1496 червня 26. Берег. Князь Юрій Васильович Жаславський продав свій родовий мєток Білашів на Волині пану Семену Олізаровичу.

Ори­гі­нал: Дер­жав­ний архів Рів­ненсь­кої області. – Ф. 370. – Оп. 3. – Спр. 100. 

Пуб­ліка­ція: Андрій Бла­ну­ца. До історії земель­них володінь князів Заславських
на Рів­нен­щині (кіне­ць XV ст.) // Українсь­кий істо­рич­ний збір­ник, Вип. 13, 2010. – С. 158–160.

Ꙗ, кнѧз Юрь Василь­євичъ Жаславъскыи, вызна­ваю симъ моимъ листомъ, комоу боудεть потрѣбъ єго видѣти або что­учи єго слы­ша­ти. Ижєть про­далъ εсми | паноу Сεмεнꙋ Ѡли­за­ро­ви­чю имεнεє на Волы­ни своε власт­ноε и зъ люъ­ми сво­и­ми, кото­рыє жъ в томъ имѣнεи живо­утъ, рεчε­ноє Бѣло­шовъ, за тридъ­цать копъ широ­кых | гро­шεи вѣч­нε и нεпо­ро­уш­нε имεнѣє го и дѣтεмъ єго такъ дол­го и такъ широ­ко, какъ жε єсми самъ дεр­жалъ въ всѣхъ гра­ни­цахъ и въ всѣхъ ѡко­ли­цахъ, какъ и ста­ро­дав­на | єсть. Про­далъ єсми ємоу зо всимъ: з боры, з лεсы, з дꙋбро­ва­ми, з ловы, зъ гаи­ми и зъ всѣ­ми роль­ѧ­ми, выко­пан­ны­ми и нεвы­ко­па­ны­ми, и съ всѣ­ми сѣно­жатьми, кото­рыє жъ є|сть тεпεрь и кото­рыє жъ и на потомъ мають бытии выко­па­ны, и зо всѣ­ми залεжъ­но­стьми, кото­рыє жъ єсть и ста­ро­дав­на к томꙋ имѣнεю, и зъ рєка­ми, и зъ малы­ми рѣчъ­ка­ми, | зъ зато­ка­ми, и съ ста­вы, с ѡзε­ры, и з боб­ро­вы­ми гоны, и зъ мли­ны, и зъ боудо­ва­ны­ми и нεз­бꙋ­до­ва­ны­ми, и ѡко­ломъ, и с сычомъ, и зо всѣ­ми дань­ми, и зъ дары, и съ покло­ны, и съ чи|нши, какъ жε ста­ро­дав­на бува­ло с того имѣнu. Про­далъ єсми ємоу и на потомъ боудꙋ­чимъ ближ­нимъ єго. Такъ ижъ εсть ѡнъ волεнъ або хто ближъ­нии єго комꙋ оус­хочεть | про­да­ти або даро­ва­ти, або замε­ни­ти и на своє доб­ро­воль­но вжитъ­кы ѡбεр­нꙋти, какъ жε сѧ ємоу налε­пѣи боудть видѣти и рѧди­ти. Такъ єсми ємꙋ про­далъ. А ж εслε | них­то з ближъ­нихъ моихъ, ни жона моѧ, ни дѣти мои, ани мои при­ро­жо­ныи ближъ­нεи, них­то знихъ нε мають в то сѧ встоупати.
А при томъ были пано­вε ихъ ми|лость: панъ Тиш­ко Ходъ­ко­вичъ Корεнεвъскыи, а кнѧзѧ вεли­ко­го лов­чи панъ Лεвъ, а зεм­лѧ­н­инъ Волынь­скоε зεм­ли Ива­шъ­ко Ꙗнч­инъ­скии, а Фεдъ­ко Пꙋзо­въскыи, а мεщанε бεрεстεис­кыи Мар­ко Гав­ри­и­ло­вичъ, а Миш­ко Тεвъди­ки­но­вичъ, Ꙗнъ Бара­но­въскыи, а Прεсмы­цъ­кии Ста­ни­славъ, а Коεнъ Ꙗнъ. И на то єсми панꙋ Сεмεнꙋ сεсъ мои листъ далъ. А длu лѣп­шεи твεр­до­сти к томꙋ листоу и пεчать єсми свою при­ло­жилъ. И про­силъ єсми пана Тиш­ка, а пана лов­чо­го, абых ихъ мило|сть и свои пεча­ти при­ло­жи­ли к сtмꙋ моє­мꙋ листꙋ. И ихъ м(и)л(о)сть и сови пεча­ти приложили.
П(и)сан оу Бεрεг(у), июн(я) 26 д(е)нъ, индик(т) 14. 

У кін­ці доку­мен­та наяв­ні шнур­ки від 4‑х печа­ток, які не збереглися.