Єльці

Єль­ці (пол. Jelce), (рос. Ель­цы) — дав­ній земянсь­кий рід гер­ба Єль­ці, зем­ле­влас­ни­ки Київсь­ко­го воє­вод­ства. Пре­док їх, Іван Єле­ць (Иван Елец, Iwan Jelec), був напри­кін­ці XV століт­тя київсь­ким земя­ни­ном. Рід Єль­ців нале­жав до міс­це­вих київсь­ких шля­хетсь­ких родів. Його історія доку­мен­таль­но про­сте­жуєть­ся з дру­гої поло­ви­ни XV ст. До кін­ця XVI ст. пред­став­ни­ки цьо­го роду зай­ма­ли чіль­ні пози­ції на Київ­щині, мали висо­кий май­но­вий ста­тус і авто­ри­тет в шля­хетсь­ко­му сере­до­ви­щі регіо­ну, поваж­но трак­ту­ва­ли­ся на вели­кок­нязівсь­ко­му і королівсь­ко­му дво­рах. Шля­хом вда­лих шлю­бів, монар­ших надань та позе­мель­них тран­сак­цій їм вда­ло­ся зібра­ти чималі земель­ні володін­ня, фякі ста­ли осно­вою до вход­жен­ня Єль­ців у пер­шій поло­вині XVII ст. до скла­ду міс­це­вої магнатерії.

Напев­но, пер­шим гене­а­ло­гом роду Єль­ців, як і інших най­більш знач­них боярсь­ких родів Київ­щи­ни, був Бар­тош Папро­ць­кий. Він запро­по­ну­вав вер­сію, яку ціл­ко­ви­то прий­няв пред­став­ник роду Єль­ців — зас­нов­ник Кса­верівсь­ко­го єзуїтсь­ко­го коле­гіу­му Олек­сандр Ігнатій Єле­ць, гене­а­ло­гія роду Єль­ців котро­го була вклю­че­на у сере­дині XVIII ст. теж єзуїтом Кас­па­ром Несє­ць­ким до своєї мону­мен­таль­ної гене­а­ло­гіч­ної пра­ці. Б. Папро­ць­кий вва­жав, що пер­шим відо­мим пред­став­ни­ком роду був Гри­гір Воро­но­вич, який меш­кав на Поділ­лі, зго­дом пере­брав­ся до Лит­ви і посту­пив на служ­бу до коро­ля Вла­ди­сла­ва Ягай­ла. Син Гри­го­ра — Олек­сандр — слу­жив кня­зю Свид­ри­гай­лу, зай­ма­ю­чи поса­ду князівсь­ко­го гетьма­на. Б. Папро­ць­кий вва­жав, що саме він побу­ду­вав Він­ни­ць­кий замок, обій­мав там поса­ду ста­ро­сти та мав сім синів. Олек­сандр Ігнатій Єле­ць назвав лише одно­го сина Олек­сандра — Гри­горія, або Грид­ка, а йому вже при­пи­сав сім синів. Пер­шим сином був Пет­ро, що зали­шив двох синів — Неми­ру й Череш­ню — пред­ків Неми­ри­чів та Чер­лен­ковсь­ких. Дру­гий син Гри­горія — Тим­ша чи Тиша, яко­го зва­ли Бик, став зас­нов­ни­ком роду Тишів Биковсь­ких. Третій син — Матвій, син яко­го Кми­та став про­то­пла­стом роду Кми­тів Чор­но­бильсь­ких. Чет­вер­тий син — Олі­зар, вели­кий вой­ов­ник, про­зва­ний Глу­хим Вов­чи­ком, засну­вав рід Олі­за­рів-Волч­ко­ви­чів. П’ятий син, неві­до­мий за іме­нем, але про­зва­ний Воро­ною, став зас­нов­ни­ком роду Воро­ни­чів. Шостий син — Голен­ка — дав поча­ток родам Стри­би­лів і Гойсь­ких. Зре­штою, сьо­мий син — Ігнат, про­зва­ний Єль­цем, запо­чат­ку­вав рід Єльців1. Гене­а­ло­гія Олек­сандра Ігнатія пере­пов­не­на різ­ни­ми вигад­ка­ми і помил­ка­ми, аналі­зу яких мож­на при­свя­ти­ти окре­ме дослід­жен­ня. На гене­а­ло­гіч­ну вер­сію Єль­ця опер­ся доміні­ка­не­ць Юзеф Антоній Лод­зинсь­кий у своїй похваль­ній про­мо­ві «Три­бу­нал Божий з хре­ста Ісу­со­во­го», виго­ло­шеній у 1723 р. в Люб­лінсь­ко­му костелі отців Домініка і зго­дом при­свя­ченій пар­навсь­кій хорун­жиній Маг­да­лені з Єль­ців Роєвсь­кій. Тут він навів ско­ро­че­ний варіант гене­а­ло­гії, ство­ре­ної його попе­ред­ни­ком. Щоправ­да, є дея­кі від­мін­но­сті, які викли­кані, ймо­вір­но, неуваж­ним про­чи­тан­ням пра­ці 0.1. Єль­ця. Напри­клад, Ю.А. Лод­зинсь­кий вва­жав Ігнатія п’ятим сином Гри­го­ра Воро­но­ви­ча, а 0.1. Єле­ць — сьо­мим сином Олек­сандра, сина Гри­го­ра Воро­но­ви­ча. Доміні­ка­не­ць ствер­джу­вав, що саме Ігнатій додав до тра­ди­цій­но­го родо­во­го гер­бу Клямри герб Лелі­ва, хоч Олек­сандр Ігнатій тако­го не писав. Серед інших пред­ків Маг­да­ле­ни Юзеф Антоній виді­лив Іпатія. Він сім разів потрап­ляв до
1 Niesiecki К Herbarz Polski / Wyd. J.N. Bobrowicz. — Lipsk, 1839. — Т. IV. — S. 477–478.
татарсь­ко­го поло­ну, отри­мав 25 пора­нень під час боїв з тата­ра­ми, помер у 95 років2. З усьо­го цьо­го набо­ру героїч­них чинів Іпатія у 0.1. Єль­ця зна­хо­ди­мо під­твер­джен­ня лише віку, який він про­жив. Попри дея­кі реаль­ні деталі гене­а­ло­гії Єль­ця, дослід­ни­ки зазначали3, що в ціло­му вона є в осно­ві своїй вига­да­ною. Це інтуїтив­но від­чув і К. Несє­ць­кий, а зго­дом на осно­ві відо­мих йому київсь­ких шля­хетсь­ких архівів част­ко­во під­твер­див у дру­гій поло­вині XIX ст. відо­мий зна­ве­ць історії Київ­щи­ни Едвард Рулі­ковсь­кий. Він вва­жав, що Єль­ці меш­ка­ли на Київ­щині ще в домон­гольсь­кий період, а пер­шим відо­мим пред­став­ни­ком роду назвав Іва­на Єль­ця, гетьма­на кня­зя Свидригайла4. Прав­до­подіб­но, що саме за під­т­рим­ку Свид­ри­гай­ла київсь­кий князь Олек­сандр (Олель­ко) Воло­ди­ми­ро­вич забрав вот­чи­ну Єль­ців — Лучин, Сели­ще і Тур­бів­ку й при­пи­сав їх до Киє­ва, тоб­то перевів їх під свою юрисдикцію.

Саме Іван впи­сав себе і своїх роди­чів до помен­ни­ка Києво-Печерсь­ко­го мона­сти­ря. Впи­сав прав­до­подіб­но десь у 1580‑х роках. Цей запис доз­во­ляє гіпо­те­тич­но вста­но­ви­ти ім’я матері Іва­на — Васи­ли­са та діда й баб­ці — Ігнатій і Фео­до­ра. Помен­ник нара­хо­вує понад сот­ню чоло­ві­чих імен, що опо­се­ред­ко­ва­но під­твер­джує дум­ку Е. Рулі­ковсь­ко­го про існу­ван­ня роду в домон­гольсь­кий період. Серед чоло­ві­чих імен най­більш попу­ляр­ни­ми були Федір, Гри­горій, Іван5. 2 Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych ziem słowiańskich. — Warszawa,1885. — Т. IV. — S. 408.3Див. напри­клад: Яко­вен­ко H. Украї­на ари­сто­кра­тич­на // На пере­ло­мі. Дру­га­по­ло­ви­на XV — пер­ша поло­ви­на XVI ст. — К., 1994. — С. 340.4 Słownik geograficzny królestwa Polskiego… — 1885. — Т. V. — S. 798.5 Древ­ний помян­ник Кие­во-Печер­ской лав­ры / Под­гот. С. Голу­бев // Чте­ния вИсто­ри­че­ском обще­стве Несто­ра-Лето­пис­ца. — К., 1892. — Кн. 6. — С. 8–9.

1.1 Біб­ліо­гра­фія.

Пет­ро Кула­ковсь­кий. Роди­на Єль­ців на Київ­щині у дру­гій поло­вині ХУ-ХУІ ст. Олег Одно­ро­жен­ко (Київ). Шля­хетсь­ка гераль­ди­ка Київсь­кої зем­лі XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. за архів­ни­ми дже­ре­ла­ми та матеріа­ла­ми сфра­гі­стич­ної колек­ції Музею Шере­меть­є­ва // Сфра­гі­стич­ний щоріч­ник · Випуск ІІ.

2. Гераль­ди­ка та сфрагистика.
Зоб­ра­жен­ня хре­ста з загну­ти­ми кін­ця­ми в супро­воді зір­ки та пів­мі­ся­ця при­сут­нє також в гер­ботво­рен­ні панів Єль­ців. Впер­ше знак у вигляді хре­ста з загну­ти­ми кін­ця­ми в яко­сті їхньо­го родо­во­го гер­ба бачи­мо на печат­ці пана Федо­ра Єль­ця від 1514 р. у німе­ць­ко­му щиті в супро­воді напи­су зго­ри: FЕДОР148. Нато­мість, на печат­ці наміс­ни­ка овру­ць­ко­го ста­ро­сти кня­зя Андрія Тимо­фій­о­ви­ча Капу­сти Федо­ра Іва­но­ви­ча Єль­ця від 1565 р. у рене­сан­со­во­му щиті зна­хо­ди­мо шести­про­ме­не­ву зір­ку над пів-
міся­цем, що лежить рога­ми догори149. Поєд­нан­ня цих двох сюжетів спо­стері­гає­мо на печат­ці київсь­ко­го земсь­ко­го писа­ря (1574–1598) Дмит­ра Федо­ро­ви­ча Єль­ця від 1584 р. — у рене- сан­со­во­му щиті роз­мі­ще­но знак у вигляді хре­ста з загну­ти­ми кін­ця­ми під вось­ми­про­ме­не­вою зір­кою над пів­мі­ся­цем, що лежить рога­ми догори150. 

На його наступ­них печат­ках від 3 жовтня 1584 р. 151 та 1585 р. 152 бачи­мо ана­ло­гічне зоб­ра­жен­ня, але цьо­го разу зір­ка була шести­про­ме­не­вою.. На печат­ці київсь­ко­го підвоє­во­ди і хорун­жо­го (1621–1646) Федо­ра Єль­ця від 1603–1628 рр. зоб­ра­же­но чоти­риділь­ний іспансь­кий щит, на яко­му в пер­шій частині вмі­ще­но знак у вигляді хре­ста з загну­ти­ми кін­ця­ми під вось­ми­про­ме­не­вою зір­кою над пів­мі­ся­цем, що лежить рога­ми дого­ри, в дру­гій частині — знак у вигляді двох три­ра­мен­них літер Т у стовп, в третій — знак у вигляді кола під хре­стом, в чет­вер­тій — знак у вигляді літе­ри П під хре­стом, над щитом зоб­ра­же­но шолом з наме­том і три стра­у­ся­чих пера в нашо­лом­ни­ку 153. Інша печат­ка пана Федо­ра Єль­ця від 1615 р. місти­ла в своє­му полі ана­ло­гічне зоб­ра­жен­ня гер­ба, з тією лише від­мі­ною, що над шоло­мом було розта­шо­ва­но шоло­мо­ву коро­ну 154. 

Наре­шті, на печат­ці пінсь­ко­го войсь­ко­го Тео­до­ра Єль­ця від 1634 р. бачи­мо лише зоб­ра­жен­ня зна­ка у вигляді хре­ста з загну­ти­ми кін­ця­ми в іспансь­ко­му щиті, над яким розта­шо­ва­но шолом з наме­том і три стра­у­ся­чих пера у нашо­лом­ни­ку 155. Над­зви­чай­но масив­на — вагою 81,3 г, виго­тов­ле­на зі свинцево-олов’я- ного спла­ву, мат­ри­ця печат­ки київсь­ко­го під­столія (1625–1634) Костян­ти­на Єль­ця збері­гаєть­ся у сфра­гі­стич­ній колек­ції Музею Шере­меть­євих. Вона являє собою вось­ми­кут­ну втул­ку роз­міром 24×21,5 мм у доліш­ній і 27×25 мм у горіш­ній частині, висо­тою 24 мм. У її полі зоб­ра­же­но знак у вигляді хре­ста з загну­ти­ми кін­ця­ми під вось­ми­про­ме­не­вою зір­кою та пів­мі­ся­цем у пів­круг­ло­му щиті, над яким розта­шо­ва­но шолом з наме­том і три стра­у­ся­чих пера у нашо­лом­ни­ку, а нав­ко­ло — літе­ри: KIPK156. 

Піз­ні­ший гер­бов­ник Несе­ць­ко­го подав відо­мо­сті одра­зу про три видоз­мі­ни родо­во­го гер­ба панів Єль­ців, які лише част­ко­во кори­гу­ва­ли­ся з інфор­ма­цією сфра­гі­стич­них пам’яток. На пер­шій з цих видоз­мін було зоб­ра­же­но шести­про­ме­не­ву зір­ку над пів­мі­ся­цем, що лежить рога­ми дого­ри на бла­кит­но­му полі щита, над яким зна­хо­ди­вся шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною і дві хоруг­ви в нашо­лом­ни­ку 157. На дру­гій — подібне зоб­ра­жен­ня в щиті, але хрест із загну­ти­ми кін­ця­ми — в нашо­лом­ни­ку 158. На третій — дві хоруг­ви над шести­про­ме­не­вою зір­кою та пів­мі­ся­цем, що лежить рога­ми дого­ри — в щиті та той же таки хрест ізза­гну­ти­ми кін­ця­ми в нашо­лом­ни­ку 159.
148 Там само. Спр. 655, арк. 1 (вось­ми­кут­на, 15×13 мм). 149 APK. ASang, teka Х, plik 13 (оваль­на, 17×15 мм; зго­ри літе­ри: ФИИ). 150 AGAD. AZ, sygn. 2633, st. 60 (оваль­на, 15×13 мм). 151 Бол­су­нов­ский К. Сфра­ги­сти­че­ские и гераль­ди­че­ские памят­ни­ки Юго-Запад- ного края. — Вып. І. — С. 4, ил. 13; Wittyg W. Nieznana szlachta polska. — S. 341; Ситий І. Коза­ць­кі печат­ки Гетьман­щи­ни. — С. 130, мал. Е 9; Ситий І. Печат­ки XVI ст. — С. 3, мал. 9 (оваль­на, 15×12 мм; зго­ри літе­ри: • D • E •). 152 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 21 992 (вось­ми­кут­на, 15×12 мм; зго­ри літе­ри: DG). 153 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 17 436, 20 948; ЦДІА­УК. Ф. 2228, оп. 1, спр. 118, арк. 1, 3; ф. 256, .оп. 1, спр. 53, арк. 208 (оваль­на, 18×15 мм; зго­ри літе­ри: TI, здо­лу літе­ри: PK). 154 ЦДІА­УК. Ф. 256, оп. 1, спр. 60, арк. 66 (вось­ми­кут­на, 22×18 мм). 155 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 7386 (оваль­на, 11×9 мм). 156 Музей Шере­меть­євих, Сфра­гі­сти­ка, МЦ-1356. 157 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. ІV. — S.476; ЛНБ ВР. Ф. 5, оп. 2, спр. 7444/I, арк. 332 (“Jelec h. Leliwa”). 158 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. ІV. — S. 476. 159 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 123.

3. Гене­а­ло­гія та біограми.

I гене­ра­ція

Iгнат Єле­ць

II гене­ра­ція

Іваш­ко Iгна­то­вич Єльцович

висту­пає як сві­док укла­ден­ня духів­ни­ці (запо­віту) Іва­на Олех­но­ви­ча Юхно­ви­ча, що мало міс­це напри­кін­ці 1468 р. або у пер­шій поло­вині 1469 р. У цьо­му запо­віті фігу­рує ще один Єль­цо­вич — Антон, яко­му І. Юхно­вич запо­ві­дав свою шаб­лю і поряд з Іваш­ком Стри­би­лем, Ігна­том Дідо­ви­чем та Семе­ном Путя­ти­чем від­но­сив до своїх най­б­лиж­чих бой­о­вих побра­ти­мів, пере­да­ю­чи їм свою зброю та обла­дун– ки6. Мож­на при­пу­сти­ти, що Антон був бра­том Іва­на Єль­цо­ви­ча. Згодом,у 1471р. Іван купив у кня­зя Юрія Бори­со­ви­ча його вислу­гу, отри­ма­ну в 1465 р. від київсь­ко­го кня­зя Семе­на Олельковича7 — сели­ще Сіря­ків, що зна­хо­ди­ло­ся непо­далік від Киє­ва, на бере­гах р. Котів­ка. У доку­мен­ті, де зга­дуєть­ся цей факт, поку­пе­ць назва­ний ще й по-бать­ко­ві «Ігнатович»8. Таким чином, бать­ком Іва­на був Ігнат Єль­цо­вич і саме його на сьо­год­ні слід вва­жа­ти пер­шим відо­мим пред­став­ни­ком роду Єльців.

Іван, або Іваш­ко, мав, оче­вид­но, якісь заслу­ги перед вели­ким кня­зем Кази­ми­ром, оскіль­ки у квіт­ні й жовтні 1488 р. отри­мав від ньо­го 20 кіп з овру­ць­ких кор­чем та 8 кіп з київсь­ко­го мита і коло­ду пріс­но­го меду з Київсь­ко­го ключа9. Крім цьо­го, Іваш­ку якийсь час нале­жа­ла дани­на зі Звя­го­ля (Взвя­го­ля). За при­вілеєм Кази­ми­ра Ягел­лон­чи­ка від 20 трав­ня 1489 р., вида­но­го бра­там Сан­гуш­кам — Андрієві та Олек­сан­дро­ві, брац­лавсь­кий наміс­ник князь Андрій Сан­гуш­ко мав отри­ма­ти ЗО кіп литовсь­ких гро­шів, 10 з яких дже­ре­лом мали Звя­гельсь­ку дани­ну, що зби­ра­ла­ся Єльцем10. Іван був одру­же­ний з Мари­ною, донь­кою Гри­горія Внуч­ке­ви­ча. Одру­жен­ня мало від­бу­ти­ся десь на пере­ло­мі 1470‑х і 1480‑х років. Мари­на при­нес­ла піс­ля смер­ті бать­ка у 1490‑х роках до сім’ї дві маєт­но­сті — Кор­нин і Малин11. Від шлю­бу з Мари­ною наро­ди­ли­ся сини Яцко та Федір. Ще до одру­жен­ня Іван висту­пав володіль­цем Наро­дич в Овру­ць­ко­му повіті. Е. Рулі­ковсь­кий помил­ко­во від­зна­чав, що на ґрун­тах Наро­дич Іваш­ко засну­вав насе­лені пунк­ти Голя­ки, Лом­лю та Ремезів­ку (Ремези)12. В дійс­но­сті Голя­ки і Лом­ля були зас­но­вані на малинсь­ких ґрун­тах, а Реме­зи — на пів­но­чі Овру­ць­ко­го повіту. Швид­ше за все, що це від­бу­ло­ся вже за жит­тя сина Іваш­ка — Федо­ра. Той само автор на осно­ві відо­мих йому доку­мен­тів ствер­джу­вав, що Олель­ко­ви­чі забра­ли у Ігна­та Єль­ця родин­ні маєт­но­сті у зв’язку з актив­ною його участю в акціях Свид­ри­гай­ла. Іваш­ко­ві вда­ло­ся повер­ну­ти ці маєт­но­сті вна­слі­док видан­ня дани­ни Кази­ми­ра Ягел­лон­чи­ка. Як здаєть­ся, мало це від­бу­ти­ся вже піс­ля 1470 р., тоб­то піс­ля усу­нен­ня Олель­ко­ви­чів від кня­зю­ван­ня у Київсь­кій зем­лі. Е. Рулі­ковсь­кий також зафік­су­вав усну леген­ду, що Яцко (син Іваш­ка) у жод­но­му з повер­не­них Всіл не меш­кав, а обрав собі за осі­док горо­ди­ще у лісо­вій пущі над Ірпе­нем, яке ще напри­кін­ці XIX ст. міс­цеві жителі йме­ну­ва­ли «Єльцівським»13.

У цьо­му леген­дар­но­му пові­дом­лен­ні оче­видне поєд­нан­ня сина та бать­ка, якщо воно вза­галі відо­бра­жає реаль­ний стан речей. Яцко як пуб­ліч­на люди­на (дво­ря­нин, наміс­ник зам­ків тощо) не міг бути від­люд­ни­ком. Остан­ні ж роки жит­тя Іваш­ка покри­ті сумер­ка­ми. У зв’язку з цим неві­до­мо, коли він помер. Напев­но, це від­бу­ло­ся до 1500‑х років, коли в доку­мен­тах появ­ляєть­ся ім’я його стар­шо­го сина — Яцка.

Дру­жи­на: Мари­на, донь­ка Гри­горія Внучкевича.

6 Російсь­кий дер­жав­ний архів дав­ніх актів (далі — РДА­ДА), ф. 389, on. 1, спр. 207,арк. 89 зв. — 90 зв.; копію цьо­го запо­віту бачив у архіві Рос­ци­шевсь­ких у Липів­ціЕ. Рулі­ковсь­кий. Його фраг­мент він наво­дить у своїй пра­ці (Rulikowski Е. Opis powiatukijowskiego. — Warszawa, 1913. — S. 147). На почат­ку XX ст. його опра­ц­ю­вавП. Кле­патсь­кий і вико­ри­став у своїй пра­ці (Кле­пац­кий П.Г. Очер­ки по исто­рии Киев­ской зем­ли. — Біла Церк­ва, 2007. — Т. І: Литов­ский пери­од. — С. 300). Оби­д­ваісто­ри­ки уник­ли питан­ня точ­но­го дату­ван­ня запо­віту, який укла­де­ний 1‑го індик­та. Пере­да­ча зброї і обла­дун­ків, в яких помер­лий брав участь у баталіях, за тодіш­нім рицарсь­ким епо­сом озна­ча­ла при­зна­чен­ня таких осіб опіку­на­ми своїх малоліт­ніх дітей. Так, польсь­кий хроніст Мар­тин Бельсь­кий пові­дом­ляв, що перед смер­тю київсь­кий князь Семен Олель­ко­вич наді­слав коро­лю Кази­ми­ру Ягел­лон­чи­ку в знак опіки над свої­ми сина­ми коня, лук і шаб­лю, яки­ми він вою­вав про­ти татар (Kronika Marcina Bielskiego / Wyd. K.J. Turowski. — Sanok, 1856. — Т. II (Ks. IV, V). — S. 835). 7 Українсь­кі гра­мо­ти XV ст. / Упор. В.М. Русанівсь­кий. — K., 1965. — С. 29. 8 РДА­ДА, ф. 389, on. 1, спр. 192, арк. 124; Гру­шевсь­кий М. Кіль­ка київсь­ких доку­мен­тів XV-XVI ст. // Запис­ки Нау­ко­во­го това­ри­ства ім. Шев­чен­ка. — Львів, 1896. —Т. XI. — С. 17. 9 Lietuvos Metrika. Knyga № 4 (1479–1491) / Parenge: L. Anuzyte. — Vilnius,2004. — P. 72, 78. 10 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. przez B. Gorcza.ka. — Lwów, 1890. — T. III: 1432–1534. — S. 21–22; Lietuvos Metrika. Knyga № 4 … — P. 84. 11 РДА­ДА, ф. 389, on. 1, cnp. 200, арк. 81 зв. — 83 зв. 12 Słownik geograficzny królestwa Polskiego… — T. V. — S. 634; 1887. — T. VIII. — S. 89. 13 Ibid. — T. V. — S. 798–799.

Антон Єль­цо­вич

Про нащад­ків Анто­на не відо­мо нічого.

III

Яць­ко Iва­но­вич Єлець

Отчин­ні маєт­но­сті Єль­ців піс­ля смер­ті Іва­на досить дов­го пере­бу­ва­ли у спіль­но­му володін­ні Яцка і Федо­ра. Лише 14 берез­ня 1520 р. вони заяви­ли перед київсь­ким воє­во­дою Андрієм Неми­ро­ви­чем про віч­ний поділ маєт­но­стей між собою14. Яцко наро­ди­вся, прав­до­подіб­но, на почат­ку 1480‑х років, а помер на почат­ку 1530‑х років. Яцко, імо­вір­но, був двічі одру­же­ний. Однією з дру­жин, напев­но була, княж­на Мари­на Юріїв­на Глинсь­ка, шлюб з якою засвід­чив висо­кий ста­тус і пре­стиж роди­ни Єль­ців. Існу­ван­ня пер­шої дру­жи­ни є гіпо­те­тич­ним. У під­тверд­но­му при­вілеї Сигіз­мун­да І Виду­би­ць­ко­му мона­сти­реві на почат­ку XVI ст. зга­дуєть­ся «Зінов’їва Ягол­даїв­на Яцко­ви­ча Єль­це­ви­ча», що пере­да­ла оби­телі сели­ще Ігна­то­ве на Стугні15. Дослід­ни­ки по-різ­но­му роз­шиф­ро­ву­ва­ли цю фра­зу. П. Кле­па­ць­кий вва­жав, що йдеть­ся про Зіно­вію Єль­цо­ву, дру­жи­ну Ягол­дая Сарай­о­ви­ча і матір Рома­на Яголдайовича16. Н. Яко­вен­ко іден­ти­фіку­ва­ла дару­валь­ни­ка як Зіно­вія Яцко­ви­ча Єль­ця, чоло­віка N Ягол­даїв­ни, донь­ки Рома­на Яголдайовича17. О. Руси­на запро­по­ну­ва­ла третє вирі­шен­ня про­бле­ми. На її дум­ку, йдеть­ся про донь­ку Зіно­вія, оче­вид­но бра­та Рома­на Ягол­дай­о­ви­ча, дру­гу дру­жи­ну Яцка Єльця18. Пер­ші дві вер­сії викли­ка­ють обґрун­то­вані запе­ре­чен­ня. Про Зіно­вія нічо­го біль­ше неві­до­мо. Та й не міг бути перед 1500 р., коли Ягол­даїв­на помер­ла, у Яцка такий дорос­лий син; він сам нещо­дав­но став пов­но­літ­нім. Для дру­жи­ни Ягол­дая Сарай­о­ви­ча і для матері Рома­на Ягол­дай­о­ви­ча Ягол­даїв­на була занад­то моло­дою. Додат­ко­вим аргу­мен­том, на дум­ку О. Руси­ної, на користь того, що донь­ка Зіно­вія була дру­жи­ною Яцка, є факт пере­да­чі с. Лев­ко­ви­чі, що нале­жа­ли Михай­лу Гагі­ну до його втечі до Моск­ви у 1507 р., саме йому. При цьо­му О. Руси­на при­хо­ва­но гіпо­те­зує, що мож­ли­во донь­ка бра­та Рома­на Ягол­дай­о­ви­ча Зіно­вія була дру­жи­ною Гагі­на, а піс­ля його втечі ста­ла дру­жи­ною Яцка19. Мож­на при­пу­сти­ти, що О. Руси­на має рацію, але донь­ка Зіно­вія не мог­ла бути дру­гою дру­жи­ною Яцка, такою, швид­ше всьо­го, була Мари­на Юріїв­на Глинсь­ка, донь­ка гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Юрія Васи­льо­ви­ча Глинсь­ко­го, що помер піс­ля 1522 р.20. Як дру­жи­на Єль­ця вона зга­дуєть­ся близь­ко 1508 p., тому Ягол­даїв­на мог­ла бути пер­шою дру­жи­ною Яцка. Ігна­то­ве ж як віно мог­ло бути запи­сане донь­ці Зіно­вія, яка запо­ві­ла його Виду­би­ць­ко­му мона­сти­реві. Дру­гий шлюб — з княж­ною Мари­ною Юріїв­ною Глинсь­кою — на дея­кий час вклю­чив до володінь Яцка Пол­та­ву, яка коро­лем Сигіз­мун­дом І була повер­не­на Марині як її дідиз­на зго­дом піс­ля повстан­ня Михай­ла Глинського21. Не обхо­ди­ли сто­ро­ною Яцка і земель­ні надан­ня з боку вели­ких князів литовсь­ких. Олек­сандр надав йому сели­ще Ожди­лів у Чер­кась­ко­му повіті. Від­бу­ло­ся це, прав­до­подіб­но, на почат­ку XVI ст. і це свід­чи­ло, що вже тоді Яцко мав пев­ний вплив на гос­по­дарсь­ко­му дворі. Зго­дом, піс­ля 1508 р. Сигіз­мунд І, як вже зга­ду­ва­ло­ся, надав Яцку с. Лев­ко­ви­чі у Чор­но­бильсь­ко­му повіті, забране вели­ким кня­зем у «зрадці» (зрад­ни­ка) Михай­ла Гагі­на. 22 берез­ня 1511 р. той само вели­кий князь під­твер­див пра­во володін­ня цими насе­ле­ни­ми пунк­та­ми за Я. Єль­цем, а, крім цьо­го, за про­хан­ням остан­ньо­го надав йому ще й с. Коза­ро­ви­чі у Київсь­ко­му повіті та двох чоло­віків Деми­дівсь­ких — Грид­ка Фро­ло­ви­ча і Юшка, які меш­ка­ли у цьо­му селі22. Е. Рулі­ковсь­кий навів дея­кі додат­ко­ві деталі щодо надан­ня Коза­ро­вич Я. Єль­цю. Міс­цеві меш­кан­ці до видан­ня вели­кок­нязівсь­кої дани­ни від­бу­ва­ли повин­ність на користь київсь­ко­го воє­во­ди — «сочи­ли» мох­на­то­го зві­ра. Ця їх повин­ність, зва­на у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му осоч­ни­ць­кою служ­бою, була Сигіз­мун­дом І лікві­до­ва­на. Таке рішен­ня Андрій Неми­ро­вич, що був іме­но­ва­ний на поса­ду київсь­ко­го воє­во­ди у трав­ні 1514 р., не визнав: він насто­ю­вав на від­бут­ті коза­рівсь­ки­ми меш­кан­ця­ми осоч­ни­ць­кої служ­би. Це спо­ну­ка­ло Яцка до вик­ло­по­тан­ня ще одно­го князівсь­ко­го при­вілею. На час отри­ман­ня князівсь­кої дани­ни 1511 р. Яцко назва­ний дво­ря­ни­ном, а про­тя­гом 1527–1529 pp. іме­ну­вав­ся вели­ким кня­зем дер­жав­цею Чор­но­бильсь­ко­го замку23. Ще рані­ше, 31 берез­ня 1525 р. Сигіз­мунд І надав дво­ря­нам своїм Яцку і Федо­ру Єль­цям пра­во дер­жан­ня цьо­го зам­ку на чоти­ри роки. У дер­жан­ня вони мали увій­ти піс­ля завер­шен­ня дер­жан­ня Дмит­ра Іва­шен­це­ви­ча і три­ма­ти замок почер­го­во по року24. Але піс­ля остан­ньо­го дер­жав­цею зам­ку став Іван Полоз (1527 р.)25. Чи перед нами при­клад подвій­но­го обса­д­жен­ня уря­ду, чи у вели­ко­го кня­зя були якісь ваго­мі під­ста­ви від­тер­мі­ну­ва­ти вход­жен­ня Єль­ців у дер­жан­ня Чор­но­бильсь­ко­го зам­ку? 19 черв­ня 1527 р. Яцко Єле­ць отри­мує новий при­вілей на дер­жан­ня Чор­но­бильсь­ко­го зам­ку тер­мі­ном на два роки. Згід­но з цим актом, перед ним замок три­мав зно­ву Дмит­ро Іва­шен­це­вич. Уве­сти Яцка у дер­жан­ня зам­ку мав здійс­ни­ти вели­кок­нязівсь­кий дво­ря­нин Іваш­ко Немирич26. Зно­ву вини­кає питан­ня — чому був обій­де­ний Федір, пра­во яко­го згід­но з попе­ред­нім при­вілеєм завис­ло? Про­тя­гом 1526 р. (якраз піс­ля бра­та Федо­ра) Яцко мав три­ма­ти тивун­ство Чечерсь­ке і Пропойське27. ЗО берез­ня 1525 р. вели­кий князь Сигіз­мунд потвер­див Яцку Єль­цю купів­лю дво­ри­ща у Києві у міщан­ки Мот­ро­ни Гай­ко­вої, дру­жи­ни вже покій­но­го Дави­да Кин­деєви­ча, що роз­мі­щу­ва­ло­ся біля Микільсь­ко­го мона­сти­ря. Яцко звіль­няв­ся від місь­ких повин­но­стей; нато­мість був зобов’язаний вико­ну­ва­ти земсь­ку служ­бу з цьо­го дворища28. Бук­валь­но через декіль­ка днів, 3 квіт­ня, Яцко отри­мав зем­лю Лосев­щи­ну на р. Тетерів, з якої рані­ше «зві­ра сочи­ли» на київсь­ко­го воє­во­ду. Своїм листом Сигіз­мунд Ста­рий зобо­в’я­зав воє­во­ду Андрія Неми­ро­ви­ча звіль­ни­ти цю зем­лю від осоч­ництва і пере­да­ти Єльцю29. 

Е. Рулі­ковсь­кий наво­дить витяг з листа Сигіз­мун­да І київсь­ко­му воє­воді А. Неми­ро­ви­чу, де вели­кий князь застері­гає воє­во­ду від при­му­шен­ня людей у Коза­ро­ви­чах і Лосев­щині до вико­нан­ня осочництва30. Як мож­на при­пу­сти­ти, А. Неми­ро­вич не пого­ди­вся з подіб­ним рішен­ням вели­ко­го кня­зя і про­до­в­жу­вав чини­ти всі­ля­кі переш­ко­ди щодо володін­ня Я. Єль­цем, зокре­ма Коза­ро­ви­ча­ми. Як наслі­док, брат Яцка — Федір — у 1532 р. визнав за кра­ще про­да­ти це село саме А. Немировичу31. Часо­ва близь­кість цих вище­за­зна­че­них потвер­джень вели­ко­го кня­зя, а також надан­ня у дер­жан­ня Чор­но­бильсь­ко­го зам­ку, доз­во­ляє припусти­ти, що тоді Яцко пере­бу­вав у Кра­ко­ві та відві­ду­вав гос­по­дарсь­кий двір з метою лобі­ю­ван­ня цих преференцій. 

Яцко також фігу­рує у 1518 р. як сві­док у справі між київсь­кою зем’ян­кою Сури­но­вою Дух­ною, донь­кою Волч­ка Рома­но­ви­ча, та матір’ю її дво­юрід­но­го бра­та Іваш­ка Михай­ло­ви­ча, яка за під­т­рим­ки сво­го бра­та овру­ць­ко­го ста­ро­сти Семе­на при­влас­ни­ла маєт­но­сті — поло­ви­ни сіл Висту­по­ви­чі, Ілін­ці, Шепе­ли­чі, Дмит­ро­ви­чі, села Мери­лін, Рокит­на, Оль­ша­ни­ця та двох чоло­вік в Сол­таєві, що мали б діста­ти­ся піс­ля смер­ті Іваш­ка Михай­ло­ви­ча саме Сури­но­вій. Під час зізнан­ня перед велико­ князівсь­кою комісією Яцко разом з Кшишто­фом Кміти­чем свід­чи­ли, що Сури­но­ва та її діти дійс­но «к тым име­ньям близ­шая...», що спо­ну­ка­ло Сигіз­мун­да І визна­ти її правоту32.

З почат­ку 1530‑х років ім’я Яцка зни­кає з сторі­нок юри­дич­них актів, що засвід­чує факт його смер­ті. Нічо­го неві­до­мо про дітей Яцка. Е. Рулі­ковсь­кий, щоправ­да, твер­див, що сином Яцка був Федір, який про­дав, як зазна­ча­ло­ся вище, у 1532 р. Коза­ро­ви­чі А. Неми­ро­ви­чу та, ніби­то, засну­вав поряд з Лучи­ном с. Федорівку33. Але ця інфор­ма­ція сто­суєть­ся, правдо­подібно, Яцко­во­го бра­та Федо­ра. Саме брат успад­ку­вав земель­ні воло­діння Яцка.
Нам не відо­мі деталі роз­поді­лу отчин­них мает­но­стей між бра­та­ми, що від­був­ся у 1520 р., але загаль­на кар­ти­на рекон­стру­юєть­ся логіч­но. Яцку як стар­шо­му сину діста­ла­ся з бать­ко­вих володінь Лучинсь­ка волость, а Федо­ро­ві — Наро­ди­ць­ка. їх мати — Марія Грин­ків­на Внуч­ків­на — свою долю у бать­ківсь­ких мает­но­стях Кор­нин і Малин запи­са­ла від­по­від­но Яцку і Федору. 

14 РДА­ДА, ф. 389, оп. 1, спр. 192, арк. 124; Гру­шевсь­кий М. Вказ. пр. — С. 17.
15 Архив Юго-Запад­ной Рос­сии, изда­ва­е­мый Вре­мен­ной комис­си­ей для раз­бо­ра древ­них актов (далі — АЮЗР). — К., 1883. — Ч. I. — Т. 6: Акты о цер­ков­но-рели­ги­оз­ны­хот­но­ше­ни­ях в Юго-Запад­ной Руси (1322–1648). — С. 31.
16 Кле­пац­кий П.Г. Указ. соч. — С. 293,450.
17 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII століт­тя. Волинь іЦен­траль­на Украї­на. — К., 2008. — С. 367.
18 Руси­на О. До історії Київсь­кої зем­лі у XIV-XV ст.: Ягол­дай, Яголдайовичі,Яголдайова «тьма» // Студії з історії Киє­ва та Київсь­кої зем­лі. — К., 2005. — С. 106.
19 Там само. — С. 106–107.
20 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та... — С. 364.
21 Słownik geograficzny królewstwa Polskiego... — T. V. — S. 798; Rulikowski E.Op. cit. — S. 119.
22 Lietuvos Metrika. Knyga № 8 (1499–1514) / Parenge: A. Baliulis, R. Firkovicius,D. Antanavicius. — Vilnius, 1995. — P. 440–441.
23 Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w XV і XVI wieku. —Warszawa, 1887. — S. XXVI; Кле­пац­кий П.Г. Указ. соч. — C. 303; Яко­вен­ко H. Українсь­каш­лях­та... — С. 199.
24 Lietuvos Metrika. Knyga № 14 (1524–1529) / Parenge: L. Karalius, D. Antana.vicius. — Vilnius, 2008. — P. 296–297.
25 Кле­пац­кий П.Г. Указ. соч. — С. 257; Н. Яко­вен­ко вва­жає, що між Іва­шен­це­ви­чем і Поло­зом дер­жав­цею зам­ку був Матвій Замо­ре­нок (1526 p.). Ця дослід­ни­ця також наво­дить інфор­ма­цію про дер­жан­ня Чор­но­би­ля про­тя­гом 1530–1531 pp. Яцком разом з Федо­ром (Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та... — С. 199).
26 Lietuvos Metrika. Knyga № 14 ... — P. 376.
27 Boniecki A. Herbarz Polski. — Warszawa, 1906. — Cz. 1: Wiadomości historyczno—genealogiczne o rodach polskich. — T. VIII. — S. 384.
28 Lietuvos Metrika. Knyga № 12 / Parenge: D. Antanavićius, A. Baliulis. — Vilnius, 2001. — P. 368–369.
29 Ibid. — P. 369.
30 Słownik geograficzny królewstwa Polskiego... — T. IV. — S. 537–538.
31 Кле­пац­кий П.Г. Указ. соч. — С. 365–366; Słownik geograficzny królewstwa Polskiego... — T. IV. — S. 537–538. Оби­д­ва дослід­ни­ки (П. Кле­па­ць­кий і Е. Рулі­ковсь­кий) вва­жа­ли, що це був син Яцка Федір. На нашу дум­ку, це був брат Яцка.
32 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków. — Т. III. — S. 175–176; Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка. — СПб., 1903. — Т. XX: Литов­ская мет­ри­ка. — С. 729; Литовсь­ка мет­ри­ка. Князі Масальсь­кі. Доку­мен­ти і матеріа­ли XVI ст. — К., 2007. —Вип. 1 / Під­го­тов­ка до дру­ку й авторсь­кий текст А. Бла­ну­ци, Д. Ващу­ка. — С. 44–45.
33 Słownik geograficzny królewstwa Polskiego... — Т. V. — S. 798–799.

Федір Iва­но­вич Єлець

Е. Рулі­ковсь­кий, щоправ­да, твер­див, що сином Яцка був Федір, який про­дав, як зазна­ча­ло­ся вище, у 1532 р. Коза­ро­ви­чі А. Неми­ро­ви­чу та, ніби­то, засну­вав поряд з Лучи­ном с. Федорівку33. Але ця інфор­ма­ція сто­суєть­ся, правдо­подібно, Яцко­во­го бра­та Федо­ра. Саме брат успад­ку­вав земель­ні воло­діння Яцка. Нам не відо­мі деталі роз­поді­лу отчин­них мает­но­стей між бра­та­ми, що від­був­ся у 1520 р., але загаль­на кар­ти­на рекон­стру­юєть­ся логіч­но. Яцку як стар­шо­му сину діста­ла­ся з бать­ко­вих володінь Лучинсь­ка волость, а Федо­ро­ві — Наро­ди­ць­ка. їх мати — Марія Грин­ків­на Внуч­ків­на — свою долю у бать­ківсь­ких мает­но­стях Кор­нин і Малин запи­са­ла від­по­від­но Яцку і Федо­ру. Остан­ній, крім отчин­них і мате­ри­стих мает­но­стей, отри­маві вислу­ги Яцка. Коза­ро­ви­чі разом з Лосев­щи­ною він, як вже від­зна­ча­ло­ся, про­дав. Ожди­лів зда­вав­ся у дер­жан­ня. Так, у 1552 р. це сели­ще, основ­ною еко­но­міч­ною цін­ністю яко­го були боб­ро­ві гони та 8 пасік, три­мав канівсь­кий зем’я­нин Драб34. Пра­ва на Пол­та­ву яки­мось чином перей­шли до Проскур-Сущансь­ких. Теж саме сто­суєть­ся Кор­ни­на, хоч Федір зберіг за собою якусь части­ну цьо­го насе­ле­но­го пункту35.Федір («Федор Ель­цо­вичъ») теж був достат­ньо впли­во­вою осо­бою на Київ­щині. Пов­но­літ­тя він досяг­нув близь­ко 1514 р., оскіль­ки саме цим роком фік­суєть­ся пер­ше збе­ре­жене на сьо­год­ні засвід­чен­ня ним документів36. Зокре­ма, Федір 17 листо­па­да того року разом з Сол­та­ном Стец­ко­ви­чем і Стані­сла­вом Сури­ном засвід­чив акт дару­ван­ня Іваш­ком Неми­ри­чем Київсь­ко­му Микільсь­ко­му мона­сти­рю сво­го під­да­но­го Олексіяз братією, які володі­ли у Меле­не­ви­чах в Узвишсь­кій воло­сті борт­ною землею37. Під­дані Єль­ців були у жовтні 1514 р. зви­ну­ва­чені у загар­бан­ні зем­лі Київсь­ко­го Микільсь­ко­го мона­сти­ря в Овру­ць­ко­му повіті, що запо­ві­да­ли­ся мона­сти­реві Бул­га­ком Лиси­чон­ком. У цій справі овру­ць­кий наміс­ник Семен Поло­зо­вич вислав на роз­слі­ду­ван­ня сво­го бра­та Рака Полозовича38. На осно­ві цьо­го доку­мен­та мож­на ствер­ди­ти, що батьків­ськими мает­но­стя­ми мати і сини володі­ли спільно.

Федо­ру Єль­цо­ви­чу його мати Марія Грин­ків­на запи­са­ла у духів­ни­ці свою отчи­ну — дво­ри­ще Малин. 17 берез­ня 1516 р. на про­хан­ня Федо­ра вели­кий князь потвер­див йому пра­во на Малин39. Мен­ше ніж за рік, 17 січ­ня 1517 р. київсь­кий воє­во­да Андрій Неми­ро­вич писав до вели­ко­го кня­зя, що дав Федо­ру Єль­цо­ви­чу в Київсь­ко­му повіті, на Зауш­ші, чоло­віка Іва­на Ходо­то­ви­ча, з яко­го при­бу­ток сорок гро­шей і два від­ра меду. Також в листі зазна­ча­ло­ся, що нада­но Федо­ру ще й дві пусті зем­лі — Лит­винівсь­ка і Сухарівсь­ка. Воє­во­да про­сив ув’я­за­ти Єль­цо­ви­ча у названі володіння40.

Піс­ля поді­лу бать­ківсь­ких володінь у берез­ні 1520 р. між бра­та­ми поча­ли вини­ка­ти кон­флік­ти. У 1524 р. Федь­ко скар­жи­вся вели­ко­му кня­зю на сво­го бра­та, який пору­шує визна­чені межі у нена­званій зем­лі і навіть пося­гав на жит­тя Федо­ра. У листі Сигіз­мун­да І до київсь­ко­го воє­во­ди Андрія Неми­ро­ви­ча, дато­ва­но­му кін­цем берез­ня — почат­ком квіт­ня цьо­го ж року, Яцко назва­ний «зем­ля­ни­ном луцьким»41, що свід­чить про те, що він мав вже якусь неру­хо­мість і на Волині. Федір на той час порід­ни­вся з луць­ким зем’я­ни­ном Мацеєм Скуй­бе­дою, донь­ку яко­го взяв заміж42. Як віно Федір мав отри­ма­ти маєт­ність При­бит­ко­ви­чі в Овру­ць­ко­му повіті, яка оці­ню­ва­ла­ся у 24 копи гро­шей литовсь­ких. Але Мацей від­дав село у заста­ву, тому зять на якийсь час був поз­бав­ле­ний пра­ва на цю маєт­ність. Про це Єле­ць скар­жи­вся вели­ко­му кня­зю, а остан­ній писав напри­кін­ці берез­ня — на почат­ку квіт­ня 1624 р. до київсь­ко­го воє­во­ди, щоб від­но­вив справедливість43.
Федір Іва­но­вич свою пуб­ліч­ну кар’є­ру роз­по­чав як дво­ря­нин на вели­кок­нязівсь­ко­му дворі. Цілий ряд дору­чень від вели­ко­го кня­зя Федір
отри­мує у берез­ні 1525 р. Так, йому дору­чаєть­ся доби­ти­ся від овру­ць­кої зем’ян­ки Ган­ни Ско­бин­ко­вої пере­дан­ня Гри­ць­ку, Сол­та­ну і Бог­да­ну Стец­ко­ви­чам 10 сріб­них ложок, які їм діста­ли­ся від їх родич­ки. Тоді ж вели­кий князь упов­но­ва­жує його домог­ти­ся від Ган­ни, невіст­ки Костюш­ка Мит­ко­ви­ча і його дру­жи­ни, щоб вона речі, які їй діста­ли­ся піс­ля смер­ті сво­го чоло­віка, сина Мит­ко­ви­чів, і які вона запи­са­ла на церк­ву, повер­ну­ла Митковичам44.

Напри­кін­ці верес­ня 1525 р. Федо­ра як дво­ря­ни­на при­зна­чи­ли, щоб здійс­ни­ти роз­слі­ду­ван­ня спра­ви щодо ігу­ме­на овру­ць­ко­го мона­сти­ря Пре­чи­стої Бого­ро­ди­ці Гер­мо­ге­на. Антоній, перед цим архі­манд­рит Києво-Печерсь­ко­го мона­сти­ря, вва­жа­ю­чи себе неза­кон­но поз­бав­ле­ним цієї архи­манд­рії, звер­нув­ся до вели­ко­го кня­зя з про­хан­ням нада­ти йому зга­да­ний мона­стир в Овручі. На його дум­ку, міс­це­вий ігу­мен Гер­мо­ген зі свої­ми обо­в’яз­ка­ми не справ­ляв­ся. Ф. Єле­ць, висла­ний до Овру­ча, дум­ку Антонія щодо Гер­мо­ге­на під­твер­див. Як наслі­док, Антоній отри­мав бажане ігу­мен­ство, а Федір був при­зна­че­ний від­по­ві­даль­ним за його уве­ден­ня у володін­ня мона­сти­рем і мона­стирсь­ки­ми маєтностями45. Дові­ра з боку Сигіз­мун­да І неза­ба­ром при­нес­ла Федо­ру чер­го­ві май­но­ві здо­бут­ки. Восе­ни 1525 р. він отри­мав пра­во на тивун­щи­ну у Чечерсь­ко­му і Про­пойсь­ко­му ста­ро­ствах на наступ­ний рік, піс­ля Бог­да­на Шау­ли. Вели­кий князь від­пра­вив листа до міс­це­во­го наміс­ни­ка кня­зя Федо­ра Виш­не­ве­ць­ко­го, щоб той забез­пе­чив реалі­за­цію цьо­го надання46.

Зга­дуєть­ся Федір і 1532 р., коли за роз­по­ряд­жен­ням вели­ко­го кня­зя разом з інши­ми пана­ми Київсь­кої зем­лі (Кми­ти­ча­ми, Іван­шен­це­ви­ча­ми, Сол­та­на­ми, Волч­ко­ви­ча­ми, Сури­на­ми, Неми­ри­ча­ми та ін.) «голо­ва­ми сво­и­ми» мав при­бу­ти до обо­ро­ни Київсь­ко­го замку47. Зго­дом, у серп­ні 1539 р., він фігу­рує як учас­ник комісії разом з київсь­ким воє­во­дою Андрієм Неми­ро­ви­чем, гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном Мар­ком Васильови­чем та пред­став­ни­ка­ми пан­ства і духо­вен­ства Київсь­кої зем­лі, направ­леної до Чер­кас для роз­гля­ду спра­ви за скар­гою чер­кась­ких міщан на міс­це­во­го ста­ро­сту Яна Пет­ро­ви­ча щодо впро­ва­д­жен­ня нових повин­но­стей, зокре­ма, сто­ро­жів­лі Чер­кась­ко­го замку48. Вико­ну­вав пов­но­ва­жен­ня гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Федір і надалі. У верес­ні 1539 р. він за дору­чен­ням вели­ко­го кня­зя виїз­див до Жито­ми­ра, щоб пола­го­ди­ти кон­флікт між Гри­ць­ком і Юхном Воро­ни­ча­ми та жито­мирським ста­ро­стою кня­зем Богу­шем Коре­ць­ким, який забо­ро­нив Воро­ни­чам спіль­но з ним гони­ти боб­рів у їх отчин­но­му сели­щі Крошенському49.

Однак сфе­ра клю­чо­вих інте­ресів Федо­ра зосе­реджу­ва­ла­ся на околи­цях Овру­ча. Тут він вхо­дить до гро­на най­більш впли­во­вих пансь­ких родин суб­ре­гіо­ну — Неми­ри­чів, Стец­ко­ви­чів, Суринів. Це доз­во­ля­ло йому роби­ти спро­би роз­ши­ри­ти свої володін­ня за раху­нок пан­цир­них бояр. Зокре­ма, десь в 1530‑х роках скар­жи­ли­ся на ньо­го Давид і Федір Пет­ро­ви­чі Лучи­чі (Виговсь­кі), що він нама­гав­ся заво­лодіти їх отчи­ною — Виговщиною50.

Авто­ри­тет Ф. Єль­ця про­яви­вся і в часто­му запро­шен­ні його до засвідчен­ня різ­них юри­дич­них актів. Так, у серп­ні 1544 р. Федір Єль­цо­вич фігу­рує як сві­док у справі між міща­на­ми і слу­га­ми Овру­ць­ко­го зам­ку та міс­це­вим ста­ро­стою Кришто­фом Кміти­чем щодо над­мір­них обтя­жень пер­ших з боку ста­ро­сти, який при­му­шу­вав їх опа­лю­ва­ти свою лаз­ню, руба­ти дро­ва, носи­ти воду, копа­ти ниви, ора­ти ріл­лю, горо­ди­ти пло­ти, жати уро­жай на влас­но­му полі тощо. Ф. Єль­цо­вич разом з інши­ми зем­ля­на­ми, які мали маєт­но­сті під Овру­чем, (Сол­та­ном Стец­ко­ви­чем, Ста­сем і Неми­рою Сури­на­ми та ін.) засвід­чи­ли, що міща­ни і слу­ги овру­ць­кі мають лише одну повин­ність — сте­рег­ти зам­ко­ві воро­та зі щитом та рога­ти­ною, з чим вели­кий князь Сигіз­мунд Август погодився51. Подіб­на спра­ва тоді ж роз­гля­да­ла­ся на гос­по­дарсь­ко­му дворі за позо­вом зем’ян Київсь­ко­го повіту Хоми Мош­ко­ви­ча і Васи­ля Уща­па щодо при­му­шен­ня їх ста­ро­стою К. Кми­ти­чем до вико­нан­ня повин­но­стей пут­них бояр, тоді, як їх обо­в’яз­ки поля­га­ють лише у несен­ні кін­ної війсь­ко­вої служ­би. Ті ж самі свід­ки, а між ними і Федір Єле­ць, зно­ву дали пока­зи на користь позивачів52. Це свід­чить на користь того, що міс­це­ва пансь­ка вер­ства була заці­кав­ле­на в еман­си­па­ції овру­ць­ко­го бояр­ства і вже в сере­дині XVI ст. висту­па­ла на його захист.Федір згід­но з люст­ра­цією Овру­ць­ко­го зам­ку 1545 р. мав буди­нок в місті, при чому сусі­див з Кришто­фом Кми­ти­чем і Єси­фом Немиричем.

У зам­ку Ф. Єле­ць також володів одним будин­ком, поруч з будин­ка­ми панів Васи­ля Дідь­ка (Дідо­ви­ча-Три­польсь­ко­го?) та Сол­та­на. Як міс­це­вий зем’я­нин Федір був від­по­ві­даль­ним за стан двох горо­день Овру­ць­ко­го зам­ку. Розта­шо­ву­ва­ли­ся вони злі­ва від однієї з зам­ко­вих брам, поруч з город­ня­ми пана Дідь­ка і пана Оникія53. 14 верес­ня 1564 р. Федір висту­пав разом з овру­ць­ким ста­ро­стою кня­зем Андрієм Тимо­фієви­чем Капу­стою, пана­ми Єси­фом Іва­но­ви­чем Неми­ри­чем і Іва­ном Шиш­кою-Ста­ве­ць­ким свід­ком укла­ден­ня змо­ви між
Іва­ном Олі­за­ром-Волч­ке­ви­чем і кня­ги­нею Ган­ною Любе­ць­кою-Мон­то­втов­ною щодо шлю­бу, який мав від­бу­ти­ся напри­кін­ці груд­ня цьо­го ж року. Самі змо­ви­ни від­бу­ли­ся у овру­ць­ко­му будин­ку Єси­фа Немирича54.Федір Іва­но­вич у 1565 р. вико­ну­вав обо­в’яз­ки наміс­ни­ка овру­ць­ко­го ста­ро­сти кня­зя Андрія Тимо­фій­о­ви­ча Капу­сти. Як пере­ко­ну­ють про­ри­си його печа­ток 1514 р. і 1565 р., наве­дені 0. Однороженком55, саме Федір додав до родо­во­го гер­бу Клямри герб Лелі­ва, що Ю.А. Лод­зинсь­кий при­пи­су­вав його дідо­ві Ігнатію.

Федір Іва­но­вич мав синів Андрія та Дмит­ра і донь­ку Ган­ну — дру­жи­ну київсь­ко­го земсь­ко­го під­суд­ка Богух­фа­ла Пав­ші, яка помер­ла рані­ше 1607 р.56

Помер Федір між 1567 р. і 1576 р., імо­вір­но ближ­че до остан­ньої дати. Остан­ні роки він від пуб­ліч­ної діяль­но­сті повністю відійшов.

32 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków. — Т. III. — S. 175–176; Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка. — СПб., 1903. — Т. XX: Литов­ская мет­ри­ка. — С. 729; Литовсь­ка мет­ри­ка. Князі Масальсь­кі. Доку­мен­ти і матеріа­ли XVI ст. — К., 2007. — Вип. 1 / Під­го­тов­ка до дру­ку й авторсь­кий текст А. Бла­ну­ци, Д. Ващу­ка. — С. 44–45.
33 Słownik geograficzny królewstwa Polskiego... — Т. V. — S. 798–799.
34 АЮЗР. — К., 1886. — Ч. VII: Акты о засе­ле­нии Юго-Запад­ной Рос­сии. — Т. 1: 1386–1700. — С. 100.
35 Див.: Кула­ковсь­кий П. Федір Єле­ць — пред­став­ник панів Київсь­ко­го воє­вод­ства пер­шої поло­ви­ни XVII ст. // Запис­ки Нау­ко­во­го това­ри­ства імені Шев­чен­ка. — Львів, 2010. — Т. CCLX: Пра­ці Комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін. — Кн. 1. — С. 121.
36 Одно­ро­жен­ко О. Шля­хетсь­ка гераль­ди­ка Київсь­кої зем­лі XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. за архів­ни­ми дже­ре­ла­ми та матеріа­ла­ми сфра­гі­стич­ної колек­ції Музею Шере­меть­євих // Сфра­гі­стич­ний щоріч­ник. — K., 2012. — С. 203.
37 АЮЗР. — K., 1876. — Ч. VI: Акты об эко­но­ми­че­ских и юри­ди­че­ских отно­ше­ни­ях кре­стьян в XVI—XVIII веках. — Т. 1. — С. 7–8; Дов­го­по­ло­ва Л. Історія фаль­ши­во­го дво­рян­ства // Волинь — Жито­мир­щи­на: Істо­ри­ко-філо­ло­гіч­ний збір­ник з регіональ­них про­блем. — Жито­мир, 2009. — С. 238—239.
38 Ката­лог доку­мен­тів Київсь­кої архео­гра­фіч­ної комісії 1369–1899. — K., 1971. — С. 18.
39 Lietuvos Metrika. Knyga № 9 (1511–1518) / Parenge: K. Pietkiewicz. — Vilnius, 2002. — P. 186.
40 Ibid. — P. 326.
41 Lietuvos Metrika. Knyga № 14... — P. 157.
42 Ймо­вір­но, саме дру­жи­на Федо­ра фігу­рує в 1528 р. як пані Єль­цо­ва, що виста­вила одно­го коня з своїх волинсь­ких мает­но­стей (Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków. — Т. III. — S. 324). Вона, прав­до­подіб­но, якийсь час піс­ля смер­ті бать­ка володі­ла родин­ною нерухомістю.
43 Lietuvos Metrika. Knyga № 14 ... — P. 157.
44 Ibid. — P. 296.
45 Акты, отно­ся­щи­е­ся к исто­рии Южной и Запад­ной Рос­сии. — СПб., 1863. — Т. 1:1361–1598. — С. 68.
46 Lietuvos Metrika. Knyga № 14 ... — P. 223.
47 Lietuvos Metrika. Knyga № 15 (1528–1538) / Parenge: A. Dubonis. — Vilnius,2002. — P. 252.
48 РДА­ДА, ф. 389, on. 1, cnp. 30, арк. 104–105 зв.
49 АЮЗР... — Ч. VII. — Т. 1. — С. 53–54.
50 РДА­ДА, ф. 389, оп. 1, спр. 192, арк. 95.
51 Мет­ры­ка Вял­жа­га княст­ва Л1тоускага. — Менск, 2003. — Кшга 43 (1523–1560) / Сост. В.С. Мян­жын­сю. — С. 45.
52 АЮЗР. — К., 1867. — Ч. IV. — Т. 1: Акты о про­ис­хож­де­нии шля­хет­ских родов в Юго-Запад­ной Рос­сии. — С. 33.
53 Там же. — С. 36–37,41.
54 Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літо­уска­га. — Менск, 2006. — Кні­га 46 (1562–1565). Кни­га запі­сау № 46 (копія кан­ца XVI ст.) / Падр. В.С. Мян­жь­ін­скі. — С. 150–152.
55 Одно­ро­жен­ко О. Вказ. пр. — С. 203.
56 Źródła dziejowe. — 1894. — Т. XXI: Ziemie Ruskie. Ukraina / Wyd. A Jabłonowski. — S. 98.

IV

Андрій Федо­ро­вич Єлець

Андрій одру­жи­вся з Марією Романів­ною Гойсь­кою. При укла­ден­ні шлю­бу запи­сав їй з доз­во­лу бать­ка віно з при­він­ком на тре­тині маєт­но­стей, які піс­ля смер­ті його бать­ка Федо­ра мали їй діста­ти­ся, а також дея­кі рухо­мі речі57. ЗО груд­ня 1565 р. вели­кий князь Сигіз­мунд Август при­зна­чив Андрія Єль­ця земсь­ким суд­дею Мозирсь­ко­го повіту, що на той час вхо­див до скла­ду Київсь­ко­го воєводства58. З неві­до­мих при­чин обо­в’яз­ки суд­ді Андрій не вико­ну­вав, а про­до­в­жу­вав слу­жи­ти кня­зеві Богу­шу Коре­ць­ко­му. На почат­ку 1567 р., будучи він­ни­ць­ким під­ста­ро­стою кня­зя, Андрій, зібрав­ши слу­жеб­ни­ків Б. Коре­ць­ко­го з чис­ла він­ни­ць­ких зем’ян і міщан (всьо­го кіль­ка сотень кін­нот­ни­ків), здійс­нив наїзд на гос­по­ду п’я­ти­горсь­ко­го кня­зя Дави­да Кан­сан­ко­ви­ча у Він­ни­ці, забрав­ши при цьо­му май­но і челядь з чис­ла поло­не­них моск­ви­тинів. За дору­чен­ням Сигіз­мун­да Авгу­ста писар україн­них зам­ків Іван Воло­вич мав роз­г­ля­ну­ти цю спра­ву на місці59. Вже в сере­дині 1567 р. Андрій був смер­тель­но хво­рий. Від­чу­ва­ю­чи близь­ку смерть, він склав 8 черв­ня 1567 р. запо­віт. Серед свід­ків запо­віту був і його духів­ник — свя­ще­ник Покровсь­кої церк­ви у Він­ни­ці оте­ць Андрій. У своє­му запо­віті Андрій наго­ло­шує, що його дру­жи­на Марія має піс­ля смер­ті його бать­ка Федо­ра отри­ма­ти віно з при­він­ком у сумі 300 кіп гро­шей литовсь­ких. При цьо­му запо­ві­дач зазна­чає, що Марія є вагіт­ною від ньо­го. Київсь­ко­му земсь­ко­му писа­рю Богухва­лу Михай­ло­ви­чу Пав­ші, яко­го Андрій нази­ває своїм зятем, він дарує миша­сто­го коня. Андрій запо­ві­дав похо­ро­ни­ти себе в Овру­ць­ко­му Спась­ко­му мона­сти­рі, а опіку­на­ми і вико­нав­ця­ми запо­віту при­зна­чив брац­лавсь­ко­го каш­те­ля­на й овру­ць­ко­го ста­ро­сту кня­зя Андрій Капу­сту та сво­го зятя — Б.М. Пав­шу. Тесть помер­ло­го Роман Гойсь­кий вніс цей запо­віт у серп­ні 1568 р. до воло­ди­мирсь­ких ґродсь­ких книг, де Андрій назва­ний небіжчиком60. Чи озна­ча­ло б це, що він помер неза­дов­го до цьо­го? Як здаєть­ся, Р. Гойсь­кий вніс запо­віт піс­ля смер­ті дити­ни Марії від шлю­бу з А. Єль­цем. Остан­ній же, напев­но, помер попе­ред­ньо­го року.
У жовтні 1576 р. брат помер­ло­го Дмит­ро потур­бу­вав­ся про підтверджен­ня своїх прав на наро­ди­ць­кі маєт­но­сті Лучин і Турбів61; Малинсь­кий ключ нале­жав йому ще за жит­тя бать­ка. Це мог­ло озна­ча­ти, що пішов з цьо­го світу його бать­ко — Федір. Марія близь­ко того часу вий­ш­ла заміж за волинсь­ко­го зем’я­ни­на Пет­ра Хом’я­ка-Смор­довсь­ко­го. Разом вони вимага­ли від бра­та Андрія Дмит­ра, щоб він пере­дав Марії май­но, обі­цяне їй Андрієм як віно, а також нажи­те під час спіль­но­го жит­тя.1 Ця вимо­га, швид­ше всьо­го, не була задоволена.

∞, Марія Романів­на Гойська

57АЮЗР. — K., 1893. — 4. VIII. — T. 3: Акты о бра­ном пра­ве и семей­ном бытев Юго-Запад­ной Руси в XIV—XVIII вв. — С. 140–143.
58 Зако­но­да­тель­ные акты Вели­ко­го кня­же­ства Литовсь­ко­го XV-XVI вв. / Подгот.И. Яков­кин. — Л., 1936. — С. 94–95; Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy. Studium osadnictwa i stosunków własności ziemskiej. — Warszawa, 2000. — S. 19.
59 Archiwum XX. Sanguszków w Sławucie (Dyplomataryusz gałęzi Niesuchoieżskiej. Т. II). —Lwów, 1910. — Т. VII. — S. 114–115; Доку­мен­та Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566–1606 ро­ків / Упор. М. Кри­кун, О. Під­дуб­няк: вступ М. Кри­ку­на. — Львів, 2008. — С. 151–152.
60АЮЗР. — Ч. VIII. — Т. 3. — С. 140–143; Litwin Н. Równi do równych: kijowskareprezentacja sejmowa 1569–1648. — Warszawa, 2009. — S. 56.
61 Інсти­тут руко­пи­су Націо­наль­ної біб­ліо­те­ки Украї­ни ім. В.І. Вернадського(далі — ІР НБУ ім. В.І. Вер­надсь­ко­го), ф. І, спр. 4104, арк. 261.

Дмит­ро Федо­ро­вич Єле­ць † 1598 

від 1574 р. був земсь­ким писа­рем (пом. 1598 р
P 1598 Literatura M. A. Maksimovicz, op. cit., t. 2, s. 234

Так ста­ло­ся, що Дмит­ро Єле­ць успад­ку­вав фак­тич­но всі маєт­но­сті сво­го бать­ка. Він одру­жи­вся з Мару­шею Олі­за­рів­ною, донь­кою Олі­за­ра Волч­ко­ви­ча і Бог­да­ни Неми­рян­ки, донь­ки київсь­ко­го воє­во­ди й колись кон­ку­рен­та Єль­ців щодо Коза­ро­ви­чів Андрія Немировича.
Дмит­ро був близь­ким до роди­ни Олі­за­рів ще до одру­жен­ня — саме йому та кня­зеві Оста­фієві Ружинсь­ко­му у 1577 р. була дору­че­на опіка над непов­но­літ­нім Ада­мом Олі­за­ром, пле­мін­ни­ком Мару­ші й сином Іва­на Олі­за­ра, що в тому ж році заги­нув у бою з татарами63. Вико­нан­ня функ­цій опіку­на Дмит­ро разом з С. Костюш­ко­ви­чем про­до­в­жу­вав навіть піс­ля досяг­нен­ня Ада­мом пов­но­літ­тя, утри­му­ю­чи маєт­но­сті підо­піч­но­го. Лише 16 квіт­ня 1590 р. валь­ний сейм, реа­гу­ю­чи на про­хан­ня А. Олі­за­ра і його «повин­них» К. Ружинсь­ко­го та Я. Лен­ко­ви­ча, визнав «літа зупол­ні» Ада­ма і при­пи­нив вищез­га­да­ну опіку64.

Шлюб з Мару­шею мав міс­це у 1581 р. Тоді Дмит­ро запи­сав їй як віно 300 кіп литовсь­ких гро­шів на своїх мает­но­стях Наро­ди­чах і Селе­ць над р. Уша та Жерев65. Того ж року він спла­тив до корон­но­го скар­бу пода­ток з Наро­дич (4 дими осілі, 4 заго­род­ни­ки), Мали­на (4 дими осілі, 2 загород­ники), Кухарів (3 дими осілі, 3 заго­род­ни­ки), Ремезів (2 дими осілі,2 заго­род­ни­ки), Движ­ка (1 дим осі­лий, 1 заго­род­ник), Голені (Голя­ки) (1 дим осі­лий, 2 загородники)66.

Дмит­ро бага­то років зай­мав поса­ду київсь­ко­го земсь­ко­го писа­ря: іме­но­ва­ний був на цю поса­ду 1 квіт­ня 1574 р.67 і три­мав до своєї смер­ті у
1599 р. Крім цьо­го, час від часу, вико­ну­вав обо­в’яз­ки наміс­ни­ка київсь­ко­го замку68, 1585 р. пред­став­ляв Київсь­ке воє­вод­ство на сей­мі як його посол69, 1587 р. оби­рав­ся депу­та­том на Корон­ний трибунал70, у 1597 р. був визна­чений на валь­но­му сей­мі 1595 р. одним з комі­сарів для від­ме­жу­ван­ня Котель­ни­ць­ких грун­тів, нада­них кня­зеві Кири­ко­ві Ружинському71. Як слуш­но від­зна­чив Г. Літвін, Дмит­ро кори­сту­вав­ся довірою королівсь­ко­го дво­ру. У 1581 р. він вико­ну­вав обо­в’яз­ки сурок­га­то­ра (заступ­ни­ка) київсь­ко­го під­ко­морія у справі роз­ме­жу­ван­ня мает­но­стей чин­но­го під­коморія Щас­но­го Хар­ленсь­ко­го — Ост­ро­гля­до­вич, Плос­ко­го і Ворот­ця від Бра­гинсь­кої воло­сті князів Виш­не­ве­ць­ких, а Сос­но­во­го — від Сло­бо­ди­щенсь­кої воло­сті Тишкевичів72. У шля­хетсь­ко­му сере­до­ви­щі вва­жав­ся помір­кованим і зако­но­слух­ня­ним. Відо­мим є випа­док, коли Дмит­ро нама­гав­ся, хоч і без­успіш­но, зупи­ни­ти спро­бу зіван­ня у 1584 р. земсь­ких років з іні­ціа­ти­ви Єси­фа (до речі київсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді) і Матвія Немиричів73. Як заува­жив Г. Літвін, Дмит­ро Єле­ць був постат­тю, здат­ною до здій­снення само­стій­ної політи­ки в межах Київ­щи­ни. Най­б­лиж­чим союз­ни­ком Дмит­ра був київсь­кий земсь­кий під­су­док Богухвал Пав­ша — чоло­вік його сест­ри Ган­ни. Г. Літвін також гіпо­те­тич­но заува­жив, що київсь­кий земсь­кий писар був ближ­чим до Виш­не­ве­ць­ких, ніж до Острозьких74. На нашу дум­ку, до кін­ця XVI ст., від­ко­ли на Київ­щині поча­ло зрос­та­ти земле­володіння волинсь­ких князів, ста­ре міс­це­ве пан­ство — Єль­ці, Пав­ші, Сури­ни, Лоз­ки, Стри­би­лі, Проску­ри-Сущансь­кі, Неми­ри­чі, Олі­за­ри-Волч­ко­ви­чі — нама­га­ли­ся гра­ти само­стій­ну, хоч і не завжди узгод­же­ну між собою, політич­ну гру.Постанова Бере­стейсь­ко­го сей­му 1566 р., що роз­ши­ри­ла мож­ли­во­сті для шлях­ти Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го щодо купів­лі-про­да­жу земель­них володінь, дала мож­ливість Дмит­ро­ві досить актив­но вклю­чи­ти­ся у цей про­цес. У листо­па­ді 1571р. Дмит­ро про­дав за 60 кіп литовсь­ких гро­шів київсь­ко­му десят­ни­ку Мар­ко­ві Поплавсь­ко­му сели­ще Сіря­ків, яке було набу­те в дру­гій поло­вині XV ст. Іва­ном Єльцем75. За таку ж суму київсь­кий земсь­кий писар купив у Дани­ла Змієвсь­ко­го части­ну с. Клі­щі Заушської
воло­сті з сели­щем і будівлями76. У тому ж Овру­ць­ко­му повіті у 1586 р. Дмит­ро вику­пив за 100 кіп литовсь­ких гро­шів у Іва­на Сол­та­на части­ну с. Ремези77. Інша части­на нале­жа­ла Єль­цям вже рані­ше: зокре­ма, у сере­дині XVI ст. тут поряд з служ­бою, належ­ною Сури­нам, зна­хо­ди­ли­ся дві служ­би, що пере­бу­ва­ли у володін­ні Єльців78. Зго­дом, у черв­ні 1588 р., Дмит­ро купив у Іва­на Ліп­лянсь­ко­го за 3 тисячі кіп литовсь­ких гро­шів с. Радиєв­щи­ну в Овру­ць­ко­му повіті. Крім цьо­го, київсь­кий земсь­кий писар додав до зга­да­ної суми свій двір в Овручі, на Заріччі79. Тоді ж Дмит­ро про­дав належ­ні йому части­ни у с. Барах­ти, або Пет­ри­чин над р. Стугна києво-печерсь­ко­му архі­манд­ри­то­ві за 100 кіп литовсь­ких гро­шів. Про­да­ну маєт­ність Д. Єле­ць 20 черв­ня подав у посесію архімандритові80.

Дмит­ро, будучи, оче­вид­но, ревним пра­во­слав­ним, про­тя­гом всьо­го сво­го жит­тя вияв­ляв тен­ден­цію до мир­но­го пола­год­жен­ня позе­мель­них супере­чок з цер­ков­ни­ми інсти­ту­ція­ми. Вже у 1577 р. виник кон­флікт між Дмит­ром і печерсь­ким архі­манд­ри­том щодо Роз­сох, розта­шо­ва­них над р. Уша. Пред­ме­том супереч­ки ста­ли руд­ня, мли­ни, а також греб­ля. Однак сто­ро­ни неза­ба­ром пола­го­ди­ли супереч­ку полюбовно81. Й надалі Дмит­ро нама­гав­ся вре­гу­льо­ву­ва­ти кон­флік­ти з церк­вою поза­су­до­во. Так, 25 груд­ня 1590 р. від­бу­ло­ся роз­ме­жу­ван­ня між маєт­ністю Києво-Печерсь­ко­го мона­сти­ря Дідо­вим та зем­ля­ми Тур­бо­ва (Тур­бів­ки), належ­ни­ми київ­ському земсь­ко­му писареві82. Не цурав­ся київсь­кий земсь­кий писар й заста­ви своїх маєт­но­стей з метою отри­ман­ня обі­го­вих коштів. Так, у жовтні 1576 р. київсь­кий ґродсь­кий суд видав декрет, за яким Д. Єле­ць зобо­в’я­зу­вав­ся повер­ну­ти села Лучин і Тур­бів у заста­ву за 20 кіп Андрієві Стружці83.

Поз­був­ся Дмит­ро сели­ща Ожди­ло­ва, отри­ма­но­го Яцком Єль­цем від вели­ко­го кня­зя Олек­сандра. Піз­ні­ша згад­ка про цю тран­сак­цію засвід­чує, що Дмит­ро навіч­но пере­дав Ожди­лів Гри­горію Дра­бо­ви­чу, сино­ві київ­ського тивуна84. Цей про­даж був логіч­ним кро­ком з про­це­су опти­мі­за­ції управ­лін­ня належ­ни­ми йому маєт­ка­ми. Ожди­лів зна­хо­ди­вся дале­ко від основ­них маєт­ко­вих ком­плексів (в око­ли­цях Кане­ва) і вже бать­ко Дмит­ра Федір зда­вав цю маєт­ність у дер­жан­ня. Про досить інтен­сив­ну гос­по­дарсь­ку діяль­ність Дмит­ра свідчать
також його захо­ди щодо засе­лен­ня належ­них йому земель та надан­ня своїм під­да­ним при­вілеїв еко­но­міч­но­го харак­те­ру. Зокре­ма, 14 лип­ня 1582 р. король Сте­фан Баторій на про­хан­ня київсь­ко­го земсь­ко­го писа­ря видав при­вілей, що доз­во­ляв йому в маєт­но­сті Лучин, тоб­то «в добрах Тур­бів­щи­на над р. Ірпе­нем» збу­ду­ва­ти замок; його посе­лен­ці отри­му­ва­ли пра­во про­ве­ден­ня ярмар­ку на Різ­дво, щотиж­не­вий торг у п’ят­ни­цю, зби­ра­ти з куп­ців тор­го­ве мито та буду­ва­ти корчми85.
Помер Дмит­ро у 1599 р. Похо­ва­ний у Києво-Печерсь­кій лаврі86, що свід­чить як про його вір­ність пра­во­слав’ю, так і про знач­ні пожерт­ви на користь мона­сти­ря — в Успенсь­ко­му соборі лаври він зафун­ду­вав каплицю87.

У 1569 р.єдиним пред­став­ни­ком його чоло­ві­чої лінії був Дмит­ро. Його бать­ко Федір і брат Андрій помер­ли на рік рані­ше, й усі родин­ні володін­ня зали­ши­ли­ся в руках Дмит­ра. Вони скла­да­ли­ся з кіль­кох ком­плексів мает­но­стей. Лучин і Тур­бів­ка лежа­ли у Київсь­ко­му повіті над Ірпе­нем, а Сера­ків — у най­б­лиж­чій київсь­кій око­ли­ці. У пів­ден­ній частині Овру­ць­ко­го повіту над Іршею лежа­ла Малинсь­ка волость (Малин). Тро­хи на пів­ніч — володін­ня нав­ко­ло Лит­ви­но­ви­чів. У цен­трі повіту — Наро­ди­чі, а в його пів­ніч­но­му куті — Реме­зи. Окрім цих бать­ківсь­ких мает­но­стей Дмит­ро володів «вне­се­ною» у поса­гу дру­жи­ною Марією з Олі­за­рів чима­лою, але мало залюд­не­ною Паво­ло­ць­кою воло­стю (Паво­лоч), розта­шо­ва­ною у пів­ден­ній частині Жито­мирсь­ко­го повіту. Ці маєт­но­сті він зре­штою у 1588 р. від­сту­пив кня­зю Мико­лаєві Ружинському19. Про­дав і Сера­ків кня­зю Мати­со­ві Воро­не­ць­ко­му (1576 р.). Решта володінь піс­ля його смер­ті (1598 р.) перей­ш­ла під управ­лін­ня його дружини.

Від шлю­бу з Мару­шею Олі­за­рів­ною Волч­ків­ною, яка помер­ла у пер­шій поло­вині 1613 р.88, а перед цим висту­па­ла разом з сина­ми як влас­ни­ця мает­но­стей сво­го чоло­віка і нама­га­ла­ся при­влас­ни­ти дея­кі маєт­но­сті сво­го бра­та Ада­ма, зокре­ма села Раків­щи­на та Волинець89, київсь­кий земсь­кий писар зали­шив чоти­рьох синів (Філі­па (Філо­на), Яна, Костянти­на, Федо­ра (Тео­до­ра) та трьох доньок (Овдо­вію, Марію і Марину)*.

~

63 Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. —Warszawa, 1991. — T. 2. — S. 120.
64РДАДА, ф. 389, on. 1, спр. 199, арк. 120 зв. — 121; про при­пи­нен­ня опіки при­близ­но тоді зга­дує й інше дже­ре­ло: Кни­га Київсь­ко­го під­ко­морсь­ко­го суду (1584- 1644) / Упор. Г.В. Боряк, Т.Ю. Гирич, Л.З. Гіс­цо­ва та ін. — К., 1991. — С. 84.
65ІР НБУ ім. В.І. Вер­надсь­ко­го, ф. І, спр. 4104, арк. 262; Heleniusz Е. Pamiątki polskie z różnych czasów. — Kraków, 1882. — T. 1. — S. 156.
66 Źródła dziejowe. — 1894. — T. XX: Ziemie Ruskie (Kijów-Bracław ) / Wyd. A. Jabłonowski. — S. 39.
67 РДА­ДА, ф. 389, on. 1, cnp. 192, арк. 180–180 зв.
68 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі — AGAD), Archiwum Publiczne Potockich, sygn. 9, t. IV, k. 117.
69 Mazur K W stronę integracji z Koroną. Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach 1569–1648. — Warszawa, 2006. — S. 419; Litwin H. Op. cit.. — S. 56.
70 Akta grodzkie i ziemskie z Archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. — Lwów, 1884. — T. X. — S. 153; Boniecki A. Herbarz Polski... — 1906. — T. VIII. — S. 384. З цими пов­но­ва­жен­ня­ми Дмит­ра не все зро­зу­мі­ло. Відо­мо, що Київсь­ке воє­вод­ство при­єд­на­ло­ся до Корон­но­го три­бу­на­лу в Люб­ліні за кон­сти­ту­цією валь­но­го сей­му 1590 р., тоб­то на рік піз­ні­ше від Волинсь­ко­го і Брац­лавсь­ко­го воє­водств. Тоді, до якого
три­бу­на­лу був обра­ний Єле­ць — до Луць­ко­го? Але він не діяв вже май­же з деся­ток років. Біль­ше того, навіть на пер­шу сесію цьо­го три­бу­на­лу Київсь­ке воє­вод­ство не напра­ви­ло своїх депу­татів (див. спів­став­лен­ня інфор­ма­ції про три­бу­на­ли — Кула­ковсь­кий П. Кан­це­лярія Русь­кої (Волинсь­кої) мет­ри­ки 1569–1673 рр. Студія з історії українсь­ко­го регіо­наліз­му в Речі Поспо­ли­тій. — Острог-Львів, 2002. — С. 55–59).
Мож­на при­пу­сти­ти, що всу­переч офі­цій­ній кон­сти­ту­ції 1590 р. Київ­щи­на при­єд­на­ла­ся до робо­ти Корон­но­го три­бу­на­лу в Люб­ліні раніше.
71 Кни­га Київсь­ко­го під­ко­морсь­ко­го суду (1584–1644)... — С. 86–87; Litwin Н. Ор.cit. — S. 57.
72 РДА­ДА, ф. 389, on. 1, спр. 216, арк. 225–226; Litwin Н. Ор. cit. — S. 57.
73 Акто­ва кни­га Жито­мирсь­ко­го місь­ко­го уря­ду кін­ця XVI ст. / Під­гот. М.К. Бой­чук. — К., 1965. — С. 71–72; Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та...— С. 220.
74 Litwin Н. Ор. cit. — S. 56–57.
75 РГА­ДА, ф. 389, on. 1, спр. 192, арк. 123–124 зв.; Гру­шевсь­кий М. Вказ. пр. — С. 14–18.
76 IP НБУ ім. В. І. Вер­надсь­ко­го, ф. I, спр. 4104, арк. 262; Heleniusz Е. Ор. cit — Т. 1. —S. 220, 236.
77IP НБУ ім. В. I. Вер­надсь­ко­го, ф. I, спр. 4104, арк. 337.
78 Кле­пац­кий П.Г. Указ. соч. — С. 208
79 IP НБУ ім. В. I. Вер­надсь­ко­го, ф. I, спр. 4104, арк. 278.
80 Там само, арк. 277 зв.; Опи­са­ние доку­мен­тов архи­ва запад­но­рус­ских уни­ат­ских мит­ро­по­ли­тов 1470–1700. — СПб., 1897. — Т. 1. — С. 55; 1907. — Т. 2. — С. 102; Heleniusz Е. Ор. cit. — Т. 1. — S. 221, 236; Rulikowski Е. Opis powiatu Wasilkowskiego pod względem historycznym, obyczajowym i statystycznym. — Warszawa, 1853. — S. 61 (E. Рулі­ковсь­кий помил­ко­во вка­зу­вав на 1580 р. як рік тран­сак­ції і суму 1000 кіп як
ціну за маєт­ність). Інший реґест цьо­го про­да­жу дато­ва­ний 24 лип­ня 1587 р. (Akta grodzkie і ziemskie... — Т. X. — S. 153).
81АЮЗР. — K., 1871. — Ч. І. — Т. 4: Акты об унии и состо­я­нию пра­во­слав­ной церк­ви с поло­ви­ны XVII века (1648–1798). — С. 83–84.
82 Опи­са­ние доку­мен­тов... — Т. 2. — С. 98; при­на­гід­но слід від­зна­чи­ти, що оригі­нал, який дістав­ся пред­став­ни­кам мона­сти­ря, був від­ве­зе­ний до Василь­ківсь­ко­го зам­ку і зго­дом там заги­нув під час пожежі.
83ІР НБУ ім. В. І. Вер­надсь­ко­го, ф. І, спр. 4104, арк. 260 зв.
84 Пере­пис­ні кни­ги 1666 р. — К., 1933. — С. 264; Кри­во­шея В.В. До при­чи­ни Націо­наль­но-виз­воль­ної вій­ни сере­ди­ни XVII ст. // Гілея. — К., 2009. — Вип. 23. — С. 5.
85 Опи­са­ние доку­мен­тов... — С. 47.
86 Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи (кіне­ць IX — поча­ток XVI ст.): склад, сус­піль­на і політич­на роль. Істо­ри­ко-гене­а­ло­гічне дослід­жен­ня. — Львів, 2000. — С. 83.
87 Słownik geograficzny królewstwa Polskiego... — Т. V. — S. 799.
88 Źródła dziejowe. — 1894. — T. XXI: Ziemie Ruskie. Ukraina / Wyd. A.J abłonowski. — S. 184. Ibid. — S. 63

V

Філон Дмит­ро­вич † 1625

Решта володінь піс­ля його смер­ті (1598 р.) перей­ш­ла під управ­лін­ня його дру­жи­ни. Лише у 1608 р. їх було поді­ле­но між сина­ми Дмит­ра. Лучин і Лит­ви­но­ви­чі взяв най­стар­ший Філон. Костян­ти­но­ві діста­ли­ся Реме­зи, Наро­ди­чі та поло­ви­на Тур­бів­ки з око­ли­ця­ми. Федо­ро­ві зали­ши­ла­ся Малинсь­ка волость і дру­га поло­ви­на Турбівк,.
Pierwszy Filip podstoli Kijowski, pierwsza zona jego Puzynianka, z drugiej zas Reginy Łoszczanki, marszałka Mozyrskiego córki, spłodził dwie córki, Bogumiłę Męzyńską, i Annę Fedora Charytonowicza Bajbuzy małżonkę, i syna Alexandra Ignacego Jelca, officyała Kijowskiego, fundatora kollegium Xawierowskiego, i Faustowskiego, zył jeszcze r. 1664.
P 1608,1624, 1625 [Relacja ARSI, Pol.75, nr 18; BUAN, rkps 23371; El. 1624; M. A. Maksimovicz, op. cit.. t. 2, s. 234
Ян Дмитрович
Drugi Jan, ten z Krystyny Tyszkiewiczowny, Janusza wojewody Kijowskiego siostry, żadnego potomstwa nie zostawił.
Костянти­н Дмит­ро­вич † 1634
P 1608 Dokument BUAN, rkps 23371.
Trzeci syn gdzie zonie jego pozostałej, płacić ze skarbu to kazano, co ze swojej własnej szkatuły wydał mąz jej, na potrzeby ojczyzny: Constit. fol. 46. atoli potomstwa niebyło.
Решта володінь піс­ля його смер­ті (1598 р.) перей­ш­ла під управ­лін­ня його дру­жи­ни. Лише у 1608 р. їх було поді­ле­но між сина­ми Дмит­ра. Лучин і Лит­ви­но­ви­чі взяв най­стар­ший Філон. Костян­ти­но­ві діста­ли­ся Реме­зи, Наро­ди­чі та поло­ви­на Тур­бів­ки з око­ли­ця­ми. Федо­ро­ві зали­ши­ла­ся Малинсь­ка волость і дру­га поло­ви­на Тур­бів­ки. Дані за 1634–1640 рр. дають змо­гу оці­ни­ти части­ну Костян­ти­на як таку, що налі­чу­ва­ла при­близ­но 350–400 димів. Решта частин мала бути більш-менш тако­го ж роз­мі­ру.. Костян­тин тро­хи змен­шив отри­ма­ну спад­щи­ну, про­дав­ши части­ну маєт­ку Наро­ди­чі Флоріа­но­ві Пото­ць­ко­му. Костян­тин помер без­діт­ним у 1634 р., а спа­док отри­ма­ла у пожит­тєве володін­ня його вдо­ва Кри­сти­на з Тиш­ке­ви­чів, яка управ­ля­ла ним до кін­ця дослід­жу­ва­но­го періоду.
после смер­ти в 1634 году без­дет­но­го Кон­стан­ти­на Дмит­ри­е­ви­ча Ель­ца (род­но­го дяди ксен­дза Алек­сандра Ель­ца) его вдо­ва Кате­ри­на (Кри­сти­на) Тыш­ке­ви­чев­на вышла во вто­рой раз замуж за Фло­ри­а­на Андре­еви­ча Потоц­ко­го — род­но­го бра­та Севе­ри­на Потоц­ко­го гер­ба Любич, кото­рый и при­брал к рукам име­ния Ель­цов. Прав­да, по сло­вам Г. Лит­ви­на, Фло­ри­ан Потоц­кий еще при жиз­ни Кон­стан­ти­на Ель­ца отку­пил в него часть Народич.http://forum.vgd.ru/file.php?fid=286664&key=902399629, см. также
Наталія Біло­ус. При­ват­ні міста Київсь­ко­го воє­вод­ства в пер­шій поло­вині XVII ст.: кіль­кість, особ­ли­во­сті роз­вит­ку та функціонуванняhttp://history.org.ua/LiberUA/...015_15.pdf:
[q]Народичі, місто,
замо­чок, волость Овруцька
влас­ни­ки: Флоріан Пото­ць­кий; Кате­ри­на Тиш­ке­ви­чів­на Костян­ти­но­ва Єль­цо­ва, під­сто­ли­на київська
ЦДІА­КУ, Ф. 11, спр. 9, арк. 328, 930 зв.; НБУВ. ІР, І, 4104, 740, П‑478, 1106
~ Кри­сти­на с Логой­ска Тыш­ке­ви­чев­на, см. Діло­ва мова Волині і Наддні­прян­щи­ни XVII ст. С. 187–191http://history.org.ua/LiberUA/...d_1981.pdf)

Федор Дмит­ро­вич † 1648

P 1624 El. 1624; Rolle A. J., Dzieje szlachty..., op. cit., s. 22.
київсь­кий хорун­жий, захис­ник православ.я, довіре­ної люди­ни Пет­ра Моги­ли, клієн­та та при­біч­ни­ка Тома­ша Замойсь­ко­го. Czwarty Teodor chorązy Kijowski, z sejmu 1619, rotmistrz prowincyi wojewodstwa Kijowskiego posłował na sejm 1623, i 1638. i 1641.
Решта володінь піс­ля його смер­ті (1598 р.) перей­ш­ла під управ­лін­ня його дру­жи­ни. Лише у 1608 р. їх було поді­ле­но між сина­ми Дмит­ра. Лучин і Лит­ви­но­ви­чі взяв най­стар­ший Філон. Костян­ти­но­ві діста­ли­ся Реме­зи, Наро­ди­чі та поло­ви­на Тур­бів­ки з око­ли­ця­ми. Федо­ро­ві зали­ши­ла­ся Малинсь­ка волость і дру­га поло­ви­на Тур­бів­ки. т Федір отри­мав, мабуть, най­при­ва­б­ливі­шу част­ку — Малинсь­ку волость. Він роз­ши­рив її, ску­по­ву­ю­чи сусід­ні зем­лі. Нам, на жаль, неві­до­мі подро­би­ці угод, але фак­том є, що у 30‑х рр. XVII ст. межі цьо­го ком­плек­су були заокруг­лені зав­дя­ки при­дбан­ню Любо­ви­чів (Ружинсь­ких), Пені­зе­ви­чів (Лодят), а також части­ни маєт­но­сті Оби­хід (Мошенсь­ких) і Лупян (Лип­ленсь­ких). У 1620 р. Федір до того ж отри­мав у дер­жан­ня королівсь­ку волость Остро­луч на Зад­ні­про­вї. Про­те він не зумів освоїти чималі зем­лі й за королівсь­кою зго­дою пере­дав їх Стані­сла­ву Даниловичу.
З при­зна­чен­ням у 1628 р. ново­го воє­во­ди Олек­сандра Заславсь­ко­го в Києві зга­дуєть­ся новий зам­ко­вий наміс­ник. У серп­ні 1628 р. ним став Мар­тин Кли­мо­вич, який
заві­зу­вав лист Мелетія Смот­ри­ць­ко­го до мит­ро­по­ли­та Іова Боре­ць­ко­го [22, с. 77]. На
цьо­го наміс­ни­ка скар­жи­ли­ся і мос­ковсь­кі куп­ці, яких він разом з київсь­ким війтом
Созо­ном погра­бу­вав. Помил­ко­во ця скар­га дато­ва­на 1645 р. але це від­бу­ло­ся не пізніше
люто­го 1629 р., коли помер київсь­кий війт Созон Бали­ка [27, с. 406]
Федір заги­нув у 1648 р., вби­тий під час повстан­ня влас­ни­ми під­да­ни­ми. Та ще перед цими тра­гіч­ни­ми подія­ми він почав посту­по­во пере­да­ва­ти управ­лін­ня маєт­ка­ми єди­но­му сино­ві Ремі­гіа­ну, який зре­штою пере­брав увесь його спадок.
хво­ро­го й неру­хо­мо­го Федо­ра вби­ли у влас­но­му домі навес­ні 1648 р. учас­ни­ки народ­но­го повстан­ня, яке спа­лах­ну­ло на звіст­ку про
пере­моги Хмельницького.
~ Доро­та з Мар­чін­ко­ва Бара­новсь­ка, пле­мін­ни­ця при­ма­са Вав­жин­ця Бара­новсь­ко­го, доч­ка бець­ко­го каш­те­ля­на Анджея та пере­ми­шльсь­кої каш­те­лянів­ни Доро­га з Фредрів (пом. 1627 р.), сест­ра пжас­ни­ць­ко­го ста­ро­сти Яна (пом. 1643 р.) і королівсь­ко­го сек­ре­та­ря та гнєз­ненсь­ко­го і кра­ківсь­ко­го каноніка Анджея (пом. 1631 р.) Барановських14.
22. Акты, отно­ся­щи­е­ся к исто­рии Южной и Запад­ной Рос­сии, собран­ные и изданные
Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. – СПб.: Типо­гра­фия Эду­ар­да Пра­ца, 1865. – Т. 2. – 287 с.
27.Воссоединение Укра­и­ны с Рос­си­ей. Доку­мен­ты и мате­ри­а­лы в трех томах / ред. кол.: П. Гудзенко.
– М.: Изд-во АН СССР, 1954. – Т. 1. – 583 с.

Овдо­втя

Марія

Мари­на

VI

Олек­сандр (Ігнатій) Філо­но­вич (1632)
Relacja ARSI Pol. 74 nr 139/397, 76, nr 18—— K 1632, 1646 Dokument ARSI Pol. 74 nr 139/397, 76, nrl8; Opis, t. 17, s. 47.
Маєт­но­сті Філо­на перей­шли піс­ля його смер­ті (1625 р.) до сина Олек­сандра. Він допов­нив їх купів­лею у Лавінії Рад­зи­ви­ло­вої з Коре­ць­ких маєт­но­сті Базар (бл. 240 димів у 1628 р.), що сусі­ди­ла з його Лит­ви­но­ви­ча­ми, обєд­нав­ши оби­д­ва ком­плек­си у вели­ку волость. У її межах він оса­див місто Кса­верів яке ста­ло цен­тром земель­но­го ком­плек­су. Став­ши єзуїтом, він уже під чер­не­чим імям Ігнатій вирі­шив засну­ва­ти у Кса­ве­ро­ві коле­гіум Това­ри­ства Ісу­са. Акт фун­да­ції було укла­де­но у 1632 р., але спра­ва затяг­ла­ся. У 1635 р. було збу­до­ва­но рези­ден­цію, а коле­гіум лише у 1647 р. Тож володін­ня Ігнатія діста­ли­ся єзуїтам, хоча він зали­шив за собою при­жит­тєве пра­во управ­лін­ня ними та части­ну при­бут­ку. Він помер у 1651 р
Всту­пив до Това­ри­ства Ісу­са і прий­няв чер­не­че ім.я Ігнатій, під яким і висту­пає у дже­ре­лах тієї доби. Успад­ко­ване й набу­те май­но він при­зна­чив у 1632 р. на фун­да­цію єзуїтсь­ко­го коле­гіу­му в Кса­ве­ро­ві. У 1635 р. там виник­ла рези­ден­ція Това­ри­ства Ісу­са, а коле­гіум з.явився лише у 1647 р.13 Іні­ціа­то­ром цих почи­нань був Ігнатій, але його про­ек­там усі­ля­ко спри­яв, зокре­ма і фінан­со­во, його дво­юрід­ний брат Реміянго20. Коле­гію у Кса­ве­ро­ві також було зни­ще­но у 1648 р. Олек­сандр Ігнатій пере­жив руй­на­цію сво­го творін­ня ітри­ва­лий час нама­гав­ся його від­ро­ди­ти. У 1665 р. він вий­шов із Това­ри­ства Ісу­са і, напев­но, невдо­взі помер, бо дже­ре­ла про ньо­го вже не згадують21.
Духов­ное заве­ща­ние Алек­сандра Игна­тия Ель­ца от 17 янва­ря 1665 годЯн https://​dlib​.rsl​.ru/​v​i​e​w​e​r​/​0​1​0​0​3​8​6​6​9​3​7​#​?​p​a​g​e=4 и дру­гие записиhttps://dlib.rsl.ru/viewer/01003866937#?page=5 См. Киев­ская грод­ская запи­со­вая и поточ­ная кни­га 1724 и 1725 годов / сост. Е. П. Диа­ков­ский. — Киев : Тип. Т. Г. Мей­нан­де­ра, 1909. —(Опи­си акто­вых книг Киев­ско­го цен­траль­но­го архи­ва; № 38). С. 4–5.
13 Załęski S., Jezuici w Polsce, tt. 1^4, Kraków, 1900–1905, t. 3, s. 1387.1392.
20 Jerlicz J., Letopisiec albo kroniczka, wyd. К. W. Wójcicki, tt. 1–2,Warszawa, 1853, t. 1, s. 69.
21 Załęski S., Jezuici w Polsce, tt. 1^4, Kraków, 1900–1905, t. 3, s. 1388
Remigian Fedorowicz- P p. 1647
—– K 1647 Relacja ARSI Pol.77, k. 37.
Вчи­вся а Замойсь­кій ака­де­мії (1628.1629 рр.),
Реміян брав актив­ну участь у воєн­них діях, а в битві під Бере­стеч­ком його влас­на хоруг­ва вхо­ди­ла до скла­ду пол­ку Яре­ми Вишневецького22.
22 Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu «Ogniem i mieczem» (1648–1651), opr. M. Nagielski, Warszawa, 1999, s. 349. 

Доку­мен­ти.

1511.03.22 Потвер­же­нье Яцку Елцо­ви­чу на села в Киев­ском пове­те Коза­ро­ви­чи и два ч(о)л(ов(е)ки Деми­дов­ских Лев­ко­ви­чи, и селиш­чо Ожъ­ди­ловъ, на вечность

Жик­ги­монт, Божю м(и)л(о)стью корол пол­скии. Чинимъ зна­ме­ни­то симъ нашимъ листомъ, хто на него посмот­рит або чту­чи его вслы­шит, н(ы)нешнимъ и потомъ будучимъ, кому будетъ потреб того веда­ти. Билъ намъ чоломъ дво­ра­нин нашъ Яцъ­ко Елцо­вичъ и пове­дилъ перед нами, што перъ­во сего дали есмо ему село в Киевъскомъ пове­те на имя Коза­ро­ви­чи а два чоло­ве­ки Деми­до­въских на имя Грид­ка Хро­ло­ви­ча а Юшка, кото­рыи ж люди меш­ка­ють в Каза­ро­ви­чах. А к тому дали есмо ему село зрадци нашо­го Миха­и­ла Гаги­на Левъко­ви­чи и теж што брат || (496у(480у)] нашъ славъное паме­ти Алек­сан­дръ, король и вели­кий князь его м(и)л(о)сть, далъ ему селиш­чо в Киевъскомъ жо пове­те на имя Ожди­лов. И на то онъ на все дани­ну нашу первую и тежъ тот листъ бра­та нашо­го Алек­сандра, коро­ля, перед нами вка­зы­валъ и билъ намъ чоломъ, абы­х­мо то потверъ­ди­ли ему нашимъ листом на веч­ность. Ино мы, з лас­ки нашое, за его к намъ веръ­ную служъ­бу и тежъ на его чоло­мъ­би­тье, то вчи­ни­ли: тыи верху­пи­са­ныи села, дани­ну нашу, и тежъ тое селиш­чо, дани­ну бра­та нашог(о), потверъ­жа­емъ симъ нашимъ листомъ веч­но и непо­руш­но ему само­му и его жоне, и их детемъ, и напо­том будучимъ их счад­комъ, со вси­ми тых сел люд­ми слу­жебъ­ны­ми и тяг­лы­ми, и дан­ны­ми, и зъ их служъ­ба­ми, и зъ зем­ля­ми пашъ­ны­ми и борът­ны­ми, и зъ дуб­ро­ва­ми, и зъ лесы, и зъ гаи, и з дань­ми гро­шо­вы­ми и медо­вы­ми и куни­чъ­ны­ми и со въси­ми пла­ты и дохо­ды, и з ловы зве­ри­ны­ми и пта­шьи­ми, и з река­ми, и з реч­ка­ми, и з боб­ро­вы­ми гоны, и з лука­ми осет­ры­ны­ми, и с озе­ры, и зъ боло­ты, и съ ста­вы, и з млы­ны и ихъ вымел­ки, и зъ езы, и зъ ези­щи на Дне­пре, какъ на насъ дер­жа­ны и со въсимъ по тому такъ широ­ко и долъ­го, какъ ся тыи выше­пи­са­ныи села здав­на и н(ы)не у сво­ихъ гра­ни­цахъ мають. И волен то он рос­ши­ри­ти, при­ба­ви­ти и люд­ми оса­ди­ти, и къ сво­е­му вжи­точ­но­му и лепъ­шо­му оберъ­ну­ти, как самъ нале­пеи розу­ме­ю­чи. А на тверъ­дость того и печать нашу каза­ли есмо при­ве­си­ти к сему нашо­му листу. П[и]сан в Кра­ко­ве, лета Боже­го тися­ча пять­сот оди­на­дца­то­го, м(е)с(е)ца мар­та 22 ден, индик(т) 15. (Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 8: (1499–1514) — Стра­ни­ца 440–441)

1525 04 03 Лист тому ж Яцку Елцу, писа­ныи до вое­во­ды киев­ско­го, на зем­лю обы­соч­ную Лосев­щи­ну, выз­во­ля­ю­чи тую зем­лю от служъ­бы осоч­ниц­кое вод­луг листу п(а)на вое­во­ды киевского

Жик­ги­монт. Вое­во­де киев­ско­му, дер­жавъ­цы свис­лоц­ко­му, пану Анъ­д­рею Яку­бо­ви­чу Неми­ро­ви­ча, и инымъ вое­во­дамъ, хто и напо­томъ будет от нас Киевъ дер­жа­ти. Билъ намъ чоломъ дво­ра­н­инъ нашъ пан Я[ц]ко Елец и пове­дилъ перед нами, што пер­веи сего дали есмо ему зем­лю обы­соч­ную на Тете­ре­ви на имя Лосев­щи­ну со всимъ (в архи­ве Э. Рули­ков­ско­го, кото­рый ссы­ла­ет­ся на копию с архи­ва Гор­но­ста­ев это место зву­чит так: » что дали смы ему име­нье Наше Коза­ро­ви­чи, и зем­лю обе­соч­ную на Тете­ре­ви, на имя Лосев­щиз­на, со вшист­ким»), с кото­рое ж деи зем­ли на пер­вых вое­водъ киев­скихъ звер сочи­ва­но, ниж­ли как есмо ему тую зем­лю со всимъ дали, и ты того чело­ве­ка его, кото­рый на тои зем­ли седить, от того осоч­ни­иства выз­во­лилъ и на то ему и листъ свои ему далъ, кото­рии жо онъ листъ твои перед нами вка­зы­валъ и билъ намъ чоломъ, абы­х­мо ему на то дали нашъ листъ. Ино кгды ж мы пер­веи тог(о) ему тую зем­лю со всимъ дали, а твоя м(и)л(о)сть тую зем­лю его от тое служ­бы выз­во­лилъ, мы, з лас­ки нашое, на его чоло­мъ­би­те, то вчы­ни­ли: на то дали ему сес нашъ листъ. Нехаи онъ тую зем­лю дер­жить со всимъ с тымъ, какъ ся тая зем­ля в собе маеть, под­ле пер­вое дани­ны нашое и листу тво­ее м(и)л(о)сти. А кото­рии ч(о)л(о)векъ его будеть на той зем­ли седе­ти, тот вжо на вое­вод киев­скихъ не маеть зве­ру сочи­ти. И твоя бы м(и)л(о)сть в том ему далъ упо­кой. П(и)сан у Кра­ко­ве, под лет Божег(о) нарож(енья) 1000 пять­сотъ 25, м(е)с(е)ца април(я) 3 день, инъдик(т) 13. (Лие­ту­вос мет­ри­ка — Кни­ги 12 — Стра­ни­ца 369)

Реміян Єле­ць, київсь­кий хорун­жий, до гене­ра­ла Това­ри­ства єзуїтів Він­чен­цо Карафи23 з Городища24,1647 р.(без зазна­чен­ня дня і місяця)

Із вислу­ги наших пред­ків та зі сво­го дідич­но­го володін­ня мій брат кс. Ігнатій Єлець25 зафун­ду­вав коле­гіум у Ксаверові26, залу­чив­ши до участі в цій моли­тов­ній пожерт­ві його милість мого батька27, тож і я при­єд­нав­ся до цієї фун­да­ції як корис­ної моїй душі та похваль­ної для всьо­го нашо­го роду, і нині вже так вва­жаю, що ця фун­да­ція є спіль­ною для мене й мого бра­та ксьон­дза, а коли щось би її пору­шу­ва­ло, то мені слід propulsare tueri et defendere (про це дба­ти й боро­ни­ти її) як части­ну нашо­го влас­но­го родо­во­го май­на. Я був уті­ше­ний, коли дізнав­ся, що фун­да­цію вже прий­ня­ли pro
minoribus scholis (до шкіл ниж­чо­го рів­ня), а не мен­ше радію з того, що Ваша милість зво­лив запев­ни­ти своїм сло­вом ксьон­дза брата,
який швид­ко наді­ш­ле diploma admissionis (дозвіль­ний диплом) на цю фун­да­цію. Так само мене дуже вті­шив лист його милості
ксьон­дза Цисляка28, напи­са­ний до ксьон­дза бра­та, що в Римі вже було від­прав­ле­но suffragia pro fundatoribus (звич­ні молит­ви за
фун­да­торів). А най­біль­ше я тіши­вся з того, що Ваша милість
мило­сти­вий пан доз­во­лив моє­му бра­то­ві фун­ду­ва­ти ще й те, що по всіх
краї­нах може при­не­сти нашо­му родо­ві біль­шу сла­ву, — universale
studium (універ­саль­ні студії). Оскіль­ки ж я заува­жив, що цьо­му на
переш­коді стоїть воля ксьон­дза польсь­ко­го провінціала29, і бачу,
що ксьон­дза бра­та залу­ча­ють до інших речей, то мушу неа­би­як поскар­жи­ти­ся на тих, хто цьо­му [заду­мо­ві] про­тив­лять­ся і стоять
на зава­ді. Отож від сво­го імені та від нашо­го роду насмілю­ся про­си­ти, аби ваші мило­сті мило­стиві пано­ве зво­ли­ли прий­я­ти від нас
фун­да­цію Generali Studii (гене­раль­них студій) так, як було у вашій попе­ред­ній декла­ра­ції. Ми вже твер­до наду­ма­ли це фун­ду­ва­ти зара­ди святі­шої сла­ви нашо­го роду, що роз­ці­нює­мо також і як послу­гу Гос­по­ду Бого­ві та Речі Поспо­ли­тій, а якби в цьо­му ста­ла­ся зміна
волі ваших мило­стей мило­сти­вих панів, то ми би муси­ли, оскіль­ки фун­да­цію універ­си­те­ту вже учи­не­но, поду­ма­ти про якийсь інший [мона­ший. — Прим, ред.} орден, який би згід­но з нашим наміром про­ва­див ті altiora studia (вищі студії) для нашої русь­кої молоді
в наших русь­ких кра­ях, узяв­ши на себе зобов.язання нав­ча­ти in altioribus scholis (у вищих шко­лах). Я гадаю, що наша любов до
вашо­го свя­то­го орде­ну не буде знех­ту­ва­на, і що нам, які вже не раз de Societate bene meritis (доб­ре при­слу­жи­ли­ся Това­ри­ст­ву), ви не доз­во­ли­те пере­не­сти цю нашу при­хиль­ність на інші орде­ни, а коли ми зараз отри­має­мо це, то Гос­подь Бог змо­же пока­за­ти спо­сіб, як від нашо­го роду зафун­ду­ва­ти й нові­ціат, яко­го ваші мило­сті собі бажає­те. Тож і повтор­но про­шу, аби ви не запе­ре­чу­ва­ли свого
доз­во­лу на фун­ду­ван­ня універ­си­те­ту та не поспі­ша­ли in cum finem
(з оста­точ­ним) скла­дан­ням обіт­ни­ці моїм ксьон­дзом бра­том (адже
ми спіль­но роз­по­ряд­жає­мо­ся різ­ни­ми маєт­ка­ми, що належать
нашо­му родо­ві, які мож­на оці­ни­ти при­близ­но на кіль­ка­сот тисяч, і
ми з Божої лас­ки має­мо надію на доб­ре завер­шен­ня своїх справ,
бо вони вже зна­хо­дять­ся в аре­шті на Люб­лінсь­ко­му трибуналі).
Допо­мо­жіть йому в його заду­мах своєю звич­ною лас­кою та доброю
при­хиль­ністю, бо розу­мію, що це муси­ло би їх сут­тєво пору­ши­ти, і
він би зава­гав­ся при­ста­ти на те, аби дідич­на спад­щи­на нашо­го роду
мала обер­ну­ти­ся на щось інше.
Реміян Єле­ць, київсь­кий хорунжий
Archivum Romanum Societas Iesu, Polonia 7711, 371 r.v.

Пере­клад Наталі Яковенко

DOCUMENTA FASCICULO PRIMO COMPREHENSA PER COLLEGIUM OWRUC(IENSIS) SOCIET(ATIS) IESU IN TERMINO COINDESCENSION ANO 1740 IN BONIS TURBOWKA COMPORTATA ET COMMUNICATA SUCCESSORIBUS OTIM PHILIPPI THEODORI JELCOW
(Сбор­ник доку­мен­тов пер­вич­но­го при­об­ре­те­ния Овруч­ской кол­ле­ги­ей Обще­ства Иису­са вели­ко­душ­но даро­ван­ных добр в 1740 году в селе Тур­бов­ка заяв­ле­ных актов при­ем­ни­ка­ми Филип­па и Федо­ра Ель­цов – калам­бур, но смысл понятен 😎 )

1551 Przywiley od Zygmunta krola Augusta na Ziemie Osypowska y Bylewską Fedorowi Jelcowiczowi dany. Czyni oblate 1639, d. 29 January in Actis Teress. Kyowsc.
1553 die 21 8bris Wizya Gruntu Fedora Iwanowicza Jelca w Hodotemlu będącego przes Hawryla Kiedrzyckiego iako widza zaslanego od Imc Pana Haleckiego Starosty Owruckiego przy wyiezdzie na ten czas na tęze Grunt Pana Semena Kmitycza y Adrzeja Kapusty do rozdzialu mędzy sobą ktery grunt zabral poddany Paszuta y on z tego ustąpic nie chcieli Jelcowi alesz oto do Prawa odwolywszi
1576 ze 4 Xbris Rella(cio) Polozonego Pozwu od Pna Dmitra Jelca Pisarza Ziem. Kyowsk. Pnu Struzce danego o imienie Luczyn y Turbowką.
1600, 22 Febr. Jacko Szabunia y Iwan Moysiyowicz siestrzenic iego, przedali wieczno ziemu swoe Alexandrowszczyznu lezacu medzy Ucz**** (Zbranky) Kiryka Luczyca y Fedka Czepenka w Czornohubowiczach miedaleko Owrucza za 120 kop Ierzemu Leonowiczowi Lassocie. (Кста­ти, в 1633 году в сво­ей духов­ни­це Юрий Лясо­та заве­щал при­со­еди­нить эту Збрань­ков­щиз­ну к Кли­нец­ким вла­де­ни­ям, кото­рые были во вла­де­нии Корец­ко­го пра­во­слав­но­го жен­ско­го монастыря)
(Без года), 29 Febr. Posessya Dzial medzy Iwaszkiem y Jacyna Jelcowiczami a Bulhakiem Lisyczękiem Kopia z Oryginalem. Pozew od Frydryka Pronskiego Woiewody Kyows. Surynowiczu Stachnu w sprawie Fedora Surynowicza Jelca, o lowienie bobrow u ziemi Zacharkiewicz y ziemi Katymskey suderewney z ziemia Hawrylkowicza Surynowska.

List ksiaza Alexandra Litewskiego dany Niemirze y Czereszni Rydkiewiczom na Kodczyce. (Очень уж леген­дар­ные лич­но­сти в гене­а­ло­гии Ель­цов. В сре­дине 18 века адво­ка­ты мог­ли уже исполь­зо­вать издан­ные ведо­мо­сти Несец­ко­го, Папроц­ко­го, как непре­ре­ка­е­мых авто­ри­те­тов. Поэто­му появ­ле­ние в Фас­ци­ку­ле запи­си о Неми­ре и Черешне – еще не озна­ча­ет, что в реаль­ной связ­ке-кон­во­лю­те был реаль­ный доку­мент. Тем более – нет года, что сви­де­тель­ству­ет о том, что это лишь цита­та из «Коро­ны Поль­ской». И опис­ка пере­пис­чи­ка: Неми­ра и Череш­ня, все же — Грид­ке­ви­чи, а село Котчище)
1677, plenipotencya od Struszki pisana Kyowie Mca 7bra dnia 27 o Lutczyny Turbowke.
1531. Die Undeсima Xbris. List od Krola Zygmonta do Adrzeia Niemirowicza Woiewody Kyows. pisany, aby Fedora Jelca w ziemie Myszowska Maxymowicze Bohryk y Tymoszewsczewzna zac *** y wywiedziawszy iezeli do tey ziemi blizszego niema.
R 1541 d. 21 Marty List za(rucz)ny na P.Laskow przes Fedora Jelca do Krola Zygmunta wynieczony aby w Grunt jego **** (nie wstu)powali.
1540 d. 26 Juni. List od Krola do Wdy Kyows. Aby dowiedziawszy sie ze n(e)ma nikogo blizszego do ziemi Wyhowa Matwiyowicz Bohryk Tymoszewszczezny za P. Fedora ***
1559 d 15 Xbr. Iwan Olechnowicz Lasko protestue się na Fedora Jelca o spalienie siana stogow *** na gruntie ziemi jego wlasney.
(1559) Eod. An 21 Xbr. Pozew od Mikolaja Andrzejewicza Zbarazskigo, do Laskowicza z powodstwa Fedora Jelca o zabranie gruntow Sieleckich, Irtynia Hlumowa kolo rzeczki Bolotnicy y Miedzwiedzkich Loz.
Anno 1564 d 28 Aug. Pozew po P. Laskow, o pokoszenie siana na Irtynie.
(1564) Eod. An (Eodem Anno) 7br. Pozew od Fedora Jelca po Laskow o te same uroczeszcye
An. 1589 d.13 Apr. List zaręczny Krola Zygmunta do Myszky Warkosskiego starosty Owruckiego aby on zadnych urdencyi Dmitrowi Jelcowi nie czynil.
(1589) Eod. An. d. 16 Xbris List o popalenie siana na Irtynie y dwa exemplarze.
1522, 4ta Maya. Dzial mędzy Jackiem y Fedorem Jacko(wi)czami a Duchna Surynowa Wolczkiewicza dobr siècle Kluskiewiczi y ziemi Morawiczskiey po nieboszczyku Bulhaku Lisyczenku pozostalych. (Извест­ная тяж­ба меж­ду Дух­ной и Ель­це­ви­ча­ми за наслед­ство Бул­га­ка Лиси­чен­ка. Но это судеб­ное реше­ние в мате­ри­а­лах не фигу­ри­ру­ет. Но есть Коро­лев­ское под­твер­жде­ние на Варев­цы и Сень­ков­щиз­ну от 26 июля 1522 года (см. Литов­ская мет­ри­ка №12)
1594 d. 12 Juni. Paterciza(?) między Filonem Strybylem Sedzia Pow. Kyows., a ku P. Dmitrem Jelcem pisarzem ziems. Kyows. o wzacie zamąz Maruszy curki Jelcowey.

1598 d 25 May Filon Strybyl zapisuie zenie swoiey Maruszy Jelcownie 13814 kop groszy Lit. na trzecey czesci dobr swoich. 1600. Rellaciya o Kornin od Jelcow.
1601 d.9 Augusti. Regestr rzeczy od panow Prokopa y Supryona Pawlowiczow, opiekunow potomkow Pa. Mikolaja Bohowytyna przy Pani Maruszy Jelcownie Bohowitynowey wzgledem wiana y wniesienia iey u dom nieboszczyka ski(?) kture oddane y wrocone sa.
1623 d. 9 7bris. Zysk od JP Jelcowna P Krosniewskiey siestrze swoiey I spiletem nieuczynienia abreszuneyniys? z czwartey uziawszy posag.
(1623) Eod. An. 29 Aug. Pozwy po roz. osoby od P. Jelcow y Filipa Konstantego po Filonowe Strybylową y Woyciechową Krosnieskiego (?) uczynienie (?) Wy…
List od Pronskiego
(А.2)
List od Pronskiego Wojewody Kyow(skiego) do Jelca Fedorowicza pisany w sprawie Jenkiewycza o rozne krzyw(dy) strone Narodycz
(1517) Indykta 5, w Kyowie d. 20 marty. Dzial dobr wszystkich medzy Iwanową Jelcową matką Jackiem y Fedkem Synami Jelcami staly.
(1527?)Indykta 15 d. 20 Marty Mędzy Marya Iwanową Jelcowa Jackiem y Fedkiem Jeilcowiczami synami dzial dobr wszystkich na trzy częsci (…) staly. (С индик­та­ми пока непо­нят­но. 5‑й это 1517, 15‑й – 1527. Это пери­од жиз­нен­ной актив­но­сти обе­их бра­тьев Ель­це­ви­чей – Яцка и Федо­ра. Но я бы скло­нял­ся к 5‑му (1517) индик­ту. Посколь­ку в 1522 в спо­ре с Дух­ной они уже дей­ству­ют само­сто­я­тель­но. И сомни­тель­но, что они жда­ли 10 лет, что бы раз­ме­же­вать вла­де­ния после смер­ти отца)
Zeznanie kompromisu przodkow Jelcowych do podzalu dobrami mezdy Jacyną (Hrinkowiczem?), Bulgakiem Lisiczycem, Jakowem Jelcowiczem, Michalem Wolczkiewieczem y siostrą (ich) Duchną.
Regestr spraw ktore są Xięgach Ziems. nalezaczych xędzu Jelcowi.
1666, d.5, Xbris Regest pisany w Malinie panow Jelcow braci rodzonych. Kopia Rellacyi oraz regestr jakowych… dokumentow.
1636, d.6 Aprilia. Submissya od Xęzny Korickey na przyznanie zapisow p.Teodorowi na dobra Bazar, Slobudka, Kamionka z Krasztowka y Romanczycami.
1597, d.15, 8bris Ex Actis Terent. Kyov. Zapis od P.Butowicza woysliego Kyov. pani Ewdoky Jelcownie malz. swey na summu pienędzy tysiac dwiescie kop groshy Lit. sluzący.
1598, d.25 may. Ex actis Judicia Terris. Kyows. Kopia zapisu od P. Filona Bogdanowicza Strybyla Czesnika Kyow. Maruszy Jelcownie ze(ne swey) 4460 zl. pol. sluzącego.
1557, d. 18 january. Dekret Woiewydy Kyow. mędzy Struzkim a Jelcami o Lutchyn y Turbowkę
Eod.An. et aktu kopia Dekretu Chodkiewicza Woiewody Kyowskiego
1562, d.5 Marty. Pozew od Dawidowej Tolkaczowey po Fedora Iwanowicza Jelca
1577, (pleni)potency od Struzki P. Liplanskiemu dana
1586, d.3 Xbris. Pozew od Dmitra Jelca P. Z.K. Andrzejowi Struzce dany
1599, Testamęt Dmitra Jelca copia tim?
1609, d.14,8bris. Medzy Filipem y Konstantym Jelcami a xęzna Jewchimowa Korecka skrypcya
1610, d.1 July. Kopia z Russkiego pisma przepisana granic mędzy dobrami Korninem a Turbowką
(1610) Eod.Anno, et acta . Graniczny list mędzy Fedorem Proskurą a Filipem y Kostantym Jelcami bracią rodzonymi
1648, Protestacya P. Konstantego Jelca na Omelana.
1629, Zapis od Filipa Jelca y Fedory malzonki dany Jadwidze Budynowey
1620, d.25 Febr. Combinatio ad Lucitationem Kros(….)
1635, d.16 July. Zysk od P. Podstolego Kyow. na xiędzu Ignacyu Jelcu.
(1635) Eod.An., d.21 7bris. Przep(isane) Polsku Dylacyi xędza Jelca przeciwko P. Podstolemu Kyow.
Dokumęt na Turbowkę y Lutcz(yn) ktore byly w zastawie we 12 kop groszy Lit.
1617, d.18 january. Kustod Butowiczjwey y mal(zece) swoiey Dymitrowey Jelcowey z odebrania 160 kop Testamentom legowanych
1695, d.20 Juni. Zysk od P. Remigiana Jelca Chor. Kyow. na P. Aslamowicza o sporzadzenie czasci Chodakach bedacych
1610(?), d.1 Xbr. Ugoda P. Krosniewskiego z Jelcem Assekuracia Alexander Krosniewskiz z czadky prepedycy? w dobrach Kowalach przy P. Polonskiemu czynic nie bedze
1551, d.29 Xbr Przedaza (…)kich grontow od P. Jelcow drugim P. Jelcam
1550, Vendycia fundi Ozychowskich (….) przez Teodora Jelca Teodorowi Iwanowiczowi Jelcowi
1630, d.22 January. Protestacya od P. Konstantego Jelca na P.Butowicza
1551, Kopia Polska przywileju approbaty
1630, d.11 Xbris. Protestacya od P. Butowiczowey do Konstantemu Jeslowi
1551, d.28 Xbr. Konfirmacya Krola Zygmonta przedazy ziemi Ostaszowskiey
Kopia podzialu mędzy Jackiem Jelcowiczem a Fedorem Jelcowiczem.
Kopia przywileju Conformationis na ziemlu Bylewska.
Wendycya Graczypowska? p. Teodorum Jackowicz Teodoro Iwanowicz Jelec
Expens granicy wlosci Chodorko(wa)
Pomiarkowanie przyiacielskie dobr ruchomych.
Zapis Kwitęm oblatam.
Zalobie p. Fedorowęj Jelcowey na p.Fedora Iwanowicza Jelca.
Wyrok czyni z Dobr Oyczystych Dmitrowa Jelcowa
Dzial mędzy Jacyną Jelcem y siostrą Dzielą się ratione certer Patro Rerume
Approbacia dzialow Panow Lisiczow
Munimętn stary pod Akty
Divisio Bonor. Amicos facta Bulhaka y Lisicza.
A 1556 d.26 Febro. Zloweienie bobrow przez Stanislawa Suryna w imieniu Miakolynskim Pozwe dostawi na Prawo od ChodkiewiczaWdy. Kyov.
Ao 1606 d.16 7bris Zapis wieczystey przedazy od P. Skarzewskiego Xęciu Ioachimowi Koreckiemu Malz. Jego wsi Romanczyc y częsci w Niedaszkach
(1606) Eod. An. Przedaza Romanczyc Alexandra Skarzewskiego Xięzną Ioachimowey Koreckey za 1000 kop (Grosz.) y częsci w Niedaszkach.
1609, d. 23 Juny Skrypcya mędzy xięzim Koreckim a Filipem Jelciem o Romanczyce
(1609) Eod.An. , d. 12 8bris Copia Apellacyi ratione non Evictionis ab Impedimento od Archimądryty Kyov. w dobrach Romanczycach y Niedaszkach, pozywa Xięzna Anna Chodkiewiczowna Ioachimowa Korecka Skarzewskiego y Original uniey.
(A.3/129)
Ioachimowa Korecka Skarzewskiego y Original u niey.
(1609) Eod.An, d. 23 Januariy. Pozew sytony Romanow(..) Filipa Jelca
Skrypcya mędzy Jelcami a Xięzna Korecką o Romanczyce.
1620(8) d.30 Juli. Kopią Intromissyi UXJelca u Sawluki, Dolgoborze, Ostalenczyce, Belty, Romanczyce y Kalinowkę original u niey.
1629, d.28 Januar. (Roz)graniczenie dwoch częsci Romanczycach sluzących P.Jelcom.
1630, d. 5 7bris. Granicy Romanczyckiey przyzn(ane) od Xięzny Radziwilowey Koreckiey
(1630) Eod.Anno. Acta granice Romanczyc z Skoratami
1609, d.9 8bris. Pozew od Koreckiey po P. Marzewskiego.
1608, d.18 9bris. w Turbowce Oblata vero 6‑ta May1683 w Gr. Owr. Między Felipem Konstantym y Theodorem Jelcami Dzial dobr Poliskich y Ukrainskich
(1608) Eod. Ao. 13 8bris Regestr rozdzialku Dobr mędzy tenze braci.
1637, d.22 Marty. w Bazarze zamiany Beltow y Maryatyna na Niedaszki albo wsilką Dobrowę.Kopia.
163(?), d.27 Aug. Gr. Zytomir. Roboracya intercyzy między Fedorem Jelcem Chorą. Kyow. a Pa. Krystyną Tyszkiewiczowną Konstantynową Jelcową ratione ustąpienia z dobr Narodycz, takze oddanie do rąk P. Chorą/​Kyow. papirow do rąk Jelcowskich nalezących.
List zapis Kwitowy od Anny Jelcowny Hrybunowiczowny Baybuziny dany Filinowi Jelcowi Podstol. Kyow. oycu na kwitowanie z posagu y wyprawy z Dobr oyczystych y macierystych.

1636, d.13 8bris Kwietacya z Abre(.)egacyą dobr oyczystych macierzystych spadkowych Imc(..) Uszelskich dany X. Jelcowi przez Anną Jelcowną Hrybunowiczowna (..)buzinę siostrą.
(1636) Eod. Ao. Octobris. Takowyze kustod drugiey siostry Bogumily Jelcewey Męzynskiey.
Tandem (..) videant documenta\: inquantum ad comportationem spectarent:\ Eoq i am sunt reproducta in Actu (…) condescens (…) Liquidationem summae videlicet ratione summae Tyskiewicianae Semul junctae 3200 Flor.Pol. ata summae stuciane 2200 Flor.Pol et 725 Flor.Pol in bonis Sarnavicze et Obychody (…) in bonis Zbranki tum Wielka Dąbrowa (…) non et ratione alias summae in ibrae expessarum. Tum quod reponunt et alia in fascia Documenta :/​inquantum ad comportationem alia nomodu spectare viderent :/ ad Edicta bona Sarnowicze et Obychody, tum et ad bona Zbanki alia inquantum ad Horodellem eorunae bonor. Colleg. Xaverourae verum et(…) in semul ad summae qusae Collegy vindicand (…)tia videlicet.
Fascykul roznego processu prawnego od Tyzskiewicza Czechowskich Xa Jelca do Sarnowki względem roznych prepedyyi y Wiolencyi w possesyi Sarnowicz, takze intromissiya takze process między Gajewskim, Mietelskim, Czechowskim innemi ex occasione violencyi w Sarnowiczach, w ktorym to Fascikule wszystkich Papirow tak samtch Extraktow rusk. jako tez y kopi pols. Przetlumaczonych y innych polskich papirow sytin Nro 68.
Fascikul drugi takze procesu prawnego roznego od Parfena Trypolskiego dobra Zbranki zastawną posessyą od Lassoty trzymaiącego, processa są to z Trze(ciakem), Starostwo Owruckie na ten czas będą trzymaiącyn, to z Xięzem Koreckim, to z Monastyrem Koreckim o rozne wiolencya cenac lasow, przywlaszczenie grontow, o sprawiedliwosc z poddanych, takze z Moszczenieckim o nic? Ewenkowanie to j Imc Betenzyc u tym Fascikule papirow tak samych extraktow ruskich iako y kopy takze papirow inszych polskich iest in No 38.
Et deinde 1687, d. 9 Febr. Kopia Extraktu Bohufala Pawszy Teodorowe Pawszy oycu na trzecią częsc w Dorohiniu, Sarnowiczach y innych
1603,d. 29 July. W Lublinie Dekret na Inkwizycyą mędzy Lassotą (…) Surynem ratione wygnansa z Sarnowicz.
1617, d.17 8bris. Zysk o granice Sarnowicz na potomkach Berez(…)
1545, d. 26 Aug. List Krola Wladyslawa 4 na ziemie Obychodowską od Leny z Wasylowey Andrzejowey.

1628, d.14 8bris. Na roczkach Kyow. Darowizna od Adama Rabsztynskiego Jerzemu Lassocie częsci w Obychodach.
1636, d.29 May w Lubline. Dekret Trybunal. Z potomkami Lassoty z Czerską y Paszkowskim względem zrzeczenia się sukcessyi.
Ao 1640, d.10 July. W Kyowie zreczenie się z dobr Stefana Mossczenickiego.
Kopia zapisu darowizny na Zorahly (?) od Lassoty Xięznie Koreckiey.
Ao 1605, d. 28 July. W Lublinie. Dekret mędzy ssrami Xiez. Zbarazskiego a ssrami Marka Zbrannego o naslanie ludzi z Dolhynicz ( совре­мен­ные Дов­ги­ни­чи Овруч­ско­го района)
1624, d.15 Juli. Banicya od Lassoty na Xnie Wiszniowieckiey o nieustąpienie z Dolhenicz.
Ao 1609, d.30 (…) w Kyowie na potomkach Marka Zbrannego od Xięzny Zbarazkiey ratione ze wsi Dolhenicz wy(…)
1648, d.7 January. W Owruczu. Zapis wieczysty Darowizny Odychodow y Innych od Moszczenieckych (Xę)dzu Jelcowi.
(1648) Eod. Ao. d.9 January. W Owruczu. Posessya w tez dobra Obychody y inne od Moszczen(ieckych) Xiędzu Jelcowi.
Ao 1665, d.20 9bris. Oblata vero die 17 January Ao 1724 in Gro. Kyowie. Testament Jelca officiala Kyow. verte Folid. vide in Fine.
Deinde Documenta alia per Collegium Ouruci. Societ. Jesu in Eod termino condescu comportata.
Ao 1525, d.30 May. List od Krola aby Dmitr Jelec krzywdy nie czynil w Lewkowiczach od Maxymowicz wsi (Соглас­но дру­гих доку­мен­тов, Дмит­рий Елец в зре­лом воз­расте жил зна­чи­тель­но поз­же (1570–1580), и в 1525 году – не мог фигу­ри­ро­вать в доку­мен­тах коро­лев­ской кан­це­ля­рии. Или єто поять опис­ка, а имел­ся вви­ду Федор Елец, кото­рый полу­чил в 1531 году под­твер­жде­ние на ту же зем­лю Мак­си­мов­скую (см. А.1)
1601, d.10 9bra. Pozew od Filipa, Iana, Kon(..), Fedora Dmitrowiczow Jelcow po Waclawa Wihlorskogo (оче­вид­но опис­ка, нуж­но Wilhorskiego), podwoiewodzego Kyow. o ustąpienie z Koz(arewycz) y podniesienie summy sta kop.
(1601) Ao Eod. et die.Pozew ot tych ze po Samuela Hieronimowicza Hornostaya (wz)niesienie summy sta kop z Koziarewicz (в обе­их слу­ча­ях речь о Коза­ро­ви­чах, кото­рое Ель­цы полу­чи­ли от коро­ля в 1511 году. Но потом про­да­ли Андрею вое­во­де Неми­ро­ви­чу, а тот Гор­но­ста­ям. Саму­эль Еро­ни­мо­вич – киев­ский под­ко­мо­рий, его мать Беа­та Лясота)
(1601) Ao Eod et die. Pozew drugi.
1647, d. 13 Xbr. Darowizna P. Ko(…)skiemu Pultowskiey maiętnosci, od Imc Zędza Jelca, vicissim IP. Koniecpolskiego do puszczenia w arędowną
(A.4)
na dwie (…) tych ze dobr Pultawy.

1648 d.6 Aprl. Oblata starych Przywilejow JK Msci do Ich MscPanow Jelcow dany y sluzący na Dobra Pultawskie.
(1648) Ao. Eod et die. Oblata Listu starego Domu Ich msc P. Jelcow sluzący.
(1648) Ao. Eod et die. Oblata Listu Xię. Imci Hlinskiego Domu Ichm. P. Jelcow sluzacego.
1605 d.20 Aug. Pozew o chlopa Belta z Ziem kydany (может все же – Кир­дан?) od Soltana Jelcom dany.
1668, d.30 Xbris Oblata Testamenta zoszley niegdy urodz. Im Pani Anny z Mikulenicz Lukaszowey Uzlowskiey Podsądkowey Kyov. na rozporządzenie dobr w ktorym specificuiecę dlugą (….) prze Imc P. Teodora Jelca
Krol Zygmunt pisze do Woiewody Kyov. do Jelca Fedorowicza zeby wwiązal u Dom w Kyowie będący po Hlinskiem.
Zygmont Krol daje Dom w Kyowie Jacku Jelcowiczowie po zdraycy Iwanu Glinskiemu/
List P. Uhrynowskiego ktory po(…) Welawska oycu naszemu
Przedaza Dworu w Kyowie Panu Jelcu
List uwiązszcy do Woiewody Kyow. zeby Jelcom oddany bul Wyhow( z czeli iyt)(?) w bliskosci o co prosily.
Tedzie z Rokow(?) na gdzie zamąz wnokę swoię Minkownię z corki swey splodzonę za Fedora Jackowicza Jelcowicza y zapisuią Ily Moyszeykowicze y Lesniki y dzwie Sieliszcza.
Moyszeykowicze z ludzmi z danią miodowa (2) groszy (1) z ily stawami y siedlisko z lesniki z paszniami y pasiekami y dwie sieliszcza na rzece na Rostawice (…)
26 Janyary Indycta 12. Die 29 May Karta od Jmc P Ilinskiego dana Imc P, Teodorowi Jelcu Chorązemu Kyow. na oddanie pasznow kture mial wyszukac.
Konnotacya roznych Przywilejow y Spraw o Fortunę Jelcowskią status causa PP.Jelcow z Panami Jelowickiemi.
Regestr Spraw y Dyspozycyi Jelcowskich na rozne Dobra sluzący.
Regestr dawnych Processow PP. Jelcow.
Karta pogluzowana od Imc P. Elzbiety Hornostajowey Drohozewskiey ex una Parte, ex alterasie P. Teodora Jelca ratione Koziar(owicz).
List na osadę miasta Krazdzilowa (???)
O popalenie siana na rzece Irtynie pięc stogow Iwan Olechnowicz Paszko skarzyl sią na Fedora Iwanowicza Jelca przed Urządem Kyow.. (С.Ш – в Кие­ве есть озе­ра Боль­шой и Малый Иртынь, а реч­ка Ирдынь – на Черкащине)
1645, d29 Maja In Gro. Kyow. Polozenie Pozwow od Imc P. Remigiana Jelca Chorązego Kyow. po roznych iсhnyw.
Alexander Xiąze potwierdza prawo Jelcam dane na Pirogowszczyzną.
Venditio Fundi Pirogowe przez Teodora Jacka Jelca Teodorowi Iwanowiczu Jelcu.
List Archymandryty Kyow. do Dmitra Teodorowicza Jelca (a) Instancy proszący za chlopa
Plenipotencya od Struzki Iwanowi Czerkasowi dana.

1579. Dekret mędzy P. Jelcem a P. (….)
1628, 6 Marty/​Niedopuszczenie posessyi w dobrach wsi Liplanszczyzny.
1624, d.4 9bris. (Rella)cya jezdzenia woznego od P. Piątkowskiego do Oleny.
1640, d.19 7br. Rellacya polozenia przy(..) od P. Chorązego Kyow. po IP. Sebestyanowicza.
1643, d. 12 Marty. Trzy tysiące pozyczaią panowi Liplanscy u Remigiana Jelca.
1645, d. 29 Juny. Dekret apellat. mędzy P. Remigianem Jelcem Chorązym Kyow., a Panem Janem Liplanskim.
1648, d. 5ta Aprilis. Kwit Remigianowi Jelcowi dany.
List Zalobny.
List Zalobny Omelkowi.
Transakcya Stefana Strybyla z Ludwikem Gusarem.
Strony przedazy roznych Dobr.
Przedaza parobka od P.Aksaka pni Jelcowey.
Pozwolenie od Metropolity na odprawę sluzby popu beszencowi.
A 1602, d.13 7bris. Dekret mędzy Archimandrytą Pieczarskim a Dmitrową Jelcową Pisrzową Ziem. Kyow.
Wykupno Rozsoch w zastawie we stu kopach u Jelcowey będących gdzie summą kazane od (…) Archimandryci (стро­ка в непрочете)
Dekreta Ao 157(?) d.15 May w Owruczu. Czyni oblate in Castro Owruc. 1724, d. 23 Marty. Kwit ze sta kop (…) Imc Panu Dmitrowi Lelcowi sluzący.
1661, d.22January. Kwit mędzy X. Jelcem a Tyszkiewiczową ratione Poborow Xc.
1622, Kopia Zysku od Jelcow na Krosniewskich.
Felix Ubysz S:T: mpae In Termina condescensionis loram officis condescensorialibus reproductum. F. Xawerius Nitoslawski V.T Chel. (mp) (Без сомне­ния, это Франц-Кса­ве­рий Нито­слав­ский, под­во­е­во­да Киев­ский в 30–40‑х годах. Как и Алек­сандр Елец вошел в исто­рию как учре­ди­тель като­ли­че­ских мона­сты­рей. Имен­но он снаб­дил фун­ду­шем кон­вент доми­ни­ка­нов в Ходор­ко­ве на Киев­щине в 1742 году)
Stefan na Wyszpolu Wyszpolski, Podstoli Kyow., pisarz grodzki Winnicki (mp)

Чере­вик

Jelec herbu Leliwa, przedtem na hełmie kładli dwie chorągiewki kościelne, jedną nad drugą, takim kształtem zrobione, jaka jest w herbie Radwan, ale potem herb Leliwa zwyczajny na tarczy, i dwie chorągwi takie nad Leliwą nosili, a klamry dwie na krzyż złożone nad hełm wynieśli. [str. 477] Kładę tu genealogia domu tego od Jelca Ignacego, oficjała Kijowskiego spisaną. Hrehor Woronowicz z Podola, gdy często nieprzyjaciel Krainy one najeżdżał i pustoszył, wyniósł się do Litwy, na służbę do Króla Władysława Jagiełła, jego syn Aleksander był u Świdrygiełła książęcia hetmanem, a na Podolu mając jeszcze ojczyznę swoją, zbudował i osadził Winnicę, gdzie potem był starostą. Paprocki temu Aleksandrowi f. 667. naznacza siedmiu synów, genealogia wzwyż namieniona tylko jednego Hrehorego, czyli Hrydzka, którego siedmiu synów wylicza. Pierwszy był Piotr, ten zostawił synów dwóch, Niemrę i Czeresnią, czyli Czersasnią, pierwszy Niemira stał się przodkiem Niemierzyców w Kijowskim; Czeresnia Czerlińskich, czyli raczej Czerlinkowskich. Tym Piotra synom, Niemirze i Czeresni, dekretem swoim przysądził niegdy Król Polski Bojarów Kotczyszcza, jako wysługę Piotra Hrydzkiewicza. Ciż potem Hryckiewiczowie przydali do herbu swego chorągwie i krzyż, jakby ze dwóch klamer spojony, atoli tymi [str. 478] tego sami przyznawali, Hawryło Hoscki kasztelan Kijowski, i Piotr Strybił wojski Kijowski. Siódmy Ihnat nazwany Jelec, ten spłodził dwóch synów, Fedora i Jaczyna. Fedor miał syna Hrehorego, jako świadczą księgi Kijowskie, i przywilej Królowy Bony dany w Wilnie 1535. 15. Maja, w którym rozkazuje, żeby zbiegłych poddanych ze wsi Matiewicz, do miasteczka Zielca, wydano; tego Grzegorza syn Bazyli, zostawił z Zahorowskiej syna Hipacego, albo Pocieja, Królowa Bona, zowie go Bazylim Hrehorowiczem, wspomina go także rewizja Skarbowa 1560. kędy dobra jego Matiewicze, i inne liczą. Ten Hipacy albo Pociej Jelec Wasilewicz, miał i inne dobra na Wołyniu; Sopowice czyli Popowice, Krotyn, Świdnik; z pierwszej żony Tryznianki, spłodził dwóch synów, Bazylego i Łukasza. Zbudował Cerkiew 1533. w Matiewicach, kędy po śmierci złożony, jako napis świadczy. Pierwszym był podsędkiem Słonimskim, co poznać z listu, w którym znajduje się aprobacja rozgraniczenia między powiatem Pińskim i województwem Brz [str. 479] brat Fedora, tym Król Kazimierz wrócił miasto Ludczyce i Szeliszcze i Turbów, jako własne ich dziedzictwo, które Włodzimierz książę odjął im był, i do Kijowa przyłączył: synowie jego Bułhak i Lisicza po zmarłym stryju swoim Tymszy bezpotomnie, dobrą między się podzielili (wyżej pisał że od tego Tymszy wyszli Tyszowie Bykowscy): od tego Bułhaka linią swoją prowadzą Bułhakowie, w Mińskiem województwie. Jakub dziedzic na Ludczycach, osiadł w Czerkasiech, o czym przywilej królewski, który poddanych jego wyjmuje z jurysdykcji starosty Czerkaskiego, zostawił synów, Jakuba i Fedora. Fiedorowi Jelcowi dał Król daninę pod Czarnobylem, i pisze do Jacka Jelca dzierżawcy Czarnobylskiego, aby brata swego w tę daninę wwiązał. Jacko dzierżawca Carnobylski, miał za sobą Marynę księżnę Hlińską, Jerzego córkę, gdy Hliński do Moskwy przeszedł; Zygmunt I. Król Polski, Pułtawę nad rzeką Worsklą, jako dziedzictwo żony jego, przywrócił mu. Jacka syn Fiedor, z żoną Skołkowną (podobno Kołkowną) wziął z [str. 480] rotmistrz prowincji województwa Kijowskiego posłował na sejm 1623. i 1638. i 1641. Constit. fol. 23. i 31. i 26. pojął w dożywotnią przyjaźń Dorotę Baranowską, rodzoną synowicę arcybiskupa Gnieźnieńskiego, a córkę kasztelana Czerniechowskiego, (raczej miał mówić Ciechanowskiego z Fredrowny, z tą Baranowską, tylko był syn jeden Remigian chorąży także Kijowski 1647. rotmistrz husarskiej chorągwi: Sylwestra Zamojska kasztelanka Kijowska, pięć mu córek zrodziła, a syna jednego Jana (póty ręką swoją wypisał Ks. Ignacy Jelec, oficjał Kijowski:) ten jednak Jan, czyli raczej jako go jurydyczna genealogia zowie, Michał, umarł bezpotomnie. 

Krasicki w przypisach swoich do herbarza Niesieckiego — dowodzi niedokładności tej genealogii, szczególniej co do ostatnich osób tej familii: będąc tenże prawnukiem ostatniego tu wspomnianego Jana, zasługuje przeto na szczególne uwagę. — Przypis ten jest następujący: — «Z okazji Jelców fundacji, genealogia ta źle napisana, i jest o krzywdę dziedziczce z Jelcownej urodzonej uczynioną Annie Krasickiej kasztelanowej Chełmskiej matce mojej, manifest solenny; wyprowadziwszy albowiem Ks. Niesiecki genealogią Jelców, na księdzu sufraganie fundatorze kolegium Owruckiego dom kończy, procedencją brata jego pisząc pod osobnym artykułem Jelców herbu Róża. -

Podobno tej omyłki okazją proces o sukcesją Jelcowską z Jezuitami, którzy mimo herbu wsparty dowodami autentycznymi ojciec mój w trybunale koronnym wygrał i wsie Turbuwał, Lisowską, Holaczki od Jezuitów niesprawiedliwie trzymane windykował. — Taka więc sprawiedliwa Jelców genealogia; biorąc ją od dziada Aleksandra Jelca wprzód Jezuity potem sufragana Kijowskiego.

Dymitr Jelec roku 1571. żyjący, z Olizarowny spłodził córki dwie Eudoksją pierwszym związkiem z Teodorem Iwanowiczem Woryckim; drugim Szymonem Borowiczem żyjącą; Marią z Albrechtem Krośniowskim: synów zaś czterech, z tych Jan bezpotomny, Konstanty z Tyszkiewiczowny żadnego także potomstwa me zostawił — trzeci Filip podstoli Kijowski Z Łoszczanki zostawił syna Aleksandra wprzód Jezuitę dalej fundatora kolegiów Xawierowskiego które teraz w Owrucku: Chwastowskiego które na różne inne kolegia misje i rezydencje Jezuici przemienili. -

Siostra tego Aleksandra za Teodorem Rybanowiczem: o innych dwóch o których Ks. Niesiecki twierdzi, genealogia nie czyni wzmianki.

Teodor czwarty syn Dymitra pisarza ziemskiego Kijowskiego z Baranowskiej miał syna, Remigiana chorążego Kijowskiego, tego z Sylwestry Zamojskiej potomstwo: Anna, Sylwestra, bezżenne; Zofia Wojakowska, Dorota Kurdwanowska, i synów dwóch Michał podczaszy Kijowski, i Jan Wacław który z Stawską miał córek trzy: Angelę wydaną za Finka bezdzietną, Magdalenę wprzód z Rojewskim, potem z Nakwaskim kasztelanem Rawskim złączoną; Mariannę wydaną za Jerzego Stażechowskiego stolnika Zydaczewskiego z której córka jedyna matka moja wydana za Jana hrabię Krasickiego kasztelana Chełmskiego; było i braci dwóch, z tych Józef chorąży Sanocki zabity od Jerzego [str. 481] Lubomierskiego chorążego koronnego w Rzeszowie, sukcesora niezostawił. — Drugi brat Antoni generał w wojsku koronnym, dziedzic na Pleszowicach, Bykowie, Malinie, Horodyszczu, Pieniążowicach, Turbowie, Rustwenku, i innych wielu Włościach, ostatni z domu tego zacnego umarł bezżenny.

Niesprawiedliwy więc przydatek i wcale interesowany jakoby Jan mój pradziad zszedł ze świata bezpotomnie; jakoż za to przez dekret skarani zostali OO. Jezuici, a dobra niesłusznie trzymam zwrócić musieli. -

1. РДА­ДА, ф. 389, on. 1, спр. 216, арк. 72 зв. — 73; Niesiecki К. Herbarz Polski. — Lipsk,1839. — Т. IV. — S. 479.[↩]