Духничи Масальские

ДУХ­НИ­ЧИ — кня­зья, ветвь Масаль­ских. При­до­мок Дух­нич полу­чи­ли дети Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Мосаль­ско­го и Дух­ны (Анны) Семе­нов­на Сапе­жан­ки. Во сле­ду­ю­щем поко­ле­нии этот при­до­мок Масаль­ские не исполь­зо­ва­ли. W popisie szlachty 1528 r kniaź Piotr Duchnicz, zapisany na 7 kuni 1. Kniazna Ludmiła Duchnicza była około 1520 r. żoną kniazia Matwieja Mikitynicza dzierżawcy Birsztańskiego 2, protoplasty Hołowczyńskich. Kniaź Jurij Dunicz (sic!) władał dobrami w Połockiem w 1552 r. 3

КН. ТИМО­ФЕЙ ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ († 1498)

Околь­ни­чий смо­лен­ский и намест­ник дубровенский. 

Око­ло 1484 г. про­изо­шло напа­де­ние мос­ков­ских людей («Ива­на Тавар­ко­ва тати») на отчи­ну кня­зя Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Мосаль­ско­го (Недо­хо­дов и др.) 4, захват коней («пол­тре­тьят­ца­те­ро»), одеж­ды и про­че­го иму­ще­ства на 20 мос­ков­ских руб­лей, убий­ство 2 чело­век 5. Это собы­тие, по сло­вам само­го кня­зя — посла Кази­ми­ра, нахо­див­ше­го­ся в Москве и лич­но про­из­но­сив­ше­го посоль­ские речи с жало­ба­ми на дей­ствия мос­ков­ской сто­ро­ны, про­изо­шло «тре­тье­го лета», т.е. за три года до осе­ни 1487 г., когда при­бы­ло посоль­ство. В духов­ной гра­мо­те Ива­на III 1504 г. упо­мя­ну­та «на Шане сло­бо­да, что Товар­ков садил, по Угру ж» 6. Ко вре­ме­ни состав­ле­ния заве­ща­ния Ива­ном IV Гроз­ным (1572) сло­бод­ка пре­вра­ти­лась в опа­ков­скую (горо­да Опа­ко­ва) волость Товар­ков (Тавар­ков) 7. Несо­мнен­но, появ­ле­ние сло­бод­ки на левой сто­роне Угры при впа­де­нии р. Шани, как раз неда­ле­ко от Недо­хо­до­ва свя­за­но с дея­тель­но­стью «татей» Ива­на Товар­ко­ва. Воз­мож­но, захват и осво­е­ние лево­бе­ре­жья Угры был начат мос­ков­ской сто­ро­ной еще до нача­ла вой­ны 1486-1494 гг. При­ра­щи­ва­лась, оче­вид­но, тер­ри­то­рия Медын­ско­го уезда. 

Летом 1487 г. про­изо­шло напа­де­ние «татей» во гла­ве с Ива­ном Тавар­ко­вым со сто­ро­ны медын­ско­го намест­ни­ка Васи­лия Давы­до­ви­ча Пест­ро­го на вот­чи­ну кня­зя Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Мосаль­ско­го Недо­хо­дов, захват коней и иму­ще­ства на 15 мос­ков­ских руб­лей 8. Веро­ят­но, это одно из трех напа­де­ний людей медын­ско­го намест­ни­ка, о кото­рых упо­ми­нал в посоль­ских речах князь Тимо­фей Вла­ди­ми­ро­вич Мосаль­ский, когда гово­рил о дей­стви­ях про­тив сво­ей вот­чи­ны. По его сло­вам, после трое­крат­но­го при­хо­да на Недо­хо­дов людей Васи­лия Давы­до­ви­ча Пест­ро­го, «от сих часов за пол­то­ра года» про­изо­шло еще одно напа­де­ние на его отчи­ну людей кня­зя Ива­на Михай­ло­ви­ча Пере­мышль­ско­го (см. ниже) 9. Зна­чит, опи­сы­ва­е­мое собы­тие было еще рань­ше, то есть летом 1487 г., как и ска­за­но в посоль­ской речи октяб­ря 1487 г. В резуль­та­те трех напа­де­ний на недо­хо­дов­ские зем­ли 70 чело­век, неко­то­рых из кото­рых назы­ва­ют поимен­но, были взя­ты плен­ни­ки (за одно­го из них — кня­же­ско­го слу­гу Лягу был полу­чен выкуп от смо­лен­ско­го бояри­на Филип­па Пол­те­ва 10 в 15 руб­лей), пограб­ле­но коней, одеж­ды и иму­ще­ства на 190 руб­лей 11.

До сере­ди­ны осе­ни 1487 г. был при­ход мос­ков­ских людей на вот­чи­ну смо­лен­ско­го намест­ни­ка кня­зя Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Мосаль­ско­го Недо­хо­дов 12.Центр этой вот­чи­ны нахо­дил­ся неда­ле­ко от пра­во­го бере­га Угры, но к ней отно­си­лись и зем­ли на ее левом бере­гу. Наи­бо­лее близ­кие к недо­хо­дов­ским мос­ков­ские вла­де­ния — калуж­ские, хотя мог­ли участ­во­вать и люди из Меды­ни. Воз­мож­но, это то собы­тие, о кото­ром было сооб­ще­но в речи посла кня­зя Тимо­фея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Мосаль­ско­го летом 1489 г. со ссыл­кой на более ран­нее вре­мя («от сих чясов за пол­то­ра года»). Тогда в направ­ле­нии Недо­хо­до­ва дей­ство­ва­ли люди кня­зя Ива­на Михай­ло­ви­ча Пере­мышль­ско­го (Воро­тын­ско­го) («пол­тре­тьят­цать»), взя­ли коней и иму­ще­ства (на 50 руб­лей) 9. Сле­до­ва­тель­но, напа­де­ние мог­ло быть осу­ществ­ле­но с юга — непо­сред­ствен­но из вла­де­ний Воро­тын­ско­го князя.

До кон­ца 1488 г. про­изо­шел при­ход людей кня­зя Гла­зы­ни­ча 13, Васи­лья Пест­ро­го и Мит­ки Губа­сто­ва, захват Мес­ка, Быш­ко­ви­чей, Лычи­на (кня­зей Д.Ф. и С.Ф. Воро­тын­ских) и Недо­хо­до­ва (кня­зя Т.В. Мосаль­ско­го) 14. Веро­ят­но, напа­де­ние про­из­во­ди­лось со сто­ро­ны Меды­ни в направ­ле­нии пра­во­бе­ре­жья низо­вья Угры, что­бы нада­вить на вер­ных Кази­ми­ру кня­зей. Инте­рес­но, что вме­сте с мос­ков­ски­ми слу­жи­лы­ми людь­ми участ­во­вал князь Иван Васи­лье­вич Гла­зы­на (Гла­зы­нич, Пузы­на), брат смо­лен­ско­го околь­ни­че­го Оле­х­ны Васи­лье­ви­ча Гла­зын. 15

В 1497 г. во гла­ве посоль­ства был направ­лен коро­лем Кази­ми­ром к Иоан­ну III Васи­лье­ви­чу с тре­бо­ва­ни­ем пре­кра­тить раз­бой­ные набе­ги рус­ских слу­жи­лых кня­зей на Лит­ву. В 1488 г. вновь при­ез­жал по ана­ло­гич­но­му делу.Тимофій Воло­ди­ми­ро­вич, — був одру­же­ний із пред­став­ни­цею впли­во­во­го пансь­ко­го роду ВКЛ Ган­ною Семенів­ною Сапе­жан­кою. Кн. Тимо­фій вхо­див до ото­чен­ня вели­ко­го кня­зя й коро­ля, висту­па­ю­чи свід­ком судо­вих рішень королівсь­ких наміс­ни­ків. Так, у справі смо­ленсь­ких бояр Федь­ка Рого­ва з Іва­ном Сви­ри­до­но­вим щодо села Відб­ля­ни він скрі­пив своєю печат­кою вирок смо­ленсь­ко­го наміс­ни­ка пана Юрія Глі­бо­ви­ча. 1495 — имел судеб­ное дело о име­нии Боль­шо­во с кн. Семе­ном Ива­­но­ви­­чем-Вла­­ди­­ми­ро­ви­­чем Кобринским.

1506 г. [мар­та 22] в Виль­но был выдан жало­ван­ный под­твер­ди­тель­ный лист кор. польск. и вел. кн. лит. Алек­сандра кнг. Анне (Духне) Масаль­ской и ее сыно­вьям кн. Пет­ру, Юрию и Ива­ну Масаль­ским на име­ния Друю, Зале­сье и Чури­ло­ви­чи в Полоц­ком пов., веч­ным пра­вом. Лист Алек­сандра дошел до нас в позд­ней копии XVIII в. Этим мож­но объ­яс­нить утра­ты тек­ста, а так­же опре­де­лен­ные несо­от­вет­ствия в дати­ров­ке и месте изда­ния доку­мен­та. Дата его изда­ния обо­зна­че­на как «вос­кре­се­нье „Лета­ре“», т. е. пер­вый день чет­вер­той неде­ли Вели­ко­го поста. В 1506 г. вос­кре­се­нье «Лета­ре» при­хо­ди­лось на 22 мар­та. Вме­сте с тем извест­но, что 24 мар­та 1506 г. Алек­сандр нахо­дил­ся в Бере­стье, а до Виль­ни он добрал­ся лишь к нача­лу апре­ля 16. По всей види­мо­сти, эту ошиб­ку сле­ду­ет отне­сти на счет мно­го­крат­но­го пере­пи­сы­ва­ния доку­мен­та. Оши­боч­но ука­зан так­же индикт — 10-й вме­сто пра­виль­но­го 9-го. Нако­нец, в тек­сте упо­треб­ля­ют­ся тер­ми­ны, нети­пич­ные для латин­ских доку­мен­тов кан­це­ля­рии ВКЛ нача­ла XVI в., такие как provintia, senatores, krolewszczyzna. Тем не менее под­лин­ность гра­мо­ты не вызы­ва­ет сомнений. 

С нача­лом войн Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го с Рус­ским госу­дар­ством неболь­шое Мосаль­ское кня­же­ство, вхо­див­шее в состав ВКЛ, раз за разом ста­ло попа­дать под уда­ры мос­ков­ских вое­вод. В 1492 г. Мосальск был разо­рен и сожжен ими. Один из пред­ста­ви­те­лей мест­но­го кня­же­ско­го рода Тимо­фей Вла­ди­ми­ро­вич Масаль­ский оста­вил после это­го род­ные края и пере­шел на непо­сред­ствен­ную служ­бу к вели­ко­му кня­зю литов­ско­му. Алек­сандр с пони­ма­ни­ем отнес­ся к затруд­ни­тель­но­му поло­же­нию кня­зя. По неко­то­рым све­де­ни­ям, в 1496 г. он пожа­ло­вал Тимо­фею замок Друю вме­сте с его воло­стью 17.

Женой Тимо­фея Масаль­ско­го была Анна (Дух­на) Сопе­га. Вполне воз­мож­но, что их брак был заклю­чен еще до пере­се­ле­ния Масаль­ских в Друю. Вооб­ще же пред­ста­ви­те­ли этих двух родов уже дав­но были свя­за­ны меж­ду собой — хотя бы тем, что вот­чи­на Сопег Опа­ков нахо­ди­лась совсем неда­ле­ко от Мосальска.
Судя по под­твер­ди­тель­ной гра­мо­те Алек­сандра, Тимо­фей Масаль­ский, умер­ший в 1497 или 1498 г. 18, имел боль­шие заслу­ги перед Алек­сан­дром. Вер­но слу­жи­ла вели­ко­му кня­зю литов­ско­му и жена Тимо­фея, кото­рая после смер­ти мужа про­дол­жа­ла выстав­лять в вой­ско зна­чи­тель­ные кон­тин­ген­ты и нес­ла боль­шие тра­ты на воен­ные нуж­ды. По всей види­мо­сти, у нее были хоро­шие свя­зи при дво­ре, о чём так­же упо­ми­на­ет пуб­ли­ку­е­мая гра­мо­та. Это и не уди­ви­тель­но, посколь­ку род­ны­ми бра­тья­ми Анны были очень близ­кие ко дво­ру Бог­дан и Иван Семё­но­ви­чи Сопе­ги. Под­твер­ди­тель­ный акт Алек­сандра закре­пил Друю и близ­ле­жа­щие селе­ния Зале­сье и Чури­ло­ви­чи за Анной и ее сыно­вья­ми «навсе­гда и наве­ки». Судя по все­му, жало­ван­ная гра­мо­та Алек­сандра 1496 г. Тимо­фею Масаль­ско­му была выда­на на дру­гих усло­ви­ях — воз­мож­но, пожиз­нен­но, или вооб­ще без ука­за­ния сро­ка владения.
Друя была доволь­но зна­чи­тель­ным зам­ком на севе­ро-запад­ных рубе­жах Вели­ко­го княже-
ства Литов­ско­го. Как «Новый замок руси» она упо­ми­на­ет­ся в хро­ни­ке Гер­ма­на Вартберга
еще в 1374 и 1377 гг. (SRP. Bd. 2. S. 104, 113). Друя была осно­ва­на еще полоц­ки­ми кня­зья­ми и, ско­рее все­го, тогда же, в XIV веке (Варонiн. 2012а. С. 116). В 1515 г. друй­ский замок был сожжен рус­ски­ми вой­ска­ми (ПЛ. Вып. 1. С. 98). Как выяс­ня­ет­ся из доку­мен­та, в кон­це XV — нача­ле XVI в. рай­он Друи вхо­дил в состав Полоц­кой зем­ли, хотя в даль­ней­шем он пере­шел к Бра­слав­ско­му пове­ту. Обра­ща­ет на себя вни­ма­ние тот факт, что, наря­ду с широ­ки­ми пра­ва­ми на исполь­зо­ва­ние земель­ных уго­дий, Масаль­ские доби­лись широ­ких при­ви­ле­гий в обла­сти тор­гов­ли. Из это­го сле­ду­ет, что Друя и ее жите­ли вели актив­ную тор­гов­лю и в сво­ем реги­оне, и за гра­ни­цей — в первую оче­редь с Ригой, о чём так­же есть упо­ми­на­ние в доку­мен­те. Тор­гов­ля с Ригой опи­са­на как обыч­ное заня­тие друй­ских мещан, а схе­ма этой тор­гов­ли очень напо­ми­на­ет схе­му тор­гов­ли Полоц­ка с Ригой: друй­ские мещане, как и поло­чане, вез­ли в Ригу воск, а воз­вра­ща­лись отту­да с гру­зом соли. Доку­мент сооб­ща­ет, что тер­ми­ном «бер­ко­веск», кото­рый так часто упо­ми­на­ет­ся в раз­но­го рода тор­го­вых доку­мен­тах, назы­вал­ся мешок соли 19.

ІІ гене­ра­ція

КН. АЛЕК­САНДР ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ ДУХ­НИЧ МАСАЛЬСКИЙ

КН. ПЕТР ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ ДУХ­НИЧ МАСАЛЬСКИЙ
Дер­жа­вец Сто­клиш­ский, Соми­лиш­ский и Любо­шан­ский. Знач­но біль­ше доку­мен­тів від­най­де­но нами про ону­ка кн. Волод­ка — гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Пет­ра Тимо­фій­о­ви­ча. Він двічі одру­жу­вав­ся з пред­став­ни­ця­ми князівсь­ких родів — пер­шою дру­жи­ною була кн. N (ім’я неві­до­ме) Матвіїв­на Мики­ти­чів­на, а дру­гою — кн. Оле­на Андріїв­на Сан­гуш­ків­на 20. 1505 — с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. Пер­ша доку­мен­таль­на згад­ка про кня­зя датуєть­ся 23 жовтня 1509 p., коли йому у Льво­ві було вида­но 12 кіп гро­шів за служ­бу вели­ко­му кня­зеві 21. У 1512 р. кн. Пет­ро Масальсь­кий фігу­рує в реєстрі всіх гос­по­дарсь­ких бояр Сигіз­мун­да І Ста­ро­го, де також ука­за­но, що він зі своєї части­ни Поро­зовсь­кої вислу­ги вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 6 коней 22. 1512 — вве­ден во вла­де­ние име­ни­я­ми: Брон­ни­ко­во, Рша­но­во, Копте­во, Мочу­ло­во и Онцыпя­то­во Смо­лен. у., нахо­дя­щих­ся воз­ле его име­ния Зло­би­на. Зго­дом, у 1514 p., Пет­ро Тимо­фій­о­вич здійс­нив наїзд на маєток гос­по­дарсь­ко­го бояри­на Андрія Чиже­ви­ча, під час яко­го заподіяв різ­ні шко­ди й «гвал­ти» під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча, та ще й погра­бу­вав їх 23. Гос­по­дарсь­кий боярин звер­нув­ся зі скар­гою до вели­кок­нязівсь­ко­го суду, резуль­та­том роз­гля­ду якої ста­ло вине­сен­ня виро­ку Сигіз­мун­дом І Ста­рим — вели­кий князь зобов’язував кн. Масальсь­ко­го від­шко­ду­ва­ти збит­ки під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча й нака­зу­вав кня­зеві не чини­ти в май­бут­ньо­му шко­ди своє­му під­да­но­му 24. Будучи вже сто­клішсь­ким наміс­ни­ком Пет­ро Тимо­фій­о­вич у 1518 р. отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя на три­ман­ня застав­ним пра­вом Сто­клішсь­ко­го дво­ру в сумі 1000 і 60 кіп гро­шів 25. Із піз­ні­шо­го доку­мен­та може­мо вста­но­ви­ти тер­мін заста­ви. Так, через рік Сигіз­мунд І Ста­рий своїм при­вілеєм від 12 серп­ня 1519 р. доз­во­лив пано­ві Гри­горію Гри­горій­о­ви­чу Ости­ку вику­пи­ти двір Сто­кліш­ки за ту ж суму, в якій заста­вив ука­за­ний двір кн. Масальсь­ко­му 26. У цьо­му доку­мен­ті також запи­са­но, що вели­кий князь спер­шу заста­вив Сто­клішсь­кий двір гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу Масальсь­ко­му 27. Тому тер­мін пере­бу­ван­ня гос­по­дарсь­ко­го дво­ру на умо­вах заста­ви в руках кня­зя ста­но­вив 1 рік. Згад­ка про три­ман­ня Сто­клішсь­ко­го дво­ру Пет­ром Тимо­фій­о­ви­чем містить­ся також у при­вілеї вели­ко­го кня­зя від 11 трав­ня 1520 р. Цьо­го разу вели­кок­нязівсь­кий двір пере­хо­див у заставне володін­ня пано­ві Яку­бу Кун­це­ви­чу 28. Як і в попе­ред­ньо­му своє­му при­вілеї, Сигіз­мунд І Ста­рий акцен­ту­вав ува­гу на тому, що спер­шу Сто­клішсь­кий двір було пере­да­но кня­зеві Масальсь­ко­му 29.
Пет­ро Масальсь­кий отри­му­вав за свою служ­бу пев­ну пла­ту із гос­по­дарсь­ко­го скар­бу. Зокре­ма, у 1521 р. йому було при­зна­че­но отри­ма­ти від вели­кок­нязівсь­ко­го під­скар­бія 15 кіп гро­шів «у Судур­ма­на» та ада­ма­шок на шату 30, а в 1532 р. за кня­зем, згід­но з кви­та­ція­ми, зна­чи­вся ада­ма­шок на шату 31. Окрім гро­шо­вих виплат, князь отри­му­вав у володін­ня також і воло­сті. Так, у 1527 р. вели­кий князь своїм при­вілеєм надав Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу у три­ман­ня Любо­шансь­ку волость піс­ля смер­ті пана Юрія Неми­ро­ви­ча 32. Князь мав достат­ній капітал, щоб роз­ши­рю­ва­ти свої володін­ня не лише шля­хом вели­кок­нязівсь­ких надань та вислуг, а й купу­ю­чи пев­ні маєт­но­сті. Саме через купів­лю П. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­ку Іщолне, при­дба­но­го за 700 кіп гро­шів у пана Мико­ли Юрій­о­ви­ча Зіно­вій­о­ви­ча 33. На цю купів­лю Сигіз­мунд І Ста­рий надав гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну під­твер­джу­валь­ний лист від 18 листо­па­да 1524 р. 34 Трап­ля­ли­ся в кар’єрі П. Масальсь­ко­го й судо­ві про­це­си. Про одну судо­ву тяга­ни­ну за участі кня­зя містить­ся інфор­ма­ція в наказі вели­ко­го кня­зя до віденсь­ко­го воє­во­ди пана Оль­брах­та Гашто­вта. Воє­во­да мав на міс­ці здійс­ни­ти вирок у справі кн. П. Масальсь­ко­го з кн. Матвієм Мики­ти­ни­чем щодо маєт­ку Стру­га 35. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Ива­ном и Юрием.
Ж.1. кнж. [….] Мат­ве­е­на Мики­тич­на Ряпо­во­­ло­в­ская-Голо­в­­чин­ская. Полу­чи­ла в при­да­ное Стру­гу и Сто­я­ты­чи. Умер­ла до 1524 г.
Ж.2. кнж. Еле­на Андре­ев­на Сангушко.

КН. ЮРИЙ ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ ДУХ­НИЧ МАСАЛЬ­СКИЙ (?-до 1561)

1524 — коро­лев­ский дво­ря­нин. 1505 — с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Пет­ром и Ива­ном. 1524 — купил име­ние Собу­тев­щи­ну в Полоц­кий. у. 1524 — полу­чил от коро­ля при­ви­лей на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние сво­их судов по рр. Дисне и Саре. 1528 — обя­зан был в слу­чае вой­ны выстав­лять трех всад­ни­ков. 1533 — имел судеб­ное дело с Сапе­гой. 1546 — купил име­ние в Полоц. у..
Юрій Тимо­фій­о­вич, як і його брат Пет­ро Тимо­фій­о­вич, також фігу­ру­вав у судо­во­му про­цесі. Так, у 1546 р. з ним пози­вав­ся кн. Тимо­фій Соко­линсь­кий у справі про «неслушне» вве­ден­ня у володін­ня під­да­ни­ми Кри­винсь­ко­го маєт­ку 36. Сигіз­мунд II Август у своє­му виро­ку нака­зав вирі­ши­ти спра­ву між кня­зя­ми віденсь­ко­му воє­воді 37. 1557 — запи­сал жене сво­ей Ганне Соко­лин­ской, постриг­шей­ся в мона­хи­ни, 1/3 всех сво­их име­ний. Спра­ву утри­ман­ня в ціліс­но­сті й роз­ши­рен­ня володінь піс­ля смер­ті кн. Юрія Масальсь­ко­го (1557 р.) 38 про­до­в­жи­ла його дру­жи­на — кн. Ган­на Іванів­на Соко­линсь­ка. Зокре­ма, у 1563 р. їй було нада­но в Поло­ць­кій зем­лі 12 служб, 24 дими та грун­ту («вздо­вжъ на две мили, а попе­ре­ки на две вер­сты») «до волі й лас­ки гос­по­дарсь­кої» 39. Про­те на схи­лі своїх літ Ган­на Іванів­на «спу­сти­ла» пев­ні володін­ня в Мозирсь­кій воло­сті шля­хетсь­ко­му подруж­жю Кас­по­ру Стужинсь­ко­му та Доб­рух­ні Вла­ди­чан­ці. Так, у при­вілеї від 4 квіт­ня 1572 р. Сигіз­мун­да II Авгу­ста під­твер­дже­но «спу­щене» на село Гор­бо­ви­чі кн. Юрієвої Масальсь­кої Ган­ни Іванів­ни Соко­линсь­кої вка­за­но­му подруж­жю, де також від­зна­ча­ло­ся, що кня­ги­ня, не маю­чи мож­ли­во­сті боро­ни­ти надане вели­ким кня­зем село «до волі й лас­ки», і прий­няв­ши чер­не­чий постриг, «спу­сти­ла» його в «дер­жан­ня» Стужинсь­ким без його зго­ди 40.

Ж.1. кнж. Анна Ива­нов­на Соко­лин­ская, дочь Ива­на Семе­но­ви­ча. При­ня­ла мона­ше­ство и была игу­ме­ньей Чер­нич­но­го мон. в Киеве.
Ж.2. N Чапля.

16/7. КН. ИВАН ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ (?-до 1564)
1505 — с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Пет­ром и Юри­ем. 1528 — имел судеб­ное дело с бра­том кн. Пет­ром Тимо­фе­е­вич. 1528 — обя­зан был в слу­чае вой­ны выстав­лять дво­их коней.

КНЖ. ЛЮД­МИ­ЛА ТИМО­ФЕ­ЕВ­НА ДУХ­НИЧ МАСАЛЬСКАЯ

Нотатки
  1. P.1 k.6.[]
  2. Z. 33 k. 149 d. 140, dr. Zbiór daw. dypl. II 61-67.[]
  3. Pis. dziej. Pols. V 178.[]
  4. СИРИО. Т. 35. № 1.С. 3.[]
  5. Там же; № 8. С. 36.[]
  6. ДДГ. № 89. С. 355.[]
  7. Там же. № 104. С. 440, 441.[]
  8. СИРИО. Т. 35. № 1.С. 4.[]
  9. Там же. № 8. С. 36.[][]
  10. О смо­лен­ских боярах Пол­те­вых см.: Край М.М. Меж Русью и Лит­вой. С. 206.[]
  11. СИРИО. Т. 35. № 8. С. 36.[]
  12. Там же. № 1. С. 3.[]
  13. В пуб­ли­ка­ции посоль­ских книг оши­боч­но ука­за­но: «при­хо­ди­ли люди с Лазы­чи­на, а Васи­лья Пест­ро­го, а Мит­ка Губа­сто­во» (СИРИО. Т. 35. № 6. С. 20).[]
  14. СИРИО. Т. 35. № 6. С. 20.[]
  15. О роде Гла­зы­ни­чей см.: Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. W., 1895. S. 288; Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. I. Wiadomosci historyczno-genealogiczne о rodach szlacheckich. Т. I. W., 1899. S. 293- 294; Idem. Poczet rodow w Wielkim Ksęstwie Litewskim w XV i XVI wieku. Warszawa, 1887. S. 75; Пта­шиц­кий С.Л. Кня­зья Пузы­ны. СПб., 1899; Вла­сьев А.Г. Потом­ство Рюри­ка. Мате­ри­а­лы для состав­ле­ния родо­сло­вий. Т. I. Кня­зья Чер­ни­гов­ские. Ч. 1. СПб., 1906. С 343-347.[]
  16. Neuman, Pietkiewicz. 1996. P. 234–235[]
  17. Wolff. 1895. S. 249, со ссыл­кой на кни­гу: «Historya z autorów i dyplomatów domu xiążąt Masalskich», кото­рая вышла в Виль­но в 1789 г. Соглас­но это­му изда­нию, доку­мент хра­нил­ся в архи­ве Сопег[]
  18. Wolff. 1895. S. 249[]
  19. Полоц­кие гра­мо­ты XIII – нача­ла XVI в. Том II. М.: Рус­ский Фонд Содей­ствия Обра­зо­ва­нию и Нау­ке, 2015. — 524 с.: CIV с. ил., карт. – с.250[]
  20. Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та… — C. 320.[]
  21. Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 8 (1499 — 1514): Uzrasymy knyga 8 / Parenge A. Baliulis, R. Firkovicius, D. Antanaviicius. — Vilnius, 1995. — P. 415 — 417 (далі — LM 8).[]
  22. LM 8. — P. 163 — 166.[]
  23. Російсь­кий дер­жав­ний архів дав­ніх актів (далі — РДА­ДА). — Ф. 389. — Оп. 1. -Од. зб. 223. — Арк. 15 зв.[]
  24. РДА­ДА. — Арк. 16 — 16 зв.[]
  25. Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 11 (1518 — 1523): Uzrasyrnvj knyga 11 / Parenge A. Dubonis. — Vilnius, 1997. — P. 71 (далі — LM 11).[]
  26. LM 11. — P. 93.[]
  27. Ibid. — P. 94.[]
  28. Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 10 (1440 — 1523): Uzrasymu knyga 10 / Parenge E. Banionis ir A. Baliulis. — Vilnius, 1997. — P. 70 (далі — LM 10).[]
  29. LM 10. — P. 71.[]
  30. Ibid. — P. 112.[]
  31. Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 15 (1528 — 1538): Uzrasymu knyga 15 / Parenge A. Dubonis. — Vilnius, 2002. — P. 206 — 207 (далі — LM 15).[]
  32. Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 12 (1522 — 1529): Uzrasymu knyga 12 / Parenge D. Antanavicius ir A. Baliulis. — Vilnius, 2001. — P. 484 — 485 (далі — LM 12).[]
  33. Ibid. — P. 352.[]
  34. Ibid. — P. 351.[]
  35. Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 224 (1522 — 1530): 4-oji Teismu bylu knyga / S. Lazutka, I. Valikonyte. — Vilnius, 1997. — P. 137 — 138 (далі — LM 224).[]
  36. РДА­ДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Од. зб. 29. — Арк. 1 зв. — 2.[]
  37. Там же. — Арк. 3 зв.[]
  38. Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та… — С. 320.[]
  39. Мет­ры­ка Вяліка­га Княст­ва Літо­уска­га: Кні­га 44. Кні­га запі­сау 44 (1559 — 1566) / Падрь­іх­та­вау А. І. Гру­ша. — Мінск, 2001. — С. 95 — 98 (далі — Мет­ри­ка ВКЛ. КЗ 44).[]
  40. 40 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 51 (1566 — 1574): Uzrasymy knyga 51 / Parenge A. Baliulis, R. Ragauskiene, A. Ragauskas. — Vilnius, 2000. — 484 p. (далі — LM 51). — P. 309 — 310.[]