Солтани Жировицькі

СОЛ­ТА­НИ (ЖИРО­ВИ­ЦЬ­КІ, СОЛ­ТА­НИ-ПЕРЕ­СВЕ­ТИ), герб Кор­чак, – пансь­кий рід, у XV–XVI ст. зем­ле­влас­ни­ки у Литовсь­кій зем­лі, русь­ко­го поход­жен­ня. Андрій Олек­сан­дро­вич був під­скар­бієм Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го 1486—1492, а його брат Сол­тан Олек­сан­дро­вич — мар­ша­лом королівсь­ким і наміс­ни­ком Слонімсь­ким і Ново­грудсь­ким (1483—1490). Син Андрія — Іван був під­скар­бієм надвір­ним Литовсь­ким (1507—1554), а з синів Солтана.
Йосип Сол­тан (пом. 1521) був Мит­ро­по­ли­том Київсь­ким, Гали­ць­ким і всію Русі та вла­ди­кою Смо­ленсь­ким, Олек­сандр Сол­тан — мар­шал­ком королівсь­ким (1515—1541), його син Іван був також мар­шал­ком надвір­ним Литовським.
Стані­слав Сол­тан був хорун­жим вели­ким (1782), під­ко­морієм вели­ким (1790) і мар­шал­ком надвір­ним Литовсь­ким (1791).

Рід Сол­тан, поді­лені на кіль­ка гілок, вне­се­ний в ч VI. рід. кн. Мінсь­кої, Грод­ненсь­кої, Моги­льовсь­кої, Київсь­кої, Волинсь­кої губерній.

Stanisław Dziadulewicz. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce. — Wilno: Nakł. Polskiego Antykwarjatu Naukowego H. Wildera, 1929. — С. 438. — 495 с. (польск.)
Рус­ский био­гра­фи­че­ский сло­варь: В 25 т. / под наблю­де­ни­ем А. А. Полов­цо­ва. 1896—1918.
Сол­тан (дво­рян­ский род) // Энцик­ло­пе­ди­че­ский сло­варь Брок­гау­за и Ефро­на : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
Назар Заторсь­кий. Посоль­ство до папи Сикс­та ІV з послан­ням Мисаї­ла у світ­лі дея­ких доку­мен­тів вати­кансь­ко­го таєм­но­го архіву.

3 сере­ди­ни 15 ст. п’ятдесят років ці зем­лі нале­жать фео­да­лу, королівсь­ко­му тлу­ма­чеві Сол­та­ну Албеєви­чу. В 1508 р. він про­дав їх Русанів, Микільсь­ку Слобід­ку і Кня­жи­чі — за 400 кіп Пустин­но-Микільсь­ко­му мона­сти­рю. Оче­вид­но, ці зем­лі Сол­тан одер­жав ще під час роз­да­чі земель тата­рам Олель­ко­ви­чем піс­ля смер­ті Віто­вта і Дмит­ра Соки­ри в 1440 р. Ось рядок із куп­чо­го запи­су: “Мої пред­ки дер­жа­ли зем­лю за річ­ку Чер­ни­цю, гра­нич­ну з Савою Руса­но­ви­чем. Тата­рин про­дає части­ну своїх земель, оче­вид­но, під тис­ком коза­ків Даш­ке­ви­чів. З 1602 по 1609 рр. Кня­жи­чі все ж нале­жать Іва­ну Федо­ро­ви­чу Сол­та­ну, а з 1616 – Кири­ку Сол­та­ну. Під 1755 р. зга­дуєть­ся пол­ков­ник Сол­тан. За пере­пи­сом 1784 р., село нале­жить до Бор­и­спільсь­кої сот­ні, в ньо­му 60 хат.” У 1858 р. тут уже 146 дворів.

Гераль­ди­ка і сфрагістика.

соглас­но Корон­ной мет­ри­ки, как сооб­ща­ет Бонец­кий тот же Иван Андре­евич надал свой герб Вре­бы (Кор­чак) ноби­ли­то­ва­но­му Ста­ни­сла­ву Микуличу.http://forum.vgd.ru/file.php?fid=186116&key=1457376146 Но, про­ти­во­ре­ча ста­ро­му гераль­ди­ку Папроц­ко­му все осталь­ные (Околь­ский, Коя­ло­вич, Несец­кий) упор­но наста­и­ва­ли, что эти Сол­та­ны при­над­ле­жа­ли имен­но к соб­ствен­но­му гер­бу, кото­рый как при­бав­лял Околь­ский выслу­жен пред­ком того дома в бит­ве с тата­ра­ми под Киевом(Soltan Alias Sultan i^y ^uod tempore Vitoldi D. Lieu, dum Kiiouiam. occupnucrat, Tartari verfus. Kiiouiam irrucrunc, congrcgacus Rufforum exercitus, parentem horumar- inorum eultodem pofuit, quem dum opjjrelTeruntTartanhttps://books.google.com.ua/bo...mp;f=false). Пожа­луй, эту деталь сле­ду­ет взять на замет­ку, вспо­ми­ная леген­ду это­го гер­ба уже по Папроц­ко­му «Клей­нот дав­ний, кото­ро­го ужи­ва­ют Сул­та­но­вые в Киев­ском вое­вод­стве. Габ­данк и два кре­ста и звез­да в чер­во­ном поле; тот дано мужу силы вели­кой, кото­рый гро­мил Пога­ны целый день — где был на страж послан­ный от Витоль­да, аж звез­ду вызрел, гоняя Пога­ны, и тогда лишь вер­нул­ся, уже опа­са­ясь за облад­зе­нье (доспе­хи)

1. На чер­во­но­му полі три сріб­них вруба.

Дже­ре­ла:
– печат­ка Олек­сандра Сол­та­но­ви­ча 1510 р. (AGAD, Perg. 5919).
– печат­ка Олек­сандра Сол­та­но­ви­ча 1522 р. (ANK, AS, Teka ІІ, Plik 49).
– печат­ка Іва­на Андрій­о­ви­ча Сол­та­но­ви­ча 1533–1536 рр. (ANK, AS, Teka ІІІ, Plik 16; Plik 44; BCz, Perg. 827).
– печат­ка Іва­на Андрій­о­ви­ча Сол­та­но­ви­ча 1541 р. (AGAD, Perg. 7616).
– печат­ка Іва­на Андрій­о­ви­ча Сол­та­но­ви­ча 1552 р. (ЦДІАК, ф. 220, оп. 1, спр. 28).
– герб Іва­на Андрій­о­ви­ча Сол­та­но­ви­ча в нобіліта­цій­но­му при­вілеї міща­ни­ну Стані­сла­ву Мику­ли­чу з Лазиськ 1538 р. (AGAD, MK, Księga 55, k. 111–112; ANK, Oddz. I, Sygn. V/34, frag. 79; Matricularum Regni Poloniae summaria. – Vol. IV. – P. 96, n. 19283; Piekosiński F. Rycerstwo polskie wiekόw średnich. – Tom I. – S. 279, n. 67; Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiem Księstwie Litewskiem. – S. 330; Wdowiszewski Z. Regesty nobilitacji w Polsce. – S. 13; Materiały genealogiczne. – S. 82; Тrelińska B. Album armorum nobilium. – S. 95, n. 151).

печат­ка Іва­на Андрій­о­ви­ча Сол­та­но­ви­ча 1552 р.

2. На чер­во­но­му полі три сріб­них вру­ба; над щитом шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку два стра­у­со­вих пера, нав­ко­ло щита чер­во­но-сріб­ний намет.

Дже­ре­ла:
– печат­ка Іва­на Андрій­о­ви­ча Сол­та­но­ви­ча 1522 р. (ANK, AS, Teka ІІ, Plik 49 (1522).

3. На чер­во­но­му полі три сріб­них вру­ба; над щитом шолом під шоло­мо­вою коро­ною, в нашо­лом­ни­ку з золо­то­го кор­ча­ка вини­кає сріб­ний пес, нав­ко­ло щита чер­во­но-сріб­ний намет (герб Корчак).

Дже­ре­ла:
– Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1186.
– Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 855.

Олег Одно­ро­жен­ко

Гене­а­ло­гія і пропосографія.

І

Сол­тан Олек­сандр Юрійович 

1443 – 1454 годах он зани­мал долж­ность под­скар­бия зем­ско­го при дво­ре Вели­ко­го кня­зя Литов­ско­го Кази­ми­ра 4 Ягел­лон­чи­ка. Отец Сол­та­на, Юрий (?), так же был под­скар­би­ем литов­ским. 20 апре­ля 1467 года он полу­чил от коро­ля Кази­ми­ра гра­мо­ту для палом­ни­че­ства ко Гро­бу гос­под­не­му в Иеру­са­лим. Кро­ме того, Сол­тан выпол­ня­ет во вре­мя поезд­ки опре­де­лен­ные дипло­ма­ти­че­ские мис­сии, в том чис­ле и в Вати­кане, где от папы Пав­ла 2 полу­ча­ет пись­мо, с кото­рым отправ­ля­ет­ся в Иеру­са­лим. Перед этим, в 1466 г. Сол­тан посе­ща­ет двор импе­ра­то­ра Фри­дри­ха 3, в 1468 г. гостит при дво­рах коро­ля Неа­по­ля и Сици­лии Фер­ди­нан­да 1 и милан­ско­го гер­цо­га Гале­а­цо – Марии Сфор­ца. После посе­ще­ния Пале­сти­ны Сол­тан едет к пор­ту­галь­ско­му коро­лю Аль­фон­су, затем к бур­гунд­ско­му гер­цо­гу Кар­лу Сме­ло­му. Послед­ний дипло­мом от 24 мая 1469 г. при­сво­ил ему зва­ние сво­е­го совет­ни­ка и шам­бе­ля­на, а так же награ­дил орде­ном Золо­то­го Руна. После Бур­гун­дии Сол­тан отправ­ля­ет­ся в Англию, где король Эду­ард 4 дару­ет ему золо­тую цепь (знак пэр­ства). По неко­то­рым све­де­ни­ям, Сол­тан стал рыца­рем Гро­ба Господнего.
Суп­расль­ский архи­манд­рит Сер­гий Ким­бар в сво­ём “Пись­ме к киев­ско­му мит­ро­по­ли­ту Мака­рию 2” где мно­го вни­ма­ния уде­ля­ет­ся вос­хва­ле­нию мит­ро­по­ли­та Иоси­фа Сол­та­на и его срод­ни­ков, так пишет об Алек­сан­дре Сол­тане: :”А пан Сол­тан – бла­го­че­сти­вый и муд­рый пан, кото­рый же све­та того не малую часть обы­шол, хотячи поло­же­ние его свет­ское и духов­ное виде­ти, и, по апо­сто­лу, луч­шое от хужь­шо­го раз­де­ляя и в себе то, яко губа воду, взи­мая. И бы был его милость бачил в нем што несправ­но­го и церк­ви свя­той негод­но­го, знать бы его з оных стран не вынесл».
Олек­сандр Сол­тан, оскіль­ки був прий­ня­тий до Като­ли­ць­кої Церк­ви ще попе­ред­ни­ком Сикс­та IV папою Пав­лом ІІ. До речі, бул­ла папи Пав­ла ІІ Олек­сан­дро­ві Солтану
також збе­ре­гла­ся. Вона зна­хо­ди­ла­ся в архіві дому Сол­танів і впер­ше була
опуб­лі­ко­ва­на ще в ХІХ ст. 48, а від­так пере­ви­да­на вже 1998 р. 49.
Від­по­від­но до неї, папа прий­няв русь­ко­го шлях­ти­ча у 1468 р. під час його
подо­ро­жі до Свя­тої Землі.
1476 р. «Послан­ня Мисаї­ла до папи Сикс­та IV», опублі-
коване впер­ше мит­ро­по­ли­том Іпатієм Потієм 1605 р.,4
У 1476 р. ряд пра­во­слав­них дер­жав­ців та маг­натів ВКЛ (Ход­ке­вич, бра­ти Сол­та­ни, князі Бєльсь­кі та Вяземсь­кі) напи­са­ли листа до папи Сік­ста IV з визнан­ням Фло­рен­тійсь­кої унії, але при цьо­му не визна­ва­ли вер­хо­вен­ства римсь­ко­го пре­сто­лу. Доля листа невідома:
неяс­но, чи був він вза­галі від­прав­ле­ний, але цей доку­мент є важ­ли­вим свід­чен­ням наяв­но­сті у ВКЛ сус­піль­них очіку­вань на об’єд­нан­ня хри­сти­ян, щонай­мен­ше, за обе­реж­ним вис­ло­вом Б. М. Флорі, мож­на гово­ри­ти про коли­ван­ня настроїв пра­во­слав­них щодо унії [8, с. 41–42].

пиш­ної титу­ла­ту­ри «під­пи­сан­тів» послан­ня, яку нерід­ко від­но­сять на карб фан­та­зії Потія, то навіть таке дивне визна­чен­ня одно­го з них, Олек­сандра Сол­та­на, як «рыцер ушпан­ский, зла­та­го стрыха носи­тель» під­твер­джуєть­ся реєстром його май­на, що в ньо­му серед коштов­но­стей зга­да­ний «на двух кача­лех стрых ушпань­ский пер­ло­вый». У 1467—1469 pp. він здійс­нив манд­рів­ку до Захід­ної Євро­пи й Свя­тої Зем­лі. Пере­бу­ва­ю­чи в Римі, він був прий­ня­тий в лоно като­ли­ць­кої церк­ви самим папою Пав­лом II без про­це­ду­ри повтор­но­го хре­щен­ня — яке, однак, вва­жа­ли необ­хід­ним у Віль­ні, де міс­це­ва като­ли­ць­ка гро­ма­да поста­ви­ла­ся до Сол­та­на з недо­вірою та воро­жістю, уна­оч­нив­ши роз­біж­но­сті між пози­цією папсь­ко­го пре­сто­лу та міс­це­во­го клі­ру. Мож­ли­во також, що манд­рів­ка Сол­та­на на Захід була пов’я­за­на з пошу­ком наре­че­ної для Іва­на III, кот­рий овдо­вів у квіт­ні 1467 р. Вар­то зано­ту­ва­ти, що історія його сва­тан­ня до Софії Палео­лог відо­ма лише у загаль­них рисах, і дослід­ни­ки при­пус­ка­ють наяв­ність у ній польсь­ко-литовсь­ко­го «слі­ду». При­к­мет­но, що Іван ІІІ, згід­но з волею його бать­ка, пере­бу­вав під «опікою» Кази­ми­ра, а самий шлюб міг ста­ти пер­шим кро­ком воло­да­ря Мос­ков­щи­ни (кот­рий на почат­ку 1470‑х pp. повністю розі­рвав із кон­стан­ти­но­польсь­кою патріар­хією) до цер­ков­ної унії. Симп­то­ма­тич­но, що у листі неві­до­мо­го авто­ра, яким, за свід­чен­ня­ми літо­писів, у люто­му 1469 р. роз­по­ча­ли­ся пере­го­во­ри про шлюб, йшло­ся про те, що, через від­даність пра­во­слав’ю, Софія Палео­лог від­мо­ви­ла двом наре­че­ним — і ними, замість кіпрсь­ко­го коро­ля й гер­цо­га Карач­чіо­ло, були названі король Фран­ції й вели­кий князь мілансь­кий, що через їх володін­ня про­ля­гав шлях Олек­сандра Сол­та­на. Нага­дає­мо також, що Мисаї­ло­во­му послан­ню 1476 р. пере­ду­вав ана­ло­гіч­ний доку­мент, пере­да­ний у 1473 р. папсь­ко­му лега­ту Антоніо Бонум­б­ре (кот­рий супро­вод­жу­вав Софію Палео­лог до Моск­ви) на зво­рот­ній дорозі до Італії. Пев­но, вар­то помір­ку­ва­ти над тим, чи таким уже стихій­ним і випад­ко­вим було це пер­ше звер­нен­ня до Сік­ста, яким його прий­ня­то зоб­ра­жу­ва­ти у літературі.
48 Aleksander Sołtan. Szambelan Karola Zuchwałego i Kawaler Złotego Runa. Przegląd
Poznański. Познань, 1862. T. 33. С. 68.
49Paravicini А., Paravicini W. Alexender Soltan ex Lithuania, ritum grecorum sectans.
Eine ruthenisch-polnische Reise zu den Höfen Europas und zum Heiligen Land 1467–1469.
Zwischen Christianisierung und Europäisierung. Beiträge zu Geschichte Osteuropas in Mitte.lalter und Früher Neuzeit. Festschrift für Peter Nitsche zum 65. Geburtstag (Her. von Eckhard
Hübner, Ekkehard Klug und Jan Kusber). Stuttgart 1998. P. 377–378.

4. 4 Заторсь­кий О.Н. «Послан­ня Мисаї­ла» за Смо­ленсь­ким спис­ком. Український
архео­гра­фіч­ний щоріч­ник. Нова серія. Вип. 18. Українсь­кий архео­гра­фіч­ний збірник.
Київ, 2013. Т. 21. С. 410–427.
8. Фло­ря Б. Н. Попыт­ка осу­ществ­ле­ния цер­ков­ной унии в вели­ком кня­же­стве Литов-
ском в послед­ней чет­вер­ти XV — нача­ле XVI века / Б. Н. Фло­ря // Сла­вяне и их
сосе­ди. — М. : Нау­ка, 1999. — Вып. 7 : Меж­кон­фес­си­о­наль­ные свя­зи в странах
Цен­траль­ной, Восточ­ной и Юго-Восточ­ной Евро­пы в XV–XVII веках. — С. 40–81.

ІІ

Михай­ло Олек­сан­дро­вич з Заго­ро­ва (1476, 1488)

Одним із пер­ших у доку­мен­тах Литовсь­кої мет­ри­ки за 1488 р. зга­да­но Михай­ла Заго­ровсь­ко­го. Віро­гід­но, він мав якийсь сто­су­нок до зби­ран­ня «волов­щиз­ни», бо воли­ня­нам Іваш­ку Кале­ни­ко­ви­чу і Кми­ті Олек­сан­дро­ви­чу нада­ва­ло­ся «по 16 копъ гро­шей воло­въщиз­ныхъ в пана Миха­и­ла Заго­ров­ско­го» [2, 78].

Андрій Олек­сан­дро­вич Сол­тан (1476, +1498)

умер­ший око­ло 1498 г., зани­мал долж­но­сти сна­ча­ла двор­но­го, а потом зем­ско­го под­скар­бия ВКЛ.

~ Анна Бого­ви­ти­нов­на, сест­ре Богу­ша, Пет­ра и Лев­ка Боговитиновичей,

Іван Олек­сан­дро­вич Сол­тан з Поча­пов (1476, +1495)

ok. 1440 zm. ok. 1495, marszałek hospodarski 1483–90, podskarbi nadworny, namiestnik słonimski i nowogródzki, potem bielski, kawaler zakonu bożogrobców, fundator klasztoru w Żyrowicach. +(1?) Wasylisa Tyszkiewicz +(2?) być może Fedora ks. Hłazyna c. Olechna i ?? Sapieha.

В 1482 – 1493 г.г. Сол­тан Алек­сан­дро­вич – мар­ша­лок гос­по­дар­ский, в 1486 он полу­ча­ет сло­ним­ское намест­ни­че­ство, почти одно­вре­мен­но – долж­ность город­ни­че­го. В 1493 г., уже в кон­це жиз­ни, Сол­тан полу­ча­ет от Вели­ко­го кня­зя Бель­ское староство.

доку­мен­ті про прий­нят­тя до Като­ли­ць­кої Церк­ви папою Сикс­том IV Іваш­ка, рід­но­го бра­та Олек­сандра Сол­та­на, оскіль­ки вона зна­хо­дить­ся в збір­ни­ку Arm. XXXIІ 21 на арк. 37 зв. (арк. 32 згід­но з пагі­на­цією Е. Цьо­ле­ка), якраз перед заміт­кою про прий­нят­тя й від­па­дін­ня Сол­та­на. Текст цієї бул­ли був опуб­лі­ко­ва­ний (з дея­ки­ми неточ­но­стя­ми) С. Кут­ше­бою та о. Яном Фія­ле­ком 1923 р.46, а також піз­ні­ше о. Ата­на­зієм Вели­ким у збір­ни­ку «Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae
illustrantia»47. Бул­ла дато­ва­на листо­па­дом 1471 р., отже Іваш­ко був у Римі ще перед постан­ням «Послан­ня Мисаї­ла». Звід­си вип­ли­ває, що послом, який начеб­то допра­вив його папі, він бути ніяк не міг, при­найм­ні ця бул­ла­п­ро прий­нят­тя його до Като­ли­ць­кої Церк­ви папою Сикс­том IV, зга­да­на Яном Сакра­ном в «Елю­ци­дарії», точ­но не є від­по­від­дю на послан­ня Мисаїла.

А.В. Коя­ло­вич, пишу­чи про посла до Рима, мав на ува­зі Іва­на Сол­та­на, вид­но також із його іншо­го тво­ру — «Herbarz rycerstwa W.X. Litewskiego», де він пра­виль­но нази­ває саме Іва­на Сол­та­на послан­цем до папи: «Іван Сол­тан, вели­кий під­скар­бій ВКЛ
1476 р. брав участь у посоль­стві до папи Сикс­та IV від русь­ко­го духо-
вен­ства і панів. В інструк­ції до того посоль­ства нази­ва­ють його чоловіком
вель­ми обізна­ним у Свя­то­му Писанні»20.
Наве­де­на Ф. Папе цита­та з «Елю­ци­дарію» Яна Сакра­на ста­ла дру­гим дже­ре­лом тео­рій про посоль­ство з послан­ням Мисаї­ла до папи Сикс­та IV, тому слід при­гля­ну­ти­ся деталь­ні­ше і до само­го дже­ре­ла, і до піз­ні­ших його інтер­пре­та­цій. Як вип­ли­ває з наве­де­ної польсь­ким істо­ри­ком цита­ти, обоє братів були прий­няті до Като­ли­ць­кої Церк­ви в Римі папою
Сикс­том IV. Та коли погля­ну­ти на пов­ний текст «Елю­ци­дарію», включно
зі сло­ва­ми, які Ф. Папе про­пу­стив, постає зов­сім інша кар­ти­на: «Soltan
quida[m] nomine a Paulo s[e]c[un]do et Ivasco germanus eius ex Lithuania
primores inter Rutenos ambo a Sixto quarto Rome suscepti et bullis patentibus
in suapte ritu manere p[er]missi ad suos redeuntes pertinaciores ecclesieque
magis infensi et blasphemi sunt reperti»33 («Коли одно­го, на ім’я Солтан,
(папа) Пав­ло ІІ, а його рід­но­го бра­та Іваш­ка — обоє знат­ні руси­ни з
Лит­ви — (папа) Сикст IV прий­ня­ли в Римі та бул­ла­ми-патен­та­ми доз­во­ли­ли їм зали­ша­ти­ся у їхньо­му обряді, ті, повер­нув­шись додо­му, ста­ли ще затяті­ши­ми й воро­жі­ши­ми Церкві»). Як бачи­мо, тут ніяк не може йти­ся про спіль­ну поїзд­ку Сол­та­на та його бра­та Іваш­ка до папи Сикс­та IV з послан­ням Мисаї­ла, оскіль­ки Сол­та­на, згід­но з пов­ною цита­тою з
«Елю­ци­дарію», прий­няв був до Като­ли­ць­кої Церк­ви папа Пав­ло ІІ, який помер 1471 р., тоб­то ще до укла­ден­ня «Послан­ня Мисаїла».
Глав­ным сол­та­нов­ским име­ни­ем по-преж­не­му оста­ва­лись Шиш­ки­ни под Виль­най. Сте­бель­ский сооб­ща­ет, что «до 1493 года Жиро­ви­чи вме­сте с окрест­ны­ми дерев­ня­ми при­над­ле­жа­ли шля­хет­ско­му роду Гой­це­ви­чей, а после бес­потом­ствен­ной смер­ти послед­них пред­ста­ви­те­лей их рода сде­ла­лись соб­ствен­но­стью вели­ко­го кня­зя. Вели­кий князь литов­ский Алек­сандр жалу­ет Жыро­ви­цы в потом­ствен­ное вла­де­ние мар­шал­ку сво­е­му Сол­та­ну Александровичу.». 

Мало­из­вест­ная иссле­до­ва­те­лям запись, остав­лен­ная на Минее, пере­пи­сан­ной по зака­зу Ива­на Алек­сан­дро­ви­ча Сол­та­на в 1477 г. и хра­нив­шей­ся в его биб­лио­те­ке. “Сте­фан Гор­но­ста­е­вич диа­кон рукою влас­ною, року 1626 меся­ца сен­те­б­ра 14 дня. Сия кни­га на имя менея нада­на на цер­ковь в Жиро­ви­чах до све­тое пре­чи­стое Бого­ро­ди­ци, веч­но и непо­руш­но, на честь и хва­лу Богу мило­сти­во­му во Тро­и­ци. аминь”.

~ ? Wasylisa Tyszkiewicz.

~ ? княж­на Фядо­ра Олех­нов­на Глазынава.

46 Див.: Kutrzeba S., Fijałek ks. J. Kopiarz rzymski Erazma Ciołka… С. 73–74. 47 Documenta pontificum romanorum historiam Ucrainae illustrantia: (1075–1953). Ana.lecta OSBM. Серія 2. Сек­ція 3: Documenta Romana Ecclesiae Catholicae in terris Ucrainae et
Bielarusjae. Зібр. Ата­на­зій Гри­горій Вели­кий, ЧСВВ. Т. 1. Рим, 1953. № 97. С. 163–164.
20 Kojałowicz ks. Wojciech Wijuk, S.І. Herbarz rycerstwa W.X. Litewskiego tak zwany
Compendium czyli o kleynotach albo herbach których familie stanu rycerskiego w pro.wincyach Wielkiego Xięstwa Litewskiego zaźywają. Кра­ків, 1897. С. 282.

Юрий Олек­сан­дро­вич Солтан

Anna Sołtan

+ Aleksander Czartoryski

Marina Sołtan

+ Wasili Hornostaj

ІІІ

Бог­дан Михай­ло­вич Загоровський

За «поспо­ли­тою отпра­вою» 1509 р. Бог­да­ну Заго­ровсь­ко­му нада­ва­ло­ся з дер­жав­но­го скар­бу 20 кіп гро­шів та «6 локотъ сук­на лун(ского) з вос­ковъ берестеи(ских)» [3, 417]. Саме він висту­пає 1523 (1524) р. в листі вели­ко­го литовсь­ко­го кня­зя Зиґ­мун­та до воло­ди­мирсь­ко­го ста­ро­сти кня­зя Андрія Санґуш­ка, де йдеть­ся про його кон­флікт із зем’янами Дьог­те­ви­ча­ми, які вва­жа­ли Б.Загоровського лише тимча­со­вим дер­жав­цею їхньо­го влас­но­го маєт­ку Дьог­тів. Бог­дан, нав­па­ки, ствер­джу­вав, що «тое име­нье есть его отчиз­на и дедиз­на, какъ жо деи тое имене от бра­ти отца его от пна Олекъ­санд­ра Сол­та­но­ви­ча в делу отцу его доста­ло, и во впо­кои дер­жалъ. А он по отцы сво­емъ вышеи соро­ка лет дер­жалъ». Крім Олек­сандра Сол­та­но­ви­ча, Бог­дан нази­ває ще одно­го бать­ко­во­го бра­та – під­скар­бія Іва­на Андрій­о­ви­ча [4, 115]. 

За гене­а­ло­гіч­ни­ми дослід­жен­ня­ми, Іван (Івах­но) Андрій­о­вич Сол­тан був чоло­віком князів­ни Бог­да­ни Федорів­ни Чет­вер­тенсь­кої [5, 353], яка 25 груд­ня 1552 р. запи­са­ла Пет­ру Бог­да­но­ви­чу Заго­ровсь­ко­му, небо­жу сво­го чоло­віка, дар­чу на маєт­ки Луків, Навоз та част­ки Чет­верт­ні й Копи­ло­ва. У цій даро­виз­ні вона чіт­ко нази­ває його бра­та­ни­чем чоло­віка: «розу­ме­ю­чи то, ижъ я вжо зъ его мило­стью паномъ моим пото­мъ­ства жад­но­го по себе не оста­вимъ, а ижъ тежъ бра­та­ничъ его мило­сти, мар­ша­локъ гос­по­даръ­ский, панъ Петръ Бог­да­но­вичъ Заго­ров­ский з моло­до­сти летъ сво­ихъ пану его мило­сти и мн­ спри­яз­ли­ве слу­жилъ ... упро­си­ламъ его мило­сти пана мое­го, абы его милость рачиль в томъ лас­ку бра­та­ни­чу сво­е­му ока­залъ, а тую тре­тюю часть, от мене его мило­сти запи­са­ную, пана Пет­ра Заго­ров­ско­го тымъ даро­вать рачилъ» [6, 24–26].

На нашу дум­ку, Олек­сандр Сол­та­но­вич і Іван Андрій­о­вич Сол­тан були рід­ни­ми бра­та­ми, оскіль­ки синів по бать­ко­ві часто нази­ва­ли за пріз­ви­ща­ми або ж навіть і за іме­на­ми дідів. Швид­ше за все, їхнім бать­ком був Андрій, а його бра­том (рід­ним або стриєч­ним) Михай­ло, син яко­го Бог­дан вів бороть­бу з Дьог­те­ви­ча­ми. Тож уже на почат­ку XVI ст. рід Заго­ровсь­ких посі­дав гідне міс­це в того­час­но­му шля­хетсь­ко­му сере­до­ви­щі: якщо Іван Олек­сан­дро­вич був під­скар­бієм, то Олек­сандр Сол­та­но­вич – гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком, а Михай­ло, як бачи­мо, вико­ну­вав важ­ливі уря­до­ві доручення.

За «попи­сом» литовсь­ко-русь­ко­го війсь­ка 1528 р., неві­до­мий на ім’я «пан» Заго­ровсь­кий вистав­ляв п’ятеро коней на війсь­ко­ву служ­бу [7, 187]. Мож­ли­во, це був Бог­дан – бать­ко наступ­но­го поколін­ня Заго­ровсь­ких, дідом яких нази­ваєть­ся Михайло.

Одру­же­ний з Уля­ною Юріїв­ною Брансь­кою, Бог­дан Михай­ло­вич Заго­ровсь­кий мав щонай­мен­ше чет­ве­ро дітей – трьох синів: Пет­ра, Яна, Олех­на і доч­ку [13, ф. 26, оп. 1, спр. 10, арк. 153–153 зв.].

Іван (Івах­но) Андрій­о­вич (+1554)

двор­ний під­скар­бій (1505–1554), дер­жав­ця віленсь­кий. podskarbi nadworny litewski 1507–54, namiestnik dubiński 1.7.1507, namiestnik mejszagolski 20.4.1508 .
дзяр­жаў­ны і гас­па­дар­чы дзе­яч ВКЛ, пад­скар­бі двор­ны ў 1504—1554.

Баць­ка — Андр­эй Аляк­сандравіч (Сол­тан), пад­скар­бі зем­скі, маці — N Багаві­ці­наў­на (яго пер­шая жон­ка); адзі­ны сын баць­коў. Про­звіш­ча Сол­тан не ўжы­ваў, але ў сучас­най літа­ра­ту­ры фар­маль­на далу­ча­ны да гэтай фаміліі.

Дзя­ку­ю­чы пад­т­рым­цы баць­кі зра­біў кар’еру пры два­ры вяліка­га кня­зя літоўска­га і кара­ля поль­ска­га Аляк­сандра, пас­ля ста­ла слу­жыў Жыгі­мон­ту І Ста­ро­му і Жыгі­мон­ту ІІ Аўгу­сту. У 1502 упа­мі­на­ец­ца як кара­леўскі дваранін[1]. З 1504 упа­мі­на­ец­ца як пад­скар­бі двор­ны, гэту паса­ду зай­маў пры­нам­сі 50 гадоў; часта бываў пры кара­леўскім два­ры. Па пасад­зе ўва­х­од­зіў у склад паноў-рады ВКЛ.

У 1508 удзель­ні­чаў у падаў­лен­ні меця­жу кня­зя Міхаі­ла Глін­ска­га. У 1509 удзель­ні­чаў у паход­зе поль­скай арміі супра­ць мал­доўска­га гас­па­да­ра Баг­да­на на чале улас­на­га атра­да з 12 кон­нікаў (за што атры­маў ад кара­ля Жыгі­мон­та І Ста­ро­га ўзна­га­ро­ду 60 коп гро­шаў літоўскіх).

Атры­маў ад вяліка­га кня­зя як узна­га­ро­ду зямель­ныя ўла­дан­ні: намес­нік мей­ша­га­лаўскі і дубін­каўскі ў 1507—1508, уцян­скі ў 1508, вялен­скі ў 1509—1554. У 1510 Жыгі­монт Ста­ры пада­ра­ваў яму сяло Мігу­ця­ны ў Суміліш­каўс­кай воласці.

Атры­маў баць­коўскія маёнт­кі Іўе, Папор­ці ў Троц­кім ваяв., ад дзяд­зь­кі (стрыя) Іва­на Аляк­сандраві­ча — маёнт­кі Пач­эпаў і Бера­за­вец пад Нова­га­род­кам, част­ку Пач­эпа­ва купіў ад стры­еч­на­га бра­та Богу­ша Юр’евіча. Ад жон­кі атры­маў трэц­юю част­ку яе баць­коўскі маёнт­каў на Валы­ні: Чац­вярт­ні, Луконі, Выш­ка­ва, Наво­за, Гадо­мі­чаў, Копы­ляў, Сус­ка, Сла­во­жы­чаў, Алеш­каві­чаў (пацверд­зіў Жыгі­монт І Ста­ры 15.10.1524)[2].

Са сваіх маёнт­каў выстаў­ляў у вой­ска ў 1528 атрад у 25 коннікаў.

Збу­да­ваў царк­ву св. Міка­лая ў Папор­цях, якой запі­саў дзе­ся­ці­ну з гэта­га маёнтка[3]. Ваз­ня­сенска­му прыд­зе­лу Увас­кра­сен­скай царк­вы ў Тро­ках запі­саў дзе­ся­ці­ну з маёнт­ка Мігу­ця­ны (раней дзе­ся­ці­на ішла з Папорцяў)[4]. Ад прод­каў атры­маў пра­ва каля­тар­ства на Пра­чы­с­цен­скі мана­стыр у Тро­ках, што пацверд­зіў Жыгі­монт І Ста­ры 27.10.1510[5].

Таста­мент пад­пі­саў 24.8.1554 у Вільні[6], хут­ка пас­ля памёр. Прасіў паха­ва­ць яго ў Пра­чы­с­цен­скім сабо­ры ў Віль­ні ў рода­вай Дабра­веш­чан­с­кай кап­лі­цы. Маёнт­кі Папор­ці і Мігу­ця­ны запі­саў жон­цы. Маёнт­кі Еўе і Папор­ці перай­шлі да сяс­цёр Настасіі (заму­жам за Кмітам Стра­то­ві­чам) і доч­кам яго сяст­ры N (заму­жам за гас­па­дар­скім два­рані­нам Іваш­кам Савой) — Настас­сі і Ганне Соваўнам.

Жон­ка — Баг­да­на (?—да 1559), дач­ка кня­зя Фёда­ра Міхай­лаві­ча Чац­вяр­цін­ска­га (Выш­коўска­га). Дзя­цей не меў.

Кры­ні­цы:

Собра­ние древ­них гра­мот и актов горо­дов: Виль­ны, Ков­на, Трок, пра­во­слав­ных мона­сты­рей, церк­вей и по раз­ным пред­ме­там. Ч. II. Виль­но, 1843. С. 138—142, 147—148.

Мате­ри­а­лы для исто­рии Пра­во­слав­ных и Уни­ят­ских мона­сты­рей в Запад­ной Рос­сии // Литов­ские епар­хи­аль­ные ведо­мо­сти. 1869. № 1. С. 56—59.

АСД. Т. 5. 1871. № 1. С. 3—7, Т. 6. 1869. С. 25—28.

АЮЗР. Т. 1. 1863. С. 36, 54, 82.

АЗР. Т. 2. 1848. С. 102—103.

АВАК. Т. 2. 1867. С. 4; Т. 13. 1886. С. 86—88; Т. 17. 1890. С. 305.

Archiwum XX. Sanguszków w Sławucie (dyplomataryusz gałęzi Niesuchojeżskiej. T. I). Tom VI. 1549—1577. We Lwowie, 1910. S. 14—16.

Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (1479—1491). Užrašymų knyga 4 / Parengė: Lina Anužytė. Vilnius: Žara, 2004. 285 p.

Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 6 (1494—1506). Užrašymų knyga 6 / Parengė Algirdas Baliulis. Vilnius: LII, 2007. 516 p.

Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8 (1499—1514). Užrašymų knyga 8 / Parengė: A.Baliulis, R.Firkovičius, D.Antanavičius. = Литов­ская Мет­ри­ка (1499—1514). Кни­га запи­сей 8. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995. 708 p.

Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 10 (1440—1523). Užrašymų knyga 10 / Parengė: Egidijus Banionis ir Algirdas Baliulis. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997. 178 р.

Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 11 (1518—1523). Įrašų knyga 11 / Parengė Artūras Dubonis. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997. 227 р.

Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 25 (1387—1546). Užrašymų knyga 25 / Parengė: D.Antanavičius ir A.Baliulis. = Литов­ская Мет­ри­ка (1387—1546). Кни­га запи­сей 25. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1998. 460 p.

Matricularum Regni Poloniae summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur, contexuit indicesque adiecit Theodorus Wierzbowski. Pars IV. Sigismundi I regis tempora complectens (1507—1548). Volumen 3‑um. Acta vicecancellariorum. 1533—1548. Varsoviae: Typis officinae C.Kowalewski, MCMXV. S. 96. №19283.

Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­скою Ком­мис­си­ею. Том два­дца­тый. Литов­ская Мет­ри­ка. Том пер­вый. СПб., 1903. VII, 50 c., 1566 стб., 258, IV с., ил.

Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­скою Ком­мис­си­ею. Том трид­цать тре­тий. Литов­ская Мет­ри­ка. Отдел пер­вый. Часть тре­тья: Кни­ги Пуб­лич­ных Дел. Пере­пи­си вой­ска Литов­ско­го. Пг., 1915. Стб. 9.

Пера­піс вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кні­га 523. Кні­га пуб­ліч­ных спраў 1. / Пад­рых­та­валі да дру­ку: А.І.Груша, М.Ф.Спірыдонаў, М.А.Вайтовіч. Мінск: Бела­рус­кая наву­ка, 2003. С. 50.

Пад­ра­бяз­на­сці:

Белец­кий А.В. Родо­про­ис­хож­де­ние Запад­но­рус­ско­го Мит­ро­по­ли­та Иоси­фа II Сол­та­на. (Оттиск из №№ 44, 45 и 46 «Лит. Епарх. Ведом.»). Виль­на, 1895. С. 14—15.

Wojtkowiak Zbysław. Litwa Zawilejska w XV i pierwszej połowie XVI w. Poznań, 1980. S. 131—133.

Wojtkowiak Zbysław. Urzędnicy zarządu lokalnego na Litwie. Tytulatura zarządców powiatowych przed reformą administracyjną 1565—1566 roku // Studia Źródłoznawcze. T. 24. 1979. S. 149—150, 152.

Pietkiewicz Krzysztof. Wielkie Księstwo Litewskie pod rządami Aleksandra Jagiellończyka. Studia nad dziejami państwa i społeczeństwa na przełomie XV i XVI wieku. Poznań, 1995. (Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia nr 185). 256 s.

Lulewicz Henryk. Sołtan (Sołtanowicz) Iwan // PSB. T. XL. Warszawa; Kraków, 2000—2001. S. 356—357.

Wojtkowiak Zbysław. Lithuania transwilniensis saec. XIV—XVI. Podziały Litwy północnej w późnym średniowieczu. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2005.194 s., mapy.

© Вале­рый Пазд­ня­коў, 2016

[1] АСД. Т. 5. 1871. № 1. С. 3.

[2] АВАК. Т. 13. 1886. С. 86—88.

[3] АСД. Т. 5. 1871. № 2. С. 3—4.

[4] АСД. Т. 5. 1871. № 2. С. 3—4; Собра­ние древ­них гра­мот и актов горо­дов: Виль­ны, Ков­на, Трок, пра­во­слав­ных мона­сты­рей, церк­вей и по раз­ным пред­ме­там. Ч. II. Виль­но, 1843. С. 147—148.

[5] Собра­ние древ­них гра­мот и актов горо­дов: Виль­ны, Ков­на, Трок, пра­во­слав­ных мона­сты­рей, церк­вей и по раз­ным пред­ме­там. Ч. II. Виль­но, 1843. С. 138.

[6] АСД. Т. 6. 1869. № 16. С. 25—28.

За гене­а­ло­гіч­ни­ми дослід­жен­ня­ми, Іван (Івах­но) Андрій­о­вич Сол­тан був чоло­віком князів­ни Бог­да­ни Федорів­ни Чет­вер­тенсь­кої [5, 353], яка 25 груд­ня 1552 р. запи­са­ла Пет­ру Бог­да­но­ви­чу Заго­ровсь­ко­му, небо­жу сво­го чоло­віка, дар­чу на маєт­ки Луків, Навоз та част­ки Чет­верт­ні й Копи­ло­ва. У цій даро­виз­ні вона чіт­ко нази­ває його бра­та­ни­чем чоло­віка: «розу­ме­ю­чи то, ижъ я вжо зъ его мило­стью паномъ моим пото­мъ­ства жад­но­го по себе не оста­вимъ, а ижъ тежъ бра­та­ничъ его мило­сти, мар­ша­локъ гос­по­даръ­ский, панъ Петръ Бог­да­но­вичъ Заго­ров­ский з моло­до­сти летъ сво­ихъ пану его мило­сти и мн­ спри­яз­ли­ве слу­жилъ ... упро­си­ламъ его мило­сти пана мое­го, абы его милость рачиль в томъ лас­ку бра­та­ни­чу сво­е­му ока­залъ, а тую тре­тюю часть, от мене его мило­сти запи­са­ную, пана Пет­ра Заго­ров­ско­го тымъ даро­вать рачилъ» [6, 24–26].

∞, Бог­да­на Федорів­на Четвертенська.
1552 год, декаб­ря 25. Дар­ствен­ная (на слу­чай смер­ти) Бог­да­ны Федо­ров­ны кн. Чет­вер­тин­ской пле­мян­ни­ку мужа Пет­ру Бог­да­но­ви­чу Заго­ров­ско­му на име­ния ея: двор Луков, с.Навоз, части Чет­верт­ни и Копы­лов. http://​www​.runivers​.ru/​b​o​o​k​r​e​a​d​e​r​/​b​o​o​k​9​5​3​2​/​#​p​a​g​e​/​140

Бог­да­на Андрій­ов­на Солтан

~ Іваш­ко Сова.

Діти: Jan «Sowa» Korsak, Anastazja «Sowa» Korsak, Anna «Sowa» Korsak, Szymon «Sowa» Korsak , Michał «Sowa» Korsak.

Олек­сандр Іва­но­вич Сол­та­но­вич (*1480‑і, +1549)

marszałek 1515–1541 [www​.rulex​.ru], właściciel dóbr Wołczyn w powiecie brzeskim, Żyrowice w słonimskim, Nieśwież w nowogródzkim, Dubicz w lidzkim +(1) ?? ks. Bujnicka c. Lwa i Teodozji Worotyńskiej (potomek królów) +(2wg. Dworzeckiego) Wasylissa Chreptowicz.
Име­ние Верб­ско (на Волы­ни), как и дру­гие речи пана Сол­та­на Алек­сан­дро­ви­ча, про­сто нахо­ди­лось в опе­ке в его род­ствен­ни­ка пана Литав­ра Хреб­то­ви­ча, пока сын пана Сол­та­на — Алек­сандр Сол­та­но­вич был в мало­лет­стве, а потом он же судил­ся за все эти речи с пани Литав­ро­вой Хреб­то­ви­ча после смер­ти сво­е­го отца.

1523 (1524) р. в листі вели­ко­го литовсь­ко­го кня­зя Зиґ­мун­та до воло­ди­мирсь­ко­го ста­ро­сти кня­зя Андрія Санґуш­ка, де йдеть­ся про його кон­флікт із зем’янами Дьог­те­ви­ча­ми, які вва­жа­ли Б.Загоровського лише тимча­со­вим дер­жав­цею їхньо­го влас­но­го маєт­ку Дьог­тів. Бог­дан, нав­па­ки, ствер­джу­вав, що «тое име­нье есть его отчиз­на и дедиз­на, какъ жо деи тое имене от бра­ти отца его от пна Олекъ­санд­ра Сол­та­но­ви­ча в делу отцу его доста­ло, и во впо­кои дер­жалъ. А он по отцы сво­емъ вышеи соро­ка лет держалъ».
Алек­сандр Сол­тан упо­мя­нут в сино­ди­ке Жиро­виц­ко­го мона­сты­ря, как “пер­ши фун­да­тор, за кото­ро­го цуд сей пока­зан в Жыро­ви­цах”. Умер он в 1549 г. как сооб­ща­ет сино­дик. Поль­ский исто­рик кон­ца 18 сто­ле­тия И. Сте­бель­ский, пер­вым попы­тав­ший­ся уточ­нить исто­рию Сол­та­нов в свя­зи с явле­ни­ем Жиро­виц­кой ико­ны, пишет, что собы­тия, опи­сан­ные в мона­стыр­ском пре­да­нии, про­изо­шли имен­но при этом Сол­тане, но ука­зы­ва­ет, что послед­ний умер око­ло 1554 года. Алек­сандр, при кото­ром про­изо­шло явле­ние ико­ны, после построй­ки церк­ви пожерт­во­вал кни­гу “на цер­ковь”. Учи­ты­вая сохра­нив­шу­ю­ся в Литов­ской мет­ри­ке тяж­бу меж­ду Алек­сан­дром Сол­та­но­ви­чем и “пани Литаво­ро­вой Хреб­то­ви­ча о скар­бы отца его с кото­ры­ми он у опе­це был у небож­чы­ка пана Литаво­ра, мужа её”, дати­ро­ван­ную 1516 годом , мож­но пред­по­ло­жить, что в послед­нем деся­ти­ле­тии XV века Алек­сандр Сол­тан был еще очень моло­дым чело­ве­ком. Неиз­вест­на дата его рож­де­ния, но исхо­дя из даты смер­ти, ука­зан­ной в сино­ди­ке Жиро­виц­ко­го мона­сты­ря, в том слу­чае, если бы Сол­та­ну было 20 лет в 1500 году, он скон­чал­ся бы в воз­расте 79 лет.
«Вер­бая, при­сел­ки Гной­но, Могиль­но, двѣ Руди, Бла­же­ни­ки, Крас­но­сел­ки: король Алек­сан­дръ пожа­ло­валъ пану Сол­та­ну», но не Стец­ко­ви­чу, а пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу — мар­шал­ку гос­по­дар­ско­му и намест­ни­ку Сло­ним­ско­му, род­ной пле­мян­ник кото­ро­го Иван Андре­евич доку­мен­таль­но зафик­си­ро­ван под гер­бом Кор­чак. («литов­ские» Солтаны)
В той же реви­зии от 1545 года читаем:
Под­лѣ этой город­ни город­ня пана Ива­на Сол­та­но­ви­ча, съ имѣнія его Вер­би и Могиль­на: хороша.https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false
В опи­си Луц­ко­го зам­ка от 1552 года мы читаем:
Za neju horodnia pana Alexandra Soltanowycza z Werboi a Mohylnoie, dobre sprawlena .http://​www​.runivers​.ru/​b​o​o​k​r​e​a​.​.​.​6​/​m​o​d​e​/​2up

~ ? .......... Львов­на (ур.кнж.Буйницкая) (1506)

~ ? (2wg. Dworzeckiego) Wasylissa Chreptowicz.

......... Іванів­на Солтан 

∞, Олек­сандр Кміта Стретович

IV

Іван Олек­сан­дро­вич Сол­тан († 1577)

starosta ostryński, marszałek litewski 1572, miał dwór w Wilnie na przeciwko k. św. Jana, obok kn. Konstantyna + Marianna ks. Sołomerecka, ojciec: Wasyl, matka: Hanna Sołomerecka [Dworzecki..., Boniecki.A., Poczet rodów w W.Ks.Lit.

Пер­вые упо­ми­на­ния о Церк­ви в Жиро­ви­цах в доку­мен­тах отно­сят­ся к 1572 году, когда Иван Алек­сан­дро­вич Сол­тан пере­дал име­ние Жиро­ви­чи сво­ей жене Фео­до­ре. Несколь­ки­ми года­ми позд­же, в 1587 г. Иван Алек­сан­дро­вич Сол­тан про­да­ет Жиро­ви­чи сво­е­му бра­ту Ива­ну. В этом доку­мен­те впер­вые упо­ми­на­ет­ся монастырь.
Заяв­ле­ние воз­на­го о вру­че­нии Ива­ну Сол­та­ну поз­ва со сто­ро­ны кня­зя Рома­на Сан­гуш­ки об удо­вле­тво­ре­нии раз­лич­ных обид от 22 декаб­ря 1556 года (Акты Вилен­ской архео­гра­фи­че­ской комис­сии: Том XXII. Акты Сло­ним­ско­го зем­ско­го суда. Виль­на: 1895, стр. 43–44http://www.runivers.ru/bookrea...7/mode/1up, где кро­ме Жиро­вич упо­ми­на­ет­ся так­же волын­ское име­ние Верб­ское пана Ива­на Солтановича.

~ княж­на Мари­на Васи­льев­на Соломерецкая.

Пер­шым мужам Мары­ны быў Улад­зі­мір Юр’евіч Галь­шан­скі Дуб­равіц­кі (?—1545 гг.). Дру­гім стаў гас­па­дар­скі мар­ша­лак (1572 г.) — Іван Аляк­сандравіч Сол­тан (?—1577 гг.).

Діти: Давыд, Яраслаў, Іван, Аляксандр.

V

Dymitr Sołtan,

występuje w dekrecie 1595 w sprawie Poczapowskich [Dworzecki...]

Łukasz Sołtan,

właściciel wsi Dobryń w 1599 + Dorota Mikuta (Mięta)

Давид Іва­но­вич

Dawid Sołtan, własność. Murawce i cerkiew św. Semena [Boniecki.A., Poczet rodów w W.Ks.Lit.]

При раз­де­ле наслед­ства меж­ду четырь­мя сыно­вья­ми И.А. Сол­та­на Жиро­вич­ский фоль­варк был отдан Дави­ду и Яро­сла­ву. В 1587 г. Яро­слав про­дал свою поло­ви­ну бра­ту Ива­ну, в акте про­да­жи впер­вые гово­рит­ся о мона­сты­ре: «...Двор Жиро­вич­ский... так теж з поло­ви­ною мона­сты­ря церк­ви Жиро­вич­ское и вше­ля­ки­ми пожит­ки, накла­дом цер­ков­ным, так­же и под­да­ны­ми мона­стыр­ски­ми». В доку­мен­тах, содер­жа­щих сви­де­тель­ства о спо­ре мсти­слав­ско­го каш­те­ля­на Ива­на Мелеш­ки с сыном Дави­да Дани­лом Сол­та­ном о фоль­вар­ке (1610 г.), ска­за­но, что в мона­сты­ре «Жиро­вич­ском зало­же­ня церк­ви Пре­чи­стое Бого­ро­ди­цы... и цер­ков так дере­вян­ную яко и муро­ва­ную». В это вре­мя в Жиро­виц­ком мона­сты­ре не было мона­ше­ской общи­ны, а его иму­ще­ство чис­ли­лось при «церк­ви в Жиро­ви­чах». 25 июля 1609 г. «све­щен­ник Жире­виц­кий» Гри­го­рий Алек­се­е­вич Сула дал пись­мен­ное обя­за­тель­ство под­чи­нять­ся уни­ат­ско­му мит­ро­по­ли­ту Ипа­тию Потею. В это вре­мя обе части име­ния Жиро­ви­чи (в том чис­ле и мона­стырь) выку­пил мсти­слав­ский каш­те­лян Иван Мелеш­ко, при­мкнув­ший к Брест­ской унии 1596 г. Вме­сте с Дави­дом Сол­та­ном Г.А. Сула стал основ­ным фун­да­то­ром васи­ли­ан­ско­го мона­сты­ря в Жиро­ви­чах, пер­вым игу­ме­ном был назна­чен Иоаса­фат Кун­це­вич (1613 г.), насто­я­тель сосед­не­го Бытен­ско­го мона­сты­ря Грод­нен­ской губер­нии. 29 октяб­ря 1613 г. Иван Мелеш­ко с женой Анной (из Фур­сов) выдал оби­те­ли первую дар­ствен­ную гра­мо­ту, а 15 мая 1618 г. пере­дал мона­сты­рю навеч­но свою часть мест­но­сти Жиро­ви­чи, что в 1620 г. под­твер­ди­ла их дочь Бог­да­на Прецлавская.

Яро­слав Іва­но­вич Солтан

starosta ostryński, właściciel miejsc. Wołczyn, pow. brzeski, Klejniki (sprzedał, 1586 fundator cerkwi św. Mikołaja i św. Jerzeg.

+(przed 1586) Maria ??

Іван Іва­но­вич Солтан

∞, Krystyna Syrowicz

Олек­сандр Іва­но­вич Солтан

VI

Maryna Дави­дов­на Sołtan 

+ Tobiasz Podberski.

Daniel Дави­до­вич Sołtan ok. 1550 

+ Krystyna Brestynówna.

Hieronim син Яро­сла­ва Sołtan 

ur. przed 1590, 1604 nabył od ojca Klejniki i Murawce z cerwkią św. Semena [Boniecki.A., Poczet rodów w W.Ks.Lit.].

VII

Aleksander Дани­ло­вич Sołtan ur. ok. 1581 zm. po 1637

Anna Sołtan

Jacymira Sołtan

Pereświet» h. Syrokomla odm.

Legenda herbowa h. Sołtan
«Przodkowi domu tego od Witolda w. ks. Litewskiego, do dwóch krzyżów przydana gwiazda, z tej
okazji: że wysłany na strażą w obozie będąc, Tatarów pogromił, i nie prędzej powrócił, aż gwiazdę
obaczył» [Paprocki, za Niesieckim]
(być może: Czupa h. Korczak, przyjęty do herbu w Horodle 1413)
1. Jerzy (wg. Dworzeckiego syn Czupy a więc też i herbu Korczak, wg. Żychlińskiego, Niesieckiego h. Sołtan)
1.1. Aleksander Juriewicz ok. 1400 zm. ok. 1450, podskarbi 1443
1.1.1. Sołtan Aleksandrowicz (również jako Aleksander Sołtan) ok. 1440 zm. ok. 1495, marszałek hospodarski 1483–90, podskarbi nadworny, namiestnik słonimski i nowogródzki, potem bielski, kawaler zakonu bożogrobców, fundator klasztoru w Żyrowicach. +(1?) Wasylisa Tyszkiewicz +(2?) być może Fedora ks. Hłazyna c. Olechna i ?? Sapieha
1.1.1.1. Andrzej Sołtan
1.1.1.1.1. Anna Sołtan + Hawryło Możajski, ur. 1484 zm. po 1534, s. Siemona i Heleny Kurcewicz, (1‑v. ??) protoplaści rodów Możarowskich i Możajskich
По пово­ду Гав­ри­лы не сто­ит обо­льщать­ся, авто­ры про­сто ско­пи­ро­ва­ли Бай­о­ра http://freepages.genealogy.roo.../desc.html

1.1.1.1.1.1. Andrzej Możajski, zm. przed 1613 + Martyna
1.1.1.1.1.2. Iwan Możajski + Prakseda Masłowska
1.1.1.1.1.3. Stefan Możajski
1.1.1.1.1.4. Opanas Możajski, w 1574 otrzymał dyplom szlachecki, od króla Henryka Walezego otrzymał potwierdzenie do ziemi Możarowskiej
1.1.1.2. Michał Sołtanowicz
1.1.1.2.1. córka ur. ok. 1500 [Boniecki A., Poczet...]
1.1.1.3. Józef Sołtan, zm. 1521, (filiacja niepewna, być może jest bratem Aleksandra — Janem ale o przybranym imieniu Józef) podskarbi lit., biskup prawosławny, metropolita Rusi
1.1.1.4. Aleksander Sołtan ur. po 1478, marszałek 1515–1541 [www​.rulex​.ru], właściciel dóbr Wołczyn w powiecie brzeskim, Żyrowice w słonimskim, Nieśwież w nowogródzkim, Dubicz w lidzkim +(1) ?? ks. Bujnicka c. Lwa i Teodozji Worotyńskiej (potomek królów) +(2wg. Dworzeckiego) Wasylissa Chreptowicz
1.1.1.4b.1. Jan Sołtan, (Żychliński błędnie jako syn Aleksandra — podróżnika) starosta ostryński, marszałek litewski 1572, miał dwór w Wilnie na przeciwko k. św. Jana, obok kn. Konstantyna + Marianna ks. Sołomerecka, ojciec: Wasyl, matka: Hanna Sołomerecka [Dworzecki..., Boniecki.A., Poczet rodów w W.Ks.Lit.]
1.1.1.4b.1.1. Dymitr Sołtan, występuje w dekrecie 1595 w sprawie Poczapowskich [Dworzecki...]
1.1.1.4b.1.2. Łukasz Sołtan, właściciel wsi Dobryń w 1599 + Dorota Mikuta (Mięta)
1.1.1.4b.1.3. Dawid Sołtan ok. 1520. własność. Murawce i cerkiew św. Semena [Boniecki.A., Poczet rodów w W.Ks.Lit.]
1.1.1.4b.1.3.1. Maryna Sołtan + Tobiasz Podberski
1.1.1.4b.1.3.2. Daniel Sołtan ok. 1550 + Krystyna Brestynówna
1.1.1.4b.1.3.2.1. Aleksander Sołtan ur. ok. 1581 zm. po 1637
1.1.1.4b.1.3.2.2. Anna Sołtan
1.1.1.4b.1.3.2.3. Jacymira Sołtan
1.1.1.4b.1.4. Jarosław Sołtan, starosta ostryński, właściciel miejsc. Wołczyn, pow. brzeski, Klejniki (sprzedał, 1586 fundator cerkwi św. Mikołaja i św. Jerzego +(przed 1586) Maria ??
1.1.1.4b.1.4.1. Hieronim Sołtan ur. przed 1590, 1604 nabył od ojca Klejniki i Murawce z cerwkią św. Semena [Boniecki.A., Poczet rodów w W.Ks.Lit.]
1.1.1.4b.1.5. Iwan Sołtan + Krystyna Syrowicz
1.1.1.4b.1.6. Aleksander Sołtan
1.1.1.5. Anna Sołtan + Aleksander Czartoryski
1.1.1.6. Marina Sołtan + Wasili Hornostaj
1.1.1.7. Hryńko Sołtan [Boniecki A., Poczet...]
1.1.1.7.1. ?? Sołtan + Juchno Wańkowicz
1.1.2. Jan Sołtan z Poczapowa ok. 1440 zm. ok. 1490, podskarbi wielki litewski, marszałek słonimski, poseł do papieża Sykstusa IV (być może on Józef s. Aleksandra to ta sama osoba) + Anna Wiśniowiecka [Min.]
1.1.3. Jerzy Sołtan Poczapowski, na Poczapowie ok. 1440 zm. ok. 1490
1.1.4. Michał Sołtan na Zahorowie (Woły&#324 ok. 1440 zm. ok. 1490
1.1.5. Andrzej Sołtan z Poporć ok. 1440 zm. ok. 1498, podskarbi litewski 1486–92 +(1) ?? Bohowityn h. Pelikan ok. 1450 zm. ok. 1500, +(2) Anna ?? ok. 1450 zm. ok. 1500
1.1.5.1. Bohdana Sołtan ok. 1470 zm. ok. 1520 + Jan «Sowa» Korsak h. Lis ok. 1470 zm. ok. 1510
1.1.5.1.1. Jan «Sowa» Korsak
1.1.5.1.2. Anastazja «Sowa» Korsak
1.1.5.1.3. Anna «Sowa» Korsak
1.1.5.1.4. Szymon «Sowa» Korsak
1.1.5.1.5. Michał «Sowa» Korsak + Ahrenka Posiakowiecka [nad. Adam Korsak z Wilna]
1.1.5.2. Jan Sołtan ok. 1470–1554, podskarbi nadworny litewski 1507–54, namiestnik dubiński 1.7.1507, namiestnik mejszagolski 20.4.1508 + Bohdana Czetwertyńska, ojciec. Fedor [Boniecki A., Poczet rodów W.Ks.Lit.]

Połączenie linii
wersja niesprawdzona, brak źródeł, brak wyjaśnienia wątpliwości, niezgodności z innymi źródłami:
[źródło: Min, za Adam Maria Sołtan]
== wcześniej jak powyżej 1.1.1.4b.1.4. Jarosław Sołtan, ur. 1527, zm. 1610 + Marianna Sołomerecka 1.1.1.4b.1.4.1. Hieronim Sołtan ur. 1550, zm. 1621 1.1.1.4b.1.4.1.1. Michał Sołtan, ur. 1575, zm. 1620 1.1.1.4b.1.4.1.1.1. Jan Sołtan, ur. 1597, zm. 1745 +(1) ?? +(2) Aleksandra Boreysza 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1. Samuel Sołtan 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1. Jan Sołtan 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.1. Dominik Sołtan +(1) Anna Gedrojć +(2) Franciszka von Kruger 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.2. Konstancja Sołtan + Jan August Hilzen 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.3. Marianna Sołtan + Mikołaj Żaba 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4. Piotr Sołtan +(1) ?? Przyborowska +(2) ?? Kopeć +(3) ?? Szostakowska 1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4c.1. Benedykt Sołtan + Józefa Benisławska ==> dalej jak poniżej
1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4c.2. Bogumiła Sołtan + ?? Grothus
1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4c.3. ?? Sołtan + ?? Wereszczyński
1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4c.4. ?? Sołtan + ?? Szostakowski
1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4c.5. Stanisław Sołtan
1.1.1.4b.1.4.1.1.1a.1.1.4c.6. Teresa Sołtan + ?? Rykow
1.1.1.4b.1.4.1.1.1b.2. Hieronim Władysław Sołtan +(1) ?? + Anna Chreptowicz ==> dalej jak poniżej
1.1.1.4b.1.4.1.1.2. Wawrzyniec Sołtan, ur. ok. 1600
1.1.1.4b.1.4.1.1.2.1. Krzysztof Sołtan

1. Hieronim Władysław «Pereświt» Sołtan ur. ok. 1620 zm. 20.7.1682, dworzanin JKM, marszałek starodubowski, elektor Jana Kazimierza z woj. smoleńskiego, dziedzic: Chyżów, Rohyń, Nauchowicze +(przed 1647) Anna Elżbieta Littaworówna Chreptowicz [Pietruski O., . Elektorów poczet ..., Manteuffel O straodawnej...]
1.1. Michał Leon «Pereświt» Sołtan, ur. ok. 1660, zm. ok. 1733, stolnik czernichowski, chorąży starodubowski 1684 [Urzędnicy Wlk. Ks. Lit.], podkomorzy starodubowski 1688–1704, marszałek starobudowski 1733, poseł na sejmy +(1)(17.2.1692 lub 1688) Justyna Judycka c. Stanisława Michała (s. Adama, wn. Aleksandra) i Zofii Kopeć, +(2) Konstancja Nieroszyńska ok. 1670 zm. ok. 1720 (1.v Andrzej Eysmont, 2‑v. Jan Kotowicz, 3‑v. Łukasz Gabriel Kurzeniecki)
1.1.1. Antoni «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. 1729,
1.1.2. Zofia Tekla «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. ok. 1740
1.1.3. Rozalia Justyna «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. ok. 1750 + Michał Antoni Szołkowski (Sułkowski?), miecznik wilkomierski 1734, 1745 [Urzędnicy Wlk. Ks. Lit.]
1.1.4. Ludwika «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. ok. 1740
1.1.5. Zofia «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. ok. 1740
1.1.6. Wiktor «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. ok. 1740
1.1.7. Marcin «Pereświt» Sołtan ok. 1680 zm. ok. 1740
1.2. Katarzyna «Pereświt» Sołtan ur. ok. 1640 zm. 1722 +(przed 1672) Benedykt Aleksander Owsiany, stolnik lidzki [Urzędnicy Wlk. Ks. Lit.]
1.3. Zofia «Pereświt» Sołtan ur. ok. 1650 +(1687) Samuel Franciszek Karol Wilczek, podstoli wołkowyski, kasztelan smoleński 1665 (1‑v. Katarzyna Nowicka zm. 1673) [Urzędnicy Wlk. Ks. Lit.]

Wersja alternatywna
[wywód familii urodzonych Pereświatowiczów Sołtanów, 1802, Archiwum Mińsk, dokument na podstawie innych przy potwierdzeniu szlachectwa dla Jan Sołtana
nad. K. Ćwiertniewski]
potrzebne wyjaśnienie różnic z wersją powyżej.
1. Hieronim «Pereświt» Sołtan h. własnego, podkomorzy starodubowski, 19.5.1667 przywilej królewski, własność Chiżok, Pietnacewicze-Horodce, Zadubie, Nauchowicze, pow. rzeczycki, Rowkowicze pow. rzeczycki
1.1. Michał Sołtan
1.1.1. Wawrzyniec Sołtan
1.1.1.1. Krzysztof Sołtan
1.1.1.1.1. Michał Sołtan
1.1.1.1.1.1. Leon Sołtan
1.1.1.1.2. Paweł Sołtan
1.1.1.1.2.1. Benedykt Sołtan
1.1.1.1.2.1.1. Maciej Sołtan
1.1.1.1.2.1.2. Mikołaj Sołtan
1.1.1.1.2.2. Ignacy Sołtan
1.1.1.1.3. Antoni Sołtan ur. ok. 1760
1.1.1.1.3.1. Józef Sołtan
1.1.1.1.3.1.1. Piotr Sołtan
1.1.1.1.3.1.2. Andrzej Sołtan
1.1.1.1.3.1.2.1. Maksymilian Sołtan
1.1.1.1.3.1.2.2. Ignacy Sołtan
1.1.1.1.3.1.2.3. Karol Sołtan
1.1.1.1.3.1.2.4. Józef Sołtan
1.1.1.1.3.1.2.5. Kajetan Sołtan
1.1.1.1.3.2. Jan Sołtan
1.1.1.1.3.2.1. Pantaleon Sołtann
1.1.1.1.3.2.2. Nikodem Sołtan
1.1.1.1.3.2.3. Michał Sołtan
1.1.1.1.3.3. Bazyli Sołtan
1.1.1.1.3.3.1. Michał Sołtan
1.1.1.1.3.3.2. Kajetan Sołtan
1.1.1.1.3.3.3. Wincenty Sołtan
1.1.1.1.3.3.4. Karol Sołtan
1.1.1.1.3.4. Wincenty Sołtan
1.1.1.1.4. Florian Sołtan ur. ok. 1760
1.1.1.1.4.1. Krzysztof Sołtan, komornik pow. rzeczyckiego
1.1.1.1.4.1.1. Stanisław Sołtan
1.1.1.1.4.1.2. Józef Sołtan
1.1.1.1.4.1.2.1. Wincenty Sołtan, marszałek rzeczycki
1.1.1.1.4.1.2.2. Franciszek Sołtan
1.1.1.1.4.1.3. Jan Sołtan, ur. ok. 1820 podk. rzeczycki
1.1.1.1.4.1.3.1. Tadeusz Sołtan
1.1.1.1.4.1.3.2. Jozafat Sołtan
1.1.1.1.4.1.3.3. Jan Sołtan, rotmistrz, podk. pow. rzeczyckiego
1.1.1.1.4.1.3.4. Narcyz Sołtan
1.1.1.1.4.1.3.5. Leonard Sołtan
1.1.1.1.4.1.3.6. Ignacy Sołtan
1.1.1.1.4.2. Michał Sołtan
1.1.1.1.4.2.1. Maciej Sołtan
1.1.1.1.4.2.2. Robert Sołtan
1.1.1.1.4.3. Antoni Sołtan
1.1.1.1.4.3.1. Joachim Sołtan
1.1.1.1.4.3.2. Tadeusz Sołtan
1.1.1.1.4.3.3. Kasper Sołtan
1.1.1.1.4.4. Mikołaj Sołtan
1.1.1.1.4.5. Franciszek Sołtan
1.1.1.1.4.5.1. Wawrzyniec Sołtan
1.1.1.1.4.5.2. Aleksander Sołtan
1.1.1.1.4.5.3. Wincenty Sołtan
1.1.2. Jan Sołtan
1.1.2.1. Hieronim Sołtan
1.1.2.1.1. Michał Sołtan
1.1.2.1.1.1. Wiktor Sołtan
1.1.2.1.1.2. Marcin Sołtan
1.1.2.1.1.3. Antoni Sołtan
1.1.3. Piotr Sołtan
1.1.3.1. Bogusław Sołtan
1.1.3.1.1. Andrzej Sołtan

1. Samuel Sołtan h. Sołtan, ur. 1654, zabity 26.8.1709, dworzanin królewski, starosta omelański, wojski starodubowski 1699, niedoszły kasztelan smoleński, podstoli inflandzki (+ ?? Wisiunianka (Wisimianka?)?) + Helena Ewa von Manteuffel-Sey (1‑v. Jan von Berk), zm. 1729 [uzupełnienia do drzewa: Jerzy Kluza z Myszkowa]
1.1. Stanisław Pereświt Sołtan ur. 1698, zm. 1758, starosta omelanowski, podstoli brasławski, inflancki, własność: Andrepna i Zielonpola w Rzeczyckim, Lideksna ze Sprykutowem w Lucyńskim
+(1) Eleonora Hilzen, ojciec: Jerzy Konstanty, matka: Anna Regina Schimmelpfennig von der Oye +(2)(2.2.1749 Dyrwiany) Helena Römer h. Römer ur. ok. 1730 (2‑v. Jan Wayssenhof), ojciec: Stefan (chorąży trocki), matka. Helena Sulistrowska [Herbarz Kurlandzki...]
1.1b.1. Augusta Sołtan, ok. 1750 + Eliasz Piottuch-Kublicki z Kublicz h. Ostoja, łowczy inflancki
1.1b.1.1. Elżbieta Piottuch-Kublicka z Kublicz, ur. ok. 1790 + Benedykt Wawrzecki, marszałek brasławski + ?? Krütz
1.1b.1.2. Józef Piottuch-Kublicki z Kublicz, ok. 1800 + Karolina Sołtan, ok. 1780
1.1b.1.2.1. Walentyna Piottuch-Kublicka z Kublicz, ur. ok. 1800 + Władysław Józef Sołtan ur. 1795, zm. 1843, ojciec: Benedykta, matka: Józefa Benisławska
1.1b.1.2.1.1. Oktawia Sołtan, ur. 1830, zm. 15.8.1871 Kazań (wykaz wszystkich przodków) +(1849) Władysław Hieronim Samuel Sołtan, ur. 1824, zm. 1900, ziemianin; uczestnik powstania styczniowego
(potomstwo poniżej)
1.1b.1.2.2. Stanisław Piottuch-Kublicki
1.1b.1.2.3. Oktawia Piottuch-Kublicka + Józef Szumski
1.1b.1.2.4. Anna Piottuch-Kublicka + Józef Benisławski z Benisławia h. Pobóg
1.1b.1.2.5. Emilia Piottuch-Kublicka + Wincenty Smokowski ur. 1797 zm. 1876. s. Michała i Konstancji Mickiewicz
1.1b.1.2.6. Adolf Piottuch-Kublicki + Ida ks. Ogińska h. Oginiec ok. 1820
1.1b.1.2.6.1. Karol Piottuch-Kublicki, ur. ok. 1850 + Zofia Eysymont, ur. ok. 1840 ojciec: Oktawiusz, matka: Helena Sołtan
1.1b.2. Stanisław Sołtan, ur. 27.8.1756, zm. 1836 Mitawa, generał, chorąży wlk. lit., podkomorzy lit., marszałek nadw. lit., starosta słonimski, członek Straży Praw
kierownik sprzysiężenia w woj. nowogródzkim 1793 r.; prezes Komisji Rządu Tymczasowego W. Ks. Lit. w r. 1812, poseł 1782,1788
,
+(1) Franciszka Teofila ks. Radziwiłł zm. 1802, ojciec: Stanisław (podkomorzy lit), matka: Karolina Pociej; wniosła do rodziny Sołtanów posiadłość Zdzięcioł
+(2)(ok. 1820) Konstancja Toplicka-Tupalska (1‑v Kasper Korsak), ojciec: Antoni, matka: Róża Górska [Min.]
1.1b.2a.1. Karolina Sołtan, ur. ok. 1780 + Józef Piottuch-Kublicki z Kublicz h. Ostoja, ok. 1800
potomstwo powyżej
1.1b.2a.2. Anna Sołtan, ur. ok. 1790 + Antoni Wańkowicz h. Lis odm., ur. ok. 1760
1.1b.2a.2.1. Waleria Wańkowicz, ok. 1800 + Konstanty hr. Tyzenhauz h. Bawół, 1789–1853
1.1b.2a.2.2. Wanda Wańkowicz, ok. 1800 + Benedykt hr. Tyszkiewicz-Łohojski h. Leliwa, 1807–1866
1.1b.2a.2.3. Klementyna Wańkowicz, ok. 1820 + ?? Mostowski ok. 1810
1.1b.2a.3. Helena Sołtan , ur. ok. 1790 + Franciszek Sołtan ur. ok. 1780. kawaler maltański, marszałek piński
1.1b.2a.4. Adam Leon Ludwik Sołtan, ur. 2.7.1792 Warszawa, zm. 7.2.1863 Poznań, pułkownik wojska polskiego, kawaler Virtuti Military, kawaler orderu św. Heleny ostatni właściciel pałacu Zdzięciół; mason III stopnia [Szwed.W. «Masońskie...»].
+(19.4.1820, 1837 rozw.) Idalia Pociej h. Waga ur. ok. 1790, zm. zm. przed 7.08.1839, ojciec: Aleksander Michał, matka: Anna Korzeniowska; (2‑v. Wiktor Czudowski)
1.1b.2a.4.1. Maria Anna Pereświt-Sołtan , ur. 1822, zm. 29.12.1906 Poznań +(22.10.1844) Alfons Józef hr. Sierakowski z Waplewa h. Ogończyk, ur. 1816, zm. 1886, ojciec: Antoni, matka: Antonina Zboińska
1.1b.2a.4.1.1. Adam hr. Sierakowski, 1846–1912 +(1876) Maria hr. Potocka z Krzeszowic h. Pilawa, 1855–1934
1.1b.2a.4.1.2. Antonina hr. Sierakowska, 1847–1940 +(1867) Antoni Bonawentura Kalkstein z Pluskowąs h. Kos 1839–1918
1.1b.2a.4.2. Idalia Sołtan, ur. ok. 1827, zm. 27.07.1836 Kamieniec Podolski
1.1b.2a.4.3. Aleksander Stanisław August Sołtan , ur. 21.8.1821 Wilno, zm.1853 + Maria Kraszewska h. Jastrzębiec ok. 1820, zm. 27.9.1880 Krynki, ojciec: Ludwik [Żychl.]
1.1b.2a.4.3.1. Stefania Sołtan , ur. 1848, zm. 1933 właścicielka dóbr Rzeczyca i Glinka, współwłaścicielka dóbr Zdzięcioł w guberni mińskiej
+ Włodzimierz Władysław Kazimierz de Virion h. Leliwa, ur. 1833, zginął 1896 w wypadku kolejowym, ojciec: Jan Tadeusz, matka: Maria Brunnow, własność: Krynki, Rzeczyca, Glinka
1.1b.2a.4.3.1.1. Adam Wojciech Franciszek de Virion, ur. 1870, zm. 1945 +(1) Zofia Helena Celina Romer h. Laski, ur. 1869, zm. 1920 +(2) Anna Romer h. Laski, ur. 1870, zm. 1952
1.1b.2a.4.3.1.2. Włodzimierz Jan Kazimierz de Virion, ur. 1872, zm. 1907 + Leokadia Ratyńska h. Krzywda ur. 1876, zm. 1932
1.1b.2a.4.3.1.2.1. Stefania de Virion + Jan Kułakowski
1.1b.2a.4.3.1.2.2. Józef Marian de Virion + Ludmiła Karzinkin
1.1b.2a.4.3.1.3. Maria Stefania Virion, ur. 1874, zm. 1952, poch. Wrocław + Stanisław Herubowicz h. Korab ur. ok. 1860
1.1b.2a.4.3.1.3.1. Jadwiga Herubowicz, mieszkała: Wrocław + ?? Korwin-Wierzbicki
1.1b.2a.4.3.1.4. Wanda Helena de Virion,ur. 1875, zm. 1940 + Witold Rymwid-Mickiewicz h. Poraj, ur. ok. 1860
1.1b.2a.4.3.1.5. Ludwika de Virion, ur. 1876, zm. 1943 + Zygmunt Łempicki h. Junosza, ur. ok. 1890, zm. 1938
1.1b.2a.4.3.1.5.1. Jerzy Łempicki («Juraś»)
1.1b.2a.4.3.2. Helena Sołtan, ur. ok. 1850 +(1872 Warszawa) Hipolit Staszewicz h. Paprzyca, właściciel dóbr Kowniatyń ur. ok. 1840 [www​.geneteka​.genealodzy​.pl]
1.1b.2a.4.4. Adam Leon Sołtan, ur. 30.1.1824 Waplewo, zm. 6.02.1901 Waplewo, bibliofil
1.1b.2a.4.5. Michał Sołtan , ur. 25.6.1830 Zdzięcioł, zm. 12.1.1893 Kraków, ziemianin; powstaniec 1863, zesłaniec + Cecylia Małyńska h. Poraj ur. ok. 1831, zm. 11.04.1911 Kraków, ojciec: Józef (marsz. pow. ostrogskiego), matka: Julia Czarnecka; po ojcu właś. wsi Bilcze w pow. dubieńskim — majątek 803 ha [Epsztein T., Polska własność...., KEK]
1.1b.2b.5. Stanisław Sołtan, 1822–4.1.1897 Annińsk, ziemianin, zesłaniec, właściciel dóbr Brzostowica Murowana w guberni grodzieńskiej +(1)(1846) Maria hr. Dunin-Jundziłł h. Łabędź ur.1827, zm. 19.03.1858, ojciec: Wiktor, matka: Maria de Reiff de Lentigny (1‑v. Bronisław Antoni Römer) +(2)(17.21860) Albertyna hr. Dunin-Jundziłł h. Łabędź ur. 1837, zm. 12.07.1863, ojciec: Wiktor, matka: Teresa Karolina Cichocka; po ojcu i dziadku właścicielka Brzostownicy Murowanej
1.1b.2b.5a.1. Emilia Sołtan, ur. 7.04.1847, zm. 10.01.1908 + Bronisław Korsak h. Korsak ur. ok. 1850 zm. 12.1912
1.1b.2b.5a.1.1. Bogdan Korsak, ok. 1870
1.1b.2b.5a.1.2. Włodzimierz Korsak, ok. 1870
1.1b.2b.5a.1.3. Helena Korsak, ok. 1880 + Władysław Eugeniusz Sołtan h. Sołtan, ur. 1870, zm. 1943

ДОКУ­МЕНТ
Soltan unus ex promoribus ducatus Lithuanie frater / Germanus dicti
domini Ivaszko ad unionem susceptus per p҇p Paulum / Rome sine Baptismate
verum lr҇as non accepit ubi abiuratis erroribus / Grecorum et voto firmans que
subiectus et fidelis Romane Eccli҇e esse debu:/it manibus dicti pape com҇icatus
est Iurament҇u vero hoc circa Baltei / Jerosolimitani acquisico҇m apud sepulchr҇u
dominic҇u repetivit Vilne tan:/dem in Eccli҇a Cathedrali dum lr҇as testimonii de
suscepc҇on sua n҇o habui:/sset Palam in ambone contra eum inveheba҇t canis
eciam inconsulte ibid / nominatus Qui dem҇u relapsus magn҇u auxit error҇e Sic
e҇m contemtus / Ruthenos illius ducatus in eorum errore confirmavit dicens se a
p҇p / in fide Greca sine baptismate susceptum et confirmat҇u et co҇icatum
obe:/dienciam vero sibi et successoribus Ro. Ec. prestitam et alia iurata /
palliavit debuit e҇m sem҇p latinas visitare Eccli҇as et a latinis / Sacramenta
suscip҇e In die tandem sui obitus vocare iusserat fr҇es minores / de observancia
In quo per servitores Ruthenos fuit deceptus.
ПЕРЕКЛАД**
Сол­тан, один із вель­мож князів­ства Литовсь­ко­го, рід­ний брат зга-
дано­го пана Іваш­ка, був прий­ня­тий в унію в Римі папою Пав­лом без
[повтор­но­го] хре­щен­ня, але не одер­жав гра­мо­ти. Відрік­шись заблудів
греків і ствер­див­ши обіт­ни­цею, що буде під­да­ним і вір­ним Римської
Церк­ви, він одер­жав при­ча­стя з рук зга­да­но­го папи, а ту свою присягу
повто­рив над гро­бом Гос­под­нім, коли одер­жу­вав Єру­са­лимсь­ку пере-
в’язь***, а вре­шті й у Віль­ні, в кате­драль­но­му соборі. Та оскіль­ки він не
мав гра­мо­ти посвід­чен­ня про прий­нят­тя [у като­ли­ць­ку віру], то на ньо­го на амвоні при­все­люд­но наки­ну­ли­ся і там-таки нев­то­роп­но обіз­ва­ли його
соба­кою. Тож він, зре­штою від­пав­ши [від като­ли­ць­кої віри], примножив
[свій] вели­кий заблуд. Так, отже, мер­зот­ний, русинів того князівства
утвер­див у їхньо­му заблуді, кажу­чи, що папа прий­няв його в грецькій
вірі, без хре­щен­ня, і кон­фір­му­вав (миро­по­ма­зав) і запри­ча­стив; а от про
поко­ру, обі­ця­ну папі та його наступ­ни­кам [і] Римсь­кій Церкві, та інше, в
чому при­ся­гав­ся, — при­хо­вав; а мав же завжди ходи­ти до латинських
цер­ков і прий­ма­ти тай­ни від латин­ни­ків. А в день своєї смер­ті він наказав
покли­ка­ти братів-міно­ри­тів (бер­нар­динів), про­те русь­кі слу­ги обманули
його в цьому.
 Щира подя­ка Вати­кансь­ко­му таєм­но­му архіво­ві (Archivum Secretum Apostolicum
Vaticanum) за допуск до робо­ти в архіві та надан­ня копій руко­пи­су Arm. XXXII 21. ** Упер­ше пере­клад цьо­го доку­мен­та зро­бив був Б. Бучинсь­кий у часі своїх
дослід­жень «Елю­ци­дарію» Яна Сакра­на в Кра­ко­ві. Пере­клад його постав на осно­ві копії
з руко­пи­су Arm. XXXII 21, зроб­ле­ної Чеза­ре Анґе­лот­ті для «Polskiej Akademji
Umiejętnosci» 1900 р. (сиг­на­ту­ра 8475 у т. зв. «Теках Римсь­ких» у Нау­ко­вій Бібліотеці
«PAU» і «PAN» у Кра­ко­ві). Пере­клад Б. Бучинсь­ко­го був над­ру­ко­ва­ний у 1909 р. Див.:
Бучинсь­кий Б. Зма­ган­ня до унії русь­кої церк­ви з Римом в роках 1498–1506 // Записки
Українсь­ко­го Нау­ко­во­го Това­ри­ства в Києві. — Київ, 1909. — Кн. VІ. — С. 30–31.
З огля­ду на те, що пере­клад Б. Бучинсь­ко­го доволі неточ­ний (зокре­ма, український
нау­ко­ве­ць додав ім’я шлях­ти­ча — «Олек­сан­дер»¸ хоча в само­му руко­писі є лише
«Сол­тан»), а крім того зроб­ле­ний застарі­лою мовою, яка ряс­ніє гали­циз­ма­ми, про-
понує­мо сучас­ний пере­клад, за який скла­дає­мо подя­ку п. Рости­сла­во­ві Парань­ко. *** Йдеть­ся про одер­жан­ня Орде­ну Гро­бу Господнього. 

Акти і документи.

[q][1495 г.] Андрею а Бєр­натȣ Гєр­ма­но­ви­чом | ω имен(ь)е Нарȣшовщынȣ. |
Што Иваш­ко Ѡни­си­мо­вичъ жало­вал г(о)с(по)д(а)рȣ, его м(и)л(о)сти, на Андрея а на | Бер­на­та Гер­ма­но­ви­човъ Моко­ви­ча ω ωтчиз­ну мате­риз­ны | жоны сво­ее ω Нарȣ­шов­щи­ну. И Анъ­д­реи а Бер­натъ поло­жи­ли | перед нами лист ωтца нашо­го сȣдо­выи, што жъ тое име­нье | при­су­дил ωтцȣ ихъ. И г(о)с(по)д(а)ръ, его м(и)л(о)сть, с того име­нья их не рȣ|шил под­лугъ листу ωтца своего.
А при томъ были панъ | вое­во­да виленъ­скии, кн(я)зь Алек­сан­дро, пан вое­во­да троц­кии, | пан нъ Забе­ре­зин­скии, пан ста­ро­ста жомо­ит­скии, пан Юреи Гле|бовичъ, пан Стань­ко Косте­вичъ, пан Сол­танъ, маршалокъ. ||
[/​q]

[q][1498 г.] июля 8. Виль­на. Спра­ва Иваш­ку Сове с тестем его | ω сто коп грошеи. |
Ȣ Вил(ь)ни, июл(ь) 8 день. Индик[т]ъ 1. |
Г(о)с(по)д(а)ръ, его м(и)л(о)сть, вели­кии кнѧз(ь), казал про памѧт(ь) запи­са­ти. Што жа|ловал его м(и)л(о)сти дво­ра­н­инъ его м(и)л(о)сти Иваш­ко Сова на
под­скар­бе­го | его м(и)л(о)сти, тестѧ сво­е­го, на пана Анъ­д­рея Алек­сан­дро­ви­ча, ω сто | копъ гро­шеи, што ωбе­щал ему дати за доч­кою сво­ею. И ωн ему и до | сихъ местъ тых гро­шеи, ста копъ, не дал.
И г(о)с(по)д(а)ръ, его м(и)л(о)сть, посы|лал ω томъ до пана Анъ­д­рея мар­шалъ­ка сво­е­го, пана Литава|ра. И панъ Анъ­д­реи до его м(и)л(о)сти ωтка­зал: «Ѡбе­цал деи есми ему | дати за доч­кою сво­ею сто копъ гро­шеи такимъ ωбы­ча­емъ. Коли | есми поимал в Бого­ви­ти­но­ви­човъ сест­ру Богу­шо­ву, а Пет­ро­вȣ, | и Левъко­ву, ино ми мат­ка ихъ, теща моя, ωбе­ца­ла за доч­кою сво|ею дати сто копъ гро­шеи, бо ωна мела мате­риз­ны сво­ее чоты|риста копъ. И ωна две­сте копъ за доч­ка­ми ωбе­ца­ла, мне | сто копъ, а кн(я)зю Полу­бен­ско­му сто ж копъ, а две­сте копъ сыном | роз­да­ла. И кн(я)зь Полу­бенъ­скии свою сто коп гро­шеи взѧл, а мне | и до сих местъ шур(ь)я моя не ωтда­ли тых ста копъ гро­шеи. || л. 323 об. А я сѧ имъ впо­ми­нал и за королѧ, его м(и)л(о)сти, и тыми разы и ωни | ми сѧ има­ють ωтда­ти, да таки не ωтда­дуть. А тая сто копъ | не ωтч­инъ­ная их, ниж­ли тещи моее мате­риз­на власт­ная, и ωна | то ωтка­за­ла доч­це сво­еи, жоне моеи. А и я то тепер(е) ωтъказы|ваю доч­це сво­еи, Иваш­ко­вои жоне, на нихъ тую сто копъ гро­шеи | взѧти». |
[/​q]

[q][1505 г.] июня 12. Радомль. Лич­ба мыт­ни­ка бере­сте­ис­ко­го Лери­на Гер(и)ша.|
В Радом­ли, июнь 12 день. Инъ­диктъ 8. |
Выдал лич­бу мытъ­никъ бере­сте­ис­кии Лерин Геришъ перед паном Пет­ром кухми|стромъ [1] и перед паномъ Яномъ Стец­ком, и перед Ивах­ъ­номъ под­скар­бимъ [2] з мы|та луц­ко­го и бере­сте­ис­ко­го, што выдалъ на кви­та­цыи три­ста копъ гро­шеи, | и сорокъ копъ, и ωсмъ копъ, и два­дцать гро­шеи. А над­звышъ выдал перъ|вое лич­бы и нинеш­нее менѧ­чи ȣв одъ­ну суму тисѧ­чу копъ и две­сте без двух | и безъ пол­т­ры­на­дца­ти грошеи. |
[/​q]

[q][1505 г. до сен­тяб­ря 3.] Посєл(ь)ство до Менд­ли Кге­реѧ, ц(а)ра перекопског(о),
Өед(ь)ком1 | на пер­веi поклонъ. |
Што еси переж сего неωд­но­крот при­сы­лы­валъ к намъ, братъ нашъ, сво­их послов, | хотѧ­чи с нами в брат­стве и в при­яз­ни меш­ка­ти, и жеда­ю­чи насъ, абы­х­мо | к тобє нашихъ вели­ких пословъ посла­ли. И мы вжо были наши вели­кии | послы выпра­ви­ли к тобє 2 и посла­ли вое­водȣ киев­ско­го кн(я)зя Дмит­рея | Пȣтѧти­ча а пана Ѡлех­на Ско­рутȣ. Ниж­ли тые наши послы ωжи­да­ли | закла­дȣ ωт тебе Бах­ти­я­ра мур­зы, кото­ро­го ж еси мел 3 тым нашимъ послом | ωт себе до насъ послат(и), ино тая сѧ речъ до тых часовъ ничим инымъ не вмеш­ка­ла, | ниж­ли тобою, бра­том нашим, што Бахъ­ти­яр такъ борз­до до насъ не прие|хал. И за тым з боже­го допȣщен(ь)я того слу­ги нашо­го доб­ро­го, кн(я)зя Дмит­рея | Пȣтѧти­ча, в живо­те не ста­ло, богъ его с того све­та собрал. И мы вже | без меш­ка­нья тако­во­го ж слу­гȣ нашо­го собрав­ши, посла вели­ко­го, | и к тобе, бра­ту нашо­му, пошлемъ.
А ты бы, брат нашъ, и Бах­ти­я­ра на тот | часъ в себе поза­дер­жалъ и к нам не слалъ до тых часовъ, поки того посла | там до тебе выпра­вам и его наиме­ну­ем. А коли вже его там к тобе, братȣ | нашо­му, выпра­вимъ и пошлем, и мы ω том тобе дамо веда­ти через | дру­го­го нашо­го гон­ца. А ты бы вже тогды тым борз­деи, ничо­го не меш|каючи, Бах­ти­я­ра к намъ послал.
А до тых часовъ, ест­ли хочешъ с нами, | брат нашъ, доб­ро­го брат­ства и при­яз­ни, што­бы еси людеи сво­их ȣстѧг|нул, ажъ бы зем­лѧм нашимъ не шко­ди­ли и не вое­ва­ли. Зан(е)жо и тыми ра|зы мы ωбес­пе­чи­ли сѧ на тво­их пословъ и на твое сло­во цар­ское, и вкра­ин | наших есмо люд(ь)ми не ωсмот­ре­ли. А твои люди вели­кии, без­вест­но пришод|шы, шко­ды вели­кии в панъ­стве нашемъ поде­ла­ли и пово­е­ва­ли, и люди | в полонъ пове­ли. Ино самъ того посмот­ри, гораз­до л(ь) сѧ то диет. Про то ж | напо­ми­на­ем тебе, бра­та нашо­го, с тво­имъ ли то ведо­мом ста­ло, аль без тво|его ведо­ма. Если бы то было безъ тво­е­го ведо­ма, а похочеш(ь) с нами доб­рое | брац­ство и при­язнь мети, што­бы еси тот полонъ ȣвес(ь) на место собра­ти | и иныи поло­ны, што перед тымъ люди твои бира­ли з нашое земъ­ли. || л. 52 об.
Такеж тыи ж твои люди, при­шод­ши без­вист­но под замокъ нашъ Киевъ, ста­до | намест­ни­ка нашо­го, пана Анъ­д­рия Алекъ­сан­дро­ви­ча, кото­рыи тыми | разы ωт насъ в Кие­ве на местъ­цȣ вое­во­дине меш­ка­ет, и ста­до мещанъ­ское, | и тво­их пословъ, бра­та наше­го, и куп­цовъ каөин­ских ωто­гна­ли, конеи все­го | пого­ло­въя осмъ­сотъ. Ино што­бы еси, брат нашъ, и тых конеи велєл 2 сѧ до|искати, и собрав­ши то на место, к нам бы еси ωто­слал. То бы был | пер­выи поча­токъ и зна­мѧ брат­ства и при­яз­ни тво­ее к намъ, бра­та | нашо­го. А тыхъ людеи лихихъ за то бы еси ска­рал, ажъ бы и впе­ред | тако­во­го лиха не было. |
[/​q]

[q][1494/1495 г. янва­ря или декаб­ря] 25. Вильна.
Позволен(ь)е сынȣ п(а)на Сол­та­на Алек­сан­дро­ви­ча | заме­ну чини­ти имен(ь)ем его Руд­ни­ка­ми на имен(ь)е | на Ниви­цы в Мел(ь)ницком повете. |
Самъ Алекъ­сан­дръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Билъ намъ чоломъ мар­ша­локъ нашъ, намест­никъ сло­ним­скии панъ | Литавор Хреб­то­вичъ а пове­дал намъ, што ж небож­чикъ дѧдѧ его, || л. 101 об. панъ Сол­танъ Алекъ­сан­дро­вичъ, змо­вил был зъ ст[р]елцомъ нашим з Низ­скимъ | име­не­ицомъ сво­им в Доро­гиц­комъ пове­те Рȣд­ни­ки мени­ти на его име|неицо в Мел(ь)ницъкомъ пове­те на имѧ на Ниви­цы. И пове­дал нам пан | Литавор, што ж вжо Низъ­кии и к нему в тои речи при­ежд­чал, а с ним | нако­нец змо­вил тым сво­имъ име­не­ицомь Ниви­ца­ми в Мел(ь)ницъком | пове­те мени­ти на Руд­ни­ки, под­лугъ того, какъ был змо­вил з не|божчикомъ паном Солтаномъ.
И бил намъ чолом, абы­х­мо ему при|зволили з Низъ­кимъ мени­ти Рȣд­ни­ки на его име­не­ицо на Ниви­цы, | на пана Сол­та­но­ва сына к Волчину.
Ино мы ему доз­волѧем Рудни|ки в Доро­гиц­комь пове­те з Низ­кимъ мени­ти на его име­не­ицо на | Ниви­цы в Мел(ь)ницкомъ пове­те к Вол­чи­ну, на пана Сол­та­но­ва сына | къ Вол­чи­ну, по тому, какъ был змо­вил с тым Низъ­кимъ небож­чикъ | панъ Солтанъ.
Писанъ у Вил(ь)ни, 25 день1. Индиктъ 13. |
При т(ом) был воев(ода) вил(енскии) пан Мик(олаи) | Рад(ивилович), канцлер. |

[/​q]

q]1496 г. авгу­ста 29. Виль­на. Потвєр­же­нье кн(я)зю Семенȣ Алек­сан­дро­ви­чȣ | на имен(ь)я Лого­же­скъ а Ѡста­шин, а Спо­ровъ, | а Каме­нец и на иные села вечьностью. |

Самъ Алек­сан­дръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Чинимъ зна­ме­ни­то симъ нашим листомъ, хто на него посмот­рит, або чтȣ­чи его | ȣслы­шит, комȣ будет того потребъ ведати.
Бил намъ чолом кнѧз(ь) Семен Алексан|дровичъ и пове­дил перед нами, што ж ωтец его, кнѧз(ь) Алек­сан­дро, выслȣ­жил на ωтцы | нашомъ, коро­ли, его м(и)л(о)сти, име­нья на имѧ Лого­же­скъ, а Ѡста­шин, а Спо­ровъ, | а Каме­нец и тые1 сел(ь)ца, што к Логозскȣ2 слȣ­ша­ют, и што бояре логоз­ские дер|жать, кото­рые ωтцȣ его слȣ­жи­ли и емȣ тыми разы слȣ­жат, ωпри­ше | того име­нья, што Ил(ь)я а Грин(ь)ко Сол­та­но­ви­чи дер­жать, и што ωтец ихъ вы|слȣжил на его ωтцы, кн(я)зи Алекъ­сан­дре. Какъ же и ωн листъ свои на то дал бра­ту | их, небож­чи­кȣ, и имъ, комȣ бы ωни хоте­ли с тым име­ньем, томȣ добровол(ь)не | бы слȣ­жи­ли. И мы с тымъ ихъ име­ньем на себе вынѧ­ли, и то имъ нашим листом | потвер­ди­ли, нехаи ωни с того име­нья намъ слȣжать.
Такеж люди Логозско|го жъ пове­та на имѧ Колодѧ­зи а Новыи Дво­рец, што есмо сест­ре его, кнеги|ни Ѡвдо­тьи, дали дер­жа­ти до живо­та ее, а по ее живо­те абы­х­мо то | за сѧ емȣ при­вер­ну­ли къ его име­нью Логоз­скȣ. И бил намъ чолом, абы­х­мо тые | вси име­нья Лого­же­скъ, а Ѡста­ш­инъ, а Спо­ровъ, а Каме­нец, и тые сел(ь)ца, што | бояре его дер­жать, кото­рие ωтцȣ его слȣ­жи­ли и емȣ слȣ­жать, и тые име­нья, | што сест­ра его дер­жить, Колодѧ­зи а Новыи Дво­рец, по ее живо­те потвер|дили ему нашим листомъ.
И мы на его чолом­би­тье то вчи­ни­ли и тые вси | имен(ь)я верхȣ­пи­са­ные потвер­жа­емъ емȣ симъ нашим листом и его жоне, | их детем, их ближ­ним и потом бȣдȣ­чимъ ихъ счад­комъ веч­но и непоруш|но, со всимъ с тым, што к тым име­ньем здав­на при­слȣ­ха­ет, с при­сел­ки и з | люд(ь)ми и з зем­лѧ­ми паш­ны­ми и борт­ны­ми, и з сено­жатьми и з ловы и съ | хме­ли­щи и з ωзе­ры, з мыты, съ ста­вы и с ста­ви­щи, со въсим по томȣ, | какъ ωтец его дер­жалъ и какъ сѧ здав­на ȣ гра­ни­цах своих3 мели. Волен ωнъ | тые име­нья ωтда­ти и про­да­ти, и по дȣши дати и къ сво­е­мȣ ле|пъшому и вжи­точъ­но­му ωбер­ну­ти, какъ самъ нале­пеи розȣ­ме­ю­чи. || л. 134 об.
А сест­ры сво­ее, кн(е)г(и)ни Ѡвдо­тьи, с тых име­неи, што ωна дер­жить, не мает ее рȣши­ти | до живо­та ее. Алижъ по ее живо­те тые име­нья мают на него спа­сти. А ω|на теж не мает их кази­ти и пȣстошити.
А на твер­дость тых всихъ речеи пи|саныхъ и печат(ь) нашу каза­ли есмо при­ве­си­ти к семȣ нашо­мȣ листȣ.
П(и)сан | ȣ Вил(ь)ни, в лет(о) 7004 м(е)с(я)ца август 29 день. Инъ­диктъ 14. |
Пр(авил)4 воев(ода) вил(енскии), кан(цлер) пан Мик(олаи) Ради(вилович). |
нȣш­ко писар. |
[/​q]

[q][1499 г.] мая 3. Виль­на. При­ви­леi кня­зю Семенȣ Юр(ь)евичȣ на пляц | в месте
Вилен­скомъ вечьностью. |
Сам Алек­сан­дръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Билъ намъ чоломъ ста­ро­ста лȣц­кии, мар­ша­локъ Волын­ское | зем­ли кн(я)зь Семенъ Юр(ь)евичъ и про­сил в насъ мест­ца ȣ Вил(ь)ни на лȣце | блис­ко реки Вел(ь)и, где бы мел дворъ собе спра­ви­ти. И мы каза|ли того мест­ца ωсмот­ре­ти и емȣ заве­сти город­ни­чо­му ви|ленъскомȣ Зань­кȣ. И Зань­ко того мест­ца ωсмот­релъ и ему завел | по реку Вел(ь)ю а по доро­гȣ, што идет ωтъ Сол­та­нов­ско­го двор­ца | ωт Шеш­ки­на, все­го того мест­ца какъ бы на боч­кȣ жита, и то нам | ωтказал.
И мы тое мест­це дали есмо емȣ веч­но по томȣ, какъ Зан(ь)ко | город­ни­чии емȣ завел. Нехаи ωн тамъ собе двор справит.
П(и)санъ | ȣ Вил(ь)ни, мая 3 день. Индик(т) 2. |
При т(ом) был кн[ѧ]з(ь) Мих(аил) Л[ь]во[вич] Глин(скии). |
[/​q]

[q]1501 г. июня 26. Вильна.
Потвєржен(ь)е п(а)нȣ Вои­техȣ Нарбȣтовичȣ |
на дво­рец над рекою Бере­зою ȣ Сло­ним­скомъ | пове­те на вечьность. |
Алек­сан­дръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Чинимъ зна­ме­ни­то симъ нашим листомъ, хто на него посмот­рит, або чту|чи его вслы­шит, кому ж того потреб будет ведати.
Бил нам чолом хору­жии | нашъ двор­ныи, намест­никъ Ясво­ин­скии панъ Вои­тех Нар­бу­то­вичъ, што ж | дали есмо емȣ дво­рец з люд(ь)ми ȣ Сло­ним­скомъ пове­те на реце на имя | на Бере­зои, што Сень­ко, слу­жеб­ник небож­чи­ка пана Сол­та­новъ, дер­жалъ. | И бил нам чолом, абы­х­мо то потвер­ди­ли емȣ нашим листом на вечность. |
Ино мы, ȣпа­ме­тав­ши слȣж­бу его к намъ вер­ную, з лас­ки нашое, тот дво­рец | ȣ Сло­ним­скомъ пове­те на реце на Бере­зои, што Сень­ко, слȣ­жеб­ник небож­чи­ка | пана Сол­та­нов, дер­жалъ, потвер­жа­емъ симъ нашим листомъ веч­но и непо|рȣшно емȣ само­мȣ, и его жоне, и их детемъ, и на потом будȣ­чим их счад­комъ | со вси­ми люд(ь)ми, и с челяд(ь)ю невол(ь)ною, и со вси­ми зем­ля­ми паш­ны­ми и бортны|ми, и з сеножат(ь)ми, и з лесы, и з дȣбро­ва­ми, и з гаи, и з боб­ро­вы­ми гоны, и з ловы, | и з лови­щи зве­рин­ны­ми и пта­ши­ми, и з река­ми, и з реч­ка­ми, и с ωзе­ры, и з млы|ны, и з ихъ вымел­ка­ми, и съ ста­вы, и с ста­ви­щи, и со вси­ми пла­ты и пожит­ки, | так широ­ко и ωкрȣг­ло, как тот Сен(ь)ко дер­жал и заведал.
Волен ωн то ωтда­ти, | и про­да­ти, и заме­ни­ти, и при­ба­ви­ти, и роз­ши­ри­ти, и къ сво­е­мȣ вжи­точ­но­мȣ | и лепъ­шо­мȣ ωбер­ну­ти, какъ сам нале­пеи розȣмеючи.
А на твер­дость тог(о) | и печат(ь) нашȣ каза­ли есмо при­ве­си­ти к семȣ нашо­мȣ листу.
П(и)сан ȣ Вил(ь)ни, | в лет(о) 7009‑е, м(е)с(я)ца июн(ь) 26 день. Индик(т) 4. |
Пр(авил)1 мар(шалок) двор(ныи), нам(естник) ȣтен(скии) кн(я)з(ь) Мих(аил) Л[ь]вов(ич). || л
[/​q]

[q][1495 г.] янва­ря 22. Вильна.
Спра­ва межи паном Литаво­ром | Хребъ­то­ви­чом а паном Вои­техом | Нари­бȣто­ви­чом ω тре­тюю част(ь) | ωтчиз­ны Тал(ь)ковы, ω Пореч(ь)е, в Сло­ним­ском повете. |
Смот­ре­ли есмо того дела с паны радою нашою.
Сто­я­ли перед | нами ωче­ви­сто мар­ша­локъ нашъ, намест­никъ сло­ним­скии пан | Литавар Хребъ­то­вич с паном Вои­техомъ Нарибутовичом.Жало|вал намъ панъ Вои­тех на пана Литаво­ра ω близ­кость жоны | сво­ее, ω тре­тюю часть ωтчиз­ны Тал(ь)ковы Некра­ше­ви­ча Порец­кое, || л. 334 што панъ Литавор купил в того Тал(ь)ка. Ино панъ Литавор поло|жил перед нами листъ нашъ. В листу сто­ит, што ж тотъ Таль­ко, | при­шод­ши перед насъ, и спу­стил ему тую тре­тюю част(ь) ωтчиз­ны | сво­ее Порец­кое. И ωн з нашо­го доз­во­ле­нья тую тре­тюю часть | ωтчиз­ны его в него кȣпил. А потом панъ Вои­тех, и тотъ Тал(ь)ко, | и сын его Мац­ко мови­ли перед нами, ижъ ωн про­дал пану Лита|ворȣ тую тре­тюю часть ωтчиз­ны сво­ее безъ призво­ле­нья | сыновъ сво­их. Ино панъ Литавор в тои речи послал сѧ перед на|ми на светъ­ки, на пана Стан(ь)ка Некра­ше­ви­ча, а на пле­ба­на | сло­ним­ско­го, на кн(я)зя Гне­во­ша, а на слу­жеб­ни­ка небож­чи­ко­ва пана | Сол­та­но­ва Алек­сан­дро­ви­ча, на Сень­ка, а на вои­та сло­ни­мъ­ско­го | на Сен(ь)ка, и к томȣ на мещан сло­ни­мъ­ских, на Сака и на Васи­лѧ Борзди|ловича, а на Масѧ Богдановича.
Мы тых свет­ковъ каза­ли пе|ред нами поста­ви­ти. И пан Литавор ихъ перед нами поста|вилъ. И тыи свет­ки перед нами светъ­чи­ли такимъ ωбы|чаемъ. Што ж тот Тал(ь)ко с при­зъ­во­ле­ньем сыновъ сво­их, з Мацко|вымъ а с небож­чи­ко­вым с Тво­ри­я­но­вым, тȣю тре­тюю част(ь) | ωтчиз­ны сво­ее Порец­кое про­дал и спȣ­стил пану Литаворȣ. |
Ино мы под­лугъ нашо­го листȣ доз­во­ле­но­го и под­ле тыхъ | доб­рых людеи све­дот­ства пана Литаво­ра при тои куп­ли | есмо зоста­ви­ли. Нехаи бы Литавор тую тре­тюю часть | ωтчиз­ны Тал(ь)ковы дер­жить под­лугъ того, какъ в Тал(ь)ка | кȣпил. А пану Вои­техȣ Нари­бу­то­ви­чу и сыну Тал(ь)кову Мац|ку не надо­бе ȣ тȣю куп­лю его ȣсту­па­ти сѧ.
П(и)сан ȣ Вил(ь)|ни, ген(варя) 22. Индик[т]ъ 13. |
При т(ом) были воев(ода) вил(енскии) пан Мик(олаи) Ради(вилович), | канцъ(лер) а мар(шалок), нам(естник) лид(скии) пан Стан(ислав) Петрашкович. ||
[/​q]

[q]1501 г. фев­ра­ля 1. Виль­на. При­ви­леи Ѡлех­нȣ Хреб­то­ви­чȣ на дво­рец | в Слонимском
пове­те на Гры­в­де и на зем­лю | Пилиповщыну. |
Билъ намъ чоломъ дво­ра­н­инъ нашъ Ѡлех­но Васил(ь)евичъ Хреб|товича и пове­дил перед нами, што жъ боярин слоним|скии Сень­ко Тол­тикги­но­вичъ, бȣдȣ­чи при ста­ро­сти, | длѧ нашое служ­бы взял его собе за сына местъ и запи­салъ | ему дво­рец, выслу­гȣ свою, на Грив­де и зем­лю пустов­скую на и|мѧ Пили­пов­щи­ну со въсею зем­лею паш­ною и двор­ною и з лю|дьми, со всимъ тымъ, какъ сам дер­жалъ, которȣю ж зем­лю | дал емȣ с призво­ле­ньем ωтца нашо­го, королѧ, его м(и)л(о)сти, марша|локъ, намест­никъ сло­ним­скии, небож­чикъ панъ Сол­танъ Алексан|дровичъ по рȣтиц­кии верхъ а по Мику­личъ доро­гȣ. И ωн | на тых зем­лѧхъ дво­рец собе спра­вилъ. А потомъ и мы | Сень­ку тыи зем­ли и потвер­ди­ли нашимъ листом на вечност(ь). || л. 341
И тотъ ωн его записъ и листъ нашъ, кото­рымъ жо есмо потвер|дили тыи зем­ли Сень­ку, перед нами покла­дал и бил намъ | чоломъ, абы­х­мо емȣ тотъ дво­рец выше­пи­са­ныи и тȣю | зем­лю Пили­пов­щи­ну потвер­ди­ли нашим листомъ.
Ино мы | тотъ дво­рец на Грив­де Сень­ковъ и тȣю зем­лю Пилиповъ|щину потвер­жа­емъ симъ нашимъ листомъ веч­но ему само|му, и его жоне, и их детемъ, и на потом бȣдȣ­чимъ ихъ счад­ком | со вси­ми тыми люд(ь)ми, и зъ зем­лѧ­ми паш­ны­ми и з дȣбро|вами, и съ сено­жатьми, и съ ста­вом, и з млы­номъ, со всимъ по | тому, такъ широ­ко и дол­го, какъ дер­жалъ Сень­ко. Волен то | ωн ωтда­ти, и про­да­ти, и заме­ни­ти и на цер­ковъ запи­са­ти, | и къ сво­е­мȣ лепъ­шо­мȣ и вжи­точ­но­мȣ ωбер­ну­ти, какъ самъ | нале­пеи розȣмеючи.
А на твер­дость того и печать нашу | каза­ли есмо при­ло­жи­ти к сему нашо­му листу. П(и)санъ | ȣ Вил(ь)ни, в лет(о) 7009, м(е)с(я)ца өев(раля) 1 день. | Индик[т]ъ 4. | Прав(или) воев(ода) троц(кии), мар(шалок) зем(скии) | пан Ян Юр(ьевич) а
мар(шалок), нам(естник) лид(скии) | пан Юр(ии) Ян(ович) Ил(ь)инича.
Конец тых книгъ. Адамъ Паш(к)евичъ. ||
[/​q]

Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая Архео­гра­фи­че­ской комис­си­ей. Том два­дцать седь­мой СПб.: 1910:http://www.runivers.ru/lib/book7652/428332/

[q]стр. 231. Пану Миха­и­лу Алек­сан­дро­ви­чу (Заго­ров­ско­му) 20 коп с кор­чом Володимирских.

стр. 231. Пану Литаво­ру 3 возы соли з мыта бере­стей­ско­го; ему ж скир­та ржи у пана Солтана.

стр. 177. Пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу на сено­жать на реце, на Шешоне.

стр. 178. Пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу на пруд на реце Лсне под Берестем...

стр. 183. Лов­чо­му, пану Яну Миш­ко­ви­чу 15 коп гро­шей с кор­чом Сло­ним­ских у пана Солтана.

стр. 196. Пана Сол­та­но­ву бра­ту Юрю 6 коп з кор­чом Вол­ко­вы­с­ких, а 6 коп з мыт Новгородских.

стр. 203. Пану Сол­та­ну 2 теле­ги соли з мыта берестейского.

стр. 251. Юрю, пана Сол­та­но­ву бра­ту, 7 коп с кор­чом Каме­нец­ких, а 7 з мыта Новгородского.

стр. 292. Пану Сол­та­ну 10 бочок соли з мыта Ковенского.

стр. 295. Сень­ку Поло­зо­ву 3 руб­ли з вин в пана Солтана.

стр. 308. Пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу 10 коп гро­шей з скар­бу новое дани; ему ж 20 коп гро­шей с кор­чом Сло­ним­ских и Мол­чад­ских в него ж.

стр. 318. Пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу три поста­вы сук­на троц­ко­го з мыта берестейского.

62. 1483, апре­ля 17. При­суж­де­ние села Дани­ло­ви­чи, Дуро­ви­чи (Дру­го­ви­чи) и Воло­со­ви­чи в Гомель­ском пове­те мар­шал­ку зем­ско­му, намест­ни­ку полоц­ко­му, пану Бог­да­ну Андре­еви­чу про­тив кня­зя Андрея и Семе­на Ива­но­ви­чей. дело раз­смот­ре­но вели­ким кня­зем с паном радою (Сол­тан вхо­дил в раду Кази­ми­ра, мар­ша­лок и намест­ник Слонимский)http://www.runivers.ru/bookrea...2/mode/1up

70. (без даты) Пожа­ло­ва­ние пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу мар­шал­ку гос­по­дар­ско­му и намест­ни­ку Сло­ним­ско­му сено­жа­ти на реце на Шешонеhttp://www.runivers.ru/bookrea...8/mode/1up

83. 1483, нояб­ря 9. Пожа­ло­ва­ние пану Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу мар­шал­ку гос­по­дар­ско­му и намест­ни­ку Сло­ним­ско­му пру­да на реке Лснеhttp://www.runivers.ru/bookrea...2/mode/1up

126. 1490, мар­та 28. Лист Сол­та­ну Алек­сан­дро­ви­чу мар­шал­ку гос­по­дар­ско­му и намест­ни­ку Слонимскомуhttp://www.runivers.ru/bookrea...7/mode/1up

128. 1486, июня 1. Посоль­ство от Кази­ми­ра к Ива­ну Васи­лье­ви­чу Мос­ков­ско­му (посол пан Сол­тан Александрович)http://www.runivers.ru/bookrea...8/mode/1up

136. 1486, сен­тяб­ря 25. Посоль­ство от Кази­ми­ра к Ива­ну Васи­лье­ви­чу Мос­ков­ско­му (посол пан Сол­тан Александрович)http://www.runivers.ru/bookrea...6/mode/1up

27. 1494, мая 14. (Пан Сол­тан ука­зан мар­шал­ком и намест­ни­ком Бел­ским ввер­ху слева)http://www.runivers.ru/bookrea...6/mode/2up