Лосятинські v. Лідихівські

Лося­тинсь­кі — зем­лянсь­кий рід, гіл­ка Ліди­хівсь­ких, нащад­ки нія­ко­го Нестора.

28. Halecki O. Ostatnie lata Swidrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiellończyka. Kraków, 1915. S. 163–164.
29 Lietuvos Metrika (1440–1498). Kn.3. Užrašymų knyga 3. P. 62.
30 Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskiem... S. 169; Boniecki A. Herbarz polski. T. XVI. Warszawa, 1913. S. 14–15

У чер­во­но­му полі над сріб­ною точе­ни­цею, в яко­му такий же лицарсь­кий хрест, така ж стрі­ла. Без клей­но­ду. Чер­во­ний намет, під­би­тий сріблом.

Герб впер­ше був зга­да­ний без кольо­ру Бар­то­шем Папро­ць­ким в Gnieździe cnoty і Herbach rycerstwa polskiego, а потім у Шимо­на Окольсь­ко­го в Orbis Polonus і Кас­пе­ра Несе­ць­ко­го в Koronie polskiej (вже з кольором)[Herbarz rycerstwa polskiego z XVI wieku. Warszawa: DiG. 2001. с. 173. ISBN 83–7181-217–5.].

*****

Поколін­ня І

ЯЦЬ­КО N ЛІДИХІВСЬКИЙ

Син N. Несто­ро­ви­ча Ліди­хівсь­ко­го, зга­да­ний у листі кін­ця XV чи почат­ку XVI ст. про заста­ву села Пляшева1, тотож­ний, гадає­мо, Іва­ну Ліди­хівсь­ко­му, який піс­ля шлю­бу з доч­кою Вась­ка Ісернсь­ко­го, що дер­жав сусід­нє село Лося­тин, при­дбав у тестя поло­ви­ну цьо­го маєт­ку з пустим сели­щем Рац­лав­ка, перей­шов на пріз­ви­ще, похідне від назви над­бан­ня й запо­чат­ку­вав окре­мий рід. 1533 р. на кло­по­тан­ня синів Іва­на Лося­тинсь­ко­го, оче­вид­но, уже покій­но­го, монарх видав їм під­твер­джен­ня на бать­ко­ву купів­лю на віч­ність, де й викла­де­на історія появи нової спільноти2. Тим часом сини дру­гої доч­ки пана Ісернсь­ко­го виш­не­ве­ць­кий піп Вой­на і його брат Олех­но Крас­ни­ко­ви­чі оскар­жи­ли роди­чів у від­мо­ві поді­ли­ти­ся з ними спад­щи­ною діда по матері, але віленсь­кий біскуп Януш, що роз­гля­дав спір, від­хи­лив ці пре­тен­зії як безпідставні3. З дітей Яць­ка / Іва­на відо­мі сини Гав­ри­ло й Михно. 

1Barącz S. Pamiętnik… – S. 5. Замість «Jacko» дослід­ник від­чи­тав «Hasko». 2ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 5, оп. 3, од. зб. 2103 (6. 09. 1533). 3Там само, ф. 91, спр. 140.І.2, арк. 48–48 зв. (10. 03. 1534, Віль­но); спр. 410.І.4, арк. 47. 

Поколін­ня ІІ

ГАВ­РИ­ЛО / ГАСЬ­КО / ЛОС­КО ІВА­НО­ВИЧ ЛОСЯ­ТИНСЬ­КИЙ І ЛІДИХІВСЬКИЙ

упер­ше зга­да­ний — як Лос­ко Лося­тинсь­кий — у пере­писі Литовсь­ко­го війсь­ка 1528 р., за яким мав вистав­ля­ти одно­го коня4. У наве­де­них вище під­твер­джен­ні на поло­ви­ну маєт­ку Лося­тин і судо­во­му листі біску­па Яну­ша, а також в описі Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку 1545 р.5 він фігу­рує як Гав­ри­ло Лося­тинсь­кий, у листі коро­ля Сиґіз­мун­да 1547 р. про вре­гу­лю­ван­ня меж із сусі­да­ми з Коро­ни — як Гав­ри­ло Лідихівський6, у судо­во­му листі 1549 р. про роз­ме­жу­ван­ня села Лідихів7 та в ревізій­но­му описі 1552 р., що містить остан­ню при­жит­тєву згад­ку про цьо­го нащад­ка Нестора8, — як Гась­ко Ліди­хівсь­кий. Дру­жи­ну Гав­ри­ла Іва­но­ви­ча зва­ли Немихна9. З дітей відо­мі сини Бог­дан, Мась­ко, Іван і Яць­ко, але пріз­ви­ще, похідне від назви первіс­но­го родо­во­го гніз­да, успад­ку­вав, здаєть­ся, тіль­ки остан­ній із них, тому інших зали­ши­мо поза увагою.

4Перапис вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га… – С. 149. 5ЛМ. – Кн. 561. – С. 196. 6Barącz S. Pamiętnik… – S. 189–190. 7ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 49, арк. 85. 8Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 23 («город­ня лося­тин­ская а лиду­хо­въская зεмянъ Мих­на, а Бог­да­на, а Гас­ка, а Вин­ка, а Гнεво­ша Лиду­хо­въскихъ»). 9ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 228.V.3, арк. 44. 

МИХ­НО ІВА­НО­ВИЧ ЛОСЯ­ТИНСЬ­КИЙ І ЛІДИХІВСЬКИЙ

Michno Łosiatyński, ziemianin wołyński, żonaty z Romanówną Boteńczycówną 1517 r., stawił jednego konia na popis ziemi wołyńskiej 1528 r., a inni Łosiatyńscy także jednego konia.

Михай­ло / Мих­но Іва­но­вич у пере­важ­ній біль­шо­сті істо­рич­них дже­рел зна­чить­ся як Лося­тинсь­кий, у судо­во­му листі 1549 р. про роз­ме­жу­ван­ня села Ліди­хів — як Лідихівський7, а в ревізій­но­му описі Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку 1552 р., що містить остан­ню при­жит­тєву згад­ку про ньо­го, фігу­рує як під пер­шим, так під дру­гим прізвищами8. У поле нашо­го зору Мих­но Лося­тинсь­кий потрап­ляє як один із фігу­ран­тів спра­ви 1517 р., роз­г­ля­ну­тої Костян­ти­ном Острозь­ким у при­сут­но­сті «кня­жат и панят Волын­скоє зεм­ли» за позо­вом гос­по­дарсь­ких зем’ян «Волын­ско­го повѣту» Зен­ка й Мики­ти Андруш­ко­ви­чів Руса­но­ви­чів, що оскар­жу­ва­ли його та Мики­ту Виґу­ри­ча і Яць­ка Яко­ви­ць­ко­го у від­мо­ві повер­ну­ти їм отчи­ну — маєток Чаруків і сели­ще Ходор­ко­во. Під час роз­гля­ду скар­ги з’ясувалося, що тесть від­по­ві­да­чів Роман Ботен­чич отри­мав ука­за­ні маєт­ки від діда пози­ва­чів Руса­на Чаруківсь­ко­го в раху­нок віна за доч­кою остан­ньо­го на 50 кіп широ­ких гро­шів, а також спла­тив бор­ги їхньо­го бать­ка Андруш­ка, на що мав від­по­від­ні папе­ри, та оскіль­ки «Андрюш­ко нεслуш­нε всε имѣнє запи­сал, дεтεи сво­ихъ отда­ля­ю­чи, чого ж и в пан­ствε гос­по­да­ря нашо­го, въ правεхъ хрε­стьян­ских нѣт, а листов потвεр­жε­ных гос­по­дарь­ских в сεбε на тоє имѣньє Чару­ко­во и на сεли­що Ходор­ко­во не имѣ­ли», суд вирі­шив, щоб пози­ва­чі від­да­ли за тіт­чине віно та бать­ко­ві бор­ги 86 кіп гро­шів литовсь­кої ліч­би готів­кою, а решту 15 кіп кінь­ми й узя­ли спір­ні володін­ня у свої руки1. 1533 р. Мих­но Іва­но­вич отри­мав із бра­том під­твер­джен­ня на при­дба­ну бать­ком поло­ви­ну маєт­ку Лосятин2, а вес­ною наступ­но­го року виграв із бра­то­вим сином Бог­да­ном спра­ву з виш­не­ве­ць­ким попом Вой­ною та його бра­том Олех­ном Крас­ни­ко­ви­ча­ми, сина­ми мате­ри­ної сест­ри, що вима­га­ли поді­лу спад­щи­ни діда3. За пере­пи­сом Литовсь­ко­го війсь­ка 1528 р., Мих­но Лося­тинсь­кий пови­нен був вистав­ля­ти одно­го коня4. За опи­сом Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку 1545 р., крім частин у селах Лося­тин і Ліди­хів, йому нале­жа­ло також село Башківці5 по сусід­ству з Кре­мен­цем, що мог­ло ста­но­ви­ти спад­щи­ну тестя, оскіль­ки ні брат, ні його нащад­ки не мали до цьо­го маєт­ку від­но­шен­ня. З дітей Мих­на Іва­но­ви­ча відо­мі сини Він­ко, Федір, Іван, Лев­ко й Василь та доч­ка Ган­на. Пріз­ви­щем, похід­ним від назви села Ліди­хів, кори­сту­ва­ли­ся, здаєть­ся, тіль­ки Він­ко й Федір Михновичі. 

7 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 49, арк. 85. 8 Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 23–24 (19. 04. 1517). 

1AS. – T. 3. – S. 152–153 (ори­гі­нал листа: AGAD, pergamin nr 8409). 2ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 5, оп. 3, од. зб. 2103 (6. 09. 1533). 3Там само, ф. 91, спр. 140.І.2, арк. 48–48 зв. (10. 03. 1534, Віль­но); спр. 410.І.4, арк. 47.
4Перапис вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га… – С. 149. 5ЛМ. – Кн. 561. – С. 196. У руко­писі «з Бако­вεц», вида­ве­ць випра­вив на «з Бико­вεц», а слід «з Башковεц». 

Поколін­ня ІІІ

БОГ­ДАН ГАВ­РИ­ЛО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Bohdan i Maśko Hawryłowicze Łosiatyńscy, ziemianie wołyńscy, procesowali się 1550 r. z Szyryndą (ML. 65; Arch. Sang.).

Bohdan występuje w różnych sprawach 1536–1562 r. 

МАСЬ­КО ГАВ­РИ­ЛО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Bohdan i Maśko Hawryłowicze Łosiatyńscy, ziemianie wołyńscy, procesowali się 1550 r. z Szyryndą (ML. 65; Arch. Sang.).

ІВАН ГАВ­РИ­ЛО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

ЯЦЬ­КО ГАВ­РИ­ЛО­ВИЧ ЛОСЯ­ТИНСЬ­КИЙ І ЛІДИХІВСЬКИЙ

у листі синів Денис­ка Ліди­хівсь­ко­го 1552 р. про поділ успад­ко­ва­но­го маєт­ку зга­да­ний як Лосятинський10, та оскіль­ки одна з дочок нази­ва­ла себе по бать­ко­ві Яць­ків­ною Лідихівського11, мож­на дума­ти, що він кори­сту­вав­ся також пріз­ви­щем, похід­ним від назви первіс­но­го родо­во­го гніз­да. Маєток Яць­ка скла­дав­ся з частин сіл Ліди­хів і Лося­тин, а з дітей відо­мі доч­ки Ган­на й Орина. 

10 ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр.191.IV.4, арк. 33 зв. (24. 04. 1552).
11 Там само, спр. 228.V.3, арк. 96 зв.–98 зв.

ГАН­НА МИХ­НІВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА

1566 р. була заму­жем шлях­ти­чем Кале­ни­ком Васи­льо­ви­чем Батківським6, спо­чат­ку луць­ким, а піс­ля адміністра­тив­но-тери­торіаль­ної рефор­ми 1560‑х років кре­ме­не­ць­ким повітником. 

6ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 29. 

ВІН­КО МИХ­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ-ЛІДИХІВСЬКИЙ

в описі Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку 1552 р. фігу­рує як Лідихівський7, та оскіль­ки в сере­дині того само­го року обмі­няв свою части­ну маєт­ку Ліди­хів бра­то­ві Федо­ру на части­ну в селі Лосятин8, то далі пишеть­ся вже Лося­тинсь­ким. Остан­ній раз він зга­да­ний — як сві­док одно­го з актів — на почат­ку 1573 р.9 Дру­жи­на Він­ка Мих­но­ви­ча під час запи­су 28 трав­ня 1578 р. вка­за­но­го вище листа про обмін братів части­на­ми в земсь­ку кни­гу була ще серед живих, а як її зва­ли, невідомо. 

7Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 23. 8ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 6, арк. 9 зв.–104 (2. 06. 1552); те саме див.: ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 5–5 зв. 9ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 90 (15. 01. 1573, Лідихів). 

ФЕДІР МИХ­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ-ЛІДИХІВСЬКИЙ

потрап­ляє в поле нашо­го зору у зв’язку з поїзд­кою 1543 р. в супро­воді дво­рян монар­ха та вижів Луць­ко­го й Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ків до кня­зя Васи­ля Острозь­ко­го в справі зем’ян Грибів-Грим’яцьких1, 1548 р. засвід­чує одну з угод1, 1550 р. судить­ся з кре­ме­не­ць­ки­ми повіт­ни­ка­ми Андрузькими2, при­чо­му в усіх цих згад­ках фігу­рує як Лося­тинсь­кий. Про­мі­няв­ши 1552 р. свою части­ну отчи­ни в селі Лося­тин бра­то­ві Він­ку на його части­ну в селі Лідихів3, він повер­таєть­ся до ста­ро­го пріз­ви­ща — як Федір Ліди­хівсь­кий 1569 р. засвід­чує поділ синів Бог­да­на Лосятинського4, 1570 р. пла­тить зі своєї части­ни села Ліди­хів, де мав три дими й чоти­ри город­ни­ки, податок5 і судить­ся за переділ родо­во­го гнізда6, 1573 р. видає доч­ку Зофію заміж7, 1578 р. зно­ву засвід­чує один з актів8. Остан­ню згад­ку про ньо­го містить реля­ція воз­но­го 1597 р. про достав­ку позову9. Успад­ко­ва­ну піс­ля бать­ків части­ну села Баш­ків­ці Федір Мих­но­вич про­дав бра­ту Левку10. З дітей його відо­мі доч­ки Зофія, Геле­на й Ган­на та сини Бог­дан і Семен. 

1 ЦДІАК, ф. 22, оп. 1, кн. 8, арк. 196 (18. 10. 1548, Сере­те­ць). 2 Там само, ф. 21, оп. 1, кн. 2, арк. 5 зв.–6 (23. 03. 1550). 3 Там само, ф. 22, оп. 1, кн. 6, арк. 9 зв.–10 (2. 06. 1552). 4 ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 18–18 зв. (16. 02. 1569). 5 ŹD. – T. 19. – S. 27. 6 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 36–37 (6. 10. 1570). 7 ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 215.V.3, арк. 89–90. 8 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 6, арк. 55 зв. (24. 09. 1578). 9 Там само, кн. 10, арк. 63–63 зв. (13. 11. 1597). 10 Там само, кн. 4, арк. 44–47 зв. (згад­ка в теста­мен­ті Лев­ка, скла­де­но­му 24. 08. 1571). 

Іван Мих­но­вич Лосятинський 

ЛЕВ­КО МИХ­НО­ВИЧ ЛОСЯ­ТИНСЬ­КИЙ v. ІСЕРНСЬКИЙ

Lew Łosiatyński v. Isernski, ożeniony z Juljanną z Korobków Olizarowską 1569 r., współdziedzic Olizarowa i Łosiatyna 1568–1583 roku. Wdowa po nim sprzedała 1585 r. część Bereziec za 1,400 kóp groszy Jarofiejowej Hosckiej (Op. Łuc. 2093 f. 44 i 49; Teka W. Rulikows.; Źr. Dziej. XIX). 

∞, Juljanną z Korobków Olizarowską.

ВАСИЛЬ МИХ­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Поколін­ня IV

СЕМЕН БОГ­ДА­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r., a Semen z Mikołajem, synem Iwana, 1611 r. procesowali Wiśniowieckich o Olibesy i Szapińce (Bracł. III f. 1112; Woł. II f. 901).

Semen sprzedał 1571 r. Bohdanówkę, dziedziczył z Wasilem na Łosiatynie i Buszkowcach 1583 r. 

ВАСИЛЬ БОГ­ДА­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r. Semen sprzedał 1571 r. Bohdanówkę, dziedziczył z Wasilem na Łosiatynie i Buszkowcach 1583 r. 

ЮЛІАН­НА БОГ­ДА­НОВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА

Juljanna, córka Bohdana, była za Olechnem Putoszyńskim 1597 r.

ІВАН МАСЬ­КО­ВИЧ

Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r., a Semen z Mikołajem, synem Iwana, 1611 r. procesowali Wiśniowieckich o Olibesy i Szapińce (Bracł. III f. 1112; Woł. II f. 901).

Jan, syn Maksyma, ożeniony z Anną Olechnówną Białostocką 1590 r.

∞, Anną Olechnówną Białostocką

ЮЛІАН­НА МАСЬКОВНА 

Juljanna, córka Maśka, za Jackiem Romanowiczem Białostockim 1586 r.

БОГ­ДАН ФЕДО­РО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

тотож­ний Бог­да­ну Лося­тинсь­ко­му, який 1579 р. фігу­рує як уряд­ник удо­ви кня­зя Олек­сандра Виш­не­ве­ць­ко­го в селі Снігурівка1, наступ­но­го року кви­тує Гри­горія і Юрія Михай­ло­ви­чів Кор­ни­ць­ких за спла­ту ними своїй сест­рі Кате­рині, з якою всту­пив у шлюб, поса­гу й виправи2, а восе­ни 1592 р. разом із роди­ною жін­ки веде бороть­бу за спад­щи­ну її баби Бог­да­ни з Денис­ків Кунівської1, та Бог­да­но­ві Ліди­хівсь­ко­му, який 1602 р. судить­ся разом із бра­том Семе­ном із Яро­шем Гулял­ни­ць­ким і його дру­жи­ною Ган­ною з Ліди­хівсь­ких за якісь 20 кіп грошів2. У люто­му 1607 р. Бог­да­на Федо­ро­ви­ча не було вже серед живих, оскіль­ки Гулял­ни­ць­кі пози­ва­ли пані Бог­да­но­ву Ліди­хівсь­ку Кате­ри­ну з Корницьких3. Судя­чи з того, що воз­ний доста­вив позо­ви в селі Ліди­хів до воріт підданого4, вдо­ва про­жи­ва­ла за межа­ми родо­во­го гніз­да. У шлю­бі з Кате­ри­ною було чет­ве­ро дітей — Сте­фан, Федір і дві Ганни. 

1 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22„ кн. 7, арк. 90 (9. 06. 1579). 2 Там само, кн. 38, арк. 94 зв.–96 (17. 02. 1580, Залужжя). 

1 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22„ кн. 8, арк. 206–211 зв. 2 Там само, кн. 13, арк. 142 зв.–144 (25. 02. 1602). 3 Там само, кн. 14, арк. 964 зв.–965. 4 Там само, арк. 268 зв. 

СЕМЕН ФЕДО­РО­ВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ

який, на від­мі­ну від бра­та, постій­но кори­сту­вав­ся пріз­ви­щем Ліди­хівсь­кий, 1584 р. постає як почаївсь­кий уряд­ник Ган­ни Гостської1, 1594 р. фігу­рує як орленсь­кий наміс­ник тої самої пані2, 1595 р. засвід­чує в містеч­ку Орлє, де вона про­жи­ва­ла в цей час, один з актів3. Напри­кін­ці жит­тя Семен Федо­ро­вич про­жи­вав у селі Ліди­хів, бо саме тут 1609 р. воз­ний уткнув йому в двері позов4. Про­тя­гом 1591—1592 рр. спіль­но з дру­жи­ною Раї­ною Мась­ків­ною, що похо­ди­ла з луць­ких повіт­ни­ків Шпа­ківсь­ких, у своїх дво­юрід­них братів Андрія, Семе­на й Філо­на Він­ко­ви­чів Лося­тинсь­ких пан Ліди­хівсь­кий ску­пив успад­ко­вані ними части­ни села Лося­тин по 200 кіп гро­шів кожна5, 1596 р. за 40 кіп гро­шів набув у Пет­ра Некра­шо­ви­ча Бере­же­ць­ко­го в селі Ниж­ні Береж­ці дві воло­ки поля6, піз­ні­ше при­дбав у Бог­да­на Васи­льо­ви­ча Лося­тинсь­ко­го дво­ри­ще в селі Лосятин7. 1595 р. на части­нах села Лося­тин, куп­ле­них у Семе­на й Андрія Він­ко­ви­чів, він запи­сав дру­жині 200 кіп гро­шів, а части­ну, при­дба­ну у Філо­на Він­ко­ви­ча, зали­шив нащад­кам вільною8; крім того, на випа­док своєї смер­ті забез­пе­чив їй на всіх трьох части­нах про­жи­ван­ня до кін­ця жит­тя «на вдо­ви­но­му стільці»9. 21 серп­ня 1621 р. Семен Федо­ро­вич заги­нув. Діти зви­ну­ва­ти­ли в його смер­ті шлях­ти­ча Мико­лая Ісернсь­ко­го, сусі­да по маєт­ку Лося­тин, і той пози­вав їх 1622 р. за наклеп до суду10. У шлю­бі з Раї­ною зі Шпа­ківсь­ких були сини Саму­е­ля й Григорія. 

1ЦДІАК Украї­ни, ф. 21, оп. 1, кн. 23, арк. 134 (6. 05. 1584). 2Там само, ф. 22, оп. 1, кн. 9, арк. 81–81 зв. (13. 11. 1594). 3ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 192.V.1, арк. 92 (4. 10. 1595; копія кін. ХІХ ст.). 4ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 17, арк. 268 зв. 5Там само, кн. 8, арк. 125–127 зв. (лист Андрія, 1. 07. 1591), 127 зв.–130 зв. (лист Семе­на, 2. 12. 1591), 270 зв.–272 зв. (лист Філо­на, 9. 10. 1592) 6Там само, кн. 9, арк. 563 зв.–565 (22. 07. 1596). 71607 р. поку­пе­ць скар­жи­вся, що не зізнав лист (там само, кн. 14, арк. 656–657). 8Там само, кн. 9, арк. 171–171 зв. (11. 06. 1595, Орлє). 9Там само, арк. 171 зв.–172 зв. (11. 06. 1595, Орлє). 10 Там само, кн. 32, арк. 198 зв.–199 зв. 

∞, Раї­на Мась­ків­на Шпаківська

ЗОФІЯ ФЕДОРІВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА

1573 р. отри­ма­ла в селі Ліди­хів від Федо­ра Ісернсь­ко­го, за яко­го вий­ш­ла заміж, лист на 100 кіп гро­шів віна з при­він­ком із забез­пе­чен­ням на поло­вині його маєт­ку в селі Лосятин11. Інших зга­док про неї не вияв­ле­но. Судя­чи з того, що в сере­дині 1595 р. пан Ісернсь­кий вніс лист дру­жині в земсь­ку книгу12, вона мала бути серед живих. 

11 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, , кн. 9, арк. 379–380 (15. 01. 1573, Ліди­хів). 12 Там само, арк. 379 (22. 07. 1595). 

ГЕЛЕ­НА ФЕДОРІВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА

відо­ма тіль­ки із судо­вої спра­ви її сина Юрія Іва­но­ви­ча Ліди­хівсь­ко­го 1633 р. зі Сте­фа­ном Бог­да­но­ви­чем та Саму­елем Семе­но­ви­чем Ліди­хівсь­ки­ми (ону­ка­ми Федо­ра Мих­но­ви­ча), від яких він дома­гав­ся спла­ти мате­ри­но­го поса­гу або виді­лен­ня тре­ти­ни в чет­вер­тій частині спад­щи­ни її бать­ка в селі Лідихів13. З вимо­ги пози­ва­ча вип­ли­ває, що його мати була доч­кою Федо­ра Мих­но­ви­ча й мала двох сестер, з яки­ми й слід було діли­ти належ­ну доч­кам за Ста­ту­том чет­вер­ту части­ну отчини. 

13 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, , кн. 40, арк. 340–341.

ГАН­НА ФЕДОРІВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА-ЛІДИХІВСЬКА 

1602 р. суди­ла­ся разом із чоло­віком Яро­шем Гулял­ни­ць­ким, що похо­див із дріб­ної шлях­ти Луць­ко­го повіту, зі свої­ми бра­та­ми Бог­да­ном і Семе­ном за якийсь борг на 20 кіп грошів14, а в люто­му 1607 р. пози­ва­ла ще вдо­ву й нащад­ків пер­шо­го з них15. 

14 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, , кн. 13, арк. 142 зв.–144 (25. 02. 1602). 15 Там само, кн. 14, арк. 964 зв.–965.

ГАН­НА ЯЦЬ­КІВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА

за жит­тя фігу­рує тіль­ки в справі 1570 р. за переділ села Ліди­хів, де зна­чить­ся як дру­жи­на Гри­горія Мотовила1. Успад­ко­ва­ну піс­ля бать­ка части­ну села Лося­тин вона про­да­ла дво­юрід­но­му бра­ту Семе­ну Бог­да­но­ви­чу Лосятинському2, а части­ну в селі Ліди­хів зали­ши­ла сино­ві Яць­ку, що мав ще ім’я Ян. Напри­кін­ці 1598 р. Яць­ко Мото­ви­ло про­дав мате­ри­ну спад­щи­ну за 200 кіп гро­шів Костян­ти­ну Жаш­ківсь­ко­му (там само, кн. 12, арк. 299 зв.–302 зв.). 

1 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 36–37 (6. 10. 1570). 2 Там само, кн. 17, арк. 31 зв. 

ОРИ­НА ЯЦЬ­КІВ­НА (1574)

1574 р. укла­ла уго­ду про обмін своєї части­ни в селі Ліди­хів пану Мака­ру Ліди­хівсь­ко­му на поло­ви­ну розта­шо­ва­но­го під Кре­мен­цем маєт­ку Сапа­но­ве­ць Малий, в якій фігу­рує як дру­жи­на Семе­на Садівського4. Лося­тинсь­ку части­ну бать­ко­вої спад­щи­ни вона про­да­ла зга­да­но­му вище Семе­ну Богдановичу5. Під час опо­віді 1596 р. в Кре­мен­ці про втра­ту папе­рів на вимі­ня­ний маєток пані Садівсь­ка була вже вдовою6. 

4 ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 228.V.3, арк. 96 зв.–98 зв. (10. 12. 1574). 5 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 17, арк. 31 зв. 6 ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 228.V.3, арк. 95–95 зв. (21. 11. 1596). 

ПОКОЛІН­НЯ V

СЕМЕН СЕМЕ­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Szymon, z Doroty Wąsowiczównej, miał syna 

МИКО­ЛАЙ ІВА­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

Semen i Wasil Bohdanowicze i Iwan Maśkowicz 1609 r., a Semen z Mikołajem, synem Iwana, 1611 r. procesowali Wiśniowieckich o Olibesy i Szapińce (Bracł. III f. 1112; Woł. II f. 901).

Mikołaj, [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] syn Jana, procesował ze stryjem Semenem Wiśniowieckich o Olibesy 1611 r., dziedzic Chomutca, w kijowskim, 1618 r., kupił 1620 r. część dóbr Nadarzyńskich, w warszawskim, zeznał 1623 r. zapis na rzecz żony, Zofji (Anny) Uchańskiej, kasztelanicówny rawskiej, kupił dobra Radziwiłłów na Wołyniu od ks. Olbrachta Radziwiłła i obowiązał się przezwać je Łosiatynem, czego nie dopełnił i zasądzony 1628 r. przez Radziwiłła, pozwany 1634 r. o najazd przez Domaniewskich, wziął w zastaw 1639 r. od ks. Jeremjasza Wiśniowieckiego, dobra w kijowskim, pozwany 1642 r. przez Żytkiewicza o niedopuszczenie go do Kublicza. Córka jego Izabella, 1630 roku zakonnica (M. 165 f. 116; DW. 46 f. 1683; 47 f. 37; Woł. II f. 901; V B f. 145, 338 i 872; VI A f. 112; Kij. V f. 29; AGZ. X. 4015). 

∞, Zofia (Anna) Uchańska, kasztelanicówna rawska.

СТЕ­ФАН БОГДАНОВИЧ 

потрап­ляє в поле нашо­го зору 1609 р. у зв’язку з достав­кою воз­ним позо­вів за переділ села Ліди­хів, адре­со­ва­них матері, йому та братові5, а востан­нє фігу­рує в справі, яку мав 1633 р. разом із дво­юрід­ним бра­том Саму­елем Семе­но­ви­чем із роди­чем обох Юрієм Ліди­хівсь­ким, що дома­гав­ся в них поса­гу матері6. Про дру­жи­ну і дітей даних немає. 

5 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22„ кн. 17, арк. 268–269 (12. 10. 1609). 6 Там само, кн. 40, арк. 340–341 (24. 11. 1633). 

ФЕДІР БОГ­ДА­НО­ВИЧ

упер­ше зга­да­ний у зв’язку з ука­за­ни­ми вище позо­ва­ми 1609 р. Із судо­вої спра­ви, що роз­гля­да­ла­ся напри­кін­ці того само­го року, дові­дує­мо­ся, що він пере­бу­вав ще під опікою бра­та Стефана7. Далі про молод­шо­го із синів Бог­да­на Федо­ро­ви­ча дже­ре­ла мовчать. 

7 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22,кн. 17, арк. 331–332 зв. (12. 11. 1609). 

ГАН­НА БОГ­ДАНІВ­НА СТАРША, 

дру­жи­на яко­гось Яна Івоні, та одной­мен­на з нею сест­ра 1644 р. укла­ли уго­ду, за якою, не маю­чи змо­ги вику­пи­ти части­ну в селах Загір­ці, Юсь­ків­ці, Тата­ринів­ці, Яки­мів­ці й Крас­на Лука, яку успад­ку­ва­ли піс­ля своєї матері Кате­ри­ни з Кор­ни­ць­ких Бог­да­но­вої Ліди­хівсь­кої, від­сту­па­ють свої пра­ва на ці володін­ня кре­ме­не­ць­ко­му ґродсь­ко­му суд­ді Юзе­фу Фри­ка­чу-Фри­ку8. 1648 р. Ян Іво­ня три­мав у маєт­ку Ліди­хів 14 димів, а 1650 р. в частині села, що пере­бу­ва­ла в його руках, не було вже жод­но­го підданого9. 

8 ЛННБ Украї­ни, ВР, ф. 91, спр. 191.IV.4, арк. 48–49 (витяг, дата листа втра­че­на; у ґродсь­ку кни­гу вне­се­но 6. 08. 1644). 9 Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 443. 

ГАН­НА БОГ­ДАНІВ­НА МОЛОДША, 

заміж­ня за якимсь Тео­до­ром Сено­же­ць­ким, 1644 р. бра­ла участь у вка­за­ній вище угоді про про­даж прав на мате­риз­ну в селах Загір­ці, Юсь­ків­ці, Тата­ринів­ці, Яки­мів­ці й Крас­на Лука. 

САМУ­ЕЛЬ СЕМЕ­НО­ВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ

1616 р. був свід­ком однієї з угод11, 1632 р. брав участь в елек­цій­но­му сеймі12, на почат­ку 1636 р. суди­вся ще з Андрієм Роз­во­ли­чем-Теле­ць­ким і його дру­жи­ною за пору­шен­ня умов орен­ди маєт­ку, а вліт­ку 1637 р. спір вели вже вдо­ва й діти13. Дру­жи­ною Саму­е­ля Семе­но­ви­ча була Кри­сти­на Жуховська14. У шлю­бі з нею він мав синів Єре­мія­ша й Пет­ра та дочок Геле­ну й Зузанну. 

∞, Кри­сти­на Жуховська.

11 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, , кн. 24, арк. 454 зв. (7. 10. 1616). 12 Архив ЮЗР. – Ч. 2, т. 1. – С. 220. 13 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 43, арк. 85–87 зв. (24. 07. 1637). 14 Там само. 

ГРИ­ГОРІЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ

1627 р., ймо­вір­но, під час одру­жен­ня, запи­сав дру­жині Зуз­ан­ні Дмит­рів­ні з Кори­тенсь­ких, за якою отри­мав посаг і випра­ву на 1000 золо­тих, на поло­вині своєї части­ни села Лося­тин подвій­ну суму віна й привінку9, а в листо­па­ді 1633 р. цьо­го із синів Семе­на Федо­ро­ви­ча не було вже серед живих, оскіль­ки Почаївсь­кий мона­стир пози­вав бра­та Саму­е­ля, що три­мав його маєток, щоб від­дав 300 золо­тих, запи­сані ним на мона­стир та церк­ви в селах Ліди­хів і Лосятин10. Дру­жи­на Гри­горія Семе­но­ви­ча піс­ля його смер­ті вий­ш­ла заміж за Сте­фа­на Лося­тинсь­ко­го, а потім за Андрія Домансь­ко­го, разом з яким у люто­му 1636 р. суди­ла­ся з бра­том пер­шо­го чоло­віка за вибит­тя з части­ни села Лося­тин, застав­ле­ної їй у три­на­дця­ти тися­чах золотих11. 

9 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, , кн. 36, арк. 10–11 (27. 02. 1627). 10 Там само, кн. 40, арк. 9 зв.–10, 295 зв.–295а зв. 11 Там само, кн. 43, арк. 236 зв.–238 зв. 

ПОПОЛІН­НЯ VI

МИКО­ЛАЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ ЛОСЯТИНСЬКИЙ

zmarłego bezdzietnie

МАРІАН­НА СЕМЕНІВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА 

Marjannę za Szydłowskim (Andrzejem albo Stanisławem )1657 r. 

ІЗА­БЕЛ­ЛА МИКО­ЛАЇВ­НА ЛОСЯТИНСЬКА 

1630 roku zakonnica.

ЄРЕ­МІЯШ (ГЕРОНІМ) САМУ­Е­ЛЬО­ВИЧ ЛІДИХІВСЬКИЙ

потрап­ляє в поле нашо­го зору у зв’язку із зга­да­ною вище спра­вою 1637 р. з Роз­во­ли­ча­ми Телецькими1. Восе­ни 1645 р. разом із бра­том і сест­ра­ми він брав участь у справі про переділ села Лосятин2, а напри­кін­ці 1647 р. суди­вся з Юрієм Ліди­хівсь­ким, що вима­гав від ньо­го та від його бра­та повер­ну­ти якісь доку­мен­ти на село Ліди­хів, пози­чені ще їхнім дідом3. 1648 р. у селі Лося­тин у ньо­го було 25, а 1650 р. — уже тіль­ки 6 димів4. 1650 р. пан Ліди­хівсь­кий чинив при­ся­гу про кіль­кість димів у селах Біла Кри­ни­ця, Антонів­ці, Єло­ви­ця, Сті­жок, Тиляв­ка й Угорське5, що ста­но­ви­ли спад­щи­ну кня­зя Яну­ша Виш­не­ве­ць­ко­го й під­по­ряд­ко­ву­ва­ли­ся йому, оче­вид­но, як уряднику. 

1 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 43, арк. 85–87 зв. (24. 07. 1637). 2 Там само, кн. 47, арк. 39 зв.–40, 266 зв.–268 зв. 3 Там само, кн. 49, арк. 257 зв.– 258 зв. 4 Архив ЮЗР. – Ч. 7, т. 2. – С. 443. 5 ІР НБУВ, ф. 83, спр. 53, арк. 9 зв. (25. 02. 1650). 

Пет­ро Саму­е­льо­вич Лідихівський

1637 р. брав участь у справі з РозволичамиТелецькими6, восе­ни 1645 р. суди­вся разом із бра­том і сест­ра­ми за переділ села Лосятин7, а 1647 р. від­по­ві­дав разом із бра­том на пре­тен­зії Юрія Ліди­хівсь­ко­го за папе­ри на маєток Лідихів8.

6 ЦДІАК Украї­ни, ф. 22, оп. 1, кн. 43, арк. 85–87 зв. (24. 07. 1637). 7 Там само, кн. 47, арк. 39 зв.–40, арк. 266 зв.–268 зв. 8 Там само, кн. 49, арк. 257 зв.– 258 зв. (28. 11. 1647). 

Геле­на Саму­елів­на Лідихівська

1637 р. зга­да­на разом із роди­ною в справі з Роз­во­ли­ча­ми-Теле­ць­ки­ми; восе­ни 1645 р., будучи вже заму­жем за якимсь Мар­ци­ном Коцельсь­ким, разом із бра­та­ми й молод­шою сест­рою бра­ла участь у справі за переділ села Лосятин. 

Зуз­ан­на Саму­елів­на Лідихівська

восе­ни 1645 р. фігу­рує разом із роди­ча­ми в справі за переділ села Лося­тин, на час якої ще незаміжня. 

*****

Tego czy innego Szymona żona, Anna Chomiakówna, odstąpiła przed 1622 r. część Hulanik synowi Janowi, który zapisał 500 florenów żonie Jadwidze Czengierzeckiej. 

Szymon zapisane mu przez żonę, Marynę Okorską, 300 florenów cedował klasztorowi w Poczajowie, który procesuje o tę sumę Wołkowskich 1635 r. (Teka W. Rulik.; Woł. VI A 112; IX f. 746). ¶ 

Bratem, zdaje się, Semena i Wasila był Hrehory, współdziedzic Łosiatyna i Bogdanówki 1570 r., podstarości krzemieniecki 1583 r. (Źr. Dziej. XIX). 

Iwan, współdziedzic Łosiatyna i Bereziec 1583 r., z żoną, Nastazją Kierdejówną Hoscką, sprzedali 1581 r. Dworzec pod Łuckiem Czaplicowi za 3,000 kóp groszy, a Nastazja darowała 1585 r. Zwierzów wnukom swoim po córkach: Aleksandrowi Aleksandrowiczowi Woroniczowi i Aleksandrowi i Jaroszowi Fedorowiczom Złobom Czerczyckim, umarła 1594 r. Obydwie córki ich — Woronina i Czerczycka, razem z trzecią, Aleksandrową Tyszyną, kupiły 1583 r. Bereznicę od Czaplica (Op. Łuc. 2058 f. 9; 2060 f. 12; Teka W. Rulik.).

Fiedor i Paweł, współdziedzice Łosiatyna 1583 r.

Halszka pozwała 1606 r. ks. Ostrogskiego o zbiegłych poddanych (Źr. Dziej. XXI). 

Katarzyna, żona Janusza Zabokrzyckiego 1606 r. 

Aleksandra, żona Piotra Podhajeckiego 1607 r. Teodora, żona Andrzeja Hulanickiego 1612 r. 

Wasil 1613 r. żonaty z Magdaleną Preweredowską, która sprzedała 1644 r. część Jałowicz Isajkowskiemu (Teka W. Rulikows.).

Anna z mężem, Filonem Kotelnickim, trzymała w zastawie Koziatycze od Iwaszencewiczów 1618 r. 

Anna, żona Tychona Leduchowskiego, dziedziczka Kikuszowiec, w kijowskim, 1618 r. (Źr. Dziej. XXI). 

Gabrjel uczynił zapis żonie, Zofji Karbotównie 1630 r. (Op. Żyt. 14). 

Jan 1636 r. w starostwie lubeckim (Źr. Dziej. V). 

Anastazja, żona Michała Myszki Chołoniewskiego 1630 roku. 

Elżbieta, wdowa po Aleksandrze Bieleckim 1661 r. (Woł. VII C f. 97). 

N., towarzysz z pod chorągwi chorążego koronnego, uwolniony z niewoli tatarskiej 1668 r. 

Paweł, z ziemią sanocką, 1623 i 1626 r.

Aleksander, z ziemią lwowską, 1632–1635 r., stawiali się na popisy (AGI. XX). 

Hieronim, miecznik trembowelski, umarł 1706 r. 

Zofja, żona Andrzeja Korczyńskiego 1769 r., w halickim.

1. ЦДІАК Украї­ни, ф. 21, оп. 1, кн. 1, арк. 35 (28. 07. 1543).[↩]