Лыки Романовские

Общие сведения о князьях Лыках

Лыки (пол. ŁYKOWIE) — кня­же­ский род, веро­ят­но ветвь кня­зей Козек, отчи­ною или выслу­гою кото­рых была смо­лен­ская волость Романов.
Wstęp: W przeprowadzonym 1773 r. w ziemstwie orszańskim wywodzie szlachectwa nazwani są Łykowie książętami; według tradycji pochodzić mają od książąt Łyków, gałęzi książąt Oboleńskich. Pisali się: z Bukina i Proskurnina,

Według tego wywodu żyjący w końcu XVI-go wieku Wasil Łyko miał synów: Jana, po którym zostali — Szymon i Jan, Aleksandra — którego syn Jan i Grzegorza — którego synowie: Bohdan i Jarosz.

Как извест­но в ВКЛ суще­ство­вал род кня­зей Лык, наи­бо­лее извест­ный пред­ста­ви­те­лем, кото­рых был князь Семён Михай­ло­вич (не Ива­но­вич!!), слу­жеб­ник кня­зей Виш­не­вец­ких, слав­ный воин, и кото­ро­му посвя­ще­ны две вир­шо­ван­ные эпи­та­фии: от его безы­мян­но­го слу­ги и от Каль­но­фойсь­ко­го. Све­де­ния о мос­ков­ских Лыко­вых наи­бо­лее пол­ны у Вла­сье­ва. Све­де­ния о кня­зьях Лыках в ВКЛ пер­вым при­вел гераль­дист Wieladek, а потом пол­но­стью пере­пе­ча­тал эти све­де­ния Несец­кий в Томе 6. С лёг­кой руки Воль­фа литов­ские Лыки ста­ли потом­ка­ми Ива­на Ива­но­ви­ча Бело­гла­за, кото­рый имел трёх сыно­вей, дей­ство­вав­ших в кон­це XVI — нача­ле XVII века в ВКМ. Одна­ко пол­но­цен­ной свя­зи Лык и Лыко­вых не прослеживается.

В тоже вре­мя по све­де­ни­ям Вела­де­ка в ВКЛ в сере­дине XVI века дей­ство­ва­ли Иван и Алек­сандр Васи­лье­вич Рома­нов­ские (!!) Лыки. А князь Васи­лий Лыко запи­сан в попи­се вой­ска ВКЛ 1528 г. рядом с кня­зем Пав­лом Бер­ди­бя­ком как боярин эйшиш­ский в Вилен­ском пове­те. Его потом­ки веро­ят­но и были теми Лыка­ми о кото­рых писал Вольф. Дей­ство­ва­ли они в Вилен­ском и Мсти­слав­ском, поз­же в Троц­ком и Оршан­ском пове­тах, и кото­рых, если сли­чить дея­тель­ность пред­ста­ви­те­лей двух родов, никак не полу­ча­ет­ся состы­ко­вать с мос­ков­ским Лыковыми.

Так­же инте­рес­но при­ме­не­ние сыно­вья­ми Васи­лия Лыки при­дом­ка Рома­нов­ские, кото­рым поль­зо­ва­лись Козе­ки. Центр кня­же­ских вла­де­ний Козек-Рома­нов­ских веро­ят­но нахо­дил­ся в смо­лен­ской воло­сти Рома­нов (ныне агро­го­ро­док Лени­но в Горец­ком рай­оне Моги­лёв­ской обла­сти). Рома­нов­ская волость лежа­ла на реке Мерея (левый при­ток Дне­пра) и была отме­че­на в дого­вор­ной гра­мо­те (22.02.1523) поль­ско­го коро­ля Сигиз­мун­да I с вели­ким кня­зем мос­ков­ским Васи­ли­ем III Ива­но­ви­чем. После вхож­де­ния Смо­лен­ско­го вое­вод­ства и горо­да Смо­лен­ска в 1514 году в состав Мос­ков­ско­го госу­дар­ства. При этом кня­зья Рома­нов­ские мос.князем были пере­се­ле­ны во Вла­ди­мир­ский уезд.

Мож­но осто­рож­но пред­ло­жи­ло жить, что Васи­лий Лыко, так­же кста­ти как и Бер­ди­бя­ки Боров­ские, полу­чил вме­сто вла­де­ний в Рома­нов­ской воло­сти, зем­ли в Эйшиш­ках Вилен­ско­го пове­та, и был из рода Козек Романовских.

Orsza — cześnik
Jan Stanisław Łyko h. Cielątkowa * ca. 1621 † ca. 1683

Orsza — poborca
Jerzy Antoni Łyko h. Cielątkowa * ca. 1688 † ca. 1745

Orsza — skarbnik
Jan Łyko h. Cielątkowa * ca. 1644 † ca. 1689
Jerzy Antoni Łyko h. Cielątkowa * ca. 1688 † ca. 1745

Геральдика князей Лык

Герб кня­зей Лык — герб Цылёнт­ко­ва (пол. CIELĄTKÓW)

Xiężyć ma być na nowiu, rogamy do góry; obrócony, z którego srzodku od spodu wychodzi drugi takoż xiężye, ale go tylko polowa widać rogiem w prawo tarczy skierowany, trzy gwiazdy, po jedney na każdym rogu, w polu błękitnym.

В голу­бом поле золо­той полу­ме­сяц рога­ми вверх, с золо­ты­ми при них звёз­да­ми; из-под него выхо­дит такой же полу­ме­сяц со звез­дою, рога­ми впра­во. В навер­шии шле­ма три стра­у­си­ных пера.

Поколенная роспись князей Лык

Покоління І

КН. ВАСИ­ЛИЙ ЛЫКО РОМА­НОВ­СКИЙ (1528)

Wasil Romanowski Łyko mający za sobą Katarzynę Jankownç, miał nadanie od Króla Zygmunta I dobra w Wileńskiem: parafji Soleczmiańskiej, Naberšyszcze, z trzema wioskami, Somatojewicze, Bizdziki i Dojnowo, miał i w Trockiem województwie gdy się zaszczycał ziemianinem J. K. Mci powiatu Trockiego.

Покоління ІI

КН. ИВАН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ ЛЫКО РОМА­НОВ­СКИЙ (1555)

Iwan Wasilewicz Romanowski Łyko ziemianin powiatu Trockoho, zapisał i zostawił dobra na część jego przypadłe imienicze, Nadberžyszcze, lwanowi sirotę i żonie jeho Katarynie Jankownie w roku 1555 Marca 24 dnia.

КН. АЛЕК­САНДР ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ ЛЫКО РОМАНОВСКИЙ

Alexander Wasilewicz był wzięty w niewolą do Moskwy, i przez lat ośm zostawał, jako list Króla Zygmunta Augusta pod datą w Wilnie roku 1561 Listopada 26 dnia pisany do starosty Mobilowskiego, Horodniczoho Horodeńskoho, dzierżawcy Ejszyskoho, Pana Hryhora Wolowicza Chodkiewicza, aby ziemiańska powiatu Trockiego Alexandrowaju Wasilewiczowaju Łyczynu kotorya z detmi małymi została, a muza jej Alexandra Łyku pojmala Moskwa, i ziemli swojej powela, buduczoko w Inflantach na służbie hospodarskiej, w obronu swoju wziął i majętność Nadberżyszcze, na kotorym muž jeje zostawił, od susiedów okolicznych boronił, jakoby skrywżona niebyła. Drugi list tegoż króla pod datą w Wilnie r. 1569. Marca 2. dnia pisany do Pana Wileńskoho hetmana najwyższoho Hryhorya Alexandrowicza Wołowicza Chotkiewicza aby Alexandra Łyka kotoryi buduczy na służbie hospodarskiej, był pojmany od Moskwy i czerez lit ośm, w węzeniu sedel, do służby ziemskoj wojennoj, czerez try lita, pokul się zapomožil, i majętnostku dwoju i spustoszonaju poratuit nieprymuszał poświadczają. Taryfa abjuratowa w metrykach Litewskich poświadcza, iż kniaź Łyko dawał dwa konie na Rzpltą z dóbr swoich w powiecie Wileńskim, parafji Ejszyskiej leżących.

Покоління ІII

КН. ИВАН ….. ЛЫКО 

КН. МИХА­ИЛ ..... ЛЫКО (1582)

сын ..... ..... . 2.VII.1582 р. «князь Лико» зга­да­ний в Чер­ка­сах серед від­по­ві­да­чів за спра­вою про побит­тя і погра­бу­ван­ня запо­рож­ців з боку людей кн. М.О. Виш­не­ве­ць­ко­го 1. Той самий М. Лико «зашиф­ро­ва­ний» у звіст­ці з 1587 р. про канівсь­ко­го уряд­ни­ка кн. Олек­сандра Лика, який послав загін коза­ків пусто­ши­ти с. Чап­ли­щі Путив­льсь­ко­го уєз­ду Мос­ковсь­ко­го цар­ства2. Тогда на путивль­ские дерев­ни напа­ли 40 канев­ских чер­кас ата­ма­нов Пет­ра Бер­чу­на и Тере­ха Шелу­ди­во­го. Их вско­ре раз­гро­ми­ли и, частич­но, взя­ли в плен. Плен­ни­ки пока­за­ли, что посы­лал их в наез­ды канев­ский уряд­ник кня­зя Алек­сандра {Виш­не­вец­ко­го?} Лыко. Неко­то­рые из гра­би­те­лей попа­ли в руки вое­во­ды и на допро­се пока­за­ли, что их посы­ла­ют из Пере­я­с­лав­ля «пан Чир­ской да княж Алек­сан­дров уряд­ник Виш­не­ветц­ко­го князь Лыко» спе­ци­аль­но что­бы «госу­да­ре­вы про­ез­жие ста­ни­цы гро­мить». У іншо­му дже­релі, напев­но, та сама акція про­ти с.Чаплищі (чи то звіст­ка про неї) дато­ва­на 1589 (7097) р. (Див.: Анпи­ло­гов Г.Н. Новые доку­мен­ты о Рос­сии кон­ца XVI — нача­ла XVII в. — С. 92).

18 берез­ня 1595 р. (акт під­пи­са­ний на сей­мі валь­но­му в Кра­ко­ві) Бли­жинсь­кий з дру­жи­ною посту­пи­вся свої­ми пра­ва­ми пожиттєвого-«доживотного» володін­ня на уход Кре­мен­чик-Кре­мен­чук іншо­му васа­лу Виш­не­ве­ць­ких — кня­зю Михай­лу Лику (з роду князів Обо­ленсь­ких, гіл­ки чер­ні­гівсь­ких Оль­го­ви­чів) та його не названій на ім’я дружині36. Запис, що князь М. Лико здав­на ніс служ­бу королівсь­ку «з нема­лым небез­пе­чен­ством здро­вя сво­е­го и утра­тою мает­но­сти», мож­ли­во, натя­кає на його ста­тус полі­те­мі­гран­та (жерт­ву мос­ковсь­кої оприч­ни­ни). За королівсь­ким при­вілеєм від 14 квіт­ня 1589 р. (даний у Вар­шаві, на сей­мі валь­но­му) бачи­мо маєт­ність вже в руках окре­мого влас­ни­ка — шлях­ти­ча з Київ­щи­ни Яна (Іва­на) Бли­жинсь­ко­го (гер­ба Кор­чак) та його дру­жи­ни Федо­ри Крас­ни­ків­ни. Уход Кре­мен­чик Бли­жинсь­кий з дру­жи­ною отри­мав «в дер­жа­ние и ужи­ва­ние их спо­кой­ное дожи­вот­ное зо всим на все — з озе­ры, з ловы рыб­ны­ми, з запе­со­ча­ми, з ези­ща­ми*, з боб­ро­вы­ми гоны, з ловы зве­ри­ны­ми и пта­ши­ми, с пчол хова­ньем, и зо вси­ми ины­ми пожит­ки». Як бачи­мо, це кла­сич­ний для Подніпров’я май­но­вий ком­плекс. Бли­жинсь­кі і надалі при­я­те­лю­ва­ли з кня­зя­ми Лика — за Михай­ла Семе­но­ви­ча Лика, ону­ка зга­да­но­го М. Лика, вий­ш­ла заміж Мару­ша Бли­жинсь­ка 3. 1630 р. М. Бли­жинсь­ка була вже вдо­вою із сином Матвієм — на ньо­му, ймо­вір­но, і обір­ва­ла­ся лінія влас­ни­ків Кре­мен­чу­ка з роду кн. Лико. Ймо­вір­но, зго­дом цей маєток перей­шов до рук сина цьо­го «слу­жеб­но­го кня­зя» — кня­зя Семе­на Михай­ло­ви­ча Лика4.

КН. ГРИ­ГО­РИЙ …… ЛЫКО

КН. ИВАН АЛЕКСАНДРОВИЧ 

Покоління ІV

КН. ИВАН ИВА­НО­ВИЧ (1607)

Iwan Iwanowicz, Siemion Iwanowicz knjaziowie Łykowie znaczne mieli dobra i w województwie Mścisławskiem Woroczków, Łyknikę.

Kniaziowie Aleksander i Iwan Iwanowicze Łyko, zostali obnj 1607 r. skazani na banicye, Aleksander za przechwałki czynione na zdrowie i życie ziemianina Mscisławskiego Krzysztofa Poniatowskiego i za niestawienie się na wezwanio sądowe, Iwan zaś, za zdradzieckie zabicie syna Kuczuka 5. Roku 1616. w księdze 189. fol. 124. metryk Litewskich relaxacye księcia Janowi Janowiczowi Łykowi, przeciwko bannicyi urodzonego Judy Marcinowicza Kuczuka, ziemianina powiatu Mścisławskiego 6.

КН. СЕМЕН ИВА­НО­ВИЧ (1607)

Iwan Iwanowicz, Siemion Iwanowicz knjaziowie Łykowie znaczne mieli dobra i w województwie Mścisławskiem Woroczków, Łyknikę,

КН. АЛЕК­САНДР ИВА­НО­ВИЧ (1607)

Kniaziowie Aleksander i Iwan Iwanowicze Łyko, zostali obnj 1607 r. skazani na banicye, Aleksander za przechwałki czynione na zdrowie i życie ziemianina Mscisławskiego Krzysztofa Poniatowskiego i za niestawienie się na wezwanio sądowe, Iwan zaś, za zdradzieckie zabicie syna Kuczuka 7.

КН. СЕМЕН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЛЫКО († 1621) 

був наміс­ни­ком князів Виш­не­ве­ць­ких у Луб­нах (1620 р.), овру­ць­ким (1612–1615 рр.)та чер­кась­ким (1621 р.) під­ста­ро­стою. З літо­писів Густинсь­ко­го та Мгарсь­ко­го мона­сти­рів знає­мо, що він був упра­ви­те­лем маєт­ку Виш­не­ве­ць­ких на Ліво­бе­ре­ж­жі, мав чин чер­кась­ко­го підстарости.

Имен­но Семён Лыко орга­ни­зо­вы­вал набе­ги на Мос­ков­ском пору­бе­жье, рас­ши­ряв­шие вла­де­ния как Виш­не­вец­ких, так и Речи Поспо­ли­той в целом.Как и все пору­беж­ные вои­те­ли, свой бое­вой опыт князь Семён полу­чил и отто­чил в бес­ко­неч­ных схват­ках с тата­ра­ми. По сло­вам бое­во­го сорат­ни­ка, князь «воє­ным спо­со­бом век свой увесь тра­вил, В полях диких коло шля­хов Мурав­ских Татар дла­вил». В пол­ной мере воин­ские талан­ты его про­яви­лись в Смут­ное вре­мя, когда Север­ская зем­ля ста­ла аре­ной посто­ян­ных вза­им­ных набе­гов поль­ско-литов­ских и рос­сий­ских отря­дов. Набе­ги 1612, 1616, 1618 гг. нанес­ли силь­ней­ший ущерб южно­му пору­бе­жью Мос­ков­ско­го цар­ства. Ката­стро­фи­че­ским для мос­ков­ско­го пору­бе­жья стал 1612 год, когда князь Семён Лыко, уряд­ник лубен­ский, разо­рил окрест­но­сти Рыль­ска, а затем взял при­сту­пом и сжёг Бел­го­род. После смер­ти кня­зя Семё­на Ива­но­ви­ча «слав­ный поход 1612 года» (наря­ду с его после­ду­ю­щи­ми подви­га­ми) был даже вос­пет в стихах.

Вслед за тем поль­ские вой­ска, состо­яв­шие в основ­ном из чер­кас, под­сту­пи­ли под сте­ны Кур­ска, раз­гро­мив боль­шой острог и неудач­но оса­ждая в тече­ние меся­ца малый. Неиз­вест­но, участ­во­вал ли в оса­де Семён Лыко. Мест­ное цер­ков­ное пре­да­ние при­пи­сы­ва­ет гла­вен­ство над вра­же­ски­ми сила­ми неко­е­му гет­ма­ну Жел­тов­ско­му, одна­ко доку­мен­ты сооб­ща­ют, что под Кур­ском в 1612 году дей­ство­ва­ли отря­ды пол­ков­ни­ков Род­ке­ви­ча и Ста­рин­ско­го. Самое актив­ное уча­стие в войне при­нял и князь Семён Лыко. Во гла­ве сво­их чер­кас он при­хо­дит под Рыльск в 1615–1616 г., уве­дя с собой 10 плен­ных. В ито­ге ново­го набе­га в 1618 г. он угнал из-под Рыль­ска ещё 12 плен­ни­ков. Но эта же вой­на лиши­ла кня­зя Семё­на ещё одно­го бра­та — Иван Ива­но­вич Лыко погиб в 1616 г. (стар­ший из бра­тьев, Алек­сандр, погиб ещё рань­ше, в 1607 г.).Помимо войн с Мос­ков­ским цар­ством, со сла­вой участ­во­вал Семён Лыко и в боях с тата­ра­ми. «Кгды се теж на Мурав­ских шля­хах c Тата­ра­ми поты­ка­лы, — Так яко се биют воды о ска­лы, Так се кня­зя Лыка вой­ско c татар­ским зошло: Не вели­ко­стью, але моцью его про­шло», — опи­сы­вал сра­же­ние войск кня­зя со степ­ня­ка­ми оче­ви­дец. Нако­нец, когда князь «от Моск­вы и от Татар упо­ко­ил Укра­и­ну», при­шла пора полу­чить и заслу­жен­ную награ­ду. Ове­ян­ный сла­вой, он «Сам теж щас­ли­ве в Олек­сан­дро­ве [Луб­нах] пере­меш­ки­вал, Потех сво­их з вели­кою радо­стю зажи­вал». К 1621 г. князь Семён зани­мал пост Овруч­ско­го, а затем Чер­кас­ско­го под­ста­ро­сты и сла­вил­ся повсе­мест­но, как муж, «в рыцер­ских спра­вах досветченый».

Скон­чал­ся С. И. Лыко в 1621 г., как с сожа­ле­ни­ем отме­чал один из его бое­вых сорат­ни­ков, «не пре­ко­на­ный боєм, але през чаров­ни­цу там же в Чер­ка­сах c тым се све­том поже­гнал». Подроб­но­стей гибе­ли вое­во­ды от «ведь­ми­ной пор­чи» неиз­вест­но. Без­вре­мен­ная кон­чи­на зна­ме­ни­то­го вои­на подвиг­ла это­го же сорат­ни­ка вос­петь «заба­вы и тви­чԑнԑ ԑго и нԑко­то­рыԑ спра­вы рицԑр­скиԑ» покой­но­го тор­же­ствен­ны­ми, хотя и неук­лю­жи­ми виршами,сохранившимися на псо­лед­них стра­ни­цах Киев­ской лето­пи­си. Гораз­до боль­шее коли­че­ство све­де­ний впи­сал дру­гой соб­ствен­ник руко­пи­си, вла­дев­ший ею око­ло 1621 года, о кото­ром мы зна­ем из его слов толь­ко то, что он слу­жил «при боку» под­ста­ро­сты Чер­кас­ско­го, кня­зя Семе­на Михай­ло­ви­ча Лыко. Это лицо вос­поль­зо­ва­лось белы­ми листа­ми, оста­вав­ши­ми­ся в кон­це кни­ги и зано­си­ло на них доволь­но нераз­бор­чи­вым ско­ро­пис­ным почер­ком изве­стия о совре­мен­ных собы­ти­ях: ему при­над­ле­жит про­стран­ный рас­сказ о вто­ром Лже­д­мит­рии, обо­зна­чен­ный 1610 годом, и затем доволь­но объ­е­ми­стый рас­сказ, обни­ма­ю­щий вре­мя с 1618 по 1621 год, обо­зна­чен­ный осо­бым загла­ви­ем: «Корот­ко так­же напи­шу, что соде­ла­лось за мой век». Отры­вок этот содер­жит изве­стия: об эпи­де­ми­ях, сви­реп­ство­вав­ших в Евро­пе, о путе­ше­ствии пат­ри­ар­ха Фео­фа­на в Киев и Моск­ву, при­чем про­ци­ти­ро­ва­на гра­мо­та Сигиз­мун­да III, адре­со­ван­ная к пат­ри­ар­ху, и гра­мо­та пат­ри­ар­ха к Пет­ру Кона­ше­ви­чу Сагай­дач­но­му. Как из тек­ста этих [XXVI] гра­мот, так и из рас­ска­за соста­ви­те­ля отрыв­ка, вид­но, что дело вос­ста­нов­ле­ния пра­во­слав­ной иерар­хии в запад­ной Руси было обу­слов­ле­но со сто­ро­ны поль­ско­го пра­ви­тель­ства тре­бо­ва­ни­ем уча­стия коза­ков в Хотин­ском похо­де и что король Сигиз­мунд III обра­щал­ся к пат­ри­ар­ху Фео­фа­ну с прось­бою при­нять на себя посред­ни­че­ство в заклю­че­нии этих усло­вий, что пат­ри­арх и испол­нил при посред­ни­че­стве коро­лев­ско­го аген­та Обел­ков­ско­го. Затем сле­ду­ют крат­кие замет­ки о зем­ле­тря­се­нии, о затме­нии луны, о поку­ше­нии Пекар­ско­го на жизнь Сигиз­мун­да III и отры­вок закан­чи­ва­ет­ся изве­сти­ем о смер­ти Чер­кас­ско­го под­ста­ро­сты, кня­зя Семе­на Михай­ло­ви­ча Лыко, похва­лою это­го лица и вир­ша­ми, весь­ма несклад­но состав­лен­ны­ми в честь его. Вир­ши не окон­че­ны, так как несколь­ко послед­них листов руко­пи­си, на кото­рых было запи­са­но их окон­ча­ние и, веро­ят­но, даль­ней­шие замет­ки соб­ствен­ни­ка руко­пи­си уте­ря­ны. Епіта­фіон про С. Лика нале­жить до рицарсь­кої поезії.

Вір­ши на його смерть у 1621 р., вмі­ще­них до зна­но­го Київсь­ко­го літо­пи­су (1241–1621):

«Въ томъ же року 1621 въ рицер­скихъ спра­вахъ досвет­че­ный его милость князь Семенъ Михай­ло­вичъ Лыко на под­ста­роств− Чер­кас­комъ, кото­рый не былъ пре­ко­на­ный боемъ, але презъ чаров­ни­цу тамъ же въ Чер­ка­сехъ съ тымъ се све­томъ поже­гналъ, где заба­вы и неко­то­рые спра­вы рицер­ские вир­ша­ми корот­ко выпи­сую, чого самъ, при боку его будучи, поча­сти естемъ сведомъ:
Бо то есть доро­гий обы­чай рице­ра жаловать
И смерть его сво­ею смер­тию откуповать;
Такъ чини­ли оные валечници,
Купу­ю­чи Гек­то­ра зац­но­го Троянчици:
Золо­то вза­емъ ваги поступили
Тело оное мужне вели­кимъ коштомъ чтили;
Въ кож­домъ то дав­номъ рицер­скомъ народе
Мужа до бою золо­той даро­ва­ли свободе
И его рицер­ские поступ­ки оферовали,
Богу несмер­тел­но­му за него дяковали.
Тако­го вожа зыс­ка­ло рос­сий­ское племе —
Доро­гой кар­бун­кулъ неоша­цо­ва­ное цене,
Зац­на кровъ муж­но­го кня­зя Лыка кости
Рыцеръ неоша­цо­ва­ный жалости
Князь Семенъ Лыко, вожъ делный,
Цнотъ, умест­но­сти и скром­но­сти полный.
Егды за его при­во­домъ замокъ Мос­ков­скій Бел­го­родъ добывали,
Кгды презъ штурмъ и бой добылъ места и зам­ку, где вой­ско здобывало.
Скар­бу нема­ло; потомъ збу­рилъ Рыл­скъ, Путивль
Съ поди­ве­немъ всихъ, яко оный князь былъ такимъ рыцеремъ,
Кгды се тежъ на Мурав­скихъ шля­хахъ съ тата­ра­ми потыкалъ:
Такъ, яко се биютъ воды о скалы
Такъ се кня­зя Лыки вой­ско съ татар­скимъ зошло,
Не вели­ко­стю але моцю его прошло;
А самъ меж­ный князь почалъ сво­имъ продвовати,
Побив­ши татаръ, почалъ щас­ли­ве триумфовати:
Зачимъ отъ моск­вы и отъ татаръ упо­ко­илъ Укра­и­ну; тымъ
Здо­ро­ве людей и местъ Укра­ин­ныхъ обва­ро­валъ своимъ.
Такую моцъ тотъ зац­ный мужъ въ сло­вехъ у силе
Мевъ вдяч­ный рицер­ству и отчизне миле;
Кгды се съ послу­гою сво­ею где поспешилъ,
Вели­кою учи­нив­ши корысть всихъ тешилъ,
Або вое­нымъ спо­со­бомъ векъ свой увесь травилъ,
Въ поляхъ дикихъ коло шля­ховъ Мурав­скихъ татаръ длавилъ.
Часомъ отъ зною, то отъ горачности
Опрочъ хле­ба потравъ и без­вод­ной млости
Тымъ спо­со­бомъ веку онъ моло­до­го зажилъ
И рицер­ской дель­но­сти такъ набылъ
Самъ тежъ щас­ли­ве въ Олек­сан­дро­ве [=Луб­ни] премешкивалъ,
Потехъ сво­ихъ зъ вели­кою радо­стю зажив
Егды за его при­во­домъ замокъ Мос­ков­скій Бел­го­родъ добывали,
Кгды презъ штурмъ и бой добылъ места и зам­ку, где вой­ско здобывало.
Скар­бу нема­ло; потомъ збу­рилъ Рыл­скъ, Путивль
Съ поди­ве­немъ всихъ, яко оный князь былъ такимъ рыцеремъ,
Кгды се тежъ на Мурав­скихъ шля­хахъ съ тата­ра­ми потыкалъ:
Такъ, яко се биютъ воды о скалы
Такъ се кня­зя Лыки вой­ско съ татар­скимъ зошло,
Не вели­ко­стю але моцю его прошло;
А самъ меж­ный князь почалъ сво­имъ продвовати,
Побив­ши татаръ, почалъ щас­ли­ве триумфовати:
Зачимъ отъ моск­вы и отъ татаръ упо­ко­илъ Укра­и­ну; тымъ
Здо­ро­ве людей и местъ Укра­ин­ныхъ обва­ро­валъ своимъ.
Такую моцъ тотъ зац­ный мужъ въ сло­вехъ у силе
Мевъ вдяч­ный рицер­ству и отчизне миле;
Кгды се съ послу­гою сво­ею где поспешилъ,
Вели­кою учи­нив­ши корысть всихъ тешилъ,
Або вое­нымъ спо­со­бомъ векъ свой увесь травилъ,
Въ поляхъ дикихъ коло шля­ховъ Мурав­скихъ татаръ длавилъ.
Часомъ отъ зною, то отъ горачности
Опрочъ хле­ба потравъ и без­вод­ной млости
Тымъ спо­со­бомъ веку онъ моло­до­го зажилъ
И рицер­ской дель­но­сти такъ набылъ
Самъ тежъ щас­ли­ве въ Олек­сан­дро­ве премешкивалъ,
Потехъ сво­ихъ зъ вели­кою радо­стю заживалъ».

Існує і ще одна вір­шо­ва­на поло­но­мов­на епіта­фія кн. С. Лико з його гроб­ни­ці у Києво-Печерсь­кій лаврі, пере­дру­ко­ва­на у «Тера­тур­гі­мі» А. Каль­но­фойсь­ким 1638 р. (Τερατούργημα, lubo Cuda, ktore były tak w samym świętocudotwornym monastyru Pieczarskim Kiiowskim, iako y w obudwu świętych pieczarach, w których po woli Bożey błogosławieni oycowie pieczarscy, pożywszy, ciężary ciał swoich złożyli. [К.]: Z drukarni Kiiowo-pieczarskiej, 1638: С. 43–44, російсь­кий пере­клад див.: Сбор­ник мате­ри­а­лов для исто­ри­че­ской топо­гра­фии Кие­ва и его окрест­но­стей. — К., 1874. — С. 39.)). Там він також зоб­ра­же­ний, як «син Поль­щі і Рок­со­ланії», бога­тир і стовп віри.

Симе­он Лыко, муж по вере твер­дый, по муже­ству хоро­шо извест­ный, после мно­гих достой­ных воен­но­го чело­ве­ка дел опо­чил в Гос­по­де и здесь покоится.

Когда север­ный Москаль
Когда немощ­ной Фермидончик
Вели­ча­ют тебя богатырем,
Когда выстав­ля­ет тро­феи Рок­со­ла­нии с Польшею,
Отку­да про­изо­шло муже­ствен­ное племя,
Рас­сме­я­лась чах­лая пани,
Пори­ца­ю­щая вели­ча­вые мысли,
Вско­ре она рас­ши­ри­ла подпругу
И когда после мно­го­лет­ней жизни
Тебя заклю­чи­ла в яму
И в зем­ле обра­ти­ла в пепел

Тогда из дрян­но­го пеп­ла земного
Сно­ва слав­ным племенем,
Симе­он Лыко, вста­ешь ты
И всем даешь предостережение.
Если бы небо разрушилось
И опрокинулось
И тогда бы не зада­ви­ло твер­до­го. Хва­ли­те Бога справедливого.

1.V.1614 р. кн. Михай­ло Виш­не­ве­ць­кий писав С. Лико, аби той зай­няв­ся в При­лу­ках спра­ва­ми ново­зас­но­ва­но­го Густинсь­ко­го мона­сти­ря. 5(15).V.1615 р. С. Лико зга­да­ний як «ревізор маєт­но­стей україн­них» кн. М. Виш­не­ве­ць­ко­го 8. З черв­ня 1618 р. князь С. Лико зга­дуєть­ся як голов­ний уряд­ник лівобережної
Виш­не­веч­чи­ни з руки спо­чат­ку Юрія Виш­не­ве­ць­ко­го, а потім Раї­ни Виш­не­ве­ць­кої (рези­ду­вав в Луб­нах) 9.

Листа­ми від 6 серп­ня 1612 р. і 5 трав­ня 1615 р. Михай­ло Виш­не­ве­ць­кій дає роз­по­ряд­жен­ня своє­му під­ста­ро­сті, кня­зеві Семе­но­ві Лико засну­ва­ти пра­во­слав­ні мона­сти­рі на Ліво­бе­ре­ж­жі: Густинсь­кий (При­лу­ць­кий) Свя­то-Трої­ць­кий і Ладансь­кий (Під­гірсь­кий) Свя­то-Покровсь­кий. Піс­ля смер­ті кня­зя в 1617 р. його вдо­ва Раї­на фун­дує також Мгарсь­кий Спа­со-Пре­об­ра­женсь­кий мона­стир і щед­ро обда­ро­вує його зем­ля­ми і пра­ва­ми. Так пр це гово­рить Лiто­пи­се­ць про пер­ше засну­ван­ня та будiв­ниц­тво свя­тої оби­телi мона­сти­ря Густинсь­ко­го: «...Отже, бла­жен­ний оте­ць Iсаiя, про­був­ши з братiєю нетри­ва­лий час, помiр­ку­вав, помо­ли­вся Гос­по­девi та звер­нув­ся з про­хан­ням до шля­хет­них пра­во­слав­них панiв. Бла­жен­ний оте­ць печер­ний Icаiя зi cтар­цем iгу­ме­ном Йоаса­фом вбла­га­ли кня­зя Симео­на Лика та Симео­на Свя­ць­ко­го, Iоана Бель­ке­ви­ча та iнших шля­хет­них панiв, а також Яку­ба Мар­ке­ви­ча, щоб дали їм гра­мо­ти до кня­зя Михаї­ла Кори­бу­та Виш­не­ве­ць­ко­го. Невдо­взi їм були наданi посвiд­чу­валь­нi та про­халь­нi хар­тiї до кня­зя. З тими ж гра­мо­та­ми виру­ши­ли отцi до кня­зя на Волинь8 та, з Божою допо­мо­гою, отри­ма­ли там усе, чого бажа­ли, поза­як князь був доб­ро­чин­цем. Його ж кня­ги­ня, Раї­на Могилянка9 була вель­ми­ша­нов­ною, побож­ною та бла­го­че­сти­вою. Вона дуже люби­ла Хри­сто­вих слуг – калугерiв10 i вда­ла­ся тодi до духов­ної опiки бла­жен­но­го отця Iсаiї. Князь тодi пере­дав усiх своїх зад­нi­провсь­ких свя­ще­ни­кiв пiд вла­ду отця Iсаiї, про що видав йому влас­ну хар­тiю. Князь нака­зав нада­ти нашим отцям при­вiлеї та охо­рон­нi листи для того свя­то­го мiс­ця, Густинсь­ко­го мона­сти­ря, щоб у мicь­ких око­ли­цях та нав­ко­лиш­нiх селах нiх­то з людей не чинив жод­ної шко­ди мона­сти­ревi та його грун­там. За молит­ва­ми Пре­свя­тої Бого­ро­ди­цi та шано­ва­них братiв повер­ну­ли­ся звiд­ти отцi здо­ро­ви­ми, знай­шов­ши все цiлим та неуш­код­же­ним. Тро­хи вiд­по­чив­ши вiд пра­цi, вони зно­ву пiшли до кня­зя Лика в Луб­ни, маю­чи до ньо­го лист вiд вели­ко­го кня­зя Михаї­ла Кори­бу­та, кот­рий нака­зу­вав, щоб вiн мир­но там усе вла­шту­вав та роз­ме­жу­вав свя­те мiс­це – мона­стир. Бла­го­че­сти­вий князь Симе­он Лико з Симео­ном Свя­ць­ким пра­г­ну­ли вико­на­ти це з вели­кою радiстю, тож виру­ши­ли для впо­ряд­ку­ван­ня меж мона­стирсь­ких грунтiв.

Про С.М. Лика існує і ще одна коло­рит­на історія з 1620 р., коли цей герой обра­зи­вся на польсь­ко­го коро­ля за те, що той, зна­ю­чи, що князь русин, напи­сав до ньо­го лист-позов польсь­кою мовою. Воз­но­го-послан­ця, який при­віз того папір­ця, дратів­ли­вий кня­зюш­ка нака­зав вто­пи­ти (той, щоправ­да, вря­ту­вав­ся) (Див.: Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV — до сере­ди­ни XVII століт­тя. Волинь і Цен­траль­на Украї­на. — К., 2008. — С. 108).

Ймо­вір­но, зго­дом маєток Кре­мен­чик перей­шов до рук сина «слу­жеб­но­го кня­зя» Михай­ла — кня­зя Семе­на Михай­ло­ви­ча Лика — також при­міт­но­го слу­ги Виш­не­ве­ць­ких, лица­ря-погром­ця росіян і татар, доб­ре відо­мо­го зав­дя­ки вір­шам на його смерть у 1621 р., вмі­ще­них до зна­но­го Київсь­ко­го літо­пи­су (1241–1621). Оскіль­ки при­ват­на рези­ден­ція С.М. Лика фік­суєть­ся в Любе­ць­ко­му ста­ро­стві, то, ймо­вір­но, саме князі Лики від­по­ві­даль­ні за появу на Кре­мен­чуч­чині пер­шої поло­ви­ни XVII ст. вихід­ців з остерсь­ких бояр — Паль­чик (в Омель­ни­ку), Остря­нин (під Говтвою), Гиря (у Жов­нині) і Ріп­ка (у Кре­мен­чу­ці). Чи спад­ку­ва­ли уход Кре­мен­чук, по смер­ті С.М. Лика, його син Михай­ло (помер бл.1630 р.) та онук Матвій (згад­ка 1630 р.), неяс­но, але вірогідно.

Основ­ні маєт­но­сті кня­зя зна­хо­ди­ли­ся у Любе­ць­ко­му ста­ро­стві — під Києвом. Пер­шою його дру­жи­ною була міс­це­ва шлях­тян­ка Кате­ри­на Каменсь­ка (згад­ка 1614 р., помер­ла 1619 р.); дру­гою — Луція (Люція) Мит­ке­вич, донь­ка київсь­ко­го бур­го­міст­ра Федо­ра Мит­ке­ви­ча, вона пере­жи­ла чоло­віка. 25 жовтня 1614 р. Іван Лобов «усту­пив села Йол­ча та Берез­ки кня­зю Семе­ну Лико и мал­жон­це его» Катар­жині Каменсь­кій10. За дани­ми В. Бобинсь­ко­го, про­да­ве­ць був роди­чем кня­зя — у 1607 р. І.Лобов був за якийсь зло­чин ув’язнений та звіль­не­ний лише у 1616 р. Оби­д­ва села при­но­си­ли при­бут­ку біля 350 зло­тих, з яких влас­ни­ки пла­ти­ли «квіто­ве». Піс­ля смер­ті пер­шої дру­жи­ни (1619 р.) князь Лико одру­жи­вся на Луції (Люції) Мит­ке­вич – дон­ці київсь­ко­го бур­міст­ра Федо­ра, яка не піз­ні­ше 1621 р. (піс­ля смер­ті чоло­віка) ста­ла влас­ни­цею сіл. У 1624 р. села перей­шли до Мико­ли Яні­ць­ко­го – той володів маєт­ком до 1628 р.11

Між іншим, факт набут­тя кня­зем Семе­ном Ликом цієї маєтнос­ті свід­чить про чер­го­ве поси­лен­ня в регіоні маг­натсь­кої роди­ни Виш­не­ве­ць­ких. Відо­мо, що князь Семен Лико був уряд­ни­ком князів Виш­не­ве­ць­ких, у 1615 р. очо­лю­вав похід на Путивль, 1619 р. вів пере­мо­ви­ни з путив­льсь­ки­ми воє­во­да­ми, у 1620 р. керу­вав війсь­ко­ви­ми дія­ми на Пере­я­с­лав­щині 12. Подруж­жя — С. Лико та К. Каменсь­ка, утво­ри­ли у маєт­ку Йол­ча неве­ли­кий філь­ва­рок, чи не єди­ний в регіоні13. Дослід­ни­ки відзна­чають, що незва­жа­ю­чи на доволі знач­ну кіль­кість пов­но­прав­них при­ват­но­влас­ни­ць­ких шля­хетсь­ких володінь (В. Бобинсь­кий оці­нює їх пло­щу до 15% усіх земель ста­ро­ства, О. Ябло­новсь­кий- у 52%), у ста­ро­стві вели­ких філь­вар­ків ство­ре­но так і не було.

Три­жды всту­пал в брак: с Хри­сти­ной Коле­ниц­кой, Кате­ри­ной Камен­ской (ум. 1616) и с Луцею Федо­ров­ной Мить­ко­ви­чив­ною (Люция Мит­ко­вич, ум. 1618). Похо­ва­ний в Успенсь­кій церкві Києво-Печерсь­кої лаври. Его сын Михай­ло Лыко умер до 1630 г. Он был женат на Мару­ше. Их сын, Мат­вей (Мацей) Лыко, умер в 1630 г. С его смер­тью ветвь угасла.

∞, 1°, Хри­сти­на Коленицькая;

∞, 2°, Кате­ри­на Каменсь­кая (1616)

∞, 3°, Луция Федо­ров­на Мить­ко­ви­чев­на (1618).

[Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи (кіне­ць IX — поча­ток XVI ст.): склад, сус­піль­на і політич­на роль. Істо­ри­ко-гене­а­ло­гічне дослід­жен­ня. — Львів,2000. УIЖ. 1989, № 5: С. 113–114. Кон­драть­єв І.В. Любе­ць­ке ста­ро­ство (XVI — сере­ди­на XVII ст.). — Чер­ні­гів, 2014. — С. 151–152; Дмит­ро Вирсь­кий. Виш­не­веч­чи­на: пер­ші пере­моги і пер­ші сорат­ни­ки (1555–1595 рр.)Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy...- S. 229–230; Біло­ус H. Київ напри­кін­ці XV — у пер­шій поло­вині XVII ст.Міська вла­да і само­в­ря­ду­ван­ня. — К.:Видавничий дім «Києво-Моги­лянсь­ка Ака­де­мія», 2008. — 360 с. — С.152. Кула­ковсь­кий П. Чер­ні­го­во-Сівер­щи­на у скла­ді Речі Посполитої.1618–1648... ‑С.246,248,311.]

КН. МИХАЙ­ЛО ..... ЛЫКО († 1630)

kniaź Michał Łyko sioło swoje Wojtowcy w Kijowskiemu oddał w zastaw kasztelanowi Wileńskiemu, który to zastaw wdowa kniasia Michała Łyko Marusza (2° voto) Blizińska i syn kniaź Maciej Łyko potwie rdzają 1630 r. 14. W tymże roku pani Marusza Smita (?) i syn jej kniaź Maciej Eyko, biora w zastaw od Łaszcza siola Wołosowa i Kulanowka 15 i ciż Marusza Swiacka i kniaź Matwiej Łyko robią zeznanie o spaleniu się ich majętności Pawołocz16.

∞, Мару­ша Бли­жинсь­ка Свять­ска ? (2‑й муж Святський?)

КН. БОГ­ДАН ГРИГОРЬЕВИЧ

КН. ЯРОШ ГРИ­ГО­РЬЕ­ВИЧ (1637, † 1637/1650)

Jarosz Grzegorzewicz Łyko otrzymał 1637 r. мар­та 6 дня od Władysława IV-go dobra Bukin i Proskurnin, w smoleńskim. Synowie Jarosza: Samuel, Konstanty i Jan, podzielili się 1651 r. dobrami ojczystemi. Matką ich, według Wielądka, była Jadwiga Łysakowska.

Jarosz Hryhorowicz Łyko, ożenił się z Jadwigą Lysakowską, z malych lat zostawał w opiece Alexandra Chodkiewicza wojewody Trockiego i z tymże wojenną służbę odbywał; rekompensując tedy JW. wojewoda ożenił go z Jadwigą Łysakowską mającą u siebie w opiece, nadał dobra w Orszanskim powiecie od hrabstwa Szkłowskiego, Wierzchowiec, Ulanów, Kościeszowo, z wniesieniem summy posagowej i pożyczonej, które przez niemaly czas possydowali.

Marca 15. dnia ferowanym. Temuż Jaroszowi Łykowi za wierne usługi dla Rzpltej, któren z małych lat bawiąc się służbą wojenną, wiele okazywał, będąc przy JW. Janie Chodkiewicza hetmanie, i pośledniej od tegoż z rotą Kozaków w Multańskiej, Collantskiej i Moskiewskiej expedycyi będąc posłanym pod Starodub na on czas miejscowi tamtemu obległszy zamek, ciężkim był, i co się dobremu synowi ojczyzny godziło odważnie i mężnie czynił; a mając już nadwątlone razami wojennemi i starością podeszłą, wiek i siły swoje, nie ustawając jednak w zawziętej swej ku službom Rzpltej ochocie, syna swego przy dostojeństwie pod chorągwią W. Jana Steikiewicza chorążego ziemi Orszańskiej z pocztem w dawaniu odsieczy Smoleńskowi expedycyą Moskiewską zagrożonemu wyprawił, któren na tej służbie dzielność swoję rycerską w bitwach i utarczkach, jako się dobremu żołnierzowi godziło, stawając pokazował i zdrowiem swojem na ostatek zapieczętował ; takowe to cnoty onego Jarosza Łyki nadgradzając Najjaśniejszy król Władysław czwarty swą laską, dobrami w województwie Smoleńskiem we włości Maximowskiej Olspicze, kniehinino i Moczulo włok 30. gruntu jemu samemu ziemi jako dziedzicom i potomkom męzkiej płci, pókiby ich z linji jego stawało, ex lumbis ipsius descendentibus, prawem lennem wieczystem dał i konferował, z obowiązkiem czasu jawnej tylko wojny, aby sam albo tak dobrego szlachcica, jeżeliby sam być niemógł zastawił, któryby równo z drugiemi do obrony stawał. Poświadcza przywilej w roku 1634. Czerwca 4 dnia datowany w Bobrze.

1650 апре­ля 4, Яро­ше­ва Лыко­ва, з име­ний Буки­на и Проскур­ни­на в стране мак­си­мов­ском, з дымов 11 жилых. Войт Аври­ло Борей­ко­вич вико­нав присягу.

Покоління V

КН. МАЦЕЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ (1630)

kniaź Michał Łyko sioło swoje Wojtowcy w Kijowskiemu oddał w zastaw kasztelanowi Wileńskiemu, który to zastaw wdowa kniasia Michała Łyko Marusza (2° voto) Blizińska i syn kniaź Maciej Łyko potwie rdzają 1630 r. 17. W tymże roku pani Marusza Smita (?) i syn jej kniaź Maciej Eyko, biora w zastaw od Łaszcza siola Wołosowa i Kulanowka 18 i ciż Marusza Swiacka i kniaź Matwiej Łyko robią zeznanie o spaleniu się ich majętności Pawołocz19.

КН. SAMUEL ЯРО­ШЕ­ВИЧ Z BUKINA I PROSKURNINA,

stawił się 1654 r. do obrony Smoleńska i przetrzymał oblężenie do Marca 1655 r. (Arch. Zbor. XIV f. 19 i 37). Według wywodu pozostawił syna Leona.

Samuel Jaroszewicz Łyko miał żonę Krystynę Kozubowską służbą wojenną bawił się, i był rotmistrzem, possydował dobra w Smoleńskiem, i miał syna Leona, któren gdy odstąpił dóbr, miał wydzieloną cząstkę Poružmiwa, w Zapuszczańskim między innemi exulanlami.

КН. KONSTANTY ЯРОШЕВИЧ

Konstanty pozostawił synów: Aleksandra i Jerzego.

JAN STANISŁAW ЯРОШЕВИЧ

cześnik orszański 1668 r., z Ratomskiej miał mieć kilka córek. Inny Jan, skarbnik orszański, elektor Jana III-go z witebskiego.

Jan Jaroszewicz Łyko cześnik powiatu Orszańskiego miał żonę Ratomską, z którą spłodził kilka córek, z tych jedna była za Janem Piotrowskim dworzaninem J. K. Mci, rodzący się z Szymiołowny kasztelanki Połockiej.

Покоління VI

КН. ЛЕОН САМУИЛОВИЧ

КН. АЛЕК­САНДР КОНСТАНТИНОВИЧ

Aleksander, z Zofji Makowieckiej, miał synów: Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka, na rzecz których stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r.

КН. ЮРИЙ КОНСТАНТИНОВИЧ 

na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r.

Jerzy Antoni, syn Konstantego, poborca orszański 1718 r., skarbnik orszański 1730 r., zrzekł się majątku ziemskiego na rzecz synowców swych po bracie Aleksandrze, pozostawił córkę Helenę za Teodorem Okołowiczem Krzywcem, skarbnikiem nowogrodzkim, zmarłym 1729 r. i synów: Rafała bezdzietnego i Aleksandra.

Покоління VII

KAROL АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ

na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r. Karol i Emaunel podpisali, z województwem witebskim, elekcję Stanisława Leszczyńskiego 1733 r.

Karol, z Benedykty Borodziczównej, pozostawił: Mikołaja i Antoniego, Trynitarzów, Józefa Karmelitę, Jana, Ignacego i Tadeusza, ożenionego z Mickiewiczówną.

Karol, syn Aleksandra Konstantynowicza, z wszystkiemi synami, synowie Emanuela, oprócz Franciszka, Antoni z synem Tadeuszem i Franciszek z jednym synem Aleksandrem, oraz Andrzej, Konstanty i Karol, synowie Aleksandra Jerzowicza, przeprowadzili 1773 r. w Orszy wywód swego szlachectwa.

EMANUEL АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (1733)

na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r. Karol i Emaunel podpisali, z województwem witebskim, elekcję Stanisława Leszczyńskiego 1733 r.

Emanuel pozostawił synów: Kazimierza, Michała, Jana, Franciszka, Cyprjana i Bartłomieja 1773 r.

ANTONI АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ

na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r. Antoni z Korzeniowskiej miał syna Tadeusza 1773 r.

КН. FRANCISZK АЛЕКСАНДРОВИЧ

na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r.

Franciszek, kapitan wojsk polskich, z Żebrowskiej, pozostawił: Aleksandra 1773 r., Michała — Kamedułę, Stanisława, Antoniego i Jana, po którym, z Pacewiczównej, syn Maciej Tomasz.

HELENA ЮРЬЕВ­НА

za Teodorem Okołowiczem Krzywcem, skarbnikiem nowogrodzkim, zmarłym 1729 r.

КН. RAFAŁ ЮРЬЕВИЧ

б/​д

КН. ALEKSANDR ЮРЬЕВИЧ

Aleksander, z Katarzyny Ostrejkównej, miał córki: Teresę Chociatowską i Maryannę Śmiarowską, i synów: Andrzeja, Konstantego i Karola.

Покоління VIII

КН. MIKOŁAJ КАРЛОВИЧ

Монах-Trynitarz

КН. ANTONI КАРЛОВИЧ

Монах-Trynitarz

КН. JÓZEF КАРЛОВИЧ

Монах Karmelit

КН. JAN КАРЛОВИЧ

КН. IGNACY КАРЛОВИЧ

КН. TADEUSZ КАРЛОВИЧ

∞, ….. Mickiewiczówną.

КН. KAZIMIERZ ЭМАНУИЛОВИЧ

Kazimierz był ożeniony z Krukowiczówną,

КН. MICHAŁ ЭМАНУИЛОВИЧ

КН. JAN ЭМАНУИЛОВИЧ

КН. FRANCISZK ЭМАНУИЛОВИЧ

КН. CYPRJAN ЭМАНУИЛОВИЧ

КН. BARTŁOMIEJ ЭМА­НУ­И­ЛО­ВИЧ 1773 r.

∞, Czajkowską.

КН. TADEUSZ АНТО­НИ­Е­ВИЧ (1773)

КН. ALEKSANDR ФРАН­ТИ­ШЕ­КО­ВИЧ 1773 r.,

КН. MICHAŁ — KAMEDUŁ ФРАНТИШЕКОВИЧ

КН. STANISŁAW ФРАНТИШЕКОВИЧ

КН. ANTONI ФРАНТИШЕКОВИЧ

КН. JAN ФРАНТИШЕКОВИЧ

po którym, syn Maciej Tomasz.

∞, Pacewiczówna

КН. TERESA АЛЕКСАНДРОВНА

∞ Chociatowski

КН. MARYANNA АЛЕКСАНДРОВНА

∞ Śmiarowski

КН. ANDRZEJ АЛЕКСАНДРОВИЧ

Andrzej, syn Aleksandra, z Marjanny Kuszelewskiej, miał dzieci: Aleksego, Marcelego Stanisława, Petronellę Barbarę, Katarzynę i Joannę Teodozję.

i już w piątem pokoleniu sukcessorów Jarosza Łyki pozostałych, przy tychże dobrach Wierzchowcu i Kościeszowcu maloletność Andrzeja, Konstantego i Karola braci, Alexandrowiczów Łyków, matka Katarzyna z Orzeszków Ostrejków podstolanka Mścisławska, poszedłszy w zamę. źcie za powtórnego męża Józefa Stępkowskiego skarbnika ziemi Bielskiej, mimo opiekunów w procederze z JO. książęciem Czartoryskim wojewodą Ruskim ukombinowali się, odstąpili possessyi wzmiankowanych dóbr, approbowanych i zawarowanych dekretem trybunału głównego W. Ks. Lit. któren poświadcza w r. 1755.

Andrzej Alexandrowicz Łyko, mający za sobą Maryannę kuszelewską, z ojca Antoniego urodzonego de domo Łuskiniański autorki dóbr Psowa i innych dziedziczki na białej Rusi, a bywszy pierwej za Bajkowskim w województwie Trockiem, possessyą mającym, spłodzili synów dwóch Alexego i Marcellego Stanisława, córek irzy, Petronellę Barbarę, Katarzynę i Joannę Teodozą.

КН. KONSTANTIN АЛЕКСАНДРОВИЧ

КН. KAROL АЛЕКСАНДРОВИЧ

Покоління ІX

КН. МАЦЕЙ ТОМАШ ЯНОВИЧ

КН. ALEKSI АНДРЕЕВИЧ

КН. MARCELY STANISŁAW АНДРЕЕВИЧ

КН. PETRONELLA BARBARA АНДРЕЕВНА

КН. KATARZYNA АНДРЕЕВНА

КН. JOANNA TEODOZJA АНДРЕЕВНА

Без розпису

Jan, elektor Stanisława Augusta, z powiatu orszańskiego.

Jan, rotmistrz smoleński 1786 r.

N., Jezuita w Witebsku 1812 r. (Herb: Orsz.; Ist. Jur. Mat. XXI, XXV i XXVI; Gr. Orszań.).

Лыки Оршанского уезда

Roku 1778, Nowembra 6 dnia. J. РР. Antoni z synem Tadeuszem; Wru: iszek 2 synem Alexandrem; Karol z synami: Józefem, Tadeuszem, Antonim, Ignacym. Janem у Mikołaiem; Jan, Michał, Kazimierz, Cypryan у Bartłomiey oraz Konstanty, Andrżey y Karol, kniaziowie Łykowie, herbem poniżey odrysowanym pieczętujący się, wywód swóy w ziemstwie prowincyi Orszańskiey uczynili.

Lyko. Jan Łyko skarbnik Orszański w powiecie Orszańskim 1674.podpisał elekcyą Jana III Króla, są i Łykowscy, z tych Adam z Sieradzkiego r. 1648. Jan cześnik, Konstantya Łyko skarbnik, Orszanscy. Wielądek w heraldyce naznacza tej familji herb Cielątkowa i tak obszerniej o niej pisze: Łyko berbu Cielątkowa w księztwie Litewskiem, z tych Michał kniaź Łyko był hetmanem nad wojskiem Moskiewskiem, pod Sokołowem, w dobywaniu Polocka, który za czasów Stefana Batorego króla Polskiego w roku 1579 na wojnie poległ, a Teodor kniaź Łyko wojewoda zamkowy wielkich Łuk w niewolą wzięty, oddany był do szańców kanclerza koronnego Jana Zamojskiego, o czem kronika Stryjkowskiego w Tomie 2. na kartach 775. i 779. poświadcza.

tenze Siemion kniaź Łyko mający dwie żony, jednę Pannę Krystynę Kolenicką, po śmierci której Pannę Łucyą Mitkiewiczowne, za swą dzielność i odwagę rycerską, oraz wojenne usługi, za wzięcie miasta Bełstroda i Rylska, a Putywla długiego czasu bronienia od Moskalów: otrzymał od Najjaśniejszego Króla Polskiego Zygmunta trzeciego na dobra Julcse, Berežki i Bialowicze, w województwie Kijowskiem starostwie Lubelskim za Dnieprem leżące, dwa przywileje, jeden w roku 1614. i drugi na też same dobra dla powtórnej swej żony w roku 1619. Listopada 20. dnia, które poświadczają.

Konstanty Jaroszewicz Łyko skarbnik powiatu Orszańskiego Jerzy Konstantynowicz Łyko, mający za sobą Katarzynę miał za sobą Wychowską Rejszterownę.

Alexander Konstantynowicz Łyko skarnik powiatu Orszanskiego, miał za sobą Zofią Makowiecką dziedziczkę majętności Rakowicy, w powiecie Słonimskim sytuowanej, spłodzili synów czterech: Karola, któren miał za sobą Benedyktę Borodziczowne, z tych urodzeni, Tadeusz mający Mickiewiczownç, Józef ksiądz Karmelita, Antoni ksiądz Trynitarz, Mikołaj tegoź zakonu, Ignacy i Jan. Emanuel któren miał dwie żony, jednę Herbatowską, z którą trzech synów, Kazimierza mającego za sobą, Krukowiczownę, Michala sterilis, i Jana, z drugą de domo Puzyrewską bywszą za Puczyńskim, synów takoź trzech, Bartłomieja mającego za sobą Czajkowską, Cypryana i Franciszka. – Antoniego któren miał za sobą korzeniewską krajczankę powiatu Orszanskiego, i z tą syna jednego Tadeusza zostawili. Franciszka któren był kapitanem w wojsku Polskiem, miał za sobą Zebrowską, urodzoną z Dłuskich aktorkę majętności Chomiuszczyzny w powiecie Orszańskim leżącej, i tenże z prawa exultańskiego po Leonie Łyku, doszedł Poružmiwa , i z siebie część jeszcze dokupiwszy, żyjąc spłodził synów pięciu, 1. Michała księdza Kamedułę, 2. Stanisława Floryana w Prusiech, 3. Alexandra steriliter, 4. Andrzeja Antoniego, któren przypadkowie zabity, i 5. Jana mającego za sobą Pacewiczownę, z tą spłodzili syna Macieja, tenże kapitan miał dwie córki, jedna była za Piaseckim pośledniej za Puzyną. Druga za Maliszewskim rotmistrzem powiatu Kowieńskiego.

Jerzy Konstantynowicz Łyko, mający za sobą Katarzynę Wilpiszewską piwniczankę W. ks. Lit. spłodził dwóch synów, Rafała sterilis, i Alexandra, ten mający za sobą Katarzynę urodzoną z Benedykta i Appollonji z Ciechanowskich Orzeszków Ostrejków, podstolich województwa Mścisławskiego, splodzili synów trzech żyjących, Andrzeja, konstantego i Karola, córek dwie, Teresę za Chociatowskim i Maryannę za Smiarowskim.

1. Див.: Bibl. Ossol. — Rps 1905. — K. 50 v. (пуб­ліка­ція: Кула­ковсь­кий П. До історії сто­сун­ків реєст­ро­вих коза­ків і при­кор­дон­них ста­рост у 1578–1583 роках. // Віс­ник Львівсь­ко­го універ­си­те­ту. Серія істо­рич­на. — Вип. 34. — Львів, 1999. — С. 407–423.[↩]
2. Див.: Пап­ков А.И. Пору­бе­жье рос­сий­ско­го цар­ства и укра­ин­ских земель Речи Поспо­ли­той (конец XVI — пер­вая поло­ви­на XVII века). — Бел­го­род, 2004. — С.92 (спра­ва в тому, що там тре­ба чита­ти канівсь­ко­го уряд­ни­ка кня­зя Олек­сандра [Виш­не­ве­ць­ко­го] Лико).[↩]
3. Див.: ЦДІА Украї­ни. — Ф. 11. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 46–47, 425 зв.–427 зв.[↩]
4. Дмит­ро Вирсь­кий. Виш­не­веч­чи­на: пер­ші пере­моги і пер­ші сорат­ни­ки (1555–1595 рр.).[↩]
5. S. 75 k. 315 od. i 316.[↩]
6. Wielądko IV art . Łyko .[↩]
7. S. 75 k. 315 od. i 316.[↩]
8. НБУВ. ІР. – Ф. І. – Спр. 57629.[↩]
9. НБУВ. ІР. – Ф. І. – Спр. 59285, 59286 (Кни­га гродсь­ка жито­мирсь­ка 1618 р., № 13, арк. 1046–1047 і 1034–1035.[↩]
10. ЦДИ­АК Украї­ни, КМФ.-36, Оп. 1, Спр.206, Волинсь­ка мет­ри­ка. Кни­га РМ 20 (1611–1616 рр.), Арк. 39 зв.-40.[↩]
11. Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy… – S. 229–230; Біло­ус Н. Київ напри­кін­ці ХV – у пер­шій поло­вині ХVII ст. Місь­ка вла­да і само­в­ря­ду­ван­ня. – К.: Видав­ни­чий дім «Києво-Моги­лянсь­ка Ака­де­мія», 2008. – 360 с. – С.152. [↩]
12. Кула­ковсь­кий П. Чер­ні­го­во-Сівер­щи­на у скла­ді Речі Посполитої.
    1618–1648... – С.246, 248, 311.[↩]
13. Кула­ковсь­кий П. Чер­ні­го­во-Сівер­щи­на у скла­ді Речі Посполитої.1618–1648... – С.246, 248, 311.[↩]
14. Kiews. Centr. Arch. XIV str. 8 Nr. 60, 61 i 68.[↩]
15. Tamże str. 15 i 17_Nr._164 i 181.[↩]
16. Tamże str. 30.[↩]
17. Kiews. Centr. Arch. XIV str. 8 Nr. 60, 61 i 68.[↩]
18. Tamże str. 15 i 17_Nr._164 i 181.[↩]
19. Tamże str. 30.[↩]