Поліщук В. В. Городенська гілка князів Масальських на Волині У XVI ст. (Руська титулована знать Великого Князівства Литовського у структурі шляхетського землеволодіння)

// Українсь­кий істо­рич­ний жур­нал, № 2, 2008, C. 4–16

Дослід­жен­ня вико­нане за під­т­рим­ки Канадсь­ко­го інсти­ту­ту українсь­ких студій (Canadian Institute of Ukrainian Studies). Дослід­на дота­ція з меморіаль­но­го фон­ду імені Пет­ра Чор­но­го 2005 — 2006 рр.

У стат­ті дослід­жу­ють­ся шля­хи про­ник­нен­ня на Волинь у XVI ст. та пра­во­вий ста­тус зем­ле­во­лодін­ня князів Масальсь­ких (із чер­ні­гівсь­ких Рюри­ко­ви­чів). Зокре­ма рекон­струй­о­ва­но родо­від кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го Мун­чи, який володів зем­ля­ми у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті, а свою кар’є­ру реалі­зо­ву­вав за міс­цем спад­ко­вої осі­ло­сті в Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го воє­вод­ства. На архів­них матеріа­лах про­сте­же­но роз­поділ волинсь­кої спад­щи­ни між його дітьми та сту­пінь вклю­че­но­сті у міс­цеві маг­натсь­ко-шля­хетсь­кі корпорації.

У Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му (ВКЛ) потуж­ні князівсь­кі, пансь­кі й шля­хетсь­кі роди, як при­вілей­о­вані зем­ле­влас­ни­ки, володі­ли зем­ля­ми в різ­них регіо­нах дер­жа­ви — етніч­них українсь­ких, біло­русь­ких і литовсь­ких зем­лях. Піс­ля Люб­лінсь­кої унії 1569 р. українсь­кі зем­лі ВКЛ (Волинсь­ке, Брац­лавсь­ке і Київсь­ке воє­вод­ства) відій­шли до скла­ду Коро­ни Польсь­кої. Від­так вони опи­ни­ли­ся в дещо від­мін­них умо­вах роз­вит­ку порів­ня­но з литовсь­ко-біло­русь­ки­ми зем­ля­ми, зазна­ю­чи щодалі біль­шо­го впли­ву — куль­тур­но­го, соціаль­но-пра­во­во­го, релі­гій­но­го — із боку Коро­ни, але, як і рані­ше, у «супро­воді» руй­нів­них здо­бич­ни­ць­ких набі­гів з боку Кримсь­ко­го хан­ства. У зв’яз­ку із цим ціка­во про­сте­жи­ти долю тих при­вілей­о­ва­них родів русь­кої (українсь­ко-біло­русь­кої) знаті, які піс­ля Люб­лінсь­кої унії про­до­в­жу­ва­ли володіти зем­ля­ми на Волині чи Київ­щині, три­ма­ю­чи своє спад­ко­ве родо­ве зем­ле­во­лодін­ня (отчи­ни) в етніч­них біло­русь­ких і литовсь­ких зем­лях ВКЛ. Ця про­бле­ма­ти­ка ще чекає на подаль­шу грун­тов­ну роз­роб­ку. Наразі йдеть­ся про загаль­ні пунк­тир­ні риси соціаль­ної актив­но­сті пред­став­ни­ків таких родів; обсяг їхньо­го зем­ле­во­лодін­ня; родин­ні та клієн­тар­ні пов’я­зан­ня як сим­воліч­ний капітал; шлюб­ні зв’яз­ки як фік­са­цію соціаль­но­го ста­ту­су; кар’єр­ні устрем­лін­ня як набут­тя тих чи інших урядів; впи­су­ван­ня у регіо­наль­ну (повіто­ву, воє­водсь­ку) кор­по­ра­цію шлях­ти; сту­пінь долу­чен­ня до вла­ди у різ­них вимірах, почи­на­ю­чи від вер­хов­ної (вели­кий князь литовсь­кий) і закін­чу­ю­чи патро­наль­но-клієн­тар­ною. З іншо­го боку, дослід­жен­ня роду князів Масальсь­ких виво­дить нас на про­бле­му подаль­шої долі Рюри­ко­ви­чів у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му, їх ста­ту­су та орієн­та­ції в нових соціо­куль­тур­них реаліях. Від­по­відь на ці питан­ня доз­во­лить сфор­му­лю­ва­ти шир­шу про­бле­ма­ти­ку про регіо­наль­ні аспек­ти соціаль­ної актив­но­сті при­вілей­о­ва­ної знаті, спе­ци­фіку соціаль­них зв’яз­ків, прак­ти­ку адміністру­ван­ня влас­ним гос­по­дар­ством у різ­них регіо­нах. Зре­штою, вий­ти на більш кон­крет­ний, пер­со­наль­ний, рівень вклю­че­но­сті у соціум, мере­жу соціаль­них пов’я­зань, замкнені регіо­наль­ні кор­по­ра­ції маг­натів і шляхти.

Нашу ува­гу при­вер­ну­ла доля князів Масальсь­ких (Massalski, Mosalski) на Волині. Інте­рес до Масальсь­ких виз­рів піс­ля дослід­жен­ня ком­плек­су волинсь­ких доку­мен­тів, що віддзер­ка­лю­ють зем­ле­во­лодін­ня цьо­го роду у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті. Доку­мен­ти збері­га­ють­ся у Дер­жав­но­му істо­рич­но­му архіві Лит­ви (Lietuvos valstybes istorijos archyvas) у фон­ді Масальсь­ких (F. 1029: Masalski)1 і нещо­дав­но 24 ори­гі­на­ли були опуб­лі­ко­вані (Полі­щук В. Князі Масальсь­кі на Волині у XVI ст. за доку­мен­та­ми Дер­жав­но­го істо­рич­но­го архіву Лит­ви (русь­ка титу­ло­ва­на знать у про­сторі Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го). — К.: Ін‑т укр. історіо­гра­фії та доку­мен­то­знав­ства ім. М. С. Гру­шевсь­ко­го НАН Украї­ни, 2007. — 100 с.). Дану стат­тю мож­на роз­гля­да­ти як про­со­по­гра­фічне допов­нен­ня до пуб­ліка­ції. Усі 24 доку­мен­ти пов’я­за­ні з постат­тю кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го та його сина — кн. Федо­ра. Від­так, у нашій роз­від­ці ми спро­бує­мо висвіт­ли­ти основ­ну фак­то­гра­фію цих пер­со­налій і ті істо­рич­ні обста­ви­ни, що при­ве­ли пред­став­ни­ків цьо­го дав­ньо­го роду на Волинь.

Посе­лен­ня Масальськ розта­шо­ву­ва­ло­ся на схід від Смо­ленсь­ка й нале­жа­ло до так зва­них «вер­ховсь­ких уділів» Сіверсь­кої зем­лі, які (уді­ли) до кін­ця XV ст. вхо­ди­ли до Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го, зай­ма­ю­чи пози­цію своєрід­ної буфер­ної зони між ВКЛ і Вели­ким князів­ством Мос­ковсь­ким. Уна­слі­док постій­но­го подріб­нен­ня родо­во­го уді­лу, імо­вір­но, на сере­ди­ну XV ст. Масальськ уже не роз­гля­дав­ся вер­хов­ною вла­дою як центр уділь­но­го князів­ства й фак­тич­но зрів­няв­ся з отчи­на­ми — спад­ко­вим зем­ле­во­лодін­ням, яке мав під­твер­джу­ва­ти вели­кий князь литовський.

Історіо­гра­фіч­на тра­ди­ція виво­дить поход­жен­ня князів Масальсь­ких від чер­ні­гівсь­ких Рюри­ко­ви­чів, а без­по­се­ред­ньо — від най­мо­лод­шої гіл­ки князів Кара­чевсь­ких — сина Михай­ла Все­во­ло­до­ви­ча Чер­ні­гівсь­ко­го кн. Мсти­сла­ва Карачевського2. Від 1418 р. князі Масальсь­кі разом із кня­зя­ми Хоте­товсь­ки­ми репре­зен­ту­ють на Литві вигас­лий рід князів Карачевських3. Про­тя­гом дру­гої поло­ви­ни XV ст., за прав­лін­ня Кази­ми­ра Яге­лон­чи­ка, дослід­ни­ки від­зна­ча­ють, як актив­но пред­став­ни­ки роду князів Масальсь­ких всту­па­ють на служ­бу при вели­ко­кня­жо­му дворі, отри­му­ю­чи вислу­ги дале­ко від родо­во­го маєт­ку, у різ­них регіо­нах Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го. За спо­сте­ре­жен­ня­ми М. Кро­ма, князі Масальсь­кі у дру­гій поло­вині XV ст. уже не від­по­ві­да­ли ста­ту­су уділь­них князів, збли­жу­ю­чись зі ста­ту­сом гос­по­дарсь­ких бояр, які три­ма­ли зем­лю від вели­ко­го кня­зя на умо­вах війсь­ко­вої служби4.

Від сере­ди­ни XV ст. сини Юрія Свя­то­сла­ви­ча Масальсь­ко­го — Василь, Воло­ди­мир і Семен — запо­чат­ко­ву­ють три гіл­ки роду. Вони отри­му­ють від вели­ко­го кня­зя нові зем­лі (вислу­ги) у Смо­ленсь­кій зем­лі за свід­чен­ня­ми актів 1480‑х рр.5 Зас­нов­ник дру­гої гіл­ки, кн. Воло­ди­мир Юрій­о­вич, у 1449 р. отри­мав волость Недо­ходів на пів­ніч від Мезо­ць­ка. Пред­став­ни­ки молод­шої гіл­ки — діти Семе­на Юрій­о­ви­ча — Андрій та Іван Семе­но­ви­чі — також наді­ля­ють­ся зем­ля­ми у Смо­ленсь­кій зем­лі, де вони фік­су­ють­ся в 1480‑х рр.6 У верес­ні 1492 р. Масальськ було захопле­но мос­ковсь­ки­ми війсь­ка­ми Іва­на III, але за мир­ною уго­дою його було повер­ну­то литовсь­кій стороні7. Оста­точ­но Масальськ пере­хо­дить до Мос­ковсь­кої дер­жа­ви у 1500 р. Ціка­во, що біль­шість із пред­став­ни­ків роду Масальсь­ких зали­ши­ли­ся вір­ни­ми вели­ко­му кня­зю литовсь­ко­му. Лише молод­ші сини кн. Іва­на Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го (тре­тя гіл­ка) — Дмит­ро та Семен — перей­шли на служ­бу до Іва­на III й у 1512 — 1513 рр. фік­су­ють­ся в мос­ковсь­ких розрядах8. Тра­ди­цій­но у випад­ку втра­ти служ­бо­во­го й спад­ко­во­го зем­ле­во­лодін­ня вна­слі­док мос­ковсь­кої екс­пан­сії вели­кий князь литовсь­кий нада­вав своїм під­да­ним нові зем­лі в інших регіо­нах ВКЛ. Так від­бу­ва­ло­ся і з кня­зя­ми Масальсь­ки­ми. Напри­клад, кн. Іван Федо­ро­вич Масальсь­кий (це тро­юрід­ний дядь­ко героя віль­нюсь­ких доку­мен­тів, стар­ший син Іва­на Семе­но­ви­ча, пред­став­ник третьої гіл­ки) на почат­ку XVI ст. отри­мав від вели­ко­го кня­зя Алек­сандра (1492 — 1506 рр.) нові надан­ня у Смо­ленсь­кій зем­лі, які у жовтні 1508 р. під­твер­див Жиги­монт І9. Такі ж під­твер­джен­ня данин Алек­сандра у Смо­ленсь­ко­му повіті отри­ма­ли й кн. Семен Михай­ло­вич та Василь Михай­ло­вич Масальсь­кі — діти Михай­ла Васильовича10.

У зв’яз­ку із князівсь­ким поход­жен­ням Масальсь­ких особ­ли­во­го зна­чен­ня набу­ва­ють дані сфра­гі­сти­ки. Ідеть­ся про інтер­пре­та­цію зоб­ра­жень їхньо­го гер­ба, який зберіг­ся на доку­мен­тах у фор­мі від­бит­ків печа­ток-сиг­нетів. Так, герб кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го з печа­ток на доку­мен­тах 1569, 1577 рр. являє собою німе­ць­кий щит, на яко­му роз­мі­ще­но знак у вигляді літе­ри «М» під хре­стом — хрест посе­ре­дині пере­ти­нає літе­ру, а над ним літе­ри-іні­ціа­ли: I[wan] M[assalski]11. Гер­бо­ве зоб­ра­жен­ня на печат­ці на пер­ший погляд нага­дує зви­чай­ні шля­хетсь­кі печат­ні зна­ки, не маю­чи нічо­го спіль­но­го з родо­вим зна­ком Рюри­ко­ви­чів. Ски­даєть­ся на те, що гер­бо­ва тра­ди­ція Масальсь­ких піз­ньо­го поход­жен­ня, тоб­то вже литовсь­ких часів. Про­те так само мож­на поба­чи­ти й пев­ну модер­ні­за­цію сим­воліки Рюри­ко­ви­чів, сво­го роду «ошля­хет­нен­ня» князівсь­ко­го гер­ба Масальсь­ких. На дум­ку О. Алфьо­ро­ва, вис­лов­ле­ну в усній роз­мо­ві, літе­ра «М» із хре­стом посе­ре­дині у пере­вер­ну­то­му поло­жен­ні мало чим відріз­няєть­ся від три­зу­бу. Ана­ло­гіч­ну моди­фіка­цію родо­во­го зна­ку Рюри­ко­ви­чів мож­на спо­стері­га­ти й на при­кла­ді князівсь­ких гер­бів Чет­вер­тинсь­ких, Пузин і Огинсь­ких, але це про­бле­ма окре­мого дослід­жен­ня й у своїй стат­ті ми не пре­тен­дує­мо на її роз­в’я­зан­ня. Дода­мо також, що К. Несе­ць­кий так само поба­чив ана­ло­гію між гер­бом Масальсь­ких і гер­ба­ми князів Путят і Висоцьких12.

На Волині Масальсь­кі опи­ни­ли­ся не зав­дя­ки новим пожа­лу­ван­ням, а вна­слі­док шлю­бів, посів­ши зем­лі, успад­ко­вані дру­жи­на­ми. Так, із пер­шої поло­ви­ни XVI ст. на Волині осі­ло два від­га­лу­жен­ня князів Масальсь­ких. У цьо­му питан­ні Ю. Вольф виклав помил­ко­ву гене­а­ло­гіч­ну схе­му, звів­ши два волинсь­ких від­га­лу­жен­ня в одне, що було спро­сто­ване та уточ­нене лише в наш час В. Собчуком13, але досі не помі­чене Л. Войтовичем14. Най­рані­ше на Волині осів кн. Іван Васи­льо­вич Масальсь­кий. Шля­хом одру­жен­ня з княж­ною Ган­ною Коре­ць­кою він став воло­да­рем части­ни Кореч­чи­ни, з якої за пере­пи­сом литовсь­ко-русь­ко­го війсь­ка 1528 р. він, як князь Масальсь­кий-Коре­ць­кий, вистав­ляв 8 вершників15.

Дру­ге волинсь­ке від­га­лу­жен­ня пов’я­за­но з іме­нем нашо­го героя, кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го на пріз­вись­ко Мун­ча. На нашу дум­ку, це пріз­вись­ко він отри­мав саме на Волині, аби відріз­ня­ти­ся від іншо­го Іва­на Масальсь­ко­го (Коре­ць­ко­го), який дово­ди­вся йому тро­юрід­ним братом16. Князь І. Ф. Масальсь­кий став кре­ме­не­ць­ким повіт­ни­ком близь­ко 1539 р., одру­жив­шись із Бог­да­ною — донь­кою Бог­да­на Льво­ви­ча Бого­ви­ти­но­ви­ча, пред­став­ни­ка най­ба­гат­шо­го на Волині на дру­гу тре­ти­ну XVI ст. пансь­ко­го роду (близь­ко 1032 димів)17. Мож­ли­во, піс­ля шлю­бу й отри­мав кн. І. Ф. Масальсь­кий своє пріз­вись­ко Мун­ча, але з чим воно пов’я­зане, ска­за­ти важ­ко. Іван Федо­ро­вич — пред­став­ник горо­денсь­кої гіл­ки князів Масальсь­ких, яка була зас­но­ва­на його бать­ком, кн. Федо­ром Михай­ло­ви­чем, уна­слі­док дани­ни Жиги­мон­та І у Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства. Не назва­ний на ім’я кн. Федір перед 1492 р. фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр серед п’я­ти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальського18. Піс­ля повер­нен­ня з мос­ковсь­ко­го поло­ну, в яко­му кн. Федір про­був дев’ять років (1500 — 1509 рр.19), він отри­мав 50 служб людей села Олек­си­чи Жеро­славсь­кої воло­сті, зга­да­ну вище дани­ну Жиги­мон­та І у Горо­денсь­ко­му повіті20.

Його сина — кн. Іва­на Масальсь­ко­го — як горо­денсь­ко­го (зараз — Грод­но (білор. Грод­на, Рес­пуб­ліка Біло­русь) повіт­ни­ка бачи­мо в 1539 р. на горо­денсь­ко­му зам­ко­во­му суді, за скар­гою індурсь­ко­го уряд­ни­ка віленсь­ко­го воє­во­ди (запис від 28.XI.1539 р.)21. Уряд­ник оскар­жив викіс сіно­жа­тей селя­на­ми кн. Іва­на, який осо­би­сто на суді дово­див своє пра­во на ці сіно­жаті. Із його судо­вої про­мо­ви вип­ли­ває, що ці сіно­жаті були в кори­сту­ван­ні май­бут­ніх під­да­них князів Масальсь­ких ще до вели­кок­нязівсь­кої дани­ни його бать­ко­ві, тоб­то до 1509 р., який за сво­го жит­тя три­мав ці сіно­жаті «во впо­кою». Далі кн. Іван зазна­чає, що піс­ля смер­ті його бать­ка, кн. Федо­ра, маєток 12,5 років був в опі­ці його віт­чи­ма і двірсь­ко­го конюшого22. Віт­чи­мом і опіку­ном кн. Іва­на Масальсь­ко­го, оче­вид­но, був Василь Бог­да­но­вич Чиж, надвір­ний коню­ший (1524 — 20.XII.1537), гаєнсь­кий дер­жав­ця ( бл. 11.III.1538)23. За сло­ва­ми кн. Іва­на, він три­мав нена­зва­ний в судо­во­му акті маєток (імо­вір­но, Олек­си­чи) вже чоти­ри роки на момент суду. Отже, мож­на при­близ­но вираху­ва­ти, що його пов­но­літ­тя, коли він міг посі­сти спа­док, насту­пи­ло в 1535 — 1536 рр., від­так датою народ­жен­ня мож­на умов­но вва­жа­ти 1519 р. — отже, на момент одру­жен­ня кн. Іван Масальсь­кий мав при­близ­но 20 років. Тоді, як його бать­ко, кн. Федір Михай­ло­вич Масальсь­кий, помер при­близ­но 1523 р.24

Поро­ди­чан­ня із впли­во­вим родом Бого­ви­ти­но­ви­чів при­нес­ло кн. Іва­ну Масальсь­ко­му части­ну маєт­ків Шумсь­кої воло­сті у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті, роз­поді­ле­ну між трьо­ма дітьми дав­но помер­ло­го тестя, що деталь­но дослі­див В. Собчук25, який упер­ше вико­ри­став доку­мен­таль­ні матеріа­ли з архіву Масальсь­ких LVIA за мік­ро­філь­ма­ми ЦДІАК Украї­ни, але тіль­ки з пер­шої справи26. Зятю князівсь­ко­го роду діста­лась части­на обшир­но­го Шумсь­ко­го маєт­ку з цен­тром в с. Ониш­ків­ці, розта­шо­ва­но­му в басей­ні при­то­ки Горині річ­ки Вілії27. У 1545 р. кн. Іван Федо­ро­вич Масальсь­кий Мун­ча, згід­но з ревізією Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку, мав оправ­ля­ти зам­ко­ві город­ні з маєт­ку Ониш­ків­ці та з інших сіл (Туро­во, Сураж і Валево)28. По сусід­ству з отчи­ною дру­жи­ни в 1543 р. князь при­дбав у кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Стані­сла­ва Фаль­чевсь­ко­го маєток Ісер­ни — части­ну спад­щи­ни збід­ні­ло­го роду Ісернських29. Як пише В. Соб­чук, Ісернсь­кі (Дах­но, Лев­ко й Федір Устя­но­ви­чі) в 1571 р. вели з кн. І.Ф. Масальсь­ким без­успіш­ну спра­ву з повер­нен­ня своєї отчи­ни, нада­ної ще за Казимира30, що під­твер­джує також доку­мент із фон­ду Масальсь­ких — випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг від 14 трав­ня 1571 р. зі свід­чен­ням кре­ме­не­ць­ко­го воз­но­го, який 13 трав­ня брав участь у про­ве­ден­ні при­я­тельсь­ко­го суду за позо­вом братів Устя­но­ви­чів-Ісернсь­ких на кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го у справі володін­ня маєт­ком Ісерни31. На дум­ку В. Соб­чу­ка, кн. І. Ф. Масальсь­кий у Кре­ме­не­ць­кій повіт не пере­брав­ся, а зали­ши­вся жити у Горо­денсь­ко­му повіті32. Доку­мен­ти з фон­ду Масальсь­ких LVIA зага­лом під­твер­джу­ють цю дум­ку. Лише у двох із них він фік­суєть­ся при­сут­нім у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті — на суді кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Щас­но­го Гер­ци­ка у судо­вій супереч­ці із Гри­ць­ком Сеню­тою про належ­ність суразь­ко­го під­да­но­го (N 13: 1548.V.20)33 та при подан­ні скар­ги до кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих книг на Б. М. Джу­су (N 11: 1558.VI.08)34.З іншо­го боку, триб жит­тя при­вілей­о­ва­но­го зем­ле­влас­ни­ка при­зво­див до постій­них роз’їздів, тому не мож­на вза­галі каза­ти про єдине постійне міс­це­пе­ре­бу­ван­ня. Хоча мож­на при­пу­сти­ти, що у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті він бував часті­ше до 1550‑х рр., якщо його діти дійс­но народ­жу­ва­ли­ся і зрос­та­ли на Волині. Іншим показ­ни­ком частот­но­сті пере­бу­ван­ня кня­зя на Волині може слу­жи­ти змі­на його уряд­ни­ків, яких, за логікою речей, він мав при­зна­ча­ти осо­би­сто на міс­ці. Ситу­а­цію з пере­бу­ван­ням кня­зя на Волині мог­ли б про­яс­ни­ти кре­ме­не­ць­кі зам­ко­ві (піс­ля 1566 р. ‑гродсь­кі) кни­ги, уцілілі решт­ки яких збері­га­ють­ся в ЦДІАК Украї­ни (Ф. 21), але той неве­ли­кий від­со­ток записів, що зберіг­ся, до того ж, у пош­код­же­но­му вигляді, не доз­во­ляє роби­ти серй­оз­ні вис­нов­ки. Із ком­плек­су волинсь­ких доку­мен­тів із фон­ду Масальсь­ких LVIA ми має­мо два­надцять виписів, по суті копій, із книг судо­во-адміністра­тив­них уста­нов Кре­ме­не­ць­ко­го повіту за 1543 — 1581 рр. — шість виписів із кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих, п’ять виписів із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких та один випис із кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг. Лише текст одно­го з них вда­ло­ся роз­шу­ка­ти у збе­ре­же­них решт­ках цих книг у фор­мі судо­во­го запи­су. Під датою 11 черв­ня 1543 р. містить­ся скар­га ісернсь­ко­го уряд­ни­ка кн. І. Ф. Масальсь­ко­го Гриш­ка Лепу­на на Михай­ла Джу­су, який, за від­сут­но­сті кня­зя, «наї­хав» на Тетерівсь­ку зем­лю, погра­бу­вав при­го­то­ва­ну дере­ви­ну, випа­лив бор­ті та заго­ро­див дорогу35.

Рубе­жем, коли кн. Мун­ча без­по­во­рот­но пере­би­раєть­ся у Горо­денсь­кий повіт, мож­на вва­жа­ти смерть його дру­жи­ни Бог­да­ни Бого­ви­тинів­ни, яка за спо­сте­ре­жен­ня­ми В. Соб­чу­ка при­па­ла на пер­шу поло­ви­ну 1550‑х рр.36 Мож­на ще ниж­че від­су­ну­ти цю дату, поза­як у скарзі 1552 р. на сусідсь­кий наїзд кн. Іван Масальсь­кий нази­ває маєт­ки належ­ни­ми дітям, не зга­ду­ю­чи ані себе, ані дру­жи­ну. Це вка­зує на те, що їхньої матері уже не було в живих, від­так мате­риз­на (спа­док по матері) ото­тож­ню­ва­ла­ся з дітьми: «...нае­хав­ши моц­но кгвал­томь на влост­ную зем­лю Тете­ров­скую, име­ня детеи его на имя Лва, а Федо­ра, а Бог­да­на, Ган­ны а Марины«37. Тут ми і діз­нає­мо­ся, що у кн. І. Ф. Масальсь­ко­го і Бог­да­ни Бого­ви­тинів­ни було п’я­те­ро дітей.

Не тіль­ки розта­шу­ван­ня отчин­но­го маєт­ку кн. І. Ф. Масальсь­ко­го (осілість), але й пер­спек­ти­ви адміністра­тив­ної кар’єри на повіто­вих уря­дах кон­цен­тру­ва­ли його ува­гу в цьо­му регіоні. У Горо­денсь­ко­му повіті він мав бути біль­ше «своїм», ніж у далекій Волині, де, оче­вид­но, кар’єр­них пер­спек­тив у ньо­го не було. Його кар’є­ра почи­на­лась ціл­ком тра­ди­цій­но для кня­зя зі збід­ні­ло­го роду — на послу­гах най­ниж­чо­го двірсь­ко­го ран­гу — дво­ря­ни­на гос­по­дарсь­ко­го, яким він фік­суєть­ся у 1545 і 1552 рр.38 Наступ­ною адміністра­тив­ною схо­дин­кою мож­на вва­жа­ти уряд під­ста­ро­сти. Не рані­ше 1563 р., коли уряд горо­денсь­ко­го ста­ро­сти посів Гри­горій Олек­сан­дро­вич Ходкевич39, кн. Мун­ча міг ста­ти його під­ста­ро­стою, що вка­зує на пев­ну клієн­тар­ну залеж­ність Масальсь­ко­го від надвір­но­го гетьма­на (з 1561 р.) і віленсь­ко­го каш­те­ля­на (з 1564 р.). Одна з най­рані­ших зга­док на уряді горо­денсь­ко­го під­ста­ро­сти — 18.VII. 1564 р.40 У 1565 р. у листі до ньо­го Г. О. Ход­ке­ви­ча він фік­суєть­ся на двох уря­дах одра­зу — горо­денсь­ко­го під­ста­ро­сти та горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді («Urodzonemu kniaziu brathu у przyaczieliowi nam (Г. О. Ход­ке­ви­чу — В. П.) zyczliwemu kniaziu Iwanu Masalskiemu, ziemskiemu grodzien[skiemu] sedziemu у podstaroscziemu naszemu thamecznemu sz ma bydz«41). Деталь­ні­ше про­яс­ни­ти пере­бу­ван­ня кн. І.Ф. Масальсь­ко­го на повіто­вих уря­дах мог­ли би дослід­жен­ня вцілі­лих решток горо­денсь­ких зам­ко­вих (піс­ля 1566 р. — гродсь­ких) та земсь­ких книг, у запи­сах яких, оче­вид­но, най­біль­шою мірою мог­ла би відо­бра­зи­ти­ся його адміністра­тив­на та соціаль­но-еко­но­міч­на актив­ність. Особ­ли­во це сто­суєть­ся періо­ду, почи­на­ю­чи з 1565 р., коли князь Мун­ча стає горо­денсь­ким земсь­ким суддею42 від­по­від­но до судо­вої рефор­ми 1564 — 1566 рр., за якою у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му запро­ва­д­жу­ва­ли­ся орга­ни земсь­ко­го само­в­ря­ду­ван­ня — земсь­кі суди. У 1567 р. за війсь­ко­вим пере­пи­сом він з’яв­ляєть­ся серед «князів і кня­жат» Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го, запи­са­ний два­надця­тим із титу­лом горо­денсь­ко­го земсь­ко­го судді43. Князь І. Ф. Масальсь­кий, як депу­тат до Люб­лінсь­ко­го сей­му від Горо­денсь­ко­го повіту, із титу­лом горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді поста­вив свій під­пис у Люб­ліні під уній­ним актом ВКЛ і Коро­ни Польсь­кої від 1.VII.1569 р.44 При­ся­га дітей кн. Іва­на Масальсь­ко­го Мун­чи не засвід­че­на. Кн. Бог­дан Масальсь­кий, який мав при­ся­га­ти на вір­ність польсь­ко­му коро­леві на луць­ко­му гродсь­ко­му уряді, на нашу дум­ку, не є сином кн. Мунчи45. Не вста­нов­ле­но і точ­ну дату його смер­ті, а, від­так, і час пере­бу­ван­ня на уряді земсь­ко­го суд­ді (уряд нада­вав­ся у пожит­тєве володіння)46. На жаль, не відо­мий і теста­мент кня­зя, який, на нашу дум­ку, мав бути скла­де­ний бл. 1577 р. і вне­се­ний до горо­денсь­ких земсь­ких або гродсь­ких книг.

Спла­та подат­ків із волинсь­ких маєт­ків у 1569 — 1570 рр. від­бу­ва­лась іще від імені кн. Мун­чи. Із маєт­ків Ониш­ків­ці, Сура­жа, Туро­ва, Хода­ки, Сер­ник спла­чу­вав його уряд­ник Флоріян Лупенсь­кий (з 6‑ти пут­них бояр, 74‑х димів, 2‑х город­ни­ків по 4 гро­ша, 28-ми город­ни­ків по 2 гро­ша, з 9‑ти мли­но­вих кіл, із двох кор­чем і двох горіл­ча­них котлів)47. Волинсь­кі маєт­ки у володін­ні кн. Іва­на Масальсь­ко­го пере­бу­ва­ли до скла­дан­ня діль­чо­го акту, згід­но з яким волинсь­кі і під лясь­кі маєт­ки (мате­риз­на) були поді­лені між його дітьми. Роз­поділ мате­риз­ни не вима­гав скла­дан­ня теста­мен­ту з боку бать­ка, тому куп­ле­ний кн. Іва­ном Масальсь­ким маєток Ісер­ни не потра­пив під цей роз­поділ і в акті не фігу­рує, лише піз­ні­ше, у 1575 і 1583 рр., ми бачи­мо його у влас­но­сті його сина Федо­ра (див. ниж­че). Сим­воліч­но, що акт укла­дав­ся не на Волині, а в отчин­но­му маєт­ку Масальсь­ких, в Олек­си­чах, за при­сут­но­сті кн. Іва­на Масальсь­ко­го («... будучи мы вси сполне а ωче­ви­сте в дому его млсти кнзя Йва­на Федо­ро­ви­ча Масал­ско­го, суди земь­ско­го горо­ден­ско­го, пна ωтца ншо­го, пев­ное поста­но­вене и роз­дел веч­ный учи­ни­ли есмо в тыхь име­няхъ мате­ри­сты­хь, то ест в замоч­ку Ходац­комъ и в села­хь к нему при­слу­ха­ю­чихъ и теж во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­ляхъ и Сомо­ви­чахь. И всякне пожит­ки и дохо­ды име­неи нших спи­сав­ши и поша­цо­вав­ши межи собою, на узнане и ку ведо­мо­сти его млсти, кнзю ωтцю нашо­му (кн. І.Ф. Масальсь­ко­му — В. П.), донес­ли и дали есмо...«48). Акт було скла­де­но 6 черв­ня 1571 р. за під­пи­сом кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го та королівсь­ко­го сек­ре­та­ря Лука­ша Гур­ни­ць­ко­го і того ж дня вне­се­но до горо­денсь­ких гродсь­ких книг49. Піз­ні­ше, через чоти­ри міся­ці, 9 жовтня того ж року, діль­чий акт у фор­мі випи­су з горо­денсь­ких гродсь­ких книг було вне­се­но до кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг50.

Скла­дан­ня діль­чо­го акту, оче­вид­но, було пов’я­зане з одру­жен­ням двох дочок кн. І. Ф. Масальсь­ко­го — стар­шої Ган­ни і мен­шої Мари­ни — та необ­хід­ністю виді­лен­ня поса­гу. Най­мо­лод­ший Бог­дан від­мо­ви­вся від своєї част­ки спад­щи­ни у зв’яз­ку з хво­ро­бою («А што ся доты­чет бра­та нашо­го молод­шо­го Бог­да­на то [нрзб.......] до тых име­ней нших мено­ва­ных, тако­вое ж пра­во своє при­ро­жо­ное мел, яко и мы, теды ωт того пра­ва сво­е­го вырек­ся и ωно­го ωтсту­пил веч­ны­ми часы для недо­стат­ку здо­ро­вя сво­е­го. А мы вси, верху­ме­не­ные вчас­ни­ки, повин­ни буде­мо и ωбо­ве­за­ли­ся есмо ему дава­ти пев­ный юрк­гельть пнзей на вихо­ване его, яко то на ωсоб­ли­во­му листе ншомъ, ему сот нас на то даномь, ест ωписано«51). Федір посів поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку з селом, містеч­ко з селом Зінь­ки і село Тетерів­ку. У 1583 р. він спла­чу­вав з с. Хода­ки (10 димів, 2 город­ни­кі, 3 мли­но­ві кола), із с. Зінь­ків (9 димів, 6 город­ни­ків) і з части­ни с. Ісер­ни (4 дими)52. Стар­ший брат Лев за діль­чим актом 1571 р. пере­брав на себе під­лясь­ку части­ну маєт­ків («во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­лях и Сомовичахь«53). До Ган­ни з чоло­віком Кас­по­ром Кло­динсь­ким перей­шли Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці. Мари­на, заміж­ня за вели­кок­нязівсь­ким сек­ре­та­рем Андрієм Іва­но­ви­чем, набу­ла села Турів­ку (Туро­во), Сураж, Ониш­ків­ці і поло­ви­ну замоч­ку в Хода­ках. У 1580 — 1590‑х рр. нащад­ка­ми кня­зя Мун­чи май­же вся спад­щи­на була про­да­на київсь­ко­му воє­воді кн. В. — К. К. Острозь­ко­му. Княж­на Ган­на Масальсь­ка з чоло­віком свою част­ку про­да­ли сусі­ду-зем­ле­влас­ни­ку, кре­ме­не­ць­ко­му гродсь­ко­му писа­рю Гри­горію Дедеркалу54.

Серед дітей кн. Іва­на Масальсь­ко­го най­більш успіш­ним вияви­вся Федір, який отри­мав уряд гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка («мар­ша­лок коро­ля его мило­сти») за при­вілеєм Сте­фа­на Баторія від 28.VI.1582 р.55 Із почат­ку 1570‑х рр. ми бачи­мо Федо­ра Іва­но­ви­ча на кре­ме­не­ць­ких маєт­ках. Так, у 1570 р. він висту­пив умоцо­ва­ним (упов­но­ва­же­ним) від імені сво­го бать­ка у судо­вій справі за позо­вом братів Ісернсь­ких, які суди­ли­ся з Масальсь­ки­ми за Ісер­ни («сын его млсти кня­зя Йва­на Масал­ско­го, княз Федор Масал­ский, яко вмоцо­ва­ный отца сво­е­го, не 8ступуючи 8 пра­во, взя­ли то (спра­ву володін­ня маєт­ком Ісер­ни — В. П.) межи собою на вго­ду и на вста­но­вене приятелское«56). 13 груд­ня 1570 р. кн. Федір заніс до кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг скар­гу на нов­го­род­чи­ць­ких під­да­них Михай­ла Пав­ло­ви­ча, які побли­зу Нов­го­род­чи­чів напа­ли на його бояри­на Сте­ць­ка, погра­бу­вав­ши у ньо­го коня та гро­ші, коли той їхав до Острога57. У 1571 р. у ті ж уря­до­ві кни­ги кн. Федір уніс запис про вте­чу під­да­но­го з усім гос­по­дар­ством із маєт­ку його бать­ка Ісерни58, а також скар­гу про пора­нен­ня та погра­бу­ван­ня його під­да­них селя­на­ми пана Радогоського59. У тому ж 1571 р. кн. Федір висту­пив кре­ди­то­ром Іва­на Вой­ни­ча Бого­ви­ти­на, пози­чив­ши йому досить знач­ну суму в 60 кіп грошей60, що може свід­чи­ти про ста­біль­ний май­но­вий ста­тус моло­до­го Масальського.

17 люто­го 1572 р. кн. Ф. І. Масальсь­кий був у маєт­ку кн. Костян­ти­на Виш­не­ве­ць­ко­го, у с. Гулів­ці Кре­ме­не­ць­ко­го повіту, на судо­вій справі пат­ри­моніаль­но­го суду кн. К. Виш­не­ве­ць­ко­го про кра­діж­ку під­да­ни­ми остан­ньо­го бджо­ли­них вули­ків у зін­ківсь­ко­го бояри­на кн. Федо­ра Сте­ць­ка Нелепковича61. Піз­ні­ше уже сам кн. Федір бере участь у зустріч­них наїз­дах на сусідів-зем­ле­влас­ни­ків, при­чо­му у ком­панії зі своїм шва­гром, королівсь­ким писа­рем і ново­го­родсь­ким (ново­грудсь­кий; зараз — Ново­гру­док (білор. Нава­гру­дак, Нава­гра­дак, Рес­пуб­ліка Біло­русь) під­ко­морієм Андрієм Іва­но­ви­чем, як, ска­жі­мо, 22 квіт­ня 1573 р. у наїзді на маєток сво­го роди­ча Сте­па­на Бого­ви­ти­на Шумсь­ко­го Боложовку62.

2 січ­ня 1575 р. кн. Федір заста­вив свій маєток Тетерів­ку і поло­ви­ну села Ісер­ни Бог­да­ну Пат­ри­кію Радо­гось­ко­му під пози­ку у 250 кіп гро­шей до спла­ти боргу63. У 1578 — 1581 рр. володін­ня кн. Федо­ра Масальсь­ко­го, містеч­ко Зінь­ки та маєток Хода­ки, у зв’яз­ку з татарсь­ки­ми спу­сто­шен­ня­ми Волині були звіль­нені від подат­ків на чоти­ри роки, з 1578 по 1581 рр., що, оче­вид­но, не спри­я­ло пере­бу­ван­ню кня­зя на Волині. У зв’яз­ку з неспла­тою подат­ків у 1581 р. на кня­зя було оформ­ле­но судо­вий позов кре­ме­не­ць­ко­го гродсь­ко­го суду від імені королівсь­ко­го побор­ці Волинсь­ко­го воє­вод­ства Михай­ла Линевсь­ко­го, який дово­див, що тер­мін звіль­нен­ня минув64. При­к­мет­но, що на суді від 27 серп­ня 1581 р. кн. Федо­ра пред­став­ляв його уряд­ник Бог­дан Хри­це­вич, що може свід­чи­ти про від­сут­ність кня­зя на Волині у цей час. Це й не див­но, адже всьо­го через рік він від Сте­фа­на Баторія отри­має титул гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка. На з’їзді станів Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го у Віль­но, у листо­па­ді 1587 р., на яко­му лит­ви­ни оби­ра­ли пре­тен­ден­та на польсь­кий пре­стол, кн. Федір Масальсь­кий пер­шим від Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства під­пи­сав лист литовсь­ких уряд­ни­ків і шлях­ти на під­т­рим­ку кан­ди­да­ту­ри Мак­си­ми­ліа­на Габсбурга65. Вод­но­час він зна­чить­ся серед литовсь­ких послів, які були обрані на гене­раль­но­му віленсь­ко­му з’їзді на елек­цій­ний сейм66. Невдо­взі він, серед вісім­на­дця­ти послів від шлях­ти (крім сена­торів), брав участь у посоль­стві лит­винів до Кра­ко­ва для пере­да­чі про­хань усіх станів ВКЛ Жиги­мон­ту Вазі напе­ре­до­дні обран­ня його польсь­ким коро­лем у груд­ні 1587 р.67 Пуб­ліч­на діяль­ність кн. Федо­ра Масальсь­ко­го також була зосе­ре­дже­на у Горо­денсь­ко­му повіті, де він, як гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок, голо­ву­вав на повіто­вих сей­ми­ках, іме­ну­ю­чись мар­шал­ком горо­денсь­ким (напри­клад, сей­мик від 4.X.1603 р.)68 або у 1613 р., коли від сей­му його було при­зна­че­но комі­са­ром для перевір­ки меж69. У 1616 р. за матеріаль­но­го спри­ян­ня кн. Ф. Масальсь­ко­го було випу­щене 5‑е видан­ня «Учи­тель­но­го Єван­гелія» у пере­кла­ді Мелетія Смот­ри­ць­ко­го. Цей факт вип­ли­ває з перед­мо­ви до видан­ня чен­ців мона­сти­ря Свя­то­го Духа Віленсь­ко­го цер­ков­но­го брат­ства, яке, імо­вір­но, саме таким чином зміг під­т­ри­ма­ти кн. Федір70.

Звер­ні­мо ува­гу на те, кого за акта­ми з фон­ду Масальсь­ких LVIA бачи­мо серед ото­чен­ня князів Масальсь­ких. Це аж ніяк не міс­це­ва волинсь­ка шлях­та, хіба що далекі роди­чі. Так, у 1545 р. серед при­я­тельсь­ких суд­дів із руки кн. Масальсь­ко­го Мун­чи ми бачи­мо його тро­юрід­но­го бра­та кн. Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальського71. Пер­ший зять кн. Мун­чи — Кас­пор Кло­динсь­кий, войсь­кий суха­чевсь­кий і королівсь­кий дво­ря­нин ста­ном на 1571 р.72 — не воли­ня­нин. Дру­гий зять кн. Іва­на Масальсь­ко­го — сек­ре­тар вели­кок­нязівсь­кої кан­це­лярії та ново­го­родсь­кий під­ко­морій Андрій Іванович73. Він також не був воли­ня­ни­ном, але на Волині його мали би зна­ти доб­ре. Перед 1563 р. він з’яви­вся у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті для про­ве­ден­ня волоч­ної поміри за нака­зом вели­ко­го кня­зя Жиги­мон­та Августа74, де, імо­вір­но, і познай­о­ми­вся зі своєю май­бут­ньою наре­че­ною, княж­ною Мари­ною Масальсь­кою, яка на той час мала близь­ко 20 років. Його діяль­ність із цьо­го року засвід­че­но і в пооди­но­ких збе­ре­же­них запи­сах кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих книг за 1563 р.75 Не були воли­ня­на­ми і свід­ки-печа­тарі при­ват­но-пра­во­вих актів, як, ска­жі­мо, на акті пози­ки кн. Федо­ром Масальсь­ким у Бог­да­на Пат­ри­кія Радо­гось­ко­го від 2 січ­ня 1575 р.76 — його шва­г­ро Андрій Іва­но­вич та інший королівсь­кий сек­ре­тар Якуб Кре­симсь­кий, лише третім під­пи­сав­ся воли­ня­нин і сусід-зем­ле­влас­ник — кре­ме­не­ць­кий войсь­кий Федір Сенюта-Ляхо­ве­ць­кий. Позов до суду пана рад­но­го — тро­ць­ко­го воє­во­ди Мико­лая Юрій­о­ви­ча Ради­ви­ла за скар­гою кн. І. Ф. Масальсь­ко­го на Пав­ла Бого­ви­ти­на Шум­барсь­ко­го у груд­ні 1560 р.77 свід­чить про пере­ва­гу для кн. Масальсь­ко­го цен­траль­но­го судо­чин­ства над міс­це­вим (регіо­наль­ним, волинсь­ким, зам­ко­вим). Кон­флік­ти, які відо­бра­жа­ють волинсь­кі доку­мен­ти з фон­ду Масальсь­ких LVIA, зви­чай­но, не слід сприй­ма­ти у кате­горіях ворож­нечі чи гостро­го про­ти­сто­ян­ня з міс­це­ви­ми зем­ле­влас­ни­ка­ми. Було б украй наїв­но уяв­ля­ти маєт­ки князів Масальсь­ких у постій­ній облозі воро­гів, які повсяк­час зазі­ха­ють на влас­ність сусі­да, кори­сту­ю­чись із від­сут­но­сті його влас­ни­ка. Серед сусідів-зем­ле­влас­ни­ків бачи­мо доб­ре зна­ну волинсь­ку шлях­ту: Бого­ви­ти­но­ви­чів, Джусів, Сенют-Ляхо­ве­ць­ких, кня­зя Олек­сандра Пори­ць­ко­го, братів Ісернсь­ких. Пред­мет кон­флік­тів суто гос­по­дарсь­кий — бороть­ба за вро­жай, земель­ні угід­дя, належ­ність під­да­них, що від­би­ває типо­вий зем­ле­влас­ни­ць­кий мен­талі­тет того часу, коли в ході постій­них роз­поділів спад­щи­ни тре­ба було напо­лег­ли­во від­сто­ю­ва­ти нові межі маєт­ків, дово­ди­ти своє пра­во на під­да­них чи в різ­ний, умов­но сим­воліч­ний і не завжди мир­ний спо­сіб, демон­стру­ва­ти своє став­лен­ня до сусіда-землевласника.

Як бачи­мо, на Волині не змог­ла закрі­пи­ти­ся горо­денсь­ка гіл­ка роду князів Масальсь­ких (на Олек­си­чах) і тим самим утво­ри­ти дру­ге волинсь­ке від­га­лу­жен­ня князів цьо­го роду. Піс­ля пів­століт­ньо­го пере­бу­ван­ня в числі кре­ме­не­ць­ких при­вілей­о­ва­них зем­ле­влас­ни­ків нове поколін­ня кня­жо­го роду роз­сія­ло­ся по інших маєт­ках у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му та на Під­ля­ш­ші. Стає оче­вид­ним, що голов­ний нерв жит­тя кн. Масальсь­ко­го Мун­чи (бл. 1519 — 1577 рр.) пуль­су­вав у дале­ко­му від Волині Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го воє­вод­ства, де він посів пре­стиж­ний у струк­турі шля­хетсь­ко­го само­в­ря­ду­ван­ня уряд земсь­ко­го суд­ді і де з кін­ця XVI ст. роз­по­чав стрім­ку кар’є­ру його син Федір Іва­но­вич. Став­ши гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком, він заклав міц­ний фун­да­мент для подаль­шо­го зле­ту роду у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му в XVII і XVIII ст. Про­сте­жу­ю­чи долю князівсь­ко­го роду на шля­хетсь­ко­му зем­ле­во­лодін­ні, мож­на поба­чи­ти, як адміністра­тив­на кар’є­ра була тіс­но пов’я­за­на з отчин­ним маєт­ком і з доволі замкне­ним колом регіо­наль­ної кор­по­ра­ції шлях­ти, в якій знатне поход­жен­ня виви­щу­ва­ло над потуж­ни­ми міс­це­ви­ми пана­ми, навіть таки­ми, як Боговитиновичи78. У поєд­нан­ні ж зі знач­ною маєт­ко­вою влас­ністю належ­ність до родо­вої ари­сто­кратії від­кри­ва­ла доступ до пре­стиж­них урядів, а, від­так, і до міц­них пози­цій у соціаль­ній ієрархії.

Маєт­ки князів Масальсь­ких на Волині (Кре­ме­не­ць­кий повіт)

* Lietuvos valstybes istorijos archyvas. — F. 1029: Masalski. — Ар J.

** Тео­до­ро­вич Н. И. Исто­ри­ко-ста­ти­сти­че­ское опи­са­ние церк­вей и при­хо­дов Вольш­ской епар­хии. — Т. 3: Уез­ди Кре­ме­нец­кий и Заслав­ский. — Поча­ев, 1893.

*** Соб­чук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми у Пів­ден­ній Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII століть // Запис­ки Нау­ко­во­го това­ри­ства імені ТШев­чен­ка. — T. CCXL: Пра­ці комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін. — Л., 2000. — С. 351.

Нотат­ки.

1 Lietuvos valstybes istorijos archyvas (далі — LVIA). — F. 1029: Masalski. — Ар. (опис) 1. — Byla (Спра­ва) 1 — 13.

2 Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. — Warszawa, 1895. — S. 231 — 253; Kuczynski S. Ziemie Czernihowsko-Siewierskie pod rzadami Litwy. — Warszawa, 1936. — S. 66, 140.

3 Kuczynski S. Ziemie Czernihowsko-Siewierskie... — S. 141.

4 Кром М. М. Меж Русью и Лит­вой. Запад­но­рус­ские зем­ли в систе­ме рус­ско-литов­ских отно­ше­ний кон­ца XV — пер­вой тре­ти XVI в. — Москва, 1995. — С. 53.

5 Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy... — S. 231 — 234, 248 — 253; Kuczynski S. Ziemie Czernihowsko-Siewierskie... — S. 142; Кром MM. Меж Русью и Лит­вой... — С. 50 — 53; Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 4 (1479 — 1491). Uzrasymu. knyga 4 / Parenge L. Anuzyte. — Vilnius, 2004. — P. 87, 161.

6 Най­но­ві­шу гене­а­ло­гіч­ну роз­від­ку, при­свя­че­ну кня­зям Масальсь­ким, див.: Бла­ну­ца А. В., Ващук Д. П. Князівсь­кий рід Масальсь­ких за матеріа­ла­ми Литовсь­кої мет­ри­ки (сере­ди­на XV — пер­ша поло­ви­на XVI ст.) // Укр. іст. журн. — 2007. — N 4. — С. 37 — 50.

7 Кром М. М. Меж Русью и Лит­вой... — С. 85, 90.

8 Там же. — С. 95 — 96.

9 Там же. — СЛІЗ; Lietuvos Metrika. — Knyga Nr.8 (1499 — 1514). Uzrasymu knyga 8 / Parenge A.Baliulis ir R.Firkovicius, D.AntanaviciuS. — Vilnius, 1995. — Р.288 (N383): «».Алек­сан­дръ, король, далъ ему у Смо­лен­скомъ пове­те в Дуб­ро­вен­скомь пути люди Бед­ри­чи, кото­рыи ж люди дер,ьжалъ князь Дмит­рей Путо­гин­ский, што к Москве побегъ, а в дру­гомь месте дал его милость ему тамъ же, в Дуб­ро­вин­скомъ пути тры служ­бы, ..., напро­тивъку отъ­чи­ны его (тоб­то, Масальсь­ка — В. П.) кото­рая ото­шла в сто­ро­ну вели­ко­го кня­зя московского».

10 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr.8 (1499 — 1514). — P. 282 (N 367), 283 (N369).

11 Одно­ро­жен­ко ОА. Українсь­кі дер­жав­ні печат­ки доби піз­ньо­го серед­ньо­віч­чя (XIII — дру­га поло­ви­на XVI ст.). — Маши­но­пис; Piekosinski F. Heraldyka polska wiekow srednich. — Krakow, 1899. — S. 307, 309 (фігу­ра 549); Akta unji Polski z Litwa. 1385 — 1791 / Wyd. St. Kutrzeba і W. Semkowicz. — Krak6w,1932. — S. 351; Niesiecki K. Herbarz Polski / Wyd. J. N. Bobrowicz. — Lipsk, 1841. — T. 6. — S. 350. Роз­шиф­ров­ка імені та пріз­ви­ща лати­ни­цею «Iwan Massalski» запро­по­но­ва­на нами у зв’яз­ку з напи­сан­ням літе­ри «І», яка в кири­лич­них текстах того часу не вживалася.

12 Niesiecki К. Herbarz Polski... — T. 6. — S. 350.

13 Соб­чук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми у Пів­ден­ній Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII століть // Запис­ки Нау­ко­во­го това­ри­ства імені Т. Шев­чен­ка. — T. CCXL: Пра­ці комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін. — Л., 2000. — С. 350 — 352.

14Войтович Л. Кня­жа доба на Русі: порт­ре­ти еліти. — Біла Церк­ва, 2006. — С. 443 («N 102/76. Федір Васи­льо­вич ( піс­ля 1495 р.) — князі Мосальсь­кі (волинсь­ка гіл­ка)». Далі зга­дуєть­ся кн. Іван Федо­ро­вич М. (зі стар­шої гіл­ки Васи­ля Юрій­о­ви­ча), імо­вір­ний кн. Мун­ча, але він не міг бути сином Федо­ра Васильовича).

15 Пера­піс вой­ска Вяліка­га Княст­ва Літо­уска­га 1528 года. Мет­ри­ка Вяліка­га княст­ва Літо­уска­га. Кні­га 523. Кні­га пуб­ліч­ных спрау / Пад­рых­та­валі да дру­ку А. І. Гру­ша, М. Ф. Спіры­до­нау, М. А. Вай­то­віч. — Мінск, 2003. — С. 149.

16 Ціка­во, що в 1507 — 1508 рр. у кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки фік­суєть­ся якийсь князь Василь Мун­ча з Мозирсь­ко­го повіту. Ціка­во, що мозирсь­ким наміс­ни­ком був дво­юрід­ний брат кн. Іва­на Глинсь­ко­го Якуб Іва­шен­це­вич. Князь Мун­ча у 1507 р., як дво­ря­нин гос­по­дарсь­кий, отри­мує зем­лі в Ново­го­родсь­ко­му повіті (за подан­ням ново­го­родсь­ко­го воє­во­ди кн. Іва­на Глинсь­ко­го, при­вілей від 15.III.1507 р.), а потім бере участь у повстан­ні кн. Глинсь­ко­го від 2.II.1508 р., від­так стає «зрад­цею». Він зна­чить­ся у спис­ку осіб, від­зна­че­но­му у «Рус­ском вре­мен­ни­ке», які втек­ли разом із Глинсь­ким до Мос­ко­вії. Див.: Lietuvos Metrika. ‑Knyga Nr. 8 (1499 — 1514). — Р. 195, 259, 392, 397; Кром М. М. Князь Миха­ил Льво­вич Глин­ский: штри­хи к порт­ре­ту аван­тю­ри­ста // Київсь­ка ста­ро­ви­на. — 2003. — N 3. — С. 150 — 152.

17 Яко­вен­ко Н. М. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV — до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). — К., 1993. — С. 127, 136.

18 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr.4 (1479 — 1491). — Р. 161.

19 Рік повер­нен­ня, гадає­мо, при­пав на 1509 р., поза­як у груд­ні того року він у Мель­ни­ках (Під­ля­ш­шя) мав отри­ма­ти 20 бочок жита, як вели­ко­кня­жу від­пра­ву за служ­бу (див.: Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 8 (1499 — 1514). — Р. 418 (N 570)).

20 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 9 (1511 — 1518). Uzrasymu. knyga 9 / Parenge K.Pietkiewicz — Vilnius, 2003. — Р. 160 (N 185) («Бил нам чолом князь Федор [Михай­ло­вич] Масал­ский о том, што ж он с паном Гри­го­рем Ста­ни­сла­во­ви­чем Ости­ко­ви­ча и з ынши­ми паны в руках н при­я­тель­ских д вят л т на Москв сед л, а отчи­на его (тоб­то, Масальськ — В. П.) вся ото­шла въ сто­ро­ну мос­ков­ско­го (так у тексті — В. П.), и н мел чим ся пожи­ви­ти и с чого нам послу­жи­ти» (під­твер­джу­валь­ний при­вілей Жиги­мон­та І від 24.VI.1514 р.).

21 Акты, изда­ва­е­мые Вилен­скою архео­гра­фи­че­скою комис­си­ей) для раз­бо­ра древ­них актов. — Т. XVII: Акты грод­нен­ско­го зем­ско­го суда (1539 — 1565). — Виль­но, 1890. — С. 55.

22 Там же. — С. 55 («...бралъ сно мое на власт­ныхъ сено­жа­тяхъ моихъ, кото­рыхъ еще до дани­ны гос­по­дар­ское, поки тое имнье отцу мое­му не дано, тые люди мои у спо­кой­ли­вом пожи­ва­нью были и отецъ мой небож­чик во впо­кою ихъ дер­жалъ, а по немъ отчимъ мой, небож­чикъ, панъ коню­ший, кгды тое име­нье мое въ опе­це мялъ, тогды тые сено­жа­ти отъ пол­тре­тьяд­ца­ти л тъ спо­койне дер­жалъ и я вже по пану коню­шомъ небож­чи­ку чет­вер­тый годъ держу»).

23 Urzdnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Ksistwa Litewskiego XIV-XVIII wieku: Spisy / Oprac. H.Lulewicz і A.Rachuba. — Kornik, 1994. — S. 54.

24 За Ю. Воль­фом, це кн. Федір Михай­ло­вич Масальсь­кий (стар­ша гіл­ка по лінії кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча), зас­нов­ник 1‑ої горо­денсь­кої гіл­ки на Олек­си­чах, зга­дуєть­ся в 1500 — 1509 рр. (Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy... — S. 234).

25 Соб­чук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми у Пів­ден­ній Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII століть // Запис­ки нау­ко­во­го това­ри­ства імені Т. Шев­чен­ка. — T. CCXL: Пра­ці комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін. — Л., 2000. — С. 350 — 352; Його ж. Бого­ви­ти­но­ви­чі: гене­а­ло­гія і маєт­ки // До дже­рел: 36. наук, пра­ць на поша­ну Оле­га Куп­чинсь­ко­го з наго­ди його 70-річ­чя. — К.; Л., 2004. — Т. 1. — С. 521 — 523; Його ж. Мере­жа обо­рон­них спо­руд Пів­ден­ної Волині (сере­ди­на XIV — пер­ша поло­ви­на XVII ст.) // Серед­ньо­віч­ні і ран­ньо­мо­дер­ні обо­рон­ні спо­ру­ди Волині: 36. наук, пра­ць / Під ред. В. Соб­чу­ка. — Кре­ме­не­ць, 2006. — С. 43.

26 Цен­траль­ний дер­жав­ний істо­рич­ний архів Украї­ни у м. Києві .(далі — ЦДІАК Украї­ни). — КМФ. ЗЗ: Доку­мен­ти і матеріа­ли з історії Украї­ни з архівів і руко­пис­них від­ділів біб­ліо­тек Лит­ви. — Оп. 1. — Спр. 125.

27Собчук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми... — С. 350.

28 Литовсь­ка мет­ри­ка. — Кни­га 561: Ревізії українсь­ких зам­ків 1545 року / Під­гот. В. Кра­вчен­ко. — К., 2005. — С. 196, 199; Архив ЮЗР. — К., 1890. — Ч. 7. — Т. 2: Акты о засе­ле­нии Юго-Запад­ной Рос­сии (1471 — 1668 гг.) / Под ред. М. Ф. Вла­ди­мир­ско­го-Буда­но­ва. — С. 24.

29Собчук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми... — С. 351.

30Його ж. Рід Ісернсь­ких (З історії волинсь­кої шлях­ти дру­гої поло­ви­ни XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст.) // Нау­ко­ві запис­ки: Збір­ник пра­ць моло­дих вче­них та аспіран­тів. — Т. 3. — К., 1999. — С. 29.

31 LVIA. — F. 1029. — Ар. 1. — В. 2. — L. 10 (засі­дан­ня при­я­тельсь­ко­го суду від­бу­ва­ло­ся у Ланів­цях, у маєт­ку кре­ме­не­ць­ко­го земсь­ко­го під­суд­ка Сави­на Яло­ви­ць­ко­го; спра­ву так

стр. 13
і не було вирі­ше­но, а лише пере­не­се­но на свя­то­трої­ць­кі роки (судо­ві сесії) кре­ме­не­ць­ко­го земсь­ко­го суду, які мали при­па­сти на кіне­ць черв­ня — поча­ток травня).

32Собчук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми... — С. 351.

33 LVIA. — F. 1029. — Ар.1. — B. 3. — L. 1.

34 Ibid. — B. 2. — L.9.

35 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 21. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 4 (судо­вий запис скар­ги зі свід­чен­ням вря­до­во­го вижа); LVIA. — F. 1029. — Ар. 1. — В. 2. — L. 1 (уря­до­вий випис-копія).

36Собчук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми... — С. 351.

37 LVIA. — F. 1029. — Ap. 1. — B. 2. — L. 3.

38 Ibid. — B. 1. — L. 4 — 5; B. 2. — L. 4.

39 Ход­ке­вич Гри­горій Олек­сан­дро­вич (t 1573 р.), каш­те­лян віденсь­кий (з 1564 р.), гетьман надвір­ний (з 1561 р.), гетьман най­ви­щий (з 1566 р.), ста­ро­ста горо­денсь­кий (з 1563 р.) (див.: Rachuba A. Wielkie Ksistwo Litewskie w systemie parlamentarnym Rzeczypospolitej w latach 1569 — 1763. — Warszawa, 2002. — S. 49).

40 «List nayisnieyszego krola imci Zygmunta Augusta do wielmoznego imci pana Imana Fiedorowicza Masalskiego, podstarostego grodzienskiego, na podanie wyz wyrazonego placu imci panu Wasilowi Meleszkowi, jakoz w roku (1564.VII.18)...» 1754.IX.17. Город­но. Судо­вий декрет комі­сарсь­ких суд­дів щодо спір­них володінь зем­ля­ми поміж м. Город­ном та при­ват­ни­ми осо­ба­ми й мона­сти­ря­ми, впи­са­ний до горо­денсь­кої гродсь­кої кни­ги за 1754 р. (Пис­цо­вая кни­га грод­нен­ской зко­но­мии с при­бав­ле­ни­я­ми, издан­ная Вилен­скою комис­си­ею для раз­бо­ра древ­них актов. — Ч. II. — Биль­на, 1882. — С. 240).

41 LVIA. — F. 1029. — Ap.1. — B.7. — L. 1 v.

42 Акты, изда­ва­е­мые Вилен­скою архео­гра­фи­че­скою комис­си­ею для раз­бо­ра древ­них актов. — T. XVII: Акты грод­нен­ско­го зем­ско­го суда (1539 — 1565). — Виль­но, 1890. — С. 440 — 443 (зга­да­ний як горо­денсь­кий земсь­кий суд­дя під датою 19​.VI. 1565); Лап­по И. И. Вели­кое кня­же­ство Литов­ское во вто­рой поло­вине XVI в.: литов­ско-рус­ский повет и его сей­мик. — Юрьев, 1911. — С. 504.

43Лаппо И. И. Вели­кое кня­же­ство Литов­ское... — С. 338. Для порів­нян­ня зазна­чи­мо, що кре­ме­не­ць­кий ста­ро­ста кн. Мико­ла Зба­разь­кий був запи­са­ний на п’ят­на­дця­то­му міс­ці, а луць­кий ста­ро­ста кн. Богуш Коре­ць­кий — на два­дця­то­му. Імо­вір­но, що ця чер­го­вість від­би­ває не ієрар­хіч­ну, а часо­ву (за часом при­бут­тя) послі­дов­ність фіксації.

44 Akta unji Polski z Litwa. 1385 — 1791 / Oprac. ST. Kutrzeba, WhSemkowicz. — Krak6w, 1932. — S. 351, 354.

45 Архив ЮЗР. — Ч. II. — T. 1. — К., 1861. — С. 14. За пере­пи­сом литовсь­ко­го війсь­ка 1567 р. кн. Бог­дан Масальсь­кий вистав­ляв одно­го коня («Князь Бог­данъ Масаль­ский конь 1 збройн. по козац­ку»), але це, на нашу дум­ку, не син кн. Мун­чи. Див.: Литов­ская мет­ри­ка. — Отд. 1. — Ч. З: Кни­ги пуб­лич­нь­їх дел. Пере­пи­си вой­ска литов­ско­го // Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка. — Т. ХХХПІ. — Пет­ро­град, 1915. — Стб. 1252.

46Vilimas D. Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes zemes teismo sistemos formavimasis (1564 — 1588). — Vilnius, 2006. — Р. 141. Рік смер­ті точ­но не вста­нов­ле­но. Кн. І. Ф. Масальсь­кий, імо­вір­но, помер перед 1578 р. Точ­ні­ше дату не вда­ло­ся вста­но­ви­ти, поза­як горо­денсь­кі земсь­кі кни­ги за 1570-ті рр. збе­рег­ли­ся пога­но — аж до 1578 р., коли на уряді земсь­ко­го суд­ді фігу­рує інша осо­ба (інфор­ма­ція уточ­не­на Д. Вілі­ма­сом. Див. також: Ibid. — Р. 122 — 123 (прим. 109 — 110). Ф. Пеко­синьсь­кий поси­лаєть­ся на якийсь нена­з­ва­ций доку­мент від 1577 р. з печат­кою кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча з архіву Масальсь­ких, який зна­хо­ди­вся у гра­фів Пшез­де­ць­ких у Вар­шаві і про який нам нічо­го не відо­мо (Piekosiriski F. Heraldika polska... — S. 309).

47 Zrodia dziejowe. — T. XIX: Polska XVI wieku pod wzgle.dem geograficzno-statystycznym. — T. VIII: Ziemie Ruskie. Wolyn і Podole / OpiS. przez A. Jablonowskiego. — Warszawa, 1889. — S. 34.

48 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 22. — On.L. — Спр. 4. — Арк.85.

49 Там само («Выпись с книгъ кгрод­ских зам­ку его мило­сти гсдр­ско­го Горо­ден­ско­го. Лimg src=«02ui1.gif» align=«middle»>та ωт наро­же­ня Боже­го тися­ча пят­сот семь­де­сять пер­во­го мсца июня шосто­го дня»); Там само. ‑Арк. 87 («Писан ув Олек­си­чах лета Боже­го наро­же­ня тися­ча пят­сот­но­го сем­де­сят пер­во­го мсца июня шосто­го дня»).

50 Там само. — Арк.84 зв. — 87; Кре­ме­не­ць­кий земсь­кий суд. Опи­си акто­вих книг. — Вип. І. — Кн. N 1 — 11 (1568 — 1598 рр.). — К., 1959. — С. 42 — 43; Соб­чук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми... — С. 351.

стр. 14
51 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 22. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 86 — 86 зв.

52 Zrodla dziejowe. — Т. ХІХ. — S. 141.

53 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 22. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 85 зв.

54Собчук В. З історії зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми... — С. 352.

55Лаппо И. И. Вели­кое кня­же­ство Литов­ское за вре­мя от заклю­че­ния Люб­лин­ской унии до смер­ти Ст. Бато­рия (1569 — 1586). — Санкт-Петер­бург, 1901. — С. 319 — 320.

56 LVIA. — F. 1029. — Ap. 1. — B. 2. — L. 10 (1571 трав­ня 14. Випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг. Свід­чен­ня кре­ме­не­ць­ко­го воз­но­го, який 13.V.1571 р. брав участь у про­ве­ден­ні при­я­тельсь­ко­го суду за позо­вом братів Устя­но­ви­чів Ісернсь­ких на кн. І. Ф. Масальсь­ко­го у справі володін­ня маєт­ком Ісерни).

57 Ibid. — F. 1029. — Ар.1. — В. 8. — L. 1.

58 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 21. — Оп. 1. — Спр. 15. — Арк. 51 зв.

59 Там само. — Арк. 52.

60 LVIA. — F. 1029. — Ap. 1. — B. 11. — L. 1.

61 Ibid. — В.9. — L. 1 — 2 (1572.III.12. Випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг. Зізнан­ня кре­ме­не­ць­ко­го воз­но­го Сте­па­на Дедеркала).

62 Ibid. — В. 10. — L. 1 (1573 черв­ня 28. Луцьк. Позов кап­ту­ро­во­го суду Волинсь­ко­го воє­вод­ства за скар­гою Сте­па­на Бого­ви­ти­на Шумсь­ко­го про наїзд кн. Ф. І. Масальсь­ко­го і Андрія Іва­но­ви­ча осо­би­сто зі слу­га­ми на його маєток Боло­жов­ка, у ході яко­го було під­па­ле­но двір та гос­по­дарсь­кі будів­лі з худо­бою і птахами).

63 Ibid. — В. 12. — L. 1 — 2.

64 Ibid. — В. 13. — L. 1 (1581 серп­ня 27. Кре­ме­не­ць. Випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг. Судо­ве рішен­ня гродсь­ко­го суду у справі стяг­нен­ня подим­но­го подат­ку з маєт­ків кн. Федо­ра Масальського).

65 Akta zjazdow stanow Wielkiego Ksiestwa Litewskiego. — T. I: Okresy bezkr61ewi / Oprac. H. Lulewicz. — Warszawa, 2006. — S. 279.

66 Ibid. — S. 287, 292.

67 Ibid. — S. 309; Lulewicz H. Gniewow о unie, ciag dalszy. Stosunki polsko-litewskie w latach 1569 — 1588. — Warszawa, 2002. — S. 408.

68Rachuba A. Wielkie Ksie,stwo Litewskie... — S. 105.

69Niesiecki K. Herbarz Polski... — T. 6. — S. 352. К. Несе­ць­кий так само не знає про поход­жен­ня Федо­ра Масальсь­ко­го та про його бать­ка — кн. Мунчу.

70Німчук В. Гра­ма­ти­ка М. Смот­ри­ць­ко­го — пер­ли­на дав­ньо­го мовознав­ства // Мелетій Смот­ри­ць­кий. Гра­ма­ти­ка / Під­го­тов­ка фак­си­міль­но­го видан­ня та дослід­жен­ня пам’ят­ки В. В. Нім­чу­ка. — К., 1979. — С. 15; Чуба Г. «Учи­тельне Єван­геліє» 1616 р. у пере­кла­ді Мелетія Смот­ри­ць­ко­го в кон­тексті українсь­кої гоміле­тич­ної літе­ра­ту­ри // Київсь­ка ака­де­мія. — Вип.2 — 3. — К., 2006. — С. 6.

71 LVIA. — F. 1029. — Ap. L. — B. L. — L. 4 — 5 (1545 жовтня 20. Віль­но. Умоцо­ва­ний лист Жиги­мон­та І до своїх дво­рян: кн. Матвія Васи­льо­ви­ча Чет­вер­тенсь­ко­го і кн. Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го, упов­но­ва­же­них бути комі­сарсь­ки­ми суд­дя­ми на сто­роні кн. І. Ф. Масальсь­ко­го та його дру­жи­ни Бог­да­ни у судо­во­му спорі з бра­та­ми Бого­ви­ти­но­ви­ча­ми з при­во­ду неза­кон­но­го при­влас­нен­ня кн. І. Масальсь­ким земель Шумсь­ко­го маєт­ку, належ­них Боговитиновичам).

72 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 22. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 84 зв.

73 Андрій Іва­но­вич [Хари­то­но­вич, Хору­жич, Обринсь­кий] — королівсь­кий сек­ре­тар (= писар і сек­ре­тар ВКЛ), під­ко­морій ново­го­родсь­кий. В. Соб­чук наво­дить рані­шу дату ‑жовтень 1567 р., під якою він фік­суєть­ся писа­рем гос­по­дарсь­ким, ніж пода­но у видан­ні: Urzednicy centralni і dostojnicy Wielkiego Ksistwa Litewskiego... — S. 129 (1574 — 1589 рр.).

74 Архив ЮЗР. — К., 1890. — 4.VII. — T. 2. — C.40 («Я, Андрей Ива­но­вич, дьяк его кро­лев­ское мило­сти, вызна­ваю тым моимъ кви­томъ, иж, спра­ву­ю­чи поме­ру за роска­за­немъ его кро­лев­ское мило­сти в месте, у воло­сти Кре­ме­нец­кой, взя­лис­мы поме­рою ку кгрун­ту его кро­лев­ское мило­сти села гос­по­дар­ско­го Ниж­нее Вели зем­ли ку тым зем­лям спо­руч при­лег­лые земе­ни­на гос­по­дар­ско­го Пав­ла Лудвис­ко­го...». 1563 січ­ня 28. Кре­ме­не­ць­кий повіт. Квит гос­по­дарсь­ко­го дяка (писа­ря) Андрія Іва­но­ви­ча про обмір і роз­ме­жу­ван­ня гос­по­дарсь­ких і шля­хетсь­ких маєтків).

75 ЦДІАК Украї­ни. — Ф. 22. — Оп. 1. — Спр. 9. — Арк. 81 — 83 (Скар­га Андрія Іва­но­ви­ча на Гри­ць­ка Сеню­ту за наїзд на маєток від 4 січ­ня 1563 р. та наступ­на скар­га намісника

стр. 15
кн. В.-К. Острозь­ко­го на «помер­чо­го валок кре­ме­нец­ких» Андрія Іва­но­ви­ча за наїзд на маєток, побит­тя під­да­них і захоплен­ня май­на від 15 січ­ня 1563 р.).

76 LVIA. — F. 1029. — Ap. 1. — B. 12. — L. 1 v. (1575 січ­ня 2. Випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг. Нотаріаль­ний запис пози­ки у 250 кіп гро­шей литовсь­ких кн. Федо­ром Масальсь­ким у Бог­да­на Пат­ри­кія Радо­гось­ко­го та його дру­жи­ни під заста­ву своїх маєт­ків Тетерів­ка і поло­ви­ни села Ісер­ни до спла­ти позики).

77 LVIA. — F. 1029. — Ap. 1. — B. 5. — L. 2 (1560 груд­ня 22. Випис із кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих книг. Вру­чен­ня судо­во­го позо­ву троксь­ко­го воє­во­ди etc. Мико­лая Юрій­о­ви­ча Ради­ви­ла на маєт­ку Пав­ла Бого­ви­ти­на Шум­барсь­ко­го Кор­ди­шів у справі про зброй­ний наїзд його слуг на Валевсь­ку зем­лю кн. І. Ф. Масальсь­ко­го, побит­тя під­да­них селян та погра­бу­ван­ня худо­би й коней). Чим обу­мо­в­лю­вав­ся вибір судо­вої інстан­ції у дано­му випад­ку? Чому кн. І. Масаль­ский пози­вав до суду пана рад­но­го, а не до кре­ме­не­ць­ко­го уря­ду? Імо­вір­но через те, що з Город­на до Віль­на ближ­че, ніж до Кре­мен­ця, і тому лег­ше офор­ми­ти позов і при­бу­ти до суду, хоча, з іншо­го боку, саме вищий суд (вели­кок­нязівсь­кий або панів рад) від­по­ві­дав соціаль­ній ієрар­хії Бого­ви­ти­на Шумбарського.

78 Яко­вен­ко Н. М. Українсь­ка шлях­та... — С. 103 («...такі неза­мож­ні князівсь­кі роди­ни, як Вели­ць­кі чи Ружинсь­кі-Рого­ви­ць­кі (і куди замож­ні­ші Масальсь­кі — В. П.) незмін­но сто­ять схо­дин­кою вище, ніж потуж­ні міс­цеві пани Бого­ви­ти­ни, Заго­ровсь­кі, Семаш­ки, Гуле­ви­чи, Козинсь­кі, Гойсь­кі, Мокосії тощо».