Буйницкие (Толочко)

Загальні відомості

ТОЛОЧ­КО-БУЙ­НИЦ­КИЕ — от вла­де­ния Буй­ни­цы к югу от Моги­ле­ва. Родоначаль­ник кня­зей Буй­ниц­ких — князь Юрий Толоч­ко, упо­мя­нут в 1399 г., как кано­ник вилен­ский, в сум­нів­но­му при­вілею Віто­вта. Про кон­фіска­цію части­ни його май­на зга­дує Ягай­ло у при­вілеї віленсь­кій кате­дрі з 25.05.1391 р. Апра­ча Буй­ніч, ім жа нале­жалі маёнт­кі Высо­кае і Гату­шы­чы, у 1-й пало­ве 15 ст. пра­дад­зе­ныя Фёда­рам Талоч­каві­чам Яну Гаштаўту. Маг­чы­ма, Высо­кае адпа­вя­дае вёс­цы крыху на поўд­зень ад Шкло­ва, якая паз­ней ува­х­од­зі­ла ў склад Шклоўска­га маёнт­ка паноў Гаштаўтаў і іх пера­ем­нікаў. Непа­да­лё­ку ляжа­ла вёс­ка Бар­су­коўш­чы­на, на пачат­ку 16 ста­годдзя пада­ра­ва­ная Аляк­се­ем Льво­ві­чам Буй­ніц­кім Кіе­ва-Пяч­эрска­му мана­сты­ру1. Паз­ней у склад­зе маёнт­каў Кіеўс­кай мітра­поліі неад­на­ра­зо­ва пры­га­д­ва­юц­ца Пяч­эр­скі двор з паселіш­ча­мі Тара­саўш­чы­на, Цвір­ко­ва і Бар­сукі (нап­эў­на, раней­шая Бар­су­коўш­чы­на), змеш­ча­ныя паміж шклоўскі­мі і магілёўскі­мі зем­ля­мі2. Такім чынам, ула­дан­ні кня­зёў Талоч­каві­чаў ляжалі ўздоўж Дня­п­ра на поўд­зень і поўнач ад Магілё­ва і, маг­чы­ма, заха­ваі­ся з таго часу, калі Магілёўская волас­ць яшчэ не была вяліка­кня­жац­кай уласна­сцю. Я.Тенговський про­по­нує вва­жа­ти цьо­го кня­зя Юрієм Вой­да­то­ви­чем, вну­ком Кей­с­ту­та. Не выклю­ча­на, што гэты род быў яшчэ адным адгалі­на­ван­нем кня­зёў Друц­кіх аль­бо спад­чын­ні­кам част­кі іх ста­ра­жыт­ных уладанняў.

Лите­ра­ту­ра:
Носе­вич В.Л. Друц­кае княст­ва і князі Друц­кія (2000)//Друцк ста­ра­жыт­ны: Да 1000-годдзя ўзнік­нен­ня гора­да. – Мінск, 2000. С. 49 – 76

Поколінний розпис

I генерація

КН. ЮРИЙ ИВА­НО­ВИЧ ТОЛОЧКО

След яго існа­ван­ня мы зна­ход­зім у пры­вілеі вяліка­га кня­зя Вітаўта ад 1399 г. вілен­скім каноні­кам, у якім ён надае ім Бяр­эзін­скую зям­лю, адня­тую ад Рага­чо­ва, якую да гэта­га даў быў «кня­зю Юрыю Талочку».

Дар­эчы, ля сама­га Магілё­ва зна­ход­зіў­ся маён­так Буй­нічы, які ў 15 ста­годдзі нале­жаў кня­зям Льву і Фёда­ру Талоч­каві­чам – нап­эў­на, нашчад­кам кня­зя Юрыя Талоч­кі невя­до­ма­га паход­жан­ня, які пры­га­д­ва­ец­ца адной­чы ў 1399 г. Апра­ча Буй­ніч, ім жа нале­жалі маёнт­кі Высо­кае і Гату­шы­чы, у 1-й пало­ве 15 ст. пра­дад­зе­ныя Фёда­рам Талоч­каві­чам Яну Гаштаўту. Маг­чы­ма, Высо­кае адпа­вя­дае вёс­цы крыху на поўд­зень ад Шкло­ва, якая паз­ней ува­х­од­зі­ла ў склад Шклоўска­га маёнт­ка паноў Гаштаўтаў і іх пера­ем­нікаў. Непа­да­лё­ку ляжа­ла вёс­ка Бар­су­коўш­чы­на, на пачат­ку 16 ста­годдзя пада­ра­ва­ная Аляк­се­ем Льво­ві­чам Буй­ніц­кім Кіе­ва-Пяч­эрска­му мана­сты­ру. Паз­ней у склад­зе маёнт­каў Кіеўс­кай мітра­поліі неад­на­ра­зо­ва пры­га­д­ва­юц­ца Пяч­эр­скі двор з паселіш­ча­мі Тара­саўш­чы­на, Цвір­ко­ва і Бар­сукі (нап­эў­на, раней­шая Бар­су­коўш­чы­на), змеш­ча­ныя паміж шклоўскі­мі і магілёўскі­мі зем­ля­мі. Такім чынам, ула­дан­ні кня­зёў Талоч­каві­чаў ляжалі ўздоўж Дня­п­ра на поўд­зень і поўнач ад Магілё­ва і, маг­чы­ма, заха­ваі­ся з таго часу, калі Магілёўская волас­ць яшчэ не была вяліка­кня­жац­кай уласна­сцю. Не выклю­ча­на, што гэты род быў яшчэ адным адгалі­на­ван­нем кня­зёў Друц­кіх аль­бо спад­чын­ні­кам част­кі іх ста­ра­жыт­ных уладанняў.
[Опи­са­ние доку­мен­тов архи­ва запад­но­рус­ских уни­ат­ских мит­ро­по­ли­тов. Т. 1. № 43, 173, 249, 353, 362. Аддзел рука­пі­саў Біб­ліят­экі АН Літ­вы. Рука­піс В2 – 1. Арк. 1.].

II генерація

КН. ФЕДОР ЮРЬЕ­ВИЧ ТОЛОЧКЕВИЧ,

Пере­дав вла­де­ние в сере­дине XV в. Гаштоль­дам, князь Фёдар Талач­кевіч пра­даў свой баць­коўскі маён­так Высо­кае (у сяр­эд­зіне XV ст.) пану Гаштоль­ду, баць­ку Мар­ці­на Гаштоль­да, ваяво­ды Троц­ка­га; маён­так жа пля­мен­ніка свай­го кня­зя Льва — Гату­шы­чы — не прадаваў.

Без­дет­ный.

КН. ИВАН ЮРЬЕ­ВИЧ ТОЛОЧКЕВИЧ

имя вто­ро­го сына Юрия Толоч­ко неизвестно.

Жена: ….

КЖ. АНА­СТА­СИЯ ЮРЬЕВ­НА ТОЛОЧКЕВИЧ

Пет­ра­ус­кас опи­ра­ет­ся на дан­ные Мет­ри­ки и KDKW. В них в 1440-х г. упо­ми­на­ет­ся «кня­ги­ня Кге­дик­гол­до­вая» Ана­ста­сия, вла­дев­шая местеч­ком Толо­чиш­ки. На осно­ва­нии это­го топо­ни­ма исто­рик пред­по­ло­жил, что вдо­ва Геди­гол­да была доче­рью Юрия Толочка.

М., Юрий Геди­гольд Галигинович.

III генерація

КН. ЛЕВ ИВА­НО­ВИЧ БУЙНИЦКИЙ

жена­тый и умер­ший до 1495 г. был вну­ком кня­зя Юрия Толоч­ка (Бонец­кий, Т. 2, стр. 236, Вольф, стр. 213).
Князь Фёдар Талач­кевіч пра­даў свой баць­коўскі маён­так Высо­кае (у сяр­эд­зіне XV ст.) пану Гаштоль­ду, баць­ку Мар­ці­на Гаштоль­да, ваяво­ды Троц­ка­га; маён­так жа пля­мен­ніка свай­го кня­зя Льва — Гату­шы­чы — не пра­да­ваў; ўда­ва гэта­га апош­ня­га кня­гі­ня Льво­ва Буй­ніц­кая з сынам сваім Аляк­се­ем падае ў 1495 г. у суд на пані Мар­ці­на­вую Гаштоль­да­вую аб неза­кон­ным вало­дан­ні Гату­шы­ча­мі i атрым­лі­вае вырак, у якім неза­кон­на захопле­ныя зем­лі пры­суд­жа­юц­ца ёй. Род кня­ги­ни Фео­до­сии запі­сан ў сіно­ды­ку Пяч­эр­скай Лаў­ры ў Кіеве.

З іншых кры­ніц выні­кае, што яна была дач­кой кня­зя Фёда­ра Вара­тын­ска­га i Марыі Кары­бу­таў­ны, а сяст­рой Ган­ны, кня­гіні Лос­кай, i Еўда­кіі, жон­кі кня­зя Іва­на Яра­славі­ча. Спад­чы­ну яе бралі тры дач­кі, род­ныя сест­ры кня­зя Аляк­сея: Марыя, жон­ка Кандра­та Іваш­ко­ві­ча, NN, жон­ка Аляк­сандра Сал­та­но­ві­ча, i Ган­на, жон­ка кня­зя Іва­на Філі­паві­ча Крошынскага.

∞, КЖ. ФЕО­ДО­СИЯ ФЕДО­РОВ­НА ВОРО­ТЫН­СКАЯ, дач­ка кня­зя Фёда­ра Вара­тын­ска­га i Марыі Кары­бу­таў­ны, а сяст­рой Ган­ны, кня­гіні Лос­кай, i Еўда­кіі, жон­кі кня­зя Іва­на Яраславіча. 

IV генерація

КН. АЛЕК­СЕЙ ЛЬВО­ВИЧ ТОЛОЧ­КО БУЙ­НИЦ­КИЙ (+ 1506),

ўда­ва гэта­га апош­ня­га кня­гі­ня Льво­ва Буй­ніц­кая з сынам сваім Аляк­се­ем падае ў 1495 г. у суд на пані Мар­ці­на­вую Гаштоль­да­вую аб неза­кон­ным вало­дан­ні Гату­шы­ча­мі i атрым­лі­вае вырак, у якім неза­кон­на захопле­ныя зем­лі пры­суд­жа­юц­ца ёй. У 1505 г. князь Аляк­сей Льво­віч Талоч­каў унук, зыход­зячы з гэта­га све­ту, актам, аформ­ле­ным разам з маці сва­ёй, кня­гі­няй Тэа­до­сіяй Льво­вой, адпі­свае двор Бар­су­коўскі Пяч­эрска­му мана­сты­ру (у Кіе­ве) i царк­вам у Высо­кім i Буйнічах.
31 дек. 1506 г. кн. Алек­сей Льво­вич Толоч­ко Буй­ниц­кий пожа­ло­вал Кие­во-Печер­ско­му мон-рю двор Бар­су­ков­ский «зъ дани­ною моею медо­вою и гро­шо­вою, и зов сими мое­ми дохо­да­ми, и што кеды на насъ шло», вклю­чая людей, «кото­рые въ Доб­рей­це» живут, и с зем­лей («грун­томъ») Цвир­ков­ским, и «зъ тыми людь­ми, кото­рые на чин­шу седят». При этом из медо­вой дани в оби­тель долж­но было идти 15 пудов. Отдан­ные люди обя­зы­ва­лись слу­жить Кие­во-Печер­ско­му мон-рю «веч­но и непо­руш­но» (АСЗР. Т. 2. № 5. С. 6).

Князь Аляк­сей памёр неў­за­ба­ве па афарм­лен­ні гэта­га запі­су, пас­ля чаго кароль Аляк­сандр пера­даў яго люд­зей Яку­бу Іва­шан­цо­ві­чу, намес­ніку Мазырска­му, гэты пры­вілей Аляк­сандра на люд­зей у Бары­саўс­кай волас­ці, які­мі раней ула­да­рыў нябож­чык князь Аляк­сей Буй­ніц­кі, у 1507 г. пацверд­зіў кароль Жыгі­монт. Ен памёр нежа­на­тым; яго пера­жы­ла маці, кня­гі­ня Тэа­до­сія Буй­ніц­кая, род якой запі­са­ны ў сіно­ды­ку Пяч­эр­скай Лаў­ры ў Кіеве.

Холост.

КЖ. МАРИЯ ЛЬВОВ­НА БУЙНИЦКАЯ

Спад­чы­ну яе бралі тры дач­кі, род­ныя сест­ры кня­зя Аляк­сея: Марыя, жон­ка Кандра­та Іваш­ко­ві­ча, NN, жон­ка Аляк­сандра Сал­та­но­ві­ча, i Ган­на, жон­ка кня­зя Іва­на Філі­паві­ча Кро­шын­ска­га, як гэта вядо­ма з наступ­ных даку­мен­таў. Спра­ва аб Буй­ні­чах, якую Ў 1520 г. вялі паміж сабой Кандрат Іваш­ко­віч, баярын пані Стані­сла­ва­вай Пятро­ві­ча (Кіш­чы­най), мар­шал­ка­вай зем­скай, пан Аляк­сандр Сал­та­но­віч, гас­па­дар­скі мар­ша­лак, i князь Іван Філі­павіч Кро­шын­скі, з якой выні­кае, што ўсе трое былі шва­гра­мі i мелі жонак — трох дачок кня­гіні Буй­ніц­кай, пас­ля смер­ці якой, а так­са­ма яе адзі­на­га сына кня­зя Аляк­сея Буй­ніц­ка­га, які памёр нежа­на­тым, узя­лі спад­чы­ну. У той час Кандрат Іваш­ко­віч абві­на­ва­ч­ваў дваіх сваіх шва­граў ва ўчы­не­ных яму кры­ў­дах, але Кро­шын­скі давод­зі­ць, што ён запла­ціў пазы­кі за Буй­нічы, чаго Кандрат Іваш­ко­віч не прызнае. Два гады паз­ней Кандрат Іваш­ко­віч, кара­леўскі зямянін, адмо­віў­ся ад сваіх пра­воў на част­ку маё­мас­ці ў Гатуш­чы­цах, якія ён узяў пры гіад­зе­ле са сва­я­ка­мі (мужа­мі жон­чы­ных сяс­цёр): мар­шал­кам панам Аляк­сандрам Сал­та­но­ві­чам i кня­зем Іва­нам Філі­паві­чам Кро­шын­скім на кары­с­ць Аль­брах­та Гаштоль­да — вілен­ска­га ваяво­ды i канц­ле­ра, які прэт­эн­да­ваў на гэтую маё­мас­ць. Гэтак­са­ма пера­да­ю­ць свае пра­вы на част­ку Гатуш­чы­цаў Гаштоль­ду ў тым самым год­зе князь Іван Філі­павіч Кро­шын­скі i яго жон­ка Ган­на, пры­чым узга­д­ва­ец­ца, што гэтая част­ка даста­ла­ся Ганне пры пад­зе­ле ca сва­я­ка­мі Аляк­сандрам Сал­та­но­ві­чам i Кандра­там Іваш­ко­ві­чам. У 1523 г. Кандрат Іваш­ко­віч, кара­леўскі баярын, запі­свае на Пят­ра Стані­сла­ваві­ча Кіш­ку, полац­ка­га ваяво­ду, Зян­цоўскі палац каля Лос­ка ў Рус­не­ве, які яго­най жон­цы Марыі запі­са­ла яе цёт­ка кня­гі­ня Лоская.

∞, КОН­ДРАТ ИВАШКОВИЧ.

КЖ. АННА ЛЬВОВ­НА БУЙНИЦКАЯ

∞, КН. ИВАН ФИЛИП­ПО­ВИЧ КРО­ШИН­СКИЙ.

[….] ЛЬВОВ­НА

∞, АЛЕК­САНДР СОЛТАНОВИЧ.

Дипломатарій

Мы Вели­кий. Князь Вито­вт. даем веда­нье всем кто на сей лист узо­зрит. или слы­шит. дали есмо зем­лю. канов­ни­ком вилен­ским. на имя Бере­зын­ская. к Стре­ши­ну. тто были есмо. дано кня­зю Юрью Толоч­ку от Рога­че­ва от тоима а в ту зем­лю пер­во­пи­са­ную неусту­па­ти­ся нико­му, а ни Рога­чов­цем а ни ино­му. кому, но ж дер­жать канов­ни­ком вилен­ским к Стре­шин веч­но непо­рюш­но. ни ким­же а на то. на все дали есмо. на кре­пость сей лист и печать свою веле­ли при­ве­сти, а псан оу Тро­цех оу чет­верг по вели­це дни под леты по рожтве Гос­под­ни ‡а, и г ста и девять десять девять.

Сино­дик Кие­во-Печер­ской лав­рыstrong>

Рід кня­гині Фео­до­сії Буй­ни­ць­кої (с. 10): «Кня­зя Кор­ни­лія, кня­зя Андрія, кня­зя Юрія, кня­ги­ню Мав­ру, кня­ги­ню Анну, кня­зя Сте­па­на, кня­зя Семе­на, кня­зя Іоана, кня­зя Олек­сандра, кня­зя Іоана, кня­зя Семе­на, кня­зя Дмит­ра, кня­зя Євста­фія, кня­зя Гри­горія, кня­зя Андрія, кня­зя Іоана, кня­зя Хари­то­на, кня­зя Васи­ля, кня­зя Михай­ла, кня­зя Андрія, кня­зя Михай­ла, кня­зя Васи­ля, кня­зя Іоана, кня­ги­ню Анну, кня­ги­ню Тетя­ну, кня­ги­ню Ана­стасію, кня­ги­ню Марію, кня­ги­ню Іри­ну, кня­ги­ню Агри­пи­ну, кня­ги­ню Улья­ну, кня­зя Іоана, кня­зя Федо­ра, кня­зя Михай­ла, кня­зя Іоана, кня­зя Іоана, кня­ги­ню Тетя­ну, Авдотью,
кінець».

Vilnius, 1495 03 30, Вырок межи кне­ги­нею Лво­вою Буй­ниц­кою и сыном ее Олек­се­ем а межи п(а)ни Мар­ти­но­вою Кга­штол­то­вою о имене Гатушичи

Сам Алек­сан­дръ, Божю м(и)л(о)стью.

Смот­ре­ли есмо того дѣла с паны радою нашею. Што пер­во сего сто­я­ли перед нами неод­но­ва очы­ви­сто в пра­ве, жало­ва­ла нам кн[е]г[и]ня Лво­вая Бун­ниц­кая и з сыном сво­им Алек­се­ем на вое­во­ди­ную троц­кую, панюю Мар­ти­но­вую Кга­сто­вто­ви­ча, што ж она имѣ­нье их, на имя Гату­шы­чы, дер­жить без­правне. И пани Мар­ти­но­вая отпи­ра­ла им таким обы­ча­ем: тое деи име­нье Гату­шы­чы — куп­ля свѣк­ру мое­му, небож­чи­ку пану Кга­сто­вту, а и листы деи куп­чын на то маю, але на тот час тых листов || [46(31)] при собе не маю. И кн(е)г(и)ня Лво­вая пове­ди­ла перед нами, што ж кн(я)зь Федор Толоч­ке­вичъ спу­стил пану Кга­сто­вту дѣл­ни­цу отчи­ны сво­ее, на имя Высо­кое, а бра­та­ни­ча сво­е­го дѣл­ни­цы, кн(я)зя Лво­вы, Гату­шичь, не про­да­валъ, а и сам деи небож­чыкъ панъ Мар­тинь дал кн(я)зю Федо­ру на то листь свои вызна­ныи, иж отец его, пан Кга­сто­вть купиль в того кн(я)зя Федо­ра дѣл­ни­цу его Высо­кое, а в Гату­ши­чы не мѣлъ всту­па­ти ся. А пан Стан­ко Косте­вичь свет­чиль деи листом сво­им перед отцем нашым, коро­лемъ его м(и)л(о)стью, што ж деи панъ Мар­т­инъ, отхо­дя того свѣта, выпи­сал в теста­мен­те сво­ем, што бояре его, Комар а Нешы­и­ко и иныи забра­ли зем­ли без­правне кн(е)г(и)ни Лво­вое — то все казал зася поот­да­ва­ти еи. Тые листы она и перед нами вка­зы­ва­ла. И мы тое дѣло зоста­ви­ли были при том: мела пани Мар­ти­но­вая тые листы, кото­рые повѣ­ди­ла, куп­чыи, на то перед нами поло­жи­ти и бояри­на сво­е­го Кун­цю поста­ви­ти на ден Всих Све­тых при­и­дучыи. И она на тот рокъ тых листовь не поло­жы­ла и бояри­на сво­е­го Кун­цю не поста­ви­ла. И мы конеч­ным рокъ тому поло­жы­ли были, ижъ мѣла пани Мар­ти­но­вая перед нами ста­ти и тые листы, кото­рыи ж мѣла перед нами вка­зы­ва­ти, поло­жи­ти и того Кун­цу поста­ви­ти на Мясо­пу­сты при­и­дучые. И она на тот рокъ перед нами не ста­ла и листовь не поло­жы­ла, и бояри­на сво­е­го Кун­ца не поставила.

И мы с паны радою нашою поро­зу­ме­ли, ижъ пани Мар­ти­но­вая на то листов и твер­до­стеи нико­то­рых не маетъ, и при­су­ди­ли есмо тое име­нье Гату­шы­чи кн(е)г(и)ни Лво­вои и сыну ее кн(я)зю Алек­сею. А панеи Мар­ти­но­вои и сыну ее пану Отбрах­ту вжо ся нена­до­бе в тое всту­па­ти. И каза­ли есмо кн(е)г(и)ню Лво­вую и сына ее Алек­сея в тое име­нье увя­за­ти дво­ра­ни­ну нашо­му Деш­ку Тереховичу.

Писан у Вил­ни, мар(та) 30 ден, индик(т) 13.

Пр(и) [том были]: кн(язь) Во(йтех). б(и)с(куп) в(и)л(еньскии); во(евода) в(и)л(еньский), к(а)н(цлер)… п(а)н М(и)к(олай), Р(а)ди(вил) во(евода) тр(оцкий). м(а)р(шалок) з(е)м(ский), п(а)н П(е)т(р) Ян(ович); п(а)н тр(оцкий). н(а)м(естник) п(о)т(оцкий), п(а)н Ян Юр(евич): н(а)м(естник) бр(а)с(лавский), п(а)н Юр(ий) Зен(овьевич).

Сопь­га, писар. | [461]

LM 5, №75

1507.11.26. При­ви­леи п(а)ну Яку­бу Ива­шен­цо­ви­чу на имене Гли­ви­но а Впи­ре­ви­чи Боры­сов­ское воло­сти, вечъ­но­стью

Во имя все­сил­но­го Б(о)га, аминь. Мы, Жык­ги­монт, з лас­ки Божее король пол­скии, вели­кии княз лито­въскии, рус­кии, кн[я] жа прус­кое, жомо­ит­скии и иныхъ, чиним зна­ме­ни­то симъ н(а)шимъ листомъ, хто на него посмот­рить або чтучы его вслы­шить, н(ы)н(е)шнимъ и потомъ будучымъ, кому будеть потребъ того веда­ти. Бил нам чоломъ намест­никъ мозыр­скии пан Якубъ Ива­шен­цо­вичъ о томъ, што пер­во сего братъ н(а)шъ щаст­ное памя­ти Алек­сан­дръ, король и вели­кии княз его м(и)л(о)сть, видя­чи его вер­ную служ­бу ку собе, пожа­ло­вал его, дал ему люди Бори­со­въское воло­сти на имя Гли­ви­но а Упи­ре­ви­чы, тую по[лов]ицу, кото­рую дер­жал небож­чыкъ княз Алек­сеи Буи­ни­цъ­кии, а потомъ мы и дру­гую поло­ви­ну дали ему тых людей, кото­рие брат же н(а)шъ Алек­сан­дръ, корол его м(и)л(о)сть, дал был кн(я)зю Дмит­рею Ива­но­ви­чу, Крас­но­го с(ы)ну, и на то лист бра­та н(а)шого Алек­сандра, коро­ля его м(и)л(о)сти, и тежъ н(а)шъ лист, перв­шую н(а)шу дани­ну, передъ нами вка­зы­вал, и про­сил нас, абы­х­мо то потверъ­ди­ли ему н[а]шимъ при­ви­ле­емъ на вечность. 

Ино мы, вба­чив­шы его к нам вер­ную а спра­вед­ли­вую служ­бу, з лас­ки н(а)шое на то дали ему сесь н(а)шъ листь, и потвер­жа­емтъ то симъ н(а)шимъ листомъ веч­но и непо­руш­но ему и его жоне, и их детемъ, и напо­томъ будучым их щад­комъ, и его ближ­нимъ. Нехаи он тыи вси выше­пи­са­ныи люди Гли­ви­но а Впи­ре­ви­чы, обед­ве поло­ви­цы, кото­рая дана была кн(я)зю Алекъ­сею Буи­ни­цъ­ко­му, и тежъ што дал был его м(и)л(о)сть кн(я)зю Дмит­рею Ива­но­ви­чу, Крас­но­го с(ы)ну, дер­жыть со вси­ми их зем­ля­ми паш­ны­ми и борт­ны­ми и зъ сено­жат­ми, и боры, и лесы, и дуб­ро­ва­ми, и з гаи, с озе­ры, и зъ река­ми, и зъ речъ­ка­ми, и зъ ста­вы, и ста­ви­щы, и зъ млы­ны и их вымел­ки, и зъ боб­ро­вы­ми гоны, и зъ дан­ми гро­шо­вы­ми и медо­вы­ми, и боб­ро­вы­ми, и куни­чъ­ны­ми, и со вси­ми ины­ми поплатъ­ки и подат­ми кото­рымъ-кол­ве име­немъ могуть назва­ны або мене­ны быти, и со всимъ с тымъ, как ся тыи люди и ихъ зем­ли зъ ста­ро­дав­на въ сво­их гра­ни­цах мають. А под­во­ды и инъ­шые служ­бы тым людем его отпу­сти­ли есмо, вжо от сих ч(а)совъ не надо­бе им под­водъ дава­ти и инших нико­то­рых служ­объ слу­жы­ти зъ воло­стю Бори­со­въскою вечъ­но, || [210(193)] бо есмо ему тые люди дали со всим пра­вомъ и пожит­ком, ничо­го не остав­ля­ю­чы на насъ и на н(а)ши наслед­ки. И волен пан Якубъ и его спра­вед­ли­вые наслед­ки тые выше­ме­не­ные люди отда­ти, про­да­ти, заме­ни­ти, роз­шы­ри­ти, къ сво­е­му вжи­точ­но­му и леп­шо­му обер­ну­ти, какъ ся имъ нале­пеи уви­дить. А на твер­дость того и печать н(а)шу каза­ли есмо пры­ве­си­ти къ сему н(а)шому листу. 

П[]и]сан в Городне, лета Боже­го тисе­ча пят­сот семо­го, м(е)се(е)ца нояб­ра 26 день. инъ­дикт 11. 

Прав(ил) пан вил(енскии), стар(оста) бер(естеискии), княз Алек(сандр) Юр(евич); а воев(ода) троц(кии) пан Мик(олаи) Мик(олаевич); мар(шалок) зем(скии), стар(оста) гор(оденскии), пан Ян Забер(езинскии); пан троц(кии), стар(оста) жом(оитскии), пан Стан(ислав) Ян(ович); гет­мон, стар(оста) луц(кии), мар(шалок) Вол(ынское) зем(ли), княз Кос(тентин) Иван(ович) Остр(озскии); и секрет(арь) Иваш­ко Сопега. 

LM 8, №284.

Łachta, Łachtyn przydomek jakiegoś kniazia, którego syn kniaź Aleksiej Łachtynowicz. Kniaz Aleksiej Łachtynowicz z matką swą Maruchą, schodząc z tego świata zapisują 1505 r. na monaster Pieczerski (pod Mohylewem?) dwór swój także Pieczerski obok monasteru z dochodami, oddalając od tej ziemi siostrę kniazne Matrune Łachtynównę, zięcia i blizkich 3. Jedyna to wzmianka o kniaziach Łachtynowiczach.

Посту­по­во Потій не лише ово­лодів усі­ма маєт­ка­ми Печерсь­ко­го мона­сти­ря у вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му, яки­ми встиг опа­ну­ва­ти Рого­за, але і силою захо­пив 22 листо­па­да 1600 р. мона­стирсь­кий двір Печерськ із села­ми, що були пода­ро­вані Лаврі ще 1532 року кня­зем Олексієм Лах­ти­но­ви­чем [136] (про­ти чого Києво-Печерсь­ка капіту­ла про­те­сту­ва­ла в Орші)» [137]. Серед про­те­ста­цій, вине­се­них на сейм 1601 року фігу­рує захоплен­ня силою “мит­ро­по­ли­том” Потієм осін­ню 1600 р. філь­вар­ку під Моги­ле­вом і трьох сіл [138].

[136] Мова йде про гра­мо­ту від 1 груд­ня 1532 року, копія якої зна­хо­дить­ся у від­ділі руко­писів ЦНБ Украї­ни ім. Вер­надсь­ко­го \ЦНБ Украї­ни ім. Вер­надсь­ко­го. Інсти­тут руко­пи­су. I. 5415. — С. 2-2 об.\
[137] Жуко­вич П. Сей­мо­вая борь­ба… — С. 396-397.
[138] Там само. — С. 403. 

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУЦБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Документів не знайдено

АЛЬБОМИ З МЕДІА

Медіа не знайдено

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено

НОТАТ­КИ
  1. Опи­са­ние доку­мен­тов архи­ва запад­но­рус­ских уни­ат­ских мит­ро­по­ли­тов. Т. 1. № 43, 173, 249, 353, 362.[]
  2. Аддзел рука­пі­саў Біб­ліят­экі АН Літ­вы. Рука­піс В2 – 1. Арк. 1.[]
  3. 7014 (mylnie 7040) ind. 9 Grudnia 1 (Arch. Sbor. II str. 11).[]