Общие сведения о роде

МСТИ­СЛАВ­СКИЕ — ли­тов­ский по про­ис­хож­де­нию пра­во­слав­ный кня­же­ский род, Ге­ди­ми­но­ви­чи; удель­ные кня­зья в Вели­ком кня­же­стве Ли­тов­ском (ВКЛ), (кон. 14 – 1-я треть 16 вв.),

Ро­до­на­чаль­ник 1-й ли­нии М. – Луг­вень (в кре­ще­нии Си­ме­он) (? – не ра­нее 19.6.1431), вел. кн. по­лоц­кий (1378–1380/81), удель­ный кн. мсти­слав­ский (с нач. 1390-х гг.), слу­жи­лый князь в Нов­го­ро­де (1388/89–1392, 1407–1408, 1411–12), один из сы­но­вей ли­тов. кн. Оль­гер­да от вто­ро­го бра­ка с твер­ской княж­ной Уль­я­ной Алек­сан­д­ров­ной.

Карты Мстиславского княжества

Мстиславские 1-я линия
Мсти­слав­ское кня­же­ство в XIV – нача­ле XV веков (по А. А. Метель­ско­му)
Мстиславские 1-я линия
Кар­та Мсти­слав­ско­го кня­же­ства Тему­ше­ва.

Поколенная роспись рода

III генерація от Гедиміна

1. КН. ЛУГ­ВЕНЬ-СИ­­МЕ­ОН ОЛЬ­ГЕР­ДО­ВИЧ (? – † 19​.VI/​1​.​I​X​.​1​431),

вел. кн. по­лоц­кий (1378–1380/81), удель­ный кн. мсти­слав­ский (с нач. 1390-х гг.), один из сы­но­вей ли­тов. кн. Оль­гер­да от вто­ро­го бра­ка с твер­ской княж­ной Уль­я­ной Алек­сан­д­ров­ной.

Мстиславские 1-я линия
Мал. 1. Печат­ка кн. Лугвенія Семе­на Оль­гер­до­ви­ча від 14.8.1385

Поль­зо­вал­ся до­ве­ри­ем ли­тов. кн. Ягай­ло (с 1386 польск. ко­роль под име­нем Вла­ди­слав II Ягел­ло), уча­ство­вал в за­клю­че­нии ря­да важ­ных внеш­не­по­ли­тич. до­го­во­ров ВКЛ с Тев­тон­ским ор­де­ном (29.9.1379, 31.10.1382, 19.6.1431), То­рунь­ско­го ми­ра (1.2.1411), Мельн­ско­го ми­ра 1422, Крев­ской унии 1385.

В істо­рич­них дже­ре­лах впер­ше зга­дуєть­ся 29 верес­ня 1379 року, коли в числі інших литовсь­ких князів під­пи­сав в Тро­ках мир з Тев­тонсь­ким орде­ном. Разом з бра­том Ягай­лом і трьо­ма інши­ми кня­зя­ми 14 жовтня 1385 року під­пи­сав Кревсь­ку унію. Брав участь у роз­гро­мі вели­ко­го кня­зя смо­ленсь­ко­го Свя­то­сла­ва Іва­но­ви­ча, який під­т­ри­мав виступ Андрія Оль­гер­до­ви­ча про­ти Ягай­ла, в битві на річ­ці Вихрі під Мсти­слав­лем 29 квіт­ня 1386 року.

В 1388 г. нов­го­род­цы забра­ли у Пат­ри­кея Нари­мун­то­ви­ча Ладо­гу и Ста­рую Рус­су и поса­ди­ли там корм­лен­щи­ком литов­ско­го кня­зя Лугве­ния (Семё­на) Оль­гер­до­ви­ча1, кото­ро­го вско­ре поста­ви­ли нов­го­род­ским кня­зем [1389-1392, 1407-1411]. Види­мо, посколь­ку он стал нов­го­род­ским кня­зем, к его корм­ле­нию были вновь при­да­ны Оре­шек и Коре­ла. Таєм­но від нов­го­род­ців склав васаль­ну при­ся­гу Ягай­лу як сюзе­ре­ну Нов­го­ро­да. В 1390 году он водил нов­го­род­цев на Псков, но поход кон­чил­ся миром. В 1391 році роз­бив ган­зейсь­ких піратів-віталь­єрів під Ореш­ком. З’їхав з Нов­го­ро­да під тис­ком Мос­ковсь­ко­го князів­ства. Ме­ж­ду 1390 и 1392 по­лу­чил от польск. ко­ро­ля и вел. кн. ли­тов­ско­го Вла­ди­сла­ва II Ягел­ло быв. Мсти­слав­ское на­ме­ст­ни­че­ст­во на пра­вах удель­но­го кн-ва; в со­став его вла­де­ний во­шли го­ро­да Мсти­славль, Кри­чев, Мглин, Дро­ков и ряд во­лос­тей.

На­ме­ст­ник вел. кн. ли­тов­ско­го Ви­тов­та в По­лоц­ке (1395–96), в 1396 за­клю­чил тор­го­вый до­го­вор с Ри­гой. Уча­ст­во­вал в по­бед­ных сра­же­ни­ях ли­тов. войск про­тив сил ря­зан­ско­го кн. Ро­до­сла­ва Оль­го­ви­ча под Лю­бут­ском (1402), в ус­пеш­ных оса­дах Вязь­мы (1403) и Смо­лен­ска (1404), ока­зы­вал по­мощь вел. кн. ли­тов­ско­му Ви­тов­ту в рус.-ли­тов. вой­не 1406–08, в раз­гро­ме войск Тев­тон­ско­го ор­де­на в Грюн­вальд­ской бит­ве 1410, «Ве­ли­кой вой­не» 1409–11.

Мстиславские 1-я линия
Мал.2. Лугвеній Семен Оль­гер­до­вич: Печат­ка від 31.1.1388–25.4.1389.

В 1407-1411 гг. преж­ние зем­ли, вклю­чая Коре­лу, вновь полу­чал в корм­ле­ние Лугве­ний (Семён) Оль­гер­до­вич. в 1411 за­клю­чил от име­ни Нов­го­род­ской рес­пуб­ли­ки мир­ный до­го­вор со Шве­ци­ей. В 1420-1421 гг. зем­ли, с кото­рых кор­мил­ся Лугве­ний, были даны в корм­ле­ние взбун­то­вав­ше­му­ся про­тив Моск­вы пред­ста­ви­те­лю Мос­ков­ско­го же кня­же­ско­го дома, Кон­стан­ти­ну Дмит­ри­е­ви­чу2

В 1404 в Сан­до­ми­ре до­бил­ся вме­сте с ки­ев­ским митр. Ки­приа­ном и кн. Фё­до­ром Лю­бар­то­ви­чем от ко­ро­ля Вла­ди­сла­ва II под­твер­жде­ния вла­дельч. прав еп. Афа­на­сия в Пе­ре­мышль­ской и Сам­бор­ской епар­хии. Ос­но­ва­тель Онуф­ри­ев­ско­го мон. близ Мстислав­ля (1407).

Две печат­ки кня­зя Лугве­на-Семе­на: 1) печат­ка кня­зя від від 14.8.1385: В полі печат­ки паве­за; оба­біч щита літе­ри: В і А. Напис по колу: + ПЧАТЬ КНѦZѦ ЛЪГВЄН; круг­ла, роз­мір 23 мм3; 2) печат­ка кня­зя від від 31.1.1388–25.4.1389: В полі печат­ки рицар на коні вліво, в пра­ви­ці три­має меч. Напис по колу: + КИѦЖ … ТВ СЄМН ВОЛЬГР; круг­ла, роз­мір 40 мм4

ЖЕ­НА 1-я: (14.6.1394) КНЯЖ­НА МА­РИЯ (ИН. ФЕТИ­НЬЯ) ДМИТ­РИ­ЕВ­НА МОС­КОВ­СКАЯ (* вес­на 1378–† 17.3.1399), до­чь вел. кн. вла­ди­мир­ско­го Дмит­рия Ива­но­ви­ча Дон­ско­го; памер­ла ў Мсь­ці­сла­ве, 15 траў­ня 1399 г., пакі­нуў­шы сына Юрыя.

ЖЕНА 2-я: (воз­мож­но, ок. 1406/07) СОФИЯ, до­че­ри од­но­го из моск. Рю­ри­ко­ви­чей. маці кня­зя Яра­сла­ва Тэа­до­ра Лінг­ве­неві­ча, які нарад­зіў­ся ў 1411 г.

IV генерація

2/1. КН. ЮРИЙ ЛУГ­ВЕ­НЕ­ВИЧ (* нач. 15 в. – † 1457/1461),

удель­ный кн. мсти­слав­ский (1431–57, с пе­ре­ры­ва­ми), слу­жи­лый князь в Нов­го­ро­де (1432, 1438–1440, не ра­нее 1441 – 1443, 1445–46; воз­мож­но так­же в 1458–59). Впер­вые упо­ми­на­ет­ся как уча­ст­ник за­клю­че­ния Мельн­ско­го ми­ра 1422. В 1428 при­ни­мал уча­стие в по­хо­де вел. кн. ли­тов­ско­го Ви­тов­та на Нов­го­род. Сто­рон­ник вел. кн. ли­тов­ско­го Свид­ри­гай­ло. С 1432 ак­тив­но уча­ст­во­вал в борь­бе с кн. Си­гиз­мун­дом, к ко­то­ро­му по­пал в плен в бит­ве под Ош­мя­на­ми (8.12.1432). От­ка­зал­ся от со­труд­ни­че­ст­ва с ним и осе­нью 1433 бе­жал из за­клю­че­ния в Мсти­славль, обо­ро­ной ко­то­ро­го от войск Си­гиз­мун­да, ско­рее все­го, ру­ко­во­дил в ок­тяб­ре – но­яб­ре то­го же го­да. Уча­ст­ник бит­вы под Виль­ко­ми­ром (ны­не Ук­мер­ге, Лит­ва) с вой­ска­ми вел. кн. ли­тов­ско­го Си­гиз­мун­да, ко­то­ры­ми ко­ман­до­вал его сын Ми­ха­ил Си­гиз­мун­до­вич (1.9.1435), в 1436/37–1440 ли­шён Си­гиз­мун­дом сво­их вла­де­ний. В 1440 вновь по­лу­чил свои вла­де­ния от вел. кн. ли­тов­ско­го Ка­зи­ми­ра Ягел­лон­чи­ка, од­на­ко вско­ре, вос­поль­зо­вав­шись вспых­нув­шим вос­ста­нием го­ро­жан в Смо­лен­ске, за­хва­тил на вре­мя По­лоцк и Ви­тебск, ти­ту­ло­вал се­бя «на­след­ни­ком Лит­вы». Вы­дер­жал пер­вую оса­ду Смо­лен­ска вой­ска­ми ВКЛ. В дек. 1440 при при­бли­же­нии вой­ска Ка­зи­ми­ра Ягел­лон­чи­ка к Смо­лен­ску бе­жал в Мо­ск­ву. В 1445 под­дер­жал в борь­бе за власть в ВКЛ вел. кн. ли­тов­ско­го Ми­хаи­ла Си­гиз­мун­до­ви­ча. В 1446–47 до­бил­ся про­ще­ния у Ка­зи­ми­ра Ягел­лон­чи­ка, в 1448 вер­нул­ся в ВКЛ, где по­лу­чил на­зад свой удел в уре­зан­ном ви­де (за ним бы­ли со­хра­не­ны Мсти­славль и Мглин).

Мстиславские 1-я линия
Мал.3. Юрій Семе­но­вич Лугве­но­вич князь Мсти­славсь­кий (1431–1444): Печат­ка від 27.9.1422.

Па сьмер­ці Вітаўта князь Юры стаў на бок Шві­дры­гай­лы, у 1431 г. пад­пі­саў (Геор­гі Лянг­ві­навіч) разам зь іншы­мі кня­зя­мі замір­э­ньне з кара­лём. Пась­ля пара­зы Шві­дры­гай­лы стра­ціў княст­ва Мсь­ціслаўс­кае. Пры­бы­ў­шы ўпер­шы­ню ў Ноў­га­рад уво­сень 1432 г., быў там нядоў­га, пры­нам­сі, у наступ­ныя гады сьля­доў яго­на­га побы­ту там не спа­ты­ка­ем. Дру­гім разам наве­даў Ноў­га­рад 3 сакавіка 1438 г. Пра яго­нае зма­га­ньне (праў­да­па­доб­на на чале сма­ля­наў) зь Літ­вою, ёсь­ць згад­ка ў кры­жац­кім рапар­це ад сьнеж­ня 1441 г. Вялікі князь Казі­мір вяр­нуў яму спад­чын­ны Мсь­ціслаў. У 1443 г. князь Юры Лінг­ве­невіч з жон­каю Зоф’яй ды сынам Іва­нам пам­на­жа­ю­ць i пацьвяр­джа­ю­ць фун­душ свай­го баць­кі кня­зя Сямё­на Лінг­ве­ня на мана­стыр сьв. Ануфрыя ў Мсь­ці­сла­ве. Наступ­ным годам быў у Ноў­га­рад­зе, скуль меў­ся падац­ца ў Нямеч­чы­ну, але яго не пусь­цілі i тады выехаў у Мас­к­ву. У 1445 г. зноўку едзе ў Ноў­га­рад з Мас­к­вы, ды заміж таго, каб слу­жы­ць агуль­ным мэтам Літ­вы i гора­да, абвяш­чае сябе хаўрусь­ні­кам кня­зя Міха­ла Зыг­мун­таві­ча, за што Казі­мір Яге­лон­чык забірае княст­ва Мсь­ціслаўс­кае i ў 1446 г. надае яго кня­зю Васі­лю Яра­славі­чу. Пась­ля пароль Казі­мір вяр­тае яму Мсь­ціслаў, якім нада­лей князь спа­кой­на вало­даў.

Князь Ежы Лянг­ві­навіч у 1448 г. быў на сой­ме ў Люб­ліне. Той жа князь Юры Лінг­ве­невіч у 1453 г. разам з жон­каю Зоф’яй павя­ліч­ва­ю­ць фун­душ баць­кі на памя­нё­ны мана­стыр, запі­сва­ю­чы на яго вёскі Галоўчы­на, Калянікаў i Кама­ро­вічы з пад­да­ны­мі. Яго­ная жон­ка памер­ла каля 1445 г., а сам — у 1457 г.

Печат­ка від 27.9.1422 Юрія Семе­но­ви­ча Лугве­но­ви­ча, кня­зя Мсти­славсь­ко­го (1431–1444): в полі печат­ки знак у вигляді вило­подіб­но­го хре­ста з подвій­ним заокруг­ле­ним роз­га­лу­жен­ням здо­лу.
Напис по колу: + ПЄЧАТЬ КНѦZѦ ЮРЬѦ СЄМЄ­НОВНЧ; круг­ла, роз­мір 27 мм5.

ЖЕНА: (перед 1432) СОФІЯ [……]. Имя жены Юрия Лугве­нье­ви­ча Софьи мы узна­ем из неда­ти­ро­ван­но­го посла­ния к Мсти­слав­ско­му кня­зю мит­ро­по­ли­та Ионы по слу­чаю ее кон­чи­ны. В нем мит­ро­по­лит гово­рит о заме­ча­тель­ных каче­ствах покой­ни­цы кня­ги­ни, «ее доб­рый нрав и бла­гое поко­ре­ние к Богу и к церк­ви Божи­ей». Иона уте­ша­ет кня­зя, хва­лит за то, что он похо­ро­нил жену «оу себе во сво­ем гра­де» – оче­вид­но, Мсти­слав­ле. Мит­ро­по­лит упо­мя­нул так­же о «вели­кий разум», набож­но­сти и боль­ших заслу­гах перед цер­ко­вью само­го кня­зя, его мно­го­чис­лен­ные пожа­ло­ва­ния, «еже к Богу и к церк­ви Божи­ей и к наше­му сми­ре­ниу».

3/1. КН. ЯРО­­СЛАВ-ОНИ­СИМ-ФЁ­­ДОР СЕ­МЁ­НО­ВИЧ (1411–1.9.1435),

22.3.1433 в чис­ле про­чих под­пи­сал об­ра­ще­ние сто­рон­ни­ков Свид­ри­гай­ло к Ба­зель­ско­му со­бо­ру, по­гиб в бит­ве под Виль­ко­ми­ром. в Вве­ден­ском сино­ди­ке6 сто­ит «кня­зя Яро­сла­ва, име­нем Они­си­ма, Гуе­ви­не­ви­ча, уби­то­го от лит­вы».

V генерація

4/2. КН. ИВАН ЮРЬ­Е­ВИЧ МСТИ­СЛАВСЬ­КИЙ (? – ок. 1486),

един­ст­вен­ный сын Юрия Луг­ве­не­ви­ча, в 1457 и 1463 по­лу­чал от вел. кн. ли­тов­ско­го и польск. ко­ро­ля Ка­зи­ми­ра IV Ягел­лон­чи­ка под­твер­жде­ние сво­их прав на удел, в 1483 на­хо­дил­ся на служ­бе в Кие­ве; по­сле его смер­ти Мсти­слав­ское кн-во пе­ре­шло под управ­ле­ние его же­ны вплоть до вступ­ле­ния их до­черей в брак.

князь Іван Юр’евіч Лінг­ве­невіч вёў ціхае жыць­цё ў Мсь­ці­сла­ве i зна­ны толь­кі праз аса­бі­стыя фун­да­цыі, менавіта: у 1458-1459 гг. князь Іван Юр’евіч запі­саў на Полац­кі Сафій­скі сабор сяло на Марын­цы, у 1463 г. князь Іван Юр’евіч разам з жон­каю кня­гі­няю Юль­ля­наю адпі­салі сабо­ру сьв. Трой­цы ў Мсь­ці­сла­ве роз­ныя дані­ны (зь зьме­сту акта выні­кае, што князь Іван Юр’евіч вало­даў Кня­жы­ца­мі), у 1468 г. князь Іван Юр’евіч запі­саў на мана­стыр сьв. Ануфрыя ў Мсь­ці­сла­ве сяло Гостынь ды ў 1483 г. князь Іван Юр’евіч Лінг­ве­невіч з кня­гі­няю Юль­ля­наю таму ж мана­сты­ру пацьвяр­джа­ю­ць i павя­ліч­ва­ю­ць нада­нь­ні свай­го дзе­да кня­зя Сямё­на Лінг­ве­ня Аль­гер­даві­ча й баць­кі кня­зя Юрыя Лінг­ве­неві­ча, Памёр за пана­ва­нь­нем кара­ля Казі­мі­ра, перад 1489 г., у якім ужо толь­кі кня­гі­ня Юль­ля­на Мсь­ціслаўская адказ­вае на скар­гі мас­коўскіх куп­цоў, абра­ба­ва­ных ейны­мі пад­да­ны­мі. Яго­ная жон­ка кня­гі­ня Іва­на­ва Юр’евіча кня­гі­ня Юль­ля­на аса­бі­ста запі­свае ў 1461 г. на Міка­ла­еўскую царк­ву сяло Грыд­ко­ва. У 1489 г. у даку­ман­тах зна­чыц­ца як уда­ва. Ужо ўда­вою кня­гі­ня Іва­на­ва Юр’евіча кня­гі­ня Юль­ля­на Мсь­ціслаўская пацьвяр­джае й пам­на­жае фун­да­цыю нябож­чы­ка мужа на Пусты­нею мана­стыр i сабор сьв. Трой­цы ў Мсь­ці­сла­ве. Памер­ла перад 1495 г., пакі­нуў­шы дзь­ве дач­кі, Настась­сю ды Юль­ля­ну. Па сьмер­ці кня­гіні Іва­на­вай, Мсь­ціслаў як лена перай­шоў да вяліка­га кня­зя Аляк­сандра, над апе­каю яко­га засталі­ся ейныя доч­кі. У жніўні 1495 г. кня­зёу­ны мсь­ціслаўскія Настась­ся й Юль­ля­на з даз­во­лу кара­ля жыву­ць у Мсь­ці­сла­ве i вало­да­ю­ць да замуж­жа маёнт­ка­мі, якія тры­малі іхны дзед Юры i баць­ка Іван.

VI генерація

5/4. КНЖ. АНА­СТА­СИЯ ИВА­НОВ­НА МСТИ­СЛАВ­СКАЯ (? – по­сле 1523),

Муж: (с ок. 1496) кн. С. М. Слу­ц­ко­­го-Олель­­ко­ви­­ча (из ро­да Слу­ц­ких-Олель­­ко­ви­­чей),

6/4. КНЖ. УЛЬ­Я­НА ИВА­НОВ­НА МСТИ­СЛАВ­СКАЯ (? – до 1506/07),

Пась­ля кароль аддаў Мсь­ціслаў у пажы­ць­цё­вае вало­да­ньне мужу адной з дачок кня­зя Іва­на Юр’евіча кня­зю Міха­лу Іва­наві­чу Жэс­лаўс­ка­му. Такім спо­са­бам апош­ні празь сябе, а ня жон­ку, якой дзед­зіч­ных пра­воў кароль не пацьверд­зіў, быў кня­зем Мсь­ціслаўскім; ды, няг­лед­зячы, што кня­гі­ня Мсь­ціслаўская памер­ла, не пакі­нуў­шы нашчад­каў, i на прат­э­с­ты кня­гіні Мсь­ціслаўс­кай Настась­сі кня­гіні Слуц­кай, застаў­ся на тым княст­ве.

Муж: (с 1492) пра­вну­ка ли­тов­ско­го кн. Яв­ну­та (в кре­ще­нии Ио­ан­на) Ге­ди­ми­но­ви­ча – Ми­хаи­ла Ива­но­ви­ча Же­слав­ско­го (За­слав­ско­го, Изя­слав­ско­го, с 1499 Мсти­слав­ско­го) (?–1529), став­ше­го ос­но­ва­те­лем 2-й ли­нии М. На­ме­ст­ник в Ви­теб­ске (1494–95), в мар­те 1495 встре­чал не­вес­ту вел. кн. ли­тов­ско­го Алек­сан­д­ра – вел. княж­ну мо­с­ков­скую Еле­ну Ива­нов­ну. 19.5.1499 вел. кн. ли­тов­ский по­жа­ло­вал ему пра­ва на Мсти­слав­ское кн-во (в его со­став вхо­ди­ли зам­ки Мсти­славль и Мглин, двор­цы Крас­ное, Ряс­на, Доб­рое, Лю­до­гощ, По­рад­ни­но, Ми­хай­лов­ское, Се­ли­ще, Ко­ло­дя­зи и Бу­до­гощ со все­ми от­но­сив­ши­ми­ся к ним дво­ра­ми, зем­ля­ми и угодь­я­ми), а так­же пра­во име­но­вать­ся кн. Мсти­слав­ским. Не позд­нее 1507 кн. М. И. Мсти­слав­ский же­нил­ся вто­рым бра­ком на род­ст­вен­ни­це польск. ко­ро­ля Алек­сан­д­ра княж­не Ва­си­ли­се Ива­нов­не Голь­шан­ской (гг. ро­ж­де­ния и смер­ти не­изв.). Сыг­рал важ­ную роль в обо­ро­не вост. ру­бе­жей ВКЛ во вре­мя рус.-ли­тов. войн 1500–03, 1507–08 и 1512–22: в 1501, 1502, 1507, 1508, 1514 и 1519 ус­пеш­но обо­ро­нял Мсти­славль от рус. войск. Од­на­ко 4.11.1501 вме­сте с па­ном Е. Даш­ко­ви­чем был раз­бит под Мсти­слав­лем, по­са­ды ко­то­ро­го бы­ли со­жже­ны, а в 1503 ли­шил­ся Мгли­на, во­шед­ше­го по Мо­с­ков­ско­му пе­ре­ми­рию 1503 в со­став Рус. гос-ва. В 1508 во вре­мя вос­ста­ния кн. М. Л. Глин­ско­го, не­смот­ря на во­ен. уг­ро­зу, не пе­ре­шёл на рус. сто­ро­ну. Уз­нав о па­де­нии Смо­лен­ска, 7.8.1514 «бил че­лом» о пе­ре­хо­де на служ­бу к вел. кн. мо­с­ков­ско­му Ва­си­лию III Ива­но­ви­чу, но уже осе­нью, по­сле по­бе­ды ли­тов. войск в бит­ве под Ор­шей, опять пе­ре­шёл на сто­ро­ну ко­ро­ля Си­гиз­мун­да I Ста­ро­го. Из-за кон­флик­та с сы­ном ос­тал­ся в ВКЛ без на­след­ни­ков по муж­ской ли­нии и в 1527 за­ве­щал Мсти­слав­ское кн-во ко­ро­ле­ви­чу Си­гиз­мун­ду Ав­гу­сту (бу­ду­щий вел. кн. ли­тов­ский и польск. ко­роль Си­гиз­мунд II Ав­густ), ко­то­рый дол­жен был всту­пить в пра­ва на­сле­до­ва­ния по­сле его смер­ти. Уже в 1527–28 во вла­де­ни­ях М. И. Мсти­слав­ско­го поя­ви­лись ко­ро­лев­ские дер­­жав­­цы- на­ме­ст­ни­ки, ко­то­рым при­чи­та­лась по­ло­ви­на до­хо­дов с Мсти­слав­ско­го кн-ва. По­сле смер­ти М. И. Мсти­слав­ско­го его вла­де­ния ад­ми­ни­ст­ра­тив­но бы­ли под­чи­не­ны Ви­лен­ско­му вое­вод­ст­ву.

Документы и акты

№ 1

[1394, 1409 или 1424].IX.01, въ лѣто шостое тысе­чи семь­сотъ, индик­та тре­тья­го. Мсти­славль. Мсти­слав­ский князь [Семен] Лынг­вен Оль­гер­до­вич жалу­ет сво­е­му двор­но­му бояри­ну Костюш­ку Валю­жи­ни­чу зем­лю Валю­жин­скую близ горо­да Мсти­слав­ля, на веч­ность.

Ори­ги­нал: неиз­ве­стен. Это был пер­га­мен с тек­стом на запад­но­рус­ском язы­ке.
Копия 1. Кни­га грод­ская зам­ко­вая Мсти­слав­ско­го вое­вод­ства. Запись и экс­тракт 1641.III.03 (Мсти­славль). Для акти­ко­ва­ния ори­ги­нал был пред­став­лен свя­щен­ни­ком Крас­но­сель­ской Спас­ской церк­ви Васи­ли­ем Михай­ло­ви­чем Валю­жи­ни­чем, потом­ком Костюш­ка Валю­жи­ни­ча.
Копия 2 (по копии 1). Кни­га глав­но­го литов­ско­го Три­бу­на­ла № 64 за 1718 г., л. 612. Запись от 1718.VII.28. Для акти­ко­ва­ния копия 1 (экс­тракт) была пред­став­ле­на паном Кази­ми­ром Либар­ча­ем. В 1886 г. кни­га хра­ни­лась в Вилен­ском цен­траль­ном архи­ве.

Пуб­ли­ка­ция: Акты, изда­ва­е­мые Вилен­скою архео­гра­фи­че­скою комис­си­ею. Т. 13. Акты Глав­но­го Литов­ско­го три­бу­на­ла. Виль­на, 1886. С. 3-4, № 1 (по копии 2; дата пред­ло­же­на: 1395 г.).

Дата: в копии оши­боч­но ука­зан 6700 год; в быт­ность Семе­на Лынг­ве­на кня­зем Мсти­слав­ля (1392-1431) 3-й индикт при­хо­дил­ся на пери­о­ды: 1394.IX.01–1395.VIII.31; 1409.IX.01–1410.VIII.31; 1424.IX.01–1425.VIII.31.

Roku tysiąc siedmsetnego ośmnastego, miesiąca Iulii dwudziestego ośmego dnia.
Przed nami sędziami głównemi, na trybunał w wielkim xiestwie Litewskim z woiewodztw, ziem y powiatów na rok teraznieyszy tysiąc siedmsetny ośmnasty obranemi, stanowszy personaliter u sądu patron imć pan Kazimierz Liborczay, opowiadał y do akt podał extrakt z xiąg grodzkich woiewodztwa Mścisławskiego przywileiu, od kniazia Łukweniia Mścisławskiego imść panu Konstantemu Walużyncu na grunt, nazwany Walużynicki, dany, na rzecz w nim niżey wyrażoną, ichmościom panom Walużyncom służący y należący; który podaiąc do akt, prosił nas sądu, aby ze wszytką w nim inserowaną rzeczą był do xiąg głównych trybunału wielkiego xięstwa Litewskiego spraw wieczystych przyięty y wpisany. Jakoż my sąd ony przyiąwszy, a wpisuiąc w xięgi de verbo ad verbum tak się w sobie ma:
Выписъ съ книгъ кгрод­скихъ зам­ку гос­по­дар­ско­го вое­вод­ства Мсти­слав­ско­го. Лѣта отъ наро­же­нья Сына Божо­го тысе­ча шесть­сотъ сорокъ пер­во­го, мѣсе­ца Мар­ца тре­те­го дня. На вра­дѣ гос­по­дар­скомъ кгрод­скомъ Мсти­слав­скомъ пере­до мною Гелія­шомъ Жикг­мун­томъ Сухо­доль­скимъ — чеш­ни­комъ и под­ста­ро­стимъ Мсти­слав­скимъ, поста­но­вив­ши­се оче­ви­сто, велеб­ный отецъ Васи­лій Михай­ло­вичъ Валю­жи­ничъ, све­щен­никъ Спас­кій Крас­но­сель­скій, покла­далъ и ку акты­ко­ва­нью до книгъ кгрод­скихъ Мсти­слав­скихъ подалъ при­ви­лей, на парк­га­минѣ писан­ный рус­кимъ писмомъ, отъ кня­зя Лук­венія Мсти­слав­ско­го прод­ко­ви его Кон­стан­то­му Валю­жи­ни­чу на кгрунтъ, назван­ный Валю­жин­скій, даный, въ речи нижей въ немъ выра­жо­ной писа­ный, про­се­чи, абы тотъ листъ при­нятъ и до книгъ упи­санъ былъ, кото­ра­го я, врадъ, огля­дав­ши и чита­но­го доста­течне выслу­хав­ши, до книгъ упи­сать есь­ми велѣлъ. А упи­су­ю­чи у кни­ги сло­во въ сло­во такъ се въ собѣ маетъ:

Божію мило­стью я, князь Лук­веній Мсти­слав­скій.
Пожа­ло­ва­ли есь­мо бояры­на нашо­го двор­но­го Костюш­ку Валю­жи­ни­ча, дались­ми ему за его къ намъ вѣр­ное раде­нье кгрунтъ, назва­ный Валю­жин­скій, подъ мѣстомъ Мсти­слав­лемъ лежа­чій, со вси­ми нав­си­ми пожит­ка­ми, съ кото­рыхъ кгрун­товъ нынѣ и на потомъ будучіе потом­ко­ве жад­ное пошли­ны намъ кня­зю и дер­жав­цомъ нашимъ дава­ти не маютъ, опрочъ служ­бы воен­ныя, кото­рую поспо­лу и зъ дру­ги­ми боярь­ми наши­ми Мсти­слав­ски­ми повин­ни будутъ отпра­во­вать.
А будетъ ли на него якая отъ кого жало­ба, ино его намъ суди­ти, а не нашимъ урад­ни­комъ и десят­ни­комъ город­скимъ.
А то есь­мо дали ему само­му и щат­комъ его на вѣки вѣч­но и непо­руш­но.
Данъ во Мсти­слав­лю, сен­те­б­ра пер­во­го, въ лѣто шостое тысе­чи семь­сотъ, индик­та тре­тья­го.

У того при­ви­лія при печа­ти под­писъ руки писар­ское под­пи­са­но тыми сло­вы: Оста­фій Гара­бур­да писаръ.
Кото­рый же тотъ при­ви­лей, за пода­ньемъ и про­зь­бою осо­бы выжей­ме­не­ное, до книгъ кгрод­скихъ Мсти­слав­скихъ есть запи­санъ, съ кото­рыхъ и сесь выписъ подъ печа­тью вра­до­вою и съ под­пи­сомъ руки писар­ское велеб­но­му отцу Валю­жи­ни­чу — све­щен­ни­ку Спас­ко­му Крас­но­сель­ско­му есть выданъ. Писанъ во Мсти­слав­лю.
U tego extraktu z xiąg grodzkich woiewodztwa Mścisławskiego przywileiu przy pieczęci podpis ręki imć pana pisarza z korrektą regentowską temi słowy: Саму­ель Велич­ко — писаръ. Есть у кни­гахъ: Янъ Рома­нов­скій.
Który to ten extrakt z xiąg grodzkich woiewodztwa Mścisławskiego przywileiu, za podaniem onego do akt przez patrona zwyż wyrażonego, iest do xiąg głównych trybunału wielkiego xięstwa Litewskiego spraw wieczystych przyięty y wpisany.
О.Л. Fontes historiae Magni Ducatus Lithuaniae; starbel​.by/​d​o​k​/​d​1​2​0​.​htm, 2010.X.15

Print Friendly, PDF & Email
  1. Коч­кур­ки­на С.И., Спи­ри­до­нов А.М., Джак-сон Т.Н. Пись­мен­ные изве­стия о каре­лах. С. 52. []
  2. Нов­го­род­ская пер­вая лето­пись. С. 411-412. []
  3. Дже­ре­ла: MNK, Rkps 1458, karta 101, 103; Rkps 1482, Tom 2, karta 3. 14.8.1385. Пуб­ліка­ції: Лиха­чёв Н. Мате­ри­а­лы для исто­рии визан­тий­ской и рус­ской сфра­ги­сти­ки. Выпуск ІІ. – С. 237. 14.8.1385.; Сним­ки древ­них рус­ских печа­тей. – С. 78, илл. 14.8.1385.; Codex epistolaris saeculi XV. – Vol. I. – Р. 5, n. 3. 14.8.1385.; Daniłowicz J. Skarbiec dyplomatów. – Tom I. – n. 225, 229.; Działyński A. Statut litewski. – S. 544, tab. 3. 14.8.1385.; Gumowski M. Handbuch der polnischen Siegelkunde. – S. 157, taf. 32, il. 327. 14.8.1385.; Gumowski M. Pieczęcie książąt litewskich. – S. 704, tab. 3, il. 20; tab. 6, il. 39. 14.8.1385.; Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 400, poz. 1. 14.8.1385.; Piekosiński F. Pieczęcie polskie wieków średnich. – S. 326, n. 573, il. 348. 14.8.1385.; Vossberg F. Siegel des Mittelalters. – S. 44, taf. 24, il. 106. 14.8.1385. []
  4. Джерела:ЛІМ, Сфр. 707.; AGAD, Perg. 4442. 25.4.1389.; BCz, Perg. 218. 25.4.1389.; MNK, Rkps 1458, karta 102, 103; Rkps 1713, karta 172. 1388–1389 рр. Пуб­ліка­ції: Цітоў А. Пячат­кі ста­ра­жыт­най Бела­русі. – С. 36, мал. 1389 р.;Цітоў А. Наш сім­вал – паго­ня. – С. 21, мал. 1388 р.; Codex epistolaris saeculi XV. – Vol. I. – P. 13–14, n. 13. 31.1.1388.; Daniłowicz J. Skarbiec dyplomatów. – Tom I. – n. 275.; Gumowski M. Pieczęcie książąt litewskich. – S. 705, tab. 5, il. 35. 31.1.1388–25.4.1389. []
  5. Дже­ре­ла:
    GStAPKB, XX. HA, PU, Schiebl. 109, n. 68. 27.9.1422. Пуб­ліка­ції: Nowak P., Pokora P. Dokumenty strony polsko-litewskiej. – S. 77, il. B 86. 27.9.1422. []
  6. Лавр­ский аль­ма­нах, 2007 г., Т. 18, с. 19. []