Шляхта руських земель 1350–1650 рр
Промчейки (Деревенецькі, Долотецькі, Хорівські, Цурківські, Корницькі, Дятковські, Ремчицькі
Герб Василя Цурківського 1577 р.
Герб Василя Цурківського 1577 р.
ПРОМЧЕЙКИ (ПРОМЧЕЙКОВИЧІ) гербу власного — боярсько-земянський рід Волинського воєводства, бояри-слуги князів Острозьких.
ДЕРЕВЕНЕЦЬКІ (ПРОМЧЕЙКИ-ДЕРЕВЕНЕЦЬКІ, ПРОМЧЕЙКИ-ДЯДКІВСЬКІ)
– шляхетський рід, нащадки Грицька Промчейка; потомствені слуги князів Острозьких і Заславських. У 1577–1606 рр. Богуш Деревенецький і його сини Михайло та Іван згадуються як “державці” с. Дерев’янче
Острозької волості. Водночас у 1603 р. хтось
із них володів нерухомістю на Пригородку.
В ОА могли вчитися: Михайло та Іван Бо-
гушевичі і Григорій Іванович Промчейки-
Деревенецькі (в першій половині XVII ст.
шляхтичі Луцького і Кременецького повітів
Волинського воєводства).
ДОЛОТЕЦЬКІ (ПРОМЧЕЙКИ-ДОЛОТЕЦЬКІ) [1 особа] – шляхетський рід, слуги князів Острозьких. Вислугою Долотецьких і, водночас, їхнім родовим гніздом було село Долоче (Долотче) Острозької волості. Іван Долотецький (або його рідний брат Ждан) був власником двора на Пригородку (зг. 1603). В ОА міг вчитися Ярош Іванович
ХОРІВСЬКІ (ПРОМЧЕЙКИ-ХОРІВСЬКІ,
ВОЙНИЛОВИЧІ-ХОРІВСЬКІ) [3 особи] –
шляхетський рід, слуги князів Острозьких.
Іван та Дем’ян Ждановичі посідали на лен-
ному праві села Хорів, Зозулинці і Користь
Острозької волості (зг. 1577–1604). Хтось із
них (імовірно, Дем’ян) у 1603 р. володів дво-
ром на острозькому Пригородку, який піз-ніше потрапив до рук одного з Дем’янових
синів (зг. 1620). В ОА могли вчитися: Ян,
Юрій та Андрій Дем’яновичі Промчейки-
Хорівські, зем’яни Кременецького повіту
Волинського воєводства (зг. 1610–1630-ті).
Хорівські (Промчейки-Хорівські)- острозьк. зем’ян. рід, нащадки Грицька Промчейка. Власником одного з дворів у пригородку був Дем’ян Войнилович-Хорівський, державця сіл Хорів, Зозулинці (тепер Остр, р‑ну Рівн. обл., Зозулинці нині перебувають у складі с. Бродів) та Корость143 (тепер Хоро-сток Славут. р‑ну Хм. обл.). На поч. 1605 Д. Хорівський помер144, а майно поділили між собою сини Ян, Юрій та Андрій. 1620 всі вони ще жили, але джерел про те, хто з братів у цей час посідав батьківський двір, не маємо. За документами 1603 й 1620. двір Хорівських перебував у част., яка 1603 перепала 0. Острозькому і була успадкована його дітьми
143 Описи Острожчини... — С . 179.
144 ЦДІАК України, ф. 22, on. 1, спр. 14, арк. 681–682 зв.
ЦУРКІВСЬКІ (ПРОМЧЕЙКИ-ЦУРКІВСЬКІ) [3 особи] – шляхетський рід, нащадки Несміяна Цурківського. Григорій та Ян Несміяновичі тримали на службі с. Цурків Острозької волості (зг. 1580–1590-ті), а перший з них володів ще й двором в острозькому Пригородку (зг. 1577–1603). В ОА міг вчитися онук пана Несміяна Миколай Васильович, а також двоюрідні брати останнього Філон та Юрій (Григоровичі ?) Цурківські (у першій половині XVII ст. землевласники Луцького повіту Волинського воєводства та Брацлавського повіту Брацлавського воєводства).
2. Геральдика та сфрагистика.
Представники розгалуженого погоринського клану Промчейків, до якого належало щонайменше шість родин, уживали герби у вигляді перевернутого тризуба38, літери N з хрестоподібним відгалуженням угорі лівої щогли39, перехрещеної стріли вістрям додолу40, хреста над півколом кінцями догори41, літери П із загнутими в сторони кінцями і хрестом42, хреста з подвійним розгалуженням здолу43 тощо.
Деревенецькі, Долотецькі, Хорівські та Цурківські взагалі вели спільне походження від боярина XV ст. Грицька Промчейка.
Цурківські (Промчейки-Цурківські) – шляхетський рід, нащадки Несміяна Цурківського.
Хорівські (Промчейки-Хорівські, Войниловичі-Хорівські) – шляхетський рід, слуги князів Острозьких. Цей рід не слід плутати з іншими Хорівськими, що походили з дому Войниловичів і так само, як Промчейки, дістали своє родове ім’я від назви вищезгаданого села.
Деревенецькі (Промчейки-Деревенецькі, Промчейки-Дядківські) – шляхетський рід, нащадки Грицька Промчейка; потомствені слуги князів Острозьких і Заславських.
Долотецькі (Промчейки-Долотецькі) – шляхетський рід, слуги князів Острозьких. Вислугою Долотецьких і, водночас, їхнім родовим гніздом було село Долоче (Долотче) Острозької волості.
38 ANK. AS, teka ХХХV, plik 9 (Юрій Цурковський, 1622 р.).
39 Алфьоров О., Однороженко О. Українські особові печатки XV—XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ.— Харків, 2008.— С. 44 (Михайло Деревенецький, 1576 р.). 40 ANK. AS, teka IV, plik 18 (Федір Корницький, 1540 р.); teka VI, plik 63, s. 392 (Кунаш Корницький, 1547 р.); teka XII, plik 81 (Степан Корницький, 1571 р.); teka XXIV, plik 5 (Михно Корницький, 1600 р.). За надану інформацію дякуємо Олегові Однороженку. 41 ЛННБ України, від рукописів, ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 4043/ІІ, арк. 141 (Борис Корницький, 1576 р.); спр. 4048/II, арк. 94 (Григорій Корницький, 1595 р.). 42 Там само.— Спр. 4046/ІІ, арк. 141 (Ждан Долотецький, 1590 р.). 43 ANK. AS, teka XIII, plik 13 (Григорій Корницький, 1572 р.); teka XV, plik 68 (Сидір Корницький, 1582 р.).
3. Генеалогія та біограми.
І
Промчейко (Пром)
ІІ
Гнат Промчейкович (1463)
Рід Промченков Василів (с. 78)Ігнатія, Євфимію, Йосифа, схимницю Ксенію.
Пан Ігнат Промчейкович був свідком при укладанні 20 вересня 1463 р. в Острозі купчої пана Дробиша Мжюровича [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw. : 1887, t. 1, № 59, s. 56]. Цілком може бути, що саме він записаний першим в цьому розділі.
Рід Промченков Василів (с. 78) Ігнатія, Євфимію, Йосифа, схимницю Ксенію.
Пан Ігнат Промчейкович був свідком при укладанні 20 вересня 1463 р. в Острозі купчої пана Дробиша Мжюровича [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw. : 1887, t. 1, № 59, s. 56]. Цілком може бути, що саме він записаний першим в цьому розділі. Васько та Грицько Промчейковичі (брати?) були свідками при заповіті Марії, дружини Михна Омелянського, написаному в Острозі 21 квітня 1508 р. [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw. : 1890, t. 3, № 85, s. 55]. Васько міг бути сином або онуком Ігнатія і саме тією особою, котра ініціювала даний запис. Отже, маємо ще один рід пов’язаний з Острогом та князями Острозькими.
~ Євфимія
ІІІ
Йосиф [Гнатович]
~ схимниця Ксенія
IV
Васько [Єсифович] Промчейкович (1508, +1508/1528)
Промчейковая Васковая, панi, панi Валынскай з‑лi 202.
Васько та Грицько Промчейковичі (брати?) були свідками при заповіті Марії, дружини Михна Омелянського, написаному в Острозі 21 квітня 1508 р. [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw. : 1890, t. 3, № 85, s. 55].
Васько міг бути сином або онуком Ігнатія і саме тією особою, котра ініціювала даний запис. Отже, маємо ще один рід пов’язаний з Острогом та князями Острозькими.
~ ........ ..........
Грицько [Єсифович] Промчейко Дядковський (1508, 1545)
1528, п. Валынскай з‑лi 203 адв.
Васько та Грицько Промчейковичі (брати?) були свідками при заповіті Марії, дружини Михна Омелянського, написаному в Острозі 21 квітня 1508 р. [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw. : 1890, t. 3, № 85, s. 55].
Підтвердний лист Сигізмунда І Старого від 12 грудня 1538 р. волинському зем’янину Грицьку Промчейковичу, який уступив свій маєток Дятковичі князеві Костянтину Івановичу Острозькому 1.
В опису Луцького замку І545 р. згадані “городня” Богдана Семашка і Грицка Промчейка “с Дядкович” та “городня” кн. Олександра Чорторийського і Грицка Промчейка “с Дядкович” [І І, S6, ІG5]. Пани Промчейки зі спадкоємцями володіли своїми Дядковичами принаймні впродовж сторіччя [І, спр. ІІ3, арк. i49G зв.; спр. ІІ6, арк. 69 зв.; спр. І26, арк. ІІ4; спр. i3G, арк. 2S3; спр. І72, арк. 92 зв.; S, iG].
Федор ......... Промчейкович (1528)
1528, боярин Волинської землі.
V
Богуш Грицькович Промчейко Дядковський Деревенецький (1542)
З 1570 року існує донесення до пана Богуша із «Дядькович» про спробу обміну земель під Бармаками. Тоді ж «дядковские» селяни просили надати їх орні ґрунти на зрубі «близ Дядькович». Королівський універсал 1569 року закликає дворян Волині присягнути Короні. У списку таких дворян числиться і «Богуш Промчейко с Дядкович». На той час «имение Дядковиче» вносило данину від 43 «димів».
Іван Грицькович Промчейко Долотецький
Іван Долотецький (або його рідний брат Ждан) був власником двора на Пригородку (зг. 1603).
Ждан Грицькович Промчейко Долотецький (1542)
Несміян ......... (1542)
ФЕДІР ГРИЦЬКОВИЧ ПРОМЧЕЙКО КОРНИЦЬКИЙ
МИХНО ГРИЦЬКОВИЧ ПРОМЧЕЙКО
ОЛЕНА ГРИЦЬКІВНА ПРОМЧЕЙКО КОРНИЦЬКА
∞, Мартин Гуляльницький
VI
Михайло Богушевич Промчейко Деревенецький
У 1577–1606 рр. Богуш Деревенецький і його сини Михайло та Іван згадуються як “державці” с. Дерев’янче Острозької волості. Водночас у 1603 р. хтось із них володів нерухомістю на Пригородку.
Після смерті пана хорунжого (бл. 1594 р.) овруцькі володіння перейшли до його синів від шлюбу із Солтанівною – Миколая, брацлавського хорунжого (від 1596 р.), та Федорa. Обидва брати мешкали на Брацлавщині й там провадили свою діяльність. Вони позбулися київських маєтностей у 1618 р., передавши частину їх сестрі Ганні, дружині Михайла Промчейка-Деревенецького, a частину продавши Григорію Чернику в 1622 р.
× Ганна Василівна Шашкевичовна, дочка Василя Богдановича Шашкевича.
Іван Богушевич Промчейко Деревенецький
У 1577–1606 рр. Богуш Деревенецький і його сини Михайло та Іван згадуються як “державці” с. Дерев’янче Острозької волості. Водночас у 1603 р. хтось із них володів нерухомістю на Пригородку.
Ярош Іванович Долотецький (+1615)
– останній представник роду “по мечу”, вбитий Олександром Бронницьким та Миколаєм
Олешею в Острозі восени 1615 р.
Іван Жданович Промчейко Хорівський
Іван та Дем’ян Ждановичі посідали на ленному праві села Хорів, Зозулинці і Користь Острозької волості (зг. 1577–1604). Хтось із них (імовірно, Дем’ян) у 1603 р. володів двором на острозькому Пригородку, який пізніше потрапив до рук одного з Дем’янових синів (зг. 1620).
Дем’ян Жданович Промчейко Хорівський
Григорій Несміянович Промчейко Цурківський
Григорій i Ян Несміяновичі тримали на службі с. Цурків Острозької волості (зг. 1580–1590-ті), а перший з них володів ще й двором в острозькому Пригородку (зг. 1577–1603).
Власником двору в пригородку був Григорій Несміянович Цурківський, який у 2‑й полов.
XVI — на поч. XVII ст. тримав під Острогом на службі половину с. Цурків145 (тепер у Здолб. р‑ні Рівн. обл.) і Калетинці146 (нині в Ізясл. p‑ні Хм. обл.). Уперше двір Цурківського згадується у зв’язку з розглядом справи про напад Григорія Несміяновича на Івана Спасівського — боярина гроднен. старости Олександра Ходкевича. Ін
цидент стався 1577, із матеріалів слідства випливало, що після побиття й ув’язнення Спасівського в с. Цурків нападник перевіз пост-
раждалого у свій двір в Острозьк. замку. Звідти боярина було переведено до замкової в’язниці, де він просидів 10 тижнів, і лише після цього був відпущений. За поділом 1603 садиба Цурківського опинилася в тій част. замку, яку отримав Я. Острозький.
l45 Там само, ф. 25, on. 1, спр. 42, арк. 570 зв.
146 Там само, ф. 22, on. 1, спр. 11, арк. 170 зв.—172; спр. 12, арк. 151 зв.; Описи Острож-
чипи... — С. 103.
Ян Несміянович Промчейко Цурківський
Григорій i Ян Несміяновичі тримали на службі с. Цурків Острозької волості (зг. 1580–1590-ті).
Василій Несміянович Промчейко Цурківський
КУНАШ МИХНОВИЧ ПРОМЧЕЙКО
VII
Григорій Іванович Промчейко Деревенецький
в першій половині XVII ст. шляхтич Луцького і Кременецького повітів Волинського воєводства.
Ян Дем’янович Промчейко-Хорівський
Юрій Дем’янович Промчейко-Хорівський
зем’янин Кременецького повіту Волинського воєводства (зг. 1610–1630-ті)
Андрій Дем’янович Промчейко-Хорівський
зем’янин Кременецького повіту Волинського воєводства (зг. 1610–1630-ті).
Миколай Васильович Промчейко Цурківський
Філон (Григорович?) Промчейко Цурківський
першій половині XVII ст. землевласники Луцького повіту Волинського воєводства та Брацлавського повіту Брацлавського воєводства.
Юрій (Григорович?) Промчейко Цурківський
У першій половині XVII ст. землевласники Луцького повіту Волинського воєводства та Брацлавського повіту Брацлавського воєводства.
Гаврило (Ґабріель) Промчейко-Ремчицький
— потомственний слуга дому Острозьких. Предки Гаврила посідали на ленному праві село Ремчичі в Степанській волості (нині село Ремчиці Сарненського району Рівненської області). Вперше згаданий у свиті князя Януша-Павла Острозького в 1618 р. У лютому 1619 р. від імені патрона подав Дорогобузьку волость у заставне тримання київському хорунжому Гаврилові Гойському. 15 травня 1619 р. поставив свій підпис на фундації Ярославській колегії мансіонаріїв (як „надвірний підскарбій» волинського воєводича). За заповітом князя Януша-Павла мав отримати в пожиттєве тримання Шинвальдське війтівство (Шинвальд — нині село Тарновського повіту Малопольського воєводства Польщі) із записом на ньому 5 тисяч злотих і додачею восьми підданих (передбачалася можливість перенесення надання на один із волинських маєтків Острозьких). Після смерті князя був в опозиції до тих слуг, які наважилися на фальшування останньої волі князя і „ревізію» його майна (ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 111, арк. 141 зв.; спр. 112, арк. 348 зв.; спр. 122, арк. 297 зв.; AGAD w Warszawie, Archiwum Potockich z Łańcuta, N 1544, s. 1—2; Makara J., ks. Dzieje parafji jarosławskiej.— S. 129; K us J. „Wielkie, ale krótko trwałe oyczyzny nadzieie...»— S. 117—118)
ХОЖЕВСЬКИЙ — імовірно, Ярош Хорівський (Хоревський, Хожевський). Пан Ярош, швидше за все, був представником давнього волинського роду Промчейків-Хорівських, родове гніздо яких знаходилося в Острозькій волості (Хорів, нині село Острозького району Рівненської об
ласті). Ярош Хоревський згаданий як ленник князя Януша-Павла Острозького в липні 1618 р. У червні того ж року неназваний на ім’я пан Хожевський, коморник князя Януша-Павла, напав на острозького митника Мордуша (підданого краківського каштеляна князя
Януша Острозького) і побив його. Близько 1620 р. якийсь пан Хожевський, що служив матері князя Януша-Павла, отримав на ленному праві Калинівку в Остропільській волості (нині — село Ізяславського району .Хмельницької області) (ЦДІА України у Києві, ф. 21, on. 1, спр. 57,
арк. 192 а зв., 203—203 зв.; Володіння князів Острозьких на Східній Волині...— С. 365; Тесленко І. Хто є хто в імперії „старого» князя. „Острозька шляхта» / / Соціум. Альманах соціальної історії.— К, 2008.— Вип. 8.—
С. 119—133).
Okolski S. Orbis Polonus. — Cracovia, 1641. — T. 1. — F. 555. Наталя Старченко називає дружиною Миколая Ганібеля дочку Яцька Речицького, проте в документі, на який вона посилається, насправді йдеться не про дружину, а про тещу «влоха», яка до того ж носила прізвище Ремчицька (в оригіналі писар пропустив літеру), див.: Старченко Н. Конфлікт у
Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання // Соціум. Альманах соціальної історії. — К., 2003. — Вип. 3. — С. 65–98.
Відомо, що 6 грудня 1615 року возний відніс позов Михайлу Промчейку Дядковському у скарзі монастиря щодо «незаплаченя» 100 кіп литовських грошів (250 золотих), які відповідач заборгував Миколаю Заровському, а той заповів домініканцям право їх отримати [4, спр. 102, арк. 640].
4. ЦДІАК України. – ф. 25, оп. 1.
1568 Вересня 5 – Шлюбний контракт між п. Корницьким і його дружиною Людмилою, арк. 20 – 22.
20. Вересня 5 – Запис про позику грошей п. Сидором Корницьким у своєї дружини під заставу маєтку в с. Корниці, арк. 22, 23.
- Рівненський краєзнавчий музей. — Ф. П 1031. — Інв. КП — 629/ЩД — 754; Ф. П 1029. — Інв. КП — 629/ЩД — 755.[↩]