Блануца А.В., Ващук Д. П. Князівський рід Масальських за матеріалами Литовської Метрики (середина XV — перша половина XVI ст.)

// Українсь­кий істо­рич­ний жур­нал, № 4, 2007, C. 37–51

У стат­ті на осно­ві актів Литовсь­кої мет­ри­ки дослід­же­но політич­ні, пра­во­ві, еко­но­міч­ні, май­но­ві та родин­ні аспек­ти жит­тя й діяль­но­сті пред­став­ни­ків князівсь­ко­го роду Масальсь­ких у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му сере­ди­ни XV — у пер­шій поло­вині XVI ст. Виді­ле­но три групи князів: нащад­ки Воло­ди­ми­ра (Волод­ка) Юрій­о­ви­ча, Васи­ля Юрій­о­ви­ча та Семе­на Юрій­о­ви­ча. Земель­ні володін­ня роду були розта­шо­вані на всій тери­торії дер­жа­ви, вклю­ча­ю­чи й Волинь, а окре­мі його пред­став­ни­ки вна­слі­док мос­ковсь­ко-литовсь­ких воєн на зла­мі XV-XVI ст. емі­гру­ва­ли до Московії.

Бла­ну­ца Андрій Васи­льо­вич — канд. іст наук, ст. наук, спів­роб. від­ді­лу історії Украї­ни серед­ніх віків і ран­ньо­го ново­го часу Інсти­ту­ту історії Украї­ни НАНУ;

Ващук Дмит­ро Пет­ро­вич — канд. іст. наук, наук, спів­роб. від­ді­лу історії Украї­ни серед­ніх віків і ран­ньо­го ново­го часу Інсти­ту­ту історії Украї­ни НАНУ.

Історія українсь­ких земель у скла­ді Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го (далі — ВКЛ) XIV — пер­шої поло­ви­ни XVI ст. у сучас­ній віт­чиз­няній історіографії
набу­ває все біль­шої попу­ляр­но­сті. Від­так мало­до­слід­же­них питань стає дедалі мен­ше. Та, попри це, вив­чен­ня історії окре­мих князівсь­ких родин і досі зали­шаєть­ся «білою пля­мою». Не є винят­ком і князівсь­кий рід Масальсь­ких, кот­рий сво­го часу був одним із найвп­ли­во­ві­ших на Волині.

Про­те ствер­джу­ва­ти, що нау­ко­вих пра­ць з історії цьо­го роду не існує вза­галі, буде не зов­сім пра­виль­но. Запо­чат­ку­ва­ли гене­а­ло­гіч­ні литу­ані­стич­ні студії польсь­кі істо­ри­ки кін­ця XIX ст., пуб­ліка­ції яких містять чима­ло відо­мо­стей про окре­мих пред­став­ни­ків роди­ни Масальсь­ких та гене­а­ло­гіч­ні схеми1. «Тоді ж російсь­кий уче­ний М. Бран­ден­бург над­ру­ку­вав поки що єди­ну на сьо­год­ні кни­гу про зазна­че­ний рід, дослі­див­ши його історію до XIX ст.2 Серед українсь­ких пуб­ліка­цій вар­то виді­ли­ти, насам­пе­ред, пра­цю Н. Яко­вен­ко, в якій дослід­ни­ця ском­па­ну­ва­ла інфор­ма­цію про прак­тич­но всіх, відо­мих їй на час напи­сан­ня кни­ги, князів Масальсь­ких за період XIV-XVI ст. та побу­ду­ва­ла гене­а­ло­гіч­ну схе­му родини3. О. Руси­на у своїх пра­цях, з’я­со­ву­ю­чи, зокре­ма, роль Сівер­щи­ни в між­дер­жав­них від­но­си­нах кін­ця XIV — почат­ку XVI ст., тор­ка­ла­ся питан­ня емі­гра­ції сіверсь­ких князів (і в тому числі пред­став­ни­ків роду Масальсь­ких) до Московії4. Серед остан­ніх моно­гра­фіч­них дослід­жень важ­ли­ве зна­чен­ня має пра­ця Л. Вой­то­ви­ча, з якої діз­нає­мось про най­більш ран­ні відо­мо­сті щодо пред­ків Масальських5. Про земель­ні володін­ня озна­че­них князів на півд­ні Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. писав В. Собчук6. Згід­но з вис­нов­ка­мив А. Бла­ну­ци, князі Масальсь­кі були при­сут­ні також серед тих осіб, які бра­ли участь в опе­ра­ціях із неру­хо­містю на тери­торії Луць­ко­го повіту в дру­гій поло­вині XVI ст.7

Про­те пошу­ки в архівос­хо­ви­щах дуже часто при­зво­дять до від­най­ден­ня нових доку­мен­тів, які допов­ню­ють уже відо­му інфор­ма­цію. Так, напри­клад, знай­дені нами у Литовсь­ко­му дер­жав­но­му істо­рич­но­му архіві (м. Віль­нюс) (ф. 1029) та Російсь­ко­му дер­жав­но­му архіві дав­ніх актів (м. Москва) (ф. 389) доку­мен­ти не лише зба­га­чу­ють фак­тич­ний матеріал про Масальсь­ких, але й допов­ню­ють пер­со­наль­ний склад роду неві­до­ми­ми на сьо­год­ні осо­ба­ми. Від­так метою стат­ті є відо­бра­жен­ня історії жит­тя й діяль­но­сті пред­став­ни­ків цьо­го роду в сере­дині XV — у пер­шій поло­вині XVI ст. У додат­ках умі­ще­но доку­мен­ти з литовсь­ко­го архіву, які пуб­лі­ку­ють­ся впер­ше. Стат­тя є пер­шим ета­пом здійс­нен­ня ком­плекс­ної пуб­ліка­ції доку­мен­тів про князівсь­кий рід Масальсь­ких, які збері­га­ють­ся в литовсь­ких архівос­хо­ви­щах. Нині авто­ри під­го­ту­ва­ли до дру­ку пер­ший випуск документів.

* * *

Князівсь­кий рід Масальських8 пов’я­за­ний із Чер­ні­гів­щи­ною та дина­стією Рюри­ко­ви­чів (одним із пред­ків був Михай­ло Все­во­ло­до­вич (1179 — 1246 pp.) — чер­ні­гівсь­кий (1223 — 1246 pp.) та вели­кий князь київсь­кий (бл. 03.1238 — бл. 07/08.1239 pp.)9. За дани­ми Н. Яко­вен­ко, без­по­се­ред­нім родо­на­чаль­ни­ком ува­жаєть­ся кн. Юрій Масальсь­кий (пер­ша поло­ви­на XV ст.)10. Пер­шим, хто зга­дуєть­ся із цьо­го роду, є кн. Воло­ди­мир Юрій­о­вич (Волод­ко) Масальсь­кий — він був одним із трьох синів кн. Юрія (бра­ти: Василь і Семен). Кн. Волод­ко фігу­рує у книзі Литовсь­кої мет­ри­ки, в якій запи­са­но надан­ня неру­хо­мо­го май­на коро­ля­ми Кази­ми­ром і Алек­сан­дром Ягел­лон­чи­ка­ми. Згід­но з доку­мен­том, князь отримав11 «пусту» волость Недоходів12 та село Ощи­теськ (ділян­ку його дядь­ка Михайла13). Кін­це­ва при­пис­ка може свід­чи­ти, що в кн. Юрія був брат Михайло.

Нащад­ки кн. Воло­ди­ми­ра Юрій­о­ви­ча (Волод­ка)

За часів прав­лін­ня Кази­ми­ра Ягел­лон­чи­ка чоти­рьом пред­став­ни­кам роду Масальсь­ких було вида­но з королівсь­кої скарб­ни­ці поста­ви сук­на й гро­ші. Зокре­ма, наща­док кн. Волод­ка — його син Олех­но Воло­ди­ми­ро­вич, — отри­мав 12 кіп гро­шів литовських14.

Дру­гий син кн. Волод­ка — Тимо­фій Воло­ди­ми­ро­вич, — був одру­же­ний із пред­став­ни­цею впли­во­во­го пансь­ко­го роду ВКЛ Ган­ною Семенів­ною Сапежанкою15. Кн. Тимо­фій вхо­див до ото­чен­ня вели­ко­го кня­зя й коро­ля, висту­па­ю­чи свід­ком судо­вих рішень королівсь­ких наміс­ни­ків. Так, у справі смо­ленсь­ких бояр Федь­ка Рого­ва з Іва­ном Сви­ри­до­но­вим щодо села Відб­ля­ни він скрі­пив своєю печат­кою вирок смо­ленсь­ко­го наміс­ни­ка пана Юрія Глібовича16.

Знач­но біль­ше доку­мен­тів від­най­де­но нами про ону­ка кн. Волод­ка — гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Пет­ра Тимо­фій­о­ви­ча. Він двічі одру­жу­вав­ся з пред­став­ни­ця­ми князівсь­ких родів — пер­шою дру­жи­ною була кн. N (ім’я неві­до­ме) Матвіїв­на Мики­ти­чів­на, а дру­гою — кн. Оле­на Андріїв­на Сангушківна17. Пер­ша доку­мен­таль­на згад­ка про кня­зя датуєть­ся 23 жовтня 1509 p., коли йому у Льво­ві було вида­но 12 кіп гро­шів за служ­бу вели­ко­му князеві18. У 1512 р. кн. Пет­ро Масальсь­кий фігу­рує в реєстрі всіх гос­по­дарсь­ких бояр Сигіз­мун­да І Ста­ро­го, де також ука­за­но, що він зі своєї части­ни Поро­зовсь­кої вислу­ги вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 6 коней19. Зго­дом, у 1514 p., Пет­ро Тимо­фій­о­вич здійс­нив наїзд на маєток гос­по­дарсь­ко­го бояри­на Андрія Чиже­ви­ча, під час яко­го заподіяв різ­ні шко­ди й «гвал­ти» під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча, та ще й погра­бу­вав їх20. Гос­по­дарсь­кий боярин звер­нув­ся зі скар­гою до вели­кок­нязівсь­ко­го суду, резуль­та­том роз­гля­ду якої ста­ло вине­сен­ня виро­ку Сигіз­мун­дом І Ста­рим — вели­кий князь зобо­в’я­зу­вав кн. Масальсь­ко­го від­шко­ду­ва­ти збит­ки під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча й нака­зу­вав кня­зеві не чини­ти в май­бут­ньо­му шко­ди своє­му підданому21.

Будучи вже сто­клішсь­ким наміс­ни­ком Пет­ро Тимо­фій­о­вич у 1518 р. отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя на три­ман­ня застав­ним пра­вом Сто­клішсь­ко­го дво­ру в сумі 1000 і 60 кіп грошів22. Із піз­ні­шо­го доку­мен­та може­мо вста­но­ви­ти тер­мін заста­ви. Так, через рік Сигіз­мунд І Ста­рий своїм при­вілеєм від 12 серп­ня 1519 р. доз­во­лив пано­ві Гри­горію Гри­горій­о­ви­чу Ости­ку вику­пи­ти двір Сто­кліш­ки за ту ж суму, в якій заста­вив ука­за­ний двір кн. Масальському23. У цьо­му доку­мен­ті також запи­са­но, що вели­кий князь спер­шу заста­вив Сто­клішсь­кий двір гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу Масальському24. Тому тер­мін пере­бу­ван­ня гос­по­дарсь­ко­го дво­ру на умо­вах заста­ви в руках кня­зя ста­но­вив 1 рік. Згад­ка про три­ман­ня Сто­клішсь­ко­го дво­ру Пет­ром Тимо­фій­о­ви­чем містить­ся також у при­вілеї вели­ко­го кня­зя від 11 трав­ня 1520 р. Цьо­го разу вели­кок­нязівсь­кий двір пере­хо­див у заставне володін­ня пано­ві Яку­бу Кунцевичу25. Як і в попе­ред­ньо­му своє­му при­вілеї, Сигіз­мунд І Ста­рий акцен­ту­вав ува­гу на тому, що спер­шу Сто­клішсь­кий двір було пере­да­но кня­зеві Масальському26

Пет­ро Масальсь­кий отри­му­вав за свою служ­бу пев­ну пла­ту із гос­по­дарсь­ко­го скар­бу. Зокре­ма, у 1521 р. йому було при­зна­че­но отри­ма­ти від вели­кок­нязівсь­ко­го під­скар­бія 15 кіп гро­шів «у Судур­ма­на» та ада­ма­шок на шату27, а в 1532 р. за кня­зем, згід­но з кви­та­ція­ми, зна­чи­вся ада­ма­шок на шату28. Окрім гро­шо­вих виплат, князь отри­му­вав у володін­ня також і воло­сті. Так, у 1527 р. вели­кий князь своїм при­вілеєм надав Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу у три­ман­ня Любо­шансь­ку волость піс­ля смер­ті пана Юрія Немировича29. Князь мав достат­ній капітал, щоб роз­ши­рю­ва­ти свої володін­ня не лише шля­хом вели­кок­нязівсь­ких надань та вислуг, а й купу­ю­чи пев­ні маєт­но­сті. Саме через купів­лю П. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­ку Іщолне, при­дба­но­го за 700 кіп гро­шів у пана Мико­ли Юрій­о­ви­ча Зіновійовича30. На цю купів­лю Сигіз­мунд І Ста­рий надав гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну під­твер­джу­валь­ний лист від 18 листо­па­да 1524 р.31

Трап­ля­ли­ся в кар’єрі П. Масальсь­ко­го й судо­ві про­це­си. Про одну судо­ву тяга­ни­ну за участі кня­зя містить­ся інфор­ма­ція в наказі вели­ко­го кня­зя до віденсь­ко­го воє­во­ди пана Оль­брах­та Гашто­вта. Воє­во­да мав на міс­ці здійс­ни­ти­ви­рок у справі кн. П. Масальсь­ко­го з кн. Матвієм Мики­ти­ни­чем щодо маєт­ку Струга32.

Пев­на інфор­ма­ція містить­ся в кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки й про дру­го­го ону­ка кн. Волод­ка — гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Юрія Тимо­фій­о­ви­ча Масальсь­ко­го. Згід­но з доку­мен­та­ми, він володів маєт­но­стя­ми у Бра­славсь­ко­му повіті та в Поло­ць­кій зем­лі. Напри­клад, у 1524 р. князь три­чі звер­тав­ся до Сигіз­мун­да І Ста­ро­го з про­хан­ням під­твер­ди­ти йому пев­ні володін­ня. За пер­шим звер­нен­ням він отри­мав від вели­ко­го кня­зя під­твер­джу­валь­ний лист на три части­ни зем­лі у Бра­славсь­ко­му повіті Опесь­кої воло­сті, що рані­ше купив у бояри­на Гриш­ка Шембеля33. Дру­гий під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя сто­су­вав­ся зем­лі Собу­тев­щи­ни, куп­ле­ної Ю. Масальсь­ким у поло­ць­ких міщан Іва­на й Дени­са Голенищевичів34. Ана­ло­гіч­ний і третій під­твер­джу­валь­ний лист, згід­но з яким князь отри­му­вав під­твер­джен­ня на володін­ня зем­лею Собутевщиною35.

Юрій Тимо­фій­о­вич, як і його брат Пет­ро Тимо­фій­о­вич, також фігу­ру­вав у судо­во­му про­цесі. Так, у 1546 р. з ним пози­вав­ся кн. Тимо­фій Соко­линсь­кий у справі про «неслушне» вве­ден­ня у володін­ня під­да­ни­ми Кри­винсь­ко­го маєтку36. Сигіз­мунд II Август у своє­му виро­ку нака­зав вирі­ши­ти спра­ву між кня­зя­ми віденсь­ко­му воєводі37. Спра­ву утри­ман­ня в ціліс­но­сті й роз­ши­рен­ня володінь піс­ля смер­ті кн. Юрія Масальсь­ко­го (1557 р.)38 про­до­в­жи­ла його дру­жи­на — кн. Ган­на Іванів­на Соко­линсь­ка. Зокре­ма, у 1563 р. їй було нада­но в Поло­ць­кій зем­лі 12 служб, 24 дими та грун­ту («вздо­вжъ на две мили, а попе­ре­ки на две вер­сты») «до волі й лас­ки господарської«39. Про­те на схи­лі своїх літ Ган­на Іванів­на «спу­сти­ла» пев­ні володін­ня в Мозирсь­кій воло­сті шля­хетсь­ко­му подруж­жю Кас­по­ру Стужинсь­ко­му та Доб­рух­ні Вла­ди­чан­ці. Так, у при­вілеї від 4 квіт­ня 1572 р. Сигіз­мун­да II Авгу­ста під­твер­дже­но «спу­щене» на село Гор­бо­ви­чі кн. Юрієвої Масальсь­кої Ган­ни Іванів­ни Соко­линсь­кої вка­за­но­му подруж­жю, де також від­зна­ча­ло­ся, що кня­ги­ня, не маю­чи мож­ли­во­сті боро­ни­ти надане вели­ким кня­зем село «до волі й лас­ки», і прий­няв­ши чер­не­чий постриг, «спу­сти­ла» його в «дер­жан­ня» Стужинсь­ким без його згоди40.

Доку­мен­ти Литовсь­кої мет­ри­ки містять цікаві фак­ти з жит­тя й діяль­но­сті пра­вну­ка кн. Волод­ка — гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на й королівсь­ко­го рот­міст­ра Андрія Пет­ро­ви­ча Масальсь­ко­го. За свою служ­бу вели­ко­му кня­зеві він отри­мав земель­ні надан­ня у Віленсь­ко­му воє­вод­стві. Так, у 1522 р. Сигіз­мунд І Ста­рий у своє­му листі нака­зу­вав віленсь­ко­му воє­воді виді­ли­ти із дер­жав­но­го фон­ду земель­ну ділян­ку кня­зеві А. Масальсь­ко­му. Коли пев­ні земель­ні наді­ли були уточ­нені, вели­кий князь своїм при­вілеєм надав Андрієві Пет­ро­ви­чу 15 служб людей і 4 зем­лі «пустовсь­ких» у воло­сті Утенсь­ко­го двору41. Кіль­ка років по тому (1525 р.) вели­кий князь надав А. Масальсь­ко­му під­твер­джу­валь­ний лист, за яким надані рані­ше зем­лі в Утенсь­кій воло­сті пере­хо­ди­ли в його довічне володіння42.

Неод­но­ра­зо­во королівсь­ко­му рот­міст­ро­ві вида­ва­ли­ся кошти з гос­по­дарсь­ко­го скар­бу на потре­би ввіре­ної йому роти. При­міром, у листах Сигіз­мун­да II Авгу­ста за 1567 p., адре­со­ва­них королівсь­ким рот­містрам із при­зна­чен­ням вида­ти гро­ші для їхніх рот, ука­за­но, що рот­міст­ру кн. Андрію Масальсь­ко­му вида­но лист, згід­но з яким пани Гор­но­стаї повин­ні вида­ти 600 кіп гро­шів на потре­бу роти кня­зя (150 вершників)43. Того ж року в Бак­штах було скла­де­но реєстр листів, нада­них Сигіз­мун­дом II Авгу­стом королівсь­ким рот­містрам для отри­ман­ня гро­шей із побо­ро­во­го подат­ку за 1568 р. для потреб їхніх рот. Один такий лист отри­мав і кн. А. Масальсь­кий. У доку­мен­ті вка­за­но, що його направ­ле­но з листом до «бир­чих» Ошменсь­ко­го повіту, згід­но з яким вони повин­ні вида­ти на роту кня­зя 600 кіп гро­шів литовських44. Таким чином, мож­на вста­но­ви­ти річ­ну пла­ту роти кня­зя, яка ста­но­ви­ла 600 кіп грошів.

Володін­ня Андрія Пет­ро­ви­ча сут­тєво збіль­ши­ли­ся піс­ля його одру­жен­ня з кн. Ган­ною Бог­данів­ною Путя­тян­кою, яка при­нес­ла в дім чоло­віка запи­сані їй як віно­ва част­ка волинсь­кі володін­ня. 30 черв­ня 1570 р. датуєть­ся запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги дар­чої уго­ди кн. Андрієвої Масальсь­кої Ган­ни Путя­ти­ча чоло­ві­ко­ві кн. Андрію Пет­ро­ви­чу Масальсь­ко­му на свої маєт­но­сті на Волині: замок Тучин, містеч­ко Тучинсь­ке із селом Тучи­ном, «філь­ва­рок на Чер­ни­чині з при­сіл­ка­ми Коро­стя­ти­ном, Мощо­ним, і з усі­ма Воль­ка­ми на Воро­но­ві і Пусто­ми­тах, а під Сте­па­нем село Космачів«45. Оче­вид­но, що сам акт дару­ван­ня вка­за­них маєт­но­стей від­був­ся знач­но рані­ше, ніж було зроб­ле­но запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги. Про це свід­чить той факт, що волинсь­кі володін­ня були під­твер­джені Сигіз­мун­дом II Авгу­стом кн. Андрію Масальсь­ко­му ще в 1567 р.46 Без­за­пе­реч­ним фак­том ста­теч­но­го гос­по­да­рю­ван­ня кня­зя у волинсь­ких маєт­но­стях, пода­ро­ва­них дру­жи­ною, уже в 1567 р. є лист Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 10 верес­ня 1567 р. до Кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти кн. Мико­ли Андрій­о­ви­ча Зба­разь­ко­го з нака­зом при­зна­чи­ти «рок» у справі про наїзд гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на кн. Андрія Пет­ро­ви­ча Масальсь­ко­го на володін­ня гос­по­дарсь­ких зем’ян Кре­ме­не­ць­ко­го повіту Михай­ла та Кшишто­фа Богу­фа­ло­ви­чів Лабунських47. Як бачи­мо, князь вирі­шив роз­ши­ри­ти ново­от­ри­мані маєт­но­сті в поши­ре­ний тоді спо­соб — наїздом.

Пев­ні про­бле­ми у пору­шен­ні спо­кій­но­го володін­ня волинсь­ки­ми маєт­но­стя­ми спри­чи­ни­ла скар­га роди­чів дру­жи­ни. На жаль, поки що нам не відо­мі деталі спра­ви про вка­за­ні володін­ня. Від­най­де­но лише доку­мент із нака­зом Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 30 черв­ня 1570 р. зро­би­ти запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги опо­ві­дан­ня гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка, бере­стейсь­ко­го войсь­ко­го пана Олек­сандра Вага­новсь­ко­го і його дру­жи­ни Ган­ни Семаш­ків­ни, а також воло­ди­мирсь­ко­го під­ко­морія пана Олек­сандра Семаш­ка про те, що вони мають «при­род­жене» пра­во на маєт­но­сті кн. Андрієвої Масальсь­кої Ган­ни Бог­данів­ни Путя­тян­ки, котрі вона пода­ру­ва­ла своє­му чоло­ві­ко­ві — кня­зеві Андрієві Пет­ро­ви­чу Масальському48.

Нащад­ки кня­зя Васи­ля Юрійовича

Стар­ший син кн. Юрія — Василь Юрій­о­вич — мав трьох синів: Семе­на, Михай­ла й Федора49, котрі самі в доку­мен­тах озна­че­них книг Литовсь­кої мет­ри­ки не пред­став­лені. Упер­ше зга­ду­ють­ся ону­ки кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Іван та Василь Федо­ро­ви­чі Масальсь­кі. Вони фігу­ру­ють у під­твер­джу­валь­но­му листі Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 30 груд­ня 1493 р. смо­ленсь­ко­му бояри­ну Вас­ку Миро­сла­ви­ну на села Пло­що­ве й Мар­ти­но­ве у Смо­ленсь­ко­му повіті, в яко­му запи­са­но, що вели­кий князь ще рані­ше надав вка­за­ні села кн. Іва­ну й Васи­лю Масальським50. Оче­вид­но, що ці села князі отри­ма­ли відра­зу піс­ля при­хо­ду до вла­ди Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка в 1492 р. і володі­ли ними на пев­них умо­вах (віро­гід­но, що «до волі й лас­ки гос­по­да­ря») не біль­ше, ніж пів­то­ра — два роки. Василь Федо­ро­вич у доку­мен­тах біль­ше не зга­дуєть­ся, на від­мі­ну від сво­го бра­та Іва­на, кот­рий у 1508 р. вислу­жив уже в Сигіз­мун­да І Ста­ро­го зем­лі в Смо­ленсь­ко­му повіті. Вели­кий князь надав при­вілей Іва­ну Федо­ро­ви­чу на «люди Бед­ри­чі» й три служ­би на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху віч­ним правом51.

Тра­ди­цій­но князів Масальсь­ких не оми­на­ли судо­ві про­це­си. Винят­ком не став і кн. Іван Масальсь­кий, який фігу­рує у справі з кн. Андрієм Коширсь­ким про дея­кі шко­ди, заподіяні йому (1534 р.)52. Зго­дом (сер­пень 1539 р.) Іван Федо­ро­вич разом зі своєю тещею — під­лясь­кою ліс­ни­чою Мари­ною Патіє­вою Тиш­ке­ви­чів­ною — пози­вав­ся з гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном Іва­ном Льво­ви­чем щодо неру­хо­мо­сті на Волині (зем­ля Вор­толсь­ка) (див. док. N 1 у додат­ку). Наступ­но­го року кн. І. Масальсь­кий фігу­рує в судо­вій справі з гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном Іва­ном Богу­ше­ви­чем про розо­рен­ня Шумсь­ко­го маєт­ку в Кре­ме­не­ць­ко­му повіті (див. док. N 2 у додат­ку). Оче­вид­но, що най­б­лиж­чим часом кон­флікт між кня­зем та гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном не було вичер­па­но. На це вка­зує лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го від 20 жовтня 1545 р. до суд­дів — кня­зя Матвія Васи­льо­ви­ча Чет­вер­тинсь­ко­го та кня­зя Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го, — щоб вони вирі­ши­ли спра­ву від­по­від­но до Литовсь­ко­го ста­ту­ту між гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком, дов­гя­лись­ким дер­жав­цею Іва­ном Богу­ше­ви­чем Бого­ви­ти­но­ви­чем із кня­зем Іва­ном Федо­ро­ви­чем Масальсь­ким про розо­рен­ня міста Шумсь­ка (див. док. N 3 у додатку).

Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав б синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим під­да­ним. Зокре­ма, у 1534 р. Сигіз­мунд І Ста­рий надав на «хле­бо­корм­ле­ние» боярсь­ко­му сину Іва­ну Поро­су­ко­ву чоти­рьох чоло­вік і чоти­ри зем­лі «пустов­ских» під Васи­ліш­ка­ми, яким рані­ше володів кн. Г. Масальський53.

Кн. С. Масальсь­кий до емі­гра­ції в Мос­ковсь­ке князів­ство отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя (1508 р.) на 6 служб у Смо­ленсь­ко­му повіті віч­ним правом54. У кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки поки що не від­най­де­но доку­мен­ти про подаль­шу долю його володінь у ВКЛ.

Сини кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Пет­ро й Борис — вислу­жи­ли маєт­но­сті від­по­від­но у Чер­ні­гівсь­ко­му та Смо­ленсь­ко­му повітах. Кн. Пет­ро Масальсь­кий у 1495 р. отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка на маєт­ки Слобід­ку, Шере­пів, Зару­ду, а також сіль­це на Бало­вісі віч­ним правом55. Зго­дом, у 1496 p., вели­кий князь литовсь­кий надав вимо­ро­че­ну влас­ність кн. П. Масальсь­ко­го гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну Андрію Дрожчі56. Через кіль­ка тиж­нів А. Дрож­ча отри­мав від гос­по­да­ря й під­твер­джу­валь­ний лист на вка­за­ні маєтності57. Його ж молод­ший брат кн. Борис, згід­но з доку­мен­том від 15 жовтня 1508 p., вислу­жив у Сигіз­мун­да І Ста­ро­го двір Дуро­ви­чі у Смо­ленсь­ко­му повіті. У при­вілеї вели­ко­го кня­зя вка­зу­ва­ло­ся, що двір нада­вав­ся Б. Масальсь­ко­му віч­ним правом58.

Ще один син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Федір — осів у Горо­денсь­ко­му ста­ро­стві. Про це може­мо дізна­ти­ся з під­твер­джу­валь­но­го листа вели­ко­го кня­зя від З жовтня 1509 р. — Сигіз­мунд І Ста­рий нака­зу­вав горо­денсь­ко­му ста­ро­сті Стані­сла­ву Пет­ро­ви­чу нада­ти кн. Ф. Масальсь­ко­му село Олексій­о­ви­чі з людь­ми і зем­ля­ми, що нале­жа­ли до нього59. У груд­ні 1509 р. в кни­гу мет­ри­ки було вне­се­но запис про від­пра­ву, нада­ну шлях­ті ВКЛ у Кра­ко­ві. Серед тих, хто отри­мав вка­за­ну від­пра­ву, зна­чить­ся й кн. Федір Михай­ло­вич — йому було вида­но 20 бочок жита в Мельнику60.

Чи не най­пов­ні­ше пред­став­ле­ний у доку­мен­тах Литовсь­кої мет­ри­ки стар­ший син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Василь, якій мав володін­ня як у Смо­ленсь­ко­му, так і у Васи­лішсь­ко­му та Рошсь­ко­му повітах. Фор­му­ван­ня та роз­ши­рен­ня володінь кня­зя про­хо­ди­ло в основ­но­му за раху­нок вели­кок­нязівсь­ких надань почат­ку XVI ст. Так, у 1508 р. кн. В. Масальсь­кий отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го на 6 служб на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху в Смо­ленсь­ко­му повіті віч­ним правом61. Наступ­но­го року вели­кий князь під­твер­див своє попе­ред­нє пожа­лу­ван­ня на 2 служ­би людей і 2 пустих зем­лі на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху віч­ним правом62. Кн. Б. Масальсь­ко­му, як смо­ленсь­ко­му зем­ле­влас­ни­ко­ві, у 1510 р. було вида­но 12 кіп гро­шів зі скар­бу в Пйотркові63.

У Васи­лішсь­ко­му повіті князь, воче­видь, отри­мав надан­ня Сигіз­мун­да І Ста­ро­го піз­ні­ше, ніж у Смо­ленсь­ко­му повіті. Свід­чен­ням цьо­го є під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя від 16 лип­ня 1521 р. на 30 служб людей і 2 зем­лі «пустов­ских» у Васи­лішсь­ко­му повіті64. Про володін­ня ж кн. В. Масальсь­ко­го у Рошсь­ко­му повіті відо­мо з під­твер­джу­валь­но­го листа (1558 р.) Сигіз­мун­да II Авгу­ста Бог­да­но­ві Стец­ко­ви­чу на маєт­ки в Рошсь­ко­му повіті Любо­ви­ць­кої воло­сті: 4 служ­би людей, пустов­щи­ну Міль­ков­щиз­ну і в селі Зор­чинсь­ко­му, а також 5 служб людей у Роса­сенсь­кій воло­сті «вечностью«65. У цьо­му доку­мен­ті вка­за­но, що кн. В. Масальсь­кий «дер­жал» 5 служб людей у повіті Рошсь­ко­му Роса­сенсь­кої воло­сті, а піс­ля того, як його було ого­ло­ше­но зрад­ни­ком, ці зем­лі Сигіз­мунд II Август надав Бог­да­но­ві Стецковичу66.

Емі­гру­вав­ши до Мос­ковсь­ко­го князів­ства, князь був поз­бав­ле­ний усіх маєт­но­стей на тери­торії ВКЛ — вели­кий князь пожа­лу­вав їх на «хле­бо­корм­ле­ние» мос­ковсь­ким боярам, які перей­шли до ньо­го на служ­бу. Роз­да­ча володінь кн. В. Масальсь­ко­го від­бу­ла­ся у трав­ні — лип­ні 1534 р. Зокре­ма, 18 трав­ня Сигіз­мунд І Ста­рий звер­нув­ся з листом до васи­лішсь­ко­го й мар­ківсь­ко­го дер­жав­ці пана Яна Мико­лай­о­ви­ча Ради­ви­ло­ви­ча про надан­ня на «хле­бо­корм­ле­ние» боярсь­ко­му сину Федо­ру Селе­ву двох чоло­віків і три зем­лі «пустов­ских» у Васи­ліш­ках. У пожа­лу­ван­ні було запи­са­но, що вка­за­ні люди й зем­лі відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду піс­ля зра­ди й утечі до Моск­ви кня­зя Масальського67. Із подіб­ним листом від 20 трав­ня вели­кий князь звер­нув­ся до пана Я. Ради­ви­ло­ви­ча про надан­ня боярсь­ко­му сино­ві Іва­но­ві Кози­но­ви­чу одно­го чоло­віка і двох пустих земель у Василішках68. Ще одно­му мос­ковсь­ко­му бояри­но­ві на «хле­бо­корм­ле­ние», Арте­му Васи­ле­ви­чу, вели­кий князь також надав одно­го чоло­віка й дві «пустих» зем­лі у Василішках69.

У лип­ні 1534 р. Сигіз­мунд І Ста­рий оста­точ­но роз­дав усі васи­лішсь­кі володін­ня кн. В. Масальсь­ко­го «боярам мос­ковсь­ко­го кня­зя». У кни­ги мет­ри­ки спе­ціаль­но було вне­се­но перелік мос­ковсь­ких бояр, яким вели­кий князь пожа­лу­вав володін­ня у Васи­ліш­ках і Жолу­дку, що їх перед цим «від­бив» і три­мав Василь Михайлович70.

Один із синів кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Федір Васи­льо­вич — мав по одно­му ону­ку від двох своїх синів — Іва­на й Васи­ля. Про його ону­ка — кн. Іва­на Васи­льо­ви­ча — нам відо­мо через його дру­жи­ну кн. Ган­ну Іванів­ну Коре­ць­ку, яка фігу­рує в листі Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 18 квіт­ня 1567 р. Вели­кий князь у своє­му листі нака­зу­вав київсь­ко­му воє­воді кн. Костян­ти­ну Костян­ти­но­ви­чу Острозь­ко­му не забо­ро­ня­ти кн. Іва­но­вій Масальсь­кій бути ігу­ме­нею в мона­сти­рі св. Михай­ла, що в Києві71.

Біль­ше інфор­ма­ції є про дру­го­го ону­ка кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Федо­ра Іва­но­ви­ча, який осів у Горо­денсь­ко­му повіті. Його володін­ня фор­му­ва­ли­ся шля­хом надань Сигіз­мун­да І Ста­ро­го. Так, у 1511 р. кн. Ф. Масальсь­кий отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя на 50 служб людей у селі Олексієви­чі Жорос­лавсь­кої волості72. Наступ­но­го року під­твер­джен­ня на тих же людей і зем­лі князь отри­мав від горо­денсь­ко­го ста­ро­сти пана Стані­сла­ва Петровича73. Про­те у 1514 р. вели­кий князь надав кн. Ф. Масальсь­ко­му вже не під­твер­джу­валь­ний лист, а лист-пожа­лу­ван­ня на 50 служб людей зга­да­но­го села. У цьо­му листі пода­но деталь­ний реєстр служб74.

До нащад­ків кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го нале­жить Богуш Олек­сан­дро­вич. Про­те поки що дослід­ни­ка­ми не вста­нов­ле­но, ким був його дід. Лише в одно­му доку­мен­ті пода­но повністю його ім’я і по бать­ко­ві, із чого стає відо­мо ім’я його бать­ка — Олек­сандр. Ця доку­мен­таль­на згад­ка нале­жить до 1533 р., коли кн. Богуш Масальсь­кий був при­сут­ній на судо­во­му засі­дан­ні, під час яко­го гос­по­дарсь­кий чаш­ник пан Мико­лай Андро­ше­вич виніс вирок у справі попа Верес­ковсь­ко­го з поло­ць­ким воє­во­ди­чем паном Мико­лаєм Глі­бо­ви­чем про побит­тя пер­шо­го та його дружини75. До цьо­го ж часу князь фігу­ру­вав у доку­мен­тах лише під ім’ям.

Най­більш ран­ня доку­мен­таль­на згад­ка про кн. В. Масальсь­ко­го від­но­сить­ся до 1509 р., коли кня­зеві була нада­на від­пра­ва мар­шал­ком і сек­ре­та­рем паном Іва­ном Сапе­гою в 20 кіп гро­шів із завельсь­ких вин у Богухвала76. Наступ­но­го року він двічі отри­му­вав від­пра­ву у Кра­ко­ві: спер­шу в берез­ні — 10 кіп гро­шів зі скар­бу мит­них грошей77, а у верес­ні — 12 кіп грошей78. У 1512 р. Богуш Олек­сан­дро­вич зга­дуєть­ся як влас­ник вислу­ги в Поро­зо­ві, з якої вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 5 коней. Віро­гід­но, що він володів ука­за­ною вислу­гою вже кіль­ка років, тому що доку­мент кон­ста­ту­вав факт три­ман­ня тих чи інших володінь у ВКЛ усі­ма дво­ря­на­ми Сигіз­мун­да І Старого79.

У 1516 р. кн. Б. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­но­стей у Тро­ць­ко­му повіті. Це засвід­чує «увяж­чий лист» від 29 квіт­ня, яким мере­ць­кий дер­жав­ця Юрій Глі­бо­вич уво­див кня­зя у володін­ня 43 чоло­ві­ка­ми й 8 пусти­ми зем­ля­ми в Мере­ць­кій волості80. Через чоти­ри роки князь отри­мав і під­твер­джу­валь­ний лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го на вка­за­них людей і зем­лі в Тро­ць­ко­му повіті81.

Кня­зя Б. Масальсь­ко­го не оми­ну­ли земель­ні кон­флік­ти. Зокре­ма, у 1533 р. вели­кий князь при­зна­чив «рок» у справі Масальсь­ко­го з під­лясь­ким воє­во­дою про зем­лю Войкінішку82. На жаль, доку­мен­ти про перебіг і завер­шен­ня кон­флік­ту не збереглися.

Без­за­пе­реч­ним фак­том є те, що Богуш Олек­сан­дро­вич вхо­див до кор­по­ра­ції людей «пошти­вих, віри гід­них і добрих» Віленсь­ко­го воє­вод­ства. Міс­це­ва знать і шлях­та звер­та­ли­ся до кня­зя, щоб він пред­став­ляв їхні інте­ре­си під час судо­вих справ чи укла­дан­ні при­ват­но-пра­во­вих доку­мен­тів. Напри­клад, він брав участь у судо­во­му засі­дан­ні під час вине­сен­ня виро­ку гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком Матеєм Вой­техо­ви­чем Яно­ви­чем у справі бояри­на кн. Юрія Семе­но­ви­ча Слу­ць­ко­го Лец­ка Єсма­но­ви­ча з мінсь­ким міща­ни­ном Яцком про борг у 100 кіп грошів83. Кн. Богуш Олек­сан­дро­вич Масальсь­кий був також при­сут­ній на судо­во­му засі­дан­ні (1533 p.), під час яко­го вже зга­ду­ва­ний гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок М. Вой­техо­вич Яно­вич виніс вирок у справі Кас­по­ра Кун­це­ви­ча з Вой­техом Юрій­о­ви­чем Соло­гу­бо­ви­чем про «неда­нье» спра­ви в дея­ких маєт­ках піс­ля смер­ті дру­жи­ни першого84. Коли в 1542 р. Юрій Кон­дра­то­вич робив запис і покла­дав листи до книг мет­ри­ки через сво­го бра­та Лука­ша Кін­дра­то­ви­ча на бор­ги різ­ним шлях­ти­чам, то князь на про­хан­ня остан­ньо­го засвід­чив даний запис своєю печаткою85.

Сини Богу­ша Олек­сан­дро­ви­ча кори­сту­ва­ли­ся серед шлях­ти регіо­ну не мен­шим авто­ри­те­том. Зокре­ма, Михай­ло Богу­ше­вич своєю печат­кою засвід­чив запис­ний лист (1555 р.) гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Михай­ла Мака­ро­ви­ча мар­шал­ку й гос­по­дарсь­ко­му писа­рю пану Оста­фію Бог­да­но­ви­чу Воловичу86.

Дру­гий син кн. Б. Масальсь­ко­го — гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин Пет­ро Богу­ше­вич — також був бажа­ною пер­со­ною при укла­дан­ні важ­ли­вих при­ват­но-пра­во­вих актів. Так, у 1559 р. він засвід­чив лист Єзо­фа Матвій­о­ви­ча Каз­новсь­ко­го своєю печат­кою, з яким той звер­тав­ся до Сигіз­мун­да II Авгу­ста з про­хан­ням під­твер­ди­ти дар­чий запис на маєт­ки Сво­я­чи­чі й Ост­ров­чи­чі та рухо­ме май­но, що мало перей­ти йому «на веч­ность» піс­ля смер­ті дру­жи­ни Ган­ни Матвіїв­ни Пятковича87.

Бра­ти кн. Михай­ло й Пет­ро Масальсь­кі ретель­но опіку­ва­ли­ся свої­ми маєт­но­стя­ми, свід­чен­ням чого може бути звер­нен­ня до вели­ко­го кня­зя з про­хан­ням під­твер­ди­ти їхні володін­ня. Зокре­ма, у 1566 р. на одне із таких звер­нень Сигіз­мунд II Август надав їм під­твер­джу­валь­ний лист на 44 коню­хи і тяг­ло­го чоло­віка «ілговсь­ких» Мере­ць­кої воло­сті, а також на пусті зем­лі віч­ним правом88. Окрім легітим­но­го спо­со­бу утри­ман­ня чи роз­ши­рен­ня родо­вих володінь, кн. Пет­ро Богу­ше­вич сві­до­мо йшов на пору­шен­ня пра­ва, захо­пив­ши 2 служ­би людей у Русь­ко­му маєт­ку зем’я­ни­на Себастья­на Пре­бо­ровсь­ко­го і його дру­жи­ни Настасії Бог­данів­ни. Пост­раж­да­ле подруж­жя звер­ну­ло­ся з позо­вом до вели­кок­нязівсь­ко­го суду й 14 черв­ня 1568 р. вели­кий князь своїм виро­ком при­зна­чив «рок» кня­зеві Масальському89. Як далі роз­ви­ва­ла­ся судо­ва спра­ва, на жаль, невідомо.

У 1567 р. в доку­мен­тах Литовсь­кої мет­ри­ки впер­ше фік­суєть­ся гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин кн. Гри­горій Атані­зе­вич Масальсь­кий. За доку­мен­том він отри­мав у заста­ву від вели­ко­го кня­зя двір, місто й усю Обельсь­ку волость тер­мі­ном на 3 роки в сумі 3000 й 200 кіп грошів90. Як і у випад­ку з кн. Богу­шом Олек­сан­дро­ви­чем Масальсь­ким, лише раз у доку­мен­ті зга­дуєть­ся його ім’я й по бать­ко­ві — від­так важ­ко вста­но­ви­ти його най­б­лиж­чих пред­ків чи роди­чів. Мож­ли­во, що фор­ма по бать­ко­ві «Атані­зе­вич» — це пере­кру­чене писа­рем «Афа­на­сієвич». Якщо так, то мож­на при­пу­сти­ти, що Гри­горій був ону­ком Бори­са Михай­ло­ви­ча й сином Афа­на­сія Масальського.

Під 1569 р. кн. Г. Масальсь­кий висту­пає вже пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею. Цьо­го року Сигіз­мунд II Август своїм листом пожа­лу­вав кня­зеві «дер­жа­ви» Пер­штунь і Бержники91. У день надан­ня пожа­лу­ван­ня (8 трав­ня) вели­кий князь напра­вив ще одно­го листа. Він адре­су­вав­ся гос­по­дарсь­ко­му слу­жеб­ни­ку Рафа­лу Заневсь­ко­му з нака­зом пода­ти «дер­жа­ви» Пер­штунь і Берж­ни­ки вели­кок­нязівсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві кн. Гри­горію Масальсь­ко­му. У листі також пові­дом­ля­ло­ся й усій пер­штунсь­кій шлях­ті, боярам і під­да­ним про при­зна­чен­ня ново­го дер­жав­ці. За нака­зом вели­ко­го кня­зя, міс­це­ва шлях­та й під­дані зобо­в’я­зу­ва­ли­ся вико­ну­ва­ти послу­шен­ства й роз­по­ряд­жен­ня ново­при­зна­че­но­го урядника92. Третій лист щодо спра­ви про при­зна­чен­ня кн. Г. Масальсь­ко­го пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею був направ­ле­ний Сигіз­мун­дом II Авгу­стом удо­ві попе­ред­ньо­го дер­жав­ці Пер­шту­ня й Берж­ни­ків Іва­но­вої Мака­ро­ви­ча. У листі вели­кий князь нака­зу­вав їй посту­пи­ти­ся «дер­жа­ва­ми» покій­но­го чоловіка93.

За кіль­ка днів новий дер­жав­ця роз­по­чав вико­ну­ва­ти свої обо­в’яз­ки. За нака­зом вели­ко­го кня­зя від 15 трав­ня 1569 р. кн. Г. Масальсь­кий напра­вив із Пер­шту­ня й Береж­ни­ків 60 під­вод до Мере­ча. Такий же наказ отри­мав і горо­денсь­кий ста­ро­ста пан Гри­горій Олек­сан­дро­вич Ход­ке­вич. У Меречі під­во­ди заван­та­жу­ва­ли­ся вів­сом і вже з про­віан­том достав­ля­ли­ся для потреб гос­по­дарсь­ких коней до Книшина94.

Як свід­чать доку­мен­ти, у гос­по­дарсь­кій скарб­ни­ці дуже часто бра­ку­ва­ло готів­ки. Тому вели­кий князь прак­ти­ку­вав зда­ва­ти в орен­ду чи заста­ву зем­лі, маєт­но­сті, дер­жа­ви та ста­ро­ства, попов­ню­ю­чи таким чином дер­жав­ний скарб. Так, 27 верес­ня 1569 р. кн. Гри­горій Масальсь­кий отри­мав в орен­ду від Сигіз­мун­да II Авгу­ста горо­денсь­ке й пже­ломсь­ке «невод­ниц­тво» тер­мі­ном на 1 рік у сумі — 250 кіп грошів95. Зго­дом вели­кий князь звер­нув­ся до горо­денсь­ко­го ста­ро­сти, най­ви­що­го гетьма­на пана Г. Ход­ке­ви­ча, щоб той вико­нав пев­ні роз­по­ряд­жен­ня гос­по­да­ря щодо риба­лок горо­денсь­ко­го й пже­ломсь­ко­го «невод­ництва», орен­до­ва­но­го пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким державцею96. У жовтні 1569 р. Сигіз­мунд II Август заста­вив кн. Г. Масальсь­ко­му ще й Оник­ш­тенсь­ку «дер­жа­ву» тер­мі­ном на 1 рік у сумі 1000 і 800 кіп грошів97. У даній застав­ній угоді князь висту­пав і як обельсь­кий державця.

У черв­ні 1570 р. вели­кий князь із Вар­ша­ви над­си­лає листи до дер­жав­ців і ста­рост із нака­зом постав­ля­ти про­віант для дер­жав­них потреб. Один такий лист Сигіз­мунд II Август напра­вив до горо­денсь­ко­го ста­ро­сти Г. Ход­ке­ви­ча, щоб той надав 220 під­вод вів­са з Лаб­на, Одельсь­ка, Кузь­ни­ці, Кот­ри, Шкід­ля і Мітов­щиз­ни. У кін­ці доку­мен­та при­пи­са­но, що такий же лист направ­ляв­ся до пер­штунсь­ко­го й берж­ни­ць­ко­го дер­жав­ці Гри­горія Масальсь­ко­го, яким гос­по­дар зобо­в’я­зу­вав кня­зя надісла­ти 70 під­вод вів­са з Пер­шту­ня й Бержників98.

Як вели­кок­нязівсь­кий дер­жав­ця кн. Г. Масальсь­кий вико­ну­вав низ­ку дору­чень гос­по­дарсь­ко­го й уря­до­во­го харак­те­ру. Зокре­ма, за нака­зом Сигіз­мун­да II Авгу­ста князь про­кон­тро­лю­вав випла­ту чин­шу Стані­сла­ва Жда­новсь­ко­го з його двох волок грун­ту по 2 копи і 20 грошів99. Будучи вже кобринсь­ким ста­ро­стою, кн. Г. Масальсь­кий згід­но з під­твер­джу­валь­ним листом вели­ко­го кня­зя вво­див Полонію Пет­ро­ву у володін­ня дво­ма воло­ка­ми в селі Жуховичах100.

Нащад­ки кня­зя Семе­на Юрійовича

Най­мен­ше інфор­ма­ції в опра­цьо­ва­них нами кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки містить­ся про нащад­ків кн. Семе­на Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го. Відо­мо, що він мав двох синів — Іва­на та Андрія, — іме­на яких зустрі­ча­ють­ся в данині Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 21 лип­ня 1490 р. Так, кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федору101, сину Іва­на Семеновича.

Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його племінниками102.

Князі Дмит­ро й Семен Іва­но­ви­чі емі­гру­ва­ли до Мос­ковсь­ко­го князів­ства. Мож­ли­во, що вони зро­би­ли це одно­час­но зі свої­ми дво­юрід­ни­ми бра­та­ми — кня­зя­ми Гри­горієм, Васи­лем та Семе­ном Михай­ло­ви­ча­ми Масальсь­ки­ми. Оче­вид­но й те, що саме вони фігур ува­ли у гра­мо­тах про пере­ми­р’я коро­ля Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка з мос­ковсь­ким кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем (1503 р.)103 та Сигіз­мун­да І Ста­ро­го з Васілієм Іва­но­ви­чем (1508 р.)104 У доку­мен­тах ука­зу­ва­ло­ся, що князі Масальсь­кі є під­да­ни­ми мос­ковсь­ко­го кня­зя, ціліс­ність володінь яких зобо­в’я­зу­ва­ли­ся не пору­шу­ва­ти ані Алек­сандр Ягел­лон­чик, ані Сигіз­мунд І Старий.

Таким чином, від­най­дені нами доку­мен­ти сут­тєво роз­ши­рю­ють уяв­лен­ня про роль та міс­це князівсь­ко­го роду Масальсь­ких серед соціаль­ної та політич­ної еліти ВКЛ. Уве­ден­ня до нау­ко­во­го обі­гу нових, досі неві­до­мих дже­рел, допов­нить та деталі­зує наші знан­ня про князівсь­ку роди­ну й носіїв політич­ної куль­ту­ри еліти ВКЛ у ціло­му. Архео­гра­фіч­на пуб­ліка­ція доку­мен­тів здійс­нюєть­ся згід­но з дипло­ма­тич­но-кри­тич­ним мето­дом та у від­по­від­но­сті із запро­по­но­ва­ни­ми В. Нім­чу­ком «Пра­ви­ла­ми видан­ня пам’я­ток, писа­них українсь­кою мовою та цер­ков­но­сло­в’янсь­кою українсь­кої редак­ції» (К., 1995).

Доку­мен­ти:

N 1. 1539, серп­ня 15. Кра­ків. — Лист коро­ля Сигіз­мун­да І Ста­ро­го гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Іва­но­ві Льво­ви­чу у справі з під­лясь­кою ліс­ни­чою Мари­ною Патіє­вою Тиш­ке­ви­ча та її зятем кня­зем Іва­ном Федо­ро­ви­чем Масальсь­ким щодо неру­хо­мо­сті на Волині.

Ори­гі­нал: Lietuvos valstybes istorijos archyvas (Литовсь­кий дер­жав­ний істо­рич­ний архів). — F. 1029. — Apyr .1, N 1.

Мік­ро­фільм: відсутній.

[Арк. 1, зв.]

стр. 46

[Арк. 1]

N 2. 1540, трав­ня 10. Бере­стя. Лист Сигіз­мун­да I Ста­ро­го гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Іва­но­ві Богу­ше­ви­чу, щоб він при­ї­хав до коро­ля на суд у справі з кня­зем Іва­ном Федо­ро­ви­чем Масальсь­ким про розо­рен­ня міста Шумсь­ка Кре­ме­не­ць­ко­го повіту, коли той скаже.

Ори­гі­нал: LVIA. — F. 1029. — Apyr. 1, N 1.

Мік­ро­фільм: відсутній.

[Арк. 3]

N 3. 1545, жовтня 20. Віль­но. Лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го до суд­дів — кня­зя Матвія Васи­льо­ви­ча Чет­вер­тинсь­ко­го та кня­зя Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го, — щоб вирі­ши­ли спра­ву від­по­від­но до Литовсь­ко­го ста­ту­ту між гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком, дов­гя­лись­ким дер­жав­цею Іва­ном Богу­ше­ви­чем Бого­ви­ти­но­ви­чем із кня­зем Іва­ном Федо­ро­ви­чем Масальсь­ким про розо­рен­ня міста Шумсь­ка Кре­ме­не­ць­ко­го повіту.

Ори­гі­нал: LVIA. — F .1029. — Apyr. 1, N 1.

Мік­ро­фільм: відсутній.

стр. 47

[Арк. 4]

[Арк.4, зв.]

—–

1 Під­крес­ле­но в документі.

2 Так у тексті.

3 Під тек­стом посе­ре­дині арку­ша була печат­ка чер­во­но­го кольору.

4 Під­пис пра­во­руч під текстом.

5 Позна­чен­ня кін­ця тексту.

6 Про­пу­ще­но в тексті.

7 Під тек­стом посе­ре­дині арку­ша стоїть печат­ка чер­во­но­го кольору.

8 Під­пис пра­во­руч під текстом.

9 Під­крес­ле­но у тексті.

10 Під­крес­ле­но у тексті.

11 Під­крес­ле­но у тексті.

12 Під­крес­ле­но у тексті.

13 Під­крес­ле­но у тексті.

14 Текст пошкоджено.

15 Текст пошкоджено.

16 Текст пошкоджено.

17 Позна­чен­ня кін­ця тексту.

18 Під тек­стом посе­ре­дині арку­ша стоїть печат­ка чер­во­но­го кольору.

19 Під­пис пра­во­руч під текстом.

—–

1 Boniecki A. Poczet rodow w Wielkim ksestwie Litewskim w XV і XVI wieku. — Warszawa. 1887. — S. 174 — 177; Wolff J. Kniaziowe litewsko-ruscy od konca czternastego wieku. — Krakow, 1895. — S. 231 — 258.

2 Бран­ден­бург Н. Род кня­зей Мосаль­ских (XIV-XIX в.). — Санкт-Петер­бург, 1892.

3 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). — К., 1993.

4 Руси­на О. Сіверсь­ка зем­ля у скла­ді Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го. — К., 1998. — С. 165 — 202; її ж. Украї­на під тата­ра­ми і Лит­вою. — К., 1998. — С. 154 — 176.

5 Вой­то­вич Л. Кня­жа доба на Русі: порт­ре­ти еліти. — Біла Церк­ва, 2006.

6 Соб­чук В. З історії шля­хетсь­ких зем­ле­во­лодінь шля­хетсь­ких родів із кня­жи­ми титу­ла­ми у Пів­ден­ній Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII століть // Запис­ки Нау­ко­во­го това­ри­ства ім. Шев­чен­ка (Пра­ці комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін). — Т. CCXL. — Л., 2000. — С. 350 — 353.

стр. 48

7 Бла­ну­ца А. Матеріа­ли до реєст­ру земель­них кон­трак­тів волинсь­кої шлях­ти (дру­га поло­ви­на XVI ст.). — К., 2005.

8 В історіо­гра­фії зустрі­чаєть­ся також напи­сан­ня пріз­ви­ща як Мосальсь­кі. Це пов’я­за­но із най­більш ран­ні­ми відо­мо­стя­ми про окре­мих пред­став­ни­ків роди­ни. Однак у даній стат­ті ми вжи­ва­ти­ме­мо варіант Масальсь­кі, оскіль­ки саме таке напи­сан­ня зустрі­чаєть­ся в пере­важ­ній біль­шо­сті опра­цьо­ва­них джерел.

9 Вой­то­вич Л. Кня­жа доба на Русі ... — С. 408, 419.

10 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та ... — С. 318.

11 У доку­мен­ті від­сут­ня дата, про­те зазна­чені маєт­но­сті кн. Волод­ко міг отри­ма­ти лише від Кази­ми­ра Ягел­лон­чи­ка, тому що помер у сере­дині XV ст. за часів його правління.

12 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 4 (1479 — 1491): Uzrasymu knyga 4 / Parenge L. Anuzyte. — Vilnius, 2004. — P. 37 (далі — LM 4).

13 LM 4. — P. 46.

14 Ibid. — P. 39 — 40.

15 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та... — C. 320.

16 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 5 (1427 — 1506): Uzrasymij knyga 5 / Parenge ir pratarme bei komentarus parase E. Banionis. — Vilnius, 1993. — P. 296 (далі — LM 5).

17 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та... — C. 320.

18 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 8 (1499 — 1514): Uzrasymy knyga 8 / Parenge A. Baliulis, R. Firkovicius, D. Antanaviicius. — Vilnius, 1995. — P. 415 — 417 (далі — LM 8).

19 LM 8. — P. 163 — 166.

20 Російсь­кий дер­жав­ний архів дав­ніх актів (далі — РДА­ДА). — Ф. 389. — Оп. 1. ‑Од. зб. 223. — Арк. 15 зв.

21 РДА­ДА. — Арк. 16 — 16 зв.

22 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 11 (1518 — 1523): Uzrasyrnvj knyga 11 / Parenge A. Dubonis. — Vilnius, 1997. — P. 71 (далі — LM 11).

23 LM 11. — P. 93.

24 Ibid. — P. 94.

25 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 10 (1440 — 1523): Uzrasymu knyga 10 / Parenge E. Banionis ir A. Baliulis. — Vilnius, 1997. — P. 70 (далі — LM 10).

26 LM 10. — P. 71.

27 Ibid. — P. 112.

28 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 15 (1528 — 1538): Uzrasymu knyga 15 / Parenge A. Dubonis. — Vilnius, 2002. — P. 206 — 207 (далі — LM 15).

29 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 12 (1522 — 1529): Uzrasymu knyga 12 / Parenge D. Antanavicius ir A. Baliulis. — Vilnius, 2001. — P. 484 — 485 (далі — LM 12).

30 Ibid. — P. 352.

31 Ibid. — P. 351.

32 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 224 (1522 — 1530): 4‑oji Teismu bylu knyga / S. Lazutka, I. Valikonyte. — Vilnius, 1997. — P. 137 — 138 (далі — LM 224).

33 LM 12. — P. 307.

34 Ibid. — P. 308.

35 Ibid.

36 РДА­ДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Од. зб. 29. — Арк. 1 зв. — 2.

37 Там же. — Арк. 3 зв.

38 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та... — С. 320.

39 Мет­ры­ка Вяліка­га Княст­ва Літо­уска­га: Кні­га 44. Кні­га запі­сау 44 (1559 — 1566) / Падрь­іх­та­вау А. І. Гру­ша. — Мінск, 2001. — С. 95 — 98 (далі — Мет­ри­ка ВКЛ. КЗ 44).

40 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 51 (1566 — 1574): Uzrasymy knyga 51 / Parenge A. Baliulis, R. Ragauskiene, A. Ragauskas. — Vilnius, 2000. — 484 p. (далі — LM 51). — P. 309 — 310.

41 LM 12. — P. 139.

42 Ibid. — P. 420.

43 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 531 (1567 — 1569): Viesujif reikalu knyga 9 / Parenge L. Anuzyte ir A. Baliulis. — Vilnius, 2001. — P. 43 (далі — LM 531).

44 Ibid. — P. 45 — 46.

45 РДА­ДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Од. зб. 268. — Арк. 204 — 209 зв.

46 LM 51. — Р. 156 — 159.

47 РДА­ДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Од. зб. 268. — Арк. 160 — 161 зв.

стр. 49

48 Там же. — Арк. 209 зв. — 210 зв.

49 Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та... — С. 318.

50 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 3 (1440 — 1498): Uzrasymu knyga 3 / Parenge L. Anuzyte ir A. BaliuIis. — Vilnius, 1998. — P. 81 — 82 (далі — LM 3).

51 LM 8. — P. 282 — 283.

52 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 227 (1533 — 1535): 8‑oji Teismu bylu knyga / I. Valikonyte, S. Lazutka. — Vilnius, 1999. — P. 110 (далі — LM 227).

53 Ibid. — P. 165.

54 LM 8. — P. 283 — 284.

55 РДА­ДА. — Од. зб.б. — Арк.122 — 123.

56 Там же. — Арк.126; Акты Литов­ской мет­ри­ки. — Т. 1. — Вып. 1 (1413 — 1498). — Вар­ша­ва, 1896 (далі — Акты ЛМ). — N 223. — С. 87 — 88; Руси­на О. Сіверсь­ка зем­ля у скла­ді Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го. — С. 143.

57 РДА­ДА. — Од. зб.б. — Арк. 126 — 127; Акты ЛМ. — N 235. — С. 92.

58 LM 8. — Р. 287 — 288.

59 LM 25. — Р. 97.

60 LM 8. — Р. 418 — 419.

61 Ibid. — Р. 282 — 283.

62 Ibid. — Р. 326 — 327.

63 Ibid. — Р. 419 — 420.

64 LM 10. — Р. 86 — 87.

65 LM 51. — Р. 325.

66 Ibid. — P. 326.

67 LM 277. — P. 165.

68 Ibid. — P. 165.

69 Ibid.

70 Ibid. — P. 131.

71 РДА­ДА. — Од. зб. 266. — Арк. 172 зв.

72 LM 25. — Р. 98 — 99.

73 Ibid. — Р. 97 — 98.

74 LM 9. — Р. 160 — 161.

75 LM 225. — P. 127.

76 LM 8. — P. 406 — 409.

77 Ibid. — P. 420 — 424.

78 Ibid. — P. 425 — 428.

79 Ibid. — P. 163 — 164 (Пере­пис 1512 p. всіх дво­рян коро­ля й вели­ко­го кня­зя Сигіз­мун­да І Ста­ро­го у Вели­ко­му князів­стві Литовському).

80 LM 25. — Р. 208 — 209.

81 Ibid. — P. 207 — 208.

82 LM 227. — Р. 53.

83 Ibid. — P. 123.

84 Ibid. — P. 130 — 131.

85 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 230 (1542): 11-oji Teismu bylu knyga / I. Valikonyte, S. Viskantaite, L. Steponaviciene. — Vilnius, 2001. — 120 p. — P. 68 — 70 (далі — LM 230).

86 Мет­ры­ка Вяліка­га Княст­ва Літо­уска­га: Кні­га 43 (1523 — 1560): Кні­га запі­сау 43 (копія кан­ца XVI ст.) / Пад­рых­та­вау В. С. Мян­жын­скі. — Мінск, 2003. — С. 59 — 61 (далі — Мет­ры­ка ВКЛ. КЗ 43).

87 Мет­ры­ка ВКЛ. КЗ 44. — С. 110 — 111.

88 Там жа. — С. 115 — 116.

89 РДА­ДА. — Од. зб. 266. — Арк. 318 зв. — 319 зв.

90 Там же. — Од. зб. 267. — Арк. 136 зв. — 140.

91 Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 52 (1569 — 1570): Uzrasymu knyga 52 / Parenge A. BaliuIis, R. Firkovicius. — Vilnius, 2004. — P. 34 (далі — LM 52).

92 Ibid. — P. 34 — 35.

93 Ibid. — P. 35.

94 LM 532. — P. 44 — 45.

95 LM 52. — P. 71 — 72.

96 Ibid. — P. 72.

стр. 50

97 РДА­ДА. — Од. зб. 267. — Арк. 279 — 282 зв.

98 LM. 52. — Р. 124.

99 Ibid. — P. 127 — 128.

100 Ibid. — P. 128.

101 LM 4. — P. 87 — 88.

102 РДА­ДА. — Од. зб.б. — Арк. 147 — 148.

103 LM 5. — P. 209 — 212.

104 LM 8. — P. 125 — 128.

© БЛА­НУ­ЦА А. В., ВАЩУК Д. П. (2014)
Источ­ник: Українсь­кий істо­рич­ний жур­нал, № 4, 2007, C. 37–51