Черленковські

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ТА ПОХОДЖЕННЯ

Чер­лен­ковсь­кі-Алек­сан­дро­ви­чі — пансь­кий рід, родо­ві зем­лі яко­го були на Брац­лав­щині. Чер­лен­ковсь­кi були біч­ною лінією панів Алек­сан­дро­ви­чів-Воро­но­ви­ць­ких, яка від сере­ди­ни XVI ст. поча­ла вжи­ва­ти пріз­ви­ще, що похо­ди­ло від однієї з брац­лавсь­ких мает­но­стей. Доля Чер­лен­ковсь­ких тіс­но повя­за­на з Брац­лав­щи­ною, хоча вони мали ще й київсь­кі та захід­но-подільсь­кі зем­ле­во­лодін­ня. Цен­тром володінь Чер­лен­ковсь­ких на Брац­лав­щині (Він­ни­ць­кий повіт) було сели­ще Чер­лен­ків (сучасне село Сели­ще Тиврівсь­ко­го рай­о­ну Він­ни­ць­кої обла­сти, Украї­на). Воно розта­шо­ване по течії Пів­ден­но­го Бугу, на його пра­во­му березі ниж­че по течії від села Лани (колиш­ні Юрків­ці), а також на схід від села Яри­шів­ка (по пря­мій від­стані). Маєток був не тіль­ки опор­ним пунк­том обо­ро­ни краю, але й
плац­дар­мом для подаль­шо­го роз­ши­рен­ня володінь. Від­зна­чи­мо розта­шу­ван­ня Чер­лен­ко­ва на пра­во­му березі Пів­ден­но­го Бугу щодо сіл Яро­шів­ка (Яри­шів­ка) та Іванів­ка, розта­шо­ва­них на ліво­му березі Пів­ден­но­го Бугу, що свід­чить про напря­мок руху колоні­за­ції на пів­ден­ний схід від Вінниці.

Рекон­струк­ція гене­а­ло­гії шля­хетсь­ко­го роду Чер­лен­ковсь­ких базуєть­ся як на сучас­них опра­ц­ю­ван­нях історіо­гра­фії, так і на нові­ших інтер­пре­та­ціях відо­мих фак­тів, до яких передусім нале­жать акто­ві доку­мен­ти та гене­а­ло­гіч­ні пра­ці річ­поспо­литсь­ких істо­ри­ків ХVІ—ХVІІІ ст. Упер­ше цей рід як само­стій­ний вио­крем­ле­но у пра­ці Кас­пе­ра Несе­ць­ко­го „Herby y familie rycerskie, tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie Litewskim“ (1728)“ (1728).1 При цьо­му ні про поход­жен­ня роду, ні про його герб К. Несе­ць­кий нічо­го не напи­сав, навів­ши згад­ки лише про чоти­рьох пред­став­ни­ків роду без з’ясування сту­пе­нів спорід­не­но­сти — Іва­на, Сте­фа­на, Стані­сла­ва та Силь­ве­ст­ра. Схо­же, К. Несе­ць­кий усві­дом­лю­вав те, що пише про них пер­шим, оскіль­ки спе­ціаль­но зазна­чив, що попе­ред­ні гене­а­ло­ги і гераль­ди­сти — Бар­тош Папро­ць­кий і Шимон Окольсь­кий — про Чер­лен­ковсь­ких не зга­ду­ва­ли. Однак це не озна­чає, що про цей рід не зна­ли. Рад­ше його ото­тож­ню­ва­ли з дав­ні­шим родом, про який зна­ли за умовчанням.

Гене­а­ло­гію та пер­со­налії шля­хетсь­ко­го роду Чер­лен­ковсь­ких ХVІ—ХVІІ ст. дослід­жу­ва­ли Алек­сандр Ябло­новсь­кий2, Наталія Яко­вен­ко3, Генрік Літвін4, Мико­ла Кри­кун5, краєзна­ве­ць Валерій Мар­це­нюк6, києво-подільсь­кі гене­а­ло­ги Сер­гій Невмер­жи­ць­кий7 та Іван Лев­ковсь­кий.8

Посе­лен­ня Чер­лен­ків перей­шло під одно­осібне володін­ня Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча, ймо­вір­но, у 1520‑х рр., власне, піс­ля смер­ти його рід­но­го бра­та Богу­фа­ла (Богухва­ла) Дмит­ро­ви­ча. У моно­гра­фії „Українсь­ка шлях­та...“ Н. Яко­вен­ко так опи­са­ла від­га­лу­жен­ня роду Чер­лен­ковсь­ких від кола роди­чів: „По смер­ти без­діт­но­го Богу­фа­ла Дмит­ро­ви­ча, вдо­ва яко­го про­да­ла кня­зеві Костян­ти­ну Іва­но­ви­чу Острозь­ко­му Романівсь­ку волость, маєт­ки Дмит­ро­вих нащад­ків зву­зи­ли­ся до Він­нич­чи­ни, обме­жу­ю­чись містеч­ком Чер­лен­ко­вим, що й дало ім’я окре­мій гіл­ці Кміт-Чер­лен­ковсь­ких, зем’ян не так бага­тих, як поваж­них на Брац­лав­щині“.9 Наго­ло­си­мо, що Чер­лен­ковсь­кі Кміта­ми не іме­ну­ва­ли­ся. Це рід Олек­сан­дро­ви­чів від леґен­дар­но­го пред­ка Гре­го­ра Воро­но­ви­ча. Про­даж вдо­вою Богухва­ла Дмит­ро­ви­ча Рома­но­ва кня­зю К. І. Острозь­ко­му під­твер­джуєть­ся ревізією Жито­мирсь­ко­го зам­ку 1545 р.: „[...] волост Рома­нов, кото­рая была к зам­ку,— с тое воло­сти была дань гро­шо­вая и медо­вая и служъ­ба на замок, в кото­рои воло­сти и тепер естъ осмъ­де­сят служ­об людеи; тую волость упро­сил собе в коро­ля его мило­сти ста­ро­ста жито­мир­скии небож­чик пан Дмитръ, и сын его Б(о)гухвалъ тую волост дер­жал; и по смер­ти его жона про­да­ла небож­чи­ку кн(я)зю Костенъ­ти­ну (тоб­то до 1530 р.— В. П.), и тепер (на час про­ве­ден­ня ревізії.— В. П.) тую волост дер­житъ кн(я)гини Ильи­ная к Чуд­но­ву“.10 Напев­но, жито­мирсь­кий ста­ро­ста Дмит­ро Олек­сан­дро­вич випро­сив собі Романівсь­ку волость у вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Олек­сандра між 1501 і 1506 рр., коли той мав титул польсь­ко­го короля.

Як поба­чи­мо далі, Дмит­ро­ві нащад­ки поч­нуть іме­ну­ва­ти­ся Чер­лен­ковсь­ки­ми лише з остан­ньої тре­ти­ни ХVІ ст. На пер­шу тре­ти­ну ХVІ ст. Чер­лен­ків ще не досяг ста­ту­су містеч­ка, зали­ша­ю­чись сільсь­ким посе­лен­ням з пансь­ким двором.

Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча фор­маль­но мож­на вва­жа­ти почат­ків­цем роду Чер­лен­ковсь­ких, хоча сам він Чер­лен­ковсь­ким не іме­ну­вав­ся (згід­но з
доку­мен­та­ми 1540—1552 рр.), напев­но, про­до­в­жу­ю­чи усві­дом­лю­ва­ти себе належ­ним до роду Олек­сан­дро­ви­чів. Від­то­поні­мічне пріз­ви­ще пер­шим почав ужи­ва­ти син Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча Юрій.

Біб­ліо­гра­фія:
Полі­щук В. До історії шля­хетсь­ких родів Схід­но­го Поділ­ля: Чер­лен­ковсь­кі, Житинсь­кі, Хрус­лінсь­кі (пуб­ліка­ція акту 1626 р. на пере­про­даж маєт­ків у Він­ни­ць­ко­му повіті) // Запис­ки Нау­ко­во­го това­ри­ства імені Шев­чен­ка. – Львів, 2022. – Т. 275. – С. 87–139.
Олег Одно­ро­жен­ко (Київ). Шля­хетсь­ка гераль­ди­ка Київсь­кої зем­лі XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. за архів­ни­ми дже­ре­ла­ми та матеріа­ла­ми сфра­гі­стич­ної колек­ції Музею Шере­меть­є­ва // Сфра­гі­стич­ний щоріч­ник · Випуск ІІ.

2. ГЕРАЛЬДИКА ТА СФРАГИСТИКА

Родом, який вів свіє поход­жен­ня від Кміти Волч­ко­ви­ча, були пани Кміти­чі (Кміти), нащад­ки третьо­го сина Волч­ка Алек­сан­дро­ви­ча Кміти­ча — пана Бог­да­на (Федо­ра) Алек­сан­дро­ви­ча Кміти. Київсь­кою галуз­зю цьо­го роду були пани Кміти-Чор­но­бильсь­кі, гераль­дич­на спад­щи­на яких від­тво­ре­на як у річ­поспо­литсь­ких гер­бов­ни­ках, так і на печат­ках дру­гої поло­ви­ни XVI ст. Остан­ній бога­тир зем­лі Русь­кої смо­ленсь­кий воє­во­да (1579–1587), гос­по­дарсь­кий наміс­ник вели­ко­лу­ць­кий та оршансь­кий ста­ро­ста Філон Семе­но­вич Кміта-Чор­но­бильсь­кий кори­сту­вав­ся дво­ма печат­ка­ми (від 1567–1582 рр. 11 та 1585 р. 12)), на яких було розта­шо­ва­но знак у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т над трьо­ма вру­ба­ми в рене­сан­со­во­му щиті, над яким зна­хо­ди­вся шолом з наме­том і три стра­у­ся­чих пера в нашоломнику.

Того­ча­с­ні гер­бов­ни­ки Папро­ць­ко­го повто­рю­ють цю інфор­ма­цію і нази­ва­ють гер­ба­ми панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких три вру­ба13 і зоб­ра­жен­ня золо­то­го зна­ка у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т на чер­во­но­му полі щита, над яким роз­мі­ще­но шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною і п’ять стра­у­ся­чих пер у нашо­лом­ни­ку14.

В “Herbach rycerstwa polskiego” їх пред­став­ле­но в різ­них части­нах чоти­риділь­но­го щита: в пер­шій частині — три вру­ба, в дру­гій частині — знак у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т у супро­воді двох хре­сти­ків, у третій частині — шести­про­ме­не­ва зір­ка над пів­мі­ся­цем, що лежить рога­ми дого­ри (герб Лелі­ва), в чет­вер­тій частині — віст­ря стрі­ли з подвій­ним роз­га­лу­жен­ням здо­лу (герб Одро­вонж), над щитом бачи­мо шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку — з кор­ча­ка вини­кає пес15.

Цей остан­ній герб повто­ре­но також у піз­ні­шо­му гер­бов­ни­ку Несе­ць­ко­го16, в яко­му, слі­дом за гер­бов­ни­ком Коя­ло­ви­ча17 пред­став­ле­но ще одну вер­сію родо­во­го гер­ба панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких: на чер­во­но­му полі золо­тий знак у вигляді двох три­ра­мен­них літер Т у стовп, над щитом — шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку — пави­чеві пера, над яки­ми — шести­про­ме­не­ва зір­ка18, що уподіб­нює цей герб до гераль­дич­но­го зна­ку панів Алек­сан­дро­ви­чів та Вороновицьких.

Разом із тим, неви­пад­ко­вість наяв­но­сті у родо­во­му гер­бі панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких зоб­ра­жен­ня трьох врубів вип­ли­ває з ужи­ван­ня цих гераль­дич­них фігур в яко­сті основ­но­го сюже­ту на печат­ці гос­по­дарсь­ко­го писа­ря (1509–1528) Богухва­ла Дмит­ро­ви­ча Кміти­ча19, якою він кори­став­ся 1515 року. В її полі зоб­ра­же­но герб у вигляді трьох врубів у щиті німе­ць­кої гераль­дич­ної фор­ми20. Від­мін­ність між гер­бом на печат­ці пана Богухва­ла Кміти­ча та гер­бом панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких, пояс­нюєть­ся оче­вид­но тією обста­ви­но, що пер­ший нале­жав до молод­шої галузі роду панів Кміти­чів, яка похо­ди­ла від молод­шо­го бра­та пана Бог­да­на (Федо­ра) Олек­сан­дро­ви­ча Кміти, чет­вер­то­го сина Волч­ка Олек­сан­дро­ви­ча Кміти­ча — Дмит­ра Олек­сан­дро­ви­ча Кмітича.

При­на­гід­но має­мо зазна­чи­ти, що брац­лавсь­ка галузь роду Кміти­чів — пани Чер­лен­ковсь­кі (Кміти-Чер­лен­ковсь­кі), що похо­ди­ли від молод­шо­го бра­та пана Богухва­ла — Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча Кміти­ча, також кори­сту­ва­ли­ся гер­бом із зоб­ра­жен­ням трьох врубів 21. Щоправ­да, на печат­ці 1628–1630 рр., що нале­жить брац­лавсь­ко­му земсь­ко­му писа­реві Силь­ве­ст­ру Чер­лен­ковсь­ко­му (1628–1659), зна­хо­ди­мо герб, який вираз­но нага­дує родо­вий герб панів Кміт-Чор­но­бильсь­ких — знак у вигляді з’єднаних у стовп двох три­ра­мен­них літер Т над трь­ма вру­ба­ми розта­шо­ва­но в іспансь­ко­му щиті, над яким роз­мі­ще­но шолом з наме­том під шоло­мо­вою коро­ною і кор­чак, з яко­го вини­кає пес, в нашо­лом­ни­ку22.

3. ГЕНЕАЛОГІЯ ТА БІОГРАМИ

ПОКОЛІННЯ І

АЛЕК­САНДР ДМИТ­РО­ВИЧ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ

Родо­на­чаль­ник панів Чер­лен­ковсь­ких. Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча фор­маль­но мож­на вва­жа­ти почат­ків­цем роду Чер­лен­ковсь­ких, хоча сам він Чер­лен­ковсь­ким не іме­ну­вав­ся (згід­но з
доку­мен­та­ми 1540—1552 рр.), напев­но, про­до­в­жу­ю­чи усві­дом­лю­ва­ти себе належ­ним до роду Олек­сан­дро­ви­чів. Від­то­поні­мічне пріз­ви­ще пер­шим почав ужи­ва­ти син Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча Юрій. 

Ревізія Він­ни­ць­ко­го зам­ку 1545 р. засвід­чи­ла, що на той час Чер­лен­ків (разом із Кома­ро­вим) був у влас­но­сті Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча, який на час про­ве­ден­ня ревізії пере­бу­вав в ординсь­ко­му полоні, а його маєт­ка­ми керу­ва­ла дру­жи­на.23 Дру­жи­ною була неві­до­ма на ім’я пред­став­ни­ця шля­хетсь­ко­го роду Мику­линсь­ких: „Алек­сан­дро­вая Дмит­ро­ви­ча Мику­лин­ская, кото­рое муж ув Орд± поиман“.24 Вона вико­ну­ва­ла шля­хетсь­ку зам­ко­ву повин­ність з опра­ви горо­день з двох маєт­ків — Кома­ро­ва і Чер­лен­ко­ва: „[...] за гущин­скою город­нею Алек­сан­дро­вое Дмит­ро­ви­ча город­ня з ыме­ня ее Кома­ро­ва а с Чер­лен­ко­ва, под­ле тое город­ни дв± город­ни п(а)на Семе­на Кми­ти­ча з ым±нья его з Л±тына а с Повтев­цовъ“.25

Ревізо­ри також зазна­чи­ли кіль­кість селянсь­ких гос­по­дарств зі шля­хетсь­ких маєт­ків, зокре­ма, до маєт­ку Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча Чер­лен­ко­ва нале­жа­ло 20 селянсь­ких гос­по­дарств: „в Чер­лен­ко­ве, Алек­сан­дро­вое Дмит­ро­ви­ча им±ньи, два­дцать ч(о)л(о)века“.26 Кома­ро­во не було назва­но, однак, чи йшло­ся про маєток? Город­ня була Чер­лен­ківсь­ка — так вона і нази­ва­ла­ся у ревізії 1552 р.27 Нато­мість у тій же ревізії 1552 р. Кома­ро­вим було назва­но шля­хетсь­кий двір у місті („дво­ры земян­ские в м±сте“): „Кома­ровъ Дени­сов дворъ“; „Сими­ное Кома­ров­ское дворъ, Гриц­ковъ Кома­ровъ Стре­чин­ское дворъ“.28 Про­те наразі не ясно, чи з дво­ру Кома­ро­ва, що у місті Він­ни­ця, йшла зам­ко­ва повин­ність, чи з маєт­ку Кома­ро­во?. Якщо пра­виль­ним є дру­гий варіант, то, най­і­мо­вір­ні­ше, що Кома­ро­во лежа­ло пустим і там не було селянсь­ких гос­по­дарств. Згід­но з доку­мен­том 1670 р. (див. далі), Кома­ро­во як село вхо­ди­ло до маєт­ко­во­го господарства
Черленковських. 

Схо­же, Олек­сандр Дмит­ро­вич таки був викуп­ле­ний з Орди, оскіль­ки у ревізії Він­ни­ць­ко­го зам­ку 1552 р. назва­но саме його, а не дру­жи­ну, влас­ни­ком маєт­ків і від­по­ві­даль­ним за вико­нан­ня зам­ко­вих повин­но­стей, прав­да, оче­вид­но, що він не брав уча­сти в ревізії, як про це свід­чить ото­тож­нен­ня його з Кміти­чем.29 Це єди­на згад­ка у дже­ре­лах, коли Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча назва­но Кміти­чем. Тоб­то по дядь­ко­ві. Під час ревізії 1552 р. маєток Чер­лен­ків не був облі­ко­ва­ний: ревізо­ри посла­ли­ся на від­сут­ність шлях­ти на міс­цях або їх уряд­ни­ків, як і голов­но­го зам­ко­во­го уряд­ни­ка, що не доз­во­ли­ло про­ве­сти пов­ну фік­са­цію даних.30

На спіль­ність володін­ня Чер­лен­ко­вим між бра­та­ми Олек­сан­дро­ви­ча­ми вка­зує ціка­вий факт із запо­віту вдо­ви Іва­на Воро­но­ви­ць­ко­го Марії (Мил­ки) Васи­лів­ни Саба­ровсь­кої від 11 черв­ня 1574 р., в яко­му вона від­пи­сує своїм ону­кам Філо­ну і Іва­ну Гор­дій­о­ви­чам Мику­линсь­ким чоти­рьох належ­них їй („три чело­ве­ки єтчиз­ных на куни­цы“) з Чер­лен­ко­ва, які були успадко-
вані вдо­вою Іва­на Воро­но­ви­ць­ко­го Марією.31 Таким чином, бачи­мо, що Чер­лен­ків не весь відій­шов до Дмит­ра Олек­сан­дро­ви­ча під час поді­лу спад­щи­ни „гетьма­на“ Олек­сандра, а част­ко­во зали­шав­ся у володін­ні інших братів, власне, Юрія Вороновицького.

∞, N. МИКУЛИНСКАЯ.

ПОКОЛІННЯ ІІ

ЮРІЙ ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ ЧЕР­ЛЕН­КОВСЬ­КИЙ († 1605)

брац­лавсь­кий войсь­ко­го (1601 р.), який володів Чер­лен­ко­вом, Сели­щем, Юрків­ця­ми, Бохон­ни­ка­ми, Рівцем49 та кіль­ко­ма інши­ми села­ми, зосе­ре­дже­ни­ми в одно­му земель­но­му ком­плексі під Вінницею.

Від­то­поні­мічне пріз­ви­ще пер­шим почав ужи­ва­ти син Олек­сандра Дмит­ро­ви­ча Юрій, однак це ста­ло­ся не одра­зу. 1570 р. в акті меж­уван­ня ґрун­ту він­ни­ць­ких міщан з Яку­ши­не­ць­ким маєт­ком Бене­дик­та, Олех­на та Бог­да­на Коцубів Яку­шинсь­ких, зви­ну­ва­че­них він­ни­ць­ки­ми міща­на­ми у захоплен­ні ґрун­тів, він ще фіґу­рує без влас­ни­ць­ко­го пріз­ви­ща Чер­лен­ковсь­кий.32 В іншо­му випад­ку його володін­ня родо­вим маєт­ком позна­чаєть­ся без пріз­ви­ща, по-влас­ни­ць­ки: „в ыме­ню п(а)на Юря Алек­сан­дро­ви­ча, в Чер­лен­ко­ве“.33 До пов­но­літ­тя його синів, тоб­то до кін­ця ХVІ ст., Юрій Олек­сан­дро­вич був, по суті, пер­шим і єди­ним пред­став­ни­ком роду Чер­лен­ковсь­ких і саме з ним асо­ці­юєть­ся утвер­джен­ня ново­го родо­во­го від­то­поні­міч­но­го пріз­ви­ща.34 Юрій Олек­сан­дро­вич нази­ває себе Чер­лен­ковсь­ким у доку­мен­тах від пер­шої осо­би, посів­ши уряд брац­лавсь­ко­го войсь­ко­го з 1585 р. (при­вілей польсь­ко­го коро­ля на уряд войсь­ко­го не дій­шов до нашо­го часу). Про це
свід­чить його лист про пози­ку гро­шей у своєї дру­жи­ни під заста­ву сво­го села Ново­се­ли­ці в 400 копах гро­шей литовсь­ких від 30. 01. 1589 р.35: „[...] земе­нин его коро­лев­ское мило­сти вое­вод­ства Бра­слав­ско­го его милост
пан Юреи Алек­сан­дро­вич Чер­лен­ков­скии, воис­кии бра­слав­скии“36.

В акті пере­да­чі Чер­лен­ко­ва своїй дру­жині у пожит­тєве володін­ня 1589 р. маєток фіґу­рує як отчи­на і діди­на („[...] на име­ню сво­емъ отчиз­номъ и дедиз­номъ, у вое­вод­стве Бра­слав­ско­му лежа­чомъ, на Чер­лен­ко­ве“).37 Вказів­ка на діда — жито­мирсь­ко­го наміс­ни­ка Дмит­ра Олек­сан­дро­ви­ча, який був бра­том Кміти (Матвія) Олек­сан­дро­ви­ча, вка­зує на те, що
усві­дом­лен­ня почат­ків роду вели від діда, який, власне, і успад­ку­вав маєток піс­ля роз­поді­лу спад­щи­ни Олек­сандра між його дітьми.

Гієронім Юрiй­о­вич Чер­лен­ковсь­кий (пом. 1609/10 рр.),

брац­лавсь­кий лов­чий (від 1603 р.)

18/16. Кирил Юрiй­о­вич Чер­лен­ковсь­кий (пом. піс­ля 1609 р.)

19/16. Дмит­ро Юрiй­о­вич Чер­лен­ковсь­кий (пом. піс­ля 1609 р.)

20/16. Сте­фан Юрiй­о­вич Чер­лен­ковсь­кий (пом. 1622/23 рр.)

був спер­шу брац­лавсь­ким лов­чим (1599 р.), піз­ні­ше під­ча­шим (від 1603 р.), а зго­дом столь­ни­ком (від 1609 р.). Був учас­ни­ком смо­ленсь­ко­го похо­ду Зиґ­мун­та III і саме під час воєн­ної кам­панії отримв свої най­ва­го­мі­ші номі­на­ції. Сте­фан став като­ли­ком і зас­нов­ни­ком пер­ших «римсь­ких» хра­мів на Брац­лав­щині. Сте­фан та Іван від­кри­то нале­жа­ли до двірсь­кої фрак­ції, яку на Поділ­лі пред­став­ля­ли Потоцькі.

21/16. Іван Юрiй­о­вич Чер­лен­ковсь­кий (пом. 1617 р.),

брац­лавсь­кий земсь­кий суд­дя (від 1609 р.). Пред­став­ник Брац­лав­щи­ни на валь­них сей­мах у 1585 р. Сте­фан та Іван від­кри­то нале­жа­ли до двірсь­кої фрак­ції, яку на Поділ­лі пред­став­ля­ли Потоцькі.

Був учас­ни­ком смо­ленсь­ко­го похо­ду Зиґ­мун­та III і саме під час воєн­ної кам­панії отримв свої най­ва­го­мі­ші номі­на­ції. Іван зали­ши­вся пра­во­слав­ним, а його син Силь­вестр був одним із най­ві­до­мі­ших захис­ни­ків і доб­ро­чин­ців Схід­ної Церк­ви. Піс­ля смер­ті братів, які не мали нащад­ків по чоло­вічій лінії, Сте­фан та Іван зосе­ре­ди­ли у своїх руках родо­ві воло­сті й пере­да­ли їх своїм синам, від­по­від­но Юрію та Силь­ве­ст­ро­ві (пом. піс­ля 1648 р.).

22/16. Марія (Мару­ша) Юрiй­ов­на Черленковська

∞, Іван Красносельський.

VII

23/?. Ган­на .….…. Чер­лен­ковсь­ка (пом. 1644 р.)

У поділі май­на бра­ли актив­ну участь і пред­став­ни­ці роду — зга­ду­ва­на вже Ган­на Оче­сальсь­ка, сест­ра Сте­фа­на та інших Юрій­о­ви­чів Марія (Мару­ша) Іва­но­ва Крас­но­сельсь­ка, сест­ри Силь­ве­ст­ра Софія Яно­ва Обо­денсь­ка (у дру­го­му шлю­бі Яно­ва Пет­ри­ковсь­ка) та Цеци­лія Мате­ушо­ва Чап­ли­ць­ка, а також дру­жи­на Силь­ве­ст­ра Ган­на Мико­лаїв­на Шашковичівна.

∞, Зиґ­мунт Очесальський.

24/20. Юрiй Сте­фа­но­вич Черленковський

Юрій помер невдо­взі піс­ля бать­ка (1624 р.), а його володін­ня перей­шли до сина Яна (пом. піс­ля 1648 р.). Юрій був повя­за­ний із Яну­шем Збаразьким.

25/21. Силь­вестр Іва­но­вич Черленковський

брац­лавсь­ко­му меч­ни­ко­ві (від 1622 р.), а потім земсь­ко­му писа­рю (від 1629 р.). Пред­став­ник Брац­лав­щи­ни на валь­них сей­мах у 1633, 1638, 1641 рр.
одним із най­ві­до­мі­ших захис­ни­ків і доб­ро­чин­ців Схід­ної Церк­ви. У 1629 р. подат­ко­вий реєстр нази­ває двох влас­ни­ків родо­вих зем­ле­во­лодінь а саме Силь­ве­ст­ра (216 димів) і Яна (133 дими). Таким чином, оби­д­ва вони вхо­ди­ли до групи замож­ної шляхти.

∞, Ган­на Мико­лаїв­на Шашковичівна.

26/21. Софія Іванiв­на Черленковська

∞, 1‑й: Ян Ободенський

∞, 2‑й: Ян Петриковський

27/21. Цеци­лія Іванiв­на Черленковська

∞, Мате­уш Чаплицький

VIII

Ян Юрiй­о­вич Чер­лен­ковсь­кий (1629,1648).

У 1629 р. подат­ко­вий реєстр нази­ває двох влас­ни­ків родо­вих зем­ле­во­лодінь а саме Силь­ве­ст­ра (216 димів) і Яна (133 дими). Ян пере­бу­вав у колі клієн­тів Кали­новсь­ких. Ян Чер­лен­ковсь­кий, домо­вив­ши­ся про весіл­ля з пад­чер­кою Лука­ша Витов­ско­го і доч­кою Анни з Мику­ли­не­ць, під­пи­сав­ши інтер­ци­зу, тоб­то пись­мо­ву уго­ду, по при­їзді у при­зна­че­ний день виявив, що ті «на [його] вели­кую зне­ва­гу и над­мер­ную шко­ду» пої­ха­ли з дому. Однак пото­му бать­ки дів­чи­ни не пере­ста­ли лагід­ни­ми обіт­ни­ця­ми тіши­ти споді­ван­ня скарж­ни­ка, який при­їж­д­жав в їхній дім «з вели­ким коштом» і «зна­ме­ни­тые подар­ки отда­вал». Через дея­кий час Ян послав до них своїх при­я­телів, нага­ду­ю­чи про домо­в­ле­но­сті та про­ся­чи вико­на­ти обі­цян­ку, які вчи­ни­ли з Витовсь­ки­ми ще одну інтер­ци­зу і при­зна­чи­ли дату весіл­ля. Як скар­жи­вся Чер­лен­ковсь­кий, він поз­був­ся дідич­них маєт­но­стей через весіль­ні вит­ра­ти, які скла­ли 30 тисяч золо­тих, та зі «зна­ме­ни­тою лич­бою зна­ме­ни­тых» при­я­телів при­ї­хав у весіль­ний день, про­те зно­ву не виявив своїх гіпо­те­тич­них роди­чів на міс­ці 38

Ата­нас Сіль­ве­ст­ро­вич Черленковський

Чер­не­ць уніатсь­ко­го орде­ну св. Васи­ліа­на в Чер­лен­клвсь­ко­му монастирю.

гераль­дик Папроц­кий, гово­рит лишь о семи сыно­вьях Алек­сандра и от одно­го из них — Мат­вея Кми­ты, ведёт родо­вод Кмит Чер­но­быль­ских: Гре­гор Воро­но­вич —> Алек­сандр (Кми­та) Гре­го­ро­вич —> Мат­вей Кми­та —> Криштоф Кми­та, Семён Кми­та —> Филон Кми­та Чер­но­быль­ский (сын Семёна)[206].

Вер­сия Папроц­ко­го, в основ­ном, под­твер­жда­ет­ся источ­ни­ка­ми. Так, Кми­та (Алек­сандр), упо­ми­на­ет­ся в гра­мо­те вели­ко­го кня­зя Свид­ри­гай­ла, утвер­жда­ю­щей гра­ни­цы име­ния земя­ни­на Брац­лав­ско­го, Кар­па Ива­но­ви­ча Мику­лин­ско­го, 1431 года, мая 31 дня: «…ино мы посла­лы вижа зам­ку Бра­слав­ско­го, пана Хац­ка до земянъ Бра­слав­скихъ: пана Мак­сы­ма Тым­ко­вы­ча, пана Ярмо­лу, пана Евсея и пана Кмы­ту…», «…одъ­толь уверхъ рич­ки Дидов­ки до гостын­ця Вин­ниц­ка­го, а гостын­цемъ, мымо лозу Мох­на­тую, у лево, пус­ка­ю­чи черезъ поле до рики Зга­ру, нижей уро­чи­ща Брыч­на­го, где впа­да­етъ рич­ка Кулы­ка, где есмо заста­лы пана Кмы­ту, кото­рый при­зналъ: же по левой рич­ки Кулы­гы грунтъ Мыкулын­скій, а по пра­вой мой до Лыты­на, тамъ же въверхъ Кулы­ги про­сто до (ро)гу леса; а одъ леса ажъ до уро­чи­ща Вир­ной долы­ны, где заста­лы­смо бояръ Хмель­ныц­кихъ: пана Евсея и иныхъ, кото­рыи при­зна­лы по тую долы­ну Вир­ную грунтъ Мыкулын­скій, а за долы­ною Багрыновскій;……».[207]К сло­ву, Баг­ри­нов­ский грунт неда­ле­ко от Лити­на при­над­ле­жал хмель­ниц­ким боярам — Евсею и Вас­ку, кото­рые, веро­ят­но и были родо­на­чаль­ни­ка­ми Баг­ри­нов­ских на Подолье.[208] Меж­ду тем, уже в XVI веке Баг­ри­нов­ские фик­си­ру­ют­ся на Киев­щине, при­чём кро­ме села Баг­ри­нов­цы (в 1579 г. — 3 дымы, в 1628 г. — 4 дымы) в Зау­шье, рас­по­ло­жен­но­го меж­ду Уща­па­ми и Дедковичами[209], был ещё хутор Баг­ри­нов­ка, кото­рый нахо­дил­ся по сосед­ству с ост­ро­вом Заясе­нец­ким (Лев­ко­ви­чи в Овруч­ском пове­те). Кон­крет­ное место рас­по­ло­же­ния сели­ща Баг­ри­нов­ка ука­зы­ва­ют Акты Люб­лин­ско­го Три­бу­на­ла — это Бара­нов­щиз­на, то есть ост­ров Баран­ков­ский (назван от Меле­ха Бара­на) или ина­чей Скре­бе­лиц­кий («до добр позва­ных Баг­ри­нов­ки на Барановщизне»)[210]. Кми­та Алек­сан­дро­вич (Мат­вей Кми­та Алек­сан­дро­вич) — ста­ро­ста Вин­ниц­кий, Чер­кас­ский и Путивль­ский, ука­зан­ный в Папроц­ко­го, встре­ча­ет­ся в таких пожа­ло­ва­ни­ях коро­лей Кази­ми­ра и Алек­сандра: «1490, апре­ля 30. Лист намест­ни­ку Путивль­ско­му, пану Кми­те Алек­сан­дро­рви­чу. Сда­ча в арен­ду на три года мыта и корч­мы Путивль­ских Киев­ским жидам, Мево­ра­ху и Иеро­елу, и Слуц­ко­му жиду Авраму»[211], «Намест­ни­ку Вениц­ко­му, пану Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу, 10 коп гро­шей у Окуш­ка Кали­ни­ко­ви­ча з дань­ных пеня­зей Извя­голь­ских, а 2 возы соли с клю­ча Луцкого»[212], «1494, мая 17. Лист намест­ни­ку Чер­кас­ско­му, пану Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу. Раз­ре­ше­ние Киев­ско­му бояри­ну Вас­ку Ерше­ви­чу при­зы­вать и оса­жи­вать людей в его име­нии Мош­ны в Чер­кас­ском пове­те и осво­бож­де­ние их от ясач­ной служ­бы, что­бы они слу­жи­ли Ерше­ви­чу, как слу­жат люди дру­гим Киев­ским боярам».[213] Из опи­си Вин­ниц­ко­го зам­ка 1552 года извест­но «село пана Алек­сан­дро­во Кми­ти­ча Чер­лен­ко­во», где Алек­сандр Кми­тич — сын Дмит­рия Алек­сан­дро­ви­ча Кмитича[186], «село Семе­но­во Кми­ти­ча Повтор­цы», то есть Пул­тов­цы, «пана Семе­на Кми­ти­ча двор в месте», «село Семе­на Кми­ти­ча Летынь», «дру­гое село пана Семе­на Кми­ти­ча на имя Пел­чев­цы» (те же Пул­тов­цы) с при­сёл­ка­ми Сала­та­ми (то есть, Салашами).[214] Не уди­ви­тель­но, что эти же име­ния «Лити­на, Пол­те­вичъ и Сола­ши и дво­ра Вениц­ко­го» 29 мар­та 1566 года Филон Кми­та обме­нял на Чер­но­быль, Лев­ко­ви­чи и Кобылин.[215] В реви­зии Вин­ниц­ко­го зам­ка от 1545 года в дер­жа­нии Семё­на Кми­ты назва­но ещё и село Воня­чин (совре­мен­ное Горо­ди­ще Литин­ско­го рай­о­на): «A kotoroie imenie Woniuczyn na tot czas pan Semen Kmitych derżyt od hospodara Jeho Miłosti»[216]

Herby rycerstwa polskiego. Przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584. Wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego (1858), S. 852
↑ Гра­мо­ты вели­ких кня­зей литов­ских с 1390 по 1569 год / Под ред. В. Анто­но­ви­ча и К. Коз­лов­ско­го. — К., 1868. — С. 1–21.
↑ Сіцінсь­кий Ю. Поділ­ля під вла­дою Лит­ви / Упо­ряд­ни­ки Ващук Д., Мошак М. НАН Украї­ни. Інсти­тут історії Украї­ни. — Кам’янець-Подільський, 2009, стор. 128
↑ Zrodła Dziejowe, T. XX, Warszawa, 1894, S. 78, 152
↑ Zrodła Dziejowe, T. XXI, Warszawa, 1894, S. 102, 353—354
↑ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 27‑й, СПб., 1910. стр. 220
↑ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 27‑й, СПб., 1910. стр. 277
↑ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том 27‑й, СПб., 1910. стр. 542
↑ Архив Юго-Запад­ной Рос­сии: Часть 7. Том I. Киев: 1886, стр. 602, 607, 608
↑ Лап­по И. И. Вели­кое Кня­же­ство Литов­ское за вре­мя от заклю­ченія люб­лин­ской уніи до смер­ти Сте­фа­на Баторія, 1569—1586: опыт изслѣ­до­ванія поли­ти­че­ска­го и обще­ствен­на­го строя, Том 1. Тип. И. Н. Ско­ро­хо­до­ва, 1901, стр. 431
↑ Źródła dziejowe. T. 6, 1877, S. 114

4. ДОКУМЕНТИ

Źródła dziejowe, Т. XXI, Warszawa, 1897, S. 413

1599 года июля 30 дня.

Запис делу меж­ду Кми­ти­ча­ми Кришто­фом и Семе­ном мает­но­стей отчиз­ных в зем­ле Киев­ской лежа­чих, кото­рым то дзелом:

мает­ность Велед­ни­ко­ви­чи под Овру­чем и вто­рая мает­ность Коро­с­те­шов под Жито­ми­ром в пове­те Киев­ском лежа­чие, и до того два дво­ры, один дом в зам­ку гос­по­дар­ском Овруч­ском в огро­де, а дру­гий дом в месте, з огро­дом ово­чо­вым и с челя­дью неволь­ной, також с быд­лом в том дво­ре будучим и паш­ня так­же с сено­жа­тью отчиз­ной, кото­рая есть коло гро­да Уру­чо­го — Кришто­фу Кми­ти­чу достались;

а на Семе­на Кми­ти­ча — добра на Подо­лью в пове­те Вин­ниц­ком лежа­чие, то есть Литин, Пол­тев­цы и двор под местом Вин­ни­ца, по той сто­роне Буга реч­ки з людь­ми, паш­ня с сено­жатьми и з быд­лом, здав­на до того двор­ца нале­жа­чие, и горо­ди­ще Пиков на Сни­во­де лежа­щее, сей­час пустое, так­же с сели­ща­ми пусты­ми по Сни­во­де и дру­гое горо­ди­ще так­же пустое — Глин­ско, со вси­ма грун­та­ми тых обы­д­вох горо­дищ аж до Чор­но­го шля­ху припадлые.

Семе­но­ви Кми­ти­чу боль­шая часть добр отчиз­ных доста­лась, но в награ­ду к мень­шей части Кришто­фа Кми­ти­ча — служ­ба одна в Волев­ской воло­сти на имя Мале­ви­чи и чет­вер­тая часть в Замыс­ло­вы­чах з Тихо­ном Козин­ским по жене его кн. Овдо­тьи Капу­стян­ке, мает­ность отчиз­ная, дедич­ная и ника­ко­му изме­не­нию не под­ле­жит Семе­ном Кми­ти­чем и при­да­на есть; кото­рых то добр спо­койне ужи­ва­нье для сто­рон обы­д­вох под закла­дом вышей выра­жон­ным на коро­ля его мило­сти и при­я­те­лей дель­чих тым же дзе­лом есть обва­ро­ва­на. http://​forum​.vgd​.ru/​1​2​3​1​/​1​8​2​9​0​/​1​4​1​0​.​htm

[/​q]

Выпис з книг Голов­ных Три­бу­наль­ских Корон­ных Люб­лин­ских вое­вод­ства Брацлавского

Року 1599 меся­ца июля 13 дня.

…Я Криштоф Кми­тич Алек­сан­дро­вич, вызна­ва­ю­чи сам на себе сим моим листом кож­до­му доб­ро­му кому того потре­ба будет веда­ти, аль­бо чту­чи его слу­ша­ти, что ж поз­во­лив­ши на дел веч­ный с бра­том моим рожо­ным паном Семе­ном Кми­тою Алек­сан­дро­ви­чем и взяв­ши межи собою полю­бов­ных дель­чих, то есть пана Михай­ла Михай­ло­ви­ча Халец­ко­го, ста­ро­сту Овруц­ко­го, пани мат­ку нашу, пани Бог­да­ну Кми­ти­ную Огре­фи­ну Поло­зов­ну и бра­та нашо­го пана Оли­за­ра Волч­ко­ви­ча, а дво­рян гос­по­да­ря коро­ля его мило­сти пана Федо­ра Ель­цо­ви­ча, пана Сол­та­на Стец­ко­ви­ча, пана Федо­ра Кисе­ля, писа­ра пана вое­во­ды его мило­сти Киев­ско­го, дели­ли есмо име­нья свои вси отчиз­ные и дедиз­ные в зем­ли Киев­ской и Подольской.…

.….…

Писан в Овру­чом под лето Божо­го наро­же­нья 1527 года меся­ца мая 30 дня индик­та 3…

Обля­та кон­фир­ма­ции [от 7 мар­та 1499 года] при­ви­лею з лас­ки коро­ля его мило­сти Кази­ми­ра вель­мож­но­му пану Кми­те на роз­ные добра даного.

Пере­вод с латыни

Выпис с книг Глав­ных Три­бу­наль­ских кон­сер­ват вое­вод­ства Брацлавского.

Року 1645 меся­ца сен­тяб­ря 11 дня.

Перед судом нынеш­ним Глав­ным Три­бу­наль­ским Корон­ным Люб­лин­ским поста­но­вив­шись оче­ви­сто уро­жо­ный его милость пан Габ­ри­эль Соко­лов­ский для запи­са­нья в кни­ги нынеш­ние Глав­ные Три­бу­наль­ские Люб­лин­ские кон­фир­ма­ции през кня­зя его мило­сти Алек­сандра Литов­ско­го, Рус­ско­го, Жмуд­ско­го, а пана и деди­ча от най­я­с­ней­ше­го коро­ля его мило­сти Кази­ми­ра уро­жо­но­му Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу на добра отчиз­ные село Литин, Велед­ни­ко­ви­чи, Коро­с­те­шов и иные все в кон­фир­ма­ции при­ви­лею нижей инсе­ро­ва­ные, мено­ви­те выра­жо­ные, дано­го с заве­си­стою печа­тью Вели­ко­го князтва Литов­ско­го “пер обля­там” подал, про­ся­чи абы при­ня­та и в кни­ги нынеш­ние упи­са­на была. Кото­рый же суд прий­ма­ю­чи перед собою чита­ти каза­ли. И так ся в собе латин­ским пись­мом пыса­ныи мают:

Року 1645 меся­ца сен­тяб­ря 11 дня.

Перед судом нынеш­ним Глав­ным Три­бу­наль­ским Корон­ным Люб­лин­ским поста­но­вив­шись оче­ви­сто уро­жо­ный его милость пан Габ­ри­эль Соко­лов­ский для запи­са­нья в кни­ги нынеш­ние Глав­ные Три­бу­наль­ские Люб­лин­ские кон­фир­ма­ции през кня­зя его мило­сти Алек­сандра Литов­ско­го, Рус­ско­го, Жмуд­ско­го, а пана и деди­ча от най­я­с­ней­ше­го коро­ля его мило­сти Кази­ми­ра уро­жо­но­му Кми­те Алек­сан­дро­ви­чу на добра отчиз­ные село Литин, Велед­ни­ко­ви­чи, Коро­с­те­шов и иные все в кон­фир­ма­ции при­ви­лею нижей инсе­ро­ва­ные, мено­ви­те выра­жо­ные, дано­го с заве­си­стою печа­тью Вели­ко­го князтва Литов­ско­го “пер обля­там” подал, про­ся­чи абы при­ня­та и в кни­ги нынеш­ние упи­са­на была. Кото­рый же суд прий­ма­ю­чи перед собою чита­ти каза­ли. И так ся в собе латин­ским пись­мом пыса­ныи мают:

Во имя Пан­ское, аминь. На веч­ную память об этом привилее.
Мы, Алек­сандр, с Божей лас­ки вели­кий князь Литов­ский, Рус­ский и Жмуд­ский, пан и дедич, озна­ме­ну­ем тым листом нашим всим вобец и каж­до­му з особ­на, кому того веда­ти нале­жит, нинеш­ним и на потом будучим, иж при­шод­ши до нас уро­жо­ный Кми­та Алек­сан­дро­вич про­сил, подав­ши прось­бу, абы ему пев­ную дона­цию най­я­с­ней­ше­го кня­зя пана Кази­ми­ра, свя­той памя­ти пред­ка нашо­го, с доб­ро­чин­ной лас­ки ему дан­ной, нашим листом затвер­ди­ли. Мы на тую прось­бу его подан­ную ува­жив­ши, и на веч­ные заслу­ги его вер­ные поста­но­ви­ли под­луг прось­бы, добра те отчиз­ные дона­ции листом нашим утвер­дить, что­бы негде жод­ная угро­за над той посес­си­ей его не воз­ник­ла, запи­су­ем ему и вызна­ча­ем зем­ли или села Литин назва­на в пове­те Вин­ниц­ком, кото­рую Бог­дан Кор­тен неякий три­мал, а зем­лю Велед­ни­ко­ви­чи в пове­те Киев­ском и чоло­ве­ка Игна­та Закор­ни­ча с его зем­лей в пове­те Овруц­ком осед­ло­го, кото­ро­го тот же пан отец наш лас­ка­во даро­вал и теж мы дару­ем для луч­шей твер­до­сти навеч­но, село наше Коро­с­те­шов назва­ное, с дан­ни­ка­ми наши­ми Курья­ном и Васи­ли­ем с их това­ри­ша­ми в пове­те Жито­мир­ском, и людей так­же наших Гри­на Сиро­ко­по­ви­ча с бра­том Маць­ком и зем­лю их, як отец их Сиро­ко­пиз­на три­мал, и Яно­ва Лукья­на с бра­тью Яно­ви­чи и Ива­на с бра­тью Мелеш­ко­ви­чи и их грун­та­ми в пове­те Овруц­ком лежа­чи­ми, дали, даро­ва­ли и нада­ли лас­ка­во и на потом даем со все­ми их услу­га­ми и повин­но­стя­ми оных, так­же с подат­ка­ми, про­вен­та­ми, дани­на­ми все­ля­ки­ми пеняз­ны­ми и медо­вы­ми, паш­ня­ми, сено­жа­тя­ми, поля­ми, паст­би­ща­ми, зарос­ля­ми, гая­ми, леса­ми, бора­ми, пасе­ка­ми, ста­ва­ми, озе­ра­ми, река­ми, реч­ка­ми, став­ка­ми, рыба­ми, млы­на­ми и их вымел­ка­ми, а так­же со все­ми належ­но­стя­ми и при­на­леж­но­стя­ми, со все­ми под яким кол­век назвись­ком назы­ва­ю­чи­ми до выше­ука­зан­ных добр, яким кол­век спо­со­бом здав­на нале­жа­чи­ми, кото­рые были и на потом будучие, яким кол­век спо­со­бом люд­ским умно­жо­но может быть, так широ­ко и дол­го як та зем­ля и добра пре­ре­чо­ные в сво­их гра­ни­цах здав­на мают, тому же уро­жо­но­му Кми­те и его влас­ным сук­цес­со­рам со всем пра­вом пан­ской влас­но­сти иметь, дер­жать, ужи­вать, спо­кой­но посе­дать, про­дать, заме­нять, заста­вить и т. д…, на что для луч­шей твер­до­сти и печать нашу тому листу при­ло­жить казалисмы.
Писан в Вильне в чет­верг перед свя­том св. Иоан­на Кре­сти­те­ля [7 мар­та] року от Рож­де­ства Хри­сто­ва 1499 в при­сут­ствии уро­жо­ных панов Аль­бер­та, бис­ку­па вилен­ско­го, Ста­ни­сла­ва Яно­ви­ча, ста­ро­сты жмуд­ско­го, Яна Литава, намест­ни­ка ново­грод­ско­го и сло­ним­ско­го мар­шал­ка, рукой вели­ко­го Эраз­ма Вител­лио, про­бо­ща вилен­ско­го и сек­ре­та­ря нашого.

Кото­рая то обля­та при печа­ти заве­си­стой Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го за пода­ньем выш­ме­но­ван­ной осо­бы, а за при­ня­тьем нашим судо­вым, вся сло­во в сло­во до книг нынеш­них Глав­ных Три­бу­наль­ских есть впи­са­на, с кото­рой и тот выпис под печа­тью зем­ской вое­вод­ства Брац­лав­ско­го есть выдан. Писан в Люб­лине. М. П.

См.: 29/630/0/1.85/972: Sukcesja papierów po Sapiehach linii siewierskiej: d) Akta osobiste i majątkowe Łukasza i Zofii z Chodkiewiczów Sapiehów, odziedziczone przez Lwa Sapiehę, oraz papiery Kmitów Czarnobylskich z l. 1505–1630 i Pawszów z l. 1511–1598 (scan: 470–474.jpg https://szukajwarchiwach.pl/29…ZYB_eP5grw) (scan: 474.jpg: Обля­та кон­фир­ма­ции при­ви­лею з лас­ки коро­ля его мило­сти Кази­ми­ра вель­мож­но­му пану Кми­те на роз­ные добра дано­го. [На] Коро­с­те­шов. 1645. Ори­ги­нал 1499. http://​forum​.vgd​.ru/​f​i​l​e​.​p​h​p​?​f​i​d​=​4​5​2​7​6​9​&​k​e​y​=​1​9​9​0​2​0​757).
[1499 г.] мар­та 26. Виль­на. При­ви­леi панȣ Кми­те Алек­сан­дро­ви­чȣ | на село Коро­с­те­шо­во а на дан­ни­ки | ȣ Жито­мир­скомъ повете. |

Самъ Алек­сан­дръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Билъ намъ чолом пан Кми­та Алек­сан­дро­вичъ и про­сил в насъ села ȣ Жи|томирскомъ пове­те на имѧ Коро­с­те­шо­ва и дан­ни­ковъ наших Гȣри­на | а Васи­лѧ и их това­ри­шовъ. И пове­дил перед нами, што ж тыи дань­ни­ки | дают намъ дани тол(ь)ко пол третѧ вед­ра медȣ а ωсмъ ведеръ полю|дья.
Ино мы тое село Коро­с­те­шо­во и тых дань­ни­ковъ Гȣри­на а Ва|силя и их това­ри­шов емȣ дали со вси­ми ихъ зем­лѧ­ми и зъ данью | и со всимъ с тым, што здав­на к томȣ селу Коро­с­те­шо­ву слȣшало. |
П(и)сан ȣ Вил(ь)ни, мар(та) 26 день. Индиктъ 2. | Янȣш­ко писар. || л. 170 (ЛМ‑6, №186)

(scan: 475–476.jpg) https://szukajwarchiwach.pl/29…yh9I1cVyUQ

Гра­мо­та вели­ка­го кня­зя Свид­ри­гай­ла, утвер­жда­ю­щая гра­ни­цы имЂнія земя­ни­на Брац­лав­ска­го, Кар­па Ива­но­ви­ча Мику­лин­ска­го. 1431 года, мая 21 дня.

Feria quarta ante festurn nativilatis gloriosissimae virginis Mariae proxima Anno Domini millesimo septingenfesimo decimo quarto.

Ad officium et acta presentia, castrensia, capitanealia, latyczoviensia personaliter veniens generosus Thomas Zalivski, obtulit officio presenti et ad acticandum porrexit literas graniciales seu confirmationem commissotialem, ruthenico idiomate scriptas, ratione limitum inter bona Poczapinske et Miculinske, per serenissimum regem poloniae Vladislaum datas, manuque ejusdem propria et secretarii subscriptas et sigillo in caera rubra in appenso serico rubro insignitas, in personam generosi Karp Ivanovicz Miculinski servientia, de tenore verborum tali. Significamus presentibus literis nostris quorum interest universis et singulis, productas fuisse coram nobis literas infra scriptas ex actis castrensibus, Latyczoviensibus de actu sabbatho post festum Sancti Martini Pontificis proximo, anno Domini millesimo sexcentesimo trigesimo primo authentice emanatas, continentes in se literas privilegii illustrissimi principis Swidrigayło, idiomate Ruthenico scriptas , generoso Karp Iwanowicz Miculinski datas et per nobilern Jacobum Czervielski ad acticandum oblatas; supplicatumque est nobis ut easdem literas aucthorita-/7/te nostra regia aprobare et confirmare dignaremur. Quarum quidem litterarum ea est, quae sequitur series: »Мы, Свы­дры­гай­ло, Вели­кій Князь, чины­мо зна­ме­ни­то нынеш­нымъ и потомъ будучимь веку людемъ, ижъ, пры­шов­шы передъ насъ земя­н­инъ нашъ пове­ту Бра­слав­ско­го, Карпъ Ива­но­вичъ Мику­лин­скій, билъ чоломъ, покла­далъ передъ нами лыстъ отъ кня­зя Васи­лія Сан­гуш­ко­ви­ча, дер­жав­цы нашо­го Бра­слав­ско­го и дво­ранъ нашихъ: Тыхо­на Слу­пы­ци, Васи­ла Омел­ко­ви­ча, и Семе­на Юзы­по­ви­ча, што есмо имъ пер­вей сего вели­лы име­ня его Мыку­лин­скіе объ­и­ха­ты, гра­ни поло­жы­ты и кры­в­ду его, што мену­етъ одъ земянъ Бра­слав­скихъ и бояръ Хмель­ныц­кихъ, роз­суды­ты; ведже оны тое все учи­ны­лы, гра­мо­ту свою видо­мя (sic) дали ему; и про­силъ насъ, абы есмо ему тое потвер­ды­лы; ино мы тую гра­мо­ту въ кни­гу Дья­ко­ви нашо­му упы­са­ты вели­лы и такъ е напы­са­но: за пове­ли­ни­емъ велы­ко­го кня­зя Свы­дры­гай­ла, васы­лый Сан­гуш­ко­вичъ, дер­жав­ця Бра­слав­скій и мы дво­ране гос­по­дар­скіе: Тыхонъ Слу­пы­ця, Васи­лій Омел­ко­вичъ, и Семенъ Юзы­по­вычъ, былы­смо у земя­ни­на пове­ту Бра­слав­ско­го, пана Кар­па Ива­но­вы­ча Мыкулын­ско­го, в име­ню его Поча­пын­цяхъ и покла­далъ передъ намы лыстъ гос­по­да­ра его мыло­сти, Велы­ко­го Кня­зя Швы­дры­гай­ла, кото­рымъ пышетъ, абысмо кры­в­ду его зъ земя­ны Бра­слав­ски­ми и бояры Хмел­ныц­ки­мы раз­су­ды­лы. и гра­ни око­ло мает­но­стей его учи­ны­лы: ино мы посла­лы вижа зам­ку Бра­слав­ско­го, пана Хац­ка до земянъ Бра­слав­скихъ: пана Мак­сы­ма Тым­ко­вы­ча, пана Ярмо­лу, пана Евсея и пана Кмы­ту; так­же до бояръ Хмел­ныц­кихъ: пана Вас­ка, пана Кон­дра­та и пана Евсея. абы до насъ пры­ие­ха­лы и зъ паномъ Кар­помъ поток­мы­лы­ся (sic); ведже оны не хоти­лы, мовя­чи; »не поЂ­демъ тамъ, бо мы о томъ веда­емъ, але сво­еи пет­ки зем­ли пыл­ну­е­мо,« — а ведже мы, по дол­гу лысту гос­по­дар­ско­го, зъ паномъ Кар­помъ чыны­ты гра­ни поеха­ли, и колы есмо про­и­ха­лы черезъ лісъ Поча­пин­ский до долы­ни Кобе­лы­ка, вго­ру рич­ки Зга­ру, где насъ панъ Карпъ при­про­во­дылъ, ука­зу­ю­чи одЂко­ля грунтъ его почи­на­етъ, ажъ тамъ есмо, при той долы­ни Кобе­лы­ку, заста­лы бояръ Хмель­ниц­кихъ, пана Вас­ка и пана Кон­дра­та, зъ люд­ми ихъ, кото­рые намъ пове­да­лы: же одъ той долы­ни по пра­вой сто­ро­ни грунтъ Хмель­ныц­кій, а по левой до Поча­пын­ци; тамъ же есмо под­ле рики Зга­ру конецъ усы­па­ты вели­лы и на гра­би грань выте­са­ты; а одъ тоеи долы­ны Кобе­лы­кой на полу­день грунтъ Хмел­ниц­кій впра­во, а до Поча­пин­це вле­во, пус­ка­ю­чи до голо­вы и вер­хо­вы­ны Ров­ця, где так­же копецъ усы­па­лы и грань на лыпи /8/ учи­ни­ты вели­лы. A пере­шед­ши вер­хо­ви­ну Ров­ця, на дру­гую сто­ро­ну той вер­хо­ви­ны, заста­лис­мо пана Мак­сы­ма Тым­ко­ви­ча, кото­рый пови­дилъ, же одъ той вер­хо­ви­ны на полу­день у пра­во грунтъ мой, а вле­во лисъ Мыховъ — пана Кар­по­ва до Поча­пы­не­ць, и тамъ есмо коп­цовъ два усы­па­ты вели­лы, а одъ тыхъ коп­цовь лисъ Мыховъ пуща­ю­чи вле­во, а пана Мак­сы­ма впра­во, на пулъ мили долы­ною и стеж­кою до долы­ны Буб­но­вы­ци, а одъ долы­ны Буб­но­вы­ци черезъ лисъ стеж­кою до долы­ны Лоточ­ное, где так­же есмо грань на яво­ри выте­са­ли и копецъ учы­ны­ты вели­лы. A отъ доли­ны Лоточ­ной до Кры­ны­ци, гдЂ ся почи­на­етъ рич­ка Оль­шан­ка., там­же коп­цовъ усы­па­ты есмо вели­лы у тоей річ­ки Оль­шан­ки, пры долы­ни Щер­ба­но­вой; а одъ долы­ны Щер­ба­но­вой до Сик­вы долы­ны; а одъ Сик­вы долы­ны, до Мыс­ко­ва гор­ба, и з Мыс­ко­ва гор­ба до пото­ку и долы­ны Бучач­ной — усе у лево грунтъ до Поча­пы­не­ць, при кото­рой долы­ни заста­лы­сь­мы пана Ярмо­лу зъ люд­ми его, кото­рыи потвер­ды­лы, же отъ Бучач­ной впра­во — грунтъ той до Пул­то­ве­ць, а вле­во — до Поча­пы­не­ць, там­же коп­цы знач­ныи усы­па­тисмо вели­лы; а черезъ тую Бучач­ную, вниз Ров­ця, при­про­ва­дылъ насъ панъ Ярмо­ла до долы­ны, где ука­залъ по той сто­ро­ни тыль­ко грунтъ Поча­пын­скій, гдЂ так­же копецъ усы­па­но, а потомъ черезъ рич­ку Рове­ць повелъ до уро­чи­ща Песоч­ное, одъ­толь до Цецулы­ны долы­ны, где есмо заста­лы людей Салис­кихъ, кото­рыи пове­ды­лы, же в пра­во грунтъ Салис­кій, а вле­во до Мику­ли­нецъ, а тамъ при той долы­ни копецъ усы­па­но одъ Цыцулы­ны долы­ны до уро­чи­ща Тул­ны­ковъ; одъ Тул­ны­ковъ до могы­лы, про­тыв­ко селу Яку­шин­ско­му, гдЂ заста­лис­мо Пана Евсея зъ люд­мы его, кото­рый намъ пове­далъ: же по тую моги­лу и по рич­ку Выш­ню — мой грунтъ Яку­шин­ски упра­во, а вле­во грунтъ Мыку­лин­ски; тамъ же одъ той могы­лы у гору рич­ки Выш­ни, где при­шлис­мо и при­шед­ши тамъ где впа­да­етъ рич­ка Дидов­ка и тамъ заста­лы­смо пана Даны­ла, кото­рый пове­дылъ: же грунтъ мой по пра­вой сто­ро­ни, а по левой до Мыкулы­не­ць тамъ же есмо копецъ усы­па­лы, гра­ни на лыпи выте­са­ты вели­лы; одъ­толь уверхъ рич­ки Дидов­ки до гостын­ця Вин­ниц­ка­го, а гостын­цемъ, мымо лозу Мох­на­тую, у лево, пус­ка­ю­чи черезъ поле до рики Зга­ру, нижей уро­чи­ща Брыч­на­го, где впа­да­етъ рич­ка Кулы­ка, где есмо заста­лы пана Кмы­ту, кото­рый при­зналъ: же по левой рич­ки Кулы­гы грунтъ Мыкулын­скій, а по пра­вой мой до Лыты­на, тамъ же въверхъ Кулы­ги про­сто до (ро)гу леса; а одъ леса ажъ до уро­чи­ща Вир­ной долы­ны, где заста­лы­смо /9/ бояръ Хмель­ныц­кихъ: пана Евсея и иныхъ, кото­рыи при­зна­лы по тую долы­ну Вир­ную грунтъ Мыкулын­скій, а за долы­ною Баг­ры­нов­скій; тамъ же про­тивъ той долы­ны, в рици Зга­ру, в озе­ры Анто­но­вы, для вечи­сто­го зна­ку паль забы­ты каза­лы есмо и тую гра­ны­цю скон­чы­лы, и, што­бы ее никто не нару­шилъ, зару­ку на Гос­по­да­ра его мыло­сты чоты­ри­ста гры­венъ Подоль­скихъ (sic) зало­жи­лы. Пысанъ в Ново­се­лы­ци, Декаб­ра семы­на­дцятъ день, Индыктъ семый. Кото­рыи то гра­ны­ци и за рику, так­же коп­ци и грунтъ Кар­па Мыку­лин­ско­го потвер­жда­емъ; а на твер­до­стъ того печать нашу к сему лысту при­ве­си­ты есмо вели­лы. Пысанъ у Выл­ни, мая два­дцать пер­во­го дня, индык­та девя­то­го. Веж­гай­ло Діякъ, рука«. Cui suplicationi nos benigne annuentes proinsertas literas in omnibus earum punctis, clausulis, articulis approbari et confirmari duximus; prout approbamus et confirmamus presentibus literis nostris, decernentes, eas vim et robur debitae firmitatis, in quanturn iuris est et usus earum habetur, obtinere debere. In quorum fidem presentes, manu nostra subscriptas, sigillo regni muniri jussimus. Daturn Varsaviae, die XXX mensis Septembris, anno Domini MDCXII, regnorum meorum: Poloniae IX, Sueciae X. Confirmatio comissionis ratione limitum, inter bona Poczapinskie et Mikulinskie. Malthias Cielecki S. R. M. Locus sigilli in appenso cera rubra insigniti. Vladislaus Rex. Post ingrossationem idem generosus offerens originale ad se recepit et de recepto officium presens quietavit.

Кни­га грод­ская лети­чев­ская, 1714 г. № 5253, стр. 177 на обор.

См. Гра­мо­ты вели­ких кня­зей литов­ских с 1390 по 1569 год / Под ред. В. Анто­но­ви­ча и К. Коз­лов­ско­го. — К., 1868. — С. 1–21.

http://​litopys​.org​.ua/​g​r​a​m​v​k​l​/​g​r​a​0​2​.​h​t​m​#​p​a​ge6

https://books.google.com.ua/bo…mp;f=false

1523 08 27 Листъ и поз­во­ле­нье пани Михай­ло­вой Волч­ко­ви­ча Огре­ни на име­нье её Годо­тимль на запи­са­нье кому хотячы по жыво­те её:

Жык­ги­монтъ, Божею м(и)л(о)стью.

Била намъ чоломъ пани Миха­и­ло­вая Волч­ко­ви­ча Огре­ня о томъ, што отецъ мужа её панъ Волч­ко купилъ был у земя­ни­на киевъско­го у Гры­цъ­ка Абра­мо­ви­ча име­нье его на имя Годо­тимль со въсимъ. А потомъ тоть жо Грыц­ко взялъ был на тое жъ име­нье своё в пана Маръ­ти­на Кга­шъ­толъ­то­ви­ча пят­на­дцать копъ шыро­ких гро­шеи, и панъ Мар­т­инъ Кга­шъ­толтъ даро­валъ тымъ запи­сомъ п(а)на Кми­ту Алекъ­санъ­дро­ви­ча. Какъ жо дети п(а)на Къми­ти­ны Кры­шъ­тофъ а Семен тоть записъ перед нами вка­зы­ва­ли и мы были вод­ле того запи­су в тое име­нье дали имъ увя­за­нье. И пани Миха­и­ло­вая пове­ди­ла перед нами, ижъ тоть листъ, кото­рыи на тое име­нье мел муж её, в них тата­ро­ве сожгли, ниж­ли они от кол­ка­де­сятъ лет тое име­нье дер­жа­ли во въ покои, и била намъ чоломъ, абы­х­мо тое име­нье доз­во­ли­ли оку­пи­ти вод­ле того, што перъ­во отецъ мужа её был купилъ. И мы, на её чолам­би­тье, доз­во­ли­ли ей тымъ Кми­ти­чомъ пеня­зи отло­жы­ти для тог(о), што отецъ мужа её и самъ мужъ её, и она от кол­ка­де­сятъ лет тое име­нье оку­пивъшы во въ покои дер­жа­ли и какъ жо она з доз­во­ле­нья нашо­го тыи пеня­зи за тое име­нье Кми­ти­човъ отло­жы­ла и тоть лист запис­ныи и тежъ н(а)шъ листъ увяж­чыи в них узя­ла, и тыи она листы перед нами вка­зы­ва­ла и била намъ чоломъ, абы­х­мо тое име­нье Годо­тимль и з земъ­ля­ми, и з нива­ми, и съ сено­жатьми, и з лесы, и с полаз­ны­ми || [210\] две­ма земъ­ля­ми, съ Хвос­ни­комъ а з Жабинь­скимъ остъ­ро­вомъ, доз­во­ли­ли её по её жыво­те кому отъ­пи­са­ти. Ино кгды ж перъ­веи того отецъ мужа её тое име­нье купивъшы дер­жа­ли во въ покои от кол­ка­де­сятъ летъ а потомъ и она сама за тое име­нье свои пеня­зи запла­ти­ла, мы, на её чоло­мъ­би­тье, то вчы­ни­ли: доз­во­ли­ли есмо еи тое имене по её жыво­те кому хотячы отписати.

Писанъ у Кра­ко­ве, под лет Бож(его) нарож(енья) 1000 пять­соть 23, м(е)с(е)ца авъгус(та) 27, инъдыкъ[т] 11. Гор­но­стаи, писар.

См. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 12 (1522—1529): Užrašymų knyga 12 / Parengė D. Antanavičius ir A. Baliulis. Vilnius, 2001. стр. 242.

1. [Niesiecki K.] Herby y familie rycerskie, tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie
   Litewskim, zebranie przez X. Kaspra Niesieckiego. Societetis JESU.— Lwów, 1728.—
   T. I.— S. 377[↩]
2. Źródła dziejowe.— Warszawa, 1897.— Ò. XX²²: Polska XVI wieku pod względåm geograficzno-statystycznym.— T. XI: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów—Bracław).— Dz. 3 / Opisanie przez A. Jabłonowskiego.— S. 626.[↩]
3. Яко­вен­ко Н. М. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). Видан­ня дру­ге, пере­гля­ну­те і виправ­лене.— К., 2008.— С. 162, 171, 178, 208, 211, 265 (Іван Юрій­о­вич.— С. 178, 211; Силь­вестр Іва­но­вич.— С. 178, 211; Юрій (Ярош) Олек­сан­дро­вич.— С. 171, 178). [↩]
4. Litwin H. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569—1648.— Warszawa, 2000.— S. 179, 209 (Чер­лен­ковсь­кий Гієронім (Ярош), 198, 208 (Іван, Севе­рин, Сте­фан), 128, 210 (Силь­вестр), 210 (Юрій); Літвін Г. Пансь­кі роди Київ­щи­ни. Май­но­вий ста­тус // Літвін Г. З наро­ду русь­ко­го. Шлях­та Київ­щи­ни, Волині та Брац­лав­щи­ни (1569—1648) / Пер. з польс. Л. Лисен­ко.— К., 2016.— С. 338—339.[↩]
5. Кри­кун М. Г. Брац­лавсь­ке воє­вод­ство впро­до­вж своїх пер­ших соро­ка років // Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566—1606 років / Упо­ряд. М. Кри­кун, О. Піддубняк.
   Вступ М. Кри­кун.— Львів, 2008.— С. 20—22, 72—75, 107.[↩]
6. Мар­це­нюк В. П. За радянсь­ку Бать­ків­щи­ну: істо­рич­на повість.— Він­ни­ця, 2016.— С. 8.[↩]
7. Невмер­жи­ць­кий С. О. Під гер­бом Чор­но­го Неми­ри.— Чер­ка­си, 2022.— С. 85—93, 123—140. У най­но­ві­шій пра­ці київсь­ко­го гене­а­ло­га запро­по­но­ва­но інтри­гу­ю­чу вер­сію поход­жен­ня багатьох київсь­ких і подільсь­ких шля­хетсь­ких родів від Гринь­ка Соко­ле­ць­ко­го (Гре­го­ра Воро­но­ви­ча), зокре­ма, й Чер­лен­ковсь­ких, виво­дя­чи їх, згід­но з вер­сією Б. Папро­ць­ко­го, від „гетьма­на“ вели­ко­го кня­зя Свид­ри­гай­ла Олек­сандра, сина Пет­ра Бакотсь­ко­го й ону­ка Гринь­ка Соко­ле­ць­ко­го (Гре­го­ра Воро­но­ви­ча), його ж гераль­дич­но-гене­а­ло­гіч­ної леґен­ди сто­сов­но Філо­на Кміти Чор­но­бильсь­ко­го та „гетьма­на над рицар­ством русь­ким“ Неми­ри Чор­но­го.[↩]
8. [Лев­ков­ский И.] О неко­то­рых про­бле­мах гер­бо­вой сим­во­ли­ки Кмит Чер­но­быль­ских.— [Елек­трон­ний ресурс].— Режим досту­пу: https://​forum​.vgd​.ru/​1​2​3​1​/​1​8​2​90/
   1720.htm?a=stdforum_view&o=; йогож. Гене­а­ло­гия Воро­ни­чей (по Б. Папроц­ко­му и К. Несец­ко­му) // Там само.[↩]
9. Яко­вен­ко Н. М. Українсь­ка шлях­та...— С. 178. У розділі „Пер­со­наль­ний та кіль­кіс­ний склад про­шар­ку панів на Київ­щині та Брац­лав­щині у пер­шій поло­вині ХVІ ст.“ Див. також гене­а­ло­гіч­ну схе­му „Рід Волч­ко­ви­чів на Київ­щині і Брац­лав­щині (кіне­ць ХІV — поча­ток ХVІІ ст.) // Там само.— С. 170—171.[↩]
10. Див.: Ревізія українсь­ких зам­ків 1545 року...— С. 252.[↩]
11. НБУВ. ІР. Ф. 2, спр. 20 858; APK. ASang, teka Х, plik 80, 95, 111, 129, 133; teka ХІ, plik 5, 10; ZR, rkps 66, st. 83 (оваль­на, 16×14 мм; оба­біч літе­ри: FK).[↩]
12. НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 21 992 (круг­ла, 28 мм; напис по колу: • FILON…[↩]
13. Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1186; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 851–852[↩]
14. Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1187.[↩]
15. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852.[↩]
16. Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 123.[↩]
17. Kojałowicz W. Сompendium. — S. 257–258.[↩]
18. Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 122–123.[↩]
19. Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та. — С. 154–155, 162[↩]
20. AGAD. Perg. 7466 (вось­ми­кут­на, 13×11 мм).[↩]
21. Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1183; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852.[↩]
22. ЦДІА­УК. Ф. 256, оп. 1, спр. 144, арк. 3, 7 зв., 27 зв. (вось­ми­кут­на, 17×15 мм; зго­ри напис: SC).[↩]
23. Ревізії українсь­ких зам­ків 1545 року...— С. 213.[↩]
24. Там само.— С. 213.[↩]
25. Ревізії українсь­ких зам­ків 1545 року...— С. 215.[↩]
26. Там само.— С. 220.[↩]
27. Архив ЮЗР.— Ч. VІІ.— Т. 1.— С. 599.[↩]
28. Там само.— С. 607.[↩]
29. Там само.— С. 602: „село пана Алек­сан­дро­во Кми­ти­ча Чер­лен­ко­во“. Див.: Там­са­мо.— С. 607: „Дво­ры земян­ские в месте: [...] Алек­сан­дровъ дворъ“.[↩]
30. Там само.— С. 611.[↩]
31. Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566—1606 років.— С. 196.— № 40: „[...] даю, дарую и симъ листомъ моимъ веч­ны­ми часы запи­сую [...] и в ыме­ню п(а)на Юря Алек­сан­дро­ви­ча, в Чер­лен­ко­ве три чоло­ве­ки єтчиз­ных на куни­цы Нау­мен­ко­ви­чы Игна­то­вы сыны Тиш­ко, Сен­ко, Паш­ко Гир­не­ки, а чет­вер­тыи чело­век на име Липо­вик Миха­и­ло, с подат­ка­ми и с повин­но­стя­ми их...“.[↩]
32. Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566—1606 років.— С. 169—170: „[...] а от гра­ни­цы Пол­тов­ское до реч­ки Вер­бов­ца, а через реч­ку Вер­бо­вец по тых мет­съ­цах и зна­кох, кото­рые есть зъ Чер­лен­ков­ца­ми — име­немъ п(а)на Юря Алек­сан­дро­ви­ча, аж до реки Богу“. Звер­ні­мо ува­гу, що зга­дуєть­ся річ­ка Вер­бо­ве­ць, яка, оче­вид­но, є при­то­ком Пів­ден­но­го Бугу і яка впа­да­ла у Буг в око­ли­цях Чер­лен­ко­ва, що вип­ли­ває із само­го тек­сту дже­ре­ла. Це пря­ме свід­чен­ня існу­ван­ня роз­га­лу­же­ної вод­ної мере­жі та доказ знач­но­го обмілін­ня пой­ми річ­ки Пів­ден­ний Буг на той час. [↩]
33. Там само.— С. 196.— № 40.[↩]
34. Ймо­вір­но, саме через цю обста­ви­ну рід Чер­лен­ковсь­ких ще не міг потра­пи­ти до пер­шо­го річ­поспо­литсь­ко­го гер­бів­ни­ка Б. Папро­ць­ко­го (1578, 1584 рр.), власне, як окре­мий рід.[↩]
35. Русь­ка (Волинсь­ка) Мет­ри­ка...— С. 458 (Кни­га РМ № 12 (1589—1590) два запи­си від
    10. 04. 1589 р. Вар­ша­ва (пожит­тєве надан­ня маєт­ку Чер­лен­ков і заста­ва на Новоселицю).
    Впи­сан­ня акта у кни­ги Корон­ної кан­це­лярії, який містив випис з брац­лавсь­ких ґродських
    книг.[↩]
36. Доку­мен­ти Брац­лавсь­ко­го воє­вод­ства 1566—1606 років.— С. 469.[↩]
37. Там само.— С. 472.[↩]
38. ЦДІАК, 11. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 103–104 зв.[↩]