Хрінницькі (Chrennicki h. własny)-
Своє найменування рід Хрінницьких отримав від назви родового маєтку Хрінники (Хрєнники, Хринники, Хрыники, Хржница, Хрѣньница), розташованого у Дубнівській волості Луцького повіту. У вітчизняній літературі поселення Хрінники відоме з 1545 р. [9, с. 430], однак щодо його засновника та протопласта роду інформація відсутня. Разом з тим окремі представники роду документально фіксуються на Волині з кінця XV ст.
Інформація про Хрінницьких міститься у працях Бартоша Папроцького, Шимона Окольського, Каспора Нєсєцького, Адама Бонєцького, Северина Уруського та ін. Так, уже «перший геральдичний письменник Речі Посполитої», як називає Б. Папроцького «Encyk lo pedyja powszechna» [23, s. 347], знаний дослідник гербів шляхетських родів ранньо модерної доби, описує герб роду, зауважуючи: «Dom Chrynickich ... na Wo ły niu dom dawny i znaczny» [24, s. 525]. Щоправда, К. Нєсєцький подає зовсім інший і значно розбудованіший герб роду [28, s. 91]. Посилаючись на Ш. Окольського й Б. Папроцького, він повідомляє обставини отримання родом шляхетського герба. Ця легенда виглядає так: невідомий на ім’я предок Хрінницьких, перебуваючи на військовій службі, піддався татарському нападу, коли ніяких чуток про ворожі наміри, ні публічних повідомлень про наближення неприятеля не було. Проте, не розгубившись, юнак зіскочив з коня і, затиснувши у руці поводдя, закинув у річку вудку. Коли ж до нього підскочили татари, він, стрімко скочивши на коня, найближчого з них забив, інших порозкидав, а одного, спіймавши, привів до гетьмана. За виявлені мужність і хоробрість йому було надано герб, на якому хрест зображено на кшталт вудки [28, s. 91–92]. При цьому К. Нєсєцький виправляє Ш. Окольського, зауважуючи, що той випадково приписав Хрінницьких до герба Trąby [28, s. 92]. Загалом К. Нєсєцький повідомляє про таких представників роду: Івана, земського луцького підсудка, під 1590 р., волинського хорунжого Олександра, посла на сейм 1619 р., Яна на Княгинині, комісаром до комісії щодо розмежування Волинського і Белзького воєводств, а також Стефана, депутата на Коронний трибунал 1650 р. [28, s. 92]. Тож конкретна інформація стосується лише чотирьох представників роду кінця XVI – першої половини XVII ст.
Джерело: ВОРОНЧУК І. ШЛЯХЕТСЬКИЙ РІД ХРІННИЦЬКИХ У ПРИВАТНОМУ Й ПУБЛІЧНОМУ ЖИТТІ РАННЬОМОДЕРНОЇ ВОЛИНІ
1. Архив Юго-Западной России, из дава емый Комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VII. Т. I: Население Юго-Западной России от половины XIII до половины XV века. Киев: Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. II + 210+644 с. 2. Архив Юго-Западной России, изда вае мый Комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. IV: Акты о землевладении в Юго-Западной России XVXVIII вв. Киев: Типография С. В. Кульженко, 1907. 224+451+66+XX с. 3. Архив Юго-Западной России, изда ваемый Комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в ЮгоЗападной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1909.120+708+XXX с. 4. Архив Юго-Западной России, изда вае мый Комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. VI: Акты о землевладении в Юго-Западной России XVXVIII вв. Киев: Типография С. В. Кульженко, 1911. 113+435+48+XXIV с. 5. Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. 2‑ге вид. Київ: Наукова думка, 1971. 198 с. 6. Ворончук І. Родоводи волинської шлях ти XVI – першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела). Київ: Вища школа, 2009. 511 с. 7. Ворончук І. Роль М.Ф. Владимирського-Буданова в розвитку української археографічної традиції та архівної практики. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. І. Архів і особа. Київ, 1999. С. 111–121. 8. Журба О. І. Київська археографічна комісія. 1843–1921. Нарис історії і діяльності. Київ: Наукова думка, 1993. 186 с. 9. Історія міст і сіл УРСР. Ровенська область. Київ: Українська радянська енциклопедія АН УРСР, 1973. 640 с. 10. Кременецький земський суд. Описи актових книг. Вип. 1: книги № 1–11 (15681598). Київ: Друкарня МВС СРСР, 1959. 255 с. 11. Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV–XVIII століттях. Записки Наукового Товариства імені Шевченка. Т. CCXXVIII: Праці історично-філософської секції. Львів, 1994. C. 65–122. 12. Кримський А. Історія Туреччини. Київ-Львів: Олір, 1996. 2‑ге вид., випр. 287 с. 13. Литовська Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року / підг. В. Кравченко. Київ: ТзОВ «Простір‑М», 2005. 597 с. 14. Русская историческая библиотека в 39 томах. Т. 33: Литовская метрика. Отдел первый. Часть третья. Переписи войска Литовского. Петроград: Издание Археографической комиссии, 1915. 702 с.
15. Руська (Волинська) Метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / упоряд.: Геннадій Боряк, Губерт Вайс, Кирило Вислобоков, Людмила Демченко, Патріція Кеннеді Грімстед, Володимр Кравченко, Віктор Страшко, Наталя Яковенко. Київ, 2002. 984 с. 16. Українське повсякдення ранньомодерної доби. Зб. документів. Вип. I. Волинь XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, 2014. 739 с. 17. Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. 1. XIX ст. – 1930-ті рр. Київ, 1999. 368 c. 18. Центральний державний історичний архів в м. Києві. 19. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. 20. Bielski M. Kronika. Sanok, 1856. T. III. 1223–1279+LXXV s. 21. Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku. Warsza wa, 1887. 425 s.
22. Boniecki K. Herbarz Polski. T. III: Chmielewscy-Czetowscy. Warszawa: War szawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydaw nicze, 1900. 406 s. 23. Encyklopedyja Powszechna. Warszawa: S. Orgelbranda Ksęigarza i Typografa, 1865. T. XX. 984+XIII s. 24. Herby Rycerstwa polskiego. Na pięcioro Xiąg rozdzielone. Przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane: Roku Pańskiego, 1584, w Krakowie. 923 s. 25. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (14791491). Vilnius, 2004. 285 c. 26. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 523 (1528). Vilnius: LII Leidykla, 2006. 277 p. 27. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547). Vilnius: LII Leidykla, 2010. 174 p. 28. Niesiecki K. Herbarz polski. Lipsk: Druk. Breitkopfa i Hærtera, 1839. 479 p. 29. Orzelski S. Dzieje Polski 1572–1575 / рrzelożył Wł. Spasowicz. St-Petersburg: Nak ladem i drukiem B. M. Wolffa, 1856. T. II. 336 s. 30. Polska encyklopedja szlachecka. Warsza wa: Wydawnictwo Instytutu Kultury His torycznej, 1936. T. IV. 380 s. 31. Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi. Warszawa: NAK. G.L. Glüsksverga, 1846. T. II. 568 s. 32. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. II: Bron–Czeko. Warszawa: Ge bethner i Wolff, 1905. 33. Volumina Legum. Petersburg, 1859. Vol. 2: ab anno 1550 ad annum 1609. 482+XIII s. 34. Źródła dziejowe. T. XIX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. VIII: Ziemie Ruskie Wołyń i Podole / оpi sane przez A. Jabłonowskiego. Warszawa, 1890.
I генерація
N. ХРІННИЦЬКМЙ
II генерація
ОНАНИЙ ВОЛЧКО ХРІННИЦЬКИЙ (1472)
Волчко Хрінницький, який, видаючи заміж доч ку Марину за Пашка Посяговецького, дав 15 вересня 1472 р. зятю й дочці лист, за яким у рахунок забезпечення за дочкою посагу в сумі п’ят десят кіп «грошей широких чеськое монеты» поступив зятю маєток Лопавши, а також надав їм у користування земельний відруб у Хрінницькій дуброві з чітким окресленням його меж і кордонів. Молодому подружжю дозволялося брати дерево на будівництво садиби й косити траву до віддання зазначеної суми, проте за умовами користування їм дозволявся вхід у дуброву лише «по Роскопаницу могилу», а далі заборонялося вступати в батькову дуброву. Під цією угодою, крім інших свідків, поставив печатку братанич Волчка Хрінницького «Богдановъ син Немѣра» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 5, арк 266 зв.; 3, с. 2–3]. Отже, Волчко Хрінницький мав брата Богдана, сину якого мало бути на цей час щонайменше 20–24 роки. Волчко Хрінницький був також присутній під час ознайомлення луцьким старостою Іваном Ходкевичем князя Михайла Санґушка з наказом короля Казимира щодо охорони королівської пущі, «штобы лововъ ... не пустошили». Тут він називається «Волчъко Хренницъкий Лютикъ». Цей документ дослідники датують 1475–1480 роками [2, c. 20–21].
БОГДАН НЕМИРА ТОЛПИЖИНСЬКИЙ
уп. в 1467 [Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 6 1549—1577. Lwów, 1910, S. 97.] и 1481—1488 годах[Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 1 1366—1506. Lwów, 1887, S. 77],
жена N, которая первый раз была замужем за Дашком Малдаевичем, дочь которой Манька (муж ее Лютик) была теткой Федьку, Ивашку и Яцку Жабокрицким и сестрой (по матери) Немире Богдановичу Хренницкому, отписав ему село Ярославичи с двумя дворищами в Подлесцах и Городнице.
Манька Дашковна Малдаевича переписала за 100 коп грошей литовских Немире Богдановичу Хренницкому село Ярославичи с двумя дворищами в Подлесцах и Городнице, там не упоминалось село Кнегинин http://www.runivers.ru/bookrea...9/mode/1up, в отличие от того, что сказано здесь http://www.runivers.ru/bookrea...4/mode/1up, что эти имения вместе с Княгинином перешли отцу Ивана Хренницкого (Михайлу Сватковичу) от стрыя своего рожоного (дяди ) Немири (Богдановича) Хренницкого.
МИКИТА ПЕРЕНЯТИНСЬКИЙ
в которого был братанич Васко Яковицкий (то есть, сын Яковца?), а значит был четвертый брат Яковец Перенятинский?http://www.runivers.ru/bookrea...3/mode/1up
Лінія Микити Волчка Перенятинського документально зовсім не простежується.
N. ЯКОВИЦЬКИЙ
III генерація
СВАТКО ОНАНІЄВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
МАРИНА ОНАНІЄВНА ХРІННИЦЬКА
Марина, віддана за Пашка Посяговецького, продовжила лінію волинських зем’ян Посяговецьких).
∞, Пашко Посяговецький.
НЕМИРА БОГДАНОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ,
уп. 1472, 1502, 1511 гг. (он же, Немира Богданович Толпыженский? или его брат?, см. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T. 1 1366—1506. Lwów, 1887, S. 132, 147).
Братанич Волчка Хрінницького Немира фіґурує в офіційних документах як під прізвищем Хрінницький, так і Толпижинський, що яскраво ілюструє топонімічний характер походження тогочасних антропонімів. Під прізвищем Толпижинський зустрічаємо Немиру в реєстрі «данин» «князем и паном, и бояромъ, и двораном» від 6 квітня 1488 р., де окремим представникам шляхетської верстви призначалися різні види королівської данини з мит. За цим реєстром передбачалося надати «Немири Тол пыжинъ скому 8 копъ з мыта луцъкого», а також «Немири Толъпы зын скому воз соли з мыта луцъкого» [25, s. 72, 74]. На цій підставі можна зробити висновок, що вже на цей час Немирі належав маєток Толпижин, з якого Хрінницькі офіційно сплатили побор 1570 р. [34, s. 7]. Як власність роду маєток згадується і в 1575 р. [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, c. 442–447].
На початку XVI ст. Немира придбав маєток Крупець у Луцькому повіті, акт купівлі якого був підтверджений 1503 р. великим литовським князем Олександром [21, s. 26]. 1511 р. Немира і його син Война вели справу з Жабокрицькими за добра Ярославичі [21, s. 26]. «НTмира Богъдановичъ ХрTнницъкий» згадується також серед свідків, присутніх під час продажної транзакції, здійсненої холмським підкоморієм, любачівським войським Олехною Скорутою з Молодятич 10 липня 1515 р. Цього дня Скорута разом із дружиною Марухною й «со въсими сыны и дочъками» продав на віч ність королівському писарю Михайлу Васильовичу маєток Вічини, фільварок Кочкоровець у Луцькому повіті, а також двір у Луцькому замку, що дісталися йому по небіжчиці сестрі Настасі [27, s. 46–47]. Після 1515 р. ні сам Немира, ні його син Война не згадуються більше в офіційних документах.
Немира Богданович був одружений з княжною Ганною Михайлівною Жижемською, якій він записав 600 кіп грошей «доживоття» на маєтках Підлісці, Городниці й Княгинині [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, c. 442–447].
В 1503 г. волынский земянин Немира Богданович Хренницкий сообщал, что он купил имение Перемильского повета у волынского же земянина Олехны Ивановича и получил от Олехны привилей Свидригайлы на указанное имение [LM‑6. № 504. Р. 296 [1503].]
17 апреля 1519 года. Привилей Зигмунта I Богушу Боговитиновичу на имения беспотомного Немири Толпыженского: Ярославичи и двор Княгинин в Луцком повете (Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547): Užrašymų knyga 22 / Parengė A. Blanucsa, D. Vashchuk, D. Antanavičius. Vilnius, 2010, №2.4 https://www.academia.edu/16748426/Blanutsa_Metrika22)
Манька Дашковна Малдаевича переписала за 100 коп грошей литовских Немире Богдановичу Хренницкому село Ярославичи с двумя дворищами в Подлесцах и Городнице, там не упоминалось село Кнегинин http://www.runivers.ru/bookrea...9/mode/1up, в отличие от того, что сказано здесь http://www.runivers.ru/bookrea...4/mode/1up, что эти имения вместе с Княгинином перешли отцу Ивана Хренницкого (Михайлу Сватковичу) от стрыя своего рожоного (дяди ) Немири (Богдановича) Хренницкого.
Niemira Bohdanowicz Chrenicki, ziemianin wołyński, nabył Krupiec na Wołyniu; Aleksander Jag. potwierdził mu ten akt kupna w 1503 r. (ML. 5 f. 330). Tenże Niemira i syn jego Wojna, mają 1511 r. sprawę z Żabokrzyckim o Jarosławice (ML. 10 f. 379).
∞, кн. Ганна Михайловна Жижемская.
ВАСЬКО N. ЯКОВИЦЬКИЙ
У переліку спалених татарами родинних паперів Іван Михайлович називає також «листъ дильчий братанича дедов отца его стриечного пана Васка Яковицкого». Встановлено, що дідами батька Івана – Михайла Сватковича – були Онаній Волчко Хрінницький, Богдан Волчко Толпижинський і Микита Волчко Перенятинський. Отже, йдеться про те, що в попередній Онанію, Богдану і Микиті когорті, тобто у їхнього батька, Волчка Хрінницького, був невідомий нам на ім’я брат, якимось чином пов’язаний, швидше за все шлюбом, з маєтком Яковичі, через що його син Васко називається Яковицьким. Не виключена вірогідність, що й сам він, як інші його брати, які називалися вже не Хрінницькими, а Толпижинським і Перенятинським, міг називатися Яковицьким.
IV генерація
МИХАИЛ СВАТКОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ (1528, 1575)
«Попис» литовськоруського війська 1528 р. називає тільки одного Хрінницького – «пан Михаило Сваткович», який виставляв «4 кони», тобто чотирьох вершників, а отже, володів щонайменше 32 дворищними домогосподарствами («службами»), або 96 димами. [26, s. 134].
Михайло Сваткович фігурує серед луцьких повітників під час ревізії волинських замків 1545 р. [13, с. 121]. За цим описом, у Луцькому замку називається дві городні «Ми хаила ХрTнницкого с ХрTнъник», які він утримував спільно з Рогозинськими, Рудецькими, Смиковськими, Цатами, Княгининськими та Кутровськими, при цьому одна з них була в доброму стані, друга – потребувала ремонту [13, с. 136, 139]. Ще одну городню, яка впритул прилягала до Красносільської, «Михно ХрTнницкий» утримував разом із Жабокрицькими, Курозвонськими, Чапличами, Промчейковичами та Богданом Семашком [13, с. 135]. Четверта його городня, що знаходилася поміж городень князя Олександра Вишневецького, удови Івана Козинського, та Семена Клевецького, належала йому особисто і теж вимагала ремонту [13, с. 154]. В сюжеті про шляхетські вислуги говориться, що «ХрT нънѣцкий дºржить имѣньT Хрѣньницу и чотири сTла нѣт вѣдома которым jбычаTмъ» [13, с. 185]. Таким чином, ревізори поставили під сумнів легітимність володіння ними Михайлом Хрінницьким. За описом Луцького замку 1552 р., при переліку зем’ян ських (шляхетських) дворів називається також і двір Михайла Хрінницького, який знаходився поблизу церкви св. Димитрія [1, c. 163–164].
Можна думати, що Михайло Хрінницький не лише мав спільну городню з Жабокрицькими, а й був у доволі близьких із ними стосунках, оскільки, як правило, найближчим приятелям доручалася опіка над дітьми та рідними. У тестаменті Івана Івановича Жабокрицького від 6 серпня 1565 р., який доручає дружину і дітей «в опеку и оборону» опікунам, першим серед них йде Михайло Сваткович [3, с. 111]. Це свідчить також і про велику довіру й повагу тестатора до Михайла Хрінницького як до людини, його особистих людських якостей, бо опіка над родиною, особливо дітьми, покладалася не стільки на рідних і близьких, скільки, перш за все, на відповідальних осіб-приятелів, котрим можна було доручити найдорожче – власних дітей.
Серед згорілих родинних паперів Іван Хрінницький у 1575 р. називає також «листов упоминалных, поступов правныхъ звя зок нε ма лыи», тобто цілий сувій пра вових актів, що підтверджували «близкость влостную jтца εго» до маєтків Ярославичі, Підлісці, Городниця та Княгинин, які за записом батькового стрия Немири Хрінницького перейшли до його дружини княгині Ганни Жижемської. Проте ці маєтки невідомо яким чином у Ганни Жижемської придбав Богуш Боговитинович. Простежуючи перехід цих маєтків з рук у руки, Іван Хрінницький називає подружжя Богуша Боговитиновича і Федору Андріївну Санґушківну, їхніх зятів князя Фридріха Пронського, Миколая Трибуховського та Михайла Дзялинського, які почергово були чоловіками їхньої дочки Федори, а також королівського секретаря Михайла та його сина Михайла Свинюського. У документі зазначається також, що батьків стрий Немира Хрінницький вже є небіжчиком, проте батько Івана Хрінницького – Михайло Сваткович – ще живий, який, «jчε вис тε ставши», перед судовим урядом підтвердив, що «тыε вси листи … чε рεз поганство татары … попалεны сут» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, c. 442–447].
Михайло Сваткович Хрінницький двічі входив у шлюбні зв’язки: перший раз з невідомою на ім’я дочкою Василія Семашка Риканського, а другий – з Настасею Іванівною Русинівною Берестецькою. Завдяки цим шлюбам Михайло Сваткович породичався з дуже впливовими на той час волинськими родами – Семашків і Русинів Берестецьких. У першому шлюбі Михайло Сваткович мав синів Івана, Богдана, Прокопа і дочку Оксинію/Оксимію [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 47 зв.– 48 зв.; 8, с. 299]. Від другого шлюбу з Настасею Іванівною Русинівною Берестецькою повноліття досягли сини Миколай і Василь та дочка Ганна [18, ф. 26, оп. 1, спр. 3, арк. 429–430]. Отже, від двох шлюбів Михайла Сватковича дорослого віку досягли семеро дітей [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 47 зв.48 зв.; 6, с. 299].
Першою дружиною Михайла Сватковича була дочка Василія Семашка, оскільки одну із встановлених нами його дочок [8, с. 287], а саме Марію Василівну Семашківну, дружину Юрія Тишковського, син Михайла Сватковича Іван Хрінницький називає своєю тіткою. В одному з документів він зазначав: «Двор ... с плѧцεм в мεстε Луцком подлε ѡрмεнскоε цεркви над Стыром, которыи ѩ з ласки и млсти тεтки моεε пнεε Юрεвоε Тишковскоε εε мл. пнεε Мари Сεмашковны на вεчност дарованыи маю» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 212]. Цю гіпотезу підтверджує ще один дарчий лист, наданий Івану Михайловичу іншим родичем по материнській лінії, яким був один із найвпливовіших волинських урядовців Олександр Богданович Семашко. Протягом 1566–1581 рр. він обіймав уряд володимирського підкоморія, з 1581 р. – брацлавського каштеляна, а з 1588 р. – луцького старости. У 1585 р. Олександр Семашко вніс до луцьких земських книг дарчий лист, за яким подарував «братy моεму εго млсти пану Ивану Хрεнницкому» власний плац у Луцьку, який сам він отримав у подарунок від стриїчної сестри Богдани Василівни Семашківни [18, ф. 26, оп. 1, спр. 5, арк. 395 зв. – 396 зв.]. Цілком очевидно, що у шлюбі Михайла Сватковича з Семашківною народився і син Богдан, оскільки 1582 р. Василь Петрович Семашко у заяві до кременецького земського суду називає вже видану за Матвія Даниловича Рогозенського Ганну Богданівну своєю братанкою [18, ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 18 зв.].
Michał Światkowicz Chrennicki, ziemianin wołyński, procesuje się ze Świniuskim 1546 r. (ML. 61 f. 7). Tenże Michał wykonał przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony 1569 r. (Arch. I. Z. Ros. II. 1).
Michał, właściciel Chrennik, Tołpiżyna, Łopawszy, Wyczułkowa, Kurozwonu i Gnidawy w powiecie łuckim 1570 r. (Jabł.), zapisał dwie trzecie części tych dóbr żonie Maryannie, która mu nawzajem zapisała 800 kóp na Korsowie, Koziej Woli i Sestratynie 1575 r. (Op. Łuc. 2049 f. 10).
~ 1‑я — N Васильевна Семашковна Рыканская.
~ 2‑я — Настася Ивановна Русиновна Берестецкая.
ВОЙНА НЕМИРОВИЧ ХРЕННИЦКИЙ (1511)
1511, он и его брат (двоюродный?) Немира Толпыженский (уп. 1519) в привилее Зигмунта I Богушу Боговитиновичу на имения беспотомного Немири Толпыженского: Ярославичи и двор Княгинин в Луцком повете. (Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i ..., Том 2. S. 1405 https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false; Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547): Užrašymų knyga 22 / Parengė A. Blanucsa, D. Vashchuk, D. Antanavičius. Vilnius, 2010, №2.4https://www.academia.edu/16748426/Blanutsa_Metrika22).
V генерація
ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ (1575, 1616)
земський підсудок луцький (1578–1602), земський суддя луцький (1602– 1626).
25 жовтня 1575 р. у присутності луцького старости князя Богуша Корецького Іван Михайлович Хрінницький зробив заяву, що під час татарського нападу татари підпалили його маєток, і в цій пожежі згоріли офіційні родинні маєткові документи, які переховувалися у нього як у старшого з братів. Перераховучи надання на “имεнья ωтца εго ωтчизныε и дεдизъныε”: Хрінники, Любин, Толпижин, Вичолків, Лопавши, Смиків, а також дільчі листи між батьком і його братами, він називає своїх кровних родичів, зокрема діда свого батька Онанія Волчка Хрінницького та дідових рідних братів: Богдана Толпижинського і Микиту Перенятинського, а також батькового стрия Немиру Хрінницького.
Оскільки одночасно загинули й листи його пасинків, він називає і їх – князів Федора і Андрія Буремльських та їхніх родичів, зокрема їхнього діда – князя Дмитра та його синів Івана і Олександра, останній з яких був батьком його пасинків. Серед згорілих родинних паперів він називає також “листов упоминалных, поступов правныхъ звязок нεмалыи”, тобто цілий сувій судових актів, що підтверджували “близкость влостную ωтца εго” до маєтків Ярославичі, Підлісці, Городниця та Княгинин, які за записом батькового стрия Немири Хрінницького перейшли до його дружини княгині Ганни Жижемської. Прослідковуючи перехід цих маєтків з рук у руки, він називає подружжя Богуша Боговитиновича і Федору Андріївну Сангушківну, їхніх зятів – князя Фридріха Пронського, Миколая Трибуховського, Михайла Дзялинського, які були чоловіками їхньої дочки Федори, а також королівського секретаря Михайла та його сина Михайла Свинюського. У документі зазначається також, що батьків стрий Немира Хрінницький є небіжчиком, але батько Івана Хрінницького – Михайло – ще живий, оскільки він, “ωчεвистε ставши” перед судовим урядом, підтвердив, що “тыε вси листи … чεрεз поганство татары … попалεны сут”1. Таким чином, за цим документом ми маємо можливість прослідкувати філіаційні зв’язки трьох поколінь роду Хрінницьких як по прямій, так і по бічній лініях, а також дістаємо відсутню за існуючими генеалогіями інформацію щодо князів Буремльських (зокрема, про невідомого досі князя Федора Олександровича) та роду Боговитинів.
Швидке суспільне зростання Івана Хрінницького кар’єр ни ми щаблями починається 1577 р., у час значних змін персонального складу місцевих урядників Луцького повіту. Внаслідок несподіваного татарського нападу на Волинь у лютому 1577 р. під селом Ридків відбулася жорстока битва, в якій значна частина волинської шляхти загинула, а інша – потрапила до полону. У ній загинув і луцький земський суддя Гаврило Васильович Бокій Печихвостський, а його старший син Федір потрапив до полону [18, ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 409 – 410 зв.; 10, с. 174–176].
Відповідно до існуючого порядку на Луцькому повітовому сеймику на місце загиблого було обрано чотирьох кандидатів на посаду судді, з яких королем затверджено підсудка цього суду князя Остафія Васильовича Сокольського. А на вивільнене місце підсудка луцького земського суду шляхтою також «были ѡбраны чотыри ѡсобы εлεктовъ водлуг статуту на подсудъство зεмъскоε повεту Луцкого», одним із яких і був Іван Хрінницький. Затверджуючи його з‑поміж інших претендентів, король Стефан Баторій відзначав добре знання ним правничої справи. В листі до луцької шляхти король писав, що за порадою «пановъ радъ нашихъ, при насъ будучихъ, цноту, вεрy, дεльность и въ правε посполитомъ бεглость yрожоного Ивана Хрεнъницъкого залεцаючихъ, ѡного, с тыхъ чотырохъ ѡсобъ εлεктовъ ѡбраныхъ, ѡбравъши, εму тотъ yрѩд подсудъство зεмъскоε повεту Луцъкого дали и то ѡсобливымъ листомъ нашимъ εму до εго живота Ꙋтвεрдили-смы» [ф. 25, оп. 1, спр. 18, арк. 667; 15, с. 292]. Можливо, для королівського вибору на користь Івана Хрінницького важливе значення мало вже раніше обрання його волинською шляхтою суддею: під час без ко ролів’я у 1574 р. його було обрано каптуровим суддею Кременецького повіту [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. 1, т. 1: Акты, относящиеся к истории православной церкви в Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1859. LXXXVII+552 с. , т. I, с. 528]. Уряд луцького земського підсудка Іван Михайлович обіймав протягом 24 років (1578–1602). На цей час припадає й друге обрання його каптуровим суддею Волинського воєводства під час другого без ко ролів’я у Речі Посполитій 1587 р. [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. 1, т. 1: Акты, относящиеся к истории православной церкви в Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1859. LXXXVII+552 с., т. I, с. 29]. Нарешті, 1602 р. Іван Хрінницький піднявся кар’єр ними сходинками зразу на чотири позиції вище, оскільки вдруге повітова шляхта, виявляючи йому велику довіру, обрала на уряд луцького земського судді. Королівський привілей на його суддівство датується 24.X.1602 р. [Руська (Волинська) Метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / упоряд.: Г. Боряк, Г. Вайс, К. Вислобоков, Л. Демченко, П. Кеннеді-Грімстед, В. Кравченко, В. Страшко, Н. Яковенко. Київ, 2002. 984 с., с. 508]. На цій посаді він перебував упродовж 22 років до самої смерті у 1624 р. Не виключена можливість, що і першому, і другому обранню міг посприяти його впливовий родич Олександр Семашко, який обіймав на той час найважливіший у повітовій ієрархії уряд підкоморія [Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. , с. 209].
В 1616 р. його милість пан Іван Хрінницький, суддя земський Луцький, на великому шляху на р. Стир в маєтку своєму спадковому Хрінниках для переїзду міст збудував. Міст той постійної направи потребує, тому просить милості короля з канцелярії гроші виділити на направу того моста.
У листопаді 1619 р. його разом із синами Олександром і Михайлом позивав Олександр Мокосій Шибенський через порушення стародавніх границь між його селом Шибенна та їхніми маєтками Толпижин і Буремль [18, ф. 25, оп. 1, спр. 114, арк. 466–467]. Неодноразово протягом 1616–1621 рр. Івана Михайловича позивали потомки його покійної третьої дружини Настасії Болбасівни, зокрема онуки Миколай Боговитин із сестрами Кристиною, Федорою і Катериною, щодо спадкового майна по бабці [18, ф. 25, оп. 1, спр. 111, арк. 445 зв.–447].
Jan, podsędek łucki 1590 r., sędzia ziemski łucki 1608 r. Ten to pewnie Jan, żonaty 1573 roku z ks. Maryą Andrzejówną Sokolińską, wdową po ks. Aleksandrze Buremlskim (Arch. I. Z. Ros. VII. 1). Jan wraz z Rostockim pozwany został przez Chorzewskich 1620 r., o przywileje i zapisy dotyczące dóbr Sadki i Laski, pozostałych po żonie jego, Nastazyi Bołbasównie Rostockiej, 1‑o v. Żdanowej Borowickiej (Woł. II. f. 91 i IV. f. 514). Z pierwszej nieznanej żony, miał Jan synów dwóch: Aleksandra i Michała.
Іван Михайлович щонайменше тричі входив у матримоніальні зв’язки. Щоправда, не вдалося встановити його першу дружину, яка народила йому сина Андрія. Вдруге він одружився з удовою князівною Мариною Андріївною Друцькою Соколинською, яка у першому шлюбі була за князем Олександром Дмитровичем Буремльським, який помер близько 1573 р. У першому шлюбі князівна Марина Андріївна мала синів Федора і Андрія [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII, т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1909. 120+708+XXX c., с. 283–286; 18, ф. 25, оп. 1, спр. 19, арк. 449–450 зв.]. У лютому 1574 р. Марина Андріївна фігурує вже як дружина Івана Хрінницького [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII, т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1909. 120+708+XXX c., с. 284]. У цьому шлюбі дорослого віку досягли четверо синів – найстарший Петро, за ним ішли Олександр, Михайло, найменший Богдан і дочка Федора [18, ф. 25, оп. 1, спр. 19, арк. 449–450 зв.; ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 424–426]. На 1598 р. лише Петро був повнолітнім [18, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 655–657 зв.].
Другий шлюб Івана Михайловича тривав близько 23–24 років. Тестамент Марини Андріївни Друцької Соколинської, датований 26 січня 1598 р., внесли до луцьких актів її старші сини Петро, Олександр, Михайло від себе та молодшого Богдана [18, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 465 – 466 зв.]. Сини князівни від першого шлюбу, Федір і Андрій Олександровичі Буремльські, померли ще раніше від матері. Восени 1591 р. князь Федір несподівано «з воли Божεε в тѩжкyю хоробy yпал и, стративши памεтъ, ... з сεго свεта зышолъ» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 40, арк 51 зв.–52 зв.; 11, с. 202; 17, с. 460–462]. Через рік потому (1592) помер і князь Андрій, залишивши по собі недорослого сина Андрія, народженого у шлюбі з Маретою Лащівною [11, с. 202; 17, c. 313]. Після смерті батька недорослий князь перебував в опіці своїх стриїв, материних синів від другого шлюбу [18, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 465–466 зв.]. У третьому шлюбі Іван Хрінницький одружився з Настасією Болбасівною Ростоцькою. Достеменно невідомо, коли склалося подружжя. 13 липня 1600 р. волинський воєвода князь Олександр Острозький вніс дарчий запис на маєток Боровицю Кременецького повіту Настасії Болбасівні – удові колишнього луцького войського та свого слуги Ждана Боровицького «за вεрныε и годныε послуги» [18, ф. 22, оп. 1, спр. 23, арк. 27 зв. – 28]. У жовтні 1603 р. Настася виступає ще удовою [18, ф. 22, оп. 1, спр. 14, арк. 225 – 227]. За відомими нам документами вона фіксується дружиною Івана Хрінницького 19 листопада 1609 р. [18, ф. 22, оп. 1, спр. 17, арк. 196 зв. – 198], а 1619 р. називається вже небіжчицею. Проте померла вона раніше, оскільки 22 листопада 1616 р. Івана Хрінницького позивали її спадкоємці Болбаси Ростоцькі, звинувачуючи його у захопленні їхнього спадкового майна [18, ф. 22, оп. 1, спр. 24, арк. 477].
∞, 1‑я, NN,
∞, 2‑я, кн. Марина Андреевна Друцкая Соколинская (в 1‑м браке за князем Олександром Дмитровичем Буремльським);
∞, 3‑я Настасья Болбас Ростоцька (в 1‑м браке за Жданом Боровицьким)
ОКСИМЬЯ МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
Дружина Януша Угриновського Оксимья Михайлівна Хрінницька перераховує чотирьох власних «служtбницъ моих бtлых головъ, которыt мнt служили».1
∞, Януш Пркопович Угриновський.
БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
22 травня 1567 р. під час надання вінового запису Семена Івановича Хребтовича Богуринського дружині Раїні Андріївні Русинівні Берестецькій серед свідків були присутніми й засвідчили його своїми печатками «пан Богданъ а панъ Іванъ Михайловичи Сватъковичи Хренъ ницкие» [3, с. 138140]. Брати Богдан і Іван Михайловичі Хрінницькі були присутніми також під час продажу 8 жовтня 1571 р. братами Олександром, Михайлом, Яном і Василієм Марковичами Жоравницькими маєтку Жабокрики князю Богушу Федоровичу Корецькому [4, с. 373–379].
Bohdan Michajłowicz Światkowicz, żonaty z ks. Oleną Kozicką, kwituje brata jej z odbioru posagu 1570 r. (Op. Łuc. 2044).
20 листопада 1570 р. Богдан Михайлович визнав перед луцьким підстаростою Іваном Хребтовичем Богуринським, що з батькового дозволу одружився з князівною Оленою Козечанкою, дочкою Настасі Кєрдеївни і покійного князя Андрія Козеки Замлицького, яка від рідного брата Дмитра Козеки отримала посаг «так готовизною, яко достаточною виправою с четвертое части отчизны его милости князя Козеки». Тож князівна Олена Андріївна відрікалася від спадкових прав на четверту частину родових маєтків. Відповідно до шлюбного законодавства Богдан Михайлович забезпечив внесення дружини на частині родинного маєтку, яка мала дістатися йому після розподілу з братами [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII, т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1909. 120+708+XXX c., с. 223–226; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. , с. 369]. Вважають, що це був її другий шлюб, а в першому начебто вона була за Василем Микулицьким [Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. , с. 369]. Однак, як вдалося встановити, у цей час за Василем Мелешко Микулицьким була або її сестра, або інша родичка на ім’я Федора Козечанка [18, ф. 28, оп. 1, спр. 4, арк. 38–38 зв.; спр. 5, арк. 154–156].
Крім того, за нашими спостереженнями, самий шлюб Богдана Хрінницького і Олени Козечанки мав відбутися на декілька років раніше, а наведений вище віновий запис, що датується 20 листопада 1570 р., був наданий Богданом пізніше, що могло бути пов’язано із запізнілим виділенням його дружині посагу. Нашу думку обґрунтовуємо такими міркуваннями. Смерть Олени Козечанки датується 1571 р. І справді, шлюб проіснував недовго, проте за шлюбний час Олена Андріївна встигла народити двох дочок Ганну і Полагну (Полагью), старшу з яких Ганну її опікун стрий Іван Михайлович видав заміж у 1580 р. По-перше, за один рік не могло народитися двоє дітей. По-друге, якщо навіть прийняти, що перша дочка народилася у подружжя в 1571 р., а 1 серпня 1580 р. вона була вже заміжньою, то маємо визнати, що її віддали заміж у 9 років. Дівчат і справді видавали заміж доволі рано, іноді порушуючи й шлюбну норму, яка законодавчо була визначена на той час у 15 років для дівчат [16, розділ 6, артикул 1, с. 133; 7, с. 31; 9, с. 64–65; 21, р. 43]. Проте, беручи до уваги доволі високий культурно-освітній рівень родини загалом та зокрема луцького земського підсудка Івана Хрінницького, доброго знавця законодавчих норм і приписів, не думаємо, що він міг би зважитися на таке порушення законодавства.
Богдан Хрінницький, як і дружина, помер молодим, найраніше з інших братів. Достеменно невідомо коли, але це сталося ще до 1580 р., оскільки 1 серпня 1580 р. брат Богдана Прокіп скаржився на брата Івана Михайловича, який, всупереч домовленості між ними про погодження питання щодо видання заміж братанок, самовільно видав старшу Ганну за Матвія Рогозинського «бεз воли моεи и нε давши мнѣ ѡ том знать, ѩко брату своεму, а стрыεви их, ни за кого змовлѩти, ани ѡтдавати нε мεл» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 171; Українське повсякдення ранньомодерної доби. Зб. документів. Випуск I. Волинь XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, 2014. 739 с., с. 329–330].
∞, Кн. Олена Андріївна Козечанка Замглицька.
ПРОКІП МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
пан волинський:
Печатка від 1578 р.:
Prokop, ziemianin wołyński 1575 roku (Op. Łuc. 2049). 1 серпня 1580 р. брат Богдана Прокіп скаржився на брата Івана Михайловича, який, всупереч домовленості між ними про погодження питання щодо видання заміж братанок, самовільно видав старшу Ганну за Матвія Рогозинського «бεз воли моεи и нε давши мнѣ ѡ том знать, ѩко брату своεму, а стрыεви их, ни за кого змовлѩти, ани ѡтдавати нε мεл» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 171; Українське повсякдення ранньомодерної доби. Зб. документів. Випуск I. Волинь XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, 2014. 739 с., с. 329–330].
МИКОЛАЙ МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Mikołaj, żonaty z Maryanną Mikołajówną Bohowitynówną Szumbarską 1605 r. (Woł. I. f. 359 i II. f. 162).
У тестаменті від 10 лютого 1591 р.
Раїна Гулевичівна Воютинська звертається
з проханням до чоловіка Миколи Хрінниць-
кого «слуг, чtляд мою вtдлt бачtня своtго
jтправити и службъ их нагородити».2
Michał, właściciel Chrennik, Tołpiżyna, Łopawszy, Wyczułkowa, Kurozwonu i Gnidawy w powiecie łuckim 1570 r. (Jabł.), zapisał dwie trzecie części tych dóbr żonie Maryannie, która mu nawzajem zapisała 800 kóp na Korsowie, Koziej Woli i Sestratynie 1575 r. (Op. Łuc. 2049 f. 10).
∞, Maryanna Mikołajówna Bohowitynówna Szumbarska.
ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Bazyli procesuje się z Massalskim 1579 r.
ГАННА МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
Дружина Яцька Бутовича, Ганна Михайлівна Хрінницька, просила чоловіка й опікунів «слуги мои и служtбницы …росправити».3
∞, Яцько Бутович.
VI генерація
АНДРІЙ ІВАНОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ († 1601/1602)
Відомостей про Андрія практично немає. Припускаємо, що старші сини загинули, беручи участь у воєнних виправах Речі Посполитої. Так, інструкція волинського сеймика 1607 р. зо бо в’язувала послів, обраних на вальний сейм, просити про відзначення луцького земського судді, «któremu syna zabito w szturmie w Inflanciech pod Felinem, aby pomniąc zawsze na znaczne zasługi jego w Pzeczypospolitey y koszty, które podeymował, wyprawuiąc synów swoich do Multan y Inflant» [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. II, т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1861. LXIV+558 с., с. 80]. Думаємо, що йдеться саме про Андрія, оскільки усі інші сини ще фігурують в актах. Отже, очевидно, він загинув у битві під Феліном під час Лівонського походу 1601–1602 рр.
ПЕТРО ІВАНОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ († 1612/1619)
сини Івана Михайловича Петро, Олександр, Михайло і Богдан Хрінницькі, маючи в опіці свого синовця по матері «лεтъ нεдорослого» князя Андрія Андрійовича Буремльського, активно захищали його інтереси [18, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 655–657 зв.]. Так, 1596 р. вони позивали слугу покійного князя А. Д. Буремльського Матиса Комнацького «ѡ нεѡтданъε сумы пнзεи заслужоных кнѩзεи зошлых Ѳεдора, Андрεѩ Бурεмских, которyю ѡн в скарбу εго королεвскои милости взѩл» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 10, арк. 14–14 зв.]. 1597 р. вони скаржилися на того ж слугу, який захопив частку їхнього синовця у маєтку Чернчиці [18, ф. 26, оп. 1, спр. 11, арк. 715 зв. –722]. 2 жовтня 1598 р. вони позивалися до подружжя володимирського підкоморія Адама Прусиновського і Гелени Уханської щодо пограбування буремльських підданих свого підопічного [18, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 56 зв. – 57], а 15 жовтня – до Кіндрата Смиковського через побиття ним князівських селян [18, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 655 – 657 зв.].
Старший син від другого шлюбу Петро бере участь у різних справах ще в січні 1612 р., а в липні 1619 р. брати Олександр і Михайло називають його «зошлим», тобто покійним [18, ф. 26, оп. 1, спр. 20, арк. 1025–1025 зв.; ф. 25, спр. 114, арк. 68 зв.– 69].
АЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ (* 1581/1583, † 1623)
łowczy wołyński 1601 r., chorąży wołyński 1618 r., z ks. Anny Czartoryskiej miał synów: Aleksandra, Andrzeja i Stefana. Wymienieni wnukowie i wnuczki Jana, pozwani zostali 1628 r. o pieniądze i ruchomości pozostałe po żonie dziada ich Rostockiej (Woł. V. B. f. 154; Bracł. IV. f. 1188).
Олександр уже 1601 р. фіксується в документах волинським ловчим [3, c. 35–39], з 1616 р. – волинським хорунжим, тож зай мав другу позицію в ієрархії земських урядів [3, с. 58]. Обрання його хорунжим, вочевидь, не було випадковим, оскільки волинська шляхта неодноразово відзначала його участь у воєнних походах, в яких він «lata swe na służbie ... z odwagą zdrowia y maiętności strawił» [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. II, т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1861. LXIV+558 с., c. 113]. Зокрема, про необхідність відзначення його заслуг ішлося на волинських сеймиках 1607, 1609, 1616, 1622 років [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. II, т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1861. LXIV+558 с., c. 80, 113, 145]. Останній раз про це йдеться в інструкції 1622 р. волинським послам на Варшавський сейм, де вони мали клопотатися перед королем про нагородження Олександра Хрінницького, «który przez wszyskie expeditie Wołoskie, Inflanskie, Multańskie z rozlaniem krwie swoiey y postradaniem rodzonych swoych y stryiecznych w teraznieyszey expeditiey Tureckiey służyl oyczyznie» [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. II, т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1861. LXIV+558 с., c. 145]. Тож він брав участь у багатьох битвах, зокрема під Фелінем 1601–1602 рр., а також у Хотинській війні.
Олександр Іванович, очевидно, щонайменше двічі вступав у шлюбні зв’язки. Спершу він був одружений з рідною сестрою свого швагра князівною Катериною Юріївною Пузиною [Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. , с. 348]. У другому шлюбі – з князівною Анною Чорторийською, батьками якої були князь Юрій Іванович Чорторийський і князівна Олександра Андріївна Вишневецька1. 1610 р. він записав їй віно на маєтках Грушвиця, Переділи й пожиттєве проживання у с. Свищів, усього загальною сумою 30 тисяч золотих [18, ф. 25, оп. 1, спр. 89, арк. 392 зв.–394 зв.]. Проте 1611 р. князівна Анна внесла до земських актів запис про зречення від своїх прав на користь чоловіка, через що Олександра позивали її опікуни – волинський воєвода князь Януш Заславський, мінський воєвода Ян Пац і волинський хорунжий Василь Семашко. Врешті, справа дійшла до трибунальського суду, який декретом відмінив її зречення [18, ф. 25, оп. 1, спр. 89, арк. 394 зв.–397]. Олександр Іванович Хрінницький по мер доволі рано, підписаний ним 17 травня тестамент було внесено 24 травня 1623 р. Тож Олександр помер на рік раніше від свого батька. Якщо взяти до уваги, що 1598 р. він був ще недорослим, то на час смерті йому було приблизно 40–42 роки. Його смерть, вочевидь, була по в’я зана з пораненням у Хотинській битві 1621 р., про що йшлося в інструкції волинського сеймика: «Z rozlaniem krwie swoiey ... w teraznieyszey expeditiey Tureckiey» [Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. II, т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов Юго-Западной России. Киев: Университетская типография, 1861. LXIV+558 с., с. 145].
Дорослого віку досягли шестеро його дітей: троє синів – Олександр, Стефан, Андрій і троє дочок – Софія, Катерина і Анна.
∞, 1, кн. Катерина Юріївна Пузина.
∞, 2, Анна Юріївна Чарторийська, д. князя Юрія Івановича Чорторийського і князівні Олександри Андріївні Вишневецької.
МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Po Michale było córek dwie: Helena, 1‑o v. Stanisławowa Lachodowska, 2‑o v. Pawłowa Pacowa, i Regina ks. Zacharyaszowa Czetwertyńska.
Михайло Іванович брав участь у волинських сеймиках, зокрема на сеймику 1607 р. обраний послом на вальний сейм, а 1616 р. був маршалком, тобто розпорядником, сеймика. З 1617 р. він перебрав у брата Олександра уряд волинського ловчого [18, ф. 22, оп. 1, спр. 27, арк. 53–55, спр. 29, арк. 146–147, 199–200]. Михайло був одружений з Марушою Михайлівною Боговитинівною, дочкою подружжя Михайла-Миколая Михайловича Боговитина Шумбарського і Єви Михайлівни Павловичівни [Ворончук І. Родоводи волинської шляхти XVI – першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела). Київ: Вища школа, 2009. 511 с. , c. 188, 299]. Маємо відомості лише про двох його дочок – Галшку, заміжню в 1645 р. за мінським воєводичем Павлом Євстафійовичем Пацом, і Раїну, яка в цей час була за луцьким земським підсудком князем Захаріяшем Григоровичем Четвертенським [18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 437–439].
∞, Маруша Михайлівна Боговитинівна, дочка Михайла-Миколая Михайловича Боговитина Шумбарського і Єви Михайлівни Павловичівни [Ворончук І. Родоводи волинської шляхти XVI – першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела). Київ: Вища школа, 2009. 511 с. , c. 188, 299].
ФЕДЬКА ІВАНІВНА ХРІННИЦЬКА
Дочка Івана Михайловича Федора була видана за Павла Монвида Дорогостайського. Батько виділив дочці значний посаг у сумі 16 тисяч золотих, тож 7 лютого 1602 р. Федора виріклася з батькової і материної нерухомості [18, ф. 26, оп. 1, спр. 14, арк. 126–128 зв.]. Цікаво, що Федора власноруч підписала цей документ, отже, вона отримала елементарну грамотність і вміла підписуватися. Щоправда, невідомо, де отримав освіту сам Іван Михайлович Хрінницький. Проте, безперечно, він був високоосвіченою людиною свого часу, тож можна припустити: розуміючи важливість освіти, він за тодішньою практикою міг у своєму маєтку мати домашню школу для власних синів і пасинків, де могли навчатися і його дочки, а також діти навколишньої шляхти.
Взявши за дружиною значний посаг, Павло Монвид Дорогостайський 11 червня 1602 р. записав дружині віно. Вочевидь, не маючи такої великої суми, яка мала «совито», тобто удвічі, покрити взятий за нею посаг, він зоставив їй у віні маєток Воротнів Луцького повіту [18, ф. 26, оп. 1, спр. 14, арк. 123–126]. Щоправда, трохи пізніше Монвид, як це нерідко тоді траплялося, змусив Федору відмовитися від записаного їй віна, бо 24 травня 1606 р. її батько Іван Михайлович разом із синами Петром, волинським ловчим Олександром і Михайлом позивали зятя, який, отримуючи посаг за дружиною, «ѡбовѩзалсѩ тои малжонцε своεи до жадных записов εε нε приводити, которыми бы ѡна мεла на вышмεнованую сyмy пнзεи право своε зyтълити и нарyшити, ѩко ѡ том запис вр. тв. ширεи ѡбмовлаεε». Попри це Монвид «мал жонкy свою, дочкy вышмεнованого суди а сεстрy помεнεных сынов εго Хринницких в року тεпεрεшним тисεча шεстсот шостом в мсцy гεнварy двадцат ѡсмого днѩ пεрвεи на замок Крεмѩнεцкии, а потом на замок Луцкии ставил и до скасованѩ и нарyшεнѩ права εи на вышмεнованyю сyмy, которyю ѡна ѡбычаεм заставным ѡт вр. тв. на маεтности Воротнεвε мεла, бεз позволεнѩ на то повинных εи над право посполитоε привεл и при мyсил» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 15, арк. 43 – 43 зв.].
Через ранню смерть Павла Монвида, який помер між травнем 1606 р. і вереснем 1607 р., шлюб проіснував недовго. Вже 5 жовтня 1607 р. Федору разом із малолітньою дочкою Галшкою Павлівною Дорогостайською позивав Остафій Свищовський щодо боргу її покійного чоловіка у сумі 300 червоних золотих [18, ф. 26, оп. 1, спр. 16, арк. 79 – 79 зв.]. Тестамент Монвида Дорогостайського, датований 3 травнем 1604 р., був внесений до земських актів 6 жовтня 1607 р. У ньому він згадує дітей – дочку Галшку і покійного сина Олексія, біля якого заповів поховати себе в маєтку Воротнів [18, ф. 26, оп. 1, спр. 16, арк. 228 – 231 зв.]. Тож, очевидно, Федора у шлюбі з Павлом Монвидом народила не лише дочку, а й сина, котрий помер у ранньому дитинстві.
У жовтні 1608 р. Федора ще називає себе по першому чоловіку «Ѩ, Ѳεдора с Хринъникъ Павъловаѩ Монъвидоваѩ» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 19, арк. 812–812 зв.], а в грудні 1609 р. виступає вже дружиною князя Юрія Юрійовича Пузини [18, оп. 1, спр. 27, арк. 259 – 261 зв.]. Її тестамент датується 1614 р. Проте тестаменти тоді писали неодноразово за будь-якої складної ситуації, і цей заповіт було написано Федорою під час вагітності. Адже смертність жінок під час пологів була дуже високою, тож складання жінками тестаментів перед пологами було доволі поширеною практикою. Відомостей про народжену дитину, на жаль, немає, проте сама Федора неодноразово виступає в актах і після 1614 р.
Так, 31 травня 1619 р. Юрія Юрійовича Пузину і Федору з Хрінник позивали новгородський воєвода Миколай Сапіга і луцький земський писар Войтех Станішевський. Призначені першим чоловіком Федори, покійним Павлом Монвидом Дорогостайським, опікунами його дочки Галшки, вони скаржилися на неї, оскільки згідно із законодавчими приписами вона мала віддати дочку на виховання опікунам. Проте Федора сама виховувала дочку [18, ф. 25, оп. 1, спр. 111, арк. 516 зв. – 517]. Ще раніше, 10 березня 1616 р., брати Федори, волинський ловчий Олександр, Михайло і Петро, протестували щодо ситауції, яка склалася навколо опіки племінниці. Вони заявили, що з призначених Павлом Монвидом дочці Галшці чотирьох опікунів, Криштофа Монвида Дорогостайського, Миколая Сапіги, Василія Семашка і Войтеха Станішевського, усю владу захопив маршалок ВКЛ Криштоф Монвид, який «сам на сεбε бεз инших их мл. панов ѡпεкунов, въ тεстамεнтε мεнованых, тyю ѡпεкy ... принѩл». А після його смерті опікунство над Галшкою мало перейти до віленського каштеляна Рафала Лещинського, призначеного тепер Криштофом Монвидом, що заторкало права скаржників як її вуїв: «Yхилѩючи нас ѡд ѡпεки ѩко вyεв рожоных и на близших кровных цорки нεбожчика пана Павла Дорогостаиского» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 103, 219 зв.–220].
Народжена 1603/1604 р. Галшка у 1619 р. була змовлена за Андрія Андрійовича Фірлея з Домбровиці, одного із синів подружжя Барбари Михайлівни Козинської і радомського каштеляна, ковельського старости Андрія Фірлея [18, ф. 25, оп. 1, спр. 125, арк. 275–280]. В актах зустрічаємо Федору ще 1619 р., коли вона з чоловіком здали в оренду село Довге подружжю Войтеху Тудоровецькому і Кристині Кревській [18, ф. 25, оп. 1, спр. 125, арк. 751 – 752]. У січні 1620 р. Федора називається вже небіжчицею. В цей же час її потомків, дочку Галшку від першого шлюбу і Марину Юріївну Пузинянку, позивала Овдотя Олізаровська щодо боргу їхньої матері. Таким чином, у другому шлюбі вона народила дочку Марину [18, ф. 26, оп. 1, спр. 27, арк. 661 зв. – 664].
∞, 1,
∞, Юрій Юрійович Пузина.
ГАННА БОГДАНІВНА ХРІННИЦЬКА
1 серпня 1580 р. брат Богдана Прокіп скаржився на брата Івана Михайловича, який, всупереч домовленості між ними про погодження питання щодо видання заміж братанок, самовільно видав старшу Ганну за Матвія Рогозинського «бεз воли моεи и нε давши мнѣ ѡ том знать, ѩко брату своεму, а стрыεви их, ни за кого змовлѩти, ани ѡтдавати нε мεл» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 171; Українське повсякдення ранньомодерної доби. Зб. документів. Випуск I. Волинь XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, 2014. 739 с., с. 329–330].
1582 р. Василь Петрович Семашко у заяві до кременецького земського суду називає вже видану за Матвія Даниловича Рогозенського Ганну Богданівну своєю братанкою [18, ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 18 зв.].
∞, Матвій Данилович Рогозенський.
ПОЛАГНА БОГДАНІВНА ХРІННИЦЬКА
Полагну було видано заміж 19 лютого 1584 р. за Киндина, сина луцького ґродського судді Тихна Івановича Хом’яка Смордовського. Попри те, що для Киндина це був уже другий шлюб, його батько своєму синові «Киндину имεнѩ жадного дεржанѩ и yживанѩ εго нε yступил». Тож не Киндин дружині, а його батько Тихно за посаг невістки у сумі 3500 золотих записав їй віно на власній третині маєтків Смордви, Городища, Пашківців і Серединців [18, ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 487 – 490 зв.; 8, с. 153156]. 1612 р. бачимо Полагну Богданівну заміжньою за київським хорунжим Гаврилом Романовичем Гостським [18, ф. 26, оп. 1, спр. 20, арк. 604–606; 8, с. 199].
∞, 1, 19.II.1584, Киндин Тихнович Хом’як Смордовський.
∞, 2, Гаврило Романович Гостський.
МАРКО ПРОКОПОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
погиб у Хотинській війні 1621 р.: «в той єкспедицыи турецкой од рукъ поганъекихъ полеглъ», його тіло було перевезене у село Берестечко, яким (а також селом Вичолків) володів небіжчик, і відспіване у місцевій церкві65.
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
МИКОЛАЙ ПРОКОПОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
ЯН ПРОКОПОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
ХРИСТИНА ПРОКОПІВНА ХРІННИЦЬКА
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
∞, Андрій Свіщовський.
МАГДАЛЕНА ПРОКОПІВНА ХРІННИЦЬКА
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
АНАСТАСІЯ ПРОКОПІВНА ХРІННИЦЬКА
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
АННА ПРОКОПІВНА ХРІННИЦЬКА
Marek, Mikołaj, Jan, Krystyna, żona Andrzeja Świszczowskiego, Magdalena, Anastazya i Anna, dzieci Prokopa, procesują się 1621 z Choroszkami (Bracł. V. f. 269). Mikołaj, żonaty 1632 r. z ks. Nastazyą Czetwertyńską, córką Jakóba (Kij. III. D. f. 71).
VII генерація
АЛЕКСАНДР АЛЕКСАНДРОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
syn Aleksandra, właściciel Boremla, podstarości krzemieniecki 1661 r. (Zap. Lub. 45 f. 536; 50 f. 993 i Woł. VII. B. f. 94), żonaty 1652 r. z ks. Katarzyną z Kozielska Puzynianką (Kij. VIII. f. 81).
Олександр Олександрович був одружений з Христиною Зободневською [Довбищенко М. В. Волинська шляхта в релігійних рухах кінця XVI – першої половини XVII ст. Київ: ПП Сергійчук, 2008. 882 с., с. 534].
?∞, кн. Катерина Пузинянка.?
∞, Христина Зободневська.
АНДРІЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Andrzej, zmarły przed 1642 r., żonaty był z Eufrozyną Horodyńską (Kij. V. f. 729).
Андрій називається «зошлим» у 1646 р. [18, ф. 25, оп. 1, спр. 245, арк. 70 зв.–73].
∞, Єфросінія Городинська.
СТЕФАН АЛЕКСАНДРОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ
Stefan, porucznik roty pancernej 1649 r., z Justyny Hulewiczówny pozostawił córki: Maryannę Bielecką i Apolonię Radokiewiczową 1693 r. (Zap. Lub. 42 f. 543 i Bracł. XIV. f. 765).
Стефана Хрінницького у червні 1645 р. позивала дружина покійного вже на той час його стриєчного брата Марка Прокоповича Федора Севруківна щодо боргу у сумі 3900 золотих [18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 360–361 зв.].
∞, Юстіна Гулечівна.
СОФІЯ АЛЕКСАНДРІВНА ХРІННИЦЬКА
∞, N Завацькоий.[18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 437–439].
КАТЕРИНА АЛЕКСАНДРІВНА ХРІННИЦЬКА
∞, Ян Ушак Куликовський.[18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 437–439].
АННА АЛЕКСАНДРІВНА ХРІННИЦЬКА
Анна у 1645 р. була незаміжньою [18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 437–439].
ГАЛЬШКА МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
заміжню в 1645 р. за мінським воєводичем Павлом Євстафійовичем Пацом, [18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 437–439].
ХЕЛЕНА МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
∞, Станіслав Лагодовський.
РАЇНА МИХАЙЛІВНА ХРІННИЦЬКА
заміжню в 1645 р. за луцьким земським підсудком князем Захаріяшем Григоровичем Четвертенським [18, ф. 25, оп. 1, спр. 243, арк. 437–439].
У тестаменті Раїни, датованому 2 і внесеному до гродських актів 4 травня 1649 р., вона просить поховати її у Четвертенській церкві святого Спаса у фамільному склепі чоловікових предків за православним обрядом. Її глибока релігійність виявилася у бажанні бути похованою без зайвих церемоній і пишнот, лише з обов’язковим нагодуванням убогих і подаянням для бідних: «Bez zadney pompy tego swiata, tylko karmieniem ubogich y jałmużnemi». Раїна згадує дітей, синів і дочок, але не називає їх за іменами. Опікунами призначає стриєчних братів Олександра і Стефана Олександровичів, волинського хорунжого Даніеля Малинського і земського кременецького суддю Яна Ярмолинського. Піклуючись про дочок, просить опікунів виправити дівчатам добрий посаг з її власних добр, але без втрат для недорослих синів: «Gdy da Bog lubo w stan swięty małzensky albo do zakonu, ktora z nich kolwiek oddana będą, ... bez usczerbku małych synow moich» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 262, арк. 215–216 зв.]. На підставі цього зауваження Раїни можна зробити висновок, що дочки були старшими за братів. Відомо, що Заха ріяш Четвертенський помер також 1649 р., але призначення Раїною опікунів дітям свідчить, що чоловік помер раніше за неї.
∞, кн. Захаріяш Григорович Четвертенський.
VIII генерація
МАРІАННА СТЕФАНІВНА ХРІННИЦЬКА (1693)
∞, N. Bieleckі.4
ПОЛОНІЯ СТЕФАНІВНА ХРІННИЦЬКА (1693)
∞, N. Radokiewicz.5
*****
Łukasz, podsędek łucki 1579 r.
Hanna v. Teodora, 1‑o v. Pawłowa Dorohostajska, 2‑o v. ks. Jerzowa Puzynina 1609 r. (Woł. IV. f. 583; V. f. 148; Kij. II. B. f. 224).