Загальні відомості
ТОЛОЧКО-БУЙНИЦКИЕ — от владения Буйницы к югу от Могилева. Родоначальник князей Буйницких — князь Юрий Толочко, упомянут в 1399 г., как каноник виленский, в сумнівному привілею Вітовта. Про конфіскацію частини його майна згадує Ягайло у привілеї віленській катедрі з 25.05.1391 р. Апрача Буйніч, ім жа належалі маёнткі Высокае і Гатушычы, у 1-й палове 15 ст. прададзеныя Фёдарам Талочкавічам Яну Гаштаўту. Магчыма, Высокае адпавядае вёсцы крыху на поўдзень ад Шклова, якая пазней уваходзіла ў склад Шклоўскага маёнтка паноў Гаштаўтаў і іх пераемнікаў. Непадалёку ляжала вёска Барсукоўшчына, на пачатку 16 стагоддзя падараваная Аляксеем Львовічам Буйніцкім Кіева-Пячэрскаму манастыру[1]. Пазней у складзе маёнткаў Кіеўскай мітраполіі неаднаразова прыгадваюцца Пячэрскі двор з паселішчамі Тарасаўшчына, Цвіркова і Барсукі (напэўна, ранейшая Барсукоўшчына), змешчаныя паміж шклоўскімі і магілёўскімі землямі[2]. Такім чынам, уладанні князёў Талочкавічаў ляжалі ўздоўж Дняпра на поўдзень і поўнач ад Магілёва і, магчыма, захаваіся з таго часу, калі Магілёўская воласць яшчэ не была вялікакняжацкай уласнасцю. Я.Тенговський пропонує вважати цього князя Юрієм Войдатовичем, внуком Кейстута. Не выключана, што гэты род быў яшчэ адным адгалінаваннем князёў Друцкіх альбо спадчыннікам часткі іх старажытных уладанняў.
Литература:
Носевич В.Л. Друцкае княства і князі Друцкія (2000)//Друцк старажытны: Да 1000-годдзя ўзнікнення горада. – Мінск, 2000. С. 49 – 76
Поколінний розпис
I генерація
КН. ЮРИЙ ИВАНОВИЧ ТОЛОЧКО
След яго існавання мы знаходзім у прывілеі вялікага князя Вітаўта ад 1399 г. віленскім канонікам, у якім ён надае ім Бярэзінскую зямлю, аднятую ад Рагачова, якую да гэтага даў быў «князю Юрыю Талочку».
Дарэчы, ля самага Магілёва знаходзіўся маёнтак Буйнічы, які ў 15 стагоддзі належаў князям Льву і Фёдару Талочкавічам – напэўна, нашчадкам князя Юрыя Талочкі невядомага паходжання, які прыгадваецца аднойчы ў 1399 г. Апрача Буйніч, ім жа належалі маёнткі Высокае і Гатушычы, у 1-й палове 15 ст. прададзеныя Фёдарам Талочкавічам Яну Гаштаўту. Магчыма, Высокае адпавядае вёсцы крыху на поўдзень ад Шклова, якая пазней уваходзіла ў склад Шклоўскага маёнтка паноў Гаштаўтаў і іх пераемнікаў. Непадалёку ляжала вёска Барсукоўшчына, на пачатку 16 стагоддзя падараваная Аляксеем Львовічам Буйніцкім Кіева-Пячэрскаму манастыру. Пазней у складзе маёнткаў Кіеўскай мітраполіі неаднаразова прыгадваюцца Пячэрскі двор з паселішчамі Тарасаўшчына, Цвіркова і Барсукі (напэўна, ранейшая Барсукоўшчына), змешчаныя паміж шклоўскімі і магілёўскімі землямі. Такім чынам, уладанні князёў Талочкавічаў ляжалі ўздоўж Дняпра на поўдзень і поўнач ад Магілёва і, магчыма, захаваіся з таго часу, калі Магілёўская воласць яшчэ не была вялікакняжацкай уласнасцю. Не выключана, што гэты род быў яшчэ адным адгалінаваннем князёў Друцкіх альбо спадчыннікам часткі іх старажытных уладанняў.
[Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. Т. 1. № 43, 173, 249, 353, 362. Аддзел рукапісаў Бібліятэкі АН Літвы. Рукапіс В2 – 1. Арк. 1.].
II генерація
КН. ФЕДОР ЮРЬЕВИЧ ТОЛОЧКЕВИЧ,
Передав владение в середине XV в. Гаштольдам, князь Фёдар Талачкевіч прадаў свой бацькоўскі маёнтак Высокае (у сярэдзіне XV ст.) пану Гаштольду, бацьку Марціна Гаштольда, ваяводы Троцкага; маёнтак жа пляменніка свайго князя Льва — Гатушычы — не прадаваў.
Бездетный.
КН. ИВАН ЮРЬЕВИЧ ТОЛОЧКЕВИЧ
имя второго сына Юрия Толочко неизвестно.
Жена: ….
КЖ. АНАСТАСИЯ ЮРЬЕВНА ТОЛОЧКЕВИЧ
Петраускас опирается на данные Метрики и KDKW. В них в 1440-х г. упоминается «княгиня Кгедикголдовая» Анастасия, владевшая местечком Толочишки. На основании этого топонима историк предположил, что вдова Гедиголда была дочерью Юрия Толочка.
М., Юрий Гедигольд Галигинович.
III генерація
КН. ЛЕВ ИВАНОВИЧ БУЙНИЦКИЙ
женатый и умерший до 1495 г. был внуком князя Юрия Толочка (Бонецкий, Т. 2, стр. 236, Вольф, стр. 213).
Князь Фёдар Талачкевіч прадаў свой бацькоўскі маёнтак Высокае (у сярэдзіне XV ст.) пану Гаштольду, бацьку Марціна Гаштольда, ваяводы Троцкага; маёнтак жа пляменніка свайго князя Льва — Гатушычы — не прадаваў; ўдава гэтага апошняга княгіня Львова Буйніцкая з сынам сваім Аляксеем падае ў 1495 г. у суд на пані Марцінавую Гаштольдавую аб незаконным валоданні Гатушычамі i атрымлівае вырак, у якім незаконна захопленыя землі прысуджаюцца ёй. Род княгини Феодосии запісан ў сінодыку Пячэрскай Лаўры ў Кіеве.
З іншых крыніц вынікае, што яна была дачкой князя Фёдара Варатынскага i Марыі Карыбутаўны, а сястрой Ганны, княгіні Лоскай, i Еўдакіі, жонкі князя Івана Яраславіча. Спадчыну яе бралі тры дачкі, родныя сестры князя Аляксея: Марыя, жонка Кандрата Івашковіча, NN, жонка Аляксандра Салтановіча, i Ганна, жонка князя Івана Філіпавіча Крошынскага.
∞, КЖ. ФЕОДОСИЯ ФЕДОРОВНА ВОРОТЫНСКАЯ, дачка князя Фёдара Варатынскага i Марыі Карыбутаўны, а сястрой Ганны, княгіні Лоскай, i Еўдакіі, жонкі князя Івана Яраславіча.
IV генерація
КН. АЛЕКСЕЙ ЛЬВОВИЧ ТОЛОЧКО БУЙНИЦКИЙ (+ 1506),
ўдава гэтага апошняга княгіня Львова Буйніцкая з сынам сваім Аляксеем падае ў 1495 г. у суд на пані Марцінавую Гаштольдавую аб незаконным валоданні Гатушычамі i атрымлівае вырак, у якім незаконна захопленыя землі прысуджаюцца ёй. У 1505 г. князь Аляксей Львовіч Талочкаў унук, зыходзячы з гэтага свету, актам, аформленым разам з маці сваёй, княгіняй Тэадосіяй Львовой, адпісвае двор Барсукоўскі Пячэрскаму манастыру (у Кіеве) i царквам у Высокім i Буйнічах.
31 дек. 1506 г. кн. Алексей Львович Толочко Буйницкий пожаловал Киево-Печерскому мон-рю двор Барсуковский «зъ даниною моею медовою и грошовою, и зов сими моеми доходами, и што кеды на насъ шло», включая людей, «которые въ Добрейце» живут, и с землей («грунтомъ») Цвирковским, и «зъ тыми людьми, которые на чиншу седят». При этом из медовой дани в обитель должно было идти 15 пудов. Отданные люди обязывались служить Киево-Печерскому мон-рю «вечно и непорушно» (АСЗР. Т. 2. № 5. С. 6).
Князь Аляксей памёр неўзабаве па афармленні гэтага запісу, пасля чаго кароль Аляксандр перадаў яго людзей Якубу Івашанцовічу, намесніку Мазырскаму, гэты прывілей Аляксандра на людзей у Барысаўскай воласці, якімі раней уладарыў нябожчык князь Аляксей Буйніцкі, у 1507 г. пацвердзіў кароль Жыгімонт. Ен памёр нежанатым; яго перажыла маці, княгіня Тэадосія Буйніцкая, род якой запісаны ў сінодыку Пячэрскай Лаўры ў Кіеве.
Холост.
КЖ. МАРИЯ ЛЬВОВНА БУЙНИЦКАЯ
Спадчыну яе бралі тры дачкі, родныя сестры князя Аляксея: Марыя, жонка Кандрата Івашковіча, NN, жонка Аляксандра Салтановіча, i Ганна, жонка князя Івана Філіпавіча Крошынскага, як гэта вядома з наступных дакументаў. Справа аб Буйнічах, якую Ў 1520 г. вялі паміж сабой Кандрат Івашковіч, баярын пані Станіслававай Пятровіча (Кішчынай), маршалкавай земскай, пан Аляксандр Салтановіч, гаспадарскі маршалак, i князь Іван Філіпавіч Крошынскі, з якой вынікае, што ўсе трое былі шваграмі i мелі жонак — трох дачок княгіні Буйніцкай, пасля смерці якой, а таксама яе адзінага сына князя Аляксея Буйніцкага, які памёр нежанатым, узялі спадчыну. У той час Кандрат Івашковіч абвінавачваў дваіх сваіх шваграў ва ўчыненых яму крыўдах, але Крошынскі даводзіць, што ён заплаціў пазыкі за Буйнічы, чаго Кандрат Івашковіч не прызнае. Два гады пазней Кандрат Івашковіч, каралеўскі зямянін, адмовіўся ад сваіх правоў на частку маёмасці ў Гатушчыцах, якія ён узяў пры гіадзеле са сваякамі (мужамі жончыных сясцёр): маршалкам панам Аляксандрам Салтановічам i князем Іванам Філіпавічам Крошынскім на карысць Альбрахта Гаштольда — віленскага ваяводы i канцлера, які прэтэндаваў на гэтую маёмасць. Гэтаксама перадаюць свае правы на частку Гатушчыцаў Гаштольду ў тым самым годзе князь Іван Філіпавіч Крошынскі i яго жонка Ганна, прычым узгадваецца, што гэтая частка дасталася Ганне пры падзеле ca сваякамі Аляксандрам Салтановічам i Кандратам Івашковічам. У 1523 г. Кандрат Івашковіч, каралеўскі баярын, запісвае на Пятра Станіслававіча Кішку, полацкага ваяводу, Зянцоўскі палац каля Лоска ў Русневе, які ягонай жонцы Марыі запісала яе цётка княгіня Лоская.
∞, КОНДРАТ ИВАШКОВИЧ.
КЖ. АННА ЛЬВОВНА БУЙНИЦКАЯ
∞, КН. ИВАН ФИЛИППОВИЧ КРОШИНСКИЙ.
[….] ЛЬВОВНА
∞, АЛЕКСАНДР СОЛТАНОВИЧ.
Дипломатарій
Мы Великий. Князь Витовт. даем веданье всем кто на сей лист узозрит. или слышит. дали есмо землю. кановником виленским. на имя Березынская. к Стрешину. тто были есмо. дано князю Юрью Толочку от Рогачева от тоима а в ту землю первописаную неуступатися никому, а ни Рогачовцем а ни иному. кому, но ж держать кановником виленским к Стрешин вечно непорюшно. ни кимже а на то. на все дали есмо. на крепость сей лист и печать свою велели привести, а псан оу Троцех оу четверг по велице дни под леты по рожтве Господни ‡а, и г ста и девять десять девять.
Синодик Киево-Печерской лаврыstrong>
Рід княгині Феодосії Буйницької (с. 10): «Князя Корнилія, князя Андрія, князя Юрія, княгиню Мавру, княгиню Анну, князя Степана, князя Семена, князя Іоана, князя Олександра, князя Іоана, князя Семена, князя Дмитра, князя Євстафія, князя Григорія, князя Андрія, князя Іоана, князя Харитона, князя Василя, князя Михайла, князя Андрія, князя Михайла, князя Василя, князя Іоана, княгиню Анну, княгиню Тетяну, княгиню Анастасію, княгиню Марію, княгиню Ірину, княгиню Агрипину, княгиню Ульяну, князя Іоана, князя Федора, князя Михайла, князя Іоана, князя Іоана, княгиню Тетяну, Авдотью,
кінець».
Vilnius, 1495 03 30, Вырок межи кнегинею Лвовою Буйницкою и сыном ее Олексеем а межи п(а)ни Мартиновою Кгаштолтовою о имене Гатушичи
Сам Александръ, Божю м(и)л(о)стью.
Смотрели есмо того дѣла с паны радою нашею. Што перво сего стояли перед нами неоднова очывисто в праве, жаловала нам кн[е]г[и]ня Лвовая Бунницкая и з сыном своим Алексеем на воеводиную троцкую, панюю Мартиновую Кгастовтовича, што ж она имѣнье их, на имя Гатушычы, держить безправне. И пани Мартиновая отпирала им таким обычаем: тое деи именье Гатушычы — купля свѣкру моему, небожчику пану Кгастовту, а и листы деи купчын на то маю, але на тот час тых листов || [46(31)] при собе не маю. И кн(е)г(и)ня Лвовая поведила перед нами, што ж кн(я)зь Федор Толочкевичъ спустил пану Кгастовту дѣлницу отчины своее, на имя Высокое, а братанича своего дѣлницы, кн(я)зя Лвовы, Гатушичь, не продавалъ, а и сам деи небожчыкъ панъ Мартинь дал кн(я)зю Федору на то листь свои вызнаныи, иж отец его, пан Кгастовть купиль в того кн(я)зя Федора дѣлницу его Высокое, а в Гатушичы не мѣлъ вступати ся. А пан Станко Костевичь светчиль деи листом своим перед отцем нашым, королемъ его м(и)л(о)стью, што ж деи панъ Мартинъ, отходя того свѣта, выписал в тестаменте своем, што бояре его, Комар а Нешыико и иныи забрали земли безправне кн(е)г(и)ни Лвовое — то все казал зася поотдавати еи. Тые листы она и перед нами вказывала. И мы тое дѣло зоставили были при том: мела пани Мартиновая тые листы, которые повѣдила, купчыи, на то перед нами положити и боярина своего Кунцю поставити на ден Всих Светых приидучыи. И она на тот рокъ тых листовь не положыла и боярина своего Кунцю не поставила. И мы конечным рокъ тому положыли были, ижъ мѣла пани Мартиновая перед нами стати и тые листы, которыи ж мѣла перед нами вказывати, положити и того Кунцу поставити на Мясопусты приидучые. И она на тот рокъ перед нами не стала и листовь не положыла, и боярина своего Кунца не поставила.
И мы с паны радою нашою порозумели, ижъ пани Мартиновая на то листов и твердостеи никоторых не маетъ, и присудили есмо тое именье Гатушычи кн(е)г(и)ни Лвовои и сыну ее кн(я)зю Алексею. А панеи Мартиновои и сыну ее пану Отбрахту вжо ся ненадобе в тое вступати. И казали есмо кн(е)г(и)ню Лвовую и сына ее Алексея в тое именье увязати дворанину нашому Дешку Тереховичу.
Писан у Вилни, мар(та) 30 ден, индик(т) 13.
Пр(и) [том были]: кн(язь) Во(йтех). б(и)с(куп) в(и)л(еньскии); во(евода) в(и)л(еньский), к(а)н(цлер)… п(а)н М(и)к(олай), Р(а)ди(вил) во(евода) тр(оцкий). м(а)р(шалок) з(е)м(ский), п(а)н П(е)т(р) Ян(ович); п(а)н тр(оцкий). н(а)м(естник) п(о)т(оцкий), п(а)н Ян Юр(евич): н(а)м(естник) бр(а)с(лавский), п(а)н Юр(ий) Зен(овьевич).
Сопьга, писар. | [461]
LM 5, №75
1507.11.26. Привилеи п(а)ну Якубу Ивашенцовичу на имене Гливино а Впиревичи Борысовское волости, вечъностью
Во имя всесилного Б(о)га, аминь. Мы, Жыкгимонт, з ласки Божее король полскии, великии княз литовъскии, рускии, кн[я] жа пруское, жомоитскии и иныхъ, чиним знаменито симъ н(а)шимъ листомъ, хто на него посмотрить або чтучы его вслышить, н(ы)н(е)шнимъ и потомъ будучымъ, кому будеть потребъ того ведати. Бил нам чоломъ наместникъ мозырскии пан Якубъ Ивашенцовичъ о томъ, што перво сего братъ н(а)шъ щастное памяти Александръ, король и великии княз его м(и)л(о)сть, видячи его верную службу ку собе, пожаловал его, дал ему люди Борисовъское волости на имя Гливино а Упиревичы, тую по[лов]ицу, которую держал небожчыкъ княз Алексеи Буиницъкии, а потомъ мы и другую половину дали ему тых людей, которие брат же н(а)шъ Александръ, корол его м(и)л(о)сть, дал был кн(я)зю Дмитрею Ивановичу, Красного с(ы)ну, и на то лист брата н(а)шого Александра, короля его м(и)л(о)сти, и тежъ н(а)шъ лист, первшую н(а)шу данину, передъ нами вказывал, и просил нас, абыхмо то потверъдили ему н[а]шимъ привилеемъ на вечность.
Ино мы, вбачившы его к нам верную а справедливую службу, з ласки н(а)шое на то дали ему сесь н(а)шъ листь, и потвержаемтъ то симъ н(а)шимъ листомъ вечно и непорушно ему и его жоне, и их детемъ, и напотомъ будучым их щадкомъ, и его ближнимъ. Нехаи он тыи вси вышеписаныи люди Гливино а Впиревичы, обедве половицы, которая дана была кн(я)зю Алекъсею Буиницъкому, и тежъ што дал был его м(и)л(о)сть кн(я)зю Дмитрею Ивановичу, Красного с(ы)ну, держыть со всими их землями пашными и бортными и зъ сеножатми, и боры, и лесы, и дубровами, и з гаи, с озеры, и зъ реками, и зъ речъками, и зъ ставы, и ставищы, и зъ млыны и их вымелки, и зъ бобровыми гоны, и зъ данми грошовыми и медовыми, и бобровыми, и куничъными, и со всими иными поплатъки и податми которымъ-колве именемъ могуть названы або менены быти, и со всимъ с тымъ, как ся тыи люди и ихъ земли зъ стародавна въ своих границах мають. А подводы и инъшые службы тым людем его отпустили есмо, вжо от сих ч(а)совъ не надобе им подводъ давати и инших никоторых служобъ служыти зъ волостю Борисовъскою вечъно, || [210(193)] бо есмо ему тые люди дали со всим правомъ и пожитком, ничого не оставляючы на насъ и на н(а)ши наследки. И волен пан Якубъ и его справедливые наследки тые вышемененые люди отдати, продати, заменити, розшырити, къ своему вжиточному и лепшому обернути, какъ ся имъ налепеи увидить. А на твердость того и печать н(а)шу казали есмо прывесити къ сему н(а)шому листу.
П[]и]сан в Городне, лета Божего тисеча пятсот семого, м(е)се(е)ца ноябра 26 день. инъдикт 11.
Прав(ил) пан вил(енскии), стар(оста) бер(естеискии), княз Алек(сандр) Юр(евич); а воев(ода) троц(кии) пан Мик(олаи) Мик(олаевич); мар(шалок) зем(скии), стар(оста) гор(оденскии), пан Ян Забер(езинскии); пан троц(кии), стар(оста) жом(оитскии), пан Стан(ислав) Ян(ович); гетмон, стар(оста) луц(кии), мар(шалок) Вол(ынское) зем(ли), княз Кос(тентин) Иван(ович) Остр(озскии); и секрет(арь) Ивашко Сопега.
LM 8, №284.
Łachta, Łachtyn przydomek jakiegoś kniazia, którego syn kniaź Aleksiej Łachtynowicz. Kniaz Aleksiej Łachtynowicz z matką swą Maruchą, schodząc z tego świata zapisują 1505 r. na monaster Pieczerski (pod Mohylewem?) dwór swój także Pieczerski obok monasteru z dochodami, oddalając od tej ziemi siostrę kniazne Matrune Łachtynównę, zięcia i blizkich [3]. Jedyna to wzmianka o kniaziach Łachtynowiczach.
Поступово Потій не лише оволодів усіма маєтками Печерського монастиря у великому князівстві Литовському, якими встиг опанувати Рогоза, але і силою захопив 22 листопада 1600 р. монастирський двір Печерськ із селами, що були подаровані Лаврі ще 1532 року князем Олексієм Лахтиновичем [136] (проти чого Києво-Печерська капітула протестувала в Орші)» [137]. Серед протестацій, винесених на сейм 1601 року фігурує захоплення силою “митрополитом” Потієм осінню 1600 р. фільварку під Могилевом і трьох сіл [138].
[136] Мова йде про грамоту від 1 грудня 1532 року, копія якої знаходиться у відділі рукописів ЦНБ України ім. Вернадського \ЦНБ України ім. Вернадського. Інститут рукопису. I. 5415. — С. 2-2 об.\
[137] Жукович П. Сеймовая борьба… — С. 396-397.
[138] Там само. — С. 403.