Масальские, князья
Герб кня­зей Масаль­ский по Дура­со­ва.

❋ Рюрик, князь Нов­го­род­ский
⇨ Игорь Рюри­ко­вич, вели­кий князь Киев­ский +945
⇨ Свя­то­слав I Иго­ре­вич, вели­кий Киев­ский 942-972
⇨ Вла­ди­мир I, вели­кий князь Киев­ский +1015
⇨ Яро­слав I Муд­рый, вели­кий князь Киев­ский 978-1054
⇨ Свя­то­слав II, вели­кий князь Киев­ский 1027-1076
⇨ Олег Гори­сла­вич, князь Чер­ни­гов­ский +1115
⇨ Все­во­лод II, вели­кий князь Киев­ский +1146
⇨ Свя­то­слав III, вели­кий князь Киев­ский +1194
⇨ Все­во­лод III Черм­ный, князь Киев­ский +1215
⇨ Миха­ил II, князь Чер­ни­гов­ский 1179-1246
⇨ Мсти­слав, князь Чер­ни­гов­ский
⇨ Тит, князь Кара­чев­ский и Козель­ский

СВЯ­ТО­СЛАВ ТИТО­ВИЧ КАРА­ЧЕВ­СКИЙ

#000000;»>XV коле­но

1. Юрий Свя­то­сла­вич Масаль­ский
князь Мосаль­ский. Гене­а­ло­гіч­на тра­ди­ція князів Мосальсь­ких пер­шим кня­зем на Мосальсь­ку нази­ває Юрія Свя­то­сла­ви­ча, який жив у дру­гій поло­вині XIV ст. і був сином кара­чівсь­ко­го кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­ви­ча і донь­ки вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го Оль­гер­да Геди­мі­но­ви­ча Фео­до­ри.
2. князь Михай­ло Свя­то­сла­вич [Опа­ков­ский]

У кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­ви­ча, по мень­шей мере, было двое сыно­вей: князь Юрий Мосаль­ский и неиз­вест­ный по родо­слов­цам князь Михаил132, кото­рый вла­дел, в част­но­сти, Опа­ко­вом, Недо­хо­до­вом, Быш­ко­ви­ча­ми и Лычи­ным с обшир­ной тер­ри­то­ри­ей по обе сто­ро­ны р. Угры133. После смер­ти кня­зя Миха­и­ла Свя­то­сла­ви­ча его вла­де­ния уна­сле­до­ва­ли кня­зья Андрей и Юрий Михайловичи134. По смер­ти кня­зя Андрея, его доль­ни­ца око­ло 1440- /С. 48/ 1443 гг. в каче­стве литов­ской соб­ствен­но­сти была пере­да­на бра­ту – кня­зю Юрию Михай­ло­ви­чу. Это дело даже не тре­бо­ва­ло вме­ша­тель­ства вели­ко­го кня­зя, гра­мо­ту под­пи­сал литов­ский пан Довкгирд135. Вско­ре зем­ле­вла­де­ния потом­ков кня­зя Миха­и­ла Свя­то­сла­ви­ча совсем ото­шли к Кази­ми­ру в каче­стве вымо­роч­ных. На них, долж­но быть, как стар­ший в роду стал пре­тен­до­вать сын кня­зя Юрия Свя­то­сла­ви­ча – князь Вла­ди­мир Мосаль­ский. Еще до коро­на­ции Кази­ми­ра (1440-1447 гг.) «кн(я)зю масал­ско­му Володъ­ку» было пере­да­но «Ощи­те­скъ село, дяди его кн(я)зя Миха­и­ло­ва делница»136. В нояб­ре же 1449 г. «кн(я)зю Володъ­ку Масал­ско­му» была пожа­ло­ва­на «воло­стъ­ка Недоходов»137. Веро­ят­но, здесь мы видим ту кар­ти­ну, кото­рая во вто­рой поло­вине XV в. пред­по­ла­га­лась для Ново­силь­ско-Одо­ев­ско­го кня­же­ства. Вымо­роч­ные вот­чи­ны мест­ных кня­зей пере­хо­ди­ли в фонд вла­де­ний вели­ко­го кня­зя литов­ско­го. Князь Юрий Михай­ло­вич имел воз­мож­ность полу­чить вымо­роч­ную доль­ни­цу сво­е­го род­но­го бра­та, но не напря­мую, а из рук литов­ско­го пана. Их же дядя князь Вла­ди­мир Юрье­вич и вовсе не смог спол­на завла­деть вымо­роч­ны­ми доль­ни­ца­ми пле­мян­ни­ков. Он полу­чил волость Недо­хо­дов пото­му, что «пуста деи, а не дана нико­му», а, напри­мер, Опа­ков был пере­дан гос­по­дар­ско­му писа­рю Семе­ну Сапеге138.
132 Кня­зя Миха­и­ла Свя­то­сла­ви­ча на осно­ва­нии запи­сей Литов­ской мет­ри­ки выявил Ю. Вольф, кото­рый, одна­ко, не нахо­дил у кня­зя Миха­и­ла како­го-либо потом­ства (Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895. S. 231).
133 О при­над­леж­но­сти зна­чи­тель­ной части лево­бе­реж­но­го Поуго­рья к Опа­ко­ву, Быш­ко­ви­чам и Зали­до­ву см.: Тему­шев В. Н. Запад­ная гра­ни­ца Вели­ко­го кня­же­ства Мос­ков­ско­го к 1380 г. // Кули­ков­ская бит­ва в исто­рии Рос­сии. Тула, 2006. С. 96-97.
134 Ю. Вольф счи­тал, что кня­зья Андрей и Юрий Михай­ло­ви­чи – это неиз­вест­ные из родо­слов­цев заслав­ские (иже­слав­ские) кня­зья – сыно­вья кня­зя Миха­и­ла Евну­то­ви­ча (Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… S. 587). Одна­ко из сохра­нив­ших­ся источ­ни­ков ника­ких свя­зей заслав­ских кня­зей с Верх­ним Поочьем не про­сле­жи­ва­ет­ся. Поэто­му вопрос дол­жен иметь дру­гое реше­ние. По мне­нию М. В. Дов­нар-Заполь­ско­го, Юрий Михай­ло­вич при­над­ле­жал роду мосаль­ских кня­зей (Доку­мен­ты Мос­ков­ско­го архи­ва Мини­стер­ства юсти­ции. Т. 1. М., 1897. С. 22, 558, 563). Эту точ­ку зре­ния под­дер­жал А. В. Шеков. Ее сле­ду­ет при­нять с уточ­не­ни­ем: кня­зья Юрий и Андрей Михай­ло­ви­чи при­над­ле­жа­ли к роду кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­ви­ча (были его вну­ка­ми), но в источ­ни­ках они не назы- /С. 48/ вают­ся «мосаль­ски­ми кня­зья­ми», хотя и были их бли­жай­ши­ми род­ствен­ни­ка­ми.
135 LM. Kn. 3. P. 31.
136 Там же. P. 46.
137 Там же. P. 37-38.
138 Акты Литов­ской мет­ри­ки. Т. 1. Вып. 1. 1413-1498 гг. / Собра­ны Ф. И. Леон­то­ви­чем. Вар­ша­ва, 1896 (далее – АЛМ. Т. 1. Вып. 1). №152. С. 59-60.
Бес­па­лов Р. А. К вопро­су о тер­ми­нах «вер­хов­ские кня­зья» и «Вер­хов­ские кня­же­ства» // Про­бле­мы сла­вя­но­ве­де­ния. Сб. науч­ных ста­тей и мате­ри­а­лов. Брянск: РИО БГУ, 2010. Вып. 12. – С. 15-61. [2,4 а. л.]

16 коле­но
пер­вая ветвь
3/1. князь Вла­ди­мир Юрье­вич, князь Мосаль­ский
Его потом­ство оста­лось жить в Лит­ве. Жало­ван вот­чи­на­ми в Вели­ком кня­же­стве Литов­ском, в цар­ство­ва­ние коро­ля Кази­ми­ра (1440-1492). Пер­шим, хто зга­дуєть­ся із цьо­го роду, є кн. Воло­ди­мир Юрій­о­вич (Волод­ко) Масальсь­кий — він був одним із трьох синів кн. Юрія (бра­ти: Василь і Семен). Кн. Волод­ко фігу­рує у книзі Литовсь­кої мет­ри­ки, в якій запи­са­но надан­ня неру­хо­мо­го май­на коро­ля­ми Кази­ми­ром і Алек­сан­дром Ягел­лон­чи­ка­ми. Згід­но з доку­мен­том, князь отримав11 «пусту» волость Недо­ходів [Lietuvos Metrika. — Knyga Nr. 4 (1479 — 1491): Uzrasymu knyga 4 / Parenge L. Anuzyte. — Vilnius, 2004. — P. 37 (далі — LM 4)] та село Ощи­теськ (ділян­ку його дядь­ка Михай­ла [LM 4. — P. 46.]). Кін­це­ва при­пис­ка може свід­чи­ти, що в кн. Юрія був брат Михай­ло.
вто­рая ветвь
4/1. Васи­лий Юрье­вич, князь Мосаль­ский
тре­тья ветвь
5/1. Семён Юрье­вич Клу­бок, князь Мосаль­ский
Андрей Михай­ло­вич
Юрий Михай­ло­вич
17 коле­но
пер­вая ветвь
6/3. Олех­но Вла­ди­ми­ро­вич (1486,1500) 
2С:Вл.Свсл. кн.Мосальск(-1500) В 1500 Иван III занял Мосальск, и Алек­сандр с сыном Богу­шем бежал в ВКЛ, при­чем Олех­но в 1500 на Вед­ро­ше попал в плен в ВКМ, а по воз­вра­ще­нию из нево­ли полу­чил име­ние Олту­по­в­ское под Вол­ко­вы­ском и село Рус­кое в Мерец­ком пове­те.
Нащад­ки кн. Воло­ди­ми­ра Юрій­о­ви­ча (Волод­ка) за часів прав­лін­ня Кази­ми­ра Ягел­лон­чи­ка чоти­рьом пред­став­ни­кам роду Масальсь­ких було вида­но з королівсь­кої скарб­ни­ці поста­ви сук­на й гро­ші. Зокре­ма, наща­док кн. Волод­ка — його син Олех­но Воло­ди­ми­ро­вич, — отри­мав 12 кіп гро­шів литовсь­ких [LM 4].
7/3. Тимо­фей Вла­ди­ми­ро­вич (?-1505)
Околь­ни­чий смо­лен­ский и намест­ник дуб­ро­вен­ский. В 1497 г. во гла­ве посоль­ства был направ­лен коро­лем Кази­ми­ром к Иоан­ну III Васи­лье­ви­чу с тре­бо­ва­ни­ем пре­кра­тить раз­бой­ные набе­ги рус­ских слу­жи­лых кня­зей на Лит­ву. В 1488 г. вновь при­ез­жал по ана­ло­гич­но­му делу.Тимофій Воло­ди­ми­ро­вич, — був одру­же­ний із пред­став­ни­цею впли­во­во­го пансь­ко­го роду ВКЛ Ган­ною Семенів­ною Сапежанкою15. Кн. Тимо­фій вхо­див до ото­чен­ня вели­ко­го кня­зя й коро­ля, висту­па­ю­чи свід­ком судо­вих рішень королівсь­ких наміс­ни­ків. Так, у справі смо­ленсь­ких бояр Федь­ка Рого­ва з Іва­ном Сви­ри­до­но­вим щодо села Відб­ля­ни він скрі­пив своєю печат­кою вирок смо­ленсь­ко­го наміс­ни­ка пана Юрія Глібовича16. 1495 — имел судеб­ное дело о име­нии Боль­шо­во с кн. Семе­ном Ива­но­ви­чем-Вла­ди­ми­ро­ви­чем Кобрин­ским.
~ Анна София Сапе­га
8/3. Бог­дан Вла­ди­ми­ро­вич
Вла­де­лец име­ния Друи.
вто­рая ветвь
9/4. князь Миха­ил Васи­лье­вич
~ Татья­на
10/4. Фёдор Васи­лье­вич
тре­тья ветвь
11/5. Андрей Семе­но­вич (1485, — 1490/1496)
За свою вер­ную служ­бу полу­чил в 1485 г. от коро­ля Поль­ши Кази­ми­ра в пода­рок ино­ход­ца.
Най­мен­ше інфор­ма­ції в опра­цьо­ва­них нами кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки містить­ся про нащад­ків кн. Семе­на Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го. Відо­мо, що він мав двох синів — Іва­на та Андрія, — іме­на яких зустрі­ча­ють­ся в данині Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 21 лип­ня 1490 р. Так, кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федору101, сину Іва­на Семе­но­ви­ча. Все свое име­ние он хотел пере­дать пле­мян­ни­ку сво­е­му кн. Федо­ру Ива­но­ви­чу М., но в 1496 г., уже после его смер­ти, два его дру­гих пле­мян­ни­ка — Дмит­рий и Семен Ива­но­вич М. — пода­ли про­тест про­тив его реше­ния и гра­мо­той коро­ля Алек­сандра доби­лись полу­че­ния из име­ний дяди каж­дый по 1/3 части.
12/5. Иван Семе­но­вич
За свою вер­ную служ­бу полу­чил в 1485 г. от коро­ля Поль­ши Кази­ми­ра в пода­рок ино­ход­ца.
Най­мен­ше інфор­ма­ції в опра­цьо­ва­них нами кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки містить­ся про нащад­ків кн. Семе­на Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го. Відо­мо, що він мав двох синів — Іва­на та Андрія, — іме­на яких зустрі­ча­ють­ся в данині Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 21 лип­ня 1490 р. Так, кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федо­ру, сину Іва­на Семе­но­ви­ча.
18 коле­но
пер­вая ветвь
13/7. Алек­сандр Тимо­фе­е­вич
Послед­ний удель­ный князь Мосаль­ский. В 1500 г. вели­кий князь мос­ков­ский Иоанн III Васи­лье­вич завла­дел Мосаль­ском, и Алек­сандр Тимо­фе­е­вич с сыном Богу­шем бежал в Лит­ву
14/7. Пётр Тимо­фе­е­вич (?-до 1561)
Дер­жа­вец Сто­клиш­ский, Соми­лиш­ский и Любо­шан­ский. Знач­но біль­ше доку­мен­тів від­най­де­но нами про ону­ка кн. Волод­ка — гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Пет­ра Тимо­фій­о­ви­ча. Він двічі одру­жу­вав­ся з пред­став­ни­ця­ми князівсь­ких родів — пер­шою дру­жи­ною була кн. N (ім’я неві­до­ме) Матвіїв­на Мики­ти­чів­на, а дру­гою — кн. Оле­на Андріїв­на Сангушківна17. 1505 — с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. Пер­ша доку­мен­таль­на згад­ка про кня­зя датуєть­ся 23 жовтня 1509 p., коли йому у Льво­ві було вида­но 12 кіп гро­шів за служ­бу вели­ко­му князеві18. У 1512 р. кн. Пет­ро Масальсь­кий фігу­рує в реєстрі всіх гос­по­дарсь­ких бояр Сигіз­мун­да І Ста­ро­го, де також ука­за­но, що він зі своєї части­ни Поро­зовсь­кої вислу­ги вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 6 коней19. 1512 — вве­ден во вла­де­ние име­ни­я­ми: Брон­ни­ко­во, Рша­но­во, Копте­во, Мочу­ло­во и Онцыпя­то­во Смо­лен. у., нахо­дя­щих­ся воз­ле его име­ния Зло­би­на. Зго­дом, у 1514 p., Пет­ро Тимо­фій­о­вич здійс­нив наїзд на маєток гос­по­дарсь­ко­го бояри­на Андрія Чиже­ви­ча, під час яко­го заподіяв різ­ні шко­ди й «гвал­ти» під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча, та ще й погра­бу­вав їх20. Гос­по­дарсь­кий боярин звер­нув­ся зі скар­гою до вели­кок­нязівсь­ко­го суду, резуль­та­том роз­гля­ду якої ста­ло вине­сен­ня виро­ку Сигіз­мун­дом І Ста­рим — вели­кий князь зобов’язував кн. Масальсь­ко­го від­шко­ду­ва­ти збит­ки під­да­ним дру­жи­ни А. Чиже­ви­ча й нака­зу­вав кня­зеві не чини­ти в май­бут­ньо­му шко­ди своє­му підданому21. Будучи вже сто­клішсь­ким наміс­ни­ком Пет­ро Тимо­фій­о­вич у 1518 р. отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя на три­ман­ня застав­ним пра­вом Сто­клішсь­ко­го дво­ру в сумі 1000 і 60 кіп грошів22. Із піз­ні­шо­го доку­мен­та може­мо вста­но­ви­ти тер­мін заста­ви. Так, через рік Сигіз­мунд І Ста­рий своїм при­вілеєм від 12 серп­ня 1519 р. доз­во­лив пано­ві Гри­горію Гри­горій­о­ви­чу Ости­ку вику­пи­ти двір Сто­кліш­ки за ту ж суму, в якій заста­вив ука­за­ний двір кн. Масальському23. У цьо­му доку­мен­ті також запи­са­но, що вели­кий князь спер­шу заста­вив Сто­клішсь­кий двір гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу Масальському24. Тому тер­мін пере­бу­ван­ня гос­по­дарсь­ко­го дво­ру на умо­вах заста­ви в руках кня­зя ста­но­вив 1 рік. Згад­ка про три­ман­ня Сто­клішсь­ко­го дво­ру Пет­ром Тимо­фій­о­ви­чем містить­ся також у при­вілеї вели­ко­го кня­зя від 11 трав­ня 1520 р. Цьо­го разу вели­кок­нязівсь­кий двір пере­хо­див у заставне володін­ня пано­ві Яку­бу Кунцевичу25. Як і в попе­ред­ньо­му своє­му при­вілеї, Сигіз­мунд І Ста­рий акцен­ту­вав ува­гу на тому, що спер­шу Сто­клішсь­кий двір було пере­да­но кня­зеві Масальському26. Пет­ро Масальсь­кий отри­му­вав за свою служ­бу пев­ну пла­ту із гос­по­дарсь­ко­го скар­бу. Зокре­ма, у 1521 р. йому було при­зна­че­но отри­ма­ти від вели­кок­нязівсь­ко­го під­скар­бія 15 кіп гро­шів «у Судур­ма­на» та ада­ма­шок на шату27, а в 1532 р. за кня­зем, згід­но з кви­та­ція­ми, зна­чи­вся ада­ма­шок на шату28. Окрім гро­шо­вих виплат, князь отри­му­вав у володін­ня також і воло­сті. Так, у 1527 р. вели­кий князь своїм при­вілеєм надав Пет­ро­ві Тимо­фій­о­ви­чу у три­ман­ня Любо­шансь­ку волость піс­ля смер­ті пана Юрія Немировича29. Князь мав достат­ній капітал, щоб роз­ши­рю­ва­ти свої володін­ня не лише шля­хом вели­кок­нязівсь­ких надань та вислуг, а й купу­ю­чи пев­ні маєт­но­сті. Саме через купів­лю П. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­ку Іщолне, при­дба­но­го за 700 кіп гро­шів у пана Мико­ли Юрій­о­ви­ча Зіновійовича30. На цю купів­лю Сигіз­мунд І Ста­рий надав гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну під­твер­джу­валь­ний лист від 18 листо­па­да 1524 р.31 Трап­ля­ли­ся в кар’єрі П. Масальсь­ко­го й судо­ві про­це­си. Про одну судо­ву тяга­ни­ну за участі кня­зя містить­ся інфор­ма­ція в наказі вели­ко­го кня­зя до віденсь­ко­го воє­во­ди пана Оль­брах­та Гашто­вта. Воє­во­да мав на міс­ці здійс­ни­ти вирок у справі кн. П. Масальсь­ко­го з кн. Матвієм Мики­ти­ни­чем щодо маєт­ку Струга32. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Ива­ном и Юри­ем.
~ 1) кнж. Дух­на Мат­ве­е­на Мики­тич­на Ряпо­во­лов­ская-Голов­чин­ская. Полу­чи­ла в при­да­ное Стру­гу и Сто­я­ты­чи. Умер­ла до 1524 г.
~ 2) кнж. Еле­на Андре­ев­на Сан­гуш­ко
15/7. Юрий Тимо­фе­е­вич (?-до 1561)
1524 — коро­лев­ский дво­ря­нин. 1505 — с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Пет­ром и Ива­ном. 1524 — купил име­ние Собу­тев­щи­ну в Полоц­кий. у. 1524 — полу­чил от коро­ля при­ви­лей на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние сво­их судов по рр. Дисне и Саре. 1528 — обя­зан был в слу­чае вой­ны выстав­лять трех всад­ни­ков. 1533 — имел судеб­ное дело с Сапе­гой. 1546 — купил име­ние в Полоц. у.. Юрій Тимо­фій­о­вич, як і його брат Пет­ро Тимо­фій­о­вич, також фігу­ру­вав у судо­во­му про­цесі. Так, у 1546 р. з ним пози­вав­ся кн. Тимо­фій Соко­линсь­кий у справі про «неслушне» вве­ден­ня у володін­ня під­да­ни­ми Кри­винсь­ко­го маєтку36. Сигіз­мунд II Август у своє­му виро­ку нака­зав вирі­ши­ти спра­ву між кня­зя­ми віденсь­ко­му воєводі37. 1557 — запи­сал жене сво­ей Ганне Соко­лин­ской, постриг­шей­ся в мона­хи­ни, 1/3 всех сво­их име­ний. Спра­ву утри­ман­ня в ціліс­но­сті й роз­ши­рен­ня володінь піс­ля смер­ті кн. Юрія Масальсь­ко­го (1557 р.)38 про­до­в­жи­ла його дру­жи­на — кн. Ган­на Іванів­на Соко­линсь­ка. Зокре­ма, у 1563 р. їй було нада­но в Поло­ць­кій зем­лі 12 служб, 24 дими та грун­ту («вздо­вжъ на две мили, а попе­ре­ки на две вер­сты») «до волі й лас­ки господарської»39. Про­те на схи­лі своїх літ Ган­на Іванів­на «спу­сти­ла» пев­ні володін­ня в Мозирсь­кій воло­сті шля­хетсь­ко­му подруж­жю Кас­по­ру Стужинсь­ко­му та Доб­рух­ні Вла­ди­чан­ці. Так, у при­вілеї від 4 квіт­ня 1572 р. Сигіз­мун­да II Авгу­ста під­твер­дже­но «спу­щене» на село Гор­бо­ви­чі кн. Юрієвої Масальсь­кої Ган­ни Іванів­ни Соко­линсь­кої вка­за­но­му подруж­жю, де також від­зна­ча­ло­ся, що кня­ги­ня, не маю­чи мож­ли­во­сті боро­ни­ти надане вели­ким кня­зем село «до волі й лас­ки», і прий­няв­ши чер­не­чий постриг, «спу­сти­ла» його в «дер­жан­ня» Стужинсь­ким без його згоди40.
~ 1) кнж. Анна Ива­нов­на Соко­лин­ская, дочь Ива­на Семе­но­ви­ча. При­ня­ла мона­ше­ство и была игу­ме­ньей Чер­нич­но­го мон. в Кие­ве.
~ 2) N Чап­ля
16/7. князь Иван Тимо­фе­е­вич (?-до 1564)
1505 — с мате­рью и бра­тья­ми полу­чил под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на име­ние Друи. 1523 — делил­ся име­ни­я­ми с мате­рью и бра­тья­ми — Пет­ром и Юри­ем. 1528 — имел судеб­ное дело с бра­том кн. Пет­ром Тимо­фе­е­вич. 1528 — обя­зан был в слу­чае вой­ны выстав­лять дво­их коней.
вто­рая ветвь
17/9.4.2. Васи­лий Михай­ло­вич Лит­вин (1500,1521)
родо­на­чаль­ник кня­зей Лит­ви­но­вых-Мосаль­ских. Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав б синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим підданим.и не най­пов­ні­ше пред­став­ле­ний у доку­мен­тах Литовсь­кої мет­ри­ки стар­ший син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Василь, якій мав володін­ня як у Смо­ленсь­ко­му, так і у Васи­лішсь­ко­му та Рошсь­ко­му повітах. Фор­му­ван­ня та роз­ши­рен­ня володінь кня­зя про­хо­ди­ло в основ­но­му за раху­нок вели­кок­нязівсь­ких надань почат­ку XVI ст. 1500.04.24. Пожа­ло­ва­ние кня­зю Васи­лию Михай­ло­ви­чу Масальсь­ко­му име­ния в Пацинсь­кой воло­сти смо­лен­ско­го пове­та, кото­рое дер­жал Иван Про­та­сьев, умер­ший без наслед­ни­ков и оста­вив­ший лишь жену, живу­щую в этом име­нии; со всем при­над­ле­жа­щим, веч­но, ему, жене и потом­кам, с пра­вом пол­но­го рас­по­ря­же­ния, но лишь по смер­ти вдо­вы Про­та­сье­ва, кото­рую дол­жен в этом име­нии дер­жать князь Масальсь­кий в чести и не оби­жать и не тро­гать из име­ния при ее жиз­ни. — Стб. 787 — 788;Кн. Васи­лий Михай­ло­вич Мосаль­ский в апре­ле 1500 г. (как раз в то вре­мя, когда родо­вое гнез­до Мосаль­ских, г. Мосальск, окон­ча­тель­но было захва­че­но Моск­вой) полу­чил име­ния Жел­то­но­со­вич, Колы­ха­но­во, Жуко­во и Наста­чан­цев в Пацын­ской воло­сти в Смо­лен­ском пове­те. Так, у 1508 р. кн. В. Масальсь­кий отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го на 6 служб на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху в Смо­ленсь­ко­му повіті віч­ним правом61. Наступ­но­го року вели­кий князь під­твер­див своє попе­ред­нє пожа­лу­ван­ня на 2 служ­би людей і 2 пустих зем­лі на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху віч­ним правом62. Все это ему было дано в воз­на­граж­де­ние за <отчи­ну, ото­шед­шую в.кн. Мос­ков­ско­му>, при­чем сви­де­тель­ству­ет я его <силь­ная, вер­ная и и нико­го не сме­шан­ная служ­ба>. Кн. Б. Масальсь­ко­му, як смо­ленсь­ко­му зем­ле­влас­ни­ко­ві, у 1510 р. було вида­но 12 кіп гро­шів зі скар­бу в Пйотркові63. У Васи­лішсь­ко­му повіті князь, воче­видь, отри­мав надан­ня Сигіз­мун­да І Ста­ро­го піз­ні­ше, ніж у Смо­ленсь­ко­му повіті. Свід­чен­ням цьо­го є під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя від 16 лип­ня 1521 р. на 30 служб людей і 2 зем­лі «пустов­ских» у Васи­лішсь­ко­му повіті64. Про володін­ня ж кн. В. Масальсь­ко­го у Рошсь­ко­му повіті відо­мо з під­твер­джу­валь­но­го листа (1558 р.) Сигіз­мун­да II Авгу­ста Бог­да­но­ві Стец­ко­ви­чу на маєт­ки в Рошсь­ко­му повіті Любо­ви­ць­кої воло­сті: 4 служ­би людей, пустов­щи­ну Міль­ков­щиз­ну і в селі Зор­чинсь­ко­му, а також 5 служб людей у Роса­сенсь­кій воло­сті «вечностью»65. У цьо­му доку­мен­ті вка­за­но, що кн. В. Масальсь­кий «дер­жал» 5 служб людей у повіті Рошсь­ко­му Роса­сенсь­кої воло­сті, а піс­ля того, як його було ого­ло­ше­но зрад­ни­ком, ці зем­лі Сигіз­мунд II Август надав Бог­да­но­ві Стецковичу66. Емі­гру­вав­ши до Мос­ковсь­ко­го князів­ства, князь був поз­бав­ле­ний усіх маєт­но­стей на тери­торії ВКЛ — вели­кий князь пожа­лу­вав їх на «хле­бо­корм­ле­ние» мос­ковсь­ким боярам, які перей­шли до ньо­го на служ­бу. Роз­да­ча володінь кн. В. Масальсь­ко­го від­бу­ла­ся у трав­ні — лип­ні 1534 р. Зокре­ма, 18 трав­ня Сигіз­мунд І Ста­рий звер­нув­ся з листом до васи­лішсь­ко­го й мар­ківсь­ко­го дер­жав­ці пана Яна Мико­лай­о­ви­ча Ради­ви­ло­ви­ча про надан­ня на «хле­бо­корм­ле­ние» боярсь­ко­му сину Федо­ру Селе­ву двох чоло­віків і три зем­лі «пустов­ских» у Васи­ліш­ках. У пожа­лу­ван­ні було запи­са­но, що вка­за­ні люди й зем­лі відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду піс­ля зра­ди й утечі до Моск­ви кня­зя Масальського67. Із подіб­ним листом від 20 трав­ня вели­кий князь звер­нув­ся до пана Я. Ради­ви­ло­ви­ча про надан­ня боярсь­ко­му сино­ві Іва­но­ві Кози­но­ви­чу одно­го чоло­віка і двох пустих земель у Василішках68. Ще одно­му мос­ковсь­ко­му бояри­но­ві на «хле­бо­корм­ле­ние», Арте­му Васи­ле­ви­чу, вели­кий князь також надав одно­го чоло­віка й дві «пустих» зем­лі у Василішках69. У лип­ні 1534 р. Сигіз­мунд І Ста­рий оста­точ­но роз­дав усі васи­лішсь­кі володін­ня кн. В. Масальсь­ко­го «боярам мос­ковсь­ко­го кня­зя». У кни­ги мет­ри­ки спе­ціаль­но було вне­се­но перелік мос­ковсь­ких бояр, яким вели­кий князь пожа­лу­вав володін­ня у Васи­ліш­ках і Жолу­дку, що їх перед цим «від­бив» і три­мав Василь Михайлович70.
18/9. 5.2. Семён Михай­ло­вич Ста­рый. 
Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав б синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим під­да­ним. Кн. С. Масальсь­кий до емі­гра­ції в Мос­ковсь­ке князів­ство отри­мав при­вілей вели­ко­го кня­зя (1508 р.) на 6 служб у Смо­ленсь­ко­му повіті віч­ним пра­вом, а в 1509 г. под­твер­ди­тель­ную на это гра­мо­ту. У кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки поки що не від­най­де­но доку­мен­ти про подаль­шу долю його володінь у ВКЛ. Слу­жил поль­ско­му коро­лю Сигиз­мун­ду I, но его сыно­вья кня­зья Васи­лий Коль­цо, Андрей, Роман и Петр Семе­но­ви­чи в пер­вой поло­вине XVI в. пере­шли в рус­ское под­дан­ство и потом­ство их оста­лось в нем навсе­гда
19/9. 6.2. Пётр Михай­ло­вич (?-1496)
Сини кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Пет­ро й Борис — вислу­жи­ли маєт­но­сті від­по­від­но у Чер­ні­гівсь­ко­му та Смо­ленсь­ко­му повітах. Кн. Пет­ро Масальсь­кий у 1495 р. отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка на маєт­ки Слобід­ку, Шере­пів, Зару­ду, а також сіль­це на Бало­вісі віч­ним правом55, достав­ши­е­ся ему после усы­но­вив­шей его тет­ки, вдо­вы чер­ни­гов­ско­го бояри­на Ива­на Гри­го­рье­ви­ча. Зго­дом, у 1496 p., вели­кий князь литовсь­кий надав вимо­ро­че­ну влас­ність кн. П. Масальсь­ко­го гос­по­дарсь­ко­му дво­ря­ни­ну Андрію Дрожчі56. Через кіль­ка тиж­нів А. Дрож­ча отри­мав від гос­по­да­ря й під­твер­джу­валь­ний лист на вка­за­ні маєтності57. Умер холо­стым.
20/9. 7.2. Фёдор Михай­ло­вич (?-до 1555)
Ще один син кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Федір — осів у Горо­денсь­ко­му ста­ро­стві. Про це може­мо дізна­ти­ся з під­твер­джу­валь­но­го листа вели­ко­го кня­зя від З жовтня 1509 р. — Сигіз­мунд І Ста­рий нака­зу­вав горо­денсь­ко­му ста­ро­сті Стані­сла­ву Пет­ро­ви­чу нада­ти кн. Ф. Масальсь­ко­му село Олексій­о­ви­чі в Жиро­слав­ской воло­сти Горо­ден­ско­го пове­та з людь­ми і зем­ля­ми, що нале­жа­ли до нього59. У груд­ні 1509 р. в кни­гу мет­ри­ки було вне­се­но запис про від­пра­ву, нада­ну шлях­ті ВКЛ у Кра­ко­ві. Серед тих, хто отри­мав вка­за­ну від­пра­ву, зна­чить­ся й кн. Федір Михай­ло­вич — йому було вида­но 20 бочок жита в Мельнику60. горо­денсь­кої гіл­ки князів Масальсь­ких, яка була зас­но­ва­на його бать­ком, кн. Федо­ром Михай­ло­ви­чем, уна­слі­док дани­ни Жиги­мон­та І у Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства. Не назва­ний на ім’я кн. Федір перед 1492 р. фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр серед п’яти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальського18. 
~ Ана­ста­сия Язло­вец­кая. После смер­ти Федо­ра вышла замуж за коню­ше­го Литов­ско­го Васи­лия Бог­да­но­ви­ча Чижа.
21/9. 8.2. Борис Михай­ло­вич
Сини кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча — Пет­ро й Борис — вислу­жи­ли маєт­но­сті від­по­від­но у Чер­ні­гівсь­ко­му та Смо­ленсь­ко­му повітах. Його ж молод­ший брат кн. Борис, згід­но з доку­мен­том від 15 жовтня 1508 p., вислу­жив у Сигіз­мун­да І Ста­ро­го двір Дуро­ви­чі у Смо­ленсь­ко­му повіті. У при­вілеї вели­ко­го кня­зя вка­зу­ва­ло­ся, що двір нада­вав­ся Б. Масальсь­ко­му віч­ним правом58.
22/9. хх.2. Гри­го­рий Михай­ло­вич
Дру­гий син кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Михай­ло Васи­льо­вич — зі своєю дру­жи­ною Тетя­ною (пріз­ви­ще не вста­нов­лене) мав б синів, троє з яких емі­гру­ва­ли до Моск­ви: Семен, Василь та Гри­горій. Усі маєт­но­сті, яки­ми володі­ли князі, піс­ля цьо­го відій­шли до вели­кок­нязівсь­ко­го фон­ду й були надані іншим під­да­ним. Зокре­ма, у 1534 р. Сигіз­мунд І Ста­рий надав на «хле­бо­корм­ле­ние» боярсь­ко­му сину Іва­ну Поро­су­ко­ву чоти­рьох чоло­вік і чоти­ри зем­лі «пустов­ских» під Васи­ліш­ка­ми, яким рані­ше володів кн. Г. Масальський53.
23/10. 10.3. Иван Федо­ро­вич (1493,1545)
Іван та Василь Федо­ро­ви­чі Масальсь­кі. Вони фігу­ру­ють у під­твер­джу­валь­но­му листі Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 30 груд­ня 1493 р. смо­ленсь­ко­му бояри­ну Вас­ку Миро­сла­ви­ну на села Пло­що­ве й Мар­ти­но­ве у Смо­ленсь­ко­му повіті, в яко­му запи­са­но, що вели­кий князь ще рані­ше надав вка­за­ні села кн. Іва­ну й Васи­лю Масальським50. Оче­вид­но, що ці села князі отри­ма­ли відра­зу піс­ля при­хо­ду до вла­ди Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка в 1492 р. і володі­ли ними на пев­них умо­вах (віро­гід­но, що «до волі й лас­ки гос­по­да­ря») не біль­ше, ніж пів­то­ра — два роки. Василь Федо­ро­вич у доку­мен­тах біль­ше не зга­дуєть­ся, на від­мі­ну від сво­го бра­та Іва­на, кот­рий у 1508 р. вислу­жив уже в Сигіз­мун­да І Ста­ро­го зем­лі в Смо­ленсь­ко­му повіті. Вели­кий князь надав при­вілей Іва­ну Федо­ро­ви­чу на «люди Бед­ри­чі» й три служ­би на Дуб­ро­венсь­ко­му шля­ху віч­ним правом51. Тра­ди­цій­но князів Масальсь­ких не оми­на­ли судо­ві про­це­си. Винят­ком не став і кн. Іван Масальсь­кий, який фігу­рує у справі з кн. Андрієм Коширсь­ким про дея­кі шко­ди, заподіяні йому (1534 р.)52. Зго­дом (сер­пень 1539 р.) Іван Федо­ро­вич разом зі своєю тещею — під­лясь­кою ліс­ни­чою Мари­ною Патіє­вою Тиш­ке­ви­чів­ною — пози­вав­ся з гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном Іва­ном Льво­ви­чем щодо неру­хо­мо­сті на Волині (зем­ля Вор­толсь­ка) (див. док. N 1 у додат­ку). Наступ­но­го року кн. І. Масальсь­кий фігу­рує в судо­вій справі з гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном Іва­ном Богу­ше­ви­чем про розо­рен­ня Шумсь­ко­го маєт­ку в Кре­ме­не­ць­ко­му повіті (див. док. N 2 у
стр. 41додатку). Оче­вид­но, що най­б­лиж­чим часом кон­флікт між кня­зем та гос­по­дарсь­ким дво­ря­ни­ном не було вичер­па­но. На це вка­зує лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го від 20 жовтня 1545 р. до суд­дів — кня­зя Матвія Васи­льо­ви­ча Чет­вер­тинсь­ко­го та кня­зя Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го, — щоб вони вирі­ши­ли спра­ву від­по­від­но до Литовсь­ко­го ста­ту­ту між гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком, дов­гя­лись­ким дер­жав­цею Іва­ном Богу­ше­ви­чем Бого­ви­ти­но­ви­чем із кня­зем Іва­ном Федо­ро­ви­чем Масальсь­ким про розо­рен­ня міста Шумсь­ка (див. док. N 3 у додат­ку).
24/10. 9.3. Васи­лий Федо­ро­вич (1493)
Іван та Василь Федо­ро­ви­чі Масальсь­кі. Вони фігу­ру­ють у під­твер­джу­валь­но­му листі Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 30 груд­ня 1493 р. смо­ленсь­ко­му бояри­ну Вас­ку Миро­сла­ви­ну на села Пло­що­ве й Мар­ти­но­ве у Смо­ленсь­ко­му повіті, в яко­му запи­са­но, що вели­кий князь ще рані­ше надав вка­за­ні села кн. Іва­ну й Васи­лю Масальським50. Оче­вид­но, що ці села князі отри­ма­ли відра­зу піс­ля при­хо­ду до вла­ди Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка в 1492 р. і володі­ли ними на пев­них умо­вах (віро­гід­но, що «до волі й лас­ки гос­по­да­ря») не біль­ше, ніж пів­то­ра — два роки. Василь Федо­ро­вич у доку­мен­тах біль­ше не зга­дуєть­ся,
тре­тья ветвь
25/12. 4.3. Фёдор Ива­но­вич
За свою вер­ную служ­бу полу­чил в 1485 г. от коро­ля Поль­ши Кази­ми­ра в пода­рок ино­ход­ца.
Най­мен­ше інфор­ма­ції в опра­цьо­ва­них нами кни­гах Литовсь­кої мет­ри­ки містить­ся про нащад­ків кн. Семе­на Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го. Відо­мо, що він мав двох синів — Іва­на та Андрія, — іме­на яких зустрі­ча­ють­ся в данині Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка від 21 лип­ня 1490 р. Так, кн. Іва­ну Семе­но­ви­чу вида­но постав ново­гонсь­ко­го сук­на зі смо­ленсь­ко­го мита й жере­ба в пана Михай­ла, а його бра­ту кн. Андрію Семе­но­ви­чу — лише жереб. Чима­ла сума діста­ла­ся (6 кіп гро­шів зі скарб­ни­ці і 8 — зі смо­ленсь­ко­го мита) і кн. Федору101, сину Іва­на Семе­но­ви­ча.
Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його племінниками102.
26/12. 5.3. Дмит­рий Ива­но­вич
В нача­ле XVI в. пере­шел в Мос­ков­ское под­дан­ство и слу­жил пол­ко­вым вое­во­дой. С это­го вре­ме­ни он и его потом­ство жили в Рос­сии. В 1513 г. вме­сте с бра­том Семе­ном был в чис­ле вое­вод
Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його племінниками102.
Князі Дмит­ро й Семен Іва­но­ви­чі емі­гру­ва­ли до Мос­ковсь­ко­го князів­ства. Мож­ли­во, що вони зро­би­ли це одно­час­но зі свої­ми дво­юрід­ни­ми бра­та­ми — кня­зя­ми Гри­горієм, Васи­лем та Семе­ном Михай­ло­ви­ча­ми Масальсь­ки­ми. Оче­вид­но й те, що саме вони фігу­ру­ва­ли у гра­мо­тах про перемир’я коро­ля Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка з мос­ковсь­ким кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем (1503 р.)103 та Сигіз­мун­да І Ста­ро­го з Васілієм Іва­но­ви­чем (1508 р.)104 У доку­мен­тах ука­зу­ва­ло­ся, що князі Масальсь­кі є під­да­ни­ми мос­ковсь­ко­го кня­зя, ціліс­ність володінь яких зобов’язувалися не пору­шу­ва­ти ані Алек­сандр Ягел­лон­чик, ані Сигіз­мунд І Ста­рий. 1512 декабрь — один из вое­вод Боль­шо­го пол­ка, шед­шие из Можай­ска к Смо­лен­ске; 1513 — пятый вое­во­да Боль­шо­го пол­ка в Смо­лен­ском похо­де.
27/12. 6.3. Семён Ива­но­вич 
В нача­ле XVI в. он вме­сте с бра­том пере­шел в рус­ское под­дан­ство и потом­ство его оста­лось в Рос­сии. Окрім Федо­ра, кн. Іван Семе­но­вич мав ще двох синів — Дмит­ра та Семе­на. Усі троє фігу­ру­ють у судо­вій справі від 19 квіт­ня 1494 p., коли кн. Федір Іва­но­вич пози­вав­ся зі свої­ми бра­та­ми — Дмит­ром і Семе­ном. При­во­дом позо­ву послу­жи­ли родо­ві маєт­но­сті їхньо­го дядь­ка кн. Андрія Семе­но­ви­ча Масальсь­ко­го, піс­ля смер­ті яко­го роз­гор­ну­ла­ся бороть­ба братів за пра­во отри­ма­ти най­ви­гід­ні­шу част­ку дядь­ків­щи­ни. Спра­ва для братів уск­лад­ню­ва­ла­ся тим, що ще зали­ша­ла­ся дру­жи­на їхньо­го дядь­ка. Про­те пере­хід маєт­ків кн. Андрія Семе­но­ви­ча до рук пле­мін­ни­ків був лише спра­вою часу, адже їхній дядь­ко був без­діт­ним. Тому Алек­сандр Ягел­лон­чик, розібрав­шись по суті спра­ви, поста­но­вив, що піс­ля смер­ті дру­жи­ни кн. А. Масальсь­ко­го всі родо­ві володін­ня роз­поді­лять­ся рів­ни­ми части­на­ми між його племінниками102. Князі Дмит­ро й Семен Іва­но­ви­чі емі­гру­ва­ли до Мос­ковсь­ко­го князів­ства. Мож­ли­во, що вони зро­би­ли це одно­час­но зі свої­ми дво­юрід­ни­ми бра­та­ми — кня­зя­ми Гри­горієм, Васи­лем та Семе­ном Михай­ло­ви­ча­ми Масальсь­ки­ми. Оче­вид­но й те, що саме вони фігур ува­ли у гра­мо­тах про перемир’я коро­ля Алек­сандра Ягел­лон­чи­ка з мос­ковсь­ким кня­зем Іва­ном Васи­льо­ви­чем (1503 р.)103 та Сигіз­мун­да І Ста­ро­го з Васілієм Іва­но­ви­чем (1508 р.)104 У доку­мен­тах ука­зу­ва­ло­ся, що князі Масальсь­кі є під­да­ни­ми мос­ковсь­ко­го кня­зя, ціліс­ність володінь яких зобов’язувалися не пору­шу­ва­ти ані Алек­сандр Ягел­лон­чик, ані Сигіз­мунд І Ста­рий. 1512 декабрь — один из вое­вод Боль­шо­го пол­ка, шед­шие из Можай­ска к Смо­лен­ске; 1513 — один из вое­вод Боль­шо­го пол­ка в Смо­лен­ском похо­де.
19 коле­но
пер­вая ветвь
28/13. 8.4. Богуш Алек­сан­дро­вич (1509,1542)
Намест­ник вилен­ский. В 1506-1513 гг. нахо­дил­ся в чис­ле коро­лев­ских дво­рян (при­двор­ных), про него напи­са­но <Князь Богуш на пяти конях, а име­ние выслу­гу име­ет в Поро­зов>; а в 1528 г. упо­ми­на­ет­ся в реест­ре зем­ле­вла­дель­цев Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, обя­зан­ных нести воен­ную служ­бу, дол­жен ста­вить 5 коней.
До нащад­ків кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча Масальсь­ко­го нале­жить Богуш Олек­сан­дро­вич. Про­те поки що дослід­ни­ка­ми не вста­нов­ле­но, ким був його дід. Лише в одно­му доку­мен­ті пода­но повністю його ім’я і по бать­ко­ві, із чого стає відо­мо ім’я його бать­ка — Олек­сандр. Ця доку­мен­таль­на згад­ка нале­жить до 1533 р., коли кн. Богуш Масальсь­кий був при­сут­ній на судо­во­му засі­дан­ні, під час яко­го гос­по­дарсь­кий чаш­ник пан Мико­лай Андро­ше­вич виніс вирок у справі попа Верес­ковсь­ко­го з поло­ць­ким воє­во­ди­чем паном Мико­лаєм Глі­бо­ви­чем про побит­тя пер­шо­го та його дружини75. До цьо­го ж часу князь фігу­ру­вав у доку­мен­тах лише під ім’ям. Най­більш ран­ня доку­мен­таль­на згад­ка про кн. Б. Масальсь­ко­го від­но­сить­ся до 1509 р., коли кня­зеві була нада­на від­пра­ва мар­шал­ком і сек­ре­та­рем паном Іва­ном Сапе­гою в 20 кіп гро­шів із завельсь­ких вин у Богухвала76. Наступ­но­го року він двічі отри­му­вав від­пра­ву у Кра­ко­ві: спер­шу в берез­ні — 10 кіп гро­шів зі скар­бу мит­них грошей77, а у верес­ні — 12 кіп грошей78. У 1512 р. Богуш Олек­сан­дро­вич зга­дуєть­ся як влас­ник вислу­ги в Поро­зо­ві, з якої вистав­ляв до війсь­ка ВКЛ 5 коней. Віро­гід­но, що він володів ука­за­ною вислу­гою вже кіль­ка років, тому що доку­мент кон­ста­ту­вав факт три­ман­ня тих чи інших володінь у ВКЛ усі­ма дво­ря­на­ми Сигіз­мун­да І Старого79. У 1516 р. кн. Б. Масальсь­кий став влас­ни­ком маєт­но­стей у Тро­ць­ко­му повіті. Це засвід­чує «увяж­чий лист» від 29 квіт­ня, яким мере­ць­кий дер­жав­ця Юрій Глі­бо­вич уво­див кня­зя у володін­ня 43 чоло­ві­ка­ми й 8 пусти­ми зем­ля­ми в Мере­ць­кій волості80. Через чоти­ри роки князь отри­мав і під­твер­джу­валь­ний лист Сигіз­мун­да І Ста­ро­го на вка­за­них людей і зем­лі в Тро­ць­ко­му повіті81. Кня­зя Б. Масальсь­ко­го не оми­ну­ли земель­ні кон­флік­ти. Зокре­ма, у 1533 р. вели­кий князь при­зна­чив «рок» у справі Масальсь­ко­го з під­лясь­ким воє­во­дою Сапе­гою про зем­лю Войкінішку82. 1534 — жалу­ет­ся на бояри­на Окса­ко­во за раз­бой и гра­беж в его име­нии Олту­пов Вол­ко­выс. пове­та. На жаль, доку­мен­ти про перебіг і завер­шен­ня кон­флік­ту не збе­рег­ли­ся. Без­за­пе­реч­ним фак­том є те, що Богуш Олек­сан­дро­вич вхо­див до кор­по­ра­ції людей «пошти­вих, віри гід­них і добрих» Віленсь­ко­го воє­вод­ства. Міс­це­ва знать і шлях­та звер­та­ли­ся до кня­зя, щоб він пред­став­ляв їхні інте­ре­си під час судо­вих справ чи укла­дан­ні при­ват­но-пра­во­вих доку­мен­тів. Напри­клад, він брав участь у судо­во­му засі­дан­ні під час вине­сен­ня виро­ку гос­по­дарсь­ким мар­шал­ком Матеєм Вой­техо­ви­чем Яно­ви­чем у справі бояри­на кн. Юрія Семе­но­ви­ча Слу­ць­ко­го Лец­ка Єсма­но­ви­ча з мінсь­ким міща­ни­ном Яцком про борг у 100 кіп грошів83. Кн. Богуш Олек­сан­дро­вич Масальсь­кий був також при­сут­ній на судо­во­му засі­дан­ні (1533 p.), під час яко­го вже зга­ду­ва­ний гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок М. Вой­техо­вич Яно­вич виніс вирок у справі Кас­по­ра Кун­це­ви­ча з Вой­техом Юрій­о­ви­чем Соло­гу­бо­ви­чем про «неда­нье» спра­ви в дея­ких маєт­ках піс­ля смер­ті дру­жи­ни першого84. Коли в 1542 р. Юрій Кон­дра­то­вич робив запис і покла­дав листи до книг мет­ри­ки через сво­го бра­та Лука­ша Кін­дра­то­ви­ча на бор­ги різ­ним шлях­ти­чам, то князь на про­хан­ня остан­ньо­го засвід­чив даний запис своєю печаткою85. 1541 янва­ря 12 — по гра­мо­те кор. Сигиз­мун­да даны ему пусто­ши: Рим­го­дов­щи­на, Родев­щи­на, Нар­вой­тыш­ки, Тата­риш­ки, Моску­лиш­ки, Юхниш­ки и Омб­ру­сиш­ки Троц­ко­го пов. и 43 кре­пост­ных чело­ве­ка в дер. Коню­хах-Иль­ков­ских, Мерец­кой воло­сти. 1541 — пожа­ло­ва­ны ему име­ния Олту­по­ви­чи и Рус­ская Весь близ Мере­ча над Нема­ном.
~ Авдо­тья
29/14. 9.5. Иван Пет­ро­вич
Судья зем­ской грод­нен­ский. Совла­де­лец име­ния Друя. 1551 — участ­ву­ет в чис­ле полоц­ко­го и витеб­ско­го дво­рян­ства в состав­ле­нии <Уста­ва о людях похо­жих>, о водво­ре­нии воль­ных людей на сво­их зем­лях. 1554 — вызы­вал­ся в суд за захват чужо­го иму­ще­ства. 1556 и 1561 — полу­ча­ет под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние его судов по рр. Двине и Дисне.
30/14. 10.5. Андрей Пет­ро­вич
Доку­мен­ти Литовсь­кої мет­ри­ки містять цікаві фак­ти з жит­тя й діяль­но­сті пра­вну­ка кн. Волод­ка — гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на й королівсь­ко­го рот­міст­ра Андрія Пет­ро­ви­ча Масальсь­ко­го. За свою служ­бу вели­ко­му кня­зеві він отри­мав земель­ні надан­ня у Віленсь­ко­му воє­вод­стві. Так, у 1522 р. Сигіз­мунд І Ста­рий у своє­му листі нака­зу­вав віленсь­ко­му воє­воді виді­ли­ти із дер­жав­но­го фон­ду земель­ну ділян­ку кня­зеві А. Масальсь­ко­му. Коли пев­ні земель­ні наді­ли були уточ­нені, вели­кий князь своїм при­вілеєм надав Андрієві Пет­ро­ви­чу 15 служб людей і 4 зем­лі «пустовсь­ких» у воло­сті Утенсь­ко­го двору41. Кіль­ка років по тому (1525 р.) вели­кий князь надав А. Масальсь­ко­му під­твер­джу­валь­ний лист, за яким надані рані­ше зем­лі в Утенсь­кій воло­сті пере­хо­ди­ли в його довічне володіння42. 1538 — коро­лев­ский дво­ря­нин. Совла­де­лец име­ния Друя. 1551 — участ­ву­ет в чис­ле полоц­ко­го и витеб­ско­го дво­рян­ства в состав­ле­нии <Уста­ва о людях похо­жих>, о водво­ре­нии воль­ных людей на сво­их зем­лях. 1556 — полу­ча­ет под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на бес­по­шлин­ное пла­ва­ние его судов по рр. Двине и Дисне.
1561 и 1569 — полу­ча­ет при­ви­лей на утвер­жде­ние ярма­рок в сво­их име­ни­ях — Тучине и Смер­дыне Луць­ко­го у.; 1565 — рот­мистр кон­ной роты. Неод­но­ра­зо­во королівсь­ко­му рот­міст­ро­ві вида­ва­ли­ся кошти з гос­по­дарсь­ко­го скар­бу на потре­би ввіре­ної йому роти. При­міром, у листах Сигіз­мун­да II Авгу­ста за 1567 p., адре­со­ва­них королівсь­ким рот­містрам із при­зна­чен­ням вида­ти гро­ші для їхніх рот, ука­за­но, що рот­міст­ру кн. Андрію Масальсь­ко­му вида­но лист, згід­но з яким пани Гор­но­стаї повин­ні вида­ти 600 кіп гро­шів на потре­бу роти кня­зя (150 вершників)43. Того ж року в Бак­штах було скла­де­но реєстр листів, нада­них Сигіз­мун­дом II Авгу­стом королівсь­ким рот­містрам для отри­ман­ня гро­шей із побо­ро­во­го подат­ку за 1568 р. для потреб їхніх рот. Один такий лист отри­мав і кн. А. Масальсь­кий. У доку­мен­ті вка­за­но, що його направ­ле­но з листом до «бир­чих» Ошменсь­ко­го повіту, згід­но з яким вони повин­ні вида­ти на роту кня­зя 600 кіп гро­шів литовських44. Таким чином, мож­на вста­но­ви­ти річ­ну пла­ту роти кня­зя, яка ста­но­ви­ла 600 кіп гро­шів. 1566 — жалу­ет­ся о напа­де­нии на него неким Селю­тою-Ляхо­вец­ким и о нане­се­нии им при напа­де­нии ран. 1569 — зна­чит­ся в чис­ле лиц, при­сяг­нув­ших о при­со­еди­не­нии Волы­ни к Поль­ше. Володін­ня Андрія Пет­ро­ви­ча сут­тєво збіль­ши­ли­ся піс­ля його одру­жен­ня з кн. Ган­ною Бог­данів­ною Путя­тян­кою, яка при­нес­ла в дім чоло­віка запи­сані їй як віно­ва част­ка волинсь­кі володін­ня. 30 черв­ня 1570 р. датуєть­ся запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги дар­чої уго­ди кн. Андрієвої Масальсь­кої Ган­ни Путя­ти­ча чоло­ві­ко­ві кн. Андрію Пет­ро­ви­чу Масальсь­ко­му на свої маєт­но­сті на Волині: замок Тучин, містеч­ко Тучинсь­ке із селом Тучи­ном, «філь­ва­рок на Чер­ни­чині з при­сіл­ка­ми Коро­стя­ти­ном, Мощо­ним, і з усі­ма Воль­ка­ми на Воро­но­ві і Пусто­ми­тах, а під Сте­па­нем село Космачів»45. Оче­вид­но, що сам акт дару­ван­ня вка­за­них маєт­но­стей від­був­ся знач­но рані­ше, ніж було зроб­ле­но запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги. Про це свід­чить той факт, що волинсь­кі володін­ня були під­твер­джені Сигіз­мун­дом II Авгу­стом кн. Андрію Масальсь­ко­му ще в 1567 р.46 Без­за­пе­реч­ним фак­том ста­теч­но­го гос­по­да­рю­ван­ня кня­зя у волинсь­ких маєт­но­стях, пода­ро­ва­них дру­жи­ною, уже в 1567 р. є лист Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 10 верес­ня 1567 р. до Кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти кн. Мико­ли Андрій­о­ви­ча Зба­разь­ко­го з нака­зом при­зна­чи­ти «рок» у справі про наїзд гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на кн. Андрія Пет­ро­ви­ча Масальсь­ко­го на володін­ня гос­по­дарсь­ких зем’ян Кре­ме­не­ць­ко­го повіту Михай­ла та Кшишто­фа Богу­фа­ло­ви­чів Лабунських47. Як бачи­мо, князь вирі­шив роз­ши­ри­ти ново­от­ри­мані маєт­но­сті в поши­ре­ний тоді спо­соб — наїз­дом. Пев­ні про­бле­ми у пору­шен­ні спо­кій­но­го володін­ня волинсь­ки­ми маєт­но­стя­ми спри­чи­ни­ла скар­га роди­чів дру­жи­ни. На жаль, поки що нам не відо­мі деталі спра­ви про вка­за­ні володін­ня. Від­най­де­но лише доку­мент із нака­зом Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 30 черв­ня 1570 р. зро­би­ти запис у гос­по­дарсь­кі кни­ги опо­ві­дан­ня гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка, бере­стейсь­ко­го войсь­ко­го пана Олек­сандра Вага­новсь­ко­го і його дру­жи­ни Ган­ни Семаш­ків­ни, а також воло­ди­мирсь­ко­го під­ко­морія пана Олек­сандра Семаш­ка про те, що вони мають «при­род­жене» пра­во на маєт­но­сті кн. Андрієвої Масальсь­кої Ган­ни Бог­данів­ни Путя­тян­ки, котрі вона пода­ру­ва­ла своє­му чоло­ві­ко­ві — кня­зеві Андрієві Пет­ро­ви­чу Масальському48.
~ кнж. Ган­на Бог­да­нов­на Путя­та (1-й муж Семаш­ко). Полу­чи­ла в при­да­ное име­ние Тучин на реке Горы­ни.
31/15. 11.6. Иван Юрье­вич (?-1588)
1558 — на него напал некто Котел и забил его до смер­ти.
32/15. хх.6. Васи­ли­са Юрьев­на
~ 1) кн. Авра­ам Федо­ро­вич Друц­кий-Гор­ский
~ 2) Ян Воло­сец­кий
33/15. хх.6 Мари­на Юрьев­на
1558 — полу­чи­ла от вто­ро­го мужа, в обес­печн­ние, запись на име­ние послед­не­го Немен­чин.
~ 1) Павел Нару­ше­ния
~ 2) Мат­вей Ива­но­вич Нар­бут, коро­лев­ский комор­ник.
34/16. 12.7. Мат­вей Ива­но­вич (1564)
Совла­де­лец име­ния Друи. В 1563 г., во вре­мя взя­тия Полоц­ка рус­ски­ми вой­ска­ми, был взят в плен, где и умер. 1564 — быв­ши в пле­ну, писал дво­ю­род­но­му бра­ту Андрею Пет­ро­ви­чу М., что­бы тот засви­де­тель­ство­вал коро­лю об утра­те раз­ных доку­мен­тов. 1567.10.22. (Повет Бра­слав­ля Литов­ско­го). Хору­жий бра­слав­ский Гри­го­рей Мер­ский … з опе­ки име­нья кня­зя Мат­фея Масал­ско­го з Друи, кони 3. (…) Он же с части кня­зя Мат­фея Масал­ско­го з местеч­ка з Друи пови­нен был ста­ви­ти дра­бов 4, але не ста­вил. (…) Кне­ги­ня Ива­но­вая Масал­ская из Зале­ся в пове­те Бра­слав­ском конь 1, пнцр., пр., тар., др., она ж ста­ви­ла з местеч­ка з Друи дра­би 2 з рога­ти.
35/16. 13.7. Гри­го­рий Ива­но­вич (1593,1597)
В 1593 г. писарь зем­ский, затем зем­ский судья Бра­слав­ско­го пове­та. 1597 — на сей­ме при­но­сит жало­бу на окле­ве­та­ние его столь­ни­ком Ярмо­ли­чем.
~ кнж. Еле­на Михай­лов­на Полу­бин­ская, дочь судьи сло­ним­ско­го кн. Миха­и­ла Полу­бин­ско­го.
36/16.14.7. Васи­лий Ива­но­вич
В актах Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го сви­де­тель­ству­ют­ся его воен­ные заслу­ги, во вре­мя войн коро­ля Сте­фа­на Бато­рия с Рос­си­ей. 1590 — столь­ник Бра­слав­ский. В 1594 г. был зем­ским под­суд­ком Бра­слав­ско­го пове­та. В 1617 г. был под­ко­мо­ри­ем бра­слав­ским. Совла­де­лец име­ния Друи.
~ Софья Оси­пов­на Чап­ля. 1565.07.24. (Повет Троц­кий). Хору­гов Бере­стей­ская. Княж­на Васи­ле­вая Масал­ская Зофия Чап­лин­ская 2 кони. — в зброи один, а дру­ги в каф., с тар., с дре­вы. — Стб. 301;
37/16. хх.7. Ана­ста­сия Ива­нов­на
~ Тих­на
вто­рая ветвь
38/18. 11.5. Васи­лий Семе­но­вич Коль­цо. 
дво­ря­нин мос­ков­ский с 1550, каз­на­чей 1573. Родо­на­чаль­ник кня­зей Коль­цо­вых-Мосаль­ских. В 1535 году во вре­мя вой­ны меж­ду Литов­ским и Мос­ков­ским кня­же­ства­ми 1534-1537 гг. («Ста­ро­дуб­ская вой­на») пере­шел вме­сте с бра­тья­ми Андре­ем, Рома­ном и Пет­ром Семе­но­ви­ча­ми на служ­бу В.кн. Мос­ков­ско­му
Тысяч­ник 3-й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). 1554 — был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе казан­ско­го царя Симео­на. В Полоц­ком похо­де 1562/63 г. спал в стане госу­да­ря (Кни­га Полоц­ко­го похо­да 1563 г. (Иссле­до­ва­ние и текст) / Подг. текст К. В. Пет­ров. СПб., 2004. С. 47). 20 мар­та 1562 г. с дру­ги­ми детьми бояр­ски­ми пору­чил­ся по кня­зе И. Д. Бель­ском в 10 тыс. руб. (Анто­нов А.В. Поруч­ные запи­си 1527–1571 годов // Рус­ский дипло­ма­та­рий. Вып. 10. М., 2004. С. 17). Вес­ной 1565 г. вое­во­да в Ряз­ском горо­де (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1598 гг. М., 1966. С. 215; Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 178). 2-й вое­во­да в Туле (1568), при­став у крым­ских и турец­ких послов (1570,1572). В 1571/1572 г. князь Васи­лий Мосаль­ский был обви­нен перед Рома­ном Олфе­рье­вым (Тати­щев Ю.В. Мест­ни­че­ский спра­воч­ник XVII века. Виль­но, 1910. С. 32-33). В 1573 был «у раз­да­чи крым­ским поло­не­ни­кам детям бояр­ским … денеж­но­го жало­ва­ния каз­на­че­ем», 2-й вое­во­да в Руго­ди­ве (1574-1575).
Послух в куп­чей Ива­на Боль­шо­го Васи­лье­ви­ча Шере­ме­те­ва, в 1558/1559 г. купив­ше­го у кня­зя Васи­лия Ива­но­ви­ча Ток­ма­ко­ва его отчи­ну в Боль­шом Город­ском стане Коло­мен­ско­го уез­да дерев­ню Под­бе­рез­ную на реке Коло­мен­ке за 200 руб. (Архив СПб ИИРАН. Ф. 29. Оп. 1. Д. 8. № 1189. Л. 1405).
39/18. 12.5. Андрей Семе­но­вич Ста­ро­го

Тысяч­ник 3-й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). В 1544 г. был голо­вой в вой­сках пра­вой руки. Был вое­во­дою на Соло­ве и на Пло­ве в 1556 и 1564 г. 20 мар­та 1562 г. с дру­ги­ми детьми бояр­ски­ми пору­чил­ся кня­зе И. Д. Бель­ском в 10 тыс. руб. (Анто­нов А.В. Поруч­ные запи­си 1527–1571 годов // Рус­ский дипло­ма­та­рий. Вып. 10. М., 2004. С. 15). В 1563 г. – сен­тяб­ре 1565 г. вое­во­да на Пло­ве и Соло­ве. Дво­ря­нин 1-й ста­тьи на Зем­ском собо­ре 25 июня–2 июля 1566 г.; из чис­ла Мосаль­ских, участ­во­вав­ших в собо­ре 1566 г., один толь­ко Андрей Семе­но­вич зна­чит­ся в дво­ря­нах 1-й ста­тьи, а его пле­мян­ни­ки — Федор Оси­по­вич, Федор и Миха­ил Алек­сан­дро­ви­чи, Лев Ива­но­вич Кло­бу­ков, Вла­ди­мир и Дмит­рий Ива­но­вич Гор­ба­то­вы в дво­ря­нах 2-й ста­тьи. В 1570 г., 1572 г. вто­рой вое­во­да в Коре­ле (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1598 гг. М., 1966. С. 207, 215, 221, 235, 245, 250; Сбор­ник Рус­ско­го исто­ри­че­ско­го обще­ства. Т. 129. СПб., 1910. С. 206; Тати­щев Ю.В. Мест­ни­че­ский спра­воч­ник XVII века. Виль­но, 1910. С. 33; Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 179; Собра­ние госу­дар­ствен­ных гра­мот и дого­во­ров. Ч. 1. М., 1813. С. 550).

40/18.13.5. Роман Семе­но­вич
В 1544 г. был пер­вым голо­вой сто­ро­же­во­го пол­ка. 1551 — запи­сан в 3-ю ста­тью Мос­ков­ско­го спис­ка. 
41/18. 14.5. Пётр Семе­но­вич
1549 г. был вто­рым голо­вой пол­ков левой руки. Потом­ство от кня­зей Васи­лия, Андрея, Рома­на и Пет­ра Семе­но­ви­ча не пока­за­но. 1551 — запи­сан в 3-ю ста­тью Мос­ков­ско­го спис­ка. 
42/20. 15.7. Иван Федо­ро­вич Мун­ча
руге волинсь­ке від­га­лу­жен­ня пов’язано з іме­нем нашо­го героя, кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го на пріз­вись­ко Мун­ча. На нашу дум­ку, це пріз­вись­ко він отри­мав саме на Волині, аби відріз­ня­ти­ся від іншо­го Іва­на Масальсь­ко­го (Коре­ць­ко­го), який дово­ди­вся йому тро­юрід­ним братом16. Князь І. Ф. Масальсь­кий став кре­ме­не­ць­ким повіт­ни­ком близь­ко 1539 р., одру­жив­шись із Бог­да­ною — донь­кою Бог­да­на Льво­ви­ча Бого­ви­ти­но­ви­ча, пред­став­ни­ка най­ба­гат­шо­го на Волині на дру­гу тре­ти­ну XVI ст. пансь­ко­го роду (близь­ко 1032 димів)17. Мож­ли­во, піс­ля шлю­бу й отри­мав кн. І. Ф. Масальсь­кий своє пріз­вись­ко Мун­ча, але з чим воно пов’язане, ска­за­ти важ­ко. Іван Федо­ро­вич — пред­став­ник горо­денсь­кої гіл­ки князів Масальсь­ких, яка була зас­но­ва­на його бать­ком, кн. Федо­ром Михай­ло­ви­чем, уна­слі­док дани­ни Жиги­мон­та І у Горо­денсь­ко­му повіті Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства. Не назва­ний на ім’я кн. Федір перед 1492 р. фігу­рує у війсь­ко­во­му пере­писі смо­ленсь­ких князів і бояр серед п’яти синів кн. Михай­ла Васи­льо­ви­ча Масальського18. 
кн. Іва­на Масальсь­ко­го — як горо­денсь­ко­го (зараз — Грод­но (білор. Грод­на, Рес­пуб­ліка Біло­русь) повіт­ни­ка бачи­мо в 1539 р. на горо­денсь­ко­му зам­ко­во­му суді, за скар­гою індурсь­ко­го уряд­ни­ка віленсь­ко­го воє­во­ди (запис від 28.XI.1539 р.)21. Уряд­ник оскар­жив викіс сіно­жа­тей селя­на­ми кн. Іва­на, який осо­би­сто на суді дово­див своє пра­во на ці сіно­жаті. Із його судо­вої про­мо­ви вип­ли­ває, що ці сіно­жаті були в кори­сту­ван­ні май­бут­ніх під­да­них князів Масальсь­ких ще до вели­кок­нязівсь­кої дани­ни його бать­ко­ві, тоб­то до 1509 р., який за сво­го жит­тя три­мав ці сіно­жаті «во впо­кою». Далі кн. Іван зазна­чає, що піс­ля смер­ті його бать­ка, кн. Федо­ра, маєток 12,5 років був в опі­ці його віт­чи­ма і двірсь­ко­го конюшого22. Віт­чи­мом і опіку­ном кн. Іва­на Масальсь­ко­го, оче­вид­но, був Василь Бог­да­но­вич Чиж, надвір­ний коню­ший (1524 — 20.XII.1537), гаєнсь­кий дер­жав­ця ( бл. 11.III.1538)23. За сло­ва­ми кн. Іва­на, він три­мав нена­зва­ний в судо­во­му акті маєток (імо­вір­но, Олек­си­чи) вже чоти­ри роки на момент суду. Отже, мож­на при­близ­но вираху­ва­ти, що його пов­но­літ­тя, коли він міг посі­сти спа­док, насту­пи­ло в 1535 — 1536 рр., від­так датою народ­жен­ня мож­на умов­но вва­жа­ти 1519 р. — отже, на момент одру­жен­ня кн. Іван Масальсь­кий мав при­близ­но 20 років. Тоді, як його бать­ко, кн. Федір Михай­ло­вич Масальсь­кий, помер при­близ­но 1523 р.24 Поро­ди­чан­ня із впли­во­вим родом Бого­ви­ти­но­ви­чів при­нес­ло кн. Іва­ну Масальсь­ко­му части­ну маєт­ків Шумсь­кої воло­сті у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті, роз­поді­ле­ну між трьо­ма дітьми дав­но помер­ло­го тестя, що деталь­но дослі­див В. Собчук25, який упер­ше вико­ри­став доку­мен­таль­ні матеріа­ли з архіву Масальсь­ких LVIA за мік­ро­філь­ма­ми ЦДІАК Украї­ни, але тіль­ки з пер­шої справи26. Зятю князівсь­ко­го роду діста­лась части­на обшир­но­го Шумсь­ко­го маєт­ку з цен­тром в с. Ониш­ків­ці, розта­шо­ва­но­му в басей­ні при­то­ки Горині річ­ки Вілії27. У 1545 р. кн. Іван Федо­ро­вич Масальсь­кий Мун­ча, згід­но з ревізією Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку, мав оправ­ля­ти зам­ко­ві город­ні з маєт­ку Ониш­ків­ці та з інших сіл (Туро­во, Сураж і Валево)28. По сусід­ству з отчи­ною дру­жи­ни в 1543 р. князь при­дбав у кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Стані­сла­ва Фаль­чевсь­ко­го маєток Ісер­ни — части­ну спад­щи­ни збід­ні­ло­го роду Ісернських29. Як пише В. Соб­чук, Ісернсь­кі (Дах­но, Лев­ко й Федір Устя­но­ви­чі) в 1571 р. вели з кн. І.Ф. Масальсь­ким без­успіш­ну спра­ву з повер­нен­ня своєї отчи­ни, нада­ної ще за Казимира30, що під­твер­джує також доку­мент із фон­ду Масальсь­ких — випис із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг від 14 трав­ня 1571 р. зі свід­чен­ням кре­ме­не­ць­ко­го воз­но­го, який 13 трав­ня брав участь у про­ве­ден­ні при­я­тельсь­ко­го суду за позо­вом братів Устя­но­ви­чів-Ісернсь­ких на кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го у справі володін­ня маєт­ком Ісерни31. На дум­ку В. Соб­чу­ка, кн. І. Ф. Масальсь­кий у Кре­ме­не­ць­кій повіт не пере­брав­ся, а зали­ши­вся жити у Горо­денсь­ко­му повіті32. Доку­мен­ти з фон­ду Масальсь­ких LVIA зага­лом під­твер­джу­ють цю дум­ку. Лише у двох із них він фік­суєть­ся при­сут­нім у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті — на суді кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти Щас­но­го Гер­ци­ка у судо­вій супереч­ці із Гри­ць­ком Сеню­тою про належ­ність суразь­ко­го під­да­но­го (N 13: 1548.V.20)33 та при подан­ні скар­ги до кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих книг на Б. М. Джу­су (N 11: 1558.VI.08)34.З іншо­го боку, триб жит­тя при­вілей­о­ва­но­го зем­ле­влас­ни­ка при­зво­див до постій­них роз’їздів, тому не мож­на вза­галі каза­ти про єдине постійне міс­це­пе­ре­бу­ван­ня. Хоча мож­на при­пу­сти­ти, що у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті він бував часті­ше до 1550-х рр., якщо його діти дійс­но народ­жу­ва­ли­ся і зрос­та­ли на Волині. Іншим показ­ни­ком частот­но­сті пере­бу­ван­ня кня­зя на Волині може слу­жи­ти змі­на його уряд­ни­ків, яких, за логікою речей, він мав при­зна­ча­ти осо­би­сто на міс­ці. Ситу­а­цію з пере­бу­ван­ням кня­зя на Волині мог­ли б про­яс­ни­ти кре­ме­не­ць­кі зам­ко­ві (піс­ля 1566 р. -гродсь­кі) кни­ги, уцілілі решт­ки яких збері­га­ють­ся в ЦДІАК Украї­ни (Ф. 21), але той неве­ли­кий від­со­ток записів, що зберіг­ся, до того ж, у пош­код­же­но­му вигляді, не доз­во­ляє роби­ти серй­оз­ні вис­нов­ки. Із ком­плек­су волинсь­ких доку­мен­тів із фон­ду Масальсь­ких LVIA ми має­мо два­надцять виписів, по суті копій, із книг судо­во-адміністра­тив­них уста­нов Кре­ме­не­ць­ко­го повіту за 1543 — 1581 рр. — шість виписів із кре­ме­не­ць­ких зам­ко­вих, п’ять виписів із кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких та один випис із кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг. Лише текст одно­го з них вда­ло­ся роз­шу­ка­ти у збе­ре­же­них решт­ках цих книг у фор­мі судо­во­го запи­су. Під датою 11 черв­ня 1543 р. містить­ся скар­га ісернсь­ко­го уряд­ни­ка кн. І. Ф. Масальсь­ко­го Гриш­ка Лепу­на на Михай­ла Джу­су, який, за від­сут­но­сті кня­зя, «наї­хав» на Тетерівсь­ку зем­лю, погра­бу­вав при­го­то­ва­ну дере­ви­ну, випа­лив бор­ті та заго­ро­див дорогу35.
ежем, коли кн. Мун­ча без­по­во­рот­но пере­би­раєть­ся у Горо­денсь­кий повіт, мож­на вва­жа­ти смерть його дру­жи­ни Бог­да­ни Бого­ви­тинів­ни, яка за спо­сте­ре­жен­ня­ми В. Соб­чу­ка при­па­ла на пер­шу поло­ви­ну 1550-х рр.36 Мож­на ще ниж­че від­су­ну­ти цю дату, поза­як у скарзі 1552 р. на сусідсь­кий наїзд кн. Іван Масальсь­кий нази­ває маєт­ки належ­ни­ми дітям, не зга­ду­ю­чи ані себе, ані дру­жи­ну. Це вка­зує на те, що їхньої матері уже не було в живих, від­так мате­риз­на (спа­док по матері) ото­тож­ню­ва­ла­ся з дітьми: «…нае­хав­ши моц­но кгвал­томь на влост­ную зем­лю Тете­ров­скую, име­ня детеи его на имя Лва, а Федо­ра, а Бог­да­на, Ган­ны а Марины»37. Тут ми і діз­нає­мо­ся, що у кн. І. Ф. Масальсь­ко­го і Бог­да­ни Бого­ви­тинів­ни було п’ятеро дітей. Не тіль­ки розта­шу­ван­ня отчин­но­го маєт­ку кн. І. Ф. Масальсь­ко­го (осілість), але й пер­спек­ти­ви адміністра­тив­ної кар’єри на повіто­вих уря­дах кон­цен­тру­ва­ли його ува­гу в цьо­му регіоні. У Горо­денсь­ко­му повіті він мав бути біль­ше «своїм», ніж у далекій Волині, де, оче­вид­но, кар’єрних пер­спек­тив у ньо­го не було. Його кар’єра почи­на­лась ціл­ком тра­ди­цій­но для кня­зя зі збід­ні­ло­го роду — на послу­гах най­ниж­чо­го двірсь­ко­го ран­гу — дво­ря­ни­на гос­по­дарсь­ко­го, яким він фік­суєть­ся у 1545 і 1552 рр.38 Наступ­ною адміністра­тив­ною схо­дин­кою мож­на вва­жа­ти уряд під­ста­ро­сти. Не рані­ше 1563 р., коли уряд горо­денсь­ко­го ста­ро­сти посів Гри­горій Олек­сан­дро­вич Ходкевич39, кн. Мун­ча міг ста­ти його під­ста­ро­стою, що вка­зує на пев­ну клієн­тар­ну залеж­ність Масальсь­ко­го від надвір­но­го гетьма­на (з 1561 р.) і віленсь­ко­го каш­те­ля­на (з 1564 р.). Одна з най­рані­ших зга­док на уряді горо­денсь­ко­го під­ста­ро­сти — 18.VII. 1564 р.40 У 1565 р. у листі до ньо­го Г. О. Ход­ке­ви­ча він фік­суєть­ся на двох уря­дах одра­зу — горо­денсь­ко­го під­ста­ро­сти та горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді («Urodzonemu kniaziu brathu у przyaczieliowi nam (Г. О. Ход­ке­ви­чу — В. П.) zyczliwemu kniaziu Iwanu Masalskiemu, ziemskiemu grodzien[skiemu] sedziemu у podstaroscziemu naszemu thamecznemu sz ma bydz»41). Деталь­ні­ше про­яс­ни­ти пере­бу­ван­ня кн. І.Ф. Масальсь­ко­го на повіто­вих уря­дах мог­ли би дослід­жен­ня вцілі­лих решток горо­денсь­ких зам­ко­вих (піс­ля 1566 р. — гродсь­ких) та земсь­ких книг, у запи­сах яких, оче­вид­но, най­біль­шою мірою мог­ла би відо­бра­зи­ти­ся його адміністра­тив­на та соціаль­но-еко­но­міч­на актив­ність. Особ­ли­во це сто­суєть­ся періо­ду, почи­на­ю­чи з 1565 р., коли князь Мун­ча стає горо­денсь­ким земсь­ким суддею42 від­по­від­но до судо­вої рефор­ми 1564 — 1566 рр., за якою у Вели­ко­му князів­стві Литовсь­ко­му запро­ва­д­жу­ва­ли­ся орга­ни земсь­ко­го само­в­ря­ду­ван­ня — земсь­кі суди. У 1567 р. за війсь­ко­вим пере­пи­сом він з’являється серед «князів і кня­жат» Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го, запи­са­ний два­надця­тим із титу­лом горо­денсь­ко­го земсь­ко­го судді43. 1567.10.08. Князь Иван Федо­ро­вич Масаль­ский судья зем­ский горо­ден­ский, з име­ний сво­их Олек­сич, и з двух двор­цов Свис­лоч­ских, и у Снар­ско­го у пове­те Горо­ден­ском, а з волин­ских име­ней — з Онош­ко­вич, а з Ходак, а з Ысер­ны в пове­те Кре­ме­ниц­ком коней один­на­дцать, а з ыме­нья пан­ны Федо­ры Чижов­ны — з Моше­вич и з двор­ца Кур­га­нов­ско­го з опе­ки сво­ей в пове­те Ново­го­род­ском кони два, а от зятя сво­е­го Андрея Дыбов­ско­го, дво­ра­ни­на коро­ля его мило­сти, з ыме­ния жоны его а доч­ки сво­ее з волын­ских — з
Вале­ва, з Бры­ко­ва и з Бай­мак кони два. Того все­го ста­вил коней пят­на­дцать зброй­но панцр., при. Он же ста­вил дра­бов осм з ручницами.Князь І. Ф. Масальсь­кий, як депу­тат до Люб­лінсь­ко­го сей­му від Горо­денсь­ко­го повіту, із титу­лом горо­денсь­ко­го земсь­ко­го суд­ді поста­вив свій під­пис у Люб­ліні під уній­ним актом ВКЛ і Коро­ни Польсь­кої від 1.VII.1569 р.44 При­ся­га дітей кн. Іва­на Масальсь­ко­го Мун­чи не засвід­че­на. Кн. Бог­дан Масальсь­кий, який мав при­ся­га­ти на вір­ність польсь­ко­му коро­леві на луць­ко­му гродсь­ко­му уряді, на нашу дум­ку, не є сином кн. Мунчи45. Не вста­нов­ле­но і точ­ну дату його смер­ті, а, від­так, і час пере­бу­ван­ня на уряді земсь­ко­го суд­ді (уряд нада­вав­ся у пожит­тєве володіння)46. На жаль, не відо­мий і теста­мент кня­зя, який, на нашу дум­ку, мав бути скла­де­ний бл. 1577 р. і вне­се­ний до горо­денсь­ких земсь­ких або гродсь­ких книг.
Спла­та подат­ків із волинсь­ких маєт­ків у 1569 — 1570 рр. від­бу­ва­лась іще від імені кн. Мун­чи. Із маєт­ків Ониш­ків­ці, Сура­жа, Туро­ва, Хода­ки, Сер­ник спла­чу­вав його уряд­ник Флоріян Лупенсь­кий (з 6-ти пут­них бояр, 74-х димів, 2-х город­ни­ків по 4 гро­ша, 28-ми город­ни­ків по 2 гро­ша, з 9-ти мли­но­вих кіл, із двох кор­чем і двох горіл­ча­них котлів)47. Волинсь­кі маєт­ки у володін­ні кн. Іва­на Масальсь­ко­го пере­бу­ва­ли до скла­дан­ня діль­чо­го акту, згід­но з яким волинсь­кі і під лясь­кі маєт­ки (мате­риз­на) були поді­лені між його дітьми. Роз­поділ мате­риз­ни не вима­гав скла­дан­ня теста­мен­ту з боку бать­ка, тому куп­ле­ний кн. Іва­ном Масальсь­ким маєток Ісер­ни не потра­пив під цей роз­поділ і в акті не фігу­рує, лише піз­ні­ше, у 1575 і 1583 рр., ми бачи­мо його у влас­но­сті його сина Федо­ра (див. ниж­че). Сим­воліч­но, що акт укла­дав­ся не на Волині, а в отчин­но­му маєт­ку Масальсь­ких, в Олек­си­чах, за при­сут­но­сті кн. Іва­на Масальсь­ко­го («… будучи мы вси сполне а ωче­ви­сте в дому его млсти кнзя Йва­на Федо­ро­ви­ча Масал­ско­го, суди земь­ско­го горо­ден­ско­го, пна ωтца ншо­го, пев­ное поста­но­вене и роз­дел веч­ный учи­ни­ли есмо в тыхь име­няхъ мате­ри­сты­хь, то ест в замоч­ку Ходац­комъ и в села­хь к нему при­слу­ха­ю­чихъ и теж во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­ляхъ и Сомо­ви­чахь. И всякне пожит­ки и дохо­ды име­неи нших спи­сав­ши и поша­цо­вав­ши межи собою, на узнане и ку ведо­мо­сти его млсти, кнзю ωтцю нашо­му (кн. І.Ф. Масальсь­ко­му — В. П.), донес­ли и дали есмо…»48). Акт було скла­де­но 6 черв­ня 1571 р. за під­пи­сом кн. Іва­на Федо­ро­ви­ча Масальсь­ко­го та королівсь­ко­го сек­ре­та­ря Лука­ша Гур­ни­ць­ко­го і того ж дня вне­се­но до горо­денсь­ких гродсь­ких книг49. Піз­ні­ше, через чоти­ри міся­ці, 9 жовтня того ж року, діль­чий акт у фор­мі випи­су з горо­денсь­ких гродсь­ких книг було вне­се­но до кре­ме­не­ць­ких земсь­ких книг50. Скла­дан­ня діль­чо­го акту, оче­вид­но, було пов’язане з одру­жен­ням двох дочок кн. І. Ф. Масальсь­ко­го — стар­шої Ган­ни і мен­шої Мари­ни — та необ­хід­ністю виді­лен­ня поса­гу. Най­мо­лод­ший Бог­дан від­мо­ви­вся від своєї част­ки спад­щи­ни у зв’язку з хво­ро­бою («А што ся доты­чет бра­та нашо­го молод­шо­го Бог­да­на то [нрзб…….] до тых име­ней нших мено­ва­ных, тако­вое ж пра­во своє при­ро­жо­ное мел, яко и мы, теды ωт того пра­ва сво­е­го вырек­ся и ωно­го ωтсту­пил веч­ны­ми часы для недо­стат­ку здо­ро­вя сво­е­го. А мы вси, верху­ме­не­ные вчас­ни­ки, повин­ни буде­мо и ωбо­ве­за­ли­ся есмо ему дава­ти пев­ный юрк­гельть пнзей на вихо­ване его, яко то на ωсоб­ли­во­му листе ншомъ, ему сот нас на то даномь, ест ωписано»51). Федір посів поло­ви­ну Хода­ць­ко­го зам­ку з селом, містеч­ко з селом Зінь­ки і село Тетерів­ку. У 1583 р. він спла­чу­вав з с. Хода­ки (10 димів, 2 город­ни­кі, 3 мли­но­ві кола), із с. Зінь­ків (9 димів, 6 город­ни­ків) і з части­ни с. Ісер­ни (4 дими)52. Стар­ший брат Лев за діль­чим актом 1571 р. пере­брав на себе під­лясь­ку части­ну маєт­ків («во име­ню под­ляш­скомъ, в Неп­лях и Сомовичахь»53). До Ган­ни з чоло­віком Кас­по­ром Кло­динсь­ким перей­шли Вале­во, Бри­ків, Бай­ма­ки й сіль­це Попів­ці. Мари­на, заміж­ня за вели­кок­нязівсь­ким сек­ре­та­рем Андрієм Іва­но­ви­чем, набу­ла села Турів­ку (Туро­во), Сураж, Ониш­ків­ці і поло­ви­ну замоч­ку в Хода­ках. У 1580 — 1590-х рр. нащад­ка­ми кня­зя Мун­чи май­же вся спад­щи­на була про­да­на київсь­ко­му воє­воді кн. В. — К. К. Острозь­ко­му. Княж­на Ган­на Масальсь­ка з чоло­віком свою част­ку про­да­ли сусі­ду-зем­ле­влас­ни­ку, кре­ме­не­ць­ко­му гродсь­ко­му писа­рю Гри­горію Дедеркалу54.
В 1568 г. был зем­ским судьей Грод­нен­ско­го пове­та, в 1569 г. участ­ник Люб­лин­ско­го сей­ма, где скре­пил сво­ей под­пи­сью акт веч­ной унии Поль­ши и Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го.
~ 1) N
~ 2) Еле­на Федо­ров­на Сапе­га, дочь дочь судьи зем­ско­го Трок­со­го Федо­ра Сапе­ги и кнж. Улья­ны Луком­ской.
43/20. 16.7. Миха­ил Федо­ро­вич
1554 — вызы­вал­ся в суд по прось­бе свя­щен­ни­ков Ильин­ской церк­ви в Олеш­ки­цах и вел тяж­бу с бра­том сво­им кн. Ив. Фед. Вла­де­лец села Поник­ли­цы, при­над­ле­жав­шее к им. Олек­ши­цы. 1556 — купил у Куд­ри­чей зем­лю Горо­ден­ско­го пове­та над рекою Уши­ви­цею, но пла­тить за неё отка­зал­ся. 1567.10.07. Князь Михай­ло Масал­скии выслал сына сво­е­го кня­зя Юръя и ста­вил почту з ыме­ний сво­их — з Дани­л­чыч в пове­те Гро­ден­ском, а з Кор­са­ко­вич в пове­те Мен­ском, а з Буй­нич в пове­те Оршан­ском ста­вил коней шесть зброй­но — панц­ри, при., тар., др. Он же ста­вил пры том почте дра­бей три з руч.
44/21. хх.8. Афа­на­сий Бори­со­вич
45/22. хх.9. Федор Ива­но­вич
Біль­ше інфор­ма­ції є про дру­го­го ону­ка кн. Васи­ля Юрій­о­ви­ча — Федо­ра Іва­но­ви­ча, який осів у Горо­денсь­ко­му повіті. Його володін­ня фор­му­ва­ли­ся шля­хом надань Сигіз­мун­да І Ста­ро­го. Так, у 1511 р. кн. Ф. Масальсь­кий отри­мав під­твер­джу­валь­ний лист вели­ко­го кня­зя на 50 служб людей у селі Олексієви­чі Жорос­лавсь­кої волості72. Наступ­но­го року під­твер­джен­ня на тих же людей і зем­лі князь отри­мав від горо­денсь­ко­го ста­ро­сти пана Стані­сла­ва Петровича73. Про­те у 1514 р. вели­кий князь надав кн. Ф. Масальсь­ко­му вже не під­твер­джу­валь­ний лист, а лист-пожа­лу­ван­ня на 50 служб людей зга­да­но­го села. У цьо­му листі пода­но деталь­ний реєстр служб74.
46/23. хх.10. Иван Васи­лье­вич Корец­кий
Най­рані­ше на Волині осів кн. Іван Васи­льо­вич Масальсь­кий. Шля­хом одру­жен­ня з княж­ною Ган­ною Коре­ць­кою він став воло­да­рем части­ни Кореч­чи­ни, з якої за пере­пи­сом литовсь­ко-русь­ко­го війсь­ка 1528 р. він, як князь Масальсь­кий-Коре­ць­кий, вистав­ляв 8 вершників15.Про його ону­ка — кн. Іва­на Васи­льо­ви­ча — нам відо­мо через його дру­жи­ну кн. Ган­ну Іванів­ну Коре­ць­ку, яка фігу­рує в листі Сигіз­мун­да II Авгу­ста від 18 квіт­ня 1567 р. Вели­кий князь у своє­му листі нака­зу­вав київсь­ко­му воє­воді кн. Костян­ти­ну Костян­ти­но­ви­чу Острозь­ко­му не забо­ро­ня­ти кн. Іва­но­вій Масальсь­кій бути ігу­ме­нею в мона­сти­рі св. Михай­ла, що в Києві.
тре­тья ветвь
47/26.7.5. Иван Дмит­ри­е­вич Зуба­тый
В 1563 г. был вое­во­дой на Пло­ве и Соло­ве. В 1573 г. был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе доче­ри кня­зя Вла­ди­ми­ра Андре­еви­ча (дво­ю­род­но­го бра­та царя Иоан­на IV Гроз­но­го)
48/26. 8.5. Осип Дмит­ри­е­вич
Тысяч­ник 3-й ста­тьи, в ДТ из кня­зей Мосаль­ских. По Бояр­ской кни­ге 1556/1557 г. 
за ним были вот­чи­ны в Мосаль­ске «1104 чет­вер­ти, поме­стье на 85 чет­вер­тей» (РД. Вып. 
10, с. 98). 
Князь же Иосиф Дмит­ри­ев сын Мосаль­ско­го «нае­хал был на Соль на Малую на велик день 63 (14 апре­ля 1555 г., — Н. Н.), и с семе­ня дни 64 (1 сен­тяб­ря 1555 г., — Н. Н.) Соль Малая в отку­пу».
В 1558 г. был вое­во­дой в Шац­ке. Князь И. Д. Мосаль­ский в Бояр­ской кни­ге в ст. 20-й, оклад 12 руб. Вот­чи­ны за ним в Мосаль­ске 1104 чет­вер­ти, поме­стье на 85 чет­вер­тей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди запи­сан сре­ди кня­зей Мосаль­ских вме­сте с бра­тья­ми Алек­сан­дром и Ива­ном Мень­шим, все трое зна­чат­ся и в Тысяч­ной кни­ге сре­ди детей бояр­ских III ста­тьи (ДТ, л. 94; ТК, л. 126). 1557 — годо­ва­лый вое­во­да в Шац­ке. 1563 апрель 20 — пору­чил­ся 200 р. по боярам пору­чи­те­лям за кн. Ал. Ив. Воро­тын­ском. В 1563 г. князь И. Д. Мосаль­ский был пис­цом в Ниж­нем Нов­го­ро­де. 
49/26.9.5. Алек­сандр Дмит­ри­е­вич (1552,1557)

Тысяч­ник 3-й ста­тьи из Мосаль­ских кня­зей. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 64, 124). В сен­тяб­ре 1557 г. вое­во­да, годо­вав­ший в Бол­хо­ве (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1598 гг. М., 1966. С. 165).

50/26. 10.5. Иван Дмит­ри­е­вич Кло­бук
1550 октяб­ря 3 — зачис­лен в состав Мос­ков­ско­го дво­рян­ства по 3-ей ста­тье. Родо­на­чаль­ник кня­зей Клуб­ко­вых-Мосаль­ских
51/27. 11.6. Фёдор Семе­но­вич Чёр­ный
1565-66 — вое­во­да в Рыль­ске.
52/27. 12.6. Васи­лий Семе­но­вич Ус 

1550 октяб­ря 3 — зачис­лен в состав Мос­ков­ско­го дво­рян­ства по 3-ей ста­тье. В Дво­ро­вой тет­ра­ди из Мосаль­ских кня­зей (Тысяч­ная кни­га 1550 г. и Дво­ро­вая тет­радь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 63, 124). 1562 мар­та 20 — под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си в 100 р. по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Дм. Бель­ско­му. 1564-66 — намест­ник и вое­во­да в Ряж­с­ке (Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 178). В 1573 г. был в чис­ле поез­жан на сва­дьбе доче­ри кня­зя Вла­ди­ми­ра Андре­еви­ча. В том же году пока­зан вое­во­дой в Руко­див, в 1574 г. — в Остро­ге.

53/27. 13.6. Фёдор Семе­но­вич Жебер­ден­ский
В 1565—1566 гг.—воевода в Рыль­ске
54/27. 14.6. Миха­ил Семе­но­вич Шулеп
55/27. 15.6. Иван Семе­но­вич Гор­ба­тый
20 коле­но
пер­вая ветвь
56/28. 15.8. Пётр Богу­ше­вич Вери­га (?-1561)
В 1534-1535 гг. попа­да­ет в плен в Рос­сию; отпу­щен вза­мен на кня­зя Сиц­ко­го (захва­чен­но­го литов­ца­ми при взя­тии Ста­ро­ду­ба). В 1559 г. был лид­ским ста­ро­стой.
гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин Пет­ро Богу­ше­вич — також був бажа­ною пер­со­ною при укла­дан­ні важ­ли­вих при­ват­но-пра­во­вих актів. Так, у 1559 р. він засвід­чив лист Єзо­фа Матвій­о­ви­ча Каз­новсь­ко­го своєю печат­кою, з яким той звер­тав­ся до Сигіз­мун­да II Авгу­ста з про­хан­ням під­твер­ди­ти дар­чий запис на маєт­ки Сво­я­чи­чі й Ост­ров­чи­чі та рухо­ме май­но, що мало перей­ти йому «на веч­ность» піс­ля смер­ті дру­жи­ни Ган­ни Матвіїв­ни Пятковича87.
Бра­ти кн. Михай­ло й Пет­ро Масальсь­кі ретель­но опіку­ва­ли­ся свої­ми маєт­но­стя­ми, свід­чен­ням чого може бути звер­нен­ня до вели­ко­го кня­зя з про­хан­ням під­твер­ди­ти їхні володін­ня. Зокре­ма, у 1566 р. на одне із таких звер­нень Сигіз­мунд II Август надав їм під­твер­джу­валь­ний лист на 44 коню­хи і тяг­ло­го чоло­віка «ілговсь­ких» Мере­ць­кої воло­сті, а також на пусті зем­лі віч­ним правом88. Окрім легітим­но­го спо­со­бу утри­ман­ня чи роз­ши­рен­ня родо­вих володінь, кн. Пет­ро Богу­ше­вич сві­до­мо йшов на пору­шен­ня пра­ва, захо­пив­ши 2 служ­би людей у Русь­ко­му маєт­ку зем’янина Себастья­на Пре­бо­ровсь­ко­го і його дру­жи­ни Настасії Бог­данів­ни. Пост­раж­да­ле подруж­жя звер­ну­ло­ся з позо­вом до вели­кок­нязівсь­ко­го суду й 14 черв­ня 1568 р. вели­кий князь своїм виро­ком при­зна­чив «рок» кня­зеві Масальському89. Як далі роз­ви­ва­ла­ся судо­ва спра­ва, на жаль, неві­до­мо. Совла­де­лец име­ния Олту­по­ви­чи Вол­ко­вы­ско­го пове­та. Вме­сте с женой купил у Сапе­ги име­ние Вой­ки­лиш­ки.
~ Ана­ста­сия Ива­нов­на. 1563 — после смер­ти мужа, сде­ла­ла воору­жен­ный набег на име­ние Сапе­ги, за что вызы­ва­лась в суд.
57/28. 16.8. Миха­ил Богу­ше­вич (?-3.10.1572)
Михай­ло Богу­ше­вич своєю печат­кою засвід­чив запис­ний лист (1555 р.) гос­по­дарсь­ко­го дво­ря­ни­на Михай­ла Мака­ро­ви­ча мар­шал­ку й гос­по­дарсь­ко­му писа­рю пану Оста­фію Бог­да­но­ви­чу Воловичу86. 1562 — жало­вал­ся на бра­та кн. Пет­ра за насиль­ствен­ный гра­беж его сено­жа­ти.
Бра­ти кн. Михай­ло й Пет­ро Масальсь­кі ретель­но опіку­ва­ли­ся свої­ми маєт­но­стя­ми, свід­чен­ням чого може бути звер­нен­ня до вели­ко­го кня­зя з про­хан­ням під­твер­ди­ти їхні володін­ня. Зокре­ма, у 1566 р. на одне із таких звер­нень Сигіз­мунд II Август надав їм під­твер­джу­валь­ний лист на 44 коню­хи і тяг­ло­го чоло­віка «ілговсь­ких» Мере­ць­кої воло­сті, а також на пусті зем­лі віч­ним правом88. 1572 авгу­ста 5 духов­ным заве­ща­ни­ем пере­да­ет Олту­по­ви­чи и Под­ме­речь сыно­вьям Бог­да­ну, Фри­дри­ху, Яну­шу.
~ Томи­ла — Авдо­тья Вол­ло­вич, дочь Миха­и­ла Вол­ло­ви­ча
58/28. 17.8. Пётр Богу­ше­вич (1547,1566)
1547 — ведет дело в суде сво­ей сест­ры кн. Ган­ны с Опра­ньей Жабою об име­нии Жиж­мо­ры. 1562 — ведет тяж­бу с вдо­вой бра­та Пет­ра Вери­ги. 1562 — вызы­вал­ся в суд бра­том Миха­и­лом за гра­беж его сено­жа­ти. 1566 — полу­ча­ет под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту коро­лем на пожа­ло­ван­ное его отцу име­ние Под­ме­речь.
59/28. 18.8. Тимо­фей Богу­ше­вич (?-1570)
В 1570 г. нахо­дил­ся в пле­ну в Рос­сии и каз­нен по при­ка­за­нию царя Иоан­на IV Гроз­но­го .
60/28. хх.8. Ган­на Богу­ше­вич
1547 — вдо­ва, вела про­цесс с баб­кой детей сво­е­го мужа от пер­во­го бра­ка из-за име­ния Жиж­мо­ры и про­иг­ра­ла. 
~ Потап Гри­го­рье­вич Тре­тьяк
61/30. 19.10. Юрий Андре­евич
1558 фев­ра­ля 10 — упо­ми­на­ет­ся в про­даж­ной запи­си Юр. Сем. Жабы.1567.09.23. (Повет Вил­ко­мир­ский). Князь Юръи Андре­евич Масаль­ский з име­ний сво­их — с Тер­ко­вич, з Нали­шок, з Пови­рен­тя в пове­те Вил­ко­мир­ском ста­вил коней 9 зброй­но, пцр., шиша­ки, тар., древ. Он же ста­вил дра­бов 4 з руч­ни., у при­л­биц. 1580 — был сбор­щи­ком (скарб­ник) пода­тей Виль­ко­мир­ско­го пове­та. 1584 — вла­дел по застав­ной пра­ву части Утян­ской воло­сти.
~ 1) Ган­на Оле­хов­на Крив­цо­ва. Полу­чи­ла в при­да­ное с. Стер­киш­ки Виль­ко­мир­ско­го пове­та.
~ 2) Гальш­ка Клоч­ко. В 1-м бра­ке за Ива­ном Овся­ным.
62/30. хх.10. Марья Андре­ев­на
~ Юрий Бокей (1582)
63/30. хх.10. Гальш­ка Андре­ев­на
Была уве­зе­на из роди­тель­ско­го дома Нед­звед­ским.
64/35. 20.13. Нико­лай Геор­гий Гри­го­рье­вич
Католик.в столб­цах Сибир­ска­го при­ка­за Глав. Архи­ва Мипист. Юстпціи им ются) два д ла 168 и 169 (1660 и 1661) годовъ, изъ кото­рыхъ вид­но, что въ январ 1661 г. по госу­да­рев граы­от при­сла­ны были съ Моск­вы въ Тоболь­скъ ссы­лы­ше поль­скіе и литов­скіе и н мец­кіе люди 58 чело­век и тоболь­ско­му вое­во­де кн. Хил­ко­ву веле­но ихъ разо­брать и повер­стать в госу­да­ре­ву служ­бу, кто в какую при­го­дит­ся и окла­ды имъ госу­да­ре­ва жало­ва­нья денегъ и хл ба и солп вел но учи­нить по сво­е­му раз­смот­ренію; а кому из них, ссыль­ных людей, въ чемъ быть в Тоболь­ску, и тем быть въ Тоболь­ску, а оста­лы­іыхъ послать въ сибир­скіе даль­ніе горо­ды. Пл нные рас­ппса­иы были Хил­ко­вымъ no преж­нымъ при­ме­рамъ въ д тп бояр­скіе съ депе­жаьшъ окла­домъ въ 11 руб., въ каза­ки кон­ные съ окла­да­ми въ 8 — 6 р. и въ каза­ки п шіе съ окла­да­ми въ 5 — 4 р. Груп­па ссыль­ныхъ поль­ск­пхъ и литов­скихъ людей состо­я­ла изъ роты­ист­ра Яна Неве­ров­ска­го и еще шести шлях­ти­чей, въ томъ числ Мика­лая Мосаль­ска­го, — они посла­пы въ Том­скъ, а госу­да­ре­ва служ­ба веле­но шіъ слу­жить ротмп­ст­ру Яну въ д техъ бояр­скихъ, а осталь­пымъ въ литов­скомъ списк въ кон­ныхъ каза­кахъ, при­чемъ Мику­лаю Мосаль­ско­му поло­женъ окладъ денегъ 8 руб., хле­ба 7 чети ржп, 6 чети овса, 2 пуда соли. Если при­нять во вни­маніе, что заве­щаніе кн. Н. Мосаль­ска­го писа­но в Москве 20 нояб­ря 1660 года, чт въ немъ Мосаль­скій отка­зы­ва­ет­ся от надеж­ды на осво­бож­деніе и воз­вра­щеніе на роди­ну, п что зав­щаніе явле­но было в литов­ском три­бу­на­ле в 1663 г., при чемъ въ явоч­помъ акт зна­чит­ся, что заве­ща­тель нахо­дит­ся в пле­ну), В 1660 г. нахо­дил­ся в пле­ну в Москве, отку­да при­сы­ла­ет свое духов­ное заве­ща­ние.
65/35. 21.13. Алек­сандр Гри­го­рье­вич
вто­рая ветвь
66/40. 
67/42. 17.15. Фёдор Ива­но­вич (?-1617)
Серед дітей кн. Іва­на Масальсь­ко­го най­більш успіш­ним вияви­вся Федір, який отри­мав уряд гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка («мар­ша­лок коро­ля его мило­сти») за при­вілеєм Сте­фа­на Баторія від 28.VI.1582 р.55 Із почат­ку 1570-х рр. ми бачи­мо Федо­ра Іва­но­ви­ча на кре­ме­не­ць­ких маєт­ках. Так, у 1570 р. він висту­пив умоцо­ва­ним (упов­но­ва­же­ним) від імені сво­го бать­ка у судо­вій справі за позо­вом братів Ісернсь­ких, які суди­ли­ся з Масальсь­ки­ми за Ісер­ни («сын его млсти кня­зя Йва­на Масал­ско­го, княз Федор Масал­ский, яко вмоцо­ва­ный отца сво­е­го, не 8ступуючи 8 пра­во, взя­ли то (спра­ву володін­ня маєт­ком Ісер­ни — В. П.) межи собою на вго­ду и на вста­но­вене приятелское»56). 13 груд­ня 1570 р. кн. Федір заніс до кре­ме­не­ць­ких гродсь­ких книг скар­гу на нов­го­род­чи­ць­ких під­да­них Михай­ла Пав­ло­ви­ча, які побли­зу Нов­го­род­чи­чів напа­ли на його бояри­на Сте­ць­ка, погра­бу­вав­ши у ньо­го коня та гро­ші, коли той їхав до Острога57. У 1571 р. у ті ж уря­до­ві кни­ги кн. Федір уніс запис про вте­чу під­да­но­го з усім гос­по­дар­ством із маєт­ку його бать­ка Ісерни58, а також скар­гу про пора­нен­ня та погра­бу­ван­ня його під­да­них селя­на­ми пана Радогоського59. У тому ж 1571 р. кн. Федір висту­пив кре­ди­то­ром Іва­на Вой­ни­ча Бого­ви­ти­на, пози­чив­ши йому досить знач­ну суму в 60 кіп грошей60, що може свід­чи­ти про ста­біль­ний май­но­вий ста­тус моло­до­го Масальсь­ко­го. 17 люто­го 1572 р. кн. Ф. І. Масальсь­кий був у маєт­ку кн. Костян­ти­на Виш­не­ве­ць­ко­го, у с. Гулів­ці Кре­ме­не­ць­ко­го повіту, на судо­вій справі пат­ри­моніаль­но­го суду кн. К. Виш­не­ве­ць­ко­го про кра­діж­ку під­да­ни­ми остан­ньо­го бджо­ли­них вули­ків у зін­ківсь­ко­го бояри­на кн. Федо­ра Сте­ць­ка Нелепковича61. Піз­ні­ше уже сам кн. Федір бере участь у зустріч­них наїз­дах на сусідів-зем­ле­влас­ни­ків, при­чо­му у ком­панії зі своїм шва­гром, королівсь­ким писа­рем і ново­го­родсь­ким (ново­грудсь­кий; зараз — Ново­гру­док (білор. Нава­гру­дак, Нава­гра­дак, Рес­пуб­ліка Біло­русь) під­ко­морієм Андрієм Іва­но­ви­чем, як, ска­жі­мо, 22 квіт­ня 1573 р. у наїзді на маєток сво­го роди­ча Сте­па­на Бого­ви­ти­на Шумсь­ко­го Боложовку62.
1574 июня 8 — мар­шал Грод­нен­ский, дела­ет запись осно­ван­но­му им Нарев­ско­му Воз­не­сен­ско­му пра­во­слав­но­му мона­сты­рю. 2 січ­ня 1575 р. кн. Федір заста­вив свій маєток Тетерів­ку і поло­ви­ну села Ісер­ни Бог­да­ну Пат­ри­кію Радо­гось­ко­му під пози­ку у 250 кіп гро­шей до спла­ти боргу63. 1580 — сбор­щик пода­тей и пошлин в Гроднен.у. У 1578 — 1581 рр. володін­ня кн. Федо­ра Масальсь­ко­го, містеч­ко Зінь­ки та маєток Хода­ки, у зв’язку з татарсь­ки­ми спу­сто­шен­ня­ми Волині були звіль­нені від подат­ків на чоти­ри роки, з 1578 по 1581 рр., що, оче­вид­но, не спри­я­ло пере­бу­ван­ню кня­зя на Волині. У зв’язку з неспла­тою подат­ків у 1581 р. на кня­зя було оформ­ле­но судо­вий позов кре­ме­не­ць­ко­го гродсь­ко­го суду від імені королівсь­ко­го побор­ці Волинсь­ко­го воє­вод­ства Михай­ла Линевсь­ко­го, який дово­див, що тер­мін звіль­нен­ня минув64. При­к­мет­но, що на суді від 27 серп­ня 1581 р. кн. Федо­ра пред­став­ляв його уряд­ник Бог­дан Хри­це­вич, що може свід­чи­ти про від­сут­ність кня­зя на Волині у цей час. Це й не див­но, адже всьо­го через рік він від Сте­фа­на Баторія отри­має титул гос­по­дарсь­ко­го мар­шал­ка. 1585 янва­ря 14 — коро­лев­ский мар­ша­лок и вла­де­лец им. Олек­ши­цы — куп­лен­ное у бра­та кн. Льва Ива­но­ви­ча име­ние Зуб­ри­ков­щи­ну про­дал свя­щен­ни­ку Олек­шиц­кой церк­ви. В этой куп­чей он назы­ва­ет дядю еще сво­е­го кн. Мих. Фед. М. На з’їзді станів Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го у Віль­но, у листо­па­ді 1587 р., на яко­му лит­ви­ни оби­ра­ли пре­тен­ден­та на польсь­кий пре­стол, кн. Федір Масальсь­кий пер­шим від Тро­ць­ко­го (Тра­кайсь­ко­го) воє­вод­ства під­пи­сав лист литовсь­ких уряд­ни­ків і шлях­ти на під­т­рим­ку кан­ди­да­ту­ри Мак­си­ми­ліа­на Габсбурга65. Вод­но­час він зна­чить­ся серед литовсь­ких послів, які були обрані на гене­раль­но­му віленсь­ко­му з’їзді на елек­цій­ний сейм66. Невдо­взі він, серед вісім­на­дця­ти послів від шлях­ти (крім сена­торів), брав участь у посоль­стві лит­винів до Кра­ко­ва для пере­да­чі про­хань усіх станів ВКЛ Жиги­мон­ту Вазі напе­ре­до­дні обран­ня його польсь­ким коро­лем у груд­ні 1587 р. 1595 ноябрь — 1603 сен­тябрь — мар­шал коро­лев­ский Горо­ден­ско­го пове­та. Пуб­ліч­на діяль­ність кн. Федо­ра Масальсь­ко­го також була зосе­ре­дже­на у Горо­денсь­ко­му повіті, де він, як гос­по­дарсь­кий мар­ша­лок, голо­ву­вав на повіто­вих сей­ми­ках, іме­ну­ю­чись мар­шал­ком горо­денсь­ким (напри­клад, сей­мик від 4.X.1603 р.)68 або у 1613 р., коли від сей­му його було при­зна­че­но комі­са­ром для перевір­ки меж69. 1588 — име­ние Волоч­ков­ское Вол­ко­вы­ско­го пове­та про­дал бра­ту кн. Льву Ив. М. 1604 — полу­чил часть име­ния Бере­сто­ви­цы Горо­ден­ско­го пове­та. У 1616 р. за матеріаль­но­го спри­ян­ня кн. Ф. Масальсь­ко­го було випу­щене 5-е видан­ня «Учи­тель­но­го Єван­гелія» у пере­кла­ді Мелетія Смот­ри­ць­ко­го. Цей факт вип­ли­ває з перед­мо­ви до видан­ня чен­ців мона­сти­ря Свя­то­го Духа Віленсь­ко­го цер­ков­но­го брат­ства, яке, імо­вір­но, саме таким чином зміг під­т­ри­ма­ти кн. Федір70. 1617 январь 17 — напи­сал духов­ное заве­ща­ние, в кото­ром все иму­ще­ство свое раз­де­ля­ет меж­ду сыно­вья­ми — кн. Гри­го­рьем и Андре­ем и дочерь­ми — кнж. Софьей и Мари­ной, а так­же вну­кою — кнж. Гальш­кою, доче­рью сво­е­го сына Алек­сандра и при­ка­зы­ва­ет похо­ро­нить его в пра­во­слав­ной церк­ви в Олек­ши­цах.
~ кнж. Бог­да­на Андре­ев­на Луком­ская, дочь кн. Андрея Андре­еви­ча и кнг. Ната­льи Гри­го­рьев­ны Луком­ских.
18.15. Лев Ива­но­вич (?-до 1602)
1582 апре­ля 25 — про­из­вел напа­де­ние и учи­нил страш­ный раз­бой в цер­ков­ном име­нии Тыр­шин Бере­стей­ско­го пове­та. В 1584г. был чле­ном Вилен­ско­го пра­во­слав­но­го брат­ства. 1588 — купил у бра­та име­ние Волоч­ков­ское Горо­ден­ско­го пове­та. 1589-90 — сбор­щик пода­тей в Горо­ден­ском пове­те. Был вла­дель­цем име­ний Олек­ши­цы, Сви­члочь и Непель.
~ Бог­да­на Кото­вич. 1606 — вдо­ва, за сопро­тив­ле­нию взыс­ка­ния дол­га при­суж­де­на к изгна­нию.
хх.15. Ган­на Ива­нов­на
1569 — вдо­ва Андрея Дыбов­ско­го, уна­сле­до­ва­ла от него 19 волок зем­ли Кал­бо­сине Горо­ден­ско­го пове­та.
~ 1) Андрей Дыбов­ский. 
~ 2) Кас­пар Клод­зин­ский, ста­ро­ста Оль­ке­ниц­кий
19.16. Миха­ил Михай­ло­вич
1609 — упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии Дмит­рия Ску­ми­на-Тыш­ке­ви­ча. 1613 — имел рас­прю с бра­том Федо­ром и его женою; был вла­дель­цем име­ния Поник­ли­цы. 1620 — упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии сест­ры сво­ей кн. Ган­ны Михай­лов­ны.
20.16. Фёдор Михай­ло­вич
1613 — имел рас­прю с бра­том кн. Мих. Мих.; был вла­дель­цем име­ния Поник­ли­цы. 1620 — упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии сест­ры сво­ей кн. Ган­ны Михай­лов­ны.
~ Ган­на Колед­зян­ка
21.16. Алек­сандр Михай­ло­вич
1589 — упо­ми­на­ет­ся в про­даж­ном акте дво­юр. бра­тьев — кн. Фед. и Льва Ива­но­ви­чей Мосаль­ских.
22.16. Юрий Михай­ло­вич
1620 — упо­ми­на­ет­ся в дух. заве­ща­нии сест­ры сво­ей кн. Ган­ны Михай­лов­ны.
хх.16. Ган­на Михай­лов­на
1597 октябрь — она с мужем обви­ня­лась в само­воль­ном коше­нии сена и уво­зе его от сосе­дей. 1599 январь — сно­ва она и ее муж упо­ми­на­ют­ся по пово­ду неза­кон­ных наси­лий над сосе­дя­ми и как вла­дель­цы сел Коро­ле­ви­ще­вич и Паце­вич. 1620 мар­та 7 — напи­са­ла заве­ща­ние, где упо­ми­на­ла сво­их бра­тьев — кн. Миха­и­ла, Федо­ра и Юрия Михай­ло­ви­ча Мосаль­ских.
~ Дмит­рий Ску­мин-Тыш­ке­вич, коро­лев­ский мар­ша­лок. 
Гри­го­рий Афа­на­сье­вич
В 1567 р. в доку­мен­тах Литовсь­кої мет­ри­ки впер­ше фік­суєть­ся гос­по­дарсь­кий дво­ря­нин кн. Гри­горій Атані­зе­вич Масальсь­кий. За доку­мен­том він отри­мав у заста­ву від вели­ко­го кня­зя двір, місто й усю Обельсь­ку волость тер­мі­ном на 3 роки в сумі 3000 й 200 кіп грошів90. Як і у випад­ку з кн. Богу­шом Олек­сан­дро­ви­чем Масальсь­ким, лише раз у доку­мен­ті зга­дуєть­ся його ім’я й по бать­ко­ві — від­так важ­ко вста­но­ви­ти його най­б­лиж­чих пред­ків чи роди­чів. Мож­ли­во, що фор­ма по бать­ко­ві «Атані­зе­вич» — це пере­кру­чене писа­рем «Афа­на­сієвич». Якщо так, то мож­на при­пу­сти­ти, що Гри­горій був ону­ком Бори­са Михай­ло­ви­ча й сином Афа­на­сія Масальсь­ко­го.
Під 1569 р. кн. Г. Масальсь­кий висту­пає вже пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею. Цьо­го року Сигіз­мунд II Август своїм листом пожа­лу­вав кня­зеві «дер­жа­ви» Пер­штунь і Бержники91. У день надан­ня пожа­лу­ван­ня (8 трав­ня) вели­кий князь напра­вив ще одно­го листа. Він адре­су­вав­ся гос­по­дарсь­ко­му слу­жеб­ни­ку Рафа­лу Заневсь­ко­му з нака­зом пода­ти «дер­жа­ви» Пер­штунь і Берж­ни­ки вели­кок­нязівсь­ко­му дво­ря­ни­но­ві кн. Гри­горію Масальсь­ко­му. У листі також пові­дом­ля­ло­ся й усій пер­штунсь­кій шлях­ті, боярам і під­да­ним про при­зна­чен­ня ново­го дер­жав­ці. За нака­зом вели­ко­го кня­зя, міс­це­ва шлях­та й під­дані зобов’язувалися вико­ну­ва­ти послу­шен­ства й роз­по­ряд­жен­ня ново­при­зна­че­но­го урядника92. Третій лист щодо спра­ви про при­зна­чен­ня кн. Г. Масальсь­ко­го пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким дер­жав­цею був направ­ле­ний Сигіз­мун­дом II Авгу­стом удо­ві попе­ред­ньо­го дер­жав­ці Пер­шту­ня й Берж­ни­ків Іва­но­вої Мака­ро­ви­ча. У листі вели­кий князь нака­зу­вав їй посту­пи­ти­ся «дер­жа­ва­ми» покій­но­го чоловіка93. За кіль­ка днів новий дер­жав­ця роз­по­чав вико­ну­ва­ти свої обов’язки. За нака­зом вели­ко­го кня­зя від 15 трав­ня 1569 р. кн. Г. Масальсь­кий напра­вив із Пер­шту­ня й Береж­ни­ків 60 під­вод до Мере­ча. Такий же наказ отри­мав і горо­денсь­кий ста­ро­ста пан Гри­горій Олек­сан­дро­вич Ход­ке­вич. У Меречі під­во­ди заван­та­жу­ва­ли­ся вів­сом і вже з про­віан­том достав­ля­ли­ся для потреб гос­по­дарсь­ких коней до Книшина94. Як свід­чать доку­мен­ти, у гос­по­дарсь­кій скарб­ни­ці дуже часто бра­ку­ва­ло готів­ки. Тому вели­кий князь прак­ти­ку­вав зда­ва­ти в орен­ду чи заста­ву зем­лі, маєт­но­сті, дер­жа­ви та ста­ро­ства, попов­ню­ю­чи таким чином дер­жав­ний скарб. Так, 27 верес­ня 1569 р. кн. Гри­горій Масальсь­кий отри­мав в орен­ду від Сигіз­мун­да II Авгу­ста горо­денсь­ке й пже­ломсь­ке «невод­ниц­тво» тер­мі­ном на 1 рік у сумі — 250 кіп грошів95. Зго­дом вели­кий князь звер­нув­ся до горо­денсь­ко­го ста­ро­сти, най­ви­що­го гетьма­на пана Г. Ход­ке­ви­ча, щоб той вико­нав пев­ні роз­по­ряд­жен­ня гос­по­да­ря щодо риба­лок горо­денсь­ко­го й пже­ломсь­ко­го «невод­ництва», орен­до­ва­но­го пер­штунсь­ким і берж­ни­ць­ким державцею96. У жовтні 1569 р. Сигіз­мунд II Август заста­вив кн. Г. Масальсь­ко­му ще й Оник­ш­тенсь­ку «дер­жа­ву» тер­мі­ном на 1 рік у сумі 1000 і 800 кіп грошів97. У даній застав­ній угоді князь висту­пав і як обельсь­кий дер­жав­ця. У черв­ні 1570 р. вели­кий князь із Вар­ша­ви над­си­лає листи до дер­жав­ців і ста­рост із нака­зом постав­ля­ти про­віант для дер­жав­них потреб. Один такий лист Сигіз­мунд II Август напра­вив до горо­денсь­ко­го ста­ро­сти Г. Ход­ке­ви­ча, щоб той надав 220 під­вод вів­са з Лаб­на, Одельсь­ка, Кузь­ни­ці, Кот­ри, Шкід­ля і Мітов­щиз­ни. У кін­ці доку­мен­та при­пи­са­но, що такий же лист направ­ляв­ся до пер­штунсь­ко­го й берж­ни­ць­ко­го дер­жав­ці Гри­горія Масальсь­ко­го, яким гос­по­дар зобов’язував кня­зя надісла­ти 70 під­вод вів­са з Пер­шту­ня й Бержників98. Як вели­кок­нязівсь­кий дер­жав­ця кн. Г. Масальсь­кий вико­ну­вав низ­ку дору­чень гос­по­дарсь­ко­го й уря­до­во­го харак­те­ру. Зокре­ма, за нака­зом Сигіз­мун­да II Авгу­ста князь про­кон­тро­лю­вав випла­ту чин­шу Стані­сла­ва Жда­новсь­ко­го з його двох волок грун­ту по 2 копи і 20 грошів99. Будучи вже кобринсь­ким ста­ро­стою, кн. Г. Масальсь­кий згід­но з під­твер­джу­валь­ним листом вели­ко­го кня­зя вво­див Полонію Пет­ро­ву у володін­ня дво­ма воло­ка­ми в селі Жуховичах100.
дзяр­жаў­ны і гас­па­дар­чы дзе­яч ВКЛ. З роду кня­зёў Масаль­скіх. Кара­леўскі два­ранін, гарад­зен­скі пад­су­дак зем­скі ў 1574—77, суддзя зем­скі ў 1578—89, пад­ка­мо­ры ў 1589—97. Выбіраў­ся пас­лом ад Гарад­зен­ска­га пав. на сой­мы 1576, 1590. У 1563 як пад­ста­рас­та кабрын­скі і блуд­зен­скі ўдзель­ні­чаў у валоч­най паме­ры Коб­рынш­чы­ны. Ад вял. кня­зя літоўска­га і кара­ля поль­ска­га Жыгі­мон­та ІІ Аўгу­ста ў 1563 атры­маў ва ўласна­сць маён­так Урдо­мін у Мерац­кай пуш­чы, у 1567 — у тры­манне Абель­скую волас­ць у Віль­ка­мір­скім пав., у 1569 — Пяр­стун­скую і Бярж­ніц­кую волас­ці (пацвер­джа­на ў 1577, 1582, 1586, 1589), пра­ва лоўлі рыб у Пяр­стун­с­кай і Пера­лом­скай пуш­чах. Кіра­ваў Нема­ной­скім ляс­ніцтвам, якое ў 1576 атры­маў у дзяр­жа­ву (пацвер­джа­на ў 1579, 1589). Адыг­раў знач­ную ролю ў гас­па­дар­чым развіц­ці лясіс­та­га Аўгу­стоўска-Сувал­каўска­га паазер’я, зас­ноў­ваў вёскі, млы­ны, прад­пры­ем­ст­вы па выра­бе ляс­ных тава­раў, пра­вод­зіў валоч­ную паме­ру. У 1592 фун­да­ваў кас­цёл ва Урдо­міне. Вало­даў так­са­ма маёнт­ка­мі Кірс­на і Рач­кі ў Гарад­зен­скім пав., Дабучын у Берас­цей­скім пав., Сапе­жыш­кі і Дзе­вя­го­ла ў Ковен­скім пав. (купіў у 1584 у Андр­эя Сапе­гі), мяст­эч­кам Дзед­зі­гол­дыш­кі (у 1584—86), тры­маў у заста­ве сапе­гаўскі маён­так Вяй­сеі ў Гарад­зен­скім пав.
Озде­фі­на Васи­льев­на
донь­ки кн. Іва­на Васи­льо­ви­ча Масальсь­ко­го, дру­жи­ни Дмит­ра Козинсь­ко­го (6 черв­ня 1561 р.) Похо­ва­на по запо­вiту в Доро­го­бузь­кий мона­стир Успен­ня Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці. [ЦДІАК Украї­ни. – Ф. 25 (Луць­кий ґродсь­кий суд). – Оп. 1., спр.3, арк.125]
~
тре­тья ветвь
16.8. Фёдор Оси­по­вич
В 1565 г. — вое­во­да в Рыльске.В 1566 г. при­ни­мал актив­ное уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии. 1571, под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском, в 230 руб. [Собр. Гос. Гр. и Дог., I, 666, № 198; Др. Рос. Вивл., VII. 73]. В 1578—1579 гг. был голо­вой в смо­лен­ском и лиф­лянд­ском похо­дах. В 1580—1581 гг. был одним из вое­вод в Нов­го­ро­де и Юрье­ве-Ливон­ском, в 1583 г. вое­во­дой в Гали­че, а затем в сто­ро­же­вом пол­ку в Казан­ском похо­де. В 1584 г. — вое­во­да в Калу­ге и пере­до­вом пол­ку, в 1585 г.—в Бело­ве и пере­до­вом пол­ку, в 1586 г.— в Шац­ке, в 1588 г. — вто­рой вое­во­да пере­до­во­го пол­ка в аст­ра­хан­ском похо­де, в 1593 г.—сходный вое­во­да в сто­ро­же­вом пол­ку, в 1598 г. — вое­во­да в Воро­не­же.
17.10. Дани­ил Алек­сан­дро­вич
18.10. Семён Алек­сан­дро­вич 
1563, апр. 20, под­пи­сал­ся пору­чи­те­лем по боярам-пору­чи­те­лямъ по кн. Алек­сан­дру Ив. Воро­тын­ско­му. 
Вла­ди­мир Ива­но­вич Клуб­ков
Такъ въ родо­слов­ной рос­писп подъ №83 и 84 дваВла­диы­п­ра Ива­новн­ча Кло­бу­новъ и Гор­ба­товъ оба пока­за­ны вое­во­да­ми въ Воро­пеж въ 1592 г., меж­ду т мъ какъ д йстви­тель­но тамъ былъ вое­во­доіі Влад­п­миръ Кло­бу­ковъ, пере­ве­ден­ный въ сі дую­щемъ году въ Шацкъ.Владшшръ Ива­а­о­вичъ Клуб­ковъ въ 1614г. око­лыш­чіп п вое­во­да въ Кашип (Ак. Моск. Гос. стр. 106). У ген. Брап­деіі­бур­га 
зна­чит­ся пев рпо подъ X?. 84 Влад. Ив. Гор­ба­товъ въ 1614г. въ Кашир (по Спи­ри­до­ву).
19. Фёдор Алек­сан­дро­вич Гла­дыш. 
В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в перемирии[Собр. Гос. 
Гр. и Дог., I, 561, № 192; Др. Рос. Вивл., VII, 26]. 1571, под­пи­сал­ся пору­чи­те­лем по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском. 1572, вто­рымъ вое­во­дой пере­до­во­го п. во РжевЬ. [Дворц. Разр.] В 1577 г. был голо­вой пере­до­во­го пол­ка в похо­де под Колы­вань. В 1580 г.—воевода пере­до­во­го пол­ка. В 1581 г. — голо­ва в пра­вой руке войск в литов­ском похо­де, в 1583 г.—воевода в Смо­лен­ске. В 1584 г.— вое­во­да в Орле и пере­до­вом пол­ку в крым­ском похо­де, в 1588 г. — в Мцен­ске, в 1590—1591 гг.— в Поче­пе, в 1592 г. — в Ряж­с­ке. В 1593 г. — вое­во­да в сто­ро­же­вом пол­ку, в 1594 г. — в Ель­це, в 1597 г. — в Воро­не­же. В 1607 г. убит в бою с вой­ска­ми царя Васи­лия Шуй­ско­го, сра­жа­ясь на сто­роне Лже­д­мит­рия II. Карам­зин так писал о нем: «пал, ока­зав храб­рость, достой­ную луч­шей цели»
20.Михаил Алек­сан­дро­вич Рубец (?-до 1612)
В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии. 1571, под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си по боярам-пору­чи­те­лям по кн. Ив. Фед. Мсти­слав­ском. 
~ Мария. 1611, нояб. 29, вдо­ва кн. Мария, с. Хим­ское, Моск. у. — дала вкла­дом в Тро­и­це-Серг. мон., с тем, что­бы ее похо­ро­ни­ли в нем под­ле доче­ри ея — кнж. Анны. [Спис. погр. въ Тр..Серг. д., 62. л 676]. 1628, за ней была часть пусто­ши, что было с. Сер­ге­ев­ское, Мосальск. у. [Поше­хон. ст., кн. 21, д. 27]. 
21.15. Вла­ди­мир Ива­но­вич Гор­ба­тов
В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском собо­ре, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии. Под­пи­сал­ся на поруч­ной запи­си по боярамъ-пору­чи­те­лямъ по кн. Ив. Фед. Мссти­слав­ском. [а, 566, № 198]. 1585, схо­жий вое­во­да, съ Орла ко кн. Андр. Тру­бец­ко­му. [Синб. Сб., 89]. безд., «убит от крым­ских людей». 
~ 1)
~ 2) Авдо­тья. Еще одну треть Скол­ко­ва Гри­го­рий Федо­ров Вто­рой в 1596 году отка­зал сво­ей пле­мян­ни­це Авдо­тье, жене кня­зя Вла­ди­ми­ра Ива­но­ви­ча Клуб­ко­ва-Мосаль­ско­го. 
22.15. Дмит­рий Ива­но­вич Гор­ба­то­го
В 1566 г. при­ни­мал уча­стие в зем­ском сове­те, собран­ном царем Иоан­ном IV Гроз­ным по вопро­су о про­дол­же­нии вой­ны с Поль­шей и отка­зе послам послед­ней в пере­ми­рии. + безд., «убит КрыМ­Ца­МИ»,
23.15. Васи­лий Ива­но­вич Гор­ба­то­го
столь­ник с 1613 г. В 1597—1598 гг. — пер­вый вое­во­да в Ель­це
21 коле­но
пер­вая ветвь
22.16. Бог­дан Михай­ло­вич
1577, июля 1, заклю­ча­ет усло­вие с бра­тья­ми, род­ны­ми— кн. Фри­дри­хом и Яну­шем Мих. и дво­ю­род­ным — кн. Федо­ром Пет­ро­ви­чем, в том, что­бы все их име­ния, в том чис­ле и те, кото­рыя доста­лись им после без­дет­но умер­ша­го дяди их кн. Пет­ра Богу­ше­ви­ча М., имен­но — Олту­пов­щиз­ну, Вол­ко­выск. у. и Под­ме­речь, Лид­ска­го у., — нико­гда не отчуж­дать в посто­рон­ние роды. 1599, янв. 16, под­пи­сал­ся под инвен­та­рем име­ния Дере­чи­на, при­над­ле­жав­ша­го кн. Кон­стан­ти­ну Виш­не­вец­ко­му. [Акт. издан. Виленс. архео­гр. ком. XIV, 627]. 1606, нояб­ря. 23, раз­де­лил­ся с бра­тья­ми. [Бранд. II, 45 и 111, при­лож. 34— разд. актъ]. В 1602.05.07 г. под­су­док, 1609, под­су­док Вол­ко­вы­с­кий. [Архео­гр. Виленс. Сбор. 1У, 72]. 1 625, дек. 29, Гра­мо­тою коро­ля Сигиз­мун­да III, назнач. судьею того -же Вол­ко­выск. суда зем­ска­го.
23.16. Фри­де­рик Михай­ло­вич
1577, июля 1, заклю­ча­ет усло­вие с бра­тья­ми, род­ны­ми— кн. Бог­да­ном и Яну­шем Мих. и дво­ю­род­ным — кн. Федо­ром Пет­ро­ви­чем, в том, что­бы все их име­ния, в том чис­ле и те, кото­рыя доста­лись им после без­дет­но умер­ша­го дяди их кн. Пет­ра Богу­ше­ви­ча М., имен­но — Олту­пов­щиз­ну, Вол­ко­выск. у. и Под­ме­речь, Лид­ска­го у., — нико­гда не отчуж­дать в посто­рон­ние роды. Был совла­дель­цем име­ний — Олту­по­во и Под­ме­речь, и вла­дель­цем сел— Кокош­ки и Шепе­то­ви­чи, Сло­ним­ска­го пове­та. 1599, депу­тат пове­та сло­ним­ска­го. [Акт. изд. Вил. арх. ком. XX, 161]. 1599, окт. 23, Коро­лев­ской гра­мо­той назна­чен судьей Трок­ска­го зем­ска­го суда. [Бранд. II, 46 и III, при­лож. З6-грам.]. 1606, нояб­ря 23, делил­ся с бра­тья­ми. [Бранд. II, 46 и III, при­лож. 35— грам.]. 1595, янв. 17, упо­мин., как под­пи­сав­ший­ся под инвен­та­рем име­ния Лих­тян, в зем­ле Жомойт­ской, состав­лен­ным при про­да­же имен­ния Вой­техом Ради­мин­ским. [Акт. изд. Виленск. архео­гр. ком. XIV, 523]. — 1609, нояб­ря. 9, судья зем­ской Трок­ский. [Л. ХХХ, 391]. 
~ 1) Ган­на Рад­зи­мин­ская
~ 2) Еле­на Пет­ров­на Нар­бут
24.16. Януш Михай­ло­вич (?-ок.1644)
Совла­де­лец име­ний Олту­по­во и Под­ме­речь. [Бранд. II, 46]. 1572, судья Вол­ко­выск. городск. суда. [Бранд. III, при­лож. 29— дух. зав«щ.|. 1577, июля 1, заклю­ча­ет с бра­тья­ми дого­вор о неот­чуж­да­е­мо­сти из их рода име­ний (см. бр. кн. Бог­да­на Мих.). [Бранд.11. 46 и III, при­лож. 31]. 1605, нояб­ря 23, делил­ся с братьями.[Бранд. II, 46 и III, при­лож. 34— разд. акт]. 1643, окт. 13. напи­сал духов­ное заве­ща­ние, из кото­ро­го вид­но, что он изме­нил пра­во­сла­вию и пере­шел в като­ли­че­ство, ибо заве­ща­ет похо­ро­нить себя по римск.-катол. обря­ду, и что у него были сыно­вья — кн. Сте­фан и Мар­тин-Кази­мир и дочь — кж. Анна. [Духовн. завещ. — Бранд. |||, при­лож. 41]. Ум. ок. 1644.
хх.16. Раи­на Михай­лов­на
~1589, Хибиц­кий. [Бранд. , 46, — акт. Метр. Лит., кн. судн. д., № 95, л. 724]. 
25.17. Януш Пет­ро­вич
1580, поль­зу­ясь отсут­стви­ем неко­е­го Гивей­ны, сде­лал напа­де­ние на усадь­бу его, Мин­ско­го пове­та: «жену его вен­чаль­ную со всею мает­но­стию взяв­шы, до име­ния сво­е­го Олту­по­в­ско­го выпро­во­дил». [Бранд. ||, 47 — акт. Метр. Лит., кн. запис. № 68, л. 66 и кн. судн. д., № 60, л. 212]. 
1584, авг. 20, запро­дал кн. Бог­да­ну Мих. М. часть Олту­пов­щиз­ны, достав­шу­ю­ся ему после дяди его кн. Пет­ра Богуш. Вери­ги — М. 
26.17. Фёдор Пет­ро­вич
1577, июля 1, заклю­чил со сво­и­ми дво­ю­род­ны­ми бра­тья­ми дого­вор, в том, что­бы име­ния кн. Мосаль­ских не отчуж­да­лись в чужие роды, и что­бы поэто­му доче­ри и сест­ры, при выхо­де в заму­же­ство, полу­ча­ли при­да­ное день­га­ми. [Бранд. ||, 47 и |||, при­лож. 31— догов.]. 
Бог­да­на— Анна Юрьев­на 
~ Ста­ро­ста Ост­рын­ский, Нико­лай Михай­ло­вич Сапе­га + 1611. [Сапе­ги, I, 209]. 
Вла­де­лец им. Чер­ло­ны, в кото­ром и погреб. вме­сте с женой. 
27.21. Кази­мир Ян
вто­рая ветвь
23.17. Алек­сандр Федо­ро­вич (?-1614)
В 1584 г. вхо­дил в состав посоль­ства, ездив­ше­го в Моск­ву во гла­ве с Львом Сапе­гой. В 1606 г. был в соста­ве посоль­ства от Сигиз­мун­да к Лже­д­мит­рию I. въ ответ на посоль­ство Вол­коп­ска­го (отъ царя Васи­лія Шуй­ска­го) въ Моск­ву при­был­мотъ Сигиз­мун­да посла­ни­и­ки Витов­скій и ки. Друц­кій — Соко­ли­ис­кій съ новою в верю­щею гра­мо­тою Олес­ниц­ко­му и Госев­ско­му, всл дствіе чего 28 яіша­ря 1608 г. посл диіе былп при­и­я­ты въ тор­же­ствен­ной аудіеіицп царемъ Васи­ліемъ и съ ними воз­об­но­ви­лись пере­го­во­ры. На этой аудіеі­щіп съ посла­ми былъ и «дво­ря­н­инъ коро­лев­скій» кн. Алек­сан­дръ Мосаль­скій. Послы и Мосаль­скій бьип пожа­ло­ва­иы къ цар­ской рук и іюд­нес­ли царю помин­ки: Олес­ниц­кій — золо­тую ико­пу, запа­ну съ алма­за­ми и жеы­чу­гомъ, золо­че­пые часы, руко­мой­нпкъ и лахань сереб­ря­ные и золо­тую цепь; Госев­скій — 2 куб­ка сереб­ря­пыхъ п буро­го ясе­реб­ца, а Мосаль­скій — кубокъ двой­ча­тып сереб­ря­ный золо­че­ный и сера­го турец­ка­го коня. Посл дол­гихъ пере­го­во­ровъ, 28 іюпя 1608 г. съ посла­ми заклю­че­по было ііе­реы­иріе на 3,5 года, посл чего они у хали изъ Моск­вы. В 1613 г. депу­тат (судья) Глав­но­го Литов­ско­го три­бу­на­ла. Като­лич. веро­ис­пов. 
~ Евва Кур­це­ви­чев­на Булы­га. [Бранд. I. 67— Акт. Метр. Лит., кн. судн. д., № 83, л. 360). Мужем, кн. Ал. вед., запи­са­но на нее на им. Олек­ши­цах — 15.000 зло­тых. Овдо­вев, вышла за вое­во­ду Трок­ска­го Нико­лая Абра­мо­ви­ча. [Бонецк. 178; Ожа­ровск.]. 
24.17. Андрей Федо­ро­вич (?-1651)
В 1618 г. назван мар­шал­ком грод­нен­ским. В 1627 г.— каш­те­лян брест­ский. В 1645 г. — вое­во­да брест­ский. В 1648 г. участ­во­вал в избра­нии коро­лем Яна-Кази­ми­ра.
1618, янв. 5, коро­лев­ской гра­мо­той назна­чен мар­ша­лом Грод­нен­ским [Бранд. II, 68 и III, при­лож. 45-грам.]. 1627, мар­та 26,— каш­те­ля­ном Брест­ским [Бранд.||, 69— Акт. Метр. Лит., кн. запис, № . 102, л. 82; Вольф, 100]. 1628, в чис­ле про­чих, под­пи­сы­ва­ет инструк­цию послам на Сей­ме. [Акт., изд. Ком. для разб. др. акт. в Вильне I, 176]. 1629, июнь, каш­те­лян Бере­стей­ский и мар­ша­лок пове­та Горо­ден­ска­го, вла­де­лец села Жити­ня (Лихо­си­лья) Бере­стей­ско­го пове­та. [Акт. изд. Вилен. арх. ком. XVIII, 800]. 1632, при­сут­ству­ет на при­ся­ге избран­на­го коро­ля Вла­ди­сла­ва. [Бранд. ||, 69]. 1643, март., назнач. вое­во­дой Мин­ским [Бран. II, 59, прим.; Вольф, 26]. 1645, янв. 13— Вое­во­дой Брест­скимъ. [Вранд, II, 69— кн. запис, № 114, л. 742; Вольфъ. 10].
1648, участ­ву­ет в избра­нии коро­ля Яна-Кази­ми­ра. [Бранд. II, 60— Уо1ит1па к^ит, IV, 118]. 
1621, с бр. кн. Григ. 0ед. тяга­ют­ся со вдо­вой бр. кн. Алек. Фед. [Бранд. П, 59— кн. судн. д., № 83, л. 360]. 1633, полу­ча­ет при­ви­ле­гию на име­ния въ Ста­ро­дубск. пове­те — дд. Земя­ки­но, Баты­ки­но и др. [Бранд. I, 157— кн. запис, № 110]. 1635, вла­де­лец Олек­шиц, ВеЙ­Сеи и Чер­ни. [Бранд. и, 69— мемор1алъ].
у 1651. [Вольф, К) — (Сенат. и госуд. сановн. Вел. Княж. Лито­вок.]. 
Пра­во­слав­на­го веро­ис­по­ве­да­ния, [Вранд. I, 51].
~ Ж. 1, Ели­за­ве­та Эрне­стов­на, ур. Вей­гер, д. Вое­во­ды Холм­ска­го Эрн­ста Вей­ге­ра и жены его Анны, ур. Мор­тен­ской. [Бонецк., 177).
~ Ж. 2, Хрюп­на Евста­фьев­на, ур. Тшп­кевпъ, д. Вое­во­ды Брест­ска­го Ёвст. Тыш­ке­ви­ча и жены его Софьи, ур. кнж. Виш­не­вец­кой. [Ожа­ровск.— табл. Ябло­новск., 14 и 60; Родъ Тыш­ке­ви­чей; Бонецк. 177].
25.Григорий ?-1641. 
В 1632 г. депу­тат на глав­ную вар­шав­скую кон-вака­цию. В 1634 г. посол от брест­ско­го вое­вод­ства на кон­ва­ка­цию в Виль­но.
Алек­сандр Гри­го­рье­вич Масаль­ский (ум. 1643)
— госу­дар­ствен­ный дея­тель Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, мар­ша­лок ковен­ский (с 1617 года), ста­ро­ста ясвон­ский (с 1625 года), каш­те­лян дерпт­ский (1627—1631) и смо­лен­ский (1631—1638), вое­во­да мин­ский (1638—1643). Пред­ста­ви­тель линии на Рач­ках и Сапе­жиш­ках рус­ско-литов­ско­го кня­же­ско­го рода Масаль­ских. Рюри­ко­вич в XXII колене. Сын под­ко­мо­рия грод­нен­ско­го Гри­го­рия Афа­на­сье­ви­ча Мосаль­ско­го (ум. 1595) и Марии Рач­ки. С 1617 года— мар­ша­лок ковен­ский, в 1627 году полу­чил долж­ность каш­те­ля­на дерпт­ско­го, в 1631 году был назна­чен каш­те­ля­ном смо­лен­ским, а в 1638 году стал вое­во­дой мин­ским. 19 мая 1643 года князь Алек­сандр Масаль­ский был похо­ро­нен.
Был женат на Апо­ло­нии Ясин­ской, доче­ри писа­ря вели­ко­го литов­ско­го Нико­лая Ясин­ско­го. Дети: Ста­ни­слав Масаль­ский (ум. 1630), дер­жа­вец ясвон­ский, Алек­сандр Масаль­ский, умер в дет­стве, София Вик­то­рия Масаль­ская, мона­хи­ня
тре­тья ветвь
24.17. Иван Дани­ло­вич Хро­мой. 
В 1598 г. при­ни­мал уча­стие в собо­ре, избрав­шем на цар­ство Бори­са Годунова.Князь Иван Дани­ло­вич Хро­мой Клуб­ков Мосаль­ский сра­жал­ся на сто­роне И.И. Болот­ни­ко­ва в 1607 г., был раз­бит под Сереб­ря­ны­ми Пру­да­ми кня­зем А.В. Хил­ко­вым и взят в плен. Скон­чал­ся он толь­ко в 1627 г. [36, т. 1, ч. 1, с. 239–240]. В 1615— 1618 и 1619—1620 гг. — вое­во­да в Сер­пу­хо­ве. 
Архан­гель­ское-Тюри­ко­во во вла­де­ние. В пис­цо­вых кни­гах 1623-1624 года село зна­чит­ся в поме­стье «за кня­зем Андре­ем Дани­ло­вым Сиц­ким, по госу­да­ре­вой гра­мо­те 7098 (1590) г., за женою бояри­на кня­зя Семе­на Кура­ки­на вдо­вою кня­ги­нею Еле­ною со столь­ни­ком кня­зем Гри­го­рьем Кура­ки­ным, за кня­зья­ми Ива­ном Дани­ло­вым и Васи­льем Воло­ди­ми­ро­вым Мосаль­ски­ми, за кня­зем Андре­ем Федо­ро­вым Лит­ви­но­вым, за Дмит­ри­ем Федо­ро­вым Ску­ра­то­вым, за Ива­ном Мих­не­вым и Алек­се­ем Ники­ти­ным Годуновым…»Общее вла­де­ние столь­ких гос­под было разо­ре­но до край­но­сти – цер­ковь Миха­и­ла Архан­ге­ла уни­что­же­на, а в самом селе оста­лось все­го «5 дво­ров поме­щи­ко­вых, в кото­рых жили дво­ро­вые и дело­вые люди». Это – послед­ствия Сму­ты.
Кн. Ив. Дани­ло­вич Клуб­ков в 1577 и в 1616 г. в дво­ря­нах; денеж­ный оклад его в 1616 г. — 50 руб­лей. (Ак. Моск. Гос. I, стр. 41 и 144).
[Вла­сьев Г.А. Потом­ство Рюри­ка. Мате­ри­а­лы для состав­ле­ния родо­сло­вий. СПб., 1906.]
25.19. Васи­лий Федо­ро­вич
князь, вое­во­да, единств, сын кн. Ф. А. Клуб­ко­ва- Мосаль­ско­го-Гла­ды­ша. В нач. 1607 нахо­дил­ся сре­ди сто­рон­ни­ков «царе­ви­ча» Пет­ра (Илей­ки Муром­ца) и, соглас­но раз­ря­дам, коман­до­вал одним из отря­дов повстан­цев, направ­лен­ных «вором Пет­руш­кой» из р-на 
В оса­ждён­ной вой­ска­ми Шуй­ско­го Калу­ге был голод, и князь В.Ф. Мосаль­ский полу­чил при­каз любой ценой доста­вить оса­жден­ным обоз с про­до­воль­стви­ем. Это обсто­я­тель­ство ока­за­лось фаталь­ным. По сло­вам «Бель­ско­го лето­пис­ца», каза­ки потер­пе­ли пора­же­ние, когда «пошли обо­зом мимо их (войск И.Н. Рома­но­ва – авт.), хотячи про­и­тить в Калу­гу к вору к Иваш­ку Болот­ни­ко­ву и запа­сы мно­гие к нему при­ве­сти». Каза­ки мог­ли бы про­бить­ся к оса­жден­ной кре­по­сти стре­ми­тель­ным брос­ком, но гро­мозд­кий обоз свя­зал их по рукам и ногам. В ходе боя Мосаль­ский пытал­ся исполь­зо­вать при­выч­ную для запо­рож­цев так­ти­ку. Из пово­зок и саней каза­ки состав­ля­ли
подвиж­ной табор: «Огра­ди­ша­ся сан­ми, бе бо зима насто­я­щи, и свя­за­ша кони и сани друг за дру­га, дабы них­то от них не избег, мня­ще себя про­и­ти во град, и токо спле­то­ша­ся вси». Цар­ские рат­ни­ки «напу­сти­лись» на табор и «обоз их разо­рва­ли». Каза­ки сопро­тив­ля­лись с боль­шим муже­ством: вое­во­ды «бились с ними день да ночь». Под
конец остав­ши­е­ся в живых «заж­го­ша мно­гия пол­ки зелья и сами ту изго­ре­ша», а по дру­гим све­де­ни­ям, «под собою боч­ки з зельем заж­го­ша и злою смер­тью помроша».Отряд понёс боль­шие поте­ри. Его коман­ду­ю­щий В.Ф. Мосаль­ский был ранен и попал в плен. Его увез­ли в Моск­ву, где он умер. Весь обоз и артил­ле­рия повстан­цев доста­лись побе­ди­те­лям. Бит­ва на Выр­ке, в кото­рой боярин И.Н. Рома­нов был вое­во­дой боль­шо­го пол­ка, про­изо­шла в кон­це фев­ра­ля – нача­ле мар­та 1607 г.
26. 20. Васи­лий Михай­ло­вич Рубец ?-1612. 
— мос­ков­ский вое­во­да и боярин, дея­тель Смут­но­го вре­ме­ни из кня­же­ско­го рода Мосаль­ских.
Сын кня­зя Миха­и­ла Ива­но­ви­ча Руб­ца-Мосаль­ско­го и внук Ива­на Дмит­ри­е­ви­ча Клуб­ка-Мосаль­ско­го, родо­на­чаль­ни­ки линии Клуб­ко­вых-Мосаль­ских. упо­ми­нается в источ­ни­ках с зимы 1589/90 г., когда, будучи стряп­чим с пла­тьем, участ­во­вал в «немец­ком» похо­де «свя­то­ца­ря» Федо­ра к Нарве (Руго­ди­ву) [2, с. 110]. (Совре­мен­ни­ка­ми Васи­лия Михай­ло­ви­ча Руб­ца, кста­ти, явля­лись пять кня­зей Мосаль­ских, носив­ших то же имя – Васи­лий Васи­лье­вич и Васи­лий Федо­ро­вич Лит­ви­но­вы, Васи­лий Федо­ро­вич Алек­сан­дров, Васи­лий
Вла­ди­ми­ро­вич Клуб­ков (Шанин), Васи­лий Иванович Гор­ба­то­го [3, с. 134 – 135], и их неред­ко пута­ли друг с дру­гом. Вслед за неко­то­ры­ми лето­пис­ца­ми ряд исто­ри­ков назы­ва­ет Васи­лия Михай­ло­ви­ча не Руб­цом, а Коль­цо­вым.) 10 ян-
варя 1591 г. князь являл­ся рын­дой на при­е­ме при мос­ков­ском дво­ре литов­ских послов, а семь лет спу­стя был опре­де­лен голо­вой в Чер­ни­гов, вое­во­дой кото­ро­го стал знат­ный Ф.И. Шере­ме­тев. Их же в фев­ра­ле 1601 г. назна­чи­ли в Тобольск, неза­дол­го до того пре­вра­тив­ший­ся в раз­ряд­ный центр: Рубец Мосаль­ский ока­зал­ся в под­чи­не­нии у сибир­ско­го «намест­ни­ка» (вме­сте с дру­гим пись­мен­ным голо­вой Г.Ф. Образ­цо­вым) [4, с. 71, 137, 186; 5, с. 239; 6, с. 114, и др.]. Сра­зу по при­бы­тии в «началь­ней­ший град» Сиби­ри новые вое­во­ды в соот­вет­ствии с нака­зом
отпра­ви­ли кня­зя Васи­лия и С.Т. Пуш­ки­на (послан­но­го в Тобольск в том же чине) в бас­сейн Таза [5, с. 244, 250, 258], дабы сме­нить кня­зя М.М. Шахов­ско­го и Д.П. Хри­пу­но­ва-Дубен­ско­го, высту­пив­ших туда во гла­ве при­мер­но сот­ни слу­жи­лых людей с целью зало­жить острог, или же на поис­ки это­го отря­да (не исклю­ча­лось, что он был раз­гром­лен «ино­зем­ца­ми»). Подоб­но неко­то­рым лето­пис­цам, мно­гие иссле­до­ва­те­ли счи­та­ют «началь­ных людей» Ман­га­зей­ско­го остро­га в 1601–1603 гг. вое­во­да­ми. В нака­зе, вру­чен­ном в Тоболь­ске Руб­цу Мосаль­ско­му и Пуш­ки­ну, они зна­чат­ся (что не было ред­ко­стью) без обо­зна­че­ния чинов [7, с. 387– 396]. Види­мо, как и в сибир­ском «пер­во­имя­нитом гра­де», Васи­лий Михай­лов и Сав­лук Тре­тья­ков (Сер­ге­ев) подоб­но кня­зю М.М. Шахов­ско­му, тоже направ­лен­но­му в «Ман­га­зею и Ени­сею» из Тоболь­ска, явля­лись пись­мен­ны­ми голо­ва­ми. В несколь­ких редак­ци­ях Сибир­ско­го летопис­но­го сво­да гово­рит­ся о «посыл­ке» в новую экс­пе­ди­цию на реку Таз сот­ни слу­жи­лых людей. Соглас­но нака­зу В. Руб­цу Мосаль­ско­му и С. Пуш­ки­ну, столь­ко – по 50 тобо­ля­ков и бере-зов­цев, при­чем с ата­ма­на­ми, – дол­жен был насчи-
тывать ман­га­зей­ский гар­ни­зон (из них 40 пере­давалось в веде­ние Мосаль­ско­го, 40 пере­хо­ди­ло под
нача­ло Пуш­ки­на). К «Ман­га­зей­ско­му морю» в 1601 г. высту­пи­ли 200 слу­жи­лых – 100 из Тоболь­ска, 70 – из Бере­зо­ва, 30 – из Сур­гу­та, но не толь­ко стрель­цов, как писал М.И. Белов, но так­же «лит­вы» и каза­ков [7, с. 304, 387–390,
395; 8, с. 191, 260, 316]. С точ­ки зре­ния В.И. Улья­нов­ско­го, Рубец Мосаль­ский очу­тил­ся на «сибир­ской украйне»
Рос­сии в опа­ле, постра­дав одно­вре­мен­но с Романо­вы­ми. Л.Е. Моро­зо­ва тоже дума­ла, что в Ман­га­зее князь Васи­лий нахо­дил­ся на поло­жении ссыль­но­го [9, с. 75; 10, с. 379; 11, с. 51]. Такой взгляд дол­жен счи­тать­ся заблуж­де­ни­ем,
нет каких-либо осно­ва­ний и для допу­ще­ния, буд­то в самом нача­ле XVII в. один из адми­ни­стра­то­ров рус­ской кре­по­сти на Тазе ока­зал­ся в неми­ло­сти по делу «Ники­ти­чей». В пред­став­ле­нии М.И. Бело­ва то «Ман­га­зейский город» «сру­бил» осе­нью 1600 г. М.М. Шахов­ской, то пер­вый «госу­да­рев» острог на севе­ре Ени­сей­ско­го края «поста­ви­ли» Рубец Мосаль­ский с Сав­лу­ком Пуш­ки­ным [12, с. 284]. Заме­тим, что кре­пость, кото­рую им пред­сто­я­ло осно­вать либо при­нять у Шахов­ско­го и Хри­пу­но­ва, в нака­зе посто­ян­но назы­ва­ет­ся остро­гом. Вслед за В.А. Алек­сан­дро­вым сле­ду­ет пола­гать, что слу­жи­лые люди, дви­нув­ши­е­ся в 1601 г. к устью Таза, достро­и­ли горо­док, соору­жен­ный рат­ни­ка­ми Шахов­ско­го и Хри­пу­но­ва (но в сред­нем тече­нии этой реки, на ее восточ­ном бере­гу), воз­мож­но, заняв­ши­ми какое-то укреп­лен­ное посе­ле­ние рус­ских про­мыш­лен­ни­ков [13, с. 11, 16–18, 28, 34]. Счи­тать, что Рубец Мосаль­ский зало­жил, при­чем в 1607 г., Туру­хан­ское зимо­вье [14, с. 24, ср. с. 200], нет каких-либо осно­ва­ний.
Вско­ре после воз­вра­ще­ния из Сиби­ри, в 7111 г., т.е. не позд­нее авгу­ста 1603 г., Васи­лий Михай­лов сын, что допу­сти­мо рас­смат­ри­вать как повы­ше­ние, сде­лал­ся вое­во­дой Путив­ля (помощ­ни­ком кня­зя, счи­та­ю­ще­го­ся родо­на­чаль­ни­ком Руб­цо­вых Мосаль­ских, стал дьяк Б. Ива­нов). В нача­ле осе­ни 1604 г., быть может, нака­нуне втор­же­ния в южно­рус­ские уез­ды само­зван­ца, выда­вав­ше­го себя за царе­ви­ча Дмит­рия, в Путив­ле появил­ся околь­ни­чий М.М. Кри­вой Сал­ты­ков – уже в каче­стве стар­ше­го вое­во­ды [4, с. 206, 219; 15, с. 2, 70, 115, 131, 192, 211, и др.]. Когда в этот город послан­цы Лже­д­мит­рия (овла­дев­ше­го Чер­ни­го­вом и оса­див­ше­го Нов­го­род-Север­ский) доста­ви­ли гра­мо­ты «истин­но­го госу­да­ря», то, соглас­но «раз­ря­дам», «путим­цы ему (само­зван­цу. – Я.С.) доби­ли челом и крест цело­ва­ли, и вое­вод к нему и наряд­при­вез­ли под Нов­го­ро­док». Как чита­ем в Пис­ка­рев­ском лето­пис­це (далее – ПЛ), «Путимль ему («рас­стри­ге». – Я.С.) зда­ли и вое­во­ду Миха­и­ла Сал­ты­ко­ва при­вез­ли». По сви­де­тель­ству авто­ра Лето­пис­ной кни­ги о Сму­те, Сал­ты­ков и Рубец Мосаль­ский, остав­ши­е­ся вер­ны­ми царю Бори­су, были схва­че­ны жите­ля­ми кре­по­сти и
выда­ны «воров­ско­му царе­ви­чу». Созда­тель же Ново­го лето­пис­ца (далее – НЛ) утвер­ждал, что Мосаль­ский, нахо­дясь в Путив­ле, решил сдать­ся Лже­д­мит­рию, и «Гриш­ка нача… князь Васи­лья жало­вать: тако ж нико­му тако­во вре­мя­ни
не было, что ему» [16, с. 62]. Дума­ет­ся, этой вер­сии, кото­рую вслед за Н.М. Карам­зи­ным (назы­вав­шим Руб­ца Мосаль­ско­го вои­ном «не без досто­ин­ства», но граж­да­ни­ном «без чести и пра­вил» [17, с. 90]) раз­де­ля­ли мно­гие уче­ные
[18, с. 349; 19, с. 449; 20, с. 524; 21, с. 471, и др.], все же есть осно­ва­ния подоб­но, напри­мер, Н.И. Косто­ма­ро­ву и Р.Г. Скрын­ни­ко­ву [22, с. 107; 23, с. 88] пред­по­честь пока­за­ния боль­шин­ства источ­ни­ков, при­чем более ран­них, об
аре­сте обо­их путивль­ских вое­вод мятеж­ны­ми горо­жа­на­ми в нояб­ре 1604 г. [4, с. 220; 15, с. 2; 24, с. 206; 25, с. 370].
Ока­зав­шись в «воров­ском» стане, князь Василий, оче­вид­но, в рас­че­те на при­двор­ную карье­ру, кото­рую едва ли мог сде­лать в цар­ство­ва­ние Бори­са Федо­ро­ви­ча (вспом­ним, что в Путив­ле с появ­ле­ни­ем М.М. Сал­ты­ко­ва Рубец Мо-
саль­ский стал млад­шим вое­во­дой), пре­вра­тил­ся, хотя, воз­мож­но, и не сра­зу, в рья­но­го при­вер­жен­ца само­зван­ца и удо­сто­ил­ся зва­ния ближ­не­го бояри­на. В мае 1605 г. в сви­те «царя Димит­рия Ива­но­ви­ча» Мосаль­ский участ­во­вал в по-
ходе из Путив­ля к Кро­мам и Туле, а затем вместе со знат­ным кня­зем В.В. Голи­цы­ным и полу­чив­шим нака­нуне чин печат­ни­ка дья­ком Б.И. Суту­по­вым был послан в сто­ли­цу, дабы низ­ло­жить пат­ри­ар­ха Иова и рас­пра­вить­ся с вдо­вой и
сыном «Боль­шо­го» Году­но­ва [4, с. 226– 228; 15, с. 5, 6, 30, 73, 203; 16, с. 65, 66; 23, с. 116, 117, 139, 153, и др.]. По сло­вам Ива­на Тимо­фе­е­ва, царев­ну Ксе­нию Лже­д­мит­рий «в неко­ем уго­жда­е­ма­го ему и при­ближ­на ново­вель­мо­жи (оче-
вид­но, Руб­ца Мосаль­ско­го. – Я.С.) дому без тоя воли… во мни­ше­ская облек». Впро­чем, не при­хо­дит­ся утвер­ждать (как посту­пи­ла В.И. Охот­ни­ко­ва), буд­то кня­зю Васи­лию само­зва­нец вве­рил управ­ле­ние Моск­вой до сво­е­го вступ­ле­ния
в «цар­ству­ю­щий град». По пору­че­нию «расстри­ги» Рубец Мосаль­ский при­вез туда и вдо­ву Ива­на Гроз­но­го ино­ки­ню Мар­фу – яко­бы мать ново­го госу­да­ря [24, с. 207; 25, с. 376, 583; 26, с. 85, 481]. В тече­ние его корот­ко­го цар­ствования «путивль­ский боярин» являл­ся боль­шим дво­рец­ким (в апре­ле – мае 1606 г.), раз­би­рал­мест­ни­че­ский спор кня­зей Ю.Д. Хво­ро­сти­ни­на и Б.М. Лыко­ва, встре­чал в Смо­лен­ске сан­до­мир­ско­го вое­во­ду Юрия Мни­ше­ка, его дочь Мари­ну, вско­ре став­шую мос­ков­ской цари­цей, и поль­ско-литов­ских послов, на сва­дьбе само­зван­ца «сидел» «за куше­ньем». Тогда же Васи­лий Михай­ло­вич доби­вал­ся пере­да­чи ему родо­во­го горо­да Мосаль­ска с уез­дом и сде­лал вклад в доро­го­буж­ский Бол­дин­ский мона­стырь. (Мне­ние Т. Боху­на, что в то вре­мя заху­да­лый князь воз­глав­лял и Нов­го­род­ский дво­рец (чет-
верть) [27, с. 297], как выяс­не­но Д.В. Лисей­цевым, невер­но [28, с. 182; 29, с. 41, 234].) По дан­ным В.Н. Тати­ще­ва, с П.Ф. Бас­ма­но­вым и В.М. Руб­цом Мосаль­ским само­зва­нец обсуж­дал замы­сел истреб­ле­ния бояр в ходе воен­но­го смот­ра у села Коло­мен­ско­го. При­бли­зи­тель­но в то же самое вре­мя, 12 мая 1606 г., князь был участ­ни­ком при­е­ма у цари­цы Марии [5, с. 154 – 155; 15, с. 7, 41, 78, 81, 116, 135, 137, 183, 184; 16, с. 68; 18, с. 353; 24, с. 243, и др.]. В отли­чие от Бас­ма­но­ва, так­же про­слыв­ше­го «побор­ни­ком» и «угод­ни­ком» «зако­но­пре­ступ­но­го царя», Руб­цу Мосаль­ско­му, одна­ко, уда­лось уце­леть в день вос­ста­ния про­тив само­зван­ца (17 мая), даже сохра­нить бояр­ское зва­ние, быть может, пото­му, что князь при­стал к заго­вор­щи­кам, гла­вой кото­рых являл­ся В.И. Шуй­ский [9, с. 75–76].
Утвер­ждать вслед за Л.Е. Моро­зо­вой, что с воца­ре­ни­ем стар­ше­го из Шуй­ских его сто­рон­ни­ком сде­лал­ся и Васи­лий Михай­ло­вич [30, с. 81], не при­хо­дит­ся. Новый само­дер­жец пожа­ло­вал сто­лич­ный двор фаво­ри­та «рас­стри­ги» куп­цам Мыль­ни­ко­вым – участ­ни­кам убий­ства мос­ков­ско­го «цеса­ря», и едва ли не сра­зу отпра­вил одно­го «из пер­вых клят­во­пре­ступ­ни­ков Бори­со­ва вре­ме­ни» [31, с. 5] на вое­вод­ство в Коре­лу, где, по мне­нию И.О. Тюмен­це­ва, опаль­ный боярин нахо­дил­ся до 1 сен­тяб­ря 1608 г. Вер­нув­шись в Моск­ву, вско­ре князь Васи­лий «отъ­е­хал» в Туши­но, где занял вид­ное поло­же­ние, хотя не сумел вер­нуть себе чин дво­рец­ко­го. Лже­д­мит­рий II пожа­ло­вал сво­е­му ново­му бояри-
ну Мосальск, поме­стья в Козель­ском и Мещовском уез­дах [20, с. 444; 32, с. 280, 544, и др.]. Как утвер­ждал Иван Тимо­фе­ев, сре­ди тушин­цев, кото­рые под­сту­пи­ли в сере­дине нояб­ря 1608 г. к сте­нам Спа­со-Хутын­ско­го мона­сты­ря
близ Нов­го­ро­да, и «два кур­те­са (бояри­на. – Я.С.) чином бяху… делы же оба – яко с васи­лис­ком аспи­да», оста­вив вве­рен­ное им царем «гра­до­на­чаль­ство» в Ореш­ке и Коре­ле. Сле­дом, гово­ря о «мос­ков­ском разо­ре­нии», автор зна­ме-
нито­го «Вре­мен­ни­ка» заме­чал, что «вожди… и настав­ни­цы быша толи­ку злу пре­ди­по­мя­ну­тая гады два, васи­лиск и аспи­да; еще же ска­зу­ют­пре­взо­шед сих некий и яви­ся зло­бою коз­мик некто от мель­чай­ших» [26, с. 141, 142, ср. с. 72,
104]. Иссле­до­ва­те­ли разо­шлись в трак­тов­ке этих ино­ска­за­ний. Ука­за­ние на недав­не­го вое­во­ду Коре­лы поз­во­ля­ет думать, что Тимо­фе­ев имел в виду Руб­ца Мосаль­ско­го. Дья­ку, слу­жив­ше­му тогда в Нов­го­ро­де, веро­ят­но, изме­ни-
ла память либо он писал пона­слыш­ке, ибо к середине осе­ни 1608 г. при­бли­жен­ный пер­во­го само­зван­ца, оче­вид­но, нахо­дил­ся в Тушине. Соглас­но НЛ, Мниш­ков, направ­ляв­ших­ся после заклю­че­ния рус­ско-поль­ско­го мира на
роди­ну, «пере­нял» воз­ле Белой князь Васи­лий Мосаль­ский и «пово­ро­тил» в стан «Вора», где Мари­на вновь ста­ла цари­цей, хотя (как она наде­я­лась, вре­мен­но) и не мос­ков­ской [16, с. 81; 24, с. 216]. Счи­тать, что под­ра­зу­ме­ва­ет­ся Рубец Мосаль­ский [20, с. 498], одна­ко, не при­хо­дит­ся. (Сомне­ния на этот счет выска­зы­вал еще Н.М. Ка-
рам­зин [31, при­меч. 217].) В Бель­ском лето­пис­це пря­мо сооб­ща­ет­ся, что на отряд кня­зя В.Т. Дол­го­ру­ко­го, сопро­вож­дав­ший Мари­ну Мни­шек и ее отца, напа­ли тушин­цы во гла­ве с кня­зем В.Ф. Лит­ви­но­вым Мосаль­ским (имев­шим про­зви­ще Гну­син) [24, с. 248; ср. 15, с. 253; 18, с. 370]. Кро­ме того, извест­но, что это слу­чи­лось
(в селе Вер­хо­вье Бель­ско­го уез­да) 16 авгу­ста 1608 г. [33, с. 732], а при­спеш­ник «рас­стри­ги» тогда, по всей види­мо­сти, еще оста­вал­ся в Коре­ле. В нача­ле 1610 г., т.е. вслед за бег­ством «Вора» в Калу­гу, князь Васи­лий вме­сте с дру­ги­ми
вид­ны­ми тушин­ца­ми воз­глав­лял посоль­ство в став­ку Сигиз­мун­да III под Смо­ленск, дабы при­гла­сить на мос­ков­ский пре­стол коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва. И.О. Тюмен­цев вклю­ча­ет Руб­ца Мосаль­ско­го в чис­ло участ­ни­ков «низ­ве­де­ния»
Шуй­ско­го «от цар­ских полат» 17 июля того же года. Но в то вре­мя, насколь­ко извест­но, недав­ний тушин­ский боярин нахо­дил­ся в смо­лен­ском лаге­ре коро­ля Речи Поспо­ли­той. Уже как сто­рон­ник его кан­ди­да­ту­ры на цар­ство (хотя фор-
маль­но его зани­мал Вла­ди­слав), князь Васи­лий вер­нул­ся в Моск­ву и стал одним из пер­вых совет­ни­ков А.К. Госев­ско­го [1, с. 439; 32, с. 488, 501, 539, 544, и др.]. Име­ют­ся дан­ные о том, что с 3 нояб­ря 1610 г. до 1 янва­ря 1611 г. Рубец Мосаль­ский, щед­ро награж­ден­ный Сигиз­мун­дом. [31, с. 158, при­меч. 486, и др.], вновь был большим дво­рец­ким. Одно­вре­мен­но, с 27 октяб­ря1610 г., Васи­лий Михай­ло­вич наря­ду, в част­но­сти, с бояри­ном кня­зем И.С. Кура­ки­ным, кру­тиц­ким мит­ро­по­ли­том Паф­ну­ти­ем, гостем И. Юрье­вым «сидел» в при­ка­зе сыск­ных дел – комис­сии, создан­ной ради поис­ков каз­ны, пред­по­ло­жи­тель­но скры­той царем Васи­ли­ем Ива­но­ви­чем неза­дол­го до низ­ло­же­ния [29, с. 41, 201; 34, с. 51]. Вновь выехав­ший, теперь уже оти­ме­ни Бояр­ской думы, под Смо­ленск, по допу­ще­нию Т. Боху­на, на обрат­ном пути (веро­ят­но, в нача­ле мар­та 1611 г., до 9 чис­ла это­го меся­ца) близ Вязь­мы «при невы­яс­нен­ных обсто­я­тель­ствах», князь был убит пар­ти­за­на­ми или каза­ка­ми [27, с. 289, 290, 294, 297; 34, с. 51]. (В НЛ
чита­ем, что «вра­ги бога­от­мет­ни­ки» М. Сал­тыков (он был «все­му злу насто­я­тель») и В. Мосаль­ский [ср. 25, с. 30, 36, 38] убеж­да­ли пат­ри­ар­ха Гер­мо­ге­на при­знать кан­ди­да­ту­ру коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва, и вско­ре Мосаль­ский, князь
Ф. Мещер­ский, М. Мол­ча­нов, Г. Коло­гри­вов, В. Юрьев «пом­ро­ша злою ско­рою смер­тью… у ино­го язык вытя­нул­ся до самых гру­дей, у ино­го челю­сти рас­па­до­шась, яко и внут­рен­няя вся виде­ти, а иные жива згни­ша» [16, с. 101]. Как надо
пола­гать, точ­ные обсто­я­тель­ства кон­чи­ны Василия Михай­ло­ви­ча офи­ци­аль­но­му «спи­са­те­лю» 1620-х гг. не были извест­ны.) Итак, за послед­ние шесть лет жиз­ни, будучи бояри­ном (вна­ча­ле и в Тушине – «воров­ским»), князь, ранее выпол­няв­ший лишь функ­ции «гра­до­дер­жа­те­ля» в Чер­ни­го­ве, Ман­га­зее и Путив­ле, успел побы­вать и фаво­ри­том Лже­д­мит­рия I, и участ­ни­ком заго­во­ра про­тив него, и (вер­нув­шись из «почет­ной ссыл­ки» на вое­вод­ство в Коре­лу) при­бли­жен­ным оса­ждав­ше­го Моск­ву «цари­ка», и сто­рон­ни­ком коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва, и, нако­нец, «вер­ни­ком» Сигиз­мун­да III. У совре­мен­ни­ков, к при­ме­ру авто­ра НЛ, ста­ло быть, име­лись осно­ва­ния для того, что­бы при­чис­лить Руб­ца Мосаль­ско­го к «зло­де­ям измен­ни­кам», винов­ным в наступ­ле­нии и раз­рас­та­нии «смя­те­ния… во всей Рус­ской зем­ле». Кня­зем, раз за разом пре­да­вав­шим сво­их госу­да­рей – под­лин­ных и мни­мых, ско­рее все­го дви­га­ло жела­ние попасть в пра­вя­щий круг, а со вре­ме­нем этот выскоч­ка (как писал С.Ф. Пла­тонов) стре­мил­ся упро­чить свое поло­же­ние при дво­ре, хотя бы «Тушин­ско­го вора» или польско­го прин­ца, затем его отца, наме­ре­вав­ших­ся сде­лать­ся мос­ков­ски­ми само­держ­ца­ми.
Спи­сок лите­ра­ту­ры
1. Пла­то­нов С.Ф. Смут­ное вре­мя. СПб.: Лань, 2001. 479 с.
2. Бояр­ские спис­ки послед­ней чет­вер­ти XVI – начала XVII в. и рос­пись рус­ско­го вой­ска 1604 г. М.: б.и., 1979. Ч. 1. 341 с.
3. Бояр­ские спис­ки послед­ней чет­вер­ти XVI – нача-ла XVII в. и рос­пись рус­ско­го вой­ска 1604 г. М.: б.и., 1979. Ч. 2. 185 с.
4. Раз­ряд­ная кни­га 1550–1636 гг. М.: б.и., 1976. Т. 2. Вып. 1. 242 с.
5. Корец­кий В.И. Исто­рия рус­ско­го лето­пи­са­ния вто­рой поло­ви­ны XVI – нача­ла XVII в. М.: Нау­ка, 1986. 271 с. 6. Раз­ряд­ная кни­га 1475–1605 гг. М.: б.и., 1994. Т. 4. Ч. 1. 140 с.
7. Мил­лер Г.Ф. Исто­рия Сиби­ри. 2-е изд., доп. М.: Восточ­ная лите­ра­ту­ра РАН, 1999. Т. 1. 630 с.
8. Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. М.: Нау­ка, 1987. Т. 36. 382 с.
9. Улья­нов­ский В.И. Рос­сий­ские само­зван­цы: Лже­д­мит­рий I. Киев: Нау­ко­ва дум­ка, 1993. 296 с.
10. Моро­зо­ва Л.Е. Два царя: Федор и Борис. М.: Рус­ское сло­во, 2001. 415 с.
11. Моро­зо­ва Л.Е. Рос­сия на пути из Сму­ты: Избра­ние на цар­ство Миха­и­ла Федо­ро­ви­ча. М.: Нау­ка, 2005. 467 с.
12. Белов М.И. Пинеж­ский лето­пи­сец о раз­ве­дочном похо­де помо­ров в Ман­га­зею // Руко­пис­ное насле­дие древ­ней Руси: По мате­ри­а­лам Пуш­кин­ско­го дома. Л.: Нау­ка, 1972. С. 279–285.
13. Алек­сан­дров В.А. Рус­ское насе­ле­ние Сиби­ри XVII – нача­ла XVIII в. (Ени­сей­ский край). М.: Нау­ка, 1964. 303 с.
14. Резун Д.Я., Васи­льев­ский Р.С. Лето­пись сибир­ских горо­дов. Ново­си­бирск: Ново­си­бир­ское книж­ное изда­тель­ство, 1989. 304 с.
15. Бело­ку­ров С.А. Раз­ряд­ные запи­си за Смут­ное вре­мя (7113–7121 гг.). М.: Уни­вер­си­тет­ская типогра­фия, 1907. XXVIII + 312 с.
16. Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. М.: Нау­ка, 1965. Т. 14. Пер­вая поло­ви­на. I + 154 с.
17. Карам­зин Н.М. Исто­рия Госу­дар­ства Рос­сийско­го. М.: Кни­га, 1989. Кн. 3. Т. 11. 184 + 84 с.
18. Бус­сов К. Мос­ков­ская хро­ни­ка: 1584–1613. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1961. 400 с.
19. Сму­та в Мос­ков­ском госу­дар­стве: Рос­сия нача­ла XVII сто­ле­тия в запис­ках совре­мен­ни­ков. М.: Совре­мен­ник, 1989. 462 с.
20. Хро­ни­ки Смут­но­го вре­ме­ни. М.: Выс­шая шко­ла, 1998. 587 с.
21. Зорин А.В., Ста­ро­дуб­цев Г.Ю., Шпи­лев А.Г., Щег­ло­ва О.А. Очер­ки исто­рии Кур­ско­го края с древ­ней­ших вре­мен до XVII в. Курск: Гра­фик, 2008. 622 с.
22. Косто­ма­ров Н.И. Смут­ное вре­мя Мос­ков­ско­го госу­дар­ства в нача­ле XVII сто­ле­тия. М.: Чар­ли, 1994. 799 с.
23. Скрын­ни­ков Р.Г. Само­зван­цы в Рос­сии в нача­ле XVII сто­ле­тия: Гри­го­рий Отре­пьев. 2-е изд., испр. и доп. Ново­си­бирск: Нау­ка, Сибир­ское отде­ле­ние, 1990. 237 с.
24. Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. М.: Нау­ка, 1978. Т. 34. 304 с.
25. Памят­ни­ки лите­ра­ту­ры Древ­ней Руси: Конец XVI – нача­ло XVII века. М.: Худо­же­ствен­ная лите­ра­ту­ра, 1987. 616 с.
26. Вре­мен­ник Ива­на Тимо­фе­е­ва. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1951. 512 с.
27. Бохун Т. Паци­фи­ка­ция и пожар Моск­вы 29 мар­та – 5 апре­ля 1611 г. // Минин­ские чте­ния: Сб. науч. тр. по исто­рии Смут­но­го вре­ме­ни в Рос­сии нача­ла XVII в.: В память 400-летия Ниже­го­род­ско­го­по­дви­га. Ниж­ний Нов­го­род: Кварц, 2012. С. 280–303.
28. Лисей­цев Д.В. При­каз Нов­го­род­ско­го двор­ца// Про­шлое Нов­го­ро­да и Нов­го­род­ской зем­ли: Материа­лы науч­ных кон­фе­рен­ций 2006–2007 годов. Нов­го­род Вели­кий: Изд-во Нов­го­род­ско­го госу­дар­ствен­но­го уни­вер­си­те­та им. Яро­сла­ва Муд­ро­го, 2007. С. 178–185.
В 1601 году слу­жил в Тоболь­ске у Фёдо­ра Шере­ме­те­ва. в 1601 г., как счи­та­ют мно­гие иссле­до­ва­те­ли, князь В. М. Рубец-Мосаль­ский с С. Т. Пуш­ки­ным достро­и­ли Ман­га­зей­ский острог, кото­рый неза­дол­го до это­го ста­ли соору­жать М. М. Шахов­ской и Д. П. Хри­пу­нов-Дубен­ский. Вско­ре по сосед­ству был воз­ве­дён и «Тазов­ский город», сде­лав­ший­ся цен­тром «зла­то­ки­пя­щей» «госу­да­ре­вой вот­чи­ны» на севе­ро-восточ­ной окра­ине Мос­ков­ско­го царства.В 1604 году, нахо­дясь в долж­но­сти вто­ро­го вое­во­ды в Путив­ле, сдал город Лже­д­мит­рию I. В бла­го­дар­ность послед­ний пожа­ло­вал ему бояр­ский титул и сде­лал одним из наи­бо­лее при­бли­жён­ных лиц. Паде­ние мощ­ной кре­по­сти пора­зи­ло совре­мен­ни­ков. Неко­то­рые из них подо­зре­ва­ли, что Путивль был сдан вслед­ствие изме­ны вое­вод. Управ­ля­ли Путив­лем трое при­слан­ных из Моск­вы вое­вод — М.М. Сал­ты­ков, князь В.М. Мосаль­ский и дьяк Б.И. Суту­пов. Швед­ский рези­дент Петр Пет­рей запи­сал све­де­ния о том, что Борис Году­нов пору­чил Мосаль­ско­му доста­вить в Путивль каз­ну, а тот яко­бы отвез день­ги в лагерь само­зван­ца. Дру­гой ино­стран­ный мему­а­рист — Иса­ак Мас­са — утвер­ждал, что к Лже­д­мит­рию бежал дьяк Суту­пов, послан­ный с день­га­ми в Путивль. Запи­си Раз­ряд­но­го при­ка­за поз­во­ля­ют уточ­нить кар­ти­ну. В Раз­ря­де, состав­лен­ном не позд­нее лета 1604 (7112) г., про­тив име­ни Б. Суту­по­ва поме­че­но: «Бог­дан послан з госу­да­ре­вым денеж­ным жало­ва­ньем в север­ские горо­да». Итак, дьяк Суту­пов при­был в Путивль за несколь­ко меся­цев до втор­же­ния само­зван­ца и, сле­до­ва­тель­но, не мог по пути из Моск­вы заехать в его лагерь. Судя по Раз­ря­дам, В.М. Мосаль­ский и Б.И. Суту­пов при­бы­ли к месту назна­че­ния рань­ше глав­но­го вое­во­ды М.М. Сал­ты­ко­ва. Как зна­чит­ся в кни­гах Раз­ряд­но­го при­ка­за, «в Путивль послал госу­дарь околь­ни­че­во Миха­и­ла Михай­ло­ви­ча Сал­ты­ко­ва, а там гото­вы князь Васи­лей княж Миха­и­лов сын Мосаль­ской да дьяк Бог­дан Ива­нов». 
Авто­ры рус­ских ска­за­ний дава­ли раз­но­ре­чи­вые оцен­ки пове­де­нию путивль­ских вое­вод. По сло­вам авто­ра «Ново­го лето­пис­ца», «в Путив­ле ока­ян­ной князь Васи­лей Рубец Масаль­ской да дьяк Бог­дан Суту­пов зду­ма­ша так же (как чер­ни­гов­цы. —Р.С.)… посла­ша с повин­ною». В «Ска­за­нии о Гриш­ке Отре­пье­ве» мож­но про­честь, что Мосаль­ский при­мкнул к измен­ни­кам «чер­ным людям» вме­сте с Суту­по­вым. Автор «Пове­сти 1626 г.», напро­тив, счи­тал, что Мосаль­ский, как и Сал­ты­ков, про­ти­вил­ся мяте­жу и убеж­дал народ, что «Дмит­рий» — это Гриш­ка Отре­пьев. Вме­сте с Васи­ли­ем Голи­цы­ным был послан в Моск­ву для того, что­бы под­го­то­вить её к при­ня­тию само­зван­ца и лик­ви­ди­ро­вать Году­но­вых. При пря­мом уча­стии Мосаль­ско­го-Руб­ца были звер­ски уби­ты вдов­ству­ю­щая цари­ца и её сын Фёдор, а царев­ну Ксе­нию Году­но­ву Мосаль­ский-Рубец заклю­чил в сво­ём доме до при­бы­тия Лже­д­мит­рия. Ездил к ино­кине Мар­фе (Марии Нагой), что­бы уго­во­рить её при­знать в само­зван­це сво­е­го сына. Поз­же выпол­нял в Смо­лен­ске мис­сию по встре­че Ежи и Мари­ны Мни­шек и сопро­вож­де­ния их в Моск­ву, где впо­след­ствии играл замет­ную роль на сва­дьбе и пир­ше­ствах. В 1606 году после свер­же­ния Лже­д­мит­рия I и воца­ре­ния бояри­на Васи­лия Ива­но­ви­ча Шуй­ско­го Васи­лий Михай­ло­вич Мосаль­ский-Рубец был послан в при­гра­нич­ную кре­пость Коре­лу. В 1608 году вер­нул­ся в Моск­ву и сра­зу же при­со­еди­нил­ся в Туши­но к Лже­д­мит­рию II, а после его бег­ства в Калу­гу явил­ся под Смо­ленск к поль­ско­му коро­лю Сигиз­мун­ду с чело­би­ти­ем о воца­ре­нии на мос­ков­ском троне Вла­ди­сла­ва, а затем и само­го коро­ля Сигиз­мун­да. После заня­тия Моск­вы поля­ка­ми был награж­дён зем­ля­ми и вос­ста­нов­лен в зва­нии дво­рец­ко­го, стал одним из бли­жай­ших совет­ни­ков мос­ков­ско­го комен­дан­та Алек­сандра Гон­сев­ско­го. Король Речи Поспо­ли­той Сигиз­мунд III Ваза в знак при­зна­тель­но­сти пере­дал ему под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на пра­во вла­де­ния зам­ком Мосальск. Умер в фев­ра­ле 1611 года.
В. М. Рубец-Мосаль­ский в пер­вые два года цар­ство­ва­ния Шуй­ско­го вое­вод­ство­вал в Коре­ле. Ото­зван­ный в Моск­ву, при­бли­жен­ный Лже­д­мит­рия I вско­ре очу­тил­ся в Тушине. Он стал одним из вождей «воров­ской» думы, хотя не смог вер­нуть себе чин дво­рец­ко­го, кото­рый полу­чил от «рас­стри­ги». После бег­ства Лже­д­мит­рия II в Калу­гу заху­да­лый князь сде­лал­ся при­вер­жен­цем поль­ско-литов­ско­го коро­ля и отпра­вил­ся на пере­го­во­ры с ним к Смоленску.2 Едва ли мож­но утвер­ждать, что вслед за воца­ре­ни­ем Шуй­ско­го Рубец-Мосаль­ский пре­вра­тил­ся в его сторонника,3 а посы­лая Васи­лия Михай­ло­ви­ча в Коре­лу, новый госу­дарь сво­дил с ним лич­ные счёты.4 После иссле­до­ва­ний Р. Г. Скрын­ни­ко­ва нель­зя быть уве­рен­ным и в том, что преж­ний ман­га­зей­ский вое­во­да сдал пер­во­му само­зван­цу Путивль.5
В 1604 г. направ­лен в Путивль осад­ным вое­во­дой, но изме­нил царю Бори­су Году­но­ву, пере­шел на сто­ро­ну Само­зван­ца и сдал ему город. В 1605 г. 10 июня участ­ву­ет в убий­стве царя Федо­ра Бори­со­ви­ча Году­но­ва и его мате­ри и уво­зит к себе в дом царев­ну Ксе­нию. Состо­ял в Госу­дар­ствен­ном сове­те Лже­д­мит­рия I со зва­ни­ем «вели­ко­го дво­рец­ко­го». В 1605 г. отправ­лен послом к Сигиз­мун­ду и имел сле­ду­ю­щий титул: «Сия­тель­ный Боярин и Вер­хов­ный Госу­дар­ства Мос­ков­ско­го Мар­шал, Дво­рец­кий Вели­кий, Губер­на­тор Север­ской зем­ли и Намест­ник Ниж­не­го Нов­го­ро­да». В 1606 г. встре­чал на гра­ни­це Мари­ну Мни­шек. По вос­ше­ствии на пре­стол царя Васи­лия Шуй­ско­го сослан вое­во­дой в Кене­сгольм. В 1608 г. воз­вра­тил­ся в Моск­ву и сра­зу же пере­ехал в Тушин­ский лагерь. В 1610 г. отпра­вил­ся с посоль­ством к Сигиз­мун­ду III про­сить на цар­ство его сына коро­ле­ви­ча Вла­ди­сла­ва, а затем и само­го коро­ля Сигиз­мун­да. В знак при­зна­тель­но­сти король Сигиз­мунд III дал ему под­твер­ди­тель­ную гра­мо­ту на пра­во вла­де­ния зам­ком Мосальск 20
В д еле мест­пи­честв Пушкп­на съ Пле­ще­е­вымъ, въ кото­ромъ Пле­ще­евъ ссы­лал­ся па то, что князь Вас­плій Рубецъ-Мосаль­скіи «боль­ше» Пушкпиа дву­мя м стаыи, а князь Вла­ді­ш­пръ Коль­цовъ Мосаль­скііі «въ роду сво­емъ» боль­ше кн. В. Руб­ца восе­мыо м ста­ми. По отзы­ву посла кня­зя Вол­кон­ска­го , послан­на­го въ Поль­шу отъ царя Бас­н­лія Шуйскаго,—«киязь Вас­плій Мосадь­скій (Рубецъ) до того вора до рас­три­гн былъ­ря­до­вой 
челов къ въ дво­ря­нехъ, а какъ прн­шелъ къ Пут­пм­лю воръ рас­три­га, а тотъ кн. Васи­лій въ т поры былъ въ ІІу­тивл въ голо­вахъ u тотъ воръ далъ бояр­ство». (М. гл. Арх. М. И. Д., Подьск. стат. сп. 26).
хх. Петр Вла­ди­ми­ро­вич Клуб­ков
ъ сгшск боярамъ, око­лыш­ч­юіъ п проч. лпцамъ, т і виш.мъ вот­чиііы п поы стья въ 1613 г., па л. 32: Киязь Петръ княжъ Володі­ше­ровъ сынъ Клуп­ковъ — Мосал­скоп, — по.м стья за нітмъ яовые дачн въ Кашин изъ чериыхъ воло­стей 250 чети. Въ списк 119 (1611) г. напи­саі­гь въ сто­лы­іп­кахъ, а съ 1626 г. въ дво­ря­пахъ. Съ Фев­ра­ля 1631 г. вое­во­да въ Калуг . Пом стиый окладъ ему 900 чет­вер­тей. (Др. Рос. Вивл. IX, стр. 231, Л° 55). Въ 134(1625) г. въ сен­тябр въ Сер­гіев­скомъ поход въ око­лы­іп­ч­пхъ были дво­ря­ня: кн. Петръ княжъ Волод­тіе­ровъ сыпъ Мосал­ской… и кн. Петръ пзъ похо­ду отпу­щепъ въ дерев­пю. Въ 135 г. іюпя 12 п осе­ныо участ­во­валъ въ Сер­гіев­ск­сшъ поход въ око­лыш­чихъ. (Р. Ист. Библ. IX, Зап. кн. Моск. сто­ла, стр. 523, 495).Третья часть села Скол­ко­во чис­ли­лась «за кня­зем Пет­ром Вла­ди­ми­ро­вым Мосаль­ским, жере­бей села Скол­ко­ва, а вла­де­ет князь тем жере­бьем, по духов­ной мачи­хи сво­ей кня­ги­ни Авдо­тьи Воло­ди­ми­ро­вы жены Мосаль­ско­го 116 (1608) году, а в духов­ной напи­са­но: бла­го­сло­вил ее, кня­ги­ню Авдо­тью, тою вот­чи­ною дядя ее Вто­рой Федоров».В 1617 г. он был вое­во­дой в Каши­ре, а позд­нее в Перми.10.08.1627–17.11.1627 — вое­во­да в Соль-Кам­ская Скон­чал­ся он мос­ков­ско­им дво­ря­ни­ном в 1634 г.
хх. Васи­лий Вла­ди­ми­ро­вич Клуб­ков
Кн. Васи­ліп княжъ Влад­п­ме­ровъ сынъ Клуб­ковъ-Мосаль­скій упо­ли­на­ет­ся въ «списк лицъ, быв­шихъ въ празд­никъ Св тла­го Хри­сто­ва Вос­кре­се­нья въ ком­пат у госу­да­ря и въ передііей изб съ 1626 г. Зд сь Ивапъ Льво­вичъ (№ 110) и Петръ Владл­ми­ро­вичъ (№111) зиа­чат­ся въ числ «дво­рянъ въ ком­пат », а Васи­лій Вла­ди­ми­ро­вичъ — «въ перед­ней­изб ». Объ иемъ же пом та, что умеръ. Такъ какъ спп­сокъ состав­ле­иъ въ 1633 — 34 г., то онъ умеръ не поздн е это­го года. (Такая же пом та о смертп сд лана и о Петр Влад­п­ми­ровпч ). По доку­меп­тамъ, напе­ча­таі­шымъ въ Актахъ Моск. Госу­дар­ства (т. I, № 108 стр. 141) Васи­лій Владтшровпчъ Клуб­ковъ зііа­чпт­ся въ 1616 г. въ сто­лы­га­кахъ н у него «пом стный окладъ до Мос­ков­ска­го разо­ро­нья 400 четей». Въ при­ходъ литов­ска­го коро­ля въ 126 п во 127 г. былъ въ Москв въ осад и за эту осад­ную служ­бу пожа­ло­ванъ пзъ сво­пхъ пом стій въ вот­чи­ну. (Др. Рос. Вивл. IX, стр. 232, J» 56). Окла­ди­ая бояр­ская кіш­га М, гл. Архи­ва М. И. Д. 7127 (1619) года Л» 3,л. 559: евра­ля въ 19 день по челобпт­ной за пом тою думиа­го дья­ка 
Сыдав­но­го Васи­лье­ва кпя­зю Вас­п­лью ішяжъ Волод­п­ме­ро­ву сыиу Мосалско­му отца его кня­зю Влад­шіе­ру на постри­га­иье 30 руб­левъ дано. Взялъ ед. Лодыг­пиъ.
27. 23. Дмит­рий Васи­лье­вич Гор­ба­тый. 
въ «Списк бояръ, око­лы­іи­ч­пхъ и дво­рянъ, кото­рые слу­жатъ изъ выбо­ра, 85 (1577) года», мы нахо­димъ въ числ дво­ряпъ: ки. Дмп­трій кияжъ Васі­г­льевъ сынъ Гор­ба­то­во-Мосаль­ской, КІІ. Ивапъ княжъ Дани­ловъ сынъ Клуб­ковъ-Мосаль­скій, кіг.Иванъ княжъ Лвовъ сыиъ Кдуб­ковъ — Мосаль­скій, п кн. Васи­лій княжъ Федо­ровъ сынъ Олек­сан­дровъ Мосал­ской. Двое пер­выхъ зачер­ки­уты съ поме­тою «изме­нилъ», а къ двумъ посл днимъ толь­ко прп­бав­ле­па поме­та: «изме­нил». Исто­рик Н.Е. Бран­ден­бург цити­ро­вал (с. 199) обшир­ное пись­мо кня­зя Дмит­рия Васи­лье­ви­ча Мосаль­ско­го, в 1606-1607 годах вое­во­ды в погра­нич­ном горо­де Рос­лав­ле (ныне Смо­лен­ской обла­сти). Пись­мо Д.В. Мосаль­ско­го адре­со­ва­но через гра­ни­цу — неко­е­му Пацу, гла­ве поль­ской вла­сти горо­да Мсти­слав­ля (ныне в Бело­рус­сии). Мосаль­ский про­сит у поля­ков тыся­чу рат­ни­ков — «госу­да­рям вашим при­рож­дён­ным» … «Димит­рию Ива­но­ви­чу» и «Пет­ру Фёдо­ро­ви­чу всея Руси» (то есть обо­их само­зван­цев испек­ли в Поль­ше?). Из пись­ма Мосаль­ско­го вид­но, что оба само­зван­ца соби­ра­лись пра­вить «на Москве» одно­вре­мен­но, дав сво­им сто­рон­ни­кам «вели­кое жало­ва­нье», кото­ро­го у поля­ков Мсти­слав­ля «на разу­ме нет».Пац, пра­вив­ший Мсти­слав­лем, — пред­ста­ви­тель извест­ной литов­ской фами­лии. Позд­нее, в 1608 году, в Костро­ме, измен­ник князь Д.В. Мосаль­ский, при­зна­вав­ший Лже­д­мит­рия II, был убит вос­став­ши­ми рус­ски­ми. В 1606—1607 гг.—сторонник Само­зван­ца, постав­лен­ный им вое­во­дой в Костро­ме, был убит жите­ля­ми. 
Без­де­тен.
22 коле­но
пер­вая ветвь
28.22. Юрий
29.22. Андрей
30.22. Фёдор
31.24. Сте­фан
изве­стие о кн. Сте­пан (Яну­ше­вич ?) Мосаль­ском, что в 1633 г. он был в поль­ском вой­ске и понес пора­же­ние от рус­ских.
32.24. Кази­мир Мар­тин
В 1663 г. был судьей, был вол­ко­вы­с­ким зем­ским судьей.
~ Сюзан­на Жар­дец­кая
вто­рая ветвь
26.24. Ста­ни­слав ?-1671. 
В 1659 г. пол­ков­ни­ком назна­чен грод­нен­ским под-комо­ри­ем. В 1662 г. назван от сей­ма комис­са­ром, для раз­ме­же­ва­ния коро­лев­ских име­ний с име­ни­я­ми шляхты.Станиславъ Мосаль­скій, по занятіи Бре­ста рус­ски­ми воііс­ка­ми въ 1656 г., прп­несъ при­ся­гу на в рность царю, что онъ под­дер­жи­валъ отно­шенія съ рус­скимъ правптель­ствомъ, наби­ралъ рат­ныхъ людей п поль­зо­вал­ся так­пмъ дов ріеыъ. что ему пору­ча­лось не толь­ко обо­ро­нять Грод­нен­скій пов тъ про­тивъ шве­довъ и пру­са­ковъ, ио даже скло­нять литов­скую шлях­ту на сто­ро­ну царя, а про­тивъ замыш­ля­ю­щихъ отъ здъ въ Поль­шу «про­мыш­лять» — ловить ихъ п достав­лять къ царю. Тако­во было поло­женіе Мосаль­ска­го въ іюн 1656 г., а изъ Фак­та пожа­ло­ванія ему раз­лич­ныхъ им ній въ 1657 г. вид­по, что онъ про­дол­жалъ еще слу­жить царю), л, быть можетъ, пер­вымъ актомъ пока­янія его была отправ­ка имъ осе­ныо 1658 г. коро­лю собран­ныхъ съ эко­но­міи грод­нен­ской депеж­ныхъ сбо­ровъ, о кото­рой доно­силъ Шереы­ете­ву грод­нен­скіп вое­во­да Б. Апре­левъ. Что побу­ди­ло его вер­нуть­ся въ под­дан­ство коро­лю — неизв стно. 
Но воз­мож­но меж­ду проч­пмъ пред­по­ла­гать зд сь вліяніе геты­а­на Пав­ла Сап ги, кото­ра­го Апр левъ назы­ва­етъ бра­томъ Ст. Мосаль­ска­го: изв стно, что въ отв тъ на пред­ло­женіе цар­ска­го послан­ца, прп­зы­вав­ша­го его подъ высо­кую руку вел. госу­да­ря, Сап га отв чалъ, что онъ сво­е­го пана коро­ля, сво­ей веры, сво­е­го сапе­жин­ска­го дома и пра­ва не может поки­нуть, пзм шшком быть не хочет). Сапе­га хода­тай­ство­вал и об амни­стии кня­зя Ста­ни­сла­ва. На осно­ва­нии крат­ко­го изве­стия Мет­ри­ки Литов­ской об амни­стии коро­лем кн. Ста­ни­сла­ва в 1658 г., автор сооб­ща­ет, что «с вступ­ле­ни­ем мос­ков­ских войск в литов­ские пре­де­лы, он при­нял сто­ро­ну побе­до­нос­но­го непри­я­те­ля и успел даже выпро­сить себе грод­нен­скую эко­но­мию, т. е. самый город Грод­но с окруж­ны­ми име­ни­я­ми». К это­му автор при­со­еди­нил неко­то­рыя све­де­ния о дву­лич­ном пове­де­нии кн. Ста­ни­сла­ва въ 1658 г. и об его амни­стии. 
27.24. Сигиз­мунд
28.24. Кази­мир Евста­фий ?-1654. 
В 1648 г. участ­во­вал в избра­нии коро­лем Яна-Кази­ми­ра. За свой счет сфор­ми­ро­вал отряд дра­гун, во гла­ве кото­ро­го участ­во­вал в войне с Рос­си­ей 1654 г. и в ней погиб
29.25. Кази­мир Сбигнев (?-1653)
30.25. Вла­ди­слав
31.25. Алек­сандр Сигиз­мунд
тре­тья ветвь
28. Семён Васи­лье­вич 
Участ­ник собы­тий Смут­но­го вре­ме­ни, в 1613 г. имел оклад денеж­но­го жало­ва­ния 20 рубВ 1622— 1629 гг.— столь­ник. Имел толь­ко жен­ское потом­ство, и с его смер­тью угас­ла тре­тья ветвь кня­зей Мосаль­ских. В 1633 г. С.В. Клуб­ков-Мосаль­ский зани­мал долж­ность вое­во­ды в Костро­ме. вое­во­да в Ель­це 1637-39 г. Такое настро­е­ние Том­ска испу­га­ло Моск­ву, и она поспе­ши­ла сме­нить кн. Ива­на Ромо­да­нов­ска­го с това­ри­щи. Пре­ем­ни­кам их (кн. Семе­ну Клуб­ко­ву-Масаль­ско­му, Ива­ну Кубыль­ско­му и дья­ку Димит­рию Жере­би­ло­ву) пору­че­но про­из­ве­сти «сыск» по делу о бун­те. Что­бы не мешать про­из­вод­ству розыс­ка, преж­ние вое­во­ды были отпу­ще­ны в Моск­ву, а «вое­вод­ские шиши­мо­ры» («совет­ни­ки») разо­сла­ны по раз­ным сибир­ским горо­дам. Несмот­ря на все эти меры, кн. Масаль­ский сме­ло повел розыск в инте­ре­сах преж­них вое­вод и поста­рал­ся обе­лить их ели­ко воз­мож­но… К сожа­ле­нию, и этот при­страст­ный розыск сохра­нил­ся в отрыв­ках и кон­ца не име­ет. Реше­ние мос­ков­ска­го пра­ви­тель­ства неиз­вест­но, но сле­ду­ет допу­стить, судя по ана­ло­гич­ным слу­ча­ям, что Москва не реши­лась под­вер­гать нака­за­нию такую мас­су ослуш­ни­ков, т. е. пре­да­ла дело воле Божи­ей… вое­во­да Том­ска, 1640 — январь 1644
1642 г. не ранее сен­тяб­ря 20 *. — Отпис­ка том­ско­го вое­во­ды С. В. Клуб­ко­ва-Мосаль­ско­го в Сибир­ский при­каз о пре­бы­ва­нии тар­ско­го кон­но­го каза­ка Е. Вер­ши­ни­на в улу­се мон­голь­ско­го тай­джи Дай­чи­на
село КРИВ­ЦО­ВО. Пер­вые упо­ми­на­ние о ста­рин­ном селе Крив­цо­ве нахо­дим в «Мате­ри­а­лах для исто­рии Костром­ской епар­хии. Плёс­ская деся­ти­на жилых дан­ных церк­вей и пусто­вых цер­ков­ных земель»: Дуп­ле­хов стан.(Так в ста­ри­ну назы­ва­лась мест­ность на кото­рой нахо­ди­лось с. Крив­цо­во. Стан этот вклю­чал в себя села: Кол­ше­во, Дмит­рия Солун­ско­го на Кисте­ге, Кар­це­во, Кар­га­чё­во, Геор­ги­ев­ское на Кол­до­ме, Семё­нов­ское, При­ско­ко­во, Зде­ми­ро­во, Сунгурово,Антоновское, Спи­ри­до­во, Юрьев­ское)
137 (1629) и 138 (1630)гг., за столь­ни­ком кня­зем Семё­ном за княжь Васи­лье­вым сыном Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го в вот­чине по даной вдо­вы Вар­ва­ры Савин­ской жены Матю­ни­на, что ему дала в при­да­ное за вну­кою сво­ею за деви­цею Авдо­ти­ею Воло­ди­ме­ро­вою доче­рью Матю­ни­на пол­се­ла Крив­цо­ва, а дру­гая поло­ви­на того села за вдо­вою за Анною Воло­ди­ми­ров­скою женою Матю­ни­на с доче­рью с дев­кою Марьею в вот­чине ж, ста­рин­ная вот­чи­на по опи­си с книг пись­ма и меры кня­зя Фёдо­ра Кри­во­бор­ско­го (1596 и 1597г.), а в селе цер­ковь во имя Сер­гия Чудо­твор­ца дере­вян­на клец­ки на вот­чен­ни­ков на воп­чей зем­ле, а в церк­ви обра­зы и све­чи и кни­ги и ризы и коло­ко­ла и вся­кое цер­ков­ное стро­е­ние вот­чен­ни­ко­во. (Мож­но сме­ло утвер­ждать, что пер­вое упо­ми­на­ние о селе Крив­цо­ве отно­сит­ся к 1596 году).
А ныне поло­ви­на села с дерев­ня­ми и пусто­ша­ми вот­чи­на вдо­вы Анны Матю­ни­ной с доче­рью по госу­да­ре­вой гра­мо­те за при­пи­сью дья­ка Баже­на Сте­па­но­ва, да за столь­ни­ком кня­зем Фёдо­ром Васи­лье­ви­чем Вол­кон­ским.
(1633)г. вдо­ва Анна Матюш­ки­на вот­чи­ну свою отда­ла в при­да­ное доче­ри сво­ей Марье при выхо­де замуж за кня­зя Фёдо­ра Васи­лье­ви­ча Вол­кон­ско­го.
(1646)г. в вот­чине кня­зя Семё­на Васи­лье­ви­ча Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го и кня­зя Фёдо­ра Васи­лье­ви­ча Вол­кон­ско­го, а в селе у церк­ви Успе­ния Пре­свя­той Бого­ро­ди­цы поп Иван Семё­нов и дья­чок Гав­рил­ко Оси­пов. (В пер­вые упо­ми­на­ет­ся цер­ковь Успе­ния. Сей­час мож­но толь­ко дога­ды­вать­ся, были-ли в селе две цер­ки, или ста­рую Сер­гия Чудо­твор­ца разо­бра­ли за вет­хо­стью.)
(1680)г. вот­чи­на Фёдо­ра Вол­кон­ско­го по смер­ти справ­ле­на за сыном его кня­зем Ива­ном, в том же году и дру­гая поло­ви­на села пере­шла во вла­де­ния его же кня­зя Ива­на Вол­кон­ско­го от дяди его столь­ни­ка кня­зя Семё­на Клуб­ко­ва — Мосаль­ско­го.
Семен Васи­лье­вич Клуб­ков был сбор­щи­ком рат­ных людей в Костро­ме в 1633 г. В янва­ре 1634 г. ему сде­лал выго­вор от име­ни царя за то, что он «сбо­ром замот­чалъ и идет на служ­бу м шкот­по и нашим делом не раде­ет». (А. Моск. Гос. I стр. 570). Въ 1636—1649 г. зна­чит­ся столь­ни­ком (Р. Ист. Биб. X стр. 6, 61, 452, 449). В Фев­ра­ле 1639 г. был еще на вое­вод­стве в Ель­це (Там­же стр. 149, 157). Был вое­во­дой в Том­ске до 1645 г., а с это­го года до 1648 в Туле в пол­ку вое­во­ды кн. Чер­кас­ско­го, в Мцен­ске и в Лив­нахъ. Упо­ми­на­ет­ся в 1658 г. на служб в Туле (Др. Росс. Вивл. IX стр. 234 сл. Л° 60).
23 коле­но
пер­вая ветвь
33.30. Сте­фан
~ Апол­ло­ния Чел­хов­ская
34.30. Ста­ни­слав
35.30. Тео­фил
36.30. Фели­ци­ан
37.30. Карл
38.32. Ян Кази­мир
В 1674 г.-подстолий вен­ден­ский, под­пи­сал­ся на гра­мо­те об избра­нии поль­ским коро­лем Яна III. В 1680 г. — столь­ник вол­ко­вы­с­кий и войт верж­бо­лов­ский. В 1682 г. — сбор­щик пода­тей в Трок­ском вое­вод­стве и судья град­ский вол­ко­вы­с­кий.
~ 1) Joanna Reytan;
~ 2) Zofia Bęklewska;
~ 3) Katarzyna Kiersnowska [ojciec: Jan Kiersnowski, woj. nowogrodzki] 
+(1) Ewa Ihnatowicz Łubieńska +(2) Zofia Bęklewska +(3) Katarzyna Kiersnowska +(4) Joanna Rejtan +(5) Konstancja Krojer
39.32. Доме­ник
40.32. Франц
41.32. Кон­стан­тин
42.32. Алек­сандр
43.32. Дио­ни­сий
вто­рая ветвь
32.26. Миха­ил (?-1677)
В 1671 г. упо­ми­на­ет­ся как хорун­жий грод­нен­ский. В 1673 г. упо­ми­на­ет­ся по делу о вос­ста­нов­ле­нии пра­во­слав­но­го бого­слу­же­ния в Баль­ской церк­ви.
33.26. Ян Костан­тин
24 коле­но
пер­вая ветвь
44.33. Доми­ник (1697-1730)
~ N Ewerkowicz
45.33. Мар­тин
46.33. Фёдор
47.33. Миха­ил
48.33. Кази­мир
49.38.Владислав Афа­на­сий (?-до 1760)
wójt w Wierzbołowie k. Wołkowyska do 1716,Взятый в нача­ле XVIII в. в плен, пере­шел в рус­ское под­дан­ство, при­нял пра­во­сла­вие и слу­жил капи­та­ном мор­ской служ­бы.
50.38. Рафил
В 1764 г. был вол­ко­вы­с­ким зем­ским судьей, ста­ро­стой плоц­ким и чаш­ни­ком оршан­ским. Он, его дети и вну­ки уте­ря­ли кня­же­ский титул, воз­вра­щен­ный лишь его пра­вну­кам в 1862 г.
51.38. Пла­цид Фран­ти­шек
В 1729 г. был ста­ро­стой вой­швиль­ским .
52.38. Мар­тин
53.38. Богу­слав Юзеф
В 1720 г. назна­чен вой­том верж­бо­лов­ским, в 1724 г. — под­сто­ли­ем бра­слав­ским, в 1730 г.-стольником бра­слав­ским .
54.38. Миха­ил Донат (ум. 1766)
В 1749 г. был ста­ро­стой вол­ко­вы­с­ким
~ Katarzyna Galimska
55.38. Анто­ний (?-1762)
~ ?? Kondratowicz
56.38. Бене­дикт
вто­рая ветвь
34.32. Ян (?-1706)
35.32. Саму­ил
коле­но
пер­вая ветвь
57.44. Миха­ил
58.44. Юзеф (? — ,1768)
1767 — Пол­ков­ник литов­ских войск
~ Magdalena Swirszczewska
59.49. Яков (1737-до 1796)
Под­по­ру­чик рус­ской служ­бы, кня­же­ско­го титу­ла не упо­треб­лял.
60.49. Дани­ил (1739-1832)(*6/18.XII.1739 (1744?) †13/25.XI.1832)
Кня­же­ско­го титу­ла не упо­треб­лял. Вид­ный судо­стро­и­тель. Окон­чил Мор­ской кадет­ский кор­пус в Петер­бур­ге. В 1775-1777 гг. рабо­тал на заго­тов­ке леса для кораб­ле­стро­е­ния в Оло­нец­кой губер­нии. В 1777-1779 гг. был масте­ром в Крон­штад­те. В 1779-1883 гг. был в Англии для усо­вер­шен­ство­ва­ния зна­ний. В 1783 г., по воз­вра­ще­нии, успеш­но про­из­вел опыт по обшив­ке метал­лом под­вод­ной части кор­пу­са суд­на. В 1783 г. про­из­ве­ден в капи­та­ны. В 1783-1789 гг. постро­ил в Петер­бур­ге 100-пушеч­ный корабль «Князь Вла­ди­мир», бом­бар­дир­ский корабль «Побе­ди­тель» и мно­го мел­ких судов. В 1785 г. про­из­ве­ден в кора­бель­ные масте­ра и полу­чил ранг пре­мьер-май­о­ра. В 1792 г., за лич­ные заслу­ги, пожа­ло­ван зва­ни­ем потом­ствен­но­го дво­ря­ни­на, в 1794 г. ста­но­вит­ся кава­ле­ром орде­на св. Вла­ди­ми­ра 4-й сте­пе­ни, а в 1796 г. — пол­ков­ни­ком. В 1805 г. назна­чен чле­ном Ком­мерц-кол­ле­гии. В 1811 г. про­из­ве­ден в дей­стви­тель­ные стат­ские совет­ни­ки
~ (9/21.11.1774) Мария Филип­пов­на Пожар­ская (9.03.1754-29.11.1827)
61.54. Томаш
62.54. Иван
Май­ор войск литов­ских
~ (1765) Anna Pachniewska
63.54. Феликс
64.55. Криштоф (род. 1751)
notowany: 1779, 1786 + Konstancja Pogorzelska
~ Konstancja Pogorzelska
65.55. Ста­ни­слав (?-до 1786)
~ Ludwika Kiersnowska 
вто­рая ветвь
6.Михаил Юзеф ?-1768. 
В 1726 г. назна­чен писа­рем Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го и в чис­ло депу­та­тов для пере­го­во­ров с рус­ским пра­ви­тель­ством. В 1733 г. был мар­шал­ком сей­ма в Вар­ша­ве. В 1737 г. назна­ча­ет­ся вое­во­дой Мсти­слав­ским. В 1741 г. состо­ял мар­ша­лом литов­ско­го три­бу­на­ла. В 1742 г. назна­чен касте­ля­ном Троц­ким, в 1744 г. и вилен­ским, а так­же гет­ма­ном поль­ным Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. В 1762 г. назна­ча­ет­ся вели­ким гет­ма­ном литов­ским.
У 1724 год­зе Міхал Юзаф ажаніў­ся з Фран­ціш­кай Агін­с­кай, дач­кой Міка­лая Фран­ціш­ка Агін­ска­га, які быў кашт­э­ля­нам троц­кім [15, c. 143]. З іх шлю­бу нарад­зіла­ся сямё­ра дзя­цей.
~ Фран­цис­ка Огин­ская (ум. 1750), дочь каш­те­ля­на трок­ско­го, кня­зя Нико­лая Фран­ти­ше­ка Огин­ско­го (ум. 1715) и Ката­жи­ны Копец, от бра­ка с кото­рой имел четы­рех сыно­вей и одну дочь.
26 коле­но
пер­вая ветвь
66.58. Томаш (ум. после 1791)
Пол­ков­ник литов­ских войск (1766).
~ Franciszka Ochotnicka
67. 60. Евста­фий (Евграф) (1789-1826)
Кня­же­ско­го титу­ла не упо­треб­лял. Окон­чил Мор­ской кадет­ский кор­пус и слу­жил на фло­те. Уво­лен в отстав­ку в чине капи­тан-лей­те­нан­та.
68.60. Фёдор (1779-1829)
Окон­чил Мор­ской кадет­ский кор­пус и до 1801 г. слу­жил на фло­те, а затем пере­шел на граж­дан­скую служ­бу. В 1816 г. — полиц­мей­стер Двин­ско­го судо­ход­ства. В 1820 г. про­из­во­дит­ся в кол­леж­ские совет­ни­ки. Был кава­ле­ром орде­нов св. Вла­ди­ми­ра 4-й сте­пе­ни и Иоан­на Иеру­са­лим­ско­го
~ Еле­на Ива­нов­на Бога­ев­ская
69.60. Филипп (1782-?)
~ Ека­те­ри­на Алек­сан­дров­на Про­та­со­ва
хх.60. Ека­те­ри­на
~ N Оси­пов
70.62. Адам (Ян) (1766-?)
В 1811 г. избран судьей зем­ско­го суда. а в 1814 г. пред­се­да­те­лем того же суда и пер­вым меже­вым судьей. В 1815 г. избран в пред­се­да­те­ли меже­во­го апел­ля­ци­он­но­го суда и состо­ял реген­том кобрин­ско­го зем­ско­го суда.
~ Barbara Niepokojczycka
71.64. Анто­ний 
72.64. Миха­ил Бони­фа­ций Нор­берт (1759-до 1836)
~ 1) Helena Kulikowska; 
~ 2) Anna Krajewska
73.64. Игна­тий (1763-?)
74.64. Тео­фил Якуб (1768-?)
Пол­ков­ник войск поль­ских
~ Franciszka Zabielo
75.64. Доме­ник Вале­ри­ан (1770-?)
~ Marcjanna Kozlowska
76.64. Богу­слав
77.65. Иоахим (ум. ок. 1805)
В 1786 г. был пред­се­да­те­лем ново­груд­ско­го зем­ско­го суда. 
~ Katarzyna Zabowicz
вто­рая ветвь
37.36. Роберт
38.36. Юзеф Адри­ан (1726-1765)
В 1749 г. назна­ча­ет­ся коман­ди­ром пяти­гор­ской хоруг­ви. В 1753 г. гене­рал-май­ор кава­ле­рии. В 1754 г. назна­чен на долж­ность надвор­но­го под­скар­бия Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. В 1763 г. — гене­рал-лей­те­нант литов­ских войск
~ 1745 на кнж. Анто­ни­на Рад­зи­вилл (1730—1764), доче­ри кра­вче­го вели­ко­го литов­ско­го Мар­ти­на Нико­лая Рад­зи­вил­ла (1705—1782) и Алек­сан­дры Бель­хац­кой (1712—1736). 
39.36. Кази­мир Адри­ан ?-1777.
В 1744 г. назна­чен вто­рым пол­ков­ни­ком дра­гун­ско­го пол­ка литов­ских войск, в 1750 г. — обоз­ным Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го и в 1751 г. — пол­ков­ни­ком кон­но­го пол­ка, в 1752 г. — под­ча­шим Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. В 1756 г. упо­ми­на­ет­ся как душев­но­боль­ной. обоз­ный вели­кий литов­ский (1750), под­ча­ший вели­кий литов­ский (1752—1756), ста­ро­ста вол­ко­вы­с­кий
~ (1745) Кри­сти­на Роза (Krystyna Róża) ks. Sapieha (†1774).
40.36. Игна­ций Якоб 1729-1794)
като­ли­че­ский епи­скоп
Якуб (1729—1794) Рэлі­гій­ны дзе­яч, пер­шы стар­шы­ня Камісіі народ­най аду­ка­цыі па Бела­русі i Літве. Нарад­зіў­ся ў сям’і вілен­ска­га­каш­та­ля­на i гет­ма­на Вяліка­га княст­ва Літоўска­га Міхаі­ла Іосі­фа Масаль­ска­га. 3 мален­ства М. рых­та­валі да духоў­на­га сану. У 15гадовым узрос­це стаў каноні­кам вілен­ска­га капіту­ла, а пас­ля вучо­бы ў Рыме, дзе атры­маў сту­пень док­та­ра тэа­ло­гіі i філа­со­фіі, — рэфер­эн­да­ры­ем літоўскім, про­баш­чам i прэ­ла­там вілен­скім. У 1762 ён стаў чле­нам Аду­ка­цый­най камісіі Рэчы Пас­палітай па Бела­русі i Літве i пер­шым стар­шы­нёй Камісіі народ­най аду­ка­цыі. Адна­ча­со­ва ў 1774 быў i рас­па­рад­чы­кам фон­ду пуб­ліч­на­га выха­ван­ня ў Літве.
М. быў прых­іль­ні­кам тэо­рыі фізія­кра­таў, у асно­ве якой ляжа­ла ідэя на­туральней абу­моў­ле­на­сці гра­мад­скіх адно­сін, зва­ро­ту да веч­ных натураль­ных зако­наў быц­ця, сацы­яль­най роў­на­сці i пра­воў чала­ве­ка. Па яго іні­цы­я­ты­ве гэтыя ідэі пра­па­ве­да­валі­ся нават з кас­цёль­ных кафед­раў. Захопле­ны ідэямі тага­час­ных эка­на­містаў, М. ў сваіх пас­тыр­скіх пас­лан­нях гава­рыў пра над­зён­ныя інтар­э­сы люд­зей, пад­кр­эс­лі­ваў неаб­ход­на­сць пера­адо­лен­ня века­вой адста­лас­ці краі­ны, болып эфек­ты­ў­на­га выка­ры­стан­ня зям­лі i сялян­скай пра­цы як адзі­най кры­ні­цы ўсіх багац­цяў. Павод­ле свед­чан­ня Р.Княжэвіча, які ў сваіх пра­цах (1770) выклаў ідэі М., ён імкнуў­ся палеп­шыць асве­ту i мат­э­ры­яль­ныя ўмо­вы жыц­ця зем­ля­ро­баў, таму што «ўдас­ка­на­ленне зем­ля­роб­ства з’яўляецца спра­вай наро­да сва­бод­на­га, аду­ка­ва­на­га, дума­ю­ча­га, упэў­не­на­га». М. лічыў неаб­ход­ным забяс­пе­чы­ць усім сяля­нам сва­бо­ду, маг­чы­мас­ць вало­да­ць i павя­ліч­ва­ць сваю ўласна­сць, імкнуў­ся пашы­ра­ць сярод ix веды. Ён выда­ваў спе­цы­яль­ныя інструк­цыі для ніж­эй­ша­га духа­вен­ства, у якіх прад­пі­сваў ім дапа­ма­га­ць у асве­це сялян i адкры­ва­ць шко­лы, спра­ба­ваў налад­зі­ць сумес­нае наву­чанне дзя­цей з сялян­скіх i шля­хец­кіх сем’яў. У 1777 М. звяр­нуў­ся ca спе­цы­яль­най адо­звай пра неаб­ход­на­сць аргані­за­цыі пачат­ко­вых (пара­фіяль­ных) школ для сялян, a ў інструк­цы­ях для такіх школ рэка­мен­да­ваў пачы­на­ць наву­чанне з ура­зу­ме­ния рэчаў, што акру­жа­ю­ць дзя­цей у ix жыц­ці. У Віль­ні ён засна­ваў семі­на­рыю i рас­па­чаў за свой кошт будаўніцтва кафед­раль­на­га сабо­ра. Пад уплы­вам М. зна­ход­зіў­ся аргані­за­ва­ны пры Вілен­скім універ­сіт­эце гур­ток пра­гр­эс­іў­ных дзе­я­чаў, якія цікавілі­ся эка­на­міч­ны­мі пытан­ня­мі. Ён запрасіў у краі­ну від­на­га дзе­я­ча шко­лы фізія­кра­таў Бадо, які адыг­раў прык­мет­ную ролю ў дзей­на­сці Аду­ка­цый­най камісіі. Разам з _ іншы­мі чле­на­мі гэтай камісіі М. пад­т­рым­лі­ваў непа­ср­эд­ныя кан­так­ты з фран­цуз­скі­мі асвет­ні­ка­мі, ува­х­од­зіў у парыж­скі гур­ток фізія­кра­таў, высту­паў супра­ць анар­хіі, за пар­ла­мен­тар­нае праў­ленне, сім­па­ты­за­ваў рэс­пуб­лі­кан­с­кай фор­ме ўла­ды. Ён часта навед­ваў сало­ны энцы­кла­педыс­таў i бліз­кіх да ix люд­зей, сустра­каў­ся i гута­рыў з імі, у пры­ват­на­сці з Д.Дзідро. Акты­ў­ны­мі прых­іль­ні­ка­мі све­та­по­гляд­ных ідэй i мера­пры­ем­стваў М. былі М.Карпові’ч, В.Калінскі i інш. прад­стаўнікі сво­е­а­саб­лі­ва­га кірун­ку мяс­цо­ва­га «асвет­ніц­ка­га гуманіз­му», якія лічы­лі, што пашы­р­энне асве­ты сярод усіх гра­мад­зян маг­ло б ста­ць асно­вай азда­раў­лен­ня Рэчы Пас­палітай, адным з важ­ней­шых фак­та­раў росту даб­ра­бы­ту наро­да i ўсёй дзяр­жа­вы. Як удзель­нік Тар­гавіц­кай кан­фед­эра­цыі (саю­зу маг­на­таў i шлях­ты, які высту­паў за лікві­да­цыю пра­вед­зе­ных у краіне пра­гр­эс­іў­ных рэформ) М. загі­нуў у час паўстан­ня 1794 супра­ць інт­эрвен­цыі Расіі i Прусіі.
Ігна­цій Якуб Мас­саль­скі нарад­зіў­ся ў Аляк­шы­цах, рада­вым маёнт­ку баць­кі, у прых­од­зе Рэп­ля ваў­ка­вы­ска­га дзе­ка­на­ту [10, c. 135] ў ліпе­ні 1727 года.Пачатковае выха­ванне атры­маў разам з бра­та­мі ў маёнт­ку Аляк­шыц­кім пад апе­кай сямей­на­га свя­та­ра каноніка Яна Дамініка Лапа­цін­ска­га [8, c. 170], а затым скон­чыў езуіц­кі каледж у Грод­на. У 1742 год­зе князь Міхал Юзаф, які быў адным з спон­са­раў Collegium Nobilium у Вільне, высы­лае на вучо­бу свай­го сына Ігна­ція Яку­ба. Не вядо­мы маты­вы таго, чаму князь-гет­ман пас­ля амаль двух гадоў наву­чан­ня сына ў кале­джы выра­шае яго адтуль забра­ць. Праў­да­па­доб­на ўзро­вень наву­чан­ня не зада­валь­няў кня­зя Міха­ла [1, c. 71-72].
Князь Міхал бачыў свай­го сына ў стане свя­тар­скім. Гэты выбар быў выба­рам айца, але заак­ц­эп­та­ваў яго і сын [15, c. 170].
10 IV 1744 года памірае ксён­дз канонік Андр­эй Валад­ко­віч. Мейс­ца каноніка ў капіту­ле кананіч­най ста­но­віц­ца воль­ным, але не на доў­га. Князь-гет­ман Міхал уся­го за адзін месяц выра­біў паз­ва­ленне Ігна­цію Яку­бу на мейс­ца каноніка і ўжо 9 V 1744 года ў Дрэзьне атры­моў­вае даку­мент з пячат­каю і под­пі­сам манар­ха, які быў пра­чы­та­ны на сэй­ме звы­чай­ным капіту­лы 29 VII 1744 года [Пар. 1, c. 80]. Потым князь Міхал выра­шыў адда­ць сына ў Семі­на­рыю Духоў­ную Ксян­дзоў Місія­не­раў Св. Він­ц­эн­та а Паўлё ў Вар­ша­ве [ 1, c. 73], бо кас­цёл св. Кры­жа ў дру­гой пало­ве XVIII ста­годдзя быў важ­ным мейс­цам рэлі­гій­на­га і палітыч­на­га жыц­ця, які навед­ва­ла кара­леўская сям’я [9, c. 21].
Менавіта з такіх маты­ваў Ігна­цій Якуб Мас­саль­скі пас­ту­піў ў семі­на­рыю Св. Кры­жа ў Вар­ша­ве, калі меў 18 гадоў, а менавіта 7 X 1745 года [1, c. 73]. Вяс­ною наступ­на­га года з канані­ка­ту кале­гія­ту Св. Яна ў Вар­ша­ве ады­ход­зі­ць ксён­дз біскуп Юзаф Сапе­га. Дзя­ку­ю­чы зна­ём­ствам сям’і, пры пад­т­рым­цы Чар­та­рыс­кіх і з даз­во­лу Сапе­гаў, канонія вар­шаўская з паз­ва­лен­ня кара­ля 15 III пера­ход­зі­ць да алюм­на Мас­саль­ска­га [1, c. 81].
Пас­ля чаты­рох гадоў наву­чан­ня скон­ч­вае вучо­бу ў семі­на­рыі 22 VII 1749 года, але не пры­мае свя­тар­ска­га пасвед­чан­ня [1, с. 76]. Восен­ню гэта­га ж года князь Мас­саль­скі рас­па­чы­нае далей­шае наву­чанне ва ўнівер­сіт­эце ў Рыме, які назы­валі Sapienza [10, c. 135]. Князь-канонік вучы­ў­ся ў Рыме з восені 1749 года, па сне­жань 1752 года, дзе 29 III 1752 года атры­моў­вае тытул док­та­ра, пас­ля аба­ро­ны пра­цы De praecipuis Ecclaesiae Romane placitis disputatio [1, c. 77-78] (Рас­пра­ва аб пад­ра­бязнай ацэн­цы Кас­цё­ла Рым­ска­га) .
11 XII 1752 года Док­тар Ігна­цій Якуб Мас­саль­скі, канонік вілен­скі і вар­шаўскі, вяр­та­ец­ца да краю, дзе пры­мае свя­тар­скае пасвед­чанне, і накіра­ва­ны про­баш­чам у пара­фію Вол­па [1, c. 79].
Але 4 XII 1754 года, неча­ка­на памірае біскуп Юзаф Сапе­га, зваль­ня­ю­чы пер­шае мейс­ца ў капіту­ле кананіч­най у Віль­на — мейс­ца рэк­та­ра. Даку­мент на гэтае мейс­ца для каноніка Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га пад­пі­свае зноў жа кароль Аўгуст III 14 XII гэта­га ж года. [Пар. 1, c. 82].
Глед­зячы на кар’еру як духоў­ную, так і палітыч­ную ксян­дза Ігна­ція можам сцвяр­джа­ць, што аб паса­ды і тыту­лы сам занад­та не тур­ба­ваў­ся, больш часу пасвя­чаў на малітву, але больш патр­эб­ны паса­ды былі для сям’і Мас­саль­скіх. Мейс­ца біску­па пас­ля смер­ці біску­па Юза­фа Сапе­гі далей заста­ец­ца воль­ным. Князь Міхал просі­ць гет­ма­на вяліка­га літоўска­га Міха­ла Рад­зіві­ла аб пад­т­рым­цы канды­да­ту­ры яго сына на гэтае мейс­ца [10, c. 141]. Гет­ман літоўскі адмаў­ляе ўмя­шан­ня ў гэтыя спра­вы, а сам пата­ем­на пад­т­ры­моў­вае і дапа­ма­гае біску­пу жмуц­ка­му Антонію Тыш­кеві­чу. І толь­кі 24 I 1762 года на паса­ду біску­па мяна­валі ксян­дза Антонія Тыш­кеві­ча. Але 30 I таго сама­га года памірае. І ўжо 15 II 1762 года пра­ла­та Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га, за зго­даю кара­ля Аўгу­ста III назна­ча­ю­ць біску­пам вілен­скай дыя­ц­эзіі. Яго кан­с­экра­цыя адбы­ла­ся толь­кі 2 V 1762 года ў вілен­скай кат­эд­ры пад кіраўніцтвам біску­па хэран­ска­га Аляк­сандра Харай­на і нова­на­зна­ча­на­га біску­па бела­рус­ка­га Тама­шам Зень­ко­ві­ча [1, c. 90-91], бо амаль тры меся­цы нунц’ятура апо­сталь­ская пра­вод­зі­ла пра­ц­эс інфар­ма­цый­ны, збі­ра­ю­чы папе­ры на доказ праў­на­га атры­ман­ня паса­ды біску­па вілен­ска­га.
З гэта­га часу князь Мас­саль­скі ўвай­шоў на сталі­цу самай тэры­та­ры­яль­на раз­лег­лай дыя­ц­эзіі ў Рэчы­пас­палітай. Перад пад­зе­ла­мі Рэчы­пас­палітай вілен­скае біскуп­ства лічы­ла 226 тысяч км². Павод­ле спі­су веру­ю­чых у пара­фіях з 1768 года вілен­ская дыя­ц­эзія наліч­вае з 391 пара­фіі 624 593 веру­ю­чых [5, c. 62]. А з дакла­даў дэка­на­таў з 1783 года веда­ем, што на гэты час дыя­ц­эзія наліч­вае 19 дэка­на­таў і 651 846 веру­ю­чых [1, c. 103]. Сваю пра­цу новы біскуп рас­па­чаў аднаў­лен­нем сыст­эмы праўні­чай і адміністра­цый­най курыі. У 1771 год­зе ства­рае афіц’ялаты акруж­ныя, якія павін­ны сачы­ць за духоў­ным развіц­цём пэў­най тэры­то­рыі, якіх да гэта­га часу ў дыя­ц­эзіі не было, але ў 1781 год­зе за неэфек­ты­ў­на­сцю выда­ляе іх [6, c. 56].
Пас­ля каса­ты зако­ну езуіц­ка­га аду­ка­цыя на нашых тэры­то­ры­ях прых­од­зі­ць у заня­пад. Таму ў 1773 год­зе ства­ра­ец­ца Камісія Народ­най Аду­ка­цыі, кіраўніком якой назна­ча­ны біскуп Ігна­цій, бо быў іні­цы­я­та­рам ствар­эн­ня гэтай Камісіі. Адра­зу адчы­няе шмат шко­лаў, ства­рае ўлас­ную пра­гра­му да наву­чан­ня [16]. Зага­даў адчы­ні­ць пры кас­цё­лах і кля­шта­рах шко­лы, якіх у 1774 год­зе наліч­ва­ла­ся ў вілен­скай дыя­ц­эзіі больш за 330 [11, с. 49]. Так­са­ма ў 1773 год­зе пера­ход­зі­ць пад іх ула­ду пас­ля езуітаў і Вілен­ская Ака­д­эмія [11, c. 47]. У 1774 год­зе выдае рас­па­ра­дж­энне аб змя­нен­ні пра­гра­мы наву­чан­ня для студ­эн­таў семі­на­рыі, ratio studiorum, і ўста­наў­ляе новую паса­ду візы­та­та­раў, якія павін­ны былі сачы­ць за духоў­ным развіц­цём кле­ры­каў. [1, c. 117]. Пад­час кіра­ван­ня вілен­скай дыя­ц­эзіяй біскуп Мас­саль­скі адбы­вае візіт да Рым­ска­га Папы Ad limina Apostolorum, пад­час свай­го двух­га­до­ва­га пры­бы­ван­ня за мяжой, галоў­ным чынам у Пары­жы ў 1766 – 1767 год­зе. Гэта быў пер­шы даў­ж­эй­шы выезд біску­па з дыя­ц­эзіі, які быў выклі­ка­ны стра­хам пом­сты Кацяры­ны II, бо князь-біскуп адкры­та быў супра­ць пад­зе­лаў і сама­воль­на­га яе праў­лен­ня. Затым пакі­дае межы дыя­ц­эзіі і з 1771 па 1772 год, затым з 1778 па 1779, апош­ні раз з 1789 па 1792 год. Пад­час адсут­на­сці біску­па кіра­валі дыя­ц­эзіяй кан­ц­э­лярыя задвор­ная і кан­ц­э­лярыя часо­вая, з які­мі пад­т­ры­моў­ваў кан­такт лісто­вы [1, c. 109]. Пад­час сва­ёй адсут­на­сці вызна­чаў адміністра­та­ра дыя­ц­эзіі, таму з 1776 па 1767 і з 1771 па 1772 год паса­ду зай­маў ксён­дз Станіслаў Богуш – Сяст­р­эн­ц­э­віч, будучы біскуп Магілёўскі [1, c. 120]. На час сва­ёй адсут­на­сці з 1789 па 1792 год ролю адміністра­цыі дыя­ц­эзіі адыг­ры­ва­ла кале­гія, якая скла­да­ла­ся з удзель­нікаў капіту­лы кат­эд­раль­най. На чале гэтай кале­гіі згод­на з рас­па­ра­дж­эн­нем біску­па Ігна­цыя стаў 13 XII 1789 года біскуп Пётр Аляк­сандр Тачы­лоўскі [6, c. 73]. Пад­час кіра­ван­ня дыя­ц­эзіяй біску­пам Ігна­ціям Яку­бам Мас­саль­скім, кас­цёл на Вілен­шчыне адчу­вае адра­дж­энне. Буду­ец­ца шмат новых кас­цё­лаў, ара­то­ры­яў і кап­ліц. Дае паз­ва­ленне на цэле­бра­цую свя­той Імшы ў мяш­кан­нях люд­зей, на выстаў­ленне Най­свя­цей­ша­га Сакрам­эн­ту, на пра­вяд­зенне сара­ка­гад­зін­на­га наба­ж­эн­ства, даз­ва­ляе на місіі пара­фіяль­ныя [10, c. 156]. Цяж­ка памі­ну­ць пат­ры­я­тыч­ную ста­ра­ну біску­па вілен­ска­га. Вель­мі непа­коіў­ся спра­ва­мі Баць­каўш­чы­ны. Хацеў аднаў­лен­ня Рэчы­пас­палітай. Таму ў 1789 год­зе пры­мае ўдзел у Чаты­рох­га­до­вым Сэй­ме, на якім павін­на была пры­няц­ца Кан­сты­ту­цыя, паўстае супра­ць пад­зе­лу Рэчы­пас­палітай на мен­шыя част­кі. Але 27 IV 1792 года пад­куп­ле­ныя ўдзель­нікі Сэй­му з поль­скіх родаў Кацяры­най II пад­пі­сва­ю­ць кан­фед­эра­цыю супра­ць пры­няц­ця Кан­сты­ту­цыі, якую агласілі 14 V 1792 года ў Тар­гаві­цах, а на Сэй­ме Гро­дзен­скім (нямым), пас­лы выразілі “нямую зго­ду” на II пад­зел Рэчы­пас­палітай. У адным з лістоў да свя­та­роў з 12 III 1793 года, просі­ць іх, каб пад­час каж­дай свя­той Імшы прасілі Бога за Айчы­ну. Восен­ню 24 сакавіка 1794 года аб’яўлена паўстанне Тад­э­ву­ша Кас­ц­юш­кі. Біску­па Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га прызна­ю­ць здрад­ні­кам, бо ўдзель­ні­чаў у Чаты­рох­га­до­вым Сэй­ме, і заклікаў люд­зей да міру з Расіяй, бо бачыў у паўстан­ні толь­кі праліц­цё нявін­най кры­ві. Яго хапа­ю­ць паўстан­цы і сад­зя­ць у тур­му. Пас­ля чаго 28 чэрве­ня 1974 года выда­юц­ца загад павесі­ць кня­зя-біску­па Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га [16]. Так і зра­білі пуб­ліч­на перад наро­дам. Пас­ля некаль­кіх гад­зін пас­ля паве­шан­ня, прых­од­зі­ць ліст з тур­мы ад Тад­э­ву­ша Кас­ц­юш­кі аб вызва­лен­ні біску­па з тур­мы, але ўжо было позна. Пад­су­моў­ва­ю­чы, трэ­ба сцверд­зі­ць, што поста­ць кня­зя-біску­па Ігна­ція Яку­ба Мас­саль­ска­га нель­га ацэ­нь­ва­ць нега­ты­ў­на, як гэта было раней. Няг­лед­зячы на высо­кія зай­ма­ныя паса­ды, на палітыч­нае заін­та­ра­са­ванне, не можам памі­ну­ць і пазы­ты­ў­на­га духоў­на­га, куль­тур­на­га і пат­ры­я­тыч­на­га развіц­цё нашай зям­лі.
41.36. Ян Нико­лай (1728-1763)
гене­рал-лей­те­нант литов­ских вой­ск­пол­ков­ник литов­ской артил­ле­рии (1748), под­ча­ший вели­кий литов­ский (1756), ста­ро­ста вол­ко­вы­с­кий, радо­шков­ский и мсти­бов­ский кава­лер Орде­на Бело­го Орла (1762). Умер вне­зап­но. Не был женат и не оста­вил после себя детей.
( 1728 — 27 студ­зе­ня 1763 ) — дзяр­жаў­ны і вай­с­ко­вы дзя­яч Вяліка­га Княст­ва Літоўска­га . Пад­ча­шы вялікі літоўскі (з 1756 ); пал­коўнік літоўс­кай арты­ле­рыі ( 1748 ). Кава­лер орд­эна Бела­га Арла ( 1762 ). Тры­маў Ваў­ка­вы­с­кае і Радаш­кавіц­кае ста­ро­ст­вы.
З княс­ка­га роду Масаль­скіх гер­бу ўлас­на­га, сын Міха­ла Юзэфа , гет­ма­на вяліка­га , і Фран­ціш­кі з Агін­скіх . Меў бра­тоў Юзэфа Адры­я­на , Ігна­ція Яку­ба і Казі­ме­ра Адры­я­на .Нале­жаў да групоўкі Чар­та­рый­скіх , супра­ціўнікаў кара­ля і вяліка­га кня­зя Аўгу­ста Саса . Абіраў­ся пас­лом на сой­мы 1744 , 1746 і 1750 . 20 сьнеж­ня 1756 атры­маў урад пад­ча­шыя . Быў дэпу­та­там Галоў­на­га Тры­бу­на­лу ў 1761 і прэт­эн­да­ваў на паса­ду яго­на­га мар­шал­ка. Аднак нама­га­нь­ня­мі палітыч­ных супра­ціўнікаў яе не атры­маў, затое дамог­ся абя­ца­нь­ня паса­ды мар­шал­ка наступ­на­га Тры­бу­на­лу. Абіраў­ся дэпу­та­там Тры­бу­на­лу ў 1762 і яго­ным мар­шал­кам, але рап­тоў­на памёр .
Не ажаніў­ся і не пакі­нуў нашчад­каў.
хх.36. Ека­те­ри­на {Катар­жи­на}
Масаль­ская из Мыши, по при­нуж­де­нию стар­ше­го бра­та вышла замуж в 1770 г. за Юзе­фа Несе­лов­ско­го (1728―08.03.1814) (в то вре­мя еще касте­ля­на ново­груд­ско­го), из-за чего дала повод к длин­но­му, и тяже­ло­му про­цес­су о при­да­ном. В кон­це кон­цов, все наслед­ство Мас­саль­ских, что от мотов­ства виль­нюс­ско­го епи­ско­па оста­лось, вошло в дом Несе­лов­ских. 
В свою оче­редь, Кса­ве­рий Несе­лов­ский, сын Юзе­фа и Ека­те­ри­ны Мас­саль­ских, всю фор­ту­ну профукал.Юзеф Несе­лов­ский, послед­ний вое­во­да ново­груд­ский Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го, кава­лер орде­нов Свя­то­го Ста­ни­сла­ва (1772) и Бело­го Орла (1774). Родил­ся в шля­хет­ской семье гер­ба «Корж­бок» (Korzbok). Фами­лия про­ис­хо­дит от местеч­ка Несе­ло­ва в поль­ском Помо­рье. Роди­те­ли Адам Несе­лов­ский (?-1744) и Анна из рода Березовских.Его дядя, поль­ско-латин­ский писа­тель Кази­мир Несе­лов­ский (ок. 1676—1752), был ста­ро­стой цирин­ским, мар­шал­ком кон­фе­де­ра­ции Ново­груд­ско­го вое­вод­ства, каш­те­ля­ном смо­лен­ским с 1738 года. Сын Ека­те­ри­ны и Юзе­фа: Кса­ве­рий Несе­лов­ский-Корж­бок (1771-1845).
26 коле­но
пер­вая ветвь
78.66. Онуф­рий (род. 1769)
Май­ор кава­ле­рии. Адъ­ютант гене­ра­ла Ясинь­ско­го w powstaniu wileńskim. pisarz ziemski i członek sądu granicznego powiatu ihumeńskiego 1826-1829
~ Katarzyna Korbut, ojciec: Leon Korbut; matka: Eleonora MackiewiczТак слу­чи­лось, что во вре­ме­на Пане Кахан­ку в 1773 году орден иезу­и­тов пре­кра­тил своё суще­ство­ва­ние. Выпол­няя рас­по­ря­же­ние Папы Рим­ко­го Кли­мен­та XIV, вилен­ский бис­куп Игна­тий Масаль­ский упразд­нил орден на тер­ри­то­рии ВКЛ. Его иму­ще­ство, в том чис­ле недви­жи­мое, как фоль­варк Рудав­ка с селом, пере­хо­ди­ли свет­ским вла­стям – в дан­ном слу­чае несвиж­ским кня­зьям Рад­зи­вил­лам. Каро­ля Ста­ни­сла­ва Рад­зи­вил­ла такое неожи­дан­ное попол­не­ние зем­ле­вла­де­ний заин­те­ре­со­ва­ло преж­де все­го как воз­мож­ность попол­не­ния налич­ных денеж­ных средств, в кото­рых он, учи­ты­вая свой мотов­ской образ жиз­ни, все­гда нуж­дал­ся. Поэто­му через какое-то вре­мя Рудав­ка была про­да­на чаш­ни­ку ново­груд­ско­му Юзе­фу Кор­бу­ту. Новый хозя­ин стал созда­вать в Рудав­ке госте­пре­им­ный уса­деб­ный двор, в кото­рый вско­ре ста­ла съез­жать­ся мно­го­чис­лен­ная шлях­та Ново­груд­ско­го пове­та. Юзеф Кор­бут заслу­жил себе в окру­ге сла­ву уме­ло­го и радуш­но­го хозя­и­на, дом кото­ро­го все­гда был полон гостей. Вско­ре в Рудав­ку под опе­ку Юзе­фа после смер­ти сво­е­го отца пере­еха­ли две доче­ри его дяди Лео­на Кор­бу­та из име­ния в Друтьковщизне.Одна из них – Кате­ри­на Кор­бут – око­ло 1790 года ста­ла женой май­о­ра кава­ле­рии кня­зя Онуф­рия Масаль­ско­го, так что теперь и эта фами­лия так­же доба­ви­лась в спи­сок почёт­ных гостей рудав­ской усадь­бы. В 1799 году в той самой уса­деб­ной офи­цине у Онуф­рия и Кате­ри­ны Масаль­ских родил­ся сын Эдвард.
79.66. Кса­ве­рий
1794 — Офи­цер литов­ских войск
~ N Laskowska
80. 66. Рому­альд (1773-после 1802)
81. 66. Юзеф (?-11.1794, Вар­ша­ва, в бит­ве)
Капи­тан литов­ских войск
хх.66. Antonina; 
~ N Berżeński (Wierzejski?), sędzia ziemski słucki
хх.66. Katarzyna;
~ N Poradowski, radca cesarza rosyjskiego
хх. 67. Мария Евгра­фов­на ((*16.VI.1825 †St. Petersburg 16.VIII.1826)
82. 68. Фёдор Фёдо­ро­вич (1810-5.10.1886)
Князь с 1862 г. Окон­чил инсти­тут Путей сооб­ще­ний в 1829 г. и про­из­ве­ден в пра­пор­щи­ки. С 1856 г. пол­ков­ник. В 1859 г. — помощ­ник началь­ни­ка V окру­га Путей сооб­ще­ний. С 1862 г. — гене­рал-май­ор. С 1870 г. — дирек­тор Депар­та­мен­та сухо­пут­ных сооб­ще­ний. Член Сове­та мини­стров. В 1885 г. про­из­ве­ден в тай­ные совет­ни­ки [6, 12]. В 1862 г. Ука­зом Пра­ви­тель­ству­ю­ще­го Сена­та ему, его бра­тьям и всем пред­ста­ви­те­лям этой вет­ви Мосаль­ских было воз­вра­ще­но уте­рян­ное кня­же­ское досто­ин­ство
~ 1) Anna Hildebrandt; 
~ 2) Гла­фи­ра Дмит­ри­ев­на Сереб­ря­ко­ва
83. 68. Нико­лай Фёдо­ро­вич (1812-9.11.1880)
Князь, гене­рал-адъ­ютант, гене­рал-от-артил­ле­рии, был началь­ни­ком артил­ле­рии дей­ству­ю­щей армии во вре­мя рус­ско-турец­кой вой­ны
(1812—1880) — гене­рал-адъ­ютант, гене­рал от артил­ле­рии, вос­пит-к Михайл. артил. учи­ли­ща, по окон­ча­нии оф. кл-в его был пере­ве­ден (1832) в батар. № 6 бата­рею лейб-гвар­дии 1-й артил­лер. бри­га­ды. В 1836 г. пору­чик М. отпра­вил­ся на Кав­каз и при­нял там уча­стие в воен. дей­стви­ях про­тив гор­цев (орд. свя­той Анны 3 сте­пе­ни с бант.), а в 1839 г. по прось­бе шаха пер­сид­ско­го был коман­ди­ро­ван в Пер­сию для руко­вод­ства устр-вом там тех­нич. артил­лер. зав-ний. По воз­вра­ще­нии из Пер­сии М. издал в 1844 г. «Пись­ма рус­ско­го из Пер­сии», живо обри­со­вы­ва­ю­щие тогдашн. состо­я­ние Пер­сии. В 1843 г. М. был назна­чен коман­ду­ю­щим легк. № 2 бата­ре­ей лейб-гвар­дии 2-й артил. бри­га­ды, в 1844 г. про­изв. в полк., в 1849 г. назн. коман­ду­ю­щим лейб-гвар­дии 2-й артил­лер. бри­га­дой, а в 1852 г. про­изв. в гене­рал-май­о­ры. Во вре­мя Вост. вой­ны М. коман­до­вал в Фин­лян­дии всей нахо­див­шей­ся там артил­ле­ри­ей. Затем М. коман­до­вал 4-й артил. диви­зи­ей и в 1860 г. по рас­стро­ен. здо­ро­вью оста­вил служ­бу с про­изв-вом за отли­чие по служ­бе в г.-л. В 1865 г. он вновь посту­пил на служ­бу и был назна­чен началь­ни­ком артил­ле­рии сна­ча­ла Вар­шав­ско­го, а в 1867 г. СПб. воен. окру­га. В 1870 г. М. был назна­чен гене­рал-адъ­ютан­том к Его Импе­ра­тор­ско­му Вели­че­ству, а в 1876 г. — началь­ни­ком артил­ле­рии дей­ству­ю­щей армии. За осо­бую рас-поря­дит-сть и боев. отли­чия М. был награж­ден орде­ном свя­то­го Геор­гия 3 сте­пе­ни, алм. зна­ка­ми с меч. к орде­ну свя­то­го Алек­сандра Нев­ско­го и чином гене­ра­ла от артил­лер. В 1879 г. он был назна­чен чл. воен.
~ (с 1853) София Вла­ди­ми­ров­на Мезен­це­ва (1825-1908), дочь Вла­ди­ми­ра Мезен­це­ва и гр. Веры Пет­ров­ны Зубо­вой
84.68. Дмит­рий Фёдо­ро­вич (1814-1837)
85.68. Иван Фёдо­ро­вич (1827-?)
Князь. Окон­чил Мор­ской кадет­ский кор­пус. В 1846 г. про­из­ве­ден в мич­ма­ны, но вско­ре пере­шел на граж­дан­скую служ­бу. В 1879 г. в чине дей­стви­тель­но­го стат­ско­го совет­ни­ка вышел в отстав­ку. князь. Стар­ший чинов­ник 3-й экс­пе­ди­ции III Отде­ле­ния. 
~ 1) гр. Аде­ла­и­да Алек­сандра Вик­то­ров­на де Шам­бо­ран (ум. 1860); 
~ 2) Оль­га Ива­нов­на Гри­бов­ская (ум. 1886)
86.68. Дани­ил Фёдо­ро­вич
хх.68. Вар­ва­ра Фёдо­ров­на (ум. 1842)
хх.68. Еле­на Фёдо­ров­на (ум. 1888)
87.70. Иппо­лит Игна­тий Баль­бин (1796-1867)
В 1829 г. был избран кобрин­ским меже­вым судьей, в 1830, 1834 и 1840 гг. — судьей грод­нен­ско­го меже­во­го апел­ля­ци­он­но­го суда. В 1856 г. ото­шел от дел в свя­зи с душев­ной болез­нью.
~ Julia Pachniewska
Aннa Кса­ве­рьев­на
~ (1837) Aleksander Vogt {Fogt}
88.72. Анто­ний (1788-?)
Штабс-капи­тан. Участ­ник напо­лео­нов­ских войн, был мно­го раз ранен.
89.72. Иван-Юрий (1798-1869, Виль­но)
~ 1) кнж. Алек­сандра Мария Мосаль­ская (1819-1858) (№105а), дочь кн. Доме­ни­ка Вале­ри­а­на (род. 1770);
~ 2) кнж. Веро­ни­ка Мосаль­ская (1824-1893), сест­ра его пер­вой жены
90.72. Ген­рих (1806-1852)
~ Joanna Suszynska
91.72. Миха­ил (1813-после 1839)
92.72. Мечи­слав (1818-после 1839)
93.72. Франц Сале­зий
94.72. Игна­тий
95.72. Адам
96.74. Анто­ний Вин­цен­тий (1799-?)
Штабс-рот­мистр. Участ­во­вал в подав­ле­нии Поль­ско­го вос­ста­ния 1830-1831 гг. Был ранен при штур­ме Пра­ги (пред­ме­стье Вар­ша­вы).
~ Julia Baranowska
97.74. Юрий Бер­нард (1802-?)
98.74. Иван Фад­дей Дидан (1804-?)
99.74. Алек­сандр Люд­гард (1808-?)
100.74. Онуф­рий Адольф
101.74. Боле­слав (1822-?)
~ Wilhelmina Rudomino
102.75. Кса­ве­рий Люци­ан (1811-1883)
~ Konstancja Wolska (ум. после 1863)
103.75. Юзеф Алек­сандр (1815-1867)
~ 1) Julia Niemczynowicz (ум.6.VII.1850); 
~ 2) (30.VII.1857) Kazimiera Strutynska (род. 1836)
104.75. Антон Доми­ни­ко­вич {Анто­ний Ста­ни­слав} (1821-1895)
+А.-Станислав кн. (1826,Гродно—,1869) Отстав­ной губерн­ский сек­ре­тарь. По рас­по­ря­же­нию Глав­но­го началь­ни­ка Запад­но­го края за <небла­го­на­деж­ность в поли­ти­че­ском отно­ше­нии и состав­ле­ние под­лож­ных про­ше­ний> выслан с семей­ством из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. Вме­сте с с ним под над­зо­ром нахо­ди­лась семья. Все полу­ча­ли посо­бие: он, жена и сест­ра по 15 копе­ек в сут­ки, на наем квар­ти­ры — 1 руб. 50 коп в месяц, каж­дый из детей по 7,5 коп в сут­ки и 75 коп <квар­тир­ных денег>. Атте­сто­вы­вал­ся как <чело­век дур­ной нрав­ствен­но­сти и небла­го­на­деж­ный в поли­ти­че­ском отно­ше­нии>, не пода­ю­щим надеж­ды на исправ­ле­ние и имев­шим вред­ное вли­я­ние на дру­гих сослан­ных в Хол­мо­го­ры, поэто­му реше­но пере­ве­сти в Мезень, куда отправ­лен 1864.12.12. Семей­ство оста­лось в Хол­мо­го­рах, так как не мог­ло сле­до­вать за ним из-за недо­стат­ка зим­ней одеж­ды. Летом 1865 нахо­дил­ся под след­стви­ем как обви­ня­е­мый по делу <о под­го­во­ре неко­то­рых лиц, нахо­див­ших­ся под над­зо­ром поли­ции в Мезе­ни, к буй­ствен­ным поступ­кам про­тив выслан­ных туда ксен­дзов и девиц Ваш­ков­ских, а так­же о нане­се­нии оскорб­ле­ния послед­ним>. В апре­ле 1866 г. он был сно­ва пере­ве­ден в Хол­мо­го­ры к семье, так как <в Мезе­ни для его семьи не было ни вра­ча, ни апте­ки. Сын Ван­да­лин закон­чил курс наук в двух­класс­ном Хол­мо­гор­ском при­ход­ском учи­ли­ще и про­дол­жал обу­че­ние в Архан­гель­ской губерн­ской гим­на­зии. Дочь Ками­лия учи­лась в Хол­мо­гор­ском учи­ли­ще для девиц, про­дол­жи­ла обу­че­ние в Архан­гель­ском жен­ском учи­ли­ще Бла­го­род­ных девиц. За обу­че­ние вре­мен­но пла­ти­ли най­ден­ные губер­на­то­ром част­ные бла­го­тво­ри­те­ли, а затем сам. В апре­ле 1869 г. осво­бож­ден от над­зо­ра поли­ции с пра­вом пере­ехать в Цар­ство Поль­ское. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Вар­ша­ву 3С:Доминик.Христоф.Антон-ча [инф.: Коно­но­ва Л.П.]
~ Helena Rejmer (ок. 1834-1909)
104а.75. Адольф Игна­тий (1822-1909)
105.75. Рому­альд Мак­си­ми­ли­ан (1826-?)
~ Wilhelmina Machcewicz
ххх.75. Мария Алек­сандра (1819-1858)
~ кн. Иван-Юрий Мосаль­ский (№89 в этой рос­пи­си)
106.77. Юзеф (1785-до 1819)
107.77. Шиман Вин­цен­тий Карл Яков (1786-1855)
В 1814 г. избран мин­ским меже­вым судьей, в 1826 г. — вилен­ский уезд­ный хорун­жий и пред­се­да­тель комис­сии по отво­ду земель, в 1844 г. — судья пин­ско­го уезд­но­го суда.
~ Genowefa Bylewska
вто­рая ветвь 
42.36. Кса­ве­рий (ум. 1787)
шеф пехот­но­го пол­ка (1775) Сын его Иосиф, шеф 6-гo пол­ка литов­ской пехо­ты, вос­пи­тан­ный в Пари­же, имен­но о нем ска­за­но, что «и в Пари­же не сде­ла­ют из овса риса»; пото­му что был не толь­ко глуп, но мно­го блуд­лив по жиз­ни. Умер без­дет­ным. На нем закон­чи­лась муж­ская линия Мас­саль­ских. 
~ (1780) кн. Юзе­фа Рад­зи­вилл (*1762); (~ ~ Михал Грабовский,конюший вели­кий литов­ский).
хх.36. Еле­на Апо­ло­ния (1763—1815)
~ 1) фран­цуз­ский ари­сто­крат Кароль Юзеф Эмма­ну­эль де Лигне, 
~ 2) с 1792 года под­ко­мо­рий вели­кий корон­ный Вин­цент Потоц­кий (1740—1825).
27 коле­но
108.78. Эдвард Фома Рай­мунд { Edward Tomasz Rajmund Wareg } (1799 — 28.6.1879, Бель­гия)
мему­а­ры выха­ван­ца Полац­кай езуіц­кай ака­д­эміі Эдвар­да Тама­ша Масаль­ска­га (1799–1879), вядо­ма­га пісь­мен­ніка, аўта­ра “пер­ша­га айчын­на­га сацы­яль­на­га рама­на” “Пан Пад­століч” (у 5 тамах на поль­скай мове ў 1831–1833, у 4 тамах у перак­лад­зе на рус­кую мову — 1833–1834).
Э. Масаль­скі вучы­ў­ся ў Полац­ку з 1816 года і да закрыц­ця Ака­д­эміі ў 1820-ым. Разам з ім тут зна­ход­зілі­ся і два яго род­ныя бра­ты — малод­шыя Караль і Юзаф. Апош­ні вядо­мы сучас­ным гісто­ры­кам літа­ра­ту­ры як аўтар паэтыч­на­га збор­ніка “Паэзія”. Пас­ля закрыц­ця полац­кай Alma mater Э. Масаль­скі накіра­ваў­ся ў Вілен­скі універ­сіт­эт. Параў­ноў­ва­ю­чы гэтыя дзве ўста­но­вы, аўтар мему­а­раў адзна­чаў больш сучас­ны ўзро­вень выкла­дан­ня ў Віль­ні, аднак пад­кр­эс­лі­ваў, што ў Полац­ку існа­ва­ла пры­ваб­ная мараль­ная атма­сфе­ра як сярод студ­эн­таў, так і выклад­чы­каў. Менавіта ў рэак­цыі на дэма­ралі­за­цыю ака­д­эміч­на­га ася­род­ка Віль­ні Э. Масаль­скі бачыў пры­чы­ну ствар­эн­ня філар­эц­ка-філа­мац­кіх супо­лак. Масаль­скія пры­ня­лі акты­ў­ны ўдзел у гэтых нефар­маль­ных струк­ту­рах і неў­за­ба­ве тра­пілі ў эпі­ц­энтр пад­зе­яў, звя­за­ных з ура­да­вым перасле­дам філа­мац­кай молад­зі. Не зва­жа­ю­чы на сваю шчыль­ную заан­га­жа­ва­на­сць у гіста­рыч­ных хва­ля­ван­нях у Віль­ні, Э. Масаль­скі пад­кр­эс­лі­вае вялі­кае зна­ч­энне досве­ду і сяброўскіх сувя­зяў, набы­тых ім у Полац­ку, зга­д­ва­ю­чы з асаб­лі­вым лірыз­мам гэты перы­яд свай­го жыц­ця. Сярод полац­кіх студ­эн­таў, якія ў адзін час вучы­лі­ся з аўта­рам мему­а­раў і вызна­чалі­ся сваі­мі здоль­на­сця­мі, назы­ва­юц­ца імё­ны Дана­та Жаброўска­га, Кан­стан­тыя Сер­бі­но­ві­ча, Пят­ра Елья­ш­э­ві­ча, Гаўд­эн­тыя Шапя­леві­ча і Яна Баршчэўскага.Браты Масаль­скія пад прат­эк­цы­яй сяс­цёр прэфек­та ксян­дза-езуіта Снар­ска­га, непа­ср­эд­на­га кіраўніка наву­чаль­на­га пра­ц­э­су ў Ака­д­эміі, і жон­кі свай­го зна­ё­ма­га, нагляд­чы­ка полац­кіх вод­ных камуніка­цый на Дзвіне Хве­да­ра Масаль­ска­га, аргані­за­валі “тан­ца­валь­ны гур­ток”. Ад імя шаноў­най пані Масаль­скай для наву­чан­ня тан­цам былі запро­ша­ны пала­чан­кі, жон­кі мяс­цо­ва­га чыноўніцтва з доч­ка­мі, а так­са­ма мяс­цо­выя нем­кі-куп­чы­хі. Гэтыя заканс­піра­ва­ныя з ува­гай на стро­гі езуіц­кі кан­троль балі зай­мелі вялікую папу­ляр­на­сць сярод полац­кіх студ­эн­таў. Балі былі зрэ­шты над­звы­чай пры­стой­ныя і сці­плыя, пад час пас­ту яны каса­валі­ся ўво­гу­ле. Пары паваж­на тан­ца­валі пад фарт­эпія­на. На агуль­ныя склад­кі лад­зіў­ся пача­сту­нак: звы­чай­на ў міз­эр­най коль­кас­ці віно, а так­са­ма гар­ба­та і здо­ба.
Окон­чил Вилен­ский уни­вер­си­тет. Изве­стен в лите­ра­ту­ре как автор мно­гих талант­ли­вых произведений.urzędnik kancelarii Ministerstwa Finansów Cesarstwa Rosyjskiego 1832-1834, członek sądu granicznego guberni mińskiej 1838, asesor kolegialny 1841;
Edward Tomasz Rajmund Wareg Massalski (ur. 23 września 1799 w Rudawce k. Nieświeża, zm. 28 czerwca 1879 w Louvain[1]) – polski pisarz, publicysta klasycyzmu.
Pochodził z rodziny książęcej Massalskich. Był synem Onufrego Warega i Katarzyny z Korbutów. Miał brata Józefa. Podczas studiów w Wilnie należał do Zgromadzenia Filaretów. 18 sierpnia 1830 r. ożenił się z Pauliną Nowosielską. W 1832 r., wskutek rozczarowania upadkiem powstania listopadowego, wyjechał do Petersburga. Następnie przebywał na Wołyniu. Stamtąd powrócił do kraju. Osiadł w Warszawie prowadząc działalność publicystyczną na łamach tamtejszych gazet. Głównym dziełem Massalskiego była, pomyślana jako kontynuacja Pana Podstolego Ignacego Krasickiego, po­wieść Pan Podstolic, albo czym jesteśmy, czym być mo­żemy (1833), podejmująca aktualną proble­matykę społeczną i ekonomiczną. Pozostawił także po sobie pamiętnik z lat 1799-1853 (wydany częściowo w zbiorze Z filareckiego świata w 1924 r.).
~ (1830) Paulina Nowosielska
109.78. Людвик Юзеф Игна­тий (1800-1840/1845)
Офи­цер рос­сий­ских войск
вядо­мы сучас­ным гісто­ры­кам літа­ра­ту­ры як аўтар паэтыч­на­га збор­ніка “Паэзія”. 
~ N Owsiana
ххх.78. Salomea (*Godlewszczyzna ok. 1806)
~ Robert Rogowski
110.78. Ген­рих Карл Викен­тий (22.1.1810-2.5.1861, Минск)
~ (17.2.1843, Минск) Magdalena Nowosielska (1812 (1818?)-16.11.1844, Минск Литов­ский), ojciec: Antoni Nowosielski; matka: Katarzyna Mależin (?).
111.82. Сер­гей Фёдо­ро­вич (16.02.1855–16.12.1891)
Выпуск­ник Импе­ра­тор­ско­го учи­ли­ща пра­во­ве­де­ния 1876 г. (37-й выпуск), XII клас­сом. Слу­жил в Мини­стер­стве ино­стран­ных дел, вице-кон­сул в Пари­же. Надвор­ный советник.Российский вице-кон­сул в Пари­же
~ бар. Мария Вла­ди­ми­ров­на Мел­лер-Зако­мель­ская (1861-1907)(21.10.1861, Петер­бург — 
26.08.1907, Ямбург Санкт-Петер­бург­ской губ.). Пра­во­слав­ная. В заму­же­стве кня­ги­ня. Попе­чи­тель­ни­ца Санкт-Петер­бург­ско­го 2-го убе­жи­ща и ноч­леж­но­го при­ю­та для детей обще­ства «Ясли» (1902). Была совла­де­ли­цей Кыштым­ско­го гор­но­го окру­га на Ура­ле.
112.83. Вла­ди­мир Нико­ла­е­вич (1860-1940, Париж)
Гене­рал-лей­те­нант, кава­лер орде­на Св.Станислава31.10.1860 г. — 10.04.1940 г., Париж, Фран­ция
Пра­во­слав­ный. Женат, сын (на 1905). Обра­зо­ва­ние: Паже­ский кор­пус (1880, 1-й раз­ряд, из камер-пажей под­по­ру­чи­ком в 8-ю кон­но-артил­ле­рий­скую бата­рею). Чины: всту­пил в служ­бу (1.09.1878), под­по­ру­чик (Выс. пр. 8.08.1880), пра­пор­щик гвар­дии (ст. 6.08.1881), под­по­ру­чик гвар­дии (ст. 30.08.1884), пору­чик гвар­дии (ст. 13.04.1886), штабс-капи­тан гвар­дии «за отли­чие по служ­бе» со ст. 30.08.1893 (Выс. пр. 1893), капи­тан гвар­дии «за отли­чие по служ­бе» со ст. 2.04.1895 (Выс. пр. 1895), пол­ков­ник (ст. 6.12.1897), гене­рал-май­ор со ст. 6.12.1905 (1905), гене­рал-май­ор Сви­ты (Выс. пр. 1906), гене­рал-лей­те­нант со ст. 6.12.1909 (Выс. пр. 1909), гене­рал от артил­ле­рии (18.10.1913). Про­хож­де­ние служ­бы: в 8-й кон­но-артил­ле­рий­ской бата­рее (1880-?), коман­дир 5-й бата­реи Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (6.12.1897-7.02.1898), коман­дир 1-й бата­реи Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (7.02.1898-16.04.1901), в рас­по­ря­же­нии Глав­но­го артил­ле­рий­ско­го управ­ле­ния (16.04.1901-26.11.1902), коман­дир 1-го диви­зи­о­на Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (29.11.1902-4.06.1904), коман­ду­ю­щий 73-й артил­ле­рий­ской бри­га­дой (4.06.-25.09.1904), коман­ду­ю­щий Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­дой (25.09.1904-6.12.1905), коман­дир Гвар­дей­ской кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды (6.12.1905-24.01.1909), началь­ник артил­ле­рии Гре­на­дер­ско­го кор­пу­са (24.01.1909-6.02.1910), началь­ник артил­ле­рии 1-го армей­ско­го кор­пу­са (6.02.-24.07.1910), инспек­тор артил­ле­рии 1-го армей­ско­го кор­пу­са (24.07.1910-после 1.07.1913), 18.10.1913 вышел в отстав­ку. С нача­лом Пер­вой миро­вой вой­ны 24.7.1914 опре­де­лен из отстав­ки с назна­че­ни­ем и.д. инспек­то­ра артил­ле­рии I АК.Участвовал в похо­де в Восточ­ную Прус­сию и боях в Поль­ше. 22.4.1916 назна­чен инспек­то­ром артил­ле­рии 7-й армии ген. Д.Г. Щер­ба­че­ва. 9.12.1916 за под­го­тов­ку и руко­вод­ство артил­ле­ри­ей армии награж­ден орде­ном Св. Геор­гия 4-й сте­пе­ни. После того как Щер­ба­чев при­нял коман­до­ва­ние над арми­я­ми Румын­ско­го фрон­та, М. 22.4.1917 занял при нем пост инспек­то­ра артил­ле­рии фрон­та. Оста­вал­ся на посту до кон­ца вой­ны. 24.3.1918 уво­лен в запас.
Награ­ды: С3 (Выс. пр. 1889), А3 (Выс. пр. 1893), С2 (Выс. пр. 1896), А2 (Выс. пр. 1899), Выс. бла­го­во­ле­ние (Выс. пр. 1902), В4 (Выс. пр. 1903), С1 (Выс. пр. 1912). 
Ино­стран­ные награ­ды: коман­дор­ский крест румын­ско­го орде­на Звез­ды (1899).
Про­чие све­де­ния: Вла­ди­мир Нико­ла­е­вич в 1895 году при­об­рел дом в Санкт-Петер­бур­ге на углу Надеж­дин­ской и Сапёр­но­го и уча­сток непо­да­ле­ку, будучи на тот момент штабс-капи­та­ном лейб-гвар­дии Кон­но-артил­ле­рий­ской бри­га­ды. В 1919 пере­ехал на Север Рос­сии. Участ­ник Бело­го дви­же­ния, с 18.11.1919 по 20.4.1920 являл­ся началь­ни­ком артил­ле­рии Мур­ман­ско­го фрон­та. После пора­же­ния белых армий уехал в эми­гра­цию; пред­се­да­тель Обще­ства вза­и­мо­по­мо­щи офи­це­ров лейб-гвар­дии Кон­ной артил­ле­рии в Пари­же. Скон­чал­ся в 1940 году в Пари­же. 
~ (1895) София Алек­сан­дров­на Дмит­ри­е­ва (1861, Одес­са — 1935, Париж), дочь Алек­сандра Демья­но­ви­ча Дмит­ри­е­ва и Ели­за­ве­та Ком­ста­ди­ус.
ххх.83. Вера Нико­ла­ев­на (1854-1897)
~ Апол­лон Васи­лье­вич При­сел­ков
ххх.83. Ели­за­ве­та Нико­ла­ев­на (1858-1872)
113.85(2). Фёдор Ива­но­вич (1875-?)
114.85(2). Пётр Ива­но­вич (1876-?)
ххх.85(2). Оль­га Ива­нов­на
~ Вик­тор Кон­стан­ти­но­вич Неча­ев
ххх.85(2). Еле­на Ива­нов­на
115.87. Нико­лай Кази­мир (1838-?)
116.89. Бро­ни­слав Силь­ве­стрий (1837-1900)
От пер­во­го бра­ка
~ 1) Olga Zachwatowicz (ум. 27.VII.1867); 
~ 2) Wanda Zychlinska
ххх.89. Юзе­фа (1835-1898)
ххх.89. Эми­лия (1839-1906)
117.89. Вла­ди­слав Анс­гар Бла­жей (1859-1932, Вар­ша­ва)
От вто­ро­го бра­ка. Вла­ди­слав Ива­но­вич Мас­саль­ский, иной вари­ант Масаль­ский, (польск. Władysław Massalski, родил­ся 30 января1859 года в Вилен­ской губернии[1] — умер 24 нояб­ря 1932 г. в Вар­ша­ве, Поль­ша) — князь, бота­ник, сель­ско­хо­зяй­ствен­ный дея­тель, гео­граф, путе­ше­ствен­ник и иссле­до­ва­тель Кав­ка­за и Сред­ней Азии. Вла­ди­слав Ива­но­вич Мас­саль­ский успеш­но окон­чил физи­ко-мате­ма­ти­че­ский факуль­тет Санкт-Петер­бург­ско­го уни­вер­си­те­та по есте­ствен­но­му отде­ле­нию. Основ­ным объ­ек­том его инте­ре­сов, одна­ко, были агро­тех­но­ло­гии, гид­ро­ло­гия и гео­гра­фия. Мас­саль­ский внес важ­ный вклад в изу­че­ние и эко­но­ми­че­ское раз­ви­тие Цен­траль­ной Азии. Зани­мал­ся вопро­са­ми хлоп­ко­вод­ства и повы­ше­ни­ем уров­ня садо­вод­ства в ази­ат­ских реги­о­нах Рос­сий­ской импе­рии. Был спе­ци­а­ли­стом осво­е­ния степ­ных земель. Будучи про­фес­со­ром Таш­кент­ско­го уни­вер­си­те­та, нахо­дил­ся во гла­ве про­во­ди­мых аграр­ных, гео­гра­фи­че­ских и бота­ни­че­ских иссле­до­ва­ни­ий Турк­ме­ни­ста­на, Таджи­ки­ста­на, Казах­ста­на и Кав­каз­ско­го реги­о­нов. За моно­гра­фию по иссле­до­ва­нию Казах­ста­на («Тур­ке­стан­ский край», 1913, Петер­бург ) Мас­саль­ский был награж­дён в 1914 году золо­той меда­лью им. П. П. Семё­но­ва Рус­ско­го гео­гра­фи­че­ско­го обще­ства. В 1922 году Вла­ди­слав Мас­саль­ский в рам­ках репа­три­а­ции поля­ков выехал в Поль­шу, где был избран пред­се­да­те­лем поль­ско­го гео­гра­фи­че­ско­го обще­ства. В. Мас­саль­ский оста­вил мно­го­чис­лен­ные тру­ды и науч­ные пуб­ли­ка­ции по вопро­сам, каса­ю­щим­ся Цен­траль­ной Азии. Автор мно­гих ста­тей в Энцик­ло­пе­ди­че­ском сло­ва­ре Брок­гау­за и Ефро­на.
118.90. Иосиф Ген­ри­хо­вич (1841-?)
1891-1903 — испол­ня­ю­щий обя­зан­но­сти Мос­ков­ско­го нота­ри­уса Пав­ла Алек­се­е­ви­ча Соко­ло­ва
119.90. Ста­ни­слав (1852-?)
119а.91. Фран­ци­шек
119б.96. Кон­стан­тин
120.102. Ежи Конрад (1835-до 1862)
121.102. Кароль Фран­ци­шек (1839-1863)
17 жніў­ня ў Слоні­ме ля ста­ро­га моста праз Малы Агін­скі канал быў рас­стра­ля­ны Караль Масаль­скі, дзяд­зь­ка вядо­ма­га архе­о­ла­га і засна­валь­ніка кра­яз­наў­ча­га музея Іосі­фа Ста­броўска­га, які паз­ней дамог­ся ўста­ля­ван­ня на мес­цы пака­ран­ня родзі­ча кры­жа (на жаль, не заха­ваў­ся). Масаль­скі быў пры­га­во­ра­ны да смер­ці не толь­кі за дзе­ян­ні са збро­яй у руках супра­ць расей­цаў, але і за ўдзел у паве­шан­ні стар­шы­ні мяст­эч­ка Азяр­ні­цы Макар­э­ві­ча, які даносіў на паўстан­цаў.
122.102. Кса­ве­рий (1840-1917, Москва)
~ (1873) Idalia Paplinska (ум. 1920, Виль­но)
123.102. Эдвард Заха­рий (1847-1916)
~ Ewelina Wagl-Swiderska (1855-1927)
124.102. Роман Кон­стан­тин (1849-1863)
125.102. Анто­ний (1852-1890)
126.103. Юзеф Анто­ний Алек­сандр (1840-1862)
127.103. Алек­сандр Рудольф (1845-1917, Москва)
ххх.103. Юлия Ауре­лия (1841-1865)
~ Antoni Suchocki
128.104. Ван­да­лин Анто­но­вич (1854-1903)
11 лет выслан с отцом из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Вар­ша­ву 1С:Антон.Доминик.Христоф-ча
~ Julia Suchocka (ок. 1861-1924), дочь №127а в этой рос­пи­си.
129.104. Витольд Анто­но­вич (1859-1928, Вар­ша­ва)
(1860—,1869) 4 лет выслан с отцом из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Вар­ша­ву 2С:Антон.Доминик.Христоф-ча
~ Leokadia Jurczynska (ок. 1873-1945)
130.104. Вац­лав (1861, Грод­но — 1900, Вар­ша­ва)
(1862—,1869) 2 лет выслан с отцом из Грод­но на житель­ство под стро­гий над­зор поли­ции в Архан­гель­скую губ. С 4.09.1864 отбы­вал нака­за­ние в Хол­мо­го­рах. 6.07.1869 отправ­лен вме­сте с семьей в Вар­ша­ву 
Капи­тан рос­сий­ских войск
131.104. Кази­мир (ум. 1871, Вар­ша­ва)
131а.104. Анто­ний (1871, Вар­ша­ва — 1942, Вар­ша­ва)
~ Bronislawa Stan (ок. 1873-1941, Вар­ша­ва)
131б.104. Бро­ни­слав (1874-1954)
~ (с 1909) Eugenia Eufemia Zofia Modzelewska (1885-1965)
ххх.104. Ками­ла (1856-1925, Вар­ша­ва)
Ками­лия учи­лась в Хол­мо­гор­ском учи­ли­ще для девиц, про­дол­жи­ла обу­че­ние в Архан­гель­ском жен­ском учи­ли­ще Бла­го­род­ных девиц. 
~ Edward Kozicki
132.107. Цеза­рий Авгу­стин Мав­ри­кий (1824-?)
28 коле­но
133.108. Щес­ный Бог­дан (30.5.1831-?)
134.108. Сте­пан (27.12.1833-?)
ххх.108. Katarzyna (*1835)
ххх.108. Helena (*Mińsk 27.X.1836)
ххх.108. Justyna (*1838)
135.108. Роман (1841-?)
136.108.Урбан (1844-?)
~ (8.9.1886, Львов) гр. Maria Dzieduszycka (1854, Львов — 1904, Львов)
137.110. Иван Фома (1844-после 1930, Познань)
138.111. Фёдор Сер­ге­е­вич (1880-1905)
Погиб во вре­мя Рус­ско-япон­ской вой­ны в Ман­чжу­рии.
139.112. Нико­лай Вла­ди­ми­ро­вич (1896, Петер­бург — 1944)
~ 1) (1919) кнж. Еле­на Эспе­ров­на Бело­сель­ская-Бело­зер­ская (род. 1901), раз­ве­де­ны; 
~ 2)(1930) Еле­на Ефре­мов­на Сло­ним (1900, Петер­бург — 1975, Шве­ция)
140.116. Евге­ний Бро­ни­сла­во­вич {Eugeniusz Stanislaw} (05.11.1865 — 11.X.1914)
Пра­во­слав­ный. Общее обра­зо­ва­ние полу­чил дома. В служ­бу всту­пил 11.10.1882. Окон­чил Вилен­ское пехот­ное юнкер­ское учи­ли­ще. В офи­це­ры про­из­ве­ден в 105-й пех. Орен­бург­ский полк. Под­по­ру­чик (ст. 01.09.1886). Пору­чик (ст. 01.09.1890). Штабс-Капи­тан (ст. 06.12.1898). Окон­чил Нико­ла­ев­скую ака­де­мию Ген. шта­ба (2 кл. по 1-му раз­ря­ду). Капи­тан (ст. 06.05.1900). Коман­до­вал ротой (2 г. 1 м.); бата­льо­ном (4 г. 3 м.). Под­пол­ков­ник (ст. 26.02.1904). Участ­ник рус­ско-япон­ской вой­ны 1904-05. Был ранен. 26.02.1904 Мас­саль­ский князь – капи­тан 120-го пехот­но­го Сер­пу­хов­ско­го пол­ка про­из­во­дит­ся за отли­чие по служ­бе в под­пол­ков­ни­ки с пере­во­дом в 3-й гре­на­дер­ский Пер­нов­ский полк (из № 698). 8.06.1904 Мас­саль­ский князь – под­пол­ков­ник 3-го гре­на­дер­ско­го Пер­нов­ско­го пол­ка пере­во­дит­ся в 219-й пехот­ный Юхнов­ский полк (из № 715). 16.02.1906 Мас­саль­ский (князь) – под­пол­ков­ник 221-го пехот­но­го Тро­иц­ко-Сер­ги­ев­ско­го пол­ка пере­во­дит­ся в 3-й гре­на­дер­ский Пер­нов­ский полк (из № 803).
23.01.1911 Мас­саль­ский (князь) – под­пол­ков­ник 3-го гре­на­дер­ско­го Пер­нов­ско­го пол­ка про­из­во­дит­ся на вакан­сии в пол­ков­ни­ки с пере­во­дом в 1-й лейб-гре­на­дер­ский Ека­те­ри­но­слав­ский полк (из № 1058). Из вос­по­ми­на­ний Рербер­га: …коман­дир 2-го бата­льо­на под­пол­ков­ник князь Масаль­ский Евге­ний Федо­ро­вич. Сред­не­го роста, хоро­шо сло­жен­ный, креп­кий, с умным поро­ди­стым лицом, орли­ным носом и ост­ры­ми гла­за­ми, все­гда бод­рый и кор­рект­ный, пре­крас­но вос­пи­тан­ный, хоро­шо начи­тан­ный, князь Масаль­ский про­из­во­дил отлич­ное впе­чат­ле­ние… У кня­зя Масаль­ско­го был непри­ят­ный харак­тер, кото­рый осо­бен­но выяв­лял­ся вслед­ствие уязв­лен­но­го, по мое­му мне­нию, само­лю­бия… В свое вре­мя он был в Ака­де­мии Гене­раль­но­го Шта­ба, но окон­чить ее по пер­во­му раз­ря­ду ему не уда­лось. В то вре­мя, когда его това­ри­щи по Ака­де­мия, несо­мнен­но менее спо­соб­ные чем он, вышли в гене­раль­ный штаб и были пол­ков­ни­ка­ми гене­раль­но­го шта­ба, он дол­жен был пре­бы­вать в долж­но­сти коман­ди­ра бата­льо­на. Вот поче­му он отно­сил­ся к служ­бе с неко­то­рой горе­чью и озлоб­ле­ния. Пол­ко­во­го пат­ри­о­тиз­ма у него не было, я бы ска­зал даже более – он Пер­нов­ско­го пол­ка не любил и ста­рал­ся в пол­ку лишь в той сте­пе­ни, насколь­ко это было выгод­но ему лич­но…
Пол­ков­ник (ст. 06.12.1910). На 01.03.1914 в 1-м л-гре­над. Ека­те­ри­но­слав­ском пол­ку. При про­ве­де­нии моби­ли­за­ции назна­чен коман­ди­ром 209-го пехот­но­го Бого­род­ско­го пол­ка (2-й оче­ре­ди, раз­вер­ты­вал­ся из кад­ра 1-го л-гре­над. Ека­те­ри­но­слав­ско­го пол­ка). Полк в соста­ве 53-й пехот­ной диви­зии участ­во­вал в похо­де в Вост. Прус­сию в 08.-09.1914. В теле­грам­ме дежур­но­го гене­ра­ла шта­ба 1-й армии Крю­ге­ра в штаб Севе­ро-Запад­но­го фрон­та от 01.10.1914 зна­чит­ся про­пав­шим без вести.
Чины: на 1 янва­ря 1909г. — 3-й гре­на­дер­ский Пер­нов­ский Коро­ля Фри­дри­ха-Виль­гель­ма IV полк, под­пол­ков­ник. Награды:Св. Анны 3-й ст. с меча­ми и бан­том (1904). Св. Вла­ди­ми­ра 4-й ст. с меча­ми и бан­том (1905). Св. Ста­ни­сла­ва 2-й ст. (1912).
Источники:(информация с сай­та www​.grwar​.ru)
Спи­сок пол­ков­ни­кам по стар­шин­ству. Состав­лен по 01.03.1914. С-Петер­бург, 1914
РГВИА Ф.2106. Оп.2. Д.34. Л.497. Инфор­ма­цию предо­ста­вил С. Жеб­ров­ский­Пол­ков­ник рос­сий­ских войск26.02.1904
~ Helena Ulan-Maliuszycka
ххх.116. Мария (21.1.1863-30.3.1915)
~ 1) Mariusz Kostrowicki;1855-1905 , 
~ 2) dnia 23 XI 1906 Адам Lenkiewicz
141.117. Алек­сандр (1891, Петер­бург — ?)
ххх.117. Яни­на (1895-1979)
~ 1) N Кед­ров;
~ 2) Franciszek Korwin-Piotrowski
ххх.122. Zofia (ок.1891-1969)
~ (1913) Konstanty Karol Eugeniusz von Staden (1872-1952)
142.123. Вла­ди­слав (1877-1948)
~ Maria Ilnicka (1890-1922)
ххх.123. Аме­лия (1896-1968)
~ Marcin Krawczynski (1879-1952)
143.129. Ван­да­лин Кази­мир (род. 1915, Вар­ша­ва)
~ 1) (1936; раз­ве­де­ны] бар. Jolanta Szoege-Manteuffel (1912, Рига — 1986, Вар­ша­ва); 
~ 2) (1973) Halina Reszke (4.IV.1923 — 28.X.1995, Вар­ша­ва)
ххх.129. Ядви­га Агне­ш­ка (род. 1914)
~ Tadeusz Salski (1910-1981)
144.131а. Ста­ни­слав (1899, Вар­ша­ва — 1941, кон­цен­тра­ци­он­ный лагерь Освен­цим)
Кон­сул Поль­ши в Вашинг­тоне
~ Maria Poplawska (1904-1983, Вар­ша­ва)
ххх.131а. София (1900-1989)
~ (1921) Stanislaw Zakrzewski (1885-1965)
145.131б. Януш Вик­тор (1910-1994)
~ 1) (1936; раз­ве­лись в 1948) Kystyna Stefania Boska (1911-1968); 
~ 2) (гражд.) Irena Dramowicz (ок.1920 — 20.I.1986, Лон­дон); 3) (гражд.) (1994) Jadwiga Broniarek (род. 2.VII.1926)
ххх.131б. Юлия Ефи­мия (род. 1913, Вар­ша­ва)
~ (1934) Witold Zuchowicz (1895-1975)
29 коле­но
146.137. Зди­слав (1898, Вар­ша­ва — 21.8.1920)
†w bitwie pod Mdzewem k. Ciechanowa 
147.139. Leopold Ramwold Michael (род. 1938, Бер­лин)
~ 1966 брак: ♀ Кер­стин Бир­ги­та Оль­сон (Мосаль­ская) [Оль­сон] р. 1942
ххх.142. Али­сия (род. 1912)
~ Regis Phily (ум. 1989)
148.142. Мари­ан (1917-1942)
Носил имя Иппо­лит Яст­р­жемб­ский
ххх.142. Юлия (1919-1991)
~ (1938) Jozef Tumilowicz (род. 1900)
ххх.144. Бар­ба­ра (1927-1980)
ххх.144. Эльж­бе­та (1930, Вашинг­тон — 1982, Вар­ша­ва)
М. Kazimierz Gutkowski
149.145(1). Кшиштоф Доме­ник Анто­ний Бро­ни­слав (род. 1939)
~ (1961) Teresa Maria Zofia Kulpinska (род. 1941)
29 коле­но
ххх.146(1). Анна (род. 1940)
~ (1965) Marc Cendrier
ххх.146(1). Мони­ка (род. 1947)
~ (1969; раз­ве­де­ны) Ryszard Dobrowolski
150.147. Michael Niclas Erik (род. 1966)
ххх.147. Бир­ги­та Эли­за­бе­та (Еле­на) Мосаль­ская р. 1971
151.149. Хуберт Доме­ник (род. 1976)
Мас­саль­ский Вла­ди­мир Ива­но­вич (1874-1943) – автор исто­ри­ко-ста­ти­сти­че­ско­го очер­ка «Боль­шая Кине­шем­ская Ману­фак­ту­ра», в кото­ром отра­же­на исто­рия созда­ния вичуг­ски­ми куп­ца­ми Н. Разо­рё­но­вым и М. Кор­ми­ли­цы­ным пря­диль­ной фаб­ри­ки в Томне (Кинеш­ма). Воз­мож­но, так­же явля­ет­ся авто­ром юби­лей­но­го изда­ния «Това­ри­ще­ства ману­фак­тур И. Коно­ва­ло­ва с сыном» (1912). В.И. Мас­саль­ский рабо­тал под непо­сред­ствен­ным руко­вод­ством А.И. Коно­ва­ло­ва как в Бир­же­вом коми­те­те в Москве (в каче­стве сек­ре­та­ря), так и во Вре­мен­ном пра­ви­тель­стве в Петер­бур­ге (в каче­стве това­ри­ща мини­стра тор­гов­ли и про­мыш­лен­но­сти). С боль­шой долей веро­ят­но­сти, сыном В.И. Мас­саль­ско­го явля­ет­ся выда­ю­щий­ся совет­ский актёр и педа­гог Павел Мас­саль­ский.
МАС­САЛЬ­СКИЙ Вла­ди­мир Ива­но­вич. Князь. Вес­ной 1924 —аре­сто­ван по обви­не­нию «в контр­ре­во­лю­ци­он­ной дея­тель­но­сти», при­го­во­рен к заклю­че­нию в конц­ла­герь и 6 июля отправ­лен в Соло­вец­кий лагерь осо­бо­го назна­че­ния, рабо­тал там эко­но­ми­стом в Управ­ле­нии. В июле 1925 — к Е. П. Пеш­ко­вой обра­тил­ся за помо­щью Борис Васи­лье­вич Ави­лов, соци­ал-демо­крат, обще­ствен­ный и поли­ти­че­ский дея­тель.
<8 июля 1925>
«Мно­го­ува­жа­е­мая Ека­те­ри­на Пав­лов­на.
Сно­ва обра­ща­юсь к Вам с прось­бой по делу мое­го дру­га Вл<адимира> Ив<ановича> Мас­саль­ско­го. 6 июля его экс­трен­но высла­ли в Солов­ки, не дав сви­да­ния с семьей, и без вся­ких вещей и денег. Очень про­шу Вас ока­зать содей­ствие, что­бы его сыну Пав­лу Влад<имировичу>Массальскому воз­мож­но ско­рее раз­ре­ши­ли сви­да­ние и пере­да­чу вещей и денег.
П. Г. Сми­до­вич обе­щал под­дер­жать хода­тай­ство жены о част­ной амни­стии. Нуж­но ли адре­со­вать хода­тай­ство во ВЦИК или в ЦИК СССР?
Искренне ува­жа­ю­щий Вас Б. В. Ави­лов.
В июне 1926 — Борис Васи­лье­вич Ави­лов вновь обра­тил­ся за помо­щью к Е. П. Пеш­ко­вой.
<30 июня 1926> «Москва, 30 июня 1926
Глу­бо­ко­ува­жа­е­мая Ека­те­ри­на Пав­лов­на
Дочь В. И. Мас­саль­ско­го пода­ла в ГПУ офиц<иальное> заяв­ле­ние, в кото­ром про­сит сооб­щить, поче­му ему не раз­ре­ша­ют выехать из Солов­ков, хотя еще в декаб­ре состо­я­лось поста­нов­ле­ние об амни­стии (ему дано – 6).
Перед Пас­хой я послал пись­мо Зам<естителю> Предс<едателя> ГПУ Три­лис­се­ру (как зна­ко­мо­му по сов­мест­ной рабо­те в пар­тии б<ольшеви>ков), где про­сил раз­ре­шить Мас­саль­ско­му при­е­хать в Моск­ву. К пись­му при­ло­же­но заяв­ле­ние на имя Пре­зи­ди­у­ма ВЦИК, копию кото­ро­го при­ла­гаю. Дано ли дви­же­ние заяв­ле­нию?
Но вме­сто удо­вле­тво­ре­ния моей прось­бы Мас­саль­ско­му не раз­ре­ша­ют даже вос­поль­зо­вать­ся амни­сти­ей, предо­став­лен­ной еще в декаб­ре.
Не пони­маю, в чем дело. Раз­ве ГПУ может отме­нить поста­нов­ле­ние Презид<иума> ВЦИК об амни­стии?
Нель­зя ли хотя бы уско­рить раз­ре­ше­ние дела. Со вре­ме­ни поста­нов­ле­ния об амни­стии про­шло более 8 м<есяцев>, а со вре­ме­ни мое­го послед­не­го про­ше­ния 2 меся­ца
С искрен­ним ува­же­ни­ем Б. Ави­лов.
Масаль­ская Гали­на Ива­нов­на, р. 16 апр. 1894. В эми­гра­ции в США. Ум. 15 мар. 1981. /577/ 
Масаль­ская-Рома­нов­ская кня­ги­ня Евге­ния А. В эми­гра­ции во Фран­ции. Ум. до 1991. /177/ 
Масаль­ский Вени­а­мин Вла­ди­ми­ро­вич. Пол­ков­ник. Во ВСЮР и Рус­ской Армии в желез­но­до­рож­ной охране до эва­ку­а­ции 
Кры­ма. Эва­ку­и­ро­ван из Сева­сто­по­ля на транс­пор­те «Кор­ни­лов». /4–66/ 
Масаль­ский Геор­гий Алекс. Хаба­ров­ский кадет­ский кор­пус 1911, Ели­са­вет­град­ское кава­ле­рий­ское учи­ли­ще 1913. Штабс-
рот­мистр При­мор­ско­го дра­гун­ско­го пол­ка. Рас­стре­лян боль­ше­ви­ка­ми 1918 в рай­оне Моги­лев-Смо­ленск. /344; 661/ 
Масаль­ский Гри­го­рий. Кадет Хаба­ров­ско­го кадет­ско­го кор­пу­са. В белых вой­сках Восточ­но­го фрон­та. Убит 1920 в Сиби­ри. 
Масаль­ский Иван Ива­но­вич. Во ВСЮР и Рус­ской Армии в управ­ле­нии началь­ни­ка авиа­ции до эва­ку­а­ции Кры­ма. 
Эва­ку­и­ро­ван на транс­пор­те «Ялта». На 18 дек. 1920 в 1-й роте Авиа­ци­он­но­го бата­льо­на Тех­ни­че­ско­го пол­ка 
в Гал­ли­по­ли. Капи­тан, началь­ник Офи­цер­ской артил­ле­рий­ской шко­лы (?). В эми­гра­ции в Кон­стан­ти­но­по­ле. 1922 
вер­нул­ся в СССР. Жена Оль­га Кон­стан­ти­нов­на, сын Вла­ди­мир. /4–54,84,86; 370/ 
Масаль­ский Иван Ива­но­вич. Во ВСЮР и Рус­ской Армии стар­ший писарь в Осо­бом отде­ле шта­ба Глав­но­ко­ман­ду­ю­ще­го 
до эва­ку­а­ции Кры­ма. Эва­ку­и­ро­ван в Катар­ро (Юго­сла­вия) на кораб­ле «Истерн-Вик­тор». /4–66/ 
Масаль­ский Иван Михай­ло­вич. Пол­ков­ник артил­ле­рии. В Воору­жен­ных Силах Юга Рос­сии. В эми­гра­ции на 1922 
в Юго­сла­вии. /652–11/ 
Масаль­ский князь Вла­ди­мир Ива­но­вич. Аре­сто­ван 1924, при­го­во­рен к заклю­че­нию в конц­ла­герь, 6 июля отправ­лен 
в СЛОН. /575/ 
Масаль­ский князь Вла­ди­мир Нико­ла­е­вич*, р. 31 окт. 1860. Паже­ский кор­пус 1880. Офи­цер л.-гв. Кон­ной артил­ле­рии. 
Гене­рал от артил­ле­рии, инспек­тор артил­ле­рии 7-го армей­ско­го кор­пу­са и Румын­ско­го фрон­та. Геор­ги­ев­ский 
кава­лер. В белых вой­сках Север­но­го фрон­та; с 18 нояб. 1919 началь­ник артил­ле­рии Мур­ман­ско­го фрон­та до 20 апр. 
1920. Отсту­пал от Масель­ской. 10 мар. 1920 пере­шел фин­скую гра­ни­цу и поме­щен в лагерь Лах­ти. На 29 апр. 1920 
в лаге­ре Хер­мо­ла в Фин­лян­дии. К 30 июня и на 16 окт. 1920 в Фин­лян­дии. В эми­гра­ции во Фран­ции, член Обще­ства 
офи­це­ров-артил­ле­ри­стов. Пред­се­да­тель Обще­ства вза­и­мо­по­мо­щи л.-гв. Кон­ной артил­ле­рии. Ум. 10 апр. 1940 
в Пари­же. Жена Софья Алек­сан­дров­на (Дмит­ри­е­ва; 1886–1935). /12–284; 44; 75; 454 111–6; 131; 147; 221; 585; 586–
116,117/ 
Масаль­ский князь Нико­лай Вла­ди­ми­ро­вич*, р. 1896. Кор­нет. В эми­гра­ции в Гер­ма­нии, пред­се­да­тель Ново­го немец­ко-
рус­ско­го обще­ства в Мюн­хене. Участ­ник Рей­хен­галль­ско­го монар­хи­че­ско­го съез­да 1921 г. /97/ 
Масаль­ский князь Нико­лай Нико­ла­е­вич. Алек­сан­дров­ский лицей 1917 (ускор.). Офи­цер артил­ле­рии. В эми­гра­ции 
в Гер­ма­нии. Ум. после 1929. /398/ 
Масаль­ский Миха­ил Ива­но­вич. Во ВСЮР и Рус­ской Армии до эва­ку­а­ции Кры­ма. На 18 дек. 1920 рядо­вой в 3-й роте 
Желез­но­до­рож­но­го бата­льо­на Тех­ни­че­ско­го пол­ка в Гал­ли­по­ли. /4–84,86/ 
Масаль­ский Нико­лай Алек­сан­дро­вич. Капи­тан л.-гв. Егер­ско­го пол­ка. Во ВСЮР и Рус­ской Армии до эва­ку­а­ции Кры­ма. 
Гал­ли­по­ли­ец. Осе­нью 1925 в соста­ве Гвар­дей­ско­го отря­да в Чехо­сло­ва­кии. В эми­гра­ции в Чехо­сло­ва­кии, на 10 авг. 
1928 в Пра­ге, член объ­еди­не­ния л.-гв. Егер­ско­го пол­ка, 1929 окон­чил Кар­лов уни­вер­си­тет; к 1931 член Обще­ства 
рус­ских, окон­чив­ших вузы в Чехо­сло­ва­кии. Юрист. Ум. после 1936. /2; 38; 418; 641–200/ 
Масаль­ский. В Воору­жен­ных силах Юга Рос­сии. Эва­ку­и­ро­ван 28 янв. 1920 из Одес­сы и Нико­ла­е­ва на кораб­ле «Баку». /4–70/ 
Масаль­ский. Во ВСЮР и Рус­ской Армии в авиа­ци­он­ном отря­де им. полк. В.П. Каза­ко­ва до эва­ку­а­ции Кры­ма. Уряд­ник. 
Эва­ку­и­ро­ван на кораб­ле «Сце­гед». /4–52/ 
Масаль­ский. Воль­но­опре­де­ля­ю­щий­ся. Во ВСЮР и Рус­ской Армии в 1-й отдель­ной теле­граф­ной роте до эва­ку­а­ции Кры­ма. 
Эва­ку­и­ро­ван на кораб­ле «Сце­гед». /4–52/ 
Масаль­ский. Кол­леж­ский асес­сор. В белых вой­сках Восточ­но­го фрон­та; летом 1919 в соста­ве управ­ле­ния поле­во­го 
сани­тар­но­го инспек­то­ра. /750а/ 
Масаль­ский. Кор­нет. В Севе­ро-Запад­ной армии; в дек. 1919 в Кон­но-Егер­ском пол­ку. /9/ 
Масаль­ский. Пору­чик л.-гв. Егер­ско­го пол­ка. Во ВСЮР и Рус­ской Армии в роте сво­е­го пол­ка в гвар­дей­ском бата­льоне 136-го пехот­но­го пол­ка. Застре­лил­ся в окру­же­нии 30 июля 1920 у д. Б.Маячка. /170/
Масаль­ский. Пору­чик. В Воору­жен­ных силах Юга Рос­сии. Эва­ку­и­ро­ван. 14 июня 1920 воз­вра­тил­ся в Рус­скую Армию 
в Крым (Сева­сто­поль) на кораб­ле «Кон­стан­тин». /4–101/ 
В лод­ке за вёс­ла­ми сидит пору­чик 5-го гре­на­дер­ско­го Киев­ско­го пол­ка князь Масаль­ский В.И., на зад­нем плане — штабс-капи­тан 3-го Гре­на­дёр­ско­го Пер­нов­ско­го пол­ка Куз­не­цов А.А.
МАСАЛЬ­СКИЙ Вик­тор Иоси­фо­вич. (1885 — …гг.)
князь, пору­чик 5-го гре­на­дер­ско­го Киев­ско­го пол­ка, учил­ся в шко­ле авиа­ции Импе­ра­тор­ско­го Мос­ков­ско­го обще­ства воз­ду­хо­пла­ва­ния, полу­чил диплом пило­та-авиа­то­ра ИВАК 1 июля 1913 года, затем про­дол­жил обу­че­ние в Сева­сто­по­ле, 13 мая 1914 года сдал экза­мен на зва­ние «лет­чик», 5 июня — на зва­ние «воен­ный лет­чик», 18 июня убыл в II кор­пус­ной авиа­ци­он­ный отряд. С нача­ла вой­ны он успел сде­лать в отря­де восемь бое­вых выле­тов (налет — 9 часов 20 минут), 7 авгу­ста был обстре­лян сво­и­ми вой­ска­ми, а спу­стя неде­лю потер­пел ава­рию, сло­мав ниж­нюю челюсть при паде­нии аэро­пла­на. 7 нояб­ря про­пал без вести в пере­лё­те Вар­ша­ва — Лодзь. Бое­вые награ­ды: орде­на Св. Ста­ни­сла­ва 3-ст. и Св.Анны 4-й и 3-й сте­пе­ни.
Масаль­ский Петр Иоси­фо­вич (Мосаль­ский) (Мас­саль­ский) кн. (1909) в 1909 штабс-капи­тан гре­на­де­ров [Общ.сп.офиц. на 1909. См. раз­дел <Биб­лио­те­ка>]
Mjr Piotr Antoni MASSALSKI s. Stanisława i Marii ze Straszewiczów, ur. 29 VI 1894 w Merefie, gub. charkowska. Żołnierz I Korpusu Pol. w Ro- sji. Uczestnik wojny 1920, ranny pod Chlopiatynem. Służył w 14, 24 oraz 20 p. uł. W 1925 ukończył kurs w CSKaw. Mjr od 1927. Ostatnio w Rejono- wym Inspektoracie Koni w Równem. Odznaczony VM 5 kl., KN, KW dwu- krotnie. Żonaty z Heleną z Łutostańskich, miał córkę Marię .
Rodzina Massalskich
Droga tej arystokratycznej rodziny, z Kresów do Warszawy, wiodła, jak w przypadku wielu polskich rodzin ziemiańskich, przez Syberię. Massalscy nie zamieszkali na Pradze, ale tu pracowali, a punktem wiążącym ten stary, książęcy ród z Pragą, była jedna z najpiękniejszych praskich kamienic, zwana „Domem pod sowami”.
Massalscy to książęcy ród pochodzenia ruskiego, wywodzący się od czernichowskiej gałęzi dynastii Rurykowiczów. W połowie XIV wieku książę czernichowski, Światosław Karaczewski, wydzielił północno-wschodnią część swojego księstwa, leżącą między rzekami Oką, Ugrą i Desną, w samodzielne władanie swojemu synowi Jurijowi. Tenże Jurij obrał za swoją siedzibę, leżący nad rzeką Możajką gród Masalsk, i od jego nazwy przyjął dla siebie nazwisko Massalski.
Ziemie, które dostał Jurij, położone między Wielkim Księstwem Litewskim a rosnącym w siłę Księstwem Moskiewskim, były terenem ciągłych najazdów i walk. Na początku XV w. Masalsk został przyłączony do Wielkiego Księstwa Litewskiego, ale już w 1492 roku definitywnie przeszedł w ręce książąt moskiewskich i do dziś należy do Rosji.
W wyniku walk i zawirowań politycznych część potomków Jurija Massalskiego przeniosła się na ziemie Wielkiego Księstwa Litewskiego, a część pozostała na terenie Księstwa Moskiewskiego. Część rodu, która osiadła na Litwie, w okolicach Grodna, z czasem rozszczepiła się na kilka gałęzi. Do największego znaczenia doszła linia „na Olekszycach”, której wybitnym przedstawicielem był Fiedor, marszałek dworu książęcego w 1582 r. W XVIII wieku linia ta wydała kilka wybitnych postaci, które zasłużyły się w dziejach kraju, a wśród nich, Michała Józefa Massalskiego (zm. w 1768), hetmana wielkiego litewskiego, stronnika „Familii” Czartoryskich i króla Stanisława Augusta Poniatowskiego.
Nas interesuje odgałęzienie rodziny, którego gniazdem rodowym był majątek Masalany. Tam, na Polesiu, ze związku Dominika Waleriana Massalskiego i Marcjanny z Kozłowskich, w roku 1821 urodził się książę Antoni Stanisław Massalski. Jako miejsce jego urodzenia źródła podają wieś czy też dwór Suchenicze. Wiemy też o nim, że w latach 40. XIX w. był sekretarzem gubernialnym w Grodnie. W roku 1850 ożenił się z pochodzącą z Wilna Heleną Rejmer. Osiedli w majątku Masalany. Zaczęły rodzić się dzieci: Wandalin (1854), Kamila (1856), Witold (1859), Wacław (1861), Balbina i Bohdan (ok. 1862, oboje zmarli w dzieciństwie). Ten stabilny, szczęśliwy okres przerwał wybuch Powstania Styczniowego. Za udział w powstaniu Antoni Stanisław został pozbawiony majątku Masalany i zesłany na Syberię, do Chełmogór, w obwodzie archangielskim. Żona Helena wraz z dziećmi podążyła za nim.
Antoni_St._MassalskiTu zaczyna się następny, typowy dla wielu polskich rodzin ziemiańskich rozdział ich życia. Musieli dostosować się do panujących w nowym miejscu surowych warunków. Wielu polskich zesłańców, zwłaszcza tych szlacheckiego pochodzenia i gruntownie wykształconych, szybko stawało się częścią elity syberyjskiego społeczeństwa. Może tak było i w tym przypadku. Książę Antoni Stanisław Massalski spędził na Syberii 30 lat. Tam urodziły się następne jego dzieci. W sumie miał ich trzynaścioro, z których tylko siedmioro dożyło dorosłego wieku. Wśród nich był drugi z kolei syn Antoniego Stanisława, Witold, który wspominał, że miejscowa ludność była życzliwie do rodziny, a szczególnie do dzieci, nastawiona.
Antoni Stanisław Massalski wrócił do Polski dopiero w 1893 roku. Po powrocie, jeszcze na kilka miesięcy, w kajdanach zesłańczych osadzono go w Cytadeli. Umarł dwa lata po zwolnieniu. Jego syn, książę Witold Massalski nie wrócił do kraju z rodziną. Mimo ciężkich warunków życia, udało mu się skończyć Wydział Komunikacji i Górnictwa Politechniki w Petersburgu. W tym czasie rozwijająca się gospodarka rosyjska potrzebowała wykształconych ludzi, szczególnie inżynierów, został więc wkrótce zatrudniony przy budowie Kolei Taszkiencko-Samarkandzkiej. Zachowała się jego fotografia w rosyjskim mundurze kolejarskim, zrobiona w Samarkandzie.
Dzięki dobrze płatnej pracy w południowych rejonach Rosji, Witoldowi Massalskiemu udało się zgromadzić spory majątek. Wrócił do Polski prawdopodobnie na początku XX wieku. Nie był już młodym człowiekiem, kiedy się ożenił – miał już po pięćdziesiątce. Jego wybranka, Leokadia Jurczyńska, również nie była młodziutka (ur. w 1873). Mimo to, z tego związku urodziło się troje dzieci. Pierwsze niestety zmarło, ale w styczniu 1914 roku przyszła na świat dziewczynka, Jadwiga Irena Agnieszka, a w rok później, we wrześniu 1915 — chłopiec, Wandalin Kazimierz.
Ze względu na swoje doświadczenie zawodowe w Rosji, książę Witold Massalski rozpoczął pracę w Dyrekcji Polskich Kolei Państwowych w Warszawie. Dobrze mu się powodziło, rodzina zamieszkała w pięknym, dużym mieszkaniu przy ulicy Lwowskiej 13. Nie wiadomo więc, skąd wziął się pomysł zbudowania kamienicy na Pradze. Prawdopodobnie chodziło o lokatę kapitału. W każdym razie, w latach 1906-1912, na rogu ulicy Brukowej (obecnie Okrzei) i Petersburskiej (obecnie Jagiellońskiej) powstał budynek, który nie miał sobie równych na Pradze.
Niektórzy przypisują zaprojektowanie kamienicy znamienitym architektom tamtych czasów, Henrykowi Stifelmanowi i Stanisławowi Weissowi. Jednak bardziej prawdopodobna jest wersja, że dla księcia Witolda Massalskiego zaprojektował ją jego młodszy brat, architekt Bronisław Massalski. Czteropiętrowa, duża kamienica odznaczała się oryginalnym wystrojem. Zwieńczenie fasady od ulicy Brukowej zdobiły rzeźby sów z rozpostartymi skrzydłami, dzięki którym dom otrzymał swoją nazwę. Elewacja została obłożona ceramiczną kolorową okładziną i ozdobiona płaskorzeźbami nietoperzy i gryfów. W narożu, od poziomu drugiego piętra, zbudowano wykusz basztowy, kiedyś zwieńczony hełmem.
Kamienica miała charakter dochodowy. Na pierwszym i drugim piętrze znajdowały się eleganckie, duże, 3-4 pokojowe mieszkania, wyposażone w łazienkę i wc, przeznaczone dla lepszej klienteli, czyli dla urzędników państwowych średniego szczebla i zamożniejszych rzemieślników. Natomiast jednopokojowe mieszkania na wyższych piętrach zajmowali ludzie ubodzy, którzy musieli się zadowolić jednym ujęciem wody i wspólną dla całego piętra ubikacją, znajdującą się w korytarzu.
Przed II wojną światową na parterze domu „Pod sowami” znajdowała się restauracja „U Abrama”, należąca do Abrahama Kronenberga. Nie był to zbyt elegancki lokal; jego klientami byli okoliczni rzemieślnicy, pracownicy pobliskiej rzeźni i handlarze bydłem. Z restauracją wiąże się anegdota. Otóż w latach 30. nękany przez niszczących mu ustawicznie szyld nacjonalistycznych bojówkarzy Kronenberg postanowił zmienić nazwę lokalu na: „U Adolfa”. Nowy szyld zawisł ponoć w dniu dojścia Hitlera do władzy… Zmiana nazwy lokalu nie uchroniła Abrahama Kronenberga od śmierci w getcie warszawskim. Obok restauracji usytuowana była apteka, której właścicielką była pani Magott.
Witold Massalski zmarł 23 kwietnia 1928 roku. Pochowany został w grobie rodzinnym na Cmentarzu Powązkowskim. Administracją domu zajął się, zatrudniony przez wdowę Leokadię Massalską, pan Stabrowski. Po jego śmierci, kolejnym administratorem został Ryszard Kokosiński, oficer rezerwy Wojska Polskiego, który funkcję tę piastował do wybuchu wojny, kiedy to wyruszył na front, a następnie zginął w Katyniu.
Dom „Pod sowami” odziedziczyły dzieci Witolda Massalskiego: Jadwiga Irena Agnieszka Massalska i Wandalin Kazimierz Massalski. Nie bardzo jednak interesowali się kamienicą na Pradze. Każde z nich wybrało własną drogę życia, zresztą w chwili śmierci ojca mieli 14 i 12 lat, a potem byli zajęci studiami, wyjazdami, realizowaniem swoich pasji i zainteresowań. Jadwiga Irena Agnieszka, po skończeniu warszawskiej Szkoły Głównej Handlowej w 1938 roku, wyjechała do pracy w konsulacie polskim w Paryżu i już do Polski nie wróciła. Losy rzuciły ją wraz z mężem, Tadeuszem Salskim, w czasie wojny szefem Wydziału Politycznej Komendy Głównej NSZ, do dalekiej Brazylii.
Wandalin Kazimierz Massalski został w Warszawie. Skąd to dziwne, powtarzające się w rodzinie imię? Legenda rodzinna głosi, że nadawanie tego imienia miało upamiętniać bardzo dawne zdarzenie. Otóż w XVI wieku, przodkowie książąt Massalskich brali udział w jednym z licznych buntów bojarów przeciw Iwanowi IV Groźnemu (1547-1584), wywodzącemu się zresztą jak oni, z dynastii Rurykowiczów. Rozgromieni w jakiejś potyczce, Massalscy schronili się w swoim rodowym gnieździe Masalsk. Znany z okrucieństwa Iwan rozpoczął oblężenie grodu. Ponoć z oblężenia niedobitki rodziny uratował człowiek o imieniu Wandalin. Jak to zrobił – nie wiadomo. Ale na pamiątkę tego zdarzenia, w każdym pokoleniu Massalskich musiał być jakiś Wandalin. 
Wandalin Kazimierz Massalski, który nie lubił swojego pierwszego imienia, studiował medycynę. Na studiach poznał Jolantę Monikę Marię baronównę Szoege – Manteuffel (ur. w 1912 r.), pochodzącą z rodziny szlachty polsko — inflanckiej, siostrę cioteczną Tadeusza Manteuffla, słynnego historyka-mediewisty oraz Leona — chirurga i Ryszarda – profesora nauk rolniczych, całej tej generacji profesorskiej. W październiku 1936 roku, w tajemnicy przed mamami, młodzi wzięli ślub w kościele św. Jakuba przy placu Narutowicza. Do końca studiów w 1939 roku mieszkali osobno. Wandalin Kazimierz został internistą-endokrynologiem, a Jolanta specjalizowała się w ginekologii.
Po uzyskaniu dyplomu lekarza w marcu 1939 roku, Wandalin Kazimierz Massalski rozpoczął staż w Szpitalu Przemienienia Pańskiego na Pradze. Z chwilą wybuchu wojny, na rozkaz pułkownika Umiastowskiego wyruszył wraz z grupą członków rodziny i przyjaciół na wschód, ale nie został wcielony do wojska. Natomiast w marcu 1940 roku został wpisany na listę członków Warszawsko-Białostockiej Izby Lekarskiej i rozpoczął pracę zawodową, początkowo jako wolontariusz, a po pół roku już jako asystent w II Oddziale Chorób Wewnętrznych Szpitala Przemienienia Pańskiego.
Cdn.
Ціка­вас­ць уяў­ляе эпізод з пры­бі­ван­нем гер­ба Сапе­гаў да чужых пала­цаў і камяніц у 1692 г., на жаль, не зусім слуш­на інт­эр­пр­эта­ва­ны (с. 30, параўн. ліст на с. 47). Масаль­скі, на чый палац пры­білі герб, і мазыр­скі ста­рас­та – дзве роз­ныя асо­бы. Мелі­ся на ўва­зе гарад­зен­скі хару­жыч Ян Антоній Масаль­скі і яго айчым, мазыр­скі ста­рас­та Казі­мір Караль Халецкі[4]. Пад “выхадам з апе­кі” трэ­ба разу­ме­ць не спро­бу выбіц­ца з прат­эк­цыі, а дасяг­ненне Масаль­скім паў­на­лец­ця, калі ён сам мог рас­па­ра­джац­ца сва­ёй маё­мас­цю, што Сапе­га віда­воч­на праі­г­на­ра­ваў, сама­воль­на зай­ма­ю­чы яго палац на час сой­ма. Таму абур­энне Масаль­ска­га, пад­т­ры­ма­на­га айчы­мам, мож­на зра­зу­ме­ць. Не выклю­ча­на, што гэта самаў­праўства пакла­ла пач­а­так непа­ра­зу­мен­ням, якія пры­вя­лі ў выніку да фар­ма­ван­ня апазі­цыі Сапе­гам у Гарад­зен­скім паве­це на чале з Янам Антоніем Масаль­скім.
Маці Язэпа Ста­броўска­га Людвіка паход­зі­ла з роду кня­зёў Масаль­скіх. Яе баць­ка Адольф Масаль­скі пры­маў акты­ў­ны ўдзел у паўстан­ні 1863 года, за што яго маё­мас­ць была сек­ве­стра­ва­на, а ён сасла­ны на Нер­чын­скія руд­нікі. Род­ны брат маці Ста­броўска­га Карл Масаль­скі пад­час паўстан­ня 1863-1864 гадоў з’яўляўся каман­дзірам паўстанц­ка­га атра­да, што дзей­ні­чаў на Гро­дзен­шчыне. Сель­скі ста­рас­та вёскі Азяр­ні­ца Слонім­ска­га паве­та Макар­э­віч выдаў яго прад­стаўні­кам цар­скай ула­ды, і па пры­су­ду гро­дзен­ска­га губер­на­та­ра Сквар­цо­ва Карл Масаль­скі 5 жніў­ня 1863 года быў рас­стра­ля­ны ў Слоні­ме “ля дру­го­га тэле­граф­на­га слу­па на ўсход ад моста праз канал Агін­ска­га”.
Кнпга бояр­ская 7156 (1648) г. Л» 14 (М. Гл. Арх.. М. И. Д.) о сбор съ нпхъ п съ раз­ныхъ людей пер­с­хо­жихъ горо­довъ и семей денегъ, л. 11: Киязь Иванъ княжъ Лвовъ сынъ Мосал­ской, съ пере­хо­жихъ зъ дву дво­ровъ взять депегъ 2 руб­ли (Пом та 148 г. октяб­ря 7 о состо­яв­шей­ся уплат ). А челов къ даточ­пой въ дотік , аден­га­ли взять 20 руб­левъ и по госу­да­ре­ву ука­зу десе­ти руб­левъ шіать не ве.іЬпо, а дру­гія 10 руб­левъ донять. — Ср. так­же въ родо­сло­виой Мосаль­ск­пхъ въ Др. Р. Вивл. IX, стр. 230, Ля 54, допол­н­птель­ныя, не пм ющія­ся у |геіі. Браі­г­деи­бур­га св д пія объ кн. Ив. Львовпч , дохо­дя­щія тоже до 1647 года. (Въ кнпг ген. Бран­деи­бур­га посл дпее изв стіе объ ііемъ— 1633 года). Съ 1611 по 1647 г. зна­чпт­ся въ дворянахъ.М. Гл. Архпва М. И. Д. Д ла при­ка­зиыя ста­рыхъ л тъ съ 27 мая 7130 (1622) г. по 20 ч. сеи­тяб­ря 7139 (1630) г.: «Памя­ти о наг­ра­я­е­деніп чиновъ и о при­дач къ депеж­но­му окла­ду раз­пыхъ чиповъ людей за служ­бы, л. 211:
Л та 7137 (1629) геп­ва­ря въ 31 деиь по госу­да­ре­ву царе­ву п вел. кня­зя Миха­и­ла едо­ровп­ча всеа Русіи ука­зу память дья­ку Мпхай­лу Сыы­ва­ло­ву: въ про­шломъ во 135 (1627) году вели­кій госу­дарь свят йшій патріархъ ила­ретъ Нпкптпчъ Мос­ков­скіп и всеа Русіи пожа­ло­валъ кня­зье­до­ра княжъ Ива­но­ва сына Мосал­ско­во, вел лъ ему быти у себя
госу­да­ря въ стол­ни­кахъ, а въ иын шпемъ во 137 (1628) году нояб­ря въ 24 день госу­дарь царь н вел. киязь Михай­ло едо­ровпчъ всеа Русіи­по­те­ць его госу­да­ревъ вели­кій госу­дарь свят йшій патріархъ пла­ретъ Нпки­тичъ
Мос­ков­скій п всеа Русіи пожа­ло­валъ князь едо­ра княжъ Ива­но­ва сыиа Мосал­ско­во, вел ли ему учи­нитп сво­е­го госу­да­ре­ва жало­ва­нья денеж­пой окладъ псъ четп 18 руб­левъ, и по госу­да­ре­ву царе­ву и вел. кня­зя Миха­и­ла едо­ровп­ча всеа Русіп ука­зу дья­ку Миха­и­лу Смы­ва­ло­ву вел тп князь едора Мосал­ско­во въ Устюж­ской четп въ госу­да­рев я^аловаиь въ денежпомъо­клад папи­са­ти въ 18 руб­лехъ. (Пом та:) Дьякъ Михаіі­ло Дани­ловъ.
Спра­вилъ Гриш­ка Ларіо­новъ.
Дал е, въ Бояр­скихъ оклад­ныхъ кнпгахъ М. гл. Архи­ва М. И. Д. «столь­никъ патріар­ха Фила­ре­та Нпкп­ти­ча кн. . И. Мосаль­скій» упоып­на­ет­ся съ 18рублевымъ окла­домъ непре­рыв­но съ 1634 по 1664г. Смотр. Бояр­скія кыигп М. гл. Арх. М. И. Д. № 5 — 7142 (1634), № 6 — 7145 (1637), № 7—7146 (1638), № 9 — 7148 (1640), № 10—7153 (1645), №11—7154 (1646), Ля 15—7160(1652), № 16—7161 (1653), Ш9 — 7162 (1654), Л° 21—7164 (1656), & 23—7169 (1661) и № 24—7172
(1664) г. Ср. так­же Р. Ист. Бпб. X стр. 121, 139 п 253. Въ книг ген. Бран­ден­бур­га посл дпее изв стіе объ немъ—1639 г.
Print Friendly, PDF & Email