Хрінницькі (Chrennicki h. własny)-
Своє найменування рід Хрінницьких отримав від назви родового маєтку Хрінники (Хрєнники, Хринники, Хрыники, Хржница, Хрѣньница), розташованого у Дубнівській волості Луцького повіту. У вітчизняній літературі поселення Хрінники відоме з 1545 р. [9, с. 430], однак щодо його засновника та протопласта роду інформація відсутня. Разом з тим окремі представники роду документально фіксуються на Волині з кінця XV ст.
Інформація про Хрінницьких міститься у працях Бартоша Папроцького, Шимона Окольського, Каспора Нєсєцького, Адама Бонєцького, Северина Уруського та ін. Так, уже «перший геральдичний письменник Речі Посполитої», як називає Б. Папроцького «Encyk lo pedyja powszechna» [23, s. 347], знаний дослідник гербів шляхетських родів ранньо модерної доби, описує герб роду, зауважуючи: «Dom Chrynickich ... na Wo ły niu dom dawny i znaczny» [24, s. 525]. Щоправда, К. Нєсєцький подає зовсім інший і значно розбудованіший герб роду [28, s. 91]. Посилаючись на Ш. Окольського й Б. Папроцького, він повідомляє обставини отримання родом шляхетського герба. Ця легенда виглядає так: невідомий на ім’я предок Хрінницьких, перебуваючи на військовій службі, піддався татарському нападу, коли ніяких чуток про ворожі наміри, ні публічних повідомлень про наближення неприятеля не було. Проте, не розгубившись, юнак зіскочив з коня і, затиснувши у руці поводдя, закинув у річку вудку. Коли ж до нього підскочили татари, він, стрімко скочивши на коня, найближчого з них забив, інших порозкидав, а одного, спіймавши, привів до гетьмана. За виявлені мужність і хоробрість йому було надано герб, на якому хрест зображено на кшталт вудки [28, s. 91–92]. При цьому К. Нєсєцький виправляє Ш. Окольського, зауважуючи, що той випадково приписав Хрінницьких до герба Trąby [28, s. 92]. Загалом К. Нєсєцький повідомляє про таких представників роду: Івана, земського луцького підсудка, під 1590 р., волинського хорунжого Олександра, посла на сейм 1619 р., Яна на Княгинині, комісаром до комісії щодо розмежування Волинського і Белзького воєводств, а також Стефана, депутата на Коронний трибунал 1650 р. [28, s. 92]. Тож конкретна інформація стосується лише чотирьох представників роду кінця XVI – першої половини XVII ст.
Джерело: ВОРОНЧУК І. ШЛЯХЕТСЬКИЙ РІД ХРІННИЦЬКИХ У ПРИВАТНОМУ Й ПУБЛІЧНОМУ ЖИТТІ РАННЬОМОДЕРНОЇ ВОЛИНІ
1. Архив Юго-Западной России, из дава емый Комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VII. Т. I: Население Юго-Западной России от половины XIII до половины XV века. Киев: Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. II + 210+644 с. 2. Архив Юго-Западной России, изда вае мый Комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. IV: Акты о землевладении в Юго-Западной России XVXVIII вв. Киев: Типография С. В. Кульженко, 1907. 224+451+66+XX с. 3. Архив Юго-Западной России, изда ваемый Комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в ЮгоЗападной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1909.120+708+XXX с. 4. Архив Юго-Западной России, изда вае мый Комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. VI: Акты о землевладении в Юго-Западной России XVXVIII вв. Киев: Типография С. В. Кульженко, 1911. 113+435+48+XXIV с. 5. Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. 2‑ге вид. Київ: Наукова думка, 1971. 198 с. 6. Ворончук І. Родоводи волинської шлях ти XVI – першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела). Київ: Вища школа, 2009. 511 с. 7. Ворончук І. Роль М.Ф. Владимирського-Буданова в розвитку української археографічної традиції та архівної практики. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. І. Архів і особа. Київ, 1999. С. 111–121. 8. Журба О. І. Київська археографічна комісія. 1843–1921. Нарис історії і діяльності. Київ: Наукова думка, 1993. 186 с. 9. Історія міст і сіл УРСР. Ровенська область. Київ: Українська радянська енциклопедія АН УРСР, 1973. 640 с. 10. Кременецький земський суд. Описи актових книг. Вип. 1: книги № 1–11 (15681598). Київ: Друкарня МВС СРСР, 1959. 255 с. 11. Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV–XVIII століттях. Записки Наукового Товариства імені Шевченка. Т. CCXXVIII: Праці історично-філософської секції. Львів, 1994. C. 65–122. 12. Кримський А. Історія Туреччини. Київ-Львів: Олір, 1996. 2‑ге вид., випр. 287 с. 13. Литовська Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року / підг. В. Кравченко. Київ: ТзОВ «Простір‑М», 2005. 597 с. 14. Русская историческая библиотека в 39 томах. Т. 33: Литовская метрика. Отдел первый. Часть третья. Переписи войска Литовского. Петроград: Издание Археографической комиссии, 1915. 702 с. 15. Руська (Волинська) Метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / упоряд.: Геннадій Боряк, Губерт Вайс, Кирило Вислобоков, Людмила Демченко, Патріція Кеннеді Грімстед, Володимр Кравченко, Віктор Страшко, Наталя Яковенко. Київ, 2002. 984 с. 16. Українське повсякдення ранньомодерної доби. Зб. документів. Вип. I. Волинь XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, 2014. 739 с. 17. Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. 1. XIX ст. – 1930-ті рр. Київ, 1999. 368 c. 18. Центральний державний історичний архів в м. Києві. 19. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. 20. Bielski M. Kronika. Sanok, 1856. T. III. 1223–1279+LXXV s. 21. Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku. Warsza wa, 1887. 425 s.
22. Boniecki K. Herbarz Polski. T. III: Chmielewscy-Czetowscy. Warszawa: War szawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydaw nicze, 1900. 406 s. 23. Encyklopedyja Powszechna. Warszawa: S. Orgelbranda Ksęigarza i Typografa, 1865. T. XX. 984+XIII s. 24. Herby Rycerstwa polskiego. Na pięcioro Xiąg rozdzielone. Przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane: Roku Pańskiego, 1584, w Krakowie. 923 s. 25. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (14791491). Vilnius, 2004. 285 c. 26. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 523 (1528). Vilnius: LII Leidykla, 2006. 277 p. 27. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547). Vilnius: LII Leidykla, 2010. 174 p. 28. Niesiecki K. Herbarz polski. Lipsk: Druk. Breitkopfa i Hærtera, 1839. 479 p. 29. Orzelski S. Dzieje Polski 1572–1575 / рrzelożył Wł. Spasowicz. St-Petersburg: Nak ladem i drukiem B. M. Wolffa, 1856. T. II. 336 s. 30. Polska encyklopedja szlachecka. Warsza wa: Wydawnictwo Instytutu Kultury His torycznej, 1936. T. IV. 380 s. 31. Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi. Warszawa: NAK. G.L. Glüsksverga, 1846. T. II. 568 s. 32. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. II: Bron–Czeko. Warszawa: Ge bethner i Wolff, 1905. 33. Volumina Legum. Petersburg, 1859. Vol. 2: ab anno 1550 ad annum 1609. 482+XIII s. 34. Źródła dziejowe. T. XIX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. VIII: Ziemie Ruskie Wołyń i Podole / оpi sane przez A. Jabłonowskiego. Warszawa, 1890.
I генерація
N. ХРІННИЦЬКМЙ
N. ЯКОВИЦЬКИЙ
II генерація
ОНАНИЙ ВОЛЧКО ХРІННИЦЬКИЙ (1472)
Волчко Хрінницький, який, видаючи заміж доч ку Марину за Пашка Посяговецького, дав 15 вересня 1472 р. зятю й дочці лист, за яким у рахунок забезпечення за дочкою посагу в сумі п’ят десят кіп «грошей широких чеськое монеты» поступив зятю маєток Лопавши, а також надав їм у користування земельний відруб у Хрінницькій дуброві з чітким окресленням його меж і кордонів. Молодому подружжю дозволялося брати дерево на будівництво садиби й косити траву до віддання зазначеної суми, проте за умовами користування їм дозволявся вхід у дуброву лише «по Роскопаницу могилу», а далі заборонялося вступати в батькову дуброву. Під цією угодою, крім інших свідків, поставив печатку братанич Волчка Хрінницького «Богдановъ син Немѣра» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 5, арк 266 зв.; 3, с. 2–3]. Отже, Волчко Хрінницький мав брата Богдана, сину якого мало бути на цей час щонайменше 20–24 роки. Волчко Хрінницький був також присутній під час ознайомлення луцьким старостою Іваном Ходкевичем князя Михайла Санґушка з наказом короля Казимира щодо охорони королівської пущі, «штобы лововъ ... не пустошили». Тут він називається «Волчъко Хренницъкий Лютикъ». Цей документ дослідники датують 1475–1480 роками [2, c. 20–21].
БОГДАН НЕМИРА ТОЛПИЖИНСЬКИЙ
уп. в 1467 [Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 6 1549—1577. Lwów, 1910, S. 97.] и 1481—1488 годах[Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 1 1366—1506. Lwów, 1887, S. 77],
жена N, которая первый раз была замужем за Дашком Малдаевичем, дочь которой Манька (муж ее Лютик) была теткой Федьку, Ивашку и Яцку Жабокрицким и сестрой (по матери) Немире Богдановичу Хренницкому, отписав ему село Ярославичи с двумя дворищами в Подлесцах и Городнице.
Манька Дашковна Малдаевича переписала за 100 коп грошей литовских Немире Богдановичу Хренницкому село Ярославичи с двумя дворищами в Подлесцах и Городнице, там не упоминалось село Кнегинин http://www.runivers.ru/bookrea...9/mode/1up, в отличие от того, что сказано здесь http://www.runivers.ru/bookrea...4/mode/1up, что эти имения вместе с Княгинином перешли отцу Ивана Хренницкого (Михайлу Сватковичу) от стрыя своего рожоного (дяди ) Немири (Богдановича) Хренницкого.
МИКИТА ПЕРЕНЯТИНСЬКИЙ
в которого был братанич Васко Яковицкий (то есть, сын Яковца?), а значит был четвертый брат Яковец Перенятинский?http://www.runivers.ru/bookrea...3/mode/1up
Лінія Микити Волчка Перенятинського документально зовсім не простежується.
ВАСЬКО N. ЯКОВИЦЬКИЙ
У переліку спалених татарами родинних паперів Іван Михайлович називає також «листъ дильчий братанича дедов отца его стриечного пана Васка Яковицкого». Встановлено, що дідами батька Івана – Михайла Сватковича – були Онаній Волчко Хрінницький, Богдан Волчко Толпижинський і Микита Волчко Перенятинський. Отже, йдеться про те, що в попередній Онанію, Богдану і Микиті когорті, тобто у їхнього батька, Волчка Хрінницького, був невідомий нам на ім’я брат, якимось чином пов’язаний, швидше за все шлюбом, з маєтком Яковичі, через що його син Васко називається Яковицьким. Не виключена вірогідність, що й сам він, як інші його брати, які називалися вже не Хрінницькими, а Толпижинським і Перенятинським, міг називатися Яковицьким.
III генерація
СВАТКО ОНАНІЄВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
МАРИНА ОНАНІЄВРА ХРІННИЦЬКА
Марина, віддана за Пашка Посяговецького, продовжила лінію волинських зем’ян Посяговецьких).
∞, Пашко Посяговецький.
НЕМИРА БОГДАНОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ,
уп. 1472, 1502, 1511 гг. (он же, Немира Богданович Толпыженский? или его брат?, см. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 1 1366—1506. Lwów, 1887, S. 132, 147).
Братанич Волчка Хрінницького Немира фіґурує в офіційних документах як під прізвищем Хрінницький, так і Толпижинський, що яскраво ілюструє топонімічний характер походження тогочасних антропонімів. Під прізвищем Толпижинський зустрічаємо Немиру в реєстрі «данин» «князем и паном, и бояромъ, и двораном» від 6 квітня 1488 р., де окремим представникам шляхетської верстви призначалися різні види королівської данини з мит. За цим реєстром передбачалося надати «Немири Тол пыжинъ скому 8 копъ з мыта луцъкого», а також «Немири Толъпы зын скому воз соли з мыта луцъкого» [25, s. 72, 74]. На цій підставі можна зробити висновок, що вже на цей час Немирі належав маєток Толпижин, з якого Хрінницькі офіційно сплатили побор 1570 р. [34, s. 7]. Як власність роду маєток згадується і в 1575 р. [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, c. 442–447].
На початку XVI ст. Немира придбав маєток Крупець у Луцькому повіті, акт купівлі якого був підтверджений 1503 р. великим литовським князем Олександром [21, s. 26]. 1511 р. Немира і його син Война вели справу з Жабокрицькими за добра Ярославичі [21, s. 26]. «НTмира Богъдановичъ ХрTнницъкий» згадується також серед свідків, присутніх під час продажної транзакції, здійсненої холмським підкоморієм, любачівським войським Олехною Скорутою з Молодятич 10 липня 1515 р. Цього дня Скорута разом із дружиною Марухною й «со въсими сыны и дочъками» продав на віч ність королівському писарю Михайлу Васильовичу маєток Вічини, фільварок Кочкоровець у Луцькому повіті, а також двір у Луцькому замку, що дісталися йому по небіжчиці сестрі Настасі [27, s. 46–47]. Після 1515 р. ні сам Немира, ні його син Война не згадуються більше в офіційних документах.
Немира Богданович був одружений з княжною Ганною Михайлівною Жижемською, якій він записав 600 кіп грошей «доживоття» на маєтках Підлісці, Городниці й Княгинині [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, c. 442–447].
В 1503 г. волынский земянин Немира Богданович Хренницкий сообщал, что он купил имение Перемильского повета у волынского же земянина Олехны Ивановича и получил от Олехны привилей Свидригайлы на указанное имение [LM‑6. № 504. Р. 296 [1503].]
17 апреля 1519 года. Привилей Зигмунта I Богушу Боговитиновичу на имения беспотомного Немири Толпыженского: Ярославичи и двор Княгинин в Луцком повете (Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547): Užrašymų knyga 22 / Parengė A. Blanucsa, D. Vashchuk, D. Antanavičius. Vilnius, 2010, №2.4 https://www.academia.edu/16748426/Blanutsa_Metrika22)
Манька Дашковна Малдаевича переписала за 100 коп грошей литовских Немире Богдановичу Хренницкому село Ярославичи с двумя дворищами в Подлесцах и Городнице, там не упоминалось село Кнегинин http://www.runivers.ru/bookrea...9/mode/1up, в отличие от того, что сказано здесь http://www.runivers.ru/bookrea...4/mode/1up, что эти имения вместе с Княгинином перешли отцу Ивана Хренницкого (Михайлу Сватковичу) от стрыя своего рожоного (дяди ) Немири (Богдановича) Хренницкого.
~ кн. Жижемская Ганна Михайловна.
IV генерація
МИХАИЛ СВАТКОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ (1528, 1575)
«Попис» литовськоруського війська 1528 р. називає тільки одного Хрінницького – «пан Михаило Сваткович», який виставляв «4 кони», тобто чотирьох вершників, а отже, володів щонайменше 32 дворищними домогосподарствами («службами»), або 96 димами. [26, s. 134].
Михайло Сваткович фігурує серед луцьких повітників під час ревізії волинських замків 1545 р. [13, с. 121]. За цим описом, у Луцькому замку називається дві городні «Ми хаила ХрTнницкого с ХрTнъник», які він утримував спільно з Рогозинськими, Рудецькими, Смиковськими, Цатами, Княгининськими та Кутровськими, при цьому одна з них була в доброму стані, друга – потребувала ремонту [13, с. 136, 139]. Ще одну городню, яка впритул прилягала до Красносільської, «Михно ХрTнницкий» утримував разом із Жабокрицькими, Курозвонськими, Чапличами, Промчейковичами та Богданом Семашком [13, с. 135]. Четверта його городня, що знаходилася поміж городень князя Олександра Вишневецького, удови Івана Козинського, та Семена Клевецького, належала йому особисто і теж вимагала ремонту [13, с. 154]. В сюжеті про шляхетські вислуги говориться, що «ХрT нънѣцкий дºржить имѣньT Хрѣньницу и чотири сTла нѣт вѣдома которым jбычаTмъ» [13, с. 185]. Таким чином, ревізори поставили під сумнів легітимність володіння ними Михайлом Хрінницьким. За описом Луцького замку 1552 р., при переліку зем’ян ських (шляхетських) дворів називається також і двір Михайла Хрінницького, який знаходився поблизу церкви св. Димитрія [1, c. 163–164].
Можна думати, що Михайло Хрінницький не лише мав спільну городню з Жабокрицькими, а й був у доволі близьких із ними стосунках, оскільки, як правило, найближчим приятелям доручалася опіка над дітьми та рідними. У тестаменті Івана Івановича Жабокрицького від 6 серпня 1565 р., який доручає дружину і дітей «в опеку и оборону» опікунам, першим серед них йде Михайло Сваткович [3, с. 111]. Це свідчить також і про велику довіру й повагу тестатора до Михайла Хрінницького як до людини, його особистих людських якостей, бо опіка над родиною, особливо дітьми, покладалася не стільки на рідних і близьких, скільки, перш за все, на відповідальних осіб-приятелів, котрим можна було доручити найдорожче – власних дітей.
Серед згорілих родинних паперів Іван Хрінницький у 1575 р. називає також «листов упоминалных, поступов правныхъ звя зок нε ма лыи», тобто цілий сувій пра вових актів, що підтверджували «близкость влостную jтца εго» до маєтків Ярославичі, Підлісці, Городниця та Княгинин, які за записом батькового стрия Немири Хрінницького перейшли до його дружини княгині Ганни Жижемської. Проте ці маєтки невідомо яким чином у Ганни Жижемської придбав Богуш Боговитинович. Простежуючи перехід цих маєтків з рук у руки, Іван Хрінницький називає подружжя Богуша Боговитиновича і Федору Андріївну Санґушківну, їхніх зятів князя Фридріха Пронського, Миколая Трибуховського та Михайла Дзялинського, які почергово були чоловіками їхньої дочки Федори, а також королівського секретаря Михайла та його сина Михайла Свинюського. У документі зазначається також, що батьків стрий Немира Хрінницький вже є небіжчиком, проте батько Івана Хрінницького – Михайло Сваткович – ще живий, який, «jчε вис тε ставши», перед судовим урядом підтвердив, що «тыε вси листи … чε рεз поганство татары … попалεны сут» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, c. 442–447].
Михайло Сваткович Хрінницький двічі входив у шлюбні зв’язки: перший раз з невідомою на ім’я дочкою Василія Семашка Риканського, а другий – з Настасею Іванівною Русинівною Берестецькою. Завдяки цим шлюбам Михайло Сваткович породичався з дуже впливовими на той час волинськими родами – Семашків і Русинів Берестецьких. Від першого шлюбу з представницею роду Семашків Михайло Сваткович Хрінницький мав сина Івана і дочку Оксинію/Оксимію. Від другого шлюбу відомі його сини Богдан, Прокіп, Миколай, Василій і дочка Ганна. Отже, від двох шлюбів Михайла Сватковича дорослого віку досягли семеро дітей [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 47 зв.48 зв.; 6, с. 299]. С
~ 1‑я — N Васильевна Семашковна Рыканская
~ 2‑я — Настася Ивановна Русиновна Берестецкая.
ВОЙНА НЕМИРОВИЧ ХРЕННИЦКИЙ (1511)
1511, он и его брат (двоюродный?) Немира Толпыженский (уп. 1519) в привилее Зигмунта I Богушу Боговитиновичу на имения беспотомного Немири Толпыженского: Ярославичи и двор Княгинин в Луцком повете. (Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i ..., Том 2. S. 1405https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false; Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547): Užrašymų knyga 22 / Parengė A. Blanucsa, D. Vashchuk, D. Antanavičius. Vilnius, 2010, №2.4https://www.academia.edu/16748426/Blanutsa_Metrika22).
V генерація
ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ (1575, 1616)
земський підсудок луцький (1578–1602), земський суддя луцький (1602– 1626).
25 жовтня 1575 р. у присутності луцького старости князя Богуша Корецького Іван Михайлович Хрінницький зробив заяву, що під час татарського нападу татари підпалили його маєток, і в цій пожежі згоріли офіційні родинні маєткові документи, які переховувалися у нього як у старшого з братів. Перераховучи надання на “имεнья ωтца εго ωтчизныε и дεдизъныε”: Хрінники, Любин, Толпижин, Вичолків, Лопавши, Смиків, а також дільчі листи між батьком і його братами, він називає своїх кровних родичів, зокрема діда свого батька Онанія Волчка Хрінницького та дідових рідних братів: Богдана Толпижинського і Микиту Перенятинського, а також батькового стрия Немиру Хрінницького.
Оскільки одночасно загинули й листи його пасинків, він називає і їх – князів Федора і Андрія Буремльських та їхніх родичів, зокрема їхнього діда – князя Дмитра та його синів Івана і Олександра, останній з яких був батьком його пасинків. Серед згорілих родинних паперів він називає також “листов упоминалных, поступов правныхъ звязок нεмалыи”, тобто цілий сувій судових актів, що підтверджували “близкость влостную ωтца εго” до маєтків Ярославичі, Підлісці, Городниця та Княгинин, які за записом батькового стрия Немири Хрінницького перейшли до його дружини княгині Ганни Жижемської. Прослідковуючи перехід цих маєтків з рук у руки, він називає подружжя Богуша Боговитиновича і Федору Андріївну Сангушківну, їхніх зятів – князя Фридріха Пронського, Миколая Трибуховського, Михайла Дзялинського, які були чоловіками їхньої дочки Федори, а також королівського секретаря Михайла та його сина Михайла Свинюського. У документі зазначається також, що батьків стрий Немира Хрінницький є небіжчиком, але батько Івана Хрінницького – Михайло – ще живий, оскільки він, “ωчεвистε ставши” перед судовим урядом, підтвердив, що “тыε вси листи … чεрεз поганство татары … попалεны сут”1. Таким чином, за цим документом ми маємо можливість прослідкувати філіаційні зв’язки трьох поколінь роду Хрінницьких як по прямій, так і по бічній лініях, а також дістаємо відсутню за існуючими генеалогіями інформацію щодо князів Буремльських (зокрема, про невідомого досі князя Федора Олександровича) та роду Боговитинів.
В 1616 р. його милість пан Іван Хрінницький, суддя земський Луцький, на великому шляху на р. Стир в маєтку своєму спадковому Хрінниках для переїзду міст збудував. Міст той постійної направи потребує, тому просить милості короля з канцелярії гроші виділити на направу того моста.
~ 1‑я NN,
~ 2‑я кн. Друцкая Соколинская Марина Андреевна,
~ 3‑я Болбасовая Ростоцкая Настасья.
ОКСИМЬЯ МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
Дружина Януша Угриновського Оксимья Михайлівна Хрінницька перераховує чотирьох власних «служtбницъ моих бtлых головъ, которыt мнt служили»3.
~ Януш Пркопович Угриновський.
3. ЦДІАК України. Ф. 25, оп. 1, спр. 13, арк. 298 зв. 300.
БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
22 травня 1567 р. під час надання вінового запису Семена Івановича Хребтовича Богуринського дружині Раїні Андріївні Русинівні Берестецькій серед свідків були присутніми й засвідчили його своїми печатками «пан Богданъ а панъ Іванъ Михайловичи Сватъковичи Хренъ ницкие» [3, с. 138140]. Брати Богдан і Іван Михайловичі Хрінницькі були присутніми також під час продажу 8 жовтня 1571 р. братами Олександром, Михайлом, Яном і Василієм Марковичами Жоравницькими маєтку Жабокрики князю Богушу Федоровичу Корецькому [4, с. 373–379].
ПРОКІП МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
пан волинський:
Печатка від 1578 р.:
МИКОЛАЙ МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
ГАННА МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
Дружина Яцька Бутовича, Ганна Михайлівна Хрінницька, просила чоловіка й опікунів «слуги мои и служtбницы …росправити»59.
Чоловік: Яцько Бутович
59. Ф. 27, оп. 1, спр. 7, арк. 177 зв. 179 зв.
VI генерація
Раїна Хрінницька
~ кн. Григорій (Гедеон) Захарович Четвертинський
У тестаменті від 10 лютого 1591 р.
Раїна Гулевичівна Воютинська звертається
з проханням до чоловіка Миколи Хрінниць-
кого «слуг, чtляд мою вtдлt бачtня своtго
jтправити и службъ их нагородити»58.
58 Там само. Ф. 26, оп. 1, спр. 8, арк. 89. 5
Pieczęć Bohdana Chrynickiego z 1563 r. przedstawia znak obok położony, różny znacznie od znaku przedstawionego na ich herbie przez Niesieckiego (Piek. i Nies.). Nazwisko swe wzięli od wsi Chrennika, w powiecie łuckim. ¶ Niemira Bohdanowicz Chrenicki, ziemianin wołyński, nabył Krupiec na Wołyniu; Aleksander Jag. potwierdził mu ten akt kupna w 1503 r. (ML. 5 f. 330). Tenże Niemira i syn jego Wojna, mają 1511 r. sprawę z Żabokrzyckim o Jarosławice (ML. 10 f. 379). Michał Światkowicz Chrennicki, ziemianin wołyński, procesuje się ze Świniuskim 1546 r. (ML. 61 f. 7). Tenże Michał wykonał przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony 1569 r. (Arch. I. Z. Ros. II. 1). Syn jego Bohdan Michajłowicz Światkowicz, żonaty z ks. Oleną Kozicką, kwituje brata jej z odbioru posagu 1570 r. (Op. Łuc. 2044). Łukasz, podsędek łucki 1579 r. Jan, podsędek łucki 1590 r., sędzia ziemski łucki 1608 r. Ten to pewnie Jan, żonaty 1573 roku z ks. Maryą Andrzejówną Sokolińską, wdową po ks. Aleksandrze Buremlskim (Arch. I. Z. Ros. VII. 1). Prokop, ziemianin wołyński 1575 roku (Op. Łuc. 2049). Bazyli procesuje się z Massalskim 1579 r. Mikołaj, żonaty z Maryanną Mikołajówną Bohowitynówną Szumbarską 1605 r. (Woł. I. f. 359 i II. f. 162). Michał, właściciel Chrennik, Tołpiżyna, Łopawszy, Wyczułkowa, Kurozwonu i Gnidawy w powiecie łuckim 1570 r. (Jabł.), zapisał dwie trzecie części tych dóbr żonie Maryannie, która mu nawzajem zapisała 800 kóp na Korsowie, Koziej Woli i Sestratynie 1575 r. (Op. Łuc. 2049 f. 10). ¶ Jan wraz z Rostockim pozwany został przez Chorzewskich 1620 r., o przywileje i zapisy dotyczące dóbr Sadki i Laski, pozostałych po żonie jego, Nastazyi Bołbasównie Rostockiej, 1‑o v. Żdanowej Borowickiej (Woł. II. f. 91 i IV. f. 514). Z pierwszej nieznanej żony, miał Jan synów dwóch: Aleksandra i Michała. Po Michale było córek dwie: Helena, 1‑o v. Stanisławowa Lachodowska, 2‑o v. Pawłowa Pacowa, i Regina ks. Zacharyaszowa Czetwertyńska. Aleksander, łowczy wołyński 1601 r., chorąży wołyński 1618 r., z ks. Anny Czartoryskiej miał synów: Aleksandra, Andrzeja i Stefana. Wymienieni wnukowie i wnuczki Jana, pozwani zostali 1628 r. o pieniądze i ruchomości pozostałe po żonie dziada ich Rostockiej (Woł. V. B. f. 154; Bracł. IV. f. 1188). ¶ Aleksander, syn Aleksandra, właściciel Boremla, podstarości krzemieniecki 1661 r. (Zap. Lub. 45 f. 536; 50 f. 993 i Woł. VII. B. f. 94), żonaty 1652 r. z ks. Katarzyną z Kozielska Puzynianką (Kij. VIII. f. 81). Andrzej, zmarły przed 1642 r., żonaty był z Eufrozyną Horodyńską (Kij. V. f. 729). Stefan, porucznik roty pancernej 1649 r., z Justyny Hulewiczówny pozostawił córki: Maryannę Bielecką i Apolonię Radokiewiczową 1693 r. (Zap. Lub. 42 f. 543 i Bracł. XIV. f. 765). Hanna v. Teodora, 1‑o v. Pawłowa Dorohostajska, 2‑o v. ks. Jerzowa Puzynina 1609 r. (Woł. IV. f. 583; V. f. 148; Kij. II. B. f. 224). Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
Марко Миколаєвич Хрінницький погиб у Хотинській війні 1621 р.: «в той єкспедицыи турецкой од рукъ поганъекихъ полеглъ», його тіло було перевезене у село Берестечко, яким (а також селом Вичолків) володів небіжчик, і відспіване у місцевій церкві65.
Rodowód
3.199.1
Pieczęć Bohdana Chrynickiego z 1563 r. przedstawia znak obok położony, różny znacznie od znaku przedstawionego na ich herbie przez Niesieckiego (Piek. i Nies.). Nazwisko swe wzięli od wsi Chrennika, w powiecie łuckim.
3.199.2
¶ Niemira Bohdanowicz Chrenicki, ziemianin wołyński, nabył Krupiec na Wołyniu; Aleksander Jag. potwierdził mu ten akt kupna w 1503 r. (ML. 5 f. 330).
3.199.3 = 2
Tenże Niemira
3.199.4
i syn jego Wojna, mają 1511 r. sprawę z Żabokrzyckim o Jarosławice (ML. 10 f. 379).
3.199.5
Michał Światkowicz Chrennicki, ziemianin wołyński, procesuje się ze Świniuskim 1546 r. (ML. 61 f. 7).
3.199.6 = 5
Tenże Michał wykonał przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony 1569 r. (Arch. I. Z. Ros. II. 1).
3.199.7
Syn jego Bohdan Michajłowicz Światkowicz,
3.199.8 & 7
żonaty z ks. Oleną Kozicką,
3.199.9 = 7
kwituje brata jej z odbioru posagu 1570 r. (Op. Łuc. 2044).
3.199.10
Łukasz, podsędek łucki 1579 r.
3.199.11
Jan, podsędek łucki 1590 r., sędzia ziemski łucki 1608 r. Ten to pewnie
3.199.12 = 11
Jan,
3.199.13 & 12
żonaty 1573 roku z ks. Maryą Andrzejówną Sokolińską,
3.199.14 & 13
wdową po ks. Aleksandrze Buremlskim (Arch. I. Z. Ros. VII. 1).
3.199.15
Prokop, ziemianin wołyński 1575 roku (Op. Łuc. 2049).
3.199.16
Bazyli procesuje się z Massalskim 1579 r.
3.199.17
Mikołaj,
3.199.18 & 17
żonaty z Maryanną Mikołajówną Bohowitynówną Szumbarską 1605 r. (Woł. I. f. 359 i II. f. 162).
3.199.19
Michał, właściciel Chrennik, Tołpiżyna, Łopawszy, Wyczułkowa, Kurozwonu i Gnidawy w powiecie łuckim 1570 r. (Jabł.), zapisał dwie trzecie części tych dóbr
3.199.20 & 19
żonie Maryannie, która mu nawzajem zapisała 800 kóp na Korsowie, Koziej Woli i Sestratynie 1575 r. (Op. Łuc. 2049 f. 10).
3.199.21
¶ Jan wraz z Rostockim pozwany został przez Chorzewskich 1620 r., o przywileje i zapisy dotyczące dóbr Sadki i Laski, pozostałych
3.199.22 & 21
po żonie jego, Nastazyi Bołbasównie Rostockiej,
3.199.23 & 22
1‑o v. Żdanowej Borowickiej (Woł. II. f. 91 i IV. f. 514).
юлю/шж/бжє
3.199.24 & 25
Z pierwszej nieznanej żony,
3.199.25 = 21
miał Jan
3.199.26
synów dwóch: Aleksandra
3.199.27
i Michała.
3.199.28 = 27
Po Michale
3.199.29
było córek dwie: Helena,
3.199.30 & 29
1‑o v. Stanisławowa Lachodowska,
3.199.31 & 29
2‑o v. Pawłowa Pacowa,
3.199.32
i Regina
3.199.33 & 32
ks. Zacharyaszowa Czetwertyńska.
3.199.34 = 26
Aleksander, łowczy wołyński 1601 r., chorąży wołyński 1618 r.,
3.199.35 & 34
z ks. Anny Czartoryskiej
3.199.36
miał synów: Aleksandra,
3.199.37
Andrzeja
3.199.38
i Stefana.
3.199.39 = 21
Wymienieni wnukowie i wnuczki Jana, pozwani zostali 1628 r. o pieniądze i ruchomości pozostałe
3.199.40 = 22
po żonie dziada ich Rostockiej (Woł. V. B. f. 154; Bracł. IV. f. 1188).
3.199.41 = 36
¶ Aleksander,
3.199.42 = 34
syn Aleksandra,
3.199.43 = 41
właściciel Boremla, podstarości krzemieniecki 1661 r. (Zap. Lub. 45 f. 536; 50 f. 993 i Woł. VII. B. f. 94),
3.199.44 & 41
żonaty 1652 r. z ks. Katarzyną z Kozielska Puzynianką (Kij. VIII. f. 81).
3.199.45 = 37
Andrzej, zmarły przed 1642 r.,
3.199.46 & 45
żonaty był z Eufrozyną Horodyńską (Kij. V. f. 729).
3.199.47 = 38
Stefan, porucznik roty pancernej 1649 r.,
3.199.48 & 47
z Justyny Hulewiczówny
3.199.49
pozostawił córki: Maryannę
3.199.50 & 49
Bielecką
3.199.51
i Apolonię
3.199.52 & 51
Radokiewiczową
3.199.53 = 51
1693 r. (Zap. Lub. 42 f. 543 i Bracł. XIV. f. 765).
3.199.54
Hanna v. Teodora,
3.199.55 & 54
1‑o v. Pawłowa Dorohostajska,
3.199.56 & 54
2‑o v. ks. Jerzowa Puzynina
3.199.57 = 54
1609 r. (Woł. IV. f. 583; V. f. 148; Kij. II. B. f. 224).
3.199.58
Marek,
3.199.59
Mikołaj,
3.199.60
Jan,
3.199.61
Krystyna,
3.199.62 & 61
żona Andrzeja Świszczowskiego,
3.199.63
Magdalena,
3.199.64
Anastazya
3.199.65
i Anna,
3.199.66
dzieci Prokopa,
3.199.67 = 65
procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269).
3.199.68
Mikołaj,
3.199.69 & 68
żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską,
3.199.70
córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).