1554, серпня 13. Вишневець. – Лист князів Дмитра, Андрія і Костянтина Івановичів Вишневецьких про поділ із дядьком Олександром володінь померлого дядька Федора Меншого та зобов’язання не висувати претензій на отриману ним долю спадщини – частину Вишневця і волості, а також данників у Горках, Максимовичах і Бродці Свіслоцького повіту

1554, серп­ня 13. Виш­не­ве­ць. – Лист князів Дмит­ра, Андрія і Костян­ти­на Іва­но­ви­чів Виш­не­ве­ць­ких про поділ із дядь­ком Олек­сан­дром володінь помер­ло­го дядь­ка Федо­ра Мен­шо­го та зобов’язання не вису­ва­ти пре­тен­зій на отри­ма­ну ним долю спад­щи­ни – части­ну Виш­нев­ця і воло­сті, а також дан­ни­ків у Гор­ках, Мак­си­мо­ви­чах і Брод­ці Свіс­ло­ць­ко­го повіту

Ѩ, Дмитръ, а ѩ, Анъ­дрεи, а ѩ, Костεнъ­тынъ Ива­но­ви­чы Виш­нεвεц­киε, вызна­ваεмъ сами на сεбε тымъ н[а]шым листомъ кож­до­му доб­ро­му нинεш­ним и потомъ будꙊчымъ, кому потрε­ба того будεтъ вεда­ти, што кото­рыε имεнъѩ Ꙋв отчыз­нε н[а]шои Ꙋ Виш­нεвъ­цы на нас пра­вомъ при­ро­жо­нымъ по нεбож­чы­ку дѩд­ку н[а]шомъ кн[ѩ]зю Ѳεдо­ру Миха­и­ло­ви­чу Виш­нεвε­цъ­ко­му при­шли, тыми имε­ни спад­комъ нεбожъ­чы­ка кн[ѩ]зѩ Ѳεдоровым[и] мы з εго м[и]л[о]стю дѩд­комъ сво­имъ кнѩзεм Алεк­сан­дром Миха­и­ло­ви­чомъ Виш­нεвε­цъ­ким, ста­ро­стою рεчы­чъ­кимъ (!), поро­вънѩнъε вчы­нив­шы, по доб­рои воли своεи про­мεж­ку собою роздε­локъ вчынили.
Напεрвεи дѩд­ку н[а]шому εго м[и]л[о]сти кн[ѩ]зю Алεк­санъ­д­ру ѡтъ нас || [арк. 312 зв.] в дεлу ѡста­ло в зам­ку Виш­нεвεц­комъ тоε части кн[ѩ]зѩ Ѳεдо­ро­вы, то εстъ ѡтъ воротъ зам­ко­вых двε город­ни до тоε вεжы, кото­раѩ давъно пεр­шо­го дεлу по нεбож­чы­ку кн[ѩ]зю Ѳεд­ку, εго м[и]л[о]сти дѩд­ку н[а]шомъ, εго м[и]л[о]сти кн[ѩ]зю Алεк­сан­дру зоста­ла с чотыр­ма город­нѩ­ми, а ѡт тых городεнь чоты­рох ѡста­лосѩ εго м[и]л[о]сти кн[ѩ]зю Алεк­санъ­д­ру замъ­ку пѩть городεнь и тыε хором­цы, комор­ка а свεтъ­лоч­ка, што в стεнε кн[ѩ]зѩ Ѳεдо­ро­вы ѡтъ пасεки, а въ мεстε Виш­нεвε­цъ­комъ и на выгонε тыε слу­ги и мεщанε, люди и дво­ри­ща, ставъ и млынъ под зам­комъ на Горε­ни, и мыто выш­нεвεц­коε, што нεбож­чыкъ дѩдъ­ко н[а]шъ кн[ѩ]зь Aεдор дεржалъ.
То мы изъ εго м[и]л[о]стью кн[ѩ]зεм Алεк­санъ­дромъ на полы роздε­ли­ли и по поло­ви­цы то дεр­жа­ти маεмъ, а за зам­комъ кото­рыε люди εго м[и]л[о]сти дѩд­ка н[а]шог[о] домы сво­и­ми живутъ, тыε людε и тεпεр на томъ спо­ко­инε мεш­ка­ти маютъ. И вол­но тεж будεтъ εго м[и]л[о]сти на поло­винε своεи за зам­комъ людεи ѡсажывати.
И к тому зоста­лосu εго м[и]л[о]сти дѩд­ку н[а]шому кн[ѩ]зю Алεк­санъ­дрꙊ сεло Пεрεд мир­ка (!) з люд­ми, ставъ Пεрεд мир­скии (!) а ста­вокъ Мики­тин­скии, и сεли­щε, а сεло Сни­ги­ров­цы з люд­ми и ста­вомъ, а сεли­щε Чаи­чын­скоε и з став­ком, сεло Бор­су­ко­въ­цы и сεли­щε Над­пад­ко­въ­цы, сεло на Бεл­цε Ѡсε­ли Бεрε­ги, што Шахо­вич дεр­жал, з боѩ­ры, з люд­ми, и з ста­вомъ, вышεи тог[о] дру­гии ставъ на тои жо рεцε, а сεло Дома­нин­ка з люд­ми и ста­вокъ, а сεло Бεлъ­ка, ста­ви­що, а сεло Кача­пин­цы на тои жε рεцε, а сεмъ дво­рищъ пустых, а сεли­щы (!) || [арк. 313] Три­бу­хо­въскоε и ставъка­ми (!), сεло, што Паш­ко­ваѩ дεр­жа­ла, и ста­вокъ, сεло Вεр­бо­вεц­коε з люд­ми и з ставъка­ми, сεло Корна­чо­въскоε з люд­ми и з ста­ва­ми, и млынъ, а сεло Пахин­ка з люд­ми и з ста­вомъ, и млынъ, сεло в Коха­но­ва Камεнѩ з люд­ми и з ста­вомъ, сεло Лопуш­наѩ з боѩ­ры, и з люд­ми тѩг­лы­ми, и ставъка­ми, а дворεцъ Бутил (!) зъ ста­вомъ, и з млы­номъ, з боѩ­ры, и з людь­ми тѩг­лы­ми, и сεло Полѩ­ны, боѩрє и людε, сεло Бако­та з люд­ми тѩг­лы­ми, и с цεр­ко­въкою, а под сεлом ставъ з млы­ни­щом, а став­ки, мужы­ковъ Батъ­котъ два, Под­кор­шы­ло­въ­цы а Поповъ ста­вокъ повы­шεи ста­ву Бакот­ско­го, сεло Рако­вεкъ (!), што Костюкъ дεр­жытъ, з люд­ми и став­ка­ми, сεло Рако­вεцъ дру­гии, што Мар­тиш­ко дεр­жытъ, з люд­ми и з ставъкомъ. А на Руси в повεтε Свис­лоц­комъ данъ­ни­ки люди в Гор­ках, Ꙋ Мак­си­мо­ви­чах, Ꙋ Бродъцы.
А к тому εщε εго м[и]л[о]ст кн[ѩ]зь Алεк­санъ­д­ро, дѩд­ко нашъ, к тои части, кото­раѧ сѩ намъ ѡтъ εго м[и]л[о]сти в дεлу зоста­ла, по доб­рои воли своεи при­далъ намъ двεстε копъ и полѡсма дεсѩтъ копъ гро­шεи лич­бы лито­въскоε, кото­рыε п[ε]н[ε]зи ѡтъ εго м[и]л[о]сти намъ сполъ­на до рукъ дошла (!), а тыε вышεи помεнε­ныε имεнъѩ, кото­рыε сѩ εго м[и]л[о]сти кн[ѩ]зю Алεк­санъ­д­ру, дѩд­ку нашо­му, ѡтъ нас в дεлу ѡста­ли, з боѩ­ры, и з люд­ми тѩг­лы­ми, и з люд­ми боѩр­ски­ми, и зъ зεм­лѩ­ми паш­ны­ми, з дꙊбро­ва­ми, и сεно­жатьми, з лεсы, и з ста­вы, з млы­ны, и з ста­ви­щы, а тыε люди на Руси данъ­ни­ки в Гор­кахъ, Ꙋ Мак­си­мо­ви­чахъ и Ꙋ Брод­цы || [арк. 313 зв.]з данью мεдо­вою и гро­шо­вою, и зо въсимъ, ѩко сѩ тыε имεнъѩ сами в собε Ꙋ гра­ни­цах и ѡбы­ходεх сво­их маютъ, по тому ж дѩд­ко нашъ εго м[и]л[о]ст кн[ѩ]зь Алεк­санъ­дръ и потом­ко­вε εго м[и]л[о]сти тыε вышεи напи­са­ныε имεнъѩ дεр­жа­ти и въжы­ва­ти маεтъ вεч­ны­ми часы.
А мы сами и потом­ко­вε н[а]шы в тыε имεн­тu Ꙋ люди и зεм­ли, кото­рыε сѩ εго м[и]л[о]сти ѡт нас в дεлу ѡста­ли, ничым сѩ нε маε­мо Ꙋсту­по­ва­ти, и того дεлу своε­го ничым нε маε­мо нару­шы­ва­ти, алε мы сами и потом­ко­вε н[а]шы тотъ дεлъ нашъ вεч­нε дεр­жа­ти маεмъ. А εсли бъ хто з нас мѩл чымъ тотъ дεл нашъ нару­шы­ти або кото­рую пεрεказꙊ имεнъ­ѩмъ вчы­ни­ти, тогды тотъ маεтъ запла­ти­ти г[о]с[по]д[а]рꙊ коро­лю зару­ки тисѩ­чу копъ гро­шεи, а сто­ронε дεр­жа­нои дру­гую тисѩ­чу копъ гро­шεи, а запла­тив­шы, то прεд сѩ тотъ дεлъ нашъ вεч­нε ма быт дεр­жанъ. εсли­бы тεж хто зъ сто­ро­ны ѩко­го колъ­вεкъ при­чы­ною алъ­бо пра­вомъ тых зεм­ли, што сѩ εго м[и]л[о]сти ѡт нас в дεлу ѡста­ло, мѩлъ ѡтъ­ѩ­ха­ти або кото­рыи Ꙋщы­покъ в зεм­лѩх имεнъ­ѩхъ Ꙋчы­ни­ти, тогды мы маεмъ εго м[и]л[о]сти и з сво­их дεл­ниц напол­ни­ти. А намъ такъ­жо, εсть­ли­бы сѧ при­траaи­лосѩ ѡтъ кого шкодꙊ в зεм­лѩх мεти, εго м[и]л[о]ст дѩд­ко нашъ поспо­лу жъ маεтъ и з своεи дεл­ни­цы наполъ­ни­ти ѡтъ кривъдъ ѡба­пол­ных, такъ ѡд лѩховъ, ѩко и ѡтъ сусε­довъ погра­нич­ных. Мы сами вси спол­нε тог[о] боро­ни­ти повинъ­ны, а въ нεбыт­но­сти нашои || [арк. 314] врад­ни­ки с под­да­ны­ми нашы­ми того с пилъ­но­стью стεрεчы и боро­ни­ти маютъ. А слугъ, боѩр, людεи мы про­мεж­ку сε ѡдεн ѡтъ дру­го­го при­и­мо­ва­ти нε маεмъ. А кры­въды и гра­бε­жовъ мεжы нами и под­да­ны­ми н[а]шыми нε ма бытъ чынε­но справεд­ли­вость з обу сто­ронъ под­да­нымъ сво­имъ, мы сами и върад­ни­ки бεзѡтъ­во­лоч­ную чыни­ти маεмъ, а того тεпεрεш­нε­го поста­но­вεнъѩ и запи­совъ сво­их нε маεмъ ни в чомъ нару­шы­ва­ти под тыми ж зару­ка­ми вышεи помεнεными.
А при томъ роздεл­ку нашомъ были их м[и]л[о]ст п[а]новε а при­ѩтε­ли н[а]шы εго м[и]л[о]ст кн[ѩ]зь Алεк­санъ­дръ а кн[ѩ]зь Юрεи Ѳεдо­ро­ви­чы Зба­разъ­скиε, а панъ Иванъ Бол­басъ, зεмѩ­нин г[о]с[по]д[а]ра королѩ εго м[и]л[о]сти. И на то εсмо εго м[и]л[о]сти кн[ѩ]зю Алεк­сан­дру Виш­нεвεц­ко­му, дѩд­ку своε­му, дали сεс нашъ лист з нашы­ми пεчатьми и под пεчатьми их м[и]л[о]сти вεрхꙊ напи­са­ных пановъ.
Писанъ Ꙋ Виш­нεв­цы под лεтъ Божε­го Наро­жεнъѩ тисε­ча пѩть­сотъ пѩт­дεсѩтъ чεтвεр­то­го м[ε]с[ε]ца авъгу­ста трεтε­го­на­дцать днѩ. 

Дж.: НГАБ. – Ф. 1741. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 312–314.