Сокольские

Общие сведения о роде

Кня­зья Соколь­ские — веро­ят­но, Рюри­ко­ви­чи, молод­шая гіл­ка ари­сто­кра­тич­но­го роду Чет­вер­тинсь­ких. Родо­вим гніз­дом князів Сокольсь­ких був Соколь, вони іме­ну­ва­ли­ся від назви цьо­го насе­ле­но­го пунк­ту десь із сере­ди­ни – дру­гої поло­ви­ни XV ст. – почи­на­ю­чи від кня­зя на Соколі Михай­ла Михай­ло­ви­ча (сина Михай­ла Олек­сан­дро­ви­ча Чет­вер­тинсь­ко­го) 1. Від­то­ді село, а зго­дом містеч­ко незмін­но пере­бу­ва­ло у влас­но­сті Сокольсь­ких, будучи цен­тром їх володінь 2. Волинсь­ке містеч­ко Соколь (інак­ше Соко­лье, Сокул), роз­мі­щене на пів­ніч від Луць­ка над річ­кою Стир (нині – село Сокіл Рожи­щенсь­ко­го рай­о­ну Волинсь­кої області). На тери­торії Луць­ко­го повіту Волинсь­ко­го воє­вод­ства у той час з такою ж назвою існу­ва­ло ще одне посе­лен­ня (ста­ном на 1629 р. також містеч­ко). Цей Сокіл (Сокуль, Sokół), розта­шо­ва­ний над р. Случ, пів­ніч­ні­ше Звя­ге­ля, зго­дом отри­мав назву Кур­чи­ці (нині с. Кур­чи­ця Ново­град-Волинсь­ко­го рай­о­ну Жито­мирсь­кої обл.). Посе­лен­ня було влас­ністю князів Коре­ць­ких, 1589 р. перей­шло до Гостсь­ких, 1640 р. – до князів Чет­вер­тинсь­ких 3. Най­дав­ні­ша згад­ка про насе­ле­ний пункт – тоді ще, поза сум­ні­ва­ми, як про село – містить­ся в при­вілеї луць­ко­го кня­зя Любар­та Ґеди­мі­но­ви­ча для церк­ви св. Іоана Бого­сло­ва, вида­но­му 8 груд­ня 1322 р., а 1498 р. під­твер­дже­но­му вели­ким кня­зем литовсь­ким Олек­сан­дром (щодо дату­ван­ня при­вілею та його автен­тич­но­сті існу­ють дея­кі сум­ніви) 4. У дру­гій поло­вині XV ст. Соколь зга­да­но в листі вели­ко­го кня­зя Кази­ми­ра (вида­но­му орієн­тов­но 1469 р.; доку­мент був пред­став­ле­ний під час ревізії українсь­ких зам­ків 1545 р.) 5. Місь­кий ста­тус посе­лен­ня Соколь набу­ло 1564 р.: 5 лип­ня князі Василь і Мар­ко Сокольсь­кі отри­ма­ли від вели­ко­го кня­зя Сигіз­мун­да Авгу­ста при­вілей на оса­д­жен­ня на міс­ці села Соколь, що пере­бу­ва­ло в їх влас­но­сті, одной­мен­но­го містеч­ка. Лока­ція ново­го посе­лен­ня вияви­лась успіш­ною: вже за кіль­ка років Соколь зга­дуєть­ся в дже­ре­лах саме як містеч­ко 6.

Геральдика і сфрагистика

Герб молод­шо­го сина Михай­ла Гри­го­ро­ви­ча – Михай­ла кня­зя на Соколі є на сьо­год­ні неві­до­мим. Нато­мість, ми має­мо в своє­му роз­по­ряд­жен­ні інфор­ма­цію про гер­би трьох його синів – князів Сокольсь­ких. На печат­ці Васи­ля Михай­ло­ви­ча з 1525 р., круг­лої фор­ми роз­міром 24 мм, вмі­ще­но знак у вигляді двох пів­кіл, горіш­нє з яких лежить кін­ця­ми вго­ру, доліш­нє – додо­лу, які пере­ти­нає хрест. 7 Ана­ло­гічне зоб­ра­жен­ня бачи­мо також на іншій печат­ці цьо­го ж кня­зя з 1528 р., з тією лише різ­ни­цею, що кня­жий знак вне­се­но в поле готич­но­го щита. 8

Дещо інший вигляд має герб на печат­ках молод­ших братів Васи­ля Михай­ло­ви­ча – Сол­та­на та Юрія князів Сокольсь­ких. Печат­ка пер­шо­го з них з 1528 р., що має круг­лу фор­му роз­міром 22 мм та коло­вий напис: + ПЕЧАТЬ СОЛ­ТАNО­ВО, містить в своє­му полізнак у вигляді кола під хре­сти­ком і з чотир­ма пів­круг­ли­ми від­га­лу­жен­ня­ми зго­ри. 9 На печат­ці Юрія Михай­ло­ви­ча з 1528–1532 рр., вось­ми­кут­ної фор­ми роз­міром 15х11 мм, бачи­мо ана­ло­гіч­ний знак, який роз­мі­ще­но на щиті. 10

Гераль­ди­ка наступ­но­го поколін­ня князів Сокольсь­ких пред­став­ле­на гер­ба­ми дітей Васи­ля Михай­ло­ви­ча. Вони в ціло­му повто­рю­ють, з незнач­ни­ми від­мін­но­стя­ми, зоб­ра­жен­ня, яке при­сут­нє на печат­ках їхньо­го бать­ка. Ска­жі­мо, князь Юрій Васи­льо­вич Сокольсь­кий кори­сту­вав­ся 1557 р. печат­кою оваль­ної фор­ми, роз­міром 15х13 мм, в полі якої на щиті роз­мі­щу­вав­ся знак у вигляді двох пів­кіл кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає хрест з загну­ти­ми додо­лу кін­ця­ми на позе­мій пере­кла­дині. 11

Подібне зоб­ра­жен­ня містить також печат­ка Мак­си­ма Васи­льо­ви­ча Сокольсь­ко­го 12 з 1557 р., оваль­ної фор­ми роз­міром 15х12 мм, з тією лише від­мін­ністю, що знак на печат­ці кня­зя Мак­си­ма мав в доліш­ній частині замкнене коло, а кін­ці позе­мої пере­кла­ди­ни хре­ста було загну­то кін­ця­ми дого­ри. 13 Дещо несподі­ване зоб­ра­жен­ня зна­хо­ди­мо на наступ­ній печат­ці Мак­си­ма Васи­льо­ви­ча з 1570 р., оваль­ної фор­ми роз­міром 15х13 мм. Вона має в своє­му полі щит, на яко­му зоб­ра­же­но знак у вигляді кола в супро­воді трьох хре­сти­ків з загну­ти­ми кін­ця­ми. 14 Над щитом роз­мі­ще­но іні­ціа­ли: MV, які не зали­ша­ють сум­нівів, що перед нами печат­ка саме Мак­си­ма Васи­льо­ви­ча Сокольсь­ко­го, але знай­ти задо­вільне пояс­нен­ня цій рап­то­вій зміні гер­ба на кня­жій печат­ці нам наразі не вдалося.

Молод­ший син Васи­ля Михай­ло­ви­ча – князь Оста­фій Сокольсь­кий кори­сту­вав­ся на про­тязі сво­го­жит­тя при­найм­ні чотир­ма печат­ка­ми. Пер­ша з них з 1557 р., оваль­ної фор­ми роз­міром 15х13 мм, має на щиті знак у вигляді двох кіл, які пере­ти­нає хрест з загну­ти­ми кін­ця­ми. 15 Дещо інший вигляд має кня­жий знак на трьох наступ­них печат­ках Оста­фія Васи­льо­ви­ча з 1558 16, 1560–1571 17 та 1575 рр. 18 Він нага­дує коло, горіш­ня части­на яко­го пере­хре­ще­на і має чоти­ри пів­круг­лих від­га­лу­жен­ня згори.

Сест­ра трьох назва­них вище князів – Марія Васи­лів­на Сокольсь­ка у 1546 р. кори­сту­ва­ла­ся печат­кою оваль­ної фор­ми роз­міром 11х9 мм, на якій було зоб­ра­же­но щит зі зна­ком у вигляді двох пів­кіл кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає хрест зза­гну­ти­ми додо­лу кін­ця­ми на позе­мій пере­кла­дині (зго­ри місти­вся напис: МАРИ) 19. Своїм зов­ніш­нім вигля­дом цей герб, як бачи­мо, най­б­лиж­че стоїть до видоз­мі­ни гер­ба, яка зна­хо­ди­ла­ся на печат­ці кня­зя Юрія Васильовича.

З піз­ні­шо­го часу ми вже не має­мо інфор­ма­ції про гераль­ди­ку князів Сокольсь­ких, рід яких вигас в пер­шій поло­вині XVI ст. 20 Не потра­пив герб князів на Соколі також до жод­но­го з річ­поспо­литсь­ких гер­бов­ни­ків, що ізумо­ви­ло ту при­кру обста­ви­ну, що до остан­ніх часів гераль­ди­ка цьо­го від­га­лу­жен­ня кня­жо­го роду Чет­вер­тинсь­ких в нау­ко­вій літе­ра­турі була прак­тич­но незнаною.

Родовод

I генерация

1. КН. МИХАЙ­ЛО МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЧЕТ­ВЕР­ТИН­СКИЙ на СОКОЛИ.

Князь на Соколі (Сокольсь­кий).
король Кази­мир Онош­ка отда­лил от име­ний зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др... име­ний за выступ его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с пора­ды жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Федор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния Вац­ла­во­вы спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га ее отца (Хуп­ков). [Лие­ту­вос мет­ри­ка: 1528 07 24 Вырокъ под­скар­бе­му двор­но­му, п(а)ну Ива­ну Андре­еви­чу и шури его, кн(я)зем Чет­вер­тен­ским и Соколь­ским з земя­ны луц­ки­ми Федо­ром Онош­ко­ви­чем а Ива­ном Руси­ном, о име­нья близ­кость их, люди и зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др...- Кни­ги 15 — Стра­ни­ца 69].

син kniazia Michała Гри­горій­о­ви­ча Czetwertyuskiego, który tytułował się knia ziem Sokolskim. Kniaź ten znany tylko z późniejszych dokumentów; ze sprawy, którą w 1528 r. prowadzili dzieci knjazia Fedora Wyszkowskiego, oraz kniaziowie Wasil, Sołtan i Jurij Sokolscy, z Onoszkowiczami o spadek po kniaziu Jurju Czet wertyúbkim, któ ry następnie przeszedł na Chrebtowiczów, w Czetwertni, Lutohoszczy i t. d. wynika, że kniaź Fedor Wyszkowski, ojciec kniaziów Czetwertyńskich, a nadto ojciec knia ziów Sokolskich, występujących obecnie, i kniaź Jurij Czetwertyński, byli braćmi. Z in nej sprawy, którą у 1516 році prowadzili Pietraszkó Muszatycz i wnuk jego Jacko z kniaziami Wasilem, Sottanem i Jurjem Michałowiczami Sokolskimi, o wstęp do puszczy Szkleńskiej z majątku Michlina, dowiadujemy się, że o to samo procesowali się już Jan Muszatycz z ojcem ich kniaziem Michałem Sokolskim 21. Z przytoczonych szczegółów okazuje się, że kniaź Michał Sokolski pozostawił trzech synów: Wasila, Soltana i Jurja; z nich Wasil i Sołtan są twórcami oddzielnych gałęzi.

II генерация

3/1. КН. ВАСИЛЬ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († 1528).

Ж., NN Васи­лів­на Хреб­то­ви­чів­на, внуч­ка Паш­ка Дахновича.

będzie to kniaź Wasil Sokolski, który w 1509 r. otrzymuje od króla 6 kop jurgeltu 22. Kniaź ten miał za żonę wnuczkę Paszka Dochnowioza, prawdopodobnie córkę Wasila Chrebtowicza, wskutek czego spadkiem po Paszku Dochnowiczu w Derni, Oderadach, Moszczenicy i Uchowiecku dzielił się w 1519 r. ze szwagrami swymikniaziami Piotrem Michałowiczem Ostrożeckim, Jakóbem Montowtowiczem starosta Krzemienieckim i kn. Andrzejem Michałowiczem Sanguszkowiczem-Koszerskim. Kniaz Wasil Michalowicz Sokolski, jako dworzanin królewski, wspomniany w różnych sprawach Wołynskich z lat 1522–1527 23. 1522.1.16, под­пи­сал­ся сви­де­те­лем при про­да­же Гне­ва­шем Иваш­ко­ви­чем Ело­виц­ким кня­зю Кон­стан­ти­ну Ива­но­ви­чу Острож­ско­му сво­е­го отчиз­но­го име­ния Вол­ко­шов. Jeszcze w 1528 r. występuje w sprawie z Onoszkowiczami, ale niezawodnie umarł w tym samym roku; w sporządzonym tego roku popisie ziemskim, występuje tylko syn jego Andrzej, a w 1533 r. obok stryjów występują tylko synowie nieboszczyka kniazia Wasila Sokolskiego.

В 1528 году под­скар­бий Иван Андре­евич по близ­ко­сти жены сво­ей Бог­да­ны Федо­ров­ны Выш­ков­ской вме­сте с шури­на­ми сво­и­ми (бра­тья­ми жены) кня­зья­ми Васи­ли­ем, Федо­ром и Андре­ем Чет­вер­тин­ски­ми, кня­зья Васи­лий, Сол­тан и Юрий Михай­ло­ви­чи Соколь­ские жало­ва­лись гос­по­да­рю Зиг­мун­ту Ста­ро­му на Ива­на Руси­на и Федо­ра Онош­ко­ви­ча (сына Онош­ка и кня­ги­ни Ган­ны Юрьев­ны Чет­вер­тин­ской), что они выпро­си­ли их близ­кость (име­ния на Чет­вертне) по смер­ти Ива­на Хреп­то­ви­ча (сына кня­ги­ни Федь­ки Чет­вер­тин­ской). Федор Онош­ко­вич сооб­щил, что име­ния эти мате­риз­на его по мате­ри кня­гине Ганне Юрьевне Чет­вер­тин­ской. На что под­скар­бий И. А., кня­зья Чет­вер­тин­ские и Соколь­ские отве­ти­ли, что еще король Кази­мир отца его Онош­ка отда­лил от тех име­ний за выступ его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с пора­ды жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Федор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния Вац­ла­во­вы спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га ее отца (Хуп­ков). И в даль­ней­шем за коро­ля Алек­сандра Онош­ко с женой Ган­ной нико­гда не дер­жа­ли тех име­ний. А поэто­му князь Зиг­мунт при­су­дил эти име­ния Ива­ну под­скар­бе­му по бли­зо­сти жены его, кня­зьям Чет­вер­тин­ским и Соколь­ским, кро­ме тре­тьей части, что доч­ка Ива­на Бог­да­но­ви­ча Хреп­то­ви­ча запи­са­ла мужу сво­е­му Чап­ли­чу. 24.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл. . Василь Михай­ло­вич князь Сокольсь­кий (до 1509–1528): печат­ка від 1525 р.: В полі печат­ки знак у вигляді двох пів­кіл, горіш­нє кін­ця­ми вго­ру, доліш­нє кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає хрест. Напис по колу: …; круг­ла, роз­мір 24 мм. Пуб­ліка­ції: Бол­су­нов­ский К. Сфра­ги­сти­че­ские и гераль­ди­че­ские памят­ни­ки. – Выпуск ІІІ. – С. 3, мал. 1. 1525 р.. Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Василь Михай­ло­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​y​j​-​v​a​s​y​l​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/
Іл. . Василь Михай­ло­вич князь Сокольсь­кий (до 1509–1528): печат­ка від 1528 р.: В полі печат­ки тур­нір­ний щит, на яко­му знак у вигляді двох пів­кіл, горіш­нє кін­ця­ми вго­ру, доліш­нє кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає хрест. Напис по колу: ПЄЧАТЬ …; круг­ла, роз­мір 18 мм. Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 1, арк. 1. 1528 р. Пуб­ліка­ції: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Василь Михай­ло­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​y​j​-​v​a​s​y​l​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/

4/1. КН. СОЛ­ТАН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ (1509, † 1544)

Ж., Оле­на Коптов­на (1538, 1570).

Волинсь­кий хорун­жий (бл. 1529–1544 рр.).

będzie to kniaź Sołtan Sokolski otrzymujący od króla 1509 r. 15 kop gr. jurgeltu 25. 1522.1.16, под­пи­сал­ся сви­де­те­лем при про­да­же Гне­ва­шем Иваш­ко­ви­чем Ело­виц­ким кня­зю Кон­стан­ти­ну Ива­но­ви­чу Острож­ско­му сво­е­го отчиз­но­го име­ния Вол­ко­шов. 26. W 1528 r . wymieniony obok braci w sprawie z Onoszkowiczami i w popisie wojskowym, tegoż roku sporządzonym, kniaź Sołtan Sokolski zapisany na 3 konie 27. Zostawszy wkrótce potem chorążym ziemi Wołyúskiej kniaz Soltan Michałowicz Sokolski chorąży Wołyńskiej ziemi podpisany około 1529 r. jako świadek na testamencie kn. Jurja Dubrowickiego 28, a nadto występuje 1533 r. w sprawie z Sanguszka; w tym roku król na skutek skargi starosty Włodzimierskiego kniazia Fedora Andrejewicza Sanguszkowicza pozywa chorążego ziemi Wołyńskiej kniazia Soltana, kniazia Jurja i synowców ich, dzieci nieboszczyka kniazia Wasila, Sokolskich, o przywłaszczenie wsi Bożowa 29. Tegoż roku król pozywa chorążego ziemi Wołyńskiej kn. Sołtana i brata jego Jurja Michałowiczów Sokolskich o poczynienie temuż kn. Sanguszce szkód w majątku jego Zwiniaczu 30. 1538.08.16 — Запись кня­зя Сол­та­на Михай­ло­ви­ча Соколь­ско­го, выдан­ная им женой сво­ей Олене Коптевне в допол­не­ние к пер­во­на­чаль­но­му венов­но­му ее листу, о обо­зна­че­ни­ем тех име­ний, какие долж­ны перей­ти ей в вено в слу­чае ее вдов­ства. [http://​www​.runivers​.ru/​b​o​o​k​r​e​a​d​e​r​/​b​o​o​k​9​5​2​9​/​#​p​a​g​e​/​132]. W 1539 r. król pisze do chorążego ziemi Wołyńskiej kniasia Soltana Michałowicza Sokolskiego, oraz do kniaziów, panów i ziemian Wołyńskich, wzywając ich, aby z powodu zbliżającego się najścia Tatarów, byli gotowido dania odporu 31. W 1540 roku kniaź Sottan Michałowicz Sokolski wspólnie z synowcami, synami kniazia Wasila Sokolskiego, pozywa kniazia Wasila Fedorowicza Czétwertynskiego i synów jego kniaziów Daniela i Matwieja, o zabranie funduszu brata jego rodzonego kniazia Jurja Michałowicza Sokolskiego i spadku po Chrebtowiczach we dworze Lutohoszczy i uzyskuje wyrok na swoją korzyść 32. Jednocześnie procesuje tychże Czetwertyńskich o czwartą część horodyszcza Czetwertyńskiego i połowę stawu na rzece Luticy 33, a w następnym roku pozywa bralanków swych kniaziów Maksyma i Ostafieja Sokolskich o zwrot kosztów wyłożonyeh w sprawie z Czetwertyńskimi 34. Jeszcze w 1543 r. król poleca chorążemu ziemi
Wołyńskiej kniaziowi Soltanowi Michałowiczowi Sokolskiemu i wszystkim ziemianom tamtejazym, aby byli gotowi stawić się zbrojno pod rozkazy kniazia Fedora Sanguszki przeciwko Tatarom 35. Umarł 1544 r.; 6 Września tegoż roku, chorążym Wołyńskim po śmierci kniazia Soltana Sokolskiego, mianowany Fedor Serbin 36. Pozostawił dwóch synów i dwie córki.

1560 год, декаб­ря 2. Заяв­ле­ние слу­ги Н.Ю.Радзивила Мар­ти­на Бур­це­ви­ча о том, что кн.Елена Сол­та­нов­на Соколь­ская и кня­зья Васи­лий и Марк силою вос­пре­пят­ство­ва­ли вво­ду во вла­де­ние их име­ни­я­ми Федо­ра Дуб­ров­ска­го, при­суж­ден­ны­ми это­му послед­не­му гос­по­дар­ским судом. В трав­ні 1570 року в Луць­ко­му ґродсь­ко­му суді про­хо­дить роз­бір спра­ви по зви­ну­ва­чен­ні кня­зя Мар­ка Сокольсь­ко­го в опорі судо­во­му декре­ту щодо відібран­ня у ньо­го маєт­ку для пере­да­чі іншій особі. Серед судо­вих супере­чок висту­пи­ла мати Мар­ка, кня­ги­ня Оле­на Сокольсь­ка, і ска­за­ла: «Слы­шу, иж тут мовят, яко­бы я намо­в­ля­ла сына. Ино я не намо­в­ля­ла, а коли и забо­ро­ни­ла уве­за­ня, то ми того вчи­ни­ти вол­но вод­ле Ста­ту­ту, яко о том учит в роз­де­ле чет­вер­том, в арты­ку­ле трид­цять пер­вом». 37.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл.. Сол­тан Михай­ло­вич князь Сокольсь­кий (до 1509–1544): печат­ка від 1528 р.: В полі печат­ки знак у вигляді кола під хре­сти­ком і з чотир­ма пів­круг­ли­ми від­га­лу­жен­ня­ми зго­ри. Напис по колу: + ПЄЧАТЬ СОЛ­ТА­НО­ВО; круг­ла, роз­мір 22 мм.
Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 1, арк. 1. 1528 р. Пуб­ліка­ції: Алфьо­ров О. Осо­бо­ві печат­ки. – С. 75, мал. 244 б. 1528 р. Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Сол­тан Михай­ло­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​y​j​-​s​o​l​t​a​n​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/

2/1. КН. ЮРИЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († 1528, бл.1538)

występuje najprzód obok braci 38 в 1528 г.. Тогда под­скар­бий Иван Андре­евич по близ­ко­сти жены сво­ей Бог­да­ны Федо­ров­ны Выш­ков­ской вме­сте с шури­на­ми сво­и­ми (бра­тья­ми жены) кня­зья­ми Васи­ли­ем, Федо­ром и Андре­ем Чет­вер­тин­ски­ми, кня­зья Васи­лий, Сол­тан и Юрий Михай­ло­ви­чи Соколь­ские жало­ва­лись гос­по­да­рю Зиг­мун­ту Ста­ро­му на Ива­на Руси­на и Федо­ра Онош­ко­ви­ча (сына Онош­ка и кня­ги­ни Ган­ны Юрьев­ны Чет­вер­тин­ской), что они выпро­си­ли их близ­кость (име­ния на Чет­вертне) по смер­ти Ива­на Хреп­то­ви­ча (сына кня­ги­ни Федь­ки Чет­вер­тин­ской). Федор Онош­ко­вич сооб­щил, что име­ния эти мате­риз­на его по мате­ри кня­гине Ганне Юрьевне Чет­вер­тин­ской. На что под­скар­бий И. А., кня­зья Чет­вер­тин­ские и Соколь­ские отве­ти­ли, что еще король Кази­мир отца его Онош­ка отда­лил от тех име­ний за выступ его, что он шури­на сво­е­го кня­зя Вац­ла­ва Чет­вер­тин­ско­го с пора­ды жены сво­ей убил, желая само­му захва­тить отчиз­ну его. Когда Кази­мир отда­лил Онош­ка от име­ний кня­зя Вац­ла­ва, то их дер­жа­ли кня­зья Юрий Чет­вер­тин­ский, Федор Выш­ков­ский и Миха­ил Соколь­ский. Когда же Бог­дан Хреп­то­вич женил­ся на Федь­ке Чет­вер­тын­ской, то те име­ния Вац­ла­во­вы спа­ли толь­ко на Федь­ку и отда­лил Онош­ка с женой, в кото­рой оста­лась лишь выслу­га ее отца (Хуп­ков). И в даль­ней­шем за коро­ля Алек­сандра Онош­ко с женой Ган­ной нико­гда не дер­жа­ли тех име­ний. А поэто­му князь Зиг­мунт при­су­дил эти име­ния Ива­ну под­скар­бе­му по бли­зо­сти жены его, кня­зьям Чет­вер­тин­ским и Соколь­ским, кро­ме тре­тьей части, что доч­ка Ива­на Бог­да­но­ви­ча Хреп­то­ви­ча запи­са­ла мужу сво­е­му Чапличу.[Лиетувос мет­ри­ка: 1528 07 24 Вырокъ под­скар­бе­му двор­но­му, п(а)ну Ива­ну Андре­еви­чу и шури его, кн(я)зем Чет­вер­тен­ским и Соколь­ским з земя­ны луц­ки­ми Федо­ром Онош­ко­ви­чем а Ива­ном Руси­ном, о име­нья близ­кость их, люди и зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др...- Кни­ги 15 — Стра­ни­ца 69].

w popisie ziemskim 1528 r. kniaź Jurij Sokolski zapisany na 2 konie 39. Następnie wspomniany 1533 r. obok brata Sołtania, umarł bezdzietny, prawdopodobnie w 1538 r., zapisa wszy trzecią część (t. j. swoją część) dóbr spadkowych, tak ojczystych jak macierzystych i spadku po Chrebtowiczach, z powodu, że kniaziowie Maksym i Ostafi Sokolscy, synowie brata jego Wasila, źle się z nim obchodzili, kniaziowi Wasilowi Fedorowiczowi i synom jego kniaziom Danielowi i Matwiejowi Czet wertyńskim , którym król 25 Lutego 1539 r. ten zapis kniazia Jurja Michałowicza Sokolskiego potwierdza 40.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл.. Юрій Михай­ло­вич князь Сокольсь­кий (до 1525–1538): Печат­ка від 1528–1532 рр.: В полі печат­ки тур­нір­ний щит, на яко­му знак у вигляді кола під хре­сти­ком і з чотир­ма пів­круг­ли­ми від­га­лу­жен­ня­ми зго­ри; зго­ри напис: ЮРЬ; вось­ми­кут­на, роз­мір 15х11 мм. Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 1, арк. 1. 1528 р. AGAD, Perg. 4789. 1532 р. Пуб­ліка­ції: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Юрій Михай­ло­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​y​j​-​y​u​r​i​j​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/

КЖ. ...... МИХАЙ­ЛІВ­НА СОКОЛЬСКА

М., Матвій Мить­ко­вич Скуй­бе­да Угриновський.

III генерация

5/3. КН. АНДРЕЙ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ (1528, † 1528/1541)

w popisie 1528 r. zapisany na 4 konie 41, a następnie wzmiankowany obok rodzeństwa, niezawodnie umarł wcześnie, przed bratem Jurjem .

6/3. КН. ЮРИЙ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ (1554,1559)

występuje najprzód obok rodzeństwa, W 1557 (?) r. kniaziowie Jurij, Maksym i Ostafi Sokolscy, otrzynawszy od kniazia Ostrożeckiego 80 kop groszy dopłaty, potwierdzają wymieniony wyżej akt sprzedażny swej siostry 42.

1554 год, авгу­ста 15. Дар­ствен­ная кн. Юрия Васи­лье­ви­ча Соколь­ска­го Васи­лию и Мар­ку Сол­та­но­ви­чам Соколь­ским на части име­ния в Холп­не­ве, Три­стен­цу и пр.,каковыя име­ния были преж­де в заста­ве у раз­ных лиц (кн.Кошерскаго, п.Вечерича и Ота­бия, жида луц­ка­го) http://​www​.runivers​.ru/​b​o​o​k​r​e​a​.​.​.​2​/​m​o​d​e​/​1up
1559 год, янва­ря 25. Кн. Юрий Васи­лье­вич Соколь­ский про­да­ет свое пра­во наслед­ства после бра­та Андрея на участ­ки зем­ли в Холп­не­ве тет­ке сво­ей кня­гине Елене Соколь­ской и ея сыновьям.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл.. Юрій Васи­льо­вич князь Сокольсь­кий (1528–1541): печат­ка від 1557 р.: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді двох пів­кіл кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає хрест з загну­ти­ми додо­лу кін­ця­ми на позе­мій пере­кла­дині; зго­ри напис: ЮРИ; оваль­на, роз­мір 15х13 мм. Дже­ре­ла: AGAD, Perg. 7730. 1557 р. Пуб­ліка­ції: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Юрій Васи­льо­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​y​j​-​y​u​r​i​j​-​v​a​s​y​l​o​v​y​ch/

7/3. КН. МАК­СИМ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ З ХЛОП­НЕ­ВА (1541, † бл.1580)

Ж., Алек­сандра-Ири­на.

wspólnie z bratem Ostafim, pozwany 1541 r. przez stryja kniazia Sołtana. Dobrami w powiecie Łuckim władali 1545 r. kniaziowie Maksym i Ostafi Sokolscy 43, a 1552 r. kniaź Matwiej (mylnie zamiast Maksym) Sokolski 44. Kniaź Maksym Sokolski z Cholpniewa podpisał 1569 r. akt przyłączenia Wołynia do korony 45. Kniaź Maksym Sokolski występuje 1570 i 1577 jako właściciel tegoż Chołpniewa, oraz Rudy Wołodkowskiej, Bożewa i Ostrów 46. Niezawodnie umarł około 1580 roku.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл. . Мак­сим Васи­льо­вич князь Сокольсь­кий (1528–1580): Печат­ка від 1557 р.: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді двох кіл, які пере­ти­нає хрест з загну­ти­ми дого­ри кін­ця­ми на позе­мій пере­кла­дині; зго­ри напис: МА.; оваль­на, роз­мір 15х12 мм. Дже­ре­ла: AGAD, Perg. 7730. 1557 р. Пуб­ліка­ції: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Мак­сим Васи­льо­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​y​j​-​v​a​s​y​l​-​m​y​h​a​j​l​o​v​y​ch/

8/3. Кн. ОСТА­ФИЙ ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († бл.1579)

Ж., кн. Опранія Федорів­на з Борятинських

[one-third-first]

[/one-third-first]
[one-third]

[/one-third]
[one-third]

[/one-third]

Луць­кий під­су­док (1565–1579 рр.). Świadek 1538 r. 47; w 1541 r. tenże kniaź Ostafi Wasiewicz Sokolski ma sprawę z Ławrynem Bartoszewiczem o zabranie dziewki służebnej 48 i w tymże roku, oraz 1545 występuje kilkakrotnie obok brata Maksyma. 24–25.11.1560 р. Прий­нят­тя слу­жеб­ни­ком М. Ради­ви­ла від кн. Оста­фія Сокольсь­ко­го заяви щодо ув’язання «увu­за­ня» з вря­до­вим вижем в маєт­ку М. Дуб­ровсь­ко­го; недо­пу­щен­ня кн. Оста­фієм Сокольсь­ким слу­жеб­ни­ка М. Ради­ви­ла до ув’язання в маєток; недо­пу­щен­ня до ув’язання в Міхлінсь­ко­му маєт­ку кнг. Сол­та­но­вої Сокольсь­кої слу­жеб­ни­ка М. Ради­ви­ла. Свід­чен­ня вря­до­во­го вижа про недо­пу­щен­ня до ув’язання в маєток Божів і в маєток Михлін.

Następnie został podsędkiem Łuckim. Według popisu wojskowego 1565 r. kniaź Ostafi Sokolski podsedek Łucki, ma stawić 2 konie w pancerzach z przyłbicami, sahadajkami i oszczepami 49. Kniaz Ostafi Wasilewicz Sokolski podsędek Łucki, podpisany 1567 r. jako świadek na testamencie Michałowej Serbinej podkomorzynej Łuckiej 50. Tenże kniaź Ostafi Sokolski podsedek ziemski Łucki, wymieniony 1569 r. między szlachtą Wołyńską, która nie wykonała na zamku Łuckim przysięgi na wcielenie Wołynia do korony 51. Z tym tytułem występuje jeszcze 1571 i 1576 52. W latach 1570–1577 kniaź Ostafiej Sokolski władał wsiami Tryscienica, Pułhanow , Bożów, Domaszow, Miczki, Pribrodie i Ostrow w powiecie Łuckim 53.

Оста­фій­о­ва Сокольсь­ка у духів­ни­ці від 20 груд­ня 1592 р. також про­си­ла похо­ва­ти її “у мана­сты­ре при церк­ви Свя­тоє Пре­чи­стоє в Луц­ку”, яко­му пожерт­ву­ва­ла 5 кіп литовсь­ких гро­шів. 54

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл. 1. Оста­фій Васи­льо­вич князь Сокольсь­кий (1528–1579): Печат­ка від 1557 р.: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді двох кіл, які пере­ти­нає хрест з загну­ти­ми кін­ця­ми; оваль­на, роз­мір 15х13 мм. Дже­ре­ла: AGAD, Perg. 7730. 1557 р. Пуб­ліка­ція: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Оста­фій Васи­льо­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​a​-​m​a​r​i​y​a​-​v​a​s​y​l​i​v​na/
Іл. 1. Оста­фій Васи­льо­вич князь Сокольсь­кий (1528–1579): Печат­ка від 1558 р.: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді кола, горіш­ня части­на яко­го пере­хре­ще­на і має чоти­ри пів­круг­лих від­га­лу­жен­ня зго­ри; зго­ри літе­ри: ѠѲC; оваль­на, роз­мір 14х11 мм. Дже­ре­ла: ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 1, арк. 56, 57. 1558 р. Публікації:
Алфьо­ров О. Осо­бо­ві печат­ки. – С. 75, мал. 244 г. 1558 р.Однороженко О. Соколь­ский Оста­фій Васи­льо­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​a​-​m​a​r​i​y​a​-​v​a​s​y​l​i​v​na/
Іл. 1. Оста­фій Васи­льо­вич князь Сокольсь­кий (1528–1579): Печат­ка від 14.8.1560–3.10.1571: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді кола, горіш­ня части­на яко­го пере­хре­ще­на і має чоти­ри пів­круг­лих від­га­лу­жен­ня зго­ри; зго­ри літе­ри: • O • S •; оваль­на, роз­мір 14х13 мм. Джерела:
ЦДІАК, ф. 223, оп. 1, спр. 3, арк. 5, 57. 1566 р. ANK, AS, Teka ІХ, Plik 7; Teka ХІI, Plik 16; Plik 30; Plik 37; Plik 96. 14.8.1560–3.10.1571. Пуб­ліка­ції: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Оста­фій Васи­льо­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​a​-​m​a​r​i​y​a​-​v​a​s​y​l​i​v​na/
Іл. 1. Оста­фій Васи­льо­вич князь Сокольсь­кий (1528–1579): Печат­ка від 9.4.1575: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді кола, горіш­ня части­на яко­го пере­хре­ще­на і має чоти­ри пів­круг­лих від­га­лу­жен­ня зго­ри; зго­ри літе­ри: • O • S •; вось­ми­кут­на, роз­мір 15х14 мм. Дже­ре­ла: ANK, AS, Teka ХІІI, Plik 83, st. 386. 9.4.1575. Пуб­ліка­ції: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ский Оста­фій Васи­льо­вич [Елек­трон­ний ресурс] // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​a​-​m​a​r​i​y​a​-​v​a​s​y​l​i​v​na/

9/3. КЖ. МАРИЯ ВАСИ­ЛЬЕВ­НА СОКОЛЬ­СКАЯ († піс­ля 1546)

М., Ірик Лукавський.

w 1546 r. (?) Marya Wasilewna Sokolska, wespół z mężem swym Irykiem Łukawskim namiestnikiem Januszpolskim, część awą z dóbr macierzystych w Derni, Oderadach , Mielnikowszczyźnie, Moszczenicy, Uchowiecku i t. d ., którą otrzymała w dziale z braćmi kniaziami Andrzejem, Jurjem , Maksymem i Osta fiejem Sokolskimi, sprzedaje kniaziowi Fedorowi Piotrowiczowi Holowni-Ostrożeckiemu 55.

Сфра­ги­стич­ні пам’ятки:
Іл. 1. Княж­на Марія Васи­лів­на Сокольсь­ка: Печат­ка від 1546 р.: В полі печат­ки рене­сан­со­вий щит, на яко­му знак у вигляді двох пів­кіл кін­ця­ми додо­лу, які пере­ти­нає хрест з загну­ти­ми додо­лу кін­ця­ми на позе­мій пере­кла­дині; зго­ри напис: МАРИ; оваль­на, роз­мір 11х9 мм. Дже­ре­ла: AGAD, Perg. 7647, 1546 р. Пуб­ли­ка­ція: Одно­ро­жен­ко О. Соколь­ска Марія Васи­лів­на [Елек­трон­ний ресурс]. // URL: https://​sigillum​.com​.ua/​s​t​a​m​p​/​s​o​k​o​l​s​k​a​-​m​a​r​i​y​a​-​v​a​s​y​l​i​v​na/

10/4. КН. ВАСИЛЬ СОЛ­ТА­НО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († 1568)

Ж., Анна Іванів­на Монтовтівна.

1554 год, авгу­ста 15, кн. Юрий Васи­лье­вич Соколь­ский дарит Васи­лию и Мар­ку Сол­та­но­ви­чам Соколь­ским часть име­ния в Холп­не­ве, Три­стен­цу и пр., како­выя име­ния были преж­де в заста­ве у раз­ных лиц (кн.Кошерскаго, п.Вечерича и Ота­бия, жида луц­ка­го). 1559 год, янва­ря 25. Кн.Юрий Васи­лье­вич Соколь­ский про­да­ет свое пра­во наслед­ства после бра­та Андрея на участ­ки зем­ли в Холп­не­ве тет­ке сво­ей кня­гине Елене Соколь­ской и ея сыно­вьям. 1560 год, декаб­ря 2. Заяв­ле­ние слу­ги Н.Ю.Радзивила Мар­ти­на Бур­це­ви­ча о том, что кн.Елена Сол­та­нов­на Соколь­ская и кня­зья Васи­лий и Марк силою вос­пре­пят­ство­ва­ли вво­ду во вла­де­ние их име­ни­я­ми Федо­ра Дуб­ров­ска­го, при­суж­ден­ны­ми это­му послед­не­му гос­по­дар­ским судом http://​www​.runivers​.ru/​b​o​o​k​r​e​a​.​.​.​0​/​m​o​d​e​/​1up 1561 год, декаб­ря 6. Януш Про­ко­по­вич Угри­нов­ский про­да­ет свою часть в име­нии Мих­лине кн. Васи­лию и Мар­ку Сол­та­но­ви­чам Соколь­ским, будучи при­нуж­ден к этой про­да­же дол­га­ми отца и рас­хо­да­ми на сна­ря­же­ние себя на служ­бу панам http://​www​.runivers​.ru/​b​o​o​k​r​e​a​.​.​.​3​/​m​o​d​e​/​1up

5 лип­ня князі Василь і Мар­ко Сокольсь­кі отри­ма­ли від вели­ко­го кня­зя Сигіз­мун­да Авгу­ста при­вілей на оса­д­жен­ня на міс­ці села Соколь, що пере­бу­ва­ло в їх влас­но­сті, одной­мен­но­го містеч­ка 56. Лока­ція ново­го посе­лен­ня вияви­лась успіш­ною: вже за кіль­ка років Соколь зга­дуєть­ся в дже­ре­лах саме як містеч­ко 57. Według sporządzonego 1565 r. popisu wojskowego, kniaź Wasil Soltanowicz Sokolski, obowiązany stawić 2 konie i 12 koni 58. 1565 год, янва­ря 19. Застав­ная запись кн. Васи­лия Сол­та­но­ви­ча Соколь­ска­го Федо­ре Андре­евне Богу­ше­вой-Бого­ви­ти­но­вой на людей его име­ния Мих­ли­на в коли­че­стве 10 дво­рищ, с пере­чи­ле­ни­ем сле­ду­е­мых с них работ и платежей.

1564 года, сен­тяб­ря Заяв­ле­ние вдо­вы кня­зя Богу­ша Любец­ко­го Ган­ны Мон­тов­ны о том, что она по сво­ей воле и жела­нию выхо­дит замуж за кня­зя Васи­лия Сол­та­но­ви­ча Соколь­ско­го. пока­зан­ня Ган­ни Мон­то­втів­ни, яка в 1564 році заяви­ла у луць­ко­му гродсь­ко­му суді, що одру­жуєть­ся з кня­зем Васи­лем Сол­та­но­ви­чем Сокольсь­ким. Є відо­мо­сті, щодо Ган­ни Мон­то­втів­ни про нама­ган­ня Єси­фа Неми­ри­ча, при­я­те­ля її пер­шо­го помер­ло­го чоло­віка, силою одру­жи­ти її зі своїм роди­чем Іва­ном Олі­за­ро­ви­чем. Оче­вид­но дії Єси­фа Неми­ри­ча були досить рішу­чи­ми, оскіль­ки від цьо­го шлю­бу Ган­на зму­ше­на була ряту­ва­тись вте­чею. Супер­ниц­тво двох чоло­віків за Ган­ну Мон­то­втів­ну пояс­нюєть­ся не вели­ки­ми емо­цій­ни­ми почут­тя­ми до неї двох пре­тен­ден­тів на одру­жен­ня з нею, а лише матеріаль­ни­ми роз­ра­хун­ка­ми і бажан­ням поліп­ши­ти своє еко­но­мічне ста­но­ви­ще зав­дя­ки вигід­ній шлюб­ній пар­тії, оскіль­ки на той час Ган­на була єди­ною спад­коєм­ни­цею знач­них земель­них володінь сво­го бать­ка. Вре­шті, саме про це свід­чить миро­ва уго­да, за якою Іван Олі­за­ро­вич за 1200 коп. гро­шей пере­усту­пив кня­зю «свої пра­ва» на одру­жен­ня з Ган­ною. Kniaz Wasil Soltanowicz Sokolski, jako małżonek Hanny Iwanowny Montowtówny, wdowy po kniaziu Bohuszu Dymitrowiczu Lubeckim, zawiera 1565 r. układ z Olizarem — Iwanem Wołczkiewiczem, który prawa swe do Hanny, którą miał zaślubić, ustępuje Sokolskiemu 59. Kniaź Sottan Sokolski i żona jego Montowtówna wziąwszy zastawę Lubcza od Nasiłowskich, takową ustąpili krótko przed 1568 r. Ostafiejowi Wołowiczowi 60.

1565, груд­ня 02, арк. 1 зв. — Заява слу­жеб­ни­ка троксь­ко­го воє­во­ди, най­ви­що­го гетьма­на ВКЛ, мозирсь­ко­го ста­ро­сти і лідсь­ко­го деражв­ці Мико­лая Ради­ви­ла Мар­ти­на Бур­це­ви­ча щодо вру­чен­ня ув’яжчого листа М. Ради­ви­ла кнг. Олені Сол­танів­ні Сокольсь­кій та її сину кн. Васи­лю Сол­та­но­ви­чу Сокольсь­ко­му в Соколі й Володимирі.

Kniaź Wasil Sokolski umarł w tym czasie bezpotomnie. 1569 года, фев­ра­ля 22., доне­се­ние воз­но­го о том, что вдо­ва кня­зя Васи­лия Сол­та­но­ви­ча Соколь­ско­го Ган­на Мон­то­вть, спро­шен­ная сво­им деве­рем кня­зем Мар­ком Соколь­ским: не выхо­дит ли она замуж за п. Лед­ниц­ко­го по его, Соколь­ско­го, уго­во­ру или при­нуж­де­нию, – отве­ти­ла, что она всту­па­ет в брак с Лед­ниц­ким по сво­ей доб­рой воле и с согла­сия отца, и что князь Соколь­ский не в пра­ве удер­жать ее от того, хотя­бы и желал это сде­лать; если же он желе­ет боч­ки меду и хле­ба, что съе­дят гости на сва­дьбе, то она может то и дру­гое достать у дру­зей сво­е­го буду­ю­ще­го мужа. Подаль­ша доля Ган­ни Мон­то­втів­ни вияви­лась тра­гіч­ною. Піс­ля смер­ті третьо­го чоло­віка Кази­ми­ра Лед­ни­ць­ко­го вона була таки сило­мі­ць вида­на заміж за Пав­ла Згли­чансь­ко­го, який, покалі­чив­ши її, про­тя­гом 14 років про­три­мав її в ув’язненні. W 1580 r. była po raz czwarty żona Pawła Zgliczyńskiego, który ją oskarżał o życie rozpustne i rozwiązle 61. 62.

11/4. КН. МАР­КО СОЛ­ТА­НО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († 1583)

Ж., Маг­да­ле­на Яковицька.

1554 год, авгу­ста 15, кн. Юрий Васи­лье­вич Соколь­ский дарит Васи­лию и Мар­ку Сол­та­но­ви­чам Соколь­ским на части име­ния в Холп­не­ве, Три­стен­цу и пр., кото­рые были преж­де в заста­ве у раз­ных лиц (кн.Кошерскаго, п.Вечерича и Ота­бия, жида луц­ка­го). 1559 год, янва­ря 25, кн. Юрий Васи­лье­вич Соколь­ский про­да­ет свое пра­во наслед­ства после бра­та Андрея на участ­ки зем­ли в Холп­не­ве тет­ке сво­ей кня­гине Елене Соколь­ской и ея сыно­вьям. 1560 год, декаб­ря 2. Заяв­ле­ние слу­ги Н.Ю.Радзивила Мар­ти­на Бур­це­ви­ча о том, что кн. Еле­на Сол­та­нов­на Соколь­ская и кня­зья Васи­лий и Марк силою вос­пре­пят­ство­ва­ли вво­ду во вла­де­ние их име­ни­я­ми Федо­ра Дуб­ров­ска­го, при­суж­ден­ны­ми это­му послед­не­му гос­по­дар­ским судом. 1561 год, декаб­ря 6. Януш Про­ко­по­вич Угри­нов­ский про­да­ет свою часть в име­нии Мих­лине кн. Васи­лию и Мар­ку Сол­та­но­ви­чам Соколь­ским, будучи при­нуж­ден к этой про­да­же дол­га­ми отца и рас­хо­да­ми на сна­ря­же­ние себя на служ­бу панам. Wspomniany 1564 r. obok brata, jako kniaź Marko Sokolski z Sokola podpisał 1569 r. unię Wołynia z koroną 63. 1569 года, фев­ра­ля 22. Доне­се­ние воз­но­го о том, что вдо­ва кня­зя Васи­лия Сол­та­но­ви­ча Соколь­ско­го Ган­на Мон­то­вть, спро­шен­ная сво­им деве­рем кня­зем Мар­ком Соколь­ским: не выхо­дит ли она замуж за п. Лед­ниц­ко­го по его, Соколь­ско­го, уго­во­ру или при­нуж­де­нию, – отве­ти­ла, что она всту­па­ет в брак с Лед­ниц­ким по сво­ей доб­рой воле и с согла­сия отца, и что князь Соколь­ский не в пра­ве удер­жать ее от того, хотя­бы и желал это сде­лать; если же он желе­ет боч­ки меду и хле­ба, что съе­дят гости на сва­дьбе, то она может то и дру­гое достать у дру­зей сво­е­го буду­ю­ще­го мужа.

1569 год, мая 18. Про­даж­ная запись кн. Андрея Пет­ро­ви­ча Масаль­ска­го и жены его Ган­ны Бог­да­нов­ны Путя­ти­ной (кото­рая полу­чи­ла про­да­ва­е­мое име­ние по наслед­ству от тет­ки Бог­да­ны Федо­ров­ны) на части име­ний Под­лес и Кор­сы­ня, в пове­те Луц­ком, кня­зю Мар­ку Сол­та­но­ви­чу Соколь­ско­му, у кото­ра­го озна­чен­ное име­ние было и преж­де в застав­ном вла­де­нии. Kniaź Marek Sokolski władał 1570 r. w powiecie Włodzimierskim miastem Sokol z wsiawi do niego należącemi 64. 1571 год, авгу­ста 4. Застав­ная запись п.Казимира Лед­ниц­ка­го меща­ни­ну луц­ко­му Пар­фе­ну Щетин­чи­чу, в сум­ме 135 коп гро­шей литов­ских, на 7 чело­век кре­стьян в име­нии Боже­ве, кото­рым сам Лед­ниц­кий вла­дел по заста­ве от кня­зя Мар­ка Сокольскаго.

В 1583 році Мар­ко Сокольсь­кий помер і влас­ни­цею села Мих­лин доку­мен­ти нази­ва­ють Маг­да­ле­ну Сокольсь­ку, ймо­вір­но, дру­жи­ну кня­зя. Ці згад­ки пов’язані зі вте­ча­ми селянсь­ких родин як з маєт­ку Сокольсь­ких у Мих­лині, так і від інших влас­ни­ків у Мих­лин. Такі втечі фік­су­ють­ся у 1595, 1596, 1599 роках. Ціка­во, що у пер­шо­му і третьо­му випад­ках влас­ни­цею села вка­за­на Маг­да­ле­на Сокольсь­ка. А от під 1596 роком влас­ни­ком села вка­за­ний князь Януш Яну­шо­вич Заславський.

21 лип­ня 1571 року Ільяш та Сте­пан Бор­зо­бо­га­то­ви­чі- Красєн­скі заяви­ли Луць­ко­му суду, що кня­ги­ня Оле­на і її син Марк не запла­ти­ли їм у від­ве­дені стро­ки бор­гу, а тому, від­по­від­но до умо­ви бор­го­во­го запи­су, зобо­в’я­за­ні або запла­ти­ти негай­но подвій­ний борг, або ж від­мо­ви­тись від своїх сіл (Сіто­ви­чі, Під­лі­си і Кор­сині). На суді воз­ний поін­фор­му­вав, що князі Сокольсь­кі пере­да­ли Бор­зо­ба­га­то­ві­чам-Красєн­скім зазна­чені маєт­ки, за вий­нят­ком села Кор­си­ня, що було застав­ле­но рані­ше дво­ря­ни­ну Богухва­лу-Іва­ни­ць­ко­му. Біль­ше як через пів­ро­ку, 12 квіт­ня 1572 року воз­ний допо­вів суду, що він пере­дав кня­гині Олені і її сину Мар­ку Сокольсь­ким лист від Бор­зо­ба­га­то­вічів-Красєн­скіх з нага­ду­ван­ням, щоб вони посту­пи­ли­ся села­ми Кор­сині і Під­лі­си. З подаль­ших подій стає оче­вид­ним, що Під­лі­си були про­дані, тому що нова воло­дар­ка села – дво­рян­ка Бог­да­на Лаго­довсь­кая 25 жовтня 1574 року вида­ла дар­чу своє­му чоло­ві­ко­ві Захарію Лаго­довсь­ко­му на помістя Підрі­ж­жя та його при­сіл­ки – Літо­го­ща, Під­лі­си, Копи­ли, Навіз і Струг.

Posłował 1573 r. na elekcyę 65. Kniaź Marko Sottanowicz Sokolski świadek 1574 r. 66. Według lustracyi 1577 r. kniaz Marek Sokolski władał w powiecie Łuckim miasteczkiem Sokole, oraz wsiami Stare Sokole, Smirdin , Kopyły, Nawoz, Sietowicze, Michlin, Bożow, Podlesie i Dudcze 67.

В одній зі справ, пов’язаній саме з цим зло­чи­ном, луць­кі ґродсь­кі уряд­ни­ки вирі­ши­ли поса­ди­ти учня золо­та­ря, пій­ма­но­го на кар­бу­ван­ні моне­ти, в ув’язнення, а тим часом посла­ти по нау­ку до коро­ля, поза­як те все сто­суєть­ся «влас­ної речі короля»39. Нага­дає­мо, що фаль­шу­ван­ня моне­ти вхо­ди­ло в понят­тя вели­кої зра­ди в Англії, а також трак­ту­ва­ло­ся як обра­за королівсь­ко­го маєста­ту у Фран­ції. Від­по­від­ний ста­ту­то­вий арти­кул перед­ба­чав пока­ран­ня смерт­ною карою через спа­лен­ня одра­зу для кіль­кох зов­ніш­ньо подіб­них — фальш з кори­с­ли­вою метою — варіан­тів зло­чи­ну: власне фаль­шу­ван­ня моне­ти, тоб­то псу­ван­ня гото­вої моне­ти; сві­до­ме дода­ван­ня небла­го­род­них металів під час виго­тов­лен­ня моне­ти мин­ца­ря­ми на шко­ду Речі Поспо­ли­тої; фаль­шу­ван­ня золо­тарів, від чого потер­па­ли при­ват­ні осо­би (ІІ ЛС, розд. 1, арт. 13; ІІІ ЛС, розд. 1, арт. 17). Серед інших подіб­них зло­чинів, що окреслю­ють­ся понят­тям «фаль­шу­ван­ня», — підроб­ка під­пи­су і печат­ки коро­ля та інших уряд­ни­ків, зокре­ма, земсь­ких, ґродсь­ких та під­ко­морсь­ких писарів для виго­тов­лен­ня фаль­ши­вих доку­мен­тів. Типо­ло­гіч­но сюди ж нале­жа­ли опе­ра­ції по під­чист­ці та виправ­лен­ню актів май­но­во­го харак­те­ру. За ці дії також перед­ба­ча­ло­ся смерт­на кара (ІІ ЛС, розд. 1, арт. 12; ІІІ ЛС, розд. 1, арт. 17). Спра­ва золо­та­ря, зви­ну­ва­че­но­го у виго­тов­лен­ні фаль­ши­вої моне­ти, роз­гля­да­ла­ся 29 люто­го 1580 р. у Воло­ди­ми­рі при­зна­че­ни­ми коро­лем комі­са­ра­ми — королівсь­ким мар­шал­ком Олі­за­ром Кир­деєм-Миль­ским та кн. Дмит­ром Козе­кою (третій, Мико­лай Хар­ленсь­кий, на той момент пере­бу­вав у Литві) — перед воло­ди­мирсь­ки­ми ґродсь­ки­ми уряд­ни­ка­ми, до яких був спря­мо­ва­ний королівсь­кий лист з певни­ми наста­но­ва­ми. Фаль­ши­фо­мо­нет­ни­ка пій­мав і при­вів до ґро­ду його пан кн. Мар­ко Сокольсь­кий, який, за сло­ва­ми золо­та­ря, гні­вав­ся на його сина Ста­са за те, що той від­мо­ви­вся йому, кня­зеві, слу­жи­ти. Знай­шов­ши у сво­го слу­ги начин­ня для виго­тов­лен­ня моне­ти, Сокольсь­кий пред­ста­вив свою вер­сію: те начин­ня нале­жить Ста­со­ві, що робив гро­ші для Богу­фа­ла Іва­ни­ць­ко­го, до яко­го при­став на служ­бу, знех­ту­вав­ши про­по­зи­ція­ми Мар­ка. А під час ув’язнення золо­та­ря князь при­си­лав до ньо­го сокольсь­ко­го попа та про­по­ну­вав вка­за­ти на Богу­фа­ла як заці­кав­ле­ну осо­бу у виго­тов­лен­ні моне­ти Ста­сом, а за те обі­цяв від­пу­сти­ти. Обви­ну­ва­че­ний твер­див, що син його справ­ді пра­ц­ю­вав із іншим золо­та­рем корот­кий час у Іва­ни­ць­ко­го, вико­ну­ю­чи його замо­в­лен­ня, що не мало жод­но­го сто­сун­ку до кар­бу­ван­ня моне­ти, а пото­му поли­шив своє ремес­ло іним уже кіль­ка років не зай­маєть­ся. Нато­мість, за сло­ва­ми золо­та­ря, знай­дене у ньо­го начин­ня нале­жить іншо­му його сино­ві — Пет­ро­ві, який, дові­дав­шись про аре­шт бать­ка, втік і поки­нув інстру­мен­ти та фор­ми. Той Пет­ро слу­жив пев­ний час золо­та­реві Чап­ли­ча, однак моне­ту вони не били. За чут­ка­ми, на момент ув’язнення бать­ка Пет­ро пере­бу­вав у містеч­ку Межи­ри­чі кня­зя Коре­ць­ко­го. Обви­ну­ва­че­но­го кіль­ка разів бра­ли на тор­ту­ри, в резуль­таті чого він роз­по­вів про золо­та­ря, який робив гро­ші на пасі­ці «яко­гось» пана Єло­ви­ць­ко­го, а також вка­зав на ковельсь­ко­го міща­ни­на Ігна­та Царей­че­ня, що ніби­то бави­вся тим же про­ми­слом. «На муці» золо­тар визнав свою вину та пові­до­мив, що моне­ти, які вони виго­тов­ля­ли упро­до­вж двох років, його син збу­вав по ярмар­ках євре­ям за ціною копа за пів­ко­пи. Суд­ді ухва­ли­ли для обви­ну­ва­че­но­го кару згід­но зі ста­ту­то­вим при­пи­сом — спа­лен­ня, що й було вико­на­но. Перед смер­тю золо­тар про­сив зня­ти обви­ну­ва­чен­ня з Ігна­та Царей­че­ня, на яко­го він ука­зав неспра­вед­ли­во «з вели­кої муки». Одним із важ­ли­вих момен­тів цієї спра­ви, як і попе­ред­ньої, є спро­ба через тяж­кі кри­мі­наль­ні обви­ну­ва­чен­ня зне­сла­ви­ти сво­го супро­тив­ни­ка. Від­мо­ва сина золо­та­ря Ста­са слу­жи­ти кня­зю Мар­ку Сокольсь­ко­му була сприй­ня­та ним як під­ва­жен­ня авто­ри­те­ту, від­мо­ва у довірі, що дошкуль­но било по доб­рій славі шлях­ти­ча. А це авто­ма­тич­но пере­тво­рю­ва­ло осо­бу, якій від­да­ли пере­ва­гу, на воро­га та штов­ха­ло до помсти, чи, в кра­що­му випад­ку, пере­во­ди­ло в ранг недоб­ро­зич­лив­ця. Фор­маль­но заява золо­та­ря про при­чет­ність до виго­тов­лен­ня фаль­ши­вої моне­ти Богу­фа­ла Іва­ни­ць­ко­го, до чого оскар­же­но­го намо­в­ляв князь, напев­но, не мог­ла йому зашко­ди­ти, адже зви­ну­ва­чен­ня шлях­ти­ча осо­бою неш­ля­хет­но­го ста­ну не мало бра­ти­ся до ува­ги, якщо не було під­твер­джене ваго­ми­ми свід­чен­ня­ми. Тож в дано­му разі, оче­вид­но, мог­ло йти­ся лише про зне­слав­лен­ня доб­ро­го імені супро­тив­ни­ка як акт помсти. А що Сокольсь­кий мав на ува­зі саме це, засвід­чує про­те­ста­ція іншо­го шлях­ти­ча Андрія Блі­новсь­ко­го — у тому ж воло­ди­мирсь­ко­му ґроді тро­хи біль­ше, аніж за тиждень піс­ля стра­ти золо­та­ря (див. дода­ток № 3). 9 берез­ня він визнав, що люб­лінсь­кий єврей Лей­зор від­дав йому в заста­ву моне­ти різ­но­го гатун­ку, покляв­ши­ся, що таля­ри, яких Блі­новсь­кий не знав, старі і напев­но доб­рі. Однак коли він спро­бу­вав роз­пла­ти­ти­ся ними за рибу у Воло­ди­ми­рі, влас­ник това­ру визнав їх фаль­ши­ви­ми. Тож Блі­новсь­кий, «посте­ре­га­ю­чи, деи, почти­во­сти сво­ее шля­хет­ское, и не хоте­чи того на собе носит», заявив про свій намір вирі­ши­ти ту спра­ву з євреєм перед судом, щоб мож­ли­ве зви­ну­ва­чен­ня з себе «зло­жит и очи­стит, яко почти­вый шлях­тич». Він ого­ло­шує суму втрат у 2 тис. польсь­ких золо­тих, які, схо­же, ува­жав екві­ва­лен­том мораль­ним втра­там — «зма­зы почти­во­сти», що при­зве­ло до підо­зри його серед людей, тоб­то втра­ти довіри, на якій три­ма­ли­ся сто­сун­ки в шля­хетсь­ко­му сере­до­ви­щі. Тож, як бачи­мо, для шлях­ти­ча зви­ну­ва­чен­ня у фаль­шу­ван­ні було вели­кою обра­зою, яку й хотів заподія­ти Соко­ловсь­кий Іва­ни­ць­ко­му, намо­в­ля­ю­чи золо­та­ря вка­за­ти на остан­ньо­го як замов­ни­ка у виго­тов­лен­ні монети.

Kniaz Marko Sottanowicz Sokolski wspomniany 1582 r. 68, Jeszcze w 1583 r . kniaź Marko Sokolski włada temi samemi dobrami co w 1577 r . a nadto Suskiem 69. Niezawodnie umarł w tym czasie. W 1589 r . Sokolem włada kniahinia Markowa Sokolska 70. Taż kniahinia Markowa Sokolska uzyskuje w 1595 r. rozgraniczenie dóbr swych Sokola i Nawozu od miasta i zainku Czetwertni 71. 1593 года, сен­тяб­ря 22, жало­ба дв. Васи­лия Васи­лье­ви­ча Заго­ров­ско­го о том, что кня­ги­ня Маг­да­ли­на Соколь­ская, обес­пе­чив его фор­маль­ным обе­ща­ни­ем выдать за него в заму­же­ство дочь свою княж­ну Ган­ну, на самом деле выда­ла ее за дру­го­го и тем вве­ла жалоб­щи­ка в боль­шие убытки. 

12/4. КНЖ. АННА СОЛ­ТА­НОВ­НА СОКОЛЬ­СКАЯ († піс­ля 1585)

М., Василь Борзобогатий-Красенський.

w 1565 r. żona Wasila Borzobohatego Krasienskiego, sekretarza królewskiego, syna Jony Krasienskiego władyki Włodzimierskiego a potem Łuckiego, szczegółowy jej życiorys napisał Dr. Antoni J. 72. Pani Wasilewa Krasieńska sekretarzowa J. K. M., Hanna z Sokola (kniaźna Sokolska) występuje je
szcze 1582–1585 73. 1582, авгу­ста 12. Доне­сеніе воз­на­го, что Васи­лій Кра­сен­скій, и жена его, пани Ган­на урож­ден­ная княж­на Соколь­ская, отра­зи­ли уряд­ни­ковъ и шлях­ту воеводства.

13/4. КНЖ. ОЛЕ­НА СОЛ­ТА­НОВ­НА СОКОЛЬ­СКАЯ († піс­ля 1569)

М., кн. Иван Рома­но­вич Друцкий-Любецкий.

występuje w 1569 r. jako wdowa po knia ziu Iwanie Romanowiczu Lubeck.

IV генерация

14/7. КН. ВАСИЛЬ МАК­СИ­МО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († піс­ля 1583)

Ma sprawę 1583 r. z kniaziem Сте­фа­ном Мар­ко­ви­чем Sokolskim, akta której obaj oblatowali osobiście w 1604 r. 74. 1585 года, июня 19; жало­ба опе­ку­нов детей умер­ше­го кня­зя Мак­си­ма Соколь­ско­го о том, что поль­ский жол­нер Бал­цер Мар­ти­шев­ский, вте­рев­шись в дом вдо­вы кня­ги­ни Соколь­ской и поль­зу­ясь сла­бо­уми­ем сына ее Васи­лия, насиль­ствен­но взял за себя яко­бы в заму­же­ство сест­ру его княж­ну Софью Соколь­скую, расчи­ты­вая овла­деть ее наслед­ствен­ны­ми име­ни­я­ми. Пока­за­ние кня­ги­ни Алек­сан­дры Соколь­ской о том, что, дочь ее, про­ти­вит­ся бра­ку, во вре­мя вен­ча­ния выби­ла из рук ксен­дза кни­гу, и что Мар­ти­шев­ский под­вер­гал сви­де­тель­ни­цу и ее дочь заклю­че­нию. 1585 года, июня 19, вто­рич­ное пока­за­ние кня­ги­ни Алек­сан­дры (она же Ири­на) Соколь­ской, буд­то она доб­ро­воль­но выда­ла дочь свою в заму­же­ство за Мар­ти­шев­ско­го. Такое же пока­за­ние кня­зя Васи­лия и самой княж­ны Софьи Соколь­ских. 1585 года, июня 22, про­тест Мар­ти­шев­ско­го про­тив обви­не­ния его в том, буд­то он насиль­ствен­но женил­ся на княжне Соколь­ской и дер­жал ее, а рав­но ее мать и бра­та, в заклю­че­нии. Пока­за­ния о том его тещи, жены и шури­на, а так же пока­за­ния пра­во­слав­но­го свя­щен­ни­ка, совер­шав­ше­го брак сов­мест­но с като­ли­че­ским ксендзом.

16/7. КН. МАРИ­НА МАК­СИ­МОВ­НА СОКОЛЬСКАЯ

М., Матей Лонцкий

17/7. КЖ. СОФЬЯ МАК­СИ­МОВ­НА СОКОЛЬСКАЯ

М., Бал­цер Мартишевский

В 1585 р. в кни­гу земсь­ку Луць­ку був зане­се­ний запис про од­руження польсь­ко­го жов­ні­ра Бал­це­ра Мар­ти­шевсь­ко­го з кня­ги­нею Софією Сокольсь­кою. Обряд він­чан­ня про­во­ди­ли като­ли­ць­кий ксьон­дз і пра­во­слав­ний свя­ще­ник 75. 1585 года, июня 19; жало­ба опе­ку­нов детей умер­ше­го кня­зя Мак­си­ма Соколь­ско­го о том, что поль­ский жол­нер Бал­цер Мар­ти­шев­ский, вте­рев­шись в дом вдо­вы кня­ги­ни Соколь­ской и поль­зу­ясь сла­бо­уми­ем сына ее Васи­лия, насиль­ствен­но взял за себя яко­бы в заму­же­ство сест­ру его княж­ну Софью Соколь­скую, расчи­ты­вая овла­деть ее наслед­ствен­ны­ми име­ни­я­ми. Пока­за­ние кня­ги­ни Алек­сан­дры Соколь­ской о том, что, дочь ее, про­ти­вит­ся бра­ку, во вре­мя вен­ча­ния выби­ла из рук ксен­дза кни­гу, и что Мар­ти­шев­ский под­вер­гал сви­де­тель­ни­цу и ее дочь заклю­че­нию. 1585 года, июня 19, вто­рич­ное пока­за­ние кня­ги­ни Алек­сан­дры (она же Ири­на) Соколь­ской, буд­то она доб­ро­воль­но выда­ла дочь свою в заму­же­ство за Мар­ти­шев­ско­го. Такое же пока­за­ние кня­зя Васи­лия и самой княж­ны Софьи Соколь­ских. 1585 года, июня 22, про­тест Мар­ти­шев­ско­го про­тив обви­не­ния его в том, буд­то он насиль­ствен­но женил­ся на княжне Соколь­ской и дер­жал ее, а рав­но ее мать и бра­та, в заклю­че­нии. Пока­за­ния о том его тещи, жены и шури­на, а так же пока­за­ния пра­во­слав­но­го свя­щен­ни­ка, совер­шав­ше­го брак сов­мест­но с като­ли­че­ским ксендзом.

18/11. КН. СТЕ­ФАН (ч. СОФРОНІЙ) МАР­КО­ВИЧ СОКОЛЬ­СКИЙ († піс­ля 1617)

Остан­нім його пред­став­ни­ком чоло­ві­чої статі вияви­вся князь Сте­фан Мар­ко­вич Сокольсь­кий, кот­рий на почат­ку XVII ст. став мона­хом Віленсь­ко­го мона­сти­ря св. Трій­ці під ім’ям Софроній. Ma sprawę 1583 r. z kniaziem Wasilem Maksymowiczem Sokolskim, akta której obaj oblatowali osobiście w 1604 r. 76. W 1605 r. kniaź Stefan Markowicz Sokolski, procesuje się z Janem Charleńskim podkomorzym Łuckim o napad na swe grunta, pożecie zbóż i krzywdy 77, w której to sprawie między nimi, co do Smerdyni i innych dóbr, nastąpiła w 1606 r. ugoda 78.

В 1607 г., 10 верес­ня, на Луць­ко­го сей­ми­ку під­пи­сав репро­те­ста­цію, в якої при­хиль­ни­ки ново­го єпис­ко­па, Оста­фія Єло-Малинсь­ко­го, уніа­та, того ж дня пода­ли, в якій заяви­ли про пов­ну дові­ру Єло-Малинсь­ко­му та вис­ло­ви­ли бажан­ня бачи­ти його Луць­ким єпис­ко­пом. Репро­те­ста­цію під­пи­са­ли також Луць­кий під­ко­морій Ян Хар­линсь­кий, волинсь­кий під­столій Криштоф Єло­ви­ць­кий, всьо­го 35 осіб. 79. 1615 р. уніатсь­кий єпис­коп Євгеній Єло-Малинсь­кий разом з кня­зем Сте­фа­ном (Софронієм) Сокольсь­ким зібрав загін, що скла­дав­ся з єпископсь­ких слуг, гай­дуків та коза­ків, і напав на пра­во­слав­ну церк­ву св. Дмит­рія у Луць­ку. Воя­ки ото­чи­ли храм, не даю­чи вір­ним втек­ти. Тим часом єпис­коп з чис­лен­ною охо­ро­ною увій­шов до церк­ви, на очах при­сут­ніх влас­но­руч­но побив свя­ще­ни­ка і забрав анти­мін­си. 80. Kniaz Stefan Markowicz Sokolski, wzmiankowany jeszcze 1609 r. 81.

Wkrótce potem został mnichein. Прий­ма­ю­чи постриг, спе­ціаль­ним листом, вида­ним у Віль­ні 4 жовтня 1614 р., він від­пи­сав на користь мона­сти­ря дея­кі зі своїх волинсь­ких маєт­ків, про­те «головне име­нье» (місто Соколь і належ­ні до ньо­го села) зали­ша­ло­ся на май­бут­нє в пов­но­му його роз­по­ряд­жен­ні 82. У той час у Соколі дія­ли церк­ва св. Трій­ці, де зна­хо­ди­лась родо­ва уси­паль­ни­ця князів Сокольсь­ких, та пара­фіяль­ний костел, фун­до­ва­ний 1603 р. кня­зем Сте­фа­ном Сокольсь­ким 83. Aktem sporządzonym w Wilnie d. 4 Października 1614 r. kniaź Stefan Markowicz Sokolski z Czetwertni, mając już przeszło 30 (?) wieku, i obrawszy sobie stan zakonny w monasterze Wileńskim Sw. Trójcy, zapisuje na ten monaster połowę majątków swych Michlina i Bożowa w powiecie Łuckim, oddalając siostry rodzone, małżonków i potomstwo ich i przenosząc ciężary tych mąjątków na główny majątek Sokole. Ten ostatni majątek z siołami Starosiele, Duchcze, Nawoz, Smerdyń, Dołtwola, oraz Podlesie, Korsyn i Motohoszcz, w zastawie u brata kniazia Hrihorego Czetwertyńskiego w summie 5,000 złotych, z siolami Sitowicze i Rudy, w zastawie w summie 300 złotych u szwagra kniazia Woronieckiego, folwarkiem i siołem Kowczo, w zastawie n pani Bilinskiej w summie 1,200 zł., nareszcie siołami Kopyle i Susko, w zastawie u brata kniazia Stefana Czetwertyńskiego w summie 1,450 zł., pozostawia sobie do dalszego szafunku, rezerwując sobie dochodzenie praw do dóbr Hejsyn, Selice, Czetwertni i Hodomicz. Akt ten kniaź Stefan Markowicz Sokolski czerniec-inok zakonny z monasteru Wileńskiego Sw. Trójcy, oblatował osobiście następnego dnia w sądzie ziemskim Wileńskim, poczem akt ten, powierzony przez wielebnego ojca Sofronia Sokolskiego prezbiterowi Temlakowiczowi, wniesiony został 1617 r. do akt duchownych episkopii Włodzimierskiej i Brzeskiej 84. Року 1619, листо­па­да 30, у Луць­ку, король Жиги­монт видав рішен­ня по позо­ву до суду кня­зям Сокольсь­ким, Воро­не­ць­ким та іншим осо­бам за скар­гою архі­манд­ри­та Віленсь­ко­го мона­сти­ря Св. Трій­ці Лева Кре­в­зи. Позвані до суду зви­ну­ва­чу­ва­ли­ся у від­мо­ві вико­на­ти волю покій­но­го чен­ця Софронія Сокольсь­ко­го про дару­ван­ня мона­сти­рю Св. Трій­ці волинсь­ких маєт­но­стей Мих­линів та Божів. Збит­ки, зав­дані мона­сти­рю дія­ми позва­них до суду, визна­че­но в 3 тис. кіп литовсь­ких гро­шей. Зга­дуєть­ся, що о. Софроній Сокольсь­кий склав дар­чий лист на мона­стир Св. Трій­ці 1614 року та вніс його до акто­вих книг Віленсь­ко­го земсь­ко­го суду. 85.

У пошу­ках виго­ди Маєр Дави­до­вич зай­мав­ся орен­ду­ван­ням кор­чем, шин­ків, млинів, мит­них зборів, часом від­да­ю­чи їх у суб­о­рен­ду. Відо­мо, що в січ­ні 1611 р. воз­ний Вален­тій Туча­ни­ць­кий звіту­вав про вве­ден­ня Має­ра Дави­до­ви­ча в «арTнъ­ду сокол­скую в мTсте Соко­лю с корч­ма­ми, мыта­ми, млы­на­ми, шин­ком горTл­ча­ным и въся­ким […] с корч­ма­ми в сTлах, тоTстъ в Дух­чу и в СмTр­динT, и въ Ста­ром Соко­ли шинъкъ». Уго­да була укла­де­на з кня­ги­нею Маг­да­ле­ною з Яко­ви­ць­ких Мар­ко­вою Сокольсь­кою та її сином Сте­фа­ном на три роки. Сума орен­ди не вка­зу­ва­ла­ся, однак зазна­ча­ло­ся, що гро­ші за пер­ших два роки дають­ся відра­зу, а за третій – напри­кін­ці тер­мі­ну 86 Сокільсь­ким орен­да­рем Маєр зга­дуєть­ся також у 1619 р. 87 У трав­ні 1613 р., отри­мав­ши в орен­ду від кня­зя Сте­фа­на Соколь­ско­го корч­му, мосто­ве і п’ять млинів, Маєр пере­дає їх у суб­о­рен­ду сокольсь­ким міща­нам Семе­ну Абра­мо­ви­чу та єврею Пей­са­ху 88 1 берез­ня 1616 р., від­по­від­но до уго­ди Має­ра з кня­зем Сте­фа­ном Сокольсь­ким, воз­ний Якуб Іздебсь­кий увів нашо­го героя у чоти­ри­річне орендне володін­ня за 4000 зло­тих м. Соко­лом і села­ми Ста­рий Сокіл, Смер­дин, Дух­че, Навоз. 89 У 1629 р. у Соколі було 242 будин­ки. 90 Уже 9 берез­ня князь скар­жи­вся на Має­ра про невід­да­чу двох чистих мем­бран, які той отри­мав «взгля­дом арTн­ды мTста Соко­ля» 91. Про поведін­ку єврея у місті свід­чать дві скар­ги. Пер­шу у листо­па­ді 1616 р. подав шлях­тич Андрій Чар­на­ць­кий і сто­су­ва­ла­ся вона зброй­но­го напа­ду Має­ра зі слу­га­ми на його двір у Дух­чі та пограбуванні106. Дру­га була пода­на у квіт­ні 1617 р. місь­ким свя­ще­ни­ком церк­ви Воз­несін­ня Гос­под­ньо­го Семе­ном Вижевсь­ким, який від імені «при­ятε­ля сво­го» отця Несто­ра, насто­я­те­ля сокільсь­кої церк­ви Іоана Зла­то­уста, скар­жи­вся на Має­ра і його уряд­ни­ків Шаю та Шмой­ла Абра­мо­ви­ча, «жидов з мεста Кол­ковъ», про спро­бу захо­пи­ти ґрунт, що нале­жав церкві, і побит­тя свя­ще­ни­ка. Оте­ць Нестор, наго­ло­шу­ю­чи, що орен­да не сто­суєть­ся церк­ви, свід­чив: «Тот то жид Маεр з Шмо­и­лом, арεнъ­дар сокол­скии, нε маю­чи жад­но­го пра­ва въ арεн­дѣ ани в посε­сыи своεи цεрк­ви свεтоε хрT­сти­ян­скоT, пTрTд дво­ром в Соко­лю сто­я­чоε, року тTпTрTш­нT­го тисT­ча шεст­сот сεм­на­дцεто­го мца мар­ца чεтвTр­то­го­на­дцат дня, кгды тот свT­щT­никъ Ива­нов­скии Зла­то­уст­скии диру робот­ни­ком сво­им коло цTрк­ви запра­ви­ти албо ого­ро­дит ука­зы­вал и роска­зо­вал, тεды помTнT­ныи Маεр Дави­до­вичъ […] при­шεд­ши на цвин­тар цTрк­ви свTто­го Иона в Соко­лю, застав­ши оно­го свTсчT­ни­ка отца Нεсто­рия и мовил до свT­щT­ни­ка: «Для чого бы горо­дил око­ло того цвинъ­та­ра, кгды ж я маю волю на томъ цвин­та­ру око­ло тоε цεрк­ви ора­ти и про­со посTя­ти и пожи­ток мεти собε». Свѣсчѣ­ник то повT­дил на сло­ва Маεро­вы: «Иж того нT дождTшъ, кгды жна то жад­ноε моци нε маешъ и мεти нε будεшъ. Тεды зара­зом жид Маεр при собT казал уряд­ни­ко­ви своε­му Шаи жиду за лобъ порва­ти и иншим помочъ­ни­ком сво­им, кото­рых при собε на тот час мεл бит, мор­до­ват [...] и окрут­нε на цвин­та­ру при цεрк­ви свεтои попа змор­до­вал, ранъ въ голо­вε, на руцε, на плε­чах, на хри­бтε нεма­ло поза­да­вал, от кото­ро­го зби­тя и зранє­ня и окрут­но­го мор­до­ва­ня нε вεдаю, εсли будε живъ» 92. Зі сво­го боку у черв­ні 1617 р. Маєр скар­жи­вся на кня­зя С. Соколь­ско­го, який меш­кав у дворі в місті, хоча не мав би цьо­го роби­ти, та ще й «сεно­жа­ти коситъ, пива на жидовъ и мεс­чанъ тамош­нихъ сокол­ских для шин­ко­ва­ня наки­даεт и оных судитъ и рядит ими. Рыба­ков двох, рεз­ни­ковъ двох с посε­сыи […] однявъши, пну Кго­лын­ско­му, вои­то­ви тамош­не­му, отдал, пива оно­му дават мес­ча­номъ на вышинкъ и во млы­нах без черъ­гы, соло­ды молот поз­во­лил» 93.

Піс­ля смер­ті без­діт­но­го Сте­фа­на Мар­ко­ви­ча, яка наста­ла десь неза­дов­го до 30 листо­па­да 1619 р. 94, спад­коєм­ця­ми ста­ли його сест­ри Бар­ба­ра (дру­жи­на кня­зя Сте­фа­на зі Зба­ра­жа Воро­не­ць­ко­го), Олек­сандра (дру­жи­на волинсь­ко­го під­столія Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го) й Бог­да­на / Богу­ми­ла (дру­жи­на Стані­сла­ва Корч­мінсь­ко­го) та пле­мін­ни­ки й пле­мін­ни­ці по сест­рах Юрій і Анна Ярмо­линсь­кі (діти покій­ної сест­ри Мару­ші, дру­жи­ни Мико­лая Ярмо­линсь­ко­го), Геле­на і Ядві­га Корч­мінсь­кі (діти зга­да­ної сест­ри Бог­да­ни, яка помер­ла між черв­нем 1621-го й трав­нем 1623-го років). Саме вони в 1620–1623 рр. від­по­ві­да­ли в Луць­ко­му ґродсь­ко­му суді й Корон­но­му три­бу­налі на пре­тен­зії (зокре­ма, з боку Віленсь­ко­го мона­сти­ря св. Трій­ці) до покій­но­го отця Софронія. 95.

19/11. КЖ. БАР­БА­РА МАР­КОВ­НА СОКОЛЬ­СКАЯ († піс­ля 1614)

М., кн. Сте­фан Воронецький.

Barbara Sokolska żona kniazia Stefana Woronieckiego 96. Widocznie te go kniazia Woronieckiego kn. Stefan Sokolski nazywa w 1614 r. szwagrem.

Піс­ля смер­ті без­діт­но­го Сте­фа­на Мар­ко­ви­ча, яка наста­ла десь неза­дов­го до 30 листо­па­да 1619 р. [Доку­мен­ти до історії унії на Волині і Київ­щині кін­ця XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст. / упор. М. В. Дов­би­щен­ко. – К., 2001 ; Пам’ятки. – Т. 3: Архів Українсь­кої Церк­ви. – Вип. 1]. – С. 158.)), спад­коєм­ця­ми ста­ли його сест­ри Бар­ба­ра (дру­жи­на кня­зя Сте­фа­на зі Зба­ра­жа Воро­не­ць­ко­го), Олек­сандра (дру­жи­на волинсь­ко­го під­столія Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го) й Бог­да­на / Богу­ми­ла (дру­жи­на Стані­сла­ва Корч­мінсь­ко­го) та пле­мін­ни­ки й пле­мін­ни­ці по сест­рах Юрій і Анна Ярмо­линсь­кі (діти покій­ної сест­ри Мару­ші, дру­жи­ни Мико­лая Ярмо­линсь­ко­го), Геле­на і Ядві­га Корч­мінсь­кі (діти зга­да­ної сест­ри Бог­да­ни, яка помер­ла між черв­нем 1621-го й трав­нем 1623-го років). Саме вони в 1620–1623 рр. від­по­ві­да­ли в Луць­ко­му ґродсь­ко­му суді й Корон­но­му три­бу­налі на пре­тен­зії (зокре­ма, з боку Віленсь­ко­го мона­сти­ря св. Трій­ці) до покій­но­го отця Софронія 97.

20/11. КНЖ. АЛЕК­САНДРА МАР­КОВ­НА СОКОЛЬ­СКАЯ († піс­ля 1644)

М. 1, Андрей Загоровский

М. 2, 1616, Криштоф Ело­ви­ць­кий, волинсь­кий підстолій 

М. 3, Криштоф Шимкович-Шкленський.

Aleksandra Sokolska, żona Krzysztofa Szymkowicza Szklińskiego podsędka Łuckiego, który wspólnie z żoną Aleksandra Sokolską, dziedziczka Sokola nad Styrem, otrzymuje 1632 r. przywilej na skład lub przystań solną w Sokoli 98. W 1640 r. kniazna Aleksandra Sokolska Krzysztofowa Szklińska sędzina zieinska Łucka, pozwana przez kniazia Stefana Czetwertyńskiego podkomorzego Bracławskiego o granice 99. Drugim mężem Aleksandry Sokolskiej był Krzysztof Bożeniec Jełowicki podstoli Wołkowyski, który za żoną wziął Sokul 100 .

У 1583 році Мар­ко Сол­та­но­вич спла­чу­вав вже з 5 осель, Бог­да­на Чет­вер­тенсь­ка з 1 оселі, 1 горо­ду і з 1 валь­но­го коле­са (сук­но­валь­ні – О. Б.), а пан Андрій Заго­ровсь­кий з 24 осель (150–280 під­да­них), 2 городів, 2 під­сусід­ків (під­дані, що не мали влас­ної оселі) і з 1 валь­но­го коле­са (сук­но­валь­ні). Крім того, цьо­го року з 2 копильсь­ких осель пла­тив пода­ток ще якийсь пан Камі­не­ць­кий, мож­ли­во, орен­дар. Отже, в остан­ній чвер­ті XVI століт­тя в селі Копил­ля, обра­хо­ву­ю­чи за різ­ни­ми серед­ні­ми кое­фі­цієн­та­ми (від 6 до 12 чоло­вік на 1 дим/​оселю) про­жи­ва­ло від 200 до 375 душ під­да­них. Як бачи­мо, у дов­го­му спис­ку влас­ни­ків села з’явився пред­став­ник іншої гіл­ки кня­жо­го роду Чет­вер­тенсь­ких-Сокольсь­ких. Так, ще в 1540 році Сол­тан Михай­ло­вич Сокольсь­кий запи­сав на віно своїй «жоні» Олені Копоть маєт­ки Копил­ля, Суськ, Сито­ви­чі, Кор­сині і Під­лі­си, і з того часу нащад­ки князів на Соколі Сокольсь­ких (Чет­вер­тенсь­ких) володі­ли Копил­лям. За тари­фом подим­но­го подат­ку 1629 року у Копил­лі було чоти­ри влас­ни­ки: князь Сте­фан Чет­вер­тенсь­кий (спла­чу­вав з 22 осель), Міхал Заго­ровсь­кий (з 10 осель), Ян Кошовсь­кий (з 7 осель), княж­на Олек­сандра Шим­ко­вич-Шклінсь­ка, урод­же­на Сокольсь­ка (з 17 осель). Остан­ні 17 осель копиль­чан кн. Сокольсь­кої вхо­ди­ли до скла­ду її Сокольсь­кої воло­сті. Отже, всьо­го на 1629 рік в селі було 56 димів/​осель, в яких мог­ло мак­си­маль­но про­жи­ва­ти до 600 під­да­них. Княж­на Олек­сандра вий­ш­ла заміж вдру­ге за пра­во­слав­но­го шлях­ти­ча Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го, актив­но­го дія­ча Луць­ко­го Хре­сто­воз­дви­женсь­ко­го брат­ства. Їх нащад­ки володі­ли Копил­лям ще у XVIII столітті.

Волинсь­кий під­столій Криштоф Єло­ви­ць­кий одру­жи­вся з Олек­сан­дрою Сокольсь­кою не рані­ше дру­гої поло­ви­ни 1616 р.: цьо­го року помер­ла княж­на Олек­сандра Воро­не­ць­ка, пер­ша дру­жи­на пана Єло­ви­ць­ко­го 101, а в трав­ні того ж року помер луць­кий земсь­кий під­су­док Андрій Заго­ровсь­кий, пер­ший чоло­вік княж­ни Сокольсь­кої. 102.

У лип­ні 1618 р. від­був­ся ціка­вий обмін – Маєр Дави­до­вич посту­пи­вся орендою
міста Сокiл волинсь­ко­му під­столію Кришто­фу Єло­ви­ць­ко­му, а наступ­но­го дня у ньо­го ж узяв в орен­ду най­ри­бут­ко­ві­ші части­ни: горіл­ча­ну орен­ду, гре­бельне мито, корч­ми, чин­ші 103 Ще раз, у 1634 р., Маєр Дави­до­вич орен­ду­ва­ти­ме на чоти­ри роки м. Сокіл із села­ми Кор­син, Літо­го­ща і Під­ліс­ся – тепер у Олек­сан­дри Мар­ків­ни Сокольсь­кої, дру­жи­ни луць­ко­го земсь­ко­го суд­ді Кришто­фа Шим­ко­ви­ча Шклинсь­ко­го, але у лип­ні 1636 р. за обо­піль­ною зго­дою орен­да була при­пи­не­на 104

Піс­ля смер­ті без­діт­но­го Сте­фа­на Мар­ко­ви­ча, яка наста­ла десь неза­дов­го до 30 листо­па­да 1619 р. 105, спад­коєм­ця­ми ста­ли його сест­ри Бар­ба­ра (дру­жи­на кня­зя Сте­фа­на зі Зба­ра­жа Воро­не­ць­ко­го), Олек­сандра (дру­жи­на волинсь­ко­го під­столія Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го) й Бог­да­на / Богу­ми­ла (дру­жи­на Стані­сла­ва Корч­мінсь­ко­го) та пле­мін­ни­ки й пле­мін­ни­ці по сест­рах Юрій і Анна Ярмо­линсь­кі (діти покій­ної сест­ри Мару­ші, дру­жи­ни Мико­лая Ярмо­линсь­ко­го), Геле­на і Ядві­га Корч­мінсь­кі (діти зга­да­ної сест­ри Бог­да­ни, яка помер­ла між черв­нем 1621-го й трав­нем 1623-го років). Саме вони в 1620–1623 рр. від­по­ві­да­ли в Луць­ко­му ґродсь­ко­му суді й Корон­но­му три­бу­налі на пре­тен­зії (зокре­ма, з боку Віленсь­ко­го мона­сти­ря св. Трій­ці) до покій­но­го отця Софронія 106. У резуль­таті роз­поді­лу спад­щи­ни Сокольсь­ка волость – місто Соколь і села Сито­ви­чі, Дов­га Воля, Дух­че, Навоз, Кор­синь, Літо­го­ща, Під­лі­си, Смер­дин, Копиль, Коп­че, Кра­си­лів­ка, Перед­зам­че, Михал­ківсь­ка Воля, Суськ (ста­ном на 1629 р.) 107 – опи­ни­лася в руках княж­ни Олек­сан­дри Мар­ків­ни. Піс­ля смер­ті Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го (помер між 20 черв­ня й 18 лип­ня 1625 р. 108 вона вий­ш­ла заміж за Кришто­фа Шим­ко­ви­ча Шклінсь­ко­го Юзеф Вольф хиб­но твер­див, що в пер­шо­му шлю­бі О. Сокольсь­ка була за К. Шим­ко­ви­чем-Шклінсь­ким, а вдру­ге вий­ш­ла заміж за «вол­ко­вись­ко­го під­столія» Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го 109, луць­ко­го земсь­ко­го під­суд­ка (1623–1634), а піз­ні­ше суд­дю (1634–1642) 110. Про­те Сокольсь­ка волость зали­ша­лась у руках княж­ни Олек­сан­дри Мар­ків­ни із Сокольсь­ких та її сина від попе­ред­ньо­го шлю­бу Іллі (Геліа­ша), кот­рий від­то­ді (як і його нащад­ки Як, напри­клад, один із синів Іллі – Димітр 1702 р. 111) писав­ся на Соко­лю Єло­ви­ць­ким (містеч­ко Соколь зали­ша­ло­ся в Єло­ви­ць­ких аж до почат­ку XIX ст. 112.

Два репре­зен­то­вані доку­мен­ти, що збе­рег­ли­ся до нашо­го часу в скла­ді архіву Єло­ви­ць­ких, при­па­да­ють­ся саме на час пере­бу­ван­ня Соко­ля в руках княж­ни Олек­сан­дри та її сина Іллі. Пер­ший з актів – витяг із сокольсь­ких місь­ких книг 1629 р. – поча­сти пред­став­ляє струк­ту­ру місь­ко­го управ­лін­ня, а дру­гий – при­вілей 1643 р. – без­по­се­ред­ньо сто­суєть­ся органі­за­ції жит­тя посе­лен­ня. Появі пер­шо­го доку­мен­та пере­ду­ва­ла низ­ка подій, які мож­на при­близ­но рекон­стру­ю­ва­ти на осно­ві його змісту. Орієн­тов­но на почат­ку 1620‑х років (мож­ли­во, і рані­ше — 1614 р. сокольсь­ке вій­тів­ство пере­бу­ва­ло вже в заставі [Заяць А. Судо­чин­ство в при­ват­них містах Пра­во­бе­реж­ної Украї­ни у XVI – пер­шій поло­вині XVIІ століть // Крізь століт­тя: Студії на поша­ну Мико­ли Кри­ку­на з наго­ди 80-річ­чя. – Львів, 2012. – С. 221].) Криштоф Єло­ви­ць­кий і його дру­жи­на пози­чи­ли в сокольсь­ко­го міща­ни­на й куп­ця Дани­ла Яцко­ви­ча Жили­ча готів­кою 400 польсь­ких зло­тих. В яко­сті забез­пе­чен­ня бор­гу кре­ди­тор отри­мав у застав­ну посесію (w realna poszeszią sposobem zastawnym) тер­мі­ном три роки сокольсь­ке вій­тів­ство «з усі­ма його при­бут­ка­ми, вла­дою, юрис­дик­цією, дохо­да­ми, суда­ми, штра­фа­ми й при­на­леж­но­стя­ми, що від­дав­на до того вій­тів­ства нале­жать». Якби піс­ля завер­шен­ня цьо­го стро­ку пози­ку не було повер­ну­то й не викуп­ле­но вій­тів­ство, то посесія мала про­до­в­жи­ти­ся на наступ­ні три роки й так далі (od trzech lat do trzech lat). Доклад­ні­ше умо­ви уго­ди обу­мо­в­ле­но в спе­ціаль­но­му записі, нада­но­му пози­чаль­ни­ка­ми своє­му міща­ни­ну. За три роки влас­ни­ки не спла­ти­ли борг, до того ж невдо­взі пан під­столій помер (мож­ли­во, поря­док подій був іншим), від­так вій­тів­ство й надалі без­пе­реш­код­но пере­бу­ва­ло в кори­сту­ван­ні Жили­ча. Оче­вид­но, ішло­ся не про вико­нан­ня ним судо­вих функ­цій, а про дохо­ди з цієї при­бут­ко­вої поса­ди (окрім судо­вих оплат і штра­фів, тра­ди­цій­но вій­то­ві мог­ли нале­жа­ти пев­на части­на тор­го­вель­них мит і подат­ків, стяг­нень із реміс­ни­ків, а також земель­ні ділян­ки, будин­ки, тор­го­ві ятки, крам­ни­ці, корч­ми тощо) [Заяць А. Інсти­тут вій­тів­ства в містах Волині XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст.// Цен­траль­на і Схід­на Євро­па в XV–XVIII століт­тях: питан­ня соціаль­но-еко­но­міч­ної та політич­ної історії. До 100-річ­чя від дня народ­жен­ня про­фе­со­ра Дмит­ра Похи­ле­ви­ча / за ред. Л. Зашкіль­ня­ка та М. Кри­ку­на. – Львів, 1998. – С. 107–108.]. Навряд чи влас­ни­ки ста­ли б пере­да­ва­ти своє пра­во при­зна­ча­ти вій­та (а саме так пере­важ­но було в при­ват­них містах [Там само. – С. 112.]) одно­му з міщан, що мог­ло ство­ри­ти неви­гід­ний для них
пре­це­дент на май­бут­нє у від­но­си­нах із місь­кою гро­ма­дою. Так само сум­нів­но, чи міг Жилич осо­би­сто здійс­ню­ва­ти функ­ції вій­та з огля­ду на непись­мен­ність; зре­штою, у витязі 1629 р. вій­том назва­но іншу осо­бу. 21 берез­ня 1629 р. за ту ж суму 400 зло­тих Жилич від­сту­пив свої пра­ва на сокольсь­ке вій­тів­ство шлях­ти­чу Стані­сла­ву Дем­бі­ць­ко­му, моти­ву­ю­чи свій учи­нок гострою потре­бою в гро­шах, і видав у Соколі на користь контр­аген­та від­по­від­ний лист («влев­ко­вий доб­ро­віль­ний запис», тоб­то акт про пере­да­чу своїх юри­дич­них прав іншій особі). У ньо­му сокольсь­кий купе­ць повністю й навіч­но зрік­ся будь-яких пре­тен­зій до посесії, гаран­ту­вав дер­жан­ня новим посе­со­ром вій­тів­ства та кори­сту­ван­ня при­бут­ка­ми з ньо­го на тих самих умо­вах, на яких три­мав сам, до часу, поки влас­ни­ки міста не
повер­нуть пози­че­ну гро­шо­ву суму, зобов’язавшись від себе, дру­жи­ни й нащад­ків не переш­код­жа­ти її виплаті. Жилич завірив «влев­ко­вий лист» своєю печат­кою, а оскіль­ки не вмів писа­ти, то від його імені доку­мент під­пи­сав сокольсь­кий місь­кий писар Стані­слав Коз­ловсь­кий. Свід­ка­ми укла­дан­ня уго­ди були шлях­тич Павел Рибал­товсь­кий (при­я­тель Дем­бі­ць­ко­го), Конрат Спа­совсь­кий і сокольсь­кий бур­мистр Мар­цин Сис­ка (Шиш­ка?), котрі скрі­пи­ли акт свої­ми під­пи­са­ми й печат­ка­ми. Дво­ма дня­ми піз­ні­ше Жилич осо­би­сто з’явився до місь­ко­го уря­ду Соко­ля (зі скла­ду магістра­ту на той час були при­сут­ні війт Федір Бори­со­вич, бур­містр Мар­цин Сис­ка, рай­ця Мар­цин Сока­ле­ць та лав­ни­ки Стані­слав Кіліа­но­вич і Стані­слав Чап­ник). Сокольсь­кий купе­ць пред’явив уряд­ни­кам свій «влев­ко­вий лист» і попро­сив упи­са­ти його до місь­ких книг, що й було зроб­ле­но. Воче­видь тоді ж (або кіль­ко­ма дня­ми піз­ні­ше) вида­но завіре­ний місь­кою печат­кою і під­пи­сом зга­да­но­го вище писа­ря Коз­ловсь­ко­го витяг із сокольсь­ких місь­ких книг (про запис листа Жили­ча). 4 квіт­ня 1629 р. Рибал­товсь­кий пред’явив цей витяг від імені Дем­бі­ць­ко­го уряд­ни­кам Луць­ко­го ґродсь­ко­го уря­ду під­ста­ро­сті Пав­лу Дру­ць­ко­му-Любе­ць­ко­му й ґродсь­ко­му суд­ді Іллі Брон­ни­ць­ко­му, і доку­мент було обля­то­ва­но (впи­са­но) в луць­кі ґродсь­кі кни­ги. За бра­ком коштів влас­ни­ки Соко­ля, оче­вид­но, не мог­ли вику­пи­ти вій­тів­ство в най­б­лиж­чі роки. Біль­ше того, 13 трав­ня 1631 р. княж­на Олек­сандра Сокольсь­ка та її чоло­вік Криштоф Шим­ко­вич-Шклінсь­кий (як опікун) пере­да­ли містеч­ко з при­сіл­ка­ми Крас­на Воля, Навіз, Дух­че, Смер­дин, Копиль, Коп­че й Дов­га Воля та філь­вар­ка­ми й усі­ма при­на­леж­но­стя­ми подруж­жю Пав­лу й Полонії з Воло­чи­ма Гуле­ви­чам-Вою­тинсь­ким за 11 тисяч зло­тих в орен­ду тер­мі­ном на чоти­ри роки (почи­на­ю­чи з 8 черв­ня 1631 р.) Того ж 13 трав­ня 1631 р. оренд­ний кон­тракт був упи­са­ний до луць­ких ґродсь­ких актів [ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека II, № 3]. При­к­мет­но, що за кон­трак­том «zamek y mieszczan sokolskich z jurisdicią ich m[iło]sc panowie Sklinsci malzonkowie sobie zostawili, oprocz arendy mieyskiey» – ймо­вір­но це було немож­ли­во зро­би­ти саме тому, що сокольсь­ке вій­тів­ство на той час і так не пере­бу­ва­ло в посесії влас­ни­ків містечка.

Дру­гим із пред­став­ле­них у пуб­ліка­ції доку­мен­тів є при­вілей княж­ни Олек­сан­дри з Сокольсь­ких та Іллі Єло­ви­ць­ко­го і його дру­жи­ни Кате­ри­ни з Хоци­мірсь­ких куш­нірам і крав­цям міста Соколь, вида­ний у Сокольсь­ко­му зам­ку 16 серп­ня 1643 р. Реци­пієн­ти звер­ну­ли­ся до влас­ни­ків міста («били чолом і про­си­ли») і, пра­г­ну­чи, за твер­джен­ням остан­ніх, «щоб най­пер­ше нашою пансь­кою милістю обда­ро­вані були, потім також віч­ним спо­коєм убез­пе­чені та від нас пра­вом були забез­пе­чені», про­си­ли про ство­рен­ня спіль­но­го куш­нірсь­ко-кра­ве­ць­ко­го реміс­ни­чо­го цеху. Влас­ни­ки міста дали зго­ду й окрес­ли­ли в при­вілеї прин­ци­пи функ­ціо­ну­ван­ня ново­ство­ре­но­го реміс­ни­чо­го брат­ства – «згід­но їх зви­чаю, як […] в інших містах і містеч­ках» – та вста­но­ви­ли такі обов’язки цеху і його членів: для забез­пе­чен­ня «хва­ли Бога» цехо­ві реміс­ни­ки (неяс­но, кожен із них, чи увесь цех разом) муси­ли дава­ти до місь­ких хра­мів свіч­ки 35 (до като­ли­ць­ко­го косте­лу одну на Різ­дво й дру­гу на Велик­день, а до місь­кої церк­ви так само на уро­чи­сті свята).

У дру­гій поло­вині – напри­кін­ці 1630‑х років Ілля Єло­ви­ць­кий, досяг­нув­ши дорос­ло­го віку, всту­пив у володін­ня бать­ківсь­ки­ми маєт­ка­ми. 17 трав­ня 1639 р. Ілля Єло­ви­ць­кий виста­вив у Луць­ку лист, яким звіль­нив матір від обов’язку вико­ну­ва­ти умо­ви уго­ди між нею і його зве­де­ним стар­шим бра­том, воло­ди­мирсь­ким войсь­ким Філо­ном Єло­ви­ць­ким, укла­де­ної в Луць­ку 16 трав­ня 1629 р. Уго­да була під­пи­са­на Філо­ном, Кришто­фом Шим­ко­ви­чем-Шклінсь­ким, кре­ме­не­ць­ким войсь­ким Даніе­лем Єло­ви­ць­ким, Захарія­шем Чет­вер­тинсь­ким та Олек­сан­дром і Андрієм Єло­ви­ць­ки­ми й затвер­дже­на в Луць­ко­му ґроді. Від­так Ілля визнав умо­ви здійс­не­но­го ним і його бра­том за цією уго­дою поді­лу дідич­них маєт­ків та зобов’язався (від сво­го імені й імені своїх нащад­ків) не пору­шу­ва­ти ці умо­ви під закла­дом 30 тисяч зло­тих. 113.

Від­то­ді Сокольсь­ка волость мала зна­хо­ди­тись під без­по­се­ред­нім його управ­лін­ням. Із цим були пов’язані й захо­ди моло­до­го влас­ни­ка, орієн­то­вані на впо­ряд­ку­ван­ня маєт­ко­вих справ. Неда­ре­м­но 1 люто­го 1639 р. за дору­чен­ням пана Єло­ви­ць­ко­го його слу­га пан Саму­ель Хрус­ці­ць­кий подав для впи­сан­ня до луць­ких земсь­ких книг лист (укла­де­ний із королівсь­ки­ми комі­са­ра­ми 20 листо­па­да 1549 р. в Мель­ни­ці) про зала­год­жен­ня гра­нич­но­го кон­флік­ту між мель­ни­ць­ки­ми під­да­ни­ми коро­ле­ви Бони та під­да­ни­ми з володінь (зокре­ма, з належ­но­го до Сокольсь­кої воло­сті села Сито­ви­чі) князів Сокольсь­ких – кня­гині Оле­ни Сол­та­но­вої і кня­зя Бог­да­на Сол­та­но­ви­ча 114. Від­так поява при­вілею від 16 серп­ня 1643 р. мала ста­ти однією з акцій, спря­мо­ва­них на загос­по­да­рю­ван­ня Сокольсь­кої воло­сті. Про пра­г­нен­ня її влас­ни­ків до покра­щен­ня еко­но­міч­но­го ста­ну маєт­ків свід­чать і події наступ­но­го, 1644 року. Тоді Ілля Єло­ви­ць­кий і його мати доз­во­ли­ли міща­нам й оби­ва­те­лям сусід­ньо­го містеч­ка Яно­ва. Нині село Іванів­ка, Рожи­щенсь­ко­го рай­о­ну Волинсь­кої обл. (Доро­шу Себес­тіа­но­ви­чу та деся­ти іншим, до яких зго­дом при­єд­на­ло­ся ще два­надця­те­ро янівсь­ких міщан) випа­са­ти на «своїх дідич­них сокольсь­ких ґрун­тах» бид­ло. Містеч­ко Янів (або Бре­хов) пере­бу­ва­ло у влас­но­сті Єло-Малинсь­ких 115. 4 трав­ня 1644 р. ті вида­ли в Соко­лю лист (під­пи­са­ний від їх імені янівсь­ким бур­ми­стром Матвієм Сим­ко­ви­чем та інши­ми їхні­ми «при­я­те­ля­ми»), згід­но з яким зобов’язалися під стра­хом втра­ти худо­би пасти її в лісах і сіно­жа­тях без шко­ди для них (зокре­ма, сте­рег­ти­ся вогню в лісі) й пові­дом­ля­ти про тих своїх сусідів, котрі, не будучи впи­сані до цьо­го листа, нава­жи­ти­му­ть­ся без доз­во­лу випа­са­ти свою ско­ти­ну. Вза­мін за «пасо­вись­ко» янівсь­кі міща­ни обі­ця­ли на май­бут­ні жни­ва виста­ви­ти з кож­но­го по двох жен­ців 116.

У жовтні 1644 р. у воло­ди­мирсь­ко­му земсь­ко­му суді роз­гля­да­ла­ся скар­га львівсь­ких чен­ців кар­мелітів на Має­ра Дави­до­ви­ча, який не вико­нав роз­по­ряд­жен­ня кня­гині Олек­сан­дри Сокольсь­кої і не пере­дав мона­хам 176 кіп немо­ло­че­но­го і 12 мац «чисто­го» жита, за що потра­пив під санк­ції – упро­до­вж шести тиж­нів мав від­да­ти вже 352 копи і 24 маци жита, а у разі спро­ти­ву спра­ву мали пере­да­ти для ого­ло­шен­ня бані­ції до Люб­лінсь­ко­го три­бу­на­лу. 117 У визна­че­ний тер­мін він жита не повер­нув, хоча чен­ці чека­ли його «з само­го поран­ку аж до вTчо­ра и запалT­ня свT­чи» 118.

21/11. КНЖ. МАРИ­АН­НА МАР­КОВ­НА СОКОЛЬСКАЯ

М., Вац­лав Семаш­ко з Доб­ря­ти­на 119.

КНЖ. МАРУ­ША МАР­КОВ­НА СОКОЛЬСКАЯ

М., Мико­лай Ярмолинский

Піс­ля смер­ті без­діт­но­го Сте­фа­на Мар­ко­ви­ча, яка наста­ла десь неза­дов­го до 30 листо­па­да 1619 р. [Доку­мен­ти до історії унії на Волині і Київ­щині кін­ця XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст. / упор. М. В. Дов­би­щен­ко. – К., 2001 [Пам’ятки. – Т. 3: Архів Українсь­кої Церк­ви. – Вип. 1]. – С. 158.], спад­коєм­ця­ми ста­ли його сест­ри Бар­ба­ра (дру­жи­на кня­зя Сте­фа­на зі Зба­ра­жа Воро­не­ць­ко­го), Олек­сандра (дру­жи­на волинсь­ко­го під­столія Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го) й Бог­да­на / Богу­ми­ла (дру­жи­на Стані­сла­ва Корч­мінсь­ко­го) та пле­мін­ни­ки й пле­мін­ни­ці по сест­рах Юрій і Анна Ярмо­линсь­кі (діти покій­ної сест­ри Мару­ші, дру­жи­ни Мико­лая Ярмо­линсь­ко­го), Геле­на і Ядві­га Корч­мінсь­кі (діти зга­да­ної сест­ри Бог­да­ни, яка помер­ла між черв­нем 1621-го й трав­нем 1623-го років). Саме вони в 1620–1623 рр. від­по­ві­да­ли в Луць­ко­му ґродсь­ко­му суді й Корон­но­му три­бу­налі на пре­тен­зії (зокре­ма, з боку Віленсь­ко­го мона­сти­ря св. Трій­ці) до покій­но­го отця Софронія [ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека XXXIV, № 6887, 6888, 6891, 6891а, 6894.].

22/11. КНЖ. БОГ­ДА­НА-БОГУ­МИ­ЛА МАР­КОВ­НА СОКОЛЬСКАЯ

М., Ста­ни­слав Корчминский

Піс­ля смер­ті без­діт­но­го Сте­фа­на Мар­ко­ви­ча, яка наста­ла десь неза­дов­го до 30 листо­па­да 1619 р. 120, спад­коєм­ця­ми ста­ли його сест­ри Бар­ба­ра (дру­жи­на кня­зя Сте­фа­на зі Зба­ра­жа Воро­не­ць­ко­го), Олек­сандра (дру­жи­на волинсь­ко­го під­столія Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го) й Бог­да­на / Богу­ми­ла (дру­жи­на Стані­сла­ва Корч­мінсь­ко­го) та пле­мін­ни­ки й пле­мін­ни­ці по сест­рах Юрій і Анна Ярмо­линсь­кі (діти покій­ної сест­ри Мару­ші, дру­жи­ни Мико­лая Ярмо­линсь­ко­го), Геле­на і Ядві­га Корч­мінсь­кі (діти зга­да­ної сест­ри Бог­да­ни, яка помер­ла між черв­нем 1621-го й трав­нем 1623-го років). Саме вони в 1620–1623 рр. від­по­ві­да­ли в Луць­ко­му ґродсь­ко­му суді й Корон­но­му три­бу­налі на пре­тен­зії (зокре­ма, з боку Віленсь­ко­го мона­сти­ря св. Трій­ці) до покій­но­го отця Софронія 121.

КНЖ. ГАН­НА МАР­КОВ­НА СОКОЛЬСЬКА

1593 года, сен­тяб­ря 22, жало­ба дв. Васи­лия Васи­лье­ви­ча Заго­ров­ско­го о том, что кня­ги­ня Маг­да­ли­на Соколь­ская, обес­пе­чив его фор­маль­ным обе­ща­ни­ем выдать за него в заму­же­ство дочь свою княж­ну Ган­ну, на самом деле выда­ла ее за дру­го­го и тем вве­ла жалоб­щи­ка в боль­шие убытки. 

Персони без родоводу.

Podobno jeden z Sokolskich miał za żonę córkę Wojciecha Kobielskiego, urodzoną, z Trzcińskiej 122.

Скрипторий

№ 1

В Бере­стьи, 23 янва­ря 1516 года.
164. А то дру­гии листъ судо­выи коро­ля его мило­сти Жик­ги­мон­та межы Пет­раш­ком Муша­ти­чом и уну­ком его Яцком, а межи кн(я)зи Сокол(ь)скии и инши­ми вча­сти­ни­ка­ми их о вступъ в дуб­ро­ву Склен­скую з ымен(ь)я Михлина.
Жик­ги­монт и далей.
Смот­ре­ли есмо того дела. Сто­я­ли передъ нами оче­ви­сто, жало­ва­ли намъ земе­н­инъ волын­ский, панъ Пет­руш­ко Муша­тич зъ дво­ре­ни­номъ н(а)шимъ, з уну­комъ сво­имъ Яцъ­комъ Яцъ­ко­ви­чомъ на кн(я)зя Васи­лья и на кн(я)зя Солъ­та­на, а на кн(я)зя Юря Соколь­скихъ, и на земе­ни­на волын­ско­го Мать­фея Скуй­бе­ду, и на инъ­шых пле­менъ­ни­ковъ, кото­рые з ними //[ 159] дель­ни­цу в Мих­лине мають, што жъ, дей: «Они моцъ­но усту­па­ють се у дуб­ро­ву нашу Склен­скую, дере­во и дро­ва беруть и тую дуб­ро­ву пусто­шать, и шко­ды вели­кие чинять». И кн(я)зи Соколь­ские, и тот земе­нин пове­ди­ли передъ нами, ижъ­бы здав­на мели въездъ з ыме­нья сво­е­го, з Михъ­ли­на: „О кото­рую жъ, дей, дуб­ро­ву пер­вей сего оть­цу нашо­му, кн(я)зю Миха­и­лу, зъ его отцомъ, паномъ Ива­номъ Муша­тою пра­во было передъ ста­ро­стою луцъ­кимъ, паномъ Михай­ломъ Монъ­то­въто­ви­чом, в чомъ жо, дей, отца нашо­го пра­во­го зна­шолъ и в тую дуб­ро­ву при­су­дил ему въездъ мети. И листь свой судо­вый на то ему далъ». Кото­рий же листь его перед нами вка­зы­ва­ли, ино в томъ листе сто­ить напи­са­но, ижъ панъ Михай­ло оть­цовъ ихъ о дуб­ро­ву смоть­релъ, а панъ Оли­зар Шило­вичъ, мар­ша­локъ Волын­ское зем­ли, передъ ним светь­чилъ о дуб­ро­ву вели­ко­го кн(я)зя Швить­ры­гай­ло­ву, што мих­лин­цом воль­но было въежъд­ча­ти такъ, какъ и инъ­шымъ оба­пол­ным селомъ. Ниж­ли в томъ листе не мено­ва­но, ижъ­бы о Скленъ­скую дуб­ро­ву ихъ смот­релъ. А панъ Пет­руш­ко зъ Яцъ­комъ мови­ли: „Не реку­чи вам, але и инъ­шымъ всимъ оба­полъ­нымъ сусе­домъ не было вол(ь)но в тую дуб­ро­ву нашу въез­ду мети безъ доз­во­ле­нья мое­го, какъ же и вамъ есми не забо­ро­нялъ по доб­рой воли сво­ей тамъ, у тую дуб­ро­ву мою, въежъд­ча­ти, коли есми сусе­де­ви з вами мешъ­кал». А за тым поло­жи­ли перед нами пры­ви­лей вели­ко­го кн(я)зя Швит­ри­гай­ловъ //[1 59у] на то, што отцу его, пану Ива­ну, тое име­нье Склень, дал з лесы, з боры, з дуб­ро­ва­ми и з ловы, и со въсимъ, какъ тое име­нье было деръ­жа­но, на него, и гра­ни­цы ему в томъ пры­ви­льи выпи­са­ны. А к тому панъ Пет­руш­ко з уну­комъ сво­имъ мови­ли: „Мае­те ль вы на то ко[то]рое све­до­мъе, ижбы отцу вашо­му воль­но быва­ло в тую дуб­ро­ву нашу Скленъ­скую въежъд­ча­ти, або мае­те ль све­до­мъе и людей добрих, кото­рые бы при пану Миха­ле тамъ на тую дуб­ро­ву выезъ­ди­ли и того межы отцы наши­ми смот­ре­ли, бо, дей, отец мой з оть­цомъ вашимъ будеть ли о кото­рую инъ­шую дуб­ро­ву пра­во мелъ, а тую дуб­ро­ву Склен­скую, в кото­рую се безъ­в­инъне усту­пу­е­те, отецъ мой во в покои дер­жалъ». И они рек­ли: „Мы жад­но­го све­дец­ства через тоть лист на то не маемъ». Ино мы, поро­зу­мевъши с паны рада­ми, такъ есмо на конецъ учи­ни­ли: коли панъ Михай­ло Монъ­то­вто­вичъ в томъ листе сво­емъ не напи­салъ, мену­ю­чы, ижъ­бы о тую дуб­ро­ву Склен­скую их смот­рел, и коли теж све­да­мя жад­но­го на то не мели ... Маеть панъ Пет­руш­ко и его пото­мъ­ки тую дуб­ро­ву Склен­скую деръ­жа­ти со въсимъ подъ­ле того при­ви­лья вели­ко­го кня­зя Швит­ры­гай­ла и какъ отецъ его, панъ Иванъ, и они дер­жа­ли. А кня­земъ Соколь­ским и тому земе­ни­ну, и людемъ ихъ, и инъ­шымъ оба­пол­ным сусе­домъ не надо­бе ся в тую дуб­ро­ву ничымъ въсту­па­ти и въез­ду нико­то­ро­го тамъ мети. И на то есмо имъ дали сесь нашъ лист з нашою печатью.
П[и]санъ у Бере­стьи [1516], генъ­ва­ра двадъцат(ь) тре­те­го дня, инъ­дик­та чет­вер­то­го. Пры том были вое­во­да вилен­ский, канц­лер, пан Мико­лай Ради­вил, панъ вилен­ский, гет­ман, ста­ро­ста луц­кий, бера­слав­ский и вениц­кий, мар­ша­лок Волын­ское зем­ли, князь Костен­тин Ива­но­вич Остроз­кии, вое­во­да троц­кии, мар­ша­лок двор­ный, пан Гре­го­рий Ста­ни­сла­во­вич Остик, пан Троц­кий, ста­ро­ста жомойт­ский, пан Ста­ни­славъ Яно­вич, мар­ша­лок зем­ский, дер­жав­ца сло­ним­ский, пан Ян Мико­ла­е­вич Ради­вил. Копоть, писар. [Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 231 (1540–1543): 12-oji Teismų bylų knyga / Parengė I. Valikonytė, N. Šlimienė, S. Viskantaitė-Saviščevienė, L. Steponavičienė. Vilnius, 2007, стр. 150–151].

№ 1

№ 1

1585 р., квіт­ня 30. Луцьк. — Опо­ві­дан­ня Матея Лонсь­ко­го на засі­дан­нях луць­ко­го ґродсь­ко­го суду через сво­го упов­но­ва­же­но­го Гри­горія Дедер­ка­ла про те, що Баль­цер Мар­ти­шевсь­кий, який попе­ред­ньо скар-жився на ньо­го про наїзд на маєток Холп­нев і гра­біж під­да­них, насправ­ді не має жод­но­го пра­ва до того маєт­ку, нато­мість Холп­нев є влас­ністю дру­жи­ни заяв­ни­ка княж­ни Мари­ни Мак­си­мів­ни з Сокольсь­ких; у від­по­відь Мар­ти­шевсь­кий заявив, що є влас­ни­ком маєт­ку за певним пра­вом, яке про­де­мон­струє тоді, коли буде в цьо­му потре­ба Пана Лонц­ко­го с паном Марътишевским
Року тисѩ­ча пѩть­соть ѡсмъ­десѩть пѩто­го м[е]с[я]ца апри­лѩ тридъ-цато­го днѩ На рокохъ судо­выхъ кгрод­скихъ луцъ­кихъ, ѡт чет­вер­га м[е]с[я]ца апри­лѩ || [арк. 392] двадъ­цать пѩто­го днѩ в року звышъ напи­са­номъ ку ѡтпра­во­ва­нью судовне зача­тыхъ, передъ нами, то есть Ста­ни­сла­вомъ Пет­ров­скимъ, подъ­ста­ро­стимъ, а ѡста­фъ­емъ Мал­инъ­скимъ, судьею, врѩд­ни­ки судо­вы­ми кгрод­ски­ми луц­ки­ми, став­ши панъ Гри­го­реи Дедеръ­ка­ло за зле­це­ньемъ моцы ѡть пана Матѣѩ Лонц­ко­го, писа­ра кгродъ­ско­го кре­мѩ­не­цъ­ко­го, ѡпо­ве­далъ тыми сло­вы, ижь, деи, дошла таѩ вѣдо­мость пана Матѣѩ Лонц­ко­го, това­ры­ша мое­го, ѩко­бы панъ Балъ­церъ Мар­ти-шев­скии на урѩ­де тутош­немъ луц­комъ жало­ва­ти мелъ и на роч­ки тепе­реш­ние кгрод­ские луц­кие ѩко­бы запо­звалъ ѡ неѩки­ись наездь на двор его холъп­нев­скии и ѡ неѩки­ись тежъ гра­бежь подъ­да­ных холъп-невъскихъ, ѩко ширеи мено­ви­те и доста­точне жало­бу свою на тыхъ поз­вехъ кгродъ­скихъ панъ Балъ­церъ ѡпи­са­ную || [арк. 392 зв.] быти менить, кото­рыи, деи, дворъ холп­нев­скии и село Холъп­не­во, такъ тежъ и подъ­да­ные холп­нев­ские ничее иншое, ѡдно влас­ность и ѡтчиз­на малъ­жон­ки пана Лонъц­ко­го кнѩж­ны Мари­ны Мак­си­мов­ны Сокол­ско­го есть, в кото­ромъ, деи, дво­ре на сесь чась теща пана Лон­ско­го, а мат­ка панее Лонъц­кое, кнѩ­гинѩ Мак­си­мо­ваѩ Сокол­скаѩ кнѩ­гинѩ ѡри­на Долз­ско­го меш­ка­еть, ѡ што ѡнъ вес­полъ з жоною сво­ею ѩко ѡ власт­ность жоны сво­ее з нею пра­вомъ чинить и до суду земъ­ско­го луц­ко­го на роки земъ­ские ѡ Све­тои Тро­и­цы, римъ­скомъ свѩ­те, близ­ко при­па­лые кнѩ­ги­ню Мак­си­мо­вую Сокол­скую запо­зва­ли. А панъ, деи, Балъ­церъ Мар­ти­шев­скии в томъ дво­ре холъп­нев­скомъ и в селе Холъп­не­ве такъ деръ­жа­ньѩ, ѩко и меш­ка­ньѩ жад­но­го не маеть382. А тутъ же стоѩ­чи ѡче­ви­сто, панъ Балъ­церъ Мар­ти­шевъскии за тако­вое || [арк. 393] пре­по­ве­да­нье сто­ро­ны кнѩжъ­ны Мары­ны Мак­си­мов­ны Соколъ­ско­го панее Матѣе­вое Лонц­кое до именъѩ Холъп­не­ва светь­чи­лъ­сѩ, ижь тые добра же есть его властъ­ные, слу­шъ­нымъ пра­вомъ набы­тые, кото­рое ѡнъ слу­шъне деръ­житъ за пра­вомъ сво­имъ слуш­нымъ, кото­рыи, кгды того чась и месть­це было, готовъ бы пока­зать, але кнѩжъ­на Мари­на Соколь­ско­го тамъ ничо­го не маетъ и до того пре­по­ве­дать не може. И про­силъ, абы тое ѡпо­ве­да­нье его было запи­са­но, што ѩ запи­са­ти казалъ. 

ЦДІА­УК, ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 391 зв.–393.

№ 1

1593 р., квіт­ня 15. Луцьк. — Скар­га Анто­на Забо­ло­ць­ко­го на попо­ви­ча Сидо­ра, який при­хи­стив у себе в Іван­чи­чах його наймита-«зрадника» та вчи­нив «одпо­ведь»

Ѡпо­ве­дане п[а]на Анто­на Забо­лоц­ко­го на попо­ви­ча иванчицког[о] Сидо­ра || [арк. 348] 

Року тисѩ­ча пѩт­сот деветь десѩтъ тре­те­го м[е]с[я]ца апри­лѩ пѩтог[о]надцат днѩ на врѩ­де кгрод­скомъ в зам­ку г[оспо]д[а]рскомъ луц­комъ пере­до мною, Щас­нымъ Кга­лез­скимъ, под­ста­ро­стимъ луц­ким, жало­валъ и ѡпо­ве­далъ земе­н­инъ гос­по­дар­скии пове­ту Луц­ко­го панъ Анто­нии Визк­геръдъ-Гулѩл­ниц­кии Забо­лоц­кии ѡ томъ, ижъ, деи, «в року тепе­реш­немъ деветь десѩть тре­темъ м[е]с[я]ца апри­лѩ пѩто­го­надъ­цатъ днѩ зна­шолъ есми збе­га сво­е­го на имѩ Вас­ка Лит­ви­на, кото­рыи сѩ кажеть бытъ родомъ з Лит­вы с Косо­ва, у во Ивань­чи­чах, име­нью ее м[и]л[о]сти панее Васи­ле­вое Кра­сенъ­ское Ганъ­ны кнеж­ны Соколь­ское, кото­рое име­нье Ивань­чи­чи ее м[и]л[о]сть вес­полъ зъ сынъ­ми сво­и­ми, пана­ми Костень­ти­номъ, Васи­льемъ, Андре­емъ а Ива­номъ Кра­сень­ски­ми, за пра­вомъ сво­имъ дер­жа­ти рачить, мено­ви­те у слу­ги ихъ м[и]л[о]сти у Сидо­ра, попо­ви­ча ивань­чиц­ко­го, у дому его в Ыванъ­чи­чахъ. Кото­рыи же то поме­не­ныи збегъ мои Вас­ко Лит­в­инъ за пев­нымъ юрк­гел­томъ нанѩл­сѩ у мене до року слу­жи­ти, то естъ почав­ши ѡт све­то­го Миха­и­ла, свѩта руског[о], в року деветь десѩть вто­ромъ, кото­рое быва­ет у зиму, всту­пу­ю­чи, а дослу­го­ватъ маетъ року до дру­го­го тако­во­го жъ свѩта, кото­рое при­па­сти и быт маетъ в року тепе­реш­немъ деветь десѩтъ тре­темъ, за ведо­мо­стью сусе­довъ моихъ пана Кости, пана Семе­на и пана Ула­са Гулѩл­ниц­кихъ, кото­рые при томъ наи­му и при мого­ры­чу были. ѩкожъ тотъ поме­не­ныи наи­мит мои, побрав­ши у мене нема­ло передъ рокомъ запла­ты, а мене пра­ве теперъ у вес­ну, в лито и в пил­ную потре­бу и робо­ту увед­чи, и ѡт мене, пана сво­е­го, за намо­вою того Сидо­ра, попо­ви­ча иван­чиц­ко­го, ку нему до Иванъ­чичъ прочъ утекъ и мене тымъ, п[а]на сво­е­го, зра­дилъ. Але ее м[и]л[о]стъ пани Кра­сенъ­скаѩ, ѩко пани побож­наѩ и бач­наѩ, вес­пол з сын­ми сво­и­ми мн− того збе­га и зрад­цу мое­го тому попо­ви­чо­ви сво­е­му ивань­чиц­ко­му Сидо­ру ѡтдат роска­за­ли, абы ми его з дому своег[о] зо всимъ выдалъ спо­ко­емъ. То пакъ тотъ поме­не­ныи Сидоръ, попо­вичъ ихъ м[и]л[о]сти иванъ­чиц­кии, лег­ко собе пова­жа­ю­чи роска­за­нье ихъ м[и]л[о]сти пановъ сво­ихъ и мене, чоло­ве­ка цнот­ли­во­го, || [арк. 348] а каж­до­му доб­ро­му цнот­ли­во­му во всемъ ров­но­му, и ско­ро ѡнъ, зо мною вышед­ши з дво­ра ихъ А потомъ заразъ тотъ же попо­вичъ Сидоръ пред шлѩх­тою люд­ми доб­ры­ми учи­нил мне такую ѡтпо­ведъ и похвал­ку на здо­ро­вье мое и на домъ мои тыми сло­вы: «Вѣдаи ѡ томъ ты, Забо­лоц­кии, же у корот­комъ часе ѩ самъ вес­полъ с тымъ наи­ми­томъ тво­им Лит­ви­номъ, гдень кол­векъ тебе тра­пив­ши, на смеръть забъ­емъ, и домъ твои ѡгнемъ зо всимъ на корень спа­лимъ, и робить бол­шеи тымъ наи­ми­томъ не будешъ».
А вымо­вив­ши тую ѡтпо­ведь, роска­залъ тому Лит­ви­ну Вас­ку, зрадци и збе­го­ви мое­му, абы з дому его з Ыван­чичъ ѡбо­роньне прочъ пошол, и мнѣ абы сѩ иматъ не давалъ, роска­зав­ши мѩ на смерът забитъ. ѩкожъ тот Лит­вин Вас­ко, зрад­ца и збегъ мои, маю­чи у себе два кие ганеб­ныхъ вели­кихъ, и з роска­за­ньѩ его з дому его прочъ ѡбо­ронъне ити пере­до мною на село Иванъ­чи­цъ­кое хотелъ, ѩ за нимъ ѩко за збе­гомъ и зрад­цею моимъ гонит почалъ, то пакъ тотъ Вас­ко Лит­в­инъ, зрад­ца и збегъ мои, не боѩ­чисѩ боѩз­ни Божое, ани на то мысле­чи, же естъ слу­гою або наи­ми-томъ моимъ, а виде­чи мѩ пра­ве ѡдно­го неспо­соб­но­го и ку мне с тыми кии­ми две­ма ско­чив­ши, а ѡднымъ киемъ потис­комъ мене, пана своег[о], у голо­ву уда­рилъ ранилъ, а дру­гимъ киемъ на мѩ ганебне, безъ баченѩ на голо­ву, бить почал, и такъ мѩ шкод­ли­ве черезь шаб­лю побилъ киемъ, же три раны битыхъ сине спух­лыхъ ѡт того Лит­ви­на Вас­ка, зрадци и збе­га мое­го, маю, кото­ро­го ижъ ми далъ панъ Богъ з лас­ки сво­ее свєтоє на тот же часъ до рукъ моихъ поима­ти, и теперъ у мене в дому моемъ в Гулѩ­ни­кахъ у везе­нью моемъ ѩко зрад­ца и збег мои естъ. Кото­ро­го ачъ бы ми вол­но вод­лугъ Ста­ту­ту || [арк. 349] пра­ва поспо­ли­то­го ѩко слу­гу и зрад­цу мое­го за тое зъра­нене мое и теперъ заразомъ гор­ломъ и ѩко хоте­чи карат, тыл­ко жъ теперъ ѩ, пова­жа­ю­чи све­тые и пост­ныє дни, ѩко хре­стѩ­н­инъ, а тое кара­нье тому зрадци мое­му подъ тою жъ моцью на час вол­не­ишии ѡткладаю». 

И тое тежъ ѡтпо­ведѣ поме­не­ное ѡт того попо­ви­ча иванчицког[о] Сидо­ра панъ Забо­лоц­кии, неле­г­це собе пова­жа­ю­чи а хоте­чи з часомъ з нимъ ѡ то пра­вомъ чини­ти, про­силъ, абы то было до книг запи­са­но. Кото­рую жало­бу и ѡпо­вед­нъе п[а]на Анто­на Визк­гер­да Гулѩлъницког[о] Забо­лоц­ко­го ѩ до книгъ кгрод­скихъ луц­кихъ запи­сатъ казалъ. 

ЦДІА­УК, ф. 25, оп. 1, спр. 43, арк. 347 зв.–349.

№ 1

1629 р., берез­ня 23. Соколь. – Витяг із сокольсь­ких місь­ких книг вне­се­но­го сокольсь­ким міща­ни­ном і куп­цем Дани­лом Яць­ко­ви­чем Жили­чем листа («list wlewkowy») про пере­да­чу ним прав на сокольсь­ке вій­тів­ство, яке він три­мав у три­річ­ній застав­ній посесії (з пра­вом про­до­в­жен­ня) за суму 400 зло­тих, спла­че­ну ним у готів­ці, від нині покій­но­го волинсь­ко­го під­столія Кришто­фа Єло­ви­ць­ко­го та його дру­жи­ни княж­ни Олек­сан­дри Сокольсь­кої (нині
дру­жи­ни луць­ко­го під­суд­ка Кришто­фа Шим­ко­ви­ча-Шклінсь­ко­го), «уро­жо­но­му» Стані­сла­ву Дем­бі­ць­ко­му за таку ж суму до часу вику­пу вій­тів­ства діди­ча­ми (21 берез­ня 1629 р., Соколь)
ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека I, № 2. Ори­гі­наль­ний витяг.

Wÿpisz s xiąg mieÿskich sokolskich.
Roku panskie[g] 1629 dnia 23 miesiącza marcza.
Przed nami, vrzęndem ÿ actami ninieÿszemi mieÿskiemi sokolskiemi Fedorem Borÿszowiczem, woÿtem, Martinem Sÿską, burmistrzem, Martinem Sokalczem, raÿczą, Stanisławem Kilianowiczem, Stanisławem Czapnikiem, ławnikami przÿsięgłemi. Stanąwszy oszobą swą, pan Daniło Jaczkowic Zÿlicz, miesczanin sokolski, pokładał list wlewkowÿ na woÿtostwo sokolskie sliachetnie vrodzonemu je[g]o m[iło]sci panu Stanisławowi Dębiczkiemu za zgodą ÿ wroczeniem summy od pomienione[g]o
pana Dębiczkie[g]o czterechszeth złotÿ[c]h polskich, ktore woÿtostwo trzÿmał obÿczaiem zastawnem, iako o tÿm zapis
szerzeÿ obmawia, panu Daniłu na woÿtostwo sokolskie danÿ od zesłe[g]o niegdÿ vrodzone[g]o je[g]o m[iło]sci pana Krzÿstopha Jełowiczkiego, podstole[g]o wołÿnskie[g]o, ÿ małzonki jego m[iło]sci x[ię]znÿ jeÿ m[iło]sci Alexandrÿ Sokolskieÿ a dzÿsieÿszeÿ jeÿ m[iło]sci panieÿ Krzÿstophoweÿ Sklinskieÿ, podszętkoweÿ łuczkieÿ, ktorÿ się list tak w szobie ma: Ja, Daniło Jaczkowicz Zÿlicz, kupiecz ÿ miesczanin miasta Sokolia, wiadomo czÿnię ÿ dobrowolnie zeznawam tÿm listem dobrowolnem zapiszem moim wliewkowÿm kozdemu, komu to wiedziec bendzie nalezało teras ÿ na potÿm zawsze, is czo mi zawiedziono ÿ pusczono iest w realna poszeszią spossobem zastawnÿm od trzech lat do trzech lat ÿ asz do wÿkupna ÿ realne[g]o summÿ oddania woÿtostwo sokolskie ze wszytkiemi iego pozÿtki, władzą, jurisdiką, przÿchodami, sądami, winami ÿ przÿnaleznosciami, zdawna do tego woÿtostwa nalezączemi, przes zesłe[g]o niegdÿ vrodzonego je[g]o m[iło]sci pana Krzÿstopha Jełowiczkie[g]o, podstolego ziemie wołÿnskieÿ, ÿ panią małzonkę je[g]o m[iło]sci x[ięz]nę jeÿ m[ił]osc Alexandrę Sokolską, dzisieÿszą jeÿ m[iło]osc panią Krzÿstophową Sklinską, podszętkową łuczką, w summie odemnie w gotowiznie wzięteÿ ÿ odwozoneÿ czterechszet złotÿ[c]h polskich zapiszem prawnie sprawionÿm, iako o tÿm serzeÿ ten zapis, mnie na to danÿ, w szobie obmawia, ktorego woÿtostwa ÿ pozÿtkow z niego przÿchodzączÿch za niewÿkupnem we trzÿ lata ÿ za zesciem niebosczÿka je[g]o m[iło]sci pana podstolego as do tÿ[c]h czasz bÿlem w spokoÿneÿ poszeszÿ ÿ uzÿwaniu, s przÿpadnienia iednak pod ten czas gwałtowneÿ potrzebÿ mnie teÿ summÿ moieÿ onę wszÿtkę spełna summę moię na to woÿtostwo wniesioną czterÿsta złotÿ[c]h polskich od sliachetnego vrodzonego je[g]o m[iło]sci pana Stanisława Dębiczkie[g]o wziąwszÿ ÿ podniosszÿ to woÿtostwo ze wszÿtkiemi ie[g]o dochodÿ*, pozÿtki ÿ przÿnaleznosciami, takze ÿ to prawo mnie na nie słuzącze ze wszÿtkiemi warunkami, obowiązkami ÿ z gotową moią poszeszią, iakom sam zazÿwał, nicz na się nie wÿmuiącz ani zostawuiącz, na oszobę przerzeczone[g]o pana Stanisława Dębiczkie[g]o zupełnie wlewam, przeleczam // czednię** sam z nie[g]o sstępuię, zrzekam ÿ wÿzuwam sie wiecznie wolnego dzierzenia ÿ spokoÿnego te[g]o woÿtostwa we wszem zazÿwania as do wzięcia ÿ podniesienia zupełnego od dziedziczow tÿch dobr sokolskich teÿ wszÿstkieÿ summÿ sweÿ pozwalaiącz, w ktorÿm woÿtostwa sądow ÿ pozÿtkow wszech zazÿwaniu iako ÿ w odbieraniu od dziedziczow przezen teÿ summÿ je[g]o m[iłosc] ius nalezączeÿ zadna przeskoda tak odemnie samego, iako tes od małzonki ÿ potomstwa czÿniona bÿc niema. Ÿ na to panu Stanisławowi Dębiczkiemu dawam ten wliewkowÿ dobrowolnÿ zapis moÿ s pieczęncią moią, takze ÿ s pieczenciami ÿ s podpiszem rąk liudzi wiela dobrÿ[c]h swiatkow, tego wszÿstkiego dobrze swiadomÿch, nizeÿ podpiszanÿ[c]h.
Pisan w Sokoliu dnia dwudziestego pirwszego miesiącza marcza roku tÿsiącz szescszet dwudziestego dziewiątego.
V ktorego listu pieczenci czterÿ s podpisem rąk przÿiacielskich.
Imieniem pana Daniła Zÿlicza, ktorÿ piszacz nie umie, Stanisław Kozłowskÿ ręką swą.
Paweł Rybałtowskÿ ręką swą.
Konrat Spaszowskÿ ręką swą.
Marczÿn Sÿska ręką swą.
Ÿ prosił pan Daniło, abÿ ten list bÿł do act przÿiętÿ ÿ wpiszanÿ. Czo vrząd
przÿiął ÿ do act mieÿskich sokolskich wpiszac kazał, czo iest ÿ wpiszano.
S ktorÿ[c]h ÿ ten wÿpis iest wÿdanÿ pod pieczencią mieÿską s podpiszem
reki piszarskieÿ.
[Печат­ка (круг­лої фор­ми, зоб­ра­жен­ня і напис по колу нерозбірливі)].
Ex actis ciuilibus sokolien[sis] rescript[um].
Stanislaus Kozłowski, notari[us], manu p[ro]pria.
Roku 1629 miesiąca aprila czwartego dnia szlachetnÿ pan Paweł Rebałtowskÿ
imieniem przÿjaciela swego Stanisława Dembickiego o […]iescie per oblatam
podał.
Paweł Druckÿ-Lubeckÿ, podstaroscj łuckj. Heliasz Bronnickÿ, sędzia grodzki łucki, przjali mp.
Suscept[um].
[Того­ча­с­ні і піз­ні­ші реґе­сти (на звороті):]
Wÿpis s xiąg mieÿskich sokolskich listu wlewkowe[g]o
na woÿtostwo sokolskie.
Cessya prawa od Zylicza, mieszczanina sokulskieg[o], urodzonemu p. Stani.sławowi Dembickiemu na woytostwo słuząca.
d[ie] 23 martii 1629.
Stanisławowi Dembickiemu na woytowstwo sokulskie.
Induct[um] ad act[a] castren[sia] luceor[iensia].

№ 1

1643 р., серп­ня 16. Сокольсь­кий замок. – При­вілей Олек­сан­дри княж­ни Сокольсь­кої та Іллі Єло­ви­ць­ко­го і його дру­жи­ни Кате­ри­ни з Хоци­мірсь­ких Єло­ви­ць­кої куш­нірам і крав­цям міста Соколь на ство­рен­ня цеху, пра­во зби­ра­ти в ярмар­ки локтьо­ве, купу­ва­ти й про­да­ва­ти на вигід­них умо­вах бара­нячі шкіри, не під­ля­га­ти в реміс­ни­чих спра­вах суду вій­та й бур­ми­стрів та ін. ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека I, № 26. Оригінал.

My, Alexandra xięzna Sokolska y Heliasz Jełowicky, z małzonko moią Katharzyno Jełowicko z domu Chocimirskych, wiadomo czyniemy tym pisaniem naszym kazdemu, komu o tym wiedziec będzie nalezało teraz y na potomne czasy, ze przyszedszy do nas rzemiesnicy nasi, kuszniry y krawcy, bili nam czołem y prosili nas, aby naprzod łasko naszą panską obdarzeni byli, potym tesz po[koiem] wiecznym vbezpieczeni y od nas prawem byli opatrzeni, y nam o tym oznaymu[iąc] vmyslili w pokoiu swiętym spolnie mieszkac, i cech w rzemieslie swym kusznirsk[im] y krawieckim vstawic y miec go, według zwyczaiu y zachowania ynszych miast y miasteczek. My tedy na czołem bicie ych, będąc słusznemi y vcciwemi prozbami ych wzruszeni, pamiętaiąc na miłosc y na chec, ktorą maią ku wierze chrzescianskiey, co my ym stwierdzamy y te prawo nasze daiemy rzemiesnikom naszym, kusznirom y krawcom, y pozwaliamy ym w rzemieslie ych ciech miec, według zwyczaiu ych, iako się zachowuie et in vsu sposob w ynszych miastach y miasteczkach. Tedy oni zwyczay takowy powinni miec.
Naprzod, aby niestawała chwała Boga Naywyzsze[g]o, w Troycy Swiętey Jedyne[g]o, tedy do koscioła swięte[g]o swice iedne powinni dac na Boze Narodzenie, a drugą na Wielkanoc. Takze y do cerkwi swiętey mieckiey sokolskiey powinni dawac swicy na swięta vroczyste. A do porządku miesckiego y dla obrony miasta powinni miec w cechu dardow 2, rusznic 4 s prochiem y kulami, według potrzeby strzeż Panie Boze od nieprzyiacielia koronne[g]o. My tesz y na to daiemy y pozwoliamy w miescie naszym Sokoliu w iarmarky 2 swięta ruskiego, to iest na Pokrowe swięte y Wodochryszcze, łokciowe wybierac od tych, ktorzy czapki przedaią na rogalach, od tych po groszu lit[ewskiemu] 1 powinni brac, takze od kozuchuw po gro[szu] 1 lit[ewskiemu], od pinczukow, ktorzy baydakami Styrem s Pinska przychodzo, od tych powinni brac po gro[szy] 3 lit[ewskich]. Do tego rzeznicy, chrzescianie y zydzi, skur baranich na strone nie powinni przedawac mniey od dziesiąci, dziesiec wolno y to w targ niedzielny po południu, iezeliby nasi rzemiesnicy nie mieli by kupic. Ten kupiec, ktory skury miałby kupic, powinien do skrzynki ych gro[szy] 15*dac od 10 skur y to zeby razem 10 mial kupic v iedne[g]o rzeznika. A przedawca, gdy b[y] kupcowi skury przedał a nie oznaymił cechmistrowi, tedy wine zamkową powinien płacic kop 3 lit[ewskich] a do skrynki cechowi złoty 1. A w tym zakładzie nie powinien nicht a nicht przeczyc rzemiesnikom naszym, nie powinien nicht przeszkadzac w targach ych. Gdy by tesz z strony przywieziono skury // na przedaz do miasta nasze[g]o w powszedni dzien abo y w targ, tedy nie powinien ych nich kupowac oprocz rzemiesnikow naszych, pod zakładem winy kop 3 lit[ewskich] na zamek a do skrzynki ych złoty 1. Zydzi kusznirze y krawcy w cechu tymze powinni bydż. Ktory by tesz nie miał bydz posłuszny ym, tedy wolno ym nieposłusznego skarac samym w cechu. Woyt y burmistrzowie sądzic ych nie powinni w rzemiesle ych. Takze o długi małe y w sprawach potocznych cechmistrz z bracio swą powinni sie [sądzic] w cechu. O długi wielkie, o rany krzwawe, zbite, sinie y spuchłe, o winy pozegowe woyt y burmistrowie powinni sądzic. A iezeliby tym to rzemiesnikom naszym wyzey mianowanym, to iest kusznirom y krawcom, vblizenie iakie działo się od kogo, tedy my sami y potomkowie nasi chcemy ie od szkod wszelakich bronic y zastępowac, y prawa ych y wolnosci, od nas dane, ni w czym naruszac nie powinnismy, ani potomkowie nasi. Na to daiemy rzemiesnikom naszym, kusznirom y krawcom, te prawo nasze y wszelakie wolnosci, aby ci rzemiesnicy nasze pozytkow y dobr swych potęznie bronili y przy nich mieszkali spokoinie, za zezwoleniem naszym, władzy y zwirzchnosci naszey panskiey, według ych vchwał, wszystkie wolnosci, prawa, artykuły, vstawy swierdzamy y vmocniamy moco prawa naszego ninieyszego, ktore dalismy rzemiesnikom naszym, kusznirom y krawcom, s piecięciami przycisnionymi y podpisami rąk naszych.
Pisan w zamku sokolskym, roku 1643 miesiąca augusti 16 dnia.
Alexandra xięzna Sokolska, sędzina ziemska łucka.
Heliasz Jelowicky z małzonko moią Kachtarzy[no] Jełowicko na Soko[liu].
[Того­ча­с­ні регести:]
1644 d[ie] 16 augusti Prawo kusznirzom sokulskim. Prawo kusznirzom sokulskim.

Пуб­ліка­ція: Алек­сей Вин­ни­чен­ко. Два доку­мен­та пер­вой поло­ви­ны XVII в. к исто­рии волын­ско­го местеч­ка Соколь

1. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. –S. 489; Яко­вен­ко Н. М. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). – К., 1993. – С. 313, 316; Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV – до сере­ди­ни XVII століт­тя. Волинь і Цен­траль­на Украї­на. – 2 вид. – К., 2008. – С. 350–351.[↩]
2. Архив ЮЗР. – К., 1909. – Ч. 8, т. 3: Акты о брач­ном пра­ве и семей­ном быте в Юго-запад­ной Руси в XVI–XVII вв. – С. 11 (1538); 1911. – Ч. 8, т. 6: Акты о зем­ле­вла­де­нии в Юго-Запад­ной Рос­сии в XV–XVIII вв. – С. 85 (1560), 334, 355, 357 (1571).[↩]
3. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. –Warszawa, 1883. – T. 4. – S. 892; Заяць А. Урбані­за­цій­ний про­цес на Волині в XVI – пер­шій поло­вині XVII століт­тя. – Львів, 2003. – С. 67[↩]
4. Архив Юго-Запад­ной Рос­сии, изда­ва­е­мый Вре­мен­ною ком­мис­си­ею для раз­бо­ра древ­них актов, высо­чай­ше учре­жден­ною при киев­ском, подоль­ском и волын­ском гене­рал-губер­на­то­ре (далі: Архив ЮЗР). – К., 1883. – Ч. 1, т. 6: Акты о цер­ков­но-рели­ги­оз­ных отно­ше­ни­ях в Юго-Запад­ной Руси (1322–1648 гг.). – С. 2; Гра­мо­ти XIV ст. / Упор., вступ­на стат­тя, комен­тарі і слов­ни­ки-покаж­чи­ки М. М. Пещак. – К., 1974. – С. 21.[↩]
5. Литовсь­ка мет­ри­ка. – К., 2005. – Кн. 561: Ревізії українсь­ких зам­ків 1545 року/​під­гот. В. Кра­вчен­ко. – С. 160, прим. 283; Тор­гів­ля на Україні. XIV – сере­ди­на XVII ст. Волинь і Наддні­прян­щи­на / упор. В. М. Кра­вчен­ко, Н. М. Яко­вен­ко. – К., 1990. – С. 65.[↩]
6. Заяць А. Урбані­за­цій­ний про­цес на Волині… – С. 52[↩]
7. Бол­су­нов­ский К. Сфра­ги­сти­че­ские и гераль­ди­че­ские памят­ни­ки Юго-Запад­но­го края. – К., 1914. – Вып. ІІІ. – С. 3.[↩]
8. ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; Алфьо­ров О. Шля­хетсь­ка сфра­гі­сти­ка Цен­траль­ної Украї­ни за матеріа­ла­ми фон­ду Замойсь­ких Цен­траль­но­го дер­жав­но­го істо­рич­но­го архіву Украї­ни у місті Києві [Стат­тя готуєть­ся до дру­ку. – Табл. 2, мал. 2 (круг­ла, роз­мір 18 мм)].[↩]
9. ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; Алфьо­ров О. Шля­хетсь­ка сфра­гі­сти­ка Цен­траль­ної Украї­ни. – Табл. 2, мал. 3; Алфьо­ров О. Осо­бо­ві печат­ки Пра­во­бе­реж­ної Украї­ни: кіне­ць XVIII – пер­ша поло­ви­на ХІХ ст. – Біла Церк­ва, 2005. – С. 75.[↩]
10. ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; AGAD. – Perg. 4789; Алфьо­ров О. Шля­хетсь­ка сфра­гі­сти­ка. – Табл. 2, мал. 4.[↩]
11. AGAD. – Perg. 7730.[↩]
12. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 490.[↩]
13. AGAD. – Perg. 7730.[↩]
14. ЦДІАК. – Ф. 44. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 204.[↩]
15. AGAD. – Perg. 7730.[↩]
16. ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 56, 57; Алфьо­ров О. Шля­хетсь­ка сфра­гі­сти­ка Цен­траль­ної Украї­ни. – Табл. 2, мал. 13; Алфьо­ров О. Осо­бо­ві печат­ки Пра­во­бе­реж­ної Украї­ни. – С. 75 (оваль­на, роз­мір 14х11 мм).[↩]
17. ЦДІАК. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 5, 57; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІХ, plik 7; Teka ХІI, plik 16; plik 30; plik 37; plik 96 (оваль­на, роз­мір 14х13 мм).[↩]
18. APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХІІI, plik 83, s. 386 (вось­ми­кут­на, роз­мір 15х14 мм).[↩]
19. AGAD. – Perg. 7647.[↩]
20. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 492[↩]
21. S.12 k. 158 d. 164.[↩]
22. Z.8 k. 441 od.[↩]
23. 1522 (Ar. Sł. III 216, 218), 1524 (Z. 14 d. 149 i 249), 1527 (Ar. Sł. III 310, 317).[↩]
24. Лие­ту­вос мет­ри­ка: 1528 07 24 Вырокъ под­скар­бе­му двор­но­му, п(а)ну Ива­ну Андре­еви­чу и шури его, кн(я)зем Чет­вер­тен­ским и Соколь­ским з земя­ны луц­ки­ми Федо­ром Онош­ко­ви­чем а Ива­ном Руси­ном, о име­нья близ­кость их, люди и зем­ли у Чет­верт­ни, у Лито­го­щи, у Под­ле­сях, у Сус­ку, у Копы­лех, у Годо­ми­чах, у Наво­зе, у Смер­ды­ни и др...- Кни­ги 15 — Стра­ни­ца 69[↩]
25. Z. 8 k. 441 od.[↩]
26. Ar. Sł. III 216.[↩]
27. P. 1 k . 193—223.[↩]
28. Z. 21 k . 138.[↩]
29. Ar. Sł, III[↩]
30. Tamże 427, 484.[↩]
31. Zr. dziej. VI 151–153.[↩]
32. Kraków 1540 Luty 25 ind. 13 ( Z. 24 k. 6 d.[↩]
33. S. 10 d . 206 i 209.[↩]
34. S. 10 d. 208.[↩]
35. Ar. Sł. IV 360.[↩]
36. Z. 24 k, 231 od.[↩]
37. Лось­кий, І. Українсь­ка жін­ка в Коза­ць­ку добу / Ігор Лось­кий // Сво­бо­да (Нью-Йорк). – 1941. – Ч. 243. – 21 жовтня. – С. 4[↩]
38. S.12 k . 158 d. 164.[↩]
39. P. 1 k. 193–223.[↩]
40. Z. 20 k. 234 d. 178 i ten sam dok. Z. 23 d. 71.[↩]
41. 16) P. 1 k. 193—123.[↩]
42. 1557 (?) Grudnia 20 (Karczewski, Replika II 206).[↩]
43. Zr.dziej. VI 21, 51, 52.[↩]
44. Arch. Jugo Cz . VII T. I 164.[↩]
45. Tamże Cz . II T. I 5.[↩]
46. Zr. dziej, XIX 81, 63.[↩]
47. S. 22 k. 86–87.[↩]
48. S. 10 d. 175.[↩]
49. Arch. Jugo Cz. VII T. I 218.[↩]
50. S. 67 k. 157. [↩]
51. Arch. Jugo Cz. II T. I 14.[↩]
52. 1571 (Tam że Cz. I T. I 31), 1673 (Tamże Cz . VII T. I 237), 1576 (Tamże 116 ).[↩]
53. Zr. dziej. XIX 10, 56.[↩]
54. ЦДІАК Украї­ни. – Ф. 25 (Луць­кий ґродсь­кий суд). – Оп. 1., спр. 47, арк. 25[↩]
55. 1546 (?) Stycznia 24 (Karczewski, Replika II 206).[↩]
56. Z. 38 d. 329.[↩]
57. Заяць А. Урбані­за­цій­ний про­цес на Волині… – С. 52[↩]
58. Arch . Jugo Cz. VII T. I 218 i 219.[↩]
59. Z. 46 k . 24–29 i ten sam dok. Z. 39 k . 616 d . 285.[↩]
60. S. 52 k . 218 od.[↩]
61. Kurbski I 182–189[↩]
62. Ворон­чук І. Подруж­ні зра­ди як наслі­док прак­ти­ки укла­дан­ня шлю­бів в Україні в XVI-XVII ст. // І.Ворончук. – Соціум. Аль­ма­нах соціаль­ної історії. – 2006. – 201 с., с. 161–201[↩]
63. Arch . Jugo Cz. II T. I str. 7.[↩]
64. Zr. dziej. XIX 18.[↩]
65. Kurbski I 49.[↩]
66. Arch. Jugo Cz. I T. I 47. [↩]
67. Zr. dziej. XIX 64.[↩]
68. Arch. Jugo Cz. VI T. I 129.[↩]
69. Tamże, 162.[↩]
70. Zr. dziej. XIX 95.[↩]
71. Sum . Czet. II fasc. l.[↩]
72. Antoni J. Niewiasty Kresowe, opowiadania historyczne, Warszawa 1883 str. 15—60.[↩]
73. 1582 (Kurbski II 68 , 78 ), 1583 (Arch. Jugo Cz. I T. I 164),
    1586 (Tamże 210/1).[↩]
74. Woł. 14 k. 30–44.[↩]
75. Архив Юго-Запад­ной Рос­сии, изда­ва­е­мый Вре­мен­ной комис­си­ей для раз­бо­ра древ­них актов, учре­жден­ной при Киев­ском, Подоль­ском и Волин­ском гене­рал-губер­на­то­ре. — Т.ІІІ. — Ч.УІІІ. Акты о брач­ном пра­ве и семей­ном быте в Юго-Запад­ной Руси в XVI XVII вв. — К., 1909. – с.438[↩]
76. Woł. 14 k . 30–44.[↩]
77. Sum . Czet. I Nr. 96.[↩]
78. Tamże 103.[↩]
79. АЮЗР. — Ч. 1. — Т. VI. — K., 1883. — док. № 116.[↩]
80. АЮЗР. — Ч. 1. — Т. VI. — К., 1883. — Док. № 148.[↩]
81. Tamże 113[↩]
82. Акты изда­ва­е­мые Вилен­скою ком­мис­си­ею для раз­бо­ра древ­них актов. – Виль­на, 1893. – Т. 20: Акты, каса­ю­щи­е­ся горо­да Виль­ны. – С. 249.[↩]
83. Дов­би­щен­ко М. Волинсь­ка шлях­та у релі­гій­них рухах (кіне­ць XVI –пер­ша поло­ви­на XVII ст.). – К., 2008. – С. 724 [№ 280], 800 [№ 71[↩]
84. Akt. Wil. XX 247–250.[↩]
85. ЦДІАК Украї­ни, ф. 26, оп. 1, спр. 26, арк. 871зв.-872зв.[↩]
86. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1, спр. 90, арк. 11–11 зв.[↩]
87. (ЦДІА­УК. – Ф. 26, оп.1, спр. 25, арк. 33–34.[↩]
88. ЦДІА­УК. –. Ф. 25, оп. 1,Спр. 94, арк. 436–437 зв.[↩]
89. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1, спр. 144, Спр. 103, арк. 262–263; спр. 106, арк. 701 зв.[↩]
90. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1– Спр. 170, арк. 458 зв.[↩]
91. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1,Спр. 103, арк. 165 зв.[↩]
92. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1, спр. 106, арк. 542 зв.–543.[↩]
93. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1,.спр. 106, Арк. 701–702.[↩]
94. Доку­мен­ти до історії унії на Волині і Київ­щині кін­ця XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст. / упор. М. В. Дов­би­щен­ко. – К., 2001 [Пам’ятки. – Т. 3: Архів Українсь­кої Церк­ви. – Вип. 1]. – С. 158.[↩]
95. ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека XXXIV, № 6887, 6888, 6891, 6891а, 6894.[↩]
96. Niesiecki VIII 446[↩]
97. ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека XXXIV, № 6887, 6888, 6891, 6891а, 6894.[↩]
98. Z. 113 k. 112.[↩]
99. Sum. Czet. II fasc. 1.[↩]
100. Słown. Geogr. XI 39; Żychl. XV 221 daje jej jeszcze przed Jełowickim męża Andrzeja Zahorowskiego.[↩]
101. Boniecki A. Herbarz Polski. – Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. – Warszawa, 1906. – T. 9. – S. 7; Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. – Poznań, 1893. – Rocz. 15. – S. 221[↩]
102. Urzędnicy wołyńscy… – S. 88[↩]
103. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1, Спр. 109, арк. 90 зв.–93, спр. 110, арк. 388. [↩]
104. ЦДІА­УК. – Ф. 25, оп. 1, Спр. 198, арк. 871 зв.–872.[↩]
105. Доку­мен­ти до історії унії на Волині і Київ­щині кін­ця XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст. / упор. М. В. Дов­би­щен­ко. – К., 2001 [Пам’ятки. – Т. 3: Архів Українсь­кої Церк­ви. – Вип. 1]. – С. 158.[↩]
106. ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека XXXIV, № 6887, 6888, 6891, 6891а, 6894.[↩]
107. Бара­но­вич О. Залюд­нен­ня Волинсь­ко­го воє­вод­ства… – С. 59–60.[↩]
108. Urzędnicy wołyńscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Oprac. M. Wolski. – Kórnik, 2007. –S. 145.][↩]
109. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… – S. 492[↩]
110. Urzędnicy wołyńscy… – S. 88, 91.[↩]
111. див.: Архив ЮЗР. – К., 1869. – Ч. 5, т. 1: Акты о горо­дах (1432–1798). – С. 195].[↩]
112. Słownik geograficzny… – 1890. – T. 11. – S. 39–40.][↩]
113. Див. ори­гі­нал доку­мен­ту: ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека I, № 17.[↩]
114. ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека II, № 24.[↩]
115. Заяць А.Урбанізаційний про­цес на Волині… – С. 66; Бара­но­вич О. Залюд­нен­ня Волинсь­ко­го воє­вод­ства… – С. 52[↩]
116. Див. ори­гі­нал доку­мен­ту: ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека I, № 27.[↩]
117. ЦДІА­УК. – Ф. 27, оп. 1 , спр. 39, арк. 15 зв.–17 зв., 83–84.[↩]
118. ЦДІА­УК. – Ф. 28, оп. 1, спр. 79, арк. 749.[↩]
119. Kossakowski III 172.[↩]
120. Доку­мен­ти до історії унії на Волині і Київ­щині кін­ця XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст. / упор. М. В. Дов­би­щен­ко. – К., 2001 [Пам’ятки. – Т. 3: Архів Українсь­кої Церк­ви. – Вип. 1]. – С. 158.[↩]
121. ЛННБ, від­діл руко­писів, ф. 46, тека XXXIV, № 6887, 6888, 6891, 6891а, 6894.[↩]
122. Niesiecki V 139.[↩]