Турово-Пинские, князья

Общие сведения о роде

ТУРО­ВО-ПІНСЬ­КІ – князівсь­кий рід, воло­дарі Турівсь­кої зем­лі. Туро­во-Пінсь­ке князів­ство існу­ва­ло в 10—14 ст. Упер­ше зга­дуєть­ся в леген­дар­ній частині «Повісті вре­мен­них літ» при ретро­спек­тив­но­му описі подій 980 (дата при­близ­на). За твер­джен­ням літо­пис­ця, на цей час існу­ва­ло само­стійне князів­ство з цен­тром у Туро­ві (нині місто Гомельсь­кої обл., Біло­русь), зас­но­ване варя­гом Туром (Тури). Про його подаль­шу долю та обста­ви­ни під­ко­рен­ня Києву літо­пи­се­ць мов­чить. Вра­хо­ву­ю­чи, що ця згад­ка дана в кон­тексті опо­віді про насиль­ни­ць­ку лікві­да­цію само­стій­но­сті Поло­ць­ко­го князів­ства, мож­на при­пу­сти­ти, що доля володінь Тура була ана­ло­гіч­ною. Під 988 там само пові­дом­ляєть­ся, що київ. кн. Воло­ди­мир Свя­то­сла­вич поса­див кня­зем у Туро­ві сво­го сина Свя­то­пол­ка (див. Свя­то­полк Ока­ян­ний). Справж­ня дата цієї події не відо­ма. Оскіль­ки Свя­то­полк наро­ди­вся бл. 979, реаль­ним пра­ви­те­лем Туровсь­ко­го князів­ства він міг ста­ти в серед. 990‑х рр.

Почат­ко­ва тери­торія Туровсь­ко­го князів­ства не відо­ма. На дум­ку П.Лисенка, вона охо­плю­ва­ла тери­торію роз­се­лен­ня дре­го­ви­чів, включ­но з рай­о­на­ми Бере­стя, Кле­ць­ка, Слу­ць­ка (нині оби­д­ва міста Мінсь­кої обл.), Рога­чо­ва, Мози­ря (нині оби­д­ва міста Гомельсь­кої обл.; усі в Біло­русі). Але пря­мих під­твер­джень цьо­му при­пу­щен­ню немає.

1015, коли Свя­то­полк став київ. кня­зем, Туровсь­ке князів­ство було при­єд­на­но до Киє­ва. Мож­ли­во, до 1054 воно було одним з уділів Ізя­с­ла­ва Яро­сла­ви­ча. 1078 київ. кн. Все­во­лод Яро­сла­вич дав Туров на дода­чу до Волинсь­ко­го князів­ства своє­му небо­жу Яро­пол­ку Ізя­с­ла­ви­чу. Піс­ля заги­белі Яро­пол­ка 1086 Туровсь­ке князів­ство повер­ну­ло­ся під кон­троль Киє­ва і періо­дич­но ста­ва­ло тимча­со­вим уді­лом най­б­лиж­чих роди­чів або важ­ли­вих союз­ни­ків київ. князів. Ним володі­ли: Свя­то­полк Ізя­с­ла­вич (1088—93), В’ячеслав Воло­ди­ми­ро­вич (1128—32), Ізя­с­лав Мсти­сла­вич (імо­вір­но 1132 —34), зно­ву В’ячеслав Воло­ди­ми­ро­вич (1135—46, з пере­рвою в 1142), Свя­то­слав Все­во­ло­дич (1142), Яро­слав Ізя­с­ла­вич (1146), Андрій Бого­любсь­кий (1150, разом з Пінсь­ком і Пере­соп­ни­цею), зно­ву Свя­то­слав Все­во­ло­дич (1154, з Пінсь­ком), Борис Юрій­о­вич (1155—56). У цей час Бере­стя, Кле­цьк, Слу­цьк, Рога­чов, Мозир виді­ли­ли­ся в уді­ли неза­леж­но від Туро­ва, що не під­твер­джує гіпо­те­зу про їхній пер­шо­по­чат­ко­вий зв’язок. Із 1144 зга­дуєть­ся Туровсь­ка єпар­хія (піз­нє дже­ре­ло пові­дом­ляє, що її зас­но­ва­но 1005).

1157 князь-ізгой Юрій Яро­сла­вич, онук Свя­то­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча, само­віль­но захо­пив Туров і спро­міг­ся від­сто­я­ти його в бороть­бі з коалі­цією, що її органі­зу­вав київ. князь. З цьо­го момен­ту Туровсь­ке князів­ство закрі­пи­ло­ся за Юрієм в яко­сті вот­чи­ни. До князів­ства нале­жа­ли Пінськ і Дуб­ро­ви­ця, які неза­ба­ром ста­ли уді­ла­ми синів Юрія. Відо­мо­сті про них у літо­писі урив­часті. 1168 Туров нале­жав Іва­ну Юрій­о­ви­чу, тоді ж зга­да­но його бра­та Свя­то­пол­ка. 1184 Туро­вом володів уже Свя­то­полк (п. 1190), Пінсь­ком — Яро­слав, а Дуб­ро­ви­цею — Гліб, який помер 1196, будучи кня­зем туровським.

На поч. 13 ст. Туров посту­пи­вся політ. зна­чен­ням Пінсь­ку, князі котро­го з 1204 по 1229 були учас­ни­ка­ми низ­ки коалі­цій пів­ден­но­рус. князівств. 1223 ряд уділь­них князів Т.-П.к. (серед них неза­пе­реч­но атри­бу­то­ва­но Олек­сандра Дуб­ро­ви­ць­ко­го) бра­ли участь у битві на Кал­ці (див. Кал­ка, бит­ва на річ­ці 1223). Піс­ля того, як мон­го­ли 1240 спа­ли­ли бага­то міст, зна­чен­ня вцілі­ло­го Пінсь­ка ще біль­ше зрос­ло. Сюди 1241 пере­нес­ли з Туро­ва єпископсь­ку кафед­ру. 1240—44 Пінсь­ком володів кн. Михаїл, важ­ли­вий союз­ник Дани­ла Гали­ць­ко­го. 1251 пінсь­ких князів зга­да­но у мно­жині. Вони нама­га­ли­ся балан­с­у­ва­ти між нови­ми цен­тра­ми сили — Гали­ць­ко-Волинсь­ким князів­ством, Лит­вою (див. Вели­ке князів­ство Литовсь­ке) і Золо­тою Ордою. 1263 Пінськ надав при­хи­сток литов. кн. Вой­шел­ку і військ. допо­мо­гу у від­нов­лен­ні кон­тро­лю над Лит­вою. 1275 пінсь­кі й туровсь­кі князі бра­ли участь у поході на Лит­ву, що його органі­зу­ва­ли мон­го­ли. 1292 одна з гілок місц. дина­стії володі­ла Сте­пан­ню, яка, імо­вір­но, виді­ли­ла­ся з Дуб­ро­ви­ць­ко­го уділу.

У 1‑й тре­тині 14 ст. Т.-П.к. увій­шло до скла­ду ВКЛ. За відо­мо­стя­ми піз­ніх біло­русь­ко-литовсь­ких літо­писів, Пінськ перей­шов у влас­ність вели­ко­го кня­зя і став одним з уділів Нари­мун­та Геди­мі­но­ви­ча, потім — його нащад­ків. Поряд із цим різ­ні гіл­ки місц. дина­стії про­до­в­жу­ва­ли володіти решт­ка­ми Т.-П.к. Серед них в акто­вих доку­мен­тах кін­ця 14 ст. фігу­ру­ють Іван Семе­но­вич Сте­пансь­кий, Давид Дмит­ро­вич Горо­де­ць­кий (за цен­тром його уді­лу в подаль­шо­му закрі­пи­ла­ся наз­ва Горо­де­ць Давидів; нині м. Давид-Горо­док Брестсь­кої обл., Біло­русь) та його бра­ти Іван і Юрій. Остан­ній неза­пе­реч­ний пред­став­ник цієї дина­стії Мит­ко (Дмит­рій) Дави­до­вич Горо­де­ць­кий помер піс­ля 1432. Потім Горо­де­ць і Туров діста­ли­ся Свид­ри­гай­лу Оль­гер­до­ви­чу, Дуб­ро­ви­ця і Сте­пань — кн. Юрію Семе­но­ви­чу Голь­шансь­ко­му (див. Голь­шансь­кі).

Для цієї гіл­ки через брак дже­рел період XIII — пер­шої поло­ви­ни XIV ст. рекон­струй­о­ва­ний на під­ставі ряду гіпо­тез, збу­до­ва­них на пооди­но­ких згад­ках в дже­ре­лах у зістав­лен­ні з прак­ти­кою успад­ку­ван­ня престолів.

Дже­ре­ло: Носе­вич В.Л. Туро­во-Пінсь­ке князів­ство, Туровсь­ке князів­ство // Енцик­ло­пе­дія історії Украї­ни. — http://​resource​.history​.org​.ua/​c​g​i​-​b​i​n​/​e​i​u​/​h​i​s​t​o​r​y​.​e​x​e​?​&​I​2​1​D​B​N​=​E​I​U​&​P​2​1​D​B​N​=​E​I​U​&​S​2​1​S​T​N​=​1​&​S​2​1​R​E​F​=​1​0​&​S​2​1​F​M​T​=​e​i​u​_​a​l​l​&​C​2​1​C​O​M​=​S​&​S​2​1​C​N​R​=​2​0​&​S​2​1​P​0​1​=​0​&​S​2​1​P​0​2​=​0​&​S​2​1​P​0​3​=​T​R​N​=​&​S​2​1​C​O​L​O​R​T​E​R​M​S​=​0​&​S​2​1​S​T​R​=​T​u​r​o​v​s​k​e​_​k​n​i​a​z​i​v​s​tvo

Поколенная роспись рода

VI генерация от Рюрика.

1. ІЗЯ­С­ЛАВ-ДМИТ­РО ЯРО­СЛА­ВИЧ († 1076)

VII генерация от Рюрика.

2/1. МСТИ­СЛАВ ІЗЯ­С­ЛА­ВИЧ († 1069)

Бастард, адап­то­ва­ний бать­ком. Помер 1069 р. (1467, с.68). Князь нов­го­родсь­кий (1065–1067 рр.) і поло­ць­кий (1067–1069 рр.). Його рап­то­ва смерть, мож­ли­во, насту­пи­ла через отруєння.

3/1. ЯРО­ПОЛК-ГАВРИЇЛ-ПЕТ­РО ІЗЯ­С­ЛА­ВИЧ (* до 1050 † 22.11.1086)

Наро­ди­вся до 1050 р. Помер 22.11.1086 р., пора­не­ний дру­жин­ни­ком Нерад­цем, мож­ли­во, підісла­ним пере­ми­шльсь­ким кня­зем Рюри­ком Рости­сла­ви­чем (111, стб.248). Тіло було при­ве­зе­но у Київ і 5.12.1086 р. похо­ва­но у патро­наль­ній церкві св. Пет­ра в мона­сти­рі св. Дмит­рія Солунсь­ко­го, закла­де­но­го його бать­ком, в при­сут­но­сті київсь­ко­го кня­зя Все­во­ло­да Яро­сла­ви­ча з сина­ми та мит­ро­по­ли­та Іоан­на II Про­дро­ма (776, с.248). Князь поло­ць­кий (1071 р.), виш­го­родсь­кий (1077–1078 рр.), турівсь­кий і волинсь­кий (1078–1086 рр.).

Печат­ка титу­ляр­но­го коро­ля Русі Яро­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча, др. пол. ХІ ст.
Пере­бу­ва­ю­чи з бать­ком у вигнан­ні, знай­шли при­ту­лок у сер­бо-лужи­ць­ко­го марк­гра­фа Дедо фон Вет­ті­на (1046–1075 рр.). Дру­гим шлю­бом у 1069 р. марк­граф одру­жи­вся з Аде­лаї­дою, Доч­кою Лам­бер­та III, гра­фа Лованіум, вдо­вою за марк­гра­фам Отто фон Орла­мюн­де, який три­мав Мей­сенсь­ку мар­ку у 1062–1067 рр. Від пер­шо­го шлю­бу в Аде­лаї­ди було три донь­ки. Стар­ша з них Куне­гун­да бл. 1075 р. була вида­на за Яро­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча. Цей шлюб зафік­со­ва­ний в ілюстра­ціях до відо­мо­го Трірсь­ко­го псал­ти­ря, кот­рий був виго­тов­ле­ний для матері Яро­пол­ка — Гер­тру­ди-Олі­са­ви. Мож­ли­во, під впли­вом матері та дру­жи­ни Куне­гун­ди-Іри­ни Яро­полк пого­ди­вся в обмін на під­т­рим­ку папи Гри­горія VII перей­ти в като­ли­ць­ку віру. Склав­ши васаль­ну при­ся­гу пре­сто­лу св.Петра, Яро­полк-Пет­ро [като­ли­ць­ке хре­стильне ім’я] та його дру­жи­на Куне­гун­да-Іри­на були коро­но­вані як король і коро­ле­ваа Русі dono sancti Petri. Про це була вида­на спе­ціаль­на бул­ла папа від 17.04.1075 р. На одній з мініа­тюр Трірсь­ко­го псал­ти­ря зоб­ра­же­но як Яро­полк з Куне­гун­дою про­стя­гу­ють руки до апо­сто­ла, а Гер­тру­да цілує ногу св. Пет­ра. На дру­гій ‑Яро­полк та Куне­гун­да він­ча­ють­ся на королів­ство в при­сут­но­сті св.Петра самим Ісу­сом (842; 1713, c. 142–164; 1331, с.84–87). Повер­нув­шись на Русь, вони не ризик­ну­ли обна­ро­ду­ва­ти цей акт.
По смер­ті мужа Куне­гун­да-Іри­на з юною доч­кою виї­ха­ла у Сак­сонію. Там вона ще двічі вихо­ди­ла заміж. Дру­гим її мужем був граф Куно фон Бей­хлін­ген, який помер в 1103 р., третім (з 1110 р.) — Віпрехт фон Гройтзш († 22.05.1124). Куне­гун­да-Іри­на востан­нє зга­дуєть­ся 20.11.1117 р. (377).

Сфра­ги­стич­ні пам’ят­ки. Печат­ка титу­ляр­но­го коро­ля Русі Яро­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча, др. пол. ХІ ст. Зі збір­ки Музею Шере­меть­євих (VР-313). Сви­не­ць; кар­бу­ван­ня. D– 30×29мм, D2– 25,5 мм; Н– 3мм. 19,9г. На лицьо­вій сто­роні в обрам­лен­ні крап­ко­во­го обід­ка зоб­ра­же­но апо­сто­ла Пет­ра з дов­гим хре­стом у ліви­ці. Оба­біч решт­ки напи­су Ὁ ἅ γιος Πέτρος – «Свя­тий Пет­ро». На зво­ро­ті бул­ли пред­став­ле­но погрудне зоб­ра­жен­ня її влас­ни­ка – Яро­пол­ка. Князь у коштов­них та оздоб­ле­них шатах. Він три­має сфе­ру, увін­ча­ну рів­но­сто­рон­нім хре­стом. На голо­ві кня­жа шап­ка, оздоб­ле­на пер­ла­ми. Облич­чя моло­де, виго­лене, з дов­ги­ми вуса­ми. Над фігу­рою вгорі напис «князь». Поле печат­ки обве­дене крап­ко­вим обід­ком. [1]

Відо­мі кіль­ка печа­ток, що відріз­ня­ють­ся дея­ки­ми дета­ля­ми від пред­став­ле­ної пам’ятки. На них зоб­ра­жен­ня кня­зя під­пи­сане влас­ним іме­нем «Яро­полк». В ХІ ст., лиш один Рюри­ко­вич отри­мав у хре­щен­ні ім’я Пет­ро – це син Ізя­с­ла­ва Яро­сла­ви­ча Яро­полк. Три­ва­лий час вва­жа­ло­ся, що його хре­стильне ім’я було Гавриїл, а на Пет­ра він був таєм­но пере­хре­ще­ний у Римі, де папа Гри­горій VІІ 1075 року він­чав його «коро­лем Русі» – піс­ля вигнан­ня його бать­ка Ізя­с­ла­ва Яро­сла­ви­ча з Киє­ва й емі­гра­ції всієї сім’ї за кор­дон. Яро­полк став пер­шим в історії Украї­ни правителем-емігрантом.

На відо­мих його печат­ках князь зоб­ра­же­ний вуса­тим – як тра­ди­цій­но таки­ми були пра­ви­телі Київсь­кої Русі. Досто­вір­но відо­мо, що лише вуса носив Свя­то­слав Іго­ре­вич (про що зга­дує візан­тійсь­кий хроніст Лев Дия­кон), його син Воло­ди­мир Свя­то­сла­вич (зоб­ра­жен­ня яко­го відо­ме з монет) та ону­ки Яро­слав Мудрий (печат­ку з його зоб­ра­жен­ням було знай­де­но в Нов­го­роді) й Свя­то­полк Яро­пол­ко­вич (зоб­ра­жен­ня з монет).

4/1. ЄВДО­КІЯ-ІЗЯ­С­ЛАВ­НА († 1089)

У 1088 р. Мєш­ко, син Боле­сла­ва II Смі­ли­во­го, одру­жи­вся з русь­кою княж­ною. Галл Анонім не знав її імені (46, с.60; 276, 1.1, р.423). За Длу­го­шем, це була Євдо­кія, сест­ра кня­зя київсь­ко­го Свя­то­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча. Разом з мужем у 1089 р. Євдо­кія була отрує­на аген­та­ми коро­ля Вла­ди­сла­ва-Гер­ма­на та його сина Збі­гнє­ва (232, ks.3–4, s.237). М.Карамзін вва­жав Євдо­кію доч­кою Все­во­ло­да Яро­сла­ви­ча. Слі­дом за ним узяв під сум­нів пові­дом­лен­ня Длу­го­ша і О. Баль­зер (1739, s.113). Аргу­мен­та­ція обох непе­ре­кон­ли­ва, її від­ки­нув М. Баум­гар­тен (1750, р.11–12).

5/1. СВЯ­ТО­ПОЛК-МИХАЙ­ЛО ІЗЯ­С­ЛА­ВИЧ (* 8.11.1050 † 16.04.1113)

Наро­ди­вся 8.11.1050 р. (1467, с.79). Помер 16.04.1113 р. (776, с.269).
Князь поло­ць­кий (1070–1071 рр.), нов­го­родсь­кий (1078–1088 рр.), турівсь­кий (1088–1093 рр.) і київсь­кий (24.04.1093 ‑16.04.1113).
«Сей вели­кий князь був зрос­том висо­кий, сухий, волос­ся чор­няве і пря­ме, боро­да дов­га, зір гострий. Читач був книг і вель­ми пам’ят­ний, їв мало через слаб­кість здо­ро­в’я, і пив рід­ко, тіль­ки для того, щоб дого­ди­ти іншим. До вій­ни не був охо­чий і хоча на когось осер­ди­вся, але ско­ро і забув. При цьо­му вель­ми среб­ро­лю­би­вий був і ску­пий...» (1467, с.98). До заслуг цьо­го кня­зя, крім успіш­них походів про­ти полов­ців слід зане­сти про­ве­ден­ня Любе­ць­ко­го (1097 р.) та Вити­чівсь­ко­го (1100 р.) сне­мів, які сти­ши­ли міжк­нязівсь­кі протиріччя.
У Свя­то­пол­ка було три дру­жи­ни. Мати най­стар­шо­го сина спо­чат­ку була налож­ни­цею. Вона помер­ла бл. 1094 р. У 1094 р. князь одру­жи­вся з доч­кою поло­ве­ць­ко­го хана Тугор­ка­на. Полов­чан­ка помер­ла бл. 1103 р. У 1104 р. Свя­то­полк Ізя­с­ла­вич одру­жи­вся втретє з візан­тійсь­кою прин­це­сою Іри­ною-Вар­ва­рою Ком­нен (1750, p. 11).

ПАРАС­КЕ­ВИЯ ИЗЯСЛАВНА (? – ?),

княж­на киев­ская. Дочь Изя­с­ла­ва I Яро­сла­ви­ча и Гер­тру­ды Поль­ской. С 1076 года супру­га Ген­ри­ха, гер­цо­га Бранденбургского.

ЕВПРАК­СИЯ – ВЫШЕ­СЛА­ВА ИЗЯ­С­ЛАВ­НА (? – 1069)

княж­на киев­ская, коро­ле­ва поль­ская. Дочь Изя­с­ла­ва I Яро­сла­ви­ча и Гер­тру­ды Польской.
Супру­га коро­ля Поль­ши Боле­сла­ва II Сме­ло­го. Роди­ла Мечи­сла­ва (Меш­ко).

VIII генерация от Рюрика.

6/2. РОСТИ­СЛАВ МСТИ­СЛА­ВИЧ († 1.10.1093)

Помер 1.10.1093 р. (110, с.96).

7/3. АНА­СТАСІЯ ЯРО­ПОЛ­КІВ­НА (* 1074 † 8.01.1159)

Наро­ди­ла­ся 1074 р. Помер­ла 8.01.1159 р. Була вида­на за мінсь­ко­го кня­зя Глі­ба Все­сла­ви­ча, який помер 13.09.1119 р. (1750, р.12).

8/3. ЯРО­СЛАВ ЯРО­ПОЛ­КО­ВИЧ († 11.08. чи 20.12.1102)

Помер 11.08.1102 чи 20.12.1102 р. у київсь­кій в’яз­ни­ці (1467, с. 122). За В.Татищевим, був луць­ким кня­зем з 1079 р. Мож­ли­во, що піс­ля Любе­ць­ко­го сне­му зму­ше­ний був усту­пи­ти свої володін­ня Дави­ду Іго­ре­ви­чу. Не отри­мав­ши нія­ких володінь, про­бу­вав утри­ма­ти­ся в Бере­сті (1101, 1102 рр.).

9/3. NN ЯРО­ПОЛ­КІВ­НА (* бл.1076 † п.1087)

Наро­ди­ла­ся бл. 1076 р. Помер­ла піс­ля 1091 р. Разом з матір’ю піс­ля заги­белі бать­ка виї­ха­ла у Сак­сонію. Піс­ля 1087 р. була вида­на за тюрінг­сь­ко­го кня­зя Гюн­те­ра, зас­нов­ни­ка дина­стії Шварцбургів.
Від цьо­го шлю­бу наро­ди­вся граф Сіц­цо (500, с.39).

10/3. ВЯЧЕ­СЛАВ ЯРО­ПОЛ­КО­ВИЧ († 13.12.1104 чи 16.12.1105

Помер 13.12.1104 р. (111, стб.230) чи 16.12.1105 р. (1467, с.125), або, навіть, у 1110 р. (120, с. 136). У 1103 р. в поході на полов­ців очо­лю­вав влас­ну дру­жи­ну. За О.Раповим мав уділ на Волині (1332, с.87). З цим важ­ко пого­ди­ти­ся. Свя­то­полк Ізя­с­ла­вич закрі­пив Волинь за сином Яро­сла­вом і слід­ку­вав, щоби цей уділ не перей­шов у інші руки. Він нещад­но роз­пра­ви­вся з стар­шим бра­том Вяче­сла­ва за спро­бу утво­ри­ти уділ у Бере­сті. Син Дави­да Іго­ре­ви­ча теж мусив слу­жи­ти волинсь­ко­му кня­зеві, а не успад­ку­вав Доро­го­бузь­ке князів­ство. Най­більш ймо­вір­но, що ще у 1097 р. за рішен­ням Любе­ць­ко­го сне­му Яро­слав отри­мав Турів або уділ в Турівсь­кій зем­лі. Там піз­ні­ше мали уді­ли його племінники.

11/5. МСТИ­СЛАВ СВЯ­ТО­ПОЛ­КО­ВИЧ († 12.06.1099)

Син Свя­то­пол­ка від налож­ни­ці. Заги­нув 12.06.1099 р. при обо­роні Воло­ди­ми­ра від війсь­ка Дави­да Іго­ре­ви­ча (111, стб.240). Князь волинсь­кий (1097–1099 рр.).

12/5. ЯРО­СЛАВ-ІВАН СВЯ­ТО­ПОЛ­КО­ВИЧ († 05.1123)

Заги­нув у трав­ні 1123 р. при облозі Воло­ди­ми­ра. Князь волинсь­кий (1100–1118 рр.). У 1091 р. одру­жи­вся з доч­кою угорсь­ко­го коро­ля Лас­ло І. Піс­ля 1106 р., по смер­ті пер­шої дру­жи­ни, взяв доч­ку польсь­ко­го коро­ля Вла­ди­сла­ва-Гер­ма­на. Вона наро­ди­ла­ся піс­ля 1088 р., а помер­ла невдо­взі піс­ля 12.05.1112. Третій шлюб було укла­де­но 29.06.1112 р. з доч­кою Мсти­сла­ва Воло­ди­ми­ро­ви­ча. У 1117–1118 рр. цей шлюб роз­пав­ся (374).

13/5. АННА СВЯ­ТО­ПОЛ­КІВ­НА († піс­ля 1136)

Помер­ла піс­ля 1136 р. Була вида­на за Свя­то­сла­ва Дави­до­ви­ча, спад­коєм­ця чер­ні­гівсь­ко­го кня­зя, яко­му Свя­то­полк пере­дав поло­ви­ну Волині з Луць­ком. У 1107 р. Свя­то­слав Дави­до­вич став чен­цем Києво-Печерсь­ко­го мона­сти­ря і Піз­ні­ше був каноні­зо­ва­ний як св.Микола Святоша.

14/5. ЗБИ­СЛА­ВА СВЯ­ТО­ПОЛ­КІВ­НА († 1113)

Помер­ла у 1113 р. У 1103 р. була вида­на за польсь­ко­го коро­ля Боле­сла­ва III Кри­во­усто­го. Оскіль­ки обоє були в близь­ких роди­них зв’яз­ках, то кра­ківсь­ко­му єпис­ко­пу дове­ло­ся про­си­ти дозвіл на шлюб у папи Пас­халія II, моти­ву­ю­чи «необ­хід­ність шлю­бу для Віт­чиз­ни». По смер­ті Зби­сла­ви, Боле­слав III одру­жи­вся вдру­ге із Сало­меєю, доч­кою гра­фа Генрі­ха фон Бер­га. Вона наро­ди­ла­ся у 1101 р. і помер­ла 27.07.1144 р. Польсь­кий король помер 28.10.1138 р. Від шлю­бу із Зби­сла­вою Свя­то­пол­ків­ною у ньо­го був син Вла­ди­слав (* 1105 † 30.05.1159), який зай­мав кра­ківсь­кий і сілезь­кий пре­сто­ли у 1138–1146 рр.; незна­ний з імені син ( * 1107/8 † піс­ля 1109), який помер немо­в­лям, та незна­на з імені донь­ка (* бл. 1111), яка у 1124 р. була вида­на за муромсь­ко­го кня­зя Все­во­ло­да Дави­до­ви­ча (1739, s.120–121).

15/5. ПРЕД­СЛА­ВА СВЯ­ТО­ПОЛ­КІВ­НА († піс­ля 1104)

У 1104 р. була вида­на за гер­цо­га Алмо­ша, бра­та угорсь­ко­го коро­ля Кал­ма­на Книж­ни­ка. Алмош помер бл. 1129 р. їх син Бела II зай­няв угорсь­кий пре­стол у 1131 р. (2099, 2511).

16/5. БРЯ­ЧИ­СЛАВ СВЯ­ТО­ПОЛ­КО­ВИЧ (* 1104 † 28.03.1123)

Стар­ший з синів Вар­ва­ри Ком­нен. Наро­ди­вся 1104 р. Помер у 28.03.1123 р. (111, стб.293; 118,с.26). На нашу дум­ку згід­но пра­ва успад­ку­ван­ня бл. 1110 р. отри­мав Турівсь­ке князів­ство, а не уділ у Турівсь­кій зем­лі, як вва­жав О.Рапов (1332, с.89).

17/5. ІЗЯ­С­ЛАВ СВЯ­ТО­ПОЛ­КО­ВИЧ († 23.12.1123)

Помер 23.12.1123 р. (111, стб.299; 118, с.28). Мав уділ у Турівсь­кій зем­лі (1332, с.89), мож­ли­во з цен­тром у Кле­чес­ку, а по смер­ті бра­та Бря­чи­сла­ва успад­ку­вав Турів.

18/5. МАРІЯ СВЯТОПОЛКІВНА [?]

M. Баум­гар­тен вва­жав, що най­мо­лод­ша доч­ка Свя­то­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча — Марія була вида­на за польсь­ко­го коме­са Пет­ра Вла­сто­ви­ча, відо­мо­го дія­ча пер­шої поло­ви­ни XII ст. (1750,р.П). Ми прий­має­мо вер­сію В.Пашуто, за якою Пет­ро Вла­сто­вич одру­жи­вся з Марією Оле­гів­ною, доч­кою сіверсь­ко­го кня­зя Оле­га Свя­то­сла­ви­ча (1249, c. 152).

IX генерация от Рюрика.

19/8. ЮРІЙ ЯРО­СЛА­ВИЧ († піс­ля 1102)

Зга­да­ний під 1102 р. (1467, с. 123).

20/8. ВЯЧЕ­СЛАВ ЯРО­СЛА­ВИЧ († піс­ля 1127)

У 1127 р. зга­да­ний як князь кле­чесь­кий (111, стб.297). Напев­но, отри­мав цей уділ у 1123 р., коли Ізя­с­лав Свя­то­пол­ко­вич перей­шов у Турів.

21/12. ЮРІЙ ЯРО­СЛА­ВИЧ († піс­ля 1166/​до 1168)

сын кня­зя Яро­сла­ва Свя­то­пол­чи­ча и неиз­вест­ной по име­ни Мсти­слав­ны. Наро­ди­вся до 1112 р. (був сином Яро­сла­ва від дру­гої дру­жи­ни, доч­ки польсь­ко­го коро­ля Вла­ди­сла­ва-Гер­ма­на) (1750, р.11–12). Востан­нє зга­да­ний у 1166 р. (118, с.79). Мав уділ у Турівсь­кій зем­лі, напев­но з цен­тром у Пінсь­ку (бл.1142–1148, 1154–1157 рр.), бо у 1157 р. титу­лу­вав­ся кня­зем турівсь­ким і пінсь­ким (112, стб.491). Князь­турівсь­кий (1148/1149–1150, 1151–1154, 1157-піс­ля 1166/​до 1168 рр.). У важ­ких умо­вах зумів утри­ма­ти Турівсь­ку зем­лю для нащад­ків Свя­то­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча (566, с.122, 187–188, 302, 307–308). У 1144 р. одру­жи­вся з доч­кою горо­денсь­ко­го кня­зя Все­во­лод­ка Дави­до­ви­ча (112,стб.297).

Юрий Яро­сла­вич был женат на доче­ри Все­во­лод­ко Горо­ден­ско­го. А.В. Наза­рен­ко счи­та­ет, что этот брак был бы невоз­мо­жен, если бы Юрий был сыном Яро­сла­ва и Мсти­слав­ны. Все­во­лод­ко был женат на Ага­фье, доче­ри Вла­ди­ми­ра Моно­ма­ха и сест­ре Мсти­сла­ва Вели­ко­го. Таким обра­зом, брак сына Мсти­слав­ны и внуч­ки Ага­фьи ока­зы­ва­ет­ся нека­но­ни­че­ски близ­ко­род­ствен­ным [Наза­рен­ко 2000. С. 178]. При этом, одна­ко, мы не зна­ем, была ли Ага­фья един­ствен­ной женой Все­во­лод­ко и была ли, соот­вет­ствен­но, жена Юрия Яро­сла­ви­ча имен­но ее доче­рью. Кро­ме того, кня­зья, как извест­но, не все­гда соблю­да­ли кано­ни­че­ские уста­нов­ле­ния о бра­ках с бук­валь­ной точ­но­стью. См. так­же: [Пла­хо­нин 2004. С. 320–330].

ДРУ­ЖИ­НА: NN, помер­ла у 1190 р.

22/12. СОФІЯ ЯРО­СЛАВ­НА († 1158)

Помер­ла у 1158 р. Була вида­на за мінсь­ко­го кня­зя Рости­сла­ва Глі­бо­ви­ча (374, с. 12).

23/12. ПРИ­БИ­СЛА­ВА ЯРО­СЛАВ­НА († піс­ля 1136) 

Бл. 1136 р. була вида­на за захід­но­по­морсь­ко­го кня­зя Рати­бо­ра I. Муж помер у 1155/56 р., їх син Богу­слав був кня­зем на Слав­ні (375). В.Двожачек помил­ко­во вва­жав При­би­сла­ву доч­кою волинсь­ко­го кня­зя Яро­сла­ва Ізя­с­ла­ви­ча (1803, tabl. 18).

X генерация от Рюрика.

24/21. ІВАН ЮРІЙ­О­ВИЧ († піс­ля 1170)

Помер піс­ля 1170 р. (112, стб.541). Князь турівсь­кий (до 1168 р. ‑піс­ля 1170 р.).

25/21. СВЯ­ТО­ПОЛК ЮРІЙ­О­ВИЧ († 19.04.1190)

князь туровсь­кий, син Юрія Ярославича.
Помер 19.04.1190 р. у Туро­ві (112, стб.665). У 1162 р. очо­лю­вав турівсь­ке війсь­ко у поході на Слу­цьк (112, стб.521).

В 1162 году упо­ми­на­ет­ся сов­мест­ній поход кня­зей на Слуцк, которій види­мо перед тем само­воль­но захва­тил Вла­ди­мир Мсти­сла­вич «Мачу­шич». «[У] тім же році Рюрик [Рости­сла­вич], і Свя­то­полк Юрій­о­вич туровсь­кий, і Свя­то­слав Все­во­ло­до­вич із бра­том Яро­сла­вом, і з Оле­гом Свя­то­сла­ви­чем, і з Воло­ди­ми­ро­ви­чем [Свя­то­сла­вом], і з кри­всь­ки­ми кня­зя­ми пішли до [горо­да] Слу­ць­ка на Воло­ди­ми­ра на Мсти­сла­ви­ча. Воло­ди­мир же, поба­чив­ши силу їх, дав їм мир і Слу­цьк одсту­пив їм, а сам пішов у Київ до бра­та Рости­сла­ва. Рости­слав тоді дав йому Тре­поль І інші чоти­ри горо­ди при­дав йому до Треполя.»

При опи­са­нии похо­да войск Андрея Бого­люб­ско­го на Рости­сла­ви­чей в 1173 году в Ипа­тьев­ской лето­пи­си туров­ские и пин­ские кня­зья назва­ны порознь: «І поло­ць­ким кня­зям [Андрій] повелів піти всім, і туровсь­ким, і пінсь­ким, і городенським.»

У 1184 р. зга­дуєть­ся як турівсь­кий князь (112, стб.633). Напев­но успад­ку­вав бра­ту Іва­ну піс­ля 1170 р., а до того мав інший уділ у Турівсь­кій землі.

26/21. ЯРО­СЛАВ ЮРІЙ­О­ВИЧ († піс­ля 1183/​до 1190)

князь пинсь­кий, син Юрія Ярославича.

При опи­са­нии похо­да войск Андрея Бого­люб­ско­го на Рости­сла­ви­чей в 1173 году в Ипа­тьев­ской лето­пи­си туров­ские и пин­ские кня­зья назва­ны порознь: «І поло­ць­ким кня­зям [Андрій] повелів піти всім, і туровсь­ким, і пінсь­ким, і городенським.»

У 1183 р. зга­да­ний як князь пінсь­кий (112, стб.631). Помер до 1190 р., бо в цьо­му році пінсь­ким кня­зем був уже його молод­ший брат Яро­полк Юрій­о­вич (112, стб.672). Між 1154–1157 рр. одру­жи­вся з Євфросінією, доч­кою тодіш­ньо­го турівсь­ко­го кня­зя Бори­са Юрій­о­ви­ча. Напев­но по смер­ті Юрія Яро­сла­ви­ча у Турівсь­кій зем­лі зали­шав­ся в силі ста­ра прак­ти­ка успад­ку­ван­ня, коли по смер­ті стар­шо­го кня­зя наступ­ні пере­хо­ди­ли з уді­лу на уділ. Тоді, мож­ли­во, між 1166–1168 рр. Іван отри­мав Турів, Свя­то­полк — Пінськ, Яро­слав — Кле­чеськ, Гліб — Дуб­ро­ви­цю, а Яро­полк — Горо­де­ць. Яро­слав мусив помер­ти рані­ше за Свя­то­пол­ка, яко­му успад­ку­вав Гліб-Михай­ло, а Пінськ у 1190 р. отри­мав відра­зу Яро­полк, як най­стар­ший піс­ля Глі­ба. Оскіль­ки Яро­слав у 1183 р. три­мав пре­стол, стар­ший за пре­стол, який зай­мав Гліб, то він був стар­шим за Гліба.

27/21. ГЛІБ ЮРІЙ­О­ВИЧ († 1195)

князь дуб­ро­ви­ць­кий, туровсь­кий, син Юрія Ярославича.
Помер в 1195 р. у Туро­ві, похо­ва­ний у Києві в Михай­лівсь­кій церкві (112, стб.694). У 1182 р. зга­да­ний як князь дуб­ро­ви­ць­кий (112, стб.631). У 1190 р. успад­ку­вав турівсь­кий пре­стол. Схо­же, що при ньо­му на Турівсь­ку зем­лю, яка силь­но роздро­би­ла­ся, були поши­рені прин­ци­пи, вироб­лені на Любе­ць­ко­му сне­мі 1097 р.

28/21. ЯРО­ПОЛК ЮРІЙ­О­ВИЧ († піс­ля 1190)

Помер піс­ля 1190 р. В 1190 р. був пінсь­ким кня­зем і одру­жи­вся з незна­ною княж­ною (112, стб.672).

Зима 1190/1
Рости­слав, отож, при­ї­хав у свій Торчсь­кий зі сла­вою і честю вели­кою, побі­див­ши полов­ців, і вборзі пої­хав до отця у Вру­чий. Оте­ць бо його рушив був на Лит­ву і пере­бу­вав у Пінсь­ку у тещі своєї і в шуря­ків своїх, бо тоді було весіл­ля Яро­пол­ко­ве 3. Але наста­ло теп­ло, і стік сніг, і не мож­на було їм дій­ти до зем­лі їх, [лит­ви], і вер­ну­ли­ся вони до себе.

29/21. АННА ЮРІЇВ­НА († піс­ля 1205)

Помер­ла піс­ля 1205 р. (118, с. 108, 114). Була вида­на за овру­ць­ко­го кня­зя Рюри­ка Рости­сла­ви­ча, який актив­но боров­ся за київсь­кий пре­стол на межі XII-XIII ст. У 1202 р. була разом з мужем сило­мі­ць постри­же­на в одно­му з київсь­ких мона­сти­рів зятем Рома­ном Мсти­сла­ви­чем. По заги­белі Рома­на у 1205 р.
Рюрик поки­нув мона­стир і вер­нув­ся до політич­ної діяль­но­сті. Анна від­мо­ви­лась від світсь­ко­го жит­тя і зали­ши­лась у монастирі.

Муж: РЮРИК РОСТИ­СЛА­ВИЧ ОВРУЦЬКИЙ

30/21. МАЛ­ФРІ­ДА ЮРІЇВ­НА († піс­ля 1166)

Дочь Юрия Яро­сла­ви­ча, кня­зя туров­ско­го[2], кото­рый, в свою оче­редь, был, по-види­мо­му, сыном одной из сестер Маль(м)фрид Мсти­слав­ны и кня­зя Яро­сла­ва Свя­то­пол­чи­ча. У 1166 р. була вида­на за сина луць­ко­го кня­зя Все­во­ло­да Яро­сла­ви­ча (118, с.79).

XI генерация от Рюрика.

32/25. ВОЛО­ДИ­МИР СВЯ­ТО­ПОЛ­КО­ВИЧ ПИНСЬ­КИЙ († 1228 ?)

Як пінсь­кий князь зга­дуєть­ся у 1206–1207 рр. (112, стб.720–721). За вер­сією М. Баум­гар­те­на, був сином Свя­то­пол­ка Юрій­о­ви­ча і три­мав пінсь­ке князів­ство до 1228 р. (1750, р.13).

Види­мо Свя­то­пол­ко­ви­чем был Вла­ди­мир Пин­ский упо­ми­на­е­мый в ГВЛ под 1204 (пра­виль­но под 1208) и 1229 годами.
У РІК 6712 [1204] (1208).Святослава ж [Іго­ре­ви­ча] вони схо­пи­ли і одве­ли його в Ляхи, а Олек­сандр сів у Воло­ди­ми­рі. Тоді ж схо­пи­ли Воло­ди­ми­ра [Рости­сла­ви­ча] пінсь­ко­го, бо з ляха­ми був Інг­вар і Мсти­слав [Яро­сла­ви­чі]. А потім сів Інг­вар у Воло­ди­ми­рі. Лесть­ко взяв у ньо­го доч­ку {Гре­ми­сла­ву] і оді­слав її [до себе], а [сам] пішов до [горо­да] Орельська.

Свя­то­пол­чи­чи упо­ми­на­ют­ся ... [3].

В л?т.s.?.е?. [6715 (1207)] Пои­до­ша ?лго­ви­чи всї ?п?ть на Рюри­ка г Къ?єву . Все­во­лодъ Чермнъ?и с своєю брать­єю . и с сво­и­ми съ?новци . и ис Туро­ва . и ис Пинь­ска Ст?ополчи[чи] и при­до­ша до Дн?пра . | и пере­бро­ди­шас? про­ти­ву горо­ду Тре­по­лю . и ?бисту­пи­ша . и бъ?с? брань кр?пка з?ло . б?ше бо с? затво­рилъ в нем?. [4].

У РІК 6737 [1229]У ті ж роки Лесть­ко уби­тий був, вели­кий князь лядсь­кий, на сей­мі був уби­тий Свя­то­пол­ком [поморсь­ким] 1 і Одо­ни­чем 2 Воло­ди­сла­вом за намо­вою бояр невірних.По смер­ті бра­та сво­го [Лесть­ка] Кон­драт, [князь лядсь­кий], увій­шов з Дани­лом і Василь­ком у вели­ку при­язнь і про­сив їх, щоб вони прий­шли йому на під­мо­гу. І вони пішли удвох йому в поміч на Воло­ди­сла­ва на Ста­ро­го 3. Самі ж вони пішли оби­д­ва на вій­ну, а в Бере­стії зоста­ви­ли Воло­ди­ми­ра [Рости­сла­ви­ча] пінсь­ко­го, і угров­чан, і бере­стян — сте­рег­ти зем­лі од ятвягів.

33/25. РОСТИ­СЛАВ СВЯ­ТО­ПОЛ­ЧИЧ (ум.после 1232) 

— князь пин­ский (до 1228—после 1232), сын Свя­то­пол­ка Юрье­ви­ча, лидер туро­во-пин­ских Изя­с­ла­ви­чей после гибе­ли несколь­ких из них в бит­ве на Кал­ке (1223). Вос­поль­зо­вав­шись борь­бой волын­ских кня­зей за Луц­кое кня­же­ство после смер­ти Мсти­сла­ва Немо­го и его сына Ива­на (1227), сыно­вья Рости­сла­ва заня­ли Чарто­рыйск. Но вско­ре Дани­ил Рома­но­вич вновь овла­дел горо­дом и взял Рости­сла­ви­чей в плен. По при­чине это­го в сле­ду­ю­щем году Рости­слав послал вой­ска в помощь Вла­ди­ми­ру Киев­ско­му, Миха­и­лу Чер­ни­гов­ско­му и полов­цам Котя­на. Поход закон­чил­ся без­успеш­ной оса­дой Каменца.
Име­на жены и потом­ков Рости­сла­ва неизвестны.

Помер піс­ля 1232 р. У 1228–1232 рр. зга­дуєть­ся як пінсь­кий князь (112, стб.754). Його пре­тен­зії на волинсь­кі зем­лі, мож­ли­во, базу­ва­ли­ся на родин­них зв’яз­ках з Інг­ва­ре­ви­ча­ми. Як один з стар­ших турівсь­ких князів най­віро­гід­ні­ше був сином Свя­то­пол­ка Юрійовича.

У РІК 6736 [1228]. У той же рік Кири­ло, мит­ро­по­лит, преб­ла­жен­ний і свя­тий, при­ї­хав був улад­на­ти мир, але не зміг 1.Потім же Рости­слав [Свя­то­пол­ко­вич] пінсь­кий, не пере­ста­ю­чи, обмо­в­ляв [Дани­ла],— бо діти його були забрані [в полон]. І Воло­ди­мир [Рюри­ко­вич] київсь­кий зібрав [про­ти Дани­ла] воїв, [і] Михай­ло [Все­во­ло­до­вич] чер­ні­гівсь­кий [теж]. [Воло­ди­мир гово­рив]: «Оте­ць же його постиг був отця мой­о­го»,— бо була в ньо­го боязнь вели­ка в сер­ці його 2. Воло­ди­мир, отож, поса­див [хана] Котя­ня на коня і всіх полов­ців, і прий­шли вони до Камен­ця,— Воло­ди­мир же з усі­ма кня­зя­ми, І Михай­ло з усі­ма кня­зя­ми, і куря­ни, і піня­ни, і нов­го­род­ці, і туров­ці,— і обло­жи­ли Каменець.

34/. СВЯ­ТО­СЛАВ .... († 31.05.1223)

Заги­нув на Кал­ці 1.06.1223 р. Князь яненсь­кий. Локалі­за­ція Яне­ва неяс­на. Свя­то­слав зга­дуєть­ся поряд з несвізь­ким кня­зем та інши­ми уділь­ни­ми турівсь­ки­ми кня­зя­ми. Оче­вид­но, що це був один з молод­ших внуків Юрія Яро­сла­ви­ча. Поза­як Яро­слав Юрій­о­вич не зай­мав стар­шо­го турівсь­ко­го пре­сто­лу, то його нащад­ки навряд чи мог­ли роз­ра­хо­ву­ва­ти на якісь біль­ші уді­ли. Вихо­дя­чи з цьо­го, ми вва­жає­мо Свя­то­сла­ва сином Яро­сла­ва Юрій­о­ви­ча. Зага­лом це питан­ня зали­шаєть­ся відкритим.

35. ОЛЕК­САНДР ... ДУБ­РО­ВИЦ­КИЙ († 31.05.1223)

сын Гле­ба Дуб­ро­виц­ко­го (???), внук Юрия Туров­ско­го (???), пра­внук Яро­сла­ва Свя­то­пол­чи­ча-Михай­ло­ви­ча (???). Кн. дуб­ро­виц­кий. Ум. в 1223 г. В лето­пис­ных источ­ни­ках князь упо­ми­на­ет­ся исклю­чи­тель­но в изве­сти­ях о его гибе­ли после бит­вы при Кал­ке.[5] Таким обра­зом, невоз­мож­но ска­зать ниче­го опре­де­лен­но­го ни о функ­ци­о­ни­ро­ва­нии его име­ни, ни об обсто­я­тель­ствах имя­на­ре­че­ния, ни о его патро­наль­ном свя­том. В лето­пи­сях отсут­ству­ет даже отче­ство это­го кня­зя, поэто­му все его гене­а­ло­ги­че­ские свя­зи рекон­стру­и­ру­ют­ся иссле­до­ва­те­ля­ми на осно­ва­нии места кня­же­ния. Суще­ствен­но, одна­ко, что он, судя по все­му, был одним из пер­вых (наря­ду с Алек­сан­дром Белз­ским и Алек­сан­дром Нев­ским, см. ниже) извест­ных по источ­ни­кам обла­да­те­лей име­ни Алек­сандр в дина­стии Рюриковичей.

Заги­нув у битві на Кал­ці 1.06.1223 р. Князь дуб­ро­ви­ць­кий. Зять київсь­ко­го кня­зя Мсти­сла­ва Рома­но­ви­ча. Вихо­дя­чи з поряд­ку успад­ку­ван­ня пре­столів, М. Баум­гар­тен вва­жав його сином Глі­ба Юрій­о­ви­ча (1750, р.13), з чим ми погод­жує­мо­ся. В Калк­ском побо­и­ще в 1223 году погиб князь Алек­сандр Дуб­ро­вец­кий, его счи­та­ют сыном Гле­ба Юрье­ви­ча Дуб­ро­виц­ко­го и Туров­ско­го (+1195), это логич­но конеч­но, одна­ко не факт.

Биб­лио­гра­фия: Лит­ви­на А. Ф., Успен­ский Ф. Б. Выбор име­ни у рус­ских кня­зей в X–XVI вв.: Дина­сти­че­ская исто­рия сквозь приз­му антро­по­ни­ми­ки. М.: «Индрик», 2006. С. 463.

40. ГЛІБ .... СТЕПАНСЬКИЙ

Князь сте­пансь­кий (бл. 1223 ‑1240/50 ?). У 1289/90 р. помер його син сте­пансь­кий князь Іван Глі­бо­вич. Сте­пансь­ке князів­ство було дуб­ро­ви­ць­ким уді­лом. Мож­на не сум­ні­ва­ти­ся, що Гліб був молод­шим сином дуб­ро­ви­ць­ко­го кня­зя Олек­сандра Глі­бо­ви­ча, який міг отри­ма­ти свій уділ піс­ля заги­белі бать­ка у 1223 р. Незна­ний з дже­рел стар­ший син отри­мав Дуб­ро­ви­цю. Ім’я Гліб у сте­пансь­ко­го кня­зя непря­мо під­твер­джує гіпо­те­зу, що Дуб­ро­ви­ць­ке князів­ство утри­ма­ли нащад­ки Глі­ба Юрійовича.

36. ЮРІЙ ..... НЕЗВІЗЬ­КИЙ(† 31.05.1223)

Заги­нув у битві на р.Калці 1.06.1223 р. Князь несвізь­кий. Вихо­дя­чи з переліку князів, був молод­шим за Свя­то­сла­ва Яневсь­ко­го, а отже, і Несвіж був молод­шим пре­сто­лом від Яне­ва. Звід­си — най­віро­гід­ні­ше, що Юрій був сином Яро­пол­ка Юрійовича.

41/36. ЯРО­СЛАВ .... († 31.05.1223)

Заги­ну­ву битві нар.Калці 1.06.1223 р. (бит­ва від­бу­ла­ся 31.05.1223 р., але біль­шість турівсь­ких князів зда­ли­ся у полон і заги­ну­ли під час бен­ке­ту наступ­но­го дня). Князь неговорський.

XII генерация от Рюрика.

39. МИХАЙ­ЛО ..... († піс­ля 1247)

У 1247 р. зга­дуєть­ся як пінсь­кий князь (112, стб. 793). Міг бути сином Воло­ди­ми­ра або Ростислава.

У РІК 6755 [1247]. Потім же, коли мину­ли роки, пусто­ши­ла лит­ва, [князь] Лен­гевін 1, дов­ко­ла [горо­да] Мель­ни­ці, і вели­ку здо­бич /402/ вони взя­ли. Дани­ло, отож, і Василь­ко гна­ли­ся вслід за ними до Пінсь­ка. А в Пінсь­ку [був князь] Михай­ло 2 [Рости­сла­вич]. Він дав був їм вість, [що мають прий­ти Дани­ло й Василь­ко], і вони ста­ли, поро­бив­ши засіки, в лісі; дав їм вість Михай­ло, пере­бу­ва­ю­чи в Пінсь­ку. Однак Дани­ло й Василь­ко помча­ли на них, і двірсь­кий Яків 3 [Мар­ко­вич повів] воїв своїх. Лит­ва ж, не пой­няв­ши віри Михай­ло­ві, вий­ш­ла зі станів своїх. [І] за милістю божою побіг­ла лит­ва, і поби­ті вони були, і здо­бич усю [в них] оді­бра­ли, а сам Лен­гевін, пора­не­ний, утік. І прий­ш­ла [про це] вість Дани­ло­ві й Василь­ку, і була радість вели­ка в Пінську-городі.

43/38. ФЕДІР ВОЛО­ДИ­МИ­РО­ВИЧ († піс­ля 1262)

У 1262 р. зга­дуєть­ся як пінсь­кий князь 

У РІК 6770 [1262] ... Припом’янув Мин­довг [також], що Василь­ко-князь із бога­ти­рем [Бурон­даєм] пусто­шив зем­лю Литовсь­ку. І послав він рать на Василь­ка, і пусто­ши­ли вони дов­ко­ла [горо­да] Каме­ня 1. Але князь Василь­ко не пої­хав услід за ними, тому що споді­вав­ся він дру­гої раті. Він послав за ними [воє­вод] Жели­сла­ва та Сте­па­на Медуш­ни­ка. І гони­ли вони вслід за ними аж до [ріки] Ясоль­ди 2, але не догна­ли їх, бо рать [литовсь­ка] була мала,— вони тіль­ки набра­ли були здо­би­чі, і тому й одій­шли спішно.

Дру­га ж рать литовсь­ка пусто­ши­ла тої самої неділі дов­ко­ла [горо­да] Мель­ни­ці. Був же з ними воє­во­да Тюдія­ми­но­вич Ков­ди­жад, і взя­ли вони здо­би­чі бага­то. Тому князь Василь­ко пої­хав услід за ними із сином своїм Воло­ди­ми­ром, і з бояра­ми свої­ми, і зі слу­га­ми, поклав­ши упр­ван­ня на бога, і на пре­чи­стую його матір, і на силу чес­но­го хре­ста, і догна­ли вони їх коло Небля-города.

Лит­ва ж ста­ла була при озері [Неблі], але, поба­чив­ши війсь­ка, вилад­на­ли­ся вони і сто­я­ли у три ряди за щита­ми по своє­му зви­чаю. Василь­ко тим часом, наря­див­ши свої війсь­ка, пішов супро­ти них. І зіт­ну­ли­ся вони обоє, і лит­ва, не видер­жав­ши, кину­лась нав­тіки. Але не мож­на було втек­ти, бо обій­шло було [їх] озе­ро дов­ко­ла. І тоді ста­ли вони сік­ти їх, а інші в озері пото­пи­лись. І так пере­би­ли вони їх усіх, і не остав­ся з них | ні один.

Почув­ши ж се, князі пінсь­кі Федір, і Демид, і Юрій [Воло­ди­ми­ро­ви­чі] при­ї­ха­ли до Василь­ка з пит­тям, і ста­ли вони весе­ли­ти­ся, бача­чи, що воро­ги їх поби­ті, а своя дру­жи­на вся ціла. Тіль­ки один /424/ [воїн] був уби­тий із війсь­ка Василь­ко­во­го — [боярин] Прейбор, син Сте­па­на Родо­ви­ча 3.

(112, стб.856).

44/38. ЮРІЙ ВОЛО­ДИ­МИ­РО­ВИЧ († 1289/1290)

Помер у 1290 р. (112, стб.938). Князь пінсь­кий (піс­ля 1262 — 1290 рр.).

У рік 6800 [1292]. Тої ж зими пре­ста­ви­вся пінсь­кий князь Юрій, син Воло­ди­ми­рів 1, крот­кий, сми­рен­ний, спра­вед­ли­вий. І пла­ка­ла по ньо­му кня­ги­ня його, і сини його, і брат його, Демид-князь, і всі люди пла­ка­ли за ним пла­чем великим.

45/38. ДЕМИД ВОЛО­ДИ­МИ­РО­ВИЧ († піс­ля 1289) 

Помер піс­ля 1290 р. Князь пінсь­кий з 1290 р. (112, стб.938).

У рік 6800 [1292]. Тої ж зими пре­ста­ви­вся пінсь­кий князь Юрій, син Воло­ди­ми­рів 1, крот­кий, сми­рен­ний, спра­вед­ли­вий. І пла­ка­ла по ньо­му кня­ги­ня його, і сини його, і брат його, Демид-князь, і всі люди пла­ка­ли за ним пла­чем великим.

46/40. ІВАН ГЛІ­БО­ВИЧ СТЕ­ПАНСЬ­КИЙ († 1289/1290)

Під 1292 р. (фак­тич­но 1289/1290) у Іпатіївсь­ко­му зве­ден­ні: «Тої зими пре­ста­ви­вся сте­пансь­кий князь Іван, син Глібів. І пла­ка­ли за ним усі люди од мало­го до вели­ко­го, і став кня­жи­ти замісь ньо­го син його Воло­ди­мир.» (112, стб.938). Іван Глі­бо­вич став кня­жи­ти у Сте­пані десь бл. 1240/50 рр.

XIIІ генерация от Рюрика.

47/44. ЯРО­СЛАВ ЮРІЙ­О­ВИЧ († піс­ля 1289/1290)

Зга­да­ний впер­ше під 1290 р. як незна­ний з імені син пінсь­ко­го кня­зя Юрія Воло­ди­ми­ро­ви­ча. На під­ставі Супральсь­ко­го пом’я­ни­ка (поз. 2) мож­на вва­жа­ти, що його зва­ли Яро­сла­вом (попу­лярне ім’я серед турівсь­кої дина­стії), а його дру­жи­ною була Марія, доч­ка Рома­на Даниловича.

48/44. NN ЮРІЙ­О­ВИЧ († піс­ля 1289/1290)

Незна­ний з імені брат Яро­сла­ва, зга­да­ний у 1290 р. (112, стб. 938).

49/46. ВОЛО­ДИ­МИР ІВА­НО­ВИЧ СТЕ­ПАНСЬ­КИЙ († піс­ля 1292)

У 1289/1290 р. успад­ку­вав Сте­пансь­ке князівство.

Персони без місця у розпису та сумнівні

31/?. АНДРІЙ .... [?] († 31.05.1223)

У скла­ді київсь­ко­го війсь­ка, яке висту­пи­ло на Кал­ку, було бага­то дріб­них турівсь­ких князів. Схо­же, що їх при­вів сюзе­рен Турівсь­кої зем­лі, зв’я­за­ний з київсь­ким кня­зем родин­ни­ми зв’яз­ка­ми. Дру­гий зять Мсти­сла­ва Рома­но­ви­ча — Олек­сандр був дуб­ро­ви­ць­ким кня­зем, отже, не міг бути сюзе­ре­ном Турівсь­кої зем­лі. Крім того, серед зятів Андрій назва­ний перед Олек­сан­дром, що означає,що він зай­мав стар­ший пре­стол. Най­і­мо­вір­ні­ше, що Андрій був турівсь­ким кня­зем, а отже, нащад­ком одно­го з стар­ших синів Юрія Яро­сла­ви­ча Іва­на або Свя­то­пол­ка, скорі­ше першого.
Здав­ся мон­го­лам у полон і заги­нув 1.06.1223 р.

РОСТИ­СЛАВ ВЛАДИМИРОВИЧ

В собы­ти­ях 1240 — 1241 годов вре­мён наше­ствия Баты­ева упо­ми­на­ет­ся какой-то князь Рости­слав Вла­ди­ми­ро­вич, неко­то­рые его счи­та­ют тоже Пин­ским кня­зем, кое-кто отож­деств­ля­ет с преж­ним Рости­сла­вом 1229 года. Одна­ко есть вер­сия что это сын Вла­ди­ми­ра Рюри­ко­ви­ча. «А потім Михай­ло [Все­во­ло­до­вич] пішов із сином своїм [Рости­сла­вом] од вуя сво­го [Кон­дра­та] на Воло­ди­мир і звід­ти рушив до Пінсь­ка. Рости­слав же Воло­ди­ми­ро­вич прий­шов до Дани­ла в Холм,— бо зберіг був [сей город] бог од без­бож­них татар,— і Рости­слав дока­зав право­ту свою, що він не є у змо­ві з Михай­лом. Михай­ло нато­мість не додер­жав при­ся­ги, [даної] і Дани­лу й Василь­ку за [їх] доб­родіян­ня, а прой­шов зем­лю його, [Дани­ла], і, послав­ши посла, при­був у Київ, і жив під Києвом на ост­ро­ві. А син його Рости­слав пішов у Чернігів.

КН. СВЯ­ТО­ПОЛК

Пла­но-кар­пи­ни[6]:

«И, что­бы не воз­ни­ка­ло у кого-нибудь сомне­ния, что мы были в зем­ле Татар, мы запи­сы­ва­ем име­на тех, кто нас там нашел. Король Дани­ил Рус­ский со все­ми вои­на­ми и людь­ми, имен­но с теми, кото­рые при­бы­ли с ним, нашел нас вбли­зи ста­вок Кар­та­на, жена­то­го на сест­ре Бату; у Корен­цы мы нашли Киев­ско­го сот­ни­ка Мон­гро­та и его това­ри­щей, кото­рые про­во­жа­ли нас неко­то­рую часть доро­ги; а к Бату они при­бы­ли рань­ше нас. У Бату мы нашли сына кня­зя Яро­сла­ва, кото­рый имел при себе одно­го вои­на из Рус­сии, по име­ни Сан­го­ра; он родом Коман, но теперь хри­сти­а­нин, как и дру­гой Рус­ский, быв­ший нашим тол­ма­чом у Бату, из зем­ли Суз­даль­ской. У импе­ра­то­ра Татар мы нашли кня­зя Яро­сла­ва, там умер­ше­го, и его вои­на, по име­ни Теме­ра, быв­ше­го нашим тол­ма­чом у Куй­юк-хана, т. е. импе­ра­то­ра Татар, как по пере­во­ду гра­мо­ты импе­ра­то­ра к Гос­по­ди­ну Папе, так и при про­из­не­се­нии речей и отве­те на них; там был так­же Дубар­лай, кли­рик выше­упо­мя­ну­то­го кня­зя, и слу­жи­те­ли его Яков, Миха­ил и дру­гой Яков. При воз­вра­ще­нии в зем­лю Бесер­ми­нов, в горо­де Лем­фи­нк, мы нашли Угнея, кото­рый, по при­ка­зу жены Яро­сла­ва и Бату, ехал к выше­упо­мя­ну­то­му Яро­сла­ву, а так­же Кок­те­ле­ба и всех его това­ри­щей. Все они вер­ну­лись в зем­лю Суз­даль­скую в Рус­сии; у них мож­но будет, если потре­бу­ет­ся, отыс­кать исти­ну. У Мау­ци нашли наших това­ри­щей, кото­рые оста­ва­лись там, князь Яро­слав и его това­ри­щи, а так­же некто из Рус­сии по име­ни Свя­то­полк и его това­ри­щи. И при выез­де из Кома­нии мы нашли кня­зя Рома­на, кото­рый въез­жал в зем­лю Татар, и его това­ри­щей, и живу­ще­го поныне кня­зя Ало­гу и его това­ри­щей. С нами из Кома­нии выехал так­же посол кня­зя Чер­ни­гов­ско­го и дол­го ехал с нами по Рус­сии. И все это Рус­ские князья».

Santopolkus, несо­мнен­но, пере­да­ет имя Свя­то­полк[7]. Он пря­мо не назван кня­зем, но имя Свя­то­полк на Руси было исклю­чи­тель­но кня­же­ским. Счи­та­ет­ся, что после Свя­то­пол­ка Ока­ян­но­го оно ста­ло мало­упо­тре­би­тель­ным, а поз­же сере­ди­ны XII в. вовсе пере­ста­ло исполь­зо­вать­ся[8]; из рус­ских источ­ни­ков извест­но еще толь­ко три Свя­то­пол­ка — Свя­то­полк Изя­с­ла­вич († 1113 г.), Свя­то­полк Мсти­сла­вич, внук Вла­ди­ми­ра Моно­ма­ха, и Свя­то­полк Юрье­вич, сын туров­ско­го кня­зя сере­ди­ны XII в. Юрия Яро­сла­ви­ча (вну­ка Свя­то­пол­ка Изя­с­ла­ви­ча). Но сви­де­тель­ство Пла­но Кар­пи­ни поз­во­ля­ет заклю­чить, что имя Свя­то­полк не вышло из упо­треб­ле­ния и в XIII сто­ле­тии. Упо­мя­ну­тый в «Исто­рии мон­го­лов» Свя­то­полк, неиз­вест­ный рус­ским источ­ни­кам, ско­рее все­го — один из кня­зей туро­во-пин­ской вет­ви, для кото­рой это имя было име­нем родо­на­чаль­ни­ка (Свя­то­пол­ка Изяславича).

Пла­но Кар­пи­ни и его спут­ни­ки выеха­ли из Лио­на (где пре­бы­вал папа Инно­кен­тий IV) в апре­ле 1245 г. и вер­ну­лись туда осе­нью 1247 г.; соб­ствен­но через Русь (Южную) они про­ез­жа­ли по пути во вла­де­ния мон­го­лов зимой 1245–1246 гг. и на обрат­ном пути летом 1247 г. (см.: Путе­ше­ствия в восточ­ные стра­ны Пла­но Кар­пи­ни и Руб­ру­ка. М., 1957. С. 8, 217, 221).

52. ЮРІЙ ...... СЛУ­ЦЬ­КИЙ († піс­ля 1387)

Князь слу­ць­кий. У 1387 р. в числі інших князів ручи­вся гали­ць­ко­му воє­воді Вене­дик­то­ві у збе­ре­жен­ні його володінь в обмін на зда­чу міста польсь­ко­му коро­леві (2111, s.21–22). Судя­чи з гео­гра­фії Слу­ць­ко­го уді­лу, напев­но, був нащад­ком незна­но­го з імені сина пінсь­ко­го кня­зя Юрія Володимировича. 

Весь­ма веро­ят­но, что Слуц­ко­го кня­зя из гра­мо­ты 1387 года зва­ли не Юрий (Геор­гий), а Гри­го­рий. К при­ме­ру, Юрий (Геор­гий) Нари­ман­то­вич в тек­сте Салин­ско­го дого­во­ра запи­сан как Georgius de Pinsko, в то вре­мя, как Слуц­кий князь — Greorio de Sluczsko. Хоть и похо­же, но име­на это раз­ные (сино­ди­ки раз­ли­ча­ют Геор­ги­ев и Григориев).

Очень инте­рес­на вер­сия А.Прохазки, пред­ло­жив­ше­го отож­де­ствить Greorio de Sluczsko, ручав­ше­го­ся за галиц­ко­го вое­во­ду Бене­дик­та, с Грид­ком Кон­стан­ти­но­ви­чем, за кото­ро­го теперь уже руча­лись дру­гие кня­зья [9].

53. СЕМЕН ...... СТЕ­ПАНСЬ­КИЙ († до 1399)

Разом з слу­ць­ким кня­зем Юрієм ручи­вся у 1387 р. гали­ць­ко­му воє­воді Бене­дик­ту за недо­тор­каність його володінь. Ю.Вольф, аза ним й інші істо­ри­ки про­по­ну­ва­ли вба­ча­ти в ньо­му молод­шо­го бра­та пінсь­ко­го кня­зя Васи­ля Михай­ло­ви­ча з дина­стії Геди­мі­но­ви­чів (2111, s.22). Але тоді волинсь­кий князь Федір Любар­то­вич навряд чи ризик­нув би про­гна­ти Семе­на із Сте­пані у 1387 р. Так само важ­ко було б Семе­но­ві повер­ну­ти­ся назад піс­ля падін­ня Федо­ра Любар­то­ви­ча, коли кори­сту­ва­ли­ся будь-якою наго­дою для лікві­да­ції уділів вза­галі. Напев­но, Семен був остан­нім кня­зем ста­рої сте­пансь­кої дина­стії, яка про­до­в­жу­ва­ла пра­ви­ти у своє­му уділі, визнав­ши на межі XIII-XIV століть зверх­ність волинсь­ких князів. У битві на р.Ворсклі у 1399 р. кня­зя Семе­на вже не було. Напев­но, він помер до цьо­го часу. До князів Голь­шансь­ких Сте­пансь­ке князів­ство перей­шло піс­ля 1431 р., коли ста­ра дина­стія вигас­ла. Ми вва­жає­мо кня­зя Семе­на вну­ком сте­пансь­ко­го кня­зя Воло­ди­ми­ра Івановича.

54. ДМИТ­РО ...... ГОРО­ДЕ­ЦЬ­КИЙ († до 1388) 

Про існу­ван­ня цьо­го кня­зя відо­мо з доку­мен­тів, у яких зга­дуєть­ся його син. Мож­на при­пус­ка­ти, що він був горо­де­ць­ким кня­зем і жив до 1388 р. Якщо мова йде про Горо­де­ць Турівсь­кий (що най­більш віро­гід­но), то цьо­го кня­зя мож­на вва­жа­ти нащад­ком Яро­сла­ва Юрій­о­ви­ча. Яневсь­кий князь Свя­то­слав міг мати стар­шо­го бра­та, незна­но­го з дже­рел, від яко­го пішли горо­денсь­кі князі. Дмит­ро запи­са­ний до пом’я­ни­ка Києво-Печерсь­кої Лаври (поз.35, у мініб­ло­ці горо­денсь­ких князів).

51. ОЛЕК­САНДР ЧЕТ­ВЕРТ­НЯ († піс­ля 1388)

Зга­да­ний у гра­мо­ті 10.10.1388 р. (201, t. l, N 11, s. 11). Від­по­від­но до родо­від­ної леген­ди, князь Свя­то­полк-Михай­ло, який мав синів Васи­ля і Олек­сандра, заклав Чет­верт­ню (над Сти­ром на межі турівсь­ко-волинсь­ких земель) (2112, s.35). Всі ж відо­мі родо­во­ди князів Чет­вер­тинсь­ких, в т.ч. і роз­г­ля­ну­тий вище родо­від у А.Кальнофойського, виво­ди­ли (з певни­ми помил­ка­ми і про­пус­ка­ми) Олек­сандра Чет­верт­ню від київсь­ко­го кня­зя Свя­то­пол­ка Ізя­с­ла­ви­ча (2117). Щоб під­крес­ли­ти свою спорід­неність з турівсь­кою дина­стією, вони навіть ста­ли писа­ти­ся Свя­то­полк-Чет­вер­тинсь­ки­ми. Це, зре­штою, було прий­ня­то К.Несецьким (279, t.3, s.259–272) та Ю.Вольфом (2112, s.35–37). Герб на гене­а­ло­гіч­но­му дереві Чет­вер­тинсь­ких виклю­чає Геди­мі­но­ви­чів. Те ж саме мож­на ска­за­ти і про зна­ки на їх печат­ках. Вони скорі­ше є різ­но­ви­дом «три­зу­ба», ніж «колюм­ни». Гео­гра­фія володінь також вка­зує на нащад­ків турівсь­ких князів. Таку ж вер­сію прий­ня­ла і Н.Яковенко (1700, с.313–316). Прав­да, з незро­зу­мі­лих при­чин Олек­сандр Чет­вер­тая потра­пив і до спис­ку Острозь­ких (1700, с.276). На під­ставі запи­су кня­зя Олек­сандра Чет­верт­ні до бло­ку Острозь­ких в ряді пом’я­ни­ків, до від­га­лу­жен­ня цієї роди­ни про­по­нує від­не­сти Чет­вер­тинсь­ких І.Мицько (1121, с.54). Ми завжди від­дає­мо пере­ва­гу тра­ди­ції роди­ни. Крім того, якби Чет­вер­тинсь­кі були від­га­лу­жен­ням Острозь­ких, вони б неми­ну­че взя­ли участь у май­но­вих супереч­ках щодо спад­щи­ни. Але цьо­го не ста­ло­ся. З Супральсь­ко­го пом’я­ни­ка вип­ли­ває мож­ливість того, що бать­ком Олек­сандра Чет­верт­ні міг бути пінсь­кий князь Василь Яро­сла­вич. Цей князь був пра­вну­ча­тим пле­мін­ни­ком пінсь­ко­го кня­зя Михай­ла (1247 р.). Оби­д­ва імені при­сут­ні у най­дав­ні­шій леген­ді про пер­шо­го кня­зя на Чет­верт­ні. Вихо­дя­чи з цьо­го, Олек­сандр Чет­верт­ня по лінії бабу­сі Марії був пра­вну­ком Рома­на Дани­ло­ви­ча. Вже через це він міг бути вне­се­ний до бло­ку Острозь­ких. Крім того, як нам здаєть­ся, князь Олек­сандр Чет­верт­ня міг бути запи­са­ним у бло­ці Острозь­ких як зять Федо­ра Дани­ло­ви­ча і муж кня­гині Фео­до­ри, яка теж вне­се­на до стар­шо­го з бло­ків Острозь­ких у Києво-Печерсь­ко­му пом’я­ни­ку. Така спорід­неність у чет­вер­то­му коліні була ціл­ком мож­ли­вою з огля­ду на вигід­ність подіб­но­го зв’яз­ку перш за все для Чет­вер­тинсь­ких. Супральсь­кий пом’я­ник доз­во­ляє при­пус­ка­ти, що хре­стиль­ним іме­нем кня­зя було Федір, а його дру­жи­ни Фео­до­ри — Олена.

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Документів не знайдено

АЛЬБОМИ З МЕДІА

Медіа не знайдено

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено

НОТАТКИ
  1. За опи­сом Oleksandr Alfyorov у: 1000 років українсь­кої печат­ки: ката­лог вистав­ки [...]. Київ, 2013. С.37–38.[]
  2. См. [ПСРЛ. Т. II. Стб. 527 под 1167 г.].[]
  3. Воскр. І. 114.[]
  4. Лавр. 429.[]
  5. См. [ПСРЛ. Т. I. Стб. 508–509 под 1223 г.; Т. III. С. 63, 267 под 1224 г.; Т. Х. С. 91 1225 г.].[]
  6. Пере­вод А. И. Мале­и­на. Иоанн де Пла­но Кар­пи­ни. Исто­рия мон­га­лов. Виль­гельм де Руб­рук. Путе­ше­ствие в восточ­ные стра­ны. СПб., 1911. С. XIII–XIV. С. 81–82.[]
  7. Ср.: Pelliot P. Op. cit. Р. 73; Giovanni di Pian di Carpine. Storia dei Mongoli. Р. 495. Пер­вая состав­ля­ю­щая име­ни — Свят — фак­ти­че­ски пере­ве­де­на, одна­ко не вполне ясно, на ита­льян­ский (где «свя­той» — santo) или на латынь (sanctus): в Воль­фен­бют­тель­ском спис­ке Santopolkus, но в Кем­бридж­ском — Sancopoltus. []
  8. Лит­ви­на А. Ф., Успен­ский Ф. Б. Выбор име­ни у рус­ских кня­зей в X– XVI вв. Дина­сти­че­ская исто­рия сквозь приз­му антро­по­ни­ми­ки. М., 2006. С. 50. []
  9. Бабен­ко Алек­сей[]