Калусовські

Калу­совсь­кi гер­бу влас­но­го — земянсь­кий рід Воло­ди­мирссь­ко­го повіту, вихід­ці з Доро­го­чинсь­ко­го повіту. Na Kałusowie, czy Kałuszowie i Wierzbiczny, w powiecie włodzimierskim.

I. Загаль­на харак­те­ри­сти­ка та поход­жен­ня роду Калусовських.

Родо­слов­ную таб­ли­цу пер­вых поко­ле­ний Калу­сов­ских соста­ви­ла на архив­ных мате­ри­а­лах исто­рик волын­ской шлях­ты Ири­на Ворон­чук [Ворон­чук I. О. Родо­во­ди Волинсь­кої шлях­ти ХVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст.: рекон­струк­ція родин­них струк­тур: мето­до­ло­гія, мето­ди­ка, дже­ре­ла. Киïв: Вища шко­ла, 2009. С. 232–233], одна­ко, дале­ко не все источ­ни­ки ока­за­лись в поле ее исследования.

2. Гераль­ди­ка та сфрагистика.
Wstęp: który przedstawia w polu czerwonem dwie przewiązane szable srebrne, ostrzami do siebie, rękojeściami w górę zwrócone. W szczycie hełmu pięć piór strusich, na których z ukosa szabla. Herb ten zachował się na pieczęciach Piotra Kałusowskiego, ziemianina wołyńskiego, z lat 1521, 1541 i 1546 (Arch. Sang. III i IV).

В совре­мен­ном Пра­во­бе­реж­ном гер­бов­ни­ке Евге­на Чер­нец­ко­го опуб­ли­ко­ван герб Калушовсь­кий, абсо­лют­но иден­тич­ный гер­бу Кал­ны­шев­ско­го, и ука­за­но, что его носи­ла шля­хет­ская семья Калу­сов­ских (Калу­совсь­кi), про­жи­вав­шая в 1795–1827 гг. в Тара­щан­ском уез­де Киев­ской губер­нии.1 В фон­де Цен­траль­ной комис­сии для реви­зии дей­ствий дво­рян­ских депу­тат­ских собра­ний ЦДИ­АК сохра­ни­лись дела 1840–1842 гг. о шля­хет­ском про­ис­хож­де­нии семьи Калу­сов­ских, про­жи­вав­ших в Киев­ской и Волын­ской губер­ни­ях.2

В наи­бо­лее пол­ном поль­ском гер­бов­ни­ке Ада­ма Бонец­ко­го есть герб Калушов­ский (Kałuszowski), кото­рый при­над­ле­жал пред­ста­ви­те­лям одной семьи, носив­шим фами­лию Калушов­ских, Калу­сов­ских (Kałusowski) или Калу­шев­ских (Kałuszewski). Соста­ви­тель гер­бов­ни­ка под­чер­ки­ва­ет, что в дан­ном слу­чае речь идет о пред­ста­ви­те­лях одно­го и того же рода, по-раз­но­му запи­сан­ных в исто­ри­че­ских доку­мен­тах3. Внешне герб совер­шен­но иден­ти­чен лич­но­му гер­бу П. Кал­ны­шев­ско­го. Подоб­ное изоб­ра­же­ние содер­жит­ся в боль­шин­стве авто­ри­тет­ных поль­ских гер­бов­ни­ков: у Б. Папроц­ко­го, Я. Гор­чи­на, К. Несец­ко­го и Ю. Ост­ров­ско­го.4 Граф Ост­ров­ский так­же при­вел сло­вес­ное опи­са­ние гер­ба: «В поле крас­ном две саб­ли руко­ят­ка­ми вверх, пле­ча­ми острия обра­ще­ны друг к дру­гу, а в цен­тре золо­тая повяз­ка попе­реч­но ско­ло­че­на. Над шле­мом в короне на пяти стра­у­со­вых перьях саб­ля колы­шет­ся вверх по диа­го­на­ли вле­во».5 Вари­ант Чер­нец­ко­го име­ет два несу­ще­ствен­ных отли­чия: саб­ля сто­ит вер­ти­каль­но на клей­но­де, а не под углом, и отсут­ству­ет попе­реч­ная повяз­ка, свя­зы­ва­ю­щая саб­ли. На печа­ти Кал­ны­шев­ско­го и на всех поль­ских вари­ан­тах гер­ба саб­ля раз­ме­ще­на по диагонали.

3. Гене­а­ло­гіч­ний роз­пис та бiо­гра­ми Калусовських.

I

1. Макар

ІІ

2. Мих­но Мане­ць Калу­совсь­кий (1475, 1504)

Mańko Kałusowski, pisarz litewski Kazimierza Jag., nabył Kałusowy i Winniki. Akt tego kupna potwierdził mu Aleksander Jag. (ML. 36). “пан Мих­но Калу­сов­ский” зга­да­ний як сві­док у гра­мо­ті кня­зя Михай­ла Рого­ви­ць­ко­го від 1475 р. на про­даж села Дажєва140. У 1502 р. король Олек­сандр під­твер­див Мань­ку Калу­совсь­ко­му влас­ність на його села Вин­ни­ки, Калу­сів (Калу­совъ) та Вербично141.
Вели­кок­нязівсь­кий дяк Мане­ць Калу­совсь­кий звер­нув­ся до Олек­сандра Яґел­лон­чи­ка з про­хан­ням про обмін його зем­лі в Луто­ві Доро­ги­ць­ко­го повіту на три дво­ри­ща в селі Вер­бичне Воло­ди­мирсь­ко­го повіту. Вели­кий князь литовсь­кий зва­жив на про­хан­ня сво­го дяка і видав йому надав­чий лист на вка­за­ні дво­ри­ща до своєї волі («осмот­ре­нья») і нака­зав вели­кок­нязівсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Сенюті ув’язати Ман­ця у володін­ня дворищами53.
świadczy w Włodzimierzu 1504 r.

53. РГА­ДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 6. — Л. 109.
140 Archiwum… – S. 72. – Nr LXXVI.
141 Литовсь­ка мет­ри­ка. – S. 95. – Nr 9.23.

Пер­вый под­лин­ный доку­мент, свя­зан­ный с исто­ри­ей рода, отно­сит­ся к 1475 г., когда некто пан Мих­но Калу­сов­ский стал сви­де­те­лем при про­да­же села Дажев на Волы­ни.6 28 июля 1495 г. вели­кий князь литов­ский Алек­сандр Ягел­лон­чик раз­ре­шил сво­е­му дья­ку Ман­цу Калу­сов­ско­му обме­нять куп­лен­ную им зем­лю в Луто­ве Доро­гиц­ко­го пове­та на три дво­ра в Вер­бич­но Вла­ди­мир­ско­го пове­та.7 А через семь лет, 8 мая 1502 г., уже король поль­ский Алек­сандр Ягел­лон­чик выдал Ман­ко Калу­сов­ско­му жало­ван­ную под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на куп­лен­ные им име­ния во Вла­ди­мир­ском пове­те. Оче­вид­но, что Мих­но, Манец и Ман­ко – есть один и тот же чело­век, веро­ят­нее все­го, Миха­ил Калу­сов­ский. Из тек­ста гра­мо­ты ясно, что он был уже не молод и ранее слу­жил писа­рем при отце пра­вя­ще­го монар­ха, Кази­ми­ре IV Ягел­лон­чи­ке, и про­дол­жил уже при Алек­сан­дре. Король утвер­дил веч­но в отчиз­ну Калу­сов­ско­му, его жене и детям три куп­лен­ных ими села Вин­ни­ки, Калу­сов и Вер­бич­но.8 На осно­ва­нии этих актов мы можем сде­лать вывод, что фами­лия Калу­сов­ский не явля­ет­ся про­из­вод­ной от назва­ния насе­лен­но­го пунк­та Калу­сов, как утвер­жда­лось в исто­ри­ко-кра­е­вед­че­ской лите­ра­ту­ре [Тео­до­ро­вич Н. И. Исто­ри­ко-ста­ти­сти­че­ское опи­са­ние церк­вей и при­хо­дов Волын­ской епар­хии. Поча­ев, 1903. Т. 5. Ковель­ский уезд. С. 436]. Сами же Калу­сов­ские были приш­лы­ми, а не мест­ны­ми жите­ля­ми. От это­го топо­ни­ма про­ис­хо­дит совер­шен­но дру­гая шля­хет­ская фами­лия – Калус­ский – гер­ба Рога­ла, не род­ствен­ная Калусовским.

IIІ

?Роман
Василь Мих­но­вич Калусовський
б. Вiль­кей­с­кай вол. Жамойц­кай з‑лi 234 адв.

IV

Иван Рома­но­вич

Jan i Bohdan Romanowicze i Piotr Kałusowscy, świadkowie na akcie rozgraniczenia dóbr Sanguszków 1537 r. (ML. 30 i Arch. Sang.).

Bohdan Romanowicz

Пет­ро Васи­льо­вич (1537, 1545)

б. Валын­с­кай з‑лi 208.
Jan i Bohdan Romanowicze i Piotr Kałusowscy, świadkowie na akcie rozgraniczenia dóbr Sanguszków 1537 r. (ML. 30 i Arch. Sang.). ¶ Wzmiankowany Piotr, był 1539 r. wyznaczony komisarzem królewskim, do rozgraniczenia dóbr (Gram. Ant.).

Село Гря­ди зга­дуєть­ся в 1545 р., коли воно нале­жа­ло до Пет­ра Калу­совсь­ко­го, який зобов‘язаний був забез­пе­чу­ва­ти 2 город­ні воло­ди­мирсь­ко­го замку.

В судо­во­му листі коро­ля Жиги­мон­та Ста­ро­го у справі воло­ди­мирсь­ких міщан із дво­ря­ни­ном Пет­раш­ком Калу­совсь­ким. Лист пові­дом­ляв про те, що окре­мі влас­ни­ки на Волині не мали пра­ва само­стій­но вста­нов­лю­ва­ти мита у своїх володін­нях, зокре­ма мосто­во­го мита, їм доз­во­ля­ло­ся це роби­ти лише з доз­во­лу вер­хов­но­го пра­ви­те­ля. До речі, лист свід­чив, що ця прак­ти­ка існу­ва­ла від часів Віто­вта. На гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Пет­раш­ка Калу­совсь­ко­го скар­жи­ли­ся війт та міща­ни міста Воло­ди­ми­ра, що він вста­но­вив їм нове мито на «доб­ро­вол­нои доро­зе» в роз­мірі одно­го гро­ша і по 100 голо­ва­жень солі, чим «крив­ды делалъ и нови­ну уводил»19. У від­по­відь на це дво­ря­нин Калу­совсь­кий пред­ста­вив пра­ви­те­лю при­вілей вели­ко­го кня­зя Віто­вта. У ньо­му йшло­ся про надан­ня Віто­втом володін­ня Калу­со­во єврею Шаню і його нащад­кам разом «зъ мытомъ гре­бель­нымъ и мосто­вым, и болот­нымъ». При­на­гід­но зазна­чи­мо, що у Віто­вта від­куп­щи­ком мит­них зборів був брестсь­кий єврей Шаня, який отри­мав у влас­ність від вели­ко­го кня­зя разом з селом Калу­со­во ще й село Вин­ни­ки у Воло­ди­мирсь­ко­му повіті20. Єврей Шаня зали­шав­ся воло­ди­мирсь­ким мит­ни­ком і у вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Свид­ри­гай­ла. С. Бер­шадсь­кий вва­жав, що Шаня нале­жав до тієї кате­горії замож­них євреїв, які нако­пи­чу­ва­ли від­ку­па­ми знач­ні суми гро­шей і зго­дом отри­му­ва­ли від вели­ко­го кня­зя пожа­лу­ван­ня, або куп­ля­ли у шлях­ти земель­ні володін­ня та ста­ва­ли зем­ле­влас­ни­ка­ми і, на завер­шен­ня вони, або їх ближ­ні роди­чі, пере­хо­ди­ли у християнство21. У доку­мен­ті Жиги­мон­та 1511 р. воло­ди­мирсь­кі міща­ни поси­ла­ли­ся на листи вели­ко­го кня­зя Свид­ри­гай­ла, «отца и бра­та н(а)шого» Кази­ми­ра та Олек­сандра і ниніш­ньо­го польсь­ко­го коро­ля і вели­ко­го кня­зя Жиги­мон­та про забо­ро­ну зби­ран­ня з них мита у Воло­ди­мирсь­ко­му повіті. Там, де Пет­раш­ко Калу­совсь­кий нове мито вста­но­вив, не існу­ва­ло ані мосту, ані греб­лі, про що дво­ря­нин доб­ре знав.
У роз­по­ряд­жен­ні Жиги­монт Ста­рий схваль­но від­гу­ку­вав­ся про дав­ни­ну і зазна­чав, що при­вілей Віто­вта вида­вав­ся «тымъ обы­ча­емъ», він (доку­мент) лише вка­за­но­му єврею нада­вав Калу­со­во з мосто­вим митом і пере­во­зом. Оскіль­ки при­вілеї вели­ко­го кня­зя Свид­ри­гай­ла, а також «отца и бра­та н(а)шого» та його осо­би­стий звіль­ня­ли воло­ди­мирсь­ких міщан від спла­ти цьо­го мита у Воло­ди­мирсь­ко­му повіті, вер­хов­ний пра­ви­тель їх (при­вілеї) під­твер­джу­вав. Ухва­ла зво­ди­ла­ся до доз­во­лу коро­ля не спла­чу­ва­ти на цій тери­торії мита: «не каза­ли есмо таки меш­ча­номъ мыта тамъ дава­ти под­лугъ при­ви­ле­евъ великог(о) кн(я)зя Швит­рик­га­и­ла и отца, и бра­та нашо­го, коро­левъ их м(и)л(о)сти, и нашо­го». Гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин Пет­раш­ко Калу­совсь­кий за непра­во­ві дії щодо воло­ди­мирсь­ких міщан був пока­ра­ний. Пра­ви­тель йому нака­зав повер­ну­ти міща­нам наг­ра­бо­ване: «а што… в нихъ погра­билъ, то каза­ли есмо имъ поотъ­да­ва­ти». Лист засвід­чу­вав­ся королівсь­кою печат­кою. На під­твер­джен­ня важ­ли­во­сті ухва­ле­но­го рішен­ня залу­ча­ли­ся свід­ки: мар­ша­лок і сек­ре­тар, наміс­ник вітебсь­кий і брац­лавсь­кий пан Іван Сопе­га; під­ко­морій, наміс­ник ейшись­кий, пан Андрій Дової­но­вич; мар­ша­лок, наміс­ник дов­говсь­кий, пан Богуш Бого­ви­ти­но­вич; писар і коню­ший двор­ний, наміс­ник вол­ки­ни­ць­кий і лепунсь­кий, пан Якуб Кунцович.
19 LM. Kn. Nr. 8. – № 594. – 1511. 03.02. – S. 436–437. 20 Бер­шад­ский С.А. Литов­ские евреи. Исто­рия их юри­ди­че­ско­го и обще­ствен­но­го поло­же­ния в Лит­ве от Вито­вта до Люб­лин­ской унии: 1388–1569. – СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1883. – – С. 238. 21 Бер­шад­ский, 1883. – С. 244.

Василь Васи­льо­вич

?Мал­хер Васильович

Роман Васи­льо­вич

V

Іван Пет­ро­вич Стар­ший Калу­совсь­кий (поча­ток XVI ст.)

— королівсь­кий дво­ря­нин, дер­жав­ний служ­бо­ве­ць. Вико­ну­вав обов’язки воло­ди­мирсь­ко­го гродсь­ко­го суд­ді (1568) та побор­ця (подат­ків­ця ― сучас­ною мовою) Воло­ди­мирсь­ко­го повіту 1566 r. (Op. Włodzim. 923 f. 4).
Іван Калу­совсь­кий мав рід­них братів Іва­на Молод­шо­го і Гніво­ша (жын­ку було зва­ти Бог­да­на), а також дво­юрід­них, теж Калу­совсь­ких, ― Андрія, Михай­ла і Федо­ра. Оби­дві сім’ї володі­ли маєт­ка­ми, зем­ля­ми. Один із маєт­ків Калу­совсь­ких зна­хо­ди­вся у селі Літин (нині Волинсь­ка область, Турійсь­кий рай­он), с. Вер­бич­ним та с. Калу­сов. У 1570 році, згід­но з побо­ро­вим реєстром, Гнівош Калу­совсь­кий пла­тив з Калу­со­ва (на пів­день від Воло­ди­ми­ра) і Вер­бич­но­го від 7 дим. і 3 город; Іван Калу­совсь­кий з тих самих сіл від 7 дим., З город., а Федір Калу­совсь­кий з части­ни села з двох дим. і 2 гор. В 1577 році Василь Калу­совсь­кий пла­тив з Вер­бич­но­го від 3 гор., а Іван від 4 дим. В 1583 році село все ще нале­жа­ло Калу­совсь­ким. Воло­ди­мирсь­кий ґродсь­кий суд. 1566–1570 рр. Зошит подо­ку­мен­таль­них описів акто­вих книг ISBN 966‑8225–15–5
Gniewosz, Iwan i Jan, wspólnie z Hulewiczem, ograbili Wołczka i Orańskiego 1575 r. Gniewosz i Iwan spłacili 1575 r. Wasilowej Rohozińskiej, zapis wianowy pierwszego jej męża Iwana Kałusowskiego (Op. Łuc. 2049 f. 14 i f. 28).
Судя­чи з теста­мен­ту Они­кія Бог­да­но­ви­ча Буте­ти­ць­ко­го, дру­жи­ну свою та малоліт­ніх дітей він запо­ві­дав на вихо­ван­ня суд­ді Іва­ну Пет­ро­ви­чу Калу­совсь­ко­му і Федо­ру Васи­льо­ви­чу Калу­совсь­ко­му. Всі­ма маєт­ка­ми мали роз­по­ряд­жа­тись опіку­ни, не дру­жи­на і не рід­ний брат (хоча з ним запо­ві­дач мав в іншо­му повіті спільне май­но) [12, с. 23–24].
Оче­вид­но, що запо­ві­дач шукав надій­них покро­ви­телів для сім’ї та май­на, тому й вдав­ся до таких кро­ків. Волинсь­кі гра­мо­ти XVI ст. / упо­ряд. В.Б. Задо­рож­ний, А.М. Матвієн­ко; НАН Украї­ни. Ін‑т укр. мови. Ін‑т укр. архео­ло­гії. – К.: Наук. дум­ка, 1995. – 245 с.
20 лип­ня 1561 р. Тетя­на Гри­горів­ня При­ве­ре­довсь­ка скла­ла дар­чу на ім’я сво­го чоло­віка Іва­на Пет­ро­ви­ча Калу­совсь­ко­го [Полі­щук В. Уряд­ни­ць­кий клан луць­ко­го ста­ро­сти кня­зя Богу­ша Коре­ць­ко­го. – Українсь­кий архео­гра­фіч­ний щоріч­ник, 2004 р., т. 8–9, с. 286].
5 верес­ня 1561 р. бра­ти При­ве­ре­довсь­кі про­да­ли части­ну села Бає­ва своє­му дядь­ку Васи­лю Гуле­ви­чу [Полі­щук В. Уряд­ни­ць­кий клан луць­ко­го ста­ро­сти кня­зя Богу­ша Коре­ць­ко­го. – Українсь­кий архео­гра­фіч­ний щоріч­ник, 2004 р., т. 8–9, с. 290].

~ Тетя­на Гри­горів­ня Привередовська

Iван Пет­ро­вич Молодший

Гнiвош Пет­ро­вич
był 1566 r. dworzaninem królewskim (Op. Łuc. 2040). Gniewosz, Iwan i Jan, wspólnie z Hulewiczem, ograbili Wołczka i Orańskiego 1575 r. Gniewosz i Iwan spłacili 1575 r. Wasilowej Rohozińskiej, zapis wianowy pierwszego jej męża Iwana Kałusowskiego (Op. Łuc. 2049 f. 14 i f. 28).
Скар­га Мак­си­ма Лудо­ви­ча на Гніво­ша Калу­совсь­ко­го про зброй­ний наїзд на Вер­би­ченсь­кий грунт, побит­тя й пора­нен­ня під­да­них та погро­зи вби­ти його самого.

~ Бог­да­на Ілля­шів­на Несвіцька.

Кате­ри­на Пет­рів­на Калусовська

Ч., Федор Пузовсь­кий, волинсь­кий земянин.

Андрiй Васи­льо­вич

Про­даж­ний запис Андрія Васи­льо­ви­ча Калу­совсь­ко­го, даний стри­еч­ним бра­там Гніво­шу та Іва­но­ві на Вер­би­ченсь­ку части­ну маєт­ку. 25 серп­ня 1569 … 73
Про­даж­ний запис Андрія Васи­льо­ви­ча Калу­совсь­ко­го на зем­лю, про­да­ну бра­там Гніво­шу та Іва­но­ві Калу­совсь­ким. 25 серп­ня 1569 … Волинсь­кі гра­мо­ти XVI ст. / Упо­ряд­ни­ки В. Б. Задо­рож­ний, А. М. Матвієн­ко. — К.: Нау­ко­ва дум­ка, 1995. — 248 с. Пам’ятки українсь­кої мови.76

Федір Васи­льо­вич

Воло­ди­мирсь­кий воз­ний, воло­ди­мирсь­кий город­ни­чий (1581).

Пав­ло Васильович
~ Мари­на Михай­лів­на Бранська.

Юрій Васи­льо­вич

Ган­на Василівна
~ Ян Лас­ко Черчицький.

Михайл Рома­но­вич

Василь Рома­но­вич
~ Софія Славська

VI

Mikołaj, syn Jana,
pozwany o zabójstwo Stockich, w 1603 roku (Woł. I f. 1095).

Януш Гнiво­ше­вич Калусовський

— шлях­тич влас­но­го гер­ба, пред­став­ник дав­ньої фамілії, осі­лої почат­ко­во у Воло­ди­мирсь­ко­му повіті Волинсь­ко­го воє­вод­ства (родо­ве гніз­до село Калу­сів, нині — Гря­ди Іва­ни­чівсь­ко­го рай­о­ну Волинсь­кої області). Був сином Гніво­ша Пет­ро­ви­ча Калу­совсь­ко­го і Бог­да­ни Ілля­шів­ни Несві­ць­кої. Зга­дуєть­ся серед дво­рян кня­зя Яну­ша-Пав­ла Острозь­ко­го в люто­му 1618 р. (ЦДІА Украї­ни у Києві, ф. 25, on. 1, спр. 112, арк. 348 зв.).

Василь Андрiй­о­вич

Михай­ло Андрiйович

Федiр Андрiй­о­вич

Юрій Васи­льо­вич

~ Овдо­тя Богу­шів­на Зай­це­ва Луковська

Пав­ло Васильович
~ ? Мари­на Михай­лів­на Бранська.

Без міс­ця в розпису
Калу­совсь­кий Адам.
Рік напи­сан­ня: 1660.
Віро­визнан­ня, римо-католик
(гіпо­те­тич­но).
Міс­це похо­ван­ня, не зазначено.
Пожерт­ви: на Затурецький
костел . 200 зло­тих, на шпи­талі . 30
злотих.
ЦЩА­КУкраї­ни: Ф. 28.. On. 1..
Спр. 97. .Арк. 903 зв..904 зв.
318. Калу­совсь­кий Дем.ян.
Рік напи­сан­ня: 1657.
Віро­визнан­ня: схід­ний обряд.
Міс­це похо­ван­ня: церк­ва Св.
Архан­ге­ла Михаї­ла у Радовичах.
Пожерт­ви: на Михайлівську
церк­ву в Радо­ви­чах . 50 злотих.
ЦЩА­КУкраї­ни: Ф. 28.. On. 1..
Спр. 94. .Арк. 412.414 зв.
319. Калу­совсь­кий Захарій.
Рік напи­сан­ня: 1648.
Віро­визнан­ня: схід­ний обряд.
Міс­це похо­ван­ня: церк­ва Св.
Михай­ла у с. Михалів.
Пожерт­ви: на церк­ву Св.
Михай­ла у с. Михалів . 200 злотих.
ЦЩАКУкраїни:Ф. 28.. On. 1..
Спр. 87. .Арк. 530, 531 зв.

Калу­сов­сысий Петро.
Рік напи­сан­ня: 1632.
Віро­визнан­ня, схід­ний обряд.
Міс­це похо­ван­ня: Зимненський
монастир.
Пожерт­ви: ігу­ме­ну Зим­ненсь­ко­го мона­сти­ря о. Паїсію Люст­и­ць­ко­му. ЗО зло­тих, володимирським
шпи­та­лям . “русь­ко­му” і
“лядсь­ко­му” . по 10 злотих.
ЦЩАК Украї­ни: Ф. 28.. On. 1..
Спр. 67. . Арк. 255.257.
321. Калу­совсь­кий Юрій.
Рік напи­сан­ня: 1627.
Віро­визнан­ня: православний.
Міс­це похо­ван­ня: церк­ва Св. Ми-
колая у Чернчицях.
Пожерт­ви: відсутні.
ЦЩА­КУкраї­ни: Ф. 28.. On. 1..
Спр. 63. . Арк. 35 зв., 36 зв.

Калу­совсь­ка Настасія Іванів­на Федо­ро­ва Вече­ри­на, земян­ка волинська:
Печат­ка від 1558 р.:
Василь Рома­но­вич (1576)

Калу­совсь­кий Самуєль (мож­ли­во, це той самий офі­цер, який слу­жив і 1638 р.)Ротмістр при­ват­них військ кня­зя Вла­ди­сла­ва Домініка Заславсь­ко­го 1649–1650

Калу­совсь­кий Ярош 1603 р. на з’їзді волинсь­кої шлях­ти в Люб­ліні разом з інши­ми його учас­ни­ка­ми під­пи­сав заяву на ім’я коро­ля та Сена­ту, в якій заявив про прий­нят­тя унії і закли­кав дер­жав­них мужів Речі Поспо­ли­тої нада­ти під­т­рим­ку З’єднаній Церкві. [Z dziejw Ukrainy. — Kijw, 1912. — S. 120.]

Na Kałusowie, czy Kałuszowie i Wierzbiczny, w powiecie włodzimierskim dziedziczyli 1570 r.: Gniewosz, Jan i Teodor, a 1577 r.: Piotr, Bazyli, Teodor i Jan. Tenże sam, czy też inny Jan, dziedzic Leczyna w tymże roku (Jabł.).

Teodor, horodniczy (włodzimierski??) 1593 r. (Arch. I. Z. Ros. III. 1). Daniel podpisał, z województwem wołyńskiem, elekcyę Władysława IV-go. ¶ Anastazya z Hośćskich, 1‑o v. Kałuszowska, 2‑o v. Janowa Hurkowa, 3‑o v. Walentynowa Wkryńska 1644 r. Anna z Kałusowskich, wdowa po Mikołaju Kosińskim 1644 r. (Woł. VI C f. 254 i 256). Konstanty, żonaty z ks. Teodorą Czetwertyńską 1654 r. (Woł. VII A f. 39). ¶ Hieronim podpisał, z województwem smoleńskiem, elekcyę króla Michała, a Jan Kazimierz, z województwem nowogrodzkiem, obiór Augusta II-go. ¶ Aleksander, żonaty 1696 r. z Zofią z Borejszów. Aleksander, łowczy wiłkomierski 1716 r., żonaty z Barbarą Jaklińską, 1‑o v. Piotrową Rawa Gawrońską (Gr. Krak. 302 f. 2295 i 317 f. 2107). Jan, ziemianin witebski 1719 roku (Ist. Jur. Mat. XXV). ¶ Michał, miecznik wołyński 1717 r., właściciel Wierzbnicy i Łobotyna 1725 roku (Czerniech. f. 450 i 934), pisarz ziemski czerniechowski 1726 r., w 1724 r. rozwiedziony z Konstancyą Kruszelnicką. Córka jego Wiktorya, urodzona z Teresy z Koźmina, 1‑o v. za Józefem Gołuchowskim, miecznikiem owruckim, 2‑o v. za Stefanem z Trojanowych Różyc Różyckim, cześnikiem kijowskim, 3‑o v. za Józefem Duninem Wąsowiczem, cześnikiem wendeńskim (Zap.; Gr. Krak. 356 f. 1152). Stanisław, stronnik Augusta III-go, głosował za nim 1733 r. Józef, w powiecie wiłkomierskim 1764 r. (V. L.).

1. Пра­во­бе­реж­ний гер­бiв­ник.. Бiла Церк­ва: Вид. Олек­сандр Пшонь­кiвсь­кий, 2006. Т. 1. Шлях­та Василь­кiвсь­ко­го, Тара­щансь­ко­го та Зве­ни­го­родсь­ко­го повiтiв. Уклав Є. Чер­не­ць­кий С. 57, вклей­ка.[↩]
2. Лисен­ко С., Чер­не­ць­кий Є. Пра­во­бе­реж­на шлях­та (кiне­ць XVIII–XIX ст.). Бiла Церк­ва: Вид. О. В. Пшонь­кiвсь­кий, 2007. С. 198.[↩]
3. Boniecki A. Herbarz polski. T. 9. Warszawa, 1906. T. 9. S. 176–177.[↩]
4. Gorczyn J. A. Herby Królestwa Polskiego. Krakow, 1653. S. 59. Niesiecki K. Herbarz polski. Lipsk, 1840. Tom V. S. 20. Ostrowski J. Księga herbowa rodów polskich. Warszawa, 1897. Zes. 1. S. 219. Paprocki B. Herby rycerztwa polskiego. Krakow, 1584. S. 864.[↩]
5. Ostrowski J. Zes. 2. S. 129.[↩]
6. Archiwum ksiąźąt Sanguszków w Sławucie (AKSS). / Wyd. Br. Gorczak. Lwow, 1887. Т. 1. 1366–1506. S. 72.[↩]
7. Акты, отно­ся­щи­е­ся к исто­рии запад­ной Рос­сии. М.; СПб.: Нестор-Исто­рия, 2012. Т. 1(6). Сбор­ник доку­мен­тов кан­це­ля­рии вели­ко­го кня­зя литов­ско­го Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка, 1494–1506 гг. Шестая кни­га запи­сей Литов­ской мет­ри­ки. C. 93.[↩]
8. Акты, отно­ся­щи­е­ся к исто­рии южной и запад­ной Рос­сии. СПб., 1863. Т. 1. 1361‒1598. С. 29, 30.[↩]