Джуси — панський рід, вітка Кирдіїв Володів землями в районі сучасного міста Рівне (басейн річки Устя), які простягалися до тодішнього кордону Луцького та Крем’янецького повітів (маєток Ляхово). Родовим гніздом Джуси Кирдійовича вочевидь було село Квасилів. На це, зокрема, може вказувати лист холмського каштеляна та одного з його синів Ванька Кирдійовича до князя Семена Збаразького (також Колоденського), де він називає себе сином Джуси з Квасилова і саме з цього села починає перелік поселень, які йому продає в 1470 році за 1 000 коп грошів широких: Квасилів, Корнино, Колодне, Бережани, Басоє, Став, Славне, Растов, Ляхово, Почапи й Новогородичі.1
Rodzina: Dziusa (także: Dżusa)
Herb: Kierdeja
Wstęp: ziemianie wołyńscy
Pisali się: z Kwasiłowa.
I генерація
КІРДЕЙ
IІ
ОЛЕКСАНДР ДЖУСА КІРДЕЙОВИЧ
Із володінь Дчус у волості Рівного опинилися родовий Квасилів і вислуга Басово. На характер першого маєтку виразно натякає лист холмського каштеляна Ванька Кирдійовича князю Збаразькому / Колоденському, де він
називає себе сином Джуси з Квасилова і саме із цього села починає перелік поселень, які продає^^. “ AS. — Т. 1. — S. 64–65. Патронім експонента в публікації у формі «СкердЬевич». Вислуга походила з волості Басово, що складалася з двох просторово розірваних частин, одну з яких становили однойменний двір і суміжні з ним поселення в басейні річки Устя, а другу — маєток Ляхово на річці Кутянці на межі Луцького повіту з Кременецьким.
IIІ
ЄСИФ ДЖУСА (1429)
5 травня 1434 року Свидригайло надав «имінья у Луцкомь повєте Басово со всими сельї и приселки и з волостью» в сумі 300 кіп широких грошів своєму слузі Єсифу Чусі із застереженням не посягати на княжих конюхів і конокормців Костковичів у самому Басовім, Дичків на Рівному та Гиричів у Ляховім), залишивши собі право сплатити реципієнту чи його спадкоємцям указану суму й повернути ці володіння [1]. Вислуга походила з волості Басово, що складалася з двох просторово розірваних частин, одну з яких становили однойменний двір і суміжні з ним поселення в басейні річки Устя, а другу — маєток Ляхово на річці Кутянці на межі Луцького повіту з Кременецьким. Тоді уперше згадане село Рівне, де Свидригайло забороняє реципієнту посягати на княжих конюхів і конокормців Дичків «на Ровномь»2. Деякий час Рівне разом із присілком Городище держав якийсь Масько, що міг бути одним із тих самих Дичків», далі Казимир надав цей маєток «до великого князя воли» Олещку Мжачичу3. Повернувши собі перше з поселень, родина колишніх конюхів поквапилася збути його: 22 грудня 1461 року Івашко Васильович Дичко продав двір і Рівне з присілками за 300 кіп широких грошів чеської лічби Семенові Несвізькому4. Після смерті князя це надбання залишилося його вдові.
Виклопотавши, мабуть, пізніше підтвердження на вічність, Чуса прибрав до рук і Ляхово. Після його смерті маєток успадкували Ванько Кирдійович та Олехно Юрійович Чжуса.
[1] AS. — Т. 1. — S. 64–65. Судячи з географічного розташування та ірупування в тексті, три із цих поселень (Корнино, Колодне й Бережани) мали бути присілками Квасилова.
2. Lietuvos Metrika. — Vilnius, 1998. — Kn. Nr. 3: (1440—1498); Uzrаsуmu kn. 3 / parenge L. Anuzyte
іt А. Baliulis. — P. 63.
3. Ibid.
4. AS. — T. 1. — S. 53–54.
АНДРІЙ ДЖУСИЧ (1433, 1442)
marszałek ks. Świdrygiełły 1433 r. w Kijowie (Arch. Sang. I). 1442 р., грудня 9, у Київі пан Андрій Дзуса свідок грамоти великого князя литовського Свидриґайла Андрієві Волотовичу на маєток у Луцькому повіті.
Andrzej Dcziusa,
ЮРІЙ ДЖУСИЧ († до 1463)
ВАНЬКО ДЖУСИЧ КІРДЕЄВИЧ З КРАСИЛОВА (1436, 1470)
– kasztelan chełmski (1454), ziemianin łucki, reprezentant szlachty gniazdowej łuckiej.
Угоди холмського каштеляна Ванька Чжусича 1470 р. зі своїм племінником Олехном Чжусою.2)
Wańko Kierdejowicz z Kwasiłowa, syn Dzusin (pewno Józefa Dziusy), kasztelan chełmski, nabył 1434 r. Pustołów, a 1438 r. dostał od Warneńczyka w 300 grzyw. Krośniczyn z sześciu wsiami w ziemi chełmskiej, w zamian za dane mu przez Jagiełłę Duniowice i Blożew, odebrane przez dziedziczkę ich Duchnę (Bybelską). W 1465 r. dostał 50 grzyw. na Szpikłosach, na wykupno których otrzymał konsens królewski 1470 r. Mikołaj Zbrożek (Proch.).
Wańko Kierdejowicz używał jako kasztelan chełmski w 1454 r. średniowieczne znaki pieczętne Kierdeja stosowanego już w 1436r. Herb jego to pole dwudzielne — prawe (herbowe) czerwone, lewe niebieskie a w lewej trzy lilie andegaweńskie w słup i w klejnocie krzyż łaciński między dwoma piórami kokota.
W 1455 r. należała do niego miejscowość Bończa, Kobyle — wymieniana od 1442 r.Z inicjatywy kasztelana chełmskiego Wańki z Kwasiłowa, dokonano w połowie stulecia, przekładu polskich statutów ziemskich na język ruski „dla miłych panów sędziów i podsędków”.
Після смерті Єсифа його маєток успадкували Ванько Кирдійович та Олехно Юрійович Чжуса. У 1470 році Семен Несвицький придбав частину волості з центром у поселенні Басово у Ванька Кирдейовича Джуса. 4 липня 1470 року Ванько Кирдійович продав «отчизну свою и дЬдину свою» в Луцькому повіті в складі поселень Квасилів, Корнино, Колодне, Бережани, Басоє, Став, Славне, Растів, Ляхово, Почапи й Новгородчичі за 1000 кіп широких грошів чеської монети князю Семену Збаразькому [1]. Наштовхнувшись, очевидно, на спротив братового сина Олехна, 5 серпня 1470 року він уклав із ним угоду про поділ земель. За її умовами першому відійшли села Квасилів, Басів Кут, Бережани, Колодне, Корнино, Славне, Баково й Ростово, а другому — Бачаниця, Тесово, Сіяний Гай і Садки в масиві погоринських володінь Кирдійовичів та Ляхово, Новгородчичі, Волоктовичі й Почапці на берегах Кутянки^’. З появою цього акта покупцю довелося відмовитися від CLII на Кутянці. Після смерті Семена Васильовича маєтки, придбані у Ванька із Квасилова, залишилися його вдові. Судячи з того, що та потім передала Квасилів на вічність Дорогобузькому монастирю [2], вона отримала їх у власність.
można snuć jedynie domysły i hi.potezy. Prawdopodobna wydaje się taka, wedle której Wańko z Kwasiłowa zaskarbiwszy sobie u króla Władysława Warneńczyka względy, uzyskał sta.nowisko kasztelana chełmskiego99, stając się dziedzicem (może początkowo
tenutariuszem?) Pustotewa100 oraz zarządcą innej królewskiej wsi – Plisko.wa. Wkrótce też otrzymał on kolejny nadział ziemi — w Kotlinie Rejowieckiej z możliwością założenia tam następnej osady.
1. Українські грамоти XV ст. / Підгот. тексту, вступ, ст. і комент. В. М. Русанівського. — К., 1965. — С. 67–68. Датування угоди в опублікованому тут тексті (він дійшов до нас у луцькій Гродській книзі в записі 1621 року) 1478 роком не збігається з указаним у ній 3‑м індиктом (останньому мав би відповідати в цьому випадку 1470 рік). Восени 1472 року займаний експонентом листа уряд холмського каштеляна належав уже іншій особі (Urz?dnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku. Spisy / Pod red. A. G^iorowskiego. — K6mik, 1992. — T. 3: Ziemie ruskie. — Zesz. 2: Urz^dnicy wojew6dztwa belskiego і ziemi cheimskiej XIV-XVIII wieku. Spisy / Oprac. H. Gmiterek. — S. 152. — Nr 1091). Присутність королівського писаря Васька Любича натякає на те, шо угоду укладали піц час перебування монарха у Львові. За даними Сулковської-Курасьової, Казимир був тут 3–23 серпня 1470 року {Сулковска-Курасева И. Итинерарий Казимира Ягеллона (состояние подготовки) // Исследования по истории Литовской метрики: Сб. науч. тр. — М., 1989. — Вмп. 2. — С. 304). Відтак надаємо перевагу даті за індиктом. Під час запису листа в актову книгу рік випадково могли доповнити кириличною цифрою 8.
2. Biblioteka Uniwersytetu Warszawskiego (далі: BUW). — Rps 425. — S. 354. 20 грудня 1514 року монарх надав маєток Дорогобуж із монастирем та селами при ньому князю Костянтину Острозькому (Archiwum k s i^ t Sanguszk6w w Stawucie / Wyd. przez B. Gorczaka. — Lw6w, 1890. — T. 3:1432–1534 (далі: AS. — T. 3). — S. 120.
99 M. Zdanek, Nagłowice i okoliczne wsie w średniowieczu i epoce staropolskiej [w:] M.
Piszczek, K. Ślusarek, M. Zdanek, Dzieje Nagłowic, Jędrzejów-Kraków, 2006, s. 115, przyp.
164. Jako kasztelan chełmski Wańko z Kwasiłowa występował w dokumentach z lat 1438-
1465; S. Kuraś (wyd.), Zbiór dokumentów małopolskich. Cz. II. Dokumenty z lat 1442–1450, Wrocław-Warszawa 1968, s. 38 przyp. 11.
100 Za świadectwem W. Czarneckiego, Rozwój sieci…, op. cit. s. 23, w 1455 r. Pustotew
należał do Wańki Kierdejowicza, a ponad 40 lat później (1497) przejęli tę wieś prawem dzie.dzicznym Zofia, córka Wańki i jej mąż Zawisza Róża z Borszowic. Po śmierci Zawiszy (1498?)
Zofia sprzedała Pustotew z przyległościami Mikołajowi Lesickiemu. Tuż przed śmiercią Za.wisza Róża pełnił godność starosty chełmskiego; A. Gruszka, Starostowie chełmscy w epoce jagiellońskiej, Chełm 2002, s. 40.
IV
Михайло [Андрійович] Джуса Ляховський
ОЛЕХНО ЮРІЙОВИЧ ДЖУСИЧ
Після смерті Єсифа його маєток успадкували Ванько Кирдійович та Олехно Юрійович Чжуса.
Olechnę Jurjewicza Czuska, który 1458 r. dobra Koniuchy i Rapołow, a 1464 r. dworzyszcze oziereńskie, w dubieńskiem, sprzedał Drobiszowi Mżurowiczowi (Arch. Sang.).
Wasil Dziusa,
świadek 1484 r. na zapisie 700 kóp gr. przez ks. Fedorową, córce swej Sapieżynie (Bibl. Kras.).
Ельжбета Ваньковна
Po bezpotomnej śmierci Pawła Chełmczyka i nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary – po mężu Rzeszowskiej, jedynymi spadkobierczynia.mi dóbr kobylskich zostały dwie inne córki Wańki z Kwasiłowa – Elżbieta i Zofia. Jedna część tych wsi przypadła Elżbiecie115, druga zaś Zofii, wydanej za Zawiszę Różę z Borszowic. Jak wynika z posiadanego przez Mikołaja Reya tzw. listu sądowego, czyli wyroku wystawionego przez szendziego i podszenthka ziemskich chełmskich
1508 [r.], oraz dokumentów późniejszych, części dziedziczne Kobylego, Rubiego (od 1863/1864 r. jako Rybie), Stajnego i Woli Kobylskiej zostały sprzedane przez Elżbietę alias Beatę oraz jej czterech (a nie jak suponował S. Skibiński – trzech) synów117 za sześćset sześćdziesiąt złotych wiecznie i na wieki118 arcybiskupowi gnieźnieńskiemu Andrzejowi Róży z Borszowic Boryszewskiemu119.
Elżbieta i Zofia, córki Wańki z Kwasiłowa i Pudokostotewa (Bończy), po śmierci ich brata Pawła Chełmczyka, a także innej jeszcze, nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary Rzeszowskiej, zostały jedynymi spadkobierczyniami Siennicy, Kobylego, Rubiego (Rybiego), Stajnego i Woli Kobylskiej. Jedna część tych wsi przypadła Elżbiecie i jej synom (byli to wspomniani Stanisław, zwany Cederem, Paweł i Olechno), druga zaś — Zofii, wydanej za Zawiszę Różę z Borszowic. Elżbieta sprzedała swoje
części wspomnianych dóbr Andrzejowi Boryszewskiemu. Dodać tu należy, iż już wówczas ruskie imię Olechno spolszczano jako Jan. B. Lesiński, Stanowisko kobiety w polskim prawie ziemskim do połowy XV wieku, Wrocław 1956, s. 33, powołując się na czternasto- i piętnasto.wieczne dokumenty z ziemi ruskiej i Małopolski pisze, iż często wspominają [one] o sprzedaży dóbr ziemskich przez kobiety. Zwyczaj ten utrwalił się w następnym wieku.
117 Zgodnie z prawem magdeburskim imienia dziedzicznego [t.j. dóbr dziedzicznych] nie.może nicht przedać.(…) A ma to moc mieć w prawie oprocz kto dzieci niema, jedno bracia.Tedy wolno mu Swe sprzedać komu chce. [w:] A. Kalina, Artykuły prawa magdeburskiego z rękopisu około roku 1500 przez…, Kraków 1880, s. 75.118 Z. Kniaziołucki, Materyały do biografii…, op. cit., s. 321, poz. 731.IV; cf. S. Skibiński,Rodowód Zofii Rejowej, „Ziemia Chełmska” (jednodniówka), styczeń 1965, s. 12. 119 Ibidem.
ЗОФІЯ ВАНКОВНА
w 1455 r. Pustotew należał do Wańki Kierdejowicza, a ponad 40 lat później (1497) przejęli tę wieś prawem dzie.dzicznym Zofia, córka Wańki i jej mąż Zawisza Róża z Borszowic. Po śmierci Zawiszy (1498?)
Zofia sprzedała Pustotew z przyległościami Mikołajowi Lesickiemu. Tuż przed śmiercią Za.wisza Róża pełnił godność starosty chełmskiego; A. Gruszka, Starostowie chełmscy w epoce jagiellońskiej, Chełm 2002, s. 40.
Po bezpotomnej śmierci Pawła Chełmczyka i nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary – po mężu Rzeszowskiej, jedynymi spadkobierczynia.mi dóbr kobylskich zostały dwie inne córki Wańki z Kwasiłowa – Elżbieta i Zofia. Jedna część tych wsi przypadła Elżbiecie115, druga zaś Zofii, wydanej
za Zawiszę Różę z Borszowic116.
Borszowice – to miejscowość na wschód od Jędrzejowa. Z małżeństwa Zofii i Zawiszy
narodziły się dwie córki: Bogumiła – wydana za Jana Kościenia z Sędziszowa oraz Barbara –
wydana za Stanisława Siennickiego.
N. ВАНЬКОВНА
ПАВЛО ВАНКОВИЧ ХЕЛМЧИК
Około trzeciej ćwierci piętnastego stulecia syn Wańki Kierdejowicza – Pa.weł, zwany Chełmczykiem, założył był prawdopodobnie nową wieś – Robie (później Rubie), zwaną początkowo także Wierzchownią Kobylską, zapewne z racji wyższego położenia, niż osada macierzysta. Możliwa też była lokacja
Rubiego przez samego kasztelana, jako inicjatywa całkowicie prywatna, praw-nie niezabroniona. Jest pewne, iż w 1489 roku Kobyle i Wierzchownia Kobyl.ska należały już do rzeczonego Pawła, zapewne jako część spadku przejętego po zmarłym ojcu. Bez wątpienia – sądzę — Rubie zostało ulokowane nieopodal starej drogi wiodącej z Chełma do Kobylego, jeśli nie przy samym trakcie ko.munikacyjnym. Są na to różne późniejsze pośrednie dowody.
W tym samym roku zastawił był Paweł wieś Stajne u Zawiszy Róży z Bor.szowic111.
Po bezpotomnej śmierci Pawła Chełmczyka i nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary – po mężu Rzeszowskiej, jedynymi spadkobierczynia.mi dóbr kobylskich zostały dwie inne córki Wańki z Kwasiłowa – Elżbieta i Zofia.
111 M. Zdanek, Nagłowice…, [w:] M. Piszczek, K. Ślusarek, M. Zdanek, Dzieje Nagłowic, op. cit., s. 115, przyp. 164; Z. Kniaziołucki, Materyały do biografii Mikołaja Reja z Nagłowic, Kraków 1892, s. 320–321.
V
Сенько Михайлович Ляховський
на перепис 1528 р. виставив лише 2 коня.
~ Софія Федоровна Порицька.
ІГНАТ ОЛЕХНОВИЧ
На початку XVI століття княгиня Ровенська зіткнулася із претензіями Ігната, Богдана й Івашка Джусичів (імовірно, дітей Олехна Юрійовича).
Під час зупинки Сигізмунда в Мельнику дорогою із Вільна до Кракова вони скаржилися, що Марія Михайлівна безпідставно володіє їхньою «близькістю» — маєтками Квасилів, Корнино, Колодне, Бережани, Басоє, Став, Славне й Растів. Княганя пред’явила лист Ванька з Квасилова й заявила, що її чоловік тримав ці маєтки до шлюбу з нею та 20 років разом із нею і вона тримала їх ЗО років після його смерті, «а впоминаня от отца тьіх Джусичов, ани от самьіх их никоторого не слькала». Не спромігшись довести свої права, Джусичі попросили перенести розгляд справи. 11 липня 1507 року король виніс остаточний вирок, за яким залишив княгині спірні поселення^’.«A S .-T . 3 .-S . 43–45.
Богдан Олехнович
Івашко Олехнович
N Олехновна
N Олехновна
N Олехновна
Дчуса Богдан, б. Гародзенскага пав. Троцкага в‑д. 99
Дчуса Богдан, яго дзецi — б. Валынскай з‑лi 205 адв.
Дчуса Иван, п., п. Валынскай з‑лi 202
Дчусиная Игнатовая, б. Валынскай з‑лi 208 адв.
VІ генерація
Іван Сенькович Джусич Ляховський,
який дарчим записом від 10 червня 1566 р .
1 шл. — Гелена Краєвська
2 шл. — Софія Модринська
ЦДІАК України, ф. 27, оп. і, спр. 5, арк. 185–186 зв.; ф. 28, оп. і, спр. 18, арк. 167 зв.-і68; Старченко Н. Шлюбна стратегія. — С. 33.
Григорій Ігнатович Джуса
Перша писемна згадка про Болотківці датується від 5 жовтня 1561 року. Це постанова Луцького міського суду про розподіл між братами Григорієм та Михайлом Джусами батьківських майнових володінь, сіл: «Болотковца, Ляхова (Кутянки), Почапковской земли, Сеяного Гая и Садкова». У 1563 році Григорій оскаржує брата Михайла в суді за викрадення його волів і пограбування майна в Ляхові, Болотківців та Новородчицях. Через півроку історія повторюється. 1567 — Панъ Григорей Джуса ставилъ коней 3 по козацку збройно.
Григорій Джуса разом із сином Андрієм скаржились на Михайла Павловича «j насланьt кгвалтовноt» на їхній дім та «зъранtньt слугъ сына tго пна Андрttвыхъ»1.
У суперечці братів Джусів один одному мав передати 80 кіп грошей у рахунок
погашення боргу для подальшого розподілу маєтків, проте один із братів, Михайло,
заперечив сам факт вручення йому грошей від брата Григорія. Григорій доводив
вручення 80 кіп грошей листом врядового вижа. Брат Михайло заперечив цей факт і
судді також не прийняли вижового листа, оскільки Григорій Джуса не виставив вижа на
суді, а по-друге, не пред’явив випису з луцьких замкових книг свідчення цього вижа:
«Мы (судді – В.П.) пытали tго: «Чим бы того доводил, абы tму коли тыи гроши
дават млъ?». Пан Григорtи подпирал того листом tднацким постановtнu вилtнского, в
котором сu водлt жалобы tго знашло. И показал лист сознанu вижова – служtбника tго
млсти кн~зu Богуша Atдоровича Корtцкого, старосты луцкого, браславского и
вницкого, в котором вызнаваtт, иж пан Григорtи тыи пнз~и брату своtму при нtм
давал, а jн ихъ в нtго нt брал. Которому листу вижовому пан Михаило вры нt дал и к
тому сu нt знал, абы tму коли брат tго тыи пн~зи давати мuл. А пан Григорtи
свдоцтвом того нt подпирал, вижа при собt нt мuл и выпису с книг замковых нt
показал. С тых причин и jную заруку на сторону tсмо jтложили, а тыи пн~зи jсмдtсuт
коп грошtи пану Михаилу jт пн~а Григорu тут жt в права взuти казали» (запис № 305,
арк. 212).
1. Ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 544.
Михайло Ігнатович Джуса
Michał, sędzia grodzki łucki 1566 r.
У тексті 1578 р. витягу з акта в книзі Луцького земського суду мовиться (переклад з польської мови автора з максимальним збереженням стилю): “Декрет між пп. Боговитином Степаном Шумським та Анастасією Сенютянкою Ляховицького Шумською подружжям Акторами [позивачами], а Анною Олехнівною Борзобагатчанкою і Михайлом Джусою Позваними про наїзд на маєток Загайці, про наїзд на господу, побиття самої Акторки і дівки їх шляхтянки і про побиття і поранення слуг […] про вибиття і витіснення з спокійного тримання Загаєць, з двору і містечка Шумбара і з села Горбовець, і селища Радошовки з ставом і млином etc […] за записом в 2000 кіп
[…] тримаючих; […] аби позваний [п. Джуса] за шкоди Акторам заплатив 15829 кіп іна екзекуцію до старости Крем’янецького, або уряду його також…”93. Михайло Джуса – той самий настоятель Дерманського монастиря, якого князь К. Острозький усу-
нув з цієї посади 1575 р.
94. Звільнене місце було надане друкареві Іванові Федорову перед тим, як він розпочав в Острозі друкувати знамениту Острозьку Біблію 1581 р.
Якраз тоді, коли Острозька друкарня вже почала діяти, М. Джуса, будучи у родинних зв’язках з Боговитинами-Шумбарськими, вирішив, як бачимо, силою задовільнити свої претензії на вказані маєтки, у тім числі й на Радошівку, але невдало (штраф за записом 1587 р. за заподіяні збитки був сплачений)95.
Григорій Джуса разом із сином Андрієм скаржились на Михайла Павловича «j насланьt кгвалтовноt» на їхній дім та «зъранtньt слугъ сына его пна Андреевыхъ».
93 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів (далі – ВР ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України). – Ф. 91 (Родово-маєтковий архів Радзимінських). –. – Тека 70. – Од. зб. ІІ. 3. – Арк. 195, № 58 (Луцький земський суд. Кн. І. Витяги з актів земського суду в Луцьку за 1565–1600 рр.). 94 Огієнко І. Історія українського друкарства. – Львів, 1925. – С. 214, 249–250. 95 ВР ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. – Ф. 91. – Тека 70. – Од. зб. ІІ. 3. – Арк. 634, № 23.
~ NN [ЦДІАК України, ф. 22, оп. і, спр. і, арк. 47 ЗВ.-48.].
Любка Ігнатовна Джусянка (1550, 1570)
Іван Олехнович Хребтович помер в 1550..1560 рр., лишивши сім’ю в матеріальній скруті. Богурином далі володів його старший син Іван Іванович (помер 1588 р. бездітним). Інша частина села належала його брату – Семену Івановичу. 4.06.1586 р. СІХ продав Івану Івановичу свою частину села. Ще однією частиною села водоліа їх мати Любка Джусянка.
В 1560 р. вдову Івана Олехновича Хребтовича (Любку Гнатівну Джусянку) та його синів позивали до суду за несплату боргу в 160 кіп грошей, які ІОХ позичив у Кадьяна Чаплича під заставу сіл Болотківці та Новгородчичі [Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8–9, с. 280].
Л. Джусянка сплачувала в 1570 р. подимне з Богурина (22 дворища, 16 городників, млин, 1 боярин), який ще не був розподілений між братами.
~ Іван Олехнович Хребтович помер в 1550..1560 рр.
N Ігнатовна Джусянка
Олександр Богданович
ziemianin wołyński 1543 r., dziedzic Tesowa 1546 r.
Богдан Богданович Джуса
Іван Богданович Джуса
Анастасія Богданівна Джусянка Тесовська
Звернімо увагу на оскарження 3 червня 1571 р. Андрієм Добринським Олехнової Тесовської Настасі Богданівни Джучанки, яка нібито 9 травня у тесовському замку підпоїла його «жонку дворную» Богдану, яка перебувала у
Добринського на службі, дала їй 10 г