Лосятинські — землянський рід, гілка Лідихівських, нащадки ніякого Нестора.
28. Halecki O. Ostatnie lata Swidrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiellończyka. Kraków, 1915. S. 163–164.
29 Lietuvos Metrika (1440–1498). Kn.3. Užrašymų knyga 3. P. 62.
30 Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskiem... S. 169; Boniecki A. Herbarz polski. T. XVI. Warszawa, 1913. S. 14–15
У червоному полі над срібною точеницею, в якому такий же лицарський хрест, така ж стріла. Без клейноду. Червоний намет, підбитий сріблом.
Герб вперше був згаданий без кольору Бартошем Папроцьким в Gnieździe cnoty і Herbach rycerstwa polskiego, а потім у Шимона Окольського в Orbis Polonus і Каспера Несецького в Koronie polskiej (вже з кольором)[Herbarz rycerstwa polskiego z XVI wieku. Warszawa: DiG. 2001. с. 173. ISBN 83–7181-217–5.].
*****
Покоління І
ЯЦЬКО N ЛІДИХІВСЬКИЙ
Син N. Несторовича Лідихівського, згаданий у листі кінця XV чи початку XVI ст. про заставу села Пляшева1, тотожний, гадаємо, Івану Лідихівському, який після шлюбу з дочкою Васька Ісернського, що держав сусіднє село Лосятин, придбав у тестя половину цього маєтку з пустим селищем Рацлавка, перейшов на прізвище, похідне від назви надбання й започаткував окремий рід. 1533 р. на клопотання синів Івана Лосятинського, очевидно, уже покійного, монарх видав їм підтвердження на батькову купівлю на вічність, де й викладена історія появи нової спільноти2. Тим часом сини другої дочки пана Ісернського вишневецький піп Война і його брат Олехно Красниковичі оскаржили родичів у відмові поділитися з ними спадщиною діда по матері, але віленський біскуп Януш, що розглядав спір, відхилив ці претензії як безпідставні3. З дітей Яцька / Івана відомі сини Гаврило й Михно.
1Barącz S. Pamiętnik… – S. 5. Замість «Jacko» дослідник відчитав «Hasko». 2ЛННБ України, ВР, ф. 5, оп. 3, од. зб. 2103 (6. 09. 1533). 3Там само, ф. 91, спр. 140.І.2, арк. 48–48 зв. (10. 03. 1534, Вільно); спр. 410.І.4, арк. 47.
Покоління ІІ
ГАВРИЛО / ГАСЬКО / ЛОСКО ІВАНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ І ЛІДИХІВСЬКИЙ
уперше згаданий — як Лоско Лосятинський — у переписі Литовського війська 1528 р., за яким мав виставляти одного коня4. У наведених вище підтвердженні на половину маєтку Лосятин і судовому листі біскупа Януша, а також в описі Кременецького замку 1545 р.5 він фігурує як Гаврило Лосятинський, у листі короля Сиґізмунда 1547 р. про врегулювання меж із сусідами з Корони — як Гаврило Лідихівський6, у судовому листі 1549 р. про розмежування села Лідихів7 та в ревізійному описі 1552 р., що містить останню прижиттєву згадку про цього нащадка Нестора8, — як Гасько Лідихівський. Дружину Гаврила Івановича звали Немихна9. З дітей відомі сини Богдан, Масько, Іван і Яцько, але прізвище, похідне від назви первісного родового гнізда, успадкував, здається, тільки останній із них, тому інших залишимо поза увагою.
4Перапис войска Вялікага княства Літоўскага… – С. 149. 5ЛМ. – Кн. 561. – С. 196. 6Barącz S. Pamiętnik… – S. 189–190. 7ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 49, арк. 85. 8Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 23 («городня лосятинская а лидуховъская зεмянъ Михна, а Богдана, а Гаска, а Винка, а Гнεвоша Лидуховъскихъ»). 9ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 228.V.3, арк. 44.
МИХНО ІВАНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ І ЛІДИХІВСЬКИЙ
Michno Łosiatyński, ziemianin wołyński, żonaty z Romanówną Boteńczycówną 1517 r., stawił jednego konia na popis ziemi wołyńskiej 1528 r., a inni Łosiatyńscy także jednego konia.
Михайло / Михно Іванович у переважній більшості історичних джерел значиться як Лосятинський, у судовому листі 1549 р. про розмежування села Лідихів — як Лідихівський7, а в ревізійному описі Кременецького замку 1552 р., що містить останню прижиттєву згадку про нього, фігурує як під першим, так під другим прізвищами8. У поле нашого зору Михно Лосятинський потрапляє як один із фігурантів справи 1517 р., розглянутої Костянтином Острозьким у присутності «княжат и панят Волынскоє зεмли» за позовом господарських зем’ян «Волынского повѣту» Зенка й Микити Андрушковичів Русановичів, що оскаржували його та Микиту Виґурича і Яцька Яковицького у відмові повернути їм отчину — маєток Чаруків і селище Ходорково. Під час розгляду скарги з’ясувалося, що тесть відповідачів Роман Ботенчич отримав указані маєтки від діда позивачів Русана Чаруківського в рахунок віна за дочкою останнього на 50 кіп широких грошів, а також сплатив борги їхнього батька Андрушка, на що мав відповідні папери, та оскільки «Андрюшко нεслушнε всε имѣнє записал, дεтεи своихъ отдаляючи, чого ж и в панствε господаря нашого, въ правεхъ хрεстьянских нѣт, а листов потвεржεных господарьских в сεбε на тоє имѣньє Чаруково и на сεлищо Ходорково не имѣли», суд вирішив, щоб позивачі віддали за тітчине віно та батькові борги 86 кіп грошів литовської лічби готівкою, а решту 15 кіп кіньми й узяли спірні володіння у свої руки1. 1533 р. Михно Іванович отримав із братом підтвердження на придбану батьком половину маєтку Лосятин2, а весною наступного року виграв із братовим сином Богданом справу з вишневецьким попом Войною та його братом Олехном Красниковичами, синами материної сестри, що вимагали поділу спадщини діда3. За переписом Литовського війська 1528 р., Михно Лосятинський повинен був виставляти одного коня4. За описом Кременецького замку 1545 р., крім частин у селах Лосятин і Лідихів, йому належало також село Башківці5 по сусідству з Кременцем, що могло становити спадщину тестя, оскільки ні брат, ні його нащадки не мали до цього маєтку відношення. З дітей Михна Івановича відомі сини Вінко, Федір, Іван, Левко й Василь та дочка Ганна. Прізвищем, похідним від назви села Лідихів, користувалися, здається, тільки Вінко й Федір Михновичі.
7 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 49, арк. 85. 8 Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 23–24 (19. 04. 1517).
1AS. – T. 3. – S. 152–153 (оригінал листа: AGAD, pergamin nr 8409). 2ЛННБ України, ВР, ф. 5, оп. 3, од. зб. 2103 (6. 09. 1533). 3Там само, ф. 91, спр. 140.І.2, арк. 48–48 зв. (10. 03. 1534, Вільно); спр. 410.І.4, арк. 47.
4Перапис войска Вялікага княства Літоўскага… – С. 149. 5ЛМ. – Кн. 561. – С. 196. У рукописі «з Баковεц», видавець виправив на «з Биковεц», а слід «з Башковεц».
Покоління ІІІ
БОГДАН ГАВРИЛОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Bohdan i Maśko Hawryłowicze Łosiatyńscy, ziemianie wołyńscy, procesowali się 1550 r. z Szyryndą (ML. 65; Arch. Sang.).
Bohdan występuje w różnych sprawach 1536–1562 r.
МАСЬКО ГАВРИЛОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Bohdan i Maśko Hawryłowicze Łosiatyńscy, ziemianie wołyńscy, procesowali się 1550 r. z Szyryndą (ML. 65; Arch. Sang.).
ІВАН ГАВРИЛОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
ЯЦЬКО ГАВРИЛОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ І ЛІДИХІВСЬКИЙ
у листі синів Дениска Лідихівського 1552 р. про поділ успадкованого маєтку згаданий як Лосятинський10, та оскільки одна з дочок називала себе по батькові Яцьківною Лідихівського11, можна думати, що він користувався також прізвищем, похідним від назви первісного родового гнізда. Маєток Яцька складався з частин сіл Лідихів і Лосятин, а з дітей відомі дочки Ганна й Орина.
10 ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр.191.IV.4, арк. 33 зв. (24. 04. 1552).
11 Там само, спр. 228.V.3, арк. 96 зв.–98 зв.
ГАННА МИХНІВНА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА
1566 р. була замужем шляхтичем Калеником Васильовичем Батківським6, спочатку луцьким, а після адміністративно-територіальної реформи 1560‑х років кременецьким повітником.
6ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 29.
ВІНКО МИХНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ-ЛІДИХІВСЬКИЙ
в описі Кременецького замку 1552 р. фігурує як Лідихівський7, та оскільки в середині того самого року обміняв свою частину маєтку Лідихів братові Федору на частину в селі Лосятин8, то далі пишеться вже Лосятинським. Останній раз він згаданий — як свідок одного з актів — на початку 1573 р.9 Дружина Вінка Михновича під час запису 28 травня 1578 р. вказаного вище листа про обмін братів частинами в земську книгу була ще серед живих, а як її звали, невідомо.
7Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 23. 8ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 6, арк. 9 зв.–104 (2. 06. 1552); те саме див.: ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 5–5 зв. 9ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 90 (15. 01. 1573, Лідихів).
ФЕДІР МИХНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ-ЛІДИХІВСЬКИЙ
потрапляє в поле нашого зору у зв’язку з поїздкою 1543 р. в супроводі дворян монарха та вижів Луцького й Кременецького замків до князя Василя Острозького в справі зем’ян Грибів-Грим’яцьких1, 1548 р. засвідчує одну з угод1, 1550 р. судиться з кременецькими повітниками Андрузькими2, причому в усіх цих згадках фігурує як Лосятинський. Промінявши 1552 р. свою частину отчини в селі Лосятин братові Вінку на його частину в селі Лідихів3, він повертається до старого прізвища — як Федір Лідихівський 1569 р. засвідчує поділ синів Богдана Лосятинського4, 1570 р. платить зі своєї частини села Лідихів, де мав три дими й чотири городники, податок5 і судиться за переділ родового гнізда6, 1573 р. видає дочку Зофію заміж7, 1578 р. знову засвідчує один з актів8. Останню згадку про нього містить реляція возного 1597 р. про доставку позову9. Успадковану після батьків частину села Башківці Федір Михнович продав брату Левку10. З дітей його відомі дочки Зофія, Гелена й Ганна та сини Богдан і Семен.
1 ЦДІАК, ф. 22, оп. 1, кн. 8, арк. 196 (18. 10. 1548, Серетець). 2 Там само, ф. 21, оп. 1, кн. 2, арк. 5 зв.–6 (23. 03. 1550). 3 Там само, ф. 22, оп. 1, кн. 6, арк. 9 зв.–10 (2. 06. 1552). 4 ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 18–18 зв. (16. 02. 1569). 5 ŹD. – T. 19. – S. 27. 6 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 36–37 (6. 10. 1570). 7 ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 89–90. 8 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 6, арк. 55 зв. (24. 09. 1578). 9 Там само, кн. 10, арк. 63–63 зв. (13. 11. 1597). 10 Там само, кн. 4, арк. 44–47 зв. (згадка в тестаменті Левка, складеному 24. 08. 1571).
Іван Михнович Лосятинський
ЛЕВКО МИХНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ v. ІСЕРНСЬКИЙ
Lew Łosiatyński v. Isernski, ożeniony z Juljanną z Korobków Olizarowską 1569 r., współdziedzic Olizarowa i Łosiatyna 1568–1583 roku. Wdowa po nim sprzedała 1585 r. część Bereziec za 1,400 kóp groszy Jarofiejowej Hosckiej (Op. Łuc. 2093 f. 44 i 49; Teka W. Rulikows.; Źr. Dziej. XIX).
∞, Juljanną z Korobków Olizarowską.
ВАСИЛЬ МИХНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Покоління IV
СЕМЕН БОГДАНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r., a Semen z Mikołajem, synem Iwana, 1611 r. procesowali Wiśniowieckich o Olibesy i Szapińce (Bracł. III f. 1112; Woł. II f. 901).
Semen sprzedał 1571 r. Bohdanówkę, dziedziczył z Wasilem na Łosiatynie i Buszkowcach 1583 r.
ВАСИЛЬ БОГДАНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r. Semen sprzedał 1571 r. Bohdanówkę, dziedziczył z Wasilem na Łosiatynie i Buszkowcach 1583 r.
ЮЛІАННА БОГДАНОВНА ЛОСЯТИНСЬКА
Juljanna, córka Bohdana, była za Olechnem Putoszyńskim 1597 r.
ІВАН МАСЬКОВИЧ
Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r., a Semen z Mikołajem, synem Iwana, 1611 r. procesowali Wiśniowieckich o Olibesy i Szapińce (Bracł. III f. 1112; Woł. II f. 901).
Jan, syn Maksyma, ożeniony z Anną Olechnówną Białostocką 1590 r.
∞, Anną Olechnówną Białostocką
ЮЛІАННА МАСЬКОВНА
Juljanna, córka Maśka, za Jackiem Romanowiczem Białostockim 1586 r.
БОГДАН ФЕДОРОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
тотожний Богдану Лосятинському, який 1579 р. фігурує як урядник удови князя Олександра Вишневецького в селі Снігурівка1, наступного року квитує Григорія і Юрія Михайловичів Корницьких за сплату ними своїй сестрі Катерині, з якою вступив у шлюб, посагу й виправи2, а восени 1592 р. разом із родиною жінки веде боротьбу за спадщину її баби Богдани з Денисків Кунівської1, та Богданові Лідихівському, який 1602 р. судиться разом із братом Семеном із Ярошем Гулялницьким і його дружиною Ганною з Лідихівських за якісь 20 кіп грошів2. У лютому 1607 р. Богдана Федоровича не було вже серед живих, оскільки Гулялницькі позивали пані Богданову Лідихівську Катерину з Корницьких3. Судячи з того, що возний доставив позови в селі Лідихів до воріт підданого4, вдова проживала за межами родового гнізда. У шлюбі з Катериною було четверо дітей — Стефан, Федір і дві Ганни.
1 ЦДІАК України, ф. 22„ кн. 7, арк. 90 (9. 06. 1579). 2 Там само, кн. 38, арк. 94 зв.–96 (17. 02. 1580, Залужжя).
1 ЦДІАК України, ф. 22„ кн. 8, арк. 206–211 зв. 2 Там само, кн. 13, арк. 142 зв.–144 (25. 02. 1602). 3 Там само, кн. 14, арк. 964 зв.–965. 4 Там само, арк. 268 зв.
СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ
який, на відміну від брата, постійно користувався прізвищем Лідихівський, 1584 р. постає як почаївський урядник Ганни Гостської1, 1594 р. фігурує як орленський намісник тої самої пані2, 1595 р. засвідчує в містечку Орлє, де вона проживала в цей час, один з актів3. Наприкінці життя Семен Федорович проживав у селі Лідихів, бо саме тут 1609 р. возний уткнув йому в двері позов4. Протягом 1591—1592 рр. спільно з дружиною Раїною Маськівною, що походила з луцьких повітників Шпаківських, у своїх двоюрідних братів Андрія, Семена й Філона Вінковичів Лосятинських пан Лідихівський скупив успадковані ними частини села Лосятин по 200 кіп грошів кожна5, 1596 р. за 40 кіп грошів набув у Петра Некрашовича Бережецького в селі Нижні Бережці дві волоки поля6, пізніше придбав у Богдана Васильовича Лосятинського дворище в селі Лосятин7. 1595 р. на частинах села Лосятин, куплених у Семена й Андрія Вінковичів, він записав дружині 200 кіп грошів, а частину, придбану у Філона Вінковича, залишив нащадкам вільною8; крім того, на випадок своєї смерті забезпечив їй на всіх трьох частинах проживання до кінця життя «на вдовиному стільці»9. 21 серпня 1621 р. Семен Федорович загинув. Діти звинуватили в його смерті шляхтича Миколая Ісернського, сусіда по маєтку Лосятин, і той позивав їх 1622 р. за наклеп до суду10. У шлюбі з Раїною зі Шпаківських були сини Самуеля й Григорія.
1ЦДІАК України, ф. 21, оп. 1, кн. 23, арк. 134 (6. 05. 1584). 2Там само, ф. 22, оп. 1, кн. 9, арк. 81–81 зв. (13. 11. 1594). 3ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 192.V.1, арк. 92 (4. 10. 1595; копія кін. ХІХ ст.). 4ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 17, арк. 268 зв. 5Там само, кн. 8, арк. 125–127 зв. (лист Андрія, 1. 07. 1591), 127 зв.–130 зв. (лист Семена, 2. 12. 1591), 270 зв.–272 зв. (лист Філона, 9. 10. 1592) 6Там само, кн. 9, арк. 563 зв.–565 (22. 07. 1596). 71607 р. покупець скаржився, що не зізнав лист (там само, кн. 14, арк. 656–657). 8Там само, кн. 9, арк. 171–171 зв. (11. 06. 1595, Орлє). 9Там само, арк. 171 зв.–172 зв. (11. 06. 1595, Орлє). 10 Там само, кн. 32, арк. 198 зв.–199 зв.
∞, Раїна Маськівна Шпаківська
ЗОФІЯ ФЕДОРІВНА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА
1573 р. отримала в селі Лідихів від Федора Ісернського, за якого вийшла заміж, лист на 100 кіп грошів віна з привінком із забезпеченням на половині його маєтку в селі Лосятин11. Інших згадок про неї не виявлено. Судячи з того, що в середині 1595 р. пан Ісернський вніс лист дружині в земську книгу12, вона мала бути серед живих.
11 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, , кн. 9, арк. 379–380 (15. 01. 1573, Лідихів). 12 Там само, арк. 379 (22. 07. 1595).
ГЕЛЕНА ФЕДОРІВНА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА
відома тільки із судової справи її сина Юрія Івановича Лідихівського 1633 р. зі Стефаном Богдановичем та Самуелем Семеновичем Лідихівськими (онуками Федора Михновича), від яких він домагався сплати материного посагу або виділення третини в четвертій частині спадщини її батька в селі Лідихів13. З вимоги позивача випливає, що його мати була дочкою Федора Михновича й мала двох сестер, з якими й слід було ділити належну дочкам за Статутом четверту частину отчини.
13 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, , кн. 40, арк. 340–341.
ГАННА ФЕДОРІВНА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА
1602 р. судилася разом із чоловіком Ярошем Гулялницьким, що походив із дрібної шляхти Луцького повіту, зі своїми братами Богданом і Семеном за якийсь борг на 20 кіп грошів14, а в лютому 1607 р. позивала ще вдову й нащадків першого з них15.
14 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, , кн. 13, арк. 142 зв.–144 (25. 02. 1602). 15 Там само, кн. 14, арк. 964 зв.–965.
ГАННА ЯЦЬКІВНА ЛОСЯТИНСЬКА
за життя фігурує тільки в справі 1570 р. за переділ села Лідихів, де значиться як дружина Григорія Мотовила1. Успадковану після батька частину села Лосятин вона продала двоюрідному брату Семену Богдановичу Лосятинському2, а частину в селі Лідихів залишила синові Яцьку, що мав ще ім’я Ян. Наприкінці 1598 р. Яцько Мотовило продав материну спадщину за 200 кіп грошів Костянтину Жашківському (там само, кн. 12, арк. 299 зв.–302 зв.).
1 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 36–37 (6. 10. 1570). 2 Там само, кн. 17, арк. 31 зв.
ОРИНА ЯЦЬКІВНА (1574)
1574 р. уклала угоду про обмін своєї частини в селі Лідихів пану Макару Лідихівському на половину розташованого під Кременцем маєтку Сапановець Малий, в якій фігурує як дружина Семена Садівського4. Лосятинську частину батькової спадщини вона продала згаданому вище Семену Богдановичу5. Під час оповіді 1596 р. в Кременці про втрату паперів на виміняний маєток пані Садівська була вже вдовою6.
4 ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 228.V.3, арк. 96 зв.–98 зв. (10. 12. 1574). 5 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 17, арк. 31 зв. 6 ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 228.V.3, арк. 95–95 зв. (21. 11. 1596).
ПОКОЛІННЯ V
СЕМЕН СЕМЕНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Szymon, z Doroty Wąsowiczównej, miał syna
МИКОЛАЙ ІВАНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r., a Semen z Mikołajem, synem Iwana, 1611 r. procesowali Wiśniowieckich o Olibesy i Szapińce (Bracł. III f. 1112; Woł. II f. 901).
Mikołaj, [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] syn Jana, procesował ze stryjem Semenem Wiśniowieckich o Olibesy 1611 r., dziedzic Chomutca, w kijowskim, 1618 r., kupił 1620 r. część dóbr Nadarzyńskich, w warszawskim, zeznał 1623 r. zapis na rzecz żony, Zofji (Anny) Uchańskiej, kasztelanicówny rawskiej, kupił dobra Radziwiłłów na Wołyniu od ks. Olbrachta Radziwiłła i obowiązał się przezwać je Łosiatynem, czego nie dopełnił i zasądzony 1628 r. przez Radziwiłła, pozwany 1634 r. o najazd przez Domaniewskich, wziął w zastaw 1639 r. od ks. Jeremjasza Wiśniowieckiego, dobra w kijowskim, pozwany 1642 r. przez Żytkiewicza o niedopuszczenie go do Kublicza. Córka jego Izabella, 1630 roku zakonnica (M. 165 f. 116; DW. 46 f. 1683; 47 f. 37; Woł. II f. 901; V B f. 145, 338 i 872; VI A f. 112; Kij. V f. 29; AGZ. X. 4015).
∞, Zofia (Anna) Uchańska, kasztelanicówna rawska.
СТЕФАН БОГДАНОВИЧ
потрапляє в поле нашого зору 1609 р. у зв’язку з доставкою возним позовів за переділ села Лідихів, адресованих матері, йому та братові5, а востаннє фігурує в справі, яку мав 1633 р. разом із двоюрідним братом Самуелем Семеновичем із родичем обох Юрієм Лідихівським, що домагався в них посагу матері6. Про дружину і дітей даних немає.
5 ЦДІАК України, ф. 22„ кн. 17, арк. 268–269 (12. 10. 1609). 6 Там само, кн. 40, арк. 340–341 (24. 11. 1633).
ФЕДІР БОГДАНОВИЧ
уперше згаданий у зв’язку з указаними вище позовами 1609 р. Із судової справи, що розглядалася наприкінці того самого року, довідуємося, що він перебував ще під опікою брата Стефана7. Далі про молодшого із синів Богдана Федоровича джерела мовчать.
7 ЦДІАК України, ф. 22,кн. 17, арк. 331–332 зв. (12. 11. 1609).
ГАННА БОГДАНІВНА СТАРША,
дружина якогось Яна Івоні, та однойменна з нею сестра 1644 р. уклали угоду, за якою, не маючи змоги викупити частину в селах Загірці, Юськівці, Татаринівці, Якимівці й Красна Лука, яку успадкували після своєї матері Катерини з Корницьких Богданової Лідихівської, відступають свої права на ці володіння кременецькому ґродському судді Юзефу Фрикачу-Фрику8. 1648 р. Ян Івоня тримав у маєтку Лідихів 14 димів, а 1650 р. в частині села, що перебувала в його руках, не було вже жодного підданого9.
8 ЛННБ України, ВР, ф. 91, спр. 191.IV.4, арк. 48–49 (витяг, дата листа втрачена; у ґродську книгу внесено 6. 08. 1644). 9 Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 443.
ГАННА БОГДАНІВНА МОЛОДША,
заміжня за якимсь Теодором Сеножецьким, 1644 р. брала участь у вказаній вище угоді про продаж прав на материзну в селах Загірці, Юськівці, Татаринівці, Якимівці й Красна Лука.
САМУЕЛЬ СЕМЕНОВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ
1616 р. був свідком однієї з угод11, 1632 р. брав участь в елекційному сеймі12, на початку 1636 р. судився ще з Андрієм Розволичем-Телецьким і його дружиною за порушення умов оренди маєтку, а влітку 1637 р. спір вели вже вдова й діти13. Дружиною Самуеля Семеновича була Кристина Жуховська14. У шлюбі з нею він мав синів Єреміяша й Петра та дочок Гелену й Зузанну.
∞, Кристина Жуховська.
11 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, , кн. 24, арк. 454 зв. (7. 10. 1616). 12 Архив ЮЗР. – Ч. 2, т. 1. – С. 220. 13 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 43, арк. 85–87 зв. (24. 07. 1637). 14 Там само.
ГРИГОРІЙ СЕМЕНОВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ
1627 р., ймовірно, під час одруження, записав дружині Зузанні Дмитрівні з Коритенських, за якою отримав посаг і виправу на 1000 золотих, на половині своєї частини села Лосятин подвійну суму віна й привінку9, а в листопаді 1633 р. цього із синів Семена Федоровича не було вже серед живих, оскільки Почаївський монастир позивав брата Самуеля, що тримав його маєток, щоб віддав 300 золотих, записані ним на монастир та церкви в селах Лідихів і Лосятин10. Дружина Григорія Семеновича після його смерті вийшла заміж за Стефана Лосятинського, а потім за Андрія Доманського, разом з яким у лютому 1636 р. судилася з братом першого чоловіка за вибиття з частини села Лосятин, заставленої їй у тринадцяти тисячах золотих11.
9 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, , кн. 36, арк. 10–11 (27. 02. 1627). 10 Там само, кн. 40, арк. 9 зв.–10, 295 зв.–295а зв. 11 Там само, кн. 43, арк. 236 зв.–238 зв.
ПОПОЛІННЯ VI
МИКОЛАЙ СЕМЕНОВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ
zmarłego bezdzietnie
МАРІАННА СЕМЕНІВНА ЛОСЯТИНСЬКА
Marjannę za Szydłowskim (Andrzejem albo Stanisławem )1657 r.
ІЗАБЕЛЛА МИКОЛАЇВНА ЛОСЯТИНСЬКА
1630 roku zakonnica.
ЄРЕМІЯШ (ГЕРОНІМ) САМУЕЛЬОВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ
потрапляє в поле нашого зору у зв’язку із згаданою вище справою 1637 р. з Розволичами Телецькими1. Восени 1645 р. разом із братом і сестрами він брав участь у справі про переділ села Лосятин2, а наприкінці 1647 р. судився з Юрієм Лідихівським, що вимагав від нього та від його брата повернути якісь документи на село Лідихів, позичені ще їхнім дідом3. 1648 р. у селі Лосятин у нього було 25, а 1650 р. — уже тільки 6 димів4. 1650 р. пан Лідихівський чинив присягу про кількість димів у селах Біла Криниця, Антонівці, Єловиця, Стіжок, Тилявка й Угорське5, що становили спадщину князя Януша Вишневецького й підпорядковувалися йому, очевидно, як уряднику.
1 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 43, арк. 85–87 зв. (24. 07. 1637). 2 Там само, кн. 47, арк. 39 зв.–40, 266 зв.–268 зв. 3 Там само, кн. 49, арк. 257 зв.– 258 зв. 4 Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 443. 5 ІР НБУВ, ф. 83, спр. 53, арк. 9 зв. (25. 02. 1650).
Петро Самуельович Лідихівський
1637 р. брав участь у справі з РозволичамиТелецькими6, восени 1645 р. судився разом із братом і сестрами за переділ села Лосятин7, а 1647 р. відповідав разом із братом на претензії Юрія Лідихівського за папери на маєток Лідихів8.
6 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 43, арк. 85–87 зв. (24. 07. 1637). 7 Там само, кн. 47, арк. 39 зв.–40, арк. 266 зв.–268 зв. 8 Там само, кн. 49, арк. 257 зв.– 258 зв. (28. 11. 1647).
Гелена Самуелівна Лідихівська
1637 р. згадана разом із родиною в справі з Розволичами-Телецькими; восени 1645 р., будучи вже замужем за якимсь Марцином Коцельським, разом із братами й молодшою сестрою брала участь у справі за переділ села Лосятин.
Зузанна Самуелівна Лідихівська
восени 1645 р. фігурує разом із родичами в справі за переділ села Лосятин, на час якої ще незаміжня.
*****
Tego czy innego Szymona żona, Anna Chomiakówna, odstąpiła przed 1622 r. część Hulanik synowi Janowi, który zapisał 500 florenów żonie Jadwidze Czengierzeckiej.
Szymon zapisane mu przez żonę, Marynę Okorską, 300 florenów cedował klasztorowi w Poczajowie, który procesuje o tę sumę Wołkowskich 1635 r. (Teka W. Rulik.; Woł. VI A 112; IX f. 746). ¶
Bratem, zdaje się, Semena i Wasila był Hrehory, współdziedzic Łosiatyna i Bogdanówki 1570 r., podstarości krzemieniecki 1583 r. (Źr. Dziej. XIX).
Iwan, współdziedzic Łosiatyna i Bereziec 1583 r., z żoną, Nastazją Kierdejówną Hoscką, sprzedali 1581 r. Dworzec pod Łuckiem Czaplicowi za 3,000 kóp groszy, a Nastazja darowała 1585 r. Zwierzów wnukom swoim po córkach: Aleksandrowi Aleksandrowiczowi Woroniczowi i Aleksandrowi i Jaroszowi Fedorowiczom Złobom Czerczyckim, umarła 1594 r. Obydwie córki ich — Woronina i Czerczycka, razem z trzecią, Aleksandrową Tyszyną, kupiły 1583 r. Bereznicę od Czaplica (Op. Łuc. 2058 f. 9; 2060 f. 12; Teka W. Rulik.).
Fiedor i Paweł, współdziedzice Łosiatyna 1583 r.
Halszka pozwała 1606 r. ks. Ostrogskiego o zbiegłych poddanych (Źr. Dziej. XXI).
Katarzyna, żona Janusza Zabokrzyckiego 1606 r.
Aleksandra, żona Piotra Podhajeckiego 1607 r. Teodora, żona Andrzeja Hulanickiego 1612 r.
Wasil 1613 r. żonaty z Magdaleną Preweredowską, która sprzedała 1644 r. część Jałowicz Isajkowskiemu (Teka W. Rulikows.).
Anna z mężem, Filonem Kotelnickim, trzymała w zastawie Koziatycze od Iwaszencewiczów 1618 r.
Anna, żona Tychona Leduchowskiego, dziedziczka Kikuszowiec, w kijowskim, 1618 r. (Źr. Dziej. XXI).
Gabrjel uczynił zapis żonie, Zofji Karbotównie 1630 r. (Op. Żyt. 14).
Jan 1636 r. w starostwie lubeckim (Źr. Dziej. V).
Anastazja, żona Michała Myszki Chołoniewskiego 1630 roku.
Elżbieta, wdowa po Aleksandrze Bieleckim 1661 r. (Woł. VII C f. 97).
N., towarzysz z pod chorągwi chorążego koronnego, uwolniony z niewoli tatarskiej 1668 r.
Paweł, z ziemią sanocką, 1623 i 1626 r.
Aleksander, z ziemią lwowską, 1632–1635 r., stawiali się na popisy (AGI. XX).
Hieronim, miecznik trembowelski, umarł 1706 r.
Zofja, żona Andrzeja Korczyńskiego 1769 r., w halickim.
- ЦДІАК України, ф. 21, оп. 1, кн. 1, арк. 35 (28. 07. 1543).[↩]