Сенские

Загальні відомості

СЕН­СКИЕ – кня­же­ский род, неиз­вест­но­го про­ис­хож­де­ния. Князі Сенсь­кі мали володін­ня на Київ­щині та Брац­лав­щині, але це скорі­ше були надан­ня по служ­бі ніж решт­ки родо­вих володінь. Чиї­ми вони були гіл­ка­ми ска­за­ти неможливо.

По вер­сии Воль­фа отно­си­лись к потом­кам кня­зей Полоц­ко-Витеб­ских и вла­де­ли уде­лом с цен­тром в посел­ке Сен­но, позд­нее став­ше­го пове­то­вым цен­тром в Моги­лёв­ской губер­нии, лежа­ще­го неда­ле­ко от Друц­ка и Толо­чи­на. Od miasta Sienno, dziś powiatowego w gubernii Mohylewskiej, leżącego w pobliżu Drucka i Tołoczyna, z których kniaziami Seńscy w bliskich pozostawali stosunkach , władając wspólnie z nimi Chudowem 1. W herbarzach o kniaziach Seńskich nie znajdujemy wzmianki. Pierwszą znaną osobistością tego rodu był kniaź Hrihory Seński, który miał żyć ieszcze na początku XVI- go wieku. Król Zygmunt I miał mu nadać Kołodczycze, Kisłowicze i Artiuchowicze, prędzej się to jednak odnosi do syna jego kniazia Iwana Hrihorowicza.

По дру­гой вер­сии про­ис­хо­дят из чер­ни­гов­ских кня­зей. У розділі «кня­зей Чер­ни­гов­ских» пом’янника Вве­денсь­кої церк­ви Києво-Печерсь­кої лаври серед осіб межі XIV – XV ст. поми­наєть­ся кн. Пат­ри­кій, харак­тер та міс­це запи­су яко­го навряд чи доз­во­ля­ють ото­тож­ни­ти його з Пат­ри­кієм Нари­мун­то­ви­чем. А саме, навряд чи пред­став­ник прав­ля­чої дина­стії Геди­мі­но­ви­чів міг бути впи­са­ний для поми­нан­ня лише по імені, без патроні­ма та уділь­но­го титу­лу. Перед Пат­ри­кієм у пом’яннику запи­са­ний кн. Дмит­ро Орлсь­кий, сто­ли­цею яко­го, за нашим пере­ко­нан­ням, було сучасне м. Орел (облас­ний центр Росії). Щоправ­да, у яко­сті фор­те­ці Орел був зас­но­ва­ний лише у 1566 р., але, за архео­ло­гіч­ни­ми дани­ми, існу­вав ще у домон­гольсь­кі часи68; отже, мова йшла не про засну­ван­ня, а про від­нов­лен­ня запу­сті­ло­го міста на при­кор­дон­ні з «полем» (ана­ло­гіч­но сусід­нім Бол­хо­ву та Кро­мам). Орел зна­хо­ди­вся всьо­го у 15-20 км на пів­день від дав­ньо­го Зве­ни­го­ро­да на р. Непо­лоді, а отже, Дмит­ро Орлсь­кий віро­гід­ні­ше за все був молод­шим пред­став­ни­ком роду Зве­ни­го­родсь­ких; у будь-яко­му випад­ку він нале­жав до Кара­чевсь­кої лінії Оль­го­ви­чів. Піс­ля ж Пат­ри­кія у пом’яннику запи­са­ний якийсь кн. Іван Сеньсь­кий, а потім – кн. Олек­сандр Федо­ро­вич Зве­ни­го­родсь­кий 2.

Река Сен­на в Брян­ском кня­же­стве про­тя­жен­но­стью 3,8 км в пре­де­лах памят­ни­ка при­ро­ды. Шири­на реки 1,5 – 2,5 м, глу­би­ны до 1 м. Вода про­зрач­ная. Дно или­стое, реже пес­ча­но-или­стое. Бере­га высо­кие. Рус­ло изви­ли­стое, хоро­шо выра­жен­ное в релье­фе – про­ре­за­ет доли­ну до 2 м высотой.

Род угас до 1561 года, вла­де­ния пере­шли к доче­рям княж­ны Бог­да­ны Ивановны.

Генеалогия рода

I генерація

КН. ВАСИ­ЛИЙ ИВА­НО­ВИЧ БАБИЧ ДРУЦ­КИЙ

II генерація

1. КН. ГРИ­ГО­РИЙ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ СЕН­СКИЙ (1473)

зем­ле­вла­де­лец Витеб­ско­го вое­вод­ства. Сын Васи­лия Ива­но­ви­ча Баби­ча Друц­ко­го. В родо­слов­ных не упо­ми­нал­ся в отли­чие от дру­гих бра­тьев, кото­рые слу­жи­ли в Москве. Уп. в акте 1473.

III генерація

2/1. КН. ИВАН ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ СЕН­СКИЙ (1599, †1529)

кн. Сен­ский, намест­ник мед­ниц­кий (15.3.1518).

Z przytoczonych danych przekonamy się, że kniaz Iwan Senski pozostawił synów; z tych jednego zwano Hrihórym, drugim mógł być Dymitr. Nadto mial córkę Bohdana żonę Wasila Michałowicza Korsaka, której dzieci wzięły dziedzictwo po wygaśnięciu kniaziów Seńskich. Фен­на Семенів­на Полоз у пер­шо­му шлю­бі за кня­зем Іва­ном Сенсь­ким, у дру­го­му (з 1532 року) — за кня­зем Дмит­ром Вид­ни­ць­ким-Любе­ць­ким, який прий­няв її з дітьми. Її донь­ка, теж Фена, вдру­ге вий­ш­ла заміж за Щес­но­го Хар­ленсь­ко­го 3.

Jako kniaź Iwan Senski podpisany w 1499 r. w Wilnie na nadaniu kniazia Konstantego Ostrogskiego Wileńskiemu soborowi 4 a w 1500 r. w Mielnie jako kniaź Iwan Seński dworzanin hospodara J. M. wielkiego księcia na zapisie kniazia Bohdana Hlińskiego, na monaster Pustyński w Kijowie 5; tenże kniaź Iwan Senski w początkach panowania króla Zygmunta I (około 1507 r.) wymieniony w ogólnym popisie szlachty Litewskiej 6, jednocześnie otrzymuje 10 kop z win Brzeskich 7.

Namiestnictwo Miednickie otrzymał niezawodnie 1516 r. po kniaziu Wasilu Żylińskim; 15 мар­та 1518, в Опо­лье, комис­сар вме­сте с Семе­ном Алек­сан­дро­ви­чем Чор­то­рый­ским по жало­бе кн. Фео­до­ра Ива­но­ви­ча Яро­сла­ви­ча на про­бо­ща Троц­ка­го Ста­ни­сла­ва с капи­ту­лом 8. 1520 r. kniaź Iwan Hrihorowicz Seński namiestnik Miednicki otrzymuje za wierną służbę, oraz w zamian za dobra zagarnięte przez Moskwę przywilej na Miedniki dożywocie 9, a w 1523 r. kniaź Iwan Hrihorowicz Seński namiestnik Miednicki otrzymuje inny przywilej, na pustosz Koszkonowa w powiecie Witebskim 10. Kniaź Iwan ustąpił z Miednik około 1526 r., w którym to czasie dzierżnwcą Miednickim został Kopot Wasilewicz11. W popisie szlachty 1528 r. kniaź Iwan Seński zapisany na dwa konie, jednocześnie dzieci kniazia Iwana Seńskiego mają stawić 6 koni 12. Umarł wkrótce potem pozostawiając żonę Fenne Połozównę, która po jego smierci wyszła powtórnie za kn. Dymitra Romanowicza Widunickiego (Lubeckiego).

W 1531 r. kn. Dymitr Romanowicz Widunicki z kniahinią swoją Fenną pozywają bojaryna Witebskiego Hurka Olechnowicza o zwrot wyprawy żony jego (widać bezpotoinnie zmarłej),siostry pierwszego męża kniahini Fenny, kn. Hrihorego Seńskiego, którą nieprawnie zatrzymuje i dzieciom kn. Iwana zwrócić nie chce 13. Majątek Semena Połozowicza dzierżawcy Rzeczyckiego po jego śmierci zagarnął wojewoda Kijowski Andrzej Jakubowicz Niemirowicz, więc król w 1532 r. nakazuje mu, aby te majątki, obecnie stanowiące własność żony kniazia Dymitra Romanowicza Widenickiego, a mianowicie : Chabno, Hładkowicze, Białybrzeg, Hladowicze, Nowosełki, Wyteczów, Martynowicze, Chwojniki, Ostrodwory w Kijowie i Owruczu , oddałkoiaziowiDymitrowi
jako zięciowi Semena Połozowicza i posyła dworzanina dla odebrania tych dóbr i podannich kniaziowi 14. W 1541 r. kniaź Dymitr Romanowicz Widenicki, wspólnie z pasierbami swymi, synami kniazia Iwana Seńskiego, ma sprawę z mieszczanami Rzeczyckiini o siolo Kołodczyce 15.

Rewizya zamku Żytomirskiego 1545 r. opiewa za że kniaź Lubecki trzyma majątek pasynków swych kniaziów Senskich – Stawek, który wysłużył dziad ich pan Poloz u króla Aleksandra 16. W 1546 r. kniaź Andrzej Iwanowicz Ozierecki pozywa kniazia Dymitra Romanowicza Widunickiego, żonę jego Fenkę i pasynka kniazia Hrihoria Senskiego o ziemie: Artemowską, Kuriłowską, Peresiecką i Chudowską, należące do majątku jego Ozierce (sic) i krzywdy w tym ostatnim dowodząc, że ziemie Artemowska i Kuriłowska dostały mu się spadkiem , w dziale po kniaziu Wasilu Krasnym, a Peresiecka i Chudowska po dziadzie jego kniaziu Babie. Kniaź Dymitr oświadcza , iż niema pretensji do ziem Artemowskiej i Kuriłowskiej; w Chudowie zaś i Peresiecku mają ziemie wspólne, niepodzielone nie tylko oni, ale jeszcze i wielu innych kniaziów ma udział w tych ziemiach. Król więc każe im wybrać sędziów polubownych, którzy na miejscu spór rozstrzygną 17. Owdowiewszy powtórnie, w 1559 r. kniahinia Dymitrowa Romanowicza Lubecka Fenka Semenówna Polozówna zapisuję pewne dobra synowi swemu kniaziowi Bohuszowi Dymitrowiczowi Lubeckiemu, oddalając córkę Fedię Dymitrównę i wnuków swych po pierwszem mężu kniaziu Iwanie Seńskim 18. Zyła jeszcze w 1562 r. 19.

Во вто­ром вари­ан­те любеч­ско­го реест­ра сверх опи­са­ния гра­ниц допол­ни­тель­но пере­чис­ля­ют­ся погра­нич­ные селе­ния. Так, напро­тив любеч­ских Позна­хо­ви­чей назы­ва­ет­ся Сло­бод­ка, «село гоме­ис­кая»; напро­тив пан­ских Яри­ло­ви­чей – гомей­ские Мар­ко­ви­чи. Колод­чи­чи на Дне­пре заяв­ле­ны при­над­ле­жа­щи­ми попо­лам Любе­чу и «Сен­ско­му» – кня­зю Ива­ну Гри­го­рье­ви­чу Сен­ско­му, речиц­ко­му зем­ле­вла­дель­цу. Из всех ука­зан­ных сел уве­рен­но лока­ли­зу­ют­ся Яри­ло­ви­чи, Мар­ко­ви­чи и Колод­чи­чи. Два пер­вых села извест­ны так­же из «Реест­ра реви­зии гос­по­дар­ской Гомей­ской воло­сти» 1560 г. Село Мар­ко­ви­чи нахо­ди­лось чуть южнее р. Терю­хи (левый при­ток Сожа) в сред­нем ее тече­нии. (Имен­но так обо­зна­ча­ет место села на сво­ей кар­те М. Ф. Спи­ри­до­нов, но, воз­мож­но, с уче­том дан­ных доку­мен­та 1560 г., дан­ная лока­ли­за­ция будет в даль­ней­шем пере­смот­ре­на). Рядом, юго-восточ­нее, рас­по­ла­га­лось село Яри­ло­ви­чи (см. выше). Колод­чи­чи, в каче­стве речиц­ко­го села, упо­ми­на­ют­ся в 1541 г. коли речиц­кий намест­ник (?) князь Дмит­ро Вид­ни­ць­кий-Любе­ць­кий, разом з прий­ом­ни­ми дітьми (піс­ля смер­ті їхньо­го бать­ка Іва­на Сенсь­ко­го він одру­жи­вся на удо­ві княж­ні Фео­ні Семенів­ні Поло­зов­ні), від­сто­яв село від пре­тен­зій речи­ць­ких міщан: “люди колод­чи­чы здав­на суть потужъ­ни­ки нашы воло­сти с нами одное Речыц­кое”. М.Ф. Спи­ри­до­нов отож­деств­ля­ет Колод­чи­чи с насе­лен­ным пунк­том Хол­мич (совре­мен­ный Хол­мечь), кото­рый уже в кон­це XVI в. являл­ся местеч­ком. При­чи­ны тако­го сопо­став­ле­ния, к сожа­ле­нию, неиз­вест­ны. Рядом нахо­дит­ся дерев­ня Коло­чин, дав­шая назва­ние архео­ло­ги­че­ской куль­ту­ре. Опре­де­лен­ное сход­ство назва­ний Коло­чин – Колод­чи­чи (Колот­чи­чи) поз­во­ля­ет пред­по­ло­жить и тож­де­ствен­ность двух насе­лен­ных пунктов.

Сенские
Фраг­мент кар­ты XVI в. с с. Хвой­ни­ки и Остроглядами

Ещё одни вла­де­ния, Хвой­ни­ки и Ост­ро­гля­ды, Фен­ны Семе­нов­ны Поло­зо­вич были рас­по­ло­же­ны в Бра­гин­ской воло­сти Мозыр­ско­го пове­та. Как извест­но Бра­гин­ской воло­стью вла­дел князь Миха­ил Васи­лье­вич Зба­раж­ский, родо­на­чаль­ник кня­зей Виш­не­вец­ких. Пры­віле­ем ад 25 каст­рыч­ніка (4 ліста­па­да) 1509 г. волас­ць тым жа кара­лём была аддад­зе­на “до живо­та его” кня­зю Міхаі­лу Васі­льеві­чу Зба­ражс­ка­му, які раней ужо кары­стаў­ся дахо­да­мі з яе “до воли гос­по­даръ­ское”20. У хут­кім часе князь М. Зба­раж­скі, жада­ю­чы атры­ма­ць волас­ць “на веч­ность”, біў чалом кара­лю аб пра­вяд­зен­ні яе абме­жа­ван­ня, што і выка­наў у пачат­ку 1512 г. дзяр­жаў­ца трах­та­мір­скі і дымір­скі І. Кмі­ціч21. 21.12.1514г. атрым­лі­ває ад кара­ля Жыгі­мон­та Ста­ро­га на веч­на­сць “<…> тую волост­ку Бря­гин з местом и с корч­ма­ми, и з мытом, и з горо­ди­щом, и со вси­ми селы, и з люд­ми, кром тых сел, што пер­веи того кому у тои воло­сти будем дали <…>”22. Села «пер­веи того», Аст­рагля­ды і Хой­нікі ўжо нале­жалі оўруц­ка­му намес­ніку Сямё­ну (Сен­ку) Пала­зо­ві­чу и были к 1514 г. изъ­яты из Бра­гин­ской воло­сти. Лістом, склад­зе­ным ў Кра­ка­ве 3 (13 н. ст.) сакавіка 1532 г. кароль кара­ля Жыгі­монт Старогі,вяртаў Хвой­нікі, Аст­рагля­давічы і Нава­сёл­кі, якія пры­гар­нуў быў да Кіеўска­га зам­ку ваяво­да Адр­эй Яку­бавіч Неміро­віч, зяцю С. Пала­зо­ві­ча кня­зю Дзміт­рыю Рама­наві­чу Від­эніц­ка­му (Любец­ка­му) гер­ба “Друцк”23. Калі ў 1558 г. князь Дзміт­рый памёр, яго жон­ка пані Фен­на Пала­зоў­на запі­са­ла маёнт­кі на імя сына Богу­ша Любец­ка­га, але той пакі­нуў свет жывых бес­патом­ным у 1564 г., і яго ўда­ва Ган­на не здо­ле­ла ашчад­зі­ць “добра” ад упар­тых, нават нахаб­ных, дама­ган­няў Мель­хіё­ра Насі­лоўска­га, мужа сяст­ры Богу­ша Фен­ны24. Кня­зёў­на Фен­на Дмит­ров­ка Любец­кая пас­ля смер­ці мужа ў 1568 г. узя­ла шлюб са Шчас­ным (Фелік­сам Ада­ук­там) Хар­лін­скім, запі­саў­шы яму ў выш­эйз­га­да­най гра­ма­це “име­ня свое отчиз­ные, дедиз­ные, мате­ри­стые”25.

Ж., ФЕНА СЕН­КОВ­НА ПОЛО­ЗО­ВИЧ (?-п.1562), дочь Сен­ко Полозовича.

3/1. КНЖ. […..] ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА (?-до 1531)

zmarłą bezpotomnie przed 1531 r. W 1531 r. kniaź Dymitr Romanowicz Widenicki z żoną Fenną, pozywają bojaryna Witebskiego Hurka Olechnowicza o zwrot wyprawy żonyjego, siostry kniazia Iwana Hrihorowicza
Seńskiego, pierwszego męża Fenny, do której mają prawo dzieci kniazia Iwana26.

Муж: ГУР­КО ОЛЕХ­НО­ВИЧ, боярин витебский.

IV генерація

4/2. КН. ДМИТ­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ СЕН­СКИЙ (?-ок.1545)

1528 – Пере­пись вой­ска Литов­ско­го 1528 г. – кня­зя Ива­на Сен­ско­го дети мають ста­ви­ти 6 коней.

posiadał w 1545 r. dwór pod zamkiem Owruckim, oraz wysługi swe: Gładkowicze z pustoszami na Fosnicy i Złobicką, zameczek Chabnoje – samo leżący w powiecie Kijowskim 27, ale liczący się do powiatu Owruckiego, siolo Patecze i dworzec Begowicze 28; więcej o nim nie słychać, niezawodnie zmarł w tymże roku. Kniaz
Widunicki występuje 1541 r. z pasierbami, a w 1546 r. tylko z pasierbem Hrihorym Senskim. (patrz wyżej); wi
docznie więc kniaź Dymitr nie żył więcej.

Люст­ра­ція 1545 р., яка засвід­чи­ла роз­ши­рен­ня зони дії Овру­ць­кої фор­те­ці зокре­ма. Серед ново­при­пи­са­них сіл в ній вже зга­ду­ють­ся Норинськ, Чер­не­гов­щи­на (Чер­ні­гів­ка), Висту­по­ви­чі (8 дворів, які випла­чу­ва­ли зам­ку дани­ни, з них п’ять кадей меду і чоти­ри копи гро­шей), володін­ня кня­зя Сенсь­ко­го с.Гладковичі (пла­ти­ли 25 відер меду, 2 копи і 10 гро­шів та іншу дань).
Кня­зя Дмит­ра Сен­ска­го, село Глад­ко­ви­чи выслу­га, у томъ селе поту­говъ оди­на­дцать, дымовъ два­дцать два, пла­ты з нихъ две копе и десять гро­шей, меду два­дцать пять ведеръ, а в томъ же селе пустов­щи­на на Фос­ни­цы, дымовъ три, служ­ба, подач­ки пет­на­дцать гро­шей, меду две вед­рѣ; тамъ же въ томъ селе пусто­ты, на имя Зло­биц­кая замо­чокъ, выслу­га. Замо­чокъ, Хоб­ное само, поветъ киев­ский, але приби­жи­ще ку Овру­чо­му маетъ, бо од Овру­чо­го одно в осми миляхъ, поту­говъ четыр­на­дцать, дымовъ два­дцать пять, подач­ки з нихъ идетъ девять копъ и два­дцать гро­шей, меду де­вятнадцать кадей и вед­ро, а вол­ныхъ людей, кото­рые седятъ око­ло того зам­ку, два­дцать чело­ви­ка. Село Пате­чи, выслу­гажъ, поту­говъ два, дымовъ девять, подач­ки з нихъ девять копъ гро­шей, а с пустов­щ­инъ копа гро­шей, дво­рецъ и паш­ня над Вру­ча­емъ, на имя Беговичи.

5/2. КН. ГРИ­ГО­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ СЕН­СКИЙ (?-до 1561)

кн. Сен­ский. 1528, по пере­пи­си вой­ска Литов­ско­го «кня­зя Ива­на Сен­ско­го дети» мають ста­ви­ти 6 коней.

występuje 1546 r. obok matki i ojczyma swego kniazia Widunickiego, a w 1551 r. w liczbie szlachty województwa Połockiego i Witebskiego 29. W tym samym czasie kniaź Hrihory Iwanowicz Seński dworzanin hospodarski prowadzi sprawę z wojewodzicem Podlaskim Michałem Sapiehą o grunta majątku Ostrowieńskiego 30. Umarł bezdzietnie przed 1561 r.. Zona jego była Maryna córka Iwana Kmity Stretowicza Berezowickiego i kniażny Magdaleny Šanguszkówny, która owdowiawszy już w 1569 r. jest powtórnie żoną pana Hrihorego Baki; w tym roku ojciec jej spisując testament zeznaje, że starszej swej córce Marynie, wydając ją za kniaria Hrihorego Seńskiego, dał 700 kop groszy w gotowiźnie i wyprawie 31.

Астат­няя част­ка Худаўс­кай волас­ці ў далей­шым так­са­ма вый­ш­ла з ула­дан­няў кня­зёў Друц­кіх. Тая доля, што нале­жа­ла Дзміт­рыю Друц­ка­му-Любец­ка­му (а маг­чы­ма, і долі яго бра­тоў), перай­ш­ла да яго пасын­ка — кня­зя Рыго­ра Іва­наві­ча Сен­ска­га, а затым — да дзя­цей сяст­ры апош­ня­га, Баг­да­ны, ад яе шлю­бу з Васілём Міхай­лаві­чам Кор­са­кам. У 1562 г. іншы саўла­даль­нік Худа­ва, князь Баг­дан Андр­эевіч Друц­кі-Азяр­эц­кі, прызнаў за дзя­ць­мі Баг­да­ны Сен­скай пра­ва кары­стац­ца част­кай гэта­га маёнт­ка з нёкаль­кі­мі сёла­мі ў сучас­ных Тала­чын­скім і Круп­скім раё­нах. У 1562 г. іншы саўла­даль­нік Худа­ва, князь Баг­дан Андр­эевіч Друц­кі-Азяр­эц­кі, прызнаў за дзя­ць­мі Баг­да­ны Сен­скай пра­ва кары­стац­ца част­кай гэта­га маёнт­ка з некаль­кі­мі сёла­мі ў сучас­ных Тала­чын­скім і Круп­скім раё­нах, у тым ліку Пера­се­кай, Калод­ні­цай (ля возе­ра Сяля­ва) і загад­ка­вай Пад­шы­чай­най аль­бо Пад­шый­кай. У далей­шым муж адной з дачок Баг­да­ны Сен­скай, пан Мар­цін Курч, ску­піў некаль­кі частак у астат­ніх саўладальнікаў.
32

Ж., МАРИ­НА ИВА­НОВ­НА КМИ­ТА СТРЕ­ТО­ВИЧ БЕРЕЗОВИЦКАЯ

КНЖ. БОГ­ДА­НА ИВА­НОВ­НА СЕН­СКАЯ (?-до 1561)

widocznie zmarła także przed 1561 r. pozostawiając liczne potomstwo. W 1561 roku Dymitr Fedorowicz Sapieha dopomina się majątków : Kołodezicz , Kisłowicz i Artiuchowicz, które za przywilejem króla Zygmunta trzymal kniaź Hrihory Seński, którego wnuczkę on ma za sobą; król jednak zważywszy, iż te mnajątki były radane kniaziowi Hrihoremu Seńskiemu i jego synom, a że ci pomerli, więc powracają one do skarbu 33. W następnym roku (1562) dzieci Wasila Michałowicza Korsaka i kniażny Bohdany Seńskiej rodzonej siostry kniazia Hrihorego Seńskiego, Petruchna Dymitrowa Sapieżyna, Hanna Olechnowa Rahozina, Polonia Marcinowa Kurczowa, Dymitr, Roman i Rainka Korsakowie, pozywają kniaziów
Bohdana i Wasila Andrejewiczów Oziereckich o majątki Chudowo, z siolami Kolo
dnica, Chotynicze, Podszyczajny, Peresieka, Kriwaja i Monastyrcy, które po śmierci
kniazia Hrihorego Seńskiego powinny spaść na nich. W skutek ugody kniaź Bohdan
Ozierecki ustępuje Korsakom swoją trzecią część w tych dobrach i na zawsze zrzeka się
spadku po kniaziu Seńskim 34. Ciż sami Korsakowie jednocześnie pozywają (babkę
swą) kniahinię Dymitrowę Romanowicza Lubecką Fenkę Semenowne Połozówne o ma
jątki ojca jej Semena Połoza 35.
Takim sposobem Sienno dostało się potomkom Bohdany z kniaziów Seńskich Korsakowej; córka jej Petruchna żona Dymitra Fedorowicza Sapiehy uskutecznia 1563 r.
na korzyść męża zapis na Siennie, Kołodczycach i t. d. 36. Po śmierci bezpotomnej Pe
truchny Sienno dostało się siostrze jej Rainie, która go wniosła przed 1574 r . mężowi
swemu kniaziowi Michałowi Druckiemu -Sokolińskiemu 37.

М., ВАСИ­ЛИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ КОРСАК.

Загальні відомості

НОТАТКИ
  1. S. 19 k. 71–78 i S. 24 k. 79[]
  2. Помен­ник Вве­денсь­кої церк­ви в Ближ­ніх пече­рах Києво-Печерсь­кої лаври // Лаврсь­кий аль­ма­нах. – К., 2007. – Спе­цви­пуск 7. – С. 19.[]
  3. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej T. 14. С. 205.; Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 252; Ков­шун Н. Кор­до­ни Любе­ць­кої воло­сті. 30.11.2014.[]
  4. Arch. Sbor. VI str. 3[]
  5. A. Z. R. I d. 178[]
  6. Z. 8 k. 124[]
  7. Tamże k. 440[]
  8. Литов­ская мет­ри­ка. – № 28. – с.21-23[]
  9. 1520 Października 30 (Z. 11 k. 61).[]
  10. 1523 Marca 20 (Z. 12 k. 81).[]
  11. Kopot Wasilewicz by
    1525 r. tylko marszałkiem, pisarzem i dzierżawcą Przewalskim (Z. 12 k. 210 ), w 1527 r. jest także dzierżawcą Miednickiin (Z. 7 k . 491-493).[]
  12. P. 1 k. 8.[]
  13. Z. 16 k. 43[]
  14. 1532 r. Marca / ind. 5 (Z. 17 k. 163).[]
  15. S. 10 d. 185 k. 148.[]
  16. Zr. dziej. VI 131.[]
  17. S. 19 k. 71-73.[]
  18. Z. 38 k. 253 d. 175.[]
  19. Z. 39 d. 149[]
  20. Lietuvos Metrika. Kniga Nr. 8 (1499 — 1514) / A. Baliulis ir kt. — Vilnius: Mokslo ir enciklopedj leidykla, 1995. — 649 p., с. 431.[]
  21. Нацы­я­наль­ны гіста­рыч­ны архіў Бела­русі ў Мін­ску (НГАБ) — Ф. 333. — Воп. 9. — Спр. 59, 263.[]
  22. Kniga Nr. 9 (1511-1518) / K. Pietkiewicz — Vilnius: Zara, 2002. — 615 p., с. 240-241.[]
  23. Бла­ну­ца, А. Земель­ні надан­ня Сигіз­мун­да і Ста­ро­го на Українсь­кі зем­лі Вели­ко­го Князів­ства Литовсь­ко­го / А. Бла­ну­ца // Украї­на в Цен­траль­но- Схід­ній Евро­пі — Київ, 2008. — № 8 (даку­мент) — С. 69-70.; іл. № 16.[]
  24. Wolff, J. Kniaziowie litewsko-ruscy od czternastego wieku / J. Wolff — Warszawa, 1895. — 724 s., s. 206-207.[]
  25. Архив ЮЗР — Ч. 8. — Т. 6: Акты о зем­ле­вла­де­нии в Юго-Запа­дой Рос­сии XV-XVIII вв. — Киев, 1911. — 624 с., с. 224-227.[]
  26. W Witebsku, Luty 5 1531 r, Z. 16 k. 43[]
  27. Arch. Jugo Cz. IV T.I 41.[]
  28. Tamże 44-45.[]
  29. Pam. I Cz. II str. 9.[]
  30. S. 28 k. 9.[]
  31. Testament Iwana Kmity 1569 r. (S. 53 k. 208).[]
  32. Sapiehowie, materyaly historyczno-genealogiczne i majatkowe. T. 1. Petersburg, 1890. S. 431-433. Мет­ры­ка. Кн. 254. Арк. 424; Sapiehowie … T. 1. S. 108; Исто­ри­ко-юри­ди­че­ские мате­ри­а­лы, извле­чен­ные из акто­вых книг губер­ний Витеб­ской и Моги­лев­ской (далей – ИЮМ). Т. 20. Витебск, 1890. С. 438-442.[]
  33. W Wilnie 20 Mają 1561 (S. 40 k. 276 od.[]
  34. 1562 Marca 31 (S. 40 k. 312).[]
  35. 1562 Marca 4 (Z. 39 d. 119).[]
  36. S. 41 k. 424 i następ.[]
  37. Słow. Geogr. X 566.[]