Общие сведения и происхождение

ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КІ, Чарто­рийсь­кі — князівсь­кий рід гер­ба «Пого­ня», що веде своє корін­ня від литов. прав­ля­чої дина­стії Геди­мі­но­ви­чів. Родо­ве гніз­до, від яко­го утво­ри­ло­ся пріз­ви­ще, — м-ко Чор­то­рийськ (нині с. Ста­рий Чор­то­рийськ Мане­ви­ць­ко­го р-ну Рів­нен. обл.).

Тра­ди­ци­он­но на осно­ва­нии «Родо­сло­вия кня­зей литов­ских» отцом Васи­лия Чарто­рый­ско­го счи­та­ет­ся Кон­стан­тин Оль­гер­до­вич. Соглас­но гипо­те­зе Х. Паш­ке­ви­ча, под­дер­жан­ной и раз­ви­той Я. Тен­гов­ским, этот Кон­стан­тин был сыном Кори­а­та, а не Оль­гер­да (Tęgowski J. Który Konstanty — Olgierdowic czy Koriatowic — był przod￾kiem kniaziów Czartoryskich? // Europa Orientalis. Toruń, 1996; Idem. Pierwsze pokolenia. S. 181‒182). О. Халец­кий отвер­гал эту гипо­те­зу (Halecki O. Koriatowicze a przodkowie Hol￾szańskich i Czartoryskich // Miesięcznik Heraldyczny. 1939. R. 18. № 6. S. 86–88). Спе­ци­аль­но­го изу­че­ния заслу­жи­ва­ет мало­из­вест­ный источ­ник ‒ помян­ник пред­ков кня­зя Федо­ра Михай­ло­ви­ча Чарто­рый­ско­го, пер­во­на­чаль­но напи­сан­ный по-рус­ски и пере­пи­сан­ный по-гре­че­ски в пер­вой поло­вине XVI в., где имя Кон­стан­ти­на отсут­ству­ет (Iwańczak W., Voicu S. J., Ziff er G. Une notice sur la famille Czartoryski dans le Vat. Gr. 2630
// Byzantion. 1988. T. 58. Fasc. 1. P. 78–96). В этом источ­ни­ке из пред­ков Федо­ра пока под­да­ют­ся иден­ти­фи­ка­ции лишь отец Миха­ил и дед Васи­лий.

Зас­нов­ни­ком фамілії до недав­ньо­го часу вва­жав­ся третій син вел. кн. литов. Оль­гер­да Геди­мі­но­ви­ча і рід­ний брат коро­ля польс. і вер­хов­но­го кн. литов. Вла­ди­сла­ва II Ягай­ла кн. Кори­гай­ло (Костян­тин), який жив у 2-й пол. 14 ст. Най­но­ві­ші дослід­жен­ня свід­чать про те, що про­то­пла­стою Ч. був сучас­ник Кори­гай­ла кн. Костян­тин Корія­то­вич (див. Корія­то­ви­чі). Його ону­ки Олек­сандр Васи­льо­вич та Іван Васи­льо­вич у 1440-х рр. були серед іні­ціа­торів та без­по­се­ред­ніх учас­ни­ків уби­вства вел. кн. литов. Сигіз­мун­да Кей­с­ту­то­ви­ча, піс­ля чого молод­ший із братів емі­гру­вав до сусід­ньо­го Вели­ко­го князів­ства Мос­ковсь­ко­го, а стар­ший опи­ни­вся в почеті волин. кн. Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча. У цей же час при дворі Свид­ри­гай­ла знай­шов свій при­ту­лок ще один онук Костян­ти­на Корія­то­ви­ча кн. Михай­ло Васи­льо­вич Ч. (п. між 1479 і 1489), нащад­ки яко­го, поді­лив­ши в 1547 спад­ко­ві володін­ня, запо­чат­ку­ва­ли на Волині дві гіл­ки роду.

Стар­ша гіл­ка, пред­став­ни­ки якої до 1601 посі­да­ли дав­ню фаміль­ну рези­ден­цію в Чор­то­рийсь­ку, вигас­ла в серед. 17 ст. Серед її най­ві­до­мі­ших пред­став­ни­ків слід виді­ли­ти пер­шо­го волин. воє­во­ду (1566—71) кн. Олек­сандра Федо­ро­ви­ча (п. 1571) та його сина, жито­мирсь­ко­го ста­ро­сту (див. Ста­ро­ство; 1574—82) кн. Михай­ла Олек­сан­дро­ви­ча (п. 1582).

Центр. володін­ням молод­шої гіл­ки роду до серед. 17 ст. була Кле­вань. Три­ва­лий час кле­вансь­кі князі пере­бу­ва­ли в тіні сла­ви своїх роди­чів князів Ч. з Чор­то­рийсь­ка. Однак від 1620-х рр. їхні впли­ви на Волині посту­по­во зрос­та­ли, що було пов’язано з роз­бу­до­вою кар’єри кн. Мико­лая-Єжи (1603—61). Сек­рет його успі­ху поля­гав у вда­ло­му одру­жен­ні із княж­ною Іза­бел­лою Коре­ць­кою (1617), зав­дя­ки яко­му Ч. поро­ди­ча­ли­ся з таки­ми впли­во­ви­ми маг­натсь­ки­ми фамілія­ми Речі Поспо­ли­тої, як Рад­зивіл­ли, Кали­новсь­кі, Пото­ць­кі, Ход­ке­ви­чі та ін. Піс­ля смер­ті 1633 шва­г­ра Яна-Каро­ля Коре­ць­ко­го, що був волин. каш­те­ля­ном, Мико­лай-Єжи, від­по­від­но до королів. при­вілею, успад­ку­вав його уряд і, таким чином, посів міс­це в сенаті (див. Сенат у Речі Поспо­ли­тій). Титул волин. каш­те­ля­на князь носив до 1654, а з цьо­го часу й до смер­ті вико­ну­вав функ­ції волин. воє­во­ди. Піс­ля кон­чи­ни 1651 остан­ньо­го пред­став­ни­ка роду Коре­ць­ких — кня­зя Саму­е­ля-Каро­ля — успад­ку­вав його фаміль­ні володін­ня, які за роз­міра­ми знач­но пере­ви­щу­ва­ли маєт­ки Мико­лая-Єжи.

Із трьох синів волинсь­ко­го воє­во­ди стар­ший Флоріан-Кази­мир (1620—74) зро­бив блис­ку­чу церк. кар’єру. Вихо­ва­не­ць Луць­ко­го єзуїтсь­ко­го коле­гіу­му і Папсь­ко­го ун-ту в Римі («collegium Romanum»), д-р тео­ло­гії, піс­ля повер­нен­ня до Речі Поспо­ли­тої (1642) він нена­дов­го опи­ни­вся при королів. дворі. 1642—43 — віленсь­кий, із 1643 — пло­ць­кий канонік, 1650—55 — познансь­кий, а 1655—73 — вроц­лавсь­кий римо-катол. єпис­коп. Вре­шті, напри­кін­ці 1673, у період безкоролів’я по смер­ті Міха­ла-Кори­бу­та Виш­не­ве­ць­ко­го, Флоріан-Кази­мир став гнєз­ненсь­ким архіє­пис­ко­пом і при­ма­сом Речі Поспо­ли­тої. Його рід­ні бра­ти Міхал-Єжи на Кле­вані Ч. (1621—92) та Ян-Кароль на Кор­ці Ч. (бл. 1626 — 1680) запо­чат­ку­ва­ли дві лінії роду, з яких пер­ша існує до наших днів, а дру­га вигас­ла 1810.

Най­ві­до­мі­ші пред­став­ни­ки роду в 2-й пол. 17 — 18 ст. похо­ди­ли зі стар­шої кле­вансь­кої лінії. Її зас­нов­ник Міхал-Єжи на Кле­вані Ч. поруч із бать­ком посі­дав міс­це в сенаті, спо­чат­ку — як волин. каш­те­лян (1653—57), зго­дом — брац­лавсь­кий (1657—66), волинсь­кий (1661—81) і, вре­шті, сан­до­мирсь­кий (1682—92) воє­во­да. Окрім цьо­го, обій­мав уряд кре­ме­не­ць­ко­го ста­ро­сти (1645—53, 1688—89). Його ону­ка Кон­стан­ція (1700—59) у 1720 вий­ш­ла заміж за май­бут­ньо­го кра­ківсь­ко­го каш­те­ля­на Стані­сла­ва Поня­товсь­ко­го й у шлю­бі з ним наро­ди­ла 5-х дітей, одним з яких був Стані­слав-Август Поня­товсь­кий, король Речі Поспо­ли­тої (1764—95).

Брат Кон­стан­ції Поня­товсь­кої Август-Олек­сан­дер (1697—1782), рус. воє­во­да (1731—82) і гене­рал Подільсь­ких земель (1750—58), відо­мий як один із твор­ців і лідерів Фамілії — політ. угрупо­ван­ня, яке фак­тич­но керу­ва­ло Річ­чю Поспо­ли­тою в серед. 18 ст. У 1720-х рр. без­успіш­но про­бу­вав від­су­ди­ти у князів Сан­гуш­ків пра­во посі­да­ти маєт­ки Острозь­кої орди­на­ції. Упро­до­вж 1750-х — на поч. 1760-х рр. готу­вав ґрунт для обран­ня на польс. пре­стол сво­го сина Ада­ма-Кази­ми­ра (1734—1823), гене­ра­ла Подільсь­ких земель (1758—94), а оскіль­ки оста­точне рішен­ня з цьо­го при­во­ду ухва­лю­ва­ло­ся в Санкт-Петер­бурзі, вста­но­вив міц­ні кон­так­ти з рос. дво­ром. Незва­жа­ю­чи на пев­ні успі­хи у про­ва­д­жен­ні цих пере­го­ворів, рос. імп. Кате­ри­на II вре­шті-решт вис­ло­ви­ла­ся на під­т­рим­ку ін. кан­ди­да­ту­ри, а саме пле­мін­ни­ка кн. Авгу­ста-Олек­сан­де­ра — Стані­сла­ва-Авгу­ста Поня­товсь­ко­го.

Сином Ада­ма-Кази­ми­ра та Іза­бел­ли з Флем­мін­гів був відо­мий польс. політ. діяч Адам-Єжи (див. А.-Є.Чарторийський; 1770—1861).

У наш час пред­став­ни­ки роду князів Ч. живуть у Вели­кій Бри­танії та Поль­щі.

КОСТЯН­ТИН

h5 style=»text-align: center; background-color: #eceff1;»>ІІ гене­ра­ція

ВАСИЛЬ КОСТЯН­ТИ­НО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ

h5 style=»text-align: center; background-color: #eceff1;»>ІІІ гене­ра­ція

ОЛЕК­САНДР ВАСИ­ЛЬО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ

Князь Юрій Іва­но­вич Чарто­рийсь­кий (Кле-
ваньсь­ка лінія) у 1603 р. заявив у Люб­ліні’ польсь­ко­му коро­лю Сигіз­мун­ду щодо сво­го бажан­ня прий­ня­ти унію та новий кален­дар. Чарто­рийсь­кий досить актив­но під­т­ри­му­вав римо-като­ли­ків. Ще у 1590 р. на його кошті було збу­до­ва­но като­ли­ць­кий костел у Кле­вані. За його спри­ян­ня у Він­ни­ці була від­крита ієзуїтсь­ка коле­гія, яка ста­ла осеред­ком латинсь­кої віри на Поділ­лі1. 1618 р. його син Олек­сандр під іме­нем Андріа­на всту­пив чен­цем в орден бер­нар­динів і від­писав всі свої маєт­ки бра­ту Мико­лаю (каш­те­лян волинсь­кий у 1633—1655 pp.), який був послі­дов­ни­ком ієзуїтів. У 1629 р. йому нале­жа­ло 124 посе­лен­ня, з них 117 управ­лялися осо­би­сто, без посе­со­ра (60 — філь­варків, 57 — дер­жань залеж­ної шлях­ти)2.

ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КІ, Чарто­рийсь­кі — князівсь­кий рід гер­ба «Пого­ня», що веде своє корін­ня від литов. прав­ля­чої дина­стії Геди­мі­но­ви­чів. Родо­ве гніз­до, від яко­го утво­ри­ло­ся пріз­ви­ще, — м-ко Чор­то­рийськ (нині с. Ста­рий Чор­то­рийськ Мане­ви­ць­ко­го р-ну Рів­нен. обл.).

Вер­сии про­ис­хож­де­ния:

1)Засновником фамілії до недав­ньо­го часу вва­жав­ся третій син вел. кн. литов. Оль­гер­да Геди­мі­но­ви­ча і рід­ний брат коро­ля польс. і вер­хов­но­го кн. литов. Вла­ди­сла­ва II Ягай­ла кн. Кори­гай­ло (Костян­тин), який жив у 2-й пол. 14 ст.

2) Най­но­ві­ші дослід­жен­ня свід­чать про те, що про­то­пла­стою Ч. був сучас­ник Кори­гай­ла кн. Костян­тин Корія­то­вич (див. Корія­то­ви­чі).

3) от Рюри­ко­ви­чей. Вер­сия осно­ва­на на запи­си в сино­ди­ке пред­ков кня­зя Федо­ра Михай­ло­ви­ча Чарто­рый­ско­го: (в вос­хо­дя­щем поряд­ке) Миха­ил (отец), Васи­лий (дед), Миха­ил (пра­дед), Васи­лий, Федор.

Князі Олек­сандр Васи­льо­вич та Іван Васи­льо­вич у 1440-х рр. були серед іні­ціа­торів та без­по­се­ред­ніх учас­ни­ків уби­вства вел. кн. литов. Сигіз­мун­да Кей­с­ту­то­ви­ча, піс­ля чого молод­ший із братів емі­гру­вав до сусід­ньо­го Вели­ко­го князів­ства Мос­ковсь­ко­го, а стар­ший опи­ни­вся в почеті волин. кн. Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча. У цей же час при дворі Свид­ри­гай­ла знай­шов свій при­ту­лок ще один онук Костян­ти­на Корія­то­ви­ча кн. Михай­ло Васи­льо­вич Ч. (п. між 1479 і 1489), нащад­ки яко­го, поді­лив­ши в 1547 спад­ко­ві володін­ня, запо­чат­ку­ва­ли на Волині дві гіл­ки роду.

Стар­ша гіл­ка, пред­став­ни­ки якої до 1601 посі­да­ли дав­ню фаміль­ну рези­ден­цію в Чор­то­рийсь­ку, вигас­ла в серед. 17 ст. Серед її най­ві­до­мі­ших пред­став­ни­ків слід виді­ли­ти пер­шо­го волин. воє­во­ду (1566—71) кн. Олек­сандра Федо­ро­ви­ча (п. 1571) та його сина, жито­мирсь­ко­го ста­ро­сту (див. Ста­ро­ство; 1574—82) кн. Михай­ла Олек­сан­дро­ви­ча (п. 1582).

Центр. володін­ням молод­шої гіл­ки роду до серед. 17 ст. була Кле­вань. Три­ва­лий час кле­вансь­кі князі пере­бу­ва­ли в тіні сла­ви своїх роди­чів князів Ч. з Чор­то­рийсь­ка. Однак від 1620-х рр. їхні впли­ви на Волині посту­по­во зрос­та­ли, що було пов’язано з роз­бу­до­вою кар’єри кн. Мико­лая-Єжи (1603—61). Сек­рет його успі­ху поля­гав у вда­ло­му одру­жен­ні із княж­ною Іза­бел­лою Коре­ць­кою (1617), зав­дя­ки яко­му Ч. поро­ди­ча­ли­ся з таки­ми впли­во­ви­ми маг­натсь­ки­ми фамілія­ми Речі Поспо­ли­тої, як Рад­зивіл­ли, Кали­новсь­кі, Пото­ць­кі, Ход­ке­ви­чі та ін.

У наш час пред­став­ни­ки роду князів Ч. живуть у Вели­кій Бри­танії та Поль­щі.

Літе­ра­ту­ра:
Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej, t. 8. Poznań, 1886
Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895
Urzędnicy wojewόdztwa ruskiego XIV—XVIII wieku: Spisy. Wrocław—Warszawa—Krakόw—Gdańsk—Łodź, 1987
Tęgowski J. Ktόry Konstanty — Olgierdowic czy Koriatowic — był przodkiem kniaziόw Czartoryskich? В кн.: Europa Orientalis. Toruń, 1996
Його ж. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczόw. Poznań —Wrocław, 1999
Яко­вен­ко Н. Пара­лель­ний світ: Дослід­жен­ня з історії уяв­лень та ідей в Україні XVI—XVII ст. К., 2002
Дов­би­щен­ко М. Роз­га­дані таєм­ни­ці князів Чарто­рийсь­ких (родин­ні зв’язки, маєт­ки та релі­гійне жит­тя). «Істо­рич­ний жур­нал» (К.), 2004, № 10—11
Urzędnicy wołyńscy XIV—XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 2007
Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). К., 2008.

ад Чар­та­рыс­ка ў Луц­кім паве­це. Павод­ле рада­во­ду Літоўскіх кня­зёў Васіль, сын Кан­стан­ці­на Аль­гер­даві­ча Чар­та­рый­ска­га, пакі­нуў пас­ля cябе сыноў: кня­зёў Іва­на, Аляк­сандра i Міха­ла Чар­та­рый­скіх. Сапраў­ды, у даку­мен­тах дру­гой пало­вы XV ст. фігу­ру­ю­ць князі Іван, Аляк­сандр i Міхал Васілевічы Чар­та­рый­скія, аднак ці быў ix баць­ка зусім невя­до­мы князь Васіль, які меў рэзід­эн­цыю ў Чар­та­рыс­ку на Валы­ні, i князь Васіль, сын Кан­стан­ці­на Аль­гер­даві­ча, адной асо­бай? Для адка­зу на гэтае пытанне няма дастат­ко­вых зве­стак, але гэта вель­мі праў­да­па­доб­на.

Пра Кан­стан­ці­на, трэця­га сына Аль­гер­да ад пер­шай жон­кі, род­на­га бра­та кара­ля Улад­зі­сла­ва Ягай­лы, гісто­рыя заха­ва­ла для нас толь­кі дзве ўзгад­кі пад 1383 i 1384 гг., ужо ў 1393 г. ён быў назва­ны нябож­чы­кам. Лічыц­ца, што ён вало­даў Чар­та­рыс­кам i Чар­ня­хо­вам. З невя­до­май жон­кай пакі­нуў сыноў Гле­ба ды Васі­ля.

Глеб Кан­стан­ці­навіч, гэта той князь Глеб, які ў 1389 г. зна­ход­зіў­ся пры кара­леўскім два­ры ў Новым мес­це. У наступ­ным год­зе ён зма­га­ец­ца на літоўскім баку супра­ць кры­жа­коў, якіх пера­мог Вітаўт; у бітве над ракой Віліяй тра­пілі ў палон князі: Сямён Яўну­ціевіч, Глеб Свя­та­сла­вавіч Сма­лен­скі, Глеб Кан­стан­ці­навіч, Іван Цета, Леў Плак­січ i іншыя. Пас­ля гэта­га пра кня­зя Гле­ба Кан­стан­ці­наві­ча нія­кіх зве­стак няма.

Васіль Кан­стан­ці­навіч у 1393 г. зна­ход­зіў­ся пры кара­леўскім два­ры ў Кра­ка­ве, гэты ж князь Васіль фігу­руе ў 1417 г. пры кара­лю ў Новым мес­це. Гэты ці іншы князь Васіль быў баць­кам узга­да­ных выш­эй кня­зёў Іва­на, Аляк­сандра i Міха­ла Чар­та­рый­скіх, з якіх Аляк­сандр — пачы­наль­нік галі­ны роду на Лагой­ску, а Міхал — на Валы­ні.

ГАЛІ­НА РОДУ НА ЛАГО­ИШ­ЧЫНЕ

ВАЛЫН­СКАЯ ГАЛІ­НА

Князь Фёдар Міхай­лавіч Чар­та­рый­скі атрым­лі­вае пачар­го­ва пры­вілеі: у 1501 г. на тры два­рыш­чы ў Кля­вані, у 1505 г.- апе­ку над Пера­соп­ніц­кім мана­сты­ром, у 1512 г. — на Літо­вец ва Улад­зі­мір­скім паве­це i 6 служ­баў татар­скіх у Кар­э­лі­чах, у 1517 г. — на куп­лю Сус­ка ў Кар­эц­кіх. У 1516 г. князь Фёдар Чар­та­рый­скі адмя­жоў­вае свае маёнт­кі ад цар­коў­ных Улад­зі­мір­скіх зем­ляў, у 1519 г. кароль накіроў­вае на яго ліст, каб той запла­ціў Улад­зі­мірска­му вой­ту 600 зло­тых за літоўс­кае вой­таўства, якое купіў пры кара­лю Казі­мі­ру, а менавіта: 500 зло­тых за вой­таўства, а 100 зло­тых за два­рыш­ча Жас­ар­кі.

У 1522 г. у даку­мен­тах назы­ва­ец­ца Луц­кім ста­рас­там. Ужо ў студ­зені 1523 г. кароль пісаў у спра­ве Красна­сель­ска­га да Луц­ка­га ста­рас­ты кня­зя Фёда­ра Міхай­лаві­ча Чар­та­рый­ска­га, на яко­га ў гэтым жа год­зе скарц­зяц­ца ўлад­зі­мір­скія сяляне.

У зем­скім попі­се 1528 г. князь Фёдар Міхай­лавіч Чар­та­рый­скі, ста­рас­та Луц­кі, запі­са­ны на 32 коні, а ў наступ­ным год­зе атрым­лі­вае пры­вілей на тар­гі i корч­мы ў зам­ку ў Бела­га­роддзі. У 1530 г. пазо­вай выклі­ка­ны ў суд за кры­ў­ду, якую ўчы­ніў мар­шал­ку зям­лі Валын­с­кай i Улад­зі­мірска­му ста­рас­ту кня­зю Сан­гуш­ку. У 1536 г. суд­зіц­ца з кня­зем Іллёй Аст­рож­скім за Ства­ло­вічы. У наступ­ным год­зе нале­жаў да камісіі, прызна­ча­най да супа­ка­ен­ня міжу­собіц паміж пад­да­ны­мі кара­ле­вы Боны з Пін­ска­га зам­ка i пад­да­ны­мі зам­ка Чар­та­рый­ска­га. Лістом ад 19 мая 1541 г. кароль дару­чае Луц­ка­му ста­рас­ту, кня­зю Фёда­ру Міхай­лаві­чу Чар­та­рый­с­ка­му, каб выслаў свай­го сына кня­зя Аляк­сандра з іншы­мі кня­зя­мі, пана­мі i памеш­чы­ка­мі супра­ць тата­раў, якія накіра­валі­ся на Baлынь. Памёр у 1542 г., у тым жа год­зе 18 снеж­ня Луц­кім ста­рас­там, пас­ля смер­ці кня­зя Фёда­ра Міхай­лаві­ча Чар­та­рый­ска­га, назва­ны Андр­эй Міхай­лавіч Сан­гуш­ка.

З тэс­та­мен­ту кня­зя Фёда­ра Андр­эеві­ча Сан­гуш­ко­ві­ча ад 1547 г., у якім ён сыноў кня­зя Фёда­ра кня­зёу Аляк­сандра i Іва­на Чар­та­рый­скіх назы­вав «пля­мен­ні­ка­мі па сяст­рын­с­кай лініі», выні­кае, што жон­ка кня­зя Фёда­ра была княж­на Сан­гуш­коў­на, дач­ка кня­зя Андр­эя Аляк­сандраві­ча Сан­гуш­ко­ві­ча, мар­шал­ка зям­лі Валын­с­кай i Улад­зі­мір­ска­га ста­рас­ты, пля­мен­ні­ца кня­зя Кан­стан­ці­на Аст­рож­ска­га, які назы­вае кня­зя Фёда­ра «зяцем». Акра­мя двух выш­эй­уз­га­да­ных сыноў, князь Фёдар меў яшчэ трох дачок.

СТАР­ЭИ­ШАЯ ЛІНІЯ Ў ЧАР­ТА­РЫС­КУ I ЛІТО­ВІ­ЖЫ

Князь Аляк­сандр Фёда­равіч Чар­та­рый­скі ўсю сваю мала­до­с­ць зма­гаў­ся з тата­ра­мі; надоб­на ўжо ў 1512 г. браў удзел у бітве пад Віш­няў­цом, але гэта, нап­эў­на, вель­мі рана для яго. У 1527 г. яго­ны атрад ада­г­наў тата­раў на 40 міляў ад Кіе­ва, пабіў ix там i адаб­раў тра­феі. Два разы, у 1537 i 1541 гг., кароль піша яго­на­му баць­ку, зага­д­ва­ю­чы яму выправі­ць свай­го сына кня­зя Аляк­сандра сунра­ць тата­раў. Абод­ва бра­ты кніязі Аляк­сандр i Іван Чар­та­рый­скія пра­вя­лі 19 чэрвв­ня 1547 г. у Чар­та­рыс­ку пад­зел маё­мас­ці, навод­лв яко­га Аляк­сандр узяў сабе замак i места Чар­та­рыск, замак i места Літо­віж з нава­кол­лем, два­ры Сялец, Мсці­шып, Шпрахі i Гор­кі, а Іван — замак i места Кля­вань, замак i места Бел­га­рад, Шэп­лю, Сер­ны, Хало­пы i Чару­каў. З маёнт­каў, пра­вы на якія часо­ва спы­не­ны, Іван узяў Кар­э­лічы, Аляк­сандр — Ства­ло­вічы.

Жон­каю кня­зя Аляк­сандра была Маг­далі­на Дзес­па­таў­на, уда­ва кня­зя Іва­на Міхай­лаві­ча Віш­нявіц­ка­га. У 1561 г. князь Аляк­сандр Фёда­равіч Чар­та­рый­скі атрым­лі­вае пры­вілей на заклад­ку местаў тар­га­мі ў Ства­ло­ві­чах i Хіно­ві­чах. Вало­да­ю­чы зям­лёй Смедын­ска, цяр­пеў на ёй кры­ў­ду ад свай­го сусе­да кня­зя Курб­ска­га, яко­га за гэтую кры­ў­ду выклікаў у суд у маі 1566 г. Нар­эш­це 12 верас­ня 1566 г. нано­ва зацвер­джа­на паса­да Валын­ска­га ваяво­ды. 12 студ­зе­ня 1567 г. князь Аляк­сандр Фёда­равіч Чар­та­рый­скі, ваяво­да зям­лі Валын­с­кай, запі­свае сва­ёй жон­цы кня­гіні Маг­даліне Дзес­па­таўне 10 000 поль­скіх зло­тых, аль­бо 4 000 коп гро­шай літоўс­кай ліч­бай з Сяль­ца, кля­шта­ра Чэс­ны Крыж, Наўра­ты­ні, Жыта­наў, Буб­но­ва, Горак, Палес­ся i Зямен­ска­га мана­сты­ра. У наступ­ным год­зе стра­ціў Смедынь, які тры­маў у 1 000 коп i які пера­далі кня­зю Курб­ска­му пры ўмо­ве, каб кня­зю Чар­та­рый­с­ка­му той выпла­ціў гэтую суму. На сой­ме ў Люб­ліне ў 1569 г. князь Чар­га­рый­скі, Валын­скі ваяво­да прад­ставіў кара­леўскі дыпла­мат кара­ля Улад­зі­сла­ва Вар­нен­чу­ка, у якім князі Чар­та­рый­скія прызна­валі­ся за кроў­ных сва­я­коў кара­ля, i на той пад­ста­ве патра­ба­ваў, як князь кры­ві, прызна­ч­эн­ня спад­чын­на­га мес­ца ў сена­це, аднак атры­маў толь­кі для сябе i свай­го сына Міха­ла пацвер­джанне гэта­га пры­вілею.

Пас­ля далуч­эн­ня Валы­ні да каро­ны князь Аляк­сандр Фёда­равіч Чар­та­рый­скі, Валын­скі ваяво­да не пры­быў ва Улад­зі­мір­скі замак для выка­нан­ня пры­ся­гі на вер­на­сць кароне. У тым жа год­зе атры­маў ад кара­ля пры­вілей як ваяво­да, нароўні з атры­бу­цы­я­мі іншых ваяво­даў, суд­зі­ць спра­вы судоў. Памёр у 1571 г. Валын­скім ваяво­дам, пас­ля смер­ці кня­зя Аляк­сандра Чар­та­рый­ска­га 4 ліпе­ня 1572 г. ста­рас­там Луц­кім i Браслаўскім назва­ны князь Богуш Кар­эц­кі.

Яго­ная ўда­ва Аляк­сандра­ва Фёда­раві­ча Чар­та­рый­ска­га, Маг­далі­на Дзес­па­таў­на, пад­пі­са­ла тэс­та­мент 13 ліпе­ня 1571 г., у якім усю сваю спад­чы­ну, не ўзга­д­ва­ю­чы пра сваю дач­ку, адда­ла свай­му сыну кня­зю Міха­лу Аляк­сандраві­чу Чар­та­рый­с­ка­му, Валынс­ка­му ваявод­зі­чу. Пакі­ну­ла пас­ля сябе сына Міха­ла i дач­ку.

Княж­на Мары­на Чар­та­рый­ская была пер­шай жон­кай Андр­эя Паўлаві­ча Сапе­гі, Наў­га­род­ска­га ваявод­зі­ча. 18 каст­рыч­ніка 1569 г. Андр­эй Паўлавіч Сапе­га, Наў­га­род­скі ваявод­зіч, разам ca сва­ёй жон­кай Мары­най Аляк­сандраў­най Чар­та­рый­с­кай, дач­кой ваяво­ды Валын­ска­га, даю­ць рас­піску кня­зю Аляк­сан­дру Чар­та­рый­с­ка­му, Валынс­ка­му ваяво­ду, i яго­най жон­цы Маг­даліне Дзес­па­таўне, што яны цал­кам атры­малі паса­гу 5 000 коп літоўскіх гро­шаў i рыштун­ку 1 750 коп гро­шай. Мары­на ўзга­д­ва­ец­ца ў тым жа год­зе ў тэс­та­мен­це баць­кі. Памер­ла бязд­зет­най, неза­доў­га перад сва­ёй маці.

Князь Міхал Аляк­сандравіч Чар­та­рый­скі ўзга­д­ва­ец­ца ў 1553 i 1569 гг. разам з баць­кам, выбра­ны ў 1573 г. на Валын­скім сой­міку пас­лом на элек­цыю. Адра­зу пас­ля абран­ня кара­ля Генрыха 12 мая 1574 г. прызна­ча­ны, пас­ля смер­ці кня­зя Кан­стан­ці­на Віш­нявіц­ка­га, Жыто­мір­скім ста­рас­там. У 1576 г. князь Міхал Аляк­сандравіч Чар­та­рый­скі, Жыто­мір­скі ста­ро­ста, высту­пае ў якас­ці свед­кі пры пад­пі­сан­ні тэс­та­мен­ту кня­зя Богу­ша Кар­эц­ка­га, Валын­ска­га ваяво­ды, а ў 1579 г. — як свед­ка пры запі­су кня­зя Курб­ска­га маё­мас­ці сва­ёй жон­цы. Ажаніў­ся з Соф’яй Хад­кеві­чаў­най, дач­кой Юрыя Аляк­сандраві­ча Хад­кеві­ча, каш­та­ля­на Тра­ец­ка­га, якая была неза­муж­няй яшчэ ў 1569 г. Яны абое, князь Міхал Чар­та­рый­скі, Жыто­мір­скі ста­рас­та i Соф’я Хад­кеві­чаў­на, аддалі ў 1580 г. у заклад Іваніц­кім за 4 000 коп гро­шай свой маён­так Чэс­ны Крыж ва Улад­зі­мір­скім паве­це. Князь Міхал Чар­та­рый­скі пад­пі­саў у Літо­ві­жы 22 люта­га 1582 г. тэс­та­мент, павод­ле яко­га хацеў быць паха­ва­ны ў мана­сты­ры Сос­ні­цы пад Чар­та­рыс­кам, якім прызна­чае апе­ку­ноў сва­ёй жон­цы Соф’і Хад­кеві­чаўне i сваім дзе­цям, ix не пераліч­вае. У тым жа год­зе памёр. Ужо ў 1583 г. Чар­та­рыс­кам i Літо­ві­жам вало­да­ла толь­кі кня­гі­ня Міха­ла­ва Чар­та­рый­ская, ста­рас­ці­ха Жыто­мір­ская. У хут­кім часе пас­ля гэта­га пабра­ла­ся шлю­бам дру­гі раз з Рафа­лам Сіняўскім, Камя­нец­кім каш­та­ля­нам. У акце про­да­жу Чар­та­рыс­ка кня­зем Юры­ем Міхай­лаві­чам Чар­та­рый­скім Менска­му ваяво­ду Пацу ў 1603 г. узга­д­ва­ец­ца маці Юрыя Чар­та­рый­ска­га, Соф’я Хад­кеві­ча­ва Сіняўская, каш­та­ля­на­ва Камен­ска­ва.

Князь Міхал пакі­нуў пас­ля сябе сыноў Юрыя i Міха­ла, а так­са­ма дач­ку Соф’ю.

Князь Юры Міхай­лавіч Чар­та­рый­скі. у 1602 г. абра­ны канды­да­там на паса­ду Кіеўска­га пад­ка­мо­ра­га. У тым жа год­зе ажаніў­ся з Ядві­гай Фамч­эўс­кай, уда­вой кня­зя Кіру­ку Астаф’евіча Ружын­ска­га. Прыклад­на ў гэты час князь Юры Міхай­лавіч Чар­та­рый­скі пра­даў замак i места Чар­та­рыск Яну Пацу, Менска­му ваяво­ду, пакі­да­ю­чы за сабой на сем гадоў пра­ва жыць у Чар­та­рыс­кім зам­ку. Але ж Пац не заха­цеў выкон­ва­ць гэтую ўмо­ву i сам раз­мяс­ціў­ся Ў Чар­та­рыс­ку. Князь выра­шыў пры­мусі­ць Паца выка­на­ць сваё абя­цанне: 5 снеж­ня 1602 г. князь Юры Чар­та­рыс­кі разам са сваі­мі пры­я­це­ля­мі Беня­дык­там Гулеві­чам, Міко­лам Сямаш­кам, Браслаўскім каш­та­ля­нам i некаль­кі­мі два­ро­вы­мі неспад­зя­ва­на напаў на Чар­та­рыск, слуг Паца забіў, а яго само­га параніў. Пац падаў на ix ў кара­леўскі суд, i спра­ва раз­гля­да­ла­ся на сой­ме ў Кра­ка­ве, на які яны былі выклі­ка­ны з сакавіка 1603 г. Кароль у трох дэкр­этах пад выш­эйз­га­да­най датай па спра­ве паміж Янам Пацам, Мен­скім ваяво­дам, Вілен­скім ста­рас­там Камя­нец­кім i Даў­гі­лен­скім i кня­зем Юры­ем Міхай­лаві­чам Чар­та­рый­скім, Беня­дык­там Гулеві­чам, Міко­лам Сямаш­кам, каш­та­ля­нам Браслаўскім, ста­рас­там i ключ­ні­кам Луц­кім, выклі­ка­ны­мі ў суд, вызваліў ад абві­на­ва­ч­ван­ня ў кры­мі­на­ле, а Сямаш­ку ўво­гу­ле ад адказ­на­сці. Спра­ва Паца з Гулеві­чам i Чар­та­рый­скім пера­дад­зе­на ў зем­скі суд. Аднак бакі ў сва­ёй спр­эч­цы не пай­шлі так дале­ка. Праз дзень пас­ля раз­гля­ду гэтай спра­вы пры паср­эд­ніц­тве кня­зёў Кры­шта­фа Рад­зіві­ла, Вілен­ска­га ваяво­ды, Аляк­сандра Аст­рож­ска­га, Валын­ска­га ваяво­ды, ваяво­да Мен­скі Ян Пац i князь Юры Чар­та­рый­скі прый­шлі да зго­ды. Абод­ва бакі пра­ба­чы­лі­ся за ўза­ем­ныя абра­зы і г. д., адмо­вілі­ся ад абві­на­ва­ч­ван­ня ў кры­мі­на­ле i адмянілі ўза­ем­ныя поз­вы ў суд. Нашчад­кам забітых слуг Пац аба­вяз­ва­ец­ца пла­ці­ць за стра­ту баць­коў. Князь адра­ка­ец­ца, павод­ле папяр­эд­ніх кан­трак­таў, ад свай­го зна­ход­жан­ня ў Чар­та­рый­скім зам­ку i гэтую маё­мас­ць аддае ва ўласна­сць ваяво­ду i яго­най жон­цы Соф’і з Віш­няў­ца Цаца­вай ваяво­ды Мен­ска­га. Апроч таго, князь Пац, са свай­го боку, на наступ­ны дзень, 6 сакавіка 1603 г., запі­свае кня­зю Чар­та­рый­с­ка­му ва ўласна­сць маё­мас­ць у Валын­скім ваявод­стве, замак i места Мураві­цы. Памёр князь Юры прыклад­на ў студ­зені 1606 г., таму што ўжо ў лютым таго ж года Ян Пац быў выклі­ка­ны ў суд, каб запла­ці­ць 1 600 зло­тых, якія застаў­ся вінен нябож­чы­ку, кня­зю Юрыю Чар­та­рый­с­ка­му.

На ім скон­чы­ла­ся лінія кня­зёў Чар­та­рый­скіх у Чар­та­рыс­ку i Літо­ві­жы.

ЛІНІЯ НА КЛЯ­ВАНІ

Князь Іван Фёда­равіч Чар­та­рый­скі фігу­руе ў даку­мен­тах 1542-1547 гг. побач з бра­там Аляк­сандрам. Пры пад­зе­ле з ім, які адбы­ў­ся 19 чэрве­ня 1547 г., атры­маў Кля­вань, Бел­га­рад i г. д. Адна­ча­со­ва князь Іван Фёда­равіч запэўні­вае бра­та Аляк­сандра ў тым, што пры аспр­эч­ван­ні пра­воў на яго маёнт­кі, выслу­жа­ныя баць­кам, буд­зе разам барані­ць ix i пры стра­це аба­вяз­ва­ец­ца ўза­мен узна­га­ро­дзі­ць. У тым жа год­зе бяр­эц­ца шлю­бам з княж­ной Ган­най, дач­кой кня­зя Кузь­мы Заслаўска­га, Камя­неіц­са­га ста­рас­ты, i кня­гіні Настас­сі Юр’еўны Галь­шан­ска-Дуб­ро­віц­кай, за якую ўзяў 1 000 коп гро­шай у мане­тах i 1 000 коп гро­шай у каш­тоў­на­сцях i стро­ях. Актам, пад­пі­са­ным у Заслаўі 18 верас­ня 1547 г., запі­свае ёй 4 000 коп гро­шаў з трэцяй част­кі сва­ёй маё­мас­ці. Адвеч­ная спра­ва з Рад­зівіла­мі аб зем­лях Кля­вані, Смо­шаў, Міх­арш­чы­ны i Гарад­зіш­ча скон­чы­ла­ся ў 1555 г. дамо­вай, што за выш­эй­уз­га­да­ныя зем­лі ён аддаў Рад­зіві­лам Сіль­но, жон­чын пасаг. Каля 1 студ­зе­ня 1564 г. князь Іван Фёда­равіч Чар­та­рый­скі свед­чы­ць пра маёнт­кі, якія жон­цы яго­най, кня­гіні Ганне Кузь­мінічне Заслаўс­кай, дасталі­ся ў Глу­с­ку i Кры­ча­ве пас­ля смер­ці кня­зя Яну­ша Заслаўска­га. У тым жа год­зе быў пас­лом на карон­ны сойм, сабра­ны для пры­няц­ця Літоўс­кай Уніі. Гэта апош­няя ўзгад­ка пра кня­зя Іва­на, які, вера­год­на, памёр у 1566-1567 гг. У запі­су, выдад­зе­ным у 1568 г. яго дач­цэ Алене яе мужам Гар­на­ста­ем, князь Іван назва­ны нябож­чы­кам. Яго­ная уда­ва кня­гі­ня Іва­на­ва Чар­та­рый­ская вало­да­ла ў г. у Луц­кім паве­це маёнт­ка­мі Кля­вань, Белеў, Сер­ны i Хало­пы. У 1571 г. кня­гі­ня Іва­на­ва Чар­та­рый­ская Ган­на Кузь­мініч­на Заслаўская пад­пі­свае дамо­ву з кня­зя­мі Яну­шам i Міха­лам Яну­шаві­ча­мі Заслаўскі­мі, што пры пад­зе­ле Глу­с­ка з нава­кол­лем i Рыча­вым два­ром атрым­лі­вае сабе пало­ву Глу­с­ка i пало­ву сёлаў: Оса­ва, Карыт­на, Замо­шта i г. д. Памер­ла, пэў­на, у 1582 г., таму што ў наступ­ным год­зе Кля­ван­ню вало­даў ужо яе сын князь Юры Чар­та­рый­скі.

Князь Іван Іва­навіч Чар­та­рый­скі (Януш) — пасол на элен­цыі 1573 г. Ваяваў на баку кара­ля Сця­па­на Бату­ры пад­час абло­гі Пско­ва, куды пры­быў з атра­дам у 50 вер­нікаў, загі­нуў 14 каст­рыч­ніка 1581 г. ад няш­час­на­га выпад­ку: упаў­шы з каня пра­біў сябе шаб­ляй. Перад смер­цю князь Януш Іва­навіч Чар­та­рый­скі напі­саў тэс­та­мент, павод­ле яко­га хацеў быць паха­ва­ным у Кля­ван­скай царкве побач са сваі­мі баць­ка­мі. Сваю жон­ку Еву Бар­ку­ла­баў­ну Кор­са­ко­ву i сваіх дзя­цей даручыў апе­ка­ва­ць сва­ёй маці кня­гіні Іва­на­вай Чар­та­рый­с­кай Ганне Кузь­мінічне Заслаўс­кай, а так­са­ма Сапе­гу, Мінс­ка­му ваяво­ду, кня­зю Пронска­му, літоўс­ка­му столь­ніку, свай­му стры­еч­на­му бра­ту кня­зю Чар­та­рый­с­ка­му, Жыто­мірска­му ста­рас­ту, i свай­му шва­г­ру Яну­шу Кор­са­ку. Пац­вяр­джае выдад­зе­ны раней жон­цы запіс на Кар­э­лічы, якія дасталі­ся пры пад­зе­ле з род­ным бра­там кня­зем Чар­та­рый­скім.

Уда­ва кня­зя Яну­ша, Ева Бар­ку­ла­баў­на, дру­гі раз пабра­ла­ся шлю­бам з кня­зем Баг­да­нам Іва­наві­чам Сала­мя­р­эц­кім.

З дзя­цей, якіх князь Януш Іва­навіч узга­д­вае ў сваім тэс­та­мен­це, віда­воч­на, доў­га жыла толь­кі дач­ка Аляк­сандра, якая мела трох мужоў.

Князь Юры Іва­навіч Чар­та­рый­скі ўжо ў 1583 г. вало­даў Кля­ван­ню. У тым жа год­зе князь Юры Іва­навіч Чар­та­рый­скі выкуп­ляе ў Паня­тоўскіх маён­так Белеў, які яго­ны брат нябож­чык князь Іван Іва­навіч Чар­та­рый­скі i яго­ная жон­ка Ева Бар­ку­ла­баў­на аддалі ў заклад. У 1585 г. князь Юры Іва­навіч бярэ ўдзел у спра­ве паміж усі­мі спад­чын­ні­ка­мі Сця­па­на Бату­ры i кня­зем Кан­стан­ці­нам Аст­рож­скім. Ажаніў­ся з княж­ной Аляк­сандрай Андр­эеў­най Віш­нявіц­кай. У 1597 г. на кня­зя Юрыя Іва­наві­ча Чар­та­рый­ска­га скард­зіц­ца князь Аляк­сандр Палу­бен­скі за тое, што яго­ныя пад­да­ныя з Глу­с­ка Дуб­ро­віц­ка­га напалі на пад­да­ных сяла Асоўс­кае кня­зя Палу­бен­ска­га.

У гэты час раз­вёў­ся ca сва­ёй жон­кай, якая паўтор­на пабра­ла­ся з Янам Лага­доўскім.

Князь Юры са свай­го боку ажаніў­ся дру­гі раз з Галіш­кай Галавін­с­кай. Юры, князь Чар­та­рый­скі, пад­пі­саў у 1616 г. на сой­міку ў Луц­ку інструк­цыю пас­лам, якіх накіроў­валі на сойм у Вар­ша­ву; быў депу­та­там у Карон­ны тры­бу­нал у 1616 i 1621 гг., а апош­ні год — разам з сынам Міко­лам Юр’евічам. У снеж­ні 1622 г. Валын­скі сой­мік пасы­лае пас­лоў на сойм у Вар­ша­ву i дару­чае ім, каб атры­малі пры­вілей кня­зю Юрыю Чар­та­рый­с­ка­му, які меў вялікія заслу­гі над Хоці­мам, на тры­манне праз пэў­ны час мыт: Кіеўска­га, Валын­ска­га i Браслаўска­га. Памёр, вера­год­на, у 1624 г.

Пер­шая жон­ка нарад­зі­ла яму сыноў: Аляк­сандра, Адры­я­на, i Міко­лу; дру­гая — сына Андр­эя i дач­ку Соф’ю.

Князі Аляк­сандр i Андр­эй, віда­воч­на, памер­лі ў мала­до­с­ці, пер­шы неза­доў­га перад 1605 г., у якім фігу­ру­ю­ць толь­кі яго­ныя бра­ты Адры­ян i Міко­ла.

Княж­на Соф’я была жон­кай Казі­мі­ра Песячын­ска­га, ста­рас­ты Млаўска­га i Аст­ра­лец­ка­га; памер­ла бязд­зет­най. Песячын­скі памёр у Даніі ў 1659 г.

Князь Адры­ян разам з бра­там узга­д­ва­ец­ца у 1605-1611 гг.; усту­піў­шы ў орд­эн бер­нар­дын­цаў у 1618 г., адпі­свае свае зем­лі

Глуск, Кар­э­лічы ў Нава­град­скім паве­це на кары­с­ць бра­ту Міко­лу.

Князь Міка­лай Чар­та­рый­скі ажаніў­ся ў 1617 г. з княж­ной Іза­бе­лай Кар­эц­кай, дач­кой Яфі­ма i Ган­ны з Хад­кеві­чаў. Разам з баць­кам быў выбра­ны дэпу­та­там у Карон­ны тры­бу­нал 1621 г. i наступ­ны — 1625 г. У 1626 г. быў разам з Палу­бен­скім суполь­ным спад­чын­ні­кам Глу­с­ка Дуб­ро­віц­ка­га, які адме­жа­валі ад Баб­руй­ска­га ста­раства. Быў па чар­зе: каш­та­ля­нам Валын­скім у 1633 г., Падоль­скім ваяво­дам у 1657 г. Памёр 12 ліпе­ня 1661 г., а яго­ная ўда­ва ў 1669 г. Абое паха­ва­ныя ў Кля­вані. Мелі сыноў: Фла­ры­я­на-Казі­мі­ра, Міха­ла-Юрыя; Яна-Кара­ля i дач­ку Ган­ну, а вера­год­на, яшчэ i дач­ку Пет­ранэ­лу.

Пет­ранэ­ла, маг­чы­ма, стар­эй­шая дач­ка кня­зя Міко­лы — хоць назы­ва­ец­ца яго­най сяст­рой, памер­ла пан­най, паха­ва­на ў Кля­вані побач са сва­я­ка­мі. Гэта пра яе піша Рад­зівіл 31 снеж­ня 1634 г.: «Май­го сусе­да кня­зя Чар­та­рый­ска­га сяст­ра, ужо зару­чо­ная Хар­мін­скім, адкі­нуў­шы зям­ное, пай­ш­ла да веч­на­га шлю­бу праз бра­му смер­ці».

Фла­ры­ян-Казі­мір пры­свя­ціў сябе духоў­на­му ста­ну, спа­чат­ку быў каноні­кам Вілен­скім i Плоц­кім, потым у 1643 г. назва­ны Кра­каўскім каноні­кам, 11 мая 1650 г. — біску­пам Познан­скім, у 1654 г. — Кіеўскім, а ў 1673 г.- архібіску­пам Гняз­нен­скім i пры­ма­сам. Памёр 15 мая 1674 г.

Міхал-Юры ваяво­да Браслаўскі, Валын­скі, а ў кан­цы жы1щя Сан­да­мір­скі i Ян-Караль Кра­каўскі пад­ка­мо­ры сталі пачы­наль­ні­ка­мі дзвюх ліній кня­жа­таў Чар­та­рый­скіх — Кля­ван­скай i Кар­эц­кай.

Поколенная роспись рода

І генерація

ФЕДІР (поч.XIV)

ІІ генерація

ВАСИЛЬ ФЕДО­РО­ВИЧ (сер. XIV)

ІІІ генерація

МИХАЙ­ЛО ВАСИ­ЛЬО­ВИЧ

ІV генерація

ВАСИЛЬ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ (1417)

Князь чор­то­рийсь­кий [?]

у 1417 р. зга­да­ний також серед королівсь­ко­го ото­чен­ня (2112, s. 18).

V генерація

2/1. ІВАН ВАСИ­ЛЬО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († бл.1460)

Князь чор­то­рийсь­кий (до 1438 -1440 рр.), труб­чевсь­кий (бл. 1451 — бл. 1460 рр.). У 1440 р. разом з бра­том Олек­сан­дром органі­зу­вав змо­ву вна­слі­док якої було вби­то вел. кня­зя литовсь­ко­го Зиг­мун­та Кей­с­ту­то­ви­ча. Один з най­б­лиж­чих сорат­ни­ків Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча у 1440-1451 рр. (2112, s. 18-19). Отри­мав від Кази­ми­ра Ягел­лон­чи­ка поло­ви­ну Труб­чевсь­ко­го князів­ства.

В 1442 г. бра­тья Алек­сандр, Иван и Васи­лий Чарто­рый­ские полу­чи­ли от поль­ско­го коро­ля Вла­ди­сла­ва III при­ви­лей, под­твер­жда­ю­щий пра­во поль­зо­ва­ния печа­тью с изоб­ра­же­ни­ем «Пого­ни» Геди­ми­но­ви­чей3.

Полу­чил от Кази­ми­ра «дель­ни­цу» кня­зя Юрия Тру­бец­ко­го после его выез­да в Моск­ву.
Веро­ят­но, сви­де­тель пожа­ло­ва­ния Свид­ри­гай­ла Богу­шу Овер­ки­чу Тимо­ху от 23 апре­ля 1438 г. (Halecki O. Ostatnie lata Świdrygiełły. S. 298). Как и его брат Алек­сандр, актив­ный участ­ник убий­ства Сигиз­мун­да Кей­с­ту­то­ви­ча 20 мар­та 1440 г. (LECUB. Bd. 11. № 157), после это­го дер­жал верх­ний замок в Тро­ках для Свид­ри­гай­ла. Сви­де­тель несколь­ких при­ви­ле­ев Свид­ри­гай­ла в 1442‒1451 гг., член его рады (Halecki O. Ostatnie lata Świdrygiełły. S. 298). После его смер­ти в 1452 г. поспо­соб­ство­вал пере­хо­ду Луц­кой зем­ли в состав ВКЛ (Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. S. 18–19).
Пра­во­слав­ный. Длу­гош назы­ва­ет его кня­зем «рус­ско­го обря­да и рода» (“ritus et generis Ruthenici” — Dlugossii J. Annales. Lib. XI et XII. P. 216). Мат­вей Мехов­ский пере­да­ет содер­жа­ние пес­ни, кото­рую литов­цы пели в его вре­ме­на: «Дерз­кие рус­ские кня­зья уби­ли литов­ско­го кня­зя Сигиз­мун­да»
(“Audaces principes Russiae occiderunt Sigismundum ducem Lithuaniae”. —
Maciej z Miechowa. Chronica Polonorum. Cracoviae, 1521. P. 309; см. так­же:
Rowell S. C. Bears and Traitors. P. 41).

Князь Іван Васілевіч Чар­та­рый­скі, разам з бра­там Аляк­сандрам, браў удзел у 1440 г. у забой­стве вяліка­га кня­зя Жыгі­мон­та. Пас­ля гэта­га Аляк­сандр збег у Расею, а Іван, баю­чы­ся, замкнуў­ся ў верх­нім Троц­кім зам­ку, з яко­га вый­шаў толь­кі пас­ля атры­ман­ня ад Казі­мі­ра ахоў­на­га ліста i вяр­тан­ня яму каш­тоў­на­сцяў, якія былі зне­се­ны з велікак­няс­ка­га скар­бу. Част­ку жыц­ця князь Іван пра­вёў пры два­ры Шві­дры­гай­лы, на баку яко­га высту­пав ў пахо­дах 1440-1451 гг. Яго­нае ста­но­віш­ча на Літве было не апош­няе, хут­ка ў 1451 г. Кры­жац­кі каман­дор Раг­не­ты паве­дам­ляў вялі­ка­му магіст­ру пра кня­зя Літоўска­га Міха­ла (Жыгі­мон­таві­ча) i Іва­на Чар­та­рый­ска­га. Абод­ва бра­ты мелі дачы­ненне да таго, што пас­ля смер­ці Шві­дры­гай­лы Луц­кі замак застаў­ся за ліцві­на­мі. Са спра­вы 1499 г. паміж кня­зя­мі Тру­бяц­кі­мі пра ўдзел у Тру­бец­ку давед­ва­ем­ся, што пас­ля выез­ду кня­зя Юрыя (Тру­бяц­ко­га) у Мас­к­ву кароль Казі­мір яго­ны над­зел пера­даў кня­зю Іва­ну Чар­та­рый­с­ка­му, а пас­ля яго (г. зн. пас­ля смер­ці) свай­му каню­ша­му Грынь­ку Вало­ві­чу. Князь Іван памёр бязд­зет­ным.

5. ОЛЕК­САНДР ВАСИ­ЛЬО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ (1442, † 1477/1496)

Князь псковсь­кий (1443-1447,1456-1460 рр.), нов­го­родсь­кий (1447-1455 рр.) і чор­то­рийсь­кий (піс­ля 1460 — піс­ля 1477 рр.). Отец — Васи­лий Чарто­рый­ский. Пра­во­слав­ный.

Сви­де­тель пожа­ло­ва­ний Свид­ри­гай­ла Паш­ку Ело­виц­ко­му от 21 июля 1437 г., Зин­ку Хотин­ско­му от 27 мар­та 1438 г.4. и Богу­шу Овер­кич Тимо­ху от 23 апре­ля 1438 г.5. Сыг­рал одну из глав­ных ролей в убий­стве Сигиз­мун­да Кей­с­ту­то­ви­ча 20 мар­та 1440 г. После это­го бежал в Вели­кое кня­же­ство Мос­ков­ское, где слу­жил сна­ча­ла Дмит­рию Шемя­ке, затем Васи­лию II. В 1443‒1447 и 1455‒1460 гг. кня­жил в Пско­ве, в 1447‒1455 гг. — в Нов­го­ро­де.

В 1460 г. вер­нул­ся в ВКЛ. После воз­вра­ще­ния в ВКЛ полу­чил от Кази­ми­ра Логойск, Оста­шин, Спо­ров и Каме­ни­цы, а так­же людей в Гане­ви­чах (Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. S. 19–21).

Голов­ний органі­за­тор вби­вства Зиг­мун­та Кей­с­ту­то­ви­ча, через що мусив поки­ну­ти Лит­ву. У емі­гра­ції кори­сту­вав­ся під­т­рим­кою Дмит­ра Шемя­ки. Від­мо­ви­вся при­ся­га­ти вел. кня­зеві мос­ковсь­ко­му Васи­леві Тем­но­му і повер­нув­ся у Лит­ву (115, с.213). Отри­мав Логойсь­ке князів­ство, Оста­шин, Спо­ров і Кам’янець.

Князь Аляк­сандр Васілевіч Чар­та­рый­скі адыг­раў галоў­ную ролю ў забой­стве вяліка­га кня­зя Жыгі­мон­та ў 1440 г. З-за гэта­га быў выму­ша­ны пакі­ну­ць Літву i накіра­ваў­ся ў Расею, дзе аб’яднаўся з кня­зем Дзі­міт­ры­ем Шамя­кам, які пасва­ры­ў­ся са сваім стры­еч­ным бра­там вялікім кня­зем Васілём. У 1442 г. Дзі­міт­ры Шамя­ка i князь Аляк­сандр Чар­та­рый­скі мусілі пад­сту­пі­ць да Мас­к­вы, калі Тра­ец­кі ігу­мен памірыў ix з вялікім кня­зем. У наступ­ным год­зе пас­ля смер­ці кня­зя Аляк­сандра Іва­наві­ча, праў­ну­ка Аль­гер­да, князь Аляк­сандр Васілевіч пры­быў у Пскоў, а за ім пасол вяліка­га кня­зя Васі­ля Васілеві­ча, які даручыў яму намес­ніцтва (кня­жанне) гэтым местам; аднак ужо ў 1447 г. князь Аляк­сандр Васілевіч пакі­нуў Пскоў i пера­ся­ліў­ся ў Ноў­га­рад, дзе так­са­ма зай­маў паса­ду намес­ніка (кня­зя). У 1455 г. пскавічы зноў запрасілі яго «да кня­жан­ня», у сувязі з чым у наступ­ным год­зе князь Аляк­сандр Васілевіч Чар­та­рый­скі пры­быў да ix з Ноў­га­ра­да i правіў Пско­вам чаты­ры гады; але з-за таго, што ён не пажа­даў пры­ня­ць пры­ся­гу вялі­ка­му кня­зю Васі­лю, у лютым 1460 г. пакі­нуў наза­ў­сё­ды Пскоў i накіра­ваў­ся ў Літву. Калі пан Стад­ніц­кі сцвяр­джае, што высо­кае ста­но­віш­ча, якое зай­меў пры Мас­коўскім два­ры князь Фёдар Пат­ры­кіевіч, пера­ва­жае на кары­с­ць таго, што быў Нары­мун­таві­чам, дык чым жа гор­шым было ў Расеі ста­но­віш­ча Аляк­сандра Чар­та­рый­ска­га? Ен быў намес­ні­кам (кня­зем) Пско­ва i Вяліка­га Ноў­га­ра­да, на тых самых пра­вах як Пско­вам вало­далі князі Андр­эй Аль­гер­давіч, яго­ны сын Іван Андр­эевіч i яго­ны ўнук Аляк­сандр Іва­навіч, а Ноў­га­ра­дам князі Нары­мунт, Пат­ры­кій Нары­мун­тавіч, Лінг­вен-Сямён Аль­гер­давіч, Іван Улад­зі­міравіч. Юры Лінг­ве­навіч i Міхал Алель­кавіч. Калі пан Стад­ніц­кі слуш­на заў­ва­жыў, што гэтыя гара­ды заў­сё­ды запра­шалі тых кня­зёў з мер­ка­ван­ня, абы мець кня­зя, які нале­жы­ць да пану­ю­чай у Літве дына­стыі, дык чаму ж князь Аляк­сандр Чар­та­рый­скі не мог быць адным з гэтых кня­зёў?

Пас­ля свай­го вяр­тан­ня на рад­зі­му князь Аляк­сандр атры­маў ад кара­ля Казі­мі­ра пры­вілей на Лагойск, Аста­шын, Спо­раў i Камя­нец i яшчэ жыў у 1477 г. У паз­ней­шых даку­мен­тах узга­д­ва­ец­ца, што ў Ганеві­чах, каля Лагой­ска, вало­далі люд­зь­мі пачар­го­ва князі: Алель­ка Улад­зі­міравіч, брат яго­ны Андр­эй, Аляк­сандр Васілевіч Чар­та­рый­скі i яго­ны сын князь Сямён Чар­та­рый­скі. Павод­ле рада­во­ду Літоўскіх кня­зёў меў сыноў: Міха­ла, Улад­зі­мі­ра i Сямё­на. Акра­мя гэта­га, меў некаль­кі дачок. Пра кня­зёў Міха­ла i Улад­зі­мі­ра нія­кіх зве­стак няма. З дачок кня­зя Аляк­сандра адна, з невя­до­мым імем, была жон­кай кня­зя Іва­на Васілеві­ча Сала­мя­р­эц­ка­гаі маці кня­зя Васі­ля Іва­наві­ча, які ў 1525 г. заклю­чае пагад­ненне аб спад­чыне пас­ля сва­ёй цёт­кі кня­гіні Аўдоц­ці Андр­эеў­ны Мажай­с­кай.

В 1442 г. бра­тья Алек­сандр, Иван и Васи­лий Чарто­рый­ские полу­чи­ли от поль­ско­го коро­ля Вла­ди­сла­ва III при­ви­лей, под­твер­жда­ю­щий пра­во поль­зо­ва­ния печа­тью с изоб­ра­же­ни­ем «Пого­ни» Геди­ми­но­ви­чей3.

Умер меж­ду 1477 и 1496 гг.6.

Дру­жи­на: КНЖ. МАРИЯ ДМИТ­РИ­ЕВ­НА ШЕМЯ­КИ­НА, дочь кн. Дмит­рия Юрье­ви­ча Шемя­ки. В 1456 г. в Геор­ги­ев­ском собо­ре Юрье­ва мона­сты­ря была погре­бе­на дочь кня­зя Дмит­рия Шемя­ки, Мария, жена кня­зя Алек­сандра Васи­лье­ви­ча Чарто­рый­ско­го, в то вре­мя являв­ше­го­ся слу­жи­лым кня­зем Нов­го­род­ским; кня­ги­ню поло­жи­ли где-то воз­ле отца. Лето­пись гово­рит о том, что она «поло­же­на бысть в мана­сты­ре у свя­то­го Геор­гия, въ при­тво­ре въ Юрье­ве мана­сты­ре» [Пол­ное собра­ние рус­ских лето­пи­сей. Т. XVI: Лето­пис­ный сбор­ник, име­ну­е­мый лето­пи­сью Авра­ам­ки. М.: Язы­ки рус­ской куль­ту­ры, 2000., стлб. 196].

Дети: Сыно­вья — Миха­ил, Вла­ди­мир и Семен. Доче­ри — N. (жена кня­зя Ива­на Васи­лье­ви­ча Соло­ме­рец­ко­го) и Авдо­тья (жена
кня­зя Ива­на Андре­еви­ча Можай­ско­го).

6. МИХАЙ­ЛО ВАСИ­ЛЬО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1478/1489)

Князь чор­то­рийсь­кий (1440-1460 рр.), кле­вансь­кий (піс­ля 1460 -1478/89 рр.). У 1478 р. обо­ро­няв Брац­лав перед ордин­ця­ми, а у 1489 р. брац­лавсь­ким наміс­ни­ком був князь Андрій Сан­гуш­ко, тоб­то князь Михай­ло помер між тими дво­ма дата­ми. Був у війсь­ку Вла­ди­сла­ва Вар­нен­чи­ка. У 1442 р. отри­мав від ньо­го при­вілей для «трьох братів наших Іва­на, Олек­сандра і Михай­ла, князів на Чор­то­рийсь­ку, тим кня­зям кревним своїм, доз­во­ляю вжи­ва­ти печат­ку кня­жу, яку від бать­ка і діда ужи­ва­ли, тоб­то озброє­но­го верш­ни­ка три­ма­ю­чо­го в руці меч ого­ле­ний» [ще один аргу­мент на користь поход­жен­ня Чор­то­рийсь­ких від Костян­ти­на Оль­гер­до­ви­ча]. Дов­ший час був надвір­ним мар­шал­ком у Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча. Піс­ля смер­ті Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча став наміс­ни­ком брац­лавсь­ким, тоб­то фак­тич­но очо­лив обо­ро­ну пів­ден­них кор­донів. У 1463 р. про­ти­ви­вся про­ти рішен­ня уря­ду висла­ти на допо­мо­гу Кафі загін най­ма­ної піхо­ти (500 чол.). Заги­бель цьо­го заго­ну під­твер­ди­ла його сум­ніви. Опіку­вав­ся мона­сти­рем св.Миколая у Кле­вані (1835; 1857).

Князь Міхал Васілевіч Чар­та­рый­скі супра­ва­д­жаў кара­ля Улад­зі­сла­ва ў вен­гер­скім паход­зе. У 1442 г. у Буд­зе кароль Улад­зіслаў выдаў Чар­та­рый­с­ка­му пры­вілей, у якім «непа­коіў­ся пра год­на­сць трох бра­тоў нашых: Іва­на, Аляк­сандра i Міха­ла, кня­зёў Чар­та­рый­скіх; тым кня­зям, род­ным сва­я­кам сваім даз­ва­ля­ец­ца ўжы­ва­ць княс­кую пячат­ку, якую ад баць­кі i дзе­да ўжы­валі, гэта — узбро­е­ны верш­нік з мечам у руцэ». Няма нія­кай пад­ста­вы не веры­ць у аўт­эн­тыч­на­сць гэта­га даку­мен­та; як i не можа быць памыл­ко­вы i іншы даку­мент, выпі­са­ны ў тым жа год­зе Улад­зі­сла­вам Вар­нен­чу­ком у Буд­зе, які, мяр­ку­ю­чы па спо­са­бу напі­сан­ня i па свед­ках, мае шмат агуль­на­га з папяр­эд­нім. У наступ­ным год­зе ў Варадыне кароль Улад­зіслаў надаў кня­зю Міха­лу Нові­цы i Галіч.

Падоб­на на тое, што пас­ля тра­гіч­най смер­ці кара­ля князь Міхал вяр­нуў­ся на баць­каўш­чы­ну i, па прыкла­ду свай­го стар­эй­ша­га бра­та Іва­на, пас­ту­піў на служ­бу пры два­ры Шві­дры­гай­лы; тут атры­маў паса­ду надвор­на­га мар­шалк а. Ва ўзна­га­ро­ду за служ­бу князь Міхал Васілевіч атры­маў пры­вілеі: у 1445 г. на Рычаў над Сты­рам, у 1446 — на маё­мас­ць у Луц­кім паве­це ў Жука­ве, а Ў 1451 г. — атры­маў пры­вілей на.Халопы на Случы.

Пас­ля смер­ці Шві­дры­гай­лы князь Міхал атры­маў ад кара­ля Казі­мі­ра замак Брац­лаў. Гэты ж князь Чар­та­рый­скі з-за сва­ёй нелю­бо­ві да паля­каў пераш­код­зіў у 1447 г. эфек­ты­ў­на­му адпо­ру тата­рам, а ў 1479 г. бараніў Брац­лаў, ужо запа­ла­нё­ны татар­мі, i лед­зь­ве яго аба­раніў. Памёр перад 1489 г., у якім намес­ні­кам Брац­ла­ва ўжо быў князь Андр­эй Аляк­сандравіч Сан­гуш­ко­віч. Яго­ная ўда­ва, кня­гі­ня Міха­ла­ва Васілеві­ча Чар­та­рый­ска­га Марыя, атры­ма­ла пры­вілей на Бага­ро­дзіц­кі мана­стыр на Пера­соп­ні­цы. У хут­кім часе пас­ля гэта­га яна памер­ла, таму што ўжо 5 сакавіка 1505 г. яе сын князь Фёдор Міхай­лавіч Чар­та­рый­скі атрым­лі­вае пры­вілей на апе­ку над Пера­соп­ніц­кім мана­сты­ром, які маці тры­ма­ла пажыц­цё­ва. Узга­да­ная Марыя, жон­ка кня­зя Міха­ла, была дач­кой пана Нямі­ры Ража­но­ві­ча, Луц­ка­га ста­рас­ты, сяст­рой пана Яку­ба Вой­ны Неміро­ві­ча.

Павод­ле рада­во­ду князь Міхал пакі­нуў пас­ля сябе сыноў Андр­эя i Фёда­ра; так­са­ма меў дач­ку княж­ну Ган­ну Міхай­лаў­ну, жон­ку кня­зя Іва­на Юр’евіча Дуб­ро­віц­ка­га, якая атры­ма­ла ў пасаг Рычаў. Гэты маён­так быў дад­зе­ны кня­зю Міха­лу Васілеві­чу (Чар­та­рый­с­ка­му) пры­віле­ем Шві­дры­гай­лы, а ён пада­ра­ваў яго свай­му зяцю кня­зю Іва­ну Юр’евічу (Дуб­ро­віц­ка­му) i жон­цы яго­най, сва­ёй дач­цэ Ганне, якая пас­ля смер­ці мужа выдае сваю дач­ку Юлья­ну за кня­зя Міха­ла Іва­наві­ча (Мсціслаўска­га) i аддае ім гэты маён­так, на які князь Міхал у 1514 г. атрым­лі­вае пры­вілей. Сын Ган­ны князь Юры Іва­навіч

Дуб­ро­віц­кі ў сваім тэс­та­мен­це назы­вае кня­зя Фёда­ра Міхай­лаві­ча Чар­та­рый­ска­га «дзяд­зь­кам».

VІ генерація

7. МИХАЙ­ЛО ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ

Відо­мий з родо­во­ду.

8. ВОЛО­ДИ­МИР ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ

Відо­мий з родо­во­ду.

9/5. СЕМЕН ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († бл.1524)

Князь Сямён Аляк­сандравіч Чар­та­рый­скі падаў у суд у 1496 г. на ней­ка­га Богу­ша Пят­кеві­ча, каб ён вяр­нуў маёнт­кі, якія яго­ны баць­ка князь Аляк­сандр выслу­жыў у кара­ля Казі­мі­ра; калі ж, аднак, выявіла­ся, што Пят­кевіч не вало­дае гэты­мі пры­віле­я­мі, вялікі князь Аляк­сандр выдаў кня­зю Сямё­ну Аляк­сандраві­чу ў гэтым жа год­зе новы пры­вілей на Лагойск, Аста­шын, Спо­раў i Камя­нец. У 1503 г. князь Сямён Аляк­сандравіч Чар­та­рый­скі падае скар­гу ў суд на Богу­ша Пят­кеві­ча за тое, што ён не хоча яму несці служ­бу са свай­го маёнт­ку Калод­зі­жы Ў Лагой­ску. Пас­ля смер­ці кня­зя Сямё­на Юр’евіча Галь­шан­ска­га атры­маў у 1505 г. намес­ніцтва ў Камян­цы; з гэтым тыту­лам фігу­руе ўжо ў сакавіку 1507 г. Пад­час напа­ду тата­раў у 1505 г. Лагой­скі замак быў даш­ч­эн­ту спа­ле­ны, дзе­ці кня­зя Сямё­на тра­пілі у няво­лю, адна­ча­со­ва загі­нулі пры­вілеі на добра i зем­лі, у сувязі з чым кароль выдаў яму ў Віль­ні 20 снеж­ня 1508 г. паўтор­ны пры­вілей на Лагойск i іншую маё­мас­ць. У наступ­ным год­зе князь Сямён Аляк­сандравіч Чар­та­рый­скі, намес­нік Камя­нец­кі, атры­маў пры­вілей на Ласасі­ну i Бела­ве­жу ў Слонім­скім паве­це пас­ля здра­ды Васі­ля Глін­ска­га, а ў хут­кім часе (1510 г.) гэта было яшчэ раз пацвер­джа­на, пры­чым ўзга­д­ва­ец­ца, што гэты­мі маёнт­ка­мі раней вало­далі князь Міхал Бары­савіч Цвяр­скі i здрад­нік Васіль Глін­скі. Князь Сямён Аляк­сандравіч выпус­ціў з рук намес­ніцтва ў Камян­цы, i пас­ля яго 18 мая 1518 г. Камя­нец пай­шоў пад заклад за 1000 коп гро­шай Багу­сла­ву Багавіты­но­ві­чу, мар­шал­ку i піса­ру, а замест гэта­га 29 снеж­ня 1518 г. князь Сямён Аляк­сандравіч Чар­та­рый­скі атры­маў пажыц­цё­ва пры­вілей на Пра­пойск i Чач­эрск.

У 1524 г. князь Сямён памёр. Яго­ная ўда­ва Юлья­на атрым­лі­вае 8 мая 1524 г. пацвер­джанне на запі­са­ныя ёй ад свай­го нябож­чы­ка мужа кня­зя Сямё­на Аляк­сандраві­ча Чар­та­рый­ска­га 600 коп гро­шай у Спо­ра­ве, а 12 чэрве­ня таго ж года — на Пра­пой­скі замак з зем­ля­мі вакол Пра­пой­ска i Чач­эр­ска, аддад­зе­ны кня­зю Фёда­ру Міхай­лаві­чу Віш­нявіц­ка­му.

Князь Сямён пакі­нуў сва­ёй уда­ве дзвюх дачок. Кня­гі­ня Сямё­на­ва Чар­та­рый­ская павод­ле зем­ска­га попі­су 1528 г. запі­са­на на 22 коні.

Дру­жи­на: кн. ЮЛІАН­НА

Князь чор­то­рийсь­кий (п. 1477 — бл. 1524 рр.) і логойсь­кий (1496 — бл. 1524 рр.),державця чечерсь­кий і про­пойсь­кий (з 1518 р.)

10/5. NN ОЛЕК­САН­ДРІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА

~ кн. ІВАН ВАСИ­ЛЬО­ВИЧ СОЛО­МИ­РЕ­ЦЬ­КИЙ

11/5. АВДО­ТІЯ ОЛЕК­САН­ДРІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1528)

~ кн. Андрій Іва­но­вич Можайсь­кий

12/6. АНДРІЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († піс­ля 1491)

Князь кле­вансь­кий і чор­то­рийсь­кий (до 1489-піс­ля 1491 рр.), Кре­ме­не­ць­кий наміс­ник (з 1491 р.).

13. ФЕДІР МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1542) ……………………………………………………………. 6

~ NN, доч­ка кн. Андрія Сан­гуш­ка

Князь кле­вансь­кий (піс­ля 1491 — 1542 рр.), чор­то­рийсь­кий (бл.1524- 1542 рр.), ста­ро­ста луць­кий (1527-1542 рр.).

14/6. АННА МИХАЙ­ЛІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1514)

~ кн. Іван Юрій­о­вич Голь­шансь­кий-Дуб­ро­ви­ць­кий

VII генерація

15/9. СОФІЯ СЕМЕНІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1531)

~ ФЕДЬ­КО ГНІВО­ШО­ВИЧ

16. ОЛЕК­САНДРА СЕМЕНІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († 1531) ……………………………………………………………. 9

~ 1). Борис Гна­то­вич Образ­цов;

2). Василь Тиш­ке­вич

17/13. ОЛЕК­САНДР ФЕДО­РО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1571)

~ Маг­да­ли­на Дес­по­тів­на

Князь чор­то­рийсь­кий (1542-1571 рр.), воє­во­да волинсь­кий (1566-1571 рр.). Один з кра­щих пол­ко­вод­ців у вій­нах з ордин­ця­ми (з 1527 р. або навіть і рані­ше). Почи­на­ю­чи від ньо­го стар­ша гіл­ка писа­ла­ся кня­зя­ми на Чор­то­рийсь­ку і Літо­ве­жу.

18. АННА ФЕДОРІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1537) ……………………………………………………………. 13

~ Василь Бог­да­но­вич Чиж

19. ФЕДО­РА ФЕДОРІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († 1568) ……………………………………………………………. 13

~ 1). Михай­ло Михай­ло­вич Сви­нюсь­кий; 2). Баль­цер Гнівош

20. АНА­СТАСІЯ ФЕДОРІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1578) ……………………………………………………………. 13

~ Пет­ро Бог­да­но­вич Хреб­то­вич

21/13. ІВАН ФЕДО­РО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1567)

Князь кле­вансь­кий (1547-1567 рр.). Згід­но роз­поді­лу з бра­том Олек­сан­дром від 19.06.1547 р. отри­мав Кле­вансь­ке князів­ство, сто­сов­но інших маєт­ків, отри­ма­них їх бать­ком за заслу­ги, бра­ти поста­но­ви­ли спіль­но їх боронити,а їх втра­ту вза­єм­но ком­пен­су­ва­ти.

ks. na Klewaniu i Żukowie Czartoryski, pan na Białogrodzie, Szaplach, Serni, Cholopowie 1547, poseł sejm. 1564 i 1573.

~ кн. АННА КУЗЬ­МІВ­НА ЗАСЛАВСЬ­КА, córkę ks. Kuźmy, starosty kamienieckiego, pana
na Czerniechowie i Milatynie i ks. Holszańskiej h. Hippocentaurus

VIII генерація

22. МИХАЙ­ЛО ОЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ. ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1582) ……………………………………………………………. 17

~ Софія Юріїв­на Ход­ке­вич

Князь чор­то­рийсь­кий (1571 -1582 рр.), ста­ро­ста жито­мирсь­кий (1574-1582 рр.).

23. МАРИ­НА ОЛЕК­САН­ДРІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († 1570) ……………………………………………………………. 17

~ Андрій Пав­ло­вич Сапє­га

24. ІВАН ІВА­НО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1581) ……………………………………………………………. 21

~ Єва Бор­ку­ла­бів­на Кор­сак

Князь кле­вансь­кий (1567-1581 рр.).

25. ЮРІЙ ІВА­НО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1624) ……………………………………………………………. 21

ks. na Klewaniu i Żukowie (1581-1624 рр.) і чор­то­рийсь­кий (1606-1624 рр.). Учас­ник обо­ро­ни Кор­фу і бит­ви під Бел­гра­дом., pan na Zimnie, deputat na tryb. kor. 1616 i 1621.

~ 1). кн.ОЛЕКСАНДРА АНДРІЇВ­НА ВИШ­НЕ­ВЕ­ЦЬ­КА, córkę ks. Andrzeja starosty łuc￾kiego, wojewody wołyńskiego i Eufemii z Wierzejskich.
2). ГАЛЬШ­КА ГОЛО­ВИНСЬ­КА

26/21. АННА ІВАНІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1568)

~ 1). Іван Лес­ни­ць­кий;
2). Олек­сандр Хрін­ни­ць­кий

27. ОЛЕ­НА ІВАНІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1596) ……………………………………………………………. 21

~ Остап Гор­но­стай

28. КАТЕ­РИ­НА ІВАНІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1595) ……………………………………………………………. 21

~ Василь Пет­ро­вич Заго­ровсь­кий

IXVIII

29. МИХАЙ­ЛО МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († бл.1600) ……………………………………………………………. 22

Князь чор­то­рийсь­кий (1582 — бл. 1600 рр.).

30. ЮРІЙ МИХАЙ­ЛО­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 1606) ……………………………………………………………. 22

~ Ядві­га Фаль­чевсь­ка, вдо­ва по кн. Кири­ку Ружинсь­ко­му († 1599 р.). її роди­на вела про­цес за

спа­док по Чор­то­рийсь­ких ще у 1636 р. Остан­ній князь чор­то­рийсь­кий (бл. 1600 — 1606 рр.) із стар­шої гіл­ки роду.

31. СОФІЯ МИХАЙ­ЛІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († до 1605) ……………………………………………………………. 22

~ Вац­лав Бого­ви­тин

32. ОЛЕК­САНДРА ІВАНІВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1611) ……………………………………………………………. 24

~ 1). Криштоф Лабунсь­кий; 2). Мико­ла Єло­ви­ць­кий; 3). Василь Семаш­ко

33. ОЛЕК­САНДР ЮРІЙ­О­ВИЧ ЧАРТО­РИЙСЬ­КИЙ († до 1605) ……………………………………………………………. 25

Від пер­шої дру­жи­ни. Помер моло­дим.

34. МИКО­ЛА-ЮРІЙ ЮРІЙ­О­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († 12.7.1662)

ks. na Klewaniu i Żukowie, deputat na tryb. kor. 1621, poseł 1623.1630, kasztelan wołyński 16. 5. 1630, wojewoda podolski 1655! wołyński 1657.
Князь чор­то­рийсь­кий і кле­вансь­кий (1624-1661 рр.), каш­те­лян волинсь­кий (1633-1655 рр.), воє­во­да подільсь­кий (1655-1657 рр.), волинсь­кий (1657-1661 рр.). Наро­ди­вся від пер­шої дру­жи­ни. Від ньо­го похо­дять нині живучі князі Чор­то­рийсь­кі, які з XVIII ст. пишуть­ся Чарто­ризь­ки­ми. В їх числі зна­ме­ни­ті польсь­кі політи­ки і дипло­ма­ти Олек­сандр Август (1697-1782 рр.), Адам Єжі (1770-1861 рр.), Вла­ди­слав (1828-1894 рр.). Вже з кін­ця XVI ст. роди­на князів Чор­то­рийсь­ких поча­ла спо­льщу­ва­ти­ся, а піз­ні­ше ста­ла однією з най­знач­ні­ших польсь­ких маг­натсь­ких родин.

~ кн. ІЗА­БЕЛ­ЛА ІОАХІ­МІВ­НА КОРЕ­ЦЬ­КА h.
Pogoń, panią na Hłusku z przyl. ostatnią z rodu, córkę ks. Joachim a i A nny z Chodkiewiczów h. Gryf odm. i Kościesza, kasztelanki wileńskiej.

35. АНДРІЯН ЮРІЙ­О­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ († піс­ля 1618) ……………………………………………………………. 25

Від пер­шої дру­жи­ни, став чен­цем.

36. АНДРІЙ ЮРІЙ­О­ВИЧ ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КИЙ ……………………………………………………………. 25

Від дру­гої дру­жи­ни. Помер моло­дим.

37. СОФІЯ ЮРІЇВ­НА ЧОР­ТО­РИЙСЬ­КА († піс­ля 1631) ……………………………………………………………. 25

~ Кази­мир Пісо­чинсь­кий

X

MICHAŁ JERZY ur. 1621, f 1692,

ks. na Kle￾waniu i Żukowie, pan na Banissowie, Niemcu, Jakubo￾wicach, dworzanin pokojowy król. 1642, deputat na tryb. lubelski 1662, starosta krzemieniecki 1645 i wieliżski, elek￾tor 1669 i 1674, poseł w. do Moskwy 1677—8, wojewoda
bracławski 1658, wołyński 1661, sandomierski 1680, zaśl.
1668 Joannę z Olędzkich h. Rawicz, panią na Siedlcach
w ziemi łukowskiej, córkę Tomasza, kasztelana zakro￾czymskiego, f 17. i2. 1678 i Gordonówny margrab. de
Huntley.

XI

Ks. KAŹMIERZ (*1674, †31.8. 1741 w W arszawie),

pan na Klewaniu z przy!. 1701, poseł 1696—7,
starosta krzemieniecki, wieliżski, jezierzysti i uświatski
3.5. 1701, fundator kościoła w Siedlcach 1740, deputat
do boku króla 1.11. 1726 do 31.1. 1727 i od 1.11. 1737
do 31.1. 1738, kawaler Orła b. 1739, podczaszy w. lit.
15. 8.1699, podskarbi w. lit. 1707—9, podkanclerzy lit. 1712,
kasztelan wileński 1724, zaśl. 1693 Izabellę z Morsztynów
h. Leliwa, ur. 26.8. 1671, -}- 24.2. 1758 w Warszawie,
damę krzyża gwiaździstego 3. 5. 1739, córkę Andrzeja na
Radziminie w Polsce, a Chateauvillain i Montrouge we
Francyi, dworzanina król., posła 1653 stolnika sando￾mierskiego, starosty kowalskiego, zawichostskiego, w arts￾kiego i tucholskiego, referendarza kor. 1658, podskarbiego
w. kor. 1668—84, posła wielkiego do Szwecyi 1654, W ie￾dnia, F rankfurtu 1656, Berlina 1657. poety, statysty i mówcy
-f* 1701 i pułkownikówny K atarzyny z Gordonów, m ar￾grabiów de Huntley, damy dworu królowej Maryi Ludwiki.

XII

Ks. AUGUST ALEXANDER (*9.11. 1697 w Warszawie, f 4.4. 1782 tamże);

ks. na Klewaniu i Żukowie, dyplomata, pan na W yżlanach z przyl. Różance z przyl. tenutaryusz na W iśniowczyku na Rusi, Lignowie, Rudnie, i Gręblinie na Pomorzu, kawaler maltański, pułkownik
wojsk austr. 1718, pułkownik gw ardyi pieszej kor. 1.6. 1729, generał-major wojsk kor. 14. 6. 1729, kawaler Orla
b. 21.7. 1731, starosta kałuski, kościerzyński, lucyński,
latowicki, wieliżski, lubocheński, gr. warszawski od 14.11.
1742 do 18. 8. 1750, generał ziem podolskich. 20. 8. 1750
do 1758, rotmistrz chorągwi liussarskiej petyhorskiej
1739, elektor 1764, marszałek kapturu mazowieckiego 5. 2.
1764, marszałek konfederacyi generalnej i generalny re￾gim entarz wojsk kor. 1764, wojewoda ruski 12. 11. 1731,
kaw. Orła b. 1730, św. Stanisława 1765, sask. św. H en￾ryka 7. 10. 1736, ross. św. Andrzeja 1747, zaśl. 11. 7. 1731
w W arszawie Maryę Zofię z Sieniawskich h. Leliwa, ur.
1698, j- 21. 5. 1771, ostatnią swego rodu, panią na Ja ro ­
sławiu, Sieniawie, Brzeżanach, Oleszycach, Krzeszowicach,
Wysocku, Wiązownicy, Międzyborzu, Granowie, Puławach,
Łańcucie, Wilanowie, Starymsiole, Grzymałowie, Lubniach,
Toustem, Międzyrzeczu, Sieniawce, damę krzyża gwiaź­
dzistego 3. 5. 1745, córkę Adama Mikołaja, hr. na Myszy
i Szkłowie, fundatora kościołów w Majdanie Sieniawskim
1714, w Toustem 1715, Grzymałowie 1716, Narajowie 1705,
starosty lwowskiego, rohatyńskiego, lubaszowskiego, stryj￾skiego, piaseczyńskiego, wojewody bełzkiego 1692, h et￾m ana polnego 23. 5. 1702 a wielkiego kor. 5. 5. 1706, ka￾sztelana krakowskiego 24. 4. 1710, kawalera Orła b. -j* 18.
2. 1726 we Lwowie i Elżbiety z ks. Lubomirskich h. Szre￾niawa, m arszałkówny wielkiej kor.

XIII

Ks. Adam Kazimierz Joachim Ambroży Marek (*1.12.1734 w Gdańsku,† 20. 3. 1823 w Sieniawie);

znakomity mecenas nauk, mąż stanu, historyk, ko￾medyopisarz i mówca jako „Belgram Daniel“, „Doświad￾czyński“, „W. Turski“, „Toulusan“, pan na Puławach,
Sieniawie, Wołczynie z przyl. Szkle, Jarosław iu z przy].
Bukaczowcach z przyl. Końskiej woli z przyl. Nowy-Kon￾stantynów z przyl. Moszczennica, Miękisz, Oleszyce-Dzi￾ków z przyl. Nowagrobla, Wiązownica, Wysokie, Mię­
dzybórz z przyl. Granówr z przyl. Krzeszowice, Klewań
z przyl. Żuków, Mikołajów, Stara Sieniawa, Stopie, fun￾dator kościoła w Dzikowie 1781, Malowej górze 1782,
kaplicy w Puław ach 1803, starosta latyczowski, kamie￾niecki, poseł 1756, 1758, 1764, 1767, 1782, 1788-92, 1812,generał ziem podolskich 27. 12. 1758, komendant korpusu
kadetów 27. 3. 1768, do 1792, generał-]ejtnant wojsk lit.
1777, szef pułku gw ardyi lit. marszałek tryb. lit. 1782,
marszałek sejmów 1764 i 1812, członek stanów gałic., do￾wódca-kapitan gw ardyi szlach. gałic. 1781—91, właściciel
4 pułku kirasyerów austr. 1781 potem 1-y właśc. gałic.
pułku piechoty Nr. 9 od 1802 r., generał-zbrojmistrz 1781,
generał kawaleryi i feldmarszałek wojsk austr. 1805 — 25,
poseł wielki do Drezna 1788, członek czynny tow. nauk.
warszawskiego 1800, kaw. austr. Złotego runa 1808, ross.
św. Andrzeja 1764, Orła b. 1764, św. Stanisława 1765,
m agnat węgierski 8. 6. 1808, zaśl. 19. 9.1761 w Wołczynie
Izabe llę Dorotę Balbinę z hr. Flemmingów li. wł. ar.
3. 3. 1745, -j-17. 6 1835 w Sieniawie, autorkę „Pielgrzyma
w Dobromilu“ i o ogrodownictwie, córkę hr. Jerzego De￾tłofa, pana na Terespolu, Borklowie, Włodawie, Rożannie,
Rzeczycy i Zdzitowieach. generała artyleryi lit. 1738, pod￾skarbiego w. lit. 24. 11. 1746—64, starosty gr. barskiego
1752, szadowskiego, szereszewskiego, marszałka tryb. lit.
1761, wojewody pomorskiego 22. 5. 1766, kaw. Orła b.
1761, św. Stanisława 1765 i ross. św. Andrzeja, f 10. 12.
1771 i Konstancy i A ntoniny z ks. Czartoryskich, kancle￾rzanki w. lit., damy krzyża gwiaździstego 14. 9. 1748.

XIV

1. Ks. ADAM JERZY ur. 14. 1. 1770 wr W ar￾szawie, j 15. 7. 1861 w Montfermeił,

autor, dyplomata,
sztycliarz-amator, mówca, rotm istrz kawaleryi nar. 1789,
podpułkownik dywizyi małopolskiej 1791, kaw. krzyża
yjrtnti miłitari 20. 7. 1792, ces. ross. kam erjunkier 1796,
marszałek dworu w. ks. Helen}», pan na Puławach, Koń­
skowoli z przyl. Zakrzówku z przył. Międzyborzu z przyl.
Granowie z przył. Stołpie z przyl Sieniawie z przyl., ge￾nerał-porucznik wójsk ross. poseł wielki ces. ross. do Sar￾dynii 1798—1800, minister spraw zagranicznych państwa
ross. 1801—1805, członek czynny warszaw, tow. przyja￾ciół nauk 4. 11. 1802, kurator szkół na Litwie 3. 4. 1803
do 1821, prezes warsz. tow. dobroczynności 1815—31, sena￾tor-wojewoda król. Kongres. 1815—31, wielki podkomorzy
dworu polsk. 24. 5.1829, prezes senatu 11.11. 1815, prezes rządu polskiego 1830 do 16. 8.1831, kaw. Orla b. 1815, ross.
św. Anny 2 kl. 1796. komandor maltański, członek hon.
krak. tow. naukowego, zaśl. 25. 9. 1817 Annę z ks. Sa￾piehów, h. Lis odm. ur. 1798 w St. Germain en Laye,
f 26. 12. 1864 w Montpellier, córkę ks. Alexandra na
Dołholikach, uczonego, miecznika ks. warszawskiego, szam￾belana i adjutanta ces. Napoleona I. i A nny z hr. Zamoy￾skich li. Jelita, kanclerzanki wielkiej kor.

2. Ks. KONSTANTY Adam Aleksander Kaźmierz,
ur. 28. 10. 1773 w W arszawie, f 23. 4. 1860 w Wiedniu,
pan na Międzyrzeczu z przy]. Terespolu z przyl. Jarosła￾wiu-Pedkiniach z przyl. Wiązownicy, Klewaniu z przyl.
Starej-Sieniawie z przyl. Nowo-Konstantynowie z przyl.
Wołczynie z przyl. Rzeczycy z przyl., ces. ross. kamer￾junkier 1796, koniuszy a v . ks. Maryi, pułkownik 5. pułku
piech. 1806 a 16. p. piech. ks. warszawskiego 1809, ge￾nerał brygady i generał-adjutant cesarza Alexandra I.
1815, kaw. ord. ross. św. A nny I. kl. 1798, virtuti mili￾tari, urzędnik franc. legii honorowej 1812, kaw. m altań­
ski, zaśl. 1 0 1800 Anielę z ks. Radziwiłłów h. Trąby odm.
ur. 1781, f 16. 9. 1809, córkę ks. Michała, ordynata klec￾kiego, ołyckiego, nieświeżskiego, wojewody wileńskiego,
kaw. Orła b., św. Stanisława i prusk. Orła czarnego i H e￾leny z Pierzchała Przeździeckich h. Roch III., podkan￾clerzanki lit. star ości anki pińskiej, mińskiej, dembskiej
i bludeńskiej, marszałkówny tryb. lit. 2 0 zaśl. 20. 3. 1810
w W iedniu Maryę z Dzierżanowskich h. Gozdawa, ur.
1790, -{- 28.11. 1842, córkę majora wójsk ks. warszawskiego.

XV

2/1. WITOLD KAZIMIERZ FILIP JAN (*6. 6. 1824 w Puławach,†14.11.1865 w Algerze),

Сын Ада­ма, porucznik kr. hiszpańskiego pułku piechoty Reina Guber￾nadora 1848,

zaśl. (30. 10. 1851 w Paryżu) MARYĘ z GROCHOLSKICH h. Syrokomla, ur. 1833, córkę Henryka na Pietniczanach i Kniaziu i Xawery z Brzozowskich h. Belina marszałkówny po w. olgopolskiego. Obecnie jako Siostra Marya Ksawera od Jezusa, Karmelitanka bosa, profoska
14. 4. 1875 w Krakowie.

3/1. Ks. WŁADYSŁAW ur. 3. 7. 1828 w W arszawie,
•f- 23. 6.1894 w Paryżu,

pan na Sieniawie, Dybkowie, Ada￾mówce, Cieplicach, Dobczy, Dobrej, M ajdanie sieniaw￾skim, Rudce, Słobodzie, Dąbrowicy, Pawłowie i W y￾lewie w pow. jarosławskim, Milczy, Jasielu, Moszczaricu,
Puław ach i Surowicy w pow. sanockim i hotelu Lambert
w Paryżu, m agnat węgierski, założyciel muzeum im. Czar￾toryskich w Krakowie, obywatel hon. m. Krakowa 7. 10.
1880, protektor tow. muzycznego w Krakowie 1881, czło￾nek hon. tow. przyjąć, nauk. w Poznaniu 1861, hon. gal. tow.
leśnego 1888, prezes tow. św. Kazimierza w Paryżu, kaw. w. krzyża pap. ord. Piusa IX 1880, w. krzyża hiszp. K a￾rola III., w. krzyża brazylijskiego Południa, kaw. zakonu K alatraw y;

zaśl. 1° (1.3.1855 w Malmaison pod Pary­żem) MARYĘ AMPARO z hr. de VISTA-ALEGRE ur. 17. 1.1834 w Madrycie, f 19. 8. 1864 w Paryżu, córkę królowej hiszpańskiej K rystyny z ks. król. Dwojga Sycylii i Ferdy￾nanda Munoz ks. de Rianzares i de Montmorot;

2° zaśl.15. 1. 1872 w Chantilly MAŁGORZATĘ ADELAIDĘ MARYĘ ks. D’ORIEANS, ur. 16. 2. 1846 w Paryżu, -j- 25. 10. 1893 tamże, córkę J. król. Wysokości ks. Ludwika Orleań­skiego, ks. de Nemour, generała dywizyi wójsk francuskich, kaw. hiszp. Złotego runa i W iktoryi z ks. Saxe-Coburg-Gotha.

XVI

(1) ks. ADAM LUDWIK, ur. 5. 11. 1872 w Paryżu,

ks. na Klewaniu i Zukowie, Synowie: Вла­ди­сла­ва z 2-ej żony:

I. ordy￾n at Sieniawski w Galicyi od 3. 12. 1896, c. k. podporucz￾nik 6. pułku ułanów austr. 1. 1. 1899, wiceprezes zakładu
św. Kazimierza w Paryżu 1901, człon. hon. 1905, kaw. w.
wstęgi ord. tureckiego Osmanie 1900, zaśl. 30. 8. 1901
w W arszawie Ludwikę Maryę Joannę Julię z hr. K ra￾sińskich h. Slepowron, ur. 24.3. 1883 w W arszawie, córkę
hr. Ludw ika na Krasnem z przyl. Ojcowie z przyl. Ro￾hatynie z przyl. itd., c. i k. szambelana austr. granda hi￾szpańskiego, prezesa muzeum przemysłu i rołnictwra w W ar￾szawie, kaw. hon. maltańskiego i Magdaleny z Kierż-
gaiłło-Zawiszów h. Łabędź odm. Ona właśc. dóbr Krasne,
Augustów, Heleno w, Żbiki, Milewo, Szwejki, Szczuki, Wę-
grzynowo, Chodup, Zalesie, Wężowo, Kozina, Tabuły, No￾wawieś, Kurowo, Filipy, Goręca, Mossaki, Godacze, Szlazy,
Gawronki, Bramura, Kierzki, Suche, Łazy, Grondy, Sławki.
Starki, Bobowa, Milewo-Byki w pow. prasnyskim, gub.
płockiej, Mossaki — Łączki, Szlaze, Bure, W ęgrzynowo,
Smieeino, Krasinice, w pow. ciechanowskim, Nowydwór,
Osmolice w pow. garwolińskim, gub. siedleckiej, Gułów,
Konaszałka i Purtow izna w pow. łukowskim, Orzyce,
Magnuszewo małe i laski, Jaciążek. Wierzchonie, Przy￾stonie, Krasnosielec w gub. łomżyńskiej, Łubieniec, Oj￾ców, Prądnik, Smardzewice, Czajowice, Kolęcin w pow.
olkuskim, gub. kieleckiej, Pom ian i Żulin w pow. chełm￾skim, gub. lubelskiej, Rohatyri, Potok, Wierzbołowce, Za-
łuże, Babińce i Kutce w pow. rohatyńskim w Galicyi.

Print Friendly, PDF & Email
  1. Волинь і Цен­траль­на Украї­на). — К. : Наук, дум­ка, 1993. — 301 с. []
  2. Яко­вен­ко Н.М. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до се­редини XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). — К. : Наук, дум­ка, 1993. — 301 с. []
  3. Под­лин­ник: Biblioteka XX. Czartoryskich w Krakowie, rękopis nr 13064 (до 2008 г. — nr Depozyt 1). Репро­дук­ция опубл.: Halecki O. Koriatowicze a przodkowie Holszańskich i Czartoryskich. S. 87. Текст опубл. по позд­ней­шим под­твер­жде­ни­ям: Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. Kraków, 1584 (репринт: Kraków, 1858). P. 828; Zaleski B. Żywot księcia Adama Jerzego Czartoryskiego. T. 1. Poznań, 1881. Dod. I. S. 495‒496; Архив ЮЗР. Ч. 8. Т. 4, Киев, 1907. С. 73–75, прим. Ср.: Одно­ро­жен­ко О. А. Гераль­ди­ка членів гос­по­дарсь­коï ради. С. 167–168 [] []
  4. Доку­мент не сохра­нил­ся, о его содер­жа­нии см.: Halecki O. Ostatnie lata. S. 289, 298. []
  5. Розов В. Українь­ски гра­мо­ти. № 76. С. 140‒141; Halecki O. Ostatnie lata. S. 298. Доку­мент изве­стен лишь по пуб­ли­ка­ции в «Актах Запад­ной Рос­сии», его под­лин­ник недо­сту­пен для изу­че­ния. Нали­чие ряда модер­ни­зи­ру­ю­щих эле­мен­тов в его тек­сте застав­ля­ют видеть в нем позд­ней­ший фаль­си­фи­кат, в осно­ве кото­ро­го лежал под­лин­ный при­ви­лей Свид­ри­гай­ла: спи­сок сви­де­те­лей сомне­ний не вызы­ва­ет. []
  6. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. S. 19–21. []