Мазепи-Грушвицькі — дрібний шляхетський рід, відомий на Волині з XVI ст, родовим гніздом яких мала бути сучасна Перша Грушвиця під Рівним.1, нащадками якогось Мазепи. Грушвицькі служили клеванським князям Чорторийських десятки років.
У другій половині XVI ст. та у подальші часи вона належала власникам Клеваня князям Чорторийським. Нині нам бракує джерел для того, аби стверджувати, що село перебувало в їхніх руках і раніше. А втім, існують підстави вважати, що колись Перша Грушвиця була дідицтвом панів Грушвицьких, один з яких Єсько Олехнович 1554 р. згадується серед господарських зем’ян Луцького повіту.2 Завдяки поборовим реєстрам останньої чверти XVI — першої половини XVII ст. бачимо нащадків дрібношляхетського роду вже у сусідньому Верхівську, де Грушвицькі посідали клаптик землі, успадкованої по жіночій лінії. Інший рід Грушвицьких був пов’язаний із Другою Грушвицею, яка разом із Переділами, Яневичами та Новосілками становила невеликий маєтковий комплекс, підпорядкований господарям містечка Муравиця над Іквою.
Імена окремих представників фамілії та їхніх шлюбних партнерів, кілька дат і назв маєтків, згадка про участь одного з Грушвицьких у королівській елекції та витяг з родовідної книги — ось, по суті, і все, про що можна дізнатися з гербівників Адама Бонецького та Северина Уруського.3 ред ставники першого з двох згаданих кланів у 1620‑х роках раптом заходилися величати себе Мазепами-Грушвицькими. Спершу потребу в цьому відчув слуга кількох поколінь князів Чорторийських пан Матяш.4 Потреба в додатковій ідентифікації для Мазеп-Грушвицьких була критично важливою, позаяк їхні однофамільці належали до са мого низу рицарської спільноти. Перші Грушвицькі — власники невели кого, проте дідичного маєтку,— хотіли рішуче відмежуватися від других (безземельних слуг, які не мали шансів на статус повноправної шляхти-обивателів Волинського воєводства).
ОЛЕХНО Грушвицький
Филипп Грушвицький
Єсько Олехнович Грушвицький
1554 р. згадується серед господарських зем’ян Луцького повіту. Підпис Грушвицького засвідчував заставний запис Прокопа Угриновського дружині Орині Болбасівні на село Котчичі; Пашів, 10. Х. 1554 р.).5
Павло Филиппович
Григорій Павлович Грушвицький († 1630)
Там само.— Спр. 166, арк. 725 зв.—727 (квитанція Григорія і Матяша Мазеп-Грушвицьких про сплату Тихоном і Самуелем Тушебинськими 150 злотих боргу, 1629 р.); спр. 173, арк. 1033 зв.—1034 зв. („атестація“ слуг кн. Чорторийських, у тому числі Григорія і Матяша Мазеп-Грушвицьких, про те, кому має належати спадок померлого Олександра Камінського, 1630 р.).
Матіяш Павлович († бл.1654)
1623, „Matiasz Мazіера Hruszwicку“ — підпис на борговій розписці кн. Миколая Чорторийського;6 1623 р., засвідчений ним же запис про передачу Богданою Ордянкою чоловікові Остафію Боґуцько- му права вимагати в Анни з князів Острозьких Ходкевичевої повернення 1600 злотих 7; 1629 р., засвідчений ним же запис Ганни з Грушвицьких Тушебинської Федорові Гроту-Спасовському про прийняття з його рук 150 зл. і передачу прав на части ну с. Тушебин.8
Ілля Павлович Грушвицький († 1646)
Шимон Павлович Грушвицький († 1648)
Ян Павлович Грушвицький († 1653)
- У XVI—XVII ст. Перша та Друга Грушвиці (нині села Рівненського району й области) називали просто Грушвицями.[↩]
- Архив Юго-Западной России.— К., 1911.— Ч. 8.— Т. 6.— С. 46 (підпис Грушвицького засвідчував заставний запис Прокопа Угриновського дружині Орині Болбасівні на село Котчичі; Пашів, 10. Х. 1554 р.).[↩]
- Boniecki A. Herbarz polski.— Warszawa, 1904.— T. 7.— S. 377—378; Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej.— Warszawa, 1908.— T. 5.— S. 210.[↩]
- ЦДІА України в Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 133, арк. 839 („Matiasz Мazіера Hruszwicку“ — підпис на борговій розписці кн. Миколая Чорторийського, 1623 р.); спр. 135, арк. 143 зв. (засвідчений ним же запис про передачу Богданою Ордянкою чоловікові Остафію Боґуцькому права вимагати в Анни з князів Острозьких Ходкевичевої повернення 1600 злотих, 1623 р.); спр. 166, арк. 725 (засвідчений ним же запис Ганни з Грушвицьких Тушебинської Федорові Гроту-Спасовському про прийняття з його рук 150 зл. і передачу прав на части ну с. Тушебин, 1629 р.).[↩]
- Архив Юго-Западной России.— К., 1911.— Ч. 8.— Т. 6.— С. 46.[↩]
- ЦДІА України в Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 133, арк. 839.[↩]
- спр. 135, арк. 143 зв.[↩]
- спр. 166, арк. 725.[↩]