Вінницькі, Божські і Несвізькі

Общие сведения

БОЖ­СКИЕ И ВИН­НИЦ­КИЕ — князівсь­кий рід, володін­ня яких було у Бол­хохівсь­кої землі.

Федь­ко Несвид­ский в 1434 назы­вал сво­ей «отчи­ной» (т.е. наслед­ствен­ным вла­де­ни­ем, в отли­чие от «выслу­ги» Соколь­ца):«... а мене его милость и дети мое и мое щядок при моюи вот­чине, при Изба­ра­зис­кои воло­сти, при Вен­ни­цис­кои воло­стьи и при Хмель­ниц­кую волость и при Соко­ли­ци при моюи выслу­зе, има­ет его милость оста­вит...» (Розов В. Українсь­кі гра­мо­ти / В. Розов. – К. : З дру­кар­ні Українсь­кої АН, 1928. – Т. 1. XIV в. та пер­ша поло­ви­на XV в., стор. 130; Собра­ние госу­дар­ствен­ных и част­ных актов, каса­ю­щих­ся исто­рии Лит­вы и соеди­нен­ных с ней вла­де­ний (от 1387 до 1710 года) издан­ное Вилен­скою Архео­ло­ги­че­скою комис­си­ей под редак­ци­ей уче­но­го сек­ре­та­ря Мав­ри­кия Кру­по­ви­ча. — Виль­но, 1858. — Ч. 1. — С. 18–19)

Историческая география

Генеалогия

генерация от Рюрика

...... …… …...

генерация от Рюрика

..... …… …...)

генерация от Рюрика

КН. АНДРИ­АН …… ВІН­НИ­ЦЬ­КИЙ († до 1388/1391)

Вас­сал кня­зей Кориатовичей.

Ж.: ...... ...... (1391)

КН. ..... …… …… НЕСВИ­ЦЬ­КИЙ († до 1388)

Отец Гри­го­рия и Ива­на Несвиц­ких.

генерация от Рюрика

КН. ВАСИ­ЛИЙ ...... ВИН­НИЦ­КИЙ И БОЖСКИЙ

сви­де­тель надав­чо­го доку­мен­та на Бако­ту с при­лег­лы­ми сёла­ми, выдан­но­го кня­зья­ми Кон­стан­ти­ном и Федо­ром Кори­а­то­ви­ча­ми пану Немы­ре (1388) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. — S.171 ). По мне­нию Я. Тен­гов­ско­го, упо­ми­на­е­мый в доку­мен­те князь Васи­лий тож­де­стве­нен кня­зю Васи­лию Бож­ско­му (Wasilio duce dicto Boszki / / Zbiór dokumentów znajdujących się w Bibiliotece hr . Przezdzieckich w Warszawie / Wyd . A.Chmiel . — Kraków , 1890 . — № VI . — S.12 ) — сви­де­те­лю доку­мен­та кня­зя Свид­ри­гай­ла, выдан­но­го каме­нец­ким доми­ни­кан­цам в 1401, а так­же, как пред­по­ла­га­ет Я. Тен­гов­ский, отцу кня­зя Федь­ка Несвиж­ско­го (Tęgowski J. Pochodzenie kniaziów Iwana i Fiodora Nieswickich / J. Tęgowski // Genealogia. Studia i Materiały Historyczne. 1996. Тom 7. S. 125–135; Tęgowski J. Jescze o pohodzeniu kniazia Fiodora Nieświckiego / J. Tęgowski // Genealogia. Studia і Materiały Historyczne. 1996. Tom. 8. S. 87–90.)

У гра­мо­ті Костян­ти­на та Федо­ра Коріа­то­ви­чів 1388 р. (у спис­ку 2‑ї поло­ви­ни XVIII ст. лати­ни­цею), дру­гим зі свід­ків якої висту­пає «knjaz’ Vasilij Vinnickij»38. Цьо­го ж Васи­ля Він­ни­ць­ко­го Тен­говсь­кий, на під­ставі істо­ри­ко-гео­гра­фіч­них мір­ку­вань, ото­тож­нює з кн. Васи­лем Божсь­ким («Wasilio duce dicto Boszki»), свід­ком гра­мо­ти Свит­ри­гай­ла-Боле­сла­ва, кн. Подільсь­ко­го, виданій у Камін­ці 1405 р.39 А оскіль­ки Федь­ко Несвізь­кий у 1434 р. нази­вав Він­ни­цю своєю «отчи­ною», Тен­говсь­кий дохо­дить вис­нов­ку, що Василь Він­ни­ць­кий-Божсь­кий і був його бать­ком, тим більш, що син та онук Федь­ка також носи­ли ім’я Василь. Це ж ім’я, за Тен­говсь­ким, начеб­то було попу­ляр­ним серед туро­во-пінсь­ких Рюри­ко­ви­чів, нащад­ка­ми яких, отже, й були кн. Вінницькі-Несвізькі40.
Якщо пого­ди­ти­ся з вер­сією Я. Тен­говсь­ко­го, дове­ло­ся б визна­ти, що Василь Він­ни­ць­кий нале­жав до роду Несвізь­ких, а Він­ни­ць­ким нази­вав­ся, так би мови­ти, пара­лель­но, за своїм основ­ним володін­ням. Але, окрім Васи­ля, відо­мий ще й інший кн. Він­ни­ць­кий – Андріан, дру­жи­на яко­го, «кня­ги­ни Анд­ри­я­но­вая Вини­ць­ская», теща пана Гринь­ка Соко­ле­ць­ко­го, між 1388 та 1391 рр. нада­ла зятю кіль­ка сіл у сучас­ній Він­ни­ць­кій області41. Отже, існу­вав окре­мий рід князів Він­ни­ць­ких, при­чо­му два його пред­став­ни­ки були сучас­ни­ка­ми Несвізь­ких – Гри­горія та Іва­на (1387–1388 рр.). А спорід­неність Федь­ка Несвізь­ко­го з Іва­ном Несвізь­ким одно­знач­но дово­дить­ся дани­ми сфрагістики42. Якби Федь­ко був сином Васи­ля Він­ни­ць­ко­го, слід було б очіку­ва­ти, що він мав би взя­ти саме пріз­ви­ще бать­ка, а не Несвізь­ко­го. Віро­гід­ні­ше за все, Несвізь­кі були най­б­лиж­чи­ми роди­ча­ми Він­ни­ць­ких, і саме тому, піс­ля при­пи­нен­ня роду остан­ніх, успад­ку­ва­ли їхню Він­ни­ць­ку (та Хмель­ни­ць­ко-Божсь­ку) волость

КНЖ. [......] АНДРИ­А­НО­ВА ВІННИЦЬКА

М.: ГРИНЬ­КО СОКО­ЛЕ­ЦЬ­КИЙ. с 1374 года вое­во­да Чер­во­но­го­род­ский , до 1394 года нахо­дил­ся на служ­бе кня­зей Кори­я­то­ви­чей, в 1391 году полу­чил от кня­зей Кори­я­то­ви­чей под­твер­жде­ние на Соко­лец, его дедиз­ну и отчи­ну, одно­вре­мен­но это факт под­твер­жда­ет, что его пред­ки вла­де­ли Соколь­цом веро­ят­но еще до 1300 года,при этой воло­сти кня­зья при­да­ли и дру­гие име­ния, в том чис­ле и име­ние Воро­но­ви­цу от кото­ро­го веро­ят­но мог назы­вать­ся Воро­но­но­ви­чем, ста­ро­ста Подоль­ский, женат на доче­ри кня­ги­ни Анд­ри­я­но­вой Вин­ниц­кой, послед­ний раз упо­ми­на­ет­ся в доку­мен­те от 1404 года, иссле­до­ва­те­ли опре­де­ля­ют датой его рож­де­ние в 1320–40 годы.).

КН. ГРИ­ГО­РИЙ …… НЕСВИЗСКИЙ

Гри­горій та Іван Несвізь­кі 26 квіт­ня 1388 р. названі серед васалів-слуг Дми­т­­ра-Кори­­бу­та Оль­гер­до­ви­ча, кня­зя Нов­го­родсь­ко­го (Литовсь­ко­го) та Сіверсь­ко­го, у польсь­кій Лєн­чи­ці пору­чи­лись за вір­ність сво­го «гос­по­да­ря» коро­лю Вла­­ди­сла­ву-Ягай­­­лу, коро­леві Ядвізі й Короні Польсь­кій, а у випад­ку зра­ди Кори­бу­та при­сяг­ну­ли, що «ни в чємъ єго нє хочємъ послуш­ни быти». У цьо­му акті (ори­гі­наль­но­му) серед пору­чи­телів Несвізь­кі зга­дані на 7‑му та 8‑му міс­цях, без князівсь­ко­го титу­лу УГ. – С. 38–39, № 20. 

КН. ИВАН ….. НЕСВИЗСКИЙ

Гри­горій та Іван Несвізь­кі 26 квіт­ня 1388 р. названі серед васалів-слуг Дми­т­­ра-Кори­­бу­та Оль­гер­до­ви­ча, кня­зя Нов­го­родсь­ко­го (Литовсь­ко­го) та Сіверсь­ко­го, у польсь­кій Лєн­чи­ці пору­чи­лись за вір­ність сво­го «гос­по­да­ря» коро­лю Вла­­ди­сла­ву-Ягай­­­лу, коро­леві Ядвізі й Короні Польсь­кій, а у випад­ку зра­ди Кори­бу­та при­сяг­ну­ли, що «ни в чємъ єго нє хочємъ послуш­ни быти». У цьо­му акті (ори­гі­наль­но­му) серед пору­чи­телів Несвізь­кі зга­дані на 7‑му та 8‑му міс­цях, без князівсь­ко­го титу­лу УГ. – С. 38–39, № 20. Іван Несвізь­кий 12 жовтня 1387 р., пере­бу­ва­ю­чи в Луць­ку, разом з інши­ми кня­зя­ми та бояра­ми пору­чи­вся перед коро­лем Вла­­ди­сла­вом-Ягай­­­лом за вір­ність йому Олех­на Дмитровича246. Мова йшла про міс­це­во­го бояри­на, який піз­ні­ше зай­мав вищий на Волині уряд – ста­ро­сти Луць­ко­го (зга­дуєть­ся як такий у 1406 р.)247. Дру­га поруч­на гра­мо­та за Олех­на, ана­ло­гіч­но­го змісту з пер­шою, була вида­на у Луць­ку 10 жовтня 1388 р.248. В обох доку­мен­тах, серед пору­чи­телів, Іван Несвізь­кий зга­да­ний на 5‑му міс­ці без князівсь­ко­го титу­лу, хоча й відра­зу піс­ля князів (зокре­ма, Олек­сандра Четвертенського)249. Зго­дом Іва­ну Несвізь­ко­му вда­ло­ся увій­ти до близь­ко­го ото­чен­ня само­го вели­ко­го кня­зя Віто­вта: 19 черв­ня 1403 р. він, пере­бу­ва­ю­чи в Люб­ліні, засвід­чив гра­мо­ту Віто­вта, у якій той обі­цяв не мири­ти­ся з Тев­тонсь­ким орде­ном без відо­ма й волі коро­ля Вла­­ди­сла­­ва-Ягай­­­ла. У цьо­му доку­мен­ті Іван Несвізь­кий вже чіт­ко назва­ний кня­зем («Ywano de Neswyes ducibus», разом з Федо­ром Острозьким)250.

9 берез­ня 1410 р. Пет­ро Влод­ко­вич, ста­ро­ста Подільсь­кий та Тере­бо­вельсь­кий, під час пере­бу­ван­ня коро­ля в Тере­бо­в­лі, роз­ме­жу­вав володін­ня Оста­фія Дави­довсь­ко­го та «Isbroczko» (Зброж­ка), зро­бив­ши це разом з «domi(ni) Ivvann ducis Nezwiczen(sis) et nobil (…) Andrey Bibelskij»257. Андрій Бибельсь­кий, зга­да­ний у 1410 р., був відо­мим пере­ми­шльсь­ким шлях­ти­чем, який неод­но­ра­зо­во фігу­рує в актах 1378 – 1430 рр.; ціл­ком мож­ли­во, що він і був бать­ком (чи дядь­ком) кня­гині Ярох­ни Преділь­ни­ць­кої 258.

246 Codex epistolaris saeculi decimi quinti. – Kraków, 1876. – T. I. – S. 12 (копія Нару­ше­ви­ча). У 1387 р. 12 жовтня дійс­но при­па­да­ло на суботу.
247 Поле­хов С. В. Лито­в­ско-рус­ские отно­ше­ния в нача­ле XV в. в све­те мало­из­вест­ных источ­ни­ков // Древ­няя Русь. Вопро­сы меди­е­ви­сти­ки. – 2017. – № 3. – С. 105.
248 УГ. – С. 42, № 22 (ори­гі­нал). Рік вида­чі не вка­за­ний, але 10 жовтня при­па­да­ло на суб­о­ту у 1388 р. Зміст цієї дру­гої поруч­ної гра­мо­ти за Олех­на, порів­ня­но з пер­шою, знач­но скорочено.
249 Хоча у реге­сті акту 1387 р. з Інвен­та­ря Корон­но­го архіву 1681 р., знов-таки помил­ко­во, всі без виклю­чен­ня пору­чи­телі названі русь­ки­ми кня­зя­ми – «duces Rutheni» (Inventarium omnium et singulorum… – P. 271).
250 AUPL. – S. 47–48, Nr 45 (ори­гі­нал).
257 AGAD. – Metryka Koronna. – Ks. 46. – F. 27v.: http://​pther​.eu/​M​K​/​0​4​6​/​P​L​_​1​_​4​_​1​—​0​4​6​_​0​0​5​7​.​h​tml.
258 Пашин С. С. Пере­мышль­ская шлях­та вто­рой поло­ви­ны XIV – нача­ла XVI века. Исто­ри­ко-гене­а­­ло­­ги­­че­ское иссле­до­ва­ние. – Тюмень, 2001. – С. 10–11.

генерация от Рюрика

КН. ФЕДЬ­КО …… НЕСВИЗСКИЙ

Родо­на­чаль­ник Виш­не­ве­ць­ких, Пориц­ких, Воронецких 

Скрипторий

1391 г. чэрве­ня 20. Смот­рыч. — Пац­вяр­джаль­ны ліст («пры­вілей») гас­па­да­ра Падоль­скай зям­лі Фёда­ра Кары­я­таві­ча пры­віле­яў Кан­стан­ці­на і Фёда­ра Кары­я­таві­чаў вер­на­му слу­зе Грынь­ку на гор. Сака­лец (з межа­мі ўла­дан­няў) і Збы­наў паток з сс. Глі­нян­цам, Вара­наві­цай, Пры­лу­кам, Іллін­ца­мі (з пра­вам «сад­зі­ць» люд­зей на р. Руса­ве ў трох мес­цах) і дароў­на­га цеш­чы Грынь­кі кня­гіні Анд­ры­я­на­вай Вей­ніц­кай (Веініц­кай) на сс. Мікулін­цы, Леты­ню, Ванячын, Дзеш­каў­цы, Стра­ж­эўку «у дед­ни­ну и в вотнину»

Нацы­я­наль­ны гіста­рыч­ны архіў Бела­русі. Ф. 147 («Мін­ская злу­ча­ная пала­та кры­мі­наль­на­га і гра­мад­зян­ска­га суда Мініст­эр­ства юсты­цыі, г. Мінск, Мін­ская губ.»). Воп. 2. Спр. 178 («Даку­мен­ты кн. Рад­зівілаў па спра­ве аб раз­ме­жа­ван­ні маёнт­ка Лаўры­ша­ва Нава­груд­ска­га у. Пер­га­мін­ныя гра­ма­ты 1391, 1400 гг. і інш. інвен­та­ры» (sic)). Арк. 581. Ары­гі­нал, пер­га­мін (жоў­та­га коле­ру), 37, 4×24, 5. (Пер­га­мін быў склад­зе­ны і мае 2 гары­зан­таль­ныя і 4 вер­ты­каль­ныя лініі згі­ну (без уліку згі­ну ніж­ня­га краю гра­ма­ты). Ніж­ні край гра­ма­ты саг­ну­ты і пры­ма­ца­ва­ны тоў­стым шаў­ко­вым шну­рам, выпле­це­ным з чырво­ных і зялё­ных нітак. Пячат­ка адсут­ні­чае). Паўустаў. («В» мае лама­ныя пет­лі з вуз­кі­мі і змен­ша­ны­мі ўпад­зі­на­мі паміж імі. «Е» узнаў­ля­ец­ца ў выгляд­зе паўкруж­жа з языч­ком упра­ва. «З» нага­д­вае лацін­скую «z». «И» пішац­ца з касой перак­лад­зі­най пасяр­эд­зіне, сустра­ка­ец­ца і пра­мая. «Н» пера­да­ец­ца з касой перак­лад­зі­най, якая ідзе ад сама­га вер­ху левай мач­ты, але не даход­зі­ць да сама­га нізу пра­вай мач­ты. «ω» мае высо­кую сяр­эд­зі­ну. Сустра­ка­ец­ца невы­разнае адна­ба­ко­вае «ч». «Т», «ъ» і «ѣ» маю­ць падоў­жа­ныя загі­ны, якія даход­зя­ць да сяр­эд­зі­ны літа­ры ці нао­гул не даход­зя­ць да яе. У літа­рах «ю» і «h» перак­лад­зі­на пра­ход­зі­ць пасяр­эд­зіне. Ціт­ла пішац­ца ў выгляд­зе пра­мой гары­зан­таль­най лініі без загну­тых кра­ёў або такой жа лініі з тры­ма пер­пен­ды­ку­ляр­ны­мі рыс­ка­мі ці кроп­ка­мі. У літа­ры «ы» «ь» з «ётай» злу­ча­ны рыс­кай, якая пра­ход­зі­ць пасяр­эд­зіне. У сло­вах «на мь» літа­ры «а», «м», «ь» напі­са­ны ва ўсіх трох выпад­ках адноль­ка­ва, «н» мае тры роз­ныя вары­ян­ты: а) калі перак­лад­зі­на ідзе ад сама­га вер­ху левай мач­ты і закан­ч­ва­ец­ца выш­эй сяр­эд­зі­ны пра­вай мач­ты; б) калі перак­лад­зі­на ідзе ад сама­га вер­ху левай мач­ты і закан­ч­ва­ец­ца за сяр­эд­зі­ну пра­вай мач­ты; в) калі перак­лад­зі­на ідзе ад сяр­эд­зі­ны левай мач­ты і закан­ч­ва­ец­ца самым нізам пра­вай мач­ты. Асаб­лі­вас­цю гра­фікі рука­пі­су з’яўляецца наяў­на­сць у літа­рах «п», «т», «ъ», «ы» (на «ь»), «ѣ» (на каро­мыс­ле) і інш. навесікаў з лева­га боку, а так­са­ма заход­зячых пера­важ­на ўпра­ва ніж­ніх гары­зан­таль­ных ліній у літа­рах «б», «в», «д», «ц», «ъ», «ь» і інш.).

Памет­кi:

На адва­ро­це —

1) Звер­ху, пасяр­эд­зіне: Na Sokoliecz kupno wiecznie (XVIII ст.).

2) Ніж­эй інш. поч.: Danina kniaziow Fiodora y Konstantego Korya(a нап. пa bu інш. поч. інш. чрнл.)towiczow dziedzicow y hospodarow Podolskiey źiemie horodca Socola Hrynkowi za iego werne sіuzby datt przed narodzeniem Jana Swęt(ego) Krzciciela roku 1391 (XVIII ст.).

3) Ніж­эй за апош­ні радок папяр­эд­ня­га запі­су: 16 (XVIII ст.).

4) Уні­зе, ніж­эй за папяр­эд­ні запіс выцві­лы­мі чрнл. інш. поч. (запіс неразборлівы).

5) Уні­зе, ніж­эй за папяр­эд­ні запіс выцві­лы­мі чрнл. інш. поч. (запіс неразборлівы).

6) Зле­ва пер­пен­ды­ку­ляр­на інш. поч.: Horodziec Sokole (XVIII ст.).

7) Спра­ва пер­пен­ды­ку­ляр­на: Ф. 147, оп. 2, д. 178 (л. 581) (XX ст.) (нап. па ана­ла­гіч­ным запі­се, які зроб­ле­ны про­стым алоўкам).

Во имb О(т)цb и С(ы)на и С(вѧ)т(а)гоa Д(у)ха. Аминь.

Мы, кнѧз Федоръ Корьѧтович1, Б(о)жьею м(и)л(о)стью дѣдичь и гос­по­дарь Подоль­скои зем­ли, чини­мы свѣ­доч­но | симъ листомъ всѧко­му доб­ро­му, кто жь на сесь листъ посмот­ри т или оуслы­шит его чтучы.

Ажъ оузрѣв­ши и познав­ши наша старѣ|ишаѧ братьѧ, кнѧз Костѧнтинъ2, и мы, кнѧзь Федоръ, пана Гринь­ко­ву вѣр­ною служ­бу, наше­го вѣрног(о) слу­гы, ажъ вѣр­но послу­жилъ иb нашои | бра­тьи, и намъ и дали ѥсмы ѥму с нашимъ бра­том со кнѧ­зем с Костѧн­ти­номъ за ѥго вѣр­ную служ­бу городъ Соколець3 оу дѣд­ни­ну и въ вотни|ну и дѣтем ѥго, и ѥго послѣд­комъ и съ селы, и съ данью, и съ вина­ми, и съ суды, и съ пере­су­ды, и съ мыты, и со всѣмъ, и с тымъ пра­вомъ, как | бра­тья наша и мы имѣ­ли. А то свѣд­чи­мы симъ листом, што жь панъ Гринь­ко при­вильѧ имѣлъ ѿ нашеи стар­шеѣ бра­тьи на тотъ город | на Соко­ле­ць и на татъc села, што оу семъ листѣ нап­са­но сто­ить, ажь пакъ по грѣ­ху городъ ѥму с тыми при­ви­льи сгорѣлъ, а мы пак | ѥму того потвер­ди­ли и покрѣ­пи­ли симъ нашим при­виль­ѥмъ и дали ѥсмы ѥму на то своѧ такаѧ жь при­вильѧ, как и ѿ нашеи стар­ше­иd | бра­тьи имѣлъ. А дали ѥсмы ѥму гра­ни­цю к тому горо­ду к Соколь­цю: ѿ Чжюнькова4 доловъ Росью по оустьѥ Малоѣ Тор­чь­цѣ, а ѿ | Плискова5 доловъ Рос­кою ажь до оустьѧ, а ѿ вер­ха Кро­пив­ноѣ ажь до оустьѧ, а ѿ оустьѧ Кро­пив­ноѣ доловъ Богомъ ажь до оусть | Cобу, а ѿ Дашевцовъ6 доловъ Собомъ ажь до оустьѧ Собу, а ѿ Зви­ни­го­ро да7 дали ѥсмы ѥму гра­ни­цю ажь по Коне­лыи. И со всѣ­ми | и с тыми пото­кы, што в тыe рѣкы текуть, и со всѣ­ми и с тыми селы, што по тымъ рѣкам сѣдѧть и по тыхъ пото­кохъ, и съ лѣсы, | и с поли, и съ дуб­ро­ва­ми, и со всѣ­ми с тыми вжит­кы, што к тому прислушаеть.

А к тои к Соко­ле­ць­скои воло­сти при­да­ла ѥму наша старь|шаѧ братьѧ и мы Збы­новъ потокъ весь ѿ вер­ха ажь до оустьѧ а село Глинѧнець8, а Вороновицю9, а Прилукъ10, а Ильиньцѣ11, а на рѣцѣ | на Русавѣ дали ѥсмы ѥму в трехъ мѣстѣхъ люди садит. А так­же теща ѥго кнѧ­ги­ни Анд­риѧ­но­ва ѧ Вѣи­ни­ць­ска ѧ оуз­да­ла пану | Гринь­ко­ви и сво­имъ дѣтем своѧ села перед нами и пере­до всею нашею радою и с нашею волею на имѧf: село Микулиньцѣ12, Лѣтыню13, Во|нѧчинъ14, Дешковцѣ15, Стрѣжевку16, и со всѣмъ с тымъ, што к тому при­слу­шаѥть — то так­же ѥму вѣч­но ѥсть и ѥго послѣд­ко м. А то все | дали ѥсмы пану Гринь­ко­ви и ѥго дѣтем и с тым жь пра­вомъ, как и Соко­ле­ць­скую волость.

А такожь и то дали ѥсмы пану Гринь­ко­ви, | коли пои­деть ѿ него за ино­го ѥго ч(о)л(о)в(е)къ, тогды имѣѥть панъ Гринь­ко взѧти на своѥмъ ч(о)л(о)вѣцѣ земль­скоѥ пра­во 4 грив­ны, а па|на Гринь­ко­вы м людем не надобѣ пои­ти ни на ωдну на нашю робо­ту: ани горо­довъ нашихъ ветош­ныхъ не потвер­жи­ва­ти, ани под­вод | дава­ти, ани пово­за вози­ти, одно ѥго люде Гнилорудчане17 имѣ­ють помо­чи пово­за вози­ти и под­во­ды дава­ти, коли сѧ при­го­дит, | а так­же то коли будем новыи город руби­ти оу сво­еи зем­ли или в непри­ѧтѣл скои, тогды панъ Гринь­ко имѣеть нам помо­чи и съ сво|ими люд­ми того горо­да руби­ти. Иже то, што жь коли имуть вси зем­лѧне дань дава­ти g‑на мь‑g или посла под­ни­мат, то пана | Гринь­ко­ви люде так­же имѣ­ють дань дати g‑на мь‑g и посла под­ни­ма­ти, пак­ли быхомъ коли тоѣ дани g‑на мь‑g не дали, а cо|бѣ ю има­ли, тогды панъ Гринь­ко так­же имѣеть собѣ взѧти ту дань на сво­ихъ людех, а лише того оу пана Гринь­ко­вы не надоб(е) | нам сѧ въсту­па­ти, ани нашим воѥ­во­дам на ѥго люди дѣцког(о) сла­ти, развѣ пана Гринь­ка же суть ѥго люде. А и с того панъ Гринь­ко | и ѥго дѣти, и ѥго послѣд­ци имѣ­ють нам и нашим дѣтем, и нашим послѣд­ко м вез­де вѣр­но послу­жи­ти: и на вои­ну, и на пого­ню, какъ и вси | зем­лѧне и оста­ти при Подоль­скои зем­ли под­лѣ послѣд­ковъ нашихъ по нашом живо­тѣ. А пак­ли бы пану Гринь­ко­ви не люби­лосѧ | бы ѥму в нас слу­жит, тогды панъ Гринь­ко можеть тотъ городъ Соко­ле­ць и то все своѥ выслу­жѣ­нье, што ж на семъ листѣ напсан(о) , | ѥсть вол­но ему в том: можеть про­да­ти, заста­ви­ти и на см(е)ртнои посте­ли ѿда­ти кому жь хочет с нашею волею, доло­жив сѧ нас, своег(о) | г(о)с(по)д(а)р ѧ, съ отпу­ще­ньемъ, покло­ни­вс ѧ, можеть ити куды хочет.

А тому все­му на крѣ­пость и на свѣ­доч­ство, и на потвер­жѣ­нье за|вѣсили ѥсмы печать нашег(о) кнѧз­ства к сему листу.

А свѣд­ци на то: панъ Неми­рѧ Бакотьскии18, Януш­ко Скѣ­пе­ць­скии, Миха­и­ло | Процевичь19, Павелъ Ступич20, Печь Шюмоз­кии, панъ Рогозка21, панъ Бедришко22, Ход­ко Вѣро­зубъ, панъ Выш­ко Толъ­стыи, Ходь­ко | Чемеревич23, панъ Прокопъ24, Паш­ко Васнович.

А писалъ листъ кнѧ­жии писарь Ань­дрѣи Морхы­на, по Б(о)жьѥмъ наро­же­ньи 1000 лѣт | и 300 лѣтъ девѧ­но­сто пер­во­го лѣта, оу городѣ оу Смот­ри­чи, м(е)с(е)цѧ июнѧ въ 20 д(е)нь, в пер­выи вт(о)рн(и)къ передъ Р(о)жствомъ С(вя)то|го Ива­на Кр(е)ст(ите)л ѧ Б(о)жьего.

Пале­а­гра­фіч­ныя заў­ва­гі: a о нап. невы­раз­на, мож­на пра­чы­та­ць як а; b нап. над рад­ком; c так у ркп., трэ­ба чыта­ць тые; d и нап. над рад­ком; e так у ркп., трэ­ба чыта­ць тые; f ѧ з‑за загі­ну ркп. не чыта­ец­ца; устаў­ле­на па сэн­су; g—g нап. на пад­чыш­ча­ным больш буй­ным поч.

[1] Фёдар Кары­я­тавіч — як выні­кае з гра­ма­ты Кан­стан­ці­на і Фёда­ра Кары­я­таві­чаў слу­гу Нямі­ру на гор. Бако­ту, ужо 19 верас­ня 1388 г. — суправі­цель Кан­стан­ці­на ў Падоль­скай зям­лі. Гэта, у пры­ват­на­сці, абвяр­гае дад­зе­ныя бела­рус­ка-літоўскіх лета­пі­саў, павод­ле якіх Фёдар пры­быў на Падол­ле толь­кі пас­ля смер­ці сваіх бра­тоў Юрыя, Аляк­сандра і Кан­стан­ці­на. Гас­па­дар Падоль­скай зям­лі ўжо 20 чэрве­ня 1391 г. Маг­чы­ма, яго суправі­це­лем з’яўляўся малод­шы брат Васіль. Быў паз­баў­ле­ны Падол­ля Вітаўтам у 1393 г. і ўцёк у Закар­пац­це, дзе вало­даў Мука­ча­вам. Бес­пас­пя­хо­ва спра­ба­ваў ава­ло­да­ць Падоль­скай зям­лёй у 1402 г. Памёр пас­ля 9 чэрве­ня 1409 г. і да 9 ліста­па­да 1416 г. Меў дачок Ануш­ку (Ган­ну?) і Марыю.
[2] Кан­стан­цін Кары­я­тавіч — кня­зя­ваў у Падоль­скай зям­лі сумес­на з бра­там Бары­сам, вера­год­на, ужо з пачат­ку 1382 г. 17 кра­савіка 1385 г. выдаў пры­вілей кра­каўскім мяш­ча­нам на воль­ны ган­даль з Падоль­скай зям­лёй. Пас­ля 4 сакавіка 1386 г. і да 19 верас­ня 1388 г. — гас­па­дар Падоль­скай зям­лі. Памёр паміж 19 верас­ня 1388 г. і 20 чэрве­ня 1391 г. Пакі­нуў сыноў Грыц­ку, Гле­ба, Васі­ля (да гэта­га і папяр­эд­ня­га камен­та­рыя гл.: Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 196—202, 220—227; Wolff J. Kniaziowe Litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895. S. 177—178; Puzyna J. Korjat i Korjatowicze // Ateneum Wileński. 1930. R. 7. Z. 3—4. S. 441—446; Krakowski S. Korjatowicze i sprawa podolska w XIV w. w oswietlieniu ѥistoriografii polskiej // Ateneuѿ Wileсski. 1938. R. 13. Z. 1. S. 250—274; Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedymiczów. S. 177—187).
[3] Соко­лец — цяпер Сака­лец (Сокіле­ць) Няміраўска­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[4] Чжюнь­ков — цяпер Дзюнь­каў (Дзюнь­ків) Пагра­біш­чан­ска­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[5] Плис­ков — цяпер Пліскаў (Плис­ків) Пагра­біш­чан­ска­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[6] Дашев­цы — цяпер Дашаў (Дашів) Іллініц­ка­га р‑на Вініц­кай вобл.
[7] Зви­ни­го­род — цяпер Звяні­га­род­ка (Зве­ни­го­род­ка), ц‑р р‑на Чар­кас­кай вобл.
[8] Гли­ня­нец — не ідэн­ты­фі­ка­ва­ны. Маг­чы­ма — Глінск (Глинськ) Калі­наўска­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[9] Воро­но­ви­ца — цяпер Вара­наві­ца (Воро­но­ви­ця) Він­ніц­ка­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[10] При­лук — павод­ле Н. Мал­ча­ноўска­га — Пры­лук у Ліпа­вец­кім у. (на р. Дзясне, пры­то­ку Паўд­нё­ва­га Буга) (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 72).
[11] Ильин­цы — цяпер Iллін­цы (Iллін­ці), ц‑р р‑на Він­ніц­кай вобл.
[12] Мику­лин­цы — цяпер Мікулін­цы (Мику­лин­ці) Ліцін­ска­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[13] Леты­ня — цяпер Ліцін (Літин), ц‑р р‑на Він­ніц­кай вобл.
[14] Воня­чин — павод­ле М. К. Любаўска­га — с. Сасон­скай вол. на р. Зга­ры (Любав­ский М. К. Област­ное деле­ние и мест­ное управ­ле­ние Литовско—русского госу­дар­ства…. С. 263).
[15] Деш­ков­цы — цяпер Даш­каў­цы (Даш­ків­ці) Ліцін­ска­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[16] Стре­жев­ка — цяпер Стры­жаўка (Стри­жав­ка) Він­ніц­ка­га р‑на Він­ніц­кай вобл.
[17] люди Гни­ло­руд­чане (вера­год­на — Гни­лые Руды) — не iдэнтыфiкаваны.
[18] Неми­ря Бако­ть­ский — 19 верас­ня 1388 г. атры­маў ад Кан­стан­цi­на і Фёда­ра Кары­я­таві­чаў гор. Бако­ту (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 201; Леон­то­вич Ф. И. Очер­ки исто­рии Литов­ско-рус­ско­го пра­ва: Обра­зо­ва­ние тер­ри­то­рии Литов­ско­го госу­дар­ства. СПб., 1894. С. 370). 1 ліпе­ня 1392 г. высту­пае ў якас­цi свед­кі ў дара­валь­най гра­ма­це Фёда­ра Кары­я­таві­ча слу­гу Бяд­рыш­ку на сс. Сат­эр­мін­цы (Шутар­мін­цы), Але­хаў­цы, Клі­мін­цы, Супран­коў­цы (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 225—226; 314).
[19] Михай­ло Про­це­вич — 1 ліпе­ня 1392 г. назва­ны ў якас­ці свед­кі ў дара­валь­най гра­ма­це Фёда­ра Кары­я­таві­ча слу­гу Бяд­рыш­ку на сс. Сат­эр­мін­цы (Шутар­мін­цы), Але­хаў­цы, Клі­мін­цы, Супран­коў­цы (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 225—226; 314). 19 каст­рыч­ніка 1404 г. фігу­руе як адзін з суддзяў у «выра­ку» па цяж­бе паміж кара­лём поль­скім Уладыс­ла­вам-Ягай­лам, з адна­го боку, і Ядзві­гай Осці­най Пілец­кай і яе дач­кой Альж­бе­тай, з інша­га, з‑за вол. Залес­се і «Тычин место» Саноц­кай зям­лі (АЮЗР. С. 5).
[20] Павел Сту­пич — 1 ліпе­ня 1392 г. сустра­ка­ец­ца ў якас­ці свед­кі ў дара­валь­най гра­ма­це Фёда­ра Кары­я­таві­ча слу­гу Бяд­рыш­ку на сс. Сат­эр­мін­цы (Шутар­мін­цы), Але­хаў­цы, Клі­мін­цы, Супран­коў­цы (Мол­ча­новс кий Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 225—226; 314).
[21] Рогоз­ка — 17 сакавіка 1375 г. як смот­рыц­кі ваяво­да пры­сут­ні­чаў у якас­ці свед­кі пры пац­вяр­дж­эн­ні кня­зем і гас­па­да­ром Падоль­скай зям­лі Аляк­сандрам Кары­я­таві­чам дара­валь­най гра­ма­ты Юрыя Кары­я­таві­ча ц. Маці Божай у гор. Смот­ры­чы на млын (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 219—221; Гра­мо­ти XIV ст. С. 50).
[22] Бед­риш­ко — 1 ліпе­ня 1392 г. Фёдар Кары­я­тавіч надаў Бяд­рыш­ку сс. Сат­эр­мін­цы (Шутар­мін­цы), Але­хаў­цы, Клі­мін­цы, Супран­коў­цы (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 225—226; 314). У 1414 г. (iндыкт 7, люта­га 1) атры­маў ад вяліка­га кня­зя літоўска­га Вітаўта гаран­тый­ную гра­ма­ту, згод­на з якой вялікі князь аба­вяз­ваў­ся ў выпад­ку адняц­ця ці выку­пу селіш­чаў Сва­ла­чы­га­чы і Верх-Бал­ван­ца ў Смот­рыц­кай вол., якія зна­ход­зілі­ся ў вало­дан­ні Бяд­рыш­кі, выпла­ці­ць яму 60 коп падоль­скіх паў­гро­шы­каў (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 319; Гра­мо­ти XIV ст. С. 110, 112).
[23] Ходь­ко Чеме­ре­вич («Ход­ко Чемерь») — у 1399 г. вер­ны слу­га Ход­ка Чэмя­р­э­віч атры­маў ад поль­ска­га кара­ля Уладыс­ла­ва-Ягай­лы с. Над­зее­ва з пры­сёл­кам Кра­піўнікі «на веку веком» (Гра­мо­ти XIV ст. С. 142—143). 19 каст­рыч­ніка 1404 г. сустра­ка­ец­ца як адзін з суддзяў у «выра­ку» па цяж­бе паміж Уладыс­ла­вам-Ягай­лам, з адна­го боку, і Ядзві­гай Осці­най Пілец­кай і яе дач­кой Альж­бе­тай, з інша­га, з‑за вол. Залес­се і «Тычин место» Саноц­кай зям­лі (АЮЗР. С. 5).
[24] Про­коп — 17 сакавіка 1375 г. фігу­руе як свед­ка ў пац­вяр­джаль­най гра­ма­це кня­зя і гас­па­да­ра Падоль­скай зям­лі Аляк­сандра Кары­я­таві­ча дара­валь­най гра­ма­ты кня­зя Юрыя Кары­я­таві­ча ц. Маці Божай у гор. Смот­ры­чы на млын (Мол­ча­нов­ский Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 219—221; Гра­мо­ти XIV ст. С. 50). Лічы­ць імя Пра­коп дру­гім імем Сямён­ка Караб­ч­эеўска­га, які зна­чыц­ца ў гэтай гра­ма­це пас­ля Пра­ко­па, як гэта робі­ць Н. Мал­ча­ноўскі, няма пад­стаў (Мол­ча­новс кий Н. Очерк изве­стий о Подоль­ской зем­ле… С. 159, 222). Хут­ч­эй за ўсё, пад гэты­мі імё­на­мі высту­па­ю­ць дзве роз­ныя асобы.

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

АЛЬБОМИ З МЕДІА

Медіа не знайдено

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено