Хом’яки Смордовські — панський волинський рід, потомки Федора Хоминича, кравчего в.кн. Свидригайла Ольгердовичу.
Серед давнього роду Хом’яків найраніше фіксується Федько Хом’як, виступаючи крайчим удільного князя Свидригайла у 1446–1451 рр. [239, s.57] Ймовірно, його можна ототожнити з Федьком Хоминичем, який “держал имние на имя Колодези в Перемильском повте, с приселкомъ его Жабкомъ, а другое имние Вчин и Палче в Луцком повт” [44, вып.І, с.116 (299)]. Його вдова вийшла вдруге заміж за Янушка – господарського писаря 1455–1588 рр. (його син Федір також був господарським писарем у 1488–1505 рр., володимирським намісником у 1503–1505 рр. і луцьким старостою в 1506–1507 рр.) [251, s.121, 122, 212].
Сенько Федькович Хом’як, писар удільного князя Свидригайла, підписує його данини: “книжни писарь Хомкъ писалъ” (14 ІІІ 1445) [115, с.36]. У 1452 р. Свидригайло підтвердив йому спадковий маєток Смордву і дворище Барановичі (вислугу), а також дворище Печенчино (куплю) його батька Федька Хом’яка [115, с.37]. Згідно з цим підтвердженням, Федько Хом’як ще за часів Вітовта (1398–1430) володів Смордвою як своєю “отчиною”, вислуживши лише сусіднє дворище Барановичі (у тексті підтвердного листа Свидригайла помилкова купюра “Бар[тен]ичи”) [115, с.38]. Після смерті Свидригайла (†1452) Казимир Яґайлович підтвердив Івану Сеньковичу Хом‘яковичу (Хом’яку) “отчину Смордовъ и Туря, под Шумъскомъ, а къ тому Бараново дворищо” [78, стб.110]. Під 19 ХІ 1509 р. Івашко Хом’як серед 30 інших волинян, отримав виплату зі Скарбу сумою в 12 кіп гр. [121, р.418]. Пізніше згадується 2 IV 1519 р. як комісарський суддя великого князя, серед п’ятьох інших суддів, підписуючи дільчий акт на розподіл спадкових грунтів і дворищ між кн. Петром Головнею Острожецьким та його свояками кн. Андрієм Сангушковичем Коширським, кн. В.Сокольським і Я.Монтовтовичем [85, с.65]. У 1545 р., під час ревізії Луцького замку, Смордвою все ще володів І.Хом’як , у якого було троє синів: Маско, Петро і Тит (Тихно). Маска на момент складання ревізії 1545 р. уже не було в живих: “городня ...Масковое Хомековича з Посягви” [125, s.48]. У січні 1558 р. Гурин і Федір Масковичі позивали до суду великого князя своїх дядьків Петра і Тита у справі розподілу отчини після смерті свого діда: “позвал (Гурин Маскович. – В.П.) был их (своїх дядьків. – В.П.) за комисеями господарскими [...] о дел именя их отчизного Смордви, о част свою и брата своего меншого Хведора и о речи рухомые, которые ся по смерти дда их, небожчика, у них зостали” [3, арк.2 зв.]. 5 ІІ 1558 р. Гурин заніс до Луцького замкового уряду скаргу на своїх дядьків за те, що останні змушували підписати вигідну для них угоду без участі матері і меншого брата і таки оформили її силоміць [3, арк.3]. Невдовзі після розподілу Смордви між дядьками і племінниками останні ще більше потрапляють у залежність від дядьків, продаючи свою частину Смордви. Так, 6 ІХ 1564 р. відбувся продаж-застава частини Смордви, належної Гурину (1/3 продаж за 400 кіп гр., 2/3 застава за 1000 кіп гр.): “котороя част моя смордовская достала мне в Смордве ув отделу вечистом а недочастномъ от дядковъ моихъ, пна Петра и пна Тихна Хомяков и от брата моего рожоного пна Федора” (запис від 17 ІХ 1564 р.) [7, арк.212]. 20 V 1562 р. Гурин був свідком позики П.Б. Загоровського у Тихна Хом’яка [5, арк.92]. У скарзі від 23 V 1562 р. його названо слугою кн. Б.Корецького [5, арк.96 зв.]. 1563 р. на титульному аркуші луцької замкової книги, після старости і підстарости, подається як луцький замковий писар, але ця посада за ним утримується суто номінально, доки з 6 І 1564 р. її не посів Федір Русин. Невдовзі, в 1565–1566 рр., Гурин загинув від татар. Варто відмітити неабияку кредиторську спроможність Хом’яків, які орендують маєтки і позичають гроші. 5 ІХ 1561 р. Петро Хом’як є свідком продажу частини Баєва братами Привередовськими своєму дядькові Василю Гулевичу [4, арк.186]. 7 ІІ 1562 р. у Тихна Хом’яка фіксується позика в 30 кіп гр. Федором Васильовичем Рудецьким (під заставу трьох подворищних селян) [5, арк.33 зв., 192 зв.]. 20 V 1562 р. у Тихна позичив 410 кіп гр. господарський маршалок П.Б. Загоровський [5, арк.92]. Десь наприкінці 1550‑х рр. у Тихна позичав 83 кіп гр. Дахно Жабокрицький, син якого заставив за цей борг вісім селянських господарств у 1562 р. [5, арк.192]. Під заставу Семен Тихнович Хом’як від імені свого батька позичив луцькому міщанину Івану Лодижичу 19 кіп гр. (1 VI 1566) [9, арк.170]; у грудні 1566 р. Петро Хом’як дав у борг на три роки луцькому єврею Шенку Пототчину 48 кіп гр., про що свідчить оригінал боргової розписки останнього, даної Хом’яку у Смордві [29, арк.1]. Заява Петра про свою “форобу” від 28 ХІІ 1564 р. звільнила його від військової виправи: виж “виделъ есми пана Петра Хомяка на ложку лежачого, стогнучого и хорого” [7, арк.296 зв.]. За військовим переписом волинян 15 Х 1565 р., його представляв син Семен зі спорядженим конем [57, с.220]. Те ж саме фіксує й перепис 23 ІХ 1567 р., на який П.І. Хом’як “прислал слугу, ставил одного коня збройно по козацку, а сам дей в Луцку подстаростим” [81, стб.1251]. Печатки Петра Хом’яка збереглися на оригіналах виписів з луцьких замкових книг 15611567 рр.: випис від 18 VI 1567 р. та від 11 VII 1567 р. [27, арк.127, 128]. Тит Хом’як був одружений на Настасі Стрибилівні (зг. 20 V 1562) [5, арк.92]. У 1564 р. по смерті Андрія Рудецького він, разом з братом Петром і Антоном Єловицьким, став опікуном удови – Марії Стрибилівни, що призвело до конфлікту у ході розподілу Рудок між братами Антоном та Федором Рудецькими [7, арк.63 зв.]. 3 VІІ 1564 р. Тит на прохання своєї невістки заніс до замкових книг тестамент шваґра Андрія Рудецького [7, арк.121 зв.]. Цікаво, що тестамент було складено у Смордві, при свідченні Гурина і Федора Масковичів Хом’яків 7 VІІ 1564 р. [7, арк.123 зв.]. Петро і Тит Хом’яки, разом з І.І. Богуринським, 6 ІХ 1565 р. у Луцьку були свідками застави частини Рудок Анотоном Васильовичем Рудецьким (на 4 роки за 130 кіп гр.) [8, арк.289 зв.] 7 VІІ 1565 р. Тит Хом’як засвідчив у Луцьку зобов’язання братів Єловицьких сплатити посаг своїй сестрі Настасії на 6 ХІІ 1565 р. (400 кіп гр.) [8, арк.190 зв.]. У 1570 р. Тит Хом’як, будучи луцьким ґродським суддею, сплачував подимне з частини Смордви (10 димів, 17 городників, млин) [126, s.10]. А недавній підстароста Петро Хом’як сплачував подимне з частини Смордви, а також з частини Борової (15 димів, 16 городників) [126, s.7]. Крім того, обидва брати володіли заставами у Кременецькому повіті: Петро платив зі Столпиці (10 димів, 5 городників), а Тит – з Городища і Судилкова (8 димів, 13 городників, корчма) [126, s.25]. Тит Хом’як, привілеєм від 26 VІ 1571 р., отримав право “на торги и корчмы въ именю его Городищу” [114, с.231 (кн. І, № 31)].У 1577 р. Федір Хом’як сплачував подимне з Острійова (8 димів, 12 городників). Брати володщіли також маєтностями і на Східному Поділлі (1569 р.: Коптевічи на р. Норині та інші) [241, s.619]. Петро Хом’як був узятий опікуном згідно з заповітом служебника кн. К.І. Острозького Михайла Привередовського від 2 ХІ 1583 р. [16, арк.622–623]. Дочка Петра Хом’яка Овдотя була одружена з Яном Кгосинським – служебником луцького старости 1581–1587 рр. кн. Олександра Пронського (тестамент від 18 Х 1592) [18, арк.330–332].
I
Федько Хоминич v. Хом’як (1451)
крайчий князя Свидригайла
II
Сенько Федорович Хом’як (1445,1452)
писарь князя Свидригайла
III
Iван Сенкович Хом’як (1509, 1545)
IV
Маско Iванович (+ до 1545)
Шлюб — Марія ІІ Томківна Посяговецька. У шлюбі чотири сини.
Тит/Тихно Iванович (1545, 1584)
свою невестку Полагию Хринницкому шляхтич Тит Хомяк Смордовський в июне 1584, когда дарил сыну Киндину треть собственных имений по случаю счастливого бракосочетания молодой пары.
Маєток Городище тримали Тихно Хом’як-Смордовський і його дружина Настасія Стрибилівна, яким батьки Михайла й Криштофа Лабунських заборгували 290 кіп грошів. Спочатку з відома опікуна брати додали до цієї суми 230 кіп, які позичили на викуп своїх володінь у Петра Загоровського, а навесні 1562 р., потребуючи коштів на військову службу, добрали ще 45 кіп38. У результаті маєток опинився під таким борговим тягарем, що восени 1571 р. довелося віддати його Хом’якам на вічність. 3 жовтня 1571 р. Тит Хом’як оповідав у Кременці, що брати Лабунські продали йому свій маєток Городище 39.
∞, Настасія Стрибилівна.
38 ЦДІАУК. Ф. 25. Оп. 1. Од. зб. 5. Арк. 209 зв.-211.
39 (Там само. Ф. 22. Оп. 1. Од. зб. 4. Арк. 51–52).
Петро Iванович Хом’як Смордовський (1545,1583)
В 1570 р. Петро Хом’як платив подимне з 10 димів і 5 городників у Столпиці Кременецького повіту [Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8–9, с. 291].
1 шл. — Орина N
2 шл. — Марія Романівна Гостська.
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 6, арк. 14 зв.; ф. 26, оп. і, спр. 8, арк. 295 ЗВ.-299.
Настася Iванiвна
V
Гурин Маскович (1558, +1565/1566)
Федiр Маскович (1558)
повідомляв 1564 р. у суді, що за його відсутності, коли він виїхав «на службу гсдрьскую тєпєрєшнюю воєнную», викрали «с того двора моєго Посяговєцкого жонку на имя Параску из сьіномт» Трохимом..»ф. 25, оп. і, спр. 6, арк. 38–39.
Федора Хом’якова Барбара Суринівна, скаржачись про наїзд сусідів на маєток Посягву, побиття її служебників та вчинені шкоди, заявляє, що той маєток вона тримає вже
тривалий час, третину як відшкодування за внесений посаг, а дві інші части-
ни – заставою за позичку грошей чоловікові:
“Наехал моцно кгвалтомъ на властное имене и люди мои посеговецкие и двор мои тамошнии, яко на спокоиное держане мое, которого маючи от пана Федора Хомяка, мужа своего, ув оправе унесеня моего в домъ его третюю част, при инших именяхъ его в Киевъскомъ повете лежачих, а две части того именя посеговецкого в суме пенезеи зоставою заведеного, от часу немалого зупокоине держу и вживаю”64.ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 172 зв.–175.
~ Барбара Суринівна.
Кирдин Тихнович Хом’як Смордовський (1584)
1 шл. — Олена Богуфалівна Лабунська
2 шл. — Полагя Богданівна Хрінницька.
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 4, арк. 480–483; ф. 22, оп. і, спр. 8, арк. 417.
Семен Тихнович (1566)
Ганна Тихнівна Хомяк
Першою дружиною Криштофа Богухваловича Лабунського була дочка Тихна Хом’яка-Смордовського на ім’я Ганна. 4 лютого 1573 р. чоловік видає у селі Смордва лист, за яким записує їй на третині своїх володінь 1 500 кіп грошів віна й привінку57. В серпні 1593 р. Ганни Хом’яківни вже не було серед живих, оскільки її родина добивається від зятя, щоб він віддав посаг і виправу58.
57 ЦДІАУК. Ф. 22. Оп. 1. Од. зб. 6. Арк. 23 зв.-23б зв.
58 Там само. Од. зб. 8. Арк. 417 зв.-418, 456–457 зв.
Iван Петрович
1 шл. — Ганна Болбасівна Ростоцька
2 шл. — Софія Григорівна Сосницька
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 20, арк. 63–64 зв. 150.
Овдотья Петрiвна
~ Ян Кгосинський, служебник луцького старости князя Александра Пронського.
Максим Петрович Хом’як Смордовський.
~ Клинська Маруша 5 3 2
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. 487–487 зв; спр. 243, арк. 136 ЗВ.-138.
VI
Федора Федорівна Хом’як Смордовська
Обстоюючи свої права, Ощовські доводили, що їхні спадкові маєтки були лише заставлені, а Іван Чаплич Шпановський через свого адвоката стверджував, що «Федора Фєдоровна Хомяковна, внучка помєнєного Маска, а малжонка пна Андрєя Брама, маючи теж част свою в Посяг-вє по Мари Посяговєцкои, бабци своєи, а сєстрє рожонои помєнєнои Маріі Ощовскои, на себе належачую, так тую част по бабци своєи, яко и тую, которую дід єє, поменєньїи пан Маско Хомяк, у пнєє Мари Ощовскои купил, обьічаєм [вІ’Ьчности продала»«6. Як бачимо, в цьому документі інформація про генеалогічну лінію Хом’яків Смордовських йде по низхідній: від Маска Хом’яка і його дружини Марії Томківни По-сяговецької до їхнього сина Федора, чиє ім’я встановлюємо на підставі зазначених в акті імені та по-батькові його дочки Федори Федорівни, дружини Андрія Брама.
∞, Андрій Брам.
Олександр Максимович
Однак пізніше у Раїни Гаврилівни виник конфлікт з іншими родичами. У липні 1642 р., тобто ще до передачі Гощі митрополитові Петру Могилі, ченці позивали її «до запису фундации єє мл монастыра Гойского и села Курозвон» у зв’язку з претензіями нащадків і спадкоємців Настасії та Маруші, доньок Романа Гойського, на володіння четвертою частиною монастиря з його маєтками (з боку Маруші Романівни Петрової Хом’якової це діти Максима Хом’яка: Олександр, Самуель, Юрій, Галшка і Єва; з боку Настасії Романівни – її онуки і сукцесори від третього чоловіка Валентія Вкринського: Адам, Криштоф, Павло, Самуель і Анна) [17].
Із «листу одрочного од суду земского Луцкого», віднесеного в липні 1644 р. ченцям і Хом’якам, дізнаємося про зміст конфлікту: «до выделеня четвертоє часты в добрах всих Гостских по зошлой Марушы Гостского Петровой Хомяковой взглядом неотданя посагу» (вірогідно, аналогічними були претензії Вкринських) [18]. Ченці, у свою чергу, скаржилися на безпідставні, на їхню думку, вимоги від родичів фундаторки. Так, 4 грудня 1645 р. возний відніс позов до згаданих нащадків Максима Хом’яка щодо «выделку четвертоє части добр Курозвон и фундации монастыра» [19]. Однак суд вирішив справу на користь Вкринських і Хом’яків, бо відомо, що 17 січня 1647 р. возний був у Гощі для «увязаня» їх «в тыє добра за суму пинезей двакротсто тысечей золотых». Правда, місцевий староста «шляхетный» Самуель Бартковський заборонив це робити і не заплатив згаданої грошової суми [20].
17. ЦДІАК України Ф. 25. – Оп. 1. . – Спр. 243. – Арк. 137.
18. Там само. – Спр. 159. – Арк. 1175.
19. Там само. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 45. – Арк. 1566 зв.
20. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 254. – Арк. 1341 зв.–1342.
Самуель Максимович
православний шляхтич, державець с. Глинськ з руки кн. В.-Д. Заславського.
Юрій Максимович
1649 р. згаданий у Корці серед шляхетних «слуг» кн. С.-К. Корецького.
Галшка Максимівна
Єва Максимівна
№ 36 (4)1560, січня 02, арк. 22–22 зв.
Розгляд судової справи за позовом Тихна Івановича Хом’яка на Гурина Дахновича Жабокрицького про те, що батько Гурина, небіжчик Дахно, позичив у Т. І. Хом’яка 83 копи грошей, а син Дахна Гурин не хоче платити батьківський борг. Вирок суду про сплату боргу Г. Д. Жабокрицьким з покликанням на Стутут ВКЛ.
№ 37 (5), січня 02, арк. 23–23 зв.
Розгляд судової справи за позовом Петра Івановича Хом’яка на Гурина Дахновича Жабокрицького про те, що батько Гурина, небіжчик Дахно, позичив у П. І. Хом’яка 28 кіп грошей, а син Дахна Гурин не хоче платити батьківський борг. Вирок суду про сплату боргу Г. Д. Жабокрицьким з покликанням на Статут ВКЛ.
106. 1625Травня 5. / Липня 9 – Запис про нез’явлення до суду спадкоємців п. Адама Хом’яка Смордовського для розбору справи про захоплення маєтків у сс. Городище, Серединці, Пашуки п. Зофією Хом’як Смордовською, док. № 101, арк. 141, 142.
107. 1625 Липня 9 – Запис про нез’явлення до суду спадкоємців п. Адама Хом’яка Смордовського для розбору справи про захоплення п. Зофією Хом’як Смордовською мембран на маєтки, док. № 102, арк. 142, 143.
12 грудня 1564 р. воротний луцький Войтех Красовський взяв з “уряду замку господарського” вижем служебника Матфея Ширея, щоб з’ясувати, чому пан Хомяк Смордовський вигнав з дому свою вагітну жінку і спрямував її до Луцька, до маєтка В. Красовського. На це питання відповів урядник Смордовського: він сказав, що його пан не має жінки, а мав колись лише кухарку, яку “отослаль, где был взял”. Потім він, погрожуючи побиттям киями, грубо запропонував воротному, разом з вижем та присутніми свідками забиратися геть (“а не хочешь ли по доброй воли ехати, тогда з непочтивостю з двора поедешь и кий на себе понесешь”.)26. Архив ЮЗР. – К., 1909. – Ч. VIII. – Т.3. – С. 91–92.
Полонія Хомяк-Смордовська
В 1621 році Григорій Михайлович Павлович помер і був похований в Острозі. Через чотири роки Анна-Алоїза своїм привілеєм передала Довжки, а також сусідні села Малий Скнит, Капустин (тепер – Пашуки) та Котівку (зараз увійшло до Красносілки) в дожиттєве користування молодшому братові Григорія – Шимонові. Невдовзі помер і Шимон, бо в 1629 році село вже тримала його вдова – Полонія Хом’яківна-Смордовська. На той час тут налічувалось 34 двори, а відтак близько трьох сотень мешканців.
У зв’язку з тривожними подіями козацько-польської війни, що розпочалась у 1648 році, Анна-Алоїза Ходкевич змушена була «емігрувати» зі своїх підострозьких володінь углиб Польщі. Її сумна мандрівка тривала кілька років. Споряджаючи в 1651 році далеко від рідного дому, в Неполомицькому замку, заповіт, вона записала село Довжки у дожиттєве тримання подружжю Барбари Павлович (донька Шимона й Полонії) та її чоловіка Базилія-Мартина Мілевського.