1520, листопада 13. Вишневець. – Лист князів Федора Старшого, Івана і Федора Меншого Вишневецьких про поділ із братом Олександром батьківських володінь і зобов’язання не висувати претензій на його долю спадщини – місто Брагин із присілками, Єжово, три Рокитниці, частину Устилуга та Любаничів.

Дже­ре­ло: НГАБ. – Ф. 1741. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 311–312.

Пуб­ліка­ція: Тес­лен­ко І.А. Неві­до­мі доку­мен­ти XV ‑XVI ст. із родо­во­го архіву князів Виш­не­ве­ць­ких // Студії і матеріа­ли з історії Волині. 2018 / Міністер­ство куль­ту­ри Украї­ни, Кремен.-Почаїв. держ. іст.-архітектур. запо­від­ник; Ін‑т історії Украї­ни НАН Украї­ни; ред­ко­ле­гія: В. Соб­чук (голов­ний редак­тор) [та ін.]. – Кре­ме­не­ць : Кре­­­­ме­­­­не­­­­ць­­­­ко-Почаїв­сь­­­­кий дер­жав­ний істо­ри­ко-архі­­­тек­тур­­­­ний запо­від­ник, 2018. – 368 с. : іл.

Ѩ, Ѳεдор, а Иванъ, а Ѳεдор мεнъ­шыи Миха­и­ло­ви­чи || [арк. 311 зв.] Виш­нεвεц­киε, вызна­ваεмъ сами на сεбε симъ н[а]шымъ листомъ нинεш­нимъ и напо­том будꙋчымъ, кому будεтъ потрεбъ того вεда­ти або, чтучы, слы­ша­ти, штож мεли εсмо дεлъ сами мεжы собою зъ братъ­εю своεю в отчыз­нε н[а]шои, ѩкож εсмо тыε имεнѩ н[а]шыε вси ѡтъ­чыз­ныε, поро­вънавъшы, на чоты­ры части ров­ныи дεлъ мεжы собε взѩли.
Кнѩ­зю Алεк­сан­дрꙋ εго м[и]л[о]сти сѩ доста­ло ѡтъ нас в оддεл чεтвεр­таѩ часть на Руси – Брѩ­гин, и з мεстом, и з горо­ди­щεмъ, и з млы­номъ, и зъ сεлы брѩ­гин­ски­ми за Щов­бым, Мику­ли­чы, Юрко­ви­чы, сεль­цε Губарεви­чы, Глу­хо­ви­чы со въсимъ, какъ сѩ Брѩ­гин в собε маεтъ, какъ и ѡтεц нашъ нεбож­чыкъ дεр­жал, а на Волы­ни Езо­во с три­ма Рокит­ни­ца­ми боѩр­ски­ми имεнъѩ (!), и в Усти­лузε люди, а въ Литвε под Новымъ Городъ­комъ дворεцъ Люба­ни­чы три части, кото­рыε на нас мεли при­и­ти. То тεж εго м[и]л[о]сти сѩ ѡт нас доста­ло и въси тыε имεнѩ, вεрхꙋ писа­ныε, кото­рыε ж сѩ εго м[и]л[о]сти ѡтъ нас на дεлу доста­ли, маεтъ кнѩз Алεк­сан­дро дεр­жа­ти со въсим, какъ сѩв собε маεтъ, и маεтъ дεр­жа­ти вεч­но на вεки нεпо­руш­но жона,и дεти, и потом­ко­вε их м[и]л[о]сти, а нам того дεлу нε потрεбъ рYша­ти. А εсли бых ѩ, кн[ѩ]зь Ѳεдор, або кнѩз Иванъ, або кн[ѩ]зь Ѳεдор мεнъшыи,хотεл тотъ дεлъ намъ руша­ти (!), и хто бъ колвεкъ з нас тотъ дεл рушал, тотъ маεтъ запла­ти­ти кн[ѩ]зю Алεк­сан­дрꙋ тисѩ­чу копъ гро­шεи гото­вых лито­въскоε монεты, тожъ ѡ имεнъѩ з нимъ мовити. ||
[Арк. 312] При томъ дεлу н[а]шомъ были и тому доб­рε свε­до­мы кн[ѩ]зь Андрεи Сεмε­но­вич Зба­раз­скии, а кн[ε]зь Васи­лεи Ѳεдо­ро­вич Чтεвεр­тεнъ­скии, а кн[ѩ]зь Алεк­сан­дро Ѳεдо­ро­вич Бурεм­скии, а панъ Бого­ви­тин Пεтро­вич, а панъ Сεмεнъ Цатич, и иншых людεи доб­рых досытъ. И были εсмо чоломъ их м[и]л[о]сти, ижбы их м[и]л[о]ст пεча­ти своε рачы­ли при­ло­жы­ти к сεму н[а]шому листу, и их м[и]л[о]ст на нашε чоломъ битε то вчы­ни­ли и пεча­ти своε при­ло­жы­ли к сεму н[а]шому листу. А длѩ лεп­шоε твεр­до­сти мы своεи (!) пεча­ти при­кла­ли к листу н[а]шому.
Писанъ ꙋ Виш­нεв­цы под лεт Божε­го Наро­жεнъѩ тисε­ча пѩть­сотъ двадцатог[о] инъ­диктъ трεти­ина­дцатъ м[ε]с[ε]ца ноѩб­ра два­дцатъ чεтвεр­то­го днѩ.