Автор Безносюк Сергій Миколайович
Загальні відомості
МОШКОВСКИЕ И КОМАРИЦКИЕ — княжеский род в Великом княжестве Литовском, наиболее вероятно ветвь князей Бабичей Друцких. Владели уделом с центром в селе Мошково в Оршанском повете. Также владели с. Комаричи (Комарица) в Оршанском повете. Друцк, Мошкава і Камарычы некалі ўтваралі адзін з удзелаў, на якія падзялялася Друцкае княства. Род угас до 1509, Мошково в середине XVI века перешло к князю Андрею Ивановичу Друцкому-Озерецкому. Вольф относил их к потомкам князей Полоцко-Витебских.
Выдвигая версию о том, кто именно являлся «предком» князей Мошковских, можно обратить внимание на следующею запись в 3‑й книге записей Литовской метрики: «Кн(я)зю Федъку у Руской волости земля у Мовкове, Семенова Немировича. Самъ вел(икий) кн(я)зь. Инъдик(т) 9.».1 Логично предположить, что Руская волость это Рошская волость («во у Рши»). Однако Мовков на Рши не наблюдается. Можно предположить, что здесь записано испорченно название с. Мошкова – центр владений князей Мошковских. И самое интересное, что до сих пор возле него есть д. Немерово, вероятно, та самая «земля Семёнова Немировича». Через одну запись в книге записано: «Кн(я)зю Федъку Бабичу два ч(о)л(о)веки у Витебъскои волости на его озере, на середи Коротни. Пр(иказ) пана Кгастовтов, воеводы виленского. Инъдик(т) 9.»2 Вероятно, дата пожалования судя по индикту и по упоминанию Яна Гаштовта 1446 год. Очень вероятно, что эти два пожалования относятся к одному и тому же Федьку Бабичу.
Маёнткі тых, хто памёр альбо заставаўся ў эміграцыі, перадаваліся ў іншыя рукі. Пры Даўгірдзе літоўскаму пану Мілашу Войшвілавічу было перададзена сяло Сянно “на Рши и у Оболцох” (на тэрыторыі Аболецкай воласці Аршанскага павета), належаўшае раней Васілю Бабічу – сыну Івана Бабы, які, паводле іншых крыніц, разам з бацькам з’ехаў у Маскву. Маёнтак Прыхабы, вотчына іншага сына Івана Бабы – Канстанціна Бабіча – быў перададзены князю Фёдару Адзінцэвічу.3 Сам пан Даўгірд в период своего виленского воеводства (1434–1443) атрымаў “у вотчыну” маёнткі Цяцерын і Мошкава4, з якіх апошні, магчыма, раней належаў камусці з князёў Друцкіх. По всей видимости, это было связано с отъездом в 1436 г. в Москву князя Ивана Бабы с сыновьями. Можно предположить, что около 1446 года кн. Федько Бабич вернулся на службу к великому князю Литовскому и является наиболее вероятным родоначальником князей Мошковских.
Історична географія
Князья Мошковские имели владения в трех местах. По-перше це сама Мошкова. Сярод спадчыны Прыхабскіх пазней (ужо пасля згасання мужчынскай галіны роду) прыгадваюцца Сялец, Мошкава і Ламачын на левым беразе таго ж Адрова, Куцейна на Дняпры ля самай Оршы, а таксама Обаль і Госмір у Віцебскім павеце. 5 Не выключана, што некаторыя з гэтых маёнткаў не ўваходзілі ў першапачатковую спадчыну Канстанціна Бабіча, а былі набыты ім ці яго нашчадкамі пазней. Аднак пра іх даўнюю прыналежнасць да Друцкага княства ўскосна сведчыць тое, что ў інвентары 1562 г. гэтыя абшары пазначаны як належачыя да маёнтка Мошкава.6 Ёсць шэраг доказаў таго, што гэты маёнтак у сваю чаргу належаў да Друцка не пазней 1430‑х гг.
Другий обшар земель находився паміж Любашанскім староствам, уладаннямі ўдавы князя Міткі Зубравіцкага і ўдавы пана Івана Хадкевіча. На пачатку 1480‑х гг. цей маєток належав княгіня Фёдарава Мошкаўская. Што да ціх зямель, памежных з уладаннямі Іванавай Хадкевічавай і Любашанскім староствам, то імі мусіла быць нейкая частка буйнога маёнтка Стары Быхаў, абшар якога сягаў на захадзе за раку Друць, да ўсходняй часткі Клічаўскага раёна, дзе сутыкаўся з Любашанскім староствам. Не выключана, што ўладанні Івана Хадкевіча ў Старым Быхаве (пазней гэта была адна з галоўных вотчын яго нашчадкаў) таксама спярша належалі да нейкай згаслай галіны Друцкіх. У Дзмітрыя Сякіры Зубравіцкага завяшчанні на карысць жонкі і дзяцей прыгадваюцца двары Зубрэвічы і Хімы (на правым беразе Дняпра, паміж Друцкам і Оршай), а таксама аддаленыя Быхаў (пазнейшы Новы Быхаў), Добасна (у сучасным Кіраўскім раёне) і даннікі ў Турцы (сярод земляў тагачаснай Свіслацкай воласці, зараз у Клічаўскім раёне).
Третій маєток находилися в Комаричах.
Спадчынніцамі княгіні Фёдаравой Мошкаўской былі Багдана, жонка князя Міхала Камарыцкага, і Ганна, жонка князя Міхала Жыжэмскага, якія саступілі пану Альбрэхту Гаштаўту свой маёнтак Камарычы (у сённяшнім Быхаўскім раёне, недалёка ад Новага Быхава). 7 З вышэйзгаданай спадчыны княгіні Мошкаўскай Камарычы сапраўды непасрэдна межавалі з Новым Быхавам, тагачасным уладаннем удавы князя Зубравіцкага. Пры гэтым адзін з дарчых запісаў Ганны Жыжэмскай, складзены каля 1531 г. у Мошкаве (што сведчыць пра прыналежнасць ёй і гэтага паселішча) прыгадвае таксама “части спадку в добрах Одруцких”.8 Значыць, Друцк, Мошкава і Камарычы некалі ўтваралі адзін з удзелаў, на якія падзялялася Друцкае княства.
Дачка Дзмітрыя Сякіры Марына, на якую з прычыны адсутнасці сыноў перайшлі ўсе яго маёнткі, выйшла за князя Сямёна Сямёнавіча Трабскага з роду князёў Гальшанскіх. Перажыўшы мужа і адзіную дачку (жонку літоўскага пана Марціна Гаштаўта), яна ў 1496 г. завяшчала свае вотчыны ўнуку – Альбрэхту Марцінавічу Гаштаўту9 (таму самаму, які пазней прыдбаў сумежныя Камарычы з удзелам у Друцку). Дарэчы, яму ж належала і частка Старага Быхава (у прыватнасці, сяло Алень ля мяжы сучаснага Магілёўскага раёна з Быхаўскім), з‑за якой яго сын Станіслаў у 1541 г. меў справу з Аляксандрам Іванавічам Хадкевічам10 Верагодна, гэта была якраз тая спадчына княгіні Мошкаўскай ля мяжы Любашанскай воласці, што перайшла ад яе дзяцей да Гаштаўта. Так, ужо ў 15 стагоддзі ўсе маёнткі Дзмітрыя Зубравіцкага перайшлі да яго ўнука па жаночай лініі – пана Марціна Гаштаўта. Тады ж іншыя часткі вотчын нейкім чынам апынуліся ў руках князёў Мошкаўскіх (Камарыцкіх) і паноў Хадкевічаў, князёў Адзінцэвічаў, князёў Ямантавічаў-Падбярэзкіх.
З пазнейшых падзей вынікае, што частка Быхава і Мошкава ўваходзіла таксама ва ўдзел Васіля Краснага. Паколькі Іван Красны не пакінуў прамых нашчадкаў, астатнія дзве трэці яго вотчын былі падзелены паміж іншымі галінамі роду Друцкіх і нават іх родзічамі па жаночай лініі. Як можна меркаваць, сястра Івана была жонкай полацкага баярына Багдана Быстрэйскага. Сын апошняга Яцка Багданавіч у 1542 г. прыгадваў “спадок по деду Василю Красном”, які прыпаў на яго пасля маці. У гэтую спадчыну ўваходзілі маёнткі Быхаў і Мошкава (дакладней – часткі ў іх).11
Інвентар Друцкаго замка паказвае, наколькі раздрабнілася Друцкае княства да сярэдзіны 16 стагоддзя. Пры гэтым у ім не прыгадваюцца маёнткі, што некалі належалі князям Прыхабскім і Дзмітрыю Зубравіцкаму, а таксама часткі, прыналежныя да Гальцова і Багрынава князёў Адзінцэвічаў, Рэпухава паноў Іллінічаў і ўладанняў князёў Мошкаўскіх. Напэўна, іх сувязь з Друцкім замкам і падтрымкай яго ўмацаванняў была ўжо страчана, хаця раней, нагадаем, “частка спадчыны ў добрах Друцкіх” адносілася, прынамсі, да маёнтка Камарычы.
Основне джерело; Носевич В. Друцкае княства і князі Друцкія (2000) // Друцк старажытны: Да 1000-годдзя ўзнікнення горада. – Мінск, 2000. С. 49 – 76.
Поколінний розпис
I генерація
КН. ФЕДОР ИВАНОВИЧ БАБИЧ ДРУЦКИЙ
«Кн(я)зю Федъку у Руской волости земля у Мовкове, Семенова Немировича. Самъ вел(икий) кн(я)зь. Инъдик(т) 9. ... Кн(я)зю Федъку Бабичу два ч(о)л(о)веки у Витебъскои волости на его озере, на середи Коротни. Пр(иказ) пана Кгастовтов, воеводы виленского. Инъдик(т) 9.»12
W XV‑t.ym wieku żył kniaź Fedor Moszkowski, którego wdowa kniahinia Fedorowa Moszkowska, władała pod koniec panowania króla Kazimierza ziemiami graniczącemiz włością Luboszańską, ziemiami pani Iwanowej Chodkiewiczowej i kniahini Mitkowej Żubrewickiej oraz pana Stanisława Janowicza Miszkowicza łowczyca hospodarskiego.13 Z udziału jaki jedna z kniažen Moszkowskich miała w dobr Druckich, wynika, że albo sam kniaź Fedor albo jego żona należeli do kniaziów Druckich.
Сярод спадчыны Прыхабскіх пазней (ужо пасля згасання мужчынскай галіны роду) прыгадваюцца Сялец, Мошкава і Ламачын на левым беразе таго ж Адрова, Куцейна на Дняпры ля самай Оршы, а таксама Обаль і Госмір у Віцебскім павеце [53]. Не выключана, што некаторыя з гэтых маёнткаў не ўваходзілі ў першапачатковую спадчыну Канстанціна Бабіча, а былі набыты ім ці яго нашчадкамі пазней. Аднак пра іх даўнюю прыналежнасць да Друцкага княства ўскосна сведчыць тое, что ў інвентары 1562 г. гэтыя абшары пазначаны як належачыя да маёнтка Мошкава [54]. Ёсць шэраг доказаў таго, што гэты маёнтак у сваю чаргу належаў да Друцка не пазней 1430‑х гг.
Ж., ...... ...... ...... (нач.1480‑х).
II генерація
КН. ИВАН ФЕДОРОВИЧ МОШКОВСКИЙ
в реестре о привилеи приношения за упокой усопших за 1554 год Киево-Печерской Лавре упомянут князь Мошковский Иван Фёдорович.
III генерація
КН. МИХАИЛ ...... МОШКОВСКИЙ
Со смертью Михаила Мошковского княжеские владения были разделены между его сёстрами и вдовой (имя неизв.), которые совместно распоряжались Мошковом по третям.
Michał umarł bezpotom nie pozostawiając wdowę kniahinię Michałowę Moszkowską, którą siostry mężowskie i ich małżonkowie, a mianowicie bojaryn hospodarski Buben z żoną i swojakiniami (siostrami żony), Bohdaną Ždanową Jackowicza i kniaźną Hanną, pozywają 1509 r. o majątki nieboszczyka brata ich kniazia Michała Moszkowskiego, bezpotomnie zmarłego. Kniahinia ze swej strony dowodziła, że trzyma te majątki w summie 400 kop groszy, zapisanych jej przez męża, więc wyrokiem królewskim postanowiono, pozostawić ją przy majątkach, tylko w razie powtórnego zamążpójścia, krewnimęża mają prawo zwrócić jej 400 kop groszy i odebrać majątki, o których polecono wywiedzieć się kniaziom Fedorowi Iwanowiczowi Żesławskiemu i Andrzejowi Konstantynowiczowi Prichabskiemu.14 Jeszcze w 1533 r. kniahinia Moszkowska pozywała Aleksandra Chodkiewicza o bliskość swą do majątku Komarycze.15
КНЖ. ....... ...... МОШКОВСКАЯ
(1509)
Kniahinie Mlichalewe Moszkowskoj siostry mężowskie i ich małżonkowie, a mianowicie bojaryn hospodarski Buben z żoną i stwojakiniami (siostrami żony), Bohdaną Żdanową Jackowicza i kniażna Hanną, pozywają 1509 r. o majątki neboszczyka brata ich kniazia Michała Moszkowskiego, bezpotomnie zmarłego. Kniahinia ze swej strony dowodziła, że trzyma te majątki w summie 400 kop groszy, zapisanych jej przez męża, więc wyrokiem królewskim postanowiono, pozostawić ją przy majątkach, tylko w razie powtórnego zamążpójścia, krewni męża mają prawo zwrócic jej 400 kop groszy i odebrać majątki, o których polecono wywiedzieć się kniаziеm Fedorowi Iwanowiczowi Zesławskiemu i Andrzejowi Konstantynowiczowi Prichabskiemu.16
М., ...... ....... БУБЕН, боярин.
КНЖ. БОГДАНА ...... КОМАРИЦКАЯ (1509, 1534)
Kniahinie Mlichalewe Moszkowskoj siostry mężowskie i ich małżonkowie, a mianowicie bojaryn hospodarski Buben z żoną i stwojakiniami (siostrami żony), Bohdaną Żdanową Jackowicza i kniażna Hanną, pozywają 1509 r. o majątki neboszczyka brata ich kniazia Michała Moszkowskiego, bezpotomnie zmarłego. Kniahinia ze swej strony dowodziła, że trzyma te majątki w summie 400 kop groszy, zapisanych jej przez męża, więc wyrokiem królewskim postanowiono, pozostawić ją przy majątkach, tylko w razie powtórnego zamążpójścia, krewni męża mają prawo zwrócic jej 400 kop groszy i odebrać majątki, o których polecono wywiedzieć się kniаziеm Fedorowi Iwanowiczowi Zesławskiemu i Andrzejowi Konstantynowiczowi Prichabskiemu.17
Wyszła na stępnie za niejakiego Michała, który od żoninego majątku Komarycze przezwał sie Komaryckim. Według popisu 1528 r. pan Aleksander Iwanowicz Chodkiewicz ma postawić w razie wojny dwa konie, za ludzi kniahini (!) Komaryckiej, będącej u niego w opiece.18 W 1533 r. kniażna Bohdana żona Michała Komaryckiego zapisuje po śmierci swej temuż Aleksandrowi Chodkiewiczowi marszałkowi, 400 kop groszy wiana sweg na dobrach Komarycze.19
∞, 1°, ЖДАН ЯЦКОВИЧ.
∞, 2°, МИХАИЛ ...... КОМАРИЦКИЙ (1510, †1510/1528)
КНЖ. АННА ...... МОШКОВСКАЯ (1509, 1533)
Kniahinie Mlichalewe Moszkowskoj siostry mężowskie i ich małżonkowie, a mianowicie bojaryn hospodarski Buben z żoną i stwojakiniami (siostrami żony), Bohdaną Żdanową Jackowicza i kniażna Hanną, pozywają 1509 r. o majątki neboszczyka brata ich kniazia Michała Moszkowskiego, bezpotomnie zmarłego. Kniahinia ze swej strony dowodziła, że trzyma te majątki w summie 400 kop groszy, zapisanych jej przez męża, więc wyrokiem królewskim postanowiono, pozostawić ją przy majątkach, tylko w razie powtórnego zamążpójścia, krewni męża mają prawo zwrócic jej 400 kop groszy i odebrać majątki, o których polecono wywiedzieć się kniаziеm Fedorowi Iwanowiczowi Zesławskiemu i Andrzejowi Konstantynowiczowi Prichabskiemu.20
W 1533 Anna kniahinia Michałowa Iwanowicza Zyżemska zostawszy wdową, zapisuje Olbrachtowi Marcinowiczowi Gasztollowi wojewodzie Wileńskiemu połowę jedną majątku ojczystego Komarycze na wieczność i 400 kop na drugiej połowie, oraz na wszystkich dobrach tnk ojczystych, jak i po śmierci męża na nią spadłych «5), co król Zygmunt potwierdza.21 Testamentem wkrótce potem w Moszkowie spisanym, taż kniahinia Anna Michalowa Zyżemska, zapisuje temuż Olbrachtowi Gasztoldowi, wojewodzie Wilenskiemu, wiecznem prawem, dobra Dworzec, csesci swe w Komaryczach, a także części spadku w dobrach Druckich (Odruckich).22 Zmarła bezpotomnie, jak świadczą jej zapisy na korzyść Gasztolda; niezawodnie więc była drugą żoną kniazia Michała Żyżemskiego, który z pierwszej, bliżej nieznanej Żony, pozostawił pięciu synów: Dymitra, Daniela, Wasila, Tymofieja i Bohdana, oraz córki.
Прыкладна на пачатку 1480‑х гг. прыгадваецца нейкая княгіня Фёдарава Мошкаўская, якой належалі землі паміж Любашанскім староствам, уладаннямі ўдавы князя Міткі Зубравіцкага і ўдавы пана Івана Хадкевіча. Ю. Вольф лічыць, што яе спадчынніцамі былі Багдана, жонка князя Міхала Камарыцкага, і Ганна, жонка князя Міхала Жыжэмскага, якія саступілі пану Альбрэхту Гаштаўту свой маёнтак Камарычы (у сённяшнім Быхаўскім раёне, недалёка ад Новага Быхава) [55]. Пры гэтым адзін з дарчых запісаў Ганны Жыжэмскай, складзены каля 1531 г. у Мошкаве (што сведчыць пра прыналежнасць ёй і гэтага паселішча) прыгадвае таксама “части спадку в добрах Одруцких” [56]. Значыць, Друцк, Мошкава і Камарычы некалі ўтваралі адзін з удзелаў, на якія падзялялася Друцкае княства
∞, КН. МИХАИЛ ИВАНОВИЧ МАНЧИЧ ЖИЖЕМСКИЙ (1440-е-1530), сын кн. Ивана Маньки Дмитриевича Смоленского (1° дружина — кнж. Путивльская).
Документи
№ 1
[1499] 07 — . Потвержене пану Станиславу Яновичу некоторых кгрунтов от сел Любошанское волости Дублян а Должан отграничоных
Александръ, Божю м(и)л(о)стью.
Бил намъ чоломъ пана Яновъ сыл ловчого пан Станиславъ и положил перед нами листъ писара нашого небожчика пана Ивановъ Яцковича, што.жс приказанья опща нашого, короляего м(и)л(о)сти доброе памяти, судил людей наших Любошанское волости на имя Дублян а Должанъ зъ его людми на имя с Пилшачаны о земли пашнои и о бортнои, и о озере, о Олени, а тыи люди его искали тое земли под нашими людми, под Дубляны и под Должаны посполу с пани Ивановое Ходкевича людми а с кн(е)гини Митковое Зубревицкое людми, с кн(е)гини Федоровое Мошковское людми, штож были наши люди любошанцы отняли в них земли их звечныи пашьныи, селища, перешодши старыи звечныи рубежи, которыи были за великого кн(я)зя Витовъта и Жикгимонта, и рубежи ||[273(137)] были показали на имя Колодязи а Купичово болото олиж до Рехты реки, а от Рехты по болоту Полоную и до речки до Лопуни, до мосту, где здавна мощивали мостъ посполу наши люди зъ их людми у великое дороги гонное. И досмотревши о том межи ними конец вчинили тую землю присудил его людем посполу с пани Ивановое Ходкевича людми а с кн(е)гини Митковое Зубревицкое людми, а с кн(е)гини Федоровое Мошковское людми, по делницам подлугъ старых рубежовъ, и рубежи поклалъ от: реки Лопуни а от мосту болотом до речки Релты, а от Рехъты в Купичово болото Колодязми до озера Оленя. И вину в том заложил пятдесят рублев грошеи, азжбы и наши люди ани их люди через тыи рубежи не переступали на обе стороне.
А потом положил другии листъ писара отца нашого пана Иванов Яцковича, што теж с приказанья отца нашого, короля его м(и)л(о)сти, смотрел людеи его Чичевлян з нашими людми Любошанское ж волости, з Должаны, што были им кривду вделали в бортнои земли перешодши через извечныи рубеж, через речку Веприню, и сами собе были новыи рубежи положили, и половину были в них тое земли отняли. И он о том межи ними смотрел и конец тому был вчинил, и тую землю Чичевляном, бор, присудил по речку, по Веприню, а на концы того бору лес, и он тот лесъ присудил нашим людемъ Должанем почонши от болота Мглое до речки Веприни, и рубежи имъ положил, и Чичевляном не велел уступати ся в тот лес по конец бору через тотъ рубеж а Должаном в бор под тою ж виною, под пятидесятма рубли грошеи. И просил насъ, абыхмо ему на тыи листы п(а)на Ивановы дали нашъ лист потверженыи.
И мы на то ему на листъ дали. Нехаи люди его тыи земли держать вечно, какъ о том пан Иван судилъ и рубежи поклал.
П[и]сан у Вилни, июл [...] день, индик(т) 2.
Пр(и) [том] были: мар(шалок) двор(ный), нам(естник) мер(ецкий) и он(икштеньский), п(а)н Гр(игорий) Стан(иславович) [Остикович]; мар(шалок), нам(естник) нов(городский) и слон(имский), пан Лит(авор) Хреб(тович); мар(шалок), нам(естник) вол(ковыиский), пан Воит(ех) Куч(укович). || [274( 137v)]
LM №6, №321
ПЕЧАТКИ
Печаток не знайдено
ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ
Документів не знайдено
АЛЬБОМИ З МЕДІА
Медіа не знайдено
РЕЛЯЦІЙНІ СТАТТІ
Статтєй не знайдено
- Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3 (1440–1498): Užrašymų knyga 3 / Parengė L. Anužytė ir A. Baliulis. Vilnius, 1998., стр. 28.[↩]
- Там же.[↩]
- Русская историческая библиотека (РИБ). Т. 27. – Спб., 1910. Сл. 20.[↩]
- Русская историческая библиотека (РИБ). Т. 27. – Спб., 1910. Сл. 21.[↩]
- РИБ. Т. 27. Сл. 33.[↩]
- НГАБ. Ф. КМФ-18 (Метрыка ВКЛ). Спр. 260. Арк. 391 – 393.[↩]
- Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy ... S. 260 – 261.[↩]
- Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции. Кн. 21. – М., 1915. С. 456, 465 – 467, 469, 471.[↩]
- Описание документов и бумаг ... Кн. 21. С. 402, 407. Гл. таксама: Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy ... S. 58.[↩]
- НГАБ. Ф. 694. Воп. 7. Спр. 832. Арк. 1 – 4.[↩]
- НГАБ. Ф. КМФ-18. Спр. 583. Арк. 113.[↩]
- Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3 (1440–1498): Užrašymų knyga 3 / Parengė L. Anužytė ir A. Baliulis. Vilnius, 1998., стр. 28.[↩]
- Z. 6 str. 272, 273.[↩]
- Luty 11 ind. 12 (1509, S.2 k.53[↩]
- S.8. k.85[↩]
- Luty 11 ind. 12 (1509, S.2 k.53[↩]
- Luty 11 ind. 12 (1509, S.2 k.53[↩]
- P.1 k.2[↩]
- W Wilnie styczen 27, ind. 7 (1534, Z. 1 i 2, str. 234[↩]
- Luty 11 ind. 12 (1509, S.2 k.53[↩]
- W Wilnie Października 27 i 28 ind. 7 (1683, Z. 1 i 2 str. 226 i 429).[↩]
- W Moszkowie sierpnia 4 bez roku (LM. 1 i 2, str. 237.[↩]