Пузына, князья

Общие сведения о роде

ПУЗЫ­НЫ — кня­же­ский род, Рюри­ко­ви­чи, про­ис­хо­дил из козель­ско-кара­чев­ских линии чер­ни­гов­ских кня­зей.

Род П. вне­сен в VI и I части родо­слов­ной кни­ги губер­ний Вилен­ской, Ковен­ской и Мин­ской. Пузы­на – рус­ский кня­же­ский род. Про­ис­хо­дит от свя­то­го кня­зя Миха­и­ла Все­во­ло­да Чер­ни­гов­ско­го (ум. 1246), пра­пра­внук кото­ро­го князь Тит-Юрий Фёдо­ро­вич Козель­ский (XV коле­но от Рюри­ка) имел двух сыно­вей: кня­зя Гри­го­рия Тито­ви­ча (Юрье­ви­ча), по про­зви­щу Огонь, став­ше­го родо­на­чаль­ни­ком Огин­ских, и кня­зя Вла­ди­ми­ра Тито­ви­ча (Юрье­ви­ча), по про­зви­щу Пузырь, став­ше­го родо­на­чаль­ни­ком Пузын. Князь П.В. Дол­го­ру­ков при­ни­ма­ет родо­на­чаль­ни­ком фами­лии кня­зя Вла­ди­ми­ра Тито­ви­ча или Юрье­ви­ча, с про­зви­щем «Пузырь», так как его отцу он при­да­ёт два име­ни: Тит и Юрий.Этот послед­ний князь Тит-Юрий Фёдо­ро­вич постав­лен у него род­ным вну­ком кня­зя Тита Мсти­сла­ви­ча Кара­чев­ско­го, и таким обра­зом, родо­на­чаль­ни­ком фами­лии Огин­ских, свя­зы­вая его непре­рыв­ной цепью с кня­зем Миха­и­лом Все­во­ло­до­ви­чем Чер­ни­гов­ским … Если князь Тит Мсти­сла­во­вич дей­стви­тель­но изве­стен не толь­ко по Родо­слов­ным, но и из Лето­пи­сей , то сына его кня­зя Фёдо­ра Тито­ви­ча и вну­ка кня­зя Тита-Юрия Фёдо­ро­ви­ча мы не нахо­дим даже в древ­них Родо­слов­цах; исхо­дя из это­го мож­но толь­ко дога­ды­вать­ся, что автор «Рос­сий­ской родо­слов­ной кни­ги» заим­ство­вал назва­ние кня­зей из Спи­ри­до­ва. В даль­ней­шем сво­ём изло­же­нии бли­жай­ших к родо­на­чаль­ни­кам колен, князь Дол­го­ру­ков сле­ду­ет совер­шен­но соглас­но с выво­да­ми поль­ско­го писа­те­ля, иезу­и­та ксен­дза Андрея Пежар­ско­го, в его кни­ге «Annibal ad Portas».Известно, что в 1408 году князь Юрий Козель­ский был вое­во­дой в Рже­ве и в Лето­пи­сях упо­ми­на­ет­ся как стро­и­тель это­го горо­да, но «Отно­сят­ся ли эти един­ствен­ные ука­за­ния Лето­пи­сей к рас­смат­ри­ва­е­мо­му кня­зю Титу-Юрию Фёдо­ро­ви­чу, утвер­ждать труд­но, и ещё более затруд­ни­тель­но согла­сит­ся с кня­зем П.В. Дол­го­ру­ко­вым, утвер­жда­ю­щим вме­сте с поль­ски­ми писа­те­ля­ми, что у него было два сына: Вла­ди­мир, из-за горяч­но­сти сво­е­го харак­те­ра, назван­ный «Огнём», от кото­ро­го буд­то бы потом­ки ста­ли поэто­му назы­вать­ся Огин­ски­ми, и Гри­го­рий, из-за сво­ей туч­но­сти назван­ный «Пузы­рём» и поэто­му пере­дав­ший сво­е­му потом­ству фами­лию Пузы­ных­Та­к­же име­ет место и вто­рая вер­сия про­ис­хож­де­ния рода. Сто­ит одна­ко заме­тить что фами­лия Пузы­на встре­ча­ет­ся в лето­пи­сях и до XV века­По иссле­до­ва­ни­ям С.Л. Пта­шиц­ко­го сле­ду­ет, что «… во вто­рой поло­вине XV века суще­ство­вал князь Васи­лий Гла­зы­ня, имев­ший двух сыно­вей – кня­зя Олех­но Васи­лье­ви­ча и кня­зя Ива­на Васи­лье­ви­ча, бежав­ше­го в Моск­ву и оста­вив­ше­го в Лит­ве пять сыно­вей: кня­зей Дмит­рия, Ива­на, Льва, Миха­и­ла и Андрея. Эти послед­ние в офи­ци­аль­ных доку­мен­тах назы­ва­ют­ся детьми кня­зя Ива­на – Гла­зы­ни­на бра­та, без упо­ми­на­ния про­звищ их или фами­лий…» Далее С.Л. Пта­шиц­кий, на осно­ва­нии доку­мен­тов, ведёт род Пузы­ных от вто­ро­го сына кня­зя Ива­на Васи­лье­ви­ча Гла­зы­ни кня­зя Ива­на Ива­но­ви­ча Пузы­на , поло­учив­ше­го от коро­ля Сигиз­мун­да двор Носо­во в Мель­ниц­ком пове­те, а про бра­та послед­не­го – кня­зя Дмит­рия Ива­но­ви­ча, гово­рит, что от него пошёл род кня­зей Огинских.Г.А. Вла­сьев пишет: «Из сочи­не­ния Ада­ма Бонец­ко­го «Pozset Rodow w Wielkim K. Litewskiem» мы узна­ём, что в кон­це XV века суще­ство­ва­ли два бра­та Глу­шен­ки – князь Дмит­рий Ива­но­вич, полу­чив­ший от коро­ля Алек­сандра двор Вогин­та, Жиж­мор­ско­го уез­да, и князь Иван Ива­но­вич, полу­чив­ший в 1496 году дерев­ню в Мель­ниц­ком пове­те… внук кня­зя Дмит­рия Ива­но­ви­ча – князь Фёдор Бог­да­но­вич, име­ет фами­лию Огин­ско­го». Срав­ни­вая име­на лиц «… надо при­знать, что в обо­их слу­ча­ях дело идет об одних и тех же бра­тьях – кня­зьях Дмит­рие и Иване Ива­но­ви­чах родо­на­чаль­ни­ках Огин­ских и Пузы­ны с раз­ли­чи­ем толь­ко в про­зви­щах, согла­сить кото­рые без­услов­но не пред­став­ля­ет­ся воз­мож­ным» [4].Герб кня­зей Пузы­на вне­сён в «Общий гер­бо­вик».

Геральдика та сфрагистика

Іван Іва­но­вич Пузи­на Глу­ша­нок князь Козельсь­кий (піс­ля 1494 – до 1505):
Печат­ка від 12.9.1499:

В полі печат­ки знак у вигляді у вигляді двох літер П з заокруг­ле­ни­ми доліш­ні­ми кін­ця­ми, з’єднаних стов­пом і розта­шо­ва­них одна в одній, під хре­сти­ком з подвій­ним роз­га­лу­жен­ням зго­ри. Напис по колу: + ПЄЧАТЬ КНѦЗѦ ИВА­НА ИВА­НОВ

круг­ла, роз­мір 24 мм.

Дже­ре­ла:
MNK, Rkps 892, Tom 2, st. 2. 12.9.1499.

Олег Одно­ро­жен­ко

Родовод

Рюрик, князь Нов­го­род­ский
Игорь Рюри­ко­вич, вели­кий князь Киев­ский +945
Свя­то­слав I Иго­ре­вич, вели­кий Киев­ский 942-972
Вла­ди­мир I, вели­кий князь Киев­ский +1015
Яро­слав I Муд­рый, вели­кий князь Киев­ский 978-1054
Свя­то­слав II, вели­кий князь Киев­ский 1027-1076
Олег Гори­сла­вич, князь Чер­ни­гов­ский +1115
Все­во­лод II, вели­кий князь Киев­ский +1146
Свя­то­слав III, вели­кий князь Киев­ский +1194
Мсти­слав Свя­то­сла­вич
Дмит­рий (Василь­ко) Мсти­сла­вич (ум. 31 мая 1223)
Миха­ил Дмит­ри­е­вич
Мсти­слав Михай­ло­вич Козель­ский
Тит Мсти­сла­вич Козель­ский
Иван Тито­вич Козель­ский (1371)
Юрий / Василь / Роман Ива­но­вич
Андрей [Юрье­вич, Васи­лье­вич, Рома­но­вич]

XVII генерація от Рюрика.

1. КН. ВАСИ­ЛИЙ АНДРЕ­ЕВИЧ ГЛА­ЗЫ­НЯ (1451)

Смо­лен­ский околь­ни­чий (1451); атры­маў ад вяліка­га кня­зя Казі­ме­ра маён­так Мсь­ці­сла­вец на Сма­лен­шчыне.

XVIIІ генерація от Рюрика.

2/1. КНЯЗЬ ИВАН ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НИЧ

уцёк у Мас­ко­вію, але яго­ная жон­ка й дзе­ці былі вер­ну­тыя ў ВКЛ.

До кон­ца 1488 г. При­ход людей кня­зя Гла­зы­ни­ча , Васи­лья Пест­ро­го и Мит­ки Губа­сто­ва, захват Мес­ка, Быш­ко­ви­чей, Лычи­на (кня­зей Д.Ф. и С.Ф. Воро­тын­ских) и Недо­хо­до­ва (кня­зя Т.В. Мосаль­ско­го). В пуб­ли­ка­ции посоль­ских книг оши­боч­но ука­за­но: «при­хо­ди­ли люди с Лазы­чи­на, а Васи­лья Пест­ро­го, а Мит­ка Губа­сто­во» (СИРИО. Т. 35. № 6. С. 20).

Веро­ят­но, напа­де­ние про­из­во­ди­лось со сто­ро­ны Меды­ни в направ­ле­нии пра­во­бе­ре­жья низо­вья Угры, что­бы нада­вить на вер­ных Кази­ми­ру кня­зей. Инте­рес­но, что вме­сте с мос­ков­ски­ми слу­жи­лы­ми людь­ми участ­во­вал князь Иван Васи­лье­вич Гла­зы­на (Гла­зы­нич, Пузы­на), брат смо­лен­ско­го околь­ни­че­го Оле­х­ны Васи­лье­ви­ча Гла­зы­ны. До кон­ца 1486 г. Иван Гла­зы­на вме­сте с сыно­вья­ми стре­мил­ся бежать в Моск­ву, но уда­лось это сде­лать ему одно­му — сыно­вей по доро­ге пере­ня­ли {LM. Кн. 6. № 147. Р. 125.}. Дата бег­ства И.В. Гла­зы­ны в Моск­ву опре­де­ля­ет­ся по вре­ме­ни намест­ни­че­ства в Смо­лен­ске Мико­лая Мико­ла­е­ви­ча Ради­ви­ло­ви­ча, при кото­ром это про­изо­шло — с 1482 по конец 1486 г. (LM. Кн. 4. № 72-74. Р. 114-115; № 77. Р. 116; № 92-94. Р. 121-122; № 97. Р. 124; № 100. Р. 125; Urządnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: spisy. Т. 4. № 40. S. 50). 23 янва­ря 1487 г. Мико­лай Ради­ви­ло­вич упо­ми­нал­ся как быв­ший смо­лен­ский намест­ник. Эту долж­ность зани­мал уже Иван Ильи­нич (LM. Кн. 4. № 100. Р. 125).

3/1. КН. ОЛЕХ­НО ВАСИ­ЛЬЕ­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НИЧ (1486,1500),

сма­лен­скі аколь­нічы (ад 1486), у 1494—1500 намесь­нік Лучы­на.

7 авгу­ста 1488 г., соглас­но лако­нич­ной запи­си в реест­ре «отправ» коро­ля Кази­ми­ра, были даны «Ива­ну Сви­ри­до­но­ву кадь меду з дмит­ро­въское дани въ Гла­зы­ны, а жере­бя в Миха­и­ла, коню­шо­го, а 8 локотъ сук­на махал­ско­го з мыта въ Смоленъску»259. Иван Сви­ри­до­нов (Сви­ри­дов) – это смо­лен­ский коню­ший, извест­ный в 1488–1499 гг.¹. Сле­до­ва­тель­но, один из уряд­ни­ков (долж­ност­ных лиц) вели­ко­кня­же­ской адми­ни­стра­ции полу­чил по гос­по­дар­ской воле, оче­вид­но, одно­ра­зо­во, в каче­стве воз­на­граж­де­ния часть дохо­да (кадь меда) с Дмит­ров­ца и его воло­сти от Гла­зы­ни, жереб­ца («жере­бя») от Миха­и­ла и 8 лок­тей сук­на со смо­лен­ских тамо­жен­ных сбо­ров. Миха­и­ла мож­но отож­де­ствить с коню­шим двор­ным и вилен­ским Михай­лом Гре­го­ро­ви­чем, упо­ми­на­е­мым в 1481–1488 гг.². Лег­ко пред­по­ло­жить, что гос­по­дар­ской данью с Дмит­ров­ца рас­по­ря­жал­ся извест­ный по актам Мет­ри­ки ВКЛ смо­лен­ский околь­ни­чий Олех­но Васи­лье­вич Гла­зы­на (Гла­зы­нич). Таким обра­зом, с 7 авгу­ста 1488 г. часть соби­ра­е­мой им дани была пожа­ло­ва­на по гос­по­дар­ско­му рас­по­ря­же­нию смо­лен­ско­му коню­ше­му Ива­ну Сви­ри­до­но­ву (Сви­ри­до­ву).

С 1495 по 1499 г. являл­ся намест­ни­ком в Лучине Город­ке³. У 1492 атры­маў сяло Мама­еўс­кае, у 1496 вёскі Кожу­ха­ва, Вэхры, Раз­ра­бо­вічы, Ням­лё­на­ва, Нас­ко­ва на Сма­лен­шчыне, у 1498 Шчар­бі­ны, Каз­лоў, Чул­каў, у 1499 — Давыд­каў, Ска­ва­род­на, у 1500 — двор Опса ў Браслаўскім паве­це.

Крыж зроб­ле­ны па зага­ду сма­лен­ска­га аколь­ні­ча­га, кня­зя Аляк­сандра (Але­х­ны) Васілеві­ча Гла­зы­ны (Гла­зы­ні­ча), намес­ніка Лучы­на (у даку­мен­тах упа­мі­на­ец­ца ў 1486—1500). Як выні­кае з над­пі­су, крыж быў зроб­ле­ны ў 7003 (1495—1496) для царк­вы свя­то­га Геор­гія ў Лаз­ко­ві­чах. Нап­эў­на, гэта была вот­чы­на кня­зя на Сма­лен­шчыне. Пас­ля захо­пу сма­лен­скіх зямель Мас­квой князь застаў­ся ў ВКЛ, забраў­шы з сабою крыж. А.В.Глазына быў жана­ты з невя­до­май па імя дач­кой гас­па­дар­ска­га піса­ра Сямё­на Сапе­гі, з якой меў адзі­ную дач­ку Фядо­ру. Пас­ля смер­ці баць­коў Фядо­ра была выдад­зе­на замуж сваім дзяд­зь­кам Іва­нам Сапе­гаю, гас­па­дар­скім сакра­та­ром, за мар­шал­ка гас­па­дар­ска­га Аляк­сандра Сол­та­наві­ча. Такім чынам крыж тра­піў у род Сол­та­наў, ула­даль­нікаў Жыро­ві­чаў, і з цягам часу апы­нуў­ся ў Жыро­віц­кім мана­сты­ры. У 1732 жыро­віц­кі архі­манд­рыт Беняд­зікт Тру­левіч уклаў у Лаз­ко­віц­кі крыж част­ку свя­то­га жыватвор­на­га кры­жа, выве­зе­на­га з Рыму ў 1726, пра што на кры­жы быў зроб­ле­ны над­піс. З 19 ст. крыж зна­ход­зіў­ся ў Міка­ла­еўскім сабо­ры ў Віль­ні. У 1915, віда­ць, быў эва­ку­я­ва­ны ў Мас­к­ву. У 1926 пера­дад­зе­ны са схо­віш­ча Мас­коўска­га ювелір­на­га тава­ры­ства ў збо­ры Крам­ля. Цяпер захоў­ва­ец­ца ў музеі-запа­вед­ніку «Мас­коўскі Крэмль» (інвен­тар­ны № МР-4946).

Ж. N СЕМЕ­НОВ­НА САПЯ­ЖАН­КА

XIX генерація от Рюрика.

4/2. КНЯЗЬ ЮРИЙ ИВА­НО­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НЯ (1496)

Юрий со сво­ей мате­рью в 1496 г. тщет­но пытал­ся оспо­рить часть («дел­ни­цу») воло­сти Мсти­сла­вец, кото­рой вла­дел его отец вме­сте с бра­том. Доля Мсти­слав­ца после бег­ства кня­зя Ива­на в Моск­ву была пере­да­на сна­ча­ла Мико­лаю Мико­ла­е­ви­чу Ради­ви­ло­ви­чу («какъ дер­жалъ от оица нашо­го Смо­ленъ­скъ»), а потом Олех­ну Гла­зыне LM. Kn. 6. № 147. P. 125.

5/2. КНЯЗЬ ДМИТ­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ ГЛУ­ША­НОК ГЛА­ЗЫ­НЯ (?-1510)

До 1492 г. (при жиз­ни коро­ля Кази­ми­ра) вме­сте с отцом Ива­ном Гла­зы­ней и со сво­и­ми бра­тья­ми бежал в Моск­ву, прав­да, сыно­вей Ива­на по доро­ге пой­ма­ли⁴. Оче­вид­но, они пере­чис­ле­ны в Реест­ре смо­лен­ских кня­зей, бояр и слуг 1492 г. на пер­вом месте («Кня­зя Ива­но­вых сыновъ, Гла­зы­ни­на бра­та [Оле­х­ны – В.Т.], пять: Дмит­реи, Иван, Левъ, Миха­и­ло, Анъ­д­реи») [LM. Kn. 4. № 141.1. P. 152.].

Ад вяліка­га кня­зя Аляк­сандра атры­маў маён­так Агін­ты ў Жыж­мар­скім паве­це.

6/2. КНЯЗЬ ИВАН ИВА­НО­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НЯ ГЛУ­ША­НОК ПУЗЫ­НЯ

Родо­на­чаль­ник рода кня­зей Пузы­на

До 1492 г. (при жиз­ни коро­ля Кази­ми­ра) вме­сте с отцом Ива­ном Гла­зы­ней и со сво­и­ми бра­тья­ми бежал в Моск­ву, прав­да, сыно­вей Ива­на по доро­ге пой­ма­ли [LM. Kn. 6. № 147. P. 125]. Оче­вид­но, они пере­чис­ле­ны в Реест­ре смо­лен­ских кня­зей, бояр и слуг 1492 г. на пер­вом месте («Кня­зя Ива­но­вых сыновъ, Гла­зы­ни­на бра­та [Оле­х­ны – В.Т.], пять: Дмит­реи, Иван, Левъ, Миха­и­ло, Анъ­д­реи») [LM. Kn. 4. № 141.1. P. 152.]. Помер у 1515 р. Піс­ля пере­хо­ду Козельсь­ко­го князів­ства до Моск­ви зали­ши­вся у Литві і отри­мав володін­ня у Мак­си­мовсь­ко­му повіті на Смо­лен­щині. Від ньо­го пішли князі Пузи­ни.

7/2. КНЯЗЬ ЛЕЎ ИВА­НО­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НЯ

До 1492 г. (при жиз­ни коро­ля Кази­ми­ра) вме­сте с отцом Ива­ном Гла­зы­ней и со сво­и­ми бра­тья­ми бежал в Моск­ву, прав­да, сыно­вей Ива­на по доро­ге пой­ма­ли [LM. Kn. 6. № 147. P. 125]. Оче­вид­но, они пере­чис­ле­ны в Реест­ре смо­лен­ских кня­зей, бояр и слуг 1492 г. на пер­вом месте («Кня­зя Ива­но­вых сыновъ, Гла­зы­ни­на бра­та [Оле­х­ны – В.Т.], пять: Дмит­реи, Иван, Левъ, Миха­и­ло, Анъ­д­реи») [LM. Kn. 4. № 141.1. P. 152.].

8/2. КНЯЗЬ МІХАЛ ИВА­НО­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НЯ

До 1492 г. (при жиз­ни коро­ля Кази­ми­ра) вме­сте с отцом Ива­ном Гла­зы­ней и со сво­и­ми бра­тья­ми бежал в Моск­ву, прав­да, сыно­вей Ива­на по доро­ге пой­ма­ли [LM. Kn. 6. № 147. P. 125]. Оче­вид­но, они пере­чис­ле­ны в Реест­ре смо­лен­ских кня­зей, бояр и слуг 1492 г. на пер­вом месте («Кня­зя Ива­но­вых сыновъ, Гла­зы­ни­на бра­та [Оле­х­ны – В.Т.], пять: Дмит­реи, Иван, Левъ, Миха­и­ло, Анъ­д­реи») [LM. Kn. 4. № 141.1. P. 152.].

О нем име­ет­ся сле­ду­ю­щее изве­стие Карам­зи­на: «в 1500 году, в бит­ве при Вед­ро­ше был взят в плен князь Миха­ил Глу­ша­нок-Гла­зы­нич»⁵.

9/2. КНЯЗЬ АНДР­ЭЙ ИВА­НО­ВИЧ ГЛА­ЗЫ­НЯ

До 1492 г. (при жиз­ни коро­ля Кази­ми­ра) вме­сте с отцом Ива­ном Гла­зы­ней и со сво­и­ми бра­тья­ми бежал в Моск­ву, прав­да, сыно­вей Ива­на по доро­ге пой­ма­ли [LM. Kn. 6. № 147. P. 125]. Оче­вид­но, они пере­чис­ле­ны в Реест­ре смо­лен­ских кня­зей, бояр и слуг 1492 г. на пер­вом месте («Кня­зя Ива­но­вых сыновъ, Гла­зы­ни­на бра­та [Оле­х­ны – В.Т.], пять: Дмит­реи, Иван, Левъ, Миха­и­ло, Анъ­д­реи») [LM. Kn. 4. № 141.1. P. 152.].

10/3. КНЖ. ФЯДО­РА ОЛЕХ­НОВ­НА ГЛА­ЗЫ­НА­ВА

Муж: Аляк­сан­дар Сал­та­но­віч, мар­ша­лак гас­па­дар­скі.

XX генерація от Рюрика.

2.1. ВАСИ­ЛИЙ ИВА­НО­ВИЧ ПУЗЫ­НЯ

кня­зья Тимо­фей и Васи­лий Ива­но­ви­чи Пузы­ны сыно­вья кн. Ива­на Ива­но­ви­ча Пузы­ны околь­ни­че­го смо­лен­ско­го после утра­ты сво­их вла­де­ний в цен­тре Смо­лен­ско­го намест­ни­че­ства в 1509 г. вдво­ем выстав­ляли лишь 8 кон­ных вои­нов⁶. В 1514 г., по гра­мо­те коро­ля Сигиз­мун­да, полу­чил вме­сте с бра­том кня­зем Тимо­фе­ем, людей в Ново­груд­ском пове­те из дво­ра Мосто­во­го, а в 1516 г.— двор Носо­ве в Мель­ниц­ком пове­те, ранее при­над­ле­жав­ший их отцу кня­зю Ива­ну Ива­но­ви­чу Пузы­на.

Пузы­ни­ная Васи­лье­вая Ива­но­ви­ча, кня­ги­ня жена кня­зя Васи­лия Ива­но­ви­ча. Деверь ея — Тимо­фей Ива­но­вич. Име­ния ея — Глу­бо­кое (око­ло 1522 года). После смер­ти Васи­лия Ива­но­ви­ча Носо­во доста­лось Тимо­фею Ива­но­ви­чу ( в мет­ри­ки есть раз­бор жало­бы кня­ги­ни на деве­ря), ей доста­лось име­ние Глу­бо­кое. В одній із судо­вих справ чіт­ко діє нор­ма земель­но­го пра­ва, за якою пожа­лу­ва­ни­ми гос­по­да­рем маєт­но­стя­ми може володіти тіль­ки той шлях­тич, яко­му вони надані, а роди­чі не можуть їх успад­ко­ву­ва­ти. Так, коли князь Тимо­фій Пузи­на піс­ля смер­ті сво­го бра­та кня­зя Васи­ля заво­лодів поло­ви­ною пожа­лу­ва­но­го остан­ньо­му гос­по­дарсь­ко­го маєт­ку Носо­ва, Сиґіз­мунд І Ста­рий нака­зав тро­ць­ко­му воє­воді відібра­ти її в Т. Пузи­ни. Той звер­нув­ся до гос­по­дарсь­ко­го суду, який, керу­ю­чись тим, що маєток було пожа­лу­ва­но кня­зеві В. Пузині та його дру­жині, при­су­див Носо­во дру­жині покій­но­го «до ее живо­та», а позов Т. Пузи­ни визнав неза­кон­ним. Рішен­ня вели­кий князь виніс у Кра­ко­ві 16 трав­ня 1524 р. ((LM 224. — № 108. — Р. 113–114.))

Вто­рой муж Анны — Юхно Вань­ко­вич, полу­чив­ший впо­след­ствии село Сели­ще и сено­жать под Логой­ском по жене, как отчи­ну Гринь­ка Сол­та­на⁷, посколь­ку его под­твер­дил король Зиг­мунт в 1538 году, зятю его Юхне Ван­ко­ви­чу, жена­то­му на его доче­ри⁸. Вольф, в свою оче­редь, так­же опи­ра­ясь на Мет­ри­ку опре­де­ля­ет точ­ное имя един­ствен­ной доче­ри Гринь­ка Сол­та­но­ви­ча — это Ган­на Гринь­ков­на Сол­та­нов­на (МЛ, 46), кото­рая сна­ча­ла была женой кня­зя Пузы­ны ( МЛ, 28 №72), а в 1538 году вме­сте со вто­рым мужем под­твер­ди­ла вла­де­ние отца — СЕЛИ­ЩЕ И СЕНО­ЖАТЬ ПОД ЛОГОЙ­СКОМ (МЛ, 20) — ВОЛЬФ, стр. 406.

ЖЕНА: АННА ГРИНЬ­КІВ­НА СОЛ­ТАНІВ­НА.

3.1. ТИМО­ФЕЙ ИВА­НО­ВИЧ ПУЗЫ­НИЧ (1509,1551)

кня­зья Тимо­фей и Васи­лий Ива­но­ви­чи Пузы­ны сыно­вья кн. Ива­на Ива­но­ви­ча Пузы­ны околь­ни­че­го смо­лен­ско­го после утра­ты сво­их вла­де­ний в цен­тре Смо­лен­ско­го намест­ни­че­ства в 1509 г. вдво­ем выстав­ляли лишь 8 кон­ных вои­нов⁹. Коро­лев­ский дво­ря­нин, обя­зан был постав­лят на воен­ную служ­бу коней.

К лету 1514 г. отно­сит­ся упо­ми­на­ние о его уча­стии в воен­ных дей­стви­ях под Смо­лен­ском в отря­де кня­зя Васи­лия Андре­еви­ча Полу­бен­ско­го: лит­ви­ны, как тогда сооб­ща­лось, раз­би­ли отряд «мос­ко­ви­тов» чис­лен­но­стью в 300 чело­век и захва­тил 30 чел. в плен¹⁰. В отряд вхо­ди­ли 315 кон­ных дво­рян, в том чис­ле и 5 кон­ных Тимо­фея Пузы­ни­ча¹¹. 1528 — по поста­нов­ле­нию Сей­ма, обя­зан был выстав­лят в воен­ное вре­мя 10 коней [9, с. 54].

1517, хло­по­тал без­успеш­но о полу­че­нии дво­ра Носо­во; по смер­ти бра­та кн. Васи­лия, заявил о про­па­же печа­ти отца; Кня­зю Ціма­фею Іва­наві­чу Пузы­ну, нале­жалі маёнт­кі Балічы (цяпер Шчучын­скі р-н), Глы­бо­кае (Шчучын­скі р-н), Масты (цяпер г. Масты Гро­дзен­скай вобл.) і Ракавічы (Шчучын­скі р-н), якія амаль з усіх бакоў ата­чалі Але­шавічы, а так­са­ма, нап­эў­на, Новы Двор, атры­ма­ны Пузы­нам як пасаг за жонкай[1].

По раз­де­лу с кн. Федо­ром Ива­но­ви­чем Яро­сла­ви­чем полу­чил 7» Пущи Люд-Корац­кой [Пташ., 11; Дельн. Запись, д. А., 241].
З больш позніх зве­стак вядо­ма так­са­ма, дзе зна­ход­зілі­ся ўла­дан­ні Міхай­ла Плюс­ка­ва, ўпа­мя­ну­та­га ў «Попі­се» 1528 г. Гэта было параў­наль­на адда­ле­ная сяло Нястаніш­кі (паз­ней вядо­мае як Няста­навічы) прыклад­на ў 30 км на поўнач ад Айны. У ім ён атры­маў «до живо­та», гэта зна­чы­ць — пажыц­цё­ва, 15 чала­век «кунич­ни­ков» (пад­да­ных, якія выплоч­валі спе­цы­яль­ны гра­шо­вы пад­а­так, так зва­ную «куні­цу»), а так­са­ма 4 цяг­лыя пуста­шы. Пас­ля смер­ці Плюс­ка­ва гэтыя пад­да­ныя былі пера­дад­зе­ны ў 1551 г. яго зяцю — здраб­не­ла­му кня­зю Ціма­фею Іва­наві­чу Пузыне [Мет­ры­ка. Спр. 15. Арк. 64 — 65.]. Ён памёр у 1560 г., а ў «Попі­се вой­ска» за 1567 г. Няста­навічы пазна­ча­ны сярод ула­дан­няў адна­го з яго сыноў, кня­зя Пят­ра Пузы­ны, які слу­жыў удзель­на­му кня­зю Юрыю Алель­каві­чу-Слуц­ка­му. З Няста­навіч ён ставіў 3 кон­нікаў, што адпа­вя­да­ла на той момант 30 служ­бам ці 50 — 60 сем’ям [РИБ. Т. 33. С. 468.].

1551, дек. 28 — дво­ря­нин коро­лев­ский, полу­чил гра­мо­ту коро­ля Сигиз­мун­да-Авгу­ста на вла­де­ние име­ни­ем тестя сво­е­го, Мих­на Плюс­ко­ва, Айн­ской воло­сти им. Неста­но­ви­чи. [Пташ., 13, 64; Вьп. с Корол. грам., д.А.,241].

Вар­та пры­га­да­ць толь­кі гісто­рыю, якая адбы­ла­ся з част­кай маёнт­ка Няста­навічы, што нале­жа­ла кня­зям Пузы­нам. У 1551 г. яна была пажа­ла­ва­на Ціма­фею Пузыне, але не ў поў­ную ўласна­сць, а на так зва­ным «лен­ным пра­ве». Гэта азна­ча­ла, што маён­так можа бес­пе­раш­код­на пера­ході­ць да нашчад­каў муж­чын­ска­га полу, але яны не маю­ць пра­ва без даз­во­лу вяліка­га кня­зя пра­да­ва­ць яго, адда­ва­ць у заклад ці завяш­ча­ць дач­кам і іншым жаночым нашчад­кам. На такіх жа ўмо­вах вало­данне Няста­наві­ча­мі было пацвер­джа­на сыну Ціма­фея Пят­ру Пузыне ў 1561 г. Копія гэта­га пры­вілея была ў свой час упі­са­на ў акта­вую кні­гу [НГАБ. Ф. 1769. Воп. 1.Спр. 25. Л. 742 — 743. ].

Не склалі­ся адно­сі­ны ўла­даль­нікаў дзяр­эчын­скіх зем­ляў, менавіта Андр­эя Міхай­лаві­ча Сан­гуш­каві­ча, Іва­на Дуды Палу­бен­ска­га і Сямё­на Баг­да­наві­ча Адзін­ц­э­ві­ча, з сусед­зя­мі. Най­больш сур’ёзнае супрац­ста­янне ў іх скла­ла­ся з кня­зем Ціма­фе­ем Іва­наві­чам Пузы­нам, які вало­даў зем­ля­мі ў ваколі­цах Дзяр­эчы­на. На нашу дум­ку захо­пы зем­ляў кня­зя Ціма­фея Пузы­ны Палу­бен­скім і Адзін­ц­э­ві­чам пачалі­ся неў­за­ба­ве пас­ля ўзяц­ця імі шлю­бу

з сёст­ра­мі Сангушкаўнамі.7 чэрве­ня 1515 г. гас­па­дар­скі суд выму­ша­ны быў у чар­го­вы раз адклас­ці раз­гляд

спра­вы па заяве Ціма­фея Пузы­ны супра­ць Іва­на Палу­бен­ска­га і Сямё­на Адзін­ц­э­ві­ча. Незва­жа­ю­чы на раней­шыя пас­та­но­вы судоў ВКЛ, Палу­бен­скі сілай заха­піў зям­лю Кат­чын­скую, сена­жа­ць і пуш­чу, якія з дзя­доў і прад­зе­даў зна­ход­зілі­ся ў вало­дан­ні рода Пузы­наў [15, № 178, с.237]. Пра­ця­г­ваў захо­плі­ва­ць зем­лі сусе­да і Адзін­ц­э­віч. Па яго

зага­ду слу­гі і пад­да­ныя з Дзяр­эчы­на сілай заха­пілі ўрочыш­ча Паш­коўс­кае разам з сям’ёй пад­да­на­га, які апра­цоў­ваў гэтыя зем­лі. Ціма­фей Іва­навіч Пузы­на, упэў­нен­ны ў сва­ёй пра­ва­це, ставіў шап­ку і 100 коп гро­шаў ліч­бы літоўс­кай у пац­вяр­дж­энне сваіх слоў аб уласна­сці на Паш­коўш­чы­ну. Сямён Баг­да­навіч Адзін­ц­э­віч запэўні­ваў суд у сва­ёй

неві­на­ва­тас­ці і заявіў, што нават і не ведае аб захопе зем­ляў дзяр­эчын­скі­мі пад­да­ны­мі. Суд аднак не паве­рыў Палу­бенска­му і Адзін­ц­э­ві­чу і зага­даў ім пас­таві­ць сваіх суддзяў і выеха­ць на мес­ца здар­эн­ня для ўчы­нен­ня спра­вяд­лі­вас­ці. Аднак Палу­бен­скі і Адзін­ц­э­віч адмо­вілі­ся ста­навіц­ца на суд і вывод­зі­ць сваіх суддзяў. Яны рас­тлу­ма­чы­лі, што “маён­так Дзяр­эчын­скі яшчэ не пад­зе­ле­ны поў­на­сцю”. Таму неаб­ход­на выкліка­ць у суд не толь­кі іх, учы­ніў­шых напад, але і ўсіх іншых ула­даль­нікаў дзяр­эчын­скіх зем­ляў. Пра сябе ж яны запі­салі, што не адмаў­ля­юц­ца пры­ма­ць удзел у судо­вай спра­ве, але не веда­ю­ць калі зволь­няц­ца з гас­па­дар­скай служ­бы. Сёст­ры заха­валі пра­ва ўласна­сці на дзяр­эчын­скім зем­ля­мі за сабой. Не веда­ю­чы аб гэтым, пакры­ўд­жа­ныя сусед­зі выклікалі ў суды княст­ва Палу­бен­ска­га і Адзін­ц­э­ві­ча. Сва­я­кі адмаў­ля­лі­ся ста­навіц­ца на суд, так як не былі ўла­даль­ні­ка­мі зем­ляў у Дзяр­эчыне. Асаб­лі­ва шмат заха­ва­ла­ся даку­мен­таў аб уза­е­ма­ад­но­сі­нах ула­даль­нікаў Дзяр­эчы­на з Ціма­фе­ем Іва­наві­чам Пузы­нам, якія былі склад­зе­ны ў 1519-1520 г. Калі раней­шыя даку­мен­ты паве­дам­ля­ю­ць аб поспе­хах у наступ­лен­ні на зем­лі Пузы­ны Палу­бен­ска­га і Адзін­ц­э­ві­ча, то ў гэтыя гады ста­но­віш­ча змяніла­ся поў­на­сцю. Вера­год­на, Ціма­фей Пузы­на атры­маў пад­т­рым­ку сваім дзе­ян­ням і стаў больш настой­лі­ва пагра­жа­ць сусед­зям. Цяпер Палу­бен­скі і Адзін­ц­э­віч былі выму­ша­ны час­цей звяр­тац­ца ў гас­па­дар­скія суды за аба­ро­най пра­воў на зем­лі ў Дзяр­эчыне. 24 мая 1520 г. яны абві­на­ва­ч­ва­ю­ць люд­зей Пузы­ны ў забой­стве двух пад­да­ных [15, № 137, с.788]. Ціма­фей Пузы­на не прызнаў сваіх люд­зей віна­ва­ты­мі, а лічыў, што забой­ства ўчы­нілі сяляне сусед­ня­га сяла Азё­ры­чы, у якіх дзяр­эчын­скія пад­да­ныя пакралі коней. У кан­цы 1520 г. пра­валілі­ся спро­бы Іва­на Андр­эеві­ча Палу­бен­ска­га пра­вес­ці капу (сход сялян для ўчы­нен­ня пака­ран­ня віна­ва­тых у зла­чын­стве). На дум­ку Палу­бен­ска­га пад­да­ныя Пузы­ны пад­палілі яго дом. У полы­мі згар­э­лі не толь­кі яго скар­бы і маё­мас­ць, але былі зніш­ча­ны і папе­ры, якія ўтрым­лі­валі запі­сы аб пазы­ках і заста­ве зем­ляў [15, № 188, с.1509].

Да 7 жніў­ня 1521 г. Ціма­фей Пузы­на сілай заха­піў поле ва ўрочыш­чы Мехоўскім, якім здаў­на кары­сталі­ся дзяр­эчын­скія сяляне [15, № 491, с.1515]. Цяпер ужо Пузы­на паве­да­міў на суд­зе, што не мае нія­кіх зве­стак аб захопе гэтых зем­ляў. На нашу дум­ку, супяр­эч­на­сці паміж Ціма­фе­ем Іва­наві­чам Пузы­нам, два­рані­нам кара­ле­вы поль­скай і вялі­кай кня­гіні ВКЛ Боны, і Андр­эем Міхай­лаві­чам Сан­гуш­каві­чам, гас­па­дар­скім мар­шал­кам, і гас­па­дар­скі­мі два­ра­на­мі: Сямё­нам Баг­да­наві­чам Адзін­ц­э­ві­чам і Ива­нам Андр­эеві­чам Палу­бен­скім не спы­ніла­ся да 1528 г. [18, арк.240]. У ліста­пад­зе гэта­га года ўла­ды ВКЛ выму­ша­ны былі прызна­чы­ць асаб­лівую камісію, якая скла­да­ла­ся з самых аўта­рыт­эт­ных люд­зей княст­ва, для спы­нен­ня зацяг­нуў­ша­га­ся кан­флік­та. Як пісаў у сва­ёй скар­зе Пузы­на, у пачат­ку восені 1528 г. “яны сваіх слуг з намес­ні­кам на яго палі наслалі… і слуг яго і люд­зей пабілі”. Аст­рож­скі, гет­ман ВКЛ, суд­зіў гэтую спра­ву і пры­суд­зіў ула­даль­ні­кам дзяр­эчын­скіх зем­ляў апла­ці­ць усе стра­ты два­рані­на кара­ле­вы Боны і яго пад­да­ных.

~ N Мих­нов­на, ур. Плюс­ко­ва, д. Мих­на Плюс­ко­ва. Имел от нее сына, неиз­вест­но­го по име­ни. [1. 13, 64].

9. Пера­пис вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кн. 523. Кн. пуб­ліч­ных спраў 1 / пад­рыхт. А. I. Гру­ша [і інш.]. — Мінск : Бел. наву­ка, 2003. — 444 с.

15. РИБ. Т.20. Мет­ри­ка Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. СПб., 1903.

18 НГАБ. КМФ-18, воп. 1, спр. 14.

XXI генерація от Рюрика.

4.3. БОГ­ДАН ПАВЕЛ ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ (?-1571)надвор­ный мар­ша­лок вели­ко­го кня­зя в 1569 г.

Слу­жыў кара­ле­ве Боне, пас­ля Жыгi­мон­ту II Аўгу­сту. Мар­ша­лак гас­па­дар­скi з 1567. Меў маёнт­кi пад Клец­кам, Гарод­няй.

1536, янв. 11 — его дело с мате­рью неве­сты его, женою Миха­и­ла Юра­ча, кото­рая, согла­сив­шись на брак доче­ри, мед­ли­ла испол­не­ни­ем, — раз­би­ра­лось Шев­ским Мит­ро­по­ли­том Мака­ри­ем [Пташ., 12, 56].— 1554, фев. 6, был въ чис­ле при­ста­вов, встре­чав­ших Рус­ское посоль­ство в Орше. [Пташ., 13; Сб. И. Р. И. О., 691]. 1561, фев. 5 — был вызван на суд, по слу­чаю захва­та ржи у Богу­ше­ви­ча [Выпись про­те­ста­ции, д. а., 241]. Оста­вил заве­ща­ние, из кото­ро­го вид­но, что у него были сыно­вья, кн. Иван, Юрий и Ясь­ко и две доче­ри, кж. Ган­на и Раи­на, а сам он был мар­ша­лок гос­по­дар­ским [Пташ., 12—13, 66—63].

Ум. в 1571 г.

~ Федо­ра Михай­лов­на, ур. Юра­жал­ка, д. Миха­и­ла Ива­но­ви­ча Юра­ги.

5.3. Оста­фий Тимо­фе­е­вич

1562, мрт. 9 — с бра­тья­ми вызы­вал в суд кн. Фед. Ив. Полу­бен­ско­го; 1564 — коро­лев­ский дво­ря­нин, упо­ми­на­ет­ся в Луц­ко­вой Зам­ко­вой кни­ге. Умер, оста­вив сына Евста­фия. [Пташ., 12].

~ Мари­ан­на Анцу­щан­ка Гара­бур­да.

6.3. ПЁТР ТИМО­ФЕ­Е­ВИЧ (1561,1567)

1561 нояб­ря 21 — им. Неста­но­ви­чи было пере­да­но коро­лем Сигиз­мун­дом-Авгу­стом во вла­де­ние кн. Пет­ра Тимо­фе­е­ви­ча Пузы­на. [Пташ., 13, 73]. —

Вар­та пры­га­да­ць толь­кі гісто­рыю, якая адбы­ла­ся з част­кай маёнт­ка Няста­навічы, што нале­жа­ла кня­зям Пузы­нам. У 1551 г. яна была пажа­ла­ва­на Ціма­фею Пузыне, але не ў поў­ную ўласна­сць, а на так зва­ным «лен­ным пра­ве». Гэта азна­ча­ла, што маён­так можа бес­пе­раш­код­на пера­ході­ць да нашчад­каў муж­чын­ска­га полу, але яны не маю­ць пра­ва без даз­во­лу вяліка­га кня­зя пра­да­ва­ць яго, адда­ва­ць у заклад ці завяш­ча­ць дач­кам і іншым жаночым нашчад­кам. На такіх жа ўмо­вах вало­данне Няста­наві­ча­мі было пацвер­джа­на сыну Ціма­фея Пят­ру Пузыне ў 1561 г. Копія гэта­га пры­вілея была ў свой час упі­са­на ў акта­вую кні­гу [НГАБ. Ф. 1769. Воп. 1.Спр. 25. Л. 742 — 743. ].

1561, мрт. 1 — имел зва­ние — на]гЬстшиБа пана Быст­риц­ка­го. [д, 18, 65].— 1564, мая 30, V* часть достав­ша­го­ся ему от мате­ри и по раз­де­лу с бра­тья­ми и сест­ра­ми им. Ново­двор­цы, Ново­груд­ско­го пове­та, под Клец­ком — пода­рил жене сво­ей кн. Гальш­ке Яновне. [ 14, в7-8].

ў «Попі­се вой­ска» за 1567 г. Няста­навічы пазна­ча­ны сярод ула­дан­няў адна­го з яго сыноў, кня­зя Пят­ра Пузы­ны, які слу­жыў удзель­на­му кня­зю Юрыю Алель­каві­чу-Слуц­ка­му. З Няста­навіч ён ставіў 3 кон­нікаў, што адпа­вя­да­ла на той момант 30 служ­бам ці 50 — 60 сем’ям [РИБ. Т. 33. С. 468.].

1594 — сыно­вья его, кн. Ян и Петр, раз­де­ли­ли име­ния отца.

~ Гальш­ка-Элж­бе­та Янов­на, ур. Пло­нян­ская, д. Яна Вен­це­сла­во­ви­ча Пло­нян­ска­го и Гале­ны Кун­цов­ны; 1563, мрт. 26, полу­чи­ла в при­да­ное от отца им. Лук­тя­ны, в Бетык­по­ле; мать ее, Гале­на Кун­цов­на, по 2-му мужу Рай­ская, часть им. Пло­ня­ны отда­ла вну­ку сво­е­му, сыну доче­ри Гальш­ки, кн. Яну Пет­ро­ви­чу Пузы­на. [Пташ., 14, 67—68].

КНЖ.ФЕДЬКА ТИМО­ФЕ­ЕВ­НА ПУЗЫ­ЧАН­КА (1552)

W 1552 roku procesowali się kniaź Bohdan Timofiejewicz i siostra jego, Fedia, ze Żdanem Iwanowiczem Dymitriewiczem, бояри­ном ново­грод­ским (ML 65).

Анна Тимо­фе­ев­на (1540,1594)

У 1540 год­зе Міхаіл Пятро­віч Грынь­кавіч-Дзе­вач­ка (ўзяў дру­гі шлюб з княж­ной Ган­най Ціма­фе­еў­най Пузы­най, адпі­саў ёй част­ку маёнт­ка Алешавічы[1]. згад­ка Анісі­фа­ра Дзе­вач­кі ў акта­вых кні­га дату­ец­ца 10 студ­зе­ня 1591 г. На той час ён ужо не быў мітра­палітам, але па-раней­ша­му назы­ваў­ся «велеб­ныи в Бозе его милость отецъ»39. У гэты дзень яго ўпаў­на­ва­жа­ны прад­ставіў у суд для акты­ка­цыі выпіс з гарад­зен­скіх грод­скіх кніг ад 3 каст­рыч­ніка 1590 г. аб акаліч­на­сцях набыц­ця маёнт­ка Ятвеск Заба­лац­це. Вера­год­на, адра­зу пас­ля свай­го ніз­ла­ж­эн­ня былы мітра­паліт акты­ў­на заняў­ся ўпа­рад­ка­ван­нем маё­мас­ных спраў. Разам з пера­но­сам гэта­га выпі­са «з гро-

ду ў зем­ства» быў прад­стаў­ле­ны і пад­ра­бяз­ны інвен­тар набы­та­га маёнт­ка, дата­ва­ны 29 верас­ня 1590 г.40.

Павод­ле яго маён­так быў набы­ты за 650 коп літоўскіх гро­шаў. Ён скла­даў­ся з дзвюх баяр­скіх служ­баў і 10,5

служ­бы люд­зей цяг­лых. З таста­мен­та выні­кае неве­ра­год­ны факт: пры высвяч­эн­ні і ўступ­лен­ні на мітра­паліц­кую паса­ду Анісі­фар быў жана­тым чала­ве­кам. Ста­но­віц­ца зра­зу­ме­лым, што сла­ва «два­я­ж­эн­ца» зама­ца­ва­ла­ся за ім таму, што ён быў двой­чы жана­ты і, больш за тое, быў жана­ты (дру­гім шлю­бам) на пра­ця­гу ўся­го свай­го мітра­паліцтва. Самім Анісі­фа­рам гэтая акаліч­на­сць не ўспры­ма­ла­ся як нешта незвы­чай­нае ці супра­ць­за­кон­нае. У таста­мен­це ён абса­лют­на спа­кой­на піша пра шчаслі­вы закон­ны і, галоў­нае, дзейс­ны шлюб з Ган­най Пузы­най: «вару­ю­чы и милу­ю­чы малъ­жон­ку мою закон­ную вень­чалъ­ную, кото­рая час нема­лыи зо мною была, и дети спло­ди­ла и до лет их доро­сти­ла, пору­чаю душу мою Богу Ство­ри­те­ле­ви мое­му, а малъ­жон­ку мою в опе­ку сыном моим»41.

28 кра­савіка 1592 г., уда­ва было­га мітра­паліта Ган­на Пузы­на свед­чы­ла аб атры­ман­ні ад сыноў гра-

шовай сумы, запі­са­най у таста­мен­це «небож­чи­ка пана Миха­и­ла, в духо­венъ­стве назва­но­го отца Они­си-

фора Пет­ро­ви­ча Девоч­ки, мит­ро­по­ли­та Киев­ско­го, мал­жон­ка ее»56.Да 1590-х гг. дажы­лі трое яго сыноў ад двух шлю­баў — Аляк­сандр, Лазар і Пётр, і дач­ка Настас­ся. У пера­пі­се вой­ска

ВКЛ 1567 г., як памя­та­ем, узга­д­ваў­ся яшчэ паў­на­га­до­вы сын Яраш. Вера­год­на, гэта быў сын ад пер­ша-

га шлю­бу. У таста­мен­це было­га мітра­паліта аб ім няма ні сло­ва. Маг­чы­ма, ён памёр задоў­га да 1590-х гг. аль­бо загі­нуў у час Інфлянц­кай вай­ны, у якой, згод­на з пера­пі­сам вой­ска 1567 г., браў удзел.

Аляк­сандр быў сынам ад пер­ша­га шлю­бу, а Лазар і Пётр — ад дру­го­га. Аб гэтым наў­прост гаво-рыц­ца ў даку­мен­це, дата­ва­ным 4 каст­рыч­ніка 1594 г. У часе маё­мас­ных спр­э­чак за пад­зел баць­ка­ва­га маёнт­ка Аляк­сандр Міхай­лавіч адзна­чаў: «ижъ зъ сво­ее части собе наде­лу доста­лое фоль­ва­рокъ Сте­па­ниш­ки мат­це тых бра­тьи сво­ее, а мачо­се своеи»68. З двух сыноў ад дру­го­га шлю­бу Лазар быў стар­эй­шым. Аб гэтым свед­чы­ць ён сам у даку­мен­це, напі­са­ным у Але­шаві­чах 23 люта­га 1593 г.: «част свою име­нья сво­е­го з бра­том моим рожо­ным молод­шимъ паном Пет­ромъ Миха­и­ло­ви­чом Девочкою»69.

Такім чынам, Аляк­сандр нарад­зіў­ся да 1540 г., Лазар і Пётр — пас­ля 1540 г.

Адра­зу пас­ля смер­ці мітра­паліта яго сыны выра­шы­лі, што маці буд­зе жыць у част­цы маёнт­ка Ятвеск — у Сця­паніш­ках: «Дали есмо пану Алек­сан­дру дво­рец, про­зы­ва­е­мыи Сте­па­ниш­ки, зо вси­ми кгрун-

тами здав­на до того двор­ца нале­жа­чи­ми, кото­ро­го он сам пан Алек­сан­дер з доб­рое воли сво­еи посту-

пил меш­ка­ти до живо­та мат­це нашои, а мачо­се сво­еи кнежне Ганне Пузы­нян­цэ, тот дво­рец по смер­ти

мат­ки нашое на пана Алек­сандра при­ти мает»70. Ган­на Пузы­на зга­д­ва­ец­ца яшчэ 20 студ­зе­ня і 4 каст­рыч-

ніка 1594 г. У даку­мен­це яна пра­ход­зі­ць як «ста­рая мат­ка» бра­тоў Дзе­вач­каў. Выні­кае, што яна была ста-

лага веку і сыны фак­тыч­на яе дагля­далі — «за доб­ро­во­ленъ­ством их сынов­скимъ яко гостя при них меш-

кала»71. Уяў­ляе ціка­вас­ць апі­санне рухо­май маё­мас­ці Анісі­фа­ра Дзе­вач­кі, якую бра­ты дзе­ля­ць паміж са-

бой на роў­ныя част­кі: «То ест золо­то, сереб­ро, пер­ла, цын, медь, шаты и гро­шы гото­вые, и листы на дол-

ги и на заста­вы, кони, ста­до сви­ре­пъе, быд­ло рога­тое и неро­га­тое малое и вели­кое так же теж было у

гумне зло­жо­ное молоч­ное и немо­лоч­ное, у свир­нах вся­кое збо­же зъсыпаное»72.

~ Анісі­фар, або Анісі­фор, свец­кае імя Міхаіл Пятро­віч Грынь­кавіч-Дзе­вач­ка (пач­а­так 1510-х[1] — паміж 10 і 28 кра­савіка 1592[2], Але­шавічы) — з кан­ца 1550-х гг. кіеўскі гарад­нічы, мітра­паліт кіеўскі, галіц­кі і ўсёй Русі (1579—1589).

1. Лісей­чы­каў Д. В., Бобер І. М. «Вару­ю­чы и милу­ю­чы малъ­жон­ку мою закон­ную вень­чалъ­ную…»: жыц­цё і смер­ць мітрапаліта-«дваяжэнца» Анісі­фа­ра Дзе­вач­кі // Бела­рус­кі гіста­рыч­ны часо­піс. — 2018. — № 5. — С. 11-23. арк. 88 адв.

Юрій Пузи­на був серед тих дво­рян, які оби­ра­ли депу­татів на Люб­лінсь­кий з’їзд, він же був брат­чи­ком Луць­ко­го Брат­ства. Його пріз­ви­ще є під про­те­стом Волинсь­ких шлях­ти­чів про­ти утис­ків пра­во­слав­них като­ли­ка­ми (АЮЗР. — ч. І, т. ІV, ст.348).

~ 1) Мария Гав­ри­лов­на Леш­ниц­кая

~ 2) Анна Васи­льев­на Гуле­чив­на.

Васи­лий Гуле­вич в пер­вом бра­ке был женат на Алене Волч­ковне-Жас­ков­ской и, про­жив с ней два года (1557-1559) имел, веро­ят­но, толь­ко одну дочь Анну, при­хо­дя­щу­ю­ся Гальш­ке стар­шей сест­рой. Эта Анна Гуле­ви­чив­на была заму­жем за кня­зем Федо­ром Свя­то­полк-Чет­вер­тин­ским (1579), а во вто­ром бра­ке за одним из лиде­ров пра­во­слав­ной пар­тии на Волы­ни – кня­зем Юри­ем Бог­да­но­ви­чем Пузы­ной (1586). Дом их в Луц­ке изве­стен как дом Гуле­ви­чей (Пузын) и рас­по­ла­га­ет­ся при Луц­ком зам­ке. У 1634 р. Анна Гуле­ви­чів­на (Зату­ре­ць­ка лінія, дво­юрід­на сест­ра Галш­ки Гуле­ви­чів­ни) пожерт­ву­ва­ла на Луць­ке пра­во­славне брат­ство 1 тис. зло­тих, забез­пе­че­них містеч­ком Іван­ків і нав­ко­лиш­ні­ми села­ми у Київсь­ко­му воє­вод­стві [ЦДІАК Украї­ни, ф.25, оп.1., спр.191, арк.72–74].

1 ЦДIА­УК. — Ф. 25. — Оп. 1. — Спр. 37. — Арк. 55 зв. — 58 зв.
2 Там само. — Ф. 26. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 433, 434 зв.
3 Там само. — Спр. 12. — Арк. 837-839.

~ 1) Вар­ва­ра Янов­на Виз­гир­до­вая, дочь Яна Нико­ла­е­ви­ча Виз­гир­да, судьи зем­ско­го Упит­ско­го, сек­ре­та­ря и реви­зо­ра коро­лев­ска­го. [Акт. Виден, архео­гр. ком. XXVI, 889]. Имел от нее двух сыно­вей, кн. Яна и Пав­ла. [Пташ., 16].

~ 2) Доро­та Янов­на Гру­шев­ская. Имел от нее трех сыно­вей — Иеро­ни­ма, Фри­дри­ха и Юрия.

У 1594 г. 5 мар­та быў склад­зе­ны інвен­тар сусед­ня­га маёнт­ка Няста­навічы — той яго част­кі, што нале­жа­ла бра­там Яну і Пят­ру Пятро­ві­чам Пузы­нам і пад­ля­га­ла пад­зе­лу паміж імі [НГАБ. Ф. 1769. Воп. 1. Спр. 18. Арк. 32 — 36 адв.]. Пят­ру дастаў­ся баць­коўскі двор з сёла­мі Няста­навічы і Меж­нікі, а так­са­ма Ескавічы, набы­тыя ад нябож­чы­ка Міка­лая Воўч­ка. Доля Яна ска­ла­ла двор Дзві­но­са над аднай­мен­най ракой, пры ім сёлы Дзві­но­са (32 дыма, 115 муж­чын) і Пра­ко­паў­цы (13 дымоў, 41 муж­чы­на). На 1 двор у сяр­эд­нім пры­па­да­ла каля 3,6 асоб муж­чын­ска­га полу. З 35 два­роў у 23 былі про­стыя сем’і — баць­кі з дзе­ць­мі. У 2 выпад­ках у склад­зе гас­па­дар­кі пры­га­д­ва­ец­ца пры­мак, у 3 — зяць, у 1 — жана­ты брат. У 6 выпад­ках гла­ва гас­па­дар­кі меў уну­каў, пры­чым у адным з іх сям’я скла­да­ла­ся з баць­кі, сына, 2 уну­каў і 1 праў­ну­ка. Най­вя­лік­шая гас­па­дар­ка наліч­ва­ла 11 муж­чын: баць­ку і трох сыноў, з якіх у адна­го было 3 улас­ных сына, а ўдру­го­га — 4.

~ 1595, Хри­сто­фор Бад­тро­не­ев­го Левон

~ Кри­сти­на Рад­зи­мінсь­ка, нащад­ків не мали. У 1618 році разом з дру­жи­ною мав «спра­ву» з Юрієм і Тео­до­рою Хре­ни­ць­ки­ми.

116 Горін С. Жиди­чинсь­кий Свя­то-Мико­лаївсь­кий мона­стир … С. 112.

~ 1) Алек­сандр Хре­ниц­кий

~ 2) Павел Бор­зо­бо­га­тый

~ 1) Филон Елец

~ 2) Адам Летин­ский

~ Евста­фий Михал Умя­стов­ский

~

~ 1) Алек­сандра Хржон­стов­ская. 1676, фев. 4, дана суб­ле­ва­ция по д. Ека­те­ри­ны Бяло­зо­ров­ны Биле­ви­чо­вой про­тив бани­ци­ии от Алек­сандра-Юрия из Козель­ска Пузы­ны, хорун­же­го пове­ту Упит­ско­го и Алек­сан­дры Хржон­стов­ской Пузы­ни­ной хорун­жи­ной Упит­ской [Пташ., 20; Л. М. Суд. 168. 1].

~ 2) Анна Кази­ми­ров­на Под­лец­кая, д. столь­ни­ка Киев­ско­го Кази­ми­ра Года­вя Под­лец­ко­го; 1689, июль, из Коро­лев­ской Кан­це­ля­рии выдан «лист реми­шй­ный» по д. хорун­же­го пове­ту Упит­ско­го Алек­сандра из Козель­ска Пузы­ны и пани мал­жон­ки его Анны Под­лец­кой. [дух. зав., д. А., 247-8; Пташ., 21; Л. М. Суд. 303]

~ 1) Фло­ри­ан Голь­ха­во­кий.

~ 2) Миха­ил ПЫПН­С­ХИ. [дух. эав., д. А., 248 об.].

~ Ека­те­ри­на Стан­ке­вич. Имел от нее четы­рех сыно­вей — Яна, Вла­ди­сла­ва, Иеро­ни­ма и Алек­сандра, трем послед­ним из кото­рых доста­лось куп­лен­ное им у Яна Тизен­гау­зе­на им. Дзви­но­го­ди. [Пташ., 27, 96-8, прод. вал.].

~ Ж.. Евфро­зи­на— Доро­та Хржон­стов­ская; 1664, дек. 1, исклю­чи­ла 15.000 зло­тых из 25.000, запи­сан­ных ее мужем Андре­ем Иеро­ни­мо­ви­чемъ на им. Ликов­це. [Пташ., 84; Вил. Ц. А., Зем. Уп. 16289, 28].

~ 1) 1641, Кон­стан­ций (Кон­стан­тин Нико­ла­е­вич) граф Довой­но-Сол­ло­губ, вой­ский Упит­ский, депу­тат Глав­но­го Три­бу­на­ла Вели­ко­го Кня­же­ства Литов­ско­го от Упит­ско­го пове­та [Пташ., 26; Вил. Ц. А. Зем. Уп. 16261. 1268].

~ 2) 1675, Орда, каш­те­лян Жмуд­ский. [Пташ., 26—26, 120—22, дарств. запись].

~ 1653, хорун­жий Упит­ский Ста­ни­слав Хри­сто­фо­ро­вич Starodębski

~ 1675, Melchior Billewicz, ciwun szawdowski

~ Софья Хржон­стов­ская +1702. После смер­ти мужа, вме­сте с сыно­вья­ми Анто­ном-Доми­ни­ком и Миха­и­лом совер­ши­ла миро­вую сдел­ку с Бяло­зо­ром. [Пташ., 22 ]

~ Цеха­но­вич [Несецк., д. А., 239 об.].

~ Цеха­но­вич. Род­ная сест­ра преды­ду­щей.

× Władysław Żeromski, skarbnik mozyrski

× Samuel Węsławski

× Antoni Stankiewicz, podkomorzy żmudzki

М., Умя­стов­ский.

~ Ж. Katarzyna Faszczówna [Несецк. д. А., 240].

× Stanisław Suzin

× Jan ks. Świrski

× Mikołaj Szmigielski, koniuszy inflancki

~ Апсшшая Гржж­бов­ская. [д. а., 251-2, дух. зав.].

~ 1723, Анна Вита­нов­на. [Пташ., 28—9 я 100—4, прод. вал.].— 1740, фев. 20, вдо­ва, в Упит­ском суде раз­би­ра­лось дело Иоси­фа-Анто­на Пузы­ны с ней и сыном ее Ада­мом Алек­сан­дро­ви­чем Пузы­ной, про­тив Кришто­фа Домб­ско­го. [Пташ., 29— ао и 105—9, реш. суда].

~ Софья Вяп­нов­на. 1740, упом. вдо­вой.

~ Эсте­ра Эберт, sędzianką inspruską, córką generała wojsk króla pruskiego. Miał z nią czterech synów: Jerzego, star. sądowego upickiego (zm. przed 1727), Antoniego, który dostał starostwo po zmarłym bracie, Michała, star. filipowskiego, i Ludwika, star. michaliskiego. Pozostawił też córki: Elżbietę, Annę, oraz zapewne Eufrozynę, Mariannę i Eleonorę.

~ Софья Андре­ев­на Потоц­кая, д. ста­ро­сты Ябло­нов­ско­го Андрея Потоц­ко­го, (2°-v. Ludwik Kalinowski, st. winnicki)

~ Халец­кая. [Несецк.].

~ кнж. Ели­за­ве­та Гри­го­рьев­на Огин­ская {Elżbieta Magdalena} (†1767), д. Гри­го­рия Ива­но­ви­ча, ста­ро­сты Само­гит­ско­го. [Кос­ниск., Геральд, про­во­ди.; Несецк., д. А., 240]. По 1-му бра­ку Гел­гуд. (1°-v. Kazimierz Giełgud, ciwun szadowski)

~ Бар­ба­ра Пла­тер-Зиберк {Barbara Plater-Zyberk}

~ Białłozor

~ Andrzej Giełgud, st. oszmiański

~ 1701, Anna Belzecka, дочь Aleksandra Bełzeckiego столь­ни­ка Bełskiego, dziedziczka Zimna i Pukarzowa, 1701 r. za ks. Michałem Puzyną, starostą wiskim i wąsoskim, a 1725 r. za Adamem Stanisławem Rostkowskim, także starostą wiskim, wąsoskim i radziłowskim i tyszowieckim; Миха­ил от нее имел потом­ство.

~ ? око­ло 1707 Михал со Ста­хо­ва Ста­хов­ский скарб­ни­ко­вич, под­сто­лий виль­ко­мир­ско­го пове­та 15.11.1704 –после 04.02.1723,

~ Богу­ми­ла Bystramówna

~ (1747) Доро­та-Ели­за­ве­та Тизен­гауз (1710-) { Dorota Tyzenhauz}

Ж., Еле­на ЛюД­КеВЖ­ЧОВ­На. [Пташ.. Родо­сл. табд.].

~ Wittenówna

~ Рахе­ла Бржо­стов­ская {Rachela Brzostowska}, д. каш­те­ля­на Мсти­слав­ско­го. [ojciec: Konstanty Benedykt Brzostowski, kaszt. mścisławski; matka: Teresa Wojnianka]

~ Анто­ни­на Бржо­стов­ская {Antonina Brzostowska}, д. каш­те­ля­на Мсти­слав­ско­го. [ojciec: Konstanty Benedykt Brzostowski, kaszt. mścisławski; matka: Teresa Wojnianka][Несецк., д. А., 240; Косинск., Геральд.]

~ 1) Krzysztof Mierzejewski, каш­те­лян соха­чев­ский.

~ 2) (1754) князь Ста­ни­слав Кост­ка Анто­но­вич Пузы­на (†1811), ста­ро­ста Упит­ский и Прух­ниц­кий.

~ Adam Mrozowicki, st. stęgwilski

~ Ж.у НрО­ЗО­МЦ­ПЙ. (Косинск., Геральд. Про­во­ди.].

~ Н., Лов­чий надвор­ный корон­ный ВЪльох1Й

~ баро­нес­са Богу­ми­ла фон Брун­нов.

~ Иоан­на Выщин­ская [д. а., 257, метр. свша].

~ Иоан­на Заполь­ская.

~ 1771, под­ча­ший Смо­лен­ский Антон Оже­та. [д. А., 263, уступ, зап.].

~ 1766, Бене­дик­та Ста­шев­ская. [Купч., д. а., 584; Пташ., 31; Вил. Ц. А. Зем. Уп. 15267, 156].

~ 1) Jodko Нар­ке­вич. [Опр. Виленск. дв. собр. д. А., 552].

~ 2) Новиц­кий

~ 1) Тере­за Ромер, д. под­ко­мо­рия трок­ско­го Сте­фа­на Доми­ни­ка и Бар­ба­ры Володкович.Teresa Romerówna [ojciec: Stefan Dominik Romer, podkomorzy trocki; matka: Barbara Wołodkowiczówna]

~ 2) Helena Oskierczanka [ojciec: Marcin Teodor Oskierka, kaszt. oszmiański; matka: Teresa hr. Brzostowska]

~ Гро­ту­сов­на {Grotus}

~ Ста­шев­ский, под­ко­мо­рий упит­ский.

~ 1) 1754, кнж. Кон­стан­ция Михай­лов­на Пузы­на, дочь кн. Миха­и­ла Андре­еви­ча Пузы­ны. Была в 1-м брак за Мер­же­ев­ским.

1754 Konstancyę z kn. Puzynów h. Oginiec, córkę kn. Michała na Gwoźdzcu z przyl. pisarza w. Jit., starosty stęgwilskiego i werbowickiego i Zofii z Potockich h. P i.law a, starościanki jabłonowskiej, fundatorki kościoła w Gwoźdzcu 1718,

~ 2) Barbara Siemianowska [ojciec: Mikołaj Siemianowski; matka: Franciszka Mokronowska]

~ 3) Antonina hr. Ponińska [ojciec: Stanisław hr. Poniński; matka: Konstancja Radolińska] , д. Вое­во­ды Познан­ска­го.

~ грф. Мари­ан­на Юдиц­кая, д. Миха­и­ла Дмит­рия Юдиц­ко­го (? -декабрь 1758), Ж.: ? хорун­жий речиц­кий с 1715 года, мар­ша­лок речиц­кий с 1729 года, мар­ша­лок Три­бу­на­ла ВКЛ с 1740 года, каш­та­лян мин­ский с 1742 года.каштеляна Мин­ско­го. [д. А., 408 и 418 об.].

~ Схо­ла­отж­ка Сежя­то­но­вичъ. [д. мивск. дв. собр.; ссыл­ка на метр., д. А., 268].

~ Бене­дикт Карп, хорун­жий Упит­ский {Каrр}

~ Мари­ан­на Вавр­жец­кая. [Метр. сына, д. а.,], ojciec: Józef Wawrzecki, generał-inspektor wojsk polskich; matka: Kunegunda ks. Giedrojciówna

~ Jan Chlewiński

~ (1798) Urszula Chrzanowska ca 1770

Ж., Tekla Jodko Narkiewiczówna. [Метр. сына, д. А., 540].

~ Abramowicz

~ грф. Фран­цис­ка Козеб­род­ская. [ojciec: Marcin hr. Koziebrodzki i Zofia Broniewska]

~ Иза­бел­ла Пет­рус­кая {Izabela Pietruska} (ojciec: Kazimierz Pietruski; matka: Taida Wojakowska)

~ Авгу­стин Дебо­ли {August Antoni Deboli}, хорун­жий корон­ный, поль­ский посол в Петер­бург.

~ Евста­фий Пиг­лов­ский {Eustachy Piegłowski}, камер­гер Поль­ска­го Дво­ра.

~ Ignacy Zaremba Skrzyński

~ Мари­ан­на Алек­сан­дров­на Сапе­га. Раз­ве­ден­ная жена Сол­ло­гу­ба. [Косинск., Геральд. Про­во­ди.]. Marianna Katarzyna Sapieha, ojciec: Aleksander Michał ks. Sapieha, matka: Agnieszka Magdalena ks. Lubomirska

~ 1) Barbara Radziwiłł (* 1755, † 1785), д. ста­ро­сты Речиц­ко­го кн. Аль­брых­та Р. и Anna Kunegunda Chalecka

~ 2) Мария Виш­чын­ская (*1766/72 — ), д. бри­га­ди­ра войск рос­сий­ских Кази­ми­ра В.

~ Ж., Роза­лия Кель­чев­ская. [д, д. а., 266].

~ Фран­цис­ка Ядвас­кая.

~ Zofia Górska, дочь Albert Górski и Aleksandra Zaleska.

~ Marcin Białłozor

~ (20 X 1840, Ostromeczew ) Rozalia Suzin h. Pierzchała (Roch III) 1822-1908

~ (1830) Мари­ан­на Ста­шев­ская. [метр. сына. д. л., 570]. (1830, Wiktoryszki, ): Marianna Staszewska h. Ostoja, (linia: Józef Staszewski sw.1453) 1812-1885 ,

~ (1851) грф. Габ­ри­э­ля Günther de Hildesheim (*Dobrowlany k. Wilna 1815 †Horodziłów 1869) [ojciec: Adam hr. Günther de Hildesheim; matka: Aleksandra hr. Tyzenhauzenówna] Зна­ме­ни­тая поль­ская поэтес­са. + 1869. умер­ла.

~ (24.8.1832) Гор­тен­зия Двер­ниц­кая, д. гене­ра­ла войск поль­ских Иоси­фа Двер­ниц­ко­го и Юли­а­нии Жуков­ской.

~ грф. Эми­лия Козеб­род­ская, ojciec: Leopold hr. Koziebrodzki; matka: Karolina Siedliska.

~ Дебо­ли.

~ Кази­мир Кар­ло­вич Серж­пу­тов­ский (1791-)

~ Ека­те­ри­на Львов­на Хжы­цов­ская. Род. 1815. [Сем. спис, д. А., 882 об.].

~ Ева Анто­нов­на Юдиц­кая (1814 — ). [Сем. спис, д. А., 855; метр, сына, д. А., 351]. {Ewa Judycka}

~ Antoni Iwaszkiewicz

~ 1) (1867) Maria hr. Łoś z Grodkowa i Januszowic 1845-1879

~ 2) 2. Karolina von Hagen-Schwerin 1847-1919

żona (ślub: dnia 6 II 1872, Wien (Wiedeń/Vienna), AT, ): Janina von Wurth 1853 ,

~ (14 II 1877, Wiktoryszki ) Maria Tekla Józefina Okwietko-Szyszłło (1858-1933)

~ żona (ślub: dnia 4 VIII 1882, Skepe, ): Kazimiera Gabriela Zielińska 1862-1951

~ (około 1850) Teodora Chlewińska ca 1840

~ # Mąż (ślub: około 1800): Jakub Czosnowski z Czosnowa h. Pierzchała (Kolumna), bohater PSB 1783-1861 , (Rodzice : Szymon Czosnowski z Czosnowa h. Pierzchała (Kolumna), miecznik [bra] Winnica ca 1740 & Agata Siemaszko h. Łabędź ca 1750)

~ # Mąż (ślub: około 1850): Tytus Okwietko-Szyszłło h. Dołęga, (linia: Józef Staszewski sw.1453) ca 1830-/1858 , (Rodzice : Józef Szyszłł h. Dołęga, wojski [tro] Upita ca 1790 & Izabela hr. Komorowska z Komorowa h. Dołęga (Korczak), (linia: Józef Staszewski sw.1453) ca 1800) , dzieci:

~ (25 V 1869, Belweder) Anna Burba h. Odyniec 1849-1872

× [Ryga 2.VI.1888] Franciszka Józefina Zabiełło (*1869 †1910) [ojciec: Stanisław Zabiełło; matka: Józefa Korsak]

~ [18.IX.1867] Сте­фа­ния Ясин­ская.

~ [Zaleszczyki 1866] Helena Maria bar. Brunicka (*1844 †1926) [ojciec: Leon bar. Brunicki; matka: Maria hr. Drohojowska]

~ Роза Рыль­ская.

~ Яни­на Хоецкая[Kraków 20.VII.1888] Janina Chojecka (†1940) [ojciec: Stanisław Chojecki; matka: Klementyna Siemieńska]

~ [20.IX.1874] Władysław Rylski.

~ [20.IX.1887] Gustaw Horodeński

~ Йозеф Ромер. [Косинск., Герольд. Про­во­ди.].

~ Трок­ский у. пред­во­ди­тель Дво­рян­ства Напо­ле­он Хом­ский.

~ (16 VIII 1903, Wojtkuszki): Aleksandra Maria Adela Chrapowicka 1882-1941

~ ( 19 III 1905): N. Siemiradzki ca 1880

~1) (około 1900): Antonina Podlasiak ca 1900

~ 2) ( około 1910): Maria Katarzyna Woynicz-Sianożęcka ca 1890, dzieci:

~ (12 VIII 1920, Warszawa, ): Róża Trębicka h. Ślepowron, (linia: Alojzy Sulistrowski psb.30105.6) 1891-1983

~ (10 VI 1922, par. Poznań, Św. Marcin, ): Karol hr. Jaksa-Dębicki z Dębicy h. Gryf 1883

~ (24 VI 1906, Telepenki, ): Helena Maria Męcińska 1888-1960

× [Warszawa 20.VIII.1924] Witold Watta-Skrzydlewski (*1894)

× [Paryż 19.V.1931] Luce Allin (*1911)

~ (Kraków 1.VII.1913) Zofia hr. Broel-Plater (*1886 †1972) (ojciec: Stanisław hr. Broel-Plater; matka: Zofia hr. Grudzińska)

PUZYNA ZOFIA MARIA ANNA ks. (30.10.1885-09.12.1972), zarządzała maj.

Gwoździec (pow. kołomyjski), żona kn. Leona z Kozielska Puzyny. Córka Stanisława hr. Broel-Platera h. wł. i Zofii z hr. Grudzińskich h. Grzymała. Skoligacona z Potockimi, Czartoryskimi, Habsburgami i wieloma innymi rodzinami. Ur. w Wroniawach k. Rawicza (Wielkopolska). Nauki w zakresie szkoły elementarnej i średniej odbyła kolejno u SS. Niepookalanek w Nowym Sączu, SS. Sacre Coeur we Lwowie i SS. Urszulanek w Krakowie. Tamże uzyskała maturę i ukończyła seminarium nauczycielskie, a następnie szkołę gospodarczą w Chyliczkach.

Swego przyszłego męża poznała w Poznaniu, gdzie w pocz. XX w. odbywały się zjazdy ziemian ze wszystkich trzech zaborów, w których to zjazdach uczestniczył ks. Leon Puzyna. Z.P. wniosła do rodziny męża bardzo piękną wyprawę haftowaną ręcznie w Dreźnie i w Szkole Gospodarczej w Kuźnicach. Posiadała również kamienicę w Poznaniu (ul. Skarbkowa 3), parcele nadmorskie we Władysławowie oraz młyn wodny w Gwoźdźcu. Posiadłości te miała otrzymać córka, a syn miał objąć maj. Gwoździec. Od śmierci męża w 1932 zarządzała maj., żyjąc tylko z myślą o dzieciach — i tak już pozostało w niezmiernie ciężkich latach wojennych i powojennych. Po agresji sowieckiej 17.09.1939 udało się rodzinie schronić najpierw w miasteczku Gwoździec, a później we Lwowie, gdzie znalazła oparcie u rodziny Wandy i Władysława Serwatowskich. W czasie okupacji Z.P. rozpoczęła dla zarobku udzielać lekcji języków obcych: francuskiego, nie.mieckiego i angielskiego, zyskując opinię bardzo dobrej nauczycielki. Po przyjeździe do Zabrza w drugiej poł. czerwca 1946, ponownie udzielała prywatnie lekcji języków obcych. Od roku szkolnego 1946/47 przez cztery lata uczyła jęz. angielskie.go w szkołach nr 6 i 13, a następnie w Liceum im. A. Mickiewicza. Głęboko religijna, obdarzona zdolnościami pedagogicznymi, była wzorem żony i mat​.ki. Poczucie godności osobistej, z jakim znosiła poniżenie wojenne i powojenne, budziło podziw otoczenia. Zm. w Zabrzu, gdzie mieszkała razem z synem »+ Stanisławem i córką, tam też została pochowana, na cmentarzu św. Józefa.

Dok.: zob. Leon Puzyna.

~ 1) Maria Skarżyńska;

~ 2 ) [Byczkowce 10.I.1936] Martyna Gryglaszewska (*1903) [ojciec: Stanisław Gryglaszewski; matka: Antonina Zielińska]

Martyna z Gryglaszewskich pochodziła z rodziny szlacheckiej z Litwy, osiadłej po 1863 r. (dziadek był powstańcem styczniowym) w Galicji, ojciec był notariuszem w Stanisławowie. Urodziła się w r.1905, prawdopodobnie we Lwowie. Ukończyła antropologię na UJK, została asystentką znakomitego profesora lwowskiego Jana Czekanowskiego. W 1930 r. została żoną księcia Stefana Puzyny. Po wybuchu wojny związała się z ZWZ Okręgu Lwowskiego, w 1943 aresztowana przez gestapo, osadzona w Oświęcimiu. Pracowała w kamieniołomach.

Przypadek sprawił, że zarażona tyfusem znalazła się w szpitalu obozowym, a tam natknął się na nią osławiony Josef Mengele, który pamiętał ją, gdy przed 1939 r. przyjechał do Lwowa, a ona na polecenie prof. Czekanowskiego oprowadzała go po Lwowie. Zażądał od niej, by wzięła udział w prowadzonych tam pomiarach antropologicznych niemowląt – dzieci więźniarek. Jej obawy związane z naciskiem Mengelego rozproszyła pisarka Zofia Kossak-Szczucka, też więźniarka, która namówiła ją na podjęcie tej pracy oraz wykorzystanie swojej obecności w pracowni obozowej na zdobycie obciążających Niemców dokumentów. Puzynina wykonywała konspiracyjnie odpisy, które – przechowywane w ukryciu, a potem wynoszone z obozu – ostatecznie trafiły po wojnie do Głównej Komisji Badania Zbrodni Hitlerowskich. Kossak-Szczucka wystawiła Puzyninie najwyższą ocenę moralną, stwierdzając zachowanie przez nią postawy pełnej godności i lojalności narodowej.

W 1945 r. ks. Martyna znalazła się Ravensbrück i tam doczekała wyzwolenia. Wróciła do Polski w 1946 r., ale niebawem mąż ściągnął ją do Anglii. Kolejne lata spędzili razem w RPA, a po śmierci męża zamieszkała w Londynie. Tam zmarła w 1986 r., a jej prochy złożono w Bytomiu, gdzie zapewne znalazła się jej rodzina. Do pracy naukowej już nigdy nie wróciła.

~ (18 IV 1949, Warszawa): Jadwiga Zapolska h. Pobóg,[ojciec: Aleksander Zapolski; matka Kira von Meck] internowany Stanu Wojennego 1928

1. АЛМ. 1.1. № 20. С. 14; Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: spisy. T. 4. № 22. S. 48. [↩]
2. Urzędnicy centralni i dignitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV–XVIII wieku: spisy / Opracowali H. Lulewicz i A. Rachuba. Kórnik, 1994. № 236. S. 54. [↩]
3. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: spisy. Т. 4, Ziemia smolenska i województwo smolenskie XIV-XVIII wiek Warszawa, 2003. № 54. S. 5 [↩]
4. LM. Kn. 6. № 147. P. 125. [↩]
5. Карам­зин Н.М. Исто­рия госу­дар­ства Рос­сий­ско­го. – СПб.: Изд. И. Эйнер­лин­га, 1842. – Т. VI, прим. 490 [↩]
6. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1994. — Kn. 8: (1499-1514): Uzrasymu knyga 8. — 649 p., с. 163. [↩]
7. Вольф; Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w. XV i XVI wieku. Warszawa, 1887, стр. 335 [↩]
8. МЛ, 30 — совре­мен­ные реге­сты — ЛМ, Кни­га № 20 [↩]
9. Lietuvos Metrika / Vilnius : Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1994. — Kn. 8: (1499-1514): Uzrasymu knyga 8. — 649 p., с.163. [↩]
10. Wisniewski J. Polubinski Wasyl Andrejewicz // PSB. T. XXVII [1983]. S. 370. [↩]
11. Рад­зи­вил­лов­ские акты из собра­ния Рос­сий­ской наци­о­наль­ной биб­лио­те­ки: пер­вая поло­ви­на XVI в. // Памят­ни­ки исто­рии Восточ­ной Евро­пы. (Monumena Historica Res Gestas Europae Orientalis Illustrantia). Том VI. Москва-Вар­ша­ва. Древ­ле­хра­ни­ли­ще. 2002. [↩]