Володиєвські гербу Корчак (Володийовськi, Володовські, Wołodyjewscy, Wołodowscy, Wołodiowscy ) – земянський рід, у XVІ–XVІІ ст. землевласники у Подільській землі.
Владели с. Володыевцами на Лядавѣ, которое встрѣчается уже въ реестрѣ 1493 г. (Włodowcze);
Загальна характеристика та походження роду.
Родоначальником Володийовських був прадід Кам”янецького героя Касіян Володовський, чи Володийовський. В актах першої половини ХVІ ст. він називається Костюшком, може через те, що був сином Костя-Константина. Родом він був певне з села Володовець, що міститься біля містечка Мурафи на Подільській Могилівщині. Inna gałąź Wołodyowskich należała w pierwszej połowie XVI w. do szlachty starostwa barskiego (Obacz także Dr. Antoni J., Sylwetki historyczne, Serya Viii, str. 297—302). По переписи 1552 г. значатся два брата Володіевскихъ, отбывавшихъ службы при старостѣ барскомъ. Но по переписямъ 2‑й пол. XVI в. Володіевцы уже не числятся въ числѣ барскихъ селъ, и Володіевскіе выходятъ изъ рядовъ барской шляхты. З часом Володийовські переходять на католицький обряд і вливаються в ряди польської, хоча й бідної шляхти. В кон. XVI в. Володіевцами владѣли Wasil dictus Adam, сын Андрея, Андрей и Прокопъ, сыновья Кузьмы, и дочери Ивахна Володіевскаго— Чарноха Мордасова и Орпина Семянова. Другая отраслъ Володыевскихъ существовала въ XVI в. въ западномъ Подольѣ (Губаровъ. Новоселка). У козацьких реєстрах 1649 р. у Чорновецької сотні Брацлавського полку знайдемо Процика, Степана, Хомицю (sic!), Левка, Семена і Ярему Володийовських, 1. Herold 1906, str. 293.
Подъ 1520 г. встрѣчается въ Барщинѣ Романъ Влодовичъ, подъ 1522— Константинъ Володовскій, одинъ изъ нихъ былъ женатъ на Марушѣ, дочери Лазура Решки Радіевскаго.
Геральдика та сфрагистика
1. На червоному полі три срібних вруба.
Джерела:
– печатка Мартина Володиєвського 1563 р. (Wittyg W. Wypisy heraldyczne. – S. 17).
2. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак).
Джерела:
– Okolski S. Orbis Polonus. – Vol. I. – P. 446.
– Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том ІХ. – S. 414.
– Грушевський М. Історія України-Руси. – Том VI. – С. 251.
Родовiд та бiограми.
І.
Роман Влодович (1522)
Касьян (Костюк) Володийовський
Kostiuk (Kostuk, Kasyan) Wołodowski, haeres in Lostowce 1526 r., protopop alias namiestnik kamieniecki ritus Rutenorum 1535 r. (Ks. 3598 ff. 62, 66. 225 v.; Ks. 3599 nr. 170). W roku 1533 żonie swej Maruchnie, córce Fedka Dubrawskiego z pow. żydaczowskiego, która mu wniosła 100 zł. posagu, zapisał oprawę i dożywocie na połowie Wołodyowiec. Jest on „haeres seu tenutarius” Wołodowiec oraz części w Hinkowcach, Olchowcu, Isakowcach, Popowcach, Nowosiołce, (Jhrynkowcach, Łostowcach, Rohowcach, Koremykowcach (Ks. 3598 f, 193—4). Rozwiódłszy się z Marucliną, ożenił się z Zofią, córką Micłiała Piaseckiego, podkomorzego kamienieckiego, za którą wziął 100 zł. posagu i w r. 1546 uczynił z nią zapis wzajemnego dożywocia (Ks. 3600 nnr. 14—16). Marucłina Dubrawska, poprzednia jego małżonka, kwituje go w roku 1551 z odbioru posagu i kasuje zapisy (Ks. 3600 nr. 238). W r. 1547 dokonał zamiany z Fedorem i Daszkiem Łostowskimi, dając im części Oictiowca, Wolosczowa czy Wolossowa, Wańkowiec, Tytowiec (Tłiytłiowcze) i (Jłirynkowiec, wziął od nicłi wzamian części Lostowiec, Nowosiółki, (Jłirynko- wiec, Isakowiec, Ropowiec, Braliy, Kniażej Krynicy, Rołiowiec, Koremykowiec, Wołkowiec (Ks. 3600 nnr. 53, 103). Wzmiankowany jeszcze w r. 1560 jako Kasyan Wołodiowski alias Kościuk (Ks. 3601 nr. 366), nie żyje już w r. 1566, w którym występują synowie jego: Marcyan, Grzegorz alias Fredro, Jerzy, Tomasz i Wawrzyniec (Laurentius), oraz córki. Oluclina, Margareta alias Marusza i Chwenna (Ks. 3603 f. 22 v., nr. 20). Найдавніша документальна згадка про цей рід сягає 16 ст., де значиться, що Касіян Володовський чи Володийовський, ймовірно родом із села Володовець, що на Могилівщині. В актах 1535 року він іменується кам’янецьким православним намісником, а значить не останньою особою вжитті тодішньої кам’янецької української громади.
Родоначальником Володийовських був прадід Кам”янецького героя Касіян Володовський, чи Володийовський. В актах першої половини ХVІ ст. він називається Костюшком, може через те, що був сином Костя-Константина. Родом він був певне з села Володовець, що міститься біля містечка Мурафи на Подільській Могилівщині.
Як можна дізнатися з історичної розвідки Леона Бялковського про Поділля ХVІ ст., оцей Костюк Володийовський в актах 1535 р. іменується Кам”янецьким “намісником” Львівського православного єпископа; значить він був духовною особою (“протопоп”). Женатий він був з Марухною, дочкою Федька Дубрівського, і в 1533 р. записав її “оправу й доживоття” на половині села Володовець. Пізніше він розвівся з Марухною и женився на польці Софії, дочці Михала Пясецького. Факт незвичайний для духовної особи! Правда, в ті часи оженення та розводи часто робилися без санкції церкви, в противність каноничним правам, але для духовної особи такий факт, як розвід з першою жінкою й оженення на католичці-польці був надзвичайний і для того часу, і можна робити здогади, що Касіяну Костюку Володийовському це не пройшло безкарно з боку духовної влади.В 1539 р. русько-православне суспільство Львівської єпархії добилося, що в них постав православний єпископ Макарий Тучапський. Цей єпископ став заводити каноничні порядки в Львівській єпархії, і певне тоді Костюк Володийовський перестав бути єпископським намістником-протопопом в Кам”янці, бо року 1558 р. в Кам”янецьких земських актах виступає Кам”янецьким намістником вже інша особа-Назарик (Назарий) Пилятовський, а Костюк Володийовський ще тоді жив,-вмер він десь коло 1566 р.
Касіян Костюк Володийовський крім земельної частки в с. Володовцях мав ще невеликий земельний маєток в селі Новосілці в Червоногородському повіті, коло міста Заліщиків, в Галичині, але після того, як оженився з Пясецькою, його матеріяльне становище покращало, бо Пясецькі в ті часи були досить заможні й знатні “земляни” на Поділлю. Оце багатство та знатність Пясецької може й було причиною того, що Костюк Володийовський покинув першу свою дружину.Дружина 1: Марухна, дочка Федька ДубровськогоДружина 2: Zofja Piasecka
II
МАРТИН КОСТЮК ВОЛОДИЙОВСЬКИЙ
syn z pierwszej żony, występuje w r. 1555 (Ks. 3601 nr. 59). Tenże Marcyan Wołodyowski dictus Kostiuk, ożeniony z Zofią, córką Macieja Wężyka de Lisk, nie żyje już w r. 1577. Synowie jego: Hieronim i Paweł, 1577 r. (Ks. 3603 ff. 457, 471).Hinkowcze с. Гиньківці, Заліщ. р‑н, Терн. обл. Марціан Володийовський званий Костюк ASK. Dz.I. Syng.45. K.Дружина: Zofią, córką Macieja Wężyka de Lisk
ГРИГОРІЙ-ФРІДЕРІК КАС’ЯНОВИЧ КОСТЮК ВОЛОДИЙОВСЬКИЙ
Pozostali synowie Kostiuka, t. j. Fredro, zwany Fryderykiem, Jerzy, Tomasz i Wawrzyniec, wszyscy razem, występują w aktach ziemskicłi do r. 1582.у 1578 році дідич Гиньківців[1]1. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — Т. 5. — S. 313 (прим.).
ЮХНО КАСЬЯНОВИЧ
Pozostali synowie Kostiuka, t. j. Fredro, zwany Fryderykiem, Jerzy, Tomasz i Wawrzyniec, wszyscy razem, występują w aktach ziemskicłi do r. 1582, Wawrzyniec zaś i Jerzy Kostuki Wołodyowscy jeszcze 1599 r. (Ks. 3603 nr. 524; Ks. 3604 ff. 47 v. – 48, 217; Ks. 3606 f. 37; Ks. 3619 f. 2 v.).
Tomasz Костюк Володиєвський
Pozostali synowie Kostiuka, t. j. Fredro, zwany Fryderykiem, Jerzy, Tomasz i Wawrzyniec, wszyscy razem, występują w aktach ziemskicłi do r. 1582,
Wawrzyniec (Laurentius)
Pozostali synowie Kostiuka, t. j. Fredro, zwany Fryderykiem, Jerzy, Tomasz i Wawrzyniec, wszyscy razem, występują w aktach ziemskicłi do r. 1582, Wawrzyniec zaś i Jerzy Kostuki Wołodyowscy jeszcze 1599 r. (Ks. 3603 nr. 524; Ks. 3604 ff. 47 v. – 48, 217; Ks. 3606 f. 37; Ks. 3619 f. 2 v.).
OLUCLINA
MARGARETA
MARUSZA (MAŁGORZATA)
za Leonardem Witalszowskim 1576 r.,
CHWENNA EUFEMIA
za Walentym Zielenieckim (Ks. 3603 nr. 524; Ks. 3605 f. 351 v.).
III.
ГЕРАНІМ СИН МАРТИНА
ПАВЛО ЮХНОВИЧ
Павло стає більш заможним, бо володів частиною села Ходоровець, недалеко від Кам\”янця, на південь, а також мав кілька \”димів\” (садиб) в селі Панівцях Зеленецьких, що лежали за Збручом, над самою цією річкою.
IV.
ЮРІЙ-МІХАЛ ПАВЛОВИЧ
Між жінками, що виїхали з Кам”янця після передачі його туркам, не було дружини Юрия-Михала Володийовського: вона, як було вже зауважено, заздалегідь виїхала з Поділля разом з дружиною кам”янецького старости Потоцького; обидві вони втікли спочатку на Волинь, а потім заховалися в далеких пущах Литви. Кристина Володийовська не така була хоробра, як її змалював Сенкевич в свойому романі…
По заспокоєнню країни Володийовська разом з Потоцькою повернулася з Литви до Волині і тут в Дубні в 1674 р. вийшла заміж п”ятий раз за Францишка Лукаша Дзевановського. Жила вона з ним не довго,-рік або два, не більше, бо вмерла десь в кінці 1675 або на початку 1676 року в Дубні.
Wołodyjowski
ЯКIВ ПАВЛОВИЧ ВОЛОДИЙОВСЬКИЙ
Після Юрія й Кристини Володийовських зостався значний спадок: великі земельні маєтки, про які ми вже оповідали, і рухомості. Прямих спадкоємців не було, бо Кристина хоч пять раз виходила заміж, але дітей не мала. Зосталися тільки бокові спадкоємці. А треба пригадати, що земельні маєтки Володийовських були на Кам”янеччині, яка була під владою турок до 1699 р., а всі ті, хто мав якесь право на спадок, були в Польщі. Але не дивлячись на те, що фактично ті спадкоємці не могли користуватися земельними подільськими маєтками, рідня Володийовських кинулася правити в Польщі судові справи про спадок. А треба сказати, що за всі ті часи, коли Поділлям володіли турки, всі установи Подільського воєводства і всі урядові назви існували фіктивно в Польщі й справляли свої функції. Отож спадкоемці Володийовських правили свої справи в судах Подольського воєводства и в загальних вищих судах-трибуналах. А тих претендентів на маєтки Володийовських було багато, бо шматок був лакомий, тим-то до того лакомого шматка збіглася рідня і близька і далека.
Між претендентами були: перше всього брат покійного Юрія Яків Володийовський безженний та сестра його Анна, що була замужем за Маковецьким; потім заявила свої права на спадок сестра Кристини Володийовської Матчинська. Розуміється, претендував на маєтки Кристини Володийовської п”ятий її чоловік Дзевановський, а також рідня інших трьох її чоловіків. До тої судової справи причипилися ще представники релігійних організацій, яким Володийовські записували свої пожертви; а саме-кам”янецька капитула (церковне р[имо]-католицьке управління) та кам”янецький францісканський кляштор.
Між тими претендентами, крім судових змагань, були й домашні суперечки й навіть криваві сутички.
Найзавзятіші між тими претендентами були: Дзевановський, останій чоловік Кристини Володийовської, Іа Дзержек, жонатий на сестрі її. Раз, коли вони зійшлися в Любліні в квартирі подільського депутата до трибуналу й заспорили між собою, то Дзевановський кинувся на Дзержка з вихваченої з піхви шаблею, але їх розняли. Дзержик не подарував Дзевановському отої образи. В той час Люблінський трибунал розпорядився, щоби до Любліна було привезено рухоме майно покійних Володийовських. Коли Дзевановський з Матчинською в”їзжали до Любліна, а за ними їхало кільканадцять возів, напакованих рухомим майном покійної Кристини Володийовської, то два Дзержки-батько й син-на чолі озброєного загону напали на їхавших своїх супротивників по судовій справі, і тут, майже біля судового будинку, забрали все, що було на возах, і забили шість чоловік “пахолків”.
Судова справа ускладнилася ще й цією подією, затягнулася на кілька літ.
Тільки в 1680 р. судову справу вирішили: поділити маєтки, і між іншим присуджено було, щоби Дзержки повернули Дзевановському коня, забраного при нападі, та заплатили “поголовщини” 600 злотих за вбитих шість чоловік… Не дорого цінили тоді життя чоловіка з “пахолків”!Брат Юрія Володийовського Яків, останній з Володийовських, вмер безпотомний в 1706 р., й сестра його Анна Маковецька зосталася єдиною по прямій лінії спадкоємцею земельних маєтків Володийовських, а від неї ті землі з кріпаками перейшли до її потомків Маковецьких. Останній землевласник з потомків Анни Маковецької володів частиною маєтків Юрія Володийовського до часів революції.
Анна Павловна Володийовська
Чол.: Станіслав Маковецький — гродського судді Кам’янця, як придане отримала маєток у Свистівці.
Яків, останній з Володийовських, вмер безпотомний в 1706 р., й сестра його Анна Маковецька зосталася єдиною по прямій лінії спадкоємцею земельних маєтків Володийовських, а від неї ті землі з кріпаками перейшли до її потомків Маковецьких. Останній землевласник з потомків Анни Маковецької володів частиною маєтків Юрія Володийовського до часів революції.
Представники роду без місця у родоводу.
В кон. XVI в. Володіевцами владѣли Wasil dictus Adam, сын Андрея, Андрей и Прокопъ, сыновья Кузьмы, и дочери Ивахна Володіевскаго— Чарноха Мордасова и Орпина Семянова.
Андрій Володийовський
У 1606 р. була пограбована пасіка пана Андрія Володийовського на р. Саврані людьми Тихона Шашкевича[1, c. 515]. Під час судового розгляду справи один із підданих панів Шашкевичів, розбійник Павлик, зізнався про скоєне: «Ѩ, дεи, с тыми товаришами сεго рокγ, γ двѣ нεдѣли по Божомъ Нарожεню, пасεку на кгрγнтε сεла Бубънова, в лεсε, с погрεба бчолы γлεвъ сто живцεмъ, поεхавши пѩтεрма санми, Ѡлны бчолы длѩ мεдγ попсовавши, а готового мεдγ рγчокъ двѣ присного, на Ѡныε сани понакладавши, Ѡныε пасεки, тых товаришов, над Косницу в лεс припровадивши, дисталисѩ εсмо и на пожиток свои… мεл там в том погрεбε бчол своих взѩлитыε бчолы» [2, с. 147–148].1. Żródła dziejowe. T. ХХІ. Ukraina (Kijow – Bracław) / wydał A. Jabłonowski. – Warszawa, 1894. – 654 s.2. Піддубняк О. П. Два виписи з чорних книг Вінницького замку /О. П. Піддубняк // Україна в минулому. – Київ-Львів, 1994. – Вип. 5. – С. 137–155.
Чорнові записи
Син Касіяна Володийовського Юхно, дід Кам”янецького героя, не збільшив свого маєтку, а перебивався на тому, що одержав від свого батька. А син Юхна Павло стає більш заможним, бо володів частиною села Ходоровець, недалеко від Кам”янця, на південь, а також мав кілька “димів” (садиб) в селі Панівцях Зеленецьких, що лежали за Збручом, над самою цією річкою.
Павло Володийовський мав трьох братів, з яких один иктор після кількох літ бойового життя став монахом, принявши ім”я Шимона, й поступив в 1625 р. до Кам”янецького Францісканського кляштору (монастиря) и потім був гвардіяном, себто начальником того кляштору. Свої земельні частини він передав брату Павлу. Цей францісканець був відомий полякам кам”янчанам своїм побожним життям, вченістю та своїм розумом; він дожив до Кам”янецької катастрофи-до часів взяття Кам”янця турками в 1672 р., і ще далеко до того часу передбачав біду від турок, що давно намагалися захватити Кам”янець, цей ключ до Поділля. Цей поважний кам”янецький францісканець Шимон застеригав поляків від тої біди, що насувалася на Кам”янець з боку Туреччини, але його не хотіли слухати, як записав у свої “реляції” сучасник кам”янецької катастрофи 1672 р. Станіслав Маковецький (“Relacya o upadku Kamienca 1672 r.”,-видано в 1886 р.).
У Павла Володийовського було троє дітей: старший син Юрий, потім Яків і молодшою була дочка Анна.
Юрий, по звичаю католицької церкви, мав ще друге ім”я‑Михал. Родився він 1620 року. Певне перші кроки грамотности робив під керівництвом свого стрия, кам”янецького гвардияна, але певне тої науки було не багато, як можна вивести з тої писанини, що зосталася після Юрия Володийовського, як зауважує історик J. Роллє, що розглядав архив Володийовських.
Про діяльність Юрия Володийовського в молодих літах мало відомо з документів; певне він брав участь у війнах часів Хмельниччини, як “товарищ” якогось заможного войовника. Сенкевич в романі “Огнем і мечем” виводить його як діяльного вояку у війську Яреми Вишневецького, завзятого супротивника повставшого українського народу, між якими було кілька тисяч кріпаків того ж самого Яреми. В ті войовничі часи Ю. Володийовський спочатку був не богатий шляхтич, а значить‑і незнатний по тодишним поняттям поляків. Допіру оженення Володийовського вивело його на більш широку дорогу. Але поки сталося це оженення, багато часу пройшло. Для убогого, але гонорового шляхтича, яким був Володийовський, треба було довго шукати підходящої партії, яка “підреперувала” би його маєткове становище. І Юрию Володийовському прийшлося довго чикати такої партії, тим більше, що почалися часи бурхливі, почалися війни, що захопили бойові інстинкти цієї людини. Сенкевич малює його як знаменитого партизана, ловкого дуеліста, з яким ніхто не міг зрівнятися в поєдинку.
В 1656 р. сестра Володийовського Анна вийшла заміж за Станіслава Маковецького, стольника Лятичівського й підстаростія гродського Кам”янецького, і це подружжя вивело Володийовських на більш видне місце в провінціяльному шляхетському світі, бо Маковецький був шляхтич рухливий, мав звязки з місцевими видатними діячами й магнатами.
В 1660 р. вмер батько Юрия Володийовського. Мати осталася на своїм “доживотті” в свойому невеликому маєтку. Молодший син Яків жив при ній і вів сільське господарство в Новосільці Костюковій. Старший же син, що був військовим, одержав свою частину в Ходоровцях і Панівцях Зеленецьких, але як ремесло войовника вимагало багато коштів, то прийшлося йому скоро продати свою частину в Ходоровцях. Що Ю. Володийовський збіднів в ті часи, видно з такого факту. Один з кревних його Петро Володийовський в 1653 р. попав в руки татар і мучився в неволі у якогось татарина в Криму. Дав він знати про себе до своєї матери, яка проживала на Кам”янеччині на невеликій частці землі, і просив, щоби мати викупила його з неволі й що його господар хоче за нього 1000 злотих. Мати не мала грошей на викуп і вдалася до своїй рідні за пожичкою, але всі кревні не були багаті й не могли дати потрібної суми грошей. А на викуп і звільнення Петра Володийовського крім викупа треба було виплатити ще за доставку вязня до Хотина 100 зл. Та дати Кам”янецькому купцю Пьотровичу за подвійну подорож до Криму й залагодження справи викупа 200 талерів. Звернулася мати того вязня до Юрия Володийовського з проханням допомогти її в справі викупа сина. Вона заложила йому свою землю, а він, щоби здобути гроша, віддав в аренду своїх десять димів в Новосільці кам”янецькому купцю Фегерашу, певне армянину, і дав гроші на викуп свого земляка, і таким чином Петро Володийовський вирвався з неволі. Ця справа показує, що в ті часи Юрий Володийовський та інші його родичі на Кам”янеччині були не богатими землевласниками.
Коли настали більш спокійніші часи після війн Хмельнищини, Юрий Володийовський осівся на деякий час в Панівцях Зеленецьких на своїй земельній частині. В ті часи в тих же Панівцях на другій частині жив шляхтич Валент Єзьорковський, що мав ще інші маєтки в тій місцевості. В цього землевласника була дочка Кристина, вдова після смерти третього чоловіка. Це була особа не першої молодости; не мала вона щастя в довгому подружжі. Перший її чоловік Павло Свірський, ротмістр королевський, загинув під Збаражем 1649 р. після девяти літ життя в подружжі. Кристина потім вишла заміж за Кондрацького, також ротмістра, приятеля покійного першого її чоловіка. Але й цей другий чоловік погиб десь під Сочавою, коли син Богдана Хмельницького Тимко сватався до господарської дочки Розанди в 1653 р. Третій раз Кристина була замужем за Цвиліхівським, також військовим діячем, і також з ним не довго жила. Таким чином коли Юрий Володийовський оселився в Панівцях, Кристина вже була вдовою третій раз. Отут і стався шлюб Юрия Володийовського з Кристиною Єзьорковською в 1662 р. Обоє вони тоді були вже не молоді: Юрию було 42 роки, а його жінці теж було ко