ВІЛЬГОРСЬКІ — волин. шляхет. рід гербу Кирдей. шляхетський рід, який походив з Погорини і з якого у XVI – на початку XVII ст. вийшло кілька слуг та клієнтів князів Острозьких. Родове гніздо село Вільгора (нині — село Вільгір Гощанського району Рівненської області) розташовувалося в Погорині — регіоні, затисненому розлогими околицями острозького, рівненського й корецького замків. Галузки волинського панського роду Кірдеєвичів, спорідненого з Гойськими, Козинськими, Чапличами118. Вільгорські дали у другій половині XVI ст. ряд гродських урядників рангу підстарости, що доводило їх зв’язок з князями Корецькими та Острозькими, які старостували у тих самих гродах. Частина представників цього роду обирала військову кар’єру.
Протопласт роду
Кирдей Олізар (Кердей)
— руський волинський шляхтич, урядник, королівський комісар при розмежуванні володінь Литви із князівством Мазовецьким (1358 р.)
I
Юхно Зенкович (1508)
VI
Андрій Юхнович Вільгорський
1528, зем’янин волинський, згаданий у перепису 1528 року.
Федір Юхнович Вільгорський
1528, зем’янин волинський, згаданий у перепису 1528 року.
VII
Лев Андрійович Вільгорський
1545 року в описі земель Луцького замку, в числі яких згадується і городня Льва Андрійовича і братів його Вільгорських з Вільгора. В 1564 р. в селі Богурині збудовано млин, черз що відбулось підтоплення частини земель Льва Вільгорського [Поліщук В.Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8–9, с. 278].
23 вересня 1621 року Александром Романовичем Вільгорським було внесено до луцької гродської книги угоду про поділ спадщини Льва Вільгорського між його трьома синами у 1590 році. Угоду про поділ спадщини небіжчика Льва Вільгорського між його синами — Романом, Федором і Олександром Вільгорськими, було складено в Симонові 2 січня 1590 року. Роман отримував частину Симонова з фільварком, ставами й підданими. Федір — частину родового гнізда Вільгора і два дворища в Угольцях з фільварком, озерами, млинами й підданими та частину лісу вільгорського при Гориню. Олександр отримав частину Завизова й два дворища в Угольцях, з фільварком, ставами, млинами і підданими.
У Льва Вільгорського було також три доньки — Федора, Ганна і Маруша. Їм дісталися частини у вище згаданих селах, як віно, для їхніх майбутніх шлюбів. Федора отримувала частину в Симонові, під опікою Романа, Ганна — в Угольцях, під опікою Федора, і Маруша, теж в Угольцях, під опікою Олександра. Себто, кожен із братів, мав забезпечити віно, закріпленої за ним цією угодою сестри, при цьому кожна з них мала право продажу своєї частини для згаданих братів Вільгорських. Свідками угоди були Іван Михайлович Кирдій-Мнишинський, чесник київський Ярофій Романович Гостський, Василь Андрійович Бабинський, Михайло Андрійович Вільгорський, Матей Стемпковський.1
Михайло Андрійович Віл’ьгорський (* ...., 1590, † ....)
VIII
Роман Львович Вільгорський
володимирський підстароста В..К. Острозького. 5.10.1585 р. був визначений одним з опікунів Анастасії Сови.2
Федір Львович Вільгорський
Александр Львович Вільгорський
Федора Львовна
Ганна Львовна
Маруша Львовна
IX
Олександр Романович Вільгорський
був сином Романа Львовича Вільгорського (володимирського підстарости князя Василя-Костянтина Острозького в 1590 р.) і двоюрідним братом по матері Костянтина Хребтовича-Богуринського. Скріпив своїм підписом тестамент князя Януша-Павла Острозького (6 серпня 1619 р.). Окрім кількох погоринських сіл, успадкованих від батьків, володів Горохівським маєтком (спочатку орендованим, а потім і купленим у князів Сангушків), двором в острозькому окольному замку. У 1625—1642 рр.— луцький войський.
Активний учасник волинського сеймику: в 1622 і 1636 рр. обирався його маршалком, тричі (в 1623, 1625 і 1627 рр.) був послом від Волинського воєводства на сейми. Помер 1642 р., перед смертю перейшовши з православ’я на римо-католицизм.
(ЦДІА України у Києві, ф. 25, on. 1, спр. 198, арк. 1312 зв.; спр. 236, арк. 133 зв.—135 зв.; Kus J. „Wielkie, ale krótko trwałe oyczyzny nadzieie...“— S. 118; Urzędnicy województw kijowskiego i czerniechowskiego...— S. 32; Urzędnicy wołyńscy...— S. 101, 183; Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569—1673 рр. Студія з історії українського реґіоналізму в Речі Посполитій.— Острог; Львів, 2002.— С. 244—245; Тесленко І. Шляхетська нерухома власність...— С. 205).
Олександр, безперечно, належав до найбільш значних волинських парламентарів першої половини XVII ст. Він уперше виступає як посол на сейм у 1616 р.,20. Пік парламентської кар’єри О.Вільгорського припав на 1620— ті рр. У 1623, 1625 і 1627 рр. він обирався послом від волинської шляхти на сейм* 12021.
Згідно з рішенням сейму 1627 р., Олександр був призначений люстратором шести руських й українських воєводств122. У цій сфері він мав уже певний досвід, оскільки у листопаді 1618 р. разом з київським підчашим Лукашем Вітовським, королівським секретарем Бартоломієм Обалковським і скарбовим писарем Бартоломієм Суходольським проводив люстрацію Остерського староства123. Правдоподібно, що в цей період О.Вільгорський брав участь практично у всіх волинських шляхетських сеймиках.
Достеменно відомо, що він був присутній на передсеймовому сеймику 1618 р., а на
передсеймовому сеймику 1622 р. обирався маршалком124. Політична активність Олександра була нагороджена наданням йому королем 9 травня 1626 р. уряду луцького.войського125. За Владислава IV луцький войський своєї політичної активності не знизив: брав участь у сеймиках, зокрема, на елекційному 1632 р., реляційному 1640 р., сеймику, що відбувся 10 червня 1642 р.126 Але наступили часи нових політиків, не обтяжених у минулому клієнтурною залежністю від потужних волинських князівських родин, і тому
Олександр послом на сейм більше не обирався. У квітні 1637 р. він підписав лист волинської шляхти до колишнього луцького земського писаря, на той час перемишльського єпископа, Сильвестра Гулевича-Воютинського з вимогою повернути земські книги новому писареві Марекові Гулевичу127. Сейм 1638 р. призначив Олександра одним з комісарів для проведення розмежування Волинського і Белзького воєводств128. 20 серпня 1640 р. на сеймику луцький войський приймав звіт від поборці воєводства князя Михайла Пузини129.
Земельні володіння О.Вільгорського складалися зі сіл Симонів, Завизів,
Угольці Луцького повіту, де на 1629 р. нараховувалося 52 дими130. Крім цього, 1629 р. орендував у князя Адама Сангушка місто Горохів, села Марковичі, Старий Горохів, Озерці, Рачин у Луцькому повіті (усього 1629 р. — 368 димів)131. Олександр мав сина Киліяна, з яким у листопаді 1637 р. вчинив наїзд на село Підліски, яке належало горохівському пробоству132, та двох доньок, що вже у 1629 р. були заміжніми за Малинським і Ґноїнським133.
Хоч у тексті інвентаря 1620 не згад. ім’я власника двору в пригородку, можна припустити, що ним був Олександр Романович, який 1619 підписав тестамент свого патрона Януша-Павла Острозького69. Двір Вільгорського лежав у тій част. окольного замку, яку успадкували діти О. Острозього (одним з яких і був Януш-Павло)69 Kus./. «Wielkie, ale krótko trwałe oyczyzny nadzieie...» Adam Konstanty i Janusz Paweł książęta Ostrogscy, wojewodzice wołyńscy // Muzeum w Jarosławiu. Zeszyty muzealne. — Jarosław,1998.- S . 118.
У 1620 р. хтось із Вільгорських (очевидно, Олександр Романович) був власником двора в Острозі на Пригородку. В ОА могли навчатися сини Романа Львовича, володимирського підстарости В..К. Острозького, Олександр, Роман і Петро, а також їхній двоюрідний брат Криштоф Федорович Вільгорські (усі вони згадуються в першій половині XVII ст. як землевласники Луцького повіту Волинського воєводства). З них Олександр Романович у 1625–1642 рр. очолював уряд луцького войського.
118 Яковенко H. Українська шляхта... С. 132, 136.
120 Архив Ю ЗР.Ч.Н.Т. 1.С. 104.
121 Pietrzak J. W przygaszonym blasku... S. 134; Seredyka J. Parlamentarzyści... S. 89; AGAD.
Archiwum Radziwiłłów, dz. II, nr 980.
122 МайбородаР. Люстраціїкоролівщин... С. 176.
123 Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 1. С. 355.
124 AGAD. Archiwum Radziwiłłów, dz. II, nr 695, s. 10; Архив ЮЗР. Ч. II. T. 1. С. 131.
125 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 210, л. 17об.-18.
126 Архив ЮЗР. Ч. II. T. 1. С. 216; ЦЦІАК, ф. 25, on. 1, спр. 221, арк. 474зв.-475; спр. 229, арк. 514-
514зв.
127 ЦЦІАК, ф. 25, on. 1, спр. 206, арк. 491–492.
128 Volumina legum. T. III. S. 446.
129 ЦЦІАК, ф. 25, on. 1, спр. 230, арк. 175—175зв.
130 Баранович О. Залюднення... С. 63.
131 Там само. С. 47.
132 ЦЦІАК, ф. 25, on. 1, спр. 208, арк. 547–547об.
133 Баранович О. Залюднення... С. 63.
Роман Романович
Петро Романович
Київську кар’єру роду Вільгорських підтримав представник іншої гілки Петро. Завдяки одруженню з Христиною з Корчовських він вступив у володіння частиною Корчівської волості (Корчів) у Житомирському повіті й утримав ці маєтності до кінця досліджуваного періоду. Кілька частин сіл становили сукупно бл. 20 димів у 1628 р., 30 – у 1638 р. і 46 – у 1640 р. 3
Криштоф Федорович Вільгорський
Про релігійні погляди цього пана можуть свідчити такі факти: 1643 року він спільно з волинським хорунжим Данилом Єло-Малинським співпрацював у справі побудови уніатського монастиря у Шумську. Саме тоді Єло-Малинський виділив йому 100 польських злотих для придбання будівельного каменю. Ця обставина майже повністю виключає належність його до православія. Того ж 1643 року пан Криштоф незаконним шляхом придбав церковне начиння в уніатській церкві села Боложівка. За текстом актової книги важко встановити, чи мало місце пограбування, чи просто Вільгорський взяв його без дозволу. Але незаперечним є факт, що він це начиння «...ку набоженъству свему собному в дворе боложовецкомъ перед тым борочалем и тепер их до церкви тдати не хочет...». Використання церковного начиння з уніатської церкви для відправи богослужінь у своїй домовій каплиці свідчить про належність пана Вільгорського до східного обряду. Взявши до уваги факт його участі у будівництві Шумського монастиря, можна зробити висновок про належність Криштофа Вільгорського до унії.4
Вацлав Вільгорський
З літа 1600 р. київським підвоєводою стає волинський шляхтич Вацлав Вільгорський. У серпні 1600 р. він вже як підвоєвода прийняв заяву Василя Ходики-Креницького про те, що останній втратив документ про своє шляхетство через пожежу в Київському замку, що відбулася наприкінці липня 1600 р. [20, арк. 1 − 2]. На 1605 р. Вільгорський достатньо вільно почувався в місті, оскільки вже сам призначав своїх
заступників. 31 березня 1605 р. у донесенні возних про відібрання в київського священика Філіпа Одонія Софійської та Десятинної церков і заборону йому протопопом правити службу, зазначається: «на вряді його королівської милості гродському Київському, переді мною Станіславом Вигурою, понамісником київським від його милості пана Вацлава Вільгорського, підвоєводія київського» [21, с. 5 − 6]. Таким чином, підвоєвода Вацлав Вільгорський вже замість самого воєводи призначав своїх намісників у Києві. На нашу думку, така сміливість підвоєводи пояснюється тим, що старий воєвода князь Василь-Костянтин Острозький був старим і немічним, і тому не міг повністю контролювати діяльність київського підвоєводи. Вільгорський був підвоєводою до смерті князя.Острозького у лютому 1608 р. У березні того ж року київським воєводою було призначено Станіслава Жолкевського, який призначив нового підвоєводу. Вірогідніше за все Вільгорський перебував на посаді підвоєводи до початку літа 1609 р., тобто до часу, коли згадується новий підвоєвода [22, с. 23].
Тестамент Вацлава — Рік написання: 1618.Віровизнання: протестант (євангелік).
Місце поховання: Маєток Дуліби. Над похованням звести башту для охорони тіла. Пожертви: відсутні.5
Першим після 1569 р. «прийшлим» паном у Київському воєводстві був Вацлав Вільгорський. Він походив із волинської родини середніх статків. Напевно, завдяки військовій службі та зв’язкаміз Костянтином Острозьким він отримав два надання королівщин, розташованих в Остерському старостві (бл. 1580 р.) – Крехаїв і Боденьки. У 1603 р. йому дісталася у держання сусідня Євминка. Спираючись на прибутки зі згаданих маєтностей, Вільгорський почав надавати позички під заставу землеволодінь. У такий спосіб він отримав у користування Чернин Скуминів-Тишкевичів (не пізніше 1606 р.), Кухарі Збаразьких (бл. 1607 р.), Коритища Немиричів (від 1611 р.), а також великі комплекси навколо Козаровичів і Горностайполя Горностаїв (1609 р. – після 1613 р.) і Веледники Сапєг (від 1613 р.). Окрім численних «держав» ізастав він володів ще відносно скромними родовими маєтностями – половиною Рудників, куплених не пізніше 1609 р. у Сінґурів. Такій діяльності, напевно, сприяло виконання функцій підвоєводи (від 1600 до 1608 рр.) з руки Костянтина Острозького. Про вагу Вільгорського у місцевій спільноті може свідчити й той факт, що він принаймні тричі обирався послом на сейм (1600, 1601, 1605 рр.), щонайменше один раз депутатом до Трибуналу (1611 р.), a у 1602 р. – одним із кандидатів шляхти на підкоморія. Тоді король обрав іншого, але згодом «компенсував» це Вільгорському урядом київського стольника (1613 р.). Пан стольник помер у 1619 р., не залишивши нащадків. Він наперед подбав про згоду короля на передачу наданих королівщин братові Андрію.
Волинські маєтності він заповів іншому братові Михайлу. Київські володіння та активи дісталися його дружині Софії з Єловицьких56.
∞, Софія Єловицька.
20.Інститут рукописів НБУ імені В. Вернадського НАН України. – Ф. ІІ. – Од. зб. 1431.
21.Левицкий О. К истории водворения в Киеве унии // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – 1891. – Кн. 5. – С. 137 – 140.
22. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. – СПб.: Типография Эдуарда Праца, 1865. – Т. 2. – 287 с.
56 Інформацію про Вацлава Вільгорського подаю на підставі: AP Kraków, Archiwum Młynowskie Chodkiewiczów, nr 972, bp.; Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України. Інститут рукопису, № 17435/17476, арк. 1, 27, 33; BCz, Zbiór Muzeum Narodowego 863/5, k. 133, 863/7, k. 96; Опись актовой.., т. 9, с. 15; т. 10, с. 22; т. 12, с. 19–20, 25, 28; т. 13, с. 21; Ukraina, 11/119, 167–168, 180, 189, 190, 205, 224, 230, 240, 259, 363; Litwin H., Równi do równych..; він же, Napływ.., s. 195–196, 205, 211.
X
Киліян Олександрович
z Wielhor, stolnik wołyński.
У листопаді 1637 р. вчинив разом с батьком, Олександром, наїзд на село Підліски, яке належал Кіліянаівському пробоству.6 В 1650 р. Горохів належав до Кисіля Вільгорського разом зі селами: Скобелкою і Марковичами. Крім того частина Горохова належала до церкви.
∞, Анна з Гулевичів, h. Nowina, córkę Jerzego, podkomorzego łuckiego 1616 i Siennickiej h. Bońeza.
Гальшка Олександровна (1629,1637)
1629 р. була заміжня. 1637 року разом зі своїм чоловіком дала фундуш на уніатський монастир у місті Шумську, в якому визнала свою належність до з’єднання.7
∞, Данило Єло-Малинський, хорунжий волинської землі.8
..... Олександровна
∞, ...... Ґноїнський. 9
XI
Юрій-Петро син Кіліяна († 1684)
Онук Олександра Вільгорського (t 1684) першим у роді посів сенаторське крісло каштеляна (брацлавського в 1679—1682 рр., київського в 1682 р. і волинського в 1682—1683 рр.).wojownik, pułkownik J. K.Mci, podkomorzy włodzimierski, kasztelan wołyński 1681,
руський шляхтич, військовик та урядник Речі Посполитої. Батько — волинський стольник Кіліян Вельгорський, мати — дружина батька Анна Гулевич, донька луцького підкоморія. За словами Каспера Несецького, «муж великого серця». 1683 року брав участь у битві під Віднем. Мав звання полковника Його К. Милості. Уряди (посади): підкоморій володимирський, волинський каштелян.
∞, Анна Ожга (? — 15 травня 1706) — донька львівського підкоморія Пйотра Ожґи, надала фундуш для монастиря у середмісті Львова. Мали 9 дітей.
XIІ
Ян Казимир син Юрія-Петра
підкоморій волинський, загинув під час оборони Львова від татарського нападу 1695 року.
Михайло син Юрія-Петра
без нащадків
Антоній син Юрія-Петра (? — 28 квітня 1729)
— настоятель монастиря, керівник польської провінції тринітаріїв.Antoni, pierwszy prowincyał. Trynitarzy polskich, ‑j- 1729 we Lwowie.
Вацлав Ксаверій син Юрія-Петра (? — 29 листопада 1707)
пол. Wacław Ksawery, каштелян волинський, наймолодший брат Антонія Вельгорського, син Анни Вельгорської. Заповів значну суму на заснування монастиря тринітаріїв у родовому маєтку Вельгорських в Горохові, фундація не реалізована через спротив місцевого єпископа.podkomorzy włodzimierski 1700, kasztelan wołyński 14. 10. 1704,
zaśl. Joannę z Potockich h. Pilawa (*1678,+11.5.1741), panią na Tyśmienicy z przyl., fundatorkę OO. Trynitarzy we Lwowie, córkę Dominika na Bohorodczanach z przyl. i Tyśmienicy z przyl., podkomorzego halickiego, podskarbiego nadw. kor., starosty chmielnickiego i Konstancyi z Truskolaskich h. Ślepowron, podkomorzanki halickiej.
WIELHORSKI (*? †?) de Wielhor & Grzymałtów kasztelan wołyński ∞? Joanna Potocka (*? †?) de Potok:
A1?
Маріанна
Тереза
∞, волинського каштеляна Миколи Ольшанського.
Гелена Зофія
∞, Адама Белжецького.
Анна
настоятелька монастиря святої Бригіди в Сокалі
XIIІ
Фелікс Ігнатій син Вацлава (? — 1733),
дідич Тисмениці, Горохова, староста брацлавський,starosta bracławski, ‑J- 1757.
pan na Tyśmienicy i Horochowie, rotmistrz j. K. Mci, poseł z pow. włodzimierskiego na sejm 1730, starosta bracławski,.
∞, 1729, Людвіка із Замойських (? — 1737) h. Jelita, córkа M ichała Zdzi.sława, VI. ordynata Zamoyskiego wojewody smoleńskiego, starosty bolimowskiego i gniewskiego i Anny z Działyńskich h. Ogończyk,-wojewodzianki chełmińskiej, marszałkówny tryb. kor., starościanki bratyjanskiej, łąkorskiej, kowalewskiej, malborskiej i tolkmickiej.
Єжи син Вацлава (*...., †....)
Jerzywzm. w 1718 r. jako ojciec chrzestny in Bohorodczany}
Konstancja (*? †?)
wzm. w 1718 r. jako matka chrzestna in Bohorodczany.
Ян син Вацлава (*1706, †....)
Jan Chrzciciel Comparium{?} (*1706 †?) {metr. in Tyśmienica}
Teresa (*? †?)
∞ ok. 1731 Jan Kajetan Jabłonowski (*? †?) {wzm. in Tyśmienica}
XІV
граф Михайло син Фелікса (+1730,+1794)
брацлавський староста, дідич на Горохові, Холоєві, Панівцях.
государственный деятель Речи Посполитой, обозный великий коронный (1758—1762), кухмистр великий литовский (1763—1774), староста каменец-литовский и седлецкий, политический писатель.
Представитель польского дворянского рода Виельгорских герба «Кердея». Сын старосты брацлавского Феликса Игнацы Виельгорского и Людвики Замойской. Виельгорские, происходившие из Волыни, были связаны родственными и брачными узами с могущественными польско-литовскими родами, в том числе с Замойскими, Потоцкими, Яблоновскими и Мнишеками. Рано осиротел, унаследовал несколько имения с центром в городке Горохов. Получил образование у львовскимтеатинцев. Затем совершил путешествие по Европе, где посетил Францию и Германию. Длительное время находился в Дрездене, где пытался приблизиться к королевском двору.
При дворе польского короля и саксонского курфюрста Августа III Михаил Виельгорский смог добиться расположения его первого министра Генрика фон Брюля, при помощи которого начался его карьерный рост. Под руководством Брюля Михаил Виельгорский участвовал
- Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie. Papiery odnoszące się do dziejów wsi Tołmachów i Symonów z lat 1580–1799, Sign. PAU rkps 3028. Kartу 22 – 25. Копія[↩]
- Поліщук В.Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8–9, с. 274.[↩]
- ЦДІАУК, ф. 11, № 9, k. 1186, 1726; Опись актовой.., т. 13, с. 28, 84; т. 14, с. 5, 59; т. 17, с. 29, 45; т. 19, с. 7, 20; Ukraina, 1/81, 11/194, 224, 340.[↩]
- ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, спр. 46, арк. 228.[↩]
- ЦДІАК України: Ф. 26. On. 1. Спр. 24. Арк. 486.492 зв.[↩]
- ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 208, арк. 547–547об.[↩]
- Stecki J. Wolyn. — T. 2. — Lwów, 1871. — S. 428.[↩]
- Баранович О. Залюднення... С. 63.[↩]
- Баранович О. Залюднення... С. 63.[↩]