Масальські

Герб кня­зей Масаль­ский по Дурасова.

Загальні відомості про рід

Історіо­гра­фіч­на тра­ди­ція виво­дить князів Масальсь­ких з чер­ні­гівсь­ких Рюри­ко­ви­чів, а без­по­се­ред­ньо — від най­мо­лод­шої гіл­ки князів Кара­чевсь­ких — сина Михай­ла Все­во­ло­до­ви­ча Чер­ні­гівсь­ко­го кн. Мсти­сла­ва Кара­чевсь­ко­го1 Князі Мосальсь­кі були молод­шим від­га­лу­жен­ням роду князів Кара­чівсь­ких2, які в свою чер­гу були однією з галу­зей чер­ні­гівсь­ких Оль­го­ви­чів3. Гене­а­ло­гіч­на тра­ди­ція пер­шим кня­зем на Мосальсь­ку нази­ває Юрія Свя­то­сла­ви­ча4, який жив у 2‑й пол. XIV ст. і був сином кара­чівсь­ко­го кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­ви­ча і донь­ки вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Оль­гер­да Геди­мі­но­ви­ча – Фео­до­ри5. Сини кня­зя Юрія Свя­то­сла­ви­ча – Воло­ди­мир, Василь та Семен ста­ли родо­на­чаль­ни­ка­ми трьох ліній князів Мосальсь­ких, які зго­дом роз­па­ли­ся на цілий ряд галу­зей6, роз­се­ле­них як у Литовсь­ко-Русь­кій дер­жаві, так і у Вели­ко­му князів­стві Мос­ковсь­ко­му. Остан­ня обста­ви­на була зумо­в­ле­на при­кор­дон­ним поло­жен­ням Мосальсь­ко­го князів­ства, що впли­ва­ло на неод­но­рід­ність політич­ної орієн­та­ції в рам­ках одно­го роду та зумо­в­лю­ва­ло пере­бу­ван­ня його пред­став­ни­ків по оби­д­ва боки литовсь­ко-мос­ковсь­ко­го кордону.

У верес­ні 1492 р. Масальськ було захопле­но мос­ковсь­ки­ми війсь­ка­ми Іва­на III, але за мир­ною уго­дою його було повер­ну­то литовсь­кій сто­роні 7. Оста­точ­но Масальськ пере­хо­дить до Мос­ковсь­кої дер­жа­ви у 1500 р. Ціка­во, що біль­шість з пред­став­ни­ків роду Масальсь­ких лиши­ло­ся вір­ни­ми вели­ко­му кня­зю литовсь­ко­му. Лише молод­ші сини кн. Іва­на Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го (тре­тя гіл­ка) — Дмит­ро та Семен перей­шли на служ­бу до Іва­на III і у 1512–1513 рр. їхні іме­на з’яв­ля­ють­ся у мос­ковсь­ких роз­ря­дах 8.

Піс­ля оку­па­ції Моск­вою Сіверсь­кої зем­лі та Верхівсь­ких князівств напри­кін­ці XV – на почат­ку XVІ ст. біль­ша части­на Мосальсь­ких пере­се­ли­ла­ся у внут­ріш­ні рай­о­ни Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го – на Волинь, в Грод­ненсь­кий, Вовко­вись­кий та Бра­славсь­кий повіт9. Пред­став­ни­ки роду меш­ка­ли також у Росії (князі Коль­цо­ви-Масальсь­кі, князі Лит­ви­но­ви-Масальсь­кі, князі Клуб­ко­ви-Масальсь­кі) і Біло­русі (князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гіл­ка, князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гіл­ка, князі Масальсь­кі на Друї — Бра­славсь­ка гіл­ка, князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка).

Историческая география

Поуго­рье в XV веке. Автор Тему­шев В. Н.

В состав Кара­чев­ско­го кня­же­ства до нача­ла XV в., види­мо, вхо­дил еще ряд воло­стей в Поуго­рье: Гон­вен­це (?), Опа­ков, Недо­хо­дов, Буш­ке­ви­чи (Быш­ко­ви­чи), Лычи­на (Лычи­но) и Ощи­теск (Ощи­тов). Соглас­но запи­си в кни­ге данин Кази­ми­ра Мет­ри­ки ВКЛ, эти вла­де­ния («брат­ня Анъ­ре­е­вая доля»), за исклю­че­ни­ем Ощи­тес­ка, меж­ду 1440- нача­лом 1443 г. полу­чил князь Юрий Михай­ло­вич10, веро­ят­но, спра­вед­ли­во отож­деств­ля­е­мый с вну­ком мосаль­ско­го кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­ви­ча11. Ощи­теск (сопо­ста­ви­мый с извест­ной в кон­це XV в. смо­лен­ской воло­стью Ощи­тов) был дан меж­ду 1440–1447 гг. вели­ким кня­зем Кази­ми­ром мосаль­ско­му кня­зю Волод­ку12. 7 нояб­ря 1449 г. (индикт 13, нояб­ря 7) послед­ний полу­чил так­же пустую волост­ку Недо­хо­дов13.

Мосаль­ском в XV в. про­дол­жа­ли вла­деть не на кня­же­ском пра­ве, а на пра­ве вот­чи­ны кня­зья из рода кара­чев­ских14, но сам город и пере­чис­лен­ные воло­сти, несо­мнен­но, отно­си­лись к древ­ней тер­ри­то­рии Кара­чев­ско­го кня­же­ства15. В 1449 г. лишь один Недо­хо­дов был дан кня­зю Волод­ку Масаль­ско­му (Вла­ди­ми­ру Юрье­ви­чу)16, что кос­вен­но сви­де­тель­ству­ет о смер­ти вто­ро­го бра­та Михай­ло­ви­ча и пере­хо­де всех его воло­стей к вели­ко­му кня­зю литов­ско­му. Из новых гос­по­дар­ских вла­де­ний толь­ко волост­ка Недо­хо­дов, ока­зав­ша­я­ся без вла­дель­ца («пуста деи, а не дана нико­му»), была рас­пре­де­ле­на, осталь­ные, види­мо, оста­лись в вели­ко­кня­же­ском фонде.

Про­блем с лока­ли­за­ци­ей воло­стей, близ­ких к р. Угре, не воз­ни­ка­ет. Толь­ко Гон­вен­це труд­но сопо­ста­вить с каким-либо насе­лен­ным пунк­том Поуго­рья. После сере­ди­ны XV в. он боль­ше не упо­ми­нал­ся. Вполне воз­мож­но, в про­цес­се пере­пи­сы­ва­ния 3‑й кни­ги Мет­ри­ки ВКЛ в кон­це XVI в. назва­ние воло­сти было иска­же­но17. Напри­мер, слу­чай­но два раза было постав­ле­но вынос­ное «н». Про­ис­хож­де­ние назва­ния воло­сти в та ком слу­чае мож­но свя­зать с име­нем Говен (Гове­нец). Оно встре­ча­ет­ся в той же 3‑й кни­ге запи­сей.18 В чис­ле ста­нов Воро­тын­ско­го уез­да кон­ца XVII — нача­ла XVIII в. изве­стен Говен­ский19. Най­дав­ні­шою, відо­мою нам на сьо­год­ні, гераль­дич­ною пам’яткою князів Мосальсь­ких є зоб­ра­жен­ня на печат­ці пред­став­ни­ка бра­славсь­кої галузі роду20 – кня­зя Пет­ра Тимо­фій­о­ви­ча Мосальсь­ко­го, сина Тимо­фія Воло­ди­ми­ро­ви­ча кня­зя Мосальсь­ко­го (1487 – 1494), яку було при­кла­де­но до доку­мен­ту від 10 черв­ня 1536 р. В її полі зоб­ра­же­но рене­сан­со­вий щит, на яко­му вмі­ще­но родо­вий знак у вигляді літе­ри М під хре­стом21. Ця пам’ятка є доволі піз­ньою, але харак­тер зоб­ра­же­но­го на ній зна­ку доз­во­ляю зро­би­ти віро­гідне при­пу­щен­ня про його поход­жен­ня від родо­во­го зна­ку Оль­го­ви­чів, в осно­ві яко­го лежа­ло зоб­ра­жен­ня дво­зу­ба з хре­стом або подвій­ним роз­га­лу­жен­ням. Ана­ло­гіч­ний сюжет при­сут­ній також на печат­ках інших нащад­ків князів Кара­чівсь­ких – князів Пузин та Огинсь­ких. На те що, навіть незва­жа­ю­чи на емі­гра­цію, князі Мосальсь­кі збері­га­ли ста­ру гераль­дич­ну тра­ди­цію, пов’язану з зем­ля­ми колиш­ньо­го Вели­ко­го князів­ства Чер­ні­гівсь­ко­го, вка­зує також зоб­ра­жен­ня на печат­ці кня­зя Андрія Пет­ро­ви­ча Мосальсь­ко­го. Її поле містить в собі німе­ць­кий щит, на яко­му зоб­ра­же­но поло­ви­ну дво­го­ло­во­го орла, над щитом розта­шо­ва­но шолом, нав­ко­ло щита намет 22. Піз­ні­ша гераль­дич­на тра­ди­ція вка­зує на дво­го­ло­во­го (або чор­но­го одно­го­ло­во­го23) орла, як ста­ро­вин­ний герб Вели­ко­го князів­ства Чер­ні­гівсь­ко­го 24. Втім, досте­мен­ні відо­мо­сті про земель­ний герб Чер­ні­гів­щи­ни похо­дять допі­ру з 1‑ї пол. XVII ст.25. Зоб­ра­жен­ня на печат­ці кня­зя Андрія Мосальсь­ко­го доз­во­ляє від­су­ну­ти цю межу при­найм­ні до сере­ди­ни XVI ст., а також вираз­но під­твер­ди­ти віро­гід­ність гераль­дич­ної тра­ди­ції, що пов’язувала дво­го­ло­во­го орла з Вели­ким князів­ством Чер­ні­гівсь­ким. До нащад­ків тієї лінії князів Мосальсь­ких, що похо­ди­ла від Воло­ди­ми­ра Юрій­о­ви­ча, нале­жав, крім вище назва­них князів, також пред­став­ник вовко­вись­кої галузі роду 26 – Бог­дан Михай­ло­вич, пра­внук Олех­на Воло­ди­ми­ро­ви­ча кня­зя Мосальсь­ко­го (1486 – 1494). Князь Бог­дан 1603 р. кори­сту­вав­ся печат­кою, на якій було зоб­ра­же­но рене­сан­со­вий щит зі зна­ком у вигляді літе­ри М під хре­стом, над щитом роз­мі­ще­но шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку три пави­че­вих пера27.

Ще більш репре­зен­та­тив­ни­ми є наші відо­мо­сті про печат­ки пред­став­ни­ків лінія роду князів Мосальсь­ких, що похо­ди­ла від Васи­ля Юрій­о­ви­ча. До пер­шої горо­денсь­кої галузі князів Мосальсь­ких на Олек­си­чах 28 нале­жав князь Іван, син Федо­ра Михай­ло­ви­ча кня­зя Мосальсь­ко­го (1494). На його печат­ці від 1569 – 1577 р.р. було вмі­ще­но родо­вий знак у звич­но­му вигляді29. Дещо іншу кон­струк­цію має герб на печат­ці його сина – кня­зя Федо­ра Іва­но­ви­ча від 1589 – 1593 р.р. В її полі родо­вий знак розта­шо­ва­но над трьо­ма вру­ба­ми, оче­вид­но, родо­вий герб незна­ної з імені матері кня­зя 30. Щит ото­че­но поза­щи­то­ви­ми еле­мен­та­ми пов­но­го гер­ба – шоло­мом, нашо­лом­ни­ком у вигляді трьох стра­у­со­вих пер та наме­ту31.

Інший внук Федо­ра Михай­ло­ви­ча кня­зя Мосальсь­ко­го – Юрій Михай­ло­вич Мосальсь­кий також кори­сту­вав­ся видоз­мі­ною родо­во­го гер­ба, який дещо відріз­няв­ся від первіс­ної фор­ми. На його печат­ці від 1589 р. в німе­ць­ко­му щиті зоб­ра­же­но знак у вигляді літе­ри М над стрі­лою вістрям додо­лу32. Остан­ня мож­ли­во є части­ною родо­во­го гер­ба матері кня­зя Юрія – княж­ни Мари­ни Іва­нов­ни Кро­шинсь­кої 33. В тако­му разі має­мо перед собою зра­зок поєд­нан­ня части­ни бать­ківсь­ко­го гер­ба (літе­ра М) з части­ною гер­ба матері (віст­ря стрі­ли) в новий гераль­дич­ний витвір.

Дода­мо лишень, що Кас­пер Нєсє­ць­кии знай­шов ана­ло­гію гер­бу Масальсь­ких з гер­бом князів Путят 34.

Ілл.Печа­тарОпис печат­киДже­ре­ла та публікації
Мосальсь­кий Андрій Пет­ро­вич, 1569 р.В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му поло­ви­на дво­го­ло­во­го орла вліво; над щитом шолом, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: • A • D • M •; круг­ла, роз­мір 17 мм.Дж.: ЦДІАК, ф. 44, оп. 1, спр. 1, арк. 146. 1569 р. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​a​n​d​r​i​j​-​p​e​t​r​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Андрій Яро­ше­вич, 1618 р.В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом; над щитом шолом, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: AM; вось­ми­кут­на, роз­мір 19х17 мм.Дж.: ЦДІАК, ф. 221, оп. 1, спр. 44, арк. 19v. 1618 р. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​a​n​d​r​i​j​-​y​a​r​o​s​h​e​v​y​ch/
Мосальсь­кий Бог­дан Михай­ло­вич, 1603 р.В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом; над щитом шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку три пави­че­вих пера, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: BM; оваль­на, роз­мір 20х17 мм.Дж.: ANK, AS, Teka XХІV, Plik 111, st. 782. 1603 р. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​b​o​g​d​a​n​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Іван Федо­ро­вич, 1.7.1569–1577:В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом; зго­ри літе­ри: ІM; оваль­на, роз­мір 17х15 мм.Дж.: AGAD, Perg. 636 а; Perg. 5627. 1.7.1569. Публ.: Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 351, n. 149 а, poz. 55; S. 354, n. 149 b, poz. 65. 1.7.1569; Piekosiński F. Heraldika polska wieków średnich. – S. 309, il. 549. 1577 р.; Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​i​v​a​n​-​f​e​d​o​r​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Матіаш Іва­но­вич: 1618 р.В полі печат­ки пів­круг­лий баро­ко­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом; вось­ми­кут­на, роз­мір 16х12 мм.Дж.: ЦДІАК, ф. 221, оп. 1, спр. 69, арк. 2. 1618 р. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Матіаш Іва­но­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​m​a​t​i​a​s​h​-​i​v​a​n​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Пет­ро Тимо­фій­о­вич: 10.6.1536 р.В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом; зго­ри літе­ри: SPM; оваль­на, роз­мір 17х15 мм.Дж.: ANK, AS, Teka III, Plik 44. 10.6.1536. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​p​e​t​r​o​-​t​y​m​o​f​i​j​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Федір Іва­но­вич, 20.12.1589–21.8.1593:В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом, здо­лу три вру­би; над щитом шолом, в нашо­лом­ни­ку три стра­у­со­вих пера, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: FM; вось­ми­кут­на, роз­мір 15х13 мм.Дж.: ANK, AS, Teka XVII a, Plik 79; Teka ХХ, Plik 41. 20.12.1589–21.8.1593. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Федір Іва­но­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum​.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​f​e​d​i​r​-​i​v​a​n​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич: 20.12.1589.
В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М над стрі­лою вістрям додо­лу; зго­ри літе­ри: I : M; оваль­на, роз­мір 15х13 мм.Дж.: ANK, AS, Teka XVII a, Plik 79. 20.12.1589. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Юрій Михай­ло­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​y​u​r​i​j​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Ярош Васи­льо­вич: печат­ка від кін­ця XVI ст.В полі печат­ки пів­круг­лий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри М під хре­стом; над щитом князівсь­ка коро­на, в нашо­лом­ни­ку стра­у­со­ве перо, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: ІM; вось­ми­кут­на, роз­мір 14х12 мм.Дж.:ІР НБУВ, ф. 2, спр. 8052. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Ярош Васи­льо­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​y​a​r​o​s​h​-​v​a​s​y​l​o​v​y​ch/
Мосальсь­кий Ярош Васи­льо­вич: печат­ка від 22.7.1595–23.7.1595В полі печат­ки чоти­риділь­ний пів­круг­лий баро­ко­вий щит, на яко­му: в пер­шій частині – знак у вигляді літе­ри М під хре­стом, в дру­гій частині – знак у вигляді літе­ри П під хре­стом і з вістря­ми стріл на кін­цях (герб матері, Анни, донь­ки Іва­на Іва­но­ви­ча Бог­да­на), в третій частині – рицар на коні, в пра­ви­ці три­має меч (герб роду князів Коре­ць­ких – баб­ки за бать­ківсь­кою лінією, княж­ни Ган­ни Іванів­ни Коре­ць­кої), в чет­вер­тій частині – рицар, в пра­ви­ці три­має меч; над щитом шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку рицар, в пра­ви­ці три­має меч, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: ІM; оваль­на, роз­мір 21х17 мм.

Дж.: ANK, AS, Teka XХI, Plik 64; Plik 65; Plik 66. 22.7.1595–23.7.1595. Публ.: Одно­ро­жен­ко О. Мосальсь­кий Ярош Васи­льо­вич [Елек­тро­ний ресурс] // sigillum.com​.ua. URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​m​o​s​a​l​s​k​y​j​-​y​a​r​o​s​h​-​v​a​s​y​l​o​v​y​ch/

Герб Масальських, утвержденный в Российской империи
Герб Масальсь­ких, утвер­жден­ный в 1892

Опи­са­ние гер­ба (бла­зон): Щит чет­ве­ро­част­ный. В пер­вой и чет­вер­той золо­тых частях, чер­ный коро­но­ван­ный орел, с черв­ле­ным язы­ком, дер­жа­щий в ког­тях левой ноги длин­ный золо­той крест, накло­нён­ный к пра­во­му углу щита, ког­ти орла золо­тые – что герб Чер­ни­гов­ский. Во вто­рой и тре­тьей черв­ле­ных частях золо­тая лите­ра М с тако­вым же кре­стом и под нею три уко­ро­чен­ных поя­са, верх­ний длин­нее сред­не­го, а сред­ний длин­нее ниж­не­го, что древ­ний поль­ский герб рода Мосаль­ских. Щит увен­чан дву­мя древ­ле Рус­ски­ми коро­но­ван­ны­ми шле­ма­ми. Нашлем­ни­ки: пер­во­го шле­ма чер­ный коро­но­ван­ный орел, с черв­ле­ным язы­ком, дер­жа­щий в ког­тях левой ноги, золо­той длин­ный крест, накло­нен­ный впра­во; вто­ро­го – пять стра­у­со­вых перьев, сред­нее и край­ние черв­ле­ные, вто­рое и тре­тье золо­тые. Намет обо­их шле­мов чер­ный с золо­том. Герб укра­шен баг­ря­ной под­би­тою гор­но­ста­ем ман­ти­ею с золо­ты­ми кистя­ми и бахро­мою и увен­чан кня­же­скою коро­ною. Утвер­ждаю. В Гат­чине 28 Октяб­ря 1892 года.

Генеалогія

❋ Рюрик, князь Новгородский

⇨ Игорь Рюри­ко­вич, вели­кий князь Киев­ский +945
⇨ Свя­то­слав I Иго­ре­вич, вели­кий Киев­ский 942–972
⇨ Вла­ди­мир I, вели­кий князь Киев­ский +1015
⇨ Яро­слав I Муд­рый, вели­кий князь Киев­ский 978‑1054
⇨ Свя­то­слав II, вели­кий князь Киев­ский 1027–1076
⇨ Олег Гори­сла­вич, князь Чер­ни­гов­ский +1115
⇨ Все­во­лод II, вели­кий князь Киев­ский +1146
⇨ Свя­то­слав III, вели­кий князь Киев­ский +1194
⇨ Мсти­слав Свя­то­сла­вич, князь Черниговский
⇨ ...... Мсти­сла­вич, князь Козельский
⇨ Миха­ил ....., князь Черниговский
Мсти­слав Михай­ло­вич Карачевский
Тит ......Козель­ский
Свя­то­слав Тито­вич Карачевский

Покоління XVІ

1. КН. ЮРИЙ СВЯ­ТО­СЛА­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ.

князь Мосаль­ский.

Гене­а­ло­гіч­на тра­ди­ція князів Мосальсь­ких пер­шим кня­зем на Мосальсь­ку нази­ває Юрія Свя­то­сла­ви­ча, який жив у дру­гій поло­вині XIV ст. і був сином кара­чівсь­ко­го кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­ви­ча і донь­ки вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Оль­гер­да Геди­мі­но­ви­ча Фео­до­ри 35. По Бар­хат­ной кни­ге он оста­вилъ трех сыно­вей: кн. Вла­ди­ми­ра, Васи­лия и Семе­на. Суще­ство­ва­ние кня­зя Юрия почер­па­ет­ся исклю­чи­тель­но из раз­ных родословцев.

Покоління XVІI

2/1. КН. ВАСИ­ЛИЙ ЮРЬЕ­ВИЧ, князь Мосальский

Сын Юрия Свя­то­сла­ви­ча Мосаль­ско­го 36. В Спис­ке А кня­зья Васи­лий и Семен Юрье­ви­чи постав­ле­ны вну­ка­ми кн. Юрию Свя­то­сла­ви­чу: Васи­лий, буд­то бы, имелъ отцом кн. Миха­и­ла Юрье­ви­ча, а Семен — кн. Ива­на Юрьевича. 

Zdaje się, że żoną Wasila była Hanna, która jako wdowa trzymała Poskoń i Hrebino, a trzecim najstarszym synem Wasila kniaź Semen, o którym więcej nie słychać.Ten czy inny kniaź Wasil Jurjewicz zapisuje 1470 r . daninę z sioł Sowa i Repinicze na cerkiew soborną Bogarodzicy w Smoleńsku 37.

3/1. КН. ВЛА­ДИ­МИР ЮРЬЕ­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Юрия Свя­то­сла­ви­ча Мосаль­ско­го 38. Его потом­ство оста­лось жить в Лит­ве. Жало­ван вот­чи­на­ми в Вели­ком кня­же­стве Литов­ском, в цар­ство­ва­ние коро­ля Кази­ми­ра (1440–1492). В Бар­хат­ной книг, спис­ке А и Лоба­нов­ском Родо­слов­це пока­зан сред­ним сыном кн. Юрия Свя­то­сла­ви­ча и во всех — с при­пис­кою, что потом­ство его оста­лось жить в Литве.

Пер­шим, хто зга­дуєть­ся із цьо­го роду, є кн. Воло­ди­мир Юрій­о­вич (Волод­ко) Масальсь­кий — він був одним із трьох синів кн. Юрія (бра­ти: Василь і Семен). Кн. Волод­ко фігу­рує у книзі Литовсь­кої мет­ри­ки, в якій запи­са­но надан­ня неру­хо­мо­го май­на коро­ля­ми Кази­ми­ром і Алек­сан­дром Ягел­лон­чи­ка­ми. Згід­но з доку­мен­том, князь отри­мав «пусту» волость Недо­ходів 39 та село Ощи­теськ (ділян­ку його дядь­ка Михай­ла 40. Кін­це­ва при­пис­ка може свід­чи­ти, що в кн. Юрія був брат Михайло.

В заве­ща­нии Ива­на Гроз­но­го упо­ми­на­ет­ся треть Мосаль­ска «Воло­ди­мер­ская Все­слав­ля», нахо­див­ша­я­ся под­пря­мым управ­ле­ни­ем мос­ков­ско­го пра­ви­тель­ства. Эта треть, оче­вид­но, ранее при­над­ле­жа­ла кня­зю Вла­ди­ми­ру Юрье­ви­чу Мосаль­ско­му, потом­ки кото­ро­го в пол­ном соста­ве слу­жи­ли в Вели­ком кня­же­стве Литов­ском. Осталь­ные части Мосаль­ска, види­мо, при­над­ле­жа­ли пред­ста­ви­те­лям мест­ной дина­стии 41.

4/1. КН. СЕМЁН ЮРЬЕ­ВИЧ КЛУБОК

князь Мосаль­ский, сын Юрия Свя­то­сла­ви­ча Мосаль­ско­го 42. Изве­стен толь­ко по родо­слов­цам. В Спис­ке А кня­зья Васи­лий и Семен Юрье­ви­чи постав­ле­ны вну­ка­ми кн. Юрию Свя­то­сла­ви­чу: Васи­лий, буд­то бы, имелъ отцом кн. Миха­и­ла Юрье­ви­ча, а Семен—кн. Ива­на Юрьевича.

Кн. Дол­го­ру­ков назы­ва­ет поче­му-то кн. Семе­на Юрье­ви­ча— «Клуб­ком» и гово­рит, что он был родо­на­чаль­ни­ком кня­зей Клуб­ко­вых — Мосаль­ских, что совер­шен­но непо­нят­но, так как по древним Родо­слов­ным толь­ко пра­внук кн. Семе­на Юрье­ви­ча — князь Иван Дмит­ре­вич Мосаль­ский имел про­зви­ще «Клу­бок» и был родо­на­чаль­ни­ком неболь­шой вет­ви, носив­шей фами­лию — кня­зей Клуб­ко­вых-Мосаль­ских 43.

Покоління XVIII

5/2. КН. СЕМЕН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ (1495)

wdową będzie kniahinia Michałowa Wasilewicza Tatianna, która w 1495 r . zeznała, że świekrowej jej kniahini Wasilowej Hannie, synowie jej kniaziowie Semen, Michał i Fedor Wasilewicze podarowali Poskoń i Hrebino, ona zaś umierając, majątki te zapisała synowi swemu Michałowi, jej mężowi , który schodząc z tego świata dobra te przekazał jej wyłącznie z od daleniem dzieci i na tej zasadzie uzyskała potwierdzenie posiadania tych dóbr 44.

6/2. КН. МИХА­ИЛ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ (1492, † 1495)

сын Васи­лия Юрье­ви­ча 45. В Спис­ке А он назван Семеновичем.

W chwili popisu kniaziów i bojar Smoleńskich w końcu XV — go wieku , dwóch z nich bawiło przy ojcu, trzej inni byli na służbie 46. Czy nie jego wdową będzie kniahinia Michałowa Wasilewicza Tatianna, która w 1495 r . zeznała, że świekrowej jej kniahini Wasilowej Hannie, synowie jej kniaziowie Semen, Michał i Fedor Wasilewicze podarowali Poskoń i Hrebino, ona zaś umierając, majątki te zapisała synowi swemu Michałowi, jej mężowi , który schodząc z tego świata dobra te przekazał jej wyłącznie z od daleniem dzieci i na tej zasadzie uzyskała potwierdzenie posiadania tych dóbr 47. Siostra żony kniazia Michała, bezpotomna wdowa po Iwaszku Hrihorowiczu bojnrynie Czernihowskim VC q, adoptowała syna siostry swej kniazia Piotra Michałowicza Masalskiego i zapi sała mu Słobodkę, Szerepow, Zarudie i siolo na Białowiczi , których posiadanie król wy mienionemu kniaziowi potwierdza 1495 r . 48

∞, Татья­на ..... ..... .

7/2. КН. ФЁДОР ВАСИЛЬЕВИЧ

сын Васи­лия Юрье­ви­ча 49. Wymieniony w sporządzonym w końcu XV — go wieku spisie kniaziów i bojar Smoleńskich, wraz z czterema synami, z których dwaj znajdowali się przy nim a dwaj na służbie 50. Kniaź Fedor Mosalski otrzymał w 1490 r . 6 kop groszy jurgeltu 51. Wdową będzie kniahinia Michałowa Wasilewicza Tatianna, która w 1495 r . zeznała, że świekrowej jej kniahini Wasilowej Hannie, synowie jej kniaziowie Semen, Michał i Fedor Wasilewicze podarowali Poskoń i Hrebino, ona zaś umierając, majątki te zapisała synowi swemu Michałowi, jej mężowi , który schodząc z tego świata dobra te przekazał jej wyłącznie z od daleniem dzieci i na tej zasadzie uzyskała potwierdzenie posiadania tych dóbr 52.

8/3. КН. ТИМО­ФЕЙ ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ...., 1487, † 1497/1498)

сын Вла­ди­ми­ра Юрье­ви­ча 53, околь­ни­чий смо­лен­ский и намест­ник дуб­ро­вен­ский. Как он, так и все его потом­ство ни в Бар­хат­ной кни­ге, ни в дру­гих рус­ских родо­слов­цах не зна­чат­ся. Posłował do Moskwy w Październiku 1487 i w Marcu 1488 r , jako okolniczy Smoleński , namiestnik Dubrowieński 54, a w Lipcu 1489 r. jako okolniczy Smoleński i namiestnik Dorohobużski 55.

Око­ло 1484 г. про­изо­шло напа­де­ние мос­ков­ских людей («Ива­на Тавар­ко­ва тати») на отчи­ну кня­зя Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Мосаль­ско­го (Недо­хо­дов и др.) 56, захват коней («пол­тре­тьят­ца­те­ро»), одеж­ды и про­че­го иму­ще­ства на 20 мос­ков­ских руб­лей, убий­ство 2 чело­век 57. Это собы­тие, по сло­вам само­го кня­зя Тимо­фея — посла Кази­ми­ра, нахо­див­ше­го­ся в Москве и лич­но про­из­но­сив­ше­го посоль­ские речи с жало­ба­ми на дей­ствия мос­ков­ской сто­ро­ны, про­изо­шло «тре­тье­го лета», т.е. за три года до нача­ла октяб­ря 1487 г., когда при­бы­ло посоль­ство. 8 окт. «бил челом» и уехал из Моск­вы, закон­чив посоль­ство 58. В духов­ной гра­мо­те Ива­на III 1504 г. упо­мя­ну­та «на Шане сло­бо­да, что Товар­ков садил, по Угру ж» 59. Ко вре­ме­ни состав­ле­ния заве­ща­ния Ива­ном IV Гроз­ным (1572) сло­бод­ка пре­вра­ти­лась в опа­ков­скую (горо­да Опа­ко­ва) волость Товар­ков (Тавар­ков) 60. Несо­мнен­но, появ­ле­ние сло­бод­ки на левой сто­роне Угры при впа­де­нии р. Шани, как раз неда­ле­ко от Недо­хо­до­ва свя­за­но с дея­тель­но­стью «татей» Ива­на Товар­ко­ва. Воз­мож­но, захват и осво­е­ние лево­бе­ре­жья Угры был начат мос­ков­ской сто­ро­ной еще до нача­ла вой­ны 1486–1494 гг. При­ра­щи­ва­лась, оче­вид­но, тер­ри­то­рия Медын­ско­го уез­да. 1488, мар­та 18, вто­рич­но при­е­хал в Моск­ву во гла­ве посоль­ства от коро­ля Кази­ми­ра с теми-же пре­тен­зи­я­ми. 61. 1499, июля 23 — тоже (тре­тье его посольство).

В 1492 г. Мосальск был разо­рен и сожжен ими. Один из пред­ста­ви­те­лей мест­но­го кня­же­ско­го рода Тимо­фей Вла­ди­ми­ро­вич Масаль­ский оста­вил после это­го род­ные края и пере­шел на непо­сред­ствен­ную служ­бу к вели­ко­му кня­зю литов­ско­му. Алек­сандр с пони­ма­ни­ем отнес­ся к затруд­ни­тель­но­му поло­же­нию кня­зя. Kniaz Tymo fiej Władimirowicz Masalski okolniczy Smoleński otrzymuje 1493 r. przywilej na majątek Radoszczyn i ludzi Nowosieleckich w Smoleńszczyźnie, nadanych mu przez króla Kazimierza , po śmierci pisarza Mikity 62. По неко­то­рым све­де­ни­ям, в 1496 г. он пожа­ло­вал Тимо­фею замок Друю вме­сте с его воло­стью 63.

Кн. Тимо­фій вхо­див до ото­чен­ня вели­ко­го кня­зя й коро­ля, висту­па­ю­чи свід­ком судо­вих рішень королівсь­ких наміс­ни­ків. Так, у справі смо­ленсь­ких бояр Федь­ка Рого­ва з Іва­ном Сви­ри­до­но­вим щодо села Відб­ля­ни він скрі­пив своєю печат­кою вирок смо­ленсь­ко­го наміс­ни­ка пана Юрія Глі­бо­ви­ча. 1495, имел судеб­ное дело об име­нии Боль­шо­во с кн. Семе­ном Ива­но­ви­чем Воло­ди­ме­ро­ви­чем-Кобрин­ским 64.

Prawdopodobnie umarł 1497—1498, albowiem już w 1499 r. synowie jego dzielą się Drują 65 i w tymże roku w Marcu kniahinia Tymofiejewa ma sprawę o ziemię, którą kniaź Tymofiej otrzymał po pisarzu Mikicie 66. Niewiadomo na jakiej zasadzie rodowód kuiaziów Masalskich każe kniaziowi Tymofiejowi ginąć w bitwie nad Wiedroszą 1499 r. Тимо­фій Воло­ди­ми­ро­вич, — був одру­же­ний із пред­став­ни­цею впли­во­во­го пансь­ко­го роду ВКЛ Ган­ною (Дух­ною) Семенів­ною Сапе­жан­кою. Wymieniona małżonka kniazia Iymofieja była to Anna Semenówna 8a pieżanka siostra Bohdana i Iwana Sapiehów , co się okazuje z tego , że do czynienia działu w Druji król posłał kniaziom Masalskim brata ich cioteczno rodzonego Pawła Iwanowicza Sapiehę marszałka hospodarskiego , starostę Brasławskiego 67. Пред­ста­ви­те­ли этих двух родов уже дав­но были свя­за­ны меж­ду собой — хотя бы тем, что вот­чи­на Сопег Опа­ков нахо­ди­лась совсем неда­ле­ко от Мосаль­ска. 1506 г. [мар­та 22] в Виль­но был выдан жало­ван­ный под­твер­ди­тель­ный лист кор. польск. и вел. кн. лит. Алек­сандра кнг. Анне (Духне) Масаль­ской и ее сыно­вьям кн. Пет­ру, Юрию и Ива­ну Масаль­ским на име­ния Друю, Зале­сье и Чури­ло­ви­чи в Полоц­ком пов., веч­ным пра­вом. Лист Алек­сандра дошел до нас в позд­ней копии XVIII в. Этим мож­но объ­яс­нить утра­ты тек­ста, а так­же опре­де­лен­ные несо­от­вет­ствия в дати­ров­ке и месте изда­ния доку­мен­та. Дата его изда­ния обо­зна­че­на как «вос­кре­се­нье „Лета­ре“», т. е. пер­вый день чет­вер­той неде­ли Вели­ко­го поста. В 1506 г. вос­кре­се­нье «Лета­ре» при­хо­ди­лось на 22 мар­та. Вме­сте с тем извест­но, что 24 мар­та 1506 г. Алек­сандр нахо­дил­ся в Бере­стье, а до Виль­ни он добрал­ся лишь к нача­лу апре­ля 68. По всей види­мо­сти, эту ошиб­ку сле­ду­ет отне­сти на счет мно­го­крат­но­го пере­пи­сы­ва­ния доку­мен­та. Оши­боч­но ука­зан так­же индикт — 10‑й вме­сто пра­виль­но­го 9‑го. Нако­нец, в тек­сте упо­треб­ля­ют­ся тер­ми­ны, нети­пич­ные для латин­ских доку­мен­тов кан­це­ля­рии ВКЛ нача­ла XVI в., такие как provintia, senatores, krolewszczyzna. Тем не менее под­лин­ность гра­мо­ты не вызы­ва­ет сомнений.

Анна Дух­на после смер­ти мужа про­дол­жа­ла выстав­лять в вой­ско зна­чи­тель­ные кон­тин­ген­ты и нес­ла боль­шие тра­ты на воен­ные нуж­ды. По всей види­мо­сти, у нее были хоро­шие свя­зи при дво­ре. Это и не уди­ви­тель­но, посколь­ку род­ны­ми бра­тья­ми Анны были очень близ­кие ко дво­ру Бог­дан и Иван Семё­но­ви­чи Сопе­ги. Под­твер­ди­тель­ный акт Алек­сандра закре­пил Друю и близ­ле­жа­щие селе­ния Зале­сье и Чури­ло­ви­чи за Анной и ее сыно­вья­ми «навсе­гда и наве­ки». Судя по все­му, жало­ван­ная гра­мо­та Алек­сандра 1496 г. Тимо­фею Масаль­ско­му была выда­на на дру­гих усло­ви­ях — воз­мож­но, пожиз­нен­но, или вооб­ще без ука­за­ния сро­ка владения.

Друя была доволь­но зна­чи­тель­ным зам­ком на севе­ро-запад­ных рубе­жах Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. Как «Новый замок руси» она упо­ми­на­ет­ся в хро­ни­ке Гер­ма­на Варт­бер­га еще в 1374 и 1377 гг. 69. Друя была осно­ва­на еще полоц­ки­ми кня­зья­ми и, ско­рее все­го, тогда же, в XIV веке 70. В 1515 г. друй­ский замок был сожжен рус­ски­ми вой­ска­ми 71.

W 1512 r. król w liście do Jurja Hlebowicza wojewody Smoleńskiego, nadaje kniaziowi Piotrowi Masalskiemu, jego matce i braciom pięć ziem w Smoleńszczyźnie 72. Prawdopodobnie umarła przed 1523 r ., w którym kniaź Piotr, Jurij i Iwan Tymofiejewicze Masalscy na dział majątku Starą i Nową Drują otrzymuje potwierdzenie 73.

∞, ДУХ­НА (АННА) СЕМЕ­НОВ­НА САПЕ­ГА (* ...., 1499, † 1512/1523)

9/3. КН. ОЛЕХ­НО ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ (1486,1500)

вто­рой сын Вла­ди­ми­ра Юрье­ви­ча Свя­то­сла­ви­ча по рос­пи­си кня­зя Мико­лая Федо­ро­ви­ча 74. Według innych mylnie nazwany synem Tymofieja 75. Отри­мав 12 кіп гро­шів литовсь­ких 76. W bitwie nad Wiedrosza 1500 r. dostał się do niewoli Moskiewskiej 77, po powrocie z której otrzymał od króla Zygmunta dobra Ołtupowskie pod Wołkowyskiem i Ruskie sioło w Mereckiem 78. Pozostawił synów: Bohusza, a prawdopodobnie także Dymitra i Andrzeja.

10/4. КН. АНДРЕЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ (1485, † 1490/1494)

сын Семе­на Юрье­ви­ча 79.

Іме­на братів – Іва­на та Андрія, — зустрі­ча­ють­ся в данині Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 21 лип­ня 1490 р. Так, кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федо­ру 80, сину Іва­на Семе­но­ви­ча. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich 81.

Все свое име­ние он хотел пере­дать пле­мян­ни­ку сво­е­му кн. Федо­ру Ива­но­ви­чу М. У судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p. його пле­мян­ник кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його пле­мін­ни­ка­ми 82.

∞, .... .... ..... .

б/​д

11/4. КН. ИВАН СЕМЕ­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1490, † 1490/1494)

сын Семе­на Юрье­ви­ча 83.

21 лип­ня 1490 р. кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федо­ру, сину Іва­на Семе­но­ви­ча 84. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich 85.

Покоління XIX

Мос­ковсь­ка пер­ша гілка

13/ КН. ВАСИ­ЛИЙ ЛИТ­ВИН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (1492, 1521)

син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча, родо­на­чаль­ник кня­зей Лит­ви­но­вых-Мосаль­ских. Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав б синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим під­да­ним. Кн. Василь фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р серед п’я­ти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 86, але вони не зга­дані на ім’я.

Стар­ший син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Василь, мав володін­ня як у Смо­ленсь­ко­му, так і у Васи­лішсь­ко­му та Рошсь­ко­му повітах. Фор­му­ван­ня та роз­ши­рен­ня володінь кня­зя про­хо­ди­ло в основ­но­му за раху­нок вели­кок­нязівсь­ких надань почат­ку XVI ст. 1500.04.24. Пожа­ло­ва­ние кня­зю Васи­лию Михай­ло­ви­чу Масальсь­ко­му име­ния в Пацинсь­кой воло­сти смо­лен­ско­го пове­та, кото­рое дер­жал Иван Про­та­сьев, умер­ший без наслед­ни­ков и оста­вив­ший лишь жену, живу­щую в этом име­нии; со всем при­над­ле­жа­щим, веч­но, ему, жене и потом­кам, с пра­вом пол­но­го рас­по­ря­же­ния, но лишь по смер­ти вдо­вы Про­та­сье­ва, кото­рую дол­жен в этом име­нии дер­жать князь Масальсь­кий в чести и не оби­жать и не тро­гать из име­ния при ее жиз­ни 87. Кн. Васи­лий Михай­ло­вич Мосаль­ский в апре­ле 1500 г. (как раз в то вре­мя, когда родо­вое гнез­до Мосаль­ских, г. Мосальск, окон­ча­тель­но было захва­че­но Моск­вой) полу­чил име­ния Жел­то­но­со­вич, Колы­ха­но­во, Жуко­во и Наста­чан­цев в Пацын­ской воло­сти в Смо­лен­ском пове­те. Так, у 1508 р. кн. В. Масальсь­кий отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го на 6 служб на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху в Смо­ленсь­ко­му повіті віч­ним пра­вом 88. Наступ­но­го року вели­кий князь під­твер­див своє попе­ред­нє пожа­лу­ван­ня на 2 служ­би людей і 2 пустих зем­лі на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху віч­ним пра­вом 89. Все это ему было дано в воз­на­граж­де­ние за «отчи­ну, ото­шед­шую в.кн. Мос­ков­ско­му», при­чем сви­де­тель­ству­ет­ся его «силь­ная, вер­ная и и нико­го не сме­шан­ная служ­ба». Кн. В. Масальсь­ко­му, як смо­ленсь­ко­му зем­ле­влас­ни­ко­ві, у 1510 р. було вида­но 12 кіп гро­шів зі скар­бу в Пйотр­ко­ві 90. У Васи­лішсь­ко­му повіті князь, воче­видь, отри­мав надан­ня Сигіз­мун­да І Ста­ро­го піз­ні­ше, ніж у Смо­ленсь­ко­му повіті. Свід­чен­ням цьо­го є під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя від 16 лип­ня 1521 р. на 30 служб людей і 2 зем­лі «пустов­ских» у Васи­лішсь­ко­му повіті 91. Про володін­ня ж кн. В. Масальсь­ко­го у Рошсь­ко­му повіті відо­мо з під­твер­джу­валь­но­го листа (1558 р.) Сигіз­мун­да II Авгу­ста Бог­да­но­ві Стец­ко­ви­чу на маєт­ки в Рошсь­ко­му повіті Любо­ви­ць­кої воло­сті: 4 служ­би людей, пустов­щи­ну Міль­ков­щиз­ну і в селі Зор­чинсь­ко­му, а також 5 служб людей у Роса­сенсь­кій воло­сті «веч­но­стью» 92. У цьо­му доку­мен­ті вка­за­но, що кн. В. Масальсь­кий «дер­жал» 5 служб людей у повіті Рошсь­ко­му Роса­сенсь­кої воло­сті, а піс­ля того, як його було ого­ло­ше­но зрад­ни­ком, ці зем­лі Сигіз­мунд II Август надав Бог­да­но­ві Стец­ко­ви­чу 93.

Емі­гру­вав­ши до Мос­ковсь­ко­го князів­ства, князь був поз­бав­ле­ний усіх маєт­но­стей на тери­торії ВКЛ — вели­кий князь пожа­лу­вав їх на «хле­бо­корм­ле­ние» мос­ковсь­ким боярам, які перей­шли до ньо­го на служ­бу. Роз­да­ча володінь кн. В. Масальсь­ко­го від­бу­ла­ся у трав­ні — лип­ні 1534 р. Зокре­ма, 18 трав­ня Сигіз­мунд І Ста­рий звер­нув­ся з листом до васи­лішсь­ко­го й мар­ківсь­ко­го дер­жав­ці пана Яна Мико­лай­о­ви­ча Ради­ви­ло­ви­ча про надан­ня на «хле­бо­корм­ле­ние» боярсь­ко­му сину Федо­ру Селе­ву двох чоло­віків і три зем­лі «пустов­ских» у Васи­ліш­ках. У пожа­лу­ван­ні було запи­са­но, що вка­за­ні люди й зем­лі відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду піс­ля зра­ди й утечі до Моск­ви кня­зя Масальсь­ко­го 94. Із подіб­ним листом від 20 трав­ня вели­кий князь звер­нув­ся до пана Я. Ради­ви­ло­ви­ча про надан­ня боярсь­ко­му сино­ві Іва­но­ві Кози­но­ви­чу одно­го чоло­віка і двох пустих земель у Васи­ліш­ках 95. Ще одно­му мос­ковсь­ко­му бояри­но­ві на «хле­бо­корм­ле­ние», Арте­му Васи­ле­ви­чу, вели­кий князь також надав одно­го чоло­віка й дві «пустих» зем­лі у Васи­ліш­ках 96. У лип­ні 1534 р. Сигіз­мунд І Ста­рий оста­точ­но роз­дав усі васи­лішсь­кі володін­ня кн. В. Масальсь­ко­го «боярам мос­ковсь­ко­го кня­зя». У кни­ги мет­ри­ки спе­ціаль­но було вне­се­но перелік мос­ковсь­ких бояр, яким вели­кий князь пожа­лу­вав володін­ня у Васи­ліш­ках і Жолу­дку, що їх перед цим «від­бив» і три­мав Василь Михай­ло­вич 97.

14/.КН. СЕМЁН СТА­РЫЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ (1492)

син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча. Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав б синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим під­да­ним. Кн. Семен фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р. серед п’я­ти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 98, але вони не зга­дані на ім’я.

Кн. С. Масальсь­кий до емі­гра­ції в Мос­ковсь­ке князів­ство отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя (1508 р.) на 6 служб у Смо­ленсь­ко­му повіті віч­ним пра­вом 99, а в 1509 г. под­твер­ди­тель­ную на это гра­мо­ту. У кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки поки що не від­най­де­но доку­мен­ти про подаль­шу долю його володінь у ВКЛ. Слу­жил поль­ско­му коро­лю Сигиз­мун­ду I, но его сыно­вья кня­зья Васи­лий Коль­цо, Андрей, Роман и Петр Семе­но­ви­чи в пер­вой поло­вине XVI в. пере­шли в рус­ское под­дан­ство и потом­ство их оста­лось в нем навсегда.

15/ КН. ПЁТР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ (1492, † 1496)

син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча. Кн. Пет­ро фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р.
серед п’я­ти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 100, але вони не зга­дані на ім’я. Пет­ро вислу­жил маєт­ность у Чер­ні­гівсь­ко­му повіті. Кн. Пет­ро Масальсь­кий у 1495 р. отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка на маєт­ки Слобід­ку, Шере­пів, Зару­ду, а також сіль­це на Бало­вісі віч­ним пра­вом у Чер­ні­гівсь­ко­му повіті 101, достав­ши­е­ся ему после усы­но­вив­шей его тет­ки, вдо­вы чер­ни­гов­ско­го бояри­на Ива­на Гри­го­рье­ви­ча. Зго­дом, у 1496 p., вели­кий князь литовсь­кий надав вимо­ро­че­ну влас­ність кн. П. Масальсь­ко­го гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну Андрію Дрож­чі 102. Через кіль­ка тиж­нів А. Дрож­ча отри­мав від гос­по­да­ря й під­твер­джу­валь­ний лист на вка­за­ні маєт­но­сті 103.

Умер холо­стым.

16/.КН. ФЁДОР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ (* ...., 1492, †1523)

Син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча. Зас­нов­ник горо­денсь­кої гіл­ки князів Масальсь­ких, уна­слі­док дани­ни Жиги­мон­та І у Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства. Кн. Федір фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р. серед п’я­ти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 104, але вони не зга­дані на ім’я.

1500, в сра­же­нии при Вед­ро­ши, взят в плен в Моск­ву, из кото­ро­го воз­вра­тил­ся на роди­ну в 1509. Кн. Федір про­був у мос­ковсь­ко­му полоні дев’ять років (1500–1509). «Бил нам чолом князь Федор Михай­ло­вич Масал­ский о том, што ж он с паном Гри­го­рем Ста­ни­сла­во­ви­чом Ости­ко­ви­ча и з ынши­ми паны в руках нѣпри­я­тель­ских дѣвят лѣт на Москвѣ седѣл, а отчи­на его (тоб­то, Масальськ. — В.Л) вся ото­шла въ сто­ро­ну мос­ков­ско­го (так у тексті. — В.Л), и нѣ мел чим ся пожи­ви­ти и с чого нам послу­жил» 105). Одна­ко, в гра­мо­те гово­рит­ся о кн. Федо­ре Мосаль­ском — без отче­ства. В 1509, окт. 3 (13 индикт.) т. г., в воз­на­граж­де­ние за 9‑ти лет­ний мос­ков­ский плен и за утра­ту отчин, ото­шед­ших к Москве, коро­лем Сигиз­мун­дом I пожа­ло­ван дани­ною. Сигиз­мунд нака­зує горо­денсь­ко­му ста­ро­сті Стані­сла­ву Пет­ро­ви­чу нада­ти кн. Ф. Масальсь­ко­му 50 служб людей села Олек­си­чі Жеро­славсь­кої воло­сті у Горо­денсь­ко­му повіті Троксь­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства106. У груд­ні 1509 р. він у Мель­ни­ках (Під­ля­ш­шя) мав отри­ма­ти 20 бочок жита, як вели­ко­кня­жу від­пра­ву за служ­бу 107.

Його сина кн. Іва­на Масальсь­ко­го — як горо­денсь­ко­го (зараз — Грод­но (білор. Грод­на, Рес­пуб­ліка Біло­русь) повіт­ни­ка бачи­мо в 1539 р. на горо­денсь­ко­му зам­ко­во­му суді, за скар­гою індурсь­ко­го уряд­ни­ка віленсь­ко­го воє­во­ди (запис від 28.XI.1539 р.) 108. Уряд­ник оскар­жив викіс сіно­жа­тей селя­на­ми кн. Іва­на, який осо­би­сто на суді дово­див своє пра­во на ці сіно­жаті. Із його судо­вої про­мо­ви вип­ли­ває, що ці сіно­жаті були в кори­сту­ван­ні май­бут­ніх під­да­них князів Масальсь­ких ще до вели­кок­нязівсь­кої дани­ни його бать­ко­ві, тоб­то до 1509 р., який за сво­го жит­тя три­мав ці сіно­жаті «во впо­кою»: «...бралъ сѣно мое на власт­ныхъ сено­жа­тяхъ моихъ, кото­рыхъ еще до дани­ны гос­по­дар­ское, поки тое имѣ­нье отцу мое­му не дано, тые люди мои у спо­кой­ли­вом пожи­ва­нью были и отецъ мой небож­чик во впо­кою ихъ дер­жалъ, а по немъ отчимъ мой, небож­чикъ, панъ коню­ший, кгды тое име­нье мое въ опе­ке мялъ, кгды тые сено­жа­ти отъ пол­тре­тьяд­ца­ти лѣтъ спо­койне дер­жалъ и я вже по пану коню­шомъ небож­чи­ку чет­вер­тый годъ дер­жу.». Далі кн. Іван зазна­чає, що піс­ля смер­ті його бать­ка, кн. Федо­ра, маєток 12,5 років був в опі­ці його віт­чи­ма і двірсь­ко­го коню­шо­го. Віт­чи­мом і опіку­ном кн. Іва­на Масальсь­ко­го, оче­вид­но, був Василь Бог­да­но­вич Чиж, надвір­ний коню­ший (1524 — 20.XII.1537), гаєнсь­кий дер­жав­ця ( бл. 11.III.1538) 109. За сло­ва­ми кн. Іва­на, він три­мав нена­зва­ний в судо­во­му акті маєток (імо­вір­но, Олек­си­чи) вже чоти­ри роки на момент суду. Отже, мож­на при­близ­но вираху­ва­ти, що його пов­но­літ­тя, коли він міг посі­сти спа­док, насту­пи­ло в 1535 — 1536 рр., від­так датою народ­жен­ня мож­на умов­но вва­жа­ти 1519 р. — отже, на момент одру­жен­ня кн. Іван Масальсь­кий мав при­близ­но 20 років. Тоді, як його бать­ко, кн. Федір Михай­ло­вич Масальсь­кий, помер при­близ­но 1523 р.

Біль­ше інфор­ма­ції є про дру­го­го ону­ка кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Федо­ра Іва­но­ви­ча, який осів у Горо­денсь­ко­му повіті. Його володін­ня фор­му­ва­ли­ся шля­хом надань Сигіз­мун­да І Ста­ро­го. Так, у 1511 р. кн. Ф. Масальсь­кий отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя на 50 служб людей у селі Олексієви­чі Жорос­лавсь­кої волості72. Наступ­но­го року під­твер­джен­ня на тих же людей і зем­лі князь отри­мав від горо­денсь­ко­го ста­ро­сти пана Стані­сла­ва Петровича73. Про­те у 1514 р. вели­кий князь надав кн. Ф. Масальсь­ко­му вже не під­твер­джу­валь­ний лист, а лист-пожа­лу­ван­ня на 50 служб людей зга­да­но­го села. У цьо­му листі пода­но деталь­ний реєстр служб74.

∞, Ана­ста­сия Язло­вец­кая. После смер­ти Федо­ра вышла замуж за коню­ше­го Литов­ско­го Васи­лия Бог­да­но­ви­ча Чижа 110.

17/ КН. БОРИС МИХАЙЛОВИЧ

Син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча. Кн. Борис фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р. серед п’я­ти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 111, але вони не зга­дані на ім’я. Борис вислу­жил маєт­но­сті у Смо­ленсь­ко­му повіті. Згід­но з доку­мен­том від 15 жовтня 1508 p., вислу­жив у Сигіз­мун­да І Ста­ро­го двір Дуро­ви­чі у Смо­ленсь­ко­му повіті, дан­ную ему в воз­на­граж­де­ние за поте­рю отчин, ото­шед­ших к Москве. У при­вілеї вели­ко­го кня­зя вка­зу­ва­ло­ся, що двір нада­вав­ся Б. Масальсь­ко­му віч­ним пра­вом 112.

18/ ГРИ­ГО­РИЙ МИХАЙЛОВИЧ

Син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча. Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав 6 синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим під­да­ним. Зокре­ма, у 1534 р. Сигіз­мунд І Ста­рий надав на «хле­бо­корм­ле­ние» боярсь­ко­му сину Іва­ну Поро­су­ко­ву чоти­рьох чоло­вік і чоти­ри зем­лі «пустов­ских» під Васи­ліш­ка­ми, яким рані­ше володів кн. Г. Масальсь­кий 113.

19/ КН. ИВАН ФЕДО­РО­ВИЧ (1493)

Кн. Іван фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р серед чоти­рьох синів кн. Федо­ра Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 114, але вони не зга­дані на ім’я. Двоє з них зна­хо­дять­ся при бать­ко­ві, а двоє — на служ­бі. Іван та Василь Федо­ро­ви­чі Масальсь­кі фігу­ру­ють у під­твер­джу­валь­но­му листі Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 30 груд­ня 1493 р. смо­ленсь­ко­му бояри­ну Вас­ку Миро­сла­ви­ну на села Пло­що­ве й Мар­ти­но­ве у Смо­ленсь­ко­му повіті, в яко­му запи­са­но, що вели­кий князь ще рані­ше надав вка­за­ні села кн. Іва­ну й Васи­лю Масальсь­ким 115. Оче­вид­но, що ці села князі отри­ма­ли відра­зу піс­ля при­хо­ду до вла­ди Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка в 1492 р. і володі­ли ними на пев­них умо­вах (віро­гід­но, що «до волі й лас­ки гос­по­да­ря») не біль­ше, ніж пів­то­ра — два роки. Василь Федо­ро­вич у доку­мен­тах біль­ше не зга­дуєть­ся, на від­мі­ну від сво­го бра­та Іва­на, кот­рий у 1508 р. вислу­жив уже в Сигіз­мун­да І Ста­ро­го зем­лі в Смо­ленсь­ко­му повіті. Вели­кий князь надав при­вілей Іва­ну Федо­ро­ви­чу на «люди Бед­ри­чі» й три служ­би на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху віч­ним пра­вом 116): «... Алек­сан­дръ король, даль ему у Смо­лен­скомъ пове­те в Дуб­ро­вен­скомъ пути люди Бед­ри­чи, кото­рый ж люди деръ­жалъ князь Дмит­рей Путо­гин­ский, што к Москве побе­гь, а в дру­гомъ месте дал его милость ему тамъ же, в Дуб­ро­вин­скомъ пути три служ­бы, ..., напро­тивъку оть­чи­ны его (тоб­то, Масальсь­ка. — В.П.) кото­рая ото­шла в сто­ро­ну вели­ко­го кня­зя московского.»

В Бар­хат­ной кни­ге его и бра­та его кн. Ива­на — нет 117, але вони не зга­дані на ім’я. Двоє з них зна­хо­дять­ся при бать­ко­ві, а двоє — на служ­бі. Іван та Василь Федо­ро­ви­чі Масальсь­кі. Вони фігу­ру­ють у під­твер­джу­валь­но­му листі Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 30 груд­ня 1493 р. смо­ленсь­ко­му бояри­ну Вас­ку Миро­сла­ви­ну на села Пло­що­ве й Мар­ти­но­ве у Смо­ленсь­ко­му повіті, в яко­му запи­са­но, що вели­кий князь ще рані­ше надав вка­за­ні села кн. Іва­ну й Васи­лю Масальсь­ким 118. Оче­вид­но, що ці села князі отри­ма­ли відра­зу піс­ля при­хо­ду до вла­ди Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка в 1492 р. і володі­ли ними на пев­них умо­вах (віро­гід­но, що «до волі й лас­ки гос­по­да­ря») не біль­ше, ніж пів­то­ра — два роки. Василь Федо­ро­вич у доку­мен­тах біль­ше не згадується. 

В Бар­хат­ной кни­ге его и бра­та его кн. Ива­на — нет 119. Бран­ден­бург пред­по­ла­га­ет, что он былъ так­же в пле­ну в Москве после Вед­рош­ской бит­вы 120.

21/.КН. ..... ФЕДО­РО­ВИЧ (1493)

Незна­ний на ім’я фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р серед чоти­рьох синів кн. Федо­ра Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 121, але вони не зга­дані на ім’я. Двоє з них зна­хо­дять­ся при бать­ко­ві, а двоє — на службі.

22/ КН. ..... ФЕДО­РО­ВИЧ (1493)

Незна­ний на ім’я фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр перед 1492 р серед чоти­рьох синів кн. Федо­ра Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го 122, але вони не зга­дані на ім’я. Двоє з них зна­хо­дять­ся при бать­ко­ві, а двоє — на службі.

1‑а гіл­ка. Князі Масальсь­кі на Друї — Бра­славсь­ка гілка

23/ КН. ПЕТР ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ ДУХ­НИЧ МАСАЛЬСКИЙ (* , †

сын Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча и Анны-Дух­ны Семе­нов­ны Сапе­ги, дер­жа­вец Сто­клиш­ский, Соми­лиш­ский и Любошанский. 

Він двічі одру­жу­вав­ся з пред­став­ни­ця­ми князівсь­ких родів — пер­шою дру­жи­ною була кн. N (ім’я неві­до­ме) Матвіїв­на Мики­ти­чів­на, а дру­гою — кн. Оле­на Андріїв­на Сан­гуш­ків­на 123.

1506, с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. Będzie to kniaź Piotr Masalski w popisie 1506 r. zapisany na 6 koni 124. Наступ­на доку­мен­таль­на згад­ка про кня­зя датуєть­ся 23 жовтня 1509 p., коли йому у Льво­ві було вида­но 12 кіп гро­шів за служ­бу вели­ко­му кня­зеві 125. У 1512 р. кн. Пет­ро Масальсь­кий фігу­рує в реєстрі всіх гос­по­дарсь­ких бояр Сигіз­мун­да І Ста­ро­го, де також ука­за­но, що він зі своєї части­ни Поро­зовсь­кої вислу­ги вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 6 коней 126. 1512, вве­ден во вла­де­ние име­ни­я­ми: Брон­ни­ко­во, Рша­но­во, Копте­во, Мочу­ло­во и Онцыпя­то­во Смо­лен. у., нахо­дя­щих­ся воз­ле его име­ния Зло­би­на 127. Зго­дом, у 1514 p., Пет­ро Тимо­фій­о­вич здійс­нив наїзд на маєток гос­по­дарсь­ко­го бояри­на Андрія Чиже­ви­ча, під час яко­го заподіяв різ­ні шко­ди й «гвал­ти» під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча в Кона­ях, та ще й погра­бу­вав Эти люди были изъ полу­чен­ныхъ имъ в при­да­ное отъ Матвѣя Мики­ти­ни­ча Струн­скіе и Сто­я­тиц­кіе 128. Гос­по­дарсь­кий боярин звер­нув­ся зі скар­гою до вели­кок­нязівсь­ко­го суду, резуль­та­том роз­гля­ду якої ста­ло вине­сен­ня виро­ку Сигіз­мун­дом І Ста­рим — вели­кий князь зобов’язував кн. Масальсь­ко­го від­шко­ду­ва­ти збит­ки під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча й нака­зу­вав кня­зеві не чини­ти в май­бут­ньо­му шко­ди своє­му під­да­но­му 129.

Будучи вже сто­клішсь­ким наміс­ни­ком Пет­ро Тимо­фій­о­вич у 1518 р. отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя на три­ман­ня застав­ним пра­вом Сто­клішсь­ко­го дво­ру в сумі 1000 і 60 кіп гро­шів 130. Із піз­ні­шо­го доку­мен­та може­мо вста­но­ви­ти тер­мін заста­ви. Так, через рік Сигіз­мунд І Ста­рий своїм при­вілеєм від 12 серп­ня 1519 р. доз­во­лив пано­ві Гри­горію Гри­горій­о­ви­чу Ости­ку вику­пи­ти двір Сто­кліш­ки за ту ж суму, в якій заста­вив ука­за­ний двір кн. Масальсь­ко­му 131. У цьо­му доку­мен­ті також запи­са­но, що вели­кий князь спер­шу заста­вив Сто­клішсь­кий двір гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу Масальсь­ко­му 132. Тому тер­мін пере­бу­ван­ня гос­по­дарсь­ко­го дво­ру на умо­вах заста­ви в руках кня­зя ста­но­вив 1 рік. Згад­ка про три­ман­ня Сто­клішсь­ко­го дво­ру Пет­ром Тимо­фій­о­ви­чем містить­ся також у при­вілеї вели­ко­го кня­зя від 11 трав­ня 1520 р. Цьо­го разу вели­кок­нязівсь­кий двір пере­хо­див у заставне володін­ня пано­ві Яку­бу Кун­це­ви­чу 133. Як і в попе­ред­ньо­му своє­му при­вілеї, Сигіз­мунд І Ста­рий акцен­ту­вав ува­гу на тому, що спер­шу Сто­клішсь­кий двір було пере­да­но кня­зеві Масальсь­ко­му 134. 1523, дѣлил­ся имѣнія­ми съ мате­рью и бра­тья­ми — кн. Юріемъ и Ива­номъ 135. 1524, dworzanin królewski, поку­па­ет име­ние Ищол­но od Zenowicza za 700 kop groszy 136.

Пет­ро Масальсь­кий отри­му­вав за свою служ­бу пев­ну пла­ту із гос­по­дарсь­ко­го скар­бу. Зокре­ма, у 1521 р. йому було при­зна­че­но отри­ма­ти від вели­кок­нязівсь­ко­го під­скар­бія 15 кіп гро­шів «у Судур­ма­на» та ада­ма­шок на шату 137, а в 1532 р. за кня­зем, згід­но з кви­та­ція­ми, зна­чи­вся ада­ма­шок на шату 138. Окрім гро­шо­вих виплат, князь отри­му­вав у володін­ня також і воло­сті. Так, у 1527 р. вели­кий князь своїм при­вілеєм надав Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу у три­ман­ня Любо­шансь­ку волость піс­ля смер­ті пана Юрія Неми­ро­ви­ча 139. Князь мав достат­ній капітал, щоб роз­ши­рю­ва­ти свої володін­ня не лише шля­хом вели­кок­нязівсь­ких надань та вислуг, а й купу­ю­чи пев­ні маєт­но­сті. Саме через купів­лю П. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­ку Іщолне, при­дба­но­го за 700 кіп гро­шів у пана Мико­ли Юрій­о­ви­ча Зіно­вій­о­ви­ча 140. На цю купів­лю Сигіз­мунд І Ста­рий надав гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну під­твер­джу­валь­ний лист від 18 листо­па­да 1524 р. 141 Трап­ля­ли­ся в кар’єрі П. Масальсь­ко­го й судо­ві про­це­си. Про одну судо­ву тяга­ни­ну за участі кня­зя містить­ся інфор­ма­ція в наказі вели­ко­го кня­зя до віденсь­ко­го воє­во­ди пана Оль­брах­та Гашто­вта. Воє­во­да мав на міс­ці здійс­ни­ти вирок у справі кн. П. Масальсь­ко­го з кн. Матвієм Мики­ти­ни­чем щодо маєт­ку Стру­га 142. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Ива­ном и Юрием. 

Nie doczekawszy jednak śmierci Niernirowicza, został dzierżawcą Somiliszskim; w sprawie między kniaziami Masalskini o Czuryłowicze i inne krzywdy występuje 1533 r. kn. Piotr Tymofiejewicz Masalski dzierżawca Soiniliszski 143. Wkrótce jednak ustąpił z tej dzierżawy, na której w 1538 r. spotykainy Jana Janowicza Zaberezińskiego 144), i już bez żadnego tytułu urzędu kwitował 1536 r . kn . Fedora Sanguszkowicza. Tego, czy innego kniazia Masalskiego, król w 1546 r. uwalnia od służby ziemskiej z tem, że nim synowie podrosną, sługi na wojnę posyłać będzie 145. W takim razie umarłby kniaź Piotr około 1548 r. , a przed 1551 r. w którym w liczbie szlachty województw Połockiego i Witebskiego występują tylko kniaziowie Iwan i Andrzej Piotrowicze Masalscy 146.

Miał dwie żony. Pierwszą była N. N., córka kniazia Matwieja Mikitynicza; już w 1518 r. kniaź Piotr Tymofiiejewicz Masalski ma sprawę z Czyżewiczem o krzywdy wyrzadzone z majątku Strunna, który wziął za żoni, córką kniazia Matwieja Mikitynicza 147. Po bezpotomnej śmierci żony, która mu Strunny zapisała, ma sprawę o nią w 1524 r. z teściem swym kniaziem Matwiejem Mikityniczem 148. Druga kniażna Olena Andrejewna Sanguszkówna. Oboje, kniaź Piotr Tymufiejewicz Masalski i żona jego kniażna Olena Andrejewna kwitują w 1536 r. kniazia Fedora Sanguszkę, że oprócz posagu 200 kop groszy, które otrzymali od ojca kniazia Andrzeja Aleksandrowicza Sanguszkowicza, kniaź Fedor wypłacił im jeszcze 100 kop groszy 149.

Owdowiawszy, Olena wyszła powtórnie za Stanisława Skopa. W 1555 r. pani Stanislawowa Skopowa Olena Sanguszkówna ma sprawę, w której stawał syn jej kniaź Masalski 150. Niezawodnie owdowiaw szy po drugim mężu , powróciła do nazwiska pierwszego . W 1561 r. kniahinia Piotrowa Tymofiejew ( icza ) Masalska Olena Andrejewna Sanguszkówna z synami kniaziami Iwanem i Andrzejem Piotrowiczami Masalskimi oraz kniahinia Jurjewa Tymofiejewicza Masalska Hanna Sokolińska z córkami Wasilisą i Maryną i kniaź Iwan Tymofiejewicz Masalski z synami, kniaziami Matwiejem, Hrihorym i Wasilem, otrzyınują potwierdzenie przywileju króla Aleksandra na bezinytny przewóz towarów przez Dźwing 151. Z drugiej więc żony pozostawił kniaź Piotr synów Iwana i Andrzeja Piotrowiczów Masalskich, którzy 1551 r . w Witebsku podpisali postanowienie szlachty województw Witebskiego i Połockiego względem ludzi pochodnych 152.

† до1561 153.

∞, 1°, кнж. …… Мат­ве­ев­на Мики­тич­на Путя­ти­на († до 1524). Полу­чи­ла в при­да­ное Стру­гу и Сто­я­ты­чи. Умер­ла до 1524 154.

∞, 2°, кнж. Еле­на Андре­ев­на Сан­гуш­ко-Кашир­ская 155.

24/ КН. ЮРИЙ ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ ДУХ­НИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ...., 1505, † 1557/1561)

сын Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча и Анны-Дух­ны Семе­нов­ны Сапеги. 

1505, с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи 156. W 1512 r. król w liście do Jurja Hlebowicza wojewody Smoleńskiego, nadaje kniaziowi Piotrowi Masalskiemu, jego matce i braciom pięć zien w Smoleńszczyźnie 157. 1523, после смер­ти мате­ри kniaź Piotr, Jurij i Iwan Tymofiejewicze Masalscy na dział majątku Starą i Nową Drują otrzymuje potwierdzenie 158. 1524, коро­лев­ский дво­ря­нин, otrzymuje w 1524 r. potwierdzenie na kupno trzeciej części ziemi Szembela we włości Opeskiej, powiecie Brasławskim 159, oraz na kupno ziemi Sobutiewszczyzny u mieszczan Połockich 160, a w roku 1528 nabywa od Pawła Sapiehy pustosze w Brasławskieim 161. 1524, полу­чил от коро­ля при­ви­лей на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние сво­их судов по рр. Дисне и Саре 162. 1528, обя­зан был в слу­чае вой­ны выстав­лять трех всад­ни­ков 163. Ożeniony z kniażna Hanną Iwanówną Sokolińską 164, bierze udział w sprawach wszystkich kniaziów Sokolińskich: 1530 r. z kniaziem Podbereskim 165, a 1541 r. o dział Sokolni 166. В 1533 имел судеб­ное дело с Сапе­гой. У 1546 р. з ним пози­вав­ся кн. Тимо­фій Соко­линсь­кий у справі про «неслушне» вве­ден­ня у володін­ня під­да­ни­ми Кри­винсь­ко­го маєт­ку 167. Сигіз­мунд II Август у своє­му виро­ку нака­зав вирі­ши­ти спра­ву між кня­зя­ми віденсь­ко­му воє­воді 168. 1546, купил име­ние в Полоц. у. 169. W tymże roku otrzymuje potwierdzenie na kupno ziemi 170. Kniaź Jurij Tymofrejewicz Masalski włada 1552 r. w województwie Połockiem, wspólnie z braćmi, Drują i siołami Popizow, Klin, Hubryłowicz , oraz po żonie majątkami Horodec, który ojciec jej kniaź Iwan Sokoliński wysłużył, a także Nesinem i Rrywinem 171.

1557, запи­сал жене сво­ей Ганне Соко­лин­ской, постриг­шей­ся в мона­хи­ни, 1/3 część majątków ojczystych, wysłużonych lub odziedziczonych po kniaziach Michale i Iwanie Sokolińskich 172. Zaraz potem umarł; już w 1561 r. kniahinia Jurjewa Tymofiejewicza Masalska, Hanna Sokolińska z córkami swemi Wasilisą į Maryną i innymi potomkami kniazia Tymofieja Sokolińskiego, otrzymuje potwierdzenie przywileju na bezmytny przewóz towarów przez Dźwiną 173.

Кн. Ган­на Іванів­ні Соко­линсь­кой у 1563 р. було нада­но в Поло­ць­кій зем­лі 12 служб, 24 дими та грун­ту («вздо­вжъ на две мили, а попе­ре­ки на две вер­сты») «до волі й лас­ки гос­по­дарсь­кої» 174. Kniahinia Anna została następnie czernicą (mniszką) w monasterze w Kijowie; w 1567 r. król pisał do wojewody Kijowskiego, aby kniahini Jurjowej Masalskiej nie bronił zostania ihumenią w monasterze św. Michała w Kijowie 175. На схи­лі своїх літ Ган­на Іванів­на «спу­сти­ла» пев­ні володін­ня в Мозирсь­кій воло­сті шля­хетсь­ко­му подруж­жю Кас­по­ру Стужинсь­ко­му та Доб­рух­ні Вла­ди­чан­ці. Так, у при­вілеї від 4 квіт­ня 1572 р. Сигіз­мун­да II Авгу­ста під­твер­дже­но «спу­щене» на село Гор­бо­ви­чі кн. Юрієвої Масальсь­кої Ган­ни Іванів­ни Соко­линсь­кої вка­за­но­му подруж­жю, де також від­зна­ча­ло­ся, що кня­ги­ня, не маю­чи мож­ли­во­сті боро­ни­ти надане вели­ким кня­зем село «до волі й лас­ки», і прий­няв­ши чер­не­чий постриг, «спу­сти­ла» його в «дер­жан­ня» Стужинсь­ким без його зго­ди 176.

∞, кнж. Анна Ива­нов­на Друц­кая-Соко­лин­ская († 1567/1572), дочь кн. Ива­на Семе­но­ви­ча. При­ня­ла мона­ше­ство и была игу­ме­ньей Чер­нич­но­го мон. в Киеве.

25/ КН. ИВАН ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ ДУХ­НИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ..., 1505, †1528/1564)

сын тре­тий Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча и Анны-Дух­ны Семе­нов­ны Сапеги.
Występuje 1505–1523 obok matki i braci. 1505, с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи 177. 1523, делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Пет­ром и Ива­ном 178. 1528, имел судеб­ное дело с бра­том кн. Пет­ром Тимо­фе­е­вич 179. 1528, обя­зан был в слу­чае вой­ны выстав­лять дво­их коней 180. W 1552 r. władał w Połockiem trzecią częścią zamku Druji 181. W 1561 r. wspólnie z synami Matwieje, Hrihorym i Wasilem bierze udział w sprawie potomków kniazia Tymoſieja Masalskiego o bezmytny przewóz przez Dźwinę. Oprócz wymienionych trzech synów 182, miał córkę Bohdanę 183.

1‑а гіл­ка. Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

26/ КН. БОГУШ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (* ...., 1509, 1542, † ....)

Намест­ник вилен­ский. В 1506–1513 гг. нахо­дил­ся в чис­ле коро­лев­ских дво­рян (при­двор­ных), про него напи­са­но <Князь Богуш на пяти конях, а име­ние выслу­гу име­ет в Поро­зов>; а в 1528 г. упо­ми­на­ет­ся в реест­ре зем­ле­вла­дель­цев Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, обя­зан­ных нести воен­ную служ­бу, дол­жен ста­вить 5 коней.

До нащад­ків кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го нале­жить Богуш Олек­сан­дро­вич. Про­те поки що дослід­ни­ка­ми не вста­нов­ле­но, ким був його дід. Лише в одно­му доку­мен­ті пода­но повністю його ім’я і по бать­ко­ві, із чого стає відо­мо ім’я його бать­ка — Олек­сандр. Ця доку­мен­таль­на згад­ка нале­жить до 1533 р., коли кн. Богуш Масальсь­кий був при­сут­ній на судо­во­му засі­дан­ні, під час яко­го гос­по­дарсь­кий чаш­ник пан Мико­лай Андро­ше­вич виніс вирок у справі попа Верес­ковсь­ко­го з поло­ць­ким воє­во­ди­чем паном Мико­лаєм Глі­бо­ви­чем про побит­тя пер­шо­го та його дру­жи­ни 184. До цьо­го ж часу князь фігу­ру­вав у доку­мен­тах лише під ім’ям. Най­більш ран­ня доку­мен­таль­на згад­ка про кн. Б. Масальсь­ко­го від­но­сить­ся до 1509 р., коли кня­зеві була нада­на від­пра­ва мар­шал­ком і сек­ре­та­рем паном Іва­ном Сапе­гою в 20 кіп гро­шів із завельсь­ких вин у Богухва­ла 185. Наступ­но­го року він двічі отри­му­вав від­пра­ву у Кра­ко­ві: спер­шу в берез­ні — 10 кіп гро­шів зі скар­бу мит­них гро­шей186, а у верес­ні — 12 кіп гро­шей 187. У 1512 р. Богуш Олек­сан­дро­вич зга­дуєть­ся як влас­ник вислу­ги в Поро­зо­ві, з якої вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 5 коней. Віро­гід­но, що він володів ука­за­ною вислу­гою вже кіль­ка років, тому що доку­мент кон­ста­ту­вав факт три­ман­ня тих чи інших володінь у ВКЛ усі­ма дво­ря­на­ми Сигіз­мун­да І Ста­ро­го 188. У 1516 р. кн. Б. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­но­стей у Тро­ць­ко­му повіті. Це засвід­чує «увяж­чий лист» від 29 квіт­ня, яким мере­ць­кий дер­жав­ця Юрій Глі­бо­вич уво­див кня­зя у володін­ня 43 чоло­ві­ка­ми й 8 пусти­ми зем­ля­ми в Мере­ць­кій воло­сті 189. Через чоти­ри роки князь отри­мав і під­твер­джу­валь­ний лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го на вка­за­них людей і зем­лі в Тро­ць­ко­му повіті 190. Кня­зя Б. Масальсь­ко­го не оми­ну­ли земель­ні кон­флік­ти. Зокре­ма, у 1533 р. вели­кий князь при­зна­чив «рок» у справі Масальсь­ко­го з під­лясь­ким воє­во­дою Сапе­гою про зем­лю Вой­кініш­ку 191. 1534 — жалу­ет­ся на бояри­на Окса­ко­во за раз­бой и гра­беж в его име­нии Олту­пов Вол­ко­выс. пове­та. На жаль, доку­мен­ти про перебіг і завер­шен­ня кон­флік­ту не збе­рег­ли­ся. Без­за­пе­реч­ним фак­том є те, що Богуш Олек­сан­дро­вич вхо­див до кор­по­ра­ції людей «пошти­вих, віри гід­них і добрих» Віленсь­ко­го воє­вод­ства. Міс­це­ва знать і шлях­та звер­та­ли­ся до кня­зя, щоб він пред­став­ляв їхні інте­ре­си під час судо­вих справ чи укла­дан­ні при­ват­но-пра­во­вих доку­мен­тів. Напри­клад, він брав участь у судо­во­му засі­дан­ні під час вине­сен­ня виро­ку гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком Матеєм Вой­техо­ви­чем Яно­ви­чем у справі бояри­на кн. Юрія Семе­но­ви­ча Слу­ць­ко­го Лец­ка Єсма­но­ви­ча з мінсь­ким міща­ни­ном Яцком про борг у 100 кіп гро­шів 192. Кн. Богуш Олек­сан­дро­вич Масальсь­кий був також при­сут­ній на судо­во­му засі­дан­ні (1533 p.), під час яко­го вже зга­ду­ва­ний гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок М. Вой­техо­вич Яно­вич виніс вирок у справі Кас­по­ра Кун­це­ви­ча з Вой­техом Юрій­о­ви­чем Соло­гу­бо­ви­чем про «неда­нье» спра­ви в дея­ких маєт­ках піс­ля смер­ті дру­жи­ни пер­шо­го 193. Коли в 1542 р. Юрій Кон­дра­то­вич робив запис і покла­дав листи до книг мет­ри­ки через сво­го бра­та Лука­ша Кін­дра­то­ви­ча на бор­ги різ­ним шлях­ти­чам, то князь на про­хан­ня остан­ньо­го засвід­чив даний запис своєю печат­кою 194. 1541 янва­ря 12, по гра­мо­те кор. Сигиз­мун­да даны ему пусто­ши: Рим­го­дов­щи­на, Родев­щи­на, Нар­вой­тыш­ки, Тата­риш­ки, Моску­лиш­ки, Юхниш­ки и Омб­ру­сиш­ки Троц­ко­го пов. и 43 кре­пост­ных чело­ве­ка в дер. Коню­хах-Иль­ков­ских, Мерец­кой воло­сти. 1541 — пожа­ло­ва­ны ему име­ния Олту­по­ви­чи и Рус­ская Весь близ Мере­ча над Нема­ном 195.

∞, Авдо­тья ….. …… .

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

27/ КН. ФЁДОР ИВАНОВИЧ

За свою вер­ную служ­бу полу­чил в 1485 г. от коро­ля Поль­ши Кази­ми­ра в пода­рок иноходца.

Най­мен­ше інфор­ма­ції в опра­цьо­ва­них нами кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки містить­ся про нащад­ків кн. Семе­на Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го. Відо­мо, що він мав двох синів — Іва­на та Андрія, — іме­на яких зустрі­ча­ють­ся в данині Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 21 лип­ня 1490 р. Так, кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федору101, сину Іва­на Семе­но­ви­ча. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich 196.

Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його пле­мін­ни­ка­ми 197.

28/ КН. ДМИТ­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ (1494, 1513)

Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich 198.

Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його пле­мін­ни­ка­ми 199.

Князі Дмит­ро й Семен Іва­но­ви­чі емі­гру­ва­ли до Мос­ковсь­ко­го князів­ства. Мож­ли­во, що вони зро­би­ли це одно­час­но зі свої­ми дво­юрід­ни­ми бра­та­ми — кня­зя­ми Гри­горієм, Васи­лем та Семе­ном Михай­ло­ви­ча­ми Масальсь­ки­ми. Оче­вид­но й те, що саме вони фігу­ру­ва­ли у гра­мо­тах про пере­ми­р’я коро­ля Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка з мос­ковсь­ким кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем (1503 р.) 200 та Сигіз­мун­да І Ста­ро­го з Васілієм Іва­но­ви­чем (1508 р.) 201. У доку­мен­тах ука­зу­ва­ло­ся, що князі Масальсь­кі є під­да­ни­ми мос­ковсь­ко­го кня­зя, ціліс­ність володінь яких зобо­в’я­зу­ва­ли­ся не пору­шу­ва­ти ані Алек­сандр Ягел­лон­чик, ані Сигіз­мунд І Старий.

На служ­бе мос­ков. в. кн. 1512 , дек., один из вое­вод боль­шо­го пол­ка, шед­ше­го из Можай­ска к Смо­лен­ску 202. 1513, пятым вое­во­дой боль­шо­го п. в Смо­лен­ском похо­де 203

29/ КН. СЕМЁН ИВАНОВИЧ 

В нача­ле XVI в. он вме­сте с бра­том пере­шел в рус­ское под­дан­ство и потом­ство его оста­лось в Рос­сии. Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Obaj bracia kniaziowie Mosalscy Andrzej Semenowicz i brat jego kniaź Iwan z trzema synami, zapisani w sporządzonym w tym czasie spisie kniaziów i bojar Smoleńskich 204.

Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його пле­мін­ни­ка­ми 205. Князі Дмит­ро й Семен Іва­но­ви­чі емі­гру­ва­ли до Мос­ковсь­ко­го князів­ства. Мож­ли­во, що вони зро­би­ли це одно­час­но зі свої­ми дво­юрід­ни­ми бра­та­ми — кня­зя­ми Гри­горієм, Васи­лем та Семе­ном Михай­ло­ви­ча­ми Масальсь­ки­ми. Оче­вид­но й те, що саме вони фігур ува­ли у гра­мо­тах про пере­ми­р’я коро­ля Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка з мос­ковсь­ким кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем (1503 р.) 206 та Сигіз­мун­да І Ста­ро­го з Васілієм Іва­но­ви­чем (1508 р.) 207. У доку­мен­тах ука­зу­ва­ло­ся, що князі Масальсь­кі є під­да­ни­ми мос­ковсь­ко­го кня­зя, ціліс­ність володінь яких зобо­в’я­зу­ва­ли­ся не пору­шу­ва­ти ані Алек­сандр Ягел­лон­чик, ані Сигіз­мунд І Старий.

1512, дек., одним из вое­вод боль­шо­го пол­ка, шед­ше­го из Можай­ска под Смо­ленск 208. 1513, одним из вое­вод боль­шо­го п. в Смо­лен­ском похо­де 209.

Покоління XX

Пер­ша мос­ковсь­ка гілка

30/ КН. ВАСИ­ЛИЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ КОЛЬЦО 

дво­ря­нин мос­ков­ский с 1550, каз­на­чей 1573. Родо­на­чаль­ник кня­зей Коль­цо­вых-Мосаль­ских. В 1535 году во вре­мя вой­ны меж­ду Литов­ским и Мос­ков­ским кня­же­ства­ми 1534–1537 гг. («Ста­ро­дуб­ская вой­на») пере­шел вме­сте с бра­тья­ми Андре­ем, Рома­ном и Пет­ром Семе­но­ви­ча­ми на служ­бу В.кн. Московскому.

Тысяч­ник 3‑й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). 1554 — был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе казан­ско­го царя Симео­на. В Полоц­ком похо­де 1562/63 г. спал в стане госу­да­ря (Кни­га Полоц­ко­го похо­да 1563 г. (Иссле­до­ва­ние и текст) / Подг. текст К. В. Пет­ров. СПб., 2004. С. 47). 20 мар­та 1562 г. с дру­ги­ми детьми бояр­ски­ми пору­чил­ся по кня­зе И. Д. Бель­ском в 10 тыс. руб. (Анто­нов А.В. Поруч­ные запи­си 1527–1571 годов // Рус­ский дипло­ма­та­рий. Вып. 10. М., 2004. С. 17). Вес­ной 1565 г. вое­во­да в Ряз­ском горо­де (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1598 гг. М., 1966. С. 215; Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 178). 2‑й вое­во­да в Туле (1568), при­став у крым­ских и турец­ких послов (1570,1572). В 1571/1572 г. князь Васи­лий Мосаль­ский был обви­нен перед Рома­ном Олфе­рье­вым (Тати­щев Ю.В. Мест­ни­че­ский спра­воч­ник XVII века. Виль­но, 1910. С. 32–33). В 1573 был «у раз­да­чи крым­ским поло­не­ни­кам детям бояр­ским ... денеж­но­го жало­ва­ния каз­на­че­ем», 2‑й вое­во­да в Руго­ди­ве (1574–1575).

Послух в куп­чей Ива­на Боль­шо­го Васи­лье­ви­ча Шере­ме­те­ва, в 1558/1559 г. купив­ше­го у кня­зя Васи­лия Ива­но­ви­ча Ток­ма­ко­ва его отчи­ну в Боль­шом Город­ском стане Коло­мен­ско­го уез­да дерев­ню Под­бе­рез­ную на реке Коло­мен­ке за 200 руб. (Архив СПб ИИРАН. Ф. 29. Оп. 1. Д. 8. № 1189. Л. 1405).

31/ КН. АНДРЕЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ СТАРОГО

Тысяч­ник 3‑й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей 210. В 1544 г. был голо­вой в вой­сках пра­вой руки. Был вое­во­дою на Соло­ве и на Пло­ве в 1556 и 1564 г. 20 мар­та 1562 г. с дру­ги­ми детьми бояр­ски­ми пору­чил­ся кня­зе И. Д. Бель­ском в 10 тыс. руб. 211. В 1563 г. – сен­тяб­ре 1565 г. вое­во­да на Пло­ве и Соло­ве. Дво­ря­нин 1‑й ста­тьи на Зем­ском собо­ре 25 июня–2 июля 1566 г.; из чис­ла Мосаль­ских, участ­во­вав­ших в собо­ре 1566 г., один толь­ко Андрей Семе­но­вич зна­чит­ся в дво­ря­нах 1‑й ста­тьи, а его пле­мян­ни­ки — Федор Оси­по­вич, Федор и Миха­ил Алек­сан­дро­ви­чи, Лев Ива­но­вич Кло­бу­ков, Вла­ди­мир и Дмит­рий Ива­но­вич Гор­ба­то­вы в дво­ря­нах 2‑й ста­тьи. В 1570 г., 1572 г. вто­рой вое­во­да в Коре­ле 212.

32/ КН. РОМАН СЕМЕ­НО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ 

В 1544 г. был пер­вым голо­вой сто­ро­же­во­го пол­ка. 1551 — запи­сан в 3‑ю ста­тью Мос­ков­ско­го списка.

33/ КН. ПЁТР СЕМЕ­НО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ 

1549 г. был вто­рым голо­вой пол­ков левой руки. Потом­ство от кня­зей Васи­лия, Андрея, Рома­на и Пет­ра Семе­но­ви­ча не пока­за­но. 1551 — запи­сан в 3‑ю ста­тью Мос­ков­ско­го списка.

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

34/ КН. ИВАН ФЕДО­РО­ВИЧ МУН­ЧА МАСАЛЬ­СКИЙ (* бл.1519, )

син, за Юзе­фом Воль­фом, кн. Федо­ра Михай­ло­ви­ча Масальсь­ко­го 213, гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин, горо­денсь­кий підстароста.

Pozwany 1539 r o zagarnięcie lak majątku kaszte lana Wileńskiego Żorosławki 214. У доку­мен­тах волинсь­ко­го поход­жен­ня фік­суєть­ся із пріз­вись­ком Мун­ча. Пріз­вись­ко Мун­ча він отри­мав саме на Волині, аби відріз­ня­ти­ся від іншо­го Іва­на Масальсь­ко­го (Коре­ць­ко­го), який дово­ди­вся йому тро­юрід­ним бра­том. Князь І. Ф. Масальсь­кий став кре­ме­не­ць­ким повіт­ни­ком близь­ко 1539 р., одру­жив­шись із Бог­да­ною — донь­кою Бог­да­на Льво­ви­ча Бого­ви­ти­но­ви­ча, пред­став­ни­ка най­ба­гат­шо­го на Волині на дру­гу тре­ти­ну XVI ст. пансь­ко­го роду (близь­ко 1032 димів) 215. Мож­ли­во, піс­ля шлю­бу й отри­мав кн. І. Ф. Масальсь­кий своє пріз­вись­ко Мун­ча, але з чим воно пов’я­зане, ска­за­ти важ­ко. Іван Федо­ро­вич — пред­став­ник горо­денсь­кої гіл­ки князів Масальсь­ких, яка була зас­но­ва­на його бать­ком, кн. Федо­ром Михай­ло­ви­чем, уна­слі­док дани­ни Жиги­мон­та І у Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воєводства.

Кн. Іва­на Масальсь­ко­го — як горо­денсь­ко­го (зараз — Грод­но (білор. Грод­на, Рес­пуб­ліка Біло­русь) повіт­ни­ка бачи­мо в 1539 р. на горо­денсь­ко­му зам­ко­во­му суді, за скар­гою індурсь­ко­го уряд­ни­ка віленсь­ко­го воє­во­ди (запис від 28.XI.1539 р.) 216. Уряд­ник оскар­жив викіс сіно­жа­тей селя­на­ми кн. Іва­на, який осо­би­сто на суді дово­див своє пра­во на ці сіно­жаті. Із його судо­вої про­мо­ви вип­ли­ває, що ці сіно­жаті були в кори­сту­ван­ні май­бут­ніх під­да­них князів Масальсь­ких ще до вели­кок­нязівсь­кої дани­ни його бать­ко­ві, тоб­то до 1509 р., який за сво­го жит­тя три­мав ці сіно­жаті «во впо­кою»: «...бралъ сѣно мое на власт­ныхъ сено­жа­тяхъ моихъ, кото­рыхъ еще до дани­ны гос­по­дар­ское, поки тое имѣ­нье отцу мое­му не дано, тые люди мои у спо­кой­ли­вом пожи­ва­нью были и отецъ мой небож­чик во впо­кою ихъ дер­жалъ, а по немъ отчимъ мой, небож­чикъ, панъ коню­ший, кгды тое име­нье мое въ опе­ке мялъ, кгды тые сено­жа­ти отъ пол­тре­тьяд­ца­ти лѣтъ спо­койне дер­жалъ и я вже по пану коню­шомъ небож­чи­ку чет­вер­тый годъ дер­жу.». Далі кн. Іван зазна­чає, що піс­ля смер­ті його бать­ка, кн. Федо­ра, маєток 12,5 років був в опі­ці його віт­чи­ма і двірсь­ко­го коню­шо­го. Віт­чи­мом і опіку­ном кн. Іва­на Масальсь­ко­го, оче­вид­но, був Василь Бог­да­но­вич Чиж, надвір­ний коню­ший (1524 — 20.XII.1537), гаєнсь­кий дер­жав­ця ( бл. 11.III.1538) 217. За сло­ва­ми кн. Іва­на, він три­мав нена­зва­ний в судо­во­му акті маєток (імо­вір­но, Олек­си­чи) вже чоти­ри роки на момент суду. Отже, мож­на при­близ­но вираху­ва­ти, що його пов­но­літ­тя, коли він міг посі­сти спа­док, насту­пи­ло в 1535 — 1536 рр., від­так датою народ­жен­ня мож­на умов­но вва­жа­ти 1519 р. — отже, на момент одру­жен­ня кн. Іван Масальсь­кий мав при­близ­но 20 років. Тоді, як його бать­ко, кн. Федір Михай­ло­вич Масальсь­кий, помер при­близ­но 1523 р.

Поро­ди­чан­ня із впли­во­вим родом Бого­ви­ти­но­ви­чів при­нес­ло кн. Іва­ну Масальсь­ко­му части­ну маєт­ків Шумсь­кої воло­сті у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті, роз­поді­ле­ну між трьо­ма дітьми дав­но помер­ло­го тестя, що деталь­но дослі­див В. Соб­чук, який упер­ше вико­ри­став доку­мен­таль­ні матеріа­ли з архіву Масальсь­ких LVIA за мік­ро­філь­ма­ми ЦДІАК Украї­ни, але тіль­ки з пер­шої спра­ви 218. Зятю князівсь­ко­го роду діста­лась части­на обшир­но­го Шумсь­ко­го маєт­ку з цен­тром в с. Ониш­ків­ці, розта­шо­ва­но­му в басей­ні при­то­ки Горині річ­ки Вілії 219. У 1545 р. кн. Іван Федо­ро­вич Масальсь­кий Мун­ча, згід­но з ревізією Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку, мав оправ­ля­ти зам­ко­ві город­ні з маєт­ку Ониш­ків­ці та з інших сіл (Туро­во, Сураж і Вале­во) 220. По сусід­ству з отчи­ною дру­жи­ни в 1543 р. князь при­дбав у кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Стані­сла­ва Фаль­чевсь­ко­го маєток Ісер­ни — части­ну спад­щи­ни збід­ні­ло­го роду Ісернсь­ких 221. Як пише В. Соб­чук, Ісернсь­кі (Дах­но, Лев­ко й Федір Устя­но­ви­чі) в 1571 р. вели з кн. І.Ф. Масальсь­ким без­успіш­ну спра­ву з повер­нен­ня своєї отчи­ни, нада­ної ще за Кази­ми­ра 222, що під­твер­джує також доку­мент із фон­ду Масальсь­ких — випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг від 14 трав­ня 1571 р. зі свід­чен­ням кре­ме­не­ць­ко­го воз­но­го, який 13 трав­ня брав участь у про­ве­ден­ні при­я­тельсь­ко­го суду за позо­вом братів Устя­но­ви­чів-Ісернсь­ких на кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го у справі володін­ня маєт­ком Ісер­ни 223.

На дум­ку В. Соб­чу­ка, кн. І. Ф. Масальсь­кий у Кре­ме­не­ць­кій повіт не пере­брав­ся, а зали­ши­вся жити у Горо­денсь­ко­му повіті 224. Доку­мен­ти з фон­ду Масальсь­ких LVIA зага­лом під­твер­джу­ють цю дум­ку. Лише у двох із них він фік­суєть­ся при­сут­нім у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті — на суді кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Щас­но­го Гер­ци­ка у судо­вій супереч­ці із Гри­ць­ком Сеню­тою про належ­ність суразь­ко­го під­да­но­го (N 13: 1548.V.20) 225 та при подан­ні скар­ги до кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих книг на Б. М. Джу­су (N 11: 1558.VI.08) 226. З іншо­го боку, триб жит­тя при­вілей­о­ва­но­го зем­ле­влас­ни­ка при­зво­див до постій­них роз’їздів, тому не мож­на вза­галі каза­ти про єдине постійне міс­це­пе­ре­бу­ван­ня. Хоча мож­на при­пу­сти­ти, що у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті він бував часті­ше до 1550‑х рр., якщо його діти дійс­но народ­жу­ва­ли­ся і зрос­та­ли на Волині. Іншим показ­ни­ком частот­но­сті пере­бу­ван­ня кня­зя на Волині може слу­жи­ти змі­на його уряд­ни­ків, яких, за логікою речей, він мав при­зна­ча­ти осо­би­сто на міс­ці. Ситу­а­цію з пере­бу­ван­ням кня­зя на Волині мог­ли б про­яс­ни­ти кре­ме­не­ць­кі зам­ко­ві (піс­ля 1566 р. ‑гродсь­кі) кни­ги, уцілілі решт­ки яких збері­га­ють­ся в ЦДІАК Украї­ни (Ф. 21), але той неве­ли­кий від­со­ток записів, що зберіг­ся, до того ж, у пош­код­же­но­му вигляді, не доз­во­ляє роби­ти серй­оз­ні вис­нов­ки. Із ком­плек­су волинсь­ких доку­мен­тів із фон­ду Масальсь­ких LVIA ми має­мо два­надцять виписів, по суті копій, із книг судо­во-адміністра­тив­них уста­нов Кре­ме­не­ць­ко­го повіту за 1543 — 1581 рр. — шість виписів із кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих, п’ять виписів із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких та один випис із кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг. Лише текст одно­го з них вда­ло­ся роз­шу­ка­ти у збе­ре­же­них решт­ках цих книг у фор­мі судо­во­го запи­су. Під датою 11 черв­ня 1543 р. містить­ся скар­га ісернсь­ко­го уряд­ни­ка кн. І. Ф. Масальсь­ко­го Гриш­ка Лепу­на на Михай­ла Джу­су, який, за від­сут­но­сті кня­зя, «наї­хав» на Тетерівсь­ку зем­лю, погра­бу­вав при­го­то­ва­ну дере­ви­ну, випа­лив бор­ті та заго­ро­див доро­гу 227.

Рубе­жем, коли кн. Мун­ча без­по­во­рот­но пере­би­раєть­ся у Горо­денсь­кий повіт, мож­на вва­жа­ти смерть його дру­жи­ни Бог­да­ни Бого­ви­тинів­ни, яка за спо­сте­ре­жен­ня­ми В. Соб­чу­ка при­па­ла на пер­шу поло­ви­ну 1550‑х рр.228 Мож­на ще ниж­че від­су­ну­ти цю дату, поза­як у скарзі 1552 р. на сусідсь­кий наїзд кн. Іван Масальсь­кий нази­ває маєт­ки належ­ни­ми дітям, не зга­ду­ю­чи ані себе, ані дру­жи­ну. Це вка­зує на те, що їхньої матері уже не було в живих, від­так мате­риз­на (спа­док по матері) ото­тож­ню­ва­ла­ся з дітьми: «...нае­хав­ши моц­но кгвал­томь на влост­ную зем­лю Тете­ров­скую, име­ня детеи его на имя Лва, а Федо­ра, а Бог­да­на, Ган­ны а Мари­ны» 229. Тут ми і діз­нає­мо­ся, що у кн. І. Ф. Масальсь­ко­го і Бог­да­ни Бого­ви­тинів­ни було п’я­те­ро дітей. 

Jako opiekun dzieci Czyża (przyrodnich rodzeństwa), ma kniaź Iwan Fedorowicz Masalski 1554 r. sprawę z Rafalem Bohuszewiczem o Listwi nowicze i Subacz 230. W latach 1555—1558 procesuje się z bratem Michałem 231. Synowie kniazia Fedora Michałowicza kniaziowie Michai i Iwan Masalscy, występując razem procesują się 1558 r. o wycięcie lasu i różne krzywdy w Danilczycach 232; obaj wzıniankowani w spisie szlachty Grodzieńskiej, mającej prawo wchodu do puszcz 1559 r. 233.

Не тіль­ки розта­шу­ван­ня отчин­но­го маєт­ку кн. І. Ф. Масальсь­ко­го (осілість), але й пер­спек­ти­ви адміністра­тив­ної кар’єри на повіто­вих уря­дах кон­цен­тру­ва­ли його ува­гу в цьо­му регіоні. У Горо­денсь­ко­му повіті він мав бути біль­ше «своїм», ніж у далекій Волині, де, оче­вид­но, кар’єр­них пер­спек­тив у ньо­го не було. Його кар’є­ра почи­на­лась ціл­ком тра­ди­цій­но для кня­зя зі збід­ні­ло­го роду — на послу­гах най­ниж­чо­го двірсь­ко­го ран­гу — дво­ря­ни­на гос­по­дарсь­ко­го, яким він фік­суєть­ся у 1545 і 1552 рр. 234 Наступ­ною адміністра­тив­ною схо­дин­кою мож­на вва­жа­ти уряд під­ста­ро­сти. Не рані­ше 1563 р., коли уряд горо­денсь­ко­го ста­ро­сти посів Гри­горій Олек­сан­дро­вич Ход­ке­вич, кн. Мун­ча міг ста­ти його під­ста­ро­стою, що вка­зує на пев­ну клієн­тар­ну залеж­ність Масальсь­ко­го від надвір­но­го гетьма­на (з 1561 р.) і віленсь­ко­го каш­те­ля­на (з 1564 р.). Одна з най­рані­ших зга­док на уряді горо­денсь­ко­го під­ста­ро­сти — 18.VII. 1564 р. 235 У 1565 р. у листі до ньо­го Г. О. Ход­ке­ви­ча він фік­суєть­ся на двох уря­дах одра­зу — горо­денсь­ко­го під­ста­ро­сти та горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді («Urodzonemu kniaziu brathu у przyaczieliowi nam (Г. О. Ход­ке­ви­чу — В. П.) zyczliwemu kniaziu Iwanu Masalskiemu, ziemskiemu grodzien[skiemu] sedziemu у podstaroscziemu naszemu thamecznemu sz ma bydz» 236). Деталь­ні­ше про­яс­ни­ти пере­бу­ван­ня кн. І.Ф. Масальсь­ко­го на повіто­вих уря­дах мог­ли би дослід­жен­ня вцілі­лих решток горо­денсь­ких зам­ко­вих (піс­ля 1566 р. — гродсь­ких) та земсь­ких книг, у запи­сах яких, оче­вид­но, най­біль­шою мірою мог­ла би відо­бра­зи­ти­ся його адміністра­тив­на та соціаль­но-еко­но­міч­на актив­ність. Особ­ли­во це сто­суєть­ся періо­ду, почи­на­ю­чи з 1565 р., коли князь Мун­ча стає горо­денсь­ким земсь­ким суд­дею 237 від­по­від­но до судо­вої рефор­ми 1564 — 1566 рр., за якою у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му запро­ва­д­жу­ва­ли­ся орга­ни земсь­ко­го само­в­ря­ду­ван­ня — земсь­кі суди.

У 1567 р. за війсь­ко­вим пере­пи­сом він з’яв­ляєть­ся серед «князів і кня­жат» Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го, запи­са­ний два­надця­тим із титу­лом горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді 238. 1567.10.08. Князь Иван Федо­ро­вич Масаль­ский судья зем­ский горо­ден­ский, з име­ний сво­их Олек­сич, и з двух двор­цов Свис­лоч­ских, и у Снар­ско­го у пове­те Горо­ден­ском, а з волин­ских име­ней — з Онош­ко­вич, а з Ходак, а з Ысер­ны в пове­те Кре­ме­ниц­ком коней один­на­дцать, а з ыме­нья пан­ны Федо­ры Чижов­ны — з Моше­вич и з двор­ца Кур­га­нов­ско­го з опе­ки сво­ей в пове­те Ново­го­род­ском кони два, а от зятя сво­е­го Андрея Дыбов­ско­го, дво­ра­ни­на коро­ля его мило­сти, з ыме­ния жоны его а доч­ки сво­ее з волын­ских — з Вале­ва, з Бры­ко­ва и з Бай­мак кони два. Того все­го ста­вил коней пят­на­дцать зброй­но панцр., при. Он же ста­вил дра­бов осм з руч­ни­ца­ми. Князь І. Ф. Масальсь­кий, як депу­тат до Люб­лінсь­ко­го сей­му від Горо­денсь­ко­го повіту, із титу­лом горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді поста­вив свій під­пис у Люб­ліні під уній­ним актом ВКЛ і Коро­ни Польсь­кої від 1.VII.1569 р. 239 При­ся­га дітей кн. Іва­на Масальсь­ко­го Мун­чи не засвід­че­на. Кн. Бог­дан Масальсь­кий, який мав при­ся­га­ти на вір­ність польсь­ко­му коро­леві на луць­ко­му гродсь­ко­му уряді, на нашу дум­ку, не є сином кн. Мун­чи 240. Не вста­нов­ле­но і точ­ну дату його смер­ті, а, від­так, і час пере­бу­ван­ня на уряді земсь­ко­го суд­ді (уряд нада­вав­ся у пожит­тєве володін­ня) 241. Рік смер­ті точ­но не вста­нов­ле­но. Кн. І. Ф. Масальсь­кий, ймо­вір­но, помер, перед 1578 р.

Точ­ні­ше дату не вда­ло­ся вста­но­ви­ти, поза­як горо­денсь­кі земсь­кі кни­ги за 1570-ті рр. не збе­рег­ли­ся — аж до 1578 р., коли на уряді земсь­ко­го суд­ді фігу­рує інша осо­ба (інфор­ма­ція уточ­не­на Дарю­сом Вілі­ма­сом (Darius Vilimas). 242. Фран­ці­шек Пєкосіньсь­кі поси­лаєть­ся на якийсь доку­мент від 1577 р. з печат­кою кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча з архіву Масальсь­ких, який зна­хо­ди­вся у гра­фів Пшездєц­кіх у Вар­шаві і про який нам нічо­го не відо­мо. 243. На жаль, не відо­мий і теста­мент кня­зя, який, на нашу дум­ку, мав бути скла­де­ний бл. 1577 р. і вне­се­ний до горо­денсь­ких земсь­ких або гродсь­ких книг.

Спла­та подат­ків із волинсь­ких маєт­ків у 1569 — 1570 рр. від­бу­ва­лась іще від імені кн. Мун­чи. Із маєт­ків Ониш­ків­ці, Сура­жа, Туро­ва, Хода­ки, Сер­ник спла­чу­вав його уряд­ник Флоріян Лупенсь­кий (з 6‑ти пут­них бояр, 74‑х димів, 2‑х город­ни­ків по 4 гро­ша, 28-ми город­ни­ків по 2 гро­ша, з 9‑ти мли­но­вих кіл, із двох кор­чем і двох горіл­ча­них кот­лів) 244.

Волинсь­кі маєт­ки у володін­ні кн. Іва­на Масальсь­ко­го пере­бу­ва­ли до скла­дан­ня діль­чо­го акту, згід­но з яким волинсь­кі і під­лясь­кі маєт­ки (мате­риз­на) були поді­лені між його дітьми. Роз­поділ мате­риз­ни не вима­гав скла­дан­ня теста­мен­ту з боку бать­ка, тому куп­ле­ний кн. Іва­ном Масальсь­ким маєток Ісер­ни не потра­пив під цей роз­поділ і в акті не фігу­рує, лише піз­ні­ше, у 1575 і 1583 рр., ми бачи­мо його у влас­но­сті його сина Федо­ра (див. ниж­че). Сим­воліч­но, що акт укла­дав­ся не на Волині, а в отчин­но­му маєт­ку Масальсь­ких, в Олек­си­чах, за при­сут­но­сті кн. Іва­на Масальсь­ко­го («... будучи мы вси сполне а ωче­ви­сте в дому его млсти кнзя Йва­на Федо­ро­ви­ча Масал­ско­го, суди земь­ско­го горо­ден­ско­го, пна ωтца ншо­го, пев­ное поста­но­вене и роз­дел веч­ный учи­ни­ли есмо в тыхь име­няхъ мате­ри­сты­хь, то ест в замоч­ку Ходац­комъ и в села­хь к нему при­слу­ха­ю­чихъ и теж во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­ляхъ и Сомо­ви­чахь. И всякне пожит­ки и дохо­ды име­неи нших спи­сав­ши и поша­цо­вав­ши межи собою, на узнане и ку ведо­мо­сти его млсти, кнзю ωтцю нашо­му (кн. І.Ф. Масальсь­ко­му — В. П.), донес­ли и дали есмо...» 245). Акт було скла­де­но 6 черв­ня 1571 р. за під­пи­сом кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го та королівсь­ко­го сек­ре­та­ря Лука­ша Гур­ни­ць­ко­го і того ж дня вне­се­но до горо­денсь­ких гродсь­ких книг 246. Піз­ні­ше, через чоти­ри міся­ці, 9 жовтня того ж року, діль­чий акт у фор­мі випи­су з горо­денсь­ких гродсь­ких книг було вне­се­но до кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг 247.

Скла­дан­ня діль­чо­го акту, оче­вид­но, було пов’я­зане з одру­жен­ням двох дочок кн. І. Ф. Масальсь­ко­го — стар­шої Ган­ни і мен­шої Мари­ни — та необ­хід­ністю виді­лен­ня поса­гу. Най­мо­лод­ший Бог­дан від­мо­ви­вся від своєї част­ки спад­щи­ни у зв’яз­ку з хво­ро­бою («А што ся доты­чет бра­та нашо­го молод­шо­го Бог­да­на то [нрзб.......] до тых име­ней нших мено­ва­ных, тако­вое ж пра­во своє при­ро­жо­ное мел, яко и мы, теды ωт того пра­ва сво­е­го вырек­ся и ωно­го ωтсту­пил веч­ны­ми часы для недо­стат­ку здо­ро­вя сво­е­го. А мы вси, верху­ме­не­ные вчас­ни­ки, повин­ни буде­мо и ωбо­ве­за­ли­ся есмо ему дава­ти пев­ный юрк­гельть пнзей на вихо­ване его, яко то на ωсоб­ли­во­му листе ншомъ, ему сот нас на то даномь, ест ωпи­са­но» 248). Федір посів поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку з селом, містеч­ко з селом Зінь­ки і село Тетерів­ку. У 1583 р. він спла­чу­вав з с. Хода­ки (10 димів, 2 город­ни­кі, 3 мли­но­ві кола), із с. Зінь­ків (9 димів, 6 город­ни­ків) і з части­ни с. Ісер­ни (4 дими) 249. Стар­ший брат Лев за діль­чим актом 1571 р. пере­брав на себе під­лясь­ку части­ну маєт­ків («во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­лях и Сомо­ви­чахь» 250). До Ган­ни з чоло­віком Кас­по­ром Кло­динсь­ким перей­шли Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці. Мари­на, заміж­ня за вели­кок­нязівсь­ким сек­ре­та­рем Андрієм Іва­но­ви­чем, набу­ла села Турів­ку (Туро­во), Сураж, Ониш­ків­ці і поло­ви­ну замоч­ку в Хода­ках. У 1580 — 1590‑х рр. нащад­ка­ми кня­зя Мун­чи май­же вся спад­щи­на була про­да­на київсь­ко­му воє­воді кн. В. — К. К. Острозь­ко­му. Княж­на Ган­на Масальсь­ка з чоло­віком свою част­ку про­да­ли сусі­ду-зем­ле­влас­ни­ку, кре­ме­не­ць­ко­му гродсь­ко­му писа­рю Гри­горію Дедер­ка­лу 251.

Miał dwie żony, pierwsza Бог­да­на Бог­да­нов­на Бого­ви­ти­но­ва była matką synów Lwa i Fedora. Druga Helena Matwiejewna w 1556 r. kniahinia Olena Matwiejewna Masalska, żona kniazia Iwana Fedorowicza, sprzedaje majątek Szebdiejewszczyznę żydom Grodzieńskim 252. Taż kniahinia Helena Masalska zrzeka się w 1584 r. zapisów nieboszczy ka męża swego kniazia Iwana Masalskiego na rzecz pasierbów swych kniaziów Lwa i Fedora Masalskich 253. Kniaź Iwan Fedorowicz Masalski pozostawił oprócz wyżej wy mnienionych synów Lwa i Fedora kilka córek. 

∞, 1°, 1539, Фео­до­сия-Бог­да­на Бог­да­нов­на Бого­ви­ти­нов­на, донь­ка Бог­да­на Льво­ви­ча Боговитиновича.

∞, 2°, Еле­на Федо­ров­на Сапе­га, дочь дочь судьи зем­ско­го Трок­со­го Федо­ра Сапе­ги и кнж. Улья­ны Лукомской.

43/20. 16.7. КН. МИХА­ИЛ ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го 254.

1554, вызы­вал­ся в суд по жало­бе свя­щен­ни­ков Ильин­ской церк­ви в Олек­ши­цах и вел тяж­бу с бра­том сво­им кн. Ив. Федор. М. 255. Вла­де­лец с. Поник­ли­цы, при­над­ле­жав­ше­го к им. Олек­ши­цы 256. 1556, купил у Куд­ри­чей зем­лю Горо­ден­ско­го пове­та над рекою Уши­ви­цею, но пла­тить за нее отка­зал­ся 257. Synowie kniazia Fedora Michałowicza kniaziowie Michai i Iwan Masalscy, występując razem procesują się 1558 r. o wycięcie lasu i różne krzywdy w Danilczycach 258; obaj wzıniankowani w spisie szlachty Grodzieńskiej, mającej prawo wchodu do puszcz 1559 r. 259. 1567.10.07, «Князь Михай­ло Масал­скии выслал сына сво­е­го кня­зя Юръя и ста­вил почту з ыме­ний сво­их — з Дани­л­чыч в пове­те Гро­ден­ском, а з Кор­са­ко­вич в пове­те Мен­ском, а з Буй­нич в пове­те Оршан­ском ста­вил коней шесть зброй­но — панц­ри, при., тар., др. Он же ста­вил пры том почте дра­бей три з руч».

∞, кн. Мария Ива­нов­на Кро­шин­ская 260.Mal synów Aleksandra, Iwana, Fedora, Jurja i Michała, oraz córkę Hannę

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

44/21. хх.8. АФА­НА­СИЙ БОРИ­СО­ВИЧ

znany tylko przez syna swego Hrihorego , który się pisał „ Afanasiewicz», prawdopodobnie był synem kniazia Borisa Michałowicza Mosalskiego.

Князі Масальські—Корецькі

46/23. хх.10. ИВАН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ КОРЕЦ­КИЙ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ..., 1528, 1552)

Най­рані­ше на Волині осів кн. Іван Васи­льо­вич Масальсь­кий. Шля­хом одру­жен­ня з княж­ною Ган­ною Коре­ць­кою він став воло­да­рем части­ни Кореч­чи­ни, з якої за пере­пи­сом литовсь­ко-русь­ко­го війсь­ка 1528 р. він, як князь Масальсь­кий-Коре­ць­кий, вистав­ляв 8 верш­ни­ків 261. 1532 , ему, с женой Ган­ной Ива­нов­ной, ур. Корец­кой, раз­рѣ­ше­но сдѣлать обмѣнъ и иъ части им. Кор­цы, — изъ-за несо­гласій съ кн. Богу­шемъ Корец­кимъ; имѣ­ют­ся дан­ныя, что они вымѣ­ня­ли себѣ им. Тap­гoви­цы 262. Tenże kniaź Iwan Masalski pozwany w 1534 r. przez kniaziów Sanguszkę i Koreckiego o szkody 263, występuje 1536 r. w sprawie kniazia Zasławskiego z kniaziami Czetwertyńskimi 264, a w latach 1545–1552 władał w powiecie Łuckim Torhowicą i Tereszowem 265. Pozostawił kilku synów, do których, oprócz Wasila, który wyraźnie nazwany „Iwanowiczem «, należel prawdopodobnie Bohdan Masalscy.

Кн. Ган­на Іванів­на Коре­ць­ка фігу­рує в листі Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 18 квіт­ня 1567 р. Вели­кий князь у своє­му листі нака­зу­вав київсь­ко­му воє­воді кн. Костян­ти­ну Костян­ти­но­ви­чу Острозь­ко­му не забо­ро­ня­ти кн. Іва­но­вій Масальсь­кій бути ігу­ме­нею в мона­сти­рі св. Михай­ла, що в Києві.

∞, кж. Анна Ива­нов­на Корец­кая (* ...., 1567, † ....).

Князі Масальсь­кі на Друї — Бра­славсь­ка гілка

29/14. 9.5. КН. ИВАН ПЕТ­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын кн. Пет­ра Дух­ни­ча Тимо­фе­е­ви­ча Масаль­ско­го. Судья зем­ской гродненский.

Совла­де­лец име­ния Друя. 1551, участ­ву­ет в чис­ле полоц­ко­го и витеб­ско­го дво­рян­ства в состав­ле­нии <Уста­ва о людях похо­жих>, о водво­ре­нии воль­ных людей на сво­их зем­лях. 1554, вызы­вал­ся в суд за захват чужо­го иму­ще­ства. 1556 и 1561 — полу­ча­ет под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние его судов по рр. Двине и Дисне 266. Przy wzięciu Połocka 1563 r. dostał się do niewoli Moskiewskiej, wskutek czego brat jego Andrzej Masalski zeznał 1564 r. , że wraz z bratem, który przy zdobyciu Połocka dostał się do niewoli, utracił różne listy i przywileje 267.

30/14. 10.5. КН. АНДРЕЙ ПЕТРОВИЧ

гос­по­дарсь­ко­ий дво­ря­нин й королівсь­кий рот­містр, сын кн. Пет­ра Дух­ни­ча Тимо­фе­е­ви­ча Масаль­ско­го, совла­дѣлецъ им. Друи.

Występujący 1551–1561 obok matki i brata. 1551, участ­ву­ет в чис­ле полоц­ко­го и витеб­ско­го дво­рян­ства в состав­ле­нии <Уста­ва о людях похо­жих>, о водво­ре­нии воль­ных людей на сво­их зем­лях. 1556, полу­ча­ет под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние его судов по рр. Двине и Дисне. Kniaz Andrzej Piotrowicz Masalski otrzymuje 1561 r. przywilej na jarmarki w Tuczynie 268. Według popisu wojskowego 1565 r. kn. Andrzej Masalski obowiązany stawić 7 koni 269.

1565, рот­мистр кон­ной роты. Неод­но­ра­зо­во королівсь­ко­му рот­міст­ро­ві вида­ва­ли­ся кошти з гос­по­дарсь­ко­го скар­бу на потре­би ввіре­ної йому роти. При­міром, у листах Сигіз­мун­да II Авгу­ста за 1567 p., адре­со­ва­них королівсь­ким рот­містрам із при­зна­чен­ням вида­ти гро­ші для їхніх рот, ука­за­но, що рот­міст­ру кн. Андрію Масальсь­ко­му вида­но лист, згід­но з яким пани Гор­но­стаї повин­ні вида­ти 600 кіп гро­шів на потре­бу роти кня­зя (150 верш­ни­ків) 270. Того ж року в Бак­штах було скла­де­но реєстр листів, нада­них Сигіз­мун­дом II Авгу­стом королівсь­ким рот­містрам для отри­ман­ня гро­шей із побо­ро­во­го подат­ку за 1568 р. для потреб їхніх рот. Один такий лист отри­мав і кн. А. Масальсь­кий. У доку­мен­ті вка­за­но, що його направ­ле­но з листом до «бир­чих» Ошменсь­ко­го повіту, згід­но з яким вони повин­ні вида­ти на роту кня­зя 600 кіп гро­шів литовсь­ких 271. Таким чином, мож­на вста­но­ви­ти річ­ну пла­ту роти кня­зя, яка ста­но­ви­ла 600 кіп гро­шів. 1566, жалу­ет­ся о напа­де­нии на него неким Селю­тою-Ляхо­вец­ким и о нане­се­нии им при напа­де­нии ран. Kniaz Andrzej Piotrowicz Masalski uzyskuje 1569 r. przywilej na targi i jarmarki w dobrach Sniedzyń w pow. Łuckim 272). W tymże roku kn. Andrzej Masalski z Tuczyna podpisał akt wcielenia Wołynia do Korony 273.

Jeszcze w 1570 r. Andrzej Masalski wymieniony jako właściciel dóbr Butina, Suska, Nosaczewic, Protrasowic, Oliskowic, Smiedzina i Bohdaczewa w powiecie Luckim 274, a w Sierpniu tegoż roku spisywano inwentarz dóbr, które kniaź Andrzej Piotrowicz Masalski i żona jego kniaźna Hanna Bohdanowna Putiatina zastawili za 2000 kop groszy, kniaziowi Władysławowi Andrejewiczowi Zbarażskiemu staroście Botockiemu, a mianowicie: Botina, Suska, Bohdaczewa i t. d. 275.

Już w 1559 r. żonaty z kniażną Hanną Bohdanówną Putiatycza, wdową po Bohdanie Siemaszko. Володін­ня Андрія Пет­ро­ви­ча сут­тєво збіль­ши­ли­ся піс­ля його одру­жен­ня з кн. Ган­ною Бог­данів­ною Путя­тян­кою, з удо­вою Бог­да­на Семаш­ка, яка при­нес­ла в дім чоло­віка запи­сані їй як віно­ва част­ка волинсь­кі володін­ня – замок Тучин із воло­стю та інші маєт­ки 276. Шлюб від­був­ся напри­кін­ці 1550‑х років. 30 черв­ня 1570 р. датуєть­ся запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги дар­чої уго­ди кн. Андрієвої Масальсь­кої Ган­ни Путя­ти­ча чоло­ві­ко­ві кн. Андрію Пет­ро­ви­чу Масальсь­ко­му на свої маєт­но­сті на Волині: замок Тучин, містеч­ко Тучинсь­ке із селом Тучи­ном, «філь­ва­рок на Чер­ни­чині з при­сіл­ка­ми Коро­стя­ти­ном, Мощо­ним, і з усі­ма Воль­ка­ми на Воро­но­ві і Пусто­ми­тах, а під Сте­па­нем село Кос­ма­чів» 277. Оче­вид­но, що сам акт дару­ван­ня вка­за­них маєт­но­стей від­був­ся знач­но рані­ше, ніж було зроб­ле­но запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги. Про це свід­чить той факт, що волинсь­кі володін­ня були під­твер­джені Сигіз­мун­дом II Авгу­стом кн. Андрію Масальсь­ко­му ще в 1567 р. 278 Без­за­пе­реч­ним фак­том ста­теч­но­го гос­по­да­рю­ван­ня кня­зя у волинсь­ких маєт­но­стях, пода­ро­ва­них дру­жи­ною, уже в 1567 р. є лист Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 10 верес­ня 1567 р. до Кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти кн. Мико­ли Андрій­о­ви­ча Зба­разь­ко­го з нака­зом при­зна­чи­ти «рок» у справі про наїзд гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на кн. Андрія Пет­ро­ви­ча Масальсь­ко­го на володін­ня гос­по­дарсь­ких зем’ян Кре­ме­не­ць­ко­го повіту Михай­ла та Кшишто­фа Богу­фа­ло­ви­чів Лабунсь­ких 279. Як бачи­мо, князь вирі­шив роз­ши­ри­ти ново­от­ри­мані маєт­но­сті в поши­ре­ний тоді спо­соб — наїз­дом. Пев­ні про­бле­ми у пору­шен­ні спо­кій­но­го володін­ня волинсь­ки­ми маєт­но­стя­ми спри­чи­ни­ла скар­га роди­чів дру­жи­ни. На жаль, поки що нам не відо­мі деталі спра­ви про вка­за­ні володін­ня. Від­най­де­но лише доку­мент із нака­зом Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 30 черв­ня 1570 р. зро­би­ти запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги опо­ві­дан­ня гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка, бере­стейсь­ко­го войсь­ко­го пана Олек­сандра Вага­новсь­ко­го і його дру­жи­ни Ган­ни Семаш­ків­ни, а також воло­ди­мирсь­ко­го під­ко­морія пана Олек­сандра Семаш­ка про те, що вони мають «при­род­жене» пра­во на маєт­но­сті кн. Андрієвої Масальсь­кої Ган­ни Бог­данів­ни Путя­тян­ки, котрі вона пода­ру­ва­ла своє­му чоло­ві­ко­ві — кня­зеві Андрієві Пет­ро­ви­чу Масальсь­ко­му 280.

Umarł 1571 r., poczem testament kn. Andrzeja Masalskiego oblatowano 10 Października 1571 r. w aktach Łuckich 281. Wdowa po nim testamentem z d. 20 Czerwca 1576 r. zapisała Tuczyn w równych częściach dzieciom: Aleksandrowi Siemaszce, Hannie z Siemaszków Konstantowej Malińskiej i kniażnie Marynie Masalskiej 282. Niezawodnie umarła w tymże roku, albowiem w następnyin Tuczynein z siołami w powiecie Łuckim włada już pan Aleksander Siemaszko 283.

∞, кнж. Ган­на Бог­да­нов­на Путя­та († 1587), 1° муж Семаш­ко. Полу­чи­ла в при­да­ное име­ние Тучин на реке Горы­ни 284. Пер­ший запо­віт кня­гині Ган­ни Масальсь­кої дато­ва­ний 20.06.1576 р. 285, але 8.02.1584 р. вона кло­по­та­ла­ся ще в Луць­ко­му ґродсь­ко­му уряді за свою родич­ку 286. Кн. Ган­на Бог­данів­на Путя­тан­ка Андрій­о­ва Масальсь­ка 13 люто­го 1587 р. запо­ві­ла похо­ва­ти її Луць­ко­му мона­сти­рю Успен­ня Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці і від­пи­са­ла чер­нечій спіль­но­ті 3 копи литовсь­ких гро­шів 287.

31/15. 11.6. КН. ИВАН ЮРЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1588)

сын Юрия Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масаль­ско­го 288. 1558, на него напал некто Котел и забил его до смер­ти 289.

32/15. хх.6. КЖ. ВАСИ­ЛИ­СА ЮРЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Юрия Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масаль­ско­го 290. Wprzód żona Mikołaja Jermolicza, z którym miała syna Jana i córkę Aleksandrę za Janem Ordą 291, wyszła powtórnie za kniazia A brahama Fedorowicza Druckiego — Horskiego, zmarłego przed 1570 r ., pozostawiając syna Jurja i córkę Dorotę. Jako kniahinia Abramowa Horska, Wasilissa Masalska zastawiła u kniazia Bohdana Sokolińskiego majątek Orewę, który syn jej kniaź Jurij Horski ustąpił w 1600 r. kn. Fedorowi Horskiemu 292. Po trzecie zaślubiła Jana Wołosieckiego. W 1595 r. Wasilissa Jurjewna Masalska Janowa Wołosiecka zastawia za 300 kop Czuryłowicze Łukaszowi Mirskiemu 293. Zachowały się dwa listy, którymi pani Janowa Wołosiecka Wasilissa Masalska zaprasza synowę swą kniahinię Horską na ślub córki swej Aleksandry i donosi synowi swemu kniaziowi Jurju Druckiemu — Horskiemu o sprawach osobistych 294. W 1604 r Janowa Wołosiecka sprzedaje Czuryłowicze córce swej Janowej Dziewoczkowej 295. Zaś w 1611 r. Jan Dziewoczka i kniażna Dorota Horska małżonkowie, sprzedają, odziedziczone po matce jej kniahini Wasilisie Masalskiej, Druję, Hrudzinowo i Czuryłowicze za 5000 kop groszy Lwu Sapieże 296.

∞, 1°, Mikołaj Jermolicz.

∞, 2°, кн. Авра­ам Федо­ро­вич Друц­кий-Гор­ский 297.

∞, 3°, Ян Воло­сец­кий 298.

33/15. хх.6 КН. МАРИ­НА ЮРЬЕВ­НА (* ..., 1558, † ....)

дочь Юрия Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масаль­ско­го 299. Jako wdowa po Pawle Pawłowiczu Naruszewicza, wyszła powtórnie za Mateusza Janowicza Kuchmistrzowicza (Narbuta) komornika J. K. M. , który jej w 1558 r. zapisuje 600 kop na Dziśnie i Niemenczynie 300.

∞, 1°, Павел Пав­ло­вич Нару­ше­вич 301.

∞, 2°, Мат­вей Ива­но­вич Кух­ми­ст­ро­вич Нар­бут, коро­лев­ский комор­ник 302.

34/16. 12.7. КН. МАТ­ВЕЙ ИВА­НО­ВИЧ (1564)

сын Ива­на Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масаль­ско­го 303. Совла­де­лец име­ния Друи.

В 1563 г., во вре­мя взя­тия Полоц­ка рус­ски­ми вой­ска­ми, был взят в плен, где и умер. 1564, быв­ши в пле­ну, писал дво­ю­род­но­му бра­ту Андрею Пет­ро­ви­чу М., что­бы тот засви­де­тель­ство­вал коро­лю об утра­те раз­ных доку­мен­тов 304. 1567.10.22, Повет Бра­слав­ля Литов­ско­го, Хору­жий бра­слав­ский Гри­го­рей Мер­ский ... з опе­ки име­нья кня­зя Мат­фея Масал­ско­го з Друи, кони 3. ... Он же с части кня­зя Мат­фея Масал­ско­го з местеч­ка з Друи пови­нен был ста­ви­ти дра­бов 4, але не ста­вил. ...Кне­ги­ня Ива­но­вая Масал­ская из Зале­ся в пове­те Бра­слав­ском конь 1, пнцр., пр., тар., др., она ж ста­ви­ла з местеч­ка з Друи дра­би 2 з рогати.

35/16. 13.7. КН. ГРИ­ГО­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ (1593,1597)

сын Ива­на Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масаль­ско­го 305. 1593, писарь зем­ский, затем зем­ский судья Бра­слав­ско­го пове­та. 1597, на сей­ме при­но­сит жало­бу на окле­ве­та­ние его столь­ни­ком Ярмо­ли­чем 306.

∞, кнж. Еле­на Михай­лов­на Полу­бин­ская, дочь судьи сло­ним­ско­го кн. Миха­и­ла Полу­бин­ско­го 307.

???∞, КАТЕ­РИ­НА ФЕДО­РОВ­НА КОПТЕВА

36/16.14.7. КН. ВАСИ­ЛИЙ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын Ива­на Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масаль­ско­го 308.

В актах Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го сви­де­тель­ству­ют­ся его воен­ные заслу­ги, во вре­мя войн коро­ля Сте­фа­на Бато­рия с Рос­си­ей. 1590, столь­ник Бра­слав­ский. 1594 г. был зем­ским под­суд­ком Бра­слав­ско­го пове­та. В 1617 г. был под­ко­мо­ри­ем бра­слав­ским. Совла­де­лец име­ния Друи 309.

∞, Софья Оси­пов­на Чап­ля. 1565.07.24. (Повет Троц­кий). Хору­гов Бере­стей­ская. Княж­на Васи­ле­вая Масал­ская Зофия Чап­лин­ская 2 кони. — в зброи один, а дру­ги в каф., с тар., с дре­вы. — Стб. 301;

∞, ФЕДО­РА ДМИТ­РИ­ЕВ­НА ПУТЯ­ТЯН­КА, бра­слав­ская земян­ка, доч­ка Дмит­рия Ядка­ви­ча Путяты.

37/16. хх.7. КЖ. АНА­СТА­СИЯ ИВАНОВНА

дочь Ива­на Тимо­фе­е­ви­ча Дух­ни­ча Масальского.

∞, Тих­на ..... 310.

1‑а гіл­ка. Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

56/28. 15.8. КН. ПЕТР БОГУ­ШЕ­ВИЧ ВЕРИ­ГА (?-1561)

сын Богу­ша Алек­сан­дро­ви­ча 311, гос­по­дарсь­кий дворянин.

В 1534–1535 гг. попа­да­ет в плен в Рос­сию; отпу­щен вза­мен на кня­зя Сиц­ко­го, захва­чен­но­го литов­ца­ми при взя­тии Ста­ро­ду­ба 312. В 1559 г. был лид­ским ста­ро­стой 313.

Гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин Пет­ро Богу­ше­вич — також був бажа­ною пер­со­ною при укла­дан­ні важ­ли­вих при­ват­но-пра­во­вих актів. Так, у 1559 р. він засвід­чив лист Єзо­фа Матвій­о­ви­ча Каз­новсь­ко­го своєю печат­кою, з яким той звер­тав­ся до Сигіз­мун­да II Авгу­ста з про­хан­ням під­твер­ди­ти дар­чий запис на маєт­ки Сво­я­чи­чі й Ост­ров­чи­чі та рухо­ме май­но, що мало перей­ти йому «на веч­ность» піс­ля смер­ті дру­жи­ни Ган­ни Матвіїв­ни Пят­ко­ви­ча 314. Совла­де­лец име­ния Олту­по­ви­чи Вол­ко­вы­ско­го пове­та. Вме­сте с женой купил у Сапе­ги име­ние Вой­ки­лиш­ки 315.

† 1561, мая 4, безд. 316.

∞, Ана­ста­сия Ива­нов­на ..... 317. 1563, после смер­ти мужа, сде­ла­ла воору­жен­ный набег на име­ние Сапе­ги, за что вызы­ва­лась в суд 318.

57/28. 16.8. КН. МИХА­ИЛ БОГУ­ШЕ­ВИЧ (?-3.10.1572)

сын Богу­ша Алек­сан­дро­ви­ча 319.

Вла­дѣлецъ им. Олту­по­во. Михай­ло Богу­ше­вич своєю печат­кою засвід­чив запис­ний лист (1555 р.) гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Михай­ла Мака­ро­ви­ча мар­шал­ку й гос­по­дарсь­ко­му писа­рю пану Оста­фію Бог­да­но­ви­чу Воло­ви­чу 320. 1562, жало­вал­ся на бра­та кн. Пет­ра за насиль­ствен­ный гра­беж его сено­жа­ти. 1566, февр. 16, дана ему коро­лев­ская под­твер­ди­тель­ная гра­мо­та на вла­дѣніе имѣніемъ въ Мереч­ской воло­сти, пожа­ло­ван­нымъ его отцу 321. Бра­ти кн. Михай­ло й Пет­ро Масальсь­кі ретель­но опіку­ва­ли­ся свої­ми маєт­но­стя­ми, свід­чен­ням чого може бути звер­нен­ня до вели­ко­го кня­зя з про­хан­ням під­твер­ди­ти їхні володін­ня. Зокре­ма, у 1566 р. на одне із таких звер­нень Сигіз­мунд II Август надав їм під­твер­джу­валь­ний лист на 44 коню­хи і тяг­ло­го чоло­віка «ілговсь­ких» Мере­ць­кої воло­сті, а також на пусті зем­лі віч­ним пра­вом 322. 1572 , авг. 4 , духов­нымъ завѣ­щаніемъ пере­да­ет Олту­по­во и Под­ме­речь сво­имъ тремъ сыно­вьямъ, кн. Бог­да­ну, Фри­дри­ху и Яну­шу. 323.

∞, Томи­ла — Авдо­тья Воло­вич, дочь Миха­и­ла Воло­ви­ча 324.

58/28. 17.8. КН. ПЕТ­РО БОГУ­ШЕ­ВИЧ (1547,1566)

сын Богу­ша Алек­сан­дро­ви­ча 325.

1547, ведет дело в суде сво­ей сест­ры кн. Ган­ны с Опра­ньей Жабою об име­нии Жиж­мо­ры 326. 1562, ведет тяж­бу с вдо­вой бра­та Пет­ра Вери­ги. 1562, вызы­вал­ся в суд бра­том Миха­и­лом за гра­беж его сено­жа­ти 327. 1566, полу­ча­ет под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту коро­лем на пожа­ло­ван­ное его отцу име­ние Под­ме­речь 328.

Бра­ти кн. Михай­ло й Пет­ро Масальсь­кі ретель­но опіку­ва­ли­ся свої­ми маєт­но­стя­ми, свід­чен­ням чого може бути звер­нен­ня до вели­ко­го кня­зя з про­хан­ням під­твер­ди­ти їхні володін­ня. Зокре­ма, у 1566 р. на одне із таких звер­нень Сигіз­мунд II Август надав їм під­твер­джу­валь­ний лист на 44 коню­хи і тяг­ло­го чоло­віка «ілговсь­ких» Мере­ць­кої воло­сті, а також на пусті зем­лі віч­ним пра­вом 329. Окрім легітим­но­го спо­со­бу утри­ман­ня чи роз­ши­рен­ня родо­вих володінь, кн. Пет­ро Богу­ше­вич сві­до­мо йшов на пору­шен­ня пра­ва, захо­пив­ши 2 служ­би людей у Русь­ко­му маєт­ку зем’я­ни­на Себастья­на Пре­бо­ровсь­ко­го і його дру­жи­ни Настасії Бог­данів­ни. Пост­раж­да­ле подруж­жя звер­ну­ло­ся з позо­вом до вели­кок­нязівсь­ко­го суду й 14 черв­ня 1568 р. вели­кий князь своїм виро­ком при­зна­чив «рок» кня­зеві Масальсь­ко­му 330. Як далі роз­ви­ва­ла­ся судо­ва спра­ва, на жаль, невідомо.

59/28. 18.8. КН. ТИМО­ФЕЙ БОГУ­ШЕ­ВИЧ (?-1570)

сын Богу­ша Алек­сан­дро­ви­ча 331.

В 1570 г. нахо­дил­ся в пле­ну в Рос­сии и каз­нен по при­ка­за­нию царя Иоан­на IV Гроз­но­го 332.

60/28. хх.8. КЖ. ГАН­НА БОГУШЕВНА

сын Богу­ша Александровича.

1547, вдо­ва, вела про­цесс с баб­кой детей сво­е­го мужа от пер­во­го бра­ка из-за име­ния Жиж­мо­ры и про­иг­ра­ла 333.

∞, Потап Гри­го­рье­вич Третьяк.

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

9/5. КН. АЛЕК­САНДР ДМИТ­РИ­Е­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Тысяч­ник 3‑й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей 334. В сен­тяб­ре 1557 г. вое­во­да, годо­вав­ший в Бол­хо­ве 335.

7/5. КН. ИВАН ЗУБА­ТЫЙ ДМИТРИЕВИЧ

В 1563 г. был вое­во­дой на Пло­ве и Соло­ве. В 1573 г. был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе доче­ри кня­зя Вла­ди­ми­ра Андре­еви­ча (дво­ю­род­но­го бра­та царя Иоан­на IV Грозного).

б/​д

8/5. КН. ИОСИФ ДМИТ­РИ­Е­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Тысяч­ник 3‑й ста­тьи, в ДТ из кня­зей Мосаль­ских. По Бояр­ской кни­ге 1556/1557 г. за ним были вот­чи­ны в Мосаль­ске «1104 чет­вер­ти, поме­стье на 85 чет­вер­тей» (РД. Вып. 10, с. 98). Князь же Иосиф Дмит­ри­ев сын Мосаль­ско­го «нае­хал был на Соль на Малую на велик день 63 (14 апре­ля 1555 г., — Н. Н.), и с семе­ня дни 64 (1 сен­тяб­ря 1555 г., — Н. Н) Соль Малая в откупу».

В 1558 г. был вое­во­дой в Шац­ке. Князь И. Д. Мосаль­ский в Бояр­ской кни­ге в ст. 20‑й, оклад 12 руб. Вот­чи­ны за ним в Мосаль­ске 1104 чет­вер­ти, поме­стье на 85 чет­вер­тей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди запи­сан сре­ди кня­зей Мосаль­ских вме­сте с бра­тья­ми Алек­сан­дром и Ива­ном Мень­шим, все трое зна­чат­ся и в Тысяч­ной кни­ге сре­ди детей бояр­ских III ста­тьи (ДТ, л. 94; ТК, л. 126). 1557 — годо­ва­лый вое­во­да в Шац­ке. 1563 апрель 20 — пору­чил­ся 200 р. по боярам пору­чи­те­лям за кн. Ал. Ив. Воро­тын­ском. В 1563 г. князь И. Д. Мосаль­ский был пис­цом в Ниж­нем Новгороде.

Тысяч­ник 3‑й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 64, 124). По Бояр­ской кни­ге 1556/57 г. был воло­сте­лем в воло­сти Соль Малая Костром­ско­го уез­да с 14 апре­ля 1555 г. до 1 сен­тяб­ря 1555 г. Запи­сан в 20 ста­тью. Оклад 12 руб. Вот­чи­ны за ним в Мосаль­ске 1104 чет­вер­ти, поме­стье на 85 чет­вер­тей. При­сут­ство­вал на Сер­пу­хов­ском смот­ре войск в июне 1556 г. (Рус­ский дипло­ма­та­рий. Вып. 10. М., 2004. С. 98). В 1557/58 вое­во­да, годо­вав­ший в Шац­ком горо­де (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1598 гг. М., 1966. С. 166–167; Тати­щев Ю.В. Мест­ни­че­ский спра­воч­ник XVII века. Виль­но, 1910. С. 32). В Полоц­ком похо­де 1562/63 г. спал в стане госу­да­ря (Кни­га Полоц­ко­го похо­да 1563 г. (Иссле­до­ва­ние и текст) / Подг. текст К. В. Пет­ров. СПб., 2004. С. 47). С дру­ги­ми детьми бояр­ски­ми 20 апре­ля 1563 г. пору­чил­ся по кня­зе А. И. Воро­тын­ском в 15 тыс. руб. (Анто­нов А.В. Поруч­ные запи­си 1527–1571 годов // Рус­ский дипло­ма­та­рий. Вып. 10. М., 2004. С. 24). Писец в Ниже­го­род­ском уез­де в сен­тяб­ре 1563 г., в 1564/1565 г. (Архив СПб ИИРАН. Ф. 29. Оп. 1. Д. 8. № 1260. Л. 1589; Весе­лов­ский С.Б. Сош­ное пись­мо. Иссле­до­ва­ние по исто­рии кадаст­ра и посош­но­го обло­же­ния Мос­ков­ско­го госу­дар­ства. Т. 2. М., 1916. С. 611; Анто­нов А.В, Машта­фа­ров А.В. Вот­чин­ные архи­вы ниже­го­род­ских духов­ных кор­по­ра­ций кон­ца XIV–начала XVII века // Рус­ский дипло­ма­та­рий. Вып. 7. М., 2001. № 68, 69; Акты фео­даль­но­го зем­ле­вла­де­ния и хозяй­ства. Акты Мос­ков­ско­го Симо­но­ва мона­сты­ря (1506–1613 гг.). М., 1983. № 154).

10/5. КН. ИВАН КЛО­БУК ДМИТ­РИ­Е­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

Тысяч­ник 3‑й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей с поме­той «умре» (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 64, 124). В сен­тяб­ре 1557 г. вое­во­да, годо­вав­ший в Бол­хо­ве (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1598 гг. М., 1966. С. 165). Родо­на­чаль­ник кня­зей Клубковых-Мосальских.

12/6. КН. ВАСИ­ЛИЙ УС СЕМЕ­НО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

1550 октяб­ря 3, «Уса­та­го», зачис­лен в состав Мос­ков­ско­го дво­рян­ства по 3‑ей ста­тье. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). 1562 мар­та 20 — под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си в 100 р. по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Дм. Бель­ско­му. Вес­ной 1565 г. намест­ник в Ряз­ском горо­де (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 178). В 1573 г. был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе доче­ри кня­зя Вла­ди­ми­ра Андре­еви­ча. В том же году пока­зан вое­во­дой в Руко­див, в 1574 г. — в Остроге.

б/​д

11/6. КН. ФЁДОР ЧЕР­НЫЙ ЖЕБЕР­ДЕН­СКИЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

сын Семе­на Ива­но­ви­ча Мосаль­ско­го 336.1565–66, вое­во­да в Рыль­ске 337.

б/​д

15/6. КН. ИВАН ГОР­БА­ТЫЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

14/6. МИХА­ИЛ ШУЛЕП СЕМЕ­НО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

б/​д

Покоління XXI

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

18.15. КН. ЛЕВ ИВА­НО­ВИЧ (?-до 1602)

Сын Ива­на Мун­чи Федо­ро­ви­ча Масальского. 

1568, wspomniany w testamencie ojca 338. 6 черв­ня 1571 р. п’ятеро дітей Ива­на Мун­чи і Бог­да­ни Бого­ви­ти­нов­ни з’їхалися в Город­ні в бать­ківсь­ко­му домі й поді­ли­ли мате­ри­ну спад­щи­ну, волинсь­ка части­на якої скла­да­ла­ся з неве­лич­ко­го зам­ку, містеч­ка та деся­ти сіл: Марині, що була дру­жи­ною зга­да­но­го вище Андрія Іва­но­ви­ча, пере­па­ли села Турів­ка, Сураж та Ониш­ків­ці й поло­ви­на замоч­ку в Хода­ках; Ган­на, заміж­ня за шлях­ти­чем Кас­пе­ром Кло­динсь­ким, отри­ма­ла села Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці; Федір узяв дру­гу поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку, містеч­ко Зень­ки та села Зень­ки, Хода­ки й Тетерів­ку; Леву діста­ли­ся володін­ня на Під­ля­ш­ші, а Бог­дан через хво­ро­бу від­мо­ви­вся від належ­но­го йому на користь братів і сестер 339.

1575 мая 3, dzieli się z bratem Fedorem wszystkiemi dobrami 340, a 1579 r . Olekszycami 341. Kniaź Lew Masalski procesuje się w 1580 r. z Gnoińskimi o wyrugowanie go z majątku Mokrany 342. Obaj bracia kniaziowie Lew i Fedor Vasalscy mają 1584 r . spra wę z Aleksandrem Chodkiewiczem 343. 1584, член Вилен­ско­го пра­во­слав­на­го брат­ства 344. 1589—90, сбор­щик пода­тей (скарб­ник, побор­ца) в Грод­нен­ском повте 345. 1582, апр. 25, про­из­вел напа­де­ние и учи­нил страш­ный раз­бой в цер­ков­ном им. Тры­шин Бере­стей­ско­го пове­та 346. 1588, купил у бра­та Фед. Ив. им. Волоч­ков­ское , Вол­ко­вы­ско­го пове­та 347. Был вла­дель­цем име­ний: Олек­ши­цы, Свис­лочь и Hепель 348.

Władał Swisłoczą.

† до 1602 349.

∞, Бог­да­на Кото­вич. 1606, вдо­ва, за сопро­тив­ле­нию взыс­ка­ния дол­га при­суж­де­на к изгна­нию 350.

67/42. 17.15. КН. ФЕДОР ИВА­НО­ВИЧ (?-1617)

Сын Ива­на Мун­чи Федоровича.

Wspomniany 1568 r . w testamencie ojca. Ożeniwszy się z kniaźną Łukomską zapisuje jej w 1571 r. 10,900 kop groszy na Chodakowie i Olekszycach 351).

Волинсь­кі маєт­ки у володін­ні кн. Іва­на Масальсь­ко­го пере­бу­ва­ли до скла­дан­ня діль­чо­го акту, згід­но з яким волинсь­кі і під­лясь­кі маєт­ки (мате­риз­на) були поді­лені між його дітьми. 6 черв­ня 1571 р. п’ятеро дітей Ива­на Мун­чи і Бог­да­ни Бого­ви­ти­нов­ни з’їхалися в Город­ні в бать­ківсь­ко­му домі й поді­ли­ли мате­ри­ну спад­щи­ну, волинсь­ка части­на якої скла­да­ла­ся з неве­лич­ко­го зам­ку, містеч­ка та деся­ти сіл: Марині, що була дру­жи­ною зга­да­но­го вище Андрія Іва­но­ви­ча, пере­па­ли села Турів­ка, Сураж та Ониш­ків­ці й поло­ви­на замоч­ку в Хода­ках; Ган­на, заміж­ня за шлях­ти­чем Кас­пе­ром Кло­динсь­ким, отри­ма­ла села
Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці; Федір узяв дру­гу поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку, містеч­ко Зень­ки та села Зень­ки, Хода­ки й Тетерів­ку; Леву діста­ли­ся володін­ня на Під­ля­ш­ші, а Бог­дан через хво­ро­бу від­мо­ви­вся від належ­но­го йому на користь братів і сестер 352. Роз­поділ мате­риз­ни не вима­гав скла­дан­ня теста­мен­ту з боку бать­ка, тому куп­ле­ний кн. Іва­ном Масальсь­ким маєток Ісер­ни не потра­пив під цей роз­поділ і в акті не фігу­рує, лише піз­ні­ше, у 1575 і 1583 рр., ми бачи­мо його у влас­но­сті його сина Федо­ра (див. ниж­че). Сим­воліч­но, що акт укла­дав­ся не на Волині, а в отчин­но­му маєт­ку Масальсь­ких, в Олек­си­чах, за при­сут­но­сті кн. Іва­на Масальсь­ко­го («... будучи мы вси сполне а ωче­ви­сте в дому его млсти кнзя Йва­на Федо­ро­ви­ча Масал­ско­го, суди земь­ско­го горо­ден­ско­го, пна ωтца ншо­го, пев­ное поста­но­вене и роз­дел веч­ный учи­ни­ли есмо в тыхь име­няхъ мате­ри­сты­хь, то ест в замоч­ку Ходац­комъ и в села­хь к нему при­слу­ха­ю­чихъ и теж во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­ляхъ и Сомо­ви­чахь. И всякне пожит­ки и дохо­ды име­неи нших спи­сав­ши и поша­цо­вав­ши межи собою, на узнане и ку ведо­мо­сти его млсти, кнзю ωтцю нашо­му (кн. І.Ф. Масальсь­ко­му — В. П.), донес­ли и дали есмо...» 353). Акт було скла­де­но 6 черв­ня 1571 р. за під­пи­сом кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го та королівсь­ко­го сек­ре­та­ря Лука­ша Гур­ни­ць­ко­го і того ж дня вне­се­но до горо­денсь­ких гродсь­ких книг 354. Піз­ні­ше, через чоти­ри міся­ці, 9 жовтня того ж року, діль­чий акт у фор­мі випи­су з горо­денсь­ких гродсь­ких книг було вне­се­но до кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг 355.

Скла­дан­ня діль­чо­го акту, оче­вид­но, було пов’я­зане з одру­жен­ням двох дочок кн. І. Ф. Масальсь­ко­го — стар­шої Ган­ни і мен­шої Мари­ни — та необ­хід­ністю виді­лен­ня поса­гу. Най­мо­лод­ший Бог­дан від­мо­ви­вся від своєї част­ки спад­щи­ни у зв’яз­ку з хво­ро­бою («А што ся доты­чет бра­та нашо­го молод­шо­го Бог­да­на то [нрзб.......] до тых име­ней нших мено­ва­ных, тако­вое ж пра­во своє при­ро­жо­ное мел, яко и мы, теды ωт того пра­ва сво­е­го вырек­ся и ωно­го ωтсту­пил веч­ны­ми часы для недо­стат­ку здо­ро­вя сво­е­го. А мы вси, верху­ме­не­ные вчас­ни­ки, повин­ни буде­мо и ωбо­ве­за­ли­ся есмо ему дава­ти пев­ный юрк­гельть пнзей на вихо­ване его, яко то на ωсоб­ли­во­му листе ншомъ, ему сот нас на то даномь, ест ωпи­са­но» 356). Федір посів поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку з селом, містеч­ко з селом Зінь­ки і село Тетерів­ку. У 1583 р. він спла­чу­вав з с. Хода­ки (10 димів, 2 город­ни­кі, 3 мли­но­ві кола), із с. Зінь­ків (9 димів, 6 город­ни­ків) і з части­ни с. Ісер­ни (4 дими) 357. Стар­ший брат Лев за діль­чим актом 1571 р. пере­брав на себе під­лясь­ку части­ну маєт­ків («во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­лях и Сомо­ви­чахь» 358). До Ган­ни з чоло­віком Кас­по­ром Кло­динсь­ким перей­шли Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці. Мари­на, заміж­ня за вели­кок­нязівсь­ким сек­ре­та­рем Андрієм Іва­но­ви­чем, набу­ла села Турів­ку (Туро­во), Сураж, Ониш­ків­ці і поло­ви­ну замоч­ку в Хода­ках. У 1580 — 1590‑х рр. нащад­ка­ми кня­зя Мун­чи май­же вся спад­щи­на була про­да­на київсь­ко­му воє­воді кн. В. — К. К. Острозь­ко­му. Княж­на Ган­на Масальсь­ка з чоло­віком свою част­ку про­да­ли сусі­ду-зем­ле­влас­ни­ку, кре­ме­не­ць­ко­му гродсь­ко­му писа­рю Гри­горію Дедер­ка­лу 359.

Отри­мав уряд гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка («мар­ша­лок коро­ля его мило­сти») за при­вілеєм Сте­фа­на Баторія від 28.VI.1582 р. 360 Із почат­ку 1570‑х рр. ми бачи­мо Федо­ра Іва­но­ви­ча на кре­ме­не­ць­ких маєт­ках. Так, у 1570 р. він висту­пив умоцо­ва­ним (упов­но­ва­же­ним) від імені сво­го бать­ка у судо­вій справі за позо­вом братів Ісернсь­ких, які суди­ли­ся з Масальсь­ки­ми за Ісер­ни («сын его млсти кня­зя Йва­на Масал­ско­го, княз Федор Масал­ский, яко вмоцо­ва­ный отца сво­е­го, не ѡсту­пу­ю­чи ѡ пра­во, взя­ли то (спра­ву володін­ня маєт­ком Ісер­ни — В. П.) межи собою на вго­ду и на вста­но­вене при­я­тел­ское» 361). 13 груд­ня 1570 р. кн. Федір заніс до кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг скар­гу на нов­го­род­чи­ць­ких під­да­них Михай­ла Пав­ло­ви­ча, які побли­зу Нов­го­род­чи­чів напа­ли на його бояри­на Сте­ць­ка, погра­бу­вав­ши у ньо­го коня та гро­ші, коли той їхав до Остро­га 362. У 1571 р. у ті ж уря­до­ві кни­ги кн. Федір уніс запис про вте­чу під­да­но­го з усім гос­по­дар­ством із маєт­ку його бать­ка Ісер­ни 363, а також скар­гу про пора­нен­ня та погра­бу­ван­ня його під­да­них селя­на­ми пана Радо­гось­ко­го 364. У тому ж 1571 р. кн. Федір висту­пив кре­ди­то­ром Іва­на Вой­ни­ча Бого­ви­ти­на, пози­чив­ши йому досить знач­ну суму в 60 кіп гро­шей 365, що може свід­чи­ти про ста­біль­ний май­но­вий ста­тус моло­до­го Масальсь­ко­го. 17 люто­го 1572 р. кн. Ф. І. Масальсь­кий був у маєт­ку кн. Костян­ти­на Виш­не­ве­ць­ко­го, у с. Гулів­ці Кре­ме­не­ць­ко­го повіту, на судо­вій справі пат­ри­моніаль­но­го суду кн. К. Виш­не­ве­ць­ко­го про кра­діж­ку під­да­ни­ми остан­ньо­го бджо­ли­них вули­ків у зін­ківсь­ко­го бояри­на кн. Федо­ра Сте­ць­ка Нелеп­ко­ви­ча 366. Піз­ні­ше уже сам кн. Федір бере участь у зустріч­них наїз­дах на сусідів-зем­ле­влас­ни­ків, при­чо­му у ком­панії зі своїм шва­гром, королівсь­ким писа­рем і ново­го­родсь­ким (ново­грудсь­кий; зараз — Ново­гру­док (білор. Нава­гру­дак, Нава­гра­дак, Рес­пуб­ліка Біло­русь) під­ко­морієм Андрієм Іва­но­ви­чем, як, ска­жі­мо, 22 квіт­ня 1573 р. у наїзді на маєток сво­го роди­ча Сте­па­на Бого­ви­ти­на Шумсь­ко­го Боло­жов­ку 367).

1574 июня 8, мар­шал Грод­нен­ский, дела­ет запись осно­ван­но­му им Нарев­ско­му Воз­не­сен­ско­му пра­во­слав­но­му мона­сты­рю 368. 2 січ­ня 1575 р. кн. Федір заста­вив свій маєток Тетерів­ку і поло­ви­ну села Ісер­ни Бог­да­ну Пат­ри­кію Радо­гось­ко­му під пози­ку у 250 кіп гро­шей до спла­ти бор­гу 369. 1580, сбор­щик пода­тей и пошлин в Гроднен.у. 370. У 1578 — 1581 рр. володін­ня кн. Федо­ра Масальсь­ко­го, містеч­ко Зінь­ки та маєток Хода­ки, у зв’яз­ку з татарсь­ки­ми спу­сто­шен­ня­ми Волині були звіль­нені від подат­ків на чоти­ри роки, з 1578 по 1581 рр., що, оче­вид­но, не спри­я­ло пере­бу­ван­ню кня­зя на Волині. У зв’яз­ку з неспла­тою подат­ків у 1581 р. на кня­зя було оформ­ле­но судо­вий позов кре­ме­не­ць­ко­го гродсь­ко­го суду від імені королівсь­ко­го побор­ці Волинсь­ко­го воє­вод­ства Михай­ла Линевсь­ко­го, який дово­див, що тер­мін звіль­нен­ня минув 371. При­к­мет­но, що на суді від 27 серп­ня 1581 р. кн. Федо­ра пред­став­ляв його уряд­ник Бог­дан Хри­це­вич, що може свід­чи­ти про від­сут­ність кня­зя на Волині у цей час. Це й не див­но, адже всьо­го через рік він від Сте­фа­на Баторія отри­має титул гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка. 1585 янва­ря 14, коро­лев­ский мар­ша­лок и вла­де­лец им. Олек­ши­цы — куп­лен­ное у бра­та кн. Льва Ива­но­ви­ча име­ние Зуб­ри­ков­щи­ну про­дал свя­щен­ни­ку Олек­шиц­кой церк­ви. В этой куп­чей он назы­ва­ет дядю еще сво­е­го кн. Мих. Фед. М. 372. Małżonka jego Bohdana kniahinia Fedorowa Iwanowicza Masalska wspomniana 1581 r. w testamencie matki swej Andrzejowej Łukomskiej Nastazyi Słuszczanki 373. Kniaz Fedor Iwanowicz Masalski mianowany 28 Czerwca 1582 r. marszałkiem królewskim (Grodzieńskim) 374. Tenże kniaź Fedor Iwanowicz Masalski, wydaje 16 Listopada 1584 r . żonie swej Bohdanie Andrejewnie Łukomskiej zapis na summę 1,000 kop na Olekszycach 375. W następnyin roku kniaź Fedor Iwanowicz Masalski marszałek J. K. M., włókę ziemi Olekszyckiej kupionej u kniazia Lwa Iwanowicza Masalskiego brata rodzone go, graniczącej z gruntami stryja kniazia Michała Fedorowicza Masalskiego, sprzedaje du chownemu cerkwi Olekszyckiej 376.

На з’їзді станів Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го у Віль­но, у листо­па­ді 1587 р., на яко­му лит­ви­ни оби­ра­ли пре­тен­ден­та на польсь­кий пре­стол, кн. Федір Масальсь­кий пер­шим від Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства під­пи­сав лист литовсь­ких уряд­ни­ків і шлях­ти на під­т­рим­ку кан­ди­да­ту­ри Мак­си­ми­ліа­на Габс­бур­га 377. Вод­но­час він зна­чить­ся серед литовсь­ких послів, які були обрані на гене­раль­но­му віленсь­ко­му з’їзді на елек­цій­ний сейм 378. Невдо­взі він, серед вісім­на­дця­ти послів від шлях­ти (крім сена­торів), брав участь у посоль­стві лит­винів до Кра­ко­ва для пере­да­чі про­хань усіх станів ВКЛ Жиги­мон­ту Вазі напе­ре­до­дні обран­ня його польсь­ким коро­лем у груд­ні 1587 р. 379 1595 ноябрь –1603 сен­тябрь, мар­шал коро­лев­ский Горо­ден­ско­го пове­та 380. Пуб­ліч­на діяль­ність кн. Федо­ра Масальсь­ко­го також була зосе­ре­дже­на у Горо­денсь­ко­му повіті, де він, як гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок, голо­ву­вав на повіто­вих сей­ми­ках, іме­ну­ю­чись мар­шал­ком горо­денсь­ким (напри­клад, сей­мик від 4.X.1603 р.) 381 або у 1613 р., коли від сей­му його було при­зна­че­но комі­са­ром для перевір­ки меж 382.

W 1588 r . podpisany na dokumencie królewskim potwierdzającym przywileje m . Wilna 383. 1588, име­ние Волоч­ков­ское Вол­ко­вы­ско­го пове­та про­дал бра­ту кн. Льву Ив. М. 384. W 1589 r. otrzymuje przywilej na 19 włók ziemi w powiecie Słonimskim 385. W latach 1593 — 1594 nabywa od kniazidw Jurja i Mi i chału Masalskich grunta przyległe do Olekszyc . W 1604 r . kniaź Fedor Masalski mar. szałek J. K. M. uskutecznił ostatecznie, z córkami kniazia Romana Sanguszki i ich mężami: Leszczyńskim i kniaziem Zasławskim, rozpoczęty w 1600 r. dział majątku Бере­сто­ви­ца w powiecie Grodzieńskim w ten sposób, że otrzymał połowę tego majątku, gdy druga połowa przypadła wymienionym mężom Sanguszkówien 386.

W 1609 r. kniaź Fedor Masalski świadek przy testamencie Dymitra Skumina marszałka J. K. M. , który go nazywa szwagrem 387. Kniaź Fedor Masalski marszałek królewski wyznaczony z sejmu 1613 r. do koinisyi granicznej 388. W 1615 1. kniaź Fedor Masalski marszałek J. K. M., Świadek przy dziale Jana-Dominika i Fryderyka Sapiehów, którzy go nazywają wujem 389.

Dnia 10 Listopada 1615 r. podzielił majątki swe między synów Hrihorego i Andrzeja, przekazując ostatniemu Olekszyce 390, zaś 27 Stycznia 1617 r. kniaź Fedor Iwanowicz Masalski marszałek J. K. M. spisał testament; chce być pochowanyın w cerkwi Olekszyckiej, gdzie leży ciało pierwszej jego małżonki, potwierdza poprzedni rozdział dóbr awych nabytych: Olekszyc, Staregodworu, Wiejsiej i Brzostowicy, oraz puszczy Narewka, między synów Hrihorego i Andrzeja z obowiązkiem zapłacenia wnuczce po zmarłym synie Aleksandrze, urodzonej z kniaźny Ewy Kurcewizówny Bułyżanki, kniażnie Hálsace Masalskiej summy 10,000 zł. Córkom swoim kniaźnie Zofii Jakubowej Skinderowej i kniaźnie Marynie Jundzitowej, którym poprzednio dał po 600 kop groszy, obecnie leguje wszystkie srebra, a nadto jeszcze po 600 kop groszy na nowo nabytym majątku Czernew w powiecie Brzeskim, który zapisuje synom . Testament ten kniuzia Fedora Masalskiego marszałka Grodzieńskiego (sic), podany został do akt 6 Stycznia 1618 r. przez Zofię z kniaziów Masalskich Jakóbowę Skinderowę, która zeznała jedno cześnie, że kniaź Fedor umarł 19 Grudnia 1617 r . 391. Z powyższego testamentu okazuje się, że kninź Fedor miał dwie żony, jedna występująca 1571 — 1584 kniaźna Bohdan Andrejewna Łukomska, druga niewiadomego imienia i pochodzenia 392, w chwili śmierci męża, który w testamencie o niej nie wspomina, również nie żyjąca. Z nich po zostawił trzech synów i dwie córki.

У 1616 р. за матеріаль­но­го спри­ян­ня кн. Ф. Масальсь­ко­го було випу­щене 5‑е видан­ня «Учи­тель­но­го Єван­гелія» у пере­кла­ді Мелетія Смот­ри­ць­ко­го. Цей факт вип­ли­ває з перед­мо­ви до видан­ня чен­ців мона­сти­ря Свя­то­го Духа Віленсь­ко­го цер­ков­но­го брат­ства, яке, імо­вір­но, саме таким чином зміг під­т­ри­ма­ти кн. Федір 393. 1617 январь 17, напи­сал духов­ное заве­ща­ние, в кото­ром все иму­ще­ство свое раз­де­ля­ет меж­ду сыно­вья­ми — кн. Гри­го­рьем и Андре­ем и дочерь­ми — кнж. Софьей и Мари­ной, а так­же вну­кою — кнж. Гальш­кою, доче­рью сво­е­го сына Алек­сандра и при­ка­зы­ва­ет похо­ро­нить его в пра­во­слав­ной церк­ви в Олек­ши­цах 394.

∞, кнж. Бог­да­на Андре­ев­на Луком­ская, дочь кн. Андрея Андре­еви­ча и кнг. Ната­льи Гри­го­рьев­ны Луком­ских 395.

∞, ...... ..... Сангушковна (?)

КН. ИВАН-БОГ­ДАН ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ, ИН
. ИЛЛАРИОН

архи­манд­рит Супральський. 

6 черв­ня 1571 р. п’ятеро дітей Ива­на Мун­чи і Бог­да­ни Бого­ви­ти­нов­ни з’їхалися в Город­ні в бать­ківсь­ко­му домі й поді­ли­ли мате­ри­ну спад­щи­ну, волинсь­ка части­на якої скла­да­ла­ся з неве­лич­ко­го зам­ку, містеч­ка та деся­ти сіл: Марині, що була дру­жи­ною зга­да­но­го вище Андрія Іва­но­ви­ча, пере­па­ли села Турів­ка, Сураж та Ониш­ків­ці й поло­ви­на замоч­ку в Хода­ках; Ган­на, заміж­ня за шлях­ти­чем Кас­пе­ром Кло­динсь­ким, отри­ма­ла села Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці; Федір узяв дру­гу поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку, містеч­ко Зень­ки та села Зень­ки, Хода­ки й Тетерів­ку; Леву діста­ли­ся володін­ня на Під­ля­ш­ші, а Бог­дан через хво­ро­бу від­мо­ви­вся від належ­но­го йому на користь братів і сестер 396.

хх.15. КЖ. АННА ИВА­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ива­на Мун­чи Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го. 6 черв­ня 1571 р. п’ятеро дітей Ива­на Мун­чи і Бог­да­ни Бого­ви­ти­нов­ни з’їхалися в Город­ні в бать­ківсь­ко­му домі й поді­ли­ли мате­ри­ну спад­щи­ну, волинсь­ка части­на якої скла­да­ла­ся з неве­лич­ко­го зам­ку, містеч­ка та деся­ти сіл: Марині, що була дру­жи­ною зга­да­но­го вище Андрія Іва­но­ви­ча, пере­па­ли села Турів­ка, Сураж та Ониш­ків­ці й поло­ви­на замоч­ку в Хода­ках; Ган­на, заміж­ня за шлях­ти­чем Кас­пе­ром Кло­динсь­ким, отри­ма­ла села Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці; Федір узяв дру­гу поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку, містеч­ко Зень­ки та села Зень­ки, Хода­ки й Тетерів­ку; Леву діста­ли­ся володін­ня на Під­ля­ш­ші, а Бог­дан через хво­ро­бу від­мо­ви­вся від належ­но­го йому на користь братів і сестер 397.
wyraźnie nazwana córką sędziego ziemskiego Grodzieńskiego 398, poślubiła Sebastyana Dybowskiego starostę Knyszyńskiego, z którym miała córkę wydaną za Dymitra Chaleckiego, miecznika Litewskiego 399. 1569, Hanna z kniaziów Masalskich Dybowska, występuje w 1569 r. niezawodnie jako wdowa i уна­сле­до­ва­ла от него 19 волок зем­ли Кал­бо­сине Горо­ден­ско­го пове­та 400. Córka jej Regina Dybowska wychodząc za mąż za Dymitra Chaleckiego miecznika Litewskiego, zeznaje 1575 r., że po śmierci ojca swego Andrzeja Dybowskiego zostawała w opiece u matki swej kniaźny Heleny Masalskiej i ojczyma Kacpra Kłodzińskiego starosty Błońskiego i Wołkinickiego wraz z majątkami, które stanowiły Dybówka i Sokolniki w powiecie Łęczyckim w koronie, Kolbasino w powiecie Grodzieńskim na Litwie i macierzysty Walewo na Litwie, obecnie majątki te darowywa matce i ojczymowi, kontentując się wypłaconym posagiem 3,000 kop groszy; światłkami tego zapisu byli: Hrihory Masalski sędzia ziemski (?) Grodzieński i Mikołaj Sapieha dworzanin hospodarski, kniaź Fedor Masalski poborca Grodzieński i kniaź Lew Masalski 401. W 1582 r. Kłodzińscy i pani Chalecka kwitują Dymitra Chaleckiego z zadosyćuczynie nia za winno i przywianek 402. Ган­на, за якою най­дов­ше в родині про­три­ма­ла­ся спад­щи­на Бог­да­ни з Бого­ви­тинів, 8 лип­ня 1594 р. спіль­но з дру­гим чоло­віком про­да­ла свою мате­риз­ну кре­ме­не­ць­ко­му ґродсь­ко­му писа­рю Гри­горію Дедер­ка­лу 403. Jeszcze w 1611 r. Anna z kniaziów Masalskich Kacprowa Klodzińska kasztelanowa Wyszogrodzka ceduje dzierżawę i leśnictwo Lejpuńskie wnukowi swemu Krzysztofowi Chaleckiemu 404.

∞, 1°, Андрей-Себасти­ан Дыбовский.

∞, 2°, 1570, Кас­пар Кло­дин­ский, ста­ро­ста оль­ке­ниц­кий, войсь­кий суха­чевсь­кий і королівсь­кий дво­ря­нин 1571 р. 405.

КЖ. МАРИ­НА ИВА­НОВ­НА МУН­ЧИ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

Мари­на, заміж­ня за вели­кок­нязівсь­ким сек­ре­та­рем Андрієм Івановичем.

На частині Шумсь­ко­го маєт­ку, осе­ред­ком якої було село Онишківці,
посе­ли­вся зять кня­зя Масальсь­ко­го гос­по­дарсь­кий дяк Андрій Іва­но­вич, відо­мий із патроні­мом Хари­то­но­вич і топо­ан­тро­поні­мом Обринсь­кий, з дру­гої поло­ви­ни 1560‑х років королівсь­кий сек­ре­тар і нов­го­родсь­кий під­ко­морій. У 1562–1563 рр. Андрій Іва­но­вич фігу­рує в дже­ре­лах як королівсь­кий дяк
406, у жовтні 1567 р. – як гос­по­дарсь­кий сек­ре­тар і нов­го­родсь­кий під­ко­морій 407. 15. 08. 1562 p. пові­до­мив, що з доз­во­лу тестя живе зараз в Онош­ківсь­ко­му маєт­ку 408. Він про­сте­жуєть­ся тут від 1562–1563 рр. – часу дору­че­но­го йому про­ве­ден­ня в Кре­ме­не­ць­ко­му ста­ро­стві волоч­ної поміри. 15. 01. 1563 р. висту­пає як «помір­чий волок кре­ме­не­ць­ких» 409. Акт поміри в ста­ро­стві під­пи­сав писар скар­бу Ян Ізон­ковсь­кий 410, але в дже­ре­лах часто трап­ля­ють­ся поси­лан­ня на те, що про­во­див її Андрій Іванович.

6 черв­ня 1571 р. п’ятеро дітей Ива­на Мун­чи і Бог­да­ни Бого­ви­ти­нов­ни з’їхалися в Город­ні в бать­ківсь­ко­му домі й поді­ли­ли мате­ри­ну спад­щи­ну, волинсь­ка части­на якої скла­да­ла­ся з неве­лич­ко­го зам­ку, містеч­ка та деся­ти сіл: Марині, що була дру­жи­ною зга­да­но­го вище Андрія Іва­но­ви­ча, пере­па­ли села Турів­ка, Сураж та Ониш­ків­ці й поло­ви­на замоч­ку в Хода­ках; Ган­на, заміж­ня за шлях­ти­чем Кас­пе­ром Кло­динсь­ким, отри­ма­ла села
Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці; Федір узяв дру­гу поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку, містеч­ко Зень­ки та села Зень­ки, Хода­ки й Тетерів­ку; Леву діста­ли­ся володін­ня на Під­ля­ш­ші, а Бог­дан через хво­ро­бу від­мо­ви­вся від належ­но­го йому на користь братів і сестер 411.

8 жовтня того само­го року Мари­на запи­са­ла свою мате­риз­ну чоло­ві­ко­ві 412, а 6 квіт­ня 1580 р. подруж­жя укла­ло в селі Сураж, що ста­ло, оче­вид­но цен­тром його части­ни, уго­ду про про­даж усьо­го кня­зю Васи­лю-Костян­ти­ну Острозь­ко­му 413. Село Ісер­на, як вид­но з листа Андрія Іва­но­ви­ча та його дру­жи­ни, було про­дане кня­зем Мун­чею сино­ві Федо­ру та зятю, а далі теж потра­пи­ло до Острозь­ко­го 414.

∞, Андрій Іва­но­вич [Хари­то­но­вич, Хору­жич, Обринсь­кий], сек­ре­тар вели­кок­нязівсь­кої кан­це­лярії та ново­го­родсь­кий (ново­грудсь­кий) підкоморій.

19.16. КН. МИХА­ИЛ МИХАЙЛОВИЧ

сын Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 415. 1609, упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии Дмит­рия Ску­ми­на-Тыш­ке­ви­ча 416. 1613 — имел рас­прю с бра­том Федо­ром и его женою; был вла­дель­цем име­ния Поник­ли­цы 417 1620, упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии сест­ры сво­ей кн. Ган­ны Михай­лов­ны 418.

Będzie to kniaź Michał Masalski , występujący 1593 – 1594 r. obok brata Jurja i wzmiankowany 1609 r. w testamencie Dymitra Skunina marszałka królewskiego, który go nazywa „szwagrem“ 419 Tenże kniaź Michał Masalski i matłonka jego Hanna Bykowska, występują 1611 r. jako własciciele dworu Howskiego w powiecie Słonimskim 420. Kniaź Michał Michałowicz Masalski procesuje się 1613 r. z bratem kniaziem Fedorem i jego żoną, a w 1620 r. bierze spadek po siostrze Hannie Michałównie Masalskiej Dymitrowej Skuminowej marszałkowej J. K. M. Zdaje się , że tenże Michał Cypryan Masalski umarł 1622 roku 421.

∞, 1°, Halszka Matwiejewna Kłoczkówna, wdowa po Janie Owsianym jako żona którego występuje jeszcze 1586 r. 422, którą mylnie czynią żoną kniazia Fedora Michałowicza Masalskiego 423

∞, 2°, Hanna Bykowska (1611).

20.16. КН. ФЁДОР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 424. Dzieli się 1567 r. dobrami z braćmi (stryjecznymi ?) 425. 1613, za żonę miał Hannę Kolendziankę; w 1613 r. kniaź Fedor Michałowicz Masalski z żoną Hanną Kolendzianką oskarżony przez brata swego kniazia Michała o krzywdy wyrządzone poddanym sioła Ponikwicy 426. 1620, упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии сест­ры сво­ей кн. Ган­ны Михай­лов­ны 427.

Umarł przed 1620 r., как ука­за­но в заве­ща­нии его сест­ры Анны 428.

∞, Ган­на Колед­зян­ка 429.

21.16. КН. АЛЕК­САНДР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 430. Dziedzic Łosowic 431, będzie to kn. Aleksander Masalski, który przy wzięciu Połocka dostał się 1563 do niewoli Moskiewskiej, w której znajdował się 1564 432; po powrocie do kraju Aleksander Masalski marszałek trybunalski 1585 r.433.1589, упо­ми­на­ет­ся в про­даж­ном акте дво­юр. бра­тьев — кн. Фед. и Льва Ива­но­ви­чей Мосаль­ских 434.

22.16. КН. ЮРИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 435.

będzie to kniaź Jurij Masalski, który w 1574 r. zeznaje o długach nieboszczyka brata swego kniazia Jana Masalskiego. Z sejmu 1580 r. wyznaczony poborcą Wiłkoinierskim i Słonimskinn 436). Kniaź Jurij Masalski i żona jego Hanna Krywcówna, otrzymują 1584 r. «warunek » na część włości Upitskiej 437. W latach 1593 i 1594 kniaziowie Jerzy i Michał Masalscy puste grunta, hłota, bagna i puszcze do Olekszyc przylegle, sprzedali kniaziowi Fedorowi Masalskiemu marszałkowi J. K. M. 438. Kniaź Jurij Masalski trzymał Sterniszki i Naliszki w Wiłkomierskim do żywota, umarł bezpotomnie, a wdowa po nim Anna Olechnówna Krywcówna, wyszła powtórnie za kniazia Marcina Gedrojca starostę Wiłkomirskiego; o tem wszystkiem wzmianka w wydanym 2 Października 1607 przywileju Mikołajowi Madaleńskiemu dworzaninowi królewskiemu na Sterniszki i Naliszki 439. 1620, упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии сест­ры сво­ей кн. Ган­ны Михай­лов­ны 440.

∞, Anna Olechnówna Krywcówna

КН. ИВАН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ († 19.06.1572)

komornik J. K. M. , wysłuży wszy u króla majątek Pigajny we włości Ejragolskiej na Żmudzi, takowy zastawił za 400 kop groszy Bohdanowi Pawłowiczowi Sapieże i umarł przed 1574 r. , jak o tem wymieniony Sapieha w zapisie tego roku wydanym wspomina 441. W tymże roku kniaź Jurij Masalski, zeznaje o długach brała swego nieboszczyka kniazia Jana Masalskiego 442. Do tego Jana Masalskiego niezawodnie odnosisię wzmianka, że kniaź Masalski, w wielkiej u króla znajdujący się łasce, umarł 19 Czerwca 1572 r. 443.

хх.16. КЖ. ГАН­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* ...., 1597, † 7/20.III.1620)

дочь Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 444.1597, октябрь, она с мужем обви­ня­лась в само­воль­ном коше­нии сена и уво­зе его от сосе­дей 445. 1599, январь, сно­ва она и ее муж упо­ми­на­ют­ся по пово­ду неза­кон­ных наси­лий над сосе­дя­ми и как вла­дель­цы сел Коро­ле­ви­ще­вич и Паце­вич 446.

Owdowiała 1609 r. 447. Hanna Michałówna Masalska Dymiirowa Skuminowa marszałkowa J. K. M., spisuje 7 Marca 1620 r. testament, któryin zobowiązuje brata swego kniazia Michała do sprawienia pogrzebu (prawdopodobnie wystawienia grobowców) jej i zmarłym braciom kniaziom Jurju i Fedoru Masalskim, zapisując temuż bratu cały swój majątek, a mianowicie 800 kop groszy na Hatowie i Koroliszczewiczach w Mińskiem i ruchomości; zaraz po tem umarła, albowiem powyższy testament przedstawiono do akt 20 Marca 1620 r., już po jej śmierci 448.

∞, Дмит­рий Ску­мин-Тыш­ке­вич († 1609), коро­лев­ский мар­ша­лок 449.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

КН. ГРИ­ГО­РИЙ АФА­НА­СЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Под­ко­мо­рий Грод­нен­ский, член Военого
Сове­та при Коро­ле. Дзяр­жаў­ны і гас­па­дар­чы дзе­яч ВКЛ. З роду кня­зёў Масаль­скіх. Кара­леўскі два­ранін, гарад­зен­скі пад­су­дак зем­скі ў 1574—77, суддзя зем­скі ў 1578—89, пад­ка­мо­ры ў 1589—97. Выбіраў­ся пас­лом ад Гарад­зен­ска­га пав. на сой­мы 1576, 1590.

Ад вял. кня­зя літоўска­га і кара­ля поль­ска­га Жыгі­мон­та ІІ Аўгу­ста ў 1563 атры­маў ва ўласна­сць маён­так Урдо­мін у Мерац­кай пуш­чы, у 1567 — у тры­манне Абель­скую волас­ць у Віль­ка­мір­скім пав., у 1569 — Пяр­стун­скую і Бярж­ніц­кую волас­ці (пацвер­джа­на ў 1577, 1582, 1586, 1589), пра­ва лоўлі рыб у Пяр­стун­с­кай і Пера­лом­скай пуш­чах. Кіра­ваў Нема­ной­скім ляс­ніцтвам, якое ў 1576 атры­маў у дзяр­жа­ву (пацвер­джа­на ў 1579, 1589). Адыг­раў знач­ную ролю ў гас­па­дар­чым развіц­ці лясіс­та­га Аўгу­стоўска-Сувал­каўска­га паазер’я, зас­ноў­ваў вёскі, млы­ны, прад­пры­ем­ст­вы па выра­бе ляс­ных тава­раў, пра­вод­зіў валоч­ную паме­ру. Вало­даў так­са­ма маёнт­ка­мі Кірс­на і Рач­кі ў Гарад­зен­скім пав., Дабучын у Берас­цей­скім пав., Сапе­жыш­кі і Дзе­вя­го­ла ў Ковен­скім пав. (купіў у 1584 у Андр­эя Сапе­гі), мяст­эч­кам Дзед­зі­гол­дыш­кі (у 1584—86), тры­маў у заста­ве сапе­гаўскі маён­так Вяй­сеі ў Гарад­зен­скім пав.

1563 roku otrzymuje przywilej na 10 włók w powiecie Mereckim 450. У 1563 як пад­ста­рас­та кабрын­скі і блуд­зен­скі ўдзель­ні­чаў у валоч­най паме­ры Коб­рынш­чы­ны. В 1567 р. в доку­мен­тах Литовсь­кої мет­ри­ки впер­ше фік­суєть­ся гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин кн. Гри­горій Атані­зе­вич Масальсь­кий. За доку­мен­том він отри­мав у заста­ву від вели­ко­го кня­зя двір, місто й усю Обельсь­ку волость тер­мі­ном на 3 роки в сумі 3000 й 200 кіп гро­шів 451. Як і у випад­ку з кн. Богу­шом Олек­сан­дро­ви­чем Масальсь­ким, лише раз у доку­мен­ті зга­дуєть­ся його ім’я й по бать­ко­ві — від­так важ­ко вста­но­ви­ти його най­б­лиж­чих пред­ків чи роди­чів. Мож­ли­во, що фор­ма по бать­ко­ві «Атані­зе­вич» — це пере­кру­чене писа­рем «Афа­на­сієвич». Якщо так, то мож­на при­пу­сти­ти, що Гри­горій був ону­ком Бори­са Михай­ло­ви­ча й сином Афа­на­сія Масальського.

Zonaty z córką pani Makarewiczowej, procesuje się z tą ostatnią w 1569 r. o Iszczołnę 452. Під 1569 р. кн. Г. Масальсь­кий висту­пає вже пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею. Цьо­го року Сигіз­мунд II Август своїм листом пожа­лу­вав кня­зеві «дер­жа­ви» Пер­штунь і Берж­ни­ки 453. У день надан­ня пожа­лу­ван­ня (8 трав­ня) вели­кий князь напра­вив ще одно­го листа. Він адре­су­вав­ся гос­по­дарсь­ко­му слу­жеб­ни­ку Рафа­лу Заневсь­ко­му з нака­зом пода­ти «дер­жа­ви» Пер­штунь і Берж­ни­ки вели­кок­нязівсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві кн. Гри­горію Масальсь­ко­му. У листі також пові­дом­ля­ло­ся й усій пер­штунсь­кій шлях­ті, боярам і під­да­ним про при­зна­чен­ня ново­го дер­жав­ці. За нака­зом вели­ко­го кня­зя, міс­це­ва шлях­та й під­дані зобо­в’я­зу­ва­ли­ся вико­ну­ва­ти послу­шен­ства й роз­по­ряд­жен­ня ново­при­зна­че­но­го уряд­ни­ка 454. Третій лист щодо спра­ви про при­зна­чен­ня кн. Г. Масальсь­ко­го пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею був направ­ле­ний Сигіз­мун­дом II Авгу­стом удо­ві попе­ред­ньо­го дер­жав­ці Пер­шту­ня й Берж­ни­ків Іва­но­вої Мака­ро­ви­ча. У листі вели­кий князь нака­зу­вав їй посту­пи­ти­ся «дер­жа­ва­ми» покій­но­го чоло­віка 455. За кіль­ка днів новий дер­жав­ця роз­по­чав вико­ну­ва­ти свої обо­в’яз­ки. За нака­зом вели­ко­го кня­зя від 15 трав­ня 1569 р. кн. Г. Масальсь­кий напра­вив із Пер­шту­ня й Береж­ни­ків 60 під­вод до Мере­ча. Такий же наказ отри­мав і горо­денсь­кий ста­ро­ста пан Гри­горій Олек­сан­дро­вич Ход­ке­вич. У Меречі під­во­ди заван­та­жу­ва­ли­ся вів­сом і вже з про­віан­том достав­ля­ли­ся для потреб гос­по­дарсь­ких коней до Кни­ши­на 456.

Як свід­чать доку­мен­ти, у гос­по­дарсь­кій скарб­ни­ці дуже часто бра­ку­ва­ло готів­ки. Тому вели­кий князь прак­ти­ку­вав зда­ва­ти в орен­ду чи заста­ву зем­лі, маєт­но­сті, дер­жа­ви та ста­ро­ства, попов­ню­ю­чи таким чином дер­жав­ний скарб. Так, 27 верес­ня 1569 р. кн. Гри­горій Масальсь­кий отри­мав в орен­ду від Сигіз­мун­да II Авгу­ста горо­денсь­ке й пже­ломсь­ке «невод­ниц­тво» тер­мі­ном на 1 рік у сумі — 250 кіп гро­шів 457. Зго­дом вели­кий князь звер­нув­ся до горо­денсь­ко­го ста­ро­сти, най­ви­що­го гетьма­на пана Г. Ход­ке­ви­ча, щоб той вико­нав пев­ні роз­по­ряд­жен­ня гос­по­да­ря щодо риба­лок горо­денсь­ко­го й пже­ломсь­ко­го «невод­ництва», орен­до­ва­но­го пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею 458. У жовтні 1569 р. Сигіз­мунд II Август заста­вив кн. Г. Масальсь­ко­му ще й Оник­ш­тенсь­ку «дер­жа­ву» тер­мі­ном на 1 рік у сумі 1000 і 800 кіп гро­шів 459. У даній застав­ній угоді князь висту­пав і як обельсь­кий дер­жав­ця. У черв­ні 1570 р. вели­кий князь із Вар­ша­ви над­си­лає листи до дер­жав­ців і ста­рост із нака­зом постав­ля­ти про­віант для дер­жав­них потреб. Один такий лист Сигіз­мунд II Август напра­вив до горо­денсь­ко­го ста­ро­сти Г. Ход­ке­ви­ча, щоб той надав 220 під­вод вів­са з Лаб­на, Одельсь­ка, Кузь­ни­ці, Кот­ри, Шкід­ля і Мітов­щиз­ни. У кін­ці доку­мен­та при­пи­са­но, що такий же лист направ­ляв­ся до пер­штунсь­ко­го й берж­ни­ць­ко­го дер­жав­ці Гри­горія Масальсь­ко­го, яким гос­по­дар зобо­в’я­зу­вав кня­зя надісла­ти 70 під­вод вів­са з Пер­шту­ня й Берж­ни­ків 460. Як вели­кок­нязівсь­кий дер­жав­ця кн. Г. Масальсь­кий вико­ну­вав низ­ку дору­чень гос­по­дарсь­ко­го й уря­до­во­го харак­те­ру. Зокре­ма, за нака­зом Сигіз­мун­да II Авгу­ста князь про­кон­тро­лю­вав випла­ту чин­шу Стані­сла­ва Жда­новсь­ко­го з його двох волок грун­ту по 2 копи і 20 гро­шів 461. Будучи вже кобринсь­ким ста­ро­стою, кн. Г. Масальсь­кий згід­но з під­твер­джу­валь­ним листом вели­ко­го кня­зя вво­див Полонію Пет­ро­ву у володін­ня дво­ма воло­ка­ми в селі Жухо­ви­чах 462.

Mianowany 1574 r. podsędkiem Grodzienskim 463, w 1576 r. podsedek Grodzieński, dziertawca Perstuński Hrihory Masalski, otrzymuje przywilej na leśnictwo Niemonoickie 464 i w tym że roku HÍrihory Afanasiewicz Masalski bierze w zastaw w summie 3,200 kop groszy dwór, miasto i włość Obelską 465. W następnym roku podsędek Grodzieński, dzierżawca Perstuński i Obelski Grihory Afanasiewicz Masalski, otrzymuje przywilej na dwór Perstuny 466. Prawdopodobnie w 1578 r. został sędzią ziemskim Grodzieńskim; już z tym tytułem występując otrzymuje 1579 r . potwierdzenie na lesnictwo Niemonoickie 467, a 1582 r. widymus przywileju na Perstuny 468.

W 1584 r. Hrihory Afanasiewicz Masalski sędzia ziemski Grodzieński, dzierżawca Persiuński, nabywa od Andrzeja Sapiehy Sapieżyszki i Dewiagołę na Niemnie за 15.000 коп гро­шей 469. W roku 1586 otrzymuje potwierdzenie na aren de Perstun 470 i przywilej na wyrób towarów leśnych 471. Ponowne potwierdzenie na leśnictwo Niemonoickie i dzierżawę Perstuńską uzyskuje 1589 r . 472. W Lutym tegoż roku mianowany podkomorzym Grodzieńskim 473. W następnym roku Frihury Masalski podkomorzy Grodzieński z sejmu naznaczony deputatern do rady wojennej 474. W 1592 r. zapisał wraz z żoną na kościół Rudomiński wioski, karczme i 4 włóki ziemi oraz dziesięcinę 475.

Umarł około 1595 r., poczem w połowie 1596 r. Łukasz Masalski otrzymuje przywilej na Perstuny 476, a w 1597 r. Jan Naruszewicz łowczy, na leśnictwo Niemonoickie po śmierci Masalskiego wakujące 477.

Полу­чил за пер­вой женой им. Урдо­ми­ны в Сто­бин­ской воло­сти 478. Drugą żoną jego była Maryna Raczków na córka Stanisława, dziedziczka dóbr Raczki, która jako wdowa fundowała 1599 r . kościół parafialny w Raczkach 479. Полу­чил за вто­рой женой, Мари­ан­ной Рач­ко, им. Рач­ки и от име­ни это­го име­ния вся про­ис­хо­дя­щая от Григ. Аф. ветвь полу­чи­ла про­зва­ние Mасаль­ских-Рачек 480. Z niej pozostawił synów Aleksandra, Łukasza i córki Annę i Krystynę 481.

∞, 1°, N. Мака­ре­ви­чов­на, вдо­ва Лысого.

∞, 2°, Маріан­на Рачко. 

Князі Масальські—Корецькі

КН. ВАСИ­ЛІЙ ИВА­НО­ВИЧ КОРЕЦЬКИЙ-МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Масаль­ско­го 482. Żonaty z Anną córką Iwaná Iwanowicza Bohdan (?) władał Targowicą i pozostawił syna Jarosza ( Hieronima ) 483). Prawdopodobnie ten sam kniaź Wasil Masalski procesował się 1555 r. z Wahanowskimi o opiekę 484.

∞, Анна Ива­нов­на Бог­да­на, д. Ив. Ив. Богдана.

КН. БОГ­ДАН ИВА­НО­ВИЧ КОРЕЦЬКИЙ-МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Масаль­ско­го 485.

Prawdopodobnie syn kniazia Iwana Wasilewicza, będzie to kniaź Bohdan Masalski obowiązany według popisu wojskowego 1565 r. stawić 1 konin 486 i kniaź Bohusz Masalski żonaty z siostrą kniaziów Fedora i Wasila Iwanowiczów Czetwertyńskich, wspólnie z którymi dzieli się w 1568 r. dobrami Siedliszcze , Tołoczkowce it. d. 487. Kniaz Bohdan Masalski w 1569 r. na zamku Łuckim składał na wcielenie 9 Wołynia do korony, przysięgę królowi i koronie Polskim 488. W następnym roku wspomniany jako władający w powiecie Łuckim częścią majętności Wołynickiej 489. Tenże kniaź Bohdan Masalski włada w 1583 r . w powiecie majątkami Wolnicz i częścią Targowicy 490. W 1585 r . kniaź Bohdan Masalski procesował się z kniaziem Joachimem Koreckim wojewodzicem Wołyńskim o połowę Targowicy i sioł Boreska, Rudlewa, Babolo, Michaczowka it. d. i uzyskał dekret zachowujący go przy possesyi tych dóbr 491. W 1590 r. kniaź Bohdan Masalski i żona jego Nastazya Koszczanka zawierają układ z Bohowitynem w sprawie o pewną summę 492. Syn Bohdana kniaź Jurij w 1593 r. zawarł z kniaziem Ostrogskim układ w sprawie dotyczącej poddanych z Rudlewa 493. W 1595 r. kniaz Bohdan Masalski otrzymuje opiekę nad wnukiem swym kniaziem Matyaszem Masalskim, synem niegdy kniazia Iwana Bohdanowicza Masalskiego 494). Jeszcze w 1597 r. kniaź Bohdan Masalski procesował się z Chrynickim o 100 zł. 495. Z przytoczonych szczegółów okazuje się, że kniaź Bohdan Masalski miał dwie żony, kniaźnę Czetwertynską i Nastazyą Koszczankę. I z nich dwóch synów, Iwana zmarłego przed ojcem, pozostawiając syna Matyasza i Jurja.

∞, кж. ..... ..... Четвертенська.

∞, 2°, Наста­сия Кощанка.

КЖ. ОЗДЕ­ФИ­НА ИВА­НОВ­НА КОРЕЦКАЯ-МАСАЛЬСКАЯ

донь­ка кн. Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го, дру­жи­на Дмит­ра Козинсь­ко­го (6 черв­ня 1561 р.) Похо­ва­на по запо­вiту в Доро­го­бузь­кий мона­стир Успен­ня Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці 496.

∞, Дмит­ро Козинський.

Князі Масальсь­кі на Друї — Бра­славсь­ка гілка

61/30. 19.10. КН. ЮРИЙ АНДРЕ­ЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Андрея Пет­ро­ви­ча Масаль­ско­го 497.

1558 фев­ра­ля 10 — упо­ми­на­ет­ся в про­даж­ной запи­си Юр. Сем. Жабы 498. 1567.09.23, спи­сок вой­ска ВКЛ, повет Вил­ко­мир­ский, «Князь Юръи Андре­евич Масаль­ский з име­ний сво­их — с Тер­ко­вич, з Нали­шок, з Пови­рен­тя в пове­те Вил­ко­мир­ском ста­вил коней 9 зброй­но, пцр., шиша­ки, тар., древ. Он же ста­вил дра­бов 4 з руч­ни., у при­л­биц». 1580, был сбор­щи­ком (скарб­ни­ком) пода­тей Виль­ко­мир­ско­го пове­та 499. 1584, вла­дел по застав­ной пра­ву части Утян­ской воло­сти 500.

∞, 1°, Ган­на Оле­хов­на Крив­цо­ва. Полу­чи­ла в при­да­ное с. Стер­киш­ки Виль­ко­мир­ско­го пове­та 501.

∞, 2°, Гальш­ка Клоч­ко. В 1‑м бра­ке за Ива­ном Овся­ным 502.

62/30. хх.10. КН. МАРИЯ АНДРЕЕВНА

дочь Андрея Пет­ро­ви­ча Масальского.

Дело о заму­же­стве княж­ны Марии Масаль­ской. 1571 года, июня 27, кня­ги­ня Ган­на Масаль­ская обя­зы­ва­ет­ся в услов­лен­ный срок выдать дочь свою княж­ну Марию Андре­ев­ну в заму­же­ство за п. Кон­стан­ти­на Ело­ви­ча-Малин­ско­го. День сва­дьбы отсро­чен более неже­ли на год после сговора.
1571 года, июля 12, дар­ствен­ная запись кня­ги­ни Ган­ны Масаль­ской наре­чен­но­му зятю сво­е­му Кон­стан­ти­ну Ело­ви­чу-Малин­ско­му на все дви­жи­мое и недви­жи­мое свое состо­я­ние, в том чис­ле и на вено, запи­сан­ное ей умер­шим мужем ее, кня­зем Андре­ем Пет­ро­ви­чем Масаль­ским, а рав­но и на те име­ния, кото­рые пере­шли бы ей в руки в слу­чае смер­ти доче­ри — неве­сты п. Ело­ви­ча-Малин­ско­го. 1571 года, июля 26, Кон­стан­тин Ело­вич-Малин­ский обя­зы­ва­ет­ся в назна­чен­ный срок взять за себя в заму­же­ство княж­ну Марию Масаль­скую и вме­сте с тем, в знак при­зна­тель­но­сти к буду­щей теще за то, что она, еще до сва­дьбы, запи­са­ла в дар все свое состо­я­ние, предо­став­ля­ет кня­гине Ганне Масаль­ской пра­во пожиз­нен­но­го поль­зо­ва­ния неко­то­ры­ми из пода­рен­ных ею име­ний, с извест­ны­ми, впро­чем, огра­ни­че­ни­я­ми. 1573 года, фев­ра­ля 21, жало­ба Кон­стан­ти­на Ело­ви­ча-Малин­ско­го о том, что в его отсут­ствие п. Алек­сандр Семаш­ко (свод­ный брат княж­ны Марии Масаль­ской), силою овла­дев Тучин­ским зам­ком, похи­тил жену жалоб­щи­ка и дер­жит ее у себя в суро­вом заклю­че­нии. Пере­чень пограб­лен­но­го при том иму­ще­ства, при­дан­но­го княж­ны Масаль­ской. 1573 года, сен­тяб­ря 3, Кон­стан­тин Ело­вич-Малин­ский и его жена княж­на Масаль­ская жалу­ют­ся, что Семаш­ко, содер­жа послед­нюю в тяж­ком заклю­че­нии и угро­жая насиль­ствен­но выдать ее замуж за сво­е­го «машта­ле­ра», выну­дил от них усту­поч­ную запись на тре­тью часть родо­вых име­ний княж­ны Масаль­ской и при­ну­дил их к вто­рич­но­му совер­ше­нию бра­ка. 1576 года, июля 19, Княж­на Масаль­ская уни­что­жа­ет выдан­ную на ее имя Кон­стан­ти­ном Ело­ви­чем-Малин­ским дар­ствен­ную запись на 800 коп гро­шей лит., так как запись эта была вынуж­де­на от него паном Семаш­ко, поми­мо ее воли и жела­ния, и удер­жа­на послед­ним у себя. 

Wspomniana niezamężną w testamencie maki 1576 r., wyszła następnie za Jerzego Bokija 503.

∞, Кон­стан­тин Елович-Малинский.

∞, Юрий Бокей (1582) 504

63/30. хх.10. КН. ГАЛЬШ­КА АНДРЕ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Пет­ро­ви­ча Масальского.Была уве­зе­на из роди­тель­ско­го дома Нед­звед­ским 505.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

22.16. КН. БОГ­ДАН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1577, июля 1, заклю­ча­ет усло­вие с бра­тья­ми, род­ны­ми— кн. Фри­дри­хом и Яну­шем Мих. и дво­ю­род­ным — кн. Федо­ром Пет­ро­ви­чем, в том, что­бы все их име­ния, в том чис­ле и те, кото­рыя доста­лись им после без­дет­но умер­ша­го дяди их кн. Пет­ра Богу­ше­ви­ча М., имен­но — Олту­пов­щиз­ну, Вол­ко­выск. у. и Под­ме­речь, Лид­ска­го у., — нико­гда не отчуж­дать в посто­рон­ние роды. 1599, янв. 16, под­пи­сал­ся под инвен­та­рем име­ния Дере­чи­на, при­над­ле­жав­ша­го кн. Кон­стан­ти­ну Виш­не­вец­ко­му. 506. 1606, нояб­ря. 23, раз­де­лил­ся с бра­тья­ми 507. В 1602.05.07 г. под­су­док; 1609, под­су­док Вол­ко­вы­с­кий. 508. 1625, дек. 29, Гра­мо­тою коро­ля Сигиз­мун­да III, назнач. судьею того ‑же Вол­ко­выск. суда зем­ска­го 509.

23.16. КН. ФРИ­ДЕ­РИК МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1577, июля 1, заклю­ча­ет усло­вие с бра­тья­ми, род­ны­ми— кн. Бог­да­ном и Яну­шем Мих. и дво­ю­род­ным — кн. Федо­ром Пет­ро­ви­чем, в том, что­бы все их име­ния, в том чис­ле и те, кото­рыя доста­лись им после без­дет­но умер­ша­го дяди их кн. Пет­ра Богу­ше­ви­ча М., имен­но — Олту­пов­щиз­ну, Вол­ко­выск. у. и Под­ме­речь, Лид­ско­го у., — нико­гда не отчуж­дать в посто­рон­ние роды. Был совла­дель­цем име­ний — Олту­по­во и Под­ме­речь, и вла­дель­цем сел— Кокош­ки и Шепе­то­ви­чи, Сло­ним­ска­го пове­та. 1599, депу­тат пове­та сло­ним­ска­го. 510. 1599, окт. 23, Коро­лев­ской гра­мо­той назна­чен судьей Трок­ска­го зем­ска­го суда 511. 1606, нояб­ря 23, делил­ся с бра­тья­ми 512. 1595, янв. 17, упо­мин., как под­пи­сав­ший­ся под инвен­та­рем име­ния Лих­тян, в зем­ле Жомойт­ской, состав­лен­ным при про­да­же имен­ния Вой­техом Ради­мин­ским 513. 1609, нояб­ря. 9, судья зем­ской Трок­ский 514.

∞, 1°, Ган­на Рад­зи­мин­ская 515.

∞, 2°, Еле­на Пет­ров­на Нар­бут 516.

24.16. КН. ЯНУШ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-ок.1644)

Совла­де­лец име­ний Олту­по­во и Под­ме­речь 517. 1572, судья Вол­ко­выск. городск. суда 518 1577, июля 1, заклю­ча­ет с бра­тья­ми дого­вор о неот­чуж­да­е­мо­сти из их рода име­ний (см. бр. кн. Бог­да­на Мих.) 519. 1605, нояб­ря 23, делил­ся с бра­тья­ми 520. 1643, окт. 13. напи­сал духов­ное заве­ща­ние, из кото­ро­го вид­но, что он изме­нил пра­во­сла­вию и пере­шел в като­ли­че­ство, ибо заве­ща­ет похо­ро­нить себя по римск.-катол. обря­ду, и что у него были сыно­вья — кн. Сте­фан и Мар­тин-Кази­мир и дочь — кж. Анна 521.

Ум. ок. 1644.

хх.16. КН. РАИ­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

∞, 1589, Хибиц­кий 522.

25.17. КН. ЯНУШ ПЕТ­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Пет­ра Богу­ше­ви­ча 523. 1580, поль­зу­ясь отсут­стви­ем неко­е­го Гивей­ны, сде­лал напа­де­ние на усадь­бу его, Мин­ско­го пове­та: «жену его вен­чаль­ную со всею мает­но­стию взяв­шы, до име­ния сво­е­го Олту­по­в­ско­го выпро­во­дил» 524. 1584, авг. 20, запро­дал кн. Бог­да­ну Мих. М. часть Олту­пов­щиз­ны, достав­шу­ю­ся ему после дяди его кн. Пет­ра Богуш. Вери­ги — М.

26.17. КН. ФЁДОР ПЕТ­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Пет­ра Богу­ше­ви­ча 525. 1577, июля 1, заклю­чил со сво­и­ми дво­ю­род­ны­ми бра­тья­ми дого­вор, в том, что­бы име­ния кн. Мосаль­ских не отчуж­да­лись в чужие роды, и что­бы поэто­му доче­ри и сест­ры, при выхо­де в заму­же­ство, полу­ча­ли при­да­ное день­га­ми 526.

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

17.9. КН. ДАНИ­ИЛ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

сын Алек­сандра Дмит­ри­е­ви­ча 527.

18.9. КН. СЕМЁН АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ МОСАЛЬСКИЙ

сын Алек­сандра Дмит­ри­е­ви­ча 528.

1563, апр. 20, под­пи­сал­ся пору­чи­те­лем по боярам-пору­чи­те­лямъ по кн. Алек­сан­дру Ив. Воро­тын­ско­му 529.

19/9. КН. ФЁДОР АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ ГЛА­ДЫШ МОСАЛЬСКИЙ

сын Алек­сандра Дмит­ри­е­ви­ча 530. Мосаль­ский князь в 1588/89 гг. 531.

В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии. Дво­ря­нин 2‑й ста­тьи на Зем­ском собо­ре 25 июня–2 июля 1566 г. 532. 1571, под­пи­сал­ся пору­чи­те­лем по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском. 1572, вто­рым вое­во­дой пере­до­во­го п. во Ржев 533. В 1577 г. был голо­вой пере­до­во­го пол­ка в похо­де под Колы­вань. Зем­ский дво­ря­нин, в апре­ле 1577 г. отправ­лен в Кашин Нов­го­ро­да соби­рать на госу­да­ре­ву служ­бу детей бояр­ских 534. В 1580 г.—воевода пере­до­во­го пол­ка. В 1581 г. — голо­ва в пра­вой руке войск в литов­ском похо­де, в 1583 г.—воевода в Смо­лен­ске. В 1584 г.— вое­во­да в Орле и пере­до­вом пол­ку в крым­ском похо­де. 1588 , сход­ный вое­во­да въ Мцен­ске 535. в 1590—1591 гг.— в Поче­пе, в 1592 г. — в Ряж­с­ке. В 1593 г. — вое­во­да в сто­ро­же­вом пол­ку, в 1594 г. — в Ель­це, в 1597 г. — в Воронеже.

В 1607 г. убит в бою с вой­ска­ми царя Васи­лия Шуй­ско­го, сра­жа­ясь на сто­роне Лже­д­мит­рия II. Карам­зин так писал о нем: «пал, ока­зав храб­рость, достой­ную луч­шей цели».

20/9. КН. МИХА­ИЛ РУБЕЦ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (?-до 1612)

В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии 536. 1571, под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском 537.

∞, Мария Ива­нов­на Чере­ме­си­но­ва, дочь Ива­на Семе­но­ви­ча Чере­ми­си­но­ва. 1611, нояб. 29, вдо­ва кн. Мария, с. Хим­ское, Моск. у. — дала вкла­дом в Тро­и­це-Серг. мон., с тем, что­бы ее похо­ро­ни­ли в нем под­ле доче­ри ея — кнж. Анны. 538. 1628, за ней была часть пусто­ши, что было с. Сер­ге­ев­ское, Мосальск. у. 539. 29 нояб­ря 1611 г. кня­ги­ня Марья, дочь Ива­на Семе­но­ви­ча Чере­ми­си­но­ва, жена кня­зя Миха­и­ла Алек­сан­дро­ви­ча Мосаль­ско­го, дала Тро­и­це-Сер­ги­е­ву мона­сты­рю село Хин­ское с пусто­ша­ми Жаво­рон­ко­во, Крас­ная, Верт­ячая, Гори­но, Бекле­ми­ше­во, Авра­мо­во в Горе­то­ве стане Мос­ков­ско­го уез­да 540. 1628 , за ней была часть пусто­ши, что было с. Сергиевское,
Мосальск. у. 541.

16/8. КН. ФЁДОР ОСИ­ПО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

1565, вое­во­да в Рыль­ске 542. В 1566 г. при­ни­мал актив­ное уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии и под­пи­сал­ся в ряду дво­рян 2‑й ста­тьи 543. 1571, под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском, в 230 руб. 544. В 1578—1579 гг. был голо­вой в смо­лен­ском и лиф­лянд­ском похо­дах. В 1580—1581 гг. был одним из вое­вод в Нов­го­ро­де и Юрье­ве-Ливон­ском 545. 1582/1583, вое­во­да в Гали­че, апр. 14,
полу­чил при­ка­за­ние идти по Вол­ге, в плав­ных вое­во­дах сто­ро­же­во­го п., в схо­де с кн. Ив. Мих. Воро­тын­ским в Казан­ский пох. 1583, стро­ил г. Козь­мо­де­мьянск 546. 1584, вто­рым вое­во­дой пере­до­во­го п. на бере­гу, на Каши­ре, потом в Калу­ге и, нако­нец, в Беле­ве . 1585, фев., вое­во­да в Шац­ке 547. 1588, вто­рой вое­во­да пере­до­во­го пол­ка в аст­ра­хан­ском похо­де 548. 1593, сход­ный вое­во­да в сто­ро­же­вом пол­ку 549. 1598, вое­во­да в Воро­не­же 550.

КН. ДАНИ­ЛО ИВА­НО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей 551. Вес­ной 1576 г. голо­ва в пол­ку пра­вой руки в Мыше­ге 552. 1571, под­пи­сал­ся вме­сте с бр. кн. Вла­ди­ми­ром Ива­но­ви­чем Щеней—M. в 350 руб. на поруч­ной запи­си по боярам — пору­чи­те­лям по кн. Ив. Федор. Мсти­слав­ском 553. 1575, по вестям при­хо­да Крым­ско­го царя, был в рати на бере­гу сотен­ным голо­вой в пол­ку пра­вой руки, у Бори­са Вас. Шеи­на 554. 1576 , в Укра­ин­ном роз­ря­де — голо­вой въ пол­ку Бор. Вас. Шеи­на 555. Князь Дани­ла Мосаль­ский в июле 1580 г. сбор­щик людей в Коломне 556. Мос­ков­ский дво­ря­нин в 1585 г. 557.

КН. ЛЕВ ИВА­НО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬ­СКИЙ (1566)

В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей с поме­той «новик 67-го» (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50‑х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 124). В июле 1566 г. на Зем­ском собо­ре дво­ря­нин 2 ста­тьи (Собра­ние госу­дар­ствен­ных гра­мот и дого­во­ров. Ч. 1. М., 1813. С. 551).

КН. ВЛА­ДИ­МИР ИВА­НО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬ­СКИЙ, ПР. ШАНЯ 558, ЩЕНЯ 559

Околь­ни­чий и Воевода.

1571, под­пи­сал­ся вме­сте с бр. кн. Дани­лом Ив. в 350 руб. на поруч­ной запи­си по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Федор. Мсти­слав­ском 560. 1577, послан в Дерев­скую пяти­ну, для сбо­ра в Лиф­лян­дию детей Бояр­ских 561. 1581, вое­во­да в Рже­ве. 1589, вое­во­да пере­до­во­го пол­ка. 562. 1590, вое­во­да у боль­шо­го зна­ме­ни в Швед­ском пох.; вое­во­да в Цари­цыне 563. 1591, вое­во­да на Чер­ни, идет в сход с дру­ги­ми пол­ка­ми 564. 1592, вое­во­да на Воро­не­же 565. 1593—4, вое­во­да в Шац­ке, где раз­бил под­сту­пав­ших к горо­ду татар 566. 1598, в чис­ле дво­рян Мос­ков­ских, под­пи­сал­ся на гра­мо­те об избра­нии Царем Бори­са Году­но­ва за себя и за пле­мян­ни­ка сво­е­го кн. Ив. Дан. Клубк.-Мос. 567. 1600, вое­во­да в Мона­стыр­ском город­ке 568. 1605, июня, в прав­ле­ние Лже­ди­мит­рия I, состо­ял в Госу­дар­ствен­ном Сове­те в чис­ле вто­рых чинов, как Околь­ни­чий 569. 1606, пожа­ло­ван в Околь­ни­чие 570. 16 дек., по чело­би­тью бояри­на и дво­рец­ко­го кн. Вас. Мих. Руб­ца-Мосаль­ско­го с бра­тьею и пле­мян­ни­ка­ми, — что­бы за ними утвер­ди­ли преж­нюю их отчи­ну — замок Mосальск, — Король Сигиз­мунд дает им под­твер­ди­тель­ную на то гра­мо­ту 571. 1614, околь­ни­чий вое­во­да в Кашине 572. 1616, вое­во­да в Суз­да­ле, про­ти­ву­по­став­лен Лисов­ско­му 573. 1619, фев­ра­ля 19, по чело­бит­ной за поме­тою дум­но­го дья­ка ..... Васи­лье­ва кня­зю Вас­п­лью княж Воло­ди­ме­ро­ву сыну Мосал­ско­му отца его кня­зю Вла­ди­ме­ру на постри­га­нье 30 руб­левъ дано. Взялъ Фед. Лоды­гин 574

Два Вла­ди­ми­ра Ива­но­ви­ча Кло­бу­ков и Гор­ба­тов оба пока­за­ны вое­во­да­ми в Воро­не­же в 1592 г., меж­ду тем как дей­стви­тель­но там был вое­во­дой Вла­ди­мир Кло­бу­ков, пере­ве­ден­ный в сле­ду­ю­щем году в Шацк.

21/15. КН. ВЛА­ДИ­МИР ИВА­НО­ВИЧ ГОР­БА­ТОВ МОСАЛЬСКИЙ

В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии 575. Под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском 576. 1585, схо­жий вое­во­да, с Орла ко кн. Андр. Тру­бец­ко­му. 577.

«Убит от крым­ских людей».

∞, 1°, ..... ..... ..... .

∞, 2°, Авдо­тья ..... ...... (1596, 1606). Еще одну треть Скол­ко­ва Гри­го­рий Федо­ров Вто­рой в 1596 году отка­зал сво­ей пле­мян­ни­це Авдо­тье, жене кня­зя Вла­ди­ми­ра Ива­но­ви­ча Мосальского.

б/​д

22.15. КН. ДМИТ­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ ГОР­БА­ТО­ГО МОСАЛЬСКИЙ

В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском сове­те, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии 578.

«Убит крым­ца­ми».

б/​д

23.15. КН. ВАСИ­ЛИЙ ИВА­НО­ВИЧ ГОР­БА­ТОВ МОСАЛЬСКИЙ

столь­ник с 1613 г. В 1597—1598 гг. — пер­вый вое­во­да в Ельце.

Покоління XXII

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

23.17. КН. АЛЕК­САНДР ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ...., 1584, †1614)

сын Федо­ра Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го, marszałkowicz Grodzieński 579.

1584, вхо­дил в состав посоль­ства, ездив­ше­го в Моск­ву во гла­ве с Львом Сапе­гой 580. Według panegiryku pogrzebowego, jako dworzanin J. K. M. towarzyszył Lwu Sapieże w poselstwie do Moskwy (1600 r .), zkąd powróciwszy zawarł związki małżeńskie, a w 1613 r. z sejmiku Grodzieńskiego deputat na trybunał Litewski, gdzie był obrany marszałkiem 581. В 1606 г. был в соста­ве посоль­ства от Сигиз­мун­да к Лже­д­мит­рию I в ответ на посоль­ство Вол­кон­ско­го (от царя Васи­лия Шуй­ско­го). 1608, в Моск­ву при­был от Сигиз­мун­да послан­ни­ки Витов­ский и ки. Друц­кий — Соко­лин­ский с новою вве­рю­щею гра­мо­тою Олес­ниц­ко­му и Госев­ско­му, вслед­ствие чего 28 янва­ря 1608 г. послед­ние были при­ня­ты в тор­же­ствен­ной ауди­ен­ции царем Васи­ли­ем и с ними воз­об­но­ви­лись пере­го­во­ры. На этой ауди­ен­ции съ посла­ми был и «дво­ря­нин коро­лев­ский» кн. Алек­сандр Мосаль­ский. Послы и Мосаль­ский были пожа­ло­ва­ны к цар­ской руке и под­нес­ли царю помин­ки: Олес­ниц­кий — золо­тую ико­ну, запа­ну с алма­за­ми и жем­чу­гом, золо­че­ные часы, руко­мой­никъ и лахань сереб­ря­ные и золо­тую цепь; Госев­ский — 2 куб­ка сереб­ря­ных м буро­го жереб­ца, а Мосаль­ский — кубок двой­ча­тый сереб­ря­ный золо­че­ный и серо­го турец­ко­го коня. После дол­гих пере­го­во­ров, 28 июня 1608 г. с посла­ми заклю­че­но было пере­ми­рие на 3,5 года, после чего они уеха­ли из Моск­вы. В 1613 г. депу­тат (судья) Глав­но­го Литов­ско­го три­бу­на­ла 582.

Umarł przed ojcem 1614 r., pochowany 13 Listopada t. r. w Grodnie u 00. Bernardynów. Като­лич. веро­ис­пов. Z testamentu jego ojca 1617 r. przekonywamy się, że miał za żonę kniażnę Ewę Kurcewiczówne Bułyżankę i z niej córkę kniażne Halszkę. Wdowa po nim ponowiła zwiazki małżeńskie z Mikołajem Abramowiczem (wojewodzicem Smoleńskim, później wojewodą Trockim), który w 1624 r . kwitował ojczy ma swej małżonki Charlęskiego 583. O córce ich wymienionej kniażnie Halszce więcej nie słychać .

∞, Ева Кур­це­ви­чев­на Булы­га 584. Мужем, кн. Ал. Фед., запи­са­но на нее на им. Олек­ши­цах — 15.000 зло­тых. Овдо­вев, вышла за вое­во­ду Трок­ска­го Нико­лая Абра­мо­ви­ча 585.

24.17. КН. АНДРЕЙ ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1651)

сын Федо­ра Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го. i prawdopodobnie jego pierwszej żony Bohdany Łukomskiej, wojewoda brzeski litewski 586.

Występuje 1615–1617 obok ojca i brata 587. 1618, янв. 5, коро­лев­ской гра­мо­той назна­чен мар­ша­лом Грод­нен­ским вме­сто отца 588. podpisany jako świadek 1623 r. 589, został 26 Marca 1627 r. kasztelanem Brzeskim 590. W 1632 r. posłował na sejm elekcyjny 591. 1627, мар­та 26,— каш­те­ля­ном Брест­ским 592. 1628, в чис­ле про­чих, под­пи­сы­ва­ет инструк­цию послам на Сей­ме. 593. 1629, июнь, каш­те­лян Бере­стей­ский и мар­ша­лок пове­та Горо­ден­ска­го, вла­де­лец села Жити­ня (Лихо­си­лья) Бере­стей­ско­го пове­та 594. 1632, uczestniczył w sejmie elekcyjnym i był świadkiem składania przysięgi na prawa Rzeczypospolitej przez nowo obranego króla Władysława IV.595.

W 1635 r. Andrzej kasztelan Brzeski i Hrihory podkomorzy Grodzieński Fedorowicze kniaziowie Masalscy usku tecznili między sobą dział dóbr ojcowskich, skutkien którego Andrzejowi przypadły: Wiejsieje, Olekszyce i Czernie 596.
1643, март., назнач. вое­во­дой Мин­ским 597. Brał udział w posiedzeniu senatu w Wilnie w lutym i w marcu 1644 poświęconym omówieniu przygotowań do spodziewanej wojny ze Szwecją. 1645, июня 13, вое­во­дой Брест­ским 598. W następnym roku podzielił dobra między dwóch synów z różnych małżeństw, Stanisława z Weiherowny wojewodzianki Chełminskiej i Kazimierza z Tyszkiewiczówny wojewodzianki Kijowskiej zrodzonych 599. W czasie obrad sejmu w maju 1647 król Władysław IV wysyłał go z senatu do izby poselskiej w celu przedstawienia posłom stanowiska królewskiego w sprawie wytoczonej przez bpa wileńskiego Abrahama Wojnę Januszowi Radziwiłłowi o obalenie i profanację krzyży, a następnie w sprawie komisji do rokowań ze Szwecją i z Moskwą. 1648, участ­ву­ет в избра­нии коро­ля Яна-Кази­ми­ра 600.

1621, с бр. кн. Григ. Фед. тяга­ют­ся со вдо­вой бр. кн. Алек. Фед. 601. 1635, вла­де­лец Олек­шиц, Вей­еи и Чер­ни 602.

M. posiadał po ojcu dobra Olekszyce, Wiejsieje, połowę dóbr Brzostowica i jeziora koło Sejn w pow. grodzieńskim oraz dobra Czernie i Bolków (Bulkowo) w woj. brzeskim lit. W r. 1628 sprzedał swą część jezior koło Sejn za 100 tys. sztuk cegły; zapewne wówczas budował zamek w Wiejsiejach. 1633, полу­ча­ет при­ви­ле­гию на име­ния въ Ста­ро­дубск. пове­те — дд. Земя­ки­но, Баты­ки­но и др. 603. W r. 1647 założył miasto Massalany (Masalony) w pow. grodzieńskim.

Zmarł w r. 1651 lub z początkiem 1652 r. (przed 29 I).

Poślubił Elżbietę Wejherównę, wojewodziankę chełmińską, i przez małżeństwo to spowinowacił się z Sapiehami. Pozostawił z pierwszej żony Elżbiety Wejherówny syna Stanisława (zob.) i córkę Izabellę, żonę kolejno Łukasza Wojny, chorążego wołkowyskiego, Władysława Krzanowskiego i Krzysztofa Wołodkowicza, woj. nowogródzkiego. Ok. r. 1630 poślubił Krystynę Tyszkiewiczównę, wojewodziankę kijowską, z którą miał syna Kazimierza i córki: Annę, zakonnicę, brygidkę w Brześciu, i Marcybellę, za Maciejem Józefem Wojną, starostą gorzdowskim.

† 1651 604. Пра­во­слав­на­го веро­ис­по­ве­да­ния 605.

∞, 1°, Ели­за­ве­та Эрне­стов­на Вей­гер, д. вое­во­ды Холм­ска­го Эрн­ста Вей­ге­ра и жены его Анны, ур. Мор­тен­ской 606.

∞, 2°, Хри­сти­на Евста­фьев­на, ур. Тиш­ке­вич, д. вое­во­ды брест­ска­го Евст. Тыш­ке­ви­ча и жены его Софьи, ур. кнж. Виш­не­вец­кой 607.

Kojałowicz W. W., Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany Compendium, Wyd. F. Piekosiński, „Herold Pol.” 1897 s. 206; Niesiecki; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., s. 241–2; tenże, Senatorowie, s. 10, 26, 100; – Czapliński W., Senat za Władysława IV, Studia historyczne ku czci S. Kutrzeby, Kr. 1938 I 94; tenże, Władysław IV wobec wojny 30-letniej, Kr. 1937; Wiśniewski J., Dzieje osadnictwa w powiecie sejneńskim od XV do XIX wieku, w: Materiały do dziejów ziemi sejneńskiej, Białystok 1963 s. 54, 89; – Opis dokumentov Vilenskogo Centralnogo Archiva, Vyp. X s. 175; Pietkiewicz J. ks., Sen słodki na pogrzeb Krystyny Wojnianki Kuncewiczowej, [b. m.] 1685; Radziwiłł A. S., Memoriale rerum gestarum in Polonia 1632–1656, Wr. 1972 III 128, 314, 317, 321; Vol. leg., III 367 fol. 773, IV 113 fol. 247; – AGAD: Arch. Radziwiłłów dz. V, teka 195 nr 9327 i 9330, Metryka kor., 176 k. 115; B. Czart.: rkp. 1352 (Kojałowicz W., Nomenclator) s. 274; – Życiorys Fiedora Iwanowicza Massalskiego, oprac. przez Tadeusza Wasilewskiego, w materiałach Red. PSB.

25. КН. ГРИ­ГО­РИЙ ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1641).

сын Федо­ра Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 608. 1605, полу­чил от отца 26 влок зем­ли в лес­ни­че­стве Немо­но­ит­ском 609. Występuje obok ojca i brata 1615–1617 (см. выше.)). W 1620 r . Chodkiewicz otrzymuje konsens na cesyę dzierżawy Скир­шту­ман­ской Hrihoremu Masalskiemu 610. Grzegorz Masalski starosta Skerstymoński , kandydat na podkomorstwo Grodzieńskie 1624 r. 611, otrzymał 10 Czerwca 1626 r. (kniaź Hrihory etc.) nominacyę na ten urząd 612. 1632, депу­тат на глав­ную вар­шав­скую кон­ва­ка­цию 613. W następnym roku uczynił z bratem Andrzejem nowy dział majątków ojcowskich. В 1634 г. посол от брест­ско­го вое­вод­ства на кон­ва­ка­цию в Виль­но 614. Masalski, podkomorzý Grodzieński (mylnie nazwnny Aleksandrem), posłował na sejm 1638 r.615

† 1641 616. Пра­во­слав­но­го веро­ис­по­ве­да­ния 617.

Zoną jego była Krystyna Wirowska, zmarła 1653 r. z niej synowie Kazimierz — Zbigniew i Władysław 618. Na Masalskiej podkomorzynie Grodzieńskiej i synu jej Kazimierzu Masalskim uzyskuje 1646 r. Letaw kontumacyę 619. Czy nie ten Kazimierz Masalski podpisał z powiatem Kowieńskim elekcyę 1648 r. 620
Tamże . 14 ) 15 ) 16

∞, Хри­сти­на Виров­ская 621. 1646, вдо­ва, вла­де­ла име­ни­я­ми — Бро­сто­ви­цы, Мас­са­мя­ны и Новый Дворъ въ Олек­ши­цах 622. † 1653 623.

КЖ. СОФЬЯ ФЕДО­РОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Федо­ра Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го. Oblatowała 1618 r. testament ojca.
1620, суди­лась с Миха­лов­ским за учи­нен­ный послед­ним раз­бой 624.

∞, Якуб Скин­дер (1617) 625.

КЖ. МАРИ­НА ФЕДО­РОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

w chwili śmierci ojca 1617 r. żona Jundziła, wyszła następnie powtórnie za Andrzeja Oziębłowskiego ciwuna Szadowskiego, starostę Skerstymońskiego 626.

∞, 1°, 1617, ..... ..... Юндзил 627.

∞, 2°, Андрей Озем­блов­ский, тиун шадов­ский 628.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

КН. АЛЕК­САНДР ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (ум. 1643)

Сын под­ко­мо­рия грод­нен­ско­го Гри­го­рия Афа­на­сье­ви­ча Мосаль­ско­го (ум. 1595) и Марии Рач­ки. Госу­дар­ствен­ный дея­тель Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, мар­ша­лок ковен­ский (с 1617 года), ста­ро­ста ясвон­ский (с 1625 года), каш­те­лян дерпт­ский (1627—1631) и смо­лен­ский (1631—1638), вое­во­да мин­ский (1638—1643). Пред­ста­ви­тель линии на Рач­ках и Сапе­жиш­ках рус­ско-литов­ско­го кня­же­ско­го рода Масаль­ских. Рюри­ко­вич в XXII колене. С 1617 года— мар­ша­лок ковен­ский, в 1627 году полу­чил долж­ность каш­те­ля­на дерпт­ско­го, в 1631 году был назна­чен каш­те­ля­ном смо­лен­ским, а в 1638 году стал вое­во­дой минским. 

Aleksander Masalski z ciwun a Retowskiego mianowany 1 Grudnia 1617 r. marszałkiem Kowieńskim 629. W 1620 r. Aleksander Masalski marszałek Kowieński, ciwun Retowski z żoną Apolonią z Jasińskich aktykują dekret rewizorów w sprawie ich z bojarami Retowskimi 630. W następnyin roku posłował na sejm 631. W 1623 r. Aleksander Masalski marszałek Kowieński i malżonka jego Apolonia Jasińska biorą , od Jana Stanisława Sapiehy marszałka w . Lit. i żony jego Anny Chodkiewiczówny, w zastaw, dobra Kretynge, w summie 35,375 zł . 632. W 1625 r . tenże Jan-Stanisław Sapieha marszałek wielki Litewski ceduje Masalskiemu starostwo Jaswońskie, na które Masalski ma sobie wyrobić konsens królewski 633.

W 1627 r . mianowany kasztelanem Derptskim 634, w następnym roku wyznaczony z sejmu komisarzem do wojska Inflantskiego 635 i w tymże roku otrzymuje konsens na cessyę dzierżawy Jaswońskiej synowi Stanisławowi 636. W 1629 Aleksander Mosalski na Sapieżyszkach kasztetan Derptski , ciwun Retowski, starosta Jaswoński, otrzymuje przywilej na myto mostowe w Retowie 637 i wspólnie z żoną Apolonią Jasińską konsens na ustąpienie mi przez Wiesiołowskiego laki nad Niemnem 638. W tym samym roku znajdował się na sejmie w Warszawie 639. Oboje małżonkowie otrzyınuja 1650 r. przywilej na wójtostwo Jadańskie 640. Mianowany 25 Lutego 1631 r. kasztalanem Smolenskin 641, jako taki znajdował się na sejmie tegoż roku 642. W tymże roku otrzymuje przywilej na wsie Skarble i Szylang na Zmudzi 643.Aleksander Mosalski kasztelan Smoleński i żona jego Apolonia Jasińska ustepuja w 1630 r. Franciszkanam Kowieńskim łąkę Ubesza na lat 20 644. Znów spotykamy go na sejmach 1632, 1633 i 1634 r. 645. W 1635 r. otrzymuje przywilej na juryzdykę Kowieńską 646; w tymże roku Aleksander Mosalski kasztelan Smoleński , starosta Kowieński i Jaswoński wspólnie z żoną Apolonių Jasińskų , otrzymu ją konsens na ceseye Giecewiczowi wsi Szkrable i Szvlany ciwunstwie Ketowskiem 647, a on sam podobny konsens na cessyą wsi Kuniany dzierżawy Jaswońskiej Smogorzewskiemu 648. Mianowany wojewodą Minskim w Listopadzie 1638 r . 649. 1639, осно­валъ костелъ въ Веве­зе­нахъ Рос­сіен­ско­го у . 650. Был ком­ми­са­ром для раз­гра­ни­че­ния пор­та в Кенигсберге. 

Umarł w post 1643 r. , pogrzeb jego odbył się w Grodnie 19 Maja t. r. , jak opiewa panegiryk decykowany polloniey Jasińskiej Mosalskiej, wojewoulzinej Mińskiej, starościnej Kowieńskiej , ciwunowej Retowskiej, dzierżawczyni Jaswońskiej 651. Wymieniona Apolonia Jasińska, była córką Mikołaja Jasińskiego pisarza w. ks. Lit. i Sapieżanki 652, przeżyła męża tylko o kilka miesięcy; już 19 Września 1643 r . król po zejściu Apolonii Jasińskiej Masalskiej wojewodzinej Mińskiej, konferuje ciwuóstwo Retowskie, Mikołajowi Kiszce podskarbiemu 653. Urodziła mężowi synów: Aleksandra, Stanisława, oraz córkę Zofi — Wiktorya.

Вот­чин­никъ имѣній Сапѣ­жиш­ки и Семен­ча 654.

∞, Апо­ло­ни­ия Мико­ла­ев­на Ясин­ская, дочь писа­ря вели­ко­го литов­ско­го Нико­лая Ясин­ско­го и Мари­ны Пав­лов­ны Сапе­ги. Дети: Ста­ни­слав Масаль­ский (ум. 1630), дер­жа­вец ясвон­ский, Алек­сандр Масаль­ский, умер в дет­стве, София Вик­то­рия Масаль­ская, монахиня.

ЛУКА-ФЕЛИ­ЦАН ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

drugi syn Hrihorego Afanasiewicza 655, otrzymuje 1596 roku przywilej na dzierżawę Perstuńska 656. Zona jego była Katarzyna Konstancya Skorulskà, marszałkówna Kowieńska 657. W 1629 r. Felicyan-Łukasz Mosalski starosta Perstuński, otrzymuje konsens na ustąpienie 10 włók zwanych Ostrożyno 658. Umarł przed bratem 659. Władał Urodominą, Dowspudą i Raczkami, i pozostawił synów: Stanisława Kazimierza i Jerzego — Mikołaja 660.

∞, Katarzyna Konstancya Skorulská, marszałkówna Kowieńska.

КЖ. АННА ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (1608)

Anna żona Piotra Tryzny starosty Bobrujskiego, wojewody Parnawskiego, pozostawiła jedyną córkę Petronellę Tryzniankę, wydaną za Samuela Paca chorążego wiel kiego Litewskiego 661. W 1608 r. Piotr Tryzná starosta Bobrujski, wyrabia dla żony swej Anny Masalskiej przywilej na dobra 662.

∞, Петр Триз­на ( † 1633), вое­во­да Пар­нав­ский 663.

КЖ. КРИ­СТИ­НА ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

żona 1° Lwa Kurcza, wojewodzica Derptskiego, zmarłego bezpoto mnie 664, wspólnie z którym otrzymuje 1602 r. przywilej na Tonwidy na Żmudzi 665; 2° Jana Zenowicza kasztelanica Smoleńskiego, z którym miała syna Stanisława i córkę Zofię Stankiewiczową 666; nareszcie 3° Andrzeja Młockiego starosty Chełmickiego, z którym miała córką Annę, żonę Hieronima — Kryszpina Kirszensztejna ciwuna Pojurskiego 667.

∞, 1°, Лев Мар­ти­но­вич Курч, вое­во­дич дерпт­ский 668.

∞, 2°, Иван Зено­вич, каш­те­ля­нич смоленский.

∞, 3°, Андрей Млоц­кий, ста­ро­ста хель­миц­кий, полковник.

Князі Масальські—Корецькі

КН. ЯРОШ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Васи­лия Ива­но­ви­ча Коре­ць­ко­го-Масаль­ско­го 669. 1595, имѣлъ судеб­ное дѣло wspólnie z siostrą swą Anną, żoną Eliаsza Telatyckiego съ кн. Корец­кимъ объ им. Тap­го­ви­цы 670. W 1613 r. Krzysztof, Andrzej, Stefan, Zofia i Aleksandra dzieci niegdy kniazia Jarosza Wasilewicza Koreckiego, sprzedali części swe w Targowicy (nadanej Koreckim wraz z Rudlewem 1511 r.) kniaziowi Joachimowi Koreckiemu 671. O wymienionych potomkach kniazia Jarosza więcej nie słychać.

† до 1613 672

КЖ. АННА ВАСИ­ЛЬЕВ­НА КОРЕЦЬКА-МАСАЛЬСКАЯ

дочь кн. Васи­лия Ива­но­ви­ча Коре­ць­ко­го-Масаль­ско­го1595 , имѣ­ла судеб­ное дѣло съ кн. Корец­кимъ объ им. Тар­го­ви­цы 673.

∞, Илья Теля­тиц­кий 674.

КН. ИВАН БОГ­ДА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Бог­да­на Ива­но­ви­ча, zmarł przed ojcem, pozostawiając syna Matyasza.

КН. ЮРИЙ БОГ­ДА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Бог­да­на Ива­но­ви­ча, kniaź Jurij w 1593 r. zawarł z kniaziem Ostrogskim układ w sprawie dotyczącej poddanych z Rudlewa 675.

Князі Масальсь­кі на Друї — Бра­славсь­ка гілка

КЖ. БОГДАНА—АННА ЮРЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Юрия Андре­еви­ча 676.

Występująca 1615 r. jako wdowa po Mikołaju Sapieże kuchmistrzu Litewskim, której synowie nazywają kniazia Fedora Masalskiego marszałka Grodzieńskiego , wujem 677.

Вольф счи­та­ет, что Бог­да­на была вто­рой доче­рью кня­зя Ива­на Федо­ро­ви­ча Масальского.

∞, Нико­лай Михай­ло­вич Сапе­га (†1611), Ста­ро­ста Ост­рын­ский 678. Вла­де­лец им. Чер­ло­ны, в кото­ром и погреб. вмест с женой. 

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

28.22. КН. ЮРИЙ БОГ­ДА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Бог­да­на Михай­ло­ви­ча. Изъ опредѣ­ленія Мин­ска­го дво­рян­ская собранія вид­но, что онъ — одинъ изъ трехъ сыно­вей кн. Бог­да­на Мих. М. 679 1624 , мая 29 , отецъ его выдѣ­лилъ ему 1/3 им. Олту­пов­щиз­ны 680. 1638 , март. 21, онъ и бра­тья его — кн. Андр. и Фед. Богд.— имѣ­ли тяжеб­ное дѣло съ Триз­ною, объ убій­ствѣ одно­го изъ Олту­пов­скихъ обы­ва­те­лей 681.

29.22. КН. АНДРЕЙ БОГ­ДА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Бог­да­на Михай­ло­ви­ча. Изъ опредѣ­ленія Мин­ска­го дво­рян­ская собранія вид­но, что онъ — одинъ изъ сыно­вей кн. Бог­да­на Мих. М. 682. 1624, в актѣ пере­да­чи части им. отца стар­ше­му сыну кн. Юрію Богд., упо­ми­на­ет­ся, какъ малолѣт­ній 683. 1638, март. 21, съ родн. бра­тья­ми — кн. Юріемъ и Фед. Богд.— имѣлъ тяжеб­ное дѣло съ Триз­ною, по пово­ду убій­ства Олту­по­вска­го обы­ва­те­ля 684.

30.22. КН. ФЕДОР БОГ­ДА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Бог­да­на Михай­ло­ви­ча. Изъ опредѣ­ленія Мин­ска­го дво­рян­ская собранія вид­но, что онъ — одинъ изъ сыно­вей кн. Бог­да­на Мих. М. 685. 1624, в актѣ пере­да­чи части им. отца стар­ше­му сыну кн. Юрію Богд., упо­ми­на­ет­ся, какъ малолѣт­ній 686. 1638, март. 21, съ родн. бра­тья­ми — кн. Юріемъ и Фед. Богд.— имѣлъ тяжеб­ное дѣло съ Триз­ною, по пово­ду убій­ства Олту­по­вска­го обы­ва­те­ля 687 Запи­сью сына его кн. Кар­ла удо­сто­ве­ря­ет­ся. что у него были сыно­вья: кн. Сте­фанъ, Ста­ни­славъ, Тео­филъ, Фели­ціанъ и Карлъ.

31.24. КН. СТЕ­ФАН ЯНУ­ШЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1617, пол­ков­никъ, взятъ въ плѣнъ кн. Васи­ліемъ Боря­тин­скимъ подъ Була­виц­кимъ остро­гомъ 688. 1633, сто­ялъ съ Литов­ски­ми рат­ны­ми людь­ми въ с. Крас­номъ, подъ Смо­лен­скомъ, и былъ раз­бить рус­скимъ отря­домъ, при­чемъ его зна­мен­щикъ былъ взятъ въ плѣнъ 689. 1643, упом. кн. Яну­шемъ Мих. М , какъ одинъ изъ его сыно­вей 690. 1647, сент. 28, дѣлился
им. Олту­пов­щиз­ной съ бр. кн. Мар­ти­номъ-Кази­міромъ Януш. 691.

32.24. КН. МАР­ТИН-КАЗИ­МИР ЯНУ­ШЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Яну­ша Михай­ло­ви­ча 692. 1663, судья зем­скій Вол­ко­вы­скій 693. 1643, упом. въ духовн. завѣщ. отца, какъ сона­слѣд­никъ им. Олту­по­ва 694. 1647, сент. 28, раздѣ­лилъ им. Олту­пов­щиз­ну , съ родн. бра­томъ кн. Сте­фа­номъ 695.

∞, Сузан­на Жар­дец­кая 696.

КЖ. АННА ЯНУШЕВНА
МАСАЛЬСКАЯ

∞, 1643, ..... ..... Воло­вич 697.

27.21. КН. КАЗИ­МИР ЯН

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

25.19. КН. ВАСИ­ЛИЙ ФЕДО­РО­ВИЧ АЛЕК­САН­ДРОВ МОСАЛЬ­СКИЙ († 1607)

околь­ни­чий и вое­во­да, единств. сын кн. Ф. А. Клуб­ко­ва- Мосаль­ско­го-Гла­ды­ша 698.

1577, в бояр­ском спис­ке это­го года напи­сан в Мос­ков­ских дво­ря­нах. Над име­нем его помет­ка: «изме­нил» 699. 1604, в Тро­иц­ком пох. царя Бори­са Году­но­ва был околь­ни­чим 700 1606 , мая 8, был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе Лже­ди­мит­рия I; на этой сва­дьбе участв. так­же и кн. Вас . Фед. Лит­ви­нов-Мосаль­ский 701. 1606, с кн. Ив. Мосаль­ским изме­нил царю Васи­лию Шуй­ско­му и при­стал к Болот­ни­ко­ву 702.

В нач. 1607 нахо­дил­ся сре­ди сто­рон­ни­ков «царе­ви­ча» Пет­ра (Илей­ки Муром­ца) и, соглас­но раз­ря­дам, коман­до­вал одним из отря­дов повстан­цев, направ­лен­ных «вором Пет­руш­кой». В оса­ждён­ной вой­ска­ми Шуй­ско­го Калу­ге был голод, и князь В.Ф. Мосаль­ский полу­чил при­каз любой ценой доста­вить оса­жден­ным обоз с про­до­воль­стви­ем. Это обсто­я­тель­ство ока­за­лось фаталь­ным. По сло­вам «Бель­ско­го лето­пис­ца», каза­ки потер­пе­ли пора­же­ние, когда «пошли обо­зом мимо их (войск И.Н. Рома­но­ва – авт.), хотячи про­и­тить в Калу­гу к вору к Иваш­ку Болот­ни­ко­ву и запа­сы мно­гие к нему при­ве­сти». Каза­ки мог­ли бы про­бить­ся к оса­жден­ной кре­по­сти стре­ми­тель­ным брос­ком, но гро­мозд­кий обоз свя­зал их по рукам и ногам. В ходе боя Мосаль­ский пытал­ся исполь­зо­вать при­выч­ную для запо­рож­цев так­ти­ку. Из пово­зок и саней каза­ки состав­ля­ли подвиж­ной табор: «Огра­ди­ша­ся сан­ми, бе бо зима насто­я­щи, и свя­за­ша кони и сани друг за дру­га, дабы них­то от них не избег, мня­ще себя про­и­ти во град, и токо спле­то­ша­ся вси». Цар­ские рат­ни­ки «напу­сти­лись» на табор и «обоз их разо­рва­ли». Каза­ки сопро­тив­ля­лись с боль­шим муже­ством: вое­во­ды «бились с ними день да ночь». Под конец остав­ши­е­ся в живых «заж­го­ша мно­гия пол­ки зелья и сами ту изго­ре­ша», а по дру­гим све­де­ни­ям, «под собою боч­ки з зельем заж­го­ша и злою смер­тью пом­ро­ша». Отряд понёс боль­шие поте­ри. Его коман­ду­ю­щий В.Ф. Мосаль­ский был ранен и попал в плен. Его увез­ли в Моск­ву, где он умер. Весь обоз и артил­ле­рия повстан­цев доста­лись побе­ди­те­лям. Бит­ва на Выр­ке, в кото­рой боярин И.Н. Рома­нов был вое­во­дой боль­шо­го пол­ка, про­изо­шла в кон­це фев­ра­ля – нача­ле мар­та 1607 г.

26/20. КН. ВАСИ­ЛИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ АЛЕК­САН­ДРОВ МОСАЛЬ­СКИЙ, ПР. РУБЕЦ (?-1612).

мос­ков­ский вое­во­да и боярин, дея­тель Смут­но­го вре­ме­ни из кня­же­ско­го рода Мосаль­ских. Сын кня­зя Миха­и­ла Ива­но­ви­ча Руб­ца-Мосаль­ско­го и внук Ива­на Дмит­ри­е­ви­ча Клуб­ка-Мосаль­ско­го, родо­на­чаль­ни­ки линии Клуб­ко­вых-Мосаль­ских. Упо­ми­на­ет­ся в источ­ни­ках с зимы 1589/90 г., когда, будучи стряп­чим с пла­тьем, участ­во­вал в «немец­ком» похо­де «свя­то­ца­ря» Федо­ра к Нарве (Рго­ди­ву) [2, с. 110]. Совре­мен­ни­ка­ми Василия
Михай­ло­ви­ча Руб­ца, кста­ти, явля­лись пять кня­зей Мосаль­ских, носив­ших то же имя – Васи­лий Васи­лье­вич и Васи­лий Федо­ро­вич Лит­ви­но­вы, Васи­лий Федо­ро­вич Алек­сан­дров, Васи­лий Вла­ди­ми­ро­вич Клуб­ков (Шанин), Васи­лий Ива­но­вич Гор­ба­то­го [3, с. 134 – 135], и их неред­ко пута­ли друг с дру­гом. Вслед за неко­то­ры­ми лето­пис­ца­ми ряд исто­ри­ков назы­ва­ет Васи­лия Михай­ло­ви­ча не Руб­цом, а Кольцовым.)

10 янва­ря 1591 г. князь являл­ся рын­дой на при­е­ме при мос­ков­ском дво­ре литов­ских послов, а семь лет спу­стя был опре­де­лен голо­вой в Чер­ни­гов, вое­во­дой кото­ро­го стал знат­ный Ф.И. Шере­ме­тев. Их же в фев­ра­ле 1601 г. назна­чи­ли в Тобольск, неза­дол­го до того пре­вра­тив­ший­ся в раз­ряд­ный центр: Рубец Мосаль­ский ока­зал­ся в под­чи­не­нии у сибир­ско­го «намест­ни­ка» (вме­сте с дру­гим пись­мен­ным голо­вой Г.Ф. Образ­цо­вым) [4, с. 71, 137, 186; 5, с. 239; 6, с. 114, и др.].

Сра­зу по при­бы­тии в «началь­ней­ший град» Сиби­ри новые вое­во­ды в соот­вет­ствии с нака­зом отпра­ви­ли кня­зя Васи­лия и С.Т. Пуш­ки­на (послан­но­го в Тобольск в том же чине) в бас­сейн Таза [5, с. 244, 250, 258], дабы сме­нить кня­зя М.М. Шахов­ско­го и Д.П. Хри­пу­но­ва-Дубен­ско­го, высту­пив­ших туда во гла­ве при­мер­но сот­ни слу­жи­лых людей с целью зало­жить острог, или же на поис­ки это­го отря­да (не исклю­ча­лось, что он был раз­гром­лен «ино­зем­ца­ми»). Подоб­но неко­то­рым лето­пис­цам, мно­гие иссле­до­ва­те­ли счи­та­ют «началь­ных людей» Ман­га­зей­ско­го остро­га в 1601–1603 гг. вое­во­да­ми. В нака­зе, вру­чен­ном в Тоболь­ске Руб­цу Мосаль­ско­му и Пуш­ки­ну, они зна­чат­ся (что не было ред­ко­стью) без обо­зна­че­ния чинов [7, с. 387–396]. Види­мо, как и в сибир­ском «пер­во­имя­ни­том гра­де», Васи­лий Михай­лов и Сав­лук Тре­тья­ков (Сер­ге­ев) подоб­но кня­зю М.М. Шахов­ско­му, тоже направ­лен­но­му в «Ман­га­зею и Ени­сею» из Тоболь­ска, явля­лись пись­мен­ны­ми головами.

В несколь­ких редак­ци­ях Сибир­ско­го лето­пис­но­го сво­да гово­рит­ся о «посыл­ке» в новую экс­пе­ди­цию на реку Таз сот­ни слу­жи­лых людей. Соглас­но нака­зу В. Руб­цу Мосаль­ско­му и С. Пуш­ки­ну, столь­ко – по 50 тобо­ля­ков и бере-зов­цев, при­чем с ата­ма­на­ми, – дол­жен был насчи­ты­вать ман­га­зей­ский гар­ни­зон (из них 40 пере­да­ва­лось в веде­ние Мосаль­ско­го, 40 пере­хо­ди­ло под нача­ло Пуш­ки­на). К «Ман­га­зей­ско­му морю» в 1601 г. высту­пи­ли 200 слу­жи­лых – 100 из Тоболь­ска, 70 – из Бере­зо­ва, 30 – из Сур­гу­та, но не толь­ко стрель­цов, как писал М.И. Белов, но так­же «лит­вы» и каза­ков [7, с. 304, 387–390, 395; 8, с. 191, 260, 316].

С точ­ки зре­ния В.И. Улья­нов­ско­го, Рубец
Мосаль­ский очу­тил­ся на «сибир­ской украйне» Рос­сии в опа­ле, постра­дав одно­вре­мен­но с Рома­но­вы­ми. Л.Е. Моро­зо­ва тоже дума­ла, что в Ман­га­зее князь Васи­лий нахо­дил­ся на поло­же­нии ссыль­но­го [9, с. 75; 10, с. 379; 11, с. 51]. Такой взгляд дол­жен счи­тать­ся заблуж­де­ни­ем, нет каких-либо осно­ва­ний и для допу­ще­ния, буд­то в самом нача­ле XVII в. один из адми­ни­стра­то­ров рус­ской кре­по­сти на Тазе ока­зал­ся в неми­ло­сти по делу «Ники­ти­чей». В пред­став­ле­нии М.И. Бело­ва то «Ман­га­зей­ский город» «сру­бил» осе­нью 1600 г. М.М. Шахов­ской, то пер­вый «госу­да­рев» острог на севе­ре Ени­сей­ско­го края «поста­ви­ли» Рубец Мосаль­ский с Сав­лу­ком Пуш­ки­ным [12, с. 284]. Заме­тим, что кре­пость, кото­рую им пред­сто­я­ло осно­вать либо при­нять у Шахов­ско­го и Хри­пу­но­ва, в нака­зе посто­ян­но назы­ва­ет­ся остро­гом. Вслед за В.А. Алек­сан­дро­вым сле­ду­ет пола­гать, что слу­жи­лые люди, дви­нув­ши­е­ся в 1601 г. к устью Таза, достро­и­ли горо­док, соору­жен­ный рат­ни­ка­ми Шахов­ско­го и Хри­пу­но­ва (но в сред­нем тече­нии этой реки, на ее восточ­ном бере­гу), воз­мож­но, заняв­ши­ми какое-то укреп­лен­ное посе­ле­ние рус­ских про­мыш­лен­ни­ков [13, с. 11, 16–18, 28, 34]. Счи­тать, что Рубец Мосаль­ский зало­жил, при­чем в 1607 г., Туру­хан­ское зимо­вье [14, с. 24, ср. с. 200], нет каких-либо оснований.

Вско­ре после воз­вра­ще­ния из Сиби­ри, в
7111 г., т.е. не позд­нее авгу­ста 1603 г., Васи­лий Михай­лов сын, что допу­сти­мо рас­смат­ри­вать как повы­ше­ние, сде­лал­ся вое­во­дой Путив­ля (помощ­ни­ком кня­зя, счи­та­ю­ще­го­ся родо­на­чаль­ни­ком Руб­цо­вых Мосаль­ских, стал дьяк Б. Ива­нов). В нача­ле осе­ни 1604 г., быть может, нака­нуне втор­же­ния в южно­рус­ские уез­ды само­зван­ца, выда­вав­ше­го себя за царе­ви­ча Дмит­рия, в Путив­ле появил­ся околь­ни­чий М.М. Кри­вой Сал­ты­ков – уже в каче­стве стар­ше­го вое­во­ды [4, с. 206, 219; 15, с. 2, 70, 115, 131, 192, 211, и др.]. Когда в этот город послан­цы Лже­д­мит­рия (овла­дев­ше­го Чер­ни­го­вом и оса­див­ше­го Нов­го­род-Север­ский) доста­ви­ли гра­мо­ты «истин­но­го госу­да­ря», то, соглас­но «раз­ря­дам», «путим­цы ему (само­зван­цу. –Я.С.) доби­ли челом и крест цело­ва­ли, и вое­вод к нему и наряд­при­вез­ли под Нов­го­ро­док». Как чита­ем в Пис­ка­рев­ском лето­пис­це (далее – ПЛ), «Путимль ему («рас­стри­ге». – Я.С.) зда­ли и вое­во­ду Миха­и­ла Сал­ты­ко­ва при­вез­ли». По сви­де­тель­ству авто­ра Лето­пис­ной кни­ги о Сму­те, Сал­ты­ков и Рубец Мосаль­ский, остав­ши­е­ся вер­ны­ми царю Бори­су, были схва­че­ны жите­ля­ми кре­по­сти и выда­ны «воров­ско­му царе­ви­чу». Созда­тель же Ново­го лето­пис­ца (далее – НЛ) утвер­ждал, что Мосаль­ский, нахо­дясь в Путив­ле, решил сдать­ся Лже­д­мит­рию, и «Гриш­ка нача… князь Васи­лья жало­вать: тако ж нико­му тако­во вре­мя­ни не было, что ему» [16, с. 62]. Дума­ет­ся, этой вер­сии, кото­рую вслед за Н.М. Карам­зи­ным (назы­вав­шим Руб­ца Мосаль­ско­го вои­ном «не без досто­ин­ства», но граж­да­ни­ном «без чести и пра­вил» [17, с. 90]) раз­де­ля­ли мно­гие уче­ные [18, с. 349; 19, с. 449; 20, с. 524; 21, с. 471, и др.], все же есть осно­ва­ния подоб­но, напри­мер, Н.И. Косто­ма­ро­ву и Р.Г. Скрын­ни­ко­ву [22, с. 107; 23, с. 88] пред­по­честь пока­за­ния боль­шин­ства источ­ни­ков, при­чем более ран­них, об аре­сте обо­их путивль­ских вое­вод мятеж­ны­ми горо­жа­на­ми в нояб­ре 1604 г. [4, с. 220; 15, с. 2; 24, с. 206; 25, с. 370].

Ока­зав­шись в «воров­ском» стане, князь Васи­лий, оче­вид­но, в рас­че­те на при­двор­ную карье­ру, кото­рую едва ли мог сде­лать в цар­ство­ва­ние Бори­са Федо­ро­ви­ча (вспом­ним, что в Путив­ле с появ­ле­ни­ем М.М. Сал­ты­ко­ва Рубец Мосаль­ский стал млад­шим вое­во­дой), пре­вра­тил­ся, хотя, воз­мож­но, и не сра­зу, в рья­но­го при­вер­жен­ца само­зван­ца и удо­сто­ил­ся зва­ния ближ­не­го бояри­на. В мае 1605 г. в сви­те «царя Димит­рия Ива­но­ви­ча» Мосаль­ский участ­во­вал в похо­де из Путив­ля к Кро­мам и Туле, а затем вме­сте со знат­ным кня­зем В.В. Голи­цы­ным и полу­чив­шим нака­нуне чин печат­ни­ка дья­ком Б.И. Суту­по­вым был послан в сто­ли­цу, дабы низ­ло­жить пат­ри­ар­ха Иова и рас­пра­вить­ся с вдо­вой и сыном «Боль­шо­го» Году­но­ва [4, с. 226– 228; 15, с. 5, 6, 30, 73, 203; 16, с. 65, 66; 23, с. 116, 117, 139, 153, и др.]. По сло­вам Ива­на Тимо­фе­е­ва, царев­ну Ксе­нию Лже­д­мит­рий «в неко­ем уго­жда­е­ма­го ему и при­ближ­на ново­вель­мо­жи (оче­вид­но, Руб­ца Мосаль­ско­го. – Я.С.) дому без тоя воли… во мни­ше­ская облек». Впро­чем, не при­хо­дит­ся утвер­ждать (как посту­пи­ла В.И. Охот­ни­ко­ва), буд­то кня­зю Васи­лию само­зва­нец вве­рил управ­ле­ние Моск­вой до сво­е­го вступ­ле­ния в «цар­ству­ю­щий град». По пору­че­нию «рас­стри­ги» Рубец Мосаль­ский при­вез туда и вдо­ву Ива­на Гроз­но­го ино­ки­ню Мар­фу – яко­бы мать ново­го госу­да­ря [24, с. 207; 25, с. 376, 583; 26, с. 85, 481].

В тече­ние его корот­ко­го цар­ство­ва­ния «путивль­ский боярин» являл­ся боль­шим дво­рец­ким (в апре­ле – мае 1606 г.), раз­би­рал мест­ни­че­ский спор кня­зей Ю.Д. Хво­ро­сти­ни­на и Б.М. Лыко­ва, встре­чал в Смо­лен­ске сан­до­мир­ско­го вое­во­ду Юрия Мни­ше­ка, его дочь Мари­ну, вско­ре став­шую мос­ков­ской цари­цей, и поль­ско-литов­ских послов, на сва­дьбе само­зван­ца «сидел» «за куше­ньем». Тогда же Васи­лий Михай­ло­вич доби­вал­ся пере­да­чи ему родо­во­го горо­да Мосаль­ска с уез­дом и сде­лал вклад в доро­го­буж­ский Бол­дин­ский мона­стырь. (Мне­ние Т. Боху­на, что в то вре­мя заху­да­лый князь воз­глав­лял и Нов­го­род­ский дво­рец (чет­верть) [27, с. 297], как выяс­не­но Д.В. Лисей­це­вым, невер­но [28, с. 182; 29, с. 41, 234].) По дан­ным В.Н. Тати­ще­ва, с П.Ф. Бас­ма­но­вым и В.М. Руб­цом Мосаль­ским само­зва­нец обсуж­дал замы­сел истреб­ле­ния бояр в ходе воен­но­го смот­ра у села Коло­мен­ско­го. При­бли­зи­тель­но в то же самое вре­мя, 12 мая 1606 г., князь был участ­ни­ком при­е­ма у цари­цы Марии [5, с. 154 – 155; 15, с. 7, 41, 78, 81, 116, 135, 137, 183, 184; 16, с. 68; 18, с. 353; 24, с. 243, и др.].

В отли­чие от Бас­ма­но­ва, так­же про­слыв­ше­го «побор­ни­ком» и «угод­ни­ком» «зако­но­пре­ступ­но­го царя», Руб­цу Мосаль­ско­му, одна­ко, уда­лось уце­леть в день вос­ста­ния про­тив само­зван­ца (17 мая), даже сохра­нить бояр­ское зва­ние, быть может, пото­му, что князь при­стал к заго­вор­щи­кам, гла­вой кото­рых являл­ся В.И. Шуй­ский [9, с. 75–76]. Утвер­ждать вслед за Л.Е. Моро­зо­вой, что с воца­ре­ни­ем стар­ше­го из Шуй­ских его сто­рон­ни­ком сде­лал­ся и Васи­лий Михай­ло­вич [30, с. 81], не при­хо­дит­ся. Новый само­дер­жец пожа­ло­вал сто­лич­ный двор фаво­ри­та «рас­стри­ги» куп­цам Мыль­ни­ко­вым – участ­ни­кам убий­ства мос­ков­ско­го «цеса­ря», и едва ли не сра­зу отпра­вил одно­го «из пер­вых клят­во­пре­ступ­ни­ков Бори­со­ва вре­ме­ни» [31, с. 5] на вое­вод­ство в Коре­лу, где, по мне­нию И.О. Тюмен­це­ва, опаль­ный боярин нахо­дил­ся до 1 сен­тяб­ря 1608 г.

Вер­нув­шись в Моск­ву, вско­ре князь Васи­лий «отъ­е­хал» в Туши­но, где занял вид­ное поло­же­ние, хотя не сумел вер­нуть себе чин дво­рец­ко­го Лже­д­мит­рий II пожа­ло­вал сво­е­му ново­му бояри­ну Мосальск, поме­стья в Козель­ском и Мещов­ском уез­дах [20, с. 444; 32, с. 280, 544, и др.]. Как утвер­ждал Иван Тимо­фе­ев, сре­ди тушин­цев, кото­рые под­сту­пи­ли в сере­дине нояб­ря 1608 г. к сте­нам Спа­со-Хутын­ско­го мона­сты­ря близ Нов­го­ро­да, и «два кур­те­са (бояри­на. – Я.С.) чином бяху… делы же оба – яко с васи­лис­ком аспи­да», оста­вив вве­рен­ное им царем
«гра­до­на­чаль­ство» в Ореш­ке и Коре­ле. Сле­дом, гово­ря о «мос­ков­ском разо­ре­нии», автор зна­ме­ни­то­го «Вре­мен­ни­ка» заме­чал, что «вожди… и настав­ни­цы быша толи­ку злу пре­ди­по­мя­ну­тая гады два, васи­лиск и аспи­да; еще же ска­зу­ют пре­взо­шед сих некий и яви­ся зло­бою коз­мик некто от мель­чай­ших» [26, с. 141, 142, ср. с. 72, 104]. Иссле­до­ва­те­ли разо­шлись в трак­тов­ке этих ино­ска­за­ний. Ука­за­ние на недав­не­го вое­во­ду Коре­лы поз­во­ля­ет думать, что Тимо­фе­ев имел в виду Руб­ца Мосаль­ско­го. Дья­ку, слу­жив­ше­му тогда в Нов­го­ро­де, веро­ят­но, изме­ни­ла память либо он писал пона­слыш­ке, ибо к сере­дине осе­ни 1608 г. при­бли­жен­ный пер­во­го само­зван­ца, оче­вид­но, нахо­дил­ся в Тушине. Соглас­но НЛ, Мниш­ков, направ­ляв­ших­ся после заклю­че­ния рус­ско-поль­ско­го мира на роди­ну, «пере­нял» воз­ле Белой князь Васи­лий Мосаль­ский и «пово­ро­тил» в стан «Вора», где Мари­на вновь ста­ла цари­цей, хотя (как она наде­я­лась, вре­мен­но) и не мос­ков­ской [16, с. 81; 24, с. 216]. Счи­тать, что под­ра­зу­ме­ва­ет­ся Рубец Мосаль­ский [20, с. 498], одна­ко, не при­хо­дит­ся. (Сомне­ния на этот счет выска­зы­вал еще Н.М. Карам­зин [31, при­меч. 217].) В Бель­ском лето­пис­це пря­мо сооб­ща­ет­ся, что на отряд кня­зя В.Т. Дол­го­ру­ко­го, сопро­вож­дав­ший Мари­ну Мни­шек и ее отца, напа­ли тушин­цы во гла­ве с кня­зем В.Ф. Лит­ви­но­вым Мосаль­ским (имев­шим про­зви­ще Гну­син) [24, с. 248; ср. 15, с. 253; 18, с. 370]. Кро­ме того, извест­но, что это случилось(в селе Вер­хо­вье Бель­ско­го уез­да) 16 авгу­ста 1608 г. [33, с. 732], а при­спеш­ник «рас­стри­ги» тогда, по всей види­мо­сти, еще оста­вал­ся в Кореле.

В нача­ле 1610 г., т.е. вслед за бег­ством «Вора» в Калу­гу, князь Васи­лий вме­сте с дру­ги­ми вид­ны­ми тушин­ца­ми воз­глав­лял посоль­ство в став­ку Сигиз­мун­да III под Смо­ленск, дабы при­гла­сить на мос­ков­ский пре­стол коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва. И.О. Тюмен­цев вклю­ча­ет Руб­ца Мосаль­ско­го в чис­ло участ­ни­ков «низ­ве­де­ния» Шуй­ско­го «от цар­ских полат» 17 июля того же года. Но в то вре­мя, насколь­ко извест­но, недав­ний тушин­ский боярин нахо­дил­ся в смо­лен­ском лаге­ре коро­ля Речи Поспо­ли­той. Уже как сто­рон­ник его кан­ди­да­ту­ры на цар­ство (хотя фор­маль­но его зани­мал Вла­ди­слав), князь Васи­лий вер­нул­ся в Моск­ву и стал одним из пер­вых совет­ни­ков А.К. Госев­ско­го [Пла­то­нов С.Ф. Смут­ное вре­мя. СПб.: Лань, 2001. 479 с. , с. 439; 32, с. 488, 501, 539, 544, и др.]. Име­ют­ся дан­ные о том, что с 3 нояб­ря 1610 г. до 1 янва­ря 1611 г. Рубец Мосаль­ский, щед­ро награж­ден­ный Сигиз­мун­дом [31, с. 158, при­меч. 486, и др.], вновь был боль­шим дво­рец­ким. Одно­вре­мен­но, с 27 октяб­ря 1610 г., Васи­лий Михай­ло­вич наря­ду, в част­но­сти, с бояри­ном кня­зем И.С. Кура­ки­ным, кру­тиц­ким мит­ро­по­ли­том Паф­ну­ти­ем, гостем И. Юрье­вым «сидел» в при­ка­зе сыск­ных дел – комис­сии, создан­ной ради поис­ков каз­ны, пред­по­ло­жи­тель­но скры­той царем Васи­ли­ем Ива­но­ви­чем неза­дол­го до низ­ло­же­ния [29, с. 41, 201; 34, с. 51]. Вновь выехав­ший, теперь уже оти­ме­ни Бояр­ской думы, под Смо­ленск, по допу­ще­нию Т. Боху­на, на обрат­ном пути (веро­ят­но, в нача­ле мар­та 1611 г., до 9 чис­ла это­го меся­ца) близ Вязь­мы «при невы­яс­нен­ных обсто­я­тель­ствах», князь был убит пар­ти­за­на­ми или каза­ка­ми [27, с. 289, 290, 294, 297; 34, с. 51]. (В НЛ чита­ем, что «вра­ги бога­от­мет­ни­ки» М. Сал­ты­ков (он был «все­му злу насто­я­тель») и В. Мосаль­ский [ср. 25, с. 30, 36, 38] убеж­да­ли пат­ри­ар­ха Гер­мо­ге­на при­знать кан­ди­да­ту­ру коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва, и вско­ре Мосаль­ский, князь Ф. Мещер­ский, М. Мол­ча­нов, Г. Коло­гри­вов, В. Юрьев «пом­ро­ша злою ско­рою смер­тью… у ино­го язык вытя­нул­ся до самых гру­дей, у ино­го челю­сти рас­па­до­шась, яко и внут­рен­няя вся виде­ти, а иные жива згни­ша» [16, с. 101]. Как надо пола­гать, точ­ные обсто­я­тель­ства кон­чи­ны Васи­лия Михай­ло­ви­ча офи­ци­аль­но­му «спи­са­те­лю» 1620‑х гг. не были известны.

Итак, за послед­ние шесть лет жиз­ни, будучи бояри­ном (вна­ча­ле и в Тушине – «воров­ским»), князь, ранее выпол­няв­ший лишь функ­ции «гра­до­дер­жа­те­ля» в Чер­ни­го­ве, Ман­га­зее и Путив­ле, успел побы­вать и фаво­ри­том Лже­д­мит­рия I, и участ­ни­ком заго­во­ра про­тив него, и (вер­нув­шись из «почет­ной ссыл­ки» на вое­вод­ство в Коре­лу) при­бли­жен­ным оса­ждав­ше­го Моск­ву «цари­ка», и сто­рон­ни­ком коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва, и, нако­нец, «вер­ни­ком» Сигиз­мун­да III. У совре­мен­ни­ков, к при­ме­ру авто­ра НЛ, ста­ло быть, име­лись осно­ва­ния для того, что­бы при­чис­лить Руб­ца Мосаль­ско­го к «зло­де­ям измен­ни­кам», винов­ным в наступ­ле­нии и раз­рас­та­нии «смя­те­ния… во всей Рус­ской зем­ле». Кня­зем, раз за разом пре­да­вав­шим сво­их госу­да­рей – под­лин­ных и мни­мых, ско­рее все­го дви­га­ло жела­ние попасть в пра­вя­щий круг, а со вре­ме­нем этот выскоч­ка (как писал С.Ф. Пла­то­нов) стре­мил­ся упро­чить свое поло­же­ние при дво­ре, хотя бы «Тушин­ско­го вора» или поль­ско­го прин­ца, затем его отца, наме­ре­вав­ших­ся сде­лать­ся мос­ков­ски­ми самодержцами.
Спи­сок литературы
1. Пла­то­нов С.Ф. Смут­ное вре­мя. СПб.: Лань, 2001. 479 с.
2. Бояр­ские спис­ки послед­ней чет­вер­ти XVI – нача­ла XVII в. и рос­пись рус­ско­го вой­ска 1604 г. М.: б.и.,1979. Ч. 1. 341 с.
3. Бояр­ские спис­ки послед­ней чет­вер­ти XVI – нача­ла XVII в. и рос­пись рус­ско­го вой­ска 1604 г. М.: б.и., 1979. Ч. 2. 185 с.
4. Раз­ряд­ная кни­га 1550–1636 гг. М.: б.и., 1976. Т. 2. Вып. 1. 242 с.
5. Корец­кий В.И. Исто­рия рус­ско­го лето­пи­са­ния вто­рой поло­ви­ны XVI – нача­ла XVII в. М.: Нау­ка, 1986. 271 с. 6. Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. М.: б.и., 1994. Т. 4. Ч. 1. 140 с.
7. Мил­лер Г.Ф. Исто­рия Сиби­ри. 2‑е изд., доп. М.: Восточ­ная лите­ра­ту­ра РАН, 1999. Т. 1. 630 с.
8. Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. М.:
Нау­ка, 1987. Т. 36. 382 с.
9. Улья­нов­ский В.И. Рос­сий­ские само­зван­цы: Лже­д­мит­рий I. Киев: Нау­ко­ва дум­ка, 1993. 296 с.
10. Моро­зо­ва Л.Е. Два царя: Федор и Борис. М.: Рус­ское сло­во, 2001. 415 с.
11. Моро­зо­ва Л.Е. Рос­сия на пути из Сму­ты: Избра­ние на цар­ство Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча. М.: Нау­ка, 2005. 467 с.
12. Белов М.И. Пинеж­ский лето­пи­сец о раз­ве­доч­ном похо­де помо­ров в Ман­га­зею // Руко­пис­ное насле­дие древ­ней Руси: По мате­ри­а­лам Пуш­кин­ско­го дома. Л.: Нау­ка, 1972. С. 279–285.
13. Алек­сан­дров В.А. Рус­ское насе­ле­ние Сиби­ри XVII – нача­ла XVIII в. (Ени­сей­ский край). М.: Нау­ка, 1964. 303 с.
14. Резун Д.Я., Васи­льев­ский Р.С. Лето­пись сибир­ских горо­дов. Ново­си­бирск: Ново­си­бир­ское книж­ное изда­тель­ство, 1989. 304 с.
15. Бело­ку­ров С.А. Раз­ряд­ные запи­си за Смут­ное вре­мя (7113–7121 гг.). М.: Уни­вер­си­тет­ская типо­гра­фия, 1907. XXVIII + 312 с.
16. Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. М.: Нау­ка, 1965. Т. 14. Пер­вая поло­ви­на. I + 154 с.
17. Карам­зин Н.М. Исто­рия Госу­дар­ства Рос­сий­ско­го. М.: Кни­га, 1989. Кн. 3. Т. 11. 184 + 84 с.
18. Бус­сов К. Мос­ков­ская хро­ни­ка: 1584–1613. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1961. 400 с.
19. Сму­та в Мос­ков­ском госу­дар­стве: Рос­сия нача­ла XVII сто­ле­тия в запис­ках совре­мен­ни­ков. М.: Совре­мен­ник, 1989. 462 с.
20. Хро­ни­ки Смут­но­го вре­ме­ни. М.: Выс­шая шко­ла, 1998. 587 с.
21. Зорин А.В., Ста­ро­дуб­цев Г.Ю., Шпи­лев А.Г., Щег­ло­ва О.А. Очер­ки исто­рии Кур­ско­го края с древ­ней­ших вре­мен до XVII в. Курск: Гра­фик, 2008. 622 с.
22. Косто­ма­ров Н.И. Смут­ное вре­мя Мос­ков­ско­го госу­дар­ства в нача­ле XVII сто­ле­тия. М.: Чар­ли, 1994. 799 с.
23. Скрын­ни­ков Р.Г. Само­зван­цы в Рос­сии в нача­ле XVII сто­ле­тия: Гри­го­рий Отре­пьев. 2‑е изд., испр. и доп. Ново­си­бирск: Нау­ка, Сибир­ское отде­ле­ние, 1990. 237 с.
24. Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. М.: Нау­ка, 1978. Т. 34. 304 с.
25. Памят­ни­ки лите­ра­ту­ры Древ­ней Руси: Конец XVI – нача­ло XVII века. М.: Худо­же­ствен­ная лите­ра­ту­ра, 1987. 616 с.
26. Вре­мен­ник Ива­на Тимо­фе­е­ва. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1951. 512 с.
27. Бохун Т. Паци­фи­ка­ция и пожар Моск­вы 29 мар­та – 5 апре­ля 1611 г. // Минин­ские чте­ния: Сб. науч. тр. по исто­рии Смут­но­го вре­ме­ни в Рос­сии нача­ла XVII в.: В память 400-летия Ниже­го­род­ско­го подви­га. Ниж­ний Нов­го­род: Кварц, 2012. С. 280–303.
28. Лисей­цев Д.В. При­каз Нов­го­род­ско­го двор­ца // Про­шлое Нов­го­ро­да и Нов­го­род­ской зем­ли: Мате­ри­а­лы науч­ных кон­фе­рен­ций 2006–2007 годов. Нов­го­род Вели­кий: Изд-во Нов­го­род­ско­го госу­дар­ствен­но­го уни­вер­си­те­та им. Яро­сла­ва Муд­ро­го, 2007. С. 178–185.

В 1601 году слу­жил в Тоболь­ске у Фёдо­ра Шере­ме­те­ва. в 1601 г., как счи­та­ют мно­гие иссле­до­ва­те­ли, князь В. М. Рубец-Мосаль­ский с С. Т. Пуш­ки­ным достро­и­ли Ман­га­зей­ский острог, кото­рый неза­дол­го до это­го ста­ли соору­жать М. М. Шахов­ской и Д. П. Хри­пу­нов-Дубен­ский. Вско­ре по сосед­ству был воз­ве­дён и «Тазов­ский город», сде­лав­ший­ся цен­тром «зла­то­ки­пя­щей» «госу­да­ре­вой вот­чи­ны» на севе­ро-восточ­ной окра­ине Мос­ков­ско­го царства.В 1604 году, нахо­дясь в долж­но­сти вто­ро­го вое­во­ды в Путив­ле, сдал город Лже­д­мит­рию I. В бла­го­дар­ность послед­ний пожа­ло­вал ему бояр­ский титул и сде­лал одним из наи­бо­лее при­бли­жён­ных лиц. Паде­ние мощ­ной кре­по­сти пора­зи­ло совре­мен­ни­ков. Неко­то­рые из них подо­зре­ва­ли, что Путивль был сдан вслед­ствие изме­ны вое­вод. Управ­ля­ли Путив­лем трое при­слан­ных из Моск­вы вое­вод — М.М. Сал­ты­ков, князь В.М. Мосаль­ский и дьяк Б.И. Суту­пов. Швед­ский рези­дент Петр Пет­рей запи­сал све­де­ния о том, что Борис Году­нов пору­чил Мосаль­ско­му доста­вить в Путивль каз­ну, а тот яко­бы отвез день­ги в лагерь само­зван­ца. Дру­гой ино­стран­ный мему­а­рист — Иса­ак Мас­са — утвер­ждал, что к Лже­д­мит­рию бежал дьяк Суту­пов, послан­ный с день­га­ми в Путивль. Запи­си Раз­ряд­но­го при­ка­за поз­во­ля­ют уточ­нить кар­ти­ну. В Раз­ря­де, состав­лен­ном не позд­нее лета 1604 (7112) г., про­тив име­ни Б. Суту­по­ва поме­че­но: «Бог­дан послан з госу­да­ре­вым денеж­ным жало­ва­ньем в север­ские горо­да». Итак, дьяк Суту­пов при­был в Путивль за несколь­ко меся­цев до втор­же­ния само­зван­ца и, сле­до­ва­тель­но, не мог по пути из Моск­вы заехать в его лагерь. Судя по Раз­ря­дам, В.М. Мосаль­ский и Б.И. Суту­пов при­бы­ли к месту назна­че­ния рань­ше глав­но­го вое­во­ды М.М. Сал­ты­ко­ва. Как зна­чит­ся в кни­гах Раз­ряд­но­го при­ка­за, «в Путивль послал госу­дарь околь­ни­че­во Миха­и­ла Михай­ло­ви­ча Сал­ты­ко­ва, а там гото­вы князь Васи­лей княж Миха­и­лов сын Мосаль­ской да дьяк Бог­дан Иванов».

Авто­ры рус­ских ска­за­ний дава­ли раз­но­ре­чи­вые оцен­ки пове­де­нию путивль­ских вое­вод. По сло­вам авто­ра «Ново­го лето­пис­ца», «в Путив­ле ока­ян­ной князь Васи­лей Рубец Масаль­ской да дьяк Бог­дан Суту­пов зду­ма­ша так же (как чер­ни­гов­цы. —Р.С.)... посла­ша с повин­ною». В «Ска­за­нии о Гриш­ке Отре­пье­ве» мож­но про­честь, что Мосаль­ский при­мкнул к измен­ни­кам «чер­ным людям» вме­сте с Суту­по­вым. Автор «Пове­сти 1626 г.», напро­тив, счи­тал, что Мосаль­ский, как и Сал­ты­ков, про­ти­вил­ся мяте­жу и убеж­дал народ, что «Дмит­рий» — это Гриш­ка Отре­пьев. Вме­сте с Васи­ли­ем Голи­цы­ным был послан в Моск­ву для того, что­бы под­го­то­вить её к при­ня­тию само­зван­ца и лик­ви­ди­ро­вать Году­но­вых. При пря­мом уча­стии Мосаль­ско­го-Руб­ца были звер­ски уби­ты вдов­ству­ю­щая цари­ца и её сын Фёдор, а царев­ну Ксе­нию Году­но­ву Мосаль­ский-Рубец заклю­чил в сво­ём доме до при­бы­тия Лже­д­мит­рия. Ездил к ино­кине Мар­фе (Марии Нагой), что­бы уго­во­рить её при­знать в само­зван­це сво­е­го сына. Поз­же выпол­нял в Смо­лен­ске мис­сию по встре­че Ежи и Мари­ны Мни­шек и сопро­вож­де­ния их в Моск­ву, где впо­след­ствии играл замет­ную роль на сва­дьбе и пир­ше­ствах. В 1606 году после свер­же­ния Лже­д­мит­рия I и воца­ре­ния бояри­на Васи­лия Ива­но­ви­ча Шуй­ско­го Васи­лий Михай­ло­вич Мосаль­ский-Рубец был послан в при­гра­нич­ную кре­пость Коре­лу. В 1608 году вер­нул­ся в Моск­ву и сра­зу же при­со­еди­нил­ся в Туши­но к Лже­д­мит­рию II, а после его бег­ства в Калу­гу явил­ся под Смо­ленск к поль­ско­му коро­лю Сигиз­мун­ду с чело­би­ти­ем о воца­ре­нии на мос­ков­ском троне Вла­ди­сла­ва, а затем и само­го коро­ля Сигиз­мун­да. После заня­тия Моск­вы поля­ка­ми был награж­дён зем­ля­ми и вос­ста­нов­лен в зва­нии дво­рец­ко­го, стал одним из бли­жай­ших совет­ни­ков мос­ков­ско­го комен­дан­та Алек­сандра Гон­сев­ско­го. Король Речи Поспо­ли­той Сигиз­мунд III Ваза в знак при­зна­тель­но­сти пере­дал ему под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на пра­во вла­де­ния зам­ком Мосальск. Умер в фев­ра­ле 1611 года.
В. М. Рубец-Мосаль­ский в пер­вые два года цар­ство­ва­ния Шуй­ско­го вое­вод­ство­вал в Коре­ле. Ото­зван­ный в Моск­ву, при­бли­жен­ный Лже­д­мит­рия I вско­ре очу­тил­ся в Тушине. Он стал одним из вождей «воров­ской» думы, хотя не смог вер­нуть себе чин дво­рец­ко­го, кото­рый полу­чил от «рас­стри­ги». После бег­ства Лже­д­мит­рия II в Калу­гу заху­да­лый князь сде­лал­ся при­вер­жен­цем поль­ско-литов­ско­го коро­ля и отпра­вил­ся на пере­го­во­ры с ним к Смоленску.2 Едва ли мож­но утвер­ждать, что вслед за воца­ре­ни­ем Шуй­ско­го Рубец-Мосаль­ский пре­вра­тил­ся в его сторонника,3 а посы­лая Васи­лия Михай­ло­ви­ча в Коре­лу, новый госу­дарь сво­дил с ним лич­ные счёты.4 После иссле­до­ва­ний Р. Г. Скрын­ни­ко­ва нель­зя быть уве­рен­ным и в том, что преж­ний ман­га­зей­ский вое­во­да сдал пер­во­му само­зван­цу Путивль.5
В 1604 г. направ­лен в Путивль осад­ным вое­во­дой, но изме­нил царю Бори­су Году­но­ву, пере­шел на сто­ро­ну Само­зван­ца и сдал ему город. В 1605 г. 10 июня участ­ву­ет в убий­стве царя Федо­ра Бори­со­ви­ча Году­но­ва и его мате­ри и уво­зит к себе в дом царев­ну Ксе­нию. Состо­ял в Госу­дар­ствен­ном сове­те Лже­д­мит­рия I со зва­ни­ем «вели­ко­го дво­рец­ко­го». В 1605 г. отправ­лен послом к Сигиз­мун­ду и имел сле­ду­ю­щий титул: «Сия­тель­ный Боярин и Вер­хов­ный Госу­дар­ства Мос­ков­ско­го Мар­шал, Дво­рец­кий Вели­кий, Губер­на­тор Север­ской зем­ли и Намест­ник Ниж­не­го Нов­го­ро­да». В 1606 г. встре­чал на гра­ни­це Мари­ну Мни­шек. По вос­ше­ствии на пре­стол царя Васи­лия Шуй­ско­го сослан вое­во­дой в Кене­сгольм. В 1608 г. воз­вра­тил­ся в Моск­ву и сра­зу же пере­ехал в Тушин­ский лагерь. В 1610 г. отпра­вил­ся с посоль­ством к Сигиз­мун­ду III про­сить на цар­ство его сына коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва, а затем и само­го коро­ля Сигиз­мун­да. В знак при­зна­тель­но­сти король Сигиз­мунд III дал ему под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на пра­во вла­де­ния зам­ком Мосальск 20
В д еле мест­пи­честв Пушкп­на съ Пле­ще­е­вымъ, въ кото­ромъ Пле­ще­евъ ссы­лал­ся па то, что князь Вас­плій Рубецъ-Мосаль­скіи «боль­ше» Пушкпиа дву­мя м стаыи, а князь Вла­ді­ш­пръ Коль­цовъ Мосаль­скііі «въ роду сво­емъ» боль­ше кн. В. Руб­ца восе­мыо м ста­ми. По отзы­ву посла кня­зя Вол­кон­ска­го , послан­на­го въ Поль­шу отъ царя Бас­н­лія Шуйскаго,—«киязь Вас­плій Мосадь­скій (Рубецъ) до того вора до рас­три­гн былъ рядо­вой чело­век въ дво­ря­нехъ, а какъ при­шелъ къ Путим­лю воръ рас­три­га, а тотъ кн. Васи­лій въ те поры былъ въ Путив­ле въ голо­вахъ и тотъ воръ далъ бояр­ство». (М. гл. Арх. М. И. Д., Подьск. стат. сп. 26).

КЖ. АННА МИХАЙ­ЛОВ­НА МОСАЛЬСКАЯ

† 1611, нояб. 19.

∞, Яков Васи­лье­вич Зюзин.

24.17. КН. ИВАН ДАНИ­ЛО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬ­СКИЙ, ПР. ХРОМОЙ

сын Дани­лы Ива­но­ви­ча Дмит­ри­е­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ско­го 703.

1577, в бояр­ском спис­ке это­го года напи­сан в Мос­ков­ских дво­ря­нах. Над име­нем его помет­ка: «изме­нил» 704. 1598, в чис­ле дво­рян Мос­ков­ских под­пи­сал­ся на гра­мо­те об избра­нии Царем Бори­са Году­но­ва 705. 1606, мая, в чине сва­дьбы Лже­ди­мит­рия I с Мари­ною Мни­шек, был в чис­ле поез­жан 706. 1606, вме­сте с кн. Васи­ли­ем Мосаль­ским изме­нил Царю Вас. Шуй­ско­му и при­стал к Болот­ни­ко­ву 707. 1607, пред­во­ди­тель­ствуя шай­ка­ми мятеж­ни­ков, был под Сереб­ря­ны­ми Пру­да­ми раз­бит цар­ским вой­ском и взят в плен 708. 1610, дек. 5, по чело­би­тью бояри­на и дво­рец­ко­го кн. Вас. Мих. Руб­ца-Мосаль­ска­го с бра­тьею и пле­мян­ни­ка­ми, — что­бы за ними утвер­ди­ли преж­нюю их отчи­ну — замок Мосальск, — король Сигиз­мунд дает под­твер­ди­тель­ную на то гра­мо­ту 709. 1615— 1618 и 1619—1620, вое­во­да в Сер­пу­хо­ве 710. 1626, мрт. 5 и июля 28, обе­дал у Госу­да­ря 711. 1627, дво­ря­нин Мос­ков­ский 712.

† 1627 713.

Вла­де­ния: В пис­цо­вых кни­гах 1623–1624 года село Архан­гель­ское-Тюри­ко­во зна­чит­ся в поме­стье «за кня­зем Андре­ем Дани­ло­вым Сиц­ким, по госу­да­ре­вой гра­мо­те 7098 (1590) г., за женою бояри­на кня­зя Семе­на Кура­ки­на вдо­вою кня­ги­нею Еле­ною со столь­ни­ком кня­зем Гри­го­рьем Кура­ки­ным, за кня­зья­ми Ива­ном Дани­ло­вым и Васи­льем Воло­ди­ми­ро­вым Мосаль­ски­ми, за кня­зем Андре­ем Федо­ро­вым Лит­ви­но­вым, за Дмит­ри­ем Федо­ро­вым Ску­ра­то­вым, за Ива­ном Мих­не­вым и Алек­се­ем Ники­ти­ным Году­но­вым…». Общее вла­де­ние столь­ких гос­под было разо­ре­но до край­но­сти – цер­ковь Миха­и­ла Архан­ге­ла уни­что­же­на, а в самом селе оста­лось все­го «5 дво­ров поме­щи­ко­вых, в кото­рых жили дво­ро­вые и дело­вые люди». Это – послед­ствия Смуты.

Кн. Ив. Дани­ло­вич Клуб­ков в 1577 и в 1616 г. в дво­ря­нах; денеж­ный оклад его в 1616 г. — 50 руб­лей. (Ак. Моск. Гос. I, стр. 41 и 144).

∞, Мария ..... ..... . 1628, в Мосаль­ских Пис­цо­вых кни­гах, пись­ма и меры Васи­лья Тол­бу­зи­на, за кня­ги­ней Марьей, вдо­вой кн. Ив. Данил. Мосаль­ско­го-Клуб­ко­ва, в Око­ло­го­род­ном ста­ну пустошь, что была дер. Чуба­ров­ка, на р. Ресе, с пп., 177 четв. 714. 1628, за нею же, Mосальск. у., в Око­ло­го­род­ном ста­ну, по даче 1628 г., пп. Чуба­ров­ка, Кури­лов­ка, Пру­ди­щи и Овсян­ни­ко­ва 106 3/8 четв. 715.

б/​д

КН. ИВАН ЛЬВО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Льва Ива­но­ви­ча Дмит­ри­е­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ска­го 716.

1577, в бояр­ском спис­ке это­го года напи­сан в Мос­ков­ских дво­ря­нах. Над име­нем его помет­ка: «изме­нил» 717. 1598, в чис­ле дво­рян Мос­ков­ских под­пи­сал­ся на гра­мо­те об избра­нии Царем Бори­са Году­но­ва 718. 1607, июль, сто­рон­рик Само­зван­ца, в Ряж­с­ке при­нес повин­ную и был про­щен 719. 1610, дек. 5, по чело­би­тью бояри­на и дво­рец­кo­го кн. Вас. Мих. Руб­ца — Мосаль­ско­го с бра­тьею и пле­мян­ни­ка­ми, — что­бы за ними утвер­ди­ли преж­нюю их отчи­ну — замок Мосальск, — король Сигиз­мунд дает им под­твер­ди­тель­ную на то гра­мо­ту 720. 1615 — 18, вое­во­да в Сер­пу­хо­ве. 1616 , мрт., ука­за­но ему быть в Укра­ин­ном роз­ря­де, идти из Сер­пу­хо­ва на сход с кн. Ф. Ф. Кура­ки­ным, — обе­ре­гать от наше­ствия татар. 1617, ука­за­но ему быть в схо­де с кн. Ив. Хован­ским 721. 1619—21, вое­во­да на Каши­ре 722. 1623 — 25 , вое­во­да нa Кур­мы­ше, ука­за­но ему ехать к Москве 723. 1626, упо­ми­на­ет­ся в «спис­ке лиц, быв­ших в празд­ник Свет­ло­го Хри­сто­ва Вос­кре­се­нья в ком­на­те у госу­да­ря» в перед­ней избе, здесь Иван Льво­вич и Петр Вла­ди­ми­ро­вич зна­чат­ся в чис­ле «дво­рян в ком­на­те», а Васи­лий Вла­ди­ми­ро­вич — «в перед­ней избе». 1627, июля 12 и авг. 16, 1628, июля 12, обе­дал у Госу­да­ря 724. 1631 и 1633, вое­во­да в Гали­че 725.

1619, по ввоз­ной гра­мо­те это­го года за ним было поме­стье — д. Стол­бо­во, на рч. Взде­ри­нож­ке; это поме­стье пере­шло потом к кн. Ив. и Фед. Михай­ло­ви­чам Кольц.-Мос. 726. 1628, дана ему вот­чи­на Мосальск. у., 1/2 с. Бого­яв­лен­ско­го, пп. Сапры­с­ки­но, Кух­тин­ская, Чер. ..... и Мак­си­мо­во, 200 четв. 727. 1628, назван­ное име­ние в с. Бого­яв­лен­ском было у него в совла­де­нии с пле­мян­ни­ком его кн. Семе­ном 728. 1655, поме­стья его — Воло­годск. у. дд. Поча­лов­ская, Соко­ло­во, Дьяч­ко­во, Куз­не­цов­ская, Заха­ров­ская, Кожин­ская, Тру­фа­нов­ская, с пп., отда­ны кн. Мих. Андр. Коль­цо­ву-Мосаль­ско­му 729. В пер­вой тре­ти XVII в. вот­чин­ни­ком Око­ло­го­род­но­го ста­на Мосаль­ско­го уез­да был князь Иван Львов сын Клуб­ков Мосаль­ский (РГА­ДА. Ф. 1209. Оп. 1. Кн. 252. Л. VI, 79).

КН. ВАСИ­ЛИЙ ЛЬВО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Льва Ива­но­ви­ча Дмит­ри­е­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ска­го 730.

КН. ПЕТР ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МАСАЛЬСКИЙ

Мос­ков­ский дво­ря­нин, сын Вла­ди­ми­ра Ива­но­ви­ча Дмит­ри­е­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ско­го 731.

1610, упом. по слу­чаю захва­та им сц. Зимен­ки у кн. Гун­до­ро­ва 732. 1616—17, столь­никъ и вое­во­да на Коши­ре, при­ка­за­но ему идти в сход с кн. Фед. Кура­ки­ным, на слу­чай втор­же­ния ногай­ских и крым­ских людей 733. 1618—10, вое­во­да в Рома­но­ве 734. 1623—25, столь­ник и вое­во­да в Козь­мо­де­мьян­ске 735. 1625, вое­во­да в Пер­ми 736. 1625, сент. 21, в Тро­иц­ком пох. за околь­ни­че­го 737. 1626—27, сопро­вож­дал Госу­да­ря в его поезд­ках в Тро­и­це-Сер­ги­е­ву Лав­ру за Околь­ни­че­го и неод­но­крат­но обе­дал за Госу­да­ре­вым сто­лом. Здесь Иван Льво­вич и Петр Вла­ди­ми­ро­вич зна­чат­ся в чис­ле «дво­рян в ком­на­те», а Васи­лий Вла­ди­ми­ро­вич — «в перед­ней избе». Об Пет­ре сде­ла­на поме­та, что умер. Так как спи­сок состав­лен в 1633 — 34 г., то он умер не поздне это­го года. (Такая же поме­та о смер­ти сде­ла­на и о Васи­лии Вла­ди­ми­ро­ви­че) 738. 10.08.1627–17.11.1627, вое­во­да в Соль-Кам­ская. 1627—9, послан вое­во­дой в Пермь, в Чер­дынь. 1629, воз­вра­тил­ся въ Моск­ву 739. 1631, фев­раль, вое­во­да в Калу­ге 740.

Умер в 1634 г.

1613, поме­стья за ним новые дачи в Кашине из чер­ных воло­стей 250 четв. 741. 1631, помест­ный оклад ему 900 чет­вер­тей 742. 1627, за ним была тре­тья часть вот­чи­ны Моск. у., в с. Скол­ко­ве и посел­ке Мызи­ном, 5З 1/3 четв. («за кня­зем Пет­ром Вла­ди­ми­ро­вым Мосаль­ским, жере­бей села Скол­ко­ва, а вла­де­ет князь тем жере­бьем, по духов­ной мачи­хи сво­ей кня­ги­ни Авдо­тьи Воло­ди­ми­ро­вы жены Мосаль­ско­го 116 (1608) году, а в духов­ной напи­са­но: бла­го­сло­вил ее, кня­ги­ню Авдо­тью, тою вот­чи­ною дядя ее Вто­рой Федо­ров») 743. 1627—28, вла­дел с. Гри­ши­но- Любу­чан, Моск. у., что преж­де было за кн. Рома­ном Тро­е­ку­ро­вым 744. 1628, дана ему вот­чи­на Моск. у., в д. Щипов­ке, пп. Голи­ков­ской, Стря­по­вой, Сте­па­нов­ской, Грид­ко­вой и Губа­ров­ке, 202 четв. 745. За ним была ста­рая отца его вот­чи­на Mосальск. у., д. Боль­шая-Дру­гая-Стря­но­ва, пере­шед­шая от него к кн. Сем. Вас. Клубк.-Мос., а затем — к кн. Мих. Андр. Коль­цо­ву-Мосаль­ско­му 746.

б/​д

хх. КН. ВАСИ­ЛИЙ ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬ­СКИЙ († 1626/1634)

Столь­ник, сын Вла­ди­ми­ра Ива­но­ви­ча Дмит­ри­е­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ско­го 747.

1611, столь­ник 748.

1615, за ним, с кн. Ива­ном Дан. Мосаль­ским, в с. Тюри­ко­ве, пп. Мяч­кине, Бара­но­вой, Под­бе­рез­ни­ках и Коно­но­ве, 125 четв. 749. 1616, в бояр­ском спис­ке это­го года запи­сан в столь­ни­ках. Помест­ный его оклад до Мос­ков­ско­го разо­ре­ния 400 четв. 750. В при­ход литов­ско­го коро­ля в 126 и во 127 г. был в Москве в оса­де и за эту осад­ную служ­бу пожа­ло­ван из сво­их поме­стий в вот­чи­ну 751. 1619, фев­ра­ля 19, по чело­бит­ной за поме­тою дум­но­го дья­ка ..... Васи­лье­ва кня­зю Васи­лью княж Воло­ди­ме­ро­ву сыну Мосал­ско­му отца его кня­зю Вла­ди­ме­ру на постри­га­нье 30 руб­левъ дано. Взял Фед. Лоды­гин 752. 1626, упо­ми­на­ет­ся в «спис­ке лиц, быв­ших в празд­ник Свет­ло­го Хри­сто­ва Вос­кре­се­нья в ком­на­те у госу­да­ря» в перед­ней избе, здесь Иван Льво­вич и Петр Вла­ди­ми­ро­вич зна­чат­ся в чис­ле «дво­рян в ком­на­те», а Васи­лий Вла­ди­ми­ро­вич — «в перед­ней избе». Об нем же поме­та, что умер. Так как спи­сок состав­лен в 1633 — 34 г., то он умер не поздне это­го года. (Такая же поме­та о смер­ти сде­ла­на и о Пет­ре Владимировиче).

∞, Анна 753. По Мосаль­ским пис­цо­вым кни­гам за ней мужа ее умер­ше­го вот­чи­на, д. Дру­гая-Боль­шая-Стря­но­ва, 95 четв., пере­шед­шая затем к кн. Семе­ну Вас. Клубк.-Мос., а от послед­не­го — к кн. Мих. Андр. Коль­цо­ву — Мосаль­ско­му 754. 1628, за ней в Мосальск. у., въ пп. Голи­ков­ской, Стря­но­вой, Сте­па­нов­ской, Грид­ко­вой и Чуба­ров­ке, 83 1/2 четв. 755. За ней, с доче­рью кж. Анной, было поме­стье в
Ростовск. у., в Песьем ста­ну 756.

27/23. КН. ДМИТ­РИЙ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ ГОР­БА­ТОВ МОСАЛЬСКИЙ

1577, запи­са­ны в «Спис­ке бояр, околь­ни­чих и дво­рян, кото­рые слу­жат из выбо­ра» мос­ков­ские дво­ряне: кн. Дмит­рий княж Васи­льев сын Гор­ба­то­во-Мосаль­ской, кн. Иван княж Дани­лов сын Клуб­ков-Мосаль­ский, кн. Иван княж Лвов сын Клуб­ков — Мосаль­ский, кн. Васи­лий княж Федо­ров сын Олек­сан­дров Мосал­ской. Двое пер­вых зачерк­ну­ты с поме­тою «изме­нил», а к двум послед­ним толь­ко при­бав­ле­на поме­та: «изме­нил».

1606–1607, вое­во­да в Рос­лав­ле. Исто­рик Н.Е. Бран­ден­бург цити­ро­вал (с. 199) обшир­ное пись­мо кня­зя Дмит­рия Васи­лье­ви­ча Мосаль­ско­го, в 1606–1607 годах вое­во­ды в погра­нич­ном горо­де Рос­лав­ле (ныне Смо­лен­ской обла­сти). Пись­мо Д.В. Мосаль­ско­го адре­со­ва­но через гра­ни­цу — неко­е­му Пацу, гла­ве поль­ской вла­сти горо­да Мсти­слав­ля (ныне в Бело­рус­сии). Мосаль­ский про­сит у поля­ков тыся­чу рат­ни­ков — «госу­да­рям вашим при­рож­дён­ным» ... «Димит­рию Ива­но­ви­чу» и «Пет­ру Фёдо­ро­ви­чу всея Руси» (то есть обо­их само­зван­цев испек­ли в Поль­ше?). Из пись­ма Мосаль­ско­го вид­но, что оба само­зван­ца соби­ра­лись пра­вить «на Москве» одно­вре­мен­но, дав сво­им сто­рон­ни­кам «вели­кое жало­ва­нье», кото­ро­го у поля­ков Мсти­слав­ля «на разу­ме нет». Пац, пра­вив­ший Мсти­слав­лем, — пред­ста­ви­тель извест­ной литов­ской фами­лии. Позд­нее, в 1608 году, в Костро­ме, измен­ник князь Д.В. Мосаль­ский, при­зна­вав­ший Лже­д­мит­рия II, был убит вос­став­ши­ми рус­ски­ми. В 1606—1607 гг.—сторонник Само­зван­ца, постав­лен­ный им вое­во­дой в Костро­ме, был убит жителями.

б/​д

Покоління XXIII

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

КЖ. ГАЛЬШ­КА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Алек­сандра Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го. 1617, упом. в духовн. завещ. деда сво­е­го — кн. Фед. Ив. М. (Акт., изд. Ком. для разб. древн. акт. въ Виль­нѣ, І, 41—7 — Бранд. ІІ, 69 и III, при­лож. 45.)). 1621, упом. по пово­ду про­цес­са сво­ей мате­ри 757.

∞, Лука Вой­на, хорун­жий Вол­ко­вы­с­кий, ста роста пин­ский 758.

26.24. КН. СТА­НИ­СЛАВ АНДРЕ­ЕВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ...., †1671)

сын Андрея Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го, podkomorzy grodzieński, pułkownik wojska W. Ks. Lit. i poseł sejmowy. Był starszym synem Andrzeja (zob.) i jego pierwszej żony Elżbiety Wejherówny.

Odziedziczył z dóbr ojcowskich Wiejsieje i Olekszyce w pow. grodzieńskim oraz Bolków (Bulkowo) w woj. brzeskim litewskim. 1636, вла­де­лец име­ний — Вей­сей и Чор­ние 759. Występuje 1646–1653 obok ojca i brata 760. 1649, про­дал им. Вей­сей­ки-Сапе­жин­ские Грод­нен­ско­го пове­та 761. Stanisław Masalski wojewodzic Brześciański «za niedopuszczenie odprawy w majątku Gołut w Grodzieńekiem, przysądzonej Pawłowi Sapieże wojewodzie Witebskiemu sumy, skazany 1650 r. na banicyę 762.

W czasie wyprawy kniazia Semena Andrejewicza Urusowa na Brześć Litewski, gdy armia Urusowa po bitwie pod Wierzchowiczami (27 XI 1655) wycofywała się w kierunku Grodna, M. walczył w szeregach pospolitego ruszenia szlachty grodzieńskiej, a następnie wziął udział w rokowaniach prowadzonych przez przywódców szlachty grodzieńskiej z kniaziem Urusowem i wymieniał z nim dary. Rokowania zakończyły się przejściem M‑ego na stronę rosyjską i objęciem przez niego w imieniu cara dowództwa nad chorągwią powiatową szlachty grodzieńskiej. W zimie 1656 na polecenie władz carskich blokował od północy Tykocin, zajęty przez oddziały radziwiłłowskie i garnizon szwedzki, broniąc Szwedom dostępu do pow. grodzieńskiego. Bronił go także przed oddziałami wojska litewskiego, pozostającymi pod rozkazami regimentarza Pawła Sapiehy. Dowodząc ochotnikami M. najeżdżał ziemie pozostające pod władzą króla Jana Kazimierza, na co Polacy wielokrotnie się skarżyli u władz rosyjskich.

Ста­ни­слав Мосаль­ский, по заня­тии Бре­ста рус­ски­ми вой­ска­ми в 1656 г., при­нес при­ся­гу на вер­ность царю, что он под­дер­жи­вал отно­ше­ния с рус­ским пра­ви­тель­ством, наби­рал рат­ных людей и поль­зо­вал­ся таким дове­ри­ем, что ему пору­ча­лось не толь­ко обо­ро­нять Грод­нен­ский повет про­тив шве­дов и пру­са­ков, но даже скло­нять литов­скую шлях­ту на сто­ро­ну царя, а про­тив замыш­ля­ю­щих отъ­езд в Поль­шу «про­мыш­лять» — ловить их и достав­лять к царю. Тако­во было поло­же­ние Мосаль­ско­го в июне 1656 г., а из фак­та пожа­ло­ва­ния ему раз­лич­ных име­ний в 1657 г. вид­но, что он про­дол­жал еще слу­жить царю).

Wiosną 1657 udał się jako poseł szlachty grodzieńskiej do Moskwy, uzyskał 10 (20) kwietnia t. r. wraz z Mikołajem Ciechanowieckim audiencję u cara Aleksego Michajłowicza, ofiarował mu złotą buławę hetmańską wysadzaną turkusami i szablę w złotej oprawie ozdobionej rubinami i ałmazami, a w zamian otrzymał od cara bogate dary. Od cara uzyskał także potwierdzenie praw szlachty grodzieńskiej w postaci «žalovannoj gramoty» wydanej 4 (14) maja t. r., a dla siebie otrzymał w nadanie dobra ekonomii grodzieńskiej łącznie z dzierżawą serejską. Zarząd ich przejął z rąk Tomasza Gibla, administratora ekonomii z ramienia Pawła Sapiehy. W dobrach ekonomii Nowym Dworze udzielił 23 IX 1657 schronienia Janowi Antoniemu Chrapowickiemu, chorążemu smoleńskiemu, znanemu pamiętnikarzowi, i gościł go tam do czerwca 1658. W maju 1658 odmówił Bogusławowi Radziwiłłowi usunięcia z Serej katolickiego księdza Steckiewicza zajmującego zbór kalwiński, powołując się na nadane sobie carską hramotą uprawnienia.

Z władzami carskimi w Moskwie utrzymywał M. stały kontakt, zawiadamiając je o wydarzeniach w Polsce. W początkach października 1657 powiadomił carskiego wojewodę grodzieńskiego Bogdana Apriłowa o wynikach swej podróży do «brata» hetmana Pawła Sapiehy i przestrzegł go o zamiarach szlachty grodzieńskiej poddania się królowi Janowi Kazimierzowi. Wojewoda Bogdan Apriłow oskarżał z kolei M‑ego o sprzyjanie Sapieże, niewydawanie zboża oddziałom rosyjskim i wspieranie króla Jana Kazimierza pieniędzmi zebranymi z dochodów ekonomii grodzieńskiej.

W r. 1658 M. przygotowywał starannie przejście na stronę króla Jana Kazimierza.
Dn. 12 IV t. r. przebywał w czasie komisji wojskowej W. Ks. Lit. w Brześciu Litewskim. Пер­вым актом пока­я­ния его была отправ­ка им осе­ныо 1658 г. коро­лю собран­ных с эко­но­мии грод­нен­ской денеж­ных сбо­ров, о кото­рой доно­сил Шере­ме­те­ву грод­нен­ский вое­во­да Б. Апре­лев. Что побу­ди­ло его вер­нуть­ся в под­дан­ство коро­лю — неиз­вест­но. Но воз­мож­но меж­ду про­чим пред­по­ла­гать здесь вли­я­ние гетьма­на Пав­ла Сапе­ги, кото­ро­го Апре­лев назы­ва­ет бра­том Ст. Мосаль­ско­го: извест­но, что в ответ на пред­ло­же­ние цар­ско­го послан­ца, при­зы­вав­ше­го его под высо­кую руку вел. госу­да­ря, Сапе­га отве­чал, что он сво­е­го пана коро­ля, сво­ей веры, сво­е­го сапе­жин­ска­го дома и пра­ва не может поки­нуть. Сапе­га хода­тай­ство­вал и об амни­стии кня­зя Ста­ни­сла­ва. Dzięki wstawiennictwu Aleksandra Hilarego Połubińskiego, pisarza polnego W. Ks. Lit., otrzymał od króla Jana Kazimierza 14 VIII 1658 list wybaczający mu zdradę,. На осно­ва­нии крат­ко­го изве­стия Мет­ри­ки Литов­ской об амни­стии коро­лем кн. Ста­ни­сла­ва в 1658 г., автор сооб­ща­ет, что «с вступ­ле­ни­ем мос­ков­ских войск в литов­ские пре­де­лы, он при­нял сто­ро­ну побе­до­нос­но­го непри­я­те­ля и успел даже выпро­сить себе грод­нен­скую эко­но­мию, т. е. самый город Грод­но с окруж­ны­ми име­ни­я­ми». К это­му автор при­со­еди­нил неко­то­рыя све­де­ния о дву­лич­ном пове­де­нии кн. Ста­ни­сла­ва в 1658 г. и об его амнистии.

Na przełomie 1658 i 1659 r. przystąpił do oblegania Grodna. Na koszty oblężenia otrzymał asygnaty hetmańskie na sumę 27 000 fl. Grodno kapitulowało w marcu 1659, a w trzy miesiące później w czerwcu t. r. M. został na sejmiku w Grodnie wysunięty na urząd podkomorzego pow. grodzieńskiego. Otrzymał go wkrótce potem od króla Jana Kazimierza. Dn. 4 VI 1661, jako poseł grodzieński na sejm, zasiadał w komisji powołanej do przyjęcia sprawozdania skarbowego. Został nadto deputatem na Trybunał Skarbowy W. Ks. Lit. zwołany na dzień 10 X 1661 do Wilna. Był posłem także na sejm w r. 1662, został na nim wyznaczony na członka komisji dla rozpatrzenia sporów granicznych między obywatelami grodzieńskimi a zarządem ekonomii grodzieńskiej. Dowodził 500 zaciągniętymi przez siebie dragonami. W r. 1667 był deputatem na Trybunał Główny W. Ks. Lit.

M. ufundował kaplicę (do dziś istniejącą) z kryptą grobową przy kościele Dominikanów w Sejnach i zapisał 19 VI 1666 na jej konserwację 500 zł. W krypcie zostali pochowani jego rodzice, a następnie on sam. 1669, грод­нен­ские бер­нар­ди­ны пода­ли на него иск, за про­из­ве­ден­ное им в их мона­сты­ре кро­во­про­ли­тие 763.

Dn. 29 VII 1669 spisał testament, w którym przekazał dobra ojczyste Olekszyce, Wiejsieje i Bulkowo jedynemu synowi Michałowi, a żonie Izabeli z Naruszewiczów, kasztelance żmudzkiej, zapisał jej dobra posagowe 764. Listem z d. 3 Maja 1670 r. król zawiadamiał go, że Marcybella Masalska we frauencymerze królowej będąca, idzie za Wojnę starosty Gorzdowskiego 765. † 1670 , нояб. 10 ; погреб. в Грод­нен­скомъ доми­ни­кан­ском косте­ле 766.

Wdowa po nim Izabella Naruszewiczówna Masalska kasztelanka Żmudzka z córkami i zięciami: Kazimierzem — Wladyslawem Bieleckim wojskim Parnawskim i małżonką jego Elżbietą Masalską, Michalem Narbutem i małżonką jego Izabella Masaiską, pozwani 1683 r. przez Michała — Kazimierza Paca o to, iż Masalska z córkami, «po śmierci matłonki Paca a córki swej», zabrała szkatułkę z prawami, obligami, złotem, srebrem, którą Pac nieboszczce małżonce swej był zwierzył; nadto „gdy Pac z nieboszczką małżonka swą żyjąc przez lat 10″, ona, Masalska, najmniejszej odmiany we wszystkich, na majętność Rosi, danych zapisach nie uczynila, ani o nie się nie upominała, a teraz, pomimo to iz Pac wszelkim swym zapisom zadosyć uczynił, sumę zł. 7500 gotówką wypłacił, ona, Masalska, tę majętność Roś, w województwie Trockiem, odebrać mu usiłuje. O to wszystko Pac już 13 Marca 1682 r. wniósł protestacyç i zapozwał Masalskich, którzy mimo że pozew doręczono im w dziedzicznym ich majątku Władysławowie, w województwie Trockiem, do sprawy nie stanęli. Król więc wydaje wyrok zaoczny, skazujący Masalskich na zwrot szkatułki i zapłacenie szkód i nakładów Pacowi i jego małżonce Teresie Balickiej Pacowej, a jednocześnie utwierdza Paców w dożywotniem władaniu majętnością Ros i wydaje dekret skazujacy na banicyę Izabelle Naruszewiczówne Masalską i wyżej wymienionych jej zięciów i córki , jeśli wyroku dobrowolnie nie spełnią 767.

Pozostawił, poza wymienionym już synem Michałem, chorążym grodzieńskim (zm. 1677), córki: nie znaną z imienia żonę Michała Kazimierza Paca, starosty wasilkowskiego, Elżbietę, żonę kolejno Bonifacego Paca, oboźnego lit., Kazimierza Władysława Bieleckiego, wojskiego parnawskiego, i Stefana Kazimierza Stankiewicza, ciwuna berżańskiego, oraz Izabelę, za Michałem Narbutem.

∞, Мар­ци­бел­ла Алек­сан­дров­на Нару­ше­вич, д. каш­те­ля­на жмуд­ско­го Ал. Нару­ше­ви­ча 768.

Дже­ре­ло: Niesiecki; Żychliński, IV 177; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., s. 241–3; – Kłapkowski W., Konwent dominikanów w Sejnach, „Ateneum Wil.” T. 13: 1938 cz. 2 s. 83; Sapiehowie, materiały historyczno-genealogiczne i majątkowe. Pet. 1891 II 81; Wolff J., Pacowie…, Pet. 1885 s. 121, 178, 190, 233; – Akty Moskovskogo Gosudarstva, S. Pet. 1894 s. 500, 514–5; Akty Vil. Archeogr. Komm., I 198–200, 493–4, 508, 541; Belokurov S. A., Dnevalnyja zapiski prikaza tajnych del 7165–7183, Moskva 1908 s. 10–12, Čtenija Imperatorskogo Obščestva Istorii i Drevnosti Rossijskich pri Moskovskom Universitete, I; Diariusz wojewody witebskiego Jana Antoniego… Chrapowickiego, Wyd. J. Rusiecki, W. 1845 s. 90, 223; Medeksza S. F., Księga pamiętnicza…, Kr. 1875 s. 52, 105, 127, 146, 154, 167, 252, Script. Rer Pol., III; Odlanicki-Poczobut J. W., Pamiętnik (1640–1684), W. 1877 s. 60, 108; Pamjatniki diplomatičeskich snošenij s’Rimskoju Impereju (s 1632 po 1660 god), S. Pet. 1854 col. 726–36, Pamjatniki diplomatičeskich snošenij Drevnej Rossii s’deržavami inostrancev; Russko-belorusskije svjazi. Sbornik dokumentov (1570–1667 gg.), Mińsk 1963 nr 362 s. 382–3; Sapunov A., Vitebskaja Starina, Vitebsk 1885 s. 107; Vol. leg., IV s. 371 fol. 790 s. 424 fol. 902, s. 426 fol. 905; Zapiski otdelenija russkoj i slavjanskoj archeologii Imp. Archeologičeskogo Obščestva, S. Pet. 1861 s. 672, 681; – AGAD: Arch. Radziwiłłów, dz. V t. 196 nr 9342 (3 listy oryginalne); B. Czart.: rkp. 1352 (Kojałowicz W., Nomenclator) s. 274; B. Jag.: rkp. 4438 (Chrapowicki J. A., Diariusz, lata 1656–64).

27.24. КН. СИГИЗ­МУНД АНДРЕ­ЕВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын Андрея Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го от 1‑го его бра­ка. Вот­чин­ник им. Кожисть близ Виль­ны. Умер в моло­дых годах 769.

∞, Афро­си­нья Горбовская—Заранек. После смер­ти мужа постриг­лась в мон. св. Кла­риссы и въ 1677 была в нем насто­я­тель­ни­цей. 1663, упо­мин. по пово­ду убий­ства коро­лев­ско­го стрель­ца, как жена Сигиз­мун­да Мосаль­ско­го 770.

28.24. КН. КАЗИ­МИР-ЕВСТА­ФИЙ АНДРЕ­ЕВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1654)

сын кн. Андр. Фед. M. от 2‑го его бра­ка 771, wojewodzic Brześciański, пол­ков­ник, коро­лев­ский страж­ник Литов­ский 772.

Ma sobie wydzielone dobra przez ojca 1646 r. 773. 1648, участ­ву­ет в избра­нии коро­ля Яна-Кази­ми­ра 774 Сфор­ми­ро­вал за свой счет отряд, во гла­ве кото­ро­го и был в пох. под Бере­стеч­ком 775. Wspólnie z matką procesował się 1652 r . z przyrodnim bratem Stanisławem o ekspulsię z Olekszyc. Obaj bracia Stanisław i Kazimierz kniaziowie Masalscy wy dali sobie 1653 r. zapis ugodliwy i kwitacyjay 776.

1655, участ­ву­ет в войне с Рос­си­ей, где и убит 777. Podobno miał żonę Katarzynę Wybranowską , która po owdowieniu wyszła 2° za Mikołaja Potockiego generała Podolskiego 778, ale z nią bezpotomny.

∞, Ека­те­ри­на Выбра­нов­ская 779.

КЖ. ИЗА­БЕЛ­ЛА АНДРЕ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го, wojewodzianka Brzeska, urodzona z Weiherówny.

∞, Лукаш Вой­на, хору­жий вол­ко­выс­ский 780.

КЖ. АННА АНДРЕ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го urodzona z Tyszkiewiczówny. 1675, мона­хи­ня, насто­я­тель­ни­ца мон. Св . Бри­гит­ты в Бре­сте-Литов­ском 781.

КЖ. МАР­ЦИ­БЕЛ­ЛА-ТЕРЕ­ЗИЯ АНДРЕ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Андрея Федо­ро­ви­ча Масальского. 

niezawodnie córka Andrzeja i Tyszkiewiczówny 782, znajdując się we frauncymerze królowej jako stara panna, poślubiła w 1670 r. Woynę starostę Gorżdow skiego 783. W następnym roku Marcybella z kniaziów Masalskich Woynina i maż jej , starostowie Gorżdowscy, kwitują Michała kniazia Masalskiego z wypłacenia posagu 784). Małżonek jej Maciej — Józef Woyna został następnie marszałkiem Pińskim; oboje, Woyna marszałek Pinski i żona jego Masalska otrzymują 1685 r. konsens na oddanie w arendę starostwa Gorżdowskiego 785.

∞, 1, Мат­вей-Йозеф Вой­на, ста­ро­ста гор­ждов­ский 786.

∞, 2. Доми­ник Каза­нов­ский, ста­ро­ста Луковский;

∞, 3, .... Володкович.

29.25. КН. КАЗИ­МИР-СБИГНЕВ ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1653)

сын Гри­го­рия Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 787. 1646—7, вме­сте с мате­рью и бра­том кн. Вла­ди­сла­вом под­вер­га­ет­ся бани­ции 788. Вла­де­лец име­ний — Олек­ши­цы, Бре­сто­ви­цы и Фед­ков­цы 789. 1650, с бра­том кн. Вла­ди­сла­вом полу­ча­ет за воен­ные служ­бы льго­ты сво­им име­ни­ям 790. 1652, сно­ва под­вер­га­ет­ся бани­ции 791.

† 1653 792.

30.25. КН. ВЛА­ДИ­СЛАВ ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Гри­го­рия Федо­ро­ви­ча Масальского
793. 1665, под­ко­мо­рий Грод­нен­ский 794. 1646, 1647 и 1652, вме­сте с бра­том кн. Кази­ми­ром под­вер­га­ет­ся бани­ции 795. 1677, упом. в духовн. завещ. кн. Миха­и­ла Ста­ни­сла­ви­ча M., как его дядя 796.

31.25. КН. АЛЕК­САНДР СИГИЗ­МУНД ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Гри­го­рия Федо­ро­ви­ча Масаль­ско­го 797. 1653, совла­де­лец с бра­том кн. Вла­ди­сла­вом им. Новый Двор, Грод­ненск. пове­та 798.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

АЛЕК­САНДР АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ

сын Алек­сандра Гри­го­рье­ви­ча Масаль­ско­го. Zmarł w Krakowie na naukach 799.

СТА­НИ­СЛАВ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Ста­ро­ста Ясво­ин­ский. 1628, ojciec ceduje dzierżawę Jaswońską. † 1630 , в Вене от моро­во­го повет­рия 800.

∞, Маг­да­ли­на Гумов­ская, д. чаш­ни­ка Зав­хос­ско­го 801.

СОФЬЯ-ВИК­ТОРІЯ АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

Всту­пи­ла под име­немъ Кла­ры в Бер­нар­дин­ский мона­стырь, gdzie w 1643 r. była zakonnicą 802. В этот мона­стырь она пожерт­во­ва­ла им. Сапе­жиш­ки 803.

ЮРИЙ-НИКО­ЛАЙ ЛУКИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Ста­ро­ста Авгу­стов­ский 804. Совла­дѣлецъ имѣній Рач­ки и Довспу­ды; впо­слѣд­ствіи онъ съ бра­томъ Ста­ни­сла­вом про­далъ эти имѣнія Под­канц­ле­ру Литов­ско­му Сте­фа­ну Пацу 805. Авторъ кни­ги «Житіе муче­ни­ка Іоаса­фа­та» 806.

Żonaty również z Chrebtowiczówną podsędkówną ziemską Grodzieńską 807, był starostą Augustowskim, z jakim tytułem podpisał 1674 r. „Jerzy-Mikołaj Masalski starosta Augustowski» z ziemią Bielską, elekcyę króla Jana III 808.

∞, Иоан­на Пет­ров­на Хреб­то­вич, д. под­суд­ка зем­ско­го Грод­нен­ско­го 809.

СТА­НИ­СЛАВ ЛУКИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Совла­де­лец име­ний Рач­ки и Довспу­ды, кото­рые он, с бра­том Юри­ем про­дал под­канц­ле­ру Литов­ско­му Сте­фа­ну Пацу 810. Zdaje się że umarł bezpotomny.

∞, Софья Пет­ров­на Хреб­то­вич, д. под­суд­ка зем­ска­го Грод­нен­ско­го 811.

Князі Масальські—Корецькі

КН. КРИШТОФ ЯРО­ШЕ­ВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Яро­ша Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Мас­ль­ско­го. 1613 , съ бра­тья­ми и сест­ра­ми, про­далъ свою часть им. Тар­го­ви­цы кн. Іоахи­му Корец­ко­му 812. W 1613 r. Krzysztof, Andrzej, Stefan, Zofia i Aleksandra dzieci niegdy kniazia Jarosza Wasilewicza Koreckiego, sprzedali części swe w Targowicy (nadanej Koreckim wraz z Rudlewem 1511 r.) kniaziowi Joachimowi Koreckiemu 813. O wymienionych potomkach kniazia Jarosza więcej nie słychać.

КН. АНДРЕЙ ЯРО­ШЕ­ВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Яро­ша Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Мас­ль­ско­го. То же, что у предыдущего.

КН. СТЕ­ФАН ЯРО­ШЕ­ВИЧ КОРЕЦЬКИЙ–МАСАЛЬСКИЙ

сын кн. Яро­ша Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Мас­ль­ско­го. То же, что у бр. Христофора.

КЖ. СОФЬЯ ЯРО­ШЕВ­НА КОРЕЦЬКАЯ–МАСАЛЬСКАЯ

дочь кн. Яро­ша Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Мас­ль­ско­го. То же, что у бр. Христофора.

КЖ. АЛЕК­САНДРА ЯРО­ШЕВ­НА КОРЕЦЬКАЯ–МАСАЛЬСКАЯ

дочь кн. Яро­ша Васи­лье­ви­ча Коре­ць­ко­го-Масаль­ско­го. То же, что у бр. Христофора.

КН. МАТЕ­УШ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын кня­зя Ива­на Богдановича.

КН. КИРИК ЮРЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын кня­зя Юрия Богдановича. 

W 1601 r. procesuje się z Hulewiczem o Rudlewo 814. Tenże kniaź Kiryk Masalski procesuje się w 1613 r. z kniaziem Januszem Ostrogskim o poddanych 815 i wspólnie z małżonką Anna Hladowicką, oskarżony w 1618 r. o to że. W 1616 r. z majątku swego Swisłocz w powiecie Grodzieńskim uczynili napad na majątek Zorosła wkę Sebastyana Swiackiego i poczynili tam szkody i grabieże 816. Kiryk Masalski znajdował się 1632 r. na sejmiku Wołyńskim 817. Kniaź Kiryk Masalski procesuje się w 1635 r. z kniaziem Władysławem-Dominikiem Zasławskim o zbiegłych chłopów 818. Z poborców Wołyńskich, Kiryka Masalskiego i Stefana Chrynickiego sejm 1653 r. zniósł kondemnatę z warunkiem, aby na przyszłym trybunale skarbowym zdali obrachunek 819

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

33.30. КН. СТЕ­ФАН ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Бог­да­но­ви­ча 820. 1697, дек. 14, далъ запись сыну сво­е­му кн. Кази­мі­ру на часть им. Олпу­то­во 821. 1698 , июля 30 , имѣлъ тяж­бу съ женой сына кн. Кази­мі­ра, но пово­ду того же имѣнія 822. 1700, апр. 2, упом. въ числѣ сыно­вей кн. Ѳедо­ра Богд. М. 823.

∞, Апол­ло­ния Челховская.

34.30. КН. СТА­НИ­СЛАВ ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Бог­да­но­ви­ча 824. 1700, апр. 2, въ запи­си родн. бра­та кн. Кар­ла упом. въ числѣ сыно­вей кн. Ѳедо­ра Бог­да­но­ви­ча М. 825.

35.30. КН. ТЕО­ФИЛ ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Бог­да­но­ви­ча 826. Тоже, что у предыдущего.

36.30. КН. ФЕЛИ­ЦИ­АН ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Бог­да­но­ви­ча 827. Тоже, что у предыдущего.

37.30. КН. КАРЛ ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Бог­да­но­ви­ча 828. 1700, апр. 2, даетъ 1‑й ж. сво­ей — Евер­ко­вичъ — запись, въ кото­рой пере­чис­ля­е­те всѣхъ сво­ихъ бра­тьевъ 829.

38.32. КН. ЯН КАЗИ­МИР МАР­ТИ­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мар­ти­на-Кази­ми­ра Яну­ше­ви­ча 830.

1674, Под­столій Вен­ден­ский, под­пи­сал­ся подъ «pacta conventa», при избраніи коро­лемъ Яна III 831. 1680, столь­ник вол­ко­выс­ский и войт верж­бо­лов­ский 832. 1682, сбор­щикъ пода­тей (скарб­никъ) въ Трок­скомъ вое­вод­ствѣ 833. 1682, судья грод­ский Вол­ко­выс­ский 834. 1682, гра­мо­тою коро­ля Яна III раз­рѣ­ше­но бла­го­род­но­му Ива­ну Мосаль­ско­му, Вол­ко­выс­ско­му град­ско­му судьѣ пере­дать вой­тов­ство Верж­бо­лов­ское сыну сво­е­му Вла­ди­сла­ву 835.

1686, купилъ им. Мень­же­н­инъ, въ Мель­ниц­кой зем­лѣ 836. 1698, янв. 3, въ раздѣль­ной запи­си, пере­чис­ля­етъ сво­ихъ женъ и ука­зы­ва­етъ родив­ших­ся отъ нихъ сыно­вей: отъ Іоан­ны Рей­танъ — кн. Вла­ди­славъ-Афа­на­сій и Рафа­илъ, отъ Софіи Бен­кле­ев­ской — кн. Францъ, отъ Екат. Керс­нов­ской — кн. Мар­т­инъ, Іосифъ, Миха­илъ, Антонъ и Вене­диктъ 837.

∞, 1°, Иоан­на Рей­тан /​Joanna Rejtan/;

∞, 2°, София Бен­кев­ская /​Zofia Bęklewska/;

∞, 3°, Кате­ри­на Кришто­фов­на Керс­нов­ская /​Katarzyna Kiersnowska/​. Полу­чи­ла в при­да­ное им. Hач 838.

39.32. КН. ДОМИ­НИК МАР­ТИ­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мар­ти­на-Кази­ми­ра Яну­ше­ви­ча 839. 1689, скарб­никъ вол­ко­выс­скій 840. 1663, янв. 15, дар­ствен­ной запи­сью, отецъ назна­ча­етъ ему часть сво­ихъ имѣній, назы­вая его несо­вер­шен­нолѣт­нимъ 841.1697, іюля 5, даетъ дове­рен­ность бра­ту сво­е­му кн. Ива­ну-Кази­мі­ру на при­нятіе наслѣд­ства 842.

40.32. КН. ФРАНЦ МАР­ТИ­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мар­ти­на-Кази­ми­ра Яну­ше­ви­ча 843. 1663, янв. 15, дар­ствен­ной запи­сью, отецъ назна­ча­етъ ему часть сво­ихъ имѣній, назы­вая его малолѣт­нимъ 844. 1671, апр. 24, полу­чилъ отъ мате­ри часть ее имѣній 845.

41.32. КН. КОН­СТАН­ТИН МАР­ТИ­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мар­ти­на-Кази­ми­ра Яну­ше­ви­ча 846. Тоже, что у предыдущего.

42.32. КН. АЛЕК­САНДР МАР­ТИ­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мар­ти­на-Кази­ми­ра Яну­ше­ви­ча 847. 1663, янв. 15, несо­вер­шен­нолѣт­ній. Тоже, что у предыдущего.

43.32. КН. ДИО­НИ­СИЙ МАР­ТИ­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Мар­ти­на-Кази­ми­ра Яну­ше­ви­ча 848. Тоже, что у предыдущего.

КЖ. ХРИ­СТИ­НА МАР­ТИ­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

1663—дѣвица 849.

КЖ. СУСАН­НА МАР­ТИ­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

1663—дѣвица 850.

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

28. КН. СЕМЁН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ АЛЕК­САН­ДРОВ МОСАЛЬСКИЙ

1628, за ним была ста­рая отца его родо­вая вот­чи­на — Мосальск. у. с. Луне­во, на р. Боло­нов­ке, с дерев­ня­ми и пуст., все­го 1010 четв.; въ томъ чис­ле пустошь, что было с. Сер­ги­ев­ское, дру­гая поло­ви­на кото­рой была в вот­чине за баб­кой его, вдо­вой кн. Марьей князь Михай­лов­ской женой Мосаль­ска­го 851. После его смер­ти, име­ния его — Вла­дим. у., в дд. Перх­уро­ве, Почер­дах, Чер­ной, Симон­цо­вой и проч., все­го 206 1/4 четв. — даны дяде его, околь­ни­че­му кн. Андрею Фед. Лит­ви­но­ву-Мосаль­ско­му 852.

В семье кня­зей Мосаль­ских име­ет­ся еще кн. Семен Васи­лье­вич Клуб­ков-Мосаль­ский, одно­го и того же коле­на, и как послед­ний часто упо­ми­на­ет­ся без про­зви­ща, то в этом слу­чае труд­но опре­де­лить, к кото­ро­му из них отно­сит­ся то или дру­гое известие.

28. КН. СЕМЁН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Васи­лия Льво­ви­ча Ива­но­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ско­го 853. Участ­ник собы­тий Смут­но­го времени.

1610, дек. 5, по чело­би­тью бояри­на и дво­рец­ко­го кн. Вас. Мих. Руб­ца-Мосаль­ско­го с бра­тьею и пле­мян­ни­ка­ми, что­бы за ними утвер­ди­ли преж­нюю их отчи­ну — замок Moсальск, — король Сигиз­мунд дает им под­твер­ди­тель­ную на то гра­мо­ту 854. В 1613 г. имел оклад денеж­но­го жало­ва­ния 20 руб. 1625, при при­е­ме Кизыл­баш­ска­го посла, столь­ник, «в кри­вой стол есть ста­вил» 855. 1633, июнь, столь­ник и вое­во­да в Костро­ме 856. 1633, дек., соби­ра­ет в Костро­ме дво­рян и детей бояр­ских, разо­шед­ших­ся из под Смо­лен­ска 857. В янва­ре 1634 г. ему сде­лал выго­вор от име­ни царя за то, что он «сбо­ром замот­чалъ и идет на служ­бу меш­кот­но и нашим делом не раде­ет» 858. 1636 — фев­раль 1639, вое­во­да на Ель­це; с ним отправ­ле­но 2198 воин­ских людей 859.

1640 — январь 1644, вое­во­да в Том­ске 860. Москва поспе­ши­ла сме­нить кн. Ива­на Ромо­да­нов­ско­го с това­ри­щи. Пре­ем­ни­кам их (кн. Семе­ну Клуб­ко­ву-Масаль­ско­му, Ива­ну Кубыль­ско­му и дья­ку Димит­рию Жере­би­ло­ву) пору­че­но про­из­ве­сти «сыск» по делу о бун­те. Что­бы не мешать про­из­вод­ству розыс­ка, преж­ние вое­во­ды были отпу­ще­ны в Моск­ву, а «вое­вод­ские шиши­мо­ры» («совет­ни­ки») разо­сла­ны по раз­ным сибир­ским горо­дам. Несмот­ря на все эти меры, кн. Масаль­ский сме­ло повел розыск в инте­ре­сах преж­них вое­вод и поста­рал­ся обе­лить их ели­ко воз­мож­но... К сожа­ле­нию, и этот при­страст­ный розыск сохра­нил­ся в отрыв­ках и кон­ца не име­ет. Реше­ние мос­ков­ска­го пра­ви­тель­ства неиз­вест­но, но сле­ду­ет допу­стить, судя по ана­ло­гич­ным слу­ча­ям, что Москва не реши­лась под­вер­гать нака­за­нию такую мас­су ослуш­ни­ков, т. е. пре­да­ла дело воле Божи­ей. В 1644 г. том­ский вое­во­да столь­ник кн. С. В. Клуб­ков-Мосаль­ский об­винялся в том, что посы­лал до сбо­ра яса­ка «в новые земли­ цы» свои това­ры (крас­ные кожи, сук­на) на сум­му 700 руб. для при­об­ре­те­ния «лут­чих собо­лей», про­во­зил «неяв­лен­ное» вино [....]. Был вое­во­дой в Том­ске до 1645 г., а с это­го года до 1648 в Туле в пол­ку вое­во­ды кн. Чер­кас­ско­го, в Мцен­ске и в Ливнах.

1646, про­из­во­дил пере­пись дво­ров и людей г. Шуи 861. 1648, янв. 26, былъ чаш­ни­ком Госу­да­ря за сто­лом, на сва­дьбе его с Мари­ей Ил. Мило­слав­ской 862. 1651, апр. 3 и мая 14, сопро­вож­дал Госу­да­ры­ню в с. Хоро­ше­во и к Тро­и­це 863. 1653, назна­чен вое­во­дой в Тулу 864. 1654 — 55, в Литов­ском похо­де был «голо­вой у огней» в Госу­да­ре­вом пол­ку 865. Упо­ми­на­ет­ся в 1658 г. на служб в Туле 866.

1628, за ним ста­рая родо­вая вот­чи­на Мосалск. у. 1/2 с. Бого­яв­лен­ско­го; дру­гая поло­ви­на за его родн. дядей кн. Ив. Льво­ви­чем Клубк.-Мос. 867. 1628, дана ему вот­чи­на Мосальск. у. д. Линов­ки, Мак­сим­ко­во и Чер­не­е­ва 868. 1629—30, за ним Костр. у. д. Поно­фи­ли­на, Вишен­ки, Подо­лец, Суш­ко­ва и Соба­ки­но 869. 1647, купил у Тим. Бутур­ли­на Моск. у. п. Мар­те­мьян­це­во 870. 1654, дана ему 1/2 вот­чин вдо­вы Анны, жены кн. Вас. Вла­дим. Клубк.-Мос., и кн. Петра
Вла­дим. Клубк.-Мос. 1661, нояб. 20, вот­чи­ны эти отда­ны кн. Андр. Федор. Лит­ви­но­ву и кн. Мих. Андр. Кольцову—Мосальским 871. 1662, поме­стья его Воло­годск. у., дд. Ива­нов­ская, Мат­ве­ев­ская, Хухо­ре­во, Михай­лов­ская, Сури­я­нов­ская и Костр. у., дд. Заха­ров­ская, Тру­фа­нов­ская и др., отда­ны кн. Мих. Андр. Кольц.- Мос. 872. 1662, вот­чи­на его Коло­менск. у., сц. Ворон­цо­во с дд. и пп., 163 четв., отка­за­на кн. Андр. Фед. Лит­ви­но­ву и кн. Мих. Андр. Кольцову—Мосальским 873.

† 1661 874. Имел толь­ко жен­ское потом­ство, и с его смер­тью угас­ла тре­тья ветвь кня­зей Мосальских.

∞, Авдо­тья Вла­ди­ми­ров­на Матю­ни­на 875. 1647, полу­чи­ла в при­да­ное от мате­ри Вар­ва­ры Матю­ни­ной — Костр. у. дд. Еким­це­во и Мед­вед­ко­во с пп. 1656, име­ние это (назва­на здесь вдо­вой (?) отда­но пле­мян­ни­ку ее кн. Ив. Фед. Вол­кон­ско­му. 1629/30, дано в при­да­ное ему вот­чи­ну Костром. у. Дуп­ле­хо­ва ст. 1/2 с. Крив­цо­во; за столь­ни­ком кня­зем Семё­ном за княжь Васи­лье­вым сыном Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го в вот­чине по даной вдо­вы Вар­ва­ры Савин­ской жены Матю­ни­на, что ему дала в при­да­ное за вну­кою сво­ею за деви­цею Авдо­ти­ею Воло­ди­ме­ро­вою доче­рью Матю­ни­на пол­се­ла Крив­цо­ва, а дру­гая поло­ви­на того села за вдо­вою за Анною Воло­ди­ми­ров­скою женою Матю­ни­на с доче­рью с дев­кою Марьею в вот­чине ж, ста­рин­ная вот­чи­на по опи­си с книг пись­ма и меры кня­зя Фёдо­ра Кри­во­бор­ско­го (1596 и 1597г.), а в селе цер­ковь во имя Сер­гия Чудо­твор­ца дере­вян­на клец­ки на вот­чен­ни­ков на воп­чей зем­ле, а в церк­ви обра­зы и све­чи и кни­ги и ризы и коло­ко­ла и вся­кое цер­ков­ное стро­е­ние вот­чен­ни­ко­во. А ныне поло­ви­на села с дерев­ня­ми и пусто­ша­ми вот­чи­на вдо­вы Анны Матю­ни­ной с доче­рью по госу­да­ре­вой гра­мо­те за при­пи­сью дья­ка Баже­на Сте­па­но­ва, да за столь­ни­ком кня­зем Фёдо­ром Васи­лье­ви­чем Вол­кон­ским. 1633, вдо­ва Анна Матюш­ки­на вот­чи­ну свою отда­ла в при­да­ное доче­ри сво­ей Марье при выхо­де замуж за кня­зя Фёдо­ра Васи­лье­ви­ча Вол­кон­ско­го. 1646, в вот­чине кня­зя Семё­на Васи­лье­ви­ча Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го и кня­зя Фёдо­ра Васи­лье­ви­ча Вол­кон­ско­го, а в селе у церк­ви Успе­ния Пре­свя­той Бого­ро­ди­цы поп Иван Семё­нов и дья­чок Гав­рил­ко Оси­пов. 1680, вот­чи­на Фёдо­ра Вол­кон­ско­го по смер­ти справ­ле­на за сыном его кня­зем Ива­ном, в том же году и дру­гая поло­ви­на села пере­шла во вла­де­ния его же кня­зя Ива­на Вол­кон­ско­го от дяди его столь­ни­ка кня­зя Семё­на Клуб­ко­ва — Мосальского.

КН. ФЕДОР ИВА­НО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Ива­на Льво­ви­ча Ива­но­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ска­го 876.

1627—29, столь­ник пат­ри­ар­ший. 1636—40, столь­ник 877. 1635, при При­е­ме литов­ско­го посла, «перед Госу­да­ря есть ста­вил». 878. 1638, имел двор в Москве, на Покров­ке, у Нико­лы Чудо­твор­ца 879. 1639, янв. 24 и фев. 15, дне­вал и ноче­вал при гро­бе царев. Ива­на Михай­ло­ви­ча 880. 1639, апр. 12, тоже, при гро­бе царев. Васи­лья Михай­ло­ви­ча 881.

б/​д

КЖ. АННА ВАСИ­ЛЬЕВ­НА КЛУБ­КО­ВА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Васи­лия Вла­ди­ми­ро­ви­ча Клуб­ко­ва Мосаль­ско­го. До 1629, за ней с мате­рью было поме­стье Ростовск. у., в Песьем ста­ну 882.

Покоління XXIV

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

32.26. КН. МИХА­ИЛ СТА­НИ­СЛА­ВО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1677)

сын Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го и Иза­бел­лы Нару­ше­ви­чов­ны 883, odziedziczył po ojcu Olekszyce, Wiejsieje i Bulkow.

1671, полу­чен­ный с сест­рой кж. Гальш­кой от мате­ри име­ния — Тови­ан и Лан — усту­пил зятю сво­е­му Бони­фа­цию-Фео­фи­лу Пацу за 120.000 зло­тых 884, i w tymże roku od ciotki Marcybelli z Masalskich Woyninej otrzymał pokwitowanie z wypłacenia jej sumy posagowej. Был вот­чин­ни­ком им. Шва­биш­ки 885. W tymże roku już chorzy Grodzienski zaręczył się 12 Sierpnia 1671 r. z Ogińską pisarzównų polną Litewską 886; slub musiał nastapic wkrótce potem. 1671, хорун­жий Грод­нен­ский, заве­ды­вал пове­то­вым опол­че­ни­ем 887. 1673, упом. по делу вос­ста­нов­ле­ния пра­во­слав­но­го бого­слу­же­ния в Баль­ской церк­ви 888.

1677, июня 30, напи­сал духовн. заве­ща­ние, którym żonie swej Maryannie Ogińskiej wojewodziance Polockiej, potwierdza zapis 100,000 złotych na Wiejsiejach i pozostawia ją przy posesyi Olekszyc i Bulkowa do dojścia do i lat syna Jana и дочь кж. Иоан­ну 889. Umarł w tymże 1677 r.; wdowa po nim Maryannа — Anna Ogińska Michałowa Masalska chorążyna Grodzieńska występuje samodzielnie w Marcu 1678 r. 890.

Następnie dwukrotnie ponawiała związki małżeńskie; w 1680 r. jest powtórnie żoną Kazimierza Chaleckiego starosty Mozyrskiego 891, a w 1699 r Konstantego Woyny-Jasienickiego podkomorzego Brasławskiego, który w tym roku wyrabia dla żony swej Maryanny Ogińskiej communicatio juris na ciwunstwo Tedziagolskie 892. W 1708 r. Maryanna Ogińska Woynina podkomorzyna Brasławska jeździła do Prus, gdzie jej syn umarł i pokwitowała tamże z pozostałych po nim rzeczy. Jeszcze w 1717 r. Maryanna Ogińska wdowa po Konstantym Woynie podkomorzym Brasławskim, otrzymuje konsens na cesyą ciwunstwa Tędziagolskiego Michałowi Masalskiemu starościcowi Grodzieńskiemu 893. Z Masalskim imała dwóch synów, wymienionego Jana i Samuela zmarłego dzieekiem 894.

∞, 1671, Мари­ан­на-Анна, ур. кж. Огин­ская, д. поль­но­го гет­ма­на кн. Ива­на Саму­и­ло­ви­ча Огин­ско­го и жены его Иоан­ны, ур. Нару­ше­вич 895. Была во 2‑м бра­ке за ста­ро­стою Мозыр­ским Кази­ми­ром Халец­ким, и в 3‑м — за под­ко­мо­ри­ем бре­слав­ским Кон­стан­ти­ном Ясенецким—Войною 896.

КЖ. ..... СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го, była pierwszą żoną Michala — Kazimierza Paca starosty Wasilkowskiego i zinarła bezpotomnie przed 1682 r .897.

∞, Миха­ил-Кази­мир Пац, каш­те­лян Полоцкий.

КЖ. ГАЛЬШ­КА СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го. 1685, после смер­ти сво­е­го пер­во­го мужа, на осно­ва­нии застав­но­го пра­ва вла­де­ла ста­ро­ством Потоц­ким. Ей при­над­ле­жа­ла поло­ви­на име­ний Тавиан и Лан 898.

Podkomorzanka Grodzieńska, wydaną została w Styczniu 1669 roku w Bulkowie za Bonifacego — Teofila Paca ciwuna Trockiego 899 (następnie strażnik Lit., obożny Lit.). Halszka Stanisławówna z Masalskich Pacowa otrzymała w 1671 r. od ojca swego Stanisława Masalskiego podkomorzego Grodzieńskiego, jako posag, w summeb50,000 złp. w zastaw, dobra Bulkow, z folwarkami Piotrowicze i Strychaniec; cały ten fundusz zapisuje w rok po swym ślubie małżonkowi swemu Bonifacemu Pacowi, oddalając brata swego Michała. Nadto Halszka Masalska przyniosła mężowi swemu połowę Towian i Łan, które razem z bratem swym Michałem wzięła w sukcesyi po Piotrze Nonharcie, pradziadzie swym a dziadku Izabelli z Naruszewiczów Masalskiej 900; swoją połowę tych majątków w 1671 r. Michał Masalski odstępuje szwagrowi swemu Bonifacemu Pacowi 901. Owdowiawszy w 1678 r. 902, Bonifacowa Pacowa Halszka Masalska oboźnina wdowa, ma w Marcu 1679 r. sprawę z Bujwidem, który na nią wyrabia kontumacyą 903. Wkrótce pu owdowieniu ponowiła związki małżeńskie; w 1683 r., w sprawie matki swej Izabelli Naruszewiczówny Masalskiej z Michałem — Kazimierzem Pacem starostą Wasilkowskim, Elżbieta Masalska występuje już jako żona Kazimierz a — Władysława Bieleckiego, wojskiego Parnawskiego. Trzecim jej mężem był Stefan — Kazimierz Stankiewicz ciwun Berżański 904. Elzbieta Masalskich Stankiewiczowa, w przód żona Kazimierza Bieleckiego wojskiego Pińskiego, a przedtein Parnawskiego, otrzymuje w 1701 r. konsens na ustąpienie czynszowych wsi Strembopole i Tarbubicz w Trockiem , synowi swemu Antoniemu Bieleckiemu służącemu w wojsku Lit. 905.

∞, 1°, 1669, Бони­фа­ций-Фео­фил Пац († 1678), вели­кий обоз­ный Литов­ский 906.

∞, 2, Кази­мир Вла­ди­сла­во­вич Белец­кий, вой­ско­вой Пар­нав­ский 907.

M. 3, Сте­фан-Кази­мир Стан­ке­вич (Раз­ве­лась), тиун Бер­жан­ский 908.

КЖ. СОФЬЯ СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го 909.

∞, ..... ..... Поцей 910.

КЖ. АННА СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

дочь Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го 911.

М., ..... Боран­ский 912.

КЖ. ИЗА­БЕЛ­ЛА СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го 913, w 1683 r. żona Michała Narbuta 914. Jan (?) Narbut wojskowicz Lidzki i żona jego i Izabella Masalska występują 1701 r. 915

∞, Миха­ил Нар­бут 916.

33.26. ЯН КОСТАН­ТИН СТА­НИ­СЛА­ВО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ († 1676)

сын Ста­ни­сла­ва Андре­еви­ча Масаль­ско­го. 1676, во вре­мя его поезд­ки в Виль­ну, под Солеч­ни­ка­ми на него напа­ли дво­ряне Сухо­доль­ские и уби­ли 917.

† 1676.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

ПЕТР ЮРЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ

сын Юрия-Мико­ла­е­ви­ча Масаль­ско­го, staroscic Augustowski, który z województwem Trockiem 1697 r. podpisał elekcyç Augusta II 918. Tenże Piotr Mosalski brał udział w bitwie pod Olkienikami 919, a 1702 r. otrzymuje konsens na ustąpienie 18 włók Gunkliszki i Zagaryszki, dla Karłowicza 920. W 1710 r . Piotr Masalski łowczy Trocki otrzymuje konsens na ustąpienie Žabie, dzierżawy Zagaryezki vel Trumpole w Trockiem 921.

ИВАН ЮРЬЕ­ВИЧ-МИКО­ЛА­Е­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

1720 , нояб. 12 , под­ча­шій Вис­лиц­кій 922. Судья Сан­до­мір­скій 923. 1696 , полу­чилъ заклад­ную отъ Боро­выхскихъ на им. Борых­о­во. 1700, усту­пилъ заклад­ную на им. Любо­ви­чи-Кон­ты и вла­дѣлъ им. Кост­ры-Под­сѣнт­ко­вен­ты. 1714, апр. 10, купилъ им. Горо­ди­щи въ Кіев­скомъ вое­вод­ствѣ 924.

† до 1729, нояб. 10 925.

∞, Кон­стан­ція Яшев­ская 926.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

44.33. КН. ДОМИ­НИК СТЕ­ФА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1697–1730)

сын Сте­фа­на Федо­ро­ви­ча 927. 1711, окт. 8, имѣлъ судеб­ное дѣло съ Яскуль­да­ми 928.

∞, ..... ..... Эвер­ко­вич 929, дочь жены родн. дяди ее мужа — кн. Кар­ла Федо­ро­ви­ча M.,— отъ 1‑го ее бра­ка 930.

45.33. КН. МАР­ТИН СТЕ­ФА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Сте­фа­на Федо­ро­ви­ча 931. 1711, окт. 8, имѣлъ судеб­ное дѣло съ Яскуль­да­ми 932. 1730 , апр. 23 , про­дал свою часть Олту­пов­щиз­ны Фран­цу и Бене­дик­ту Кази­ми­ро­ви­чам Масаль­ским 933. 1697 — 1730, упом. в актах как совла­де­лец Олту­пов­щиз­ны 934.

46.33. КН. ФЕДОР СТЕ­ФА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Сте­фа­на Федо­ро­ви­ча 935. 1697—1730, упом. въ актахъ, какъ совла­дѣлецъ Олту­пов­щиз­ны 936. 1730, апр. 23, про­далъ свою часть Олту­пов­щиз­ны Фран­цу и Бене­дик­ту Кази­міро­ви­чамъ Мосаль­скимъ 937.

47.33. КН. МИХА­ИЛ СТЕ­ФА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Сте­фа­на Федо­ро­ви­ча 938. Тоже, что у Мар­ти­на Стефановича.

48.33. КН. КАЗИ­МИР СТЕ­ФА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Сте­фа­на Федо­ро­ви­ча 939.1697, дек. 14, по запи­си отца, полу­чилъ часть Олту­пов­щиз­ны 940. 1711, oкт. 8, упом. въ судеб­номъ дѣлѣ съ Оскуль­да­ми 941. 1697—1730, упом. въ актахъ, какъ совла­дѣлецъ Олту­пов­щиз­ны ()Бранд. II, 87 и III, при­лож. 56.))

49.38. КН. ВЛА­ДИ­СЛАВ АФА­НА­СИЙ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-до 1760)

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 942. 1698, янв. 3, по духов­но­му завѣ­щанію отца — кня­зя Ива­на-Кази­мі­ра, сына кня­зя Мар­ти­на-Кази­мі­ра M., — он, князь Вла­ди­славъ-Афа­на­сій M., полу­чилъ имѣнія Мен­же­н­инъ, въ Мель­ниц­кой зем­лѣ 943. 1716, пере­да­етъ вой­тов­ство Верж­бо­лов­ское бра­ту сво­ем у Пла­ци­ду-Фран­цу М . Воз­мож­но, что изве­стие отно­сит­ся не къ нему, а къ како­му-то дру­го­му Вла­ди­сла­ву Масаль­ско­му 944. 1751, онъ, кн. Вла­ди­славъ-Афа­на­сій, сынъ кн. Ива­на-Кази­мі­ра M., вмѣстѣ съ сыно­вья­ми сво­и­ми кн. Яко­вомъ и Дани­и­ломъ — про­далъ род­но­му бра­ту сво­е­му кн. Антонію Ив. Мосаль­ско­му им. Мен­же­н­инъ 945. 1760, янв. 7, дарить сыно­вьямъ сво­имъ — кн. Яко­ву и Дани­и­лу — 4000 зло­тыхъ 946.

Взя­тый въ плѣнъ, пере­хо­дитъ въ рус­ское под­дан­ство, при­ни­ма­етъ пра­во­славіе и слу­житъ капи­та­номъ мор­ской служ­бы 947.

Н. Е. Бран­ден­бург вьчис­ле све­де­ний о кн. Вла­ди­сла­ве-Афа­на­сии Ива­но­ви­че (Кази­ми­ро­ви­че) дает пер­вым из них такое: «В 1682 г. он (Вла­ди­слав-Афа­на­сий) полу­ча­ет пере­да­чей от отца 

вой­тов­ство верж­бо­лов­ское», и этим сооб­ще­ни­емъ вно­сит мас­су недо­ра­зу­ме­ний и сомне­ний в пра­виль­но­сти его выво­дов родо­про­ис­хож­де­ния этой вет­ви кня­зей Мосаль­ских. Онъ ссы­ла­ет­ся на коро­лев­скую гра­мо­ту-при­ви­ле­гию, но в Гра­мо­те коро­ля Поль­ско­го Іоан­на III, на раз­ре­ше­ние бла­го­род­но­му Ива­ну Мосаль­ско­му, Вол­ко­вы­ско­му грод­ско­му суде, пере­дать вой­тов­ство Верж­бо­лов­ское сыну сво­е­му Вла­ди­сла­ву, — ни он, ни сын его не назва­ны кня­зья­ми, а толь­ко — «бла­го­род­ны­ми» , тогда как во всех дру­гих доку­мен­тах их вели­ча­ют непре­мен­но кня­зья­ми и при­том оба они все­гда обо­зна­ча­ют­ся дву­и­мен­но; пер­вый — «Иванъ-Кази­мир, вто­рой — «Вла­ди­славъ-Афа­на­сий». Поэто­му надо думать, что суще­ство­вал еще какой-то бла­го­род­ный Иван Мосаль­ский с сыном Вла­ди­сла­вом, к кото­рым и отно­сит­ся эта гра­мо­та, а вовсе не к рас­смат­ри­ва­е­мым кк. Ива­ну-Кази­ми­ру и сыну его кн. Вла­ди­сла­ву Афа­на­сию — кня­зьям Мосаль­ским. Нако­нец, если дей­стви­тель­ноь­сын рас­смат­ри­ва­е­мо­го кн. Ива­на-Кази­ми­ра — кн. Вла­ди­слав-Афа­на­сий сде­лан был в 1682 г. вой­том, то он, конеч­но, был тогда уже взрос­лым, хотя бы лет 18-ти, а как в 1760 г. он же совер­ша­ет запись, то, сле­до­ва­тель­но, в этом году ему было уже 96 лет от роду (!), а когда родил­ся у него сын Дани­ил (в 1744 г.), то ему было ров­но 80 лет!
При­ни­мая во вии­ма­ние, что Вла­ди­слав-Афа­на­сий — князь Мосаль­ский, будучи при­уро­чен к бла­го­род­но­му Вла­ди­сла­ву, обна­ру­жи­ва­ет столь подо­зри­тель­ное дол­го­ле­тие и, поми­мо дру­гих несо­об­раз­но­стей, будучи яко­бы впо­след­ствии взят в плен рус­ски­ми, при­ни­ма­ет, пра­во­сла­вие и слу­жит капи­та­ном мор­ской служ­бы — про­де­лы­вая все это в воз­расте самой глу­бо­кой ста­ро­сти, — ясно, что мни­мая тож­де­ствен­ность Ива­на и Вла­ди­сла­ва — бла­го­род­ных Мосаль­ских с Ива­ном-Кази­ми­ром и Вла­ди­сла­вом-Афа­на­сем — кня­зья­ми Мосаль­ски­ми, — более чем подозрительна.

Бран­ден­бург, ссы­ла­ясь на заве­ре­ния (sic) кн. Тео­фи­ла Хри­сто­фо­ро­ви­ча М. дво­ю­род­но­го вну­ка кн. Вла­ди­сла­ва-Афа­на­сия M., — пока­зы­ва­ет, что послед­ний был взят в плен, при­нял рус­ское под­дан­ство, пере­хо­дя в пра­во­сла­вие —назвал­ся Афа­на­си­ем и далее был капи­та­ном мор­ской служ­бы 948. Надо заме­тит, что, по при­ве­ден­ным Бран­ден­бур­гом, дан­ным, кн. Вла­ди­слав еще в 1698 г. назы­вал­ся уже Афа­на­си­ем и пото­му труд­но согла­сить­ся с мне­ни­ем, что он полу­чил это имя при при­ня­тии пра­во­сла­вия, что яко­бы име­ло место в кон­це его жиз­ни. Затем из про­даж­ной запи­си 1751 г. и из дар­ствен­ной 1760-го вид­но, что он был тогда еще в Поль­ше, а как в 1682 г. он был уже вой­том, то, сле­до­ва­тель­но, выхо­дит, что его взя­ли в плен в воз­расте по край­ней мере око­ло 100 лет (!). Спра­ши­ва­ет­ся: когда же он кре­стил­ся и когда успел сде­лать­ся капи­та­ном мор­ской службы?
Если же мы отки­нем от кн. Вла­ди­сла­ва-Афа­на­сия его Верж­бо­лов­ское вой­тов­ство и неко­то­рые ука­за­ния о нем его род­ствен­ни­ка Тео­фи­ла Мосаль­ско­го, то в ука­зан­ном Бран­ден­бур­гом родо­про­ис­хож­де­нии в этой вет­ви почти не будет ника­ких нѳдо­ра­зу­ме­ний. В самом деле: кн. Вла­ди­слав-Афа­на­сий пер­вый раз упо­ми­на­ет­ся в раз­дель­ном акте 1698 года, когда ему можеть быть было око­ло 18 лет, а тогда он сле­дов., родил­ся око­ло 1680, и как в при­во­ди­мых Бран­ден­бур­гом источ­ни­ках ука­зы­ва­ют­ся две даты рож­де­ния у его сына: 1739 и 1744 года, то отда­вая пре­иму­ще­ство пер­вой,— вый­дет, что сын Дани­ил родил­ся при воз­расте отца в 59 лет, а при награж­де­нии сыно­вей день­га­ми в 1760 году онъ имел 80 лет от роду. Таким обра­зом оста­ет­ся не выяс­нен­ным: пере­уступ­ка им в 1716 году Верж­бо­лов­ско­го вой­тов­ства бра­ту Пла­ци­ду и при­чи­на поте­ри кня­же­ско­го досто­ин­ства при пере­ход в Рус­ское подданство.

50.38. КН. РАФА­ИЛ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 949. В 1764 г. был вол­ко­вы­с­ким зем­ским судьей, ста­ро­стой плоц­ким и чаш­ни­ком оршанским.

1698 , янв. 3, по духовн. завѣ­щанію отца, ему назнач. им. Олту­пов­щиз­на ; здѣсь же указ., что онъ родил­ся отъ Іоан­ны Рей­танъ 950. 1729, судья зем­скій Вол­ко­выс­скій, окт. 6 полу­ча­етъ по раздѣль­но­му акту съ бра­тья­ми кн. Фран­цемъ, Мар­ти­номъ, Іоси­фомъ, Миха­и­ломъ, Антоніемъ и Вене­дик­томъ — им. Олту­пов­щиз­ну Вол­ко­высск . у. 951. 1736, полу­ча­етъ ста­ро­ство Вол­ко­выс­ское 952. 1764, купилъ у бра­та кн. Миха­и­ла его часть им. Нач 953. Он, его дети и вну­ки уте­ря­ли кня­же­ский титул воз­вра­щен­ный лишь его пра­вну­кам в 1862 г.

∞, Хри­сти­на Оссо­лин­ская 954.

51.38. КН. ПЛА­ЦИД-ФРАН­ТИ­ШЕК ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 955, ста­ро­ста войшвильский.

1698, янв. 3, по завѣ­щанію отца ему пред­на­зна­че­но им. Прже­дзель­скъ, въ Брест­скомъ вое­вод­ствѣ; здѣсь же указ., что онъ родил­ся отъ Софьи Бен­кле­ев­ской 956. 1722 , войтъ Верж­бо­лов­скій 957. 1729, ста­ро­ста Вои­швиль­скій. [Бранд. II, 89, и III, при­лож. 61—разд. зап.)). 1729 , окт. 6, полу­ча­етъ по раздѣ­лу съ бра­тья­ми им. Прже­дзель­скъ 958. 1730, апр. 23, съ брат. кн. Вене­дик­томъ поку­па­ет у кн. Мар­ти­на, Миха­и­ла и Федо­ра Сте­фа­но­ви­чей М. части Олту­пов­щиз­ны 959.

52.38. КН. МАР­ТИН ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 960. 1698, янв. 3, завѣ­щаніемъ отца ему пред­на­зна­че­на часть им. Начь, въ Ново­груд­скомъ вое­вод­ствѣ: здѣсь онъ назв. родив­шим­ся отъ Екат. Керс­нов­ской 961. 1729, чаш­никъ Меци­слав­скій, полу­ча­е­те по раздѣ­лу съ бра­тья­ми часть им. Начь 962.

53.38. КН. БОГУ­СЛАВ-ЮЗЕФ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 963.
1718, това­рищъ въ хоруг­ви гусар­ской 964. 1720, войт Верж­бо­лов­скій 965. 1724, под­столій Бра­слав­скій 966. 1730, столь­никъ Бра­слав­скій 967. 1731, апр. столь­никъ Бра­слав­скій, ста­ро­ста Янис­скій 968.

1698, янв. 3, духовн. завѣ­щаніемъ отца ему пред­на­зна­че­на часть им. Начь и ука­зы­ва­ет­ся, что он родил­ся отъ Екат. Керс­нов­ской 969. 1729 , по раздѣ­лу съ бра­тья­ми полу­чилъ часть им. Начь 970. 1717 — 1752, полу­чилъ при­ви­ле­гіи на дер­жа­вы: въ Оршан­скомъ повѣтѣ; на зем­лю Яниш­ки – въ Бра­слав­скомъ пов.; на Вой­шви­лы и Карк­лу­тя­ны – въ Ковен­скомъ пов.; на Меж­ку­лье — въ Трок­скомъ вое­вод­стве; тамъ же — на Бур­ниш­ки и Аук­сто­кальне; на дер­жа­ву Китурвла­ки — Ковен­ска­го пов., на им. Акса­ми­тов­щи­ну— въ Грод­ненск. пов., и на дер­жа­ву Віе­ло­ниш­ки — въ Трок­скомъ вое­вод­ствѣ 971.

∞, Анна Стре­чен 972.

54.38. КН. МИХА­ИЛ-ДОНАТ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ († 1766)

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 973. В 1749 г. был ста­ро­стой волковысским.

1698, янв. 3, по духовн. завѣщ. отца дол­женъ полу­чить часть им. Начь; родил­ся отъ Екат. Керс­нов­ской 974. 1729, по раздѣль­но­му акту съ бра­тья­ми, полу­ча­ет эту свою часть 975. 1748 , июля 10, судья вол­ко­выс­скій 976. 1749 , под­ста­ро­ста вол­ко­выс­скій 977. 1751, нояб. под­ста­ро­ста судеб­ный Вол­ко­выс­скій 978. 1765, авг. 26, напи­салъ въ Бѣль­скѣ духовн. завѣ­щаніе, кото­рымъ всѣ денеж­ные капи­та­лы, полу­чен­ные имъ отъ про­да­жи им. Начь , отдал сыно­вьям — кн. Юрію, Фелик­су и Ива­ну, а дви­жи­мое иму­ще­ство — женѣ, ур. Галим­ской 979.

† 1766, вели­ким постом 980.

∞, Кате­ри­на Галимская.

55.38. КН. АНТО­НИЙ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1762)

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 981. 1698, янв. 3, по духовн. завѣ­щанію отца ему пред­на­зна­че­на часть им. Начь, кото­рую въ 1729, по раздѣ­лу съ бра­тья­ми, онъ и полу­чилъ. Онъ — сынъ Екат. Керс­нов­ской 982. 1751, купилъ у бра­та Вла­ди­сла­ва им. Мен­же­нин 983. 1761 усту­па­ет им. Мен­же­нин и Начь сыно­вьямъ сво­имъ — кн. Кришто­фу и Ста­ни­сла­ву 984.

∞ ?? Kondratowicz

56.38. КН. БЕНЕ­ДИКТ ИАА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ива­на-Кази­ми­ра Мар­ти­но­ви­ча Масаль­ско­го 985. 1698, янв. 3, но духовн. завѣ­щанію отца, онъ — сынъ Екат. Керс­нов­ской — дол­женъ полу­чить часть им. Начь , что по раздѣ­лу съ бра­тья­ми, въ 1729, и полу­ча­ет 986. 1730, апр. 23, съ бра­томъ кн. Фран­цемъ поку­па­ет часть им. Олту­пов­щи­зи ы у кн. Мар­ти­на, Миха­и­ла и Федо­ра Сте­фа­но­ви­чей Мосаль­скихъ 987. 1737, іюля 27, купилъ послѣд­нюю часть Олту­пов­щиз­ны у кн. Іоси­фа Доми­ни­ко­ви­ча М.

КЖ. СОФЬЯ ИВА­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

∞, 1786, Бене­дикт Троц­кий 988.

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

28. КН. СЕМЁН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ АЛЕК­САН­ДРОВ МОСАЛЬСКИЙ

1628, за ним была ста­рая отца его родо­вая вот­чи­на — Мосальск. у. с. Луне­во, на р. Боло­нов­ке, с дерев­ня­ми и пуст., все­го 1010 четв.; въ томъ чис­ле пустошь, что было с. Сер­ги­ев­ское, дру­гая поло­ви­на кото­рой была в вот­чине за баб­кой его, вдо­вой кн. Марьей князь Михай­лов­ской женой Мосаль­ска­го 989. После его смер­ти, име­ния его — Вла­дим. у., в дд. Перх­уро­ве, Почер­дах, Чер­ной, Симон­цо­вой и проч., все­го 206 1/4 четв. — даны дяде его, околь­ни­че­му кн. Андрею Фед. Лит­ви­но­ву-Мосаль­ско­му 990.

В семье кня­зей Мосаль­ских име­ет­ся еще кн. Семен Васи­лье­вич Клуб­ков-Мосаль­ский, одно­го и того же коле­на, и как послед­ний часто упо­ми­на­ет­ся без про­зви­ща, то в этом слу­чае труд­но опре­де­лить, к кото­ро­му из них отно­сит­ся то или дру­гое известие.

28. КН. СЕМЁН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Васи­лия Льво­ви­ча Ива­но­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ско­го 991. Участ­ник собы­тий Смут­но­го времени.

1610, дек. 5, по чело­би­тью бояри­на и дво­рец­ко­го кн. Вас. Мих. Руб­ца-Мосаль­ско­го с бра­тьею и пле­мян­ни­ка­ми, что­бы за ними утвер­ди­ли преж­нюю их отчи­ну — замок Moсальск, — король Сигиз­мунд дает им под­твер­ди­тель­ную на то гра­мо­ту 992. В 1613 г. имел оклад денеж­но­го жало­ва­ния 20 руб. 1625, при при­е­ме Кизыл­баш­ска­го посла, столь­ник, «в кри­вой стол есть ста­вил» 993. 1633, июнь, столь­ник и вое­во­да в Костро­ме 994. 1633, дек., соби­ра­ет в Костро­ме дво­рян и детей бояр­ских, разо­шед­ших­ся из под Смо­лен­ска 995. В янва­ре 1634 г. ему сде­лал выго­вор от име­ни царя за то, что он «сбо­ром замот­чалъ и идет на служ­бу меш­кот­но и нашим делом не раде­ет» 996. 1636 — фев­раль 1639, вое­во­да на Ель­це; с ним отправ­ле­но 2198 воин­ских людей 997.

1640 — январь 1644, вое­во­да в Том­ске 998. Москва поспе­ши­ла сме­нить кн. Ива­на Ромо­да­нов­ско­го с това­ри­щи. Пре­ем­ни­кам их (кн. Семе­ну Клуб­ко­ву-Масаль­ско­му, Ива­ну Кубыль­ско­му и дья­ку Димит­рию Жере­би­ло­ву) пору­че­но про­из­ве­сти «сыск» по делу о бун­те. Что­бы не мешать про­из­вод­ству розыс­ка, преж­ние вое­во­ды были отпу­ще­ны в Моск­ву, а «вое­вод­ские шиши­мо­ры» («совет­ни­ки») разо­сла­ны по раз­ным сибир­ским горо­дам. Несмот­ря на все эти меры, кн. Масаль­ский сме­ло повел розыск в инте­ре­сах преж­них вое­вод и поста­рал­ся обе­лить их ели­ко воз­мож­но... К сожа­ле­нию, и этот при­страст­ный розыск сохра­нил­ся в отрыв­ках и кон­ца не име­ет. Реше­ние мос­ков­ска­го пра­ви­тель­ства неиз­вест­но, но сле­ду­ет допу­стить, судя по ана­ло­гич­ным слу­ча­ям, что Москва не реши­лась под­вер­гать нака­за­нию такую мас­су ослуш­ни­ков, т. е. пре­да­ла дело воле Божи­ей. В 1644 г. том­ский вое­во­да столь­ник кн. С. В. Клуб­ков-Мосаль­ский об­винялся в том, что посы­лал до сбо­ра яса­ка «в новые земли­ цы» свои това­ры (крас­ные кожи, сук­на) на сум­му 700 руб. для при­об­ре­те­ния «лут­чих собо­лей», про­во­зил «неяв­лен­ное» вино [....]. Был вое­во­дой в Том­ске до 1645 г., а с это­го года до 1648 в Туле в пол­ку вое­во­ды кн. Чер­кас­ско­го, в Мцен­ске и в Ливнах.

1646, про­из­во­дил пере­пись дво­ров и людей г. Шуи 999. 1648, янв. 26, былъ чаш­ни­ком Госу­да­ря за сто­лом, на сва­дьбе его с Мари­ей Ил. Мило­слав­ской 1000. 1651, апр. 3 и мая 14, сопро­вож­дал Госу­да­ры­ню в с. Хоро­ше­во и к Тро­и­це 1001. 1653, назна­чен вое­во­дой в Тулу 1002. 1654 — 55, в Литов­ском похо­де был «голо­вой у огней» в Госу­да­ре­вом пол­ку 1003. Упо­ми­на­ет­ся в 1658 г. на служб в Туле 1004.

1628, за ним ста­рая родо­вая вот­чи­на Мосалск. у. 1/2 с. Бого­яв­лен­ско­го; дру­гая поло­ви­на за его родн. дядей кн. Ив. Льво­ви­чем Клубк.-Мос. 1005. 1628, дана ему вот­чи­на Мосальск. у. д. Линов­ки, Мак­сим­ко­во и Чер­не­е­ва 1006. 1629—30, за ним Костр. у. д. Поно­фи­ли­на, Вишен­ки, Подо­лец, Суш­ко­ва и Соба­ки­но 1007. 1647, купил у Тим. Бутур­ли­на Моск. у. п. Мар­те­мьян­це­во 1008. 1654, дана ему 1/2 вот­чин вдо­вы Анны, жены кн. Вас. Вла­дим. Клубк.-Мос., и кн. Петра
Вла­дим. Клубк.-Мос. 1661, нояб. 20, вот­чи­ны эти отда­ны кн. Андр. Федор. Лит­ви­но­ву и кн. Мих. Андр. Кольцову—Мосальским 1009. 1662, поме­стья его Воло­годск. у., дд. Ива­нов­ская, Мат­ве­ев­ская, Хухо­ре­во, Михай­лов­ская, Сури­я­нов­ская и Костр. у., дд. Заха­ров­ская, Тру­фа­нов­ская и др., отда­ны кн. Мих. Андр. Кольц.- Мос. 1010. 1662, вот­чи­на его Коло­менск. у., сц. Ворон­цо­во с дд. и пп., 163 четв., отка­за­на кн. Андр. Фед. Лит­ви­но­ву и кн. Мих. Андр. Кольцову—Мосальским 1011.

† 1661 1012. Имел толь­ко жен­ское потом­ство, и с его смер­тью угас­ла тре­тья ветвь кня­зей Мосальских.

∞, Авдо­тья Вла­ди­ми­ров­на Матю­ни­на 1013. 1647, полу­чи­ла в при­да­ное от мате­ри Вар­ва­ры Матю­ни­ной — Костр. у. дд. Еким­це­во и Мед­вед­ко­во с пп. 1656, име­ние это (назва­на здесь вдо­вой (?) отда­но пле­мян­ни­ку ее кн. Ив. Фед. Вол­кон­ско­му. 1629/30, дано в при­да­ное ему вот­чи­ну Костром. у. Дуп­ле­хо­ва ст. 1/2 с. Крив­цо­во; за столь­ни­ком кня­зем Семё­ном за княжь Васи­лье­вым сыном Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го в вот­чине по даной вдо­вы Вар­ва­ры Савин­ской жены Матю­ни­на, что ему дала в при­да­ное за вну­кою сво­ею за деви­цею Авдо­ти­ею Воло­ди­ме­ро­вою доче­рью Матю­ни­на пол­се­ла Крив­цо­ва, а дру­гая поло­ви­на того села за вдо­вою за Анною Воло­ди­ми­ров­скою женою Матю­ни­на с доче­рью с дев­кою Марьею в вот­чине ж, ста­рин­ная вот­чи­на по опи­си с книг пись­ма и меры кня­зя Фёдо­ра Кри­во­бор­ско­го (1596 и 1597г.), а в селе цер­ковь во имя Сер­гия Чудо­твор­ца дере­вян­на клец­ки на вот­чен­ни­ков на воп­чей зем­ле, а в церк­ви обра­зы и све­чи и кни­ги и ризы и коло­ко­ла и вся­кое цер­ков­ное стро­е­ние вот­чен­ни­ко­во. А ныне поло­ви­на села с дерев­ня­ми и пусто­ша­ми вот­чи­на вдо­вы Анны Матю­ни­ной с доче­рью по госу­да­ре­вой гра­мо­те за при­пи­сью дья­ка Баже­на Сте­па­но­ва, да за столь­ни­ком кня­зем Фёдо­ром Васи­лье­ви­чем Вол­кон­ским. 1633, вдо­ва Анна Матюш­ки­на вот­чи­ну свою отда­ла в при­да­ное доче­ри сво­ей Марье при выхо­де замуж за кня­зя Фёдо­ра Васи­лье­ви­ча Вол­кон­ско­го. 1646, в вот­чине кня­зя Семё­на Васи­лье­ви­ча Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го и кня­зя Фёдо­ра Васи­лье­ви­ча Вол­кон­ско­го, а в селе у церк­ви Успе­ния Пре­свя­той Бого­ро­ди­цы поп Иван Семё­нов и дья­чок Гав­рил­ко Оси­пов. 1680, вот­чи­на Фёдо­ра Вол­кон­ско­го по смер­ти справ­ле­на за сыном его кня­зем Ива­ном, в том же году и дру­гая поло­ви­на села пере­шла во вла­де­ния его же кня­зя Ива­на Вол­кон­ско­го от дяди его столь­ни­ка кня­зя Семё­на Клуб­ко­ва — Мосальского.

КН. ФЕДОР ИВА­НО­ВИЧ КЛУБ­КОВ МОСАЛЬСКИЙ

Сын Ива­на Льво­ви­ча Ива­но­ви­ча Кло­бу­ко­ва Мосаль­ска­го 1014.

1627—29, столь­ник пат­ри­ар­ший. 1636—40, столь­ник 1015. 1635, при При­е­ме литов­ско­го посла, «перед Госу­да­ря есть ста­вил». 1016. 1638, имел двор в Москве, на Покров­ке, у Нико­лы Чудо­твор­ца 1017. 1639, янв. 24 и фев. 15, дне­вал и ноче­вал при гро­бе царев. Ива­на Михай­ло­ви­ча 1018. 1639, апр. 12, тоже, при гро­бе царев. Васи­лья Михай­ло­ви­ча 1019.

б/​д

КЖ. АННА ВАСИ­ЛЬЕВ­НА КЛУБ­КО­ВА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Васи­лия Вла­ди­ми­ро­ви­ча Клуб­ко­ва Мосаль­ско­го. До 1629, за ней с мате­рью было поме­стье Ростовск. у., в Песьем ста­ну 1020.

Покоління XXV

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

34.32. КН. ЯН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-1706)

сын Миха­и­ла Ста­ни­сла­во­ви­ча chorążego Grodzieńskiego i Maryanny Ogińskiej 1021.

Występuje 1695 r. jako chorążyc Grodzieński 1022. 1697, был послан от Грод­ненск. у. и участ­во­вал в избра­нии коро­ля Авгу­ста II 1023. 1699, назнач. мар­шал­ком Грод­ненск. пове­та 1024. 1700, войт Грод­нен­ский 1025. 1696, мая 2, Jan kniaź Masalski zapisuje żonie swej Wolowiczównie 150,000 zł., połowę ruchomości i dożywotnie meszkanie na Olekszycach, Narewce i Bulkowie, кото­рые потом долж­ны были перей­ти к сыну его кн. Миха­и­лу 1026. W następnym roku Jan Masalski chorążyc Grodzieński (mylnie chorąży) posłował z Grodzieńskiego na sejm elekcyjny i podpisał z powiatem Grodzieńskim elekcye Augusta II 1027. 1700, упом. в чис­ле лиц, под­пи­сав­ших­ся под актом о наслед­ствен­но­сти пре­сто­ла поль­ско­го в потом­стве коро­ля Авгу­ста II 1028. 18 Lutego 1699 r . mianowany marszałkiem Grodzieńskim 1029, otrzymuje 1700 r. przywilej na wójtostwo Grodzieńskie 1030. Zrzekł się marszałkostwa 1704 r. i w tym roku za cesye Jana — Franciszka Kotowicza został starostą Grodzieńskim 1031.

† 1706, в Прус­сии, 1032. Podczas wojny Szwedzkiej oboje małżonkowie Masalscy starostowie Grodzieńscy wyjechali do Prus, gdzie zmarli w pierwszej połowie 1706 r. в им. Рус­ская Весь. Rejestr rzeczy, zeszłych Jana Masalskiego starosty Grodzieńskiego i samej jejmości spisano 16 Maja 1706 r. w królestwie Pruskiem w powiecie Ryńskiin, w Ruskiej wsi (sic), z odbioru których tamże pok witowała ( matka starosty Maryanna Ogińska Woynina podkomorzyna Brasławska 1033. Tegoż roku 10 Czerwca 1706 na starostwo Grodzieńskie po zejściu Jana Masalskiego otrzymal przywilej Hribory Kotowicz chorąży Grodzieński 1034. Z wyżej wymienionej małżonki Wołowiczówny, którą była Joanna Wołowiczówna podkomorzanka Słonimska, urodzona z Masalskiej 1035, pozostawił Jan Masalski syna i córkę.

∞, Иоан­на Михай­лов­на Воло­вич, (†1706, в Прус­сии) 1036, д. под­ко­мо­рия Сло­ним­ско­го Мих. Воло­вич и жены его Софии Масаль­ской 1037.

35.32. КН. САМУ­ИЛ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын Миха­и­ла Ста­ни­сла­во­ви­ча. Умер в моло­до­сти, холо­стым 1038.

КЖ. ИОАН­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

сын Миха­и­ла Ста­ни­сла­во­ви­ча. 1677, духов­ным заве­ща­ни­ем отец заве­щал ей 20.000 зло­тых 1039.

∞, 1700, Ста­ни­слав Кораб­ский 1040.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

АНТОН ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1729, нояб. 12, вве­день во вла­дѣніе отцов­скимъ имѣніемъ 1041.

† до 1782, дек. 21 1042.

∞, Мари­ан­на Белая 1043.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

57.44. КН. МИХА­ИЛ ДОМИ­НИ­КО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ († ...., 1737, 1740, † ....)

сын Доми­ни­ка Сте­фа­но­ви­ча Масаль­ско­го 1044. 1737—40, упом. въ нѣкот. актахъ.

58.44. КН. ЮЗЕФ ДОМИ­НИ­КО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИй (* ...., 1768)

сын Доми­ни­ка Сте­фа­но­ви­ча Масаль­ско­го 1045, рот­мистр Сло­ним­ский 1046, 1767, пол­ков­ник литов­ских войск.

1737, іюля 27, онъ съ мате­рью про­да­ли кн. Вене­дик­ту Ив. M. послѣд­нюю часть Олту­пов­щиз­ны 1047. 1740 , апр. 23, про­далъ им. Грускъ Садов­ско­му 1048. 1768, дек. 14, напи­салъ духовн. завѣ­щаніе, въ кото­ромъ пору­ча­ет сыну сво­е­му — кн. Фоме Іоси­фо­ви­чу — выку­пить им. Олту­пов­щиз­ну 1049.

∞, Маг­да­ле­на Сви­щев­ская /​Magdalena Swirszczewska/.

59.49. КН. ЯКОВ АФА­НА­СЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*1737, 1796, † ....)

сын Вла­ди­сла­ва-Афа­на­сия Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1050. Под­по­ру­чик рус­ской служ­бы, кня­же­ско­го титу­ла не употреблял.

1795, дарить пле­мян­ни­ку сво­е­му Федо­ру Дани­ло­ви­чу М. 2000 поль­скихъ зло­тыхъ; — здѣсь онъ назы­ва­ешь себя сыномъ Вла­ди­сла­ва-Афа­на­сія M., но ни къ себѣ, ни къ отцу сво­е­му, ни къ пле­мян­ни­ку — кня­же­ско­го титу­ла не при­мѣ­ня­етъ 1051. 1796, пока­занъ дво­ря­ни­номъ Кобрин­ска­го п., 59-ти лѣтъ 1052.

60.49. КН. ДАНИ­ИЛ АФА­НА­СЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*6/18.XII.1739, †13/25.XI.1832)

сын Вла­ди­сла­ва-Афа­на­сия Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1053. Кня­же­ско­го титу­ла не упо­треб­лял. Вид­ный судостроитель.

Род. 1739 1054. 1760, посту­пилъ въ Мор­ской кад. кор­пусъ въ СПБ. 1761—2 , былъ въ кам­наніи подъ Коль­бер­гомъ. 1763, пере­ве­ден в кора­бель­ные уче­ни­ки. 1773, апр. 30, про­из­ве­ден въ кора­бель­ные под­ма­сте­рья — пра­пор­щи­комъ. В 1775–1777 гг. рабо­тал на заго­тов­ке леса для кораб­ле­стро­е­ния в Оло­нец­кой губер­нии. В 1777–1779 гг. был масте­ром в Крон­штад­те. В 1779–1883 гг. был в Англии для усо­вер­шен­ство­ва­ния зна­ний. В 1783 г., по воз­вра­ще­нии, успеш­но про­из­вел опыт по обшив­ке метал­лом под­вод­ной части кор­пу­са суд­на. В 1783 г. про­из­ве­ден в капи­та­ны. В 1783–1789 гг. постро­ил в Петер­бур­ге 100-пушеч­ный корабль «Князь Вла­ди­мир», бом­бар­дир­ский корабль «Побе­ди­тель» и мно­го мел­ких судов. В 1785 г. про­из­ве­ден в кора­бель­ные масте­ра и полу­чил ранг пре­мьер-май­о­ра. 1790 июня 19, в ранг под­пол­ков­ни­ка. В 1792 г., за лич­ные заслу­ги, пожа­ло­ван зва­ни­ем потом­ствен­но­го дво­ря­ни­на, в 1794 г. ста­но­вит­ся кава­ле­ром орде­на св. Вла­ди­ми­ра 4‑й сте­пе­ни. 1796 , янв. 1, пожа­ло­ванъ въ пол­ков­ни­ки. 1798, окт. 16, уво­ленъ отъ служ­бы, съ награж­деніемъ ран­га. 1805, окт. 15, посту­пилъ въ члены
Ком­мерц-Кол­ле­гіи. 1811, дѣйств. ст. совѣт­никъ. 1055.

† 1832 , нояб. 13 1056.

∞, 9.11.1774, Мария Филип­пов­на Пожар­ская (* 9.03.1754, † 29.11.1827), дочь пре­мьер-май­о­ра Филип­па Іоаки­мо­ви­ча Пожар­ско­го 1057.

КЖ. БЕНЕ­ДИК­ТА ФРАН­ЦЕВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* ...., 1786, † .....)

дочь Пла­ци­да-Фран­ца Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го. 1786 , упом. въ дѣлѣ Архи­ва Героль­діи 1058.

∞, 1°, Ста­ни­слав Керс­нов­ский 1059.

∞, 2°, Доми­ник Керс­нов­ский 1060.

61.54. КН. ТОМАШ БОГУ­СЛА­ВО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Богу­сла­ва-Иоси­фа Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1061.

КН. ЮРИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Миха­и­ла-Дона­та Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1062. 1764, упом. 1063. 1781, май­ор литов­ских вой­скъ, про­из­ве­ден в под­пол­ков­ни­ки 1064. Про­из­ве­ден в пол­ков­ни­ки 1065

62.54. КН. ИВАН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Миха­и­ла-Дона­та Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1066. Май­ор войск литов­ских войск.

1749 , июня 7, хорун­жий Каме­нец­ко­го дра­гун­ско­го п. 1755 , дек. 3, пору­чик 3 Литовск. пехотн. п. 1762, сент. 18, капи­тан того же п. 1778, мрт. 1, вышел в отстав­ку май­о­ром 1067. 1774, купил у Млеч­ко им. Ану­син в Мель­ниц­кой зем­ле. 1780, про­дал его Боб­ров­ниц­ко­му 1068.

∞, 18 фев­ра­ля 1765, Анна Пах­нев­ская /​Anna Pachniewska 1069.

63.54. КН. ФЕЛИКС МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын Миха­и­ла-Дона­та Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1070. 1772, под­хо­рун­жий Каме­нецк. драг. п. 1783, хорун­жій 3‑го пех. п., про­из­во­дит­ся в пору­чи­ки. 1789 — в штабс-капи­та­ны. Май­ор в отстав­ке 1071.

64.55. КН. КРИШТОФ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1751, 1786, † ....)

сын Анто­ния Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1072. 1786, судья вол­ко­выс­ский 1073. 1779, с бра­том кн. Ста­ни­сла­вом Ант. про­да­ли им. Мен­же­нин Воро­нец­ко­му 1074.

∞, Кон­стан­ция Погор­жель­ская /​Konstancja Pogorzelska.

65.55. КН. СТА­НИ­СЛАВ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ...., 1761, † 1761/1786)

сын Анто­ния Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го 1075. 1761, полу­чил от отца им. Мен­же­нин и Начь 1076. 1779, с бр. кн. Кришто­фом Ант. про­да­ли им. Мен­же­нин Воро­нец­ко­му 1077.

† до 1786 1078.

∞, Людви­ка Керс­нов­ская / Ludwika Kiersnowska.

Дру­га мос­ковсь­ка гілка

КЖ. УЛЬЯ­НА СЕМЕ­НОВ­НА АЛЕК­САН­ДРО­ВА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Семе­на Васи­лье­ви­ча Алек­сан­дро­ва Мосаль­ско­го. Ее вот­чи­на Яро­слав­ско­го у., в с. Шумо­ро­ве и дд. Сло­бо­де и Лари­ной, отда­на Ники­те Андре­еви­чу Велья­ми­но­ву 1079.

КЖ. ..... СЕМЕ­НОВ­НА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МОСАЛЬСКАЯ

Дочь Семе­на Васи­лье­ви­ча Алек­сан­дро­ва Мосальского.

∞, кн. Васи­лий Гага­рин 1080.

Покоління XXVI

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

6. КН. МИХА­ИЛ ИОСИФ ЯНО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ..., † 1768)

сын Яна Михай­ло­ви­ча 1081, вели­кий гет­ман Литовский .

Jako Michał Masalski otrzymuje 1717 r. ciwunostwo Tędziagolskie za cesyą babki, a następnie starostwo Radoszkowskie. 1721, полу­чил дер­жа­ву Рува­ни­че 1082. 1724, ста­ро­ста Емон­ский Оршан­ска­го пове­та, Берез­ниц­кій Грод­ненск. пов., Родо­шков­ский Мин­ско­го вое­вод­ства 1083. 1726, окт. 12, назна­чен Вели­ким Писа­рем Литов­ским, в каче­стве кото­ро­го вошел в чис­ло депу­та­тов для пере­го­во­ров с рус­ским пра­ви­тель­ством 1084. 1727, ста­ро­ста грод­нен­ский 1085. 1733, мар­шал пала­ты депу­та­тов на кон­во­ка­ци­он­ном сеймн в Вар­ша­ве 1086. 1737, июля 8, вое­во­да Мсти­слав­ский 1087. 1738, ста­ро­ста Чечер­ский Режиц­ко­го пове­та, Радун­ский Лид­ско­го пов. 1088. 1741, мар­шал Литов­ско­го Три­бу­на­ла 1089. 1742, каш­те­лян Трок­ский 1090. 1744, окт. 5, назна­чен каш­те­ля­ном Вилен­ским и поль­ным гет­ма­ном Вел. Кн. Литов­ско­го 1091. W 1748 roku Michał Masalski kasztelan Wileński, hetman polny Litewski i malżonka jego Franciszka z Ogińskich, wyrabiają sobie konsensa na cesye synom dzierżaw i starostw: Grodzieńskiego (Józefowi), Radoszkowskiego i Berznickiego (16 Listopada ) 1092, Rawanicz i Drechezy (30 Grudnia) 1093. 1751, ста­ро­ста Про­пой­ский в Режиц­ком пове­те 1094. 1752, ста­ро­ста Тель­шев­ский в Жму­ди 1095. 1757, войт Вол­ко­вый­ский 1096. 1762 , окт. 8, назна­чен Вели­ким Гет­ма­ном Литов­ским 1097.

∞, 1721, Фран­цис­ка Мико­ла­ев­на Огин­ская (ум. 1750), дочь каш­те­ля­на трок­ско­го, кня­зя Нико­лая Фран­ти­ше­ка Огин­ско­го (ум. 1715) и Ката­жи­ны Копец, от бра­ка с кото­рой имел четы­рех сыно­вей и одну дочь 1098. Zoną aktem z d. 4 Sierpnia 1724 r. zapisała mężowi swemu Michałowi kniazioni Masalskiemu starościcowi Grodzieńskiemu wszystkie dobra i ruchomości, a mianowicie zrzekła się zapisanych sobie przez niego 100,000 złp. i darowała mu, otrzymane od brata Antoniego Ogińskiego starosty Radoszkowskiego części Indury, Świsłoczy i Hrayna 1099. W kilka dni później (24 Sierpnia 1724 r.) brat jej Antoni Ogiński starosta Radoszkowski, zapisem donacyjnym ustąpił jej i jej mężowi majętności Wiejsiejki z folwarkami, Strunnę ż folwarkami, Mohylno, Kolpin, Rawanicze, Chełmice, Dukorę, Dryczyn 1100. Umarła w 1750 r.; egzekwie za jej duszę odbyły się w Grodnie 10 Czerwca 1750 r. 1101 Urodziła mężowi czterech synów: Kazimierza, Józefa, Jana i Ignacego i trzy córki: Katarzynę, Teresę i Maryannę 1102. Z nich Teresa i i Maryanua zmarły dziećmi. 

КЖ. ДОМИ­НИ­КА ЯНОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

сын Яна Михай­ло­ви­ча, starosty Grodzieńskiego, i Wołowiczówny podkomorzanki Słonimskiej, wydaną została w 1720 r. za Aleksandra Hlebickiego-Józefowicza starostę Bidzkiego 1103. Mąż jej następnie starosta Orszański, imanowany 1740 r. kasztelanem Mińskim, umarł 1742 r. 1104, poczem Dominika wyszła powtórnie za Jana Kmicica starostę Sidoroczyńskiego 1105, który umarł we Wrześniu 1754 r. 1106.

∞, 1°, 1720, Алек­сандр Гле­биц­кий-Юзе­фо­вич, каш­те­лян Мин­ский, ста­ро­ста Биц­кий 1107.

∞, 2°, Ян Кми­та, ста­ро­ста Сидо­ро­чин­ский 1108.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

ИВАН-АНТОН АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

1753 , заклю­чилъ съ бра­тья­ми сдѣл­ку отно­си­тель­но имѣній Вер­б­ли, Бѣлой и М. [ Д . А., 28 об.]. 1782 , дек. 21, про­далъ свою часть им. Горо­ди­щи 1109.

† 1787 , oкт. 1110.

∞, 1768, нояб. 20, Тере­зия Собо­лев­ская 1111.

ИГНА­ТИЙ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Вла­дѣлъ частью им. Горо­ди­щи 1112. 1753, заклю­чилъ съ бра­томъ Ива­номъ сдѣл­ку по имѣніямъ Вер­б­ли, Бѣлой и М... 1113.

МАР­ТИН АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

То же, что у предыдущего.

СИГИЗ­МУНД АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

То же, что у № 11.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

66.58. КН. ФОМА ИОСИ­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (ум. после 1791)

сын Иоси­фа Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1114. Пол­ков­ник литов­ских войск (1766).

1765, oкт. 5, рот­мистр пере­до­вой стра­жи 1115. 1776 , июля 20 из рот­мист­ров пере­до­вой стра­жи про­из­ве­ден в пол­ков­ни­ки 1116. 1767, янв. 5, полу­чил коро­лев­ское соиз­во­ле­ние на вла­де­ние уступ­лен­ны­ми ему вели­ким Гет­ма­ном Литов­скимъ кн. Мих. Іос. Масаль­ским д.д.— Мажу­ли, Ман­зю­ны и Шауд­зи­ниш­ки в Ошмян­ском у. 1117. 1775, нояб. 8 , уво­лен из воен­ной служ­бы в отстав­ку 1118. 1791, дал дове­рен­ность сыну кн. Онуф­рию искать свой долг сл. кн. Игна­тия Мих. Масаль­ско­го 1119.

∞, Фран­цис­ка Охот­ниц­кая / Franciszka Ochotnicka 1120.

67. 60. КН. ЕВСТА­ФИЙ (ЕВГРАФ) ДАНИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 10.12. 1789, † 18.06.1826)

сын Дани­и­ла Афа­на­сье­ви­ча 1121. Капи­тан-лей­те­нант. Кня­же­ско­го титу­ла не употреблял.

Род. 1789, дек. 10 1122. 1796, дво­ря­нин Кобрин­ско­го у. 1123. 1800, посту­пил в Мор­ской кор­пусъ каде­том. 1809, пере­ве­ден в гар­де­ма­ри­ны. Пла­вал от Крон­штад­та до Юнг­фер­зун­да. 1810, на кор­ве­те Шар­ло­та пла­вал от Крон­штад­та до горо­да Вазы. 1811, мрт. 3,
про­из­ве­ден в мич­ма­ны. 1812 и 1813 на кораб­ле «Миро­но­сец» пла­вал у бере­гов Англии. 1816, мрт. 30, про­из­ве­ден в лей­те­нан­ты. 1819, февр. 3, уво­лен от служ­бы чином каи­и­тан-лей­то­нан­та 1124.

† 1826, июня 18 1125.

68.60. КН. ФЕДОР ДАНИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1779–1829)

сын Дани­лы Афа­на­сье­ви­ча Масаль­ско­го 1126.

Род. 1779, фев. 10, в с. Васи­лье­ве Шуй­ско­го у. 1127. 1793, фев. 1, посту­пил въ мор­ской кадет, кор­пус. 1795, мая 9, про­из­ве­ден в гар­де­ма­ри­ны 1128. 1796—7, пла­вал на кораб­лях — «Св. Пан­те­лей­мон», «Не тронь меня» и на фре­гат «Эмма­ну­ил» 1129. 1797, мая 1 , мич­ман 1130. 1798, был коман­ди­ро­ван в Архан­гельск и пла­вал на кораб­ле «Азия»; затем ходил по Север­но­му оке­а­ну и Немец­ко­му морю. 1799, на фре­га­те «Нар­ва» воз­вра­тил­ся в Рос­сию 1131. 1801, сент. 15, пере­ве­ден в граж­дан­скую служ­бу. 1816, поли­ций­мей­стер Двин­ско­го судо­ход­ства. 1820, фев. 1, кол­леж­ский сов.; затем слу­жил по мини­стер­ствам Ком­мер­ции и П. С. и был кава­ле­ром св. Вла­ди­мі­ра 4‑ой ст. и Іоан­на Іеру­са­лим­ско­го 1132.

† 1829, апр. 21, погреб. на Смо­ленск. кладб. в СПБ 1133.

∞, Еле­на Ива­нов­на Бога­ев­ская 1134.

69.60. КН. ФИЛИПП ДАНИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1782-?)

сын Дани­лы Афа­на­сье­ви­ча Масаль­ско­го 1135.

Род. 1782 1136. 1796, кобрин­ский дво­ря­нин 1137. 1821, тит. сов. 1138.

∞, Ека­те­ри­на Алек­сан­дров­на Про­та­со­ва 1139.

хх.60. КЖ. ЕКА­ТЕ­РИ­НА ДАНИ­ЛОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Дани­лы Афа­на­сье­ви­ча Масаль­ско­го 1140.

∞, ..... ..... Оси­пов, подполковник.

70.62. КН. АДАМ-ЯН ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1766-?)

сын Ива­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1141.

Род. 1766; кре­щен апр. 4. т. г. 1142. 1802—9, депу­тат Кобрин­ско­го двор. собр. 1811, избран судьею зем­ско­го суда. 1814, пред­се­да­тель зем­ско­го суда и пер­вый меже­вой судья. 1815, пред­се­да­тель меже­во­го апел­ля­ци­он­но­го суда и состо­ял реген­том кобрин­ско­го зем­ско­го суда 1143.

Поме­щик Кобринск. у. дере­вень Чер­не­е­ви­чи и Хме­ли­щи 1144.

∞, Вар­ва­ра Николаевна.Непокойчицкая /​Barbara Niepokojczycka, д. кобрин­ско­го зем­ско­го судьи 1145.

71.64. КН. АНТО­НИЙ КРИШТО­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1751)

сын Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1146. Род. 1751 1147. 1805 , май­ор поль­ских войск 1148.

72.64. КН. МИХА­ИЛ БОНИ­ФА­ЦИЙ НОР­БЕРТ КРИШТО­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1759, †1805/1836)

сын Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1149. Род. 1759 , июня 5 1150. 1805, хорун­жий поль­ских войск. 1827, в отстав­ке 1151.

† до 1836 1152.

∞, 1°, Еле­на Кули­ков­ская / Helena Kulikowska 1153.

∞, 2°, Анна Кра­ев­ская / Anna Krajewska 1154.

73.64. КН. ИГНА­ТИЙ КРИШТО­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*1763, 1830, † ....)

сын Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1155. Род. 1763 1156. 1805, хорун­жий поль­ских войск 1157. 1830, пору­чик тех ж войск 1158.

74.64. КН. ТЕО­ФИЛ-ЯКУБ КРИШТО­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1768-?)

сын Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1159. Пол­ков­ник войск поль­ских. Род. 1768, июля 25 1160. 1805, пору­чик поль­ских войск, подал явку в Слуц­кий зем­ский суд, в кото­ром объ­яс­ня­ет свои родо­вые отно­ше­ния к детям кн. Вла­ди­сла­ва-Афа­на­сия M., упо­ми­на­ет деда и бра­тьев послед­не­го и ука­зы­ва­ет сво­их бра­тьев 1161.

∞, Фран­цис­ка Забeл­ло / Franciszka Zabielo 1162.

75.64. КН. ДОМИ­НИК-ВАЛЕ­РИ­АН КРИШТО­ФО­ВИч МАСАЛЬ­СКИЙ (1770-?)

сын Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1163. Род . 1770, мая 1 1164. 1805 , хорун­жий поль­ских войск 1165.

∞, Мар­ци­а­на Коз­лов­ская / Marcjanna Kozlowska 1166.

76.64. КН. БОГУ­СЛАВ КРИШТО­ФО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1167. 1786, упом. в одном судеб­ном деле 1168.

КЖ. ГОНО­РА­ТА КРИШТО­ФОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кришто­фа Анто­но­ви­ча 1169. 1786 , упом. в одном судеб­ном деле 1170.

77.65. КН. ИОАХИМ СТА­НИ­СЛА­ВО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (ум. ок. 1805)

сын Ста­ни­сла­ва Анто­но­ви­ча 1171. Рот­мистр вол­ко­выс­ский. 1786, пред­се­да­тель ново­груд­ско­го зем­ско­го суда 1172.

∞, Кате­ри­на Жабо­вич / Katarzyna Zabowicz 1173. По смер­ти мужа вышла за Скарб­ни­ка Мин­ска­го Миха­и­ла Шми­гель­ска­го 1174.

РОБЕРТ СТА­НИ­СЛА­ВО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Ста­ни­сла­ва Анто­но­ви­ча 1175. 1779, упом. при про­да­же отцом име­ния 1176. 1786, упом. в судеб­ном деле 1177.

КЖ. БРИ­ГИТ­ТА СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ста­ни­сла­ва Анто­но­ви­ча 1178. 1786, упом. в судеб­ном деле 1179.

КЖ. ВАР­ВА­РА СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

дочь Ста­ни­сла­ва Анто­но­ви­ча 1180. 1786, упом. в судеб­ном деле 1181.

КЖ. МАР­ЦИ­АН­НА СТА­НИ­СЛА­ВОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Ста­ни­сла­ва Анто­но­ви­ча 1182. 1786, упом. в судеб­ном деле 1183.

Покоління XXVII

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

39.36. КН. КАЗИ­МИР АДРИ­АН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (†1777)

сын стар­ший Миха­и­ла-Иоси­фа Яно­ви­ча Масаль­ско­го и Фран­цис­ки с Огин­ских 1184, najprzód starosta Wołkowyski, под­ча­ший вел. княж. Литовского. 

1744, пол­ков­ник дра­гунск. п. и ста­ро­ста Вол­ко­вы­с­кий 1185. 1750, сент. 30, назнач. обоз­ным Вел. Княж. Литов­ско­го 1186. 1751, нояб., обоз­ный Вел. Кн. Литов­ско­го, ста­ро­ста Вол­ко­вы­с­кий 1187. 1751, коман­дир — пол­ков­ник корон­но­го кон­но­го пол­ка 1188. 1752, окт. 23, назнач. под­ча­шим Вел. Княж. Литов­ско­го и был на сей­ме в Грод­но мар­ша­лом пала­ты депу­та­тов 1189. Rezygnował z tego urzędu w 1756 r. 1190 1756, упом. как непра­во­спо­соб­ный, вслед­ствие постиг­шей его душев­ной болез­ни 1191. Был ста­ро­стой Пропойским.и Радож­ков­ским и вой­том Про­зо­ров­ским 1192.

Rodzice zaręczając go z Krystyną Sapieżanką wojewodzianką Mścisławską, córką Teodory z Soltanów Sapieżynej, zawarli z tą ostatnią intercyzę 28 Marca 1745 r. , którą w sumie zł. 250,000 darowali Kazimierzowi całe hrabstwo Myskie 1193. Ślub nastąpił w Kwietniu tegoż roku i już 23 — go Kwietnia t. r. Kazimierz Masalski zapisał żonie z powyższych 250,000 złp. , 150,000 wie cznością i 100,000 dożywocie 1194. Krystyna z Sapiehów Masalska starościna Wolkowyska, występując 1746 r. obok matki, teścia i męża, układa się o dobra spadkowe Sapieżyńskie 1195. Prawdopodobnie z powodu przyznanej wówczas jego niepoczytalności, ojciec jego i bracia szeregiem dokumentów w 1756 r. sporządzonych, regulują stosunki majątkowe z jego żoną 1196. Nie piastował żadnych więcej godności , „zostawał w chorobie i niemocy rządzenia się» 1197; żonę z którą nie miał potomstwa, stracił 20 Października 1772 r. 1198 i żył jeszcze w 1777 r. 1199

† 1777, в им. Ляхо­ви­чи 1200.

∞, 1745, апр. 20, Хри­сти­на-Роза Юрьев­на, ур. Cапе­гa, д. вое­во­ды Мсти­слав­скр­го Юрия Кази­ми­ро­ви­ча Сапе­ги и жены его Федо­ры Сол­тан 1201. † 1772 .

38.36. КН. ИОСИФ-АДРИ­АН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1726–1765)

podskarbi nadworny lit. Był synem Michała Józefa (zob.) i Franciszki z Ogińskich, kasztelanki trockiej, bratem Jana (zob.) i Ignacego (zob.).

Na arenie politycznej pojawił się w r. 1744, gdy jako pierwszy poseł grodzieński zabiegał usilnie, lecz bezskutecznie, o laskę sejmową. Był już wówczas (od 5 III 1745) tytułowany starostą grodzieńskim, choć królewską zgodę na cesję tego starostwa ojciec jego dostał dopiero w r. 1748. T. r. został M., jako deputat grodzieński, marszałkiem Trybunału Lit. 1748, под­пол­ков­ни­къ­ар­тил­леріи Литов­ской 1202. 1749, назна­ча­ет­ся коман­ди­ром пяти­гор­ской хоруг­ви 1203. W r. 1750 znów z Grodna posłował na sejm do Warszawy. Na sejmie grodzieńskim 1752 r. zdobył wreszcie upragnioną laskę jako kandydat «familii», popierany wielostronnymi zabiegami ojca. Żegnał zerwany wtedy sejm pełną rozpaczy mową, że zmarnowano kolejną okazję naprawy państwa, że sejm, przeznaczony do ratowania ojczyzny, gubi ją, marnując krótki czas, jaki to państwo dzielił od klęski. Był podpułkownikiem petyhorskim. 1753 г. гене­рал-май­ор кава­ле­рии. Dn. 23 VII 1754 otrzymał M. urząd podskarbiego nadwornego lit., a rychło potem stopień generała-majora. Ponieważ na sejmie 1754 r. nie doszło do obioru marszałka, M. przewodził izbie jako marszałek starej laski. Znów żegnał zerwany sejm po daremnym wyczekiwaniu na powrót zrywacza do izby, a w mowie pożegnalnej rzucił gorzkie słowa, iż walna rada w urąganie się obraca. Jako marszałek starej laski powinien był M. otwierać sejm 1756 r.; zgromadzenie nie rozpoczęło jednak obrad, gdyż August III był w Saksonii, a M., zapewne poseł żmudzki na sejm 1756, przekazał laskę dopiero na sejmie w r. 1758 jako poseł grodzieński. Posłował raz jeszcze w r. 1760 ze Żmudzi. W t. r., wciągnięty wraz z całą rodziną w sprawę brata Jana, negocjował w imieniu swego rodu z dworem warunki ugody. 1763, гене­рал-лей­те­нант литов­ских войск.

W r. n. otrzymał M., dzięki m. in. protekcji hetmana M. K. Radziwiłła, u którego ojciec M‑ego wypraszał listami wstawiennictwo u dworu, Order Orła Białego (3 VIII 1761). Po przyznane odznaczenie M. jednak do króla się nie zgłosił, być może, demonstrując w ten sposób niezadowolenie rodziny, że brata Jana to wyróżnienie ominęło. M., będąc z urzędu członkiem Komisji Skarbowej Lit., w r. 1765 nie uczestniczył w jej pracach, zapewne wskutek choroby. Jako starosta grodzieński sprawował M. – wraz z ojcem – w imieniu Massalskich i Czartoryskich polityczną pieczę nad powiatem grodzieńskim. Uchodził za zdolnego polityka. Prócz starostwa grodzieńskiego miał także berżnickie, łozdziejskie (z cesji Sulistrowskich w r. 1756), propojskie i wiślickie. W latach czterdziestych i pięćdziesiątych wciągnięty został w skomplikowany proces sukcesorów po Bełchackiej (nazwisko rodowe teściowej M‑ego).

Ożenił się 2 Marca 1745 r. z Antonina Radziwiłłówną krajczanka Litewską 1204, poczem rodzice ich Radziwił krajczy Litewski i Michał Masalski kasztelan Wileński, zawarli między sobą zapis intercyzyjny 5 Marca 1745 r . 1205 Te goż dnia Józef kniaź Masalski starosta sądowy Grodzieński wydał zapis reformacyjny małzonce swej Antoninie księżniczce Radziwittównie 1206.

Spisał testament 31 Maja 1765 r. 1207 i umarł w Warszawie 6 — go Czerwca 1765 r. 1208. Zona jego księżniczka Antonina Radziwiłłówna, córka księcia Marcina Radziwiłła krajczego wielkiego Litewskiego i Aleksandry Bełchackiej , urozona w Czarnawczycach 18 Sierpnia 1730 r . 1209, zmarła w Grudniu 1764 r. 1210 Urodziła mężowi córki: Maryanną urodzoną 28 Września 1755 r. 1211, zmarłą dzieckiem, Helenę i syna Ksawerego.

∞, 2 III 1745, Анто­ни­на Рад­зи­вилл (1730—1764), доче­ри кра­вче­го вели­ко­го литов­ско­го Мар­ти­на Нико­лая Рад­зи­вил­ла (1705—1782) и Алек­сан­дры Бель­хац­кой (1712—1736). Miał prócz córki i syna, zmarłych w dzieciństwie, syna Ksawerego (ur. 9 IX 1762, zm. 15 XI 1787), szefa regimentu pieszego własnego imienia, ostatniego przedstawiciela linii hetmańskiej Massalskich, i córkę Helenę Apolonię, księżnę de Ligne (zob.), 2. v. Potocką.

Дж.: Estreicher, XII 7, XXXI 200–1, XXXIII 418; Nowy Korbut (Oświecenie), V 305; Dworzaczek, Genealogia; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., 246; tenże, Senatorowie; Semkowicz W., Przewodnik po zbiorze rękopisów wilanowskich, W. 1961 (podaje: Arch. Publ. Potockich: rkp. 333); – Konopczyński W., Chronologia sejmów polskich, Arch. Kom. Hist., Kr. 1948, S. 2 t. IV nr 3 s. 165; tenże, Polska w dobie wojny siedmioletniej, Kr. 1909-11 I–II; tenże, Sejm grodzieński 1752 roku, w: tenże, Mrok i świt, W. 1911; Kościałkowski S., Antoni Tyzenhauz, Londyn 1970–1 I–II; Łoza S., Historia Orderu Orła Białego, W. 1922 s. 28; Morawski T., Dzieje narodu polskiego, P. 1877 IV 302; Rabowicz F., Stanisław Trembecki, Wr. 1965; Skibiński M., Europa a Polska w dobie wojny o sukcesję austriacką, Kr. 1912–13 I, II; – Akty Wil. Archeogr. Kom. VII; Diariusze sejmowe z wieku XVIII, W. 1937 III; Kossakowski J., Pamiętniki…, 1738–1788, W. 1891 s. 51–2; Matuszewicz M., Pamiętniki, W. 1876 II; – AGAD: AR, IV, kop., ks. 7, 5 III, 5 IV, 10 IX 1748 r., ks. 13, 26 VIII 1754 r., ks. 16, 30 VI 1759 r., ks. 18, 9 IX 1761 r., AR, V, teka 195 nr 9335.

41.36. КН. ЯН МИКО­ЛАЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1728, † 27.1.1763)

сын тре­тий Міха­ла Юзэфа, гет­ма­на вяліка­га, і Фран­ціш­кі з Агін­скіх 1212. Меў бра­тоў Юзэфа Адры­я­на, Ігна­ція Яку­ба і Казі­ме­ра Адры­я­на. Podczaszy lit. Był trzecim z kolei synem Michała Józefa (zob.) i Franciszki z Ogińskich, kasztelanki trockiej, bratem Józefa Adriana (zob.) i Ignacego (zob.). Гене­рал-лей­те­нант литов­ских войск, пол­ков­ник литов­ской артил­ле­рии (1748), под­ча­ший вели­кий литов­ский (1756), ста­ро­ста вол­ко­вы­с­кий, радо­шков­ский, рова­ниц­кий, про­пой­ский, радом­ский и мсти­бов­ский, кава­лер Орде­на Бело­го Орла (1762)ь1213.

Нале­жаў да групоўкі Чар­та­рый­скіх , супра­ціўнікаў кара­ля і вяліка­га кня­зя Аўгу­ста Саса. Na widownię publiczną wystąpił na sejmie 1744 r., będąc starostą wołkowyskim i drugim posłem wołkowyskim. Na sejmie 1746 r., posłując z Grodna, wybrany został do komisji litewskiej w sprawie aukcji skarbu. Prócz wołkowyskiego posiadał już wówczas star. radoszkowskie. W r. 1748 awansował w hierarchii wojskowej, został (20 XII) pułkownikiem artylerii lit 1214. 1748, полу­чил им. Луге­ле Грод­ненск. повѣта 1215. Na sejm 1750 r. posłował z Wołkowyska (powiat ten, jako starosta grodowy wołkowyski, miał z ramienia Czartoryskich i rodziny w swojej pieczy). 1750, ста­ро­ста Родо­шков­ский, пол­ков­ник Артил­ле­рии Вел. Кн . Литов­ско­го 1216. 20 XII 1756 атры­маў po rezygnacji brata Kazimierza урад пад­ча­шыя 1217

U schyłku r. 1759 stał się M. bohaterem głośnej rozgrywki między Massalskimi a dworem, a ściślej – między «familią» a dworem. Jako płk artyl. lit., doświadczony w wojnach pod wodzami saskimi Maurycym i Löwendahlem żołnierz, upatrzony został przez starego gen. artyl. lit. Antoniego Sołłohuba na następcę. Ponieważ M. był stronnikiem «familii», dwór zdecydował nie dopuścić do tego awansu, pozbawić go zarówno pułkownikostwa, jak i ekspektatywy na następstwo po Sołłohubie. Wobec tego, że wyznaczono kandydatów na oba urzędy, M. złożył królowi na ręce bpa Kajetana Sołtyka dymisję, a Eustachego Potockiego, gen. artyl. lit. – nominata, wyzwał na pojedynek. Dwór stwierdził, że dymisja została złożona nie wg litery prawa (za późno) i nie uznał jej. A ponieważ M., pozostając nadal wojskowym, ważył się wyzwać na pojedynek zwierzchnika, stawiono go przed sądem wojskowym hetmana Michała Radziwiłła. W oznaczonym terminie M. do sądu się nie stawił, a rozważywszy sprawę z całą rodziną, doszedł do wniosku, że celem dworu była nie jego głowa (za wspomniane wykroczenie groziła kara śmierci), lecz chęć upokorzenia w jego osobie «familii». M., przymuszony sytuacją, wykonał przed hetmanem Radziwiłłem akt skruchy. Pozwoliło mu to jeszcze w r. 1760 posłować na sejm (z Orszy).

W r. 1761 był M. kandydatem Czartoryskich do laski Trybunału Lit. (deputat mozyrski). Walczył o nią bardziej zdecydowanie niż ojciec, polityczna głowa rodziny, który też ostatecznie doprowadził do kompromisu z przeciwnym M‑emu wysłannikiem dworu. Podczaszemu obiecano, za poręką hetmana Radziwiłła, że zostanie marszałkiem przyszłego Trybunału. Kolejną porażkę poniósł M. latem, gdy nie uzyskał Orderu Orła Białego, o który wraz z bratem zabiegał. Czartoryscy i ojciec M‑ego, który wstawiennictwo wypraszał u przyjaciół dworu, dopilnowali, by laska Trybunału Wileńskiego 1762 r. nie minęła podczaszego (deputat wołkowyski). Otrzymał też wreszcie (3 VIII 1762) Order Orła Białego. Jako marszałek trybunalski, M. starał się o zdobycie opinii bezstronnego sędziego, co w praktyce znaczyło, że nie wykorzystał swego stanowiska dla popierania przyjaciół «familii» i nękania jej wrogów; wynikało to zapewne nie tyle z niezłomności moralnej podczaszego, co z rachub politycznych jego ojca, który chciał w ten sposób zasłużyć u dworu na dalsze promocje dla Massalskich i odpłacić kanclerzowi lit. Michałowi Czartoryskiemu za odmowę woj. wileńskiego dla hetmana.

Niespodziewanie, pełniąc służbę marszałka trybunału, zmarł M. (prawdopodobnie na zapalenie płuc) 27 I 1763 w Nowogródku 1218. Pochowano go w kościele parafialnym w ojcowskich Wiejsiejach koło Sejn. Rodziny nie założył. Не был женат и не оста­вил после себя детей.

Dworzaczek, Genealogia; Wolff, Kniaziowie lit.-rus., s. 246; – Konopczyński W., Od Sobieskiego do Kościuszki, Kr. 1921 s. 166–87 (Burzliwy trybunał wileński <1761>); tenże, Polska w dobie wojny siedmioletniej, Kr.–W. 1911 II; Łoza S., Historia Orderu Orła Białego, W. 1922 s. 29; Skibiński M., Europa a Polska w dobie wojny o sukcesję austriacką, Kr. 1912 II; – Diariusze sejmowe z wieku XVIII, W. 1912–37 II–III; Jakubowski W., Listy do Jana Klemensa Branickiego, Wyd. J. Bartoszewicz, W. 1882 s. 9–10; Matuszewicz M., Pamiętniki, W. 1876 III–IV; – AGAD: Arch. Radziwiłłów dz. IV, kop., ks. 17, 8 IX 1760, ks. 18, 2 VIII, 5 X 1761, ks. 19, 13 IV 1762, V teka 196 nr 9340, Arch. Roskie, korespondencja, pudło XVIII nr 16, 14 II 1762; B. Czart.: rkp. 3127, 3889.

40.36. КН. ИГНА­ЦИЙ-ЯКОБ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (22.07
1727, † 1794)

сын чет­вер­тый Миха­и­ла-Иоси­фа Яно­ви­ча Масаль­ско­го, вілен­ска­га каш­та­ля­на i гет­ма­на Вяліка­га княст­ва Літоўска­га, и Фран­цис­ки с Огин­ских 1219, като­ли­че­ский епи­скоп Вилен­ский, докт. бого­сло­вия и фило­со­фии, рэлі­гій­ны дзе­яч, пер­шы стар­шы­ня Камісіі народ­най аду­ка­цыі па Бела­русі i Літве. 

Род. 1727, июля 22 1220. Аб даклад­най даце яго нара­дж­эн­ня да сён­няш­ня­га дня вядуц­ца спр­эч­кі. У ката­ло­гу студ­эн­таў семі­на­рыі Св. Кры­жа ў Вар­ша­ве запі­са­на толь­кі яго дата нара­дж­эн­ня − 1727 год 1221. 3 мален­ства М. рых­та­валі да духоў­на­га сану. Пачат­ко­вае выха­ванне атры­маў разам з бра­та­мі ў маёнт­ку Аляк­шыц­кім пад апе­кай сямей­на­га свя­та­ра каноніка Яна Дамініка Лапа­цін­ска­га 1222, а затым скон­чыў езуіц­кі каледж у Грод­на. У 1742 год­зе князь Міхал Юзаф, які быў адным з спон­са­раў Collegium Nobilium у Віль­ні, высы­лае на вучо­бу свай­го сына Ігна­ція Яку­ба. Не вядо­мы маты­вы таго, чаму князь-гет­ман пас­ля амаль двух гадоў наву­чан­ня сына ў кале­джы выра­шае яго адтуль забра­ць. Праў­да­па­доб­на ўзро­вень наву­чан­ня не зада­валь­няў кня­зя Міха­ла 1223.

10 кра­савіка 1744 года памірае ксён­дз канонік Андр­эй Валад­ко­віч. Мес­ца каноніка ў капіту­ле кананіч­най ста­но­віц­ца воль­ным, але не на доў­га. Князь-гет­ман Міхал уся­го за адзін месяц выра­біў даз­ва­ленне Ігна­цію Яку­бу на мес­ца каноніка і ўжо 9 мая 1744 года ў Дрэзьне атры­моў­вае даку­мент з пячат­каю і под­пі­сам манар­ха, які быў пра­чы­та­ны на сей­ме звы­чай­ным капіту­лы 29 ліпе­ня 1744 года 1224. Потым князь Міхал выра­шыў адда­ць сына ў Семі­на­рыю Духоў­ную Ксян­дзоў Місія­не­раў Св. Він­ц­эн­та а Паўлё ў Вар­ша­ве 1225, бо кас­цёл св. Кры­жа ў дру­гой пало­ве XVIII ста­годдзя быў важ­ным мес­цам рэлі­гій­на­га і палітыч­на­га жыц­ця, які навед­ва­ла кара­леўская сям’я 1226. Менавіта з такіх маты­ваў Ігна­цій Якуб Мас­саль­скі пас­ту­піў ў семі­на­рыю Св. Кры­жа ў Вар­ша­ве, калі меў 18 гадоў, а менавіта 7 каст­рыч­ніка 1745 года 1227. Вяс­ною наступ­на­га года з канані­ка­ту кале­гія­ту Св. Яна ў Вар­ша­ве ады­ход­зі­ць ксён­дз біскуп Юзаф Сапе­га. Дзя­ку­ю­чы зна­ём­ствам сям’і, пры пад­т­рым­цы Чар­та­рыс­кіх і з даз­во­лу Сапе­гаў, канонія вар­шаўская з паз­ва­лен­ня кара­ля 15 сакавіка пера­ход­зі­ць да алюм­на Мас­саль­ска­га 1228.

Пас­ля чаты­рох гадоў наву­чан­ня ён скон­чыў вучо­бу ў семі­на­рыі 22 ліпе­ня 1749 года, але не пры­мае свя­тар­ска­га пасвед­чан­ня 1229. Восен­ню гэта­га ж года князь Мас­саль­скі рас­па­чы­нае далей­шае наву­чанне ва ўнівер­сіт­эце ў Рыме, які назы­валі Sapienza [10, c. 135]. Князь-канонік вучы­ў­ся ў Рыме з восені 1749 года, па сне­жань 1752 года, дзе 29 сакавіка 1752 года атры­моў­вае тытул док­та­ра, пас­ля аба­ро­ны пра­цы De praecipuis Ecclaesiae Romane placitis disputatio 1230 (Рас­пра­ва аб пад­ра­бязнай ацэн­цы Кас­цё­ла Рым­ска­га ). 11 снеж­ня 1752 года док­тар Ігна­цій Якуб Мас­саль­скі, канонік вілен­скі і вар­шаўскі, вяр­та­ец­ца да краю, дзе пры­мае свя­тар­скае пасвед­чанне, і накіра­ва­ны про­баш­чам у пара­фію Воў­па 1231. Але 4 снеж­ня 1754 года неча­ка­на памірае біскуп Юзаф Сапе­га, вызва­ля­ю­чы пер­шае мес­ца ў капіту­ле кананіч­най у Віль­на — мес­ца рэк­та­ра. Даку­мент на гэтае мес­ца для каноніка Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га пад­пі­свае зноў жа кароль Аўгуст III 14 снеж­ня гэта­га ж года 1232.

Мес­ца біску­па пас­ля смер­ці біску­па Юза­фа Сапе­гі далей заста­ец­ца воль­ным. Князь Міхал просі­ць гет­ма­на вяліка­га літоўска­га Міха­ла Рад­зіві­ла аб пад­т­рым­цы канды­да­ту­ры яго сына 1233. Гет­ман літоўскі адмаў­ляе кня­зю Міхаі­лу, а сам пата­ем­на пад­т­ры­моў­вае і дапа­ма­гае біску­пу жмуц­ка­му Антонію Тыш­кеві­чу. І толь­кі 24 студ­зе­ня 1762 года на паса­ду біску­па прызна­чы­лі ксян­дза Антонія Тыш­кеві­ча, які 30 студ­зе­ня таго сама­га года памірае. І ўжо 15 люта­га 1762 года прэ­ла­та Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га са зго­ды кара­ля Аўгу­ста III назна­ча­ю­ць біску­пам вілен­скай дыя­ц­эзіі. Яго кан­с­экра­цыя адбы­ла­ся толь­кі 2 мая 1762 года ў вілен­скай кат­эд­ры пад кіраўніцтвам біску­па хэран­ска­га Аляк­сандра Харай­на і нова­на­зна­ча­на­га біску­па бела­рус­ка­га Тама­ша Зень­ко­ві­ча 1234, бо амаль тры меся­цы нун­цы­я­ту­ра апо­сталь­ская пра­вод­зі­ла пра­ц­эс інфар­ма­цый­ны, збі­ра­ю­чы папе­ры на доказ праў­на­га атры­ман­ня паса­ды біску­па віленскага.

Игна­тий Якуб Масальський

1764, меж­ду дру­ги­ми под­пи­сал pacta conventa при избра­нии Ста­ни­сла­ва-Авгу­ста Поня­тов­ско­го коро­лем Поль­ским 1235. 1767, авг. 13, сво­ей гра­мо­той раз­ре­ша­ет евре­ям Анто­коль­ско­го пред­ме­стья в Вильне постро­ить сина­го­гу. В этой гра­мо­те он назы­ва­ет­ся «ясно­вель­мож­ный князь Игна­тий Якуб с вели­ких кня­зей Рус­ских Мосаль­ский епи­скоп Вилен­ский 1236. Сваю пра­цу новы біскуп рас­па­чаў аднаў­лен­нем сыст­эмы праўні­чай і адміністра­цый­най курыі. У 1771 год­зе ства­рае афіц’ялаты акруж­ныя, якія павін­ны сачы­ць за духоў­ным развіц­цём пэў­най тэры­то­рыі, якіх да гэта­га часу ў дыя­ц­эзіі не было, але ў 1781 год­зе за неэфек­ты­ў­на­сцю выда­ляе іх 1237.

Пас­ля каса­ты зако­ну езуіц­ка­га аду­ка­цыя на нашых тэры­то­ры­ях прых­од­зі­ць у заня­пад. Таму ў 1773 год­зе ства­ра­ец­ца Камісія Народ­най Аду­ка­цыі, кіраўніком якой назна­ча­ны біскуп Ігна­цій, бо быў іні­цы­я­та­рам ствар­эн­ня гэтай Камісіі. Адра­зу адчы­няе шмат шко­лаў, ства­рае ўлас­ную пра­гра­му да наву­чан­ня 1238. Зага­даў адчы­ні­ць пры кас­цё­лах і кля­шта­рах шко­лы, якіх у 1774 год­зе наліч­ва­ла­ся ў вілен­скай дыя­ц­эзіі больш за 330 1239. Так­са­ма ў 1773 год­зе пера­ход­зі­ць пад іх ула­ду пас­ля езуітаў і Вілен­ская Ака­д­эмія 1240. У 1774 год­зе выдае рас­па­ра­дж­энне аб змя­нен­ні пра­гра­мы наву­чан­ня для студ­эн­таў семі­на­рыі, ratio studiorum, і ўста­наў­ляе новую паса­ду візы­та­та­раў, якія павін­ны былі сачы­ць за духоў­ным развіц­цём кле­ры­каў 1241. 1775, под­пи­сы­ва­ет дого­во­ры Поль­ши съРос­си­ей, Австри­ей и Прус­си­ей 1242.

Пад­час кіра­ван­ня вілен­скай дыя­ц­эзіяй біскуп Мас­саль­скі адбы­вае візіт да Рым­ска­га Папы Ad limina Apostolorum, пад­час свай­го двух­га­до­ва­га пры­бы­ван­ня за мяжой, галоў­ным чынам у Пары­жы ў 1766 – 1767 год­зе. Гэта быў пер­шы даў­ж­эй­шы выезд біску­па з дыя­ц­эзіі, які быў выклі­ка­ны стра­хам пом­сты Кацяры­ны II, бо князь-біскуп адкры­та быў супра­ць пад­зе­лаў і сама­воль­на­га яе праў­лен­ня. Затым пакі­дае межы дыя­ц­эзіі і з 1771 па 1772 год, затым з 1778 па 1779, апош­ні раз з 1789 па 1792 год. Пад­час адсут­на­сці біску­па кіра­валі дыя­ц­эзіяй кан­ц­э­лярыя задвор­ная і кан­ц­э­лярыя часо­вая, з які­мі пад­т­ры­моў­ваў кан­такт лісто­вы 1243. Пад­час сва­ёй адсут­на­сці вызна­чаў адміністра­та­ра дыя­ц­эзіі, таму з 1776 па 1767 і з 1771 па 1772 год паса­ду зай­маў ксён­дз Станіслаў Богуш – Сяст­р­эн­ц­э­віч, будучы біскуп Магілёўскі 1244. На час сва­ёй адсут­на­сці з 1789 па 1792 год ролю адміністра­цыі дыя­ц­эзіі адыг­ры­ва­ла кале­гія, якая скла­да­ла­ся з удзель­нікаў капіту­лы кат­эд­раль­най. На чале гэтай кале­гіі згод­на з рас­па­ра­дж­эн­нем біску­па Ігна­цыя стаў 13 XII 1789 года біскуп Пётр Аляк­сандр Тачы­лоўскі 1245. Пад­час кіра­ван­ня дыя­ц­эзіяй біску­пам Ігна­ціям Яку­бам Мас­саль­скім, кас­цёл на Вілен­шчыне адчу­вае адра­дж­энне. Буду­ец­ца шмат новых кас­цё­лаў, ара­то­ры­яў і кап­ліц. Дае паз­ва­ленне на цэле­бра­цую свя­той Імшы ў мяш­кан­нях люд­зей, на выстаў­ленне Най­свя­цей­ша­га Сакрам­эн­ту, на пра­вяд­зенне сара­ка­гад­зін­на­га наба­ж­эн­ства, даз­ва­ляе на місіі пара­фіяль­ныя 1246. Цяж­ка памі­ну­ць пат­ры­я­тыч­ную ста­ра­ну біску­па вілен­ска­га. Вель­мі непа­коіў­ся спра­ва­мі Баць­каўш­чы­ны. Хацеў аднаў­лен­ня Рэчы­пас­палітай. Таму ў 1789 год­зе пры­мае ўдзел у Чаты­рох­га­до­вым Сэй­ме, на якім павін­на была пры­няц­ца Кан­сты­ту­цыя, паўстае супра­ць пад­зе­лу Рэчы­пас­палітай на мен­шыя част­кі. Але 27 IV 1792 года пад­куп­ле­ныя ўдзель­нікі Сэй­му з поль­скіх родаў Кацяры­най II пад­пі­сва­ю­ць кан­фед­эра­цыю супра­ць пры­няц­ця Кан­сты­ту­цыі, якую агласілі 14 V 1792 года ў Тар­гаві­цах, а на Сэй­ме Гро­дзен­скім (нямым), пас­лы выразілі “нямую зго­ду” на II пад­зел Рэчы­пас­палітай. У адным з лістоў да свя­та­роў з 12 III 1793 года, просі­ць іх, каб пад­час каж­дай свя­той Імшы прасілі Бога за Айчыну. 

Восен­ню 24 сакавіка 1794 года аб’яўлена паўстанне Тад­э­ву­ша Кас­ц­юш­кі. Біску­па Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га прызна­ю­ць здрад­ні­кам, бо ўдзель­ні­чаў у Чаты­рох­га­до­вым Сэй­ме, і заклікаў люд­зей да міру з Расіяй, бо бачыў у паўстан­ні толь­кі праліц­цё нявін­най кры­ві. Яго хапа­ю­ць паўстан­цы і сад­зя­ць у тур­му. Пас­ля чаго 28 чэрве­ня 1794 года выда­юц­ца загад павесі­ць кня­зя-біску­па Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га 1247. Так і зра­білі пуб­ліч­на перад наро­дам. Пас­ля некаль­кіх гад­зін пас­ля паве­шан­ня, прых­од­зі­ць ліст з тур­мы ад Тад­э­ву­ша Кас­ц­юш­кі аб вызва­лен­ні біску­па з тур­мы, але ўжо было позна. 

М. быў прых­іль­ні­кам тэо­рыі фізія­кра­таў, у асно­ве якой ляжа­ла ідэя на­туральней абу­моў­ле­на­сці гра­мад­скіх адно­сін, зва­ро­ту да веч­ных натураль­ных зако­наў быц­ця, сацы­яль­най роў­на­сці i пра­воў чала­ве­ка. Па яго іні­цы­я­ты­ве гэтыя ідэі пра­па­ве­да­валі­ся нават з кас­цёль­ных кафед­раў. Захопле­ны ідэямі тага­час­ных эка­на­містаў, М. ў сваіх пас­тыр­скіх пас­лан­нях гава­рыў пра над­зён­ныя інтар­э­сы люд­зей, пад­кр­эс­лі­ваў неаб­ход­на­сць пера­адо­лен­ня века­вой адста­лас­ці краі­ны, болып эфек­ты­ў­на­га выка­ры­стан­ня зям­лі i сялян­скай пра­цы як адзі­най кры­ні­цы ўсіх багац­цяў. Павод­ле свед­чан­ня Р.Княжэвіча, які ў сваіх пра­цах (1770) выклаў ідэі М., ён імкнуў­ся палеп­шыць асве­ту i мат­э­ры­яль­ныя ўмо­вы жыц­ця зем­ля­ро­баў, таму што «ўдас­ка­на­ленне зем­ля­роб­ства з’яў­ля­ец­ца спра­вай наро­да сва­бод­на­га, аду­ка­ва­на­га, дума­ю­ча­га, упэў­не­на­га». М. лічыў неаб­ход­ным забяс­пе­чы­ць усім сяля­нам сва­бо­ду, маг­чы­мас­ць вало­да­ць i павя­ліч­ва­ць сваю ўласна­сць, імкнуў­ся пашы­ра­ць сярод ix веды. Ён выда­ваў спе­цы­яль­ныя інструк­цыі для ніж­эй­ша­га духа­вен­ства, у якіх прад­пі­сваў ім дапа­ма­га­ць у асве­це сялян i адкры­ва­ць шко­лы, спра­ба­ваў налад­зі­ць сумес­нае наву­чанне дзя­цей з сялян­скіх i шля­хец­кіх сем’яў. У 1777 М. звяр­нуў­ся ca спе­цы­яль­най адо­звай пра неаб­ход­на­сць аргані­за­цыі пачат­ко­вых (пара­фіяль­ных) школ для сялян, a ў інструк­цы­ях для такіх школ рэка­мен­да­ваў пачы­на­ць наву­чанне з ура­зу­ме­ния рэчаў, што акру­жа­ю­ць дзя­цей у ix жыц­ці. У Віль­ні ён засна­ваў семі­на­рыю i рас­па­чаў за свой кошт будаўніцтва кафед­раль­на­га сабо­ра. Пад уплы­вам М. зна­ход­зіў­ся аргані­за­ва­ны пры Вілен­скім універ­сіт­эце гур­ток пра­гр­эс­іў­ных дзе­я­чаў, якія цікавілі­ся эка­на­міч­ны­мі пытан­ня­мі. Ён запрасіў у краі­ну від­на­га дзе­я­ча шко­лы фізія­кра­таў Бадо, які адыг­раў прык­мет­ную ролю ў дзей­на­сці Аду­ка­цый­най камісіі. Разам з _ іншы­мі чле­на­мі гэтай камісіі М. пад­т­рым­лі­ваў непа­ср­эд­ныя кан­так­ты з фран­цуз­скі­мі асвет­ні­ка­мі, ува­х­од­зіў у парыж­скі гур­ток фізія­кра­таў, высту­паў супра­ць анар­хіі, за пар­ла­мен­тар­нае праў­ленне, сім­па­ты­за­ваў рэс­пуб­лі­кан­с­кай фор­ме ўла­ды. Ён часта навед­ваў сало­ны энцы­кла­педыс­таў i бліз­кіх да ix люд­зей, сустра­каў­ся i гута­рыў з імі, у пры­ват­на­сці з Д.Дзідро. Акты­ў­ны­мі прых­іль­ні­ка­мі све­та­по­гляд­ных ідэй i мера­пры­ем­стваў М. былі М.Карпові’ч, В.Калінскі i інш. прад­стаўнікі сво­е­а­саб­лі­ва­га кірун­ку мяс­цо­ва­га «асвет­ніц­ка­га гуманіз­му», якія лічы­лі, што пашы­р­энне асве­ты сярод усіх гра­мад­зян маг­ло б ста­ць асно­вай азда­раў­лен­ня Рэчы Пас­палітай, адным з важ­ней­шых фак­та­раў росту даб­ра­бы­ту наро­да i ўсёй дзяржавы. 

б/​д

хх.36. КЖ. ЕКА­ТЕ­РИ­НА-ХРИ­СТИ­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Миха­ла-Иоси­фа Яно­ви­ча Масаль­ско­го. По при­нуж­де­нию стар­ше­го бра­та вышла замуж в июне 1770 г. за Юзе­фа Несе­лов­ско­го, в то вре­мя еще касте­ля­на ново­груд­ско­го. Małżeństwo to zawarte wbrew woli opiekuna Katarzyny i brata jej biskupa Masalskiego, wywołało długi proces o wyposażenie Katarzyny z dóbr ojczystych, które stanowiły Lachowicze z folwarkami, połowa hrabstwa Myskiego, Połonka, połowa Repelki i Poberžnik, Olekszyce, Wiejsieje, Niemenczyn, Czabiszki na Litwie, oraz majętność Dobre w Koronie 1248. В кон­це кон­цов, все наслед­ство Мас­саль­ских, что от мотов­ства виль­нюс­ско­го епи­ско­па оста­лось, вошло в дом Несе­лов­ских. 1780, дела­ет запись мужу на все свое при­да­ное и 1.000.000 зло­тых 1249.

В свою оче­редь, Кса­ве­рий Несе­лов­ский, сын Юзе­фа и Ека­те­ри­ны Мас­саль­ских, всю фор­ту­ну про­фу­кал. Юзеф Несе­лов­ский, послед­ний вое­во­да ново­груд­ский Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, кава­лер орде­нов Свя­то­го Ста­ни­сла­ва (1772) и Бело­го Орла (1774). Родил­ся в шля­хет­ской семье гер­ба «Корж­бок» (Korzbok). Фами­лия про­ис­хо­дит от местеч­ка Несе­ло­ва в поль­ском Помо­рье. Роди­те­ли Адам Несе­лов­ский (?-1744) и Анна из рода Бере­зов­ских. Его дядя, поль­ско-латин­ский писа­тель Кази­мир Несе­лов­ский (ок. 1676—1752), был ста­ро­стой цирин­ским, мар­шал­ком кон­фе­де­ра­ции Ново­груд­ско­го вое­вод­ства, каш­те­ля­ном смо­лен­ским с 1738 года. Сын Ека­те­ри­ны и Юзе­фа: Кса­ве­рий Несе­лов­ский-Корж­бок (1771–1845).

Wojewodzina umarła w Styczniu 1795 r. „śmiercią brata Masalskiego biskupa od pospólstwa w Warszawie powieszonego i niepewnością o synie męczona” 1250

∞, 1769, июнь, Иосиф Несе­лов­ский (* 1728, † 08.03.1814) 1251.

КЖ. ТЕРЕ­ЗА МИХАЙ­ЛОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Миха­ла-Иоси­фа Яно­ви­ча Масаль­ско­го 1252. Умер­ла в детстве.

КЖ. МАРИ­АН­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Миха­ла-Иоси­фа Яно­ви­ча Масаль­ско­го 1253. Умер­ла в детстве.

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

ИГНА­ТИЙ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 25.05.1771)

Род. 1771, крещ. мая 25 т. г. 1254. Намѣст­нікъ Пин­ской бри­га­ды. 1794, авг. 3, уво­ленъ отъ служ­бы 1255. 1810—32, отст. пору­чикъ 1256.

∞, Сусан­на Мар­ты­нов­на Шара­мо­вич, д. рот­мист­ра поль­скихъ вой­скъ 1257.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

78.66. КН. ОНУФ­РИЙ ФОМИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (род. 1769)

сын Фомы Иоси­фо­ви­ча 1258. Май­ор кава­ле­рии. Адъ­ютант гене­ра­ла Ясинь­ско­го w powstaniu wileńskim. pisarz ziemski i członek sądu granicznego powiatu ihumeńskiego 1826–1829.

1790, хорун­жий наро­до­вой Пяти­гор­ской бри­га­ды 1259. 1793 , нояб. 26, пору­чик наро­до­вой кава­ле­рии, уво­лен в отстав­ку май­о­ром 1260. 1814 , нояб. 18,—1816, июня 26, членъ Игу­мен­ско­го у. для воен­ных повин­но­стей при­сут­ствия 1261. 1817 ‚сент. 29, уезд­ный писарь. 1826, пред­се­да­тель меже­во­го апе­ля­ци­он­но­го суда (3 года) 1262. 1802, сент. 2, раз­де­лил­ся с бра­тья­ми и полу­чил им. Начь Брин­дзов­скую, выпла­тив бра­тьям день­га­ми 1263. 1809, июня 8, про­дал назв. име­ние Кса­ве­рию Чар­нец­ко­му; вла­де­лец им. Бели­ча­ны, Игу­менск. у. 1264.

∞, Кате­ри­на Кор­бут /​Katarzyna Korbut 1265, д. Leon Korbut и Eleonora Mackiewicz. Так слу­чи­лось, что во вре­ме­на Пане Кахан­ку в 1773 году орден иезу­и­тов пре­кра­тил своё суще­ство­ва­ние. Выпол­няя рас­по­ря­же­ние Папы Рим­ко­го Кли­мен­та XIV, вилен­ский бис­куп Игна­тий Масаль­ский упразд­нил орден на тер­ри­то­рии ВКЛ. Его иму­ще­ство, в том чис­ле недви­жи­мое, как фоль­варк Рудав­ка с селом, пере­хо­ди­ли свет­ским вла­стям – в дан­ном слу­чае несвиж­ским кня­зьям Рад­зи­вил­лам. Каро­ля Ста­ни­сла­ва Рад­зи­вил­ла такое неожи­дан­ное попол­не­ние зем­ле­вла­де­ний заин­те­ре­со­ва­ло преж­де все­го как воз­мож­ность попол­не­ния налич­ных денеж­ных средств, в кото­рых он, учи­ты­вая свой мотов­ской образ жиз­ни, все­гда нуж­дал­ся. Поэто­му через какое-то вре­мя Рудав­ка была про­да­на чаш­ни­ку ново­груд­ско­му Юзе­фу Кор­бу­ту. Новый хозя­ин стал созда­вать в Рудав­ке госте­пре­им­ный уса­деб­ный двор, в кото­рый вско­ре ста­ла съез­жать­ся мно­го­чис­лен­ная шлях­та Ново­груд­ско­го пове­та. Юзеф Кор­бут заслу­жил себе в окру­ге сла­ву уме­ло­го и радуш­но­го хозя­и­на, дом кото­ро­го все­гда был полон гостей. Вско­ре в Рудав­ку под опе­ку Юзе­фа после смер­ти сво­е­го отца пере­еха­ли две доче­ри его дяди Лео­на Кор­бу­та из име­ния в Друтьковщизне.Одна из них – Кате­ри­на Кор­бут – око­ло 1790 года ста­ла женой май­о­ра кава­ле­рии кня­зя Онуф­рия Масаль­ско­го, так что теперь и эта фами­лия так­же доба­ви­лась в спи­сок почёт­ных гостей рудав­ской усадь­бы. В 1799 году в той самой уса­деб­ной офи­цине у Онуф­рия и Кате­ри­ны Масаль­ских родил­ся сын Эдвард.

79.66. КН. КСА­ВЕ­РИЙ ФОМИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Фомы Иоси­фо­ви­ча 1266. 1794, офи­цер литов­ских войск 1267. 1802, сент. 2, по раз­де­лу с бра­тья­ми, полу­чилъ день­га­ми 1268. Вла­де­лец фоль­вар­ка Кер­но­жи­цы с д. Русов­щиз­ной Слуц­ко­го у. 1269.

∞, .... ..... Laskowska.

80. 66. КН. РОМУ­АЛЬД ФОМИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1773-после 1802)

сын Фомы Иоси­фо­ви­ча 1270.1802, сент. 2, по раз­де­лу с бра­тья­ми, полу­чил свою часть день­га­ми 1271.

81. 66. КН. ИОСИФ ФОМИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* ..., † 11.1794, Вар­ша­ва, в битве)

сын Фомы Иоси­фо­ви­ча. Капи­тан литов­ских войск.

† 1794, нояб., убит при штур­ме Пра­ги 1272.

хх.66. КН. АНТО­НИ­НА ФОМИ­НИЧ­НА МАСАЛЬСКИЙ 

∞, ..... Вер­жей­ский / Berżeński (Wierzejski?), судья зем­ский слуцкий.

хх.66. КН. КАТЕ­РИ­НА ФОМИ­НИЧ­НА МАСАЛЬСКАЯ

∞, .... ..... Пора­дов­ский / Poradowski, совет­ник царя российского.

хх. 67. КН. МАРИЯ ЕВГРА­ФОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (*16.VI.1825, † 16.VIII.1826, St. Petersburg)

дочь Евгра­фа Дани­ло­ви­ча. Род. 1825 , июня 16. † 1826, авг. 16, погреб. на Смо­ленск. кладб. в СПБ 1273.

82. 68. КН. ФЕДОР ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*13.11.1810, † 5.10.1886)

сын Федо­ра Дани­ло­ви­ча 1274. Князь с 1862 г. Род. 1810 , нояб. 13 , в Грод­но 1275.

Вос­пи­ты­вал­ся в инсти­ту­те Путей Сообщ.1276. 1829, июля 2, про­из­ве­ден в пра­пор­щи­ки. 1830, июля 19, под­по­ру­чик. 1831, июля 14, пору­чик. 1835, дек., капи­тан. 1843, дек. 6, май­ор. 1847, дек. 6, под­пол­ков­ник. 1851, янв. 16, член Прав­ле­ния IV окру­га Путей Сооб­ще­ния. 1856, авг. 26, пол­ков­ник. 1859, нояб. 26, помощ­ник Началь­ни­ка V окр. Путей Сооб­ще­ния. 1862, апр. 17, гене­рал-май­ор, утвер­жден в долж­но­сти. 1870, апр. 9, дирек­тор Д‑та сухо­путп. сооб­ще­ний. 1871, с 7 янв. по 31 дек., Заве­ду­ю­щий Д‑м шос­сей­ных и водя­ных сооб­ще­ний. 1875, янв. 5, Член Сове­та Мин. П. С. 1277. 1885, янв. 6, про­из­ве­ден в Тай­ные Совет­ни­ки 1278. Орде­на имел до св. Вла­ди­ми­ра 2‑й ст. вклю­чи­тель­но 1279.

1862 , нояб. 5, ука­зом Пра­ви­тель­ству­ю­ще­го Сена­та ему, его бра­тьям и всем пред­ста­ви­те­лям этой вет­ви Мосаль­ских было воз­вра­ще­но уте­рян­ное кня­же­ское достоинство.

† 1886 , oкт. 15 1280.

∞, 1°, Анна Гиль­де­брандт / Anna Hildebrandt 1281;

∞, 2°, Гла­фи­ра Дмит­ри­ев­на Сереб­ря­ко­ва, д. тайн. совет­ни­ка 1282.

83. 68. КН. НИКО­ЛАЙ ФЁДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 12.03.1812, † 9.11.1880)

сын Федо­ра Дани­ло­ви­ча 1283, гене­рал-адъ­ютант, гене­рал-от-артил­ле­рии, был началь­ни­ком артил­ле­рии дей­ству­ю­щей армии во вре­мя рус­ско-турец­кой войны.

Род. 1812 , мрт. 12. Воспит‑к Михайл. артил. учи­ли­ща, по окон­ча­нии оф. кл‑в его был пере­ве­ден (1832) в батар. № 6 бата­рею лейб-гвар­дии 1‑й артил­лер. бри­га­ды. В 1836 г. пору­чик М. отпра­вил­ся на Кав­каз и при­нял там уча­стие в воен. дей­стви­ях про­тив гор­цев (орд. свя­той Анны 3 сте­пе­ни с бант.), а в 1839 г. по прось­бе шаха пер­сид­ско­го был коман­ди­ро­ван в Пер­сию для руко­вод­ства устр-вом там тех­нич. артил­лер. зав-ний. По воз­вра­ще­нии из Пер­сии М. издал в 1844 г. «Пись­ма рус­ско­го из Пер­сии», живо обри­со­вы­ва­ю­щие тогдашн. состо­я­ние Пер­сии. В 1843 г. М. был назна­чен коман­ду­ю­щим легк. № 2 бата­ре­ей лейб-гвар­дии 2‑й артил. бри­га­ды, в 1844 г. про­изв. в полк., в 1849 г. назн. коман­ду­ю­щим лейб-гвар­дии 2‑й артил­лер. бри­га­дой, а в 1852 г. про­изв. в гене­рал-май­о­ры. Во вре­мя Вост. вой­ны М. коман­до­вал в Фин­лян­дии всей нахо­див­шей­ся там артил­ле­ри­ей. Затем М. коман­до­вал 4‑й артил. диви­зи­ей и в 1860 г. по рас­стро­ен. здо­ро­вью оста­вил служ­бу с про­изв-вом за отли­чие по служ­бе в г.-л. В 1865 г. он вновь посту­пил на служ­бу и был назна­чен началь­ни­ком артил­ле­рии сна­ча­ла Вар­шав­ско­го, а в 1867 г. СПб. воен. окру­га. В 1870 г. М. был назна­чен гене­рал-адъ­ютан­том к Его Импе­ра­тор­ско­му Вели­че­ству, а в 1876 г. — началь­ни­ком артил­ле­рии дей­ству­ю­щей армии. За осо­бую рас-поря­дит-сть и боев. отли­чия М. был награж­ден орде­ном свя­то­го Геор­гия 3 сте­пе­ни, алм. зна­ка­ми с меч. к орде­ну свя­то­го Алек­сандра Нев­ско­го и чином гене­ра­ла от артил­лер. В 1879 г. он был назна­чен чл. воен.

Опре­де­ле­ни­ем Пра­ви­тель­ству­ю­ще­го Сена­та 7‑го Сен­тяб­ря 1862 года род Мосаль­ских, а в чис­ле лиц оно­го и Гене­рал-Лей­те­нант Нико­лай Федо­ров Мосаль­ский, при­знан в кня­же­ском досто­ин­стве, со вне­се­ни­ем в пятую часть дво­рян­ской родо­слов­ной кни­ги. Опре­де­ле­ни­ем же Пра­ви­тель­ству­ю­ще­го Сена­та 7‑го Апре­ля 1864 года утвер­жде­но поста­нов­ле­ние Нов­го­род­ско­го Дво­рян­ско­го Депу­тат­ско­го Собра­ния 9‑го Мар­та 1864 года о сопри­чис­ле­нии к роду кня­зей Мосаль­ских жены Гене­рал-Лей­те­нан­та Кня­зя Нико­лая Федо­ро­ва Мосаль­ско­го Софии Вла­ди­ми­ро­вой и детей их: Вла­ди­ми­ра, Веры и Елисаветы.

† 1880, нояб. 9.

∞, 1853, София Вла­ди­ми­ров­на Мезен­це­ва (1825–1908), дочь Вла­ди­ми­ра Мезен­це­ва и гр. Веры Пет­ров­ны Зубо­вой и и по жен­ской линии внуч­ка зна­ме­ни­то­го Суво­ро­ва. 1284.

84.68. КН. ДМИТ­РИЙ ФЁДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 20.09.1814, † 1837)

сын Федо­ра Дани­ло­ви­ча 1285. Род. 1814, сент. 20 1286. Вос­пи­ты­вал­ся в Михай­лов­ском Артил. Учи­ли­щеи затем слу­жил в кон­ной артиллерии.

† 1837 1287.

85.68. КН. ИВАН ФЕДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1827-?)

сын Федо­ра Дани­ло­ви­ча 1288.

Род. 1827, окт. 7, в Полоц­ке 1289. 1835, июня 2, посту­пил в мор­скую роту Алек­сан­дров­ско­го кор­пу­са каде­том, 1839, янв. 24, пере­ве­ден в Мор­ской кор­пус тем же зва­ни­ем, 1844, авг. 19, про­из­ве­ден в гар­де­ма­ри­ны. В 1846 г. про­из­ве­ден в мич­ма­ны. 1847, янв. 2, уво­лен от служ­бы 1290. вско­ре пере­шел на граж­дан­скую служ­бу. 1849, янв. 2, пере­шел губерн. секр. в Д‑т поли­ции испол­ни­тель­ной; 1860, вышел в отстав­ку. 1862, надвор­ный сов.; 1865, вновь посту­пил на служ­бу — в Поч­то­вый Д‑т; 1866, Стар­ший чинов­ник 3‑й экс­пе­ди­ции III Отде­ле­ния Е. И. В. Кан­це­ля­рии. 1876, действ. ст. сов.; 1879, вышел в отстав­ку 1291.

∞, 1°, гр. Аде­ла­и­да Алек­сандра Вик­то­ров­на де Шам­бо­ран († 1860) 1292;

∞, 2°, Оль­га Ива­нов­на Гри­бов­ская († 1886) 1293.

86.68. КН. ДАНИ­ИЛ ФЁДО­РО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Федо­ра Дани­ло­ви­ча. Упом. в фор­му­ля­ре отца 1294.

хх.68. КН. ВАР­ВА­РА ФЁДО­РОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ († 1842)

дочь Федо­ра Дани­ло­ви­ча 1295. † 1842 1296.

хх.68. КЖ. ЕЛЕ­НА ФЁДО­РОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ († 1888)

дочь Федо­ра Дани­ло­ви­ча 1297. † 1888 1298.

87.70. КН. ИППО­ЛИТ-ИГНА­ТИЙ-БАЛЬ­БИН АДА­МО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 14.08.1796, † 1867)

сын Ада­ма-Яна Ива­но­ви­ча 1299. Род. 1796 , авг. 14 1300. 1823, депу­тат Грод­нен­ска­го Дво­рян­ска­го Собра­ния 1301. 1829 , кобрин­ский меже­вой судья 1302. 1830, 1834 и 1840, судья Грод­нен­ско­го Апел­ля­ци­он­но­го суда 1303. В 1856 г. ото­шел от дел в свя­зи с душев­ной болезнью.

∞, Юля Пах­нев­ская / Julia Pachniewska 1304.

КЖ. ИЗА­БЕЛ­ЛА АДА­МОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1800)

дочь Ада­ма-Яна Ива­но­ви­ча 1305. Род. 1800 1306.

КЖ. ТЕО­ФИ­ЛА АДАМОВНА
МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1801)

дочь Ада­ма-Яна Ива­но­ви­ча 1307. Род. 1801 1308.

КЖ. ПЛА­ЦИ­ДА АДА­МОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1803)

дочь Ада­ма-Яна Ива­но­ви­ча 1309. Род. 1803 1310.

88.72. КН. АНТО­НИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1788-?)

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1311. Штабс-капи­тан. Участ­ник напо­лео­нов­ских войн, был мно­го раз ранен.

Род. 1788. 1806—1818, слу­жил в Ели­са­вет­град­ском гусар­ском п.; 1807, под Гель­с­бер­гом ранен пала­шом в обеи руки. 1810, кор­нет. 1812, участ­во­вал в сра­же­ни­ях при Боро­ди­но и Крас­ном. 1818, шт.-кап. Азов­ско­го пех. п. 1820, шт.-кап. Мин­ско­го гар­ни­зон­но­го бата­льо­на 1312.

89.72. КН. ИВАН-ЮРИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*15 IV 1798, † 1869, Вильно)

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1313. Род. 1798, апр. 15 1314. Вос­пи­ты­вал­ся в Мос­ков­ском учи­ли­ще для дво­рян 1315.

∞, 1°, кнж. Алек­сандра-Мария Доми­ни­ков­на Масаль­ская (1819–1858) (№105а), дочь кн. Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча (род. 1770) 1316;

∞, 2°, кнж. Веро­ни­ка Доми­ни­ков­на Мосаль­ская (1824–1893), дочь кн. Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча (род. 1770); сест­ра его пер­вой жены 1317.

90.72. КН. ГЕН­РИХ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1806–1852)

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1318. Род. 1806, апр. 12 1319. † 1852 1320.

∞, Иоан­на Фоми­нич­на Сушин­ская / Joanna Suszynska 1321.

91.72. КН. МИХА­ИЛ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1813, 1839, † ....)

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1322. Род. 1813, фев . 15 . [метр., д А., 170.)). 1839, упом. 1323.

92.72. КН. МЕЧИ­СЛАВ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1818, 1839, † ....)

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1324. Род. 1818 1325. 1827 и 1839, упом. 1326.

93.72. КН. ФРАНЦ САЛЕ­ЗИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1327.

94.72. КН. ИГНА­ТИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1328.

95.72. КН. АДАМ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1819)

сын Миха­и­ла Кришто­фо­ви­ча 1329. 1819 , упом. 1330.

96.74. КН. АНТО­НИЙ ВИН­ЦЕН­ТИЙ ТЕО­ФИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 01.06.1799)

сын Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1331. Род. 1799; крещ. 20 мая т. г. 1332. 1819, опре­де­лен юнке­ром в поль­скій улан­ский п. 1333. 1821, кор­нет Волын­ско­го улан­ско­го п. 1334. 1831, участ­во­вал в усми­ре­нии поль­ско­го мяте­жа и был в сра­же­нии под Пра­гой 1335 1834, шт.-ротм. Одес­ско­го улан­ско­го п. 1837, уво­лен в отстав­ку 1336. При местеч­ке Лом­це ранен пулей в ногу 1337.

∞, ок. 1830, Юлия Бара­нов­ская / Julia Baranowska 1338.

97.74. КН. ЮРИЙ БЕР­НАРД ТЕО­ФИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (04.07.
1802)

сын Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1339. Род. 1802, июля 4 1340.

98.74. КН. ЯН-ТАДЕ­УШ-ДИДАК ТЕО­ФИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 13.12.1804)

сын Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1341, пору­чик. Род. 1804 1342.

99.74. КН. АЛЕК­САНДР-ЛЮД­ГАРД ТЕО­ФИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*25.03.1808, † 04.12.1864)

Aleksander Ludgard Massalski; сын Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1343. Род. 1808 1344. 1825, това­рищ Волын­ско­го улан­ско­го п. 1345. 1837, пору­чик в отстав­ке 1346. 1851, губ.секр., пере­вод­чик Бeль­ска­го у. Управ­ленія Люб­лин­ской Губ. 1347.

Умер 4 декаб­ря 1864, Петр­кув-Три­бу­наль­ский, Лод­зин­ское вое­вод­ство, Поль­ша, в воз­расте 56 лет.

∞, Эми­лия Рит­це (* 1813, Янув-Под­ляс­кий, † 1851, Бяла-Под­ляс­ка). Име­ли детей Кази­ми­ра Масаль­ская, 1834–1836, Алек­сандра Масаль­ская, 1835–1892, Олим­пия Масаль­ская, 1836–1838, Фран­цис­ка Масаль­ская 1842–1843, Ста­ни­сла­ва Масаль­ская, Княж­на 1844–1895, Вла­ди­сла­ва Масаль­ская, 1851–1890

∞, Гоно­ра­та Шам­бров­ская (1826, † 01.01.1858, Мен­дзы­жеч, Любуш­ское вое­вод­ство, Польша). 

∞, 3°, Эми­лия Юшев­ская (1822, †22.12.1901, Люб­лин, Польша).

100.74. КН. ОНУФ­РИЙ-АДОЛЬФ ТЕО­ФИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1810, 1839)

сын Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1348. 1839, упом. 1349.

КЖ. ЭМИ­ЛИЯ ТЕОФИЛОВНА
МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1810)

дочь Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1350.

КЖ. СТЕ­ФА­НИЯ ТЕО­ФИ­ЛОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1810)

дочь Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча 1351.

КН. ВЛА­ДИ­СЛАВ-КОН­СТАН­ТИН ТЕО­ФИ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 19.08.1822)

сын Тео­фи­ла-Яко­ва Кришто­фо­ви­ча и Фран­циш­ки Забелловны.

1822, авг. 19, мет­ри­ка о рож­де­нии, Anno 1822 Mensis Augusti 19 die natum baptizatum 22 eiusdem mensis per me Martinum Staziuniewicz PR [A] epositum Hrozowiensem nominibus Ladislaum Constantinum filium IllMD Theophili Masalski matrisque IllMD Franciscae de domo Zabiełówna legitimorum coniugum nobilium ac Principium Rozia… Patrini e sacro fonte fuere IllMD Joannes Wołodkowicz dux exercitus Pollo… cum Illustrissima 1352.

∞, Виль­гем­на Рудо­ми­но /​Wilhelmina Rudomino (*1830).

102.75. КН. КСА­ВЕ­РИЙ-ЛЮЦИ­АН ДОМИ­НИ­КО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1811–1883)

сын Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча 1353. Род. 1811, янв. 1 1354. 1830, кол. регистр. 1840, губ. сек­ре­тарь. 1355. Умер в 1883 1356.

∞, Кон­стан­ция Воль­ская / Konstancja Wolska (1863) 1357.

103.75. КН. ИОСИФ-АЛЕК­САНДР ДОМИ­НИ­КО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 31 X 1815, † 1867)

сын Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча 1358. Род. 1815, окт. 31 1359. Вос­пи­ты­вал­ся в Свис­лоч­ской гим­на­зии 1360. 1830, посту­пил в Грод­нен­ское губ. прав­ле­ние 1361.
1843, кол­лежск. регистр. 1362. 1850—63, при­став 1‑го ста­на Вилей­ска­го у. 1363. 1866, тит. сов.
1364

† 1867 1365.

∞, 1°, Юлия Нем­чи­но­вич / Julia Niemczynowicz († 6.VII.1850) 1366.

∞, 30.VII.1857, Кази­ми­ра Бони­фа­тьев­на Вер­цын­ская (* 1836) 1367. В деле Арх. Героль­дии она назва­на Вер­цын­ской, у Бран­ден­бург жеь— Стру­тин­ской. — Воз­мож­но, что одна из при­ве­ден­ных фами­лий — ее при­рож­ден­ная, дру­гая же — от 1‑го бра­ка, если толь­ко тако­вой имел место до ее выхо­да за кн. Иосифа-Александра.

КЖ. МАРИЯ-АЛЕК­САНДРА ДОМИ­НИ­КОВ­НА МАС­САЛЬ­СКАЯ (* 07.07.1819)

дочь Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча. Род. 1819, июля 7 1368.

∞, князь Иван-Юрий Михай­ло­вич Масаль­ский 1369.

104.75. КН. АНТО­НИЙ-СТА­НИ­СЛАВ ДОМИ­НИ­КО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 05.06.1821, † 1895)

сын Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча Анто­но­ви­ча Масаль­ско­го и Мар­ци­ан­ны из Коз­лов­ских, родил­ся в селе или дво­ре Suchenicze око­ло Грод­на. Отстав­ной губерн­ский секретарь.

Анто­ний Ста­ни­слав Масальский

Род. 1821, июня 5 1370. W roku 1850 ożenił się z pochodzącą z Wilna Heleną Rejmer. Osiedli w majątku Masalany. Zaczęły rodzić się dzieci: Wandalin (1854), Kamila (1856), Witold (1859), Wacław (1861), Balbina i Bohdan (ok. 1862, oboje zmarli w dzieciństwie). Ten stabilny, szczęśliwy okres przerwał wybuch Powstania Styczniowego. Za udział w powstaniu Antoni Stanisław został pozbawiony majątku Masalany i по рас­по­ря­же­нию Глав­но­го началь­ни­ка Запад­но­го края за <небла­го­на­деж­ность в поли­ти­че­ском отно­ше­нии и состав­ле­ние под­лож­ных про­ше­ний> выслан с семей­ством из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. Вме­сте с с ним под над­зо­ром нахо­ди­лась семья. Все полу­ча­ли посо­бие: он, жена и сест­ра по 15 копе­ек в сут­ки, на наем квар­ти­ры — 1 руб. 50 коп в месяц, каж­дый из детей по 7,5 коп в сут­ки и 75 коп <квар­тир­ных денег>. Атте­сто­вы­вал­ся как <чело­век дур­ной нрав­ствен­но­сти и небла­го­на­деж­ный в поли­ти­че­ском отно­ше­нии>, не пода­ю­щим надеж­ды на исправ­ле­ние и имев­шим вред­ное вли­я­ние на дру­гих сослан­ных в Хол­мо­го­ры, поэто­му реше­но пере­ве­сти в Мезень, куда отправ­лен 1864.12.12. Семей­ство оста­лось в Хол­мо­го­рах, так как не мог­ло сле­до­вать за ним из-за недо­стат­ка зим­ней одеж­ды. Летом 1865 нахо­дил­ся под след­стви­ем как обви­ня­е­мый по делу <о под­го­во­ре неко­то­рых лиц, нахо­див­ших­ся под над­зо­ром поли­ции в Мезе­ни, к буй­ствен­ным поступ­кам про­тив выслан­ных туда ксен­дзов и девиц Ваш­ков­ских, а так­же о нане­се­нии оскорб­ле­ния послед­ним>. В апре­ле 1866 г. он был сно­ва пере­ве­ден в Хол­мо­го­ры к семье, так как <в Мезе­ни для его семьи не было ни вра­ча, ни аптеки.

Хеле­на из Реме­ров Масальская

Сын Ван­да­лин закон­чил курс наук в двух­класс­ном Хол­мо­гор­ском при­ход­ском учи­ли­ще и про­дол­жал обу­че­ние в Архан­гель­ской губерн­ской гим­на­зии. Дочь Ками­лия учи­лась в Хол­мо­гор­ском учи­ли­ще для девиц, про­дол­жи­ла обу­че­ние в Архан­гель­ском жен­ском учи­ли­ще Бла­го­род­ных девиц. За обу­че­ние вре­мен­но пла­ти­ли най­ден­ные губер­на­то­ром част­ные бла­го­тво­ри­те­ли, а затем сам. В апре­ле 1869 г. осво­бож­ден от над­зо­ра поли­ции с пра­вом пере­ехать в Цар­ство Поль­ское. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Вар­ша­ву 1371.

∞, 1850, Еле­на Рей­мер / Helena Rejmer (ок. 1834–1909) 1372

104а.75. КН. АДОЛЬФ-ИГНА­ТИЙ МАСАЛЬ­СКИЙ (02.12.1822–1909)

сын Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча 1373. Род. 1822, дек. 2 1374.

КЖ. ВЕРО­НИ­КА ДОМИ­НИ­КОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ
(* 12. 10.1824)

дочь Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча. Род. 1824, окт. 12 1375.

КЖ. ВИЦЕН­ТИЯ ДОМИ­НИ­КОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1824)

дочь Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча. Род. 1824 1376.

105.75. КН. РОМУ­АЛЬД МАК­СИ­МИ­ЛИ­АН ДОМИ­НИ­КО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (07.02.1826)

сын Доми­ни­ка-Вале­ри­а­на Кришто­фо­ви­ча. Род. 1826, фев. 7 1377.

∞, Виль­гель­ми­на Мах­це­вич / Wilhelmina Machcewicz 1378.

106.77. КН. ИОСИФ ИОАХИ­МО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*1785-до 1819)

сын Иоахи­ма Ста­ни­сла­во­ви­ча Масаль­ско­го. Род. 1785 1379. 1805, с бра­том кн. Семе­ном про­да­ли свои части им. Начь 1380. Вла­де­лец дер. Зале­ша­ны Несвиж­ско­го у. 1381.

† до 1819 1382.

107.77. КН. ШИМОН-ВИН­ЦЕН­ТИЙ-КАРЛ-ЯКОВ ИОАХИ­МО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*18.06.1786–1855)

сын Иоахи­ма Ста­ни­сла­во­ви­ча Масаль­ско­го. Род. 1786, июня 18, в им. Начь 1383. Вос­пи­ты­вал­ся в Жиро­виц­ком у. для дво­рян учи­ли­ще 1384. 1805, с бра­том кн. Іоси­фом про­да­ли свои части им. Начь 1385. 1811, депу­тат Минск. Двор. Собр. от Слуц­ко­го у. 1386. 1814, мин­ский меже­вой судья и пред­се­да­тель комис­сии по отво­ду земель 1387. 1826, пин­ский уезд­ный хорун­жий 1388 1844, судья пин­ско­го уезд­но­го Суда 1389.

† 1855, мрт. 6 1390.

∞, Жене­вье­ва Былев­ская / Genowefa Bylewska 1391.

Покоління XXVIII

Князі Масальсь­кі на Олек­ши­чах — пер­ша Грод­ненсь­ка гілка

42.36. КН. КСА­ВЕ­РИЙ ИОСИ­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (ум. 1787)

сын Иоси­фа-Адри­а­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го i Antoniny Radziwiłłówny 1392, шеф пехот­но­го пол­ка (1775). Вос­пи­тан в Пари­же. 1779, гене­рал поль­ской служ­бы шефа сво­е­го име­ни пол­ка 1393.

Zaślubił w Białej 1 Stycznia 1780 r. księżniczkę Józefę Radziwiłłównę 1394 córkę Michała-Kazimierza księcia Radziwiłła wojewody Wileńskiego i hetmana wielkiego Litewskiego i Anny Mycielskiej, urodzoną 9 Września 1762 r . 1395. Konstytucyą 1775 r . mianowany szefem komendantem własnego regimentu pieszego wojsk wielkiego księstwa Litewskiego, które to szefostwo miało być dziedzicznem 1396. Umarł bezpotomnie 15 Listopada 1787 r. 1397, poczem szefostwo pułku jego konferowano w Styczniu 1788 r . Ksaweremu Niesiołowskiemu 1398. Wdowa po nim ponowiła związki małżeńskie z Michałem Grabowskim koniuszym Litewskiem 1399. На нем закон­чи­лась муж­ская линия Мас­саль­ских. Имен­но о нем ска­за­но, что «и в Пари­же не сде­ла­ют из овса риса»; пото­му что был не толь­ко глуп, но мно­го блуд­лив по жизни. 

∞, 1780, янв. 4, кж. Жозе­фи­на Михай­лов­на Рад­зи­вилл (* 09.09.1762), д. Вели­ко­го гет­ма­на Литов­ско­го кн. Миха­и­ла Рад­зи­вил­ла и жены его Анны ур. Мыцель­ской 1400. Была во 2‑м бра­ке за коню­шим Вел. Княж. Литов­ско­го Миха­и­лом Грабовским.

КЖ. ЕЛЕ­НА-АПОЛ­ЛО­НИЯ ИОСИ­ФОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 09.02.1763, † 10.10.1814)

дочь Иоси­фа-Адри­а­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1401. Urodzona 9 Listopada 1763 r. 1402, wydana 29 Lipca 1779 r. za Karola Józefa — Emanuela księcia Ligne 1403, owdowiała 14 Września 1792 r. 1404 i tegoż roku w Grudniu 1792 r . wyszła powtórnie za Wincen i tego Potockiego podkomorzego wielkiego koronnego 1405, zmarła 30 Października 1815 r. Na niej wygasła gałęź hetmańska książąt Masalskich

∞, 1, 1779, авг. 29, Кароль Юзеф Эмма­ну­эль де Лигне, принц,французский аристократ
1406.

∞, 2°, 1792, Вин­цент Потоц­кий (1740—1825), под­ко­мо­рий вели­кий коронный.

КЖ. МАРИ­АН­НА ИОСИ­ФОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 28.09.1755)

дочь Иоси­фа-Адри­а­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1407. urodzoną 28 Września 1755 r . 1408, zmarłą dzieckiem

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

АНТОН ИГНА­ТЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1804, крещ. июня 2 т . г. 1409.

∞, Фран­цис­ка Матвѣев­на Мали­нов­ская 1410. 1852 , упом. 1411.

ІОСИФ ИГНА­ТЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1814 1412. 1852, упом. 1413.

ЭЛЕ­О­НО­РА ИГНА­ТЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

1816, упом. 1414.

МАРИ­АН­НА ИГНА­ТЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

1816, упом. 1415.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

108.78. КН. ЭДВАРД-ФОМА-РАЙ­МУНД ОНУФ­РИ­Е­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1799 — 28.6.1879, Бельгия)

Edward Tomasz Rajmund Wareg; сын Онуф­рия Фоми­ча Масаль­ско­го 1416.

Род. 1799, сент. 12 1417. 1826, мая 7, по окон­ча­нии кур­са в Вилен­ском Уни­вер­си­те­те посту­пил в Кан­це­ля­рию Вилен­ской Уго­лов­ной Пала­ты. 1832, авг. 9, опре­де­лен в Кан­це­ля­рию Мини­стра Финан­сов. 1833, июля 5, пере­ме­щен в Д‑т внеш­ней тор­гов­ли. 1833, июля 19, тит. сов. 1834, нояб. 10, уво­лен от служ­бы. 1838, окт. 17, судья Мин­ской губ. Меже­во­го суда. 1418. 1841, кол­лежск. асс. 1419.

Вла­де­лец им. Голы­ши Слуц­ко­го у. 1420.

мему­а­ры выха­ван­ца Полац­кай езуіц­кай ака­д­эміі Эдвар­да Тама­ша Масаль­ска­га (1799–1879), вядо­ма­га пісь­мен­ніка, аўта­ра “пер­ша­га айчын­на­га сацы­яль­на­га рама­на” “Пан Пад­століч” (у 5 тамах на поль­скай мове ў 1831–1833, у 4 тамах у перак­лад­зе на рус­кую мову — 1833–1834).

Э. Масаль­скі вучы­ў­ся ў Полац­ку з 1816 года і да закрыц­ця Ака­д­эміі ў 1820-ым. Разам з ім тут зна­ход­зілі­ся і два яго род­ныя бра­ты — малод­шыя Караль і Юзаф. Апош­ні вядо­мы сучас­ным гісто­ры­кам літа­ра­ту­ры як аўтар паэтыч­на­га збор­ніка “Паэзія”. Пас­ля закрыц­ця полац­кай Alma mater Э. Масаль­скі накіра­ваў­ся ў Вілен­скі універ­сіт­эт. Параў­ноў­ва­ю­чы гэтыя дзве ўста­но­вы, аўтар мему­а­раў адзна­чаў больш сучас­ны ўзро­вень выкла­дан­ня ў Віль­ні, аднак пад­кр­эс­лі­ваў, што ў Полац­ку існа­ва­ла пры­ваб­ная мараль­ная атма­сфе­ра як сярод студ­эн­таў, так і выклад­чы­каў. Менавіта ў рэак­цыі на дэма­ралі­за­цыю ака­д­эміч­на­га ася­род­ка Віль­ні Э. Масаль­скі бачыў пры­чы­ну ствар­эн­ня філар­эц­ка-філа­мац­кіх супо­лак. Масаль­скія пры­ня­лі акты­ў­ны ўдзел у гэтых нефар­маль­ных струк­ту­рах і неў­за­ба­ве тра­пілі ў эпі­ц­энтр пад­зе­яў, звя­за­ных з ура­да­вым перасле­дам філа­мац­кай молад­зі. Не зва­жа­ю­чы на сваю шчыль­ную заан­га­жа­ва­на­сць у гіста­рыч­ных хва­ля­ван­нях у Віль­ні, Э. Масаль­скі пад­кр­эс­лі­вае вялі­кае зна­ч­энне досве­ду і сяброўскіх сувя­зяў, набы­тых ім у Полац­ку, зга­д­ва­ю­чы з асаб­лі­вым лірыз­мам гэты перы­яд свай­го жыц­ця. Сярод полац­кіх студ­эн­таў, якія ў адзін час вучы­лі­ся з аўта­рам мему­а­раў і вызна­чалі­ся сваі­мі здоль­на­сця­мі, назы­ва­юц­ца імё­ны Дана­та Жаброўска­га, Кан­стан­тыя Сер­бі­но­ві­ча, Пят­ра Елья­ш­э­ві­ча, Гаўд­эн­тыя Шапя­леві­ча і Яна Баршчэўскага.Браты Масаль­скія пад прат­эк­цы­яй сяс­цёр прэфек­та ксян­дза-езуіта Снар­ска­га, непа­ср­эд­на­га кіраўніка наву­чаль­на­га пра­ц­э­су ў Ака­д­эміі, і жон­кі свай­го зна­ё­ма­га, нагляд­чы­ка полац­кіх вод­ных камуніка­цый на Дзвіне Хве­да­ра Масаль­ска­га, аргані­за­валі “тан­ца­валь­ны гур­ток”. Ад імя шаноў­най пані Масаль­скай для наву­чан­ня тан­цам былі запро­ша­ны пала­чан­кі, жон­кі мяс­цо­ва­га чыноўніцтва з доч­ка­мі, а так­са­ма мяс­цо­выя нем­кі-куп­чы­хі. Гэтыя заканс­піра­ва­ныя з ува­гай на стро­гі езуіц­кі кан­троль балі зай­мелі вялікую папу­ляр­на­сць сярод полац­кіх студ­эн­таў. Балі былі зрэ­шты над­звы­чай пры­стой­ныя і сці­плыя, пад час пас­ту яны каса­валі­ся ўво­гу­ле. Пары паваж­на тан­ца­валі пад фарт­эпія­на. На агуль­ныя склад­кі лад­зіў­ся пача­сту­нак: звы­чай­на ў міз­эр­най коль­кас­ці віно, а так­са­ма гар­ба­та і здоба.

Окон­чил Вилен­ский уни­вер­си­тет. Изве­стен в лите­ра­ту­ре как автор мно­гих талант­ли­вых произведений.urzędnik kancelarii Ministerstwa Finansów Cesarstwa Rosyjskiego 1832–1834, członek sądu granicznego guberni mińskiej 1838, asesor kolegialny 1841;

Edward Tomasz Rajmund Wareg Massalski (ur. 23 września 1799 w Rudawce k. Nieświeża, zm. 28 czerwca 1879 w Louvain[1]) – polski pisarz, publicysta klasycyzmu.

Pochodził z rodziny książęcej Massalskich. Był synem Onufrego Warega i Katarzyny z Korbutów. Miał brata Józefa. Podczas studiów w Wilnie należał do Zgromadzenia Filaretów. 18 sierpnia 1830 r. ożenił się z Pauliną Nowosielską. W 1832 r., wskutek rozczarowania upadkiem powstania listopadowego, wyjechał do Petersburga. Następnie przebywał na Wołyniu. Stamtąd powrócił do kraju. Osiadł w Warszawie prowadząc działalność publicystyczną na łamach tamtejszych gazet. Głównym dziełem Massalskiego była, pomyślana jako kontynuacja Pana Podstolego Ignacego Krasickiego, po­wieść Pan Podstolic, albo czym jesteśmy, czym być mo­żemy (1833), podejmująca aktualną proble­matykę społeczną i ekonomiczną. Pozostawił także po sobie pamiętnik z lat 1799–1853 (wydany częściowo w zbiorze Z filareckiego świata w 1924 r.).

∞, 1830, Пау­ли­на Ново­сель­ская / Paulina Nowosielska 1421.

109.78. КН. ЛЮДВИК-ЮЗЕФ-ИГНА­ТИЙ ОНУФ­РИ­Е­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1800–1840/1845)

сын Онуф­рия Фоми­ча Масаль­ско­го. Офи­цер рос­сий­ских войск.

Род. 1800; кре­щенъ 28 іюня т. г. 1422. Вос­пи­ты­вал­ся в Вилен­ском Уни­вер­си­те­те. Вядо­мы сучас­ным гісто­ры­кам літа­ра­ту­ры як аўтар паэтыч­на­га збор­ніка “Паэзія”.

∞, .... ..... Owsiana.

ххх.78. КЖ. СОЛО­МЕЯ ОНУФ­РИ­ЕВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* ok. 1806, Godlewszczyzna)

дочь Онуф­рия Фоми­ча Масальского.

∞, Роберт Рогов­ский / Robert Rogowski.

110.78. КН. ГЕН­РИХ-КАРЛ-ВИКЕН­ТИЙ ОНУФ­РИ­Е­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (22.1.1810–2.5.1861, Минск)

сын Онуф­рия Фоми­ча Масаль­ско­го. Род. 1819, янв. 22 1423. Игу­мен­ский судья 1424.

∞, 17.2.1843, Минск, Маг­да­ле­на Ново­сель­ск­пя / Magdalena Nowosielska (*1812 (1818?)-16.11.1844, Минск Литов­ский), дочь Анто­ния Ново­сель­ско­го и Кате­ри­ны Малезин (?).

КЖ. АННА КСА­ВЕ­РЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Фоми­ча Масаль­ско­го 1425.

∞, 1837, Алек­сандр Фогт 1426.

111.82. КН. СЕР­ГЕЙ ФЁДО­РО­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (16.02.1855–16.12.1891)

сын Федо­ра Федо­ро­ви­ча Мосальского.

Род. 1855, фев. 16, в Москве 1427. Выпуск­ник Импе­ра­тор­ско­го учи­ли­ща пра­во­ве­де­ния 1876 г. (37‑й выпуск), XII клас­сом. 1876 — 80,
слу­жил по Мин. Юст. 1881, фев. 4, слу­жил в Мини­стер­стве ино­стран­ных дел, вице-кон­сул в Пари­же. 1882 , тит. сов. 1428. Надвор­ный советник.

1862, нояб. 5, Ука­зом Пра­вит. Сена­та роду Мосаль­ских воз­вра­ще­но уте­рян­ное кня­же­ское достоинство.

† 1891, дек. 16. 1429.

∞, бар. Мария Вла­ди­ми­ров­на Мел­лер-Зако­мель­ская (21.10.1861, Петер­бург — 26.08.1907, Ямбург Санкт-Петер­бург­ской губ.), д. Вла­ди­ми­ра Пет­ро­ви­ча (05.10.1811–25.06.1862, Цар­ское Село), люте­ра­ни­на, гене­рал-май­о­ра, и Клав­дии Алек­сан­дров­на, урож­ден­ной Зото­вой (25.03.1826– 04.02.1897, Петер­бург). Пра­во­слав­ная. В заму­же­стве кня­ги­ня. Попе­чи­тель­ни­ца Санкт-Петер­бург­ско­го 2‑го убе­жи­ща и ноч­леж­но­го при­ю­та для детей обще­ства «Ясли» (1902). Была совла­де­ли­цей Кыштым­ско­го гор­но­го окру­га на Урале.

ххх.83. КН. ВЕРА НИКО­ЛА­ЕВ­НА МОСАЛЬ­СКАЯ (28.11.1854–1897)

дочь Нико­лая Федо­ро­ви­ча Мосаль­ско­го. Род. 1854, нояб­ря. 28 1430. Фрей­ли­на Высо­чай­ше­го Дво­ра 1431.

∞, Апол­лон Васи­лье­вич При­сел­ков, надвор­ный совет­ник 1432.

ххх.83. КЖ. ЕЛИ­ЗА­ВЕ­ТА НИКО­ЛА­ЕВ­НА МОСАЛЬ­СКАЯ (1858–1872)

дочь Нико­лая Федо­ро­ви­ча Мосаль­ско­го. Род. 1858, авг. 17 1433. † (ребен­ком Бранд. II, 128.)).

112.83. КН. ВЛА­ДИ­МИР НИКО­ЛА­Е­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (* 31.10.1860, † 10.04.1940, Париж)

сын Нико­лая Федо­ро­ви­ча Мосаль­ско­го. Гене­рал-лей­те­нант, кава­лер орде­на Св.Станислава.

Род. 1860, oкт. 31 1434. Пра­во­слав­ный. Женат, сын (на 1905). Обра­зо­ва­ние: Паже­ский кор­пус (1880, 1‑й раз­ряд, из камер-пажей под­по­ру­чи­ком в 8‑ю кон­но-артил­ле­рий­скую бата­рею). Чины: всту­пил в служ­бу (1.09.1878), под­по­ру­чик (Выс. пр. 8.08.1880), пра­пор­щик гвар­дии (ст. 6.08.1881), под­по­ру­чик гвар­дии (ст. 30.08.1884), пору­чик гвар­дии (ст. 13.04.1886), штабс-капи­тан гвар­дии «за отли­чие по служ­бе» со ст. 30.08.1893 (Выс. пр. 1893), капи­тан гвар­дии «за отли­чие по служ­бе» со ст. 2.04.1895 (Выс. пр. 1895), пол­ков­ник (ст. 6.12.1897), гене­рал-май­ор со ст. 6.12.1905 (1905), гене­рал-май­ор Сви­ты (Выс. пр. 1906), гене­рал-лей­те­нант со ст. 6.12.1909 (Выс. пр. 1909), гене­рал от артил­ле­рии (18.10.1913). Про­хож­де­ние служ­бы: в 8‑й кон­но-артил­ле­рий­ской бата­рее (1880-?), коман­дир 5‑й бата­реи Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (6.12.1897–7.02.1898), коман­дир 1‑й бата­реи Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (7.02.1898–16.04.1901), в рас­по­ря­же­нии Глав­но­го артил­ле­рий­ско­го управ­ле­ния (16.04.1901–26.11.1902), коман­дир 1‑го диви­зи­о­на Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (29.11.1902–4.06.1904), коман­ду­ю­щий 73‑й артил­ле­рий­ской бри­га­дой (4.06.–25.09.1904), коман­ду­ю­щий Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­дой (25.09.1904–6.12.1905), коман­дир Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (6.12.1905–24.01.1909), началь­ник артил­ле­рии Гре­на­дер­ско­го кор­пу­са (24.01.1909–6.02.1910), началь­ник артил­ле­рии 1‑го армей­ско­го кор­пу­са (6.02.–24.07.1910), инспек­тор артил­ле­рии 1‑го армей­ско­го кор­пу­са (24.07.1910-после 1.07.1913), 18.10.1913 вышел в отстав­ку. С нача­лом Пер­вой миро­вой вой­ны 24.7.1914 опре­де­лен из отстав­ки с назна­че­ни­ем и.д. инспек­то­ра артил­ле­рии I АК.Участвовал в похо­де в Восточ­ную Прус­сию и боях в Поль­ше. 22.4.1916 назна­чен инспек­то­ром артил­ле­рии 7‑й армии ген. Д.Г. Щер­ба­че­ва. 9.12.1916 за под­го­тов­ку и руко­вод­ство артил­ле­ри­ей армии награж­ден орде­ном Св. Геор­гия 4‑й сте­пе­ни. После того как Щер­ба­чев при­нял коман­до­ва­ние над арми­я­ми Румын­ско­го фрон­та, М. 22.4.1917 занял при нем пост инспек­то­ра артил­ле­рии фрон­та. Оста­вал­ся на посту до кон­ца вой­ны. 24.3.1918 уво­лен в запас.

Награ­ды: С3 (Выс. пр. 1889), А3 (Выс. пр. 1893), С2 (Выс. пр. 1896), А2 (Выс. пр. 1899), Выс. бла­го­во­ле­ние (Выс. пр. 1902), В4 (Выс. пр. 1903), С1 (Выс. пр. 1912). Ино­стран­ные награ­ды: коман­дор­ский крест румын­ско­го орде­на Звез­ды (1899).

Про­чие све­де­ния: Вла­ди­мир Нико­ла­е­вич в 1895 году при­об­рел дом в Санкт-Петер­бур­ге на углу Надеж­дин­ской и Сапёр­но­го и уча­сток непо­да­ле­ку, будучи на тот момент штабс-капи­та­ном лейб-гвар­дии Кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды. В 1919 пере­ехал на Север Рос­сии. Участ­ник Бело­го дви­же­ния, с 18.11.1919 по 20.4.1920 являл­ся началь­ни­ком артил­ле­рии Мур­ман­ско­го фрон­та. После пора­же­ния белых армий уехал в эми­гра­цию; пред­се­да­тель Обще­ства вза­и­мо­по­мо­щи офи­це­ров лейб-гвар­дии Кон­ной артил­ле­рии в Пари­же. Скон­чал­ся в 1940 году в Париже.

∞, 1895, София Алек­сан­дров­на Дмит­ри­е­ва (1861, Одес­са — 1935, Париж), дочь Алек­сандра Демья­но­ви­ча Дмит­ри­е­ва и Ели­за­ве­та Комстадиус.

113.85(2). КН. ФЁДОР ИВА­НО­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (1875-?)

сын Ива­на Федо­ро­ви­ча Мосальского.

114.85(2). КН. ПЁТР ИВА­НО­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (1876-?)

сын Ива­на Федо­ро­ви­ча Мосальского.

ххх.85(2). КЖ. ОЛЬ­ГА ИВА­НОВ­НА МОСАЛЬСКАЯ

дочь Ива­на Федо­ро­ви­ча Мосальского.

∞, Вик­тор Кон­стан­ти­но­вич Неча­ев, капи­тан артиллерии.

ххх.85(2). КЖ. ЕЛЕ­НА ИВА­НОВ­НА МОСАЛЬСКАЯ

дось Ива­на Федо­ро­ви­ча Мосальского.

115.87. КН. НИКО­ЛАЙ-КАЗИ­МИР ИППО­ЛИ­ТО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*05.12.1838, † ....)

сын Иппо­ли­та Ада­мо­ви­ча Масаль­ско­го. Род. 1838, дек. 5 1435.

КЖ. ЖОЗЕ­ФА ИВА­НОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (1835–1898)

дочь Ива­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го. Род. 1835 1436.

116.89. КН. БРО­НИ­СЛАВ-СИЛЬ­ВЕ­СТРИЙ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 20.06.1837, † 1900)

сын Ива­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го от пер­во­го бра­ка. Род. 1837, июня 20 1437.

∞, 1°, Оль­га Захва­то­вич / Olga Zachwatowicz († 27.VII.1867) 1438.

∞, 2°, Ван­да Жих­лин­ская / Wanda Zychlinska.

ххх.89. КЖ. ЭМИ­ЛИЯ ИВА­НОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (1839–1906)

дочь Ива­на Михай­ло­ви­ча Масальского.

117.89. КН. ВЛА­ДИ­СЛАВ-АНС­ГАР-БЛА­ЖЕЙ ИВА­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 04.02.1859, † 24.11.1932, Варшава)

польск. Władysław Massalski, сын Ива­на Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го. Бота­ник, сель­ско­хо­зяй­ствен­ный дея­тель, гео­граф, путе­ше­ствен­ник и иссле­до­ва­тель Кав­ка­за и Сред­ней Азии.

Род. 1859, фев. 4, от 2‑го бра­ка отца 1439. Успеш­но окон­чил физи­ко-мате­ма­ти­че­ский факуль­тет Санкт-Петер­бург­ско­го уни­вер­си­те­та по есте­ствен­но­му отде­ле­нию. Основ­ным объ­ек­том его инте­ре­сов, одна­ко, были агро­тех­но­ло­гии, гид­ро­ло­гия и гео­гра­фия. Мас­саль­ский внес важ­ный вклад в изу­че­ние и эко­но­ми­че­ское раз­ви­тие Цен­траль­ной Азии. Зани­мал­ся вопро­са­ми хлоп­ко­вод­ства и повы­ше­ни­ем уров­ня садо­вод­ства в ази­ат­ских реги­о­нах Рос­сий­ской импе­рии. Был спе­ци­а­ли­стом осво­е­ния степ­ных земель. Будучи про­фес­со­ром Таш­кент­ско­го уни­вер­си­те­та, нахо­дил­ся во гла­ве про­во­ди­мых аграр­ных, гео­гра­фи­че­ских и бота­ни­че­ских иссле­до­ва­ни­ий Турк­ме­ни­ста­на, Таджи­ки­ста­на, Казах­ста­на и Кав­каз­ско­го реги­о­нов. За моно­гра­фию по иссле­до­ва­нию Казах­ста­на («Тур­ке­стан­ский край», 1913, Петер­бург ) Мас­саль­ский был награж­дён в 1914 году золо­той меда­лью им. П. П. Семё­но­ва Рус­ско­го гео­гра­фи­че­ско­го обще­ства. В 1922 году Вла­ди­слав Мас­саль­ский в рам­ках репа­три­а­ции поля­ков выехал в Поль­шу, где был избран пред­се­да­те­лем поль­ско­го гео­гра­фи­че­ско­го обще­ства. В. Мас­саль­ский оста­вил мно­го­чис­лен­ные тру­ды и науч­ные пуб­ли­ка­ции по вопро­сам, каса­ю­щим­ся Цен­траль­ной Азии. Автор мно­гих ста­тей в Энцик­ло­пе­ди­че­ском сло­ва­ре Брок­гау­за и Ефрона.

118.90. КН. ИОСИФ ГЕН­РИ­ХО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 25.07.1841, 1903, † ....)

сын Ген­ри­ха Михай­ло­ви­ча. Род. 1841, июля 25 1440. 1891–1903, испол­ня­ю­щий обя­зан­но­сти Мос­ков­ско­го нота­ри­уса Пав­ла Алек­се­е­ви­ча Соколова.

119.90. КН. СТА­НИ­СЛАВ ГЕН­РИ­ХО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1852)

сын Ген­ри­ха Михай­ло­ви­ча. 1852, упом 1441.

119а.91. КН. ФРАН­ЦИ­ШЕК МИХАЙ­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ 

сын Миха­и­ла Михай­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1442.

119б.96. КН. КОН­СТАН­ТИН АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

сын Анто­ния Тео­фи­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1443.

КЖ. АНТО­НИ­НА АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Анто­ния Тео­фи­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1444.

КЖ. СОФЬЯ АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Анто­ния Тео­фи­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1445.

КЖ. КАЗИ­МИ­РА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 1834, Сед­лец, Поль­ша, † 1836, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское вое­вод­ство, Польша)

дочь Алек­сандра Люд­гар­да Масаль­ско­го и Эми­лии Ритце.

КЖ. АЛЕК­САНДРА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 15.09.1835, Бяла, Серадз, Лод­зин­ское вое­вод­ство, Поль­ша, † 08.03.1892, Радом­ско, Kод­зин­ское вое­вод­ство, Польша)

дочь Алек­сандра Люд­гар­да Масаль­ско­го и Эми­лии Ритце.

КЖ. ОЛИМ­ПИЯ АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 19.10.1836, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское вое­вод­ство, Поль­ша, † 13.09.1838, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское вое­вод­ство, Польша)

дочь Алек­сандра Люд­гар­да Масаль­ско­го и Эми­лии Ритце.

КЖ. ФРАН­ЦИС­КА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 03.12.1842, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское вое­вод­ство, † 24.01.1843, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское воеводство)

дочь Алек­сандра Люд­гар­да Масаль­ско­го и Эми­лии Ритце.

КЖ. СТА­НИ­СЛА­ВА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 05.05.1844, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское вое­вод­ство, † 09.03.1895)

дочь Алек­сандра Люд­гар­да Масаль­ско­го и Эми­лии Ритце.

∞, 1862, Фран­ти­шек Гав­ский-Бон­ча (* 1830). Име­ли детей: Эдмунд Людвиг Гав­ский-Бон­ча (1875–1911).

КЖ. ВЛА­ДИ­СЛА­ВА АЛЕК­САН­ДРОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 12.01.1851, Бяла-Под­ляс­ка, Люб­лин­ское вое­вод­ство, † 11.09.1890, Лодзь, Польша) 

дочь Алек­сандра Люд­гар­да Масаль­ско­го и Эми­лии Ритце.

∞, Фер­ди­нанд Мазу­ров­ский (1846–1896). Име­ли детей: Сте­пан Мазу­ров­ский (1875–1957).

КЖ. АННА АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Анто­ния Тео­фи­ло­ви­ча Масаль­ско­го 1446.

120.102. КН. ЮРИЙ-КОНРАД КСА­ВЕ­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1835-до 1862)

сын Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1447.

КЖ. ФРАН­ЦИС­КА КСА­ВЕ­РЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1448. Род. 1835 1449. 1892 , жива.1450.

КЖ. МЕЛА­НИЯ КСА­ВЕ­РЬЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1451. Род. 1837 1452.

∞, Горж­ков­ский 1453.

121.102. КН. КАРОЛЬ-ФРАН­ЦИ­ШЕК КСА­ВЕ­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (17.09.1839, † 17.08.1863)

сын Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1454. Род. 1839, сент. 17, в им. Сухо­ни­чи 1455.

17 жніў­ня ў Слоні­ме біля ста­ро­га моста праз Малы Агін­скі канал быў рас­стра­ля­ны Караль Масаль­скі, дзяд­зь­ка вядо­ма­га архе­о­ла­га і засна­валь­ніка кра­яз­наў­ча­га музея Іосі­фа Ста­броўска­га, які паз­ней дамог­ся ўста­ля­ван­ня на мес­цы пака­ран­ня родзі­ча кры­жа (на жаль, не заха­ваў­ся). Масаль­скі быў пры­га­во­ра­ны да смер­ці не толь­кі за дзе­ян­ні са збро­яй у руках супра­ць расей­цаў, але і за ўдзел у паве­шан­ні стар­шы­ні мяст­эч­ка Азяр­ні­цы Макар­э­ві­ча, які даносіў на паўстанцаў.

† холо­стым.

122.102. КН. КСА­ВЕ­РИЙ КСА­ВЕ­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 03.11.1840–1917, Москва)

сын Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1456. Род. 1840 , нояб. 3 в им. Волч­ках 1457.

∞, 1873, октяб­ря 8, Аде­ла­и­да Анто­нов­на Пав­лин­ская / Idalia Paplinska († 1920, Вильно)

123.102. КН. ЭДВАРД-ЗАХА­РИЙ КСА­ВЕ­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1847–1916)

сын Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1458. Род. 1847, сент. 6, в им. Волч­ках 1459.

∞, Эве­ли­на Мак­си­ми­ли­а­нов­на Сви­дер­ская / Ewelina Wagl-Swiderska (1855–1927) 1460

124.102. КН. РОМАН-КОН­СТАН­ТИН КСА­ВЕ­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1849–1863)

сын Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1461. Род. 1849, авг. 9, в им. Волч­ках 1462.

† 1863 1463.

125.102. КН. АНТО­НИЙ КСА­ВЕ­РЬЕ­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 1852, † 1890)

сын Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1464. Род. 1852, июня 15 1465. † 1890, безд. 1466.

КЖ. ФЛО­РЕН­ТИ­НА КСА­ВЕ­РИ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1467.

КЖ. ЛЮДВИ­КА КСА­ВЕ­РИ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1468.

КЖ. ЕЛИ­ЗА­ВЕ­ТА КСА­ВЕ­РИ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1469.

КЖ. МАРИЯ КСА­ВЕ­РИ­ЕВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

дочь Кса­ве­рия Доми­ни­ко­ви­ча Масаль­ско­го 1470.

126.103. КН. ИОСИФ-АНДРЕЙ-КОН­СТАН­ТИН ИОСИ­ФО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 04.02.1840, † 1862)

сын Иоси­фа Доми­ни­ко­ви­ча. Род. 1840, фев. 4, в им. Леси­цы 1471

† 1862 1472.

КЖ. ЮЛИЯ-АВРЕ­ЛИЯ ИОСИ­ФОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 25.09.1841, † 1865)

дочь Иоси­фа Доми­ни­ко­ви­ча. Род. 1841, сент. 25 1473. † 1865 1474.

∞, Анто­ний ..... Сухоц­кий 1475.

КЖ. ФЛО­РЕН­ТИ­НА ИОСИ­ФОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 03.10.1843)

дочь Иоси­фа Доми­ни­ко­ви­ча 1476. Род. 1843, oкт. 3 1477.

127.103. КН. АЛЕК­САНДР-РУДОЛЬФ МАСАЛЬ­СКИЙ (1845–1917, Москва)

сын Иоси­фа Доминиковича.

128.104. КН. ВАН­ДА­ЛИН АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1854–1903)

сын Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1478. 11 лет выслан с отцом из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Вар­ша­ву 1С:Антон.Доминик.Христоф-ча

∞, Julia Suchocka (ок. 1861–1924), дочь №127а в этой росписи.

129.104. КН. ВИТОЛЬД АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1859–1928, Варшава)

сын Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча Кришто­фо­ви­ча Масаль­ско­го 1479. 4 лет выслан с отцом из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Варшаву.

Витольд Масаль­ский

Skończyć Wydział Komunikacji i Górnictwa Politechniki w Petersburgu. W tym czasie rozwijająca się gospodarka rosyjska potrzebowała wykształconych ludzi, szczególnie inżynierów, został więc wkrótce zatrudniony przy budowie Kolei Taszkiencko-Samarkandzkiej. Zachowała się jego fotografia w rosyjskim mundurze kolejarskim, zrobiona w Samarkandzie.

Wrócił do Polski prawdopodobnie na początku XX wieku. Nie był już młodym człowiekiem, kiedy się ożenił – miał już po pięćdziesiątce. Jego wybranka, Leokadia Jurczyńska, również nie była młodziutka (ur. w 1873). Mimo to, z tego związku urodziło się troje dzieci. Pierwsze niestety zmarło, ale w styczniu 1914 roku przyszła na świat dziewczynka, Jadwiga Irena Agnieszka, a w rok później, we wrześniu 1915 — chłopiec, Wandalin Kazimierz.

książę Witold Massalski rozpoczął pracę w Dyrekcji Polskich Kolei Państwowych w Warszawie. Dobrze mu się powodziło, rodzina zamieszkała w pięknym, dużym mieszkaniu przy ulicy Lwowskiej 13. Nie wiadomo więc, skąd wziął się pomysł zbudowania kamienicy na Pradze. Prawdopodobnie chodziło o lokatę kapitału. W każdym razie, w latach 1906–1912, na rogu ulicy Brukowej (obecnie Okrzei) i Petersburskiej (obecnie Jagiellońskiej) powstał budynek, który nie miał sobie równych na Pradze.

Niektórzy przypisują zaprojektowanie kamienicy znamienitym architektom tamtych czasów, Henrykowi Stifelmanowi i Stanisławowi Weissowi. Jednak bardziej prawdopodobna jest wersja, że dla księcia Witolda Massalskiego zaprojektował ją jego młodszy brat, architekt Bronisław Massalski. Czteropiętrowa, duża kamienica odznaczała się oryginalnym wystrojem. Zwieńczenie fasady od ulicy Brukowej zdobiły rzeźby sów z rozpostartymi skrzydłami, dzięki którym dom otrzymał swoją nazwę. Elewacja została obłożona ceramiczną kolorową okładziną i ozdobiona płaskorzeźbami nietoperzy i gryfów. W narożu, od poziomu drugiego piętra, zbudowano wykusz basztowy, kiedyś zwieńczony hełmem.

Kamienica miała charakter dochodowy. Na pierwszym i drugim piętrze znajdowały się eleganckie, duże, 3–4 pokojowe mieszkania, wyposażone w łazienkę i wc, przeznaczone dla lepszej klienteli, czyli dla urzędników państwowych średniego szczebla i zamożniejszych rzemieślników. Natomiast jednopokojowe mieszkania na wyższych piętrach zajmowali ludzie ubodzy, którzy musieli się zadowolić jednym ujęciem wody i wspólną dla całego piętra ubikacją, znajdującą się w korytarzu.

Przed II wojną światową na parterze domu „Pod sowami” znajdowała się restauracja „U Abrama”, należąca do Abrahama Kronenberga. Nie był to zbyt elegancki lokal; jego klientami byli okoliczni rzemieślnicy, pracownicy pobliskiej rzeźni i handlarze bydłem. Z restauracją wiąże się anegdota. Otóż w latach 30. nękany przez niszczących mu ustawicznie szyld nacjonalistycznych bojówkarzy Kronenberg postanowił zmienić nazwę lokalu na: „U Adolfa”. Nowy szyld zawisł ponoć w dniu dojścia Hitlera do władzy... Zmiana nazwy lokalu nie uchroniła Abrahama Kronenberga od śmierci w getcie warszawskim. Obok restauracji usytuowana była apteka, której właścicielką była pani Magott.

Witold Massalski zmarł 23 kwietnia 1928 roku. Pochowany został w grobie rodzinnym na Cmentarzu Powązkowskim. Administracją domu zajął się, zatrudniony przez wdowę Leokadię Massalską, pan Stabrowski. Po jego śmierci, kolejnym administratorem został Ryszard Kokosiński, oficer rezerwy Wojska Polskiego, który funkcję tę piastował do wybuchu wojny, kiedy to wyruszył na front, a następnie zginął w Katyniu.

∞, Leokadia Jurczynska (ок. 1873–1945)

130.104. КН. ВАЦ­ЛАВ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (*1861, Грод­но, † 1900, Варшава)

сын Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1480. 2 лет выслан с отцом из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Варшаву

Капи­тан рос­сий­ских войск

131.104. КН. КАЗИ­МИР АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (ум. 1871, Варшава)

сын Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1481.

131а.104. КН. АНТО­НИЙ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1871, Вар­ша­ва — 1942, Варшава)

сын Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1482.

∞, Bronislawa Stan (ок. 1873–1941, Варшава)

131б.104. КН. БРО­НИ­СЛАВ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1874–1954)

сын Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1483.

∞,1909, Eugenia Eufemia Zofia Modzelewska (1885–1965).

ххх.104. КЖ. ЕЛЕ­НА АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

дочь Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1484.

ххх.104. КЖ. КАМИ­ЛА АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (1856–1925, Варшава)

дочь Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1485.

Ками­лия учи­лась в Хол­мо­гор­ском учи­ли­ще для девиц, про­дол­жи­ла обу­че­ние в Архан­гель­ском жен­ском учи­ли­ще Бла­го­род­ных девиц.

∞, Edward Kozicki.

ххх.104. КЖ. ЯДВИ­ГА АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ 

дочь Анто­ния Доми­ни­ко­ви­ча 1486.

132.107. КН. ЦЕЗА­РИЙ-АВГУ­СТИН-МАВ­РИ­КИЙ ШИМО­НО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1824-?)

сын Шимо­на Иоахи­мо­ви­ча 1487.

КЖ. ЮЛИЯ ШИМО­НОВ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (* 01.07.1831)

дочь Шимо­на Иоахи­мо­ви­ча 1488. Род. 1831, июля 1 1489.

Покоління XXIX

Князі Масальсь­кі на Сапє­жиш­ках і Рач­ках — дру­га Грод­ненсь­ка гілка

АДАМ-ИВАН-РОМУ­АЛЬД АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1831 , дек. 13 , въ мѣстеч­кѣ Вино­гра­дѣ 1490.

КН. ИВАН-ОКТА­ВИАН АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1842, мая 24, въ с. Блошницахъ.

[д. А., 37].

КН. ИГНА­ТИЙ АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1846, мар­та 10, въ с. Лозо­ви­це Хер­сон­ской губ. 1491.

КН. АЛЕК­САНДР АНТО­НО­ВИЧ МАСАЛЬСКИЙ

Род. 1849 , июля 17, в Одес­се 1492.

КЖ. МАРИЯ-АМВРО­СИ­НИЯ АНТО­НОВ­НА МАСАЛЬСКАЯ

Род. 1843, дек. 15 , в с. Блош­ни­цах 1493.

Князі Масальсь­кі — Вол­ко­вийсь­ка гілка

133.108. КН. ЩЕС­НЫЙ-БОГ­ДАН ФОМИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 30.5.1831)

сын Эду­ар­да-Фомы Онуфриевича.

134.108. КН. СТЕ­ФАН ФОМИЧ МАСАЛЬ­КИЙ (27.12.1833-?)

сын Эду­ар­да-Фомы Онуфриевича.

ххх.108. КЖ. КАТЕ­РИ­НА ФОМИ­НИЧ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (*1835)

дочь Эду­ар­да-Фомы Онуфриевича.

ххх.108. КЖ. ЕЛЕ­НА ФОМИ­НИЧ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (*Mińsk 27.X.1836)

дочь Эду­ар­да-Фомы Онуфриевича.

ххх.108. КЖ. ЮСТИ­НА ФОМИ­НИЧ­НА МАСАЛЬ­СКАЯ (*1838)

дочь Эду­ар­да-Фомы Онуфриевича.

135.108. КН. РОМАН ФОМИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1841-?)

сын Эду­ар­да-Фомы Онуф­ри­е­ви­ча. Род. 1841, крещ. апр. 20 1494.

136.108. КН. УРБАН ФОМИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (1844-?)</strong

сын Эду­ар­да-Фомы Онуфриевича.

∞, 8.9.1886, Львов, гр. Maria Dzieduszycka (1854, Львов — 1904, Львов)

137.110. КН. ИВАН-ФОМА КАР­ЛО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (* 23.10.1844-после 1930, Познань)

сын Ген­ри­ха-Кар­ла Онуф­ри­е­ви­ча. Род. 1844, окт. 23 1495.

138.111. КН. ФЁДОР СЕР­ГЕ­Е­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (1880–1905)

сын Сер­гея Федо­ро­ви­ча Мосаль­ско­го. Род . 1880 , мрт. 9 1496.
† 1905, мрт. 21; сот­ник Тер­ско-Кубан­ско­го п.,
убит в бою при Цзинь­зя­ту­ни, во вре­мя Рус­ско-япон­ской вой­ны в Ман­чжу­рии 1497.

139.112. КН. НИКО­ЛАЙ ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ МОСАЛЬ­СКИЙ (1896, Петер­бург — 1944)

сын Вла­ди­ми­ра Нико­ла­е­ви­ча Мосальского.

∞, 1°, 1919, кнж. Еле­на Эспе­ров­на Бело­сель­ская-Бело­зер­ская (род. 1901), разведены;

∞, 2°, 1930, Еле­на Ефре­мов­на Сло­ним (1900, Петер­бург — 1975, Швеция)

140.116. КН. ЕВГЕ­НИЙ БРО­НИ­СЛА­ВО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (05.11.1865 — 11.X.1914)

Eugeniusz Stanislaw; сын Бро­ни­сла­ва Ива­но­ви­ча Масаль­ско­го. Пра­во­слав­ный. Общее обра­зо­ва­ние полу­чил дома. В служ­бу всту­пил 11.10.1882. Окон­чил Вилен­ское пехот­ное юнкер­ское учи­ли­ще. В офи­це­ры про­из­ве­ден в 105‑й пех. Орен­бург­ский полк. Под­по­ру­чик (ст. 01.09.1886). Пору­чик (ст. 01.09.1890). Штабс-Капи­тан (ст. 06.12.1898). Окон­чил Нико­ла­ев­скую ака­де­мию Ген. шта­ба (2 кл. по 1‑му раз­ря­ду). Капи­тан (ст. 06.05.1900). Коман­до­вал ротой (2 г. 1 м.); бата­льо­ном (4 г. 3 м.). Под­пол­ков­ник (ст. 26.02.1904). Участ­ник рус­ско-япон­ской вой­ны 1904-05. Был ранен. 26.02.1904 Мас­саль­ский князь – капи­тан 120-го пехот­но­го Сер­пу­хов­ско­го пол­ка про­из­во­дит­ся за отли­чие по служ­бе в под­пол­ков­ни­ки с пере­во­дом в 3‑й гре­на­дер­ский Пер­нов­ский полк (из № 698). 8.06.1904 Мас­саль­ский князь – под­пол­ков­ник 3‑го гре­на­дер­ско­го Пер­нов­ско­го пол­ка пере­во­дит­ся в 219‑й пехот­ный Юхнов­ский полк (из № 715). 16.02.1906 Мас­саль­ский (князь) – под­пол­ков­ник 221-го пехот­но­го Тро­иц­ко-Сер­ги­ев­ско­го пол­ка пере­во­дит­ся в 3‑й гре­на­де