Четвертенські

Загальні відомості

ЧЕТ­ВЕР­ТЕН­СКИЕ (Сьвя​та​­полк-Чацьвяр​­цін​скі, Swiatopełk-Czetwertyński, Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ские) – кня­же­ский род, Рюри­ко­ви­чи. Впер​вые фами​лия семьи упо​ми​на​ет​ся в доку​мен​тах с 1388 г.

Від​по​від​но до родо​від​ної леген​ди, князь Свя​то​­полк-Михай­​­ло, який мав синів Васи​ля і Олек​сандра, заклав Чет​верт​ню (над Сти​ром на межі турів­сь­​ко-волин­сь­​ких земель) (2112, s.35). Всі ж відо​мі родо​во​ди князів Чет​вер​тинсь​ких, в т.ч. і роз​г​ля​ну​тий вище родо​від у А. Каль­но­фойсь­ко­го, виво​ди​ли (з певни​ми помил​ка​ми і про​пус​ка​ми) Олек​сандра Чет​верт​ню від київсь​ко​го кня​зя Свя​то​пол​ка Ізя​с​ла​ви​ча (2117). Щоб під​крес​ли​ти свою спорід­неність з турівсь​кою дина​стією, вони навіть ста​ли писа​ти​ся Свя​то​­полк-Чет​вер​тинсь­ки​­ми. Це, зре​штою, було прий​ня​то К.Несецьким (279, t.3, s.259–272) та Ю.Вольфом (2112, s.35–37).

Гео​гра​фія володінь також вка​зує на нащад​ків турівсь​ких князів. Таку ж вер​сію прий​ня​ла і Н.Яковенко (1700, с.313–316). Прав​да, з незро​зу​мі​лих при​чин Олек​сандр Чет​вер​тая потра​пив і до спис​ку Острозь​ких (1700, с.276). На під​ставі запи​су кня​зя Олек​сандра Чет​верт​ні до бло​ку Острозь​ких в ряді пом’яників, до від​га​лу​жен​ня цієї роди​ни про​по​нує від​не​сти Чет​вер​тинсь​ких І.Мицько (1121, с.54). Ми завжди від​дає​мо пере​ва​гу тра​ди​ції роди​ни. Крім того, якби Чет​вер​тинсь​кі були від​га​лу​жен​ням Острозь​ких, вони б неми​ну​че взя​ли участь у май​но​вих супереч​ках щодо спад​щи​ни. Але цьо​го не ста​ло​ся. З Супральсь​ко​го пом’яника вип​ли​ває мож​ливість того, що бать​ком Олек​сандра Чет​верт​ні міг бути пінсь​кий князь Василь Яро​сла​вич. Цей князь був пра​вну​ча​тим пле​мін​ни​ком пінсь​ко​го кня​зя Михай​ла (1247 р.). Оби​д​ва імені присут​ні у най​дав​ні​шій леген​ді про пер​шо​го кня­зя на Четвертні.

Герб на гене​а​ло​гіч​но​му дереві Чет​вер​тинсь​ких виклю​чає Геди​мінови​чів. Те ж саме мож​на ска​за​ти і про зна​ки на їх печат​ках. Вони скорі​ше є різ​но​ви​дом «три​зу​ба», ніж «колюм​ни».

Родовід

I генерація

1. КН. АЛЕК­САНДР ..... ЧЕТ­ВЕР­ТЕНСЬ­КИЙ (1388)

Зга​да​ний у гра​мо​ті 10.10.1388р. (201,t.l,N 11,s.11).

Жена: (воз­мож­но) Фео­​­до​­ра-Еле​­на Дани​лов​на Острож­ская.

II генерація

3/2. КН. ГРИ­ГО­РИЙ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ

Изве­стен толь­ко по отче­ству сына. При доку­мен­ті від 1477 р. бачи­мо відра­зу три печат­ки князів Чет­вер­тинсь­ких, кож­на з яких містить в собі від­мінне зоб­ра­жен­ня родо­во­го гер­ба, що, вод­но­час, відріз­ня­ють­ся і від гер­ба з печат­ки Олек­сандра Чет­верт­ні з 1387–1388 рр. В коро­бо­ра­цій­ній фор­мулі “листа” 1477 р. зна­хо­ди­мо наступ­ний перелік князів, що засвід­чи­ли його влас­ни­ми печат­ка­ми: “... а при том были кнѩзь Миха­и­ло Гри­го­ре­вич Чет­вер­тин­скии, кнѩзь Алек­сан­до Ива­но­вич Чет­вер­тин­скии, кнѩзь Ѳедор Миха­и­ло­вич Чет­вер­тин­скии… и печа­ти свои при­ве­си­ли. [1]. Незна­но­го з інших дже­рел кня­зя Гри­горія, таким чином, може­мо вва­жа­ти зас­нов­ни­ком молод­шої гіл­ки Четвертинських

III генерація

4/2. КН. ИВАН ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1446,1451)

Син (?) Гри­горія Алек­сан­дро­ви­ча, князь чет​вер​тинсь​кий. В 1432 р. князь Свид​ргай​ло надав маєток «Хлу​по​тин» Іва​но​ві Четвертенському.

1451 г., декаб­ря 22 упо­ми­на­ет­ся в листе-данине в. кн. Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча Пет­ру Мыш­чи­чу на село Холу­невъ и его при­над­леж­но­сти: Холу­не­вецъ, Под­гае, Сели­ще­во Горо­ди­ще, дво­ри­ще Гучи­на и сели­ще Бѣче: «А при томъ были рада наша: княз Иванъ Васи­ле­вичъ», а княз Михай­ло Васи­ле­вичъ, а княз Иван Чет­вер­тен­ский, а княз Михай­ло Чет­вер­тен­ский, а пан Каза­рин Реза­но­вичъ, а пан Неми­ра Реза­но­вичъ, ста­ро­ста луцъ­кий, а панъ Сема­шъ­ко, а пан Хвед­ко, а пан Сен­ко под­канц­ле­рий».[2]

При​близ​но у дру​гій поло​вині XV ст. князі Іван Чет​вер​тенський та Іван Коре​ць​кий роз​ме​жо​ву​ва​ли свої маєт​ки. В історії подіб​ні акції не були рід​кістю, хоча й вони не завжди ста​ва​ли запо​ру​кою подо​лан​ня непри​єм​них ситу​а​цій. Під час улад​нан​ня спра​ви, схо​же, були присутні​ми кіль​ка свід​ків — за пові​дом​лен​ням нащад​ка однієї зі сторін, Богу­ша Коре​ць​ко​го, «лист розездъ​ный на перк​га​мене кня​зя Ива​на Чет​вер​тен​ско​го» був «под шест​ми печатми».

3.1. КН. МИХАЙ­ЛО ГРИ­ГО­РО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1451, 1477)

Син Гри­горія [Алек­сан­дро­ви­ча], князь чет­вер­тинсь­кий. 1451 г., декаб­ря 22 упо­ми­на­ет­ся в листе-данине в. кн. Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча Пет­ру Мыш­чи­чу на село Холу­невъ и его при­над­леж­но­сти: Холу­не­вецъ, Под­гае, Сели­ще­во Горо­ди­ще, дво­ри­ще Гучи­на и сели­ще Бѣче: «А при томъ были рада наша: княз Иванъ Васи­ле­вичъ», а княз Михай­ло Васи­ле­вичъ, а княз Иван Чѳтвер­тен­ский, а княз Михай­ло Чет­вер­тен­ский, а пан Каза­рин Рѳза­но­вичъ, а пан Неми­ра Реза­но­вичъ, ста­ро­ста луцъ­кий, а панъ Сема­шъ­ко, а пан Хвед­ко, а пан Сен­ко под­канц­ле­рий».[2]

В коро­бо­ра­цій­ній фор­мулі “листа” 1477 р. зна­хо­ди­мо наступ­ний перелік князів, що засвід­чи­ли його влас­ни­ми печат­ка­ми: “... а при том были кнѩзь Миха­и­ло Гри­го­ре­вич Чет­вер­тин­скии, кнѩзь Алек­сан­до Ива­но­вич Чет­вер­тин­скии, кнѩзь Ѳедор Миха­и­ло­вич Чет­вер­тин­скии… и печа­ти свои при­ве­си­ли. [1]. Його ім’я по-бать­ко­ві вка­зує на те, що він був не сином кня­зя Олек­сандра Чет­верт­ні, як про те гово­рить­ся в гене­а­ло­гіч­них довід­ни­ках, [3] а швид­ше за все – його ону­ком або пра­вну­ком. Печат­ка Михай­ла Гри­го­ро­ви­ча, що має круг­лу фор­му та роз­мір 28 мм, містить в своє­му полізнак у вигляді заго­стре­но­го здо­лу ова­лу, який пере­ти­нає бал­ка зза­гну­ти­ми дого­ри кін­ця­ми. [4] Печат­ка мала також коло­вий напис, який через неза­до­віль­ний стан збе­ре­жен­ня єди­но­го відо­мо­го на сьо­год­ні від­бит­ку від­чи­та­ти не вда­ло­ся. Даний герб є пере­хід­ною фор­мою між зоб­ра­жен­ням, яке скла­дає герб кня­зя Олек­сандра Чет­верт­ні та піз­ні­ши­ми видоз­мі­на­ми гер­ба Чет­вер­тинсь­ких, які бачи­мо вже на печат­ках синів та онуків Михай­ла Григоровича.

IV генерація

КН. [ИВАН] ПУТЯ­ТА ИВА­НО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТЕНСЬ­КИЙ (1458, 1475)

фігу­рує в істо­рич­них дже­ре­лах як Путя­та [5], Путя­та Іва­но­вич [6]. Князь Пуця­та, які быў сьвед­кам у 1458 г. у Аст­ро­зе, а князь Пуця­та Іва­навіч — сьвед­ка пры запі­се ў 1467 г. кня­зя Юрыя Фед­каві­ча Нясь­віска­га з боку жон­кі. 1474 г. князь Пуця­та — Луц­кі гараднічы.

Гніз­дом Путят був розта­шо­ва­ний на Горині маєток Тучин. За ста­ро­сту­ван­ня в Луць­ку Семе­на Голь­шансь­ко­го князь Путя­та вислу­жив ще село Мосор [7]. Рід Путя­ти­чів-Чет­вер­тенсь­ких згас десь у 1580‑х роках на пра­внуч­ці Ган­ні, вдо­ві кня­зя Анд­рія Пет­ро­ви­ча Масальсь­ко­го [8].

4.2. КН. АЛЕК­САНДР ИВА­НО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1477, † бл.1495)

Сын Ива­на Гри­го­рье­ви­ча. Kniaz Aleksander Iwanowicz без при­дом­ка świadek 1472 r.[9] Kniaź Aleksander Czetwertenski otrzymał 1486 r. воз соли, a 1489 r. 12 коп с мыта Луц­ко­го[10].

Помер перед 26 июня 1495 r., когда его брат Юрий полу­чил подтв. лист в. кн. лит. Александ​ра кн. Юр. Ив. Чет​вер​тин​ско​му на записан​ную ему бр. Ал-дром дель​ни​цу отчи​ны «веч​но». [11]

5.2. КН. ЮРИЙ ИВА­НО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1488,† 1502), 

Сын Ива­на Гри­го­рье­ви­ча Чет­вер­тен­ско­го, ста​ро​ста вла​ди​мирский 1502. В 1488 г. полу​чил 15 коп и воз соли с мыта Луц​ко​го.[12] 1495 (7003) г. инд. 13. июня 26. Виль​на. — полу­чил подтв. лист в. кн. лит. Александ​ра кн. Юр. Ив. Чет​вер​тин​ско​му на записан​ную ему бр. Ал-дром дель​ни​цу отчи​ны «веч​но». [11] Tenże kniaz Jurij Iwanowicz Czetwertenski otrzymuje 1499 r. potwierdzenie na Rohaczówkę w powiecie Luckim.[13] Zostawszy namiestnikiem Włodzimierskim, jako taki występuje w Styczniu 1502 r.[14]; umarł 1502 roku. Już w 1503 roku namiestnikiem Włodzimierskim pan Fedor Januszewicz.[15]

Żona jego była siostrzenica kniahini Aleksandrowej Sanguszkowicza (1º voto Andrzejowej Wołotowicza). Пер­ша відо­ма писем­на згад­ка про пере­да­чу маєт­ку «Звина­чая» (Зви­ня­че) від­но­сить­ся до 10 січ­ня 1452 року, коли пожа­лу­ван­ня на села: «…Звина­чая, Сабо­жа у Пере­мыл­скомъ пове­те, а Качин у Воло­ди­мер­скомъ пове­те, а село Мих­лин, а сели­що Сяд М(е)ртвы» отри­мав Воло­то­вич Андрій[16], рід­ний брат Іва­на Воло­то­ви­ча – дав­ньо­го рад­ни­ка Вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Свид­ри­гай­ла [17]. Всту­па­ю­чи у шлюб, з неві­до­мою на ім’я шлях­тян­кою, Андрій від­пи­сав своїй молодій дру­жині Зви­ня­че за 600 коп гро­шей, бо в ті часи ори­гі­наль­ність дошлюб­них від­но­син втілю­ва­лась у напи­сан­ні наре­че­ни­ми вінов­них і дар­чих записів один одно­му.[18]

Від­так, коли Андрій Воло­то­вич помер, то його вдо­ва вдру­ге вий­ш­ла заміж, а інак­ше кажу­чи – перей­ш­ла під опіку кня­зя Олек­сандра Сан­гуш­ко­ви­ча, кот­рий прий­няв її за дру­жи­ну разом із при­да­ним, все тим же маєт­ком Зви­ня­че, який вона успад­ку­ва­ла (за віно­вим запи­сом) від сво­го пер­шо­го чоло­віка. Уже піс­ля смер­ті Олек­сандра (в 1491 році) його дру­га дру­жи­на (вдо­ва Андрія Воло­то­ви­ча) від­пи­сує поло­ви­ну Зви­ня­чинсь­ко­го маєт­ку на користь сво­го пасин­ка, Андрія Олек­сан­дро­ви­ча, а дру­гу части­ну маєт­но­сті від­дає рід­ній пле­мін­ни­ці, дру­жині кня­зя Юрія Іва­но­ви­ча Чет­вер­тенсь­ко­го. Однак, за рішен­ням Вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Олек­сандра, від 20 трав­ня 1500 року, маєток Зви­ня­че був повністю пере­да­ний у володін­ня Андрія Олек­сан­дро­ви­ча Сан­гуш­ка, про­те за умо­ви, що він спла­тить кня­гині Чет­вер­тенсь­кий поло­ви­ну його вар­то­сті (300 коп гро­шей).[19]

Разом із тим, у 1503 році «вип­ли­ває» іще одна ціка­ва обста­ви­на у цій справі. Вияв­ляєть­ся, що мачу­ха Андрія Олек­сан­дро­ви­ча виді­ли­ла з маєт­ко­во­го ком­плек­су Зви­ня­чинсь­ке подвір’я в луць­ко­му Околь­но­му зам­ку і заста­ви­ла його Юрію Іва­но­ви­чу Чет­вер­тенсь­ко­му за 40 коп гро­шей і тому, аби прий­ня­ти цей двір у своє володін­ня князь Андрій мав спла­ти­ти вка­за­ну суму коштів Федо­ру Чет­вер­тенсь­ко­му, бра­ту помер­ло­го кня­зя Юрія, кот­рий і успад­ку­вав заставне пра­во на ньо­го. Тоб­то, «Зви­ня­чинсь­ке» подвір’я в луць­ко­му Околь­но­му зам­ку до князів Сан­гуш­ків перей­шло тіль­ки 13 трав­ня 1503 року, уже піс­ля спла­ти кня­зем Андрієм вище вка­за­ної суми заста­ви і вине­сен­ня у цій справі оста­точ­но­го судо­во­го рішен­ня луць­ким і кре­ме­не­ць­ким ста­ро­стою Семе­ном Юрій­о­ви­чем Голь­шансь­ким[20]

∞, ..... ....., siostrzenica kniahini Aleksandrowej Sanguszkowicza (1º voto Andrzejowej Wołotowicza).

Без­дет­ный.

6.2. КН. ФЕДОР ИВА­НО­ВИЧ (1488, † бл.1507)

Сын тре­тий Ива­на Гри­го­рье­ви­ча, наміс​ник брац​лавсь​кий і вин​ни​ць​кий (1492–1498 рр.), jako knia Fedor Czetwertenski otrzymuje 1488 r. piętnaście kop z myta Łuckiego[21], świadek kilkakrotnie в 1487[22], 1489[23] і 1493[24] роках. Zostawszy namiestnikiem Bracławskim posłował 1494 r. do wojewody Wołoskiego.[25] Kniaź Fedor Iwanowicz Czetwertenski namiestnik Braclawski i Zwinogrodzki występuje 7 трав­ня 1494 r., коли до ньо­го писав під­твер­джу­валь­ний лист вели­кий князь литовсь­кий Олек­сандр на дани­ну брац­лавсь­ко­му зем’я­ни­ну Сен­ку Кош­ці на «сели­ще пусте за назвою Шпи­ко­во».[26] Złożywszy około 1498 r. namiestnictwo, które otrzymał kn. Konstanty Ostrogski, kniaz Fedor Iwanowicz Czetwertenski (bez tytułu urzędu) 1504 r. procesuje się z kniaziem Sanguszką o część Zwiniacza, należącą do brata jego kniazia Jurja Czetwertenskiego.[20]

Tenze knias Fedor Czetwertenski otrzymuje 1506 r. 8 kop gr. z myta Kijowskiego.[27] Niezawodnie 1507 r. otrzymał przywilej na Peremil w powiecie Luckim, ale wkrótce potem umarł, poczem Peremil po knaziu Fedorze Czetwertenskim nadany kniaziom Wiszniowieckim, którzy na posiadanie jego otrzymują 1511 r. przywilej[28], при чьо­му jeszcze w Styczniu 1507 namiestnikiem Peremilskim był kn. Iwan Putiatycz.[29] Kozłowo we Włodzimirskim powiecie nabył od Skoruty, a odprzedał je Swiszczewskicmu.[30]

7.3. КН. ЮРИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИН­СКИЙ († піс­ля 1502).

Князь на Четвертні.

Король Кази­мир Онош­ка отда­лил от име­ний зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др… име­ний за выступ его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с пора­ды жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Федор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния Вац­ла­во­вы спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га ее отца (Хуп­ков). [31]

Згід­но запо­віту кня­зя Семе­на-Сол­та­на Васи­льо­ви­ча Несвізь­ко­го Зба­разь­ко­го 1472 р., його доч­ки жод­них земель сво­го бать­ка не успад­ку­ва­ли. Нага­дає­мо, в запо­віті 1472 р. той запи­сав свою «дєль­ни­цу» двом бра­там, при­зна­чив­ши з неї доч­кам лише не над­то знач­ну суму – 200 коп гро­шей. Тим не мен­ше, княж­ни Сол­танів­ни все-таки роз­гля­да­ли­ся роди­ча­ми як мож­ливі пре­тен­дент­ки на бать­ківсь­ку спад­щи­ну. 30 трав­ня 1482 р. Марія та Анна Сол­танів­ни вида­ли запис про те, що вони не мають пре­тен­зій на бать­ківсь­кі маєт­ки Манев, Перед­мір, Вер­бо­ве­ць і Бор­су­ков­ці, котрі на той час пере­бу­ва­ли у влас­но­сті їхньо­го бра­та (дво­юрід­но­го), кня­зя Михай­ла Васи­льо­ви­ча (див. № 15). Княж­на Марія Сол­танів­на Зба­разь­ка, кня­ги­ня Чет­вер­тенсь­ка (№ 24), у зга­да­но­му акті висту­пає вже як заміж­ня: «Я, кни­ги­ни Марья кни­ги­ни Юрь­є­вая Миха­и­ло­ви­ча».[32] Її чоло­віка слід ото­тож­ни­ти з кня­зем Юрієм Михай­ло­ви­чем Чет­вер­тенсь­ким, який жив саме у 2‑й поло­вині XV ст. († до 1492), володі­ю­чи м. Чет­верт­нею і т. д. на Волині.[33]

Кня­зя Юрія Михай­ло­ви­ча, печат­ку яко­го при­ві­си­ла до гра­мо­ти 1482 р. його дру­жи­на Марія Сол­танів­на, ото­тож­нив з одной­мен­ним кня­зем Чет­вер­тенсь­ким О. Одно­ро­жен­ко (хоча й помил­ко­во дату­вав акт 1490‑м р.)[34] Дійс­но, печат­ний знак кня­зя Юрія Михай­ло­ви­ча явно подіб­ний до зна­ку кня­зя Олек­сандра Іва­но­ви­ча Чет­вер­тенсь­ко­го 1477 р.: якщо зоб­ра­жен­ня остан­ньо­го повер­ну­ти під пря­мим кутом, знак Юрія порів­ня­но зі зна­ком Олек­сандра містить по суті лише один додат­ко­вий еле­мент – у вигляді серед­ньо­го «W» над пере­хре­стям.[35]

∞, 1472/1482, КНЖ. МАРІЯ СОЛ­ТАНІВ­НА НЕСВІ­ЦЬ­КА ЗБРАЗЬ­КА (1472, 1482)

8.3. КН. ФЕДОР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ВЫШ­КОВ­СКИЙ (1488, 1492) 

Князь на Виш­ко­ві, был послом в Вала­хию (1492).

Федір Михай­ло­вич Чет­вер­тинсь­кий князь Виш­ковсь­кий (1477 – піс­ля 1488): Печат­ка від 1477–1487 рр.

Федір Михай­ло­вич Чет­вер­тинсь­кий князь Виш­ковсь­кий (1477 – піс­ля 1488): Печат­ка від 1477–1487 рр.: В полі печат­ки знак у вигляді двох пів­кіл, горіш­нє з яких лежить кін­ця­ми вго­ру, доліш­нє лежить кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає стовп. Напис по колу: … круг­ла, роз­мір 25 мм. Джерела:
BCz, Perg. 1278. 1477 р.; AGAD, Perg. 7375. 1487 р. Автор: Олег Однороженко

Має­мо доку­мент, що почи­наєть­ся зі слів «Відо­мість від мене Олех­но­вої Заго­ровсь­кої княж­ни Софії Іванів­ни Заславсь­кої про моїх пред­ків..» [36], запи­са­ний 9 серп­ня 1575 р. в Заславі, і який в уза­галь­не­но­му вигляді зво­ди­вся до наступ­но­го. Пан Каль­ни­ць­кий був влас­ни­ком знач­них володінь на Брац­лав­щині, які успад­ку­ва­ли його чоти­ри, не названі на ім’я, донь­ки (синів він не мав). Усі вони вий­шли заміж, і кож­на з них (у момент одру­жен­ня?) отри­ма­ла від бать­ка рів­ну части­ну його володінь — по два­надцять маєт­ків (ро dwanascie maiętnosci). Стар­ша доч­ка вий­ш­ла за кня­зя Федо­ра Чет­вер­тинсь­ко­го, дру­га — за кня­зя Глинсь­ко­го, тре­тя — за кня­зя Масальсь­ко­го, чет­вер­та ‑за волинсь­ко­го (,воло­ди­мирсь­ко­го») хорун­жо­го Іваш­ка Янчинсь­ко­го, тож ‚каль­ни­ць­ка спад­щи­на» була поді­ле­на поміж ними та їх дітьми. Про спад­коєм­ців дру­гої і третьої доньок пана Каль­ни­ць­ко­го Софія Іванів­на на момент укла­ден­ня зізнан­ня нічо­го не зна­ла, а про остан­ню донь­ку княж­на лише дода­ла, що Ii чоло­вік був пра­ді­дом панів Пет­ра і Про­ко­па Янчинсь­ких. Зре­штою опо­ві­дач­ку потом­ки цих трьох доньок ціка­ви­ли мало, бо біль­ша части­на її роз­по­віді сто­су­ва­ла­ся нащад­ків кня­зя Ф. Чет­вер­тинсь­ко­го і стар­шої донь­ки пана Каль­ни­ць­ко­го (діда й баби опо­ві­дач­ки) та долі їх брац­лавсь­ких володінь. 

Кня­гині Федо­ро­вій Чет­вер­тинсь­кій, стар­шій із чоьи­рьох дочері пана Каль­ни­ць­ко­го з Брац­лав­ця, діста­ли­ся маєт­ки під Брац­ла­вом — Неми­рів з при­сіл­ка­ми та села Хво­сто­ве (згід­но з реля­цією Софії Іванів­ни, тут нара­хо­ву­ва­лось 30 димів), Боб­лів (60 димів), Мед­ве­жа (40 димів), горо­ди­ще» Лука над Тамер­ни­цею (50 димів), Соко­ле­ць на Бузі (100 димів), Болоч­ків­ці (інак­ше Соро­ко­ти­ця; 30 димів), Бур­гра­бин­ці (інак­ше Зару­дин­ці; 30 димів), Сит­ків­ці (8 димів), Живо­тів (,неосі­ле»), сели­ще» Обухів­ці на річ­ці („пусте», з боб­ро­ви­ми гона­ми, пасі­ка­ми й ліса­ми) i „ceли­ще» Ста­ви (з рікою Бер­ша­дою й боб­ро­ви­ми гона­ми). Піс­ля неї ці маєт­ки – як мате­ринсь­кі володін­ня (prawem macierzystym) – у рів­них част­ках відій­шли до її дітей з кня­зем Ф. Чет­вер­тинсь­ким: кня­зя Васи­ля та княж­ни Оле­ни (Олек­сан­дри), яка ста­ла дру­жи­ною кня­зя Іва­на Юрієви­ча Заславсь­ко­го й матір’ю Софії Іванівни.

Король Кази­мир Онош­ка отда­лил от име­ний зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др… име­ний за выступ его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с пора­ды жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Федор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния Вац­ла­во­вы спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га ее отца (Хуп­ков). [31]

∞, ..... [Андріїв­на] Каль­ни­ць­кая, дочь пана [Андрія] Каль­ниц­ко­го Брац­лав­ця (з Брацлава).

9/3. КН. МИХАЙ­ЛО МИХАЙ­ЛО­ВИЧ СОКОЛЬСКИЙ

князь на Соколі, родо­на­чаль­ник кня­зей Сокольских.

Король Кази­мир Онош­ка отда­лил от име­ний зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др… име­ний за выступ его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с пора­ды жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Федор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния Вац­ла­во­вы спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га ее отца (Хуп­ков). [37]

V генерація

3/1. КН. ИВАН ПУТЯ­ТИЧ (1487, 1516) 

фігу­рує в істо­рич­них дже­ре­лах як Іван Путя­тич [38], Помер піс­ля 1516 р. Зай­мав уря­ди луць­ко­го город­ни­чо­го (1474–1489), луць­ко­го під­ста­ро­сти (1493 р.), луць­ко­го ключ­ни­ка (1496 р.) та пере­мильсь­ко­го наміс­ни­ка (1506–1507). Город­ни­чий луц­кий 1474–1489, луц­кий под­ста­ро­ста 1493, луц­кий ключ­ник 1496, намест­ник пере­мыль­ский 1506–1507. Від ньо­го піш­ла роди­на князів Путя­ти­чів. Ця роди­на обір­ва­ла­ся із смер­тю пра­внуч­ки Іва­на Путя­ти — кня­гині Анни Бог­данів­ни Путя­тич-Мосальсь­кої у 1576 р.

Печат­ка кн. Іва­на Путя­ти­ча, 1506 р.

Іван Олек­сан­дро­вич Путя­тич князь Чет­вер­тинсь­кий (1487 – піс­ля 1516): Печат­ка від 1487-10.3.1506: В полі печат­ки іспансь­кий щит, на яко­му знак у вигляді пів­ко­ла, що лежить кін­ця­ми додо­лу в супро­воді двох хре­сти­ків над вось­ми­про­ме­не­вою зір­кою; зго­ри напис: IВАНI. Круг­ла, роз­мір 19 мм. Дже­ре­ла: AGAD, Perg. 7375. 1487 р. ANK, AS, Perg. 115. 10.3.1506. Пуб­ліка­ції: Archiwum książat Sanguszków. – Tom I. – S. 132, n. 131, tab. 3. 10.3.1506. Piekosiński F. Heraldyka polska wieków średnich. – S. 256, il. 423. 10.3.1506.

У 1487–1488 гг. князь Іван Пуця­ціч, Луц­кі гарад­нічы, коль­кі разоў атрым­лі­вае ад кара­ля долю з Луц­ка­га i Улад­зі­мір­ска­га мытаў. Яшчэ ў 1489 г. князь Іван Пуця­ціч фігу­руе ў дакум­эн­тах як Луц­кі гарад­нічы, а ў 1493 г.- ужо як Луц­кі пад­ста­рас­та, а пась­ля гэта­га — як Луц­кі ключ­нік. У листо­па­ді 1490 р. лист-про­даж будин­ку у місті Луць­ку паном Ониш­ком Віто­низь­ким кня­гині Марії Семе­но­вій Ровенсь­кій засвід­чу­ва­ли князь Іван Путя­тич, волинсь­кі пани, за ними слі­ду­ва­ли луць­кі міща­ни з паном вій­том Тру­шем [39]. У 1496 г. Луц­кі ключ­нік князь Іван Пуця­ціч атрым­лі­вае пры­вілей на два­рыш­ча Масор у Мель­ніц­кім паве­це. Напа­чат­ку XVI ст. стаў Пяр­эміль­скім намес­ні­кам. Князь Іван Пуця­ціч, Пяр­эміль­скі намесь­нік, фігу­руе ў дакум­эн­тах у 1506–1507 гг. У 1507 г. Пяр­эміль пера­ход­зі­ць да кня­зя Фёда­ра Чацьвяр­тын­ска­га, пась­ля чаго князь Іван Пуця­ціч, нап­эў­на, з наго­ды свай­го ста­ро­га веку не зай­мае паса­даў, але як сьвед­ка ставі­ць свае под­пі­сы на дакум­эн­тах ажио да 7 апре­ля 1516 г., коли в Острозі, Иван Федо­ро­вич Бол­ба­со­вич, отри­мав­ши от кня­зя Кон­стан­ти­на Ива­но­ви­ча Острож­ско­го добра Росто­ки и Поре­чье, обя­зы­ва­ет­ся с них нести служ­бу..... А при том были князь Иван Путя­тич, а пан Бог­дан Гост­ский, пан Мики­та Чап­лич, пан Иван Чап­лич, пан Юхно Ело­вич, пан Мат­фей Скуй­бе­да, пан Мих­но Хребтович.

10.7. КН. ВАЦ­ЛАВ ЮРЬЕ­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ († до 1492) 

Князь чет​вер​тенсь​кий.
Король Кази​мир Онош​ка отда​лил от име​ний зем​ли у Чет​верт​ни, у Лито​го​щи, у Под​ле​сях, у Сус​ку, у Копы​лех, у Годо​ми​чах, у Наво​зе, у Смер​ды​ни и др… име​ний за выступ его, что он шури​на сво​е​го кня​зя Вац​ла​ва Чет​вер​тин​ско​го с пора​ды жены сво​ей убил, желая само​му захва​тить отчиз​ну его. Когда Кази​мир отда​лил Онош​ка от име​ний кня​зя Вац​ла​ва, то их дер​жа​ли кня​зья Юрий Чет​вер​тин​ский, Федор Выш​ков​ский и Миха​ил Соколь​ский. Когда же Бог​дан Хреп​то​вич женил​ся на Федь​ке Чет​вер​тын​ской, то те име​ния Вац​ла​во​вы спа​ли толь​ко на Федь​ку и отда​лил Онош​ка с женой, в кото​рой оста​лась лишь выслу​га ее отца (Хуп​ков). [40]

11.7. КЖ. АННА ЮРЬЕВ­НА († піс​ля 1492) 

В 1527 году Иваш­ко Руси­но­вич вме­сте с Федь­ком Онош­ко­ви­чем полу­чи­ли через коро­ля быв­шее наслед­ство Иваш­ка Бог­да­но­ви­ча Хреп­то­ви­ча — «под­ле их бли­зо­сти» допу­ще­ны к 8‑ми селам в рай­оне Чет­верт­ни на Волы­ни. Но, в 1528 году под­скар­бий Иван Андре­евич по близ­ко­сти жены сво­ей княж­ны Бог­да­ны Фёдо­ров­ны Выш­ков­ской вме­сте с шури­на­ми сво­и­ми (бра­тья­ми жены) кня­зья­ми Васи­ли­ем, Фёдо­ром и Андре­ем Чет­вер­тин­ски­ми, кня­зья Васи­лий, Сол­тан и Юрий Михай­ло­ви­чи Соколь­ские жало­ва­лись гос­по­да­рю Зиг­мун­ту Ста­ро­му на Ива­на Руси­на и Фёдо­ра Онош­ко­ви­ча (сына Онош­ка и кня­ги­ни Ган­ны Юрьев­ны Чет­вер­тин­ской), что они выпро­си­ли их «близ­кость» (име­ния на Чет­вертне) по смер­ти Ива­на Хреп­то­ви­ча (сына кня­ги­ни Федь­ки Чет­вер­тин­ской). Фёдор Онош­ко­вич сооб­щил, что име­ния эти «мате­риз­на» его по мате­ри кня­гине Ганне Юрьевне Чет­вер­тин­ской. На что под­скар­бий Иван Андре­евич, кня­зья Чет­вер­тин­ские и Соколь­ские отве­ти­ли, что ещё король Кази­мир отца его Онош­ка отда­лил от тех име­ний за «выступ» его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с «пора­ды» жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Фёдор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на быв­шей мона­хине — кня­гине Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния «кня­зя Вац­ла­во­вы» спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га её отца (Хуп­ков). И в даль­ней­шем за коро­ля Алек­сандра Онош­ко с женой Ган­ной нико­гда не дер­жа­ли тех име­ний. А поэто­му князь Зиг­мунт при­су­дил эти име­ния «Ива­ну под­скар­бе­му» по бли­зо­сти жены его, кня­зьям Чет­вер­тин­ским и Соколь­ским, кро­ме тре­тьей части, что доч­ка Ива­на Бог­да­но­ви­ча Хреп­то­ви­ча запи­са­ла мужу сво­е­му Чап­ли­чу (см. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 3 1432—1534, Lwów, 1890, S. 315—316; Акты Вилен­ской архео­гра­фи­че­ской комис­сии: Том XIII. Акты Глав­но­го литов­ско­го три­бу­на­ла. Виль­на: 1886. С. 86—88.; Lietuvos Metrika. Invalid URL for PDF ViewerInvalid URL for PDF ViewerKnyga Nr. 15 (1528—1538): Užrašymų knyga 15 / Parengė A. Dubonis. Vilnius, 2002. С. 69; Jozef Wolff. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa, 1895, S. 36—37, 48; Adam Boniecki. Herbarz polski. T. 3: 1900. S. 84—92; Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku / ułożył i wyd. Adam Boniecki. 1887. S. 27—31; Herbarz polski Kaspra Niesieckiego... S. 424.).

М. ОНОШ­КО ПАШ­КО­ВИЧ ВІТОНІЗЬКИЙ

12.7. КЖ. ФЕДЬ­КА ЮРЬЕВНА 

Король Кази​мир Онош​ка отда​лил от име​ний зем​ли у Чет​верт​ни, у Лито​го​щи, у Под​ле​сях, у Сус​ку, у Копы​лех, у Годо​ми​чах, у Наво​зе, у Смер​ды​ни и др… име​ний за выступ его, что он шури​на сво​е​го кня​зя Вац​ла​ва Чет​вер​тин​ско​го с пора​ды жены сво​ей убил, желая само​му захва​тить отчиз​ну его. Когда Кази​мир отда​лил Онош​ка от име​ний кня​зя Вац​ла​ва, то их дер​жа​ли кня​зья Юрий Чет​вер​тин​ский, Федор Выш​ков​ский и Миха​ил Соколь​ский. Когда же Бог​дан Хреп​то​вич женил​ся на Федь​ке Чет​вер​тын​ской, то те име​ния Вац​ла​во​вы спа​ли толь​ко на Федь​ку и отда​лил Онош​ка с женой, в кото​рой оста​лась лишь выслу​га ее отца (Хуп​ков). [40]

М. ІВАН ХРЕБТОВИЧ

13.8. КН. ВАСИ­ЛИЙ ФЕДО­РО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТЕНСЬ­КИЙ (1504, † 1541/1545)

Син або Федо­ра Іва­но­ви­ча, або Федо­ра Михай­ло­ви­ча від пер­шої дру­жи­ни, князь на Чет​верт​ні і Яро­ви­ці. 1502, dworzanin krolewski (1502). 1528, Пере​пись вой​ска Вел. кня​же​ства Литов​ско​го запи­сан сре­ди кня­зей Валын​с​кай зем­лi. 1541 р. князь Чет­вер­тенсь­кий зга­да­ний разом із сина­ми Дани­лом і Матвієм[41], а далі він сам і пер­ший із синів зни­ка­ють із поля зору. 1544 р. межо­вий спір із пана­ми Бого­ви­ти­на­ми веде вже тіль­ки Матвій.

3 листо­па­да 1504 р., вели­кий князь Олек­сандр надав йому, своє­му дво­ря­ни­ну, розта­шо­ване в Кре­ме­не­ць­ко­му повіті пусте сели­ще Зубів­ці, а 2 груд­ня тутеш­ній наміс­ник Юрій Мон­то­вто­вич увів уже реци­пієн­та у володін­ня.[42] Зубо­ве­ць­кий маєток мав вели­кі тери­торіаль­ні резер­ви, бо край, де він лежав, був мало­люд­ним, але освоєн­ня цьо­го над­бан­ня потре­бу­ва­ло чима­лих зусиль та опо­ри на розта­шо­вані побли­зу інші володін­ня. Оскіль­ки Василь Федо­ро­вич не мав такої бази, то через дея­кий час обмі­няв свою вислу­гу кня­зю Іва­но­ві Жаславсь­ко­му на два дво­ри­ща на луць­ко­му перед­місті Крас­но­му й дім у само­му Луць­ку з допла­тою сот­ні золо­тих гото­ви­ми гріш­ми, і 27 серп­ня 1514 р. монарх під­твер­див їхню уго­ду.[43]

У Сиґіз­мун­да І Василь Федо­ро­вич вислу­жив кіль­ка сіл на пів­ніч­ний схід від Кре­мен­ця. За опи­сом Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку 1545 р., в цю групу вхо­ди­ли Антонів­ці, Сті­жок, Заліс­ці, Угорсь­ке й Тиляв­ка.[44]

Василь Федо­ро­вич Чет­вер­тинсь­кий князь на Чет­верт­ні та Яро­ви­ці (1501–1545): Печат­ка від 1528-10.1.1539
Кня­гині Федо­ро­вій Чет­вер­тинсь­кій, його матері, стар­шій із чоти­рьох дочері пана Каль­ни­ць­ко­го з Брац­лав­ця (дру­га донь­ка вий­ш­ла за кня­зя Глинсь­ко­го, тре­тя — за кня­зя Масальсь­ко­го, чет­вер­та – за волинсь­ко­го („воло­ди­мирсь­ко­го») хорун­жо­го Іваш­ка Янчинсь­ко­го), діста­ли­ся маєт­ки під Брац­ла­вом — Неми­рів з при­сіл­ка­ми та села Хво­сто­ве (згід­но з реля­цією Софії Іванів­ни, тут нара­хо­ву­ва­лось 30 димів), Боб­лів (60 димів), Мед­ве­жа (40 димів), горо­ди­ще» Лука над Тамер­ни­цею (50 димів), Соко­ле­ць на Бузі (100 димів), Болоч­ків­ці (інак­ше Соро­ко­ти­ця; 30 димів), Бур­гра­бин­ці (інак­ше Зару­дин­ці; 30 димів), Сит­ків­ці (8 димів), Живо­тів (,неосі­ле»), сели­ще» Обухів­ці на річ­ці („пусте», з боб­ро­ви­ми гона­ми, пасі­ка­ми й ліса­ми) i „ceли­ще» Ста­ви (з рікою Бер­ша­дою й боб­ро­ви­ми гона­ми). Піс­ля неї ці маєт­ки – як мате­ринсь­кі володін­ня (prawem macierzystym) – у рів­них част­ках відій­шли до її дітей з кня­зем Ф. Чет­вер­тинсь­ким: кня­зя Васи­ля та княж­ни Оле­ни (Олек­сан­дри), яка ста­ла дру­жи­ною кня­зя Іва­на Юрієви­ча Заславсь­ко­го й матір’ю Софії Іванів­ни.[36]

∞, ..... ..... ..... .

С ф р а г и с т и ч н і п а м » я т к и :
Василь Федо­ро­вич Чет­вер­тинсь­кий князь на Чет­верт­ні та Яро­ви­ці (1501–1545): Печат­ка від 1528-10.1.1539: В полі печат­ки тур­нір­ний щит, на яко­му знак у вигляді кола з чотир­ма пів­круг­ли­ми від­га­лу­жен­ня­ми зго­ри. Напис по колу: + ВАТ­СИЛЬ­Є­ВА ЧЄТВЄР­ТЄНЬСК; круг­ла, роз­мір 23 мм.
Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 1, арк. 1. 1528 р. AGAD, Perg. 4789; TzwML, Dz. IX, Sygn. 89, st. 487. 1532–1535 pр. BCz, Perg. 1287; Perg. 1288. 8.1.1539–10.1.1539.
Пуб­ліка­ції: Алфьо­ров О. Осо­бо­ві печат­ки. – С. 75, мал. 244 а. 1528 р. Алфьо­ров О. Шля­хетсь­ка сфра­гі­сти­ка. – Табл. 2, мал. 1. 1528 р. Автор: Олег Однороженко.

13.8. КЖ. ОЛЕ­НА (ОЛЕК­САНДРА) ФЕДОРІВ­НА ЧЕТВЕРТЕНСЬКА (* ...., † ....) 

Донь­ка стар­ша кня­зя Федо­ра Михай­ло­ви­ча Чет­вер­тенсь­ко­го Вишковського. 

Кня­гині Федо­ро­вій Чет­вер­тинсь­кій, її матері, стар­шій із чоти­рьох дочері пана Каль­ни­ць­ко­го з Брац­лав­ця (дру­га донь­ка вий­ш­ла за кня­зя Глинсь­ко­го, тре­тя — за кня­зя Масальсь­ко­го, чет­вер­та – за волинсь­ко­го („воло­ди­мирсь­ко­го») хорун­жо­го Іваш­ка Янчинсь­ко­го), діста­ли­ся маєт­ки під Брац­ла­вом — Неми­рів з при­сіл­ка­ми та села Хво­сто­ве (згід­но з реля­цією Софії Іванів­ни, тут нара­хо­ву­ва­лось 30 димів), Боб­лів (60 димів), Мед­ве­жа (40 димів), горо­ди­ще» Лука над Тамер­ни­цею (50 димів), Соко­ле­ць на Бузі (100 димів), Болоч­ків­ці (інак­ше Соро­ко­ти­ця; 30 димів), Бур­гра­бин­ці (інак­ше Зару­дин­ці; 30 димів), Сит­ків­ці (8 димів), Живо­тів (,неосі­ле»), сели­ще» Обухів­ці на річ­ці („пусте», з боб­ро­ви­ми гона­ми, пасі­ка­ми й ліса­ми) i „ceли­ще» Ста­ви (з рікою Бер­ша­дою й боб­ро­ви­ми гона­ми). Піс­ля неї ці маєт­ки – як мате­ринсь­кі володін­ня (prawem macierzystym) – у рів­них част­ках відій­шли до її дітей з кня­зем Ф. Чет­вер­тинсь­ким: кня­зя Васи­ля та княж­ни Оле­ни (Олек­сан­дри), яка ста­ла дру­жи­ною кня­зя Іва­на Юрієви­ча Заславсь­ко­го й матір’ю Софії Іванів­ни.[36]

14.8. КН. ФЕДОР ФЕДО­РО­ВИЧ (1507,1528)

землевл.-Волынь-воев. Князь на Чет​верт​ні і Боровичах.

Ж. OЛЕ­НА ФЕДО­РОВ­НА CHREPTOWICZOWNA († 1529)

15.8. КЖ. БОГ­ДА­НА ФЕДО­РОВ­НА ЧЕТ­ВЕР­ТЕНСЬ­КА († до 1528) 

В 1528 году под​скар​бий Иван Андре​евич по близ​ко​сти жены сво​ей Бог​да​ны Федо​ров​ны Выш​ков​ской вме​сте с шури​на​ми сво​и​ми (бра​тья​ми жены) кня​зья​ми Васи​ли​ем, Федо​ром и Андре​ем Чет​вер​тин​ски​ми, кня​зья Васи​лий, Сол​тан и Юрий Михай​ло​ви​чи Соколь​ские жало​ва​лись гос​по​да​рю Зиг​мун​ту Ста​ро​му на Ива​на Руси​на и Федо​ра Онош​ко​ви​ча (сына Онош​ка и кня​ги​ни Ган​ны Юрьев​ны Чет​вер​тин​ской), что они выпро​си​ли их близ​кость (име​ния на Чет​вертне) по смер​ти Ива​на Хреп​то​ви​ча (сына кня​ги​ни Федь​ки Чет​вер​тин​ской). Федор Онош​ко​вич сооб​щил, что име​ния эти мате​риз​на его по мате​ри кня​гине Ганне Юрьевне Чет​вер​тинской. На что под​скар​бий И. А., кня​зья Чет​вер​тин​ские и Соколь​ские отве​ти​ли, что еще король Кази​мир отца его Онош​ка отда​лил от тех име​ний за выступ его, что он шури​на сво​е​го кня​зя Вац​ла​ва Чет​вер​тин​ско​го с пора​ды жены сво​ей убил, желая само​му захва​тить отчиз​ну его. Когда Кази​мир отда​лил Онош​ка от име​ний кня​зя Вац​ла​ва, то их дер​жа​ли кня​зья Юрий Чет​вер​тин​ский, Федор Выш​ков​ский и Миха​ил Соколь​ский. Когда же Бог​дан Хреп​то​вич женил​ся на Федь​ке Чет​вер​тын​ской, то те име​ния Вац​ла​во​вы спа​‐ ли толь​ко на Федь​ку и отда​лил Онош​ка с женой, в кото​рой оста​лась лишь выслу​га ее отца (Хуп​ков). И в даль​ней​шем за коро​ля Алек​сандра Онош​ко с женой Ган​ной нико​гда не дер​жа​ли тех име​ний. А поэто​му князь Зиг​мунт при​су​‐ дил эти име​ния Ива​ну под​скар​бе​му по бли​зо​сти жены его, кня​зьям Чет​вер​тин​ским и Соколь​ским, кро​ме тре​тьей части, что доч​ка Ива​на Бог​да​но​ви​ча Хреп​то​ви​ча запи​са​ла мужу сво​е​му Чап​ли​чу. [45]

Бог­да­на Федорів­на Чет­вер­тинсь­ка кня­ги­ня Виш­ковсь­ка: печат­ка від 1552–1559 рр.

Бог­да­на Федорів­на Чет­вер­тинсь­ка кня­ги­ня Виш­ковсь­ка: печат­ка від 1552–1559 рр.: в полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді літе­ри Ф; зго­ри літе­ри: ПЛГ. Оваль­на, роз­мір 15х12 мм. Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 220, оп. 1, спр. 27; спр. 37; ф. 256, оп. 1, спр. 1, арк. 13v, 26. 1552–1559 рр. Олег Однороженко.

Скла​де​ний у Віль​но 25 груд​ня 1552 року, доку​мент свід­чить про те, що «Кн. Бог​да​на Чет​вер​тинсь​ка та її чоло​вік під​скар​бій Іван Андрій​о​вич дару​ють піс​ля смер​ті пле​мін​ни​ку кня​зя мар​шал​ку Пет​ру Заго​ровсь​ко​му тре​тю части​ну маєт​ків у Виш​ко​ві, Луко​ві, Чет​верт​ні, Навозі, Годо​ми​чах… на Волині». Виш​ків, 1558 р., січ​ня ЗО. Кн. Бог​да​на Чет​вер​тинсь​ка дарує пле​мін​ни​ці Федорі Заго​ровсь​кій части​ну маєт​ків Чет​верт​- ни, Навоз, \[…\] на Волині. Віль​но, 1558 р., люто​го 20. Віленсь​кий воє​во​да, канц​лер Вели​ко​го Литовсь​ко​го князів​ства кн. Мико​ла Рад​зивілл викли​кає кн. Бог​да​ну Чет​вер​тинсь​ку до королівсь​кої комісії для роз​гля​ду спра​ви про захоплен​ня її навоз​ни​ць​ки​ми під​да​ни​ми Боро​ви​ць​кої зем​лі у Луць​ко​му пов., що нале​жа​ла кня​зям Матвію, Іва​ну та Васи​лю Чет­вер­тинсь­ким. Пйотр​ків, 1559 р., січ​ня 7.Сигізмунд Август, у зв’язку зі скар​гою Федо​ри Заго​ровсь​кої на захоплен​ня кн. Матвієм Чет​вер​тинсь​ким Хреб​тівсь​кої зем​лі в маєт​ку Чет​верт​ня, що пода​ру​ва​ла їй дру​жи​на вуй​ка кн. Бог​да​на Чет​вер​тинсь​ка в 1558 р., нака​зує кн. Іва​ну Чарто​рийсь​ко​му та мар​шал​ку Пет​ру Мильсь​ко​му викли​ка​ти кн. Матвія Чет​вер​тинсь​ко​го до суду для роз​гля​ду цієї спра­ви. Пйотр​ків, 1559 р., січ​ня 7. Сигіз​мунд Август, у зв’язку зі скар​гою кн. Бог​да​ни Чет​вер​тинсь​кої і мар​шал​ка Пет​ра Заго ровсь​ко​го на захоплен​ня кн. Матвієм Чет​вер​тинсь​ким части​ни мита з маєт​ку Чет​верт​ня у 1558 р., нака​зує кн. Іва​ну Чарто​рийсь​ко​му і мар​шал​ку Пет​ру Мильсь​ко​му викли​ка​ти кн. Матвія Чет​вер​тинсь​ко​го до суду для роз​гля​ду цієї спра­ви. Луцьк, 1559 р., люто​го 1.Кн. Бог​да​на Чет​вер​тинсь​ка пози​чає у пле​мін​ни​ка мар​шал​ка Пет​ра Заго​ровсь​ко​го і його дру​жи​ни Федо​ри Сан​гуш​ко 1000 кіп гро​шів литовсь​ких під заклад маєт​ків в селах Суськ, Руді Носа​че​ви​чі та Пет​ра​шевн​чі Луць​ко​го пов. 1559 р., берез​ня 12. Сигіз​мунд Август, у зв’язку зі скар​гою жито​мирсь​ко​го ста​ро​сти кн. Рома​на Сан​гуш​ка на захоплен​ня у його сест​ри Федо​ри Заго​ровсь​кої кн. Матвієм Чет​вер​тинсь​ким Хреб­тівсь­кої зем​лі в маєт​ку Чет​вер​тин, що пода​ру​ва​ла їм, як дру​жині пле​мін​ни​ка чоло​віка, кн. Бог​да​на Чет​вер​тинсь​ка в 1558 р., нака​зує кн. Олек​сан​дру Чарто​рийсь​ко​му та мар​шал​ку Пет​ру Мильсь​ко​му викли​ка​ти кн. Матвія Чет​вер​тинсь​ко​го до суду для роз​гля​ду цієї справи.

М. ІВАН АНДРІЄВИЧ podskarbi dworski (fl 1528)

16.8. КЖ. ...... ФЕДО­РОВ­НА ЧЕТВЕРТЕНСЬКА (* ...., † ....) 

Тре­тя córką kniazia Fedora Michałowicza, była niezawodnie małżonka kniazia Andrzeja Iwanowicza Łukomskiego. Jej córka Agrafena Kmicina, w testamencie swym 1554 r., nazywa podskarbinę dworną panią Iwanowę Andrejewicza Bohdanę Fedorównę, ciotką swą.[46]

М. КН. АНДРІЙ ІВА­НО­ВИЧ ЛУКОМСЬ­КИЙ

17.8. КН. СЕМЕН ФЕДО­РО­ВИЧ († піс​ля 1510)

18.8. КН. АНДРЕЙ ФЕДО­РО­ВИЧ (1522,1545)

Князь на Чет​верт​ні і Галу­зю. в 1532 р. дале​кий родич Іва​на — Андрій Федо​ро​вич із дру​жи​ною Марією​не від​сту​пи​ли поло​ви​ну​маєт​ку Хла​по​тин та належ​них до ньо​го при​сіл​ків Ори​ць, Берез​до​ва, Сує​ме​ць та Рога​че​ва кня​зю Федо​ру Сан​гуш​ку: за того​час​ною прак​- ти​кою тре​тю части​ну вони про​да​ли «на віч​ність», а дві части​ни тієї поло​ви​ни заста­ви­ли. 1560.12.6 — Заява гос​по​дарсь​ко​го дво​ря​ни​на Кришто​фа Мас​ла про виго​ло​шен​ня виро​ку гос​по​дарсь​ко​го суду щодо голов​щи​ни роз​міром 400 кіп гро​шей у справі про вби​вство кн. Іва​на Чет​вер​тинсь​ко​го, за що було при​суд​же​но ув’язання кнг. Іва​но​вій Чет​вер​тинсь​кій з сина​ми в части​ну маєт​ків кн. Васи​ля і кн. Льва Чет​вер​тинсь​ких. Ув’язання за гос​по​дарсь​ким листом за скар​гою кнг. Андріївої Чет​вер​тинсь​кої кнг. Марії Львів​ни на ім’я її доч​ки з части​ни маєт​ків кн. Васи​ля і кн. Льва Чет​вер​тинсь​ких части​ну. Про​ве​ден​ня ув’язання гос​по​дарсь​ким дво​ря​ни​ном К. Мас​лом части​ни маєт​ку 04.12.1560 р.; ув’язав на кнг. Андрієву Чет​вер​тинсь​ку кнг. Марію Львів​ну боро​ви​ць​ких і голузь​ких селян згід​но з реєстром. № 8 (8), (в ори​гі​налі помил​ко​во № 9), груд​ня 06, арк. 5. Скар​га кнг. Марії Львів​ни Андрієвої Чет​вер​тинсь​кої на кнг. Мари​ну Киселів​ну Іва​но​ву Чет​вер​тинсь​ку, яка, наслав​ши своїх слуг, погра​бу​ва​ла під​да​них селян кнг. Марії Чет​вертинсь​кої піс​ля ув’язання гос​по​дарсь​ким дво​ря​ни​ном Кришто​фом Мас​лом 04.12.1560 р. 1561 люто​го 25, арк. 66–66 зв. Роз​гляд судо​вої спра​ви за позо​вом дру​жи​ни кн. Андрія Чет​вер​тинсь​ко​го Марії Львів​ни нар. Сви​щовсь​кої на дру​жи​ну кн. Іва​на Чет​вер​тинсь​ко​го Мари​ну Киселів​ну про виді​лен​ня части​ну володінь для «выпра​вы», запи​са​них доч​кам Марії Львів​ни на маєт​ках Боро​ви​ця і Голузі у віно. Виправ​дан​ня судом кнг. Мари​ни Четвертинської.

Ж. МАРИ­НА ЛЕВ­КІВ­НА СВИЩОВСЬКА

КЖ. ОЛЕ­НА ФЕДОРІВ­НА ЧЕТВЕРТИНСЬКА

Князь Андрій Юрій​о​вич Заславсь​кий († бл. 1535) був неспов​на розу​му і меш​кав у сво​го молод​шо​го бра​та кн. Іва​на Юрій​о​ви​ча Заславсь​ко​го († бл. 1516) одру​же​но​го на кн. Олені Федорів​ні Чет​вер​тенсь​кій († піс​ля 1546).

М. КН. ИВАН ЮРЬЕ­ВИЧ ЗАСЛАВСКИЙ

VI генерація

22.13. КН. ДАНИ­ЛО ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ (1538,1540)

Князь на Чет​верт​ні і Яро­ви­ці. 1541 р. князь Василь Федо­ро­вич Чет­вер­тенсь­кий зга­да­ний разом із сина­ми Дани­лом і Матвієм[47], а далі він сам і пер­ший із синів зни­ка­ють із поля зору.

23.13. КН. МАТ­ВЕЙ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ (* ...., 1538, † 15.05.1563)

Справ​ця Луць​ко​го ста​ро​ства (1562–1563 рр.). dworzanin krolewski 1548;

1541 р. князь Василь Федо­ро­вич Чет­вер­тенсь­кий зга­да­ний разом із сина­ми Дани­лом і Матвієм[41], а далі він сам і пер­ший із синів зни­ка­ють із поля зору. 1544 р. межо­вий спір із пана­ми Бого­ви­ти­на­ми веде вже тіль­ки Матвій. В укла­де­но­му з при­во­ду спо­ру акті зазна­че­но, що в кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Стані­сла­ва Фаль­чевсь­ко­го ним було при­дбане суміжне село Єло­ви­ця.[48] 1545 р. Матвій від­по­ві­дав із бать­ко­вої вислу­ги за одну з горо­день Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку, а 1550 р. в цих володін­нях зга­дане ще сіль­це Кор­хо­ва.[49]

1545 — Яскра​вим свід​чен​ням тому була скар​га, пода​на луць​ким вій​том та місь​кою гро​ма​дою на кня​зя Матвія Чет​вер​тинсь​ко​го, який вла​што​ву​вав тор​ги на Яро​ви​ць​ко​му перед​місті напе​ре​до​дні луць​ких – в неді​лю та чет​вер [6, с. 171–172]. Матвій Чет​вер​тинсь​кий на скар​гу міщан від​по​ві​дав, що то його під​дані, пря​му​ю​чи з Поліс​ся до Лучесь​ка, на нічліг зупи​ня​ли​ся на Яро​ви​ці, а тому й тор​гу​ва​ли з гос​по​да​ря​ми будин​ків, у яких ночу​ва​ли. Решту това​ру, за сло​ва​ми кня​зя, полі​щу​ки вез​ли до міста і спла​чу​ва​ли з ньо​го усі належ​ні податі. [Литовсь​ка мет​ри​ка. Кни​га 561. Ревізії українсь​ких зам​ків 1545 року : акто​ві дже­ре­ла]. Згід​но з тек​стом ревізії Крем’янецького зам​ку у 1545 році село нале​жа​ло кня​зю Матвію Чет​вер​тинсь​ко​му. В 1583 р. кня​ги​ня Матвії​ва Чет​вер​тинсь​ка пла​ти​ла від Тиляв​ки за 7 дим., 3 город., 1 боярина.

1548 — Гра​мо​та Сигиз​мун​да Авгу​ста, при​ка​зы​ва​ю​щая дво​ря​намъ: кня​зю Мат­вею Чет​вер​тин​ско​му, Васи​лію Янко ви​чу, Федо​ру и Гав​ри​лу Боке​ви​чамъ и Ива​ну Гуто​ру, явить​ся въ каче​ст†тре​тей​скихъ судей въ озна​чен​ный судеб​ный срокъ для раз​би​ра​тель​ства тяж​бы меж​ду Ковель​скимъ ста​ро​стою Бог​да​номъ Семаш​комъ и кня​земъ Федо​ромъ Остро​жец​кимъ, о пра­ве вла​дениія уро​чи​щемъ Про​горели​цею. 1548 года, апре­ля 27.

На сере​ди​ну XVII ст. Чет​вер​тен​ские дер​жат «добра бать​кив​ски» из двух воло­стей – Неми­рівсь­кої да Живо​ти​вской: Боб​лив, Бон​ду​рив, Мед​ве​жа, Неми​рив, Соко​ле​ць, Фастив​ци, Про​зя​бал, Сла​вив, Носив​ци (1574). О. Ябло​нов​ский счи​тал, что лати​фун​дии Чет​вер​тен​ских мог​ли быть намно​го более зна​чи​тель​ные, пото​му что еще Мат​вей Васи​лье​вич (1563), справ​ця Луц​ко​го ста​ро​ства, имел по выслу​ги не толь​ко Про​зя​бал, но и Сит​кив​ци. Это​му роду при​над​ле​жал Вер​би​чив — совре​мен​ный Гра​нив на Гай​син​щи​ни. Вер​би​чив​ский поч​ва ниже верхив’я г. Соро​ка в 1607 г. пере​дан Синяв­ским. Напри​клад, відо​мо, що в дру​гій поло​вині XVI століт​тя част​кою в Копил​лі (а також у Чет​верт​ні, Годо​ми​чах, Боро​вичах, Галузії, Літо​го​щі, Арсе​но​ви​чах і Під​лі​сах) володів Матвій Васи​льо​вич Чет​вер​тенсь​кий, справ​ця Луць​ко​го ста​ро​ства. Піс​ля дру​го​го одру​жен​ня з Овдо​тею Вага​новсь​кою їй на віно (посаг) і пожит​тєве володін​ня перей​ш​ла зем​ля в назва​них селах. У 1568 році Овдо​тя від​сту​пи​ла ці села пасин​ко​ві Яну​шу Чет​вер​тенсь​ко​му, сино​ві Матвія від пер​шо​го шлюбу.

Віль​но, 1560 р., лип​ня 18. Сигіз​мунд Август дору​чає кн. Матвію Чет​вер​тинсь​ко​му та суд​ді Луць​ко​го земсь​ко​го суду Гав​ри​лі Бокію при​зна​чи​ти роз​гляд спра​ви про володін​ня грун​та​ми в маєт​ку Рудкн між волинсь​ким зем’янином Андрієм Руде​ць​ким, його бра​та​ми Анто​ном і Гне​во​шем, з одно​го боку, та волинсь​ким зем’янином Щас​ним Ген​синсь​ким і його дру​жи​ною Ганною,з дру​го​го боку; одно​час​но віденсь​кий воє​во​да Мико​ла Рад​зивілл, тро​цький воє​во​да Гри​горій Ход​ке​вич, піс​ля неви​не​сен​ня рішен​ня комісією з Михай​ла Сви​нюсь​ко​го і засту​па​ю​чо​го мар​шал​ка Олек​сандра Жорав​ни​ць​ко​го щодо володін​ня тими ж осо​ба​ми полем і дібро​вою в Липи​бо​ках, вирі​шу​ють цю спра​ву на користь Генсинських.

1561 (61/19), люто​го 19, арк. 64. Скар​га кн. Матвія Васи​льо​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го на кнг. Мари​ну Киселів​ну, дру​жи​ну кн. Іва​на Федо​ро​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го про побит​тя 18.02.1561 р. трьох його бон​дарів під​да​ни​ми кнг. Мари​ни у спіль​но​му маєт​ку Боро​ви​чі; забран​ня 10 кіп гро​шей, вида​ни​ми кня​зем на боч​ко​ву робо​ту, а також відібран​ня одя​гу й сокир. Без свід​чен​ня вижа. 1561 квіт​ня 09, арк. 88–88 зв. Огляд ста​ну здоров’я кн. Матвія Васи​льо​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го ворот​ним Луць​ко​го зам​ку Вой​техом Кра​совсь​ким і вря​до​вим вижем для засвід​чен​ня неспро​мож​но​сті ста​ти на судо​ві роки гос​по​дарсь​ко​го суду у Віль​но за позо​ва​ми і п’ятьма «дец​ки​ми» листа​ми від Пет​ра Загоровського.

1561травня 18, арк. 106 зв.-107. Свід­чен­ня вря​до​во​го вижа на про​хан​ня кнг. Мари​ни Іва​но​вої Федо​ро​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го нар. Киселів​ни про вру​чен​ня гос​по​дарсь​ких позо​вів кн. Матвію Васи​ле​ви​чу Чет​вер​тинсь​ко​му за скар​гою про наслан​ня чет​вер​тинсь​ко​го вряд​ни​ка на земель​ні угід​дя маєт​ку Лито​го​щі, жни​ва вів​са, оран​ку і сіян​ку поля, виби​- ран​ня меду, вико​шен​ня сіна тощо. Вру​чен​ня позо​ву слу​гою кнг. Мари​ни Хомою з кн. Юрієм Свирсь​ким 05.05.1561 р. у Яро​ви​ці. Ув’язнення слу​ги Хоми кн. М. В. Чет​вер​тинсь​ким за зви​ну​ва​чен​ням у вби​встві його бра​та Іва­на. 1561 трав​ня 28, арк. 111 зв.-112. Скар​га кн. Матвія Васи​льо​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го 26.05.1561 р., де опи​су​ють​ся при​- го​ди бояри​на Іва​на Мице​ви​ча, який будучи у при​я​те​ля, випу​стив свою коби​лу попа​сти​ся, а коби​ла з поля забіг​ла до дво​ру П. Б. Заго​ровсь​ко​го до Луко​ва, піс​ля чого чет​вер​тинсь​кий уряд​ник поси​лав трьох чет​вер​тинсь​ких бояр до луківсь​ко​го уряд​ни​ка Семе​на Верес​ковсь​ко​го з про​хан​ням повер​ну​ти коби​лу, однак бояри діста​ли про​чу​ха​на, а коби​лу так і не повер​ну​ли. Свід​чен​ня вря​до​во​го вижа – огляд пора​нень, обси​лан​ня луківсь​ко​го уряд­ни­ка. 1561травня \[28–30\], арк. 114 Засвід​чен​ня з боку Луць​ко​го зам​ко​во​го уря​ду судо​во​го засі​дан​ня лав​ни​чо​го суду в справі про вби​вство бояри​на кн. М. В. Чет​вер​тинсь​ко​го з Яро​ви​ці Іва​на Вась​ко​ви​ча луць​ки​ми шев​ця​ми Миру​тою Піле​ць​ким і Вась​ком Дорош​ко​ви​чем та забран​ня князівсь​ких гро​шей, виру​че​них піс​ля реалі​за​ції про​дук​ції на Жиди​- чинсь​ко​му ярмар­ку. 1561 лип​ня 03, арк. 143–143 зв. Скар​га зем’ян Луць​ко​го повіту Оста​фія, Андрія Коро​вай​о​ви​чів Селе​ць​ких та їхньої невіст​ки Михай​ло​вої на під​лісь​ких під​да​них кн. Матвія Чет​вер​тинсь​ко​го, кн. Васи​ля і кн. Мар​ка Сол​та​но​ви​чів Сокольсь​ких, Васи​ля Семаш​ка за те, що вони мину​лої осені само​віль​но засія​ли житом їхні поля. Свід​чен​ня вря​до​во​- го вижа – огляд полів, посія​них житом. серп​ня 10, арк. 168. Скар​га чет​вер​тинсь​ко​го уряд​ни​ка кн. Матвія Васи​льо​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го Мар​ти​на Тар​хальсь​- ко​го на кнг. Мари​ну Киселів​ну Іва​но​ву Чет​вер​тинсь​ку за потра​ву двор​них сіно​жа​тей і під​да​них селян на 150 возів сіна. Обси​лан​ня кнг. Мари​ни Чет​вер​тинсь​кої та її від​мо​ва висла​ти на паш​ню і сіно​жаті своїх слуг. 1561.09.17 Луцьк. Лист кн. Матвія Васи​льо​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го, кн. Дмит​ра Олек​сан​дро​ви​ча Буремсь​ко​го, Федо​ра й Андрія Іва​но​ви​чів Русинів, Гри​ць​ка Єло​ви​ча Букоємсь​ко​го, Яць​ка і Томи​ли Ворон Боро​тинсь​ких, Федо​ра Хма​ри Миловсь​ко​го, Бог​да​на Андрій​о​ви​ча Пере​кла​довсь​ко​го на про​хан​ня жиди​чинсь​ко​го архі​манд​ри​та Йони, яким засвід​- чуєть​ся від​сут​ність у Луць​ку Татарсь​кої вули​ці, на якій архі​манд​рит ніби​то мав побу​ду​ва​ти будин​ки за скар​гою пре​ора Луць​ко​го косте​лу св. Трій​ці на жиди​чинсь​ко​го архі­манд­ри­та. 1561 жовтня 08, арк. 216 зв. Заява гос​по​дарсь​ко​го мар​шал​ка Пет​ра Бог​да​но​ви​ча Заго​ровсь​ко​го про вру​чен​ня позо​- вів кн. Матвію Чет​вер​тинсь​ко​му піс​ля повер​нен​ня з Ливонсь​кої (Інфлянсь​кої) вій​ни за чоти​ри тиж​ні. Свід​чен​ня вря​- до​во​го вижа – вру​чен​ня 08.10.1561 р. слу​га​ми гос​по​дарсь​ко​го мар​шал​ка Пет​ра Бог​да​но​ви​ча Заго​ровсь​ко​го Андрієм Ново​сельсь​ким та Федо​ром кн. Матвію Чет​вер​тинсь​ко​му гос​по​дарсь​ко​го позо​ву ста​ти у Віль​но на св. Мико­ли. Кн. Мат​вей Чет​вер​тин​ский с вто​рой женой Евдо​ки​ей Вага​нов​ской был дедич Неми​ров​щиз​ны, Погре​бищ, Обо​дов​- ский, Дашо​ва, Живо​то​ва, Каль​ни​ка, Кня​же​го и Тала​ти​на (Тала​лаи?), о чем писал К. Несец​кий (S. 264

Навес­ні 1563 р. князь Чет­вер­тенсь­кий помер (похо­ва­ний десь перед 19 трав­ня).[50] У шлю­бі з Марух­ною Вань­ків­ною з Лаго­довсь­ких він мав сина Яну­ша, а з Євдо­кією Федорів­ною з Вага­новсь­ких – доч­ку Ган­ну.[51] Оскіль­ки син у пер­шій поло­вині 1570 р. помер[52], володін­ня успад­ку­ва­ла доч­ка, але маєток на Кре­ме­неч­чині затри­мав­ся в руках її матері. Саме на вдо­ві Чет­вер­тенсь­кій 1570 р. лежав подат­ко­вий борг за відо­мі нам посе­лен­ня і саме вона пла­ти­ла за них побор 1583 р.[53]

Осе­ред­ком маєт­ку та рези­ден­цією діди­чів було село Антонів­ці. Саме тут у домі кня­гині Чет­вер­тенсь­кої 8 люто­го 1571 р. син кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти князь Януш Зба­разь­кий запи­сав її доч­ці віно[54], а 1574 р. в Антонів­цях наро­ди­вся стар­ший син подруж­жя Юрій.[55] 1581 р. Ган­на Матвіїв­на помер­ла[56], так і не взяв­ши отчи­ни у свої руки. Її мати 1586 р. ще жила, а 1591 р. зга­да­на вже як покій­на.[57] Маєт­ки Чет­вер­тенсь­ких у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті успад­ку­ва­ли піс­ля вдо­ви її вну­ки Юрій і Криштоф Зба­разь­кі.[58] Оскіль­ки зі смер­тю пер­шо­го з них († 1631) пря­мих нащад­ків Ган­ни Матвіїв­ни не ста­ло, на її спад­щи­ну заяви­ли пре­тен­зії князі Чет­вер­тенсь­кі, та Януш Виш­не­ве­ць­кий, що забрав усе у свої руки, поро­зу­мів­ся з ними.[59]

∞, 1Ж. МАРУХ­НА ВАНЬ­КІВ­НА ЛАГОДОВСЬКА;

∞, 2Ж. ОВДО­ТЯ ФЕДОРІВ­НА ВАГА­НОВСЬ­КА (†1589/1591)

24.14. КН. МИХА­ИЛ ФЕДО­РО­ВИЧ (1537,1555)

Князь на Чет​верт​ні і Боровичах.

За вели​ким рахун​ком, у володін​ні роду Чет​вер​тенсь​ких Хла​по​тин пере​бу​вав про​тя​гом століт​тя, аж поки в 1532 р. дале​кий родич Іва​на — Андрій Федо​ро​вич із дру​жи​ною Марією​не від​сту​пи​ли поло​ви​ну цього​маєт​ку та належ​них до ньо​го при​сіл​ків Ори​ць, Берез​до​ва, Сує​ме​ць та Рога​че​ва кня​зю Федо​ру Сан​гуш​ку: за того​час​ною прак​ти​кою тре​тю части​ну вони про​да​ли «на віч​ність», а дві части​ни тієї поло​ви​ни заставили.

За кіль​ка років пле​мінники Андрія Федо​ро​ви​ча — Михай​ло, Іван та Василь Чет​вер​тенсь​кі з матір’ю Оле​ною збу​ли тому ж таки Сан​гуш​ко​ві дру​гу поло​ви​ну Хла​по​ти​на й перелі​че​них вище при​сіл​ків «з інши​ми маєт​ка​ми, сели​ща​ми, котрі здав​на до Хла​по​ти​на при​слу​ха​ли (тоб​то, нале​жа​ли. – Т.В.)»: як і в попе​ред​ньо​му випад​ку тре​тю части​ну про​да​ли «на віч​ність», а дві – заста​ви​ли. 1537 р. Сигиз​мунд І під​твер​див листи дядь​ка і пле​мін​ни​ків на про​даж Хла​по​ти​на й сіл,

25.14. КН. ИВАН ФЕДО­РО­ВИЧ (1537,—1559)

Князь на Чет​верт​ні і Боровичах.

За вели​ким рахун​ком, у володін​ні роду Чет​вер​тенсь​ких Хла​по​тин пере​бу​вав про​тя​- гом століт​тя, аж поки в 1532 р. дале​кий родич Іва​на — Андрій Федо​ро​вич із дру​жи​ною Марією​не від​сту​пи​ли поло​ви​- ну цього​маєт​ку та належ​них до ньо​го при​сіл​ків Ори​ць, Берез​до​ва, Сує​ме​ць та Рога​че​ва кня​зю Федо​ру Сан​гуш​ку: за того​час​ною прак​ти​кою тре​тю части​ну вони про​да​ли &на вічність&, а дві части​ни тієї поло​ви​ни заста​ви​ли. За кіль​ка років пле​мінники Андрія Федо​ро​ви​ча — Михай​ло, Іван та Василь Чет​вер​тенсь​кі з матір’ю Оле​ною збу​ли тому ж таки Сан​гуш​ко​ві дру​гу поло​ви​ну Хла​по​ти​на й перелі​че​них вище при​сіл​ків &з інши​ми маєт​ка​ми, сели​ща​ми, котрі здав​на до Хла​по​ти​на при​слу​ха​ли (тоб​то, нале​жа​ли. – Т.В.)&: як і в попе​ред​ньо​му випад​ку тре​тю части​ну про​да​ли &на вічність&, а дві – заста​ви​ли. 1537 р. Сигиз​мунд І під​твер​див листи дядь​ка і пле​мін​ни​ків на про​даж Хла​по​ти​на й сіл, (15), груд​ня 14, арк. 8. Скар​га кнг. Мари​ни Киселів​ни Іва​но​вої Чет​вер​тинсь​кої на вбив​цю її чоло​віка кн. Васи​ля Андрій​о​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го за те, що він чинить погро​зи («отпо​ве​ди») її матері в маєт​ку Боро​ви​чі. Так, зокре​ма, 05.12.1560 р. він на віль​ній дорозі напав на копильсь​ких під​да​них кнг. Мари​ни Чет​вер​тинсь​кої, побив​ши їх і погра​бу​вав​ши їхні речі. Свід​чен​ня вря​до​во​го вижа – огляд пора​нен​ня, міс​це​пе​ре​бу​ван​ня вину­ват­ця. № 16 (16), груд​ня 14, арк. 8 зв. Свід​чен​ня вря​до​во​го вижа про вру​чен​ня гос​по​дарсь​ко​го заруч​но​го листа кн. Матвію Чет​вер​тинсь​ко​му від імені кнг. Іва​но​вої Чет​вер​тинсь​кої Мари​ни Киселів​ни, невіст​ки кн. М.Четвертинського «для небез​пе​чен​ства здо​ро​вя сво​е​го, слуг и под​да​ных сво­их». № 17 (17), груд​ня 14, арк. 8 зв. Скар​га кнг. Мари​ни Киселів​ни Іва​но​вої Чет​вер​тинсь​кої про те, що 27.11.1560 р.вона, при​ї​хав​ши до Луць​ка у своїй справі, була в домі луць​ко​го ключ​ни​ка, город​ни​чо​го, мостов​ни​чо​го і вій​та І. Я. Бор​зо​бо​- га​то​го Кра​сенсь​ко​го, де зустрі​ла кн. Олек​сандра Сан​гуш​ко​ви​ча Коширсь​ко​го (запис без закін​чен​ня) 1.

1561 люто​го 25, арк. 66–66 зв. Роз​гляд судо​вої спра​ви за позо​вом дру​жи​ни кн. Андрія Чет​вер​тинсь​ко​го Марії Львів​ни нар. Сви​щовсь​кої на дру​жи​ну кн. Іва​на Чет​вер​тинсь​ко​го Мари​ну Киселів​ну про виді​лен​ня части​ну володінь для «выпра​вы», запи​са​них доч​кам Марії Львів​ни на маєт​ках Боро​ви​ця і Голузі у віно. Виправ​дан​ня судом кнг. Мари​ни Четвертинської.

1561травня 18, арк. 106 зв.-107. Свід­чен­ня вря​до​во​го вижа на про​хан​ня кнг. Мари​ни Іва​но​вої Федо​ро​ви​ча Чет​вер​- тинсь​ко​го нар. Киселів​ни про вру​чен​ня гос​по​дарсь​ких позо​вів кн. Матвію Васи​ле​ви​чу Чет​вер​тинсь​ко​му за скар​гою про наслан​ня чет​вер​тинсь​ко​го вряд​ни​ка на земель​ні угід​дя маєт​ку Лито​го​щі, жни​ва вів​са, оран​ку і сіян​ку поля, виби​- ран​ня меду, вико​шен​ня сіна тощо. Вру​чен​ня позо​ву слу​гою кнг. Мари​ни Хомою з кн. Юрієм Свирсь​ким 05.05.1561 р. у Яро​ви​ці. Ув’язнення слу​ги Хоми кн. М. В. Чет​вер​тинсь​ким за зви​ну​ва​чен​ням у вби​встві його бра​та Іва­на. 1561 черв​ня 18, арк. 130–130 зв.Розгляд судо​вої спра​ви за скар​гою і позо​вом зем’янки Луць​ко​го повіту Оле​ни Киселів​ни Бог​да​но​вої Костюш​ко​ви​чо​вої Хобол​товсь​кої на свою сест​ру кнг. Мари​ну Киселів​ну Іва​но​ву Чет​вер​тинсь​ку про те, що вона піс​ля смер​ті пер​шо​го чоло​віка Михай​ла Яко​ви​ць​ко​го пози​чи​ла у неї одяг – куни​чу шубу, італійсь​ке сук​но, італійсь​кий жупан і три золо​тих чер​во​них. Кнг. Мари​на Чет​вер​тинсь​ка не визна​ла свою про​ви​ну і до при​ся​ги свою сест​ру не допу​сти​ла. Вине​сен​ня виро​ку на користь Оле​ни Костюш​ко​ви​чо​вої Хобол​товсь​кої – сест​ра (обви​ну​- ва​че​на сто​ро​на) має спла​ти​ти їй 10 кіп гро​шей за чоти​ри тиж­ні. 1561 лип​ня 06, арк. 145 зв-146. Скар​га кнг. Мари​ни Киселів​ни Іва​но​вої Чет​вер​тинсь​кої на Васи​ле​ву Семаш​ків​ну, яка 05.07.1561 р., наслав​ши сво​го уряд​ни​ка Андрія Мали​новсь​ко​го спіль​но з підрізь​ки​ми і лито​го​щсь​ки​ми під​да​ни​ми на двірсь​ку паш​ню в її маєт​ку Лито​гощ під час жнив. А уряд​ник Семаш​ків​ни А. Мали​новсь​кий, збі​ж​жя пожав​ши, відвіз його до своєї пані. Свід​чен​ня вря​до​во​го вижа – огляд пожа​тої паш­ні. № 218 (5), лип​ня 07, арк. 146–146 зв. Зустріч​на скар​га Оле​ни Кар​пів​ни Васи​ле​вої Михай​ло​ви​ча Семаш​ко​вої на кнг. Мари​ну Киселів​ну Іва​но​ву Чет​вер​тинсь​ку (див. № 216 (4) від 06.07), яка осо​би​сто зі слу​га​ми наї​ха​ла на двір​ні поля її Лито​го​щсь​ко​го маєт​ку, побив​ши під час жнив її слу​гу Андрія Мали​новсь​ко​го, який був «при​ста​вом» при жни​вах, та, крім ньо​го, іще її підрізь​ких та лито​го​щсь​ких селян, поза​би​рав​ши в них одяг, коней з воза​ми і пожа​те жито. Свід​чен​- ня вря​до​во​го вижа – огляд пора​нень А. Мали­новсь­ко­го. ~ Овдо​тя, ~ вдру​ге він одру​жи​вся з Мари​ною Киселівною.

Ж. МАРІЯ КИСІЛЬ, в 1577 р. під​пи​са​ла унію Волині з Короною.

1 КН. ВАСИ­ЛИЙ ФЕДО­РО­ВИЧ (1537,1544) 14 

Князь на Чет​верт​ні і Боровичах.За вели​ким рахун​ком, у володін​ні роду Чет​вер​тенсь​ких Хла​по​тин пере​бу​вав про​тя​гом століт​тя, аж поки в 1532 р. дале​кий родич Іва​на — Андрій Федо​ро​вич із дру​жи​ною Марією​не від​сту​пи​ли поло​ви​ну цього​маєт​ку та належ​них до ньо​го при​сіл​ків Ори​ць, Берез​до​ва, Сує​ме​ць та Рога​че​ва кня​зю Федо​ру Сан​гуш​ку: за

того​час​ною прак​ти​кою тре​тю части​ну вони про​да​ли «на віч­ність», а дві части​ни тієї поло​ви​ни заста​ви​ли. За кіль​ка років пле​мінники Андрія Федо​ро​ви​ча — Михай​ло, Іван та Василь Чет​вер​тенсь​кі з матір’ю Оле​ною збу​ли тому ж таки Сан​гуш​ко​ві дру​гу поло​ви​ну Хла​по​ти​на й перелі​че​них вище при​сіл​ків «з інши​ми маєт​ка​ми, сели​ща​ми, котрі здав​на до Хла​по​ти​на при​слу​ха​ли (тоб​то, нале​жа​ли. – Гене­ограф)»: як і в попе​ред​ньо​му випад​ку тре​тю части​ну про​да​ли «на віч­ність», а дві – заста​ви​ли. 1537 р. Сигиз​мунд І під​твер​див листи дядь​ка і пле​мін​ни​ків на про​даж Хла​по​ти​на й сіл.

27.14. КЖ. БОГ­ДА­НА ФЕДО­РОВ­НА (1565)

В сере​дині XVI століт​тя части​ною Копил​ля володі​ла княж​на Бог​да​на Федорів​на Чет​вер​тенсь​ка. Була заміж​ня за волинсь​ким шлях​ти​чем Андрієви​чем Іва​ном, надвір​ним під​скар​бієм Вели​ко​го князів​ства Литовсь​ко​го. Свою тре​тю част​ку в селах Копил​ля, Сми​ків, Луків, Чет​верт​ня, Навоз, Годо​ми​чі і Суськ 1552 року подруж​жя запо​ві​да​ло племінни-

ко​ві чоло​віка Пет​ро​ві Бог​да​но​ви​чу Заго​ровсь​ко​му. Оскіль​ки Пет​ро Бог​да​но​вич Заго​ровсь​кий був чоло​віком княж​ни Федо​ри Сан​гуш​ків​ни, донь​ки кня​зя Федо​ра, який пре​тен​ду​вав на зга​да​ний ряд сіл ще в 1527 році, мож​на при​пу​сти​ти, що таким чином тре​тя част​ка у цих володін​нях повер​та​ла​ся назад до вели​кої земель​ної влас​но​сті роду Сангушковичів.

М. КН. ВОИН ФЕДО­РО­ВИЧ ЗБА­РАЖ­СКИЙ ВОРО­НЕЦ­КИЙ ТРИСТЯНСКИЙ.

28.14. КЖ. ОГРЕ­НИЯ ФЕДО­РОВ­НА {Ohrenia} († піс​ля 1542) 

29.18. КН. ВАСИ­ЛИЙ АНДРЕ­ЕВИЧ (1561,1569)

Князь на Чет​верт​ні і Галузю.

30.18. КН. ЛЕВ АНДРЕ­ЕВИЧ († бл.1562)

Князь на Чет​верт​ні і Галузю.

Кня​зья Васи​лій и Левъ Андре​еви​чи Чет​вер​тин​скіе уби​ли кня​зя Ива​на Чет​вер​тин​ска​го и затѣмъ бѣжа­ли и къ коро​лев​ско​му суду не яви​лись. Тогда, ‘по рѣшенію коро​ля„ они долж​ны были упла​тить годов​щи​ну вдо​вѣ уби​та​го кня​гинѣ Чет​вер​тин​ской и ея сыно​вьямъ, кото​рые и были вве​де​ны во вла​дѣніе имѣнія​ми убійцъ. Но затѣмъ кня​ги​ня Марія Львов​на Чет­вер­тин­ская (вѣроятно,мать убійцъ) предъ​яви​ла свои пра​ва (вмѣстѣ съ дочерь​ми) на 4‑ю часть и полу​чи​ла ее. За вину гос​по​дар​скую (400копъ) ввел​ся во вла​дѣніе частііо этих же именій дво​ря​н​инъ гос​по​дар​скій, про​из​во​дивш ей вводъ. . . 8

Пан Оли​зар Кача​нов​ский высту​па​ет в чис​ле «доб​ре све​до​мых лиц» (сви​де​те​лей) в состав​лен​ном пин​ским земя​ни​ном Ива​ном Семе​но​ви​ча Дома​но​ви​чом Дзи​ко​виц​ким заяв​ле​нии о смер​ти в его име​нии, Дзи​ко​ви​чи, жени​ха его доче​ри (Кате​ри​ны) ‑кня​зя Льва Чет​вер​тен​ско​го (22.08.1561 г.).

Заява гос​по​дарсь​ко​го дво​ря​ни​на Кришто​фа Мас​ла про виго​ло​шен​ня виро​ку гос​по​дарсь​ко​го суду щодо голов​щи​ни роз​міром 400 кіп гро​шей у справі про вби​вство кн. Іва​на Чет​вер​тинсь​ко​го, за що було при​суд​же​но ув’язання кнг. Іва​но​вій Чет​вер​тинсь​кій з сина​ми в части​ну маєт​ків кн. Васи​ля і кн. Льва Четвертинських.

Ув’язання за гос​по​дарсь​ким листом за скар​гою кнг. Андріївої Чет​вер​тинсь​кої кнг. Марії Львів​ни на ім’я її доч​ки з части​ни маєт​ків кн. Васи​ля і кн. Льва Чет​вер​тинсь​ких части​ну. Про​ве​ден​ня ув’язання гос​по​дарсь​ким дво​ря​ни​ном К. Мас​лом части​ни маєт​ку 04.12.1560 р.; ув’язав на кнг. Андрієву Чет​вер​тинсь​ку кнг. Марію Львів​ну боро​ви​цьких і голузь​ких селян згід​но з реєстром. № 8 (8), (в ори​гі​налі помил​ко​во № 9), груд​ня 06, арк. 5.

Скар​га кнг. Марії Львів​ни Андрієвої Чет​вер​тинсь​кої на кнг. Мари​ну Киселів​ну Іва​но​ву Чет​вер​тинсь​ку, яка, наслав​ши своїх слуг, погра​бу​ва​ла під​да​них селян кнг. Марії Чет​вер​тинсь​кої піс​ля ув’язання гос​по​дарсь​ким дво​ря​ни​ном Кришто​фом Мас​лом 04.12.1560 р.

2. КН. ЯЦЕК АНДРЕ­ЕВИЧ (1569,1592)

Князь на Новій Чет​верт​ні. Був одру​же​ний з Бокіїв­ною. leśniczy piński 1592

який у 1580 р. брав участь у поході на Мос​ко​вію під коман​дою кня​зя Яну​ша Зба​разь​ко​го, як свід​чить запис А.Кальнофойського (295, p. 125). Запис доз​во​ляє від​не​сти смерть цьо​го кня​зя до часів піс​ля 1580р., тоді як рані​ше вва​жа​ло​ся, що він помер піс​ля 1569 р.

32.18. КН. ЯКОВ АНДРЕ­ЕВИЧ († до 1616) 

łowczy piński, leśniczy piński 1614. Пінсь​кий ліс​ни​чий. Був одру​же​ний двічі: з Ган​ною Гарай​нів​ною та Ана​стасією Підгороденською.

Якийсь час Чет​верт​нею володі​ють князі Зба​разь​кі. Саме тоді Яків Чет​вер​тинсь​кий будує на іншо​му березі Сти​ру замок, осно​ву Нової Чет​верт​ні. Зго​дом вже його син, Сте​фан Чет​вер​тинсь​кий вику​пить родо​вий маєток.

Коли 1580 р. Яков Чет​вер​тинсь​кий був у посоль​стві в мос​ковсь​ко​го царя, той спе​ціаль​но ціка​ви​вся його осо​бою, тому що Чет​вер​тинсь​кі похо​дять так само від Воло​ди​ме​ра Вел., як і мос​ковсь​кі царі. Пер​ші писем​ні згад​ки про Боро​ви​чі від​но​ся​ть​ся до 1585 року, коли Яков Андрієвич Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий побу​ду​вав на посе​лен​ні замок, назвав​ши його Нова Чет​верт​ня. Але саме село існу​ва​ло і рані​ше, бо три​ва​лий період у доку​мен​тах від​бу​ва​ло​ся роз​ме​жу​ван​ня села і зам​ку. Оби​дві струк​ту​ри висту​па​ли також під назва​ми як Боро​ви​чі, так і Нова Четвертня.

Повер​та​ю​ся до гене​а​ло​гії. Андрій Тео​дорів Свя​то​пол​ко​вич наро​див Яко​ва, той Яків , коли зі слав​ної пам’яті воє​во​дою брац​лавсь​ким, шва​гром своїм, в році 1580-му від свя​тої пам’яті коро​ля Сте​фа​на в посоль​ство на Моск​ву до царя Іва​на Васи​льо​ви​ча завітав, тоді при вели​кім згро​ма​д​жен​ні панів дум​них та інших різ​них шля​хет​них людей Іван,

пра​во​слав​ний цар і князь вели​кий, на при​вітан​ні дер​жа​чи того Яко​ва Чет​вер​тинсь​ко​го , потри​крат мовив такі сло​ва: «Чи ж ти бо є Яків Чет​вер​тинсь​кий ?» — А диву​ю​чись тому, князь Януш Зба​разь​кий, воє​во​да брац​лавсь​кий, посол, спи​тав: «З якої це при​чи​ни питав цар?» Той через Андрія Щол​ка​ло​ва, канц​ле​ра сво​го, ска​зав, пові​да​ють: «Хоч князь Чет​вер​тинсь​кий супро​ти царя убо​гий є, але цар пра​во​слав​ний відає і знає, що дім князів Чет​вер​тинсь​ких — од Воло​ди​ми​ра, само​держ​ця русь​ко​го, так як і цар, іде, тому від колі​на його є і, люб​ля​чи кров свою, вели​кий цар і запитався».

Ж. 1. (1570) ГАН­НА ГАРАЙ­НІВ­НА /​Hanna Horainówna/

Ж. 2. АНА­СТАСІЯ ПІДГОРОДЕНСЬКА.

33.18. КН. ОСТА­ФИЙ АНДРЕ­ЕВИЧ (1586,1589)

Князь на Старій Четвертні.

Запо​віт кн. Оста​фія Чет​вер​тенсь​ко​го (Боро​ви​чі, 20 IX 1589), пра​во​слав​но​го; опіку​ни жін​ки й дітей: кн. Яків Чет​вер​тенсь​кий , пра​во​слав​ний; Дем’ян Гуле​вич, каль​вініст ЦДІА​УК. — Ф. 26, oп. 1. спр. 7. — Арк. 34–35.

КЖ. MARUSZA АНДРЕЕВНА 

М. ROHOZIŃSKI

КЖ. КАТЕ­РИ­НА АНДРІЇВНА 

М. ZLOBA.

КЖ. ANASTAZYA АНДРЕЕВНА 

М. CHRYNICKI, od której, bila córka za Teleckim

КЖ. СОФИЯ АНДРЕЕВНА

М. 1. LACKI

М. 2. JANOWSKI.

КЖ. ЕВДО­КИЯ АНДРЕЕВНА

~ z Podhorodeúskiej splodzona za 0rdzina, niektóre z tychbezpotomnie poschodzily.

VII генерація

43/23.1. КН. ЯНУШ МАТ­ВЕ­Е­ВИЧ († бл.1570)

Князь на Чет​верт​ні і Яровиці.

Ж. (1569) БОГ­ДА­НА ВАСИ­ЛІВ­НА СЕМАШ­КО /​Bohdana Siemaszkowna/

Напри​клад, відо​мо, що в дру​гій поло​вині XVI століт​тя част​кою в Копил​лі (а також у Чет​верт​ні, Годо​ми​чах, Боро​ви​чах, Галузії, Літо​го​щі, Арсе​но​ви​чах і Під​лі​сах) володів Матвій Васи​льо​вич Чет​вер​тенсь​кий, справ​ця Луць​ко​го ста​ро​ства. Піс​ля дру​го​го одру​жен​ня з Овдо​тею Вага​новсь​кою їй на віно (посаг) і пожит​тєве володін​ня перей​ш​ла зем​ля в назва­них селах. У 1568 році Овдо​тя від​сту​пила ці села пасин​ко​ві Яну​шу Чет​вер​тенсь​ко​му, сино​ві Матвія від пер​шо​го шлюбу.

У 1566 р. Воло­ди­мирсь­кий гродський суд роз­гля­дав позов матері й опікунів Богдани Васи­лів­ни Семаш­ко­вої. Покій­ний бать­ко Бог­да­ни перед смер­тю зару­чив її з сином Мель­ницько­го ста­ро­сти Гри­горія Воло­ви­ча; шлюб мав бути укла­де­ний через 5 років. Мати і опіку­ни Богдани про­си­ли суд доз­во­ли­ти їй вий­ти заміж не за сина Г. Воло­ви­ча, а за кня­зя Яну­ша Матвій­о­ви­ча Чет­вер­тенсь­ко­го. Своє про­хан­ня вони моти­ву­ва­ли тим, що наре­че­на моло­до­го Воло­ви­ча не бачи­ла, а за арт. 8 розд. VСта­ту­ту 1566 року, забо­ро­не­но було при­му­шу­ва­ти наре­че­них укла­да­ти шлюб без обо­піль­ної зго­ди. Г. Воло­вич напо­ля­гав на тому, щоб Бог­да­на одру­жи­ла­ся із його сином, поси­лаючись на факт зару­чин. У ході роз­гля­ду спра­ви з’ясувалося, що Г. Воло­вич розтра­тив май­но Богдани, яке було від­дане йому в опіку як май­бут­ньому тестю. Враху­вав­ши це, суд доз­во­лив розір­ва­ти зару­чи­ни [Архив Юго-Запад­ной Рос­сии, изда­ва­е­мый вре­мен­ною ком­мис­си­ею для раз­бо­ра древ­них актов, высо­чай­ше учре­жден­ною при Киев­ском Воен­ном, Подоль­ском и Волын­ском гене­рал-губер­на­то­ре. – Ч. 8. Т. ІІІ. Чер­ты семей­но­го быта в Юго-Запад­ной Руси в XVI–XVII вв. – Киев: Уни­вер­си­тет­ская типо­гра­фия, 1909., с. 122–133]. Пока­зо­во, що мати і опку­ни Бог­да­ни звер­ну­ли­ся із позо­вом не до духовного цер­ков­но­го суду, а до світсь­ко­го гродсь­ко­го, який мав роз­гля­да­ти кри­мі­наль­ні спра­ви меш­канців судо­во­го повіту. Духов­ний суд навряд чи б задо­воль­нив вимо­ги позивачі.

Пан Алек​сандр Семаш​ко был богат и свое богат​ство при​умно​жать был готов все​ми доступ​ны​ми спо​со​ба​ми. А одним из таких спо​со​бов было опе​кун​ство и пра​виль​но орга​ни​зо​ван​ные бра​ки под​опеч​ных. И осо​бен​но удач​ной ему каза​лась мысль выдать свою дво​ю​род​ную сест​ру Бог​да​ну за Гри​го​рия Воло­ви­ча. Пре­иму­ществ у такой задум​ки было мно​го: Воло​вич стар​ший при​хо​дил​ся Семаш​ко шури​ном и был все​це​ло пре​дан​ным чело​ве​ком, да и воз​мож​ность как сле​ду​ет поэкс​плу​а​ти​ро​вать име​ния сест​ры мог​ла при​не​сти нема​ло при​бы​ли. А уж о какой-то реви​зии дел после окон​ча​ния опе​ки при таком вари​ан​те и гово​рить не при​хо​ди​лось. Дого​во​рить​ся с Воло​ви​ча​ми не соста​ви​ло тру​да, ведь юная Бог​да​на слы​ла умни​цей и кра​са​ви​цей. 12 июля 1566 под​пи​са​ли и брач​ный дого​вор. Саму сва​дьбу, прав​да, отло​жи​ли на пять лет (очень удоб​ная для пана Алек​сандра ого​вор​ка). Три года успеш​ная идея Семаш​ко при​но​си​ла непло​хие бары​ши, пока самым неожи​дан​ным обра​зом не при​ве​ла к скан​да​лу в бла​го​род​ном семей​стве. А про​изо​шло совсем про​стое собы​тие — Бог​да​на собра​лась замуж. И жени​хом ока​зал​ся отнюдь не Гри​го​рий Воло​вич, а князь Януш Мат​ве​е​вич Чет­вер­тин­ский. При таком уда​ре по соб​ствен​но​му авто​ри​те​ту и бла​го​по​лу​чию Алек​сандр Семаш​ко вооб​ще узнал почти слу​чай​но – его про​сто при​гла​си​ли на сва​дьбу к род​ствен​ни​це. Сле​до​ва​ло рас​стро​ить этот брак как мож​но скорее.

Пан Алек​сандр попы​тал​ся запу​гать неве​сту и ее мать зако​ном, лиша​ю​щим пра​ва соб​ствен​но​сти моло​дых людей всту​па​ю​щих в брак про​тив воли стар​ших род​ствен​ни​ков. Но на защи​ту моло​дых вста​ло могу​чее семей​ство Чет​вер​тин​ских. В суде пану Семаш​ко ука​за​ли, что, соглас​но Ста​ту​ту, Бог​да​на и ее мать не обя​за​ны про​сить поз​во​ле​ния на брак у пана Алек​сандра. Засе​да​ние суда, где собра​лось очень мно​го вли​я​тель​ных и важ​ных пер​сон, было эмо​ци​о​наль​ным и порой курьёз​ным. Мать неве​сты сра​зу со сле​за​ми на гла​зах сооб​щи​ла, что Семаш​ко инте​ре​су​ют толь​ко име​ния ее доче​ри. Пан Алек​сандр заявил, что Бог​да​ну за Воло​ви​ча сосва​тал еще ее отец, да рано​ва​то ей замуж, ибо толь​ко один​на​дцать лет. Когда после тако​го заяв​ле​ния к мате​ри Бог​да​ны вер​нул​ся дар речи, она поста​ви​ла Семаш​ко в нелов​кое поло​же​ние: Бог​да​на роди​лась сра​зу после смер​ти ее отца, а теперь ей шест​на​дцать. И уж луч​ше род​ной мате​ри это​го никто не зна​ет. Нако​нец вызва​ли в суд и саму Бог​да​ну, кото​рая под​твер​ди​ла, что брак с Чет​вер​тин​ским, это толь​ко ее жела​ние, и она про​сит суд ей поз​во​лить заму​же​ство. Про​тив тако​го аргу​мен​та у Семаш​ко не нашлось слов. Сва​дьбу сыг​ра​ли без пана Алек​сандра. Но оста​ва​лась нере​шен​ной про​бле​ма с иму​ще​ством. Семаш​ко изо всех сил пытал​ся удер​жать име​ния Бог​да​ны под сво​им кон​тро​лем. Но его поло​же​ние ста​но​ви​лось все уяз​ви​мей и уяз​ви​мей. Не желая отда​вать сест​ре ее наслед​ства, Семаш​ко рассо​рил​ся с пред​ста​ви​те​ля​ми вли​я​тель​ней​ших родов: Чет​вер​тин​ски​ми, Чап​ли​ча​ми, Корец​ки​ми. В кон​це кон​цов, при​шлось идти на попят​ную. Брак Бог​да​ны и Яну​ша про​длил​ся недол​го. Уже через год Януш Чет​вер​тин​ский ско​ро​по​стиж​но скон​чал​ся. Тут откры​лись неко​то​рые непри​ят​ные момен​ты: покой​ный князь, ста​ра​ясь обес​пе​чить свою моло​дую жену, несколь​ко неосмот​ри​тель​но пустил​ся в раз​ные махи​на​ции с иму​ще​ством. И в резуль​та​те пере​пи​сал име​ние сест​ры на супру​гу. После несколь​ких раз​би​ра​тельств, жен​щи​ны нашли при​ем​ле​мое для обе​их реше​ние иму​ще​ствен​но​го вопроса.

Бог​да​на Васи​лівна Семаш­ків­на у 1577 році спла​чу​ва​ла з Копил​ля пода​ток з 1 оселі (дима). Одно​час​но пла​ти​ли подат​ки й інші влас​ни​ки села Копил​ля: Захарій Лаго​довсь​кий з 2 осель, Іван Вол​нич (мож​ли​во, застав​ний орен​дар від Заго​ровсь​ких) з 6 осель та Мар​ко Солта​но​вич, князь на Соколі Сокольсь​кий (від​га​лу​жен​ня Чет​вер​тенсь​ких), з 8 осель. Ста​ном на цей рік село Копил​ля нале​жа​ло до містеч​ка Соко​ла (сьо​год​ні с. Сокіл Рожи​щенсь​ко​го рай​о​ну) і налі​чу​ва​ло щонай​мен​ше 16 осель, в яких мог​ло прожи​ва​ти від 100 до 190 селян. У 1583 році Мар​ко Сол​та​но​вич спла​чу​вав вже з 5 осель, Бог​да​на Чет​вер​тенсь​ка з 1 оселі, 1 горо​ду і з 1 валь​но​го коле​са (сук​но​валь​ні – О. Б.)а пан Андрій Заго​ровсь​кий з 24 осель (150–280 під​да​них), 2 городів, 2 під​сусід​ків (під​дані, що не мали влас​ної оселі) і з 1 валь​но​го коле​са (сук​но​валь​ні). Крім того, цьо​го року з 2 копильсь​ких осель пла​тив пода​ток ще якийсь пан Каміне​ць​кий, мож​ли​во, орен​дар. Отже, в остан­ній чвер​ті XVI століт​тя в селі Копил​ля, обра​хо​ву​ю​чи за різ​ни​ми серед​ні​ми кое​фі​цієн​та​ми (від 6 до 12 чоло​вік на 1 дим/​оселю) про​жи​ва​ло від 200 до 375 душ підданих.

44.23. КЖ. АННА МАТ­ВЕ­ЕВ­НА (1563,—1581)

дочь Матв.Вас. від дру­гої дру­жи­ни Євдо­кії Федорів­ни Вагановської.

Осе­ред­ком маєт­ку та рези­ден­цією діди­чів було село Антонів­ці. Саме тут у домі кня­гині Євдо­кії Фелорів­ни Чет­вер­тенсь­кої 8 люто­го 1571 р. син кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти князь Януш Зба­разь­кий запи­сав її доч­ці, Анні, віно[54], а 1574 р. в Антонів­цях наро­ди­вся стар­ший син подруж­жя Юрій.[55] 1581 р. Ган­на Матвіїв­на помер­ла[56], так і не взяв­ши отчи­ни у свої руки. Її мати 1586 р. ще жила, а 1591 р. зга­да­на вже як покій­на.[57] Маєт­ки Чет­вер­тенсь­ких у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті успад­ку­ва­ли піс­ля вдо­ви її вну­ки Юрій і Криштоф Зба­разь­кі.[58] Оскіль­ки зі смер­тю пер­шо­го з них († 1631) пря­мих нащад­ків Ган­ни Матвіїв­ни не ста­ло, на її спад­щи­ну заяви­ли пре­тен­зії князі Чет­вер­тенсь­кі, та Януш Виш­не­ве­ць­кий, що забрав усе у свої руки, поро­зу­мів­ся з ними.[59]

Запис, зане​сен​нй в кни​гу гродсь​ку Луць​ку в 1570 р., засвід​чує умо​ви роз​поді​лу неру​хо​мо​го май­на між княж​ною Ган​ною Матвіїв​ною Чет​вер​тинсь​кою і дру​жи​ною її помер​ло​го бра­та. В 1574 году кн. Анна Мат​ве​ев​на Чет​вер​тин​ская запи​са​ла мужу сво​е​му кн. Яну​шу Зба​раж​ско​му актом вечи​стой даро​виз​ны поло​ви​ну добр Неми​ро​ва, Хва​стов​цов, Боб​ло​ва и т. д. , Сед​ли​ще и Живо​тов, теперь Живо​тов​ка Ора​тов​ский рай​он (умер​ла 1581 год) — Вольф, стр. 38. Сыно​вья кн. Яну​ша Зба​раж​ско​го были кн. Криштоф и Юрий (Криштоф пода​рил все добра Юрию в 1611 году). Юрий умер в 1631 году, а име​ния отчиз​ные и мате​риз​ные пере​шли 1) на потом​ков тет​ки его, сест​ры отца Мару​ши Заго​ров​ской; 2) на кня​зей Чет​вер​тин​ских, бра​тьев и сестер стры​еч​ных его мате​ри: кня​зя Яну​ша Виш​не​вец​ко​го и сест​ру его Еле​ну, выда​на потом за Ста​ни​сла​ва Вар​жиц​ко​го, на кня​зя Сте​фа​на, под​ко​мор​че​го брац​лав​ско​го, Гри​го​рия и Федо​ра Чет​вер​тин​ских, на дочек кня​зя Яко​ва Чет​вер​тин​ско​го, лес​ни​че​го пин​ско​го, хотя в основ​ном брац​лав​ские име​ния оста​лись на кн. Яну​шу Виш​не​вец​ком (Вольф, стр. 618).

∞, 1571 лютий, КН. ЯНУШ МИКО­ЛАЙ­О­ВИЧ ЗБАРАЗЬКИЙ

45.24. КЖ. ОЛЕ­НА МИХАЙЛОВНА

М. КН. NN САН­ГУШ­КО

46.25. КН. ФЕДОР ИВА­НО­ВИЧ (1568,1576)

Князь на Чет​верт​ні і Боровичах.

Печат­ка від 1578 р. Федір Іва­но­вич Чет­вер­тинсь­кий князь на Чет­верт­ні та Боро­ви­чах (1559–1578).

Федір Іва­но­вич Чет­вер­тинсь­кий князь на Чет­верт­ні та Боро­ви­чах (1559–1578): Печат­ка від 1578 р.: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді пів­ко­ла, що лежить кін­ця­ми дого­ри в супро­воді двох хре­сти­ків; зго­ри літе­ри: FIC.; оваль­на, роз­мір 14х12 мм. Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 220, оп. 1, спр. 64. 1578 р. Автор: Олег Однороженко

47.25. КН. ВАСИ­ЛИЙ ИВА­НО­ВИЧ (1568,† до 1570) 

Князь на Чет​верт​ні і Боровичах.

хх.25. КН. ОСТА­ФИЙ ИВАНОВИЧ

хх.25. КН. МИХА­ИЛ ИВАНОВИЧ

як засвід​чу​ва​ла скар​га вдо​ви по кня​зю Іва​ну Чет​вер​тинсь​ко​му Марії Киселів​ни та її синів, князів Федо​ра і Оста​фія Чет​вер​тинсь​ких, матері й братів загиб​лих, князі Михай​ло та Пет​ро пере​бу​ва​ли 5 берез​ня 1576 р. в понеді​лок у домі кня​зя Мар​ка Сол​та​но​ви​ча Сокольсь​ко​го в Соко​лю, де на той час також зна​хо​ди​ли​ся Василь Семаш​ко, Федір Пет​ро​вич Заго​ровсь​кий, Оста​фій Малинсь​кий, Ярош Семаш​ко та Василь і Дем’ян Пав​ло​ви​чі. Тож коли по обіді князі вий​шли зі світ​ли​ці, слу​га Яро​ша Семаш​ка Садовсь​кий, як твер​ди​ли потер​пілі – з нака​зу сво​го пана, перей​няв​ши їх і потяг​нув​ши​ся до шаб​лі, почав про​во​ку​ва​ти бій​ку. Однак Чет​вер​тинсь​кі, уни​ка​ю​чи кон​флік​ту, руши​ли до воріт з наміром їха​ти додо​му. Тієї хви​ли​ни зі світ​ли​ці вис​ко​чив Василь Семаш​ко, а з ним й інші гості з ого​ле​ни​ми шабя​ми, зі слу​га​ми, яких було з деся​ток. За закли​ком Семаш​ка – «Бии, забии тых злых людеи» – слу​ги наки​ну​ли​ся на князів, яких супро​вод​жу​ва​ло лише троє осіб, вна​слі​док чого Чет​вер​тинсь​ким були нане​сені серй​оз​ні трав​ми 1 . У від​по​від​но​сті з пра​во​ви​ми при​пи​са​ми факт побит​тя роди​чі опо​ві​ли «око​лич​ним» сусі​дам, внес​ли скар​гу до суду і освід​чи​ли воз​ним Юрієм Федо​ро​ви​чем Рога​чевсь​ким 2 , нада​ним луць​ким ґродсь​ким уря​дом. Воз​ний, який у Соколі 8 берез​ня огля​дав нане​сені кня​зям та їхнім слу​гам ушкод​жен​ня, визнав: «Видел есми у кнзя Пет​ра Чет​веръ​тен​ско​го в голо​ве три раны, одна зъза​ду, дру​гая спе​ре​ду про​тив​ко себе на пра​вои сто​роне бар​зо шкод​ли​ве тятые, боль​шеи, ниж​ли по пяди у должъ, и тре​тюю на рочъ з левое сто​ро​ны, с кото​рых труд​но живъ быти маеть. У кнзя Миха​и​ла Чет​веръ​тенъ​ско​го видел есми ран две тятых баръ​зо шкод​ли​вых, одну в поты​ли​ци, почав​ши от ушеи ажъ до пъле​чеи, бол​шую поло​ви​цу шии оття​тои, у голо​ве на левои сто​роне рану так​же шкод​ли​ве тятую, кото​рое раны не ведаю, будет ли живъ» 3 . У при​сут​но​сті воз​но​го та офі​цій​них свід​ків, шлях​ти людей добрих, потер​пілі назва​ли іме​на вину​ват​ців – Васи​ля Семаш​ка, Федо​ра Пет​ро​ви​ча Заго​ровсь​ко​го, Оста​фія Малинсь​ко​го, Яро​ша Семаш​ка та Васи​ля і Дем’яна Пав​ло​ви​чів. «…передъ воз​нымъ и шлях​тою, будучи еще при доб​рои паме​ти и в целомъ розу​ме аж до смеръ​ти сво​ее сами устне пові​ди​ли и твер​ди​ли, а бра​ту, деи, сво​е​му кнзю Федо​ру Чет​вер​тен​ско​му яко​бы теста​мен​томъ остат​нею волею то зоста​ви​ли, и заров​но на всіх особ – Васи​ля и Яро​ша Семаш​ков, Федо​ра Заго​ров​ско​го, Оста​фъя Малин​ско​го, Васи​ля и Демъ​я​на Пав​ло​ви​чов и слуг их тое зра​нене быти пове​ди​ли, иж если бы с тыхъ ран смертъ мети мели, тогды, деи, от всих их о смерть бы при​шли и с тым, деи, таки ис сего све​та зышли» 4 . Про при​чи​ну того, що ста​ло​ся, у скарзі і подаль​ших матеріа​лах не пові​дом​ля​ло​ся, більш того, на звич​ний для кон​флікт​них ситу​а​цій спо​сіб підкреслю

1 Цен​траль​ний дер​жав​ний істо​рич​ний архів Украї​ни у м. Києві (далі – ЦДІАК Украї​ни). Ф.

25, оп. 1, спр. 17 , арк. 82 зв. – 83.

2 Там само. Арк. 83 зв.

3 Там само. Спр. 16, арк. 66–66 зв.

4 Там само. Спр. 17, арк. 83 зв.

вала​ся від​сут​ність супереч​но​стей поміж сто​ро​на​ми: «Пан Васи​леи Семаш​ко, не маю​чи до них жад​ное вины и при​чи​ны, неот​по​ведне, одно сво​волне, умыслне а небачне и непри​сто​ине \[вчи​нив\]» 5 Так, уже піс​ля опи​са​них подій фік​су​ють​ся наїз​ди: вели​ць​ко​го уряд​ни​ка Оста​фія Єла Малинсь​ко​го на бре​ховсь​кий ґрунт кн. Чет​вер​тинсь​ких 10 та кн. Чет​вер​тинсь​ких з бре​ховсь​ки​ми та боро​ви​ць​ки​ми слу​га​ми, бояра​ми та під​да​ни​ми на маєток Навоз Федо​ра Заго​ровсь​ко​го Невдо​взі пото​му, у п’ятницю 9 берез​ня кн. Пет​ро помер, тож Чет​вер​тинсь​кі роз​по​ча​ли спра​ву про його вби​вство, пора​нен​ня кн. Михай​ла і слуг, а також про нане​се​ну в ході бій​ки шко​ду. Роз​гляд спра​ви при​зна​чав​ся на 26 квіт​ня 12. Однак 11 квіт​ня воз​ний Гри​горій Крас​но​сельсь​кий визнав у суді, що огля​дав тіло небіж​чи​ка кн. Михай​ла, який помер у неді​лю 8 квіт​ня від ран, заподія​них в Соко​лю Васи​лем Семаш​ком та його поміч​ни​ка​ми. Тож далі обви​ну​ва​чен​ня набу​ли ще серй​оз​ні​шо​го харак​те​ру, оскіль​ки йшло​ся вже про вби​вство двох осіб 13 . Утім, 26 квіт​ня судо​ве засі​дан​ня не від​бу​ло​ся, оскіль​ки суд не зібрав​ся у пов​но​му скла​ді вна​слі​док коро​на​ції Сте​фа​на Баторія: «на кото​рую их млсть кнзи, паны и все рыцер​ство, так теж и послы наши, в зем​ли Волын​скои обра​ные, и на оную ж коро​на​цію коро​ля его млсти, пна нашо​го, до Кра​ко​ва еха​ли. И с тых при​чин тая спра​ва судов​ным обы​ча​ем кон​ца сво​е​го не взе​ла». щоправ​да, не фік​суєть​ся жод​них виявів невдо​во​лен​ня Чет​вер​тинсь​ких з при​во​ду від​кла​ден​ня роз​гля​ду спра​ви. Далі позо​ви обви​ну​ва​че​ним були подані в кін​ці черв​ня 19, а сама спра​ва роз​по​ча​ла​ся за чоти​ри тиж​ні від момен​ту вида​чі позо​вів – 19 лип​ня у чет​вер за участю під​ста​ро​сти Михай​ла Віль​горсь​ко​го і суд​ді – Гри​горія Данилевича.

Дже­ре­ло: Наталія Стар​чен​ко. Вби​вство князів Четвертинських…

хх.25. КН. ПЕТР ИВАНОВИЧ 

хх.25. КН. ДМИТ­РИЙ ИВАНОВИЧ 

48.25. КЖ. NN ИВА­НОВ­НА († піс​ля 1568) 

М. КН. БОГУШ МОСАЛЬСЬКИЙ.

49.31. КН. КОН­СТАН­ТИН ЯЦКО­ВИЧ /​Hrehory Honstanty/​(1600, † до 1606)

Князь на Новій Четвертні.

50.31. КН. СТЕ­ФАН ЯЦКО­ВИЧ СВЯ­ТО­ПОЛК-ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1577–1665)

дру­гий син пінсь​ко​го город​ни​чо​го Яць​ка та його дру​жи​ни Кате​ри​ни з Бокіїв. Брац​лавсь​кий під​ко​морій (1629–1665 рр.), русь​кий маг​нат, війсь​ко​вий та дер​жав​ний діяч Речі Поспо​ли​тої, учас​ник від​нов​лен​ня пра​во​слав​ної ієрар​хії 1620 року, один з чіль​них репре​зен​тан​тів українсь​кої пра​во​слав​ної шлях​ти, що визна​ла зверх​ність Війсь​ка Запо​розь​ко​го. Каш​­те​­лян-номі​­нант чер​ні​гівсь​кий. Пред​став​ник пра​во​­слав​­но-кон​­сер​­ва​тив​­но​­го табо​ру русь​ких політи​ків того часу.

Власне зас​нов​ник молод​шої гіл​ки С. Чет­вер­тинсь­ких на Новій Чет​верт​ні, заклав фун​да​мент роду маєт​ко​вий, політич​ний в 1‑й поло​вині 17 ст. Влас​ник містеч​ка Живо​то​ва; тут три​мав до 500 жов​нірів, з яки​ми брав участь в бит​вах з тата​ра​ми; зокре​ма, у їх погро​мі 20 люто​го 1626 під Гали​чем. При​я​тель гетьма​на Сагай​дач​но​го, брав участь в битві під Хоти​ном 1621 року. За це в 1621 році став хорун​жим, в 1625 році — під​ко​морієм брац​лавсь​ким. Брав участь у вій​ні зі шве­да­ми. 25 люто​го 1647 року брав участь в обран​ні Силь​ве​ст​ра Косо​ва мит​ро​по​ли​том, пред​став​ляв табір уго​дов​ців. Разом з сина​ми був коман​ди​ром поспо​ли​то​го рушен​ня Брац​лавсь​ко​го воє​вод​ства при королі Яну ІІ. Через непо​слух Б.Хмельницькому, коза​ки стра​ти​ли в Туль​чині сина Яну​ша, зрів​ня​ли із зем​лею Живо​тів; пере​хо​ву​ва​ся у Володимирці.

Став влас​ни​ком Живо​то​ва, Китай​го​ро​ду, Комар​го​род​ка та шере​гу сіл (ком​пла​на​ція з кня​зем Яну​шем Виш​не​ве​ць​ким); від Оста​фія Шаш​ке​ви​ча набув маєток Кіс​ни​ця (1628 рік); від Шклінсь​ко​го набув Воло​ди​ми​ре​ць на волинсь​ко​му Поліс​сі. Спри​яв засе​лен​ню «пусти​ней», коло Бато​га і Батіж​ка засну​вав містеч​ко Чет­вер­тинів­ку. У 1619 році здійс​нив з дво​юрід​ним бра​том Гри​горієм (май​бут​нім під​кор​мієм луць​ким) роз​ме​жу​ван​ня маєт​но​стей Чет​верт​ня і Боровичі.

З 1626 р. фік​суєть​ся в доку​мен​тах місь​кий ста​тус Боро​ви​чів. Влас​ни​ком містеч​ка був князь Сте​фан Чет​вер​тинсь​кий . У доку​мен​ті воно назване (напев​но, помил​ко​во) ново​о​са​д​же​ним. Влас​ник Боро​вич – зна​чи​ма і відо​ма постать в історії Украї​ни пер​шої поло​ви​ни XVII ст. Він і репре​зен​тант інте​ресів пра​во​слав​но​го насе​лен​ня Речі Поспо​ли​тої в сей​мі та перед коро​лем, і член Луць​ко​го Хре​сто​воз​дви​женсь​ко​го брат​ства, і своєрід​ний посол від польсь​ко​го уря​ду до запо​розь​ких коза​ків, війсь​ко​вий пол​ко​во​де​ць, “Нестор і голо​ва” волинсь​кої шлях​ти. На його кошти у Боро​ви​чах, в уро​чи​щі Тумин зво​дить​ся пра​во​слав​ний мона​стир. Напри​кін​ці ж жит​тя, під час виз​воль​ної вій​ни українсь​ко​го народу,

Князь пере​хо​дить на бік козацтва, його під​т​ри​му​ють українсь​кі гетьма​ни Іван Виговсь​кий та Пав​ло Тете­ря. Містеч­ко Нова Чет​верт​ня і Боро​ви​чі зане​сені до подим​но​го реєст​ру 1629 р., згід​но яко​го у селі було 70 димів (420 чоло​вік), а у місті-зам​ку – 140 (840 чоло­вік) .Виник­нен­ня міста на тери​торії села пов’язано із загаль​ною тен​ден​цією урбанізації

Волині у XVI-XVII ст. Зага​лом у цей період на тери​торії нашо​го краю вини​кає 101 місь​ке посе​лен​ня. Вигідне розта​шу​ван​ня зам​ку-міста на тор​гівель​них шля​хах до Біло​русі спри​я​ло і виник​нен​ню у Новій Чет​верт​ні мит​ни​ці. Стир у XVI-XVII ст. висту​пав важ​ли​вою тор​гівель​ною артерією для пере​ве​зен​ня пота​шу, збі​ж​жя у краї​ни Євро​пи, Балтії.

Тому у цей же період вини​кає ціла сіт​ка мит​них комор по бере​гах річ​ки, і одна з них, без​пе​реч​но – у Боро­ви­чах. Про роз​ви​ток міста у той період інфор​ма​ція прак​тич​но від​сут​ня, неві​до​мо чи мало посе​лен​ня ста​тус віль​но​го міста – маг​де​бурзь​ке пра​во. Про​те існує інфор​ма​ція про при​тік насе​лен​ня у Нову Чет​верт​ню за кня​зю​ван​ня Сте​фа​на Чет​вер​тинсь​ко​го , що свід​чить про існу​ван​ня пев​них при​віле​гій у місті для його меш​кан​ців. Так, у 1630 р. до Боро​вич при​бу​ли 22 роди​ни селян, які втек​ли із с.Березно на Холм​щині, а у 1637 р. – 7 родин під​да​них Олек​сандра Кра​синсь​ко​го із с.Забороль біля Луцька.

В том году с нее была сня​та копия (нынеш​ний Пого​дин​ский спи​сок) для кня​зя Сте​фа​на Чет​вер​тин​ско​го в Живо​то​ве. Копи​ро​ва​ние было про​из​ве​де​но «пове​ле​ни​ем и вся​ким тща​ни​ем» Сте​фа​на Чет​вер​тин​ско​го, извест​но​го почи​та​те​ля и щед​ро​го вклад​чи​ка Печер​ской лав​ры, при​чем в при​пис​ке была отме​че​на «рев​ность» кня​зя к пра​во​слав​ной церк​ви и любез​ный при​ем иеру​са​лим​ско​го пат​ри​ар​ха Фео​фа​на, вос​ста​но​вив​ше​го пра​во​слав​ную иерар​хию в Киев​ской мит​ро​по​лии. Копи​ро​ва​ние лето​пис​ца было закон​че​но 23 мар​та 1621 г., а уже 26 мар​та в самой Кие​во-Печер​ской лав​ре было нача​то печа​та​ние на сред​ства кня​зя Сте​фа​на Чет​вер​тин​ско​го «Бесед Иоан​на Зла​то​уста на 14 посла​ний ап. Пав​ла», закон​чен​ное в 1623 г. В печат​ном посвя​ще​нии кня​зю Чет​вер​тин​ско​му архи​манд​рит Заха​рия Копы​стен​ский про​сле​дил исто​рию его рода, опи​сал бла​го​нра​вие кня​зя и, что любо​пыт​но, так​же отме​тил, что иеру​са​лим​ский пат​ри​арх Фео​фан имел пре​бы​ва​ние в доме кня​зя. При​част​ность кня​зя Сте​фа​на Чет​вер​тин​ско​го к ука​зан​ным двум собы​ти​ям, их непо​сред​ствен​ная хро​но​ло​ги​че​ская сты​ков​ка и оди​на​ко​вая идей​ная направ​лен​ность поз​во​ля​ют утвер​ждать, что копи​ро​ва​ние Лето​пис​ца и печа​та​ние «Бесед» направ​ля​лось и осу​ществ​ля​лось одним цер​ков​ным цен​тром — Кие​во-Печер​ской лаврой.

В 1626 році Зба​раж​ские разом з дядь​ком своїм Сте​фа​ном Чет​вер​тинсь​ким , під​ко​морієм київсь​ким, зібрав​ши надвір​них коза​ків, об’єднавшись з війсь​ка​ми гетьма​на Жол​кевсь​ко​го, вирі​ши​ли вда​ри​ти по орді татар, що прой​ш​ла по Брац​лав​щині і напра​ви​лась до Гали​ча. «Вони нагна​ли орду 23 люто​го у милі від Гали​ча. Хан, наля​кав​шись, шукав пово​ро​ту, але при​лу​ча​ни сіли на шию втіка​чам. І в рай​оні Устя на Дністрі заста​ви​ли татар прий​ня​ти бій, а хан тікав у сво​е​му пога​но​му ридвані».15

1632 — На почат​ку ХVІІ ст. міста у володін​нях князів Зба​разь​ких були най​біль​ши​ми на Поділ​лі. Так, При​лу​ки мали 4000 дворів, Неми​рів – 2294, Брац​лав – 1409, Чер​нів​ці – 894. В Неми​ро​ві тоді про​жи​ва​ло орієн​тов​но 25–30 тис. душ. Як бачи​мо, Неми​рів був одним з най​біль​ших міст тодіш​ньо​го Поділ​ля. Поряд з цим князь Зба​разь​кий був ще й добрим бать​ком. Він вихо​вав від​да​них короні двох синів: Єжі та Кшишто​фа. Разом з ними вою​вав в ім’я її сла​ви та інте​ресів. Про​те жит​тя обох синів було недов​гим. В 1627 році поми​рає молод​ший син Кшиштоф у Кінсь​кій Волі, а невдо​взі за ним, 30 лип​ня 1631 року помер стар​ший брат Єжі. Оби​д​ва вони не зали​ши​ли по собі нащад​ків. Піс​ля смер​ті Єжі закін​чи​вся рід Зба​разь​ких, який проіс​ну​вав 150 років. Усі маєт​но​сті їхньо​го замож​но​го і зна​ме​ни​то​го роду перей​шли до їхніх роди​чів – Виш​не​ве​ць​ких. На це пре​тен​ду​ва​ли із роди​ни Зба​разь​ких Януш Виш​не​ве​ць​кий, а збо​ку Чет​вер​тинсь​ких – Сте​пан та Гри​горій. Судо​вий про​цес у 1632 році вигра​ли Виш​не​ве​ць​кі. За свід​чен​ня​ми І.Дороша усі маєт​но​сті Зба​разь​ких перей​шли до сест​ри Яну​ша Виш​не​ве​ць​ко​го, а від неї до її доч​ки, що була одру​же​на з Костян​ти​ном Виш​не​ве​ць​ким – воє​во​дою русь​ким. Так Неми​рівсь​кі зем​лі набу​ва​ють нових гос​по​дарів – князів Виш­не­ве­ць­ких. У 1641 році князь Костян​тин Виш​не​ве​ць​кий заклав кня​зеві Сте​фа​ну Чет​вер​тинсь​ко​му Дашів за 25000 злотих.

Podobno kniaź Stefan (1577–1655), założyciel młodszej linii rodu na Nowej Czetwertni, czyli Borowiczach, rzucił przekleństwo na swych potomków, jeśliby ośmielili się porzucić wiarę przodków. Jednocześnie nie dał się skusić Bohdanowi Chmielnickiemu widokami na udzielne Księstwo Ruskie, bowiem „uznawał nad sobą tylko Króla Polskiego, któremu wierność przysięgał”. Ten „ojczyzny miłośnik, prawdę i sprawiedliwość miłujący” stracił jednego syna w walce ze Szwedami, a drugiego zabili Kozacy.

1657, Бог​дан Хмель​ни​ць​кий видав «асе​ку​ра​цію», прий​ма​ю​чи їх у під​дан​ство й забез​пе​чу​ю​чи пра​ва та воль​но​сті й, насам​пе​ред, сво​бо​ду като​ли​ць​кої релі​гії. Слі​дом за тим звер​ну​ла​ся до українсь​ко​го гетьма​на шлях​та Волині з про​хан​ням прий​ня​ти її під свій про​тек​то​рат. При​єд​на​лись до цих про​хань і могут​ні маг​на​ти, як, напри​клад, Сте​пан Чет​вер​тинсь​кий . Б.Хмельницький вста​нов​лює постій​ний кон​такт із кня​зем Сте​па​ном Чет​вер​тинсь​ким , остан​нім пред​став​ни​ком “ста​рої Руси князівсь​кої”, одним з опікунів Києво-Моги​­лян­сь­​ко​­го коле​гіу​му, ліде​ром волинсь​кої шлях​ти, нев​том​ним обо​рон​цем православ’я. Про​мо​ви​стим свід​чен​ням ново​го харак​те​ру вза​є​мин коза​ць​кої дер​жа​ви з тра​ди​цій​ною українсь​кою ари​сто​кратією є охо​рон​ні гетьмансь​кі універ​са​ли, які мали убез​печ​ни​ти її від будь-яких кривд, подіб​них до тих, що були заподіяні у пер​шу авто​но​мі​стич​ну добу гетьма​ну​ван​ня Б.Хмельницького. В листі С. Чет​вер​тинсь​ко​му від 17 січ​ня 1657 р. Б.Хмельницький запев​няє кня​зя, що буде кара​ти на гор​ло тих, “хто би важи​вся напе​ре​кір повто​реній волі влас​ній Нашій оруж​ною рукою на доб​ро В.Кн.Милости наміря​тись і йому яку небудь шко​ду вчи​ни​ти зами​ш​ляв. Крім того не буде вже тієї сва​волі і лихих намірів тому, що Ми з окре​ма упім​ну​ли П.Полковника Київсь​ко​го (Жда​но​ви​ча), аби він Пол​ку сво​го коза​ків, на зало​гах пере​бу​ва​ю​чи, на далі од таких насильств погамував”.

3 м. 1646 р. кня​ги​ня Катар​жи​на з Лес​не​ва тре​тя дру​жи​на кня​зя Сте​фа​на Чет​вер​тинсь​ко​го, під​ко​мор​на брац​лавсь​ка здійс​ни​ла запис до луць​ких земсь​ких книг кня​зю Яре​мі Виш​не​ве​ць​ко​му. Слу​ць​кі, луць​кі і канівсь​кі маєт​но​сті її пер​шо​го чоло​віка ста​ро​сти луць​ко​го Ієроні​ма Хар​ленсь​ко​го пере​дані йому від Федо​ра Сущан­сь­​ко​­го-Проску​ри у вічність

Горо​ди​ше і сели​ще Товарів над р. Рось: містеч​ко Межи​річ оса​д​жене, сели​ще Таган​ча і грунт при ньо​му тага​ни​ць​кий на яко​му містеч​ко Вороб’ївка оса​д​жене, а при ньо​му два горо​ди​ща: Повітов і Кізя​ків над р. Роса​ва. Крім того с. Баби​чі пода​ру​ва​ла Вишневецькому

Сте​фан Чет​вер​тинсь​кий був при​я​те​лем мит​ро​по​ли​та Київсь​ко​го, Галицько​го і всієї Малої Росії Д. Балабана.Він – один із лідерів волинсь​кої пра​во​слав​ної шлях​ти, засну​вав із дру​жи​ною Г. Мику​линсь​кою у своє​му родин​но​му маєт​ку Нова Чет​верт​ня пра​во​слав​ний мона​стир. Спри​яв від​нов​леній у 1620—1621 рр. пра​во​слав​ній ієрар​хії, зокре​ма у

1620 р. у його маєт​ку в Живо​то​ві патріарх Єру​са​лимсь​кий Тео​фан з дво​ма мит​ро​по​ли​та​ми, Софійсь​ким та Ста​гонсь​ким, висвя​тив Паїсія Іпо​ли​то​ви​ча на єпис​ко​па Холмсь​ко​го і Белзького.

С. Чет​ве​ринсь​кий мав міц​ні кон​так​ти з вищим пра​во​слав​ним духовен​ством, зокре​ма з мит​ро​по​ли​та​ми Київськи​ми, , Гали​ць​ки​ми і всієї Малої Росії П. Моги​лою, С. Косо​вим, Д. Бала​ба​ном, архі​манд​ри​том Києво-Печерсь­​кої лаври 3. Копи​стенсь​ким, кот​рий у 1623 р. при​свя​тив Чет​вер​тинсь​ко​му свій пере​клад творів Іоан​на Зла­то­уста. Д. Бала​бан на​писав йому спів​чут​ли​во​го листа з при​во​ду пе​ред​час​ної смер​ті сина Мико​ли. Чет​вер​тинсь​кий також під​т​ри​му​вав кон​так​ти з Луць​ким пра​во​слав​ним брат​ством. У 1647 р. він разом із дво​юрід​ним бра​том Гри​горієм Оста​фій​о​ви​чем Чет​вер​тинсь​ким, під​ко​морієм луць​ким (1638—1651), та ін. під​пи​сав запо​віт шлях​ти​ча Олек​сандра Музел​лі (гре​ка за поход​жен​ням), який весь маєток пере​дав Луць​ко​му пра​во​слав​но​му брат​ству. Цей Гри​горій Чет​вер​тинсь​кий був одним з тих, хто оби​рав П. Моги​лу мит​ро​по​ли​том Київсь​ким (1632). С. Я. Чет​вер​тинсь​кий при​хиль​но ста​ви​вся до Українсь​кої коза​ць​кої дер​жа​ви, до Війсь​ка Запорозько​го, був осо​би​сто знай​о​мий з П. Кона​ше​ви​чем Сагай​дач​ним, пози​чав гро​ші гетьма​ну І. Пет​ра​­жи​­ць­​ко​­му-Кулазі, листу​вав​ся з Б. Хмель​ни​ць​ким, І. Виговсь​ким, полков​ни​ком київсь​ким А. Жда​но​ви​чем. У 1656 р. Хмель​ни​ць​кий нака​зав А. Жда​но​ви​чу обо​ро​ня​ти волинсь​кі маєт​но​сті Четвертинського.

Сте​фан Чет​вер​тинсь​кий разом зі своїм дво​юрід​ним бра​том Гри​горієм Чет​вер​тинсь​ким та сином остан​ньо​го Захарієм Чет​вер​тинсь​ким, луць​ким під​суд​ком (1644—1649), був назва​ний у запо​віті П. Моги​ли серед тих осіб, яким пере​да​ва​лась в опіку Києво-Моги​­лян­сь­​ка академія.

1658, лип​ня 1. – Нова Чет​верт​ня. – Лист кня​зя Сте​фа​на Чет​вер​тинсь​ко​го до пінсь​ко​го пол​ков​ни​ка Костян​ти​на Виговсь​ко​го. 1658, лип​ня 3 (черв​ня 24). – Туров. – Охо​рон​ний універ​сал туро​во-пін­сь­​ко​­го пол​ков​ни​ка Костян​ти​на Виговсь​ко​го кня​зю Сте​­фа​­ну-Свя​то​­пол​ку Чет​вер​тинсь​ко​му 1658, лип​ня 5 (черв​ня 25). – Туров. – Лист туро​во-пін­сь­​ко​­го пол​ков​ни​ка Костян​ти​на Виговсь​ко​го до кня​зя Сте​фа​на Свя​то​пол​ка Четвертинського.

Ж. 1, (1607) Анна Бокий, (ум. 1612), дочь судьи луц​ко​го Гав​ри​и​ла Бокия. Дети от пер​во​го бра​ка: Князь Алек​сандр, погиб в бою со шве​да​ми под Кишпор​ком, Князь Илья (1606—1640), рот​мистр вой​ска корон​но​го, Князь Нико​лай (ум. 1659), каш​те​лян минский.

Ж. 2, (1616) Анна Мику­линсь­ка (ум. 1638), (1°-v. Jarmoliński), бла­го­да­ря женить​бе на кото​рой при​об​рел име​ние Живо​тов​ка. Дети от вто​ро​го брака:Князь Януш (ум. 1648), Княж​на Петронелла.

Ж. 3, (1639) Кате­ри­на Лес­ньовсь­ка (1°-v. Charliński, st. łucki), вдо​ва ста​ро​сты канев​ско​го Иеро​ни​ма Хар​лен​ско​го. Дети от тре​тье​го брака:Князь Сте​фан (ок. 1640—1684).

51.31. КН. ФЕДОР ЯЦКО­ВИЧ (1600,—1664)

3С:Яцек.Анд. :БОКИЙ.

Ж.1, МАРУ­ША МИКУ­ЛИНСЬ­КА (1°-v. Fedor Kopiewski)

Без​де​тен.

52.31. КЖ. АННА ЯЦКОВ­НА († бл.1633)

М. 1, 1606, Якуб Страдомський.

М. 2, Ян Радовицький

53.32. КН. ФЕДОР ЯКО­ВИЧ († піс​ля 1631)

54.32. КЖ. МАРУ­ША ЯКОВ­НА († піс​ля 1631) 

М., Maciej Rohoziński

55.32. КАТЕ­РИ­НА ЯКОВНА

М., NN Злоба-Черчицький

56.32. АНА­СТА­СИЯ ЯКОВ­НА († піс​ля 1631) 

М., Мико​лай Хринницький

57.32. КЖ. СОФИЯ ЯКОВ­НА († піс​ля 1631) 

М1., NN Лонцький

М2., NN Яновський

М3., Адам Прошицький

58.32. АВДО­ТЬЯ ЯКОВ­НА († до 1632) 

М., Пав­ло Орда.

59.32. КЖ. МАГ­ДА­ЛИ­НА ЯКОВ­НА († піс​ля 1631) 

М. Гри­горій Яревський.

60.33. КН. ГРИ­ГОРІЙ ОСТА­ФЬЕ­ВИЧ СВЯ­ТО­ПОЛК-ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1601, † 12.5.1651)

русь​кий маг​нат, війсь​ко​вий та дер​жав​ний діяч Речі Поспо​ли​тої; poborca wołyński 1629, під​ко​морій луць​кий (1639), брав участь у різ​них цер​ков​них спра​вах, зокре​ма, у вибо​рах мит​ро​по​ли​та Пет​ра Моги​ли (1632) й Силь​ве​ст​ра Косо​ва (1647). Небіж дру​жи​ни Яну​ша Зба​разь​ко​го Анни.

Cин Оста​фія, дідич Ста​рої Чет​верт​ні, пред​став​ник роду русь​ких князів, що виво​дить​ся від київсь​ко​го кня​зя Свя​то​пол​ка Іго​ро​ви​ча. Рід мав 2 гер​би. Відо​мий обо​ро​не​ць православ’я, ворог унії, като​ли​циз​му. В 1601 році захи​щав пра​во​славне брат​ство у Люб​ліні, в 1619 році фун​ду​вав мона​стир в Чет​верт​ні з умо​вою: мона​хи завжди мають бути пра​во​слав​ни​ми. Впли​вав на спорід​не​них з ним Яну​ша та Кшишто​фа Зба​разь​ких в дусі антиє​зуїтсь​ко​му та про​ти​ка​то​ли​ць​ко​му; зокре​ма, вони в 1627 році на сей​мі в Торуні захи​ща​ли пра​во​слав​них. Посол від Волинсь​ко​го воє​вод​ства на сей​ми у 1627, 30, 32, 33, 38 (обра​ний комі​са​ром для роз​ме​жу​ван​ня Волинсь​ко​го воє​вод​ства від Пінсь​ко​го повіту), 39 роках, на них висту​пав як реч​ник волинсь​ких диси​ден​тів та про​тив​ни​ків єзуїтів. Про​ти​ви​вся вигнан​ню з Рако​ва аріян (соцініян). Побо​ре​ць волинсь​кий у 1629 році. Депу​тат від Волинсь​ко​го воє​вод​ства на Корон​ний три​бу​нал у Радо​мі 1649 року.

Був похо​ва​ний в пра​во​слав​но​му мона​сти​рі в Старій Чет​верт​ні поряд з тіт​кою Анною.\[2\]

1619 ‑1619 р., жовтня 19. – Фун​душ кня​зя Г. Чет​вер​тинсь​ко​го пра​во​слав​но​му Чет​вер​тинсь​ко​му мона​сти​рю за умо​ви його постiй​ної при​на​леж​но​стi до православ’я.ЦДІАК Украї​ни, ф. 26, оп. 1, спр. 28, арк. 1098.

1625, Один з князів Чет​вер​тинсь​ких , Гри​горій, при​слу​жи​вся також і справі волинсь​ко​го дру​кар​ства. Князь Гри​горій Чет​вер​тинсь​кий був гор​ли​вим обо​рон​цем пра​во​слав​ної ві-ри, хоч жив у малих достат­ках. Загорівсь​кі мона​хи, ієро​мо​нах Пав​ло Дом​­жив-Лют​ко​вич Тели​ця та ієро​ди​я​кон Силь​вестр, вид​ру​ку​вав​ши декіль-ка кни​жок в Угор​цях, пере​нес​ли​ся до Мінсь​ка, але не дов​го про​жи​ли вони й тут, і ско​ро вер​ну​ли​ся до сво​го Загорівсь​ко​го мона​сти​ря; піз​ні​ше, десь 1624 р. разом з своєю манд​рів​ною дру​кар​нею при​бу​ли вони, певне на заклик кн. Гри​горія Чет​вер​тинсь​ко​го , в Чет​верт​ню й осе​ли​ли​ся в Пре​об​ра​женсь​кім мона​сти​рі. Тут вони поча​ли скла​да​ти Псал​ти​ря, який і вий​шов у світ 27 лип​ня 1625 р., на 244 л. На обо​ро​ті заго​лов​но​го листа — герб Чет​вер​тинсь​ких , а по-тім — при​свя​та книж​ки кн. Гри​горію від дру​карів Пав​ла та Силь​зе​ст​ра. По тому ось ця заміт​ка: «Сіє дило нача​ся и свер​ши​ся бла​го​сло​венієм гос​по​ди​на отца наше​го пре​по​доб​ней​ша​го кир Захаріи, з Свя​той горн, игу​ме​на мона​сты​ра Рож​де​ства пре​свят​ня Бого​ро​ди​ца Заго​ров​ско​го, и всей еже о Хри​сте братіи, молит​ва​ми и помо​щію того​жде монастиря».

Ця заміт​ка ствер​джує, що наші дру​карі справ​ді були загорівсь​ки​ми мона​ха​ми і до Чет​верт​ні при​бу​ли певне не з Минсь​ку, а з мона​сти​ря Загорівсь­ко­го. Крім цеї книж​ки, біль​ше нічо​го о. Пав​ло не дру​ку​вав в Чет​верт​ні, і ско​ро подав​ся з своєю манд​рів​ною дру-кар​­нею до Луць​ка. До пра​во​слав​но​го мона​сти​ря в 1625-му на запро​шен​ня Гри​горія Чет​вер​тинсь​ко​го при​бу​ва​ють манд​рів​ні дру​карі-фрілан​­се​ри, мона​хи Силь​вестр і його коле​га з див​ним пріз​ви​щем Пав​ло Дом​­жив-Лют​ко​вич-Тели​­ця. В Чет​верт​ні дру​ку​єть​ся «Псал​тир» — 244-сторін​ко​вий фоліант з гер​бом Чет​вер​тинсь​ких на обкладинці.

1632 — На почат​ку ХVІІ ст. міста у володін​нях князів Зба​разь​ких були най​біль​ши​ми на Поділ​лі. Так, При​лу​ки мали 4000 дворів, Неми​рів – 2294, Брац​лав – 1409, Чер​нів​ці – 894. В Неми​ро​ві тоді про​жи​ва​ло орієн​тов​но 25–30 тис. душ. Як бачи​мо, Неми​рів був одним з най​біль​ших міст тодіш​ньо​го Поділ​ля . Поряд з цим князь Зба​разь​кий був ще й добрим бать​ком. Він вихо​вав від​да​них короні двох синів: Єжі та Кшишто​фа. Разом з ними вою​вав в ім’я її сла​ви та інте​ресів. Про​те жит​тя обох синів було недов​гим. В 1627 році поми​рає молод​ший син Кшиштоф у Кінсь​кій Волі, а невдо​взі за ним, 30 лип​ня 1631 року помер і стар​ший брат Єжі. Оби​д​ва вони не зали​ши​ли по собі нащад​ків. Піс​ля смер​ті Єжі закін​чи​вся рід Зба​разь​ких, який проіс​ну​вав 150 років. Усі маєт​но​сті їхньо​го замож​но​го і зна​ме​ни​то​го роду перей​шли до їхніх роди​чів – Виш​не​ве​ць​ких. На це пре​тен​ду​ва​ли із роди​ни Зба​разь​ких Януш Виш​не​ве​ць​кий, а збо​ку Чет​вер​тинсь​ких – Сте​пан та Гри​горій. Судо​вий про​цес у 1632 році вигра​ли Виш​не​ве​ць​кі. За свід​чен​ня​ми І.Дороша усі маєт​но​сті Зба​разь​ких перей​шли до сест​ри Яну​ша Виш​не​ве​ць​ко​го, а від неї до її доч​ки, що була одру​же​на з Костян​ти​ном Виш​не​ве​ць​ким – воє​во​дою русь​ким. Так Неми​рівсь​кі зем​лі набу​ва​ють нових гос​по​дарів – князів Вишневецьких.

Grzegorz (Hrehory) młodszy syn Eustachiego, podkomorzy łucki, poseł na kilka sejmów, zapobiegły gospodarz podniósł znaczenie swojego domu i wykupił od książąt Zbaraskich rodzinny majątek Czetwertnię,

1632 — 1632 р., кон​во​ка​цій​ний сейм, 1635 р., зви​чай​ний сейм 1635 р., над​зви​чай​ний сейм1637 р., зви​чай​ний сейм 1638 р., зви​чай​ний сейм1639 р., зви​чай​ний сейм.

Якщо на сей​ми​ках перелі​че​них воє​водств міс​цеві мож​но​вла​дці без​по​се​ред​ньо ске​ро​ву​ва​ли робо​ту своїх угрупу​вань, втру​ча​ли​ся у вирі​шен​ня чис​лен​них і кон​флікт​них супере​чок, то ситу​а​ція на волинсь​ко​му сей​ми​ку дещо відріз​ня​ла​ся. Волинсь​кі мож​но​вла​дці зраз​ка Вла​­ди​сла​­ва-Домініка Заславсь​ко​го, Ада​ма Сан​гуш​ка чи Аль​брих​та Стані​сла​ва Рад​зивіл​ла від​да​ва​ли пере​ва​гу нада​ва​ти під​т​рим​ку обра​но​му угрупу​ван​ню, не втру​ча​ю​чись у їх бороть​бу осо​би​сто, або навіть при​ми​рю​ва​ти їх, нама​га​ю​чись здо​бу​ти най​біль​ший зиск. Луць​кий ста​ро​ста В.-Д. Заславсь​кий пере​бу​вав за «спи​ною» фак​ції луць​ко​го під​ко​морія Гри​го​ра Чет​вер​тинсь​ко​го – Ада​ма Кисе​ля. Чет​вер​тинсь​кі, на від​мі​ну від інших волинсь​ких князівсь​ких родин (Заславсь​кі, Виш​не​ве​ць​кі), збе​рег​ли роз​га​лу​жені крев​­но-спорід​­нені зв’язки з волинсь​ки​ми зем’янськими роди​на​ми. Шлюб​на політи​ка Чет​вер​тинсь​ких втяг​ну​ла в їх коло Хрин​ни​ць​ких і Кашовсь​ких, пред​став​ни​ки яких (Олек​сандр Хрин​ни​ць​кий у 1637 р., а Ян і Ген​рик Кашовсь​кі в 1635 і 1646 рр.) за допо​мо​гою князівсь​кої роди​ни, авто​ри​тет​но пред​став​ле​ної на сей​ми​ку, оби​ра​ли​ся посла​ми на сейм. Актив​но дія​ли на волинсь​ко​му сей​ми​ку, крім Гри​го​ра Чет​вер​тинсь​ко​го , його син Захар, раці​борсь​кий ста​ро​ста, зго​дом луць​кий земсь​кий під​су​док, та Мико​лай Чет​вер​тинсь​кий , май​бут​ній мінсь​кий каш​те​лян. У сфері впли​ву Г. Чет​вер​тинсь​ко​го пере​бу​ва​ли Федір Кори​тинсь​кий, посол на сейм 1643 р., та пра​во​слав​ні пред​став​ни​ки роди​ни Гуле​ви​чів-Вою​тин­сь­​ких, зокре​ма Семен, Вац​лав, Іван, Дани​ло та інші.

Гуле​ви​чі-Вою​тин­сь­​кі, втім, апе​лю​ва​ли до чис​лен​ної мало​за​мож​ної шлях​ти Луць​ко​го повіту, яка, на від​мі​ну від «своєї братії» в сусід​ніх українсь​ких воє​вод​ствах, була досить актив​ною політич​но. Це доз​во​ля​ло Гуле​ви​­чам-Вою​тин­сь­​ким над​си​ла​ти своїх пред​став​ни​ків прак​тич​но на кож​ний сейм часів прав​лін​ня Вла​ди​сла​ва IV Вази.

Леген​да про родо​від Ада​ма «Свен​толь​до​ви​ча» Кисе​ля також пов’язує його пред​ків і з Чет​вер​тинсь​ки​ми , і з Гуле​ви​ча​ми. Нелег​ка ноша ліде​ра пра​во​слав​ної шлях​ти Речі Поспо​ли​тої, яку взяв на себе Кисіль, об’єктивно штов​ха​ла його до сою​зу з ними. Ситу​а​тив​но, особ​ли​во коли роз​гля​да​ли​ся питан​ня релі​гії, до фак​ції Чет​вер​тинсь​ко​го – Кисе​ля при​єд​ну​вав​ся воло​ди​мирсь​кий під​ко​морій Юрій Пузи​на, брат луць​ко​го і острозь​ко​го пра​во​слав​но​го єпис​ко​па Ата​на​сія Пузи​ни. Здаєть​ся, що в цій фак​ції Чет​вер​тинсь​кі і Гуле​ви​чі пред​став​ля​ли більш ради​кальне кри​ло, а Киселі (Адам і його брат Мико​ла) та Пузи​на — більш помір​ко​ване. Участь остан​ніх у про​ек​ті волинсь​ко​го воє​во​ди Ада​ма Сан​гуш​ка «універ​саль​ної унії» та від​мо​ва А. Кисе​ля у 1643 р. від​кри​то під​т​ри​ма​ти Г. Чет​вер​тинсь​ко​го в кон​флік​ті з Андрієм Ліневсь​ким щодо поса​ди луць​ко​го земсь​ко​го суд​ді (князь хотів «про​пхну​ти» через сей​мик кан​ди​да​ту​ру сво​го сина — Заха​ра; з іншо​го боку на цю поса​ду пре​тен​ду​вав А. Ліневсь​кий, що зай​мав уряд луць​ко​го земсь​ко​го під​суд​ка) свід​чить на користь такої дум​ки. Інша дію​ча й потуж​на фак​ція на волинсь​ко​му сей​ми​ку — це фак​ція Ліневсь​ких. Чле​ни цієї роди​ни були пред​став​лені на двох тре​ти​нах сей​мів часу прав​лін​ня Вла​ди​сла​ва IV. За пуб​ліч​ним реч​ни​ком цьо​го угрупу​ван​ня — Андрієм Ліневсь​ким — сто​я​ли воє​во​да А. Сан​гуш​ко та волинсь​кий каш​те​лян Мико​лай Єжи Чор­то­рийсь­кий. Від​вер​то сим​па​ти​зу​вав А. Ліневсь​ко​му і литовсь​кий канц​лер А. С. Рад​зивілл, який мав знач​ний вплив у пев​них шля​хетсь​ких колах, але нама​гав​ся пере​бу​ва​ти над бит​вою, висту​па​ю​чи часто медіа​то​ром. Втім, його при​хиль​ни​ки, такі як Андрій Залесь​кий (посол на сейм 1641 р.) спів​пра​ц​ю​ва​ли з Ліневсь​ки​ми більш тіс​но. Андрій Ліневсь​кий докла​дав чима​ло зусиль, щоб вби​ти клин між пра​во​слав​ни​ми і про​те​стан​та​ми. Зов​сім небез​під​став​но Г. Чет​вер​тинсь​кий під час вже зга​да​но​го кон​флік​ту щодо поса​ди луць​ко​го земсь​ко​го суд​ді зви​ну​ва​чу​вав його перед коро​лем у сто​сун​ках з аріа​на​ми Чап​ли​ча​ми. Наяв​ність таких кон​так​тів під​твер​джуєть​ся фак​том пере​да​чі Андрієві окре​мих маєт​но​стей Чап​ли​чів, які мали бути кон​фіс​ко​вані згід​но сей​мо​вих кон​сти​ту​цій 1659 і 1661 рр. Зокре​ма, у 1659 р. Олек​сандр Чап­лич Шпа​новсь​кий пода​ру​вав Андрієві містеч​ко Кисе​лин, щоправ​да, неза​ба​ром від​суд​же​но​го на користь київсь​ко​го лов​чо​го Стані​сла​ва Кова​ловсь​ко​го. Ще рані​ше, у 1648 р., А. Ліневсь​кий досить несподі​ва​но зна​чить​ся влас​ни​ком сіл Шуп​ків, Річи​ця, Риш​ти​не​ць, Бабин, Шпанів, части​на яких перед тим нале​жа​ла Чапличам-Шпановським.

1635 — Піс​ля дов​гих дома​гань, щой​но на сей​мі в 1635 p., були потвер​джені «Пунк​ти заспо​коєн​ня» і тоді король назна​чив дві комісії: одну для корон​них земель, а дру​гу — для Князів​ства Литовсь​ко​го, які мали зай​ня​ти​ся роз​поді​лом цер​ков і дібр між пра​во​слав​ни​ми і унія​та​ми. Ці комісії поча​ли дія​ти з черв​ня 1635 p., але вони зустрі​ли опір з боку уніятів. Мит​ро​по​лит Моги​ла відра​зу потвер​див назна​че​них коро​лем комі​сарів для пере​да​чі пра​во​слав​ним цер​ков — кн. Г. Чет​вер​тинсь​ко​го і С. Гуле​ви​ча і упов​но​ва​жив їх зане​сти в городсь​кі луць​кі кни​ги спи​сок тих міст і місте​чок, де було обі​ця​но пра​во​слав​ним церкви.

1643 — Цей стан три​вав до 1643 p.. коли з іні​ція​ти​ви холмсь​ко​го уніятсь​ко​го єпис​ко​па Мето​дія Тер​ле​ць​ко​го, рев​но​го іспо​від​ни​ка унії, Вати​кан пого​ди​вся роз​по​ча​ти нову уній​ну акцію. М. Тер​ле​ць​кий запро​по​ну​вав «з метою під​т​рим​ки й даль​шо​го роз​ши​рен​ня унії» висла​ти до різ​них визнач​них осіб у Поль​щі папсь​ке бре​ве. Він запро​по​ну​вав спи​сок 24

осіб: коро​ля, важ​ли​вих латинсь​ких пре​латів, висо​ких світсь​ких служ​бов​ців і найвп​ли​во​ві​ши​х воє​вод. У цьо​му спис​ку Тер​ле​ць​кий подав також трьох пра​во​слав​них, а саме київсь​ко​го мит​ро​по​ли​та П. Моги​лу, чер​ні​гівсь​ко​го вое​во​ду Ада​ма Кисе​ля і луць​ко​го під​скар​бія кн. Гри​горія Чет​вер​тинсь​ко​го 73). При цьо​му уніятсь​кий епи​скоп подав І таку харак​те​ри​сти​ку П. Моги​ли: «Син воє​во​ди Мол​давії, люди​на важ​ли​ва і побож​на, яка гото​ва визна​ти папу духов​ним голо​вою церк­ви». Про­по­зи­ція еп. Тер​ле​ць​ко​го була схва​ле​на на засі​дан​ні Конґреґа​ції Про​паґан​ди Віри 28. 9, 1643 р. і папсь​кі бре​ве були вислані з датою 3. 11. 1643 р. — 23-ом осо​бам; не удо​стоїв​ся довір’я тіль​ки Четвертинський

У своє​му щоден​ни​ку Рад​зивілл опи​су​вав епізод із вибо​ра​ми луць​ко​го земсь​ко​го суд​ді у січ​ні 1643 р. Цей уряд пра​г​нув обій​ня​ти луць​кий під​су​док Анджей Ліневсь​кий, «добрий оби​ва​тель і рев​ний като​лик». Аль​берт Стані​слав під​т​ри​мав його кан​ди​да​ту​ру в листі до корон​но​го під​канц​ле​ра, з яким пої​хав до Вар​ша​ви син А.Ліневського – Стефан.

Одна​че вакан​сія земсь​ко​го суд​ді при​ва​блю​ва​ла й луць​ко​го під​ко​морія Гри​горія Свя​то​­пол​ка-Чет​вер​тин­сь­​ко​­го: князь волів бачи​ти на цій поса​ді сво​го сина Захарія. Кон​флікт інте​ресів розв’язав Рад​зивілл: під​ко​морій пого​ди​вся з тим, що його син стане суд​дею піс​ля А.Ліневського. Однак на сей​ми​ку в Луць​ку князь захо​ди​вся вибо​рю​ва​ти влас​ні інте​ре​си, ганя​чи А.Ліневського як аріа​ни​на. Розі​грітий вином син під​суд​ка прий​шов опів​но​чі до гос​по​ди Г.Святополка Чет­вер­тинсь­ко­го й залед​ве його не вбив. Робо​ту сей​ми​ку було зір​ва​но​Но​ву спро​бу виборів луць​ко​го земсь​ко​го суд​ді було зроб​ле​но за декіль​ка міся​ців, у квіт​ні 1643 р. На елек​цій​ний сей​мик до Луць​ка при​бу​ли волинсь​кий воєвода

Адам Сан​гуш​ко, волинсь​кий каш​те​лян Мико​лай Чор​то​рийсь​кий, чер​ні​гівсь​кий каш​те​лян Адам Кисіль і брац​лавсь​кий каш​те​лян Ґабріель Стемп​ковсь​кий. Вибо​рам усі​ля​ко переш​код​жав князь Г.Святополк-Четвертинський, «пала​ю​чи нена​ви​стю до луць​ко​го під​суд​ка». Він з’явився у супро​воді роти корон​но​го коню​шо​го Вла​ди​сла​ва Домініка Заслав­сь­​ко​­го-Острозь­​ко​­го. Однак і А.Ліневський при​був на чолі заго​ну озброє​ної шлях​ти. «Якби \[вони\] ввій​шли до косте​лу (де зазви​чай від​бу​ва​ли​ся сей​ми​ки – О.Р.), – заува​жу​вав Рад​зивілл, – то напев​но не вий​шли б без смер​тов​би​вства та кро​во​про​лит​тя». Від​так вибо​ри ще раз від​кла​ли, споді​ва​ю​чись на при​ми​рен​ня сторін \[II, s.357\].

В 1629 г. соглас​но подим​ним тари​фу кня​зю Сте​фа​ну Чет​вер​тен​ско​му , брац​лав​ско​му пид​ко​мо​рию (1629–1665), в Вин​ниц​ком уез​де при​над​ле​жа​ли Живо​тов на Рось​ци, Китай​го​род на Соро​ке, в Брац​лав​ско​му — м. Комар​го​род, Росив​ка, Мар​кив​ка, Кис​ни​ця, Кам’янка на при​то​ках Дне​стра им. Тима​нив​ка на Солон​ке. В . Тима​нив​ци («кня​зя Чет​вер​тин​ско​го дидичне») предо​став​ля​ют​ся маг​де​бург​ское пра​во, при​ви​ле​гия на тор​ги, ярмарки.

1642.05.13 — Фун​душ кня​зей Гри​го​рия Свя​то​пол​ка и Заха​рии Свя​то​пол​ка Чет​вер​тин​ских (а так​же их жен), дан​ный ими Пре​об​ра​жен​ско​му Чет​вер​тин​ско​му мона​сты​рю, с обя​за​тель​ством за себя и потом​ков не нару​шать дар​ствен​ной запи​си доко​ле ино​ки будут пре​бы​вать в Пра​во​сла​вии, — и изло​же​нии неко​то​рых пра​вил отно​си​тель​но жиз​ни и поряд​ков мона​стыр​ских. 1642 года, мая 13

1651 — князь. Існує гіл​ка князів Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​ких, які ведуть родо​від від київсь​ко​го кня​зя Свя​то​пол​ка. Втім у біль​шо​сті дже​рел про історію Жито​ми​ра зга​дуєть​ся польсь​кий князь Чет​вер​тинсь​кий. Втім, з неве​ли​кою впев​неністю, мож​на при​пу​сти​ти, що під час виз​воль​ної вій​ни під про​во​дом Хмель​ни​ць​ко​го заго​ни Іва​на Богу​на роз​гро​ми​ли 17-ти тисяч​ну армію Гри​горія Чет​вер​тинсь​ко​го, який веде свій родо​від саме від київсь​ких князів.

Ж. Мару­ша Вкринсь­ка /​Marianna Wkrynska/​, мали 2 сини, 3 донь​ки: Захарій, Вац​лав, Оле​на, Тео​фі​ла — дру​жи​на овру​ць​ко​го ста​ро​сти Вла​ди​сла​ва Немирича.

61.33. NN OСТАФЬЕВНА 

чер​ни​ця

VIII генерація

КН. ПЕТР ЯНУШЕВИЧ

Напри​клад, відо​мо, що в дру​гій поло​вині XVI століт​тя част​кою в Копил​лі (а також у Чет​верт​ні, Годо​ми​чах, Боро​ви​чах, Галузії, Літо​го​щі, Арсе​но​ви​чах і Під​лі​сах) володів Матвій Васи​льо​вич Чет​вер​тенсь​кий, справ​ця Луць​ко​го ста​ро​ства. Піс​ля дру​го​го одру​жен​ня з Овдо​тею Вага​новсь​кою їй на віно (посаг) і пожит​тєве володін​ня перей​ш​ла зем​ля в

назва​них селах. У 1568 році Овдо​тя від​сту​пи​ла ці села пасин​ко​ві Яну​шу Чет​вер​тенсь​ко​му, сино​ві Матвія від пер​шо​го шлю​бу. Син Яну​ша Чет​вер​тенсь​кий Пет​ро зберіг свою част​ку володінь. Це під​твер​джує доку​мент 1574 р., в яко​му за напад на його літо​го​щсь​ку зем​лю він скар​жить​ся на новос​пе​че​но​го сусі​ду Захарія Лагодовського.

68.50. КН. АЛЕК­САНДР СТЕ­ФА­НО­ВИЧ Aleksander(† 1628)

Князь на Новій Чет­верт­ні. Poległ młodo i bezpotomnie w bitwie z Szwedami pod Kirszborgiem.

69.50. КН. ИЛЬЯ СТЕ­ФА­НО­ВИЧ Eliasz (1606–1640)

війсь​ко​вик, rotmistrz królewski, пра​во​слав​ний. Син белзь​ко​го під​ко​морія Сте​па​на Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​ко​­го та його дру​жи​ни Анни з Бокіїв, стар​ший брат Мико​ли. Пред​став​ник лінії на Новій Четвертні.

В 1623 році дуже юним почав війсь​ко​ву служ​бу. Брав участь в усіх кам​паніях остан​ніх літ коро​лю​ван​ня Сігіз​мун​да ІІІ Вази, почат​ках Вла​ди​сла​ва IV спо​чат​ку як това​риш, потім як поруч​ник, рот​містр корон​ної (реєсто​ро​вої) коза​ць​кої коруг​ви. Під час повстан​ня Тря​си​ла був важ​ко пора​не​ний при здо​бут​ті повстансь​ко​го коза​ць​ко​го табо​ру під Пере​я​с​ла​вом. В 1635 році під час мобілі​за​ції військ про​ти шведів при​вів до табо​ру влас​ну коругву кава​лерії коза​ць​кої (150 коза­ків). В 1638 році: піс​ля пораз​ки коза​ць​ко​го повстан​ня був одним з комі​сарів, які 4 груд​ня 1638 року на Мас​ло​во​му Ставі оста​точ​но закін​чи​ли реор​гані​за​цію реєст​ро​во​го війсь​ка; посол сей​му, обра​ний до Радомсь​ко​го три​бу​на​лу. W oblężeniu zbaraskim 1649 tak był ciężko raniony, że uważany za zabitego i jako taki zostawiony na placu boju, przywrócony do życia przez wiernego swego luzaka, do całkowitego przecież zdrowia przyjść już nie mógł.

Нада​вав гро​ші пра​во​слав​ним церк­вам, був кти​то​ром Києво-Печерсь­​ко​­го мона​сти​ря і на його погребі Іпіатій Оксе​­но​вич-Ста​ру​­шич, книж​ник з кола мит​ро​по​ли​та Моги​ли, виго​ло​сив про​по​відь, яку лаврсь​ка дру​кар​ня вида​ла окре​мою кни​гою у 1641 р.

Помер 6 листо​па​да 1640 року бес­по­том­но, був похо​ва​ний у пра​во​слав​ній церкві Люб​лі​на. Існу​ва​ла епіта​фія йому лати­ною, а також «Казан​ня погре​бо​ве» Ігнатія Оксеновича-Старушича.

70.50. КН. ЯНУШ СТЕ­ФА­НО­ВИЧ (1643, +1648) {Jan}

zaskoczony od zbuntowanych Kozaków 1648 w Tulczynie, nie mogąc dla podagry ratować się ucieczką, zamordowany został od własnego swego poddanego młynarza, wdowę po nim Zofię Czuryłło, stolnikównę sanocką, porwał jeden z Kozaków a w kilka lat oswobodzoną zaślubił Kazimierz Kossakowski, podsędek bracławski, i korzystając z zamieszek krajowych, przywłaszczył sobie majątek pierwszego jej męża, wynikłe z tego powodu zajścia i processa z właściwymi sukcessorami, trwały lat kilkanaście.

Ж. СОФІЯ ЧУРИ­ЛІВ­НА /​Zofia Czurylowna/​, ojciec: Mikołaj Czuryło; (2°-v. Mikołaj Kazimierz Kossakowski, podsędek bracławski. При захоплен​ні заго​на​ми М. Кри​во​но​са містеч​ка Туль​чин, козаць​кий очіль​ник Антон упо​до​бав собі кня​ги​ню Софію Чет​вер​тинсь​ку, Чури​лів​ну родом і одру​жи​вся з нею. [60].

71.50. КН. МИКО­ЛА СТЕ­ФА­НО­ВИЧ СВЯ­ТО­ПОЛК-ЧЕТ­ВЕР­ТИНСЬ­КИЙ (1632, † бл. XII.1659))

русь​кий маг​нат, війсь​ко​вий та дер​жав​ний діяч Речі Поспо​ли​тої, сво​як гетьма​на Іва​на Виговсь­ко­го. Cин луць​ко​го під​суд​ка Сте​па​на (Сте​фа​на) та його дру​жи​ни Анни з Бокіїв (донь​ка луць​ко​го суд​ді Гав​ри​ла Бокія), брат Олек​сандра, Іллі; дідич Нової Чет​верт​ні. Впер​вые упо​ми​на​ет​ся в доку​мен​тах с 1632 года, когда он был избран послом (депу​та​том) от Брац​лав​ско​го вое​вод​ства на кон​во​ка​ци​он​ный сейм, под​пи​сал «пункт успо​ко​е​ния жите​лей Коро​ны и ВКЛ наро​да рус​ско​го рели​гии гре​че​ской» (1 ноября).

18 мая 1639 года князь Нико​лай Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский был назна​чен коро​лём в состав комис​сии для рас​смот​ре​ния жалоб жите​лей Брац​ла​ва на оби​ды со сто​ро​ны мест​ных ста​рост, в авгу​сте на сей​ми​ке в Луц​ке был избран мар​шал​ком рыцар​ско​го кола. В 1647 году — посол от Брац​лав​ско​го вое​вод​ства на сейм и депу​тат корон​но​го трибунала.

Отверг пред​ло​же​ние Бог​да​на Хмель​ниц​ко​го перей​ти на его сто​ро​ну, в ответ вос​став​шие каза​ки и кре​стьяне раз​гра​би​ли и сожгли его име​ния на Волы­ни. В чине рот​мист​ра корон​ных войск участ​во​вал в бит​вах с повстан​ца​ми под Збо​ро​вом (1649) и Бере​стеч​ком (1651).

5 фев​ра​ля 1649 года князь Нико​лай Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский полу​чил долж​ность каш​те​ля​на мин​ско​го в ВКЛ. Во вре​мя заня​тия долж​но​сти он, как и вое​во​ды мин​ские, ниче​го не сде​ла​ли для укреп​ле​ния мин​ско​го зам​ка. Город​ские валы и воро​та раз​ру​ша​лись. Толь​ко на сей​ме в 1654 году было при​ня​то реше​ние о ремон​те город​ских укреп​ле​ний Мин​ска и дру​гих горо​дов ВКЛ. В заве​ща​нии мит​ро​по​ли​та Киев​ско​го Пет​ра Моги​лы от 22 декаб​ря 1646 года князь Нико​лай Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский упо​мя​нут как один из пра​во​слав​ных санов​ни​ков, кото​ро​му дове​ри​ли опе​ку над киев​ской пра​во​слав​ной коллегией.

9 сен​тяб​ря 1659 года князь Нико​лай Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский напи​сал заве​ща​ние в Годо​ми​чах. В декаб​ре того же года состо​я​лось пер​вое судеб​ное дело меж​ду его наследниками.

Впер​ше зга​да​ний в збе​ре​же​них доку​мен​тах за 1632 рік як посол Брац​лавсь​ко​го воє​вод​ства на кон​во​ка​цій​ний сейм. посол Брац​лавсь​ко​го воє​вод​ства на вибор​ні сей​ми: під​пи​сав «пункт заспо​коєн​ня меш​кан​ців Коро​ни та ВКЛ наро​ду русь​ко​го релі​гії гре​ць​кої» (1 листо​па​да); 1648 року, був депу​та​том для запи​су пак​тів кон​вен​тів. 18 трав​ня 1639 при​зна​че​ний коро​лем до скла​ду комісії для роз​гля​ду скарг міщан Брац​ла​ва на крив​ди ста​рост, на серп​не​во​му сей​ми​ку в Луць​ку був мар​шал​ком рицарсь​ко​го кола. 1647 року: посол Брац​лавсь​ко​го воє​вод​ства на сейм; депу​тат Корон​но​го три​бу​на​лу. Від​ки​нув про​по​зи​цію Б.Хмельницького перей​ти на його сто​ро​ну; у «від​по​відь» за це повстан​ці зни​щи​ли маєт​ки М. С. Ч. Як рот​містр Його Королівсь​кої Мило​сті брав участь в бит​вах під Збо​ро​вом, Бере​стеч​ком. З 5 люто​го 1649 року каш​те​лян мінсь​кий; в час уря​ду​ван​ня, як і мінсь​кі воє​во​­ди-сучас​­ни​ки, не спри​яв укріп​лен​ню зам​ку, вали і бра​ми зруй​ну​ва​лись, тіль​ки на сей​мі 1654 було прий​ня​то рішен​ня їх попра​ви​ти (також інші у ВКЛ). В запо​віті П.Могили від 22 груд​ня 1646 року зга​да​ний як один з пра​во​слав​них панів, яко​му довіри​ли опіку над київсь​кою пра​во​слав​ною коле​гією. 9 верес​ня 1659 року в Годо​ми​чах напи​сав заповіт,\[1\] в груд​ні 1659 року була пев​на судо​ва спра​ва з його спадкоємцями.

Дру​жи​на — княж​на Домі​це​ля Соло​ме​ре​ць​ка (помер​ла перед 20 листо​па​да 1659), за якою взяв знач​ні маєт​ки: Сехів, Кур​чи​ці, Вороне. Діти: Сте​пан, Мико​­ла-Адам, Олександр-Ілярій.

Каш­те­лян мінсь​кий (1649–1659)

князь, дзяр​жаў​ны дзя​яч Вяліка​га Княст​ва Літоўска​га. Пасол на сой​мы 1632, 1639 (мар​ша​лок), 1648. дэпу​тат Карон​на​га тры​бу​на​ла ў 1649, кара​леўскі рот​містр, з 5 люта​га 1649 года «па Гед​эоне Раец​кам» каш​та​лян мен​скі. З роду кня​зей Сьвя​та​­полк-Чацьвяр​­цін​скіх гер​ба ўлас​на​га «Паго​ня рус​кая зьме​ная», сын брац​лаўска​га​пад​ка​мо​рыя Стэфа​на і Ган​ны Бокій. У 1634 пазы​чыў пэў​ную суму свай​му стрыю Фёда​ру, а ў 1645 суд​зіў​ся аб зьбег​лых у Кось​ні​цу пад​да​ных са Станіслаўскім. У 1664 удзель​ні​чаў у пад​зе​ле маёнт​каў з бра​там Стэфа​нам. Быў акты​ў​ным аба​рон​цам пра​васлаўя. Адхіліў пра​па​но​ву Баг​да​на Хмяль​ніц​ка​га далучыц​ца да казац​ка​га паўста​нь​ня, як кара​леўскі рот​містар пры​няў удзел у бітвах з каза​ка​мі пад Збо​ра​вам (1649) і Бераст​эч​кам (1651). Ажаніў​ся на дач​цы кня​зя Льва Сала​мя​р​эц​ка​га Дамі​ц​э​ле, ад якой атры​маў маёнт​кі Сэхаў, Кур​чы​ца і Варо​нье, і меў трох сыноў: кара​леўска​га рот​міст​ра Стэфа​на, Міка​лая Ада​ма й Аляк​сандра Гіляры.

kasztelan miński 1658 r., i jego także Bohdan Chmielnickistarał się na swoją stronę ponętnymi ofiarami przeciągnąć, a gdy je odrzucił Mikołaj, spustoszył ogniem i mieczem jego majątki; przeszedłszy na wyznanie katolickie umarł 1661, zostawiwszy z żony Domicelli księżniczki Sołomereckiej, majętnej dziedziczki, dwóch synów: Aleksandra bezpotomnego i Mikołaja, po którym z żony Katarzyny Kossakowskiej, chorążanki wołyńskiej, syn Stefan, podkomorzyv bracławski 1718 r., pan znacznego majątku, kilkakrotnie poseł na sejmy, rozdrażniony, że król August II odmówił mu dostojności kasztelańskiej, postanowił powrócić do narodowości ruskiej, a zaczął od zamiany miasta Nowej-Czetwertni na wieś z dawną nazwą Borowicze i od zarzucenia nowego a używania dawnego herbu swych przodków (Pogoni Ruskiej), z żony Zofii Pepłowskiej zostawił trzech synów:

Извест​но выска​зы​ва​ние поль​ско​го дипло​ма​та Хри​сто​фо​ра Зба​раж​ско​го (1580—1627) о кня​зе Нико​лае Сте​па​но​ви​че Чет​вер​тин​ском (?—1661): «Хотя он и гре​че​ской веры, но не казац​ко​го нра​ва и не казац​ко​го про​ис​хож​де​ния, и я знаю, что он был рад уви​деть всех каза​ков в одной лож​ке утопленных».

13.01.1645 г. Застав​ная запись каш​те​ля​на вла​ди​мир​ско​го кня​зя Нико​лая Чет​вер​тин​ско​го, дан​ная дво​ря​нам Ада​му и жене его Кон​стан​ции Клун​ским на сёла Рыдо​миль и Хото​ви​цу в обес​пе​че​ние дол​га 60000 зло​тых поль​ских. – ВЕВ, 1898 г., № 22, с. 792 – 796.

Ж. КНЖ. DOMICELLA SOLOMERECKA

3. КН. СТЕ­ФАН (ин. JÓZEF JACEK) СТЕ­ФА­НО­ВИЧ (1628,—24.10.1684)

5С:Стеф.Яцков.Анд-ча, chorąży wołyński 1674, rotmistrz królewski, затем монах-доми​­ни​ка​­нец под име​нем Юзеф Яцек.

4 черв​ня 1667 року зав​дя​ки ста​ран​ням кня​зя Сте​фа​на Сте​фа​но​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го місто Воло​ди​ми​ре​ць отри​ма​ло при​вілей на само​в​ря​ду​ван​ня за Маг​ден​бурзь​ким пра​вом та ряд пільг. Воло​ди​ми​ре​ць​ких міщан було звіль​не​но на 12 років від спла​ти чин​шів, подат​ків, кон​три​бу​цій та інших повин­но­стей. Зав​дя​ки ста​ран​ням його сина кня​зя Сте​фа​на Сте​фа​но​ви​ча їхнє спад​ко​ве місто Воло​ди​ми​ре​ць отри​ма​ло 4 черв​ня 1667 р. королівсь​кий при​вілей на само​в​ря​ду​ван​ня за маг​де​бурзь​ким пра​вом та низ​ку пільг. Містеч​ко сто​я​ло пуст​кою, оскіль​ки маш​кан​ці, як зазна​че​но в доку​мен​ті, «через заво​ру​шен​ня тепе​ріш​ніх часів» пороз​бі​га​ли​ся. Щоб від​ро​ди​ти еко​но​мічне жит​тя та при​ва​би​ти нових посе​лен​ців воло​ди​ми​ре​ць​ких міщан звіль​не​но на 12 років від спла​ти чин​шів, подат​ків, кон​три​бу​цій, жов​нірсь​ких постоїв та інших повин​но​стей. Місто виво​ди​ло​ся з‑під юрис​дик​ції воє​вод, каш​те​лянів, під​ко​моріїв, ста​рост та інших королівсь​ких уряд​ни​ків, а в усіх своїх спра​вах міща​ни мали суди​ти​ся перед вій​том або влас​ни​ком міста за «арти​ку​ла​ми» маг​де​бурзь​ко​го пра​ва. Доз​во​ля​ло​ся також про​во​ди​ти у Воло​ди​мир​ці три щоріч​ні ярмар​ки («один на свя​то гре​ць​ке Ново​го Року, себ​то свя​то св.Василя — на п’ять тиж​нів, дру​гий — на свя​то гре​ць​ке Воз​несін​ня Гос​под​ньо​го — на три тиж​ні, а третій — на Вос​кресін​ня Пре​чи​стої Діви Марії — на шість тиж​нів») та щотиж​неві тор​ги у неді​лю та п’ятницю. Оче​вид​но, що містеч​ко з того часу мало вико​ри​сто​ву​ва​ти місь​ку печат​ку з влас​ним гер​бом, про​те жод​ної згад​ки про її вигляд у при​вілеї немає.

Ж. РЕГІ­НА КАШОВСЬ­КА /​Regina Kaszowska/

73.50. КЖ. ПЕТ­РО­НЕЛ­ЛА СТЕ­ФА­НОВ­НА / Petronella/​(† піс​ля 1655)

М. 1. АДАМ КОНЄЦ­ПОЛЬСЬ­КИЙ (ок. 1610 — ок. 1647), ста​ро​ста щерчовский.

М. 2. ЯН КАШОВСЬКИЙ

74.60. КН. ЗАХА­РИ­АШ ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ /ZACHARIASZ/ (1626, † 1649) 

st. raciborowski 1638, podsędek łucki 1644, rotmistrz wojsk koronnych;

Cин луць​ко​го під​суд​ка Гри​горія та його дру​жи​ни Маріан​ни Вкринсь​кої, дідич Ста​рої Чет​верт​ні, пред​став​ник роду русь​ких князів, що виво​дить​ся від київсь​ко​го кня​зя Свя​то​пол​ка Іго​ро​ви​ча. Впер​ше зга​да​ний в збе​ре​же​них доку​мен​тах за 1626 рік: під коман​дою Сте​фа​на Хме​ле​ць​ко​го вою​вав про​ти татар у битві біля Білої Церк​ви. В 1629 році бився про​ти них під Коде​ни​цею, Під​гай​ця​ми, Доб​ро​во​да​ми; вою​вав про​тя​гом наступ​них років. Брав участь: 1630 року в при​ду​шен​ні повстан​ня Тара​са Тря​си​ла під коман​ду​ван​ням Стані​сла​ва Конєц​польсь​ко​го, пев​ну роль віді​грав в укла​ден​ні Пере​я​с​лавсь​кої уго​ди 1630; 1633 бит​ви з тур​ка​ми під Сасо​вим Рогом, Панів​ця​ми. Потім став реєст​ро​вим коза​ком (пол. J. K. M. Wojsko Ukrainne), брав участь в битві з повстан​ця​ми Пав​лю​ка, облозі Боро​ви​ці піс​ля Кумей​ківсь​кої бит​ви, в 1638 році про​ти Яко​ва Остря​ни​на, Дмит​ра Гуні, у Жов​нинсь​кій битві. У 1644 році під Охма​то​вом був лег​ко пора​не​ний у битві про​ти татарів Тугай-бея. Віль​ний від битв час при​свя​чу​вав гос​по​дар​ству, кіль​ком май​но​вим про​це​сам в судах з сусі​да​ми, роди​ною, релі​гій​ним, політич​ним спра​вам. Про​тив​ник Бере​стейсь​кої унії з РКЦ, під​т​ри​му​вав неуніятів. У запо​віті Пет​ра Моги​ли зга​да​ний як один з най​вір​ні​ших синів схід​но​го обря​ду, отри​мав запис, похва​лу. В 1647 разом з бать​ком під​пи​сав вибір Київсь​ким мит​ро​по​ли​том Силь​ве​ст​ра Косова.В 1629–30 роках — зби​рач подат​ків Волинсь​ко​го воє​вод​ства, з 1638 року ста​ро​ста рати​борсь​кий, в 1643, за спри​ян​ня канц​ле​ра Аль​брех​та Рад​зивіл​ла — луць​кий під​су​док. Хотів ста​ти луць​ким суд​дею, що в 1645 році не вда​лось; через це кіль​ка років поспіль на луць​ких сей​ми​ках чинив аван​тю​ри (часом кри​ваві). Під​пи​сав вибо​ри королів як посол Волинсь​ко​го воє​вод​ства: 1632 — Вла​ди​сла​ва IV, 1648 — Яна II.

Один з довіре​них Ада​ма Кисі​ля під час Хмель​нич​чи​ни, на почат​ку 1649 року як один з комі​сарів РП їздив до Чиги​ри​на — рези​ден​ції Б. Хмель​ни​ць​ко​го — пові​до​ми​ти про прибуття\[1\] (мав таєм​ні місії), через що непо​свя​че​ни​ми в таєм​ни​цю був зви​ну​ва​че​ний в зра​ді інте​ресів Речі Поспо​ли​тої. Пере​бу​вав у обло​же​но​му коза​ка​ми Зба​ра​жі, бився під Збо​ро​вом, де помер від отри​ма​них 15 серп​ня ран.

Дру​жи​на — Регі​на Хре​ни​ць​ка (донь​ка Михайла\[2\]); діти: 3 донь​ки, сини Андрій,.Єронім, Гри​горій — православний

Мит​ро​по​лит Київсь​кий, Гали​ць​кий і всієї Русі Геде​он (Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий).

starosta raciborski 1638, podsedek lucki 1644, rotmistrz wojsk koronnych;

Луць​кий під​су​док (1644–1649 рр.).

Zachariasz starosta raciborowski, rotmistrz i pułkownik królewski umarł z ran odniesionych w oblężeniu zbaraskiem 1649,

1642 — LVIII Фун​душ кня​зей Гри​го​рия Свя​то​пол​ка и Заха​рии Свя​то​пол​ка Чет​вер​тин​ских (а так​же их жен), дан​ный ими Пре​об​ра​жен​ско​му Чет​вер​тин​ско​му мона​сты​рю, с обя​за​тель​ством за себя и потом​ков не нару​шать дар​ствен​ной запи​си доко​ле ино​ки будут пре​бы​вать в Пра​во​сла​вии, — и изло​же​нии неко​то​рых пра​вил отно​си​тель​но жиз​ни и поряд​ков мона​стыр​ских. 1642 года, мая 13

1646 р., зви​чай​ний сейм мар​ша​лок – Захар Чет​вер​тинсь​кий , луць​кий земсь​кий під​су​док, раці​борсь​кий ста​ро​ста, православний.

1649, участ​ник посоль​ства Ада​ма Кисе​ля к Хмель​ниц​ко​му​. Во вре​мя сей​ма при​шло посла​ние от Хмель​ниц​ко​го, в кото​ром он при​зна​вал власть Коро​ля. По реше​нию сей​ма Кази​мир отпра​вил гра​мо​ту, в кото​рой гово​ри​лось, что для реше​ния про​ти​во​ре​чий меж​ду укра​ин​ца​ми и поля​ка​ми будет созда​на спе​ци​аль​ная комис​сия. Она при​бу​дет к гет​ма​ну в знак того, что его при​зна​ет король, и Речь Поспо​ли​тая. Во гла​ве посоль​ства вновь встал Адам Гри​го​ро​вич Кисель. Чле​на​ми комис​сии были: Львов​ский под​ко​мор​ный Вой​цех Мяс​ков​ский (М’ясковський), Брац​лав​ский под​ко​мор​ный князь Заха​рий Чет​вер​тинсь​кий , Мозирсь​кий под​ко​мор​ный Миха?л Обу​хо​вич, брат Ада​ма – Нов​­го​род-Север​ский под​хо​рун​жий Мико​ла Кисель, Зеленсь​кий, Смя​ровсь​кий и мно​го дру​гих послов.Нарешті, у люто​му при​бу​ли в Пере​я​с​лавль обі​цяні комі​са​ри від ново​го коро​ля: сена​тор Адам Кисіль, його пле​мін​ник – нов​­го​род-сівер­сь­​кий хорун​жий Кисіль, Захарій князь Чет​вер​тинсь​кий і Андрій М’ястківський із своїм поч​том. Остан​ній зали​шив вель​ми ціка​вий опис поба​чен​ня з Хмель­ни­ць­ким. Також в “Щоден​ни​ку, скла​де​но​му в таборі під Збо​ро​вом літа Божо​го 1649” пові​дом​ляєть​ся, що 15 серп​ня, перед самою бит​вою, коли польсь​ке війсь​ко поча​ло пере​прав​ля​ти​ся, підій​шли: поспо​ли​те рушен​ня волинсь​ке, пере​ми​ш​лянсь​ке, пан брац​лавсь​кий, пани ста​ро​сти — ужен​довсь​кий, стеб​ні​ць​кий, пан Фелі​ціан Фіт​ке​вич, това​ри​ші пана сан​до​мирсь​ко​го, пан столь​ник львівсь​кий Ковальсь​кий, князь Захарій Чет​вер​тинсь​кий, пан Стані​слав Чар​не​цький, пан Беневський.

Кн. Захаріяш Чет​вер​тенсь​кий з дру​жи​ною поба​жа​ли, щоб їх похо​ва​ли в Чет​вер​тенсь​ко​му мона​сти​рі. Має​мо ще два свід​чен​ня про похо​ван​ня в духів​ни​цях: патро​на оби​телі кн. Захарія​ша Гри​го​ро​ви​ча Чет​вер​тенсь​ко​го (14 черв​ня 1649 р.) [61] з дру​жи​ною Раї​ною з Хрін­ни­ць­ких (духів​ни​ця від 2 трав​ня 1649 р.) [62]. У теста­мен­ті Раї­ни, дато­ва­но­му 2 і вне­се­но­му до гродсь­ких актів 4 трав­ня 1649 р., вона про­сить похо­ва­ти її у Чет­вер­тенсь­кій церкві свя­то­го Спа­са у фаміль­но­му скле­пі чоло­ві­ко­вих пред­ків за пра­во­слав­ним обря­дом. Її гли­бо­ка релі­гій­ність вияви­ла­ся у бажан­ні бути похо­ва­ною без зай­вих цере­моній і пиш­нот, лише з обов’язковим наго­ду­ван­ням убо­гих і пода­ян­ням для бід­них: «Bez zadney pompy tego swiata, tylko karmieniem ubogich y jałmużnemi». Раї­на зга­дує дітей, синів і дочок, але не нази­ває їх за іме­на­ми. Опіку­на­ми при­зна­чає стриєч­них братів Олек­сандра і Сте­фа­на Олек­сан­дро­ви­чів, волинсь­ко­го хорун­жо­го Даніе­ля Малинсь­ко­го і земсь­ко­го кре­ме­не­ць­ко­го суд­дю Яна Ярмо­линсь­ко­го. Пік­лу­ю­чись про дочок, про­сить опікунів випра­ви­ти дів­ча­там добрий посаг з її влас­них добр, але без втрат для недо­рос­лих синів: «Gdy da Bog lubo w stan swięty małzensky albo do zakonu, ktora z nich kolwiek oddana będą, … bez usczerbku małych synow moich» [63]. На під­ставі цьо­го заува­жен­ня Раї­ни мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що доч­ки були стар­ши­ми за братів. Відо­мо, що Захаріяш Чет­вер­тенсь­кий помер також 1649 р., але при­зна­чен­ня Раї­ною опікунів дітям свід­чить, що чоло­вік помер рані­ше за неї.

Ж. РАИ­НА МИХАЙ­ЛОВ­НА ХРИН­НИЦ­КАЯ /​Regina Chrenicka/.

75.60. КН. ВАЦ­ЛАВ ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ {Waclaw} (1647,—1694)

tenutariusz życzyński i daniczowski 1662, lowczy wolynski 1662, chorazy zytomierski 1666, starosta zyczynski 1666

23.05.1665, Свід​чен​ня воз​них перед Луць​ким грод​ским судом про спро​бу вве​сти Тео​фі​лу Яно​ву Гуле​ви​чо​ву на володін​ня маєт​ком кн. Вац​ла​ва Чет​вер​тинсь​ко​го у м‑ку Чет​верт​ня Луць​ко​го пов. Волинсь​ко​го воє​вод​ства згід​но з застав​ним запи​сом Чет​вер​тинсь​ко​го і про пере​да​чу спра​ви до Люб​лінсь​ко​го три​бу​на​лу в зв’язку з від​мо​вою Чет​вер​тинсь​ко​го вико​на​ти рішен​ня суду. Засвід​че​ний випис із луць​ких гродсь​ких книг. Мова польсь​ка. [64]

Вац​лав Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий, хорун​жий Жито​мирсь​кий, пред​став​ляв пра​во​слав​ний люд Луць​ко​го і Київсь​ко​го воє​водств у скла​ді деле​га​ції від Луць​ко​го брат​ства на зустрічі польсь​ко​го коро​ля Іоана ІІІ, пра​во​слав​них та уніатів. 24 січ​ня 1680 р. король скли​кав вище духо​вен​ство і пред​став​ни​ків братств на уро​чи​стий з’їзд до Люб​лі​на, на яко​му мав намір вирі​ши​ти незго​ди і при​вер​ну​ти пра​во​слав​них до унії. Брат​чи​ки вибра​ли з‑поміж себе депу​та​цію, до скла​ду якої ввій​шли князь Вац​лав Чет​вер​тинсь​кий, брац​лавсь​кий під​столій Дани​ло Брат​ковсь​кий та київсь​кий чаш​ник Андрій Гуре​вич. Брат​чи​ки дали депу​та​там інструк​цію, яка не допус​ка​ла й дум​ки про злу​ку з унією. Депу​та​ти пої​ха​ли до Вар​ша​ви, пока​за​ли коро​лю інструк​цію та заяви​ли іме​нем брат​ства і всіх пра​во​слав​них людей, що без зно​син із цар​го​родсь​ким патріар​хом і без його участі пра​во​слав​ним годі й дума​ти про які-небудь пола​год​жен​ня у спра​вах віри.

Коли в 1680 році ко роль Ян III Собісь​кий заїні​ціу​вав собор у Льво​ві в справі при​нят​тя Юунії усі​ма пра​во​слав​ни​ми, луць­ке брат​ство через своїх пред​став​ни​ків кн. Вац​ла​ва Чет​вер​тинсь​ко​го, Дани​ла Брат​ковсь​ко​го та Андрія Гуле​ви​ча впли​ну​ло на коро​ля й не допу​сти​ло до собо​ру. Вац​лав Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий, хорун​жий Жито​мирсь​кий, пред​став​ляв пра​во​слав​ний люд Луць​ко​го і Київсь​ко​го воє​водств у скла​ді деле​га​ції від Луць​ко​го брат​ства на зустрічі польсь​ко​го коро​ля Іоана ІІІ, пра​во​слав​них та уніатів. 24 січ​ня 1680 р. король скли​кав вище духо​вен​ство і пред​став​ни​ків братств на уро​чи​стий з’їзд доЛюб​лі​на, на яко​му мав намір вирі​ши​ти незго​ди і при​вер​ну​ти пра​во​слав​них до унії. Брат​чи​ки вибра​ли з‑поміж себе депу​та​цію, до скла​ду якої ввій​шли князь Вац​лав Чет​вер​тинсь​кий, брац​лавсь​кий під​столій Дани​ло Брат​ковсь​кий та київсь​кий чаш​ник Андрій Гуре​вич. Брат​чи​ки дали депу​та​там інструк​цію, яка не допус​ка​ла й дум​ки про злу​ку з унією.

Депу​та​ти пої​ха​ли до Вар​ша​ви, пока​за​ли коро​лю інструк​цію та заяви​ли іме​нем брат​ства і всіх пра​во​слав​них людей, що без зно​син із цар​го​родсь​ким патріар​хом і без його участі пра​во​слав​ним годі й дума​ти про які-небудь пола​год​жен​ня у спра​вах віри [1, 27].

Ж. ЛЮДО­ВІКА ВОЙ­НА-ЯСЕ­НИ­ЦЬ­КА /​Ludwika Wojna-Orańska/, оjciec: Jakub Wojna-Orański, podsędek czernichowski.

4. КЖ. АПО­ЛОНІЯ ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА 60 

М. NN ПАТРОВСЬКИЙ

5. КЖ. МАРИ­АН­НА ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА († піс​ля 1654) 60 

М. АНДРІЙ КАШОВСЬ­КИЙ, lowczy wolynski

78.60. КЖ. ОЛЕ­НА ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА († піс​ля 1654) 60 

1м. Mikolaj Siemaszko;

2М. Zygmunt Wylezynski

Печат­ка-пер­стень княж­ни Тео­фі­ли Святополк-Четвертинської.

6. КЖ. ТЕО­ФИ­ЛА ГРИ­ГО­РЬЕВ­НА († піс​ля 1654) 60 

Печат­ка-пер­стень княж­ни Тео­фі­ли Свя­то­полк-Чет­вер­тинсь­кої, пер­ша пол. XVІIст.
Мід­ний сплав; лит­тя, граві­ю­ван­ня. Оваль­на; 15,5×11,5мм; Н–26 мм. 4,4г. Зі збір­ки #Музей­Ше­ре­меть­євих, Київ (МЦ-1621).

Вико­ри­стан­ня печа­ток жін­ка­ми було доволі поши­ре­ною прак­ти­кою на українсь­ких зем­лях упро­до­вж XV–XVIІIст. Видоз­мі­на родо­во­го гер­ба князів Свя­то­полк-Чет­вер­тинсь­ких (два хре­сти над пів­ко­лом та зір­кою) та іні­ціа­ли THS, доз­во­ля­ють при­пу­сти­ти, що влас­ни­цею цієї печат­ки мог­ла бути княж­на Тео­фі­ла Гри­горів­на Свя­то­полк-Чет­вер­тинсь­ка (†піс­ля 1645) – донь­ка Гри­горія Оста­фій­о­ви­ча Свя­то­полк-Чет­вер­тинсь­ко­го, кня­зя на Старій Чет­верт­ні (1586–1651), дру­жи­на Вла­ди­сла­ва Немирича.
За опи­сом Oleg Odnorozhenko у: 1000 років українсь­кої печат­ки: ката­лог вистав­ки [...]. Київ, 2013.

М. Вла­ди­слав Немирич.

IX генерація

КН. СТЕ­ФАН, СЫН МИКОЛАЯ 

rotmistrz krolewski 1666

КН. МИКО­ЛАЙ АДАМ, СИН МИКО­ЛАЯ (1664,1700)

1Ж. Marianna Słotwińska Слотвинская

2Ж. Konstancja Kossakowska, Ledechowsca wdowa, która potem poszla za Zalçskiego,

КН. АЛЕК­САНДР ГИЛЯ­РИЙ, СЫН МИКО­ЛАЯ (1664)

Ж., Joanna ksiçzniczka Swiatopelkowna zetwertyńskq, córka ksiazçcia Waclawa na starej Czetwertni, Swiatopolka Czetwertyńskiego syna Gabryela.

КЖ. КОН­СТАН­ЦИЯ СТЕ­ФА­НОВ­НА /KONSTANCJA/

М1., Józef Wyzycki; st. tymbargski

М2., Ян KaszowskI podkoniuszy litewski

КЖ. КАТЕ­РИ­НА СТЕФАНОВНА

М. Karol Aleksander Krasicki, kaszt. chełmski (†1717)

КН. АНДРЕЙ ЗАХАРЬЕВИЧ

rotmistrz krolewski 1664; був рот​містром коза​ць​кої коро​гви Вели​ко​го Князів​ства Русь​ко​го (1660). Przeszedł na wyznanie katolickie na starej Czetwertni, i Majkowie.

1Ж. Magdalena Pniewska;

2Ж. Zuzanna Zielinska;

3Ж. Anna Czaplicowna ze Szpanowa

КН. ГЕРО­НИМ ЗАХА­РЬЕ­ВИЧ {Hieronim}

rotmistrz wojsk koronnych;

Ж., 1658, Ewa Wieloglowska, ojciec: Krzysztof Wielogłowski, sędzia grodzki sandecki]; (1°-v. Tyburcy Bartliński.

КН. ГРИ­ГО­РИЙ (ИН. ГЕДЕ­ОН) ЗАХАРЬЕВИЧ

a canon (with name Gedeon), Metropolita of Kiew 1685, +1690 мит​ро​по​лит Киев​ский, сын ста​ро​сты Раци​бор​ско​го, под​суд​ка Луц​ко​го кня​зя Заха​рия Гри​го​рье​ви​ча от бра​ка с Реги​ной Хре​ниц​кой, в 1659 г. посвя​щен был мит​ро​по​ли​том Киев​ским Дио​ни​си​ем Бала​ба​ном в епи​ско​пы Луц​кие и Острож​ские. Пере​шед​ший в 1681 г. в унию, Львов​ский епи​скоп Иосиф Шум​лян​ский, управ​ляв​ший Киев​ской мит​ро​по​ли​ей, ста​рал​ся выжить Гедео​на из Волы​ни. По его вну​ше​нию король и коро​ле​ва убеж​да​ли его перей​ти в като​ли​че​ство или унию, угро​жая, по сло​вам само​го Г., веч​ным зато​че​ни​ем в Мари​ен​бург, если он не испол​нит их жела​ния. Под вли​я​ни​ем этой угро​зы он бежал из сво​ей епар​хии в Мало​рос​сию. При​е​хав 8 октяб​ря 1684 г. в Бату​рин, Г. посе​лил​ся в Кру​пиц​ком мона​сты​ре. Киев​ская мит​ро​по​ли​чья кафед​ра в это вре​мя пусто​ва​ла уже почти 10 лет. Мало​рос​сия, свя​зан​ная с Моск​вой поли​ти​че​ски, в цер​ков​ном отно​ше​нии была под​чи​не​на Кон​стан​ти​но​поль​ско​мупат​ри​ар​ху, но Мос​ков​ское пра​ви​тель​ство жела​ло ее под​чи​нить себе и в этом отно​ше​нии. Для осу​ществ​ле​ния это​го пла​на необ​хо​ди​мо было, что​бы мит​ро​по​ли​чью кафед​ру занял

чело​век, кото​ро​го мож​но было бы при​ве​сти в под​чи​не​ние без сопро​тив​ле​ния с его сто​ро​ны. Уже с сен​тяб​ря 1683 г. пат​ри​арх Иоаким начал настой​чи​во сове​то​вать гет​ма​ну Самой​ло​ви​чу об избра​нии мит​ро​по​ли​та. Гет​ман нашел, что под​хо​дя​щим кан​ди​да​том в мит​ро​по​ли​ты мог бы быть епи​скоп Луц​кий Геде​он, чело​век скром​ный, сла​бо​ха​рак​тер​ный, не отли​чав​ший​ся выда​ю​щим​ся умом. Самой​ло​вич с ним очень сбли​зил​ся и помол​вил свою дочь за пле​мян​ни​ка кня​зя . В 1685 г. состо​ял​ся в Кие​ве собор для избра​ния мит​ро​по​ли​та, и 8‑го июля под дав​ле​ни​ем гет​ма​на избран был Г. В октяб​ре новый мит​ро​по​лит отпра​вил​ся в Моск​ву и 8‑го нояб​ря был посвя​щен пат​ри​ар​хом Иоаки​мом. 15-го декаб​ря он выехал из Моск​вы с цар​ски​ми дара​ми и гра​мо​той, по кото​рой ему под​чи​ня​лись Чер​ни​гов​ский архи​епи​скоп и архи​манд​рит Печер​ской лав​ры, до того нахо​див​ши​е​ся в зави​си​мо​сти от Кон​стан​ти​но​поль​ско​го пат​ри​ар​ха. Кро​ме того, гет​ман выхло​по​тал мит​ро​по​ли​ту сохра​не​ние всех преж​них его отли​чий, пра​во без​апел​ля​ци​он​но​го суда и пра​во печа​тать кни​ги и заво​дить духов​ные шко​лы в пре​де​лах мит​ро​по​лии. Вско​ре уда​лось добить​ся и от Кон​стан​ти​но​поль​ско​го пат​ри​ар​ха согла​сия на под​чи​не​ние Киев​ской мит​ро​по​лии Мос​ков​ско​му пат​ри​ар​ху. В 1686 г. цари Иоанн и Петр и царев​на София пода​ри​ли Г. сак​кос и мит​ру, усы​пан​ную дра​го​цен​ны​ми камнями.

После ссыл​ки гет​ма​на Самой​ло​ви​ча поло​же​ние Г. изме​ни​лось к худ​ше​му, и он стал посте​пен​но терять свои при​ви​ле​гии. В янва​ре 1688 г. ему было запре​ще​но писать​ся мит​ро​по​ли​том всея Руси. Архи​епи​скоп Чер​ни​гов​ский Лазарь Бара​но​вич, недо​воль​ный под​чи​не​ни​ем мит​ро​по​ли​ту, вос​поль​зо​вал​ся паде​ни​ем его покро​ви​те​ля, что​бы послать жало​бу (6 мар​та 1688 г.) в Моск​ву на оби​ды со сто​ро​ны Г., отняв​ше​го у него сан архи​епи​ско​па и три про​то​по​пии; послед​стви​ем ее было то, что в июне 1688 г. Чер​ни​гов​ская епар​хия, а так​же Печер​ская лав​ра, по прось​бе архи​манд​ри​та Вар​ла​а​ма Ясин​ско​го, были изъ​яты из веде​ния мит​ро​по​ли​та. В послед​ние годы жиз​ни Г. при​шлось при​нять уча​стие в обсуж​де​нии одно​го вол​но​вав​ше​го тогда рус​скую цер​ковь спор​но​го вопро​са: в сен​тяб​ре 1688 г. пат​ри​арх Иоаким пред​ло​жил ему выска​зать​ся о вре​ме​ни пре​су​ществ​ле​ния даров. Ответ состав​лен был при содей​ствии собо​ра духо​вен​ства мит​ро​по​лии Киев​ской и послан 25 мар​та 1689 г. Пат​ри​арх не нашел в этом отве​те пол​но​го согла​сия с при​ня​тым в Москве уче​ни​ем, о чем и напи​сал в Киев. 22 авгу​ста 1689 г. Киев​ский мит​ро​по​лит отве​тил, что готов во всем сле​до​вать уче​нию пра​во​слав​ной церк​ви. Г. скон​чал​ся 6 апре​ля 1690 г. Погре​бен он в Печер​ской лавре.

(р.н.невід. — 1658 — 16.04.1690). Українсь​кий духов​ний діяч. Похо​див з українсь​ко​го князівсь​ко​го роду Чет​вер​тинсь​ких . Наро​ди​вся він, най​і​мо​вір​ні​ше, у родо​во​му маєт​ку сво​го бать​ка у Старій Чет​верт​ні на Волині. Його матір’ю була Раї​на Хрін​ни​ць​ка, що похо​ди​ла з українсь​ко​го шля​хетсь​ко​го роду. У хре​щен​ні він був назва​ний Григорієм.

По прий​нят​ті чер​нецтва під іме​нем Геде​он Князь Гри​горій Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий був 1658 року висвя​че​ний на пре​стол Луць­​ко-Острозь­​ко​­го вла​дицтва замість Діонісія Бала​ба​на, яко​го було обра​но Мит​ро​по​ли​том київсь​ким. Його пре​столь​ною церк​вою була Луць​ка церк​ва Іоан​на Бого­сло­ва. Вна​слі​док ска​су​ван​ня Волинсь​ко​го пол​ку на під​ставі Гадя​ць​кої украї​­но-річ​­по­спо​­лит­сь­​кої уго​ди 1658 року і повер​нен​ня усієї Волині до скла​ду Речі Поспо​ли​тої ста​но​ви​ще вірян пра​во​слав​но​го Луць­​ко-Острозь­​ко​­го вла​дицтва поча​ло посту​по​во погір​шу​ва​ти​ся. За умо​ва​ми Андрусівсь​кої мос​­ков­сь­​ко-річ​­по­спо​­лит­сь­​кої уго​ди 1667 року Мос​ковсь​ке цар​ство та Річ Поспо​ли​та змо​ви​ли​ся не визна​ва​ти Українсь​кої дер​жа​ви і поді​ли​ли її зем​лі між собою. Волинь відій​ш​ла до річ​поспо​литсь​кої части​ни. Піс​ля цьо​го ста​но​ви​ще пра​во​слав​них вірян у ній ста​ло нестерп​ним. Про​те Українсь​ка дер​жа​ва про​до​в​жу​ва​ла від​сто​ю​ва​ти їхні пра​ва. Так під час Посоль​ства 1669 року Іва​на Деми​ден​ка до Кра​ко​ва українсь​кий уряд Гетьма​на Пет​ра Доро​шен​ка поста​вив перед уря​дом Речі Поспо​ли​тої вимо​гу про визнан​ня закон​ним діяль​но​сті Гощансь​ко​го учи​ли​ща та про повер​нен​ня пра​во​слав​но​му Луць­​ко-Острозь­​ко​­му вла​дицтву Острозь​кої церк​ви Свя​тої Трій​ці. Однак, по зре​чен​ню 1676 року Гетьма​на Пет​ра Доро​шен​ка й падін​ню Українсь​кої дер​жа​ви Луць­​ко-Острозь­​­ке вла​диц​тво лиши​ло​ся без захисту.

Зре​штою Князь Гри​горій Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий був ого​ло​ше​ний поза зако​ном і 1684 р. був зму​ше​ний ряту​ва​ти​ся у під​мос​ковсь​кій Україні. Спо​чат​ку він пої​хав до Киє​ва, а потім — до Бату​ри​на, де осе​ли​вся у Бату​­рин­сь­​ко-Кру​­пи​­ць­​ко​­му мона​сти​рі Свя​то​го Мико​лая. Звер​нув​шись до Царя мос​ковсь​ко​го з про​хан​ням про захист, він отри​мав від ньо​го указ від 19.12.1684 про прий​нят​тя його «під висо​ку царсь​ку руку». 18.07.1685 Кня​зя Гри​горія Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​ко​­го за спри​ян​ня Гетьма​на Іва​на Самой​ло​ви​ча, що очо​лю​вав уряд під​мос​ковсь​кої Украї​ни, було обра​но Мит​ро​по​ли​том київсь​ким. Піс​ля цьо​го він став клю​чо​вою осо​бою у під​по​ряд​ку​ван​ні Київсь​кої мит​ро​полії Патріар​ху мос​ковсь​ко​му, чому українсь​ке духів​ниц​тво чини​ло опір вже біль​ше 30 років. 18.11.1685 Князь Гри​горій Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий за влас​ним бажан​ням на соборі у Москві отри​мав під​твер​джен​ня на вла​диц​тво від Патріар​ха мос​ковсь​ко​го Йоаки​ма Саве​ло​ва, при​сяг​нув​ши при цьо​му бути йому «у послу​шен​стві». Піс​ля цьо​го мос​ковсь​кий уряд вислав до Цар​го​ро​ду посоль​ство на чолі з Дяком дум​ним Мики​тою Алєксєєвим, яке за допо​мо​гою тис​ку з боку туре​ць​ко​го уря​ду домо​гло​ся від Патріар​ха цар​го​родсь​ко​го Діонісія Музелі​ма зго​ди на під​по​ряд​ку​ван​ня Київсь​кої мит​ро​полії Патріар​ху мос​ковсь​ко​му. Так було розір​ва​но 800-річ​­ний зв’язок між українсь​кою та мате​ринсь​кою гре​ць​кою церквами.

Оскіль​ки указ про під​по​ряд​ку​ван​ня Київсь​кої мит​ро​полії Патріар​ху мос​ковсь​ко​му був про​ве​де​ний з багатьма пору​шен​ня​ми, патріар​ший собор у Цар​го​роді 1687 р. засу​див його, поз​ба​вив Патріар​ха цар​го​родсь​ко​го патріар​шої гід​но​сті і ска​су​вав цей його указ. Про​те Патріарх мос​ковсь​кий не став на це зважати.

Слі​дом за тим поча​ло​ся нищен​ня Київсь​кої мит​ро​полії. 10.03.1687 було виве​де​но з її під​по​ряд​ку​ван​ня Києво-Межи​­гір­сь­​кий мона​стир Пре​об​ра​жен​ня Гос​под​ньо​го. 6.02.1688 Мит​ро​по​ли​ту київсь​ко​му було забо​ро​не​но нази​ва​ти​ся «Київсь​ким, Гали​ць​ким і всієї Русі». 20.04.1688 з під​по​ряд​ку​ван​ня Київсь​кої мит​ро​полії було виве​де​но Чер​ні​гівсь​ке вла​диц​тво. 19.07.1688 Києво-Печерсь­​кий мона​стир Успін​ня Пре​свя​тої Бого​ро​ди​ці також булопере​да​но в без​по​се​ред​нє управ​лін​ня Патріар​ха московського.

Помер Князь Гри​горій Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий у Києві і був похо​ва​ний у Київсь​кій церкві Свя​тої Софії.

Ще один пред​став​ник роди​ни – Гри​горій, стар​ший луць​кий брат​чик, який був висвя​че​ний у Гедео​на, єпис​ко​па Луць​ко​го та Острозь​ко​го в 1660 р. Геде​он був дуже осві​че​ною люди​ною сво​го часу, так що Ново​дворсь​кий з’їзд пра​во​слав​них поста​но​вив під​т​ри​му​ва​ти з ним постій​ні сто​сун​ки, ради​тись у спра​вах церк​ви і незро​зу​мі​лий про​ект “modi conkordiarum” від​пра​ви​ти передусім до ньо​го на роз​гляд. У листі до російсь​ко​го воє​во​ди він пише: “Єпископ​ство луць​ке я звіль​нив від вели​ких і важ​ких бор​гів, прий​ма​ю​чи на себе спра​ви по судах, від​но​вив пра​во​слав​ну церк​ву, засе​лив пусті міс​ця” \[5, 1102\]. Ще до того, як ста​ти єпис​ко​пом Луць​ким, від​но​вив Чет​вер​тинсь​кий мона​стир, який був зас​но​ва​ний кня​зем Чет​вер​тинсь​ким, а піз​ні​ше розо​ре​ний його нащад​ка​ми. Гри​горій повер​нув мона​сти​рю втра​чені церк​ву, село, при​бут​ки і дав йому нову дона​цію, що ста​но​ви​ла шість під​да​них з усім їхнім май​ном, із поля​ми, сіно​ко​са​ми, мли​на​ми. Князь Гри​горій запо​ві​дав мона​сти​рю “збері​га​ти віру Собор​ної Схід​ної Апо​стольсь​кої церк​ви” \[5, 1103\]. Свід​чен​ня про став​лен​ня Гедео​на до брат​ства незнач​ні, але є дея​кі відо​мо​сті, що брат​ство мало в ньо​му захис​ни​ка своїх інте​ресів. Зокре​ма, в гра​мо​ті 1667 р. Геде​он вис​ло​вив брат​чи​кам подя​ку за те, що вони “хоча не мали в ньо​му сво​го без​по​се​ред​ньо​го пасти​ря, але з пова​гою звер​ну​лись до ньо​го, про​ся​чи його бла​го​сло​вен​ня на обран​ня ново​го ігу​ме​на” [5, 940\]. Час, коли Геде​он пере​бу​вав на поса​ді Луць​ко​го єпис​ко​па, був досить склад​ний для пра​во​слав​ної церк​ви. Адже в Поль​щі вона була зов​сім без​прав​на, її силою тяг​ли в унію. Єпис​коп Геде​он міц­но беріг вір​ність бать​ківсь​кій вірі, і за це потер​пав від мораль​них зну​щань. Дій​шло до того, що, як роз​по​ві​дав сам Геде​он, “не точию раз​лич​ны​ми умыш​лен​ми пако​сти мне дея​ху, но и явно враж​деб​ны​ми отра​ва​ми на отня​тие живо​та мое​го мно​га​жды наг​ство​ва​ху” [8, 182]. Понад 20 років єпис​коп Геде​он керу​вав Луць​кою єпар​хією, увесь час борю​чись із уніа​та​ми. Погро​зи йшли від само​го коро​ля (Яна Собесь​ко​го), що віч​на тюр​ма чекає в Марієн​бурзі єпис​ко​па Гедео​на, якщо не стане “уніа​том чи рим​ля​ном”. Львівсь​кий єпис​коп Йосиф Шум​лянсь​кий також зав​дав бага​то непри​єм​но​стей єпис​ко​пу Луць​ко​му, маю​чи намір поса​ди​ти на луць​ку кафед​ру замість Гедео​на сво​го бра​та Афа​на​сія Шум​лянсь​ко​го, таєм​но​го уніа​та \[8, 183\]. Геде​он, не вит​ри​мав​ши цієї бороть​би, переї​хав із Луць​ка до Киє​ва, а піз​ні​ше − до Бату​ри​на, тоді гетьмансь​кої сто​ли​ці, де гетьма​ном був Іван Самой​ло​вич, сват Гедео​на (син Гедео​на був одру​же​ний із донь​кою гетьма​на) \[4, 119\]. Із Бату​ри​на до Луць​ка Геде​он уже не повер​нув​ся і меш​кав у Кру​пе​ць​ко​му монастирі.

Оскіль​ки ще з 1679 р., піс​ля смер​ті мит​ро​по​ли​та Антонія Вин​ни​ць​ко​го, не було ієрар​ха з титу​лом “мит​ро​по​ли​та Київсь​ко​го, Гали​ць​ко​го і всієї Русі”, гетьман Іван Самой​ло​вич запро​по​ну​вав Гедео​на як най​кра​що​го кан​ди​да​та на Київсь​ку мит​ро​полію. І справ​ді, кан​ди​дат цей мав бага​то заслуг і був муче​ни​ком за православ’я. Відра​зу піс​ля переїз​ду, в листо​па​ді 1684 р. Геде​он послав до Моск​ви зі сми​рен​ни​ми листа​ми до царів і патріар​ха сво​го наміс​ни​ка – ієрар​ха. В листах роз​по​ві​дав їм про при​чи​ни своєї втечі з Поль​щі і вис​лов​лю​вав бажан​ня зали​ши​тись наза​вжди під дер​жа​вою царів. Царсь​кою гра​мо​тою від 9 груд​ня 1684 р. єпис​ко​па Гедео​на нака​за​но прий​ня​ти під висо​ку госу​да​ре​ву руку \[4, 331\].

Єпис​коп Геде​он був дуже спо​кій​ної вда​чі, “люди​на добра та тиха, що нія​кої вла​ди не бажає”, як оха​рак​те​ри​зу​вав його Самой​ло​вич \[8, 183\]. Саме тако​го мит​ро​по​ли​та тре​ба було Москві, а особ​ли​во Самой​ло​ви​чу, бо тоді все духо​вен​ство мог​ло бути в його, гетьмансь​ких, руках. Елек​цій​ний собор із питан​ня виборів мит​ро​по​ли​та від​був​ся 8 липня

1685 р. в Києві, в соборі Св. Софії. Сам гетьман Самой​ло​вич на собор не з’явився, щоб вибор​ці з духо​вен​ства почу​ва​ли себе віль​но, але від себе, як пред​став​ни​ків гетьмансь​кої вла​ди, послав до Киє​ва війсь​ко​во​го оса​ву​ла Іва​на Мазе​пу, чер​ні​гівсь​ко​го пол​ков​ни​ка Леон​тія Полу​бот​ка, київсь​ко​го пол​ко​во​го Гри​горія Кар​по​ва та ніжинсь​ко​го пол​ков​ни​ка Яко​ва Жура​ківсь​ко​го \[4, 14, 119\]. Про гетьмансь​ко​го кан​ди​да​та в мит​ро​по​ли​ти вони не ого​ло​шу​ва​ли і не тис​ну​ли на духо​вен​ство. Не було на соборі і єпис​ко​па Гедео​на. Не при​був також архіє​пис​коп Лазар Бара​но​вич, пояс​ню​ю​чи свою від​сут​ність хво​ро​бою і не послав­ши на собор ніко​го з чер​ні​гівсь​ких архі​манд​ри​тів, ігу​менів і про​то​по​пів, а це вже вигля​да​ло як бой​кот собо​ру. Закон​ність вима​га​ла від​кла​сти ці вибо​ри, але гетьмансь​кі послан​ці насто​я​ли на своє​му. Вибо​ри від​бу​ли​ся – одно​го​лос​но обра​ли на мит​ро​по​ли​та Київсь​ко​го єпис​ко​па Гедео​на. Собор від​пра​вив до єпис​ко​па Гедео​на депу​та​цію на чолі з відо​мим моск​во​фі​лом ігу​ме​ном Виду​би​ць​ким Фео​до​сієм Углицьким.

Князь Чет​вер​тинсь​кий вибо​ри визнав і пого​ди​вся прий​ня​ти жезл архі​па​стирсь​кий “не от кого дру​го​го, как от мос​ковсь​ко​го пат​ри​ар​ха” На дум​ку багатьох пра​во​слав​них, саме з того часу Геде​он став клят​во​від​ступ​ни​ком, тому що він при​ся​гав бути вір​ним патріар​ху Все​ленсь​ко​му. Щоб пові​до​ми​ти царя та патріар​ха про вибо­ри, гетьман і ново​обра​ний мит​ро​по​лит від​пра​ви​ли до Моск​ви посоль​ство з Фео​до​сієм Угли​ць​ким на чолі. Посоль​ство пові​до​ми​ло про вибо​ри, але також про​си​ло не руши​ти ста​ро​дав​ніх прав українсь​кої церк​ви. В Москві цими вибо​ра​ми були задо​во​лені, і патріарх Яким напи​сав Гедео​ну, щоб при​їз​див до Моск​ви за бла​го​сло​вен​ням. У жовтні 1685 р. ново​обра​ний мит​ро​по​лит з ото​чен​ням у 45 осіб виї​хав до Моск​ви за бла​го​сло​вен​ням. Його прий​ня​ли дуже уро​чи​сто та мило​сти​во. Посвя​та від​бу​ла​ся 8 листо​па​да 1685 р. в Успенсь​ко​му соборі Крем​ля, в при​сут​но​сті царів. Сто​я​чи перед патріар​хом Мос​ковсь​ким, Геде​он при​ся​гав: “Обі​цяю бути покір​ним завжди отцю сво​му, вели​ко​му гос​по​ди​ну, святі​шо​му Кир Йоаки​му, патріар​ху Мос​ковсь​ко​му і всея Росії і пів​ніч​них країв … і всьо​му прео​свя​щен​но​му собо​ру, – російсь​ким прео​свя​щен​ним мит​ро​по​ли​там, архіє​пис​ко​пам і єпис​ко​пам, братії мої, у всьо​му згід​но​му бути і спіль​но чин​но​му, по боже​ствен​них зако​нах і свя​щен​них пра​ви​лах св. апо​столів і св. отців…” \[4, 337\].

Піс​ля посвя​ти мит​ро​по​лит Геде​он одер​жав дві гра​мо​ти – від царів Іва​на, Пет​ра і царів​ни Софії та від патріар​ха. Царі затвер​ди​ли біль​шість ста​рих прав українсь​кої церк​ви. Гра​мо​та патріар​ха мала вже інший харак​тер – він про Київсь​ко​го мит​ро​по​ли​та про​мов​чав, але вже відра​зу спро​бу​вав поста​ви​ти Гедео​на на ста​но​ви​ще зви​чай​но​го мит​ро​по​ли​та \[3, 330−334\]. Таким чином від​бу​ло​ся під​по​ряд​ку​ван​ня Київсь​кої мит​ро​полії Мос​ковсь​ко​му патріар​ху. Так посту​по​во поча​ли від​би​ра​ти пра​ва в київсь​ких мит​ро​по​ли​тів. І в цьо​му Геде​он Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий віді​грав дале​ко не остан​ню роль. Із під​по​ряд​ку​ван​ням у 1686 р. Київсь​кої мит​ро​полії Мос​ковсь​кій патріар​хії, інши​ми сло​ва​ми – з при​лу​чен​ням Українсь​кої пра​во​слав​ної церк​ви до Мос​ковсь​кої (Російсь​кої), закін​чуєть​ся доба 700-літ​­ньо​­го істо​рич​но​го жит​тя її від часів св. кня​зя Воло​ди​ми​ра Вели​ко​го, під юрис​дик​цією Цар​го​родсь​ко​го патріар​ха. Закін​чуєть​ся та доба, яку істо​ри​ки нази​ва​ють авто​ке​фалією нашої церк​ви де-факто, бо ж цей час вона була у внут​ріш​ньо​му жит​ті фак​тич​но неза​леж​ною \[4, 343\]. Однак не дов​го про​був на поса​ді мит​ро​по​ли​та Київсь​ко​го Геде​он Четвертинський.

Коли гетьман І. Самой​ло​вич у 1687 р. при​пи​нив гетьма​ну​ва​ти, тоді власне з ним при​пи​нив пра​ви​ти мит​ро​по​лит. Київсь​ка мит​ро​полія дій​ш​ла до пов​но​го зане​па​ду: Межи​гірсь​кий мона​стир та Києво-Печерсь­​ка лав​ра отри​ма​ли став​ро​пі​гію від патріар​ха Мос​ковсь​ко​го, і тому вий​шли з‑під вла​ди Гедео​на. 27 січ​ня 1688 р. Гедео​ну нака​за​но підписуватись

“Мит​ро​по​лит Киевсь​кий, Гали​ць​кий и Малия Рос​сии”, тоді, як у титулі українсь​ко​го мит​ро​по​ли​та спо​кон​віку було: “… и всея Рос​сии” \[4, 344\]. Пова​ги нія​кої Геде​он не мав, бо його як мос​ковсь​ко​го став​ле​ни​ка пра​во​слав​ні не сприй​ма​ли. Під вла​дою мит​ро​по​ли​та не зали​ши​ло​ся ні одно​го архієрея \[8, 193\]. Чер​ні​гівсь​ка єпис​ко​пія відій​ш​ла під вла​ду мос​ковсь​ко​го патріар​ха. Втра​тив Геде​он навіть цер​ков​ні маєт​ки: за його часів у Київсь​кій окрузі мит​ро​полія мала тіль​ки два села – Погреб​ки та Зази​лє, але і їх лав​ра нама​га​лась відібра​ти. Піс​ля таких тра​гіч​них для кня​зя подій, 6 квіт​ня 1690 р., він помер, не отри​мав​ши ні від кого розуміння.

КЖ. ФЕО­ДО­РА ЗАХАРОВНА 

М. Konstanty Kalusowski.

КЖ. МАРИЯ ЗАХАРОВНА

КЖ. ЕФРО­СИ­НИЯ ЗАХАРОВНА

КН. СТЕ­ФАН (ИН.СИЛЬВЕСТР) ВАЦ­ЛА­ВИЧ (1702,—1728)

игум.Старо-Четвертинск.м‑рь(1702-) 1С:Вацлав.Григ.Евстаф-ча. bishop mscislawski, orszanski i mohylewski.

Жаю​ба игу​ме​на Чет​вер​тин​ска​го мона​сты​ря, кня​зя Силь​ве​ст​ра Чет​вер​тин​ска​го, на дво​рянъ: Богу​сла​ва и Кри​сти​ну Гора​и​новъ о томъ, что, по ихъ при​ка​за​нію, слу​ги и кре​стьяне ихъ ворва​лись насиль​но въ Чет​вер​тин​скій мона​стырь, нанес​ли тяже​лые побои намѣст​ни​ку, Ѳеодо​сію Сто​я​нов​ско​му, и уве​ли силою изъ мона​сты​ря ино​ки​ню Агафію

Масаль​скую; Гора​и​ны про​дер​жа​ли послѣд​нюю два дня въ сво​емъ зам​кѣ въ Чет​вер​тин, въ тюр​мѣ, потомъ пере​ве​ли подъ стра​жею въ село Озе​ры, гдѣ Гора​и​но​ва при​ка​за​ла ее жесто​ко высѣчь и потомъ, раздѣвъ до нага, выгнать изъ села. 7. Апрѣ​ля 20 . Жало​ба дво​ря​ни​на Богу​сла​ва Гора​и​на на игу​ме​на Чет​вер​тинс​ва​го муже​с​ва​го мона​сты​ря, кня​зя Силь​ве​ст​ра Чет​вер​тинс​ва​го, о томъ, что онъ опу​сто​шилъ дѣви​чій Чет​вер​тинс​вій мона​стырь, нахо​дя​щій​ся въ нмѣніи, при​над​ле​жа​щемъ Гора​и​ну, мона​хинь изъ него выгналъ, и вооб​ще совер​шалъ поступ​ки непри​лич​ные его званію. 1703, Сентября‑5. .

Жало​ба кня​зей Чет​вер​тин​скихъ: Гавріи​ла и Силь​ве​ст​ра, наре​чен​на​го епи​ско​па Бѣло​рус​ска​го, на дворяни​на Богу​сла​ва Гора​и​на о томъ, что онъ насиль­но завла​дѣлъ Чет​вер​тин​скимъ мона​сты​ремъ, осно​ван​нымъ пред​ка​ми ист​цевъ, разо​рилъ его иму​ще​ство Чет­вер­тин пре​вра​тить его въ при​ход​скую цер​ковь. 1706. 11.8. Обѣтъ, дан​ный кня​земъ Силь​ве​стромъ Чет​вер​тин тин​скцмъ, епи​ско​помъ Бѣло​рус​скимъ, при руко​по​ло женіи его въ епи​скоп​скій санъ. Князь Чет​вер​тин​ск​шобѣ​ща​етъ рев​ност​но испол​нять енископ​скія обязан^

ности, блю​сТи чисто​ту Пра​во​слав​ной’ вѣр’ы ^и не уклонйтѣ​ся отъ зависй​мо​стй бтъ1 Кіев​ской іштрО­поліи. 1707; (?)Жало​ба Бѣло​рус​ска​го епи​ско​па, кня​зя Сиччь​ве​стр​Чет​вер​тин​ска​го на вла​дѣль​ца мѣстеч​ка Чет​врт​ни, дво​ря​ни​на Ива​­на-Богу​сла​­ва Гора​и​на, о томъ, что онъ пере​я​есъ цер​ковь, не при​над​ле​жав​шую ему въ’мѣстечкѣ, осно​ван​ную кня​зья​ми Чет​вер​тин​ски​ми, въ дру​гое мѣсто и пору​чилъ ея при​ходъ не монахамъ,

і соглас​но желанію осно​ва​те​лей, а при​ход​ско​му священ​ни​ку, не под​чи​ня​ю​ще​му​ся вла​сти епи​ско​па,. Когдам​же князь Чет​вер​тин​скій пріѣ​халъ съ намѣреніе​мъ​ос​но​вать мона​стырь и отстро​ить раз​ру​шен​ную цер​ковь, то Гора​инъ напалъ на него съ тол​пою слу​гъй угро​за​ми заста​вилъ бѣжать изъ Чет​верт​ни. 1708.

Сен​тяб​ря 17…….

Кн. ГАБ­РИ­ЭЛЬ ВАЦ­ЛА­ВИЧ (†1740)

podsedek braclawski 1715; przyjął wyznanie katolickie i gorliwie służył ojczyznie, ciężkie jednak majątkowe straty zmusiły go do sprzedaży Czetwertni; z dwóch żon Barbary Stempkowskiej kasztelanki bracławskiej i Maryanny Morawińskiej zostawił 7‑miu synów i 6 córek, z synów Władysław, Świętosław i Włodzimierz są założycielami trzech linii dotychczas istniejących.

У дру​гій поло​вині ХУІІ століт​тя Чет​верт​ня була про​да​на кня​зем Гав​ри​лом Чет​вер​тинсь​ким родині фео​далів Горай­мів. 1706.11.8. — Жало​ба кня​зей Чет​вер​тин​скихъ: Гавріи​ла и Силь​ве​ст​ра, наре​чен​на​го епи​ско​па Бѣло​рус​ска​го, на дво​ря​ни​на Богу​сла​ва Гора​и​на о томъ, что онъ насиль​но завла​дѣлъ Чет​вер​тин​скимъ мона​сты​ремъ, оос​но​ван​ным пред​ка​ми ист​цевъ, разо​рилъ его иму​ще​ство и жела​етъ пре​вра​тить его въ при​ход​скую церковь.

Ж1. 1705, Barbara Stepkowska;

Ж2. 1731, Ludwika Morawinska.

КН. ЯНУШ ВАЦЛАВИЧ

podkoniuszy litewski 1699

КЖ. АЛЕК­САНДРА ВАЦ­ЛАВ­НА (†1689)

М. STEFAN DIAKOWSKI.

КЖ. ИОАН­НА ВАЦЛАВНА

М. Aleksander Pr Czetwertynski.

X генерація

КН. ЕЛІАШ, СИН МИКОЛАЯ

КН. СТЕ­ФАН НИКОЛАЕВИЧ

podczaszy bracławski 1715, podkomorzy braclawski 1718;

Ж., Zofia Peplowska, ojciec: Wawrzyniec Pepłowski, podkomorzy podolski; matka: Barbara Czołhańska.

КЖ. ДОМИ­ЦЕЛ­ЛА НИКО­ЛА­ЕВ­НА Domicella

Шлюб­ний герб Юзе­фа Олі­за­ра та княж­ни Домі­целії Чет­вер­тинсь­кої у львівсь­ко­му видан­ні 1730 року.

Шлюб­ний герб Юзе­фа Олі­за­ра та княж­ни Домі­целії Чет­вер­тинсь­кої у львівсь­ко­му видан­ні 1730 року. З огля­ду на кня­жий титул дру­жи­ни спіль­ний герб увін­ча­но кня­жою коро­ною. В пер­шій частині — родо­вий герб київсь­ко­го роду Олі­за­рів Волч­ко­ви­чів («дві хоруг­ви»), про який напи­шу зго­дом окре­мо, адже в гераль­ди­ці цієї роди­ни та їх роди­чів від­би­ли­ся всі особ­ли­во­сті русь­кої гераль­ди­ки 14–18 ст. В дру­гій частині — герб русь­ких князів із фігу­рою свя­то­го Юрія — т.зв. Пого­ня русь­ка. При­к­мет­но, що в цьо­му варіан­ті свя­тий воїн три­має в ліви­ці щит із дво­ра­мен­ним хре­стом Яге­лонів, що був еле­мен­том іншо­го дина­стич­но­го гер­ба — Погоні литовської

~ 1m: Andrzej Ledochowski; podstoli wołyński

~ 2m: Józef Olizar, stolnik kijowski

КН. ЯНУШ АНДРЕ­ЕВИЧ Janusz 

пол​ков​ник рос. служ​би, був одру​же​ний з Анною Васи​лів​ною Кочу​бей, доч​кою гене​раль​но​го суд​ді, яка у пер​шо​му подруж​жі була за небо​жем Мазе​пи — Іва​ном Оби​довсь​ким, пол​ков​ни​ком ніженсь­ким. ale jego synowie Jerzy i Janusz pozostali przy wyznaniu swych przodków, a obawiając się prześladowania o nie, przesiedlili się do państwa rosyjskiego, z nich Janusz służył jako pułkownik w wojsku cesarza Piotra Wielkiego,

Ж., Анна Васи​лів​на Кочу­бей. Ніжинсь​кий пол​ков​ник в одно​му з рей​дів засту​ди​вся. Оче​вид​но, кпи​ни К.Мокієвського зму​шу​ва​ли його навіть хво​ро​го три​ма​ти​ся в сід​лі, про​до​в​жу​ва​ти керу​ва​ти кор​пу​сом. Це загост​ри​ло хво­ро­бу. Як пові​дом​ляє Чер​ні​гівсь​кий літо​пис, 1701 р. (31 січ​ня – авт.) «Иван Оби​дов​ский, пол​ков​ник ніжинсь​кий, будучи гет​ма​ном наказ​ным, под Руго​де​вом (ста​ро​вин​на наз​ва Нарви; Оби​довсь​кий помер у Пско​ві. – авт.), містом швед​ским, помер, похо​ван в Печер​ском мона​сты​ру киев​ском» \[42\].

Ніжинсь​кий пол​ков​ник зали​шив піс​ля себе двох малоліт​ніх синів – Михай​ла та Іва​на \[43\]. 20 люто​го 1702 р. цар надав їм у влас​ність cела Кру​пи​ч​по​ле, Виш​нів​ку, Сва​ри​чів​ку, Коро​вин​ці та Пере​вод \[44\]. Роди​на Оби​довсь​ко​го зазна​ла репресій піс​ля 1708 р. Незва​жа​ю​чи на те, що Ган​на була доч​кою В.Кочубея, її утри​му​ва​ли її Пол​таві під вар​тою. Зго​дом, у берез​ні 1710, цар доз​во​лив їй меш​ка​ти у Глу​хо​ві «поволь​но без кара​у​лу» \[45\]. Однак удо​ві забо​ро​ня​ло​ся відві​ду​ва​ти інші насе​лені пунк​ти \[46\]. У дру​жи​ни пле​мін​ни​ка Мазе​пи кон​фіску​ва​ли зем​лі. Гетьман Д.Апостол у 1731 р. звер​тав​ся до російсь​ко​го уря​ду, аби їх повер​ну​ли вдо​ві та її cинам \[47\]. Але це кло​по​тан​ня не задо​воль​ни​ли. Син Оби​довсь​ко​го Іван, здо​був​ши освіту в Києво-Моги​­лян­сь­​кій ака​де​мії, у Вроцлаві

(1721–1723) зли​да​рю​вав \[48\]. «Бар​зо оспу​ден естем на ден​ги… – писав він до рід​ні. – Сукон​ки не маю за що спра​ви​ти, аж встид мне перед наши​ми люд​ми появи​ти​ся» \[49\]. Разом із тим, попри це, він, як зазна​чав у одно​му з листів, «на сла​ву Божию и поль​зы ради души моей» про​до​в​жу​вав нав​ча​ти​ся, бо «віра свя​тая не может сто​я​ти без науки»

\[50\]. У 1724 р. онук І.Мазепи почав зароб​ля​ти на хліб учи​те​лем у гім​на​зії Фео​фа​на Про​ко​по​ви​ча \[51\]. Зго​дом за кло​по​тан​ням остан​ньо​го та гетьма​на Д.Апостола став пере​кла​да​чем у Коле​гії іно​зем​них справ.

МАР­ЦИ­АН АНДРЕ­ЕВИЧ † 1712 

ЮРИЙ АНДРЕ­ЕВИЧ (1682,1717)

Jerzy zaślubiwszy siostrę kozackiego hetmana Samuiłowicza, był pułkownikiem w wojsku małorosyjskiem, ale po śmierci żony powrócił do Polski i w niej umarł, zostawiwszy z żony Horain syna Bazylego księdza bazyliana ostatniego z potomków Zachariasza.

По мне​нию Самой​ло​ви​ча, Г. .про​тив​ник унии, пред​ста​ви​тель древ​не​го рода, с к‑рым гет​ман стре​мил​ся пород​нить​ся (в 1682 он про​сил царя Фео​до​ра Алек​се​е​ви​ча о бра​ке сво​ей доче​ри с неким кн. Чет​вер​тин​ским , полу​чил отказ, в 1686 гет​ман полу​чил раз​ре​ше​ние на брак др. доче​ри с сыном или пле​мян​ни​ком Г. кн. Юри​ем Чет​вер​тин​ским), был наи​луч​шей кан​ди​да​ту​рой для заме​ще​ния Киев​ской кафедры.

1686 — В Сен​тяб​ре Госу​да​ри доз​во​ли​ли Самой​ло​ви​чу выдать дочь его за выехав​ша​го из Поль​ши в Киев пле​мян​ни​ка Мит​ро​по​ли​та Гедео​на, Кня​зя Юрия Чет​вер​тин​ска​го (\*), кото​рый, по при​ня​тии Гре​че​ской веры, отпра​вил​ся с пись​мом от сво​е​го дяди к Кня​зю Голи​цы​ну в Моск​ву, где пожа​ло​ван Столь​ни​ком: но сва​дьба сия была отло​же​на до окон​ча​ния Крым​ска​го похо­да. Мазе​па выхло​по​тал цар​ский указ, кото​рым веле​но было столь​ни​ку кня​зю Юрию Чет​вер​тин​ско​му выехать из Моск​вы в Мало​рос​сию. Чет​вер​тин​ский, при​е​хав в Мало​рос​сию, женил​ся на доче​ри Самой​ло​ви​ча и жил, по при​ка​за​нию Мазе​пы, в Глу​хов​ском уез​де, в хуто​ре Дуна​ев​ском вме​сте с тещею.

В раз​го​во​ре с Михай​ло​вым Мазе​па ска​зал, что вме​сте с Гадяц​ким он подо​зре​ва​ет Рай​чу и Полу​бот​ка; в пись​ме есть выра​же​ние «Для мило​сер​дия божия», это выра​же​ние упо​треб​ля​ет все​гда Рай​ча в пись​мах, а Полу​бо​ток Гадяц​ко​му свой и с Рай​чею дру​зья «Непри​ят​но​сти мне боль​шие еще отто​го, — при​ба​вил Мазе​па, — что живет в Мало​рос​сии сын мит​ро​по​ли​чий, зять Самой​ло​ви​ча князь Юрий Чет​вер​тин​ский , бес​пре​стан​но рас​се​ва​ет он в наро​де злые сло​ва, что быть Самой​ло​ви​чу опять гет​ма​ном; недав​но бату​рин​ско​му попу Васи​лью гово​рил, что, где преж​де была вода, тaм и опять будет; к тестю мое​му цар​ская милость есть, будет здесь по-пре­ж​­не​­му, уви​дишь, что его зло​де​ям будет!» Мазе​па про​сил, чтоб пере​ве​сти Чет​вер​тин​ско​го с женою в Моск​ву, а тещу его ото​слать к мужу; князь Юрий — столь​ник, и в этом чине ему дале​ко от Моск​вы быть не годит​ся. Когда на про​ща​ние Михай​лов потре​бо​вал у Мазе​пы назад под​мет​ное пись​мо для хра​не​ния в Посоль​ском при​ка​зе, то гет​ман пере​ме​нил​ся в лице и, выслав всех вон из хоро​ми​ны, ска​зал: «Спер​ва я мило​стию цар​скою был обра​до​ван, а теперь во сто раз боль​ше опе​ча​лен: думаю, что это​му пись​му вели​кие госу​да​ри изво​ли​ли пове​рить и о голо​ве моей будут мыс​лить». Тщет​но Михай​лов уве​рял гет​ма​на в про​тив​ном, гово​рил, что пись​мо нуж​но в Москве для розыс​ка о зло​дее, кто его сло​жил, — Мазе​па никак не согла​сил​ся отдать пись​мо и при этом ска​зал писа​рю Кочу​бею: «Еще мне за серд​це щепа влез​ла: про​сят пись​мо назад».

Прось​ба Мазе​пы была испол​не​на: Михай​лу Гадяц​ко​го веле​но взять из Лебе​дин​ско​го уез​да в Моск​ву; туда же веле​но выслать кня​зя Юрия Чет​вер​тин​ско​го с женою и тещею; Леон​тия Полу​бот​ка отста​вить от пере​я​с​лав​ско​го полковничества.

Юрій Андрій​о​вич († між 1717 і 1722), зять колиш​ньо​го гетьма​на І. Самой​ло​ви​ча й мос​ковсь​кий столь​ник, нале​жав до про​тив​ни​ків гетьма​на І. Мазе​пи, хоч дістав від ньо​го маєт​ки на Гетьман​щині. Зав​дя​ки шлю​бам своїх дочок він порід​ни​вся з Микла​шевсь​ки​ми, Ско​ро​падсь​ки​ми й Коін​дра​тье​ви​ми (сумсь​кий стар​шинсь​кий рід).

Року 1690 Ана​стасія Самой​ло​вич одру​жи​ла​ся з кн. Юрієм Чет​вер​тинсь​ким (кн. Чет​вер​тинсь​кий був живий ще 1717 р. (див. с. Вась​ків​ці, Прил\[уцького\] пол​ку), який взяв до себе (він жив у своє​му глухівсь​ко​му маєт​ку Дунай​ці) й тещу.

Село Дунає​ць було засе​ле​но в основ​но​му віль​ни​ми людь​ми — коза​ка​ми. В селі пись​мен​них людей май​же не було. Хто міг нав​ча​ти своїх дітей, то води​ли до дяка.

Сло​бо​дою, що розта​шо​ва​на на тери​торії села, заво​лодів гетьман Іван Самой​ло​вич, при​ку​пив​ши до неї ще зем​лі, а потім наду​мав її від​да​ти май​бут​ньо​му своє​му зятю кня​зю Юрію Чет­вер­тинсь­ко­му . Але гетьма​на було ски​ну​то і це ста​ло на зава​ді його намі​ру, хоча Чет​вер​тинсь​кий і встиг на цей час засну​ва​ти біля Дунай​ця хутір. Коли Самой​ло​ви​ча не ста​ло, Юрій Чет​вер​тинсь​кий при​ютив в своє​му хуторі вдо​ву ски​ну​то​го гетьма​на і свою наре​че​ну, з якою одру​жи​вся на почат​ку 1660 року. Дунає​ць​ка Слобід​ка зали​ша​лась в його влас​но​сті. В 1697 році Чет​вер​тинсь​кий потра​пив в татарсь​кий полон, в яко​му про​був декіль​ка років. Коли він звіль​ни​вся з поло​ну, гетьман Мазе​па дав йому «за полонне єго тер​пін​ня» три села, в тому числі і Дунаєць.

Май​же скрізь в Мало​росії про​во​ди​лись запи​си коза​ків в селя​ни. В Дунай​ці такі запи​си про​во​див князь Чет​вер​тинсь​кий . Піс​ля смер​ті гетьма​на Ско​ро​падсь​ко​го декіль​ка дунає​ць​ких коза​ків жалі​лись Полу​бот​ку, що їх вер​та​ють в селя​ни і про​си​ли вида​ти наказ, щоб князь не міг пере​тво​рю​ва​ти їх на крі​па​ків. Про задо​во​лен​ня про​хан​ня відо​мо​стей в архіві гетьмансь​кої кан​це​лярії немає.

Вна​ча​ле он, конеч​но, занял​ся род​ствен​ни​ка​ми и при​бли​жен​ны​ми сверг​ну​то​го им Самой​ло​ви​ча. Зятя послед​не​го, кня​зя Чет​вер​тин​ско​го , кото​ро​му сам же, будучи в Москве, выхло​по​тал воз​вра​ще​ние в мало​рос​сий​ский край, он воз​не​на​ви​дел за то, что тот не отка​зал​ся от сво​е​го преж​не​го обе​ща​ния и женил​ся на доче​ри Самой​ло​ви​ча, а кро​ме того при​нял в сво​ей мает​но​сти, хуто​ре Дуна​ев​це, и тещу, жену опаль​но​го гет​ма​на. Подоб​но​го бла​го​род​ства Мазе​па не мог выне​сти и не упус​кал ни одной воз​мож​но​сти, что​бы опо​ро​чить и окле​ве​тать кня​зя: «Вот еще этот князь Юрий Чет​вер​тин​ский , пья​ни​ца, рас​се​ва​ет в наро​де худые слу​хи на мой счет, — жало​вал​ся он дья​ку Бори​су Михай​ло​ву, — не тай​но, а явно знат​ным осо​бам гово​рит про меня худое, не зазрясь ни на кого. Живет он, Юрий , под моим уря​дом (вла​стью), а мне унять его невоз​мож​но. Он пожа​ло​ван столь​ни​че​ством. Взять бы его с женой к Москве, да и тещу его вывез​ти бы из мало​рос​сий​ских горо​дов и к мужу ото​слать, пото​му что от них умно​жа​ет​ся мне зло»11. Прось​ба Мазе​пы была испол​не​на: Чет​вер​тин​ско​го с женой и тещей высла​ли в Москву.

У від​най​де​но​му листі гетьма​на до царя від 27 серп​ня 1697 р. корот​ко викла​де​но перебіг похо​ду від при​бут​тя військ до дні​провсь​ких фор​те​ць — 25 лип​ня до часу його напи​сан​ня в таборі біля Тома​ків​ки. Мазе​па акцен​ту​вав ува​гу на при​чи​нах від​хо​ду основ​них сил та на захо​дах, здійс​не​них для під​т​рим​ки обо​ро​ноз​дат​но​сті фор​те​ць. Отже, коли вони з Дол​го​ру​ко​вим з війсь​ка​ми при​бу​ли до Тавані і Кизи​кер​ме​на, одна части​на татар і тур​ків поча​ла наступ на містеч​ко Іслам​кер​мен з кримсь​ко​го боку, а інша на Кизи​кер​мен з біл​го​родсь​кої сто​ро​ни (Іслам​кер​мен був зали​ше​ний обо​рон​ця​ми до під​хо​ду основ​них сил, звід​ки ворог вів обстріл фор​те​ці Шин​гірея, а піс​ля їхньо​го при​бут​тя його укріп​лен​ня були поки​нуті про​тив​ни​ком. Крім того, з 31 лип​ня по 2 серп​ня три​ва​ли бої за Шин​гірей). Тур​ки стрі​ля​ли з гар​мат і дріб​ної зброї, тата​ри постій​но напа​да​ли, потім про​тив​ник при​був на суд​нах з гар​ма​та​ми з Чор​но​го моря. Цим ворог зава​див пла​но​ва​но​му про​до​в​жен​ню похо​ду. В такій ситу​а​ції при​булі війсь​ка при ста​ро​му Тавансь​ко​му містеч​ку зво​ди​ли нове місто й дава​ли від​січ про​тив​ни​ку. Весь час бої були рів​ни​ми, лише 2 серп​ня ворог зумів зав​да​ти шкоди.

Від основ​них сил було відір​ва​но сто і кіль​ка десят​ків кін​но​ти. Части​на її була зни​ще​на, а інша потра​пи​ла у полон. Під час цьо​го бою було бага​то вби​то і пора​не​но людей також з боку про​тив​ни​ка (йдеть​ся про напад біл​го​родсь​ких татар на укріп​лен​ня біля Кизи​кер​ме​на, в яких пере​бу​ва​ли війсь​ка, очо​лю​вані Іва​ном Оби​довсь​ким. Тата​рам вда​ло​ся з допо​мо​гою війсь​ко​вої хит​ро​сті вима​ни​ти з око​пів загін кня​зя Юрія Четвертинського ).

Уліт​ку 1697 р. він очо​лив кіль​ка​ти​сяч​ний загін, який виру​шив пра​вим бере​гом Дні​п​ра до Кази​кер​ме​на. Родич І.Мазепи при​був туди піс​ля 25 лип​ня й ота​бо​ри​вся з війсь​ком у шан​цях \[13\], аби обо​ро​ня​ти фор​те​цю, яку нама​га​ли​ся повер​ну​ти хансь​кі війсь​ка. Неза​ба​ром поча​ли з’являтися заго​ни татар. Біл​го​родсь​ка орда 2 серп​ня напа​ла на коза​ків Оби​довсь​ко​го. Вдав​ши, що від​сту​па​ють, тата​ри вима​ни​ли загін Чет​вер​тинсь​ко​го і пору​ба​ли, взя​ли у полон чима​ло козаків.

9 берез​ня 1700 р. Мазе​па писав Голо​ві​ну, що війсь​ко​вий кан​це​ля​рист Сава Сте​па​нов, який за кло​по​тан​ням гетьма​на виз​во​ли​вся з неволі, роз​по​вів, що князь Юрій Чет​вер​тинсь​кий, який пере​бу​вав у полоні, велів йому пере​да​ти українсь​ко​му пра​ви​те​лю про​по​зи​цію голов​но​го мур​зи Ногайсь​кої Орди. Мур​за при​хо​див до Чет​вер​тинсь​ко​го вно​чі і гово​рив, що коли його з Ордою виже​нуть з Біл​го​род​чи​ни на лівий берег Дні​п​ра, то він під​дасть​ся під царсь​ку вла​ду. Було лише потріб​но від​ве​сти ногай​цям міс​це для кочу​ван​ня та не чини​ти утис​ків у вірі. На під​твер​джен​ня сво​го намі​ру мур​за хотів посла​ти до царя заруч​ни​ком сво​го сина. Піс​ля роз​по​віді кан​це​ля​ри​ста Мазе​па послав до Чет​вер​тинсь​ко​го в Біл​го​род​чи​ну коза​ка Пере​я​с​лавсь​ко​го пол​ку Дани​ла Ящен­ка. Цей козак мав пові​до​ми​ти кня​зю про хід спра​ви щодо його вику​пу та пере​да​ти про​по​зи​цію взя​ти в того мур​зи хоча б листа до царя, а коли його намір мав дійс​но реалі​зу​ва​ти​ся, то запро​по​ну​ва​ти при​сла​ти посланця13 . 7 квіт​ня 1700 р. датуєть​ся нове послан​ня до Голо​ві​на. З ньо​го діз­нає­мо­ся, що Чет​вер​тинсь​кий, кот​рий уже виз​во​ли​вся, гово​рив гетьма​ну, що коли б кримсь​кий хан не уклав перемир’я з Ногайсь​кою Ордою, то ногай​ці мали його від​пу​сти​ти до Мазе​пи з про​по​зи​цією пере​хо​ду під царсь​ку вла​ду й виді­лен­ня міс​ць для кочо​вищ у рай​оні рік Інгу​ла, Інгуль​ця, Рак​ле​ки і Суні.

Через міся​ць – 8 трав​ня 1700 р. гетьман зно​ву спо​ві​щав Голо​ві​ну про пере​дане через кан​це​ля​ри​ста Саву Сте​па​но​ва доне​сен​ня Чет​вер​тинсь​ко​го щодо ногайсь​ких про​по​зи​цій про пере​хід їхньої Орди під царсь​ку вла​ду. На цей раз Мазе​па писав, що до кня​зя з таки​ми про​по​зи​ція​ми при​хо​ди​ли три знат​них мур​зи. Нага​ду​ю​чи про від​прав​лен​ня до кня​зя Ящен​ка, який там часто бував, гетьман зазна​чив, що писав і пере​да​вав на сло​вах Чет​вер​тинсь​ко​му, аби він гово​рив мур​зам, що про їхню про​по​зи​цію доне​се​но Мазе​пі. Далі гетьман пові​до​мив про це царю, а цар мило​сти​во прий​няв їх звер​нен​ня. Чет​вер​тинсь​кий мав обна​ді​ю​ва​ти ногай​ців, що вони будуть жити в під​дан​стві у царя без утис​ків у вірі та пору​шен​ня їхніх прав, як аст​ра​хан​ці, казан​ці та інші „погансь​кі” наро​ди. Коли ж на Світ​ло​му тиж​ні Ящен​ко при​ї​хав у Біл​го​род​чи​ну, Чет​вер​тинсь​ко​го там уже не було, бо його повез​ли до Кри​му. Тоді козак роз​по​вів про цю спра​ву яко​мусь тов​ма​чу, а тов​мач – зга​да​ним трьом мур​зам. Піс​ля цьо​го мур​зи поці​ка​ви​ли​ся, чи має посла​не​ць листи до них від гетьма​на. Однак оскіль​ки він мав листа лише до кня​зя, мур​зи ска​за​ли, аби він їхав назад і ска​зав Чет​вер​тинсь​ко​му, щоб він писав до них, а гетьман при​слав люди​ну, яка зна​ла їхню мову. На той час мало ста​ти відо​мо, що вони будуть чини​ти надалі. Поки що інші мур​зи пої​ха​ли до стар​шо​го мур​зи, який жив побли​зу Дунаю, для нара​ди про подаль​ші дії. Мазе​па ж мав намір зго​дом посла​ти Ящен​ка, а разом з ним ще одну досвід​че​ну люди​ну, яка зна​ла мови, в Біл​го​род​чи​ну з листа​ми від Четвертинського15 . З листа від 22 лип​ня 1700 р. до Голо​ві​на дові​дує​мо​ся, що коли Ящен​ко при​ї​хав до Бату​ри​на, Чет​вер​тинсь​кий був уже там. Тоді за нака​зом Мазе​пи князь напи​сав листа до ногайсь​ких мурз, з яким гетьман від​пра​вив до мурз послан​ців– Гор​дея, кот​рий доб​ре знав „бусур​мансь​ку” мову, а разом з ним і Ящен​ка. Тепер же, через два міся​ці, вони повер​та​ли​ся назад, а з ними їха​ли 6 татар, посла​них мур​за​ми. Про їхнє при​бут​тя до Пере​я​с​ла​ва вже пові​до​мив пере​я​с​лавсь​кий пол​ков​ник. Гетьман про​сив доне​сти про цю спра​ву царю та запи​ту​вав, чи про​пус​ка​ти його послан​ців з тата​ра​ми до Моск​ви, чи затри​ма​ти. З цьо​го ж листа діз​нає​мо​ся, що про про​по​зи​цію ногайсь​ких мурз Мазе​па гово​рив під час пере​бу​ван​ня взим​ку в Москві як Пет​ру І, так і Головіну16 .св. Іва​на Хре​сти​те​ля в Рильсь​ку — 2.000 зол(отих). Не мог​ла стар​ши​на під​раху​ва​ти щедрих пожертв Мазе​пи на мило​стині мона​сти​рям, церк​вам, мит​ро​по​ли​там, архіє​пис​ко​пам, єпис​ко​пам, архі​манд​ри​там і іншим духов​ним із Гре​ції, Пале​сти​ни, Мол​давії, Воло​щи​ни, Сер​бії, Бол​гарії, Поль​щі й Лит​ви, в Україні чужин​цям, духов​ній стар​шині, різ​ним церк​вам, українсь​ким мона​сти​рям, чен​цям, сту​ден​там і бран​цям, але зна​ла, що за 23 роки сво​го гетьман​ства давав Мазе​па щоро​ку 1.000 зол(отих) на київсь​ких бур​са​ків і 500 зол(отих) Густинсь​ко​му мона​сти​реві. За душу покій​ної гетьма​но​вої роз​дав мона​сти​рям і церк​вам рука​ми кан​це​ля​ри​ста Вой​це​хо​ви​ча 20.000 зол(отих), за виз​во​лен​ня кн. Чет​вер​тинсь​ко​го 3.000 зол(отих), на запис Печерсь​ко​му мона​сти​реві 180.000імпер(іалів)…»5

Сло​бо​дою, що розта​шо​ва​на на тери​торії села, заво​лодів гетьман Іван Самой​ло​вич, при​ку​пив​ши до неї ще зем​лі, а потім наду​мав її від​да​ти май​бут​ньо​му своє​му зятю кня​зю Юрію Чет​вер​тинсь​ко​му. Але гетьма​на було ски​ну​то і це ста​ло на зава​ді його намі​ру, хоча Чет​вер​тинсь​кий і встиг на цей час засну​ва​ти біля Дунай​ця хутір. Коли Самой​ло​ви​ча не ста​ло, Юрій Чет​вер​тинсь​кий при​ютив в своє​му хуторі вдо​ву ски​ну​то​го гетьма​на і свою наре​че​ну, з якою одру​жи​вся на почат​ку 1660 року. Дунає​ць​ка Слобід​ка зали​ша​лась в його влас​но​сті. В 1697 році Чет​вер​тинсь​кий потра​пив в татарсь​кий полон, в яко​му про​був декіль​ка років. Коли він звіль​ни​вся з поло​ну, гетьман Мазе​па дав йому «за полонне єго тер​пін​ня» три села, в тому числі і Дунає­ць. Май​же скрізь в Мало​росії про​во​ди​лись запи​си коза​ків в селя​ни. В Дунай​ці такі запи​си про​во​див князь Чет​вер​тинсь​кий . Піс​ля смер​ті гетьма​на Ско​ро​падсь​ко​го декіль​ка дунає​ць​ких коза​ків жалі​лись Полу​бот​ку, що їх вер​та​ють в селя​- ни і про​си​ли вида​ти наказ, щоб князь не міг пере​тво​рю​ва​ти їх на крі​па​ків. Про задо​во​лен​ня про​хан​ня відо​мо​стей в архіві гетьмансь​кої кан​це​лярії немає.

Дела РГА​ДА, фонд 248 — Сенат, опись 29 с О при​сыл​ке дела по чело​би​тью Андре​евой жены Лизо​гу​бо​вой Прас​ко​вьи Микла​шев​ской з бра​тья​ми с Андре​ем, Сте​па​ном, Ива​ном Микла​шев​ски​ми о недви​жи​мом и дви​жи​мом име​нии кня​зя Юрья Чет​вер​тен​ско​го и реше​ния гене​раль​но​го суда. Дело то же.

1Ж. Izabela Horainowna

2Ж. Ана­ста­сия Самойлович

КН. МИХА­ИЛЛ ГАВ­РИ­И­ЛО­ВИЧ (+1763) Michal 

rotmistrz wojsk krolewskich, podkomorzy braclawski 1740, starosta utajkowski i zyczynski 1740,

От пер​во​го бра​ка. Бездетен.

m.Helena Zurakowska; S.P.

КН. ВЛА­ДИ­СЛАВ, СИН ГАБ­РИ­Э­ЛЯ (+1785);

podkomorzy krolewski, starosta utajkowski 1766,

~ m.Katarzyna Radziminska

АЛЕК­САНДР ГАВ­РИ­И­ЛО­ВИЧ Aleksander

pulkownik wojsk koronnych, podsedek braclawski 1744, podkomorzy braclawski 1765, starosta pultowiecki,

Олек​сандр був брац​лавсь​ким під​ко​морієм та пул​тівсь​ким ста​ро​стою. В 1739 р. він одру​жи​вся в Тивро​ві з Іоан​ноо Ост​ровсь​кою. У них наро​ди​ло​ся чет​ве​ро синів та доч​ка. Олек​сандр Чст​вер​тинсь​кий був одним з най​ак​тив​ні​ших учас​ни​ків Барсь​кої кон​фе​де​ра​ції 1768 р. Під час при​ду​шен​ня кон​фе​де​ратів російсь​ки​ми війсь​ка​ми потра​пив у полон і

помер в неволі у Моги​леві-Поділь­сь­​ко​­му 1769 р. Похо​ва​ний в Старокостянтинові.

+Mikolajow 1769;

~ m.Joanna Ostrowska

Свя​то​слав Гав​ри​и​ло​вич {Swietoslaw} (†Sachnów 1759)

Ж., Tywrów 1739, Anna Ostrowska

Ста​ни​слав Гав​ри​и​ло​вич Stanislaw

1m: Eufemia Suchorska; \[ojciec: Stanisław Suchorski; matka: Agnieszka Wielhorska\]

2m: N Zamoyska

Сте​фан Гав​ри​и​ло​вич Stefan

starosta zyczynski 1771; m.N Bosniacka

Вла​ди​мир Гав​ри​ло​вич Wlodzimierz (†1750)

starosta utajkowski;

m.Teresa Bosniacka;

daughter

m.N Jelowiecki

Bogumila

~ m. Jan Radziminski

daughte

m.N Porczynski

Franciszka

m.N Nowowiejski

daughte

Benedictine nun

DOMICELA

Захарій Яро​шинсь​кий (1700–1774), отри​мав​ши й зем​лі сво​го без​діт​но​го бра​та Авгу​сти​на, роз​ши​рив палац у Васи​лів​ці, вла​шту​вав кап​ли​цю, запро​сив з Він​ни​ці капу​ци​на на поса​ду капе​ла​на, ство​рив війсь​ко з від​да​них йому коза​ків і дра​гун та 3 люто​го 1756 р. почав зброй​ну сутич​ку із засто​су​ван​ням навіть 4‑х гар​мат за ово​лодін​ня Тивро​вим. При​во​дом для цьо​го ста​ло загар​бан​ня Яро​шинсь​ким части​ни Васи​лівсь​ко​го лісу, яка нале​жа​ла Кале​тинсь​ким, і вигнан​ням робіт​ни​ків Яро​шинсь​ко​го з Васи​лів​ки його опо​нен​та​ми. Війсь​ку Захарія з 200 воя​ків вда​ло​ся захо​пи​ти Тиврів, у від​по​відь пані Домі​целія Кале​тинсь​ка з роду Чет​вер​тинсь​ких від​да​ла наказ загар​ба​ти і спа​ли​ти Васи​лів​ку та Шерш​ні, що част​ко​во вда​ло​ся зро​би​ти. Супереч​ку вирі​ши​ли через суд, Захарій Яро​шинсь​кий спла​тив чималі штра​фи, втім, зали​ши​вся потуж​ним регіо​наль​ним землевласником.

1m: N Kaletynski;

2m: N Czarniecki, starosta karolinski

XI генерація

ФЕЛИ­ЦИ­АН-СТЕ­ФАН СТЕ­ФА­НО­ВИЧ Felicjan Stefan (+1756)

starosta daniszewski; dziedzic dóbr Markówki, Kopijówki i innych

Ж., Katarzyna Jelowicka, ojciec: Mikołaj Jełowicki, stolnik wołyński; matka: Franciszka ks. Czetwertyńska.

ДОМИ­ЦЕЛ­ЛА СТЕ­ФА­НОВ­НА Domicella

~ za Olizarem

МАРИ­АН­НА СТЕ­ФА­НОВ­НА Marianna 

za Sadowskim

LUDWIKE

zakonnice Dominikanke

АНТО­НИЙ-ВЛА­ДИ­МИР СТЕ­ФА­НО­ВИЧ Antoni Wlodzimierz (1740?,1824)

st. woronowski 1761

Анд​ри​я​шев​ка Ямполь​ско​го уезда:

а) эрек​ция 1752 года, дан​ная кня​зем Анто​ни​ем Вла​ди​ми​ром Свя​то​полк Чет​вер​тин​ским – С. 57 60 8. Анто​нов​ка Ямполь​ско​го уез​да: а) содер​жа​ние эрек​ции, дан​ной Анто​ни​ем Вла​ди​ми​ром Свя​то​полк Чет​вер​тин​ским на имя свя​щен​ни​ка Залуц​ко​го в 1752 году;

В 1824 при​знан в Рос​сии кня​зем Цар​ства Поль​ско​го по про​ис​хож​де​нию от кня​зя Алек​сандра Юрье​ви​ча, вла​дель​ца села Чет​верт​ня, потом​ка вели​ко​го кня​зя Рюри​ка 2С:Стеф.Нкл.Нкл-ча

dziedzic dóbr Roziatyna, Włości kniaziej i innych, z żony Anieli Czermińskiej, starościanki drohowyskiej, którą trzynastoletnią zaślubił, zostawił syna Kajetana, kasztelana lwowskiego, 1786, po którym córka Zofia 10 voto za N. Sliźniem 20 voto za Kalasantym księciem Czetwertyńskim, marszałkiem gub. podolskiej.

Ж., Aniela Czerminska

ЯНУШ СТЕ­ФА­НО­ВИЧ Janusz

ВАВР­ЖИ­НЕЦ СТЕ­ФА­НО­ВИЧ Wawrzyniec 

starosta rastowiecki 1751

Ж., Maryanne Szeniawsка

ВАСИ­ЛИЙ ЮРЬЕВИЧ

a canon (Bazylianin)

КЖ. УЛЬЯ­НА ЮРЬЕВ­НА (1674—ДО 1725) 

Спо​чат​ку село мало назву «Вос​ків​ці» (від сло​ва «воск» — тут були поши​рені бджіль​ниц​тво і видо​бу​ван​ня вос​ку), але з часом пере​тво​ри​ло​ся на сучас​ну назву. 1666 — 38 гос​под, селян, з них 27 «ора​ли на 4‑х волах, 11 — на 2‑х волах»; коза​ки не пока​за​ні. В 17 ст. вільне війсь​ко​ве село, «до рату​ші Сріб​нянсь​кої при­слу­ша­ю­че». Близь​ко 1700 гетьман І, Мазе​па надав його кн. Юрію Чет​вер​тинсь​ко​му; потім дея​кий час селом володів брат його Ян Чет​вер​тинсь​кий. 1723 В. були від​пи​сані на Мало​російсь​ку коле​гію. Коли б.т. М. В. Ско​ро​падсь​кий (пле​мін​ник гетьма​на І. Ско​ро​падсь​ко​го) одру​жи​вся на доч​ці Чет​вер​тинсь​ко​го, він одер​жав у посаг В., володів ними і в 1737; у цей час у селі було 70 госп. селян і 59 госп. коза​ків (18 вибор​них, 41 підпомічник).

∞, Ско­ро­пад­ский Михай­ло Васи­лье­вич. 1697 — 02.01.1758. Гене​раль​ный под​скар​бий (с 1741) и бун​чу​ко​вый това​рищ. Женат три​жды. Пер​вая жена княж​на Чет­вер­тин­ская Улья­на Юрьев­на (? — до 1725). Вто​рая жена с 1725 Апо­стол Парас­ка Дани­лов­на (? — 1.11.1731) дочь гет​ма​на. Сын — ИВАН. Тре​тья жена с 1747, Ширай Мар­фа Сте­па­нов­на (? — 29.02.1764). Дети: Петр, Яков. Анна (муж с 1740 — Ливен Юрий Гри­го­рье­вич, генерал-майор).

121.105. КН. АНТО­НИЙ ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ {Antoni Stanislaw} (*1748 †Warszawa 8.VI.1794)

st. markowiecki, rotmistrz kawalerii narodowej 1785, kasztelan przemyski 1780, +killed by the Warsaw mob 8.6.1794 (his children had to escape to Russia); князь Антон-Ста​­ни​­слав Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский, касте​лян Пше​мыш​ля, наобо​рот, под​дер​жи​вал Рос​сию во вре​мя вос​ста​ния Костюш​ко, но был за это каз​нён поль​ски​ми повстан​ца​ми. Его тра​ги​че​ская судь​ба тро​ну​ла серд​це Импе​ра​три​цы Ека​те​ри​ны II и она щед​ро воз​на​гра​ди​ла его детей за отцо​ву вер​ность рус​ским интересам.

1Ж. 1775, Bss Tekla von Campenhauzen, (†Markowicze 1781) \[ojciec: Ignacy Kampenhauzen, st. sielecki; matka: Konstancja Cieszkowska\];

2Ж. 1791, Css Colette Choloniewska (*1771+13.3.1840) в име​нии Ски​дель , кото​рый рос​сий​ская импе​ра​три​ца Ека​те​ри​на II в сен​тяб​ре 1795 г. сво​им ука​зом пере​да​ла в «веч​ное и потом​ствен​ное вла​де​ние» вдо​ве кня​зя Анто​на Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го Кале​те Чет​вер​тин​ской вме​сте с 1500 душа​ми кре​стьян трех быв​ших сто​ло​вых име​ний Грод​нен​ской коро​лев​ской эко​но​мии, – Ски​де​ля , Кот​ры и Ско​лу​бо​ва \[1; с. 26.\]. Преды​ду​щим вла​дель​цем этих име​ний был послед​ний король Речи Поспо​ли​той Ста​ни​слав Август Поня​тов​ский. В 1820‑х годах, пыта​ясь улуч​шить состо​я​ние лежа​ще​го «на боль​шой доро​ге из Грод​но в Виль​ню» и раз​граб​лен​но​го во вре​мя Оте​че​ствен​ной вой​ны 1812 г. име​ния, кня​ги​ня Кале​та Чет​вер​тин​ская отби​ра​ла луч​шие зем​ли у сво​их кре​стьян и мещан Ски​де​ля и отво​ди​ла их под фоль​вар​ки, в кото​рых они обра​ба​ты​ва​лись эти​ми же кре​стья​на​ми посред​ством пан​щи​ны. Про​изо​шло посте​пен​ное закре​по​ще​ние поль​зо​вав​ших​ся ранее широ​ки​ми льго​та​ми мещан. Неза​кон​ные дей​ствия Чет​вер​тин​ской вызва​ли в 1827 г. вол​не​ния сре​ди жите​лей Ски​де​ля , кото​рые были подав​ле​ны при помо​щи при​слан​ной в помощь кня​гине воен​ной коман​ды \[1; с. 32 — 33.\]. Име​ние Ски​дель ста​ло при​над​ле​жать к чис​лу наи​бо​лее круп​ных в Грод​нен​ской губернии.

122.105. MIKOŁAJ JANUSZ

1764; bezpotomny; rotmistrz wojsk koronnych

123.105. JOZEF;

Без​де​тен

m.Jozefa Orzecka

124.105. MICHAL

bezpotomny; Order św. Stanisława 1791

125.105. KAROL

bezpotomny

125а.105. MARIA

Миха​ил Алек​сандр Вла​ди​сла​вич {Michal Aleksander} (*19.IX.1741 †Warszawa 7.VIII.1796) rotmistrz kawalerii narodowej, starosta tuszynski i zytomierski 1775; Михай​ло Олек​сандр (* 19 верес​ня 1741 — † 7 лип​ня 1796, Вар​ша​ва) — най​стар​ший син кня​зя Вла​ди​сла​ва Гав​ри​ло​ви​ча та його дру​жи​ни Кате​ри​ни Рад​зи​міньсь​кої, брат чер​ні​гівсь​ко​го каш​те​ля​на Фелі​ція​на. Хорун​жий пол​ку гвар​дії ВКЛ, в 1768 році флігельад’ютант коро​ля, потім рот​містр наро​до​вої кава​лерії. Посол сей​му 1773 року, засі​да​тель сей​мо​вої деле​га​ції з Антонієм Св.-Четвертинським. Через осо​би​стий інте​рес спо​чат​ку не про​ти​діяв рефор​мам. Був про​тив​ни​ком кон​сти​ту​ції 3 трав​ня 1791, у Льво​ві агіту​вав за Тар​го​ви​ць​ку кон​фе​де​ра​цію. Жито​мирсь​кий староста\[1\] за рішен​ням сей​му 1773–75 років отри​мав поса​ду посі​дан​ням «емфі​тев​тич​ним» разом з поса​дою ста​ро​сти тушинсь​ко​го та війтівствами.\[2\] Був влас​ни​ком Губи​на (Волинсь​ке воєводство).

∞, Konstancja von Bruchenthal (†1792) \[ojciec: Józef hr. von Bruchenthal; matka: Dorota Koss von der Emsel\]; (1°-v. Skarbek)

ФЕЛИ­ЦИ­АН ВЛА­ДИ­СЛА­ВИЧ {Felicjan}

szambelan krolewski 1775, kasztelan czernichowski 1792

m.Justyna Karszanka

ГАБ­РИ­ЭЛЬ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ {Gabriel Ferdynand} 

kawaler orderu sw.Stanislawa 1790

МАР­ЦЕ­ЛИЙ ЙОЗЕФ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ {Marceli Jozef}

Мно​гие пред​ста​ви​те​ли рода при​дер​жи​ва​лись анти​рос​сий​ской поли​ти​ки, напри​мер во вре​ме​на Бар​ской кон​фе​де​ра​ции князь Мар​це​лий Йозеф Свя​то​­полк-Чет​вер​ты­н​ский (Marceli Józef Czetwertyński) ездил в Кон​стан​ти​но​поль искать сою​за у султа​на. Отец Мар​це​лия Йозе​фа — князь Алек​сандр (Aleksander Czetwertyński), при​над​ле​жа к эли​те поль​ско​го дво​рян​ства, был одним из актив​ней​ших участ​ни​ков Бар​ской кон​фе​де​ра​ции в 1768 г. Во вре​мя сра​же​ния поль​ских кон​фе​дера​тов с рус​ски​ми вой​ска​ми попал в плен и умер в нево​ле в Моги​ле​ве-Костро­м​ском в 1769 г. Турец​кий сул​тан Муста​фа III (1757—1774), при​няв Мар​це​лия в каче​стве пред​ста​ви​те​ля Речи Поспо​ли​той, поз​во​лил поль​ским кон​фе​де​ра​там перей​ти через Бол​га​рию, отку​да они пере​пра​ви​лись в Поль​шу. В 1771 г., при​ни​мая уча­стие в ата​ке на кре​пость Дзюрд​зев, был ранен в руку. Мар​це​лий Йозеф, кава​лер орде​на Свя​то​го Ста​ни​сла​ва, женил​ся с раз​ре​ше​ния папы Пия VI в 1782 г. в Янко​ве на сво­ей дво​ю​родной сест​ре, вдо​ве Яко​ва Кор​са​ко​ва, преж​ней при​двор​ной даме Импе​ра​три​цы Ека​те​ри​ны II, Бар​ба​ре (Barbara Czetwertyńska). Умер в 1799 г.

Похо​ро​нен в Тивро​ве (Вин​ниц​кая область, непо​да​лё​ку от Анто​по​ля и Лады​жи​на, родо​вых рези​ден​ций Святополк-Четвертынских).

kawaler orderu sw.Stanislawa 1790;

Мар​целій Йозеф на старій Чет​верт​ні і Горинь​гроді Свят​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий, орде​на Свя​то​го Стані​сла​ва кава​лер, дідич Янко​ва і Май​ко​ва, дру​гий син Олек​сандра, одру​жи​вся з доз​во​лу папи Пія VI в 1782 р. в Янко​ві зі своєю дво​юрід​ною сест​рою, вдо​вою Яко​ва Кор​са​ко​ва, колиш​ньою при​двор​ною дамою Кате​ри​ни II, Бар​ба​рою. Через дев’ять років піс​ля одру​жен​ня вона помер​ла, не зали​шив​ши дітей: В часи Барсь​кої кон​фе​де​ра​ції Мар​целій їздив до Кон​стан​ти​но​по​ля шука​ти сою​зу в сул​та​на. Остан​ній доз​во​лив кон​фе​де​ра​там перей​ти через Бол​гарію, звід​ки вони пере​пра​ви​лись до Поль​щі. В 1771 p., беру​чи участь в ата​ці на фор​те​цю Дзюрд​зев, був пора​не​ний в руку. Помер в 1799 р.

Похо​ва​ний в Тивро​ві.( Кас​пер Несец​кі. Гер​баж Поль​скі. — Ліпськ, 1839. — 1. 3. — С. 255–270; Радян. енцик​лоп. історії Украї​ни. — К., 1972 — Т. 4. — С. 493.)

ОПИС ДОКУ​МЕН​ТІВ, ЯКІ ЗБЕРІ​ГА​ЛИ​СЯ В МАЄТ​КУ КНЯЗІВ ЧЕТ​ВЕР​ТИНСЬ​КИХ , СЕЛІ ЯНКОВІ»

Ниж​че​на​ве​де​ний доку​мент містить​ся в акто​вій книзі Він​ни​ць​ко​го ниж​ньо​го земсь​ко​го повіто​во​го суду за 1800 р. (ДАВО.— Ф. 470. — Оп. 2. — Спр. 16. — Арк. 32–57). Він є скла​до​вою части​ною пов​но​го опи​су май​на, яке зали​ши​ло​ся піс​ля смер​ті кня​зя Мар​целія Чет​вер​тинсь​ко​го . Загаль​ну назву доку​мент має таку: «Реєстр речей, сум та інших рема​нен​тів, також доку​мен​тів, що зали​ши​лись по помер​ло​му Я. О. К., Його Мило​сті, Мар​целієві Чет​вер​тинсь​ко​му , Під​ко​морієві Його Королівсь​кої Мило​сті Польсь​ко​го, кава​ле​ро​ві орде​на Свя​то​го Стані​сла​ва, Я. О. Княж​ною, її Милістю, Маріан​ною Чет​вер​тинсь​кою , позо​ста​лою дру​жи​ною, в поряд​ку прий​нят​тя при​ся​ги, дня п’ятнадцятого, груд​ня, 1799 p., переписаний».

Без​де​тен.

Ж. BARBARA KS. CZETWERTYŃSKA; (1°-v. Jakub Korsakow, generał wojsk rosyjskich)

У сільсь​ко​му Свя​то-Пре​об​ра​­жен­сь­​ко​­му хра​мі в с. Чет​верт​ня Мане​ви​ць​ко​го р‑ну досі збері​га​ють​ся дари від цари​ці Кате​ри​ни ІІ, які та надісла​ла при​хо​жа​нам, роз​чу​лив​шись із наго​ди смер​ті своєї подруж​ки – кня​гині Бар​ба​ри Чет­вер­тинсь­кої. Кам’яна древ​ня церк​ва, що колись була мона​стирсь​кою, слу​гує уси​паль​ни​цею князів Чет​вер​тинсь​ких. Але в її сті​нах досі є унікаль​ні речі, які, най​і​мо​вір​ні​ше, пода​ро​вані самою Кате​ри​ною ІІ! Мало того, в істо​рич​них дослід​жен​нях кін​ця 19 ст. є свід​чен​ня про те, що чет​верт​нянсь​ко​му хра​му (а тоді Чет​вер​тинсь​ко​му мона​сти​реві) імпе​ра​три​ця від​дя​чи​ла за повер​нен​ня до православ’я… свої​ми сукен​ка​ми. Їх вона, за однією і більш досто​вір​ною вер​сією, пере​да​ла в Чет​верт​ню із самісінь​кої Моск​ви; за іншою – при​вез​ла сама, об’їжджаючи тери​торії Російсь​кої імпе​рії, що від унії повер​ну​ли​ся до пра​во​слав​ної віри. З царсь​ких спід​ни​ць потім ніби поши​ли цер​ков​ні ризи.

У 1782 р. в Чет​верт​ні з’явилася гоно​ро​ва невіст​ка. Мар​целій Йозеф Чет​вер​тинсь​кий узяв за дру​жи​ну при​двор​ну даму Кате​ри​ни ІІ (свою дво​юрід​ну сест​ру!), вдо​ву Яко​ва Рим­сь­​ко​­го-Кор​­са​ко​­ва, Бар​ба​ру. Вона на ту пору мала тро​хи біль​ше 30 літ. Услід за чоло​віком переї​ха​ла з Моск​ви на Волинь, чима​ло часу про​во​ди​ла у родо​во​му маєт​ку на Він​ни​чині в с. Анто​поль (де донині є палац, в яко​му совєти роз​мі​сти​ли пси​хіат​рич​ний заклад) або у Чет­верт­ні. Та навіть піс​ля переїз​ду на Волинь Бар​ба​ра не втра​ти​ла зв’язків із Кате​ри​ною ІІ. Особ​ли​во шану​ва​ла пра​во​слав​ну оби​тель у Чет​верт​ні. У книзі «Волынь. Істо​ри​че​скія судь​би Юго-Запа­д​­на​­го края» (С.-Петербург, 1888 р.) зазна​че​но, що серед тих хра​мів, що від като​ли​циз​му повер​ну​ли​ся до православ’я, були два бази​ліансь​ких мона​сти​рі – Загає​ць​кий та Четвертинський.

При​двор​ній дамі Кате​ри​ни недов​го суди​ло​ся жити у дру​го​му шлю​бі. Неві​до​мо, чи була вона щас​ли​ва в тому шлю​бі. Однак помер​ла кня​ги​ня 1791-го, на 41-му році жит​тя. Ста​ло​ся це на Він​ни​чині, де у Чет​вер​тинсь​ких був маєток (в с. Анто​поль). Кате​ри​на ІІ дуже перей​ня​ла​ся втра​тою, воче​видь, близь​кої подру​ги. Поза​як піс​ля смер​ті Бар​ба​ри на згад​ку про неї при​сла​ла в мона​стир у Чет​верт​ню, у під​зе​мел​лях яко​го вона похо​ва​на, щед​рі дарун​ки: 32-кіло​­гра​­мо​ве Єван​геліє, над​ру​ко​ване у Москві 1759-го, та дві іко​ни. За міс​це​вою леген​дою, саме ці обра​зи колись вря​ту​ва​ли село від холе­ри. Піс​ля смер​ті Бар​ба​ри у мона​стирсь​ко​му хра​мі на колоні роз​мі​сти​ли мар​му​ро​ву пли​ту, де викар​бу​вані відо​мо​сті про кня​ги​ню. Похо​ва​ли Бар​ба​ру теж тут. Най​і​мо​вір​ні​ше, вона досі покоїть​ся у під​ва​лах церк​ви. Свя​то бере​жуть тут Єван​геліє, де теж є дар​чий напис, та іко​ну Бого​ро​ди​ці Воло​ди​мирсь​кої, на якій теж викар​бу​вані сло​ва: «Кня​гині Вар​варі Мар​целіо​вій Свя​то​пол​ко​вій Чет​вер​тинсь​кий. Той образ Пре​свя​тої Бого​ро​ди​ці Воло​ди​мирсь​кої даро​ва​ний від Най​я​с​ні​шої Імпе​ра​тор​ки Кате​ри​ни Дру​гої та з бла​го​сло​вен​ням офіру​ва​ний для мона​сти​ря Чет​вер​тинсь​ко​го з наго​ди смер​ті року 1791-го 21 жовтня».

КН. ВИН­СЕН­ТИЙ ЯРО­СЛАВ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ {Wincenty Jaroslaw} 

~ m.Teresa Kurdwanowska (1°-v. Krasicki)

КЛЕ­МЕНС АНТО­НИЙ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ {Klemens Antoni}, fl 1780 

Напри​кін​ці XVIII ст. Іль​ків​ка як влас​ність пана Кле​мен​та Чет​вер​тинсь​ко​го (Чет​вер​тинсь​ких), яким ще нале​жа​ли села Янків(Іванівка) і Широ​ка Греб​ля, цен​траль​ний палац яких був у Янкові.

ЯНУШ СВЯ­ТО­СЛА­ВИЧ {Janusz} fl 1789 

bezpotomny; Order św. Stanisława 1789;

~ Teofila Sadowska

ФЛО­РИ­АН СВЯ­ТО­СЛА­ВИЧ {FLORIAN}

Мар​тин Свя​то​сла​вич {Marcin} (*1762 †1833) ~ \[1792\]

Ж. Małgorzata Ledóchowska (*1774 †1840) \[ojciec: Benedykt Ledóchowski, st. nowosielski\]

BRYGIDA;

~ Radłowski

HELENA СВЯ­ТО­СЛАВ­НА

m.N.Dorozynski

ROZALIA СВЯ­ТО­СЛАВ­НА

~ Szymon Bykowski

ELZBIETA СВЯ­ТО­СЛАВ­НА

m.Feliks Kanut Malinski

BARBARA СТА­НИ­СЛАВ­НА \[2m.\]

dama dworu cesarzowej Katarzyny II

Ста​ро​винне полісь​ке село Чет​верт​ня Мане​ви​ць​ко​го рай​о​ну на Волині зас​но​ване в XIV століт​ті і свою назву отри​ма​ло від князів Чет​вер​тинсь​ких. Воно було колись містеч​ком з князівсь​ким зам​ком, сюди на бали з’їжджалася гоно​ро​ва шлях​та. З істо​рич​них дже​рел відо​мо, що у 1437 році в Чет​верт​ні було зас​но​ва​но пра​во​слав​ний мона​стир. Майже

нічо​го не зали​ши​ло​ся з тих часів, тіль​ки гор​до височіє над селом на пра​во​му березі річ​ки Стир велич​ний Свя​то​пре​об​ра​женсь​кий храм, про історію яко​го нам роз​по​вів насто​я​тель оте​ць Сера​фим Сімо​но​вич. хра​мі згід​но із запо​вітом похо​ва​на воло​дар​ка Чет​верт​ні кня​ги​ня Вар​ва​ра, або Бар​ба​ра (1750–1791), яка про​жи​ла лише 41 рік. Її прах збері-

гаєть​ся у сар​ко​фазі під цен​траль​ним ана​лоєм. В коло​ну вму​ро​ва​но мар​му​ро​ву пли​ту, де викар​бу​ва​но біо​гра​фію кня​гині. Вона зі знат​но​го роду. 17-річ​­ною дів​чи​ною в 1767 році вий​ш​ла заміж за Яко​ва Рим­сь­​ко​­го-Кор​­са​ко​­ва, неза​ба​ром овдо​ві​ла і вдру​ге вий​ш​ла заміж за кня​зя Чет​вер​тинсь​ко​го. Разом з чоло​віком переї​ха​ла жити з Моск​ви до маєт​ку в Чет​верт​ні. Відо​мо, що кня​ги​ня Вар​ва​ра була в при​яз​них сто​сун​ках з російсь​кою імпе​ра​три​цею Кате​ри​ною II. Свід​чен​ням цьо​го є дари від цари​ці Свя​то​пре​об​ра​женсь​ко​му мона​сти​рю, пожерт​ву​вані в день смер​ті кня​гині, 21 жовтня 1791 року. Пода​рун​ки до цьо​го часу збері​га​ють​ся в церкві: дві іко​ни Воло​ди​мирсь​кої і Казансь​кої Бого​ро​ди​ці та унікальне ста​ро​винне Єван​геліє, яке разом з опра​вою важить 32 кіло​гра​ми. Над​ру​ко​ване воно в Москві у 1767 році і пере​дане до хра​му з дар​чим напи​сом цариці.

~ 1m: Jakub Korsak, Russian General;

~ 2m: Pr Marceli Jozef Czetwertynski

ADAM СТЕ­ФА­НО­ВИЧ

starosta kruszelnicki; S.P.

JOZEF СТЕ­ФА­НО­ВИЧ

S.P.

XII генерація

HELENE ФЕЛИ­ЦИ­А­НОВ­НА

zakonnice Dominikanke

СТЕ­ФАН ФЕЛИ­ЦИ­А­НО­ВИЧ Stefan (+1766, Варшава) 

fl 1757

КН. ЯНУШ-ТОМАШ ФЕЛИ­ЦИ­А­НО­ВИЧ СВЯ­ТО­ПОЛК-ЧЕТ­ВЕР­ТИН­СКИЙ /​Janusz Tomasz/​(*1743 †15.IX.1813)

поль​ский дво​ря​нин, камер​гер коро​лев​- ский (1765), под​ко​мо​рий коро​лев​ский (1767), каш​те​лян чер​ни​гов​ский (1785—1792).Представитель поль­​ско-лито­в​ско​- го кня​же​ско​го рода Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ских. Стар​ший сын ста​ро​сты дуни​шев​ско​го, кня​зя Фели​ци​а​на Сте​фа​на Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го (ум. 1756), и Ката​ри​ны Мари​ан​ны Ело​виц​кой, доче​ри столь​ни​ка волын​ско​го Нико​лая Ело​виц​ко​го. Бра​тья — Сте​фан (ум. 1766) и Анто​ний Ян Непо​му​цен (1744—1830). Камер​гер (1765) и под​ко​мо​рий (1767) поль​ско​го коро​ля Ста​ни​сла​ва Авгу​ста Поня­тов­ско­го. В 1768 году Януш Томаш Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский был пол​ков​ни​ком зве​ни​го​род​ско​го повя​та в Бар​ской кон​фе​де​- ра​ции. В 1785–1792 годах — каш​те​лян чер​ни​гов​ский. Был чле​ном кон​фе​де​ра​ции Четы​рёх​лет​не​го сей​ма. Кава​лер Орде​на Свя​то​го Ста​ни​сла​ва (1777) и Орде​на Бело​го Орла (1789). Напи​сал сти​хо​тво​ре​ние на при​бы​тие коро​ля Ста​ни​сла​ва Авгу​ста Поня​тов​ско​го в Брац​лав. В дру​гом сти​хо​тво​ре​нии сокру​шал​ся над судь​бой каз​нен​но​го фран​цуз​ско​го коро​ля Людо​ви​ка XVI. kasztelan czernichowski 1785; dziedzic na Nowej Czetwertni, Horyszkowicach, Kopijówce i t. d., dobry muzyk i niezły poeta, nieprzyjaciel anarchii i stronnik uchwał sejmu czteroletniego, ~ Иоан​на Ябло​нов​ская, доче​ри ста​ро​сты швец​ко​го и ковель​ско​го, кня​зя Дмит​рия Алек​сандра Ябло​нов​ско​го (1706— 1788), и Ката​ри​ны Шем​бек (ум. 1746).

ТЕК­ЛА ФЕЛИ­ЦИ­А­НОВ­НА {Tekla}

Анто​ний Фели​ци​а​но​вич {Antoni Jan Nepomucen} (1744—09.04.1830) na Czetwertni, lliomargrodzie, Borowicach, i liamiennym Januszgrodzie ksiaze Swiatopelk Czetwertyński kasztelan Braclawski rotmistrz w wojsku Polskiem, orderów Orla bialego, i S. Stanislawa kawaler,szambelan królewski 1765, stolnik bracławski 1772, chorąży dźwinogrodzki, generał-adiutant królewski 1774, chorąży winnicki 1782, chorąży bracławski 1783, rotmistrz kawalerii narodowej 1786, kaszt. bracławski 1790 Анто​поль Ямполь​ско​го уез​да: а) эрек​ция 1756 г., дан​ная Михай​лом Анто​ни​ем Свя​то​полк Чет​вер​тин​ским от име​ни нахо​дя​щих​ся под его опе​кой мало​лет​них кня​жат: Сте​фа​на, Иоан​на, Анто​ния и Фек​лы Чет​вер​тин​ских; – С.7 б) эрек​ция 1772 г., дан​ная Анто​ни​ем Яном Непо​му​ком Свя​то​полк Чет­вер­тин­ским. С пере​хо​дом боль​шей части Речи Поспо​ли​той под юрис​дик​цию Рос​сии судь​бы рода так или ина​че нераз​рыв​но ока​- за​лись свя​за​ны с исто​ри​ей Рос​сий​ской Импе​рии. Уда​лось выяс​нить что одним из хозя​ев Анто​по​ля был князь Анто​- ний Ян Непо​му​цен Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский, (Antoni Jan Nepomucen ks. Światopełk-Czetwertyński) (р 1744у 1830), пред​ста​ви​тель млад​шей линии кня​зей Чет​вер​тин​ских, Брац​лав​ский косте​лян. Млад​ший сын кня​зя Фели​ци​а​на ‑Сте​- фа​на (Felicjan Stefan ks. Światopełk-Czetwertyński) и Ека​те​ри​ны Ело​вец​кой) Katarzyna Bożeniec-Jełowicka), вла​дел Комар​го​ро​дом, Анто​по​лем, Боро​ви​ча​ми. Имел двух жен — Тере​зу Загор​скую и Анну Ружев​скую. Прав​да во мно​гих источ​ни​ках упор​ми​на​ет​ся лишь одна жена — Анна Рже​ву​ская. От нее он имел семе​рых детей — Кня​зя Йозе​фа, Кня​зя Гот​ф​ри​да, (умер​ше​го в 1844 году и жена​то​го на Гра​фине Марии Бро​ель-Пла​­тер имев​шег дочь Эми​лию, вышед​шую замуж за рус​ско​го гене​ра​ла кня​зя Сайн-Вит​­гин​­ш­тей­​­на), кня​зя Рай​мун​да, кня​зя Ста​ни​сла​ва, кня​зя Лео​- поль​да, пол​ков​ни​ка рос​сий​ской гвар​дии и двух доче​рей — Кате​ри​ну и Тек​лу. Афта​на​зи прав​да ука​зы​ва​ет на четы​- рех сыно​вей и трех дочек. ген.-адьютант(1774) 3С:Фелициан.Стеф.Нкл-ча kasztelan braclawski 1790 dziedzic na Komargrodzie i Borowiczach. Уда​лось выяс​нить что одним из хозя​ев Анто​по​ля был князь Анто​ний Ян Непо​му​цен, (р 1744у 1830), пред​ста​ви​тель млад​шей линии кня​зей Чет​вер​тин​ских , Брац​лав​ский косте​лян. Он вла​дел Комар​го​ро​дом, Анто​по​лем, Боро​ви​ча​ми и имел двух жен — Тере​зу Загор​скую и Анну Ружев​скую, от кото​рых имел семе​рых детей — Кня​зя Йозе​фа, Кня​зя Гот​- ф​ри​да, умер​ше​го в 1844 году и жена​то​го на Гра​фине Марии Бро​ель-Пла​­тер имев​шег дочь Эми​лию, вышед​шую замуж за рус​ско​го гене​ра​ла кня​зя Сайн-Вит​­гин​­ши​­тей­​­на, кня​зя Рай​мун​да, кня​зя Ста​ни​сла​ва, кня​зя Лео​поль​да, пол​- ков​ни​ка рос​сий​ской гвар​дии и двух доче​рей — Кате​ри​ну и Тек­лу. Князь Анто​ний Ян Непо​му​цен Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (1744 — 9 апре​ля 1830, Вар​ша​ва) — поль​ский дво​ря​нин, депу​тат сей​ма, камер​гер коро​лев​ский (1765), столь​ник брац​лав​ский (1772), хорун​жий зве​ни​го​род​ский и гене​раладъ​ютант коро​лев​ский (1774), хорун​жий вин​ниц​кий (1782) и брац​лав​ский (1783), рот​мистр наро​до​вой кава​ле​рии (1786), каш​те​лян брац​лав​ский с 1790 года. Пред​ста​ви​тель поль­​ско-лито­в​ско​­го кня​же​ско​го рода Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ских. Тре​тий сын ста​ро​сты дуни​шев​ско​го, кня​зя Фели​ци​а​на Сте​фа​на Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го (ум. 1756) и Ката​ри​ны Мари​ан​ны Ело​виц​кой, доче​ри столь​ни​- ка волын​ско​го Нико​лая Ело​виц​ко​го. Бра​тья — Сте​фан (ум. 1766) и Януш Томаш (1743—1813). В 1765 году Анто​ний Ян Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский был назна​чен камер​ге​ром коро​ля Речи Поспо​ли​той Ста​ни​сла​ва Поня​тов​ско​го. В 1772 году полу​чил долж​ность столь​ни​ка брац​лав​ско​го. В 1774 году — гене​рал-адъ­​­ютант и хорун​жий зве​ни​го​род​ский. В 1782, 1784 и 1788 годах князь Анто​ний Ян Непо​му​цен Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский изби​рал​ся послом (депу​та​том) на сейм Речи Поспо​ли​той. Был чле​ном кон​фе​де​ра​ции Четы​рех​лет​не​го сей​ма. В 1790 году князь Анто​ний Ян Непо​му​- цен Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский стал послед​ним каш​те​ля​ном брац​лав​ским. После 1792 года про​жи​вал в Вар​ша​ве. Будучи чело​ве​ком доб​ро​же​ла​тель​ным и бла​го​че​сти​вым, он был широ​ко ува​жа​е​мым граж​да​ни​ном Вар­ша­вы. 1788 — Раз​рѣ​шеніе, выдан​ное кня​земъ Антоніемъ-Яно­мъ­Не­по​­му​вомъ Чет​вер​тынс​вимъ цер​ков​но​му брат​ству села Цапо​в​ви на пра​во вѣч​на​го поль​зо​ванія участ​вомъ зем​ли, назна​чен​нымъ для помѣ​щенія брат​ской пасѣки; так​же осво​бож​деніе той​же пасѣки отъ вся​кихъ даней и деся​т​инъ въ поль​зу эво​но​міи. 1788 Авгу​ста 10. 

~ 1) Тере​за Загор​ская, брак бездетен 

~ 2) Анна Рушев​ская Anna Ryszewska, в бра​ке роди​лось пять сыно​вей и три доче​ри: Князь Юзеф Кон​стан​тин, пред​- во​ди​тель дво​рян​ства Подоль​ской губер​нии, Князь Гот​ф​рид Богу​мил, май​ор рос​сий​ской армии, Князь Рай​мунд, Князь Ста​ни​слав, Князь Лео​польд, пол​ков​ник рос​сий​ской гвар​дии, Княж​на Ека​те​ри​на, Княж​на Анто​ни​на, Княж​- на Тек­ла. Кай​е​тан Анто​но​вич {Kajetan} kasztelan lwowski 1786starosta Woronowski, kawaler or erów Orla bialego i S.Stanislawa Polskich,st. trawuliński, kaszt. lwowski 1786, В «Гео​гра​фи​че​ском и эко​но​ми​че​ском опи​са​нии Волын​ской губер​нии, горо​да Луц​ка с его пове​том за 1798 год», що збері​гаєть​ся в Російсь​ко​му архіві дав​ніх актів (Фонд «ВУА», д. 18653 и 7), містить​ся ціка​ва інфор​ма​ція про село одра​зу піс​ля при​єд​нан​ня Волині до вели​кої земель​ної влас​но​сті Російсь​кої імпе​рії, тоб​то піс​ля третьо​го поді​лу Поль​щі в 1796 році. Автор руко​пи​су Ф. Нікітін зазна​чає, що село лежа​ло на лівій сто​роні річ​ки Стир, на якій розта​шо​- ву​ва​лись 4 мли​ни, кож​ний на 1 камінь. Мли​ни дія​ли увесь рік. У селі була дерев’яна церк​ва Воз​дви​жен​ня Чес​но​го Хре​ста і три дерев’яних пансь​ких будин​ки. Всьо​го дворів нара​хо​ву​ва​лось 65, а жителів – 410 душ (210 чоло​ві​чо​го ста​ну і 200 жіно​чо​го). Із загаль​но​го чис​ла про​жи​ва​ю​чих в Копил​лі 6 осіб нале​жа​ли до духов​но​го ста​ну (оче​вид​но, сім’я свя​ще​ни​ка), 9 були шлях​ти​ча​ми, 8 мали ста​тус міщан, а 62 крі​па​ки нале​жа​ли Туминсь​ко​му васи​ліансь​ко​му мона​сти​реві, який сто​яв на око​ли​ці сусід​ньо​го села Град​дя. Оренд​ної плат​ні влас​ни​ки мали 52 руб​лі на рік. Влас​ни​- ка​ми села були: ста​ро​ста Ігнатій Єло​ви​ць​кий, каш​те​лян Каєтан Свя​то​полк Чет​вер​тинсь​кий, лов​чий Мар​тин Піминсь​- кий, лов​чи​ня Єва Чер​нявсь​ка і Туминсь​кий васи​ліансь​кий мона​стир. В описі 1798 року пода​ва​лась також загаль​на харак​те​ри​сти​ка земель​них угідь і занять насе​лен​ня. Ґрунт в Копил​лі був піща​ний, на ньо​му сія​ли жито, пше​ни​цю, овес, ячмінь, греч​ку, про​со, горох, льон, коно​плі. Вро​жай​ність про​ти посіву бува​ла всьо​го вдвічі біль​ша, хоча

~ Aniela Suska

ИГНА­ЦИЙ ЛАВРЕНТЬЕВИЧ 

пол. Ignacy

140.121. БОРИС АНТО­НО­ВИЧ {Borys} (*Marcowicze 1781, +Moscow 23.1.1865)

\[1m.\] stallmeister of the Russian imperial court,

У Анто​­ния-Ста​­ни​сла​­ва кня​зя Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го, быв​ше​го касте​ля​ном Пере​мышль​ским, око​ло 1784 г. родил​ся сын Борис. Кня​зья Чет​вер​тин​ские — опо​ля​чив​ши​е​ся Рюри​ко​ви​чи, и пол​ный титул их: кня​зья Свя​то​пол​ки на Чет­верне Чет​вер​тинские, поэто​му ново​рож​ден​но​го, как и дру​гих пред​ста​ви​те​лей их рода, кре​сти​ли по обря​ду рим​ско-като​­ли​­че​ской церк​ви, при​чем вос​при​ем​ни​цей была сама Импе​ра​три​ца Ека​те​ри​на. Имен​ным Высо​чай​шим ука​зом от 11-го нояб​ря 1792 г. кн. Борис был запи​сан в лейб-гвар​­дии Пре​об​ра​жен​ский полк. 

Во вре​мя поль​ских смут 1794 г., отец его был пове​шен поля​ка​ми на гла​зах семьи за при​вер​жен​ность к Рос​сии. Кро​ме Бори​са, у вдо​вы кн. Анто​ния на руках оста​лись две пад​че​ри​цы, от пер​во​го бра​ка его с Капен​гауз; одна — Марья Анто​нов​на, впо​след​ствии быв​шая заму​жем за обер-камер​­ге​ром Дмит​ри​ем Льво​ви​чем Нарыш​ки​ным; умная, кра​си​вая, она — друг Ада​ма Чарто​риж​ско​го — поль​зо​ва​лась гро​мад​ным вли​я​ни​ем на Импе​ра​то​ра Алек​сандра I; вто​рая — Жан​не​та Анто​нов​на, сумев​шая настоль​ко рас​по​ло​жить в себе вели​ко​го кня​зя Кон​стан​ти​на Пав​ло​ви​ча, что он хотел, раз​ве​дясь со сво​ей супру​гой Анной, женить​ся на ней, чему энер​гич​но вос​пре​пят​ство​ва​ли Госу​дарь и Госу​да​ры​ня, и Жан​не​та Анто​нов​на вышла замуж за поль​ско​го шлях​ти​ча Выш​ков​ско​го. В оси​ро​те​лом семей​стве при​ня​ла живое уча​стие Импе​ра​три​ца Ека​те​ри​на: отец пал жерт​вой вер​но​сти Рос​сии и рус​ская Импе​ра​три​ца, насколь​ко мог​ла, хоте​ла сво​ею забо​тою о вдо​ве и детях его хоть несколь​ко воз​на​гра​дить эту неза​ме​ни​мую утра​ту. Она немед​лен​но пожа​ло​ва​ла вдо​ве 1500 душ кре​стьян в Лит​ве, в Грод​нен​ской губер­нии, а детей выпи​са​ла в Петер​бург, при​з​ре​ла и обла​го​де​тель​ство​ва​ла сирот. Обе доче​ри были сде​ла​ны фрей​ли​на​ми и поме​ще​ны во двор​це, а моло​дой кн. Борис был опре​де​лен в Кадет​ский кор​пус, отку​да вско​ре, несмот​ря на свои еще почти ребя​че​ские годы, был выпу​щен под​по​ру​чи​ком в Пре​об​ражен​ский полк (1‑го янва​ря 1796 г.); затем он быст​ро подви​га​ет​ся в чинопроизводстве. 

6‑го нояб​ря 1803 г. он вышел в отстав​ку уже с чином пол​ков​ни​ка. Мило​сти дво​ра не пре​кра​ща​лись и при воца​ре​нии импе​ра​то​ров Пав​ла и Алек​сандра; при послед​нем это были отно​ше​ния почти род​ствен​ные, под​дер​жи​ва​е​мые исклю​чи​тель​ною бла​го​склон​но​стью Импе​ра​то​ра Алек​сандра к его сест​ре, Марье Анто​новне. В 1805 г. (18-го июня) кн. Борис посту​пил сно​ва на служ​бу, и мы его видим теперь в рядах лейб-гвар​­дии Гусар​ско​го пол​ка. В это вре​мя, несколь​ко отда​лив​шись от сест​ры, он жил почти без​вы​езд​но со сво​им эскад​ро​ном в Цар​ском Селе. Но лишь толь​ко нача​лись напо​лео​нов​ские вой​ны, он решил при​нять уча​стие в них, и его уча​стие в кам​па​ни​ях, начи​ная с 1805 г. и до само​го выхо​да в отстав​ку в 1813 г., мож​но назвать бли​ста​тель​ным: в 1806 г. 12-го янва​ря он награж​ден орде​ном Геор​гия 4 ст., и 24-го фев​ра​ля того же года, золо​той саб​лей с над​пи​сью «за храб​рость»; в 1807 г., 20-го мая, удо​сто​ил​ся полу​чить даже прус​ский орден «Pour le mérite», и 21-го сен​тяб​ря того же года орден Вла​ди​ми​ра 3 ст.; в 1808 г., 20-го мая, — Анны 2 ст. В кам​па​нии 1805 г. он состо​ял при гр. Голе​­ни​­ще​ве-Куту​зо​ве, а в кам​па​нии 1807 г. при фельд​мар​ша​ле гр. Камен​ском. После этих воен​ных подви​гов кн. Чет​вер​тин​ский в 1810 г., 11-го фев​ра​ля, сно​ва оста​вил служ​бу, несмот​ря на убеж​де​ния вели​ко​го кня​зя Кон​стан​ти​на Пав​ло​ви​ча и на жела​ние само​го Импе​ра​то​ра удер​жать его на служ​бе. Отстав​ка его и в этот раз была непро​дол​жи​тель​на. Вой​на с Напо​лео​ном вызва​ла силь​ный подъ​ем пат​ри​о​ти​че​ско​го духа; нача​лись пожерт​во​ва​ния на сфор​ми​ро​ва​ние опол​че​ния, и одним из круп​ных жерт​во​ва​те​лей был гр. Дми­т​ри​ев-Мамо​­нов, на сред​ства кото​ро​го обра​зо​ван был осо​бый полк. 1‑го июля 1812 г. коман​ди​ром это​го пол​ка, кото​рый был назван Пер​вым Кон​ным Каза​чьим пол​ком, Импе​ра​тор назна​чил кн. Б. А. Чет​вер​тин​ско​го . По мино​ва​нии опас​но​сти кн. Чет​вер​тин​ский сно​ва уда​лил​ся в отстав​ку (16-го июля 1813 г.). 6‑го апре​ля 1835 г. он был пожа​ло​ван в долж​ность штал​мей​сте​ра дво​ра Его Вели​че​ства, с чином дей​стви​тель​но​го стат​ско​го совет​ни​ка, и полу​чил орден Ста​ни​сла​ва 1 ст. (5‑го декаб​ря 1837 г.) и Анны 1 ст. (11-го сен​тяб​ря 1839 г.). Послед​ние годы сво​ей жиз​ни кн. Ч. про​жил в Москве, в казен​ном доме у Колы​маж​но​го дво​ра, где и скон​чал​ся 23-го янва​ря 1865 г., на 81‑м году жизни.

Ж., Ис 1811 Pss Natalia Fedorovna Gagarina (\*1791 +1883), a dau.of Pr Fedor Sergeievich Gagarin by Pss Praskovia Yurievna Trubetskaya

Источ​ни​ки: 1) Послуж​ной спи​сок кн. Бори​са Анто​но​ви​ча Чет​вер​тин​ско​го . 2) «Рус​ская Ста​ри​на», т. III, 1871 г., июнь. «Памят​ные замет​ки Д. В. Дави​до​ва» — «Кн. Чет​вер​тин​ский , брат Марии Анто​нов​ны Нарыш​ки​ной». 3) «Рус​ская Ста​ри​на», стр. 630, т. V, 1872 г. «Денис Васи​лье​вич Давы​дов». 4) «Осм​на​дца​тый век», сбор​ник П. Бар​те​не​ва, т. IV, стр. 194. «Послед​ний король поль​ский в Гродне и Лит​ва в исхо​де ХVIII в», М. Ф. де Пуле. 5) «Архив кн. Ворон​цо​ва», т. 23. Пись​мо Н. М. Лон​ги​но​ва к гр. С. Р. Ворон​цо​ву из С.-Петербурга от 28-го июня 1812 г. 6) «Сбор​ник Рус​ско​го Исто​ри​че​ско​го Обще​ства», 16 т., стр. 288, 289 и 393; 47 т., стр. 272, 316, 482 и 483; т. 73, стр. 107. 98 т. 7) «Рос​сий​ская родо​слов​ная кни​га», изд. кн. Пет​ром Дол​го​ру​ким, стр. 120—127.

ххх.121. КЖ. ЖАНЕТ­ТА АНТО­НОВ­НА {Joanna}

Она роди​лась в 1777 году. Ровес​ни​ца импе​ра​то​ра, зна​чит. В дет​стве лиши​лась мате​ри, а потом и отца. Когда князь Антон-Ста​­ни​­слав Чет​вер​тин​ский , про-рус​ски настро​ен​ный, погиб во вре​мя мяте​жа в Вар​ша​ве в 1794 году, импе​ра​три​ца Ека​те​ри​на пожа​ло​ва​ла его вто​рую жену в статс-дамы, а доче​рей во фрей​ли​ны и при​гла​си​ла в Петер​бург. Про судь​бу Марии, вышед​шей замуж за Нарыш​ки​на, все зна​ют, так что не будем отвле​кать​ся. Жанет​та же дол​го оста​ва​лась в деви​цах и лишь в 1816 году состо​я​лась ее сва​дьба с поля​ком Севе​ри​ном Выш​ков​ским. Моло​до​же​нам было 45 (ему) и 38 или 39 (ей). В чем же дело? Поче​му так дол​го деви​ца из при​лич​ной семьи, не кро​ко​ди​ли​ца на мор​доч​ку, да еще фрей​ли​на, так дол​го не мог​ла най​ти себе сужен​но​го? Дело в том, что Жанет​та была еще и честолюбива.

Мария ста​ла любов​ни​цей импе​ра​то​ра, види​мо, ее сест​ре это​го пока​за​лось мало. Когда ею не на шут​ку увлек​ся вели​кий князь Кон​стан​тин Пав​ло​вич, увлек​ся настоль​ко, что чуть ли не каж​дый день обе​дал у Нарыш​ки​ных, что​бы встре​тить​ся с дамой серд​ца, настоль​ко, что в 1805 году решил раз​ве​стись с женой, Жанет​та реши​ла, что выта​щи​ла счаст​ли​вый билет. Но вели​кой кня​ги​ней ей стать так и не уда​лось, раз​во​ду вос​про​ти​ви​лась цар​ская семья. Как пишет Ф.Ф.Вигель, «При​вя​зан​ность к ней цеса​ре​ви​ча Кон​стан​ти​на Пав​ло​ви​ча до того про​сти​ра​лась, что, хотя он был уже женат, хотел он раз​ве​стись со сво​ею Анною Федо​ров​ною, что​бы на ней женить​ся. Вдов​ству​ю​щая импе​ра​три​ца все​ми сила​ми про​ти​ви​лась сему сою​зу, и напрас​но; ибо этот брак был бы в тыся​чу раз при​лич​нее, чем тот, в кото​рый он после всту​пил \[с Жанет​той Лович\]. Бле​стя​щие пар​тии пред​став​ля​лись для этой княж​ны, но с често​лю​би​вы​ми сво​и​ми надеж​да​ми она отвер​га​ла их.» И толь​ко в 1816 году, когда цеса​ре​вич был уже по уши влюб​лен в дру​гую Жанет​ту (и тоже поляч​ку), Груд​зин​скую, наша геро​и​ня поня​ла, что ждать боль​ше нече​го и вышла нако​нец замуж.

Импе​ра​тор Алек​сандр пожа​ло​вал фрей​лине в при​да​ное 200 тысяч руб​лей и запла​тил за наем дома, в кото​рый пере​еха​ли моло​до​же​ны. Надо ска​зать, что фрей​ли​нам при​дан​ное от каз​ны дава​ли, но не таких огром​ных раз​ме​ров. Види​мо, сыг​ра​ло роль то, что Жанет​та была сест​рой Марии. И хотя царь уже рас​стал​ся к тому момен​ту с Нарыш​ки​ной, он счи​тал сво​им дол​гом помо​гать ее род​ствен​ни​кам. Жанет​та, ока​зав​шись заму​жем за ярым поль​ским пат​ри​о​том, уеха​ла из Рос​сии и боль​шую часть жиз​ни про​ве​ла за гра​ни​цей. Умер​ла она 18 Авгу​ста 1854 г. в Мюн​хене, где и была похоронена.

Стар​шая сест​ра Марии, княж​на Жанет​та Анто​нов​на (1777–1854), была не столь кра​си​ва и при​вет​ли​ва. Она дол​гое вре​мя была не заму​жем. Но ещё до сво​ей женить​бы на Анне Фёдо​ровне, Жанет​той очень увлек​ся вели​кий князь Кон​стан​тин Пав​ло​вич. Вели​ко​го кня​зя в 16 лет импе​ра​три​ца выну​ди​ла женить​ся, но его брак не сло​жил​ся. Сам Кон​стан​тин был с женой чрез​вы​чай​но груб, она тоже тяго​ти​лась этим бра​ком и в 1799 году поки​ну​ла Рос​сию для лече​ния, не желая воз​вра​щать​ся. А после ссо​ры с супру​гой, цеса​ре​вич Кон​стан​тин всё чаще искал встреч с Жане​той Анто​нов​ной. Кон​стан​тин Пав​ло​вич прак​ти​че​ски каж​дый день обе​дал в доме Марии Нарыш​ки​ной, осталь​ное вре​мя посвя​щая её сест­ре. По соб​ствен​но​му при​зна​нию, в 1803 году цеса​ре​вич даже решил раз​ве​стись, что​бы женить​ся на Чет​вер​тин​ской, но встре​тил силь​ное сопро​тив​ле​ние со сто​ро​ны вдов​ству​ю​щей импе​ра​три​цы Марии Фёдо​ров​ны и само​го Алек​сандра I, так что решил отка​зать​ся от сво​их планов.

Но Кон​стан​тин Пав​ло​вич был пере​мен​чив, как ветер. В 1816 году он уже был влюб​лен в дру​гую поляч​ку Груд​зин​скую. Жанет​те ниче​го не оста​ва​лось, как при​нять пред​ло​же​ние дав​не​го поклон​ни​ка. В 1816 году, в воз​расте 38 лет, княж​на вышла замуж за поль​ско​го шлях​ти​ча — гра​фа Севе​ри​на Выш​ков​ско​го (1771—1859). И Жанет​та, и Севе​рин, были бед​ны, но Алек​сандр I, более пят​на​дца​ти лет быв​ший любов​ни​ком её сест​ры, пожа​ло​вал Жане​те Анто​новне в при​да​ное 200 000 руб​лей и опла​тил наём дома, в кото​ром посе​ли​лись моло​дые после сва­дьбы. Граф Выш​ков​ский был ярым поль​ским пат​ри​о​том и про​тив​ни​ком все​го рус​ско​го, поэто​му Жанет​та Анто​нов​на отда​ли​лась от Рос​сии и семьи. Боль​шую часть остав​шей​ся жиз​ни она про​ве​ла за гра​ни​цей. Скон​ча​лась 18 авгу​ста 1854 года в Мюн​хене. Была похо​ро​не​на на мюн​хен​ском Южном клад​би​ще, уже к нача​лу XX века её моги​ла была утеряна.

М., Севе­рин Wyszkowski, brygadier wojsk polskich

141.121. КОН­СТАН­ТИН АНТО­НО­ВИЧ {Konstanty Vladimir Antoni} ( \*13.6.1792, Вар​ша​ва, +12.12.1850, Скидель)

Imperial chamberlain (szambelan cesarza rosyjskiego), ; Грод​нен​ский губерн​ский пред​во​ди​тель (мар​шал), камергер.гродненский губ. пред​во​ди​тель дво​рян​ства (1825–1834), поме​щик Грод​нен​ской губ. Гродненский

Грод​нен​ский губерн​ский мар​ша​лок князь Кон​стан​тин Чет​вер​тин​ский оправ​ды​вал​ся тем, что в под​пи​сан​ном обря​де для про​ве​де​ния дво​рян​ских выбо​ров не преду​смот​ре​ны пра​ви​ла, «что​бы тата​ры, име​ю​щие голо​са в дво​рян​ских собра​ни​ях, при​во​ди​лись к при​ся​ге по маго​ме​тан​ско​му обря​ду в мече​ти либо в при​сут​ствии мул​лы». В резуль​та​те вме​ша​тель​ства вла​стей было при​ка​за​но «впредь татар при​во​дить к при​ся​ге на Аль​ко​ране». Пра​ви​тель​ство даже отда​ва​ло неко​то​рое пре​иму​ще​ство тата​рам-дво​ря​­нам запад​ных губер​ний. Так, 25 июня 1840 г. Сенат раз​ре​шил им вла​деть насе​лен​ны​ми име​ни​я​ми и кре​пост​ны​ми и брать в услу​же​ние хри​сти​ан, что было запре​ще​но всем дру​гим дворянам-нехристианам»

Ж., 12.10.1824, pss Karolina Czetwertynska (*4.11.1804, +22.2.1859)

142.121. ГУСТАВ АНТО­НО­ВИЧ {Gustaw} (1794 — 11.04.1851)

тай​ный совет​ник, сена​тор, род. в 1794 г., ум. 11-го апре​ля 1851 г. 30-го авгу​ста 1814 г. пожа​ло​ван в зва​ние камерюнке​ра Высо​чай​ше​го дво​ра, с зачис​ле​ни​ем на служ​бу по Кол​ле​гии Ино​стран​ных Дел; 22-го сен​тяб​ря того же года при​чис​лен к рос​сий​ской мис​сии в Вене, 12-го декаб​ря 1821 г. пожа​ло​ван в зва​ние камер​ге​ра Высо​чай​ше​го дво​ра и 12-го мар​та 1823 г. уво​лен в бес​сроч​ный отпуск, с доз​во​ле​ни​ем нахо​дить​ся и в ино​стран​ных кра​ях. В 1827 г. назна​- чен чле​ном Высо​чай​ше учре​жден​ной комис​сии в Одес​се для рас​смот​ре​ния тре​бо​ва​ний рос​сий​ских под​дан​ных к Отто​ман​ской Пор​те за поне​сен​ные ими убыт​ки по тор​го​вым делам после Нава​рин​ской бит​вы, и по окон​ча​нии комис​- сии в октяб​ре 1827 г. при​чис​лен к рос​сий​ской мис​сии в Кон​стан​ти​но​по​ле. В 1829 г. назна​чен сек​ре​та​рем рос​сий​ской мис​сии в Мад​ри​те, где с 3‑го мая 1830 г. более года исправ​лял долж​ность пове​рен​но​го в делах за вре​мя отсут​ствия рос​сий​ско​го послан​ни​ка. В 1832 г. Ч. по соб​ствен​но​му жела​нию был ото​зван в Рос​сию и состо​ял при​чис​лен​ным к Мини​стер​ству Ино​стран​ных Дел, а 3‑го октяб​ря того же года при​чис​лил​ся к ази​ат​ско​му депар​та​мен​ту того же мини​- стер​ства. Высо​чай​шим ука​зом 16-го фев​ра​ля 1846 г. Ч. пожа​ло​ван в тай​ные совет​ни​ки с назна​че​ни​ем при​сут​ство​- вать в общем собра​нии вар​шав​ских депар​та​мен​тов Пра​вит. Сената.т. с., сена​тор с 1847—51 г. Домаш​ний архив П. И. Бара​но​ва, при​надл. П. Н. Семе​но​ву; Фор​му​ляр​ный спи​сок; Высо​чай​шие ука​зы Сенат. Архива.

143.121. МАРИЯ АНТО­НОВ­НА {Maria} (*1779, +1854)

he had illegitimate children by Emperor Alexander I —

Мария Анто​нов​на Нарыш​ки​на, урож​ден​ная Чет​вер​тин​ская , роди­лась в фев​ра​ле 1779г. от пер​во​го бра​ка кня​зя Анто​­на-Ста​­ни­сла​­ва Чет​вер​тин​ско​го и баро​нес​сы Копен​гауз. Но, как и мно​гие дети того вре​ме​ни, она ока​за​лась неза​кон​но​рож​ден​ным ребен​ком. Толь​ко перед смер​тью отец открыл доче​ри, что ее мать не баро​нес​са, а кра​са​ви​ца еврей​ка, в кото​рую пыл​кий шлях​тич был безум​но влюб​лен. Рас​ска​зав Марии тай​ну ее проис​хож​де​ния, заве​щал, что​бы она все​гда пом​ни​ла об этом древ­нем наро​де. Даль​ней​шая жизнь Марии-чере​­да вне​брач​ных детей и тайн. Юная Мария, види​мо, уна​сле​до​ва​ла кра​со​ту сво­ей насто​я​щей мате​ри, что в послед​ствии ста​ло одной из при​чин ее голо​во​кру​жи​тель​но​го успе​ха в обще​стве. Мария Нарыш​ки​на про​ис​хо​ди​ла из поль​ско​го кня​же​ско​го рода, сто​явше​го за сбли​же​ние с Рос​си​ей. Когда в Вар​ша​ве нача​лось восста​ние Костюш​ко, инсур​ген​ты (повстан​цы) пове​си​ли ее папа​шу (касте​ля​на Пше​мыс​ля) в цен​тре горо​да как пре​да​те​ля. Вдо​ву и тро​их детей (Бори​са, Марию и Жан​нет) Ека​те​ри​на II щед​ро воз​на​гра​ди​ла за отцо​ву вер​ность рус​ским инте​ре​сам. Девоч​ки ста​ли фрей​ли​на​ми, маль​чи​ка отда​ли в Паже​ский корпус.

Уже в 15 лет моло​дая поль​ка ста​но​вит​ся фрей​ли​ной при дво­ре. А в 16 лет Мария Чет​вер​тин​ская выхо​дит замуж за 37-лет​­не​­го кня​зя Дмит​рия Нарыш​ки​на. Это была бле​стя​щая пар​тия для моло​дой фрей​ли​ны. Кня​зья Нарыш​ки​ны – род​ствен​ни​ки импера​то​ров: Ната​лья Нарыш​ки​на (дво​ю​род​ная баб​ка Дмит​рия Льво​ви​ча) – мать Пет​ра I. Дмит​рий Нарыш​кин, один из богатей​ших людей Рос​сии, нико​гда не зани​мал высо​ких государ​ствен​ных долж​но​стей, толь​ко при​двор​ные; кол​лек​ци​о​ни​ро​вал, давал балы, содер​жал самый боль​шой в Рос​сии оркестр рого​вой музы​ки – сло​вом, вел жизнь про​све​щен​но​го вель​мо​жи «вре​мен оча​ков​ских и поко​ре​нья Кры​ма». Его моло​дая жена пора​жа​ла кра​со​тою: сло​ва​ми Дер​жа​ви​на, кото​рый посвя​тил ей сти​хо​тво​ре​ние «Аспа​зия»– «Чер​ны​ми очей огня​ми, гру​дью пыш­ною сво​ей она чув​ству​ет, взды​ха​ет, неж​ная вид​на душа, и сама того не зна​ет, чем всех боль​ше хоро​ша». И на порт­ре­тах худож​ни​ки так​же ста​ра​лись под​черк​нуть яркую и вели​чавую кра​со​ту Марии Анто​нов​ны. Мар​шал Куту​зов М.И., вос​хи​ща​ясь Мари​ей Нарыш​ки​ной, гово​рил в шут​ли​вой фор​ме, “что жен​щин сто​ит любить, раз сре​ди них такая, как Мария Анто​нов​на. Вели​ко​ле​пие радуж​ной кра​со​ты, плен, покой…”. А даль​ше, вокруг нее начи​на​ют кипеть стра​сти почи​ще самых замыс​ло​ва​тых мек​си​кан​ских сериалов.

Вели​кий князь Алек​сандр и быв​ший фаво​рит Ека​те​ри​ны II Пла​тон Зубов сра​зу после сва​дьбы ста​ли ока​зы​вать Марии Анто​новне Нарыш​ки​ной свое настой​чи​вое вни​ма​ние, и хруп​кое сча­стье семьи Дмит​рия Льво​ви​ча нача​ло раз​ру​шать​ся. Моло​дые люди поде​ли​лись друг с дру​гом впе​чат​ле​ни​я​ми об этой кра​сави​це и при​шли к согла​ше​нию, что счаст​лив​чик усту​пит сопер​ни​ку место. Интри​га была нача​та, сна​ча​ла повез​ло Плато​ну Зубо​ву. Вели​кий князь Алек​сандр, отой​дя в сто​ро​ну, на этот раз усту​пил кра​са​ви​цу Зубо​ву. Вско​ре Мария роди​ла дочь Мари​ну. До Д.Л. Нарыш​ки​на дохо​ди​ли сплет​ни, что “Мари​на – не его дочь”. Одна​ко из чет​ве​рых детей, рож​ден​ных сво​ей женой, имен​но первую дочь Мари​ну он при​зна​вал сво​ей. Уда​ча Пла​то​на Зубо​ва отвер​ну​лась от него, когда став импера​то​ром, Алек​сандр I добил​ся вза​им​но​сти вос​хи​ти​тель​ной Марии Анто​нов​ны. Кра​­са​ви​­ца-жена Ели​за​ве​та Алек​се​ев​на (Луи​за Мария Авгу​ста) , кото​рой вос​хи​щал​ся сам Пуш​кин, и имен­но ей, а не А.П.Керн посвя​тил сти​хо​тво​ре​ние «Я пом​ню чуд​ное мгно​ве​нье», уже дав​но не пре​льща​ла Алек​сандра Пер​вого. Мария Анто​нов​на Нарыш​ки​на – ста​но​вит​ся, как тогда при​ня​то гово​рить, фаво​рит​кой импе​ра​то​ра. А что же обма​нутый муж? А Дмит​рий Льво​вич Нарыш​кин полу​ча​ет чин обер-егер​­мей­​сте​­ра. Гово​рят, что в один пре​крас​ный день, когда импе​ра​тор был в отлич​ном рас​по​ло​же​нии духа, он назна​чил Нарыш​ки​на обер-егер​­мей­​сте​ром со сло​ва​ми, обра​щен​ны​ми к супру​ге обма​ну​то​го мужа: «Так как я ему поста​вил рога, то пусть же он теперь заве​ду​ет оле​ня​ми». В обще​стве Дмит​рия Льво​ви​ча нарек​ли Маги​стром орде​на рого​нос​цев, того само​го, чей роко​вой «диплом» полу​чил в послед​ствии А.С.Пушкин.

О воз​дей​ствии Нарыш​ки​ной на импе​ра​то​ра сви​де​тель​ству​ет один эпи​зод. Алек​сандр обо​жал жен​щин. Но, когда это​го требо​ва​ли какие-то выс​шие сооб​ра​же​ния, он умел не под​давать​ся даже самым обо​льсти​тель​ным любов​ным чарам. Страсть, кото​рую пита​ла к нему пре​крас​ней​шая и умней​шая коро​ле​ва Луи​за Прус​ская, так и оста​лась, в кон​це кон​цов, без отве​та. Зная себя и не желая полю​бить коро​ле​ву, боясь усту​пить ей и ока​зать Прус​сии под​держ​ку, царь хотел охра​нить неза​ви​си​мость сво​ей поли​ти​ки. Алек​сандр Пав​ло​вич, когда гостил в Меме​ле, у коро​лев​ской четы, стра​шась по ночам при​хо​да этой оба​я​тель​ной жен​щи​ны, запи​рал​ся от нее на замок… Позд​нее, после раз​гро​ма Прус​сии, поеха​ла она с мужем в Санкт-Петер​­бург, наде​ясь завла​деть пол​но​стью серд­цем Алек​сандра; он облас​кал ее, но когда на балу уви​дел ее, в рос​кош​ном туа​ле​те, деколь​ти​ро​ван​ную, свер​ка​ю​щую каме​нья​ми, рядом с Мари​ей Анто​нов​ной, в глад​ком белом пла​тье, без еди​ной дра​го​цен​но​сти, как все​гда, ослеп​ля​ю​щей одной сво​ей кра​со​той, любов​ным взгля​дом оку​тал свою избран​ни​цу, и коро​ле​ва поня​ла, что ей не достичь сво​ей цели. Кра​со​та Марии Анто​нов​ны Нарыш​ки​ной была «до того совер​шен​на», что, по сло​вам одно​го из совре​мен​ни​ков (Ф. Ф. Виге​ля), «каза​лась невоз​мож​ною, неесте​ствен​ною». Иде​аль​ные чер​ты ее лица и без​уко​риз​нен​ность форм высту​па​ли еще ярче при все​гдаш​ней про​сто​те ее наря​да; на бле​стя​щих балах она все​гда появ​ля​лась скром​но оде​той, дер​жа​лась особняком…

Мария нико​гда не пре​тен​до​ва​ла на роль жены и нико​гда не доку​ча​ла царю ни прось​ба​ми, ни сове​та​ми, не вле​за​ла в поли​ти​че​ские дела сво​е​го цар​ствен​но​го любов​ни​ка, не исполь​зо​ва​ла свое поло​же​ние, что​бы раз​бо​га​теть. Посколь​ку Нарыш​ки​ны бога​ты и у пре​крас​ной Марии Анто​нов​ны было все, что мог​ла поже​лать душа, ей ниче​го не надо было выпра​ши​вать у сво​е​го цар​ствен​но​го воз­люб­лен­но­го. Связь импе​ра​то​ра и Марии Анто​нов​ны про​дол​жа​лась око​ло 15 лет Резуль​та​том этой свя​зи были трое детей, из кото​рых царь безум​но любил дочь Софью. Дети все назы​ва​лись Нарыш​ки​ны​ми, несмот​ря на то, что муж Марии Анто​нов​ны отлич​но знал, что не он их отец. Но, так же, как и Алек​сандр I, души не чаял в доче​ри Софье Об этой семье мож​но было спо​кой​но ска​зать, несколь​ко пере​фра​зи​рую сло​ва клас​си​ка: «Все сме​ша​лось в доме Нарыш​ки​ных». Как-то во вре​мя Вен​ско​го кон​грес​са царь осве​до​мил​ся у сво​е​го Д.Л.Нарышкина о жене и его детях. Нарыш​кин цинич​но отве​тил: «О каких детях Ваше Импе​ра​тор​ское Вели​че​ство справ​ля​ет​ся? О моих или о Ваших?» Алек​сандр, узнав о бере​мен​но​сти Марии Анто​нов​ны, захле​бы​ва​ет​ся от радо​сти, а фаво​рит​ка сама сооб​ща​ет импе​ра​три​це Ели​за​ве​те о сво​ем “инте​рес​ном поло​же​нии”. Ели​за​ве​та, у кото​рой нет детей, него​ду​ет. Алек​сандр горд от сча​стья и от люб​ви к доче​ри Софье. Он пишет сво​ей сест​ре Ека​те​рине: «Я нахо​жусь дома, и пишу тебе из уют​но​го гнез​дыш​ка, где моя люби​мая жен​щи​на и дол​го​ждан​ный мой ребе​нок. Моя дочь Софья укра​ша​ет мое существование».

Имен​но Софья послу​жи​ла при​чи​ной при​ез​да М.А. Нарыш​ки​ной в наш город. Девоч​ка с дет​ства была болез​нен​ным ребен​ком, ей был про​ти​во​по​ка​зан кли​мат севе​ра. В 1811г. нача​лось оче​ред​ное обостре​ние болез​ни. В Евро​пу девоч​ку вез​ти было нель​зя, т.к. это было вре​мя Напо​лео​нов​ских войн—политическая кар​та Евро​пе кро​и​лась и пере​кра​и​ва​лась. И тогда гер​цог Рише​лье пред​ла​га​ет Марии Анто​новне и ее ребен​ку цели​тель​ный кли​мат Одес​сы. После неко​то​рых коле​ба​ний (в это вре​мя шла оче​ред​ная Рус​ско-туре­ц​кая вой​на), Алек​сандр вве​ря​ет судь​бы фаво​рит​ки и доче​ри ста​ра​ни​ям Рише​лье. Для них сни​ма​ют особ​няк, при​над​ле​жав​ший гра​фине Потоц​кой. Дом был наи­бо­лее бла​го​устро​ен​ным и отде​лял​ся от моря толь​ко рос​кош​ным садом. Два меся​ца, про​ве​ден​ные в Одес​се, ока​за​ли вол​шеб​ное воз​дей​ствие на здо​ро​вье малень​кой Софьи. Закре​пи​ла успех и пол​ная при​клю​че​ний поезд​ка в Крым. Это были золо​тые дни, о кото​рых вспо​ми​на​ли с теп​ло​той. К сожа​ле​нию, малень​кая Софья про​жи​ла недол​го. К 16-ти годам она ста​ла совер​шен​ной кра​са​ви​цей, как и ее мать. По насто​я​нию Алек​сандра Пер​во​го в жени​хи девуш​ке был «назна​чен» граф А. П. Шува​лов, сва​дьба была долж​на была состо​ять​ся летом 1825г. Девуш​ка нерв​ни​ча​ла, сно​ва обост​ри​лась болезнь. Во вре​мя ледо​хо​да болезнь уси​ли​лась, нача​лось кро​во​хар​ка​нье. Госу​да​рю вра​чи боя​лись ска​зать, что дни Софьи сочте​ны. Софья боро​лась со сво​ей болез​нью, как толь​ко ей ста​но​ви​лось лег​че, она вста​ва​ла, бро​ди​ла по зам​ку, уве​ря​ла всех, что она почти здорова.

Софии не давал покоя страш​ный сон, уви​ден​ный еще во вре​мя пре​бы​ва​ния в Одес​ском двор​це Потоц​ких. В рож​де​ствен​скую ночь она уви​де​ла себя во сне в под​ве​неч​ном пла​тье, окру​жен​ную цветами…в гро​бу. Перед сва​дьбой из Пари​жа ей при​вез​ли вели​ко​леп​ное под​ве​неч​ное пла​тье, но неве​ста смот​реть его отка​за​лась. Она зна​ла, что жить ей оста​лось недолго.

После смер​ти сво​ей един​ствен​ной доче​ри Алек​сандр сно​ва сбли​зил​ся с женой Ели​за​ве​той Алек​се​ев​ной, кото​рая про​сти​ла его и ста​ра​лась облег​чить его стра​да​ния. Они вме​сте уеха​ли в Таган​рог, что​бы попра​вить ее здо​ро​вье. Но там неожи​дан​но от зараз​ной болез​ни уми​ра​ет импе​ра​тор, а потом – после его смер​ти в Таган​ро​ге, рас​про​стра​нил​ся слух, что Алек​сандр не умер, а ушел от мир​ской суе​ты в мона​ше​ство. А его жена Ели​за​ве​та вско​ре скон​ча​лась от чахот​ки в Беле​во Туль​ской губер​нии, по дру​гим источ​ни​кам, она скры​лась в Псков​ской глу​ши под име​нем мона​хи​ни Веры-мол​­чаль­​­ни​­цы. Мария Анто​нов​на тяже​ло пере​жи​ва​ла поте​рю доче​ри и после похо​рон вме​сте со сво​им мужем Д.Л. Нарыш​ки​ным отправ​ля​ет​ся за пре​де​лы Рос​сии, где услы​ша​ла, что импе​ра​тор Алек​сандр скон​чал​ся в 1825 году в Таган​ро​ге, вско​ре после смер​ти само​го люби​мо​го чело​ве​ка, их един​ствен​ной доче​ри Софии. Нарыш​ки​ны в 1833 году посе​ля​ют​ся в Одес​се. Мало кто из одес​си​тов в худо​ща​вой немо​ло​дой жен​щине, изред​ка появ​ля​ю​щей​ся на буль​ва​ре с гос​по​ди​ном пре​клон​ных лет в ста​ро​мод​ном кам​зо​ле и длин​ном сюр​ту​ке, при​зна​вал свет​скую «льви​цу» – воз​люб​лен​ную импе​ра​то​ра Рос​сии Алек​сандра I. Мно​гие, встре​ча​ю​щи​е​ся с ней в Собо​ре, зна​ли, что ста​рик, неот​ступ​но сле​ду​ю​щий за Нарыш​ки​ной, ни кто иной, как ее супруг Дмит​рий Льво​вич Нарыш​кин. После смер​ти в 1838 году Дмит​рия Льво​ви​ча Нарыш​ки​на, сво​е​го вер​но​го мужа, Мария Анто​нов​на сна​ча​ла направ​ля​ет​ся в Запад​ную Евро​пу, а спу​стя неко​то​рое вре​мя – в Пале​сти​ну. Почти год она про​ве​ла сре​ди послуш​ниц мона​сты​ря Свя​той Ека​те​ри​ны, на Синай​ском полу­ост­ро­ве. Мария Анто​нов​на кает​ся у гро​ба гос​под​не​го в Иеру​са​ли​ме и у сте​ны Пла​ча, жерт​ву​ет сред​ства еврей​ской общине. Послед​ние годы Нарыш​ки​на жила в Евро​пе и нашла свое успо​ко​е​ние в 1854 году на клад​би​ще Sudlicher Friedhof в Мюнхене.

М., 1795, Dymitr Lwowicz hr. Naryszkin, wielki łowczy dworu rosyjskiego (*21.IX.1764 †17.IV.1843); miała nieślubne dzieci z cesarzem rosyjskim Aleksandrem I

MARCIN ALEKSANDER МИХАЙ­ЛО­ВИЧ (*Lubar 1778 †1825).

Ж., Bibianna Chmielowska

FRANCISZEK МИХАЙ­ЛО­ВИЧ († 1818) 

Ж., Karolina Malinska

FERDYNAND ФЕЛИ­ЦИ­А­НО­ВИЧ (†w dzieciństwie) 

S.P.

LUDWIK ФЕЛИ­ЦИ­А­НО­ВИЧ

S.P.

WOJCIECH ФЕЛИ­ЦИ­А­НО­ВИЧ

S.P.

HONORATA ФЕЛИ­ЦИ­А­НОВ­НА

М., Gracjan Lenkiewicz

FORTUNATA ФЕЛИ­ЦИ­А­НОВ­НА

М., N.Wroblewski

ЯНУШ ФЛО­РИ­А­НО­ВИЧ {Janusz}

Без​де​тен.

EUSTACHY МАР­ТИ­НО­ВИЧ (*Bołozówka 1803 †Paryż VII.1884)

oficer wojsk polskich +Т.-Ефстафий-Януш кн.(1858.10.07) (1858) в 1858 Высо​чай​ше утвер​жден​ным 1858.10.07 мне​ни​ем Госу​дар​ствен​но​го сове​та при​зна​ны с детьми в кня​же​ском достоинстве

Ж., 1831, Julia Jaroszynska (*Tyworów 1815 †Wiesbaden 1878), ojciec: Czesław Jaroszyński, chorąży lwowski; matka: Ewa Tekla Kamieńska.

JANUSZ МАР­ТИ­НО­ВИЧ *1805 (*1805 †Tarbes 1837) 

kapitan artylerii wojsk polskich, Virtuti Militari

AUGUST МАР­ТИ­НО­ВИЧ, *1816, +?;

rotmistrz kirasjerów gwardii wojsk rosyjskich

Ж., 1856, Pss Olga Czetwertynska, (2°-v. Władysław hr. Poniński, generał wojsk włoskich)

KLEMENTYNA МАР­ТИ­НОВ­НА

М. 1, Pr Eugeniusz Lubomirski Eugeniusz (*13.IX.1789 †1834)

М. 2, Constantine Frhr von Ungern-Sternberg

MARTYNA МАР­ТИ­НОВ­НА

XIV генерація

126.108. JOZEF

szambelan dworu polskiego 1791; komandor maltański

Ж., Salomea Css Choloniewska

127.108. LUDWIK (20 Sep 1775–4 Apr 1844)

За пре​крас​ный, ужив​чи​вый харак​тер Шопе​на быст​ро полю​би​ли его това​ри​щи по школь​ной ска​мье, в осо​бен​но​сти кн. Каликст Чет​вер​тин​ский и его бра​тья. Празд​ни​ки и кани​ку​лы он часто про​во​дил с ними у их мате​ри, кн. Ида​лии Чет​вер​тин​ской, любив​шей музы​ку и ода​рен​ной вер​ным чутьем ее кра​сот, что помог​ло ей тот​час открыть поэта в музы​кан​те. Бла​го​да​ря ей Шопен, быть может, впер​вые испы​тал радость от того, что его слу​ша​ли и в то же вре​мя пони​ма​ли. Кня​ги​ня была еще хоро​ша собою, обла​да​ла сим​па​тич​ным харак​те​ром, про​из​во​ди​ла оба​я​тель​ное впе​чат​ле​ние сво​им внут​рен​ним и внеш​ним обли​ком. Ее салон был одним из самых бле​стя​щих и изыс​кан​ных в Вар​ша​ве; Шопен здесь часто встре​чал самых выда​ю​щих​ся жен​щин сто​ли​цы. Он видел здесь пле​ни​тель​ных кра​са​виц, извест​ных всей Евро​пе, так как Вар​ша​ва сла​ви​лась блес​ком, изя​ще​ством, кра​сою обще​ства. Кня​ги​ней Чет​вер​тин​ской он был пред​став​лен кня​гине Лович,\[139\] она же позна​ко​ми​ла его с гра​фи​ней Замой​ской, кня​ги​ней Миха​ли​ной Рад​зи​вилл, кня​ги​ней Тере​зой Ябло​нов​ской – с эти​ми вол​шеб​ни​ца​ми, и с мно​ги​ми дру​ги​ми, менее про​слав​лен​ны​ми красавицами.

Ж., 20 Aug 1804 Idalia Grocholska (15 Jul 1782–22 Feb 1846)

128.108. DYMITR Z Nowej Czetwertni (1777–1859);

Князь Дмит​рий Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (3 авгу​ста 1777 — 5 июня 1859, Годо​ми​чи) — поль​ский дво​ря​нин и обще​ствен​ный дея​тель, мар​ша​лок Заслав​ско​го повя​та на Волы​ни.​Пред​ста​ви​тель поль­​ско-лито­в​ско​­го кня​же​ско​го рода Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ских. Млад​ший (тре​тий) сын каш​те​ля​на чер​ни​гов​ско​го, кня​зя Яну​ша Тома​ша Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го (1743—1813), и Иоан​ны Ябло​нов​ской (род. 1753). Стар​шие бра​тья — Юзеф и Людовик.

Внёс вклад в раз​ви​тие поль​ско​го обра​зо​ва​ния на Волы​ни. Засе​дал в комис​сия по судеб​но​му обра​зо​ва​нию. После Каро​ля Кач​ков​ско​го он был даже её пред​се​да​те​лем, но эта инфор​ма​ция не явля​ет​ся досто​вер​ной. Зимой 1813 года Дмит​рий Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский был назна​чен началь​ни​ком вилен​ско​го учеб​но​го окру​га Ада​мом Ежи Чарто​рый​ским, визи​та​то​ром Волын​ской, Подоль​ской и Киев​ской губер​ний. Но Дмит​рий отка​зал​ся от это​го назна​че​ние. Когда в 1817 году было реше​но пре​вра​тить волын​ские гим​на​зии в лицеи, то князь был одним из авто​ров так назы​ва​е​мо​го граж​дан​ско​го про​ек​та, доби​ва​ясь для школ при​ви​ле​гий выс​ших учеб​ных заведений.

При​над​ле​жал к груп​пе волы​нян, кото​рые тес​но сотруд​ни​ча​ли с Таде​у​шем Чац​ким при раз​ви​тии поль​ско​го школ на Волы​ни. Зани​мал долж​ность мар​шал​ка Заслав​ско​го повя​та, позд​нее хорун​же​го, а так​же пред​се​да​те​ля таможни.

В 1800 году женил​ся на поль​ской дво​рян​ке Софии Сли​зень (род. 1770), от бра​ка с кото​рой у него было двое доче​рей: Каро​ли​на (1804—1859), муж с 1824 года князь Кон​стан​тин Анто​но​вич Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (1792—1850), камер​гер рос​сий​ско​го импе​ра​то​ра, дей​стви​тель​ный стат​ский совет​ник и пред​во​ди​тель дво​рян​ства Грод​нен​ской губер​нии. Их дети:
Вла​ди​мир Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (род. 1830); Ежи Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (род. 1832); Ста​ни​слав Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (1836—1916); Эле​о​но​ра (1811—1882), муж с 1830 года граф Вин​цен​тий Тыш​­ке​вич-Логой­​ский (1809—1873). Их дети: Иза Гор​тен​зия Тыш​­ке​вич-Логой­​ская (1836—1907), муж — граф Ян Витольд Эмма​ну​эль Тыш​­ке​вич-Логой­​ский (1831— 1892), Мария Тыш​­ке​вич-Логой­​ская (1840—1874), муж — Марк Ходын​ский (1830—1872).

prezes komisyi edukacyjnej wołyńskiej

Годо​ми​чі над річ​кою Стир (Мане​ви​ць​кий рай​он Волині) відо​мі з 1648 р і нара​хо​ву​ють зараз близь​ко 870 жителів. Колись це була влас​ність роду Хреп​то​ви​чів, а в 1648 р. село відій​шло до кня​зя Сте​па​на Чет​вер​тинсь​ко​го . У влас​но​сті потом​ків кня​зя Годо​ми​чі зали​ша​ли​ся при​близ​но 250 років, пере​тво​рив​шись в резуль​таті на одне з най​дав​ні​ших шля​хетсь​ких гнізд на Волині. Остан​нім влас​ни​ком посе​лен​ня з цьо​го роду був князь Димітр Свя​то​полк Чет​вер​тинсь​кий (1777–1859), коле​га волинсь​ко​го про​світ​ни​ка і педа​го​га Таде​уша Чаць​ко​го. Жив князь то в Годо​ми​чах, то в Кре​мен​ці, то в Мед​ведів​ці під Ізя​с​ла​вом (там він роз​бив парк і вла​шту​вав оран​же​рею). Піс​ля його смер​ті Годо​ми​чі отри​ма​ли у спа​док його доч​ки: Елео​но​ра Тиш​ке​вич (помер​ла в 1867 р.) та Каролі​на, дру​жи​на кня​зя Костян​ти​на Чет​вер​тинсь​ко​го (1792–1871, пев​но, якийсь даль​ній родич). Їхні потом​ки про​да​ли село росія​ни​ну Нєстроєву.

Książę Dymitr z Nowej Czetwertni (1777–1859) odegrał ważną rolę w życiu kulturalnym Krzemieńca i tamtejszego liceum, jako wizytator okręgu szkolnego. Wychowanek tej szkoły, jego kuzyn ks. Janusz wziął czynny udział w powstaniu listopadowym obok kilku innych członków rodziny z Podola, którzy za ten czyn zapłacili administracyjnym zesłaniem.

Zdobywca warszawskiego Arsenału, oficer 10 pułku ułanów i kawaler Virtuti Militari umarł na emigracji we Francji w wieku zaledwie 32 lat. Odegrał ważną rolę w życiu kulturalnym Krzemieńca i tamtejszego liceum, jako wizytator okręgu szkolnego.

Ж., Zofia Slizien

КН. ЙОЗЕФ КАЛА­САН­ТЫ Анто​но​вич Jozef Kalasanty

komandor maltański, marszałek szlachty gub. podolskiej, ożeniony z Zofią księżniczką Czetwertyńską, wdową po N.Slizniu

(p.w.) bezpotomny.

Zabawnym epizodem w dziejach książęcego rodu była propozycja ks. Józefa-Kalasantego z Nowej Czetwertnii wobec Katarzyny II. Sugerował on gotowość objęcia tronu carskiego, jako prawy potomek Ruryka … Jego list pozostał bez odpowiedzi.

Ж. Zofia ks. Czetwertyńska; (1°-v. Ślizień)

КН. ГОТ­Ф­РИД АНТО­НО­ВИЧ {Gotfryd Bogumił } 

major wojsk rosyjskich

Ж. Maria Gfn Plater (Rodzice : Tadeusz Broel-Plater z Broelu h. wł. & Ludwika Teodora Gorska z Góry h. Nałęcz,

РАЙ­МУНД АНТО­НО­ВИЧ Rajmund

СТА­НИ­СЛАВ АНТО­НО­ВИЧ Stanislaw

ЛЕО­ПОЛЬД АНТО­НО­ВИЧ Leopold 

пол​ков​ни​к рос​сий​ской гвар­дии. 1812 — Штабс-рот​­мистр Л.-гв. Кон​но​го пол​ка, пол​ко​вой квартирмистр

Со вре​ме​нем построй​ки двор​ца не очень понят​но — по дан​ным Спис​ка архи​тек​тур​ных памят​ни​ков УССР дво​рец постро​ен в 1830‑е , а в дру​гих источ​ни​ках он упо​ми​на​ет​ся как усадь​ба Анто​­ния-Яна Непо​му​це​на Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го, кото​рый умер в 1830‑м . По его смер​ти дво​рец в Анто​по​ле пере​шел к его сыну Лео​поль​ду Анто​но​ви​чу (Leopold ks. Światopełk-Czetwertyński), Село Крас​но​гір​ка розта​шо​ване на гор​би​стій рів​нині в верхів’ї річ​ки Тро​стя​не​ць, ото​чене з усіх сторін лісом, грун​ти – сугли​ни​сті. До рево​лю​ції село нале​жа​ло помі​щи​ку Яро­шинсь­ко­му. Пер​ша церк​ва збу​до​ва​на в 1755 році, в 1839 році була під​ня​та на кам’яний фун​да​мент. Збу​до​ва​на на кошти кня​зя Лео​поль​да Свя​то​пол​ка Чет​вер​тинсь​ко​го. Зем​лі мала 45 десятин.

Ж., Kazimiera Lubianka

КЖ. КАТАР­ЖИ­НА АНТО­НОВ­НА Katarzyna

М., 1778, Jan Rajmund Strawiński.

КЖ. ТЕК­ЛА АНТО­НОВ­НА TEKLA 

КЖ. АНТО­НИ­НА АНТОНОВНА

154.140. КН. БОРИС БОРИСОВИЧ

Без​де​тен.

156.140. КН. ВЛА­ДИ­МИР БОРИ­СО­ВИЧ СВЯ­ТО­ПОЛК-ЧЕТ­ВЕР­ТИН­СКИЙ (*15.7.1824, +Plan 12.11.1859)

Гвар­дии штабс-рот­мистр, сын кня­зя Бори­са Анто­но­ви­ча Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ско­го (1784–1865), пол­ков­ни­ка, штал­мей­сте­ра Импе­ра­тор­ско­го дво­ра, кава­ле­ра мно­гих орде­нов (в т.ч. воен­но­го орде­на Св. Вели­ко­му­че­ни­ка и Побе­до­нос­ца Геор­гия 4 ст. (12.01.1806), всех Рос­сий­ских орде­нов до орде­на Св. Анны 1 ст. вклю­чи­тель­но и др.). Опре­де­ле­ни­ем Мос­ков­ско­го дво­рян­ско­го депу­тат­ско­го собра­ния от 3.06.1842 г. Б. А. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ский с сыно­вья­ми Бори­сом, Фео-
дором и Вла­ди­ми­ром были вне­се­ны в 5 часть Дво­рян­ской родо­слов­ной кни­ги Мос­ков­ской губер­нии, и ука­зом Вре­мен­но­го при­сут­ствия Героль­дии за № 6032 от 13.12.1843 г. утвер­жде­ны в кня­же­ском достоинстве. 

В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ский умер в г. По (Фран­ция), заве­щал пере­вез­ти своё тело в Рос­сию и похо­ро­нить в Подоль­ском уез­де Мос­ков­ской губернии.

Вла­ди­мир Бори­со­вич Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ский в нача­ле 1850‑х гг. при­об­рёл у состо­яв­ших с ним в род­стве потом­ков поме­щи­ков Нарыш­ки­ных зна­чи­тель­ные име­ния в Камы­шин­ском уез­де Сара­тов­ской губер­нии: в сл. Рудне, хут. Териш­ке, сл. Иль­мене, дер. Раз­лив­ке, селе­нии Коз­лов­ке, с. Под­куй­ко­ве, хут. Баран­ни­ко­ве, хут. Тара­па­тине, дер. Осяч­ках, сл. Лемеш­ки­но с хут. Боро­да­е­вым, дер. Тих­ме­нев­ке и дер. Его­ров­ке. К несча­стью, он, как и его супруга1, умер в очень моло­дом воз­расте, оста­вив наслед­ни­ка­ми двух сирот – сыно­вей Бори­са и Сергея2, опе­ку­ном кото­рых ста­ла их род­ная тётя, Вера Бори­сов­на Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ска­я3. Кро­ме неё, боль­шое уча­стие в вос­пи­та­нии мало­лет­них кня­зей Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ских при­ни­мал их дво­ю­род­ный дядя, Эмма­ну­ил Дмит­ри­е­вич Нарышкин.

Суще­ству­ет вер­сия, что име­ния в Камы­шин­ском уез­де В. Б. Чет­вер­тин­ский уна­сле­до­вал от сво­е­го отца, кня­зя Б. А. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ско­го, в свою оче­редь полу­чив­ше­го их от род­ной сест­ры, М. А. Нарыш­ки­ной (урож­дён­ной княж­ны Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ской; см. выше), одна­ко доку­мен­таль­ных под­твер­жде­ний этой вер­сии нами пока не обна­ру­же­но. Напро­тив, в духов­ном заве­ща­нии кня­зя В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ско­го [Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Государственный
архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109., с. 1 об.] эти име­ния фигу­ри­ру­ют как
бла­го­при­об­ре­тён­ные, а не родо­вые (уна­сле­до­ван­ные). Име­ния эти, по види­мо­му, так­же не мог­ли офи­ци­аль­но счи­тать­ся полу­чен­ны­ми в при­да­ное за супру­гой (посколь­ку в том же заве­ща­нии име­ния О. Н. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ской упо­мя­ну­ты отдель­но), хотя, несо­мнен­но, при­об­ре­те­ны они мог­ли быть по неко­ей полю­бов­ной семей­ной дого­во­рён­но­сти, посколь­ку фак­ти­че­ски они пере­шли к кн. В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ско­му от его соб­ствен­ной дво­ю­род­ной сест­ры (быв­шей стар­ше его на 26 лет), М. Д. Гурье­вой (урож­дён­ной Нарыш­ки­ной; см. выше), став­шей, к тому же, по сов­ме­сти­тель­ству – ещё и его тёщей. 

Поми­мо уже упо­мя­ну­тых име­ний в Камы­шин­ском уез­де Сара­тов­ской губер­нии, за В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ским чис­ли­лась часть его отцов­ских име­ний в Подоль­ском уез­де Мос­ков­ской губер­нии (в сёлах Фили­мон­ки и Валу­е­во), а так­же остав­ше­е­ся после смер­ти жены име­ние в Аткар­ском и Камы­шин­ском уез­дах Сара­тов­ской губер­нии. Глав­ная конто-
ра по управ­ле­нию все­ми име­ни­я­ми в обе­их губер­ни­ях нахо­ди­лась в сл. Рудне Камы­шин­ско­го уез­да Сара­тов­ской губер­нии (см. рис. 3) [Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Государственный
архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109.]. 

До наступ­ле­ния совер­шен­но­ле­тия наслед­ни­ков, заве­ща­ни­ем, состав­лен­ным 28 авгу­ста 1859 г. в Москве, В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ский назна­чил опе­ку­ном над сво­и­ми име­ни­я­ми гене­рал-лей­те­нан­та Алек­сандра Ива­но­ви­ча Мен­де. Из сумм, полу­ча­е­мых с име­ний, было опре­де­ле­но еже­год­но выде­лять по 20000 руб. сереб­ром на содер­жа­ние и вос­пи­та­ние наслед­ни­ков .[65]

По дости­же­нии совер­шен­но­ле­тия, соглас­но заве­ща­нию, поме­стья рас­пре­де­ля­лись меж­ду моло­ды­ми кня­зья­ми Святополк-
Чет­вер­тин­ски­ми поров­ну: стар­ше­му сыну Бори­су доставались
сл. Руд­ня, хут. Тер­син­ка, сл. Иль­мень, дер. Раз­лив­ка, селе­ние Коз­лов­ка, с при­над­ле­жа­щи­ми к этим име­ни­ям зем­ля­ми, мель­ни­ца­ми и Бори­сов­ским вино­ку­рен­ным заво­дом; млад­ше­му сыну Сер­гею – с. Под­куй­ко­во, хут. Баран­ни­ков, хут. Тара­па­тин, дер. Осяч­ки, сл. Лемеш­ки­но с хут. Боро­да­е­вым, дер. Тих­ме­нев­ка и дер. Его­ров­ка, со все­ми уго­дья­ми и Сер­ги­ев­ским вино­ку­рен­ным заво­дом. Име­ние покой­ной жены Вла­ди­ми­ра Бори­со­ви­ча, кня­ги­ни Оль­ги Нико­ла­ев­ны, состо­я­щее из дер. Талов­ки Аткар­ско­го уез­да и хут. Мака­ров­ки Камы­шин­ско­го уез­да, для урав­ни­ва­ния в земель­ных пло­ща­дях – цели­ком пере­хо­ди­ло сыну Сер­гею. В Мос­ков­ской губер­нии Бори­су доста­ва­лось с. Фили­мон­ки, а Сер­гею – с. Валу­е­во.[66]

Кро­ме того, заве­ща­ни­ем пред­пи­сы­ва­лось окон­чить построй­ку нача­той церк­ви в с. Фили­мон­ках Подоль­ско­го уез­да; сыно­вьям Бори­су и Сер­гию по вступ­ле­нии в наслед­ство над­ле­жа­ло еже­год­но выде­лять по 2200 руб. сереб­ром на под­дер­жа­ние церк­ви и семей­ных скле­пов в бла­го­ле­пии, а так­же по 300 руб. в год для еже­днев­ных пани­хид, на мас­ло, ладан, све­чи и т.д.[67]

Во испол​не​ние жела​ния жены, Оль​ги Нико​ла​ев​ны, начал стро​и​тель​ство в Фили​мон​ках двух​этаж​но​го хра​ма. В 1861 г. ниж​ний пре​стол был освя​щён во имя пре​по​- доб​но​го Сер​гия Радо​неж​ско​го. Верх​ний же, Тро​иц​кий, освя​щён лишь в 1868г. Храм постро​ен по про​ек​ту архи​тек​то​ра Пет​ра Кар​ло​ви​ча Кози​ха (1810–1886, с 1846 по 1857 г. В 1856 году Валу​е​во у Муси​­ных-Пуш​ки​­ных купил вла​де​лец сосед​ней усадь​бы Фили​мон​ки князь Вла​ди​мир Бори​со​вич Чет​вер​тин​ский (Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский). В Фили​мон​ках при нём нача​лось стро​и​тель​ство мону​мен​таль​но​го двух​этаж​но​го хра​ма. К сожа​ле​нию, о дея​тель​но​сти В. Б. Чет​вер​тин​ско​го в Валу​е​ве извест​но мало, да и при​над​ле​жа​ла усадь​ба ему недол​го. После смер​ти вла​дель​ца име​- ние насле​до​ва​ли его сыно​вья кня​зья Борис и Сер​гей. В то вре​мя они ещё не достиг​ли совер​шен​но​ле​тия, поэто​му все​ми хозяй​ствен​ны​ми дела​ми по Валу​е​ву ведал их опе​кун и род​ствен​ник дей​стви​тель​ный тай​ный совет​ник Эмма​- ну​ил Дмит​ри​е​вич Нарыш​кин (1813—1902), имев​ший при​двор​ное зва​ние обер-гоф­мар­ша­ла. Подроб​нее см.: [https://​www​.nkj​.ru/​a​r​c​h​i​v​e​/​a​r​t​i​c​l​e​s​/​1​4​6​54/](https://​www​.nkj​.ru/​a​r​c​h​i​v​e​/​a​r​t​i​c​l​e​s​/​1​4​6​54/) (Нау​ка и жизнь, Усадь­ба Валу­е­во и её владельцы)

Ж., his cousin Css Olga Nikolaievna Gurieva (*17.3.1830, +Moscow 18.5.1855), a dau.of Ct Nikolai Dmitrievich Guriev by Maria Dmitrievna Naryshkina., внуч­ка М. А. Нарыш­ки­ной (урож­дён­ной княж­ны Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ской; см. выше) по линии мате­ри, гра­фи­ни М. Д. Гурье­вой (урож­дён­ной Нарыш­ки­ной; см. выше). Таким обра­зом, гене­а­ло­ги­че­ски при­хо­ди­лась дво­ю­род­ной пле­мян­ни­цей сво­е­му супру­гу, кня­зю В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ско­му, и явля­лась одной из доче­рей един­ствен­ной наслед­ни­цы Д. Л. Нарыш­ки­на. Счи­та­лась одной из пер­вых кра­са­виц в Москве.

Дже­ре­ла: Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109, Дело о кня­же­ском и дво­рян­ском досто­ин­стве Сер­гея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Чет­вер­тин­ско­го. Нача­то (?) декаб­ря 1878 г., кон­че­но 16 декаб­ря 1878 г. 15 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Сара­тов­ской обла­сти (далее ГАСО). Ф. 19. Оп. 1. Д. 1938., Воен­ный орден Св. Вели­ко­му­че­ни­ка и Побе­до­нос­ца Геор­гия. Имен­ные спис­ки 1769–1920 : био­биб­лиогр. спра­воч­ник / отв. сост. В. М. Шаба­нов. – М., 2004., с. 207, Памят­ная книж­ка Рос­сий­ской импе­рии на 1854 год. – СПб., 1854., с. 232], [Рус­ский био­гра­фи­че­ский сло­варь / издан под наблю­де­ни­ем пред­се­да­те­ля Импе­ра­тор­ско­го Рус­ско­го Исто­ри­че­ско­го Обще­ства А. А. Полов­цо­ва. Т. 22. – СПб., 1905., с. 363–364], Спис­ки титу­ло­ван­ным родам и лицам Рос­сий­ской Импе­рии. – СПб., 1892.

160.140. NADIEZHDA, *21.10.1812, +22.2.1909;

m.Pr Alexei Ivanovich Trubetskoi (*25.4.1806 +12.12.1855)

158.140. ELISAVETA;

М., Baron Alexander Grigorievich von Rozen (\*1812 +1874)

159.140. MARIA,

maid of honour.

162.140. PRASKOVIA, *14.10.1825, +31.5.1899;

М., .Pr Fedor Petrovich Shcherbatov (*1804 +1872)

157.140. ВЕРА БОРИ­СОВ­НА Vera, (*22.VIII.1826 †1893)

mother-superior of the Kniazhe-Vladimirski Convent, \*22.8.1826, +1893

161.140. NATALIA, *Moscow 9.4.1828;

М., Pr Dmitri Fedorovich Shakhovskoi (\*10.5.1821, +Serpukhov 29.10.1867, bur the Vagankovo Cemetery, Moscow), a Serpukhov district marshal of nobility

164.141. ВЛА­ДИ­МИР КОН­СТАН­ТИ­НО­ВИЧ Wlodzimierz, *1830

165.141. ЮРИЙ (ГЕОР­ГИЙ) КОН­СТАН­ТИ­НО­ВИЧ Jerzy, *1832

отстав​ной штабс-рот​­мистр; из дво​ряи, киязь, уро​же​нец Бело​сток​ско​го уез​да, като​лик; пре​дан воен​но​му суду за уча​- стие в пери​од вос​ста​ния 1863 — 1864 гг. в Грод​нен​ской кон​спи​ра​тив​ной организации …

166.141. СТА­НИ­СЛАВ КОН­СТАН­ТИ­НО­ВИЧ Stanislaus (Wilna 20 May 1838-Grodno 20 Apr 1916); 

szambelan cesarza rosyjskiego

М., Gora 28 Oct 1874 Marie Gfn v.dem Broele gen. Plater (Gora 30 Nov 1845-Skidel 1 Mar 1895)

ххх.141. KLARA

ххх.141. ELIZA

ххх.141. RYTTA HELIODOR МАР­ТИ­НО­ВИЧ, (*Żołudek 3.VII.1812 †Kraków 23.II.1903)

Ж., Marianówka 19.III.1842, Amelia Ct Stadnicka, (*1825 †Kraków 21.XII.1901) \[ojciec: Piotr hr. Stadnicki; matka: Ignacja ks. Woronieckа.

EDMUND КСА­ВЕ­РИЙ, СИН МАР­ТИ­НА (*1818,1901)

Эдмунд Мар​ти​­но​вич-Вла​­ди​сла​во​вич +Э.-Ксаверий кн.(1858.10.07) (1858) в 1858 Высочай-

ше утвер​жден​ным 1858.10.07 мне​ни​ем Госу​дар​ствен​но​го сове​та при​зна​ны с детьми в кня​же​ском досто­ин­стве. Діди​чем маст​ку Пого​ри​ла Вища засту​пас їх син Міхал Олек​сандр, а за ним на поч. XIX ст. — син Міха​ла і Кате​ри​ни — Мар​тин-Олек​­сандр Чет​вер​тинсь​кий (род. 1778). одру​же​ний на Бабяні Хме​льовсь​кій. В запо​віті він пере​ка​зує Погорі​лу своє​му сино​ві Едмун​до​ві (род. 1818), одру​же​но​му на Камілі Стад​ні​ць​кій, піс​ля яко​го діди​чив один із його синів — князь Едвард Чет​вер​тинсь​кий (род. 1851), одру​же​ний на Софії Бей​зим. Погорі​лу він три​мав н своїх руках до 1898 року, коли з неві​до​мих при​чин вона була втра​че​на Чет­вер­тинсь­ки­ми. 1901 — «Памят​ная книж​ка Волын​ской губер​нии на 1901 год» ще зга​дує його як влас​ни​ка Круп​ця і Стри​ган. Схо​же, з часом ці маєт​ки відій​шли його сино​ві Еду​ар​ду. 1913 року Стри​га​ни вже фігу​ру​ють як влас​ність спад​коєм​ців Едвар​да Едмун​до​ви​ча Чет​вер​тинсь​ко​го. А от чиїм був на той час Кру​пе​ць – ще потріб​но з’ясувати.

Ж , Marianówka, 1848, Kamila Css Stadnicka, (*Marianówka 1828 †Irszyki 28.II.1896), ojciec: Piotr hr. Stadnicki; matka: Ignacja ks. Woroniecka.

WLODZIMIERZ ФРАН­ТИШ­КО­ВИЧ , \*1808,

szambelan cesarza rosyjskiego

JANUSZ ЕВСТА­ФЬЕ­ВИЧ (Płoska*1842-)

Ж., Horyńgród, Pss Augustyna Czetwertynska (*Obarów 1848)

AUGUST ЕВСТА­ФЬЕ­ВИЧ (*1844,Płoska-)

OLGA ЕВСТА­ФЬЕВ­НА (*1835)

М. 1, 1856, Pr August Czetwertynski (*1816);

М. 2, 1863, Ct Władysław Poninski, generał wojsk włoskich

ANNA ЕВСТА­ФЬЕВ­НА (1841, Płoska-)

М., Paryż 29.IV.1868, Ludwik Roy de Loulay

MICHALINA ЕВСТА­ФЬЕВ­НА (†Nicea 10.V.1895)

М., Baron Karol Gautier de Confiengo Edward Авгу​сто​вич (†w dzieciństwie)

XV генерація

ххх.126. KAMILLA (*1810 †1877)

М., 1830, Адам Choloniewski (†1876)

ххх.126. ZOFIA;

М., Franciszek Edmund Ct Starzenski

144.127. ВЛА­ДИ­СЛАВ ЛЮДВИ­ГО­ВИЧ {Wladislaw} (15 May 1806, Комар​­го​род-12 Oct 1870); 

Ж., Wilna 15 Jun 1844 Css Honorine Olizar (Rasolowka 3 May 1824Lemberg 20 Oct 1903)\[ojciec: Narcyz hr. Olizar, senator-kasztelan Królestwa Polskiego; matka: Emilia Żmijewska\]

145.127. БОРИС ЛЮДВИ­ГО­ВИЧ {Boris} (20.9.1808-Dresden 1863); 

podporucznik wojsk polskich, koniuszy dworu rosyjskiego;koniuszy dworu rosyjskiego marszałek szlachty pow. jampolskiego

Ж., Zytomir 2.6.1836 Narzissa Olizar(*4.IX.1816), ojciec: Narcyz hr. Olizar, senator-kasztelan Królestwa Polskiego; matka: Teofila bar. Gierszdorf.

146.127. КАЛИКСТ ЛЮДВИ­ГО­ВИЧ {Calixt} (26 Oct 1809, Комар​­го​род-29 Aug 1888, Мила­нов); oficer wojsk polskich 1831 

Ж., 30 Aug 1836 Sophie Kropinska, (*15.V.1819 †25.XII.1839) \[ojciec: Ludwik Kropiński, generał wojsk polskich; matka: Aniela Błędowska\]

147.127. LUDWIK (1812–1880);

Без​де​тен.

Ж., Warsaw 18_\_ Helene von Janke

ххх.128. KAROLINA;

М., Pr Konstanty Czetwertynski (\*1792)

ххх.128. ELEONORA;

М., N Ct Tyszkiewic

НАТА­ЛИЯ ГОТФРИДОВНА

М., Aleksy Bachmetiew 1774–1841

ЭМИ­ЛИЯ ГОТ­Ф­РИ­ДОВ­НА Emilia, \*20.10.1819, +24.11.1896;

М., 24.8.1835 Pr Georg zu Sayn-Wittgenstein (\*26.5.1807 +21.3.1857)

Дети Maria Antonina Stefania Sayn-Wittgenstein 1836–1837 Adela Sayn-Wittgenstein 1837–1912 Ludwik Gotfryd Aleksander Sayn-Wittgenstein 1840–1870

ЯНИ­НА ЛЕО­ПОЛЬ­ДОВ­НА {Janina} (1838 — )

У 1838 р. в Анто​по​ле наро​ди​лась Яні​на з Чет​вер​тинсь​ких Єло​ві​ць​ка, що рано вияви​ла музич​ний талант і роз​по​ча​ла занят​тя музи​кою (вока​лом та напи​сан​ням влас​них музич​них творів). Вона була уче​ни​цею Д.Россіні, М.Джуліані, Ж.Допре. У 1874 р. сади​ба перей​ш​ла у влас​ність Юзе​фа Яро​шинсь​ко​го (він купив її у спад​коєм​ців Я.Єзловецької, в 1863 году

вышед​шей замуж за Адоль​фа Божи​­нец-Яло​­ве­ц​ко​­го (Adolf Marian Bożeniec-Jełowicki) (р. око​ло 1840 у. 1898), док​то​ра фило​со​фии и обще​ствен​но​го дея​те​ля. Жизнь его сло​жи​лась тра​гич​но — сна​ча​ла он поте​рял дочь , а затем, в 1865 жену Кази​ми​ру, мать Яни​ны. Поз​же он женил​ся вто​рой раз, на Ядви​ге Тыш​ке​вич и решил про​дать Анто​поль, уехал в име​ние воз​ле Витебска.

М., Adolf Jelowicki (+1864)

175.156. КН. БОРИС ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ, (* 4.2.1849, Москва)

До наступ­ле­ния совер­шен­но­ле­тия наслед­ни­ков, заве­ща­ни­ем, состав­лен­ным 28 авгу­ста 1859 г. в Москве, В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ский назна­чил опе­ку­ном над сво­и­ми име­ни­я­ми гене­рал-лей­те­нан­та Алек­сандра Ива­но­ви­ча Мен­де. Из сумм, полу­ча­е­мых с име­ний, было опре­де­ле­но еже­год­но выде­лять по 20000 руб. сереб­ром на содер­жа­ние и вос­пи­та­ние наслед­ни­ков .[65]

По дости­же­нии совер­шен­но­ле­тия, соглас­но заве­ща­нию, поме­стья рас­пре­де­ля­лись меж­ду моло­ды­ми кня­зья­ми Святополк-
Чет­вер­тин­ски­ми поров­ну: стар­ше­му сыну Бори­су доставались
сл. Руд­ня, хут. Тер­син­ка, сл. Иль­мень, дер. Раз­лив­ка, селе­ние Коз­лов­ка, с при­над­ле­жа­щи­ми к этим име­ни­ям зем­ля­ми, мель­ни­ца­ми и Бори­сов­ским вино­ку­рен­ным заво­дом; млад­ше­му сыну Сер­гею – с. Под­куй­ко­во, хут. Баран­ни­ков, хут. Тара­па­тин, дер. Осяч­ки, сл. Лемеш­ки­но с хут. Боро­да­е­вым, дер. Тих­ме­нев­ка и дер. Его­ров­ка, со все­ми уго­дья­ми и Сер­ги­ев­ским вино­ку­рен­ным заво­дом. Име­ние покой­ной жены Вла­ди­ми­ра Бори­со­ви­ча, кня­ги­ни Оль­ги Нико­ла­ев­ны, состо­я­щее из дер. Талов­ки Аткар­ско­го уез­да и хут. Мака­ров­ки Камы­шин­ско­го уез­да, для урав­ни­ва­ния в земель­ных пло­ща­дях – цели­ком пере­хо­ди­ло сыну Сер­гею. В Мос­ков­ской губер­нии Бори­су доста­ва­лось с. Фили­мон­ки, а Сер­гею – с. Валу­е­во.[66]

Кро­ме того, заве­ща­ни­ем пред­пи­сы­ва­лось окон­чить построй­ку нача­той церк­ви в с. Фили­мон­ках Подоль­ско­го уез­да; сыно­вьям Бори­су и Сер­гию по вступ­ле­нии в наслед­ство над­ле­жа­ло еже­год­но выде­лять по 2200 руб. сереб­ром на под­дер­жа­ние церк­ви и семей­ных скле­пов в бла­го­ле­пии, а так­же по 300 руб. в год для еже­днев­ных пани­хид, на мас­ло, ладан, све­чи и т.д.[67]

На Повар​ской мож​но уви​деть и такое необыч​ное сосед​ство — рядом сто​ят: особ​няк, напо​ми​на​ю​щий ста​рин​ный фран​цуз​ский замок в мини​а​тю​ре, и милый одно​этаж​ный домик с мезо​ни​ном. Это дома №№ 48 и 50. 9. Особ​няк в сти​ле фран​цуз​ско​го Ренес​сан​са с эле​мен​та​ми бароч​ной архи​тек​ту​ры был постро​ен в 1887 году по про​ек​ту архи​тек​то​ра П.С. Бой​цо​ва. Руко​вод​ство стро​и​тель​ством осу​ществ​лял архи​тек​тор А.Г. Вен​сан, так как сви​де​тель​ство на пра​во про​из​вод​ства работ Бой​цо​вым так и не было полу​че​но. Хозя​ин особ​ня​ка, князь Борис Вла​ди​ми​ро​вич Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский про​ис​хо​дил из древ​не​го дво​рян​ско​го рода. Он был извест​ным кон​но​за​вод​чи​ком, зани​мал​ся раз​ве​де​ни​ем лоша​дей в сво​ем под​мос​ков​ном име​нии Успен​ское, осно​вал там кон​ный завод. В кон​це 1890‑х годов дом Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го был при​об​ре​тен на аук​ци​оне гра​фи​ней Алек​сан​дрой Андре​ев​ной Олсуф​ье​вой, женой гене​ра​ла от кава​ле​рии и извест​но​го фило​ло​га А.В. Олсуф­ье­ва. Борис Вла​ди​ми​ро​вич Чет​вер​тин​ский побы​вал в Южной Афри​ке и отбыл с охот​ни​чьей экс​пе​ди​ци​ей в Цен​траль​ную Афри​ку. Запис​ка (без обра​ще​ния и под​пи​си). Покор​ней​ше про​сят спра​вит​ся – остал​ся ли в живых князь Борис Вла​ди​ми​ро​вич Чет​вер​тин​ский, сра​жав​ший​ся в Транс​ва​а​ле в отря​дах буров. 22 апре​ля 1901 г.И немно​го забав​ный (по содер​жа​нию) ответ: (Без обра​ще​ния и под​пи​си). Запро​шен​ный мини​стер​ством ино​стран​ных дел 24 апре​ля 1901 г. по теле​гра​фу об уча​сти кня​зя Бори​са Вла​ди​ми​ро​ви​ча Чет​вер​тин​ско​го фран​цуз​ский кон​сул в Пре​то​рии отве​тил 30 апре​ля Left end 1899 for hunting expedition Central Africa (выбыл в кон​це 1899 г. с охот​ни​чьей экс​пе​ди​ци​ей в Цен­траль­ную Афри​ку) \[АВПРИ, ф. II Депар​та​мент, стол 1–5, оп. 929, д. 10, л. 175.\]

Ж., Masi 1885 Vera Alexandrovna Kazakova (+24.8.1890)

176.156. СЕР­ГЕЙ ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ СВЯ­ТО­ПОЛК-ЧЕТ­ВЕР­ТИН­СКИЙ(* 18.7.1853, Москва, † ок. 1919)

Остав​шись в воз​расте 6 лет пол​ным сиро​той, Сер​гей сумел стать достой​ным чело​ве​ком. К 30-ти годам он был уже камер-юнке​ром Дво​ра. В 1881 – 1883 годах слу​жил пред​во​ди​те​лем дво​рян​ства в Цари​цын​ском уез​де и горо​де Цари​цыне (позд​нее Ста​лин​град); в 1884 – 1887 годах – в Камы​шин​ском уез​де. Сер​гей Чет​вер​тин​ский был женат три​жды: на Ека​те​рине Шупин​ской, на Алек​сан​дре Еси​по​вой и на баро​нес​се Лео​нил​ле Остен-Сакен, но потом​ства не оста​вил. В доме Цей​зи​ха ( Дом № 40 на Ека​те​ри​новер​дер​ско (Крас​но​ар​мей​ском) про​спек​те в Гат​чине) Чет​вер​тин​ский жил в 1897 – 1898 годах. В это вре​мя он слу​жил в Удель​ном ведом­стве. В XVIII-XIX веках на окра​ине импе​рии, в Сара​тов​ской губер​нии, было неболь​шое коли​че​ство дво​рян. Поэто​му Камы​шин​ский и Цари​цын​ский уезд пона​ча​лу сооб​ща выби​ра​ли одно​го пред​во​ди​те​ля. Так про​дол​жа​лось до 15 фев​ра​ля 1892 года, когда состо​я​лось раз​де​ле​ние уез​дов – каж​дый из них стал выби​рать себе отдель​но​го пред​во​ди​те​ля. 1884–1887 кн. Сер​гей Вла​ди​ми​ро​вич Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский 1882) в 1882 камер-юнкер дво​ра пред​во​ди​тель дво​- рян​ства по Камы​шин​ско​му и Цари​цын​ско​му уез​дам в 1882 — 1885 (1881 — 1884 г.)В 1850‑х годах усадь​ба Валу​е​во при​об​рел вла​де​лец сосед​них Фили​мо​нок князь Вла​ди​мир Бори​со​вич Чет​вер​тин​ский или Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский (1824–1859). После его смер​ти оба име​ния уна​сле​до​ва​ли сыно​вья нязья Борис (1849-?) и Сер​гей (1853-?) Вла​ди​ми​ро​ви​чи Чет​вер​тин​ские (Свя​то​­полк-Чет​вер­тин​ские). В то вре​мя они, как ранее бра​тья Муси​­ны-Пуш​ки​­ны, еще не достиг​ли сво​е​го совер​шен​но​ле​тия, поэто​му все​ми хозяй​ствен​ны​ми дела​ми по Валу​е​ву и Фили​мон​кам ведал их опе​кун и род​ствен​ник дей​стви​тель​ный стат​ский совет​ник Эмма​ну​ил Дмит​ри​е​вич Нарыш​кин, имев​ший при​двор​ное зва​ние гофмейстера.

Родил­ся 18 июля 1853 г. Пра­во­слав­но­го веро­ис­по­ве­да­ния. Полу­чил домаш­нее обра­зо­ва­ние. Поста­нов­ле­ни­ем Мос­ков­ско­го дво­рян­ско­го депу­тат­ско­го собр­ния от 21.09.1873 г. о при­зна­нии в дво­рян­ском и кня­же­ском досто­ин­стве, сопри­чис­лен к роду его отца. Зем­ле­вла­де­лец Подоль­ско­го уез­да Мос­ков­ской губер­нии, Аткар­ско­го и Камы­шин­ско­го уез­дов Сара­тов­ской губер­нии (родо­вое име­ние в 20000 дес. зем­ли). Впо­след­ствии были про­да­ны им в Удель­ное ведом­ство [28, с. 39].

До наступ­ле­ния совер­шен­но­ле­тия наслед­ни­ков, заве­ща­ни­ем, состав­лен­ным 28 авгу­ста 1859 г. в Москве, В. Б. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ский назна­чил опе­ку­ном над сво­и­ми име­ни­я­ми гене­рал-лей­те­нан­та Алек­сандра Ива­но­ви­ча Мен­де. Из сумм, полу­ча­е­мых с име­ний, было опре­де­ле­но еже­год­но выде­лять по 20000 руб. сереб­ром на содер­жа­ние и вос­пи­та­ние наслед­ни­ков .[65]

По дости­же­нии совер­шен­но­ле­тия, соглас­но заве­ща­нию, поме­стья рас­пре­де­ля­лись меж­ду моло­ды­ми кня­зья­ми Святополк-
Чет­вер­тин­ски­ми поров­ну: стар­ше­му сыну Бори­су доставались
сл. Руд­ня, хут. Тер­син­ка, сл. Иль­мень, дер. Раз­лив­ка, селе­ние Коз­лов­ка, с при­над­ле­жа­щи­ми к этим име­ни­ям зем­ля­ми, мель­ни­ца­ми и Бори­сов­ским вино­ку­рен­ным заво­дом; млад­ше­му сыну Сер­гею – с. Под­куй­ко­во, хут. Баран­ни­ков, хут. Тара­па­тин, дер. Осяч­ки, сл. Лемеш­ки­но с хут. Боро­да­е­вым, дер. Тих­ме­нев­ка и дер. Его­ров­ка, со все­ми уго­дья­ми и Сер­ги­ев­ским вино­ку­рен­ным заво­дом. Име­ние покой­ной жены Вла­ди­ми­ра Бори­со­ви­ча, кня­ги­ни Оль­ги Нико­ла­ев­ны, состо­я­щее из дер. Талов­ки Аткар­ско­го уез­да и хут. Мака­ров­ки Камы­шин­ско­го уез­да, для урав­ни­ва­ния в земель­ных пло­ща­дях – цели­ком пере­хо­ди­ло сыну Сер­гею. В Мос­ков­ской губер­нии Бори­су доста­ва­лось с. Фили­мон­ки, а Сер­гею – с. Валу­е­во.[66]

Кро­ме того, заве­ща­ни­ем пред­пи­сы­ва­лось окон­чить построй­ку нача­той церк­ви в с. Фили­мон­ках Подоль­ско­го уез­да; сыно­вьям Бори­су и Сер­гию по вступ­ле­нии в наслед­ство над­ле­жа­ло еже­год­но выде­лять по 2200 руб. сереб­ром на под­дер­жа­ние церк­ви и семей­ных скле­пов в бла­го­ле­пии, а так­же по 300 руб. в год для еже­днев­ных пани­хид, на мас­ло, ладан, све­чи и т.д.[67]

В служ­бу всту­пил в Мос­ков­ский Глав­ный архив Министерства
ино­стран­ных дел со 2.10.1873 г.[68] Соглас­но соб­ствен­но­му про­ше­нию, уво­лен от служ­бы по сла­бо­сти здо­ро­вья и домаш­ним обсто­я­тель­ствам с 23.08.1875 г.[69] По про­ше­нию опре­де­лён в штат Кан­це­ля­рии Сара­тов­ско­го губер­на­то­ра с 5.11.1875 г. Опре­де­ле­ни­ем Мос­ков­ско­го дво­рян­ско­го депу­тат­ско­го собрания
вне­сён в 5 часть Дво­рян­ской родо­слов­ной кни­ги Мос­ков­ской губер­нии.[70] За ока­за­ние услуг Обще­ству Крас­но­го Кре­ста Все­ми­ло­сти­вей­ше пожа­ло­ван в зва­ние камер-юнке­ра Дво­ра Е.И.В.[71]

По соб­ствен­но­му про­ше­нию, подан­но­му в декаб­ре 1878 г., по вла­де­нию име­ни­я­ми в Сара­тов­ской губер­нии и за пред­став­ле­ни­ем дока­за­тельств сво­е­го кня­же­ско­го и дво­рян­ско­го про­ис­хож­де­ния, вне­сён в 5 часть Дво­рян­ской родо­слов­ной кни­ги Сара­тов­ской губер­нии.[72] С соиз­во­ле­ния Госу­да­ры­ни Импе­ра­три­цы пере­ме­щён Почёт­ным блю­сти­те­лем Сара­тов­ской Мари­ин­ской жен­ской гим­на­зии с 26.10.1879 г. Собра­ни­ем Сара­тов­ско­го дво­рян­ства избран уезд­ным пред­во­ди­те­лем дво­рян­ства объ­еди­нён­ных Камы­шин­ско­го и Цари­цын­ско­го уез­дов Сара­тов­ской губер­нии на трёх­ле­тие с 1882 по 1884 гг.[73] Сара­тов­ским губер­на­то­ром утвер­ждён в учре­ждён­ном Мини­стер­ством Народ­но­го Про­све­ще­ния зва­нии Почёт­но­го блю­сти­те­ля Руд­нян­ско­го двух­класс­но­го учи­ли­ща на трёх­ле­тие с 7.08.1882 г. Про­из­ве­дён в кол­леж­ские асес­со­ры с 15.05.1883 г. за отли­чие по служ­бе. Голо­со­ва­ни­ем Сара­тов­ско­го дво­рян­ства избран депу­та­том Сара­тов­ско­го Дво­рян­ско­го Депу­тат­ско­го Собра­ния от объ­еди­нён­ных Камы­шин­ско­го и Цари­цын­ско­го уез­дов Сара­тов­ской губер­нии на трёх­ле­тие с 1885 по 1887 гг.[74] Назна­чен стар­шим дирек­то­ром Камы­шин­ско­го тюрем­но­го отде­ле­ния (1885).

Опре­де­лён на долж­ность уезд­но­го пред­во­ди­те­ля дво­рян­ства Вла­ди­мир-Волын­ско­го уез­да Волын­ской губер­нии с1892 по 1895 гг.[75] Испол­нял долж­ность миро­во­го посред­ни­ка 2 участ­ка Вла­ди­мир-Волын­ско­го уез­да (с остав­ле­ни­ем в долж­но­сти уезд­но­го пред­во­ди­те­ля дво­рян­ства) с 1892 по 1894 гг. Назна­чен на долж­ность при­ка­зом Киев­ско­го, Подоль­ско­го и Волын­ско­го гене­рал-губер­на­то­ра от 13.10.1892 г.; уво­лен от долж­но­сти при­ка­зом Киев­ско­го, Подоль­ско­го и Волын­ско­го гене­рал-губер­на­то­ра от 17.02.1894 г. [3, л. 2–7, 60–67]. Пере­ве­дён в Мини­стер­ство зем­ле­де­лия и госу­дар­ствен­ных иму­ществ (с при­чис­ле­ни­ем к Мини­стер­ству и с остав­ле­ни­ем в при­двор­ном зва­нии) с 1895 г.[76] Был коман­ди­ро­ван в г. Моск­ву на празд­не­ства по слу­чаю Свя­щен­но­го коро­но­ва­ния Их Импе­ра­тор­ских Вели­честв с 1.05 по 30.05.1896 г.[77] Назна­чен управ­ля­ю­щим име­ни­ем 1 раз­ря­да в XII Кра­сав­ское име­ние Сара­тов­ско­го удель­но­го окру­га Мини­стер­ства Импе­ра­тор­ско­го дво­ра и уде­лов с 9.06.1895 г.[78]

Летом 1896 г. тяже­ло забо­лел пере­ме­жа­ю­щей­ся лихо­рад­кой (маля­ри­ей); вслед­ствие инди­ви­ду­аль­ной непе­ре­но­си­мо­сти хини­на не мог быть под­верг­нут нор­маль­но­му лече­нию и из-за затяж­но­го тече­ния болез­ни вынуж­ден был писать рапорт о предо­став­ле­нии отсроч­ки к отпус­ку для поезд­ки на лече­ние на юг вме­сто воз­вра­ще­ния в сл. Красавку. 

Камы­шин­ским уезд­ным зем­ским собра­ни­ем от 13.11.1896 г. еди­но­глас­но избран Почёт­ным миро­вым судьёй по Камышинскому
уез­ду Сара­тов­ской губер­нии на трёх­ле­тие с 1896 по 1899 гг.[79] Про­из­ве­дён в надвор­ные совет­ни­ки с 10.01.1897 г. со стар­шин­ством с 10.04.1892 г.[80] Заве­до­вал VI име­ни­ем с 1.02 по 15.02.1897 г. Пере­ме­щён надолж­ность управ­ля­ю­ще­го во II Цар­ско­сель­ское име­ние Санкт-Петер­бург­ско­го удель­но­го окру­га с 6.06.1897 г.[81] Неод­но­крат­но изби­рал­ся чле­ном Судеб­но­го При­сут­ствия Камы-шин­ско­го Уезд­но­го Съез­да (1898, 1900, 1902, 1904). 

Место­жи­тель­ство: г. Гат­чи­на, Санкт-Петер­бург­ской губер­нии (1898, 1900, 1902, 1904). В бра­ке: с Алек­сан­дрой Гри­го­рьев­ной Еси­по­вой (ника­ким име­ни­ем не вла­де­ет). Роди­лась 1.09.1851 г., урож­дён­ная Еси­по­ва, по пер­во­му бра­ку Олсуф­ье­ва. В неко­то­рых доку­мен­тах оши­боч­но ука­за­на с отче­ством Геор­ги­ев­на [3, л. 3, 18]. В неко­то­рых Интер­нет-источ­ни­ках при­во­дят­ся све­де­ния о трёх бра­ках кн. С. В. Чет­вер­тин­ско­го: с Ека­те­ри­ной Кон­стан­ти­нов­ной Шупин­ской (1857, Смо­лен­ская губ. – 1942, Фран­ция), Алек­сан­дрой Гри­го­рьев­ной Еси­по­вой и баро­нес­сой Лео­нил­лой Остен-Сакен. В архив­ных источ­ни­ках нам уда­лось обна­ру­жить доку­мен­таль­ные дан­ные лишь о бра­ке С. В. Чет­вер­тин­ско­го с А. Г. Еси­по­вой, поэто­му при­во­дим в ста­тье све­де­ния имен­но о ней, не отвер­гая, впро­чем, воз­мож­но­сти обна­ру­же­ния при даль­ней­ших иссле­до­ва­ни­ях инфор­ма­ции и о дру­гих бра­ках. Ум. ок. 1919 г. Потом­ства не оста­вил, ветвь пресеклась. 

Награ­ды: орден Св. Ста­ни­сла­ва 2 ст. (1.01.1885 г.; за отлич­но-усерд­ную служ­бу и осо­бые тру­ды в зва­нии стар­ше­го дирек­то­ра Камы­шин­ско­го тюрем­но­го отде­ле­ния); орден Св. Анны 2 ст. (30.08.1893 г.); медаль на Алек­сан­дров­ской лен­те, учре­ждён­ная в память в Бозе почив­ше­го Госу­да­ря Импе­ра­то­ра Алек­сандра III (26.02.1896 г.); сереб­ря­ная медаль на Андре­ев­ской лен­те в память Священного
коро­но­ва­ния Госу­да­ря Импе­ра­то­ра Нико­лая II (17.09.1896 г.)[82]; малая сереб­ря­ная настоль­ная медаль память Свя­щен­но­го коро­но­ва­ния Госу­да­ря Импе­ра­то­ра Нико­лая II (9.10.1896 г.)[83]; Высо­чай­ше учре­ждён­ный от 13.03.1879 г. знак Крас­но­го Кре­ста. Ино­стран­ные награ­ды: Пер­сид­ский орден «Льва и Солн­ца» 2 ст. (7.02.1895 г.; пожа­ло­ван ЕВ Шахом Пер­сид­ским).[84]

1. Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109.

2. Дело о кня­же­ском и дво­рян­ском досто­ин­стве Сер­гея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Чет­вер­тин­ско­го. Нача­то (?) декаб­ря 1878 г., кон­че­но 16 декаб­ря 1878 г. 15 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Сара­тов­ской обла­сти (далее ГАСО). Ф. 19. Оп. 1. Д. 1938.
3. Дело о служ­бе управ­ля­ю­ще­го XII Кра­сав­ским име­ни­ем Сара­тов­ско­го удель­но­го окру­га кня­зя С. В. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ско­го. Нача­то 23 мая 1895 г., кон­че­но 12 июня 1897 г. 74 л. // ГАСО. Ф. 1211. Оп. 5. Д. 1282.
4. Ревиз­ская сказ­ка кре­стьян сл. Раз­лив­ки и Руд­ни за 1835 г. Нача­то и
окон­че­но 20 апре­ля 1835 г. 128 л. // ГАВО. Ф. 299. Оп. 1. Д. 189.
Опуб­ли­ко­ван­ные источники:
5. Адрес-кален­дарь Сара­тов­ской губер­нии на 1898 год / под ред.
Ф. С. Шиман­ско­го. – Сара­тов, 1898.
6. Адрес-кален­дарь Сара­тов­ской губер­нии на 1900 год. – Саратов,
1900.
7. Адрес-кален­дарь Сара­тов­ской губер­нии на 1902 год. – Саратов,
1901.
8. Аста­фьев Е. В. Уезд­ные пред­во­ди­те­ли дво­рян­ства Аткар­ско­го, Ка-
мышин­ско­го и Цари­цын­ско­го уез­дов Сара­тов­ской губер­нии // Нижне-
Волж­ский исто­ри­че­ский сбор­ник Цари­цын­ско­го гене­а­ло­ги­че­ско­го об-
щества. Вып. 1. – Вол­го­град, 2009.
9. Боб­рин­ский А. Дво­рян­ские роды, вне­сён­ные в Общий Гербовник
Все­рос­сий­ской Импе­рии. Ч. I (до кон­ца XVI сто­ле­тия) / сост.
гр. Алек­сандр Боб­рин­ской. – СПб., 1890.
10. Васи­лье­вич С. Титу­ло­ван­ные роды Рос­сий­ской Импе­рии. Опыт
подроб­но­го пере­чис­ле­ния всех титу­ло­ван­ных рос­сий­ских дворянских
фами­лий, с ука­за­ни­ем про­ис­хож­де­ния каж­дой фами­лии, а так­же време-
ни полу­че­ния титу­ла и утвер­жде­ния в нём. – СПб., 1910.
11. Воен­ный орден Св. Вели­ко­му­че­ни­ка и Побе­до­нос­ца Георгия.
Имен­ные спис­ки 1769–1920 : био­биб­лиогр. спра­воч­ник / отв. сост. В. М.
Шаба­нов. – М., 2004.
12. Вол­ков С. В. Гене­ра­ли­тет Рос­сий­ской Импе­рии : энцикл. словарь
гене­ра­лов и адми­ра­лов от Пет­ра I до Нико­лая II. Т. II (Л–Я). – М., 2009.
13. Гре­бель­ский П., Думин С., Шум­ков А., Катин-Ярцев М., Ленчев-

ский Т. Дво­рян­ские роды Рос­сий­ской Импе­рии. Т. II (Кня­зья). – СПб., 

1995.

14. Докла­ды и отчё­ты Аткар­ской Уезд­ной Зем­ской Упра­вы Чрезвычай-

ному Аткар­ско­му Зем­ско­му Собра­нию 10-го мар­та 1874 года. – Саратов, 

1874.

15. Дол­го­ру­ков П. Рос­сий­ская родо­слов­ная кни­га. Ч. I. – СПб., 1854.
16. Зем­ля моя Руд­нян­ская. К 300-летию Руд­ни / сост.: Н. В. Дергачёва,
Е. В. Плот­ни­ко­ва, В. Н. Запо­рож­чен­ко. – Руд­ня, 1999.
17. Минх А. Н. Исто­ри­ко-гео­гра­фи­че­ский сло­варь Сара­тов­ской губер-
нии. Т. 1. Южные уез­ды: Камы­шин­ский и Цари­цын­ский. Вып. 3. – Са-
ратов, 1901.
18. Общий Гер­бов­ник дво­рян­ских родов Все­рос­сий­ской импе­рии, нача-
тый в 1797 году. Т. 12.
19. Памят­ная книж­ка Рос­сий­ской импе­рии на 1854 год. – СПб., 1854.
20. Памят­ная книж­ка Сара­тов­ской губер­нии на 1880 год. Адрес-
Кален­дарь и ста­ти­сти­че­ско-спра­воч­ные све­де­ния / под ред. Ф. М. Пре-
обра­жен­ско­го. – Сара­тов, 1880.
21. Памят­ная книж­ка Сара­тов­ской губер­нии на 1904 год. – Саратов,
1904.
22. Пере­чень дво­рян­ских родов Сара­тов­ской губер­нии // ГАСО. Сара-
тов, 2002.
23. Порт­ре­ты и кар­ти­ны, хра­ня­щи­е­ся в Мос­ков­ском глав­ном архиве
Мини­стер­ства ино­стран­ных дел. Вып. I. – М., 1898.
24. Рус­ские порт­ре­ты XVIII и XIX сто­ле­тий. Т. V, вып. 3. Изда­ние Ве-
лико­го Кня­зя Нико­лая Михай­ло­ви­ча. СПб., 1909.
25. Рус­ский био­гра­фи­че­ский сло­варь / издан под наблю­де­ни­ем предсе-
дате­ля Импе­ра­тор­ско­го Рус­ско­го Исто­ри­че­ско­го Обще­ства А. А. По-
лов­цо­ва. Т. 22. – СПб., 1905.
26. Рус­ский про­вин­ци­аль­ный некро­поль. Т. 1. Губер­нии: Архангель-
ская, Вла­ди­мир­ская, Воло­год­ская, Костром­ская, Мос­ков­ская, Новгород-
ская, Оло­нец­кая, Псков­ская, С.-Петербургская, Твер­ская, Яро­слав­ская и
Выборг­ской губер­нии мона­сты­ри Вала­ам­ский и Конев­ский. Издание
Вели­ко­го Кня­зя Нико­лая Михай­ло­ви­ча. – М., 1914.
27. Спис­ки титу­ло­ван­ным родам и лицам Рос­сий­ской Импе­рии. – СПб.,
1892.
28. Хован­ский Н. Ф. Поме­щи­ки и кре­стьяне Сара­тов­ской губернии. –
Сара­тов, 1911.
29. Энцик­ло­пе­ди­че­ский сло­варь Ф. А. Брок­гау­за и И. А. Ефрона.
Т. 29(57). – СПб., 1900.

Ж. 1, Moscow 5.9.1876 (div 1881) Katarzyna Szupinska (*19.5.1858); Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ская Ека​те​ри​на Кон​стан​ти​нов​на ( ? – 1942, Париж, Сен-Клу), кня​ги​ня, урож​ден​ная Шупин​ская. В нача​ле ХIХ в. Шупин​ским при​над​ле​жа​ло село Талаш​ки​но близ Смо​лен​ска уезд​но​му пред​во​ди​те​лю дво​рян​ства Нико​лаю Алек​сан​дро​ви​чу Шупин​ско​му. Его жена Е.И. Шупин​ская была урож​ден​ной Тол​стой. Талаш​ки​но пере​шло к их сыну Кон​стан​ти​ну, кото​рый был женат на Ели​за​ве​те Бази​лев​ской. Их дочь Ека​те​ри​на Кон​стан​ти​нов​на Шупин​ская уна​сле​до​ва​ла Талаш​ки​но. Вый​дя замуж, она посе​ли​лась здесь посто​ян​но и заня​лась улуч​ше​ни​ем хозяй​ствен​но​го состо​я​ния име​ния. Было рас​ши​ре​но ста​до молоч​но​го ско​та. В нача​ле 90‑х гг. Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ская была наме​ре​на открыть в Талаш​кине шко​лу ското​во​дов. Про​дав в 1893 г. Талаш​ки​но кня​гине М.К.Тенишевой – сво​ей близ​кой подру​ге, Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ская оста​лась там жить и про​дол​жи​ла улуч​ше​ния сель​ско​хо​зяй​ствен​ных про​из​водств, во всем помо​гая подру​ге. Сюда из Брян​ско​го име​ния Тени​ше​вых Хоты​ле​во был пере​ве​ден коне​за​вод поро​ди​стых рыса​ков, уве​ли​че​но ста​до, устро​ен моло​ко​за​вод, рас​ши​ре​ны оран​же​реи. Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ская вся​че​ски помо​га​ла М.К. Тени​ше​вой в состав​ле​нии ее кол​лек​ции, устрой​стве образ​цо​вой сель​ско​хо​зяй​ствен​ной шко​лы во Фле​но​ве, созда​нии худо​же​ствен​ных мастер​ских. С боль​шой теп​ло​той о ней отзы​ва​лись И.Е. Репин, Н.К. Рерих, М.А. Вру​бель. Это был тот чело​век, кото​рый сопро​вож​дал М.К. Тени​ше​ву до кон​ца ее дней.

Ж. 2, Moscow, 9.1.1885 Aleksandra Grigorievna Esipova (*St.Petersburg 1.9.1851, +St.Petersburg 12.5.1899);

Ж. 3, Prague 14.4.1904 Bss Leonilla von der Osten-Sacken (*Borislaw 11.6.1849, +Kiev 21.8.1921)

Лит.: Кня​ги​на М.К.Тенишева. Впе​чат​ле​ния моей жиз​ни. – СПб., 1991; Смо​лен​ский вест​ник, 1890. – № 29; Журавле​ва Л.С. Кня​ги​ня Мария Тени​ше​ва. – Смо​ленск, 1994; Журавле​ва Л.С. Талаш​ки​но. – Смо​ленск, 1995. 

177.166. КОН­СТАН­ТИН СТА­НИ­СЛА­ВО­ВИЧ {Konstantin Joseph Maria} (Skidel 4 Sep 1875-Warsaw 30 Oct 1939) 

Konstanty ks. Światopełk-Czetwertyński, (4 września 1875 w maj. Skidel w gub. grodzieńskiej — 30 października 1939 w Warszawie), s. Stanisława i Marii z Broel-Platerów, uczeń Gimnazjum Miejskiego w Rydze, student i absolwent Wydziału Rolniczego PR 1894–1903, przyjęty do Arkonii 1894 (nr ew. 586), gospodarował we własnych dobra Kotra Budowla i Skidel w gub. grodzieńskiej, w II RP prezes Rady Naczelnej Kresowego Związku Ziemian, członek Grodzieńskiego Towarzystwa Rolniczego

∞, Warsawa, 28 Dec 1907 Helene Przezdziecka (Warsaw 19 Dec 1875-Lausanne 7 Jan 1966)

177а.166. MARIE-KAROLINE JOSEPHINE (Skidel 7 Aug 1876-Cracow ca 1945); 

М., Warsaw 20 Jul 1895 Stefan Dembinski (d.Borkowice 3 Jul 1934)

177б.166. ЯДВИ­ГА {Jadwiga Stephanie Maria Josephine} (Skidel 15 Apr 1878-Krytinga, Lithuania 1939); 

М., .Warsaw 1897 Josepf Gf Tyszkiewicz (1868-Helsingfors 20 Jun 1917)

177в.166. STEPHANIE HORTENSE THAIDA MARIE JOSEPHINE (Skidel 1 Dec 1879–21 Jan 1948); 

М., Warsaw 30 Jun 1904 Karl Gf Raczynski (Rogalin 30 Jan 1878-Lodz ca 1945)

STANISLAWA ГЕЛИ­О­ДО­РОВ­НА

М. Wacław Mazarakow

AUGUSTYNA ГЕЛИ­О­ДО­РОВ­НА (*Obarów 1848)

Обарівсь​кий маєток — с. Обарів

М. Horyńgród 1870, Pr Janusz Czetwertynski (*1842)

OKTAWIA ГЕЛИ­О­ДО­РОВ­НА (\*Obarów 1850) 

Дру​гий син Яна Август Маза​ра​кі, влас​ник Рибчи​не​ць і У лано​ва, моло​дим відві​ду​вав нав​чаль​ний пан​сіо​нат проф. Тур​ке​ви​ча в Вар​шаві. Чис​лен​на то була роди​на, сла​вет​на цно​та​ми хри​сти​янсь​ки​ми. Август був гостин​ним, сер​деч​ним, набож​ним, в набож​но​сті своїй під​т​ри​му​вав істи​ни хри​сти​янсь​кі. Був еко​ном​ним, гос​по​дар​ним, помно​жив статки,

але не скна​ра. Він охо​че при​єд​нав​ся до гро​на пер​ших зас​нов​ни​ків музею Копер​ни​ка в Римі і зараз кожен відві​ду​вач музею може поба​чи​ти його пріз​ви​ще виби​те на мар​мурі поза​ду ста​туї Коперника.

Одру​жи​вся із княж​ною Октавією, най​мо​лод​шою доч​кою кн. Геліо​до​ра і Амелії Ста­д​ні​­ць­​ких-Чет​вер​тин­сь­​ких, з якою про​жив він у мирі, любо​ві і зла​годіі, і яка наро​ди​ла йому Яна, Він​чен​ціо (мар​ша​лок шлях​ти Бер​ди​чівсь​ко​го повіту), Софію (вий​ш​ла заміж за Нім​це​ви​ча), Евелі​ну (одру​же​ну з Вла​ди​сла​вом гр. Дунін-Бор​­ков­сь­​ким). Посе​ли​лось подруж​жя в Рибчи​не​ць​ко​му пала​ці, який побу​ду​вав в 1850р. в сти​лі піз​ньо​го кла​си​циз​му Ян Маза​ра​кі. Зна​хо​ди​вся буди​нок на низині, мав фор​му пря​мо​кут​ни​ка, в сукуп​но​сті був одно​по​вер​хо​вий на неви​со​ко​му підмурку.

М., Horyńgród, August Mazarakow (†31.V.1881)

OLGIERD ЭДМУН­ДО­ВИЧ, \*1845*Wyższa Pohoryła 

∞, 1883, Antonina Sagatowska

WITOLD ЭДМУН­ДО­ВИЧ (*Pohoryle 1850, +Daszow 25.7.1909)

który odbył 15-letnią przymusową służbę w rotach żołnierskich na Zakaukaziu. Miało to pomóc w „wyplenieniu z młodej Pańskiej główki pierwiastów buntu”. Po latach powrócił o żebraczym kiju w rodzinne wołyńskie strony i zapukał do bram pałacowych Daszowa, gdzie mieszkała owdowiała hr. Potocka i … został jej mężem. Założył w majątku szkołę rzemieślniczą, znaną ze swych inkrustowanych wyrobów meblarskich, która po 1905 r. znalazła swe miejsce w Warszawie.

Мария Вла​ди​ми​ров​на Потоц​кая два​жды была заму​жем — сна​ча​ла за гра​фом Ада​мом Бей­​­до-Рже​ву­с​ским (Adam Beydo-Rzewuski) (р.1830), офи​це​ром рус​ской армии, умер​шим в 1878 году, а потом за кня​зем Витоль​дом Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ским (Witold ks. Światopełk-Czetwertyński) (1850–1909). Сва​дьбу с послед​ним сыг​ра​ли как раз в Даше​ве, здесь же он и умер. Князь Витольд Чет​вер​тин​ский был весь​ма при​чуд​ли​вым чело​ве​ком, что​бы ни ска​зать стран​ным — в вос​по​ми​на​ни​ях Лео​на Лип​ков​ско​го он харак​те​ри​зу​ет​ся как очень кра​си​вый, но мало​куль​тур​ный чело​век и вме​сте с тем — как очень хоро​ший адми​ни​стра​тор,ему уда​лось суще​ствен​но уве​ли​чить дохо​ды име​ния. Он выстро​ил в достав​ших​ся от супру​ги вла​де​ни​ях в уман​ском уез​де сахар​ный завод, кото​рый весь​ма про​цве​тал. В 1887 году он зате​ял в Даше​ве послед​нюю мас​штаб​ную пере​строй​ку, самой зна​чи​тель​ной из кото​рых была дострой​ка лево​го двух​этаж​но​го кры​ла, тор​цом смот​ря​ще​го на доро​гу. Супру​гу свою он едва ли не обо​жеств​лял, она же, про​стив ему все его стран​ные и ино​гда не при​лич​ные выход​ки, запи​са​ла на него все свои капи​та​лы, заво​ды и пере​да​ла ему пра​ва на выруб​ку леса вокруг Даше​ва. После ее смер​ти в Кие​ве, муж, поми​мо того, что полу​че​ное по заве​щав​нию супру​ги пол​но​стью покры​ва​ло все выпла​ты по дол​гам, полу​чил еще в при​да​чу еще седь​мую часть дохо​дов от земель общим чис​лом в 24000 десятин.

Одна​ко он не смог в пол​ной мере вос​поль​зо​вать​ся жени​ной доб​ро​той, пото​му что види​мо она ему была доро​же денег — он отпра​вил​ся в мир иной через год после ее смер​ти. При этом он, в свою оче​редь, рас​по​ря​дил​ся наслед​ством совер​шен​но непо​нят​ным обра​зом — так, зем​ли доста​лись его бра​тьям, а капи​та​лы, акции заво​дов и дви​жи​мое иму​ще​ство Дашев​ско​го двор​ца неожи​дан​но была заве​ща​на пану Мазев​ско​му, кото​рый был нанят управ​ля​ю​щим за несколь​ко лет до это​го. Из осталь​но​го име​ния супру​ги, четыр​на​дца​тая часть доста​лась ее доче​ри от пер​во​го бра​ка, Эрне​стине, а осталь​ное — нена​вист​ной внуч​ке, Софии, доче​ри Вац​ла​ва, сына Марии от пер​во​го бра​ка (у нее и у Витоль​да сво​их детей не было). Внуч​ку мать нена​ви​де​ла по при​чи​нам ослу​ша​ния сына — дело в том, что Вац​лав женил​ся вопре​ки воле мате​ри на доче​ри киев​ско​го теат​раль​но​го антре​пре​не​ра по фами​лии Дес​хоф. Это, в гла​зах мате​ри, без​услов​но был меза​льянс. Сын прав​да умер доволь​но рано, и вся зло​ба мате​ри доста​лась бед​ной внуч​ке. Прав​да, позд​нее, вме​сте с наслед​ством…\*\* Стран​но все это конеч​но. Таким обра​зом, послед​ней хозяй​кой Даше​ва была дочь Вац​ла​ва Ада​мо​ви​ча, гра​фи​ня София Вац​ла​вов​на Бей­​­до-Рже​ву­с​ская (Zofia hr. Beydo-Rzewuska). Её мужем стал Сте​фан, кня​зяь Подгорский.

Бува​ли ще в Спе​чин​цях молоді Чет​вер​тинсь​кі. їх баб​ка, Марія, була матір’ю діду​ня Едвар​да. (Серед родин​них пам’яток зали​ши​вся у мене в Києві її лист, писа​ний у 1812 році з Пари​жа до чоло​віка). Вітольд, Едвард та Оль​герд Чет​вер​тинсь​кі, небо​жи діда Едвар​да, ровес​ни​ки мого бать​ка, були свавіль​ни​ки й гуль​ті​па​ки. Зокре​ма най​мо​лод​ший Оль​герд. Два їх сво​я​ки, Мар’ян та Лех Бей​зи​ми, зі ста​ро​го україн­сь­​ко-татар­сь­​ко​­го роду, посвя​чені з Чет​вер​тинсь​ки​ми через свою сест​ру Софію, що від​да​ла​ся зго​дом за Едвар​да Чет​вер​тинсь​ко​го, визна​ча​ли​ся силь​но татарсь​ким типом. Зокре​ма Мар’ян, ровес​ник і при​я​тель мого бать​ка з дитячих років, від​зна​чав​ся незви​чай​ною доб​ро​тою та гуман​ністю. Висвя​тив​шись у чен​ці, при​свя​тив своє жит​тя про​ка​же​ним на Мада​га​скарі, де й помер у 1913 році. Вітольд та Едвард Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кі мали на Київ​щині вели​кі маєт​ки. Перед пер​шою світо​вою вій​ною була голос​на афе​ра упра​ви​те​ля цих маєт​ків Маза​ра​ко​го з фаль​ши​вством маєт​ко​во​го запи​су у свою користь і таєм​ни​чою смер​тю ста​ро​го Вітоль​да Четвертинського.

В 1847 году толи тос​ка по родине заму​ча​ла, то ли день​ги кон​чи​лись, но Вла​ди​мир воз​вра​ща​ет​ся в Рос​сию. Его аре​сто​вы​ва​ют за уча​стие в поль​ском вос​ста​нии и при​суж​да​ют ему 2 года тюрь​мы, свев​ши​е​ся одна​ко к про​жи​ва​нию в Кие​ве, а вско​ре вер​ну​ли и име​ния. Вме​сте с тем он под​твер​дил свое пра​во соб​ствен​но​сти на Дашев​ское име​ние, вклю​чав​ше​ее в себя, поми​мо Даше​ва, еще 13 сел. А может быть воз​вра​ще​ние Вла​ди​ми​ра Вла​ди​ми​ро​ви​ча Потоц​ко​го было свя​за​но с тем, что он хотел, что​бы его жена роди​ла имен​но в его родо​вом поме​стье — в Даше​ве? Так или ина​че, един​ствен​ная дочь Вла​ди​ми​ра и фран​цу​жен​ки, Мария, роди​лась в 1847 имен​но в Даше​ве. (ум. в 1907).

Мария Вла​ди​ми​ров​на Потоц​кая два​жды была заму​жем — сна​ча​ла за гра​фом Ада​мом Бей­​­до-Рже​ву­с​ским (Adam Beydo-Rzewuski) (р.1830), офи​це​ром рус​ской армии, умер​шим в 1878 году, а потом за кня​зем Витоль​дом Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ским (Witold ks. Światopełk-Czetwertyński) (1850–1909). Сва​дьбу с послед​ним сыг​ра​ли как раз в Даше​ве, здесь же он и умер. Князь Витольд Чет​вер​тин​ский в 1887 году зате​ял в Даше​ве послед​нюю мас​штаб​ную пере​строй​ку, самой зна​чи​тель​ной из кото​рых была дострой​ка лево​го двух​этаж​но​го кры​ла, тор​цом смот​ря​ще​го на доро​гу. Послед​ней хозяй​кой Даше​ва была дочь Марии Вла​ди​ми​ров​ны от пер​во​го бра​ка, гра​фи​ня София Ада​мов​на Бей­​­до-Рже​ву­с​ская (Zofia hr. Beydo-Rzewuska). Инте​рес​но что ее муж носил титул кня​зя Под­гор­ско­го. Поз​же, в 1850‑х Вла​ди​мир отре​мон​ти​ро​вал дво​рец, сто​яв​ший частич​но в руи​нах после дашев​ской бит​вы 2 мая 1831 года, во вре​мя поль​ско​го вос​ста​ния. Тогда было сожже​на поло​ви​на двор­ца. Надо ска​зать, что Дашев​ский дво​рец не вызы​вал осо​бых вос​тор​гов у тех, кто там побы​вал. Автор запи​сок Т. Боб​ров​ский, побы​вав​ший в Даше​ве в сере​дине XIX века, отзы​вал​ся о нем крайне пре​не​бри​жи​тель​но — «т.н. «дво​рец»… без​вкус​ный и сна​ру​жи и внутри»…

В мебель​ном биз​не​се участ​во​ва​ли даже титу​ло​ван​ные осо​бы. С моло​дых лет Витольд Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский, пред​ста​ви​тель древ​не​го кня​же​ско​го рода, при​стра​стил​ся к ажур​ным рабо​там по дере​ву. В осо​бен​но​сти его увле​ка​ла дере​вян​ная моза​и​ка — изоб​ра​же​ния, состав​лен​ные из раз​но​цвет​ных кусоч​ков дре​ве​си​ны. Вруч​ную эта кро​пот​ли​вая рабо​та тре​бо​ва​ла мно​го вре​ме​ни, но, при​ме​нив спе​ци​аль​ный пиль​ный ста​нок немец​ко​го про​из​вод​ства с нож​ным при​во​дом, князь уско​рил свой труд и к тому же намно​го улуч​шил каче​ство изде­лий. Со вре​ме​нем Его сия​тель​ство настоль​ко налов​чил​ся, что решил нала​дить выпуск мебе​ли, укра​шен​ной моза​ич​ны​ми рисун​ка​ми, на про​да​жу. В сво​ем име​нии (местеч​ко Дашев Киев​ской губер​нии — ныне Вин​ниц​кая область) он в 1890‑е гг. орга​ни​зо​вал моза​ич​ную, сто​ляр​ную и токар​ную мастер​скую. Четы​ре работ​ни​ка под наблю​де​ни​ем кня​зя изго​тав​ли​ва​ли искус​но отде​лан​ные сто​ли​ки, бюро, буфе​ты и дру​гие пред​ме​ты. Мало того, что они поль​зо​ва​лись спро​сом сре​ди люби​те​лей изящ​но​го, — про​дук​ция мастер​ской Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ско​­го заслу​жи​ла высо​кую оцен​ку на раз​лич​ных экс​по​зи​ци​ях. К при​ме​ру, жюри Сель​ско​хо​зяй​ствен​ной и про​мыш​лен​ной выстав​ки 1897 г. в Кие​ве отме​ти​ло сия​тель​но​го экс​по​нен​та золо​той медалью.

Ж., Daszow 1882 Css Maria Potocka (*1847 +27.12.1907) (1°-v. Adam hr. Rzewuski)

EDWARD ЭДМУН­ДО­ВИЧ (1851–11.11.1911)

Ж., 1885, Zofia Beyzymowna 1861–1941 (*Onaczkowce 1864); ojciec: Jan Beyzym; matka: Olga hr. Stadnicka.

RYSZARD ЭДМУН­ДО­ВИЧ ( *1855)

XVI генерація

167.144. STEPHAN ВЛА­ДИ­СЛА­ВО­ВИЧ (Komargrod 1846) 

oficer wojsk tureckich

168.144. EMMANUEL ВЛА­ДИ­СЛА­ВО­ВИЧ (Komargrod 24 Dec 1850-Drazgowo 6.7.1895);

М., Zyzyn 5 Jun 1888 Maria Фев­ро­ния Wessel (Zyzyn 4 Sep 18551941 )

ххх.145. JADWIGA БОРИ­СОВ­НА (Komargrod 15.11.1840);

М., Dresden 1862 Stanislaw Karski (d.1890)(†24.VIII.1890)

ххх.145. ОЛЬ­ГА БОРИ­СОВ­НА Olga; (*1844 †Drezno 1861) 

М., Stanisław Ct Czapski

ххх.145. ИДА­ЛИЯ БОРИ­СОВ­НА Idalia (\*1838 †Lwów 1867)

М. Stanisław Brykczynski

169.146. ВЛА­ДИ­МИР КАЛИКС­ТО­ВИЧ {Wladimir Ludwik Stanislav Adam} (Woronczyn 26.8.1837-Warsaw 20.8. 1918); 

zaślubił 1872 Marię hr. Uruską, córkę hr. Seweryna, ochmistrza dworu rosyjskiego, i Hermancii hr. Tyzenhauz; właścicielkę po ojcu ordynacjii milanowskiej w Królestwie Polskiem, której każdy posiadacz, stosownie do rozporządzenia tej ordynacyi, ma nosić nazwisko i tytuł ks. Czetwertyńskiego-Uruskiego Swe tajne związki okupił 8‑letnią katorgą w Usolu, konfiskatą majątków i odebraniem praw publicznych. Z zesłania nie powrócił już, skazany w tej samej sprawie jego brat ks. Ludwik wraz z żoną…

Зна​ко​мясь с обшир​ны​ми пока​за​ни​я​ми кня​зя Вла​ди​ми​ра Чет​вер​тин​ско​го, мы еще раз уста​нав​ли​ва​ем тот факт, что руко​вод​ство вос​ста​ни​ем ни в коем слу​чае не было в руках выс​ше​го дво​рян​ства. Под​су​ди​мый ари​сто​крат полу​чил назна​че​ние на долж​ность граж​дан​ско​го началь​ни​ка Луц​ко​го уез​да в июне 1863 года, когда наци​о​наль​ное пра​ви​тель​ство в Вар​ша​ве было сто​рон​ни​ком более ради​каль​ных меро​при​я​тий, с кото​ры​ми кн. Вл. Чет​вер​тин​ский прин​ци​пи​аль​но был несо​гла​сен. В сво​их пока​за​ни​ях он опи​сал струк​ту​ру повстан​че​ской орга​ни​за​ции: «Вме​сте с номи​на​ци​ей была при​сла​на инструк​ция, в кото​рой пору​че​но мне было избрать себе четы​рех помощ​ни​ков, а имен​но: 1‑го — по делу skarbowosci, т. е. что избран​ный мною помощ​ник дол​жен был зани​мать​ся сбо​ром денег; 2‑го — по делу opieki; помощ​ник этот дол​жен был зани​мать​ся устро​е​ни​ем воен​ных гос​пи​та​лей, амбу​лан​сов и занять​ся вме​сте с тем покро​ви​тель​ством ране​ным и аре​сто​ван​ным. Кро​ме того, дол​жен был еще занять​ся устрой​ством жен​ских коми​те​тов, кото​рые бы заго​то​ви​ли кор​пию и дру​гие необ​хо​ди​мые при​над​леж​но​сти для ране​ных; 3‑го — по делу вой​ны, — помощ​ник этот дол​жен был занять​ся при​го​тов​ле​ни​ем людей, спо​соб​ных носить ору​жие, их обмун​ди​ро​ва​ни​ем и воору​же​ни​ем вооб​ще, и, нако​нец, 4‑го — по делу opinii publicznej, — помощ​ник этот дол​жен был занять​ся обсуж​де​ни​ем тяжб и раз​ных ссор, слу​ча​ю​щих​ся меж​ду поме​щи​ка​ми в уез​де». При​каз рево​лю​ци​он​но​го пра​ви​тель​ства для Чет​вер​тин​ско​го ока​зы​ва​ет​ся необя​за​тель​ным. По пер​во​му делу — сбо​ру денеж​ных средств, — что счи​тал для себя делом очень труд​ным, — вме​сто одно​го помощ​ни​ка он назна​чил чет​ве​рых. По вто​ро​му же делу — opieki — он вовсе не под​чи​нил​ся рас​по​ря​же​нию из Вар​ша​вы, «так как… не думал нико​гда и ни в каком слу​чае делать воору​жен​но​го вос​ста​ния, поэто​му счи​тал ненуж​ным заво​дить ни гос​пи​та​лей, ни амбу​лан​сов, ни жен​ских коми​те​тов, пото​му что все отно​си​лось толь​ко к вос​ста​нию, кото​рое… счи​тал невоз​мож​ным, а то, что оста​ва​лось по этой сек​ции, т. е. покро​ви​тель​ство​вать над аре​сто​ван​ны​ми, мне каза​лось, что это может лег​ко испол​нять луц​кий пред​во​ди​тель дво​рян​ства, не думая даже, что, испол​няя свою обя​зан​ность как пред​во​ди​тель, испол​ня​ет вме​сте с тем, что поме​ще​но в инструк​ции рево​лю​ци​он​но​го правительства».

«Нако​нец, — про​дол​жа​ет кн. Чет​вер​тин​ский, — по делам opinii я назна​чил помощ​ни​ка, кото​рый дол​жен был рас​суж​дать ссо​ры и тяж​бы меж​ду поме​щи​ка​ми, что тоже он мог делать, не зная даже ниче​го об орга​ни​за​ции рево​лю​ци​он​но​го пра​ви​тель​ства, пото​му что тре​тей​ские судьи были все​гда доз​во​ле​ны закон​ным пра​ви​тель​ством». Насколь​ко жонд наро​до​вый не дове​рял тому же кн. Чет​вер​тин​ско​му, мож​но судить из его соб​ствен​ных слов: «Когда я был назна​чен граж​дан​ским началь​ни​ком, я нашел уже почты устро​ен​ны​ми. Каким обра​зом они дей​ство​ва​ли, я не знал, стан​ци​я​ми или курье​ра​ми? По мое​му мне​нию, какой-то агент рево​лю​ци​он​но​го пра​ви​тель​ства учре​ждал оные почты по всей губер​нии в одно вре​мя, неза​ви​си​мо от дру​гих начальств. Это мое мне​ние осно​вы​ва​ет​ся на том, что когда я полу​чил номи​на​цию и когда еще никто об этом не знал, явил​ся ко мне г. Бачин​ский (не дво​ря​нин) и пред​ста​вил мне номи​на​цию, удо​сто​ве​ряв​шую его в пра​ве при​ни​мать все высы​ла​е​мые день​ги и кор​ре​спон​ден​ции. На осно​ва​нии это​го я пере​да​вал ему день​ги и рапор​та и полу​чал от него раз​ные рас​по​ря​же​ния и инструкции».

Из даль​ней​ших пока​за​ний Чет​вер​тин​ско​го мож​но вполне убе​дить​ся в том, что он не был актив​ным дея​те​лем вос​ста​ния, так как не верил ни в руко​во​ди​те​лей, ни в сво​их кол​лег: «Так как я ни в каком слу​чае не думал делать ника​ких при​го​тов​ле​ний к воору​жен​но​му вос​ста​нию, поэто​му, гово​ря об этом с г. Прже​смыц​ким, кото​рый испол​нял долж​ность мое​го помощ​ни​ка по делу вой​ны, я спра​ши​вал его о людях, о кото​рых г. Прже​смыц​кий ска​зал, что их нет, пото​му что все боят​ся вос​ста​ния и делать его не дума​ют». Лик​ви​да​тор​ская контр​ре​во​лю​ци​он​ная дея​тель​ность это​го сия​тель​но​го «бор​ца рево​лю​ции» осо​бен​но отра​же​на в сле​ду​ю​щем пока​за​нии: «В про​дол​же​ние 1863 года я полу​чал раз​ные инструк​ции и рас​по​ря​же​ния от Волын​ско​го управ​ле​ния (Zarzqd Wolynia), все​гда через одно​го и того же выше​по​име​но​ван​но​го аген​та. Меж​ду про​чим, был при​каз об учре​жде​нии жан​дар​мов. Подоб​ной вещи сде​лать я уже ника​ким обра​зом не мог, но про​сил тот​час же об инструк​ции для них и не полу­чил». Игно​ри​руя этот при​каз, Чет​вер​тин​ский отка​зал​ся выпол​нить и при​каз об учре​жде​нии поро​хо​во​го заво​да. «При​ка​за​но мне было учре​дить три​бу​нал для обсуж​де​ния всех лиц, под​ле​жа​щих рево​лю​ци​он​но​му суду, но так как мой помощ​ник г. Васи​льев​ский поль​зо​вал​ся все​об​щим ува​же​ни​ем в делах opinii publicznej, то я счи​тал ненуж​ным испол​нять это при​ка​за​ние. При​ка​за​но мне еще было высы​лать людей в отря​ды, кото​рые фор​ми​ро​ва​лись в Гали​ции, это​го при​ка​за​ния я тоже не испол​нил. В октяб​ре или в нояб​ре меся​це помощ​ник мой по делам вой​ны г. Прже​смыц​кий про​сил меня об уволь​не​нии. Я же сам, видя зиму и вме​сте с тем невоз​мож​ность ино​стран​ной вой​ны, а тем самым невоз​мож​ность всей этой рево​лю​ци​он​ной дея​тель​но​сти в крае, отпра​вил в Волын​ское управ​ле​ние про​ше​ние об увольнении».

Кн. Чет​вер​тин​ский так​же не выпол​нил при​ка​за об учре​жде​нии отде​ла почты и поли​ции, кото​рый «дол​жен был сле​дить, по сло​вам его, за поступ​ка​ми поме​щи​ков и заве​ды​вать пас​пор​та​ми и жан​дар​ма​ми». В заклю​че​ние сво​е​го пока​за​ния он заявил,что отка​зал​ся от всех рево​лю​ци​он​ных дел, ибо не верил в успех вос​ста​ния, а наде​ял​ся втайне на ино​стран​ную помощь, и одоб​рил отказ бра​та от вступ​ле​ния в отряд Доб​р​жин​ско​го. (1)

Po zwolnieniu z katorgi ks. Włodzimierz ożenił się z Marią z hr. Uruskich, z Milanowa. Tworzyli razem niezwykłą parę. „Księżna milanowska” była przez kilkadziesiąt lat oparciem dla prześladowanych przez Rosję unitów, przyczyniając się do umocnienia wiary i polskości na Podlasiu. Książę Włodzimierz po przywróceniu praw publicznych, tak jak większość żyjących członków rodu, otrzymał potwierdzenie starego tytułu przez Rosję. Obok roli filantropa, społecznika, działacza towarzystw gospodarczych, starał się interweniować na rzecz łagodzenia polityki rusyfikacyjnej. Skompletował w Milanowie odziedziczony po gen. Kropińskim i hr. Uruskim liczący 60 tys. woluminów księgozbiór, który opisał w wydanym własnym nakładem katalogu. Ten „cichy i głęboki patriota, poświęcenia i ofiary pełny”, któremu nie dane było doczekać jutrzenki niepodległości, zawarł opis swego życia w pamiętniku „Na wozie i pod wozem”.

Włodzimierz Czetwertyński (1837–1918)-syn Kaliksta i Zofii z Kropińskich, córki generała i poety Ludwika Kropińskiego, za udział w powstaniu 1863 r. stracił swoje dobra na kresach i został początkowo skazany na dożywocie, następnie na katorgę na Syberii. Po powrocie z zesłania ożenił się z Marią Wandą Uruską, właścicielką dóbr Milanów w Siedleckiem, piastował

wiele stanowisk, prowadził działalność filantropijną i polował. W Milanowie (około 8 km na północ od Parczewa) do dzisiaj znajduje się pałac przebudowany z małego dworku

myśliwskiego Potockich. Znany warszawski architekt Witold Lanci nie tracąc elementów zaczerpniętych z architektury myśliwskiej stworzył w latach 1872–1873 rezydencję niebanalną, rozłożystą, z licznymi pokojami i salami dla wielopokoleniowej rodziny. Pałac wśród okazałego i malowniczego drzewostanu, wyposażony we wspaniałą bibliotekę, meble, obrazy i liczne trofea myśliwskie przywiązywał lokatorów do stron rodzinnych, do praktykowania tradycji łowieckiej.

Włodzimierz Czetwertyński odwiedzał też łowiska w różnych zakątkach Polski i Europy. Często wybierał się na kilkudniowe polowanie do kulikowskiego majątku w powiecie łuckim. Położony po obu stronach rzeki Styr obfitował w zwierzynę. Było to już tak zwane Polesie Wołyńskie. Ziemia dość licha, za to łąki nadrzeczne przepiękne i lasy wspaniałe. W jesieni przyjeżdżałem na przeloty ptactwa, na których spotykało się nadzwyczajne okazy, w zimie zaś na grubego zwierza. Bywały tam łosie, choć nie zawsze, dziki i sarny w wielkiej ilości, z ptaków głuszce, jarząbki itd. Gdy następnie majątek ten skonfiskowano, a po dziesięciu latach zwrócono mi, nic już zwierzyny nie znalazłem, wszystko wyniszczono doszczętnie.

Niezwykłych emocji doświadczył Czetwertyński na Polesiu w Hulewiczowie u Młokosiewiczów. Wśród bielejących brzóz, tych prawdziwych drzew Polesia, ustrzelił rysia. Najprzyjemniejsze wspomnienia łączył z polowaniami w Grodźcu u Ciechanowskiego, gdzie roiło się od zwierzyny. W okolicach Warszawy zdobywał trofea w Jabłonnie u Maurycego Potockiego, w Radziejowicach Adamostwa Krasińskich i w Młochowie Jana Zawiszy. W 1880 r. brał udział w myśliwskiej wyprawie do Berezyny, majątku Augusta Potockiego, położonego w guberni mińskiej, nad brzegiem rzeki tak pamiętnej w dziejach świata: Berezyna, mająca 25 mil kwadratowych obszaru, należała do niezwykle bogatych rewirów. Żyło tam wiele łosi i niedźwiedzi, których rocznie zdobywano 10 sztuk. Na trzytygodniowym polowaniu: padło niedźwiedzi dziewięć i osiem łosiów. W liczbie pierwszych byli przedstawiciele wszystkich gatunków litewskich niedźwiedzi. Były i tak zwane białoszyje, z których jeden zabity przez samego hr. Potockiego rzeczywiście imponujących rozmiarów, również czarnorude, środek co do wielkości zajmujące i na koniec zwane po miejscowemu Murawiejniki (Mrówniki) najmniejsze, żółto-rudego jasnego koloru, i jak twierdzą najzłośliwsze. Jednego z nich zabił hr.

Mielżyński relacjonował w „Łowcu» nr 7/1880 r. Włodzimierz Czetwertyński. Trzy lata później właściciel Milanowa został zaproszony do lasów majątku Porzecze (woj. poleskie) Aleksandra Skirmunta, tym razem na mocarza poleskich błot — łosia. Odróżniano tam dwie odmiany łosi, czarne i bure. W polowaniu brali udział: Henryk Sienkiewicz, Artur Potocki, Stefan Lubomirski i inni. Włodzimierz Czetwertyński miał na rozkładzie potężną łoszę. W sumie padło 12 łosi i 1 dzik. Nie sposób nawet pobieżnie prześledzić wszystkich myśliwskich wypraw Włodzimierza

Czetwertynskiego. Być może za trudne lata spędzone na Syberii, za pomaganie maluczkim, a może za patronowanie polskim myśliwym, darzyło mu się w kniei. Wystarczyło, że westchnął do św. Huberta, złożył się do strzału i odnosił sukces.

Ж., Lemberg 10 Jul 1872. грф. Marie Uruska (Warsaw 10 Jul 1853-Warsaw 18 Apr 1931)

170.146. LUDWIK, +1867;

ożeniony z Maryanną Zagórską, umarł razem z nią bezpotomnie na wygnaniu w mieście Penzie w Rosji 1867.

По делу о рас​кры​той луц​кой рево​лю​ци​он​ной орга​ни​за​ции были при​вле​че​ны бра​тья кня​зья Чет​вер​тин​ские. Князь Людвик Чет​вер​тин​ский ока​зал​ся более под​го​тов​лен​ным к вос​при​я​тию совер​шив​ших​ся вокруг собы​тий. Он, в про​ти​во​по​лож​ность Чап​ско​му, сумел подой​ти к кре​стья​нам и обой​ти сво​их офи​ци​а​ли​стов, будучи втайне враж​деб​ным вос​ста​нию. В сво​ем рапор​те луц​кий исправ​ник гово​рит, что «князь Л. Чет​вер​тин​ский нахо​дит​ся в тес​ной друж​бе с эко​но​ми​че​ским писа​рем сво​им из дво​рян К. Тер​лец​ким и над​смотр​щи​ком вино​ку​рен​но​го заво​да кре​стья​ни​ном Зарем​бин​ским (пра​во​слав​но​го испо​ве​да​ния), кои и живут в одной ком​на​те. Он нахо​дит​ся в друж​бе с дру​ги​ми эко​но​ма​ми сво​е​го име​ния и с волост​ным писа​рем Васи​льем Кары​зее​вым (пра​во​слав​но​го испо​ве​да​ния). А Кары​зеев женат на дво​рян​ке Квят​ков​ской (като​ли​че​ско​го испо​ве​да​ния) и при нем про​жи​ва​ет брат ее Карл Квят​ков​ский, вос​пи​тан​ник СПб ака​де​мии худо​жеств. Чет​вер​тин​ский и с кре​стья​на​ми име​ния его обра​ща​ет​ся бла​го​склон​но, часто поит их вод​кою и заис​ки​ва​ет к себе их рас​по​ло​же​ние, кото​рое и успел вполне при​об​ре​сти от кре​стьян». (2 Дело № 34 по жито​мир​ской опи​си, стр. 1003, КИАУ.)Однако, хит​рый поме​щик одно​вре​мен​но вел друж​бу с поме​щи​ком Под​час​ким, кото​рый писал сти​хи «в воль​ном духе про​тив уволь​не​ния кре​стьян». И в сво​их пока​за​ни​ях Л. Чет​вер​тин​ский утвер​жда​ет о сво​ей непри​част​но​сти к мяте​жу: «Во вре​мя посе​ще​ния мною поме​щи​ка Сера​ков​ско​го (одно​фа​миль​ца со зна​ме​ни​тым вождем вос​ста​ния в Лит​ве) его управ​ля​ю​щий пред​ла​гал мне всту​пить в шай​ку, но я, вер​ный дол​гу сво​е​му, пред​ло​же​ние это отверг​нул и тот​час уехал от Сера​ков​ско​го». Он про​сит суд поста​вить его «под защи​ту зако​нов, кото​рые более жела​ют оправ​да​ния неви​нов​но​го, чем обви​не​ния его, и из ува​же​ния к оче​вид​ной моей право​те и ничем нена​ру​ши​мой вер​но​сти моей пра​ви​тель​ству». (3) В сво​ем пока​за​нии кн. Л. Чет​вер​тин​ский осуж​да​ет вос​ста​ние, гово​рит, что он зани​ма​ет​ся исклю​чи​тель​но хозяй​ством и что он ниче​го обще​го не име​ет с бра​том и не зна​ет ниче​го об уча​стии послед​не​го в восстании.

Ж., Maria Zagorska

ххх.175. EVDOKIA, +young

ххх.175. NADEZHDA, +young

186а.177. MARIE ELISABETH STANISLAWA SOPHIE (Warsaw 24 Jan 1909-Polska Wies 3 Sep 1975) 

186.177. KONSTANTIN MARIE JOSEPH (Wilna 11 Aug 1910‑m.i.a.Russia 1940) 

186б.177. KAROLINE MARIE JOSEPHINE (Wilna 6 Oct 1913–5 Aug 2009)

WITOLD ЭДВАР­ДО­ВИЧ 1897–1974

1920 — Осталь​ные това​ри​щи, а имен​но: Дем​бов​ская Зофия, Гора​ец​кая Вац​ла​ва, Юрье​вич Анто​ни​на, Кас​са​ти Ван​да, Нед​звед​ская Яни​на, Дом​бров​ский Богу​слав, Квя​ту​шин​ский Вац​лав, Нар​бутт Ген​рих, Поремб​ский Андрей, Пфаф​фи​ус Ген​рих, Руд​ниц​кий Таде​уш, Слю​жин​ский Аль​фред и Чет​вер​тин​ский Витольд были уве​зе​ны в каче​стве залож​ни​ков «от поль​ской бур​жу​а​зии» в Моск​ву и затем в нача​ле 1920 года воз​вра​ще​ны в Поль​шу, на осно​ва​нии согла​ше​ния Поль​ско​го и Рос​сий​ско​го Обществ Крас​но​го Кре​ста от 2 и 9 нояб​ря 1920 г<ода>. [85].

∞, 10 VIII 1924, Warszawa, Julia Lucyna Lubańska (1903–1985).

КН. EDWARD ЭДВАР­ДО­ВИЧ 28 VI 1901 Stryhany — 28 I 1987 Warszawa 

nani uczeni nauk technicznych, 1901–1987

Ж., (ślub: dnia 4 VII 1925, Warszawa, par. św. Aleksandra, ): Irena Kiersnowska 1903–1952

Ж., (ślub: dnia 2 X 1953, Warszawa, ): Celina Kiersnowska 1890–1986.

XVII генерація

ххх.168. СОФИЯ ЭММА­НУ­ЭЛЕВ­НА {Sophie} (Warsaw 24.9.1889)

ххх.168. HONORINE MARIA (Drazgowo 3 Jul 1891–19**);

М., Warsaw 15 Sep 1911 Kasimir v.Galen-Bisping (1877–1941)

178.169. СЕВЕ­РИН ВЛА­ДИ­МИ­РО­ВИЧ {Severin Franciszek Calixt} (Warsaw 18.4.1873-Edinburgh 19.6.1946)

Князь Севе​рин Фран​ти​шек Свя​то​­полк-Чет​вер​ты­н​ский (Севе​рин Вла​ди​ми​ро​вич Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский; польск. Seweryn Franciszek Światopełk-Czetwertyński; 1873—1945) — поль​ский поли​тик из рода Чет​вер​тин​ских. Член Госу​- дар​ствен​ной думы I созы​ва от Сед​лец​кой губернии.Родился 18 апре​ля (по дру​гим дан​ным 18 мая) 1873 года в Вар​- ша​ве в дво​рян​ской семье. Сын Влад​зи​ме​жа Людви​ка и Марии Ван­ды. По окон​ча​нии реаль​ной гим​на​зии обу​чал​ся в Риж​ском поли​тех​ни​че​ском инсти​ту​те. Здесь состо​ял в сту​ден​че​ском объ​еди​не​нии «Арко​ния». Затем учил​ся в уни​вер​си​те​те в Бонне. Был изда​те​лем и совла​дель​цем «Вар​шав​ской газе​- ты» и газе​ты «Рефор​мы». В 1904 году Чет​вер​тын​ский стал вице-пре​­зи​­ден​том вар​шав​ско​го Обще​ства бла​го​тво​ри​- тель​но​сти. С 1905 года был чле​ном Народ​ной лиги. В янва​ре 1903 года вме​сте с тре​мя парт​не​ра​ми он создал Акци​- о​нер​ное обще​ство город​ских трам​ва​ев в Вар​ша​ве, и в этом же году они полу​чи​ли кон​цес​сию на стро​и​тель​ство и экс​плу​а​та​цию трам​вай​ной элек​три​че​ской сети в горо​де. Инве​сти​ции были полу​че​ны от немец​ко​го кон​цер​на «Сименс и Галь​ские». Пер​вая трам​вай​ная линия была откры​та 26 мар​та 1908 года. В 1906 году был избран чле​ном I Госу​дар​ствен​ной думы от Сед​лец​кой губер​нии. Вхо​дил в Поль​ское коло, был чле​ном пре​зи​ди​у​ма фрак​ции. В 1915 году был началь​ни​ком Цен​траль​но​го коми​те​та Граж​дан​ско​го обще​ства в Рос​сии. В пери​од с 1907 по 1917 годы был пред​се​да​те​лем Цен​траль​но​го сель​ско​хо​зяй​ствен​но​го обще​ства; в этот же пери​од, с 1914 по 1915 годы был пред​се​- да​те​лем Цен​траль​но​го граж​дан​ско​го коми​те​та. Так​же в 1914—1917 годах был чле​ном Наци​о​наль​но​го поль​ско​го комитета\[en\]. Во вре​мя Пер​вой миро​вой вой​ны про​те​сто​вал про​тив при​ме​не​ния Рос​сий​ской арми​ей в Цар​стве Поль​ском так​ти​ки «выжжен​ной зем​ли». При​ни​мал уча​стие в пере​го​во​рах, про​во​ди​мых с воен​ны​ми вла​стя​ми о фор​- ми​ро​ва​нии поль​ской армии в Рос​сии. В 1918 году был аре​сто​ван боль​ше​ви​ка​ми и нахо​дил​ся в тюрь​ме в Гоме​ле в тече​ние пяти недель. В мае 1918 года вер​нул​ся в Поль​шу, всту​пил в Союз зем​ле​вла​дель​цев. После 1918 года актив​но участ​во​вал в поли​ти​че​ской жиз​ни неза​ви​си​мой Поль​ши. До Вто​рой миро​вой вой​ны Чет​вер​тын​ский зани​- мал​ся пред​при​ни​ма​тель​ской дея​тель​но​стью: был вла​дель​цем фаб​ри​ки вод​ки в Сухо​во​ле, соб​ствен​ни​ком «Отель Евро​пей​ский» в Вар​ша​ве, вла​дел кир​пич​ным заво​дом. Наря​ду с этим изби​рал​ся в Поль​ский сейм в 1922—1927, 1928—1930 и 1930—1935 годах. С мар​та 1928 по октябрь 1931 был вице-мар​­ша​­лом Сей​ма. В 1939—1941 годах он жил в соб​ствен​ном име​нии Сухо​во​ла Рад​зынь​ско​го повя​та, где был аре​сто​ван нем​ца​ми. После​до​ва​тель​но нахо​дил​- ся в тюрь​ме зам​ка в Люб​лине, в конц​ла​ге​рях Освен​цим и Бухен​вальд, отку​да в апре​ле 1945 года был осво​бож​ден аме​ри​кан​ски​ми вой​ска​ми и ока​зал​ся в Вели​ко​бри​та​нии. Здесь, спу​стя два меся​ца — 19 июня 1945 года — он умер от исто​ще​ния, вызван​но​го усло​ви​я​ми пре​бы​ва​ния в немец​ких лаге​рях (в боль​ни​це им. Игна​ция Паде​рев​ско​го в Эдин​бур​ге). Был похо​ро​нен на тамош​нем клад​би​ще Маунт-Вер­нон. С 1898 года был женат на Софии Прже​дже​кич (1879—1949), у них было семе​ро детей: пять доче​рей и двое сыновей.posel do Dumy Panstwowej rosyjskiej 1906 działacz Narodowej Demokracji, poseł do Dumy i do Sejmu w Polsce Odrodzonej. W okresie I wojny światowej był czynnym działaczem niepodległościowym, więzionym krótko przez bolszewików. Ożeniony z Marią z Przeździeckich z Falent, główną współwłaścicielką Hotelu Europejskiego w Warszawie, zgromadził znaczną kolekcję dzieł sztuki w odziedziczonym po matce Pałacu Uruskich przy Krakowskim Przedmieściu w stolicy. Jego rodzinne dobra na Podlasiu – Brenica, Szpakowizna i Suchowola stanowiły wzorcowe gospodarstwa. W tej ostatniej istniała słynna fabryka wódek gatunkowych. Przeżycia obozowe przyspieszyły śmierć ks. Seweryna w edynburskim szpitalu

Ж., Warsaw, 11 Jun 1898, Sophie Przezdziecka (Warsaw 15 May 1879–1949)

179.169. WLADIMIR FELIKS (Warsaw 9 Jun 1874 — Namur 27 Apr 1951); 

znany tenisista i muzyk, inicjator idei konkursów chopinowskich, jeszcze za życia ojca ks. Włodzimierza wywołał skandal towarzyski żeniąc się z piękną córką krawca. Учи​ли​ще пра​во​ве​де​ния 1896. Губерн​ский сек​ре​тарь. в отстав​ке. Участ​ник Бело​го дви​же​ния. В эми​гра​ции в Польше.

∞, Warsaw Mar 1902 Marie Materno (1877–1939)

180.169. SOPHIE HERMANCE CALIXTE (Milanow 15 May 1875-Warsaw 19 Apr 1937);

m.Warsaw 29 Sep 1897 Ct Wladislaw Leo Zamoyski (Pau 11 Aug 1868–19**)

181.169. LUDWIK RUDOLF (Milanow 12 Jan 1877-Auschwitz 3 May 1941); 

Послед​ним знат​ным вла​дель​цем Желуд​ка был князь Людвиг Свя​то​­полк-Чет​вер​тин​ский … сын Вла​ди​ми​ра Чет​вер​тин​ско​го, полу​чив​ше​го Желу​док во вла​де​ние в каче​стве при​да​но​го сво​ей жены гра​фи​ни Марии Урус­ской. Новые вла​дель​цы не мог​ли доволь​ство​вать​ся неболь​шим уса​деб​ным домом, кото​рый сто​ял в поме​стье, и реши​ли воз​ве​сти здесь рос​кош​ный дво​рец. Стро​и​тель​ство нача​лось в 1907 году по про​ек​ту архи​тек​то​ра Вла​ди​сла​ва Мар​ко​ни. В ком​плекс так​же вхо​ди​ли парк, мель​ни​ца, пруд. Бук​валь​но через год рези​ден​ция была гото­ва. Людвиг Свя​то​полк Чет​вер​тин​ский (1877…1941гг.) вла​дел зем​ля​ми по обо​им бере​гам Нема​на. Все​ми хозяй​ствен​ны​ми вопро​са​ми князь

зани​мал​ся лич​но. Имел все​го одно​го помощ​ни​ка. Он ввел мно​го нов​шеств в хозяй​ствен​ной дея​тель​но​сти. Он был про​тив про​да​жи леса как сырья, а рас​пи​ли​вал его на лесо​пиль​ном заво​де в Заче​пи​гах, сор​ти​ро​вал и про​да​вал в Гер​ма​нию по более высо​ким ценам. На Щучин​щине в то вре​мя было 4 вра​ча и 2 фельд​ше​ра. Одно​го вра​ча и одно​го фельд​ше​ра Людвиг содер​жал в Желуд​ке на свои сред​ства в постро​ен​ной им боль​ни​це. Меди​цин​ское обслу​жи​ва​ние было плат​ным. Лица, рабо​та​ю​щие в учре​жде​ни​ях, долж​ны были пла​тить взно​сы в «кас​су хво​рых». Если пла​тель​щик взно​сов или чле​ны его семьи забо​ле​ва​ли, то лечи​ли их бесплатно.

Инте​рес​но решен кня​зем вопрос водо​снаб​же​ния Желу​док​ско​го двор​ца. Вода к нему посту​па​ла из род​ни​ков у дер. Куки​ни (при​мер​но в 2‑х км от двор​ца) само​те​ком. Вода допол​ни​тель​но филь​тро​ва​лась и пода​ва​лась в резер​ву​ар на 3–м эта​же зда​ния с помо​щью насо​сов, рабо​та​ю​щих на сжа​том воз​ду​хе. По рас​ска​зам ста​ро​жи​лов Кур​са Анто​на и Гера​си​мо​вич Фран​ца, жите​лей дер. Скер​си, систе​ма пода​чи воды была настоль​ко эко​но​мич​ной, что для рабо​ты насо​сов в тече​ние меся​ца доста​точ​но было 2‑х бал​ло​нов со сжа​тым воз​ду​хом. Князь нико​гда не отка​зы​вал в помо​щи нуж​да​ю​щим​ся, ува​жал людей тру​до​лю​би​вых, а буй​ных и пья​ниц высе​лял за пре​де​лы Желуд​ка на хуто​ра. На одно кре​стьян​ское хозяй​ство при​хо​ди​лось по 1,5 га зем​ли. Умер князь Чет​вер​тин​ский в конц​ла​ге​ре в 1941 году.

Ро​дил​ся в 1878 г., Име​ние Мила​нов Родян​ско​го уез​да.; поляк; обра​зо​ва​ние выс​шее; б/​п; поме​щик, име​ние Желу​док. Про​жи​вал: обл. Ново​груд​ская обл., уезд щучин​ский р‑н, име​ние Желу­док. Аре​сто​ван 24 сен​тяб​ря 1939 г. При​го​во​рен: , обв.: 74 УК БССР — поме​щик, член пар​тии «Народ​ная демо­кра­тия». При​го​вор: освоб. 29.06.40 Реа​би​ли​ти​ро​ван 28 июня 1940 г. НКВД СССР.

po siedmiu miesiącach sowieckiego więzienia opuścił je wraz z żoną Różą z ks. Radziwiłłów dzięki interwencji dworu włoskiego. Nie na długo to się zdało gdyż w marcu 1941 r. został aresztowany przez gestapo w Suchowoli wraz z synem ks. Stanisławem Tomaszem oraz bratem ks. Sewerynem i jego córką Marią hr. Grocholską (1899–1991) pod zarzutem współpracy z konspiracją. Wcześniej aresztowano i osadzono na Pawiaku jego drugiego syna ks. Jerzego-Konrada (1907–1977). Ich wojenne losy wyznaczył Oświęcim, gdzie zmarł książę z Żołudka, Mathausen, Buchenwald oraz Ravensbrück.

Rodzina poświęciła bezskutecznie znaczną część fortuny dla wydobycia uwięzionych.

Wspaniałe efekty w tej dziedzinie osiągnął książę Ludwik Światopełk-Czetwertyński (1877–1941), właściciel Żołudka w woj. nowogródzkim. Był to nie tylko wzorowy gospodarz na 17 tys. ha (w tym 13 tys. ha lasów), zasłużony dla Wojewódzkiego Kresowego Związku Ziemian oraz członek Towarzystwa Rolniczego w Lidzie, ale i człowiek przesiąknięty pasją łowiecką. W lasach żołudzkich wilki czyniły znaczne szkody w zwierzostanie i cały wysiłek gospodarzy skierowany był ku temu, by pozbyć się tych nieproszonych gości. Świeżo spadły śnieg ułatwiał tropienie tych rabusi, a niedościgniony wilczarz zwany Wolak ze Skiersiów wielokrotnie dawał popis swoich umiejętności. W czasie tropienia upodobniał się do dzikiego zwierza, kluczył, przypadał do ziemi, nasłuchiwał, rozglądał się lub bezszelestnie pomykał wilczymi ścieżkami. Jednak w dzień wigilijny 1929 roku leśniczy Krzychowski zameldował brak świeżego śniegu. Myśliwi, nie bacząc na złą prognozę wyruszyli do kniei, gdyż liczyli, że wilki złakomią się na podrzucone padłe konie. Skrzypiał zmarznięty śnieg pod ciężkim obuwiem, przemknął zając wypędzony głodem, nad myśliwymi stał zwarty nadniemieński bór. Tradycji zadośćuczynił Ludwik Czetwertyński strzelając wielkiego wilka.

Sylwetka księcia Ludwika Czetwertyńskiego to znowu, prócz prezentacji postaci znakomitego myśliwego, cenny przyczynek do dziejów ziemiaństwa. Właściciel Żołudka został aresztowany w 1939 roku przez NKWD. Więziony jako „społecznie niebezpieczny element» został zwolniony z Łubianki wskutek interwencji u Stalina włoskiej rodziny królewskiej. W 1941 roku został znowu aresztowany, tym razem przez Niemców i osadzony w Oświęcimiu, gdzie zmarł. Przyczyną prześladowania Ludwika Czetwertyńskiego przez wrogów naszego kraju było to, że wywierał znaczący wpływ na postęp rolnictwa i organizacji rolniczych na ziemiach całej Polski, był przyjacielem prezydenta Ignacego Mościckiego i wiódł nieposzlakowane życie.

W międzywojennej historii łowiectwa wybitną postacią był Maurycy Potocki (1804–1949), dziedzic Jabłonnej pod Warszawą. W jego życiu mającym w sobie coś z losów d’Artagnana istniały tylko dwie pasje: szybkie samochody i łowiectwo. Odstąpił od utartego schematu myśliwego-jeźdźca i przesiadł się na szybkie ośmiocylindrowe Bugatti 2300 ccm. Oto jak przebiegało wigilijne polowanie w Jabłonnej w grudniu 1938 roku. „A więc śnieg i silny mróz towarzyszył w dniu tym tradycyjnym wypadom do kniei czy na pola. Piękny był istotnie czas wigilijnego polowania. (…) Prawie wszyscy wzajemnie się znali, wszyscy zaś doskonale się czuli w miłej, beztroskiej atmosferze słonecznego dnia, wśród wspaniale ubielonej dekoracji kniei i na puszystej szacie wyiskrzonego, sypkiego, spadłego w przeddzień śniegu, z młodszych i gęstszych zagajników czyniąc cud pejzażu, jakkolwiek jednocześnie — prawie nieprzebytą dla naganiaczy tajemniczą dżunglę śnieżną.» Podczas śniadania myśliwskiego: „z rondli umieszczonych na płycie kuchennej buchały kłęby pary, jakieś nierozpoznawalne od razu, lecz miłe wonie uderzały w nozdrza zgłodniałych, mamiły dziwnymi kolorami poustawiane na stole butelki. Ten miot okazał się niezmiernie pożądany i ważny, a niosący pociechę za brak liczniejszych.

Po wybuchu II wojny światowej Róża i Ludwik Czetwertyńscy przebywali w Żołudku i tam po 17 września 1939 roku zostali aresztowani i uwięzieni przez NKWD. W ich sprawie interweniował król włoski Wiktor Emanuel poprzez władze niemieckie, będące jeszcze w krótkotrwałej przyjaźni z sowietami. Interwencja okazała się skuteczna i po siedmiu miesiącach Czetwertyńscy zostali zwolnienie. Udali się do Suchowoli w powiecie radzyńskim, gdzie mieszkał brat Ludwika, Seweryn Franciszek ks. Światopełk-Czetwertyński. Niestety, obaj bracia zostali w 1941 roku aresztowani przez Niemców i znaleźli się w Auschwitz-Birkenau. Sewerynowi Franciszkowi udało się przetrwać do końca wojny, natomiast Ludwik, właściciel Żołudka, zmarł wkrótce po uwięzieniu. Jego żona, Maria z Radziwiłłów doczekała się zakończenia wojny — zmarła w 1949 roku w Saint Fontaine w Belgii.

Ж. .Rome 27 Jan 1906 Pss Roza Radziwill (Berlin 26 Nov 1884-St.Fontaine, Belgium 1 Dec 1949)

182.169. MARIE ANIELA SEVERINE (Milanow 6 Jun 1880-Warsaw 10 Jun 1965); 

m.Warsaw 10 Sep 1901 Ct Adam Tarnowski (Cracow 4 Mar 1866-Lausanne 10 Oct 1946)

183.169. WANDA JADWIGA MARIE (Warsaw 10 Apr 1890-Warsaw 12 Sep 1979); 

m.Warsaw 17 Jul 1912 Ct Andrzej Zoltowski (Godurovo 12 Oct 1881-Auschwitz 4 Sep 1941)

BARBARA ВИТОЛЬ­ДОВ­НА 13 V 1925 — Warszawa 15 X 1999 — Milanówek 

∞, 15 VI 1957, Warszawa, Zdzisław Graliński 1897–1963,

ANNA ВИТОЛЬ­ДОВ­НА 24 IV 1927 — Warszawa 

Mąż (ślub: dnia 4 XII 1948, Warszawa, ): Zygmunt Brykalski 1922–1980,

DARIUSZ ВИТОЛЬ­ДО­ВИЧ 19 XII 1934 — Łódź 25 VII 1951 — Milanówek

ZOFIA BOGNA ЭДВАР­ДОВ­НА (09.04.1926 -) 

Mąż (ślub: dnia 18 XII 1951, Warszawa, ): Kazimierz Markiewicz 1917–1986

XVIII генерація

187.178. MARIE JOSEPHE (Warsaw 22 Mar 1899); 

m.Warsaw 28 Jun 1921 Ct Michael Grocholski (17 Oct 1891-Planta18 Jan 1924)

188.178. BARBARA Sophie Severine (Suchowola 21 Jun 1900-Warsaw 23 Jul 1970); 

m.Suchowola 11 Oct 1925 Ct Remigus Grocholski (4 Sep 1888-Cannes17 Mar 1965)

189.178. ANNA MARIE STANISLAWA (Suchowola 6 Dec 1902-Montresor 26 Oct 1987); 

m.Warsaw 29 Feb (Jan?) 1929 Ct Roman Potocki (Warsaw 3 Jun 1893-Cracow 5 Sep 1971)

190.178. ELZBIETA WANDA JOHANNA (Warsaw 5 Dec 1905-Warsaw 16 Jul 1972);

m.Suchowola 11 Oct 1934 Ct Victor Plater-Zyberk (Horodziec 3 Sep 1904)

191.178. WLADIMIR MARIA STANISLAW MACIEJ (Suchowola 21 Sep 1907-Qualicum Beach, Vancouver Island 12 Sep 1965); 

Jego dwaj synowie, ks. Włodzimierz (1910–1965) i ks. Stefan (1910–1978), jako oficerowie kawalerii z września 1939 r. wojnę przeżyli w oflagach. Po wojnie Włodzimierz wybrał tułaczy los w Kanadzie.

m.Warsaw 22 Nov 1933 Css Elzbieta Wielopolska (Spala 8 Oct 1913Vancouver 12 Feb 2004)

192.178. STEPHAN GUSTAV JOSEPH (Warsaw 17 Mar 1910-Warsaw 17 Oct 1978); 

ks. Stefan, był większym optymistą i powrócił do Warszawy, bez której żyć mu było trudno. Uruchomił na nowo restaurację Hotelu Europejskiego. Trwało to do 1949 r., kiedy Wydział Polityczno-Wychowawczy Wojska Polskiego skonfiskował ją wraz z resztkami Hotelu. On sam wraz z kuzynem ks. Stanisławem ‑Tomaszem zasiedli w 1954 r. na ławie oskarżonych i zostali skazani na ośmioletnie więzienie w charakterze szpiegów imperialistycznych …

Książę Stefan po wyjściu z więzienia był zmuszony opuścić Polskę, ale powrócił dokonując żywota w Pałacu Uruskich, przekazanym po wojnie Uniwersytetowi Warszawskiemu.

Książę Stefan Czetwertyński urodził się w Warszawie 17 marca 1910 r. Matka Zofia Barbara pochodziła z rodziny Przeździeckich, a ojciec Seweryn Cztwertyński był właścicielem większości akcji w spółce posiadającej hotel «Europejski» w Warszawie. Z tego też względu, jak przystało na rodzinną tradycję, naukę zdobywał na Wydziale Prawa Uniwersytetu Warszawskiego i w szwajcarskiej Wyższej Szkole Hotelarstwa w Lausanne-Ouchy, której był wówczas jedynym w Polsce absolwentem. Praktykę zawodową zawodową zaś zdobywał w najznakomitszych hotelach europejskich, m.in. u Cesarza Ritza w Paryżu, w londyńskim «Carltonie» i «National Grand» w Lucernie. Po zakończeniu nauki pracował w rodzinnym hotelu «Europejskim» w Warszawie, zajmując się główniie gastronomią. Jako oficer rezerwy Wojska Polskiego Stefan Czetwertyński brał udział w kampanii wrześniowej 1939 r. Został wówczas wzięty do niewoli i lata II wojny światowej spędził w oficerskim obozie jenieckim w Woldenburgu. Po wojnie uruchomił w ocalałym skrzydle hotelu «Europejskiego», bra-restaurację z dancingiem. Następnie pracę w Dyrekcji Hoteli Miejskich, gdy rodzinne przedsiębiorstwo zostało przejęte przez Akademię Wojskową, a później w Wydziale Hoteli i Gastronomii PBP «Orbis» w Warszawie. Dla powstających pierwszych powojennych pańśtwowych szkół hotelarskich napisał program nauczania przedmiotu hotelarstwo, a w latach późniejszych był współautorem podręcznika «Hotelarstwo». Czetwertyński był inicjatorem wielu szkoleń tworzącej się kadry hotelarskiej w Polsce, członkiem komisji egzaminacyjnych i kwalifikacyjnych, cenionym jurorem w konkursach gastronomicznych oraz organizatorem kuchni polskiej poza granicami Polski. Uchodził za świetnego specjalistę w dziedzinie hotelowego savoir-vivre«u oraz konsultanta w sprawach technicznych i eksploatacyjnych hoteli «Orbis». Współtworzył «Leksykon kycharski» wydany w pięciu językach przez dyrekcję hotelu «Grand» w 1956 r. Uczestniczył w pierwszych latach działalności Zrzeszenia Polskich Hoteli Turystycznych, a wspólnie z sekretarzem generalnym tej organizacji — Bolesławem Zandbergiem — utorował jej drogę do największej hotelarskiej organizacji na świecie — Międzynarodowego Zrzeszenia Hoteli. Za radą Stefana Cztwertyńskiego zrzeszenie przystąpiło do drugiej największej organizacji hotelarskiej na świecie HoReGa. W latach siedemdziesiątych Cztwertyński został mianowany dyrektorem hotelu Inter-Continental w Genewie, w Szwajcarii. Zmarł w 1978 r. po drugiej nieuleczalnej chorobie.

Stefan ks. Światopełk-Czetwertyński, (17 marca 1910 w Warszawie — 10 października 1978 w Warszawie) s. Seweryna (Arkonia) i Zofii z Przezdzieckich, brat stryjeczny Andrzeja (Corona), absolwent Gimnazjum im. Bolesława Chrobrego w Pszczynie, student i absolwent (mgr praw) UW, studiował także hotelarstwo w Ecole Hotelière de Lausanne, przyjęty do Arkonii 1931 (nr ew. 1119), akt. 1931–33, po studiach praktykował w hotelach londyńskich i paryskich (Ritz), a następnie pracował w Hotelu Europejskim w Warszawie, por. rez. w 25 Pułku WLKP, więzień obozu jenieckiego w Woldenbergu, po wojnie prowadził restaurację w Hotelu Europejskim 1945–48, był konsultantem przy budowie nowych hoteli (m.in. Grand Hotel w Warszawie), więziony przez władze komunistyczne pod zarzutem szpiegostwa 1953–56, w 1960 zmuszony do emigracji, wicedyrektor hotelu Intercontinental w Genewie 1964–65, był sekretarzem byłej królowej Włoch Marie-José 196977, na emeryturze zamieszkał w Wersalu pod Paryżem

m.Warsaw 12 Apr 1958 Baronne Marie Greindl (Forest 11 Apr 1915-Verrieres-le-Buisson 26 Dec 1991)

193.178. KRISTINE (b.Suchowola 10 Sep 1918) 

194.179. STANISLAW (b.Warsaw 13 Jun 1903);

Ж. 1, (div 1951) Vera Violeta van Ness;

Ж. 2, 27 Dec 1952 Elizabeth Sturgis (b.Minneapolis 17 Jan 1900)

195.179. ROGER (Warsaw 13 Sep 1908-London 10 Nov 1978) 

196.181. JERZY KONRAD VINCENZ (Warsaw 19 Feb 1907-Elsene 19 May 1977); 

m.Czacz 22 Jun 1936 Css Roza Zoltowska (b.Czacz 11 Nov 1909)

197.181. STANISLAW TOMASZ (b.Warsaw 7 Mar 1910);

m.Warsaw 24 Oct 1933 Bss Eva Buxhoeveden (b.Lublin 27 Jun 1911)

198.181. ANDRZEJ МАРИЯ РАФАЛ (Zoludek 16 Sep 1911-executed by Russians in Skidel Forest 18/23 Sep 1939); 

Druga wojna światowa okazała się tragiczna dla starego rodu … Zagładzie wskutek okupacji sowieckiej uległa męska linia Starej Czetwertni ze Skidla. W Skidlu też szukał schronienia ks. Andrzej wraz z żoną Różą z Dembińskich i oboje zostali tam zamordowani przez bolszewików.

m.Roza Dembinska (Borkowice 25 Mar 1915-executed with her husband)

199.181. ROZA (Zoludek 1 Apr 1914-May 1990); 

m.Warsaw 15 Oct 1935 Ct Jan Plater-Zyberk (Horodziec 2 Feb 1908-Lausanne 27 Jun 1980)

200.181. MARIE ELZBIETA (b.Zakopane, Poland 21 Mar 1920); 

m.1st Grenoble 3 Sep 1943 (annulled 1950) Stefan Zantara (b.Warsaw 1914);

m.2d Paihle, Belgium 30 Dec 1950 Ct Stephan Rostworowski (b.Cracow 3 May 1907)

XIX генерація

201.191. JERZY (b.Warsaw 15 Sep 1937); 

pracujący w policji, a wcześniej lotnik w Wietnamie, jest obywatelem amerykańskim.

m.Seattle 20 Jun 1964 Susan-Maria Silvagio (b.Seattle 30 May 1943)

201а.191. KRISTINA (b.Edinburgh 5 Apr 1947); 

М., Qualicum 18 May 1968 Tadeusz Baronowski (b.19 Sep 1931)

ххх.192. MARIE ANNA (b.Ixelles 30 May 1960)

202.196. MICHAEL ФЕЛИКС (b.Warsaw 20 Nov 1938);

jest dyplomatą w służbie Królestwa Belgii na placówkach w Azji, Afryce, Ameryce Południowej i Europie Belgian ambassador in Nicosia 1998–2000, Lisbon 2000 and Beirut; xII 3–3‑2003 Françoise Latou 2011.06.01. — Бель​гійсь​кий дипло​мат, принц Мішель Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий відві​дав Українсь​кий като​ли​ць​кий універ​си​тет. В УКУ він побу​вав у май​бут​ньо​му універ​си​тетсь​ко​му містеч​ку, філо​­со­ф​сь­​ко-бого​с­лов­сь­​ко​­му і гуманітар​- но​му факуль​те​тах, Львівсь​кій біз​­нес-школі УКУ та іко​но​пис​ній школі. «На мою дум​ку Українсь​кий като​ли​ць​кий універ​си​тет є важ​ли​вим для краї​ни та сус​піль​ства. Як я розу​мію, соціаль​ні інсти​ту​ції в Україні були зруй​но​вані і люди досі збен​те​жені питан​ням влас​ної іден​тич​но​сті, пошу​ком цін​но​стей та мож​ли​во​стей роз​вит​ку. Такі інсти​ту​ції як УКУ покли​кані дати від​по​віді на ці питан​ня», – зазна​чив Свя​то​­полк-Чет​вер​- тинсь​кий піс​ля відві​дин УКУ.«Сьогодні я маю мож​ливість бачи​ти як матеріаль​но реалі​зуєть​ся про​ект УКУ. В Україні я впер​ше, і мене вра​зи​ло ака​де​мічне та духовне спря​му​ван​ня вашо​го універ​си​те​ту», – додав бель​гійсь​кий дипломат.Мішель Свя​то​­полк-Чет​вер​тин­сь­​кий пра​ц​ю​вав послом бель​гійсь​ко​го коро​ля в кіль​кох краї​нах. Роди​на прин​ца Міше​ля похо​дить з Киє​ва і веде свою родо​ву лінію від кня​зя Свя​то​пол​ка ІІ. До XVII ст. роди​на про​жи​ва​ла в Україні. Зараз принц Мішель є кон​суль​тан​том іно​зем​них інве​сторів в Цен​траль​ній та Схід​ній Європі.

Ж., Brussels 14 Oct 1971 Kristina Sigurdsson (b.Prague 3 May 1948)

203.196. MARIE GABRIELLE (Czacz 22 Nov 1939-Milanow 15 Feb 1941) 

204.196. ANNA MARIE EVA (b.Brussels 17 Feb 1947)

205.196. STANISLAW (b.St.Fontaine, Belgium 17 Nov 1949);

inżynier, przeniósł się na stałe do Polski, gdzie ożenił się z Haliną Szlenkier.

m.Uccle 29 Sep 1973 Marjolaine Plucinska (b.Brussels 20 Sep 1954) 206.196. Maria-Anna Rose (b.Brussels 3 Mar 1954)

207.197. IZABELLA MARIE GABRIELLA (b.Warsaw 14 Jul 1934); 

m.(civ) Nivelles 27 Jun 1958 (rel) Warsaw 30 Aug 1958 Philippe du Bois d’Aische (b.Brussels 7 Sep 1930)

208.197. LUDWIK RAFAEL JOZEF (b.Lipiczno, Poland 14 Sep 1935); 

Ж., Stockholm 28 Dec 1962 Katarina Klingenstierna (b.Nordkoping, Sweden 10 Oct 1939)

209.197. MARIA-ROZA (b.Warsaw 9 Sep 1937); 

М., Montreal 27 Nov 1966 Wladimir Boldireff (b.Rozay-en-Brie 26 Jun 1942)

210.197. ALBRECHT-STANISLAW (b.Warsaw 3 Feb 1940);

Do Polski powrócił wraz z rodziną ks. Albert, jeden z pięciu synów ks. Stanisława Tomasza. Książę Albert wyjechał do Kanady w 1961 roku. Tam skończył studia na Uniwersytecie Mc Gill w Montrealu i zaczął pracować w przemyśle farmaceutycznym. Ale w 1991r., pomimo odniesienia wielu sukcesów w Kanadzie, książę Albert postanowił wrócić na stałe do Polski. Tutaj założył firmę marketingową Bonne Sante, która współpracuje z wieloma polskimi i międzynarodowymi firmami farmaceutycznymi. Razem ze swoją małżonką, Elżbietą Thullie, książę Albert pracuje w wielu organizacjach charytatywnych, które niosą pomoc finansową najbiedniejszym, chorym, a zwłaszcza tym, którzy nie mogą się znaleźć w nowej, postkomunistycznej rzeczywistości.

m.Montreal 11 Nov 1967 Elisabeth Thoullier (b.Cairo 12 Aug 1941)

211.197. SEVERIN ANDRJEZ (b.Warsaw 14 Dec 1941); 

Ж., Montreal 20 Dec 1969 Denise Elie (b.Montreal 18 Oct 1949)

212.197. ANDRZEJ ВЛА­ДИ­МИР (Konstancin, Poland 13 Feb 1944-Montreal 5 Apr 1976) 

213.197. JAN PAWEL (b.Gdynia 7 Jan 1948); 

Ж., Rawdon, Canada 19 Jul 1972 Css Anna Tyszkiewicz (b.Klodzko 16 Aug 1947)

214.197. ANIELA (b.Anin, Poland 12 Jul 1950); 

М., Rowdon 25 Feb 1978 Ct Andre Charles Brzozowski (b.Agadir 11 Jul 1950)

215.197. DOROTHY (b.Anin 13 Mar 1952);

М., Montreal 23 Apr 1973 Ct Christoph-Maria Tyszkiewicz (b.Gdynia 17 Apr 1951)

XX генерація

207.202. ALEXANDER WLADISLAW (b.Brussel 27 Dec 1975) 

Ж. Christine Renee Harrington

208.202. CONSTANTIN НИКО­ЛАЙ ТИН­КО (b.Brussels 20 Feb 1978) 

Ж. Paula Marie Prinses Sapieha-Rożańska * Londen 26–4‑1983

209.205. NICOLAS GEORG (b.Montreal 18 Dec 1978) 

209а.205. MAXIME (b.Brussels 4 Apr 1988)

Son of Stanislas Czetwertynski

209б.205. OLIVIA

210.208. WLADIMIR LUDWIG STANISLAUS (b.Frankfurt 6 Jul 1963); 

m.Montreal 20 Sep 1986 Manon Dore (b.Montreal 19__)

210а.208. EVA BERTA MARGARETA (b.Stockholm 23 Jul 1965); 

m.Aylmer, Canada 8 May 1993 Vincenzo Santagati (b.Montreal 5 Nov 1965)

ххх.210. KINGA EWA (b.Montreal 24 May 1968);

m.Michal Polack

ххх.210. PAOLA ROSA (b.Montreal 7 Jan 1971); 

m.Jan Prejsnar

ххх.210. ANITA (b.Toronto 16 Sep 1972);

m.14 Jul 2007 Antoine Rostworowski

ххх.210. MAREK (b.Montreal 16 Sep 1981)

х01.211. CHRISTOPH (b.Dorval (Montreal) 11 Jan 1971); 

m.Cracow 18 Jun 2005 Elzbieta Morawska х02.211. Stephane (b.Dorval 11 Nov 1973)

х03.211. PETER ANTHONY (b.Montreal 23 Mar 1978) х04.213. Sofia-Maria (b.Montreal 20 Dec 1973) 

х05.213. MARIE ELISABETH (b.Montreal 8 Mar 1975) 

ххх.213. PAUL (1977-)

х06.214. PAUL (b.New York 15 Dec 1977); 

m.Punta Cana, Dominican Republic 14 Jul 2008 Jamie Beth Greig.

XXI генерація

ххх.210. MARIE-CHRISTINE (b.Montreal 11 Sep 1991) 

ххх.210. JULIE (b.Laval, Canada 16 Jun 1995) 

ххх.210. GENEVIEVE (b.Ottawa 6 May 1998)

ххх.х01. STEFAN SEWERYN (b.Warsaw 27 Feb 2006) 

ххх.х01. STANISLAW SEBASTIAN (b.Warsaw 1 Mar 2008)

Сумаріуш документів князів Четвертенських

1495 (7003) г. инд. 13. июня 26. Виль­на. — Подтв. лист в. кн. лит. Алек­сандра кн. Юр. [Ив.] Чет­вер­тин­ско­му на запи­сан­ную ему бр. Ал-дром дель­ни­цу отчи­ны «веч­но».
Коп.: 1) РГА­ДА. Ф. 389. Кн. 6. Л. 101; 2) [AGAD. Metryka Litewska. V. 52–67.]
Публ.: АЛМ. Т. 1. Вып. 1. № 191. С. 173.

1679 г., янва­ря 19. Гра­мо­та царя Фёдо­ра Алексеевича
епи­ско­пу Луц­ко­му Гедео­ну Святополк-Четвертинскому.
РГА­ДА. Ф. 52. Оп. 1. 1679 г. № 1. Л. 121–123.

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

АЛЬБОМИ З МЕДІА

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено

НОТАТКИ
  1. BCz. – Perg. 1278.[][]
  2. Архив Юго-Запад­ной Рос­сии, изда­ва­е­мый ком­сис­си­ей для раз­бо­ра древ­них актов, состо­я­щей при Киев­ском, Подоль­ском и Волын­ском Гене­рал-Губер­на­то­ре. Ч. 8. Т. 4. Акты о зем­ле­вла­де­нии в Юго-Запад­ной Рос­сии XV-XVIII вв. С. 17[][]
  3. Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи. – С. 162.[]
  4. BCz. – Perg.1278.[]
  5. AS. ‑T . 1. — S. 50, 61 (1458, 1466).[]
  6. Ibid. — S. 69–70, 82 (1475, 1483).[]
  7. ЛМ. — Кн. 561. — С. 186 (згад­ка про надан­ня села).[]
  8. Запо­віт кня­гині Ган­ни Масальсь­кої дато­ва­ний 20. 06. 1576 р. (Stecki Т. J. Z boru і stepu... — S. 162), але 8. 02. 1584 р. вона кло­по­та­ла­ся ще в Луць­ко­му ґродсь­ко­му уряді за свою родич­ку (Архив ЮЗР. — Ч. 8, т. З — С. 415–416).[]
  9. Woł. 6 k. 233.[]
  10. Z. 4 k. 13 od. i 79.[]
  11. Коп.: 1) РГА​ДА. Ф. 389. Кн. 6. Л. 101; 2) AGAD. Metryka Litewska. V. 52–67. Публ.: АЛМ. Т. 1. Вып. 1. № 191. С. 173.[][]
  12. Z. 4 k. 62 od. i 66.[]
  13. Z. 6 str. 288[]
  14. Tamże str. 401.[]
  15. Z. 6 str. 451.[]
  16. Lietuvos Metrika. – Vilnius, 1998. – Kn. Nr. 3 (1440 – 1498): Užrašymų knyga 3. – p. 57.[]
  17. Архив ЮЗР. – Ч. VIIІ., Т. ІV. – Киев, 1907. – ІІІ, ст.7–9.; Архив ЮЗР., Ч.VIIІ., Т. ІV. – Киев, 1907. – ІV, ст. 10–11.[]
  18. Архив ЮЗР. – Ч. VIII. Т. III. – Киев, 1909. – ХІ, ст. 24–27.[]
  19. Archiwum кsiąnżąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1887, T. I: 1366–1506 – СХVІІІ, s. 119–120., с. 119–120.[]
  20. Archiwum кsiąnżąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lwów,1887, T. I: 1366–1506 – СХLVІІІ, s. 150.[][]
  21. Z. 4 k. 63.[]
  22. Arch. Sław. I 85[]
  23. Pam. T. I cz. 2 str. 5 i ten sam dok. Arch. Sbor. VII 29.[]
  24. Karczewski, Replika II 199.[]
  25. Zr. dziej. X 160.[]
  26. Arch. Sław. I 143.[]
  27. Z. 8 k. 416.[]
  28. Z. 22 k. 111, dr. Antonowicz, Hramoty str. 45.[]
  29. Z. 22 k. 22.[]
  30. Z. 22 k. 29.[]
  31. Лие­ту­вос мет­ри­ка: 1528 07 24 Вырокъ под­скар­бе­му двор­но­му, п(а)ну Ива­ну Андре­еви­чу и шури его, кн(я)зем Чет­вер­тен­ским и Соколь­ским з земя­ны луц­ки­ми Федо­ром Онош­ко­ви­чем а Ива­ном Руси­ном, о име­нья близ­кость их, люди и зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др…– Кни­ги 15, с. 69[][]
  32. Соб­чук В. Мало­ві­до­мі акто­ві дже­ре­ла… – С. 105, № 5 (за ориґі­на­лом).[]
  33. Див. про ньо­го: Wolff J. Kniaziowie… – S. 36; LM. – Vilnius, 1997. – [Knyga Nr. 224]. 4‑oji Teismų bylų knyga. – P. 247–248, nr. 292 (згад­ка в акті 1528 р.).[]
  34. Одно­ро­жен­ко О. Русь­кі королівсь­кі, гос­по­дарсь­кі та князівсь­кі печат­ки XIII – XVI ст. – Хар­ків, 2009. – С. 125, № 414, та сама архів­на сиг­на­ту­ра.[]
  35. Там же. –
    С. 275, рис. 414, 413.[]
  36. Львівсь­ка націо­наль­на нау­ко­ва біб­ліо­те­ка Украї­ни ім. В. Сте­фа­ни­ка (далі — ЛННБ Украї­ни), від. руко­писів, ф. 5 (Оссолінсь­кі), спр. 4257 /III, с. 73—76.[][][]
  37. Лие­ту­вос мет­ри­ка: 1528 07 24 Вырокъ под­скар­бе­му двор­но­му, п(а)ну Ива­ну Андре­еви­чу и шури его, кн(я)зем Чет­вер­тен­ским и Соколь­ским з земя­ны луц­ки­ми Федо­ром Онош­ко­ви­чем а Ива­ном Руси­ном, о име­нья близ­кость их, люди и зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, .... []
  38. AS. ‑T . 1. — S. 85, 86, 92, 132 (1487, 1487, 1490, 1506); t. 3. — S. 68–69, 91–92, 99–100, 138(1509, 1511, 1512, 1516).[]
  39. АS. Т. І. №ХСVІІ. – Р. 92. w listopadzie 1490 roku.[]
  40. Лие​ту​вос мет​ри​ка: 1528 07 24 Вырокъ под​скар​бе​му двор​но​му, п(а)ну Ива​ну Андре​еви​чу и шури его, кн(я)зем Чет​вер​тен​ским и Соколь​ским з земя​ны луц​ки​ми Федо​ром Онош​ко​ви​чем а Ива​ном Руси​ном, о име​нья близ​кость их, люди и зем​ли у Чет​верт​ни, у Лито​го​щи, у Под​ле​сях, у Сус​ку, у Копы​лех, у Годо​ми​чах, у Наво​зе, у Смер​ды​ни и др…– Кни​ги 15, с. 69[][]
  41. Boniecki A. Herbarz Polski… – Т. 4. – S. 3.[][]
  42. AS. – T. 1. – S. 130–131 (поправ­ки дат див.: ibid. – S. 165).[]
  43. Ibid. – T. 3. – S. 119.[]
  44. ЛМ. – Кн. 561. – С. 199.[]
  45. Лие​ту​вос мет​ри​ка: 1528 07 24 Вырокъ под​скар​бе​му двор​но​му, п(а)ну Ива​ну Андре​еви​чу и шури его, кн(я)зем Чет​вер​тен​ским и Соколь​ским з земя​ны луц​ки​ми Федо​ром Онош​ко​ви​‐ чем а Ива​ном Руси​ном, о име​нья близ​кость их, люди и зем​ли у Чет​верт​ни, у Лито​го​щи, у Под​ле​сях, у Сус​ку, у Копы​лех, у Годо​ми​чах, у Наво​‐ зе, у Смер​ды​ни и др…—Кни​ги 15 — Стра​ни​ца 69[]
  46. Z. 34 k. 270.[]
  47. 2 Boniecki A. Herbarz Polski… – Т. 4. – S. 3.[]
  48. Архів ЮЗР. – Ч. 8, т. 4. – С. 428.[]
  49. ЦДІАК Украї­ни, ф. 21, оп. 1, спр. 2, арк. 27–28.[]
  50. ЦДІАК Украї­ни, ф. 25, оп. 1, спр. 4, арк. 96 зв.[]
  51. Boniecki A. Herbarz Polski… – T. 4. – S. 4.[]
  52. Ibid.[]
  53. ŹD. – T. 19. – S. 36, 137.[]
  54. ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, спр. 4, арк. 69–70.[][]
  55. Dobrowolska W. Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich… – S. 85. [][]
  56. Wolff J. Kniaziowie… – S. 38.[][]
  57. Ibid. – S. 37; ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, спр. 8, арк. 252 зв.[][]
  58. Бара­но­вич О. І. Залюд­нен­ня Волинсь­ко­го воє­вод­ства… – С. 100.[][]
  59. ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, спр. 40, арк. 84–89а зв.; Stecki T. J. Wołyń… – Ser. 2. – S. 465–467 (піз­ні­ший витяг польсь­кою мовою).[][]
  60. Д‑р Антоній І. Жін​ки при Чиги​ринсь​ко​му дворі / Д‑р Антоній // Хроніка 2000. – 2000. – Вип. 3–4., с. 149[]
  61. ЦДІАК Украї​ни. – Ф. 25 (Луць​кий ґродсь​кий суд). – Оп. 1., спр.264, арк.177–177 зв.[]
  62. ЦДІАК Украї​ни. – Ф. 25 (Луць​кий ґродсь​кий суд). – Оп. 1., спр.262, арк.215 зв.[]
  63. ЦДІАУ у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 262, арк. 215–216 зв.[]
  64. Фонд 223 Опись 1 т. 2 Дело 621, 2 арк.[]
  65. Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109., л. 1–7.[][][]
  66. Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109., л. 15–23.[][][]
  67. Дело о вво­де во вла­де­ние име­ни­ем кня­зя Чет­вер­тин­ско­го его детей. Нача­то 11 апре­ля 1860 г., кон­че­но 4 мая 1864 г. 70 л. // Госу­дар­ствен­ный архив Вол­го­град­ской обла­сти (далее ГАВО). Ф. 242. Оп. 1. Д. 109., Л. 1–2 об., 5.[][][]
  68. При­каз по МИД № 18 от 8.10.1873 г. [2], [3].[]
  69. При­каз по МИД № 15 от 28.08.1875 г. [2], [3].[]
  70. Про­то­кол № 423 от 14.10.1876 г. [2].[]
  71. Имен­ным Высо­чай­шим ука­зом, дан­ным При­двор­ной Кон­то­ре от 16.09.1878 г. за соб­ствен­но­руч­ной Его Импе­ра­тор­ско­го Вели­че­ства под­пи­сью [2], [3].[]
  72. Опре­де­ле­ни­ем Сара­тов­ско­го дво­рян­ско­го депу­тат­ско­го собра­ния от 16.12.1878 г. [2]. В перечне Сара­тов­ских дво­рян­ских родов (ГАСО, 2002) фами­лия Чет­вер­тин­ских ука­за­на под № 1222 [22, с. 26].[]
  73. Утвер­ждён в этой долж­но­сти Сара­тов­ским губер­на­то­ром от 17.12.1881 г. [3][]
  74. Утвер­ждён в этой долж­но­сти Сара­тов­ским губер­на­то­ром от 4.12.1884 г.; выбыл с долж­но­сти 5.12.1887 г. по окон­ча­нии трёх­ле­тия [3].[]
  75. При­ка­зом Киев­ско­го, Подоль­ско­го и Волын­ско­го гене­рал-губер­на­то­ра от 10.04.1892 г. [3].[]
  76. Высо­чай­шим При­ка­зом по граж­дан­ско­му ведом­ству за № 13 от 30.03.1895 г. [3].[]
  77. Пред­пи­са­ни­ем Глав­но­го управ­ле­ния уде­лов за № 4998 от 19.04.1896 г. [3, л. 66–67].[]
  78. Высо­чай­шим При­ка­зом по ведом­ству Глав­но­го управ­ле­ния уде­лов за № 31 от 9.06.1895 г. [3].[]
  79. Раз­ре­ше­ние при­ня­тия зва­ния полу­че­но 30.11.1896 г. [3, л. 44, 47].[]
  80. Высо­чай­шим При­ка­зом о чинах граж­дан­ских, состо­яв­шим­ся по Глав­но­му управ­ле­нию уде­лов от 10.01.1897 г. [3, л. 66–67].[]
  81. При­ка­зом по Удель­но­му ведом­ству [3, л. 57, 67 об.].[]
  82. Медаль вру­че­на 21.10.1896 г., сви­де­тель­ство на медаль за № 11368 полу­че­но 21.01.1897 г. [3, л. 32, 53].[]
  83. Медаль вру­че­на 31.10.1896 г. [3, л. 34].[]
  84. Соглас­но дей­ство­вав­шим пра­ви­лам, по фак­ту награж­де­ния был сде­лан запрос Ази­ат­ско­му депар­та­мен­ту Мини­стер­ства ино­стран­ных дел, после чего после­до­ва­ло Все­ми­ло­сти­вей­шее соиз­во­ле­ние Госу­да­ря Импе­ра­то­ра от 27.06.1895 г. на при­ня­тие и ноше­ние это­го орде­на кн. С. В. Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ским [3].[]
  85. Пись­мо Поль​ско​го Крас​но​го Кре​ста Пеш​ко​вой, январь 1922 года[]