Козеки - Генеограф

Загальні відомості

КОЗЕКИ (Козечичі) – укр. дрібний князівський рід 15 – серед. 17 ст. невстановленого походження. Засн. роду вважається Федір Васильович, який згадується в документах 1445. Його сини Андрій, Лев, Іван, Василь і Михайло наприкінці 15 – поч. 16 ст. більш відомі як Козечичі. Нащадки Василя Федоровича в серед. – 2‑й пол. 16 ст. згадуються як Козеки-Замлицькі (Козечичі-Замлицькі). У 15 – серед. 16 ст. володіли землями на Київщині, Волині та Брацлавщині. В XVII-XVIII вв. владели имениями на Волыни: Крухиничи, Павловичи (Хоровская волость Владимирского уезда); Овадно, Туропино (Вербская волость Владимирского у.); Бискупичи (Грибовицкая вол.).

Походження князів Козеків (Козеків-Замлицьких) традиційно вважається невстановленим. самым верагодным з’яўляецца іх паходжанне ад Друцкіх князёў, як прапанаваў У.Сабчук 1. Відомо лише, що за короля Казимира Ягеллона (до 1492 р.) князі Козечичі проміняли князю Івану Жеславському свою «землю отчинъную, што на Рши, Роскою землею». 2. Очевидно, мова йде про землі на р. Рші, суч. Орші в Білорусі: у тогочасних документах прикметники, похідні від річки й волості Рша, звичайно писалися як «рошский», «роский», «роская» 3. 11 жовтня 1465 р. князь Іван «Козечынъ», перебуваючи в Смоленську, засвідчив грамоту князя Василя Федоровича Бабіча-Друцького, видану Черейському Троїцькому монастирю 4. На цій підставі Ю. Вольф не виключав, що предок Козек «прибув туди (на Волинь — С. Келембет) зі Свидригайлом; на останній факт вказували б стосунки тих князів з князями Друцькими і набуття земель у властивій Литві, що мало ще місце в XV-му столітті». Якщо виводити князів Козек із Оршанського повіту, то їх логічніше за все буде визнати молодшою гілкою князів Друцьких. Таке припущення, в досить обережній формі, висловив В. Собчук: ««На Рши» лежало також село Прихаби 5 (у рубриці «На Рши», згадуються також і володіння інших Друцьких — князів Василя Григоровича, Івана Путяти та Олександра Кіндировича), родове гніздо Прихабських, що виділилися з князів Друцьких 6. Наведені дані джерел дають підстави думати, що батьківщиною роду міг бути район Орші і що він міг виділитися з князів Друцьких» 7.

Ця гіпотеза знаходить повне підтвердження у даних сфрагістики. Ранні печатні знаки князів Козек це варіативне зображення проквітлого хреста, який також зображений на печатях однієї з гілків князів князів Друцьких (Путятичів), Лукомських і Євлашковичів. надзвычай блізкім падабенствам гербатворнага сімвала князёў Казекаў 8 з геральдычнымі выявамі на пячатцы Івана Сямёнавіча Пуцяты Друцкага 1422–1431 гг. 9 пры яе слушнай арыентацыі з паваротам на 180º 10 і на пячатках яго праўнукаў Фёдара Дзмітрыевіча ад 22.11.1538 г. (гл. карэктную выяву ў Шаланда А.И. Гербы князей Друцких и Льва Сапеги. // Древнейшие города Беларуси. Друцк. Минск, 2014. С. 316–351. С. 324 (рис. 11.8).))і Івана Іванавіча ад 1543 г. 11

Джерела: Келембет С. Невідома грамота великого князя Свидригайла Ольгердовича: формування землеволодіння князів Козек на Волині та їх походження // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. – К., 2017. – Вип. 29; Барэйша Ю. Княжанне Дзмітрыя-Карыбута ў Новагарадку (1382–1393 гг.) па сведчаннях прасапаграфіі і нумізматыкі / Юрый Барэйша. – Мінск: УП «Энцыклапедыкс», 2021. – 640 с., іл., с. 76–77.

Геральдика та сфрагистика

Зрівняння печаток князя Друцького-Горського і князів Козек (Келембет)

Певне світло на проблему походження Козеки може пролити віднайдений Однороженко сфрагістичний матеріал. Ранні печатні знаки князів Козек це варіативне зображення проквітлого хреста, який також зображений на печатях однієї з гілків князів князів Друцьких (Путятичів), а також Лукомських і Євлашковичів. Зокрема, печатний знак князя Андрія Михайловича Козеки (1540 р.) майже ідентичний знаку князя Федора Дмитровича Друцького-Горського (1538 р.). Ще ближче до нього знак князя Дмитра Андрійовича Козеки (1581 р.), а на печатці князя Юрія Дмитровича Козеки (1589 р.) до нього додано ще й два півмісяці, взагалі характерні для князів Друцьких. 12 Подібні збіги випадковими бути просто не можуть.

Печатка князя Андрія Михайловича Козеки по нотаткам Радзимінського (Пекосинський)

Пекосінський подає відомості про зображення на печатці незнаного ближче представника роду князів Козеків від 1538 р., в полі якої мав знаходитися знак у вигляді літери М під довгим хрестом і щоглою з прямокутником вгорі ліворуч 13. Втім, дані відомості потребують додаткової перевірки, оскільки не узгоджуються з даними, що походять з інших сфрагістичних пам’яток, знаних з автентичних відбитків.

Слід зазначити, що в цей час герб князів Козеків все ж таки зазнав трансформацій, але набув вигляду знака у вигляді двораменного хреста над півколом, що лежить кінцями вгору, які хвилясто загнуті в бік. Дане зображення знаходимо на печатках князів Андрія Михайловича Козеки Замлицького від 1540 р. (в німецькому щиті) 14 та Дмитра Андрійовича Козеки 1568 р. (в ренесансовому щиті) 15. На пізнішій печатці останнього від 1581 р. знаходилося подібне зображення, але з однораменним хрестом в знакові 16. Врешті, на печатці його сина – князя Юрія Дмитровича Козеки 1589 р. знову бачимо зображення знака у вигляді двораменного хреста над півколом, яке лежить кінцями вгору, які загнуто вбік, цього разу в бароковому щиті 17. Не знаємо напевно якою була еволюція родового герба князів Козек в подальшому, оскільки пізніші річпосполитські гербовник подають доволі непевні відомості про використання цим княжим родом гербів Гербурт 18 і Зкрижлук (лук під золотим хрестиком) 19.

«Крестолуку» Козек также удалось найти аналогию в изображениях печатей загадочных князей Евлашковичей. Как заметил Алексей Бабенко на форуме imtw.ru, эта фигура вполне могла эволюционировать из «тамги» князя Федора Евлашковича Хворощи, известной по его печати на документе 20

Олег Однороженко дает изображение печати князя Федора Евлашковича Хворощи, при этом отмечая: 21 «...виразно пошкоджено напис на печатці Федора Євлашковича Хворощі: «+ ...ПЕЧАТЬ”, яка мала круглу форму розміром 35мм. Натомість добре видно зображення в полі печатки родового знаку у вигляді трикутника під хрестом і двома хвилястими відгалуженнями здолу...». Таким образом, как и видим печать князя Федора Евлашковича Хворощи, а значит и его брата Ивана и соответственно отца Евлашка не могут ничего иметь общего к гербу Корчак, к которому Несецкий и Коялович относят Евлашковичей-Жоравинских.

1. князь Андрій Михайлович Козека: Печатка від 28.9.1540: В полі печатки ренесансовий щит, на якому знак у вигляді двораменного хреста над півколом, що лежить кінцями вгору, які хвилясто загнуті в бік. овальна, розмір 16х12 мм.
Джерела: ANK, AS, Teka ІV, Plik 14. 28.9.1540.

Натомість на найдавнішому відомому нам на сьогодні збереженому автентичному відбитку печатки представника цього роду – княгині Марії Михайлівни Козеки від 8 січня 1539 р. в німецькому щиті зображено родовий знак у вигляді літери П з перехрещеними кінцями під стрілою вістрям вгору 22, що відчутно нагадує знак в гербі князів Капуст.

Джерело: Однороженко О.А. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV – XVIІІ СТ.). – Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Київ – 2009; Келембет С. Невідома грамота великого князя Свидригайла Ольгердовича: формування землеволодіння князів Козек на Волині та їх походження // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. – К., 2017. – Вип. 29; Бабенко А. Форум сайта imtw.ru

Родовід

І генерація

1. КН. ВАСИЛИЙ ИВАНОВИЧ (*конец XIV в., 1432)

возможно сын князя Ивана Друцкого, который был одним из гарантов Салинского договора Витовта с Орденом 12 октября 1398 г.23. Бацьку Фёдара Казекі можна атаясаміць з «рускім герцагам з Полацка Васілём Іванавічам», згаданым 07.10.1432 г. у якасці пасланца Свідрыгайлы, пребывавшего в Полоцке, накануне его первого похода в Литву, да лівонскага магістра. В этой поездке его сопровождал полоцкий боярин Ленид Патрикеевич 24. Л.Корчак ідэнтыфікавала князя Василия як сына Івана Сямёнавіча Пуцяты 25. У такім разе цалкам складаецца «геральдычны пазл» гэтай галіны Друцкіх князёў – Фёдар Казека даводзіўся б унукам Івану Сямёнавічу Пуцяту і дзядзькам Фёдару Дзмітрыевічу і Івану Іванавічу Друцкім-Горскім. Аднак прапанаванае Л.Корчак сваяцтва не адпавядае вызначанай даследчыкамі прыблізнай храналогіі жыцця Васіля Іванавіча Пуцячіча 26, што праўда, акрэсленай больш на гіпатэтычных падставах.

Станіслав Келембет лічыць князя Федора Васильевича Замглицкого магчымым сынам Васіля Сямёнавіча Краснага (Друцкага) 27. Гэтая версія мае істотную хібу – геральдычны знак Васіля Сямёнавіча Краснага на яго пячатцы 1430/1431 гг. быў зусім іншага кшталту 28.

В упісі князя Фёдара Васильевича Замгліцкага ў памянніку Гарадзішчанскага манастыра на Валыні, складзенага ў 1483/1484 г.29, у памянёных ў ім пасля вялікага князя Аляксандра асобах (першыя імёны: «василїá ҃ иван҃а оугрипины, инокины михаила ѫрьѫ) Юрий Борейша предположительно видит его отца и деда 30.

ІІ генерація

2/1. КН. ФЕДОР ВАСИЛЬЕВИЧ КОЗЕКА ЗАМГЛИЦКИЙ (1430,1451/1452)

первое упоминание о князе Федоре Козеке среди свидетелей — членов Рады князя Свидригайла в «Жалованой грамоте князя Свидвигайла Ивану Мушате на имѣніе въ Луцкомъ повѣтѣ от 5 ноября 1430 года»

Роснов (Руснов), Бискупичи, Волица и Жашковичи относились к одному «ключу», частично принадлежали Немиричам (в том числе, возможно были их «материзной» по князьях Козеках: жена Немири Резановича, княжна Анна — сестра князя Федора Козеки?; см. также «Жалованная грамота великаго князя Свидригайла Ѳетиньи Костюшковой, на село Жасковичи въ Владимирскомъ повѣтѣ от 1452 года сентября 22 дня») и их потомкам Волчкам Жасковским (см. «Продажная запись Опанаса Бабины-Хмелевского Волчку Жасковскому на им. Хмелевъ от 1476 года»), а другая часть князьям Козекам герба Кржижлук. Подобно князьям Козекам, которые по словам Вольфа появились на Волыни вместе с Свидригайлом, видимо и Немиричи появились вместе со Свидригайлом (путь Немиричей с Подолья — это путь Свидригайла, начиная с битвы на Ворскле, затем Жидачевского княжества и заканчивая Брянском и конечный пункт Волынь; когда же Свидригайло находился в заключении, Немиричи временно служили Витовту). В связи с этим мне кажется, что женой Немири Резановича была княжна Анна Козечанка — сестра князя Федора Козеки?

У книзі 5 т. зв. «Руської метрики» зберігся список грамоти великого князя Швитригайла, виданої князю Федору Васильовичу, яка була там «облятована» з кременецьких старостинських книг у 1579 р.31. Аркуш рукопису з заголовком та початком тексту, де було викладено обставини й причини обляти акту, давно втрачений, про що свідчать і пізніші приписки. Однак з тексту, що зберігся (у мікрофільмі він майже нечитабельний) можна зробити висновок, що документ було облятовано з ініціативи княжни Маруші Збаразької (згадується у 2‑му рядку арк. 198) та її брата, князя воєводи (Брацлавського, Януша Миколайовича), які «правом доходили» та пред’явили «привилий головный» на «имѣньє Морозовичи» (включене у надання князю Федору Васильовичу). Очевидно, на цій підставі видавці регестів метрики назвали Федора Васильовича князем Збаразьким32. У самому тексті акту прізвище князя Федора Васильовича не вказане. Йому надавалися «сєло Замличи у Володимєрскомъ повѣтє, а и к тому присєлок Войковичи и сєлищо Форостовъ на Смочє по Вєликую дорогу, а Морозовичи, а Бискупичи Мосорєво сєло, што Мосор дєржал, а Бунєва, што Кузма [дєржал], слуга князя Фєдоровъ Василєвича». Дата грамоти, вказана в списку – «под лѣта Исуса Христова Рожєства тисяча лѣтъ и чотириста лѣт пятоє лѣто. Индикт пятый надцать». Рік, звичайно, є неможливим: очевидно, писар не зміг правильно перекласти кириличні літери-цифри, що стояли в оригіналі. Натомість, 15‑й індикт у період правління Швитригайла припадав на вересень 1436 – серпень 1437 та вересень 1451 – серпень 1452 р. Правильним слід визнати другий варіант, оскільки титул Швитригайла в грамоті – великокнязівський та з патронімом «Олгирдович», але без «Литовский, Руский и иных», як у документах 1430‑х рр., – використовувався ним лише в актах, виданих після 1442 р., коли молодший Ольгердович фактично був тільки князем Волинським, до його смерті 10 лютого 1452 р. 33. Отже, надання Швитригайла князю Федору Васильовичу слід впевнено датувати вереснем 1451 – початком лютого 1452 р.

З ряду актових документів XVI ст. випливає, що частину маєтків у Володимирському повіті, згаданих у наданні князю Федору Васильовичу, князь Януш та Маруша Збаразькі успадкували від своєї матері Козечанки, а до того вони належали князям Козекам. Деякі володіння Козек перейшли до Збаразьких через одруження князя Миколая Збаразького, першим шлюбом, на княжні Марії Козечанці. 27 липня 1566 р. у Замличах було укладено розподільчий акт між князем Янушем Миколайовичем Збаразьким та його сестрою Марушею, дружиною пана Василя Загоровського. У ньому йдеться про те, що брат та сестра Збаразькі поділили між собою «имєнья материстые», які «зосталися по нєбожъчицы панє матцє нашой, єє милости кнєгини Мари Козєчанки, на мєнє (князя Януша – Келембет) и на сєстру мою княжну Марушу Збаражъского, то єсть дворъ Замлицкий з селомъ Войковичами, дворъ Жасковский, дворъ Росновский, дворъ Гривятковский, сєло Форостов, сєло Бискупичи». Маруша, як молодша сестра, обрала собі частину з двором Замлицьким та с. Войковичі, двір Гривятковський і с. Форостов, а князю Янушу «зосталося» двір Росновський, двір Жасковський і с. Біскупичі 34. Отже, оскільки володіння у Володимирському повіті, перераховані в наданніі князю Федору Васильовичу, пізніше належали князям Козекам, а частина їх перейшла до князів Збаразьких виключно в якості спадку княжни Марії Козечанки, слід зробити висновок, що князь Федір також належав до роду Козек. І дійсно, першим відомим представником вказаного роду був князь Федір «Козика» – член ради Швитригайла, згаданий як свідок у його грамоті від 5 листопада 1445 р. 35). Таким чином, як би не спокусливо було б ототожнити князя Федора Васильовича з Федьком загадковем, тим самим встановивши загадкове ім’я Федькового батька, документальні факти однозначно свідчать про протилежне. Крім того, вкрай маловірогідно, щоб Федько Несвізький, якщо припустити, що він повернувся на службу до Швитригайла, не згадувався б у жодному джерелі протягом аж 16 років – з 1435 по 1451 р.

У́піс «кнѧзѧ Ѳеоѡдора Zамглицкого и кнѧгини его илбской» складзенага ў 1483/1484 памянніка Гарадзішчанскага манастыра на Валыні 36. Феадора Замгліцкага неабходно ідэнтыфікаваць як князя Фёдара Казіку (Казеку), які знаходзіўся ў бліжэйшым атачэнні (праўда, на далёка не першых пазіцыях) Свідрыгайлы 05.11.1445 г. 37, бо вядомыя па дакументах XVI ст. князі Замліцкія з Замліч 38 (Валынская вобл.) былі адгалінаваннем Казекаў 39. Жонку Феадора Замгліцкага княгіню Ілбскую варта аднесці да роду князёў Сангушкаў, паколькі «имѥньє ѡтчизноє Ильблє» 09.12.1523 г. згадвае Андрэй Аляксандравіч Сангушка (адзін са сведкаў яго граматы – князь Іван Васільевіч Казечыч 40), а 05.02.1524 г. князь Іван Казека меў справу з Андрэем Міхайлавічам Сангушкавічам41.

Вероятно, Федора Замглицкого и его жену княгиню Илбовскую нужно отождествить с легендарными князьями Загомульских (Загомыльскими) и Ильговскими, о которых Коялович писал так: Hreczynowie Kierdciowie y Hreczynowie Woynowie iedenze dom tego herbu, ktory iedni prowadza, od kniaziоw Zahomylskich, drudzy od od Ilhowickich … .42. Внук Фёдора князь Андрей Михайлович Козека Замглицкий был женат на Анастасии Кирдеевне, а его две сестры вышли замуж за Чаплича Шпановского и Козинского, которых геральдисты причисляют к роду Кирдеев и к гербу Кирдей.

Ж., КНЖ. …… (САНГУШКОВНА?) ИЛБСКАЯ.

ІІІ генерація

2/1. КН. АНДРЕЙ ФЕДОРОВИЧ КОЗЕЧИЧ († до 1492)

В период правления короля Казимира Андрей и Лев Козечичи поменяли свои владения близ Орши на имение Лососино в том же Витебском воеводстве князю И.Ю. Ижеславскому с сыновьями.

«Самъ корол. Дали есмо пану Доркию Блязе со всимъ, какъ его тесть кн(я)зь Анъдреи держалъ. А да//у Белици, мая третег(о), индик(т) 1. При томъ [был] панъ Мих(аило), кан(цлер).» 43

3/1. КН. ЛЕВ ФЕДОРОВИЧ КОЗЕЧИЧ († до 1492)

в период правления короля Казимира Андрей и Лев Козечичи поменяли свои владения близ Орши на имение Лососино в том же Витебском воеводстве князю И.Ю.Ижеславскому с сыновьями.

4/1. КН. ИВАН ФЕДОРОВИЧ († до 1488)

Згадується з 1466 р.

5/1. КН. ВАСИЛИЙ ФЕДОРОВИЧ КОЗЕЧИЧ († после 1493).

Згадується з 1466 р. 1458–1488 г.г., инд. 6, июня 3. Грамота кор. Казимира кн. Вас. Козеке и кн. Олехну Порыцкому о том, чтобы они разобрали споры между Васком Барсановичем и Пахном Гулевичем44. Получил 8 коп с питанием луцкого в 1488 г.

6/1. КН. МИХАИЛ ФЕДОРОВИЧ КОЗЕЧИЧ (1502,†1502/1512)

Въ 1502 году Сигизмундъ подтвердилъ на вѣчность князю Михаилу Ѳедоровичу Козечичу имѣнье Мокрецъ въ Турійской волости Владимирскаго повѣта, ...въ которомъ было пять дворищъ съ людьми, а шестое пустое, „на имя: Бѣликовское, Ходоровское, Кошелевское, Дегтеревское, Михновское, Корчмишское“, ...

В 1512 за княгиню Михайловою Козечича с детьми кор. Александр утвердил Смолиговичи.

∞, МАРІЯ ПАШКІВНА ПОСЯГОВЕЦЬКА.

КН. СЕМЕН ...... КОЗЕКИН РОМАНОВСКИЙ

В реестре князей, бояр и слуг смоленских, находящемся в 4 книге Литовской метрики и датируемым 1492 г., встречаются имена двух братьев, князей Семена и Дмитрия Романовских 45. В фундаментальном четырехтомнике А.Антонова и К.Баранова «Акты служилых землевладельцев XV — нач.XVII века» (далее — АСЗ) были опубликованы три акта, связанных с князьями Романовскими. Это две жалованных грамоты великого князя Василия III от 16 июня 1516 г. князьям Михаилу и Александру Романовским на владения в Ярополчской волости Владимирского уезда 46; а также закладная кабала князя Ивана Михайловича своему племяннику М.А.Бологовскому ок. 1581 г. 47. В этих актах (в списках 1622 г.) указана и другая фамилия князей Романовских — Козекины. Судя по всему, Семен и Дмитрий Романовские были внуками служилого князя Свидригайло, Федора Козеки (уп.1445 г.) от одного из его старших сыновей, Андрея или Льва, про потомство которых, как пишет Ю.Вольфф, «больше не слышно». Известно, что в период правления короля Казимира Андрей и Лев Козечичи поменяли свои владения близ Орши на имение Лососино в том же Витебском воеводстве князю И.Ю.Ижеславскому с сыновьями. Т.е. уже Андрей и Лев Федорович могли служить «у Смоленеску». А Михаил и Александр (видимо, также родные братья) — соответственно, сыновья одного «смоленских» Романовских. Дата жалованных грамот Василия III позволяет предположить, что переход Козек-Романовских на московскую службу связан со взятием Смоленска московитами 1 августа 1514 г. Михаил и Александр, похоже, были совсем молодыми в 1516 г., поскольку сын Михаила, князь Иван жил еще в 1580‑х гг.

КН. ДМИТРИЙ КОЗЕКИН РОМАНОВСКИЙ (?)

IV генерація

КНЖ. [......] АНДРЕЕВНА КОЗЕЧАНКА († до 1484)

В «Декрете межи паном Михном Доргевичом, а паном Яном Довойновичом о именья Олбязъ, Любешово, Бискупичи, Росное» от 18 сентября 1484 года речь идет об материзне Михна Доргевича, где его мать была 1‑й раз замужем за N. Доргевичем, а второй — за Яном Довойновичем. А значит, матерью Михна была Козечанка, где, по крайней мере села Бискупичи и Роснов были их отчизной. Кроме того, известно, что Олбязь связан был с Козечичами, а Любешов в 1547 году переходит во владение князя Льва Образцова — мужа Катерины Козечанки.

Перша документальна згадка про поселення Любешів є серед записів Литовської метрики під 1484 р. Цим роком датується декрет польського короля і великого князя литовського Казиміра IV Ягелончика про розподіл маєтку між спадкоємцями покійної пані Довойнович: її другим чоловіком Яном Довойновичем та сімома дітьми від обидвох шлюбів покійниці. Документ називає найважливіші поселення вказаного маєтку: Люб’язь, Любешово, Бискупичі, Росно та інші села «што слушает к тому» і визначає нового потенційного власника Любешова – Михна Доргевича, найстаршого сина.

Документ засвідчує, що Михно Доргевич домагався від волковиського намісника Яна Довойновича материзни (маєтностей, якими володіла його мати): Ольбязя, Любешова, Бискупичів, Росного та навколишніх сіл.

За словами Михна, Ян Довойнович одружився з його матір’ю, а відтак йому перейшло її нерухоме майно. З документа не зрозуміло, чому Михно домагався маєтків. Можна припустити, що його матір уже померла, а значить, ішлося про спадщину.

У декреті не вказано, кому дістався Любешів, а кому — інші населені пункти.

Король та Пани–рада (державний орган Великого князівства Литовського, куди входили найвпливовіші магнати, мала широкі повноваження у зовнішніх справах та внутрішній політиці) вирішили розділити спадок між Михном Доргевичем, його сестрою Кахною та дітьми Довойновича: Андрієм, Яном, Ельжбетою, Ядвігою, Ганною і Маргаритою, як того вимагала правова система держави. Відтак, маєтки були поділені на вісім частин. У декреті не вказано, кому дістався Любешів, а кому — інші населені пункти.

∞, 1м, ДОРГ. Діти: Михно, Кахна

∞, 2м, ЯН АНДРІЙОВИЧ ДОВОЙНОВИЧ (1478, 1484). Діти: Андрій, Ян, Ельжбета, Ядвіга, Ганна і Маргарита.

7. КН. ОЛЕХНО ИВАНОВИЧ КОЗЕКА († після 1533)

8. КН. ИВАН ВАСИЛЬЕВИЧ КОЗЕКА ЗАМЛИЦКИЙ (1530, † до 1545)

У наказі Сиґізмунда I Старого від 5 лютого 1524 р. князям Василеві Четвертинському та Олександрові Буремському йшлося про те, що йому скаржився князь Іван Козека на маршалка князя Андрія Михайловича Сангушка, і «и на то князь Иван в нас (Сиґізмунда) съ свое руки судями взял вас (В.Четвертинського й О.Буремського), а князь Андрей инших судей на то съ свое руки в нас побрал»49.

В 1533 году князь Иван Козека вел судебный процесс с Оношковичем о заставе именья Бискупичи. Согласно ревизии замков Владимирского и Луцкого от 1545 года: шестую городню держал покойный князь Иванъ Козика съ Роснова. Справа між князем Іваном Васильовичем Козекою з князем Іллею Долзьким про розорення останнім маєтку Рожчаловичі (12 серпня 1530 року): «Багато шкод в ньому поробив, двір спалив, людей розігнав». Князя Долзького двічі викликали до суду письмовими повідомленнями та через господарського дворянина Василя Линевського, однак той відмовлявся приїхати і сплатити 1000 кіп грошів потерпілому. Врешті Іллі присудили штраф у розмірі 400 кіп грошів одноразовою виплатою, однак той подав зустрічний позов. Согласно ревизии замков Владимирского и Луцкого от 1545 года:«шестую городню держал покойный князь Иванъ Козика съ Роснова; а потомок Волчка Жасковского держал Жасковичи и Хмелев: Волчкова Засковскаго съ Засковичъ и съ Хмѣлева, обстроенная; Андрей Козика вместе с мужем его племянницы Катерины Козичанки — Львом Образцовым также держал Бискупичи: Подлѣ этой городни полторы городни князя Андрея Козики и Льва Образцова, съ Бискупичъ, обстроены. Кроме того, согласно той же ревизии, в Бискупичах фиксируются бояре Монтовтовичи (стр. 78, 87, 111), правда неясно о каких Бискупичах идет речь, возможно литовские бояре Монтовтовичи связаны были с Довойновичами и Доргевичами, для которых Бискупичи были материзной или по Козеках или по Немиричах.

∞, МАРІЯ

9. КНЯЗЬ АНДРЕЙ МИХАЙЛОВИЧ КОЗЕКА ЗАМЛИЦКИЙ (після 1550)

(1528) по Переписи 1528 войска Литовского кн., кн. Валынской з‑ли. Согласно ревизии замков Владимирского и Луцкого от 1545 года: Андрей Козика вместе с мужем его племянницы Катерины Козичанки — Львом Образцовым также держал Бискупичи: Подлѣ этой городни полторы городни князя Андрея Козики и Льва Образцова, съ Бискупичъ,
За ревізією Володимирського замку 1545 року це село Мокрець фігурує вже як власність князя Андрія Михайловича Козики Замлицького, який був зобов’язаний утримувати і ремонтувати В’їзну вежу означеного замку.

Князь Андрій Козика помер у 1550 році і село залишилось у власності його дружини Анастасії Кірдеївни Козичини, яка в 1570 році платила з Мокреця від 10 димів (дим – одиниця оподаткування, господарська оселя, в одному димі проживало в середньому 6–10 осіб) і 7 городників (категорія селян, яка наймитувала або наймалася на сезонні роботи). У 1577 році їхній син Дмитро Андрійович Замлицький (Козика) платив з села податок від 14 димів і 10 городників. Ймовірно, він розділив село між своїми спадкоємцями, бо під 1629 роком документи фіксують двох власників села Мокрець Порицької волості – онуків Дмитра Замлицького (Козики), двоюрідних братів Петра і Шимона Козик. У власності Петра Козики було 35 Ѕ дима, а Шимона Козики – 42 дими.

В “Archiwum X.X. Sanguszko w Slawucie” том 6, (издано по-польски в г. Львове, в 1910 году) 16 декабря 1549 года упоминается князь Андрей Михайлович Козека, в соглашении о селе Перевал в повете Владимирском (на Волыни) при передачи села от наследников Петра Колусовского к Олеху Богдановичу Загоровскому. Он упоминается в числе 10 свидетелей: Острожский, Вишневецкий, Полубинский и Козека.

∞, АНАСТАСІЯ КІРДЕЇВНА (вдова у 1568), сестра волинських зем’ян Михайла та Петра, синів Людмили Кердеєвої Ваньковичової. 1568 Січня 22. Скарга кн. Настасії Кирдеївни Козичиної на вербського урядника любачовського каштеляна Миколая Лисаковського Станіслава Стапковського про побиття і пограбування її мокрецьких підданних. 50.

10. КН. ЯНУШ МИХАЙЛОВИЧ КОЗЕКА († до 1541)

9 січня 1519 року: Решение по жалобам королевского маршалка и секретаря Н.М. Рачковича, в том числе на князя Януша Козечича об имении Ольбяз.

11. КНЖ. АННА МИХАЙЛІВНА КОЗЕКА († після 1541)

Вірогідно материнським гербом користувалася княгиня Марія Михайлівна Козека. На її печатці від 1539 р. в ренесансовому щиті вміщено знак у вигляді літери П з перехрещеними кінцями під стрілою вістрям вгору51, який цілком відрізняється від герба, що присутній на сфрагісі її брата – князя Андрія Михайловича Козеки від 1540 р. – знак у вигляді двораменного хреста над півколом кінцями вгору, які хвилясто загнуті в бік52. Їх матір’ю була Марія Пашківна Посяговецька з Погорини, рід якої вигас по чоловічій лінії ще в першій половині XVI ст., тож інформації про їх герботворення наразі виявити не вдалося.

∞, ТИХНО ГРИНЬКОВИЧ КОЗИНСЬКИЙ (1 шл. — кн. Овдотя Капустянка, 2 шл. — кн. Ганна Михайлівна Козечанка) 53.

12. КНЖ. СОФИЯ МИХАЙЛОВНА КОЗЕКА († після 1541)

∞, ГОСТСЬКИЙ РОМАН ІВАНОВИЧ (1 шл. — кн. Софія Козечанка, 2 шл. — Марія Романівна Цатянка, 3 шл. — Марина Петрівна Кірдеївна Мильська, 4 шл. — Дорота Корчмінська) 54.

13. КНЖ. МАРИЯ МИХАЙЛОВНА КОЗЕКА († після 1541)

∞, ПЕТРО ІВАНОВИЧ ЧАПЛИЧ ШПАНОВСЬКИЙ († у листопаді 1558 р.), луцький гродський суддя (пом. бл. 1559 р.)

КН. МИХАИЛ .... КОЗЕКИН РОМАНОВСКИЙ

КН. АЛЕКСАНДР ..... КОЗЕКИН РОМАНОВСКИЙ

V генерація

14. КЖ. КАТЕРИНА ИВАНОВНА КОЗЕКА († після 1547)

Між 1547 і 1551 після смерті своєї першої дружини, Марини Семенівна Одинцевич, Лявон Абразцоў пашлюбіў Кацярыну Іванаўну князёўну Казечанку, якая паходзіла з Валыні55. У снежні 1551 г. Андрэй Міхайлавіч Сангушкавіч Кашырскі, стараста луцкі, пазваў у гаспадарскі суд Лявона Абразцова, яго другую жонку Кацярыну Казечанку і іх слугу Марка Рагозіча, абвінаваціўшы іх “у многіх крыўдах і няслушным уступленні ва ўладанне яго маёнткам”56.

В середине 1550‑х гг. оказался втянут в череду судебных процессов с первым супругом первой жены, князем Юрием Васильевичем Соломерецким57. В 1540‑е – 1550‑е гг. вел несколько имущественных тяжб с князем Андреем Михайловичем Сангушковичем-Каширским58, Юрием Тваровским59 и Яном Викториным – урядником королевы Боны Сфорца, на земли которого Лев Борисович «з многими слугами и подданными своими» совершил несколько разбойных нападений60. Помимо недвижимости на Волыни и в Слонимском повете у Льва Образцова был собственный дом в Вильне «на Заречью» (современный район Ужупис)61 Лев Борисович Образцов умер между маем 1560 – декабрем 1561 г.62.

Дзве дачкі Лявона Абразцова, найбольш верагодна народжаныя ў яго першым шлюбе, Алена і Ганна, у другой палове XVI ст. былі ў шлюбе адпаведна з Юрыям Тышкевічам, гаспадарскім маршалкам 63, і Юрыям Быкоўскім 64. На нашу думку ў Лявона Абразцова і Марыны Адзінцэвічаўны нарадзілася тры дачкі. Яшчэ адна дачка, імя якой не вядомае, уступіла ў шлюб з Фёдарам Быкоўскім. Юры Васілевіч Тышкевіч, каралеўскі маршалак, у адным са сваіх дакументаў, складзеным каля 1570 г., называе Івана Фёдаравіча Быкоўскага, яшчэ падстаросту судовага гродскага менскага, сваім сестранцом. У канцы XVI і пачатку XVII ст. Іван Фёдаравіч Быкоўскі трымаў урад войскага Менскага павета.

В 1540‑е – 1550‑е гг. вел несколько имущественных тяжб с князем Андреем Михайловичем Сангушковичем-Каширским65, Юрием Тваровским66 и Яном Викториным – урядником королевы Боны Сфорца, на земли которого Лев Борисович «з многими слугами и подданными своими» совершил несколько разбойных нападений67. Помимо недвижимости на Волыни и в Слонимском повете у Льва Образцова был собственный дом в Вильне «на Заречью» (современный район Ужупис)68 Лев Борисович Образцов умер между маем 1560 – декабрем 1561 г.69. Т.И. Пелипенко в недавно вышедшем исследовании ссылается на документ 1566 г., в котором упоминаются две его дочери, Анна и Елена70.

Согласно ревизии замков Владимирского и Луцкого от 1545 года: шестую городню держал покойный князь Иванъ Козика съ Роснова; а потомок Волчка Жасковского держал Жасковичи и Хмелев: Волчкова Засковскаго съ Засковичъ и съ Хмѣлева, обстроенная; Андрей Козика вместе с мужем его племянницы Катерины Козичанки — Львом Образцовым также держал Бискупичи: Подлѣ этой городни полторы городни князя Андрея Козики и Льва Образцова, съ Бискупичъ, обстроены. Кроме того, согласно той же ревизии, в Бискупичах фиксируются бояре Монтовтовичи (Литовська метрика. Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року. Київ:Б.в., 2005. 598 с., с. 78, 87, 100, 108, 111, 186), правда неясно о каких Бискупичах идет речь, возможно литовские бояре Монтовтовичи связаны были с Довойновичами и Доргевичами, для которых Бискупичи были материзной или по Козеках или по Немиричах. Любешов в 1547 году переходит во владение князя Льва Образцова — мужа Катерины Козечанки. У 40‑х рр. XVI ст. Любешів належав сім’ї Льва Борисовича Образцова, який походив з родини, що покинула рідну Московську державу й переїхала у Литву ще на початку цього століття. Не виключено, що Л. Образцов володів цим поселенням як васал королеви Бони Сфорци , дружини польського короля Сигізмунда I Старого.

Столь же запутана история владельческой принадлежности имения Гощево. Возможно, в первой четверти XVI в. у него было одновременно несколько владельцев, хотя позднее им единолично владел Лев Борисович Образцов, фигурирующий в нескольких документах с придомком Гощевский/Гощовский. Во время пребывания в Литве Михаила Борисовича Тверского принадлежавшие ему имения Слонимского повета Гощево, Лососная и Белавичи являлись единым землевладельческим комплексом. После его смерти двор Лососная был передан Василию Львовичу Глинскому, но Гощево и Белавичи изымались в пользу великого князя литовского: «А што есмо придали были кн(я)зю Михаилу Тферскому села Белавичи а Гощово, то есмо тыми разы привернули зася к Слониму, кн(я)зю Васил(ь)ю в то ся не надобе вступати»71. В 1509 г. Сигизмунд I Старый отдал двор Лососную «со всими селы» и с. Белавичи князю Семену Александровичу Чарторыйскому, а в 1510 г. подтвердил свое пожалование еще одной грамотой72. Как уже говорилось, в 1514/16 г. владелицей Гощева была названа вдова Бориса Образцова княжна Александра Семеновна, однако при этом, согласно великокняжеской грамоте от 22 февраля 1516 г., имение принадлежало Копоту Васильевичу и было обменено на Вейсеи. Спустя десять лет Лососная, Белавичи и «Гощевичи» находились в совместном владении вдовы князя Семена Чарторыйского Ульяны, отчима Льва Образцова Василия Тышкевича и его брата Гаврилы Тышкевича. Подав жалобу Сигизмунду I Старому на нарушение границ их имения, они апеллировали к выданным С.А. Чарторыйскому великокняжеским грамотам 1509–1510 гг. Их жалоба была удовлетворена; впоследствии судебный лист Сигизмунда хранился у Льва Борисовича и в 1559 г. был предоставлен королевским ревизорам в качестве доказательства его прав «на имение свое Гощево». Тогда же с его слов было записано подробное описание границ этого имения73.

∞, ЛЕВ БОРИСОВИЧ ОБРАЗЦОВ (†V.1560/XII.1561) (1° КЖ. Марина Семенівна Одинцевич, †1547

Лит.: Бондаренко А. А. Служилые люди-эмигранты в конструкциях родовой памяти (на примере рода Образцовых) // История России с древнейших времен до XXI века: проблемы, дискуссии, новые взгляды [Текст]: сборник статей Международной научно-практической школы-конференции молодых ученых (11–14 октября 2021 г.) / Отв. ред.: Ю.А. Петров, О.А. Плех; Министерство науки и высшего образования РФ; Институт российской истории РАН; Совет молодых ученых ИРИ РАН. – М.: Институт российской истории РАН, 2021. – 582 с. – с. 10–18.

15. КНЯЖНА АННА ИВАНОВНА КОЗЕКА

30 травня 1564 р. Миколай і Криштоф Дубровські занесли в луцькі ґродські книги лист від себе та своїх молодших братів Якуба, Станіслава, Яся, Мартина своїй матері — князівні Ганні Козечанці. Цим листом вони брали на себе зобов’язання, видаючи заміж своїх сестер, Барбару та Катерину, яких їхня мати «при собє ку вьіхованю заставити рачила», виправити посаг, призначений їхнім батьком Миколою Дубровським «дочькам’ь своимь а сєстрамь нашимь». Тож цей документ дає змогу відразу реконструювати конкретну родину, яка складалася з подружньої пари Миколая Дубровського і князівни Ганни Козечанки, їхніх шістьох синів і двох дочок.

~ 1 шл. — ЮНКО КОЛМОВСЬКИЙ

~ 2 шл. — МИКОЛАЙ ДУБРОВСЬКИЙ 74.

16. КНЯЗЬ ДМИТРИЙ АНДРЕЕВИЧ КОЗЕКА ЗАМЛИЦКИЙ († 1583)

1567 — Князь Дмитръ Козека ставилъ коней 7 збройно по гусарску съ ...
У 1567 р. князь Дмитро Козека заявив, що звертався до володимирського війта Максима Лудовича з приводу втечі до міста двох його підданих. Війт призначив йому розгляд справи на 28 травня, але того дня справу не розглядали і перенесли її на 4 червня. Однак і цього разу на суд війт представив лише одного збіглого та доводів князя слухати не захотів 75.

У 1568 р. кн. Дмитро Андрійович Koзека скаржиться, що селяни Петра Загоровського «з Воли Хоровскоє манастырскоє» вчинили напад на його людей 76.

15 липня 1566 р. Петро Загоровський позивав кн. Дмитра Козеку, згадуючи «жита и пшеницы, засеяньїє промежку Колоноє и Воли манастыря Загоровского по обеим
сторонам дороги» 77. Межові суперечки між Загоровськими і кн. Козеками стосовно ґрунтів Колонного та Волиці тривали до 1611 р. У 1568 р. Дмитро Андрійович Козека скаржився про побиття його людей підданими з «Воли Хоровскоє манастьірскоє» 78, а в 1570 р. він і Петро Богданович домовилися про створення комісії, яка мала виїхати «на тьіє грунты [...] тых именей наших Колоноє и Воли манастьірскоє» 79. Ймовірно, обом сторонам вдалося дійти згоди, бо впродовж кільканадцяти років про ці конфлікти нічого не чути. Проте у вересні 1581 р. Михайло Петрович Загоровський знову виступив з претензією до Дмитра Козеки, піддані котрого напали на його «властный грунт [...] Загоровский, за Волицу манастырскую» 80.

У 1569 р. князь Дмитро Козика послав своїх бояр Васька Третяка і Ганка до Турійська обміняти 20 кіп грошів литовських на злоті. 1577, князь Дмитрий Андреевич Козека упомянут 11 июля 1577 года в завещании Василия Петровича Загоровского (на Волыни). Упоминаются «добродетели» князья Константин Константинович Острожский, Андрей Михайлович Курбский и Дмитрий Андреевич Козека.

1579 серпня, 10 дня, «Прийшовши у городський Володимирський уряд до мене, Адама Мисевського, що на той час був на місці пана Дем’яна Павловича, підстарости володимирського, за його небутності у Володимирі, його милість князь Дмитро Козека і пан Ян Бокій Печихвостський оповідали й покладали, їхні милості, писання, називаючи його заповітом його милості пана Василя Загоровського, каштеляна брацлавського, городничого володимирського, а писання те власної руки його милості, прислане із Орди до їхніх милостей як опікунів. І те писання на чотирьох аркушах писано, а ті чотири аркуші зшито білим шовком. Отож те із згаданого писання, що покладено від їхніх милостей князя Козека та пана Бокія із згаданого заповіту, котрий даний під печаткою пана брацлавського і також під печаткою пана Федора Бокія Печихвостського, також під печаткою пана Романа Непитущого, в якого тільки кустодія на печатці вирізана, але печаті жодної нема, і те писаннэя, за проханням їхніх милостей, я слово до слова у книги городські уписати звелів, а воно має в собі таке.

В 1570 году Дмитрий Козека владеет Бискупичами, в 1583 году — Жасковичами. Похоронен в Зимном (монастыре?) в 1583 году, а вдова Катарина Фальчевская поставила ему там мармуровый надгробок.

У 1583–1584 рр. луцьке війтівство орендував шляхтич Миколай Ґедзинський. По закінченні часу оренди 24 червня 1584 р. воно перейшло до брата померлого на той час Василя – Марка Жоравницького52, який залишався на цьому уряді аж до травня 1611 р., часто здаючи його в оренду: 2 січня 1585 р. – стриєві (братові батька Олександра) Янові Жоравницькому за борг у 8 тис. пол. зол.53, у лютому 1586 р. – ґданським купцям Ганусові Ваншоту та Германові Гаку за борг батька 9 тис. пол. зол. Своєю чергою ті перезаставили війтівський маєток княжні Катерині Козечиній Фальчевській54, яку 2 лютого 1587 р. було введено в маєток із доходами (у горілчане мито, війтівський головний пляц, ділянку з лазнею над р. Стир, пляц з ятками біля брами від р. Глушець, у воскобійню, помірне, a також в інші доходи)55. Мабуть, княжні цього видалося замало, тож вона привласнила ще ярмарковий збір, котрий давав прибутки міській скарбниці, на що 17 вересня 1587 р. міщани поскаржилися до ґродського суду:«Приходячи на вряд […] бурмистр и радцы и некоторые старшие с посполства места Луцкого, жалуючи и оповедаючи тыми словы, иж дей ее мл. кнегиня Дмитровая Козечиная, пани Катерина Фронцеговна Фалчевская, маючи войтовство тутошнее луцкое от немцов гданских в моцы своей, теды ее мл теперъ въ ярмарок наш луцкий через служебника своего Яна Шмоневского, на сес час лантвойта луцкого, над право привиля и волности наши местцкие от гдрей королей их милостей полских панов наших на всю речъ посполитую месту тутошнему луцкому,яко на побарышное ярмарочное, так и на иншие пожитки нам наданые, напервей побарышное, к тому от комор ратушных и инших месцких и от ташов, чого всего и до сего часу в спокойном том держаню и уживаню месту было, тепер ее милость кнегиня Козечиная о тот платъ з моцы и владности держаня и уживанъя месцкого кгвалтовне отняли, выбирати росказала и на пожитокъ свой войтовский привлащила и зе спокойного держаня всю реч посполитую месцкую выбила, на чом место все шкодует cобе через тотъ ярмарок в том побарышном и в выбираню плату с комор и с ташовъ болшей 100 коп гр. лит.»56.Та сама орендарка разом зі своїм чоловіком – Вацлавом Подорецьким керувала війтівським маєтком до червня 1591 р.57, а потім передала його у суборенду Мартинові Прусиновському58. 16 травня 1592 р. війтівство отримав кременецький підкоморій Адам Боговитин із Козерад59,Із 1 липня 1607 р. черговим орендарем був родич Марка – Михайло Гулевич, який тимчасово заволодів війтівством за 6 тис. пол. зол.67, але невдовзі війт передав його в оренду за 9 тис. пол. зол. сумнозвісній княгині Катерині Подорецькій, котра, своєю чергою, «правом вливковим» переуступила війтівство синові – князеві Андрієві Козеці68.

11 лютого 1587 р. ґданські міщани за 9 000 золотих заставили війтівство Катерині Фронцівні Фальчевській, дружині покійного князя Дмитра Андрійовича Козеки, а на той час дружині Вацлава Подорецького120. Її ув’язали “в мыто горелчаное, в пляцъ головный войтовский и въ пляцъ лазебный над рекою Стыромъ и въ пляц подле брамы от Глушца, на котором ятки суть, въ
воскобойню, в померное, такъ тежъ и въ инъшие пожитки, власности, провента,
доходы вшелякие”121. Райці та міщани вже невдовзі скаржилися, що лентвійт Ян Шмоневський за її розпорядженням відбирає від міщан прибутки від побаришного та покоморного122. З документа за 3 вересня 1587 р. довідуємося, що Катерина Подорецька орендувала судові повноваження війта Матею Суському. На запитання возного М. Славогурського, чому лентвійт Я. Шмоневський втручається у костельний присуд, той відповів: “ижъ то маю
росказане от пана моего пна Матея Суского, который тые присуды войтовские арендовалъ у ее млтъ кнегине Дмитровое Козичиное панеи Катарыны Фалчевъского”123.

1 листопада Катерина Фальчевська разом із другим чоловіком Вацлавом Подорецьким позивала ґданських міщан за “неучиненъе досыт листу запису их отъ них даного”124. Вже 6 листопада возний М. Славогурський через лентвійта Богуша Ванковича, постатавленого подружжям, дав трибунальський позов від ґданських міщан В. Подорецькому і його дружині Катерині стосовно недоплати останньою 2 800 кіп грошів литовських і 1 400 золотих125. Через два дні до гродської канцелярії прийшли Г. Воншот і Г. Гак із повідомленням, що засідання суду за скаргою подружжя Подорецьких призначене на час, коли вони не зможуть бути присутніми (24 січня 1591 р.), тому доручають вести справу приятелю Ф. Бруяці. З їхнього повідомлення з’ясувалося, що подружжя висунуло претензії “о незаступене от некоторых особъ якое переказы держанъя их войтовства луцкого”126. 3 вересня 1591 р., за рішенням Трибуналу, Г. Гака і Г. Воншота мали ввести у війтівство, але за умови сплати ними подружжю 9 000 золотих, чого зробити вони не змогли, тож війтівство залишилося в руках Подорецьких127.

8 лютого 1592 р. тепер уже Подорецькі отримали позов від ґанських міщан за
невиконання ними трибунальського рішення 128. Того ж дня возний М. Славогурський дав позов В. Подорецькому за пограбування Г. Гака і ув’язнення його в городлівському замку129. Суперечка між ґданськими міщанами і Подорецькими стосовно луцького війтівства розглядалася і у володимирському гроді. Тут суддя Дем’ян Павлович і підстароста Роман Вілгорський, на думку міщан, судили несправедливо, тож ті оскаржли дії суддів130. Не пізніше 2 травня 1590 р. Подорецькі передали війтівство в оренду Мартину Прусиновському131. 6 червня 1591 р. шляхтич Федір Рудецький позивав до суду В. Подорецького і його дружину Катерину з огляду на пограбування орендарем війтівства М. Прусиновським дому скаржника. Уповноважені оскарженого Антоній Заболоцький і Юзеф Боришовський заявили, що М. Прусиновський не є слугою їхнього підзахисного, а повноправним і осілим шляхтичем, тому сам повинен відповідати за свої вчинки. Катерина Подорецька, “яко будучи в тотъ час держачою войтовства луцкого”, заявила, що не посилала М. Прусиновського грабувати будинок і готова на цьому присягнути, але через протест скаржника цього не сталося, а навпаки – присягу склав підданий Ф. Рудецького, і суд зобов’язав Подорецьких сплатити штраф у сумі 55 кіп і 50 грошів литовських132.

3 жовтня 1608 р., за рішенням Трибуналу, через борги М. Жоравницького возний Михайло Поповський ув’язав Катерину Подорецьку у “войтовство луцкое з домом судовым войтовским и с пляцы войтовскими оселыми и пустыми, з юрдыкою судов войтовских, згола зо всеми пожитки и приналежностями ничого собе не выймуючы и не зоставуючи”178. Ще з кінця 1602 – початку 1603 рр. Катерина Подорецька почала суперечку за луцьке війтівство з Яном Харлинським, Миколаєм Семашком і Марком Жоравницьким, бо декрет у цій справі Трибунал видав 6 травня 1603 р. Справа йшла про борг у сумі 3 000 золотих, “которая на войтовстве луцьким зостала албо […] ку взятю пултори тисечи золотых ползких от поводовое стороны и ку уступенъю через вас половицу войтовства луцкого”179. Ян Харлинський, незважаючи на трибунальський декрет, разом із своїм “заступъцею” кременецьким підкоморієм Адамом Боговитином проігнорували його, за що отримали штраф у 3 000 золотих.

Натомість провадження щодо М. Семашка і М. Жоравницького було відкладене до закінчення справи з Я. Харлинським. Останній проігнорував судовий позов, і тому К. Подорецька у 1605 р. позивала до суду всіх трьох. На судове засідання прийшов лише Адам Боговитин, заступаючи Я. Харлинського, і покликаючись при цьому на 31‑й артикул IV розділу Другого Литовського статуту (сестра М. Семашка Єва була замужем за Я. Харлинським, а друга сестра Барбара – за А. Боговитином). К. Подорецька оскаржувала таке заступництво, але суд визнав доводи А. Боговитина слушними, позаяк він узяв на себе всю відповідальність у цій справі. Тоді позивачка виступила проти М. Семашка і М. Жоравницького “яко противко посесором того ж войтовъства”, однак висловила побажання, щоб справа з ними була відкладена до з’ясування стосунків
із Я. Харлинським. Уповноважені від позваних Войтех Станішевський і Павло
Реховський заявили, що оскільки А. Боговитин “тежар увес тое справы на себе узял, справити се зараз был и естъ готов стороны тое сумы шести тисечий золотых полских, теды от тое справы волности просили”, що суд і зробив, а
К. Подорецькій дозволив апелювати до Трибуналу180. Як ми бачили вище, у
Трибуналі справу позивачка виграла й у жовтні 1608 р. була введена у луцьке війтівство. К. Подорецька фактично відразу передала війтівство своєму сину від шлюбу з князем Дмитром Козекою Андрію, бо вже 16 жовтня 1608 р. він згадується як війт.

120 ЦДІА України у Києві, Ф. 25, оп. 1, спр. 37, арк. 28–33 зв., 96–96 зв.; спр. 38, арк. 245 зв.
121 Там само. Спр. 37, арк. 96 зв.
122 Там само. Арк. 844–844 зв.
123 Там само. Арк. 810 зв.
124 Там само. Спр. 38, арк. 937 зв.
125 Там само. Арк. 958–959.
126 ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 38, арк. 961 зв., 967 зв.–968 (Тут йде перелік осіб, які позивалися з війтом, або діяльність яких зменшувала прибутковість луцького війтівства, з чим не могли змиритися Подорецькі).
127 Там само. Ф. 28, оп. 1, спр. 24, арк. 807–808 зв.
128 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 40, арк. 266 зв.
129 Там само. Арк. 267.
130 Там само. Арк. 267 зв.
131 Там само. Спр. 39, арк. 334.
132 Там само. Арк. 335–337.
133 Там само. Спр. 40, арк. 278–278 зв.
134 ЦДІА України у Києві, ф. 26, оп. 1, спр. 8, арк. 80 зв.–81.
178 Там само. Ф. 26, оп. 1, спр. 17, арк. 716 зв. Див. також: Ф. 28, оп. 1, спр. 35, арк. 157
179 Там само. Ф. 26, оп. 1, спр. 14, арк. 412.
180 ЦДІА України у Києві, ф. 26, оп. 1, спр. 14, арк. 413–417.

~ КАТЕРИНА ФРАНЦИСКОВНА ФАЛЬЧЕВСЬКА.

мала у першому шлюбі з князем Дмитром Андрійовичем Козекою Замлицьким дев’ятеро дітей (п’ятьох синів — Андрія, Януша, Юрія, Петра, Стефана і чотирьох дочок — Агафію, Ганну, Марію і Ядвігу), після смерті чоловіка, вийшла заміж за Вацлава Подорецького (Подгорецького) 81.

17. КНЖ. ФЕДОРА АНДРЕЕВНА КОЗЕЧАНКА († після 1569)

Василева Микулицька Федора Козечанка скаржилася на Григорія Волчка-Жасковського, який приїхав до її села на смерканні, взяв у домі її підданого хлопчика восьми років Євхима, «водил з собою по селу, пытаючи, деи, его, где бы были девки або жоны хорошие». А врешті, вломившись до сіней в домі підданого Мойсея, «зараз, деи, почал кгвалт чинити жоне его Ганне», а потому її зв’язав і забрав із собою 82.

М., ВАСИЛЬ МЕЛЕШКО МИКУЛИЦЬКИЙ

18. КНЖ. МАРИНА АНДРЕЕВНА КОЗЕКА

документы за период 1555–1565 г.г. Слонимский повет.Заявление князя Фёдора Полубенского о нападении Яковицкого Миткевича на его людей, нанесении им побоев и отнятия разных ценных вещей. Упоминаются: княгиня Марина Полубенская, Фёдор Иванович Полубенский и княжна Марья владелица двора Деречинского. Заявление княжны Марины Полубенской о захвате её сена урядником князя Вишневецкого. Упоминаются «её милость княгиня Фёдоровая Полубенская, княгиня Марина Козечанка (Козека)».

~ КН. ФЕДІР ИВАНОВИЧ ПОЛУБЕНСЬКИЙ

19. КНЯЖНА МАРИЯ АНДРЕЕВНА КОЗЕКА

согласно документа 1558 года Миколай Андреевич Збаражский получил Жасковичи по жоне своей Марии Козечанце. Об этом писал в листе князю Миколаю староста Владимирский, князь Костянтин Острожский, разбирая жалобу судьи повету Володимерского Волчка Якимовича Жасковского (внука Волчка Жасковского?). Князь Януш та Маруша Збаразькі успадкували від своєї матері Козечанки, а до того вони належали князям Козекам. Деякі володіння Козек перейшли до Збаразьких через одруження князя Миколая Збаразького, першим шлюбом, на княжні Марії Козечанці. 27 липня 1566 р. у Замличах було укладено розподільчий акт між князем Янушем Миколайовичем Збаразьким та його сестрою Марушею, дружиною пана Василя Загоровського. У ньому йдеться про те, що брат та сестра Збаразькі поділили між собою «имєнья материстые», які «зосталися по нєбожъчицы панє матцє нашой, єє милости кнєгини Мари Козєчанки, на мєнє (князя Януша – Авт.) и на сєстру мою княжну Марушу Збаражъского, то єсть дворъ Замлицкий з селомъ Войковичами, дворъ Жасковский, дворъ Росновский, дворъ Гривятковский, сєло Форостов, сєло Бискупичи». Маруша, як молодша сестра, обрала собі частину з двором Замлицьким та с. Войковичі, двір Гривятковський і с. Форостов, а князю Янушу «зосталося» двір Росновський, двір Жасковський і с. Біскупичі 83.

~ КН. МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ ЗБАРАЗЬКИЙ (1 шл. — кн. N Андріївна Козечанка, 2 шл. — Ганна Деспотівна) 84.

КНЖ. ОЛЕНА АНДРЕЕВНА КОЗЕКА

20 листопада 1570 р. Богдан Михайлович визнав перед луцьким підстаростою Іваном Хребтовичем Богуринським, що з батькового дозволу одружився з князівною Оленою Козечанкою, дочкою Настасі Кєрдеївни і покійного князя Андрія Козеки Замлицького, яка від рідного брата Дмитра Козеки отримала посаг «так готовизною, яко достаточною виправою с четвертое части отчизны его милости князя Козеки». Тож князівна Олена Андріївна відрікалася від спадкових прав на четверту частину родових маєтків. Відповідно до шлюбного законодавства Богдан Михайлович забезпечив внесення дружини на частині родинного маєтку, яка мала дістатися йому після розподілу з братами 85. Вважають, що це був її другий шлюб, а в першому начебто вона була за Василем Микулуцьким 86. Однак, як вдалося встановити, у цей час за Василем Мелешко Микулицьким була або її сестра, або інша родичка на ім’я Федора Козечанка 87. Крім того, за нашими спостереженнями, самий шлюб Богдана Хрінницького і Олени Козечанки мав відбутися на декілька років раніше, а наведений вище віновий запис, що датується 20 листопада 1570 р., був наданий Богданом пізніше, що могло бути пов’язано із запізнілим виділенням його дружині посагу. Нашу думку обґрунтовуємо такими міркуваннями. Смерть Олени Козечанки датується 1571 р. І справді, шлюб проіснував недовго, проте за шлюбний час Олена Андріївна встигла народити двох дочок Ганну і Полагну (Полагью), старшу з яких Ганну її опікун стрий Іван Михайлович видав заміж у 1580 р. По-перше, за один рік не могло народитися двоє дітей. По-друге, якщо навіть прийняти, що перша дочка народилася у подружжя в 1571 р., а 1 серпня 1580 р. вона була вже заміжньою, то маємо визнати, що її віддали заміж у 9 років. Дівчат і справді видавали заміж доволі рано, іноді порушуючи й шлюбну норму, яка законодавчо була визначена на той час у 15 років для дівчат. Проте, беручи до уваги доволі високий культурно-освітній рівень родини загалом та зокрема луцького земського підсудка Івана Хрінницького, доброго знавця законодавчих норм і приписів, не думаємо, що він міг би зважитися на таке порушення законодавства. Богдан Хрінницький, як і дружина, помер молодим, найраніше з інших братів. Достеменно невідомо коли, але це сталося ще до 1580 р., оскільки 1 серпня 1580 р. брат Богдана Прокіп скаржився на брата Івана Михайловича, який, всупереч домовленості між ними про погодження питання щодо видання заміж братанок, самовільно видав старшу Ганну за Матвія Рогозинського «бTз воли моTи и нT давши мнѣ j том знать, zко брату своTму, а стрыTви их, ни за кого змовлzти, ани ѡтдавати нT мTл» 88.

1570 года, октября 24; 21 серпня 1571 р. кн. «Олена Андреевна Козечанка Богданова Хреницкая» у духівниці відписала Зимнівському монастиреві 5 кіп литовських гроші 89.

М., 1570, БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ ХРІННИЦЬКИЙ.

КН. ИВАН МИХАЙЛОВИЧ КОЗЕКИН РОМАНОВСКИЙ

КНЖ. N МИХАЙЛОВНА КОЗЕКИНА РОМАНОВСКАЯ

~ ЯКОВ БОЛОГОВСКИЙ

БОГДАН АЛЕКСАНДРОВИЧ КОЗЕКИН (1552,–1552/60,Свияжск)

литвин-дворов.сын-боярск. помещ.-Владимир‑у. С:Алдр.И

VI генерація

20. АНДРЕЙ ДМИТРИЕВИЧ КОЗЕКА (1591,† бл.1628).

– луцький війт (державця) 1608.16.10.–1611.19.03 90
Посол на Сейме 1607, 1609.
Гнівош Козинський позивав 1587 р. князя Андрія Козеку, чий слуга Себастіян Конарський поранив його слугу Яна Несташевського «в дому єго млсти пна Андрєя Нємирича, судича зємского києвского, в Бискупичах, гдє‑м вєсполку з иншими приятєлми єго мл. на христинах сьіна єго мл. Стєфана бьіл» [ф. 28, оп. і, спр, 20, арк. 3 8 зв-39]
Отже 21 травня 1607 р. помер Луцький єпископ Кирило Терлецький. Причини його смерті нам невідомі, тому ми з певністю не можемо сказати, наскільки його смерть була очікувана на Волині. Знаємо, що буквально напередодні своєї кончини він ще встиг висвятити кілька дияконів на попів у кафедральному соборі св.Івана Богослова – можливо, до останніх днів він був достатньо дієздатним [57]. Уже 30 травня 1607 р. (на дев’ятий день по смерті владики Терлецького!) Остафій Єло-Малинський, який якраз перебував у Варшаві, отримав від короля Сигізмунда ІІІ привілей на Луцьку кафедру [58]. Час, коли помер єпископ Кирило Терлецький, був дуже важким для Уніатської Церкви. У 1606–1608 рр. Польща була охоплена повстанням шляхти, відомого в історії як «Рокош Зебржидовського». Воно викликане невдоволенням частини шляхетського суспільства внутрішньою політикою короля Сигізмунда ІІІ, причому релігійний чинник грав у цих подіях не останню роль. Православна шляхта, яка на першому етапі грала в повстанні активну роль, у своїх вимогах рішуче домагалася усунення з кафедр уніатського митрополита і єпископів, що вело, по суті, до ліквідації унії в польсько-литовській державі. Очевидно, король не бажав втягувати себе у важкі політичні переговори з рокошанами щодо долі Луцької кафедри і поспішив дати привілей на неї Єло-Малинському – уніату. Але, реакція православних не забарилася. Уже 2 червня князь Андрій Козика від імені депутатів Волинського воєводства виступив з протестом проти цього надання [59]. Єло-Малинського це не зупинило – 5 червня 1607 р. він склав на руки митрополита Іпатія Потія архієрейську присягу [60]. протестація князя Андрія Козики від 2 червня 1607 р. була лише коротким прологом того жорсткого протистояння між прихильниками і противниками унії на Волині, яке спалахнуло щойно після номінації Єло-Малинського на єпископа Луцького. Питання про законність передачі йому Луцької кафедри буквально розколола вересневий 1607 р. сеймик волинської шляхти. Частина нобілітету на чолі з волинським воєводою Янушем Заславським (29 осіб) заявила про неприпустимість перебування Єло-Малинського на єпископській кафедрі, мотивуючи свою позицією тим, що це є порушенням церковних канонів, бо він досі не прийняв чернечого постригу. Інша частина депутатів сеймику на чолі з луцьким підкоморієм Яном Харлинським (35 осіб) навпаки заявила про повну довіру Єло-Малинському і виявила бажання бачити його Луцьким владикою. Обидві групи оформили свої позиції офіційними заявами і внесли їх до актових книг Луцького гродського суду. Хорунжим у князя Острожского був князь Андрій Козика, якому за службу патрон 15 серпня 1604 р. передав у користування с. Звиж у Степанській волості180. Пізніше, 12 листопада 1606 р. Острозький подарував йому це село під умовою служби181. Із 1 липня 1607 р. черговим орендарем був родич Марка – Михайло Гулевич, який тимчасово заволодів війтівством за 6 тис. пол. зол.67, але невдовзі війт передав його в оренду за 9 тис. пол. зол. сумнозвісній княгині Катерині Подорецькій, котра, своєю чергою, «правом вливковим» переуступила війтівство синові – князеві Андрієві Козеці68. У 1610 р. М.Жоравницький вирішив повернути собі війтівство та поскаржився до Луцького земського суду на А.Козеку, але той подав апеляцію до Люблінського трибуналу. «Феміда» стала на бік позивача: трибунальським декретом від 9 травня 1611 р. М.Жоравницький повернув собі уряд, викупивши його у А.Козеки за 9 тис. пол. зол., проте вже 10 травня продав його за таку ж суму своєму шваґрові – Олександрові Загоровському69, позичивши попередньо в нього відповідні гроші.

У 1606 р. брати князі Андрій, Януш, Юрій і Петро Дмитровичі Козеки позивали Шимона Харленського «о нєучинєнє справьі водьлє права посполитого мальжонцє своєи ... а сєсшрє их млости князев Козиков противко посагови даному». Часто віновий запис чоловіка зумовлював відповідний запис дружини, яка обдаровувала його сумою, записаною ним їй у віні 91.

У жовтні 1608 р. була введена у луцьке
війтівство К. Подорецька i фактично відразу передала війтівство своєму сину від шлюбу з князем Дмитром Козекою Андрію, бо вже 16 жовтня 1608 р. він згадується як війт. Правда, зі слів М. Жоравницького, А. Козека тримав війтівство у заставі від нього 92. Твердження М. Жоравницького про те, що він передав війтівство у заставу А. Козеці варте уваги, бо саме він тримав війтівство на початку року. 18 березня 1608 р. Ян Прегалинський вручив йому королівського листа з вимогою не ображати міщан. Листа війт не повернув, а посланця побив. У вересні під час ярмарку війт брав неналежне йому мито, про що скаржилися міщани 93. Тоді ж до перегонів за луцьке війтівство долучилася і Раїна Михайлівна Єловичівна Малинська, дружина покійного Івана Олехновича Борзобогатого Красенського, яка оскаржила Марка Жоравницького у невіддачі їй боргу в 1 200 золотих, “водлуг запису […] на войтовстве тутошнемъ луцкомъ сказаных и присужоных”. Тож у жовтні 1608 р. вона послала возних Матиса Славогурського та Івана Марецького до боржника, якого застали в домі лентвійта Олександра Бедермана. Возні від імені пані Красенської повідомили Марка, що він має або сплатити борг, або дозволити їй ув’язатися у війтівство. Позивач відповів, що війтівство перебуває у заставі в А. Козеки і пропонував ув’язання в неназваний у документі маєток на Поліссі, що не влаштувало протилежну сторону, бо, як заявив уповноважений від Раїни Красенської, Станіслав Майковський, його підопічна має “тут на том войтовстве перших перевод права” 94. М. Жоравницький не уступив війтівства і справа мала продовження, бо 9 липня 1610 р. возний Іван Марецький приніс йому позов до Трибуналу, позаяк неоплачений борг грозив баніцією 95.

У серпні 1610 р. М. Жоравницький позивав А. Козеку за небажання взяти в нього гроші і віддати війтівство. 9 жовтня 1610 р. у земському суді облятували лист короля Сиґізмунда ІІІ з викликом князя до суду за скаргою М. Жоравницького про те, що А. Козека тримає у заставі за 9 000 золотих
війтівство і уникає одержання грошей та віддачі війтівства. Умоцований князя Андрій Дрохнович заявив, що його підопічний хворий і не може прибути на суд. Уповноважений від М. Жоравницького Ян Жданович парирував, заявивши, що викуп війтівства не потребує особистої присутності оскарженого, позаяк гроші може взяти і уповноважений. Суд відклав розгляд справи до наступної сесії, а поводова сторона просила дозволу апелювати до Трибуналу, що суд дозволив 96. Державцею війтівства А. Козека зафіксований у березні 1611 р. 97. Розгляд справи у Трибуналі виявився для М. Жоравницького успішним, і 9 травня 1611 р., за рішенням Трибуналу, возний Федір Мойсеєвич увів його в луцьке війтівство 98.

~ КН. БАРБАРА ОЛЕКСАНДРІВНА ПОРИЦЬКА

21. ЯНУШ ДМИТРИЕВИЧ КОЗЕКА († після 1606)

Лише груднем 1606 р. датована наступна з відомих нам скарг кн. Януша Козеки на Олександра Загоровського, який вимагав «учинене границ добрам того повода Колоною з добр верностю твоей Загоровом албо Хоровом и Волицею Загоровскою албо Хоровскою» 99. А у вересні 1608 р. вже Олександр Загоровський позивав кн. Януша Козеку, Юрія Сокольського і Криштофа Збаразького, «dziedzicew wsi Kołonney», які «розкопали» копці, що розмежовували Колонне і Волицю 100. З 17 жовтня 1611 р. маємо квит Януша Козеки Олександрові Загоровському, котрим він визнавав, «iz co miałem zaciągi prawne z Panem Alexadrem Zaborowskim [...], między maiętnosciami mnie Koziki Kołomną, a Panem Alexandra Zahorowskiego siołem Zahorowem i Wolicą Monasterską», але тепер усі непорозуміння залагоджувалися 101.

у 1606 р. брати князі Андрій, Януш, Юрій і Петро Дмитровичі Козеки позивали Шимона Харленського «о нєучинєнє справы водьлє права посполитого мальжонцє своєи ... а сєсшрє их млости князев Козиков противко посагови даному». Часто віновий запис чоловіка зумовлював відповідний запис дружини, яка обдаровувала його сумою, записаною ним їй у віні 102

Дружина: N ПОЦЕЙ, дочь Ипатия Потия и кнж. Анны Головня-Острожецкой (Поцей; имя при рождении Адам Львович Тышкович; 12 апреля 1541, Рохачи, Брестский повет, Речь Посполитая — 18 июля 1613, Владимир-Волынский) — государственный и церковный деятель Речи Посполитой. Писарь земский, затем судья земский брест-литовский (1580), каштелян берестейский (1588—1593), епископ владимирский и брестский (1593—1599), богослов, писатель-полемист, активный сторонник заключения Брестской унии. Митрополит Киевский, Галицкий и всея Руси (1599—1613)

22. ЮРИЙ ДМИТРИЕВИЧ КОЗЕКА (1596,1632)

1594 Лютого 18 – Запис про вручення позовів кременецькому підкоморію Адаму Боговитину за неповернення посагу сестри князям Яну, Юрію та Петру Козекам, [док. № 79, арк. 74.Кременецький земський судКнига № 9].
У 1606 р. брати князі Андрій, Януш, Юрій і Петро Дмитровичі Козеки позивали Шимона Харленського «о нєучинєнє справьі водьлє права посполитого мальжонцє своєи ... а сєсшрє их млости князев Козиков противко посагови даному». Часто віновий запис чоловіка зумовлював відповідний запис дружини, яка обдаровувала його сумою, записаною ним їй у віні.[ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 14, арк. 236–236 зв]
У 1613 р. пріор Володимирського домініканського монастиря Пресвятої Тройці свідчив про отримання від «Рапіеу Jadwigy, Kniegini Irzyny Kozieczyny, małżonki pozostałey zeyszłego Je Ms Kniazia Ierzego Koziky» 700 золотих i «podszewkę złotągłowową», які цей князь записав у заповіті обителі [ЦДІА України у Києві, ф., on. 1, спр. 45, арк. 707 зв.]
30 июня 1620 года — Ясновельможный Юрий, подчаший Коронный Пинский, Сокальский, Криштоф, конюший Коронный Кременецкий, Солецкий и иных, старостове и княжата Збаражские добра свои дедичные в воеводстве Волынском повете Владимирском лежачие, села Роснов, Бискупичи, Волицу, Жашковичи за сумму 32000 злотых польских княгине Юриной Козичиной вечно продали. Здесь утверждается, что данные села (Роснов, Бискупичи, Волица, Жашковичи) являлись дедизной князей Юрия и Криштофа Збаражских и они продали ее княгине Юриной Козичиной. Оказывается, эти братья Збаражские были сыновьями Николая Андреевича Збаражского, который в свою очередь был женат на княжне Козечанке 103.

Жена: Ядвига.

ПЕТР ДМИТРИЕВИЧ КОЗЕКА

у 1606 р. брати князі Андрій, Януш, Юрій і Петро Дмитровичі Козеки позивали Шимона Харленського «о нєучинєнє справьі водьлє права посполитого мальжонцє своєи ... а сєсшрє их млости князев Козиков противко посагови даному». Часто віновий запис чоловіка зумовлював відповідний запис дружини, яка обдаровувала його сумою, записаною ним їй у віні 104.

~ ANNA Z ĆMIŃSKICH księżna Piotrowa Koziczyna, pochowana 1615 roku u Bernardynów w Sokalu.

23. СТЕФАН ДМИТРИЕВИЧ КОЗЕКА († після 1591)

24. Мария Дмитриевна Козечанка († 1592)

1 листопада 1591 р. Подорецькі уступили війтівство кременецькому підкоморію Адаму Боговитину Козерадському, одруженому з донькою Катерини від першого шлюбу Марушею Козечанкою133. У відповідному записі
Катерина свідчила: “водле постановеня и запису зъ вене и посагу в шести тисечох золотих полскихъ войтовство луцкое, которое от немцов месчан кгданских я Вацлавовая Подорецкая в девети тисечох золотых полских мела, тым же правом, якося сама мела и с тымъ всемъ яко ми от них подано и яко есмо держали и уживали сами его млсти пну подкоморому и малжонце его млти тымъ листомъ нашимъ подаемъ, зоставуючи вцало на томъ же войтовстве луцкомъ три тисечи золотых полских доцце моей молодшой кнежне Ганне Козичанце, которые с тое сумы пнзей девети тисечей золотих полских водле першого запису мене
Катерини Фалчевсого еи власне належит и отдана быти мает”134. Отримавши війтівство, А. Боговитин змінив лентвійта: замість Богуша Ванковича ним став золотар Бальцер Берлінський, але в судових справах новий війт не покладався лише на нього. Так, у червні 1592 р. війт мав засідати з “лавицою зуполною” з семи осіб, але, маючи якусь справу в гроді, не зміг прийти і лавники прочекали його безрезультатно з дванадцятої години аж до вечора, так і не почавши
засідання135. 8 лютого 1592 р. бурмистр, райці та поспільство скаржилися на А. Боговитина, новий лентвійт якого Якуб Клімашевський грабував міщан, а 14 травня того ж року бурмистр і райці оскаржували А. Боговитина та його слугу Криштофа Щуку за побиття та ув’язнення шевця Дениса136.

А. Боговитин “бавився” війтівством недовго, адже 26 серпня 1592 р. позичив разом із дружиною у Григорія Колмовського 4 000 золотих, перезаставивши йому війтівство на один рік – до Покрови 1593 р.137. Незважаючи на нагадуваня
йому про наближення терміну викупу, цього зроблено не було138, і війтівство
залишалося в руках Г. Колмовського до 1596 р. Г. Колмовський 2 листопада 1596 р. видав квит А. Боговитину в поверненні 4 000 золотих і передав йому війтівство, а останній того ж дня позичив у луцького підкоморія Яна Харлинського 6 000 золотих під перезаставу луцького війтівства,
отриманого в свій час від Подорецьких148. А. Боговитин зазначив, що для викуплення війтівства він позичив 4 000 золотих у Яна Харлинського, а потребуючи більше грошей, позичив у нього ще 2 000 золотих, заставивши йому війтівство). Відповідно до заставного запису, Ян Харлинський мав користуватися війтівством “водле инъвентаровъ войтовъ старыхъ”, а А. Боговитин зобов’язався брати на себе відповідальність у всіх випадках, де було б оскаржене право Я. Харлинського до війтівства. У разі недотримання умов застави, А. Боговитин обіцяв сплачувати по 6 000 золотих за кожне порушення.
133ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1,Спр. 40, арк. 278–278 зв.
134 ЦДІА України у Києві, ф. 26, оп. 1, спр. 8, арк. 80 зв.–81.
135 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 42, арк. 108 зв.
136 Там само. Спр. 40, арк. 246 зв., 541–542.
137 Там само. Спр. 41, арк. 158 зв.–160 зв., 189–193; спр. 42, арк. 322–323 зв.
138 Там само. Спр. 44, арк. 398 зв.
148 ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 47, Арк. 2/281 зв.–283 зв., 292–296 зв.; спр. 49, арк. 858–858 зв.

МАРУША ДМИТРІВНА КОЗЕЧАНКА

Тож невипадково сучасники писали: коли надходить пора народження дитини, жінка повинна приготуватися до смерті, бо коли вона народжує дитя, її власне життя піддається великій небезпеці. Справді, жінки, особливо молоді, боялися пологів. Очевидно, під час пологів або незабаром після них померла зовсім молода князівна Маруша Дмитрівна Козечанка, яка, бувши вагітною, писала у тестаменті: «Под тьім часом под звязком брємєни моєго, в котором пан Богь всємогучии въ яко з милосєрдья своєго свого мєнє з нєго розвєзати и волною учинити будєть рачил»376. Її сподівання на щасливий хід пологів не справдилися. Ще 7 січня 1592 р. вона особисто внесла до актових книг дарчий запис своєму чоловікові Адаму Боговитинові Козерадському, а 8 жовтня сюди ж було вписано тестамент небіжчиці.

1594 Лютого 18 — Запис про вручення позовів кременецькому підкоморію Адаму Боговитину за неповернення посагу сестри князям Яну, Юрію та Петру Козекам 105.

~ муж АДАМ КЛИМЕНТОВИЧ БОГОВИТИН КОЗЕРАДСКИЙ (вторая жена, 1 шл. — Барбара Олександрівна Семашківна) 106.

25. АННА ДМИТРИЕВНА КОЗЕЧАНКА (після 1601)

В 1600 году Александр Качановский, писарь пинского гродского суда, упоминается в составе судебных урядников, которые рассматривали 01.03.1600 года дело о разграничении имения Вольки земян новогрудского повета, ротмистра Симона Харлинского и его жены Анны, ур. княжны Козика и имения Лулин хорунжего и земянина Городенского повета Якуба Кунцевича и его жены Барбары Фурс.

~ МУЖ ШИМОН МИКОЛАЙОВИЧ ХАРЛИНСЬКИЙ (!ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 17, арк. 397–398; спр.245, арк. 95 ЗВ.-97 зв.)).

26. АГАФИЯ ДМИТРИЕВНА КОЗЕЧАНКА († після 1594)

в 1594 году некие Агафья Козечанка и Крестина Лешкевичевна, будучи, может быть, членами Киевского братства, специально для его нужд купили у Андрея Обухова его плац на Подоле ...

27. ЯДВИГА ДМИТРИЕВНА КОЗЕЧАНКА († після 1600)

~ МАКСИМ КРЕХОВЕЦЬКИЙ

VII генерація

28. ВАЦЛАВ АНДРЕЕВИЧ КОЗИКА (1626,1650)

подкоморий Волынский (1648 г.).
У вересні 1634 р. настоятель Володимирського римо-католицького монастиря двічі позивався зі шляхтичами — кн. Вацлавом Козекою щодо невиплати 300 золотих, які заповів обителі його брат Петро, та — «по панну Галшку Павловичовну и опекунов єє о неоддане сумы тестаментом на кляштор тутошний през [...] пана Павловича, отца єє мл легованоє» 107. Під 17 квітня 1653 р. зберігся судовий позов у зв.язку із суплікою пріора на Вацлава Козеку «до одданя [...] собе провизии рочноє од сумы выдеркафово» 300 золотих за 1651–1653 рр. (!ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 89, арк. 1107.)).

Письмо Яковицкаго къ Мелешку, въ которомъ онъ жалуется на Лисовчиковъ, напавшихъ на его домъ, поранившихъ его прислугу и потомъ отнявшихъ деньги у слуги, посланнаго имъ въ Любомлю за покупками, при чемъ онъ проситъ предостеречь Князя Козику, которому Лисовчики угрожаютъ тоже нападеньемъ. 1626. Марта 2.
На вряде кгродскомъ, въ замку Его Королевское Милости Володимерскомъ, передо мною, Андреемъ Мисевскимъ, буркграбимъ замку Володимерского и книгами нинешъними кгродскими старостинъскими, становши очевисто урожоный его милость, Князь Вацлавъ Козика, листъ одъ урожоного его милости пана Федора Яковицкого, до урожоного его милости пана Александра Мелешка, въ речи въ пемъ меновите написаной и выражоной, его милости подаваючому, до справы его барзо потребной, датою зъ Бобичъ дня второго, меceца и року теперешнего, вышей на листе ме нашихъ, рукою его милости пана Яковицкого власною увесъ gagg1 и подписаный, для вписаня до Книгъ НИНеШИХЪ КГродскихъ Володимерскихъ, перъ облятамъ подалъ, такъ се въ собе маючи: Мiloscivу раnie brаcie! vaszeу milosci ороviadam, iако вавіаdоvit dniа onegdaszegо, w sobole, iui Кu vіeсzогоvi раnowіе Lisowezуlki maiachali na vies у dom mбу Тhuгоріn: раn Саріnski, у раn iakis lezerski, у раn Саmacki, у раn Stiersti Мitolaу; tam mnie sгukali, we divorzе mysivса mi ranili, у молецо m‑до, у chlором геch, а inszуch bаго роbili. У tait chloрtowie spiervu rozumieli, 2е Тatarowіе роd te trogi, bо hordу, о dvu kon, bуlо ich vszуslkich z сzeladziа іch, dо dziesiaikа; рotуm iu kiedу rozрatrzуi у Кrуineli gvaltu, iamie іch rozgromili у рoinali bуli dvu. Раn Сгарlinski паsaiutrz, v niedziele, iakоwezorа naiachal znovu na dom mбу, tegо iednegо оdial, а drugiegо skrili bуli dо Кomoгу у tak gо zatrzуmali, ktoregon Каzal viesé nа urzad. Рrosze, abу tо moіе sasiedzikіе ороvіedzenіе рrzу раmiencie wasz mosc раna bуlо, zalecam sie za tуm pilnо v faske vasz mose раnа. 2 Ваbусz. Die secunda marсу, annо Пomini tуsiaсszesésеt divudsіestegо szostegо. Vasz mose раnа рowoinу slugа у brat Еedor Jakovіcki. А tо slуsze tentо Сгаrnacki odроwiadа nа Кniaziа Коtike Уaclavа, raсz vaszа mosc dae anaс Кniaziu Кozice, teraz oni sa v Омаdnie, у ten tо Сгаrnacki z dobусza barzо vіelkа, со naszarраli ро Рolesiu, у 2u drudzi z nimi, рowiadaiа ze ledwо chodzа, со рieniedzу шаiа silа; 2as teraz, iui ро napisаniu listu megо dо wasz mose раnа, рosуialem dо Lubomlа na targ v рoniedzialek, oni chloрow шой падіtali, у рieniedгіе роdeуmowali u bourrуmа megо соbуt рrzуstavem у рieniedze miat u siebіe, alotуch stо у рietnascіе; у бn, ten sam rannу, ten boiarzуn moу у гeke, at dais dо mnіе рrzуlbіeg, а оni gо w sobote nadуbali v drodze, у tam gо zakowali, а chloрow dwа zwiazali, рowiadali sie Тatarami. На верху у того листу интитуляція тыми словы: Мemu miloscivemu раnu у bratu, iegо mosci раnu Аlехandrovi Мieleszikowi nalezу dо rak. А, якъ я, Буркграбя, тотъ листъ, за поданемъ и прозбою вышъ менованого его милости подаваючого, принявши, спочатку увесъ ажъ до конца, такъ яко се въ собемаетъ, написаный и поданый естъ до книгъ нинешнихъ уписати есми казалъ, и естъ уписанъ 108.

1650р. лютого 7 — Судова присяга про кількість димів, з яких сплачувалися подимні — Вацлав Козика, дiдич с. Бер[м]ешів (22), с. Замличі(35)Піддані, які складали присягуГаврило Полуянко, Клим Макович“а остатокь такь прєз козаков яко и татарь спустошоньїє зостають”
1650 Травня 17. — Протестація Вацлава Козики перед Володимирським ґродським урядом про наїзд 13 травня 1650 р. німецької драгунської корогви кн. Єремії Вишневецького на його маєток с. Замличі, побиття й поранення Козики, членів його родини і підданих 109.

~ СОФИЯ СТЕМПКОВСКАЯ

29 ПЕТР АНДРЕЕВИЧ КОЗЕКА († після 1631)

Під 1625 р.маємо запис, яким дружина Ф. Подгороденського, Олександра Потіївна, передає в заставу с. Блаженик село (на один рік за 1 500 золотих) кн. Петрові Козеці. В акті досить детально перераховано посілості маєтку, проте монаша спільнота не згадана 110

Ще один шляхетський рід мав родовий склеп у костелі св. Трійці. Це представники середньої шляхти – Козики. Наприкінці ХVI – на початку XVII ст. представлені на Волині нащадками князя Дмитра Замлицького-Козики. На жаль, відомостей про родовід досить мало, щоб можна було виділити конкретну релігійну приналежність. Тим не менше, відомі факти дають підстави для певних висновків. Так князь, Петро Козика у тестаменті 1628 року називає себе католиком. Очевидно цієї ж конфесії дотримувалися і решта родичів.
1648–1653 гг. жена князя Петра Козеки владела Волицей.

~ ДОРОТА З РОМАНОВА РОМАНОВСКАЯ
1654 Квітня 16. — Реляція возного Яроша Оранського перед Володимирським ґродським урядом про вручення позову до Головного люблінського трибуналу Стефану Чарнецькому, поручникові, хоружому й жовнірам його козацької корогви за скаргою Дороти Козики щодо кривд і збитків, заподіяних її підданим у селах Жашковичі, Жашковицька Волька, Щенютин і Ляхів “под чась становиська своєго близкопрошлого в року тєпєрєшнємь [1654]”.[Ф. 28, on. 1, спр. 90, арк. 32 зв. — 33 зв., акт 25. Мова староукраїнська.]
1654 Травня 7. — Асигнація коронного польного гетьмана, київського воєводи Станіслава Потоцького від 24 квітня 1654 р. про призначення становиська корогві Служевського для відпочинку коней у маєтках Дороты Козики — селах Жашковичі, Колона й Радовичі.Ф. 28, on. 1, спр. 90, арк. 810 і зв., акт 632. Мови староукраїнська і польська.

31. КАТЕРИНА АНДРЕЕВНА КОЗЕЧАНКА († після 1631)

~ 1 шл. — ЯН ІВАНОВИЧ СВИЩОВСЬКИЙ (Свидерский?)

~ 2 шл. — СТЕФАН КОРИТЕНСЬКИЙ
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і,спр. 243, арк. ііо‑ш зв., 165ЗВ.-167.

СТАНИСЛАВ ЯНУШЕВИЧ

У травні цього ж року Миколай
Чорторийський передав Марків Став в оренду Янові Ґраєвському, однак з його скарги 1643 р. довідуємося, що до того часу йому маєток «до посесии не подали»242. Водночас з князем зумів домовитись Ян Лисаковський, який у вересні 1639 р. за 13 000 золотих одержав бенефіцій у заставу на чотири роки (як згадується в 1640 і 1643 рр. У 1646 р. за 9 500 золотих він передав своє заставне право на Марків Став кн. Станіславу Козеці, щодо котрого відомо, що він тримав поселення в 1649 р. У 1652 р. кн. Козеки вже не було серед живих, а Марків Став належав його дружині Ганні з Овлочима Козечина, вона ж була посесоркою у 1658 р. 111

Жена: ГАННА ОВЛОЧИМСКАЯ

34. ШИМОН ЯНУШЕВИЧ КОЗИКА (1632,1649)

Поборца волынский (1643)

1649 — Березня 17. — Інструкція волинському ловчому Андрію Кашовському та волинському підстолію Томашу Козиці, послам до короля Яна-Казимира від реляційного сеймику Волинського воєводства, що відбувся 15–17 березня у м. Луцьк, зокрема, про: повідомлення щодо небезпеки, яку для воєводства становила велика кількість наявного у краї свавільного селянства; прохання надіслати для ліквідації цієї небезпеки військо, бо приборкати селян лише збройними силами воєводства неможливо; прохання щодо зняття з воєводських поборців Шимона Козики і Адама Гулевича [Воютинського] інфамії, яку під час елекційного сейму 1648 р.
наклав на них Варшавський каптуровий суд.(?Ф. 25, оп. 1, спр. 262, арк. 91 зв. 92 зв., акт 48. Мови староукраїнська і польська. Опубл.: АЮЗР. — Ч. II. — Т. 1. — С. 367 — 369; Ч. III.-Т. 4.-С. 86–87.)).
1650 Листопада 10. — Інструкція елекційного сеймику Волинського воєводства від 7 листопада 1650 р. у м. Луцьк послам воєводства на двотижневий сейм у м. Варшава, зокрема, про:...скасування баніції, накладеної на поборців Шимона Козику і Адама Гулевича і виплату відшкодування брацлавському каштеляну [Ґабріелю Стемпковському]... 112.
1651 Січня 13. — Ухвала реляційного сеймику Волинського воєводства від 12 січня 1651 р. у м. Луцьк, зокрема, про:... зобов’язання депутата від воєводства до Радомського трибуналу Станіслава-Казимира Беневського домогтися від трибуналу скасування баніції, накладеної на попередніх поборців Адама Гулевича і Шимона Козику, оскільки вони передали 10 тис. [польських] золотих брацлавському каштеляну Ґабріелю Стемпковському... 113.

1651 Грудня 16. — Інструкція елекційного сеймику Волинського воєводства від 16 грудня 1651 р. у м. Луцьк послам від воєводства на шеститижневий сейм у м. Варшава, що мав початися 26 січня 1652 р., зокрема, про: ...визнання достатньою звітність перед реляційним сеймиком поборців Шимона Козики і Адама Гулевича Воютинського; Ф. 25, on. 1, спр. 269, арк. 1088 — 1097 зв., акт 25. Мови староукраїнська і польська. Опубл.: АЮЗР. — Ч. II. — Т. 1. — С. 391–414.

Жена: МАРИАННА КОРМАНСКАЯ († 1632).

Володимирський домініканський монастир Пресвятої Тройці одержав леґацію в заповіті Марианни Корманского Шимоновая Козечиная» (15 грудня 1632 р.) — 200 золотих 114.

~ АЛЕКСАНДРА ГОРАЙНА

ГАЛЬШКА ЯНУШЕВНА (1632,1635)

Брати Маєр та Лейзор Давидовичі, тримаючи разом в оренді від Вацлавової Бокієвої (у документі її ім’я не назване, але з інших джерел відомо, що нею була Галшка Козечанка 115 села Стрільче і Печихвости, у 1632 р. передали їх у суборенду Юрію Турянському і його дружині Уршулі. За угодою між ними брати «записалися пTвъною инътTръцизою, жT мTли при своTмъ уряднику а вижу Tго мл пана Туранъского» зібрати озимини на двох «дворъных» островах «на две части» і передати Ю. Турянському 666 кіп і 20 снопів вівса та гречки «вязи звычаиноT», за що шляхтич заплатив їм 2750 злотих. Однак урожай 1633 р. виявився меншим, ніж передбачалося, і тоді євреї, «уходячи закладу, в интTръцизT заложTного, умислънT на ошуканT и ку шкодT Tго мл пана Туранского платячи одному жTнъцови од копы по гроши сTмъ, снопъки барзо малыT вTзатъ казали, жT бTлыT головы на дTн по чтыры копы нажинали» 116. Але і тих малих снопиків не вистачило – вийшло всього 466 копиць і 40 снопів, що підтвердив возний Каспер Заремба, який зазначив, що ті чотири снопки не відповідають одному нормальному 117. У 1634 р. згадане подружжя скаржилося на Маєра за те, що він нібито за дорученням пані Вацлавової Бокієвої мав передати їм 266 злотих і 20 грошів, але цього не зробив. Уповноважений Маєра Костянтин Хорошко категорично це заперечував і суд з ним погодився 118.

«Галшка Козичанка Вацлавова Бокиєва» — у тестаменті від 16 вересня 1635 р. виявила намір мати свою гробівцю у у Володимирськом домініканськом монастирi Пресвятої Тройці 119.

~ 1640 ВАЦЛАВ БОКИЙ.

ТОМАШ ЮРЬЕВИЧ

Tomasz i Hanna, procesują 1616 roku Firleja, o Ośmigowice (Bracł. IV f. 1083).
Томаш Козика походив з князівської родини, осілої на Волині, найпізніше, з часів Свидригайла 120. Син князя Юрія Козики. У 1624 р. він записався до списків студентів Замойської академії 121. Обирався послом на сейми 1632 (конвокаційний), 1638,1639,
1641, 1646, 1648, 1649, 1653, 1658, 1662 рр. 122. У 1635 і 1636 рр. волинська шляхта доручала йому представляти воєводство у трибуналі 123. 23 березня 1637 р. на сеймику, де відбувалася елекція володимирського земського судді, Т.Козика виконував обов’язки маршалка 124. Він був чи не єдиним з волинських князів, який відмовився (після 1632 р.) від князівського титулу й писався “Томаш з Руснова Козика” 125. Діяльність Томаша на сеймиках і сеймах була відзначена 14 квітня 1637 р. наданням йому уряду волинського підстолія 126. На сеймі 1638 р. він був уведений до складу комісії для визначення кордонів Волинського і Белзького воєводств 127. У буремні роки середини XVII ст. волинський підстолій був обраний одним з повітових ротмістрів і очолював хоругву, що взяла активну участь у військових діях 128. Саме на військових заслугах й умілості в праві наголошувалось у королівському привілеї на володимирське підкомороство, виданому Томатові 12 листопада 1661 р. 129. Йому належали два села у Володимирському повіті — Біскупичі й Руснів 130. 1629 р. у цих селах було відповідно 54 і 64 дими; вони належали Ядвізі Козичанці 131; чи не матері Томата? Біскупичі протягом 1647–1650 рр. Т.Козика здавав за 8 тис. злотих в оренду Янові Лисаковському 132.

Томаш перебував у шлюбі з Катериною Папською. Подружжя мало сина — Яна 133. Володимирський підкоморій помер
у червні 1667 р. 134.

Дружина: КАТЕРИНА ПАПСЬКА.

АННА ЮРІЇВНА

VIII генерація

ЮРИЙ ПЕТРОВИЧ КОЗИКА (1632,1650)

1632 ноября 8 — участвовал в избирательном сейме от Волынского воеводства.
1650 Липня 27. — Протестація від імені ротмістра кварцяного війська [Августина]-Домініка Єла Малинського перед Луцьким ґродським урядом проти Юрія Козики, виконуючого обов’язки поручника корогви кн. Самуеля-Кароля Корецького, та товариша цієї корогви Маскевича за те, що, знаючи про спустошення маєтків протестуючого через часті постої і нічліги війська, вони, однак, в липні 1650 р. зупинилися з корогвою на постій в селах Малин, Уїздці і Ставища, заподіявши підданим Єла Малинського і йому самому кривди й збитки 135.

32. ТОМАШ СТАНИСЛАВИЧ КОЗИКА З РУСИНОВА (1632,1653)

Католик. Волинський підстолій (з 1632 р.), володимирський підкоморій (з 1649 р.). подстолий Волынский был отправлен на конвокационный сейм 1632 года и на сейм 1638 года.1641 1643, 1646р., — посол от Волынского воеводства на звичайний сейм.
Князь Томаш Козека 1632 года писался с Томаш на Руснове Козека (Tomasz na Rusnowie).

Заява шляхтича Томаша Козики на шляхтича Яна Лисаковського про те, що останній, взявши у нього 1647 р. в оренду село .
1643 — Томаш Козика подарував 9 підданих Володимирському костьолу. 1648 Квітня 20. — Протестація від імені Томаша Козики перед Володимирським ґродським урядом проти подружжя Яна і Гельжбети Лисаковських, орендарів його дідичного с. Біскупич с 1647 году і, за порушення ними умов орендної інтерцизи, а саме: невиплату Миколаю Чапському 3 тис. польських золотих і незвільнення заставлених йому за цю суму підданих; переобтяження понад інвентар орендованих підданих не тільки у своєму селі, але і в інших маєтках орендарів, внаслідок чого кільканадцять підданих розійшлося, а орендарі привласнили залишене ними майно; привласнення 40 кіп жита з поля, яке лишилося поза орендою; недотримання умов оформлення інтерцизи в книгах Володимирського ґродського суду 136.

1649 — Березня 17. — Інструкція волинському ловчому Андрію Кашовському та волинському підстолію Томашу Козиці, послам до короля Яна-Казимира від реляційного сеймику Волинського воєводства, що відбувся 15–17 березня у м. Луцьк, зокрема, про: повідомлення щодо небезпеки, яку для воєводства становила велика кількість наявного у краї свавільного селянства; прохання надіслати для ліквідації цієї небезпеки військо, бо приборкати селян лише збройними силами воєводства неможливо; прохання щодо зняття з воєводських поборців Шимона Козики і Адама Гулевича [Воютинського] інфамії, яку під час елекційного сейму 1648 р.
наклав на них Варшавський каптуровий суд 137.
1649 Травня 15. — Ухвала реляційного сеймику Волинського воєводства від 14 травня 1649 р. в м. Луцьк про організацію збору двох подвійних подимних податків [далі в документах їх частіше називають чотирикратним податком, бо збиралися вони одночасно], зокрема, про: ... обрання ротмістрами венденського каштеляна Генрика Кашовського, кременецького земського судці Яна Ярмолинського, волинського ловчого Андрія Кашовського, волинського підстолія Томаша Козику, кн. Юрія Воронецького, Андрія Чаплича [Шпановського], Яна Гулевича, Яна Линевського, Богуслава Гораїна, Олександра Хрінницького, Володимира Гулевича, Раєцького, Петра Фалибовського і Яна [Шимковича] Шклинського;... 138.
1649 Червня 12. — Реляція возного Сака Малярського перед Володимирським ґродським урядом про вручення позову до Володимирського ґродського суду волинському підстолію Томашеві Козиці за скаргою Андрія й Федори Садовських про спалення і спустошення його покозаченими підданими їх двору в с. Черчиці.Є перелік прізвищ підданих 139.

1649 жовтня 15. — Інструкція елекційного сеймику Волинського воєводства від 11 жовтня у м. Луцьк своїм послам на вальний сейм, зокрема, про: ... обрання послами на сейм кременецького підкоморія Даніеля Єловицького, чернігівського хоружого Ґабріеля Гулевича, волинського підстолія Томаша Козику, Звенигородського старосту Лукаша Гулевича, луцького земського писаря Марка Гулевича і Яна Линевського;... 140.
1650 Березня 22. — Протестація від імені кн. Альбрихта-Станіслава Радзивілла перед Луцьким ґродським урядом про грабунки і насильства, заподіяні корогвою ротмістра Томаша Козики 3 липня 1649 р. у селах Сильне, Городище, Берестяни, Карпилівка і Цумань.[Ф. 25, оп. 1, спр. 265, арк. 901 зв.- 903, акт 793. Мова староукраїнська.]
1650 Березня 29. — Протестація від імені кн. Вацлава [Святополка] Четвертенського перед Луцьким ґродським урядом про грабунки і насильства, заподіяні корогвою ротмістра Томаша Козики в червні 1649 р. у м. Четвертая і належних до нього селах Лище, Залюбич, Годомичі, Тростянець і Острів.Ф.25,оп. 1, спр. 265, арк. 1000 зв. ‑1001 зв., акт 871. Мова староукраїнська.]
1650 Травня 13. — Судова присяга підданих кн. Катерини [Святополк] Четвертенської з містечка Острів Новий, перед Луцьким ґродським урядом на підтвердження минулорічної протестації своєї пані про заподіяння кривд і збитків на 400 золотих підданим з цього містечка корогвою волинського підстолія Томаша Козики під час постою у ньому.[Ф. 25, оп. 1, спр. 267, арк. 324 зв.- 325 зв., акт 58. Мова староукраїнська.]
1650 Травня 20. — Повторна протестація, на додаток до поданої 14 липня 1649 р., від імені кн. Катерини [Святополк] Четвертенської та її дітей від першого шлюбу з Єронімом Харлинським — Адама і Анни Харлинських перед Луцьким ґродським урядом на корогву ротмістра Томаша Козики за наїзд 2 липня 1649 р. на містечко Острів Новий та заподіяння тяжких кривд і збитків міщанам, шляхтичам і священикові під час насильницького стягнення з них стацій.Реєстр захопленого майна.[Ф. 25, оп. 1, спр. 267, арк. 364 зв.- 367, акт 87. Мова староукраїнська. Опубл.: АЮЗР. ‑Ч . VI. — Т. 1.-С. 567–570.]
1650 Липня 7. — Реляція возного Миколая Опанасовича перед Луцьким ґродським урядом про вручення позову до Головного люблінського трибуналу “яко пулковника и директора войска воєводства Волнньского” Ґабріелю Стемпковському, а також ротмістрам Генрікові та Андрію Кашовським, Яну Ярмолинському, Томашеві Козиці, поручникам, хоружим і всьому товариству корогов Волинського воєводства за скаргою Адама Киселя у справі щодо заподіяння кривд і збитків його підданим з Гощанської волості, а також йому самому, розграбування й спустошення міста і замку Гоща, належних до нього сіл і панських фільварків в цих селах та насильства над підданими, вчинені 1649 р. під час постоїв і наїздів війська.[Ф. 25, оп. 1, спр. 267, арк. 637 — 639, акт 31. Мова староукраїнська.]
1651 Грудня 16. — Реєстр особового складу повітової корогви ротмістра Волинського воєводства Томаша Козики.[Ф. 25, оп. 1, спр. 269, арк. 1120 —1121 зв., акт 36. Мови староукраїнська і польська.]
1653 Березня 8. — Інструкція елекційного сеймику Волинського воєводства від 8 березня 1653 р. у м. Луцьк послам від воєводства на сейм, що мав початися 24 березня 1653 р. у м. Брест-Литовський, зокрема про:...обрання послами на сейм городельського старосту Андрія Чаплича
Шпановського, луцького земського підсудка Вацлава Гулевича [Воютинського], луцького підстаросту, сохачівського земського підсудка Щасного-Збожного Лайщевського, волинського підстолія Томаша Козику, щерчевського старосту, волинського великорадцю і мечника Яна Кашовського і луцького ґродського писаря, королівського секретаря Станіслава- Казимира Беневського...Ф. 25, оп. 1, спр. 273, арк. 216 — 223 зв., акт 14. Мови староукраїнська і польська. Опубл.: АЮЗР. — Ч. II. — Т. І. — С. 440 — 455.
1656 Березня 7. — Ухвала екстраординарного сеймику Волинського воєводства від 7 березня 1656 р. у м. Володимир (скликаного згідно з королівським універсалом), зокрема, про:...обрання ротмістрами воєводського посполитого рушення володимирського старосту Даніеля Стемпковського, волинського підстолія Томаша Козику та Яна Мелешка...Ф. 28, оп. 1, спр. 93, арк. 361 зв.- 362 зв., акт 41. Мови староукраїнська і польська.
1656 Серпня 8. — Реєстр корогви ротмістра посполитого рушення Волинського воєводства Томаша Козики, яка стала на військову службу з 1 травня 1656 року.Ф. 21, оп. 1, спр. 160, арк. 60 — 61. Мови староукраїнська і польська.

~ КАТАРЖИНА ЧАПСКАЯ

33. КРИШТОФ СТАНИСЛАВИЧ КОЗИКА († після 1653)

У духівниці від 1 червня 1633 р. Ганна Гулевичівна Криштофова Козечина виділила на монастир, у котрому бажала бути похованою, 70 золотих, які її чоловік мав дати «przy pogrzebie ciała mego powinien będzie, a osobliwie duchownym, którzy na ten czas na pogrzebie ciała mego będą». Крім цього, вона просила опікунів передати її чоловікові 3 000 золотих, з яких «dziatkom siostry moiey Paniey Podhorodienskiey oddali, a co się zostanie reszty tey summy, tedy to na cerkwie ruskie у monastyry nie uniiatskie leguie у zapisuie, mianowicie częsc pierwszą tam oddać, gdzie ciało moie będzie leżało». Там же офірувано певні грошові суми на православні святині, серед яких і «па monastyr Horodeysk 141. У цьому ж 1633 p. ігумен Паїсій (Мостицький) позивав кн. Криштофа Козеку за те, що він так і не віддав монастиреві зазначені в заповіті 70 золотих. Князь, очевидно, не поспішав розлучатися з грошими, бо 19 вересня 1634 р. возний відніс йому ще один позов аналогічного змісту 142.
У 1648 р. село Неці орендувалося: 15 січня кн. Криштоф Козека, «ексактор чопового повету Володимерского», скаржився «przeciw Szmoyłowi, żydowi, arendorzowi w Niecey, w maięnosci nalezącey do monastera Mieleckiego]» .ЦДІА України у Києві, ф.28, on. 1, спр. 84, арк. 626 зв.-627.

~ КАТАРЖИНА ВИЛЕЗИНСКАЯ

~ АННА МИХАЙЛОВНА ГУЛЕВИЧОВНА СМОЛИГОВСКАЯ (ЗАТУРЕЦКАЯ)

ЕЖИ СТАНИСЛАВИЧ

ТЕОФИЛИЯ СТАНИСЛАВНА

МАРЦИАННА ШИМОНОВНА

ФРАНТИШЕК ШИМОНИЧ

СТАНИСЛАВ ШИМОНИЧ

АННА ШИМОНОВНА

ХЕЛЕНА ШИМОНОВНА

~ АНДРЕЙ МОРШТИН

МАРИАННА ШИМОНОВНА

IX генерація

ИВАН ТОМАШЕВИЧ

В 1667 году в инвенаре села Руснова Иван Козека представлен владельцем того же Руснова

~ АЛЕКСАНДРА НАСИЛОВСКАЯ

АННА ТОМАШЕВНА

Анна Козичанка, першого Андреєвая Тарановскоє, а второго малженства Войцеховоє Волскоє», заповідаючи 20 січня 1651 р. поховати її в Володимирськом домініканськом монастирі Пресвятої Тройці, зазначала, «aby Pana Boga za dusze moie proszono z summy czterech tysięcy złotych, którą mam na Haykach od nieboszczyka małżonka mego Pana Woycecha Wolskiego sobie zapisaną, leguie у zapisuie sposobem wyderkafu pięćset złotych, od których pięciuset złotych prowisia corok ma byc płacona do Conwentu Włodzimirskiego przez successorow moich po złotych siedmi od kozdego sta złotych» 143. У 1653 p. пріор подавав скарги на Самуеля Вольського, який упродовж останніх років не сплачував ченцям видеркафу від суми, що її записала на с. Гайки дружина Войцеха Вольського.

Муж 1‑й: АНДРЕЙ ТАРАНОВСКИЙ

Муж 2‑й: ВОЙЦЕХ ВОЛЬСКИЙ.

КАЗИМИР КРИШТОФОВИЧ

КАТАРЖИНА

ХЕЛЕНА

ЯН МИХАЛ КРИШТОФОВИЧ

~ ПЕТРОНЕЛЛА СЕМИНСКАЯ

X генерація

КАРОЛЬ ЯНОВИЧ

~ СОФИЯ ЛИТИНСКАЯ

АНТОНИЙ ЯНОВИЧ

Бездетен

ДИМИТР ЯНОВИЧ

~ 1725 ЛЮДВИКА ГУМНИЦКАЯ

АГНЕШКА ЯНОВНА

Xi генерація

ИГНАЦИЙ КАРОЛЕВИЧ

~ КАТАРЖИНА ГОДЗИМИРСКАЯ

XII генерація

СТАНИСЛАВ ИГНАЦИЕВИЧ *1775

МИКОЛАЙ ИГНАЦИЕВИЧ (*1777-до 1837)

~ АГАТИЯ СЛИВИНСКАЯ

СТЕФАН ЯН ИГНАЦИЕВИЧ *1779

~ МАРИАННА ХЕЛЕНА БОРУХОВСКАЯ

ФРАНТИШЕК ИГНАЦИЕВИЧ *1781

АЛЕКСАНДР ЙОЗЕФ *1786

~ МАРИАННА ЯВОРОВСКАЯ

ПЕТР ФРАНТИШЕК ИГНИЦИЕВИЧ *1793

~ КАТАРЖИНА ВИЛЬНЕР

ФРАНТИШЕК ИГНАЦИЕВИЧ *1794

~ ТЕРЕЗА БЕЛОКУР

XIII генерація

ФРАНТИШЕК МИКОЛАЕВИЧ *1800

ИГНАЦИЙ СТЕФАНОВИЧ *1819

ФАУСТИН ФЕЛИКС СТЕФАНОВИЧ *1822

~ АПОЛОНИЯ МИСЮК

НАРЦИС ЮЛИАН АЛЕКСАНДРОВИЧ*1819

ВЛАДИСЛАВ ЙОЗЕФАТ ПЕТРОВИЧ *1828

Козика (Козик) Владислав Петрович с 1855 года был корнетом Стародубовского кирасирского полка, в 1860 году с упразднением кирасирских полков был переведен прапорщиком в 3‑й Новороссийский драгунский полк. В 1866 году был штабс-капитаном указанного полка. В 1874 году исключен из списков полка.

ВЛАДИМИР БОЛЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ *1831

СТЕФАН ВИКТОРИН ПЕТРОВИЧ *1833

АДОЛЬФ ФРАНЦЕВИЧ *1829

metryki w Łabuniach

Жена: JOANNA BRANDEL.

АДАМ НАРЦИС ФРАНЦЕВИЧ *1833

XIV генерація

ВЛАДИСЛАВ ФАУСТИНОВИЧ

ЛЕОН ФАУСТИНОВИЧ *1848

ИОСИФ АДОЛЬФОВИЧ

В начале ХХ века капитан Иосиф Адольфович Козика был командиром роты 71 Белевского пехотного полка, а затем 73-го Крымского пехотного полка.

ГУСТАВ АДОЛЬФОВИЧ

JOANNA MARX КОЗИКА

АННА АДОЛЬФОВНА (*1829, Wierzbowce)

~ WŁADYSŁAW IGNACY САГАНОВСКИЙ

Дети: 4 ребенка / детей: Władysław Saganowski и еще 3 ребенка / детей.
Петр Нарцисович

Персони без міста у родоводі

Książę Fedor Kozieka, świadek 1445 r. na nadaniu Szklina przez W. ks. Świdrygiełłę (ML. 29). Z synów jego, książęta Andrzej, Lew i Iwan, z synem Olechną, Kozieczyce, dopełnili 1499 r. zamiany dóbr, z ks. Zasławskim. Ks. Iwan otrzymał 1488 r. pięć kóp groszy jurgieltu, z karczm łuckich. Brat poprzednich, ks. Bazyli Kozieczyc, otrzymał 1486 r. jurgieltu 8 kóp z myta łuckiego, a 1488 r. 7 kóp z karczem włodzimierskich i tyleż kóp z myta łuckiego. ¶ Ks. Bazyli pozostawił syna Iwana ks. Koziekę, który posiadał na Wołyniu Rosnowo i Rużczałowicze. Nie żył już w czasie rewizyi zamków wołyńskich w 1545 r., a z żony Maryi, pozostawił córkę Katarzynę, żonę 1547 r. Lwa Borysowicza Obrazcowa. ¶ Piąty syn ks. Fedora, ks. Michał Kozieczyc, otrzymał, od Aleksandra Jag., 1502 r. Mokrec, w powiecie włodzimierskim (ML. 20). W tymże samym roku potwierdził mu Aleksander Jag. nadanie pięciu innych dworów, w tymże powiecie (ML. 5). Sam książę Michał nabył jeszcze Ośmigowice na Wołyniu, od Bernatowicza. ¶ Ks. Michał, z nieznanej małżonki, pozostawił: Andrzeja, Janusza zmarłego młodo, Hannę Tichnowę Kozińską, Zofię i Maryę. Ks. Andrzej dostał się jeszcze za życia ojca, w niewolę moskiewską, z której powrócił dopiero 1531 r. W 1533 roku potwierdził mu król nadanie dworu Mokreckiego jego ojcu (ML. 22). W 1541 roku, będąc dworzaninem królewskim, procesował siostrę Kozińską, o Ośmigowice. W procesie tym wymienione jego rodzeństwo (ML. 31). ¶ Ks. Andrzej, z Nastazyi Kierdejównej (Arch. I. Z. Ros. VI), miał córkę Maryę, za ks. Fedorem Iwanowiczem Dołubińskim (Akta XXII) i syna Dymitra, dziedzica Zamlicz, Biernaszowa, Kolonna, Biskupicz, Mokrca i Zimnego 1577 r., zmarłego w Zamliczach 1583 r., pochowanego w Zimnem, gdzie mu pozostała po nim wdowa, Katarzyna z Falczewskich, wzniosła pomnik marmurowy. ¶ Ks. Dymitri, 1568 r. poborca powiatu włodzimierskiego, a 1576 r. poborca wołyński, poseł z wołyńskiego na elekcyę 1573 r., złożył 1569 r. przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony. Wdowa po nim wyszła 2‑o v. za Wacława Podhoreckiego i wspólnie z dziećmi: Andrzejem, Januszem v. Janem, Jerzym, Stefanem, Maryą i Hanną, książętami i księżniczkami Kozikami, procesuje Bokija o Łaszkowice (Woł. 1 f. 68). Z tych dzieci: ¶ Ks. Marya v. Marusza, wyszła 1591 r. za Adama Bohowityna z Kozierad, podkomorzego krzemienieckiego i zmarła 1593 r. bezpotomnie (Wyr. Tryb. Lub. z 1595 r. i Gr. Łuckie z 1596 r.). ¶ Ks. Hanna, jest 1600 r. żoną Szymona Mikołajewicza Charlińskiego, rotmistrza królewskiego (Akta XIII). ¶ Ks. Andrzej Dymitrowicz, żonaty 1597 r. z księżniczką Barbarą Aleksandrówną Porycką, poseł na sejmy 1607 i 1609 r., zabity w Warszawie podczas sejmu (Zs. Krak. z 1613 r. f. 92). Synów jego dwóch: Wacław i Piotr, oraz córka Katarzyna, za Stefanem Korytyńskim (Bracł. IV f. 1083 i Woł. VII A f. 521). ¶ Ks. Wacław Kozika, pod pozorem pomieszania zmysłów i kurateli, więziony był przez Jana Świderskiego, żonatego z ks. Krystyną Koziczanką, o co sprawa wytoczona 1630 r., przez książąt Tomasza i Krzysztofa Kozików, wskutek której kuratela przeszła na ks. Piotra Kozikę i ks. Stefana Poryckiego. Wacław spisał testament 1656 r., a wdowa po nim, Zofia z Ostrowa Stempkowska, 1‑o v. Paszyńska, wyszła 3‑o v. za Iwanowskiego (Gr. Bełs. z 1630 r. f. 215 i z 1658 r. f. 222, 245 i 247). ¶ Ks. Piotr, żonaty był z Dorotą z Romanowa (Woł. VIII A f. 521), władającą w latach 1648–1653 na Wołyniu, Żaszkowiczami, Wolicą i Mokrcem (J. Wolff). ¶ Dorota z Romanowa Koziczyna zmarła 1656 r. i pochowaną została w klasztorze Bernardynów w Sokalu, któremu ofiarowała bogate aparaty, sadzone drogiemi kamieniami i perłami. ¶ Jerzy, syn ks. Piotra, zginął pod Beresteczkiem (Kron. Klaszt. Bernard. w Sokalu). ¶ Ks. Jerzy Dymitrowicz Kozika, dał 1609 r. trzysta dukatów, na wykupno niewoli szwagra swego, Kaspra Fredry (Gr. Przem. 72 f. 199). Syn jego, Tomasz i córka Hanna, procesują 1616 roku Firleja, o Ośmigowice (Bracł. IV f. 1083). ¶ Ks. Piotr Dymitrowicz Kozika, zmarł bezpotomnie. Jego żona może, Anna z Ćmińskich księżna Piotrowa Koziczyna, pochowana 1615 roku u Bernardynów w Sokalu. ¶ Ks. Jan v. Janusz Dymitrowicz Kozika wziął 1613 r. w zastaw, od Kurcewicza, Turyczany, Dulib, Jahodnę i inne. W akcie tym jest wzmianka o braciach jego, Jerzym, wówczas już nieżyjącym i Piotrze (Bracł. IV f. 762). ¶ W 1616 r. Jan i Piotr ks. Kozikowie, Wacław, Piotr i Katarzyna, dzieci ks. Andrzeja, i Tomasz i Hanna, dzieci ks. Jerzego, procesują 1616 r. Firlejów, o Ośmigowice (Bracł. IV f. 1083). Ks. Jan v. Janusz, pozostawił córkę Annę, za Wacławem Bokijem i synów: Stanisława i Szymona. Ten ostatni zapisał 1634 r. żonie swej, Aleksandrze Horainównie, 10,000 flor. na Kołonnej i Mokrcu, a 1625 r. wprowadzony został do dóbr Strzelce, Pieczychwosty i innych, jako opiekun dzieci pozostałych, po siostrze swej Bokijowej (Gr. Łuckie). ¶ Ks. Szymon Kozika, obecny na sejmiku w Łucku 1632 r., poborca wołyński, w latach 1645–1651, pozostawił synów: Franciszka i Stanisława, oraz córki: Helenę Andrzejowę Morsztynową, Annę, Maryannę i Marcyannę (Woł. VII C f. 40). ¶ Ks. Stanisław, syn Jana, pozostawił: Tomasza, Krzysztofa, Jerzego i Teofilę Morsztynową, którzy, wspólnie z dziećmi Szymona, procesowali 1661 r. Romanowskich, jako sukcesorów Doroty z Romanowa Piotrowej Koziczyny, o zwrot różnych summ, za sprzedane zboże i wyprowadzone inwentarze, z dóbr podległych jej dożywociu (Woł. VII C f. 40). ¶ Ks. Tomasz Kozieka, syn Stanisława, poseł wołyński na sejmy, w latach 1632, 1638, 1641, 1646, 1648, 1649 i 1653, rotmistrz i podstoli wołyński 1637 roku, w końcu podkomorzy włodzimierski 1661 roku, zarzucił tytuł książęcy i pisał się z Rusnowa Koziką. Zona jego, Katarzyna z Czapskich. Syn jego, Jan Kozika (Zap. Lub. 51 f. 484), sporządzał 1667 r. inwentarz Rusnowa, dla Andrzeja Morsztyna, żonatego z Heleną Koziczanką, córką Szymona. ¶ Jan, żonaty z Aleksandrą Nasiłowską, 2‑o v. Janową Chorzewską (Woł. IX f. 74), zmarł bezpotomnie. Siostra jego Anna, za N. Taranowskim (Ibid.). ¶ Stanisław, syn Szymona, miał syna Krzysztofa, żonatego z Katarzyną Wyleżyńską, z której pozostawił syna Kazimierza i córki: Katarzynę i Helenę. Kazimierz, w imieniu swojem i sióstr, a także i w imieniu siostrzeńca swego, Michała Kosińskiego, syna Konstancyi z Kozików Kosińskiej, sprzedał 1668 r. Piotruszewskiemu dobra Peremil, Smolawę, Werbnę i Humniszcze, odziedziczone po wujach Wyleżyńskich (Gr. Łuc. i Zap. Lub. 51 f. 484). Krzysztof miał jeszcze drugiego syna Jana v. Jana Michała, dużo młodszego od Kazimierza, prawdopodobnie urodzonego z drugiej żony, który w 1693 r. wprowadzony został do połowy Lachowa i Szczeniatyna, odziedziczonej po ojcu (Gr. Łuc.). ¶ Jan v. Jan Michał, został cześnikiem wiskim 1700 r. Żonaty z Petronellą z Siemińskich, umarł 1732 r., w którym spisał testament. Powołał się w nim, że jest synem Krzysztofa, a wnukiem Stanisława, zapisał żonie dożywocie na Lachowie, a inne dobra, jak Kołonne, Jankiewicze i część Szczeniatyna, synom swoim, Karolowi i Antoniemu, zlecając im opiekę nad młodszem rodzeństwem, Dymitrem i Agnieszką (Gr. Łuc. z 1700, 1701 i 1741 r.). Z synów Jana: Antoni i Dymitr, ożeniony z Ludwiką Humnicką 1725 r. (Gr. Bełs. 309 f. 357 i 318 f. 1027), zmarli bezpotomnie, a Karol, części swoje Lachowa i Szczeniatyna, sprzedał 1741 roku Prusinowskiemu (Gr. Łuc.). Z Zofii Lityńskiej, miał syna Ignacego, urodzonego w Maniowcach 1740 r. (metr. w Kulczynieckim kośc.). Karol zawarł 1771 r. intercyzę przedślubną, z Ludwiką z Podwińskich Godzimirską, skarbnikową sochaczewską, o oddanie za żonę synowi jego, Ignacemu, jej córki, Katarzyny Godzimirskiej, która miała mieć posagu 2,500 flor. ¶ Ignacy umarł 1814 r. w Taranowce, pochowany w Płoskirowie (sepult.). Z Katarzyny Godzimirskiej, miał siedmiu synów, wylegitymowanych ze szlachectwa w gubernii wołyńskiej 1848 r. Z nich: ¶1. Stanisław, ur. 1775 r. (metr. w Starym Konstantynowie). ¶2. Mikołaj, ur. 1777 r. (metr. tamże); asesor sądu ziemskiego w Ostrogu 1803 r., umarł przed 1837 r. Z Agaty Sliwińskiej, syn jego Franciszek, ur. 1800 roku (metr. w Ostrogu), wylegitymowany ze szlachectwa 1848 r. ¶3. Stefan Jan, ur. 1779 r. w Zapadyńcu (metr. w Starym Konstantynowie), z Maryanny Heleny Boruchowskiej, miał dwóch synów: Ignacego, ur. 1819 r. (metr. w Hromiaczach) i Faustyna Feliksa, ur. 1822 r. (metr. w Bereżańskiej cerkwi). Ten ostatni, zaślubił Apolonię Misiukównę i z niej pozostawił synów: Władysława, wylegitymowanego ze szlachectwa w gubernii kijowskiej 1849 r. i Leonarda, ur. 1848 r. w Wierzbowie (metr. w Chodorkowie). ¶4. Franciszek Józef, ur. 1781 r. (metr. w Starym Konstantynowie). ¶5. Aleksander Józef, ur. 1786 r. (metr. tamże), zaślubił Maryannę Jaworowską i z niej pozostawił syna Narcyza Juliana, ur. w Ławrowie 1819 r. (metr. w Nieświczu), którego syn Piotr wylegitymowany ze szlachectwa w gubernii wołyńskiej 1858 r. ¶6. Piotr Franciszek Salezy, ur. 1793 r. w Hruzowiczach (metr. w Czarnym Ostrowiu), zaślubił Katarzynę Wilnerównę i z niej pozostawił trzech synów: Władysława Józefata, ur. 1828 r. w Horodnicy (metr. w Korcu); Włodzimierza Bolesława, ur. tamże 1831 r. (metr. w Korcu) i Stefana Wiktoryna, ur. 1833 r. w Bozynie (metr. w Tajkurach), wylegitymowanych ze szlachectwa 1848 r. ¶7. Franciszek, ur. 1794 r., z Teresy z Białokurów, miał dwóch synów: Adolfa, ur. 1829 r. w Wierzbowcach i Adama Narcyza, ur. 1833 r. w Kurhanowcu (metryki ich w Łabuniach), obu wylegitymowanych ze szlachectwa w gubernii wołyńskiej 1848 r. ¶ Książę Patrycy Kozika, podkomorzy krzemieniecki 1576 r. Księżniczka Katarzyna Koziczanka, za Maksymilianem Krechowieckim, około 1580 r. Teofila Koziczanka, 1‑o v. Franciszkowa Czapska, pisarzowa ziemska włodzimierska, 2‑o v. Janowa Janiszewska, podstolina dobrzyńska, 1675 r., 3‑o v. Stefanowa Witoniska, podstolina kijowska, pozwana 1680 r. przez Czapskiego, o najazd Bortniowa (Woł. IX f. 6). Janiszewski został zabity 1675 r. w Szeplach (Gr. Bełs. 265). ¶ Maciej Kozika, syn Wojciecha z województwa kijowskiego, zeznał 1670 r. w grodzie czerskim, zapis dożywocia z żoną, Apolonią z Turowskich (Perp. Czers. 13 f. 322). Tenże Maciej podpisał, z ziemią czerską, elekcyę króla Michała. Jan Kozika, z województwa bracławskiego, elektor Augusta II-go. ¶ Michał, towarzysz chorągwi husarskiej, syn Andrzeja i Barbary Sieleckiej, z Zofii Polańskiej, miał córkę Katarzynę, za Janem Horodyskim 1734 r. i syna Rudolfa, żonatego z Anną Trembińską, z której syn Michał, legitymował się ze szlachectwa 1782 r., w sądzie grodzkim halickim. Drugą żoną Michała, zdaje się, że była Konstancya Obertyńska 1734 r. ¶ Agnieszka, 1856 r. za Michałem Duninem Wąsowiczem, właścicielem ziemskim w powiecie łuckim.
Петр Николаевич Козик (КОЗИКА) Петр Николаевич 1847 года рождения из древнего южнорусского рода. Род КОЗИКА записан в книгу дворян Волынской губернии в 6‑й части (древнее природное дворянство).
19 лет своей жизни и службы он был связан с Иркутском и Восточным Сибирским военным округом.
В 1862 году 15-летним юношей Петр Козик (КОЗИКА) поступил в Николаевское училище гвардейских юнкеров.
В 1864 году Училище гвардейских юнкеров было преобразовано в Николаевское кавалерийское училище. Два младших курса образовали приготовительную школу — впоследствии Николаевский кадетский корпус. Два старших курса образовали, собственно, само Николаевское кавалерийское училище. В 1866 году Петр Козик был выпущен из Николаевского кавалерийского училища из портупей-юнкеров корнетом в Лейб-гвардии кирасирский Его Величества полк.
Высочайшим приказом от 20 апреля 1869 года произведен в поручики указанного выше Лейб-гвардии кирасирского Его Величества полка. Высочайшим Приказом от 3‑го марта 1870 года переведен в Иркутск командиром сотни в Иркутский конный казачий полк с чином есаула.
С июня 1871 года с упразднением Иркутского конного казачьего полка есаул Козик Петр Николаевич командир Иркутской конной казачьей сотни с правами командира неотдельного батальона. 30 августа 1872 года произведен в войсковые старшины. Козик Петр Николаевич командовал Иркутской конной казачьей сотней до декабря 1873 года, после чего, не желая выходить на льготу, по личному рапорту был переведен офицером для особых поручений при командующем Восточным Сибирским военном округом. С 30 августа 1876 года — подполковник (по армейской кавалерии). С 30 августа 1881 года — полковник (по армейской кавалерии). С 6 мая 1883 года полковник Козик Петр Николаевич директор Иркутской военной прогимназии. В 1888–1889 годах с упразднением Иркутской военной прогимназии он заведующий Иркутской военной приготовительной школы при Сибирском (Омском) кадетском корпусе. Во второй половине 1889 года переведен командиром роты кадет в Омск в 1‑й Сибирский кадетский корпус. В Иркутске проживал с супругой Екатериной Петровной. За годы службы в Иркутске в семье Петра Николаевича и Екатерины Петровны родилось 4 детей.
КОЗИК Адам Николаевич, р. 1889 в с. Рожаник (Польша). Офицер. В Вооруженных Силах Юга России. Остался в России. Осужден в 1920. /215/
Козик Вацлавпроизведен в прапорщики с зачислением по армейской пехоте из юнкеров Одесского военного училища Высочайшим приказом от 1 февраля 1916 года.
Козик Адам Михайлович, 17-ти лет, произведен в прапорщики с зачислением по армейской пехоте из юнкеров Чугуевского военного училища Высочайшим приказом от 1 октября 1916 года со старшинством с 1 сентября 1916 года.Расстрелян красными в Джанкое в 20 лет (приговор от 22 декабря 1920 года).
Один из представителей моего рода — штабс-капитан КОЗИК в 1918 году был прикомандирован к 3‑й Оренбургской казачьей бригаде (3‑й и 6‑й Оренбургские казачьи полки).
В этой бригаде прошел всю гражданскую на Восточном фронте до самого Приморья. В 1919 стал капитаном. В феврале 1920 после Великого Сибирского похода стал подполковником.
Я нигде не мог найти сведения об имени и отчестве его.
Предположения были, но только в этом году из архива БРЭМ я узнал, что это действительно наш КОЗИК Элизбар Иосифович, из потомственных дворян Волынской губернии.
Узнал, что гражданская для него закончилась в 1921 году эмиграцией в Маньчжурию.
БРЭМ ‑Главное Бюро по делам Российских Эмигрантов в Маньчжурской империи . Архив этого бюро был вывезен в 1945 году в Хабаровск и хранится в государственном архиве края. На сайте архива есть список участников БРЭМ.

Чернетка

Козека Василь, князь — в связи с грамотой короля Казимира I от 1456 г.
Козечанка Олёна Андреевна, княжна — жена Богдана Михайловича Криницкого

1534 році Мокрець належав князю Кузьмі Івановичу Заславському, одруженому на княгині Анастасії Юріївні Гольшанській-Дубровицькій. За ревізією Володимирського замку 1545 року це село фігурує вже як власність князя Андрія Михайловича Козики Замлицького, який був зобов’язаний утримувати і ремонтувати В’їзну вежу означеного замку. Князь Андрій Козика помер у 1550 році і село залишилось у власності його дружини Анастасії Кірдеївни Козичини, яка в 1570 році платила з Мокреця від 10 димів (дим – одиниця оподаткування, господарська оселя, в одному димі проживало в середньому 6–10 осіб) і 7 городників (категорія селян, яка наймитувала або наймалася на сезонні роботи). У 1577 році їхній син Дмитро Андрійович Замлицький (Козика) платив з села податок від 14 димів і 10 городників. Ймовірно, він розділив село між своїми спадкоємцями, бо під 1629 роком документи фіксують двох власників села Мокрець Порицької волості – онуків Дмитра Замлицького (Козики), двоюрідних братів Петра і Шимона Козик. У власності Петра Козики було 35 Ѕ дима, а Шимона Козики – 42 дими. З

Документи і акти

1499 г. февраля 13. Городно. Потвержен(ь)е кн(я)зю Ивану Жославскому и сыном его на роз|ные имен(ь)я, мены и купли его.

Өедко Янушевич, писар, справлал в Городне, м(е)с(я)ца өев(раля) 13 ден(ь). Индиктъ 2. |
Александръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью.
Чинимъ знаменито симъ нашимъ листом, хто на него посмотрит, а любо чту|чи его ȣслышит, кому ж то будет потребъ ведати. Бил намъ чолом кн(я)зь Иванъ Юр(ь)евичъ Жославскии и з своими сынми, съ кн(я)земъ Михаиломъ, а кн(я)земъ Өедо|ромъ, а кн(я)земъ Богданом, и поведил перед нами, што ж ωн з дозволеньем ωтца | нашого, короля, его м(и)л(о)сти, селомъ своимъ на имя Лососною, што емк доста|ло ся по его кн(е)г(и)ни, менял с кн(я)земъ Анъдреем1 и Л(ь)вом1 Козечичом на его землю ωтчинъную, | што на Рши, Ро[ш]скою землею. И придал кн(я)зю Анъдрею а Л(ь)ву къ своему селу к Ло|сосне пят(ь)десят копъ грошеи без трех копъ грошеи.
Тежъ бил нам чолом, што ж | ωн и [c] своими сынми з дозволеньем ωтца нашого, короля ж, его м(и)л(о)сти, имен(ья)мы свои|ми ωтчинъными, двема ч(о)л(о)в(е)ки и з землями их на имя Петрашковою а | Монковою, што в старине с кн(я)земъ Иваном Козечичом и его сыном съ кн(я)земъ | Ѡлехномъ [менѧл] на их ωтчину, на третюю их часть, што сѧ им достало ωприч(ь) || л. 164 об. его братьи. Такеж билъ намъ чоломъ, што ж ωнъ з дозволеньемъ теж ωтца на|шого, короля, его м(и)л(о)сти, ȣ бояр нашихъ на имя ȣв Ыивашка а в Стан(ь)ка а в Михаи|ла въ Юр(ь)евичовъ и въ их детеи кȣпил ωбел(ь) вечно землю их ωтчиную на имѧ Ѡшеи|ково а Литовское. И на тыи на вси земли листы призволеныи ωтца н(а)шого, | короля, его м(и)л(о)сти, перед нами вказывали. И теж тыи два листы меновныи | кн(я)зя Андреевъ а Львовъ Козечичов а кн(я)зя Иванов Козечича, а третии листъ | кȣпчии Ивашковъ а Станьков а Михаиловъ Юр(ь)евичовъ и их детеи перед нами | вказывали. И били намъ чолом, абыхмо им то потвердили нашим листом. |Ино мы тое именье, што на Рши, Роскȣю землю, што в кн(я)зя Анъдрея а Л[ь]ва | выменил, и дрȣгȣю землю, третюю часть, што выменил ȣ кн(я)зя Ивана Ко|зечича и въ его сына, въ кн(я)зя Ѡлехна, и третюю землю на имя Ѡшеиковȣ | а Литовскȣю, што кȣпил ȣ Юр(ь)евичовъ подлȣгъ ωтца нашого, короля, его | м(и)л(о)сти, листовъ и теж подлугъ тых меновных листовъ и кȣпчого листу, тыи | вси земли и ловы2, и ωзера, и бортныи земли, и сеножати, и реки, и езы по|твержаемъ то сим3 нашим листом, емȣ самомȣ и его сыном, кн(я)зю Михаилу | а кн(я)зю Өедорȣ, а кн(я)зю Богданȣ и их детемъ и на потом бȣдȣчимъ | их счадкомъ. Вол(ь)ни ωни тыи именья и земли продати и заменити, | и ωтдати, и къ церкви божои записати, и къ своемȣ вжиточномȣ и лепшомȣ | ωбернути, какъ сами налепеи розȣмеючи.
А на твердость того и печат(ь) | нашȣ казали есмо привесити к семȣ нашомȣ листȣ.
П(и)сан в Городне, | в лето 7007, м(е)с(я)ца өеврал(ь) 13 день. Индиктъ 2. | Янушко писар. |
Примечания. 1–1Вписано над строкой 2Буквы ло исправлены из других 3Буква с полусмыта
Литовская метрика Кн. 6:№279

Грамота Сигизмунда-Августа, къ сборщикамъ податей: князю Дмитрію КозекЂ и Ивану Гулевичу, предписывающая имъ принять подать изъ имЂній князя Андрея Михайловича Курбскаго, безъ взысканія штрафа за несвоевременную уплату оной. 1568 года, октября 5.

ЛЂта Божого нароженя 1568, месеца ноябра двадцать второго дня.
Постановившися обличне на враде замку господарского, Володимерского, передо мною, Павломъ Григоровичомъ Ораньскимъ, на тоть чась будучимъ подстаростимъ володимерскимъ, а передо мною Иваномъ Петровичомъ Калусовскимъ, судіею княжскимъ володимерскимъ, князь Дмитрей Анъдреевичъ Козека, а панъ Иванъ Михайловичъ Гулевичъ, поборцы повету Володимерского, на року за позвы кгродскими припаломъ, жаловали, водле позваня своего, на князя Андрея Михайловича Курпского, старосту Кревского, тыми словы: што-жъ который плать подымный его кролевская милость съ паны радами ихъ милости князи, паны, врадовниками земскими и дворнымн, и послами поветовыми, и всими станы, сойму належачими, на сойме великомъ валномъ Городенскомъ, въ року теперь-идучомъ, шестъдесятъ осмомъ, съ подданыхъ своихъ господарскихъ, и тежъ князскихъ, панскихъ и земянскихъ, духовныхь и светскихъ, уфалити и постановити, и роки отданю того податку зложити рачилъ, на которые еслибы хто не отдалъ, тогды совито заплатити повиненъ, — яко ширей а достаточней меновите на рецесе и листе его кролевское милости описано естъ, почому хто оть чого и на которые роки до бирчихъ поветовыхъ отдавати маетъ, и въ неотданю яко ся бирчие заховачи и поступовати въ томъ маютъ, то такь рокъ первый, на который половину того податку кождый отдати былъ повиненъ, вже давно минулъ, а князь-де Курпский, не ведети для которое причины, половицы того податку, на сойме уфаленого, первшое и на рокъ первшый намъ, яко бирчимъ поветовымъ, зъ ыменей своихъ, въ повете володимерскомъ лежачихъ, не отдалъ. Мы, заховываючися въ томь, ведле поставенъя и рецесу сойму городенского, позвомъ кгродскимъ о неотданье того податку половицы первшое, на рокъ /142/ зложоный, его позвали и тотъ позовъ на праве передъ нами положили, который имъ читанъ былъ. По вычитанью позву, служебникъ князя Анъдрея Михайловича Курпского, Миколай Богушевский, тутъ-же стоячи, очевисто за листомъ моцованымъ князя его милости пана своего, который передъ нами показалъ, на то поведилъ: панъ мой, князь Андрей его милость Михайловичъ Курпский, не без причины, але зъ причиною, то естъ за небытностю его милости самого у КовлЂ, и ктому иж-дей врадникь его милость Ковелский, пригодне естъ пострелен, для того-дей на рокъ назначоный отданъю тыхь пенезей, отдати поомешкано, а ведже-дей после того року, по два кротъ, тые пенензи плату подымную до васъ, панове поборцы, князь его милость панъ мой посылалъ, ваша-дей милость пенензей без совитости брати не хотели, и показалъ выписъ съ книгъ замку Володимірского оповеданя на враде слугъ его милости князя Курпского пана своего: Грышки Клечковского а Шимона Меженского, иж-дей князь Козека тыхъ пенензей без совитости брати не хотелъ и вызнаня возного повету Володимерского, Хацка Чувала, ижь-дей при немъ тые слуги князя Курпского зъ ыменей князя своего его милости пана своего Ковелскихъ гроши подымные князю Козеце отдавали, а онъ дей тыхъ грошей подымныхъ въ нихъ взяти не хотелъ и не взялъ, поведаючи, ижъ вже роки отданю того податку проминули, прото дей безъ совитости брати не буду, але-дей нехай князь вашъ пришле зъ совитостью, тогды-дей я озму, а въ посланца пана Михайла Малинского на завтрее-дей после того въ середу, таковый же платъ подымный при мне, возномъ, взялъ; потомъ служебникъ князя Курпского, Миколай Богушевский, поведилъ, кгдыжъ дей, ваша милость, панове поборцы, того податку отъ князя его милости пана моего безъ совитости взяти не хотели, князь, его милость панъ мой, о то посылалъ до его кролевское милости, а такъ его кролевская милость листъ свой господарский до вашей милости писати казати рачилъ, росказуючи, абы ваша милость тотъ податокъ съ причинъ перво-помененыхъ, и въ листе его милости господарскомъ описаныхъ, звлаща, ижъ имене Ковелское естъ властность его милости господарская, безъ совитости взяли и тотъ листъ его кролевское милости отвороный, съ подписомъ руки его милости господарское, до поборцовъ повету Володимірского, — князя Дмитрия Козеки, до пана Ивана Гулевича, передъ нами показалъ, писаный тыми словы:
»Жикгимонтъ-Августъ, Божою милостю король Полский, великий /143/ князь Литовский, Руский, Пруский, Жомоитский, Мазовецкий, Лифлянский и иныхъ. Поборцамъ повету Володимерского на выбиране податку земского, на сойме недавно минуломъ Городенскомъ уставленнымъ, князю Дмитру Козеце а Ивану Гулевичу. Писалъ и присылалъ до насъ староста Кревский, князь Андрей Михайловичъ Курпский, о томъ, ижъ-дей, за небытностю его самого у КовлЂ, и къ тому-жъ, ижъ врадникь его Ковелский пригодне есть постреленъ, для того-дей пенези серебщизные зъ ыменей Ковелскихъ, водле уфаты сойму Городенского выбраные, на рокъ, отданю тыхъ пенезей назначоный, до васъ отдати поомешкано, а вы-дей теперъ безь совитости тыхъ пенезей приняти отъ него не хочете. и просилъ насъ, абыхъмо листъ нашъ о томъ ему до васъ дати велели; а такъ, кгдыжъ тые пенези серебщизные не за недбалостю его, але за тыми причинами поменеными на рокъ назначоный не отданы, звлаща, ижъ имене Ковелское есть власность наша господарская, для того приказуемъ вамъ, ажъбы есте тые пенези серебщизные, зъ ыменей Ковелскихъ выбраные, у князя Курпского безъ совитости взяли и трудности никоторые въ томъ ему не чинили конечно. Писанъ у Варшаве, лета Божого нароженя тысяча пятсотъ шестдесятъ осмого, месеца октобра пятого дня. Тутъ подписъ руки господарское, а потомъ писарское, пана Михайла Гарабурды. Панове поборцы: князь Дмитрей Козека а панъ Иванъ Гулевичъ мовили, што ты, Богушевский, поведаешъ, жебы панъ твой, князь Курпский, тые пенези, плату подымную, двакротъ до васъ посылалъ, ино, — съ пенезми оденъ разъ, а не два, а другий первый разъ безъ пенезей, толко доведываючися, где бы до насъ съ тыми пенезми послати мелъ, присылалъ; и то не передъ рокомъ, а ни на рокъ назначоный, але после року, што на властныхъ листехъ князя, его милости, пана твоего, до насъ писаныхъ, покажемо; якже и тые листы князя Курпского, до нихъ писаные, два передъ нами показали, поведаючи, ижъ за неотдане на рокъ назначоный безъ совитости брати не хотели, и мовили, же-дей то и самъ признаваешъ и на выписе врадовомъ, такъ тежъ и на листе его кролевское милости поменено, а што-дей на выписе врадовомъ вызнане возного написано, яко быхъ я, Дмитръ Козека, на завтрее, после того, яко князя Курпского слуги съ тыми пенезми подымными до мене приежчали, въ посланца пана Михайла Малинского таковый-же платъ подымный взяти мелъ, ино-дей того не было, и ачъколвекъ-дей тотъ податокъ не на што иншого, одно на оборону речи посполитое, на людъ служебный /144/ уфаленъ, и на таковыхъ, хто бы на рокъ, отданю того податку назначоный, не отдалъ, тотъ обовязокъ учиненъ, абы совито заплатилъ, яко и князь Курпский за неотдане того податку на рокъ назначоный, водле уфалы соймовое въ совитость упалъ; але ижъ его кролевская милость листъ свой господарский до насъ писати казати рачилъ, росказуючи, абыхъмо, съ причинъ, въ листе его милости господарскомъ помененыхъ, у князя Курпского тые пенези безъ совитости взяли. Мы, чинечи досыть воли и росказаню его милости господарскому, тые пенези, плату подымного, если же еси ихъ принесъ отъ пана твоего, князя Курпского, безъ совитости озмемъ. A такъ тоть листъ его кролевское милости при собе зоставимъ и часу чиненя личбы имъ ся въ томъ боронити будемъ. Служебникъ князя Курпского, Миколай Богушевский, противо тому поведилъ: же тыхъ пенезей, плату подымного, отъ пана своего до васъ, панове поборцы, не принесъ, бо якже есте перво безъ совитости брати не хотели, тогды князь его милсть, панъ мой, писалъ до его кролевское милости и до папа гетмана его милости, даючи о томъ ведати, и за тымъ его кролевская милость тотъ листъ свой господарский до васъ писати казати рачилъ, абы тые пенези безъ совитости взяли, а панъ гетманъ его милость до князя его милости, пана моего, листъ свой писати рачилъ, абы князь его милость, панъ мой, тые пенези и реестры выбираня того податку до его милости послалъ, хотечи казать личбы прослухати и тые пенези взять, а его милость своимъ квитомъ съ того квитовал и за писаньемъ листу его милости пана гетмана, яко тые пенези подымные первое раты, такъ тежъ и другое раты, зо всихъ именей Ковелскихъ, казавши выбрать, до его милости пана гетмана послалъ, и показалъ цедулу подъ печатю князя Курпского, пана своего, по полски писаную, поведаючи, иж-дей тую цедулу панъ мой, князь Курпский, зъ листу его милости пана гетмана, до его милости писаного, тотъ оденъ артикулъ, абы тые пенези и реестра до его милости послалъ, выписати казалъ, и для ведомости до васъ послалъ, которая цедула написана есть тыми словы: въ томъ же листе своемъ, ускаржатисе передо мною ваша милость на поборцовъ поветовыхъ рачишъ, воторые, розгневавшися на вашу милость, пенезей, на оборону постановленыхъ зъ ыменей прилеглыхъ, ани приймуютъ, ани личбы вашей милости слухать хотятъ, и просишъ мене ваша милость о науку, штобы зъ тымъ ваша милость чинити мелъ, а такъ, милостивый пане, поневажъ ихъ милость, тамътые панове, противко /145/ вашей милости такъ зубато поступуютъ, теды ваша милость за обе рате съ тамътыхъ именей своихъ пенези казавши выбрать и реестра справить, рачилъ тые пенези весполокъ и реестра до мене прислати, а оказавши, личбы прослухать, а водлугъ ней пенези одбирать буду, зъ того вашу милость квитовать, што ваша милость стане за квитъ поборцовъ тамътыхъ. Данъ зъ Брестовецъ первогонадцать октебра. Панове поборцы поведели: мы того не ведаемъ, если же князь Курпский тые пенези до пана гетмана его милости послалъ, або не послалъ, кгды-жъ листу его милости о то до себе не маемъ и квиту не видимъ, прото мусимъ ся зъ братею своею, зъ шляхтою того повету Володимерского въ томъ намовить, звлаща ку ведомости князя воеводы его милости Волынского и иншихъ ихъ милости пановъ, передъ которыми, есмо личбу чинить повинни, и паномъ посломъ, на сеймъ до его кролевское милости отправенымъ, донести, и до его кролевсвое милости послать, даючи о томъ ведать и просечи о науку, што съ тымь чинить; а што ся дотычеть листу его кролевское милости, до пановъ поборцовъ писаного, ино ижъ промежку обудву сторонъ, то есть пановъ поборцовъ и служебника князя Андрея Курпского, Миколая Богушевского, споръ сталъ; панове поборцы хотели тоть листъ его кролевское милости при собе зоставить, а служебникъ его милости князя Курпского, Миколай Богушевский, хотелъ, абы ему зася былъ верненъ, и для того обедве стороне, на то зволивши, тотъ листъ его милости господарский до справы скутечное тих речи при враде зоставили, и просили зъ обудву сторонъ, абы тая справа въ книги замковые была записана. Мы то все достаточне для памети въ книги замковые записати казали.
Книга Владимірская гродская, 1568 года, № 935; листъ 151.

Заявленіе, подтвержденное формальною записью, п. Богдана Хренницкаго и новобрачной жены его, княжны Олены Андреевны Козѣчанки,о иолученіи ими сполна приданаго отъ брата послѣдней, князя Дмитрія Козѣки и о формальномъ отреченіи ея отъ наслѣдственныхъ правъна четвертую часть родовыхъ имѣній. 1570 года, октября 24.

Лета Божого нароженя 1570, месяца ноябра двадцатого дня.
Передо мною Иваном Хребтовичом Богуринским, подстаростим Луцким, пан Богдан Хренницкий, весполок з малжонкою своею панею Оленою Андреевною Козечанкою, постановившися в
замку Луцком обличне. оповедали: „иж дей ся есмо описали листом своим князю Дмитру Андреевичу Козеце, пж есмо сегодня
мели, постановившися тутъ на вряде кгродском. я Богдан сознат мел, иж есми увесь посаг сполна от князя Дмитра Козеки по сестри его а малжонце своей Олене Козечанце не толко с части четвертое именя, которая бы на ней приходит, ведле обетницы
князя Дмитровы, мела, але и болшей до рукъ есми своих взял, на
пгго есми и листы той малжонце своей Олене Козечанце, противно
того внесена ей записуючи на части именя своего, з волею и ве-
домостю отца своего подавал; так теж и малжонка моя Олена
сегодня ж мела то тут на вряде вызнати, иж ей сполна увес по-
сагъ от брата ее князя Дмитра дошол, и мела ся четвертой части
именя отчизного выречи. Нижли иж князя Дмитра Козеки тут на
вряде не вижу, который того сознаня и выреченя нашого дозрети
мел, варуючи то, абых у обовязки або в заруки князю Козеце з е
попали, подлѵг квита того, которым есми с того внесена мал жоп,с.!
моее Олены квігговал, сознаваю, ижъ посаг малжонки моее княжн .і
Олены увес сполна, не толко ведле обетницы, але и болшей, от
князя Дмитра Козеки, шурина моего, до рук моих дошол, против
чого я, з волею отца своего, на части именя своего, которое ми
ся з розделку от брати моей остат мает, записал и листы тые до рукъ малжонце своей есми отдал». А пани Богдановая Хренниц-
кая, тут же стоячи, заразом сознала: „иж дей ми ся от брата
моего князя Дмитра Козеки с четвертое части именей отчизны на-
шое не толко ведле обетницы его милости досыт стало, але и бол-
шей ми его милость дал, кром матухны моей милои, и для того
ся вже вырекаю части четвертое всей отчизны моей, которая бы
одно мела на мене с поровнаня або шацунку приходити “.—А по
том, скоро то их милость вымовили, зараз постановившися слу
жебник князя Дмитра Козечин Грицко Михайлович поведил: „иж
дей хотя пана моего самого тутъ нѣтъ, але дей мене для того
тут прислал, прислуховати того вызнаня вашей милости; я дей тое
вызнане от вашей милости приймую И показал лист пана Бог
дана Хренницкого, которым пан Богдан князя Козеку, пана его,
з того квитовал. И просил тот Грицко, абы и тот лист до выз
наня их слово отъ слова был уписан, который я листъ зараз пе
ред собою читати в голос казалъ, и такъ ся в собе маеть: „Я
Богдан Михайлович Сватковпча Хренницкий чиню явно и созна-
ваю тым моим листом кождому, кому того потреба была ведати
або чтучп его слышати, нинешнего веку людем и напотом буду
чим завсегды, иж што з воли Божое и за радою а позволенемъ
его милости пана отца моего милостивого понял есми за себе в
малженство дочку ее милости кнегини, кнегини Андреевое Козечиное
Настаси Кирдеевны, а сестру его милости князя Дмитра Козеки,
княжну Олену Андреевну Козечанку, по которое есми взялъ от
их милости посагу так готовпзною, яко достаточною выправою, е
четвертое части отчизны его милости князя Козеки, на штом лист
свой малжонце своей милои панее Олене особливый дал; и потре
буючи его милост князь Дміггрей, шурин мой, по нас, абыхмо его
квитовали, же нам вся выправа с четвертое части зъ отчизны име
ней его милости, водле права и статуту, достаточне дошла, нижли
ижъ малжонка моя тепер, пошедчи за мене, так прудко печати
своее не мела, абы мела восполок зо мною брата своего с того
квнтовати, але просила мене, абых я за нее ручил; про то я обе-цую и печатю своею за малжонку свою милую Олену Козечанку
ручу, иж маем от даты ведле листу моего за чотырн недели, то
ест въ року теперешнем семдесятом, месяца ноябра двадцатого
дня, в замку Луцком, на вряде кгродском ставши, яко я самъ
сознати, иж есми увес сполна посагъ от князя Дмитра, шурина
своего, по малжонце своей взял, так и малжонка моя Олена то
сознати мает, иж не толко такий посагъ от брата своего, выправу
зъ отчизны взяла, який бы на нее с четвертое части отчизны князя
Дмитра, шурина моего, приходилъ, але и большей, мает ся тамже
на вряде городовом с четвертое части отчизны своей выречи. Л
если быхмо яко я, так и малжонка моя, тому опису моему досыт
не вчинили И ЧИМ колвек его не ВЫПОЛНИЛИ» и тымъ кѵ шкоде,
трудности або п пакладом его милость кпязя Дмитра Козеку при
правити мели, то повиненъ буду господару королю его милости за
руки заплатити пят сот копъ грошей, а заплативши тын заруки,
предся тому обовязку и порѵце моей во всемъ досыт чинити буду
повинсп. Нижли, чого Боже ѵховай, на тот рокъ на которого з
насъ одного, албо обоих особ хороба, а также если-бы служба короля его милости якая мене зашла, тогды мы, хотя па тотъ рокъ, въ семъ листе нашомъ вышей помененый, тое речи до врядѵ не сознаемъ, тогды заруки платити ‘ князю Козеце не буду повиненъ, але по выздоровешо з хоробы, албо по службе короля его милости, маем за две недели то на вряде сознати, под тыми жъ
обовязки вышей описапыми, и на тот же часъ я буду повиненъ вписати до книг городовых запис мой, который есми малжонце
моей дал па двадцат сот копъ грошей позычоных; которое сознане
наше на вряде городовом в Луцку волпо будет князю Дмитру до
книг земских, яко в Луцку, так у Володимери, перенести. II па
том есми дал его милости князю Дмитру Козеце сесь мой лист з моею печатю и с подписом властное руки моее; а при томъ были и того добре сведоми их милости панове а приятели наши: велможный пан Петръ Богданович Загоровский, маршалокъ его кролевское милости, который был приехалъ, за прозбою пана отца моего милостивого, за листом его милости, место особы отца мо
его на веселе мое; князь Александръ Вишневецкий, князь Миколай Ярославовичъ, князь Янушъ Збаражский, панъ Андрей Ласчъ,
панъ Станиславъ Кграевский, панъ Жданъ Коиленский, пан Ян Рудигир, а пан Миколай Палуский; которые их милост, за прозбою моею, печати свои приложити рачили къ сему моему листу.

Писан в Замличах, лета Божого нароженя тисяча пят сот семдесятого, месяца октебра двадцат четвертого дня. Богдан Хренниц-
кий властная рука“.— А такъ я’тое очевистое оповедане, доброволное сознане пана Богдана Хренницкого и малжонки его панее Олены Андреевны Козечанки, так и оповедане служебника князя Козечина Грицка Михайловича, и тот лист менованый пана Богдана Хренницкаго, слово от слова, с початку ажъ до конца до книг кгродскихъ Луцкихъ записати казалъ.
Книга гродская Луцкая 1570 іода, Л? 2044, л. 584 об

1516 г. июня 25. — Жалованная данная и несудимая грамота в. кн. Василия
Ивановича кн. Михаилу Романовскому (Козекину) на сц. Максимовское
с дд. Фрольцово и Гаврилищево в Ярополческой вол. Владимирского у.

Список з грамоты слова в слово.
Мы, великий государь Василей, божиею милостью государь всеа Русии
и великий князь Владимирский, и Московский, и Ноугородцкий, и Псковский,
и Смоленский, и 1 Тверской2, и Пермский, и Югорский и иных, пожаловали
есмя князя Михаила Романовскова в Володимерском уезде в волости в
Ерополче своим, великого князя, селцом Максимовским, а деревнями черными,
деревнею Фролцовым, деревнею Гаврилишевым со всем, что к тому селцу и к деревням потягло. А пожаловал есми князя Михаила тем селцом и деревнями в вотчину впрок ему и ево детем и с судом, опричь душегубства и
розбоя с полишным.
Писан лета 7024-го, июня в 28дань.
А назади у грамоты написано2.
Великий государь Василей, божиею милостью государь всеа Русии.
А которого диока припись, и того не написано.
РГАДА. Ф. 1209. Столбцы по Владимиру, N9 474/33755. Л. 521, 522. Список
1622 г.
Список: там же. Л. 497, 498 (без текста удостоверения). 1622 г.
П р и м е ч а н и я: 1 В ркп. пропущено. 2 В ркп. пропущено: ой.

1516 г. июня 25. — Жалованная данная и несудимая грамота в. кн. Василия Ивановича кн. Александру Романовскому (Козекину) на сц. Кубцово, д. Кузнецово и поч. Керлогин в вол. Ярополч Владимирского у.

Подлинник неизвестен.
Список: РГАДА. Ф. 1209. Столбцы по Владимиру, № 364/33713. Л. 63. Список 1649 г. На обороте подпись: К сему списку Сергей Владыкин по Иванову веленью руку приложил, что он грамоте не умеет, а подлинную Иван Братцов к себе взял.
Публ. Акты служилых землевладельцев XV — нач.XVII века, т.4, №55

Список з грамоты слово в слово.

Мы, великий государь Василей, божиею милостию государь всеа Русии и великий князь Владимерский, Московский, Поугородикий, Пъсковский, Смоленский, Тверский, Пермьский, Югорский, Болгорский и иных, пожяловал есми князя Александра Романовского в Володимерском уезде в волости в Ерополче своим великого князя, селцом Кубцовым да деревнею1 Кузнецовым да починком Керлогиным со всем, что к тому селцу и к деревне2 и к починку потяглу. А пожаловал есми князя Александра тем селцом и деревнею3 и починком в вотчину впрок ему и детем и с судом, опричь душегубства и розбоя с поличным.

Писаи лета 7024-го, июня в 25 день.

Назади у грамоты пишет:

Великий государь Василей, божиею милостию государь всеа Русии и великий князъ.
Примечания: 1 В ркп.: древнею. 2 В ркл.: древне. 3 В ркп.: древнею.

Ок. 1581 г. января 6. — Закладная кабала кн. Ивана Михайлова сына Романовского
(Козекина) своему племяннику Михаилу Андрееву сыну Вологодского
на д. Максимово селище (Гридинское) в Ярополческой вол.
Владимирского у. в 50 рублях сроком на год
Список з закладные кабалы слова в слово.
Се яз, князь Иван княж Михайлов сын Романовской, занел есми у племянника
своего у Михаила Ондреева сына Бологовскова пятдесят рублев денег
московского серебра ходячего от Крещения Христова да до Крещения ж
Христова на год. А в тех есми денгах заложил в Володимерском уезде в Еро-
полческой волости в Горнем стану вотчинную свою деревню Максимово селище
а Гриденская тож со всем угодьем, куды моя ходила коса и топор истари. А
преже сево та моя вотчинная деревня не заложена ни у кого, ни по душе не отдана.
А хто в ту мою вотчину учнет вступатца, 1 и мне, князю И в ан у 1, та своя
вотчинная деревня Гридинская очищать и убытка к Михаилу не довесть. А не
заплачю яз, князь Иван, Михаилу на срок денег петидесяти рублев и не выкуплю
своей деревни Максимово селище Гриденская тож, ино на мою вотчинную
деревню ся кабала и купчая.
А на то послуси Сила Суворов сын Трухачов, да Влас Максимов сын Ди-
яконов, да Степан Кузмин сын Попова, да Павел Олексеев сын Губин, да Степан
Ортемьев сын — земской дьяк, да Гаврило Купреянов сын Жукова.

А кабалу писал с погосту от Николы чюдотворда з Горы церковной дьячек
Якуш Микитин сын, лета 7080 девятаго.
А к закладной приложил руку в сына своего духовнаго в князь Иваново
место николской поп Роман Яковлев сын Ерополческие волости Горнего
стану.А назади у закладной написано:
К сей купчей николской поп Роман Яковлев сын Ярополческие волости
Горнего стану в сына своево духовного места князя Изаново руку приложил.
Послух Сила руку приложил.
Послух Степан руку приложил.
Послух Павлин руку приложил.
Послух Влас руку приложил.
Послух Степан руку приложил.
Послух Гаврило руку приложил. .
РГАДА. Ф. 1209. Столбцы по Владимиру, № 474/33755. Л,523} 524. Список 1622 г.
Список: там же. Л.495, 496 (без текста субс.крипций). 1622 г.
Пр и м е ч а н и е » . «В ркп. утр.; восстановлено по второму, списку.

ПЕЧАТКИ

Печаток не знайдено

ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Документів не знайдено

АЛЬБОМИ З МЕДІА

Медіа не знайдено

РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ

Статтєй не знайдено

Собчук В. Від коріння до крони. Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст. Кременець, 2014. С. 73–74.[↩]
Lietuvos Metrika. — Vilnius: Lietuvos istirijos instituto leidykla, 2007. — Knyga Nr 6 (1494–1506). — P. 187, nr 284.[↩]
Див. напр. за показчиком: Там само. — P. 458, 464.[↩]
Акты, относящиеся к истории Западной России. — СПб.: В типографии Эдуарда Праца, 1848. — Т. III. — С. 232, № 101.III (у складі грамоти короля Стефана Івану Сапєгі 1578 р., з Литовської Метрики, книги записів 59); дата — 11 жовтня 6974 р. 14-го індикту, — відповідає 1465 року, а не 1466-му, як у Ю. Вольфа.[↩]
Lietuvos Metrika. — Vilnius, 2007. — Knyga Nr 3 (1440–1498). — P. 26.[↩]
Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… — S. 60, 396.[↩]
Собчук В. Аристократія Волині з князівськими титулами // Собчук В. Від коріння до крони. — Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. — С. 73–74.[↩]
гл. Okolski S. Orbis poloni. T. 3. Cracoviæ, 1645. S. 349–350; Однороженко О. Руські королівські, господарські та князівські печаткі XIII-XVI ст. Харкiв, 2009. С. 312 .[↩]
гл. Vossberg F.A. Siegel des mittelalters von Polen, Lithauen, Schlesien, Pommern und Preussen. Taf. 24; Однороженко О. Руські королівські, господарські та князівські печаткі XIII-XVI ст. С. 73–74, 229 (№ 93).[↩]
Хоруженко О.И. «Печать князя Дмитрия» XV в.: проблемы интерпретации. // Древняя Русь: вопросы медиевистики. № 3 (57). Москва, 2014. С. 122–128. С. 125.[↩]
Галубовіч В.У., Рыбчонак С.А., Шаланда А.І. Князі Друцкія-Горскія ў Вялікім Княстве Літоўскім у XV – XVIII стст. Мір, 2016. С. 194–195[↩]
Однороженко О. Руські королівські, господарські та князівські печатки XIII–XVI ст. — Харків, 2009. — С. 312, рис. 682–685, пор. с. 228, рис. 87.[↩]
Piekosiński F. Herbarz szlachty polskiej wiekόw średnich / F.Piekosiński // Herold polski.- Tom II.- Krakόw, 1905.- Tom III.- Krakόw, 1906.- 280 s., с.84–85[↩]
Archiwum Państwowe w Krakowie., Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. Teki rzymskie, Teka ІV, Plik 14[↩]
Archiwum Państwowe w Krakowie., Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. Teki rzymskie, , Teka ХІ, Plik 73; Plik 105[↩]
Archiwum Państwowe w Krakowie., Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. Teki rzymskie, , Teka ХV, Plik 7; Plik 9[↩]
Archiwum Państwowe w Krakowie., Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. Teki rzymskie, Teka ХVІІ а, Plik 74[↩]
Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego zwany Сompendium / W.Kojałowicz.- Krakόw, 1897.- 528 s., с.70[↩]
Niesiecki K. Herbarz Polski, powiększony dodatkami poźniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza.- Том І – Х / K.Niesiecki.- Lipsk, 1839 – 1845., Том V, с.345–346[↩]
Алексей Бабенко. Форум сайта іmtv.ru[↩]
Однороженко О. «Родова геральдика Сіверської та Смоленської земель доби Середньовіччя (друга половина ХІV-ХV ст.)».// Сіверянський летопис. Чернігів, 2008. № 3. С.12–20[↩]
Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie.,Zbiόr dokumentόw pergaminowych, Perg.1288[↩]
SVDO. Bd. 1. № 2. S. 12.[↩]
LECUB. B. 8. № 632. S. 370[↩]
Korczak L. Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim. Kraków, 2008. S. 91 (prz. 179); Полехов С. Наследники Витовта. С. 574.[↩]
Галубовіч В.У., Рыбчонак С.А., Шаланда А.І. Князі Друцкія-Горскія ў Вялікім Княстве Літоўскім у XV – XVIII стст. С. 44[↩]
Келембет С. Невідома грамота великого князя Свидригайла Ольгердовича: формування землеволодіння князів Козек на Волині та їх походження // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. В. 29–30. Київ, 2019. С. 5–15. С. 6, 14.[↩]
Барэйша, Юрый Княжанне Дзмітрыя-Карыбута ў Новагарадку (1382–1393 гг.) па сведчаннях прасапаграфіі і нумізматыкі / Юрый Барэйша. – Мінск: УП «Энцыклапедыкс», 2021. – 640 с., іл. С. 76–79. Однороженко О. Руські королівські, господарські та князівські печаткі XIII-XVI ст. С. 74, 229 (№ 94).[↩]
Pomianyk of Horodyshche. Part 1: A.D. 1484 (ed. Rudnyckyj J.B.). Winnipeg, 1962. S. 39[↩]
Барэйша, Юрый Княжанне Дзмітрыя-Карыбута ў Новагарадку (1382–1393 гг.) па сведчаннях прасапаграфіі і нумізматыкі / Юрый Барэйша. – Мінск: УП «Энцыклапедыкс», 2021. – 640 с., іл. С. 76–79.[↩]
РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Ед. хр. 216 [ЦДІАК. – КМФ-36. – Оп. 1. – Спр. 216]. – Л. 198–199[↩]
Руська (Волинська) метрика. К., 2002. – С. 298, № 139, прим. 44.[↩]
AKLS. – T. I. – S. 158,№ XXXI[↩]
ЦДІАК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 113 зв. – 118[↩]
УГ. – С. 151, № 82 (оригінал[↩]
Pomianyk of Horodyshche. Part 1: A.D. 1484 (ed. Rudnyckyj J.B.). Winnipeg, 1962. S. 39[↩]
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далей – АЮЗР. ). Т. 1. Санкт-Петербург, 1863. С. 11; Розов В. Українські грамоти. Т. 1. С. 151.[↩]
Литовська метрика. Кн. 561. Ревізіï украïнських замків 1545 року. С. 153.[↩]
Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. S. 180–183, 586.[↩]
Archiwum książąt Sanguszków w Sławuce. T. 3. (wyd. Gorczak B.). (далей – AS. T. 3). Lwów, 1890. S. 256.[↩]
AS. T. 3. S. 259.[↩]
Wojciech Kojałowicz Wijuk, Albertas Vijūkas-Kojelavičius/ Herbarz rycerstwa w. x. Litewskiego: tak zwany Compendium czyli o klejnotach albo herbach, których familie stanu rycerskiego w prowincyach wielkiego xięstwa Litewskiego zaźywaja/Heroldium, 2002, S. 312[↩]
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3 (1440–1498): Užrašymų knyga 3 / Parengė L. Anužytė ir A. Baliulis. Vilnius, 1998. С.56[↩]
АЮЗР ч.8 т.4.[↩]
Lietuvos Metrika, knyga 4, №141.4[↩]
АСЗ, т.1, № 32, АСЗ, т.4, №55.[↩]
АСЗ, т.1, № 33[↩]
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3 (1440–1498): Užrašymų knyga 3 / Parengė L. Anužytė ir A. Baliulis. Vilnius, 1998. С.56[↩]
Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków… – T.III. – S.259.[↩]
ЦДІАК України – ф. 28, оп. 1,спр. 3. Арк. 8, 8 зв.; док. 11.[↩]
Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie (BCz), Perg. 1288.[↩]
ANK, Archiwum Sanguszkόw, Teka ІV, Plik 14.[↩]
Ворончук І. Родоводи волинської шляхти. — С. 240.[↩]
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і,спр. 4, арк. 302; спр. 5, арк.656 ЗВ.-658; АЮЗР. — Ч. VIII,т. III. — С. 356–359.[↩]
Wolff, J. Kniaziowie Litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895, s.181[↩]
НГАБ. КМФ-18, воп. 1, спр. 239., арк.120[↩]
РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 247, л. 286– 286 об., 940; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 250, л. 281–281 об.[↩]
РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 244, л. 94–95; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 247, л. 152–155 об.; Lietuvos metrika. Knyga Nr. 29 (1546–1547). Užrašymų knyga 29. Vilnius: Lietuvos istorijos institutо leidykla, 2016. XXXII, 234 р., № 74, р. 103, № 83, р. 108[↩]
Российский государственный архив древних актов (РГАДА). Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 237., л. 380.[↩]
Акты, издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов. Т. XXII. Акты Слонимского земского суда. Вильна: Тип. А.Г. Сыркина, 1895. LXIV, 535 с., № 49, с. 30, № 199, с. 107–108, № 208, с. 111–112; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 255, л. 143–145 об.[↩]
РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 246., л. 300–301.[↩]
Акты, издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов. Т. XXII. Акты Слонимского земского суда. Вильна: Тип. А.Г. Сыркина, 1895. LXIV, 535 с., № 242, с. 128; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 255., л. 143.[↩]
НГАБ. Ф. 1785, воп. 1, спр. 12, арк.274–275[↩]
НГАБ. Ф. 1785, воп. 1, спр. 9, арк.252–253[↩]
РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 244, л. 94–95; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 247, л. 152–155 об.; Lietuvos metrika. Knyga Nr. 29 (1546–1547). Užrašymų knyga 29. Vilnius: Lietuvos istorijos institutо leidykla, 2016. XXXII, 234 р., № 74, р. 103, № 83, р. 108[↩]
Российский государственный архив древних актов (РГАДА). Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 237., л. 380.[↩]
Акты, издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов. Т. XXII. Акты Слонимского земского суда. Вильна: Тип. А.Г. Сыркина, 1895. LXIV, 535 с., № 49, с. 30, № 199, с. 107–108, № 208, с. 111–112; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 255, л. 143–145 об.[↩]
РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 246., л. 300–301.[↩]
Акты, издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов. Т. XXII. Акты Слонимского земского суда. Вильна: Тип. А.Г. Сыркина, 1895. LXIV, 535 с., № 242, с. 128; РГАДА. Ф. 389 (Литовская метрика). Оп. 1. Кн. 255., л. 143.[↩]
Пелипенко Т.И. Положение шляхтянок в семье и обществе Великого княжества Литовского в XVI веке: дис. … канд. ист. наук. СПб., 2019. 203 с, с. 165, прим. 482.[↩]
Lietuvos metrika. Knyga Nr. 5 (1427–1506). Užrašymų knyga 5. Vilnius: Lietuvos istorijos institutо leidykla, 2012. 516 р., № 559, р. 374–375.[↩]
Акты, относящиеся к истории Западной России. Вып. 2: 18‑я и 32‑я книги Литовской метрики: Метрика королевы Боны. М.: Кучково поле, 2018. 576 с., № I‑155, с. 228–229; Lietuvos metrika. Knyga Nr. 8 (1499–1514). Užrašymų knyga 8. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995. 709 р., № 436, р. 324; Lietuvos metrika. Knyga Nr. 1 (1380–1584). Užrašymų knyga 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1998. 208 р., № 398, р. 87–88.[↩]
Ревизия пущ и переходов звериных в бывшем Великом княжестве Литовском. Вильна: Тип. Губ. правления, 1867. 381 с., с. 205–206.[↩]
ЦДІАК України,ф. 25, оп. і, спр. 6, арк. 148 ЗВ.-149,157 ЗВ.-158,172 ЗВ.-173 зв.; Ворончук І. Про стан та перспективи реконструкції шляхетських родинних структур ХУІ-ХУІІ ст. (на прикладі волинських актових книг). — С. 21.[↩]
ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.239 зв.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. З, арк. 81.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 28, , спр. 79, арк. 94 зв.[↩]
Там само, спр. З, арк. 81.[↩]
Там само, ф. 27, on. 1, спр. З, арк. 80–81.[↩]
ЦЦІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 14, арк. 351.[↩]
ЦДІАК України,ф. 26, оп. і, спр. ю, арк. 5 зв.-6 зв.; спр. 20, арк. 198зв-200; Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське,Брацлавське, Чернігівське воєводства), 1569–1673 / Упоряд.: Г. Боряк, Г. Вайс, К. Вислобоков,Л. Демченко, П. Кеннеді Ґрімстед, В. Кравченко, В. Страшко, Н. Яковенко. — К, 2002. — С. 437.[↩]
ЦДІАУК – Ф. 28, оп. 1, спр. 9, арк. 223 зв.[↩]
ЦДІАК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 113 зв. – 118[↩]
Wolff J. Kniaziowie. — S. 616;Яковенко Н. Українськашляхта. — С. 334.[↩]
Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII, т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Типография Императорского Университе- та св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1909. 120+708+XXX c., с. 223–226; 19, с. 369[↩]
Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c., с. 369[↩]
ЦДІАУ у Києві, ф. 28, оп. 1, спр. 4, арк. 38–38 зв.; спр. 5, арк. 154–156[↩]
ЦДІАУ у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 171; Українське повсякдення ранньо- модерної доби. Зб. документів. Випуск I.Волинь XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, 2014. 739 с., с. 329– 330[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 25, on. 1, спр. 65, арк. 321 зв.[↩]
ЦДІАУК, 25. 88. 95–96 зв.;90. 401, 1008; 26. 19. 484 зв., 500 зв.[↩]
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 14, арк. 236–236 зв.[↩]
ЦДІА України у Києві,Ф. 25, оп. 1, Ф. 25, оп. 1, спр. 88, арк. 95–96 зв.; ф. 26, оп. 1, спр. 19, арк. 484 зв.[↩]
Там само. Ф. 28, оп. 1, спр. 40, арк. 146–147 зв., 258 зв.–259.[↩]
Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 88, арк. 96.[↩]
Там само. Арк. 258.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 88, арк. 95–96 зв.; ф. 26, оп. 1, спр. 19, арк. 499 зв.–501.[↩]
Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 90, арк. 401, 1008.[↩]
Там само. Арк. 639.[↩]
ЦЦІА України у Києві, , ф. 27, on. 1, спр. 17, арк. 119.[↩]
Там само, ф. 2070, on. 1, спр. 4, арк. 86–86 зв.[↩]
Там само, арк. 77.[↩]
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 14, арк. 236–236 зв.[↩]
Книга воеводства Волынского 1620 года: Lwowska Naukowa Biblioteka im. W. Stefanyka NAN Ukrain. Oddział Rękopisów. Zespół (fond) 91 (Archiwum Radzimińskich) (sygnatura oryginału: 27). Karty 101.[↩]
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 14, арк. 236–236 зв.[↩]
Кременецький земський суд. Книга 9. док. № 79, арк. 74.[↩]
ЦДІАК України, ф. 26, on. 1, cnp. 8, арк. 282 зв.Там само, ф. 26, оп. і, спр. 8, арк. 305 ЗВ.-306 зв. Там само, ф. 26, оп. і, спр. 8, арк. 282–286 зв.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 69, арк. 1334–1334 зв.[↩]
Книга гродская Владимірская, 1626 года, 27,листѣ 35.[↩]
Ф. 28, оп. 1, спр. 86, арк. 378 зв. ‑380 зв., акт 310. Мова староукраїнська.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 59, арк. 1321–1322 зв.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 27, оп.1,арк. 352 зв.; ф. 28, on. 1, спр. 75, арк. 490 зв.-491; спр. 82, арк. 40; спр. 83, арк. 747; спр. 85, арк. 405 зв.; спр. 88, арк. 1056 зв.; спр. 95, арк. 1244 зв.[↩]
Ф. 25, оп. 1, спр. 264, арк. 1430 — 1436, акт 10. Мова польська. Опубл.: АЮЗР. — Ч.И. — Т.1. — С. 378 — 390.[↩]
Ф. 25, оп. 1, спр. 269, арк. 28 ‑30 зв., акт 26. Мови староукраїнська і польська. Опубл.: АЮЗР. — Ч. III. — Т. 4. — С. 543 — 546.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1,арк. 1012 зв.-1013.[↩]
ЦДІАУК. – Ф. 25, оп. 1, – Спр. 192, арк. 852 зв.; спр. 194, арк. 444. У 1629 р.у згаданих селах відповідно
було 25 і 15 будинків. – Там само. – Спр. 170, арк. 504, 225 зв.[↩]
Там само. – Спр. 185, арк. 458. З тексту стає очевидним, що селян наймали за плату.[↩]
Там само. – Арк. 458 зв.[↩]
Там само. – Спр. 194, арк. 455–457.[↩]
ЦДІА України у Києві ф. 26, on. 1, спр. 35, арк. 407 зв.[↩]
Boniecki A. Herbarz Polski. 1909. Т. XII. S. 88.[↩]
Album studentów Akademii Zamoyskiej. S. 117.[↩]
Kaczorowski W. Sejmy konwokacyjny i elekcyjny... S. 366; Архив ЮЗР. Ч. II. T. 1. С. 183, 269; Dzięgielewski J. Izba poselska... S. 170; Wolff J. Kniaziowe litewsko-ruscy od końca XIV wieku. Warszawa, 1895. S. 183; Ochmann-Staniszewska S., Staniszewski J. Sejm Rzeczypospolitej... S. 351.[↩]
ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 196, арк. 1196зв.-1197зв.; спр. 198, арк. 1043зв.[↩]
Там само. Спр. 204, арк. 408–408зв.[↩]
Wolff J. Kniaziowe litewsko-ruscy... S. 183.[↩]
AGAD. MK, sygn. 181, k. 221v.-222.[↩]
Volumina legum. T. III. S. 446.[↩]
Архив ЮЗР. Ч. VI. T. 1. C. 568,569; Wolff J. Kniaziowe litewsko-ruscy... S. 183.[↩]
Пам’ятки історії Східної Європи. Т. V. С. 281–282; AGAD. Sigillata, sygn. З, k. 292v.; sygn. 6, k. 93v.[↩]
Селянський рух... С. 81.[↩]
Баранович О. Залюднення... С. 82.[↩]
Україна перед Визвольною війною... С. 196–198.[↩]
Boniecki A. Herbarz Polski. T. XII. S. 88.[↩]
Архив ЮЗР. Ч. VI. T. 1. Приложение. С. 104.[↩]
Ф. 25, оп. 1, спр. 267, арк. 730 — 731 зв., акт 102. Мова староукраїнська.[↩]
Ф. 28, оп. 1, спр. 84, арк. 357 — 359, акт 287. Мова староукраїнська. Опубл.: Україна перед Визвольною війною... — С. 196 — 198.-Док. 93.[↩]
Ф. 25, оп. 1, спр. 262, арк. 91 зв. 92 зв., акт 48. Мови староукраїнська і польська. Опубл.: АЮЗР. — Ч. II. — Т. 1. — С. 367 — 369; Ч. III.-Т. 4.-С. 86–87.[↩]
Ф. 25, on. 1, спр. 262, арк. 275 — 277, акт 145. Мови староукраїнська і польська. Початок акта не зберігся, тому дату проведення сеймику встановлено за іншими документами (див. запис від травня 4 і 5, а також акти далі). Опубл.: АЮЗР.-Ч. III.-T. 4 .- С. 198–202.[↩]
Ф. 28, оп. 1, спр. 85, арк. 176 зв. — 178, акт 118. Мова староукраїнська.[↩]
Ф. 25, оп. 1, спр. 262, арк. 603 — 604 зв., акт 18. Мови староукраїнська і польська. Середина документа не збереглася. Опубл.: АЮЗР. — Ч. III. — Т. 4. — С. 347 — 348.[↩]
ЦДІАК України. – Ф. 28 (Володимирський ґродський суд). – Оп. 1., спр.68, арк.543 зв.[↩]
ЦДІАК ф. 27, on. 1, спр. 33, арк. 177–177 зв.; ф. 28, on. 1, спр. 69, арк. 1311.[↩]
ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 87, арк. 488–488 зв.[↩]