Intro

Подгорские, князья
Герб кня­зей Под­гор­ских. Dewizy: «NE PO HRAMOTI» i «IURE SUO»

ПОД­ГОР­СКИЕ (Под­горсь­кі) гер­ба влас­но­го или Бро­дич odmienny z mitrą1 — кня­же­ский род неиз­вест­но­го про­ис­хож­де­ния, зем­ле­вла­дель­цы Кре­ме­нец­ко­го пове­та. Wyznanie rzymsko-katolickie (do XVII w. prawosławne: „Archiwa Jugo Zapadnój Rossyi“, wydawano przy uniwersytocie kijowskim, wspominają o kniaziu Michalo Hrohorowiczu Podhorskim, ktorem w r. 1601 był członkiem łuckiego prawosławnego bractwa.).

У пер­шій поло­вині 1560-х років, під час вій­ни між Вели­ким князів­ством Литовсь­ким і Мос­ковсь­ким цар­ством за Лівонію, Сиґіз­мунд Авґуст роз­мі­стив у своїх володін­нях на Волині, успадко­ваних піс­ля коро­ле­ви Бони, части­ну перебіж­чи­ків із воро­жо­го табо­ру. Пер­ши­ми з’явилися Оме­лян Офра­си­мо­вич, що фігу­рує також як Ушак Офра­си­мо­вич та Оме­лян Абра­си­мов Вша­ков, Лев Тимо­фій­о­вич Звєров, Захаріяш П’ятий, Воло­ди­мир Семе­но­вич Забо­ло­ць­кий і Дмитр Водоп’ян. Піз­ні­ше при­бу­ли князь Гри­горій Федо­ро­вич Под­горсь­кий, Пет­ро Васи­льович Остаф’єв, Сте­пан Шара­по­вич і Мок­ій Олек­сан­дро­вич Без­щас­ний — всьо­го дев’ять осіб. Із вихід­ців із Мос­ковсь­ко­го цар­ства, які на почат­ку 60-х років XVI ст. зупи­ни­ли­ся в Кре­ме­не­ць­ко­му повіті, пусти­ли тут корін­ня тіль­ки князь Под­горсь­кий та Ушак Офра­си­мо­вич.2

Отже, ста­ном на сере­ди­ну 1560-х років на півд­ні Волині в руках семи вихід­ців із Росії, що перей­шли на служ­бу до вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го (вось­мий неза­ба­ром піс­ля появи тут зій­шов зі світу, а доля дев’ятого неві­дома), було чоти­ри села, що похо­ди­ли з воло­сті Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку.

1564 р. вихо­де­ць із Мос­ковсь­ко­го цар­ства князь Гри­горій Федо­ро­вич Под­горсь­кий отри­мав від вели­ко­го кня­зя литовсь­ко­го у воло­сті Кре­ме­не­ць­ко­го зам­ку части­ну села Воронів­ці. Від назви посе­лен­ня пі­шло пріз­ви­ще Воро­но­ве­ць­кий, під яким він інко­ли фігу­рує в дже­ре­лах. Утра­тив­ши з часом титул, напри­кін­ці 1640-х років нащад­ки цьо­го мігра­нта сиді­ли ще на неве­лич­ких части­нах двох сіл у Кре­ме­не­ць­ко­му повіті.

Polegając przeto jedynie na nielicznych dokumentach, znajdujących się w ręku rodziny i w Archiwum kijowskióm, dalej na podaniach rodzinnych i wiadomościach ustnych, przekazywanych z pokolenia na pokolenie, wreszcie na dawnych rodowych pieczęciach, oraz na niektórych dziełach heraldycznych, możua przecież prawie stanowczo powiedzieć, że kniaziowie Podhorscy są potomkami rozrodzonego domu ruskiego Rurykowiczów, t. z. „Kniazia Rurikowo doma“. Nazwisko wzięli zapewne od miejscowości lub ziem związanych z ich władztwem na obszarze dawnego Wołynia (np. Podhorce, Podhorcze, Podhorie czy też istniejące w poł. XIII w. Księstwo Podgorskie (Podhorskie)), względnie od ziem z osadą Podgornaja nad rzeką Wołguszą w okolicach Moskwy, stanowiących dzielnicę kniaziowską.

Trudno jednakże na pewno oznaczyć, do jakićj gałęzi tego wielkoksiążęcego szczepu Podhorscy należą, tak samo jak wszelkie wywody pochodzeń innych rodów, od Ruryka czerpiących swój początek, są więcej na domysłach i prawdopodobieństwie, aniżeli na rzeczywistych danych i pewnikach oparte. Сами Под­гор­ские выво­дят свой род от кня­зей Пере­я­с­лав­ских, а имен­но, от кня­зя Вра­ха Оле­го­ви­ча, вну­ка Все­во­ло­да Пере­я­с­лав­ско­го и (†1138), ks. nowogrodzkiego, perejasławskiego i wyszhorodzkiego, wnuka Włodzimierza II Monomacha (*1053 †1125), wielkiego ks. kijowskiego.3

Z heraldyków naszych zalicza Wieladko (str. 199) Podhorskich do potomków domu Perejasławskiego, uważając za ich protoplaskę Wraha, syna Olecha, a wnuka i prawnuka Wsiewołoda i Mścisława Rurykowiczów, kniaziów na Perejasławiu. Na tenże sam wywód zgadza się i Kuropatuicki (w paragrafie 9 str. 43), oraz „Imicnospis szlachty polskióju wydawany we Lwowie w pierwszój polowio bieżącego stulecia. Małachowski (str. 206) mianuje Podhorskich kniaziami Ruskimi, wszelako bez wymienienia linii ich pochodzenia. Rulikowski i Radzimiński w dziele swóm «Kniaziowie i szlachta» mówią o Podhorskich jako o kniaziach z domu Ruryka pochodzących. Natomiast dokumenta i papiery rodzinne ograniczają się tylko na mianowaniu Podhorskich kniaziami, nic wymieniając właściwego ich pochodzenia.

Oprócz wzwyż wymienionych dziel i inne także przyznają Podhorskim pochodzenie od Ruryka, dając im za kolebkę dom Perejasławski. Napotyka się także zdania, że Podhorscy i wygasły ród kniaziów Horskich jednego są gniazda, oraz twiordzenie, żo kniaziowie Glińscy i Podhorscy stanowili kiedyś jodnę rodzinę. Для даль­ней­ших иссле­до­ва­ний про­ис­хож­де­ния рода сле­ду­ет отме­тить, что один из мос­ков­ских эми­гран­тов — Дмит­рий Водо­пьян, был свя­зан с кн. Дмит­ром Виш­не­вец­ким, в то вре­мя вер­нув­шим­ся с Моск­вы, а по пре­да­ни­ям Под­гор­ских, Федор, отец Гри­го­рия, был женат на доче­ри кня­зя Семе­на Федо­ро­ви­ча Курб­ско­го, т.е. Под­гор­ские были свя­за­ны род­ствен­но с кн. Андре­ем Михай­ло­ви­чем Курб­ским.

По све­де­ни­ям Кон­стан­ти­на Под­гор­ско­го, кото­рый соби­рал све­де­ния о роде, кniaź Hrehory (*1529 †po 1591) – syn Fedora Dawidowicza, namiestnika nowogrodzkiego, jako członek prześladowanego przez Groźnego stronnictwa Adaszewa (t. zw. „Adaczewskij krużek”) w r. 1563 w jesieni ucieka z Moskwy do Polski wraz z innymi kniaziami i bojarami, udając się pod opiekę Króla Zygmunta Augusta.

Ostatnim znanym potomkiem Hrehorego, który oficjalnie używał tytułu kniaziowskiego był Aleksander (*1760 †1812), z linii lemieszczańskiej. Про Под­горсь­ких відо­мо, що піз­ні­ше — у XIX ст. — у них був герб Бро­дзіч із від­мі­ною та Dewizy: «Ne po hramoti» i «Iure suo».4 W XIX w. poszczególni członkowie rodu otrzymali potwierdzenie szlachectwa ukazami Departamentu Heroldii w St. Petersburgu, względnie zaliczenie do rodu dekretami Deputacji Wywodowych odpowiednich guberni, m. in. kijowskiej i podolskiej z wpisaniem do cz. VI guberialnych ksiąg szlacheckich.

Dopiero pierwszą wzmiankę znajdujemy w Tattszczewie („Istoria Rossij- skaja”). Wspomina on o jakimś kniaziu Podhorskim (bez imienia), któren się odznacza na łowach carskich w początkach 1500 roku za Iwana IV-go.

Рабо­чая вер­сия про­ис­хож­де­ния от Гене­огра­фа — от кня­зей Кубен­ских.

Print Friendly, PDF & Email
  1. Основ­ная лите­ра­ту­ра: Żychliński Т. Złota księga szlahty polskiej. Roćzn. 14. — S. 13-21; Lenczewski Tomasz, Genealogie rodów utytułowanych w Polsce, t. I, Warszawa 1995-1996; Соб­чук В.Д. Шлях­та російсь­ко­го поход­жен­ня // Соб­чук В. Д. Від корін­ня до кро­ни : Дослід­жен­ня з історії князівсь­ких і шляхет­ських родів Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. — Кре­ме­не­ць. Кре­ме­не­ць­ко-Почаївсь­кий дер­жав­ний істо­ри­ко-архі­тек­тур­ний за­ повід­ник, 2014. — 508 с. []
  2. Соб­чук В.Д. Шлях­та російсь­ко­го поход­жен­ня // Соб­чук В. Д. Від корін­ня до кро­ни : Дослід­жен­ня з історії князівсь­ких і шляхет­ських родів Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. — Кре­ме­не­ць. Кре­ме­не­ць­ко-Почаївсь­кий дер­жав­ний істо­ри­ко-архі­тек­тур­ний за­ повід­ник, 2014. — 508 с. []
  3. Historyczną część niniejszej monografii zawdzięczamy zapiskom p. Konstantego Podhorskiego z Mikołajówki, zajmującego się gorliwie badaniem przeszłości swego rodu. Żychliński Т. Złota księga szlahty polskiej. Roćzn. 14. — S. 13-15 []
  4. Żychliński Т. Złota księga szlahty polskiej. Roćzn. 14. — S. 13 []