Жарких М. Додаткові джерела [помянників чернигівських князів]

Дже­ре­ло сайт Мико­ли Жарких.

Слід зна­ти, що пер­ша, дуже ско­ро­че­на інфор­ма­ція про ВС та ПКК в його скла­ді буда над­ру­ко­ва­на ще в 1842 р. [Восто­ков А.Х. Опи­са­ние рус­ских и сло­вен­ских руко­пи­сей Румян­цев­ско­го музе­ума. — Спб.: 1842 г., опис руко­пи­су № 387, с. 579 – 580. Слід заува­жи­ти, що в цьо­му руко­писі містить­ся випис­ки з сино­ди­ків різ­них київсь­ких мона­сти­рів, пере­важ­но піз­ньо­го часу, котрі несуть слі­ди вико­ри­стан­ня Печерсь­ко­го та / або Вве­денсь­ко­го сино­ди­ків. Ця тема не дослід­же­на]. Одна тіль­ки біда – за ті 175 років, що мину­ли з часу пуб­ліка­ції, ніх­то з істо­ри­ків не звер­нув на неї ува­ги. Аж поки з’явився від­став­ний фізик-тео­ре­тик Мико­ла Жар­ких «и пыль веков от фай­лов отряхнул».

Перелік князя Георгія

Для того, щоб від­шу­ка­ти додат­ко­ві тек­сти для ПКК, не тре­ба закри­ва­ти Вве­денсь­кий сино­дик: роз­г­ля­ну­тий нами вище «Перелік кня­зя Геор­гія» (ПКГ) має спіль­ні точ­ки з ПКК:

В переліку царів ПКГ має на два запи­си біль­ше, ніж у ПКК:

1, «в. кн. Геор­гія, уби­то­го в Києві» вилу­че­но в ПКК, мабуть з огля­ду на дуб­лю­ван­ня запи­су про «в. кн. Геор­гія Київського».

2, «в. кн. Свя­то­сла­ва Київсь­ко­го, во іно­ках Гавриї­ла» в ПКК пере­фар­бо­ва­но на «в. кн. Свя­то­сла­ва Чер­ні­гівсь­ко­го, во іно­ках Гавриї­ла» (12–14). Ну, до цієї мето­ди укла­да­ча ПКК – вер­ста­ти у «чер­ні­гівсь­кі» князів з інших столів – нам тре­ба зви­ка­ти, бо в подаль­шо­му роз­гляді тек­сту такі при­кла­ди буде­мо зустрі­ча­ти. При вне­сен­ні запи­су до ПКК було також вига­да­но «кня­ги­ню Кате­ри­ну» – вже ж не без того (і до вига­да­них кня­гинь тре­ба звикнути).

Особ­ливість ПКГ поля­гає в тому, що тут зосе­ре­дже­но 3 з 4 зга­док Киє­ва у ПКК; дру­га особ­ливість – та, що ПКГ розри­ває від­носно одно­рід­ну послі­дов­ність чер­ні­гівсь­ких князів на почат­ку ПКК. Тому я вва­жаю, що ПКГ існу­вав як окре­мий доку­мент, який кра­ще зберіг­ся у переліку царів і встав­ле­ний – з дея­ки­ми дефор­ма­ція­ми – у ПКК уже під час пере­пи­су­ван­ня остан­ньо­го в Києві. Тоб­то цю встав­ку я від­но­шу до остан­ньо­го шару реда­гу­ван­ня ПКК.

Для з’ясування поход­жен­ня ПКГ ми наразі не має­мо досить даних. Мож­на тіль­ки при­пус­ка­ти, що він узя­тий з яко­гось київсь­ко­го сино­ди­ка, але для цьо­го тре­ба від­шу­ка­ти ще інші його копії. Без­сум­нів­но тіль­ки, що укла­дач ВС мав інший, кра­щий текст ПКГ і вклю­чив його в розділ 11; в ПКК цей перелік пере­роб­ле­но, так що він не міг бути дже­ре­лом для розді­лу 11.

Публікація Філарета Гумілевського

Пуб­ліка­ція Вве­денсь­ко­го сино­ди­ка доз­во­ляє нам дещо інак­ше поди­ви­тись на від­зна­чені уже нами різ­но­чи­тан­ня сино­ди­ка, опуб­лі­ко­ва­но­го Філа­ре­том Гумілевсь­ким і пере­дру­ко­ва­но­го – нічто­же сум­ня­ше­ся – Г. О. Мило­ра­до­ви­чем [Любеч Чер­ни­гов­ской губер­нии Город­ниц­ко­го уез­да. – Чте­ния в обще­стве исто­рии и древ­но­стей рос­сий­ских, 1871 г., кн. 2, с. 25 – 42] та Любе­ць­ким сино­ди­ком у пуб­ліка­ції Р. В. Зото­ва [О чер­ни­гов­ских кня­зьях по Любец­ко­му сино­ди­ку и о Чер­ни­гов­ском кня­же­стве в татар­ское вре­мя. – Спб.: 1892 г., с. 24 – 29] (ті запи­си, які повністю спів­па­да­ють у трьох спис­ках, опу­ще­но, пода­но тіль­ки ті, де є різночитання):

Роз­гля­да­ю­чи порів­няль­ну таб­ли­цю, мож­на з упев­неністю твер­ди­ти, що текст, опуб­лі­ко­ва­ний Філа­ре­том – це не Любе­ць­кий сино­дик у тому вигляді, в яко­му він був опуб­лі­ко­ва­ний Зото­вим. Цей текст поде­ку­ди ближ­чий до тек­сту ВС, поде­ку­ди – до ЛС, але подає влас­ний поря­док записів (це, на мою дум­ку, важ­ливі­ша озна­ка різ­ни­ці, ніж різ­но­чи­тан­ня в кон­крет­них стат­тях; ну, звіс­на річ, не мож­на виклю­ча­ти мож­ли­во­сті, що цей поря­док ста­тей ство­ре­но самим Філа­ре­том від­по­від­но до його уяв­лень про перелік).

В роз­по­ряд­жен­ні Філа­ре­та було не мен­ше 4 спис­ків, у співвід­но­шен­ні яких він не розібрав­ся і подав якийсь свій ком­бі­но­ва­ний текст. Тоб­то мій попе­ред­ній вис­но­вок про диле­тан­тизм і без­по­рад­ність цієї пуб­ліка­ції зали­шаєть­ся в силі. Вико­ри­сто­ву­ва­ти цей текст для нау­ко­во­го аналі­зу немож­ли­во.

Краківський список

Ще один слід переліку чер­ні­гівсь­ких князів я знай­шов у досить несподі­ва­но­му міс­ці. М. М. Ула­щик, опи­су­ю­чи Кра­ківсь­кий спи­сок (17 ст.) «Хроніки Литовсь­кої і Жмойтсь­кої», від­зна­чив, що в кін­ці руко­пи­су піс­ля хроніки запи­сані Гадя­ць­кі пак­ти (1659 р.), лист мит­ро­по­ли­та Ісайї Копинсь­ко­го до кня­зя Ієре­мії Виш­не­ве­ць­ко­го (1631 р.), реєстр князів чер­ні­гівсь­ких та інші дріб­ні запи­си [Ула­щик Н. Н. Вве­де­ние в изу­че­ние бело­рус­ско-литов­ско­го лето­пи­са­ния. – М.: Нау­ка, 1985 г., с. 78].

З огля­ду на склад цих ста­тей, руко­пис­ний збір­ник був при­свя­че­ний історії Украї­ни і пере­пи­са­ний не рані­ше появи Гадя­ць­ко­го дого­во­ру. Оскіль­ки палео­гра­фія вка­зує на 17 ст., мож­на орієн­тов­но дату­ва­ти руко­пис 4‑ю чвер­тю 17 ст. Було б ціка­во поди­ви­тись той реєстр, для цьо­го випи­сую з Ула­щи­ка шифр руко­пи­су: Біб­ліо­те­ка Польсь­кої Ака­де­мії наук в Кра­ко­ві, від­діл руко­писів, № 281

Ця згад­ка наво­дить на дум­ку, що ПКК не був одра­зу роз­ра­хо­ва­ний на вклю­чен­ня до цер­ков­них пом’яників і поши­рю­вав­ся як окре­ма істо­рич­на стат­тя. Мож­ли­во, що в чис­лен­них і поки що сла­бо дослід­же­них руко­пис­них збір­ни­ках 2 пол. 17 – 18 ст. з історії Украї­ни знай­дуть­ся інші копії цьо­го переліку. (Зви­чай­но, не бачив­ши кра­ківсь­ко­го тек­сту, не мож­на виклю­ча­ти, що це про­сто гене­а­ло­гіч­ний запис; але з іншо­го боку, Ула­щик знав, що таке гене­а­ло­гіч­ний перелік, а в нашо­му випад­ку досить одно­го погля­ду, щоб поба­чи­ти: ПКК – це нія­ка не генеалогія.)

Микільський список

У сино­ди­ку київсь­ко­го Пустин­но-Микільсь­ко­го мона­сти­ря, роз­по­ча­то­му в 1734 р., «зустрі­ча­ють­ся також роди уділь­них князів (рід вели­ких князів Чер­ні­гівсь­ких)» [Щер­би­на В.И. Помян­ник Киев­ско­го Пустын­но-Нико­ла­ев­ско­го мона­сты­ря. – Киев­ская ста­ри­на, 1895 г., № 12, с. 91]. В. І. Улья­новсь­кий, комен­ту­ю­чи цю пові­дом­лен­ня, від­зна­чив, що Микільсь­кий сино­дик «містить чима­ло ори­гі­наль­но­го (напри­клад, перелік вели­ких князів Чер­ні­гівсь­ких), що свід­чить про само­стій­ність ста­ро­го помен­ни­ка мона­сти­ря» [Київсь­кий мит­ро­по­лит Спи­ри­дон та його дог­ма­тич­ний твір “Изло­же­ние о пра­во­слав­ней істинне нашей вере”. – Про­се­мі­нарій. Медієві­сти­ка. Історія церк­ви, нау­ки і куль­ту­ри, 1998 р., т. 2, с. 126].

Цей руко­пис збері­гаєть­ся в Києві в Націо­наль­ній біб­ліо­те­ці ім. Вер­надсь­ко­го і чекає на сво­го Олексія Кузьмука:

И пыль веков от хар­тий отряхнув,

Прав­ди­вые ска­за­нья оциф­ру­ет.

Ото­ді ми його й поди­ви­мось. Вище, аналі­зу­ю­чи перелік мит­ро­по­ли­тів, ми вже від­зна­ча­ли залеж­ність Микільсь­ко­го сино­ди­ка від ВС, тому й погляд Улья­новсь­ко­го вима­гає поправки.

Наве­дені спо­сте­ре­жен­ня пока­зу­ють, що мож­на споді­ва­тись від­шу­ка­ти нові спис­ки ПКК у київсь­ких і чер­ні­гівсь­ких сино­ди­ках та / або істо­рич­них збірниках.