Сатиевские

Сати­ев­ские — кня­же­ский род неиз­вест­но­го про­ис­хож­де­ния. При­до­мок «Сати­ев­ская» носи­ла одна из пред­ста­ви­тель­ниц невы­яв­лен­но­го до сих кня­же­ско­го рода по вла­де­нию мает­ка Сати­ев на Волыни. 

Туман­ні князі Сатиєвсь­кі задо­ку­мен­то­вані ску­пою прижит­тє­вою згад­кою 1465 р. про безі­мен­ну пред­став­ни­цю цьо­го роду 1. З при­вілею Кази­ми­ра Яґай­ло­ви­ча 1478 р. вовко­вийсь­ко­му дер­жав­цю Яну Довой­но­ви­чу на розта­шо­ва­ний у Луць­ко­му повіті маєток Сатиїв дові­дує­мо­ся, що рані­ше його дер­жа­ла кня­ги­ня Ілія­шо­ва 2. 1522 p. зга­да­на кня­ги­ня Ілля­шо­ва як колиш­ня влас­ни­ця маєт­ку 3

Одна з нота­ток Литовсь­кої мет­ри­ки про надан­ня Кази­ми­ра містить згад­ку про лист вели­ко­го кня­зя яко­мусь Дор­гію на маєток Сатиїв: «Пану Дорк­гию Саты­ев. Панъ Пет­раш. Сопе­га»4. З огля­ду на те, що писар Сопє­га, при­чет­ний до появи цьо­го при­вілею, писав подіб­ні доку­мен­ти, здаєть­ся, тіль­ки в 1440‑х роках 5 та що з кін­ця 1442 до почат­ку 1452 р. Луць­кий повіт пере­бу­вав під кон­тро­лем Свид­риґай­ла і Кази­мир не міг роз­да­ва­ти тут маєт­ки 6, цей акт най­пев­ні­ше дату­ва­ти в межах від осені 1440 р. до часу вихо­ду тери­торії з‑під кон­тро­лю віленсь­ко­го дво­ру. Але ста­ло посе­лен­ня гніз­дом князів Сатиївсь­ких піс­ля втра­ти його зга­да­ним вище реци­пієн­том чи, мож­ли­во, цей ари­сто­кра­тич­ний рід володів ним і рані­ше і тіль­ки випу­стив чомусь на дея­кий час із рук, невідомо.

18 сен­тяб­ря 1484 г. датуєть­ся декрет польсь­ко­го коро­ля і вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Кази­мі­ра IV Яге­лон­чи­ка про роз­поділ маєт­ку між спад­коєм­ця­ми покій­ної пані Довой­но­вич: її дру­гим чоло­віком Яном Довой­но­ви­чем та сімо­ма дітьми від оби­д­вох шлю­бів покій­ни­ці. Доку­мент нази­ває най­важ­ливі­ші посе­лен­ня вка­за­но­го маєт­ку: Люб’язь, Любе­шо­во, Бис­ку­пи­чі, Рос­но та інші села «што слу­ша­ет к тому» і визна­чає ново­го потен­цій­но­го влас­ни­ка Любе­шо­ва – Мих­на Дор­ге­ви­ча, най­стар­шо­го сина. В «Декре­те межи паном Мих­ном Дор­ге­ви­чом, а паном Яном Довой­но­ви­чом о име­нья Олбязъ, Любе­шо­во, Бис­ку­пи­чи, Рос­ное» от 18 сен­тяб­ря 1484 года речь идет об мате­ризне Мих­на Дор­ге­ви­ча, где его мать была 1‑й раз заму­жем за N. Дор­ге­ви­чем, а вто­рой — за Яном Довой­но­ви­чем. А зна­чит, мате­рью Мих­на была Козе­чан­ка, где, по край­ней мере села Бис­ку­пи­чи и Рос­нов были их отчиз­ной. Кро­ме того, извест­но, что Олбязь свя­зан был с Козе­чи­ча­ми, а Любе­шов в 1547 году пере­хо­дит во вла­де­ние кня­зя Льва Образ­цо­ва — мужа Кате­ри­ны Козечанки.

У 1522 р. Острозь­кий купив сели­ще Сатиїв з при­сіл­ка­ми: Жор­нів­ка, Пере­ми­лів­ка (два при­сіл­ки), Оли­бів, Радів у Луць­ко­му повіті у Яна Довой­но­ви­ча. Купів­ля під­твер­дже­на 15 люто­го 1522 р. у Мінсь­ку, ціна – 320 коп гро­шей. Крім того, Жиг­монт I доз­во­лив побу­ду­ва­ти там замок і щочет­вер­га про­во­ди­ти тор­ги [Улья­новсь­кий В. “Слав­ний для всіх часів чоло­вік”: князь Костян­тин Іва­но­вич Острозь­кий: моно­гра­фія / В. Улья­новсь­кий. – Острог: Вид-во На-ціо­наль­но­го універ­си­те­ту “Острозь­ка ака­де­мія”, 2009. – 168 с., с. 84].

Сосе­дом мас­си­ва земель Козек в Пин­ском пове­те явля­лись кня­зья Доль­ские: Андрей, ў 1488 атры­маў ад вял. кня­зя Казі­мі­ра 6 коп гро­шаў з луц­ка­га мыта ML.4; Илья Доль­ский дзед­зіч Доль­ска, у 1530 г. вёў спра­ву зь кня­зем Іва­нам Васілеві­чам Казекам,справа між кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем Козе­кою з кня­зем Іллею Долзь­ким про розо­рен­ня остан­нім маєт­ку Рож­ча­ло­ви­чі (12 серп­ня 1530 року): «Бага­то шкод в ньо­му поро­бив, двір спа­лив, людей розі­гнав». Кня­зя Долзь­ко­го двічі викли­ка­ли до суду пись­мо­ви­ми пові­дом­лен­ня­ми та через гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Васи­ля Линевсь­ко­го, однак той від­мо­в­ляв­ся при­ї­ха­ти і спла­ти­ти 1000 кіп гро­шів потер­пі­ло­му. Вре­шті Іллі при­су­ди­ли штраф у роз­мірі 400 кіп гро­шів одно­ра­зо­вою випла­тою, однак той подав зустріч­ний позов7.

№1

25.I.1465, Острог. Гринь­ко Єло­вич про­дає кня­зю Іва­ну Васи­льо­ви­чу Острозь­ко­му село своє Долот­че за 30 коп гро­шей широких. 

Сe ѩ Грин­ко Ело­вич про­дал еcми кн|ѧ|зю Ива­ну Васм­лье­ви­чу Ѡcтpoзcкo­мy ѡтчи­ну свою пра­вую, ѡтдѣ­ле­ную ѡт мое­го бра­та, село Долот­че, за трид­цать коп широ­кое лич­бы вѣч­но и непо­руш­но зо всим с тым, што к тому имѣ­нью при­слу­ха­ет, з лови­щи, из боб­ро­вы­ми гоны, з река­ми, из сено­жат­ми, с полем, з лесы, з дуб­ро­ва­ми, из луги, з боло­ты, з руда­ми. А нѣна­до­весѧ в тое въсту­патм ни мое­му сыну ани бра­ту ни ѡдно­му мое­му нико­то­ро­му при­ро­же­но­му. А при том был: пан Денис­ко Myкocѣeвич, а пaн Зѣн­ко Лобун­ский, пан Иваш­ко Кале­ни­ко­вичь, пан Mиш­кo Глу­с­кий, а братѧ моѧ пан Еско Ело­вич, а пaнa Денис­ков сын пан Сен­ко, панъ Иваш­ко Бабин­ский, а кн[ѧ]г[и]ни Саты­ев­ское бoѧpин Борис Ѡли­бов­ский. А про лѣп­шую спра­вед­ли­вость печат есми свою при­вѣ­сил к сему мое­му листу. 

П[и]сан у в Острозѣа), ген[варѧ] к҃е҃ ден, в лѣт[о] s҃ц҃о҃г҃, индик­та г҃і. 

Munimenta ducum in Ostrog, tom I. pag. 214. 

a) Czytamy: «вострозѣ».

Пуб­ли­ка­ция. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. T.1 1366–1506. – с.57. – № LХL

№ 2

W Brzešciu Ruskim 20. Kwietnia 1478 r. Kazimierz Jagiellonczyk darowuje dzierzawcy Wolkowysk Janowi synowi Jedrzeja Dowojnowiczowi dobra Szathigew z przysiolkami Olybowo i Premylowka w powiecie luckim polozone, które poprzednio trzymala ksieźna Iliaszowa. 

Kazimirus Dei gratia Rex Polonie, magnus dux Lythwanie, Russie Prussieque dominus et heres etc. significamus tenore presentium, quibus expedit universis, quoniodo attentis et pensatis fidelibus et acceptis serviciis ac pure fidey meritis generosi Iohannis Andree Dowoynowicz, tenutarii nostri in Wolkowyska, fidelis dilecti, quibus nobis meruit, mererique magis poterit in futurum, ipsum ob hoc cupientes reddere consolatum et ad servicia nostra reddere promptiorem, sibi et pueris suis bona nostra Szathigew cum convillis alias przysyolky: Olybowo, Premylowka, ad eadem spectantibus, que bona olim ducissa Iliaschowa tenuit et possidebat, in districtu Luczensi sita, prout iu suis limitibus et granicis limittata sunt et distineta donavimus, contulimus ac dedimus damusque, conferimus et largimur perpetue, tenore presentium mediante, cum omni iure, dominio et proprietate, necnon censibus, fructibus, redditibus, proventibus, curiis, prediis, areis, allodiis, ortis, agris, campis, arvis, pratis, pascuis, graminetis, sareptis, silvis, borris, gaiis, nemoribus, rubetis, mericis, venationibus, aucupationibus, mellificiis, fluminibus, fluviis, lacubus, stangnis, piscinis, piscaturis, paludibus et aquarum decursibus, molendinis et eorum emolimentis et generaliter cum omnibus utilitatibus, pertinenciis et obventionibus universis, ad dicta bona nostra seu villas quomodolibet spectantibus et pertinentibus, prout ea predicta ducissa ex antiquo tenuit et possedit, per ipsum lohannem Andree Dowoynowiez et eiusdem pueros tenendum, habeudum, possidendum et utifruendum pacifice et quiete, ac in usus suos beneplacitos convertendum, prout sibi aut ipsis pueris suis melius et utilius videbitur expedire. Harum quibus sigillum nostrum magni ducatus Lythwanie subappensum est testimonio litterarum. — Datum in Ruthenica Brzesczye feria secunda ante festum sancti Adalberti martyris anno domini millesimo quadringentesimo septuagesimo octavo, presentibus reverendo in Christo patre domino Iohanne Episcopo Wylnensi, magnificisque lohanne Kynszgalowicz Castellano Wylnensi et Capitaneo Samagitie et Olechnone Sudymunthowyez Wilnensi necnon magni ducatus Cancellario, Sthankone Saudiwoyniewycz Troczensi Palatinis, quampluribus fidedignis testibus ad premissa. 

Ad maudatum domini Regis. 

Dokument oryginalny, pergaminowy w Archiwum Zakladu im. Ossolinskich. Pieczeci i sznurków brakuje.

Публ.: Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego.T.6. – № CXXIV.

1. AS. — Т. 1. — S. 57 (25. 01. 1465, згад­ка про бояри­на кня­гині Сатиївсь­кої).[↩]
2. Akta grodzkie i ziemskie z czasоw Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum t. zw. Bernardywskiego we Lwowie(AGZ). — Т. 6. — S. 187–188 (20. 04. 1478, Бере­стя; «ducissa Iliaschowa»[↩]
3. LM. — Kn. Nr. 12. — Р. 144–145.[↩]
4. LM. — Kn. Nr. 3. — Р. 63[↩]
5. Wolff J. Senatopowie і dygnitarze… — S. 254.[↩]
6. Halecki O. Ostatnie lata Świdrygiełly… — S. 42–50.[↩]
7. LM24, f. 13.[↩]