Дольські

Герб князей Дольских

Общие сведения о роде

Доль­ские (укр. Дольсь­кі, бел. Дол­скі, пол. Dolski) — князівсь­кий род неві­до­мо­го поход­жен­ня. Ця роди­на вигас­ла у XVIII ст. Центр їх володінь зна­хо­ди­вся у Дольсь­ку Ста­ро­му побли­зу Любе­чо­ва у Пінсь­ко­му повіті. Ста­рый Дольск у Пін­скім паве­це паб­лі­зу Любя­шо­ва ня трэ­ба блы­та­ць зь іншым Дольскам у Ковель­скім паве­це; гэты апош­ні Ў XV ст. нале­жаў інша­му роду, ад яко­га перай­шоў да Сан­гуш­каў. Дольск в XVI не отно­сил­ся к тер­ри­то­рии Пин­ско­го кня­же­ства, и если и вхо­дил в него, то был изъ­ят в XV в. Вре­мя пожа­ло­ва­ния Доль­ска неиз­вест­но. Князь Андрій Доль­ский зга­дуєть­ся у 1488 р. Князі Доль­скія мелі ўлас­ны герб, на кото­ром изоб­ра­же­на там­га в виде стре­лы, падоб­ны да Косьцешы.

Поль­ско-литов­ский исто­рик-гене­а­лог и гераль­дист Вой­цех Виюк Коя­ло­вич (Wojciech Wijuk Kojałowicz) (1609-1677) в сво­ём тру­де «Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego» (Кра­ков­ское изда­ние 1897 года) о про­ис­хож­де­нии рода кня­зей Доль­ских гово­рит сле­ду­ю­щее: Dołskj. Tak vżywaią na Polesiu y w inszych W. X. L. powiatach kniaziowie Dołscy na Dołsku w Pińskim (str. 104). Дру­гой извест­ный поль­ский гене­а­лог Кас­пер Несец­кий (Kasper Niesiecki) (16821744) посвя­ща­ет кня­зьям Доль­ским ещё несколь­ко строк: Dolski kniaż herbu Kościesza, z tą jednak rożnicą, że na strzale rozdartej nie kładą całego krzyża, ałe tylko połowę. Jako świadczy Metryka Wolyńska, mieli swoje dobra dziedziczne, atoli potem w Pińskim powiecie najwięcej kwitnęli1. Боль­ше инфор­ма­ции о про­ис­хож­де­нии кня­зей Доль­ских пред­ла­га­ет граф Севе­рин Урус­кий (Seweryn Uruski) (1817-1890): Dolski h. Kościesza odmienny. Książęta i szlachta. Odmiana herbu – w polu czerwonem Kościesza bez prawego przekrzyżowania; na hełmie w koronie trzy pióra strusie. Rodzinz książęca wołyńskoruska, jak sie zdaję, szczepu Ruryka; wzięla nazwisko od swego udziału wsi Dolska, w pow. wlodzimierskim, począwszy jednak od XVII stolecia, główne jej posiadłości były na Polesiu i w Pińszczyżnie2. Тут Урус­кий прав­да под­хва­ты­ва­ет тезу о волын­ском про­ис­хож­де­нии Дома кня­зей Доль­ских, раз­ра­бо­тан­ную ранее Несец­ким. «Herbarz Polski» Ада­ма Бонец­ко­го (1842-1909) в чет­вёр­том томе (1901, str. 351) уже напря­мую свя­зы­ва­ет село Дольск в пове­те Пин­ском с дан­ным кня­же­ским родом: Dolscy książęta h. własnego, przedstawiającego Kościeszę z tą odmianą, że na niej nie cały krzyż, a pól krzyża kładą. Nazwę swą wzięli od Dolska, w powiecie pińskim. Более кон­крет­но о про­ис­хож­де­нии рода кня­зей Доль­ских выска­зы­ва­ет­ся исто­рик Адам-Амиль­кар Косин­ский (Adam Amilkar Kosiński) (1815-1893): Dolski hb. Kościesza, zgasła r. 1695 książęca szczepu Ruryka rodzina. Gałąż książąt Pińskich, główna ich linia zgasła 1695 roku, lecz istnieją poboczne, które jednak zarzuciły tytuł książęcy już w XVII stoleciu3. В заклю­че­ние при­ве­ду сло­ва зна­ме­ни­то­го гене­а­ло­га Юзе­фа Воль­фа (1852-1900) из его капи­таль­но­го тру­да «Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku» (1895): Dolski od Dolska (dziś Dolsk Stary) w powiecie Pińskim w poblizu Lubieszowa. Kniaziowie Dolscy mieli używać herbu własnego podobnego do Kościeszy (str. 49). Так­же Вольф, во всту­пи­тель­ной части сво­ей кни­ги, одно­знач­но отно­сит Доль­ских к груп­пе кня­зей pochodzenia Ruskiego, tak zwani Rurykowicze (Grupa II), потом­кам książat Pińsko-Turowskich (Dział D), Pińszczyznę i północną część Wołynia zamieszkujących (str. XXI). 

Лите­ра­ту­ра: Про­щак О. Кня­зья Доль­ские: про­ис­хож­де­ние и гене­а­ло­гия рода.

Геральдика и сфрагистика

Серед інших при­кла­дів уточ­нен­ня за допо­мо­гою гераль­дич­ної інфор­мації поход­жен­ня окре­мих кня­жих родин мож­на наве­сти при­клад князів Дольсь­ких, що гіпо­те­тич­но виво­ди­ли­ся від Нари­мун­то­ви­чів4. Герб що ним кори­сту­ва­ли­ся пред­став­ни­ки цьо­го кня­жо­го роду мав у своїй осно­ві знак у вигляді роз­двоє­ної здо­лу стрі­ли вістрям вго­ру з напів­пе­ре­хре­стям пра­во­руч5. На одній з най­дав­ні­ших відо­мих на сьо­год­ні печа­ток князів Коре­ць­ких, родо­від яких тра­ди­цій­но пов’язують з Нари­мун­том Геди­мі­но­ви­чем6, при­сут­нє зоб­ра­жен­ня подіб­но­го зна­ку у вигляді роз­двоє­ної здо­лу стрі­ли вістрям вго­ру (печат­ка Богу­ша Євфи­мія Федо­ро­ви­ча Коре­ць­ко­го від 1547 р.)7. Слід зазна­чи­ти, що гер­бом з зоб­ра­жен­ням стрі­ло­подіб­но­го зна­ку у цей час кори­сту­ва­ли­ся й інші волинсь­кі князі — князі Ружинські.

Лите­ра­ту­ра: Олег Одно­ро­жен­ко. Русь­кi родо­вi гер­би ХІV-ХVІ ст. як гене­а­ло­гiчне дже­ре­ло. Monumenta Rutheniae Heraldica.- Volumen IІ. Одно­ро­жен­ко О.А. Русь­кі королівсь­кі, гос­по­дарсь­кі та князівсь­кі печат­ки ХІІІ – ХVІ ст.- Хар­ків, 2009.- 320 с.

Историческая география

Dawne dziedzictwo książąt Dolskich, które ostatnia ich dziedziczka, wyszedłszy za ks. Michała Serwacego Wiśniowieckiego, hetmana w. k. lit. , wniosła w dom ks. Wiśniowieckich. W akcie działu spadkobiorców fortuny po ks. Michale Wisniowieckim czytamy, że na schedę Mniszchowoj podkomorzyny lit. przypadło między innemi dobrami hrabstwo lubieszowskie, miasto Dolsk nowy alias Lubieszow, z folwarkiem Zarzecze, ze wsiami Lubieszowem, Rudką wielką, Lubiaziem i bojarami Bychowskiemi; folw. Dolsk Stary ob. ze wsiami Dolskiem Starym, Szłapuniem i Chociuniem, bojarami Odryźyńskiemi, Mochrami i wielką Odryźyńską; folw. Uhrynicze ze wsiami Uhryniczami, Berezicami; folwark Czerwiszcze, ze wsiami Czerwiszczami nowemi i staremi, Sobolem i Luksiem; folwark Derewek ze wsiami Łachwiczami, Derewskiem starym i nowym i Cyrem; folwark Horski ze wsią Sorkami; folwark Odryźyn ze wsią Odryźynem; wieś Bychów, folwark Bychówek z częścią wsi Bychowa; folwarczek we wsi Wula. Akt ten spisany w 1750 r. dn. 26 marca. Dziś Lubieszów ob. czyli Nowy D. leży w powiecie pińskim nad rz. Stochodem. Stary zaś D. leży w pow. kowelskim. 

Поколенная роспись рода

I генерація

2. КН. АНДРЕЙ …… ДОЛЬ­СКИЙ (1488)

ў 1488 атры­маў ад вял. кня­зя Казі­мі­ра 6 коп гро­шаў з луц­ка­га мыта8.

II генерація

3. КН. ИЛЬЯ …… ДОЛЬ­СКИЙ (1528, 1539)

дзед­зіч Доль­ска. Пред­по­ло­жи­тель­но ему же отно­сит­ся неиз­вест­ный по име­ни «княз Долз­ский», кото­рый исхо­дя из «Попи­са зем­ли Волын­ской» в 1528 году выстав­лял в литов­ское вой­ско 2 коня. 1530 г. вёў спра­ву зь кня­зем Іва­нам Васілеві­чам Казекам,справа між кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем Козе­кою з кня­зем Іллею Долзь­ким про розо­рен­ня остан­нім маєт­ку Рож­ча­ло­ви­чі (12 серп­ня 1530 року): «Бага­то шкод в ньо­му поро­бив, двір спа­лив, людей розі­гнав». Кня­зя Долзь­ко­го двічі викли­ка­ли до суду пись­мо­ви­ми пові­дом­лен­ня­ми та через гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Васи­ля Линевсь­ко­го, однак той від­мо­в­ляв­ся при­ї­ха­ти і спла­ти­ти 1000 кіп гро­шів потер­пі­ло­му. Вре­шті Іллі при­су­ди­ли штраф у роз­мірі 400 кіп гро­шів одно­ра­зо­вою випла­тою, однак той подав зустріч­ний позов. 9. 1539 г. фев­ра­ля 8 дня князь Илья Долз­кий при­сут­ство­вал в Кове­ле у кня­зя Васи­лия Михай­ло­ви­ча Ковель­ско­го и был сви­де­те­лем в акте, дан­ном судья­ми со сто­ро­ны кня­зя Ковель­ско­го, кн. Алек­сан­дром Федо­ро­ви­чем Пориц­ким и Пет­ром Бог­да­но­ви­чем Заго­ров­ским, о том, что они не съе­ха­лись с судья­ми кня­зя Андрея Кошир­ско­го в Шайне, как дого­ва­ри­ва­лись10.

Яго­най жон­кай маг­ла быць: кня­гі­ня Люб­ка Доль­ская, дач­ка Міха­ла Паўлаві­ча Віз­гір­да, якая ў 1539 г, удзель­ні­ча­ла ў про­да­жы Мір­ко­ва i Чэр­ні спад­чы­нь­ні­кам узга­да­на­га Віз­гір­да.11: Князі Дольсь­кі, як пише дослід­ни­ця Ната­ля Яко­вен­ко в своїй пра­ці „Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV ст. до сере­ди­ни XVII ст.“ (Київ, 1993) були вза­галі на Волині яви­щем епізо­дич­ним. Ілля Дольсь­кий у дру­гій чвер­ті XVI ст. корот­ко­час­но володів Мир­ко­вим і Чер­ни­ча­ми, успад­ко­ва­ни­ми його жін­кою Люб­кою від сво­го бать­ка, бояри­на Виз­гер­да, і піз­ні­ше серед міс­це­вих зем­ле­влас­ни­ків не згадується.

∞, ЛЮБ­КА МИХАЙ­ЛОВ­НА ВАЗ­ГИР­ДОВ­НА (1539), дочь Михай­ло Пав­ло­ви­ча Ваз­гір­да и Улья­ны Юхнов­ны Яковицкой.

III генерація

4. КН. РОМАН …… ДОЛЬ­СКИЙ (*ок.1520, †1560/1567)

У сяр­эд­зіне XVI ст. жыў князь Раман Доль­скі, вядо­мы толь­кі праз свай­го сына Пра­ко­па, які пісаў­ся Рама­наві­чам, бра­там Пра­ко­па (а гэта зна­чы­ць дру­гім сынам Рама­на) быў Міхал-Ніцы­фар Дольскi.
1567, в «Попи­се вой­ска литов­ско­го 1567 года» из Пин­ско­го пове­та запи­са­на кня­ги­ня Рома­но­вая Долъз­ская кня­ги­ня Улья­на з ымѣ­нья сво­е­го з Долз­ска конь, зброя, пр., тар., рога­та12. 1582, кнг. Доль­ская Юли­а­на, урожд. Роская, и ее сыно­вья Миха­ил и Про­коп суди­ли­ся с Богу­сла­вом Бор­зо­бо­га­тым по при­дан­но­му его жены, покой­ной Поло­нии Бор­зо­бо­га­той, урожд. Доль­ской, запи­сан­но­го на его им.: Даро­во Ново­груд­ско­го воев. и Мут­ко­ви­чи с с. Симо­но­ви­чи, Суди­ло­ви­чи, Раши­но и Чеме­рин Пин­ско­го пов.13

∞, УЛЬЯ­НА СОВА(?) РОСКАЯ, урож­ден­ная Moyza

IV генерація

5/4. КН. МИХА­ИЛ-НИЦИ­ФОР РОМА­НО­ВИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (*Ок.1560,†12.II.1624),

сын кня­зя Рома­на Доль­ско­го и Улья­ны Рос­ской, пра­во­слав­ный. Под­сто­лий с 157914, под­су­док пин­ский с 17.XII.158115, судья зем­ский пин­ский по смер­ти H. Fursa с 22.VI.160616 по 2 VI 1623 17, каш­те­лян брест­ский с 25 VIII 1621 po † Ł. Kopcia18 На сой­ме 1589 г. князь Міхал Доль­скі, пад­су­дак, прызна­ча­ны Пін­скім пабор­цам (г. зн. зборш­чы­кам падат­каў). Мар­ша­лак Тры­бу­на­ла ВКЛ у 1611. Памёр бязьд­зет­ным 12 II 162419, а уже 26 люта­га 1624 г. Баль­та­зар Стравін­скі, Троц­кі цівун, мена­ва­ны пась­ля сьмер­ці кня­зя Доль­ска­га Берась­цей­скім кашталянам.

Дольські

Печат­ка: Михай­ло-Ники­фор Рома­но­вич, князь Дольсь­кий (1589 – 1623): В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді стрі­ли вістрям вго­ру з напів­пе­ре­хре­щен­ням з загну­тим вго­ру кін­цем пра­во­руч; над щитом шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку пави­че­ве перо, нав­ко­ло щита намет; зго­ри літе­ри: MD. вось­ми­кут­на, роз­мір 15х14 мм. НБУ, ІР, ф.2, спр.8223. 1589 р.

ДольськіПечат­ка: Михай­ло-Ники­фор Рома­но­вич, князь Дольсь­кий (1589 – 1623): В полі печат­ки чоти­риділь­ний іспансь­кий щит: в пер­шій частині – знак у вигляді роз­двоє­ної здо­лу стрі­ли вістрям вго­ру з напів­пе­ре­хре­щен­ням у вигляді костур­но­го хре­ста пра­во­руч, в дру­гій частині – три мисли­всь­ких ріж­ка в зір­ку, в третій частині – знак у вигляді літе­ри Т з загну­ти­ми дого­ри кін­ця­ми пере­кла­ди­ни, в чет­вер­тій частині – знак у вигляді стрі­ли вістрям вго­ру над осно­вою з загну­ти­ми дого­ри кін­ця­ми; над щитом шолом з наме­том під коро­ною, в нашо­лом­ни­ку пави­че­ве перо; зго­ри літе­ри: MD; оба­біч літе­ри: PP. Вось­ми­кут­на, роз­мір 16х14 мм. Цітоў А.- С.100; мал.259. 1618 р.

1598 — Дру­гий запо­віт Кири­ла Тер­ле­ць­ко­го був скла­де­ний 5 серп­ня 1598 р. у Пінсь­ку, на бать­ків­щині єпис­ко­па. На від­мі­ну від попе­ред­ньо­го, він не був вне­се­ний до акто­вих книг. Запо­віт засвід­чи­ли пінсь­кий єпис­коп Іона Гоголь і міс­цеві суд­ді та земсь­кі уряд­ни­ки: столь­ник Федір Годебсь­кий, під­су­док Іоанн Гурин Фурс, під­су­док князь Михай­ло Дольсь­кий, а також Влоц­лав ський декан (вод­но­час – познансь­кий канонік і кан­тор) Андрій Чацький.
Дело по жало­бе кн. Миха­и­ла Рома­но­ви­ча Доль­ско­го на Анну Львов­ну Быков­скую (жену Юрия) о воору­жен­ном напа­де­нии на его земель­ный уча­сток Ост­ров око­ло дер. Дольск, захва­те уро­жая, сви­ней и пр. (Име­ют­ся печа­ти). 1579 г., ста­ро­бел., д. 1408.
Дело по жало­бе кн. Миха­и­ла Доль­ско­го на кн. Юрия Дмит­ро­ви­ча Козе­ку об изби­е­нии и ограб­ле­нии его под­дан­но­го Сте­фа­на, сына свя­щен­ни­ка при церк­ви им. Хорск (Име­ют­ся печа­ти). 1607 г., ста­ро­бел., д. 1410.
Гра­мо­та коро­ля Сте­фа­на Бато­рия, утвер­жда­ю­щая Миха­и­ла Доль­ско­го в долж­но­сти под­суд­ка пин­ско­го. (С печа­тью и соб­ствен­но­руч­ной под­пи­сью коро­ля). 1518 г., ста­ро­бел., д. 1403.
Ассе­ку­ра­ци­он­ные запи­си, выдан­ные Пав­лом Шир­мой Миха­и­лу Доль­ско­му о непредъ­яв­ле­нии денеж­ных пре­тен­зий по слу­чаю запи­си ему Евдо­ки­ей Тукаль­ской, урожд. Оль­шев­ской, (женой Дмит­рия), денеж­ной сум­мы, обес­пе­чен­ной на им. Дубой Пин­ско­го пов. (Име­ют­ся печа­ти). 1618 г., ста­ро­бел., д. 1442.

∞, 1°, KATARZYNA ORDÓWNA (1588).

∞, 2°, ZOFIA ZARANKÓWNA HORBOWSKA, 2 v. Gabrielowa Monwidowa Irzykowiczowa, podkomorzyna mielnicka.

6/4. КН. ПРО­КОП-АЛЕК­САНДР РОМА­НО­ВИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (1602, + 10.V.1625)

судья зем­ский ваў­ка­вы­скій з 1609 па 1623 г.
Пра­коп Доль­скі жана­ты з Мары­най Маць­ве­еў­най Клач­коў­най Падар­эўс­кай, якая як Пра­ко­па­ва Доль­ская ў 1586 г. бярэ ўдзел ў спра­ве аб спад­чыне Мацея Клоч­кі (Клод­зь­ка), Жмудзка­га ста­рас­ты. На элек­цый­ным сой­міку, які сабраў­ся 04.IV.1594 г. 851, па назна­че­не­нию Гры­го­рыя Вой­ны на берас­цей­скую каш­та­лянію былі абра­ны элек­та­мі 4 чала­векі, у тым ліку князь Пра­коп Рама­навіч Доль­скі і Ян Шэмет. Як Доль­скі, так і Шэмет адна­ча­со­ва атры­малі пры­вілеі на паса­ду. Назна­чен 22.X.1594 г. Ваў­ка­вы­скім суд­зьд­зёй “за зале­ца­ньем канц­ле­ра ВКЛ Льва Сапе­ги” (Кракаў).Метрыка ВКЛ 77. Арк.533 адв.–534 . На пасад­зе застаў­ся Ян Шэмет.Метрыка ВКЛ 78. Арк.282 адв.–283. Одна­ко Пра­коп Рама­навіч Доль­скі ста­но­вит­ся sędzia ziemski wołkowyski 24 I 1607. фігу­руе ў дакум­эн­тах пад 1609 г.
Ваў­ка­выск, 27.05.1602. — Поз­ва ваў­ка­вы­ска­га пад­ка­мо­рыя, нава­двор­ска­га ста­рас­ты Міка­лая Кар­па ў Ваў­ка­вы­скі пад­ка­мор­скі суд берас­цей­с­ка­му каш­та­ля­ну Гры­го­рыю Бары­саві­чу Войне-Гры­чы­но­ві­чу і яго дзе­цям, мар­шал­ку ЯКМ Васі­лю Іва­наві­чу Лян­ко­ві­чу-Ціхінс­ка­му і яго жон­цы Зофіі Маце­еўне Клоч­каўне, сакра­та­ро­вай ЯКМ Яна­вай Аўся­най Гальш­цы Маце­еўне Клоч­каўне, кня­зю Пра­ко­пу Рама­наві­чу Дольска­му і яго жон­цы Марыне Маце­еўне Клоч­каўне, улас­ні­кам маёнт­ка Лыс­ка­ва Ваў­ка­вы­ска­га пав., а так­са­ма край­ча­му ВКЛ Андр­эю Лаўры­наві­чу Войне, застаўніку гэта­га ж маёнт­ка, у скар­зе кня­зя Яну­ша Міхай­лаві­ча Масаль­ска­га аб захопе сена­жа­цяў яго пад­да­ных сяла Лідзянскага.
Мары­на Клоч­каў­на Пада­ро­ская ста­ла засна­валь­ні­цай пра­васлаў­на­га хра­ма ў Пада­рос­ку. У 1630 год­зе яна дае царкве фун­душ у 9,5 валок (228 га) і дару­чае апе­ку фун­ду­ша Віленска­му Свя­та­ду­ха­ву мана­сты­ру. Сын Мары­ны Клоч­каў­ны Пада­ро­с­кай і Пра­ко­па Доль­ска­га, Павел пера­даў зем­лі царк­вы ўнія­там. Доль­скія, вало­далі Пада­рос­кам да кан­ца ХVІІ стагоддзя.

Кро­ме местеч­ка Иза­бе­лин извест­на с кон­ца XVI века под назва­ни­ем Пету­хо­ви­чи поз­же Пету­хо­ва Мотей Клоч­ка имел сле­ду­ю­щие насе­лен­ные пунк­ты: Миже­ри­чи, Лыс­ко­во, Подо­роск, Лопе­ни­ца, Доро­хо­ва, Мар­ко­ва, Патаньск, Дерев­ня. Он был женат на Кате­рине. У Мотея и Кате­ри­ны была дочь Анна, кото­рую выда­ли замуж за кня­зя Про­ко­па Доль­ско­го. Таким обра­зом, Пету­хо­ва пере­шло в руки Доль­ских. Поте­ря Пету­хо­ва Клоч­ка­ми име­ла и дру­гие при­чи­ны, о кото­рых гово­рит Боб­ро­вич в под­строч­ном Гер­бов­ни­ке Несец­ком. В его рабо­те мож­но най­ти инте­рес­ный факт того, что Мотей Клоч­ка был женат два­жды и от пер­вой жены Ядви­ги Зин­ко­ви­чов­ны имел сына Ста­ни­сла­ва. Этот закон­ный наслед­ник огром­ных вла­де­ний был ото­слан в Кра­ков­скую Ака­де­мию, за свое пове­де­ние отец лишил его наслед­ства, и един­ствен­ной наслед­ни­цей ста­ла Анна. Ста­ни­слав сбе­жал с Ака­де­мии в Киев, но и там дол­го не задер­жал­ся. Потом он посту­пил в армию Мос­ков­скую. Поз­же Ста­ни­слав при­мкнул к армии Сте­фа­на Бато­рия, и вме­сте с его арми­ей вер­нул­ся на роди­ну. Посе­лил­ся он в Витеб­ском вое­вод­стве, где женил­ся на Элеж­бе­те Воро­па­евне. Через несколь­ко лет спу­стя у них родил­ся сын Иван, кото­рый после смер­ти отца начал дело с кня­зья­ми Доль­ски­ми о воз­вра­те Пету­хо­ва. Дело он не выиг­рал, но Доль­ские при­зна­ли оби­ду Клоч­ка и выпла­ти­ли Ива­ну 5 тысяч коп грош литов­ских. В пер­вой поло­вине XVII века по неиз­вест­ным обсто­я­тель­ствам вла­дель­цем Пету­хо­ва ста­ли Дорогостайские.
маёнт­ка Алту­паўска­га пад­да­ны­мі сяла Мініц­ка­га маёнт­ка Лыскава.

У 1598 г. Кры­штаф Воль­скі купіў два фаль­вар­кі Мар­ці­но­вічы – адзін у Юрыя Аст­роўска­га, дру­гі – ў Гры­го­рыя Вой­ны, Васі­ля Зян­кеві­ча Ціхінь­ска­га, Яна Аўся­на­га і кня­зя Пра­ко­па Доль­ска­га, Раго­зні­ца і Юхно­вічы – у Андр­эя Вой­ны, Малая Кра­мяні­ца – у Кас­па­ра Кама­роўска­га 20. Як свед­чы­ць ліст Пра­ко­па Доль­ска­га ад 30 снеж­ня 1602 г. Міка­лай Воль­скі на Кра­мяні­цы заставіў яму за 1150 копаў гро­шаў літоўскіх 58 вало­каў з асе­лы­мі на іх люд­зь­мі ў сёлах Ляхавічы, Пад­ба­лоц­це і Сама­ро­вічы свай­го маёнт­ку Кра­мяні­ца 21. Пакі­нуў пась­ля сябе чаты­рох сыноў: Андр­эя, Кры­шта­фа, Міко­лу i Паў­ла, якія згубілі кня­зёўскі тытул.

∞, МАРИ­НА МАТ­ВЕ­ЕВ­НА КЛОЧ­КО, дочь Мацея Вой­це­хо­ви­ча Клоч­ка и Кацяры­ни Гле­баві­чаў­най, дзяр­жаў­ца Ваў­ка­вы­скі. Тады Мацею нале­жалі: Між­э­рыч, Лыс­ка­ва, Пада­роск, Петухова,Дорахава, Патань­ска, Лапе­ні­ца, Дзяр­эў­на і Мар­ка­ва. Дети: Андр­эй, Кры­штоф, Міка­лай, Паў­ло Уладзіслав.

7/4. КЖ. ПОЛО­НИЯ РОМА­НОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

1582, Дело по иску Доль­ской Юли­а­ной, урожд. Рос­кой, и ее сыно­вей Миха­и­ла и Про­ко­па на Богу­сла­ва Бор­зо­бо­га­то­го по при­дан­но­му его жены, покой­ной Поло­нии Бор­зо­бо­га­той, урожд. Доль­ской, запи­сан­но­го на его им.: Даро­во Ново­груд­ско­го воев. и Мут­ко­ви­чи с с. Симо­но­ви­чи, Суди­ло­ви­чи, Раши­но и Чеме­рин Пин­ско­го пов. (Име­ют­ся печа­ти). 1582 г., ста­ро­бел., д. 1431.

∞, БОГУ­СЛАВ БОРЗОБОГАТЫЙ.

8/4 КЖ. СУСАН­НА РОМА­НОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

∞, АЛЕК­САНДР ПАВ­ЛО­ВИЧ САПЕ­ГА (?-1595).

9/4. КЖ. БЕА­ТА РОМА­НОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

Есть леген­да, как 1577 в зам­ке Дуб­но пле­мян­ни­ца кня­зя Острож­ско­го Беа­та Доль­ская на соб­ствен­ной сва­дьбе уби­ла из пуш­ки сына татар­ско­го хана. Во вре­мя празд­но­ва­ния в зал вбе­жал испу­ган­ный гонец, кото­рый сооб­щил, что кре­пость оса­ди­ли тата­ры. Жених Януш Соло­ми­рец­кий спря­тал­ся под стол, а вот храб­рая жен­щи­на вме­сте с охран­ни­ком Яном Бог­да­ном Сус­ло­вым по про­зви­щу Жер­лик побе­жа­ла к бой­ни­це. Он заря­дил пуш­ку, а Беат­ка из нее попа­ла в шатер пол­ко­вод­ца и уби­ла его. После смер­ти лиде­ра татар­ское вой­ско испу­га­лось и отсту­пи­ло прочь.

∞, КН. ЯН СОЛО­МЕ­РЕЦ­КИЙ.

10/4. КЖ. АЛЕК­САНДРА РОМАНОВНА

заве­ща­ния от 1638 г. жены волын­ско­го хорун­же­го Гри­го­рия (Grzegorza) Гуле­ви­ча-Дол­жец­ко­го — кня­ги­ни Алек­сан­дры Доль­ской (Aleksandry Dolskiej). В сво­ём заве­ща­нии она вспо­ми­на­ет сыно­вей Пет­ра (Piotra) и Рома­на (Romana), вну­ков, а так­же её наслед­ствен­ное име­ние Под­дуб­цы (Poddubce). Это неопро­вер­жи­мое сви­де­тель­ство того, что дол­жец­кая линия Гуле­ви­чей в то вре­мя не угас­ла. Реестр подым­но­го от 1629 г. выде­ля­ет тро­их наслед­ни­ков Под­ду­бец – упо­ми­на­е­мых уже Пет­ра и Рома­на, а так­же Ива­на (Iwana) Гуле­ви­чей, кото­рые сов­мест­но вла­де­ли 34 дыма­ми. Эти три осо­бы я засчи­тал в линию Гуле­ви­чей-Дол­жец­ких. Источ­ни­ки: 22.

∞, ГРИ­ГОРІЙ ГРИ­ГО­РО­ВИЧ ГУЛЕ­ВИЧ ПІД­ДУ­БИНСЬ­КИЙ. Дети: 4 сына, 1 дочь.

V генерація

11/5. КЖ. ЕЛЕ­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА ДОЛЬ­СКАЯ († 24.IX.1617)

żona Jana Kurzenieckiego 1611 roku. Testament Jana Kurzenieckiego, syna Jerzego, nosił datę 28 XII 1611 ro.ku.888 Jan został pochowany według swej ostatniej woli w kościele bernardy.nów w Tykocinie, którym zapisał 100 zł pol. Żonie Helenie z Dolska przykazał, by wszystkie nadania na mocy testamentu, kościołom i wszelkiej wyznaczonej przez niego czeladzi w przeciągu pół roku od jego zgonu miała oddać i zapłacić, o co ją prosił i sumiennie do tego zobowiązywał889. Majątek dziedziczyli syno.wie Jana — Stefan (†1655) i Marcin (†przed 1625), córka Izabela oraz wdowa.890.

В 1624 г. при под­держ­ке Геле­ны Коп­ц­юв­ны из рода Доль­ских был осно­ван жен­ский мона­стырь бер­нар­ди­нок в Бресте.

∞, 1°, ЯН ЮРЬЕ­ВИЧ (КАС­ПЕ­РО­ВИЧ?) КУЖЕ­НЕЦ­КИЙ /Kurzeniecki/ (+1611), dziedzic Kalinówki,
Дети: Stefan (†1655) i Marcin (†przed 1625), Izabela.

∞, 2°, ВАСИЛЬ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ КОПЦ /Kopec/
(1575 — люты 1636), Берас­цей­скі пад­ка­мо­ры з 1615, каш­та­лян нова­га­род­скі з 1626. Так­са­ма ста­ро­ста­ож­скі і пера­лом­скі з 1619. Ажаніў­ся спа­чат­ку з Але­най Доль­скай, дач­кой каш­та­ля­на берас­цей­ска­га Міха­ла Ніцы­фа­ра Доль­ска­га, але яна памер­ла 24 верас­ня 1617 года, дзя­цей з ёй не меў. Дру­гі шлюб узяў з Бар­ба­рай Хад­кевіч, дач­кой каш­та­ля­на вілен­ска­га Герані­ма Хад­кеві­ча. З ёй меў сына Яна Кара­ля і дач­ку Ган­ну Бар­ба­ру, якая вый­ш­ла завя­ліка­га літоўска­га гет­ма­на Паў­ла Яна Сапегу.
888 MN Kraków, Bibl. Czart., nr IV, 1777, k. 329v-331. 889 MN Kraków, Bibl. Czart., nr IV, 1777, k. 330 – 331; Zob. W. Przyjałgowski, Żywoty bisku.pów…, s. 158 – 159. 890 AGAD Warszawa, Kapicjana, p. 27, s. 502-504; AGAD Warszawa, Księgi ziemskie suraskie, t. 2, k. 15-16v; AGAD Warszawa, Księgi ziemskie bielskie, t. 1, s. 53v-54; CAH Mińsk, f. 1708, op. 1, nr 34, k. 295.

КЖ. ……. МИХАЙ­ЛОВ­НА ДОЛЬСКАЯ ()

∞, МИКО­ЛАЙ УШАК.

12/6. КН. АНДРЕЙ ПРО­КО­ПИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (?-1646),

под­кор­мий вол­ко­вый­ский. Два­ранiн iмпе­ра­та­ра Фер­ды­нан­да II, як сакра­тар поль­ска­га кара­ля быў пас­лом на сойм 1627. З 1628 пад­ка­мо­ры ваў­ка­вы­скi. Его брат Павел, памёр перад 1645 г., пакі­нуў уда­ву i дзь­ве дач­кі: Кан­стан­цыю i Іза­бэ­лу, ад імя якіх іхны апя­кун Андр­эй Доль­скі, Ваў­ка­вы­скі пад­ка­мо­ры, брат нябож­чы­ка, у 1645-1646 гг. вяд­зе судо­вы пра­ц­эс з Сапегам.

ДольськіПечат­ка: Андрій Про­ко­по­вич, князь Дольсь­кий (1627 – 1646): В полі печат­ки чоти­риділь­ний іспансь­кий щит: в пер­шій частині – знак у вигляді роз­двоє­ної здо­лу стрі­ли вістрям вго­ру з напів­пе­ре­хре­щен­ням пра­во­руч; над щитом шолом, в нашо­лом­ни­ку три стра­у­со­вих пера, нав­ко­ло щита намет. вось­ми­кут­на, роз­мір 15х13 мм. НБУ, ІР, ф.2, спр.7386. 1634 р.

1650 — Дело по жало­бе жите­ля гор. Пин­ска Исая Яку­бо­ви­ча на Вар­ва­ру Доль­скую, урожд. Нару­ше­вич, о неупла­те денеж­но­го дол­га. (Име­ют­ся печа­ти). 1650 г., пол., ста­ро­бел., д. 1469.
о жало­бе арен­да­то­ра кор­чем в им. Дольск, жите­ля Сто­бы­хва Шле­мы Дави­до­ви­ча на Вар­ва­ру Доль­скую, урожд. Нару­ше­вич, об убий­стве под­дан­ных ее сел Иль­бязь, Хотунь и Юхви­чи его род­ствен­ни­ков в сго­во­ре с каза­ка­ми и об ограб­ле­нии его ука­зан­ны­ми под­дан­ны­ми, как и воен­ным отря­дом Раец­ко­го по под­стре­ка­тель­ству той же Доль­ской. (Име­ют­ся печа­ти). 1649-1650 гг., пол., ста­ро­бел., д. 1418.
Дело по жало­бе Васи­лев­ских Пав­ла и Евы, урожд. Доль­ской, на вла­дель­цев им. Дольск Доль­ских Андрея и Вар­ва­ру, урожд. Нару­ше­вич, о невоз­вра­ще­нии дол­га по обли­га­ци­он­ной запи­си. (Име­ют­ся печа­ти). 1641 г., д. 1458.
Дело по иску денеж­ной сум­мы Дани­лом Овся­ным на Доль­ских Андрея и Вар­ва­ру, урожд. Нару­ше­вич. (Име­ет­ся печать). 1646-1647 гг., ста­ро­бел., д. 1464.
Дело по жало­бе Вар­ва­ры Доль­ской, урожд. Нару­ше­вич, на Доль­ских Кази­ми­ра и Ядви­гу, урожд. Ель­скую, о невоз­вра­ще­нии ей денеж­но­го дол­га. (Име­ют­ся печа­ти). 1649 г., ста­ро­бел., д. 1466.
Мате­ри­а­лы, отно­ся­щи­е­ся к Вар­ва­ре Кра­сиц­кой, жене Юрия, урожд. Нару­ше­вич, впер­вые за Андре­ем Доль­ским: обли­га­ци­он­ная запись дол­го­вой сум­мы, выдан­ная ей Габ­ри­елем Рудо­ми­ном-Дусяц­ким соглас­но запи­си Кришто­фа Рудо­ми­ны-Дусяц­ко­го. 1652-1654 гг.; запись по полю­бов­но­му согла­ше­нию, выдан­ная ей Яном Быков­ским о непредъ­яв­ле­нии к ней пре­тен­зий об убий­стве жены, дво­их детей и слу­ги, захват иму­ще­ства во вре­мя казац­кой вой­ны, недо­пу­ще­ние его взять в залог им. пин­ских иезу­и­тов. (Име­ют­ся печа­ти). 1654 г., пол., д. 1470.
Дело по жало­бе Абра­ма Досто­ев­ско­го на Кра­сиц­ких Юрия Кази­ми­ра и Вар­ва­ру, урожд. Нару­ше­вич, впер­вые заму­жем за Андре­ем Доль­ским, о неупла­те дол­га по запи­си, выдан­ной его отцу Ста­ни­сла­ву Досто­ев­ско­му. Уп. набе­ги татар и каза­ков на им. Дольск во вре­мя воен­ных дей­ствий 1648 г. (Име­ют­ся печа­ти). 1667-1672 гг., ста­ро­бел., пол., д. 1483.

∞, БАР­БА­РА КАТА­РИ­НА НАРУ­ШЕ­ВИЧ, дочь Михай­ла Мико­лай­ов­на Нару­ше­ви­ча и кнж. Мару­шы Зба­раж­ской . Ее пер­вый муж — Андрей Доль­ский, вто­рой муж — Ежи Кази­меж Красицкий.

13/6. КН. КШИШТОФ КАЗИ­МИР ПРО­КО­ПИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (1621, † 1633)

sędzic z. пин­ский, под­ко­мо­рий пин­ский с 10.II.163123; два­ранiн кара­леўскi. † 163124; † 163225; † 163326. Mikołaj Kuncewicz номи­ни­ро­ван 11 VII 1633 на под­ко­мо­рия пин­ско­го по смер­ти K.M. Dolskiego27.

1621 — Спи­сок Их Мило­стей панов жите­лей, рыцар­ства, шлях­ты повя­та вол­ко­выс­ско­го и иных, кото­рые соглас­но зако­ну сей­ма, недав­но про­шед­ше­го, высту­пи­ли на защи­ту Отчиз­ны про­тив Кня­зя Судер­ман­ско­го, кото­рый вра­же­ским обы­ча­ем напал на госу­дар­ство Его Коро­лев­ской Мило­сти, город Ригу взял и даль­ше в Госу­дар­ство Его Коро­лев­ской Мило­сти насту­па­ет, что, соби­ра­ясь в Инфлян­ты, ста­ли в селе Пиво­го­лы под Пуня­ми нояб­ря тре­тье­го дня 1621 года….Его Милость пан Кшиштоф Доль­ский, сын судьи вол­ко­выс­ско­го, послан­ный отцом сво­им, судьей зем­ским в летах пре­клон­ных, выста­вил трех коней по-гусар­ски и трех по-казац­кі28.

Кня­ги­ня Анна Воло­вич (Доль­ская) упо­ми­на­ет­ся в судеб­ной запи­си по делу 1631-1633 годов, когда она была заму­жем за Кшишто­фом (Кришто­фом) Кази­ми­ром Доль­ским . В суд подал на супру­гов Доль­ских пин­ский меща­нин Фотей Абра­мо­вич, утвер­ждая, что они не вер­ну­ли ему денеж­ный долг[1]. Абра­мо­вич был по-види­мо­му ростов­щи­ком, что выте­ка­ет из дру­гих доку­мен­тов: где упо­мя­ну­ты Ель­ские Нико­лай и Габ­ри­ель, а так­же бра­тья Иеро­ни­мы, и где (в дру­гом месте) ука­за­ны про­цен­ты, под кото­рые Фатей Абра­мо­вич сужи­вал день­га­ми. Анна так­же упо­ми­на­ет­ся по судеб­но­му делу 1641-1643 годов, откры­то­му по жало­бе Раи­ны Соло­ме­рец­кой (Раи­на мог­ла быть сест­рой покой­но­го кня­зя Соло­ме­рец­ко­го, мужа Анны, или женой его бра­та) на Анну Соло­ме­рец­кую (урож­дён­ную Воло­вич), о том, что, яко­бы, Анна под­де­ла­ла (пере­пи­са­ла) заве­ща­ние её сына, покой­но­го кня­зя Яна Вла­ди­сла­ва Соло­ме­рец­ко­го. В иск впи­са­ны пин­ские фран­цис­кан­ские мона­хи, пин­ские и вилен­ские иезу­и­ты, доби­вав­ши­е­ся денеж­ных сумм, отпи­сан­ных им покой­ным Соло­ме­рец­ким на име­ние Тере­бе­жов и поло­ви­ну име­ния Высоцк29

∞, АННА ВОЛО­ВИЧ, из рода Воло­ви­чей гер­ба «Баго­рия», дво­ю­род­ная сест­ра (кузи­на) Раи­ны Воло­вич, доче­ри Гри­го­рия Бог­да­но­ви­ча Воло­ви­ча, podkomorzanka tr. (2 v. Janowa Władysławowa Sołomerecka, marszałkowa pin., 3 v. już 1644 Janowa Kazimierzowa Pacowa, pisarzowa w. WKsL). Упо­ми­на­ет­ся в ряде судеб­ных запи­сей в 1631-1643 годах.

14/6. КН. МИКО­ЛАЙ ПРО­КО­ПО­ВИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (*ок.1610,†2.XI.1648)

трэці сын Пра­ко­па, sędzic z. wołk., хорун­жий пин­ский с 12 VII 1633 po † J. Fiedziuszki30.

Пад­час казац­кіх бун­таў быў забіты ўлас­ным пад­да­ным у Целя­ха­нах у 1647 г.31 По дру­гим дан­ным † 2 XI 164832. Пакі­нуў пась­ля сябе ўда­ву — Але­ну Ель­скую, якая памер­ла ў 1650 г., i адна­го сына — Яна Караля.

∞, АЛЕ­НА ЕЛЬ­СКАЯ, † 1650, wojszczanka pin.

15/6. КН. ПАВЕЛ ВЛА­ДИ­СЛАВ ПРО­КО­ПИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (?-до 1645)

самы малод­шы сын Пра­ко­па, у мала­до­с­ці Павел быў два­рані­нам імпе­ра­та­ра Свяш­ч­эн­ная Рым­скай імпе­рыі, потым сакра­та­ром поль­ска­га кара­ля, а пас­ля 1640 г. стаў вой­скім ваў­ка­вы­скім. у мала­до­сь­ці — прыдвор­ны кара­ля i кава­лер зала­то­га руна, потым кара­леўскі сакра­тар. Пабраў­ся шлю­бам з княж­ной Мары­я­най Флар­эн­цы­яй Друц­кай-Сакалін­с­кай, Полац­кай каш­та­лян­кай. Абое: Павел Улад­зіслаў Доль­скі, кара­леўскі сакра­тар, яго­ная жон­ка Мары­я­на Флар­эн­цыя Друц­кая-Сакалін­ская, Полац­кая каш­та­лян­ка, у 1640 г. далі рас­піску ўда­ве Полац­ка­га каш­та­лян­ка Кры­шта­фа Друц­ка­га-Сакалін­ска­га, Мары­яне Вой­нян­цы, Літоўс­кай пад­канц­лер­жан­цы, аб атры­ма­нь­ні паса­гу, а менавіта маёнт­ка Несі­на ў Полац­кім паве­це, які ацэ­нь­ваў­ся ў 16 тыся­чаў зло­тых, i так­са­ма 14 тыся­чаў зло­тых у дад­а­так да паса­гу. У хут­кім часе пась­ля таго Павел Улад­зіслаў Доль­скі назва­ны Ваў­ка­вы­скім вой­скім; памёр перад 1645 г., пакі­нуў уда­ву i дзь­ве дач­кі: Кан­стан­цыю i Ізабэлу.

∞, КНЖ. МАРИ­АН­НА ФЛО­РЕН­ЦИЯ ДРУЦ­КАЯ-СОКО­ЛИН­СКАЯ, дочь кн. Кшишто­фа Друцкого-Соколинского.

16/6. КЖ. АННА ПРО­КО­ПОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

∞, ПАВЕЛ ПРО­ТА­СЬЕ­ВИЧ, вой­ский витебский. 

17/6. КЖ. ЕВА ПРО­КО­ПОВ­НА ДОЛЬ­СКАЯ (*ok. 1600- ok.1644)

В 1641 г. име­ет­ся дело по жало­бе Васи­лев­ских Пав­ла и Евы, урожд. Доль­ской, на вла­дель­цев им. Дольск Доль­ских Андрея и Вар­ва­ру, урожд. Нару­ше­вич, о невоз­вра­ще­нии дол­га по обли­га­ци­он­ной запи­си. [ЛГИА, ф.1280 — «Рад­зи­вил­лы, кня­зья» д. 1458.].
Pan Wasilewski z Samujłowicz Horodniczy [s] z kniaziem Siemionem Hlińskim, cho.rym, koń.[Спіс шлях­ты Ваў­ка­вы­ска­га паве­ту 1621 г.//РНБ у Санкт-Пецяр­бур­гу, фонд 971, апіс 2, аўто­граф 127. Стр.225-228].

∞, ПАВЕЛ ВАСИ­ЛЕВ­СКИЙ (ok. 1610- ok. 1644), wojski witebski 28 V 1638 r. (Ist. Jur. Mat. XXVI).f ok. 1644.

КЖ. СОФИЯ ПРО­КО­ПОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

Pan Jan Kęndzierzawski koń po husarsku z imienia Kuźm icz [Спіс шлях­ты Ваў­ка­вы­ска­га паве­ту 1621 г.//РНБ у Санкт-Пецяр­бур­гу, фонд 971, апіс 2, аўто­граф 127].

∞, JAN KĘDZIERZAWSKI (Kandziarzawski, Kęndzierzawski) J- 1633, podsędek wołkowyski 22 IX 1626. Osiadł on w pow. wołkowyskim.

VI генерація

18/12. КЖ. ИЗА­БЕЛ­ЛА АНДРЕ­ЕВ­НА ДОЛЬСКАЯ

Ten Władysław skazany został 1667 roku na zapłacenie 6,500 fl. archimandrycie mścisławskiemu Korsakowi i wyrok ten wspomina o jego żonie, może pierwszej, Annie Norowniczównie (Akta XV).

Улад­зіслаў Комар, ашмян­скі зем­скі суддзя, атры­маў у спад­чы­ну маєток Жод­зіш­кі33. У 1677 г. павод­ле “Тары­фы пага­лоў­на­га” Ашмян­ска­га паве­та ў яго маёнт­ку Жод­зіш­кі наліч­ва­ла­ся 50 чала­век пад­да­ных [ЛДГА, ф.СА, спр.3723, а.50 адв.]. З жон­кай княж­ной Іза­бэ­ляй Доль­скай Улад­зіслаў Комар пакі­нуў дач­ку Бар­ба­ру, жон­ку Казі­ме­ра Мін­кеві­ча, ашмян­ска­га пад­ста­ро­сты, паз­ней ашмян­ска­га пад­столія (ажанілі­ся каля 1684 г., ён памёр у
1698 г.). Павод­ле “Тары­фы падым­на­га” Ашмян­ска­га паве­та 1690 г. у іх маёнт­ку наліч­ваў­ся 101 сялян­скі дым34.

∞, WŁADYSŁAW КРИШТО­ФО­ВИЧ КОМАР, сын Геранім (Яраш) Маце­явіч Кома­ра і Агне­ш­ка Яра­шаў­на Чарніцкая,sędzia ziemski oszmiański i poseł na sejm 1661 r., poseł do Moskwy 1656 i 1658 r., elektor Jana III-go, dziedzic Żeymet 1670 r. Дети: Barbara, dziedziczkę Żodziszek, za Kazimierzem Minkiewiczem, podstolim oszmiańskim, mylnie przez J. Wolffa i innych, nazwanego Mickiewiczem35.

19/12. КЖ. СОФЬЯ АНДРЕ­ЕВ­НА ДОЛЬСКАЯ

∞, 1°, ЯН КЕН­ДЗЕ­ЖАВ­СКИЙ /Jan Kędzierzawski/;

∞, 2°, GABRYEL РОДО­МИН-ДУСЯТ­СКИЙ, kasztelanic nowogrodzki (Wolff).

20/13. КН. КАЗИ­МИР КШИШТО­ВИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (?-1652)

загi­нуў у бiтве пад Магiлё­вам у сяр­эд­зiне 17 ст.

∞, ЯДВИ­ГА ЕЛЬ­СКАЯ, marszałkówną pińską, 2v. Ruszkowską, sędziną pińską. 

21/14. КН. ЯН-КАРОЛ НИКО­ЛА­Е­ВИЧ ДОЛЬ­СКИЙ (*4.XII.1637,†29.IV.1695)

дер­жав­ний і війсь­ко­вий діяч Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го, хору­жий, рот­мистр JKM, під­столій Слонімсь­кий (з 1656 року) під­ко­морій пінсь­кий (1662-1666) і мар­ша­лок пінсь­кий (16.III.1666-1676)36), крав­чий вели­кий литовсь­кий (VI.1670-1676)37, під­ча­ший вели­кий литовсь­кий (II.1676-1685)38, мар­ша­лок надвір­ний литовсь­кий (1685-1691) і мар­ша­лок вели­кий литовсь­кий (1691-1695), пол­ков­ник королівсь­кий, войт пин­ский с 13 VIII 1668 (jako jednemu z dwu kandydatów magistratu) po † A. Naruszewicza 39, ста­ро­ста пінсь­кий 12 V 167640 і Вал­ківсь­кий, адміністра­тор Олиц­кой еко­но­мії. † 29 IV 169541.

W czasie potopu szwedzkiego, na czele własnej chorągwi wziął udział w bitwie pod Warszawą. Uczestniczył w kampaniach wojny polsko-rosyjskiej 1654-1667. Poseł sejmiku pińskiego powiatu pińskiego na sejm wiosenny 1666roku[2]. Jako pułkownik wziął w 1666 udział w tłumieniu rokoszu Lubomirskiego. W latach 1667 i 1668 był posłem na Sejm. W 1669 poparł elekcję Michała Korybuta Wiśniowieckiego. W 1670 został krajczym wielkim litewskim. Był członkiem konfederacji kobryńskiej wojsk Wielkiego Księstwa Litewskiego w 1672 roku[3]. Walczył w bitwie pod Chocimiem w 1673. Elektor Jana III Sobieskiego z powiatu pińskiego w 1674 roku[4]. Wybrany posłem w 1676. Sejm tego roku przyznał mu gratyfikację w wysokości 20 000 złp za męstwo i odwagę. Na Sejmie 1678/1679 wybrany deputatem do rady przy boku króla. W 1685 mianowany marszałkiem nadwornym litewskim, a w 1691marszałkiem wielkim.
Похо­див з кня­жо­го роду Дольськ. Син кня­зя Мико­ли Дольсь­ко­го (бл. 1610-1647), хорун­жий пінсь­ко­го, і Оле­ни Єльсь­кою. Кароль Доль­скі, сын Міка­лая, “граф на Доль­ске, Дуб­роўні­цы і Камарне, мар­ша­лак надвор­ны Вяліка­га княст­ва Літоўска­га, ста­рас­та Пін­скі і Ваў­ка­вы­скі”, упа­мі­на­ец­ца пад 1690 г. Ён быў унія­там, бо ў яго часы ўпа­мі­на­ец­ца прэ­світ­эр пада­ро­скі, айцец Андр­эй Бут­ры­мо­віч. Яго 10 дзя­цей памёр­лі ў дзя­цін­стве, дач­ка Кацяры­на вый­ш­ла замуж за Міхаі­ла Сер­ва­цыя Віш­ня­вец­ка­га. Ян Караль Доль­скі нарад­зіў­ся ў 1640 г., у 7 гадоў згубіў баць­ку, а Ў 10 гадоў — маці, i на тры­нац­ца­тым год­зе жыць­ця кара­леўскім пры­віле­ем ад 22 чэрве­ня 1652 г. Ян Караль сын Міко­лы Доль­ска­га, харун­жа­га Пін­ска­га, i Але­ны Ель­скай атры­маў апе­ку стры­еч­на­га бра­та Казі­мі­ра Доль­ска­га. Стаў­шы ў 1657 г. хару­жым у вой­ску, усё жыць­цё пась­ля гэта­га слу­жыў Айчыне. У 1662 г. быў пад­ка­мо­рым Пін­скім, 16 сакавіка 1666 г. назва­ны Пін­скім мар­шал­кам, адна­ча­со­ва ў 1670 г. — Літоўскім крой­чым, пась­ля гэта­га 3 люта­га 1676 г.- чаш­ні­кам Літоўскім, а потым 22 чэрве­ня 1685 г.- прыдвор­ным Літоўскім мар­шал­кам. Нар­эш­це, 7 траў­ня 1691 г. Ян Караль Доль­скі на Доль­ску i Дам­бро­ві­чу, прыдвор­ны Літоўскі мар­ша­лак, ста­рас­та Пін­скі i Ваў­ка­вы­скі, кара­леўскі пал­коўнік, назва­ны вялікім Літоўскім мар­шал­кам. Фун­да­ваў кля­шта­ры пія­раў у Дам­бро­ві­чах у 1684 г. i ў 1686 г. у Любя­шо­ве, які потым назваў Нава­доль­скім. У 1693 г. Караль, граф на Доль­ску, Дам­бро­ві­чах, Камарне-Доль­скай, вялікі мар­ша­лак Вяліка­га Княст­ва Літоўска­га, Пін­скі i Ваў­ка­вы­скі ста­рас­та, адміністра­тар Аліц­кай волась­ці, пал­коўнік Яго Кара­леўс­кай Мось­ці i Ган­на на Хада­ро­ста­ве i Доль­ску, яго­ная жон­ка, запі­сва­ю­ць 9 тыся­чаў рым­скіх шку­даў на фун­да­цыю Нава­доль­ска­га кляштара.

Dolski
zmarł w Karolinie koło Pińska, a 4 maja 1695 r. został pochowany
w Lubieszowie wraz ze zmarłym w tym samym mniej więcej czasie
synkiem Janem Chryzostomem42.

Наро­ди­вся 1637 року. За дани­ми К. Піварсь­ко­го, його бать­ко Хри­сто­фор був пінсь­ким хорун­жим, заги­нув під час повстан­ня Хмель­ни­ць­ко­го від рук влас­них підданих.[2] Рані­ше Адам Боне­ць­кий ствер­джу­вав, що бать­ка зва­ли Мико­ла, але він був уби­тий 1647 року[3]. Збі­гнев Ану­сик вка­зу­вав, що бать­ка­ми Яна Каро­ля були князь Мико­ла Дольсь­кий та його дру­жи­на Оле­на Єльська.[4].
Поса­ди (уря­ди): столь­ник слонімсь­кий з 1656, пінсь­кий­під­ко­морій (1662—1666) і мар­ша­лок (1666—1676), одно­час­но край­чий Вели­ко­го Князів­ства Литовсь­ко­го (ВКЛ) (1670—1676), під­ча­ший ВКЛ (1676—1685), надвір­ний (1685—1691)і вели­кий мар­ша­лок литовсь­кий з 1691 року, ста­ро­ста пінсь­кий і вол­ко­вись­кий. Мав зван­ня пол­ков­ни­ка королівського.
Фун­ду­вав кля­што­ри і коле­гіу­ми піарів у Дуб­ро­ви­ці та Любе­шо­ві. Напри­кін­ці жит­тя мав граф­сь­кий титул.

Дру­жи­на — Анна з Ходо­ровсь­ких, пер­шим чоло­віком якої був князь Костян­тин-Хри­сто­фор Вишневецький.

↑ Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — Т. 1. — 406 s. — S. 283. (пол.)
↑ Piwarski K. Dolski Jan Karol, h. Kościesza (1637—1695)… — S. 288.
↑ Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 4. — S. 351.
↑ Anusik Z. O książętach Wiśniowieckich i czasach, w których żyli. Suplement do monografii rodu // Przegląd nauk historycznych. — 2009 (R. VIII). — № 2. — S. 227 (прим.). (пол.)
↑ Piwarski K. Dolski Jan Karol, h. Kościesza (1637—1695)… — S. 289.

Біо­гра­фія Учас­ник воєн Речі Поспо­ли­тої зі Шве­цією, Російсь­кою дер­жа­вою і Османсь­кою імпе­рією. У 1656 році під час Шведсь­ко­го пото­пу під­столій Сло­ним­ский князь Ян Кароль Дольсь­кий на чолі влас­ної хоруг­ви брав участь у три­ден­ній битві зі шве­да­ми під Вар­ша­вою. Брав участь у війсь­ко­вих кам­паніях російсь­ко-польсь­кої вій­ни (1654-1667). У 1666 році королівсь­кий пол­ков­ник Ян Кароль Дольсь­кий на сто­роні пра­ви­те­ля Речі Поспо­ли­тої Яна II Кази­ми­ра Вази брав участь у бороть­бі з роко­ша­на­мі Єжи Себастья­на Любо­мирсь­ко­го. У 1667 і тисячі шіст­сот шість­де­сят вісім роках оби­рав­ся послом на сей­ми. У 1669 році князь Ян Кароль Дольсь­кий під­пи­сав елек­цію (обран­ня на пре­стол) Михай­ла Кори­бу­та Виш­не­ве­ць­ко­го. У 1670 році отри­мав поса­ду крав­чо­го вели­ко­го литовсь­ко­го. У листо­па­ді 1673 брав участь у роз­гро­мі польсь­кою армією під коман­ду­ван­ням Яна Собесь­ко­го туре­ць­ких військ у битві під Хоти­ном, наступ­но­го 1674 під­пи­сав елек­цію Яна III Собесь­ко­го. У 1676 році був обра­ний послом на сейм і при­зна­че­ний под­ча­ши­ем вели­ким литовсь­ким. У 1685 році Ян Кароль Дольсь­кий був при­зна­че­ний мар­шал­ком надвір­ним литовсь­ким, а у 1691 році став мар­шал­ком вели­ким литовсь­ким. У 1690 році отри­мав від уря­ду Речі Поспо­ли­тої зем­лі під Пин­ском, в перед­місті яко­го побу­ду­вав замок Каролін. Засну­вав мона­сти­рі і коле­гіу­ми для чер­не­чо­го орде­ну піа­ри­стів у Дуб­ро­ви­ці в 1684 році і Любя­шо­ве (Ново­му Дольськ) в 1686 році. Напри­кін­ці жит­тя Ян Кароль Дольсь­кий отри­мав граф­сь­кий титул.
Сім’я Ян Кароль Дольсь­кий був двічі одру­же­ний. Його пер­шою дру­жи­ною була Ельж­бе­та Ост­ро­рог (пом. 1684). Діти: Анна, Тео­дор, Ігна­цій, Томаш, Ян, Маріан­на, Юзеф і Ката­жи­на (1680-1725), дру­жи­на з 1695 Михай­ла Сер­ва­ція Виш­не­ве­ць­ко­го (1680-1744), вели­ко­го гетьма­на литовсь­ко­го і вели­ко­го канц­ле­ра литовсь­ко­го. Дру­гим шлю­бом одру­жи­вся на Ган­ні Ходорівсь­кої (пом. 1711), доч­ки под­ко­мор­ний литовсь­ко­го Кшишто­фа Ходо­ров­ско­го та Анни Ябло­новсь­кої, вдо­ві кня­зя Костян­ти­на Кшишто­фа Виш­не­ве­ць­ко­го. Діти: Маріан­на, Стані­слав і Ян. Семе­ро синів та три доч­ки Яна Каро­ля Дольсь­ко­го помер­ли під дитин­стві. Змог­ла вижи­ти тіль­ки одна доч­ка від пер­шо­го шлю­бу, Ката­жи­на, що вий­ш­ла заміж за кня­зя Михай­ла Сер­ва­ція Виш­не­ве­ць­ко­го, який дово­ди­вся пасин­ком само­му Яну Дольськ, будучи сином його дру­гої дру­жи­ни Анни Ходорівсь­кої від пер­шо­го шлю­бу. Ян Кароль Дольсь­кий був остан­нім чоло­ві­чим пред­став­ни­ком кня­жо­го роду Дольськ. Піс­ля його смер­ті всі володін­ня Дольськ успад­ку­вав Михай­ло Сер­ва­цій Виш­не­ве­ць­кий, чоло­вік Ката­жи­ни Дольською.

Мате­ри­а­лы, отно­ся­щи­е­ся к Яну Паро­лю и Анне Доль­ским и их им. Межи­реч и Подо­роск Вол­ко­выс­ско­го пов.: обли­га­ци­он­ная запись денеж­ной сум­мы и ржи, выдан­ная Евста­фи­ем Андрей­ко­ви­чем Буто­втом Пет­ру Коси­лов­ско­му при усло­вии вер­нуть их в им. Межи­реч. 1691 г.; дело о запи­си Вла­ди­сла­вом Костюш­кой Фло­ри­а­ну Раец­ко­му под­дан­ных им. Межи­реч Яна Талец­ко­го и сыно­вья­ми Мат­ве­ем, Иоси­фом и Пав­лом о полю­бов­ном реше­нии спо­ра послед­них с бояром (земя­ни­ном) им. Подо­роск Вла­ди­сла­вом Бла­же­ви­чем и кра­же у них денег. 1697 г.; обли­га­ци­он­ная запись денеж­ной сум­мы, выдан­ная Дани­элем Пет­ра­шев­ским ста­ро­сте им. Межи­реч Твор­ков­ско­му. 1698 г., пол., д. 1497.
При­го­вор Глав­но­го Литов­ско­го три­бу­на­ла по делу о наслед­стве Яна Каро­ля Доль­ско­го меж­ду вдо­вой Анной Доль­ской, кн. Виш­не­вец­ки­ми Миха­и­лом и Ека­те­ри­ной, урожд. Доль­ской, с одной сто­ро­ны, и гр. Тар­нов­ски­ми Юри­ем, Ста­ни­сла­вом, Алек­сан­дром, Доми­ни­ком, Миха­и­лом и Яцком и Яном Кази­ми­ром Богу­шев­ски­ми с дру­гой. (Име­ет­ся печать). 1700 г., пол., д. 1500.
Janowi Karolowi udało się ujść z życiem, zaopiekowali się nim Radziwiłłowie i Pacowie i dopomogli w odzyskaniu majątku.
Dzięki protekcji hetmana wielkiego litewskiego Pawła Jana Sapiehy dostał chorągiew pancerną w kompucie wojska litewskiego i w r. 1656 walczył przeciw Szwedom, a w latach następnych przeciw wojskom moskiewskim. Awansował w hierarchii urzędniczej powiatu pińskiego, osiągając w końcu urząd marszałka pińskiego. Opowiedział się po stronie króla Jana Kazimierza podczas wojny domowej z rokoszanami Jerzego Lubomirskiego.
Na elekcji 1669 od razu poparł Michała Korybuta Wiśniowieckiego i od początku jego panowania zabiegał o łaskę królewską. Wziął udział w kampanii 1671 na Ukrainie przeciw wojskom kozacko-tatarskim. Gdy wojsko litewskie w połowie października odmówiło kontynuacji działań, nie chcąc uczestniczyć w dalszej kampanii hetmana wielkiego koronnego Jana Sobieskiego, Dolski przewodniczył kołu rycerskiemu wojska litewskiego, które ułożyło manifestację uzasadniającą przyczyny takiego postępowania. W r. 1673 był wydelegowany ze strony dworu do układów z malkontentami. Uczestniczył w kampanii chocimskiej w tym roku.

Po elekcji Jana III Dolski, który „zawsze z królami trzymał”, znalazł się w gronie jego stronników na Litwie. Wkrótce (1676) został podczaszym litewskim, a na sejmie koronacyjnym w tym roku przyznano mu 20 tys. zł jako wynagrodzenie za męstwo. W r. 1685 otrzymał urząd marszałka nadwornego litewskiego, choć miał nadzieję na buławę polną. Zrazu zdecydowany przeciwnik Sapiehów, w r. 1689 porozumiał się jednak z nimi. W r. 1691 dostał nominację na marszałka wielkiego litewskiego. Na gruntach pod Pińskiem, które otrzymał w r. 1690, założył osadę nazwaną od jego imienia Karolinem (pod koniec XVIII włączono ją do Pińska).

∞, 1°, ELŻBIETĄ ОСТРОРОГ(*1654,†1684), starościanką rohatyńską, дочь Zygmunt Jan Ostroróg и Anna Przerembska. Дети: Анна, Тео­дор, Ігна­цій, Томаш, Ян, Маріан­на, Юзеф і Ката­жи­на (1680-1725).

∞, 2°, 1686/89, АННА КРИШТО­ФОВ­НА ХОДО­РОВ­СКАЯ (*ок.1661/63-6.V.1711).

Ган­на Дольсь­ка наро­ди­ла­ся десь між 1661–1663 рр. у родині кня­зя Кришто­фа Ходо­ровсь­ко­го, львівсь­ко­го столь­ни­ка, та Кате­ри­ни Ябло­новсь­кої. Чарів­ну осві­че­ну дів­чи­ну вже у 1676 році засва­тав на 30 років стар­ший від неї князь Костян­тин Виш­не­ве­ць­кий, який мав поса­ду белзь­ко­го воє­во­ди. Від ньо­го вона народ­жує синів Яну­са-Анто­на (1678), Михай­ла-Сер­ва­ція (1680) та доч­ку Фран­цис­ку. Князь Костян­тин здо­бу­вав освіту в Кра­ківсь­кій ака­де­мії спіль­но з май­бут­нім коро­лем Яном Собесь­ким. Зав­дя­ки цьо­му моло­да жін­ка потрап­ляє у вищий світ Речі Поспо­ли­тої. Піс­ля деся­ти років подруж­ньо­го жит­тя її чоло­вік рап­то­во поми­рає. Через три роки, у 1689 р., вона у Вар­шаві стає дру­жи­ною вели­ко­го мар­ша­ла литовсь­ко­го Яна-Кар­ла Дольсь­ко­го, який теж був стар­шим за неї на 24–25 років. Важ­ли­во зазна­чи­ти, що він був това­ри­шем польсь­ко­го коро­ля Яна Собесь­ко­го. А оскіль­ки у кін­ці 1689 р. І. Мазе­па спря­му­вав до польсь­ко­го дво­ру сво­го таєм­но­го послан­ця Соло­мо­на з про­хан­ням допо­мог­ти виз­во­ли­ти Украї­ну від опіки Моск­ви, то зро­зу­мі­ло, що Ган­на Дольсь­ка була втаєм­ни­че­на у деталі цієї місії, особ­ли­во, коли вона набу­ла роз­го­ло­су. Дру­гий її чоло­вік теж поми­рає, це ста­ло­ся у 1695 р. У 1698 р. поми­рає його та її малоліт­ній син Криштоф. Її сини від пер­шо­го чоло­віка Януш та Михай­ло, здо­був­ши освіту в паризь­ких та інших нав­чаль­них закла­дах, отри­ма­ли невдо­взі впли­во­ві уря­ди — воє­во­ди кра­ківсь­ко­го, вели­ко­го литовсь­ко­го гетьма­на. Ган­на Дольсь­ка зав­дя­ки своїм родин­ним і друж­нім зв’язкам доб­ре орієн­ту­ва­ла­ся у політич­но­му жит­ті Поль­щі. Тому, зна­ю­чи про місію Соло­мо­на 1689–1692 рр., запро­по­ну­ва­ла свої послу­ги у вирі­шен­ні дав­ньої мрії гетьма­на І. Мазепи.

200px-Анна Ходоровська-Дольська
Анна Доль­ская с Ходоровских

При­хиль­ни­ця С. Лещинсь­ко­го вела з українсь­ким кер­ма­ни­чем «ден­ные и нощ­ные кон­фе­рен­ции». Повер­нув­шись від неї у Дуб­но, І. Мазе­па велів реєн­ту П. Орли­ку напи­са­ти від його імені їй листа з подя­кою за зустріч і пере­да­ти адре­сат­ці: «ключ цифер­ной для кор­ре­спон­ден­ции з собою». Зго­дом кня­ги­ня надісла­ла гетьма­ну зашиф­ро­ване послан­ня: «Уже я, гді над­ле­жит, посла­ла с доне­се­нем истин­ной в. м. при­яз­ни». У Мінсь­ку в 1706 році, як зга­дує у своїх спо­га­дах П. Орлик, від неї прий­шло дру­ге шиф­ро­ване послан­ня, у яко­му 45-річ­на князів­на «изві­ща­ла ему о пово­ро­ті послан­ця сво­е­го от дво­ру, и о посыл­ки листу от яко­гось безьи­мен­но­го коро­ля до его писанного».

У дру­гій поло­вині 1706 року реєнт роз­шиф­ру­вав для гетьма­на від неї листа, у яко­му вона від імені Стані­сла­ва про­си­ла Мазе­пу, аби він «діло намірен­ное зачи­нал, наде­жен будучи ско­ро­го себі цілым вой­ском швед­ским с Волы­ни сук­кур­су и всіх жела­ний сво­их, чого тыл­ко пре­тен­до­в­ва­ти будет, неот­ри­ца­тел­на­го испол­не­ния, обі­щая на тое при­слать ассе­ку­ра­цию Ста­ни­сла­ва и гва­ран­цию коро­ля шведского».
Мазе­па не очіку­вав тако­го швид­ко­го пово­ро­ту подій, його дола­ли сум­ніви, яки­ми він діли­вся з наб­ли­же­ни­ми: «Воз­мож­ное ли діло, оста­вив­ши живое, искать мерт­во­го и отплыв­ши едно­го бре­га, дру­го­го не достиг­нуть? Ста­ни­слав и сам не есть наде­жен сво­е­го коро­лев­ства; Речь поспо­ли­тая раз­дво­ен­ня: який же может быти фун­да­мент безум­ных тоей бабы прелестей?»
Але, попри це, ситу­а­ція штов­ха­ла його на спів­пра­цю, кон­так­ти з польсь­ким коро­лем С. Лещинсь­ким, за спи­ною яко­го сто­яв Карл ХІІ зі своїм нестри­мним бажан­ням ски­ну­ти з тро­ну Пет­ра І. Остан­нє від­по­ві­да­ло інте­ре­сам гетьма­на, бо ослаб­лен­ня Росії від­кри­ва­ло нові мож­ли­во­сті для України.
У 1707 році кон­так­ти між гетьма­ном і польсь­ко-шведсь­кою сто­ро­ною пожва­ви­ли­ся. Роль посе­ред­ни­ка у пере­го­во­рах сторін вико­ну­вав рек­тор єзуїтсь­ко­го коле­гіу­му у Він­ни­ці Зеленсь­кий, якийсь свя­ще­ник «зако­ну три-нитар­ско­го», капе­лан кня­гині Дольсь­кої та її довірені. З ними він зустрі­чав­ся під Жов­к­вою. Таєм­ні послан­ці один за одним кур­су­ва­ли від ньо­го в Сак­сонію до коро­ля Станіслава.

Як пояс­нив гетьман Орли­ку, це він робив для того, аби шве­ди, прий­шов­ши в Украї­ну, «по непри­я­тел­ски с нами не посту­па­ли, и огнем и мечем бід­ной Укра­и­ны не зно­си­ли». Вже 16 верес­ня 1707 року Мазе­па отри­мав від Дольсь­кої її лист і трак­тат польсь­ко­го коро­ля Стані­сла­ва в 12 пунк­тах. Кня­ги­ня про­си­ла, аби гетьман «намірен­ное діло зачи­нал, пока вой­ска швед­ские збли­жат­ся к гра­ни­цам укра­ин­ским», а також вислав «вір­но­го кого» з від­по­від­дю на королівсь­кі про­по­зи­ції. 18 верес­ня П. Орлик зашиф­ру­вав циф­ра­ми від­по­відь С. Лещинсь­ко­му. Мазе­па пові­до­мив коро­ля, «что ука­зу его не може испол­нить и жад­но­го діла не сміет начи­нать с тых рацій: пер­вая, что Киев и иншые фор­те­цы в Украй­ні вели­ки­ми гвар­ни­зо­на­ми оса­же­ны, под кото­ры­ми коза­ки, як пере­пе­ли­ца под яст­ре­бом, не могут голо­вы под­не­сти… Дру­гая, что потен­ция вся цар­ско­го вели­че­ства в Пол­щи не в так дале­ком раз­сто­я­нии от Укра­и­ны, як вой­ска швед­ские зоста­ют. Тре­тяя, что в Украй­ні и началь­ные и под­на­чаль­ныи, и духов­ныи, и мир­ские, як роз­ные коле­са, не в еди­но­мысл­ном суть согла­сии, и едны бла­го­во­лят в про­тек­ции мос­ков­ской, дру­гие склон­ны суть до про­тек­ции турец­кой, тре­тии сма­ку­ють себі побра­тим­ство татар­ское, чиня­чи тое з вро­жо­ной к поля­кам анти­па­тии. Чет­вер­тая, что Самусь с про­чи­ми пол­ков­ни­ка­ми, стар­ши­ною и коза­ка­ми, по недав­ных бун­тах в сего­боч­ной Укра­ині, опа­са­я­ся от войск пол­ских отмще­ния, не латво пре­кло­ни­ти­ся могут до Річи Поспо­ли­той, и того ради надоб­но первш ста­рат­ца вой­ско и цілый народ до еди­номь слия при­про­ва­дить, по обо­им сто­ро­нам Дні­п­ра в Украині».
Гетьман також інфор­му­вав таєм­но­го союз­ни­ка про те, що має при своє­му боці «кил­ка тыся­чей вой­ска вели­ко­рос­сий­ско­го регу­ляр­но­го и доб­ре екзер­ци­то­ва­но­го и мун­де­ров­на­го», яке «бод­рим оком смот­рит на вся­кие его поступ­ки и вся­кое про­тив­ное начи­на­ние довол­но есть пресікти».
Мазе­пу не зао­хо­чу­ва­ла до актив­но­сті й гор­ма­дянсь­ка вій­на у Поль­щі, коли «Річ Посполітая есть еще раз­дво­ен­ня и с собою несо­глас­ная». Насам­кі­не­ць у своє­му послан­ні він обі­цяв «ні в чом инте­ре­ссом его Ста­ни­сла­ва и вой­ском швед­ским не шко­дить, но вся­че­ски от того оберегатца».
У верес­ні 1707 року Мазе­па зустрі­чаєть­ся у Печерсь­ко­му мона­сти­рі з рек­то­ром Він­ни­ць­ко­го коле­гіу­му Зеленсь­ким, який перед українсь­ким гене­ралі­те­том казав, що не тре­ба боя­ти­ся шведів, які готу­ють­ся йти не в Украї­ну, а на Москву.
Шведсь­кий офі­цій­ний біо­граф Кар­ла ХІІ Г. Норд­берг у своїх нотат­ках за жовтень 1707 рік пові­дом­ляє про послан­ця від гетьма­на до коро­ля Стані­сла­ва Лещинсь­ко­го з союз­ни­ць­ки­ми наміра­ми, «якщо він дістане під­т­рим­ку й поміч від шведсь­ко­го коро­ля. Шість чи сім тисяч моск­винів, які зна­хо­дять­ся в око­ли­ці його постою, він лег­ко злікві­дує і тим спо­со­бом покла­де поміст для шведів». Тоб­то ми бачи­мо, що «наме­рен­ное дело» гетьман гото­вий поча­ти, але за вказів­кою не польсь­ко­го коро­ля, а Кар­ла ХІІ. Однак остан­ній не дуже загли­би­вся у про­по­зи­ції гетьма­на. Як зга­ду­ва­ли піз­ні­ше його наб­ли­жені, шведсь­кий король не хотів мати спра­ву з коза­ка­ми, які для влас­ної без­пе­ки поки­да­ли своїх союз­ни­ків. Карл ХІІ нака­зав усе ж пові­до­ми­ти Мазе­пі, щоб він чекав слуш­ної наго­ди, коли йому пові­дом­лять, як дія­ти далі.

Оскіль­ки Зеленсь­кий у січ­ні 1708 року при­був до Бату­ри­на з від­по­від­дю від Лещинсь­ко­го, то стає зро­зу­мі­лим, про що він вів роз­мо­ви з І. Мазе­пою у верес­ні і чиє зав­дан­ня вико­ну­вав. Послан­ця бачив у Вар­шаві туре­ць­кий посол, яко­му С. Лещинсь­кий радіс­но похва­ли­вся, що гетьман буде допо­ма­га­ти йому, коли Пор­та при­ш­ле на поміч поля­кам орду. Однак польсь­кий король, вер­бу­ю­чи союз­ни­ків і настро­ю­ю­чи Кар­ла ХІІ в своїх інте­ре­сах пошвид­ше йти в похід на Моск­ву, дещо перебіль­шу­вав свою місію з допо­мо­гою шведів від­но­ви­ти вели­ку Річ Посполиту.
10 жовтня 1707 року при зачи­не­них две­рях у Києві І. Мазе­па з пол­ков­ни­ка­ми, як пере­дає у своє­му доносі В. Кочу­бей свід­чен­ня пол­тавсь­ко­го писа­ря, чита­ли «Пак­та Комис­сии Гадяц­кое», тоб­то вив­ча­ли дого­вір про феде­ра­тив­ний союз з Польщею 1658 р.
Насу­ва­ла­ся вій­на, і, зро­зу­мі­ло, українсь­кі кер­ма­ни­чі вив­ча­ли всі­ля­кі варіан­ти подаль­шо­го роз­вит­ку подій. Та вони не поспі­ша­ли визна­ча­ти­ся. Сам І. Мазе­па гово­рив П. Орли­ку, що вирі­шаль­ний крок не зро­бить доти, «пока не уви­жу, с какою потен­ци­ею Ста­ни­слав к гра­ни­цам укра­ин­ским прий­дет и якие будут войск швед­ских в госу­дар­стве мос­ков­ском прогресса».
Зеленсь­кий, що при­віз на дру­гий день піс­ля Різ­два 1707 року в Бату­рин універ­сал Стані­сла­ва Лещинсь­ко­го, «в яком он, — як зга­ду­вав П. Орлик, — муже­ство и храб­рость и отва­га Вой­ска Запо­рож­ско­го похва­лял, рас­ши­ре­ни­ем и при­мно­же­ни­ем прав и воль­но­стей обна­де­жи­вал и отче­ским серд­цем под свою про­тек­цию цель й народ при­гор­нуть обе­щал», пої­хав у Він­ни­цю без пись­мо­вої від­по­віді, пев­но, з усною від­мо­вою щодо умов «про­тек­ции». Справ­ді, у цьо­му доку­мен­ті було чима­ло насто­ро­жу­ю­чих момен­тів. Польсь­кий король писав у ньо­му, що настав час «при­вер­та­ти свій народ до влас­ної віт­чиз­ни й відір­ва­ний під чуже й незнане перед тим пану­ван­ням пре­слав­ний коза­ць­кий народ від­да­ва­ти під най­ви­щу опіку дідич­них українсь­ких панів, най­я­с­ні­ших польсь­ких королів».

С. Лещинсь­кий «як польсь­кий король, прав­ди­вий і від віків пан Украї­ни» звер­тав­ся «до своїх під­да­них, як мило­серд­ний бать­ко до блуд­них синів», аби за його покли­ком україн­ці ски­ну­ли з себе воро­же ярмо і повер­та­ли­ся «до дав­ніх сво­бод і воль­но­стей та під бать­ківсь­ке й дідичне пану­ван­ня польсь­ко­го королівства».
Він у свою чер­гу обі­цяв поліп­ши­ти їхнє ста­но­ви­ще «у дос­ко­наль­ших і біль­ших гараз­дах, і як синів одної й нерозділь­ної віт­чиз­ни при­гор­ну­ти до спіль­ної матері Речі Поспо­ли­тої в пра­вах нада­них, ужит­ках, без­пе­ках і всіх воль­но­стях на віки утвер­ди­ти». Подіб­ні пер­спек­ти­ви змі­ни­ти одну залеж­ність на іншу були мало­при­ва­б­ли­ви­ми для українсь­кої верхів­ки. С. Лещинсь­кий нама­гав­ся ще раз пере­ко­на­ти Мазе­пу перей­ти на бік шведсь­ко­го коро­ля і повер­ну­ти­ся під вла­ду Речі Поспо­ли­тої через послан­ця Тар­ла, який 9 черв­ня 1708 р. наді­слав йому сво­го листа. Але гетьман 23 лип­ня дав авто­ру про­по­зи­ції від­по­відь, у якій вдру­ге скеп­тич­но оці­нив запро­по­но­ване, бо, мов­ляв, польсь­кий король сам почу­ваєть­ся як невіль­ник при шведсь­ко­му дворі.

Шведсь­ка армія восе­ни 1708 року не мала нія­ко­го кон­крет­но­го дого­во­ру з мазе­пин­ця­ми, навіть обмі­ну інфор­ма­цією про погод­жен­ня дій. Хоча Карл ХІІ і знав через Лещинсь­ко­го про наміри І. Мазе­пи порва­ти з Моск­вою, все ж і далі про­яв­ляв пасив­ність у вста­нов­лен­ні з ним пря­мо­го кон­так­ту, що зму­си­ло обе­реж­но­го гетьма­на, особ­ли­во у зв’язку з доно­сом В. Кочу­бея, про­со­чу­ван­ням інфор­ма­ції з ото­чен­ня польсь­ко­го коро­ля вза­галі при­пи­ни­ти всі­ля­кі потаєм­ні спро­би з’ясувати пла­ни перед­ба­чу­ва­них союз­ни­ків, вести з ними пере­го­во­ри. У верес­ні 1708 року у листі до Кар­ла ХІІ С. Лещинсь­кий навіть бере до ува­ги мож­ливість висту­пу гетьма­на з коза­ць­ким війсь­ком про­ти них.
Незва­жа­ю­чи на це, все ж зав­дя­ки кня­гині Ган­ні Дольсь­кій нала­го­ди­вся зв’язок І. Мазе­пи з польсь­кою сто­ро­ною, були виві­дані її пози­ції щодо подаль­шої долі України.
Андрій Вой­на­ровсь­кий на допи­тах засвід­чив, що кня­ги­ня Г. Дольсь­ка обі­ця­ла вий­ти заміж за його дядь­ка. Хоча в листі від 27 січ­ня 1708 р. до воє­во­ди белзь­ко­го Ада­ма Сенявсь­ко­го І. Мазе­па писав, що пого­лос­ки про його весіл­ля з Г. Дольсь­кою «є явни­ми пліт­ка­ми», усе ж, пев­но, їхні сто­сун­ки вихо­ди­ли за рам­ки лише нала­год­жен­ня політич­них кон­так­тів між гетьма­ном та польсь­ким коро­лем С. Лещинсь­ким. У доносі В. Кочу­бея зазна­ча­ло­ся, що «же тая кня­ги­ня Дол­ская при­сла­ла ему постель коштов­ную и хоро­шую, музь кан­тов своїх кол­ка чело­ве­ка з інстру­мен­та­ми, которія музи­кан­ти и тепер при нем най­ду­ют­ца». У свою чер­гу І. Мазе­па пози­чив їй 100000 garolinen, 10000 дукатів «для выкуп­ленія своїх клейнотов».
Сто­сун­ки між ними мали б пер­спек­тив­ний роз­ви­ток, якби повстан­ня мазе­пин­ців, похід шведсь­ко­го коро­ля Кар­ла ХІІ в Росію були успішними.

На жаль, пораз­ка шведів та їхніх союз­ни­ків україн­ців у Пол­тавсь­кій битві 1709 р. уне­мож­ли­ви­ли подаль­ші кон­так­ти між кня­ги­нею та гетьма­ном. До того ж, І. Мазе­па, тяж­ко захворів­ши, поми­рає у верес­ні 1709 р. Недов­го про­жи­ла і його мож­ли­ва обра­ни­ця. Ган­на Дольсь­ка завер­ши­ла своє жит­тя 6 трав­ня 1711 року в Львові.Храбтовіч i Тыш­кевіч у 1696 г. фігу­ру­ю­ць у якась­ці апе­ку­ноў уда­вы i дач­кі Яна Кара­ля Дольскага.

22/14. КЖ. КРИ­ЩЕН­ЦИЯ ДОЛЬСКАЯ

23/14. КЖ. ЕКА­ТЕ­РИ­НА ДОЛЬСКАЯ

24/14. КН. ПЁТР-КОН­СТАН­ТИН ДОЛЬСКИЙ

podczaszego piński 1669–1674 r. cześnik Żmudzki1697 r.

25/15. КЖ. КОН­СТАН­ЦИЯ ПАВ­ЛОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

Андр­эй Доль­скі, Ваў­ка­вы­скі пад­ка­мо­ры, брат Пав­ла (+перед 1655), апя­кун уда­ву i дзь­ве дач­кі: Кан­стан­цыю i Іза­бэ­лу, ад імя якіх у 1645-1646 гг. вяд­зе судо­вы пра­ц­эс з Сапе­гам. Абед­зь­ве фун­да­валі даміні­ка­наў: Кан­стан­цыя ў 1684 г.- у Крас­ным Бары, Іза­бэ­ла з мужам у 1632 г. у Гуш­ча­ве. Хра­б­то­віч i Тыш­кевіч у 1696 г. фігу­ру­ю­ць у якась­ці апе­ку­ноў уда­вы i дач­кі Яна Кара­ля Дольскага.

∞, САМУ­ЕЛЬ ХРЕП­ТО­ВИЧ, chorąży starodubowski.

26/15. КЖ. ИЗА­БЕЛ­ЛА ПАВ­ЛОВ­НА ДОЛЬСКАЯ

Андр­эй Доль­скі, Ваў­ка­вы­скі пад­ка­мо­ры, брат Пав­ла (+перед 1655), апя­кун уда­ву i дзь­ве дач­кі: Кан­стан­цыю i Іза­бэ­лу, ад імя якіх у 1645-1646 гг. вяд­зе судо­вы пра­ц­эс з Сапе­гам. З імем Міка­лая Таш­кеві­ча звя­за­на адна з зага­дак Пада­рос­ка. У інвен­та­ры Пада­рос­ка за 1659 год ён упа­мі­на­ец­ца як ула­даль­нік Ста­ро­га Пада­рос­ка, у той час, як ула­даль­ні­кам Пада­рос­ка назва­ны Кароль Доль­скі. Маг­чы­ма існа­ванне двух Пада­ро­скаў звя­за­на з вой­на­мі таго часу. Вядо­ма, што Пада­роск моц­на пацяр­пеў у час баявых дзе­ян­няў. У 1660 год­зе дзе­ля паляп­ш­эн­ня ста­но­віш­ча мяст­эч­ку Пада­роск было дад­зе­на Магд­э­бург­скае права.

Абед­зь­ве фун­да­валі даміні­ка­наў: Кан­стан­цыя ў 1684 г.- у Крас­ным Бары, Іза­бэ­ла з мужам у 1632 г. у Гуш­ча­ве. Хра­б­то­віч i Тыш­кевіч у 1696 г. фігу­ру­ю­ць у якась­ці апе­ку­ноў уда­вы i дач­кі Яна Кара­ля Дольскага.

∞, НИКО­ЛАЙ ТЫШ­КЕ­ВИЧ, kasztelanicem smoleńskim (Wolff. Kniaz.).

VII генерація

27/21(1). КЖ. АННА ДОЛЬ­СКАЯ (?-1684)

pierwsza żona Jana Karola Dolskiego – Elżbieta z Ostrorogów zmarła w 1684 r. W tym samym roku, w ciągu czterech tygodni zmarło też jej siedmioro dzieci: Anna, Teodora, Ignacy, Tomasz, Jan, Marianna i Józef.

28/21(1). КН. ТЕО­ДО­РА ДОЛЬ­СКИЙ (?-1684)

29/21(1). КН. ИГНА­ЦИЙ ДОЛЬ­СКИЙ (?-1684)

30/21(1). КН. ТОМАШ ДОЛЬ­СКИЙ (?-1684)

31/21(1). КН. ЯН ДОЛЬ­СКИЙ (?-1684)

32/21(1). КЖ. МАРИ­АН­НА ДОЛЬ­СКАЯ (?-1684)

33/21(1). КН. ЮЗЕФ ДОЛЬ­СКИЙ (?-1684)

34/21(1). КЖ. КАТАР­ЖИ­НА ЯНОВ­НА ДОЛЬ­СКАЯ (1680-1725)

Pierwszą żoną Michała Serwacego ks. Wiśniowieckiego była Katarzyna ks. Dolska (1680-1725), córka Jana Karola, marszałka wielkiego litewskiego i jego pierwszej żony – Elżbiety Ostrorożanki. Do jej ślubu z Michałem doszło w wyniku zabiegów jego matki, a macochy Katarzyny – Anny z Chodorowskich ks. Dolskiej. Nie.zbyt precyzyjne jest jednak stwierdzenie, że Jabłonowscy byli krewnymi obu małżonek księcia Dolskiego (s. 436). Rzeczywiście tak było, ale przypomnijmy, że Elżbieta Ostrorożanka była córką Zygmunta Ostroroga, starosty rohatyńskiego i Anny z Potockich.
Jej dziadkami byli z kolei: Mikołaj Ostroróg, Barbara z Górki Roszkowska, Stanisław Rewera Potocki i Anna Kalinowska. O ile więc Anna Chodorowska (urodzona z Jabłonowskiej) była bliską krewną (siostrzenicą) hetmana wielkiego koronnego Stanisława Jana Jabłonowskiego, o tyle Elżbietę Ostrorożankę łączyło jedynie dość w sumie odległe pokrewieństwo z nim samym (matka hetma​.na – Anna z Ostrorogów była przyrodnią siostrą dziadka Elżbiety –
podczaszego koronnego Mikołaja) oraz z jego dziećmi (żona hetma​.na – Marianna z Kazanowskich była córką Anny Potockiej, stry.jecznej siostry Stanisława Rewery). Na s. 437 Anna z Chodorow.skich po raz pierwszy nazwana została księżną Dolską. Jest to o tyle ciekawe, że wcześniej Autorka o tytule książęcym Dolskich nigdy nie wspominała. Kompletnym absurdem jest z kolei konsta.tacja, że dopiero w 1700 r. „zmarł młodszy przyrodni brat Katarzy.ny i stała się ona jedyną dziedziczką całej ojcowskiej i macierzystej fortuny” (s. 438). Z tego, co wiadomo genealogom, żadne z dzieci Jana Karola Dolskiego i Anny z Chodorowskich nie przeżyło bo.wiem ojca. Katarzyna wniosła do domu Wiśniowieckich całą fortu.nę po rodzicach. Były to: Dąbrowica, Dolsk, Karolin, Lubieszów i Opole w powiecie pińskim oraz Komarno w województwie ruskim. Nie ma więc racji Autorka, kiedy pisze, że Komarno leżało w po.wiecie pińskim, a Opole w województwie ruskim (s. 438). Katarzyna z Dolskich Wiśniowiecka zmarła 25 stycznia 1725 r. w Lubieszowie.

После смер­ти Катар­жи­ны Доль­ской, послед­ней пред­ста­ви­тель­ни­цы рода, в 1725 году огром­ные име­ния (граф­ства Кома­жин­ское под Льво­вом, Любе­шов­ское или Доль­ское, Дом­бро­виц­кое, а так­же круп­ные поме­стья Хом­ское, Тале­хан­ское, Ополь­ское око­ло Кобри­на, Меж­ду­ре­чен­ское, Под­гор­ское, Пенюх­ское под Вол­ко­вый­ском, Сен­нов­ское под Кор­чеи) пере­шли к её мужу, кня­зю Миха­и­лу-Сер­ва­цию Вишневецкому.

∞, 1695, КН. МИХА­ИЛ СЕР­ВА­ЦИЙ ВИШ­НЕ­ВЕЦ­КИЙ (1680-1744). Drugą żoną Michała Serwacego ks. Wiśniowieckiego była Magdalena ks. Czartoryska, córka Józefa, chorążego wielkiego li.tewskiego i Teresy z Denhoffów
Дети: Анна Виш­не­вец­кая (1700—1732), жена с 1721 г. вое­во­ды троц­ко­го Юзе­фа Огин­ско­го (ок. 1693—1736); Ека­те­ри­на Виш­не­вец­кая (1701—1770), жена с 1722 г. вели­ко­го лов­че­го корон­но­го и вое­во­ды смо­лен­ско­го Миха­и­ла Жди­сла­ва Замой­ско­го (ок. 1679—1735).

35/21(2). КЖ. МАРИ­АН­НА ДОЛЬ­СКАЯ (?-1691)

36/21(2). КН. СТА­НИ­СЛАВ ДОЛЬ­СКИЙ (?-1692)

36/21(2). КН. JAN CHRYZOSTOM ДОЛЬ­СКИЙ († 1695)

36/21(2). КН. КРИШТОФ ДОЛЬ­СКИЙ († до 1699)

musiał zaś umrzeć przed 16 stycznia 1699 r., gdyż tego dnia małżonkowie Katarzyna z Dolskich i Michał Serwacy ks. Wiśniowiecki, dysponując dobrami należącymi niegdyś do Jana Karola, dokonali zapisu na rzecz kolegium pijarów w Lubieszowie (Nowym Dolsku).

ДИПЛОМАТАРІЙ

№1

ЛИСТ КНЯ­ГИНІ ДОЛЬСЬ­КОЇ ДО КАР­ЛА ХІІ (ВЕРЕ­СЕНЬ 1704 р.)1
(Пуб­ліка­ція Хока­на Хенрікс­со­на, пере­клад з латинсь­кої Оль­ги Цига­нок, комен­тар Олек­сандра Дубини).

Най­я­с­ні­ший і Най­лас­каві­ший Пане!
Як тіль­ки я отри­ма­ла дуже радіс­ну звіст­ку про най­ба­жані­ше при­бут­тя в наші далекі краї Вашої Най­я­с­ні­шої Велич­но­сті, так одра­зу ж поспі­шаю при­па­сти до стіп Вашої Най­я­с­ні­шої Велич­но­сті, Пана мого Най­лас­каві­шо­го. І оскіль­ки, будучи дуже зобов’язаною, я повин­на низь­ко вкло­ни­ти­ся за вияв­лені Вашою Най­я­с­ні­шою Милістю доб­родіян­ня, хай зараз неза­слу­жені, моїм сест­ринсь­ким вибо­ром й у такий спо­сіб від­даю також саму себе під про­тек­цію і милість Вашої Най­я­с­ні­шої і Най­лас­каві­шої Велич­но­сті. Це з обмов­кою, щоб я не зазна­ла якоїсь суво­рої кри­ти­ки за своїх синів, від яких і сама (хоч я і є їхньою матір’ю) зазнаю дуже неспра­вед­ли­вих утис­ків. Про щире сер­це моє, дуже при­хильне до Най­лас­каві­шо­го мого Пана (хоч я знаю напев­но, що Ваша Велич­ність має інфор­ма­цію від Най­я­с­ні­ших Сапіг2), також може роз­по­ві­сти шля­хет­ний посла­не­ць, який доста­вить цей лист; до того ж він може пере­да­ти на сло­вах більш деталь­но цю мою щиру готов­ність до вико­нан­ня своїх зобов’язань щодо Най­я­с­ні­шої Вашої Велич­но­сті. Я ж, зно­ву при­па­да­ю­чи до стіп Най­лас­каві­шо­го Пана мого, най­по­кір­ні­ше про­шу збе­рег­ти дея­кі мої маєт­но­сті, яких мене все ще не поз­ба­ви­ли мої сини, щоб Ваша най­я­с­ні­ша велич­ність, як Пан мій Най­лас­каві­ший, став для мене при­хист­ком і про­тек­цією, цієї лас­ки зно­ву про­ха­ю­чи, тор­ка­ю­ся стіп Най­я­с­ні­шої Вашої Велич­но­сті, Пана мого Найласкавішого.
Напи­са­но в Біло­му Камені3 7 верес­ня 1704 р.
най­по­кір­ні­ша слуга
(під­пис)

1. Riksarkivet, Stockholm, Sverige – Kunglig Majestäts kansli – Skrivelser till kon.ungen – Karl XII – volume 6.

РЕЕСТР (ЛИТОВСКИЙ АРХИВ)

Реше­ние Вол­ко­выс­ско­го зем­ско­го суда по иску Яку­ба Тео­до­ра Кун­це­ви­ча к Яну Ка-ролю Доль­ско­му денеж­но­го дол­га Кази­ми­ра Доль­ско­го. (Име­ет­ся печать). 1664 г., ста­ро­бел., д. 1478.

Дело по жало­бе меща­ни­на пин­ско­го Фотея Абра­мо­ви­ча на Доль­ских Кришто­фа Кази­ми­ра и Анну, урожд. Воло­вич, во вто­ром бра­ке Соло­ме­рец­кую, о невоз­вра­ще­нии ему денеж­но­го дол­га и об окон­ча­тель­ном меж­ду ними рас­че­те. (Име­ют­ся печа­ти). 1631-1633 гг., ста­ро­бел., пол., д. 1451.

Дело по жало­бе Нико­лая Подоль­ца на вла­дель­ца им. Сомин Пин­ско­го пов. Нико­лая Доль­ско­го о неупла­те дол­га по обли­га­ци­он­ной запи­си. (Име­ют­ся печа­ти). 1636 г., ста­ро­бел., пол., д. 1453.

Дело по жало­бе Нико­лая Подоль­ца на вла­дель­ца им. Сомин Пин­ско­го пов. Нико­лая Доль­ско­го о неупла­те дол­га по обли­га­ци­он­ной запи­си. (Име­ют­ся печа­ти). 1636 г., ста­ро­бел., пол., д. 1453.

Мате­ри­а­лы об отно­ше­ни­ях Яна Каро­ля Доль­ско­го к казне Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го: ведо­мость о при­хо­де и рас­хо­де денеж­ных сумм, на содер­жа­ние воз­глав­ля­е­мо­го им воен­но­го отря­да. 1674 г.; рас­чет с ним сбор­щи­ков пого­лов­но­го нало­га, о рас­хо­де сумм на содер­жа­ние пеше­го пол­ка. 1688 г.; заяв­ле­ние воз­но­го о при­зы­ве его сбор­щи­ком того же нало­га по Пин­ско­му пов. Андрею Про­та­се­ви­чу и Яну Кор­же­нев­ско­му отчи­тать­ся о сво­ей дея­тель­но­сти. (Име­ет­ся печать). 1691 г., пол., ста­ро-, бел., д. 1406.

д. 1407 Дело о про­цес­се по жало­бе Яна Каро­ля Доль­ско­го на Кази­ми­ра Коте­ла о воору­жен­ном напа­де­нии его воен­ных и слу­жа­щих на суд­на Доль­ско­го с пота­шем на Немане, око­ло Юрбор­ка, изби­е­ние эки­па­жа, захва­те части това­ра под пред­ло­гом взымания1 ;• водя­ной пошли­ны. (Име­ет­ся печать). 1693-1695 гг., пол., ста­ро­бел.,, д. 1407.

Акт при­ся­ги Яна Каро­ля Доль­ско­го о коли­че­стве дымов в дер. его Теле­ха­ны, Выго­но­щи, Аза­ри­чи, Люсин, Сомин, Кро­гле­ви­чи, Край и Реч­ки Пин­ско­го пов. для опре­де­ле­ния подым­но­го нало­га. (Име­ет­ся печать). 1650 г., пол., ста­ро­бел., д. 1421.

Акт при­ся­ги, при­не­сен­ной Яном Каро­лем Доль­ским, о коли­че­стве жите­лей в его име­ни­ях Зба­раж, Ополь, Теле­ха­ны, Ляд­ском войт., в гор. Пин­ске и Бела­ви­чах для опре­де­ле­ния пого­лов­но­го нало­га. (Име­ет­ся печать). 1677 г., пол., ста­ро­бел., д. 1423.

Обли­га­ци­он­ные запи­си денеж­ных сумм, выдан­ные: Юри­ем Кир­де­ем Мыль­ским Оста­фию Малин­ско­му. 1605 г.; Юри­ем Толя­тов­ским Юрию Зави­ше. Конец XVI в.; Мари­ной Бака­нов­ской, урожд. Богу­ше­вич, пле­мян­ни­це Галин­ке Бышев­ской с обес­пе­че­ни­ем на им. ее Пнев­но, отде­лен­ном от име­ния Яна Доль­ско­го Любе­шов Пин­ско­го пов. Нача­ло XVII в.; Буто­вич Тео­до­рой из Вой­ло­виц, урожд. Пре­кук, женой Яцка и Фло­ри­а­ном Нико­ла­ем Котов­ским Яну Туфу. (Име­ют­ся печа­ти). 1627 г., пол., ста­ро­бел., д. 1437.

Мате­ри­а­лы финан­со­во­го харак­те­ра, отно­ся­щи­е­ся к Яце­ку и Яну Маков­ским (обли­га­ци­он­ная запись денеж­ной сум­мы, выдан­ная им Яном Каро­лем Доль­ским, рас­че­ты с ним и дру­ги­ми лица­ми, кви­тан­ции Маков­ских о полу­че­нии денег и пр.). 1652-1671 гг., пол., д. 1471.

Дело по жало­бе вла­дель­ца мест. Межи­реч Яна Каро­ля Доль­ско­го на вла­дель­ца им. Иваш­ке­ви­чи Вол­ко­выс­ско­го пов. Алек­сан­дру Шемет, урожд. Швей­ков­скую, и дру­гих об убий­стве слу­жа­щим ее Алек­сан­дром Струн­ским межи­реч­ско­го меща­ни­на, сапож­ни­ка Пав­ла Лихо­ла­па. (Име­ют­ся печа­ти). 1654-1695 гг., ста­ро­бел., пол., д. 1473.

Мате­ри­а­лы об иму­ще­ствен­ных про­цес­сах: дело по жало­бе Миха­и­ла Масаль­ско­го на Кра­син­ских Яна и Тере­зию, урожд. Ход­ке­вич, и Мниш­ков Ван­да­ли­на и Анну, урожд. Ход­ке­вич, о захва­те казен­ных им. Ста­рин­ки и Евди­чи Грод­нен­ско­го пов., жало­ван­ные Ста­ни­сла­ву Масаль­ско­му за воен­ные заслу­ги. 1672 г.; заяв­ле­ние воз­но­го о нало­же­нии запре­та на им. Пясеч­на Пин­ско­го пов. Андрея Буд­но­го в свя­зи с иском на нем Кази­ми­ром Зави­шей денеж­ной сум­мы, запи­сан­ной его отцу Валав­ски­ми. 1677 г.; жало­ба Яна Каро­ля Доль­ско­го на Мар­ци­ан­ну Вой­на, урожд. Кон­де­рак­скую, по делу о вза­им­ных пре­тен­зи­ях к Бут­ков­ско­му и наслед­ни­кам им. Ель­ских. 1682 г., ста­ро­бел., пол., д. 1489.

Дело по жало­бе Гед­рой­цев Кази­ми­ра и Марины,урожд. Лада, на Яна Каро­ля Доль­ско­го и неупла­ту денеж­но­го дол­га. (Име­ют­ся печа­ти). 1674-1675 гг., ста­ро­бел., д. 1490.

Дело о про­цес­се Яна Каро­ля Доль­ско­го с Вла­ди­сла­вом Богу­сла­вом Воро­но­виц­ким об им. Мут­ко­ви­чи Пин­ско­го пов. 1688 г., ста­ро­бел., д. 1495.

Черновик

Jan Karol Dolski herbu Kościesza (ur. 1637 – zm. 1695) – marszałek wielki litewski od 1691, marszałek nadworny litewski od 1685, podczaszy wielki litewski od 1676, starosta piński.
W czasie potopu szwedzkiego, na czele własnej chorągwi wziął udział w bitwie pod Warszawą. Uczestniczył w kampaniach wojny polsko-rosyjskiej 1654-1667. Jako pułkownik wziął w 1666 udział w tłumieniu rokoszu Lubomirskiego. W latach 1667 i 1668 był posłem na Sejm. W 1669 poparł elekcję Michała Korybuta Wiśniowieckiego. W 1670 został krajczym wielkim litewskim. Walczył w bitwie pod Chocimiem w 1673, w roku następnym podpisał elekcję Jana III Sobieskiego. Wybrany posłem w 1676. Sejm tego roku przyznał mu gratyfikację w wysokości 20 000 złp za męstwo i odwagę. Na Sejmie 1678/1679 wybrany deputatem do rady przy boku króla. W 1685 mianowany marszałkiem nadwornym litewskim, a w 1691 marszałkiem wielkim.
В рапор­те Пин­ско­го дека­на “Исто­ри­че­ское опи­са­ние о суще­ство­ва­нии Любе­шев­ско­го Пиар­ско­го Косте­ла и Мона­сты­ря” гово­ри­лось, что в 1685 г. князь Ян Карл Доль­ский, мар­шал вели­ко­ко­рон­ный, соби­рал­ся осно­вать мона­стыр­ский ком­плекс пиа­ров в сво­ем вла­де­нии Каро­лин (в насто­я­щее вре­мя часть г. Пин­ска). Одна­ко пиа­ры откло­ни­ли наме­ре­ние Доль­ско­го, так как в одном неболь­шом насе­лен­ном пунк­те долж­ны были бы сосу­ще­ство­вать два уча­щих орде­на: пиа­ры и иезу­и­ты, кото­рые не мог­ли нахо­дить­ся в согла­сии меж­ду собой. Тогда князь Доль­ский осно­вал пиар­ский мона­стырь в м. Любе­ше­ве в 70 вер­стах от Пин­ска. В 1688 г. он при­гла­сил из Вар­ша­вы двух пиа­ров, а в 1689 г. постро­ил мона­стырь и костел. В 1693 г. супру­ги Доль­ские отпи­са­ли мона­сты­рю 90 тыс. поль­ских зло­тых. После смер­ти кня­зя Яна Кар­ла Доль­ско­го в 1699 г. его наслед­ни­ки предо­ста­ви­ли пиар­ской оби­те­ли 80 тыс. зло­тых, обес­пе­чив их на двух фоль­вар­ках. И в том же году пиа­ры всту­пи­ли во вла­де­ние эти­ми фоль­вар­ка­ми. При мона­сты­ре суще­ство­вал при­ход­ский костел Св.Ивана Еван­ге­ли­ста. В 1733 г. мона­стырь и костел были постро­е­ны зано­во из кир­пи­ча сила­ми самих пиа­ров. Судя по все­му, более ран­ние дере­вян­ные стро­е­ния раз­ру­ши­лись. Дан­ный мона­стырь был отме­чен, воз­мож­но, в силу того, что пиа­ры явля­лись пред­ста­ви­те­ля­ми орде­на, зани­мав­ше­го­ся обу­че­ни­ем и вос­пи­та­ни­ем юно­ше­ства, а обра­зо­ва­ние само по себе явля­ет­ся неотъ­ем­ле­мой цен­но­стью в любом обще­стве. Актив­ная дея­тель­ность супру­гов Доль­ских не огра­ни­чи­лась толь­ко одним мона­сты­рем пиа­ров. Они при­ня­ли уча­стие и в построй­ке Пин­ско-Каре­лин­ско­го мона­сты­ря и косте­ла. В каком году было поло­же­но осно­ва­ние неиз­вест­но, но извест­на дата окон­ча­ния стро­и­тель­ства — 1695 г.. Тогда же поме­щи­ки Доль­ские вве­ли в новый мона­стыр­ский ком­плекс свет­ский орден ксен­дзов-ком­му­ни­стов. Пер­во­на­чаль­но и костел и зда­ния мона­сты­ря явля­лись дере­вян­ны­ми. Костел пред­на­зна­чал­ся для при­хо­да, состо­яв­ше­го из жите­лей вто­рой части г. Пин­ска под назва­ни­ем Каро­лин. Это назва­ние про­изо­шло от име­ни осно­ва­те­ля насе­лен­но­го пунк­та мар­ша­ла Кар­ла Дольского.

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУЦБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

АЛЬБОМИ З МЕДІА

Медіа не знайдено

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено

НОТАТ­КИ
  1. Herbarz Polski. Tom III (1839), str. 361-362.[]
  2. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Tom III (1906), str. 209-210.[]
  3. Przewodnik heraldyczny (1877), str. 24, 155.[]
  4. Вой­то­вич Л. Кня­жа доба на Русі: порт­ре­ти еліти. — Біла Церк­ва, 2006. — С. 623.[]
  5. Інсти­тут руко­писів Націо­наль­ної біб­ліо­те­ки Украї­ни ім. В.І.Вернадського Націо­нальної ака­де­мії наук Украї­ни, ф. 2, спр. 7386; Цітоу А. Пячат­кі ста­ра­жь­іт­най Бела­русі. — С. 100.[]
  6. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. — Warszawa, 1895. — S. 172; Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи. — С. 300-301.[]
  7. АРК, Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie, Teka VI, Plik 62; BCz, Perg. 878[]
  8. ML. 4[]
  9. ML. 24 f. 13[]
  10. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T.4 1535-1547. – S.182.[]
  11. Arch. Sang. IV. – S.191-194 []
  12. Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Импе­ра­тор­ской архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 33. // Литов­ская Мет­ри­ка. Отдел пер­вый. Часть тре­тья. Кни­ги пуб­лич­ных дел. Пере­пи­си вой­ска Литов­ско­го. Пет­ро­град, 1915.[]
  13. ЛГИА, ф.1280 — «Рад­зи­вил­лы, кня­зья» д. 1431. (Име­ют­ся печа­ти). 1582 г., ста­ро­бел.[]
  14. Wolff Kn., s. 49.[]
  15. or.: Zbiory Niewodniczańskiego w Bitburgu (obecnie depozyt wieczysty na Zamku Królewskim w Warszawie), nr 10209; IMAGO LITHUANIAE. Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystes žemelapiai ir dokumentai iš Tomaszo Niewodniczańskio rinkinių. IMAGO LITHUANIAE. Mapy i dokumenty Wielkiego Księstwa Litewskiego ze zbiorów Tomasza Niewodniczańskiego. IMAGO LITHUANIAE. Maps and documents of the Grand Duchy of Lithuania from the collections of Tomasz Niewodniczański, oprac. K. Kozica, J. Pezda, Vilnius 2003, nr 108; or.: Archiwum Narodowe w Krakowie, Zbiór Edmunda Diehla, nr 30; LVIA, F. 1280, inw. 1, nr 1403, k. 1; reprodukcja: D. Vilimas, Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės žemės teismo sistemos formavimasis (1564–1588), Vilnius 2006, s. 108 – tu błędna data N: 17 XII 1578; prawdziwa data tamże, s. 152, przyp. 327.[]
  16. ML 85, k. 445-v; ML 88, k. 309; Wolff Kn., s. 49; D. Vilimas, Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės žemės teismo sistemos formavimasis (1564–1588), Vilnius 2006, s. 152, przyp. 325[]
  17. ML 99, k. 45v–46; Rachuba, s. 128.[]
  18. ML 93, k. 417-v; Wolff , s. 99–100; J. Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386–1795, Kraków 1885 (egzemplarz z Biblioteka Narodowa w Warszawie z własnoręcznymi poprawkami i uzupełnieniami autora), s. 49.[]
  19. Biblioteka Naukowa Polskiej Akademii Umiejętności i Polskiej Akademii Nauk w Krakowie, 5962, k. 12.[]
  20. ГДГАМ , КП б/н, а.1–1 адв.[]
  21. ГДГАМ. , КП б/н, а.1[]
  22. О. Бара­но­вич, Залюд­нен­ня Волинь­ско­го вое­вод­ства, Киiв 1930. 144; Н.Яковенко, Украiн­ска шлях­та, s. 139; Цен­траль­ный дер­жав­ний iсто­рич­ний архiв Украi­ны у Киевi (даль­ше – ЦДIАК, Украi­ни), ф.25, оп.1, спр.210, k.547v-549.[]
  23. ML 99, k. 456-v.[]
  24. PAUKr(Biblioteka Naukowa Polskiej Akademii Umiejętności i Polskiej Akademii Nauk w Krakowie), 5962, k. 12.[]
  25. tamże, nr 5894, k. 1.[]
  26. Wolff Kn., s. 50.[]
  27. ML 106, k. 505v–507.[]
  28. Спіс шлях­ты Ваў­ка­вы­ска­га паве­ту 1621 г. (РНБ у Санкт-Пецяр­бур­гу, фонд 971, апіс 2, аўто­граф 127. Стр.225-228.[]
  29. ЛГИА, фонд № 1280 — «Рад­зи­вил­лы, кня­зья».[]
  30. ML 103, k. 522-v; Wolff Kn., s. 50.[]
  31. Там же[]
  32. PAUKr. – Biblioteka Naukowa Polskiej Akademii Umiejętności i Polskiej Akademii Nauk w Krakowie, 5962, k. 12.[]
  33. Boniecki A. Herbarz Polski: W 16 t.– Warszawa, 1899–1913, Т.10, s.357–358.[]
  34. Boniecki A. Herbarz Polski: W 16 t.– Warszawa, 1899–1913, Т.10, s.358; Rejestry podymnego WkL. Wojewodstwo Wileńskie 1690 r.– Warszawa, 1989., s.145.[]
  35. Arch. Dubr.[]
  36. po † Ł. Jelskiego (ML 132, s. 648–649; Zb. MN 169[]
  37. U XI 295[]
  38. U XI 1110[]
  39. LMAVB, F. 105–643, k. 32v.[]
  40. Silva rerum Szyrmów, k. 37.[]
  41. PSB V 288–289.[]
  42. Por. A. Moszyński, Kronika Kollegium Lubieszowskiego xx. Pijarów, Kraków 1876, s. 10, 12, 20, 31–40.[]