Свирські

Свирські
Герб «Лис» кня­зей Свирских

Общие сведения о роде

Сви́рские — кня­же­ский род вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. Изве­стен глав­ным обра­зом тем, что про­ис­хо­дит от леген­дар­но­го рода Довспрун­гов и полу­чив­ший назва­ние по горо­ду Сви­ри, рас­по­ло­жен­но­му око­ло озе­ра Свирь (запад­нее озе­ра Нарочь, позд­нее в Вилен­ской губ., теперь Мин­ской обл.). По сво­е­му про­ис­хож­де­нию счи­та­лись одним из древ­ней­ших фео­даль­ных родов не толь­ко Ошмян­ско­го уез­да дав­не­го Вилен­ско­го вое­вод­ства, но и все­го ВКЛ.

Згід­но леген­дар­ної гене­а­ло­гії Дов­монт мав сина Ялгод­да від яко­го пішли князі Свірсь­кі. Князі Свірсь­кі справ­ді похо­ди­ли з якоїсь литовсь­кої дина­стії, їх володін­ня скла­да­ли воло­сті Свір, Кобиль­ник, Мяд­зьол, Сир­меж, Свіра­ни, Вор­ня­ни і Тро­кінікі у Кревсь­ко­му князів­стві. Впер­ше князі Свірсь­кі Олек­сандр, Ерік і Роман під­пи­са­ли­ся на перемир’ї Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча з Орде­ном 15.05.1432 р.

Пер­вые пись­мен­ные све­де­ния о кня­зьях Свир­ских отно­сят­ся к 1-й поло­ви­ны 15 века. Дого­вор меж­ду кня­зем Свид­ри­гай­лом и Ливон­ским орде­ном от 15 мая 1432 года под­пи­сал Алек­сандр Свир­ский. Дого­вор меж­ду вели­ким кня­зем Сигиз­мун­дом Кей­с­ту­то­ви­чем и коро­лём Ягай­ло от 20 янва­ря 1434 года под­пи­са­ли кня­зья Эрик и Роман Свирские.

В 1452 г. вме­сте с дру­ги­ми кня­зья­ми Свир­ски­ми упо­ми­на­ет­ся Иваш­ка Свир­ский, кото­ро­го при­ня­то счи­тать бра­том Рома­на. От Иваш­ки Свир­ско­го про­ис­хо­дит отдель­ная ветвь кня­зей Свир­ских, кото­рым при­над­ле­жа­ло местеч­ко Свирь. В 1452 г. Иваш­ка Свир­ский постро­ил в Сви­ри костел.

В сере­дине 15 века в доку­мен­тах упо­ми­на­ют­ся кня­зья Иваш­ко, Бутвид, Тали­монт и Шокал (Сокол) Свир­ские. Раз­лич­ные линии Свир­ских во 2-й поло­вине 15 века назы­ва­ли себя так­же Бутви­до­ви­ча­ми, Пригче­ви­ча­ми, Сяниц­ки­ми, Таль­мон­та­ми и Тура­ми. Но общая родо­вая фами­лия оста­лась за все­ми кня­зья­ми Свирскими.

Свир­ские зани­ма­ли госу­дар­ствен­но-адми­ни­стра­тив­ные посты в Вели­ком кня­же­стве Литов­ском в 15-16 веках. Опи­ра­лись они на свои бога­тые поме­стья и воен­ную силу, кото­рую выстав­ля­ли в Зем­ское (шля­хет­ское) опол­че­ние от этих имений.

Свир­ским при­над­ле­жа­ли име­ния Свирь, Мядель, Кобыль­ник, Сыр­меж, Боль­ков­щи­на, Сви­ра­ны, Вор­ня­ны и Тра­ке­ни­ки с окрест­ны­ми дерев­ня­ми, зем­ля­ми, леса­ми и озё­ра­ми (в рай­оне озер Свирь и Нарочь). В 1-й тре­ти 16 века и поз­же часть име­ний была про­да­на дру­гим фео­да­лам. Посте­пен­но зна­че­ние кня­зей Свир­ских умень­ша­ет­ся, и они пре­вра­ща­ют­ся в обыч­ную знать, а име­ния их раз­мель­ча­ют­ся меж­ду мно­го­чис­лен­ны­ми потом­ка­ми рода.

В 1528 двор (усадь­бу) Свирь (Сви­ро) купил Юрий Нико­ла­е­вич Рад­зи­вилл. В 1535 г. Оль­брехт Гаштольд за 400 коп гро­шей при­об­рел у кня­зей Вой­те­ха и Андрея Юхно­ви­чей Свир­ских их части име­ния Мядель[1].

В нача­ле 19 века Свир­ские назы­ва­лись князьями[2], но не были утвер­жде­ны кня­зья­ми в Рос­сий­ской импе­рии и поте­ря­ли кня­же­ский титул. В нача­ле 20 века Свир­ские име­ли неболь­шие име­ния в Вилен­ской, Витеб­ской, Ковен­ской. Мин­ской и Подоль­ской губер­ни­ях. Жили так­же в Моги­лёв­ской губернии[3].

В XVII веке кня­зья Свир­ские не зани­ма­ли вид­ных долж­но­стей и с кон­ца это­го века пере­ста­ли име­но­вать­ся кня­зья­ми. Род Свир­ских вне­сен в VI и I ч. родо­слов­ных книг Вилен­ской, Витеб­ской, Ковен­ской, Мин­ской и Подольской[4] губерний.

1. Архе­а­ло­гія і нуміз­ма­ты­ка Бела­русі: Энцы­кла­пе­дыя. — Мн., 1993; см. арти­кул «Мяд­зел».
2. Żamejć J. Świr i kościół Świrski : krótka historja na pamiątkę konsekracji kościoła, dokonanej przez jego Ekscelencję Księdza Arcybiskupa Romualda Jałbrzykowskiego, metropolitę Wileńskiego, dnia 17 i 18 czerwca 1928 r.
3. Алфа­вит­ный спи­сок дво­рян­ских родов, вне­сен­ных в родо­слов­ные дво­рян­ские кни­ги Моги­лев­ской губер­нии: состав­лен в 1908 году. — Моги­лев: Типо-лит. Я.Н. Под­зем­ско­го, 1908. — С. 24. — 25 с.
4.Список дво­рян, вне­сен­ных в родо­слов­ную кни­гу Подоль­ской губер­нии. — Каме­нец-Подоль­ский: Изд. Подоль­ско­го Дво­рян­ско­го Депу­тат­ско­го Собра­ния, 1897. — С. 93. — 377 с.

Доку­мен­таль­но пер­вым упо­мя­нут Алек­сандр Свир­ский (дого­вор Свид­ри­гай­ло с Орде­ном 1432 г., Напи­ер­ский, «Рус­ско-ливон­ские акты…», с.191). Эрик и Роман под­пи­са­ли две при­сяж­ные гра­мо­ты Сигиз­мун­да коро­лю Ягай­ло 1433 и 1434 гг. («Akta Unji Polska z Litwa», №№ 59,61), при этом все трое запи­са­ны без кня­же­ско­го титу­ла сре­ди литов­ских бояр. Прич, Иваш­ко, Бутвид, Тали­монт и Шокол извест­ны по отче­ствам сво­их сыно­вей, жив­ших уже во вто­рой поло­вине XV века.

Про­ис­хож­де­ние это­го рода от мест­ных литов­ских «кунин­га­сов» наи­бо­лее веро­ят­но. Инте­рес­но, что во вто­рой гра­мо­те Сигиз­мун­да имя Эрик запи­са­но как «Kricus», и не факт, что это ошиб­ка. Воз­мож­но, что при кре­ще­нии имя Эрик было выбра­но имен­но в силу созву­чия с литов­ским име­ненм Кри­кус. Дан­ные гераль­ди­ки и сфра­ги­сти­ки так­же гово­рят о литов­ском про­ис­хож­де­нии рода. Свир­ские исполь­зо­ва­ли «адап­ти­ро­ван­ный» в 1413 г. герб «Лис», исполь­зо­вав­ший­ся так­же Суни­гай­ло и Сапе­га­ми, из-за это­го Пеко­син­ский даже пред­по­ла­гал Эри­ка и Рома­на вну­ка­ми Суни­гай­ло, каш­те­ля­на Троц­ко­го. Род­ство с Гед­рой­ца­ми так­же весь­ма веро­ят­но, так как во всех трех доку­мен­тах пер­вой пол. XV в. с упо­ми­на­ни­ем Свир­ских, рядом сто­ят имен Гед­рой­цев (Вой­нус, Гогул, Ягай­ло), на что обра­тил вни­ма­ние Ю.Вольфф. 1

Лит.: Jan Tęgowski, Rodowód kniaziów Świrskich do końca XVI wieku, Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, Wrocław 2011, ss. 219 + 3 nlb., bibliog., indeks, streszcz. ang., ISBN 978-83-229-3180-6, seria: „Biblioteka Genealogiczna”, t. 9.

Историческая география

Дру­гім павод­ле свай­го ўплы­ву на Мяд­зельш­чыне быў род кня­зёў Свір­скіх, галоў­ная сяд­зі­ба якіх Свір зна­ход­зіла­ся на бера­зе аднай­мен­на­га возе­ра на захад ад Мяд­зе­ла. Адным з най­больш ціка­вых ком­плек­саў даку­мен­таў, якія харак­тары­зу­ю­ць паме­ры зямель­ных ула­дан­няў Свір­скіх, з’яўляюцца чаты­ры фун­ду­шы 1434–1494 гг. на кас­цёл Св. Андр­эя ў т.зв. Малым Мяд­зе­ле (лат. Minor Medalo). Як мяр­ку­ю­ць Я. Фія­л­эк і У. Сэм­ко­віч, тры з іх былі пад­роб­ле­ны, а чацвёр­ты выгля­дае пада­з­ро­на2. Аб познім паход­жан­ні гэтых даку­мен­таў свед­чы­ць, напрыклад, ужы­ванне адно­сна Мало­га Мяд­зе­ла-Кабыль­ніка азна­ч­эн­ня «мяст­эч­ка» (лац. oppidum). Пра­ва на вяд­зенне ганд­лю паселіш­ча атры­ма­ла, віда­воч­на, не раней за пер­шую пало­ву XVI ст., як і сусед­нія Свір і Мядзел.Таму цал­кам маг­чы­ма, што гэтыя даку­мен­ты былі ство­ра­ны ў пачат­ку XVI ст., калі шмат­лікія збяд­не­лыя князі Свір­скія пачалі рас­пра­да­ва­ць свае зем­лі, а каталіц­кі кас­цёл з дапа­мо­гай тако­га кштал­ту фаль­сі­фі­ка­таў спад­зя­ваў­ся паз­ма­гац­ца за част­ку іх спад­чы­ны. Тым не менш, нават калі зга­да­ныя даку­мен­ты і з’яўляюцца пад­роб­ка­мі, яны даволі рэаль­на адлюстроў­ва­ю­ць сіту­а­цыю з зямель­ны­мі ўла­дан­ня­мі Свір­скіх на пач­а­так XVІ ст. Такім чынам, аб зямель­най уласна­сці Свір­скіх, як, зрэ­шты, і Сако­ві­чаў, на Мяд­зельш­чыне мож­на мер­ка­ва­ць пера­важ­на на пад­ста­ве даку­мен­таў XVI ст., хаця самі гэтыя роды ў гэты час ужо заня­палі: Свір­скія збяд­нелі і рас­пра­далі знач­ную част­ку сваіх зямель, а мяд­зель­ская лінія Сако­ві­чаў абарвалася.

Цэн­трам зямель­най латы­фун­дыі Свір­скіх у рэгіёне з’яўляўся Малы Мяд­зел, які ўжо з кан­ца ХІХ ст. даслед­чы­кі ата­я­сам­ля­ю­ць з мяст­эч­кам Кабыль­нік (сучас­ны гарад­скі пасё­лак Нарач), раз­меш­ча­ным на паў­ноч­ны захад ад возе­ра Нарач. Аб тым, што Кабыль­нік назы­валі Мяд­зе­лам, адны­мі з пер­шых напі­салі М. Балінь­скі і Т. Ліпінь­скі. Праў­да, яны лічы­лі, што мяст­эч­ка назы­ва­ла­ся «Новы Мяд­зел»3. А. Сапу­ноў і В. Друц­кі-Любец­кі пас­тавілі пад сум­ненне гэтую гіпот­э­зу і выка­за­лі мер­ка­ванне, што Новым Мяд­зе­лам назы­валі ганд­лё­ва-рамес­ную сла­ба­ду, засна­ва­ную ў 1736 г. побач са Ста­рым Мяд­зе­лам4. У далей­шым ата­я­сам­ленне Мало­га Мяд­зе­ла з Кабыль­ні­кам ста­ла агуль­на­пры­ня­тым5. Сум­ня­вац­ца ў тым, што гавор­ка ідзе менавіта пра Кабыль­нік, няма пры­чын, аднак ёсць пад­ста­вы лічы­ць, што ўжы­ванне назвы «Малы Мяд­зел» не было шыро­ка рас­паў­сюд­жа­на. Напрыклад, у Мет­ры­цы ВКЛ, дзе ёсць цэлы шэраг запі­саў аб про­да­жы Свір­скі­мі сваіх зямель у гэтым рэгіёне, у тым ліку Кабыль­ніка, нам не ўда­ло­ся знай­с­ці зга­дак аб тапоні­ме «Малы Мяд­зел». Цал­кам маг­чы­ма, што гэтая наз­ва акты­ў­на ўжы­ва­ла­ся най­перш самі­мі Свір­скі­мі, каб аба­зна­чы­ць свае прэт­эн­зіі на част­ку коліш­няй мяд­зель­скай волас­ці, але так і заста­ла­ся ў цені сако­ві­чаўска­га Мяд­зе­ла. Дар­эчы, у фун­ду­шы кас­цё­лу ў Кабыль­ніку ад 1494 г. зга­д­ва­ец­ца так­са­ма тапонім «Вялікі Мяд­зел» (лат. Maior Medalo), які, віда­воч­на, адно­сіў­ся да Мяд­зе­ла Сако­ві­чаў. Гэта даз­ва­ляе параў­на­ць зна­ч­энне абодвух паселіш­чаў і іх гас­па­да­роў у рэгіёне.

Як мож­на мер­ка­ва­ць па надан­нях Свір­скіх кас­цё­лу Св. Андр­эя ў Кабыль­ніку ў 1463 і 1494 гг., у яго акру­гу ўва­х­од­зілі знач­ныя зем­лі, рас­цяг­ну­тыя з паў­ноч­на­га ўсхо­ду ад азё­раў Спо­ры, Світа, Чэць­вер­ць на паўд­нё­вы захад да возе­ра Свір з паселіш­ча­мі Спо­ры, Чэць­вер­ць, Зары, Калод­на, Сыр­меж і інш. На ўсход ад іх зна­ход­зіла­ся велі­зар­ная зямель­ная латы­фун­дыя Сако­ві­чаў. Пра яе паме­ры мож­на мер­ка­ва­ць на пад­ста­ве апі­сан­ня зямель, якія пад­зя­лілі паміж сабой нашчад­кі дач­кі Баг­да­на Сако­ві­ча Альж­бе­ты (пам. пас­ля 1543 г.) і яе мужа Міка­лая Рад­зіві­ла (1470–1521 гг.) у 1544 г. У ім зга­д­ва­юц­ца шмат­лікія паселіш­чы, якія заха­валі­ся да наша­га часу: Кура­пол­ле, Груз­да­ва, Вохаб­ня, Ваўка­ла­та, Мяд­зел (Ста­ры), Спяг­ла, Узла і інш. Апра­ча таго, павод­ле пры­вілея 1484 г. Сако­ві­чам нале­жа­ла і пра­ва кары­стан­ня азё­ра­мі Мяд­зел, Мяст­ра і Нарач, а так­са­ма Мяд­зель­скай пуш­чай6. Такім чынам, у XV ст. Свір­скія і Сако­вічы былі самы­мі буй­ны­мі зем­леўла­даль­ні­ка­мі ў рэгіёне, а іх прэт­эн­зіі на дамі­на­ванне адбілі­ся ў пера­но­се тапоні­ма «Мяд­зел» на свае паселішчы.

У 20-х гг. XVI ст. на Мяд­зельш­чыне пачаў акты­ў­на скуп­ля­ць зем­лі адзін з най­больш магут­ных маг­на­таў ВКЛ таго часу Аль­бр­эхт Гаштольд (пам. 1539 г.). На яго дзей­на­сць вар­та звяр­ну­ць асаб­лівую ўва­гу, бо мно­гія даслед­чы­кі ліча­ць, што пас­ля смер­ці яго сына Стані­сла­ва (каля 1507–1542 гг.) мяд­зель­скія зем­лі Гаштоль­даў адыш­лі кара­лю, і на іх асно­ве было сфар­міра­ва­на дзяр­жаў­нае ста­ро­ства, яко­му ў далей­шым і нале­жаў Мяд­зель­скі замак. Пера­ду­мо­вай раз­горт­ван­ня дзей­на­сці Аль­бр­эхта Гаштоль­да на Мяд­зельш­чыне ста­ла збяд­ненне кня­зёў Свір­скіх, у якіх ён і пачаў набы­ва­ць зем­лі. Маг­чы­ма, гэта­му сад­зей­ні­ча­ла і смер­ць у 1521 г. Міка­лая Рад­зіві­ла, які быў адным з галоў­ных супер­нікаў Гаштоль­да як на палітыч­най арэне ВКЛ, так і ў гэтым рэгіёне, бо Міка­лаю Рад­зіві­лу разам з рукой Альж­бе­ты Сако­віч адыш­ла вялікая мяд­зель­ская латы­фун­дыя гэта­га роду. У 1527 г. у Аляк­сандра Міх­наві­ча Свір­ска­га Аль­бр­эхт Гаштольд набыў яго «ўла­дан­ні Мяд­зел і Кабыль­нік» за 300 коп літоўскіх гро­шаў, у тым жа год­зе ў Андр­эя Юхнаві­ча Свір­ска­га — «ула­данне Мяд­зел каля Зары» за 300 коп, у 1533 г. у Вой­це­ха і Андр­эя Юхнаві­чаў Свір­скіх — «ула­дан­ні Мяд­зел» за 400 коп, у 1535 г. у Аляк­сандра Мар­ці­наві­ча Свір­ска­га — адна­го пад­да­на­га ў Зары за 15 коп. Апра­ча таго, у 1532 г. Аль­бр­эхт Гаштольд купіў у Ядві­гі Яна­вай некаль­кі пад­да­ных ля возе­ра Нарач за 50 коп, а ў 1539 г. у Маты­са Алех­наві­ча — двух пад­да­ных ці дзве служ­бы ля возе­ра Нарач «да ўла­дан­ня свай­го Кабыль­нік» за 25 коп7. На пад­ста­ве гэтых фак­таў мож­на зра­бі­ць шэраг выс­ноў. Па-пер­шае, азна­ч­энне «мяд­зель­скія ўла­дан­ні» ўжы­ва­ла­ся адно­сна ўсіх зямель Свір­скіх у рэгіёне і не было пры­вя­за­на да кан­кр­эт­на­га паселіш­ча. Па-дру­гое, Аль­бр­эхт Гаштольд скуп­ляў зем­лі Свір­скіх на ўсход ад возе­ра Нарач, да яко­га імкнуў­ся атры­ма­ць доступ праз набыц­цё зямель паб­лі­зу ад яго.

Дже­ре­ло: Вол­каў М. А., Плавін­скі М. А. Мяд­зель­скі замак у свят­ле пісь­мо­вых і архе­а­ла­гіч­ных кры­ніц. Архі­ва­ры­ус: зб. навук. паве­дамл. і арт. ; вып. 13 / рэд..: Ю. М. Бохан [і інш.]. — Мінск : НГАБ, 2015. — 328 с. — (серыя «Гісто­рыя, архі­ва­з­наўства, кры­ні­ца­з­наўства». С.65-91.

Геральдика і сфрагистика

Пред­ста­ви­те­ли рода кня­зей Свир­ских поль­зо­ва­лись одним гер­бом «Лис VI или Свир­ский»: в крас­ном поле два­жды пере­кре­щен­ная сереб­ря­ная стре­ла нако­неч­ни­ком вверх, над шле­мом кня­же­ская коро­на. Кня­зья Свир­ские нахо­ди­лись в близ­ком сво­я­че­стве с кня­зья­ми Гед­рой­тя­ми (Гед­ройт­ски­ми).

Свирські
Ерик князь Свирсь­кий (до 1432 – піс­ля 1434):
Печат­ка від 1433–27.2.1434:
В полі печат­ки знак у вигляді двічі пере­хре­ще­ної стрі­ли вістрям вгору.
Напис по колу: + ПЄТЬ ІЄРИКОСОВА
круг­ла, роз­мір 22 мм.
Джерела:
BCz, Perg. 392. 27.2.1434.
MNK, Rkps 1713, karta 282. 27.2.1434.
Публікації:
Gumowski M. Pieczęcie książąt litewskich. – S. 694, tab. 1, il. 7. 1433–1434 рр.
Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 101, n. 61, poz. 34. 27.2.1434.
Weriga-Darowski A. Znaky pieczętny ruskie. – S. 26, il. 108.

Родовод

Свирські
Дре­во кня­зей Свирских.
I генерація

КН. АЛЕК­САНДР СВИРСКИЙ

Дого­вор меж­ду кня­зем Свид­ри­гай­лом и Ливон­ским орде­ном от 15 мая 1432 года под­пи­сал Алек­сандр Свирский.

Potomkowie kniazia Aleksandra Swirskiego
1. Aleksander
2. Andrzej Aleksandrowic
3. Aleksander Andrzejewic
4. Andrzej Aleksandrowic
5. Mikolaj Aleksandrowic
6. Butwid / Budwid
7. Domunt Butwidowic
8. Jakub Butwidowic
9. Mikołaj Sokol
10. Jakub Mikołajewic Sokołowicz
Jakob Mikołajowicz Szokołowicz kniaź Swirski z żoną Dorotą Adamówną, córkami Jadwigą i Kachna Janowąiich dziećmi , sprzedają 1557 r. dworzec w Dubotołkach Steckowiczowi 8 .
11. Jadwiga Jakubowna, ?ona N.
12. Katarzyna (Kachna) JakubOwna, ?ona Jana N.
13. Bogdan Butwidowic
Kniaz Bohdan Swirski (niewątpliwie ojciec poprzedniego) zapisał 1508 r . dziesięcinę z dóbr swych kościołowi Swirskiemu 9
14. Grzegorz Bogdanowic
Książe Hrihory Bohdanowicz Butwidowicz, wspólnie z innymi kniaziami Swirskimi , sprzedawał ludzi Kobylinowi, który na nich otrzymuje 1522 r. potwierdzenie królewskie 10

КН. РОМАН СВИРСКИЙ

— 20 янва­ря 1434 года Роман и Эрик Свир­ские под­пи­сал дого­вор меж­ду вели­ким кня­зем Сигиз­мун­дом Кей­с­ту­то­ви­чем и коро­лём Ягайло.

Pierwsze historyczne wzmianki o tej rodzinie spotykamy w pierwszej połowie XIV — go wieku. Zyli wówczas kniaziowie Swirscy Aleksander, Eryk i Roman. Traktat przymierza Szwitrigajły z zakonein 15 Maja 1432 r . podpisali po kniaziach i dygnitarzach a przed bojarami, Woynus Gedorotsky, Aleksander Swirsky» . Traktat wielkiego księcia Zygmunta z królem 20 Stycznia 1433 r . po koiaziach, między dygnitarzami: Woynus, Gogulus i Jagallo Gedroitorum, Ericus et Romani Swirzkych » i podobny indy traktat z d. 27 Lutego 1434 1. Jagiel Gedorotsky … Ericus de Swiersk, Roman de Swiersk.

Kniaz Roman Swirski występujący 1433–1434 ‘) , pozostawił dwóch synów : Petka i Jana 8 ) . Kniaź Jan Swirski fundował 1452 r . kościół w Swirze ? ) . Wdowa po nim wy szła 2-0 za Kacpra Hermanowicza ‘ ‘ ) . Ten ostatni posłował w 1498 r . od w . ks . Aleksandra do ordy » ‘ ) . Wdowa jego pani Kacprowa Hermanowicza w popisie 1528 zapisana na 5 koni 12 ) . Kniaź Petko Swirski iniał liczne potomstwo . W 1494 r . kniaziowie Marcin i Jakob Petkowicze Swirscy , procesują Kacpra Hermanowicza o dobra Syrmież , Spory i Swir , które stryj ich kniaź Jan Romanowicz zapisał żonie swej , jemu następnie zaślubionej i uzyskują wyrok przysądzajacy im Syrınież i Spory . Ciż kniaziowie wspolnie z bratową swą kniahinią Januszową wznowili powyższy proces 1503 r . i uzyskali potwierdzenie przy toczonego wyroku 13 ) . W tymże roku Olechnowa Małyszkowicza Nastazya zaskarżyła bra ci swych kniaziów Michała , Andrzeja kanonika Wileńskiego i Aleksandra Petkowiczów , oraz siostry swe Niekraszowe Wołodkowicza Jadwige , Jurjowe Sotohubowicza Ludmile , marszat kowe Hrihorowe Stankowicza Aleksandre , Niemirową Owdotię i Kiezgajtowe Janowicza 20 fię , o dział w majątkach macierzystych Swiranach , Wornianach , Strojanej , Jasieni , Troki nikach i Biesiadach , wskutek czego król Aleksander pakazuje , aby jej odpowiedni dział wyznaczono ‘ ) . W 1464 r . książeta Swirscy Ludwik , Jan i Michał i inni w liczbie 7 — miu , zachęceni przez swojego brata Andrzeja Swirskiego proboszcza Worniańskiego i prałata Wi leńskiego , powiększyli fundusz kościoła na cześć Sw . Andrzeja w majątku swoim Kobyl nikach ( Stary Miadziok ) 15 ) . Z przytoczonych dokumentów okazuje się że kniaź Petko , ( Romanowicz ) . Swirski , o którym tylko wiemy iż wysłużył u kniaziów Słuckich ziemie , które następnie przeszły na syna jego kniazia Aleksandra Petkowicza, pozostawił 7 — miu synów i 6 córek

КН. КРИК(ЭРИК)-ЯН СВИРСКИЙ

Свирські
Svyrių kunigaikščio Jono, kitaip Krigo (Johannes [dux de Swir] alias Crig), ir jo žmonos Daratos raštas, kuriuo Vilniaus pranciškonų vienuolynui užrašo duoklę iš Medilo kaimo. Vilnius, 1443 07 13
— упо­ми­на­ет­ся 13 июля 1443 года, когда вме­сте с женой Доро­той и род­ствен­ни­ка­ми даро­вал вилен­ским фран­цис­кан­цам у Пан­ны Марии на Пес­ках зер­но и греч­ку из сво­ей дерев­ни Мядель в обмен на две еже­не­дель­ные служ­бы и запись их в поми­наль­ные кни­ги после их смер­ти. 11

Доро­та по про­зви­щу Сонь­ка вме­сте с сыном Тали­мун­том, кня­зем Свир­ским — упо­ми­на­ют­ся 28 сен­тяб­ря 1449 года, когда пода­ри­ла деся­ти­ну со сво­ей дерев­ни Мядель за души их дедов и отца с детьми. 12

В 1452 г. вме­сте с дру­ги­ми кня­зья­ми Свир­ски­ми упо­ми­на­ет­ся Иваш­ка Свир­ский, кото­ро­го при­ня­то счи­тать бра­том Рома­на. От Иваш­ки Свир­ско­го про­ис­хо­дит отдель­ная ветвь кня­зей Свир­ских, кото­рым при­над­ле­жа­ло местеч­ко Свирь. В 1452 г. Иваш­ка Свир­ский постро­ил в Сви­ри костел.

prawdopodobnie brat Romana (1433-1434) , gdyż prawnukowie Iwaszka — Wojciech i Andrzej Juchnowicze i prawnuk Romana — Piotr Michałowicz, kniazio wie Swirssy , mają wspólnych stryjów. 13

КН. DANIUSZ СВИРСКИЙ

Rozdzia? V. Potomkowie kniazia Daniusza ?wirskiego
1. Daniusz (Doniusz)
2. Micha? Daniuszewic
3. Ginto?d Micha?owic
4. Bogdan Michałowic Tur

~ Ека­те­ри­на Круп­ская (1512 г.);
5. Hanna Bogdan?wna Tur?wna, ?ona Miko?aja Raczkowicza
6. Anna Micha??wna
7. Helena Micha??wna
8. Waszka (Wasylisa?) Micha??wna
9. N. Micha??wna (?), ?ona Stanis?awa Mordasa Miszkowica

IІ генерація

Потом­ки Александра

ANDRZEJ ALEKSANDROWIC СВИР­СКИЙ ЯРНИЦКИЙ

Mniej więcej w tym samym czasie co w Miedznej został ufundowany kościół we wsi Jarnice, tuż przy granicy ziemi drohickiej z Mazowszem. Wieś Jarnice była jedną z najwcześniej poświadczonych źródłowo wsi w ziemi drohickiej. W 1387 r. Władysław Jagieł-ło nadał tę wieś jako uposażenie katedrze wileńskiej. 14 W 1407 r., gdy stało się jasne, że południowe Podlasie znajdzie się w granicach diecezji włodzimierskiej, książę Witold dokonał zamiany katedrą wileńską. Odebrał jej wieś Jarnice, a w zamian nadał wieś Lubary, położoną znacznie bliżej Wilna. O zamianie tej pamiętano jeszcze w 1430 r., gdy Władysław Jagiełło dokonał potwierdzenia uposażenia katedry wileńskiej. 15 Od tej pory źródła milczą o wsi Jarnice aż do drugiej połowy XV w., gdy znalazła się ona w rękach prywat-nych. Od 1470 r. występował Andrzej Jarnicki z Jarnic. 16 W aktach ziemskich drohickich był niemal zawsze określany predykatem dux-książę, który dowodzi, że pochodził z kniaziowskiej rodziny. Późniejsi Jarniccy podawali jako swój herb Lis. Zagadkę jego pochodzenia wyjaśnia dokument fundacyjny kościoła w Jarnicach wystawiony przez niego samego. Andrzej został w nim określony jako: „dux Swirnensis et haeres Jarinicensis”. 17 Pochodził więc ze zubożałego rodu kniaziów Świrskich, którzy również używali herbu Lis. Był synem kniazia Aleksandra Świrskiego występującego w 1432 r., sam w 1449 r. świadczył na dokumencie fundacyjnym swoich krewnych. 18 Andrzej Jarnicki był żonaty z Katarzyną, siostrą Leonarda i córką Grota z Tokar, wojskiego drohickiego. Ich synem był kolejny właściciel Jarnic – Alekander Jarnicki. 19

Dokument wystawiony dla kościoła w Jarnicach posiada zepsutą datę roczną „151”. Najprawdopodobniej kopista opuścił cyfrę setek i można ją rozwiązać jako 1451 r. Jest to data dosyć prawdopodobna. Kościół ufundowany pw. św. Jakuba otrzymał jako uposażenie grunt pomiędzy wsiami Szaruty i Zające oraz dwie barcie. W latach 1476-78 występował pleban z Jarnic, Maciej, a w 1476 r. wikariusz Maciej. Jak dowiadujemy się ze sprawy toczącej się przed konsystorzem janowskim w 1478 r., pomiędzy kolatorem kościoła w Jarnicach, Andrzejem Jarnickim (Andruszko) a miejscowym plebanem Maciejem, poprzednikami plebana Macieja byli na tym miejscu już dwaj księża: Mikołaj i Jan. 20 Parafia w Jarnicach składała się w zasadzie tylko z jednej wsi, dlatego w wiekach późniejszych kościół tutejszy afiliowano do kościoła w Węgrowie i odtąd stał się on jego filią, tak jest zresztą do dziś.

Дже­ре­ло: Tomasz Jaszczołt Fundacje kościelne na Podlasiu do końca XV wieku. // Kościoły a państwo na pograniczu polsko-litewsko-białoruskim Źródła i stan badań Redakcja Marek Kietliński, Krzysztof Sychowicz, Wojciech Śleszyński. Białystok 2005

Потом­ки Романа

СЕНЬ­КА РОМА­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ

1 авгу­ста 1472 года Сень­ко с женой Бог­да­ной выда­ли дар­ствен­ную гра­мо­ту в Сви­ри, соглас­но кото­рой выде­ли­ли сред­ства на созда­ние и содер­жа­ние алта­ря в косте­ле в честь явле­ния Пан­ны Марии, свя­то­го апо­сто­ла Бар­то­ло­мея и свя­то­го Лео­нар­да: двор в Йоду­пе, деся­ти­ну жита и ого­род­ни­ны из Вол­чи­на и Спор. Из Сви­ри толь­ко ого­род­ни­ну. Скот из всех выше­пе­ре­чис­лен­ных дво­ров. Вза­мен рек­тор алта­ря обя­зан был про­во­дить еже­не­дель­но 2 мес­сы: первую — по отпу­ще­нию гре­хов, вто­рую — за умер­ших. В гра­мо­те сохра­нял за собой и сво­и­ми наслед­ни­ка­ми пра­во патро­на­та над алта­рем. 21

ЯН РОМА­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ 

Род­ной брат — Петь­ка Рома­но­вич Свирский.
с женой Анной, доче­рью дво­ря­ни­на Струм­ки — 10 июля 1490 года запи­са­ли кня­зю Мар­ти­ну, алта­ри­сту в Сви­ри, и его пре­ем­ни­кам за отправ­ле­ние месс за души сво­их роди­те­лей, дру­зей и род­ствен­ни­ков две деся­ти­ны жита со сво­их дво­ров Спо­ры и Сыр­меж, еже­год­но по одно­му поро­сен­ку и одно­му пуду мас­ла либо 90 лок­тей полот­на на свит­ки. Жена Анна так­же обя­за­лась отдать свой двор алта­ри­сту, полу­чен­ный от мужа. 22

Жена: АННА żona najpierw
kniazia Jana Romanowicza Świrskiego, a po owdowieniu i powtórnym zamążpójściu
Kaspra Hermanowicza (Harmanowicza).
У них не было детей.

PIETKO (PIOTR) ROMANOWIC

Потом­ки Яна-Крика

ТАЛИ­МОНТ КРИ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

wystawił w 1449 r. wraz ze swoją matką dokument dla wileńskich franciszkanów, w którym polecał modlitwie dusze m.in. swojego ojca Krika oraz dziadka Dittusa i jego żony Anny.

ПЕТЬ­КА КРИ­КО­ВИЧ Свирский

— слу­жил Слуц­ким кня­зьям. У Петь­ки было 7 сыно­вей: Людвиг, Миха­ил, Якуб, Андрей, Мар­тин, Ян (Януш), Алек­сандр и 6 доче­рей: Ядви­га, Люд­ми­ла, Алек­сандра, Авдо­тья, Софья и Ана­ста­сия. В 1503 году его уже не было в живых.

Z punktu widzenia spadkobrania po Dowgirdzie istotne jest stwier-dzenie, że jego młodsza, bo wymieniona jako druga w kolejności córka Olena (Oluszka) wyszła za mąż za kniazia Pietka Krikowicza Świrskiego, oraz że spośród ich dzieci dorosłości dożyło trzech synów (Andrzej, Aleksander i Michał) oraz sześć córek (Jadwiga, Ludmiła, Aleksandra, Owdotia, Zofia i Anastazja).

W XV — tym wieku Kricz miał syna kniazia Petka Kriczowicza żonatego z Oleną Dowgirdówną, którzy pozostawili tylko córkę za Bohdanem bojaryoem 23 . Król Kazimierz dał Dowgirdównom: Janowej Gojcewicza Annuszce i Petkowej Oliuszce Lyntupy , Swirany i Trokiniki 24. W 1525 roku bojaryn Ždan Bohdanowicz oskarża krajczego Hrihorego Ostyka, iż trzyma ziemie, które mu zapisał dziad jego (Zdana) kniaź Petko Kriczowicz z żoną Oleną Dowgirdówną, a gdy przed królem zapis kniazia Petka i potwierdzenie wdowy po nim pokłada , król listem do wojewody Wileńskiego , nakazuje krajczemu zwrócić ziemie i naznacza jednocześnie kniazia Woj ciecha Juchnowicza , komisarzem na miejsce do wprowadzenia Ždana w ich posiadanie 25

× OLENA (OLUSZKA) ДОВГИРДОВНА.

Po śmierci męża Olena Dowgirdówna mieszkała w dziedzicznych Wornianach – świadczy o tym jej testament spisany w 1502 r. „in curia mea Vornyany” 26. Hrehory Stankowicz Ościk w 1516 r. przedłożył do konf i rmacji darowiznę swojej teściowej, która zapisała mu: „дан­ни­ков сво­их отчин­ных пят­де­сят ч(о)л(о)в(е)ков у Спяг­ле и на Лучеи и на Кри­вом” 27. Były to zatem kolejne dobra odziedziczone po wojewodzie Dowgirdzie.

IІІ генерація

Потом­ки Александра

ALEKSANDER ANDRZEJEWIC

Потом­ки Романа

MARCIN PIETKOWIC

др не при­знал, что муж в заве­ща­нии дей­стви­тель­но дал слиш­ком мно­го родо­вых име­ний сво­ей жене. Вели­кий князь Алек­сандр при­су­дил вер­нуть ее вто­ро­му мужу Кац­па­ру Гер­ма­но­ви­чу име­ния Сыр­меж и Спо­ры. У кня­зя Мар­ти­на Петь­ко­ви­ча Свир­ско­го оста­лось 6 сыно­вей: Миха­ил, Ян, Щаст­ный, Нико­лай, Лукаш, Алек­сандр и дочь Софья, кото­рая вышла замуж за Мар­ти­на Издеб­ско­го (из Дро­ги­чин­ско­го пове­та на Под­ля­шье, сей­час Бело­сток­ское воеводство).

JAN (JANUSZ) PIETKOWIC

JAKUB PIETKOWIC

«Кнги­ни Яку­бо­вая Свир­ская, хору­жая» — соглас­но «Пере­пи­си вой­ска ВКЛ 1528 года» долж­на была выстав­лять 11 коней. 28 Ее муж — князь Якуб Петь­ко­вич, хору­жий Свир­ский, умер до 1528 г. В 1532 г. вдо­ва Анна Михай­лов­на про­да­ла кня­зю Юрию Слуц­ко­му за 30 коп гро­шей име­ние Чач­ков­ское (Чач­ко­во) в Мен­ском повете.

Потом­ки Яна-Крика

КН. СТА­НИ­СЛАВ ТАЛИ­МОН­ТО­ВИЧ СВИРСКИЙ

дедич Сви­ри — 22 июля 1503 года на празд­ник Марии Маг­да­лен, выде­ля­ет сред­ства для созда­ния алта­ря в при­ход­ском косте­ле свя­то­го Нико­лая в Сви­ри в честь Най­свя­тей­шей Пан­ны Марии, свя­той Анны и свя­то­го Ста­ни­сла­ва. Насто­я­те­лю косте­ла Ста­ни­сла­ву и его пре­ем­ни­кам дарит двор свой Селя­ны с 12 под­дан­ны­ми-чин­ше­ви­ка­ми, озе­ро Туща, мель­ни­цу с пру­дом в Туще, тавер­ну в Мяде­ле c одной семьей по фами­лии Шур­пик, зем­лю под назва­ни­ем Гогов­щи­на, деся­ти­ну зер­на со дво­ров сво­их Мядель и Дуба­тов­ка за отпра­ле­ние трех месс еже­не­дель­но за здо­ро­вье, за гре­хи и за умер­ших. Гра­мо­ту удо­сто­ве­ри­ли сво­и­ми под­пи­ся­ми алта­рист из Сви­ри Якуб, дру­гой алта­рист Иоанн, князь Тур, знат­ные дво­ряне Лав­рен­тий Выши­мун­то­вич и Геор­гий Млеч­ко. Во вто­рой гра­мо­те от 22 июля 1503 года Ста­ни­слав, дедич Сви­ри, запи­сал для алта­ря умер­шей Пет­ко­вой в косте­ле Свир­ском одно­го под­дан­но­го с детьми и данью «дяк­ло» вме­сте с зем­ля­ми, луга­ми и паш­ня­ми, с обя­за­тель­ством отправ­ле­ния еже­не­дель­ной мес­сы за свою душу. 29

ЯН ТАЛИ­МОН­ТО­ВИЧ

Książe Jan Talmontowicz (Talimontowicz) w dworze Swiranach nad jeziorem Swir skim , spisywał testament 1 Marca 1520 r. 13 ) . W 1523 r. bojaryn Maciej otrzymuje potwierdzenie na człowieka z dziećmi i gruntami zapisanemi mu przez kniazia Jana Talimontowicza Swirskiego14) .

13) Z.1 i 2 str. 219 i 220.
14) Z.12 k. 70.

ЮХНО ТАЛИ­МОН­ТО­ВИЧ

kniaź Juchno Stankowicz Iwaszkowicz Świrski, sprzedał Radziwiłłowi kasztelanowi Wileńskiemu dwór swój ojczysty i macierzysty Swir, z miastem i poddanymi , kolacyą kościoła i wstępem w jezioro Swir, za 600 kop groszy , na co Radziwiłł otrzymuje konfirmacy (1528 r.) 30 Żona kniazia Juchna Stanisławowicza Swirskiego miała być Zofia córka Gabryela założyciela Siesik 31. Pozostawił synów Wojciecha, Andrzeja a podobno i Jurja.

МИХА­ИЛ ПЕТЬ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— изве­стен по доку­мен­там 1464—1503 гг. У него было 8 сыно­вей: Кос­мос (Кузь­ма), Бог­дан (Тур), Эразм, Пётр, Боле­слав (Боль­ко), Андрей, Юрий, Людвиг.

Spadkobiercami trzeciego syna Oleny, Michała Pietkowicza Świrskiego, było 6 synów: Piotr, Andrzej, Bolesław (Bolek), Ludwik, Jerzy (Jurij) i Erazm (Kozmus, Razmysł). Każdy z nich odziedziczył po ojcu całkiem drobne części z dóbr swojej babki. O postępującej pauperyzacji świadczą liczne akty sprzedaży zawierane przez synów i wnuków Michała Pietkowicza. Przedmiotem obrotu nie były już jak dotychczas całe majątki czy ludzie (służby) wymieniani w liczbie kilku, czy nawet kilkunastu. Sprzedawano dwór, ułamkową część dóbr, łąkę lub jednego człowieka.

Wśród częściej wymienianych nabywców byli m.in. Hrehory Ościk, Wasyl Kobylin, Stanisław Mordas oraz Lew Roski i jego syn Stefan. Dopiero rozpoczęcie kariery dworskiej przez Łukasza i Jana Bolesławowiczów Świrskich dało fi nansową podstawę do skupowania cząstek dóbr odsprzedanych przez innych członków rodziny, czy też procesowania się o zbycia przekraczające statutową trzecią część. Byli oni jednak ostatnimi spośród Świrskich, którzy usiłowali odzyskać utraconą pozycję zarówno społeczną, jak i ekonomiczną. Według popisu z 1528 r. wszyscy zapisani jako kniaziowie z tego rodu oraz wdowy kniaziowskie zobowiązani byli wystawić 31 koni. Liczbę tę można zwiększyć o kolejnych kilka koni, które zobowiązani byli wystawić bojarzy z chorągwi krewskiej i świrskiej, a noszący imiona i patronimiki odpowiadające żyjącym ówcześnie kniaziom Świrskim. Jest to aż czterokrotnie mniej niż u Iliniczów.

АНДРЕЙ ПЕТЬ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— насто­я­тель в Вор­ня­нах, кано­ник и пре­лат Вилен­ский. Изве­стен по дар­ствен­ной гра­мо­те от 22.06.1463 г. косте­лу св. Андрея в име­нии Меде­ло 32 Сле­ду­ет отме­тить, что поль­ские иссле­до­ва­те­ли в меж­ду­во­ен­ный пери­од (в част­но­сти, Ян Фия­лек) счи­та­ли фаль­ши­вой дан­ную гра­мо­ту на латин­ском язы­ке. Писа­тель ВКЛ Адам Яку­бо­вич из Кот­ры (?-1517) на кни­ге из сво­ей част­ной биб­лио­те­ки «Majus, De priscorum verborum proprietate» (Tarvisiae 1477) оста­вил две памят­ные запи­си, одна из кото­рых гла­сит: «Кни­га Ада­мо­ва Яку­бо­ви­ча с Кот­ры, с Лит­вы з воло­сти Горо­ден­ское, Зброш­ко­ва бра­та, ему ж накла­дал­ся на нау­ку до Кра­ко­ва болей деся­ти лет, из детин­ства ест при шко­ле вилен­ской лас­ка­ве ховал­ся, небош­чик князь Ендрий, негды кано­ник и кустош косте­ла вилен­ско­го свя­то­го Станислава».

У 1453 Вар­ня­ны г. гас­па­дар­ская волас­ць ў Немеж­скім паве­це, у якой кароль Казі­мір раз­да­ваў зем­лі сваім бая­рам і шлях­це. Да 1462 г. Вар­ня­ны ўласна­сць Сан­гай­лы, баяры­на кара­ля Казі­мі­ра, дзе па яго таста­мен­ту ў 1462 г. яго ўда­ва Мары­на засна­ва­ла пара­фіяль­ны кас­цѐл і запі­са­ла яму ў фун­душ дзе­ся­ці­ны з Вар­нян і іншых сваіх маѐнт­каў, зем­лі і сялян. У 1502 г. ўласна­сць Але­ны Андр­эеў­ны Даў­гір­даў­ны, уда­вы кня­зя Пет­кі Свір­ска­га. Пас­ля смер­ці Але­ны Даў­гір­даў­ны маѐн­так дастаў­ся яе сынам і доч­кам, а пас­ля пад­зе­лу паміж імі мат­чы­ных і баць­коўскіх маѐнт­каў Вар­ня­ны сталі ўласна­сцю вілен­ска­га каноніка кня­зя Андр­эя Петкаві­ча Свір­ска­га. Да 1511 г. маѐн­так, уласна­сць кня­зя Андр­эя Свір­ска­га, які ѐн аддаў у заста­ву трокс­ка­му ваявод­зе, двор­на­му мар­шал­ку Гры­го­рыю Стан­каві­чу Осціку, мужу сва­ей сяст­ры князѐў­ны Аляк­сан­дры Пет­каў­ны Свір­скай. Пас­ля смер­ці кня­зя Андр­эя Свір­ска­га ў 1511 г. яго пля­мен­нікі князі Пѐтр і Андр­эй Міхай­лавічы Свір­скія аспр­эч­валі маѐн­так у Гры­го­рыя Осціка. Каля 1522 г. пас­ля смер­ці Г.С.Осціка маѐн­так ва ўласна­сці яго сыноў трок­скіх ваявод­зі­чаў Юрыя і Гры­го­рыя Грыгор’евічаў Осцікаў, які ў іх аспр­эч­ва­ю­ць бра­ты Пѐтр і Андр­эй Свірскія.

Andrzej Pietkowicz Świrski, który w 1476 r. immatrykułował się na Akademii Krakowskiej, po zdobyciu tytułu magistra został kanonikiem wileńskim, a pod koniec życia też proboszczem worniańskim. Należną sobie część spadku rozdysponował, m.in. doposażając kościół w Wornianach 33. Spadkobiercami księdza Andrzeja zostało jego rodzeństwo, ale nie obyło się bez sporów, czego przykładem jest proces o jego „otčiznu, djadkovščinu i materyznu”, który prowadzili synowie jego brata Michała Pietkowicza z Hrehorym Ościkiem (mężem Aleksandry Pietkówny) 34.

КН. АЛЕК­САНДР ПЕТЬ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— по наслед­ству полу­чил от отца име­ние в Слуц­ком пове­те, полу­чен­ное за выслу­гу. Drugi z synów Oleny – Aleksander Pietkowicz Świrski odsunięty został od spadkobrania po ojcu, ponieważ objął jego wysługę u kniaziów Słuckich 35, ale na równi z resztą rodzeństwa dziedziczył po matce. Przypadły mu udziały w Wornianach, które zbył w 1516 r. swojemu szwagrowi Hrehoremu Ościkowi, oraz udziały w Jasieni, które przeszły na jego syna Żdana. Małżeństwo Żdana Aleksandrowicza z Maryną Narbutówną Stanisławową Syrewicza okazało się bezdzietne, ale swój majątek zapisał żonie, a ta swojej córce z pierwszego małżeństwa Barbarze Stanisławównie, co zostało potwierdzone wyrokiem hospodarskim w maju 1547 r. 36. We wrześniu tego roku mąż Barbary Miklasz Bartoszewicz Gorski skarżył kniaziów Ludwika i Jurija Świrskich o nieprawne wwiązanie się przez nich w 6 służb w jego majątku Jasienie 37. Jak ustalił Tęgowski, Aleksander Pietkowicz miał jeszcze córkę Zofię zamężną z Mikołajem Wojtkowiczem, a następnie z Andrzejem Żorwawskim 38. Jej syn Sebastian Mikołajewicz Wojtkowicza procesował się o należną mu część spadku po kniaziu Aleksandrze, ale tylko z wysługi Pietka Świrskiego, a roszczenia Katarzyny, córki Zofii z drugiego małżeństwa, o spadek po Żdanie nie zostały przez hospodara uznane 39

JADWIGA PIETKOWNA,

Dwaj synowie Światochny, tj. Butrym i Wacław Jakubowicze Niemirowicza, ożenilisię z córkami Oleny Dowgirdówny – odpowiednio z Jadwigą i Owdotią Pietkównami Świrskimi. Tym samym ich teściową została siostra pierwszego męża ich matki. Nie ułatwia to śledzenia dróg spadkobrania poszczególnych dóbr.

Pierwszym mężem Jadwigi Pietkówny był Niekrasz Wołodkowicz, a drugim Jan Jakubowicz Niemirowicza (syn Światochny). Razem z synem z pierwszego małżeństwa Stanisławem, sprzedała ona w 1516 r. Hrehoremu Ościkowi część Wornian. Inną częścią spadku przypadłą Stanisławowi Niekraszewiczowi były Horodyszcze i Strunojty 40.

?ona 1o v. Niekrasza Wo?odkowicza,

2o v. Jana Niemirowicza

LUDMILA PIETKOWNA,

zona Jurija So??ohuba wojewody smole?skiego

ALEKSANDRA PIETKOWNA,

Mąż Aleksandry Pietkówny Hrehory Stankowicz Ościk starał się skupić w swoim ręku dziedzictwo Dowgirdów i Świrskich. Ich córka Elżbieta Ościkówna odziedziczyła m.in. macierzyste Worniany, o które procesowała się ze swoimi braćmi Hrehorowiczami 41.

× HREHORI STANKOWICZ OSCIK, wojewoda trocki.

EUDOKSJA (OWDOTIA) PIETKOWNA,

Dwaj synowie Światochny, tj. Butrym i Wacław Jakubowicze Niemirowicza, ożenili się z córkami Oleny Dowgirdówny – odpowiednio z Jadwigą i Owdotią Pietkównami Świrskimi. Tym samym ich teściową została siostra pierwszego męża ich matki. Nie ułatwia to śledzenia dróg spadkobrania poszczególnych dóbr.

Owdotia Pietkówna z mężem Wacławem Jakubowiczem Niemirowicza (kolej-nym synem Światochny) miała wspomniane wyżej cztery córki: Hannę, Nastazję, Dorotę i Olenę. Jeszcze za życia matki została obdarowana przez nią jej rucho-mościami.

× WACŁAW JAKUBOWICZ NIEMIROWICZ

ZOFIA PIETKOWNA,

M., Mikołaj Kiezgajło

ANASTAZJA (NASTAZJA) PIETKOWNA,

żona Olechna Malyszkowicza

IV генерація

Потом­ки Романа

АЛЕК­САНДР МАР­ТИ­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— соглас­но «Реест­ра хоруж­ства Крев­ско­го и Свир­ско­го» из пере­пи­си вой­ска ВКЛ 1528 года дол­жен был выстав­лять одно­го коня. 42 В 1527 г. князь Алек­сандр Мих­но­вич (Мар­ти­но­вич) Свир­ский с женой Софи­ей за 300 коп гро­шей про­да­ли вилен­ско­му вое­во­де пану Аль­брех­ту Мар­ти­но­ви­чу Гаштоль­ду свои части име­ний Мядель и Кобыльник.

Жена: СОФИЯ

Жена: HANNA PROTASEWICZÓWNA:

MICHAL MARCINOWIC

Без­по­том­ний

JAN MARCINOWIC

SZCZASNY MARCINOWIC

MIKOLAJ MARCINOWIC ZUB

Маён­так на Сыр­ме­жы аба­пал рэч­кі Сыр­ме­жы С. Мор­дас набы­ваў па част­ках. Спа­чат­ку купіў 1.04.1550 за 300 коп гро­шаў у кн. Мацея Свір­ска­га дзве част­кі маёнт­ка, што яму даста­ла­ся па баць­ку кн. Міка­лаю Мар­ці­наві­чу Свір­скім і яго бес­патом­ным дзяд­зь­ку кн. Міха­ле Мар­ці­наві­чу Свір­скім43. Част­ка маёнт­ка, што тры­маў трэці брат кн. Лукаш Мар­ці­навіч Свір­скі, разыш­ла­ся наступ­ным чынам. Спа­чат­ку кн. Станіслаў, сын Лука­ша Свір­ска­га, пра­даў Мор­да­су свой кава­лак зям­лі за 30 коп гр. У боль­шую част­ку маёнт­ка з два­ром (дво­рац Сыр­меж­скі) увя­за­ў­ся з невя­до­май пры­чы­ны Ян Юр’евіч Шэмет, муж кня­зёў­ны Бар­ба­ры Яку­баў­ны Свір­скай, стры­еч­най сяст­ры кн. Лука­ша Свір­ска­га. У Шэме­та адсуд­зіў пало­ву гэтай част­кі маёнт­ка дру­гі сын кн. Лука­ша кн. Жыгі­монт Свір­скі, які неў­за­ба­ве лістом ад 1.01.1553 пра­даў зга­да­ную част­ку, вель­мі невя­лікую, што не было сэн­су раз­бу­доў­ва­ць двор, разам з адной служ­бай люд­зей таму ж С. Мор­да­су за 50 коп гр. У даку­мен­це зга­д­ва­ец­ца, што некалі на гэтай зям­лі ста­яў ста­ры двор44.

КН. ЛУКАШ МАР­ТИ­НО­ВИЧ СВИРСЬКИЙ

Маён­так на Сыр­ме­жы аба­пал рэч­кі Сыр­ме­жы С. Мор­дас набы­ваў па част­ках. Спа­чат­ку купіў 1.04.1550 за 300 коп гро­шаў у кн. Мацея Свір­ска­га дзве част­кі маёнт­ка, што яму даста­ла­ся па баць­ку кн. Міка­лаю Мар­ці­наві­чу Свір­скім і яго бес­патом­ным дзяд­зь­ку кн. Міха­ле Мар­ці­наві­чу Свір­скім45. Част­ка маёнт­ка, што тры­маў трэці брат кн. Лукаш Мар­ці­навіч Свір­скі, разыш­ла­ся наступ­ным чынам. Спа­чат­ку кн. Станіслаў, сын Лука­ша Свір­ска­га, пра­даў Мор­да­су свой кава­лак зям­лі за 30 коп гр. У боль­шую част­ку маёнт­ка з два­ром (дво­рац Сыр­меж­скі) увя­за­ў­ся з невя­до­май пры­чы­ны Ян Юр’евіч Шэмет, муж кня­зёў­ны Бар­ба­ры Яку­баў­ны Свір­скай, стры­еч­най сяст­ры кн. Лука­ша Свір­ска­га. У Шэме­та адсуд­зіў пало­ву гэтай част­кі маёнт­ка дру­гі сын кн. Лука­ша кн. Жыгі­монт Свір­скі, які неў­за­ба­ве лістом ад 1.01.1553 пра­даў зга­да­ную част­ку, вель­мі невя­лікую, што не было сэн­су раз­бу­доў­ва­ць двор, разам з адной служ­бай люд­зей таму ж С. Мор­да­су за 50 коп гр. У даку­мен­це зга­д­ва­ец­ца, што некалі на гэтай зям­лі ста­яў ста­ры двор46.

BOGDANA MARCINOWNA,

?ona Jerzego Hornowskiego

ZOFIA MARCINOWNA,

?ona 1o v. Jakuba Izdebskiego, 2o v. Paw?a Nu?ewskiego

BARBARA JANUSZEWNA,

zona Macieja Wojdylowica

ROMAN JAKUBOWIC

BARBARA JAKUBOWNA,

żona Jana Szemeta

MILOSLAWA JAKUBOWNA,

М., Marcin Szemet

Потом­ки Яна-Крика

ЮХНО СТАН­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

ЯН ЯНО­ВИЧ

JURIJ JUCHNOWIC (?)

Kniaź Jurij Juchnowicz Swirski miał sprawę z Roskim w której Gasztold wydał wyrok 1528 r. 47.

WOJCIECH JUCHNOWIC

Kniaź Wojciech Juchnowicz Swirski wspólnie z bratem kniaziem Andrzejem i kniaziem Piotrem Michałowiczem Swirskimi, będąc świadkaini w sprawie Radziwiłłowej z kapitułą Wileńską o jezioro Narocz, 1522 r. zeznali iż stryjowie ich kniaziowie Swirscy bywali starszymi kanonikami tej kapituły 48. W tymże roku w konfirmacyi Wasilowi Kobylinowi na kupno od knjaziów Swirskich trzeciej części ich dworca Żary, wzmianka o kniaziu Wojciechu Jurjewiczu , że sprzedał ziemi za 30 kop groszy 49. W 1524 r. kniaź Wojciech Jurjewicz Swirski, ma sprawę o dług 150 kop groszy 50, a w 1525 r . kniaź Wojciech Juchnowiez wyznaczony przez króla do wprowadzenia Żdana Bohdanowicza bojnryna w posiadanie ziem nadanych dziadowi jego kniaziowi Petkowi Kriczowiczowi 51. W 1533 r. kniaziowie Wojciech i Andrzej Juchnowicze Swirscy sprzedają za 400 kop gro ezy Miadzioł Gasztoldowi 52. Tenże kniaź Wojciech Juchnowicz Swirski sprzedaje 1540r. Roskiemu ziemię Wojniłowszczyznę Pieckową za 8 kop groszy 53. Pod koniec życia kniaź Wojciech Juchnowicz Swirski piastował godność chorążego Krewskiego i Swirskiego. Kniaz Wojciech Juchnowicz chorąży Krewski i Swirski sprzedaje 1540 r. plac w Wilnie, za 20 kop groszy lit., pani Mikołajowej Zenowiczowej Hannie Wencławownie 54. Z tymi samymi tytułami występuje 1543 – 1547 55. Umarł w 1547 r. pozostawiając w dowę Zofię Jakubówną i córkę kniaźny Hanny Wojciechowną małżonky 1° Bielewicza a 2° Ławryna Iwanowicza, jak to się to okazuje ze sprawy w której kniahinia Wojciechowa Świrska chorążyna Swirska i Krewska Zofia Jakubówna, w 1548 r. procesuje bojaryna hospodarskiego Ławryna Iwanowicza Jamontowicza, o to że ten po śmierci jej córki kniaźny Hanny Wojciechowny po mężu Bielewiczowej, dowodząc że ona była jego żoną, zajechał dworzec Świrski, tej córce przez nią dany i poczynił tam szkody, krzywdząc będące u niej w opiece, pozostałe po Bielewiczowej potomstwo. W sprawie tej, choć Jamontowicz pokładał testament żony swej Hanny, sąd jednak na za sadzie testamentu nieboszczyka kniazia Wojciecha Juchnowicza Swirskiego chorążego, potwierdził prawa kniahini i przysądził na Jamontowiczu szkody 56.

7.10.1558 Станіслаў Мар­да­со­віч зга­д­ва­ец­ца як апя­кун свір­скай хару­жы­най кня­гіні Вой­це­ха­вай Юхнаві­ча (Свір­скай) Зофіі і яе двор­ца [маёнт­ка] Свір57. Маён­так Свір з пада­ван­нем кас­цё­ла і алта­рыі ў мяст­эч­ку Свір, а так­са­ма з усту­па­мі ў возе­ра Свір С. Мор­дас набыў па част­ках. 30/15.11.1558 свір­ская і крэўская хару­жы­ная кня­гі­ня Вой­це­ха­вая Юхнаві­ча (Свір­ская) Зофія Яку­баў­на пра­да­ла С. Мор­да­су за 200 коп гр. сваю трэц­юю част­ку маёнт­ка, што тры­ма­ла веч­на­сцю павод­ле запі­са ад свай­го мужа нябож­чы­ка кн. В. Ю. Свір­ска­га58. Дзве част­кі маёнт­ка, што тры­ма­ла Зофія ад мужа ў суме гро­шаў, яна пада­ра­ва­ла сваім доч­кам Алене і Ганне і іх мужам. У 1558 г. доч­кі ўжо не жылі, і маён­так тры­малі іх дзе­ці, а ўнукі Зофіі. Такім чынам, 2.12.1558 Зофея Уладыс­ла­ваў­на (дач­ка Але­ны) з мужам Яку­бам Баг­да­наві­чам і дзе­ць­мі пра­далі сваю част­ку Мор­да­су за 40 коп гр.59. Затым, 1.05.1559 яе брат Міка­лай Уладыс­ла­вавіч Андр­эеві­ча Гед­рой­ць пра­даў яму ж як сваю част­ку, так і част­ку, што набыў ад сва­ёй дру­гой сяст­ры Але­ны Скра­боц­кай, за 80 коп гр.60. Так­са­ма, 1.12.1558/23.09.1559 Міка­лай Вой­це­хавіч Бялевіч (сын Ган­ны) пра­даў Мор­да­су за 80 коп гр. як мацярыз­ную част­ку маёнт­ка, што меў па баб­цы, так і атчыз­ную з двор­цам, якую некалі дзед кн. Вой­цех Свір­скі запі­саў яго баць­ку61.

ANDRZEJ JUCHNOWIC

Kniaz Andrzej Juchnowicz Swirski występuje 1522 i 1533 obok brata Wojciecha 62. W 1523 r. kniaź Andrzej Juchnowicz Swirski ma sprawę z kninziem Iwanem Boratyńskim o zastawę Kobylnik 63; tenże kniaź Andrzej Juchnowicz Swirski, wspólnie z żoną Zofią, sprzedał Miadzioł niedaleko od dóbr Zary, za 300 kop groszy Gasztoldowi, który na to otrzymuje 1527 r. potwierdzenie, 64 a w 1528 r. sprawę swą z Roskim poddał rozstrzygnięciu sądu polubownego 65. W popisie ziemskim tegoż roku Andrzej Juchnowicz zapi sany na 3 konie 66.

Ж., София.

ALEKSANDER JUCHNOWIC

BARBARA JUCHNOWNA (1553),

Siostrą tych kniaziów była kniażna Barbara Juchnowna Swirska, żona niejakiego Mikołaja Piotrowicza, która w 1553 r . wspólnie z synem Stanisławem Mikołajewiczem Piotrowiczem, sprzedaje majątek Ostrowiec za 80 kop Ostrowickiemu 67 .

М., Mikołaj Ostrowicki.

ELLBIETA JUCHNOWNA,

М., Andrzej N.

PIOTR MICHALOWIC

ANDRZEJ MICHALOWIC

BOLESLAW (BOLKO) MICHALOWIC

упо­ми­на­ет­ся в 1529 году. У него было 2 сына: Лукаш и Ян.

LUDWIK MICHALOWIC

JERZY (JURIJ) MICHALOWIC

ERAZM (RAZMYS) MICHALOWIC

ЖДАН АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— мар­ша­лок и намест­ник у кня­зя Юрия Семе­но­ви­ча Слуц­ко­го (1527—1528), сын кня­зя Алек­сандра Петь­ко­ви­ча Свир­ско­го. В «Попи­се вой­ска» князь Ждан Свир­ский запи­сан с отря­дом в 5 коней, что озна­ча­ет нали­чие в его вла­де­ни­ях не менее 120 дворов.

З іншых зве­стак пра Выз­ну XVI ст. заха­ва­ла­ся кры­ні­ца 1558 г., якая свед­чы­ць пра спр­эч­ку з-за яе і маёнт­кі Пру­сы і Вусаў пад Слуц­кам кня­зёў Свір­скіх са слуц­кі­мі кня­зя­мі. Пер­шыя маты­ва­валі сваі прэт­эн­зыі тым, што атры­малі гэтыя ўла­дан­ні ад свай­го дзе­да Жда­на Свір­ска­га. 68

Князь Ждан Аляк­сандравіч Свір­скі высту­пае на гіста­рыч­най арэне ў 1528 г., калі ён зна­ход­зіў­ся на служ­бе ў слуц­ка­га кня­зя Юрыя Сямё­наві­ча, які сваім лістом пры­каз­вае свай­му мар­шал­ку, слуц­ка­му намес­ніку Жда­ну Аляк­сандраві­чу Свірска­му і капыльска­му намес­ніку пану Яну Андр­эеві­чу Гра­буц­ка­му адда­ва­ць што­год част­ку жыта на слуц­кі мана­стыр Св. Ілі. 69 Таму Ждан Аляк­сандравіч сапраў­ды мог у пачат­ку XVI ст. тры­ма­ць на пэў­ных пра­вах як Выз­ну, так і іншыя зга­да­ныя вёскі. Але самі Пру­сы і Вусаў не ўва­х­од­зілі ў склад два­ра Вызна ў XVI ст., бо зга­д­ва­юц­ца як асоб­ныя адміністра­цый­на-гас­па­дар­чыя адзін­кі ў гра­ма­це аб пад­зе­ле Слуц­ка­га княст­ва 1582 года. 70 Двор Пру­сы, сён­няш­няя аднай­мен­ная вёс­ка Салі­гор­ска­га раё­на, вера­год­на, абмя­жоў­вае ўсход­нюю мяжу Выз­нян­скай волас­ці ў XVI ст.

Жон­кай кня­зя Жда­на Свір­ска­га была Мары­на Вой­це­хаў­на Нар­бу­то­ві­ча, якая пер­шы раз была заму­жам за Стані­сла­вам Сіру­цям, з якім мела адзі­ную дач­ку Бар­ба­ру. Выха­ван­нем непаў­на­га­до­вай пад­ча­ры­цы зай­маў­ся князь Ждан, бо адзі­ны яго сын князь Андр­эй памёр у мала­дым веку без­патом­на, віда­ць, нават не жаніў­шы­ся [НГАБ. КМФ-18, воп. 1, спр. 250, арк. 208 адв.]. Мары­на нашмат­пе­ра­жы­ла і дру­го­га мужа (жыла яшчэ ў 1558 г.). Атры­ма­ны ад дру­го­га мужа кня­зя Жда­наў вене ў 1000 копаў гро­шаў маён­так Ясень яна запі­са­ла ў 1530-я г. сва­ёй дач­цы ад пер­ша­гашлю­бу Бар­ба­ры Сіру­цеўне ў пасаг, калі тая вый­ш­ла замуж за Мікла­ша (Мікалая)Барташавіча Гор­ска­га. У 1555 г. стры­еч­ныя пля­мен­нікі кня­зя Жда­на Свір­ска­га князіЛу­каш і Ян Баля­с­ла­вавічы Свір­скія выку­пілі па бліз­кас­ці Ясень з усі­мі баяр­скі­мі зем­ля­мі ўсы­на нябож­чы­ка Мікла­ша Юрыя Мікла­шаві­ча Горскага.

302.
303. Інфар­ма­цыю аб кня­зях Свір­скіх і іх нашчад­ках гляд­зі ў выдан­нях: Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy odkońca czternastego wieku. Warszawa, 1895, s. 507-509; Tęgowski J. Rodowód kniaziów Świrskich do końca XVIwieku. Wrocław, 2011. 219 s. Памя­ць. Аст­ра­вец­кі раён. Мн.: БелЭн,

Жена: МАРИ­НА НАР­БУТ была вдо­вой Ста­ни­сла­ва Сыревича.

ZOFIA ALEKSANDROWNA,

zona 1o v. Miko?aja Wojtkowicza, 2o v. Andrzeja ??rawskiego

V генерація

Потом­ки Романа

BARTOMIEJ JANOWIC

ZUZANNA JANOWNA,

?ona N.

КАТА­РИ­НА ЩАСНОВНА,

∞, ШЫМ­КА РАМА­НАВІЧ, гасп. б-н.

МАЦЕЙ МИКО­ЛАЙ­О­ВИЧ ЗУБО­ВИЧ СВИРСЬКИЙ

9.08.1549 Станіслаў Мар­да­со­віч і кн. Мацей Міка­ла­евіч Свір­скі разам з жон­ка­мі Ган­най і Палоніяй Шым­каў­на­мі (Рама­но­ві­ча) выклікалі на суд Вілен­ска­га ўра­да бра­тоў Стэц­кеві­чаў, якія тры­малі атчыз­ну жонак маён­так Дуба­тоўкі71.

Маёнт­ка Свір-Зубаўш­чы­на трэц­юю част­ку навеч­на, а дзве част­кі ў 100 копах гр. Стані­сла­ву Мор­да­су пада­ра­валі Станіслаў Грыгор’евіч (Шым­ко­ві­ча) з сёст­ра­мі Ягне­ш­кай, жон­кай Дзміт­рыя Іваш­каві­ча, і Мал­гар­этай ліста­мі ад 10.06.1561. Гэты маён­так яны атры­малі спад­кам пас­ля смер­ці сва­ёй сяст­ры Шчаст­най Грыгор’еўны, якой адпа­вед­ныя запі­сы ў свой час зра­біў яе муж нябож­чык князь Мацей Міка­ла­евіч Зубо­віч Свір­скі. Такая шчод­рас­ць з боку Шым­ко­ві­чаў у дачы­нен­ні да Мор­да­са тлу­ма­чы­ла­ся яго апя­кун­скім выха­ван­нем іх саміх і догля­дам у ста­рас­ці іх баць­коў нябож­чы­каў Гры­го­рыя Шым­каві­ча і Кацяры­ны Баг­да­наў­ны72. А 17.10.1561 С. Мор­дас дадаў 100 коп гр. сёст­рам кн. Мацея Свір­ска­га Кацярыне і Ядзві­зе, жон­кам Пят­ра Янаві­ча Стан­кеві­ча і Стані­сла­ва Янаві­ча Пят­кеві­ча, якія лістом зрак­лі­ся з пра­воў уласна­сці на маён­так Свір, а Мор­дас стаў паў­на­праў­ным улас­ні­кам уся­го маёнт­ка73.

Маён­так на Сыр­ме­жы аба­пал рэч­кі Сыр­ме­жы С. Мор­дас набы­ваў па част­ках. Спа­чат­ку купіў 1.04.1550 за 300 коп гро­шаў у кн. Мацея Свір­ска­га дзве част­кі маёнт­ка, што яму даста­ла­ся па баць­ку кн. Міка­лаю Мар­ці­наві­чу Свір­скім і яго бес­патом­ным дзяд­зь­ку кн. Міха­ле Мар­ці­наві­чу Свір­скім74. Част­ка маёнт­ка, што тры­маў трэці брат кн. Лукаш Мар­ці­навіч Свір­скі, разыш­ла­ся наступ­ным чынам. Спа­чат­ку кн. Станіслаў, сын Лука­ша Свір­ска­га, пра­даў Мор­да­су свой кава­лак зям­лі за 30 коп гр. У боль­шую част­ку маёнт­ка з два­ром (дво­рац Сыр­меж­скі) увя­за­ў­ся з невя­до­май пры­чы­ны Ян Юр’евіч Шэмет, муж кня­зёў­ны Бар­ба­ры Яку­баў­ны Свір­скай, стры­еч­най сяст­ры кн. Лука­ша Свір­ска­га. У Шэме­та адсуд­зіў пало­ву гэтай част­кі маёнт­ка дру­гі сын кн. Лука­ша кн. Жыгі­монт Свір­скі, які неў­за­ба­ве лістом ад 1.01.1553 пра­даў зга­да­ную част­ку, вель­мі невя­лікую, што не было сэн­су раз­бу­доў­ва­ць двор, разам з адной служ­бай люд­зей таму ж С. Мор­да­су за 50 коп гр. У даку­мен­це зга­д­ва­ец­ца, што некалі на гэтай зям­лі ста­яў ста­ры двор75.

∞, ШЧАСТ­НА ГРЫГОР’ЕЎНА ШЫМКОВІЧ

KATARZYNA MIKOLAJOWNA,

∞, ПЯТР ЯНАВІЧ СТАНКЕВІЧ

JADWIGA MIKOLAJOWNA,

∞, СТАНІ­СЛАВ ЯНАВІЧ ПЯТКЕВІЧ

STANISLAW LUKASZEWIC

Маён­так на Сыр­ме­жы аба­пал рэч­кі Сыр­ме­жы С. Мор­дас набы­ваў па част­ках. Спа­чат­ку купіў 1.04.1550 за 300 коп гро­шаў у кн. Мацея Свір­ска­га дзве част­кі маёнт­ка, што яму даста­ла­ся па баць­ку кн. Міка­лаю Мар­ці­наві­чу Свір­скім і яго бес­патом­ным дзяд­зь­ку кн. Міха­ле Мар­ці­наві­чу Свір­скім76. Част­ка маёнт­ка, што тры­маў трэці брат кн. Лукаш Мар­ці­навіч Свір­скі, разыш­ла­ся наступ­ным чынам. Спа­чат­ку кн. Станіслаў, сын Лука­ша Свір­ска­га, пра­даў Мор­да­су свой кава­лак зям­лі за 30 коп гр. У боль­шую част­ку маёнт­ка з два­ром (дво­рац Сыр­меж­скі) увя­за­ў­ся з невя­до­май пры­чы­ны Ян Юр’евіч Шэмет, муж кня­зёў­ны Бар­ба­ры Яку­баў­ны Свір­скай, стры­еч­най сяст­ры кн. Лука­ша Свір­ска­га. У Шэме­та адсуд­зіў пало­ву гэтай част­кі маёнт­ка дру­гі сын кн. Лука­ша кн. Жыгі­монт Свір­скі, які неў­за­ба­ве лістом ад 1.01.1553 пра­даў зга­да­ную част­ку, вель­мі невя­лікую, што не было сэн­су раз­бу­доў­ва­ць двор, разам з адной служ­бай люд­зей таму ж С. Мор­да­су за 50 коп гр. У даку­мен­це зга­д­ва­ец­ца, што некалі на гэтай зям­лі ста­яў ста­ры двор77.

ЖИГИ­МОНТ ЛУКА­ШЕ­ВИЧ СВИРСЬКИЙ

Маён­так на Сыр­ме­жы аба­пал рэч­кі Сыр­ме­жы С. Мор­дас набы­ваў па част­ках. Спа­чат­ку купіў 1.04.1550 за 300 коп гро­шаў у кн. Мацея Свір­ска­га дзве част­кі маёнт­ка, што яму даста­ла­ся па баць­ку кн. Міка­лаю Мар­ці­наві­чу Свір­скім і яго бес­патом­ным дзяд­зь­ку кн. Міха­ле Мар­ці­наві­чу Свір­скім78. Част­ка маёнт­ка, што тры­маў трэці брат кн. Лукаш Мар­ці­навіч Свір­скі, разыш­ла­ся наступ­ным чынам. Спа­чат­ку кн. Станіслаў, сын Лука­ша Свір­ска­га, пра­даў Мор­да­су свой кава­лак зям­лі за 30 коп гр. У боль­шую част­ку маёнт­ка з два­ром (дво­рац Сыр­меж­скі) увя­за­ў­ся з невя­до­май пры­чы­ны Ян Юр’евіч Шэмет, муж кня­зёў­ны Бар­ба­ры Яку­баў­ны Свір­скай, стры­еч­най сяст­ры кн. Лука­ша Свір­ска­га. У Шэме­та адсуд­зіў пало­ву гэтай част­кі маёнт­ка дру­гі сын кн. Лука­ша кн. Жыгі­монт Свір­скі, які неў­за­ба­ве лістом ад 1.01.1553 пра­даў зга­да­ную част­ку, вель­мі невя­лікую, што не было сэн­су раз­бу­доў­ва­ць двор, разам з адной служ­бай люд­зей таму ж С. Мор­да­су за 50 коп гр. У даку­мен­це зга­д­ва­ец­ца, што некалі на гэтай зям­лі ста­яў ста­ры двор79.

HANNA LUKASZOWNA

ЯКУБ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (ум. в 1585 г.)

мар­ша­лок надвор­ный литов­ский. Яков в 1565г. намест­ник игу­мен­ский кня­зя и епи­ско­па Вилен­ско­го Вале­ри­а­на Про­та­со­ви­ча, род­ствен­ни­ка его мате­ри. Через несколь­ко лет он стал мар­шал­ком надвор­ным литов­ским. Умер в 1585г.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл. Якуб Алек­сан­дро­вич, князь Свірсь­кий. Воск чер­во­ний, 20×16 мм; ф. Р. оп. 4,

JAN (JANUSZ) ALEKSANDROWIC

STANISLAW ALEKSANDROWIC

URSZULA ALEKSANDROWNA,

córki Aleksandra Marcinowicza Świrskiego i Hanny Protasewiczówny: „Urszula, […] po raz pierwszy pojawia się źródłach już jako żona Stanisława Orzechowińskiego. Wuj jej, biskup wileński Walerian Protasewicz, przeznaczył dla niej w testamencie z 26 marca 1579 roku 50 kop groszy litewskich. Po raz drugi i ostatni wystąpiła Urszula Orzechowińska w 1584 roku.

∞, STANISLAW ORZECHOWILSKI

Потом­ки Яна-Крика

КЖ. АННА ВОЙ­ЦЕ­ХОВ­НА СВИРСЬКА,

kniahinia Wojciechowa Świrska chorążyna Swirska i Krewska Zofia Jakubówna, w 1548 r. procesuje bojaryna hospodarskiego Ławryna Iwanowicza Jamontowicza, o to że ten po śmierci jej córki kniaźny Hanny Wojciechowny po mężu Bielewiczowej, dowodząc że ona była jego żoną, zajechał dworzec Świrski, tej córce przez nią dany i poczynił tam szkody, krzywdząc będące u niej w opiece, pozostałe po Bielewiczowej potomstwo. W sprawie tej, choć Jamontowicz pokładał testament żony swej Hanny, sąd jednak na za sadzie testamentu nieboszczyka kniazia Wojciecha Juchnowicza Swirskiego chorążego, potwierdził prawa kniahini i przysądził na Jamontowiczu szkody 80.

Маён­так Свір з пада­ван­нем кас­цё­ла і алта­рыі ў мяст­эч­ку Свір, а так­са­ма з усту­па­мі ў возе­ра Свір С. Мор­дас набыў па част­ках. 30/15.11.1558 свір­ская і крэўская хару­жы­ная кня­гі­ня Вой­це­ха­вая Юхнаві­ча (Свір­ская) Зофія Яку­баў­на пра­да­ла С. Мор­да­су за 200 коп гр. сваю трэц­юю част­ку маёнт­ка, што тры­ма­ла веч­на­сцю павод­ле запі­са ад свай­го мужа нябож­чы­ка кн. В. Ю. Свір­ска­га81. Дзве част­кі маёнт­ка, што тры­ма­ла Зофія ад мужа ў суме гро­шаў, яна пада­ра­ва­ла сваім доч­кам Алене і Ганне і іх мужам. У 1558 г. доч­кі ўжо не жылі, і маён­так тры­малі іх дзе­ці, а ўнукі Зофіі. Такім чынам, 2.12.1558 Зофея Уладыс­ла­ваў­на (дач­ка Але­ны) з мужам Яку­бам Баг­да­наві­чам і дзе­ць­мі пра­далі сваю част­ку Мор­да­су за 40 коп гр.82. Затым, 1.05.1559 яе брат Міка­лай Уладыс­ла­вавіч Андр­эеві­ча Гед­рой­ць пра­даў яму ж як сваю част­ку, так і част­ку, што набыў ад сва­ёй дру­гой сяст­ры Але­ны Скра­боц­кай, за 80 коп гр.83. Так­са­ма, 1.12.1558/23.09.1559 Міка­лай Вой­це­хавіч Бялевіч (сын Ган­ны) пра­даў Мор­да­су за 80 коп гр. як мацярыз­ную част­ку маёнт­ка, што меў па баб­цы, так і атчыз­ную з двор­цам, якую некалі дзед кн. Вой­цех Свір­скі запі­саў яго баць­ку84.

Яшчэ адзін невя­лікі маён­так у Сві­ры С. Мор­дас набыў 27.06.1561 за 100 коп гр. у гасп. б-на Яку­ба Янаві­ча Яман­то­ві­ча Бага­ты­ра, што яму дастаў­ся пас­ля смер­ці бра­та жамойц­ка­га каноніка кс. Паў­ла Янаві­ча Яман­то­ві­ча (апош­ні, у сваю чар­гу, набыў калісь­ці ў бра­та Лаўры­на Янаві­ча Яман­то­ві­ча)85.

∞, 1o v. WOJCIECH BILLEWICZ

∞, 2o v. LAWRYN ЯНО­ВИЧ JAMONTOWICZ

АЛЕ­НА WOJCIECHOWNA,

Маён­так Свір з пада­ван­нем кас­цё­ла і алта­рыі ў мяст­эч­ку Свір, а так­са­ма з усту­па­мі ў возе­ра Свір С. Мор­дас набыў па част­ках. 30/15.11.1558 свір­ская і крэўская хару­жы­ная кня­гі­ня Вой­це­ха­вая Юхнаві­ча (Свір­ская) Зофія Яку­баў­на пра­да­ла С. Мор­да­су за 200 коп гр. сваю трэц­юю част­ку маёнт­ка, што тры­ма­ла веч­на­сцю павод­ле запі­са ад свай­го мужа нябож­чы­ка кн. В. Ю. Свір­ска­га86. Дзве част­кі маёнт­ка, што тры­ма­ла Зофія ад мужа ў суме гро­шаў, яна пада­ра­ва­ла сваім доч­кам Алене і Ганне і іх мужам. У 1558 г. доч­кі ўжо не жылі, і маён­так тры­малі іх дзе­ці, а ўнукі Зофіі. Такім чынам, 2.12.1558 Зофея Уладыс­ла­ваў­на (дач­ка Але­ны) з мужам Яку­бам Баг­да­наві­чам і дзе­ць­мі пра­далі сваю част­ку Мор­да­су за 40 коп гр.87. Затым, 1.05.1559 яе брат Міка­лай Уладыс­ла­вавіч Андр­эеві­ча Гед­рой­ць пра­даў яму ж як сваю част­ку, так і част­ку, што набыў ад сва­ёй дру­гой сяст­ры Але­ны Скра­боц­кай, за 80 коп гр.88. Так­са­ма, 1.12.1558/23.09.1559 Міка­лай Вой­це­хавіч Бялевіч (сын Ган­ны) пра­даў Мор­да­су за 80 коп гр. як мацярыз­ную част­ку маёнт­ка, што меў па баб­цы, так і атчыз­ную з двор­цам, якую некалі дзед кн. Вой­цех Свір­скі запі­саў яго баць­ку89.

∞, ВЛА­ДИ­СЛАВ АНДРЕ­ЕВИЧ ГЕД­РОЙЦ

JAN ANDRZEJEWIC

Synami kniazia Andrzeja Juchnowicza będą kniaziowie Jan, Mikołaj, Stanisław i Paweł Andrejewicze Swirscy, którzy zamienili 1545 r. z Roskim pewne grunta w Dubrowlanach 90. Kniaź Jan Andrejowicz Swirski mienia 1535 r. (?) ziemię swą Piluszyszki z Lwem Roskim na grunt Kluczyński 91.

MIKOLAJ ANDRZEJEWIC

STANISLAW ANDRZEJEWIC

PAWEL ANDRZEJEWIC

Jan, Mikołaj, Stanisław i Paweł Andrejewicze Swirscy zamienili 1545 r. z Roskim pewne grunta w Dubrowlanach 92. Z nich kniaź Paweł Andrejewicz Swirski, właściciel dworu Syrmież, ma 1506 sprawę z Kłopotem o pobicie sługi 93 i jeszcze w 1588 r., już po śmierci braci, zawiera układ z Roskim 94.

ЛУКАШ БОЛЕ­СЛА­ВО­ВИЧ СВИР­СКИЙ (ум. в 1593 г.)

— мар­ша­лок гопо­дар­ский, дер­жав­ца Крев­ский и тиун Биржанский.
с 1565г. мар­ша­лок литов­ский, с 1568г. ста­ро­ста Крев­ский. В 1570г. заме­нил свое Крев­ское ста­ро­ство на бер­жай­ское тиунство.

У 1555 г. князь Лукаш Свір­скі набыў маён­так Міка­ла­еўш­чы­на ў Осціка за 200 коп. літоўскіх гро­шаў. 7.01.1567 у гас­па­дар­скім суд­зе раз­гля­да­ла­ся, але была адклад­зе­на на будучы­ню спра­ва па скар­зе кн. Лука­ша Свір­ска­га на бра­та кн. Яна Свір­ска­га, а так­са­ма на Шчаст­на­га Гер­цы­ка і Стані­сла­ва Мор­да­са аб уза­ем­ных прэт­эн­зіях паміж іх маёнт­ка­мі пад агуль­най назвай Свір95. На судо­вым паседжан­ні 20.02.1550 Стэц­кевічы прад­ставілі пра­даж­ны даку­мент на маён­так Шым­ка Рама­наві­ча і яго жон­кі Кацяры­ны Шчаст­наў­ны ад 1533 г. на кары­с­ць Стэц­кеві­чаў і іх маці, што суд і зацверд­зіў96.У 1596 г. Міка­лай Кры­штаф Рад­зівіл (Сірот­ка) купіў Міка­ла­еўш­чы­ну ў Свір­скіх, і з 1597 г. яна была ў склад­зе рад­зівілаўскіх ула­дан­няў (Нясвіж­ская ардынацыя).

В 1554 году князь Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский само­сто­я­тель­но при­об­рел 2 дво­ра в Сви­ри. В 1555 году выку­пил бояри­на и пра­во лов­ли рыбы в озе­ре Свирь у Рос­ско­го, а так­же име­ние Нико­ла­ев­щи­на (Мико­ла­ев­щиз­на) у Ости­ка за 200 коп гро­шей, дво­рец (неболь­шое име­ние) над рекой Стро­мой воз­ле Бак­шт Свир­ских (двор­ца Бик­ш­тен­ско­го) у Селиц­кой. В том же году Лукаш сов­мест­но с бра­том Яну­шем купил у сво­их дядей Людви­ка и Юрия их пра­ва на слуц­кие име­ния Выз­ну (сей­час Крас­ная Сло­бо­да), Усо­во и Пру­сы, после чего нача­ли судеб­ный про­цесс за эти поме­стья со слуц­ки­ми кня­зья­ми Олель­ко­ви­ча­ми. В 1555 году бра­тья при­об­ре­ли за 1000 коп гро­шей име­ние Ясень, кото­рый ранее при­над­ле­жал кня­зьям Свир­ским. В 1556 году Лукаш Боле­сла­во­вич зани­мал долж­ность писа­ря вилен­ско­го вое­во­ды. В 1557 году Лукаш Боле­сла­во­вич купил людей и зем­лю в Сви­ри у Пет­раш­ке­ви­ча, в 1558 году — Кар­ка­зеш­ки и Свирь у кня­зя Людви­ка Свирского.

В 1560 году при­ни­мал уча­стие в Ливон­ской войне (1558—1583). В сле­ду­ю­щем году женил­ся с Мари­ной Нико­ла­ев­ной (доче­рью дво­ря­ни­на Нико­лая Андре­еви­ча), от кото­рой полу­чил при­да­ное 500 коп гро­шей. На слу­чай сво­ей смер­ти запи­сал ей вдо­ви­ную долю — 1000 коп гро­шей, обес­пе­чен­ных име­ни­ем Ясень. В 1565 году он зани­мал долж­ность мар­шал­ка господарского.

«Пере­пись вой­ска ВКЛ 1567 года» содер­жит сле­ду­ю­щие све­де­ния про его владения:

«Того же дня меся­ца окте­б­ра 11 дня. Князь Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский, мар­ша­лок коро­ля его мило­сти, ста­вил ку служ­бе зем­ской з ыме­ней сво­их, то есть з ыме­нья Строй­нац­ко­го кони два, з Свир­ско­го, назван­но­го Туща, и з людей, к нему при­куп­ле­ных, и з ынших отчиз­ных, там же при­лу­чо­ных, мено­ви­те с Пониз­цов и з двор­ца Забо­лот­ско­го куп­ле­но­го конь один. Тые вси име­нья в пове­те Ошмен­ском. А к тому з ыме­нья куп­ле­но­го в пове­те Ново­го­род­ском Поне­мон­ско­го, назва­но­го Мико­ла­ев­щиз­на, конь один, а з выслу­ги на коро­ля его мило­сти з зем­ли Жомойт­ской з двух сел — з Кгек­гран и з Виль­нев­си, з волок соро­ка шести коней пять. Того все­го ста­вил коней деветь зброй­но — пнц­ри, пр., тар­чи, др. А з ынших име­ней сво­их — с поло­ви­цы име­нья Ясен­ско­го, з дво­ра Сир­меж­ско­го, и з людей Заозер­ских, гон­ча­ров и козь­мов, и з двор­ца куп­ле­но­го Бик­ш­тен­ско­го ничо­го не ста­вил; пове­да­ю­чи собе неко­то­рые крив­ды меть од бра­та сво­е­го, и за тым с тых име­ней вой­ны не слу­жил. Дра­бей тех при том почте сво­ем не пока­зал». 97

В 1568 Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский стал ста­ро­стой («дер­жав­цем») Крев­ским. В 1569 году при­ни­мал уча­стие в Люб­лин­ском сей­ме и под­пи­сал акт Люб­лин­ской унии. В 1570 году полу­чил коро­лев­скую гра­мо­ту на вла­де­ние села­ми Скрод­ни и Виль­нов­цы Векш­нян­ской воло­сти в Жемай­тии. 98 С 1571 года — тиун Бир­жан­ский. В 1578 году Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский был назна­чен сей­мом сбор­щи­ком денег от «побор­цев» (сбор­щи­ков пода­тей на местах). Вме­сте с женой пожиз­нен­но вла­дел име­ни­ем Свирь. В 1584 году полу­чил в пожиз­нен­ное вла­де­ние име­ние Грей­ку­ны в Трок­ском уез­де. В 1593 году соста­вил заве­ща­ние, в кото­ром запи­сал жене местеч­ко Нико­ла­ев­щи­на. Умер Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский вес­ной 1593 года. После его смер­ти вдо­ва про­да­ла Нико­ла­ев­щи­ну Нико­лаю Хри­сто­фо­ру Рад­зи­вил­лу Сиротке.

У Лука­ша Боле­сла­во­ви­ча были сыно­вья Лукаш, Криштоф, Ста­ни­слав, Миха­ил и дочь Ядвига.

ЯН (ЯНУШ) БОЛЕ­СЛА­ВО­ВИЧ СВИР­СКИЙ (ум. в 1597 г.)

— мар­ша­лок гос­по­дар­ский, дер­жав­ца Мой­шо­голь­ский и намест­ник Виленский.

С 1566г. мар­ша­лок литов­ский. В 1569г. поста­вил свою под­пись на Люб­лин­ской унии и стал арен­да­то­ром Мей­ша­го­лы. Был орга­ни­за­то­ром дис­си­дент­ско­го съез­да в Сви­ри панов, при­зна­ю­щих каль­ви­низм. С 1581г. намест­ник Вилен­ский. Умер в 1597г.

7.01.1567 у гас­па­дар­скім суд­зе раз­гля­да­ла­ся, але была адклад­зе­на на будучы­ню спра­ва па скар­зе кн. Лука­ша Свір­ска­га на бра­та кн. Яна Свір­ска­га, а так­са­ма на Шчаст­на­га Гер­цы­ка і Стані­сла­ва Мор­да­са аб уза­ем­ных прэт­эн­зіях паміж іх маёнт­ка­мі пад агуль­най назвай Свір99. На судо­вым паседжан­ні 20.02.1550 Стэц­кевічы прад­ставілі пра­даж­ны даку­мент на маён­так Шым­ка Рама­наві­ча і яго жон­кі Кацяры­ны Шчаст­наў­ны ад 1533 г. на кары­с­ць Стэц­кеві­чаў і іх маці, што суд і зацверд­зіў100.

Kolejny problem to występowanie na funkcji podwojewodziego (namiestnika) wileńskiego kniazia Jana Bolesławowica Świrskiego (nr 807). W wykazie urzędników odnotowano jego pierwsze wystąpienie na tej funkcji 3 II 1587 r. Jednakże jest wcześniejszy dokument poświadczający piastowanie przez Świrskiego tego urzędu, a mianowicie akt intromisji pana skarbnego Wielkiego Księstwa Litewskiego, Łukasza Mamonicza, w wykupione z długów od księżniczki Połonii Pawłówny Świrskiej 9 służb w Świranach, datowany 30 VII 1586 r. 101 Z datą tą nie koliduje ostatnie wystąpienie na urzędzie podwojewo-dziego wileńskiego poprzednika kniazia Świrskiego, pana Michała Fronckowicza Rdzimińskiego (4 IX 1585 r.). Tytułem uzupełnienia danych o kniaziu Janie Świrskim dodać trzeba, że po śmierci pierwszej żony Hanny Stefanówny Rahozianki (+ 14 I 1588 r.), ożenił się on jeszcze raz z panią Dorotą Górską, o czym dowiadujemy się z dokumentu kniazia Świrskiego wystawionego na rzecz Sa-muela i Szczęsnej Jaroszówny Świrskiej, Wnorowskich z 27 IV 1593 r.20

Жена 1: 1560, АННА СТЕ­ФА­НОВ­НА РОГО­ЗЯН­КА (†14.І.1588), вдо­ва кня­зя Миха­и­ла Васи­лье­ви­ча Друцкого-Соколинского.

ЖЕНА 2: ДОРО­ТА ГОРСЬКА

N. LUDWIKOWNA,

zona N. Giedrojcia

HIERONIM (JAROSZ) LUDWIKOWIC

BARBARA LUDWIKOWNA,

?ona Macieja Paw?owicza

JADWIGA ERAZMOWNA (?)

КН. АНДРЕЙ ЖДА­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ

памёр у мала­дым веку без­патом­на, віда­ць, нават не жаніў­шы­ся [НГАБ. КМФ-18, воп. 1, спр. 250, арк. 208 адв.]. Князь Андр­эй Свір­скі зга­д­ва­ец­ца нябож­чы­кам у рэт­рас­пек­цыі ў паз­ней­шым даку­мен­це за 1555 г.

VI генерація

Потом­ки Романа

REGINA (RAINA) ZYGMUNTOWNA, 

М., Jan Szczygielski

ALEKSANDER ZYGMUNTOWIC

JADWIGA ZYGMUNTOWNA,

М., N. Wewelski

ALEKSANDER JANUSZEWIC

JERZY JANUSZEWIC

SZCZASNY JANOWIC

STANISLAW JANOWIC

MALCHER (MELCHIOR) JANOWIC

KASPER JANOWIC

MIKOLAJ JANOWIC

CORKI JANA ANDRZEJEWICA

Потом­ки Яна-Крика

SZCZĘSNY JANOWICZ

Pozostali po nim synowie kniaziowie Szczęsny, Stanisław, Malcher, Kacper i Mikołaj Janowicze Swirscy, w 1584 r. sprzedali Roskiemu, a 1585r. zamienili z nim, pewne grunta w Dubrowlanach 102. Jednym z nich będzie Mikołaj Swirski deputat z Wileńskiego 1596 r. na unię Brzeską 103.

STANISŁAW JANOWICZ

MALCHER JANOWICZ

KACPER JANOWICZ

MIKOŁAJ JANOWICZ

MIKOLAJ PAWLOWIC

HANNA PAWLOWNA,

Zona Jana Korenkowskiego

POLONIA (APOLONIA) PAWLOWNA,

zona Jana Pileckiego

ЛУКАШ ЛУКА­ШЕ­ВИЧ

MICHAL LUKASZEWIC

MIKOLAJ LUKASZEWIC

STANISLAW LUKASZEWIC

KRZYSZTOF LUKASZEWIC

зани­мал долж­ность коро­лев­ско­го каморника.

ELLBIETA (HALSZKA) LUKASZEWNA, 

?ona Jana Sawickiego

JADWIGA LUKASZOWNA,

?ona Stanis?awa Fursa

SZCZASNA HIERONIMOWNA,

?ona Samuela Wnorowskiego

Персони без родоводу

БОГ­ДАН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ТУР

Памер паса­гу паві­нен быў быць адноль­ка­вым для ўсіх дачок. Гэтым кіра­валі­ся ў судо­вай прак­ты­цы яшчэ да пры­няц­ця Ста­ту­та 1529 г. Жон­ка Баг­да­на Міхай­лаві­ча Тура Свір­ска­га (?-пас­ля 1517) Кацяры­на Пятроў­на Давай­нян­ка пада­ла скар­гу на сваіх род­ных сёст­раў Альж­бе­ту, Зафею і Ган­ну Круп­скіх з пры­чы­ны няроў­на­га вылуч­эн­ня ёй паса­гу (1511). Прад­стаўні­ка­мі an суда быў пра­вед­зе­ны пад­зел рэчаў (РИБ 1903, т. 20, 782-783, Tęgowski 2011, 162-163). Нор­ма была ўвед­зе­на ў Ста­тут 1529 r. (p. 4., арт. 7) і выка­ры­стоў­ва­ла­ся пры выня­сен­ні пры­су­ду (Lietuvos Metrika 1997, kn. 224, CXX, 295).

Ган­на княж­на Алек­сан­дро­вая Свир­ская — соглас­но «Реест­ру попи­су вой­ска ВКЛ за 1565 год»: «…высла­ла 4 коны в пан­цер., в прыл., з сагай­да­ки, з още­пы, а дра­бов 2 — одын з още­пом а дру­ги з руч­ни­цою». 104

Лев-Ян Свир­ский — в 1619 г. являл­ся мар­шал­ком Речиц­ко­го пове­та Мен­ско­го воеводства.

Миха­ил Свир­ский — в 1648 г. на элек­ци­он­ном (изби­ра­тель­ном) сей­ме был депу­та­том от Трок­ско­го воеводства.

Ста­ни­слав Свир­ский — в 1648 г. на элек­ци­он­ном (изби­ра­тель­ном) сей­ме был депу­та­том от Вилен­ско­го воеводства.

Князь Вла­ди­слав (исправ­ле­но из: Вла­ди­мир) княж Кришто­пов сын Свир­ской (Ошмян­ский повет) упо­ми­на­ет­ся в «Кре­сто­при­вод­ной кни­ге шлях­ты Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го 1655 года». 105

Княз Алек­сандр княж Мику­ла­ев сын Свир­ской (Оршан­ский повет) упо­ми­на­ет­ся в «Кре­сто­при­вод­ной кни­ге шлях­ты Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го 1655 года».

Князь Юрьи княж Алек­сан­дров сын Свир­ской (Ошмян­ский повет) упо­ми­на­ет­ся в «Кре­сто­при­вод­ной кни­ге шлях­ты Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го 1655 года».

Ярош Свир­ский — в 1663 г. был судьей грод­ским Слонимским.

Саму­ель Свир­ский — в 1674 г. был судьей зем­ским Менским.

Ян Свир­ский — в 1731 г. был под­ча­шим Ошмян­ским (почет­ный титул).

Игна­тий Свир­ский — князь и кол­ла­тор Свир­ско­го косте­ла, умер в нище­те в 1820 г., не оста­вив потомков.

Скрипторий

n. 1

Kniaź Stanisław Talimontowicz dziedzic Świra funduje i uposaża w kościele parafialnym św. Mikołaja w Świrze ołtarz ku czci NPM, Sw. Anny i Sw. Stanisława, nadając proboszczowi tegoż kościoła Stanisławowi i jego następcom dwór swój Sielany z dwunastu imiennie podanymi ludźmi czynszozunikami wraz z rodzinami i gruntami oraz ich przynależnościami tudzież z jeziorem Tuszcza, dalej karczmę w Kobylniku, młyn ze stawem w Taszczy, ziemię
Gogowszczynę, dziesięciny zbożowe i zwierzęce z dworów swych w Kobylniku 5
i Dubatówce, zobowiązując proboszcza do odprawiania trzech mszy tygodniowo,
za zdrowie, za grzechy i za umarłych.
Or. brak.
Kop. 1. Tyszk. k. Io’—II (nr 12). — 2. Lib. VI k. 313’—(w transumpcie
Jana Talimontowicza z 1 marca 1520). — 3. Czart, k. 77—7/’ (w transumpciej. w.).— j. Lib. 10
Magn. k. 62—62’ (w transumpcie j. w.).
In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei’memoriam. Nos generosus dux Stanislaus
Thalymonthowicz a 1 heres de Swyrb2 significamus tenore presencium quibus expedit universis et singulis presencium noticiam habituris: Quomodo scientes nos esse mortales et non alio (modo) quam oblacionibus ac elemosinis animabus nostris et parentum nostrorum posse subvenire et peccata redimere, super altare situm in ecclesia Swyrensi S. Nicolai ad honorem dedicata, insuper in ecclesia prefata predictum altare fundavimus et fundamus ad honorem Dei Omnipotentis et Beate Virginis Marie* nec non matris eius S. Anne, S. Stanislai, ut eo magis augeatur divinus cultus pro salute nostra ac predecessorum nostrorum et successorum legittimorum, honorabilem ac discretum Stanislaum 20 presbiterum vel eius successores digne retribucionis eidem vel eius successoribus emolimenta et congruentes vel competentes census, quibus ipse prefatus presbiter contentetur et eius successores ordinavimus, locavimusd, statuimus, dedimus et contulimus eidem prefato presbitero super prefatum altare curiam nostram dictam Syelanye 3 cum duodecim hominibus, omnibus tributariis et istos homines legamus et ascribimus cum prefata 25 curia et cum omnibus ad istam curiam spectantibus, nec non ad homines videlicet agris, pratis, pascuis, silvis. rubetis, lumetis, lacubus, fluviis et eorum decursibus, secundum graniciem nostram et ex antique predecessorum nostrorum et lacum nostram f ad porcionem spectantem cognomine Thvschcza84 ascribimus ad dictum altare. Primus homo, qui spectat ad prefatam curiam, Wsczynj Votholycz11 et frater suus, Marcus Makarycz, 30Mikuła Ykonowicz, Conda Svbaczewicz, Alexi Ykonowicz cum filiis, Daschko Anczewicz
cum filiis suis, Ilya Rekvczevicz, Makarycz cum fratre suo ‘, Stanislaus Maslvszicz, Bogdan Sporvczewicz, Michalko Czywonowicz. Item tabernam in Medelo 5 unam cognomine
Szvrpyk. Item molendinum cum stagno in Thvszcza6. Item terram cognomine Gogow-
sczynaj3 ad prefatam curiam spectantem ascribimus. Item de hominibus obnoxiis ad 85
eandem curiam spectantibus, primus Byelyvsk cum uxore sua et filius suus cum alia
uxore. Item ascribimus duas decimas de curiis, prima de Medelo7. secunda de Dvbo-
tholky 18 de omni grano, quod spectat ad hutnanum usum, similiter de pecoribus et pe-
cudibus videlicet equis, bobus et vaccis et ex omni animali, quod nascitur in domo; et
de hijs curiis prefatis debent dari luminaria cerea pro altari sine omni negligencia et
hos omnes tributaries prefatos1″; et has omnes et singulas decimas eviternis et perpetuis
temporibus ascribimus et ascripsimus ac dotavimus» ad prefatum altare et pro altarista ipsius altaris et eius successonbus, cum omni iure, serviciis, laboribus, cum quo vel cum
quibus nos in hactenus tenuimus, possedimus» et habuimus. Et quicunque preiudicium in his omnibus1’ fecerit, coram superno q iudice iusticiam recepturus1’; prefatus vero presbiter aut eius successores debent et tenentur perpetue ties missas legere, unam pro sa-
nitate, aliam pro peccatis et tercUm pro defunctis8 singulis septimanis, nullam omittendo per se vel per alium. In cuius rei testimonium sigilium nostrum presentibus est subappensum Actum et datum in Swyr, in festo Marie Magdalene anno Domini millesimo
quingentcsimo tercio1. Praesentibus ibidem honorabilibus ac generosis viris domino Jacobo altarista in Świr, Joanne altarista in ibidem, domino duce Thur et nobilibus Laurentio Wyszymontowicz, Georgio Mleczko, et aliis quam plurimis fidedignis testibus ad prae-
missa rogatis.

a Talimontowicz Czart, i Lib. M.
b Świr Czart, i Lib. M.
c Mariae Virginis Czart, i Lib. M. rt et dodaje Czart, i Lib. M.
e Sielany Czart i Lib. M.
f nostrum Czart i Lib. M.
g Thuszcza popr. z Chuscza Lib. VI
h Wotholis et Zz£. VI
i W Tyszk. tych trzech wyrazów brak.
j-j Vsczyn Wotholiczet (Lib. VI popr. z Wotholicz et) frater suns, Marius Makaricz, Mikuła Ikonowicz, Conda Szubaczowicz, Illia Rekuciewicz, Nabarycz cum fratre suo, Stanislaus Masztuszycz, Bogdan Speruciewicz, Michaśko 40
Ciwonowicz {Lib. VI popr. z Cimonowicz). Item tabernam in Miedalo unam cognomine Szurpik. Item molendinum cum stagno in Thuscza. Item terrain cognomine Bokowsczyzna Czart.

1 O rodzie kniaziów Swirskich a w szczególności gałęzi jego Tahmontowiczach ob.
Wollfa J., Kniaziowie lit.-rus. str. yog.
2 Ob. objaśnienie wyżej na str. 202 Nr ijó
przyp. I.
3 Miejscowość nieodgadniona.
4 Tuszcza, wioska tuż (na płd.) kolo Świra.
5 Kobylnik, ob. objaśnienie na str. ij.8 Nr 131 przyp. 2.
6 Ob. wyżej przyp. j.

Черновик

Пера­ду­мо­вай раз­горт­ван­ня дзей­на­сці Аль­бр­эхта Гаштоль­да на Мяд­зельш­чыне ста­ла збяд­ненне кня­зёў Свір­скіх, у якіх ён і пачаў набы­ва­ць зем­лі. Маг­чы­ма, гэта­му сад­зей­ні­ча­ла і смер­ць у 1521 г. Міка­лая Рад­зіві­ла, які быў адным з галоў­ных супер­нікаў Гаштоль­да як на палітыч­най арэне ВКЛ, так і ў гэтым рэгіёне, бо Міка­лаю Рад­зіві­лу разам з рукой Альж­бе­ты Сако­віч адыш­ла вялікая мяд­зель­ская латы­фун­дыя гэта­га роду. У 1527 г. у Аляк­сандра Міх­наві­ча Свір­ска­га Аль­бр­эхт Гаштольд набыў яго «ўла­дан­ні Мяд­зел і Кабыль­нік» за 300 коп літоўскіх гро­шаў, у тым жа год­зе ў Андр­эя Юхнаві­ча Свір­ска­га — «ула­данне Мяд­зел каля Зары» за 300 коп, у 1533 г. у Вой­це­ха і Андр­эя Юхнаві­чаў Свір­скіх — «ула­дан­ні Мяд­зел» за 400 коп, у 1535 г. у Аляк­сандра Мар­ці­наві­ча Свір­ска­га — адна­го пад­да­на­га ў Зары за 15 коп. Апра­ча таго, у 1532 г. Аль­бр­эхт Гаштольд купіў у Ядві­гі Яна­вай некаль­кі пад­да­ных ля возе­ра Нарач за 50 коп, а ў 1539 г. у Маты­са Алех­наві­ча — двух пад­да­ных ці дзве служ­бы ля возе­ра Нарач «да ўла­дан­ня свай­го Кабыль­нік» за 25 коп. 106

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУЦБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Документів не знайдено

АЛЬБОМИ З МЕДІА

Медіа не знайдено

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено

НОТАТ­КИ
  1. «Kniaziowie litewsko-ruscy…», с.505.[]
  2. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. T. 1. (1387–1507). — Kraków, 1948. — 771 s., s. 147–149, 187–188, 276–279, 470–472.[]
  3. Chartularium Lithuaniae res gestas magni ducis Gedeminne illustrans. Gedimino laiškai / Par. S. C. Rowell. — Vilnius : Vaga, 2003. — 460 p., s. 200.[]
  4. Сапу­нов, А. Мате­ри­а­лы по исто­рии и гео­гра­фии Дис­нен­ско­го и Вилей­ско­го уез­дов Вилен­ской губер­нии / А. Сапу­нов, В. Друц­кий-Любец­кий. — Витебск: Губерн­ская типо­ли­то­гра­фия, 1896. — 486 c., с. 241.[]
  5. Спіры­до­наў, М. Ф. Тры Мяд­зе­лы / М. Ф. Спіры­до­наў // Памя­ць. Мяд­зель­скі раён. — Мінск : Бела­рус­ка энцы­кла­пе­дыя, 1998. — С. 68–73., с. 69.[]
  6. LMAB. — F. 139. — B. 2148. — L. 9., l. 60–64.[]
  7. Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Литов­ская Мет­ри­ка. Knyga Nr. 11 (1518–1523): Užrašymų knyga 11. — Vilnius : Mokslo ir enciklopedijų
    leidybos institutas, 1997. — 227 p., р. 42, 45, 59, 61, 95.[]
  8. Z.34 k. 567.[]
  9. Kojałowioz, Herbarz[]
  10. Z.12 k. 63.[]
  11. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 201—202.[]
  12. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 220—221.[]
  13. Z.11 k. 99[]
  14. KDKW, s. 7.[]
  15. Vitoldiana, s. 25; Joannis Dlugossii, Annales seu cronicae incliciti Regni Poloniae, Liber undecimus 1413-1430, Warszawa 2000, s. 294.[]
  16. BPAN, Kraków, sygn. 8823, z. X, s. 44.[]
  17. ADS, sygn. d. 10, k. 129v.[]
  18. KDKW, s. 221.[]
  19. BPAN Kraków, sygn. 8822, z. II, s.289.[]
  20. ADS, sygn. d. 1, k. 41v, 43, 48.[]
  21. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 324—325.[]
  22. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 429—430.[]
  23. Z. 14 d. 484[]
  24. Z. 3 k. 12. []
  25. Z. 14 d. 484.[]
  26. Worniany, 26 IX 1502, Заве­щанiе Еле­ны Дов­гир­дов­ны Пет­ко­вой доче­ри ея Авдо­тье на дви­жи­мое иму­ще­ство (повоз­ку, куб­ки, кот­лы, шубу) и ого­родъ въ г. Вильне. Писа­но въ Вор­ня­нахъ, на латин­скомъ язы­ке, Опи­са­ние руко­пис­но­го отде­ле­ния…, nr 34, s. 3; aneks 4, s. 44. Regest: Elenos Daugirdaitės Petkonienės testamentas, kuriuo savo sodą Vilniuje ir judomą turtą užrašo savo dukteriai Audotijai, Pergamentų katalogas, reg. 139, s. 63.[]
  27. Wilno, 20 VIII 1516, Пану вое­во­де троц­ко­му на люди под­ле запи­су тещи ег(о), Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 9 (1511–1518). Užrašymų knyga 9, wyd. K. Pietkiewicz, Vilnius 2003, dok. 554 (16), s. 306–307.[]
  28. Пера­піс вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кні­га 523. Кні­га пуб­ліч­ных спраў/Інстытут гісто­рыі Нацы­я­наль­най ака­д­эміі навук Бела­русі — Мінск: «Бела­рус­кая наву­ка». — 2003. — С.55.[]
  29. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 655—657, 660.[]
  30. Z. 12 k . 378.[]
  31. Rodowód Siesickich ( Żychl. IX 207 []
  32. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948.[]
  33. Worniany, 15 VIII 1508, Andrzej Świrski, kanonik wileński i pleban kościoła paraf i alnego w Wornianach pomnaża ze swego majątku dotację tegoż kościoła, ufundowanego przez przod-ków, G. Błaszczyk, op. cit., reg. 10, s. 252; 27 VIII [1511?], Wilno, Wojciech (Radziwiłł), biskup wileński transumuje (w formie aktu notarialnego) dokument Andrzeja Świrskiego, kanonika wileńskiego dla kościoła w Wornianach z 15 VII 1508 r., ibidem, reg. 33, s. 255.[]
  34. Brześć, 22 VI 1511, Вырокъ кня­зю Пет­ру а кня­зю Андрею зъ бра­тьею ихъ Миха­и­ло­ви­чомъ Свир­скимъ съ паномъ Гри­го­рьемъ Ста­ни­сла­во­ви­чомъ Ости­ко­ви­чомъ о име­нья отчиз­ну, дядь­ков­щи­ну и матерыз­ну ихъ на Сир­мя­жы а въ за-Мяде­льи и Вор­ня­ны, RIB 20, ks. 2, dok. 126, s. 716–718.[]
  35. Brześć, 22 VI 1511, Вырокъ кня­зю Алек­сан­дру Петь­ко­ви­чу Свир­ско­му зъ бра­та­ни­чи его кня­земъ Пет­ромъ а кня­земъ Андре­емъ Миха­и­ло­ви­чи Свир­ски­ми и зъ бра­тьею ихъ, о неда­нье дель­ни­цы в-ыиме­ньяхъ отчиз­ных, кото­ро­го при выслу­зе отца его въ Слуц­ку выро­комъ зоста­ве­но, а за одо­и­стьемъ име­нья въ Слуц­ку до отчиз­ное дель­ни­цы при­ти маеть, RIB 20, ks. 2, dok. 127, s. 718–720.[]
  36. Wilno, 25 V 1547, Спра­ва Яна Томъ­ко­ви­ча и жоны его з Микла­шом Кгор­ским о теста-мент и о речы рухо­мые Анъ­д­рея Жоравъско­го, Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 234 (1546–1548). Teismų bylų knyga 19 (XVI a. pabaigos – XVII a. pradžios kopija), wyd. I. Valikonytė, S. Viskantaitė—Saviščevienė, L. Steponavičienė, Vilnius 2009 [dalej: LM 234/19], dok. 109, s. 138–139.[]
  37. Wilno, 15 IX 1547, Вырокъ Микла­ша Кгор­ско­го с кн(я)зем Лодви­ком а с кн(я)зем Юремъ Свир­ски­ми о без­прв­ное увязан(ь)е в шост(ь) служ­об людей его ясень­ских, LM 234/19, dok. 105, s. 133–134.[]
  38. Tęgowski, op. cit., s. 100–101.[]
  39. Wilno, 25 V 1547, Спра­ва Яна Томъ­ко­ви­ча и жоны его з Микла­шом Кгор­ским о теста­мент и о речы рухо­мые Анъ­д­рея Жоравъско­го, LM 234/19, dok. 109, s. 138–139.[]
  40. Grodno, 16 III 1522, Выборъ судей и назна­ченiе сро­ка для раз­бо­ра жало­бы пана Андрея Чиже­ви­ча на пана Ста­ни­сла­ва Некра­ше­ви­ча, RIB 20, ks. 3, dok. 216, s. 1543–1545.[]
  41. [Jaworów], [14–17 IX 1524], Лист заруч­ныи еи же [Алж­бе­те Мико­ла­е­вои Ста­ни­сла­во­ви­ча] про­тив того ж п(а)на краичог(о) [Гри­го­ря Ости­ко­ви­ча], и бра­та его п(а)на Юря Остиков(ича), о не делене име­ня мате­риз­ны их Вор­нян аж учи­нив­ши еи пер­веи досыт за шко­ды вод­ле суда, Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 14 (1524–1529). Užrašymų knyga 14, wyd. L. Karalius, D. Antanavičius, Vilnius 2008, dok. 466 (399), s. 196.[]
  42. Пера­піс вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кні­га 523. Кні­га пуб­ліч­ных спраў/Інстытут гісто­рыі Нацы­я­наль­най ака­д­эміі навук Бела­русі — Мінск: «Бела­рус­кая наву­ка». — 2003. — С.67.[]
  43. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34., с. 49 адв.–52.[]
  44. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34, с. 13 адв.–16.[]
  45. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34., с. 49 адв.–52.[]
  46. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34, с. 13 адв.–16.[]
  47. Boniecki 342.[]
  48. Z. 11 k. 99.[]
  49. Z. 12 k. 63.[]
  50. Z. 14 d. 340.[]
  51. Tamże d.484, patrz wyżej.[]
  52. Z. 1 i 2 str. 38 , dr . Star , Pols . III 246.[]
  53. Ar. S. IV 261.[]
  54. Akt . Wil. XX 366.[]
  55. Boniecki 342 i tablice.[]
  56. Z. 23 k. 89.[]
  57. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 252, с. 507 адв.[]
  58. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 281–284.[]
  59. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 288 адв.[]
  60. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, c. 378.[]
  61. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 452 адв.[]
  62. Patrz wyżej[]
  63. Z. 14 d. 447.[]
  64. Z. 1 i 2 str . 73.[]
  65. Boniecki 342.[]
  66. P. 1 k . 35 od.[]
  67. Z. 34 k. 110[]
  68. AGAD. – AR. Dzial XXIII. Teka 162. Plik 13. Apk. 1–3.[]
  69. Wolff J. Kniazowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa, 1895, s. 509.[]
  70. Мин­ская ста­ри­на. Вып. 4. Тру­ды Мин­ской цер­ков­ной исто­ри­ко-архео­ло­ги­че­ской комис­сии., № 11, с. 4– 5.[]
  71. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 238., с. 191.[]
  72. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 256., с. 737, 738 адв.[]
  73. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 256., с. 836.[]
  74. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34., с. 49 адв.–52.[]
  75. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34, с. 13 адв.–16.[]
  76. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34., с. 49 адв.–52.[]
  77. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34, с. 13 адв.–16.[]
  78. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34., с. 49 адв.–52.[]
  79. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 34, с. 13 адв.–16.[]
  80. Z. 23 k. 89.[]
  81. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 281–284.[]
  82. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 288 адв.[]
  83. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, c. 378.[]
  84. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 452 адв.[]
  85. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 256., с. 752 адв.[]
  86. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 281–284.[]
  87. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 288 адв.[]
  88. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, c. 378.[]
  89. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 40, с. 452 адв.[]
  90. Boniecki 342.[]
  91. Ar. Sł. IV 16.[]
  92. Boniecki 342.[]
  93. Z. 47 k. 160.[]
  94. Boniecki 342.[]
  95. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 265., с. 71 адв.[]
  96. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 265., с. 542 адв.[]
  97. Литов­ская Мет­ри­ка. Отдел пер­вый. Часть тре­тья: Кни­ги пуб­лич­ных дел. Пере­пи­си вой­ска Литовского/ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая импе­ра­тор­скою Архео­гра­фи­че­скою комис­си­ею. Т.33. — Пет­ро­град, 1915. — С.459-460.[]
  98. Памя­ць: Гісто­ры­ка-даку­мен­таль­ная хроніка Мяд­зель­ска­га раё­ну. — Мінск, «Бела­рус­кая Энцы­кла­пе­дыя» імя Пет­ру­ся Броўкі, 1998.- С.80.[]
  99. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 265., с. 71 адв.[]
  100. НГАБ. КМФ-18. Воп. 1. Спр. 265., с. 542 адв.[]
  101. CAHL, F 1178, op. 1, dz. 298, k. 31.[]
  102. Boniecki 342. []
  103. Arch. Jugo Cz . I T. I 536[]
  104. Литов­ская Мет­ри­ка. Отдел пер­вый. Часть тре­тья: Кни­ги пуб­лич­ных дел. Пере­пи­си вой­ска Литовского/ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая импе­ра­тор­скою Архео­гра­фи­че­скою комис­си­ею. Т.33. — Пет­ро­град, 1915. — С.242.[]
  105. Кре­сто­при­вод­ная кни­га Вели­ко­го Кня­же­ства Литов­ско­го 1655 г. // Памят­ни­ки исто­рии Восточ­ной Евро­пы. (Monumena Historica Res Gestas Europae Orientalis Illustrantia). Том IV. -Москва-Вар­ша­ва.- Древ­ле­хра­ни­ли­ще, 1999.[]
  106. Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Литов­ская Мет­ри­ка. Knyga Nr. 11 (1518–1523): Užrašymų knyga 11. — Vilnius : Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997. — 227 p., р. 42, 45, 59, 61, 95.[]