Свирські

Общие сведения о роде

Сви́рские — кня­же­ский род вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го. Изве­стен глав­ным обра­зом тем, что про­ис­хо­дит от леген­дар­но­го рода Довспрун­гов и полу­чив­ший назва­ние по горо­ду Сви­ри, рас­по­ло­жен­но­му око­ло озе­ра Свирь (запад­нее озе­ра Нарочь, позд­нее в Вилен­ской губ., теперь Мин­ской обл.). По сво­е­му про­ис­хож­де­нию счи­та­лись одним из древ­ней­ших фео­даль­ных родов не толь­ко Ошмян­ско­го уез­да дав­не­го Вилен­ско­го вое­вод­ства, но и все­го ВКЛ.

Пред­ста­ви­те­ли рода кня­зей Свир­ских поль­зо­ва­лись одним гер­бом «Лис VI или Свир­ский»: в крас­ном поле два­жды пере­кре­щен­ная сереб­ря­ная стре­ла нако­неч­ни­ком вверх, над шле­мом кня­же­ская коро­на. Кня­зья Свир­ские нахо­ди­лись в близ­ком сво­я­че­стве с кня­зья­ми Гед­рой­тя­ми (Гед­ройт­ски­ми).

Згід­но леген­дар­ної гене­а­ло­гії Дов­монт мав сина Ялгод­да від яко­го пішли князі Свірсь­кі. Князі Свірсь­кі справ­ді похо­ди­ли з якоїсь литовсь­кої дина­стії, їх володін­ня скла­да­ли воло­сті Свір, Кобиль­ник, Мяд­зьол, Сир­меж, Свіра­ни, Вор­ня­ни і Тро­кінікі у Кревсь­ко­му князів­стві. Впер­ше князі Свірсь­кі Олек­сандр, Ерік і Роман під­пи­са­ли­ся на перемир’ї Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча з Орде­ном 15.05.1432 р.

Пер­вые пись­мен­ные све­де­ния о кня­зьях Свир­ских отно­сят­ся к 1-й поло­ви­ны 15 века. Дого­вор меж­ду кня­зем Свид­ри­гай­лом и Ливон­ским орде­ном от 15 мая 1432 года под­пи­сал Алек­сандр Свир­ский. Дого­вор меж­ду вели­ким кня­зем Сигиз­мун­дом Кей­с­ту­то­ви­чем и коро­лём Ягай­ло от 20 янва­ря 1434 года под­пи­са­ли кня­зья Эрик и Роман Свирские.

В 1452 г. вме­сте с дру­ги­ми кня­зья­ми Свир­ски­ми упо­ми­на­ет­ся Иваш­ка Свир­ский, кото­ро­го при­ня­то счи­тать бра­том Рома­на. От Иваш­ки Свир­ско­го про­ис­хо­дит отдель­ная ветвь кня­зей Свир­ских, кото­рым при­над­ле­жа­ло местеч­ко Свирь. В 1452 г. Иваш­ка Свир­ский постро­ил в Сви­ри костел.

В сере­дине 15 века в доку­мен­тах упо­ми­на­ют­ся кня­зья Иваш­ко, Бутвид, Тали­монт и Шокал (Сокол) Свир­ские. Раз­лич­ные линии Свир­ских во 2-й поло­вине 15 века назы­ва­ли себя так­же Бутви­до­ви­ча­ми, Пригче­ви­ча­ми, Сяниц­ки­ми, Таль­мон­та­ми и Тура­ми. Но общая родо­вая фами­лия оста­лась за все­ми кня­зья­ми Свирскими.

Свир­ские зани­ма­ли госу­дар­ствен­но-адми­ни­стра­тив­ные посты в Вели­ком кня­же­стве Литов­ском в 15-16 веках. Опи­ра­лись они на свои бога­тые поме­стья и воен­ную силу, кото­рую выстав­ля­ли в Зем­ское (шля­хет­ское) опол­че­ние от этих имений.

Свир­ским при­над­ле­жа­ли име­ния Свирь, Мядель, Кобыль­ник, Сыр­меж, Боль­ков­щи­на, Сви­ра­ны, Вор­ня­ны и Тра­ке­ни­ки с окрест­ны­ми дерев­ня­ми, зем­ля­ми, леса­ми и озё­ра­ми (в рай­оне озер Свирь и Нарочь). В 1-й тре­ти 16 века и поз­же часть име­ний была про­да­на дру­гим фео­да­лам. Посте­пен­но зна­че­ние кня­зей Свир­ских умень­ша­ет­ся, и они пре­вра­ща­ют­ся в обыч­ную знать, а име­ния их раз­мель­ча­ют­ся меж­ду мно­го­чис­лен­ны­ми потом­ка­ми рода.

В 1528 двор (усадь­бу) Свирь (Сви­ро) купил Юрий Нико­ла­е­вич Рад­зи­вилл. В 1535 г. Оль­брехт Гаштольд за 400 коп гро­шей при­об­рел у кня­зей Вой­те­ха и Андрея Юхно­ви­чей Свир­ских их части име­ния Мядель[1].

В нача­ле 19 века Свир­ские назы­ва­лись князьями[2], но не были утвер­жде­ны кня­зья­ми в Рос­сий­ской импе­рии и поте­ря­ли кня­же­ский титул. В нача­ле 20 века Свир­ские име­ли неболь­шие име­ния в Вилен­ской, Витеб­ской, Ковен­ской. Мин­ской и Подоль­ской губер­ни­ях. Жили так­же в Моги­лёв­ской губернии[3].

В XVII веке кня­зья Свир­ские не зани­ма­ли вид­ных долж­но­стей и с кон­ца это­го века пере­ста­ли име­но­вать­ся кня­зья­ми. Род Свир­ских вне­сен в VI и I ч. родо­слов­ных книг Вилен­ской, Витеб­ской, Ковен­ской, Мин­ской и Подольской[4] губерний.

1. Архе­а­ло­гія і нуміз­ма­ты­ка Бела­русі: Энцы­кла­пе­дыя. — Мн., 1993; см. арти­кул «Мяд­зел».
2. Żamejć J. Świr i kościół Świrski : krótka historja na pamiątkę konsekracji kościoła, dokonanej przez jego Ekscelencję Księdza Arcybiskupa Romualda Jałbrzykowskiego, metropolitę Wileńskiego, dnia 17 i 18 czerwca 1928 r.
3. Алфа­вит­ный спи­сок дво­рян­ских родов, вне­сен­ных в родо­слов­ные дво­рян­ские кни­ги Моги­лев­ской губер­нии: состав­лен в 1908 году. — Моги­лев: Типо-лит. Я.Н. Под­зем­ско­го, 1908. — С. 24. — 25 с.
4.Список дво­рян, вне­сен­ных в родо­слов­ную кни­гу Подоль­ской губер­нии. — Каме­нец-Подоль­ский: Изд. Подоль­ско­го Дво­рян­ско­го Депу­тат­ско­го Собра­ния, 1897. — С. 93. — 377 с.

Доку­мен­таль­но пер­вым упо­мя­нут Алек­сандр Свир­ский (дого­вор Свид­ри­гай­ло с Орде­ном 1432 г., Напи­ер­ский, «Рус­ско-ливон­ские акты…», с.191). Эрик и Роман под­пи­са­ли две при­сяж­ные гра­мо­ты Сигиз­мун­да коро­лю Ягай­ло 1433 и 1434 гг. («Akta Unji Polska z Litwa», №№ 59,61), при этом все трое запи­са­ны без кня­же­ско­го титу­ла сре­ди литов­ских бояр. Прич, Иваш­ко, Бутвид, Тали­монт и Шокол извест­ны по отче­ствам сво­их сыно­вей, жив­ших уже во вто­рой поло­вине XV века.

Про­ис­хож­де­ние это­го рода от мест­ных литов­ских «кунин­га­сов» наи­бо­лее веро­ят­но. Инте­рес­но, что во вто­рой гра­мо­те Сигиз­мун­да имя Эрик запи­са­но как «Kricus», и не факт, что это ошиб­ка. Воз­мож­но, что при кре­ще­нии имя Эрик было выбра­но имен­но в силу созву­чия с литов­ским име­ненм Кри­кус. Дан­ные гераль­ди­ки и сфра­ги­сти­ки так­же гово­рят о литов­ском про­ис­хож­де­нии рода. Свир­ские исполь­зо­ва­ли «адап­ти­ро­ван­ный» в 1413 г. герб «Лис», исполь­зо­вав­ший­ся так­же Суни­гай­ло и Сапе­га­ми, из-за это­го Пеко­син­ский даже пред­по­ла­гал Эри­ка и Рома­на вну­ка­ми Суни­гай­ло, каш­те­ля­на Троц­ко­го. Род­ство с Гед­рой­ца­ми так­же весь­ма веро­ят­но, так как во всех трех доку­мен­тах пер­вой пол. XV в. с упо­ми­на­ни­ем Свир­ских, рядом сто­ят имен Гед­рой­цев (Вой­нус, Гогул, Ягай­ло), на что обра­тил вни­ма­ние Ю.Вольфф. ¹

Лит.: Jan Tęgowski, Rodowód kniaziów Świrskich do końca XVI wieku, Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, Wrocław 2011, ss. 219 + 3 nlb., bibliog., indeks, streszcz. ang., ISBN 978-83-229-3180-6, seria: „Biblioteka Genealogiczna”, t. 9.

Геральдика і сфрагистика

Ерик князь Свирсь­кий (до 1432 – піс­ля 1434):
Печат­ка від 1433–27.2.1434:
В полі печат­ки знак у вигляді двічі пере­хре­ще­ної стрі­ли вістрям вгору.
Напис по колу: + ПЄТЬ ІЄРИКОСОВА
круг­ла, роз­мір 22 мм.
Джерела:
BCz, Perg. 392. 27.2.1434.
MNK, Rkps 1713, karta 282. 27.2.1434.
Публікації:
Gumowski M. Pieczęcie książąt litewskich. – S. 694, tab. 1, il. 7. 1433–1434 рр.
Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 101, n. 61, poz. 34. 27.2.1434.
Weriga-Darowski A. Znaky pieczętny ruskie. – S. 26, il. 108.

Родовод

I генерація

КН. АЛЕК­САНДР СВИРСКИЙ

Дого­вор меж­ду кня­зем Свид­ри­гай­лом и Ливон­ским орде­ном от 15 мая 1432 года под­пи­сал Алек­сандр Свирский.

Potomkowie kniazia Aleksandra ?wirskiego
1. Aleksander
2. Andrzej Aleksandrowic
3. Aleksander Andrzejewic
4. Andrzej Aleksandrowic
5. Mikolaj Aleksandrowic
6. Butwid / Budwid
7. Domunt Butwidowic
8. Jakub Butwidowic
9. Miko?aj Sok??
10. Jakub Miko?ajewic Sok??
11. Jadwiga Jakub?wna, ?ona N.
12. Katarzyna (Kachna) Jakub?wna, ?ona Jana N.
13. Bogdan Butwidowic
14. Grzegorz Bogdanowic

КН. РОМАН СВИРСКИЙ

— 20 янва­ря 1434 года Роман и Эрик Свир­ские под­пи­сал дого­вор меж­ду вели­ким кня­зем Сигиз­мун­дом Кей­с­ту­то­ви­чем и коро­лём Ягайло.

КН. КРИК(ЭРИК)-ЯН СВИРСКИЙ

— упо­ми­на­ет­ся 13 июля 1443 года, когда вме­сте с женой Доро­той и род­ствен­ни­ка­ми даро­вал вилен­ским фран­цис­кан­цам у Пан­ны Марии на Пес­ках зер­но и греч­ку из сво­ей дерев­ни Мядель в обмен на две еже­не­дель­ные служ­бы и запись их в поми­наль­ные кни­ги после их смер­ти. ²

Доро­та по про­зви­щу Сонь­ка вме­сте с сыном Тали­мун­том, кня­зем Свир­ским — упо­ми­на­ют­ся 28 сен­тяб­ря 1449 года, когда пода­ри­ла деся­ти­ну со сво­ей дерев­ни Мядель за души их дедов и отца с детьми. ³

В 1452 г. вме­сте с дру­ги­ми кня­зья­ми Свир­ски­ми упо­ми­на­ет­ся Иваш­ка Свир­ский, кото­ро­го при­ня­то счи­тать бра­том Рома­на. От Иваш­ки Свир­ско­го про­ис­хо­дит отдель­ная ветвь кня­зей Свир­ских, кото­рым при­над­ле­жа­ло местеч­ко Свирь. В 1452 г. Иваш­ка Свир­ский постро­ил в Сви­ри костел.

КН. DANIUSZ СВИРСКИЙ

Rozdzia? V. Potomkowie kniazia Daniusza ?wirskiego
1. Daniusz (Doniusz)
2. Micha? Daniuszewic
3. Ginto?d Micha?owic
4. Bogdan Micha?owic Tur
~ Ека­те­ри­на Круп­ская (1512 г.);
5. Hanna Bogdan?wna Tur?wna, ?ona Miko?aja Raczkowicza
6. Anna Micha??wna
7. Helena Micha??wna
8. Waszka (Wasylisa?) Micha??wna
9. N. Micha??wna (?), ?ona Stanis?awa Mordasa Miszkowica

IІ генерація

Потом­ки Александра

ANDRZEJ ALEKSANDROWIC

Потом­ки Романа

СЕНЬ­КА РОМА­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ

1 авгу­ста 1472 года Сень­ко с женой Бог­да­ной выда­ли дар­ствен­ную гра­мо­ту в Сви­ри, соглас­но кото­рой выде­ли­ли сред­ства на созда­ние и содер­жа­ние алта­ря в косте­ле в честь явле­ния Пан­ны Марии, свя­то­го апо­сто­ла Бар­то­ло­мея и свя­то­го Лео­нар­да: двор в Йоду­пе, деся­ти­ну жита и ого­род­ни­ны из Вол­чи­на и Спор. Из Сви­ри толь­ко ого­род­ни­ну. Скот из всех выше­пе­ре­чис­лен­ных дво­ров. Вза­мен рек­тор алта­ря обя­зан был про­во­дить еже­не­дель­но 2 мес­сы: первую — по отпу­ще­нию гре­хов, вто­рую — за умер­ших. В гра­мо­те сохра­нял за собой и сво­и­ми наслед­ни­ка­ми пра­во патро­на­та над алта­рем. ⁴

ЯН РОМА­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ 

Род­ной брат — Петь­ка Рома­но­вич Свирский.
с женой Анной, доче­рью дво­ря­ни­на Струм­ки — 10 июля 1490 года запи­са­ли кня­зю Мар­ти­ну, алта­ри­сту в Сви­ри, и его пре­ем­ни­кам за отправ­ле­ние месс за души сво­их роди­те­лей, дру­зей и род­ствен­ни­ков две деся­ти­ны жита со сво­их дво­ров Спо­ры и Сыр­меж, еже­год­но по одно­му поро­сен­ку и одно­му пуду мас­ла либо 90 лок­тей полот­на на свит­ки. Жена Анна так­же обя­за­лась отдать свой двор алта­ри­сту, полу­чен­ный от мужа. ⁵

Жена: АННА żona najpierw
kniazia Jana Romanowicza Świrskiego, a po owdowieniu i powtórnym zamążpójściu
Kaspra Hermanowicza (Harmanowicza).
У них не было детей.

PIETKO (PIOTR) ROMANOWIC

Потом­ки Яна-Крика

ТАЛИ­МОНТ КРИ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

wystawił w 1449 r. wraz ze swoją matką dokument dla wileńskich franciszkanów, w którym polecał modlitwie dusze m.in. swojego ojca Krika oraz dziadka Dittusa i jego żony Anny.

ПЕТЬ­КА КРИ­КО­ВИЧ Свирский

— слу­жил Слуц­ким кня­зьям. У Петь­ки было 7 сыно­вей: Людвиг, Миха­ил, Якуб, Андрей, Мар­тин, Ян (Януш), Алек­сандр и 6 доче­рей: Ядви­га, Люд­ми­ла, Алек­сандра, Авдо­тья, Софья и Ана­ста­сия. В 1503 году его уже не было в живых.

Z punktu widzenia spadkobrania po Dowgirdzie istotne jest stwier-dzenie, że jego młodsza, bo wymieniona jako druga w kolejności córka Olena (Oluszka) wyszła za mąż za kniazia Pietka Krikowicza Świrskiego, oraz że spośród ich dzieci dorosłości dożyło trzech synów (Andrzej, Aleksander i Michał) oraz sześć córek (Jadwiga, Ludmiła, Aleksandra, Owdotia, Zofia i Anastazja).

× OLENA (OLUSZKA) ДОВГИРДОВНА.

Po śmierci męża Olena Dowgirdówna mieszkała w dziedzicznych Wornianach – świadczy o tym jej testament spisany w 1502 r. „in curia mea Vornyany” ⁶. Hrehory Stankowicz Ościk w 1516 r. przedłożył do konf i rmacji darowiznę swojej teściowej, która zapisała mu: „дан­ни­ков сво­их отчин­ных пят­де­сят ч(о)л(о)в(е)ков у Спяг­ле и на Лучеи и на Кри­вом” ⁷. Były to zatem kolejne dobra odziedziczone po wojewodzie Dowgirdzie.

IІІ генерація

Потом­ки Александра

ALEKSANDER ANDRZEJEWIC

Потом­ки Романа

MARCIN PIETKOWIC

др не при­знал, что муж в заве­ща­нии дей­стви­тель­но дал слиш­ком мно­го родо­вых име­ний сво­ей жене. Вели­кий князь Алек­сандр при­су­дил вер­нуть ее вто­ро­му мужу Кац­па­ру Гер­ма­но­ви­чу име­ния Сыр­меж и Спо­ры. У кня­зя Мар­ти­на Петь­ко­ви­ча Свир­ско­го оста­лось 6 сыно­вей: Миха­ил, Ян, Щаст­ный, Нико­лай, Лукаш, Алек­сандр и дочь Софья, кото­рая вышла замуж за Мар­ти­на Издеб­ско­го (из Дро­ги­чин­ско­го пове­та на Под­ля­шье, сей­час Бело­сток­ское воеводство).

JAN (JANUSZ) PIETKOWIC

JAKUB PIETKOWIC

«Кнги­ни Яку­бо­вая Свир­ская, хору­жая» — соглас­но «Пере­пи­си вой­ска ВКЛ 1528 года» долж­на была выстав­лять 11 коней. ⁸ Ее муж — князь Якуб Петь­ко­вич, хору­жий Свир­ский, умер до 1528 г. В 1532 г. вдо­ва Анна Михай­лов­на про­да­ла кня­зю Юрию Слуц­ко­му за 30 коп гро­шей име­ние Чач­ков­ское (Чач­ко­во) в Мен­ском повете.

Потом­ки Яна-Крика

КН. СТА­НИ­СЛАВ ТАЛИ­МОН­ТО­ВИЧ СВИРСКИЙ

дедич Сви­ри — 22 июля 1503 года на празд­ник Марии Маг­да­лен, выде­ля­ет сред­ства для созда­ния алта­ря в при­ход­ском косте­ле свя­то­го Нико­лая в Сви­ри в честь Най­свя­тей­шей Пан­ны Марии, свя­той Анны и свя­то­го Ста­ни­сла­ва. Насто­я­те­лю косте­ла Ста­ни­сла­ву и его пре­ем­ни­кам дарит двор свой Селя­ны с 12 под­дан­ны­ми-чин­ше­ви­ка­ми, озе­ро Туща, мель­ни­цу с пру­дом в Туще, тавер­ну в Мяде­ле c одной семьей по фами­лии Шур­пик, зем­лю под назва­ни­ем Гогов­щи­на, деся­ти­ну зер­на со дво­ров сво­их Мядель и Дуба­тов­ка за отпра­ле­ние трех месс еже­не­дель­но за здо­ро­вье, за гре­хи и за умер­ших. Гра­мо­ту удо­сто­ве­ри­ли сво­и­ми под­пи­ся­ми алта­рист из Сви­ри Якуб, дру­гой алта­рист Иоанн, князь Тур, знат­ные дво­ряне Лав­рен­тий Выши­мун­то­вич и Геор­гий Млеч­ко. Во вто­рой гра­мо­те от 22 июля 1503 года Ста­ни­слав, дедич Сви­ри, запи­сал для алта­ря умер­шей Пет­ко­вой в косте­ле Свир­ском одно­го под­дан­но­го с детьми и данью «дяк­ло» вме­сте с зем­ля­ми, луга­ми и паш­ня­ми, с обя­за­тель­ством отправ­ле­ния еже­не­дель­ной мес­сы за свою душу. ⁹

ЯН ТАЛИ­МОН­ТО­ВИЧ

ЮХНО ТАЛИ­МОН­ТО­ВИЧ

МИХА­ИЛ ПЕТЬ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— изве­стен по доку­мен­там 1464—1503 гг. У него было 8 сыно­вей: Кос­мос (Кузь­ма), Бог­дан (Тур), Эразм, Пётр, Боле­слав (Боль­ко), Андрей, Юрий, Людвиг.

Spadkobiercami trzeciego syna Oleny, Michała Pietkowicza Świrskiego, było 6 synów: Piotr, Andrzej, Bolesław (Bolek), Ludwik, Jerzy (Jurij) i Erazm (Kozmus, Razmysł). Każdy z nich odziedziczył po ojcu całkiem drobne części z dóbr swojej babki. O postępującej pauperyzacji świadczą liczne akty sprzedaży zawierane przez synów i wnuków Michała Pietkowicza. Przedmiotem obrotu nie były już jak dotychczas całe majątki czy ludzie (służby) wymieniani w liczbie kilku, czy nawet kilkunastu. Sprzedawano dwór, ułamkową część dóbr, łąkę lub jednego człowieka.

Wśród częściej wymienianych nabywców byli m.in. Hrehory Ościk, Wasyl Kobylin, Stanisław Mordas oraz Lew Roski i jego syn Stefan. Dopiero rozpoczęcie kariery dworskiej przez Łukasza i Jana Bolesławowiczów Świrskich dało fi nansową podstawę do skupowania cząstek dóbr odsprzedanych przez innych członków rodziny, czy też procesowania się o zbycia przekraczające statutową trzecią część. Byli oni jednak ostatnimi spośród Świrskich, którzy usiłowali odzyskać utraconą pozycję zarówno społeczną, jak i ekonomiczną. Według popisu z 1528 r. wszyscy zapisani jako kniaziowie z tego rodu oraz wdowy kniaziowskie zobowiązani byli wystawić 31 koni. Liczbę tę można zwiększyć o kolejnych kilka koni, które zobowiązani byli wystawić bojarzy z chorągwi krewskiej i świrskiej, a noszący imiona i patronimiki odpowiadające żyjącym ówcześnie kniaziom Świrskim. Jest to aż czterokrotnie mniej niż u Iliniczów.

АНДРЕЙ ПЕТЬ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— насто­я­тель в Вор­ня­нах, кано­ник и пре­лат Вилен­ский. Изве­стен по дар­ствен­ной гра­мо­те от 22.06.1463 г. косте­лу св. Андрея в име­нии Меде­ло ¹⁰ Сле­ду­ет отме­тить, что поль­ские иссле­до­ва­те­ли в меж­ду­во­ен­ный пери­од (в част­но­сти, Ян Фия­лек) счи­та­ли фаль­ши­вой дан­ную гра­мо­ту на латин­ском язы­ке. Писа­тель ВКЛ Адам Яку­бо­вич из Кот­ры (?-1517) на кни­ге из сво­ей част­ной биб­лио­те­ки «Majus, De priscorum verborum proprietate» (Tarvisiae 1477) оста­вил две памят­ные запи­си, одна из кото­рых гла­сит: «Кни­га Ада­мо­ва Яку­бо­ви­ча с Кот­ры, с Лит­вы з воло­сти Горо­ден­ское, Зброш­ко­ва бра­та, ему ж накла­дал­ся на нау­ку до Кра­ко­ва болей деся­ти лет, из детин­ства ест при шко­ле вилен­ской лас­ка­ве ховал­ся, небош­чик князь Ендрий, негды кано­ник и кустош косте­ла вилен­ско­го свя­то­го Станислава».

У 1453 Вар­ня­ны г. гас­па­дар­ская волас­ць ў Немеж­скім паве­це, у якой кароль Казі­мір раз­да­ваў зем­лі сваім бая­рам і шлях­це. Да 1462 г. Вар­ня­ны ўласна­сць Сан­гай­лы, баяры­на кара­ля Казі­мі­ра, дзе па яго таста­мен­ту ў 1462 г. яго ўда­ва Мары­на засна­ва­ла пара­фіяль­ны кас­цѐл і запі­са­ла яму ў фун­душ дзе­ся­ці­ны з Вар­нян і іншых сваіх маѐнт­каў, зем­лі і сялян. У 1502 г. ўласна­сць Але­ны Андр­эеў­ны Даў­гір­даў­ны, уда­вы кня­зя Пет­кі Свір­ска­га. Пас­ля смер­ці Але­ны Даў­гір­даў­ны маѐн­так дастаў­ся яе сынам і доч­кам, а пас­ля пад­зе­лу паміж імі мат­чы­ных і баць­коўскіх маѐнт­каў Вар­ня­ны сталі ўласна­сцю вілен­ска­га каноніка кня­зя Андр­эя Петкаві­ча Свір­ска­га. Да 1511 г. маѐн­так, уласна­сць кня­зя Андр­эя Свір­ска­га, які ѐн аддаў у заста­ву трокс­ка­му ваявод­зе, двор­на­му мар­шал­ку Гры­го­рыю Стан­каві­чу Осціку, мужу сва­ей сяст­ры князѐў­ны Аляк­сан­дры Пет­каў­ны Свір­скай. Пас­ля смер­ці кня­зя Андр­эя Свір­ска­га ў 1511 г. яго пля­мен­нікі князі Пѐтр і Андр­эй Міхай­лавічы Свір­скія аспр­эч­валі маѐн­так у Гры­го­рыя Осціка. Каля 1522 г. пас­ля смер­ці Г.С.Осціка маѐн­так ва ўласна­сці яго сыноў трок­скіх ваявод­зі­чаў Юрыя і Гры­го­рыя Грыгор’евічаў Осцікаў, які ў іх аспр­эч­ва­ю­ць бра­ты Пѐтр і Андр­эй Свірскія.

Andrzej Pietkowicz Świrski, który w 1476 r. immatrykułował się na Akademii Krakowskiej, po zdobyciu tytułu magistra został kanonikiem wileńskim, a pod koniec życia też proboszczem worniańskim. Należną sobie część spadku rozdysponował, m.in. doposażając kościół w Wornianach ¹¹. Spadkobiercami księdza Andrzeja zostało jego rodzeństwo, ale nie obyło się bez sporów, czego przykładem jest proces o jego „otčiznu, djadkovščinu i materyznu”, który prowadzili synowie jego brata Michała Pietkowicza z Hrehorym Ościkiem (mężem Aleksandry Pietkówny) ¹².

КН. АЛЕК­САНДР ПЕТЬ­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— по наслед­ству полу­чил от отца име­ние в Слуц­ком пове­те, полу­чен­ное за выслу­гу. Drugi z synów Oleny – Aleksander Pietkowicz Świrski odsunięty został od spadkobrania po ojcu, ponieważ objął jego wysługę u kniaziów Słuckich ¹³, ale na równi z resztą rodzeństwa dziedziczył po matce. Przypadły mu udziały w Wornianach, które zbył w 1516 r. swojemu szwagrowi Hrehoremu Ościkowi, oraz udziały w Jasieni, które przeszły na jego syna Żdana. Małżeństwo Żdana Aleksandrowicza z Maryną Narbutówną Stanisławową Syrewicza okazało się bezdzietne, ale swój majątek zapisał żonie, a ta swojej córce z pierwszego małżeństwa Barbarze Stanisławównie, co zostało potwierdzone wyrokiem hospodarskim w maju 1547 r. ¹⁴. We wrześniu tego roku mąż Barbary Miklasz Bartoszewicz Gorski skarżył kniaziów Ludwika i Jurija Świrskich o nieprawne wwiązanie się przez nich w 6 służb w jego majątku Jasienie ¹⁵. Jak ustalił Tęgowski, Aleksander Pietkowicz miał jeszcze córkę Zofię zamężną z Mikołajem Wojtkowiczem, a następnie z Andrzejem Żorwawskim ¹⁶. Jej syn Sebastian Mikołajewicz Wojtkowicza procesował się o należną mu część spadku po kniaziu Aleksandrze, ale tylko z wysługi Pietka Świrskiego, a roszczenia Katarzyny, córki Zofii z drugiego małżeństwa, o spadek po Żdanie nie zostały przez hospodara uznane ¹⁷

JADWIGA PIETKOWNA,

Dwaj synowie Światochny, tj. Butrym i Wacław Jakubowicze Niemirowicza, ożenilisię z córkami Oleny Dowgirdówny – odpowiednio z Jadwigą i Owdotią Pietkównami Świrskimi. Tym samym ich teściową została siostra pierwszego męża ich matki. Nie ułatwia to śledzenia dróg spadkobrania poszczególnych dóbr.

Pierwszym mężem Jadwigi Pietkówny był Niekrasz Wołodkowicz, a drugim Jan Jakubowicz Niemirowicza (syn Światochny). Razem z synem z pierwszego małżeństwa Stanisławem, sprzedała ona w 1516 r. Hrehoremu Ościkowi część Wornian. Inną częścią spadku przypadłą Stanisławowi Niekraszewiczowi były Horodyszcze i Strunojty ¹⁸.

?ona 1o v. Niekrasza Wo?odkowicza,

2o v. Jana Niemirowicza

LUDMILA PIETKOWNA,

zona Jurija So??ohuba wojewody smole?skiego

ALEKSANDRA PIETKOWNA,

Mąż Aleksandry Pietkówny Hrehory Stankowicz Ościk starał się skupić w swoim ręku dziedzictwo Dowgirdów i Świrskich. Ich córka Elżbieta Ościkówna odziedziczyła m.in. macierzyste Worniany, o które procesowała się ze swoimi braćmi Hrehorowiczami ¹⁹.

× HREHORI STANKOWICZ OSCIK, wojewoda trocki.

EUDOKSJA (OWDOTIA) PIETKOWNA,

Dwaj synowie Światochny, tj. Butrym i Wacław Jakubowicze Niemirowicza, ożenili się z córkami Oleny Dowgirdówny – odpowiednio z Jadwigą i Owdotią Pietkównami Świrskimi. Tym samym ich teściową została siostra pierwszego męża ich matki. Nie ułatwia to śledzenia dróg spadkobrania poszczególnych dóbr.

Owdotia Pietkówna z mężem Wacławem Jakubowiczem Niemirowicza (kolej-nym synem Światochny) miała wspomniane wyżej cztery córki: Hannę, Nastazję, Dorotę i Olenę. Jeszcze za życia matki została obdarowana przez nią jej rucho-mościami.

× WACŁAW JAKUBOWICZ NIEMIROWICZ

ZOFIA PIETKOWNA,

żona Miko?aja Kie?gaj?y

ANASTAZJA (NASTAZJA) PIETKOWNA,

żona Olechna Malyszkowicza

IV генерація

Потом­ки Романа

АЛЕК­САНДР МАР­ТИ­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— соглас­но «Реест­ра хоруж­ства Крев­ско­го и Свир­ско­го» из пере­пи­си вой­ска ВКЛ 1528 года дол­жен был выстав­лять одно­го коня. ²⁰ В 1527 г. князь Алек­сандр Мих­но­вич (Мар­ти­но­вич) Свир­ский с женой Софи­ей за 300 коп гро­шей про­да­ли вилен­ско­му вое­во­де пану Аль­брех­ту Мар­ти­но­ви­чу Гаштоль­ду свои части име­ний Мядель и Кобыльник.

Жена: СОФИЯ

Жена: HANNA PROTASEWICZÓWNA:

MICHAL MARCINOWIC

JAN MARCINOWIC

SZCZASNY MARCINOWIC

MIKOLAJ MARCINOWIC ZUB

LUKASZ MARCINOWIC

BOGDANA MARCINOWNA,

?ona Jerzego Hornowskiego

ZOFIA MARCINOWNA,

?ona 1o v. Jakuba Izdebskiego, 2o v. Paw?a Nu?ewskiego

BARBARA JANUSZEWNA,

zona Macieja Wojdylowica

ROMAN JAKUBOWIC

BARBARA JAKUBOWNA,

żona Jana Szemeta

MILOSLAWA JAKUBOWNA,

?ona Marcina Szemeta

Потом­ки Яна-Крика

ЮХНО СТАН­КО­ВИЧ СВИРСКИЙ

ЯН ЯНО­ВИЧ

JURIJ JUCHNOWIC (?)

WOJCIECH JUCHNOWIC

ANDRZEJ JUCHNOWIC

ALEKSANDER JUCHNOWIC

BARBARA JUCHNOWNA,

?ona Miko?aja Ostrowickiego

ELLBIETA JUCHNOWNA,

?ona Andrzeja N.

PIOTR MICHALOWIC

ANDRZEJ MICHALOWIC

BOLESLAW (BOLKO) MICHALOWIC

упо­ми­на­ет­ся в 1529 году. У него было 2 сына: Лукаш и Ян.

LUDWIK MICHALOWIC

JERZY (JURIJ) MICHALOWIC

ERAZM (RAZMYS) MICHALOWIC

ЖДАН АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ СВИРСКИЙ

— мар­ша­лок и намест­ник у кня­зя Юрия Семе­но­ви­ча Слуц­ко­го (1527—1528), сын кня­зя Алек­сандра Петь­ко­ви­ча Свир­ско­го. В «Попи­се вой­ска» князь Ждан Свир­ский запи­сан с отря­дом в 5 коней, что озна­ча­ет нали­чие в его вла­де­ни­ях не менее 120 дворов.

З іншых зве­стак пра Выз­ну XVI ст. заха­ва­ла­ся кры­ні­ца 1558 г., якая свед­чы­ць пра спр­эч­ку з-за яе і маёнт­кі Пру­сы і Вусаў пад Слуц­кам кня­зёў Свір­скіх са слуц­кі­мі кня­зя­мі. Пер­шыя маты­ва­валі сваі прэт­эн­зыі тым, што атры­малі гэтыя ўла­дан­ні ад свай­го дзе­да Жда­на Свір­ска­га. ²¹

Князь Ждан Аляк­сандравіч Свір­скі высту­пае на гіста­рыч­най арэне ў 1528 г., калі ён зна­ход­зіў­ся на служ­бе ў слуц­ка­га кня­зя Юрыя Сямё­наві­ча, які сваім лістом пры­каз­вае свай­му мар­шал­ку, слуц­ка­му намес­ніку Жда­ну Аляк­сандраві­чу Свірска­му і капыльска­му намес­ніку пану Яну Андр­эеві­чу Гра­буц­ка­му адда­ва­ць што­год част­ку жыта на слуц­кі мана­стыр Св. Ілі. ²² Таму Ждан Аляк­сандравіч сапраў­ды мог у пачат­ку XVI ст. тры­ма­ць на пэў­ных пра­вах як Выз­ну, так і іншыя зга­да­ныя вёскі. Але самі Пру­сы і Вусаў не ўва­х­од­зілі ў склад два­ра Вызна ў XVI ст., бо зга­д­ва­юц­ца як асоб­ныя адміністра­цый­на-гас­па­дар­чыя адзін­кі ў гра­ма­це аб пад­зе­ле Слуц­ка­га княст­ва 1582 года. ²³ Двор Пру­сы, сён­няш­няя аднай­мен­ная вёс­ка Салі­гор­ска­га раё­на, вера­год­на, абмя­жоў­вае ўсход­нюю мяжу Выз­нян­скай волас­ці ў XVI ст.

Жон­кай кня­зя Жда­на Свір­ска­га была Мары­на Вой­це­хаў­на Нар­бу­то­ві­ча, якая пер­шы раз была заму­жам за Стані­сла­вам Сіру­цям, з якім мела адзі­ную дач­ку Бар­ба­ру. Выха­ван­нем непаў­на­га­до­вай пад­ча­ры­цы зай­маў­ся князь Ждан, бо адзі­ны яго сын князь Андр­эй памёр у мала­дым веку без­патом­на, віда­ць, нават не жаніў­шы­ся [НГАБ. КМФ-18, воп. 1, спр. 250, арк. 208 адв.]. Мары­на нашмат­пе­ра­жы­ла і дру­го­га мужа (жыла яшчэ ў 1558 г.). Атры­ма­ны ад дру­го­га мужа кня­зя Жда­наў вене ў 1000 копаў гро­шаў маён­так Ясень яна запі­са­ла ў 1530-я г. сва­ёй дач­цы ад пер­ша­гашлю­бу Бар­ба­ры Сіру­цеўне ў пасаг, калі тая вый­ш­ла замуж за Мікла­ша (Мікалая)Барташавіча Гор­ска­га. У 1555 г. стры­еч­ныя пля­мен­нікі кня­зя Жда­на Свір­ска­га князіЛу­каш і Ян Баля­с­ла­вавічы Свір­скія выку­пілі па бліз­кас­ці Ясень з усі­мі баяр­скі­мі зем­ля­мі ўсы­на нябож­чы­ка Мікла­ша Юрыя Мікла­шаві­ча Горскага.

302.
303. Інфар­ма­цыю аб кня­зях Свір­скіх і іх нашчад­ках гляд­зі ў выдан­нях: Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy odkońca czternastego wieku. Warszawa, 1895, s. 507-509; Tęgowski J. Rodowód kniaziów Świrskich do końca XVIwieku. Wrocław, 2011. 219 s. Памя­ць. Аст­ра­вец­кі раён. Мн.: БелЭн, 

Жена: МАРИ­НА НАР­БУТ была вдо­вой Ста­ни­сла­ва Сыревича.

ZOFIA ALEKSANDROWNA,

zona 1o v. Miko?aja Wojtkowicza, 2o v. Andrzeja ??rawskiego

V генерація

Потом­ки Романа

BARTOMIEJ JANOWIC

ZUZANNA JANOWNA,

?ona N.

KATARZYNA SZCZASNOWNA,

?ona Szymka Romanowicza

MACIEJ MIKOLAJEWIC

KATARZYNA MIKOLAJOWNA,

?ona Stanis?awa Stankiewicza

JADWIGA MIKOLAJOWNA,

?ona Piotra Pietkiewicza

STANISLAW LUKASZEWIC

ZYGMUNT LUKASZEWIC

HANNA LUKASZOWNA

ЯКУБ АЛЕК­САН­ДРО­ВИЧ (ум. в 1585 г.)

— мар­ша­лок надвор­ный литов­ский. Яков в 1565г. намест­ник игу­мен­ский кня­зя и епи­ско­па Вилен­ско­го Вале­ри­а­на Про­та­со­ви­ча, род­ствен­ни­ка его мате­ри. Через несколь­ко лет он стал мар­шал­ком надвор­ным литов­ским. Умер в 1585г.

JAN (JANUSZ) ALEKSANDROWIC

STANISLAW ALEKSANDROWIC

URSZULA ALEKSANDROWNA,

córki Aleksandra Marcinowicza Świrskiego i Hanny Protasewiczówny: „Urszula, […] po raz pierwszy pojawia się źródłach już jako żona Stanisława Orzechowińskiego. Wuj jej, biskup wileński Walerian Protasewicz, przeznaczył dla niej w testamencie z 26 marca 1579 roku 50 kop groszy litewskich. Po raz drugi i ostatni wystąpiła Urszula Orzechowińska w 1584 roku.

żona Stanislawa Orzechowilskiego

Потом­ки Яна-Крика

HANNA WOJCIECHOWNA,

1o v. Wojciecha Billewicza,
2o v. Lawryna Jamontowicza

N. WOJCIECHOWNA,

Zona WLADYSLAWA N.

JAN ANDRZEJEWIC

MIKOLAJ ANDRZEJEWIC

STANISLAW ANDRZEJEWIC

PAWEL ANDRZEJEWIC

ЛУКАШ БОЛЕ­СЛА­ВО­ВИЧ СВИР­СКИЙ (ум. в 1593 г.)

— мар­ша­лок гопо­дар­ский, дер­жав­ца Крев­ский и тиун Биржанский.
с 1565г. мар­ша­лок литов­ский, с 1568г. ста­ро­ста Крев­ский. В 1570г. заме­нил свое Крев­ское ста­ро­ство на бер­жай­ское тиунство.

У 1555 г. князь Лукаш Свір­скі набыў маён­так Міка­ла­еўш­чы­на ў Осціка за 200 коп. літоўскіх гро­шаў. У 1596 г. Міка­лай Кры­штаф Рад­зівіл (Сірот­ка) купіў Міка­ла­еўш­чы­ну ў Свір­скіх, і з 1597 г. яна была ў склад­зе рад­зівілаўскіх ула­дан­няў (Нясвіж­ская ардынацыя).

В 1554 году князь Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский само­сто­я­тель­но при­об­рел 2 дво­ра в Сви­ри. В 1555 году выку­пил бояри­на и пра­во лов­ли рыбы в озе­ре Свирь у Рос­ско­го, а так­же име­ние Нико­ла­ев­щи­на (Мико­ла­ев­щиз­на) у Ости­ка за 200 коп гро­шей, дво­рец (неболь­шое име­ние) над рекой Стро­мой воз­ле Бак­шт Свир­ских (двор­ца Бик­ш­тен­ско­го) у Селиц­кой. В том же году Лукаш сов­мест­но с бра­том Яну­шем купил у сво­их дядей Людви­ка и Юрия их пра­ва на слуц­кие име­ния Выз­ну (сей­час Крас­ная Сло­бо­да), Усо­во и Пру­сы, после чего нача­ли судеб­ный про­цесс за эти поме­стья со слуц­ки­ми кня­зья­ми Олель­ко­ви­ча­ми. В 1555 году бра­тья при­об­ре­ли за 1000 коп гро­шей име­ние Ясень, кото­рый ранее при­над­ле­жал кня­зьям Свир­ским. В 1556 году Лукаш Боле­сла­во­вич зани­мал долж­ность писа­ря вилен­ско­го вое­во­ды. В 1557 году Лукаш Боле­сла­во­вич купил людей и зем­лю в Сви­ри у Пет­раш­ке­ви­ча, в 1558 году — Кар­ка­зеш­ки и Свирь у кня­зя Людви­ка Свирского.

В 1560 году при­ни­мал уча­стие в Ливон­ской войне (1558—1583). В сле­ду­ю­щем году женил­ся с Мари­ной Нико­ла­ев­ной (доче­рью дво­ря­ни­на Нико­лая Андре­еви­ча), от кото­рой полу­чил при­да­ное 500 коп гро­шей. На слу­чай сво­ей смер­ти запи­сал ей вдо­ви­ную долю — 1000 коп гро­шей, обес­пе­чен­ных име­ни­ем Ясень. В 1565 году он зани­мал долж­ность мар­шал­ка господарского.

«Пере­пись вой­ска ВКЛ 1567 года» содер­жит сле­ду­ю­щие све­де­ния про его владения:

«Того же дня меся­ца окте­б­ра 11 дня. Князь Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский, мар­ша­лок коро­ля его мило­сти, ста­вил ку служ­бе зем­ской з ыме­ней сво­их, то есть з ыме­нья Строй­нац­ко­го кони два, з Свир­ско­го, назван­но­го Туща, и з людей, к нему при­куп­ле­ных, и з ынших отчиз­ных, там же при­лу­чо­ных, мено­ви­те с Пониз­цов и з двор­ца Забо­лот­ско­го куп­ле­но­го конь один. Тые вси име­нья в пове­те Ошмен­ском. А к тому з ыме­нья куп­ле­но­го в пове­те Ново­го­род­ском Поне­мон­ско­го, назва­но­го Мико­ла­ев­щиз­на, конь один, а з выслу­ги на коро­ля его мило­сти з зем­ли Жомойт­ской з двух сел — з Кгек­гран и з Виль­нев­си, з волок соро­ка шести коней пять. Того все­го ста­вил коней деветь зброй­но — пнц­ри, пр., тар­чи, др. А з ынших име­ней сво­их — с поло­ви­цы име­нья Ясен­ско­го, з дво­ра Сир­меж­ско­го, и з людей Заозер­ских, гон­ча­ров и козь­мов, и з двор­ца куп­ле­но­го Бик­ш­тен­ско­го ничо­го не ста­вил; пове­да­ю­чи собе неко­то­рые крив­ды меть од бра­та сво­е­го, и за тым с тых име­ней вой­ны не слу­жил. Дра­бей тех при том почте сво­ем не пока­зал». ²⁴

В 1568 Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский стал ста­ро­стой («дер­жав­цем») Крев­ским. В 1569 году при­ни­мал уча­стие в Люб­лин­ском сей­ме и под­пи­сал акт Люб­лин­ской унии. В 1570 году полу­чил коро­лев­скую гра­мо­ту на вла­де­ние села­ми Скрод­ни и Виль­нов­цы Векш­нян­ской воло­сти в Жемай­тии. ²⁵ С 1571 года — тиун Бир­жан­ский. В 1578 году Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский был назна­чен сей­мом сбор­щи­ком денег от «побор­цев» (сбор­щи­ков пода­тей на местах). Вме­сте с женой пожиз­нен­но вла­дел име­ни­ем Свирь. В 1584 году полу­чил в пожиз­нен­ное вла­де­ние име­ние Грей­ку­ны в Трок­ском уез­де. В 1593 году соста­вил заве­ща­ние, в кото­ром запи­сал жене местеч­ко Нико­ла­ев­щи­на. Умер Лукаш Боле­сла­во­вич Свир­ский вес­ной 1593 года. После его смер­ти вдо­ва про­да­ла Нико­ла­ев­щи­ну Нико­лаю Хри­сто­фо­ру Рад­зи­вил­лу Сиротке.

У Лука­ша Боле­сла­во­ви­ча были сыно­вья Лукаш, Криштоф, Ста­ни­слав, Миха­ил и дочь Ядвига.

ЯН (ЯНУШ) БОЛЕ­СЛА­ВО­ВИЧ СВИР­СКИЙ (ум. в 1597 г.)

— мар­ша­лок гос­по­дар­ский, дер­жав­ца Мой­шо­голь­ский и намест­ник Виленский.

С 1566г. мар­ша­лок литов­ский. В 1569г. поста­вил свою под­пись на Люб­лин­ской унии и стал арен­да­то­ром Мей­ша­го­лы. Был орга­ни­за­то­ром дис­си­дент­ско­го съез­да в Сви­ри панов, при­зна­ю­щих каль­ви­низм. С 1581г. намест­ник Вилен­ский. Умер в 1597г.

Kolejny problem to występowanie na funkcji podwojewodziego (namiestnika) wileńskiego kniazia Jana Bolesławowica Świrskiego (nr 807). W wykazie urzędników odnotowano jego pierwsze wystąpienie na tej funkcji 3 II 1587 r. Jednakże jest wcześniejszy dokument poświadczający piastowanie przez Świrskiego tego urzędu, a mianowicie akt intromisji pana skarbnego Wielkiego Księstwa Litewskiego, Łukasza Mamonicza, w wykupione z długów od księżniczki Połonii Pawłówny Świrskiej 9 służb w Świranach, datowany 30 VII 1586 r. ²⁶ Z datą tą nie koliduje ostatnie wystąpienie na urzędzie podwojewo-dziego wileńskiego poprzednika kniazia Świrskiego, pana Michała Fronckowicza Rdzimińskiego (4 IX 1585 r.). Tytułem uzupełnienia danych o kniaziu Janie Świrskim dodać trzeba, że po śmierci pierwszej żony Hanny Stefanówny Rahozianki (+ 14 I 1588 r.), ożenił się on jeszcze raz z panią Dorotą Górską, o czym dowiadujemy się z dokumentu kniazia Świrskiego wystawionego na rzecz Sa-muela i Szczęsnej Jaroszówny Świrskiej, Wnorowskich z 27 IV 1593 r.20

Жена 1: 1560, АННА СТЕ­ФА­НОВ­НА РОГО­ЗЯН­КА (†14.І.1588), вдо­ва кня­зя Миха­и­ла Васи­лье­ви­ча Друцкого-Соколинского.

ЖЕНА 2: ДОРО­ТА ГОРСЬКА

N. LUDWIKOWNA,

zona N. Giedrojcia

HIERONIM (JAROSZ) LUDWIKOWIC

BARBARA LUDWIKOWNA,

?ona Macieja Paw?owicza

JADWIGA ERAZMOWNA (?)

КН. АНДРЕЙ ЖДА­НО­ВИЧ СВИРСКИЙ

памёр у мала­дым веку без­патом­на, віда­ць, нават не жаніў­шы­ся [НГАБ. КМФ-18, воп. 1, спр. 250, арк. 208 адв.]. Князь Андр­эй Свір­скі зга­д­ва­ец­ца нябож­чы­кам у рэт­рас­пек­цыі ў паз­ней­шым даку­мен­це за 1555 г.

VI генерація

Потом­ки Романа

REGINA (RAINA) ZYGMUNTOWNA, 

?ona Jana Szczygielskiego

ALEKSANDER ZYGMUNTOWIC

JADWIGA ZYGMUNTOWNA,

?ona N. Wewelskiego (?)

ALEKSANDER JANUSZEWIC

JERZY JANUSZEWIC

SZCZASNY JANOWIC

STANISLAW JANOWIC

MALCHER (MELCHIOR) JANOWIC

KASPER JANOWIC

MIKOLAJ JANOWIC

CORKI JANA ANDRZEJEWICA

Потом­ки Яна-Крика

MIKOLAJ PAWLOWIC

HANNA PAWLOWNA,

Zona Jana Korenkowskiego

POLONIA (APOLONIA) PAWLOWNA,

zona Jana Pileckiego

ЛУКАШ ЛУКА­ШЕ­ВИЧ

MICHAL LUKASZEWIC

MIKOLAJ LUKASZEWIC

STANISLAW LUKASZEWIC

KRZYSZTOF LUKASZEWIC

зани­мал долж­ность коро­лев­ско­го каморника.

ELLBIETA (HALSZKA) LUKASZEWNA, 

?ona Jana Sawickiego

JADWIGA LUKASZOWNA,

?ona Stanis?awa Fursa

SZCZASNA HIERONIMOWNA,

?ona Samuela Wnorowskiego

Персони без родоводу

Ган­на княж­на Алек­сан­дро­вая Свир­ская — соглас­но «Реест­ру попи­су вой­ска ВКЛ за 1565 год»: «…высла­ла 4 коны в пан­цер., в прыл., з сагай­да­ки, з още­пы, а дра­бов 2 — одын з още­пом а дру­ги з руч­ни­цою». ²⁷

Лев-Ян Свир­ский — в 1619 г. являл­ся мар­шал­ком Речиц­ко­го пове­та Мен­ско­го воеводства.

Миха­ил Свир­ский — в 1648 г. на элек­ци­он­ном (изби­ра­тель­ном) сей­ме был депу­та­том от Трок­ско­го воеводства.

Ста­ни­слав Свир­ский — в 1648 г. на элек­ци­он­ном (изби­ра­тель­ном) сей­ме был депу­та­том от Вилен­ско­го воеводства.

Князь Вла­ди­слав (исправ­ле­но из: Вла­ди­мир) княж Кришто­пов сын Свир­ской (Ошмян­ский повет) упо­ми­на­ет­ся в «Кре­сто­при­вод­ной кни­ге шлях­ты Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го 1655 года». ²⁸

Княз Алек­сандр княж Мику­ла­ев сын Свир­ской (Оршан­ский повет) упо­ми­на­ет­ся в «Кре­сто­при­вод­ной кни­ге шлях­ты Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го 1655 года».

Князь Юрьи княж Алек­сан­дров сын Свир­ской (Ошмян­ский повет) упо­ми­на­ет­ся в «Кре­сто­при­вод­ной кни­ге шлях­ты Вели­ко­го кня­же­ства Литов­ско­го 1655 года».

Ярош Свир­ский — в 1663 г. был судьей грод­ским Слонимским.

Саму­ель Свир­ский — в 1674 г. был судьей зем­ским Менским.

Ян Свир­ский — в 1731 г. был под­ча­шим Ошмян­ским (почет­ный титул).

Игна­тий Свир­ский — князь и кол­ла­тор Свир­ско­го косте­ла, умер в нище­те в 1820 г., не оста­вив потомков.

Черновик

Пера­ду­мо­вай раз­горт­ван­ня дзей­на­сці Аль­бр­эхта Гаштоль­да на Мяд­зельш­чыне ста­ла збяд­ненне кня­зёў Свір­скіх, у якіх ён і пачаў набы­ва­ць зем­лі. Маг­чы­ма, гэта­му сад­зей­ні­ча­ла і смер­ць у 1521 г. Міка­лая Рад­зіві­ла, які быў адным з галоў­ных супер­нікаў Гаштоль­да як на палітыч­най арэне ВКЛ, так і ў гэтым рэгіёне, бо Міка­лаю Рад­зіві­лу разам з рукой Альж­бе­ты Сако­віч адыш­ла вялікая мяд­зель­ская латы­фун­дыя гэта­га роду. У 1527 г. у Аляк­сандра Міх­наві­ча Свір­ска­га Аль­бр­эхт Гаштольд набыў яго «ўла­дан­ні Мяд­зел і Кабыль­нік» за 300 коп літоўскіх гро­шаў, у тым жа год­зе ў Андр­эя Юхнаві­ча Свір­ска­га — «ула­данне Мяд­зел каля Зары» за 300 коп, у 1533 г. у Вой­це­ха і Андр­эя Юхнаві­чаў Свір­скіх — «ула­дан­ні Мяд­зел» за 400 коп, у 1535 г. у Аляк­сандра Мар­ці­наві­ча Свір­ска­га — адна­го пад­да­на­га ў Зары за 15 коп. Апра­ча таго, у 1532 г. Аль­бр­эхт Гаштольд купіў у Ядві­гі Яна­вай некаль­кі пад­да­ных ля возе­ра Нарач за 50 коп, а ў 1539 г. у Маты­са Алех­наві­ча — двух пад­да­ных ці дзве служ­бы ля возе­ра Нарач «да ўла­дан­ня свай­го Кабыль­нік» за 25 коп. ²⁹Нотат­ки

1. «Kniaziowie litewsko-ruscy…», с.505.[↩]
2. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 201—202.[↩]
3. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 220—221.[↩]
4. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 324—325.[↩]
5. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 429—430.[↩]
6. Worniany, 26 IX 1502, Заве­щанiе Еле­ны Дов­гир­дов­ны Пет­ко­вой доче­ри ея Авдо­тье на дви­жи­мое иму­ще­ство (повоз­ку, куб­ки, кот­лы, шубу) и ого­родъ въ г. Вильне. Писа­но въ Вор­ня­нахъ, на латин­скомъ язы­ке, Опи­са­ние руко­пис­но­го отде­ле­ния…, nr 34, s. 3; aneks 4, s. 44. Regest: Elenos Daugirdaitės Petkonienės testamentas, kuriuo savo sodą Vilniuje ir judomą turtą užrašo savo dukteriai Audotijai, Pergamentų katalogas, reg. 139, s. 63.[↩]
7. Wilno, 20 VIII 1516, Пану вое­во­де троц­ко­му на люди под­ле запи­су тещи ег(о), Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 9 (1511–1518). Užrašymų knyga 9, wyd. K. Pietkiewicz, Vilnius 2003, dok. 554 (16), s. 306–307.[↩]
8. Пера­піс вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кні­га 523. Кні­га пуб­ліч­ных спраў/Інстытут гісто­рыі Нацы­я­наль­най ака­д­эміі навук Бела­русі — Мінск: «Бела­рус­кая наву­ка». — 2003. — С.55.[↩]
9. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948. — s. 655—657, 660.[↩]
10. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. — T. 1. (1387—1507). Wydali Jan Fijałek i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1948.[↩]
11. Worniany, 15 VIII 1508, Andrzej Świrski, kanonik wileński i pleban kościoła paraf i alnego w Wornianach pomnaża ze swego majątku dotację tegoż kościoła, ufundowanego przez przod-ków, G. Błaszczyk, op. cit., reg. 10, s. 252; 27 VIII [1511?], Wilno, Wojciech (Radziwiłł), biskup wileński transumuje (w formie aktu notarialnego) dokument Andrzeja Świrskiego, kanonika wileńskiego dla kościoła w Wornianach z 15 VII 1508 r., ibidem, reg. 33, s. 255.[↩]
12. Brześć, 22 VI 1511, Вырокъ кня­зю Пет­ру а кня­зю Андрею зъ бра­тьею ихъ Миха­и­ло­ви­чомъ Свир­скимъ съ паномъ Гри­го­рьемъ Ста­ни­сла­во­ви­чомъ Ости­ко­ви­чомъ о име­нья отчиз­ну, дядь­ков­щи­ну и матерыз­ну ихъ на Сир­мя­жы а въ за-Мяде­льи и Вор­ня­ны, RIB 20, ks. 2, dok. 126, s. 716–718.[↩]
13. Brześć, 22 VI 1511, Вырокъ кня­зю Алек­сан­дру Петь­ко­ви­чу Свир­ско­му зъ бра­та­ни­чи его кня­земъ Пет­ромъ а кня­земъ Андре­емъ Миха­и­ло­ви­чи Свир­ски­ми и зъ бра­тьею ихъ, о неда­нье дель­ни­цы в-ыиме­ньяхъ отчиз­ных, кото­ро­го при выслу­зе отца его въ Слуц­ку выро­комъ зоста­ве­но, а за одо­и­стьемъ име­нья въ Слуц­ку до отчиз­ное дель­ни­цы при­ти маеть, RIB 20, ks. 2, dok. 127, s. 718–720.[↩]
14. Wilno, 25 V 1547, Спра­ва Яна Томъ­ко­ви­ча и жоны его з Микла­шом Кгор­ским о теста-мент и о речы рухо­мые Анъ­д­рея Жоравъско­го, Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 234 (1546–1548). Teismų bylų knyga 19 (XVI a. pabaigos – XVII a. pradžios kopija), wyd. I. Valikonytė, S. Viskantaitė—Saviščevienė, L. Steponavičienė, Vilnius 2009 [dalej: LM 234/19], dok. 109, s. 138–139.[↩]
15. Wilno, 15 IX 1547, Вырокъ Микла­ша Кгор­ско­го с кн(я)зем Лодви­ком а с кн(я)зем Юремъ Свир­ски­ми о без­прв­ное увязан(ь)е в шост(ь) служ­об людей его ясень­ских, LM 234/19, dok. 105, s. 133–134.[↩]
16. Tęgowski, op. cit., s. 100–101.[↩]
17. Wilno, 25 V 1547, Спра­ва Яна Томъ­ко­ви­ча и жоны его з Микла­шом Кгор­ским о теста­мент и о речы рухо­мые Анъ­д­рея Жоравъско­го, LM 234/19, dok. 109, s. 138–139.[↩]
18. Grodno, 16 III 1522, Выборъ судей и назна­ченiе сро­ка для раз­бо­ра жало­бы пана Андрея Чиже­ви­ча на пана Ста­ни­сла­ва Некра­ше­ви­ча, RIB 20, ks. 3, dok. 216, s. 1543–1545.[↩]
19. [Jaworów], [14–17 IX 1524], Лист заруч­ныи еи же [Алж­бе­те Мико­ла­е­вои Ста­ни­сла­во­ви­ча] про­тив того ж п(а)на краичог(о) [Гри­го­ря Ости­ко­ви­ча], и бра­та его п(а)на Юря Остиков(ича), о не делене име­ня мате­риз­ны их Вор­нян аж учи­нив­ши еи пер­веи досыт за шко­ды вод­ле суда, Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 14 (1524–1529). Užrašymų knyga 14, wyd. L. Karalius, D. Antanavičius, Vilnius 2008, dok. 466 (399), s. 196.[↩]
20. Пера­піс вой­ска Вяліка­га княст­ва Літоўска­га 1528 года. Мет­ры­ка Вяліка­га княст­ва Літоўска­га. Кні­га 523. Кні­га пуб­ліч­ных спраў/Інстытут гісто­рыі Нацы­я­наль­най ака­д­эміі навук Бела­русі — Мінск: «Бела­рус­кая наву­ка». — 2003. — С.67.[↩]
21. AGAD. – AR. Dzial XXIII. Teka 162. Plik 13. Apk. 1–3.[↩]
22. Wolff J. Kniazowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa, 1895, s. 509.[↩]
23. Мин­ская ста­ри­на. Вып. 4. Тру­ды Мин­ской цер­ков­ной исто­ри­ко-архео­ло­ги­че­ской комис­сии., № 11, с. 4– 5.[↩]
24. Литов­ская Мет­ри­ка. Отдел пер­вый. Часть тре­тья: Кни­ги пуб­лич­ных дел. Пере­пи­си вой­ска Литовского/ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая импе­ра­тор­скою Архео­гра­фи­че­скою комис­си­ею. Т.33. — Пет­ро­град, 1915. — С.459-460.[↩]
25. Памя­ць: Гісто­ры­ка-даку­мен­таль­ная хроніка Мяд­зель­ска­га раё­ну. — Мінск, «Бела­рус­кая Энцы­кла­пе­дыя» імя Пет­ру­ся Броўкі, 1998.- С.80.[↩]
26. CAHL, F 1178, op. 1, dz. 298, k. 31.[↩]
27. Литов­ская Мет­ри­ка. Отдел пер­вый. Часть тре­тья: Кни­ги пуб­лич­ных дел. Пере­пи­си вой­ска Литовского/ Рус­ская исто­ри­че­ская биб­лио­те­ка, изда­ва­е­мая импе­ра­тор­скою Архео­гра­фи­че­скою комис­си­ею. Т.33. — Пет­ро­град, 1915. — С.242.[↩]
28. Кре­сто­при­вод­ная кни­га Вели­ко­го Кня­же­ства Литов­ско­го 1655 г. // Памят­ни­ки исто­рии Восточ­ной Евро­пы. (Monumena Historica Res Gestas Europae Orientalis Illustrantia). Том IV. -Москва-Вар­ша­ва.- Древ­ле­хра­ни­ли­ще, 1999.[↩]
29. Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Литов­ская Мет­ри­ка. Knyga Nr. 11 (1518–1523): Užrašymų knyga 11. — Vilnius : Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997. — 227 p., р. 42, 45, 59, 61, 95.[↩]