Кміти-Александровичі v. Кміти-Чорнобильські

Кміти-Алек­сан­дро­ви­чі г. Хоруг­ви — пансь­кий рід, від­га­лу­жен­ня Воро­но­ви­ць­ких, родо­ві зем­лі яко­го були на Брацлавщині.

Біб­ліо­гра­фія:
Олег Одно­ро­жен­ко (Київ). Шля­хетсь­ка гераль­ди­ка Київсь­кої зем­лі XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. за архів­ни­ми дже­ре­ла­ми та матеріа­ла­ми сфра­гі­стич­ної колек­ції Музею Шере­меть­є­ва // Сфра­гі­стич­ний щоріч­ник · Випуск ІІ.

2. Гераль­ди­ка та сфра­ги­сти­ка панів Александровичів.
Родом, який вів свіє поход­жен­ня від Кміти Волч­ко­ви­ча, були пани Кміти­чі (Кміти), нащад­ки третьо­го сина Волч­ка Алек­сан­дро­ви­ча Кміти­ча — пана Бог­да­на (Федо­ра) Алек­сан­дро­ви­ча Кміти. Київсь­кою галуз­зю цьо­го роду були пани Кміти-Чор­но­бильсь­кі, гераль­дич­на спад­щи­на яких від­тво­ре­на як у річ­поспо­литсь­ких гер­бов­ни­ках, так і на печат­ках дру­гої поло­ви­ни XVI ст. Остан­ній бога­тир зем­лі Русь­кої смо­ленсь­кий воє­во­да (1579–1587), гос­по­дарсь­кий наміс­ник вели­ко­лу­ць­кий та оршансь­кий ста­ро­ста Філон Семе­но­вич Кміта-Чор­но­бильсь­кий кори­сту­вав­ся дво­ма печат­ка­ми (від 1567–1582 рр. 1 та 1585 р. 2)), на яких було розта­шо­ва­но знак у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т над трьо­ма вру­ба­ми в рене­сан­со­во­му щиті, над яким зна­хо­ди­вся шолом з наме­том і три стра­у­ся­чих пера в нашоломнику.

Того­ча­с­ні гер­бов­ни­ки Папро­ць­ко­го повто­рю­ють цю інфор­ма­цію і нази­ва­ють гер­ба­ми панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких три вру­ба3 і зоб­ра­жен­ня золо­то­го зна­ка у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т на чер­во­но­му полі щита, над яким роз­мі­ще­но шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною і п’ять стра­у­ся­чих пер у нашо­лом­ни­ку4.

В “Herbach rycerstwa polskiego” їх пред­став­ле­но в різ­них части­нах чоти­риділь­но­го щита: в пер­шій частині — три вру­ба, в дру­гій частині — знак у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т у супро­воді двох хре­сти­ків, у третій частині — шести­про­ме­не­ва зір­ка над пів­мі­ся­цем, що лежить рога­ми дого­ри (герб Лелі­ва), в чет­вер­тій частині — віст­ря стрі­ли з подвій­ним роз­га­лу­жен­ням здо­лу (герб Одро­вонж), над щитом бачи­мо шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку — з кор­ча­ка вини­кає пес5.

Цей остан­ній герб повто­ре­но також у піз-
нішо­му гер­бов­ни­ку Несе­ць­ко­го6, в яко­му, слі­дом за гер­бов­ни­ком Коя­ло­ви­ча7 пред­став­ле­но ще одну вер­сію родо­во­го гер­ба панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких: на чер­во­но­му полі золо­тий знак у вигляді двох три­ра­мен­них літер Т у стовп, над щитом — шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку — пави­чеві пера, над яки­ми — шести­про­ме­не­ва зір­ка8, що уподіб­нює цей герб до гераль­дич­но­го зна­ку панів Алек­сан­дро­ви­чів та Вороновицьких.
Разом із тим, неви­пад­ко­вість наяв­но­сті у родо­во­му гер­бі панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких зоб­ра­жен­ня трьох врубів вип­ли­ває з ужи­ван­ня цих гераль­дич­них фігур в яко­сті основ­но­го сюже­ту на печат­ці гос­по­дарсь­ко­го писа­ря (1509–1528) Богухва­ла Дмит­ро­ви­ча Кміти­ча9, якою він кори­став­ся 1515 року. В її полі зоб­ра­же­но герб у вигляді трьох врубів у щиті німе­ць­кої гераль­дич­ної фор­ми10. Від­мін­ність між гер­бом на печат­ці пана Богухва­ла Кміти­ча та гер­бом панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких, пояс­нюєть­ся оче­вид­но тією обста­ви­но, що пер­ший нале­жав до молод­шої галузі роду панів Кміти­чів, яка похо­ди­ла від молод­шо­го бра­та пана Бог­да­на (Федо­ра) Олек­сан­дро­ви­ча Кміти, чет­вер­то­го сина Волч­ка Олек­сан­дро­ви­ча Кміти­ча — Дмит­ра Олек­сан­дро­ви­ча Кмітича.

При­на­гід­но має­мо зазна­чи­ти, що брац­лавсь­ка галузь роду Кміти­чів — пани Чер­лен­ковсь­кі (Кміти-Чер­лен­ковсь­кі), що похо­ди­ли від молод­шо­го бра­та пана Богухва­ла — Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча Кміти­ча, також кори­сту­ва­ли­ся гер­бом із зоб­ра­жен­ням трьох врубів 11. Щоправ­да, на печат­ці 1628–1630 рр., що нале­жить брац­лавсь­ко­му земсь­ко­му писа­реві Силь­ве­ст­ру Чер­лен­ковсь­ко­му (1628–1659), зна­хо­ди­мо герб, який вираз­но нага­дує родо­вий герб панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких — знак у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т над трь­ма вру­ба­ми розта­шо­ва­но в іспансь­ко­му щиті, над яким роз­мі­ще­но шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною і кор­чак, з яко­го вини­кає пес, в нашо­лом­ни­ку12.

3. Гене­а­ло­гія (родо­від) та біограми

КМIТА ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (1490, 1494)

ста­ро­ста Він­ни­ць­кий, Чер­кась­кий і Путив­льсь­кий, зазна­че­ний в Папро­ць­ко­го, зустрі­чаєть­ся в таких пожа­лу­ван­нях королів Кази­ми­ра і Олек­сандра: «1490, апре­ля 30. Лист намест­ни­ку Путивль­ско­му, пану Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу. Сда­ча в арен­ду на три года мыта и корч­мы Путивль­ских Киев­ским жидам, Мево­ра­ху и Иеро­елу, и Слуц­ко­му жиду Авраму»[1], «Намест­ни­ку Вениц­ко­му, пану Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу, 10 коп гро­шей у Окуш­ка Кали­ни­ко­ви­ча з дань­ных пеня­зей Извя­голь­ских, а 2 возы соли с клю­ча Луцкого»[2], «1494, мая 17. Лист намест­ни­ку Чер­кас­ско­му, пану Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу. Раз­ре­ше­ние Киев­ско­му бояри­ну Вас­ку Ерше­ви­чу при­зы­вать и оса­жи­вать людей в его име­нии Мош­ны в Чер­кас­ском пове­те и осво­бож­де­ние их от ясач­ной служ­бы, что­бы они слу­жи­ли Ерше­ви­чу, как слу­жат люди дру­гим Киев­ским боярам».[3]

Пока­зан в гра­мо­ті вели­ко­го кня­зя литовсь­ко-русь­ко­го Олек­сандра, яку він писав у Віль­но 26 берез­ня 1499 року. “Бив нам чолом пан Кми­та Олек­сан­дро­вич і про­сив у нас села в Жито­мирсь­ко­му повіті на ім’я Коро­с­те­шо­во і дан­ни­ків наших: Гурі­на і Васи­ля і їх това­ри­шів і пові­дав перед нами, що тії дан­ни­кі дають нам дані тіль­ки пів тре­тя від­ра меду і осьм відер полу­ддя. Уж ми теє село Коро­с­те­шо­во, і тих дан­ни­ків і їх това­ри­шів йому дали зо всі­ма їх зем­ля­ми, із дан­ню, і зо всі­ма тим, що здав­на до того села належало”.

З опи­су Він­ни­ць­ко­го зам­ку 1552 року відо­мо «село пана Алек­сан­дро­во Кми­ти­ча Чер­лен­ко­во», де Олек­сандр Кмітич — син Дмит­ра Олек­сан­дро­ви­ча Кміти­ча [4], «село Семе­но­во Кми­ти­ча Повтор­цы», тоб­то Пул­тів­ці, «пана Семе­на Кми­ти­ча двор в месте», «село Семе­на Кми­ти­ча Летынь», «дру­гое село пана Семе­на Кми­ти­ча на имя Пел­чев­цы» (ті ж, Пул­тів­ці) з при­сіл­ка­ми Сала­та­ми (тоб­то, Салашами)[5]. Не див­но, що ці ж маєт­ки «Лити­на, Пол­те­вичъ и Сола­ши и дво­ра Вениц­ко­го» 29 берез­ня 1566 року Філон Кміта обмі­няв на Чор­но­биль, Лев­ко­ви­чі і Кобилин.[6] В ревізії Він­ни­ць­ко­го зам­ку від 1545 року в три­ман­ні Семе­на Кміти назва­но ще й село Воня­чин (сучасне Горо­ди­ще Літинсь­ко­го рай­о­ну): «A kotoroie imenie Woniuczyn na tot czas pan Semen Kmitych derżyt od hospodara Jeho Miłosti».[7]

Помер в моск. полоні: «częścią z żalu, częścią z bólu, w okowach w turmie umarl».

Помен­ник Вве­денсь­кої церк­ви Ближ­ніх печер Києво-Печерсь­кої лаври зга­дує запи­са­ний на почат­ку 50‑х рр. XVII ст. рід «по(д)чашиной Кієв­ской» пані Анни Гуле­ви­чів­ни Лоз­чи­ной: Олек­сан­да Кміта, Агре­фі­ну и жену его Поло­зов­ну, Семи­о­на Кміта, Фео­до­ру и жену е(г)о Капу­стян­ку, Філо­на Кміта, Євдо­кію Кміта(н)ку, Іоан­на Гуле­ви­че, Ніко­лая Гуле­ви­ча, Вар­ва­ру Краси(н)скую, Анну Олі­за­ров­ну, Анну (Помен­ник Вве­денсь­кої церк­ви, 2007, с. 40)

∞, Бог­да­на-Огре­фи­на Семенів­на Полозовна.

1. Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 27‑й, СПб., 1910. стр. 220
2. Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 27‑й, СПб., 1910. стр. 277
3. Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 27‑й, СПб., 1910. стр. 542
4. Яко­вен­ко Н. М. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст: Волинь і Цен­траль­на Украї­на. Кри­ти­ка, 2008, стор. 171
5. Архив Юго-Запад­ной Рос­сии: Часть 7. Том I. Киев: 1886, стр. 602, 607, 608.
6. Лап­по И. И. Вели­кое Кня­же­ство Литов­ское за вре­мя от заклю­ченія люб­лин­ской уніи до смер­ти Сте­фа­на Баторія, 1569—1586: опыт изслѣ­до­ванія поли­ти­че­ска­го и обще­ствен­на­го строя, Том 1. Тип. И. Н. Ско­ро­хо­до­ва, 1901, стр. 431
7. Źródła dziejowe. T. 6, 1877, S. 114.

Поколін­ня II

IV
4/2. СЕМЕН КМIТИЧ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

У 1527–1541 роках королівсь­кий дво­ря­нин, у 1539 році отри­мав чор­но­бильсь­кий замок (зга­дуєть­ся 12 жовтня 1539 року і мав його про­тя­гом чоти­рьох років) у від­шко­ду­ван­ня збит­ків, зав­да­них йому тата­ра­ми. Так само три­мав Воня­чин, який у 1547 році піс­ля ньо­го отри­мав Вишневецький[Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku… — S. 132.].

∞ 1‑а: кнж. Татья­на Кро­шин­ская гер­ба собственного.

∞, 2‑а: Дух­на Луком­ская гер­ба Яст­р­жемб­ца, донь­ка Андрія Іва­но­ви­ча Лукомсь­ко­го кня­зя Мелеш­ко­ви­ць­ко­го та кня­гині N. Федорів­ни Чет­вер­тинсь­кої [Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. — Warszawa, 1913. — T. XVI. — S. 109. (пол.)].

∞, 3‑я: кнж. Фео­до­ра Тимо­фіїв­на Капустянка

5/2. КШИШТОФ КМIТИЧ ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (1523, 1546)

Krzysztof „Aleksandrowicz” Kmita, nadanie Korysteszowa przez ks. Aleksandra w 1499, dostał w 1540 zamek owrucki od króla Zygmunta I (SGKP Korosteszów), starosta owrucki, bzdz (1527, 1534, 1546).
у 1523 році — чор­но­бильсь­кий уряд­ник, у 1527 році тіль­ки королівсь­кий дво­ря­нин. У 1534 році отри­мав Овру­ць­ке ста­ро­ство. У цьо­му надан­ні ска­за­но, що Кшиштоф є сином Кміти Олек­сан­дро­ви­ча. Овру­ць­ко­го ста­ро­ства у 1534 році або вза­галі не зай­няв, або дов­го не три­мав, бо піс­ля 1534 року воно в руці Неми­ри­ча, а щой­но 1540 року його зно­ву нада­но Кшишто­фу. Князь Капу­ста подав позов на Кшишто­фа у 1546 році про не пере­дан­ня Овру­ць­ко­го зам­ку, на який Капу­ста отри­мав при­вілей, лиш Сигіз­мунд Август від­клав роз­гляд цієї спра­ви на пізніше.

У 1524 році з нака­зу Сигіз­мун­да I Кшиштоф Кміта разом з Семе­ном Поло­зом зібрав­ши неве­ли­кий супро­від з коза­ків ходи­ли на низ Дні­п­ра і там нада­ли вели­ку послу­гу роз­бив­ши поган[11]. Піс­ля цьо­го похо­ду запро­по­ну­ва­ли коро­лю ство­ри­ти у ниж­ньо­му Подніпров’ї постій­ний коза­ць­кий фор­пост. Хоча уря­до­вий про­ект про­ва­ли­вся через неста­чу коштів, ідея охо­ро­ни пів­ден­но­го при­кор­дон­ня сила­ми коза­ків збе­ре­гла­ся. Кшиштоф Кміта перед 1540 роком був він­ни­ць­ким уряд­ни­ком [12].

1544 мар­та 9, лист Бог­да­на Пет­ро­ви­ча Лас­ка с женой Овдо­тьей, кото­рый куп­лю Метей­ков­щи­ну межи села­ми Чер­нец­ким и Клоч­ков­ским из сели­щем на дру­гой сто­роне реки Норы­ни про­дал Кришто­фу Кми­те за 40 коп гро­шей литов­ских; при этом печа­ти свои при­ло­жи­ли паны Федор Андре­евич Кисиль, Андрей Дави­до­вич Кол­тан, Федор Пет­ро­вич Жила­ка; писан в Овру­чом под лето 1544 меся­ца мар­та 9 дня индик­та 2;
лист Кришто­фа Кми­ти­ча, кото­рый куп­лю свою Метей­ков­щи­ну даро­вал и запи­сал бра­та­ни­чу сво­е­му Фило­ну Семе­но­ви­чу Кми­те; печать свою так­же при­ло­жил Семен Кми­та; писан в Кие­ве лета 1548 меся­ца мая 7 дня индик­та 6

11. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). str.419.
12. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). str.5.

ЛЮД­МИ­ЛА АЛЕК­САН­ДР­ВА­НА КМІТИЧ (1524)

Король під­твер­див у 1524 році Люд­ми­лі, сест­рі Кшишто­фа Кміти­ча, та вдо­ві Михай­ла Пав­ши, надан­ня маєт­ків Доро­ги­на та Клі­ще­ни­ці у київсь­ко­му повіті, які колись отри­мав її чоловік.

∞, Михай­ло Павша.

IV
4/2. СЕМЕН КМIТИЧ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

У 1527–1541 роках королівсь­кий дво­ря­нин, у 1539 році отри­мав чор­но­бильсь­кий замок (зга­дуєть­ся 12 жовтня 1539 року і мав його про­тя­гом чоти­рьох років) у від­шко­ду­ван­ня збит­ків, зав­да­них йому тата­ра­ми. Так само три­мав Воня­чин, який у 1547 році піс­ля ньо­го отри­мав Вишневецький[Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku… — S. 132.].

∞ 1‑а: кнж. Татья­на Кро­шин­ская гер­ба собственного.

∞, 2‑а: Дух­на Луком­ская гер­ба Яст­р­жемб­ца, донь­ка Андрія Іва­но­ви­ча Лукомсь­ко­го кня­зя Мелеш­ко­ви­ць­ко­го та кня­гині N. Федорів­ни Чет­вер­тинсь­кої [Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. — Warszawa, 1913. — T. XVI. — S. 109. (пол.)].

∞, 3‑я: кнж. Фео­до­ра Тимо­фіїв­на Капустянка

5/2. КШИШТОФ КМIТИЧ ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (1523, 1546)

Krzysztof „Aleksandrowicz” Kmita, nadanie Korysteszowa przez ks. Aleksandra w 1499, dostał w 1540 zamek owrucki od króla Zygmunta I (SGKP Korosteszów), starosta owrucki, bzdz (1527, 1534, 1546).
у 1523 році — чор­но­бильсь­кий уряд­ник, у 1527 році тіль­ки королівсь­кий дво­ря­нин. У 1534 році отри­мав Овру­ць­ке ста­ро­ство. У цьо­му надан­ні ска­за­но, що Кшиштоф є сином Кміти Олек­сан­дро­ви­ча. Овру­ць­ко­го ста­ро­ства у 1534 році або вза­галі не зай­няв, або дов­го не три­мав, бо піс­ля 1534 року воно в руці Неми­ри­ча, а щой­но 1540 року його зно­ву нада­но Кшишто­фу. Князь Капу­ста подав позов на Кшишто­фа у 1546 році про не пере­дан­ня Овру­ць­ко­го зам­ку, на який Капу­ста отри­мав при­вілей, лиш Сигіз­мунд Август від­клав роз­гляд цієї спра­ви на пізніше.

У 1524 році з нака­зу Сигіз­мун­да I Кшиштоф Кміта разом з Семе­ном Поло­зом зібрав­ши неве­ли­кий супро­від з коза­ків ходи­ли на низ Дні­п­ра і там нада­ли вели­ку послу­гу роз­бив­ши поган[11]. Піс­ля цьо­го похо­ду запро­по­ну­ва­ли коро­лю ство­ри­ти у ниж­ньо­му Подніпров’ї постій­ний коза­ць­кий фор­пост. Хоча уря­до­вий про­ект про­ва­ли­вся через неста­чу коштів, ідея охо­ро­ни пів­ден­но­го при­кор­дон­ня сила­ми коза­ків збе­ре­гла­ся. Кшиштоф Кміта перед 1540 роком був він­ни­ць­ким уряд­ни­ком [12].

1544 мар­та 9, лист Бог­да­на Пет­ро­ви­ча Лас­ка с женой Овдо­тьей, кото­рый куп­лю Метей­ков­щи­ну межи села­ми Чер­нец­ким и Клоч­ков­ским из сели­щем на дру­гой сто­роне реки Норы­ни про­дал Кришто­фу Кми­те за 40 коп гро­шей литов­ских; при этом печа­ти свои при­ло­жи­ли паны Федор Андре­евич Кисиль, Андрей Дави­до­вич Кол­тан, Федор Пет­ро­вич Жила­ка; писан в Овру­чом под лето 1544 меся­ца мар­та 9 дня индик­та 2;
лист Кришто­фа Кми­ти­ча, кото­рый куп­лю свою Метей­ков­щи­ну даро­вал и запи­сал бра­та­ни­чу сво­е­му Фило­ну Семе­но­ви­чу Кми­те; печать свою так­же при­ло­жил Семен Кми­та; писан в Кие­ве лета 1548 меся­ца мая 7 дня индик­та 6

11. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). str.419.
12. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). str.5.

ЛЮД­МИ­ЛА АЛЕК­САН­ДР­ВА­НА КМІТИЧ (1524)

Король під­твер­див у 1524 році Люд­ми­лі, сест­рі Кшишто­фа Кміти­ча, та вдо­ві Михай­ла Пав­ши, надан­ня маєт­ків Доро­ги­на та Клі­ще­ни­ці у київсь­ко­му повіті, які колись отри­мав її чоловік.

∞, Михай­ло Павша.

10/4. .…. СЕМЕ­НОВ­НА КМIТИЧ

∞, Іван Тимо­фій­о­вич Проску­ра-Сущансь­кий († 1599).

ЄВДО­КІЯ СЕМЕ­НОВ­НА КМІТА-ЧОРНОБИЛЬСЬКА.

VI
12/9.2. ИЕРЕ­МИЯ ФІЛО­НО­ВИЧ КМИ­ТА (1574—до 1587)

умер в ран­нем возрасте.

13/9.2. ЛУКАШ (ЛАЗАРЬ) ФІЛО­НО­ВИЧ КМИ­ТА (1580—1595)

Піс­ля смер­ті Філо­на у 1585 р. брац­лавсь­кі маєт­ки успад­ку­вав його малоліт­ній син Лазар, який пере­бу­вав під опікою Сапєг. Коли він помер у 1595 р., ледь досяг­нув­ши пов­но­літ­тя і не зали­шив­ши нащад­ків, спа­док перей­шов до його сестер. Пиківсь­ка волость діста­ла­ся Бог­дані, чоло­вік якої князь Юрій Дру­ць­кий-Горсь­кий через кіль­ка років про­дав її Острозьким12
умер в юном воз­расте, не оста­вив потомства.

14/9.2. СОФИЯ ФІЛО­НОВ­НА КМИ­ТА (ум. 1624)

После смер­ти бра­та Лаза­ря, не имев­ше­го детей, ста­ла хозяй­кой части отцов­ско­го наслед­ства, а имен­но Чер­но­быль­ской волости.
Софія (пом.1624 р.), дру­жи­на Лука­ша Сапє­ги (пом. 1626 р.), отри­ма­ла Чор­но­бильсь­ку волость, а також Анто­но­ви­чі та Мок­а­ле­ви­чі з Веп­ри­ном. Бог­дані (пом. піс­ля 1613 р.), заміж­ній за кня­зем Юрієм Дру­ць­ким­Горсь­ким (пом. 1609 р.), при­па­ли Велед­ни­ки разом із Суща­на­ми, Рокит­ним і Зами­сло­ви­ча­ми. Піс­ля смер­ті чоло­віка, з яким у неї не було дітей, Бог­да­на від­сту­пи­ла усю свою части­ну сест­рі на умо­вах, які нам, на жаль, неві­до­мі. Софія та її чоло­вік мали нещастя пере­жи­ти своїх нащад­ків, а володін­ня Кмітів пере­бра­ли Сапє­ги з іншої лінії.

Лукаш Сапі­га, королівсь­кий дво­ря­нин, кузин Лева,[3] і його дру­жи­на Софія засну­ва­ли мона­стир Доміні­кан­ців у Чор­но­би­лі, на який це пра­во Сапі­га отри­мав одно­час­но з Тов­стим Лісом фео­даль­ним пра­вом 1595 року[4]

— с 1597 Лукаш Михай­ло­вич Сапе­га (ум. 1626 или 1627), внук вое­во­ды витеб­ско­го Ива­на Сапеги.

15/9.2. БОГ­ДА­НА ФІЛО­НОВ­НА КМИТА

Піс­ля смер­ті Філо­на у 1585 р. брац­лавсь­кі маєт­ки успад­ку­вав його малоліт­ній син Лазар, який пере­бу­вав під опікою Сапєг. Коли він помер у 1595 р., ледь досяг­нув­ши пов­но­літ­тя і не зали­шив­ши нащад­ків, спа­док перей­шов до його сестер. Пиківсь­ка волость діста­ла­ся Бог­дані, чоло­вік якої князь Юрій Дру­ць­кий-Горсь­кий через кіль­ка років про­дав її Острозь­ким. Так­же полу­чи­ла часть отцов­ско­го наслед­ства после смер­ти без­дет­но­го бра­та Лаза­ря, а имен­но Велед­ниц­кую волость. Князь Юрій Дру­ць­кий-Гірсь­кий та його дру­жи­на, Бог­да­на Філонів­на Кмітян­ка-Чор­но­бильсь­ка, у 1603 році за 100000 фл. про­да­ли Острозь­ко­му Пиків, Глинсь­ко, Жуків, Шепіїв­ку, Кри­во­шиїн­ці тощо.

∞, кн. Юрій Дру­ць­кий-Горсь­кий (ум. 1609).

1. НБУВ. ІР. Ф. 2, спр. 20 858; APK. ASang, teka Х, plik 80, 95, 111, 129, 133; teka ХІ, plik 5, 10; ZR, rkps 66, st. 83 (оваль­на, 16×14 мм; оба­біч літе­ри: FK).[↩]
2. НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 21 992 (круг­ла, 28 мм; напис по колу: • FILON…[↩]
3. Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1186; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 851–852[↩]
4. Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1187.[↩]
5. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852.[↩]
6. Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 123.[↩]
7. Kojałowicz W. Сompendium. — S. 257–258.[↩]
8. Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 122–123.[↩]
9. Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та. — С. 154–155, 162[↩]
10. AGAD. Perg. 7466 (вось­ми­кут­на, 13×11 мм).[↩]
11. Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1183; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852.[↩]
12. ЦДІА­УК. Ф. 256, оп. 1, спр. 144, арк. 3, 7 зв., 27 зв. (вось­ми­кут­на, 17×15 мм; зго­ри напис: SC).[↩]