Горностаї

Ще однією галуз­зю, що вела свій родо­від від пана Волч­ка, а саме — від його дру­го­го сина Іва­на, були пани Гор­но­стаї, гер­ботво­рен­ня яких сут­тєво відріз­ня­ло­ся від гераль­дич­них сюжетів, як панів Волч­ко­ви­чів та Олі­за­рів-Волч­ко­ви­чів, так і панів Алек­сан­дро­ви­чів, Воро­но­ви­ць­ких і Кмітичів.

Зоб­ра­жен­ня на гер­бах остан­ніх лише в досить загаль­них рисах нага­дує родо­вий знак, яким кори­сту­ва­ли­ся пани рад­ні 44 та хор­гов­ні 45 Гор­но­стаї, і який мав вигляд пере­хре­ще­ної лілії над дво­ма три­кут­ни­ка­ми. Впер­ше його бачи­мо в рене­сан­со­во­му щиті на печат­ці пана рад­но­го і хору­гов­но­го (1529–1558), гос­по­дарсь­ко­го писа­ря (1512– 1558), дор­сунішсь­ко­го дер­жав­ці (1527–1551), гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка (1529–1542), земсь­ко­го під­скар­бія (1531–1558), слонімсь­ко­го ста­ро­сти (1531–1558), бір­штансь­ко­го дер­жав­ці (1539–1551), двор­но­го мар­шал­ка (1542–1558), сто­клішсь­ко­го дер­жав­ці (1549–1558), нов­го­родсь­ко­го воєво- ди (1551–1558), кревсь­ко­го дер­жав­ці (1556–1558) Іва­на Оста­фій­о­ви­ча Гор­но­стая від 1536–1553 років 46. Ана­ло­гічне зоб­ра­жен­ня мають і дві його наступ­ні печат­ки від 1543– 1552 рр. 47 та 1553 р. 48 Нато­мість, невдо­взі по-тому в гер­бі пана Іва­на Гор­но­стая з’являється ціл­ком інше зоб­ра­жен­ня — китаврус, який три­має нап­ну­тий лук і цілить стрі­лою у влас­ний хвіст у вигляді змії в рене­сан- сово­му щиті, над яким роз­мі­ще­но шолом із наметом49. Печат­ку з цим сю- жетом бачи­мо при доку­мен­тах від 1554–1557 рр. Саме у 1554 р. вели­кий князь Сигіз­мунд ІІ Август надав дозвіл на вико­ри­стан­ня Іва­ном Оста­фій­о­ви­чем та всі­ма пред­став­ни­ка­ми роду панів Гор­но­стаїв гер­бу Китаврус — “1554 r. w dniu św. Jakuba apostoła nadanie od Zygmunta Augusta herbu Hipocentaurus domowi Hornostajów” 50. Ціл­ком віро­гід­но, що у подіб­ний спо­сіб литовсь­ко-русь­ким гос­по­да­рем було від­зна­че­но визнач­ні заслу­ги Іва­на Оста­фій­о­ви­ча Гор­но­стая перед Вели­ким князів­ством Литовсь­ким і Руським.

Інша спра­ва, чому саме цей герб з’явився в яко­сті почес­но­го надан­ня, адже пред­став­ни­ки дина­стії Яге­лонів у подіб­них випад­ках послу­го­ву­ва­ли­ся влас­ним дина­стич­ним гер­бом Пого­нею, і то зазви­чай лише його части­ною — рука, що три­має меч, який в офі­цій­них доку­мен­тах та гер­бов­ни­ках фігу­рує під назвою Пого­ня або Боже­дар (Pogonia vel Boze Zdarz) 51. По-пер­ше, необ­хід­но зазна­чи­ти, що остан­ній герб най­часті­ше нада­вав­ся у випад­ку нобіліта­ції, про яку оче­вид­но не мог­ло бути мови в разі з паном рад­ним та хору­гов­ним Іва­ном Оста­фій­о­ви­чем Гор­но­стаєм, що нале­жав до вузь­ко­го кола най­ви­щої ари­сто­кратії Литовсь­ко-Русь­кої дер­жа­ви. По-дру­ге, не може бути жод­них сум­нівів у тому, що фігу­ра китавру­са з’явилася в гер­ботво­рен­ні Гор­но­стаїв неви­пад­ко­во і в такий спо­сіб мала під­но­си­ти ста­тус влас­ни­ка цьо­го гер­ба, як це бачи­мо на при­кла­ді гер­бів у нобіліта­цій­них при­віле­я­хУ дано­му випад­ку під­не­сен­ня пана рад­но­го і хору­гов­но­го мог­ло від- бува­ти­ся лише в спо­сіб надан­ня йому гер­ба з арсе­на­лу князівсь­кої ге- раль­ди­ки. Єди­ною постат­тю того часу, що кори­сту­вав­ся гер­бом із зо- бра­жен­ням китавру­са і сус­пільне поло­жен­ня яко­го доз­во­ля­ло під­но­си­ти ста­тус пана рад­но­го за допо­мо­гою при­ді­лен­ня влас­но­го гер­ба, був біскуп віленсь­кий (1536–1555) Пав­ло Олек­сан­дро­вич, остан­ній чоло­ві­чий пред­став­ник кня­жо­го роду Голь­шансь­ких. Імо­вір­но, що перед неми­ну- чим зга­сан­ням влас­но­го роду князь Пав­ло Голь­шансь­кий міг пере­да­ти родо­вий герб такій визнач­ній особі як Іван Гор­но­стай, зро­бив­ши його в такий спо­сіб гераль­дич­ним спад­коєм­цем роду Голь­шансь­ких. Щоправ­да, родо­вий герб князів Голь­шансь­ких три­ва­лий час не міг закрі­пи­ти­ся у гер­ботво­рен­ні панів Гор­но­стаїв, адже піс­ля смер­ті Іва­на Оста­фій­о­ви­ча у 1558 р. він май­же пів­століт­тя не зна­хо­див відо­бра­жен­ня на сфра­гі­стич­них пам’ятках пред­став­ни­ків цьо­го роду. Так, на печат­ках усіх чоти­рьох синів пана Іва­на Оста­фій­о­ви­ча Гор­но­стая — дор­сунiшсь­ко­го (1551–1556), сомілiшсь­ко­го (1551), лис­ковсь­ко- го і межи­рі­ць­ко­го (1558) дер­жав­ці Іва­на Гор­но­стая від 1553 р. (з шоло- мом і наме­том над щитом) 52 і 1556 р. 53, мінсь­ко­го воє­во­ди (1566–1576), кам’янецького дер­жав­ці (1568–1576), мінсь­ко­го ста­ро­сти (1571–1576) і бе- рестейсь­ко­го воє­во­ди (1576–1588) Гав­ри­ла Гор­но­стая від 1567–1571 рр. 54 і 1585–1586 рр. 55 (на обох печат­ках над щитом зна­хо­ди­вся шолом з на- метом і три стра­у­ся­чих пера в нашо­лом­ни­ку), пана Оста­фія Гор­но­стая від 1570 р. (над щитом шолом з наме­том) 56, наміс­ни­ка тро­ць­ко­го воє­во­ди (1539–1542), тро­ць­ко­го суд­ді (1540–1541), гос­по­дарсь­ко­го писа­ря (1551– 1553) і слонімсь­ко­го ста­ро­сти (1551–1553) Єрмо­ге­на (Власія) Гор­но­стая 57 незмін­но бачи­мо зоб­ра­жен­ня зна­ка у вигляді пере­хре­ще­ної лілії над дво- ма три­кут­ни­ка­ми в рене­сан­со­во­му щиті.

Подіб­ну ситу­а­цію спо­стері­гає­мо і в наступ­но­му поколін­ні панів Гор­но­стаїв. Пан Власій Власій­о­вич (Єрмо­ге­но­вич) Гор­но­стай впро­до­вж 1570–1579 рр. кори­сту­вав­ся печат­кою з зоб­ра­жен­ням того ж таки зна­ка у вигляді пере­хре­ще­ної лілії над дво­ма три­кут­ни­ка­ми в рене­сан­со­во­му щиті, над яким роз­мі­щу­вав­ся шолом з наме­том і три стра­у­ся­чих пера в нашо­лом­ни­ку 58. А на печат­ці бере­стейсь­ко­го воє­во­ди­ча Яроні­ма Гав- рило­ви­ча Гор­но­стая від 1596 р. було зоб­ра­же­но чоти­риділь­ний рене­сан- совий щит, на яко­му в пер­шій частині зна­хо­ди­вся дещо моди­фі­ко­ва­ний родо­вий знак у вигляді хре­ста, на його горіш­ньо­му кін­ці роз­мі­щу­ва­ло­ся коло над дво­ма три­кут­ни­ка­ми, в дру­гій частині — човен під вежею (герб Кораб), у третій частині — пан­на під коро­ною, що сидить на вед- меді (герб Рава), у чет­вер­тій частині — п’ятипелюсткова квіт­ка (герб Порай) 59. І лише на печат­ці молод­шо­го бра­та Іва­на Оста­фій­о­ви­ча — пана рад­но­го і хору­гов­но­го (1547–1565), віленсь­ко­го ключ­ни­ка (1533–1544), коняв- сько­го і дуби­ць­ко­го дер­жав­ці (1533–1544), писа­ря гос­по­дарсь­ких дворів (1536–1544), любо­шансь­ко­го дер­жав­ці (1546–1555), гос­по­дарсь­ко­го мар- шал­ка (1547–1565), гомельсь­ко­го дер­жав­ці (1547–1552), річи­ць­ко­го ста­ро- сти (1555) Они­кія Гор­но­стая від 1561 р. родо­вий знак мав доволі незвич­ну кон­струк­цію у вигляді подвій­ної лілії під хре­стом (тоб­то збе­ре­же­но лише горіш­ню части­ну родо­во­го зна­ка) в німе­ць­ко­му щиті, над яким роз­мі­ще­но шолом із наметом60, що зай­вий раз вка­зує на поши­ре­ну прак­ти­ку від­мі­ню­ван­ня родо­во­го гер­ба молод­ши­ми пред­став­ни­ка­ми від­по­від­но­го роду серед нащад­ків пана Волч­ка. І лише у пер­шій поло­вині XVII ст. фігу­ра китавру­са міц­но закрі­плюєть­ся у родо­во­му гер­ботво­рен­ні панів Горностаїв.

Так, на печат­ці київсь­ко­го під­ко­морія (1602–1618) Самій­ла Яроні­мо­ви­ча Гор­но­стая, яку піс­ля його смер­ті у 1618 р. пев­ний час вико­ри­сто­ву­ва­ла його донь­ка Єлі­за­ве­та Гор­но­стаїв­на з Тулин, бачи­мо зоб­ра­жен­ня китавру­са з нап­ну­тим луком зі стрі­лою у баро­ко­во­му щиті, над яким розта­шо­ва­но шолом із наме­том під шоло­мо­вою короною61. Дещо повні­ше пред­став­ле­но герб на печат­ці остан­ньої пред­став­ни- ці роду панів Гор­но­стаїв 62 — Єлі­за­ве­ти Самій­лів­ни Гор­но­стаїв­ни з Тулин, дру­жи­ни мсти­славсь­ко­го воє­во­ди (1643–1647) Мико­ли Абра­мо­ви­ча. В полі печат­ки, якою вона кори­сту­ва­ла­ся впро­до­вж 1643–1647 рр., вмі­ще- но пів­круг­лий баро­ко­вий щит із зоб­ра­жен­ням обер­не­но­го вліво китавру­са, що три­має нап­ну­тий лук і цілить стрі­лою у влас­ний хвіст у вигляді змії, над щитом розта­шо­ва­но шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною, а в нашо­лом­ни­ку — знак у вигляді пере­хре­ще­ної лілії над дво­ма три-кут­ни­ка­ми63, тоб­то первіс­ний родо­вий герб панів Гор­но­стаїв. Остан­ня деталь свід­чить про те, що до само­го зга­сан­ня цьо­го роду в сере­дині XVII ст. в ужит­ку пере­бу­ва­ли оби­д­ва гер­би — на осно­ві родо­во­го зна­ку та з зоб­ра­жен­ням китавру­са. Лише піз­ні­ші гер­бов­ни­ки фік­су­ють побу­ту­ван­ня китавру­са в яко­сті єди­но­го гер­ба панів Гор­но­стаїв 64. Зокре­ма, подіб­ні відо­мо­сті подає гер­бов­ник Коя­ло­ви­ча, визна­ча­ю­чи також забарв­лен­ня цьо­го гер­ба: на чер­во­но­му полі золо­тий китаврус влу­чає стрі­лою з нап­ну­то­го луку влас­ний хвіст у вигляді змії, а також наяв­ність своєрід­но­го нашо­лом­ни­ка — три стра­у­ся­чих пера, на яких китаврус 65, що, як бачи­мо, сут­тєво відріз­няєть­ся від інфор­ма­ції, яку пода­ють сфра­гі­стич­ні пам’ятки. Попри доволі піз­нє поход­жен­ня цих відо­мо­стей, що з’явилися вже тоді, коли рід панів Гор­но­стаїв зій­шов з істо­рич­ної сце­ни, свід­чен­ня річ- поспо­литсь­ких гер­бов­ни­ків міц­но закрі­пи­ли­ся в історіо­гра­фіч­ній трай­ди­ції 66. До недав­ньо­го часу не існу­ва­ло жод­них відо­мо­стей про ста­ро­вин­ний герб панів Гор­но­стаїв, що при­зво­ди­ло не лише до невизна­че­но­сті у питан­ні щодо змісту родо­во­го гер­ба Гор­но­стаїв і, зокре­ма, до часу надан­ня гос­по­дарсь­ко­го при­вілею 1554 р., але й позна­ча­ло­ся на з’ясуванні інших склад­них про­блем литовсь­ко-русь­кої геральдики.

35 Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1187. 36 Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852. 37 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 123. 38 Kojałowicz W. Сompendium. — S. 257–258. 39 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 122–123. 40 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та. — С. 154–155, 162 (пра­дід — Кміта (Олек­сандр) Волч­ко­вич Воро­но­ви­ць­кий, дід — Волч­ко Олек­сан­дро­вич Кмітич, бать­ко — Дмит­ро Волч­ко­вич Олек­сан­дро­вич Кмітич, брат Олек­сандр Дмит­ро­вич Кмітич — зас­нов­ник роду панів Кміт-Чер­лен­ковсь­ких і Чер­лен­ковсь­ких). 41 AGAD. Perg. 7466 (вось­ми­кут­на, 13×11 мм). 42 Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1183; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852. 43 ЦДІА­УК. Ф. 256, оп. 1, спр. 144, арк. 3, 7 зв., 27 зв. (вось­ми­кут­на, 17×15 мм; зго­ри напис: SC). 44 Любав­ский М. Литов­ско-рус­ский сейм. Опыт по исто­рии учре­жде­ния в свя- зи с внут­рен­ним стро­ем и внеш­нею жиз­нью госу­дар­ства. — М., 1901. — С. 5; Lietuvos Metrika. Knyga nr 523 (1528). Viešųjų reikalų knyga 1. — Vilnius, 2006. — Р. 23 (“Пан Иваш­ко Гор­но­стаи мает ста­ви­ти два­надцат конеи и з зостав­ны­ми люд­ми. А кром застав­ных людеи из сво­ее власт­но­сти мает ста­ви­ти 10 конеи”); Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII–XVIII wieku. Spisy. — T. XI. — S. 210–211 (пан рад­ний і хору­гов­ний (1528–1558), гос- подарсь­кий писар (1512–1558), дер­жав­ця дор­сунішсь­кий (1527–1551), гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок (1529–1542), під­скар­бій земсь­кий (1531–1558), ста­ро­ста слонімсь­кий (1531– 1558), дер­жав­ця бір­штансь­кий (1539–1551), мар­ша­лок двор­ний (1542–1558), дер­жав­ця сто­клішсь­кий (1549–1558), воє­во­да нов­го­родсь­кий (1551–1558), дер­жав­ця кревсь­кий (1556–1558) Іван Оста­фій­о­вич Гор­но­стай; пан рад­ний і хору­гов­ний (1547–1565), ключ- ник віленсь­кий (1533–1544), дер­жав­ця конявсь­кий і дуби­ць­кий (1533–1544), писар гос- подарсь­ких дворів (1536–1544), дер­жав­ця любо­шансь­кий (1546–1555), гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок (1547–1565), дер­жав­ця гомельсь­кий (1547–1552), ста­ро­ста річи­ць­кий (1555) Они­кій Оста­фій­о­вич Гор­но­стай). гов­ні 45 Гор­но­стаї, і який мав вигляд пере­хре­ще­ної лілії над дво­ма три- кут­ни­ка­ми. Впер­ше його бачи­мо в рене­сан­со­во­му щиті на печат­ці пана рад­но­го і хору­гов­но­го (1529–1558), гос­по­дарсь­ко­го писа­ря (1512– 1558), дор­сунішсь­ко­го дер­жав­ці (1527–1551), гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка (1529–1542), земсь­ко­го під­скар­бія (1531–1558), слонімсь­ко­го ста­ро­сти (1531–1558), бір­штансь­ко­го дер­жав­ці (1539–1551), двор­но­го мар­шал­ка (1542–1558), сто­клішсь­ко­го дер­жав­ці (1549–1558), нов­го­родсь­ко­го воєво- ди (1551–1558), кревсь­ко­го дер­жав­ці (1556–1558) Іва­на Оста­фій­о­ви­ча Гор- ностая від 1536–1553 років 46. Ана­ло­гічне зоб­ра­жен­ня мають і дві його наступ­ні печат­ки від 1543– 1552 рр. 47 та 1553 р. 48 Нато­мість, невдо­взі по-тому в гер­бі пана Іва­на Гор- ностая з’являється ціл­ком інше зоб­ра­жен­ня — китаврус, який три­має нап­ну­тий лук і цілить стрі­лою у влас­ний хвіст у вигляді змії в рене­сан- сово­му щиті, над яким роз­мі­ще­но шолом із наметом49. Печат­ку з цим сю- жетом бачи­мо при доку­мен­тах від 1554–1557 рр. Саме у 1554 р. вели­кий князь Сигіз­мунд ІІ Август надав дозвіл на вико­ри­стан­ня Іва­ном Оста­фі- 45 Любав­ский М. Литов­ско-рус­ский сейм. — С. 473 (пан хору­гов­ний Іван Оста­фійо- вич Гор­но­стай; пан хору­гов­ний Они­кій Оста­фій­о­вич Гор­но­стай). 46 AGAD. Perg. 4800; AZ, sygn. 33, st. 679; APK. ASang, teka VI, plik 39; teka VIIІ, plik 11, 12, 26; ZR. Perg. 221; Jana Zamoyskiego notaty heraldyczno-sfragistyczne / F. Piekosiński // Studya, rozprawy i materyały z dziedziny historyi polskiej i prawa polskiego. — T. VII. — Kraków, 1907. — n. 550; Цітоў А. Пячат­кі ста­ра­жыт­най Бела­русі. — Мінск, 1993. — С. 62, мал. 32 (оваль­на, 20×18 мм; зго­ри напис: ЮРею). 47 НБУВ. ІР. Ф. 24, спр. 2383, арк. 1; ЦДІА­УК. Ф. 220, оп. 1, спр. 27, арк. 1; спр. 28, арк. 1; APK. ASang, teka ІV, plik 61, 68; teka V, plik 2, 37; teka VІ, plik 1; teka VII, plik 5; Цітоў А. Пячат­кі ста­ра­жыт­най Бела­русі. — С. 62, мал. 34; Piekosiński F. Heraldika polska wieków średnich. — Kraków, 1899. — S. 306, мал. 541 (оваль­на, 19×15 мм; зго­ри літе­ри: SI). 48 Цітоў А. Пячат­кі ста­ра­жыт­най Бела­русі. — С. 62, мал. 33 (круг­ла, 16 мм; зго­ри напис: ІВА ГО). 49 AGAD. Perg. 7715, 7722, 7723; AR. Dz. X, sygn.111, st. 1, 3; APK. ASang, teka VІІІ, plik 31, 78, 79; BCz. Perg. 903 (оваль­на, 20×18 мм; зго­ри літе­ри: IН). 50 Słownik geograficzny. — T. III. — Warszawa, 1882. — S. 127 (з поси­лан­ням на “Rejestr.zyk przywilejów Hornostajowskich” в “Archіwum Hornostajów”). 51 Тrelińska B. Album armorum nobilium Regni Poloniae XV–XVIII saec. Herby nobi.litacji i indygenatów XV–XVIII w. — Lublin, 2001. — S. 80, n. 107; Piekosiński F. Heraldika polska wieków średnich. — S. 29; Piekosiński F. Rycerstwo polskie wieków średnich. — T. I: O dynastycznem szlachty polskiej pochodzeniu. — Kraków, 1876. — S. 276. 52 APK. ZR, rkps 68, st. 6 (вось­ми­кут­на, 13×11 мм; зго­ри літе­ри: • I • Н •). 53 APK. ASang, teka VІІІ, plik 56; rkps 155, st. 192, 404 (оваль­на, 15×13 мм; зго­ри лі- тери: * I * Н *). 54 AGAD. Perg. 636 а, 5627; Цітоў А. Пячат­кі ста­ра­жыт­най Бела­русі. — С. 62, мал. 35; Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. 1385–1791. — Kraków, 1932. — S. 353, n. 149 b, мал. n. 10; S. 413, n. 94 f, опис n. 9 (оваль­на, 23×22 мм; зго­ри літе­ри: GН). 55 APK. ZR, pap. 37, 38, 39, 40, 41, 42; rkps 65, st. 21; rkps 66, st. 33; rkps 155, st. 228, 293, 295, 413, 415 (оваль­на, 22×20 мм). 56 APK. ZR, rkps 66, st. 35, 60, 220; rkps 155, st. 423 (оваль­на, 16×13 мм; зго­ри літе­ри: ОН). 57 APK. ZR, rkps 68, st. 128 (оваль­на, 18×16 мм; зго­ри літе­ри: ІІН). 58 APK. ZR, rkps 66, st. 42; rkps 155, st. 425, 431; Цітоў А. Пячат­кі ста­ра­жыт­най Бела- русі. — С. 62, мал. 36 (вось­ми­кут­на, 18×16 мм; зго­ри літе­ри: WН). 59 APK. ASang, teka ХХІІ, plik 23 (оваль­на, 20×18 мм; зго­ри літе­ри: НН). 60 AGAD. Perg. 7764; APK, rkps 155, st. 278; BCz. Perg. 915 (вось­ми­кут­на, 16×14 мм; зго­ри літе­ри: О • Н). 61 APK. Rkps 155, st.421 (оваль­на, 22×20 мм; зго­ри літе­ри: SН). 62 Boniecki A. Herbarz Polski. — T. VII. — Warszawa, 1904. — S. 341. 63 APK. Rkps 155, st. 417, 419 (оваль­на, 30×24 мм; нав­ко­ло літе­ри: H • • Н • Z • • T • AWM). 64 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. ІV. — S.375; ЛНБ ВР. Ф. 5, оп. 2, спр. 7444/I, арк. 272 (“Hornostaj h. Hypocentaurus”). 65 Kojałowicz W. Сompendium. — S. 6. 66 Boniecki A. Herbarz Polski. — T. VII. — S. 340.