Общие сведения о князьях Лыках
Лыки (пол. ŁYKOWIE) — княжеский род, вероятно ветвь князей Козек, отчиною или выслугою которых была смоленская волость Романов.
Wstęp: W przeprowadzonym 1773 r. w ziemstwie orszańskim wywodzie szlachectwa nazwani są Łykowie książętami; według tradycji pochodzić mają od książąt Łyków, gałęzi książąt Oboleńskich. Pisali się: z Bukina i Proskurnina,
Według tego wywodu żyjący w końcu XVI-go wieku Wasil Łyko miał synów: Jana, po którym zostali — Szymon i Jan, Aleksandra — którego syn Jan i Grzegorza — którego synowie: Bohdan i Jarosz.
Как известно в ВКЛ существовал род князей Лык, наиболее известный представителем, которых был князь Семён Михайлович (не Иванович!!), служебник князей Вишневецких, славный воин, и которому посвящены две виршованные эпитафии: от его безымянного слуги и от Кальнофойського. Сведения о московских Лыковых наиболее полны у Власьева. Сведения о князьях Лыках в ВКЛ первым привел геральдист Wieladek, а потом полностью перепечатал эти сведения Несецкий в Томе 6. С лёгкой руки Вольфа литовские Лыки стали потомками Ивана Ивановича Белоглаза, который имел трёх сыновей, действовавших в конце XVI — начале XVII века в ВКМ. Однако полноценной связи Лык и Лыковых не прослеживается.
В тоже время по сведениям Веладека в ВКЛ в середине XVI века действовали Иван и Александр Васильевич Романовские (!!) Лыки. А князь Василий Лыко записан в пописе войска ВКЛ 1528 г. рядом с князем Павлом Бердибяком как боярин эйшишский в Виленском повете. Его потомки вероятно и были теми Лыками о которых писал Вольф. Действовали они в Виленском и Мстиславском, позже в Троцком и Оршанском поветах, и которых, если сличить деятельность представителей двух родов, никак не получается состыковать с московским Лыковыми.
Также интересно применение сыновьями Василия Лыки придомка Романовские, которым пользовались Козеки. Центр княжеских владений Козек-Романовских вероятно находился в смоленской волости Романов (ныне агрогородок Ленино в Горецком районе Могилёвской области). Романовская волость лежала на реке Мерея (левый приток Днепра) и была отмечена в договорной грамоте (22.02.1523) польского короля Сигизмунда I с великим князем московским Василием III Ивановичем. После вхождения Смоленского воеводства и города Смоленска в 1514 году в состав Московского государства. При этом князья Романовские мос.князем были переселены во Владимирский уезд.
Можно осторожно предложило жить, что Василий Лыко, также кстати как и Бердибяки Боровские, получил вместо владений в Романовской волости, земли в Эйшишках Виленского повета, и был из рода Козек Романовских.
Orsza — cześnik
Jan Stanisław Łyko h. Cielątkowa * ca. 1621 † ca. 1683
Orsza — poborca
Jerzy Antoni Łyko h. Cielątkowa * ca. 1688 † ca. 1745
Orsza — skarbnik
Jan Łyko h. Cielątkowa * ca. 1644 † ca. 1689
Jerzy Antoni Łyko h. Cielątkowa * ca. 1688 † ca. 1745
Геральдика князей Лык
Герб князей Лык — герб Цылёнткова (пол. CIELĄTKÓW)
Xiężyć ma być na nowiu, rogamy do góry; obrócony, z którego srzodku od spodu wychodzi drugi takoż xiężye, ale go tylko polowa widać rogiem w prawo tarczy skierowany, trzy gwiazdy, po jedney na każdym rogu, w polu błękitnym.
В голубом поле золотой полумесяц рогами вверх, с золотыми при них звёздами; из-под него выходит такой же полумесяц со звездою, рогами вправо. В навершии шлема три страусиных пера.
Поколенная роспись князей Лык
Покоління І
КН. ВАСИЛИЙ ЛЫКО РОМАНОВСКИЙ (1528)
Wasil Romanowski Łyko mający za sobą Katarzynę Jankownç, miał nadanie od Króla Zygmunta I dobra w Wileńskiem: parafji Soleczmiańskiej, Naberšyszcze, z trzema wioskami, Somatojewicze, Bizdziki i Dojnowo, miał i w Trockiem województwie gdy się zaszczycał ziemianinem J. K. Mci powiatu Trockiego.
Покоління ІI
КН. ИВАН ВАСИЛЬЕВИЧ ЛЫКО РОМАНОВСКИЙ (1555)
Iwan Wasilewicz Romanowski Łyko ziemianin powiatu Trockoho, zapisał i zostawił dobra na część jego przypadłe imienicze, Nadberžyszcze, lwanowi sirotę i żonie jeho Katarynie Jankownie w roku 1555 Marca 24 dnia.
КН. АЛЕКСАНДР ВАСИЛЬЕВИЧ ЛЫКО РОМАНОВСКИЙ
Alexander Wasilewicz był wzięty w niewolą do Moskwy, i przez lat ośm zostawał, jako list Króla Zygmunta Augusta pod datą w Wilnie roku 1561 Listopada 26 dnia pisany do starosty Mobilowskiego, Horodniczoho Horodeńskoho, dzierżawcy Ejszyskoho, Pana Hryhora Wolowicza Chodkiewicza, aby ziemiańska powiatu Trockiego Alexandrowaju Wasilewiczowaju Łyczynu kotorya z detmi małymi została, a muza jej Alexandra Łyku pojmala Moskwa, i ziemli swojej powela, buduczoko w Inflantach na służbie hospodarskiej, w obronu swoju wziął i majętność Nadberżyszcze, na kotorym muž jeje zostawił, od susiedów okolicznych boronił, jakoby skrywżona niebyła. Drugi list tegoż króla pod datą w Wilnie r. 1569. Marca 2. dnia pisany do Pana Wileńskoho hetmana najwyższoho Hryhorya Alexandrowicza Wołowicza Chotkiewicza aby Alexandra Łyka kotoryi buduczy na służbie hospodarskiej, był pojmany od Moskwy i czerez lit ośm, w węzeniu sedel, do służby ziemskoj wojennoj, czerez try lita, pokul się zapomožil, i majętnostku dwoju i spustoszonaju poratuit nieprymuszał poświadczają. Taryfa abjuratowa w metrykach Litewskich poświadcza, iż kniaź Łyko dawał dwa konie na Rzpltą z dóbr swoich w powiecie Wileńskim, parafji Ejszyskiej leżących.
Покоління ІII
КН. ИВАН ….. ЛЫКО
КН. МИХАИЛ ..... ЛЫКО (1582)
сын ..... ..... . 2.VII.1582 р. «князь Лико» згаданий в Черкасах серед відповідачів за справою про побиття і пограбування запорожців з боку людей кн. М.О. Вишневецького 1. Той самий М. Лико «зашифрований» у звістці з 1587 р. про канівського урядника кн. Олександра Лика, який послав загін козаків пустошити с. Чаплищі Путивльського уєзду Московського царства2. Тогда на путивльские деревни напали 40 каневских черкас атаманов Петра Берчуна и Тереха Шелудивого. Их вскоре разгромили и, частично, взяли в плен. Пленники показали, что посылал их в наезды каневский урядник князя Александра {Вишневецкого?} Лыко. Некоторые из грабителей попали в руки воеводы и на допросе показали, что их посылают из Переяславля «пан Чирской да княж Александров урядник Вишневетцкого князь Лыко» специально чтобы «государевы проезжие станицы громить». У іншому джерелі, напевно, та сама акція проти с.Чаплищі (чи то звістка про неї) датована 1589 (7097) р. (Див.: Анпилогов Г.Н. Новые документы о России конца XVI — начала XVII в. — С. 92).
18 березня 1595 р. (акт підписаний на сеймі вальному в Кракові) Ближинський з дружиною поступився своїми правами пожиттєвого-«доживотного» володіння на уход Кременчик-Кременчук іншому васалу Вишневецьких — князю Михайлу Лику (з роду князів Оболенських, гілки чернігівських Ольговичів) та його не названій на ім’я дружині36. Запис, що князь М. Лико здавна ніс службу королівську «з немалым небезпеченством здровя своего и утратою маетности», можливо, натякає на його статус політемігранта (жертву московської опричнини). За королівським привілеєм від 14 квітня 1589 р. (даний у Варшаві, на сеймі вальному) бачимо маєтність вже в руках окремого власника — шляхтича з Київщини Яна (Івана) Ближинського (герба Корчак) та його дружини Федори Красниківни. Уход Кременчик Ближинський з дружиною отримав «в держание и уживание их спокойное доживотное зо всим на все — з озеры, з ловы рыбными, з запесочами, з езищами*, з бобровыми гоны, з ловы звериными и пташими, с пчол хованьем, и зо всими иными пожитки». Як бачимо, це класичний для Подніпров’я майновий комплекс. Ближинські і надалі приятелювали з князями Лика — за Михайла Семеновича Лика, онука згаданого М. Лика, вийшла заміж Маруша Ближинська 3. 1630 р. М. Ближинська була вже вдовою із сином Матвієм — на ньому, ймовірно, і обірвалася лінія власників Кременчука з роду кн. Лико. Ймовірно, згодом цей маєток перейшов до рук сина цього «служебного князя» — князя Семена Михайловича Лика4.
КН. ГРИГОРИЙ …… ЛЫКО
КН. ИВАН АЛЕКСАНДРОВИЧ
Покоління ІV
КН. ИВАН ИВАНОВИЧ (1607)
Iwan Iwanowicz, Siemion Iwanowicz knjaziowie Łykowie znaczne mieli dobra i w województwie Mścisławskiem Woroczków, Łyknikę.
Kniaziowie Aleksander i Iwan Iwanowicze Łyko, zostali obnj 1607 r. skazani na banicye, Aleksander za przechwałki czynione na zdrowie i życie ziemianina Mscisławskiego Krzysztofa Poniatowskiego i za niestawienie się na wezwanio sądowe, Iwan zaś, za zdradzieckie zabicie syna Kuczuka 5. Roku 1616. w księdze 189. fol. 124. metryk Litewskich relaxacye księcia Janowi Janowiczowi Łykowi, przeciwko bannicyi urodzonego Judy Marcinowicza Kuczuka, ziemianina powiatu Mścisławskiego 6.
КН. СЕМЕН ИВАНОВИЧ (1607)
Iwan Iwanowicz, Siemion Iwanowicz knjaziowie Łykowie znaczne mieli dobra i w województwie Mścisławskiem Woroczków, Łyknikę,
КН. АЛЕКСАНДР ИВАНОВИЧ (1607)
Kniaziowie Aleksander i Iwan Iwanowicze Łyko, zostali obnj 1607 r. skazani na banicye, Aleksander za przechwałki czynione na zdrowie i życie ziemianina Mscisławskiego Krzysztofa Poniatowskiego i za niestawienie się na wezwanio sądowe, Iwan zaś, za zdradzieckie zabicie syna Kuczuka 7.
КН. СЕМЕН МИХАЙЛОВИЧ ЛЫКО († 1621)
був намісником князів Вишневецьких у Лубнах (1620 р.), овруцьким (1612–1615 рр.)та черкаським (1621 р.) підстаростою. З літописів Густинського та Мгарського монастирів знаємо, що він був управителем маєтку Вишневецьких на Лівобережжі, мав чин черкаського підстарости.
Именно Семён Лыко организовывал набеги на Московском порубежье, расширявшие владения как Вишневецких, так и Речи Посполитой в целом.Как и все порубежные воители, свой боевой опыт князь Семён получил и отточил в бесконечных схватках с татарами. По словам боевого соратника, князь «воєным способом век свой увесь травил, В полях диких коло шляхов Муравских Татар длавил». В полной мере воинские таланты его проявились в Смутное время, когда Северская земля стала ареной постоянных взаимных набегов польско-литовских и российских отрядов. Набеги 1612, 1616, 1618 гг. нанесли сильнейший ущерб южному порубежью Московского царства. Катастрофическим для московского порубежья стал 1612 год, когда князь Семён Лыко, урядник лубенский, разорил окрестности Рыльска, а затем взял приступом и сжёг Белгород. После смерти князя Семёна Ивановича «славный поход 1612 года» (наряду с его последующими подвигами) был даже воспет в стихах.
Вслед за тем польские войска, состоявшие в основном из черкас, подступили под стены Курска, разгромив большой острог и неудачно осаждая в течение месяца малый. Неизвестно, участвовал ли в осаде Семён Лыко. Местное церковное предание приписывает главенство над вражескими силами некоему гетману Желтовскому, однако документы сообщают, что под Курском в 1612 году действовали отряды полковников Родкевича и Старинского. Самое активное участие в войне принял и князь Семён Лыко. Во главе своих черкас он приходит под Рыльск в 1615–1616 г., уведя с собой 10 пленных. В итоге нового набега в 1618 г. он угнал из-под Рыльска ещё 12 пленников. Но эта же война лишила князя Семёна ещё одного брата — Иван Иванович Лыко погиб в 1616 г. (старший из братьев, Александр, погиб ещё раньше, в 1607 г.).Помимо войн с Московским царством, со славой участвовал Семён Лыко и в боях с татарами. «Кгды се теж на Муравских шляхах c Татарами потыкалы, — Так яко се биют воды о скалы, Так се князя Лыка войско c татарским зошло: Не великостью, але моцью его прошло», — описывал сражение войск князя со степняками очевидец. Наконец, когда князь «от Москвы и от Татар упокоил Украину», пришла пора получить и заслуженную награду. Овеянный славой, он «Сам теж щасливе в Олександрове [Лубнах] перемешкивал, Потех своих з великою радостю заживал». К 1621 г. князь Семён занимал пост Овручского, а затем Черкасского подстаросты и славился повсеместно, как муж, «в рыцерских справах досветченый».
Скончался С. И. Лыко в 1621 г., как с сожалением отмечал один из его боевых соратников, «не преконаный боєм, але през чаровницу там же в Черкасах c тым се светом пожегнал». Подробностей гибели воеводы от «ведьминой порчи» неизвестно. Безвременная кончина знаменитого воина подвигла этого же соратника воспеть «забавы и твичԑнԑ ԑго и нԑкоторыԑ справы рицԑрскиԑ» покойного торжественными, хотя и неуклюжими виршами,сохранившимися на псоледних страницах Киевской летописи. Гораздо большее количество сведений вписал другой собственник рукописи, владевший ею около 1621 года, о котором мы знаем из его слов только то, что он служил «при боку» подстаросты Черкасского, князя Семена Михайловича Лыко. Это лицо воспользовалось белыми листами, остававшимися в конце книги и заносило на них довольно неразборчивым скорописным почерком известия о современных событиях: ему принадлежит пространный рассказ о втором Лжедмитрии, обозначенный 1610 годом, и затем довольно объемистый рассказ, обнимающий время с 1618 по 1621 год, обозначенный особым заглавием: «Коротко также напишу, что соделалось за мой век». Отрывок этот содержит известия: об эпидемиях, свирепствовавших в Европе, о путешествии патриарха Феофана в Киев и Москву, причем процитирована грамота Сигизмунда III, адресованная к патриарху, и грамота патриарха к Петру Конашевичу Сагайдачному. Как из текста этих [XXVI] грамот, так и из рассказа составителя отрывка, видно, что дело восстановления православной иерархии в западной Руси было обусловлено со стороны польского правительства требованием участия козаков в Хотинском походе и что король Сигизмунд III обращался к патриарху Феофану с просьбою принять на себя посредничество в заключении этих условий, что патриарх и исполнил при посредничестве королевского агента Обелковского. Затем следуют краткие заметки о землетрясении, о затмении луны, о покушении Пекарского на жизнь Сигизмунда III и отрывок заканчивается известием о смерти Черкасского подстаросты, князя Семена Михайловича Лыко, похвалою этого лица и виршами, весьма нескладно составленными в честь его. Вирши не окончены, так как несколько последних листов рукописи, на которых было записано их окончание и, вероятно, дальнейшие заметки собственника рукописи утеряны. Епітафіон про С. Лика належить до рицарської поезії.
Вірши на його смерть у 1621 р., вміщених до знаного Київського літопису (1241–1621):
«Въ томъ же року 1621 въ рицерскихъ справахъ досветченый его милость князь Семенъ Михайловичъ Лыко на подстароств− Черкаскомъ, который не былъ преконаный боемъ, але презъ чаровницу тамъ же въ Черкасехъ съ тымъ се светомъ пожегналъ, где забавы и некоторые справы рицерские виршами коротко выписую, чого самъ, при боку его будучи, почасти естемъ сведомъ:
Бо то есть дорогий обычай рицера жаловать
И смерть его своею смертию откуповать;
Такъ чинили оные валечници,
Купуючи Гектора зацного Троянчици:
Золото взаемъ ваги поступили
Тело оное мужне великимъ коштомъ чтили;
Въ кождомъ то давномъ рицерскомъ народе
Мужа до бою золотой даровали свободе
И его рицерские поступки оферовали,
Богу несмертелному за него дяковали.
Такого вожа зыскало российское племе —
Дорогой карбункулъ неошацованое цене,
Зацна кровъ мужного князя Лыка кости
Рыцеръ неошацованый жалости
Князь Семенъ Лыко, вожъ делный,
Цнотъ, уместности и скромности полный.
Егды за его приводомъ замокъ Московскій Белгородъ добывали,
Кгды презъ штурмъ и бой добылъ места и замку, где войско здобывало.
Скарбу немало; потомъ збурилъ Рылскъ, Путивль
Съ подивенемъ всихъ, яко оный князь былъ такимъ рыцеремъ,
Кгды се тежъ на Муравскихъ шляхахъ съ татарами потыкалъ:
Такъ, яко се биютъ воды о скалы
Такъ се князя Лыки войско съ татарскимъ зошло,
Не великостю але моцю его прошло;
А самъ межный князь почалъ своимъ продвовати,
Побивши татаръ, почалъ щасливе триумфовати:
Зачимъ отъ москвы и отъ татаръ упокоилъ Украину; тымъ
Здорове людей и местъ Украинныхъ обваровалъ своимъ.
Такую моцъ тотъ зацный мужъ въ словехъ у силе
Мевъ вдячный рицерству и отчизне миле;
Кгды се съ послугою своею где поспешилъ,
Великою учинивши корысть всихъ тешилъ,
Або военымъ способомъ векъ свой увесь травилъ,
Въ поляхъ дикихъ коло шляховъ Муравскихъ татаръ длавилъ.
Часомъ отъ зною, то отъ горачности
Опрочъ хлеба потравъ и безводной млости
Тымъ способомъ веку онъ молодого зажилъ
И рицерской дельности такъ набылъ
Самъ тежъ щасливе въ Олександрове [=Лубни] премешкивалъ,
Потехъ своихъ зъ великою радостю зажив
Егды за его приводомъ замокъ Московскій Белгородъ добывали,
Кгды презъ штурмъ и бой добылъ места и замку, где войско здобывало.
Скарбу немало; потомъ збурилъ Рылскъ, Путивль
Съ подивенемъ всихъ, яко оный князь былъ такимъ рыцеремъ,
Кгды се тежъ на Муравскихъ шляхахъ съ татарами потыкалъ:
Такъ, яко се биютъ воды о скалы
Такъ се князя Лыки войско съ татарскимъ зошло,
Не великостю але моцю его прошло;
А самъ межный князь почалъ своимъ продвовати,
Побивши татаръ, почалъ щасливе триумфовати:
Зачимъ отъ москвы и отъ татаръ упокоилъ Украину; тымъ
Здорове людей и местъ Украинныхъ обваровалъ своимъ.
Такую моцъ тотъ зацный мужъ въ словехъ у силе
Мевъ вдячный рицерству и отчизне миле;
Кгды се съ послугою своею где поспешилъ,
Великою учинивши корысть всихъ тешилъ,
Або военымъ способомъ векъ свой увесь травилъ,
Въ поляхъ дикихъ коло шляховъ Муравскихъ татаръ длавилъ.
Часомъ отъ зною, то отъ горачности
Опрочъ хлеба потравъ и безводной млости
Тымъ способомъ веку онъ молодого зажилъ
И рицерской дельности такъ набылъ
Самъ тежъ щасливе въ Олександрове премешкивалъ,
Потехъ своихъ зъ великою радостю заживалъ».
Існує і ще одна віршована полономовна епітафія кн. С. Лико з його гробниці у Києво-Печерській лаврі, передрукована у «Тератургімі» А. Кальнофойським 1638 р. (Τερατούργημα, lubo Cuda, ktore były tak w samym świętocudotwornym monastyru Pieczarskim Kiiowskim, iako y w obudwu świętych pieczarach, w których po woli Bożey błogosławieni oycowie pieczarscy, pożywszy, ciężary ciał swoich złożyli. [К.]: Z drukarni Kiiowo-pieczarskiej, 1638: С. 43–44, російський переклад див.: Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. — С. 39.)). Там він також зображений, як «син Польщі і Роксоланії», богатир і стовп віри.
Симеон Лыко, муж по вере твердый, по мужеству хорошо известный, после многих достойных военного человека дел опочил в Господе и здесь покоится.
Когда северный Москаль
Когда немощной Фермидончик
Величают тебя богатырем,
Когда выставляет трофеи Роксолании с Польшею,
Откуда произошло мужественное племя,
Рассмеялась чахлая пани,
Порицающая величавые мысли,
Вскоре она расширила подпругу
И когда после многолетней жизни
Тебя заключила в яму
И в земле обратила в пепелТогда из дрянного пепла земного
Снова славным племенем,
Симеон Лыко, встаешь ты
И всем даешь предостережение.
Если бы небо разрушилось
И опрокинулось
И тогда бы не задавило твердого. Хвалите Бога справедливого.
1.V.1614 р. кн. Михайло Вишневецький писав С. Лико, аби той зайнявся в Прилуках справами новозаснованого Густинського монастиря. 5(15).V.1615 р. С. Лико згаданий як «ревізор маєтностей українних» кн. М. Вишневецького 8. З червня 1618 р. князь С. Лико згадується як головний урядник лівобережної
Вишневеччини з руки спочатку Юрія Вишневецького, а потім Раїни Вишневецької (резидував в Лубнах) 9.
Листами від 6 серпня 1612 р. і 5 травня 1615 р. Михайло Вишневецькій дає розпорядження своєму підстарості, князеві Семенові Лико заснувати православні монастирі на Лівобережжі: Густинський (Прилуцький) Свято-Троїцький і Ладанський (Підгірський) Свято-Покровський. Після смерті князя в 1617 р. його вдова Раїна фундує також Мгарський Спасо-Преображенський монастир і щедро обдаровує його землями і правами. Так пр це говорить Лiтописець про перше заснування та будiвництво святої обителi монастиря Густинського: «...Отже, блаженний отець Iсаiя, пробувши з братiєю нетривалий час, помiркував, помолився Господевi та звернувся з проханням до шляхетних православних панiв. Блаженний отець печерний Icаiя зi cтарцем iгуменом Йоасафом вблагали князя Симеона Лика та Симеона Свяцького, Iоана Белькевича та iнших шляхетних панiв, а також Якуба Маркевича, щоб дали їм грамоти до князя Михаїла Корибута Вишневецького. Невдовзi їм були наданi посвiдчувальнi та прохальнi хартiї до князя. З тими ж грамотами вирушили отцi до князя на Волинь8 та, з Божою допомогою, отримали там усе, чого бажали, позаяк князь був доброчинцем. Його ж княгиня, Раїна Могилянка9 була вельмишановною, побожною та благочестивою. Вона дуже любила Христових слуг – калугерiв10 i вдалася тодi до духовної опiки блаженного отця Iсаiї. Князь тодi передав усiх своїх заднiпровських священикiв пiд владу отця Iсаiї, про що видав йому власну хартiю. Князь наказав надати нашим отцям привiлеї та охороннi листи для того святого мiсця, Густинського монастиря, щоб у мicьких околицях та навколишнiх селах нiхто з людей не чинив жодної шкоди монастиревi та його грунтам. За молитвами Пресвятої Богородицi та шанованих братiв повернулися звiдти отцi здоровими, знайшовши все цiлим та неушкодженим. Трохи вiдпочивши вiд працi, вони знову пiшли до князя Лика в Лубни, маючи до нього лист вiд великого князя Михаїла Корибута, котрий наказував, щоб вiн мирно там усе влаштував та розмежував святе мiсце – монастир. Благочестивий князь Симеон Лико з Симеоном Свяцьким прагнули виконати це з великою радiстю, тож вирушили для впорядкування меж монастирських грунтiв.
Про С.М. Лика існує і ще одна колоритна історія з 1620 р., коли цей герой образився на польського короля за те, що той, знаючи, що князь русин, написав до нього лист-позов польською мовою. Возного-посланця, який привіз того папірця, дратівливий князюшка наказав втопити (той, щоправда, врятувався) (Див.: Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. — К., 2008. — С. 108).
Ймовірно, згодом маєток Кременчик перейшов до рук сина «служебного князя» Михайла — князя Семена Михайловича Лика — також примітного слуги Вишневецьких, лицаря-погромця росіян і татар, добре відомого завдяки віршам на його смерть у 1621 р., вміщених до знаного Київського літопису (1241–1621). Оскільки приватна резиденція С.М. Лика фіксується в Любецькому старостві, то, ймовірно, саме князі Лики відповідальні за появу на Кременчуччині першої половини XVII ст. вихідців з остерських бояр — Пальчик (в Омельнику), Острянин (під Говтвою), Гиря (у Жовнині) і Ріпка (у Кременчуці). Чи спадкували уход Кременчук, по смерті С.М. Лика, його син Михайло (помер бл.1630 р.) та онук Матвій (згадка 1630 р.), неясно, але вірогідно.
Основні маєтності князя знаходилися у Любецькому старостві — під Києвом. Першою його дружиною була місцева шляхтянка Катерина Каменська (згадка 1614 р., померла 1619 р.); другою — Луція (Люція) Миткевич, донька київського бургомістра Федора Миткевича, вона пережила чоловіка. 25 жовтня 1614 р. Іван Лобов «уступив села Йолча та Березки князю Семену Лико и малжонце его» Катаржині Каменській10. За даними В. Бобинського, продавець був родичем князя — у 1607 р. І.Лобов був за якийсь злочин ув’язнений та звільнений лише у 1616 р. Обидва села приносили прибутку біля 350 злотих, з яких власники платили «квітове». Після смерті першої дружини (1619 р.) князь Лико одружився на Луції (Люції) Миткевич – донці київського бурмістра Федора, яка не пізніше 1621 р. (після смерті чоловіка) стала власницею сіл. У 1624 р. села перейшли до Миколи Яніцького – той володів маєтком до 1628 р.11
Між іншим, факт набуття князем Семеном Ликом цієї маєтності свідчить про чергове посилення в регіоні магнатської родини Вишневецьких. Відомо, що князь Семен Лико був урядником князів Вишневецьких, у 1615 р. очолював похід на Путивль, 1619 р. вів перемовини з путивльськими воєводами, у 1620 р. керував військовими діями на Переяславщині 12. Подружжя — С. Лико та К. Каменська, утворили у маєтку Йолча невеликий фільварок, чи не єдиний в регіоні13. Дослідники відзначають, що незважаючи на доволі значну кількість повноправних приватновласницьких шляхетських володінь (В. Бобинський оцінює їх площу до 15% усіх земель староства, О. Яблоновський- у 52%), у старостві великих фільварків створено так і не було.
Трижды вступал в брак: с Христиной Коленицкой, Катериной Каменской (ум. 1616) и с Луцею Федоровной Митьковичивною (Люция Миткович, ум. 1618). Похований в Успенській церкві Києво-Печерської лаври. Его сын Михайло Лыко умер до 1630 г. Он был женат на Маруше. Их сын, Матвей (Мацей) Лыко, умер в 1630 г. С его смертью ветвь угасла.
∞, 1°, Христина Коленицькая;
∞, 2°, Катерина Каменськая (1616)
∞, 3°, Луция Федоровна Митьковичевна (1618).
[Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів,2000. УIЖ. 1989, № 5: С. 113–114. Кондратьєв І.В. Любецьке староство (XVI — середина XVII ст.). — Чернігів, 2014. — С. 151–152; Дмитро Вирський. Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555–1595 рр.)Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy...- S. 229–230; Білоус H. Київ наприкінці XV — у першій половині XVII ст.Міська влада і самоврядування. — К.:Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2008. — 360 с. — С.152. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої.1618–1648... ‑С.246,248,311.]
КН. МИХАЙЛО ..... ЛЫКО († 1630)
kniaź Michał Łyko sioło swoje Wojtowcy w Kijowskiemu oddał w zastaw kasztelanowi Wileńskiemu, który to zastaw wdowa kniasia Michała Łyko Marusza (2° voto) Blizińska i syn kniaź Maciej Łyko potwie rdzają 1630 r. 14. W tymże roku pani Marusza Smita (?) i syn jej kniaź Maciej Eyko, biora w zastaw od Łaszcza siola Wołosowa i Kulanowka 15 i ciż Marusza Swiacka i kniaź Matwiej Łyko robią zeznanie o spaleniu się ich majętności Pawołocz16.
∞, Маруша Ближинська Святьска ? (2‑й муж Святський?)
КН. БОГДАН ГРИГОРЬЕВИЧ
КН. ЯРОШ ГРИГОРЬЕВИЧ (1637, † 1637/1650)
Jarosz Grzegorzewicz Łyko otrzymał 1637 r. марта 6 дня od Władysława IV-go dobra Bukin i Proskurnin, w smoleńskim. Synowie Jarosza: Samuel, Konstanty i Jan, podzielili się 1651 r. dobrami ojczystemi. Matką ich, według Wielądka, była Jadwiga Łysakowska.
Jarosz Hryhorowicz Łyko, ożenił się z Jadwigą Lysakowską, z malych lat zostawał w opiece Alexandra Chodkiewicza wojewody Trockiego i z tymże wojenną służbę odbywał; rekompensując tedy JW. wojewoda ożenił go z Jadwigą Łysakowską mającą u siebie w opiece, nadał dobra w Orszanskim powiecie od hrabstwa Szkłowskiego, Wierzchowiec, Ulanów, Kościeszowo, z wniesieniem summy posagowej i pożyczonej, które przez niemaly czas possydowali.
Marca 15. dnia ferowanym. Temuż Jaroszowi Łykowi za wierne usługi dla Rzpltej, któren z małych lat bawiąc się służbą wojenną, wiele okazywał, będąc przy JW. Janie Chodkiewicza hetmanie, i pośledniej od tegoż z rotą Kozaków w Multańskiej, Collantskiej i Moskiewskiej expedycyi będąc posłanym pod Starodub na on czas miejscowi tamtemu obległszy zamek, ciężkim był, i co się dobremu synowi ojczyzny godziło odważnie i mężnie czynił; a mając już nadwątlone razami wojennemi i starością podeszłą, wiek i siły swoje, nie ustawając jednak w zawziętej swej ku službom Rzpltej ochocie, syna swego przy dostojeństwie pod chorągwią W. Jana Steikiewicza chorążego ziemi Orszańskiej z pocztem w dawaniu odsieczy Smoleńskowi expedycyą Moskiewską zagrożonemu wyprawił, któren na tej służbie dzielność swoję rycerską w bitwach i utarczkach, jako się dobremu żołnierzowi godziło, stawając pokazował i zdrowiem swojem na ostatek zapieczętował ; takowe to cnoty onego Jarosza Łyki nadgradzając Najjaśniejszy król Władysław czwarty swą laską, dobrami w województwie Smoleńskiem we włości Maximowskiej Olspicze, kniehinino i Moczulo włok 30. gruntu jemu samemu ziemi jako dziedzicom i potomkom męzkiej płci, pókiby ich z linji jego stawało, ex lumbis ipsius descendentibus, prawem lennem wieczystem dał i konferował, z obowiązkiem czasu jawnej tylko wojny, aby sam albo tak dobrego szlachcica, jeżeliby sam być niemógł zastawił, któryby równo z drugiemi do obrony stawał. Poświadcza przywilej w roku 1634. Czerwca 4 dnia datowany w Bobrze.
1650 апреля 4, Ярошева Лыкова, з имений Букина и Проскурнина в стране максимовском, з дымов 11 жилых. Войт Аврило Борейкович виконав присягу.
Покоління V
КН. МАЦЕЙ МИХАЙЛОВИЧ (1630)
kniaź Michał Łyko sioło swoje Wojtowcy w Kijowskiemu oddał w zastaw kasztelanowi Wileńskiemu, który to zastaw wdowa kniasia Michała Łyko Marusza (2° voto) Blizińska i syn kniaź Maciej Łyko potwie rdzają 1630 r. 17. W tymże roku pani Marusza Smita (?) i syn jej kniaź Maciej Eyko, biora w zastaw od Łaszcza siola Wołosowa i Kulanowka 18 i ciż Marusza Swiacka i kniaź Matwiej Łyko robią zeznanie o spaleniu się ich majętności Pawołocz19.
КН. SAMUEL ЯРОШЕВИЧ Z BUKINA I PROSKURNINA,
stawił się 1654 r. do obrony Smoleńska i przetrzymał oblężenie do Marca 1655 r. (Arch. Zbor. XIV f. 19 i 37). Według wywodu pozostawił syna Leona.
Samuel Jaroszewicz Łyko miał żonę Krystynę Kozubowską służbą wojenną bawił się, i był rotmistrzem, possydował dobra w Smoleńskiem, i miał syna Leona, któren gdy odstąpił dóbr, miał wydzieloną cząstkę Poružmiwa, w Zapuszczańskim między innemi exulanlami.
КН. KONSTANTY ЯРОШЕВИЧ
Konstanty pozostawił synów: Aleksandra i Jerzego.
JAN STANISŁAW ЯРОШЕВИЧ
cześnik orszański 1668 r., z Ratomskiej miał mieć kilka córek. Inny Jan, skarbnik orszański, elektor Jana III-go z witebskiego.
Jan Jaroszewicz Łyko cześnik powiatu Orszańskiego miał żonę Ratomską, z którą spłodził kilka córek, z tych jedna była za Janem Piotrowskim dworzaninem J. K. Mci, rodzący się z Szymiołowny kasztelanki Połockiej.
Покоління VI
КН. ЛЕОН САМУИЛОВИЧ
КН. АЛЕКСАНДР КОНСТАНТИНОВИЧ
Aleksander, z Zofji Makowieckiej, miał synów: Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka, na rzecz których stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r.
КН. ЮРИЙ КОНСТАНТИНОВИЧ
na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r.
Jerzy Antoni, syn Konstantego, poborca orszański 1718 r., skarbnik orszański 1730 r., zrzekł się majątku ziemskiego na rzecz synowców swych po bracie Aleksandrze, pozostawił córkę Helenę za Teodorem Okołowiczem Krzywcem, skarbnikiem nowogrodzkim, zmarłym 1729 r. i synów: Rafała bezdzietnego i Aleksandra.
Покоління VII
KAROL АЛЕКСАНДРОВИЧ
na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r. Karol i Emaunel podpisali, z województwem witebskim, elekcję Stanisława Leszczyńskiego 1733 r.
Karol, z Benedykty Borodziczównej, pozostawił: Mikołaja i Antoniego, Trynitarzów, Józefa Karmelitę, Jana, Ignacego i Tadeusza, ożenionego z Mickiewiczówną.
Karol, syn Aleksandra Konstantynowicza, z wszystkiemi synami, synowie Emanuela, oprócz Franciszka, Antoni z synem Tadeuszem i Franciszek z jednym synem Aleksandrem, oraz Andrzej, Konstanty i Karol, synowie Aleksandra Jerzowicza, przeprowadzili 1773 r. w Orszy wywód swego szlachectwa.
EMANUEL АЛЕКСАНДРОВИЧ (1733)
na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r. Karol i Emaunel podpisali, z województwem witebskim, elekcję Stanisława Leszczyńskiego 1733 r.
Emanuel pozostawił synów: Kazimierza, Michała, Jana, Franciszka, Cyprjana i Bartłomieja 1773 r.
ANTONI АЛЕКСАНДРОВИЧ
na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r. Antoni z Korzeniowskiej miał syna Tadeusza 1773 r.
КН. FRANCISZK АЛЕКСАНДРОВИЧ
na rzecz Karola, Emanuela, Antoniego i Franciszka stryj Jerzy zrzekł się pewnego majątku 1730 r.
Franciszek, kapitan wojsk polskich, z Żebrowskiej, pozostawił: Aleksandra 1773 r., Michała — Kamedułę, Stanisława, Antoniego i Jana, po którym, z Pacewiczównej, syn Maciej Tomasz.
HELENA ЮРЬЕВНА
za Teodorem Okołowiczem Krzywcem, skarbnikiem nowogrodzkim, zmarłym 1729 r.
КН. RAFAŁ ЮРЬЕВИЧ
б/д
КН. ALEKSANDR ЮРЬЕВИЧ
Aleksander, z Katarzyny Ostrejkównej, miał córki: Teresę Chociatowską i Maryannę Śmiarowską, i synów: Andrzeja, Konstantego i Karola.
Покоління VIII
КН. MIKOŁAJ КАРЛОВИЧ
Монах-Trynitarz
КН. ANTONI КАРЛОВИЧ
Монах-Trynitarz
КН. JÓZEF КАРЛОВИЧ
Монах Karmelit
КН. JAN КАРЛОВИЧ
КН. IGNACY КАРЛОВИЧ
КН. TADEUSZ КАРЛОВИЧ
∞, ….. Mickiewiczówną.
КН. KAZIMIERZ ЭМАНУИЛОВИЧ
Kazimierz był ożeniony z Krukowiczówną,
КН. MICHAŁ ЭМАНУИЛОВИЧ
КН. JAN ЭМАНУИЛОВИЧ
КН. FRANCISZK ЭМАНУИЛОВИЧ
КН. CYPRJAN ЭМАНУИЛОВИЧ
КН. BARTŁOMIEJ ЭМАНУИЛОВИЧ 1773 r.
∞, Czajkowską.
КН. TADEUSZ АНТОНИЕВИЧ (1773)
КН. ALEKSANDR ФРАНТИШЕКОВИЧ 1773 r.,
КН. MICHAŁ — KAMEDUŁ ФРАНТИШЕКОВИЧ
КН. STANISŁAW ФРАНТИШЕКОВИЧ
КН. ANTONI ФРАНТИШЕКОВИЧ
КН. JAN ФРАНТИШЕКОВИЧ
po którym, syn Maciej Tomasz.
∞, Pacewiczówna
КН. TERESA АЛЕКСАНДРОВНА
∞ Chociatowski
КН. MARYANNA АЛЕКСАНДРОВНА
∞ Śmiarowski
КН. ANDRZEJ АЛЕКСАНДРОВИЧ
Andrzej, syn Aleksandra, z Marjanny Kuszelewskiej, miał dzieci: Aleksego, Marcelego Stanisława, Petronellę Barbarę, Katarzynę i Joannę Teodozję.
i już w piątem pokoleniu sukcessorów Jarosza Łyki pozostałych, przy tychże dobrach Wierzchowcu i Kościeszowcu maloletność Andrzeja, Konstantego i Karola braci, Alexandrowiczów Łyków, matka Katarzyna z Orzeszków Ostrejków podstolanka Mścisławska, poszedłszy w zamę. źcie za powtórnego męża Józefa Stępkowskiego skarbnika ziemi Bielskiej, mimo opiekunów w procederze z JO. książęciem Czartoryskim wojewodą Ruskim ukombinowali się, odstąpili possessyi wzmiankowanych dóbr, approbowanych i zawarowanych dekretem trybunału głównego W. Ks. Lit. któren poświadcza w r. 1755.
Andrzej Alexandrowicz Łyko, mający za sobą Maryannę kuszelewską, z ojca Antoniego urodzonego de domo Łuskiniański autorki dóbr Psowa i innych dziedziczki na białej Rusi, a bywszy pierwej za Bajkowskim w województwie Trockiem, possessyą mającym, spłodzili synów dwóch Alexego i Marcellego Stanisława, córek irzy, Petronellę Barbarę, Katarzynę i Joannę Teodozą.
КН. KONSTANTIN АЛЕКСАНДРОВИЧ
КН. KAROL АЛЕКСАНДРОВИЧ
Покоління ІX
КН. МАЦЕЙ ТОМАШ ЯНОВИЧ
КН. ALEKSI АНДРЕЕВИЧ
КН. MARCELY STANISŁAW АНДРЕЕВИЧ
КН. PETRONELLA BARBARA АНДРЕЕВНА
КН. KATARZYNA АНДРЕЕВНА
КН. JOANNA TEODOZJA АНДРЕЕВНА
Без розпису
Jan, elektor Stanisława Augusta, z powiatu orszańskiego.
Jan, rotmistrz smoleński 1786 r.
N., Jezuita w Witebsku 1812 r. (Herb: Orsz.; Ist. Jur. Mat. XXI, XXV i XXVI; Gr. Orszań.).
Лыки Оршанского уезда
Roku 1778, Nowembra 6 dnia. J. РР. Antoni z synem Tadeuszem; Wru: iszek 2 synem Alexandrem; Karol z synami: Józefem, Tadeuszem, Antonim, Ignacym. Janem у Mikołaiem; Jan, Michał, Kazimierz, Cypryan у Bartłomiey oraz Konstanty, Andrżey y Karol, kniaziowie Łykowie, herbem poniżey odrysowanym pieczętujący się, wywód swóy w ziemstwie prowincyi Orszańskiey uczynili.
Lyko. Jan Łyko skarbnik Orszański w powiecie Orszańskim 1674.podpisał elekcyą Jana III Króla, są i Łykowscy, z tych Adam z Sieradzkiego r. 1648. Jan cześnik, Konstantya Łyko skarbnik, Orszanscy. Wielądek w heraldyce naznacza tej familji herb Cielątkowa i tak obszerniej o niej pisze: Łyko berbu Cielątkowa w księztwie Litewskiem, z tych Michał kniaź Łyko był hetmanem nad wojskiem Moskiewskiem, pod Sokołowem, w dobywaniu Polocka, który za czasów Stefana Batorego króla Polskiego w roku 1579 na wojnie poległ, a Teodor kniaź Łyko wojewoda zamkowy wielkich Łuk w niewolą wzięty, oddany był do szańców kanclerza koronnego Jana Zamojskiego, o czem kronika Stryjkowskiego w Tomie 2. na kartach 775. i 779. poświadcza.
tenze Siemion kniaź Łyko mający dwie żony, jednę Pannę Krystynę Kolenicką, po śmierci której Pannę Łucyą Mitkiewiczowne, za swą dzielność i odwagę rycerską, oraz wojenne usługi, za wzięcie miasta Bełstroda i Rylska, a Putywla długiego czasu bronienia od Moskalów: otrzymał od Najjaśniejszego Króla Polskiego Zygmunta trzeciego na dobra Julcse, Berežki i Bialowicze, w województwie Kijowskiem starostwie Lubelskim za Dnieprem leżące, dwa przywileje, jeden w roku 1614. i drugi na też same dobra dla powtórnej swej żony w roku 1619. Listopada 20. dnia, które poświadczają.
Konstanty Jaroszewicz Łyko skarbnik powiatu Orszańskiego Jerzy Konstantynowicz Łyko, mający za sobą Katarzynę miał za sobą Wychowską Rejszterownę.
Alexander Konstantynowicz Łyko skarnik powiatu Orszanskiego, miał za sobą Zofią Makowiecką dziedziczkę majętności Rakowicy, w powiecie Słonimskim sytuowanej, spłodzili synów czterech: Karola, któren miał za sobą Benedyktę Borodziczowne, z tych urodzeni, Tadeusz mający Mickiewiczownç, Józef ksiądz Karmelita, Antoni ksiądz Trynitarz, Mikołaj tegoź zakonu, Ignacy i Jan. Emanuel któren miał dwie żony, jednę Herbatowską, z którą trzech synów, Kazimierza mającego za sobą, Krukowiczownę, Michala sterilis, i Jana, z drugą de domo Puzyrewską bywszą za Puczyńskim, synów takoź trzech, Bartłomieja mającego za sobą Czajkowską, Cypryana i Franciszka. – Antoniego któren miał za sobą korzeniewską krajczankę powiatu Orszanskiego, i z tą syna jednego Tadeusza zostawili. Franciszka któren był kapitanem w wojsku Polskiem, miał za sobą Zebrowską, urodzoną z Dłuskich aktorkę majętności Chomiuszczyzny w powiecie Orszańskim leżącej, i tenże z prawa exultańskiego po Leonie Łyku, doszedł Poružmiwa , i z siebie część jeszcze dokupiwszy, żyjąc spłodził synów pięciu, 1. Michała księdza Kamedułę, 2. Stanisława Floryana w Prusiech, 3. Alexandra steriliter, 4. Andrzeja Antoniego, któren przypadkowie zabity, i 5. Jana mającego za sobą Pacewiczownę, z tą spłodzili syna Macieja, tenże kapitan miał dwie córki, jedna była za Piaseckim pośledniej za Puzyną. Druga za Maliszewskim rotmistrzem powiatu Kowieńskiego.
Jerzy Konstantynowicz Łyko, mający za sobą Katarzynę Wilpiszewską piwniczankę W. ks. Lit. spłodził dwóch synów, Rafała sterilis, i Alexandra, ten mający za sobą Katarzynę urodzoną z Benedykta i Appollonji z Ciechanowskich Orzeszków Ostrejków, podstolich województwa Mścisławskiego, splodzili synów trzech żyjących, Andrzeja, konstantego i Karola, córek dwie, Teresę za Chociatowskim i Maryannę za Smiarowskim.
ПЕЧАТКИ
Печаток не знайдено
ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ
Документів не знайдено
АЛЬБОМИ З МЕДІА
Медіа не знайдено
РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ
Статтєй не знайдено
- Див.: Bibl. Ossol. — Rps 1905. — K. 50 v. (публікація: Кулаковський П. До історії стосунків реєстрових козаків і прикордонних старост у 1578–1583 роках. // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Вип. 34. — Львів, 1999. — С. 407–423.[↩]
- Див.: Папков А.И. Порубежье российского царства и украинских земель Речи Посполитой (конец XVI — первая половина XVII века). — Белгород, 2004. — С.92 (справа в тому, що там треба читати канівського урядника князя Олександра [Вишневецького] Лико).[↩]
- Див.: ЦДІА України. — Ф. 11. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 46–47, 425 зв.–427 зв.[↩]
- Дмитро Вирський. Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555–1595 рр.).[↩]
- S. 75 k. 315 od. i 316.[↩]
- Wielądko IV art . Łyko .[↩]
- S. 75 k. 315 od. i 316.[↩]
- НБУВ. ІР. – Ф. І. – Спр. 57629.[↩]
- НБУВ. ІР. – Ф. І. – Спр. 59285, 59286 (Книга гродська житомирська 1618 р., № 13, арк. 1046–1047 і 1034–1035.[↩]
- ЦДИАК України, КМФ.-36, Оп. 1, Спр.206, Волинська метрика. Книга РМ 20 (1611–1616 рр.), Арк. 39 зв.-40.[↩]
- Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy… – S. 229–230; Білоус Н. Київ наприкінці ХV – у першій половині ХVII ст. Міська влада і самоврядування. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2008. – 360 с. – С.152. [↩]
- Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої.
1618–1648... – С.246, 248, 311.[↩] - Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої.1618–1648... – С.246, 248, 311.[↩]
- Kiews. Centr. Arch. XIV str. 8 Nr. 60, 61 i 68.[↩]
- Tamże str. 15 i 17_Nr._164 i 181.[↩]
- Tamże str. 30.[↩]
- Kiews. Centr. Arch. XIV str. 8 Nr. 60, 61 i 68.[↩]
- Tamże str. 15 i 17_Nr._164 i 181.[↩]
- Tamże str. 30.[↩]