Общие сведения о роде
ТУРОВО-ПІНСЬКІ – князівський рід, володарі Турівської землі. Турово-Пінське князівство існувало в 10—14 ст. Уперше згадується в легендарній частині «Повісті временних літ» при ретроспективному описі подій 980 (дата приблизна). За твердженням літописця, на цей час існувало самостійне князівство з центром у Турові (нині місто Гомельської обл., Білорусь), засноване варягом Туром (Тури). Про його подальшу долю та обставини підкорення Києву літописець мовчить. Враховуючи, що ця згадка дана в контексті оповіді про насильницьку ліквідацію самостійності Полоцького князівства, можна припустити, що доля володінь Тура була аналогічною. Під 988 там само повідомляється, що київ. кн. Володимир Святославич посадив князем у Турові свого сина Святополка (див. Святополк Окаянний). Справжня дата цієї події не відома. Оскільки Святополк народився бл. 979, реальним правителем Туровського князівства він міг стати в серед. 990‑х рр.
Початкова територія Туровського князівства не відома. На думку П.Лисенка, вона охоплювала територію розселення дреговичів, включно з районами Берестя, Клецька, Слуцька (нині обидва міста Мінської обл.), Рогачова, Мозиря (нині обидва міста Гомельської обл.; усі в Білорусі). Але прямих підтверджень цьому припущенню немає.
1015, коли Святополк став київ. князем, Туровське князівство було приєднано до Києва. Можливо, до 1054 воно було одним з уділів Ізяслава Ярославича. 1078 київ. кн. Всеволод Ярославич дав Туров на додачу до Волинського князівства своєму небожу Ярополку Ізяславичу. Після загибелі Ярополка 1086 Туровське князівство повернулося під контроль Києва і періодично ставало тимчасовим уділом найближчих родичів або важливих союзників київ. князів. Ним володіли: Святополк Ізяславич (1088—93), В’ячеслав Володимирович (1128—32), Ізяслав Мстиславич (імовірно 1132 —34), знову В’ячеслав Володимирович (1135—46, з перервою в 1142), Святослав Всеволодич (1142), Ярослав Ізяславич (1146), Андрій Боголюбський (1150, разом з Пінськом і Пересопницею), знову Святослав Всеволодич (1154, з Пінськом), Борис Юрійович (1155—56). У цей час Берестя, Клецьк, Слуцьк, Рогачов, Мозир виділилися в уділи незалежно від Турова, що не підтверджує гіпотезу про їхній першопочатковий зв’язок. Із 1144 згадується Туровська єпархія (пізнє джерело повідомляє, що її засновано 1005).
1157 князь-ізгой Юрій Ярославич, онук Святополка Ізяславича, самовільно захопив Туров і спромігся відстояти його в боротьбі з коаліцією, що її організував київ. князь. З цього моменту Туровське князівство закріпилося за Юрієм в якості вотчини. До князівства належали Пінськ і Дубровиця, які незабаром стали уділами синів Юрія. Відомості про них у літописі уривчасті. 1168 Туров належав Івану Юрійовичу, тоді ж згадано його брата Святополка. 1184 Туровом володів уже Святополк (п. 1190), Пінськом — Ярослав, а Дубровицею — Гліб, який помер 1196, будучи князем туровським.
На поч. 13 ст. Туров поступився політ. значенням Пінську, князі котрого з 1204 по 1229 були учасниками низки коаліцій південнорус. князівств. 1223 ряд удільних князів Т.-П.к. (серед них незаперечно атрибутовано Олександра Дубровицького) брали участь у битві на Калці (див. Калка, битва на річці 1223). Після того, як монголи 1240 спалили багато міст, значення вцілілого Пінська ще більше зросло. Сюди 1241 перенесли з Турова єпископську кафедру. 1240—44 Пінськом володів кн. Михаїл, важливий союзник Данила Галицького. 1251 пінських князів згадано у множині. Вони намагалися балансувати між новими центрами сили — Галицько-Волинським князівством, Литвою (див. Велике князівство Литовське) і Золотою Ордою. 1263 Пінськ надав прихисток литов. кн. Войшелку і військ. допомогу у відновленні контролю над Литвою. 1275 пінські й туровські князі брали участь у поході на Литву, що його організували монголи. 1292 одна з гілок місц. династії володіла Степанню, яка, імовірно, виділилася з Дубровицького уділу.
У 1‑й третині 14 ст. Т.-П.к. увійшло до складу ВКЛ. За відомостями пізніх білорусько-литовських літописів, Пінськ перейшов у власність великого князя і став одним з уділів Наримунта Гедиміновича, потім — його нащадків. Поряд із цим різні гілки місц. династії продовжували володіти рештками Т.-П.к. Серед них в актових документах кінця 14 ст. фігурують Іван Семенович Степанський, Давид Дмитрович Городецький (за центром його уділу в подальшому закріпилася назва Городець Давидів; нині м. Давид-Городок Брестської обл., Білорусь) та його брати Іван і Юрій. Останній незаперечний представник цієї династії Митко (Дмитрій) Давидович Городецький помер після 1432. Потім Городець і Туров дісталися Свидригайлу Ольгердовичу, Дубровиця і Степань — кн. Юрію Семеновичу Гольшанському (див. Гольшанські).
Для цієї гілки через брак джерел період XIII — першої половини XIV ст. реконструйований на підставі ряду гіпотез, збудованих на поодиноких згадках в джерелах у зіставленні з практикою успадкування престолів.
Джерело: Носевич В.Л. Турово-Пінське князівство, Туровське князівство // Енциклопедія історії України. — http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Turovske_kniazivstvo
Поколенная роспись рода
VI генерация от Рюрика.
1. ІЗЯСЛАВ-ДМИТРО ЯРОСЛАВИЧ († 1076)
VII генерация от Рюрика.
2/1. МСТИСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ († 1069)
Бастард, адаптований батьком. Помер 1069 р. (1467, с.68). Князь новгородський (1065–1067 рр.) і полоцький (1067–1069 рр.). Його раптова смерть, можливо, наступила через отруєння.
3/1. ЯРОПОЛК-ГАВРИЇЛ-ПЕТРО ІЗЯСЛАВИЧ (* до 1050 † 22.11.1086)
Народився до 1050 р. Помер 22.11.1086 р., поранений дружинником Нерадцем, можливо, підісланим перемишльським князем Рюриком Ростиславичем (111, стб.248). Тіло було привезено у Київ і 5.12.1086 р. поховано у патрональній церкві св. Петра в монастирі св. Дмитрія Солунського, закладеного його батьком, в присутності київського князя Всеволода Ярославича з синами та митрополита Іоанна II Продрома (776, с.248). Князь полоцький (1071 р.), вишгородський (1077–1078 рр.), турівський і волинський (1078–1086 рр.).
По смерті мужа Кунегунда-Ірина з юною дочкою виїхала у Саксонію. Там вона ще двічі виходила заміж. Другим її мужем був граф Куно фон Бейхлінген, який помер в 1103 р., третім (з 1110 р.) — Віпрехт фон Гройтзш († 22.05.1124). Кунегунда-Ірина востаннє згадується 20.11.1117 р. (377).
Сфрагистичні пам’ятки. Печатка титулярного короля Русі Ярополка Ізяславича, др. пол. ХІ ст. Зі збірки Музею Шереметьєвих (VР-313). Свинець; карбування. D– 30×29мм, D2– 25,5 мм; Н– 3мм. 19,9г. На лицьовій стороні в обрамленні крапкового обідка зображено апостола Петра з довгим хрестом у лівиці. Обабіч рештки напису Ὁ ἅ γιος Πέτρος – «Святий Петро». На звороті булли представлено погрудне зображення її власника – Ярополка. Князь у коштовних та оздоблених шатах. Він тримає сферу, увінчану рівностороннім хрестом. На голові княжа шапка, оздоблена перлами. Обличчя молоде, виголене, з довгими вусами. Над фігурою вгорі напис «князь». Поле печатки обведене крапковим обідком. 1
Відомі кілька печаток, що відрізняються деякими деталями від представленої пам’ятки. На них зображення князя підписане власним іменем «Ярополк». В ХІ ст., лиш один Рюрикович отримав у хрещенні ім’я Петро – це син Ізяслава Ярославича Ярополк. Тривалий час вважалося, що його хрестильне ім’я було Гавриїл, а на Петра він був таємно перехрещений у Римі, де папа Григорій VІІ 1075 року вінчав його «королем Русі» – після вигнання його батька Ізяслава Ярославича з Києва й еміграції всієї сім’ї за кордон. Ярополк став першим в історії України правителем-емігрантом.
На відомих його печатках князь зображений вусатим – як традиційно такими були правителі Київської Русі. Достовірно відомо, що лише вуса носив Святослав Ігоревич (про що згадує візантійський хроніст Лев Диякон), його син Володимир Святославич (зображення якого відоме з монет) та онуки Ярослав Мудрий (печатку з його зображенням було знайдено в Новгороді) й Святополк Ярополкович (зображення з монет).
4/1. ЄВДОКІЯ-ІЗЯСЛАВНА († 1089)
У 1088 р. Мєшко, син Болеслава II Сміливого, одружився з руською княжною. Галл Анонім не знав її імені (46, с.60; 276, 1.1, р.423). За Длугошем, це була Євдокія, сестра князя київського Святополка Ізяславича. Разом з мужем у 1089 р. Євдокія була отруєна агентами короля Владислава-Германа та його сина Збігнєва (232, ks.3–4, s.237). М.Карамзін вважав Євдокію дочкою Всеволода Ярославича. Слідом за ним узяв під сумнів повідомлення Длугоша і О. Бальзер (1739, s.113). Аргументація обох непереконлива, її відкинув М. Баумгартен (1750, р.11–12).
5/1. СВЯТОПОЛК-МИХАЙЛО ІЗЯСЛАВИЧ (* 8.11.1050 † 16.04.1113)
Народився 8.11.1050 р. (1467, с.79). Помер 16.04.1113 р. (776, с.269).
Князь полоцький (1070–1071 рр.), новгородський (1078–1088 рр.), турівський (1088–1093 рр.) і київський (24.04.1093 ‑16.04.1113).
«Сей великий князь був зростом високий, сухий, волосся чорняве і пряме, борода довга, зір гострий. Читач був книг і вельми пам’ятний, їв мало через слабкість здоров’я, і пив рідко, тільки для того, щоб догодити іншим. До війни не був охочий і хоча на когось осердився, але скоро і забув. При цьому вельми сребролюбивий був і скупий...» (1467, с.98). До заслуг цього князя, крім успішних походів проти половців слід занести проведення Любецького (1097 р.) та Витичівського (1100 р.) снемів, які стишили міжкнязівські протиріччя.
У Святополка було три дружини. Мати найстаршого сина спочатку була наложницею. Вона померла бл. 1094 р. У 1094 р. князь одружився з дочкою половецького хана Тугоркана. Половчанка померла бл. 1103 р. У 1104 р. Святополк Ізяславич одружився втретє з візантійською принцесою Іриною-Варварою Комнен (1750, p. 11).
ПАРАСКЕВИЯ ИЗЯСЛАВНА (? – ?),
княжна киевская. Дочь Изяслава I Ярославича и Гертруды Польской. С 1076 года супруга Генриха, герцога Бранденбургского.
ЕВПРАКСИЯ – ВЫШЕСЛАВА ИЗЯСЛАВНА (? – 1069)
княжна киевская, королева польская. Дочь Изяслава I Ярославича и Гертруды Польской.
Супруга короля Польши Болеслава II Смелого. Родила Мечислава (Мешко).
VIII генерация от Рюрика.
6/2. РОСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ († 1.10.1093)
Помер 1.10.1093 р. (110, с.96).
7/3. АНАСТАСІЯ ЯРОПОЛКІВНА (* 1074 † 8.01.1159)
Народилася 1074 р. Померла 8.01.1159 р. Була видана за мінського князя Гліба Всеславича, який помер 13.09.1119 р. (1750, р.12).
8/3. ЯРОСЛАВ ЯРОПОЛКОВИЧ († 11.08. чи 20.12.1102)
Помер 11.08.1102 чи 20.12.1102 р. у київській в’язниці (1467, с. 122). За В.Татищевим, був луцьким князем з 1079 р. Можливо, що після Любецького снему змушений був уступити свої володіння Давиду Ігоревичу. Не отримавши ніяких володінь, пробував утриматися в Бересті (1101, 1102 рр.).
9/3. NN ЯРОПОЛКІВНА (* бл.1076 † п.1087)
Народилася бл. 1076 р. Померла після 1091 р. Разом з матір’ю після загибелі батька виїхала у Саксонію. Після 1087 р. була видана за тюрінгського князя Гюнтера, засновника династії Шварцбургів.
Від цього шлюбу народився граф Сіццо (500, с.39).
10/3. ВЯЧЕСЛАВ ЯРОПОЛКОВИЧ († 13.12.1104 чи 16.12.1105
Помер 13.12.1104 р. (111, стб.230) чи 16.12.1105 р. (1467, с.125), або, навіть, у 1110 р. (120, с. 136). У 1103 р. в поході на половців очолював власну дружину. За О.Раповим мав уділ на Волині (1332, с.87). З цим важко погодитися. Святополк Ізяславич закріпив Волинь за сином Ярославом і слідкував, щоби цей уділ не перейшов у інші руки. Він нещадно розправився з старшим братом Вячеслава за спробу утворити уділ у Бересті. Син Давида Ігоревича теж мусив служити волинському князеві, а не успадкував Дорогобузьке князівство. Найбільш ймовірно, що ще у 1097 р. за рішенням Любецького снему Ярослав отримав Турів або уділ в Турівській землі. Там пізніше мали уділи його племінники.
11/5. МСТИСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ († 12.06.1099)
Син Святополка від наложниці. Загинув 12.06.1099 р. при обороні Володимира від війська Давида Ігоревича (111, стб.240). Князь волинський (1097–1099 рр.).
12/5. ЯРОСЛАВ-ІВАН СВЯТОПОЛКОВИЧ († 05.1123)
Загинув у травні 1123 р. при облозі Володимира. Князь волинський (1100–1118 рр.). У 1091 р. одружився з дочкою угорського короля Ласло І. Після 1106 р., по смерті першої дружини, взяв дочку польського короля Владислава-Германа. Вона народилася після 1088 р., а померла невдовзі після 12.05.1112. Третій шлюб було укладено 29.06.1112 р. з дочкою Мстислава Володимировича. У 1117–1118 рр. цей шлюб розпався (374).
13/5. АННА СВЯТОПОЛКІВНА († після 1136)
Померла після 1136 р. Була видана за Святослава Давидовича, спадкоємця чернігівського князя, якому Святополк передав половину Волині з Луцьком. У 1107 р. Святослав Давидович став ченцем Києво-Печерського монастиря і Пізніше був канонізований як св.Микола Святоша.
14/5. ЗБИСЛАВА СВЯТОПОЛКІВНА († 1113)
Померла у 1113 р. У 1103 р. була видана за польського короля Болеслава III Кривоустого. Оскільки обоє були в близьких родиних зв’язках, то краківському єпископу довелося просити дозвіл на шлюб у папи Пасхалія II, мотивуючи «необхідність шлюбу для Вітчизни». По смерті Збислави, Болеслав III одружився вдруге із Саломеєю, дочкою графа Генріха фон Берга. Вона народилася у 1101 р. і померла 27.07.1144 р. Польський король помер 28.10.1138 р. Від шлюбу із Збиславою Святополківною у нього був син Владислав (* 1105 † 30.05.1159), який займав краківський і сілезький престоли у 1138–1146 рр.; незнаний з імені син ( * 1107/8 † після 1109), який помер немовлям, та незнана з імені донька (* бл. 1111), яка у 1124 р. була видана за муромського князя Всеволода Давидовича (1739, s.120–121).
15/5. ПРЕДСЛАВА СВЯТОПОЛКІВНА († після 1104)
У 1104 р. була видана за герцога Алмоша, брата угорського короля Калмана Книжника. Алмош помер бл. 1129 р. їх син Бела II зайняв угорський престол у 1131 р. (2099, 2511).
16/5. БРЯЧИСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ (* 1104 † 28.03.1123)
Старший з синів Варвари Комнен. Народився 1104 р. Помер у 28.03.1123 р. (111, стб.293; 118,с.26). На нашу думку згідно права успадкування бл. 1110 р. отримав Турівське князівство, а не уділ у Турівській землі, як вважав О.Рапов (1332, с.89).
17/5. ІЗЯСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ († 23.12.1123)
Помер 23.12.1123 р. (111, стб.299; 118, с.28). Мав уділ у Турівській землі (1332, с.89), можливо з центром у Клеческу, а по смерті брата Брячислава успадкував Турів.
18/5. МАРІЯ СВЯТОПОЛКІВНА [?]
M. Баумгартен вважав, що наймолодша дочка Святополка Ізяславича — Марія була видана за польського комеса Петра Властовича, відомого діяча першої половини XII ст. (1750,р.П). Ми приймаємо версію В.Пашуто, за якою Петро Властович одружився з Марією Олегівною, дочкою сіверського князя Олега Святославича (1249, c. 152).
IX генерация от Рюрика.
19/8. ЮРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († після 1102)
Згаданий під 1102 р. (1467, с. 123).
20/8. ВЯЧЕСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († після 1127)
У 1127 р. згаданий як князь клечеський (111, стб.297). Напевно, отримав цей уділ у 1123 р., коли Ізяслав Святополкович перейшов у Турів.
21/12. ЮРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († після 1166/до 1168)
сын князя Ярослава Святополчича и неизвестной по имени Мстиславны. Народився до 1112 р. (був сином Ярослава від другої дружини, дочки польського короля Владислава-Германа) (1750, р.11–12). Востаннє згаданий у 1166 р. (118, с.79). Мав уділ у Турівській землі, напевно з центром у Пінську (бл.1142–1148, 1154–1157 рр.), бо у 1157 р. титулувався князем турівським і пінським (112, стб.491). Князьтурівський (1148/1149–1150, 1151–1154, 1157-після 1166/до 1168 рр.). У важких умовах зумів утримати Турівську землю для нащадків Святополка Ізяславича (566, с.122, 187–188, 302, 307–308). У 1144 р. одружився з дочкою городенського князя Всеволодка Давидовича (112,стб.297).
Юрий Ярославич был женат на дочери Всеволодко Городенского. А.В. Назаренко считает, что этот брак был бы невозможен, если бы Юрий был сыном Ярослава и Мстиславны. Всеволодко был женат на Агафье, дочери Владимира Мономаха и сестре Мстислава Великого. Таким образом, брак сына Мстиславны и внучки Агафьи оказывается неканонически близкородственным [Назаренко 2000. С. 178]. При этом, однако, мы не знаем, была ли Агафья единственной женой Всеволодко и была ли, соответственно, жена Юрия Ярославича именно ее дочерью. Кроме того, князья, как известно, не всегда соблюдали канонические установления о браках с буквальной точностью. См. также: [Плахонин 2004. С. 320–330].
ДРУЖИНА: NN, померла у 1190 р.
22/12. СОФІЯ ЯРОСЛАВНА († 1158)
Померла у 1158 р. Була видана за мінського князя Ростислава Глібовича (374, с. 12).
23/12. ПРИБИСЛАВА ЯРОСЛАВНА († після 1136)
Бл. 1136 р. була видана за західнопоморського князя Ратибора I. Муж помер у 1155/56 р., їх син Богуслав був князем на Славні (375). В.Двожачек помилково вважав Прибиславу дочкою волинського князя Ярослава Ізяславича (1803, tabl. 18).
X генерация от Рюрика.
24/21. ІВАН ЮРІЙОВИЧ († після 1170)
Помер після 1170 р. (112, стб.541). Князь турівський (до 1168 р. ‑після 1170 р.).
25/21. СВЯТОПОЛК ЮРІЙОВИЧ († 19.04.1190)
князь туровський, син Юрія Ярославича.
Помер 19.04.1190 р. у Турові (112, стб.665). У 1162 р. очолював турівське військо у поході на Слуцьк (112, стб.521).
В 1162 году упоминается совместній поход князей на Слуцк, которій видимо перед тем самовольно захватил Владимир Мстиславич «Мачушич». «[У] тім же році Рюрик [Ростиславич], і Святополк Юрійович туровський, і Святослав Всеволодович із братом Ярославом, і з Олегом Святославичем, і з Володимировичем [Святославом], і з кривськими князями пішли до [города] Слуцька на Володимира на Мстиславича. Володимир же, побачивши силу їх, дав їм мир і Слуцьк одступив їм, а сам пішов у Київ до брата Ростислава. Ростислав тоді дав йому Треполь І інші чотири городи придав йому до Треполя.»
При описании похода войск Андрея Боголюбского на Ростиславичей в 1173 году в Ипатьевской летописи туровские и пинские князья названы порознь: «І полоцьким князям [Андрій] повелів піти всім, і туровським, і пінським, і городенським.»
У 1184 р. згадується як турівський князь (112, стб.633). Напевно успадкував брату Івану після 1170 р., а до того мав інший уділ у Турівській землі.
26/21. ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ († після 1183/до 1190)
князь пинський, син Юрія Ярославича.
При описании похода войск Андрея Боголюбского на Ростиславичей в 1173 году в Ипатьевской летописи туровские и пинские князья названы порознь: «І полоцьким князям [Андрій] повелів піти всім, і туровським, і пінським, і городенським.»
У 1183 р. згаданий як князь пінський (112, стб.631). Помер до 1190 р., бо в цьому році пінським князем був уже його молодший брат Ярополк Юрійович (112, стб.672). Між 1154–1157 рр. одружився з Євфросінією, дочкою тодішнього турівського князя Бориса Юрійовича. Напевно по смерті Юрія Ярославича у Турівській землі залишався в силі стара практика успадкування, коли по смерті старшого князя наступні переходили з уділу на уділ. Тоді, можливо, між 1166–1168 рр. Іван отримав Турів, Святополк — Пінськ, Ярослав — Клечеськ, Гліб — Дубровицю, а Ярополк — Городець. Ярослав мусив померти раніше за Святополка, якому успадкував Гліб-Михайло, а Пінськ у 1190 р. отримав відразу Ярополк, як найстарший після Гліба. Оскільки Ярослав у 1183 р. тримав престол, старший за престол, який займав Гліб, то він був старшим за Гліба.
27/21. ГЛІБ ЮРІЙОВИЧ († 1195)
князь дубровицький, туровський, син Юрія Ярославича.
Помер в 1195 р. у Турові, похований у Києві в Михайлівській церкві (112, стб.694). У 1182 р. згаданий як князь дубровицький (112, стб.631). У 1190 р. успадкував турівський престол. Схоже, що при ньому на Турівську землю, яка сильно роздробилася, були поширені принципи, вироблені на Любецькому снемі 1097 р.
28/21. ЯРОПОЛК ЮРІЙОВИЧ († після 1190)
Помер після 1190 р. В 1190 р. був пінським князем і одружився з незнаною княжною (112, стб.672).
Зима 1190/1
Ростислав, отож, приїхав у свій Торчський зі славою і честю великою, побідивши половців, і вборзі поїхав до отця у Вручий. Отець бо його рушив був на Литву і перебував у Пінську у тещі своєї і в шуряків своїх, бо тоді було весілля Ярополкове 3. Але настало тепло, і стік сніг, і не можна було їм дійти до землі їх, [литви], і вернулися вони до себе.
29/21. АННА ЮРІЇВНА († після 1205)
Померла після 1205 р. (118, с. 108, 114). Була видана за овруцького князя Рюрика Ростиславича, який активно боровся за київський престол на межі XII-XIII ст. У 1202 р. була разом з мужем силоміць пострижена в одному з київських монастирів зятем Романом Мстиславичем. По загибелі Романа у 1205 р.
Рюрик покинув монастир і вернувся до політичної діяльності. Анна відмовилась від світського життя і залишилась у монастирі.
Муж: РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ ОВРУЦЬКИЙ
30/21. МАЛФРІДА ЮРІЇВНА († після 1166)
Дочь Юрия Ярославича, князя туровского2, который, в свою очередь, был, по-видимому, сыном одной из сестер Маль(м)фрид Мстиславны и князя Ярослава Святополчича. У 1166 р. була видана за сина луцького князя Всеволода Ярославича (118, с.79).
XI генерация от Рюрика.
32/25. ВОЛОДИМИР СВЯТОПОЛКОВИЧ ПИНСЬКИЙ († 1228 ?)
Як пінський князь згадується у 1206–1207 рр. (112, стб.720–721). За версією М. Баумгартена, був сином Святополка Юрійовича і тримав пінське князівство до 1228 р. (1750, р.13).
Видимо Святополковичем был Владимир Пинский упоминаемый в ГВЛ под 1204 (правильно под 1208) и 1229 годами.
У РІК 6712 [1204] (1208).Святослава ж [Ігоревича] вони схопили і одвели його в Ляхи, а Олександр сів у Володимирі. Тоді ж схопили Володимира [Ростиславича] пінського, бо з ляхами був Інгвар і Мстислав [Ярославичі]. А потім сів Інгвар у Володимирі. Лестько взяв у нього дочку {Гремиславу] і одіслав її [до себе], а [сам] пішов до [города] Орельська.
Святополчичи упоминаются ... 3.
В л?т.s.?.е?. [6715 (1207)] Поидоша ?лговичи всї ?п?ть на Рюрика г Къ?єву . Всеволодъ Чермнъ?и с своєю братьєю . и с своими съ?новци . и ис Турова . и ис Пиньска Ст?ополчи[чи] и придоша до Дн?пра . | и перебродишас? противу городу Треполю . и ?биступиша . и бъ?с? брань кр?пка з?ло . б?ше бо с? затворилъ в нем?. 4.
У РІК 6737 [1229]У ті ж роки Лестько убитий був, великий князь лядський, на сеймі був убитий Святополком [поморським] 1 і Одоничем 2 Володиславом за намовою бояр невірних.По смерті брата свого [Лестька] Кондрат, [князь лядський], увійшов з Данилом і Васильком у велику приязнь і просив їх, щоб вони прийшли йому на підмогу. І вони пішли удвох йому в поміч на Володислава на Старого 3. Самі ж вони пішли обидва на війну, а в Берестії зоставили Володимира [Ростиславича] пінського, і угровчан, і берестян — стерегти землі од ятвягів.
33/25. РОСТИСЛАВ СВЯТОПОЛЧИЧ (ум.после 1232)
— князь пинский (до 1228—после 1232), сын Святополка Юрьевича, лидер турово-пинских Изяславичей после гибели нескольких из них в битве на Калке (1223). Воспользовавшись борьбой волынских князей за Луцкое княжество после смерти Мстислава Немого и его сына Ивана (1227), сыновья Ростислава заняли Чарторыйск. Но вскоре Даниил Романович вновь овладел городом и взял Ростиславичей в плен. По причине этого в следующем году Ростислав послал войска в помощь Владимиру Киевскому, Михаилу Черниговскому и половцам Котяна. Поход закончился безуспешной осадой Каменца.
Имена жены и потомков Ростислава неизвестны.
Помер після 1232 р. У 1228–1232 рр. згадується як пінський князь (112, стб.754). Його претензії на волинські землі, можливо, базувалися на родинних зв’язках з Інгваревичами. Як один з старших турівських князів найвірогідніше був сином Святополка Юрійовича.
У РІК 6736 [1228]. У той же рік Кирило, митрополит, преблаженний і святий, приїхав був уладнати мир, але не зміг 1.Потім же Ростислав [Святополкович] пінський, не перестаючи, обмовляв [Данила],— бо діти його були забрані [в полон]. І Володимир [Рюрикович] київський зібрав [проти Данила] воїв, [і] Михайло [Всеволодович] чернігівський [теж]. [Володимир говорив]: «Отець же його постиг був отця мойого»,— бо була в нього боязнь велика в серці його 2. Володимир, отож, посадив [хана] Котяня на коня і всіх половців, і прийшли вони до Каменця,— Володимир же з усіма князями, І Михайло з усіма князями, і куряни, і піняни, і новгородці, і туровці,— і обложили Каменець.
34/. СВЯТОСЛАВ .... († 31.05.1223)
Загинув на Калці 1.06.1223 р. Князь яненський. Локалізація Янева неясна. Святослав згадується поряд з несвізьким князем та іншими удільними турівськими князями. Очевидно, що це був один з молодших внуків Юрія Ярославича. Позаяк Ярослав Юрійович не займав старшого турівського престолу, то його нащадки навряд чи могли розраховувати на якісь більші уділи. Виходячи з цього, ми вважаємо Святослава сином Ярослава Юрійовича. Загалом це питання залишається відкритим.
35. ОЛЕКСАНДР ... ДУБРОВИЦКИЙ († 31.05.1223)
сын Глеба Дубровицкого (???), внук Юрия Туровского (???), правнук Ярослава Святополчича-Михайловича (???). Кн. дубровицкий. Ум. в 1223 г. В летописных источниках князь упоминается исключительно в известиях о его гибели после битвы при Калке.5 Таким образом, невозможно сказать ничего определенного ни о функционировании его имени, ни об обстоятельствах имянаречения, ни о его патрональном святом. В летописях отсутствует даже отчество этого князя, поэтому все его генеалогические связи реконструируются исследователями на основании места княжения. Существенно, однако, что он, судя по всему, был одним из первых (наряду с Александром Белзским и Александром Невским, см. ниже) известных по источникам обладателей имени Александр в династии Рюриковичей.
Загинув у битві на Калці 1.06.1223 р. Князь дубровицький. Зять київського князя Мстислава Романовича. Виходячи з порядку успадкування престолів, М. Баумгартен вважав його сином Гліба Юрійовича (1750, р.13), з чим ми погоджуємося. В Калкском побоище в 1223 году погиб князь Александр Дубровецкий, его считают сыном Глеба Юрьевича Дубровицкого и Туровского (+1195), это логично конечно, однако не факт.
Библиография: Литвина А. Ф., Успенский Ф. Б. Выбор имени у русских князей в X–XVI вв.: Династическая история сквозь призму антропонимики. М.: «Индрик», 2006. С. 463.
40. ГЛІБ .... СТЕПАНСЬКИЙ
Князь степанський (бл. 1223 ‑1240/50 ?). У 1289/90 р. помер його син степанський князь Іван Глібович. Степанське князівство було дубровицьким уділом. Можна не сумніватися, що Гліб був молодшим сином дубровицького князя Олександра Глібовича, який міг отримати свій уділ після загибелі батька у 1223 р. Незнаний з джерел старший син отримав Дубровицю. Ім’я Гліб у степанського князя непрямо підтверджує гіпотезу, що Дубровицьке князівство утримали нащадки Гліба Юрійовича.
36. ЮРІЙ ..... НЕЗВІЗЬКИЙ(† 31.05.1223)
Загинув у битві на р.Калці 1.06.1223 р. Князь несвізький. Виходячи з переліку князів, був молодшим за Святослава Яневського, а отже, і Несвіж був молодшим престолом від Янева. Звідси — найвірогідніше, що Юрій був сином Ярополка Юрійовича.
41/36. ЯРОСЛАВ .... († 31.05.1223)
Загинуву битві нар.Калці 1.06.1223 р. (битва відбулася 31.05.1223 р., але більшість турівських князів здалися у полон і загинули під час бенкету наступного дня). Князь неговорський.
XII генерация от Рюрика.
39. МИХАЙЛО ..... († після 1247)
У 1247 р. згадується як пінський князь (112, стб. 793). Міг бути сином Володимира або Ростислава.
У РІК 6755 [1247]. Потім же, коли минули роки, пустошила литва, [князь] Ленгевін 1, довкола [города] Мельниці, і велику здобич /402/ вони взяли. Данило, отож, і Василько гналися вслід за ними до Пінська. А в Пінську [був князь] Михайло 2 [Ростиславич]. Він дав був їм вість, [що мають прийти Данило й Василько], і вони стали, поробивши засіки, в лісі; дав їм вість Михайло, перебуваючи в Пінську. Однак Данило й Василько помчали на них, і двірський Яків 3 [Маркович повів] воїв своїх. Литва ж, не пойнявши віри Михайлові, вийшла зі станів своїх. [І] за милістю божою побігла литва, і побиті вони були, і здобич усю [в них] одібрали, а сам Ленгевін, поранений, утік. І прийшла [про це] вість Данилові й Васильку, і була радість велика в Пінську-городі.
43/38. ФЕДІР ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1262)
У 1262 р. згадується як пінський князь
У РІК 6770 [1262] ... Припом’янув Миндовг [також], що Василько-князь із богатирем [Бурондаєм] пустошив землю Литовську. І послав він рать на Василька, і пустошили вони довкола [города] Каменя 1. Але князь Василько не поїхав услід за ними, тому що сподівався він другої раті. Він послав за ними [воєвод] Желислава та Степана Медушника. І гонили вони вслід за ними аж до [ріки] Ясольди 2, але не догнали їх, бо рать [литовська] була мала,— вони тільки набрали були здобичі, і тому й одійшли спішно.
Друга ж рать литовська пустошила тої самої неділі довкола [города] Мельниці. Був же з ними воєвода Тюдіяминович Ковдижад, і взяли вони здобичі багато. Тому князь Василько поїхав услід за ними із сином своїм Володимиром, і з боярами своїми, і зі слугами, поклавши упрвання на бога, і на пречистую його матір, і на силу чесного хреста, і догнали вони їх коло Небля-города.
Литва ж стала була при озері [Неблі], але, побачивши війська, виладналися вони і стояли у три ряди за щитами по своєму звичаю. Василько тим часом, нарядивши свої війська, пішов супроти них. І зітнулися вони обоє, і литва, не видержавши, кинулась навтіки. Але не можна було втекти, бо обійшло було [їх] озеро довкола. І тоді стали вони сікти їх, а інші в озері потопились. І так перебили вони їх усіх, і не остався з них | ні один.
Почувши ж се, князі пінські Федір, і Демид, і Юрій [Володимировичі] приїхали до Василька з питтям, і стали вони веселитися, бачачи, що вороги їх побиті, а своя дружина вся ціла. Тільки один /424/ [воїн] був убитий із війська Василькового — [боярин] Прейбор, син Степана Родовича 3.
(112, стб.856).
44/38. ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1289/1290)
Помер у 1290 р. (112, стб.938). Князь пінський (після 1262 — 1290 рр.).
У рік 6800 [1292]. Тої ж зими преставився пінський князь Юрій, син Володимирів 1, кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по ньому княгиня його, і сини його, і брат його, Демид-князь, і всі люди плакали за ним плачем великим.
45/38. ДЕМИД ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1289)
Помер після 1290 р. Князь пінський з 1290 р. (112, стб.938).
У рік 6800 [1292]. Тої ж зими преставився пінський князь Юрій, син Володимирів 1, кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по ньому княгиня його, і сини його, і брат його, Демид-князь, і всі люди плакали за ним плачем великим.
46/40. ІВАН ГЛІБОВИЧ СТЕПАНСЬКИЙ († 1289/1290)
Під 1292 р. (фактично 1289/1290) у Іпатіївському зведенні: «Тої зими преставився степанський князь Іван, син Глібів. І плакали за ним усі люди од малого до великого, і став княжити замісь нього син його Володимир.» (112, стб.938). Іван Глібович став княжити у Степані десь бл. 1240/50 рр.
XIIІ генерация от Рюрика.
47/44. ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ († після 1289/1290)
Згаданий вперше під 1290 р. як незнаний з імені син пінського князя Юрія Володимировича. На підставі Супральського пом’яника (поз. 2) можна вважати, що його звали Ярославом (популярне ім’я серед турівської династії), а його дружиною була Марія, дочка Романа Даниловича.
48/44. NN ЮРІЙОВИЧ († після 1289/1290)
Незнаний з імені брат Ярослава, згаданий у 1290 р. (112, стб. 938).
49/46. ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ СТЕПАНСЬКИЙ († після 1292)
У 1289/1290 р. успадкував Степанське князівство.
Персони без місця у розпису та сумнівні
31/?. АНДРІЙ .... [?] († 31.05.1223)
У складі київського війська, яке виступило на Калку, було багато дрібних турівських князів. Схоже, що їх привів сюзерен Турівської землі, зв’язаний з київським князем родинними зв’язками. Другий зять Мстислава Романовича — Олександр був дубровицьким князем, отже, не міг бути сюзереном Турівської землі. Крім того, серед зятів Андрій названий перед Олександром, що означає,що він займав старший престол. Найімовірніше, що Андрій був турівським князем, а отже, нащадком одного з старших синів Юрія Ярославича Івана або Святополка, скоріше першого.
Здався монголам у полон і загинув 1.06.1223 р.
РОСТИСЛАВ ВЛАДИМИРОВИЧ
В событиях 1240 — 1241 годов времён нашествия Батыева упоминается какой-то князь Ростислав Владимирович, некоторые его считают тоже Пинским князем, кое-кто отождествляет с прежним Ростиславом 1229 года. Однако есть версия что это сын Владимира Рюриковича. «А потім Михайло [Всеволодович] пішов із сином своїм [Ростиславом] од вуя свого [Кондрата] на Володимир і звідти рушив до Пінська. Ростислав же Володимирович прийшов до Данила в Холм,— бо зберіг був [сей город] бог од безбожних татар,— і Ростислав доказав правоту свою, що він не є у змові з Михайлом. Михайло натомість не додержав присяги, [даної] і Данилу й Васильку за [їх] добродіяння, а пройшов землю його, [Данила], і, пославши посла, прибув у Київ, і жив під Києвом на острові. А син його Ростислав пішов у Чернігів.
КН. СВЯТОПОЛК
Плано-карпини6:
«И, чтобы не возникало у кого-нибудь сомнения, что мы были в земле Татар, мы записываем имена тех, кто нас там нашел. Король Даниил Русский со всеми воинами и людьми, именно с теми, которые прибыли с ним, нашел нас вблизи ставок Картана, женатого на сестре Бату; у Коренцы мы нашли Киевского сотника Монгрота и его товарищей, которые провожали нас некоторую часть дороги; а к Бату они прибыли раньше нас. У Бату мы нашли сына князя Ярослава, который имел при себе одного воина из Руссии, по имени Сангора; он родом Коман, но теперь христианин, как и другой Русский, бывший нашим толмачом у Бату, из земли Суздальской. У императора Татар мы нашли князя Ярослава, там умершего, и его воина, по имени Темера, бывшего нашим толмачом у Куйюк-хана, т. е. императора Татар, как по переводу грамоты императора к Господину Папе, так и при произнесении речей и ответе на них; там был также Дубарлай, клирик вышеупомянутого князя, и служители его Яков, Михаил и другой Яков. При возвращении в землю Бесерминов, в городе Лемфинк, мы нашли Угнея, который, по приказу жены Ярослава и Бату, ехал к вышеупомянутому Ярославу, а также Коктелеба и всех его товарищей. Все они вернулись в землю Суздальскую в Руссии; у них можно будет, если потребуется, отыскать истину. У Мауци нашли наших товарищей, которые оставались там, князь Ярослав и его товарищи, а также некто из Руссии по имени Святополк и его товарищи. И при выезде из Комании мы нашли князя Романа, который въезжал в землю Татар, и его товарищей, и живущего поныне князя Алогу и его товарищей. С нами из Комании выехал также посол князя Черниговского и долго ехал с нами по Руссии. И все это Русские князья».
Santopolkus, несомненно, передает имя Святополк7. Он прямо не назван князем, но имя Святополк на Руси было исключительно княжеским. Считается, что после Святополка Окаянного оно стало малоупотребительным, а позже середины XII в. вовсе перестало использоваться8; из русских источников известно еще только три Святополка — Святополк Изяславич († 1113 г.), Святополк Мстиславич, внук Владимира Мономаха, и Святополк Юрьевич, сын туровского князя середины XII в. Юрия Ярославича (внука Святополка Изяславича). Но свидетельство Плано Карпини позволяет заключить, что имя Святополк не вышло из употребления и в XIII столетии. Упомянутый в «Истории монголов» Святополк, неизвестный русским источникам, скорее всего — один из князей турово-пинской ветви, для которой это имя было именем родоначальника (Святополка Изяславича).
Плано Карпини и его спутники выехали из Лиона (где пребывал папа Иннокентий IV) в апреле 1245 г. и вернулись туда осенью 1247 г.; собственно через Русь (Южную) они проезжали по пути во владения монголов зимой 1245–1246 гг. и на обратном пути летом 1247 г. (см.: Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. М., 1957. С. 8, 217, 221).
52. ЮРІЙ ...... СЛУЦЬКИЙ († після 1387)
Князь слуцький. У 1387 р. в числі інших князів ручився галицькому воєводі Венедиктові у збереженні його володінь в обмін на здачу міста польському королеві (2111, s.21–22). Судячи з географії Слуцького уділу, напевно, був нащадком незнаного з імені сина пінського князя Юрія Володимировича.
Весьма вероятно, что Слуцкого князя из грамоты 1387 года звали не Юрий (Георгий), а Григорий. К примеру, Юрий (Георгий) Наримантович в тексте Салинского договора записан как Georgius de Pinsko, в то время, как Слуцкий князь — Greorio de Sluczsko. Хоть и похоже, но имена это разные (синодики различают Георгиев и Григориев).
Очень интересна версия А.Прохазки, предложившего отождествить Greorio de Sluczsko, ручавшегося за галицкого воеводу Бенедикта, с Гридком Константиновичем, за которого теперь уже ручались другие князья 9.
53. СЕМЕН ...... СТЕПАНСЬКИЙ († до 1399)
Разом з слуцьким князем Юрієм ручився у 1387 р. галицькому воєводі Бенедикту за недоторканість його володінь. Ю.Вольф, аза ним й інші історики пропонували вбачати в ньому молодшого брата пінського князя Василя Михайловича з династії Гедиміновичів (2111, s.22). Але тоді волинський князь Федір Любартович навряд чи ризикнув би прогнати Семена із Степані у 1387 р. Так само важко було б Семенові повернутися назад після падіння Федора Любартовича, коли користувалися будь-якою нагодою для ліквідації уділів взагалі. Напевно, Семен був останнім князем старої степанської династії, яка продовжувала правити у своєму уділі, визнавши на межі XIII-XIV століть зверхність волинських князів. У битві на р.Ворсклі у 1399 р. князя Семена вже не було. Напевно, він помер до цього часу. До князів Гольшанських Степанське князівство перейшло після 1431 р., коли стара династія вигасла. Ми вважаємо князя Семена внуком степанського князя Володимира Івановича.
54. ДМИТРО ...... ГОРОДЕЦЬКИЙ († до 1388)
Про існування цього князя відомо з документів, у яких згадується його син. Можна припускати, що він був городецьким князем і жив до 1388 р. Якщо мова йде про Городець Турівський (що найбільш вірогідно), то цього князя можна вважати нащадком Ярослава Юрійовича. Яневський князь Святослав міг мати старшого брата, незнаного з джерел, від якого пішли городенські князі. Дмитро записаний до пом’яника Києво-Печерської Лаври (поз.35, у мініблоці городенських князів).
51. ОЛЕКСАНДР ЧЕТВЕРТНЯ († після 1388)
Згаданий у грамоті 10.10.1388 р. (201, t. l, N 11, s. 11). Відповідно до родовідної легенди, князь Святополк-Михайло, який мав синів Василя і Олександра, заклав Четвертню (над Стиром на межі турівсько-волинських земель) (2112, s.35). Всі ж відомі родоводи князів Четвертинських, в т.ч. і розглянутий вище родовід у А.Кальнофойського, виводили (з певними помилками і пропусками) Олександра Четвертню від київського князя Святополка Ізяславича (2117). Щоб підкреслити свою спорідненість з турівською династією, вони навіть стали писатися Святополк-Четвертинськими. Це, зрештою, було прийнято К.Несецьким (279, t.3, s.259–272) та Ю.Вольфом (2112, s.35–37). Герб на генеалогічному дереві Четвертинських виключає Гедиміновичів. Те ж саме можна сказати і про знаки на їх печатках. Вони скоріше є різновидом «тризуба», ніж «колюмни». Географія володінь також вказує на нащадків турівських князів. Таку ж версію прийняла і Н.Яковенко (1700, с.313–316). Правда, з незрозумілих причин Олександр Четвертая потрапив і до списку Острозьких (1700, с.276). На підставі запису князя Олександра Четвертні до блоку Острозьких в ряді пом’яників, до відгалуження цієї родини пропонує віднести Четвертинських І.Мицько (1121, с.54). Ми завжди віддаємо перевагу традиції родини. Крім того, якби Четвертинські були відгалуженням Острозьких, вони б неминуче взяли участь у майнових суперечках щодо спадщини. Але цього не сталося. З Супральського пом’яника випливає можливість того, що батьком Олександра Четвертні міг бути пінський князь Василь Ярославич. Цей князь був правнучатим племінником пінського князя Михайла (1247 р.). Обидва імені присутні у найдавнішій легенді про першого князя на Четвертні. Виходячи з цього, Олександр Четвертня по лінії бабусі Марії був правнуком Романа Даниловича. Вже через це він міг бути внесений до блоку Острозьких. Крім того, як нам здається, князь Олександр Четвертня міг бути записаним у блоці Острозьких як зять Федора Даниловича і муж княгині Феодори, яка теж внесена до старшого з блоків Острозьких у Києво-Печерському пом’янику. Така спорідненість у четвертому коліні була цілком можливою з огляду на вигідність подібного зв’язку перш за все для Четвертинських. Супральський пом’яник дозволяє припускати, що хрестильним іменем князя було Федір, а його дружини Феодори — Олена.
ПЕЧАТКИ
Печаток не знайдено
ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ
Документів не знайдено
АЛЬБОМИ З МЕДІА
Медіа не знайдено
РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ
Статтєй не знайдено
- За описом Oleksandr Alfyorov у: 1000 років української печатки: каталог виставки [...]. Київ, 2013. С.37–38.[↩]
- См. [ПСРЛ. Т. II. Стб. 527 под 1167 г.].[↩]
- Воскр. І. 114.[↩]
- Лавр. 429.[↩]
- См. [ПСРЛ. Т. I. Стб. 508–509 под 1223 г.; Т. III. С. 63, 267 под 1224 г.; Т. Х. С. 91 1225 г.].[↩]
- Перевод А. И. Малеина. Иоанн де Плано Карпини. История монгалов. Вильгельм де Рубрук. Путешествие в восточные страны. СПб., 1911. С. XIII–XIV. С. 81–82.[↩]
- Ср.: Pelliot P. Op. cit. Р. 73; Giovanni di Pian di Carpine. Storia dei Mongoli. Р. 495. Первая составляющая имени — Свят — фактически переведена, однако не вполне ясно, на итальянский (где «святой» — santo) или на латынь (sanctus): в Вольфенбюттельском списке Santopolkus, но в Кембриджском — Sancopoltus. [↩]
- Литвина А. Ф., Успенский Ф. Б. Выбор имени у русских князей в X– XVI вв. Династическая история сквозь призму антропонимики. М., 2006. С. 50. [↩]
- Бабенко Алексей[↩]