Гурки-Омелянські

ГУР­КО-ОМЕ­ЛЯНСЬ­КІ
доку­мент 1487 року, де читає­мо про обмін панів зем­ля­ми і «Єто пан мой мєнял с паном Мах­ном Омєлянскім».

Поколін­ня І

Федір

Поколін­ня ІІ

Гур­ко Федорович

25 квіт­ня 1509 року, боярин Костюш­ко став влас­ни­ком села Сех­но­ви­чі, яке на кіль­ка століть ста­ло родо­вим гніз­дом його нащад­ків. Зі свої­ми най­б­лиж­чи­ми роди­ча­ми сех­но­ви­ць­кий пан жив у згоді, бо жод­них судо­вих справ з ними не вів. На щастя, зберіг­ся також доку­мент з 1546 року, в яко­му Жда­на, рід­на сест­ра Костян­ти­на Федо­ро­ви­ча, суд­ді і город­ни­чо­го каме­не­ць­ко­го, зга­да­ла двох своїх братів. Костюш­ко і Гур­ко, за сло­ва­ми сест­ри, “отчи­чі і рожені брат­тя” і тому мають повне пра­во на бать­ківсь­ку спад­щи­ну. В спа­док роди­на отри­ма­ла село Горо­де­ць в Сте­пансь­ко­му повіті: “Той маєток Горо­де­ць є їх влас­на бать­ків­щи­на і моя”. Прав­дивість слів дру­жи­ни, на той час покій­но­го, наміс­ни­ка луць­ко­го ста­ро­сти Сте­па­на Воро­паєви­ча під­твер­ди­ли, при­сут­ні при напи­сан­ні цьо­го доку­мен­та, пани Ясь­ко Чеч­нинсь­ко­го і Іва­на Поко­ти­ло. Судя­чи з часу на який при­па­дає його актив­ність, а також його ста­ту­су, він був молод­шим бра­том. Біо­гра­фія обох братів вель­ми схо­жа. В 1524 році Гур­ко Федо­ро­вич отри­мав королівсь­ку гра­мо­ту на куп­ле­ний маєток Оме­ля­на від яко­го його нащад­ки зва­лись Оме­лянсь­ки­ми. В пописі війсь­ка 1528 року серед волинсь­ких земян зга­дуєть­ся Гур­ко Оме­лянсь­кий. Зі сво­го маєт­ку він вистав­ляв два коні. Ціка­во, що лист Жда­ни був напи­са­ний в Оме­ляній, куди вона оче­вид­но переї­ха­ла жити. Оме­ля­ная ста­ла для цієї гіл­ки таким же родо­вим гніз­дом, як Сех­но­ви­чі для Костю­шок. І також як Костюш­ки нащад­ки обра­ли за родо­ве пріз­ви­ще ім’я сво­го пред­ка. Оме­лянсь­кі дода­ва­ли лише зрід­ка, хоча б для того, щоб відріз­ня­ти одно­фа­міль­ців з Вітеб­щи­ни. На від­мі­ну від одно­фа­міль­ців рід Гур­ка Федо­ро­ви­ча мав той же герб, що й Костюш­ки – Рох.

У нащад­ка бояри­на Гур­ка було достат­ньо­го гро­шей, щоб пози­ча­ти їх сузе­ре­ну, кня­зю Іллі Острозь­ко­му. Князь пози­чив у “бояри­на нашо­го а пана” Гур­ка Федо­ро­ви­ча 300 кіп литовсь­ких гро­шей, а за це заста­вив йому маєток Завижне, Ско­пе­їві, Бихо­ві, Постой­ні, Чуд­лі. Вдру­ге Острозь­кий пози­чив 200 кіп гро­шей і запи­сав їх на маєт­ках в Бар­ма­ках і Чуд­лі. В решті, оче­вид­но за неви­пла­че­ну пози­ку, Гур­ко Федо­ро­вич Оме­лянсь­кий отри­мав у влас­ність від кня­зя Бар­ма­ки і Чуд­ле. Як і його брат Костюш­ко, Гур­ко був комі­са­ром при роз­ме­жу­ван­ні маєт­ків, обслу­го­ву­вав королівсь­кі укріп­лен­ня. В 1538 році Ілля Острозь­кий напра­вив бояри­на Гур­ка Оме­лянсь­ко­го суд­дею для роз­ме­жу­ван­ня земель села Поворськ і Пісоч­на. В 1545 році оме­лянсь­кий пан догля­дав за трьо­ма город­ня­ми луць­ко­го замку.

Костюш­ко Федорович

Поколін­ня ІІІ

Федір Гур­ко Омелянський

Тіс­но зв’язані з луць­ким зам­ком були нащад­ки Гур­ка. Один з них, Федір Гур­ко-Оме­лянсь­кий, подав в 1579 році до луць­ких гродсь­ких книг доку­мен­ти сво­го бать­ка. Він же зга­да­ний в ревізії луць­ко­го зам­ку. Король під­крес­лив, що сини Гур­ка, які отри­ма­ли в спа­док Омель­ную, мають слу­жи­ти саме йому. Ясь­ко і Федір в 1569 році під­пи­са­ли акт про при­єд­нан­ня Волинсь­ко­го воє­вод­ства до Королів­ства Польсь­ко­го. З запи­су 1570 року відо­мо, що Іван і Федір Гур­ко пла­ти­ли кожен по 4 гро­ши з 22 димів і 6 ого­родів сво­го села. Ті ж Ясь­ко і Федір дізнав­шись, що Постійне, Бар­ма­ки і Чуд­ле перей­шли до Аль­брех­та Лась­ко­го. Піс­ля чого пере­гна­ли ско­ти­ну до Омель­ної. В тому ж році Іван Гур­ко напи­сав запо­віт і невдо­взі помер.
Чому Гур­ки пере­бра­лись до Омель­ної в ниніш­ньо­му Рів­ненсь­ко­му рай­оні, а Костюш­ки до Сех­но­ви­чів – Жабин­ківсь­ко­му рай­оні, тоб­то від­мо­ви­лись від своєї спад­щи­ни в сте­пансь­ко­му Городці?

Дру­жи­на Федо­ра Гур­ка-Оме­лянсь­ко­го Марія Сенютян­ка в ана­ло­гіч­ній ситу­а­ції заяви­ла, що не посту­пить­ся маєт­ком, бо чоло­вік до ньо­го не має жод­но­го сто­сун­ку, і на під­твер­джен­ня своєї рішу­чо­сті захи­ща­ти влас­ність разом із паном Пив­ком й інши­ми свої­ми при­я­те­ля­ми зустрі­ла воз­но­го у все­оз­броєн­ні: “А при неи было людеи баръ­зо мно­го з роз­ма­и­тымъ оружъ­емъ, з ручъ­ни­ца­ми, з рога­ты­на­ми и з ынши­ми бро­ня­ми, с полъ­га­ки, кото­рые пого­то­вю сто­я­ли при панеи Гур­ко­вои”1

Ясь­ко Гуркович

Іван Гур­ко­вич

*****

У 1558 році пан Мико­лай Гані­бель-Влох двічі (у серп­ні та листо­па­ді) осо­би­сто при­хо­див до Луць­ко­го зам­ко­во­го уря­ду, аби поскар­жи­ти­ся на сво­го сусі­да Сте­ць­ка Омелянського.(Кривицького).2

Один з най­ці­каві­ших, на наш погляд,
музич­них інстру­мен­тів на Волині цьо­го часу –
італійсь­ка скрип­ка, яка зга­дуєть­ся у документі,складеному 12 серп­ня 1593 року. У скарзі Яна Гур­ка Оме­ля­ни­ць­ко­го на Мико­лу Яло­ви­ць­ко­го зазна­че­но, що остан­ній, 3 серп­ня вчи­нив напад на його дім у селі Оме­ля­ни, де з комор погра­бу­вав май­но, зокре­ма доро­гу італійсь­ку скрип­ку, що кошту­ва­ла чоти­ри чер­во­них золо­тих: «скри­пи­цу влос­кую, кото­рая мене кошто­ва­ла чоты­ри чиръ­во­ныхъ золо­тыхъ, и
инъ­шихъ речей нема­ло…» (ЦДІАК, ф. 25, оп. 1,
спр. 44, арк. 198–198 зв.). Поки що це єдина
відо­ма нам кон­кре­ти­зо­ва­на згад­ка про скрип­ку італійсь­ко­го поход­жен­ня на Волині не лише у доку­мен­тах XVI, але й XVII століття.

Гур­ко-Оме­лянсь­кий Андрій
(дру­жи­на Ядві­га Павловська?).
Рік напи­сан­ня. 1617.
Віро­визнан­ня: схід­ний обряд.
Міс­це похо­ван­ня: Омелянська
церква.
Пожерт­ви: відсутні.
ЦЩАК Украї­ни: Ф. 25.. Oil 1..
Спр. 108. . Арк. 94 зв..96.

позы­вал εсми поз­вы зεм­ски­ми луц­ки­ми εго млсти пана Ива­на Кош­ку, судю зεмъ­ско­го повeту Бра­слав­ко­го, ω посаг сεст­ры моεε, нεбож­чи­цы пнεи Ган­ны Гур­ков­ны Ωмε­лян­ско­го, кото­рая была за εго млстью пном Кош­кою и бεз пото­мъ­ства зъ сεго свεта зошла”2. ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 14.

1. Ф. 25. – Спр. 460. – Арк. 215–217.[↩]
2. Archiwum Państwowe w Krakowie. Oddział na Wawelu. — Archiwum Sanguszków. — Rękopis 13, s. 27; ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 25, оп. 1, спр. 1, арк. 60.[↩]