatrzony został przez starego gen. artyl. lit. Antoniego Sołłohuba na następcę. Ponieważ M. był stronnikiem «familii», dwór zdecydował nie dopuścić do tego awansu, pozbawić go zarówno pułkownikostwa, jak i ekspektatywy na następstwo po Sołłohubie. Wobec tego, że wyznaczono kandydatów na oba urzędy, M. złożył królowi na ręce bpa Kajetana Sołtyka dymisję, a Eustachego Potockiego, gen. artyl. lit. – nominata, wyzwał na pojedynek. Dwór stwierdził, że dymisja została złożona nie wg litery prawa (za późno) i nie uznał jej. A ponieważ M., pozostając nadal wojskowym, ważył się wyzwać na pojedynek zwierzchnika, stawiono go przed sądem wojskowym hetmana Michała Radziwiłła. W oznaczonym terminie M. do sądu się nie stawił, a rozważywszy sprawę z całą rodziną, doszedł do wniosku, że celem dworu była nie jego głowa (za wspomniane wykroczenie groziła kara śmierci), lecz chęć upokorzenia w jego osobie «familii». M., przymuszony sytuacją, wykonał przed hetmanem Radziwiłłem akt skruchy. Pozwoliło mu to jeszcze w r. 1760 posłować na sejm (z Orszy).

W r. 1761 był M. kandydatem Czartoryskich do laski Trybunału Lit. (deputat mozyrski). Walczył o nią bardziej zdecydowanie niż ojciec, polityczna głowa rodziny, który też ostatecznie doprowadził do kompromisu z przeciwnym M‑emu wysłannikiem dworu. Podczaszemu obiecano, za poręką hetmana Radziwiłła, że zostanie marszałkiem przyszłego Trybunału. Kolejną porażkę poniósł M. latem, gdy nie uzyskał Orderu Orła Białego, o który wraz z bratem zabiegał. Czartoryscy i ojciec M‑ego, który wstawiennictwo wypraszał u przyjaciół dworu, dopilnowali, by laska Trybunału Wileńskiego 1762 r. nie minęła podczaszego (deputat wołkowyski). Otrzymał też wreszcie (3 VIII 1762) Order Orła Białego. Jako marszałek trybunalski, M. starał się o zdobycie opinii bezstronnego sędziego, co w praktyce znaczyło, że nie wykorzystał swego stanowiska dla popierania przyjaciół «familii» i nękania jej wrogów; wynikało to zapewne nie tyle z niezłomności moralnej podczaszego, co z rachub politycznych jego ojca, który chciał w ten sposób zasłużyć u dworu na dalsze promocje dla Massalskich i odpłacić kanclerzowi lit. Michałowi Czartoryskiemu za odmowę woj. wileńskiego dla hetmana.

Niespodziewanie, pełniąc służbę marszałka trybunału, zmarł M. (prawdopodobnie na zapalenie płuc) 27 I 1763 w Nowogródku [1002]. Pochowano go w kościele parafialnym w ojcowskich Wiejsiejach koło Sejn. Rodziny nie założył. Не был женат и не оставил после себя детей.

Dworzaczek, Genealogia; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., s. 246; – Konopczyński W., Od Sobieskiego do Kościuszki, Kr. 1921 s. 166–87 (Burzliwy trybunał wileński <1761>); tenże, Polska w dobie wojny siedmioletniej, Kr.–W. 1911 II; Łoza S., Historia Orderu Orła Białego, W. 1922 s. 29; Skibiński M., Europa a Polska w dobie wojny o sukcesję austriacką, Kr. 1912 II; – Diariusze sejmowe z wieku XVIII, W. 1912–37 II–III; Jakubowski W., Listy do Jana Klemensa Branickiego, Wyd. J. Bartoszewicz, W. 1882 s. 9–10; Matuszewicz M., Pamiętniki, W. 1876 III–IV; – AGAD: Arch. Radziwiłłów dz. IV, kop., ks. 17, 8 IX 1760, ks. 18, 2 VIII, 5 X 1761, ks. 19, 13 IV 1762, V teka 196 nr 9340, Arch. Roskie, korespondencja, pudło XVIII nr 16, 14 II 1762; B. Czart.: rkp. 3127, 3889.

40.36. КН. ИГНАЦИЙ-ЯКОБ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (22.07
1727, † 1794)

сын четвертый Михаила-Иосифа Яновича Масальского, віленскага кашталяна i гетмана Вялікага княства Літоўскага, и Франциски с Огинских [1003], католический епископ Виленский, докт. богословия и философии, рэлігійны дзеяч, першы старшыня Камісіі народнай адукацыі па Беларусі i Літве.

Род. 1727, июля 22 [1004]. Аб дакладнай даце яго нараджэння да сённяшняга дня вядуцца спрэчкі. У каталогу студэнтаў семінарыі Св. Крыжа ў Варшаве запісана толькі яго дата нараджэння − 1727 год [1005]. 3 маленства М. рыхтавалі да духоўнага сану. Пачатковае выхаванне атрымаў разам з братамі ў маёнтку Алякшыцкім пад апекай сямейнага святара каноніка Яна Дамініка Лапацінскага [1006], а затым скончыў езуіцкі каледж у Гродна. У 1742 годзе князь Міхал Юзаф, які быў адным з спонсараў Collegium Nobilium у Вільні, высылае на вучобу свайго сына Ігнація Якуба. Не вядомы матывы таго, чаму князь-гетман пасля амаль двух гадоў навучання сына ў каледжы вырашае яго адтуль забраць. Праўдападобна ўзровень навучання не задавальняў князя Міхала [1007].

10 красавіка 1744 года памірае ксёндз канонік Андрэй Валадковіч. Месца каноніка ў капітуле кананічнай становіцца вольным, але не на доўга. Князь-гетман Міхал усяго за адзін месяц вырабіў дазваленне Ігнацію Якубу на месца каноніка і ўжо 9 мая 1744 года ў Дрэзьне атрымоўвае дакумент з пячаткаю і подпісам манарха, які быў прачытаны на сейме звычайным капітулы 29 ліпеня 1744 года [1008]. Потым князь Міхал вырашыў аддаць сына ў Семінарыю Духоўную Ксяндзоў Місіянераў Св. Вінцэнта а Паўлё ў Варшаве [1009], бо касцёл св. Крыжа ў другой палове XVIII стагоддзя быў важным месцам рэлігійнага і палітычнага жыцця, які наведвала каралеўская сям’я [1010]. Менавіта з такіх матываў Ігнацій Якуб Массальскі паступіў ў семінарыю Св. Крыжа ў Варшаве, калі меў 18 гадоў, а менавіта 7 кастрычніка 1745 года [1005]. Вясною наступнага года з кананікату калегіяту Св. Яна ў Варшаве адыходзіць ксёндз біскуп Юзаф Сапега. Дзякуючы знаёмствам сям’і, пры падтрымцы Чартарыскіх і з дазволу Сапегаў, канонія варшаўская з пазвалення караля 15 сакавіка пераходзіць да алюмна Массальскага [1011].

Пасля чатырох гадоў навучання ён скончыў вучобу ў семінарыі 22 ліпеня 1749 года, але не прымае святарскага пасведчання [1012]. Восенню гэтага ж года князь Массальскі распачынае далейшае навучанне ва ўніверсітэце ў Рыме, які называлі Sapienza [10, c. 135]. Князь-канонік вучыўся ў Рыме з восені 1749 года, па снежань 1752 года, дзе 29 сакавіка 1752 года атрымоўвае тытул доктара, пасля абароны працы De praecipuis Ecclaesiae Romane placitis disputatio [1013] (Расправа аб падрабязнай ацэнцы Касцёла Рымскага ). 11 снежня 1752 года доктар Ігнацій Якуб Массальскі, канонік віленскі і варшаўскі, вяртаецца да краю, дзе прымае святарскае пасведчанне, і накіраваны пробашчам у парафію Воўпа [1014]. Але 4 снежня 1754 года нечакана памірае біскуп Юзаф Сапега, вызваляючы першае месца ў капітуле кананічнай у Вільна — месца рэктара. Дакумент на гэтае месца для каноніка Ігнація Якуба Массальскага падпісвае зноў жа кароль Аўгуст III 14 снежня гэтага ж года [1015].

Месца біскупа пасля смерці біскупа Юзафа Сапегі далей застаецца вольным. Князь Міхал просіць гетмана вялікага літоўскага Міхала Радзівіла аб падтрымцы кандыдатуры яго сына [1016]. Гетман літоўскі адмаўляе князю Міхаілу, а сам патаемна падтрымоўвае і дапамагае біскупу жмуцкаму Антонію Тышкевічу. І толькі 24 студзеня 1762 года на пасаду біскупа прызначылі ксяндза Антонія Тышкевіча, які 30 студзеня таго самага года памірае. І ўжо 15 лютага 1762 года прэлата Ігнація Якуба Массальскага са згоды караля Аўгуста III назначаюць біскупам віленскай дыяцэзіі. Яго кансэкрацыя адбылася толькі 2 мая 1762 года ў віленскай катэдры пад кіраўніцтвам біскупа хэранскага Аляксандра Харайна і нованазначанага біскупа беларускага Тамаша Зеньковіча [1017], бо амаль тры месяцы нунцыятура апостальская праводзіла працэс інфармацыйны, збіраючы паперы на доказ праўнага атрымання пасады біскупа віленскага.

1764, между другими подписал pacta conventa при избрании Станислава-Августа Понятовского королем Польским [1018]. 1767, авг. 13, своей грамотой разрешает евреям Антокольского предместья в Вильне построить синагогу. В этой грамоте он называется «ясновельможный князь Игнатий Якуб с великих князей Русских Мосальский епископ Виленский [1019]. Сваю працу новы біскуп распачаў аднаўленнем сыстэмы праўнічай і адміністрацыйнай курыі. У 1771 годзе стварае афіц’ялаты акружныя, якія павінны сачыць за духоўным развіццём пэўнай тэрыторыі, якіх да гэтага часу ў дыяцэзіі не было, але ў 1781 годзе за неэфектыўнасцю выдаляе іх [1020].

Пасля касаты закону езуіцкага адукацыя на нашых тэрыторыях прыходзіць у заняпад. Таму ў 1773 годзе ствараецца Камісія Народнай Адукацыі, кіраўніком якой назначаны біскуп Ігнацій, бо быў ініцыятарам стварэння гэтай Камісіі. Адразу адчыняе шмат школаў, стварае ўласную праграму да навучання [1021]. Загадаў адчыніць пры касцёлах і кляштарах школы, якіх у 1774 годзе налічвалася ў віленскай дыяцэзіі больш за 330 [1022]. Таксама ў 1773 годзе пераходзіць пад іх уладу пасля езуітаў і Віленская Акадэмія [1023]. У 1774 годзе выдае распараджэнне аб змяненні праграмы навучання для студэнтаў семінарыі, ratio studiorum, і ўстанаўляе новую пасаду візытатараў, якія павінны былі сачыць за духоўным развіццём клерыкаў [1024]. 1775, подписывает договоры Польши съРоссией, Австрией и Пруссией [1025].

Падчас кіравання віленскай дыяцэзіяй біскуп Массальскі адбывае візіт да Рымскага Папы Ad limina Apostolorum, падчас свайго двухгадовага прыбывання за мяжой, галоўным чынам у Парыжы ў 1766 – 1767 годзе. Гэта быў першы даўжэйшы выезд біскупа з дыяцэзіі, які быў выкліканы страхам помсты Кацярыны II, бо князь-біскуп адкрыта быў супраць падзелаў і самавольнага яе праўлення. Затым пакідае межы дыяцэзіі і з 1771 па 1772 год, затым з 1778 па 1779, апошні раз з 1789 па 1792 год. Падчас адсутнасці біскупа кіравалі дыяцэзіяй канцэлярыя задворная і канцэлярыя часовая, з якімі падтрымоўваў кантакт лістовы [1026]. Падчас сваёй адсутнасці вызначаў адміністратара дыяцэзіі, таму з 1776 па 1767 і з 1771 па 1772 год пасаду займаў ксёндз Станіслаў Богуш – Сястрэнцэвіч, будучы біскуп Магілёўскі [1027]. На час сваёй адсутнасці з 1789 па 1792 год ролю адміністрацыі дыяцэзіі адыгрывала калегія, якая складалася з удзельнікаў капітулы катэдральнай. На чале гэтай калегіі згодна з распараджэннем біскупа Ігнацыя стаў 13 XII 1789 года біскуп Пётр Аляксандр Тачылоўскі [1028]. Падчас кіравання дыяцэзіяй біскупам Ігнаціям Якубам Массальскім, касцёл на Віленшчыне адчувае адраджэнне. Будуецца шмат новых касцёлаў, араторыяў і капліц. Дае пазваленне на цэлебрацую святой Імшы ў мяшканнях людзей, на выстаўленне Найсвяцейшага Сакрамэнту, на правядзенне саракагадзіннага набажэнства, дазваляе на місіі парафіяльныя [1029]. Цяжка памінуць патрыятычную старану біскупа віленскага. Вельмі непакоіўся справамі Бацькаўшчыны. Хацеў аднаўлення Рэчыпаспалітай. Таму ў 1789 годзе прымае ўдзел у Чатырохгадовым Сэйме, на якім павінна была прыняцца Канстытуцыя, паўстае супраць падзелу Рэчыпаспалітай на меншыя часткі. Але 27 IV 1792 года падкупленыя ўдзельнікі Сэйму з польскіх родаў Кацярынай II падпісваюць канфедэрацыю супраць прыняцця Канстытуцыі, якую агласілі 14 V 1792 года ў Таргавіцах, а на Сэйме Гродзенскім (нямым), паслы выразілі “нямую згоду” на II падзел Рэчыпаспалітай. У адным з лістоў да святароў з 12 III 1793 года, просіць іх, каб падчас каждай святой Імшы прасілі Бога за Айчыну.

Восенню 24 сакавіка 1794 года аб’яўлена паўстанне Тадэвуша Касцюшкі. Біскупа Ігнація Якуба Массальскага прызнаюць здраднікам, бо ўдзельнічаў у Чатырохгадовым Сэйме, і заклікаў людзей да міру з Расіяй, бо бачыў у паўстанні толькі праліццё нявіннай крыві. Яго хапаюць паўстанцы і садзяць у турму. Пасля чаго 28 чэрвеня 1794 года выдаюцца загад павесіць князя-біскупа Ігнація Якуба Массальскага [1021]. Так і зрабілі публічна перад народам. Пасля некалькіх гадзін пасля павешання, прыходзіць ліст з турмы ад Тадэвуша Касцюшкі аб вызваленні біскупа з турмы, але ўжо было позна.

М. быў прыхільнікам тэорыі фізіякратаў, у аснове якой ляжала ідэя натуральней абумоўленасці грамадскіх адносін, звароту да вечных натуральных законаў быцця, сацыяльнай роўнасці i правоў чалавека. Па яго ініцыятыве гэтыя ідэі прапаведаваліся нават з касцёльных кафедраў. Захоплены ідэямі тагачасных эканамістаў, М. ў сваіх пастырскіх пасланнях гаварыў пра надзённыя інтарэсы людзей, падкрэсліваў неабходнасць пераадолення векавой адсталасці краіны, болып эфектыўнага выкарыстання зямлі i сялянскай працы як адзінай крыніцы ўсіх багаццяў. Паводле сведчання Р.Княжэвіча, які ў сваіх працах (1770) выклаў ідэі М., ён імкнуўся палепшыць асвету i матэрыяльныя ўмовы жыцця земляробаў, таму што «ўдасканаленне земляробства з’яўляецца справай народа свабоднага, адукаванага, думаючага, упэўненага». М. лічыў неабходным забяспечыць усім сялянам свабоду, магчымасць валодаць i павялічваць сваю ўласнасць, імкнуўся пашыраць сярод ix веды. Ён выдаваў спецыяльныя інструкцыі для ніжэйшага духавенства, у якіх прадпісваў ім дапамагаць у асвеце сялян i адкрываць школы, спрабаваў наладзіць сумеснае навучанне дзяцей з сялянскіх i шляхецкіх сем’яў. У 1777 М. звярнуўся ca спецыяльнай адозвай пра неабходнасць арганізацыі пачатковых (парафіяльных) школ для сялян, a ў інструкцыях для такіх школ рэкамендаваў пачынаць навучанне з уразумения рэчаў, што акружаюць дзяцей у ix жыцці. У Вільні ён заснаваў семінарыю i распачаў за свой кошт будаўніцтва кафедральнага сабора. Пад уплывам М. знаходзіўся арганізаваны пры Віленскім універсітэце гурток прагрэсіўных дзеячаў, якія цікавіліся эканамічнымі пытаннямі. Ён запрасіў у краіну віднага дзеяча школы фізіякратаў Бадо, які адыграў прыкметную ролю ў дзейнасці Адукацыйнай камісіі. Разам з _ іншымі членамі гэтай камісіі М. падтрымліваў непасрэдныя кантакты з французскімі асветнікамі, уваходзіў у парыжскі гурток фізіякратаў, выступаў супраць анархіі, за парламентарнае праўленне, сімпатызаваў рэспубліканскай форме ўлады. Ён часта наведваў салоны энцыклапедыстаў i блізкіх да ix людзей, сустракаўся i гутарыў з імі, у прыватнасці з Д.Дзідро. Актыўнымі прыхільнікамі светапоглядных ідэй i мерапрыемстваў М. былі М.Карпові’ч, В.Калінскі i інш. прадстаўнікі своеасаблівага кірунку мясцовага «асветніцкага гуманізму», якія лічылі, што пашырэнне асветы сярод усіх грамадзян магло б стаць асновай аздараўлення Рэчы Паспалітай, адным з важнейшых фактараў росту дабрабыту народа i ўсёй дзяржавы.

б/д

хх.36. КЖ. ЕКАТЕРИНА-ХРИСТИНА МИХАЙЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Михала-Иосифа Яновича Масальского. По принуждению старшего брата вышла замуж в июне 1770 г. за Юзефа Неселовского, в то время еще кастеляна новогрудского. Małżeństwo to zawarte wbrew woli opiekuna Katarzyny i brata jej biskupa Masalskiego, wywołało długi proces o wyposażenie Katarzyny z dóbr ojczystych, które stanowiły Lachowicze z folwarkami, połowa hrabstwa Myskiego, Połonka, połowa Repelki i Poberžnik, Olekszyce, Wiejsieje, Niemenczyn, Czabiszki na Litwie, oraz majętność Dobre w Koronie [1030]. В конце концов, все наследство Массальских, что от мотовства вильнюсского епископа осталось, вошло в дом Неселовских. 1780, делает запись мужу на все свое приданое и 1.000.000 злотых [1031].

В свою очередь, Ксаверий Неселовский, сын Юзефа и Екатерины Массальских, всю фортуну профукал. Юзеф Неселовский, последний воевода новогрудский Великого княжества Литовского, кавалер орденов Святого Станислава (1772) и Белого Орла (1774). Родился в шляхетской семье герба «Коржбок» (Korzbok). Фамилия происходит от местечка Неселова в польском Поморье. Родители Адам Неселовский (?-1744) и Анна из рода Березовских. Его дядя, польско-латинский писатель Казимир Неселовский (ок. 1676—1752), был старостой циринским, маршалком конфедерации Новогрудского воеводства, каштеляном смоленским с 1738 года. Сын Екатерины и Юзефа: Ксаверий Неселовский-Коржбок (1771–1845).

Wojewodzina umarła w Styczniu 1795 r. „śmiercią brata Masalskiego biskupa od pospólstwa w Warszawie powieszonego i niepewnością o synie męczona” [1032]

∞, 1769, июнь, Иосиф Неселовский (* 1728, † 08.03.1814) [1033].

КЖ. ТЕРЕЗА МИХАЙЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Михала-Иосифа Яновича Масальского [1034]. Умерла в детстве.

КЖ. МАРИАННА МИХАЙЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Михала-Иосифа Яновича Масальского [1035]. Умерла в детстве.

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

ИГНАТИЙ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 25.05.1771)

Род. 1771, крещ. мая 25 т. г. [1036]. Намѣстнікъ Пинской бригады. 1794, авг. 3, уволенъ отъ службы [1037]. 1810—32, отст. поручикъ [1038].

∞, Сусанна Мартыновна Шарамович, д. ротмистра польскихъ войскъ [1039].

Князі Масальські — Волковийська гілка

78.66. КН. ОНУФРИЙ ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ (род. 1769)

сын Фомы Иосифовича [1040]. Майор кавалерии. Адъютант генерала Ясиньского w powstaniu wileńskim. pisarz ziemski i członek sądu granicznego powiatu ihumeńskiego 1826–1829.

1790, хорунжий народовой Пятигорской бригады [1041]. 1793 , нояб. 26, поручик народовой кавалерии, уволен в отставку майором [1042]. 1814 , нояб. 18,—1816, июня 26, членъ Игуменского у. для военных повинностей присутствия [1043]. 1817 ‚сент. 29, уездный писарь. 1826, председатель межевого апеляционного суда (3 года) [83]. 1802, сент. 2, разделился с братьями и получил им. Начь Бриндзовскую, выплатив братьям деньгами [1044]. 1809, июня 8, продал назв. имение Ксаверию Чарнецкому; владелец им. Беличаны, Игуменск. у. [1045].

∞, Катерина Корбут /Katarzyna Korbut [1046], д. Leon Korbut и Eleonora Mackiewicz. Так случилось, что во времена Пане Каханку в 1773 году орден иезуитов прекратил своё существование. Выполняя распоряжение Папы Римкого Климента XIV, виленский бискуп Игнатий Масальский упразднил орден на территории ВКЛ. Его имущество, в том числе недвижимое, как фольварк Рудавка с селом, переходили светским властям – в данном случае несвижским князьям Радзивиллам. Кароля Станислава Радзивилла такое неожиданное пополнение землевладений заинтересовало прежде всего как возможность пополнения наличных денежных средств, в которых он, учитывая свой мотовской образ жизни, всегда нуждался. Поэтому через какое-то время Рудавка была продана чашнику новогрудскому Юзефу Корбуту. Новый хозяин стал создавать в Рудавке гостепреимный усадебный двор, в который вскоре стала съезжаться многочисленная шляхта Новогрудского повета. Юзеф Корбут заслужил себе в округе славу умелого и радушного хозяина, дом которого всегда был полон гостей. Вскоре в Рудавку под опеку Юзефа после смерти своего отца переехали две дочери его дяди Леона Корбута из имения в Друтьковщизне.Одна из них – Катерина Корбут – около 1790 года стала женой майора кавалерии князя Онуфрия Масальского, так что теперь и эта фамилия также добавилась в список почётных гостей рудавской усадьбы. В 1799 году в той самой усадебной официне у Онуфрия и Катерины Масальских родился сын Эдвард.

79.66. КН. КСАВЕРИЙ ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Фомы Иосифовича [1047]. 1794, офицер литовских войск [438]. 1802, сент. 2, по разделу с братьями, получилъ деньгами [1048]. Владелец фольварка Керножицы с д. Русовщизной Слуцкого у. [1049].

∞, .... ..... Laskowska.

80. 66. КН. РОМУАЛЬД ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1773-после 1802)

сын Фомы Иосифовича [1047].1802, сент. 2, по разделу с братьями, получил свою часть деньгами [1050].

81. 66. КН. ИОСИФ ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* ..., † 11.1794, Варшава, в битве)

сын Фомы Иосифовича. Капитан литовских войск.

† 1794, нояб., убит при штурме Праги [438].

хх.66. КН. АНТОНИНА ФОМИНИЧНА МАСАЛЬСКИЙ

∞, ..... Вержейский / Berżeński (Wierzejski?), судья земский слуцкий.

хх.66. КН. КАТЕРИНА ФОМИНИЧНА МАСАЛЬСКАЯ

∞, .... ..... Порадовский / Poradowski, советник царя российского.

хх. 67. КН. МАРИЯ ЕВГРАФОВНА МАСАЛЬСКАЯ (*16.VI.1825, † 16.VIII.1826, St. Petersburg)

дочь Евграфа Даниловича. Род. 1825 , июня 16. † 1826, авг. 16, погреб. на Смоленск. кладб. в СПБ [1051].

82. 68. КН. ФЕДОР ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*13.11.1810, † 5.10.1886)

сын Федора Даниловича [1052]. Князь с 1862 г. Род. 1810 , нояб. 13 , в Гродно [1053].

Воспитывался в институте Путей Сообщ.[1054]. 1829, июля 2, произведен в прапорщики. 1830, июля 19, подпоручик. 1831, июля 14, поручик. 1835, дек., капитан. 1843, дек. 6, майор. 1847, дек. 6, подполковник. 1851, янв. 16, член Правления IV округа Путей Сообщения. 1856, авг. 26, полковник. 1859, нояб. 26, помощник Начальника V окр. Путей Сообщения. 1862, апр. 17, генерал-майор, утвержден в должности. 1870, апр. 9, директор Д‑та сухопутп. сообщений. 1871, с 7 янв. по 31 дек., Заведующий Д‑м шоссейных и водяных сообщений. 1875, янв. 5, Член Совета Мин. П. С. [1055]. 1885, янв. 6, произведен в Тайные Советники [1056]. Ордена имел до св. Владимира 2‑й ст. включительно [1054].

1862 , нояб. 5, указом Правительствующего Сената ему, его братьям и всем представителям этой ветви Мосальских было возвращено утерянное княжеское достоинство.

† 1886 , oкт. 15 [1057].

∞, 1°, Анна Гильдебрандт / Anna Hildebrandt [1058];

∞, 2°, Глафира Дмитриевна Серебрякова, д. тайн. советника [1054].

83. 68. КН. НИКОЛАЙ ФЁДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 12.03.1812, † 9.11.1880)

сын Федора Даниловича [1059], генерал-адъютант, генерал-от-артиллерии, был начальником артиллерии действующей армии во время русско-турецкой войны.

Род. 1812 , мрт. 12. Воспит‑к Михайл. артил. училища, по окончании оф. кл‑в его был переведен (1832) в батар. № 6 батарею лейб-гвардии 1‑й артиллер. бригады. В 1836 г. поручик М. отправился на Кавказ и принял там участие в воен. действиях против горцев (орд. святой Анны 3 степени с бант.), а в 1839 г. по просьбе шаха персидского был командирован в Персию для руководства устр-вом там технич. артиллер. зав-ний. По возвращении из Персии М. издал в 1844 г. «Письма русского из Персии», живо обрисовывающие тогдашн. состояние Персии. В 1843 г. М. был назначен командующим легк. № 2 батареей лейб-гвардии 2‑й артил. бригады, в 1844 г. произв. в полк., в 1849 г. назн. командующим лейб-гвардии 2‑й артиллер. бригадой, а в 1852 г. произв. в генерал-майоры. Во время Вост. войны М. командовал в Финляндии всей находившейся там артиллерией. Затем М. командовал 4‑й артил. дивизией и в 1860 г. по расстроен. здоровью оставил службу с произв-вом за отличие по службе в г.-л. В 1865 г. он вновь поступил на службу и был назначен начальником артиллерии сначала Варшавского, а в 1867 г. СПб. воен. округа. В 1870 г. М. был назначен генерал-адъютантом к Его Императорскому Величеству, а в 1876 г. — начальником артиллерии действующей армии. За особую рас-порядит-сть и боев. отличия М. был награжден орденом святого Георгия 3 степени, алм. знаками с меч. к ордену святого Александра Невского и чином генерала от артиллер. В 1879 г. он был назначен чл. воен.

Определением Правительствующего Сената 7‑го Сентября 1862 года род Мосальских, а в числе лиц оного и Генерал-Лейтенант Николай Федоров Мосальский, признан в княжеском достоинстве, со внесением в пятую часть дворянской родословной книги. Определением же Правительствующего Сената 7‑го Апреля 1864 года утверждено постановление Новгородского Дворянского Депутатского Собрания 9‑го Марта 1864 года о сопричислении к роду князей Мосальских жены Генерал-Лейтенанта Князя Николая Федорова Мосальского Софии Владимировой и детей их: Владимира, Веры и Елисаветы.

† 1880, нояб. 9.

∞, 1853, София Владимировна Мезенцева (1825–1908), дочь Владимира Мезенцева и гр. Веры Петровны Зубовой и и по женской линии внучка знаменитого Суворова. [1060].

84.68. КН. ДМИТРИЙ ФЁДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 20.09.1814, † 1837)

сын Федора Даниловича [1061]. Род. 1814, сент. 20 [1062]. Воспитывался в Михайловском Артил. Училищеи затем служил в конной артиллерии.

† 1837 [1061].

85.68. КН. ИВАН ФЕДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1827-?)

сын Федора Даниловича [1063].

Род. 1827, окт. 7, в Полоцке [1064]. 1835, июня 2, поступил в морскую роту Александровского корпуса кадетом, 1839, янв. 24, переведен в Морской корпус тем же званием, 1844, авг. 19, произведен в гардемарины. В 1846 г. произведен в мичманы. 1847, янв. 2, уволен от службы [1065]. вскоре перешел на гражданскую службу. 1849, янв. 2, перешел губерн. секр. в Д‑т полиции исполнительной; 1860, вышел в отставку. 1862, надворный сов.; 1865, вновь поступил на службу — в Почтовый Д‑т; 1866, Старший чиновник 3‑й экспедиции III Отделения Е. И. В. Канцелярии. 1876, действ. ст. сов.; 1879, вышел в отставку [1066].

∞, 1°, гр. Аделаида Александра Викторовна де Шамборан († 1860) [1061];

∞, 2°, Ольга Ивановна Грибовская († 1886) [1061].

86.68. КН. ДАНИИЛ ФЁДОРОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федора Даниловича. Упом. в формуляре отца [1067].

хх.68. КН. ВАРВАРА ФЁДОРОВНА МАСАЛЬСКАЯ († 1842)

дочь Федора Даниловича [1068]. † 1842 [1061].

хх.68. КЖ. ЕЛЕНА ФЁДОРОВНА МАСАЛЬСКАЯ († 1888)

дочь Федора Даниловича [1069]. † 1888 [1061].

87.70. КН. ИППОЛИТ-ИГНАТИЙ-БАЛЬБИН АДАМОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 14.08.1796, † 1867)

сын Адама-Яна Ивановича [1070]. Род. 1796 , авг. 14 [1071]. 1823, депутат Гродненскаго Дворянскаго Собрания [1072]. 1829 , кобринский межевой судья [83]. 1830, 1834 и 1840, судья Гродненского Апелляционного суда [83]. В 1856 г. отошел от дел в связи с душевной болезнью.

∞, Юля Пахневская / Julia Pachniewska [1073].

КЖ. ИЗАБЕЛЛА АДАМОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 1800)

дочь Адама-Яна Ивановича [1074]. Род. 1800 [1075].

КЖ. ТЕОФИЛА АДАМОВНА
МАСАЛЬСКАЯ (* 1801)

дочь Адама-Яна Ивановича [1074]. Род. 1801 [1076].

КЖ. ПЛАЦИДА АДАМОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 1803)

дочь Адама-Яна Ивановича [1077]. Род. 1803 [1076].

88.72. КН. АНТОНИЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1788-?)

сын Михаила Криштофовича [1078]. Штабс-капитан. Участник наполеоновских войн, был много раз ранен.

Род. 1788. 1806—1818, служил в Елисаветградском гусарском п.; 1807, под Гельсбергом ранен палашом в обеи руки. 1810, корнет. 1812, участвовал в сражениях при Бородино и Красном. 1818, шт.-кап. Азовского пех. п. 1820, шт.-кап. Минского гарнизонного батальона [1079].

89.72. КН. ИВАН-ЮРИЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*15 IV 1798, † 1869, Вильно)

сын Михаила Криштофовича [1078]. Род. 1798, апр. 15 [1080]. Воспитывался в Московском училище для дворян [1061].

∞, 1°, кнж. Александра-Мария Доминиковна Масальская (1819–1858) (№105а), дочь кн. Доминика-Валериана Криштофовича (род. 1770) [1081];

∞, 2°, кнж. Вероника Доминиковна Мосальская (1824–1893), дочь кн. Доминика-Валериана Криштофовича (род. 1770); сестра его первой жены [1081].

90.72. КН. ГЕНРИХ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1806–1852)

сын Михаила Криштофовича [1082]. Род. 1806, апр. 12 [1083]. † 1852 [1084].

∞, Иоанна Фоминична Сушинская / Joanna Suszynska [1085].

91.72. КН. МИХАИЛ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1813, 1839, † ....)

сын Михаила Криштофовича [1082]. Род. 1813, фев . 15 . [метр., д А., 170.)). 1839, упом. [1086].

92.72. КН. МЕЧИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1818, 1839, † ....)

сын Михаила Криштофовича [1082]. Род. 1818 [83]. 1827 и 1839, упом. [1087].

93.72. КН. ФРАНЦ САЛЕЗИЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Криштофовича [1082].

94.72. КН. ИГНАТИЙ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Криштофовича [1082].

95.72. КН. АДАМ МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1819)

сын Михаила Криштофовича [1082]. 1819 , упом. [1088].

96.74. КН. АНТОНИЙ ВИНЦЕНТИЙ ТЕОФИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 01.06.1799)

сын Теофила-Якова Криштофовича [1082]. Род. 1799; крещ. 20 мая т. г. [1089]. 1819, определен юнкером в польскій уланский п. [1090]. 1821, корнет Волынского уланского п. [83]. 1831, участвовал в усмирении польского мятежа и был в сражении под Прагой [83] 1834, шт.-ротм. Одесского уланского п. 1837, уволен в отставку [83]. При местечке Ломце ранен пулей в ногу [83].

∞, ок. 1830, Юлия Барановская / Julia Baranowska [1091].

97.74. КН. ЮРИЙ БЕРНАРД ТЕОФИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (04.07.
1802)

сын Теофила-Якова Криштофовича [1092]. Род. 1802, июля 4 [1089].

98.74. КН. ЯН-ТАДЕУШ-ДИДАК ТЕОФИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 13.12.1804)

сын Теофила-Якова Криштофовича [1093], поручик. Род. 1804 [1094].

99.74. КН. АЛЕКСАНДР-ЛЮДГАРД ТЕОФИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*25.03.1808, † 04.12.1864)

Aleksander Ludgard Massalski; сын Теофила-Якова Криштофовича [1092]. Род. 1808 [1094]. 1825, товарищ Волынского уланского п. [1095]. 1837, поручик в отставке [1094]. 1851, губ.секр., переводчик Бeльскаго у. Управленія Люблинской Губ. [1096].

Умер 4 декабря 1864, Петркув-Трибунальский, Лодзинское воеводство, Польша, в возрасте 56 лет.

∞, Эмилия Ритце (* 1813, Янув-Подляский, † 1851, Бяла-Подляска). Имели детей Казимира Масальская, 1834–1836, Александра Масальская, 1835–1892, Олимпия Масальская, 1836–1838, Франциска Масальская 1842–1843, Станислава Масальская, Княжна 1844–1895, Владислава Масальская, 1851–1890

∞, Гонората Шамбровская (1826, † 01.01.1858, Мендзыжеч, Любушское воеводство, Польша).

∞, 3°, Эмилия Юшевская (1822, †22.12.1901, Люблин, Польша).

100.74. КН. ОНУФРИЙ-АДОЛЬФ ТЕОФИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1810, 1839)

сын Теофила-Якова Криштофовича [1092]. 1839, упом. [1097].

КЖ. ЭМИЛИЯ ТЕОФИЛОВНА
МАСАЛЬСКАЯ (* 1810)

дочь Теофила-Якова Криштофовича [1092].

КЖ. СТЕФАНИЯ ТЕОФИЛОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 1810)

дочь Теофила-Якова Криштофовича [1092].

КН. ВЛАДИСЛАВ-КОНСТАНТИН ТЕОФИЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 19.08.1822)

сын Теофила-Якова Криштофовича и Францишки Забелловны.

1822, авг. 19, метрика о рождении, Anno 1822 Mensis Augusti 19 die natum baptizatum 22 eiusdem mensis per me Martinum Staziuniewicz PR [A] epositum Hrozowiensem nominibus Ladislaum Constantinum filium IllMD Theophili Masalski matrisque IllMD Franciscae de domo Zabiełówna legitimorum coniugum nobilium ac Principium Rozia… Patrini e sacro fonte fuere IllMD Joannes Wołodkowicz dux exercitus Pollo… cum Illustrissima [1098].

∞, Вильгемна Рудомино /Wilhelmina Rudomino (*1830).

102.75. КН. КСАВЕРИЙ-ЛЮЦИАН ДОМИНИКОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1811–1883)

сын Доминика-Валериана Криштофовича [1092]. Род. 1811, янв. 1 [1099]. 1830, кол. регистр. 1840, губ. секретарь. [1100]. Умер в 1883 [1101].

∞, Констанция Вольская / Konstancja Wolska (1863) [1102].

103.75. КН. ИОСИФ-АЛЕКСАНДР ДОМИНИКОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 31 X 1815, † 1867)

сын Доминика-Валериана Криштофовича [1092]. Род. 1815, окт. 31 [1103]. Воспитывался в Свислочской гимназии [1094]. 1830, поступил в Гродненское губ. правление [83].
1843, коллежск. регистр. [1104]. 1850—63, пристав 1‑го стана Вилейскаго у. [83]. 1866, тит. сов.
[83]

† 1867 [1094].

∞, 1°, Юлия Немчинович / Julia Niemczynowicz († 6.VII.1850) [1105].

∞, 30.VII.1857, Казимира Бонифатьевна Верцынская (* 1836) [1106]. В деле Арх. Герольдии она названа Верцынской, у Бранденбург жеь— Струтинской. — Возможно, что одна из приведенных фамилий — ее прирожденная, другая же — от 1‑го брака, если только таковой имел место до ее выхода за кн. Иосифа-Александра.

КЖ. МАРИЯ-АЛЕКСАНДРА ДОМИНИКОВНА МАССАЛЬСКАЯ (* 07.07.1819)

дочь Доминика-Валериана Криштофовича. Род. 1819, июля 7 [1107].

∞, князь Иван-Юрий Михайлович Масальский [1108].

104.75. КН. АНТОНИЙ-СТАНИСЛАВ ДОМИНИКОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 05.06.1821, † 1895)

сын Доминика-Валериана Криштофовича Антоновича Масальского и Марцианны из Козловских, родился в селе или дворе Suchenicze около Гродна. Отставной губернский секретарь.

Род. 1821, июня 5 [1107]. W roku 1850 ożenił się z pochodzącą z Wilna Heleną Rejmer. Osiedli w majątku Masalany. Zaczęły rodzić się dzieci: Wandalin (1854), Kamila (1856), Witold (1859), Wacław (1861), Balbina i Bohdan (ok. 1862, oboje zmarli w dzieciństwie). Ten stabilny, szczęśliwy okres przerwał wybuch Powstania Styczniowego. Za udział w powstaniu Antoni Stanisław został pozbawiony majątku Masalany i по распоряжению Главного начальника Западного края за <неблагонадежность в политическом отношении и составление подложных прошений> выслан с семейством из Гродно на жительство под строгий надзор полиции в Архангельскую губ. С 4.09.1864 отбывал наказание в Холмогорах. Вместе с с ним под надзором находилась семья. Все получали пособие: он, жена и сестра по 15 копеек в сутки, на наем квартиры — 1 руб. 50 коп в месяц, каждый из детей по 7,5 коп в сутки и 75 коп <квартирных денег>. Аттестовывался как <человек дурной нравственности и неблагонадежный в политическом отношении>, не подающим надежды на исправление и имевшим вредное влияние на других сосланных в Холмогоры, поэтому решено перевести в Мезень, куда отправлен 1864.12.12. Семейство осталось в Холмогорах, так как не могло следовать за ним из-за недостатка зимней одежды. Летом 1865 находился под следствием как обвиняемый по делу <о подговоре некоторых лиц, находившихся под надзором полиции в Мезени, к буйственным поступкам против высланных туда ксендзов и девиц Вашковских, а также о нанесении оскорбления последним>. В апреле 1866 г. он был снова переведен в Холмогоры к семье, так как <в Мезени для его семьи не было ни врача, ни аптеки.

Сын Вандалин закончил курс наук в двухклассном Холмогорском приходском училище и продолжал обучение в Архангельской губернской гимназии. Дочь Камилия училась в Холмогорском училище для девиц, продолжила обучение в Архангельском женском училище Благородных девиц. За обучение временно платили найденные губернатором частные благотворители, а затем сам. В апреле 1869 г. освобожден от надзора полиции с правом переехать в Царство Польское. 6.07.1869 отправлен вместе с семьей в Варшаву [1109].

∞, 1850, Елена Реймер / Helena Rejmer (ок. 1834–1909) [1108]

104а.75. КН. АДОЛЬФ-ИГНАТИЙ МАСАЛЬСКИЙ (02.12.1822–1909)

сын Доминика-Валериана Криштофовича [1092]. Род. 1822, дек. 2 [1110].

КЖ. ВЕРОНИКА ДОМИНИКОВНА МАСАЛЬСКАЯ
(* 12. 10.1824)

дочь Доминика-Валериана Криштофовича. Род. 1824, окт. 12 [1111].

КЖ. ВИЦЕНТИЯ ДОМИНИКОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 1824)

дочь Доминика-Валериана Криштофовича. Род. 1824 [1108].

105.75. КН. РОМУАЛЬД МАКСИМИЛИАН ДОМИНИКОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (07.02.1826)

сын Доминика-Валериана Криштофовича. Род. 1826, фев. 7 [1112].

∞, Вильгельмина Махцевич / Wilhelmina Machcewicz [1108].

106.77. КН. ИОСИФ ИОАХИМОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*1785-до 1819)

сын Иоахима Станиславовича Масальского. Род. 1785 [1113]. 1805, с братом кн. Семеном продали свои части им. Начь [1114]. Владелец дер. Залешаны Несвижского у. [1115].

† до 1819 [1116].

107.77. КН. ШИМОН-ВИНЦЕНТИЙ-КАРЛ-ЯКОВ ИОАХИМОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*18.06.1786–1855)

сын Иоахима Станиславовича Масальского. Род. 1786, июня 18, в им. Начь [1117]. Воспитывался в Жировицком у. для дворян училище [1118]. 1805, с братом кн. Іосифом продали свои части им. Начь [1119]. 1811, депутат Минск. Двор. Собр. от Слуцкого у. [1120]. 1814, минский межевой судья и председатель комиссии по отводу земель [83]. 1826, пинский уездный хорунжий [83] 1844, судья пинского уездного Суда [83].

† 1855, мрт. 6 [1121].

∞, Женевьева Былевская / Genowefa Bylewska [1122].

Покоління XXVIII

Князі Масальські на Олекшичах — перша Гродненська гілка

42.36. КН. КСАВЕРИЙ ИОСИФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (ум. 1787)

сын Иосифа-Адриана Михайловича Масальского i Antoniny Radziwiłłówny [1123], шеф пехотного полка (1775). Воспитан в Париже. 1779, генерал польской службы шефа своего имени полка [1124].

Zaślubił w Białej 1 Stycznia 1780 r. księżniczkę Józefę Radziwiłłównę [1125] córkę Michała-Kazimierza księcia Radziwiłła wojewody Wileńskiego i hetmana wielkiego Litewskiego i Anny Mycielskiej, urodzoną 9 Września 1762 r . [1126]. Konstytucyą 1775 r . mianowany szefem komendantem własnego regimentu pieszego wojsk wielkiego księstwa Litewskiego, które to szefostwo miało być dziedzicznem [1127]. Umarł bezpotomnie 15 Listopada 1787 r. [1128], poczem szefostwo pułku jego konferowano w Styczniu 1788 r . Ksaweremu Niesiołowskiemu [1129]. Wdowa po nim ponowiła związki małżeńskie z Michałem Grabowskim koniuszym Litewskiem [1130]. На нем закончилась мужская линия Массальских. Именно о нем сказано, что «и в Париже не сделают из овса риса»; потому что был не только глуп, но много блудлив по жизни.

∞, 1780, янв. 4, кж. Жозефина Михайловна Радзивилл (* 09.09.1762), д. Великого гетмана Литовского кн. Михаила Радзивилла и жены его Анны ур. Мыцельской [438]. Была во 2‑м браке за конюшим Вел. Княж. Литовского Михаилом Грабовским.

КЖ. ЕЛЕНА-АПОЛЛОНИЯ ИОСИФОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 09.02.1763, † 10.10.1814)

дочь Иосифа-Адриана Михайловича Масальского [1131]. Urodzona 9 Listopada 1763 r. [1132], wydana 29 Lipca 1779 r. za Karola Józefa — Emanuela księcia Ligne [1133], owdowiała 14 Września 1792 r. [1134] i tegoż roku w Grudniu 1792 r . wyszła powtórnie za Wincen i tego Potockiego podkomorzego wielkiego koronnego [1135], zmarła 30 Października 1815 r. Na niej wygasła gałęź hetmańska książąt Masalskich

∞, 1, 1779, авг. 29, Кароль Юзеф Эммануэль де Лигне, принц,французский аристократ
[1124].

∞, 2°, 1792, Винцент Потоцкий (1740—1825), подкоморий великий коронный.

КЖ. МАРИАННА ИОСИФОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 28.09.1755)

дочь Иосифа-Адриана Михайловича Масальского [1136]. urodzoną 28 Września 1755 r . [995], zmarłą dzieckiem

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

АНТОН ИГНАТЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1804, крещ. июня 2 т . г. [1137].

∞, Франциска Матвѣевна Малиновская [1138]. 1852 , упом. [1139].

ІОСИФ ИГНАТЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1814 [1140]. 1852, упом. [1141].

ЭЛЕОНОРА ИГНАТЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

1816, упом. [1142].

МАРИАННА ИГНАТЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

1816, упом. [1143].

Князі Масальські — Волковийська гілка

108.78. КН. ЭДВАРД-ФОМА-РАЙМУНД ОНУФРИЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1799 — 28.6.1879, Бельгия)

Edward Tomasz Rajmund Wareg; сын Онуфрия Фомича Масальского [1144].

Род. 1799, сент. 12 [1145]. 1826, мая 7, по окончании курса в Виленском Университете поступил в Канцелярию Виленской Уголовной Палаты. 1832, авг. 9, определен в Канцелярию Министра Финансов. 1833, июля 5, перемещен в Д‑т внешней торговли. 1833, июля 19, тит. сов. 1834, нояб. 10, уволен от службы. 1838, окт. 17, судья Минской губ. Межевого суда. [1146]. 1841, коллежск. асс. [1147].

Владелец им. Голыши Слуцкого у. [1148].

мемуары выхаванца Полацкай езуіцкай акадэміі Эдварда Тамаша Масальскага (1799–1879), вядомага пісьменніка, аўтара “першага айчыннага сацыяльнага рамана” “Пан Падстоліч” (у 5 тамах на польскай мове ў 1831–1833, у 4 тамах у перакладзе на рускую мову — 1833–1834).

Э. Масальскі вучыўся ў Полацку з 1816 года і да закрыцця Акадэміі ў 1820-ым. Разам з ім тут знаходзіліся і два яго родныя браты — малодшыя Караль і Юзаф. Апошні вядомы сучасным гісторыкам літаратуры як аўтар паэтычнага зборніка “Паэзія”. Пасля закрыцця полацкай Alma mater Э. Масальскі накіраваўся ў Віленскі універсітэт. Параўноўваючы гэтыя дзве ўстановы, аўтар мемуараў адзначаў больш сучасны ўзровень выкладання ў Вільні, аднак падкрэсліваў, што ў Полацку існавала прывабная маральная атмасфера як сярод студэнтаў, так і выкладчыкаў. Менавіта ў рэакцыі на дэмаралізацыю акадэмічнага асяродка Вільні Э. Масальскі бачыў прычыну стварэння філарэцка-філамацкіх суполак. Масальскія прынялі актыўны ўдзел у гэтых нефармальных структурах і неўзабаве трапілі ў эпіцэнтр падзеяў, звязаных з урадавым пераследам філамацкай моладзі. Не зважаючы на сваю шчыльную заангажаванасць у гістарычных хваляваннях у Вільні, Э. Масальскі падкрэслівае вялікае значэнне досведу і сяброўскіх сувязяў, набытых ім у Полацку, згадваючы з асаблівым лірызмам гэты перыяд свайго жыцця. Сярод полацкіх студэнтаў, якія ў адзін час вучыліся з аўтарам мемуараў і вызначаліся сваімі здольнасцямі, называюцца імёны Даната Жаброўскага, Канстантыя Сербіновіча, Пятра Ельяшэвіча, Гаўдэнтыя Шапялевіча і Яна Баршчэўскага.Браты Масальскія пад пратэкцыяй сясцёр прэфекта ксяндза-езуіта Снарскага, непасрэднага кіраўніка навучальнага працэсу ў Акадэміі, і жонкі свайго знаёмага, наглядчыка полацкіх водных камунікацый на Дзвіне Хведара Масальскага, арганізавалі “танцавальны гурток”. Ад імя шаноўнай пані Масальскай для навучання танцам былі запрошаны палачанкі, жонкі мясцовага чыноўніцтва з дочкамі, а таксама мясцовыя немкі-купчыхі. Гэтыя заканспіраваныя з увагай на строгі езуіцкі кантроль балі займелі вялікую папулярнасць сярод полацкіх студэнтаў. Балі былі зрэшты надзвычай прыстойныя і сціплыя, пад час пасту яны касаваліся ўвогуле. Пары паважна танцавалі пад фартэпіяна. На агульныя складкі ладзіўся пачастунак: звычайна ў мізэрнай колькасці віно, а таксама гарбата і здоба.

Окончил Виленский университет. Известен в литературе как автор многих талантливых произведений.urzędnik kancelarii Ministerstwa Finansów Cesarstwa Rosyjskiego 1832–1834, członek sądu granicznego guberni mińskiej 1838, asesor kolegialny 1841;

Edward Tomasz Rajmund Wareg Massalski (ur. 23 września 1799 w Rudawce k. Nieświeża, zm. 28 czerwca 1879 w Louvain[1]) – polski pisarz, publicysta klasycyzmu.

Pochodził z rodziny książęcej Massalskich. Był synem Onufrego Warega i Katarzyny z Korbutów. Miał brata Józefa. Podczas studiów w Wilnie należał do Zgromadzenia Filaretów. 18 sierpnia 1830 r. ożenił się z Pauliną Nowosielską. W 1832 r., wskutek rozczarowania upadkiem powstania listopadowego, wyjechał do Petersburga. Następnie przebywał na Wołyniu. Stamtąd powrócił do kraju. Osiadł w Warszawie prowadząc działalność publicystyczną na łamach tamtejszych gazet. Głównym dziełem Massalskiego była, pomyślana jako kontynuacja Pana Podstolego Ignacego Krasickiego, powieść Pan Podstolic, albo czym jesteśmy, czym być możemy (1833), podejmująca aktualną problematykę społeczną i ekonomiczną. Pozostawił także po sobie pamiętnik z lat 1799–1853 (wydany częściowo w zbiorze Z filareckiego świata w 1924 r.).

∞, 1830, Паулина Новосельская / Paulina Nowosielska [1149].

109.78. КН. ЛЮДВИК-ЮЗЕФ-ИГНАТИЙ ОНУФРИЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1800–1840/1845)

сын Онуфрия Фомича Масальского. Офицер российских войск.

Род. 1800; крещенъ 28 іюня т. г. [1150]. Воспитывался в Виленском Университете. Вядомы сучасным гісторыкам літаратуры як аўтар паэтычнага зборніка “Паэзія”.

∞, .... ..... Owsiana.

ххх.78. КЖ. СОЛОМЕЯ ОНУФРИЕВНА МАСАЛЬСКАЯ (* ok. 1806, Godlewszczyzna)

дочь Онуфрия Фомича Масальского.

∞, Роберт Роговский / Robert Rogowski.

110.78. КН. ГЕНРИХ-КАРЛ-ВИКЕНТИЙ ОНУФРИЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (22.1.1810–2.5.1861, Минск)

сын Онуфрия Фомича Масальского. Род. 1819, янв. 22 [1151]. Игуменский судья [1152].

∞, 17.2.1843, Минск, Магдалена Новосельскпя / Magdalena Nowosielska (*1812 (1818?)-16.11.1844, Минск Литовский), дочь Антония Новосельского и Катерины Малезин (?).

КЖ. АННА КСАВЕРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Фомича Масальского [1153].

∞, 1837, Александр Фогт [83].

111.82. КН. СЕРГЕЙ ФЁДОРОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (16.02.1855–16.12.1891)

сын Федора Федоровича Мосальского.

Род. 1855, фев. 16, в Москве [1154]. Выпускник Императорского училища правоведения 1876 г. (37‑й выпуск), XII классом. 1876 — 80,
служил по Мин. Юст. 1881, фев. 4, служил в Министерстве иностранных дел, вице-консул в Париже. 1882 , тит. сов. [1155]. Надворный советник.

1862, нояб. 5, Указом Правит. Сената роду Мосальских возвращено утерянное княжеское достоинство.

† 1891, дек. 16. [1156].

∞, бар. Мария Владимировна Меллер-Закомельская (21.10.1861, Петербург — 26.08.1907, Ямбург Санкт-Петербургской губ.), д. Владимира Петровича (05.10.1811–25.06.1862, Царское Село), лютеранина, генерал-майора, и Клавдии Александровна, урожденной Зотовой (25.03.1826– 04.02.1897, Петербург). Православная. В замужестве княгиня. Попечительница Санкт-Петербургского 2‑го убежища и ночлежного приюта для детей общества «Ясли» (1902). Была совладелицей Кыштымского горного округа на Урале.

ххх.83. КН. ВЕРА НИКОЛАЕВНА МОСАЛЬСКАЯ (28.11.1854–1897)

дочь Николая Федоровича Мосальского. Род. 1854, ноября. 28 [1157]. Фрейлина Высочайшего Двора [1158].

∞, Аполлон Васильевич Приселков, надворный советник [1158].

ххх.83. КЖ. ЕЛИЗАВЕТА НИКОЛАЕВНА МОСАЛЬСКАЯ (1858–1872)

дочь Николая Федоровича Мосальского. Род. 1858, авг. 17 [1159]. † (ребенком Бранд. II, 128.)).

112.83. КН. ВЛАДИМИР НИКОЛАЕВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (* 31.10.1860, † 10.04.1940, Париж)

сын Николая Федоровича Мосальского. Генерал-лейтенант, кавалер ордена Св.Станислава.

Род. 1860, oкт. 31 [1160]. Православный. Женат, сын (на 1905). Образование: Пажеский корпус (1880, 1‑й разряд, из камер-пажей подпоручиком в 8‑ю конно-артиллерийскую батарею). Чины: вступил в службу (1.09.1878), подпоручик (Выс. пр. 8.08.1880), прапорщик гвардии (ст. 6.08.1881), подпоручик гвардии (ст. 30.08.1884), поручик гвардии (ст. 13.04.1886), штабс-капитан гвардии «за отличие по службе» со ст. 30.08.1893 (Выс. пр. 1893), капитан гвардии «за отличие по службе» со ст. 2.04.1895 (Выс. пр. 1895), полковник (ст. 6.12.1897), генерал-майор со ст. 6.12.1905 (1905), генерал-майор Свиты (Выс. пр. 1906), генерал-лейтенант со ст. 6.12.1909 (Выс. пр. 1909), генерал от артиллерии (18.10.1913). Прохождение службы: в 8‑й конно-артиллерийской батарее (1880-?), командир 5‑й батареи Гвардейской конно-артиллерийской бригады (6.12.1897–7.02.1898), командир 1‑й батареи Гвардейской конно-артиллерийской бригады (7.02.1898–16.04.1901), в распоряжении Главного артиллерийского управления (16.04.1901–26.11.1902), командир 1‑го дивизиона Гвардейской конно-артиллерийской бригады (29.11.1902–4.06.1904), командующий 73‑й артиллерийской бригадой (4.06.–25.09.1904), командующий Гвардейской конно-артиллерийской бригадой (25.09.1904–6.12.1905), командир Гвардейской конно-артиллерийской бригады (6.12.1905–24.01.1909), начальник артиллерии Гренадерского корпуса (24.01.1909–6.02.1910), начальник артиллерии 1‑го армейского корпуса (6.02.–24.07.1910), инспектор артиллерии 1‑го армейского корпуса (24.07.1910-после 1.07.1913), 18.10.1913 вышел в отставку. С началом Первой мировой войны 24.7.1914 определен из отставки с назначением и.д. инспектора артиллерии I АК.Участвовал в походе в Восточную Пруссию и боях в Польше. 22.4.1916 назначен инспектором артиллерии 7‑й армии ген. Д.Г. Щербачева. 9.12.1916 за подготовку и руководство артиллерией армии награжден орденом Св. Георгия 4‑й степени. После того как Щербачев принял командование над армиями Румынского фронта, М. 22.4.1917 занял при нем пост инспектора артиллерии фронта. Оставался на посту до конца войны. 24.3.1918 уволен в запас.

Награды: С3 (Выс. пр. 1889), А3 (Выс. пр. 1893), С2 (Выс. пр. 1896), А2 (Выс. пр. 1899), Выс. благоволение (Выс. пр. 1902), В4 (Выс. пр. 1903), С1 (Выс. пр. 1912). Иностранные награды: командорский крест румынского ордена Звезды (1899).

Прочие сведения: Владимир Николаевич в 1895 году приобрел дом в Санкт-Петербурге на углу Надеждинской и Сапёрного и участок неподалеку, будучи на тот момент штабс-капитаном лейб-гвардии Конно-артиллерийской бригады. В 1919 переехал на Север России. Участник Белого движения, с 18.11.1919 по 20.4.1920 являлся начальником артиллерии Мурманского фронта. После поражения белых армий уехал в эмиграцию; председатель Общества взаимопомощи офицеров лейб-гвардии Конной артиллерии в Париже. Скончался в 1940 году в Париже.

∞, 1895, София Александровна Дмитриева (1861, Одесса — 1935, Париж), дочь Александра Демьяновича Дмитриева и Елизавета Комстадиус.

113.85(2). КН. ФЁДОР ИВАНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (1875-?)

сын Ивана Федоровича Мосальского.

114.85(2). КН. ПЁТР ИВАНОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (1876-?)

сын Ивана Федоровича Мосальского.

ххх.85(2). КЖ. ОЛЬГА ИВАНОВНА МОСАЛЬСКАЯ

дочь Ивана Федоровича Мосальского.

∞, Виктор Константинович Нечаев, капитан артиллерии.

ххх.85(2). КЖ. ЕЛЕНА ИВАНОВНА МОСАЛЬСКАЯ

дось Ивана Федоровича Мосальского.

115.87. КН. НИКОЛАЙ-КАЗИМИР ИППОЛИТОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*05.12.1838, † ....)

сын Ипполита Адамовича Масальского. Род. 1838, дек. 5 [1161].

КЖ. ЖОЗЕФА ИВАНОВНА МАСАЛЬСКАЯ (1835–1898)

дочь Ивана Михайловича Масальского. Род. 1835 [1162].

116.89. КН. БРОНИСЛАВ-СИЛЬВЕСТРИЙ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 20.06.1837, † 1900)

сын Ивана Михайловича Масальского от первого брака. Род. 1837, июня 20 [1163].

∞, 1°, Ольга Захватович / Olga Zachwatowicz († 27.VII.1867) [1164].

∞, 2°, Ванда Жихлинская / Wanda Zychlinska.

ххх.89. КЖ. ЭМИЛИЯ ИВАНОВНА МАСАЛЬСКАЯ (1839–1906)

дочь Ивана Михайловича Масальского.

117.89. КН. ВЛАДИСЛАВ-АНСГАР-БЛАЖЕЙ ИВАНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 04.02.1859, † 24.11.1932, Варшава)

польск. Władysław Massalski, сын Ивана Михайловича Масальского. Ботаник, сельскохозяйственный деятель, географ, путешественник и исследователь Кавказа и Средней Азии.

Род. 1859, фев. 4, от 2‑го брака отца [1165]. Успешно окончил физико-математический факультет Санкт-Петербургского университета по естественному отделению. Основным объектом его интересов, однако, были агротехнологии, гидрология и география. Массальский внес важный вклад в изучение и экономическое развитие Центральной Азии. Занимался вопросами хлопководства и повышением уровня садоводства в азиатских регионах Российской империи. Был специалистом освоения степных земель. Будучи профессором Ташкентского университета, находился во главе проводимых аграрных, географических и ботанических исследованиий Туркменистана, Таджикистана, Казахстана и Кавказского регионов. За монографию по исследованию Казахстана («Туркестанский край», 1913, Петербург ) Массальский был награждён в 1914 году золотой медалью им. П. П. Семёнова Русского географического общества. В 1922 году Владислав Массальский в рамках репатриации поляков выехал в Польшу, где был избран председателем польского географического общества. В. Массальский оставил многочисленные труды и научные публикации по вопросам, касающимся Центральной Азии. Автор многих статей в Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона.

118.90. КН. ИОСИФ ГЕНРИХОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 25.07.1841, 1903, † ....)

сын Генриха Михайловича. Род. 1841, июля 25 [1166]. 1891–1903, исполняющий обязанности Московского нотариуса Павла Алексеевича Соколова.

119.90. КН. СТАНИСЛАВ ГЕНРИХОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1852)

сын Генриха Михайловича. 1852, упом [1086].

119а.91. КН. ФРАНЦИШЕК МИХАЙЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Михаила Михайловича Масальского [1167].

119б.96. КН. КОНСТАНТИН АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Антония Теофиловича Масальского [1168].

КЖ. АНТОНИНА АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Антония Теофиловича Масальского [1168].

КЖ. СОФЬЯ АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Антония Теофиловича Масальского [1168].

КЖ. КАЗИМИРА АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 1834, Седлец, Польша, † 1836, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство, Польша)

дочь Александра Людгарда Масальского и Эмилии Ритце.

КЖ. АЛЕКСАНДРА АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 15.09.1835, Бяла, Серадз, Лодзинское воеводство, Польша, † 08.03.1892, Радомско, Kодзинское воеводство, Польша)

дочь Александра Людгарда Масальского и Эмилии Ритце.

КЖ. ОЛИМПИЯ АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 19.10.1836, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство, Польша, † 13.09.1838, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство, Польша)

дочь Александра Людгарда Масальского и Эмилии Ритце.

КЖ. ФРАНЦИСКА АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 03.12.1842, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство, † 24.01.1843, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство)

дочь Александра Людгарда Масальского и Эмилии Ритце.

КЖ. СТАНИСЛАВА АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 05.05.1844, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство, † 09.03.1895)

дочь Александра Людгарда Масальского и Эмилии Ритце.

∞, 1862, Франтишек Гавский-Бонча (* 1830). Имели детей: Эдмунд Людвиг Гавский-Бонча (1875–1911).

КЖ. ВЛАДИСЛАВА АЛЕКСАНДРОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 12.01.1851, Бяла-Подляска, Люблинское воеводство, † 11.09.1890, Лодзь, Польша)

дочь Александра Людгарда Масальского и Эмилии Ритце.

∞, Фердинанд Мазуровский (1846–1896). Имели детей: Степан Мазуровский (1875–1957).

КЖ. АННА АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Антония Теофиловича Масальского [1168].

120.102. КН. ЮРИЙ-КОНРАД КСАВЕРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1835-до 1862)

сын Ксаверия Доминиковича Масальского [1168].

КЖ. ФРАНЦИСКА КСАВЕРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1835 [1169]. 1892 , жива.[1170].

КЖ. МЕЛАНИЯ КСАВЕРЬЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1837 [1171].

∞, Горжковский [1172].

121.102. КН. КАРОЛЬ-ФРАНЦИШЕК КСАВЕРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (17.09.1839, † 17.08.1863)

сын Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1839, сент. 17, в им. Сухоничи [1173].

17 жніўня ў Слоніме біля старога моста праз Малы Агінскі канал быў расстраляны Караль Масальскі, дзядзька вядомага археолага і заснавальніка краязнаўчага музея Іосіфа Стаброўскага, які пазней дамогся ўсталявання на месцы пакарання родзіча крыжа (на жаль, не захаваўся). Масальскі быў прыгавораны да смерці не толькі за дзеянні са зброяй у руках супраць расейцаў, але і за ўдзел у павешанні старшыні мястэчка Азярніцы Макарэвіча, які даносіў на паўстанцаў.

† холостым.

122.102. КН. КСАВЕРИЙ КСАВЕРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 03.11.1840–1917, Москва)

сын Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1840 , нояб. 3 в им. Волчках [1174].

∞, 1873, октября 8, Аделаида Антоновна Павлинская / Idalia Paplinska († 1920, Вильно)

123.102. КН. ЭДВАРД-ЗАХАРИЙ КСАВЕРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1847–1916)

сын Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1847, сент. 6, в им. Волчках [1175].

∞, Эвелина Максимилиановна Свидерская / Ewelina Wagl-Swiderska (1855–1927) [1172]

124.102. КН. РОМАН-КОНСТАНТИН КСАВЕРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1849–1863)

сын Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1849, авг. 9, в им. Волчках [1176].

† 1863 [1172].

125.102. КН. АНТОНИЙ КСАВЕРЬЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1852, † 1890)

сын Ксаверия Доминиковича Масальского [1168]. Род. 1852, июня 15 [1177]. † 1890, безд. [1172].

КЖ. ФЛОРЕНТИНА КСАВЕРИЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Доминиковича Масальского [1168].

КЖ. ЛЮДВИКА КСАВЕРИЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Доминиковича Масальского [1168].

КЖ. ЕЛИЗАВЕТА КСАВЕРИЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Доминиковича Масальского [1168].

КЖ. МАРИЯ КСАВЕРИЕВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ксаверия Доминиковича Масальского [1168].

126.103. КН. ИОСИФ-АНДРЕЙ-КОНСТАНТИН ИОСИФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 04.02.1840, † 1862)

сын Иосифа Доминиковича. Род. 1840, фев. 4, в им. Лесицы [1178]

† 1862 [1179].

КЖ. ЮЛИЯ-АВРЕЛИЯ ИОСИФОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 25.09.1841, † 1865)

дочь Иосифа Доминиковича. Род. 1841, сент. 25 [1180]. † 1865 [1181].

∞, Антоний ..... Сухоцкий [83].

КЖ. ФЛОРЕНТИНА ИОСИФОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 03.10.1843)

дочь Иосифа Доминиковича [1182]. Род. 1843, oкт. 3 [1183].

127.103. КН. АЛЕКСАНДР-РУДОЛЬФ МАСАЛЬСКИЙ (1845–1917, Москва)

сын Иосифа Доминиковича.

128.104. КН. ВАНДАЛИН АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1854–1903)

сын Антония Доминиковича [1179]. 11 лет выслан с отцом из Гродно на жительство под строгий надзор полиции в Архангельскую губ. С 4.09.1864 отбывал наказание в Холмогорах. 6.07.1869 отправлен вместе с семьей в Варшаву 1С:Антон.Доминик.Христоф-ча

∞, Julia Suchocka (ок. 1861–1924), дочь №127а в этой росписи.

129.104. КН. ВИТОЛЬД АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1859–1928, Варшава)

сын Антония Доминиковича Криштофовича Масальского [1179]. 4 лет выслан с отцом из Гродно на жительство под строгий надзор полиции в Архангельскую губ. С 4.09.1864 отбывал наказание в Холмогорах. 6.07.1869 отправлен вместе с семьей в Варшаву.

Skończyć Wydział Komunikacji i Górnictwa Politechniki w Petersburgu. W tym czasie rozwijająca się gospodarka rosyjska potrzebowała wykształconych ludzi, szczególnie inżynierów, został więc wkrótce zatrudniony przy budowie Kolei Taszkiencko-Samarkandzkiej. Zachowała się jego fotografia w rosyjskim mundurze kolejarskim, zrobiona w Samarkandzie.

Wrócił do Polski prawdopodobnie na początku XX wieku. Nie był już młodym człowiekiem, kiedy się ożenił – miał już po pięćdziesiątce. Jego wybranka, Leokadia Jurczyńska, również nie była młodziutka (ur. w 1873). Mimo to, z tego związku urodziło się troje dzieci. Pierwsze niestety zmarło, ale w styczniu 1914 roku przyszła na świat dziewczynka, Jadwiga Irena Agnieszka, a w rok później, we wrześniu 1915 — chłopiec, Wandalin Kazimierz.

książę Witold Massalski rozpoczął pracę w Dyrekcji Polskich Kolei Państwowych w Warszawie. Dobrze mu się powodziło, rodzina zamieszkała w pięknym, dużym mieszkaniu przy ulicy Lwowskiej 13. Nie wiadomo więc, skąd wziął się pomysł zbudowania kamienicy na Pradze. Prawdopodobnie chodziło o lokatę kapitału. W każdym razie, w latach 1906–1912, na rogu ulicy Brukowej (obecnie Okrzei) i Petersburskiej (obecnie Jagiellońskiej) powstał budynek, który nie miał sobie równych na Pradze.

Niektórzy przypisują zaprojektowanie kamienicy znamienitym architektom tamtych czasów, Henrykowi Stifelmanowi i Stanisławowi Weissowi. Jednak bardziej prawdopodobna jest wersja, że dla księcia Witolda Massalskiego zaprojektował ją jego młodszy brat, architekt Bronisław Massalski. Czteropiętrowa, duża kamienica odznaczała się oryginalnym wystrojem. Zwieńczenie fasady od ulicy Brukowej zdobiły rzeźby sów z rozpostartymi skrzydłami, dzięki którym dom otrzymał swoją nazwę. Elewacja została obłożona ceramiczną kolorową okładziną i ozdobiona płaskorzeźbami nietoperzy i gryfów. W narożu, od poziomu drugiego piętra, zbudowano wykusz basztowy, kiedyś zwieńczony hełmem.

Kamienica miała charakter dochodowy. Na pierwszym i drugim piętrze znajdowały się eleganckie, duże, 3–4 pokojowe mieszkania, wyposażone w łazienkę i wc, przeznaczone dla lepszej klienteli, czyli dla urzędników państwowych średniego szczebla i zamożniejszych rzemieślników. Natomiast jednopokojowe mieszkania na wyższych piętrach zajmowali ludzie ubodzy, którzy musieli się zadowolić jednym ujęciem wody i wspólną dla całego piętra ubikacją, znajdującą się w korytarzu.

Przed II wojną światową na parterze domu „Pod sowami” znajdowała się restauracja „U Abrama”, należąca do Abrahama Kronenberga. Nie był to zbyt elegancki lokal; jego klientami byli okoliczni rzemieślnicy, pracownicy pobliskiej rzeźni i handlarze bydłem. Z restauracją wiąże się anegdota. Otóż w latach 30. nękany przez niszczących mu ustawicznie szyld nacjonalistycznych bojówkarzy Kronenberg postanowił zmienić nazwę lokalu na: „U Adolfa”. Nowy szyld zawisł ponoć w dniu dojścia Hitlera do władzy... Zmiana nazwy lokalu nie uchroniła Abrahama Kronenberga od śmierci w getcie warszawskim. Obok restauracji usytuowana była apteka, której właścicielką była pani Magott.

Witold Massalski zmarł 23 kwietnia 1928 roku. Pochowany został w grobie rodzinnym na Cmentarzu Powązkowskim. Administracją domu zajął się, zatrudniony przez wdowę Leokadię Massalską, pan Stabrowski. Po jego śmierci, kolejnym administratorem został Ryszard Kokosiński, oficer rezerwy Wojska Polskiego, który funkcję tę piastował do wybuchu wojny, kiedy to wyruszył na front, a następnie zginął w Katyniu.

∞, Leokadia Jurczynska (ок. 1873–1945)

130.104. КН. ВАЦЛАВ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*1861, Гродно, † 1900, Варшава)

сын Антония Доминиковича [1179]. 2 лет выслан с отцом из Гродно на жительство под строгий надзор полиции в Архангельскую губ. С 4.09.1864 отбывал наказание в Холмогорах. 6.07.1869 отправлен вместе с семьей в Варшаву

Капитан российских войск

131.104. КН. КАЗИМИР АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (ум. 1871, Варшава)

сын Антония Доминиковича [1179].

131а.104. КН. АНТОНИЙ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1871, Варшава — 1942, Варшава)

сын Антония Доминиковича [1179].

∞, Bronislawa Stan (ок. 1873–1941, Варшава)

131б.104. КН. БРОНИСЛАВ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1874–1954)

сын Антония Доминиковича [1179].

∞,1909, Eugenia Eufemia Zofia Modzelewska (1885–1965).

ххх.104. КЖ. ЕЛЕНА АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Антония Доминиковича [1179].

ххх.104. КЖ. КАМИЛА АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ (1856–1925, Варшава)

дочь Антония Доминиковича [1179].

Камилия училась в Холмогорском училище для девиц, продолжила обучение в Архангельском женском училище Благородных девиц.

∞, Edward Kozicki.

ххх.104. КЖ. ЯДВИГА АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Антония Доминиковича [1179].

132.107. КН. ЦЕЗАРИЙ-АВГУСТИН-МАВРИКИЙ ШИМОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1824-?)

сын Шимона Иоахимовича [1184].

КЖ. ЮЛИЯ ШИМОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 01.07.1831)

дочь Шимона Иоахимовича [1184]. Род. 1831, июля 1 [1185].

Покоління XXIX

Князі Масальські на Сапєжишках і Рачках — друга Гродненська гілка

АДАМ-ИВАН-РОМУАЛЬД АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1831 , дек. 13 , въ мѣстечкѣ Виноградѣ [1186].

КН. ИВАН-ОКТАВИАН АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1842, мая 24, въ с. Блошницахъ.

[д. А., 37].

КН. ИГНАТИЙ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1846, марта 10, въ с. Лозовице Херсонской губ. [1187].

КН. АЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1849 , июля 17, в Одессе [1187].

КЖ. МАРИЯ-АМВРОСИНИЯ АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ

Род. 1843, дек. 15 , в с. Блошницах [1188].

Князі Масальські — Волковийська гілка

133.108. КН. ЩЕСНЫЙ-БОГДАН ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 30.5.1831)

сын Эдуарда-Фомы Онуфриевича.

134.108. КН. СТЕФАН ФОМИЧ МАСАЛЬКИЙ (27.12.1833-?)

сын Эдуарда-Фомы Онуфриевича.

ххх.108. КЖ. КАТЕРИНА ФОМИНИЧНА МАСАЛЬСКАЯ (*1835)

дочь Эдуарда-Фомы Онуфриевича.

ххх.108. КЖ. ЕЛЕНА ФОМИНИЧНА МАСАЛЬСКАЯ (*Mińsk 27.X.1836)

дочь Эдуарда-Фомы Онуфриевича.

ххх.108. КЖ. ЮСТИНА ФОМИНИЧНА МАСАЛЬСКАЯ (*1838)

дочь Эдуарда-Фомы Онуфриевича.

135.108. КН. РОМАН ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1841-?)

сын Эдуарда-Фомы Онуфриевича. Род. 1841, крещ. апр. 20 [1189].

136.108. КН. УРБАН ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1844-?)</strong

сын Эдуарда-Фомы Онуфриевича.

∞, 8.9.1886, Львов, гр. Maria Dzieduszycka (1854, Львов — 1904, Львов)

137.110. КН. ИВАН-ФОМА КАРЛОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 23.10.1844-после 1930, Познань)

сын Генриха-Карла Онуфриевича. Род. 1844, окт. 23 [1190].

138.111. КН. ФЁДОР СЕРГЕЕВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (1880–1905)

сын Сергея Федоровича Мосальского. Род . 1880 , мрт. 9 [1191].
† 1905, мрт. 21; сотник Терско-Кубанского п.,
убит в бою при Цзиньзятуни, во время Русско-японской войны в Манчжурии [1192].

139.112. КН. НИКОЛАЙ ВЛАДИМИРОВИЧ МОСАЛЬСКИЙ (1896, Петербург — 1944)

сын Владимира Николаевича Мосальского.

∞, 1°, 1919, кнж. Елена Эсперовна Белосельская-Белозерская (род. 1901), разведены;

∞, 2°, 1930, Елена Ефремовна Слоним (1900, Петербург — 1975, Швеция)

140.116. КН. ЕВГЕНИЙ БРОНИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (05.11.1865 — 11.X.1914)

Eugeniusz Stanislaw; сын Бронислава Ивановича Масальского. Православный. Общее образование получил дома. В службу вступил 11.10.1882. Окончил Виленское пехотное юнкерское училище. В офицеры произведен в 105‑й пех. Оренбургский полк. Подпоручик (ст. 01.09.1886). Поручик (ст. 01.09.1890). Штабс-Капитан (ст. 06.12.1898). Окончил Николаевскую академию Ген. штаба (2 кл. по 1‑му разряду). Капитан (ст. 06.05.1900). Командовал ротой (2 г. 1 м.); батальоном (4 г. 3 м.). Подполковник (ст. 26.02.1904). Участник русско-японской войны 1904-05. Был ранен. 26.02.1904 Массальский князь – капитан 120-го пехотного Серпуховского полка производится за отличие по службе в подполковники с переводом в 3‑й гренадерский Перновский полк (из № 698). 8.06.1904 Массальский князь – подполковник 3‑го гренадерского Перновского полка переводится в 219‑й пехотный Юхновский полк (из № 715). 16.02.1906 Массальский (князь) – подполковник 221-го пехотного Троицко-Сергиевского полка переводится в 3‑й гренадерский Перновский полк (из № 803).

23.01.1911 Массальский (князь) – подполковник 3‑го гренадерского Перновского полка производится на вакансии в полковники с переводом в 1‑й лейб-гренадерский Екатеринославский полк (из № 1058). Из воспоминаний Рерберга: ...командир 2‑го батальона подполковник князь Масальский Евгений Федорович. Среднего роста, хорошо сложенный, крепкий, с умным породистым лицом, орлиным носом и острыми глазами, всегда бодрый и корректный, прекрасно воспитанный, хорошо начитанный, князь Масальский производил отличное впечатление... У князя Масальского был неприятный характер, который особенно выявлялся вследствие уязвленного, по моему мнению, самолюбия… В свое время он был в Академии Генерального Штаба, но окончить ее по первому разряду ему не удалось. В то время, когда его товарищи по Академия, несомненно менее способные чем он, вышли в генеральный штаб и были полковниками генерального штаба, он должен был пребывать в должности командира батальона. Вот почему он относился к службе с некоторой горечью и озлобления. Полкового патриотизма у него не было, я бы сказал даже более – он Перновского полка не любил и старался в полку лишь в той степени, насколько это было выгодно ему лично...

Полковник (ст. 06.12.1910). На 01.03.1914 в 1‑м л‑гренад. Екатеринославском полку. При проведении мобилизации назначен командиром 209-го пехотного Богородского полка (2‑й очереди, развертывался из кадра 1‑го л‑гренад. Екатеринославского полка). Полк в составе 53‑й пехотной дивизии участвовал в походе в Вост. Пруссию в 08.–09.1914. В телеграмме дежурного генерала штаба 1‑й армии Крюгера в штаб Северо-Западного фронта от 01.10.1914 значится пропавшим без вести.

Чины: на 1 января 1909г. — 3‑й гренадерский Перновский Короля Фридриха-Вильгельма IV полк, подполковник. Награды:Св. Анны 3‑й ст. с мечами и бантом (1904). Св. Владимира 4‑й ст. с мечами и бантом (1905). Св. Станислава 2‑й ст. (1912).

Источники:(информация с сайта www.grwar.ru)

Список полковникам по старшинству. Составлен по 01.03.1914. С‑Петербург, 1914

РГВИА Ф.2106. Оп.2. Д.34. Л.497. Информацию предоставил С. ЖебровскийПолковник российских войск26.02.1904

∞, Helena Ulan-Maliuszycka

ххх.116. КЖ. МАРИЯ БРОНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ (21.1.1863–30.3.1915)

дочь Бронислава Ивановича Масальского.

∞, 1°, Mariusz Kostrowicki;1855–1905 ,

∞, 2°, 23 XI 1906, Адам Lenkiewicz

141.117. КН. АЛЕКСАНДР ВЛАДИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1891, Петербург — ?)

сын Владислава Ивановича.

ххх.117. КЖ. ЯНИНА ВЛАДИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ (1895–1979)

∞, 1°, .... .... Кедров;

∞, 2°, Franciszek Korwin-Piotrowski.

/118. КН. ВИКТОР ИОСИФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (*6.04.1885).

сын коллежского регистратора Московской губернии Иосифа Генриховича. Православный.
Образование общее — во 2‑м Московском трехклассном училище, военное — в Казанском пехотном юнкерском училище по 1‑му разряду.
В службу вступил нижним чином 13.08.1903 года. Выпущен подпоручиком в 170‑й пехотный Молодечненский полк, позже переведен в 5‑й гренадерский Киевский полк. С 8.10.1913 года — в командировке в Санкт-Петербурге в Отделе воздушного флота для прохождения курса. Участник Первой мировой войны.

Подпоручик (ВП 24.03.1906 г. со ст.22.04.1905 года) на 1 января 1909г. — 170‑й пехотный Молодечненский полк, подпоручик; Поручик (ВП 20.09.1909 г. со ст.22.04.1909 г.); штабс-капитан (ВП 15.12.1913 г. со ст.22.04.1913 г.)
Награды:
Св.Станислава 3‑й степени (ВП 05.11.1914 г. со ст.с 02.10.1914 г.)
Св.Анны 3‑й степени с мечами и бантом (ВП 04.04.1915 г.)

князь, поручик 5‑го гренадерского Киевского полка, учился в школе авиации Императорского Московского общества воздухоплавания, получил диплом пилота-авиатора ИВАК 1 июля 1913 года, затем продолжил обучение в Севастополе, 13 мая 1914 года сдал экзамен на звание «летчик», 5 июня — на звание «военный летчик», 18 июня убыл в II корпусной авиационный отряд. С начала войны он успел сделать в отряде восемь боевых вылетов (налет — 9 часов 20 минут), 7 августа был обстрелян своими войсками, а спустя неделю потерпел аварию, сломав нижнюю челюсть при падении аэроплана. 7 ноября пропал без вести в перелёте Варшава — Лодзь. Боевые награды: ордена Св. Станислава 3‑ст. и Св.Анны 4‑й и 3‑й степени.

КН. ПЕТР ИОСИФОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (« 15.01.1874, 1909)

сын Иосифа Генриховича, подполковник [1193]. Православный, из потомственных дворян княжеского рода Смоленской губернии. Образование общее — выдержал экзамен по программе для вольноопределяющихся 2‑го разряда при 2‑м Московском кадетском корпусе, военное — в Казанском пехотном юнкерском училище по 2‑му разряду.
В службу вступил нижним чином 22.10.1894 года. Выпущен подпрапорщиком в 5‑й Гренадерский Киевский Его Императорского Высочества Наследника Цесаревича полк. Участник Первой мировой войны.

Чины: подпрапорщик; подпоручик (ВП 04.02.1899 г.); поручик (ВП 15.06.1903 г. со ст.04.02.1903 г.); штабс-капитан (ВП 01.11.1907 г. со ст.04.02.1907 г.); на 1 января 1909г. — 5‑й Гренадерский Киевский Его Императорского Высочества Наследника Цесаревича полк, штабс-капитан; капитан (ВП 17.01.1914 г. со ст.04.02.1911 г.); подполковник ВП 14.05.1916 г. со ст.27.01.1916 г.)

Награды: Св.Станислава 3‑й степени (ВП 24.06.1907 года); Св.Анны 3‑й степени (1911 год); Св.Станислава 2‑й степени с мечами (ВП 07.02.1915 года); Св.Анны 2‑й степени с мечами (ВП 07.02.1915 года); Св.Владимира 4‑й степени с мечами и бантом (ВП 28.05.1915 года); мечи и бант к имеющемуся ордену Св.Анны 3‑й степени (ВП 27.09.1915 года), Св.Анны 4‑й степени с надписью «за храбрость» (ВП 14.04.1916 года); мечи и бант к имеющемуся ордену Св.Станислава 3‑й степени (ПАФ 14.04.1917 года).

ххх.122. КЖ. СОФИЯ КСАВЕРИЕВНА МАСАЛЬСКАЯ (ок.1891–1969)

дочь Ксаверия Ксаверьевича Масальского.

∞, 1913, Konstanty Karol Eugeniusz von Staden (1872–1952)

142.123. КН. ВЛАДИСЛАВ ЭДВАРДОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 07.09.1877, †1948)

сын Эдварда Ксаверьевича Масальского.

∞, Maria Ilnicka (1890–1922)

ххх.123. КЖ. АМЕЛИЯ ЭДВАРДОВНА МАСАЛЬСКАЯ (1896–1968)

дочь Эдварда Ксаверьевича Масальского.

∞, Marcin Krawczynski (1879–1952).

ххх.129. КЖ. ЯДВИГА АГНЕШКА ВИТОЛЬДОВНА МАСАЛЬСКАЯ (* 21.01.1914, Варшава)

пол. Jadwiga Irena Agnieszka Massalska, дочь Витольда Антоновича и Леокадии Юрчинской. Po skończeniu warszawskiej Szkoły Głównej Handlowej w 1938 roku, wyjechała do pracy w konsulacie polskim w Paryżu i już do Polski nie wróciła. Losy rzuciły ją wraz z mężem, Tadeuszem Salskim, w czasie wojny szefem Wydziału Politycznej Komendy Głównej NSZ, do dalekiej Brazylii.

∞, Tadeusz Salski (1910–1981)

143.129. КН. ВАНДАЛИН-КАЗИМИР ВИТОЛЬДОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* 1915, Варшава)

Wandalin Kazimierz Massalski. Studiował medycynę. Na studiach poznał Jolantę Monikę Marię baronównę Szoege – Manteuffel (ur. w 1912 r.), pochodzącą z rodziny szlachty polsko — inflanckiej, siostrę cioteczną Tadeusza Manteuffla, słynnego historyka-mediewisty oraz Leona — chirurga i Ryszarda – profesora nauk rolniczych, całej tej generacji profesorskiej. W październiku 1936 roku, w tajemnicy przed mamami, młodzi wzięli ślub w kościele św. Jakuba przy placu Narutowicza. Do końca studiów w 1939 roku mieszkali osobno. Wandalin Kazimierz został internistą-endokrynologiem, a Jolanta specjalizowała się w ginekologii.

Po uzyskaniu dyplomu lekarza w marcu 1939 roku, Wandalin Kazimierz Massalski rozpoczął staż w Szpitalu Przemienienia Pańskiego na Pradze. Z chwilą wybuchu wojny, na rozkaz pułkownika Umiastowskiego wyruszył wraz z grupą członków rodziny i przyjaciół na wschód, ale nie został wcielony do wojska. Natomiast w marcu 1940 roku został wpisany na listę członków Warszawsko-Białostockiej Izby Lekarskiej i rozpoczął pracę zawodową, początkowo jako wolontariusz, a po pół roku już jako asystent w II Oddziale Chorób Wewnętrznych Szpitala Przemienienia Pańskiego.

∞, 1°, 1936 (разведены), бар. Jolanta Szoege-Manteuffel (1912, Рига — 1986, Варшава);

∞, 2°, (1973) Halina Reszke (4.IV.1923 — 28.X.1995, Варшава)

144.131а. КН. СТАНИСЛАВ АНТОНОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1899, Варшава — 1941, концентрационный лагерь Освенцим)

сын Антония Антоновича Масальского. Консул Польши в Вашингтоне.

∞, Maria Poplawska (1904–1983, Варшава)

ххх.131а. КЖ. СОФИЯ АНТОНОВНА МАСАЛЬСКАЯ (1900–1989)

дочь Антония Антоновича Масальского.

∞, 1921, Stanislaw Zakrzewski (1885–1965)

145.131б. КН. ЯНУШ-ВИКТОР БРОНИСЛАВОВИЧ МАСАЛЬСКИЙ (1910–1994)

сын Бронислава Антоновича Масальского.

∞, 1°, 1936; развелись в 1948) Kystyna Stefania Boska (1911–1968);

∞, 2°, (гражд.) Irena Dramowicz (ок.1920 — 20.I.1986, Лондон); 3) (гражд.) (1994) Jadwiga Broniarek (род. 2.VII.1926)

ххх.131б. КЖ. ЮЛИЯ-ЕФИМИЯ БРОНИСЛАВОВНА МАСАЛЬСКАЯ (род. 1913, Варшава)

дочь Бронислава Антоновича Масальского.

∞, 1934, Witold Zuchowicz (1895–1975).

Покоління XXX

Князі Масальські — Волковийська гілка

146.137. КН. ЗДИСЛАВ ИВА