Кирдійовичі - Генеограф

Буква: К

1. Загальні відомості та походження.

КІРДЕЇ
Рід Кирдійовичі, Кірдеїв / Кирдеїв (точніше — Кердеїв), до якого він належав, — імовірно, ординського аристократичного походження. Етимологія цього імені у тюркській мові вказує на корінь «кер/ґер» зі значенням «розтягувати, натягувати мотузку, тятиву1. Відтак ім’я «Кердей», яке мало би звучати «Ґердей», можна перекласти як «той, хто натягує тятиву». Якуб Шинкевич подає переклад слова «Kierdej (від тюрк. Kerdi) — він натягнув, нап’яв, напружив»2 Станіслав Дзядулевич згадує Кірдеїв серед перших татарських родів, називаючи їх «піонерами татарської еміграції», які почали служити литовським князям у першій половині XrV століття і на середину цього століття уже вважалися литовсько-руськими3, тобто такими, що прийняли християнство. Це й дозволило їм увійти до складу литовсько-руської еліти. Шимон Окольський (1580—1653) у першому томі своєї праці «Orbis Polonus» у 1641 році подав інформацію про те, шо Кірдей був «нащадком перекопського князя (у татарській титулатурі «беґ, мурза». — В. П.) Такервізія» — «Kierdei. Filius Takieruizij Perecopscen. Ducis.»)4. Професор Наталя Яковенко транслітерувала ім’я як «Тареквізій», назвавши цього князя ханом5. Титул «мурза» більш придатний для зворотного перекладу з
латинського «Ducis». Традиційно титулу «мурза», який вважався татарським аналогом служилих князів, відповідає титул барона / barones6, що в соціальній стратифікації Великого князівства Литовського відповідало поняттю «пан». Якщо Кірдей справді мав таку титулатуру, то він входив до вищого кола правлячого класу Улусу Джучі і його можна ототожнити з улусним або туменним беґом7. Власне, Кірдеєвичі у Великому князівстві Литовському належали до прошарку панів, які у війську виставляли власну хоругву та могли судитися безпосередньо у великого князя.

Очевидно, в походженні Кірдея із подачі Шимона Окольського проглядається адаптація родової генеалогії до реалій XVII століття, адже наприкінці XTV ніякої Перекопської
Орди ще не існувало. Її заснували ногайці, що емігрували до Приазовських степів у середині XVI століття. Зате реальність Перекопської Орди була достовірною для середини XVII, коли єзуїти створювали геральдичні легенди
для литовсько-руської шляхти. Проте не слід відкидати аристократичне походження Кірдея, якого можна розглядати як ординського ватажка, реального беґа — кровного представника панівної династії або принаймні мурзи, який був служилим князем.

Представники роду Кірдеїв розділилися на галицьку, подільську і волинсько-холмську лінії. Серед них у XV столітті бачимо професійних воєначальників і королівських намісників Руського і Подільського воєводства Корони Польської — подільського воєводу, старост, підстоліш, підкоморіїв, каштелянів — потужний урядницький клан підданих польського короля8.

1. Етимологический словарь тюркских языков: Общетюркские и межтюркские основн на букву «В», «Г» и «Д» / АН СССР. Ин-тязьїкознания; Ред. Н. 3. Гаджиева. — М.; Наука, 1980. — С. 23; Етимологический словарь тюркских язиков: Общетюркские и межтюркские основм на букви «К», «К^ / Авт. сл. статей Л. С. Левитская, А. В. Дмбо, В. И. Рассадин. — М., 1997. — С. 50 (ker- = ger— «розтягувати», «натягувати» ); Древнетюркский словарь. — Ленинград: Наука, 1969. — С. 308 (ег jip kerdi — чоловік, котрий натягнув мотузку). Див. на сайті: http://altaica.narod.ru/LlBRARY/edtl.htm.
2. Szynkiewicz J. Thimaczenia si6w і nazw orjentalistycznych // Dziadulewicz St. Heibaiz rodzin tatarskich w Polsce. — Wilno, 1929. — S. 465.
3. Dziadulewicz St. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce. — S. xiv-xv.
4. Okolski. Orbis Polonus.-Ciacoviae, 1641.- T . 1 ‑C . 375.
5. Яковенко Н. Внесок геральдики у творення «території з історією» (геральдичні легенди волинської, київської і брацлавської шляхти кінця XVI — середини XVII століть) // Записки НТШ. — Т. CCLX. Праці Комісії спеціальних допоміжних (історичних) дисциплін. — Львів, 2010. — Т. 1 — С. 289, 294. У ранішій інтерпретації Наталя Яковенко подає варіант написання імені «Таркович» піц знаком запитання, називаючи його «царком» («Кірдеї виводили своє походження від одного з перекопських царків»: Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). Видання друге, переглянуте і виправлене. — К., 2008. — С. 140). Слід вказати на важливу відмінність між титулом царя, який був тотожний титулу хана / кана, і титулом князя, яким слід перекладати титул «Ducis» у Шимона Окольського. Власне, титул князя / Ducis відповідав титулу мурзи.
6. Галенко О. Золота Орда у битві біля Синіх Вод 1362 р. // Синьоводська проблема у новітніх. — К., 2005. — С. 134.
7. Там само. — С. 135.
8. Urz?dnicy wojew6dztwa podolsklego XV—XVIII wieku. Spisy / Oprac. Kazimlerz Przybc^. — Krak6w, 1994. — S. 183

Бібліографія:
Площанский В. М. Кердеи и Кердеевичи XIV ‑XV в. (По данным историков и суд. акт. книг) // Труды Десятого Археологического съезда в Риге 1896 / П од. ред. гр. Уваровой. — Т. I. — М ., 1899 . — С. 277 — 289 .
Pułaski К. Ród Kierdejów podolskich, monografia historyczno-genealogiczna // Pułaski K. Szkice i poszukiwania historyczne. — Serya Trzecia. — S. 169 ‑187.
Kiryk F. Kierdej Jan (Hryćko) z Pomorzan (zm. 14 6 2 ) / / PSB. — T. X II. — Wrocław, etc. 1966 ‑1 9 6 7 . — S. 423 — 424.
Яковенко H. Українська шляхта з кінця X IV — до середини XV II століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і виправлене. — К, 2008 . — С. 140–145.
Володимир Поліщук. Перший маршалок Волинської землі (1463–1486) Олізар Шилович з роду Кірдеєвичів: від геральдичної легенди до місця в соціальній ієрархії // Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. — Київ: Laurus, 2012. — 624 с.; іл.
https://forum.zamki-kreposti.com.ua/topic/1835-поморяни-витоки-історії-xv-ст-перші-власники-в-контексті-майнових-і-родинних-звязків/

2. Геральдика та сфрагистика.

Легендарний переказ про появу герба у Кірдеєвичів постав під пером Яна Длугоша, тобто ше за життя правнуків Кірдея — того ж таки Олізара Шиловича та інших представників роду, котрі посідали престижні уряди на Поділлі, Волині, Холмщині. Це означає, що версія Длугоша мала спиратися на достовірні факти, які ще могли зберегтися в усних переказах періоду третього-четвертого покоління Кірдеєвичів. у 1377 році угорський король Людовік із анжуйської династії (1370–1382) спільно з польськими хоругвами здійснив похід проти литвинів та відвойовував замки на Русі, зокрема Холм, а Белз узяв в облогу. Замок здався, литвини звільнили бранців, а Людовік із Кейстутом уклали перемир’я1. Але в цьому описі Яна Длугоша про Кірдея не згадано. Відтак, ідеться про інший геральдичний твір Длугоша, в якому подано опис герба «Кердея»2. Згідно з цією легендою, Кірдей у 1377 році після облоги Белза був посвячений у рицарі з наданням герба французьких королів, на якому зображено три білі лілії на блакитному полі лівої половини щита, а права половина червона чиста (геральдична лілія, герб французьких королів, фр. — fleur-de-lys).У 1584 році гербову легенду, посилаючись на Длугоша, повторив Бартош Папроцький3.

«Три лілії» отримали власну гербову назву «Кердея», і цей герб не мав аналогів серед руської, польської та литовської шляхти, адже був унікальною модифікацією французького королівського». Цю ж думку висловив і Олег Однороженко: «як видається, у випадку з даним гербом переказ Длугоша та пізніших гербовників має під собою певний грунт, оскільки зображення трьох лілій на блакитному полі є надто специфічним сюжетом для геральдики Центрально-Східної Європи, щоб пов’язувати його з чимось іншим, ніж гербом Анжуйської династії»4. Аристократичне походження Кірдеєвичів доводить ще один важливий факт. Онук Кірдея, син Джуси, Ванько Кірдеєвич Джусич із Квасилова, холмський каштелян у 1440–1470‑х та ініціатор перекладу Віслицького Статуту руською мовою, піц час опечатування актів послуговувався червоним воском (як і Грицько Кірдеєвич із Поморян у
1451 році)5. Такий віск використовували лише для печаток правителя і лише за особливим привілеєм, та й то уже в XVI столітті — для печаток найповажніших князів і панів, як, приміром, Острозькі чи Гаштовти6. Отже, можемо припустити, шо й печатка Олізара Шиловича, відбитки якої не збереглися, так само ставилася на червоному воску. На цьому слід акцентувати, оскільки походження і герботворення багато пояснюють у постаті володимирського старости і першого маршалка Волинської землі. Стає зрозуміло, шо отримати королівський герб у «власність» могла тільки людина з кров’ю правителя.

Це легко пояснює такий стрімкий кар’єрний злет багатьох Кірдеєвичів у XV столітті. Олег Однороженко заперечує наявність гербової спільноти Кірдеїв і небезпідставно вважає Гі витвором польських геральдистів, починаючи з Папроцького й Окольського7. Проте в нашому випадку важливо наголосити на родовому праві Крдеєвичів використовувати «три лілії»8, яке незримо об’єднувало подільських, холмських і волинських представників роду і формувало такий собі урядницький клан.

1. Dtugosz J. Historija Polski. Przektad Karola MecherzyAskiego. — Krak6w, 1868. — T. III. — Ks. K. — S. 345–347 (1377).
2. Stemmata Polonica. R^kopis Nr. 1114 klejnot6w Dhigosza w bibliotece Arsenahi w Paryfti. Wydata Helena Polaczk6wna. — Lw6w, 1926. — S. 43. Цитати з усіх трьох рукописів подано за: Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства та руських земель Корони Польської XIV-XVI ст. // Monumenta Rutheniae Heraldica. — Volumen I. — Харків, 2009. — C. 92–93.
3. Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane і wydane r. 1584 / Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. — Krak6w, 1858. — S. 700.
4. Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства... — С. 94.
5. Haisig М. Herb Kierdeja w ^wietle zabytk6w sfragistyki Sredniowiecznej I I Miesi?cznik Heral.dyczny. — 1936. — R. 15. — S. 121–122.
6. Яковенко H. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. — С. 141—142.
7. Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства... — С. 95.
8. Про перших носіїв герба Кірдей див.; Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства... — С. 92–95.
9. Наразі залишаємо поза дискусією персону Васька Кердеєвича (зг. 1366 р.) та використання родового герба у вигляді хвилястої літери «М» під стовпом із кулькою вгорі у зв’язку з фігурою Кірдея, який отримав герб «три лілії» віз короля Людовіка Анжуйського.

3. Родовід та біограми.

I генерацiя

КИРДІЙ

Protoplastą rodu Kierdejów vel Kierdejowiczów miał być wedle heraldyków Kierdej, waleczny rycerz z czasów Ludwika, króla węgierskiego i polskiego, któremu król ten w nagrodę za waleczność, okazaną przy zdobywaniu Bełza 1377 r., nadać miał herb wyobrażający trzy lilje na tarczy dwóch kolorów: czerwonej i błękitnej. Podanie to przekazał Paprocki następnym wierszem: Ten herb Ludwik król polski nadał Kierdejowi W rycerskich sprawach dosyć biegłemu mężowi Kiedy Litwie odbił Chełm wziął Bełz Kiestuciowi Gedymina książęcia własnemu synowi Królowi te posługi jego smakowały Dał mu znak trzy lilje by wiecznie woniały Białe a na pół pola leżą błękitnego A pół pola czerwone znak mężnych sił jego A iż przodka Kierdejem w onym wieku zwano Herbu także Kierdeja imię wieczne dano.
Wedle innych podań, ów Kierdej miał być pochodzenia tatarskiego, a odznaczywszy się w licznych bojach w Polsce i we Francyi, uzyskał jakoby od króla francuskiego herb potwierdzony, następnie przez króla Ludwika.
Być może, iż powyższa legenda, co do odznaczeń herbowych Kierdeja, rycerza z czasów króla Ludwika, mogła mieć pewne podstawy. Ale wiemy skądinąd, że ród Kierdejów znakomite zajmował stanowisko na Rusi, już w połowie XIV wieku. Pod rokiem 1358 Olizar i Waśko Kierdejowicze byli komisarzami do rozgraniczenia Litwy od Mazowsza, aw 1387 roku tenże sam zapewne Waśko Kierdejowicz Khirdiewicz, wraz z innymi, wydaje Władysławowi Jegielle poręczenie za Olechnę Dmitrewicza. Petro Petraszko Wańkowicz Kierdej Mylski, marszałek ziemski, za Świdrygiełły, otrzymuje od tegoż księcia (rok nieznany) donacye ziem w powiecie łuckim...

I генерацiя

ОЛІЗАР КИРДІЙОВИЧ (1358)

Pod rokiem 1358 Olizar i Waśko Kierdejowicze byli komisarzami do rozgraniczenia Litwy od Mazowsza.

ВАСЬКО КИРДІЙОВИЧ (1358, 1388)

Pod rokiem 1358 Olizar i Waśko Kierdejowicze byli komisarzami do rozgraniczenia Litwy od Mazowsza/

w 1387 roku tenże sam zapewne Waśko Kierdejowicz Khirdiewicz, wraz z innymi, wydaje Władysławowi Jegielle poręczenie za Olechnę Dmitrewicza.

Waśko Kierdejowicz, był 1358 r. jednym z sędziów polubownych, ze strony Kiejstuta, w sprawie granicznej z ks. Ziemowitem Mazowieckim, 1366 r. świadczył przy rozgraniczeniu Łucka od Korony, a 1387 r., wraz z wielu książętami i panami, ręczył Jagielle, za Olechnę Dmitrjewicza (Cod. Ep. S. XV i Arch. Sang.). Od niego prawdopodobnie poszli nietylko Kierdejowie Mylscy, ale i inne gałęzie tego rodu.

Грицько Кердейович v. Кердеєвич v. Кердей Старший (1388, † 1411/1423)

— український галицький боярин, урядник, староста подільський.

świadczył we Lwowie 1388 r. (Najst. Ks. M. Lwow.), starosta podolski 1402 r., przyrzekł w Wiślicy 23-go Czerwca Jagielle, że odda Podole Dersławowi Konopce i zawsze wiernym królowi pozostanie.
W dokumentach z 1404 i 1411 r., a także z 1414 r. wymieniany kilka razy w orszaku królewskim w Korczynie, jako pan Hryćko. Umarł we Lwowie i pochowany wraz z żoną (Klarą) u Dominikanów lwowskich.
Був старостою Свидриґайла у Кам’янці, передавав місто вже королівському намісникові з руки короля Владислава П Яґайла у 1402 р. Був похований у домініканському костелі у Львові, де, як видно із записів на користь цього костелу; імовірно, існувала родинна крипта1.
Hryćko Kierdejowicz, świadczył we Lwowie 1388 r. (Najst. Ks. M. Lwow.), starosta podolski 1402 r., przyrzekł w Wiślicy 23-go Czerwca Jagielle, że odda Podole Dersławowi Konopce i zawsze wiernym królowi pozostanie. W dokumentach z 1404 i 1411 r., a także z 1414 r. wymieniany kilka razy w orszaku królewskim w Korczynie, jako pan Hryćko. Umarł we Lwowie i pochowany wraz z żoną (Klarą) u Dominikanów lwowskich. Synów jego znamy czterech: Hryćka, Janusza, Dymitra i Zygmunta, zwanych Kierdejowiczami, lub Kierdejami.
Найбільш рання згадка про Поморяни, родинний замок нащадків Грицька Старшого, це грамота, яка дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в «Kwartalnik Historyczny. R 8»(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми — Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: «...in monte versus Chorostkow nobilium de Pomorzany», що можна перекласти як «...на горі навпроти Хоросткова [що належить] шляхті з Поморян» Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою «шляхтою з Поморян», жодних імен, прізвищ, і т.д.
Вперше в документах він з’являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400–1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь.
~ Клара.

ЯЦЬКО ЛАНЕВИЧ

Від нього Ланевичі.

ДЖУСА КИРДІЙОВИЧ

От него Джуси

ЧАПЛЯ КИРДІЙОВИЧ

От него Чапличі.

ШИЛО КИРДІЙОВИЧ

ЗАНЬКО КИРДІЙОВИЧ

От него Гостські.

N. КИРДІЙОВИЧ

Від нього Козинські.

N. КИРДІЙОВИЧ

Від нього Вільгорські.

ІII генерацiя

ГРИЦЬКО-ЯН ГРИЦЬКОВИЧ КЕРДЕЙОВИЧ З ПОМОРЯН І ВІННИКОВ (1423, 1462)

Jan Hryćko Kierdejowicz z Pomorzan i Winnik [Winiar], s. Hryćka i Klary, starosta ratneński wzm. 1431, chełmski (od przed 1431 do 1438), lubomelski wzm. 1433, krasnostawski (od 1433 do śmierci), kasztelan lwowski (od przed 27 VII 1434 do 19 XII 1438/4 VII 1439), wojewoda podolski (od 19 XII 1438/4 VII 1439 do śmierci), starosta trembowelski (od 8 VII 1448/16 VII 1449 do śmierci), zm. 31 VII/25 XI 1462.

Один із ключових документів в генеалогії Кірдеїв датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: «Ми Микола Свинка, Сигізмунд, Януш, Дмитро, Грицько і Петро уроджені брати, сини Грицька Кердейовича засвідчуємо...»
далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право «брати і вивозити на свої будови і потреби дерево з лісів і гаїв нашого села Поморяни». Датований документ п’ятницею, 23 жовтня 1423 р.
Спільними розпорядниками брати були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші.
Дмитро — Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни.
Сигізмунд — Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив.

Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці.

Hryćko, nazwany 1440 r. Janem, synem Hryczka, starosta w Ratnie 1431 roku, wyznał 1433 r., że otrzymał od Jagiełły zamki Chełm i Lubomlę (nadanie to obejmuje Hrubieszów i Krasnystaw), na cztery lata (Inw. Arch. Kor.), starosta chełmski w latach 1431–1438, dzierżawca krasnostawski 1449–1462 roku, starosta trębowelski 1449 r. i 1454–1462 r., kasztelan lwowski 1434 r., wojewoda podolski 1440 r., umarł 1462 r. Pisał się z Pomorzan i Winiar (właściwie z Winnik). W 1430 r. wraz z Buczackim objął Podole dla Korony, 1433 r. jest w Kijowie, w orszaku Świdrygiełły, 1440 r. odprowadził Kazimierza Jagiellończyka na Litwę, 1442 r. król spłaca jego dług 200 grzyw. Janowi z Czyżowa, 1437 r. ma oddać Stadnickiemu Dub i Polencze, 1449 r. na prośbę bratanków, synów Janusza, przeprowadza między nimi dział, 1454 r. uposażył kościół w Biłce, w latach 1455–1457, zastawił wieś królewską Zuchorzyce, 1456 r. sprzedał Kozłów, za 400 grzyw. Buczackiemu, 1459 r. w obozie pod Sapową, zastawił Mikulińce. Drugą jego żoną była Jadwiga z Brzeżan i Bozikowa, wdowa po Janie z Buczacza, staroście trębowelskim 1454 r., a z pierwszej, nieznanej, miał synów: Jana i Zygmunta Hryćka Kierdejów z Pomorzan.

український галицький боярин, потім шляхтич, урядник Королівства Польського, староста холмський (1431—1439 рр.), подільський воєвода (1439—1462 рр.), теребовельський староста (1456 р.), староста красниставський, каштелян львівський, володар Винник 1443—1459 рр. (з перервами). 20 листопада 1443 р. за судовим позовом володарем Винник згадується Грицько Кердейович. 1448 р. і 1459 р. Грицько Кердейович фігурує у документах як володар Сиґізмундід короля згоду на викуп від Бартоша Бучацького заставленого Кам’янецького староства, але угоду не уклали.
Володів Гусятином (початок XV ст.). Головні маєтки Грицька Кердейовича були в Поморянах, Винниках, Підбереззі, Микулинцях, Гусятині, Шпиколосах Золочівського повіту, села Дуб, Козлів, Поленч. Королем Яґайлом були надані села Зухоричі на Русі, Даловичі в Прошовіцькому повіті.

Уже під час облоги Луцька 17 серпня 1431 р. він отримав від короля чотири села в Теребовельському повіті Руської землі.1

Грицько Кердейович домагався включення спірних Подільської та Холмськоїземель до складу Польського королівства. Сприяв поширенню римсько-католицької віри.Побудував костели в Білці Шляхецькій (під Львовом, 1454 р.), один з костелів у Львові, Вижнянах (з десятини у Підбереззі). Козлів у 1456 р. продав за 400 гривень Бучацькому.
Польська шляхта намагалася долучити Поділля до Польщі. Як тільки помер Вітовт(1430 p.), польські пани негайно вислали своїх гінців до Кам’янця зі звісткою про його смерть, кам’янецькі поляки під проводом єпископа Павела, колишнього старости Грицька Кердейовича, що перейшов на польський бік, шляхтичів Бучацьких зв’язали та ув’язнили Вітовтового намісника Довґірда (який ще не знав про смерть сюзерена), захопили замки Кам’янця, Смотрича, Бакоти, Скали, Червоногорода. За Поділля тоді між Литвою та Польщею постійно точилася боротьба, яка мала відлуння і в українському суспільстві. Інтереси Литви відстоював князь Олександр Нос, Польщі — Грицько Кердейович, який не тільки приєднав до неї Поділля, а робив усе можливе для приєднання Холмщини.
Входив до так званої «руської партії» в Кракові (як противага впливу на Русі Одровонжів Спровських). Ця партія у 1430 р. досягла проголошення Єдлінського привілею, який зрівнював їх у правах із поляками. Після смерті (1434 р.) Владислава II Яґайла вони поставили Софію Гольшанську реґентшею при малолітніх дітях (вона фактично правила Польщею). Партія мала намір опанувати трон не тільки в Кракові, а й у Вільному.
1431 р. брав участь у так званій «Луцькій війні» між Польським королівством і Великим князівством литовським. Влітку 1431 р. після успішних сутичок із загонами Свидриґайла, взяв замки Збаража, Володимира. Невдовзі, цього ж таки року, брав участь упоході 2 000 вояків на Крем’янець. 21 серпня в селі Тиване розбив війська руських князів Василя І Балабана. За ці заслуги 1431 р. польський король Владислав ІІ Яґайло призначивйого холмським старостою. Управляти холмським староством почав 1433 р.; на 4 роки був призначений державцем (управителем), пізніше термін було продовжено. 1433 р. розбив загін Олександра Носа під Грубешівим (Холмщина).
У 1440—1444 рр. часто перебував в оточенні короля, записаний свідком королівських привілеїв. 1440 р. воєвода подільський Грицько Кердейовичч супроводжував молодогопольського короля Владислава III Варненчика під час його експедиції в Угорщину. Входив до найближчого оточення нового польського короля Казимира IV Ягеллончика. 1459 р. відбув посольство до Молдавії з Яном Анджеєм Бучацьким (результати невідомі, було призначене для убезпечення Корони від південно-східних сусідів).

Своєрідну подяку за приєднання Західного Поділля до складу королівства на початку 1433 р. Грицько Кірдей отримав від короля — Холмську та Любомельську землі. Ці території надавалися йому на чотири роки з усіма містами і селами1. Прикладом піклування про ці терени може бути той факт, що після сеймика шляхти Подільського воєводства 23 червня 1439 р. у Кам’янці він уже 2 — 4 липня був у Красноставі і свідчив на двох королівських документах, а це понад 4 0 0 км напряму1 2. Прагнучи забезпечити собі посідання містом Красностав і прилеглими селами, 1 березня 1440 р. він отримав від короля запис 2500 гривень на цих об’єктах3, у такий спосіб наслідуючи практику, якої дотримувалися інші можновладці Корони (на території Поділля, насамперед, Бучацькі). 30 вересня 1442 р. він отримав запис 200 гривень на с. Ястковіцах та Зажече в Сандомирському повіті4. 1444 р.
Грицько дістав від короля запис 200 гривень на с. Стриїв у Красноставському повіті5, а 1450 р. купив від холмського єпископа садибу і 2 лани городу в самому Красноставі6. 1448 р. він затвердив фундацію на користь парафіяльного костелу в Красноставі як державця цього староства7
1 ZDM . — Cz. V. — № 1397. — S. 342 ‑343: « ...castra cum tenis Chelmensi etLubomlensi cum omnibus oppidis et villis ad ipsa pertinentibus ad quattuor annorum continue se sequentium decursum recepisse tali conditioner quod censis in Chełm, Hrubestow, Krasnystaw et Czyrniaczyn...».

2 ZDM . — Cz. V. — № 1448. — S. 401: ...Hriczkone Podoliae pallatinis...) ZD M . — Cz. II. — № 537.- S. 303–304 :...Hriczcone Kerdeyowicz Podolie pallatinis... Разом з ним цей документ посвідчив і Банько Кірдей: ...Ivankone Chelmensi castellanis...
3 ZDM . — Cz. V. — № 1468. — S. 4 1 5 .
4 ZDM . — Cz. III. — № 629. — S. 5 4 ‑5 5 .
5 ZDM . — Cz. VIII. — № 2 4 8 3 . — S. 2 8 7 ‑2 8 8 .
6 ZDM . — Cz. VIII. — № 2 5 2 4 . — S. 3 3 5 ‑3 3 6 .
7 ZDM . — Cz. III. — № 787. — S. 2 5 3 ‑2 5 5 . Титулатура, з якою тут виступає Грицько, виглядає так:Nos Hryczko capitaneus Trembowlensis, pallatinus Podoliensis, tenutariusque Crasnistauieniss.

Цікавою обставиною є той факт, що спочатку тут зазначено його намісництво у ґродовому старостві в Теребовлі, а вже потім — уряд подільського воєводи. Така послідовність згодом була б неможливою з огляду не так на старшинство уряду воєводи, як на перевагу будь-якого земського уряду над ґродським. Прикладом може бути тривала титулатура камянецького старости Станіслава Лянцкоронського, який близько двадцяти років писався у документах як підчашій сандомирський і староста генеральний подільський.
Фігурував в чисельних майнових судових позовах.
Заморський пише «...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни», додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420–30‑х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у «міфічні» Казимировські часи, як то протрактував Заморський.
Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном «oppidum», що він переклав, як «місто фортечне». З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В «Akta grodzkie i ziemskie...» я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах «fortalicium» — це невелике, скоріш за все дерев’яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку.

Востаннє згадується 13 червня 1462 р. Похований у Домініканському костелі у Львові (разом з дружиною).
O tym, że także starosta krasnostawski Jan (Hryćko) Kierdej pieczętował się herbem Kierdejowa, dowodnie przekonuje dokument przez niego wystawiony i opieczętowany pieczęcią z 1451 r. W jego sygnetowej pieczęci widnieje opisany wyżej herb.

∞, 1, Зофія Заремба, донька сєрадзького каштеляна Заремби, молодша на 25 років.

∞, 2, Ядвіґа з Бережан та Божикова(вдова теребовельського старости Яна Бучацького) — володарка Лапшина, Лісників.
Сини від двох шлюбів Ян та Зиґмунт (Сиґізмунд; староста красноставський (1466—1476 рр.) ітеребовлянський (у 1462—1471 рр. — спільно з братом Яном, також сам у 1479—1498 рр.).

ЯН ГРИЦЬКОВИЧ КІРДЕЙОВИЧ З ОРИНІНА (1423, +бл.1448)

starosta skalski 1431 r., podkomorzy kamieniecki 1436–1448.

Спільними розпорядниками брати були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші.
Дмитро — Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни.
Сигізмунд — Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив.

Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці.
dosta³ w³oœæ Orynin nad rzek¹ ¯waniec w powiecie kamienieckim. Pobiera³ tu nawet myto mostowe i przekszta³ci³ tê miejscowoœæ w miasteczko prawa niemieckiego, naturalnie za zgod¹ króla. W 1440 r. uzyska³ od W³adys³awa III trzy inne wsie z obowi¹zkiem s³u¿by rycerskiej i zastrze¿eniem mo¿liwoœci wykupu. Rok póŸniej
król pozwoli³ mu na budowê zamku na górze Lechniowce i lokacjê miasta w pobli¿u, w ówczesnym powiecie (okrêgu) skalskim. Nadane dobra odziedziczy³ jego syn Grzegorz Kierdej, podstoli kamieniecki 1463–1474, a nastêpnie a¿ do œmierci w 1486 r. podkomorzy kamieniecki.

Janusz, brat wojewody podolskiego, pisał się stale Kierdejem z Orynina. Podkomorzy kamieniecki 1435 r., umarł 1449 r. Żonie Fennie (Eufemii), siostrze Fryderyka, mieszczanina lwowskiego (A. Cons. Leop. 1), za którą wziął 200 grz. posagu, zapisał 450 grzyw. na Podbohurodzicach 1439 r. Królewszczyznę Wodniki, trzymaną w 110 grzyw., wykupił od niego Klus po 1440 r.
Януш Кірдейович у 1431 р. був посвідчений у джерелах як скальський староста. Це видно з привілею короля від 14 лютого 1431 р., де його двірський Станіслав отримує запис ЗО гривень на с. Пукляки у Скальському повіті Подільської землі, а слуга Махандей — запис ЗО гривень на с. Бережани того ж повіту, тобто в межах юрисдикції отриманого у старостування замку в Скалі3. Це свідчить про його участь у подіях з відібрання подільських замків від литовських намісників, коли він протегував своїм людям в отриманні земельних володінь у Скальському старостві. Й ого урядницька кар єра і маєток здебільшого були пов’язані з Поділлям. Стосовно маєтку Януша Кірдейовича на Поділлі, то збереглося два привілеї на його користь: ідеться про запис 150 гривень на Давидківцях і Чорнокінцях Скальського повіту та Ілляшівцях на р. Дністер у Кам янецькому повіті12. Другим привілеєм Янушові дозволялося осадити місто й замок на горі Лехнівці (monte Lechnowcze) у Скальському повіті, якими він мав володіти довічно13. Н а думку видавців цього документа, Ірени Сулковської-Курась та Станіслава Курася, йшлося про пізніше містечко Скала. Реєстр димів Подільського воєводства 1493 р. фіксує Лехнівці (Lechnowcze)14 як село. Можливо, Лехнівці й стали новим селом біля Скали — центру однойменного повіту і неґродового староства, де свого часу старостував сам Януш, але на місто з замком так і не перетворилися, бо невдовзі після отримання привілею Януш помер (наприкінці 1448 або на початку 1449 р., а його діти у 1449 р. вчинили поділ батьківського маєтку15).
3 ZDM . — Cz. VII. — № 2059. — S. 306
12 ZDM . — Cz. VIII. — № 2269. — S. 90 ‑9 1 .
13 Z DM — Cz. VIH. — № 2 3 2 2 . — S. 1 3 6 ‑1 3 7 .
14 АЮЗР. — Ч. VIII. — T. 2. — C . 340.
15 AGZ. ‑T . XII. — № CXV. — S. 217 ‑21 8 ; див. також: Boniecki A . Herbarz Polski. — Cz. 1. Wiado.mości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1907. — T. X . — S. 44. У документі камянецького земського суду від 2 4 січня 1447 р. скальським старостою зазначено Стибора з Коморників: Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233 ‑1799 / Упор. О. А . Купчинський, Б. Й. Ружицький. — К., 1972. — № 160. — С. 92.

ДМИТРО ГРИЦЬКОВИЧ КІРДЕЙОВИЧ ЗІ ШПИКОЛОС (1423, 1455)

Dymitr, trzeci syn Hryćka, pisał się ze Szpikłos, Rzemięszowic (dziś Remizowic) i Urmania w latach 1437–1455. Uważając, że ojciec jego i matka, i krewni i przyjaciele, są pochowani u Dominikanów we Lwowie i on także z żoną i dziećmi, chce być tam pochowany i zapisuje 1445 r. Dominikanom pewną sumę, z każdego spustu stawów urmańskich i rzemięszowskich (AGZ. II).

СИГИЗМУНД ГРИЦЬКОВИЧ КІРДЕЙОВИЧ (1423, +бл.1443)

Перший раз згадується серед других братів у 23 жовтня 1423 р. у документі, де говориться: «Ми Микола Свинка, Сигізмунд, Януш, Дмитро, Грицько і Петро уроджені брати, сини Грицька Кердейовича засвідчуємо...«далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право «брати і вивозити на свої будови і потреби дерево з лісів і гаїв нашого села Поморяни». [AGAD f. 354 Dzial I nr 7258].
Спільними розпорядниками брати були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші.
Дмитро — Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни.
Сигізмунд — Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив.
Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці.

Зиґмунт Кірдей за участь в угорський виправі отримав, імовірно, за протекцією Грицька 6 листопада 1441 р. села Цвіклівці та Устя у Кам янецькому повіті Руської землі ( !) (villis nostris Czwiklowcze et Uschcze, in terra Russie et districtu Camyenyecensi sitis)16
Zygmunt Kierdej v. Kierdejowicz, z Chocenia i Woniłowa, czwarty syn Hryćka, obecny 1424 r. w Kołomyi w orszaku Świdrygiełły (Rz. M.), chorąży lwowski 1437 r., w imieniu dzieci swych, z pierwszej żony, Doroty z Miłowania i Popławnik, pozwał 1438 r. Popławnickich, o spadek po Gunterze. Druga jego żona Anna, jako wdowa, jest 1443 r., oprawną panią na Choceniu i Studzience, w halickiem. Dzieci ich dokonały w 1447 r. działu dóbr, przyczem wspomniane, że mają sumy u stryjów, Hryćka wojewody i Janusza podkomorzego. Działy te skasowane, a nowe sporządzone 1451 r.

∞, Doroty z Miłowania i Popławnik.

∞, Anna.

Synów miał pięciu: Michała, Jana i Mikołaja, z pierwszej żony, Jakóba i Mikołaja, z drugiej.

ПЕТРО ГРИЦЬКОВИЧ КІРДЕЙОВИЧ (1423)

Уп. серед других братів у 23 жовтня 1423 р. у документі, де говориться: «Ми Микола Свинка, Сигізмунд, Януш, Дмитро, Грицько і Петро уроджені брати, сини Грицька Кердейовича засвідчуємо...«далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право «брати і вивозити на свої будови і потреби дерево з лісів і гаїв нашого села Поморяни». [AGAD f. 354 Dzial I nr 7258].

ГАЛЬШКА ГРИЦЬКОВНА КІРДЕЇВНА

∞, Дмитро Порицький.

??.............. ГРИЦЬКОВНА КІРДЕЇВНА

Микола Свинка згадується разои с Кірдейовичами у 1423, а по розділу 1434 р. получає половину Поморян. Товеличезне питання викликає родовий зв’язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості «уроджених братів». Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв’язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім’я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, «Herbarz polski» Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея — це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка — «Дмитро Свинка». Тому «Свинка» це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію — мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як «Микола Свинка зі Свинок». Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого — Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв’язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових.

Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян — «Nicolaus advocatus de Pomorzany». Після нього його частка Поморян дістається синові — Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як «Іван Свинка з Поморян». Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з «Польської хроніки» Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина — Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше — 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти «найдорожчій тітці» Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге — 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров’я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок.

Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною — сестрою Івана Свинки, з якою мав 4‑х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер — Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх «братанками»), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови.

∞, Микола Свинка.

IV генерацiя

ЯН СИН ГРИЦЬКА

Jan Świnka z Pomorzan, komisarz ziemski lwowski wzm. 12 III 1445, podstoli lwowski wzm. 6 XI 1461, starosta trembowelski (od 31 VII/25 XI 1462, cesja po 1 VI 1471, nominacja następcy 16 XII 1471), chorąży lwowski (prawdopodobnie od 20 II/17 VIII 1461, na pewno przed 3 I 1463), zm. 1 III 1476/28 II 1477.
Obaj bracia władali razem starostwem trębowelskiem do 1464 r. ¶ Jan, przy lustracyi Podola 1469 r., okazał zapisy królewskie 1,300 grzyw. i 1,900 flor. na Trębowli, Romanowcach, Nowosiedlcach Humniszczach i wieczysty dar Nieszkowic. W 1471 r. odstąpił, za konsensem królewskim, starostwa trębowelskiego Stanisławowi z Chodcza (M. 12 f. 441). Ożeniony z Jadwigą, córką Michała ze Złotnik, wziął 1472 r., za jej pieniądze, w zastaw Podsosnów i Toldyn a jej zapisał 700 grzyw.

pisarz przemyski (od przed 27 VIII 1436 do po 24 XII 1463, być może z kilkumiesięczną przerwą w 1437 gdy 10 VI wzm. Paweł Lenkowicz).

~ Jadwigą, córką Michała ze Złotnik.

Зигмунт син Грицька Kierdejowicz z Pomorzan

львівський хорунжий. Zygmunt Kierdejowicz z Pomorzan, brat Jana Świnki, starosta trembowelski 1462–1471 wspólnie z bratem, oraz od 26 I 1478/16 X 1479 do śmierci samodzielnie, zm. IV 1498.
Відомо ще два документи для Зиґмунта Кірдея з Оринина від короля Казимира IV. Так, у 1 4 5 6 р. він отримав запис 100 гривень на с. Чорнушовичі Скальського повіту12, а наступного року він отримав запис на таку ж суму на селах Рогізна та Тулазів, що у Кам’янецькому та Скальському повітах відповідно3. Ян та Зиґмунт, які до 1471 р. спільно тримали Теребовельське староство8. Повторно королівським намісником у Теребовлі Зиґмунт став у 1479 р. і був ним до своєї загибелі у 1498 р. під час нападу турецьких військ на родинний маєток у Поморянах9.

Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490‑і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов’язок виплати своїх зобов’язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян.
в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9‑річного сина — Івана і прямує туди. Замок там був дерев’яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей — вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата — Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
2 AGAD. — МК. — Sygn. 11. — К. 248 ; Ibidem. — Sygn. 21. — К. 306 . Реґести: MRPS. — Pars I. -№ 362 ; Ibidem. — Pars III. — Suppl. — № 164.
3 AGAD. — A Z. — Sygn. 32. — K. 996.
8 Kiryk F. Kierdej Jan (Hryćko) z Pomorzan (zm. 1462 ) // PSB. — T. XII. — Wrocław, etc. 1966 ‑1967. — S. 424 . Рік 1471 p. походить зі списку урядників Руського воєводства: Urzędnicy woje.wództwa ruskiego XTV-XVIII w. Spisy. — № 665–666. — S. 96 ‑97 .
9 Urzędnicy województwa ruskiego X IV ‑X V III w. Spisy. — № 6 70. — S. 97; Abrahamowicz Z. Kierdej Jan — Said bej (ur. ok. 1490, zm. Po 1557 ) / / PSB. — T. X II. — Wrocław, etc. 19 6 6 ‑1 9 6 7. — S. 424.
Zygmunt, starosta krasnostawski w latach 1466–1476 i trębowelski 1479 r., umarł 1499 r., podobno zabity w czasie najazdu Tatarów. W 1479 r. zapisał oprawę pierwszej żonie, Helenie, córce Jerzego Strumiłły z Dmosina, kasztelana lwowskiego (M. 14 f. 34). Drugi raz był ożeniony 1492 r. z Dorotą z Sienna Oleską, wdową po Mikołaju Śwince z Pomorzan 1479 r. i po Marcinie z Ostrowa, podkomorzym bełskim. W 1489 r. przyznał sumę bratu stryjecznie rodzonemu Mikołajowi z Orynina (M. 14 f. 335), wziął w zastaw 1492 r. Plechów i Hodów od Mikołaja Kierdeja, spłacił Sieniawskiego z zastawu Pomorzan, Kalnego i Roshadowa w latach 1494–1498, prowadził długi proces od 1490 r. do śmierci z Sienieńskimi o Pomorzany, do których bliższości dowodził po Dymitrze dziadzie po Jerzym (?), wojewodzie podolskim, ojcu i po Mikołaju Śwince, stryju (?). Wdowa po nim żyła 1503 r., a miał mieć syna Jana, zmarłego małoletnim, w niewoli tatarskiej. ¶ Ten to może syn Zygmunta, Kierdej z Pomorzan, przyjeżdża do Polski jako Imbry Basza, poseł turecki i król poleca staroście lwowskiemu 1532 r., aby mu wymierzył sprawiedliwość co do dóbr Pomorzan, które, wzięty do niewoli tureckiej, w Polsce pozostawił (AGZ. X. 484).

~1) Олена з Струмилів;
~2) Дорота з Сенна Олеська.

Andrzej z Pomorzan i Maćkowic

Зигмунт Янович Кірдей з Давидковців (1441, 1478)

Synowie Януша uprosili stryja wojewodę, aby przeprowadził 1449 roku między nimi dział. Zygmunt wziął Dawidkowce, Szmańkowce, Łopatkowce, Czarnokuńce i Świełowce; w roku 1462, starostą krasnostawskim Zygmunt (Hryćko) Kierdej (do 1478 r.).
Zygmunt otrzymał 1441 r. na Ujściu i Ćwikłowcach 100 grzyw. na wyprawę węgierską. W 1458 r. podkomorzy kamieniecki, zostawił córkę Katarzynę, żonę Jana Fredry z Pleszowic, która kwitowała 1472 r. Buczackich, z 450 grzyw. na Kołomyi.

Відомо ще два документи для Зиґмунта Кірдея з Оринина від короля Казимира IV. Так, у 1456 р. він отримав запис 100 гривень на с. Чорнушовичі Скальського повіту1, а наступного року він отримав запис на таку ж суму на селах Рогізна та Тулазів, що у Кам’янецькому та Скальському повітах відповідно2.

1459 р. запис на 225 гривень та 320 угорських флоренів, забезпечений коломийським цлом, жупами та іншими земськими і ґродськими поборами, отримав від Михайла Мужили кам’янецький підкоморій Зиґмунт Кірдей із Давидківців.3 Тут цікава згадка про тримання Кірдеєм с. Медведівці (Myedzwedzowcze) та Меджибожа (Myedzybosze) разом з повітом, замком, містом та усіма прилеглими до Меджибожа селами (cum suo districtu, castro, opido et omnibus villis distinctim Myed.zyboze adiacentibus). А за ревізією 1469 p., Міхал Мужило мав доживотний запис 50 гривень на Меджибожі (Bona Regalia. — S. 66). Враховуючи, що подільський воєвода Грицько Кірдей вдруге одружився з Ядвіґою з Бережан, удовою теребовельського старости Яна з Бучача, цей шлюб міг підштовхнути обидві родини до співпраці.
1. AGAD. — МК. — Sygn. 11. — К. 248 ; Ibidem. — Sygn. 21. — К. 306 . Реґести: MRPS. — Pars I. — № 362 ; Ibidem. — Pars III. — Suppl. — № 164.
2. AGAD. — A Z. — Sygn. 32. — K. 996
Грицько Янович з Оринина
podstoli kamieniecki 1463–1474, a nastêpnie a¿ do œmierci w 1486 r. podkomorzy kamieki.
W 1474 r. Grzegorz Kierdej wybudowa³ koœció³ parafialny œw. Trójcy w miasteczku Orynin w swych w³oœciach w powiecie kamienieckim14
Hryćko otrzymał Orynino z przysiołkami oprócz Przewrocia; PANKr., sygn. 2002, Acta visitationis generalis Ecclesiarum Dioecesis Camenecensis per... Venceslaum Hieronymum de Bogus³awice Sierakowski Episcopum Camenecensem celebratae Anno Domini 1741, s. 1217–1222; Liber ecclesiae, s. 186–187; M. Baliñski, T. Lipiñski, op. cit., s. 971–972; SGKP, t. 7, s. 606–607; M. Simaszkiewicz, op. cit., s. 507; M. Ostrowski, O za³o¿eniu, f. 34; W. Marczyñski, op. cit., s. 208; Materia³y Fija³ka, k. 57.
Hryćko v. Grzegorz z Orynina, podstoli kamieniecki 1470 r., umarł podkomorzym przed 1486 r. Przy lustracyi Podola 1469 r., okazał przywileje królewskie, na Siekierzyńce, Zieloną, Filipkowce i inne, 1470 r. zastawił pół Beżca, przyznany mu po Kleinie z Bapszyniec, Burzyńskiemu, a 1471 r. sprzedał Janowi Koli, Siekierzyńce, Zieloną, Oleszkowce, Charowcze, Jarosław i Rudę, w okręgu skalskim.

Відома з 1443 року королівська грамот на підтвердження Грицькові Кірдею з Оринина на спадкоємне володіння селом Хоровці [30]. В галицьких судових книгах зберігся запис про продаж Грицьком декількох сіл Янові Колі, галицькому підкоморію, датований 1471 роком:
«Gener. Hriczko Kyerdey de Orinyno Sbdfr. Camenec. gener. Iohanni Colo de Daleyow Succamer. Halic. villas Zelona, Syekyerzincze cum attinenciis, aliis Sekyerincze et terestriis Syekyerzincze, Oleszkowcze, Charowcze, Iaroslaw et Ruda in distr Skalensi et terris Podolie sitis perpetuis temporibus, et satisfaccionem pro eis totalem fassus est, resignavit.»[29]
Що означає: «Шляхетний Гричко Кірдей з Оринина, кам’янецький підстолій, продає, через накопичені борги села: Зелена, Сокиринці з прилеглостями, усіма сокиринецькими землями, Олешківці, Хоровці, Ярослав та Руда в повіті Скалецькому, в Подільській землі на вічне тримання Янові Колі з Далейова продає, підкоморію галицькому.» Після смерті Грицька Кірдея та Яна Колі, село Хоровці, перейшло у власність до своїх нових власників, дрібних шляхтичів Хоровських.
29. Akta grodzkie i zemskie. — T.12. — №3546
30. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.208.

Ян Янович Старший

Jan, Ujście, Ćwiklejowce, Sokół i Hryńkowce,
Jan v. Janusz, trzeci syn Janusza, podkomorzego, przy lustracyi Rusi i Podola 1469 r., okazał listy królewskie na Hryńkowce, Szmańkowce, Szaków, 250 grzyw. na Uściu, 650 grzyw. na Dawidkowcach, Łopatkowcach i Czarnokuńcach, widocznie objętych po bracie Zygmuncie, 100 grzyw. na Jezierzyskach, 400 grzyw. na mieście Letniowcach; prawo niemieckie i prawo budowy zamku w dziedzictwie swem Letniowcach. Tak ten Jan starszy, jak i Jan młodszy, nie pozostawili zdaje się potomstwa.
Миколай Янович z Orynina i Niczborga
trzej młodsi, Mikołaj, Stanisław i drugi Jan, Podbohurodzicze, Roszchwany, Nastaszów, Przemiłów, Mieszkowce i Chrostków.
Mikołaj z Orynina i Niczborga, czwarty syn Janusza, podstarości trembowelski 1464 r., sędzia żydów lwowskich 1501 r., okazał przy lustracyi 1469 roku listy na 950 grzyw. na Podbohurodziczach, Warwaryńcach i innych. Był on dziedzicem miasta Starego Niczborga.
Станислав Янович Kierdej z Orynina Ліпський
trzej młodsi, Mikołaj, Stanisław i drugi Jan, Podbohurodzicze, Roszchwany, Nastaszów, Przemiłów, Mieszkowce i Chrostków. Stanisław Kierdej z Orynina, piąty syn Janusza, nazwany 1494 r. Kierdejem Lipskim, wojski kamieniecki 1503 r., zostawił córkę Małgorzatę, za Hieronimem Rokoszem 1533 r. (M. 22 f. 24 i 48 f. 617).

Ян Янович Молодший

trzej młodsi, Mikołaj, Stanisław i drugi Jan, Podbohurodzicze, Roszchwany, Nastaszów, Przemiłów, Mieszkowce i Chrostków.

Миколай Дмитрович

wymieniony tylko 1446 r.

Дмитро Дмитрович

Dymitr ze Spikłoss, nazwany raz 1454 r. Dymitrem Świnką, nieżyjący już 1472 r., w którym syn jego Marcin, oddaje się w opiekę stryjowi swojemu.

Петро Дмитрович Rzemięszowski v. Szpikłoski

Piotr Rzemięszowski v. Szpikłoski, podczaszy lwowski 1470 r., któremu zaprzeczono 1469 r. pobierania myta w Remizowcach. Okazał on listy wieczyste króla węgierskiego na Paniowce, Wróblowce, Łąkę w kamienieckiem, Zieleńcze i Schawińce w smotryckiem. W 1471 r. otrzymał prawo magdeburskie dla Rzewięszowic, nie żył już 1494 r., w którym pozostała po nim wdowa Konstancya, ma sprawę ze szwagrem Janem.

Ян Дмитрович Kierdej Hurmański v. Urmański.

Jan, czwarty syn Dymitra, pisał się Kierdejem Hurmańskim v. Urmańskim. W 1470 r. zapisał żonie Zofii, 200 grzyw. posagu i wiana. Był dzierżawcą Czemierzowic 1493 r. i Głuchowic 1503 r., dziedzicem Chodowa 1505 r.

Katarzyna донька Дмитра

~ Jakób Klus z Solowej 1443 r.

Anna донька Дмитра

~ Jan Czyżykowsk i, która kwitowała 1471 r. braci, Jana i Piotra, z macierzyzny.
Михайло Зигмунтович Kierdej z Chocenia i Woniłowa,
nazwany raz nawet z Pomorzan 1444 r., działem 1447 r. wziął Plechów, a 1451 r. Plechów i Chodów, był też dziedzicem Podwysocza, Russowaczy, Urusowa, Mikuliniec, które sprzedał 1448 r., i Drohowiec, a w latach 1469–1471 nabył Teniatniki za 300 grzyw. żony swej, Anny Sieniawskiej. Był on komornikiem sądu ziemskiego halickiego 1474 r.
~ Anny Sieniawskiej.

Ян Зигмунтович

Jan i Mikołaj działem 1447 r. wzięli Drohów, Chodów i Podwysokie, a 1451 roku Woniłów, Niegowce, Tomaszowce i Drohów. O Mikołaju więcej akta nie wspominają, a Jan żył jeszcze 1457 r.

Миколай Зигмунтович

Jan i Mikołaj działem 1447 r. wzięli Drohów, Chodów i Podwysokie, a 1451 roku Woniłów, Niegowce, Tomaszowce i Drohów. O Mikołaju więcej akta nie wspominają.

Якуб син Зигмунта Choceński

Jakób i Mikołaj drugi, doszedłszy do lat, nie potwierdzili działu pierwszego i wzięli 1451 roku Choceń, Studzienkę, żupę solną zwaną Hozdzyńską v. Gozdzicką, Mikulincze, Dobrowodzce, Urusów i Podniskie. ¶ Jakób Kierdej Choceński, oprawił 1466 r. żonie Katarzynie, córce Zbrosława z Goli, 320 grzyw. posagu i wiana. Żył jeszcze 1474 r.
~ Katarzynie, córce Zbrosława z Goli.

Миколай син Зигмунта

Mikołaj Kierdej Choceński zabezpieczył 1471 roku żonie Annie, córce Kunrada z Kunaszowa, 200 grzyw. posagu i wiana. Taż Anna, kwitowała 1475 r. ojca, z majątku po rodzicach i prababce (AGZ. I do XVII).

~ Annа, córce Kunrada z Kunaszowa.

Катерина Зигмунтовна

Katarzyna, z drugiej, którym bracia wyznaczyli po 100 grzyw. posagu na Tomaszowcach.

Малгожата Зигмунтовна

Małgorzata, z pierwszej żony, wyszła za Marcina z Niedźwieszczy i

Олізар Шилович (* — † 1486)
— державний та військовий діяч ВКЛ. Син Гаврила Шила Кердейовича — в 1436–38 роках члена ради князя Свидригайла. Один з найзаможніших волинських боярів часів Свидригайла: посідав маєтки Се(і)рники, Лу(ю)бча, Горохів, Губин, Марковичі, Доросин, Поворсько, Здовбиця, Глинськ, Хоцень в Луцькому повіті. 1450 року отримав від Казимира Ягеллончика привілей, який підтверджував право дідицтва родинних маєтків та наданих князем Свидригайлом, які відтоді мали трактуватись як батьківщина. Це сталось через політику великого князя литовського для отримання підтримки від найвпливовіших волинських панів його політики.

Наприкінці 1453 року разом з луцьким старостою Немирею Рязановичем, званим Яків-Война, правдоподібно став на чолі волинських боярів, які виступали проти ВКЛ.
у Литовську метрику було вписано привілей Казимира, за яким Олізар Шилович напередодні смерті Свидригайла підтвердив права на свої отчинні землі («прадедину, дедину и отчизну»^*) — Серники, Любче, Горохів, Губин, Маркевичі із присілками Підлісці й Доросин; маєток Поворско було вислужено у Свидригайла^’. Крім цих маєтків, серед володінь Шиловича згадується Здолбиця: «записал ей (дружині. — В. П.) именя свои на имя Здолбицу с приселком Єлинском, Кунином и иншими приселки, а Любчо...»“.

Невдовзі став відданим прихильником великого князя. В 1461 був володимирським старостою, бл. 1463 став маршалком Волинської землі — найвищим достойником Волині з надання великого князя литовського. Від 1480 року до смерті був луцьким старостою.
У середині XV ст. князі Степанські ще раз виринають на денне світло. Один із них, що звався, здається, Михайлом, був жонатий на Федці, дочці пана Юрші, у 30‑х роках XV ст. сподвижника Свидригайла в боротьбі із Сигізмундом Кейстутовичем за литовський престол, а пізніше – активного провідника інтересів Вільна і в шлюбі з нею мав дочку Марію. Після смерті цього князя його вдова вийшла заміж за пана Олізара Шиловича, впливового представника місцевого клану Кирдіїв. Княжна Марія Степанська, у свою чергу, стала дружиною сина іншого сподвижника Свидригайла – луцького старости Немири Рязановича, якого звали Яків-Война, а після смерті останнього (на початку 60‑х років XV ст. вступила в шлюб із князем Семеном Васильовичем Несвіцьким / Збаразьким.
Був одружений з донькою київського воєводи Юрші Федькою — вдовою князя Степанського, ймовірно, Михайла,[2] дітей не мали. Вдова 1487 року записала маєтки Здовбицю, Глинськ Казимиру Ягеллончику, Любчу з селами відступила сестринцеві князю Роману Васильовичу (надалі — Лю(у)бецький).
Так спадщина Шиловича називається у дарчому акті його вдови Федьки, що засвідчує її
походження від прадіда (Arch. Sang. — Т. I. — S. 240 (№ 138) (1487), S. 242 (№ 139) (1488)).
” Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3. (1440–1498). — P. 58–59 («...a Поворско, щто вьіслужил у
стрмйка нашого (Казимира Ягайловича. — В. П.), у князя Швитрикгайла, у Мелницкой
волости»). За іншим скороченим записом цього привілею, Шилович у Свидригайла вислужив
«три чоловеки» (Там само. — С. 60).
“ Arch. Sang. — Т. I. — S. 240 (№ 138) (1487).

V генерацiя

Ян син Зигмунта Грицьковича

З подільської гілки Кірдеїв походив і Ян Кірдей, або Саїд-Бей (шляхтич, що дитиною потрапив у турецький полон підчас походу османів у 1498 р. Отримавши мусульманську освіту, він перебував на службі турецького султана, котрий кілька разів доручав йому дипломатичні місії у 1530 роки до рідного йому Польського королівства. Він був сином красноставського і теребовельського старости Зиґмунта та його другої дружини Дороти з Сенна Олеської, а також онуком воєводи Грицька4.

Після взяття замку Поморяни серед інших полонених до рук татар потрапив 8‑річний син Сигізмунда Іван (Ян) Кердей. Як це нерідко траплялося в ті часи, він був проданий у Стамбул. Там хлопчик виховувався у школі при яничарському корпусі. Пізніше на нього звернув увагу великий візир султана Сулеймана I Пишного Ібрагім-паша. Ще перебуваючи в корпусі яничарів, Іван Кердей прийняв Іслам, після чого отримав ім’я Саід.
Опинившись при дворі султана Сулеймана, Саід зміг зробити блискучу дипломатичну кар’єру. Знання польської мови дозволило йому стати провідним фахівцем у польському напрямі османської дипломатії. Тільки протягом 1531−1532 рр. Саід тричі їздив до двору польського короля у Краків, виконуючи секретні доручення Ібрагіма-паші.
У Польщі він налагодив контакти при дворі, зумівши увійти в довіру до самого короля. Справа дійшла до того, що турецький посланець навіть спробував повернути собі Поморянський замок, яким в той час володіли родичі його матері. Король дав добро, але справа не злагодилась. За свою вірну службу султан нагородив Саіда титулом бея, маєтком і зробив спадковим сипахом (особливий рід служивого дворянства Османської імперії).

4 Abrahamowicz Z. Kierdej Jan-Saidbej (ur.ok. 1490,zm .P o 1557) // PSB.-T . X I L ‑S. 424 ‑425

....... син Зигмунта Грицьковича

Катаржина донька Зигмунта Яновича

żonę Jana Fredry z Pleszowic

Andrzej Zelibor син Грицька

Jan Dunaj син Грицька

Andrzej Zelibor та Jan Dunaj, dziedzice Orynina, wypędzili Cebrowskiego z Kwassowa i Krasnostawiec, które mu ojciec ich zastawił, za 110 grzyw., o co proces 1486 r.

Зигмунт син Миколая

Od Zygmunta Kierdeja wykupił dobra królewskie Stanisław z Tenczyna, któremu król nakazał 1533 r. zaspokoić jeszcze różne jego pretensye (AGZ. X 509). Tego to pewno Zygmunta sukcesorka, może córka, Dorota (Kierdejówna??) Ćwikłowska, alias Dąbrowska Andrzejowa, 2‑o v. Stanisławowa Sroczycka, wojska kamieniecka, posesorka Hryńkowiec, Uścia, Tłustego i innych 1567 i 1586 r., wpływa do procesu spadkowego po Kierdejach (Gr. Tręb. z 1567 r. i Wyr. Lub. 31 f. 87). W 1590 r., jako sukcesorowie Mikołaja Kierdeja, występują też Zamiechowscy.

Анна Миколайовна

донька Миколая Яновича.

1499 r. wdowa po Jakóbie Wilczku z Długiego
Хелена Миколайовна

żona Jerzego Kobylskiego, zrzekła się 1516 r. ojcowizny na rzecz brata Zygmunta z Żukowa, łożniczego królewskiego 1505 r. (M. 29 f. 267 i T. Paw. I).

Малгожата Станиславовна
~ Hieronim Rokosz.

Katarzyna донька Петра

żona Jana z Bałuczyna, dostała 1497 r. posagu 100 grzyw.

Jakób син Петра Szpikłoski z Remizowic,

zawarł układ 1499 r. ze stryjem Janem, a żył jeszcze 1506 r. Potomkowie Piotra, Mikołaj i Piotr Kierdejowie, byli dziedzicami Remizowic i Spikłos 1578 r.

Bartosz син Яна Kierdej Urmański
zastępuje 1491 r. ojca w sądzie, a 1505 r. wraz z ojcem, wypuszcza staw w Urmaniu za 100 grzyw.

МИКОЛАЙ УРМАНСЬКИЙ, СИН ЯНА

Drugim może jego synem był Mikołaj Urmański 1505 r.

Миколай Михайлович (1496)

Syn jego zapewne, Mikołaj Kierdej z Plechowa, zastawił 1492 r. Plechów i pół Chodowa; za 400 grzyw., Zygmuntowi z Pomorzan, co zapowiedział Jan Sienieński od siebie i Ostrowskich

Васько Шилович
Федько Шилович
Сенько Шилович

VI генерація

Zofia Kierdejówna z Orynina

Донька Андрія або Яна. Córka jednego z nich, a jedyna sukcesorka Hryćka, Zofia Kierdejówna z Orynina, wyszła za Piotra Hynka z Unienia, podkomorzego kamienieckiego 1518 roku i wniosła mu Orynin z przyległościami, Bakotę z przyległościami, cały majątek Hryćka. Procesa i działy spadkowe między jej potomkami: Piaseckimi, Jaczmierskimi, Potockimi, Karabczyjowskimi i Węglińskimi, trwają w sądzie kamienieckim do początku XVII-go wieku.

Вѣновная завись волынского земянина Дмитра Порыцкаго, обезпечивающая приданое жены его Гальшки, дочери п. Грицька Кирдѣевича. Документъ половины XV ст.

Я пан Дмитръ Порыцький, пана Ильинъ сын Вячьковича, сознаваю сим моим листомъ кождому доброму, кому одно его потреб слухати: узял еcми по своей женѣ по панеи Галзьце, по пана Грицьковои доцьце Кирьдѣевича, полтораста коп широких гроши чеськои монѣты, а полтораста коп выправою; а про то ж ей записываю на своихъ имѣньех, на своей . . • *) дъву Порыцькох, а на третих Гриковичех триста коп широких гроши чесысои монеты со всим с тым, ш ьто ............................ю *) слушаеть, как есми сам держал, а полстада дал есми ей вѣчно и домовый рѣчи по своем животѣ. А шьто есми ей записал, у тое не надобе ся уступати ни сыну моему, а ни дочкам моим, а ни ближним моим. А коли жона моя ............... замужъ, тогды бълижнии мои, отложивши ей то, шьто есми ей записал, имѣнье озми (sic!) тое, шьто есми ей записал. А хъто бы ей кривду учинил у том имѣньи черес мой запис, тогды осподарю королю тисячу коп заплатит. А при том были (све)тъки: княз Олександро Сонкушькович, а пан Михайло Олександрович, а пан Ламан хоружий Луцький, а брат его пан Лазорь, а пан Михайло Ляховский; а надъ то про лѣпшее потверженье къ сему листу и печати есмо свои приложили.

Подлинникъ, писанный на пергаментѣ, съ привѣсною восковою печатью, хранится въ собрании Коммиссии подъ № 13.

Примеч. Документъ не имѣетъ никакой даты. Мы относимъ его къ половині XV ст. на основаній слѣдугощихъ соображеній: а) Отецъ Дмитра Порыцкаго, Илья Вячковичъ служилъ еще князю Витовту и за вѣрную службу получилъ отъ него имѣнія на Волыни: Порыцкъ и Грековичи во Владимірскомъ новѣтѣ и Ворончинъ, Тристень и Стыдень — въ Луцкомъ повѣтѣ (Метр. Лиг. 36. Ad. Boniecki, Poczet Rodów стр. 256). б) Тесть Порыцкаго, панъ Грицько Кирдѣевичъ состоялъ членомъ „вѣрной рады“ при вел. князѣ Свидригайлѣ и въ томъ званій подписался на одной грамотѣ, выданной Свидригайломъ 9 Декабря 1433 г. въ Кіевѣ (Акты Ю. и Зап. Россіи, т. I, № 21; Archiwumksią‑z. Lubartowiczów-Sanguszków, t. І. № XXXYIII. в) Въ числѣ свидѣтелей въ нашемъ документі упоминается князь Александръ Сангушковичъ, который въ 1469 г. титулуется старостою Кременецкимъ (Arch. ks. Sang .Лі» LXYIII),
а раньше (до 1451 г.) онъ будто-бы былъ старостою Владимірскнмъ (Zr. Dz. VI. f. 6). Такъ какъ въ нашемъ документі онъ уномянутъ безъ всякаго титула, то изъ этого можно вывести заключеніе, что самый документъ нисанъ ранѣе но крайней мѣрѣ 1469 года.
*) Вѣроятно „отчинѣ». Мѣста, означенныя точками, въ нодлннномъ документісовсѣмъ стерлись и прочесть ихъ не возможно.2) Должно быть* „к тому имѣнью».

[1387].X.12, psan u Luczku u subot oktobra 12 dnia. Луцк. Князь Федор Данильевич, князь Роман Федорович, князь Семен Иванович, князь Александр Четвертенский, Иван Несвизский, Есько Романкович, Васько Кирдеевич и Андрейко Романкович поручаются перед королем Польши Владиславом (Ягайлом) за Олехну Дмитриевича, что он будет верно служить королю. См. также аналогичный документ 1388 г.: d269

Копия 1: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie. Teki Naruszewicza. T. 9. S. 155–156, № 44. Транслитерация латинским алфавитом, сделанная по оригиналу 10 августа 1782 г. На тот момент из восьми печатей оставались только две и те были повреждены.

Основные публикации: Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. T. 2. Codex epistolaris saeculi decimi quinti. T. 1. 1384–1492 / Ex antiquis libris formularum corpore Naruszeviciano, autographis archivistique plurimis collectus opera A. Sokołowski, J. Szujski. P. 1. Ab anno 1384 ad annum 1444 / Cura A. Sokołowski. Kraków, 1876. S. 12–13, № 11 (по копии 1).

Текст воспроизводится по копии 1 (из Тек Нарушевича) специально для сайта.

1387. 12 octobris. Ex originali Arch. Reg. Poloniae. Fedori, Romani, Simeonis et Alexandri ducum, et aliorum Ruthenorum omagium et fidelitas Wladislao Regi promissa apud Luczkum.

Wołodysławu Bozie miłosty korolu Polskom, Litewskom, Ruskom i inych mnohich zeml hospodaru. My kniaz Fedor Daniliewicz, kniaz Roman Fedorowicz, kniaz Semen Iwanowicz, kniaz Aleksandro Czetwertynskyi, Iwan Neswizky, Jesko Romankowicz, Wasko Khirdiewicz, Andreyko Romankowicz poruczaiem sia po Olechna Dmitrewicz, szto służyty iemu hospodaru swoiemu korolu werne bezo lsty i bez chitrosty, nikoli ieho nie pieławat1, ni na korolewo licho ne hadat, ale ieho osterehaty ob siakich2 nepryiazny kazdho człwek, a nikoli iemu protywu korol ne byt, nikotoroiu reczu, niż tolko iemu korolewy służyt do swoich żywot, a dobra iemu na wsiakyi czas chotiety.
A tolko izmenyt Olechno siuiu paruku, ino korolu znaty nas porucznikow, a my korolewy postawym Olechna, aż budiet korolewy nie połnity, za szto sia iesmo poruczyli. Pakli bychmo Olechna ne postawili, my tysiacz hrywen budem winowat korolewy zapłatyt.
A na to iesmo k siey hramot naszy peczaty prywesili.
A psan u Luczku u subot oktobra 12 dnia.

Ta kopia przepisana z originału Ruskiego nakształt listu złożonego 10 sierpnia roku 1782. Udołu wisiało na zawiaskach pargaminowych pieczęci osim, lecz dla dawności poodpadowały, tylko dwie nadpsute przy originale zostały.

1 Так в копии. В оригинале, видимо, было слово «печаловать». 2 Так в копии.

О.Л. Fontes historiae Magni Ducatus Lithuaniae; starbel.by/dok/d268.htm, 2019.V.05.

Оригинал: Первоначально хранился в Коронном архиве в Кракове (сигнатура XVI в.: Wolhiniae Nr. 6) и имел восемь печатей, которые описаны Яном Замойским (1542–1605). Нынешнее местонахождение неизвестно.

[1388].X.10, псан оу Луцку оу субот ѡктѧбрѧ оу десѧти д(е)нь. Луцк. Князь Федор Данильевич, князь Роман Федорович, князь Семен Иванович, князь Александр Четвертенский, Иван Несвизский, Есько Романкович, Васько Кирдеевич и Андрейко Романкович поручаются перед королем Польши Владиславом (Ягайлом) за Олехну Дмитриевича, что он будет верно служить королю. См. также аналогичный документ 1387 г.: d268.

Влодиславу Божьеи м(и)л(о)сти корол Полском, Литовскому, | Руском и иныхъ многих земль ѡсп(о)д(а)рю. Мы кн(я)зь Фе|доръ Данильевич, кн(я)зь РоманФедорович, кн(я)зь Се|менъ1 Иванович, кн(я)зь Александро Четвертенскии, | Иванъ Несвизскии, Еско Романкович, Васко Ки|рдѣевич, Андрѣико Романковичпоручѧемсѧ | по Ѡлехна, што ж служит ему сп(о)д(а)рю своему ко|рол верно безо лсти, без хитрости, а на лихо е|му королев не гадати, но служит ему королеви | верно и до своег живот.
А толко изменит Ѡлехно сюю | поруку, ино знати корол нас поручников.
А на то есмо к сеи грамот наши пѣчѧти привесили.
А | псан оу Луцку оу субот ѡктѧбрѧ оу десѧти д(е)нь.

1 Над этим словом поставлен крестик, и внизу на закладке для печатей пометка: «Sluckij».

На обороте записи: 1) Duces Lithwanie in littera | .... submittuntur | se Regi et Regno Polonie. 2) Poręka za Olechną Dmitrowicza. 3) Voliniae No 51.
Оригинал: Первоначально хранился в Коронном архиве в Кракове (сигнатура XVI в.: Wolhiniae Nr. 5) и имел восемь печатей, которые описаны Яном Замойским (1542–1605). Описан в инвентаре 1682 г.: «Theodorus Daniłowicz, Romanus Fiedorowicz, Simon Iwanowicz, Alexander Czetwertyński, Joannes Nieswiski, Jesko Romankowicz, Waśko Kierdejowicz, Andrejko Romankowicz, duces Rutheni, homagium et fidelitatem praestant Vladislao regi Poloniae. Luceoriae, die 10 octobris, anno 1387» (Inventarium omnium et singulorum privilegiorum, litterarum, diplomatum, scripturarum et monumentorum, quacunque in archivo regni in arce Cracoviensi per commissarios a sacra regia majestate et republica ad revidendum et connotandum omnes scripturas in eodem archivo existentes deputatos confectum anno domini 1682 / [Ed. E. Rykaczewski]. Paryż – Berlin – Poznań, 1862. P. 271). В настоящее время: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie. 1044 Perg., vol. I/115. Пергамен 190 х 120 + 34 мм. Пергаменные ленты от восьми печатей, сами печати утрачены.

О.Л. Fontes historiae Magni Ducatus Lithuaniae; starbel.by/dok/d269.htm, 2019.V.05.

Король Казимир IV дозволяє Грицькові Кирдею, воєводі Подільському, викупити Кам’янецьке староство у Бартоша Бучацького. 1456 рік

Копія: AGAD. — MK. — Sygn.11. — f.45;
Регеста: MRPS. — p.I. — №250;
Опубл.: Грушевський М.С. Твори у 50‑и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 108 – 109;
Заголовок копіїста: Littera data pallatino Riczkoni exemere capitaneatum Camyenecensem (Лист надано старості Ричконі викупити Кам’янецьке староство)

Kazimirus, Dei gracia rex Polonie, magnus dux Littwanie, Russie, Prussieque dominus et heres. Significamus lenore presentium, quibus expedit universis, quomodo habito speciali respectu ad virtutis et merita fideique probitatem et obsequiorum studia, quibus magnificus Hriczko de Pomorzan pallatinus Podolie, sincere nobis dilectus, primum genitori, deinde germano nostris carissimis, Polonie regibus, et demum nostre complacuit magestati, quem ipsis et nobis sua strenua opera, superioribus acta temporibus, comendabilem reddidere, horum intuitu volentes eum gracie nostre prosequi favoribus et ad nostra obsequia reddere prompciorem, sibi capitaneatum Camyenecensem terre nostre Podolie, in confiniis Thartarorum site, ut eiusdem tuicioni intendat, contulimus et dedimus ac ilium de manibus generosi Bartholomei de Buczacz in pecuniis, sibi inscriptis, in eodem exemendum et redimendum concessimus, indulsimus, concedimusque et indulgemus tenore presencium mediante, per eundem Hriczkonem cum omni jure et dominio, censibus, fructibus, redditibus, obvencionibus, proventibus, allodiis, prediis, curiis, agris, pratis, campis, silvis, sereptis, indaginibus, borris, gaijs, nemoribus, virgulis, stagnis, lacubus, paludibus, piscinis, fluviis, aquis et earum decursibus, molendinis aqualibus et ventilibus constructis et construendis ac eorum ernolumentis, nec non cum omnibus venacionibus et aucupationibus tenendum, habendum, possidendum et utifruendum tamdiu, doneс sibi aut suis successoribus summa pecuniarum, in qua dictum capitaneatum exemerit, per nos aut successores nostros fuerit integraliter persoluta; qua soluta, possessio et tenuta dicti capitaneatus Camyenecensis ad nos et nostros successores devolvetur et redibit pleno iure, stacionibus tamen nostris et iuribus regalibus semper salvis, – harum, quibus sigillum nostrum appensum, testimonio litterarum. Datum in convencione generali Pyotrkowiensi feria sexta post octavas Epiphaniarum Domini anno millesimo quadringentesimo quinquagesimo sexto.

Переклад:

Казимир, милістю Божою король Польщі, великий князь Литви, Русі, Пруссії, пан і дідич. Зазначаємо… що, з уваги до мужності і вірності, до заслуг і відданості, які славний Грицько з поморян, воєвода Поділля, до якого ми прихильні, виявив до польських королів, а потім і до нашої величності, і щоб… воздати за його попередню службу… надаємо і довіряємо під його опіку Кам’янецьке староство подільської землі, розміщене на границі з татарськими володіннями, і його з рук шляхтича Бартоломея (Бартоша) Бучацького милостиво дозволяємо перебрати й викупити за гроші, йому записані. Милостиво дозволяємо, щоб цей Грицько володів і користувався повним правом власності на всі види чиншів і доходів, урожаї, а також поля, луги, ліси, ловецькі угіддя, бори, гаї, чагарники, ставки, озера, болота, риболовні угіддя, ріки, водоспади, водяні і вітряні млини, побудовані і ті, які будуть будуватися, і доходами від їхнього використання, а також доходами від полювання, ловецтва і бортництва до тих пір, доки йому і його спадкоємцям сума грошей, за яку купив староство, буде повністю виплачена нами і нашими наступниками. Після виплати володіння і власність, що становлять Кам’янецьке староство, повертається до нас і наших наступників і відновлюється з повним правом, а наші стації і почесті завжди зостають незмінними. Свідчення цьому – цей дозвіл, скріплений нашою печаткою. Дано… року 1456

ZDM . — Cz. VII. — № 2082. — S. 334 ‑336.[↩]
AGAD f. 354 Dzial I nr 7258.[↩]
AGZ. — Т. XII. — № 2901 . — S. 260.[↩]

Оставьте комментарий Отменить ответ