Общие сведения о роде

ЖИЛИН­СКИЕ — кня­же­ский род в Вели­ком Кня­же­стве Литов­ском, веро­ят­но ветвь кня­зей чер­ни­гов­ских (от брян­ских или козель­ско-кара­чев­ских). Из них извест­ны: Семен Федо­ро­вич (уп. 1500), его брат Мит­ко и два без­дет­ных сына—Семен и Андрей Мит­ко­ви­чи. Дети Семе­на Федо­ро­ви­ча: Иван—бездетен, а у Васи­лия Семе­но­ви­ча от бра­ка с Ган­ной Бори­сов­ной из Родо­ва (уп. 1507—1528)—сын Иван (уп. 1541—1556) в бра­ке с Доро­те­ей Нико­ди­мов­ной и дочь Ана­ста­сия (два брака—за кня­зем Виш­не­вец­ким Ф.М. (Млад­шим) и за кня­зем Сан­гуш­ко NN ). Род кня­зей Жилин­ских в Лит­ве угас в 1602 г. со смер­тью без­дет­но­го Андрея Ива­но­ви­ча, мар­шал­ка виль­ко­мир­ско­го, его брат Ян Ива­но­вич (уп. 1595) был в бра­ке с Ход­ке­вич N , муж­ско­го потом­ства не оста­вил и имел двух дочерей—Доротею и Ека­те­ри­ну.

Тра­ди­цій­но рід князів Жилинсь­ких вва­жа­ли молод­шою гіл­кою князів В’яземських і виво­ди­ли від зна­но­го лише зі знач­но піз­ні­ших дже­рел кня­зя Іва­на Андрій­о­ви­ча Жил­ки, що начеб­то заги­нув під час бит­ви на Кал­ці 1223 р.1 Од­нако, это утвер­жде­ние осно­вы­ва­лось лишь на том фак­те, что сын пер­во­го кня­зя вязем­ско­го Андрея Вла­ди­ми­ро­ви­ча Дол­гая Рука, извест­но­го толь­ко по мало­до­сто­вер­ным родо­сло­ви­ям2, Иван Андре­евич носил про­зви­ще Жил­ка. От него как пра­ви­ло и выво­дят кня­зей Жилин­ских3. Утім пер­ші досте­мен­ні відо­мо­сті про пред­став­ни­ків цьо­го роду похо­дять лише від зла­му XV—XVI ст., коли вони одер­жу­ють ряд маєт­ків, оче­вид­но, вза­мін втра­че­них на сході володінь, захопле­них Моск­вою. Ю. Вольф счи­тал отчи­ной Жилин­ских село Жили­но, рас­по­ла­гав­ше­е­ся в Рос­лавль­ском пове­те Смо­лен­ско­го намест­ни­че­ства3. Одна­ко это никак не согла­со­вы­ва­ет­ся с их вязем­ским про­ис­хож­де­ни­ем. В то же вре­мя в при­ви­лее, выдан­ном Жиги­мон­том I кня­зю Васи­лию Семе­но­ви­чу Жилин­ско­му в 1509 г. есть пря­мое ука­за­ние на Вязь­му как на отчи­ну рода4.

Бело­рус­ский архео­лог В.С. Позд­ня­ков при­пи­сал Жилин­ским «неболь­шой удел с цен­тром в селе Жили­но, близ Рос­лав­ля» на р. Остер. Осно­ва­ния для такой иден­ти­фи­ка­ции неиз­вест­ны. Как и лока­ли­за­ция это­го села. В свое вре­мя Ю.Вольфф писал о пред­по­ла­га­е­мом вла­де­нии кня­зей Жилин­ских — селе Жили­но, два­жды упо­мя­ну­том в доку­мен­тах 15-нач. 16 в. На самом деле речь идет о двух раз­ных селах. Пер­вое Жили­но упо­мя­ну­то сре­ди пожа­ло­ва­ний Кази­ми­ра под 1446 г. в 3 кни­ге ЛМ: «Кня­зю Ива­ну Кро­мъ­ско­му три сели­ща у во Брян­ску: Жили­но, да Юди­но, да Бири­ми­но­ва. Самъ вели­кий кн(я)зь. Инъдик(т) 9». Рай­он лока­ли­зу­ет­ся по упо­ми­на­нию сели­ща Юди­но (сей­час село Юди­но­во), ок. 30 км к юго-запа­ду от г.Почеп. Вто­рое Жили­но дей­стви­тель­но нахо­ди­лось в Рос­лавль­ском пове­те и было упо­мя­ну­то в 1503 г. как вла­де­ние смо­лен­ско­го околь­ни­че­го Ива­на Кош­ки, захва­чен­ное мос­ко­ви­та­ми. В насто­я­щее вре­мя суще­ству­ют еще несколь­ко насе­лен­ных пунк­тов с назва­ни­ем «Жили­но». Тер­ри­то­ри­аль­но «под­хо­дят» три: две дерев­ни Жили­но в Смо­лен­ской обла­сти (одна из них — в Вязем­ском р-не, с 1963 назы­вет­ся «Побе­да»), еще одна — в Мцен­ском р-не Орлов­ской обла­сти. Но суще­ство­ва­ли ли эти селе­ния в 15 веке, неиз­вест­но. С уче­том этой инфор­ма­ции ничто не меша­ет выдви­нуть вер­сию о том, что князь Семен Жилин­ский был сыном (или дру­гим близ­ким роди­чем) кня­зя Ива­на Кром­ско­го. Одна­ко, и про­ис­хож­де­ние самих Кром­ских так­же скры­то тума­ном вре­ме­ни5.

До недав­ньо­го часу зали­шав­ся неві­до­мим герб роду князів Жилинсь­ких. Вияв­лене на печат­ці кня­зя Андрія Іва­но­ви­ча Жилинсь­ко­го від 1581 р. зоб­ра­жен­ня6 дає змо­гу не лише закри­ти цю лаку­ну в гераль­ди­ці литовсь­ко-русь­ких князів, але й зро­би­ти пев­ні при­пу­щен­ня щодо дина­стич­но­го поход­жен­ня цьо­го кня­жо­го роду. Зоб­ра­же­на на печат­ці кня­зя Андрія Іва­но­ви­ча фіґу­ра орла ціл­ком неха­рак­тер­на для гераль­ди­ки смо­ленсь­ких князів та їх нащад­ків, нато­мість пред­став­ле­на в гер­ботво­рен­ні родів чер­ні­гівсь­ко­го поход­жен­ня. Вра­хо­ву­ю­чи тери­торіаль­ну та політич­ну близь­кість Сіверсь­ких і особ­ли­во Верхівсь­ких земель до Смо­ленсь­ка, може­мо зро­би­ти віро­гідне при­пу­щен­ня щодо поход­жен­ня князів Жилинсь­ких саме з „Оль­го­ви­чєво­го плєм±ни“. Зго­дом від­не­сен­ня їх до гіл­ки смо­ленсь­ких князів, най­і­мо­вір­ні­ше, пояс­нюєть­ся наяв­ністю володінь на тере­нах Смо­ленсь­кої зем­лі того ж таки с. Жилі­но, від яко­го, за при­пу­щен­ням, мало похо­ди­ти їх родо­ве ім’я7.

ОСНОВ­НАЯ ЛИТЕ­РА­ТУ­РА:

1. Олег Одно­ро­жен­ко. Родо­ві, дина­стич­ні та тери­торіаль­ні зна­ки в литовсь­ко-русь­кій
князівсь­кій гераль­ди­ці XIV — пер­шої поло­ви­ни XVІI століть. // Запис­ки нау­ко­во­го това­ри­ства імені Шев­чен­ка. Том CCLXXI. Пра­ці Комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін. Львів — 2018.
2. Ластов­ский Г. А. Смо­лен­ские кня­зья Вели­ко­го Кня­же­ства Литов­ско­го в пер­вой тре­ти XVI в..
3. Бабен­ко Алек­сей. Сооб­ще­ние на фору­ме imtw // http://​imtw​.ru/​t​o​p​i​c​/​2​1​2​1​1​-​c​h​e​r​n​i​g​o​v​o​-​s​e​v​e​r​s​c​h​i​n​a​-​k​n​y​a​z​y​a​-​i​-​k​n​y​a​z​h​e​s​t​v​a​/​p​a​g​e​_​_​s​t​_​_​330 //.
4. Wolff, J. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku/ J. Wolff. — Warszawa : Druk. J. Filipowicza, 1895. — 723 p., С.622

Поколенная роспись рода

I генерація.

КН. СЕМЕН [……] ЖИЛИН­СКИЙ (1500)

Пер­вым пред­ста­ви­те­лем рода, упо­ми­на­е­мым в исто­ри­че­ских доку­мен­тах, явля­ет­ся князь Семен, полу­чив­ший от коро­ля Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка двор Тулув в Витеб­ском пове­те «со служ­ба­ми»8. Он же зна­чит­ся в спис­ке смо­лен­ской зна­ти, полу­чив­шей в 1500 г. име­ния в Оршан­ском пове­те («Кня­зю Семе­ну Жилин­ско­му дано сель­цо Ели­но»)9. Веро­ятнее все­го эти пожа­ло­ва­ния они полу­чи­ли после утра­ты вла­дений в восточ­ных пове­тах Смо­лен­ской зем­ли, про­изо­шед­шей по резуль­та­там воен­ных дей­ствий меж­ду Моск­вой и Виль­ной в 1493-1500 гг. Мос­ков­ское наступ­ле­ние на рос­лавль­ские зем­ли про­дол­жи­лось сра­зу после заклю­че­ния пере­ми­рия 1503 г. В посоль­ских кни­гах при­во­дит­ся спи­сок «кривд и шкод», кото­рые при­чи­ни­ли смо­лен­ским кня­зьям и боярам «помес­щи­ки и укра­ин­ни­ки вели­ко­го кня­зя Мос­ков­ско­го»10. Из Рос­лавль­ско­го пове­та ВКЛ мос­ков­ской сто­ро­ной были ото­бра­ны волость Сло­бод­ка, села Нагин­ское, Жили­но, Кня­зе­ва, Бояр­ки­но, дво­ры Кош­кин, Бехо­во, Кли­мов­скою, Паш­ко­во Жол­то­но­го­ви и дру­гие без назва­ний10.

Во Вве­ден­ском сино­ди­ке при­сут­ству­ет руб­ри­ка: «Рід князів Жилинсь­ких (с. 29) Кня­зя Семе­на, кня­ги­ню Фетінію, кня­ги­ню Улья­ну.»

Pozostawił synów Iwana i Waeila, jak sie okazuje z późniejszych dokumentów ł). Bratem tych kniaziów, zapewne ciotecznym, był Mitko, którego synom Semenowi i Andrzejowi Mitkowiczom, synowcom swym, kniai Wastl Semenowicz Żyhnskі namiestnik Krzyczewski, potwierdza 1523 r. posiadanie połowy dworzyszcza pod ostrożnemi wrotami zamku Krzyczewskiego, co był dat Jurij Niemiiowicz namiestnik Krzyczewski-Mitkowi, bratu jego, ojcu ich, oraz drugiej połowy, którą oni sami trzymają i dwóch siół w Krzyczewie B).

Жена 1-я: ФЕТИ­НИЯ;

Жена 2-я: УЛЬЯ­НА;

Дети: Семен Жилин­ский оста­вил после себя двух сыно­вей — Ива­на и Васи­лия.

III генерація.

КНЯЗЬ ВАСИ­ЛИЙ СЕМЕ­НО­ВИЧ ЖИЛИН­СКИЙ (1507, — 1529)

намесь­нік мед­ніц­кі ў 1507—1514 гадах [16, с. 221]. В 1509 г. вза­мен ото­шед­ших к мос­ков­ско­му велико­му кня­зю отчин­ных вла­де­ний Васи­лий Семе­но­вич полу­чил Вет­лиц­кую волость в Смо­лен­ском пове­те [16, с. 339]. В 1516 г. князь ста­но­вит­ся кри­чев­ским намест­ни­ком [21, с. 621]. Судя по име­ю­щим­ся дан­ным, Васи­лий Жилин­ский не слиш­ком рев­ност­но выпол­нял воз­ло­жен­ные на него коро­лем обя­зан­но­сти и в пери­од мед­ниц­ко­го [15, с. 565­, 566], и в пери­од кри­чев­ско­го намест­ни­че­ства [15, с. 508-509], В 1509 г. (о дати­ров­ке см. Кром М.М., с. 128) Васи­лий Семе­но­вич по реест­ру королев­ских дво­рян выстав­лял 20 кон­ных вои­нов [16, с. 165], то по Пе­реписи вой­ска 1528 г. толь­ко 12 [9, с. 54, 57, 156].

Цяж­кі фінан­са­вы стан дзяр­жа­вы пад часа­пош­няй вай­ны вымусіў вяліка­га кня­зя шука­ць гро­шы на вяд­зенне баявых дзе­ян­няў. Дзе­ля гэта­га Жыгі­монт Ста­ры пай­шоў на зда­чу ў «заста­ву» дзяр­жаў­ных зам­каў, валас­цей і два­роў. У 1519 г. Кры­чаў быў здад­зе­ны кара­лём Жыгі­мон­там у «заста­ву» кня­зю Васі­лю Сямё­наві­чу Жылінс­ка­му за 733 капы гро­шай [18, с. 86]. Аднак зда­ча зам­каў у арэн­ду не выправі­ла фінан­са­вы стан дзяр­жа­вы. Таму на Вілен­скім сой­ме 1522 г. мно­гія буй­ныя крэды­то­ры дара­валі ўра­ду свае пазы­кі і вяр­нулі ў скарб «застаў­ле­ныя» два­ры, зам­кі і волас­ці. Сво­е­а­саб­лі­вай кам­пен­са­цы­яй іх страт з боку дзяр­жа­вы было тое, што яны атрым­лі­валі гэтыя ўла­дан­ні ў «дажи­вот­ное» вало­данне на пра­вах дзяр­жаў­цаў (Пиче­та В. И., 1958. С. 28). Князь В. С. Жылін­скі ў 1521 г. атры­маў пра­ва на вало­данне гора­дам «на выби­ра­нье пене­зей его на три годы» с после­ду­ю­щим дер­жа­ньем зам­ка «до его живо­та» или да таго часу, пакуль кароль не верне яму доўг, што цяг­ну­ла­ся да самой смер­ці В. С. Жылін­ска­га ў 1529 г. [17, с. 81; 21, S. 622]. В 1519 г., когда Кри­чев­ский замок был пере­дан кня­зю В. Жилин­ско­му, в нем нахо­ди­лось 11 боль­ших пушек, 7 из кото­рых были тро­фей­ны­ми «мос­ков­ски­ми». В цейх­гау­зе зна­чи­лись так­же 33 «полу­та­рас­ни­цы-гро­ков­ни­цы, 12 руч­ниц, 3 фуг­ли­ри­ка, 7 бочек поро­ха мос­ков­ско­го, 2 боч­ки ста­ро­го поро­ха, «гро­ков­ни­цы» с клю­чом и 3 гева­ры». Это ору­жие дер­жав­цы неред­ко исполь­зо­ва­ли про­тив сво­их под­дан­ных и вели­ко­кня­же­ских реви­зо­ров, если они не жела­ли им под­чи­нять­ся. Имен­но так хотел посту­пить в 1527 г. князь В. Жилин­ский по отно­ше­нию к Ива­ну Бот­ви­нье, кото­рый при­был к нему с «гос­по­дар­ским листом». Князь заявил: «Ест­ли дей для мене с тыми листы пой­дешь, велю дей на тебе з зам­ку з дел бити».

Вало­данне Васілём Жылін­скім Кры­ча­вам і яго волас­цю ўвай­шло ў гісто­рыю гора­да як эпо­ха бес­са­ром­на­га рабаўніцтва ім гора­да і ста­ро­ства. Свед­чан­нем гэта­га з’яўляюцца зва­ро­ты кара­ля Жыгі­мон­та да кня­зя Жылін­ска­га з патра­ба­ван­нем спы­ні­ць рабаўніцтва. Пер­шая скар­га да кара­ля была склад­зе­на ўжо ў 1522 г. Мяш­чане і жыха­ры волас­ці нара­калі, што дзяр­жаў­ца ўвод­зі­ць шмат­лікія «нави­ны», чыні­ць «крив­ды вели­кий», забраў у волас­ці вас­ка­бой­ню, езд­зі­ць у палюддзе «у вели­ком почте», — тым часам як раней намес­нікі ўво­гу­ле не езд­зілі ў палюддзе. Князь Васіль Жылін­скі сам езд­зіў па валас­ных раз­мё­тах і браў з сялян «не мало пеня­зей», пры­му­шаў іх да цяг­лай пра­цы. Спра­вай гэтай па загад­зе кара­ля зай­маў­ся князь Кан­стан­цін Іва­навіч Аст­рож­скі, які знай­шоў скар­гі жыхароў«правыми». Кароль Жыгі­монт Ста­ры зага­даў кня­зю Жылінс­ка­му вяр­нуц­ца «да ста­ри­ны», не ўвод­зі­ць нія­кіх новых падат­каў і дадат­ко­вых прац, вяр­ну­ць вас­ка­бой­ню (АЛРГ, 1899. С. 184-185. № 168). Аднак, няг­лед­зячы на гра­ма­ту кара­ля, у 1526 г. мяш­ча­нам Кры­ча­ва і жыха­рам волас­ці зноў прый­ш­ло­ся звяр­тац­ца са скар­гай на дзе­ян­ні кня­зя Васі­ля Жылін­ска­га. Спра­ва ў тым, што ў 1522 г. Кры­ча­ву і волас­ці быў дад­зе­ны Ста­тут аб паме­рах дахо­даў намес­нікаў, які да нас не дай­шоў. Але пас­ля закан­ч­эн­ня ваен­ных дзе­ян­няў давед­зе­ная да галечы вай­ной і морам волас­ць, якая да таго ж стра­ці­ла част­ку сваіх ула­дан­няў, была не ў стане выплоч­ва­ць нія­кіх дані­наў. Таму жыха­ры гора­да і волас­ці што­год звярталіс’я да вяліка­га кня­зя з прось­бай дара­ва­ць іх і вызвалі­ць ад выпла­ты падат­каў. У студ­зені 1525 г. яны былі зноў вызва­ле­ны ад выпла­ты ўсіх падат­каў яшчэ на год (НГАБ,кмф-18, воп. 1, адз. зах. 14, арк. 251 адв.— 252 адв.). Сіту­а­цыя нязнач­на палеп­шы­ла­ся праз год. Але і тады волас­ць маг­ла выплоч­ва­ць толь­кі пало­ву дані­наў. У той жа час Жылін­скі пра­ця­г­ваў бра­ць падат­кі ў поў­ным паме­ры, кла­ду­чы іх ў сваю кіш­эню, і нават не звяр­таў ува­гу на кара­леўска­га камі­са­ра Міхаі­ла Кузь­мі­ча, які раз­біраў­ся па гэтай спра­ве. Кароль патра­ба­ваў спы­нен­ня гра­бя­жу жыха­роў волас­ці «вряд­ни­ка­ми» Жылін­ска­га, папяр­эдж­ва аб неда­пуш­чаль­на­сці гра­бя­жоў і аб маг­чы­мас­ці кан­фіска­цыі маё­мас­ці (Любав­скйй М. К., 1892. С. XLII-XLIII).
Аднак і пагро­за кан­фіска­цыі не спы­ні­ла дзе­ян­ні Жылін­ска­га. На пра­ця­гу дру­гой пало­вы 1526 — пачат­ку 1527 г. жыха­ры Кры­чаўс­кай волас­ці неад­на­ра­зо­ва зноў звяр­талі­ся са скар­га­мі да кара­ля. Нават самі езд­зілі да яго ў Гданьск, Вар­ша­ву і Кра­каў, дзе «со сле­за­ми жалу­ю­чы» аб тым, што Жылін­скі нават узмац­ніў «дра­пеж­ства». Неад­на­ра­зо­выя спро­бы кара­ля і паноў-рады ўга­ва­ры­ць Жылін­ска­га спы­ні­ць рабаўніцтва не давалі нія­кіх вынікаў. Калі кароль адправіў у Кры­чаў свай­го камі­са­ра Іва­на Бацвін­ню, то Жылін­скі нават не пус­ціў яго ў замак і папяр­эд­зіў: «ест­ли дей до мене с тыми листы пои­деш, велю дей на тебе з зам­ку з дел бита». Болей таго, тут жа на вачах кара­леўска­га камі­са­ра былі збіты ста­рас­та кры­чаўскі, стар­цы валас­ныя, мяш­чане і паса­д­жа­ны ў тур­му. Жыха­ры волас­ці, у чар­го­вы раз прый­шоў­шы да кара­ля Жыгі­мон­та ў Кра­каў, скард­зілі­ся «со сле­за­ми и вели­ки­ми кри­ки… имо­ви­ли перед нами: иж дей вжо далей того там жити не будем, а пой­дем из жона­ми и з детьми проч, а то нашой мило­сти, гос­по­да­ру нашо­му, объ­яв­ля­ем и з себе при­ся­гу в том скла­да­ем». Толь­кі пас­ля гэта­га Жыгі­монт пры­бег да больш рашучых дзе­ян­няў: ён пас­лаў у Кры­чаў дзя­ка Андр­эя Мац­ко­ві­ча, каб забра­ць у Жылін­ска­га «к рукам гос­по­дар­ским» волас­ць і горад і тры­ма­ць іх да высвят­лен­ня віны дзяр­жаў­цы. Жыгі­монт зноў не выклю­чаў маг­чы­мас­ці кан­фіска-
цыі волас­ці і гора­да (Дов­нар-Заполь­ский М. В., 1905. С. 153-155. № 49). Гэтая спра­ва, вера­год­на, усё ж такі добра скон­чы­ла­ся для Жылін­ска­га, бо ўжо на пачат­ку 1529 г. кароль Жыгі­монт даручыў яму забра­ць з рук Нікі­фа­ра Баба­е­да Лучыц­кую волас­ць і далучы­ць яе да Кры­чаўс­кай. Аднак, добра веда­ю­чы схіль­на­сці Жылін­ска­га, кароль заба­раніў яму туды ўва­х­од­зі­ць. Усе пада­тка­выя спра­вы павін­ны былі ісці праз мяс­цо­вых стар­цаў (Любав­скйй М. К., 1892. С. XLVIII.XLIX. № 46). 17 мар­та 1529 г. король Сигиз­мунд пере­дал волость Олу­чи­чи под управ­ле­ние кри­чев­ско­го дер­жав­цы кня­зя Васи­лия Семе­но­ви­ча Жилин­ско­го (Мяцель­скі А.А. Ста­ра­даўні Кры­чаў. С. 123). дай­ш­ла кры­ні­ца, дата­ва­ная 17 сакавіка гэта­га года, згод­на з якой кароль Жыгі­монт Ста­ры, спа­сы­ла­ю­чы­ся на скар­гі, якія пас­ту­пілі яму ад жыха­роў волас­ці на дзяр­жаў­цу (часо­ва­га ула­даль­ніка) Нічы­па­ра Баба­е­да­ва, забіраў яе і пера­да­ваў пад кіра­ванне дзяр­жаў­цы Кры­чаўка­га зам­ка і волас­ці кня­зя Васі­ля Сяме­наві­ча Жылін­ска­га.

«Гас­па­да­ранне» Жылін­ска­га Кры­чаўскім ста­ро­ствам на пра­ця­гу дзе­ся­ці­годдзя было такім «плен­ным», што нават пас­ля яго смер­ці да кара­ля прый­ш­ла дэпу­та­цыя з Кры­ча­ва («люди наши от всех мещан и людей воло­сти нашое Кри­чев­ское»), якая скард­зіла­ся на хлеб­ны неда­род і раза­р­эн­ні ад было­га дзяр­жаў­цы, прасі­ла кара­ля вызвалі­ць іх ад аба­вяз­ку выпла­ты падат­каў. Але кароль пагад­зіў­ся толь­кі на зні­ж­энне напа­ло­ву паме­ру падат­каў на год (Кром М. М., 1995. С. 149-150).

Умер Васи­лий Жилин­ский око­ло 1529 года [21, с. 622].

Ю. Вольф в резуль­та­те изу­че­ния при­ви­лея Жиги­мон­та I кри­чев­ско­му бояри­ны Вас­ку Кипры­я­но­ви­чу [19, с. 266] посчи­тал, что у Васи­лия Семе­но­ви­ча были дво­ю­род­ные бра­тья по отцу — Семен и Андрей Мит­ко­ви­чи. Одна­ко в дан­ном слу­чае в капи­тальный труд извест­но­го иссле­до­ва­те­ля вкра­лась досад­ная ошиб­ка, и тако­вых род­ствен­ни­ков у кня­зей Жилин­ских в дей­стви­тель­но­сти не ока­за­лось.

Жена: ГАН­НА БОРИ­СОВ­НА ИЗ РОДО­ВА (уп. 1507—1532)

9. Пера­пис вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кн. 523. Кн. пуб­ліч­ных спраў 1 / пад­рыхт. А. I. Гру­ша [і інш.]. — Мінск : Бел. наву­ка, 2003. — 444 с.
15. Lietuvos Metrika / Vilnius : Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2011. — Kn. 7: (1506-1539): Uzrasymu knyga 7. — 1012 p.
16. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1994. — Kn. 8: (1499-1514): Uzrasymu knyga 8. — 649 p.
17. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidybos institutas, 1997. — Kn. 10: (1440-1523): Uzrasymu knyga 10. — 179 p.
18. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidybos institutas, 1997, — Kn.11: (1518-1523): Uzrasymu knyga 11. — 228 p.
19. Lietuvos Metrika / Vilnius : Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2001. — Kn. 12: (1522-1529): Uzrasymu knyga 12. — 856 p.
21. Wolff, J. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku/ J. Wolff. — Warszawa : Druk. J. Filipowicza, 1895. — 723 p.

Kniai Wasil Semenowicz Żyliński już w 1507 r. je
t.namiestnikiem Miedni- c ki m I a) . Namiestnik Mtednicki kniai Wasi! Semenawicz Zyliński, zn wierną służbę kró- lam Kazimierzowi i Aleksandrowi, otrzymuje od króla Zygmunta 1509 r. przywilej na dworzec Memiżeki Cłojdutiszki w powiecie Wileńskim, który trzymał przedtem Iwaezko Koszka /3) Jednakże na prośbę Iwana Koszki król w tymże roku odbiera Gnjdutiszki kniaziaivi Zylińskiemu i powraca takowe Koszce ‘*), Natomiast kniai Wasi! Semenawicz Żyliński otrzymuje w tymże roku podobny przywilej za ojcowiznę swą, która odeszła do w. ks. Moskiewskiego, na włość w pow. Smoleńskim nazwaną Wetlicze ‘). W 1614 król w liście do namiestnika Miedntckiego kn. Wasi!a Semenowtcza Żylińskiego, d_* mu ustawę i opisuje powinności poddanych Miednickich 10). W 1516 r. kniai Wasi! Żyliński otrzy- mał namiestnictwo Krzyczewskie; przy oddaniu mu tego zamku spisano armatę (t- ) o j» g o uzbrojenie) «). W 1519 r. kniai Wasi! Semenawicz Żyliński, zabezpiecza się co do wzięcia w zastaw w summie 733 kop groszy włości Krzyezewskiej «), zaś w następnym roku, już namiestnik Krzyczewski. otrzymuje przywilej na zastaw Krzyczewa z zamkiem, miastem i włością w summie 733 kop groszy, do wybrania tej summy w cią- gu lat trzech, a potem dożywocie 10). W 1523 r. jako namiestnik Krzyczewski potwierdza synowców swych Mitkiewiczów w posiadaniu dóbr pod Krzyczewera 10). W popisie 1528 r. kniai Wasi! Żyliński zapisany na % konie «). Jeszcze w 1529 r. król pisze do dzierżawcy Krzyczewskiego kniazia Wasi!a Żylińskiego w sprawie krzywd poddanym Krzyozewskim, przez niego wyrządzonych ‘). Niezawodnie umarł w 1529 r.; już 1530 r. knia- hinią Wasi/ewa Żylińska Hanna Borisowna, skarży eię na bojarów i ludzi hospod orskich Witebskich, o zabranie ludzi i ziem majątków jej Abramkowszczyzny i Semenkow- szczyzny *). W tymże i następnym roku kniahinią Żylińska ma sprawy; o poddanego Tułowskiego, z Iwanem Zelcpubą o zabranie ziem dworu Tutowskiego zwanych Sawiń- ska Semenkowszczyzna, z Żankiem Olechnowiczem o zabranie drzewa bartnego do Tulowa należącego, z ludźmi hoepodarskimi Witebskimi o zabranie ziem dworu Tułowa i z Iwanem Bohdanowiczem Sapiehą o dług kniazia Żylińskiego 3). Ze sprawy, którą jej wytoczono o ziemie dworu jej Rogowa okazuje eię, że kniahinią Wasi/ewa Semeno- wiczaBanna była córką Borisa Semenowicza, po którym odziedziczyła Rogowo w powie- cie Wiłkomierakim, który to majątek król 1539 r , w liście do dzierżawcy Wiłkomierskiego i Onikezteńskiego Kmity Kuncewicza, w puaiadaniu jej każe pozostawić M. W osta- tnich dniach tegoż roku wydany został dekret w sprawie kniahini WasUowej Semenowi- cza Żyhns kie/Hanny Borisowny, z łowczym Witebskim Mikołajem Skleczewskim, o za- branie ziem dworujej własnego w Ginjkonierach, pożęcie żyta, wytępienie bobrqw i ze- branie popiołu w puBzczy aj. W 1541 r. kniahinią Wasi/ewa Semenowicza Żylińska Hanna i syn jej Iwan otrzymują potwierdzenie na dworzec Tiudeniszki w dzierżawie Miednickiej 0). Kniaź Wasil Semenowicz pozostawił wymienionego wyżej syna Iwana i córkę Na- siazyę, najprzód żonę kniazia Fedora Michałowicza Wiszni e wiec kiego. W 1533 r. kniaź Fedor Michałowicz Wiszniewiecki dzierżawca Czeczereki i Crop oj ski zeznaje, iż pojąwszy za małżonkę córkę nieboszczyka kn. Wasi/a Semenowicza Żylińskie- go starosty Krzyczewsktego, kniatne Nastazye, wziął za nią 400 kop gr., wzaminn za co za- pisuje jej trzecią część w swych majątkach macierzystych, zwanych Horki, Brodcy i Mak- simowicze około Berezyny, weummie 500 kop groszy, a nadto połowę zamku Peremila, swej wysługi, na wieczność ‘). Kniaź Fedor Wiszniewiecki umarł wkrótce po powyż- szym zapisie a wdowa po nim wyszła powtórnie za kniazia Aleksandra Andre- je wic za Sanguszkę-Koszerskiego; już 23#Kwietnia 15;s5 król potwierdza kniaź* nie Nastazyi córce kniazia Wasi/a Semenowicza Żylińskiego starosty Krzyczewsktego, obe- cnie kniahini Aleksandrowej K&szyrskiej, zapis pierwszego jej meta kniazia Fedora Michałowicza Wiszniewieckiego B).

КНЯЗЬ ИВАН СЕМЕ­НО­ВИЧ ЖИЛИН­СКИЙ (? — пась­ля 1552)

све­де­ния о нем крайне скуд­ны. В сущ­но­сти, поми­мо того, что он в 1509 г. полу­чил в каче­стве гос­по­дар­ско­го дво­ря­ни­на «отпра­ву» в коли­че­стве 12 коп гро­шей «з вин доро­гиц­ких»11, а в 1516 г. под­твер­ди­тель­ный при­ви­лей от Жиги­мон­та I Ста­ро­го на отцов­ский Тулув8, а в 1552 ад Жыгі­мон­та Аўгу­ста (1552), нам боль­ше ниче­го о нем не извест­но.

KniaŻ Iwan Semenowici Żylipski, występuje po raz pierwszy w 1509 r., w którym otrzymują od króla: kniai Wasi! Żyliński 30. kop a kniaź Iwan Żyliński 12 kop jurgel- tu a). Następnie kniai Iwan Semenowi cz Żyhnskt otrzymał dwa razy potwierdzenie na Tułów, najprzód od króla Zygmunta, w Grodnie J510 r. Lutego 8 indikta 12, potwierdzenie przywileju danego OJCu.jego kniaziowi Semenowi Fedorowiczowi Żylińskiemu, przez króla Aleksandra, na dwór Tułów w powiecie Witebskim ze służbami, a następnie w 1552 r. od króla Zygmunta-Augusta, potwierdzenie wymienionego przywileju króla Zygmunta ,0>. Więcej o nim nie słychać; niezawodnie umarł bezpotomnie a Tułów odziedziczył po nim synowiecjego kn. Iwan Wasilewicz Żyliński. W 1628 r. majątkiem tym władała knia%na Katarzyna Żyhnska, tona kniaiia Jana Ogińskiego starosty Kormialowskiego «) .

IV генерація.

КНЯЗЬ ИВАН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ ЖИЛИН­СКИЙ (1541, † каля 1557)

вало­даў два­ром Цюд­зеніш­кі каля Мед­нікаў і Рога­ва. Iwan Wasilewicz, zmarł w 1556 roku najprawdopodobniej jako prawosławny, ponieważ kazał pochować się w wileńskiej cerkwi Świętej Trójcy.

1547 10. 24 доку­мент № 6, у яко­му впи­са­но теста­мент пані Ядві­ги Глі­бо­ви­чів­ни щодо опіки над її непов­но­літ­ньою доч­кою Ган­ною з усі­ма маєт­но­стя­ми. Віленсь­кий воє­во­да, канц­лер, пан Ян Юрій­о­вич Глі­бо­вич пові­дом­ляв вели­ко­му кня­зю литовсь­ко­му, що його доч­ка Ядві­га «впа­ла у вели­кую немоц, а лежить тутъ у Виль­ни. Вра­хо­ву­ю­чи мож­ливість перед­час­ної смер­ті, вона «вмыс­ли­ла таста­мєнтъ оста­точ­ное воли сво­ее спра­ви­ти». Згід­но прий­ня­то­го рішен­ня Ядві­га пере­да­ва­ла в опіку своє­му бать­ко­ві непов­но­літ­ню доч­ку Ган­ну, все рухо­ме та не рухо­ме май­но «вод­ле того, яко на то и мужа ее, небож­чи­ка пана Михай­ла, воля была». На про­хан­ня воє­во­ди під­твер­ди­ти само­стій­ність прий­ня­то­го рішен­ня був направ­ле­ний гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок, пан Михай­ло Нар­бут. Остан­ній засвід­чив прав­дивість слів Ядві­ги. Від­по­від­но Ян Глі­бо­вич роз­по­ряд­жав­ся усім май­но до пов­но­літ­тя Ган­ни або до її одру­жен­ня. У разі від­сут­но­сті у неї дітей, всі маєт­но­сті пере­хо­ди­ли до воє­во­ди та його дітей. Крім цьо­го, остан­ньо­го зобов’язали «объ­хо­ды костель­ные, слу­ги отпра­во­ва­ти, долъ­ги выпра­во­ва­ти, челедь невол­ную роспра­во­ва­ти». Від­міти­мо також, що теста­мент було ого­ло­ше­но в усній фор­мі («перед нимъ (мар­шал­ком. – Д. В.) усты сво­и­ми созна­нье вчи­ни­ла»), а свід­ка­ми висту­пи­ли князь Іван Полу­бенсь­кий, князь Іван Жилинсь­кий, князь Іван Один­це­вич та лікар Вой­тех Познаніта12.

Kniaź lwan Wasilewicz Żyliński wspomniany 1541 r. obok matki aj, występuje następnie w rozmajtych sprawach, które mu wytaczali: w 1547 r. pani Zofia Olbrachtowa Gasztoldowa o niesłuszne uwiązanie ludzi 10), Bartłomiej Lewonowicz o gwałtowny na- jazd na dwór jego Wodekle «), 1549 r. Jan Semenowicz Żaba o gwałty nad ludźmi 11) a 1550 r. burmistrz Wileński Łukasz Isajewicz o III kop groszy IJ). W 1551 r. kniaź Iwan Wasi/ewicz Żyliński podpisał postanowienie szlachty, województw Połockiego i Witebskiego, względem ludzi pochodnych Ił). W latach 1553 r. wzmiankowany często z powodu ustawicznych skarg sąsiadów, którym wyrządzał krzywdy, a mianowicie 1553 r. oskarżony przez Aleksandra Władykę o czynienie krzywd z majątku swego Rogowa 13). zaś; w następnym toku ma sprawę z Janem Wnuczkiem chorążym Miednickim, w toku której Ostafi Wołowicz starosta Miednicki dopomina się o niesłuszne zagarnięcie przez niego sianożęci Szlebowskiej należącej do dworu Miednickiego 16}. W tymże roku zapisał plac w Wilnie Janowi Rymszy li), oraz ma sprawę z Lewonowiczami 16). Tenże kniaź Iwan Wasi/ewicz Żyliński w 1555 r. oskarżony przez Sieniąwokiego wojewodzica Ruskiego o najazd na Daniuszewo 19) i pozwany przez Żabę o dług 10 kop groszy, któ- ry zaciągnął wspólnie z matką 20). Jako zięć pani Heleny Nikodemowej starościnej MJelniekiej, kniaź Iwan Wasi/ewicz Żyliński w tymże roku, w jej sprawie z chorążycami Miednickimi Stanisławem i Piotrem Stanisławowiczami, oskarżony jakoby z polecenia armem. 623 starościnej uwiązał eię w ich Us ‘). W następnym 1556 r. pozwany w tejże sprawie przez wymienionych chorążyców Miednickich a), 51 także przez panią Stanisławowe Ki- szczynę wojewodzinę Witebską o krzywdy wyrządzane a). Tegoż roku 12 Czerwca 1556 kn. Iwan Wasilewicz Żyliński obtatowat osobiście testament swój, tegoż dnia w Wilnie spisany, którym poleca żonie Dorocie Nikodetn&wnie, aby byt pochowanym w Wilnie w cerkwi Sw. Trójcy; tejże żonie za wniesione przez nią 800 kop gr., zapisuje 1,600 kop na Bogowie oraz ruchomości, naznaczając jej i dzieciom (których nie wylicza) opiekunów.*). Niezawodnie umarł okola 1557 r. W Grudniu 1558 r. kniahinią Dorota Nikodemówna Ży- lińska wdowa, odbiera napowrót pieniądze i powraca dom w Wilnie, kupiony przez nie- boszqykajej męża kniazia Iwana Wasilewicza Żylińskiego 3). W następnym roku knia- hinią Iwanowa Wasilewicza Żylińska Dorota Nikodemówna Ciechanowiecka starościanIta Mielmcka, sprzedaje panu Mikołajowi Kiszce Ciechanowskiemu podczaszemu w. ks. Lit., staroście Drohickiemu, za 900 kop groszy, majątek Dubniki, kupiony od rodzonych braci Piotra, Kacpra i Andrzeja Nikodemowiozów Ciechanowieckich starościców Miel- nickich B). Według popisu wojska Litewskiego z 1565 r. kniahinią Dorota żelinska (aicl, obowiązana postawić 17 kc ni w pancerzach z przyłbicami i tarczą z drzewa T). Kniaź Iwan Wasilewicz Żyliński w testamencie swoim z 1556 r., wspomina o dzie- ciach, których nie wylicza. Dziećmi te mi byli niezawodnie synowie Andrzej i Jan.

») ‘. 29 k. 105.
) Tarrrże k. 111. III, S. 22 ir. 221 d. 160.
») Tamie k. 290 d. 306.
») Para. I Cz. II 9.
‘o} 1563 Kwietnia 19 (S. 31 k. 48).
«] 1654 Października 16 (S. 63 k. 63).
) Z. 35 k. 302 d 204. '») S. 66 k. 211. 'o) 1565 Luty 22 (Tamie k. 216). 20) Tamie h. 266. ') 1655 Października 16 (S. 33 k 420). «i S. 33 k 652 i 621. ») Tamże k m od. «) Z. 34 k ID »1 1558 Gmdniu 10 (8. 38 k 666). «) 1569 CeelWca 14 (Z. 40 k. 406). ') Arch. Juge Cz. VII T. 1216 »; Z. 69 III. Жена: ДОРО­ТЕЯ НИКО­ДИ­МОВ­НА КНЯЖ­НА АНА­СТА­СИЯ ВАСИ­ЛЬЕВ­НА ЖИЛИН­СКАЯ

23 мая 1535 года «княжне Наста­сье доче­ри кня­зя Васи­лия Семе­но­ви­ча Жилин­ско­го ста­ро­сты Кри­чев­ско­го, а ныне супру­ге кня­зя Алек­сандра Кошир­ско­го» поль­ский король Сигиз­мунд Ста­рый под­твер­дил запись её пер­во­го мужа Фёдо­ра Виш­не­вец­ко­го на 500 коп денег и поло­ви­ну усадь­бы Пере­миль. В каче­стве при­да­но­го князь Алек­сандр Сан­гуш­ко за вто­рой женой полу­чил часть в усадь­бе Пере­миль, вто­рой частью кото­рой вла­дел князь Иван Михай­ло­вич Виш­не­вец­кий, дер­жав­ца чечер­ский и про­пой­ский. В 1539 году А. А. Сан­гуш­ко вызвал кня­зя И. М. Виш­не­вец­ко­го на суд, обви­няя его в ущер­бе, при­чи­нен­ном в их сов­мест­ном вла­де­нии. В 1540 году он обме­нял свою тре­тью часть Дере­чи­на на поло­ви­ну Пере­ми­ля, при­над­ле­жав­шую кня­зю И. М. Виш­не­вец­ко­му.

Муж: КНЯЗЬ ФЕДОР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ВИШ­НЕ­ВЕЦ­КИЙ СТАР­ШИЙ (ум. 1533), ста­ро­ста чечер­ский и про­пой­ский (1° — дочь гос­по­да­ря Мол­да­вии Сте­фа­на Вели­ко­го).

Муж: КНЯЗЬ АЛЕК­САНДР АНДРЕ­ЕВИЧ САН­ГУШ­КО (? — 1565) — госу­дар­ствен­ный дея­тель Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, ста­ро­ста гомель­ский (с 1535 года), князь Кашир­ский (1560—1565), мар­ша­лок гос­по­дар­ский (1553—1565). (1° — княж­на Анна Полу­бин­ская, дочь кня­зя Васи­лия Андре­еви­ча Полу­бин­ско­го, кото­рая оста­ви­ла мужа и вто­рич­но вышла замуж за Нико­лая Зави­шу).

V генерація.

КНЯЗЬ ЯН ИВА­НО­ВИЧ ЖИЛИН­СКИЙ (? — каля 1600)

у 1595 год­зе атры­маў сёлы Лан­келіш­кі, Маль­нічы й Харо­мы каля Пуні.

Жена: Эльж­бе­та Ход­ке­вич (*1568); дочь Яна Ход­ке­ви­ча и Кри­сти­ны Збо­ров­ской; (2° муж Саму­ил Воло­вич).

Jan Żyliński zaślubił 159:1 r. Halszkę Chodkiewiczó wnę kasztelankę Wi- l e ń s k ą’ 3) , jan Żyliński i małżonka jego Elżbieta Chodkiewtczówna otrzymują 1595 r- przywilej na 3 sioła w dzierżawie Punstiej: Lankieliszki, Malnicze i Choromy a 1598 r. potwierdzenie tegoż przywileju b). Jan Żyliński umarł okota 1600 r., a wdowa po nim wyszła powtórnie Y Kwietnia lćOO i*, za Samuela Wotowicza 20), ale prędko umarła; wdo- wiec po niej ożenił się 25 WrzeŚDia 1605 z Halszką Sapieżanką w J . Córkami Jana i Elżbiety z Chodkiewiczów Żylińskich były niezawodnie:

Z. 88 K 74. «) Jewłaezaweki, Pamiętnik 59. ‘») Przywilej Z d. 7 Sierpnia 1693 r., potwierdze- nie 7 Marca 1598 r. (Z. 83 k. 290 d. 279). >’) Jewłaszewski, Pamie,tnik etr. -70.
20) Archiwum domu Sapiehów 1467, 469.

КНЯЗЬ АНДРЕЙ ИВА­НО­ВИЧ ЖИЛИН­СКИЙ (? — 1602)

вой­скі віцеб­скі ў 1596 год­зе, пась­ля мар­ша­лак упіц­кі, ад 1597 году мар­ша­лак віль­ка­мір­скі; вало­даў маёнт­кам Кон­скі ў Віцеб­скім паве­це.

Акты Вил­ко­мир­ско­го грод­ско­го суда за 1596 — 1607. Шестой выпускъ ^Опи­си доку­мен­товъ Вилен­ска­го Цен­траль­на­го Архи­ва древ­нихъ акто­выхъ книгъ состав­ля­етъ про­дол­же­ние уже издан­ныхъ Архи­вомъ пяти выпус­ковъ. Въ этомъ выпус­ке опи­са­ны сле­ду­ю­щие акто­вые кни­ги Вил­ко­мир­ска­го грод­ска­го суда:
Кни­га .М. 13878 за 1596 г. актовъ 240.
1596 г. дек. 4. Заем­ный л. (Облигъ) мар­шал­ка вил­ком. пов’Ьта Ста­ни­сла­ва Мик. Шов­ков­ска­го витеб. вой­ско­му Андрею Жилин­ско­му на 70 коп. гр. Л. 430 — 1.
32. 1юня 5. Доне­се­ние воз­на­го о вводЪ имъ корол. мар­шал­ка, кня­зя Андрея Жилин­ска­го во вла­де­ние им. Свир­нов­скимъ, вил­ком, пов. зало­жен­нымъ ему вой­скимъ виль­ком. пов. Каси­еромъ Стеф. Дов­гир­домъ. Л. 18.
59._Мая 6 1600 г. Усту­поч­ный лист зем. Себес­ти­а­на Кола­ков­ска­го слу­жеб­ни­ку корол. мар­шал­ка кн. Андрея Жилин­ска­го шла­хет­но­му Кришто­фу Пуке­лю на облигад1йный листъ, дан­ный ему, Кола­ков­ско­му на 1 ^ 1 копы гр. зем. Мико­ла­емъ Шло­момъ. Л. 103.
187. Авг. 4. 1597 г. авг, 2. Инвен­тарь им. Свир­по­вска­го ^ вилк. п., дан­ный ори зало­го­вом лист * Дов­гир­домъ кн. Андрею Жилин­ско­му. На ПОЛЬ. яз. См. № 184. Л. 222 — 5.
18 Авг. 4. 4.159? г. авг. 2. Застав, л. Кас­по­ра Дав­гир­да, вой­ска­го вил­ком, нов., и е. ж. Доро­ты Ян. Шов­ков­ской на им. Свир­нов­ское ^ вил­ком, нов., мар­шал­ку вил­ком, п. кн. Андрею Жилин­ско­му. Л. 214 — 16.
W rodzinie kniaziów Żylińskich, także pochodzących od dawnych kniaziów smoleńskich, ewangelikiem — według Bolesława Grużewskiego — był Andrzej Żyliński. Jego szwagier Andrzej Zawisza po dokonaniu konwersji, nie chcąc w swych dobrach mieć zboru ewangelickiego, postanowił sprzedać Żylińskiemu majętność żejmeńską129.

Kniaź Andrzej Żyliński otrzymuje 1582 r. przywilej na dwie służby ludzi’*). Będąc wojskim Witebskim kniai Andrzej Iwanowicz Żyliński w 1596 r. władał majątkiem Końskim w Witebskiem 0). Tenże kn. Andrzej Żyliński wojski Witebski mianowany 27 Listopada 1596 r. marszałkiem Upitskim ,0). Wojskim Witebskim po kniaziu An- drzeju Żylińskim, który postąpił na marszalkostwo Upitskie, został 7 Marca 1597 r. kniaź Janusz Drucki Sokolinaki «). Widocznie jednak kniaź Andrzej marszałkostwa Upitskie- go nie rzyjął, a natomiast 25 Marca 1597 r. mianowany marszu łkicm Wiłkomierekim s l. U maił 1602 r.; marszałkiem powiatu Wiłkomierakiego, po śmierci kniazia Andrzeja Żylińskiego, mianowany 22 Marca 1603 r. Aleksander Rnjecki «). Dobra lenne Rogowo po bezpotomnej śmierci kn. Andrzeja Żylińskiego, otrzymuje dopiero IblO r. Mi- kołaj Sapieha kuchmistrz w. KB. Lit. ‘*); widocznie jednak Sapieha nie utrzymał się przy tym majątku, który powrócił do sukcesorów kniazia Andrzeja «). Wdowa kniazia An- drzeja Żylińskiego występuje 1604 r. w pewnej sprawie 15).

»; Z. 69 K. III.
» Trądy Wileńskiego IX Archeologicznego zjazdu. WIlno 1898 r. Oddział II etr. 190. ») Z. 83 k. 137 d. 148.
») Tarrrże k. 228 d. 280.
«) Z. 89 k. 234.
«) Z. 86 K 235.
«) Z. 89 k. 200.
15) Patrz niiej.

Жена: ЯДВИ­ГА МАЛ­ХЕ­РОВ­НА ЗАВИ­ШАН­КА.

VI генерація.

КНЯЖ­НА ДОРО­ТЕЯ ЯНОВ­НА ЖИЛИН­СКАЯ (1632, 1639)

Oorota Żylińska, żona l)Mikołaja Frąckiewicza Radzimińskiego starosty Lidzkiego i Wasiliskiego, 2) Andrzeja Szujskiego; w 1632 r. DadzibÓ£ Frąckiewicz Radzimiński dworzanin królewski, syn Mikołaja Frąckiewicza Radzimińskiego starosty Lidzkiego i Doroty Żylińskiej obecnej Andreowej Szujskiej, wyjeżdżając za’granioe dla dokończenia edukaeyi, porucza opiekę nad rodzeństwem i dobrami Lwu Sapieże wojewodzie Wileńskiemu13. Oboje, Andrzej Szujski miecznik Bizeski i zona jeg? .nrota Żylińska, otrzymują 1639 r. przywilej na oddanie w arendę dzierżawy InturSklej14.

КНЯЖ­НА КАТЕ­РИ­НА АНДРЕ­ЕВ­НА ЖИЛИН­СКАЯ (1627, ум. ок. 1646)

27 Янва­ря 1627 г. усту­поч­ная запись (завод­чый листъ), по кое­му Кор­мя­лов­скій ста­ро­ста Иванъ и жена его Кате­ри­на Андре­ев­на княж­на Жилин­ская Огин­скiе усту­пи­ли навсе­гда Маты­су Чор­но­му, зало­жен­ныя умер­шимъ Сер­гѣю и женѣ его Аннѣ Сте­па­нов­нѣ Чер­нымъ, отцомъ Жилин­ской, кн. Андре­емъ Жилин­скимъ, части имѣнiя Туло­ва, сост. въ Витеб. воев., а имен­но: „служ­бы, то есть, про­зы­ва­е­мые: Януш­ко­во, Коров­чи­но, Луго­но­во, Зару­би­но, Шевал­ки, Бра­свав­цо­во, Жоден­ко­во, со вси­ми под­да­ны­ми, тамъ меш­ка­ю­чи­ми, и с пусто­ша­ми», въ слѣ­ду­ю­щихъ гра­ни­цахъ: „Почав­шы отъ петы надъ ровомъ иду­чемъ, назва­нымъ Дев­ромъ, на горе копе­ць уко­па­но и в клене рубе­жы; отъ того коп­ца и кле­ну межою узвал­ною, зоста­ву­ю­чы кгрун­ты пна Чор­но­го и мал­жон­ки его отъ служ­бы Шевел­ков­ское по пра­вой руце, а Тулов­ское поле по левой, про­шод­пы тою межою нема­ло, копецъ уко­па­но на рогу; отъ того кон­ца зно­ву лок­темъ уле­во, у бере­зу з рубе­жа­ми, одъ тое бере­зы у оси­ну; з оси­ны зно­ву у оси­ну; одъ тое оси­ны черезъ доро­гу, кото­рая идетъ з Воронъ до Туло­ва, там­же под­ле тое доро­ги, коло пня бере­зо­во­го копе­ць уко­па­но; одъ того коп­ца у летецъ надъ руча­емъ, назва­нымъ Ото­на­со­вым»; тымъ ручемъ унизъ про­шод­шы, потымъ с того ручя уле­во у вышед­шы, на горе коло пня копе­ць уко­па­но; отъ того коп­ца у поточы­ну, у вол­се рубе­жы; золхи у оси­ну рубе­жы; одъ тое оси­ны уле­во лок­темъ надъ мош­комъ межою узвал­ною у бере­зу вели­кую з рубе­жа­ми; с тое бере­зы у копецъ коло олхи надъ пере­ко­пом»; отъ того коп­ца зно­ву у копе­ць; одъ того коп­ца дорож­кою у копецъ коло бере­зы; с того коп­ца уле­во кру­то у бере­зу; з бере­зы у оси­ну; з оси­ны у сос­ну вели­кую; отъ тое сос­ны межою у кошецъ, коло рубе­жы; отъ того коп­ца зно­ву у копе­ць коло олшы­ны; отъ того коп­ца у бере­зу надъ ручемъ, назва­нымъ Межы­гор­нымъ; тымъ ручемъ унизъ у оси­ну; одъ тое оси­ны упра­во узва­ло­ма надъ сено­жа­тю у липе рубе­жы; з липы у ручей Чор­ный, не зай­му­ю­чы сено­жа­тей; тымъ ручемъ Чор­нымъ унизъ;с того ручя упра­ва на сено­жа­ти коло куста копе­ць уко­панъ; с коп­ца у дубокъ на той же сено­жа­ти; одъ того дуб­ка у копе­ць коло лишы, под­ле доро­ги Под­ду­бен­ское, до Витеб­ска иду­чое; с того кош­ца и доро­ги у оси­ну; отъ тое оси­ны впра­во коло сено­жа­ти, у Попов» «) ручей, у бере­зу; одъ тое бере­зы поточы­ною у две бере­зы, у липу на той же поточыне; отъ тое липы у боло­то, у олсе рубе­жы, у вязь; одъ того вязу ручемъ у бере­зу; тымъ же ручемъ у воcи­ну; одъ тое оси­ны черезъ доро­гу на сено­жа­ти копецъ уко­па­но на вин­ни­цы; тамъ же на той же сена­жа­ти черезь бере­зо­вый мостокъ: отъ того мост­ку у копецъ коло бере­зы; отъ того кош­ца межою про­сто идучы, кошецъ коло бере­зы; отъ коп­ца у бере­зу зъ рубе­жа­ми; отъ тое бере­зы вле­во въ дубъ; одъ дубу поточы­ною у бере­зу; з бере­зы у воcи­ну, у сос­ну у мош­ку, у бере­зу, у воcи­ну; отъ тое оси­ны у копе­ць коло оси­ны надъ реч­кою Полон­ную; одъ тое оси­ны и коп­ца зно­ву у копецъ: отъ коп­ца у бере­зу; отъ бере­зы у дубе и в осине, поспо­лу сто­ячыхъ, рубе­жы; отъ того дуба и оси­ны у копе­ць коло бере­зы надъ Рыб­ны­ми боло­томъ: от ь того кон­ца упра­во дорож­кою у копе­ць коло бере­зы; отъ того коп­ца у Рыб­ное боло­то; тымъ Рыб­нымъ боло­томъ у поточы­ну; на той же поточыне у воcине рубе­жы; с тое оси­ны лоза­ми зъно­ву у оси­ну; з оси­ны у вязъ; зъ вязу боло­томъ в бере­зу; в томъ же боло­те зно­ву у бере­зу; огъ тое бере­зы у копе­ць коло бере­зы под­ле доро­ги, кото­рая идеть с Туло­ва до Вели­дичъ: отъ того коп­ца доро­гою уле­во идучы до Вели­дичь, тою доро­гою про­шод­шы до доро­ги Под­ду­бен­ское, кото­рая идетъ з Витеб­ска до Под­ду­бя, идучы до Под­ду­бя, про­шод­шы тою доро­гою Под­ду­бен­скою до сено­жа­ти, одъ тое доро­ги упра­во кру­то на сено­жа­ти, коло роки­ты копецъ уко­па­но; отъ того коп­ца у две оси­ны; с тыхъ осинъ у бере­зу на поточыне; отъ тое бере­зы тоюжъ поточы­ною и ровомъ у гору ажъ до доро­ги Вели­диц­кое, съ Туло­ва идучoe, и тамъ под­ле доро­ги, коло оси­ны копе­ць уко­па­но: отъ того коп­ца про­сто черезъ тую доро­гу у бере­зу; з бере­зы у кленъ; с кле­ну в реч­ку, назва­ную Дебры­тымъ ручемъ, у копецъ, до петы, где се гре­ни­ца скончыла».—Л. 177—179. Воло­тов­ки и проч.
Nie wiadomo bowiem czy wspomniana w gronie komunikantów zboru słuckiego w roku 1641 roku „Katarzyna Żielińska”, w 1642 roku „Katarzyna Żelińska” i w 1643 roku „Katarzyna Żylińska” to córka kniazia Jana.

Katarzyna Żylińska, najprzód za Janem Oginsktm dzierżawcą Kormiałowskim, jako żona którego kniażna Katarzyna Żylińska władała 16″8 r. Tułowem Ogiński zostawszy następnie kasztelanem Mści sławskim zmarł 1639 r., poczem wdowa po nim wyszła za Krzysz to Ca Kiszkę wojewodę Witebski eg o, obok którego występuje 1641-1645; zmarła okota 1646 r. bezpotomnie. Władała po przodkach Ro- gowem, o który po jej śmierci procesowali eię Pac zDonowojami aa). Ze sprawy, która się toczyła w 1673 r. między Pacem n Tomaszem Żyżeinskim podkomorzym Miskim, o summy na Cholehlu i Grodku, jakoby zapisane testamentem przez Katarzynq Zylińskq KiszcZJlnę wojewodzinę Witebskq, żonie Żyżemskiego (Kiszczance) naówczas pannie, okazuje się, że wojewodzina Witebska testamentem zapisała pomieniane dobra Żyżemskiej i innym osobom {jej siostrom), ale później testament skasowała i cały dobytek swój za- pisała na wieczność siostrzeńcowi swemu nieboszczykowi Prąckiewiczowi wojskiemu Trockiemu15.

Муж 1-й: КНЯЗЬ ИВАН ОГИН­СКИЙ.

Муж 2-й: КШИ́ШТОФ КИ́ШКА /KRZYSZTOF KISZKA/ (ок. 1590—1646) — госу­дар­ствен­ный и воен­ный дея­тель Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го из рода Кишек, чаш­ник вели­кий литов­ский 1632—1636), вое­во­да мсти­слав­ский 1636—1639), вое­во­да витеб­ский 1639—1646). 1°- Реги­на Голов­чин­ская (? — 1640), дочь каш­те­ля­на мин­ско­го, кня­зя Щес­но­го Голов­чин­ско­го (? — 1610) и вдо­ва вое­во­ды мин­ско­го Пет­ра Тыш­ке­ви­ча (1571—1631).

Брак без­де­тен.

W tych samych latach odnotowany jest wśród komunikantów zboru słuckiego również „Jeremiasz Żyliński, Rector”, zapewne gimnazjum słuckiego, chociaż w notce o szkole słuckiej Józef Łukaszewicz wymienił jej rektorów (choć tylko do 1637 roku), nie wspominając o Żylińskim139. Trudno powiedzieć czy nie był to nieznany Wolffowi potomek kniaziów Żylińskich, który zdecydował się na związanie swego życia z ewangelickim szkolnictwem. Katarzyna mogła być jego żoną, choć takie przypuszczenie jest mniej prawdopodobne.

Документи і акти

17 сакавіка 1529 Аб пера­да­чы Алучыц­кай волас­ці пад кіра­ванне дзяр­жаў­цы Кры­чаўска­га зам­ка і волас­ці кня­зя Васі­ля Сямё­наві­ча Жылін­ска­га.

Жик­ги­монтъ. Били намъ чоломъ ста­рецъ и вся волость Олучыц­кая о томъ, што пер­во сего дали были есь­мо тую волость в дер­жа­нье дво­ра­ни­ну нашо­му Ники­фо­ру Бобо­едо­ви и вчь­ни­ли есь­мо въ той воло­сти нашое уста­ву ижъ мели они въ кож­дый годъ дати до скар­бу нашо­го по два­дца­ти копъ гро­шей дани дава­ти, а тому дер­жав­ны ихъ Бобо­едо­ву по деся­ти копъ гро­шей, — и они тыхъ же часовъ жало­ва­ли намъ, што жъ дей тотъ наме­стикъ Ники­форъ стар­ца волост­но­го, кото­ро­му мы сами гос­под аръ стар­чень­ства были пору­чи­ли кромъ жад­ное пры­чы­ны казалъ обе­си­ти, имъ самымъ крив­ды и дра­пеж­ства вели­кий поде­лалъ, для кото­рыхъ же дей дра­пеж­ствъ мно­гий люди наши съ тое воло­сти прочъ разо­шли­ся; и били намъ чоломъ, абы­х­мо ихъ зъ рукъ Бобо­едо­выхъ выня­ли и при­ве­ре­ну­ли къ зам­ку нашо­му Кры­чов­ско­му. Ино, кгдыжъ онъ въ той воло­сти нерядне ся спра­во­валъ и того стар­ца сма­волне казалъ обе­си­ти, мы за тако­вый его выступъ тую волость Лучыц­кую зъ руки его вый­му­емъ и писа­ли есь­мо до дер­жав­цы Кры­чов­ско­го кня­зя Васи­лья Семё­но­ви­ча Жылинь­ско­го, ижъ бы онъ тую волость къ зам­ку Кры­чов­ско­му дер­жалъ и тую дань, тры­д­цать копъ гро­шей, всю спол­на въ кож­дый годъ выбрав­ши, до скар­бу наше­го отсы­лаль. И маеть князь Васи­лий ихъ тол­ко въ пры­су­де и въ послу­шень­стве сво­емъ мети, а намест­ни­ка сво­е­го на тыи воло­сти не маетъ хова­ти и слугъ в тую волость не всы­ла­ти и нико­то­рыхъ кривдъ и дра­пеж­ствъ тым людемъ нашим не маетъ дела­ти; толь­ко ста­рецъ на той маеть воло­сти меш­ка­ти и по тому ся спра­во­ва­ти, яко и иные стар­цы, и тотъ плать, тры­д­цать копъ гро­шей, зъ людей тамош­нихъ собрав­ши, до року дер­жав­цы сво­е­му мають дати, а онъ тую дань маеть до скар­бу нашо­го отсы­ла­ти. И на то дали есь­мо тымъ людемъ нашимъ сесь нашъ листъ и зъ нашое печа­тью. Писанъ у Виль­ни подъ леты Божье­го Наро­же­нья 1529 меся­ца мар­та 17, индыкъ 3.

Любав­ский М. Област­ное деле­ние и мест­ное управ­ле­ние Литов­ско-Рус­ско­го­го госу­дар­ства ко вре­ме­ни изда­ния Пер­во­го Литов­ско­го Ста­ту­са.- М.,1892.- №46
Аб пера­да­чы Алучыц­кай волас­ці пад кіра­ванне дзяр­жаў­цы . . Кры­чаўска­га зам­ка і волас­ці кня­зя Васі­ля Сямё­наві­ча Жылін­ска­га //Памяць : Гіст.- дак хроніка Кас­ц­ю­ко­віц­ка­га раё­на.- М., 2000.- с 55


Нотатки
Print Friendly, PDF & Email
  1. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy…— S. 621.; Любав­ский, М. . Област­ное деле­ние и мест­ное управ­ле­ние Ли­тов­ско-Рус­ско­го госу­дар­ства ко вре­ме­ни изда­ния пер­во­го Литов­ского Ста­ту­та / М. К. Любав­ский. — М. : Имп. Обще­ство исто­рии и древ­но­стей Рос­сий­ских, 1892. — 993 с., с. 284; Wolff, J. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku/ J. Wolff. — Warszawa : Druk. J. Filipowicza, 1895. — 723 p., с. 621; Кром, М. М. Меж Русью и Лит­вой: погра­нич­ные зем­ли в систе­ме рус­ско-литов­ских отно­ше­ний кон­ца XV — пер­вой тре­ти XVI в. / М. М. Кром. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Квад­ри­га, 2010. — 318 с., с. 124. []
  2. Вре­мен­ник Импе­ра­тор­ско­го Мос­ков­ско­го обще­ства исто­рии и древ­но­стей Рос­сий­ских / Москва, 1849-1857. — Кн. 10. — 1851. — 493 с., с. 13, 145 []
  3. Wolff, J. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku/ J. Wolff. — Warszawa : Druk. J. Filipowicza, 1895. — 723 p., с. 621. [] []
  4. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1994. — Kn. 8: (1499-1514): Uzrasymu knyga 8. — 649 p., с. 325. []
  5. Бабен­ко Алек­сей. Сооб­ще­ние на фору­ме imtw // http://​imtw​.ru/​t​o​p​i​c​/​2​1​2​1​1​-​c​h​e​r​n​i​g​o​v​o​-​s​e​v​e​r​s​c​h​i​n​a​-​k​n​y​a​z​y​a​-​i​-​k​n​y​a​z​h​e​s​t​v​a​/​p​a​g​e​_​_​s​t​_​_​330 // []
  6. AGAD w Warszawie. Archiwum Radziwiłłów, dz. X, N 80, s. 6 []
  7. Олег Одно­ро­жен­ко. Родо­ві, дина­стич­ні та тери­торіаль­ні зна­ки в литовсь­ко-русь­кій
    князівсь­кій гераль­ди­ці XIV — пер­шої поло­ви­ни XVІI століть. // Запис­ки нау­ко­во­го това­ри­ства імені Шев­чен­ка. Том CCLXXI. Пра­ці Комісії спе­ціаль­них (допо­між­них) істо­рич­них дис­ци­плін. Львів — 2018. []
  8. Wolff, J. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku/ J. Wolff. — Warszawa : Druk. J. Filipowicza, 1895. — 723 p., с. 621 [] []
  9. Акты, отно­ся­щи­е­ся к исто­рии Запад­ной Рос­сии. Т. 1(6). Сбор­ник доку­мен­тов кан­це­ля­рии вел. кн. литов­ско­го Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка, 1494-1506 гг. Шестая кни­га запи­сей Литов­ской Мет­ри­ки / под ред. С. М. Каш­та­но­ва. — М., СПб. : Нестор-Исто­рия, 2012. — 664 с., с. 244 []
  10. СИРИО. Т. 35. № 77. С. 446. [] []
  11. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1994. — Kn. 8: (1499-1514): Uzrasymu knyga 8. — 649 p., с. 412 []
  12. РДА­ДА. – Ф. 389: Литовсь­ка Мет­ри­ка. – Оп. 1. – Од. зб. 235арк. 18–19 []
  13. LM Z. 104 k. 262. []
  14. LM 113 k. 472. []
  15. S. 149 k. 93. []