Лукомские

Общие сведения о роде

ЛУКОМ­СКИЕ — кня­же­ский род, вера­год­на­га нашчад-ка кня­зя Андр­эя Луком­ска­га і Старадубскага42, дач­ка яко­га Марыя, па-вод­ле Хронікі М. Стрыйкоўскага43 і Хронікі Быхаўца44, з’яўлялася дру­гой жон­кай Вітаўта (сучас­ныя даслед­чы­кі гісто­рыі схі­ля­юц­ца да дум­кі, што Марыя была першай45 жон­кай вяліка­га кня­зя).

42 Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895. S. 213.
43 Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Żmódska i wszystkiej Rusi.
Warszawa, 1846. T. 2. S. 155.
44 Бела­рус­кія лета­пі­сы і хронікі / Уклад. У. Арло­ва. Мн.,1997. С. 118.
45 Чароп­ка В. Імя ў лета­пі­се. Мн., 1994. С. 288; Богу­слав­ский В. В. Дер­жа-ва Рури­ко­ви­чей. Тула, 1994. Т. 1. С. 112.

Князі Лукомсь­кі вва­жа­ли себе Оль­гер­до­ви­ча­ми лише по мате­рин­ской линии.(257, s.213) Этот факт может кос­вен­но сви­де­тель­ство­вать в поль­зу про­ис­хож­де­ния Луком­ских (как и Полу­бин­ских) от одно­го из зятьев Оль­гер­да, а имен­но козель­ско-кара­чев­ско­го кня­зя Свя­то­сла­ва Тито­вич1

Пер­шою дру­жи­ною Віто­вта Кей­с­ту­то­ви­ча була княж­на лукомсь­ка Марія, яка помер­ла до 1381 р. Схо­же, що вона була остан­ньою Рюри­ків­ною, але Лукомсь­ке князів­ство Віто­вт утри­ма­ти не зміг. У 1386 р. під час бун­ту поло­ць­ко­го кня­зя Андрія Оль­гер­до­ви­ча у Луком­лі був його васал Андрій (2112, s.213). Це міг бути син тра­кайсь­ко­го кня­зя Андрій Гор­ба­тий, але міг і бути остан­ній з Рюри­ко­ви­чів, брат або пле­мін­ник дру­жи­ни Віто­вта. З усіх сестер Ягай­ла тіль­ки Марія Оль­гер­дів­на мог­ла мати від­но­шен­ня до Лукомсь­ко­го князів­ства, її пер­ший муж лідсь­кий дер­жа­ве­ць Вой­ди­ло був стра­че­ний Кей­с­ту­том Геди­мі­но­ви­чем. Якщо при­пу­сти­ти, що при­чи­ною тако­го вибу­ху тра­кайсь­ко­го кня­зя була пере­да­ча сино­ві Вой­ди­ла Луком­ля, який Кей­с­тут вва­жав спад­ком своєї невіст­ки, то тоді вихо­дить, що князі Лукомсь­кі похо­ди­ли від литовсь­ко­го нобі­ля (504, c. 190). У тако­му випад­ку Лукомсь­кі не мог­ли би носи­ти князівсь­кий титул у XV ст. Навіть, якщо при­пу­сти­ти, що Ягай­ло доміг­ся повер­нен­ня своє­му пле­мін­ни­ко­ві Лукомсь­ко­го князів­ства, то і тоді син Вой­ди­ла міг бути лише наміс­ни­ком або ста­ро­стою, але не кня­зем. Тому ми від­ки­дає­мо подіб­ну вер­сію, хоча рані­ше вва­жа­ли її за мож­ли­ву. Зали­шаєть­ся при­пус­ка­ти, що князі Лукомсь­кі похо­ди­ли від Марії Оль­гер­дів­ни та її дру­го­го чоло­віка Дави­да Дмит­ро­ви­ча. Горо­денсь­кий уділ був і у Мінсь­ко­му князів­стві, отже Давид Дмит­ро­вич міг бути близь­ким роди­чем лукомсь­ких князів, який і успад­ку­вав це князів­ство. Тому і Віто­вт Кей­с­ту­то­вич не робив спроб його опа­ну­ва­ти. Але у тако­му разі Лукомсь­кі були Рюри­ко­ви­ча­ми. До тако­го вис­нов­ку прий­ш­ла Н.Яковенко (1700, с.307). Оль­гер­до­ви­ча­ми Лукомсь­кі мог­ли бути тіль­ки у випад­ку, якщо б були нащад­ка­ми Андрія Оль­гер­до­ви­ча. Тоді дове­ло­ся би при­ска­ти, що лукомсь­кий князь Андрій, зга­да­ний у 1386 р., був сином поло­ць­ко­го кня­зя, незна­ним з інших дже­рел. Але сино­ві поло­ць­ко­го кня­зя було би дуже важ­ко утри­ма­ти­ся у Лукомсь­ко­му князів­стві піс­ля 1386 р., тим біль­ше, що легітим­ні пра­ва на ньо­го мав сам Віто­вт Кей­с­ту­то­вич. Зре­штою син Андрія Оль­гер­до­ви­ча не міг одру­жи­ти­ся з сест­рою Ягай­ла Оль­гер­до­ви­ча від якої начеб-то похо­ди­ли Лукомсь­кі. Роз­плу­та­ти загад­ку поход­жен­ня князів Лукомсь­ких навряд чи мож­ли­во (2102). Крім того вся ран­ня гене­а­ло­гія цьо­го роду зали­шаєть­ся дис­кусій­ною (2112, s.213-231).
Лукомль­ское кня­же­ство, оче­вид­но, во вто­рой
поло­вине XIV в. было пожа­ло­ва­но кем-то из вели­ких кня­зей литов­ских осно­ва­те­лю рода кня­зей Лукомль­ских. В «Хро­ни­ке Быхов­ца» под 1402 г. ска­за­но, что Вито­вт был женат вто­рой раз на Марии, «доче­ри кня­зя Андрея Луком­ско­го и Ста­ро­дуб­ско­го» [15, с. 78]. В XIV–XV вв. Лукомль участ­во­вал в усо­би­цах потом­ков Геди­ми­на и был хоро­шо укреп­лен­ным зам­ком.

Впер­вые лукомль­ские кня­зья в источ­ни­ках упо­ми­на­ют­ся в XV в.: Васи­лий (1463 г.) и Иван, ока­зав­ший­ся в Москве на десять лет поз­же [8, с. 167]. В нача­ле XVI в. были извест­ны несколь­ко кня­зей Лукомль­ских. Они сов­мест­но вла­де­ли зам­ком Лукомль, местеч­ком воз­ле его и ины­ми име­ни­я­ми
в Лукомль­ском кня­же­стве.

15. Хро­ни­ка Быхов­ца / пред., ком­мент. и пер. Н. Н. Ула­щи­ка. – М., 1966.
8. Насевіч, Л. В. Лукомль і Лукомль­ская волость / Л. В. Насевіч // Гіст.-археалаг. зб. – 1994. – № 4.
9. Насевіч, В. Луком­скія, кня­жац­кі род / Л. В. Насевіч // Энцы­кла­пе­дыя гісто­рыі Бела­русі. – Мінск, 1997. – Т. 4

Лукомские
Герб Луком­ских по Коя­ло­ви­чу.

Łukomscy herbu Roch Odmienny[1] – ród kniaziowski (książęcy), pochodzący od książąt Rurykowiczów, który wziął swoje nazwisko od Łukomli na Litwie[2].

Szymon Okolski wyprowadzał kniaziów Łukomskich od Andrzeja Olgierdowicza z dynastii Giedyminowiczów[2]. Nie bez podstaw zresztą, albowiem książę Andrzej rzeczywiście był w posiadaniu wspomnianej Łukomli, którą otrzymał od Krzyżaków w 1386 roku [3]. Inaczej Józef Wolff, który w związku z tym, że w posiadaniu kniaziów Łukomskich znajdowały się jeszcze: Rotna, Rotnica i Szczyduty w Połockiem (okolice Drucka), widział w nich potomków książąt połockich z dynastii Rurykowiczów, zastrzegając jednocześnie, że ich litewskie pochodzenie nie jest nieprawdopodobne. Według herbarza Adama Bonieckiego «niezaprzeczalnie pochodzą oni od książąt ruskich Rurykowiczów».[4]

Jeśli chodzi o herb tego rodu — podobnie jak w przypadku kniaziów Połubińskich — Paprocki i Okolski przypisywali mu herb własny, przedstawiający Jastrzębca na piersiach Orła. Z kolei Wojciech Wijuk Kojałowicz twierdził, że rodzina ta używała herbu dwojakiego: Pogoni albo herbu własnego, podobnego do herbu Roch III.

Wspólnym przodkiem wszystkich znanych później przedstawicieli tego rodu był kniaź Jan Łukomski, który podejrzany o spisek przeciw wielkiemu księciu Iwanowi III Srogiemu, został spalony żywcem w żelaznej klatce w Moskwie 31 stycznia 1493.

Картография

Лукомские
Кар­та Луком­ской воло­сти XV век (Носе­вич)

Поколенная роспись рода

Po najdłuższym życiu ks. Maryny Łukomskiej przeznacza W. Ks. Kazimierz Bolino Stankowi Sakowiczowi 1443 r. (ML. Zap. 3 f. 13). Według badań p. Wilczyńskiego, ta ks. Maryna była wdową po ks. Iwanie Łukomskim, a matką książąt: Bazylego, Jana, Romana, Michała i Andrzeja Iwanowiczów, z których Jan stał się protoplastą istniejącej linji Szczyduckiej, Roman i Andrzej wygasłych Poczajewickiej i Mieleszkowickiej. Jednego z nich córką była ks. Jadwiga z Łukomli, żona Jana Andrzeja Buczackiego, starosty rawskiego, który jej zapisał 2,000 zł. węg. oprawy 1508 r. (M. 23 f. 447; Wierzb. IV f. 463). ¶ Ks. Bazyli, dziedzic Piroszyc, świadczył 1463 r. w Brześciu przy układzie Ostrogskich (Arch. Sang.). Pozostawił córki: Bohdanę za Janem Radziwiłłem; N. za ks. Teodorem Sokolińskim Konoplą; N. za ks. Iwanem Wiazemskim, których potomkowie prowadzą 1545-1553 r. sprawę o spadek w Łukomli i Piroszycach po ks. Michałowej Rotnickiej. ¶ Ks. Michał, dziedzic Rudnegosioła, czyli Rudni, nie żył już 1528 r., w którym wdowa po nim ks. Michałowa Łukomska, stawiała na popis 13 koni. Księżna Teodora (Fedja) Michałowa zwykle nazywała się Rotnicką od dóbr Rotnicy blisko Łukomli położonych. W 1534 r. procesowała się o powieszenie poddanego z ks. Wiaziemskim, 1541 r. razem z księciem Andrzejem Andrzejewiczem pozwała o różne szkody Sapiehę, wojewodę podlaskiego, nie żyła już 1545 r., w którym o spadek po niej prowadzą sprawę potomkowie ks. Wasila. Z procesu tego i z lat można by sądzić, że ks. Michał był synem, a nie bratem ks. Wasila. ¶ W tym czasie Hanna wdowa po ks. Łukomskim była 2-o v. żoną Andrzeja Niemirowicza, wojewody kijowskiego. Córka jej, ks. Maryna, żona Michała Piotrowicza Kuchmistrzowicza, pozwała 1528 r. ojczyma swego o 150 kóp groszy, zapisanych jej samej przez matkę z pominięciem jej brata i siostry (ML. Sąd. 4 f. 202; Zap. 40 f. 448). Linja Mieleszkowicka ¶ Ks. Andrzej Iwanowicz, dziedzic Mieleszkowicz, pisał się czasem księciem Mieleszkowskim. W 1491 r. miał sprawę z Ginwiłowiczami, 1499 r. otrzymał nakaz wielkiego księcia zwrotu gruntów Mikołajowi Budkowiczowi, 1502 roku procesował się o grunta z dziekanem oboleckim, 1508 r. był stronnikiem Glińskiego. Z księżnej Fedorównej Czetwertyńskiej pozostawił córki: Annę za Eustachym Jacyniczem i Agrafenę Duchnę, żonę 1-o v. ks. Michała Ossowickiego, 2-o v. Semena Kmity i syna Andrzeja. Ks. Agrafena spisała testament 1-go Listopada 1554 r., w którym wspomina brata i siostrę, umarła bezdzietnie wkrótce potem. ¶ Ks. Andrzej Andrzejewicz stawił na popis 1528 r. dziesięć koni, sędzia ziemski orszański 1567 r., prowadził od 1528 r. długie i częste spory z dziedzicami sąsiednich dóbr Czerejskich Sapiehami, 1534 r. ma sprawę z bratową księżną Hanną Andrzejową Szczyducką, 1552 r. z dziekanem oboleckim księdzem Janem Haykiem, zapisał 1553 r. żonie, Nastazji Służczance, 1,200 kóp groszy na Łukomli, Mieleszkowiczach, Obelmakowiczach, Chołopieniczach i Objezierzu, 1555 r. objął odziedziczone po siostrze Kmicinie Pyszno, 1558 r. razem z synem Borysem pozwany przez ks. Boratyńskich o najazd, 1560 r. ugodził się z Romanowiczami Łukomskiemi i Władyką o grunta i szkody; 1564 r. był posłem połockim na sejm warszawski w sprawie unji (Vol. Leg. II f. 30), i otrzymał 50 służb we włości Wołkowyskiej za dobra w połockim odpadłe do Moskwy; 1565 r. był obowiązany stawić na popis 15 koni, z tego 12 po usarsku, a 3 po kozacku; otrzymał 1567 r. Niezbodziszki, nie żył już 1580 r., a wdowa po nim zmarła 18-go Grudnia 1581 r. spisawszy poprzednio testament, w którym wylicza całą rodzinę. Synów było dwóch: Jan i Borys, córek cztery: ks. Maryna była żoną Bohdana Stetkiewicza, strukczaszego królewskiego 1558 r., zmarła przed rodzicami; ks. Eudoksja za Mikołajem Węcławskim 1581 r.; ks. Bohdana żona ks. Fedora Iwanowicza Massalskiego i ks. Hanna wspominana w testamencie ciotki Kmiciny 1554 r., zmarła widocznie młodo i niezamężna. ¶ Ks. Jan Andrzejewicz, poborca orszański 1590 r. (Vol. Leg. II f. 325), ożeniony z Katarzyną Grzegorzówną Jackowiczówną, pozwany 1586 r. przez bratanka o Pyszno, umarł przed 1604 rokiem, zapisawszy część swą dóbr Mieleszkowskich z zamkiem Biełgorodkiem synowcowi Janowi i Romanowi Janowiczowi ze Szczydut, którzy się tym dziedzictwem podzielili 1605 r. Córką jego być miała Anna Mikołajowa Wardaszyńska. ¶ Ks. Borys Andrzejewicz występuje razem z ojcem 1558 i 1560 r., umarł przed matką, pozostawiwszy wdowę Katarzynę Hlebównę Korsakównę, 2-o voto Stretowę Tyszkiewiczową i dzieci: Jana i Marynę, której losy nie znane. ¶ Ks. Jan Borysowicz, zasądzony 1595 r. o dług przez Hołubickiego, świadczył 1599 r. przy sprzedaży Korejewicz, obrany 1600 r. podkomorzym orszańskim, nie utrzymał się na tym urzędzie, poborca orszański 1601 r., podsędek ziemski 1613 r., a sędzia ziemski orszański 1620 r., sprzedał 1604 r. różne grunta ks. Jerzemu, podzielił się 1605 r. z ks. Romanem spadkiem po stryju, kupił 1608 roku część Łukomli i Rotnicy od ks. Romana, a sprzedał mu Liszki 1612 r., odstąpił 1623 r. Mieleszkowicz synowi Bazylemu i sprzedał Biełhorodek zięciowi, testamentem spisanym 1626 r. zapisał żonie, Marynie Bohdanównie Stetkiewiczównie, 600 kóp groszy na Wołowni, Rotnicy, Zastarzyniu i innych dobrach, umarł 1627 roku. W 1593 r. wspomniany jako dyssydent, poczynił zapisy na zbór kalwiński w Łukomli, ale się nawrócił i fundował klasztor Franciszkanów w Łukomli. Córka jego, Helena, jest 1616 r. żoną Adama Szorca Sławęckiego, który najpierw trzymał w zastawie, a później kupił od teścia Biełhorodek za 600 kóp groszy. Drugiej córce Ewie, zakonnicy, zapisał brat Jan 200 kóp groszy 1631 r. Synów pozostało dwóch: Jan i Bazyli. ¶ Ks. Jan Janowicz Borysowicz ma proces 1627 r. o uwięzienie Eustachego Stoszy, mieszczanina z Łukomli, uwolnionego z poddaństwa i obdarzonego młynem przez jego ojca, 1629 r. sprzedał Bielkowszczyznę Stetkiewiczom, testamentem spisanym 1631 r. przekazał majątek bratu, zapisał żonie, Barbarze Ogińskiej, 15,000 tynfów na Rotnicy i w dożywocie Wielembor, siostrze zakonnicy Ewie, 200 kóp groszy, kościołowi w Łukomli plac i grunta i pochować się kazał u Ś-go Jana obok ojca. Żychliński daje mu mylnie za żonę Barbarę Dorohostajską, wojewodziankę smoleńską (V f. 424). ¶ Ks. Bazyli Janowicz otrzymał 1617 r. od ojca, za konsensem królewskim, grunta pod Orszą, a 1623 r. Mieleszkowicze, które 1624 r. zastawił, a 1629 r. ostatecznie sprzedał Sapieże, uczynił 1630 r. znaczny zapis na fundację Bernardynów w Orszy, dokończył też fundacji ojca i brata Franciszkanów w Łukomli, po śmierci brata procesował się z Sapiehami 1631-1635 r., sprzedał Świstołoki, Tyszyno, Woraksino Stetkiewiczom 1630 r., umarł około 1649 r. Z żony, Zofji Judyckiej, miał córki: Aleksandrę 1-o v. Florjanowę Słońską, 2-o v. Jerzowę Uhlikową i Zofję Antoniowę Hornowską. Linja Poczajewicka ¶ Ks. Roman, dziedzic Poczajewicz, ożeniony z córką Michała Iwanowicza Petrucza v. Pstruga 1500 r., pozostawił z niej synów: Bohusza, Piotra, Szymona i Michała, którzy odziedziczywszy po matce część Czereji, Pstrugowa czyli Łyczkowa i innych dóbr, procesowali się długie lata 1533 i 1541 r. z Sapiehami, współdziedzicami tych dóbr. W 1529 r. mają sprawę o różne ziemie z ks. Andrzejem z Mieleszkowicz. ¶ Ks. Piotr Romanowicz zapisał 1533 r. żonie, Barbarze, trzecią część majątku, którą mu ona zwróciła 1539 r., a nadto umierając 1542 r. zapisała mu cały majtek. Ks. Piotr poślubił następnie ks. Bohdanę Konstantynównę Sokolińską Konoplankę i zeznał 1546 r. testament, w którym obok zapisów bogatych na kościół, przeznaczył żonie trzecią część majątku, a jedynemu synowi Aleksandrowi resztę. Wdowa wyszła 2-o v. za Jana Sapiehę, wojewodzica podlaskiego, 1548 r., a syn, trzymany w opiece przez ojczyma, którego pozwał o to ks. Sergjusz 1563 roku, umarł młodo i bezżennie. ¶ Ks. Szymon Romanowicz występuje z braćmi 1533-1541 r., trzymał w zastawie dobra bratanków Michałowiczów 1558 r., pozwał 1560 r. bratanka Bohdana o najazd Łyczkowa, umarł wkrótce, zapisawszy majątek wdowie i synom ks. Andrzeja ze Szczydut, ale tych rodzeni bratankowie do dóbr nie dopuścili. ¶ Ks. Bohusz, inaczej Grzegorz, Romanowicz, najstarszy z braci, stawił na popis 1506 r. pięć koni, nie żył już 1533 r., w którym wdowa po nim razem z jego braćmi zaczęła proces z Sapiehami o Czereję, a pozostawił synów: Sergjusza i Chomę czyli Tomasza. Obaj bracia dochodzą spadku po stryju Szymonie i procesują Jana Sapiehę o skrzynię z dokumentami po tymże stryju i o opiekę nad ks. Aleksandrem 1563 r. Po ks. Chomie została tylko córka, ks. Bohdana, 1-o v. żona Wasila Głuchego, 2-o v. Mikołaja Narbuta 1596 r. ¶ Ks. Sergjusz Bohuszewicz, pozwany 1559 r. przez Sapieżyną o najazd Czereji, wojując z Moskwą dostał się do niewoli 1565 r., z której dopiero 1571 r. wydobyty zamianą. Żona jego, Dorota Skinderówna, w czasie niewoli męża stawiła na popis 1565 r. cztery konie. Drugiej żonie, Marynie Szymonównie Newelskiej, zapisał ks. Sergjusz 1584 r. dożywociem 1,000 kóp groszy na całym majątku, przekazując własność jedynemu synowi z pierwszej żony Jerzemu (Zs. Orszań.). ¶ Ks. Jerzy Sergjuszowicz świadczył 1599 r. przy sprzedaży Korejewicz przez ks. Konstantowę, kupił 1604-1605 r. części różne od ks. Jana Borysowicza Mieleszkowskiego, umarł młodo, pozostawiwszy z żony, Anny Grzegorzówny Mirskiej, 2-o v. Jerzowej Przysieckiej, córki: Krystynę za Józefem Rabiejem Gnojnickim i Aleksandrę, i syna Samuela Eustachego, którym matka zapisała 1,200 kóp groszy litew 1610 r. (Tryb. Litew. 114 f. 499-800). Gnojniccy zajęli przemocą Łukoml i Poczajewicze, ale opieka odebrała im te dobra, oddając w zarząd dla brata 1618 roku. ¶ Ks. Samuel Eustachy Jerzowicz, ur. 1605 r., podwojewodzi witebski 1641 roku, pułkownik królewski 1655 r., sekretarz królewski 1669 r., stolnik wołkowyski 1671 r., do 1622 r. zostawał pod opieką ks. Romana Baltazarowicza ze Szczydut, który mu zapisał umierając 1622 r. tysiąc kóp groszy na Bolinie i wszelkie ruchomości. Objąwszy zarząd dóbr ojczystych Samuel Eustachy nabył część Wołowni od ks. Stanisława, zastawił 1627 r. Pośnikowicze i Borsuki za 1,200 kóp groszy Sapieże, za żoną, Maryną Kisielówną Dorohinicką, córką Jana, otrzymał dobra Wymno 1628 r., procesował 1629-1630 r. Annę z Sapiehów Sanguszkowę o Poczajewicze i Łukoml, sprzedał 1630 r. zastawione Sapiehom Pośnikowicze i Borsuki, a kupił 1631 r. resztę Wołowni od książąt Jana Kazimierza i Władysława ze Szczydut, którą sprzedał w następnym roku za 20,000 florenów Sapiehom. W 1633 r. jako rotmistrz poszedł z Władysławem IV-m do Moskwy, za poniesione w wyprawie trudy i koszta otrzymał Szuchryn. ¶ W 1637 r. uzyskał zniesienie banicji, której uległ w sprawie z Wigantową i Galimskiemi; 1640-1641 r. wraz z żoną darował dwór i plac na zamku wyższym w Witebsku Jezuitom, 1641 r. dostaje dobra po bannitach, Bazylim i Zofji z Judyckich Łukomskich; 1644 r. procesowany przez Sapiehów o dokumenta tyczące Wołowni; wyznaczony z sejmu 1647 r. do rozgraniczenia Wieliża, Uświata i Newla; uczestniczył 1655 r. razem z synem Teodorem w nieszczęśliwej bitwie pod Wierzchowicami; otrzymał 1656 r. w Smoleńsku potwierdzenie od cara posiadania wszystkich majątków; po wuju Sebastjanie Mirskim, razem z przyrodniemi braćmi Przysieckiemi, odziedziczył 1663 r. obszerne dobra Ułę; spisał testament 15-go Listopada 1665 r., którym podzielił dobra między synów — Teodora Felicjana i Dadźboga Jerzego, podpisał uchwały sejmiku orszańskiego 1668 r., z przyrodnim bratem Bronisławem Przysieckim, fundował 1669 r. klasztor Dominikanów w Ule, którą to fundację sejm 1678 r. zatwierdził, razem z siostrą Gnojnicką, pozwany 1671 r. przez Ogińskich o bezprawne zajęcie Uły i Widza po Mirskich, bannitowany 1675 r. za nieposłuszeństwo wyrokom sądowym, umarł 1680 r. (M. Lit.; Ist. Jur. Mat. XXII-XXVI; Vol. Leg. IV i V passim.; Archiwum Włodz. Łukomskiego). ¶ Synowie Eustachego bardzo smutno się wsławili zrywaniem sejmów i ciągłemi procesami i awanturami, o czem obszernie pisze Chrapowicki w Djarjuszu i czego dowodzą liczne akta sądowe. Przy tem obaj byli w wojsku i nieraz dzielnie się bili. ¶ Ks. Teodor Felicjan, sekretarz królewski 1668 r., obrany sędzią ziemskim witebskim razem z Sokolińskim 1672 r., wygrał sprawę i zyskał potwierdzenie po drugim wyborze 1678 r., kilkanaście razy posłował na sejmy, elektor królów — Michała, Jana III-go i Augusta II-go, członek różnych komisji, poseł do Moskwy 1710 r., po powrocie z poselstwa zastawił Wymno, sprzedał Łuszczycę, którą dostał za żoną ks. Heleną Drucką Horską i wkrótce umarł, przeżywszy obydwóch synów: Dominika, dziedzica Wielkich Łuk po dziadzie, zmarłego bezżennie i Samuela Jana. Z córek jego: Marjanna Judyta, wyszła 1-o v. za Kazimierza Dorohinickiego Kisiela, 2-o v. za Kazimierza Sakowicza, pisarza ziemskiego witebskiego 1716 r.; Raina (Regina), 1-o v. za Olbrachta Niemirowicza Szczyta, podstolego połockiego, zmarłego 1694 r., a 2-o v. za Ignacego Nowackiego, starostę wyszogrodzkiego, sędziego ziemskiego witebskiego, wraz z którym sprzedała przed 1719 rokiem Dreczyłuki Kisielowi za 120,000 florenów; Zofja, 1-o v. żona Stanisława Przeradowskiego, 2-o v. Samuela Nieciszowskiego; Joanna za Wawrzyńcem Kostrowickim, podsędkiem ziemskim mińskim i Katarzyna za Kazimierzem Przecławskim. ¶ Ks. Samuel Jan, drugi syn Teodora Felicjana, pisarz ziemski orszański 1690 r., poseł orszański na sejm 1695 r., otrzymał w dożywocie Hajno, w mińskim, 1695 r., umarł 1696 r., pozostawiając z żony, Ewy Krystyny Wojnianki Jesienieckiej, córki Daniela, sędziego rzeczyckiego, 2-o v. Jerzowej Chaleckiej, jedynego syna Jozafata, rotmistrza orszańskiego 1716 r., następnie starostę bialskiego, zmarłego bezdzietnie 1725 r. ¶ Ks. Dadźbog Jerzy, wójt 1671 r. i podczaszy miński 1672 r., elektor Jana III-go z mińskiego, stolnik połocki 1677 r., wojski witebski 1690 r., przebywał kilka lat w niewoli w Moskwie, kilkakrotny poseł na sejmy, ożeniony z Izabellą Anną Bychowcówną, 2-o v. Adamową Kisielową, pozostawił z niej córkę Klarę, wydaną za Herburta i synów: Eustachego Franciszka i Felicjana, którzy już zwykle tytułu książęcego nie używali. ¶ Ks. Eustachy Franciszek, elektor Augusta II-go, z witebskiego, podczaszy witebski 1699 r. i starosta bialski 1700 r., po śmierci żony, Róży Teodory Janiszewskiej, zaszłej 1710 r., został zakonnikiem, a jedyna córka jego, Elżbieta, zmarła zdaje się niezamężna. ¶ Ks. Felicjan, elektor Augusta II-go, z witebskiego, darował 1713 r. dom i plac na zamku witebskim siostrze stryjecznej, Rainie Nowackiej, kupił 1717 r. Dawidkowce za 30,000 florenów od Sakowiczów, a sprzedał im część Wymna, zapisał 1739 roku Dawidkowce, Seledcowo i Bychowo żonie Eleonorze Lateckiej, a w następnym roku te same dobra Sakowiczom, z obowiązkiem utrzymywania go do śmierci, nękany długiemi procesami umarł bezdzietny 1750 r. (ML.: Akta XV; Ist. Jur. Mat. XXI-XXVII; V. L. IV i V passim.; Wit. Star.). ¶ Ks. Michał Romanowicz, najmłodszy z braci, umarł 1551 r., pozostawiwszy z pierwszej żony, Katarzyny Werkutównej, córkę Annę, a z drugiej — Marji Bohdanównej, dzieci: Piotra, Bohdana, Konstantego, Putiatę czyli Ławryna, Andrzeja, Olenę i Aleksandrę. Anna, nie wydana za mąż przez ojca? który trzymał jej majątek po matce Werkutowszczyznę nad Niewiszą, uciekła od niego i wyszła za ziemianina trockiego Jana Mikołajewicza, który pozwał 1559 r. rodzeństwo żony o wyprawę i ruchomości po jej matce. Anna umarła bezdzietnie zapisawszy majątek bratu Konstantemu. Jedna z córek ks. Michała była za Mikołajem Wilczkiem, pisarzem wojewody wileńskiego, którego ks. Konstanty w testamencie nazywa swym szwagrem. ¶ Ks. Piotr Michałowicz, ostatni raz wspomniany z braćmi 1558 r., umarł wkrótce bezżenny. ¶ Ks. Bohdan Michałowicz występuje jeszcze 1563 r. obok braci i krewnych, a w 1565 r. wdowa po nim, Maryna Nielubówna, wysyła konnych na wojnę. ¶ Ks. Putiata albo Ławryn Michałowicz umarł 1571 r., zapisawszy majątek bratu Konstantemu. ¶ Ks. Andrzej Michałowicz żył jeszcze 1581 r., wspomniany w testamencie brata Konstantego. ¶ Ks. Konstanty Michałowicz, jako rotmistrz królewski, dzielnie się odznaczył pod Ułą 1668 r., został tez wkrótce starostą ulskim i otrzymuje 1571-1577 roku różne polecenia królewskie co do straży granic. W 1579 r. zdobył Turowlę, przy czem z nieostrożności spłonął cały zamek. W 1581 r. 28-go Maja spisał ks. Konstanty testament, w którym wyznaczył opiekę nad dziećmi, póki syn najstarszy Jarosław nie dojdzie do 24-ch lat, to jest do 1587 r., bo wtedy on ma objąć opiekę nad rodzeństwem: Melchiorem, Baltazarem, Zofją i Aleksandrą; córkom kazał dać 400 kóp groszy litew posagu i wyprawy, żonie Bohdanie Fedorównie Korsakównie, zapisał Korajewicze, w orszańskim, i Niewisze, odziedziczone po siostrze Annie, dwie królewszczyzny w włości Wasiliskiej i 400 kóp groszy na Howenowiczach i Filipowie; wieś cerkiewną Dobrohowszczyznę rozdzielił między synów i braci: rodzonego Andrzeja i stryjecznego Sergjusza; pochować się kazał w kościele w Łukomli; umarł w kilka dni po napisaniu testamentu. Wdowa po ks. Konstantym sprzedała 1599 r. Korajewicze Sapieże. Z córek — Zofja była za Piotrem Kublickim; Aleksandra, 1-o v. za Janem Ozryńskim 1593 r., a 2-o v. za ks. Aleksandrem Sokolińskim 1629 roku. Synowie podzielili się dobrami po ojcu i stryju Andrzeju 1591 r. O Melchjorze dalszych wzmianek nie mamy, może to on zmienił wiarę i imię i jako ks. Michał Konstantynowicz Łukomski, był dworzaninem carskim 1627-1658 r. Po Baltazarze pozostała córka Elżbieta, 1-o v. Stanisławowa Chałaimowa 1629 r., 2-o v. Aleksandrowa Skinderowa, sprzedała 1631 r. część swą dóbr Poczajewickich Sapieże. ¶ Ks. Jarosław, ur. 1563 r., podsędek lidzki 1592 r., a podkomorzy już 1599 roku, ożeniony 1-o v. z Anną Mlądzką, córką Walerjana z ziemi czerskiej, a 2-o voto z Bohdaną Kurczówną, wojewodzianką derpską, pozostawił z pierwszej żony syna Dawida i córkę Elżbietę, żonę Jerzego Bychowca, którzy w latach 1609-1631 sprzedali spadek swój po dziadzie Walerjanie w Mlądzu z przyległościami Glinieckiemu (Perp. Czers. 3 f. 172; 8 f. 404 i 561; Sap.; Arch Zap. Ros. III; Wit. Star.; Kniaż.). Dawid układał się ze szwagrem 1616 roku, był deputatem na Trybunał litewski 1622 roku, miał pozostawić córkę Annę za, Walerjanem Felińskim. Linja Szczyducka ¶ Ks. Iwan Iwanowicz Łukomski, świadczył 1488 roku w Ostrogu (Arch. Sław.). Jest to zapewne ten sam ks. Iwan, który zbiegł do Moskwy, choć Narbutt podaje rok jego ucieczki 1473 r., i następnie w Moskwie podejrzany o spisek przeciw wiel. księciu Iwanowi Wasilewiczowi, został spalony żywcem w klatce żelaznej 1493 r. ¶ Z synów ks. Iwana: Jan wspomniany 1500 r., Teodor przyłączył się 1507 roku pod Mińskiem do Glińskiego (Arch. Zap. Ros. II), trzeci Andrzej utrzymał się przy Szczydutach i pisał się często ks. Szczyduckim, dziedziczył też na Horodcu po bracie Teodorze, Bolinie i innych majątkach. ¶ Ks. Andrzej Iwanowicz z żoną, Anną Iwanówną Skinderówną, uposażył kościół w Łukomli i pozostawił córki: Helenę za Jakóbem Pijanowskim 1550 r. i Annę, 1-o v. za ks. Iwanem Sokolińskim, 2-o v. za Konradem Semenowiczem Żabą 1552 roku i synów: Bohdana i Baltazara. Obaj bracia z matką występuj w licznych sprawach 1558-1561 r., matka żyła jeszcze 1565 r. trzymając Bolin i Byczków. ¶ Ks. Baltazar Andrzejewicz żonaty był 1-o v. z Zofją Władyczanką, prawnuczką ks. Bazylego Łukomskiego z Piroszyc i z niej miał córkę Elżbietę v. Helenę; drugą żonę miał mieć także Zofję Władyczankę, przyrodnią siostrę pierwszej (M. Lit. Sąd. 42 f. 242-244), z której był syn Roman, a trzecią Zofję, córkę Jana Kornieja. W 1561 r. procesuje ks. Baltazar szwagra swego, Piotra Władykę, o spadek po Łukomskich w Piroszycach i Łukomli dla córki z pierwszej żony i o posag drugiej. W 1563 r. Zofja Władyczanka zwraca mężowi zapisy swoje na Wierbkowicach, w kijowskim, Łukomli i Szczyducie, a on jej zapisuje 1565 r. trzecią część całego majątku i 3,000 kóp groszy na reszcie majątku. Jako rotmistrz królewski odznaczył się ks. Baltazar pod Ułą i za to otrzymał 1569 r. na wieczystą własność Pluszki, w powiecie lidzkim, i Papile, w ciwuństwie retowskim, 1581 r. wspomniany jako dziedzic Wierbkowic, w kijowskim (Źr. Dziej. 20), procesował się z bratem o działy 1584 r., nie żył już 1591 r. Córka jego, ks. Helena, z mężem Janem Jundziłłem, ma sprawę z ks. Wiśniowieckiemi o sumy z Brahina 1613 r. (Źr. Dziej. 21). ¶ Ks. Roman Baltazarowicz zakończył 1591 r. proces ojcowski ze stryjem Bohdanem ugodą i z otrzymanych działem dóbr wydzielił siostrze Wierbkowicze i Papile, macosze Pluszki, a zatrzymał Łukoml, Szczydut, Horodec, Piroszyce, Rudnicę i Sladkowicze; 1595 r. ma sprawę ze stryjecznemi braćmi, 1620 r. sprzedał część Szczydut i Piroszyc Aleksandrowi Wigantowi, wojskiemu orszańskiemu, 1621 roku fundował kościół i parafję w Rudni, zapisując dwór Rudnosielski i wieś Łużki plebanowi, ożeniony z ks. Heleną Jaroszówną Zyzemską, umarł bezdzietny 1622 r., zapisawszy ruchomości i 1,000 kóp groszy litew. na Bolinie pupilowi swemu ks. Samuelowi Eustachemu. ¶ Ks. Bohdan Andrzejewicz, wzięty do niewoli moskiewskiej przy zdobyciu Połocka 1564 r., po paru latach wymieniony za Norowatego, 1571 r. wyznaczony do przeprowadzenia posłów moskiewskich, sędzia ziemski orszański 1580 r., został mianowany marszałkiem orszańskim 2-go Lutego 1591 r., ale umarł tegoż roku, nie objąwszy zdaje się tego urzędu. Żona jego, Zofja Iwanówna Służczanka z dziećmi, otrzymała 1566 r. od króla 10 włók ziemi w włości lidzkiej za zniszczenie przez wojnę dóbr w Łukomli. W 1574 r. oboje z żoną dostali jeszcze 20 włók tamże, a 1580 r. za długoletnie zasługi wojenne trzy sioła w włości Dzisieńskiej; 1584 r. dokupił część Bolina od Andrzeja Jundziłła; pozwany 1584 r. przez brata o skrzywdzenie w działach, godził się 1591 r. z bratankiem. Z wymienionej żony pozostawił ks. Bohdan synów: Fryderyka-Fedora, Jana, Mikołaja i Pawła, i kilka córek, z których Anna była żoną Stanisława Swirskiego i sprzedała 1616 roku Ciapin Swidle. ¶ Ks. Jan Bohdanowicz, za przyczyną brata Fryderyka, otrzymał 1590 roku od króla Dernowicze, w lidzkim, z nieznanej żony pozostawił córkę Marynę za Fryderykiem Niemirowiczem Szczyttem i syna ks. Romana na Szczyducie, poborcę orszańskiego 1609 r., który odziedziczył część Mieleszkowicz po ks. Iwanie Andrzejewiczu 1605 r. i zmarł bezdzietny koło 1611 r. Siostra odziedziczoną po nim część Mieleszkowicz sprzedała 1613 r. ks. Janowi Borysowiczowi. ¶ Ks. Mikołaj Bohdanowicz, podsędek ziemski orszański 1606 r., zaślubił Rainę Ciechanowiecką i pozostawił z niej synów: Jana Kazimierza i Samuela. ¶ Ks. Jan Kazimierz zastawił Bolino ks. Bohdanowi Sokolińskiemu i umarł bezżenny około 1631 r. ¶ Ks. Samuel z żoną, Judytą Korsakówną, razem z Bazylim, żonatym z Zofją Judycką, w latach 1632-1643 procesowani i bannitowani kilkakrotnie przez ks. Bohdana i Halszkę z Ozierzyńskich Sokolińskich o niedopuszczenie egzekucji w Bolinie i Sladniewiczach przyznanej im po ich siostrze sumy. Samuel odznaczył się bardzo w wojnach — kozackiej i moskiewskiej 1655-1658 r., w których i syn jego pod Witebskiem cudów waleczności dokazał, jak o tem piszą Kojałowicz, Medeksza i inni. Samuel umarł 1659 r., o losach jego syna nic nie wiemy. Musiał jednak umrzyć przed ojcem, bo spadek po Janie Kazimierzu i Samuelu wzięli synowie Filona. ¶ Ks. Frydryk Fedor Bohdanowicz, dworzanin królewski 1590 r., zapisany na Uniwersytet w Padwie w Lutym 1592 r., sekretarz królewski 1592 r., podkomorzy orszański 1600 r., starosta kryczewski i ołuczycki 1602 r., komisarz z sejmu 1609 r. do rozgraniczenia powiatów orszańskiego i rzeczyckiego, kasztelan mścisławski 1610 r., umarł 1611 r. Ożenił się 1594 r. z Barbarą Wężykówną z Chrząstowa, córką Stanisława, której oprawił tegoż roku 6,000 florenów posagu i wiana na Szczydutach i innych dobrach. Wdowa 2-o v. Sebastjanowa Mirska, żyła jeszcze 1629 r. (Wyr. Lub. 80 f. 244; Vol. Leg. II f. 474; Sap.). Z wymienionej żony pozostawił kasztelan synów: Stanisława, Jana Kazimierza i Władysława, i córki: Zofję Marcjanowę Gosiewską, Aleksandrę Sewerynowę Osińską i Reginę za Janem Bilewiczem, ciwunem szadowskim 1607 r. Synowie od 1631 r. wysprzedali Sapiehom częściami dobra swe w księstwie Łukomskim i przestali używać tytułu książęcego. ¶ Jan Kazimierz, kasztelanic mścisławski, zaślubił 1638 r. Halszkę z Łastowskich Maciejowę Wiesiołowską, sędzinę ziemską smoleńską, dożywotniczkę Gniewkowa i Reżancewa, której zapisał 5,000 florenów na swych dobrach. W 1639 i 1642 r. zyskali oboje przyznanie Reżancewa przeciw pretensjom Pawła Pieczychojskiego i Pawła Sapiehy, a 1643 r. otrzymał konsens na cesję Koryżowa i Siemirycz, w smoleńskim. Tegoż roku umarł bezdzietny, a wywód od niego gałęzi Łukomskich w Heroldji jest zupełnie pomylony i bałamutny. ¶ Władysław, kasztelanic mścisławski, ożeniony 1-o v. z ks. Dorotą Sokolińską, zapisał 1658 r. drugiej żonie, Elżbiecie Boratyńskiej, 7,000 floren. i wkrótce potem umarł, pozostawiwszy córki: Barbarę, żonę Jana Reutta; Zofję za Samuelem Wojną Jasienieckim i syna Karola Stanisława, który podpisał 1668 roku uchwały sejmiku orszańskiego, spierał się 1680 r. razem z stryjecznemi braćmi o spadek po Mirskich z ks. Samuelem Eustachym, zastawił Stajki za 3,000 florenów Franciszkowi Pruszkowskiemu i umarł bezpotomny 1699 r. ¶ Stanisław, najstarszy kasztelanic mścisławski, umarł 1646 r., pozostawiwszy z pierwszej żony, Aleksandry Galińskiej: Stefana i Zofję Michałowę Raczyńską 1654 r., a z drugiej — Aleksandry Chełchowskiej: Wincentego, Piotra, Annę Janowę Ostrowską, Magdalenę Aleksandrowę Szebekowę, Justynę Aleksandrowę Hornowską i Eufrozynę Sebastjanowę Biegańską Stefan zaraz po śmierci ojca sprzedał zapisane mu Szczyduty za 7,000 florenów Piotrowi Galińskiemu, stolnikowi orszańskiemu; o potomstwie jego nic nie wiadomo. Piotr, towarzysz chorągwi oboźnego litewskiego, poraniony i zrabowany w czasie rozruchów w Rasnie 1664 r. (Ist. Jur. Mat. XXV )podpisał, z województwem witebskim, elekcję króla Michała, z bratem Wincentym i stryjecznym Karolem, dochodzi spadku po Mirskich 1680 r., dalsze losy jego nie znane. ¶ Wincenty, procesowany 1667 r. o pobicie i poranienie Ciapińskich i Hornowskich w Szczydutach, dziedzic po ojcu części Korajewicz, z Katarzyny Chłusowiczównej, 2-o v. Stefanowej Kirkorowej, miał synów: Michała i Ignacego, zmarłego 1712 r. ¶ Michał, stolnik wendeński, złożył 1712 r. w grodzie połockim zaprzysiężone zeznanie o zniszczeniu zupełnym w czasie wojny dóbr jego Korajewicze, z żony, Joanny Bykowskiej, 1-o v. Rafałowej Przeradowskiej, 3-o v. Kazimierzowej Rahoziny, pozostawił córkę Katarzynę za Janem Dagobą Delewackim i syna Bazylego, woźnego generała słonimskiego, po którym, z Franciszki Galińskiej, dzieci: Józef, Jerzy i Anna. Jerzego, z Marjanny Sakowiczównej, syn Wincenty, miał z Anny Kalageorgi, synów: Juljana, Wiktora i Włodzimierza, doktora medycyny, autora dzieł naukowych, którego, z Aleksandry Ratziejównej, dzieci: Wszewołod, ur. 1879 r., Włodzimierz, ur. 1881 r.; Sergjusz, ur. 1884 r., oficerowie wojsk rosyjskich i Barbara. ¶ Ks. Paweł Bohdanowicz, sędzic orszański, z zaślubionej 1596 r. Teodory Lwównej Korsakównej, pozostawił dzieci: Filona, Jana Władysława, Annę za Janem Świętorzeckim, Zofję za Wojciechem Kamińskim, Reginę za Eljaszem Dembińskim i Barbarę za Janem Chłusowiczem. ¶ Ks. Filon sprzedał 1629 r. Bohdanowo Krzysztofowi Bielickiemu, umarł 1656 r., pozostawiwszy wdowę, Zofję z Dembowskich, i małoletnich synów: Pawła i Aleksandra, pod opieką brata Jana Władysława. Obaj bracia procesowali stryja, a potem stryjecznych braci o dobra ojczyste i o spadek po synach ks. Mikołaja Bohdanowicza, zagarnięty przez Jana Władysława 1671-1678 r. ¶ Ks. Paweł, pisał się księciem z Olgierdów Łukomskim, strażnik witebski 1688 roku, elektor Augusta II-go z witebskiego, ożeniony 1-o v. z Anną Hornowską, 2-o v. z Maryną Polikowską, umarł 1709 r. Dzieci ich: Eustachy-Stanisław, Jerzy, Józef, Marjanna Janowa Dłuska, Klara Michałowa Chodasiewiczowa, Helena Mikołajowa Kamieńska, Katarzyna Jerzowa Stabrowska i Zofja. Synowie i wnukowie Pawła zaprzestali używać tytułu książęcego, ale się pisali z Olgierdów Łukomskiemi. Wszyscy trzej składają 1712 r. w grodzie połockim zaprzysiężone zeznanie o zniszczeniu przez wojska szwedzkie i moskiewskie ich dóbr Bielajewszczyzny, Rypińszczyzny, Toronkowicz i o zastawieniu Starzynek Leszczynowej, wojskiej połockiej. Józef umarł 1717 r., a bracia podzielili się pozostałym po nim majątkiem. ¶ Eustachy Stanisław zastawił 1720 r. część Bielajewszczyzny Chryzostomowi Chojeckiemu, pozwany razem z bratem Jerzym o najazd przez Antoniego Morawskiego, ożeniony z Anną Jaskutelówną, podpisał razem z synem Dominikiem, elekcję Stanisława Leszczyńskiego, z województwa witebskiego, 1733 r. Córka jego Teresa, była za Bazylim Ostrowskim. ¶ Jerzy procesował 1721 r. Chojeckich, a 1749 r. Mikołaja Antoniego Reutta o najazd i zabór Budziszcz, ożeniony 1-o v. z Florencją Łukaszewską, 2-o voto z Eleonorą, córką Tomasza Krupienicza, umarł 1752 r., pozostawiwszy synów: Leonarda, Hilarego, Michała i Franciszka, którzy dokończyli procesu z Reuttem, odebrali Budziszcze i sprzedali Turzycę Ignacemu Jakowickiemu 1754 r. Leonard umarł 1766 r., nie mając z Joanny Ramszanki potomstwa. Trzej pozostali obecni 1764 r. na sejmiku bracławskim, procesowali Stabrowskiego 1774 r. ¶ Hilary, ożeniony 1-o v. z Franciszką Złotogórską, 2-o v. z Marjanną Łaskówną, miał synów: Jozafata i Jana. ¶ Jozafat, dziedzic Starzynek, podstoli witebski 1790 r., ożeniony z Wiktorją Łaskówną, spisał testament 1804 r., którym synowi Juljanowi zapisał dwór Zalubżyno czyli Żeslino z wsiami: Pleszki i Ujazd, i polecił spłacić drugiemu synowi, Wincentemu, gdy wróci z kordonu pruskiego, 1,000 rubli, a córce jego Balbinie, dać 500 rubli posagu. Jozafat umarł 1824 r. Wincenty z synem Teodorem i dwoma córkami i dzieci Juljana: Lucjan, Klemens i Domicela, urodzone z Katarzyny de Laval (Dalleval), wylegitymowali się 1826 r. ze szlachectwa z herbem Roch II-gi ale bez tytułu. Juljan umarł 1816 r.; trzeci jego syn Aleksander umarł dzieckiem. Lucjan, generał wojsk rossyjskich, kupił 1862 r. Motyryno i Płoszki od Reutta, umarł 1867 r. ¶ Michał, trzeci syn Jerzego, ożeniony z Teresą Pawłowiczówną, umarł równocześnie z żoną 1774 r., pozostawiając małoletniego syna Szymona w wojsku, który jako były chorąży, pozywał 1807 r. Jana Ciechanowieckiego o 205 talarów pożyczone od jego ojca. ¶ Franciszek, czwarty syn Jerzego, strażnik starodubowski, z żoną, Heleną Złotogórską, zapisał 1778 r. synowi Jakóbowi Arciuchowo (Tryb. Lik 515 f. 110), razem z bratem Hilarym sprzedał 1782 r. Bielajewszczyznę, część Bolina, Soroczyna, Stanisławowi Swiebodzie; z drugiej żony — Marjanny Zahorskiej, potomstwa nie zostawił, umarł 1790 r. Mikołaj, syn Jakóba, a wnuk Franciszka, kupił 1795 roku Białą za 3,000 rubli od Katarzyny Kostrowickiej, żył jeszcze 1811 r. ¶ Ks. Jan Władysław, syn Pawła, brat Filona, poborca orszański 1648-1649 r., sędzia grodzki orszański 1668 r., elektor króla Michała, z witebskiego, wraz z żoną, Anastazją Biskupską, otrzymał 1656 r. Michnowicze, w witebskim, a 1671 r. wziął w zastaw część Puciacina od Szolkowskiej (Ist. Jur. Mat. XXV i XXVI), i wkrótce umarł. Dzieci ich: Aleksander, Antoni, Zofja za Jerzym Uhlikiem i Konstancja za Kazimierzem Michałem Hrebnickim. Obaj synowie procesowani przez stryjecznych braci, synów Filona, o opiekę i spadek. Aleksander, elektor Jana III-go, z orszańskiego, umarł 1678 r. Antoni zmarł 1686 r., pozostawiwszy, z Eufemji Pruskiej, 2-o v. Stanisławowej Kukielowej, dzieci: Teodora. Benedykta i Izabellę, młodo zmarłe.

Nie są znani żadni współcześni potomkowie tego kniaziowskiego rodu.
1. Rodzina, herbarz szlachty polskiej, t. X, Warszawa 1913, s. 39.
2. J. Wolff Kniaziowie litewsko-ruscy od końca XIV wieku, Warszawa 1895
3. J. Tęgowski Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów Poznań — Wrocław 1999, str. 70
4. Adam Boniecki, Herbarz polski, t. XVI s. 108: Łukomscy książęta h. własnego z Łukomli, w województwie witebskim, Warszawa 1915

I генерація

АНДРЕЙ [……] ЛУКОМ­СКИЙ И СТА­РО­ДУБ­СКИЙ

II генерація

1.КН. ….. …… ЛУКОМСЬ­КИЙ († до 1440/43)

полоц­кая реви­зия 1552 сооб­ща­ет, что вклад­чи­цей земель в Лучен­ский мона­стырь была кня­ги­ня Мария Луком­ская. Оче­вид­но, та же самая «кня­ги­ни Мария» упо­ми­на­ет­ся в гра­мо­те Симео­на (архи­епи­скоп Симе­он II, или Симе­он Ста­рый, как его назы­ва­ли сами поло­чане, зани­мал полоц­кую кафед­ру, судя по все­му, про­дол­жи­тель­ное вре­мя и умер око­ло 1458 г.). Соглас­но реви­зии, ее вкла­дом было «село на Лучне». Иден­ти­фи­ци­ро­вать эту лич­ность доста­точ­но слож­но. В «Кни­ге данин Кази­ми­ра» сре­ди запи­сей нача­ла 40-х гг. XV в. нахо­дим упо­ми­на­ние о пере­да­че Стань­ку Сако­ви­чу села Боли­на «у Луком­ли… по кне­ги­ни Марине живо­те» (LM. Kn. 3. P. 29). Ю. Вольф пред­по­ла­гал, что речь здесь идет о кня­гине Марине Луком­ской (Wolff. 1895. S. 213). Воз­мож­но, это и так, одна­ко слож­но ска­зать, одно ли это лицо с инте­ре­су­ю­щей нас Мари­ей Луком­ской: Мари­на и Мария всё-таки раз­ные име­на. Одна­ко сле­ду­ет иметь в виду, что «Кни­га данин» — это копия, при­чем такая, кото­рая содер­жит мас­су оши­бок в пере­да­че имен и гео­гра­фи­че­ских наиме­но­ва­ний. При пере­пис­ке та-кие похо­жие име­на лег­ко было пере­пу­тать. Из запи­си «Кни­ги данин» сле­ду­ет, что кня­ги­ня Мари­на, ско­рее все­го, была без­дет­ной вдо­вой. Мария Луком­ская, пере­дав­шая зем­ли Лучен­ско­му мона­сты­рю, тоже дей­ство­ва­ла само­лич­но. По край­ней мере, во вклад­ной Симео­на и в реви­зии 1552 г. ника­кие ее род­ствен­ни­ки не упо­мя­ну­ты. В завер­ше­ние отме­тим, что ран­няя исто­рия рода кня­зей Луком­ских извест­на очень пло­хо, место в ней кня­ги­ни Марии, как и кня­ги­ни Мари­ны, пока не уда­ет­ся выяс­нить (см.: Wolff. 1895. S. 213–214).

Жена: кнг. МАРИ­НА ЛУКОМ­СКАЯ († піс­ля 1443)

[……] [……] ЛУКОМ­СКИЙ

КНЖ. МАРИЯ АНДРЕ­ЕВ­НА ЛУКОМ­СКАЯ

Муж: 1402, В.КН. ВІТО­ВТ КЕЙ­С­ТУ­ТО­ВИЧ

III генерація.

2.1 ВАСИ­ЛИЙ ….. ЛУКОМ­СКИЙ († піс­ля 1463)

Князь лукомсь­кий (?-піс­ля 1463 р.).
Князь Васіль Луком­скі, у 1463 г. у Берась­ці пад­пі­са­ны як сьбед­ка на пагад­нень­ні між кня­зя­мі Аст­ро­скі­мі. З спад­чын­най спра­вы пра маёнт­кі Піро­шы­цы й Лукомль выні­кае, што пакі­нуў 4 доч­кі: 1) (імя невя­до­ма), жон­ку кня­зя Фёда­ра Фёда­раві­ча Сакалін­ска­га-Кана­плі, якая выраз­на назва­ная дач­кою кня­зя Васі­ля Луком­ска­га, маці пані Фёда­ра­вай Ула­ды­ка; .2) Баг­да­ну, жон­ку Яна Міка­ла­еві­ча Рад­зіві­ла, маці Ган­ны Кеж­гай­ла­вай; 3) i 4) дзь­ве іншыя, ад якіх паход­зілі пані Нар­бу­та­ва й пан­на Зоф’я. З тых паняў Улад­чы­на, Кеж­гай­ла­ва, Нар­бу­та­ва ды Зоф’я дзед­зічы­лі ў 1553 г. па чаць­вёр­тай долі спад­чы­ны ў Піро­шы­цах ды Луком­лі па сва­ёй бабулі (?) кн. Міха­ла­вай Рат­ніц­кай; тая апош­няя была сяст­рою ці бра­та­вай кня­зя Васі­ля. Каля 1470 г. князі Луком­скія разам з кня­зя­мі Друц­кі­мі-Бабі­ча­мі i бра­та­мі й сёст­ра­мі ўла­ды­кі Міхай­лы фун­да­валі ў Чар­эі царк­ву сьв. Трой­цы й мана­стыр ды далі мана­сты­ру сяло ў Кара­еві­чах i возе­ра Зала­ці­но, пра што зга­д­вае ўла­ды­ка Сма­лен­скі Міхаіл, запі­сва­ю­чы сваю част­ку Чар­эі на той мана­стыр.

3.1. КН. ИВАН [……] ЛУКОМ­СКИЙ († 1493)

Князь щидутсь­кий (? — 1473 рр.). У 1473 р. емі­гру­вав у Мос­ковсь­ку дер­жа­ву. У 1493 р. був спа­ле­ний у дерев’яній кліт­ці на Москві-ріці, зізнав­шись на тор­ту­рах, що ніби-то був посла­ний Кази­ми­ром Ягел­лон­чи­ком у Моск­ву з метою отруїти Іва­на Васи­льо­ви­ча. Н. М. Карам­зин доволь­но подроб­но пишет об Иване Лукомль­ском, кото­рый выехал в Моск­ву в 1473 г. с целью поку­ше­ния на вели­ко­го кня­зя мос­ков­ско­го Ива­на III. По вер­сии Карам­зи­на, кня­зя Лукомль­ско­го подо­слал Кази­мир IV, король Поль­ши. Иван Лукомль­ский при­вез с собой в Моск­ву яд и, будучи хоро­шо при­нят, всту­пил здесь на служ­бу. По какой-то неосто­рож­но­сти рас­крыл свой умы­сел. Ива­на Лукомль­ско­го взя­ли под стра­жу и нашли яд. Лукомль­ско­го и его еди­но­мыш­лен­ни­ка поля­ка сожгли в клет­ке на бере­гу реки Моск­вы2.

На допи­ті він також обмо­вив кня­зя Ф.Бельського, з яким міг бути пов’язаний яки­мись родин­ни­ми вуза­ми.

IV генерація.

х.2. КНЖ. [……] ВАСИ­ЛЬЕВ­НА

~ кн. ФЕДІР ФЕДО­РО­ВИЧ ДРУ­ЦЬ­КИЙ-КОНОП­ЛЯ

У шлю­бе была 10 год. х князь Фёдар Фёда­равіч Саколін­скі-Кана­п­ля, * ……, † ВК Мас­коўс­кае …, (х1 1495 Але­на Міхай­лаў­на, д. Міха­ла Рыга­ро­ві­ча Вага­ноўска­га, каню­ша­га Вілен­ска­га; х3 …… Міхай­лаў­на, д. Міхаі­ла, каню­ша­га Віцеб­ска­га), с. кн. Фёда­ра Фёда­раві­ча Кана­плі і Марыі Сень­каў­ны Іва­наві­ча. Зга­д­ва­ец­ца ў 1522. Зье­хаў у Вялі­кае Княст­ва Мас­коўс­кае.

х.2. БОГ­ДА­НА ВАСИ­ЛЬЕВ­НА

~ ЯН РАД­ЗИВІЛ ?* … 1474, † … 1522,

(х1 1492 Эльж­бе­та Ґаштольд, † 1503; х2 1513 Ган­на Кіш­ка), с. Міка­лая Рад­зівілаві­ча і яго 1-й жон­кі Зоф’і Маніві­даў­ны. Мар­ша­лак гас­па­дар­скі (1499-1514), мар­ша­лак зем­скі (1514-1522), каш­та­лян Троц­кі (1522).

х.2. NN ВАСИ­ЛЬЕВ­НА

х.2. NN ВАСИ­ЛЬЕВ­НА

4.3. ИВАН ИВА­НО­ВИЧ († піс­ля 1488)

Князь щиду­ць­кий (1473 — піс­ля 1488 рр.), лукомсь­кий (?-піс­ля 1488 рр.).
Князь Іван Іва­навіч Луком­скі, сьвед­ка ў Аст­ро­зе ў 1488 г. Яго­наю жон­кай, буд­зе кня­гі­ня Іва­на­ва Луком­ская, што жыла ў часы вяліка­га кня­зя Аляк­сандра ды пра якую згад­ка ў пазь­ней­шых даку­ман­тах. Той ці іншы князь Іван Луком­скі вало­даў маёнт­кам Шчы­ду­ты, ад яко­га зваў­ся кня­зем Шчы­дуц­кім; даклад­на, што ня жыў у 1534 г., бо ў гэты год фігу­руе ў даку­ман­тах яго­ны намесь­нік.

5.3. АНДРЕЙ ИВА­НО­ВИЧ († піс­ля 1508)

Князь Андр­эй Іва­навіч Луком­скі атры­майў у 1499 г. ліст ад вяліка­га кня­зя Аляк­сандра па спра­ве Буд­ко­ві­ча за зям­лю. Той самы князь Андр­эй Луком­скі мае ў 1496 г. судо­вую спра­ву з Гін­ві­ло­ві­ча­мі, а ў 1508 г. перай­шоў на бок Глінскага.Вышэйпамянёны князь Андр­эй Іва­навіч Луком­скі, пра яко­га зга­д­ва­ла­ся ў 1496-1508 гг. вало­даў Меляш­ко­ві­ча­мі ў паве­це Сень­скім, ад якіх зваў­ся кня­зем Меляш­коўскім; князь Андр­эй Меляш­коўскі ў 1534 г. суд­зіў спра­ву між кня­зем Іва­нам Вязем­скім i кня­гі­няй Фед­зяй Міха­ла­вай Рат­ніц­кай. Пакі­нуў ад кня­зёў­ны Фёда­раў­ны Чацьвяр­тын­с­кай сына Андр­эя ды доч­кі, Агра­фе­ну й Ган­ну.

~ NN, доч­ка кн. Федо­ра Чет­вер­тинсь­ко­го Князь мелеш­ківсь­кий [?].

6.3.ФЕДОР ИВА­НО­ВИЧ († піс­ля 1508)

Князь Фёдар Іва­навіч Луком­скі ў 150й8 г., пад­час бун­ту Глін­ска­га, пас­таў­ле­ны ад літоўскіх паноў на вар­це Ліды, пакі­нуў іхны бок i падаў­ся да або­зу Глін­ска­га.

7.3. ГРИ­ГО­РИЙ ИВА­НО­ВИЧ († піс­ля 1506)

Князь Рыгор Луком­скі, які павод­ле попі­су 1506 г. паві­нен быў ставі­ць 6 коняў

8.3. РОМАН ИВА­НО­ВИЧ († піс­ля 1500)

князі Луком­ские (молод­ша гіл­ка)

Князь Раман Луком­скі, жана­ты з дач­кою Міха­ла Іва­наві­ча Пэтру­ча — дзед­зі­ча част­кі Чар­эі; у часы вяліка­га кня­зя Аляк­сандра каля 1500 г. Міхал Пэтруч ды яго­ны зяць князь Раман Луком­скі суд­зяц­ца з Сапе­гам за людзей.Ця гіл­ка вигас­ла на почат­ку XVII ст., хоча у сере­дині XVI ст. тіль­ки внуків Рома­на Іва­но­ви­ча було вісім:

9.3. МІХАІЛ ІВА­НАВІЧ ЛУКОМ­СКІ { Міхаіл Рат­ніц­кі} (* ……, † …….)

Жена: ФЯД­ЗЯ, (* ……, † … 1541/5.)

V генерація.

11.4. АНДРЕЙ ИВА­НО­ВИЧ († до 1534)

Князь щиду­ць­кий (піс­ля 1488-до 1534 рр.).
Андр­эя. Галоў­ны­мі маёнт­ка­мі гэтай галі­ны былі Гарад­зец і Шчы­ду­ты. 3 іншых паселіш­чаў, нале­жа­чых шчы­дуц­ка-гарад­зец­кай галіне Луком­скіх, у выяў­ле­ных Ю. Воль­фам даку­мен­тах упа­мі­на­юц­ца Тоў­пі­на на р. Усвей­цы (паз­ней пра­дад­зе­нае Сапе­гам), а так­са­ма Болі­на і Сляд­невічы, якія вяр­нулі­ся да Луком­скіх праз шлюб Андр­эя Іва­наві­ча Шчы­дуц­ка­га з Ган­най Іва­наў­най Скін­дзер. Князь Андр­эй Іва­навіч Луком­скі на Шчы­ду­тах ужо ня жыў у 1534 г., у якім яго­ная ўда­ва кня­гі­ня Ган­на Андр­эе­ва Шчы­дуц­кая была абскар­джа­ная бра­там (стры­еч­ным) мужа (ён назы­вае яе нявест­кай), кня­зем Андр­эем Андр­эеві­чам Луком­скім за невяр­та­ньне параб­ка, дад­зе­на­га ёй мужам нябож­чы­кам ды за іншыя кры­ў­ды, пра нека­то­рыя зь ix кароль Аляк­сан­дар ужо зга­д­ваў у лісь­це да кня­гіні Іва­на­вай Луком­скай. Тая кня­гі­ня Ган­на была дач­кою Іва­на Скін­д­э­ра; у 1547 г. кня­гі­ня Андр­эе­ва Луком­ская Ган­на Іва­наў­на мае судо­вую спра­ву з кня­зем Васілём Міха­лаві­чам Сан­гуш­ко­ві­чам Ковель­скім, які яе абскард­зіў за тое, што насла­ла люд­зей Шчы­дуц­кіх на яго­ны маён­так Аба­лец­кі i забра­ла сена з луга, ды іншыя кры­ў­ды; ака­за­ла­ся, што памя­нё­ны луг за кня­зем Ата­ма­ці­чам i кара­ле­вай Гале­най нале­жаў да Аболь­цаў. У 1558 г. кня­гі­ня Андр­эе­ва Іва­наві­ча Луком­ская Ган­на Іва­наў­на Скін­д­эраў­на была паклі­ка­ная на суд Васілём Туш­кеві­чам, мар­шал­кам гас­па­дар­скім, ста­рас­там Мен­скім, за паш­код­жа­ньне межаў яго­нае пуш­чы Сьвяц­кай. У тым жа год­зе кня­гі­ня Шчы­дуц­кая ды ейныя сыны князі Баг­дан i Баль­та­зар Луком­скія маю­ць судо­вую спра­ву з Сапе­жы­най, ваявод­зі­най Пад­ляс­кай за межы зем­ляў Рыдомль­скіх. У 1561 г. князі Баг­дан i Баль­та­зар Андр­эевічы Луком­скія суд­зяц­ца з той жа ваявод­зі­най Пад­ляс­кай за спад­чын­ныя маёнт­кі Шчы­дуцк i Гарад­зец ды ў тым жа год­зе князі Баг­дан i Баль­та­зар Андр­эевічы Луком­ская ад імя сва­ёй маці кня­гіні Андр­эе­вай Луком­скай Ган­ны Янаў­ны Скін­д­эраў­ны выклі­ка­ю­ць на суд ваявод­зі­ча Пад­ляс­ка­га Іва­на Іва­наві­ча Сапе­гу за наезд з Чар­эі i Рыдом­ля на іхны маён­так Гарад­зец. Адна­час­на князь Баг­дан Андр­эевіч Луком­скі мае спра­ву з тым жа кн. Іва­нам Іва­наві­чам Сапе­гам, яко­га абскар­дж­вае за тое, што апош­ні наслаў люд­зей чар­эй­скіх на яго­ныя маёнт­кі, сяло Тапіль­скае й двор Гарад­зец­кі. У тым жа год­зе кня­гі­ня Андр­эе­ва Луком­ская Ган­на Скін­д­эраў­на сьвед­чы­ць суду, што разам зь нябож­чы­кам мужам кня­зем Андр­эем Луком­скім выдалі замуж сваіх дачок: Ган­ну за кня­зя Іва­на Сакалін­ска­га, Але­ну за пана Пяноўска­га, даю­чы ім пасаг. Павод­ле попі­су Літоўска­га вой­ска 1565 г., кн. Баль­та­зар Луком­скі аба­вя­за­ны за сваю маці кня­гі­ню Ган­ну Андр­эе­ву Луком­скую з Болі­на й Быч­ко­ва ставі­ць 2 коняў з лата­мі, прылбі­ца­мі i дзі­да­мі.

~ АННА ІВАНІВ­НА СКІН­ДЕРІВ­НА

12.5. АНДРЕЙ АНДРЕ­ЕВИЧ († до 1580) < князі ЛУКОМСЬ­КІ (на Мелеш­ко­ви­чах)

Князь Андр­эй Андр­эевіч Луком­скі павод­ле попі­су 1528 г. мусіў ставі­ць 10 коняў на ваен­ныя патр­э­бы; у тым самым год­зе атрым­лі­вае раш­э­ньне па спра­ве зь Фёда­рам Баг­да­наві­чам Сапе­жы­чам за кры­ў­ды. У 1534 г. князь Андр­эй Андр­эевіч Луком­скі шмат разоў пад­пі­са­ны як сьвед­ка, мае судо­вую спра­ву з сва­ёй бра­та­вай (нявест­кай) кня­гі­няй Ган­най Андр­эе­вай Шчы­дуц­кай за роз­ныя кры­ў­ды, а ў 1541 г. з Сапе­гам ваяво­дам Пад­ляс­кім за пад­да­на­га. У наступ­ным год­зе — суд­зьд­зя тра­цей­скі па спра­ве кня­зёў Сакалін­ска­га й Бара­тын­скіх. У 1551 г. абскар­джа­ны Дзі­мітрам Янаві­чам Сапе­гам за кры­ў­ды, зроб­ле­ныя пад­да­ным у Чар­эй­скім маёнт­ку. Вало­да­ю­чы Меляш­ко­ві­ча­мі, князь Андр­эй Андр­эевіч Луком­скі суд­зіў­ся з пля­ба­нам Аба­лец­кім, ксян­дзом Янам Гай­кам, ды ў 1552 г. атры­маў раш­э­ньне суда па гэтай спра­ве. У 1553 г. скард­зіў­ся на Васі­ля Тыш­кеві­ча, што той чыні­ць кры­ў­ды яго­ным пад­да­ным Жарын­скім. Ажаніў­шы­ся з Настась­сяй Слуш­чан­кай, дач­кою нябож­чы­ка Рыго­ра Амя­лья­наві­ча Слуш­кі, ды ўзяў­шы за ёй паса­гу 300 коп гро­шаў i столь­кі ж каш­тоў­на­сь­ця­мі, запі­свае на ейнае вена 1200 коп зь Меляш­ко­ві­чаў, Абал­ма­ко­ві­чаў, Хала­неві­чаў, Аб’езера й Луком­лі. У наступ­ным год­зе князь Андр­эй Андр­эевіч Луком­скі i Андр­эй Баг­да­навіч Шалу­ха ад імя сваіх жонак Настась­сі й Ган­ны Рыго­раў­ных Слуш­ча­нак суд­зяц­ца з гарад­нічым Кіеўскім, дзяр­жаў­цам Любац­кім Іва­нам Рыго­раві­чам Слуш­кам за тое, што не даў ім долі ў маёнт­ках Гата­ве й Новай вёс­цы як спад­чы­ны па памер­лых сяст­ры й бра­ту, пані Юль­ляне i Паў­лу Рыго­раві­чах Служ­ках. У гэты ж час суд­зіц­ца з сваім шва­грам Сямё­нам Кмітам за маён­так Пыш­на, адпі­са­ны яму сяст­рою, жон­каю Кміты. У 1558 г. князь Андр­эй Луком­скі й яго­ны сын Барыс атры­малі скар­гу ад кня­зёў Яна i Міха­ла Бара­тын­скіх за наезд на дом Бара­тын­скіх у Луком­лі ды зьбі­ць­цё слу­гаў, за што мелі запла­ці­ць штраф. Князь Андр­эй Луком­скі ў 1559 г. мае спра­ву зь Пят­коўскім аб захопе ім люд­зей з маёнт­ку Пыш­на, якіх зага­да­на апош­ня­му вяр­ну­ць кн. Андр­эю. У 1564 г. князь Андр­эй Луком­скі пасол ад Полач­чы­ны на Вар­шаўскі сойм; у тым жа год­зе князь Андр­эй Андр­эевіч Луком­скі атры­маў пры­вілей на 50 слу­гаў у Ваў­ка­вы­скіх ула­да­нь­нях на адме­ну тых маёнт­каў, што адыш­лі да Мас­к­вы пад­час захо­пу Полац­ка. У попі­се Літоўска­га вой­ску 1565 г. князь Андр­эй Андр­эевіч Луком­скі запі­са­ны на 15 коняў; у 1567 г. князь Андр­эй Луком­скі атры­маў пры­вілей на Няз­бод­зіш­кі ды ў тым жа год­зе кароль Жыгі­монт Аўгуст у лісь­це да цара Іва­на Васілеві­ча адказ­вае на прэт­эн­зіі састу­пі­ць яму Лукомль, а так­са­ма замак Бэлм­клі, што нале­жалі кня­зю Андр­эю Іва­наві­чу (?) Лукомска­му. 15 кра­савіка 1567 г. князь Андр­эй Луком­скі прызна­ча­ны зем­скім суд­зьд­зёй Аршан­скім. Памёр перад 1580 г., блі­зу гэта­га часу суд­зьд­зёй зем­скім Аршан­скім стаў кн. Баг­дан Луком­скі. Уда­ва па ім кня­гі­ня Андр­эе­ва Луком­ская Настась­ся Слуш­чан­ка памер­ла 18 сьнеж­ня 1581 г., склаў­шы перад сьмер­цяй таста­мант, у якім пералі­чае нашчад­каў: сына, кня­зя Іва­на Андр­эеві­ча Луком­ска­га; дачок, Аўдо­ць­цю Міка­ла­е­ву Венц­лаўскую, Баг­да­ну у кня­гі­ню Фёда­ра­ву Іва­наві­ча Масаль­скую; уну­каў, кня­зя Іва­на й кня­зёу­ну Мары­ну Бары­саві­чаў Луком­скіх; наказ­вае сыном, каб паха­валі яе ў Луком­лі ў царкве сьв. Міха­ла ды зга­д­вае пра тое, што ейны сын Іван жана­ты з Кацяры­най Рыго­раў­най Яцкаві­чаў­най, а уда­ва па дру­гім сыне Бары­се Кацяры­на Гле­баў­на Кар­са­коў­на вый­ш­ла дру­гі раз замуж за Стр­эта Тыш­кеві­ча. Кн. Андр­эй Андр­эевіч пакі­нуў памя­нё­ных чаты­рох дзя­цей ды дач­ку Мары­ну, пра якую ў таста­ман­це ня зга­д­ва­ец­ца.
Андр­эй Андр­эевіч вало­даў сумеж­ным з Улой Жэры­нам (гл. выш­эй), а так­са­ма част­кай мяст­эч­ка Лукомль, сёла­мі Абузер’е, Абель­ма­кавічы (Бель­ма­кі, сучас­ныя Бель­ня­кі), Хала­невічы (нап­эў­на, Вялікія Халь­невічы на паў­ноч­ным бера­зе воз. Сяля­ва). Цэн­трам гэтых ула­дан­няў быў замак на мес­цы сучас­най вёскі Зама­чак на бера­зе Усвей­кі, які ў даку­мен­тах ХVІ—ХVII стст. назы­ва­ец­ца Гара­док Бель­ма­кі ці Бел­га­ра­док Меляш­коўскі. Непа­ср­эд­на да яго адно­сілі­ся сусед­нія сёлы Меляш­ко­вічы, Камя­нец, Саба­левічы, паз­ней пра­дад­зе­ныя разам з зам­кам Льву Сапе­гу і далу­ча­ныя да Чар­эй­ска­га маёнт­ка.

Ставіў на Попіс 1528 10 коняў. Ставіў на Попіс 1565 15 коняў — 12 па-гусар­ску і 3 па-казац­ку. Суд­зьд­зя зем­скі Аршан­скі (1567). Запі­саў прад­шлюб­ным запі­сам 1200 коп гро­шаў на Луком­лі, Меляш­ко­ві­чах, Абель­ма­ко­ві­чах, Хала­пе­ні­чах і Аб’язеру. Атры­маў 50 служ­баў у Ваў­ка­вы­с­кай волась­ці, за заня­тыя мас­кавіта­мі маёнт­кі ў Полац­кім ваяв. Атры­маў у 1567 маёнт. Нязю­од­зіш­кі.

ЖЕНА: (Мелеш­ко­ви­чи 1554.01.08) НАСТАСЬ­СЯ СЛУШ­КА гэр­бу «Астоя», * ……, † … 1581.12.18, □ Лукомль, царк­ва сьв. Міхаі­ла, д. Рыго­ра «Слуш­кі» Аме­лья­но­ві­ча. Ана­стасія Гри­горів­на Служ­ка
Князь мелеш­ківсь­кий (піс­ля 1508 — до 1580 рр.). Князі ЛУКОМСЬ­КІ на Мелеш­ко­ви­чах вигас­ли у XVIII ст.

хх.5. АННА АНДРЕ­ЕВ­НА († до 1554)

МУЖ: ОСТА­ФІЙ ЯЦИ­НИЧ

хх.5. АГРА­ФЕ­НА АНДРЕ­ЕВ­НА († 1554)

таста­ман­ту пані Сямё­на­вай Кмі­ці­ча­вай Агра­фе­ны Андр­эеў­ны кня­зёў­ны Луком­скай, піса­на­га ў 1554, павод­ле яко­га маён­так Пыш­на, двор на рацэ Аліні i двор у Віль­ні, запі­са­ныя на яе пер­шым мужам кня­зем Міха­лам Аса­вец­кім, адпі­свае дру­го­му мужу Сямё­ну Кмі­ці­чу з тым, што праз год Пыш­на адыд­зе да ейна­га род­на­га бра­та кня­зя Андр­эя Луком­ска­га, пры­чым адзна­чае, што пра­вы на ўсю тую маё­мась­ць зна­ход­зяц­ца ў ейнай цёт­кі пані Іва­на­вай Андр­эеві­ча пад­скар­бі­най двор­най Баг­да­ны Фёда­раў­ны; Мікулін, слу­га пер­ша­га мужа, дад­зе­ны ёй пажы­ць­цё­ва, паві­нен быць вер­ну­ты кара­лю; а сва­ёй сяс­гры пані Астаф’евай Яцы­ні­ча Ганьне Андр­эеўне ды ейным дзе­цям адпі­свае нека­то­рую рухо­мась­ць. З памя­нё­ных дзя­цей кн. Андр­эя: Агра­фе­на Андр­эеў­на (Дух­на), жон­ка ў 1-ым шлю­бе кня­зя Міха­ла Аса­вец­ка­га, 2-ім — Сямё­на Кміты. У 1550 г. Сямён Кмі­ціч, два­ранін гас­па­дар­скі, ды яго­ная жон­ка кня­зёў­на Дух­на Луком­ская маю­ць спра­ву аб Пыш­нен­скім — пад­да­ным іхна­га маёнт­ку. З таста­ман­ту, які Агра­фе­на скла­да­ла 1 ліста­па­да 1554 г., выні­кае, што была бязьд­зет­най. Памер­ла ў хут­кім часе пась­ля гэта­га. Ужо ў сакавіку 1555 г. за пасяр­эд­ніцтвам суд­зьд­зяў была зго­да між кн. Андр­эем Андр­эеві­чам Луком­скім ды панам Сямё­нам Кмітам пра пад­зел спад­чы­ны па жон­цы апош­ня­га, сяст­ры пер­ша­га, нябож­чы­цы кня­зёўне Агра­фене Андр­эеўне Луком­скай, у выніку чаго кня­зю Лукомска­му пры­суд­жа­ны маён­так Пыш­на, што адпі­саў Агра­фене ейны пер­шы муж князь Аса­вец­кі. У 1557 г. пан Сямён Кміта палац над Віль­няй над ракою Алі­най, запі­са­ны на яго нябож­чы­цай жон­кай кня­зёў­най Агра­фе­най Андр­эеў­най Луком­скай, адказ­вае свай­му сыну Пілі­пу ды яго­най жон­цы Настась­сі Гар­на­ста­еўне ваявод­зін­цы Нава­градзкай.

МУЖ: 1). КН. МИХАЙ­ЛО ОСО­ВИ­ЦЬ­КИЙ;

МУЖ: 2). СЕМЕН КМІТА

13.8. БОГУШ-РЫГОР РАМА­НАВІЧ (* ……, † …… /1533)

На попіс 1506 ставіў 5 коняў.

~ N. Суполь­на зь дзі­ць­мі пача­ла 1533 пра­ц­эс з Сапе­га­мі пра Чар­эю.

14.8. ПЕТР РОМА­НО­ВИЧ (* ……, † …… пр. 1546)

Гэтая трэцяя галі­на паход­зі­ла ад кня­зя Рама­на Луком­ска­га, упа­мя­ну­та­га ў 1500 г. Адзін з яго сыноў, Пётр, памёр у 1547 г., пакі­нуў­шы сына Аляк­сандра і ўда­ву Баг­да­ну Кан­стан­ці­наў­ну (дач­ку адна­го з кня­зёў Друц­кіх-Сакалін­скіх), якая паўтор­на вый­ш­ла за Іва­на Іва­наві­ча Сапе­гу. Пас­ля смер­ці Аляк­сандра ў 1563 г. да яго айчы­ма адыш­лі не толь­кі ўсе маёнт­кі, атры­ма­ныя некалі Пятром Рама­наві­чам пры пад­зе­ле з бра­та­мі, але і част­ка маёнт­каў бязд­зет­на­га Сямё­на Рама­наві­ча, у 1561 г. пад­зе­ле­ная паміж пля­мен­ні­ка­мі. У 1563 г. дзе­ці двух іншых бра­тоў, Богу­ша і Міхаі­ла Рама­наві­чаў, спра­ба­валі адсуд­зі­ць у Сапе­гі хаця б маёнт­кі Сямё­на, з якіх на тэры­то­рыі Лукомль­скай волас­ці лакалі­зу­юц­ца Пача­евічы, Кар­эй­вічы (сучас­ныя Каро­вічы на р. Усвей­цы), і 24 мяш­чан­скіх два­ра ў Луком­лі [65, л. 482 адв. — 483].
У 1591 г., калі сыны Іва­на Сапе­гі дзя­лілі баць­каўскія маент­кі, у долю Андр­эя Іва­наві­ча адыш­лі «двор Пача­евічы і част­ка у зам­ку і мес­це Луком­скім» з сёла­мі Неў­га­да­ва, Нава­сёл­кі, Шостаўш­чы­на, Слід­ца, Дуб­раўкі, Стай­кі, Руд­нае, Абызер’е і Рот­ні­ца [55, с. 291—292]. Віда­воч­на, што яны ўтва­ралі част­ку былых ула­дан­няў сыноў Рама­на Луком­ска­га. Адзна­чым, што і ў гэты маён­тка­вы ком­плекс ува­х­од­зілі не толь­кі паселіш­чы ў нава­кол­лі Луком­ля, але і част­ка Грыц­каві­чаў і Руд­на­га на Эсе. У той жа час Льву Сапе­гу дасталі­ся двар­эц і сяло Кар­э­вічы, сяло Касінічы (даклад­ней, част­кі гэтых паселіш­чаў). Крыху паз­ней, у 1599 г., ён жа купіў два­ры і пуста­шы ў сёлах Кар­э­вічы, Тоў­ці­на і Стра­жо­вічы, якія папяр­эдне нале­жалі сыну Міхаі­ла Рама­наві­ча, Кан­стан­ці­ну Лукомска­му [39, с. 641—642].
Пакі­нуў 1546 тэс­там­энт.
~ 1) Вар­ва­ра, * ……, † …… пр. 1542. Муж запі­саў ёй 1533 трэць­цю част­ку свай­го маёнт­ка. Вяр­ну­ла 1539 мужу яго­ны запіс, а тэс­там­эн­там 1542 запі­са­ла ўвесь свой маён­так мужу.
~ 2) княж­на Баг­да­на Кан­стан­ці­наў­на Саколін­ская-Кана­п­ля, * ……, † ……, (х2 1548 ваявод­зіч Пад­ляш­скі Ян Сапе­га).

15.8. СЯМЁН РАМА­НАВІЧ (* ……, † …… 1560)

Вало­даў маёнт. Лычкова.Запісаў сваю част­ку маёнт­каў уда­ве і сынам кн. Андр­эя Луком­ска­га са Шчы­ду­таў, але яны не былі дапуш­ча­ны род­ны­мі пля­мень­ні­ка­мі кн. Сямё­на Рама­наві­ча.

16.8. МИХА­ИЛ РОМА­НО­ВИЧ (* ……, † … 1551)

~ 1) Ката­ры­на Вер­ку­ць. Пры­нес­ла ў пасаг маёнт. Вер­ку­цёўш­чы­на над р. Няві­шаю.
~ 2) Мария Бог­да­нав­на.

N. МИХАЙ­ЛОВ­НА (* ……, † ……)

~ КНЯЗЬ ІВАН ВЯЗЕМ­СКІ

VI генерація.

17.11. БОГ­ДАН АНДРЕ­ЕВИЧ († 1591)

< князі ЛУКОМСЬ­КІ (на Щиду­тах) Яго­ны брат князь Баг­дан Андр­эевіч высту­пае ў 1558 i 1561 гг. Баро­нячы Пола­цак ад Мас­к­вы, пры зда­чы зам­ку (15 люта­га 1564 г.) тра­піў у вязь­ні­цу. З ува­гі на гэта ў 1566 г. кароль жон­цы кня­зя Баг­да­на Андр­эеві­ча Луком­ска­га Зоф’і Слуш­чан­цы, муж като­рай зна­ход­зіў­ся ў мас­коўс­кай няволі, а яго­ныя маёнт­кі ў Луком­лі i служ­бо­вы люд былі зніш­ча­ныя непры­я­цель­скім вой­скам, вызна­чае на пра­жы­ць­цё ёй ды малым дзе­цям 6 вало­каў зям­лі засе­ле­най i 4 пустой ва ўла­да­нь­ні Лідзкім. У тым жа год­зе кароль выдае загад, каб няволь­нік мас­каві­цін Нара­ва­ты быў пера­дад­зе­ны Рыго­ру Бацю для адме­ны на зяця (шва­г­ра?) яго­на­га, кня­зя Баг­да­на Луком­ска­га, што быў у мас­коўс­кай вязь­ні­цы. Пась­ля вяр­та­нь­ня князь Баг­дан Луком­скі ў 1571 г. прызна­ча­ны «пры­ста­вам» пры пас­лох мас­коўскіх. Той жа князь Баг­дан Андр­эевіч Луком­скі ды яго­ная жон­ка Зоф’я Іва­наў­на Слуш­чан­ка атрым­лі­ва­ю­ць ад кара­ля Генры­ка (1574) пры­вілей на 20 вало­каў у ста­рас­тве Лідзкім; абое ў 1579 г. суд­зяц­ца зь Юры­ем Гра­доўскім за маён­так Кара­евічы. Каля таго часу (1579-1580) кн. Баг­дан атрым­лі­вае паса­ду зем­ска­га суд­зьд­зі Аршан­ска­га. У сьнеж­ні 1580 г. кн. Баг­дан Андр­эевіч Луком­скі суд­зьд­зя зем­скі Аршан­скі разам з жон­каю атрым­лі­вае пры­вілей на 3 сялы: Яван­скае, Кап­ц­э­вічы i Сала­да­ме­равічы на зям­лі Дзісь­нен­скай за ваен­ныя заслу­гі ў часы кара­ля Жыгі­мон­та Аўгу­ста. Той жа суд­зьд­зя зем­скі Аршан­скі зга­д­ва­ец­ца ў 1581 г. у таста­ман­це сва­я­ка кня­зя Кан­стан­ці­на Міха­лаві­ча Луком­ска­га. Яго­ная жон­ка кня­гі­ня Баг­да­на­ва Луком­ская суд­зьд­зі­на зем­ская Аршан­ская Зоф’я Слуш­чан­ка зга­д­ва­ец­ца ў 1586 г. у таста­ман­це сва­ёй род­най сяст­ры, каш­та­ля­ва­най Сма­лен­скай Юр’евай Зяно­ві­ча­вай Ган­ны Слуш­чан­кі, якая запі­свае на яе 600 коп гро­шаў, а так­са­ма маён­так Запа­ло­вы на Полач­чыне. 2 люта­га 1591 г. кн. Баг­дан Андр­эевіч Луком­скі суд­зьд­зя зем­скі Аршан­скі мена­ва­ны мар­шал­кам Аршан­скім. Памёр, аднак, у тым жа год­зе суд­зьд­зёй зем­скім Аршан­скім, не пры­няў­шы мар­шал­коўства, на якое 12 сьнеж­ня т. г. прызна­ча­ны князь Міхал Сакалін­скі. Уда­ва па ім кня­гі­ня Баг­да­на­ва Луком­ская Зоф’я Слуш­чан­ка ў 1592 г. суд­зіц­ца з Дуна­я­мі за Ляхавічы. Яшчэ ў 1605 г. кня­гі­ня Баг­да­на­ва Луком­ская Зоф’я Слуш­чан­ка, былая суд­зьд­зі­на зем­ская Аршан­ская, сумес­на з а. езуіта­мі Полац­ка­га кале­гію­ма мае судо­вы пра­ц­эс з каш­та­ля­нам Віцеб­скім кня­зем Міха­лам Друц­кім-Сакалін­скім ды яго­наю жон­кай Ган­най Пія­ноўс­кай за забра­кую зям­лю. Князь Баг­дан Андр­эевіч пакі­нуў некаль­кі сыноў. Баг­дан за заслу­гі ў Лівон­скай вайне атры­маў у лен дзяр­жаў­ныя на той час сёлы Івань (Іванск) і Коп­ца­вічы, некалі нале­жа­чыя да Уль­скай волас­ці. Суд­зьд­зя зем­скі Аршан­скі (1580), мар­ша­лак Аршан­скі (1591). Атры­маў 1574 суполь­на з жон­каю 20 вало­каў (Лідзкая вол.). Атры­маў 1580 за шмат­га­до­выя ваен­ныя заслу­гі 3 сяла (Дзі­сен­ская вол.). Купіў 1584 у Андр­эя Юндзі­ла част­ку маёнт. Болін. ~ Софія Іванів­на Служ­ка. | д. Іва­на Рыго­раві­ча С./Слушкі Ста­ро­га і Баг­да­ны Васілеў­на Лоз­кі. 1566 суполь­на зь дзе­ць­мі з-за зьніш­ч­э­нь­ня Луком­ля 10 вало­каў (Лідзкая вол.). Князь щиду­ць­кий (1581-1591 рр.). Нащад­ки князів ЛУКОМСЬ­КИХ на Щиду­тах живуть і нині. На гроб­ни­ці одно­го з пред­став­ни­ків цієї роди­ни у Льво­ві на Лича­ківсь­ко­му цвин­тарі виби­тий напис «Оль­гер­до­вич-Лукомсь­кий».

18.11.Балтазар Андре­евич († 1581)

Бал­та­зар праз шпюб з Зоф’яй Фёда­раў­най Ула­ды­кай вяр­нуў роду част­ку Піро­шыц­ка­га маёнт­ка. Князь Баль­та­зар Андр­эевіч, высту­пае ў даку­ман­тах у 1558 i 1561 гг. разам з маці й бра­та­мі. У 1561 г. пан Пет­ра Ўла­ды­ка дае пака­за­нь­ні, што яго­ны шва­гер кн. Баль­та­зар Андр­эевіч Луком­скі жаніў­ся зь яго­най род­наю сяст­рой Зоф’яй, като­рай зра­біў запіс на 600 коп гро­шаў; тыя запі­сы заста­валі­ся ў іхна­га баць­кі Фёда­ра Ўла­ды­кі да яго­нае сьмер­ці, потым перай­шлі да Пет­ры, які на прось­бу сяст­ры ix вяр­тае. Амаль адна­час­на з гэтай спра­вай Пет­ра Фёда­равіч Ула­ды­ка выклі­кае на суд свай­го шеа­г­ра кня­зя Баль­та­за­ра Луком­ска­га й Шчы­дуц­ка­га за долю маёнт­каў у Луком­лі ды Піро­шы­цах. У 1563 г. Зоф’я Фёда­раў­на Ула­ды­чан­ка вяр­тае свай­му мужу кня­зю Баль­та­за­ру Андр­эеві­чу Лукомска­му дад­зе­ны ёй запіс на 200 коп гро­шаў з Вярб­ко­ві­чаў у паве­це Кіеўскім i два­ра ў м. Мазы­ры, а так­са­ма 300 коп з Луком­лі й Шчы­дуц­ку. У 1565 г. князь Баль­та­зар Андр­эевіч Луком­скі запі­свае на сваю жон­ку Зоф’ю Ўла­ды­чан­ку 1/3 усіх сваіх маёнт­каў ды 3.000 коп зь іншых 2/3 частак. Павод­ле вай­с­ко­ва­га попі­су, у тым жа год­зе кн. Баль­та­зар Луком­скі аба­вя­за­ны пас­таві­ць з Луком­лі (?) коняў з лата­мі, прылбі­ца­мі й дзі­да­мі ды 7 такіх жа коняў з жон­чы­на­га маёнт­ку Вар­ко­ві­чаў. У 1569 г. князь Баль­та­зар Андр­эевіч Луком­скі, рот­містар кара­леўскі, за пра­яў­ле­ную муж­на­сь­ць над Улай атрым­лі­вае навеч­на пры­вілей на сёлы Кара­евічы й Плош­кі ў Васіліскіх ула­да­нь­нях, нада­ныя яму папяр­эдне часо­ва ў адме­ну забра­ных Мас­к­вою маёнт­каў у паве­це Полац­кім ды на 15 валок зям­лі ва ўла­да­нь­ні Ратом­скім на Жмуд­зі. Даклад­на той жа князь Баль­та­зар Луком­скі вало­даў у 1581 г. зям­лёй у Вярб­ко­ві­чах на Кіеўш­чыне. Праў­да­па­доб­на не пакі­нуў нашчад­каў. * ……, † … 1584/91. Рот­містар, вызна­чы­ў­ся ў біць­ве пад Улаю/Чашнікамі (1564.01.26). Атры­маў у 1569 за ваен­ныя заслу­гі маёнт. Плют­кі (Лідзкі пав.) і Папілі (Рэтоўс­кае цівун­ства). ~ Софія 1-я Федорів­на Вла­ди­ка Був влас­ни­ком с.Вербковичі на Київ­щині. ~ 2) 1561 Соф’я Ўла­ды­ка 2-я, * ……, † …….Запі­са­ла 1563 мужу маёнт. Вярб­ко­вічы (Кіеўс­кае ваяв. і свае част­кі Луком­ля і Шчы­ду­таў. ~ Соф’я, д. Іва­на Кар­нея. Па сьмер­ці мужа атры­ма­ла маёнт. Плют­кі.

Анна Андре­ев­на († піс­ля 1581) .. 14 ~ 1). кн. Іван Васи­льо­вич Соко­линсь­кий; ~ 2). Конрад Семе­но­вич Жаба

Еле­на Андре­ев­на († піс­ля 1550) 14 ~ Якуб П’яновський

19.12. Иван Андре­евич (* ……, † … /1604)

Пабор­ца Аршан­скі (1590). Запі­саў сваю част­ку Меляш­ко­віч з зам­кам Бел­га­рад­ком пля­мень­ні­кам кн. Іва­ну і Рама­ну Іва­наві­чам Луком­скім.

~ Кацяры­на Рыго­раў­на Яцко­ві­ча.

20.12. Борис Андре­евич (* ……, † … 1560/81)
~ Кацяры­на Гле­баў­на Кор­сак гэр­бу ўлас­на­га, (х2 Стр­эт Тыш­кевіч).

21.13. Сер­гей Богу­ше­вич (* ……, † …….)

Пазы­ва­ны 1559 у суд п. Сапе­га­вай пра наезд на Чар­эю. Суполь­на з бра­там меў пра­ц­эс 1563 зь Янам Сапе­гам па спад­чыне па дзяд­зь­ку Пят­ру, застаўш­чых­ся па ім дакум­эн­тах, і па былым у апе­цы ў п. Сапе­гі пасын­ку кн. Аляк­сан­дру Луком­скім. Патра­піў 1565 у мас­коўскі палон, вымя­не­ны 1571. ~ 1 Даро­та Скін­д­эр. На попіс 1565 ставі­ла 4 каня. ~ 2 Марыя Сямё­наў­на Невель­ская гэр­бу ўлас­на­га * ……, † ……. Муж запі­саў ёй 1584 на ўсіх маёнт­ках 1 000 коп гро­шаў.

22.13. Фома Богу­ша­вич (* ……, † ……) ~ N.

Ган­на Міхай­лаў­на (* ……, † ……)

яна ўцяк­ла і вый­ш­ла замуж. Запі­са­ла маёнт. Вер­ку­цёўш­чы­ну бра­ту Кан­стан­ці­ну. ~ Ян Міка­ла­евіч. Зямянін Троц­кі. Пазы­ваў 1559 да суда сва­я­коў жон­кі пра выпра­ву і рухо­мась­ць па ейнай маці.

23. Петр Михай­ло­вич (* ……, † ……)

Зга­д­ваў­ся ў 1558.

24. Баг­дан Міхай­лавіч (* ……, † … 1563/5)

~ Мары­на Нялю­баў­на. Выстаў­ля­ла на Попіс 1565 коней.

25. КОН­СТАН­ТИН МИХАЙ­ЛО­ВИЧ * ……, † … 1581.05/06, □ Лукомль, кась­цёл.

во вре­мя Ливон­ской вой­ны являл­ся рот­мист­ром вой­ска Вели­ко­го Кня­же­ства Литов­ско­го. Отли­чил­ся в 1568 г. при взя­тии зам­ка Улла, достав­ше­го­ся ему в управ­ле­ние [9, с. 399].Староста Вуль­скі. Здаб­ыў 1579 замак Туроў­лю, па наась­ця­рож­на­сь­ці замак згар­эў. Пакі­нуў 1581 тэс­там­энт, вызна­чыў апе­ку над дзе­ць­мі да часу, калі най­стар­эй­шы сын Яраслаў буд­зе мець 24 гады, г. зн. да 1587, а тады ён буд­зе апе­ка­вац­ца над сям’ёю; цар­коўн­цю вёс­ку Даб­ра­гоўш­чы­ну пад­зя­ліў між сыноў і бра­тоў, род­ным Андр­эем і стры­еч­ным Сяр­ге­ем. Трэцяй галіне Луком­скіх здаў­на нале­жа­ла пра­ва апе­кі над цар­коў­ным сялом Даб­ры­горш­чы­на (Даб­ры­го­шы, у піс­цо­вай кні­зе 1563 г. — Доб­ры Гарад­зіш­ча, сучас­ныя Даб­ры­го­ры у Бешан­ко­віц­кім раёне). У сваім завяш­чан­ні ў 1561 г. Кан­стан­цін Міхай­лавіч Луком­скі адзна­чыў, што гэтае сяло ён меў «под­ле обы­чаю прод­ков наших кня­зей Луком­ских в дер­жа­ньи и дожи­во­тыо» [66, л. 83 адв. — ВУ]. Аднак цяж­ка ска­за­ць, ува­х­од­зі­ла яно ў пер­ша­па­чат­ко­вую Лукомль­скую волас­ць ці было набы­та крыху паз­ней. Іншыя маёнт­кі на тэры­то­рыі Бешан­ко­віц­ка­га раё­на, на поўнач і паў­ноч­ны усход ад Уль­скай волас­ці, ужо ў ХV ст. не мелі сувязі з Луком­лем, і нішто не даз­ва­ляе мер­ка­ва­ць пра такую сувязь у папяр­эд­ні час. Праў­да, той жа К. М. Луком­скі за герой­ства ў Лівон­скай вайне атры­маў у лен дзяр­жяў­ны замак Улу ля вусця аднай­мен­най ракі, але гэтая пад­зея ніяк не звя­за­на з коліш­нім лёсам Лукомль­скай волас­ці. Таму мы схі­ля­ем­ся да таго, каб звя­за­ць яе ста­ра­жыт­ную мяжу з паў­ноч­най мяжой маёнт­ка Чаш­нікі, даклад­на вядо­май павод­ле позніх інвен­та­роў. Аднак факт даў­няй пры­на­леж­на­сці кня­зям Луком­скім сяла Даб­ры­горш­чы­на пры­му­шае пакі­да­ць гэтае пытанне адкры­тым. 1581 г. ліпе­ня 8. [Ула]. — Інвен­тар зам­ка і места Ула, склад­зе­ны па загад­зе кар. пол. і вял. кн. літ. Стэфа­на Бато­рыя два­рані­нам Рама­нам Васілеві­чам Кор­са­кам пры пера­да­чы іх у дзяр­жанне вой­ска­му Віцеб­ска­му, рот­міст­ру кава­ле­рый­с­кай роты на Вялікіх Луках Мар­ці­ну Кур­чу пас­ля смер­ці Уль­ска­га ста­рас­ты кня­зя Кас­це­шы Луком­ска­га. ~ Баг­да­на Фёда­раў­на Кор­сак гэр­бу ўлас­на­га. Муж тэс­там­эн­там запі­саў ёй маёнт. Кара­евічы (Аршан­скі пав.) і Няві­шы, і 400 коп гро­шаў на маёнт. Ганя­но­вічы і Філі­па­ва. Пра­да­ла 1599 маёнт. Кара­евічы п. Сапе­гу.

26. Андр­эй Міхай­лавіч (* ……, † … 1581)

Але­на Міхай­лаў­на Луком­ская * ……, † …….

Мож­на зра­бі­ць выс­но­ву, што Рыгор Кан­стан­ці­навіч Косаў браў шлюб двой­чы: пер­шы раз — з княж­ной Але­най Міхай­лаў­най Луком­скай, ад сумес­на­га жыц­ця якіх нарад­зіў­ся сын Аляк­сандр. Пас­ля раз­во-ду Але­на вый­ш­ла замуж за гарад­ні­ча­га віцеб­ска­га зам­ку Баг­да­на Януш­коўска­га, а Рыгор ажаніў­ся з ужо памя­нё­най Раі­най Сяліц­кай, ад шлю-бу яко­га нарад­зілі­ся Адам, Томаш (Таміян41 або Тодар), Станіслаў і Хры­ста­фор (апош­нія два, маг­чы­ма, адна і тая ж асо­ба).
Але­на Луком­ская з’яўлялася ўнуч­кай кня­зя Рама­на Іва­наві­ча Луком­ска­га лініі Іва­на Луком­ска­га на Шчы­ду­тах.
Сля­ды Але­ны Міхай-лаў­ны і далей­шы лёс нашчад­каў кня­зёў Луком­скіх па пры­вед­зе­най лініі не змог рас­шу­ка­ць Юзаф Вольф, калі пісаў гене­а­ла­гіч­ную пра­цу па бела­рус­кіх кня­зях, ска­за­ў­шы, што апош­няя згад­ка пра Алё­ну і яе бра­та Аляк­сандра дату­ец­ца 1551 г., калі яны былі яшчэ малалетнімі46

41НГАБ. Ф. 1751. Воп. 1. Спр. 7. Арк. 70 адв.
Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od końca czternastego wieku. S. 223.

АЛЯК­САНДРА МІХАЙ­ЛАЎ­НА ЛУКОМ­СКАЯ * ……, †
…….

Адна з кня­жон Міхай­лаў­наў Луком­скіх ~ Міка­лай Віл­чак. Пісар ваяво­ды Вілен­ска­га.

VI коле­но

27.17. Фре­де­рик-Федор Бог­да­но­вич * ……, † …

1611. Два­ранін кара­леўскі (1590). Наву­чаў­ся ў Паду­ан­скім ун-це (1592). Сакра­тар кара­леўскі (1592). Пад­ка­мо­ры Аршан­скі (1600). Каш­та­лян Мсь­ціслаўскі Яго сыны пра­далі свае маёнт­кі ў б. Луком­скім княст­ве Сапе­гам. Kniaź Fryderyk Bohdanowicz Łukomski był w 1590 roku dworzaninem i rotmistrzem Królewskim, w tym roku na jego prośbę król daje bratu, jego kniaziowi Janowi Bohdano- wiczowi Łukowskiemu przywilej na 20 włók w starostwie Lidzkiem w Dernowiczach, które poprzednio król Henryk nadał był ojcuj ego i matce, kniaziowi Bohdanowi Andrejewi- czowi i Zofa Iwanównie Słuszczance, a oni dobrowolnie zrzekli się na króla . W 1592 r. kniaź Fryderyk Bohdanowicz Łukomski sekretarz J. K. M. zeznaje, że przysądzony jemu dekretem, na staroście Mielnickim Albrychcie Sawickim, majątek Czerne Łoży, temu ostatniemu zwraca . Ożenił sie w 1594 ( kniaź Fryderyk Łukomski ) z Barbara Wężykówną i w tymże roku kntai Fryderyk Łukomski sekretarz J. K M., zapisuje zonie swej Barbarze Wężkównie z Chrząstoinia z ziemi Krakowskiej, która mu wniosła 3,000 złotych posagu, 6,000 zł. na majątku Szezyduty, oraz na trzeciej części wszystkich dóbr, które mu się dostały z działu . ~ 1594 Бар­ба­ра з Хржан­сто­ва Вен­жык, * ……, † … 1629, (х2 Себась­цьян Мір­скі), д. Стані­сла­ва з Х. В. 28.17. Ян Баг­да­навіч (* ……, † ……) Атры­маў 1590 ад Каря­ля і Вял. Кня­зя маёнт. Дзяр­но­вічы (Лідзкі пав.). ~ …… 29.17. Міка­лай Баг­да­навіч * ……, † ……. Пад­су­дак зем­скі Аршан­скі (1605). ~ Раі­на Цеха­на­вец­кая. 30.17. Павел Баг­да­навіч (* ……, † ……) ~ Фядо­ра Львоў­на Кор­сак. хх.18. Ган­на Бал­та­за­ров­на * ……, † ……. Атры­ма­ла маёнт. Вярб­ко­вічы і Папілі. ~ Ян Юндзіл. 31.18. Роман Бал­та­за­ро­вич (* ……, † … 1622) Дзя­ліў 1593 са сва­я­ка­мі маёнт. Лукомль, Шчы­ду­ты, Гарад­зец, двор Ляхавічы, сяло Руд­нае, Сьляд­невічы (Аршан­скі пав.), маёнт. Вярб­ко­вічы (Кіеўскі пав.), маёнт. Плют­кі (Лідзкі пав.), сяло Папілі (Ратоўская вол., Жамойц­кая зям­ля). Вало­даў част­каю маёнт. Лукомль, маёнт. Шчы­ду­ты, Гарад­зец, Піро­шы­цы, Руд­ні­ца і Сьляд­ко­вічы. Пра­даў 1620 Аляк­сан­дру Віґан­ту, Вой­ска­му Аршанс­ка­му, част­ку мант. Шчы­дут і Піро­шыц. Фун­да­ваў 1621 кась­цёл і пара­фію ў Руд­ні, двор Руд­на­сель­скі і в. Луж­кі запі­саў пля­ба­ну. Запі­саў 1622 кн. Саму­э­лю-Яўстахію Лукомска­му (лінія на Пача­еві­чах), які быў у яго­най апе­цы, 1 000 коп гро­шай на маёнт. Боліне і ўсю рухо­мас­ць. ~ 1) (1593) Гальш­ка Юндзіл. ~ 2) княж­на Але­на Яра­шаў­на Жыж­эм­ская гэр­бу ўласнага.Гэтай жа галіне нале­жаў невя­лікі абшар на лева­бяр­э­ж­жы верх­няй Эсы, ато­ча­ны з усіх бакоў зем­ля­мі маёнт­каў Латыголічы, Баг­да­на­ва і Хало­пе­нічы. Там зна­ход­зілі­ся сёлы Руд­нае, Луж­кі, Грыц­кавічы і Кале­чая Сла­ба­да (сучас­ная Кале­чан­ка), завеш­ча­ныя ў 1621 г. Рама­нам Бал­та­за­раві­чам Луком­скім на кары­с­ць засна­ва­най ім каталіц­кай кап­лі­цы ў Руд­ным Сяле [60, л. 5 адв. — 6] і пера­дад­зе­ныя ёй у наступ­ным год­зе /61/. Як ужо зга­д­ва­ла­ся, част­ка пад­да­ных з Руд­на­га нале­жа­ла да Піро­шыц­ка­га маёнт­ка, а Грыц­кавічы ўпа­мі­на­юц­ца як сяло маент­ка Хало­пе­нічы пры раз­ме­жа­ван­ні з Бары­саўс­кай волас­цю. Гэта паказ­вае, што ў мно­гіх выпад­ках пад­зел Лукомль­скай волас­ці паміж саўла­даль­ні­ка­мі адбы­ваў­ся не на ўзроўні асоб­ных паселіш­чаў, а на ўзроўні сялян­скіх два­роў унут­ры паселіш­ча. хх.19.Ганна Ива­нов­на * ……, † ……. ~ Міка­лай Вар­да­шын­скі.

32.20. Иван Бори­со­вич

Адсут­ні­ча­ю­ць ран­нія звест­кі толь­кі пра невя­лікі кава­лак мяжы ад Хало­пе­ні­чаў да Халь­неві­чаў. Паселіш­чы, якія межа­валі тут з Худа­вам, у кры­ні­цах ХV—ХVІ стст. чамусь­ці не зга­д­ва­юц­ца. Толь­кі больш позняя звест­ка ўпа­мі­нае, што ўнук Андр­эя Андр­эеві­ча Луком­ска­га Іван Бары­савіч у 1604 г. пра­даў Льву Сапе­гу разам з Халь­неві­ча­мі і Тоў­пі­нам так­са­ма сяло Камя­мец [64, п. 14—18 адв.]. Гэты пункт, вера­год­на, трэ­ба звяз­ва­ць не з Камян­цом на р. Усвей­цы, які ніколі не высту­пае асоб­на ад Меляш­ко­віц­ка­га маёнт­ка, а з сучас­най вёс­кай Вялікая Камен­ка ў Круп­скім раёне, неда­лё­ка ад Худа­ва, бо яна ўпа­мі­на­ец­ца ў азна­ча­ным даку­мен­це ў кант­экс­це раз­ме­жа­ван­ня сапе­жын­скіх зямель з Лісічы­нам, Дуда­ра­мі, Бар­су­ка­мі і Пасём­каві­ча­мі. Усе гэтыя паселіш­чы на момант скла­дан­ня даку­мен­та (1678 г.) нале­жалі трэцяй галіне кня­зёў Луком­скіх, і вель­мі вера­год­на, што з даўніх часоў. * ……, † … 1627, □ Лукомль, кась­цёл сьв. Яна. Пабор­ца Аршан­скі (1601). Пад­су­дак зем­скі (1613), суд­зьд­зя зем­скі (1620) Аршан­скі. Купіў 1608 ад кн. Рама­на Луком­ска­га част­ку Луком­ля і Рат­ні­цы; пра­даў 1612 яму маёнт. Ліш­кі. Еван­геліц­ка-рэфар­ма­цый­на­га (каль­вінісц­ска­га) вера­вы­зна­нь­ня (1593), пры­няў рыма-каталі­цызм. Фун­да­ваў кля­штор фран­ціш­ка­наў у Луком­лі. ~ Мары­на Баг­да­наў­на Стат­кевіч гэр­бу «Кась­це­ша», * ……, † ……, д. Баг­да­на Іва­наві­ча С. і яго 2-й ж. кн. Аўдо­ць­ці Рыго­раў­ны Друц­кай-Гор­скай гэр­бу ўлас­на­га «Друцк». Муж тэс­там­эн­там 1626 запі­саў 600 коп гро­шаў на Валоўні, Рат­ні­цы, Заста­ры­нь­ні і інш. маёнт­ках.

хх.20. Мары­на Бары­саў­на

33.21. Юрий Сер­ге­е­вич * ……, † ……. Куп­ляў 1604-5 у кн. Іва­на Бары­саві­ча Луком­ска­га-Меляш­коўска­га роз­ныя част­кі маёнт­каў. ~ Ган­на Рыго­раў­на Мір­ская гэр­бу ўлас­на­га, (х2 Юры Пры­сец­кі). Запі­сал 1610 дзе­цям 1 200 коп гро­шаў.

хх.22. Баг­да­на Фаміч­на * ……, † ……. ~ 1) Васіль Глухі. ~ 2) (1596) Міка­лай Нар­бут. 34.25. Яраслаў Кан­стан­ці­навіч * … 1563, † ……. Пад­су­дак Лідзкі (1592), пад­ка­мо­ры Лідзкі (1599). ~ 1 Антані­на Млян­дзкая, * ……, † ……, д. Вале­ры­я­на М.| Яна з Поль­ска­га Кара­леўства, з Чэр­скай зям­лі. ~ 2 Баг­да­на Курч гэр­бу ўлас­на­га, * ……, † ……, д. ваяво­ды Дор­пац­ка­га. 35.25.Мельхіёр Кан­стан­ці­навіч * ……, † ……. 36.25.Балтазар Кан­стан­ці­навіч * ……, † ……. ~ Н. хх.25. Зоф’я Кан­стан­ці­наў­на * ……, † ……. ~ Пётар Куб­ліц­кі. хх.25. Аляк­сандра Кан­стан­ці­наў­на * ……, † ……. ~1) с1593 Ян Азрын­скі. ~2) с 1629 князь Аляк­сан­дар Саколін­скі гэр­бу ўлас­на­га. VII коле­но 37.27. Стані­слав Фре­де­ри­ко­вич * ……, † … 1646. ~ 1) 1629 Аляк­сандра Галін­ская ~ 2) Аляк­сандра Хел­хоўская 38.27. Ян-Казі­мер Фре­де­ри­ко­ич * ……, † … 1643. ~ 1638 Гальш­ка Ластоўская, * ……, † ……, (х1 Мацей Веся­лоўскі, суд­зьд­зя зем. Сма­лен­скі). 39.27. Вла­ди­слав Фре­де­ри­ко­вич * ……, † ……. ~ 1) княж­на Даро­та Саколін­ская. ~ 2) (1658) Эльж­бе­та Бара­тын­ская. хх.27. Зоф’я Фре­де­ри­ков­на * ……, † ……. ~ Мар­цы­ян Ґасеўскі. хх.27. Аляк­сандра Фре­де­ри­ков­на * ……, † ……. ~ Севярын Асін­скі. хх.27. Раі­на Фре­де­ри­ков­на * ……, † ……. ~ Ян Білевіч, * ……, † … /1621. Цівун Шадоўскі (1607). хх.28. Мары­на Янов­на * ……, † ……. Атры­ма­ла пась­ля бра­та част­ку маёнт. Меляш­ко­вічы, пра­да­ла яе 1613 кня­зю Іва­ну Бары­саві­чу. ~ Фры­д­э­рык Неміро­віч-Шчыт. 40.28. Роман Яно­вич на Шчы­ду­тах * ……, † … 1611. Пабор­ца Аршан­скі (1609). Атры­маў 1605 част­ку маёнт. Меляш­ко­вічы. хх.29. Аляк­сандра Нико­ла­ев­на* ……, † … /1643. ~ 1 …… Азрын­скі. ~ 2 1622 князь Аляк­сан­дар Саколін­скі. Яго­ны брат кн. Баг­дан Друц­кі-Саколін­скі меў пра­ц­э­сы з кн. Базы­лём і Саму­элем Луком­скі­мі, з-за неад­да­чы выпра­вы па кн. Алек­сан­дры Л., неда­пуш­ч­э­нь­ню выд­зя­лень­ня част­кі маёнт. Болі­на і Стад­невіч. 41.29. Ян-Казі­мер Нико­ла­е­вич * ……, † … пр. 1631. Заставіў кн. Баг­да­ну Саколінс­ка­му маёнт. Болі­на. 42.29. Базыль Нико­ла­е­вич* ……, † … 1650. Вало­даў маёнт. Стад­невічы. Ска­за­ны 1641 і 1643 суполь­на з жон­каю на бані­цыю. Маёнт­кі па іх атры­маў 1641 кн. Саму­эль-Яўстахі Луком­скі (лінія на Пача­еві­чах). Атры­малі 1646 глейт на бані­цыю зноў 1647 суд­зілі­ся з кн. Саколін­скі­мі за маёнт. Стад­невічы і Болі­на. ~ Зоф’я Юдыц­кая. 43.29. Саму­эль Нико­ла­е­вич ( * ……, † … 1659?) Ска­за­ны 1632 і 1643 суполь­на з жон­каю на бані­цыю. Вало­даў маёнт. Болі­на. ~ Юды­та Кор­сак. 44.30. Філон Пав­ло­вич * ……, † … 1656. Пра­даў 1629 Кры­шта­фу Бяліц­ка­му маёнт. Баг­да­на­ва. ~ Зоф’я Дэм­боўская. 45.30. Ян-Ўлад­зіслаў Пав­ло­вич * ……, † ……. Пабор­ца Аршан­скі (1648-9). Суд­зьд­зя гро­дзкі Аршан­скі (1668). Атры­маў 1656 суполь­на з жон­каю пры­вілей на маёнт. Міх­навічы (Віцеб­скі пав.). ~ Ана­стасія Біскуп­ская. хх.30. Ган­на Пав­лов­на * ……, † ……. ~ Ян Сьвен­тар­эц­кі. хх.30. Зоф’я Пав­лов­на * ……, † ……. ~ Вой­цех Камін­скі. хх.30. Раі­на Пав­лов­на * ……, † ……. ~ Эльяш Дэм­бін­скі. хх.30. Вар­ва­ра Пав­лов­на * ……, † ……. ~ Ян Хлу­со­віч. хх.32. Гэле­на Ива­нов­на * ……, † ……. ~ Адам Шорц-Сла­вец­кі. Тры­маў у заста­ве ад цесь­ця Бел­га­ра­док, выку­піў яго за 600 коп гро­шаў. хх.32. Ева Ива­нов­на * ……, † ……. Манаш­ка. Брат Ян запі­саў 1631 200 коп гро­шаў. 47.32.Ян Ива­но­вич * ……, † … пр. 1631 □ Лукомль, кась­цёл сьв. Яна. Пра­даў 1629 Стат­кеві­чам маёнт. Бель­каўш­чы­ну. Тэс­там­эн­там 1631 пера­ка­заў маёнт­кі бра­ту, запі­саў жон­цы 15 тыс. тым­фаў на Рат­ні­цы і маёнт. Вілям­бор у дажы­во­ць­це; лукомска­му кась­цё­лу пляц і зем­лі. 48.32. Базыль Ива­но­вич * ……, † … пр. 1649. Атры­маў 1617 ад баць­кі зем­лі пад Оршаю, у 1623 маёнт. Меляш­кевічы. Заставіў 1624, а пра­даў 1629, п. Сапе­гу маёнт. Меляш­ко­вічы. Пра­даў 1630 Стат­кеві­чам маёнт. Сьвіста­ло­кі, Тышы­на і Варак­сі­на. Запі­саў 1630 запіс на фун­да­цыю бэр­нар­ды­наў у Вор­шы, павя­лічыў фун­да­цыі баць­кі і бра­та фран­ціш­ка­нам у Луком­лі. ~ Зоф’я Юдыц­кая гэр­бу ўлас­на­га, * ……, † ……, д. хару­жа­га Рэчыц­ка­га Міка­лая Ю. і кн. Зоф’і Друц­кай-Саколін­с­кай гэр­бу ўлас­на­га. хх.33. Кры­сь­ці­на Юр’еўна Луком­ская * ……, † … 1671/. Пазва­на 1671 суполь­на з бра­там Саму­элем кн. Аґін­скі­мі пра бяс­праў­нае заня­ць­цё Вулы і Від­за па Мір­скім. ~ Юзаф Рабей-Гнай­ніц­кі. Заха­пілі Лукомль і Пача­евічы, але ўла­да­нь­ні былі адо­бра­ны апе­ку­на­мі для Саму­э­ля Луком­ска­га. Аляк­сандра Юр’еўна Луком­ская * ……, † ……. 49.33. Саму­эль-Яўстахі Юр’евіч Луком­скі * … 1605, † … 1680. Рот­містар (1633). Пад­ва­яво­да Віцеб­скі (1641). Пал­коўнік (1655). Кара­леўскі сакра­тар (1669). Столь­нік Ваў­ка­вы­скі (1671). Атры­маў 1622 ад апя­ку­на кн. Рама­на Бал­та­за­раві­ча Луком­ска­га (лінія на Шчыдутах),1 000 коп гро­шай на маёнт. Боліне і ўсю рухомасць.Купіў у кн. Стані­сла­ва Луком­ска­га част­ку маёнт. Валоў­ня; купіў 1631 у кн. Яна-Казі­ме­ра і Ўлад­зі­сла­ва Луком­скіх (лінія на Шчы­ду­тах) рэшту маёнт­ка. Пра­даў 1632 увесь маён­так п. Сапе­гам за 20 000 фляры­наў. Сапе­гі ўчы­нілі пра­ц­эс 1644 пра дакум­эн­ты на Валоў­ню. Заставіў 1627 п. Сапе­гу маёнт. Пась­ні­ко­вічы і Бар­сукі за 1 200 коп гро­шаў, пра­даў 1630 гэтыя маёнт­кі. Меў пра­ц­эс 1629-30 з кн. Ган­наю з Сапе­гаў Сан­гуш­ка­вай пра маёнт. Пача­евічы і Лукомль. Удзель­ні­чаў 1633 у паход­зе на Мас­к­ву, за пане­се­ныя стра­ты атры­маў маёнт. Шугрын.Меў пра­ц­эс зь п. Віґан­та­вай і Галім­скі­мі, атры­маў бані­цыю, якая ска­са­ва­на 1637. Пада­ра­ваў суполь­на з жон­каю 1640-1 езуітам двор і пляц на Верх­нім Зам­ку ў Віцеб­ску. Атры­маў 1641 маёнт­кі па банітах кн. Базы­лю і Зоф’і зь Юдыц­кіх Луком­скіх (лінія на Шчы­ду­тах). Прызна­ча­ны Сой­мам 1647 для разь­ме­жа­ва­нь­ня Вялі­жа, Усьвят і Неве­ля. Удзель­ні­чаў суполь­на з сынам Тэа­до­рам у біць­ве пад Вер­хаві­ча­мі 1655.11.27 з мас­коў­ца­мі, патра­піў у палон. Атры­маў 1656 ад Цара пацьвяр­дж­э­ньне на ўсе маёнт­кі. Атры­маў 1663 суполь­на з бра­та­мі Пры­сец­кі­мі па дзяд­зь­ку Себась­ця­ну Мір­скім маёнт. Ула. Напі­саў 1665.11.15 тэс­там­энт. Фун­да­ваў 1669 суполь­на з бра­там Брані­сла­вам Пры­сец­кім кля­штор даміні­ка­наў у Вуле. Атры­маў 1675 бані­цыю за непас­лу­ш­эн­ства суду. ~ 1628 Марыя Кісель-Дара­гініц­кая гэр­бу ўлас­на­га, * ……, † ……, д. Яна К.-Д. і …….Пры­нес­ла ў пасаг маёнт. Вым­на. 50.44. Давід Яро­сла­вич Луком­скі* ……, † ……. Дэпу­тат на Галоў­ны Літоўскі тры­бу­нал (1622). ~ Н. хх.44. Гальш­ка Луком­ская* ……, † ……. Пра­да­ла 1609-31 суполь­на з мужам п. Ґлі­нец­кім сваю спад­чы­ну па дзе­ду Вале­ры­я­ну Млян­дзка­му ў маёнт. Млян­д­зу і пры­лег­лась­цях. Атры­ма­ла 1611 суполь­на з мужам пры­вілей на пераўступ­леньне ад кн. Галаўчын­скіх 6 валок у в. Цыбо­рах (Лідзкі пав.). ~ Юры Быха­вец гэр­бу ўлас­на­га. VIII коле­но 51.36. Стэфан Ста­ни­сла­вич * ……, † ……. Пра­даў Пят­ру Галінс­ка­му, столь­ніку Аршанс­ка­му, маёнт. Шчы­ду­ты. хх.36. Зоф’я Ста­ни­сла­вов­на * ……, † ……. Вало­да­ла маёнт. Плай і Хоха­ва. ~ 1654 Міхал Рачын­скі. 52.36. Він­ц­энт Ста­ни­сла­вич * ……, † ……. Вало­даў част­каю маёнт. Кара­евічы. ~ Ката­ры­на Хлу­со­віч, (~2 Стэфан Кір­кор). 53.36. Пётар Ста­ни­сла­вич * ……, † ……. хх.36. Ган­на Ста­ни­сла­вов­на * ……, † ……. ~ Ян Аст­роўскі. хх.36. Маґ­да­ле­на Ста­ни­сла­вов­на * ……, † ……. ~ Аляк­сан­дар Шыбе­ка, * ……, † … 1710/, с. Юза­фа-Паў­ла Ш. і …… Міла­доўс­кай. хх.36. Юсты­на Ста­ни­сла­вов­на (* ……, † …….) ~ Аляк­сан­дар Гар­ноўскі. хх.36. Ефра­сінь­ня Ста­ни­сла­вов­на * ……, † ……. ~ Себась­цьян Бяган­скі. хх.38. Бар­ба­ра Вла­ди­сла­вов­на * ……, † ……. ~ Ян Рэвут. хх.38. Зоф’я Вла­ди­сла­вов­на * ……, † ……. ~ Саму­эль Вой­на-Яся­нец­кі. 54.38. Караль Вла­ди­сла­во­вич * ……, † … 1699. Заставіў Фран­ціш­ку Пруш­коўс­ка­му маёнт. Стай­кі. 55.44. Павел Фило­но­вич з Аль­ґер­даў ……, † … 1709. Страж­нік Віцеб­скі (1688). Вало­даў маёнт. Беля­еўш­чы­на, Рыпінш­чы­на, Таран­ко­вічы і Ста­рын­кі. ~ 1 Ган­на Гар­ноўская. ~ 2 Марыя Палікоўская. Зь якіх дзе­ці шлю­баў невя­до­ма. 56.44. Аляк­сан­дар Фило­но­вич * ……, † ……. 57.45. Аляк­сан­дар Яно­вич * ……, † … 1678. 58.45. Антоні Яно­вич * ……, † … 1686. ~ Эўфі­мія Прус­кая, (х2 Станіслаў Кукель). Зоф’я Янов­на * ……, † ……. ~ Юры Углік. Кан­стан­цыя Янов­на * ……, † ……. ~ Казі­мер-Міхал Граб­ніц­кі. хх.48. Аляк­сандра Луком­ская * ……, † ……. ~1 Фляры­ян Слон­скі. ~ 2 Юры Углік. Зоф’я Луком­ская * ……, † ……. ~ Антоні Гар­ноўскі. 59.49. Тэа­дор-Фэлі­цы­ян Луком­скі * ……, † ……. Кара­леўскі сакра­тар (1668). Суд­зьд­зя зем­скі Віцеб­скі (1672). Пасол на Сой­мы. Удзель­нік элек­цый Кара­лёў і Вял. Кня­зёў Міха­ла, Яна і Аўґу­ста. Пасол у Расею (1710). Заставіў маёнт. Вым­на. Пра­даў маёнт. Луш­чы­цы. ~ княж­на Гэле­на Друц­кая-Гор­ская гэр­бу ўлас­на­га. Пры­нес­ла ў пасаг маёнт. Луш­чы­цы. 60.49. Дад­зі­бог-Юры Луком­скі * ……, † ……. Войт Мен­скі (1671), пад­ча­шы Мен­скі (1672), столь­нік Полац­кі. Некаль­кі разоў быў пас­лом на Сой­мы. Удзель­ні­чаў у элек­цыі Кара­ля і Вяліка­га Кня­зя Яна. Патра­піў у мас­коўскі палон. ~ Іза­бэ­ля-Ган­на Быха­вец гэр­бу ўлас­на­га, * ……, † ……, (х2 Адам Кісель). хх.Ганна Дави­дов­на Луком­ская * ……, † ……. ~ Вале­ры­ян Фэлін­скі. IX коле­но 61.52. Міхал Вин­цен­то­вич * ……, † ……. Столь­нік Вэн­д­эн­скі. Вало­даў маёнт. Кара­евічы. ~ Яан­на Быкоўская, (х1 Рафал Прэра­доўскі; х3 Казі­мер Раго­за). 62.53. Ігна­ці Вин­цен­то­вич * ……, † … 1712. 63.55. Яўстахі-Станіслаў * ……, † ……. Заставіў 1720 Хры­за­сто­му Хаец­ка­му част­ку маёнт. Беля­еўш­чы­ны. ~ Ган­на Яскут­эль. 64.55. Юры * ……, † … 1752. ~1 Фляр­эн­цыя Лука­ш­эўская. ~2 Эле­а­но­ра Кру­пе­ніч, д. Тама­ша К. Зь якіх дзе­ці шлю­баў невя­до­ма. Адсуд­зілі ў Рэву­таў маёнт. Буд­зіш­ча. 65.55. Юзаф * ……, † … 1717. хх.55. Мар’яна * ……, † ……. ~ Ян Длу­скі. хх.55.Кляра * ……, † ……. ~ Міхал Хада­севіч. хх.55. Гэле­на Луком­ская * ……, † ……. ~ Міка­лай Камен­скі. хх.55. Ката­ры­на Луком­ская * ……, † ……. ~ Юры Ста­броўскі. хх.55.Зоф’я Луком­ская * ……, † ……. 66.58.Тэадор Луком­скі * ……, † ……. 67.58. Бэне­дыкт Луком­скі * ……, † ……. хх.58. Іза­бэ­ля Луком­скі * ……, † ……, у мала­до­сь­ці. 68.59. Саму­эль-Ян * ……, † … 1696. Пісар зем­скі Аршан­скі (1690). Пасол з Аршан­ска­га пав. на Сойм 1695. Атры­маў 1695 у дажы­во­ць­це маёнт. Гай­ну (Мен­скі пав.). ~ Ева-Кры­сь­ці­на Вой­на-Яся­нец­кая гэр­бу ўлас­на­га, * ……, † ……, (х2 Юры Халец­кі), д. суд­зьд­зі Рэчыц­ка­га Дані­э­ля В.-Я. і ……. хх.59. Мар’яна-Юдыф * ……, † ……. ~ 1) Казі­мер Дара­гініц­кі-Кісель гэр­бу ўлас­на­га. ~ 2) 1715 Казі­мер Сако­віч. Пісар зем­скі Віцеб­скі (1715). хх.59. Раіна/Рэґіна з Аль­ґер­даў * ……, † ……. Атры­ма­ла 1713 ад стры­еч­на­га бра­та кн. Фэлі­цы­я­на Луком­ска­га дом і пляц на Віцеб­скім зам­ку. ~ 1 Оль­брахт Неміро­віч-Шчыт гэр­бу «Яст­ра­бец», * ……, † … 1694. Пад­столі Полац­кі. ~ 2 1713 Ігна­ці-Лаўр­эн­ці Навац­кі. Суд­зьд­зя зем­скі Віцеб­скі. Пра­даў 1719 суполь­на з жон­каю п. Кіся­лю маёнт. Дрэчлукі за 120 000 фляр­энаў. хх.59. Зоф’я * ……, † ……. ~ 1 Станіслаў Прэра­доўскі. ~ 2 Саму­эль Неціш­коўскі. хх.59. Иоан­на * ……, † ……. ~ Ян Рафал Кастравіц­кі гэр­бу «Бай­бу­жа». Пад­су­дак зем­скі Мен­скі. купил Лоши­цу за 20000 зло­тых в 1685 году. (Чер­няв­ский. Т. 3. Стр. 234 — 235) хх.59. Ката­ры­на * ……, † ……. ~ Казі­мер Прац­лаўскі. хх.60. Кла­ра * ……, † ……. ~ … Гэр­бурт. 69.60.Яўстахі-Францішак * ……, † ……. Пад­ча­шы Віцеб­скі (1699). Ста­ро­ста Бель­скі (1700). Удзель­ні­чаў у элек­цыі Кара­ля і Вяліка­га Кня­зя Аўґу­ста. Пась­ля сьмер­ці жон­кі пры­няў мана­ства. ~ Ружа-Тэа­до­ра Яні­ш­эўская, * ……, † … 1710. 70.60. Фэлі­цы­ян * ……, † … 1750. Удзель­ні­чаў у элек­цыі Кара­ля і Вяліка­га Кня­зя Аўґу­ста. Купіў 1717 у п. Сако­ві­чаў маёнт. Давід­кавічы за 30 000 фляры­наў, а ім пра­даў част­ку маёнт. Вым­на. Запі­саў 1739 жон­цы маёнт. Давід­кавічы, Селяд­цо­ва і Быха­ва. Запі­саў 1740 гэтыя-ж маёнт­кі п. Сако­ві­чам, з аба­вяз­кам дагля­да­ць яго да сьмер­ці ~ Эле­а­но­ра Ляцец­кая, * ……, † … 1739/40. X коле­но хх.61. Ката­ры­на Михай­лов­на * ……, † ……. ~ Ян Дэля­валь, с. Міха­ла Д. і кн. Ката­ры­ны Луком­скай. 71.61. Базыль Михай­ло­вич * ……, † ……. Воз­ны Слонім­скі. ~ Фран­ціш­ка Галін­ская. 72.63. Дамінік Евф­ста­фье­вич * ……, † ……. хх.63. Тар­э­за Евф­ста­фьев­на * ……, † ……. ~ Базыль Аст­роўскі. 73.64. Леа­нард Юрье­вич * ……, † … 1766. ~ Яан­на Рам­ша. 74.64. Гіля­ры Юрье­вич * ……, † ……. ~1 Фран­ціш­ка Зла­та­гор­ская. ~2 Мар’яна Лас­кая. Зь якіх дзе­ці шлю­баў невя­до­ма. 75.65. Міхал Юрье­вич * ……, † … 1774. ~ Тар­э­за Паў­ло­віч, * ……, † … 1774. 76.65. Фран­ці­шак Юрье­вич * ……, † … 1790. Страж­нік Ста­ра­дуб­скі. Пра­даў 1782 суполь­на з бра­там Гіля­рым Стані­сла­ву Сьве­бод­зе маёнт. Бяля­еўш­чы­ну, част­кі маёнт. Болі­на і Сарочы­на. Вало­даў маёнт. Арц­ю­хо­ва. ├->Нашчад­кі (?).
~ 1 Гэле­на Зла­та­гор­ская.
~ 2 Мар’яна Загор­ская
77.68. Юза­фат Саму­эле­вич * ……, † … 1725.
Рот­містар Аршан­скі (1716). Ста­ро­ста Бель­скі.
хх.69. Эльж­бе­та Евф­ста­фьев­на * ……, † …….

XI коле­но

78.71. Юзаф Васи­лье­вич * ……, † …….
79.71. Юры Васи­лье­вич * ……, † …….
└->Нашчад­кі (?).
хх.71. Ган­на Васи­льев­на * ……, † …….
80.74. Юза­фат Гиля­ре­вич * ……, † … 1824.
Пад­столі Віцеб­скі (1790).
Вало­даў маёнт. Ста­рын­кі.
~ 1774 Вік­то­рыя Лас­кая.
81.74. Ян Гиля­ре­вич * ……, † …….
82.75. Ігна­ці * ……, † …….
83.75. Ян * … 1798, † …….
~ Марыя Тал­пы­га.
84.75. Сымон * … 1801, † …….
Хару­жы.
85.76.Якуб Фран­це­вич * ……, † …….
~ ……

XII коле­но

86.80. Він­ц­энт * … 1775, † …….
~ ……
87.80. Юль­лян * ……, † … 1816.
~ Ката­ры­на Дэля­валь.
хх.80. Баль­бі­на * ……, † …….
~ Юзаф Зуб­коўскі.
88.85. Міка­лай Яку­бо­вич * ……, † … 1811/.
Купіў 1795 у Ката­ры­ны Кастравіц­кай маёнт. Белая.

XIII коле­но

89.86. Тэа­дор * ……, † …….
хх.86. …… Луком­ская * ……, † …….
хх.86. …… Луком­ская * ……, † …….
90.87. Люци­ан Юли­а­но­вич Луком­ский ( * 1811, † 1867.07.12)
Каман­дзір Туль­ска­га пях. пал­ка (1856). Генэрал-маёр (1861). Памоч­нік началь­ніка 8-й пях. дыві­зыі (1863).
Купіў 1862 у Рэву­та маёнт. Маты­ры­на і Плош­кі.
91.87. Кле­менс * ……, † …….
92.87. Аляк­сан­дар * ……, † ……, у дзя­цін­стве.
хх.87. Дамі­ц­э­ля * ……, † …….

XIV коле­но

Włodzimierza Łukomskiego[6] (1840-1902):
lekarza

XV коле­но

Wsiewołod (ur. 1879),
Włodzimierz[8] (1881-1923)
pułkownik, ożeniony z ks. Niną Michajłowną Melikową[9] (ur. w 1886 w Petersburgu, zm. 13 marca 1966 w Paryżu) i (3)
Sergiusz (ur. 10 czerwca 1884, zm. 8 października 1971 w Nowym Jorku)
kapitan w białogwardyjski, potem na emigracji w USA.[11]

Print Friendly, PDF & Email
  1. Сооб­ще­ние Алек­сея Бабен­ко []
  2. Карам­зин, Н. М. Исто­рия госу­дар­ства Рос­сий­ско­го / Н. М. Карам­зин. – М., 1989. – Кн. II, т. VI, гл. V., с. 150. []