Клюси

Клю­си, г. Шренява — 

Цен­тром володінь роди­ни Клюсів у Львівсь­кій зем­лі було село Виж­ня­ни. У 1400 р. зу­силлями Яна Клю­са та його дру­жи­ни Малґо­жа­ти в селі була фун­до­ва­на римо-като­ли­ць­ка пара­фія. Окрім Виж­нян, у руках роди­ни були зосе­ре­джені ряд при­лег­лих сіл: Печенія, Соло­ва, Гана­чів, Роз­во­ря­ни, Полю­хів, Куро­ви­чі. Вони ста­но­ви­ли собою єди­ний ком­плекс, назва­ний в честь діди­чів Клюсів­щи­ною (ори­гін. Klusowszczyzna).1

Клю­си володі­ли цією маєт­ністю до дру­гої поло­ви­ни XVI ст. Побо­ро­вий реєстр 1578 р. зафік­су­вав Кле­мен­са Клю­са влас­ни­ком вось­ми сіл. Тут Кле­менс Клюс володів 55 лана­ми угідь: Роз­во­ря­ни (7 л.), Виж­ня­ни (7 л.), Печенія (11 л.), Корос­но (9 л.), Куро­ви­чі (12 л.), Гана­чів (4 л.), Соло­ве (5 л.). Окрім цьо­го, Клюс висту­пав влас­ни­ком с. Яки­мів на 4 ланах (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 68, 69). Щоправ­да, село Яки­мів Клю­си пере­да­ли у володін­ня виж­нянсь­ко­му паро­ху. У 1552 р. парохію очо­лю­вав львівсь­кий ман­сіо­нарій Мар­цін Поня­товсь­кий (AGZ. – T. Х. – S. 61. – № 925). Відо­мо, що Кле­менс не зали­шив по собі синів. Най­стар­ша з його доньок, Ката­жи­на, піс­ля одру­ження з Вой­це­хом Куро­пат­ни­ць­ким внес­ла Клюсів­щи­ну в яко­сті поса­гу у володін­ня чоло­віка.2

Дже­ре­ло:
Сме­ре­ка Бог­дан: Побо­ро­ві реєстри як дже­ре­ло для вив­чен­ня при­ват­них зем­ле­во­лодінь та їх влас­ни­ків у Львівсь­кій зем­лі Русь­ко­го воє­вод­ства в XIV ст. // Гене­а­ло­гіч­ні запис­ки. – Львів, 2015. – Вип. 13. С. 27.

І поколін­ня

Яшко Клюс з Вижнян

зга­дуєть­ся в актах 1390–1410‑х рр. Упер­ше Клюс, яко­го зва­ли Яшком (Яшко Клюс), висту­пає в доку­мен­ті русь­ко­го ста­ро­сти Яна з Тар­но­ва від 28 берез­ня 1393 р., кот­рим він засвід­чу­вав остан­ню волю Ход­ка Лой­о­ви­ча (той, поми­ра­ю­чи, обі­цяв вида­ти за Клю­са свою донь­ку Мари­ну з села­ми Виж­ня­ни та Полухів у посаг).3 У 1396 р. пан Клюс вику­по­вує у своєї тещі Марії за 50 кіп гро­шей с. Роз­во­ря­ни.4 21 черв­ня 1397 р. шлях­тич Тиш замі­нив з шлях­ти­чем Ясь­ком Клю­сом з Виж­нян, село Куна­чів на село Новосіль­ці в Тере­бов­лянсь­ко­му повіті.5 Село Новосіль­ці первіс­но нале­жа­ло до маєт­ків Ход­ка Лой­о­ви­ча, а піс­ля його смер­ті і поді­лу май­на між дру­жи­ною Ход­ка і її зятем Ясь­ком Клю­сом з одно­го боку і пле­мін­ни­ком Ход­ка – Волч­ком, було у 1393 р. пере­дане разом з шістьма
кінь­ми, худо­бою і дво­ма сріб­ни­ми хрестами,
остан­ньо­му.6 У 1403 р. він був свід­ком королівсь­ко­го акта для Іва­на Кап­ли­ча на с. Нагір­ці у Жида­чівсь­ко­му повіті.7 У 1404 р. Клю­са з Виж­нян також зга­да­но серед свід­ків доку­мен­та, яким уре­гу­льо­ву­ва­ла­ся супереч­ка коро­ля Вла­ди­сла­ва II Яґай­ла з Ядвіґою та Ельж­бе­тою Піле­ць­ки­ми за м. Тичин і волость.8 У 1406 р. у Льво­ві Гліб Дедь­ко­вич із Рома­но­ва про­дав за 80 кіп русь­ких гро­шей с. Куров­ці у Львівсь­ко­му повіті Клу­шо­ві з Виж­нян.9 Як „пан Клюс Виж­нянсь­кий” він при­сут­ній в акті русь­ко­го ста­ро­сти Іва­на з Оби­хо­ва, вида­но­му у Льво­ві 4 квіт­ня 1414 р.10 Також він – сві­док королівсь­ко­го доку­мен­та з Дро­го­би­ча від 18 черв­ня 1417 р.11

∞, Мари­на, донь­ка Ход­ка Лойовича. 

1. Lu[dwik] Dz[iedzicki]. Wyżniany // Słownik geograficzny... – Lwów, 1895. – T. XIV. – S. 164.[↩]
2. Lu[dwik] Dz[iedzicki]. Wyżniany // Słownik geograficzny... – Lwów, 1895. – T. XIV. – S. 164–165.[↩]
3. А. Мол­да­ван, Пять ново­най­ден­ных укра­ин­ских гра­мот кон­ца XIV – нача­ла XV в., с. 267. Ори­гі­наль­ний доку­мент із 1393 р.[↩]
4. Ibid., 270. Ори­гі­наль­ний доку­мент із 1396 р.[↩]
5. Tomaszewicz J., Zdanek M. Katalog dokumentów pergaminowych ze zbiorów Tomasza Niewodniczańskiego w Bitburgu. Kraków: Towarzystwo Naukowe «Societas Vistulana», 2004. 336 s.: S. 16.[↩]
6. Гра­мо­ти XIV ст. Пам’ятки українсь­кої мови/​упор. М. Пещак. Київ: Нау­ко­ва дум­ка, 1974. 219 с. С. 116.[↩]
7. Materiały archiwalne wyjęte głównie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 roku, wyd. A. Prochaska, Lwów 1890, nr 19, s. 14–15; О. Куп­чинсь­кий, Акти та доку­мен­ти Гали­ць­ко-Волинсь­ко­го князів­ства XIII – пер­шої поло­ви­ни XIV століт­тя. № 18, с. 805. Ори­гі­наль­ний доку­мент із 1403 р.[↩]
8. В. Розов, Українсь­кі гра­мо­ти. T. I. XIV в. і пер­ша поло­ви­на XVв., Київ 1928, №.38, с. 70. Ори­гі­наль­ний доку­мент із 1404 р. Русь­ко­мов­на вер­сія.[↩]
9. Katalog dokumentów pergaminowych ze zbiorów Tomasza Niewodniczańskiego w Bitburgu, opr. J. Tomaszewicz, M. Zdanek, red. W. Bukowski, Kraków 2004, nr 39, s. 18. Ори­гі­наль­ний доку­мент із 1406 р.[↩]
10. Materiały archiwalne wyjęte głównie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 roku, nr 31, s. 22. Ори­гі­наль­ний доку­мент із 1413 р.[↩]
11. ZDM, Cz. VI, № 1816, s. 428. Копія цьо­го доку­мен­та з 1472 р.[↩]