Болобани-Осекровські — земянський рід Волинського воєводства.
І генерація
N. N. Болобан
Батько Івана та Василя.
ІІ генерація
Іван N. Болобан
Василий N. Болобан
жена Александра Михаиловна Берестская, 3‑м браком за п. Каспером Цетковским.
В акті від 13 жовтня 1569 р., укладеному в м. Володимир. Згідно з цим договором, шляхтич Василь Болобан Осекровський віддав у заставу частину маєтку Секров шляхтичу Миколі Дубровському за 80 кіп грошів терміном на 8 років: «Я сам або ести бы в тых годех з божего допущеня з сего света зшол, тогды жона и сынове мои мают п(а)ну Дубровскому або малжонце и детем тую осмъдесят копъ грошеи литовских всю сполна заплатити» [Волинські грамоти XVI ст.].
ІІІ генерація
Овдотья Іванівна
Ганна Іванівна
за п. Мих. Халаимомъ,
за п. Федором Шишою-Ставецким
за п. Александроис Владычкою.
Мануйло Васильович Болобан
Скарга про згвалтування Матушевої Ланевської Федори з Черневських.
Ця історія містить опис саме зґвалтування, однак, як і попередня справа, обмежується лише самою скаргою. Третього лютого 1573 р. возний Хацко Чуват-Туличовський у володимирському ґроді вчинив визнання у справі Матуша Ланевського, дружина якого Федора (дочка Луки Черневського) перед возним і шляхтою при ньому, свідками «людьми добрими», у своєму домі в Осекрові скаржилася про зґвалтування. Вона оповіла, що за відсутності чоловіка 20 січня сусід по маєтку Манойло Балабан, прийшовши до її двора з дружиною і з братом Іваном, з приятелями і слугами владики Феодосія, наказав дати їм бочку пива, і хоч вона не хотіла, проте мусила «по неволи». А ті непрохані гості в домі Федори поводилися «горшеи корчмы». Також Манойло з рушниці застрелив собаку, який стеріг дім, і до того витягнув із погреба ще одну бочку пива.
А потім той же нападник 23 січня сам особисто звернувся до неї з проханням прийти до нього в дім і допомогти в приготуванні «беседи», на яку чекали владику Феодосія, тещу Манойла (У скарзі теща Манойла, відповідно, дочка владики Феодосія, називається панею Юріївською і Сосновською, однак в іншому документі фіксується зять владики Феодосія Михайло Сосновський (ф. 28, оп. 1, спр. 4, арк. 300 зв.–301, 1569).) та сестру його пані Зайцеву (Настася Болобанівна – дружина Богуша Зайця [ЦДІАУК. – Ф. 27, спр. 4, арк. 195 зв.–196].). Вона спочатку відмовлялася, однак після того, як її попросили особисто Манойлові дружина, брат і слуги, зважила на їх прохання. Того ж дня увечері Федору, «упоивши», Настася Зайцева відправила її додому на своїх санях. Наступного дня історія із запрошенням повторилася та, як твердила Федора, вона погодилася піти в гості лише після того, як її запросив сам владика, чиє прохання було п’ятим. Всі ті гості, «пивши над вечоры», роз’їхалися по домівках, тож і вона «чолом ударила», однак Балабан із дружиною і тещею затримали її. Потім приїхав швагер Манойла Павло з владичними слугами, і хоч вона збиралася додому, однак її знову кілька разів затримували.
Врешті, коли Федора таки покинула дім, той Павло, який з ними не сидів і не пив, а також слуги, що були при ньому, схопили її і вкинули до «гридні», де її почали гвалтувати. Вона кликала на поміч і її крики почув Манойло, прибіг та наказав засвітити вогонь. Однак якийсь Баглай, що був із Павлом, сказав на те: «Пане Болобане, твои то шурин, даи покои». Федора просила Балабана про оборону, але «не было никого, сам господар росказал им и дал имъ в руки», тобто саме Манойла як господаря дому жінка звинуватила в зґвалтуванні.
Ґвалтівники також пограбували одяг, який на ній був: «брамку золотую перловую, за которую дано шестнадцат копъ, два перстени ис каменъми, вкоторых было по два черлене золотых, шапка аксамитная, рубок фартух». Замість тих речей Балабан прислав їй лише порване вбрання. Про той ґвалт жінка оповідала 25 січня (тобто вже наступного дня) Гермогену Шишці, Яну Рибенському та Якиму Івановичу Обуху, а також хотіла поскаржитися в ґроді, однак вирішила дочекатися чоловіка, бо про попередню пригоду йому не розповідала: «Ему замолчала, што ми кгвалтовне побрал, пиво попил и собаку забил, абы то в суседстве упокои был». А Матуш, повернувшися додому та почувши про ґвалт дружини, послав по возного, який і визнав її свідчення у ґроді [ЦДІАУК. – Ф. 28, оп. 1, спр. 7а, арк. 10 зв.–11 зв.].
Відповідальність у даному випадку падала не лише на безпосереднього ґвалтівника, а й на господаря дому, на що вказує й сама Федора. Скоєння в домі злочину кидало пляму на дім і його власника, у цьому ж випадку йшлося про обізнаність господаря з тим, що коїлося, і сприяння зґалтуванню через невтручання й практично згоду на цей злочин. Матуш Ланевський, слуга Миколая Дубровського, був немісцевим шляхтичем, який увійшов до волинської корпорації завдяки своїм шлюбам. Перша його дружина Олена належала до родини Балабанів – доводилася Манойлові та Івану сестрою. Їх батько, Василь Балабан Осекровський, 30 січня 1567 р. визнав, що заставив свою частину в Осекрові Миколаю Дубровському за борг у 80 кіп, з яких 20 він позичив для віддачі посагу Ланевському. Цілком імовірно, що Матуш мешкав у Осекрові не лише на правах чоловіка небіжчиці Олени Балабанівни, а й як слуга Дубровського [Волинські грамоти XVI ст. / Упор. В.Б. Задорожний, А.М. Матвієнко. Київ, 1995. – С. 40–42.]. Утім, схоже, що Осекров перейшов від Балабанів до чужих рук ще раніше. Так в одній зі справ ідеться про те, що Василь Балабан заставив частину Осекрова батьку Григорія Колмовського, пасинка Дубровського, про що вже після смерті Дубровського позивали його удову Балабани [ЦДІАУК. – Ф. 27, оп. 1, спр. 4, арк. 90–90 зв.].
Вірогідно, що Федора, друга дружина Ланевського, стала заміщувальним об’єктом незгоди поміж братами Балабанами і їх шваґром Ланевським з приводу земельних суперечок. Так дещо пізніше Матуш зі своїми синами від першого шлюбу у 1577 р. претендував на частину спадку по Івану Шельвовському серед інших представників Балабанів-Осекровських [Там само. – Ф. 28, оп. 1, спр. 10, арк. 4–4 зв.]. А 1579 р. він позивав Манойла й Івана про посаг у 20 кіп покійної дружини, сестри Балабанів Олени [Там само. – Ф. 27, оп. 1, спр. 4, арк. 91–91 зв.].
Друга дружина Ланевського Федора, жертва розправи Манойла Балабана, була дочкою Луки Олехновича Чеpневського, небагатого волинського шляхтича, який, видаючи її заміж за Матуша та не маючи де взяти грошей на посаг у 100 кіп, записав дочці та її чоловікові на вічність право на свою дідичну нерухомість, тобто третю частину в Чеpневі, а також частини у Русовичах, Моpозовичах і Осмиловичах, які перебували в чужих руках. Цю Федорину «отчизну» подружжя мало викупити і тримати у повній власності [Там само. – Спp. 7, аpк. 272 зв.–274 зв.]. Звернімо увагу, що Федора Ланевська за відсутності чоловіка почувалася цілком вільно у провадженні свого дозвілля, а також у власній скарзі повідомляє про стан сп’яніння, в якому перебувала під час гостини у сусідів. Очевидно, що вона не розглядала ці обставини як можливість для ґвалтівників виправдатися чи як обтяжувальні обставини для себе в очах спільноти, а також мусила сподіватися на аналогічне сприйняття їх шляхетським загалом.
Прикметно, що і за Прокопом Волчком, і за Манойлом Балабаном в актових книгах фіксуються акти жорстокого поводження з власними дружинами (Про садистську поводження Прокопа Волчка-Жасковського зі своєю дружиною одразу після весілля див.: Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов. – К., 1909. – Ч. 8. – Т. ІІІ. – С. 134–137. Щоправда, ця розправа одразу по шлюбній ночі нагадує акт помсти, а це дає підставу для гіпотетичного питання про незайманість жінки), зокрема, Манойла владика Феодосій навіть позивав до духовного суду з цього приводу [ЦДІАУК. – Ф. 28, спр. 7, арк. 212, 224, 1572.]. Тож, скоріш за все, їхня поведінка в наведених історіях відображає не стільки загальні суспільні настанови щодо насильства над жінками, скільки особистісні характеристики. Однак показова відсутність подальшої реакції на скарги саме в судовому просторі, що засвідчує готовність її членів навіть у дражливих питаннях честі полагоджувати конфліктні стосунки. Шляхта, чутлива до найменших знаків неповаги, вкрай вразлива до слів і жестів, при цьому виявляла дивовижну нечутливість щодо величезної образи – зґвалтування жінки, коли йшлося про кривдника як добре знану особу в шляхетській корпорації.
Жінка: Марухна Михайловна,
Іван Васильович Болобан-Осекровський,
намагаючись нормалізувати стосунки з дружиною Ганною зі Стакорських, яка вигнала його зі свого маєтку, «забувши про свою присягу, вчинену на подружній зв’язок», а також привласнила чоловікові речі, посилає до неї своїх приятелів, аби вони з’ясували причину її поведінки та спробували переконати повернутися до подружнього життя з Іваном [Архив Юго–Западной России…, ч. 8, т. ІІІ, с. 451–452.].