Шашкевичі

Шаш­кевічі герб Шаш­ке­вич — роди­на українсь­ка (русь­ка), сяга­ю­чи почат­ка­ми сво­го роду до XV ст. За сво­го пред­ка вва­жа­ли Шаш­ку, син яко­го — Яре­ма отри­мав обшир­ні надан­ня («зем­лі») від князів Литовсь­ких на Брац­лав­щині. Одним із їх родин­них гнізд в тій сто­роні були Бортники.

Літе­ра­ту­ра та джерела:
Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (daiej — AGAD w Warszawie), zespół Archiwum Zamoyskich (dalej — AZ), sygn. 721, k. 59; AP w Krakowie, AS, Teki Rzymskie, teka XXVII, N 3; teka XXVIII, N 3; teka XXX, N 26; teka XXXIII, N 25; teka XXXIV, N 25; teka XXXV, N 28; AP w Lublinie, Akta Trybunału Koronnego, sygn. 1028, N 66; BCzart., sygn. 2468, k. 104, 168; Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Kórniku, oddział rękopisów (dalej — BK), sygn. 1219, bez paginacji; Ukraina.— Dz. I.— S. 128, 131, 142; Dz. II.— S. 314, 341, 389, 391, 393, 398, 400, 403—404, 436,
505, 510, 512, 517, 534, 565, 579, 582, 589, 613, 622; Dz. III.— S. 724, 726, 729; Опись акто­вой кни­ги Кіев­ска­го Цен­траль­на­го Архи­ва N° 2043: Кни­га грод­ская луц­кая запи­со­вая, поточ­ная и декре­то­вая 1569 года / Составил‑ь И. М. Каманин/​ь.— К‑, 1887.— С. 9, 11, 21—22; Архив’­Ю­го-Запад­ной Рос­сіи, изда­ва­е­мь­ій вре­мен­ною ком­мис­сіею для раз­бо­ра древ­них актов, вьі­со­чай­ше учре­жден­ною при Кіев­ском Воен­ном, Подоль­ском и Вольш­ском гене­рал-губер­на­то­ре (далі — Архив ЮЗР).— К , 1876.— Ч. 6.— Т. І.— С. 120; 1907.— Ч. 8.— Т. V.— С. 168, 246, 250; Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства...— С. 160, 180, 306, 338, 385, 561—563, 1021, 1035; Metryka Ruska (Wołyńska)...— S. 244; Herbarz Polski...— T. I.— S. 361; T. III.— S. 361; T. XI.— S. 136; T. XII.— S. 225; Mazur K. W stronę integracji z Koroną...— S. 423—424; Litwin H. Napływ szlachty polskiej...— S. 208; Litwin H. Rody pańskie Kijowszczyzny...—S. 278— 279.

Гераль­ди­ка і сфрагистика

Печат­ка пана Ада­ма Тихо­но­ви­ча Шашковича
Річ Поспо­ли­та. Дру­га поло­ви­на XVI ст. Мід­ний сплав; лит­тя, граві­ю­ван­ня. Оваль­на; 20×16,5 мм; Н – 20,5 мм. 9,7 г. МШ, МЦ-1550.

Дже­ре­ло: https://​sigillum​.com​.ua/​c​o​l​l​e​c​t​i​o​n​s​/​a​d​a​m​-​t​y​h​o​n​o​v​y​c​h​-​s​h​a​s​h​k​o​v​y​c​h​-​p​a​n​-​d​r​u​g​a​-​p​o​l​-​x​v​i​-​st/

Родо­вий герб панів Шаш­ко­ви­чів (літе­ра М з хре­стом з похи­ле­ною пере­кла­ди­ною) та іні­ціа­ли АS (Adam Szaszkowycz) роз­кри­ва­ють ім’я влас­ни­ка печат­ки – пана Ада­ма Тихо­но­ви­ча Шаш­ко­ви­ча. Стиль оздоб­лен­ня печат­ки при­та­ман­ний дру­гій поло­вині XVI ст. У цей час печат­ка­ми з подіб­ним зоб­ра­жен­ням кори­сту­ва­ли­ся пан Василь Шаш­ко­вич (1565 р.), Ілля Бог­да­но­вич Шаш­ко­вич (1566 р.), Мико­ла Шаш­ко­вич Дол­бу­новсь­кий (1569 р.).

І гене­ра­ція

Шаш­ка

ІІ гене­ра­ція

Яре­ма

ІІІ гене­ра­ція

Кузь­ма Шаш­ке­вич Долбуновський

ІV гене­ра­ція

Михай­ло Кузь­мич Шаш­ке­вич (+1578)

під­ко­морій брац­лавсь­кий у 1570–1578 рр., посол на сейм у 1569, 1570, 1574, 1576, 1578 рр.

У 1569 р. Шаш­ко­ви­чів на Брац­лав­щині пред­став­ля­ли Михай­ло Кузь­мич Дол­бу­новсь­кий (з Дол­бу­но­ва, пом. піс­ля 1578 р.) та його небіж Василь Бог­да­но­вич (пом. піс­ля 1594). Михай­ло та Василь діли­ли між собою пра­ва на зем­ле­во­лодін­ня, розта­шо­вані під Брац­ла­вом — Виш­ків­ці та Бортники43, Тимонів­ку з навколишнімиземлями44, т. зв. «шаш­ківсь­кий ґрунт» над Пів­ден­ним Бугом напів­день від Брацлава45, а також слаб­ко освоєні, але напро­чуд роз­ло­гі землеволодіння46 із «сели­ща­ми на Кос­ни­ці та Камяниці»,що тягай­ся від Дра­гу­ше­ва аж до Дніст­ра. Додай­мо, що Михай­ло­мав маєт­ки і на Волині, а Василь — на Київ­щині. Михай­ло поме­ру 1578 р. або тро­хи згодом.

Бог­дан Кузь­мич Шаш­ке­вич Конюський

у дже­ре­лах ще фігу­рує як Ілля з пріз­ви­щем Конюсь­кий (за назвою маєтку,тобто з Коню­хів), на той час ще був живий (пом. піс­ля 1585 р.), але від­сто­ро­ни­вся від Брац­ла­ва, діяв на Волині та на Київ­щині, де, зре­штою, у пев­ний момент висту­пав пре­тен­ден­том на міс­це архі­манд­ри­та Києво-Печерсь­ко­го мона­сти­ря, але програв.

~ кнж. Oksinię Odyniec-Bahrynowską

V гене­ра­ція

Іван Михай­ло­вич († 1582)

брац­лавсь­кий столь­ник, посол на сейм у 1576, 1581 рр., пере­жив його лише на кіль­ка років і помер без­діт­ним (пом. у 1582/85 рр.). На 1582 р.припадають пер­ші знані нам згад­ки про столь­ни­ка Іва­на Шаш­ко­ви­ча як небіжчика.

Hanna Михай­лів­на

~ Сте­фан Корницький.

Żdanna Михай­лів­на

Hanna і Żdanna nie przeszkodziły przejęciu dóbr bracłayskich przez bratanka Wasyla, a potem jego potomków.

~ Mikołaj Korczewski.

Василь Бог­да­но­вич

хорун­жий брац­лавсь­кий у1592–1594 рр., посол на сейм у 1585 р. (від Київсь­ко­го воє­вод­ства), Коню­хи [1574]-1593.

У 1569 р. Шаш­ко­ви­чів на Брац­лав­щині пред­став­ля­ли Михай­ло Кузь­мич Дол­бу­новсь­кий (з Дол­бу­но­ва, пом. піс­ля 1578 р.) та його небіж Василь Бог­да­но­вич (пом. піс­ля 1594). Михай­ло та Василь діли­ли між собою пра­ва на зем­ле­во­лодін­ня, розта­шо­вані під Брац­ла­вом — Виш­ків­ці та Бортники43, Тимонів­ку з нав­ко­лиш­ні­ми землями44, т. зв. «шаш­ківсь­кий ґрунт» над Пів­ден­ним Бугом на пів­день від Брацлава45, а також слаб­ко освоєні, але напро­чуд роз­ло­гі землеволодіння46 із «сели­ща­ми на Кос­ни­ці та Камя­ни­ці», що тягай­ся від Дра­гу­ше­ва аж до Дніст­ра. Додай­мо, що Михай­ло мав маєт­ки і на Волині, а Василь — на Київщині.

За під­т­рим­ки патро­на тутеш­ні князівсь­кі слу­ги роби­ли й політич­ні кар’єри в земсь­ких ієрар­хіях Волині, Київ­щи­ни та Брац­лав­щи­ни, пере­тво­рю­ю­чись на очі й вуха кня­зя «у повіті». Для при­кла­ду зга­дає­мо луць­ких войсь­ких Михай­ла Пав­ло­ви­ча (1585 р.) та Жда­на Боро­ви­ць­ко­го (1589–1599 рр.), київсь­ко­го під­столія Васи­ля Моще­ни­ць­ко­го (1585–1595 рр.)26, брац­лавсь­ко­го хорун­жо­го Васи­ля Шаш­ко­ви­ча (1585–1593 рр.)27, його дядь­ка Михай­ла Шаш­ко­ви­ча, який у 1572 р. отри­мав королівсь­кий при­вілей на брац­лавсь­ке під­ко­мор­ство – най­ви­щий земсь­кий уряд у Схід­но­му Поділлі28. Оче­вид­но, «сек­рет успіхів» острозь­кої шлях­ти нале­жить шука­ти в пере­не­сен­ні до Остро­га голов­ної рези­ден­ції київсь­ко­го воє­во­ди, вна­слі­док чого місцеве
зем’янство опи­ни­ло­ся якнай­б­лиж­че до само­го кня­зя. Постій­но пере­бу­ва­ю­чи поруч, вико­ну­ю­чи особ­ливі дору­чен­ня патро­на, тутеш­ні слу­ги мог­ли споді­ва­ти­ся на його при­хиль­ність. Ціка­во, що навіть у тих випад­ках, коли зем’янам вда­ва­ло­ся «виби­ти­ся в люди» і при­ку­пи­ти на віч­но­му праві володін­ня за межа­ми Острож­чи­ни, вони зали­ша­ли за собою дав­нє ім’я, а своє родо­ве гніз­до вва­жа­ли «отчиз­ною маєт­ністю». Зга­ду­ю­чи про вислу­жене пра­щу­ра­ми село Коню­хи, брац­лавсь­кий хорун­жий, а вод­но­час острозь­кий зем’янин Василь
Шаш­ко­вич заува­жує, що це зем­ля, яку він «с прод­ков сво­ихь, д- да, отца мое­го пра­вомъ при­ро­жо­ным по Дро­бы­шу Аму­ро­ви­чу был есми в спо­кой­номь дер­жа­ню и вживаню»29.

Василь, брац­лавсь­кий хорун­жий (від 1592 p.), через одру­жен­ня з Сол­танів­ною всту­пив, напев­но через корот­кий час піс­ля 1571 р., у володін­ня неве­ли­ки­ми маєт­но­стя­ми в Овру­ць­ко­му повіті (Воня­ки, Нова­ки, Макалів­ка). Його зв’язки з Київ­щи­ною були, про­те, достат­ньо міц­ни­ми, щоб він спро­міг­ся у 1585 р. ста­ти послом цьо­го воє­вод­ства на валь­ний сейм. Піс­ля смер­ті пана хорун­жо­го (бл. 1594 р.) овру­ць­кі володін­ня перей­шли до його синів від шлю­бу із Сол­танів­ною – Мико­лая, брац­лавсь­ко­го хорун­жо­го (від 1596 р.), та Федорa.

27 ЦДІА­УК. Ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк, 766 зв.; спр. 44, арк. 213 зв.
28 Там само. Ф. КМФ-36, оп. 1, спр. 191, арк. 225–226.
29 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 44, арк. 213 зв. У цитаті зга­да­но острозь­ко­го міща­ни­на Дро­би­ша Мжу­ро­ви­ча («Аму­ро­ви­ча»), який у 1463 р. про­дав за 100 кіп Коню­хи кня­зю Іва­ну Острозь­ко­му, див.: AS I. – S. 56
Wasyl dwukrotnie żonaty, z pierwszego małżeństwa miał synów Tychona (zmarł po 1622 r.) i Ilię (Eliasza, zmarł po 1609 r.), z drugiego, z Sołtanówną Mikołaja (zmarł 1624 r.) i Fedora (zmarł przed 1618 r.),

~ ......

~ Федо­ра Сол­танів­на, вдо­ва Васи­ля Глин­ни­ки 1603.

VI гене­ра­ція

Тихон Васи­льо­вич (zmarł po 1622 r.)

під­ко­морій брац­лавсь­кий 1609–1622 рр., посол на сейм у 1607, 1613 рр., którzy odziedziczyli także majątki kijowskie, ale pozbyli się ich w 1622 r. na rzecz Hrehorego Czernika.

У цьо­му поколін­ні Шаш­ко­ви­чі про­да­ли «шаш­ківсь­кий ґрунт», Тимонів­ку «Вищу», осід­ки на Кос­ни­ці тача­сти­ну земель над Камя­ни­цею Сте­фа­но­ві Чет­вер­тенсь­ко­му, аре­шту зем­ле­во­лодінь у цій око­ли­ці — Тома­шу Замойсь­ко­му, який­за­сну­вав там Тома­шполь. W 1629 r. podatek podymny z dóbr szaszkiewiczowskich płacili wdowa po Tychonie Katarzyna z Bohowitynów (322 dymy, z Wyszkowców i Tymonówki Niżniej).
У 1606 р. була погра­бо­ва­на пасіка пана Андрія Воло­дий­овсь­ко­го на р. Сав­рані людь­ми Тихо­на Шаш­ке­ви­ча [1, c. 515]. Під час судо­во­го роз­гля­ду спра­ви один із під­да­них панів Шаш­ке­ви­чів, роз­бій­ник Пав­лик, зізнав­ся про скоєне: «Ѩ, дεи, с тыми това­ри­ша­ми сεго рокγ, γ двѣ нεдѣ­ли по Божомъ Наро­жε­ню, пасεку на кгрγн­тε сεла Бубъ­но­ва, в лεсε, с погрε­ба бчо­лы γлεвъ сто жив­цεмъ, поε­хав­ши пѩтεр­ма сан­ми, Ѡлны бчо­лы длѩ мεдγ поп­со­вав­ши, а гото­во­го мεдγ рγчокъ двѣ прис­но­го, на Ѡныε сани пона­кла­дав­ши, Ѡныε пасεки, тых това­ри­шов, над Кос­ни­цу в лεс при­про­ва­див­ши, диста­лисѩ εсмо и на пожи­ток свои... мεл там в том погрεбε бчол сво­их взѩ­ли­тыε бчо­лы» [2, с. 147–148].
1. Żródła dziejowe. T. ХХІ. Ukraina (Kijow – Bracław) / wydał A. Jabłonowski. – Warszawa, 1894. – 654 s.
2. Під­дуб­няк О. П. Два випи­си з чор­них книг Він­ни­ць­ко­го зам­ку /О. П. Під­дуб­няк // Украї­на в мину­ло­му. – Київ-Львів, 1994. – Вип. 5. – С. 137–155.

~ Katarzyna Bohowityn-Szumską.

Ілля Васи­льо­вич (Eliasza, zmarł po 1609 r.)

посол на сейм у 1597 р.

У цьо­му поколін­ні Шаш­ко­ви­чі про­да­ли «шаш­ківсь­кий ґрунт», Тимонів­ку «Вищу», осід­ки на Кос­ни­ці та части­ну земель над Камя­ни­цею Сте­фа­но­ві Чет­вер­тенсь­ко­му, аре­шту зем­ле­во­лодінь у цій око­ли­ці — Тома­шу Замойсь­ко­му, який­за­сну­вав там Томашполь.

~ Horpyną Żabokrzycką.

Мико­лай Васи­льо­вич (zmarł 1624 r.)

хорун­жий брац­лавсь­кий піс­ля бать­ка (пом. 1624 р.), посол на сейм в 1597, 1607 рр.

Мико­ла та Федор успад­ку­ва­ли й київсь­кі маєт­ки, але втра­ти­ли їх у 1622 р. нако­ристь Гри­горія Черника.

Drugą połowę Bortnik в 1629 posiadała córka Mikołaja Anna (88 dymów), zamężna za Sylwestrem Czerlenkowskim. Jej siostra Marusza została zapewne „spła.cona» w gotówce, gdyż w rejestrze podymnego 1629 r. nie spotykamy ani jej, ani jej męża Bohdana Krasnosielskiego, jako właścicieli dawnych dóbr szaszkiewiczowskich.
У 1610 р. Мико­лай заза­в­дан­ням Яну­ша Острозь­ко­го керу­вав наїз­дом на зад­ні­провсь­ківо­лодін­ня Виш­не­ве­ць­ких. Він же очо­лю­вав війсь­ко Острозь­коїор­ди­на­ції. Про­те піс­ля смер­ті кня­зя Яну­ша у спад­коєм­ців виникли­не­по­ро­зу­мін­ня із війсь­ко­воз­о­бо­вя­за­ни­ми слу­га­ми. Остан­ні­п­ро­го­ло­си­ли конфедерацію47, одним із очіль­ни­ків якої і був Шашкович(1621 р.). У 1622 р. супереч­ка закін­чи­ла­ся полю­бов­но, але помітно,що піз­ні­ші сто­сун­ки роди­ни брац­лавсь­ко­го хорун­жо­го ізЗа­славсь­ки­ми не були настіль­ки близь­ки­ми, як із Острозь­ки­ми. Слід­на­го­ло­си­ти, що Шаш­ко­ви­чі три­ва­лий час збері­га­ли вір­ність­пра­во­сла­вю. Мико­лай — відо­мий захис­ник і доб­ро­чи­не­ць Церк­вис­хід­но­го обря­ду, був похо­ва­ний у Києво-Печерсь­кій лаврі. Ще учет­вер­то­му поколін­ні піс­ля унії трап­ля­ють­ся чис­лен­ні­під­твер­джен­ня їхньої належ­но­сті до «гре­ць­кої віри», зокре­ма, Олек­сан­дрІл­ліч, Ган­на та Мару­ша Миколаївни.
У 1605 році від­по­від­ний при­вілей­о­ва­ний лист отри­мав брац­лавсь­кий хорун­жий Мико­ла Шаш­ко­вич та його брат Федір на містеч­ко і ярма­рок у Кіс­ни­ці [24, c. 926].
Піс­ля смер­ті пана хорун­жо­го (бл. 1594 р.) овру­ць­кі володін­ня перейшли
до його синів від шлю­бу із Сол­танів­ною – Мико­лая, брац­лавсь­ко­го хорун­жо­го (від 1596 р.), та Федорa. Оби­д­ва бра­ти меш­ка­ли на Брац­лав­щині й там про­ва­ди­ли свою діяль­ність. Вони поз­бу­ли­ся київсь­ких маєт­но­стей у 1618 р., пере­дав­ши части­ну їх сест­рі Ган­ні, дру­жині Михай­ла Про­мчей­ка-Дере­ве­не­ць­ко­го, a части­ну про­дав­ши Гри­горію Чер­ни­ку в 1622 р.
~ Анна
24. Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566 – 1606 років / Упор. М. Кри­кун, О. Під­дуб­няк; Вступ. ст. М. Кри­ку­на. – Львів, 2008. – 1220 с.

Федір Васи­льо­вич (zmarł przed 1618 r.),

Мико­ла та Федор успад­ку­ва­ли й київсь­кі маєт­ки, але втра­ти­ли їх у 1622 р. на користь Гри­горія Чер­ни­ка. У 1605 році від­по­від­ний при­вілей­о­ва­ний лист отри­мав брац­лавсь­кий хорун­жий Мико­ла Шаш­ко­вич та його брат Федір на містеч­ко і ярма­рок у Кіс­ни­ці [24, c. 926].

Піс­ля смер­ті пана хорун­жо­го (бл. 1594 р.) овру­ць­кі володін­ня перей­шли до його синів від шлю­бу із Сол­танів­ною – Мико­лая, брац­лавсь­ко­го хорун­жо­го (від 1596 р.), та Федорa. Оби­д­ва бра­ти меш­ка­ли на Брац­лав­щині й там про­ва­ди­ли свою діяль­ність. Вони поз­бу­ли­ся київсь­ких маєт­но­стей у 1618 р., пере­дав­ши части­ну їх сест­рі Ган­ні, дру­жині Михай­ла Про­мчей­ка-Дере­ве­не­ць­ко­го, a части­ну про­дав­ши Гри­горію Чер­ни­ку в 1622 р.

~ kniaziównę Wielicką,

24. Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566 – 1606 років / Упор. М. Кри­кун, О. Під­дуб­няк; Вступ. ст. М. Кри­ку­на. – Львів, 2008. – 1220 с.

Ган­на Василівна

Піс­ля смер­ті пана хорун­жо­го (бл. 1594 р.) овру­ць­кі володін­ня перей­шли до його синів від шлю­бу із Сол­танів­ною – Мико­лая, брац­лавсь­ко­го хорун­жо­го (від 1596 р.), та Федорa. Оби­д­ва бра­ти меш­ка­ли на Брац­лав­щині й там про­ва­ди­ли свою діяль­ність. Вони поз­бу­ли­ся київсь­ких маєт­но­стей у 1618 р., пере­дав­ши части­ну їх сест­рі Ган­ні, дру­жині Михай­ла Про­мчей­ка-Дере­ве­не­ць­ко­го, a части­ну про­дав­ши Гри­горію Чер­ни­ку в 1622 р.

∞, Михай­ло Промчейко-Деревенецький.

VII

Адам Тихо­но­вич Шашкевич

помер у татарсь­кій неволіу 1629 р.

Iwan Іллич (zmarł po 1623 r.)

Aleksander Ілліч (zmarł 16.02.1654 r.),

Ган­на Миколайовна

Дру­гою поло­ви­ною Борт­ни­ків володі­ла доч­ка Мико­ли Ган­на (88 димів),
дру­жи­на Силь­ве­ст­ра Черленковського.

∞, Силь­вестр Черленковський.

Мару­ша Миколайовна

Її сест­ра Мару­ша, мабуть, отри­ма­ла «спла­ту» поса­гу готів­кою, оскіль­ки у реєстрі подим­но­го 1629 р. не зустрі­чає­мо ані її, ані її чоло­віка Бог­да­на Крас­но­сельсь­ко­го як влас­ни­ків дав­ніх зем­ле­во­лодінь Шашковичів.

~ Бог­дан Красносельський.

Оста­фій Федорович

W 1629 r. podatek podymny z dóbr szaszkiewiczowskich płacil Ostafi Fedorowicz z połowy Bortnik (41 dym).

VIII

Ян .........

У цьо­му ж поколін­ні зяв­ля­ють­ся інші пред­став­ни­ки роду: Ян,Ганна і Мару­ша, які орен­ду­ва­ли маєт­ки Кали­новсь­ких (1642 р.).Точних даних щодо них немає, але вони, мож­ли­во, були дітьми Ада­ма­Ми­ко­лай­о­ви­ча (хоч і малой­мо­вір­но з огля­ду на те, що він­за­мо­ло­ду потра­пив у татарсь­ку нево­лю, де й заги­нув) або Іва­на Ілліча.
Ганна ............
Маруша ...........
Гієронім син Олександра
поліг­під Кор­су­нем (1648 р.),
Вац­лав син Олександра
заги­нув у Зборівсь­кій битві(1649 р.)
Mikołaj син Олександра
вбит під час народ­но­го бун­ту, щосу­про­вод­жу­вав повстан­ня Хмельницького.
~ kniaziównę Eudoksję Woroniecką.
Krzysztof син Олександра
był prawosławnym.
Це остан­нє поколін­ня потро­ху втра­ча­ло свої пози­ції. Бортники,Вишківці та Тимонів­ка якраз тоді перей­шли до Чет­вер­тенсь­ких таЗа­мойсь­ких. Одру­жен­ня Кришто­фа Олек­сан­дро­ви­ча з Маріан­но­ю­Чер­лен­ковсь­кою (доч­кою Силь­ве­ст­ра, вже піс­ля 1648 р.) було­остан­нім спа­ла­хом аж до від­род­жен­ням цьо­го роду в XVIII ст.
~ Marianną Czerlenkowską (córką Sylwestra, już po 1648 r.)
Piotr син Олександра
był katolikiem, став доміні­кансь­ким ченцем.
........ донь­ка Олександра
Три їхні сес­т­ри­бу­ли чер­ни­ця­ми у пра­во­слав­но­му жіно­чо­му мона­сти­рі у Вінниці
........ донь­ка Олександра
........ донь­ка Олександра.

*****

У 1564 році дво­ря­нин Василь Шаш­ко­вич вніс скар­гу на зем­лян села Спа­со­ва за те, що в «Коню­хах й Цур­ко­ве» напа­ли на загін «слуг гос­по­дарсь­ких Моск­ви­тов й детей бояр­ских», яких він, Шаш­ко­вич, від­пра­вив на війсь­ко­ву служ­бу у місто Вінницю.

Przez długie lata byli też reprezentowani w hierarchii urzędniczej województwa i to na wysokich godnościach. Michał Kuźmicz był podkomorzym w latach 1570—1578, Iwan Michajłowicz — stolnikiem w latach 1581—1582, Wasyl Kuźmicz — chorążym w latach 1592—
1594, Tychon Wasylowicz — podkomorzym w latach 1609—1622, Mikołaj Wasylowicz — chorążym po ojcu (zmarł 1624 r.). Przedstawiciele rodu wielokrotnie posłowali na sejm: Michał — w 1569, 1570, 1574, 1576, 1578 r., Iwan — w 1576, 1581 r., Wasyl — w 1585 r. (z województwa kijowskiego), Tychon — w 1607, 1613 r., Ilia — w 1597 r., Mikołaj — w 1597, 1607 r. Po.cząwszy od Kuźmy a na Mikołaju kończąc Szaszkiewiczowie byli związani z Ostrogskimi, najpierw Konstantym (zmarł 1608 r.), potem Januszem (zmarł 1620 r.). Pełnili funkcje w zarządzie dóbr i wykonywali specjalne poruczenia, jak w 1610 r., gdy Mikołaj dowodził zajazdem na dobra zadnieprzańskie
Wiśniowieckich, wykonanym na zlecenie Janusza Ostrogskiego. Tenże Miko­łaj pełnił funkcję dowódcy wojsk ordynacji ostrogskiej. Po śmierci kniazia Janusza doszło jednak do nieporozumień wojska ze spadkobiercami. Oddziały ordynackie zawiązały konfederację, w której rej wodził właśnie Szaszkiewicz
(1621 r.). W 1622 r. spór zakończono polubownie, ale najwyraźniej z Zasław.skimi nie łączyły już potem rodziny chorążego bracławskiego tak bliskie więzi, jak w przypadku Ostrogskich. Trzeba podkreślić, że Szaszkiewiczowie długo zachowywali wierność prawosławiu. Mikołaj był znanym protektorem obrząd.ku wschodniego i został pochowany w Ławrze Peczerskiej. Jeszcze w czwar.tym pokoleniu pounijnym mamy liczne potwierdzenia przynależności do ..wiary greckiej» — Aleksander Eliaszowicz, Anna i Marusza Mikołajówny.

W piątym, aktywnym w czasie powstania B. Chmielnickiego i później, są już
przykłady podziału religijnego. Z synów wspomnianego wyżej Aleksandra
Krzysztof był prawosławny, Piotr — został dominikańskim zakonnikiem20.

*** Тиманів­ка, na południe od Bracławia, poniżej Tulczyna.
**** Dziś leży tu Четпвертинівка.
* Drahu&zów przemianowano w XVII w. na Komarhorod, dziś KOMapzopod.
20

*****

Фран­ці­шек Шаш­ке­вич (1727–1782) дід Юзе­фа Кала­сан­та, прий­шов­ши На Волинь, разом з дру­жи­ною Маріан­ною Мощинсь­кою купує тут піс­ля 760 р. добра — Ємці, Баглаї, Лаже­ву. Через дея­кий час голов­ною рези­ден­ці­сю Шаш­ке­ви­чів ста­ють Ємці з кра­си­вим пала­цом, в яко­му зна­хо­ди­лись зібран­ня творів мистецтва, і вели­ким садиб­ним пар­ком. Юзеф Кала­сан­ти Шашкс­вич закла­дає в Лади­гах нову рези­ден­цію, але про­жи­ває голов­но в Ємцях, котрі піс­ля його смер­ті діста­лись най­мо­лод­шо­му сино­ві Лео­нар­до­ві, жона­то­му на Миха­лині Гіжи­ць­кій з Пед­и­нок. Лео­нард і Миха­ли­на були без­діт­ні і по смер­ті Лео­нар­да, Пед­ин­ки повер­ну­лись до Гіжи­ць­ких. Серед­ній син Юзе­фа Кала­сан­та Шаш­ке­ви­ча Це-зарій отри­мує по смер­ті бать­ка Лади­ги. Але опіс­ля польсь­ко­го повстан­ня 1863 р. виїзд­жає до Кра­ко­ва, де про­жи­вав кіль­ка­надцять літ. В цей час, в резуль­таті про­гра­но­го судо­во­го про­це­су з російсь­ки­ми вла­стя­ми із-за маєт­ку в Судил­ко­ві, Ємці разом із пала­цо­вою обста­нов­кою, колек­цією цін­них кар­тин, іншим, а також кіль­ко­ма інши­ми маєт­ка­ми (Сахнів­ця­ми) Шаш­ке­ви­чі зму­шені були про­да­ти. Про­цес із-за Судил­ко­ва тяг­нув­ся 40 років. Царсь­кий уряд кон­фіс­кову­ку­вав маєт­ки за участь в польсь­ко­му повстан­ні 1831 р. як і 1863 р. При Лео­нар­до­ві Шаш­ке­ви­чу Судил­ків повер­ну­ли Шаш­ке­ви­чам з випла­тою видат­ків за 30 років. В 1866 році Лео­нард роз­по­чав новий про­цес з царсь­ким уря­дом про від­шко­ду­ван­ня за зруй­но­ва­ний маєток в резуль­таті кон­фіска­ції. Всі ці про­це­си вима­га­ли вели­ких подат­ків на адво­катів і взят­ки на міс­ці, а також в Києві, Петер­бурзі. Лео­нард ввій­шов у вели­кі бор­ги на позич­ках у міс­це­вих і петер­бург­сь­ких лих­варів і, навіть у маклерів в Лон­доні, котрі ціка­ви­лись судил­ківсь­ки­ми ліса­ми. Загаль­ні бор­ги сяг­ну­ли 600000 руб­лів, сума над­то висо­ка на той час, Лео­нард дома­гав­ся від­шко­ду­ва­ти в уря­ду 3 млн. руб­лів. Але спра­ву від­шко­ду­ван­ня Шаш­ке­ви­чі про­гра­ли і потріб­но було пла­ти­ти вели­кі бор­ги. Не виста­ча­ло застав­ле­них лісів і фоль­вар­ків аби від­да­ти вірителям.

Шаш­ке­ви­чі виму­шені були про­да­ти Ємці ще й за ухва­лою суду. При­пис зобо­в’я­зу­вав: влас­ни­ком цих маєт­ків міг бути лише росія­нин. При Шаш­ке­ви­чах лиши­ли­ся Лади­ги, в яких під кіне­ць ХІХ ст. вони постій­но про­жи­ва­ли. По 1906 році Кази­мир (син Цеза­рія) Шаш­ке­вич піс­ля дов­го­го копіт­ко­го гос­по­да­рю­ван­ня звіль­нив Лади­ги від бор­гів і під­ніс їх з руїн. Кази­мир овдо­вів­ши, сам вихо­ву­вав своїх дітей: синів — Олек­сандра, То-маша, Йозе­фа, Рома­на і доч­ку Ядві­гу. Допо­ма­га­ла йому гувер­нант­ка фран­цу­жен­ка. Всі вони від­зна­ча­ли­ся інте­ле­гент­ністю і допит­ливістю. Хлоп­ці взя­ли участь у вій­ні 1920 р. Йозеф слу­жив у 15 пол­ку познансь­ких уланів, Томаш теж улан, адютант у Сікорсь­ко­го, Роман слу­жив у саперах.